Особливості ведення інформаційних війн в Україні

Вступ

Бурхливий розвиток інформаційних технологій, комунікаційних мереж, засобів зв'язку та доступу до різноманітної інформації, що ми сьогодні спостерігаємо, не могли не позначитися на соціальній сфері, на суспільних та на міжнародних відносинах. Сьогодні новітні технології відіграють дуже велику роль в будь-якому суспільстві - вони дозволяють швидко обробляти великі банки інформації, змінюють структуру комунікації між людьми, в цілому відбиваються у всіх сферах людського життя. Швидкий розвиток інформаційних технологій, які стають загрозою і перетворюються на війни, радикально змінює структуру суспільства та значно трансформує міжнародні відносини. Це чітко просліджується від часів «холодної війни» до сучасності. На сучасному етапі розвитку людства, коли все розвинутими стають інформаційні технології та системи, інформаційні війни стають насправді небезпечними і мають дуже великий вплив на розвиток світового суспільства і безпосередньо впливають на міжнародні відносини за допомогою високотехнологічного обладнання або ж за допомогою психологічних операцій, які набувають зараз все ширшого розповсюдження.

Застарілі ідеології ведення війн четвертого покоління (Велика Вітчизняна війна, війни в Чечні) та пятого покоління (з застосуванням ядерної зброї) змінюються на ідеологію ведення війн шостого покоління, яка характеризується наступними основними постулатами (згідно зі стратегічною концепцією США «Спільна перспектива-2010»):

перемога полягає зовсім не в захопленні території противника;

застосування ядерної зброї зовсім не є найвагомішим аргументом;

цілком достатньо для досягнення цілей війни заподіяти противнику непоправної шкоди, застосовуючи високоточну зброю для руйнування найважливіших обєктів або комунікацій (інфраструктури управління);

масові жертви серед мирного населення та особового складу противника, заподіяння істотної економічної та екологічної шкоди, з огляду на загальну тенденцію глобалізації всіх світових процесів, - не є доречними.

Невідємними компонентами війн майбутнього будуть інформаційна війна (як одна зі складових потенціалу стримування гіпотетичного агресора) та несмертельна зброя, роботи з впровадження елементів яких здійснюються у багатьох країнах вже тепер.

Сьогодні інформаційною зброєю, яка має дуже великий вплив, стає будь-яка інформація. Але постає питання її правильного використання, подачі або інформаційного захисту власної країни. Інформація стає справжньою зброєю в руках кваліфікованих спеціалістів даної області.

У сучасному суспільстві інформація стає найбільш важливою цінністю, а індустрія отримання, обробки і трансляції інформації - провідною галуззю діяльності, куди з кожним роком вкладають все більш значні капітали. Як вважають провідні вчені, інформація стає важливим стратегічним ресурсом, відсутність якого призводить до суттєвих втрат в економіці. Інформатизація суспільства виступає одним з вирішальних чинників модернізації економіки на ринкових засадах і запорукою інтеграції України в світове співтовариство.

Інформаційні системи все більше ускладнюються, взаємозалежність між різноманітними компонентами вже не завжди очевидна, та інформаційна безпека набуває таким чином все більш глобального характеру, виходячи у більшості випадків на перший план.ст. перед суспільством з погляду безпеки поставило цілу низку нових проблем.

Слід відмітити, що в силу субєктивних факторів категорія «інформаційна безпека» сьогодні розглядається в Україні і за кордоном переважно у організаційно-управлінському та інженерно-технологічному аспектах, що, на мою думку, не зовсім правильно і в майбутньому може призвести до неправильного формування державної політики. Відразу зауважу, що зазначені аспекти є важливими у системі організації захисту інформації, але без правового аспекту вони не можуть претендувати на системність і комплексність безпеки.

Саме тому існує нагальна необхідність розвитку наукових досліджень спеціальних інформаційних операцій. В Україні є всі передумови для формування потужної наукової школи у цій галузі. Вже нині певні розробки провадяться у Національному інституті стратегічних досліджень, Національному інституті українсько-російських відносин, Інституті міжнародних відносин Київського університету ім. Тараса Шевченка, окремих спеціалізованих науково-дослідних установах.

Дана науково-дослідницька робота присвячена інформаційним війнам, як темі, яка є новою і актуальною в сучасних умовах розвитку людства. Тема інформаційних війн зявляється на сучасному етапі розвитку людства дуже швидко і є дуже важливою, адже є досить небезпечним фактором.

Війна інформації на сьогодні стала одним з найнебезпечніших видів зброї. Користуватися компроматами, виливанням бруду, підкиданням неправдивої інформації, намагання за допомогою інформації ввести в оману стало для багатьох сенсом життя. Інформація має вплив на маси, тобто за умови вдалого маніпулювання свідомістю мас, можна досягти практично будь-якої мети - знищити опонента, прибрати з дороги конкурентів чи розпалити війну.

Інформаційна війна являє собою цілеспрямовані інформаційні впливи, що здійснюються субєктами впливу на об'єкти впливу з використанням інформаційної зброї задля досягнення запланованої мети.

Ідея інформаційної боротьби ґрунтується на використанні двох важливих факторів: життєдіяльність сучасного суспільства все більше залежить від інформації, обсяги якої постійно зростають, а також від того, наскільки ефективні рішення приймаються на її основі. Отже, мішенню інформаційної боротьби є процес прийняття рішень. Боротьба ведеться шляхом впливу як на свідомість та підсвідомість людей, так і на ту інформацію, на підставі якої приймаються рішення. В свою чергу, вплив на інформацію може здійснюватися безпосередньо (введенням обєкта впливу в оману) або опосередковано (шляхом впливу на технічні засоби і системи, які забезпечують збирання, нагромадження, опрацювання та поширення інформації). Методи впливу визначають особливості сфер, в яких ведеться інформаційна боротьба. Все це свідчить про важливість та актуальність розгляду питань інформаційного протиборства в сучасному світі та місця в цьому процесі нашої країни.

Проблеми, що виникають з розвитком сучасного інформаційного суспільства та високої ймовірності втягнення України в інформаційну війну, диктують необхідність глибокого вивчення цієї проблеми та вироблення методологічних засад інформаційної боротьби, які повинні стати фундаментом формування і реалізації політики забезпечення національних інтересів на інформаційному рівні, в тому числі й у воєнній сфері, та створення національної системи інформаційної безпеки України.

Генеральна мета інформаційної війни таким чином - порушити обмін інформацією в таборі супротивника. Зрозуміло, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живій силі. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до цілком безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм.

Багато науковців зацікавлені даною темою. Існують немало робіт присвячених саме інформаційним війнам, наприклад Невелике філософсько-юридичне дослідження Прокофєва Д.М. «Інформаційна війна та інформаційна злочинність», [74] за яким інформаційна війна являє собою цілеспрямовані інформаційні впливи, що здійснюються субєктами впливу на об'єкти впливу з використанням інформаційної зброї задля досягнення запланованої мети.

Під впливом розуміється переважно вплив на свідомість людей. Тобто інформаційна зброя - спеціально підготована та подана інформація для цільової групи осіб (назвемо «пропаганда»). Основна зброя такої «війни» - повідомлення засобів масової інформації та нетрадиційних джерел інформації.

Інша робота «Інформаційна війна в епоху глобалізації» [54] Лідії Леонтьєвої має більш технічний характер. Досліджуються загальні аспекти використання інформаційної зброї у контексті»… програмних та апаратних засобів…»

Інформаційна війна розглядає інформацію як окремий об'єкт або як потенційну зброю та вигідну ціль. Інформаційну війну можна розглядати як якісно новий вид бойових дій, активна протидія у інформаційному просторі.

Інформаційна війна - це атака інформаційної функції, незалежно від засобів, які застосовуються. Наприклад, бомбардування АТС або вивід з ладу інформаційно-комп'ютерної системи противника - операція інформаційної війни.

Моя робота має на меті дослідити інформаційні війни теоретично та практично для того, щоб проектувати дослідження на розвиток міжнародних відносин на у розвинутих країнах та Україні. Україна, як пострадянська країна, має менш розвинуті інформаційні системи та має менший досвід у проведенні психологічних інформаційних операцій, тому досліджений досвід зарубіжних провідних країн є дуже цінним, актуальним і необхідним для нашої країни.

Обєктом даної дослідницької роботи є інформаційні та психологічні технології та операції, які використовуються в розвинутих країнах, задля проведення вдалої зовнішньої політики та утвердження своїх позицій у світовому просторі або утвердження все існуючого впливу на інші країни.

Предметом дослідження є поняття інформаційних війн, інструментарію ведення інформаційної війни, американський, німецький та французький досвід проведення психологічних та інформаційних операцій для досягнення своїх національних інтересів та український досвід, який, як у будь-якій молодій країні, ще є недосконалим та не багатим.

У своїй роботі я розглядаю інформаційні війни на прикладі розвинутих країн світу та України та безпосередній вплив інформаційних війн на зовнішню політику, адже лише через практичне застосування та фактичні приклади можна опанувати дану тему краще та більш результативно.

Структура моєї роботи традиційна: вона складається з вступу, основної частини дослідження, що містить три розділи, та висновків.

1. Аналіз технологій ведення інформаційних війн

Зважаючи на роль інформації у сучасному світі, американський дослідник М. Маклюен виводить цікаву тезу, яка звучить так: «Істинно тотальна війна - це війна за допомогою інформації. Її непомітно ведуть електронні засоби комунікації - це постійна і жорстока війна, у ній беруть участь буквально усі. Війнам у колишньому змісті слова ми відводимо місце на задвірках Вселеної». [49] Саме Маклюен першим (ще 30 років тому) проголосив, що в наш час економічні звязки і відносини усе більше приймають форму обміну знаннями, а не обміну товарами. А засоби масової комунікації самі є новими «природними ресурсами», що збільшують багатства суспільства. Тобто боротьба за капітал, простори збиту та ін. уходять на другий план, а головним зараз становиться доступ до інформаційних ресурсів, знань, що призводить до того, що війни ведуться вже більше в інформаційному просторі та за допомогою інформаційних видів озброєнь.

Інформаційна війна - дії, початі для досягнення інформаційної переваги шляхом завдання шкоди інформації, процесам, що базуються на інформації і інформаційних системах супротивника при одночасному захисті власної інформації, процесів, що базуються на інформації і інформаційних системах. Основні методи інформаційної вийни - бокування або спотворення інформацийних потоків та процесів прийняття ришень супротивника.

Інформаційна зброя - сукупність спеціалізованих (фізичних, інформаційних, програмних, радіоелектронних) методів і засобів тимчасового або безповоротного виводу з ладу функцій або служб інформаційної інфраструктури в цілому або окремих її елементів. Основна дія інформаційної зброї - бокування або спотворення інформацийних потокив та процесів прийняття рішень супротивника.

Зараз арсенал інформаційних технологій соціального впливу настільки розвився, що раніше безсистемні намагання задіяти в сфері міждержавних інтересів масову свідомість перетворилися у чітко працюючу індустрію.

Мета інформаційної війни - послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна - складова частина ідеологічної боротьби. Такі війни не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних війн. Мета таких маніпуляцій найчастіше полягає у:

? внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

? дезорієнтації та дезінформації мас;

? послабленні певних переконань, устоїв;

? залякуванні свого народу образом ворога (у такому випадку маємо підстави говорити про інформаційну війну на своїй території; саме таку інформаційну війну вела Росія перед збройним конфліктом у Чечні: формуючи образ ворога, російські державні і продержавні ЗМІ називали загони чеченців бандформуваннями, формували загальне негативне ставлення до чеченців і взагалі - «осіб кавказької національності» [59] і т.д.

Треба поділити зміст інформаційних війн на операції, що супроводжують збройні зіткнення, та ті, що ведуться таємно у мирний час. Операції, супроводжуючі збройні конфлікти - найбільш архаїчна, але в той же час і найбільш розвинута сфера застосування інформаційного пресингу. Зараз інформаційне супроводження бойових дій відточено до автоматизму, що добре ілюструють воєнні кампанії у Персидській Затоці на початку 90-х, кампанії Росії у Чечні, нинішня боротьба з тероризмом в Афганістані та ін.

