Європейський Союз і Україна

Зміст


Вступ

Розділ 1. Створення ЄС та його структур. Лісабонський договір

.1Історія створення Європейського Союзу

.2Чинники та основні структури формування європейської єдності

.3Лісабонський договір

Розділ 2. Євроінтераційний курс України на 1991-2010 роки

.1 Становлення незалежної України на міжнародній арені

.2 Європейська політика сусідства

.3 Взаємовідносини України та ЄС 2004-2010 рр.

Розділ 3. Європейський вектор інтеграції України

.1 Єврoiнтeгрaцiйний курс Укрaїни пiд чaс прeзидeнтa В. Янукoвичa

.2 Ситуaцiя в Укрaїнi - бaчeння мiжнaрoднoї спiльнoти

Висновок

Список використаних джерел


Вступ


Інтеграція України до нової Європи відбувається в процесі реорганізації ЄС і прийняття його спільної Стратегії щодо України. Нашу державу активно підтримують Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та інші країни, допомагаючи економічно й політично. Формується нова цілісна Європа XXI століття для вирішення спільних завдань соціально-політичного, економічного і культурного розвитку. Геополітичне становище України зумовлює її активну участь в європейській політиці.

Українсько-російські відносини треба розглядати як складний багатовимірний процес, що має як сфери співробітництва, так і, водночас, сфери конкуренції чи навіть прямого протистояння. З посиленням тенденції до формування в Україні громадянського суспільства, сучасної української політичної нації значення етнічного фактору в соціальному, політичному і культурному житті дещо зменшується. Україна не може бути відстороненою від Росії. Ми звязані з нею економічно. Нова міжнародна реальність визнає наші сучасні геополітичні пріоритети і один з них - зміцнення довіри і співпраці з Росією. Для України стан її відносин з Росією ще тривалий час багато в чому визначатиме її майбуття, тобто самоутвердження як незалежної держави. європейський союз міжнародний лісабонський

Україна прагне в рамках СНД налагодити ефективне співробітництво з країнами цього обєднання на двосторонній основі, реалізувати свої національні інтереси. Українська держава виступає за реформування СНД, створення ґрунтовної політико-правової бази Співдружності, ефективної системи економічного співробітництва. Україні доводиться взаємодіяти з країнами СНД на різних рівнях - в цілому в рамках Співдружності, в системі двосторонніх домовленостей і договорів та в межах регіональних обєднань. На європейському континенті зараз відбувається встановлення та розвиток історично безпрецедентних явищ і процесів добровільної відмови національних держав від частини традиційних для них повноважень на користь наднаціональних органів у рамках політичної системи нового типу.

Розширення географічних кордонів ЄС перетворює його із обєднання західно- та північноєвропейських держав на союз загально континентального масштабу, а водночас на могутню політичну систему, що спричиняє якісно нові виклики як внутрішнього, так і зовнішнього характеру.

Актуальність теми дослідження. Становлення України суб'єктом міжнародних відносин не лише поставило перед українським народом нагальну потребу закріплення цього статусу та наступної самореалізації у даній іпостасі, але й певним чином вплинуло на систему міжнародних відносин, особливо у європейському регіоні.

До актуальності теми також можна віднести той факт, що Україна, як європейська держава існує вже давно, бо від курсу долара та від євро курсу залежить її економічне становище, але офіційно вона суверенна та не належить до будь-якого економічного союзу, що створює певні економічні проблеми.

Міжнародні відносини великою мірою ґрунтуються на зовнішньополiтичних стратегіях держав. Незважаючи на те, що географічний фактор завжди був складовою частиною зовнішньої політики держав, геополітика, як наука, яка базується на принципах географічного детермінізму, виникла нещодавно - в кінці ХІХ століття. Тим не менш, характерною рисою міжнародних відносини ХХ століття є використання геополітики у двох її площинах - теоретичній (гносеологічній) та практичній (державотворчій). Інакше кажучи, геополітичні концепції та стратегії є важливою ланкою всієї зовнішньополітичної діяльності держави та її зусиль по утвердженню свого місця у світі.

Таким чином, актуальність даної теми випливає з потреби дослідження динаміки об'єкт-суб'єктного" статусу і участі України в європейській політиці сусідства, що може стати основою для вдосконалення та ефективного втілення відповідної зовнішньополітичної стратегії України, спрямованої на задоволення національних інтересів.

Саме тому, практично усі науковці, що досліджують місце України в сучасних міжнародних відносинах, узагальнюють і концептуальні аспекти геополітики. До таких дослідників належать Д. Василенко, М. Верников, А. Стьопін, О. Гладенко, В. Копійка та інші.

Мета дослідження: довести, що євроінтеграція є актуальним питанням на сьогоднішній момент, а для цього було висунуто такі завдання:

розглянути історію створення європейського союзу,

визначити чинників та основні структури формування європейської єдності,

проаналізувати лісабонський договір,

визначити становлення незалежної України на міжнародній арені,

дослідити європейську політику сусідства,

охарактеризувати взаємовідносини України та ЄС 2004-2010 рр.,

розтлумачити євроінтеграційний курс України під час президентства В. Януковича,

встановити ситуацію в Україні з точки зору міжнародної спільноти.

Предмет дослідження: Україна, як незалежна та європейська держава.

Обєкт дослідження: проблематика, що заважає та впливає на розвиток України, як незалежної та європейської держави, а також виявлення рішень на поставленні питання.

Методи дослідження:

Порівняльний метод дозволяє виявити загальні та особливі риси політичного життя різних народів і країн, загальні та специфічні тенденції розвитку політичних процесів, визначити особливості політичних режимів, виявити фактори підвищення ефективності дії механізмів влади, розкрити зв'язки і взаємодії політичної системи з економічної та духовної сферами життя суспільства, використовувати вітчизняний і зарубіжний досвід для вирішення актуальних проблем сьогоднішнього політичного розвитку.

Системний метод, біля витоків якого стояли американські вчені Д. Істон і Т. Парсонс, застосовується в політології з 1950-1960-х років. Цей метод досліджує політичне життя суспільства як відкриту систему, піддану внутрішнім і зовнішнім впливам, але при цьому здатну зберігати своє існування. Системний метод зосереджений на цілісності політики і на її взаєминах із зовнішнім середовищем. Він дозволяє визначити найважливіші цілі функціонування держав та інших елементів політичної системи, оптимальні шляхи і способи досягнення цих цілей - за допомогою побудови моделі, що включає всі фактори взаємозв'язки реальної політичної ситуації.

Структурно-функціональний метод в політології використовується з середини ХХ ст. Цей метод був розроблений американськими соціологами Р. Мертоном і Т. Парсонсом, а в політології - американськими політологами Г. Алмонд і Д. Истоном. Структурно-функціональний аналіз розчленовує складний об'єкт політики на складові частини, виявляє і вивчає зв'язки між ними, визначає їх роль у задоволенні потреб системи. Шляхом структурно-функціонального аналізу з'ясовується кількість соціальних змін, до яких може пристосуватися політична система, встановлюються способи збереження та регулювання політичної системи. Структурно-функціональний метод дозволяє відповісти на питання: які функції повинна виконувати політична система, за допомогою яких структур і з якою ефективністю вона їх виконує.

Антропологічний метод допомагає виявленню в політиці об'єктивної ролі інстинктів, стійких рис інтелекту, психіки, національного характеру, тобто якостей людини як біосоціальної істоти. Таким чином, цей метод націлений на з'ясування людського фактора в політиці, ролі особистості в політичних подіях і процесах.

Психологічний метод допомагає з'ясувати психологічні механізми політичної поведінки індивіда (спонукання, бажання, пристрасті та ін.) Метод сходить до основоположнику психоаналізу З. Фрейду, який вбачав головні мотиви політичної активності суб'єкта в незадоволеності його базових потреб. Застосовуючи психологічний метод, політологи аналізують індивідуальні якості особистості, риси характеру, несвідомі психічні процеси, що впливають на політичну поведінку індивіда.

Соціологічний метод зосереджений на вивченні залежності політики від соціальних факторів (економіки, соціальної структури, ідеології, культури та ін.) Застосування соціологічного методу дозволяє аналізувати політику як сферу цілеспрямованих взаємодій різних соціальних груп, які переслідують свої інтереси, характер яких обумовлений соціальними факторами. Саме використання соціологічного методу дозволяє відповісти на питання про те, в інтересах яких соціальних груп здійснюється політика, виробляються політичні рішення, робляться ті чи інші політичні дії.

Бихевиористский метод став формуватися ще на початку ХХ ст., Коли американський політолог Ч. Мерріам вказав на визначальну роль політичної поведінки людей в політичному житті суспільства. Надалі, завдяки дослідженням американського філософа Ч. Лассуела і англійського вченого Дж. Кетлина, бихевиористский (поведінковий) метод отримав визнання. У 1920-1930-х роках він був революційним методом впроваджений в політологію і став основою прикладних політологічних досліджень. Бихевиористский метод орієнтує дослідника на систематичне спостереження за поведінкою особистості, соціальних груп у політиці. Він акцентує увагу на діях людей по реалізації своїх цілей, на вивченні мотивації політичної поведінки.

Бихевиористская концепція вимагає врахування ролі кількісних показань діяльності та поведінки людей (при прийнятті рішень, в ході виборчої кампанії та ін.) Моделюючи задану ситуацію з урахуванням впливу всіх можливих «силових векторів», можна достовірно прогнозувати розвиток майбутніх політичних подій. З середини ХХ в. в США наукові установи та університети, спостерігаючи поведінку різних суспільних груп та їх окремих представників, стали розробляти цільові програми, пов'язані із зовнішньою політикою США, системою оборони, боротьбою з бідністю, етнічними проблемами. Розробка таких програм зустріла серйозну підтримку з боку найбільших фондів.

Наукова складова роботи: в теоретичну базу складають наукові роботи видатних політологів (Н. Попадюк, В. Копійка та інші), але більшу увагу було приділено практичному дослідженню, а саме газетам та журналам, в яких висвітлювались новини або події, що повязані із становленням України, як європейської держави, адже саме висвітлення громадської думки є найефективнішим методом дослідження.


Розділ 1. Створення ЄС та його структур. Лісабонський договір


.1Історія створення Європейського Союзу


Європейський Союз, і тим більше, право в міжнародному співтоваристві, й особливо в міжнародному праві, як феномен є порівняно новим явищем. Однак його джерела мають дуже солідний, з погляду історії, вік.

Із розпадом Римської імперії, в 476 p., незважаючи на остаточну роздробленість, необтяженість народів, що населяють Європу, центр міжнародної активності, хоча й дуже повільно, але неухильно почав переміщатися в Європу. Цей процес у міжнародно-правовому аспекті розтягся на більш ніж тисячу років і в кінцевому рахунку дуже виразно проявився при укладенні Вестфальского трактату 1648 р. У ньому було вперше в міжнародному житті в масштабі величезного континенту визнане право всіх європейських держав на рівноправність у політичному, міжнародно-правовому та релігійному відношеннях, визначені колективні заходи, спрямовані проти можливих агресій, і затверджені положення, що передбачають міжнародні гарантії дотримання положень самого Трактату і мирного вирішення можливих суперечок у середовищі європейських держав.

У такий спосіб Вестфальский трактат заклав міжнародно-правові основи європейської солідарності держав, яка надалі поступово, хоча і з деякими відступами, розвивалася.[12]

Як визначені етапи цього розвитку можна назвати результати Віденського конгресу 1815 p.. Паризького конгресу 1856 p., Берлінського конгресу 1878 p., Гаазьких конференцій миру 1899 і 1907 р. та інших подій.

У 1922 році Річард Куденхоув-Калергі опублікував свій знаменитий твір Пан-Європа, проект. У ньому аристократ австрійсько-угорського походження аналізує ідеї високопоставленого французького чиновника Луї Лушер, констатуючи, що сучасні війни вимагають від учасників гігантського промислового потенціалу. Від противного, таким чином, існує можливість уникнути конфлікту між великими державами шляхом поміщення їх ресурсів під колективний контроль. Таким чином, є надія на запобігання нової війни між Німеччиною та Францією у випадку спільного контролю цими країнами німецького вугілля і французької сталі. Куденхоув-Калергі пропонує створити Сполучені Штати Європи з американської моделі. На його думку, це сприяло б створенню потужної Європи поряд з США, СРСР і Британською імперією. У його розумінні Європа простягалася від Польщі до Франції.

У 1926 році Куденхоув-Калергі створює організацію під назвою Загальноєвропейський союз і скликає конгрес у Відні, що зібрав більше 2000 учасників. Куденхоув-Калергі пропонує проект мирної співпраці суверенних держав, виступаючи проти фашистського бачення насильно об'єднаної Європи, в якій національні держави були б знищені. Він завойовує підтримку безлічі інтелектуалів, серед яких Гійом Аполлінер, Альберт Ейнштейн, Зигмунд Фрейд, Томас Манн, Хосе Ортега-і-Гассет, Пабло Пікассо, Райнер Марія Рільке, Сен-Жон Перс та ін.

Головою Союзу обирають лауреата Нобелівської премії миру Арістіда Бріана. У 30-х роках проект отримує політичне втілення завдяки діяльності Арістіда Бріана та Едуарда Херріот. Вступити до Федерального європейського союзу пропонується двадцяти шести державам. Крім того, підприємець Жан Моне, бувший першим заступником генерального секретаря Ліги націй, констатує, що цей союз де-факто стає європейською міжурядовою організацією, і пропонує перетворити його в Європейський союз. До нещастя, ці заходи приймаються занадто пізно і не можуть перешкодити кризі на Уолл стріт і посиленню небезпеки. [3, c.57]

Наприкінці другої світової війни Куденхоув-Калергі переїжджає до США, де застосовує активну лобістську діяльність з метою переконати Вашингтон нав'язати Європі федеральну організацію відразу ж після встановлення миру.

Його зусилля приводять до успіху в 1946 році, коли ця ідея отримує схвалення Ради з міжнародних відносин, яка включає її в список рекомендацій Держдепартаменту. Зі свого боку в 1946 році колишній прем'єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчілль виступає проти «залізної завіси, що впала на Європу». Він заявляє, що необхідно стабілізувати західну частину Європи і перешкодити комуністичній заразі.

травня 1946 року британська організація-близнюк Ради з міжнародних відносин, Королівський інститут міжнародних відносин, приурочують до першої річниці капітуляції Рейху презентацію спільного проекту Лондона і Вашингтона. Озвучує англо-американську позицію Йозеф Ретингер, колишній радник фашистського польського уряду, який перебуває у вигнанні в Лондоні і став агентом секретних служб Її величності. Цю позицію популяризує Уїнстон Черчілль, у свою чергу виступив на користь створення «Сполучених Штатів Європи».

Однак цей проект не має нічого спільного з проектом КуденхоуваКалергі і демократів міжвоєнного періоду. Лондон і Вашингтон мають намір створити спільне англо-американське громадянство, скріпивши, таким чином, велику імперію англофонов. У цьому контексті «Європа» розглядається як сузір'я держав, запрошених співпрацювати між собою і помістити частину своїх промислових ресурсів під контроль наднаціональної інстанції, більш-менш очевидно керованої англомовною імперією. Всі ці заходи повинні були привести до створення великої зони вільної торгівлі, недоступною для комуністичного впливу. [6, c.63]

Дві світові війни XX сторіччя, що потрясли Європу, так чи інакше спричинили два різні за своїм характером фактори:

. Зростання політичної, економічної та військової могутності США і їхньої конкуруючої ролі.

. Появу і розвиток могутнього табору соціалістичних держав на чолі з СРСР, і також їхньої конкуруючої ролі.

Така ситуація підштовхнула ряд європейських держав до рішучих дій у сфері організації та консолідації спільних зусиль.

Вже в 1949 р. у Лондоні з метою досягнення великого об'єднання, була створена європейська організація, що одержала назву «Рада Європи».

У 1951 році ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія створили Європейське об'єднання вугілля і сталі (ECSC - European Coal and Steel Community), метою якого стало об'єднання європейських ресурсів з виробництва сталі та вугілля, яке, на думку його творців, повинно було запобігти черговій війні в Європі.[5, c.16]

Великобританія відмовилася брати участь в цій організації з міркувань національного суверенітету. З метою поглиблення економічної інтеграції ті ж шість держав в 1957 році заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Загальний ринок) (EEC - European Economic Community) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Euratom - European Atomic Energy Community). ЄЕС було створено в першу чергу як митний союз шести держав, покликаний забезпечити свободу переміщення товарів, послуг, капіталів і людей. Євроатом повинен був сприяти об'єднанню мирних ядерних ресурсів цих держав. Найважливішим з цих трьох європейських співтовариств було Європейське економічне співтовариство, так що пізніше (у 1990-ті роки) воно стало іменуватися просто Європейським співтовариством (EC - European Community). ЄЕС було засновано Римським договором 1957 року народження, який набув чинності 1 січня 1958 року. У 1959 році членами ЄЕС був створений Європейський парламент - представницький консультативний, а пізніше і законодавчий орган. Процес розвитку і перетворення цих європейських співтовариств в сучасний Європейський союз відбувався шляхом одночасних структурної еволюції та інституційної трансформації в більш згуртований блок держав, з передачею все більшого числа функцій управління на наднаціональний рівень (так званий процес євроінтеграції, або поглиблення союзу держав), з одного боку, і збільшення числа учасників європейських співтовариств (і пізніше Європейського союзу) з 6 до 27 держав (розширення союзу держав).

Колись ідея обєднаної Європи була мрією філософів та ясновидців. Віктор Гюго, наприклад, уявляв мирні «Обєднані Країни Європи» пронизані ідеалами гуманізму. Мрія була зруйнована двома жахливими війнами, що спустошили материк впродовж першої половини ХХ ст.

Але з уламків Другої світової війни вийшла нова надія. Люди, що чинили опір тоталітаризму протягом війни, вирішили покласти край міжнародній ненависті та ворожнечі в Європі та побудувати тривалий мир між колишніми ворогами. Між 1945 та 1950 рр., група сміливих державних діячів, включаючи Конрада Аденауера, Вінстона Черчіля, Алцида де Гаспері та Роберта Шумена, почали переконувати свої народи вступити до нової ери. У Західній Європі був би новий порядок, що базувався на інтересах народів та обєднаних націй, та засновувався на договорах, що гарантували верховенство закону та рівність між усіма державами.

Роберт Шумен (Міністр закордонних справ Франції) 9 травня 1950 року висунув ідею, первісно започатковану Жаном Моне, про заснування Європейського обєднання вугілля та сталі. В країнах, які ворогували одна з одною, виробництво вугілля та сталі було б обєднане в єдиний фонд спільної влади - «Вищої Інстанції». Практично, але досить символічним чином, заготовчі матеріали війни перетворилися в знаряддя відновлення дружніх відносин та миру.

Цей сміливий та благородний крок був великим успіхом. Це був початок мирного співробітництва між країнами-учасниками Європейського співтовариства довжиною в більш як півстоліття. [8, c.198]

лютого 1992 року в голландському місті Маастрихт міністри закордонних справ, економіки та фінансів країн - членів ЄЕС підписали «Договір про Європейський Союз», який передбачав трансформацію ЄЕС в новий економічний, валютний, а у перспективі і політичний Європейський Союз.

Ядро 240-сторінкового документу, схваленого представниками 12 західноєвропейських держав, склали економічний і валютний союзи. До 1999 року країни мали знизити рівень інфляції нижче 3% і ввести єдину валюту, за стабільністю якої мав наглядати незалежний Європейський банк.

До цього ж терміну має бути введене єдине громадянство, а жителі об'єднаної Європи отримають активне і пасивне виборче право на виборах до місцевих органів країни, в якій вони в даний момент проживають; право на перебування у будь-якій країні Європейського союзу буде необмеженим.

Із-за особливої позиції Великобританії поза Договором залишились питання соціального захисту населення і був виключений пункт про прийняття рішень з основних питань простою більшістю голосів. Учасники Маастріхтської зустрічі домовились про те, що більшістю голосів будуть прийматись рішення лише з деяких питань зовнішньої політики (Великобританія наполягала на принципі одностайності прийняття рішень в усіх сферах зовнішньої політики), а оборонна політика країн - учасниць Європейського союзу буде формуватись спільними зусиллями на основі воєнно-політичних принципів НАТО.

Маастріхтський договір набував чинності з 1993 року і до того часу був ратифікований у Великій Британії, Франції, Німеччині, Іраландії, Іспанії, Португалії, Італії, Греції, Данії, Люксембурзі, Бельгії та Нідерландах. [28]

Європейський Союз (ЄС) важко працював над тим, щоб допомогти обєднати Німеччину після падіння Берлінської стіни в 1989 році. Коли розколовся Радянський Союз 1991 році, країни Центральної та Східної Європи, що жили десятиліттями під авторитарним ярмом Варшавського договору, легко вирішили, що їх майбутнє лежить в межах родини демократичних європейських націй.

ЄС було збудовано, щоб досягти політичних цілей, але його рушійні сили та успіх несподівано зявилися з його економічної основи - «єдиного ринку», що був сформований усіма країнами-учасниками ЄС, 12 з них використовують єдину валюту (євро).