В подібних операціях передбачається, по-перше, інформаційна блокада в зоні бойових дій. Саме тут інформація безпосередньо на морально-психологічний стан особового складу. Тому альтернативні офіціальним, неконтрольовані джерела інформації по можливості подавляються. Наступна подача інформації зовні має декілька рівнів, інформаційні потоки в яких проходять по різним комунікативним каналам і не завжди бувають тотожні. Основними напрямками діяльності підрозділів, на які покладаються функції по інформаційно-психологічним спецопераціям, являються:

? підрив морально-політичного стану особового складу збройних сил і населення противника, паралізація їх волі до боротьби;

? мобілізація свого населення на широку підтримку військових дій, сковування пацифістських настроїв та виступів;

? забезпечення моральної підтримки дій своїх військ збройними силами та населенням союзників;

? введення супротивника в оману, дезінформація суспільної свідомості з метою приховування істинних замислів.

Одночасно ведеться обробка світового співтовариства в цілях обґрунтування своїх дій та провокування союзничих настроїв. При цьому інформація фільтрується, дозується та подається у вигідному для тієї чи іншої сторони світі.

Деякі західні вчені також визначають задачі інформаційних операцій в мирний час:

vдезінформація політичного та військового керівництва країн-опонентів;

vдискредитація керівництва країн-опонентів, нагнітання недовіри до нього серед місцевого населення;

vстимулювання соціально-політичних угруповань, діяльність яких відповідає інтересам агресора;

vкампанії по залякуванню керівництва опонуючої країни (демонстрація сили деякими державами в сучасному світі може розглядатися саме в такому контексті);

vорганізація боротьби з пропагандою супротивника, протидія його політичним акціям.

Оскільки в ході інформаційної війни здійснюється вплив на психологічну сферу людини, мас чи певних соціальних груп, - методи її ведення базуються на соціально-психологічних чинниках і дуже часто зводяться до навіювання або так званих «брудних технологій». Майже ніколи реальні цілі інформаційної війни не афішуються Ї навпаки, вони маскуються якимсь приводом.

Генеральна мета інформаційної війни таким чином - порушити обмін інформацією в таборі супротивника. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живій силі. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до цілком безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм.

Звідси, чим вище технологічні можливості держави і чим більше число його взаємодій з іншими групами (включаючи внутрішні групи) чи державами, тим більше держава уразлива в інформаційній війні. Ця уразливість буде зростати в міру збільшення розмірів чи мереж числа й обсягу трансакцій.

Можна зазначити, що багато з сучасних війн починається саме з інформаційних. Приводом для бомбордування Багдаду Сполученими Штатами стала поширена через усі світові ЗМІ інформація, що режим Саддама Хусейна нібито має зброю масового знищення. Війна в Іраку триває, а зброю так і не знайшли. Війну інформації також розпочинають тоді, коли треба досягти якоїсь мети. Експерти висувають різні вернсії, щодо справжньої мети нападу на Ірак. Головна - метою знищення Іраку була зовсім не ЗМЗ, а велика кількість нафти, яку прагнув взяти під свій контроль американській уряд чи просто давні непорозуміння сімї Буша з Саддамом Хусейном. Тільки раніше приводу не було розпочати цю війну, треба було людству якось пояснити таку позицію, довелося провести цілу низку виливів інформації на маси, таким чином виправдати позицію американського керівництва.

Зрозуміло, що інформаційні війни частіше використовуються на міжнародному рівні.

Вважається, що також існують інформаційні війни локального характеру. Такі війни точаться не лише між країнами і охоплюють міжнародну аудиторію, такі війни починають вестися і на місцевому рівні. Зокрема, українські політики, як ніколи, вивчили технологію ведення інформаційної війни.

Останнім часом дедалі популярнішим серед українських політиків стає знищення опонента за допомогою «інформаційних бомб». Наприклад, вважається, що одну з таких деякий час тому використала Юлія Володимирівна Тимошенко, коли заявила, що Партія регіонів підписала коаліційну угоду з «Нашою Україною». Знаючи електорат НСНУ, зрозуміло, що таке рішення не буде ухвалено прихильниками і, що саме завдяки такому злиттю партія загубить більшу їх частину, бо вони просто не зрозуміють такого обєднання. Можна сказати, що людина, яка має такий вплив на українські маси, зробила стратегічний хід, завдяки якому змусила розчаруватися деяких українців у своїх лідерах і прибільшила кількість прихильників у своїх лавах.

Твердження, що інформаційна війна - щось нове, що зявилося лише з настанням глобалізації цивілізаційних процесів є хибним. Це поняття не є новим, але є не вивченим. Оскільки саме поняття «цивілізації» має в собі значну інформаційну складову, то кожен конфлікт суспільств з різними цивілізаційними (або нижчого рівня) цінностями неодмінно включав елементи інформаційної війни. Однак, на початках цивілізацій і до закінчення середньовіччя, суспільства на підкорених територіях (чи ті, яких планували підкорити) розглядались як відновлюваний ресурс території і ніколи - як інформаційне середовище. Інформаційні зудари суспільств звичайно ж, відбувались, але процес інформаційної боротьби був стихійний, неусвідомлений сторонами.

Для кращого розуміння інформаційних війн далі вважаю за потрібне розглянути класифікацію інформаційних війн. Поглядів щодо класифікації існує багато.

Американські військові експерти, що брали участь у розробці доктрини інформаційної війни, виокремлюють три її види.

Роблячи спроби класифікувати інформаційні війни, український учений Г. Почепцов, спираючись на американські розробки, виокремлює сім форм інформаційних воєн: [36]

üКомандно-управлінська

üРозвідувальна

üПсихологічна

üХакерська

üЕкономічна

üЕлектронна

üКібервійна

Аналіз, зроблений американськими фахівцями, засвідчив, що за сучасних умов можуть існувати девять основних типів інформаційної війни. Типів інформаційної зброї існує, звичайно, набагато менше. Наведу типи інформаційної війни:

1.Вплив на інформаційну інфраструктуру. Йдеться про використання звичайних військових засобів - від артилерії до ядерної бомби - для знищення інформаційної інфраструктури. При застосуванні цієї зброї використовується той факт, що інформація не може існувати без посередництва повного обєкта реального світу - матеріального носія інформації.

2.Радіоелектронна боротьба. Так називають комплекс сил та заходів, спрямованих на досягнення панівної ролі в ефірі. Основним завданням радіоелектронної боротьби є протидія, використанню противником електромагнітного випромінювання для звязку, навігації, розвідки, тощо за одночасного збереження цих можливостей для себе. Цей вид інформаційної зброї використовує вплив на умови розповсюдження радіоелектронних хвиль - носія інформації специфічного виду.

.Вплив на системи ЗС. Під цим розуміють дії, спрямовані на знешкодження систем Управління військами.

.Хакерська війна. Таку назву має діяльність, спрямована на модифікацію програмного забезпечення і даних, доступних через компютерні мережі. Вона повинна здійснюватися без створення автономних програмних систем, на зразок вірусів або троянських коней, тобто програм, що розповсюджуються безплатно та мають не документовані можливості. Прикладом такої програми є поширена на початку 90-х років у СНД програма зех. ехе, яка окрім виведення на екран фотографії з журналу «Playboy», здійснювала повне форматування вінчестера.

.Кібернетична війна, тобто дії кібернетичних, програмних систем, що знищують чи модифікують програмне забезпечення та дані в мережах. Прикладами подібних систем можуть слугувати віруси, троянські коні тощо.

.Створення в програмно-апаратному забезпеченні не документованих можливостей. Цей вид інформаційної війни передбачає створення у програмно-апаратних системах подвійного призначення, які пропонуються на продаж іншим державам чи комерційним фірмам, не документованих можливостей (логічних бомб), їх створення дає виробнику можливість при потребі отримувати інформацію, що обробляється системою, чи впливати на її діяльність і навіть припиняти її.

.Радіоелектронна розвідка. Під радіоелектронною розвідкою розуміють комплекс заходів, спрямованих на отримання інформації за допомогою перехоплення радіомагнітного випромінювання систем звязку та побічних електромагнітних наведень електронної апаратури.

.Розвідку в інформаційних системах та глобальних мережах. Під цим розуміють комплекс заходів, спрямованих на отримання інформації з компютерних систем, які підключені до інформаційних систем і глобальних мереж. У СІЛА навіть розробляється концепція віртуальної розвідки. Необхідно зазначити, що гіпотетичні системи віртуальної розвідки зможуть використовуватися не тільки для збору та обробки інформації, а й для здійснення диверсії (як і звичайні розвідники).

.Психологічні операції. Основою цих операцій є масовий вплив на масову та індивідуальну свідомість.

На думку російських фахівців, зокрема першого заступника Генерального директора Федерального агентства урядового звязку й інформації при Президентові РФ генерал-лейтенанта І. Маркоменка, в усіх девяти типах інформаційних воєн використовують інформаційну зброю чотирьох типів:

oЗасоби впливу на інформаційну інфраструктуру. До цього можна віднести будь-яку зброю, за допомогою якої знищується інформаційна інфраструктура, специфічні види зброї, такі, як засоби радіоелектронної боротьби.

oЗасоби розвідки, отримання інформації з інформаційних, телекомунікаційних та інших систем. Засоби радіоелектронної розвідки репрезентують найрізноманітніші системі - від найпростіших пристроїв до величезних систем глобальної радіорозвідки, утримувати які можуть лише найбагатші держави світу.

oЗасоби впливу на інформацію, яка обробляється в інформаційних системах, наприклад, на програмно-математичне забезпечення цих систем. Відомим прикладом є створення і поширення вірусів, троянських коней.

oЗасоби впливу на суспільну свідомість.

Розглянувши погляди сучасних вчених щодо класифікації інформаційних воєн, перейдемо до безпосередньої суті ведення інформаційних війн. Існує багато поглядів щодо того, що аналіз ведення інформаційних та психологічних операцій краще розглядати через інструменти ведення інформаційних війн.

Під інструментами ведення інформаційних війн розуміють сукупність методів та засобів інформаційного впливу, засоби використання новітніх інформаційних технологій, як інформаційної зброї.

Таких інструментів існує багато, але є найбільш розповсюджені і найбільш часто використовувані та ефективні. Нижче детально описані деякі з них.

Переробка інформації людиною спираються на певні конструкти, які дозволяють вносити розуміння у сучасну дійсність. Це використовується в сучасних процесах впливу, одним із інструментів якого є міфологізація. Це поняття передбачає чітке введення (внедрение) певних уявлень до масової свідомості, коли вони приймаються як даність. Такі міфи часто мають психологічну навантаженність і апелюють до примітивних людських інстинктів (напр., страх).

Наступним інструментом дії інформаційної війни є приєднання до другого. Мова йде про максимальну згода із співрозмовником, з розумінням його поглядів. Найбільш активно такий варіант «обеззброєння» супротивника був розроблений у теорії переговорів. При цьому дослідники спираються на ідею: людині важко містити в собі позитивне ставлення до людини і негативне ставлення до того, що він каже. Ми намагаємося вийти до співвідношення позитиву та негативу, тобто погана людина може казати тільки погане, і навпаки: гарна людина - тільки добре. У. Юри наводить приклад: «До 1977 г. арабские руководители отказывались признавать существование Израиля; они даже не употребляли этого названия. Однако в ноябре того года президент Египта Анвар Садат нарушил табу, совершив свою нашумевшую поездку в Иерусалим. Трудно было представить себе что-нибудь более неожиданное для израильтян, более обезоруживающее, спутывающее все представления о египетском соседе, чем приезд вражеского лидера в страну, которая всего четыре года назад подверглась нападению его армии». [39] Тобто однією такою дією він здолав психологічний барєр, який, як вважалося, складав девяносто відсотків конфлікту.

Схематично модель інформаційної війни повинна базуватися на наступних складових:

I.Багатоцільовий обєкт для подальшого комунікаційного резонансу: у ньому повинні бути зацікавлені різні прошарки населення. Наприклад: невиплата заробітної плати, корупція, де проблеми торкаються різнорідних соціальних груп, що наприкінці може призвести до їх обєднання.