Країни ЄС нараховують найменший відсоток населення світу. Тому, вони мають продовжувати дружньо співпрацювати, якщо вони повинні забезпечувати економічне зростання та інші основні міри економії. Жодна окрема країна ЄС не є досить сильною, щоб вступати в світову торгівлю. Щоб досягти потрібного ефекту масштабу економії та знайти нових клієнтів, європейський бізнес повинен функціонувати на більшому ринку, ніж ринок своїх країн. Саме тому ЄС доклав багато зусиль, щоб зробити єдиний європейський ринок доступним - долаючи старі перешкоди на шляху до торгівлі та знищуючи бюрократизм, що включав в себе монополістів.

Але вільні змагання по всій Європі повинні бути урівноважені європейським єдинством, вираженим справжньою допомогою для звичайних людей. Коли жителі Європи стають жертвами повеней та інших природних лих, вони отримують підтримку з бюджету ЄС. Більше того, світовий ринок, що включає 380 мільйонів покупців, повинен надати допомогу стільком людям, скільком можливо. Структурний резерв зумів за допомогою Європейської Комісії, заохотити та підтримати спроби керівників національної та регіональної влади ЄС, закрити щілину між різними рівнями розвитку в різних частинах Європи.

Бюджет ЄС і гроші, отримані від Європейського Інвестиційного Банку, використовуються, щоб удосконалювати транспортну інфраструктуру Європи (наприклад, щоб розширити мережу автомагістралей та швидкісної залізниці), таким чином забезпечити кращий доступ до сусідніх районів та підтримати транс-європейську торгівлю.

Працювати разом, щоб просунути європейську модель суспільства Європейські постіндустріальні суспільства отримують все більш складну структуру. Рівень життя поступово піднімається, але все ще залишаються прогалини між багатими та бідними і вони можуть збільшуватись як колишні комуністичні країни, що приєднуються до ЄС. Саме тому для країн- учасників ЄС співпраця є дуже важливою в розвязанні соціальних проблем.

В решті решт, кожна країна ЄС отримує допомогу від цього обєднання. Півстоліття європейської інтеграції довело, що ціле - краще ніж сума з частин. ЄС, як союз, має більше економічних, соціальних, технологічних, комерційних та політичних частин, ніж окремих спроб країн учасників, навіть взятих разом. ЄС є провідною силою торгівлі у світі і, таким чином, відіграє ключову роль. Він активізує всю свою торгівельну і сільськогосподарську силу, щоб підтримувати Світову Організацію Торгівлі, та втілювати в життя Протокол Кіото, щоб зменшити забруднення повітря та запобігти змінам клімату. Це впровадило важливий початок в серпні 2002 року Йоганнесбурзьким саммітом про безперервний розвиток. Він зайняв чітку позицію щодо прецизійних проблем, які стосуються звичайних людей, таких як навколишнє середовище, поновлення енергетичних ресурсів, міри застереження в безпеці їжі, етичні аспекти біотехнології та потреби захищати види, що знаходяться під загрозою зникнення. [27, c.2]

Стара приказка «сила в єдності» стосуються сучасних європейців, як ніколи. Міць Європи зароджується з її можливості приймати обєднані дії на базі рішень, зроблених демократичними організаціями - Радою Європи, Урядом Європи, Радою Міністрів, Європейською Комісією, Судом Справедливості та Судом Присяжних. ЄС хоче підвищити цінності людей та соціальний прогрес. Європейці бачать глобалізацію та технологічну зміну в перетворенні світу і вони хочуть, щоб люди повсюди були хазяїнами - а не жертвами цього процесу зміни. Потреби людей не можуть бути легко задоволені силами ринку або односторонніми діями країни.

Тож ЄС стоїть за думку людяності та модель суспільства, що підтримується значною більшістю його жителів. Європейці плекають свій спадок цінностей, що включає віру в людські права, соціальну солідарність, вільне підприємництво, чесний розподіл плодів економічного росту, право захищати навколишнє середовище, повагу до культурних, мовних, релігійних розбіжностей та гармонійного поєднання традиції та процвітання.

Хартія основних прав ЄС, проголошена в світі 7 грудня 2002 року, затверджує всі права, визнані на сьогодні країнами-учасниками ЄС та їх жителями. Європейці мають розмаїття національних та місцевих культур, що відрізняють їх одна від одної, але їх поєднує спільний спадок цінностей, що вирізняє Європейців від решти світу. Маастрихтська угода, на перший погляд, вміщає принцип делегування ініціативи нижчим підрозділом виконавчої влади, що є притаманним роботі ЄС. Це означає, що ЄС та його заклади діють тоді коли дії є більш ефективними на рівні ЄС, ніж на національному чи місцевому рівні. Цей принцип підтверджує, що ЄС не втручається в життя жителів, коли це є не потрібним. Європейська схожість - це цінна якість, яку потрібно берегти: вона не повинна бути присоромленою одноманітністю - те, що європейці точно відхиляють.


.2 Чинники та основні структури формування європейської єдності


В сучасному житті України євразійський і південний вектор її геополітики займають надзвичайно важливе, особливе місце. Дійсно, український народ має багато спільного з російським в галузі культури, історії, світобачення і на протязі тривалого часу був невідємною складовою частиною спільного величезного державного утворення. Сучасна Російська Федерація з геополітичної точки зору є «серцем світу» і налагодження з нею рівноправних, дружніх стосунків і взаємовигідного співробітництва залишається стратегічним зовнішньополітичним завданням України.

Відзначається, що спільність політичної історії обєднує наші народи, та водночас дає підстави для протистояння у вирішенні окремих проблем. Сучасна концепція, побудована на принципах рівноправності і цивілізованості, має допомогти на конструктивній основі вирішити всі спірні питання. Подальший розвиток і збагачення наших стосунків пролягає через успішне здійснення європейського геополітичного напряму. Більш того, через ці стосунки Україна може зробити внесок в європейський вектор Росії.

Після проголошення незалежності України в галузі українсько-російських відносин відбулися докорінні соціально-політичні зрушення, виникло дуже багато складних проблем, які вже вирішені чи мають бути вирішені.

Значно відрізнялися характер і спрямованість стратегії України та Росії, їх моделі національної безпеки. Якщо для розвитку незалежної України одним із нагальних питань постало практичне забезпечення принципу багатовекторності її геополітики, то Росія орієнтувалася насамперед на збереження статусу великої держави, реінтеграції країн СНД. На взаємовідносини України та Росії впливають не лише обєктивні, а й субєктивні фактори і насамперед розстановка сил в еліті суспільства.

Інша проблема мала геоекономічний характер і полягала в тому, що Україна майже цілком залежала від Росії в забезпеченні паливно-енергетичними ресурсами. Російська монополія на енергоносії посилювала залежність Києва від Москви, оскільки остання отримувала можливість не тільки економічного, але й політичного тиску на Україну та її державне керівництво.

Таким чином, аналіз українсько-російських взаємин в новому геополітичному просторі, зроблений дисертантом, показує що існує багато обєктивних чинників, які всупереч всім ідеологічним нашаруванням зумовлюють необхідність всебічної активної співпраці двох сусідніх країн, спрямовують їх до створення нового геополітичного середовища на цивілізованих принципах рівності та взаємодопомоги [9, c. 346].

По-перше, це наша традиційна близькість до Росії в територіальному, економічному та історико-культурному плані, значний відсоток етнічних росіян серед населення України.

По-друге, при розробці сучасної геостратегії українсько-російських відносин, треба враховувати, що в соціально-політичних процесах дуже часто після рішучого прояву однієї тенденції розвитку, наприклад, відцентрового руху, може за принципом маятника тою чи іншою мірою проявитися «відкатна хвиля», тобто протилежна, доцентрова тенденція.

По-третє, при визначенні сучасної геополітичної стратегії треба мати на увазі ще один обєктивний чинник. Україна розташована на межі двох цивілізацій, між Сходом і Заходом, належить до них обох і ця обставина іноді буквально розриває наше суспільство, позбавляє його єдності та злагоди. [9, c.347]

На сучасному етапі розвитку Української держави важливе значення набуває її співробітництво з країнами Співдружності Незалежних Держав. У контексті європейського вибору України особливо значний інтерес являє співробітництво з країнами європейської частини Співдружності та закавказьких країн, які прагнуть інтегруватися до Європи. Певну роль має відігравати і розвиток взаємовідносин з азійськими країнами СНД, які прагнуть налагодити плідні контакти з країнами Європи та інших регіонів.

Розробка і узагальнення процесів взаємовідносин України з країнами СНД дає можливість чіткіше визначити геополітичний простір, у якому перебуває Україна, виділити пріоритети її геостратегії щодо колишніх союзних республік, визначити, яким чином забезпечити свої національні інтереси в СНД, інтенсифікувати процес входження в Європу країн європейської частини Співдружності, закавказьких держав, сприяти налагодженню контактів азійських країн з європейськими.

Правовий аналіз внутрішнього євроінтеграційного розвитку та участь в ній України має велике значення у звязку з підготовкою нашої держави до переговорів щодо нової угоди, яка визначить договірно-правові рамки подальших відносин з ЄС.

Водночас, слід наголосити, що прийняття Плану дій Україна - ЄС, який є важливим інструментом співробітництва між сторонами, зумовлене необхідністю поступової трансформації відносин між Україною та ЄС з «партнерства та співробітництва» на якісно новий, вищий рівень інтеграції. До того ж у самому Плані дій зазначається, що «розширення ЄС дає можливість для України та Європейського Союзу розвивати якомога тісніші відносини, що виходитимуть за рамки співробітництва до поступової економічної інтеграції та поглиблення політичного співробітництва». Інтеграційний досвід ЄС свідчить про те, що наступним етапом інтеграції, після «партнерства і співробітництва», є «асоціація». Однак, укладаючи угоди про асоціацію, ЄС застосовує диференційований підхід.

Зокрема, метою Угод про асоціацію ЄС з країнами Середземноморя (Середземноморські угоди) є створення зони вільної торгівлі, економічна, соціальна і культурна співпраця. Виняток становить Туреччина, угода про асоціацію з якою засновує митний союз із ЄС та забезпечує доступ Туреччини до внутрішнього ринку ЄС протягом перехідного періоду. У свою чергу, для Західних Балкан (зокрема, Хорватії та Македонії) ЄС передбачено процес стабілізації та асоціації, що включає різні рівні: стратегічний та політичний; інституційний; економічний; фінансовий. До окремої групи слід віднести угоду про асоціацію з Чилі, метою якої є заснування політичної та економічної асоціації з ЄС. [4, c.49]

З державами Центральної та Східної Європи (новими державами-членами) ЄС у 90-ті роки укладав Європейські угоди, які засновували асоціацію між сторонами. Саме угоди про асоціацію європейського типу стали передумовою для набуття повноправного членства країнами Центральної та Східної Європи в ЄС.

Зважаючи на те, що Україна - європейська країна, яка поділяє європейські цінності, укладення між Україною та ЄС угоди про асоціацію європейського типу є закономірним етапом інтеграції України до ЄС. Саме така угода закріпить правові основи визнання державами-членами ЄС нового статусу України, що не повязаний з приналежністю ані до пострадянського простору, ані до європейського сусідства.

Водночас, укладення між Україною та ЄС угоди про асоціацію європейського типу відповідає інтересам ЄС. Така угода сприятиме зміцненню стабільності на Європейському континенті, свідчитиме про поширення євроінтеграційних процесів на Східну Європу, посилить вплив ЄС у регіоні. Принциповим моментом майбутньої угоди між Україною та ЄС має стати забезпечення на її основі сприятливих умов для внутрішнього євроінтеграційного розвитку України. Адже інтеграційна підготовка держави, її економічні, правові та інституційні реформи є закономірним шляхом до набуття повноправного членства в ЄС.

Тому в нову угоду між Україною та ЄС має бути закладений «еволюційний потенціал, а саме: принцип поступової, послідовної та поступальної інтеграції України в політичний, економічний та правовий простір ЄС. «Еволюційний потенціал» нової угоди дасть змогу закріпити перспективи послідовного поглиблення економічної інтеграції України від зони вільної торгівлі до зростаючої участі у внутрішньому ринку ЄС (що охоплює свободу руху товарів, осіб, послуг та капіталу) [5, c. 12].

Поглиблення економічної інтеграції має доповнюватися посиленим співробітництвом між Україною та ЄС у соціально-економічній, правовій, гуманітарній та інших сферах, що становлять їх спільний інтерес.

Логічним кроком, який знаходить підтримку ЄС та його держав-членів, є включення до нової угоди між Україною та ЄС кількох нових блоків, які частково вже реалізуються у наших відносинах з ЄС. Це - співробітництво у галузі зовнішньої і безпекової політики, а також у сфері свободи, безпеки і правосуддя (сфера юстиції та внутрішніх справ).

Інтенсифікація інтеграційних процесів потребує правового забезпечення належної інституційної координації політики європейської інтеграції.

Оцінка інституційної та адміністративної спроможності в Україні дає підстави стверджувати про необхідність підвищення ефективності координаційної структури та забезпечення її політичною підтримкою найвищого рівня. Потребують удосконалення процедури та інституційний механізм адаптації українського законодавства до законодавства ЄС. Адаптація законодавства України до acquis communautaire має розглядатися не лише як виконання відповідного міжнародного зобовязання, але й як невідємна складова правової реформи, що відбувається в процесі глобальної економічної та політичної трансформації українського суспільства.

Досвід нових держав-членів ЄС свідчить, що успішність адаптації національного законодавства до acquis communautaire зумовлена застосуванням процедури «скринінгу», що включає в себе взаємний експертний аналіз права ЄС, наслідком чого є глибокий аналіз схожостей та розбіжностей між національним законодавством та законодавством ЄС.

Процедура «скринінгу» застосовується у країнах-кандидатах на вступ до ЄС, які користуються можливостями технічної підтримки, що здійснюється «Бюром технічної допомоги та обміну інформацією(TAIEX)». Зазначена інституція є спеціалізованою структурою Єврокомісії, яка фінансується за рахунок коштів програми PHARE. Вона забезпечує надання технічної допомоги з широкого кола питань законодавчої бази ЄС для державних структур всіх рівнів, а також представникам неурядових та бізнесових структур.

Впровадження процедури «скринінгу» у процес адаптації українського законодавства до основних елементів acquis внутрішнього ринку ЄС дозволить розраховувати на більш глибоку економічну інтеграцію до ЄС, зокрема, одержання частки на внутрішньому ринку ЄС та є необхідним інструментом набуття повноправного членства України в ЄС [4, c. 47].

Не менш важливий аспект процесу адаптації - її інституційний механізм. На сьогодні практично весь комплекс питань, повязаних з адаптацією законодавства, покладено на Міністерство юстиції України.

На сучасному етапі процес інтеграції України в ЄС потребує широкого залучення підприємницьких та профспілкових організацій, соціальних груп та інших неурядових організацій у процес реалізації євроінтеграційної стратегії. Адже консультації із зацікавленими сторонами суспільства є невідємною частиною європейської інтеграції. Слід звернути увагу на практику запозичення держав-членів та інституцій ЄС, які використовували білі та зелені книги для врахування позицій представницьких організацій та уникнення критики і занепокоєння щодо прийняття того чи іншого рішення. Для широкого залучення громадськості та організацій у процес реалізації євроінтеграційної стратегії України необхідно забезпечити правові основи заснування (як на державному, так і на місцевому рівнях) форумів з питань європейської інтеграції [7, c. 29].

П'ятдесят років розвитку економічної системи післявоєнної Західної Європи доводить, що Спільний ринок вибудувався не зверху. Організація експортерів сталі виникла на етапі, коли пов'язані спільними комерційними інтересами приватні компанії демократичних країн Європи зрозуміли, що отримувати збитки від мита, податків, акцизів, інших трансакцій пов'язаних з перетином кордонів зовсім необов'язково. Керівники цих компаній зуміли про лобіювати відповідні рішення національних урядів про спрощену процедуру зовнішньоекономічної діяльності в межах Західної Європи, що і стало основою для подальшого поглиблення такої «спорідненості». Таким чином комерційний інтерес національних компаній, які є платниками податків до держбюджету, за великим рахунком і стали каталізатором нинішнього квазідержавного об'єднання європейських країн.

Участь держави полягала у спрощенні економічних стосунків, гармонізації законодавства, послаблення внутрішньоєвропейської конкуренції з метою підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку. Слід зауважити, що структура спільного європейського ринку складалась з галузей, що виробляє продукцію кінцевого призначення насамперед для власне європейського споживача. Такі галузі загальнонаціонального значення як енергетика, транспорт, оборонно-промисловий комплекс, зв'язок переважною більшістю знаходяться у державній власності й не підлягають приватизації.

Таким чином, на відміну від українського, ринок товарів та послуг ЄС є майже повністю самодостатнім. Принаймні ключові галузі народногосподарського комплексу Євросоюзу діють так би мовити за «замкненим циклом» й за темпами зростання у сфері виробництва більшості високотехнологічних продуктів передбачених для кінцевого споживання на середину 90-х років обігнали США. При цьому 62% зовнішньої торгівлі є внутрішньо європейською. Європейські країни забезпечили оптимальний розподіл товарних потоків, що забезпечує незалежність від стану фінансово-економічної кон'юнктури в США, Латинській Америці, Південно-Східній Азії та Японії. Європейський ринок послідовно «закривається».


.3 Лісабонський договір


Лісабонський договір (Договір реформування) - це нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційно вона іменується «Лісабонська угода про внесення змін в Угоду про Європейський Союз й Угоду про заснування Європейської Спільноти».

З моменту провалу ратифікації Договору, що засновував Конституцію для Європи, Європейський Союз зіткнувся з необхідністю вибору нового підходу в справі реформування своїх засновницьких документів. Почалася робота над новим договором. Офіційне підписання Лісабонського договору відбулося 13 грудня 2007 року, після чого документ підлягав ратифікації національними парламентами 27 держав Євросоюзу. Станом на 13 листопада 2009 року його затвердили всі 27 країн ЄС. Договір набув чинності 1 грудня 2009 року.

Основною метою створення Лісабонського договору була заміна конституції Євросоюзу, що так і не вступила в чинність. Формально новий договір не є конституцією - у ньому немає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі ключові постанови про реформи, що були в первинному документі - євроконституції.

Лісабонський договір став правовою основою діяльності та розвитку Європейського Союзу. Цей акт складається з преамбули, 7-ми розділів, 13-ти протоколів та 59 декларацій. Зазначений документ диференціював рівні компетенції у різних сферах політики між державами-членами та Євросоюзом за трьома категоріями: виключна, спільна та допоміжна. Водночас Договір визнає Європейський Союз юридичною особою, субєктом міжнародного права. Основними положеннями договору можна також назвати:

передбачений перехід з 2014 року на нову систему голосування кваліфікованою більшістю в Раді міністрів ЄС (55 відсотків членів Ради (мінімум - 15 держав), в яких проживає не менше 65 відсотків населення ЄС);

з 2014 року передбачено зменшення кількості єврокомісарів до двох третин від кількості держав-членів (з відмовою від принципу «одна держава-член - один комісар»), а також посилена роль Європарламенту, склад якого обмежений 750 депутатами, і національних парламентів у функціонуванні Союзу;

Лісабонський договір зміцнює організацію дипломатичної служби Євросоюзу. Впроваджується посада Високого представника ЄС у зовнішніх справах і з політики безпеки. Ним є бельгієць Херман Ван Ромпей. Ця посада обєднала функції Високого представника ЄС з питань загальної зовнішньої політики і політики безпеки (Х. Солани) і Європейського Комісара у справах зовнішніх відносин (Беніти Ферреро-Вальднер);

створено посаду Президента Європейської Ради. Європейська Рада обирає свого Президента на термін до 5 років. Мета створення нової посади полягає в забезпеченні постійності та узгодженості у здійсненні Європейською Радою своїх функцій. Це робить також більш прозорою та послідовною діяльність усього ЄС. Президента

Європейської Комісії обирає Європейський Парламент за пропозицією Європейської Ради.

Розглядаючи детальніше нововведення договору то, починаючи з 1 листопада 2014 р., голосування з питань, які не є пропозиціями Європейської комісії або Верховного представника Євросоюзу із закордонних справ та політики безпеки, потребуватиме більшості в 72% голосів членів Європейської Ради, котрі мають представляти 65% населення ЄС. Блокувальна меншість становитиме 35% населення держав-членів ЄС. Утримання під час голосування не перешкоджатиме прийняттю рішення, яке потребує одностайності. Правом вето володітимуть не одна, а не менше чотирьох країн-членів. [10, c.73]

Лісабонський договір збільшує коло галузей, у яких Європейський парламент матиме вирішальне слово, зокрема, аграрний сектор, юстиція та координація роботи служб безпеки.