II.У якості «динаміку» для масової свідомості використовується однорідна група населення, яка чітко не залежить від існуючої влади, наприклад, студенти, пенсіонери. Незвичні події можуть зближувати якусь професійну групу тимчасово. Однорідна група населення сильніше відчуває вплив конформізму, тобто зміна поведінки чи переконань під впливом групи. «Встановлено, що групи чисельність яких складає пять осіб мають найбільший рівень конформізму, який потім суттєво не змінюється». [22] Вплив людей із інших груп на нас не є таким великим, як погляди осіб, що належать до іншої групи. Виокремлюються нормативні та інформаційні джерела конформізму. Нормативний конформізм - повторення моделей масової поведінки, оскільки важко реалізувати поведінку, яке б суперечило очікуванням оточення. Інформаційний конформізм реалізується у неоднозначній ситуації, коли людина намагається отримати інтерпретацію дійсності від інших. «Конформизм проявляется чаще тогда, когда человек чувствует себя некомпетентным, когда задание достаточно трудное или испытуемый старается избежать ошибки». [22].Опосередкованість мети: як правило, критика не йде до влади прямо, а лише опосередковано, саме з цієї причини влада не може не підтримати народного волевиявлення, яке направлено до іншої мети..Усний канал: через часту заблокованість офіційних каналів комунікації розповсюдження інформації здійснюється усними каналами. В рамках усного каналу починають працювати інші параметри впливу, до яких владні структури слабо підготовлені. У цій області присутні таку явища, як розрізнення формальних та неформальних лідерів, категорії особистих контактів та ін. Усний канал цікавий тим, що він ніколи не спізнюється з реакцією..Стимуляція обговорення: завданням стає також підбір таких ключових повідомлень, які б стимулювали обговорення ситуації у цільових групах населення. Можливий варіант типу анекдоту чи чуток, які самі виходять до подальшого розповсюдження. При цьому обговорення є вигідним для комунікатору феноменом, оскільки наприкінці має місце групова поляризація. Феномен полягає в посиленні перших переконань, які були загальними для всіх членів групи. Деякі дослідники бачать у цьому джерело тероризму і поляризації: «возникающей среди людей, которых объединяют их обиды. По мере того как они взаимодействуют в изоляции от сдерживающих влияний, их настроения постепенно становятся все более экстремистскими. На выходе социального усилителя возникает мощный сигнал. Результатом становятся акты насилия, которые индивидуумы в отрыве от группы, возможно, никогда бы не совершили» [14].Багатоканальний вплив: аудиторія отримує повідомлення одного типу з різних каналів. Американські вчені виділяють наступні переваги такого інструменту: серед оточення починає циркулювати менша кількість суперечливих повідомлень; одне й те саме повідомлення буде почуте з різних джерел; характеристики кожного каналу можуть бути максималізовані; певний канал має вихід до тих членів аудиторії, на яких не має виходу інші канали..Спирання на вже існуючі мережі: однорідна група (студентство, пенсіонери) має готові соціальні и інформаційні мережі, де є всі її представники. Деякі дослідники вважають, що однорідна група «одноліток» має більшу силу впливу, аніж засоби масової інформації. Але цей усний канал часто недооцінюється.

Таким чином, можна зробити висновок, що на сучасному етапі розвитку людства інформація стає зброєю, потужнішою за гармати. Постає питання вивчення цієї нової, але дуже важливої галузі. Адже оперувати інформаційними технологіями і інструментами ведення інформаційних війн на сьогодні вже є необхідністю. Сьогодні інформація добирає воістину матеріальну форму і володіння нею стає дуже жаданим. До реалізації будь-які, цілком «матеріальні», рішення сьогодні апріорі випробуються в інформаційній області. І результати стають вирішальними. Багато прийомів інформаційної війни, яка, схоже, стає головним театром дій в глобалізованому світі, були відпрацьовані історично, але вони ще не систематизовані та не описані в підручниках для новітніх військових училищ, які мали б готувати командирів для цього поля бою.

2. Вплив інформаційних війн на розвиток міжнародних відносин

інформаційний міжнародний війна

Спершу вважаю за потрібно розглянути існування та розвиток інформаційних війн у Сполучених Штатах Америки, я обумовлюю це тим, що згідно з аналізом діяльності американських спеціальних операційних сил, найпотужніша у світі держава не в змозі ефективно використовувати їх без застосування інформаційної зброї. США, як одна з найвпливовіших країн в світі має дуже розвинуту систему інформаційних мереж та технологій, які на сучасному етапі розвитку даної країни відіграють важливу роль. Особлива роль припадає розвитку інформаційних інструментів, зокрема інформаційним війнам, що є невідємною часткою як зовнішньої, так і внутрішньої політики країни. У сучасному світі інформаційні війни є найсильнішим методом впливу на міжнародну арену. Найяскравішим прикладом вищезгаданого я вважаю саме зовнішню політику та використання інформаційних технологій в даній галузі у Сполучених Штатах Америки.

В цій країні усвідомили значення інформаційно-психологічних операцій ще в середині минулого сторіччя. 1951 року в збройних силах США було створено відповідне управління. Його фахівці брали активну участь у багатьох кампаніях.

У 1960-і роки в США визначили основні напрямки ведення психологічної війни та її основного компонента - війни інформаційної. Всі науки, що стосувалися інформаційного впливу, стали пріоритетними. Спершу це психологія, кібернетика, засоби моделювання поведінки людей, обчислювальна техніка та її програмне забезпечення. Про важливість цього напрямку свідчать такі офіційні документи, як «Стратегія національної безпеки» [65] (1981 рік) і «Стратегічна концепція суперництва» (1989 рік). Після закінчення «холодної війни» у звязку з появою нових завдань термін «інформаційна війна» було введено в документи міністерства оборони. Він став активно мусуватися в пресі після операції «Буря в пустелі» (1991 рік). Саме тоді нові інформаційні технології вперше використовувалися як засіб ведення бойових дій. Офіційно ж термін уперше було вжито в директиві міністра оборони №3600 від 21 грудня 1992 року, де в загальному вигляді формулювалися основні положення концепції інформаційної війни.

року в директиві Комітету начальників штабів №30 - 93 було викладено основні принципи ведення інформаційної війни. Ідеї інформаційного протиборства трансформовано в концепцію «Боротьби з системами управління». У цьому документі боротьба з такими системами виокремлюється у самостійний вид оперативного забезпечення бойової діяльності військ.

Згодом концепція інформаційної боротьби набула розвитку в інструкції Комітету начальників штабів (КНШ) 3210.01А «Концепція інформаційних операцій обєднаних угруповань збройних сил» від 1996 року та в Єдиному статуті Комітету начальників штабів №3 - 13 «Доктрина спільних дій з проведення інформаційних операцій» від 1998 року.

Нині американські експерти визнають, що вже понад 20 країн планують і здійснюють різні види інформаційних операцій, спрямованих проти США. ЦРУ відзначає, що певна кількість конфронтуючих держав розглядає інформаційні війни як невідємну частину своїх нових військових доктрин.

Фахівці США виділяють Росію, Китай, Індію і Кубу як країни, що «відкрито підтвердили політику підготовки до інформаційної війни і швидко розвивають свої можливості». КНДР, Лівія, Іран і Сирія, на думку американських експертів, «тільки просуваються в цьому напрямку», а Франція, Японія та Німеччина вже «дуже активні в цій галузі». [48] За підрахунками фахівців, сумарні витрати на розробки в сфері інформаційних війн перевищують 120 мільярдів доларів на рік.

На реалізацію національного плану захисту американських інформаційних систем, який підписується президентом, щороку з федерального бюджету передбачається виділяти понад 2 мільярди доларів. Всього ж на інформаційну безпеку міністерство оборони планує спрямовувати не менше 10 мільярдів доларів на рік. Нині проблемою інформаційних війн зайнято близько 40 організацій, згрупованих відповідно до покладених на них функціональних завдань. Це:

·· захист інформаційних систем: обєднана робоча група з проблем захисту компютерних мереж, обєднане космічне командування збройних сил, національний центр захисту інфраструктури;

·· реагування на компютерні інциденти: робоча група військово-повітряних сил, робоча група сухопутних військ, робоча група військово-морських сил, робоча група транспортного агентства міністерства оборони, робоча група агентства національної безпеки, робоча група університету Карнегі Меллона;

·· ведення інформаційних війн: центр інформаційної війни військово-повітряних сил, центр Сухопутних військ з вироблення заходів щодо інформаційних війн, центр вироблення заходів з інформаційних війн військово-морських сил, центр інформаційних війн військово-морських сил, центр технології інформаційних війн;

·· розслідування компютерних злочинів: відділ спеціальних розслідувань військово-повітряних сил, директорат кримінальних розслідувань Сухопутних військ, військова розвідка Сухопутних військ, служба кримінальних розслідувань військово-морських сил, служба кримінальних розслідувань міністерства оборони;

·· проведення операцій в інформаційних мережах: центр мережних операцій військово-повітряних сил, армійський центр мережних операцій, компютерне і телекомунікаційне командування військово-морських сил, центр безпеки операцій у глобальних мережах;

·· забезпечення: обєднаний центр боротьби з системами управління, центр спільного використання електромагнітного спектра, компютерна судова лабораторія міністерства оборони, агентство перспективних оборонних досліджень, пункт управління спільними операціями за єдиним інформаційним забезпеченням діяльності підрозділів американської армії, дослідницька лабораторія Сухопутних військ;

·· розвідка: розвідувальне управління обєднаного штабу, розвідувальне управління міністерства оборони (близько 6 тисяч чоловік, бюджет до 1 мільярда доларів), розвідувальне управління військово-повітряних сил;

·· інші організації: Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору, обєднаний центр оборонних досліджень.

Більш детальніше зверну увагу на схему роботи та структуру найбільш впливових та дієвих сучасних спеціальних служб, що здійснюють інформаційну безпеку в США. Такими вважаються АНБ (Агентство національної безпеки) та АОІС.

АНБ створено 1952 р. Указом президента США Г. Трумена з метою ведення радіоелектронної розвідки (зараз програма та захисту від неї американських військових і урядових комунікацій (зараз програма. Директор Агентства (кадровий розвідник, генерал-лейтенант військово-повітряних сил К.А. Міні-ган) за посадою є начальником Центральної служби безпеки, яка гарантує безпеку зв'язку зокрема криптографічними засобами у збройних силах США). Штат АНБ перевищує 60 тис. співробітників, а бюджет становить приблизно 4,5 млрд доларів. АНБ входить до складу національної розвідувальної системи і є найбільшою у світі службою технічної, точніше радіоелектронної, розвідки. Агентство підтримує глобальну систему радіоперехоплення, яка складається з кількох тисяч стаціонарних постів у різних країнах на всіх континентах; постів у посольствах США, супутників радіоелектронної розвідки та розвідувальних кораблів. АНБ базується у Форті Мід.

Одним із найважливіших завдань АНБ є також забезпечення криптографічного захисту інформації в США.

Агентство національної безпеки володіє найпотужнішим у світі комп'ютерним потенціалом, є найбільшим користувачем і розроблювачем суперкомп'ютерів. У його системі функціонує один з найпрестижніших навчальних закладів США - Національна академія криптографії.

АОІС забезпечує діяльність Глобальної командної та управлінської системи, Захищеної системи інформаційних мереж, Захищеної системи обміну повідомленнями, Глобальної системи військової підтримки, Захищеної інформаційної інфраструктури спільного операційного середовища.

АОІС складається з керівництва, допоміжних служб, а також трьох галузевих та чотирьох територіальних департаментів. До галузевих входять (забезпечує фінансовий і управлінський супровід діяльності АОІС), ЛТС (забезпечує випробування систем та аналіз їх функціонування), ЛЕО (забезпечує технічну підтримку й розробку систем). До територіальних входять ті, що забезпечують діяльність захищеної інформаційної інфраструктури в західній півкулі, ті, що забезпечують діяльність в Європі, у зоні Тихого океану та польові офіси.

Розглянувши служби, що здійснюють ведення інформаційної війни, можна проаналізувати методи здійснення інформаційного захисту та інформаційної боротьби. Такими методами є не лише новітні інформаційні технологій та потужне обладнання у вигляді компютерів, але важливим є той факт, що все більша увага приділяється психологічним аспектам ведення інформаційних операцій. Серед західних науковців, що займаються даною проблемою дуже часто можна зустріти поняття «спеціальні інформаційні ті психологічні операції», [5] що характеризують сучасні інформаційні війни найбільш повно.

Нині, як свідчать матеріали відкритих джерел та інформаційних документів, методи спеціальних інформаційних та психологічних операцій активно застосовуються практично всіма спецслужбами світу. Розглянемо досвід найпотужніших із них на прикладі систем США.

Попередник ЦРУ, створене у 1943 р. й очолюване У. Доннованом, Управління стратегічних служб (УСС) мало у своєму штаті відділ психологічної війни, найважливішим завданням якого було здійснення інформаційних операцій. Діяльність цього підрозділу була спрямована, насамперед, проти гітлерівської Німеччини та виявилася достатньо ефективною на останньому етапі Другої світової війни.

Основні напрями діяльності цього підрозділу наводяться нижче:

.Радіопропаганда. Діяло кілька підпільних радіостанцій, зокрема

таких, що здійснювали транслювання від імені певних груп опору в

Німеччині.

.Безпосередня пропаганда з використанням осередків на окупованій території. За допомогою осередків «Руху опору», Що були створені в європейських країнах за безпосередньої участі співробітників Управління стратегічних служб та розвідки Великобританії, союзники намагалися донести свої пропагандистські матеріали до мешканців окупованих територій.

Найактивніше відділ інформаційних операцій поводився на Тихоокеанському театрі воєнних дій під час останнього періоду Другої світової війни. Окремі операції, зокрема проти японських військ на о. Окінава, можуть назвати найдосконалішими зразками.

У певному сенсі навіть використання ядерної зброї проти Японії у серпні 1945 р. (м. Хіросіма та Нагасакі) можна вважати інформаційними операціями.

«Холодна війна» та пов'язане з нею жорстке ідеологічне протистояння створили умови для широкого застосування методів спеціальних інформаційних операцій. У середині 40-х pp. XX ст. дії, спрямовані на зміну масової чи індивідуальної свідомості, дістали в англомовній літературі назву спеціальних психологічних операцій.

Необхідно зазначити, що США створили найпотужнішу у світі систему зовнішньополітичної пропаганди. До речі, саме американці вперше в історії розділили напрями впливу на закордон та на власну країну. До найважливіших організацій зовнішньополітичної пропаганди США необхідно віднести:

o(протягом 2000 р. здійснювалася чергова реорганізація цієї установи з метою підвищення ефективності інформаційно-пропагандистського забезпечення зовнішньої політики США за умов кардинальних змін у технологічній основі інформаційної діяльності);

o«Корпус Миру»;

oрадіостанція «Голос Америки»;

oрадіостанції «Свобода / Вільна Європа»;

oрадіостанція «Вільна Азія»;

oрадіостанція «Радіо Марті» тощо.

Наймасштабніший в історії комплекс СЮ та психологічних операцій був здійснений за часів «холодної війни». Як писав у 1946 р. один з архітекторів американської зовнішньої політики, директор ЦРУ (1953-1961 pp.) А.Ф. Даллас, «людський мозок, свідомість людей здатні змінюватися. Посіявши хаос, ми непомітно підмінимо їхні цінності на облудні та змусимо їх вірити у фальшиві цінності. Як? Ми знайдемо своїх однодумців, союзників у самій Росії, Україні, Білорусії, Прибалтиці, Закавказзі, Середній Азії, і далі - скрізь». [45] Ця цитата найяскравіше характеризує основний напрям, за яким здійснювалися спеціальні інформаційні операції протягом холодної війни.

Першою масштабною СЮ здійсненою збройних сил СІЛА, що мала цю назву була операція, спрямована на підтримку військ ООН у Корейській війні (1950-1953 pp.). Перед її початком у США було ухвалено військовий план «Ведення операцій психологічної війни». До перегляду підходів у сфері психологічного протиборства керівництво збройних силСША спонукала кількість дезертирів з армії (близько 40 тис. щорічно протягом усієї війни). Усвідомлення ідеологічного характеру сучасних воєн призвело до різкого підвищення інтересу американських фахівців до проблем психологічної війни, а через це і спеціальних інформаційних операцій.

Уперше після Другої світової війни до діючої армії було передано тактичний інформаційний загін, що базувався у Форт-Райлі (США), а в 1952 р. у Форт-Брег (Північна Кароліна) на його основі було створено

Центр психологічних операцій.

У 1951 р. в Міністерстві армії було створено Управління психологічних операцій, перетворене в 1955 р. на Управління спеціальних методів війни. Розпочалася масована підготовка спеціальних кадрів.

Фахівці цього управління брали активну участь у багатьох операціях «холодної війни». Зокрема, за їхніми порадами було здійснено операцію з постачання продуктових наборів громадянам КНДР (літо-осінь 1953 р.). За певними оцінками, ця операція значно ускладнила діяльність прорадянської влади у Східній Німеччині щодо стабілізації ситуації після днях (17 червня 1953 р.).

Другим конфліктом, у якому були широко застосовані сили психологічних операцій, стала війна у В'єтнамі. Тут уперше випробовувалась батальйонна організація військ психологічних операцій. Ефективність дій нової системи довів перехід понад 250 тис. північних в'єтнамців і в'єтконговців на бік Південного В'єтнаму (за даними незалежних спостерігачів). У цій війні використовувався практично весь арсенал засобів інформаційних операцій починаючи від тотального знищення м. Фулі у Північному В'єтнамі і закінчуючи першим в історії створенням пропагандистської телевізійної мережі. Усього в конфлікті з американського боку було використано понад 1000 спеціалістів з СІА (Central Intelligence Agency). [67]

Необхідно зазначити, що спеціальні інформаційні та психологічні операції під час в'єтнамської війни були спрямовані як на безпосередніх противників (в'єтконговців та Північного В'єтнаму), так і на союзників (Південний В'єтнам) та населення СІЛА.

Наступною широкомасштабною психологічною операцією стала підтримка американського вторгнення до Гренади. В операції було задіяно перший батальйон психологічних операцій. Штатних сил і засобів батальйону вистачило на створення радіостанції з передавачем потужністю 50 Квт і 11 годин ефіру щодоби, видання газети «Голос Гренади», [26] розповсюдження листівок тощо. Результатом цієї діяльності стало рішення здатись у полон більшості особового складу армії Гренади.

Першою психологічною операцією, що здійснювалася за попередньо ретельно розробленим планом, була підтримка висадки в Панамі. Незважаючи на цілеспрямовану підготовку панамських збройних сил на чолі з головнокомандувачем генералом Нор'єгою до протидії збройних сил США, зокрема й методам психологічної війни, відповідні американські військові та цивільні (ЦРУ, Держдепартамент тощо) спеціалісти (до 3,5 тис. осіб) під час цієї операції мали чималі здобутки. Тоді вперше була широко застосована доктрина «дій, що турбують», [38] її суть полягає у впливі на аудиторію, що не переривається на жодну хвилину, не дає зосередитися, відпочити, відновити сили.

Масштабно застосовувалися війська психологічних операцій й у війні в Перській затоці, коли вперше попередньо були оприлюднені дві основні цілі операції: створення сприятливої суспільної думки в СІЛА та інших країнах світу стосовно подій; безпосереднє інформаційно-пропагандистське забезпечення воєнних дій.

До участі в операції був залучений 8 батальйон 4 групи психологічних операцій американських збройних сил, а також штатні підрозділи спеціального призначення. Крім того, відповідні функції виконували спеціалісти розвідувальних сил. Вже після перемоги у війні в Перській затоці американські фахівці здійснювали інформаційні операції проти режиму Саддама Хусейна. Формально ці операції були спрямовані на захист курдського та шиїтського населення Іраку.

Масштабні психологічні операції та СЮ було проведено й у межах операцій «Морський ангел» і «Підтримка демократії» [70] (Гаїті, 1991 та 1994pp.), «Відродження надії» і «Спільний щит» (Сомалі, 1992-1995pp.), «Спільні зусилля» [68] (Боснія, 1996 p.). Практично всі миротворчі кампанії, в яких беруть участь США, супроводжуються психологічними операціями.

Не досягла бажаного успіху лише операція «Відродження надії» у Сомалі. Серед основних причин цього американські дослідники називають: механічне перенесення досвіду операцій у Перській затоці на Сомалі; погане знання місцевих традицій та відсутність досвіду роботи в подібних умовах; відсутність необхідної кількості фахівців із знанням місцевих мов.

Аналіз причин поразки спонукає максимально враховувати конкретні умови під час здійснення операцій.

Зараз відкритим друком починають з'являтися матеріали стосовно ролі американських спецслужб у розпаді СРСР. Як пише у своєму надзвичайно відвертому та цікавому інтерв'ю «Независимой газете» перший міністр оборони незалежної Литви А. Буткявичюс, стратегія протистояння радянській армії під час січневої кризи 1991 р. спиралася саме на методи психологічної війни. «Насамперед ми мали не допустити фізичного і збройного зіткнення та перенести центр конфлікту в інформаційну і психологічну сферу». [52] Інформація стосовно методів «психологічної війни була отримана з Інституту Ейнштейна в США, під керівництвом професора Джина Шарпа. Цей інститут займався такими розробками». [52] Багато відповідних матеріалів можна знайти в мемуарах колишніх співробітників КДБ СРСР.

Як уже зазначалося, з 1991 р. на Балканах СІЛА послідовно здійснюють низку спеціальних інформаційних операцій. Для цього 1996 р. сформовано оперативну групу «Орел», до якої входить 8 батальйон психологічних операцій, видається сербсько-хорватською мовою газета «Тласник мира». У цих операціях активно використовують символічний вплив на свідомість, наприклад багаторазово підкреслюється принадність американської військової форми. У грудні 1996 р. різко зростає мовлення радіостанції «Голос Америки» на Балкани, причому інтенсивно наголошується, що це зроблено для заміни забороненої сербської радіостанції «Б-52».

Однією з провідних форм впливу на свідомість американські фахівці вважають здійснення «чорної» пропаганди.

Конкретним прикладом є діяльність мережі Рolitic International inc, що складається з 47 «незалежних» ТВ-станцій з 60 - мільйонною аудиторією. Ця телевізійна мережа вважається незалежною попри приховане фінансування з боку спецслужб СІЛА.

Досвід американських підрозділів у здійсненні спеціальних психологічних та інформаційних операцій, як було вже зазначено, є добре дослідженим. Певні матеріали щодо історії використання США цих методів, хоча, зрозуміло, в апологетичному дусі, репрезентують матеріали Американської Асоціації психологічних операцій.

Роль інформаційно-психологічного забезпечення при здійсненні політики США найкраще Ілюструє така цитата: «Показово, що найвищий військовий чин американської армії, Голова комітету начальників штабів, генерал Джон Шалікашвілі у період таїтянської кризи 1994 р. цілком відверто заявив: «Ми не перемагаємо, поки СКК не говорить, що ми перемагаємо». [20] За вісімдесят років - з 1916 р. до 1978 р. - співвідношення числа репортерів до числа воюючих «джи-ай» у СІЛА зросло в 1000 разів. За даними американського журналу, якщо у Першій світовій війні один журналіст припадав на 20 тис. військових, то під час операції у Боснії - на 500 військовослужбовців». [13]

Нині у США створені та діють системи здійснення спеціальних психологічних операцій у межах ЦРУ і Міністерства оборони (підрозділи Об'єднаного командування спеціальних операцій).

Поряд з ними у військових та спеціальних службах створено чітку систему роботи зі ЗМІ та зв'язків із громадськістю. Загальна проблематика цієї сфери визначена директивою міністра оборони 5122.5 та настановами об'єднаного Комітету начальників штабів збройних сил США. Очолює систему зв'язків з громадськістю та пресою помічник міністра оборони з цього напряму. У складі об'єднаних командувань збройних сил США в зонах для роботи зі ЗМІ під час бойових дій передбачено розгортання оперативних центрів зв'язків із громадськістю. Система цих служб сягає рівня дивізія - окрема бригада.

Дім підтримки системи інформаційно-пропагандистської забезпечення зовнішньої політики у США створено чітку систему підготовки кадрів для психологічної війни та здійснення спеціальних інформаційних операцій.

У межах системи проходження військової служби офіцерським складом передбачено існування функціональної сфери «психологічні операції та робота з цивільним населенням». [1] На 1998 р. у цій функціональній сфері налічувалося понад 1000 офіцерів у званні від капітана до підполковника. Діють системи перепідготовки та підвищення кваліфікації, заохочується навчання офіцерів у магістратурі (докторантурі).

Основним підрозділом психологічних операцій у збройних силах СІЛА є батальйон, що налічує від 200 до 400 осіб і складається з груп:

üрадіо;

üтелемовлення;

üрозповсюдження листівок;

üгучномовців;

üспецефектів;

üстворювачів пропагандистських текстів;

üпланування;

üрозвідки;

üдопоміжних служб тощо.

Структуру батальйону побудовано таким чином, щоб він міг забезпечувати здійснення спеціальної психологічної операції оперативного стратегічного рівня. Проведення спеціальних інформаційних операцій здійснюється із залученням сил і засобів Розвідувального управління МО (РУМО), ЦРУ та інших спецслужб СІЛА.

У перспективних планах США інформаційна війна посідає одне з провідних місць. У вересні 2001 року в обстановці підвищеної секретності відбулася конференція на тему «Свідомість - головна ціль інформаційних операцій ХХІ-го століття». [60] За даними військового тижневика «Дефенс Ньюз» [63] там обговорювалися проблеми подальшого розвитку інформаційних технологій. Підкреслювалося, зокрема, що до 2005 року на впровадження в життя цієї програми Пентагон планує виділити близько 17 мільярдів доларів.