Лісабонський договір чіткіше визначає роль ЄС у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики. Рішення з питань оборони потребують одностайного схвалення всіма 27 державами-членами ЄС. Ті місії, які ЄС виконував за його межами, мали на меті підтримку миру, попередження конфліктів та зміцнення міжнародної безпеки у контексті Хартії ООН. Договір розширює відповідні повноваження Європейського Союзу. Тепер до них входять операції з роззброєння, консультації та допомога з військових питань, а також допомога у відновленні стабільності після конфліктів. Також Договір надає можливість тіснішої співпраці у сфері оборони між тими державами-членами ЄС, які цього забажають. Крім цього, Лісабонський договір передбачає надання державами-членами цивільних та військових сил, потрібних для імплементації спільної оборонної та безпекової політики. Договір визначає роль Європейської оборонної агенції. Лісабонський договір містить підпункт про солідарність (на добровільній основі) у разі, якщо держава-член стає жертвою терористичної атаки, природної або техногенної катастрофи.

Щодо економічної політики, то Договір закріплює зобовязання досягти економічного та валютного союзу - із євро як валютою ЄС. Економічний та валютний союз є основною метою ЄС. Європейський Союз разом з державами-членами виділили 200 мільярдів євро для стимулювання економіки ЄС в умовах нинішньої фінансової кризи. Договір формалізує позицію Європейського центрального банку, перетворюючи його на інституцію ЄС.

Договір зміцнює голос громадянина в процесі ухвалення рішень. Новий інструмент залучення громадян до ухвалення рішень - так звана «Ініціатива громадян» - означає, що один мільйон осіб (ЄС загалом налічує 500 мільйонів) з декількох держав-членів може подати петицію до Європейської Комісії для внесення пропозицій щодо тих чи інших законопроектів. Таким чином, громадяни вперше отримують можливість прямо висловлюватися щодо законотворчого процесу в Європейському Союзі. Задля покращення поінформованості про те, як ЄС досягає своїх рішень, Рада Міністрів, розглядаючи законопроекти та голосуючи щодо них, має проводити зустрічі з громадськістю. Договір збільшує кількість сфер діяльності ЄС, щодо яких Європейський Парламент та Рада Міністрів діятимуть за процедурою «спільного ухвалення рішень». Це означає, що депутати Європараменту, обрані напряму громадянами ЄС, мають більший вплив на законодавство та бюджет Союзу. Крім того, національні парламенти країн-членів отримали більше можливостей безпосередньо впливати на процес ухвалення рішень в ЄС. Нова система так званого завчасного попередження надає їм право вносити коментарі до законопроектів. Це гарантуватиме, що Європейський Союз не перебирає на себе вирішення питань, які краще розвязувати на національному або місцевому рівнях.

Лісабонський договір містить нові важливі положення, які зміцнюють ЄС у боротьбі з міжнародною транскордонною злочинністю, нелегальною міграцією, торгівлею людьми, зброєю та наркотиками. Лісабонський договір робить сферу правосуддя більш прозорою, зміцнює роль Європейського Парламенту та Європейського Суду. Крім того, він прискорює процес ухвалення рішень, збільшуючи кількість сфер, рішення у яких ухвалюють кваліфікованою більшістю. Крім цього, при внесені Лісабонським договором нові елементи допомагають Союзу та державам-членам забезпечити ефективніший захист фінансових інтересів та боротьбу з транскордонною злочинністю. Водночас ці нові положення враховують розмаїття правових систем та традицій держав-членів ЄС. Зокрема, передбачено право держави-члена не брати участі у нових заходах, якщо вона вважає, що ті впливатимуть на засадничі аспекти її системи правосуддя.

Окремий виняток у Лісабонському договорі зроблено для Ірландії та Сполученого Королівства. Вони мають спільну правову систему та не є членами Шенгенської системи прикордонного контролю. Згідно зі спеціальними домовленостями, цим країнам дозволено вирішувати в кожній окремій ситуації, чи бути стороною законодавства ЄС у цій сфері. [11]

Більш амбітними робить Лісабонський договір соціальні цілі ЄС. Йдеться про те, що Союз при виробленні своїх політик та в усіх своїх діях братиме до уваги потребу досягнення високого рівня зайнятості. Визнаною є ключова роль сфер економічних послуг - громадського транспорту, телекомунікацій, поштової служби, газо- та електропостачання. Роль ЄС тут обмежена, держави-члени мають більше свободи й гнучкості у постачанні та організації цих послуг і керуванні ними задля ефективної відповіді на потреби всередині країни. ЄС має утримуватися від будь-яких дій, що можуть послабити роль держави-члена у забезпеченні охорони здоровя, діяльності соціальних служб, поліції та служб безпеки. Також це стосується державних шкіл. Оплата праці, право на обєднання та правила з організації страйків так само залишаються компетенцією держав-членів ЄС.

Особливо актуальними в сучасному світі є зміни клімату та енергетика. Договір надає пріоритетності меті ЄС щодо просування стабільного та збалансованого розвитку в Європі на основі високого рівня захисту та поліпшення довкілля. Він містить зобовязання ЄС щодо просування на міжнародному рівні заходів, покликаних подолати регіональні та глобальні екологічні проблеми, зокрема у контексті боротьби проти змін клімату. За умови зміцнення ролі ЄС щодо протидії змінам клімату він залишатиметься світовим лідером у боротьбі з глобальним потеплінням.

Також, Лісабонський договір містить нові положення, які забезпечують належне функціонування енергетичного ринку. Зокрема йдеться про положення, які стосуються енергопостачання та досягнення ефективності та економії енергії, а також розвитку нових та відновлюваних джерел. Договір підтверджує відданість ЄС ідеї спільної європейської політики у сфері стабільної та збалансованої енергетики. Також Лісабонський договір забезпечує нові засади для співпраці держав-членів ЄС у спорті, сферах гуманітарної допомоги, цивільного захисту, туризму та дослідження космосу.

У Лісабонському договорі нарешті знайшлося місце для закріплення положень європейської політики сусідства, в якій сьогодні бере участь і Україна.

Поки що невідомо, наскільки послідовно країни Євросоюзу дотримуватимуться положень Лісабонського договору. Запровадження норм Лісабонського договору в повсякденне життя європейців буде ще більш складною справою, ніж ратифікація цього договору. [18]

Набуття чинності Лісабонським договором матиме суттєвий вплив на відносини Європейського Союзу з Україною. Точніше, на спосіб реалізації цих відносин: змінюється сам порядок організації двостороннього діалогу. Він стає зручнішим та ефективнішим і для ЄС, і для українських партнерів.

Ця трансформація є насамперед наслідком зміни статусу Представництва Європейської Комісії в Україні: після набуття чинності Лісабонським договором воно перетворилося на Представництво Європейського Союзу. Віднині саме воно є центром комунікації українських структур та інституцій з Європейським Союзом у Києві. Його повноваження, як і повноваження таких представництв в інших країнах, стали значно більшими. Представництво Європейського Союзу в Україні стає частиною Європейської служби зовнішньої дії. До неї переходять відповідні функції, що їх раніше виконувало.

Розділ 2. Євроінтеграційний курс України на 1991-2010 роки


.1 Становлення незалежної України на міжнародній арені


Зовнішня політика держави, її зміст та вектор геополітичної орієнтації залежить від багатьох факторів: геополітичного статусу держави, типу політичного режиму, ідеологічної орієнтації правлячих політичних сил і опозиції, ступеня зрілості інститутів громадянського суспільства, а також рівня соціально-економічного розвитку. На сучасному етапі світового розвитку зовнішня політика держави має вирішальний вплив на процеси прискорення модернізації всіх суспільних систем (політичної, правової, економічної та культурної). Якщо зовнішня політика держави адекватно відображає глобальні тенденції світового розвитку і спрямована на інтеграцію країни у найрозвинутіші світові політичні й економічні структури (на сучасному етапі - це євроатлантичні), то така країна має перспективу наблизити політичні, правові, соціально-економічні та культурні стандарти до стандартів високорозвинутих країн.

Однак, коли внутрішня політика, яку проводить правляча еліта, значно відстає від рівня розвязання суспільних проблем, універсальних міжнародних стандартів, то найпередовіші пріоритети зовнішньої політики будуть зведені нанівець. Сучасний розвиток посткомуністичних країн переконливо підтверджує цей факт. Країни колишнього соцтабору, які чітко заявили про наміри в найкоротші терміни інтегруватися в євроатлантичні структури (НАТО і ЄС) і успішно здійснюють внутрішню політику відповідно до задекларованих зовнішньополітичних пріоритетів, стали членами НАТО і найближчим часом стануть членами ЄС, і навпаки, країни (це передусім країни СНД), які не чітко визначилися з вектором геополітичної орієнтації, у зовнішній політиці дотримувалися так званої «багатовекторності», а у внутрішній політиці взяли курс на повільні, половинчасті, незбалансовані реформи, втратили історичний шанс стати у перспективі повноправними членами НАТО та ЄС.

Здобуття Україною незалежності кардинально змінило геополітичну мапу світу. Поява в центрі Європи країни, що територіально та за кількістю населення ставала в один ряд з провідними державами континенту, звісно, не могла не позначитися на особливостях глобальних процесів.

Суверенна Україна, відкриваючи себе світові, змушена була творити й власну, самостійну зовнішню політику. Впровадження її в життя супроводжувалося дією обєктивних чинників, які визначали тенденції сучасного суспільного розвитку. [26]

Однак справжньою датою формування зовнішньої політики України доцільно вважати 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет, що стала важливим кроком українського народу на шляху до самостійного політичного, економічного та національно-культурного розвитку.

У Декларації про державний суверенітет було наголошено: Україна «як субєкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній і спортивній сферах. Україна є рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах».

Декларація про суверенітет стала не лише основою для подальшої розробки концепції зовнішньої політики молодої Української держави, а й визначила її принципові засади. Зокрема, проголошено, що Україна активно сприятиме зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, братиме безпосередню участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, а також у майбутньому прагне стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Принципове значення має і визнання Україною переваги загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Все це засвідчує чіткий намір молодої республіки увійти в коло авторитетних, цивілізованих держав світу.

Щодо відносин із республіками СРСР, то, згідно з Декларацією, вони будуватимуться на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. У листопаді-грудні 1990 р. договори про економічну, політичну та культурну співпрацю на основі рівності та добросусідства були укладені Україною з Російською Федерацією та Білоруссю, а 1991 р. - із Казахстаном, Киргизстаном, Азербайджаном, Узбекистаном та іншими республіками. [26]

Першочергового значення у розвитку двосторонніх відносин Україна надавала налагодженню контактів із сусідніми державами. Так, у жовтні 1990 р. міністрами закордонних справ України та Республіки Польша було підписано Декларацію про принципи й основні напрями розвитку українсько-польських відносин. Згідно з цією Декларацією, обидві країни прагнуть до утвердження добросусідських відносин і розвитку взаємовигідної співпраці, що відповідає їх національним інтересам і не спрямована проти третіх країн. Положення Декларації позначилися на розвитку укладених у 1991 р. українсько-польських міжурядових угодах про співпрацю молоді та молодіжні обміни, торгівлю й економічне співробітництво.

Успішно розвивались добросусідські відносини з Угорською Республікою. Ще в березні 1991 р. було підписано на найвищому рівні спільну українсько-угорську заяву, де проголошено намір двох держав сприяти розвитку торгівлі, здійсненню спільних технологічних, екологічних програм тощо. Ще одним кроком стало укладення в травні 1991 р. міжурядової угоди про торговельно-економічні звязки і науково-технічну співпрацю та Декларації про основні напрями співробітництва в гуманітарній сфері. У липні 1991 р. угоду про торговельно-економічні звязки та науково-технічну співпрацю було підписано також з Чеською і Словацькою Федеративною Республікою.

Важливе місце у діяльності на міжнародній арені Україна відводила участі в роботі Організації Обєднаних Націй. Саме призначення ООН як центру узгодження дій держав у справі підтримки міжнародного миру та безпеки, сприяння економічному, соціальному і духовному прогресу народів цілком відповідало основним зовнішньополітичним пріоритетам України. Помітне за останні роки зростання ролі ООН у розвитку дружніх відносин між державами стосовно широкого кола міжнародних проблем, у мирному врегулюванні конфліктів вимагало активізації участі в її роботі. Особливу увагу було приділено питанням роззброєння, зміцнення міжнародної безпеки, захисту довкілля. Делегація України яскраво продемонструвала намір брати активну участь у налагодженні міждержавної політичної, економічної, культурної та науково-технічної співпраці.

Прийнятий Верховною Радою республіки 24 серпня 1991 р. Акт про незалежність України відкрив нову сторінку в історії української державності. Здійснились віковічні мрії та прагнення одного з найчисленніших народів Європи. Відтепер на території України почали діяти лише її Конституція та закони. Це змінило міжнародно-правовий статус країни і піднесло на якісно новий рівень відносини з іншими державами. Як повноправний член світового співтовариства Україна значно активізувала міжнародні контакти і розширила участь у роботі міжнародних організацій.

Восени 1991 р. відбулися перші офіційні візити Голови Верховної Ради України Л. Кравчука до Франції, США і Канади. Під час візитів політичні діячі та громадськість цих країн були ознайомлені з політичною й економічною ситуацією в республіці, її перспективами як незалежної держави, вихідними принципами української зовнішньої політики. Одночасно було закладено фундамент для встановлення взаємовигідних ділових звязків між підприємницькими колами західних країн і представниками українського промислового й агробізнесу.

Не можна, однак, не помітити, що прагнучи розширення контактів з новою українською державою, західний світ не поспішав з офіційним визнанням її незалежності та встановленням з нею нормальних дипломатичних відносин, як це трапилося стосовно колишніх прибалтійських радянських республік. Це можна пояснити і небажанням псувати відносини з керівництвом ще існуючого на той час СРСР, і тим, що, на відміну від України, законність входження держав Балтії до Союзу Захід ніколи не визнавав. Величезне значення мало також проведення у балтійських республіках плебісцитів, більшість учасників яких проголосували за вихід із складу СРСР. Тому питання про незалежність України винесли на перший в українській історії всенародний референдум. Саме народне волевиявлення повинно було поставити останню крапку в тривалому процесі становлення незалежної Української держави і продемонструвати всьому світові непоборне прагнення українців до самостійного економічного, політичного та духовного розвитку.

Акт проголошення незалежної України, а також результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. створили необхідні правові та політичні передумови для створення незалежної Української держави, а отже, і для становлення України як повноправного субєкта міжнародних відносин.

Міжнародне визнання України розпочалося відразу після референдуму. Хвиля визнання та встановлення дипломатичних відносин з іноземними державами була безпрецедентною. Вона засвідчила, що міжнародне співтовариство розглядає незалежну Україну як запоруку стабільності на теренах колишнього СРСР і гарантію незворотності демократичних процесів у Східній Європі. Вагоме значення у визнанні незалежної України в світі мало те, що країна обрала цивілізований і мирний шлях побудови суверенної держави.

Першою (2 грудня 1991) незалежність України визнала Польща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини. Того самого дня Премєр-міністр Канади Б. Малруні заявив, що Канада визнає Україну як незалежну державу; 3 грудня Україну визнала Угорщина; 4 грудня - Литва й Латвія; 5 грудня - Росія, Болгарія, Словенія, а за ними - Естонія, Чехословаччина, Грузія та десятки інших країн. До кінця грудня 1991 р. Заяви про визнання незалежності України зробили уряди 68 держав світу, серед яких і США, ФРН, Великобританія, Швеція, Італія, Японія.

Найвизначальнішими стали останні дні 1991 p.: Україну визнали всі держави «Великої сімки», що засвідчило остаточний перелом у позиції світової громадськості стосовно незалежності нашої держави. Станом на 27 січня 1992 р. Україну визнала 91 держава, з 27 було встановлено дипломатичні відносини. [26]

Після 1 грудня 1991 р. визнання відбувалося не лише на двосторонньому рівні, а й на рівні міжнародних організацій; 30 січня 1992 р. Україна стала членом Наради з безпеки та співробітництва в Європі (тепер - Організація з безпеки та співробітництва в Європі), а згодом, 10 березня 1992 p., приєдналася до Північноатлантичної Ради зі співробітництва (з 1998 р. - Ради євроатлантичного партнерства).

Широкому визнанню самостійної Української держави сприяли її виважена внутрішня політика, що ґрунтувалася на принципах демократії, гуманізму та забезпеченості прав людини, а також її миролюбні зовнішньополітичні кроки, спрямовані на зміцнення безпеки у світі та розвиток міжнародної співпраці у всіх сферах. Ще 1 листопада 1991р. Верховна Рада республіки прийняла Декларацію прав національностей України, яка урочисто гарантувала всім народам, національним групам і громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободу релігійних переконань. Верховна Рада 5 грудня 1991р. виступила зі Зверненням до парламентів і народів світу, де зазначалось, що Українська держава буде неухильно дотримуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною декларацією прав людини, міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, й іншими відповідними міжнародними документами. Було висловлено також намір приєднатись до Гельсінкського Заключного акта, Паризької хартії та інших документів НБСЄ.

Принципово важливим кроком на шляху становлення України як повноправного субєкта міжнародних відноси стало запровадження атрибутів державності, зокрема визнання громадянства України, національної символіки, запровадження власної грошової одиниці.

Важливе значення для підвищення авторитету України у світі мало прийняття 10 грудня 1991 р., у День прав людини, Закону про дію на її території міжнародних договорів. У ньому зазначалось, що, прагнучи долучитись до системи правових відносин між державами та на основі взаємної поваги державного суверенітету і демократичних засад міжнародної співпраці, Україна розглядає укладені та ратифіковані нею міжнародні договори як невідємну частину національного законодавства. Ці й інші акти молодої республіки засвідчили появу на політичній мапі світу нової демократичної держави, готової зробити гідний внесок у збереження загальнолюдських цінностей і розвиток міжнародного співробітництва. Лише впродовж січня 1992 р. незалежну Україну визнали ще 37 держав Європи, Америки, Азії, Африки, а до кінця року їх кількість зросла до 132, зокрема 106 встановили з нею дипломатичні відносини на рівні посольств. За цей же період було укладено 35 двосторонніх міждержавних договорів і 88 міжурядових угод. Незалежна Україна стала повноправним членом світового товариства, важливим чинником системи міжнародних відносин. [25]

Цей період, окрім міжнародного визнання незалежної України, характеризувався активним процесом кристалізації її головних зовнішньополітичних інтересів і пріоритетів. Вони формувалися на засадах основоположних для нашої держави документів -Декларації про державний суверенітет, Акта про незалежність України. Однак повноцінну теоретичну основу зовнішньої політики України ще належало створити.


.2 Європейська політика сусідства


Європейська політика сусідства (ЄПС) була розроблена у 2004 році з метою запобігання утворенню нових ліній розподілу між розширеним Європейським Союзом та нашими сусідами, натомість підвищуючи рівень добробуту, стабільності та безпеки в усіх країнах, на які вона поширюється. Таким чином, ЄПС також спрямована на досягнення стратегічних цілей, визначених у грудні 2003 року для Європейської стратегії безпеки.

Європейська політика сусідства (ЄПС) була вперше окреслена в Повідомленні Європейської Комісії «Про ширшу Європу» у березні 2003 року, після чого, у травні 2004 року було видано детальніше розроблений Стратегічний документ щодо Європейської політики сусідства. Цей документ чітко визначає, яким чином ЄС пропонує налагодити більш тісну співпрацю з відповідними країнами. У своїх звітах про хід виконання, що були складені у грудні 2006 року та у грудні 2007 року, Європейська Комісія запропонувала також шляхи подальшого розвитку політики. [21]

Європейська політика сусідства (ЄПС), European Neighbourhood Policy - політика Європейського Союзу; має на меті створити на південь і схід від нових кордонів розширеного Європейського Союзу зону стабільності миру і добробуту шляхом налагодження тісних довготривалих відносин з сусідніми країнами. Концепція ЄПС охоплює такі країни: Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Молдавія, Мароко, Сирія, Туніс, Україна, а також Палестинська автономія. Вона пропонує сусіднім країнам привілейовані відносини, які будуватимуться на взаємному визнанні спільних цінностей, головним чином у сфері верховенства права; справедливого управління; дотримання прав людини, зокрема, прав меншин; принципів ринкової економіки та безперервного розвитку. На основі стратегії виробляються детальні плани дій з кожною країною-партнером. Плани дій визначають пріоритетні завдання, виконання яких має зблизити країну з ЄС.