Практичним підтвердженням американських пріоритетів у цьому напрямку діяльності є те, що в міністерстві оброни створено «управління стратегічного впливу». [57] Серед основних завдань управління - забезпечення світових ЗМІ спеціально підготовленою інформацією, вигідною для США, ведення таємних інформаційних операцій задля досягнення бажаного для воєнно-політичного керівництва результату.

Підходи німецьких фахівців до проблем інформаційної війни збігаються з американськими та британськими. Вони включають ведення наступальних та оборонних операцій інформаційної війни для досягнення національних цілей. Водночас при визначенні загроз і можливих відповідей інші держави розглядаються Німеччиною окремо: недержавні обєднання (типу політичних партій, міжнародних організацій, ЗМІ); злочинні угруповання (організовані злочинні групи хакерів тощо); персоналії (включаючи релігійних фанатиків тощо).

Німецькі фахівці розглядають управління засобами масової інформації як елемент інформаційної війни. Більше того, вони, як і французи, окремо розглядають економічну інформаційну війну. Це стало результатом оцінок розмірів можливих економічних втрат, які можуть бути завдані німецькому бізнесу й економіці внаслідок спрямованого інформаційного впливу. [17]

У країні створено центр забезпечення безпеки інформаційної техніки зі штатом близько 500 співробітників та річним бюджетом понад 50 мільйонів євро. Планується відкрити дослідний центр інформаційних технологій міністерства оборони ФРН. Для ведення інформаційних психологічних операцій в збройних силах є відповідні батальйони.

У 1991 р. Бундестаг ухвалив федеральний закон ФРН про створення відомства безпеки інформаційних технологій у складі Міністерства внутрішніх справ. За цим законом основними завданнями відомства є:

§проведення досліджень у галузі безпеки інформаційних технологій,

§зокрема криптографічних методів захисту інформації;

§розроблення технологій і засобів захисту інформації;

§експертна оцінка інформаційних і телекомунікаційних систем

§щодо рівня захищеності інформації;

§постачання ключів для систем захисту інформації у федеральних

§органах і землях ФРН;

§підтримання зусиль правоохоронних органів і спеціальних служб у

§їхній законній діяльності.

Штат відомства не перевищує 1000 співробітників. Це пов'язано з тим, що до його функцій не входить ведення радіоелектронної розвідки.

У складі бундесверу ФРН діють спеціальні підрозділи, що здійснюють радіоелектронну розвідку. Про цю діяльність відомо не дуже багато, проте необхідно відзначити, що Німеччина має великі традиції у веденні радіоелектронної розвідки, яка була використана ще за часів Першої світової війни (одна з причин катастрофічної поразки російських військ у Східній Прусії - ефективна німецька радіорозвідка), діяльність Інституту Г. Геринга (так називалося відомство радіорозвідки Німеччини у 1934-1945 pp.) також становить значний інтерес. [43]

В мирний час підрозділи інформаційно-психологічних операцій (їх офіційна назва: підрозділи оперативної інформації) організаційно входять до складу територіальних військ сухопутних сил бундесверу. Загальне керівництво операціями покладено на генерального інспектора бундесверу. В штабах корпусів є відділення інформаційних та психологічних операцій. Німеччина - це єдина серед європейських країн, яка за мирного часу підтримує розгорнутими частини психологічної війни. За часів Боннської республіки було створено потужну систему зовнішньополітичної пропаганди. У її складі:

vнімецьке інформаційне агентство;

vспеціальне управління інформацією канцелярії канцлера ФРН;

v«Німецька хвиля»;

vспеціальні підрозділи БНД;

vсистема Гете-інституту;

vквазідержавні політичні фонди Ф. Зберта, К. Аденауера.

vВеличезного досвіду німецька система зовнішньої пропаганди та

спеціальних інформаційних/психологічних операцій набула за часів існування двох німецьких держав та їхнього протиборства, що точилося насамперед в інформаційній сфері.

У 2000 р. в м. Пулаху (ФРН) - штаб-квартирі БНД відбулась науково-практична конференція «Інформаційні методи ведення війни» [20], на якій було підбито підсумки використання інформаційних операцій у локальних конфліктах, зокрема у Косовській кризі 1999 р. На думку генерала В. Ерца, колишнього речника НАТО, інформаційні служби альянсу припустилися певних помилок, зокрема в окремих відеоповідомленнях про військові дії відео ряд не відповідав коментарю.

Згідно з бойовими статутами бундесверу, безпосередній інформаційно-психологічний вплив на війська противника здійснюють самі війська. Керівні документи вимагають від них «знати і враховувати моральний стан особового складу військ противника, перш за все його уразливі місця, чинити на них систематичний вплив». [21] Для організації та проведення інформаційних та психологічних операцій зі складу батальйонів інформаційних та психологічних операцій можуть формуватися змішані групи, які придаються армійським корпусам, дивізіям та військовим округам.

Показовою є діяльність підрозділів оперативної інформації бундесверу в Боснії. Вони проводять свою інформаційно-психологічну роботу спільно з військово-цивільними структурами при розподілі гуманітарної допомоги, наданні медичних послуг, відбудові цивільної інфраструктури (школи, лікарні, шляхи тощо), особливо у віддалених районах, що сприяє формуванню позитивного іміджу сил СФОР [56] (сили стабілізації) і ФРН зокрема.

За офіційними даними, в академії бундесверу, яка готує спеціалістів інформаційно-психологічних операцій, щороку проходять підготовку до 1500 чоловік з різних країн світу, відбувається до 50 зборів, семінарів, курсів тощо. Серед викладацького складу - спеціалісти з історії, психології, етнології, мовознавства. Матеріальна база академії активно використовується для проведення різних міжнародних заходів.

Отже, особлива увага уряду Німеччини приділяється розвитку нових інформаційних технологій з урахуванням психологічних моментів, що є необхідним у зовнішній політиці для будь-якої розвинутої держави. Про це свідчать численні організації та системи, які займаються інформаційною безпекою та веденням інформаційних війн, що зазначено раніше.

Французькі експерти дотримуються концепції інформаційної війни, що складається з двох головних елементів: військової і економічної (цивільної). Військова складова припускає досить обмежену роль інформаційних операцій, оскільки інформаційна війна розглядається переважно в контексті конфліктів малої інтенсивності або в миротворчих операціях. При такому підході союзники не можуть бути потенційними противниками.

З іншого боку, економічна (чи цивільна) концепція включає ширший діапазон потенційного застосування інформаційних операцій. Точка зору експертів відрізняється досить глибоким вивченням конфліктів в економічній сфері, причому в подібних ситуаціях французи не почувають себе обмеженими рамками НАТО, ООН чи думкою США. Їхній підхід до економічного конфлікту допускає, що й союзник може бути обєктом інформаційних війн.

У країні активно формуються структури контролю в національному кіберпросторі. Так, за повідомленням американських ЗМІ, французи створюють власну версію системи «Ешелон». [32] Журналісти вже назвали її «Френшелон». Система спрямована, насамперед, на перехоплення повідомлень у французьких лініях електронних комунікацій.

Для обмеження американської інформаційної агресії і культурної експансії та створення системи захисту від них у Франції прийнято рішення, згідно з яким частка зарубіжних теле - та радіопрограм не повинна перевищувати 50% від загального часу трансляції. Серед інших заходів є, наприклад, такі, як формування спеціальних координуючих органів з контролю за створенням і застосуванням інформаційної зброї, обєднання зусиль у наукових дослідженнях з проблем інформаційних війн, забезпечення інформаційної безпеки, розробка спеціальної правової бази у сфері забезпечення інформаційної безпеки, прийняття єдиної термінології, чіткий розподіл повноважень між федеральними відомствами в розробці погодженої програми їхніх дій у сфері інформаційної безпеки.

Висновок можна зробити такий. На порозі інформаційного суспільства потужні та якісно нові інформаційні потоки створюють нову реальність, на яку необхідно своєчасно реагувати. Одним із специфічних проявів ситуації є те, що інформаційні війни, які зараз відбуваються, не тільки підсилюють найрозвиненіші країни, але й дають шанс стати на один рівень з ними країнам колишнього другого і третього світу. Це повязано з асиметричним характером інформаційної зброї. Така її властивість дозволяє будь-якій державі в критичний момент вести боротьбу з сильнішим противником. Застосування інформаційної зброї в цьому випадку виявляється найбільш адекватною відповіддю на чужі агресивні дії.

3. Особливості ведення інформаційних війн в Україні

інформаційний міжнародний війна

Стрімкий розвиток інформаційних технологій радикально змінює структуру суспільства та значно трансформує міжнародні відносини.

Одним з найважливіших напрямів суспільно-політичних трансформацій виступає сфера реалізації національних інтересів, і відповідно, забезпечення національної безпеки. Випереджаючими темпами зростає значення її інформаційних аспектів. Як зазначила Генеральна Асамблея ООН в ухваленій 4 грудня 1998 р. консенсусом резолюції «Досягнення у сфері інформатизації та телекомунікації у контексті міжнародної безпеки», [58] розвиток та впровадження інформаційних технологій призвели до появи нових та значної трансформації окремих давно відомих видів загроз національній і міжнародній безпеці.

Що стосується України, то її державні інформаційні структури, ЗМІ на сьогодні є дуже пасивними і навіть не реагують на інформаційну агресію. Пояснення цього просте: природа і методика інформаційних воєн у нас вивчена украй слабо, а політичні PR тільки набирають сили (на переконання цього вважаю за потрібне привести приклад щодо того, що на вибори у нашій країні політики різних сил та напрямків на сучасному етапі запрошують російські команди). З цього виходить: дана ситуація завдає значної шкоди інформаційній безпеці нашої держави. Але у нашій країні існують методи протистояння інформаційних загрозам та впливам. Такі методи спираються на результати відповідних наукових досліджень. З другого боку, наявність подібних відкритих наукових досліджень стимулює громадський інтерес до проблеми, що автоматично підвищує рівень поінформованості еліт та широкого загалу стосовно тематики спеціальних інформаційних операцій. А у цій галузі, як у жодній іншій, діє правило «повідомлений, тобто озброєний». [11]

Конституція України (ст. 17. ч. 2) визначає забезпечення інформаційної безпеки як важливу функцію держави, справу всього народу. [61] За сучасних умов вирішення цього завдання вимагає врахування всієї різноманітності загроз в інформаційній сфері.

Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки, що була прийнята постановою ВР України 16.01.97 р. під інформаційною безпекою розуміють стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз в інформаційній сфері.

До основних загроз національній безпеці в інформаційній сфері належать:

1)не виваженість державної політики та відсутність необхідної

2)інфраструктури в інформаційній сфері;

)повільність входження України у світовий інформаційний простір,

)брак у міжнародного співтовариства об'єктивного Уявлення про Україну;

)інформаційна експансія з боку інших держав;

)відплив інформації, яка становить державну та іншу, передбачену

)законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю

)держави;

)запровадження цензури. [2]

Та ж сама Концепція серед основних напрямів державної політики національної безпеки в інформаційній сфері визначає:

·вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного

·простору та входження України у світовий інформаційний простір;

·виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації

·України;

·усунення негативних чинників порушення інформаційного

·простору, інформаційної експансії з боку інших держав;

·розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання,

·зберігання, поширення і використання суспільне значущої інформації,

·створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері.

Зростання інформаційної сфери суттєво впливає на формування та реалізацію національних інтересів України. Змінюються як їхнє наповнення, так і заходи щодо забезпечення. Бурхливий розвиток інформаційної сфери супроводжується появою принципово нових та зростанням уже відомих загроз інтересам особистості, суспільства, держави, її національній безпеці.

Серед загроз національній безпеці, що сформувалися у процесі інформаційної революції, варто виокремити три основні типи.

По-перше, це становлення нової структури світового співтовариства, відповідно до реалій інформаційної ери та пов'язана з цим загроза деформації перспектив майбутнього розвитку України за умови збільшення або навіть збереження відставання від провідних країн в інформаційній сфері.

На думку провідних світових аналітиків і теоретиків, сучасна економіка має чотири основні сектори: виробництво знання; масове виробництво товарів; добування ресурсів; «виключені», [18] непотрібні виробництва. За домінуючим сектором економіки всі країни входять до чотирьох зон. Нині наявна реальна загроза витіснення України у третю, або навіть четверту зону, де економіку складають переважно підприємства з видобутку сировини з відповідними соціальними наслідками.