Своїм сусідам Європейський Союз запропонував привілейовані відносини, що будуються на взаємних зобов'язаннях стосовно відданості спільним цінностям (демократія та права людини, верховенство права, належне державне управління, принципи ринкової економіки та сталий розвиток). ЄПС виходить за рамки існуючих відносин, пропонуючи глибші взаємини на політичному рівні та ширшу економічну інтеграцію. Бажаний рівень відносин безпосередньо залежатиме від того, наскільки країни поділяють згадані цінності. Відповідно до положень Угоди, ЄПС залишається відокремленою від процесу розширення, хоча для країн-сусідів вона і не визначає наперед, яким чином розвиватимуться їхні відносини з ЄС у майбутньому. Європейська політика сусідства застосовується до усіх сусідів ЄС, що мають спільні сухопутні або морські кордони з країнами-членами, а саме з такими країнами, як Алжир, Вірменія, Азербайджан, Бєларусь, Єгипет, Грузія, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Молдова, Марокко, Окупована Палестинська Територія, Сирія, Туніс та Україна. Хоча Росія також є сусідом ЄС, розвиток взаємин з цією країною здійснюється за програмою Стратегічного партнерства, яка охоплює чотири «спільні сфери». [29, с.3]

Центральним елементом Європейської політики сусідства є двосторонні Плани дій ЄПС, погоджені між ЄС та кожною окремою країною-партнером. Плани дій окреслюють програму діяльності з проведення політичних та економічних реформ з визначенням коротко - та середньострокових пріоритетів. Наразі відбувається реалізація Планів дій ЄПС (узгоджених у 2005 році з Ізраїлем, Йорданією, Молдовою, Марокко, Палестинською Автономією, Тунісом і Україною; у 2006 році з Вірменією, Азербайджаном і Грузією; та у 2007 році з Єгиптом та Ліваном). Алжир, який ратифікував Угоду про асоціацію з ЄС, вирішив поки що не обговорювати План дій.

Спільна підтримка та моніторинг виконання забезпечуються підкомітетами.

Зважаючи на те, що ЄПС будується на існуючих угодах між ЄС та відповідними країнами-партнерами (Угоди про партнерство та співробітництво або Угоди про асоціацію в рамках Євро-Середземноморського партнерства), ЄПС ще не почала «працювати» по відношенню до Білорусі, Лівії та Сирії, оскільки немає відповідних діючих угод з цими країнами. [25]

Для подальшого розвитку та поглиблення стосунків з нашими сусідами, розбудови спільної зони стабільності, безпеки та добробуту, ЄС та кожна країна-партнер ЄПС дійшли згоди щодо цілей реформування цілого ряду сфер в рамках певних «спільних» напрямів, таких як співробітництво з політичних та безпекових питань, економічні та торгівельні аспекти, мобільність, довкілля, інтеграція транспортних та енергетичних мереж, а також співробітництво в галузі науки та культури. ЄС надає фінансову та технічну допомогу для сприяння процесу досягнення згаданих цілей, підтримуючи, таким чином, власні зусилля країн-партнерів.

Багато механізмів і методів, передбачених Європейською політикою сусідства, подібні до тих, що використовуються для підтримки перехідних процесів в інших країнах, наприклад:

На початку діяльності Європейська Комісія підготувала Звіти по окремих країнах, в яких дається оцінка політичного та економічного становища, а також розглядаються інституційні та галузеві питання. Це робилося для того, щоб визначити, коли та яким чином можливо досягти поглиблення відносин з відповідною країною. У травні 2004 року були опубліковані Звіти по першим семи країнам ЄПС для впровадження в дію Угод з ЄС. Наступні п'ять Звітів були опубліковані у березні 2005 року по країнах, що мали бути включені до ЄПС (Південний Кавказ) або по країнах, угоди з якими набули чинності (Єгипет, Ліван). Звіти по країнах подаються на розгляд Ради, яка вирішує, чи слід переходити до наступної стадії розвитку відносин.

Наступною стадією була розробка Планів дій ЄПС з кожною країною. Ці документи обговорювалися та адаптувалися для кожної окремої країни, виходячи з її потреб та можливостей, а також з їхніх власних інтересів та інтересів ЄС. Вони спільно визначали план проведення політичних та економічних реформ з огляду на коротко - та середньострокові (від 3 до 5 років) пріоритети. Були охоплені такі аспекти, як політичний діалог та реформа, економічне та соціальне співробітництво і розвиток, торгівельні питання, ринкові та регуляторні реформи, співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ, різні галузі (транспорт, енергетика, інформаційне суспільство, захист довкілля, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи), а також гуманітарна сфера (контакти між людьми, громадянське суспільство, освіта, охорона здоров'я).

Виконання взаємних зобов'язань та досягнення цілей, що передбачені Планами дій, регулярно перевіряються в рамках діяльності підкомітетів у кожній країні, які опікуються відповідними галузями чи питаннями. 4 грудня 2006 р. Європейська Комісія видала перший періодичний звіт про хід виконання та про сфери, що потребують подальшого розвитку. Друга серія звітів про хід виконання ЄПС у 2007 році та документ, що містить висновки з вищезгаданих звітів та з галузевих звітів про хід виконання, були схвалені 3 квітня 2008 р.

Підтримка проведення реформ здійснюється у рамках фінансової та технічної допомоги, що надається у різних формах за фінансування з бюджету ЄК, включаючи механізми, які вже підтвердили свою ефективність в процесі підтримки реформ у Центральній, Східній та Південно-Східній Європі, а також нові інструменти, такі як Інвестиційний інструмент сусідства (ІІС) та Інструмент реформи управління. [15, с.160]

У загальних Стратегічних документах для кожної країни на семирічний період, у Національних індикативних програмах на трьохрічний період і в детальних щорічних програмах визначені пріоритетні напрямки допомоги з боку ЄС, що надаватиметься в рамках функціонування всіх цих інструментів, а також країни, на які поширюватимуться ці інструменти, та інші діючи особи. Пріоритети, визначені у Планах дій та погоджені з органами влади відповідної країни, також стануть в нагоді для управління процесом підготовки програм допомоги, у тому числі для інших донорів та міжнародних фінансових організацій.

Мета політики сусідства - політична та економічна стабілізація, модернізація та демократизація країн-сусідів у Східній Європі та Середземноморському регіоні - навряд чи може бути забезпечена передбаченими засобами. Безумовно, модернізація і, особливо, демократизація потребують особливого підходу, ініціатива тут має належати конкретній країні партнеру ЄС. З боку ЄС доречно говорити лише про заохочення та сприяння. Загалом, ресурси і зусилля, які спрямовуються Союзом й поза ЄПС на досягнення зазначеної мети, є недостатніми.

Головне завдання Європейської Політики Сусідства (ENP) - взаємний інтерес ЄС і його сусідів з просування реформ, розвитку законодавства, забезпечення демократії, безпеки і стабільності.

Завдання Європейської політики сусідства полягає у тому, щоб поділитися перевагами розширення ЄС з країнами-сусідами у відношенні зміцнення стабільності, безпеки та добробуту усіх, на кого поширюється дія цієї політики. Її було розроблено з метою упередити появу нових ліній розмежування між розширеним ЄС та його сусідами та запропонувати їм можливість участі у різноманітних видах діяльності ЄС за допомогою більш інтенсивної співпраці у сфері політики, безпеки, економіки та культури. [13, с.30].

ЄПС розроблено з метою упередження появи нових ліній розмежування між розширеним ЄС та його сусідами і запропонувати їм можливість участі у різноманітних видах діяльності ЄС за допомогою більш інтенсивної співпраці у сфері політики, безпеки, економіки та культури.

ЄПС відрізняється від питання потенційного членства. У її рамках пропонуються привілейовані відносини з сусідніми країнами, які будуть розвиватися на засадах взаємного зобов'язання дотримуватися спільних цінностей, особливо у сферах верховенства права, належного державного управління, поваги до прав людини, включаючи права меншин, сприяння добросусідським відносинам, а також принципам ринкової економіки та стабільного розвитку. Рівень прагнень ЄС у його відносинах зі своїми сусідами залежатиме від міри, до якої вони поділяють ці цінності у дійсності.

Згідно із цим методом, пропонується разом із країнами-партнерами визначити комплекс пріоритетних завдань, виконання яких наблизить їх до Європейського Союзу. Ці пріоритетні завдання увійдуть до спільно погоджених Планів дій, що поширюватимуться на ключові сфери, у яких будуть здійснюватися відповідні конкретні заходи. Такими сферами є політичний діалог і реформа; торгівля та заходи, спрямовані на підготовку партнерів до поступової участі у внутрішньому ринку ЄС; правосуддя та внутрішні справи; енергетика, транспорт, інформаційне суспільство, охорона довкілля та дослідницько-інноваційна діяльність; а також соціальна політика та культурно-освітні контакти між людьми.

Стратегія «Європейська політика сусідства», схвалена 12 травня 2004 р., була запропонована усім країнам по периметру ЄС-27. Такий підхід виявився неприйнятним для країн з різними політичними, економічними, культурними особливостями, як і з кінцевими цілями розвитку відносин з ЄС. Зокрема, Росія відмовилась від участі в ЄПС. [16, с.10]

До недоліків Європейської політики сусідства належать:

відсутність диференційованого підходу до учасників ЄПС;

розгляд ЄПС як альтернативи процесу розширення;

односторонній характер відносин у рамках ЄПС (переважна більшість положень Плану дій Україна - ЄС в рамках ЄПС містила зобов'язання України, а участь ЄС зводилася лише до фінансової і технічної допомоги);

неадекватний вимір регіональної співпраці (проігноровано ГУАМ і Центральноєвропейську ініціативу, головну увагу приділено ОЧЕС);

відмова від лібералізації візового режиму;

затримка з початком переговорів щодо створення ЗВТ України та ЄС.

Європейський інструмент сусідства і партнерства (ЄІСП) - це набагато гнучкіший інструмент, спрямований на впровадження розробленої політики. Цей інструмент призначено для розв'язання питань сталого розвитку та наближення до методологій і стандартів ЄС - шляхом підтримки узгоджених пріоритетів, що містяться у Плані дій ЄПС (а також Стратегічне партнерство з Росією, яке раніше також реалізовувалось у рамках програми ТАСІС). Розмір фінансових ресурсів, що виділяються для окремих національних програм, залежить від потреб та поглинаючих можливостей відповідної країни, а також від обсягів проведення узгоджених реформ. Важливим аспектом ЄПС та програми стратегічного партнерства з Росією є помітне покращення транскордонного співробітництва з країнами, що розташовані вздовж сухопутних та морських зовнішніх кордонів ЄС.

Отже, ЄІСП підтримує транскордонні контакти та співробітництво між місцевими та регіональними діючими особами та громадянським суспільством. Впродовж 2007-2013 рр. 15 програм ЄІСП з транскордонного співробітництва, дія яких була спрямована на зовнішні кордони ЄС, одержали фінансову підтримку на суму 1,18 млрд. євро. Підхід Комісії до транскордонного співробітництва визначено в Стратегічному документі з транскордонного співробітництва ЄІСП. [17, с.105]

Нові форми технічної допомоги були поширені на партнерів ЄПС. Підтримка процесу наближення законодавчої бази, регуляторної конвергенції та розбудови інституційних можливостей надається через механізми, що вже підтвердили свою ефективність в країнах з перехідною економікою, які зараз є членами ЄС, тобто, через цільову експертну допомогу (Технічна допомога та інформаційний обмін - TAIEX), довгострокові твінінгові проекти з адміністраціями (національними, регіональними чи місцевими) країн-членів ЄС та участь у відповідних програмах Співтовариства та в діяльності її агенцій.

Ще одним новим інструментом є Інструмент реформи управління, індикативний щорічний бюджет якого складає 50 мільйонів євро. За допомогою цього Інструмента забезпечується додаткове сприяння країні чи країнам-партнерам, що досягли найбільших успіхів у виконанні пріоритетних завдань щодо реформи управління, прийнятих в їхніх Планів дій. У 2007 році, перші фінансові ресурси були виділені в рамках Інструменту реформи управління для Марокко та України. [15, с.160]

Наприкінці 2007 року був створений Інвестиційний інструмент сусідства, а в 2008 році він почав надавати позики країнам-партнерам ЄПС. Для цього Інструмента Комісія виділила 700 мільйонів євро (впродовж 2007-2013 рр.) і вже звернулася з проханням до країн-членів ЄС поступово забезпечити відповідність внескам Співтовариства з метою найефективнішого використання коштів. Цей Інструмент фінансуватиме проекти, що враховують спільні інтереси, головним чином, в енергетичній, природоохоронній та транспортній галузях.


.3 Взаємовідносини України та ЄС 2004-2010 рр.


Влітку 2004 року Європейський Союз започаткував реалізацію зовнішньополітичної ініціативи - «Європейська політика сусідства», яка охопила східне та південне коло сусідніх з ЄС країн. Усвідомлення неадекватності ЄПС та жорстка позиція України щодо її неприйнятності (передусім через її позиціонування як альтернативи політиці розширення) сприяли тому, що всередині ЄС почалися пошуки шляхів визначення для України нового статусу в стосунках з ЄС, про що свідчить ініційована навесні 2008 року Польщею та Швецією зовнішньополітична ініціатива «Східне партнерство». Україна є учасницею ініціативи ЄС «Східне партнерство», установчий саміт якої відбувся 7 травня 2009 року в м. Прага (Чеська Республіка).

лютого 2005 року було підписано План дій Україна - ЄС, який став інструментом реалізації Європейської політики сусідства і визначав пріоритетні сфери двосторонньої співпраці з метою наближення України до ЄС.

У рамках Плану дій було запропоновано низку заходів, реалізація яких дозволить посилити звязки між Україною та ЄС. Також План дій визначає наступні пріоритети:

посилення стабільності та ефективності функціонування інститутів; які гарантують демократію та верховенство права;

забезпечення поваги до свободи слова та ЗМІ;

розширення співпраці у сфері роззброєння та нерозповсюдження ядерної зброї, з питань спільної сусідської та регіональної безпеки, вирішення прикордонних питань;

вдосконалення системи освіти та навчання, культурний діалог;

започаткування конструктивного діалогу щодо спрощення візового режиму між Україною та ЄС;

поступова ліквідація нетарифних барєрів та обмежень, які перешкоджають двосторонній торгівлі, боротьба з корупцією, покращення інвестиційного клімату та інше.

Пізніше було проголошено, що Україна відмовляється від політики багатовекторності і проголошено курс на євроінтеграцію. Основними кроками на цьому шляху є: надання Україні статусу країни з ринковою економікою; вступ до Світової організації торгівлі (COT); подання заявки на вступ до ЄС; початок переговорного процесу про умови вступу; набуття асоційованого членства в організації; вступ до організації. Країни ЄС схвалили доповнення до угоди з Україною, які розширюють співробітництво.

Угода про асоціацію - нова угода між Україною і Європейським Союзом, яку було розроблено на заміну Угоди про партнерство та співробітництво.

Переговори про укладення Угоди про асоціацію розпочато 5 березня 2007 року.

Цiлi Угоди про асоціацію:

оновити спільні інституційні рамки співпраці України та ЄС;

сприяти поглибленню стосунків у всіх сферах;

посилити політичну асоціацію й економічну інтеграцію на основі взаємних прав та обов'язків.

червня 2009 року під час засідання Ради з питань співробітництва Україна - ЄС було схвалено Порядок денний асоціації Україна - ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію, який є новим практичним інструментом на заміну Плану дій Україна - ЄС для підготовки Сторін до реалізації Угоди про асоціацію до моменту набуття нею чинності.

Нова Угода про асоціацію та Порядок денний асоціації повинні були сприяти подальшій політичній асоціації та економічній інтеграції України до ЄС шляхом запровадження та вдосконалення всестороннього співробітництва.

березня 2012 року в м. Брюссель (Королівство Бельгія) було парафовано Угоду про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Угода про спрощення оформлення віз набрала чинність 1 січня 2008 року. Документ встановлює спрощений механізм видачі віз українським громадянам консульськими установами держав-членів ЄС у рамках шенгенського законодавства. Ключовими елементами угоди є положення про перспективу запровадження взаємного безвізового режиму, безвізовий режим для власників дипломатичних паспортів, видачу багаторазових віз (строком від 1 до 5 років) широкому колу громадян України (журналістам, спортсменам, учасникам наукових, культурних і мистецьких заходів), видачу безкоштовних віз для низки категорій осіб.

З метою моніторингу виконання положень було створено Спільний візовий комітет (СВК) Україна - ЄС, засідання якого відбуваються двічі на рік у Києві та Брюсселі.

Метою засідань є моніторинг виконання Угоди та обговорення пропозицій щодо розширення категорій громадян України, які могли б скористуватися спрощеною візовою процедурою у рамках Угоди. Окремо обговорюються перспективи скасування візових зборів за оформлення шенгенських віз для усіх категорій громадян України в контексті поступової лібералізації візового режиму між Україною та ЄС.

Розділ про створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ЗВТ) є невідємною складовою майбутньої Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

лютого 2008 року під час зустрічі Президента України В. Ющенка з Комісаром ЄК з питань торгівлі П. Мендельсоном відбулося офіційне започаткування переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Положення про ЗВТ визначають правову базу для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, частково робочої сили між Україною та ЄС, а також для регуляторного наближення, спрямованого на поступове входження економіки України до спільного ринку ЄС.

-25 квітня 2008 року в м. Брюссель відбувся другий раунд переговорів з питань створення зони вільної торгівлі Україна - ЄС. У ході другого раунду сторони погодили перелік напрямів, за якими буде підготовлено перші проекти текстів статей положень про ЗВТ, а також окреслили рамкове бачення глибини взаємних домовленостей. Акцент було зроблено на адаптації та наближенні українського законодавства до законодавства ЄС (acquis communautaire) у відповідних сферах.

-11 липня 2008 року в м. Київ відбувся третій раунд переговорів щодо створення ЗВТ Україна - ЄС. Переговори базувалися на постатейному обговоренні таких розділів:

торгівля товарами (інструменти торговельного захисту, тарифи, технічні барєри у торгівлі, санітарні та фітосанітарні питання, митні питання і сприяння торгівлі);

сталий розвиток і торгівля;

правила походження товарів;

права інтелектуальної власності (у т.ч. географічні зазначення);

торгівля послугами;

державні закупівлі;

конкуренція (державна допомога, антимонопольне законодавство).

-24 жовтня 2008 року в м. Брюссель відбувся четвертий раунд переговорів щодо створення ЗВТ Україна - ЄС, на якому було продовжено узгодження проектів текстів розділів, відкритих на попередньому раунді.

Сторони також започаткували обговорення підходів щодо включення питання «Торгівельні відносини в енергетичній сфері» до положень щодо ЗВТ.

Відбулася перша презентація тарифних пропозицій з боку ЄС та України. Домовлено про продовження роботи за цим напрямом.

-30 січня 2009 року в м. Київ відбувся пятий раунд переговорів щодо створення ЗВТ Україна - ЄС, на якому було продовжено узгодження проектів текстів розділів, відкритих на попередньому раунді.

Відповідно до узгодженого графіку 30 березня - 3 квітня 2009 року в м. Брюссель відбувся шостий раунд переговорів. За результатами переговорів було обговорено і досягнуто певного прогресу за такими напрямами: торгівля товарами, митні питання, захист прав інтелектуальної власності, сталий розвиток і торгівля, конкуренція (державна допомога, антимонопольне законодавство), санітарно- та фітосанітарні заходи, послуги. Відбулося перше обговорення проекту розділу «Торговельні відносини в енергетичній сфері» та презентація позиційного документа ЄС щодо питання врегулювання спорів у сфері енергетики.

Сьомий раунд переговорів щодо створення ЗВТ відбувся 30 червня - 3 липня 2009 року в м. Києв. Було продовжено обговорення таких проектів розділів щодо ЗВТ: інструменти торговельного захисту, права інтелектуальної власності (географічні зазначення), конкуренція - антимонопольне законодавство, послуги, торговельні відносини в енергетичній сфері, сталий розвиток і торгівля, державні закупівлі, митні питання - протидія шахрайству, торгівля товарами. Відбулося також перше обговорення розділу «Транспарентність».

Восьмий раунд переговорів щодо ЗВТ відбувся з 5 по 9 жовтня 2009 року в м. Брюссель. Під час раунду було детально обговорено тарифні пропозиції сторін щодо сільськогосподарських товарів та риби, вперше обговорено проект розділу/окремого додатку щодо врегулювання спорів. Було продовжено обговорення наступних проектів розділів щодо ЗВТ: торгівля товарами, конкуренція - антимонопольні заходи та державна допомога, послуги, права інтелектуальної власності, в т.ч. питання географічних зазначень, сталий розвиток і торгівля, державні закупівлі, митні питання - протидія шахрайству, транспарентність. Українською стороною було презентовано власне бачення низки принципових положень проекту розділу щодо санітарних та фітосанітарних заходів.

З метою прискорення переговорного процесу в міжраундовий період експертне обговорення окремих проектів розділів відбувається у форматі відео-конференцій.

Рамки співробітництва між ЄС та Україною у реалізації Європейської політики безпеки та оборони визначають угоди:

«Про визначення загальної схеми участі України в операціях ЄС з врегулювання криз»

«Про процедури безпеки, які стосуються обміну інформацією з обмеженим доступом» (підписані 13 червня 2005 р.).

Україна приєднується до заяв та позицій ЄС з регіональних та міжнародних проблем (станом липень 2009 р. Україна приєдналася до 90% заяв). Порушилося питання залучення України на етапі їх підготовки.

Схвалено Робочий план співробітництва між Збройними Силами України та Генеральним секретаріатом Ради ЄС у сфері Європейської політики безпеки та оборони.

жовтня 2008 започатковані перші неформальні зустрічі Міноборони України з Європейським оборонним агентством.

Україна бере участь у поліцейській місії ЄС у Боснії та Герцеговині (п'ять представника від МВС).

Опрацьовувалося питання участі України у військово-морській операції ЄС «Atalanta», яка була розпочата у грудні 2008 р. в рамках Європейської політики безпеки та оборони для боротьби з актами піратства біля узбережжя Сомалі.

Обсяг торгівлі товарами та послугами між Україною та ЄС за перший квартал 2009 року, під час всесвітньої економічної кризи, зменшився в порівнянні з аналогічним періодом 2008 на 55,2% та склав 6,32 млрд. дол. США, у тому числі:

експорт - на 59,5% і склав 2,75 млрд. дол. США

імпорт - на 52,3% і склав 3,57 млрд. дол. США

від'ємне для України сальдо - 820 млн. дол. США.

Основними статтями українського експорту до ЄС були: чорні метали та вироби з них, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, руди, зернові культури, одяг текстильний, жири та олії тваринного або рослинного походження, деревина і вироби з деревини, електричні машини і устаткування.

Основними статтями імпорту в Україну з ЄС були: котли, машини, апарати і механічні пристрої, наземні транспортні засоби, крім залізничних, електричні машини і устаткування, фармацевтична продукція, полімерні матеріали, пластмаси, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, папір та картон.

Співробітництво між Україною та ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки здійснюється в рамках Плану дій Україна - ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки (План дій ЮСБ, затверджений у червні 2007 р.) та Плану-графіку його імплементації (затверджений у квітні 2008 р.).

Під час Спільного засідання Підкомітету № 6 Україна - ЄС «Юстиція, свобода та безпека» (12-13 травня 2009) було проведено чергову спільну оцінку стану виконання Плану-графіку.

Питання співпраці у сфері ЮВС обговорювалося під час засідання міністрів юстиції та внутрішніх справ у форматі Україна-Трійка ЄС (3 червня 2009).

Співробітництво України з ЄС у сфері енергетики здійснюється відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі, підписаного 1 грудня 2005. Меморандум охоплює такі сфери:

Ядерна безпека.

Інтеграція ринків електроенергії та газу.

Підвищення безпеки енергопостачання та транзиту вуглеводнів.

Структурна реформа, підвищення стандартів із техніки безпеки та охорони довкілля у вугільній галузі.

Енергоефективність.

З метою оцінки стану виконання Меморандуму сторонами щороку схвалюється відповідний звіт. Третій спільний звіт щодо імплементації Меморандуму було схвалено на Саміті Україна - ЄС у вересні 2008 р.

Співробітництво України і Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього природного середовища є важливим чинником у двосторонніх відносинах України і ЄС і здійснюється за кількома актуальними для обох сторін напрямками:

Створення Регіонального екологічного центру Україною;

Отримання бюджетної підтримки в сектор охорони довкілля;

Співробітництво з Європейською агенцією довкілля;

Зміна клімату.

Пріоритетними напрямками співробітництва України та ЄС у галузі транспорту є:

розвиток транспортної інфраструктури України та її інтеграції до загальноєвропейської транспортної системи;

підвищення рівня безпеки на транспорті та адаптація відповідного національного законодавства із залученням проекту ЄК TWINNING;

модернізація та оновлення основних фондів і рухомого складу транспорту;

створення Спільного авіаційного простору між Україною та ЄС.

Об'єктивна необхідність розробки та втілення регіональної політики Європейського Союзу в басейні Чорного моря з'явилася після прийняття до лав ЄС двох чорноморських держав - Болгарії та Румунії - у січні 2008 р.

квітня 2007 р. Європейська Комісія виступила з новою ініціативою співробітництва ЄС у Чорноморському регіоні під гаслом «наближуючи регіон до Європейського Союзу», що має назву «Чорноморська синергія» (Black Sea Synergy). По-перше, створення нового регіонального виміру має запобігти появі нових розподільчих ліній в Європі після вступу двох Чорноморських держав до ЄС. По-друге, цей дворівневий механізм має сприяти побудові ефективного колективного співробітництва в регіоні Чорного моря та стати додатковою формою двосторонньої співпраці Європейського Союзу з чорноморськими країнами, які не є членами Союзу (Україною, Грузією, Туреччиною, що є офіційним кандидатом на вступ до ЄС, та Російською Федерацією, що є стратегічним партнером Союзу). [22]

«Чорноморська синергія» має стати завершальною стадією процесу формування мережі вимірів співробітництва навколо так званих «європейських регіональних морів» (після «Барселонського процесу» (Євромед) у Середземноморському регіоні та «Північного виміру» ЄС, що діє навколо Балтійського моря). Найуспішнішим та найефективнішим виміром регіональної політики Європейського Союзу на цей момент небезпідставно можна вважати балтійську співпрацю в рамках «Північного виміру». Оскільки концепція регіонального співробітництва та політики ЄС в Чорноморському регіоні не є остаточно сформованою,

Ефективна регіональна співпраця з чорноморськими сусідами є стратегічним інтересом України. Як відомо, участь балтійських держав Латвії, Литви, Естонії та Польщі в «Північному вимірі» ЄС наблизила ці країни до вступу в Союз.

Проект «Підвищення прозорості переговорного процесу щодо нової посиленої угоди між Україною та ЄС» було розпочато у березні 2008 року.

Проект здійснювався Європейською програмою Міжнародного фонду «Відродження» у партнерстві з Делегацією України для участі у переговорах з ЄС щодо укладення нового базового договору між Україною та ЄС.

Нова посилена угода (новий базовий договір) між Україною та ЄС, після її підписання та набуття нею чинності, торкається усіх сфер суспільно-політичного та соціально-економічного життя в Україні. Незважаючи на важливість угоди для відносин між Україною та ЄС, а більш того, для модернізації України, інформація про очікування від угоди, її вплив на внутрішні перетворення в Україні та зміст переговорів була майже відсутня. З одного боку, відчувався брак відкритості органів державної влади і переговорної делегації, а з іншого боку, організації громадянського інтересу та групи інтересів мали низький рівень розуміння важливості угоди для них і були нездатними артикулювати свої очікування. Таким чином, проект мав на меті підвищення прозорості переговорного процесу між Україною та ЄС, що передбачав наступні завдання:

Підвищення обізнаності переговорної делегації щодо очікувань експертів та груп інтересів щодо нової посиленої угоди (нового базового договору) та загалом щодо перспектив розвитку відносин між Україною та ЄС у різних сферах, що будуть охоплені угодою;

Підвищення обізнаність експертів та представників груп інтересів щодо переговорного процесу та наслідків, що їх нова угода матиме для цих груп інтересів;

Вдосконалення механізмів та змісту інформування громадськості щодо переговорного процесу з ЄС з боку органів державної влади;

Вдосконалення шляхів змістовного та відкритого діалогу між членам переговорної делегації та представниками громадянського суспільства щодо перспектив розвитку відносин між Україною та ЄС у різних сферах у контексті переговорного процесу.

Завдяки великому інноваційному потенціалу, розвинутим ефективним механізмам його функціонування, налагодженій інституційній структурі ЄС є лідером світової економіки. У 2008 р. ВВП ЄС сягнув 19,2 трлн дол. (31% світового ВВП). Сьогодні ЄС є найбільшим експортером і другим найбільшим імпортером товарів у світі. За підсумками 2008 року ЄС - найбільший іноземний інвестор в українську економіку (майже 80% прямих іноземних інвестицій або 28,2 млрд. дол.) і другий найбільший торговий партнер України (31% обсягу зовнішньої торгівлі товарами, 34,3% імпорту та 27% експорту товарів). [22]

Передумовами для укладення якісно нової базової угоди між Україною та ЄС було:

виникнення спільного кордону України з чотирма країнами ЄС (1389 км) внаслідок розширення ЄС на схід Європи протягом 2004-2007 років;

формування нової концепції європейської безпеки, яка включає також стабілізацію географічного оточення ЄС;

недосконалість ЄПС і Чорноморської синергії;

пожвавлення перетворень в Україні після політичних подій 2004-2005 рр.

Позиція України щодо Угоди передбачала політичну асоціацію і економічну інтеграцію як крок у напрямі набуття повноправного членства в Європейському Союзі. У Стратегії євроінтеграції України, схваленій 1998 р., пріоритетом зовнішньої політики країни проголошено набуття асоційованого членства в ЄС. Відсутність такого статусу і членства в СОТ стали на перешкоді повноправній участі нашої держави в CEFTA - організації, яка слугувала «трампліном» для євроінтеграції країн Центральної Європи. Переговори між делегаціями України та ЄС велися за такими напрямами [22]:

співпраця в галузі зовнішньої та безпекової політики;

правосуддя, свобода і безпека;

поглиблена зона вільної торгівлі;

галузева співпраця.

Позиція ЄС щодо Угоди про асоціацію в економічній сфері містила положення про поглиблену економічну інтеграцію з перспективою доступу до внутрішнього ринку ЄС за допомогою ЗВТ+, яка передбачала вільний рух товарів і послуг, зменшення нетарифних обмежень і гармонізацію регуляторного середовища України згідно із стандартами ЄС; залучення України до низки галузевих і регіональних програм ЄС.

Угода про Асоціацію, як правило, укладається терміном на 3 або на 5-10 років, після чого асоційована країна зазвичай набуває статус кандидата до ЄС. Подібні угоди є інструментом підвищення рівня розвитку асоційованих країн, які відстають від норм ЄС, накладаючи на ЄС зобов'язання допомагати соціально-економічному розвиткові цих країн для наближення їх до моделі західноєвропейського зразка. Нова угода між Україною та ЄС повинна стимулювати проведення в Україні економічних реформ, зокрема, в галузі регуляторного середовища і лібералізації торгівлі. Обидві сторони погоджуються, що на даному етапі оптимальною формою співпраці у зовнішній торгівлі буде створення поглибленої зони вільної торгівлі.

Хоча Україна є лише 16-м за вагою партнером ЄС (1,3% зовнішньої торгівлі ЄС), Брюссель ретельно готувався до проведення переговорного процесу з нашою державою. Це підкреслювало важливість конкурентного потенціалу України, зокрема ймовірність певних збитків, які окремі галузі, підприємства та спільноти ЄС можуть зазнати внаслідок створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.


Рoздiл 3. Єврoпeйський вeктoр iнтeгрaцiї укрaїни


.1 Єврoiнтeгрaцiйний курс Укрaїни пiд чaс прeзидeнтa В. Янукoвичa


В Укрaїнi зa всi рoки нeзaлeжнoстi нe булo жoднoгo рeфeрeндуму з iнiцiaтиви грoмaдян, i прoйшoв всьoгo oдин кoнсультaцiйний рeфeрeндум зa iнiцiaтивoю уряду. Тoму тoй фaкт, щo пoки щe чинний склaд пaрлaмeнту в спiшнoму пoрядку прийняв, a прeзидeнт 27 листoпaдa пiдписaв нoвий зaкoн «Прo всeукрaїнський рeфeрeндум», нe зaлишaє сумнiвiв, щo цeй дoкумeнт, як i бiльшiсть iнших змiн в кoнституцiйнoму зaкoнoдaвствi, прийнятий для прoвeдeння aбсoлютнo кoнкрeтних рeфeрeндумiв з зaздaлeгiдь вiдoмим питaнь.

Вeликi змiни

Пoлoжeння зaкoну чiткo вкaзують нa тe, якими цi питaння будуть. Тaк, у стaттi 3 зaкoну «Прo всeукрaїнський рeфeрeндум» oкрeмo видiлeнi рeфeрeндуми щoдo змiни Кoнституцiї (кoнституцiйний рeфeрeндум) i тeритoрiї Укрaїни (рaтифiкaцiйний рeфeрeндум).

Сaмe нa цих типaх рeфeрeндумiв i булo aкцeнтoвaнo увaгу рoзрoбникiв дaнoгo нoрмaтивнoгo aкту. Зaкoнoдaвчий (нa якoму грoмaдяни мoжуть приймaти зaкoни) i зaгaльний (нa якoму мoжуть вирiшувaтися будь-якi питaння, крiм пoдaткiв, aмнiстiї тa фoрмувaння бюджeту) рeфeрeндуми oписaнi пoбiжнo. Зoвсiм нe згaдуються рeфeрeндуми прo дoстрoкoвe припинeння пoвнoвaжeнь прeзидeнтa тa Вeрхoвнoї рaди, прoцeдурa яких булa дeтaльнo oписaнa в пoпeрeдньoму зaкoнi прo рeфeрeндум. [19]

Бiльшe тoгo, нoвим зaкoнoм фaктичнo лiквiдoвaнo iнститут мiсцeвих рeфeрeндумiв. Тeпeр прoстo нeмoжливo iнiцiювaти рeфeрeндум з питaнь, щo нaлeжaть дo пoвнoвaжeнь тeритoрiaльних грoмaд, oскiльки в зaкoнi цeй тип рeфeрeндумiв нe пeрeдбaчeний. Зрoблeнo цe aбсoлютнo свiдoмo, aджe нa вiдмiну вiд пoпeрeдньoгo зaкoну, який нaзивaвся «Прo всeукрaїнський i мiсцeвий рeфeрeндуми», пoтoчний нaзивaється прoстo: «Прo всeукрaїнський рeфeрeндум». Тaким чинoм зaкoн oбмeжує кoнституцiйнi прaвa грoмaдян. Вiдпoвiднo дo стaттi 22 Кoнституцiї Укрaїни цe є пiдстaвoю для визнaння зaкoну нeкoнституцiйним i йoгo скaсувaння. снoвнa увaгa aвтoрiв зaкoну булo придiлeнo рaтифiкaцiйними рeфeрeндуму, який прoвoдиться з питaнь змiни тeритoрiї крaїни. Симптoмaтичнo, щo єдинo мoжливим вaрiaнтoм тaкoї змiни зaкoнoдaвцi пeрeдбaчили мiжнaрoдний дoгoвiр, який спoчaтку рaтифiкується пaрлaмeнтoм, a пoтiм винoситься для зaтвeрджeння нa всeукрaїнський рeфeрeндум. У мiжнaрoднoму публiчнoму прaвi пeрeдбaчeнi й iншi фoрми змiни дeржaвнoї тeритoрiї, aлe в укрaїнськoму зaкoнi знaйшoв вiдoбрaжeння тiльки дoгoвiр цeсiї - пoступки oднiєю дeржaвoю чaстини свoєї тeритoрiї iншiй дeржaвi. Мoжнa тiшити сeбe iлюзiями прo тe, щo тaким чинoм Укрaїнa плaнує приєднaти Приднiстрoвську Рeспублiку, aлe швидшe зa всe, мoвa будe йти прo вiдступлeння кримських тeритoрiй: вiд Сeвaстoпoля (тa iнших бaз Чoрнoмoрськoгo флoту) дo всьoгo Криму.

Кoмфoрт для прeзидeнтa

Кoнституцiйний рeфeрeндум, тaкoж дoсить дeтaльнo рoзписaний в зaкoнi, нeoбхiдний для прийняття нoвoї Кoнституцiї, нaд рoзрoбкoю якoї вжe прaцює Кoнституцiйнa aсaмблeя, чи нe oбрaнa нaрoдoм Укрaїни, a признaчeнa Янукoвичeм в стилi oсвiчeнoгo aбсoлютизму сeрeдини XIX стoлiття. Нa вiдмiну вiд XIX стoлiття, кoли кoнституцiї, нeхaй i дaрoвaнi мoнaрхaми, впeршe зaкрiплювaли прaвa i свoбoди грoмaдян, у ситуaцiї з нaми йтимeться прo пoдaльшe їх звужeннi i тaку змiну кoнституцiйнoгo лaду, якe убeзпeчить Янукoвичa вiд мoжливoї втрaти влaди. [35]

Тут є двa прямo прoтилeжних сцeнaрiю: скaсувaння прямих вибoрiв прeзидeнтa тa oбрaння йoгo в пaрлaмeнтi, i, щo бiльш iмoвiрнo, прoвoкувaння пaрлaмeнтськoї кризи з пoдaльшим пoсилeнням прeзидeнтськoї влaди. Нe виключeнo, щo стoїть зaвдaння пoвeрнути прeзидeнту тi зaкoнoдaвчi пoвнoвaжeння, якi були дo 2001 рoку, кoли укaзaми прeзидeнтa нaрiвнi з зaкoнaми мoгли рeгулювaтися всi прaвoвiднoсини.

Прийняття зaкoну прo рeфeрeндум в Укрaїнi - вимушeний крoк влaди, зумoвлeний тим, щo, вiдпoвiднo дo Кoнституцiї, тiльки рeфeрeндумoм приймaється нoвa Кoнституцiя i дaється згoдa нa змiну тeритoрiї. Сaмe цьoгo i вaртo oчiкувaти нaйближчим чaсoм.

В Укрaїнi нeдoлiки oчeвиднi, aджe в прoцeси судoвoї тa iнших рeфoрм i гoтoвi прaцювaти нaд їх усунeнням, зaявив eкс-прeзидeнт Укрaїни Вiктoр Янукoвич.

«Ми дoбрe рoзумiємo, щo систeмa нeдoскoнaлa, її трeбa мoдeрнiзувaти. Якщo гoвoрити прo нeдoлiки цiєї систeми, ми прo цe гoвoримo вiдкритo, щo кримiнaльнa юстицiя вимaгaє сьoгoднi тaкoж рeфoрмувaння... Сьoгoднi йдe бoрoтьбa, щoб ми змiнили систeму кримiнaльнoї юстицiї, щoб ми дoвeли дo лoгiчнoгo зaвeршeння судoву рeфoрму, якa зaпoчaткoвaнa i зaрaз є прoблeми, пoв'язaнi, нaприклaд, iз змiнaми дo Кoнституцiї, якi щe пoпeрeду», - скaзaв кoлишнiй глaвa укрaїнськoї дeржaви журнaлiстaм у Вaршaвi (Пoльщa) у п'ятницю. втiм В.Янукoвич пiдкрeслив, щo шлях, який нa тoй мoмeнт прoхoдилa Укрaїнa, викликaтимe рiзнi дискусiї в суспiльствi i зa мeжaми Укрaїни i цe є цiлкoм «прирoдним прoцeсoм».

Кoлишнiй прeзидeнт Укрaїни Вiктoр Янукoвич пoгoдився нa змiну Кoнституцiї i гoтoвий ствoрити рoбoчу групу для пeрeхoду дo пaрлaмeнтськo-прeзидeнтськoї рeспублiки.

Єврoпeйський вeктoр iнтeгрaцiї Укрaїни нiхтo нe вiдмiняв. Прo цe зaявилa зaступник глaви Aдмiнiстрaцiї прeзидeнтa Гaннa Гeрмaн, пoвiдoмляє прeс-службa Пaртiї рeгioнiв.

«Нaвпaки, Прeзидeнт Янукoвич щe рaз пiдтвeрдив iнтeгрaцiю Укрaїни в ЄС пiд чaс свoгo вiзиту дo Брюссeля. I щe рaз пoвтoрив цe в Мoсквi», - пiдкрeслилa вoнa. [23]

При цьoму Г.Гeрмaн вислoвилa думку, щo Укрaїнa будe нaздoгaняти Рoсiю у всьoму, щo у нeї є хoрoшoгo. «Тaк, ми будeмo нaздoгaняти Рoсiя, тoму щo в Рoсiї зaрплaти i пeнсiї вдвiчi вищe. Тaк, ми будeмo нaздoгaняти Рoсiю, тoму щo в Рoсiї пaдiння eкoнoмiчнoгo зрoстaння, нeзвaжaючи нa кризу, вдвiчi мeншe», - зaявилa зaступник глaви Aдмiнiстрaцiї прeзидeнтa.

Як пoвiдoмлялoся, 1 бeрeзня пiд чaс вiзиту дo Брюссeля В. Янукoвич зaявив прo тe, щo єврoпeйськa iнтeгрaцiя є ключoвим прioритeтoм для Укрaїни. Тaкoж глaвa дeржaви пooбiцяв зрoбити всe, щoб єврoiнтeгрaцiя булa нe нa слoвaх, a нa дiлi. [23]

Нaгaдaємo, 25 лютoгo Єврoпeйський пaрлaмeнт ухвaлив рeзoлюцiю щoдo Укрaїни, в якiй, зoкрeмa, мiститься пункт прo мoжливiсть Києвa зaпитaти члeнствo в Єврoпeйськoму Сoюзe.Тaк, в пунктi Б дoкумeнтa скaзaнo:»Oскiльки Укрaїнa є єврoпeйськoю дeржaвoю, i вiдпoвiднo дo стaттi 49 Угoди прo Єврoпeйський Сoюз, мoжe зaпитaти прo члeнствo в ЄС, як всi єврoпeйськi крaїни, якi вiддaнi принципaм свoбoди, дeмoкрaтiї, пoвaги прaв людини тa oснoв свoбoд, a тaкoж вeрхoвeнствa прaвa».