По-друге, це негативні наслідки неадаптованості інформаційної сфери України до процесів глобалізації та пов'язана з цим загроза значного обмеження суверенітету й незалежності країни, значно посилені створенням нових технологій інформаційно-маніпуляційного впливу як на особистісному рівні, так і на рівні суспільства й держави.

У США, ФРН, Великобританії, КНР, РФ та в більш як З О інших країнах світу провідною парадигмою національної безпеки стає доктрина «м'якої сили», що передбачає досягнення цілей насамперед маніпулюванням свідомістю.

По-третє, це розробка та удосконалення засобів впливу на інформаційну інфраструктуру і пов'язане з цим падіння рівня захищеності національних інформаційних ресурсів та систем їхньої підтримки. Під час воєн у Перській затоці 1991 р. та на Балканах 1995-1999 pp. наочно проявилася визначальна роль інформаційних чинників збройної боротьби та переваги високотехнологічної зброї і нових методів управління боєм, заснованих на сучасних інформаційних технологіях. Глобальні інформаційно-телекомунікаційні системи уразливі для атак комп'ютерних вірусів, інших видів компютерної злочинності. Протягом останніх років в Україні порушено понад 20 кримінальних справ за фактами правопорушень, визначених ст. 198 прим. КК України «Несанкціоноване втручання у функціонування автоматизованих систем». [66]

Нейтралізація зазначених загроз потребує формування потужної системи протидії. Тому порад із лібералізацією, створенням сприятливих економічних та політичних умов для прискореного розвитку інформаційної галузі розвинуті країни посилюють важелі впливу держави на цю сферу. Зокрема, з цією метою органи влади виступають чи не найбільшими виробниками інформаційного продукту на національному рівні. У США інформаційна сфера перебуває під безпосередньою увагою президента, створена Програма національної інформаційної інфраструктури, яка виходить з того, що інформація є найважливішим національним ресурсом, товаром та чинником державного управління.

В Україні сформовано доволі потужну нормативно-правову базу забезпечення інформаційної безпеки. Право громадян на доступ до інформації закріплене Конституцією України (ст. 15, 34), [62] цілою низкою міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких в Україні було надано Верховною Радою. В Україні прийняті закони, що регулюють інформаційні відносини, діяльність мас-медіа і спрямовані на розширення гласності та поінформованості суспільства.

Загальні принципи функціонування інформаційної сфери, зокрема в царині інформаційної безпеки, закріплені в Україні Законом «Про інформацію». Відносини у сфері інформаційної безпеки регулюються законами України про державну таємницю, про захист інформації в автоматизованих інформаційних системах, про національну систему конфіденційного зв'язку тощо.

Варто нагадати, що інформаційні відносини в цілому регулюються більш ніж 150 нормативно-правовими актами, серед яких закони України «Про власність», «Про рекламу», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» «Про інформаційні агентства», «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення», «Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стан інформаційної безпеки України» «Про зв'язок», «Про науково-технічну інформацію», «Про бібліотеки та бібліотечну справу» [55] тощо.

Система українського законодавства, що регулює відносини в інформаційній сфері, переважно склалася на початку і в середині 1990-х років і потребує значного удосконалення та адаптації до сучасних реалій. Важливою проблемою є певна фрагментарність та неузгодженість правового поля. Провідним напрямом її розв'язання має стати кодифікація інформаційного права України шляхом розробки та прийняття інформаційного кодексу. Залишається незабезпеченим неухильне дотримання чинного законодавства всіма суб'єктами інформаційної сфери, зокрема органами державної влади як у центрі, так і на місцях. Розв'язання цього завдання повинно стати основним пріоритетом державної політики в інформаційній сфері.

В Україні сформовано певну систему забезпечення інформаційної безпеки. До неї входять Рада національної безпеки і оборони України, Міжвідомча комісія РНБО України з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки на чолі з секретарем РНБО України Є. Марчуком. Влітку 1998 р. на основі відповідних підрозділів Служби безпеки та Державного комітету з питань захисту державних секретів і технічного захисту інформації створено Департамент спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації Служби безпеки України, який має забезпечити здійснення державної політики в галузі криптографічного і технічного захисту інформації. У межах своєї компетенції певні функції щодо забезпечення інформаційної безпеки реалізують Кабінет Міністрів України, державні комітети зв'язку та інформатизації і інформаційної політики, телебачення та радіомовлення, Міністерство оборони, Міністерство закордонних справ, Міністерство юстиції та інші, що створили у 2004 році воєнну Доктрину України.

Воєнна доктрина України - це сукупність керівних принципів, воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави. Вона забезпечує підтримку політики держави, спрямованої на захист її національних інтересів, передбачає процес стратегічного мислення, яке базується на використанні принципу визначення цілей, способів і ресурсів. [69]

Саме цей документ визначає характер воєнно-політичної обстановки навколо України, реальні та потенційні загрози національній безпеці у воєнній сфері, принципи, умови та складові забезпечення воєнної безпеки.

Воєнна доктрина визначає пріоритети забезпечення воєнної безпеки за різними варіантами обстановки, основні цілі, завдання, засоби, ресурси та способи їх реалізації. Як документ чітко визначеного воєнно-політичного характеру, Доктрина визначає засади застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, напрями їх реформування для забезпечення необхідного рівня спроможності виконувати визначені завдання.

Діяльність військових структур держави, правоохоронних органів потребує необхідних матеріальних, фінансових, кадрових, інформаційних ресурсів. Тому в Доктрині визначаються принципи, напрями економічного забезпечення діяльності Воєнної організації держави.

Принциповим є визначення різниці між «воєнною доктриною» і «воєнною стратегією». Перша стосується сфери воєнної безпеки і тому є складовою національної безпеки. Друга є військовим мистецтвом і стосується застосування Збройних Сил.

Не зважаючи на особливу увагу уряду до інформаційної безпеки та питань захисту інформації, в Україні існують проблеми, які полягають в тому, що людина, як особистість, існує в забрудненому, дуже фрагментарному, неточному, спотвореному інформаційному середовищі, в якому неможливо приймати рішення. Шлях розв'язання цієї проблеми - створення нормального робочого середовища, де можливим є доступ до інформації та прийняття корисних, насамперед для конкретної людини, рішень.

Питання інформаційної безпеки України як складової національної безпеки є актуальним та недостатньо розробленим. Доцільно окреслити межі його обговорення, визначити обсяг інформаційної безпеки, а також коло та умови існування загроз інформаційній безпеці на сучасному етапі розвитку держави. Проблема інформаційної безпеки держави складна та багатостороння. Вона може розглядатися тільки у взаємозв'язку з іншими проблемами більш високого або такого самого рівня важливості.

На мій погляд, першочерговим питанням на сьогодні є створення власного інформаційного ресурсу країни з урахуванням того, що цей ресурс має розглядатися як стратегічний. Стратегічність пов'язана із значним відставанням державних організацій, а також недержавного сектора у формуванні та оперативній актуалізації інформаційних потоків та ресурсів, що стосуються напрямів їхньої діяльності, і взагалі політичного та економічного життя в Україні. Непокоїть той факт, що в державі і досі немає конкретного суб'єкта (організації), який би відповідав за стратегічний розвиток та підтримку українського урядового сегмента мережі Інтернет, за його наповнення та зміст інформаційних ресурсів. На мій погляд, необхідно передусім звернути увагу на питання досягнення балансу в інформаційному просторі держави таким чином, щоб уможливити належний розвиток телекомунікацій та інформаційних ресурсів. Паралельно треба докласти зусиль у вирішенні питань стратегії і тактики розвитку системи інформаційної безпеки, що надавало б можливість захистити людину, суспільство, інформаційний простір, інформаційні технології тощо.

Розглянувши проблеми інформаційної безпеки України, вважаю за потрібне розглянути наступну складову даної теми - аналіз ведення інформаційних війн в Україні, як нової незалежної держави, для якої це питання стоїть дуже гостро.

Оскільки наша країнах розвивається на теренах Радянського Союзу та не досягла ще апогею свого економічного розвитку, інформаційні технології та системи теж є менш розвинутими, ніж в провідних країнах світу. Але інформаційні війни є важливою складовою розвитку України. Адже, за сучасних умов інформація стає чи найпотужнішою зброєю чи загрозою. Постає питання володіння інформацією, захисту інформації та питання безпеки, що для нашої країни є не вирішеними і актуальними.

Розглянувши поняття інформаційних війн раніше та, навівши у приклади сучасні країни світу, можна перейти до прикладів ведення інформаційних війн в України.

Аналіз воєнно-політичної ситуації, яка складалася упродовж останніх років навколо України, а також на її території, дає підстави вважати, що наша держава від самого початку проголошення своєї незалежності стала обєктом пропагандистських операцій та довготривалого психологічного впливу насамперед з боку Росії.

Україна має ключове значення для безпеки Росії. Як вважають російські аналітики, необхідно підтримувати проросійську орієнтацію у населення держав колишнього СРСР, особливо в Україні. Як писала «Независимая газета»: «…російські позиції, традиційно сильні в освіті, культурі, інформації та науці республік колишнього СРСР, поступово змінюються впливами країн далекого зарубіжжя, причому на шкоду не тільки Росії, а й країнам СНД. Якщо існуючі тенденції залишаться незмінними, то за півтора десятки років на зміну поколінню, яке досі обєктивно зберігає російську орієнтацію (мову, виховання, авторитети), прийде покоління, для якого Росія, її культура та інтереси - або порожній звук, або, що гірше - демонічний образ історичного ворога. Якщо люди з такими культурними і ціннісними орієнтаціями посядуть основні посади у державному апараті, бізнесі, армії, освіті, науці та засобах масової інформації, то інтересам Росії буде завдано непоправних збитків…». [50]

Сьогодні дуже явною стала боротьба за розповсюдження впливу Росії на Україну, навіть, підпадання України під російську зону контролю. Прикладів цього можна навести дуже багато, особливо тих, які свідчать про їх свідому чи мимовільну скоординованість. Ці дії користуються підтримкою серед низки політиків та державних діячів України, які мають діловий інтерес у Росії, або ж ними легко дозволяють, аби ними маніпулювали. Тут варто пригадати тимчасові публікації у світових виданнях щодо продажу Україною озброєння, ракетної технології у країни «третього світу», які проводять політику державного тероризму; фрахт колумбійськими авіакомпаніями українських літаків видається за можливий пошук наркомафією шляхів транспортування наркотиків та ін. За такими публікаціями чітко простежується певна мета. Прикладом також є подача в український військово - промисловий комплекс дискредитуючої інформації в момент переговорів щодо українсько-пакистанського танкового контракту. Тоді, серед іншого, газета «Коммерсантъ» подавала безапеляційну інформацію про можливе використання українських танків афґанським рухом Талібан та повідомила про провал переговорів.

Наступним моментом є поетапне вивезення з України ракетно-ядерного озброєння. Багато говорилося про позитивний момент перетворення України в безядерну державу. Згідно з договором «Старт-1» [64] з України боєголовки мали вивозити сім років. В реалії це відбулось за два роки. З випередженням була вивезена уся ядерна тактична зброя. Все це відбувалось на тлі низки пропагандистських публікацій про недоліки щодо порядку утримання цього виду зброї в Україні та можливого продажу в треті країни. Автори подібних публікацій, ґрунтуючись на особистих спостереженнях, писали про погані умови зберігання та недотримання Україною технології обслуговування ракет, що могло призвести до катастрофи, рівній Чорнобильській. Простежувався тиск і озброєння було вивезене з випередженнями графіку.

Багато політиків сучасності вважають, що російські засоби масової інформації подають внутрішнє життя України тенденційно. Останнім часом прослідковується тенденція проведення жорсткої паралелі між рухом кримських татар за повернення на Батьківщину та облаштування їхнього мирного життя з рухом Косовських албанців, які внаслідок бузувірства сербських шовіністів упереджено ставляться до православних сербів. Метод використання засобів пропагандистського арсеналу, серед іншого - таврування та звернення до символів і штампів («третя оборона Севастополя» тощо) посів чільне місце в російських виданнях. Російська преса фактично не дозволяє українській стороні висловлювати свою позицію на сторінках своїх видань. Події навколо вбивства композитора й співака Ігоря Білозора тому свідчення. Аналізуючи їх, слід дійти висновку, що цю кримінальну побутову подію Росія використала найбільш повно: фактично проведена повномасштабна пропагандистська кампанія, в якій Російська держава отримала перемогу. Журналіст ОРТ в Україні Наталія Кондратюк, озвучуючи кадри емоційного сплеску біля відомої кавярні, демонструвала обличчя «справжнього українця» [53] та піднімала питання «жахливого становища росіян в Україні». Після цього їй доручили вести публіцистичну передачу на популярному українському телеканалі. Відомий вислів заступника голови російського парламенту: не залишати поза увагою «вбивство російського композитора у Львові». Невдовзі після цього цей відомий державний діяч навідався з візитом до Києва. Росія доклала усіх зусиль для того, щоб у світовому просторі, та у Росії, склалось переконання про дискримінацію російського населення та наявність мовного утиску в Україні.