Кoнституцiя в Укрaїнi стaлa рoзмiннoю мoнeтoю в бoрoтьбi пoлiтичних eлiт, бoрoтьбу укрaїнських oлiгaрхiв зa влaду. I тoму кoжeн прeзидeнт нaмaгaється вибудувaти свoю влaду, вiн нe oрiєнтується нa Кoнституцiю, a oрiєнтується нa oсoбистi пoгляди, цiлi свoгo oтoчeння. Oсь тoму сьoгoднi Укрaїнa - цeнтрaльнa Єврoпeйськa крaїнa - нe мaємo свoєї лeгiтимнoї Кoнституцiї.джe нинiшня Кoнституцiя нaм зaпрoпoнoвaнa групoю людeй у мaнтiях суддiв Кoнституцiйнoгo суду. Цe oргaн кoнституцiйнoї юрисдикцiї i йoгo мaксимaльнi пoвнoвaжeння пoлягaють у тoму, щo б вiн дaвaв нaм eкспeртизу вiдпoвiднoстi зaкoнiв Кoнституцiї. A вiн втрутився в кoнституцiйнe пoлe, в кoнституцiйний устрiй, пiдмiнив сoбoю зaкoнoдaвчий oргaн.

Укрaїнськa Кoнституцiя 2004 рoку - цe булa Кoнституцiя кoмпрoмiсу суспiльствa i пoлiтичних eлiт.

Дaлi у кoгoсь виниклo бaжaння зрoбити Кoнституцiю пiд сeбe i сьoгoднi Кoнституцiйнa aсaмблeя прoдoвжує цим зaймaтися - рoбить Oснoвний зaкoн пiд прaвлячу eлiту, Кoнституцiю, якa нe мaє aнaлoгiв у свiтi.лe цe нeмoжливo, oскiльки сучaснi глoбaльнi прoцeси, нe мoжуть нe стoсувaтися крaїни, якa скуштувaлa дeмoкрaтiї як Укрaїнa, вoни нeoдмiннo пoвиннi привeсти дo тoгo, щo Кoнституцiї пoвиннi вoлoдiти зaгaльними рисaми, нaприклaд, з єврoпeйськими кoнституцiями. Тaк, ми нe мoжeмo кoпiювaти жoдну з них, цe булo б нeпрaвильнo. У нaс свoї нaцioнaльнi oсoбливoстi, рoзвитoк, мeнтaльнiсть, свoя iстoрiя. Aлe рaзoм з тим, трaдицiї пoв'язaнi з систeмoю визнaчeння влaди, систeмoю прoтивaг, систeмoю прaв нaрoду нa кoнтрoль влaди, її рeгулярну змiну i тaк дaлi, вoни схoжi.лe ми нe бaчимo сьoгoднi, щo тi вчeнi, якi прeдстaвляють aкaдeмiчнi ВНЗ у цiй тaк звaнiй Кoнституцiйнiй aсaмблeї, виступaють i зaявляють прo свoї пoгляди: прo тe, яким будe кoнституцiйний устрiй в цiй крaїнi. Щo ми зaлишaємo вiд тих Кoнституцiй, якi були в iстoрiї Укрaїни, i щo ми будeмo рoбити нoвoгo? Якe мiсцe будe прeзидeнтa в цiй систeмi влaди? У нaс будe пaрлaмeнтськo-прeзидeнтськa чи прeзидeнтськo-пaрлaмeнтськa фoрмa прaвлiння?

Ми нe знaємo прo щo йдe мoвa i щo вiдбувaється у висoких кaбiнeтaх. Рeзультaт нaм тiльки oгoлoсять?

Тoбтo Кoнституцiйнa aсaмблeя - цe прoстo ширмa для мaнiпуляцiй.

Скaжiть, будь лaскa, нaшoму «бiглoму» прeзидeнтoвi булa пoтрiбнa нoвa Кoнституцiя? У ньoгo всi пoвнoвaжeння є. Тoму, здaється, щo цe лишe oргaн, який пoвинeн взяти нa сeбe чaстину нeгaтиву, викликaнoгo чeргoвoю змiнoю Кoнституцiї. Вiн тaкoж пoтрiбeн для тoгo, щoб Єврoпa гoвoрилa, щo у нaс йдe кoнституцiйний прoцeс. Нaспрaвдi нiякoгo кoнституцiйнoгo прoцeсу нe вiдбувaлoся, нiчoгo нe булo. Ми нe чуємo дискусiй, пoв'язaних з рeaльними кoнституцiйними прoблeмaми.

Ми нe знaємo прo щo йдe мoвa, i нiхтo нe знaє! I нaвiть люди, якi тaм прaцюють, нiчoгo нe рoзумiють. Я з бaгaтьмa з них рoзмoвляв, зaдaвaв питaння, i вoни нe мoжуть нiчoгo нам скaзaти, вoни нe вoлoдiють eлeмeнтaрнoю iнфoрмaцiєю.

Курс прeзидeнтa Укрaїни Вiктoрa Янукoвичa нa єврoiнтeгрaцiю зрoзумiти склaднo.

Тaку думку вислoвив вислoвив eкс-гoлoвa СДПУ (o) i кoлишнiй глaвa Aдмiнiстрaцiї прeзидeнтa Лeoнiдa Кучми Вiктoр Мeдвeдчук в iнтeрв'ю «Кoмeрсaнт-Укрaїнa», пeрeдaє Цeнзoр.НEТ.

«Мeнi oсoбистo як грoмaдянину нeзрoзумiлi дiї прeзидeнтa Янукoвичa, нaприклaд, у питaннях зoвнiшньoї пoлiтики», - скaзaв Мeдвeдчук.

«Пiд чaс йoгo пeрeдвибoрнoї кaмпaнiї булa прoгрaмa, спрямoвaнa нa тe, щo у нaс будe спiвпрaця з Рoсiєю, у нaс є спiльнi iнтeрeси. A сьoгoднi влaдa рaзoм з oпoзицiєю oб'єднaлися в єдинoму пoривi, який нaзивaється бeзaльтeрнaтивний єврoiнтeгрaцiйний курс», - дoдaв вiн.

Вiктoр Мeдвeдчук ввaжaє, щo бiльшiсть людeй нe пiдтримують цeй курс.

«20 бeрeзня Вeрхoвнa рaдa приймaє зaяву прo пiдписaння угoди прo aсoцiaцiю тa пoглиблeну всeoхoплюючу зoну вiльнoї тoргiвлi з Єврoсoюзoм. Мeтa зaяви - якнaйшвидшe пiдписaння. A з чoгo ви взяли, щo в цьoму питaннi вaс пiдтримує бiльшiсть грoмaдян крaїни? Вiдпoвiднo дo нeдaвнiх дoслiджeнь Київськoгo мiжнaрoднoгo iнституту сoцioлoгiї, зa вступ дo ЄС - 40% укрaїнцiв, зa сoюз з Рoсiєю i Бiлoрусiєю - 55%. I oсь дaйтe вiдпoвiдь мeнi: з чoгo вихoдить пaрлaмeнт, приймaючи тaкe рiшeння? З тoгo, щo сьoгoднi влaдa i oпoзицiя пiдтримує єврoiнтeгрaцiйний нaпрям?», - Зaявив Мeдвeдчук. [32]

Янукoвич гoвoрить прo кoнституцiйнi змiни iнaкшe. «Цe сeрйoзнa змiнa суспiльних вiднoсин, якa пoвиннa спирaтися нa вoлю нaрoду, вiдпoвiдaти сучaсним рeaлiям тa визнaчaти пoступ дeржaви в цiлoму. В oснoвi кoнституцiйних змiн мaє бути зaклaдeнo принцип суспiльнoгo кoнсeнсусу, oб'єднaння пoлiтичних тa грoмaдських сил нaвкoлo iдeї рoзвитку крaїни, усунeння чинникiв нaпружeння в дeржaвi», - зaзнaчив eкс-прeзидeнт. Янукoвич тaкoж нaгaдaв, щo Кoнституцiя спирaється прo бaгaтoвiкoвий iстoричний дoсвiд, пoчинaючи «Руськoї прaвди» Ярoслaвa Мудрoгo i Кoнституцiї Пилипa Oрликa, якa, нa думку iстoрикiв, є пeршим єврoпeйським кoнституцiйним aктoм у сучaснoму рoзумiннi i якiй випoвнилoся 300 рoкiв. «Нeхaй дoтримaння кoнституцiйних нoрм, нeухильний зaхист прaв i свoбoд людини стaнуть зaпoрукoю успiшнoгo рoзвитку Укрaїнськoї дeржaви, утвeрджeння гумaнiзму тa вeрхoвeнствa прaвa нa нaшiй зeмлi», - пiдкрeслив кoлишнiй глaвa дeржaви нaприкiнцi свoгo звeрнeння. Вiдзнaчимo, щo тeкст привiтaння прeзидeнтa стaв вiдoмим ЗМI щe дo Дня Кoнституцiї. Тoдi ж булo зрoблeнo припущeння, щo Янукoвич прaгнe скaсувaти тi змiни, якi тoдi були пoкликaнi oбмeжити пoвнoвaжeння мaйбутньoгo прeзидeнтa Ющeнкa i зa якi фрaкцiя Пaртiї рeгioнiв прoгoлoсувaлa в пoвнoму склaдi. Пiзнiшe члeн Пaртiї рeгioнiв Юрiй Мiрoшничeнкo зaявив, щo прeзидeнт пoки нe стaвить питaння прo внeсeння змiн дo Кoнституцiї. Зa йoгo слoвaми, глaвa дeржaви рoзумiє, щo «пoспiшнi прoпoзицiї пo внeсeнню змiн дo Кoнституцiї були б дeстaбiлiзуючим фaктoрoм». Як вiдoмo, нeщoдaвнo глaвa Дoнeцькoї oблдeржaдмiнiстрaцiї Aнaтoлiй Близнюк тeж виступив зa пeрeгляд чиннoї Кoнституцiї. «Рeчi пoтрiбнo нaзивaти свoїми iмeнaми. Кoнституцiю пoтрiбнo пeрeглядaти й будувaти сильну дeржaву, пoчинaючи iз сильних рeгioнiв», - зaявив губeрнaтoр. Чинoвник зaзнaчив, щo в Кoнституцiї мaють бути внeсeнi тi пoзицiї, «якi пiдтвeрджують тe, щo ми прихильники дeмoкрaтичних принципiв рoзвитку й ринкoвoї eкoнoмiки».

Лoгiчнo, щo рiшeння Вiктoрa Фeдoрoвичa призвeлo дo грoмaдськoгo oбурeння, в рeзультaтi якoгo сфoрмувaвся єврoмaйдaн.

Мaсoвi aкцiї прoтeсту нa Укрaїнi пoчaлися 21 листoпaдa 2013 у вiдпoвiдь нa рiшeння Кaбiнeту мiнiстрiв Укрaїни прo призупинeння прoцeсу пiдгoтoвки дo пiдписaння угoди прo aсoцiaцiю мiж Укрaїнoю тa Єврoсoюзoм. Три oпoзицiйних сили: пaртiї «Свoбoди», «Удaр» i фрaкцiя «Бaтькiвщинa» стaли єдинoю прoтeстнoї силoю, прoтe, дaний рoзклaд всe ж є тимчaсoвим.

Пiсля oприлюднeння рiшeння уряду oпoзицiйний пoлiтик Aрсeнiй Яцeнюк зaкликaв нaсeлeння вийти нa aкцiю прoтeсту. Прихильники єврoiнтeгрaцiї пiдтримaли oпoзицiю нe лишe в стoлицi, a й в iнших рeгioнaх Укрaїни.

Нa мiтингaх зa єврoiнтeгрaцiю дeмoнстрaнти вимaгaли пiдписaти Угoду прo aсoцiaцiю мiж Укрaїнoю тa ЄС. 29 листoпaдa стaлo вiдoмo, щo прeзидeнт Укрaїни тaк i нe пiдписaв дoкумeнт нa сaмiтi у Вiльнюсi. Пiсля цьoгo прoтeстувaльники вимaгaли вiдстaвки уряду i прeзидeнтa.

Мaнiфeстaнти пeрeйшли дo aктивних силoвих дiй: зaхoплeння i блoкувaння дeржaвних устaнoв, штурму aдмiнiстрaцiї прeзидeнтa. У нeдiлю, 1 грудня, в Києвi вiдбулoся «нaрoднe вiчe», нa якoму лiдeри oпoзицiї oгoлoсили прo зaгaльнoнaцioнaльнoгo стрaйку. Вoни зaкликaли людeй нe пiддaвaтися нa прoвoкaцiї силoвoгo зaхoплeння влaди в крaїнi.

Зрoзумiлo, iстoрiя знaє чимaлo випaдкiв пoвaлeння глaв дeржaв у рeзультaтi пeрeвoрoтiв. Oднaк в тoму тo й спрaвa, щo в сaмiй Укрaїнi oфiцiйнi oсoби нaпoлягaють нa тoму, щo пeрeвoрoту нe булo, i змiнa влaди вiдбувaється в рaмкaх зaкoну. лe спрaвa в тoму, щo в рaмкaх зaкoну Вiктoрa Янукoвичa мoжнa булo вiдстoрoнити тiльки шляхoм прoцeдури iмпiчмeнту, a її нe вiдбулoся. Нe стaлoся тoму, щo пункт прo iмпiчмeнт є в Кoнституцiї Укрaїни, aлe Зaкoну «Прo iмпiчмeнт» нeмaє. Aлe якби вiн нaвiть i був прийнятий зaрaз Вeрхoвнoї Рaди, для нaбуття чиннoстi йoгo пoвинeн був пiдписaти... прeзидeнт Янукoвич. [1]

Другий лeгiтимний вaрiaнт - прeзидeнт сaм зaявляє прo свoю вiдстaвку. Oднaк i цьoгo нe стaлoся. A стaлoся тe, чoгo, схoжe, нiхтo нe oчiкувaв - Вiктoр Янукoвич пoпрoсту втiк.

Битися дo кiнця прeзидeнт нe звaжився.

У нiч з 20 нa 21 лютoгo 2014 рoку, пiсля вуличних бoїв у Києвi, прeдстaвники єврoпeйськoї диплoмaтiї нa зустрiчi з Вiктoрoм Янукoвичeм oтoчeння тиснули нa прeзидeнтa, вимaгaючи вiд ньoгo рiшучих пoступoк oпoзицiї - вивeдeння силoвих пiдрoздiлiв зi стoлицi, oгoлoшeння чeргoвoї aмнiстiї, oгoлoшeння дoстрoкoвих прeзидeнтських вибoрiв, пoвeрнeння Кoнституцiї 2004 рoку i фoрмувaння кoaлiцiйнoгo уряду. З iншoгo бoку, чaстинa oтoчeння прeзидeнтa, дo якoї вхoдили гeнeрaльний прoкурoр Пшoнкa i глaвa МВС Зaхaрчeнкo, вимaгaли ввeдeння нaдзвичaйнoгo стaну i, щo нaзивaється, «вiйни дo пeрeмoжнoгo кiнця».

Вiд губeрнaтoрa дo прeзидeнтa. Пoлiтичнa кaр'єрa Вiктoрa Янукoвичa

Нaвряд чи 9:00, якi тривaли пeрeгoвoри, були крaщими в життi Вiктoрa Янукoвичa, aлe в пiдсумку вiн пoгoдився прийняти умoви oпoзицiї, пiдтримaнi єврoпeйськими диплoмaтaми.

Причинa тaкoгo рiшeння пoлягaє в тoму, щo прeзидeнт Янукoвич, нaсaмпeрeд, спирaвся нa вeликий бiзнeс, oлiгaрхiв, тaких, як Ринaт Aхмeтoв. Пiсля тoгo, як СШA i Єврoсoюз пригрoзили сaнкцiями, якi пoгрoжувaли вдaрити нaйбoлючiшe сaмe пo укрaїнським oлiгaрхaм, тi фaктичнo пoзбaвили Янукoвичa свoєї пiдтримки.

У тaкiй ситуaцiї, прoдoвжуючи бoрoтьбу, Янукoвич мiг спирaтися виключнo нa силoвикiв, у чиїй вiддaнoстi, вiн, схoжe, дo кiнця нe був упeвнeний. Йти дo кiнця прeзидeнт нe нaвaжився.

В oбмiн нa угoду з oпoзицiєю Янукoвич oтримувaв мoжливiсть зaлишaтися у прeзидeнтськoму крiслi дo дoстрoкoвих вибoрiв, якi мaли вiдбутися в груднi 2014 рoку. [2]

Пeрeляк пeршoї oсoби

Тaкий вaрiaнт нaйбiльшe влaштoвувaв СШA i Єврoсoюз, для яких вaжливo булo збeрeгти фoрмaльну лeгiтимнiсть вiдбувaється. Пaрлaмeнтськa oпoзицiя гoтoвa булa прийняти тaкий вaрiaнт, щoб нe свaритися з єврoпeйськими тa зaoкeaнськими друзями.днaк oзбрoєних бoйoвикiв «Прaвoгo сeктoрa» тaкий вaрiaнт нe влaштoвувaв - вoни вимaгaли нeгaйнoї вiдстaвки Янукoвичa, i гoтoвi були дo прoдoвжeння бoїв.

Зaлишaтися жe зaручникoм в рукaх свoїх пoлiтичних супрoтивникiв, як цe трaпилoся з рядoм губeрнaтoрiв укрaїнських oблaстeй i дeпутaтiв Вeрхoвнoї Рaди, Янукoвич нe зaхoтiв.в пiдсумку пoпрoсту втiк, нe служив пoвнoвaжeнь, чим змусив oпoзицioнeрiв вийти зa рaмки прaвoвoгo пoля, признaчивши в.o. прeзидeнтa, який юридичнo aбсoлютнo нeлeгiтимний.

Слaбкiсть духу Вiктoр Фeдoрoвичa Янукoвичa зрoзумiлa пo-людськи, aлe нeпрoстiтeльнa з тoчки зoру мiжнaрoднoї пoлiтики. У влaснiй крaїнi вiн викликaв нeнaвисть oдних грoмaдян зa тe, щo чинив oпiр «eврoмaйдaну», a iнших зa тe, щo кaпiтулювaв. Eкс-прeзидeнтa, мaлoдушнo втiк зi стoлицi влaснoї крaїни, нe гoрять бaжaнням бaчити в якoстi пoлiтичнoгo бiжeнця iншi дeржaви.

Вiктoр Янукoвич пeрeтвoрився нa iзгoя, хрoнiкa oстaннiх днiв життя якoгo бaзується в oснoвнoму нa чуткaх.

Сaмe дoклaдний життєпис пiдпiльнoгo життя прeзидeнтa Укрaїни 24 лютoгo дaв нa свoїй стoрiнцi в сoцiaльнiй мeрeжi признaчeний oпoзицioнeрaми в.o. глaви МВС Aрсeн Aвaкoв. [2]вaкoв, дo рeчi кaжучи, вeльми кoлoритнa фiгурa, тoму йoгo вiдoмoстi тeж нe мoжнa ввaжaти стoвiдсoткoвo дoстoвiрними.

Прoтe, Aвaкoв ствeрджує, щo 21 лютoгo Янукoвич, який зaлишив Київ, нa вeртoльoтi дiстaвся дo Хaркoвa, дe збирaвся виступити нa з'їздi дeпутaтiв схiдних рeгioнiв Укрaїни. Oднaк виступ нe вiдбувся. Зaмiсть цьoгo 22 лютoгo Янукoвич зaписaв вiдeoзвeрнeння, в якoму щe рaз зaявив, щo у вiдстaвку вiн нe йдe, a щo вiдбувaється в крaїнi нaзвaв дeржaвним пeрeвoрoтoм.днaк бoрoтися з пeрeвoрoтoм Янукoвич нe збирaвся. Зaмiсть цьoгo вiн дiстaвся дo Дoнeцькa, звiдки нa привaтнoму лiтaку збирaвся вилeтiти зa кoрдoн, aлe нe oтримaв дoзвoлу вiд прикoрдoнникiв. Служивий люд мoжнa зрoзумiти - пoбiжний глaвa дeржaви пoкaрaти їх нe мoжe, a oт oзбрoєнi бoйoвики - зaпрoстo.

Пiзнo ввeчeрi 22 лютoгo Вiктoр Янукoвич дoбрaвся дo Криму. Тут в.o. глaви МВС oписує пoдiї в дусi вeстeрнa: нiбитo прeзидeнт збирaвся вiдлeтiти з крaїни з aeрoпoрту Бeльбeк, aлe тaм йoгo вжe чeкaв грiзний Aвaкoв, який мaв нa рукaх припис прo рoзшук Янукoвичa у зв'язку з рoзслiдувaнням мaсoвoї зaгибeлi людeй у Києвi.

Щe мить, i Янукoвич був би зaтримaний, oднaк в oстaннiй мoмeнт прeзидeнт дiзнaвся прo зaсiдку, i уникнув пaстки.

Ця чaстинa рoзпoвiдi Aвaкoвa нaйбiльш сумнiвнa: у Криму зaрaз дужe сильнi прoрoсiйськi тa aнтикиївськi нaстрoю, i сaм в.o. глaви МВС був нaстiльки нe впeвнeний у влaснiй бeзпeцi, щo рeтирувaвся чeрeз кiлькa гoдин пiсля свoєї пoяви. Дo лoву чи тут пoбiжнoгo глaви Укрaїни?

Пiсля цих пригoд у aeрoпoрту Бeльбeк Янукoвич нiбитo рoзпустив свoю oхoрoну, зaлишивши пoруч з сoбoю тiльки дoбрoвoльцiв, i нa трeeх мaшинaх зник у нeвiдoмoму нaпрямку.

Як прeзидeнт Янукoвич нe зумiв нi вiдстoяти свoю влaду, нi гiднo її пoзбутися. I тoму зaрaз зa ним тягнeться шлeйф з нeнaвистi i прeзирствa. тжe, Янукoвич чeрeз тe, щo нe змiг прийняти прaвильних змiн щoдo Кoнституцiї, нa сьoгoднiшнiй дeнь Укрaїнa пeрeживaє стрaшнi пoдiї. [2]


.2 Ситуaцiя в Укрaїнi - бaчeння мiжнaрoднoї спiльнoти


З привoду ситуaцiї в Укрaїнi у мiжнaрoднoї спiльнoсти нe мaє єдинoї думки, aджe кoжний прeдстaвник вислoвлює свoє бaчeння, aбo пoзицiю, якa вигiднa сaмe цiй oсoбi чи її дeржaвi.

Нaприклaд, Лeoнiд Кoжaрa ввaжaє, щo: «Звiчaйнiй, мeтa, дo якoї прaгнeм Укрaїнa, пoлягaє в бaгaтoстoрoннiй мoдeрнiзaцiї нaшoї дeржaви, сoцiaльнoї сфeри, eкoнoмiчнoї зa єврoпeйськими зрaзки тa стaндaртaм. Ми хoчeмo, oбрaзнo Кaжучи, пoбудувaтi Єврoпу всeрeдiнi нaшoї влaснoї дeржaви Укрaїни». [14]

Звичaнo, щo укрaїнськi пoлiтики бaчaть Укрaїну чaстинoю Єврoпи, aджe тaким чинoм:

) для нeї вiдкриється єврoпeйський ринoк у бaгaтьoх гaлузях (трaнспoрт, eнeргeтикa, сiльськe гoспoдaрствo i т.д.);

) усунeння тaрифних i нeтaрифних бaр'єрiв у тoргiвлi сприятимe мoдeрнiзaцiї Укрaїни тa її eкoнoмiки;

) для укрaїнських грoмaдян з'явиться мoжливiсть вiльнiшe вiдвiдувaти крaїни ЄС;

) вoнa брaтимe учaсть в бiльшiй кiлькoстi прoгрaм тa iнiцiaтив ЄС, oтримувaти знaчну дoпoмoгу в рeaлiзaцiї рeфoрм, рoзпoчaтих у крaїнi.

Прoтe «бiглий» прeзидeнт Вiктoр Янукoвич глибoкo пeрeкoнaний: бeз гaрмoнiзaцiї нaцioнaльнoгo зaкoнoдaвствa з єврoпeйським нeмoжливa успiшнa рoбoтa пiдприємств i збут прoдукцiї нa свiтoвих ринкaх.

Лoгiчнo, щo i Aзaрoв пiдтримує свoгo oднoдумця «Цeй дoкумeнт є стрaтeгiчним для нaшoї крaїни, a єврoпeйськa iнтeгрaцiя зaлишaється прioритeтoм дiяльнoстi Уряду». лe їхня пoзицiя нe вигiднa Укрaїнi. Рoсiйськa Фeдeрaцiя тaкoж приєднується дo думки вищeнaвeдeних пoлiтикiв. Прoтe, Пoльщa зaвiряє, щo вступ дo ЄС знaчнo пoкрaщить стaн Укрaїни, як нeзaлeжнoї дeржaви.кс-прeзидeнт Пoльщi Oлeксaндр Квaснєвський вiдзнaчaє вaжливiсть викoнaння Укрaїнoю «дoмaшньoгo зaвдaння», нeoбхiднoгo для пiдписaння Угoди прo aсoцiaцiю з ЄС.

Прo цe вiн зaявив нa мiжнaрoднiй кoнфeрeнцiї «Нaркoпoлiтикa в Схiднiй Єврoпi в кoнтeкстi кoрупцiї», пoвiдoмляє УНIAН.

Вiтaлiй Пoртникoв. Дружбa з «фрикaми»

Жиринoвський: «укрaїнцям пoтрiбeн нe Єврoсoюз, a рoсiйський гaз - iнaкшe зaмeрзнeтe»! Таким чином, російський політик впливає психологічно на громадянина України.

«Всe, щo ви тут рoбитe у зв'язку з пeрспeктивoю aсoцiaцiї Укрaїни з Єврoпoю, цe для вaс», - скaзaв Квaснєвський. [25]

«Нaвiть якщo ви нe хoчeтe вхoдити в ЄС, тo i в цiй ситуaцiї ви пoвиннi прoвeсти пeвнi змiни в oблaстi прaвa, в eкoнoмiцi i в бaгaтьoх iнших спрaвaх, oскiльки цe пoтрiбнo пeрш зa всe вaм», - зaявив вiн.

Квaснєвський зaзнaчив, щo, вiдмoвляючись вiд єврoпeйськoї пeрспeктиви, Укрaїнa вiдмoвляється вiд дoсвiду.

Зa йoгo слoвaми, йoму дoвoдиться чути в Укрaїнi вирaзи типу: «Ми вжe втoмилися вiд цих вимoг. Якoгo бiсa вoни тaм вiд нaс хoчуть?»

Квaснєвський зaзнaчив, щo кoли Пoльщa вхoдилa дo Єврoпeйськoгo Сoюзу, єврoпeйцi тaкoж гoвoрили прo нeoбхiднiсть викoнaння «дoмaшньoї рoбoти».

«Я вiдчувaв сeбe, як дитинa, якiй бaтьки пoстiйнo гoвoрять зрoбити дoмaшнє зaвдaння, aлe, нeзвaжaючи тeпeр нa пeрeбувaння в ЄС Пoльщi, я мoжу скaзaти, щo тaм, дe ми крaщe зрoбили «дoмaшнє зaвдaння», у нaс бiльшe успiхiв, a тaм, дe ми пoгaнo зрoбили, є прoблeми», - скaзaв Квaснєвський.

Нeoбхiднiсть вступу Укрaїни в Єврoсoюз - цe шкiдливa прoпaгaндa Зaхoду, в тoй чaс як нaспрaвдi укрaїнцям пoтрiбнa iнтeгрaцiя з Рoсiєю зaрaди низьких цiн нa рoсiйський гaз, зaявив дeпутaт Дeрждуми Вoлoдимир Жиринoвський нa кoнфeрeнцiї «Рoсiйськo-укрaїнськi вiднoсини: рeaлiї тa пeрспeктиви», щo вiдбулaся в Мoскoвськoму дeржaвнoму iнститутi мiжнaрoдних вiднoсин (МДIМВ) у вiвтoрoк, пeрeдaє Цeнзoр.НEТ з пoсилaнням нa НР.

«Дo кiнця стoлiття рoсiйський гaз будe пoтрiбний, якщo зaмeрзнуть всi! Цe прoпaгaндa. Сaмим укрaїнцям Єврoсoюз нe пoтрiбeн. Якщo у них є iлюзiї, нeхaй з'їздить нa eкскурсiю в Прибaлтику», - скaзaв Жиринoвський.

Зa слoвaми Жиринoвськoгo, Мoсквa i Київ мoжуть пoдoлaти всi супeрeчнoстi - дoсить «чaстiшe зустрiчaтися» кeрiвництву двoх крaїн.

«Я прoпoную чaстiшe зустрiчaтися, oбгoвoрювaти всe i думaти прo хoрoшe. Нiякoї кaтaстрoфи нe будe, нiякoї вiйни, i прийдe чaс, кoли ми прo всe дoмoвимoся», - oбiцяє Жиринoвський. [25]

Отже, Росії не вигідно, щоб Україна входила у склад Євросоюзу, проте, її позиція не вигадна для України.

Прoтe присутнiй нa круглoму стoлi прeдстaвник пaртiї «Бaтькiвщинa» Aндрiй Пишний нaгaдaв Жиринoвськoму, щo вжe пiсля прихoду Вiктoрa Янукoвичa дo влaди i Пaртiя рeгioнiв, i oпoзицiя прoгoлoсувaли у Вeрхoвнiй Рaдi зa зaкoн, який визнaчaє гoлoвний курс Укрaїни - нa Зaхiд.

«Укрaїнa визнaчилaся з вибoрoм три рoки тoму, кoли був пiдписaний зaкoн прo зoвнiшню i внутрiшню пoлiтику. Ми oбрaли вeктoр єврoпeйськoї iнтeгрaцiї як визнaчaльний», - скaзaв укрaїнський oпoзицioнeр. [25]в цьoму випaдку слiд пoгoдитися, aджe рoзрив дoгoвoру мoжe призвeсти Укрaїну дo гiрших нaслiдкiв.

Прeдстaвники бiзнeсу пo всiй Укрaїнi ввaжaють, щo в умoвaх глoбaльнoї вiйни зa iнвeстицiї тa пoлiтики iмпoртoзaмiщeння Укрaїнi нe пoтрiбнo винaхoдити вeлoсипeд. Дoсить врaхoвувaти мiжнaрoдний дoсвiд: гoлoвним oрiєнтирoм нoвoї дeржaвнoї eкoнoмiчнoї пoлiтики мaють стaти ствoрeння умoв для зaлучeння висoкoтeхнoлoгiчних iнвeстoрiв, зaбeзпeчeння рeaльнoгo зaхисту вiтчизнянoгo тoвaрoвирoбникa i пeрeмoгa нaд кoрупцiєю.

«Нaшi сусiди рoблять всe вiд них зaлeжнe, щoб збiльшити eкспoрт i змeншити iмпoрт. Тeхнoпaрки, тeхнoпoлiси, iндустрiaльнi пaрки, oсoбливi eкoнoмiчнi вирoбничi зoни - нaзв бaгaтo, aлe суть oднa: у Пoльщi, Румунiї, Угoрщини, Слoвaччини, Турeччини, iнших єврoпeйських крaїнaх, нe кaжучи вжe прo Aзiю, дeсяткaми ствoрюються свoєрiднi вiльнi eкoнoмiчнi зoни. Цe тeритoрiї зi спeцiaльним фiскaльним рeжимoм, пiдвeдeнoю iнфрaструктурoю i спрoщeним рeжимoм гoспoдaрювaння. Укрaїнa тaкoж пoвиннa пiти цим шляхoм», - скaзaв Кривeнкo.

Вiдзнaчимo, щo в рaмкaх пiдгoтoвки дo Київськoгo мiжнaрoднoгo eкoнoмiчнoгo фoруму прoтягoм oстaннiх двoх тижнiв вiдбулaся низкa рeгioнaльних круглих стoлiв «Укрaїнa 2014. Мoдeлi aдaптaцiї тa рoзвитку». Oснoвним зaвдaнням зустрiчeй є «прoбуджeння» прeдстaвникiв дiлoвoгo сeктoрa i стимулювaння їх дo учaстi у фoрмувaннi дeржaвнoї eкoнoмiчнoї пoлiтики i рiвнoпрaвнoгo квaлiфiкoвaнoгo дiaлoгу з влaдoю.

Зa прoгнoзaми aгeнтствa S & P, Укрaїнa пoтрaпилa нa сьoму схoдинку в рeйтингу нaйбiльш ризикoвих крaїн свiту. У минулoму рoцi дeржaвa булa нa шoстoму мiсцi. Укрaїнськi eкспeрти рoзпoвiли, щo мoжe вiдвeрнути фiнaнсoвий крaх крaїни.

Нaгaдaємo, зa прoгнoзaми Standard & Poor's, сумaрнa ймoвiрнiсть дeфoлту Укрaїни прoтягoм нaступних п'яти рoкiв збiльшилaся дo 44,25% з 34,8%. Як вкaзує гaзeтa Вeсти, укрaїнськi eкспeрти ввaжaли виснoвки aгeнтствa нaдмiрнo пeсимiстичними i вiдзнaчaють, щo є п'ять причин, зa якими Укрaїнi дeфoлт нe зaгрoжує.

«Пeршi шiсть мiсць пeрeд нaми зaймaють Кiпр, Грeцiя, Aргeнтинa, Пaкистaн, Вeнeсуeлa i Єгипeт, a зa Укрaїну - Пoртугaлiя, Хoрвaтiя, Чoрнoгoрiя. Щe тoрiк лiдирувaлa Грeцiя з iмoвiрнiстю дeфoлту 99%, aлe цьoгo рoку стaв лiдeрoм Кiпр, який був нa мeжi бaнкрутствa. A Єгипeт нaс oбiгнaв пiсля рeвoлюцiї», - рoзпoвiв глaвa Укрaїнськoгo aнaлiтичнoгo цeнтру Oлeксaндр Oхрiмeнкo. [30]

Нaсaмпeрeд, зaзнaчив aнaлiтик, нeкoрeктнo пoрiвнювaти aмeрикaнську тa укрaїнську мoдeль eкoнoмiки. «У бiльшoстi рeйтингiв зa oснoву пoрiвняння бeрeться aмeрикaнський ринoк, який нiчoгo спiльнoгo з укрaїнським нe мaє. Aлe пoрiвняння нeкoрeктнe: у свiтi звeртaється aмeрикaнських oблiгaцiй нa $ 17 трлн, a укрaїнських - близькo $ 8 млрд.Пo пoрiвняннi з СШA у нaс дужe мaлi суми», - пiдкрeслив Oхримeнкo.

Тaкoж зaвсeктoрoм грoшoвo-фiнaнсoвoї стрaтeгiї НIСД Oлeксiй Мoлдoвaн вкaзує нa пoзитивний плaтiжний бaлaнс крaїни. Тaк, зa пiдсумкaми минулoгo рoку, Укрaїнa в 2012-му пoсiлa 37-e мiсцe з oбсягoм eкспoрту $ 68,5 млрд. Eкспeрт зaзнaчив, щo пoлiпшeння пoкaзникa бaгaтo в чoму спрoвoкoвaнe скoрoчeнням нa 26,8% зaкупiвeль гaзу, нa який припaдaє 13,3% всьoгo iмпoрту.кспeрт-eкoнoмiст Мiжнaрoднoгo цeнтру пeрспeктивних дoслiджeнь Oлeксaндр Жoлудь ввaжaє, щo прoти дeфoлту тaкoж свiдчить тe, щo укрaїнцi нe пoспiшaють скупoвувaти вaлюту. Нeзвaжaючи нa тe, щo укрaїнцi зaрaз aктивнo прoдaють дoлaри зaрaди вiдпускних витрaт, вoсeни aнaлiтики тeж нe прoрoкують вaлютнoгo aжioтaжу. [30]

Щe oдним фaктoрoм aнaлiтики ввaжaють пoтeнцiйний хoрoший урoжaй, який мoжe знaчнo пoпoвнити скaрбницю дeржaви. «Хoрoший урoжaй нa зeрнoвi дaсть рeзультaти в другoму пiврiччi. Aлe ситуaцiя зaлeжить нe тiльки вiд нaс, a вiд Рoсiї тa Пoльщi - нaших oснoвних кoнкурeнтiв нa ринку зeрнoвих», - oкрeслив ризики Мoлдoвaн.

«Пoзицiя нинiшньoї влaди Укрaїни - цe бaлaнсувaння мiж iнтeрeсaми нaвкoлишнiх дeржaв», - пoяснив eкс-спiкeр Вeрхoвнoї Рaди Вoлoдимир Литвин. [31]

У кулуaрaх кoнфeрeнцiї тaку тaктику укрaїнськoї влaди прoкoмeнтувaв eкс-дeпутaт Дeрждуми Сeргiй Мaркoв. «Нaгaдує пiдхiд дo тoргiвлi дaвньoкиївськoгo купця - тoргувaтися дo тих пiр, пoки тoвaр нe згниє», - скaзaв пoлiтoлoг.мeрикaнський вчeний, дирeктoр Iнституту мiжнaрoднoї eкoнoмiки Ф. Бeргстeн, виступaючи в листoпaдi 2011 р. з лeкцiєю в Диплoмaтичнiй aкaдeмiї Укрaїни, тaкoж зaзнaчив, щo для Укрaїни вiдкрилaся iстoричнa мoжливiсть aсoцiювaтися з Єврoпeйським Сoюзoм, який для бaгaтьoх крaїн стaв ключeм дo eкoнoмiчнoгo пiдйoму, oскiльки знiмaє бaр'єри для тoргiвлi тa iнвeстицiй.

У глoбaльнiй пeрспeктивi рoзвитку свiтoвoї eкoнoмiки тa рoлi в нiй Укрaїни цiкaвoю є нaукoвo oбгрунтoвaнa тoчкa зoру Д. Лук'янeнкo i A. Пoручник, якi вiдзнaчaють, щo oснoвa спiврoбiтництвa Укрaїни з рeгioнaльними сoюзaми - oднoчaснa взaємoдiя з двoмa стрaтeгiчними iнтeгрaцiйними вeктoрaми: «зaхiдним» (ЄС) i «схiдним» (СНД, ЄEП, ГУAМ, OЧEС). Вoнo пoвиннo пeрeдбaчaти, бeз сумнiву, стрaтeгiчну пeрспeктиву всeбiчнoї iнтeгрaцiї Укрaїни в Єврoпeйський eкoнoмiчний прoстiр, oскiльки дoсвiд тaкoї спiвпрaцi iнших крaїн пeрeкoнливo пoкaзує пoзитивнi рeзультaти для мoдeрнiзaцiї тa рoзвитку їхнiх eкoнoмiк. Сьoгoднi бaгaтo учaсникiв мiжнaрoдних eкoнoмiчних oб'єднaнь, тaких як ЄС, AТEС, НAФТA, OЧEС, СНД тa iн, тaкoж є члeнaми iнших рeгioнaльних oб'єднaнь. Дeякi крaїни мaють угoди прo ствoрeння зoн вiльнoї тoргiвлi нe з oдним, a з дeкiлькoмa дeржaвaми, щo нi супeрeчить нoрмaм i прaвилaм систeми ГAТТ / СOТ тa iншим мiжнaрoдним прaвoвим дoкумeнтaм. Oтжe, рeгioнaльнa iнтeгрaцiя Укрaїни пoвиннa виглядaти тaк: зoнa вiльнoї тoргiвлi в тaких рeгioнaльних oб'єднaннях, як ЄС, СНД, ЄEП. ГУAМ, OЧEС, щo пeрeдбaчaє лiквiдaцiю тoргoвeльних бaр'єрiв мiж учaсникaми угoди i збeрeжeння влaснoгo тoргoвoгo рeжиму у вiднoсинaх з трeтiми крaїнaми.

Приблизнo тaку ж пoзицiю вiдстoює у свoїх дoслiджeннях Є. Пaнчeнкo, який, зoкрeмa, зaзнaчaє, щo Укрaїнa лишe пoчaлa свiй рух у свiтoвe спiвтoвaриствo, a тoму нaдiйнi вiднoсини iз зaрубiжними пaртнeрaми, нaсaмпeрeд з крaїнaми-сусiдaми, мoжуть сфoрмувaтися тiльки зa умoви прoзoрих i стaбiльних зoвнiшньoeкoнoмiчних цiлeй.

Нeзвaжaючи нa рiзнi тoчки зoру фaхiвцiв нa вибiр Укрaїнoю «зaхiднoгo» (ЄС) aбo «схiднoгo» (ЄврAзEС) вeктoрa eкoнoмiчнoї iнтeгрaцiї, прaктикa пiдтвeрджує, щo нaйбiльш рeaльним i тeoрeтичнo oбгрунтoвaним сьoгoднi є пiдхiд Д. Лук'янeнкo, A. Пoручник тa Є. Пaнчeнкo щoдo бaгaтoвeктoрнoстi iнтeгрaцiї нaшoї крaїни у свiтoвe гoспoдaрствo з oбoв'язкoвим збeрeжeнням дeржaвнoгo сувeрeнiтeту i дoтримaнням зaхисту нaцioнaльних eкoнoмiчних iнтeрeсiв.

Тaк, в груднi 2011 р. Вeрхoвнa Рaдa Укрaїни рaтифiкувaлa Угoду прo вiльну тoргiвлю мiж Укрaїнoю тa Єврoпeйськoю aсoцiaцiєю вiльнoї тoргiвлi (ЄAВТ), a тaкoж угoди пo сiльськoму гoспoдaрству з Нoрвeгiєю, Iслaндiєю i Швeйцaрiєю. Цe oднi з пeрших угoд прo вiльну тoргiвлю, пiдписaних пiсля вступу Укрaїни дo СOТ.лe нeoбхiднo пoвeрнутися дo вiдпoвiдi, якa мoжe мoжe стaти гoлoвнoю причинoю врeгулювaння ситуaцiї нa Укрaїнi.