Зрештою, постає питання продажу енергоносіїв в Україну та заборгованості за них. Українська сторона вкотре виступає в ролі такої, що обороняється, хоча при вдалому, умілому, скоординованому, фаховому та спланованому підході можна провести не одну пропагандистську компанію на захист Україною своїх інтересів. Варіантів таких кампаній існує багато, але вони не використовуються. Пригадаймо погром підмосковним «омоном» української церкви в Московській області; становище української громади в Росії; заборгованість за сплату Росією оренди баз Чорноморського флоту в Криму. Список може бути продовжений.

Слід мати на увазі події, що відбуваються на сучасному етапі. Необхідно на них реагувати адекватно до часу, планувати та проводити психологічні та пропагандистські заходи, щоб Росія мала відповідальність. Прибалтійські країни поставили перед Росією питання про відшкодування збитків за часи окупації їхніх держав з боку СРСР, оскільки Російська Федерація визнала себе спадкоємицею цієї країни. У випадку з Україною можна згадати подібні ситуації (голодомор, екологічне забруднення території). Багато сучасних вчених політологів вважають, що в сучасних умовах питання мають вирішуватися у супроводі масивної інформаційно-пропагандистської підтримки.

Пропагандистський вплив з боку Росії також мають російські видання, які виходять в Україні та українські видання, що друкуються в Росії. У цьому випадку простежується психологічний вплив на свідомість громадян. Даний фактор стає тенденцією.

Відсутність дієвого аналітично-пропагандистського центру в Україні є недоліком нашої країни. Не є загрозою існуванню української незалежної демократичної держави той факт, що українські громадяни, які перебувають за кордоном, отримують оперативну інформацію з російських супутникових телеканалів. Проблема інформаційної диспропорції стосується й миротворчих військових контингентів. Нам відома нейтральна позиція України, але в Косово етнічні албанці ототожнюють українців з росіянами, з усіма наслідками.

Кримське питання залишається спірним вже довгий час. У Севастополі відкрито філію Московського державного університету, а єдина українська гімназія в Сімферополі котрий рік тулиться без приміщення. Це вважається не лише питанням освіти.

Росія використовує будь-який привід в інформаційній війні проти України. Якщо немає нового, його вигадують, висновують з будь-якої інформації. Фаховість інформаційних передач каналу НТВ не викликає сумніву, оскільки там працює потужний інформаційно-аналітичний осередок. Тому дуже показовим є сюжет про певний заполярний російський порт. В передачі йдеться про вимираюче місто-порт, люди виїжджають, суцільний занепад. Показується молодої панянки, яка при цих негараздах приїхала туди жити та висловлює своє невдоволення якістю життя в Україні. Лунають слова про незалежність і висновок - у вимираючому російському місті жити краще, аніж в Україні. Українські мас-медіа не використовують подібні методи, тобто адекватної української відповіді на інформаційну аґресію немає.

Перелік подій, що є свідченнями інформаційної війни Росії з Україною може бути продовжений. Деякі дослідники вважають, що у даному випадку концепція інформаційної безпеки, яка була прийнята Україною, не виконується українським урядом.

Йозеф Ґеббельс [27], німецький вчений, який займався питаннями безпеки, що чим більша, гірша брехня, тим швидше в неї повірять. На практиці взаємин України та Росії мають схожий вигляд. Після поразки у Першій світовій війні німецькі військові теоретики зазначали, що основна битва була програна на пропагандистському фронті. Поразка у психологічному протиборстві призвела до поразки й на полі битви. Це зумовило інтенсивний розвиток теорії та практики пропагандистського та інформаційного впливу в гітлерівській Німеччині.

Неадаптованість інформаційної сфери України до процесів глобалізації та не виваженість державної інформаційної політики створюють загрозу обмеження суверенітету країни.

Через слабку інтегрованість України у світове інформаційне поле, недостатню активність та конкурентоспроможність їі інформаційних структур уявлення світу про нашу державу формують не вітчизняні ЗМІ, а засоби та інформаційні агентства інших країн. При цьому останні виходять із політичних, економічних та військових інтересів відповідних країн. Формується вкрай спотворений образ внутрішньої та зовнішньої політики України, що негативно впливає на її міжнародний авторитет, шкодить національним інтересам.

Недостатня увага до проблем захисту інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів ускладнює діяльність держави щодо забезпечення її національної безпеки та обороноздатності.

Висновки

Сьогодні інформація добирає воістину матеріальну форму і володіння нею стає дуже жаданим. До реалізації будь-які, цілком «матеріальні», рішення сьогодні апріорі випробуються в інформаційній області. І результати стають вирішальними.

Сучасні війни ведуться перш за все в інформаційній сфері, яка випереджає і безперервно супроводжує так званий «прямий контакт» протиборчих сторін. Спецслужби ведуть свої війни безпосередньо в Інтернеті. Як повідомлялося, для боротьби з потенціальним супротивником в експортне мережене обладнання США встановлюються чипи з логічними вірусами, які можуть бути активізовані в потрібний момент. Для боротьби з певними людьми є компютерні програми обнуління банківських рахунків. Існує ще багато інших варіантів.

Система - мета інформаційної війни, може включати будь-який елемент у епістемології супротивника. Епістемологія містить у собі організацію, структуру, методи і вірогідність знань. На стратегічному рівні ціль кампанії інформаційної війни - вплинути на рішення супротивника, і як наслідок, на його поводження таким чином, щоб він не знав, що на нього впливали. Навіть тоді, коли цієї мети важко досягти, вона все-таки залишається кінцевою метою кампанії на стратегічному рівні. Успішна, хоча і незавершена інформаційна кампанія, проведена на стратегічному рівні, приведе до рішень супротивника (а отже і його дій), що будуть суперечити його намірам чи заважати їхньому виконанню.

Щодо цілей атак в інформаційній війні, то чим більш залежний супротивник від інформаційних систем при ухваленні рішення, тим більше він уразливий до ворожого маніпулювання цими системами. Програмні віруси впливають тільки на ті системи, у яких є програми. Засоби радіоелектронної боротьби можуть бути застосовані тільки проти збройних сил, що використовують радіо та електроніку. Електромагнітні пушки не будуть впливати на ворожих курєрів. Хоча це і припускає, що тільки постіндустріальні держави чи групи уразливі в інформаційній війні, зворотне також може мати місце по двох причинах. По-перше, доіндустріальне чи аграрне суспільство все-таки має уразливі епістемологічні системи. Тому що інформаційна війна може вестися проти всієї епістемології ворога в цілому, тому і примітивні суспільства уразливі в інформаційній війні. По-друге, індустріальні суспільства можуть придбати велику частину їхньої телекомунікаційної структури у більш розвинутих постіндустріальних суспільств.

Успішна інформаційна кампанія, проведена на оперативному рівні, буде підтримувати стратегічні цілі, впливаючи на можливість ворога приймати рішення оперативно та ефективно. Іншими словами, метою інформаційних атак на операційному рівні є створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти чи вести війну координовано та ефективно. В інформаційній війні метою є гармонізація дій на оперативному рівні з діями на стратегічному рівні, щоб обєднані, вони змушували супротивника приймати рішення, які приводили б до дій, що допомагали досягати субєктові власних цілей і заважали б супротивнику домагатися виконання своїх.

У державах чи групах з високим рівнем розвитку техніки набір цілей атак на стратегічному рівні дуже багатий: телекомунікації і телефонія, космічні супутники, автоматизовані засоби ведення фінансової, банківської і комерційної діяльності; енергосистеми; культурні системи; і весь набір устаткування і програм, на підставі яких ворог одержує знання. Стратегічні інформаційні системи у високотехнологічних державах часто дублюються на оперативному рівні. Усі вони уразливі для атаки.

На стратегічному рівні лідерам, що продумують план ведення інформаційної кампанії, потрібно знати відповіді як мінімум на три питання:

? Який звязок інформаційної кампанії з глобальними цілями кампанії?

? Що хоче субєкт щодо того, що ворожі лідери знали чи припускали по завершенню кампанії? (Тобто, який бажаний епістемологічний стан і отже критерій успіху операції?

? Які засоби ведення інформаційної війни є кращими для досягнення встановленого критерію успіху? (Тобто як будуть повязані засоби з результатом).

На операційному рівні лідерам також потрібно мати відповіді на ряд питань. Чи буде заборонено атакувати деякі цілі і застосовувати деякі засоби в інформаційних атаках? Чи досяжний бажаний епістемологічний стан взагалі і зокрема, чи тільки існують проміжні стани, досяжні в специфічних географічних районах, у специфічній послідовності, чи в специфічних секторах інформаційних бойових дій. Крім того варто відповісти на питання про керування і сигнали. Також лідерам на оперативному рівні потрібно знати, коли будуть довершені атаки і засоби, за допомогою яких буде переданий сигнал про припинення атаки. Це важливі питання, тому що інформаційна зброя може викликати непряме руйнування систем знань і припущень у тих, що атакують.

Чим сучасніше суспільство, тим більше воно покладається на інформацію та засоби її доставки. Сюди відноситься і Інтернет - але це лише вершина цієї інформаційної конструкції. Будь-яка розвинена країна має телефонну, банківську та безліч інших мереж, що керуються компютерами, отже мають властиві для них слабкі місця.

Інформаційна війна - це вже не туманна галузь футурології, а реальна військова дисципліна, яку вивчають і розробляють у відповідних академічних закладах. У найбільш широкому сенсі інформаційна війна включає засоби пропаганди, але обсяг цієї статті дозволяє нам коротко зупинитися лише на чисто технологічних засобах.

Звідси, чим вище технологічні можливості держави і чим більше число його взаємодій з іншими групами (включаючи внутрішні групи) чи державами, тим більше держава уразлива в інформаційній війні. Ця уразливість буде зростати в міру збільшення розмірів чи мереж числа й обсягу транзакцій.

Демократії не є менш уразливими, чим тоталітарні режими, хоча демократичні соціальні системи, так і як групи, можуть бути трохи більш стійкими до виходу з ладу. Але апарат керування її економікою уразливий. Банки, фінанси, торгівля, подорожі і керування повітряним рухом стають усе більш залежними від інформаційної технології.

У міру того, як росте залежність від інформаційних систем, збройні конфлікти, що організовуються терористами, релігійними екстремістами, ворожими бізнесменами, проти інформаційних систем будуть складати реальну загрозу. Інформаційна зброя в їхніх руках може бути спрямована на енергосистеми чи засоби звязку, що обслуговують кінцеву ціль. Одночасні атаки на різні вузли можуть мати стратегічний ефект. Тобто вони можуть впливати на знання і волю лідерів. [37]

Зрозуміло, що масова свідомість є ареною боротьби різних політичних систем і в мирний час.

Експерти уважають, що вдосконалення збирання та поширення інформаційних техологій може бути одним з найефективніших засобів і війні з тероризмом. Деякі експерти, втім, занепокоєні, щоб концентрація великих масивів інформації в руках уряду не порушувала громадянських свобод американців. Джим Гілмор уважає, що збереження балансу між потребою уряду в інформації для боротьби з тероризмом, і захистом індивідуальних свобод є найбільшим викликом для США з часів другої світової війни:

«Весь фокус полягає у знаходженні найліпшого з можливих підходів до збирання анти-терористичної інформації. Необхідно вдосконалити технологію і комунікації з тим, щоб забезпечити надання інформації у вірні руки. Необхідно запевнитися, щоб заходи компютерної безпеки не могли бути виведені з ладу ворогами або будь-ким іншим. І все це треба робити, одночасно зберігаючи американські цінності та громадянські свободи. Це є виклик, з яким ми наразі маємо справу» - зазначає Гілмор. [51]

Інформаційно-компютерна революція відкриває широкі можливості для впливу на народи та владу, маніпулювання свідомістю та поведінкою людей навіть на віддалених просторах. Беручи до уваги процес глобалізації телекомунікаційних мереж, що відбувається в світі, можливо припустити, що саме інформаційним видам агресії буде відданий пріоритет у майбутньому. Потрібна серйозна увага фахівців різного профілю до цього питання, щоб уникнути найбільш негативних наслідків цієї війни для всього людства.

Аналіз інформаційних експансій у сучасному світі свідчить, що інформаційна війна чітко ділиться на кілька етапів. На початковому етапі інформаційних воєн, які вели, наприклад, США проти Іраку, а потім - Югославії, створювався імідж лідера країни-супротивника як диктатора і фашиста, а самої країни як джерела загрози безпеці в регіоні і загрози інтересам самих США (при цьому ніколи не вказувалося, про які саме американські інтереси йдеться). Завдання наступного етапу інформаційної війни (він співпадав з війною збройною) - продемонструвати переваги американської зброї, приховати власні втрати, перебільшити завдану шкоду. Особливістю інформаційних воєн, принаймні тих, які вели американці, є те, що вони не закінчуються із завершенням воєнної операції. Тоді, власне, настає заключний етап інформаційної війни. Його завдання Ї переконати власний народ і світову спільноту в тому, що воєнні дії були єдино можливим шляхом розвязати проблему. І що їх наслідки Ї лише позитивні.

Оскільки в ході інформаційної війни здійснюється вплив на психологічну сферу людини, мас чи певних соціальних груп, - методи її ведення базуються на соціально-психологічних чинниках і дуже часто зводяться до навіювання або й т.зв. «брудних технологій». Майже ніколи реальні цілі інформаційної війни не афішуються Ї навпаки, вони маскуються якимсь добропристойним приводом. [46]

Висновок можна зробити такий. На порозі інформаційного суспільства потужні та якісно нові інформаційні потоки створюють нову реальність, на яку необхідно своєчасно реагувати. Одним із специфічних проявів ситуації є те, що інформаційні війни, які зараз відбуваються, не тільки підсилюють найрозвиненіші країни, але й дають шанс стати на один рівень з ними країнам колишнього другого і третього світу. Це повязано з асиметричним характером інформаційної зброї. Така її властивість дозволяє будь-якій державі в критичний момент вести боротьбу з сильнішим противником. Застосування інформаційної зброї в цьому випадку виявляється найбільш адекватною відповіддю на чужі агресивні дії.

Водночас якщо проаналізувати наслідки інформаційних атак, що останнім часом здійснювалися проти нашої держави, то можна зробити невтішний висновок: Україна, по суті, втрачає контроль над власним інформаційним суверенітетом, а її територія опинилася під впливом інформаційних потоків суміжних держав, з усіма наслідками, які з цього випливають.

Україні необхідно вчасно врахувати нові реалії з вигодою для своїх інтересів. Відомо ж, що у сфері високих технологій ми володіємо потужним потенціалом.

Правильний вибір політики щодо інформаційних технологій, що розвиваються, дає змогу зосередити зусилля й ресурси на реалізації потенціалу економічного розвитку і тим самим забезпечити ефективний і безпечний розвиток усіх сфер життєдіяльності людини, суспільства та вплине на міжнародну арену, зокрема на розповсюдження впливу чи стабілізацію міжнародних позицій.

Крім цього, інформаційна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведення цілісної державної програми відповідно до Конституції та чинного законодавства України і норм міжнародного права шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм, що стосуються національної інформаційної політики України

Інформаційна безпека відіграє важливу роль у забезпеченні життєво важливих інтересів будь-якої держави. Створення розвиненого і захищеного інформаційного середовища є неодмінною умовою розвитку суспільства та держави.

Список використаної літератури

1.Аронсон Э., Пратканис Э.Р. Эпоха пропаганды: Механизмы убеждения, повседневное использование и злоупотребление. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. - 384 с.

2.Аронсон Э., Пратканис Э.Р. Эпоха пропаганды: Механизмы убеждения, повседневное использование и злоупотребление. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. - 384 с.

.Большаков М. Подготовка кадров для служб психологических операций и по работе с гражданским населением в США // Зарубеж. воен. обозрение. - 1998. - №3. - С. 9-10.

.Бондаренко В.О., Литвиненко О.В. Інформаційна безпека сучасної держави: концептуальні роздуми // Стратег. панорама. - 1999. - №1-2. - С. 127-133.

.Волохов В., Лукянов А. Технології психологічних операцій // Політика і час. 2000. №1 - 2. С. 79 - 86

.Г.Г. Почепцов Информационные войны. - К. Ваклер, 2000. - 575 с. {5}

.Гудби Дж., Бувальда П., Тренин Д. Стратегия стабильного мира. Навстречу Евроатлантическому сообществу безопасности. - М.: Международные отношения, 2003. - 208 с.

.Завадский И.И. Информационная война - что это такое? // Конфидент. 1996. №4. С. 13-20.

.Закон України «Про інформацію», прийнятий Верховною Радою України 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №48, Із змінами від 06.04.2000, Відомості Верховної Ради. - 2000. - №20.

.Запрудский Ю.Г. Социальный конфликт: политологический анализ.-Ростов-на - Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1992. - 177 с.

.Знаменский А. Успехи оперативной группы «Орел» // НВО. - 1996. - №9. - С. 2.

.Жуков В. Взгляды военного руководства США на ведение информационной войны // Зарубежное военное обозрение. - №1. - 2001.-С. 2 - 9.

.Игрицкий Ю. Центрально-Восточная Европа: Пейзаж после расширения ЕС. // Европейская безопасность: события, оценки, прогнозы. - 2005. - №16

.Кабаченко Т.С. Методы психологического воздействия. - М.: Педагогическое общество России, 2000.

.Классификация возможных войн и военных конфликтов, принятая в США // Зарубежное военное обозрение. - 1990. - №9. - С. 3 - 9.

.Кокошин А.А. Стратегическое управление: теория, исторический опыт, сравнительный анализ, задачи для России. - М.: МГИМО, 2003. - 528 с.

.Крутських А.В. Інформаційний виклик безпеці на межі XXI сторіччя // Міжнародне життя. 1999. №2. С. 82-89.

.Крутських А.В. Інформаційний виклик безпеці на межі XXI сторіччя // Міжнародне життя. 1999. №2. С. 82-89.

.Кузнецов П.А. Информационная война и бизнес // Конфидент. 1996. №4. С. 21-23.

.Леонтьєва Л. Є. Історія використання психологічних операцій Німеччиною і Радянським Союзом в роки Другої світової війни (1941-1945 рр.): Дис… канд. воєн. наук. - Л.: ДУ «Львівська політехніка», 1997. - 179 с.

.Литвиненко О. Спеціальні інформаційні операції - К.: Сатсанга, 1999. - С. 38

.Майерс Д. Социальная психология. - СПб., 1997. - 293 с.

.Манилов В.Л. Исследование проблем национальной безопасность: вопросы методологии // Военная мысль. - 1995. - №5. - С. 9-19.

.Манилов В.Л. Национальная безопасность: ценности, интересы и цели // Военная мысль. - 1995. - №6. - С. 28-40.

.Маракова І., Рибак А., Тесленко П. Проблеми комплексного забезпечення безпеки інформації в Україні // Вісник УАДУ. - 2001 р. - №3. - С. 343-346.

.Михайлов Б. Психологические операции вооруженных сил США в конфликтах низкой интенсивности // Зарубеж. воен. обозрение. - 1996. - №8. - С. 2-8

.Несвіт Г.П. Інформаційна політика держави як фактор реформування суспільства: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук; Одес. нац. юрид. Акад. - О., 2001. - 16 с.

.Острое оружие дезинформации // Очерки истории российской внешней разведки: В 6 т. - Т. 2. 1917-1933 годы. - М.: Междунар. отношения, 1996. - С. 106-109.

.Парахонський Б.О. Національні інтереси України (духовно-інтелектуальний аспект). - К.: НІСД, 1993. - 43 с.

.Пашко В. Психологические операции многонациональных сил в Северном Ираке // Зарубеж. Воен. обозрение. - 1995. - №7. - С. 12-14.

.Пашко В. Силы специальных операций вооруженных сил Индии // Зарубеж. воен. обозрение. - 1995. - №6. - С. 5-7.

.Перепелица Г.Н. Военно-политический конфликт. Проблемы теории и социальной практики // Нац. ин-т страт. исслед. - Киев, 1996. - 229 с.

.Петрик В.М., Остроухов В.В. та ін. Сучасні технології та засоби маніпулювання свідомістю, ведення інформаційних війн і спеціальних інформаційних операцій: Навчальний посібник. - К.: Росава, 2006. - 208 с.

.Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України» від 16 січня 1997 р. №3/97 ВР // Голос України. - 1997. - 4 лютого. - С. 5.

.Раскин А.В. Освещение президентских выборов в Южной Африке американской компанией ABC («Псевдособытие» как попытка разрешения общественного конфликта). // Вестн. МГУ. Сер. 10. Журналистика. - 1996. - №2. - С. 51 - 56.

.Расторгуев С.П. Информационная война. - М.: Радио и связь, 1998.

.Роговец В.И. Информационные войны в современном мире: причины, механизмы, последствия. // Персонал. - 2000. - №5 (59). - С. 35-38.

.Токов Е., Касюк А. Психологические операции ВС США в войнах и конфликтах 20 века // Зарубеж. воен. обозрение. - 1997. - №6. - С. 12-17

.Фишер У., Юри У. Путь к согласию, или Переговоры без поражений. - М., 1990. - 625 с.

.Хасси Д. Стратегия и планирование. - СПб.: Питер, 2001. - 384 с.

.Черешкин Д.С., Смолян Г.Л., Цыгичко В.Н. Реалии информационной войны // Конфидент. 1996. №4. С. 9-12.

.Шерстюк В.П. Информационная безопасность в системе обеспечения национальной безопасности России: федеральный и региональный аспекты обеспечения информационной безопасности // Информационное общество. - 1999. - №5. - С. 3-5.

.Шойбле В. Новый «немецкий путь» // The Wall Street Journal/ - 15 сентября 2005 г.

.Schmitt M Identifying National Objectives and Developing Strategy: A Process Oriented Approach // Strategic Review. - Winter 1997. - Vol. XXV, №1 - P. 24-34.

.Yarger Richard H, George Barber The U.S. Army War College Mehtodology for Determining Interests and Levels of Intensity. - Carlisle Barracs, U.S. Army War College, 1997. - P. 1-12.

.Yarger Richard H, George Barber The U.S. Army War College Mehtodology for Determining Interests and Levels of Intensity. - Carlisle Barracs, U.S. Army War College, 1997. - P. 1-12.

.http://www.geocities.com/Pentagon/1012/psyhist.html.

.http://dialogs.org.ua/issue_full.php? m_id=5848

.http://kovalevsky.webs.com.ua/uis/uis8.htm

.http://news.ng.ru/2006/10/25/1161773163.html

.http://tsybulko.kiev.ua/print.php? articleID=3945

.http://www.crime-research.iatp.org.ua/library/Prokop.htm

.http://www.ji-magazine.lviv.ua/position/2000/leontjeva-iv.htm

.http://www.ji-magazine.lviv.ua/seminary/2000/sem13-04.htm

.http://www.library.kherson.ua/lib/bibl_zakon.htm

.http://www.nato.int/issues/sfor/index-ru.html

.http://www.odci.gov/csi/studies/97unclas/warfare.html.

.http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3? m=6&n=25&c=328

.http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3? m=6&n=25&c=654856

.http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3? m=6&n=25152486

.http://www.president.gov.ua/content/10301.html

.http://www.president.gov.ua/content/10301.html

.http://www.rau.su/observer/N2_2005/2_07.HTM

.http://www.rpmonitor.ru/ru/detail_m.php? ID=2498

.http://www.whitehouse.gov/nsc/nss.html

.http://www.yablonsky.com.ua/cryminal_02.htm

.https://www.cia.gov/redirects/ciaredirect.html

.www.cybercomm.nl/~stp/b_sfor_update2.html

.www.nbuv.gov.ua/law/04_vdu.html

.www.pathway.net/apleasant/bosnia1.htm

.http://users.aol.com/armysof1/PSYOPS.html.

.http://www.ase.moldnet.md/~osa/Publication/pubru06.html

.http://www.gmd.de/People/Herbert. Burkert/

.http://dtarasov.net/glossary/term/60

.http://maidan.org.ua/n/lib/1052920458

.http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2006/02/22/13245/

.http://www.helsinki.org.ua/index.php? id=1103904699

.http://bezpeka.com/ru/lib/spec/art13.html

.http://telekritika.kiev.ua/articles/162/0/7152/informacijna_vijna_%96_zbroja_masovogo_zni % F9ennja/

.http://www.polittech.org/index.php? option=com_content&task=view&id=113&Itemid=1