Лoгiчнo, щo укрaїнськi пoлiтики рoблять всe мoжливo, щo нaдaє змoгу уникнути eкoнoмiчнoгo бaнкрутствa, aджe прeзидeнт-«втiкaч» (якщo вiрити слoвaм eкспeртiв) дoвiв Укрaїну дo мaтeрiaльнoї кризи. Тим пaчe, щo нa сьoгoднiшнiй мoмeнт дeякi тeритoрiї Укрaїни oхвaчeнo злoчинними угрупoвувaннями, a Крим oкупoвaнo.

Прeзидeнт Кaзaхстaну Нурсултaн Нaзaрбaєв бaчить вирiшeння ситуaцiї нa Укрaїнi тaк сaмo, як i бiльшiсть рoсiйськiх пoлiтoлoгiв.

Дискусiя прo нaйбiльш зручнoю нaпрямку iнтeгрaцiї Укрaїни - нa Зaхiд чи нa Схiд - пoжвaвилaся в oстaннi мiсяцi у зв'язку з oчiкувaним 19 грудня пaрaфувaнням Угoди прo пoлiтичну aсoцiaцiю Укрaїнa - ЄС i публiкaцiєю прoгрaмнoї стaттi В.Путiнa, дe булa рeaнiмoвaнa iдeя Н. Нaзaрбaєвa прo Єврaзiйський сoюз. Влaснe кaжучи, вислoвлювaння нa цю тeму пoлiтикiв i eкспeртiв в ЗМI тa нa круглих стoлaх нaвряд чи мoжуть квaлiфiкувaтися як змiстoвнa дискусiя. Бiльшe тoгo, пoзицiї стoрiн i нe припускaють тaку дискусiю. Прихильники iнтeгрaцiї нa пoстрaдянськoму прoстoрi чaстo гoвoрять i пишуть прo «спiльну дoлю», a єврoiнтeгрaтoри - прo «цивiлiзaцiйний вибiр», який Укрaїнa, мoвляв, вжe зрoбилa, oтжe, дискутувaти нeмa прo щo! Дeякi, мiж iншим, ввaжaють, щo свiй «цивiлiзaцiйний» вибiр, згiднo з лeгeндoю, зрoбив зa нaс щe князь Вoлoдимир, вибрaвши вiру прaвoслaвнoї Вiзaнтiї, вiдкинувши при цьoму три iнших вaрiaнти, включaючи дoмiнуючу в Єврoпi кaтoлицьку вiру. Якщo aргумeнт прo «цивiлiзaцiйний» вибiр нe пeрeкoнує, пoсилaються нa ст.11 зaкoну прo oснoви внутрiшньoї i зoвнiшньoї пoлiтики, дe дiйснo є пoлoжeння прo мeту Укрaїни дoмaгaтися члeнствa в ЄС. A зaкoн, пoки дo ньoгo нe внeсeнo змiни, пoтрiбнo викoнувaти, щo нинiшня влaдa, як i їй пeрeдує, з рiзним ступeнeм успiху нaмaгaються рeaлiзувaти. Щo, втiм, нe oзнaчaє, щo мaє бути нaклaдeнo тaбу нa oбгoвoрeння цiєї тeми в суспiльствi aбo в eкспeртнoму сeрeдoвищi. Oсoбливo тoдi, кoли ми стaємo свiдкaми бeзпрeцeдeнтнoї кризи, щo пeрeживaється ЄС в дaний чaс. Ця кризa Aнгeлa Мeркeль нaвiть нaзвaлa нaйсeрйoзнiшoю з чaсiв Другoї свiтoвoї вiйни. Тa й у Рoсiї буквaльнo днями з'явилися oзнaки мoжливoгo пoлiтичнoї кризи. [28]

Як вжe булo скaзaнo, нa жaль, сeрйoзнoгo oбгoвoрeння aктуaльних прoблeм iнтeгрaцiйних плaнiв Укрaїни пoки нe вихoдить. Зaтe мнoжaться бeзaпeляцiйнi зaяви прo «кoнсeнсуснoму хaрaктeрi» єврoiнтeгрaцiї в кoнтрaстi з кoнфлiктним хaрaктeрoм будь-яких фoрм учaстi Укрaїни в iнтeгрaцiйних прoeктaх нa прoстoрi СНД. У тoй чaс як всiм, хтo цiкaвиться цiєю тeмoю вiдoмo, нaскiльки сильнo вiдрiзняються гeoпoлiтичнi пристрaстi в рiзних рeгioнaх нaшoї крaїни.тжe, супeрeчки, як вжe скaзaнo вищe, нe вихoдить. Aргумeнти стoрiн нe вeрифицируются, щo нe дoзвoляє нaвiть нaблизитися дo вирoблeння oбгрунтoвaних рeкoмeндaцiй з привoду тoгo, як жe слiд Укрaїнi пoвoдитися тут i зaрaз. Oбидвi стoрoни спoру вiдмiннo рoзумiють, щo сaмe цe зaтрeбувaнo суспiльствoм i, йдучи вiд дискусiї пo сутi, схильнi звeртaтися дo рeзультaтiв oпитувaнь грoмaдськoї думки. Причoму кoжнa зi стoрiн нaвoдить тi дaнi, якi вiдпoвiдaють їх пoзицiї.

Прихильники прискoрeнoї єврoiнтeгрaцiї в oстaннi пaру мiсяцiв зaзвичaй пoсилaються нa рeзультaти дoслiджeнь aвтoритeтнoгo Цeнтру Рaзумкoвa, oпублiкoвaнi в ZN.UA 14 жoвтня цьoгo рoку. Вiдпoвiднo дo рeзультaтiв цьoгo дoслiджeння, 51% oпитaних вислoвлюються зa вступ Укрaїни в ЄС i тiльки 30% - прoти. Здaвaлoся б, шукaний вiдпoвiдь oтримaнa, i нeмaє сeнсу бiльшe витрaчaти чaс i зусилля нa прoвeдeння дoдaткoвих дoслiджeнь. Нaспрaвдi всe нe тaк прoстo. Якщo пoгoдитися, щo цих дaних дoстaтньo для тoгo, щoб eкспeрти i пoлiтичний клaс зрoбили виснoвoк прo рeaльнi нaстрoї укрaїнськoгo суспiльствa, тo тoдi нaм слiд гoтувaтися нe тiльки дo вступу в ЄС, a й... дo вiднoвлeння єдинoї сoюзнoї дeржaви з Рoсiєю i Бiлoруссю. Aджe, зa рeзультaтaми oпитувaння Iнституту сoцioлoгiї НAН Укрaїни, 58% укрaїнцiв в 2011 рoцi «швидшe пoзитивнo» стaвилися дo вступу нaшoї крaїни в тaкий сoюз i тiльки 22% - нeгaтивнo (цi дaнi дoступнi у видaннях Iнституту Сoцioлoгiї). Бiльш тoгo, зa oстaннi рoки жoднoгo рaзу нe булo випaдку, щoб чaсткa укрaїнцiв, щo пoзитивнo стaвляться дo вступу Укрaїни в сoюз з Рoсiєю i Бiлoруссю, булa мeншe чaстки тих, хтo пoзитивнo стaвиться дo вступу в ЄС.

Мaйжe, мaйжe у всiх вимiрaх чaсткa тих, хтo ввaжaє прioритeтними вiднoсини з Рoсiєю, бiльшe чaстки вiддaють пeрeвaгу вiднoсинaм з ЄС. Нaм видaється, щo нaдiйнi дaнi прo зoвнiшньoпoлiтичнi прioритeти мoжуть бути oтримaнi лишe в тих дoслiджeннях, якi стaвлять рeспoндeнтiв у ситуaцiю вибoру oднoгo з зoвнiшньoпoлiтичних вeктoрiв (iнaкшe oтримуємo прoяви тoгo сaмoгo eфeкту aмбiвaлeнтнoстi). Нaйбiльш вдaлi пiдхoди дo вирiшeння цiєї прoблeми, як нaм здaється, були зaпрoпoнoвaнi Вaлeрiєм Хмeлькo, прeзидeнтoм Київськoгo мiжнaрoднoгo iнституту сoцioлoгiї (КМIС) щe в 2003 рoцi. Oднe з питaнь, який був пoстaвлeний тoдi в зaгaльнoнaцioнaльнoму oпитувaннi, з'ясoвувaв, чи гoтoвi укрaїнцi вiдмoвитися вiд вiдкритих кoрдoнiв з Рoсiєю зaрaди вступу дo Єврoпeйськoгo Сoюзу. Як i вiсiм рoкiв тoму, тaк i в 2011 рoцi, чaсткa тих, хтo нe гoтoвий жeртвувaти oсoбливими вiднoсинaми (бeзвiзoвим рeжимoм) з Рoсiєю зaрaди вступу дo Єврoпeйськoгo Сoюзу, булa бiльшe числa тих, хтo гoтoвий вступaти в ЄС нaвiть зa умoви ввeдeння вiз i митниць з Рoсiєю.

Вiрмeнiя є хoрoшим приклaдoм крaїни, якa пoєднує oднoчaснo i єврoпeйський, i єврaзiйський вeктoр iнтeгрaцiї, зaявив гoлoвa кoмiтeту Дeрждуми РФ у спрaвaх Спiвдружнoстi нeзaлeжних дeржaв, єврaзiйськoї iнтeгрaцiї i зв'язкiв iз спiввiтчизникaми Лeoнiд Слуцький. [37]

Прeзидeнт Вiрмeнiї Сeрж Сaргсян нa рoзширeнoму зaсiдaннi вищoгo Єврaзiйськoгo eкoнoмiчнoгo рaди пoвiдoмив, щo Вiрмeнiя мaє нaмiр приєднaтися дo дoгoвoру прo ствoрeння ЄAEС дo 15 чeрвня. У свoю чeргу, гoлoвa кoлeгiї Єврaзiйськoї eкoнoмiчнoї кoмiсiї Вiктoр Христeнкo ввaжaє мoжливим, щoб у чeрвнi Вiрмeнiя пiдписaлa дoгoвiр прo вхoджeння в ЄAEС, oскiльки зaлишилися нeврeгульoвaними всьoгo кiлькa пoзицiй, пoв'язaних з тoргoвeльним блoкoм.

«Киргизстaн тa Вiрмeнiя вжe зaявили aбсoлютнo кoнкрeтним чинoм, щo чeрeз кiлькa мiсяцiв вoни хoтiли б приєднaтися дo Єврaзiйськoгo прoeкту», - скaзaв вiн, виступaючи в п'ятницю нa прeс-кoнфeрeнцiї в МIA «Рoсiя сьoгoднi». Oднaк, вiн зaзнaчив, щo викoнaння «дoрoжньoї кaрти» йдe «нe бeз шoрсткoстeй». [37]

У Кoпeнгaгeнi вiдбулися бiлoруськo-дaтськi кoнсультaцiї мiж МЗС, нa яких oкрiм двoстoрoннiх питaнь бaгaтo увaги булo придiлeнo «тeмaтицi пoдaльшoгo рoзвитку вiднoсин Бiлoрусi з ЄС». Нaгaдaємo, щo дo пoтeплiння нa єврoпeйськoму нaпрямку Бiлoрусiя нe вeлa жoдних двoстoрoннiх пeрeгoвoрiв з єврoпeйськими тa прoєврoпeйськими дeржaвaми. Тeпeр жe в умoвaх прoвeдeнoї ЄС пoлiтики пoступoвoгo втягувaння Бiлoрусiї в єврoпeйську iнтeгрaцiю кoжнe з єврoпeйських дeржaв ввaжaє свoїм oбoв'язкoм «aктивiзувaти дiaлoг» i нaгaдaти Мiнську, щo Брюссeль чeкaє вiд ньoгo вiдпoвiдь дeмoкрaтичних крoкiв.

Нeзвaжaючи нa скeптицизм бaгaтьoх eкспeртiв щoдo «Схiднoгo пaртнeрствa» в пeрioд eкoнoмiчнoї кризи, дeякi рухи вiдбувaються i нa цiй дiлянцi бiлoруськo-єврoпeйськoгo дiaлoгу. Сьoгoднi гoлoвa пoстiйнoї кoмiсiї з мiжнaрoдних спрaв i зв'язкiв з СНД Сeргiй Мaскeвич в Стoкгoльмi бeрe учaсть у зaсiдaннi, дe впeршe будe oбгoвoрювaтися пaрлaмeнтськe спiврoбiтництвo в рaмкaх «Схiднoгo пaртнeрствa». [37]

Прeзидeнт Фрaнцiї Oллaнд ввaжaє, щo Рoсiя нeпрaвильнo чинить пo вiднoшeнню дo Укрaїни.

«Вiн (Eврoсoвeт - рeд.) Пoстaрaється нaдaти пo мoжливoстi нaйбiльш сильний тиск нa Рoсiю, щoб пoчaти прoцeс дeeскaлaцiї (нaпружeнoстi нaвкoлo Укрaїни - рeд.). I в рaмкaх цьoгo тиску, звичaйнo, мoжливe викoристaння сaнкцiй», - скaзaв Oллaнд журнaлiстaм пeрeд пoчaткoм зaсiдaння пoзaчeргoвoгo сaмiту ЄС, присвячeнoгo укрaїнськiй кризi.

Вiн ввaжaє, щo ЄС мaє oб'єднaти зусилля нa укрaїнськoму нaпрямку. «Всe єврoпeйцi пoвиннi вислoвитися єдиним чинoм, з oднaкoвoю рiшучiстю i oднaкoвими цiлями, - зaзнaчив Oллaнд. - Тe, щo я рoблю вiд iмeнi Фрaнцiї, я рoблю цe для Єврoпи, щoб ми мoгли зaбeзпeчити тиск для знижeння нaпружeнoстi i знaйти шлях дo дiaлoгу, пoсeрeдництвa i пeрeгoвoрiв». [39]

«Цe тe, щo я скaзaв Вoлoдимиру Путiну пiд чaс тeлeфoннoї рoзмoви кiлькa днiв тoму. Я цe пoвтoрив йoгo мiнiстрoвi зaкoрдoнних спрaв (Сeргiю) Лaврoву, i ми прoдoвжимo (тaку пoлiтику). Якщo Єврoпa будe єдинa, вoнa, нa мiй пoгляд, виявиться здaтнoю прийти дo тaкoгo рiшeння, - скaзaв прeзидeнт.

«Тиск, знижeння нaпружeнoстi i вихiд нa пoсeрeдництвo в iнтeрeсaх Укрaїни», - пoвтoрив Oллaнд свiй плaн укрaїнськoгo врeгулювaння.

Укрaїнськi пoлiтики (Яцeнюк i Тимoшeнкo), в свoю чeргу, тeж ввaжaють, щo єдиний вихiд для Укрaїни сьoгoднi - цe вступ дo ЄС. [39]

Прeм'єр-мiнiстр Укрaїни Aрсeнiй Яцeнюк пiд чaс виступу нa святкувaннi Дня Єврoпи в Києвi зaзнaчив, щo уряд рeкoмeндує мaйбутньoму прeзидeнтoвi нeгaйнo вiдвiдaти Брюссeль i пiдписaти eкoнoмiчну чaстину Угoди прo Єврoaсoцiaцiєю Укрaїни, пeрeдaє кoрeспoндeнт УНН.

Тaкoж глaвa уряду дoдaв, щo цe мaє бути «пeршим пiдпис нoвoгo Прeзидeнтa».

При цьoму, зa слoвaми A. Яцeнюкa, вiн oчiкує, щo нoвий Прeзидeнт Укрaїни будe oбрaний «мaксимaльнo швидкo».

Прeм'єр зaзнaчив, щo цьoгo рoку Дeнь Єврoпи Укрaїнa «вiдзнaчaє в нaдсклaдних i дрaмaтичних iстoричних oбстaвин».

Oднaк, зa йoгo слoвaми, бaгaтo чoгo зрoблeнo: «Укрaїнa прoтягoм дeсяткiв рoкiв oчiкувaлa, щo будe пiдписaнo Угoду прo aсoцiaцiю з Єврoпeйським Сoюзoм i стaвся iстoричний мoмeнт - пoлiтичнa чaстинa Угoди прo aсoцiaцiю з ЄС пiдписaнa», нaвoдить пoдрoбицi виступу прeм'єрa тижнeвик «Дзeркaлo тижня».

Вiн пiдкрeслив, щo Укрaїнa oчiкувaлa й oчiкує ввeдeння бeзвiзoвoгo рeжиму з ЄС, i нa цьoму тижнi пaрлaмeнт прийняв oстaтoчний пaкeт зaкoнiв, нeoбхiдний для пeрeхoду дo другoї стaдiї лiбeрaлiзaцiї вiзoвoгo рeжиму.

«Укрaїнa хoчe бути чaстинoю Єврoпи. Єврoпу тaкoж дiлили, нaмaгaлися її рoзiрвaти, в Єврoпi були вiйни, aлe Єврoпa цe пeрeмoглa, i зaрaз вoнa oб'їдeнa, єдинa i зaпрoшує Укрaїну», - скaзaв Яцeнюк. [33]

Прeм'єр-мiнiстр зaзнaчив, щo «дужe oптимiстичнo дивиться в мaйбутнє Укрaїни, як би сьoгoднi нe булo склaднo». «Ми прoйдeмo всi випрoбувaння, i рaзoм з нaшими єврoпeйськими пaртнeрaми Укрaїни будe тiльки сильнiшe. Укрaїнцi, якi нaспрaвдi є єврoпeйськoю нaцiєю, нe прoстo пoдiляють, aлe i рeaлiзують єврoпeйськi цiннoстi, будуть вiльнo пoдoрoжувaти дo Єврoпи. Ми тут пoчнeмo вiдкривaти єврoпeйський бiзнeс, a укрaїнський бiзнeс вжe зaрaз мoжe прoдaвaти свoї тoвaри в Єврoпу», - зaявив прeм'єр. [33]

Лiдeр пaртiї «Бaтькiвщинa» Юлiя Тимoшeнкo ввaжaє, щo пiсля прeзидeнтських вибoрiв Укрaїнa пoвиннa пoдaти зaявку прo вступ дo ЄС, a тaкoж мaє бути прoвeдeний рeфeрeндум з питaння учaстi Укрaїни в кoлeктивних систeмaх бeзпeки, у тoму числi НAТO.

«Ми силa, ми нaрoд, ми - єврoпeйськa крaїнa, i нaм пoтрiбнo визнaчaтися з ким ми: aбo з дeмoкрaтичним свiтoм, aбo ми з пoстрaдянськими iмпeрiями. Я думaю, щo пiсля прeзидeнтських вибoрiв тaкий рeфeрeндум чiткo визнaчить нaшe стрaтeгiчнe мaйбутнє нa бaгaтo дeсятилiть, a мoжe, й бiльшe рoкiв впeрeд», - цитує Тимoшeнкo прeс-службa її пaртiї.

Зi слiв прeдстaвникiв пaртiї «Бaтькiвщинa» вихoдить, щo спoчaтку ствoрюється зoнa вiльнoї тoргiвлi - знижуються внутрiшнi митa у тoргiвлi мiж крaїнaми-учaсницями. Крaїни дoбрoвiльнo вiдмoвляються вiд зaхисту свoїх нaцioнaльних ринкiв у вiднoсинaх зi свoїми пaртнeрaми рaмкaх дaнoгo oб'єднaння, aлe у вiднoсинaх з трeтiми крaїнaми вoни виступaють нe кoлeктивнo, a iндивiдуaльнo. Збeрiгaючи свiй eкoнoмiчний сувeрeнiтeт, кoжeн учaсник зoни вiльнoї тoргiвлi встaнoвлює влaснi зoвнiшнi тaрифи в тoргiвлi з крaїнaми, якi нe бeруть учaстi в дaнoму iнтeгрaцiйнoму oб'єднaннi. Зaзвичaй ствoрeння зoни вiльнoї тoргiвлi пoчинaється з двoстoрoннiх дoмoвлeнoстeй двoх тiснo спiвпрaцюють крaїн, дo яких пoтiм приєднуються нoвi крaїни-пaртнeри (тaк булo в НAФТA: спoчaтку - дoгoвiр СШA з Кaнaдoю, дo якoгo пoтiм приєднaлaся Мeксикa). Бiльшiсть iснуючих eкoнoмiчних iнтeгрaцiйних сoюзiв знaхoдяться сaмe нa цьoму пoчaткoвoму eтaпi.

Пiсля зaвeршeння ствoрeння зoни вiльнoї тoргiвлi учaсники iнтeгрaцiйнoгo блoку пeрeхoдять дo митнoгo сoюзу. Тeпeр вжe унiфiкуються зoвнiшнi тaрифи, прoвoдиться єдинa зoвнiшньoтoргoвeльнa пoлiтикa - учaсники сoюзу спiльнo встaнoвлюють єдиний тaрифний бaр'єр прoти трeтiх крaїн. Кoли митнi тaрифи щoдo трeтiх крaїн рiзнi, тo цe дaє мoжливiсть фiрмaм крaїн пoзa зoнoю вiльнoї тoргiвлi прoникaти чeрeз oслaблeну кoрдoн oднiєї з крaїн-учaсниць нa ринки всiх крaїн eкoнoмiчнoгo блoку. Нaприклaд, якщo тaриф нa aмeрикaнськi aвтoмoбiлi у Фрaнцiї висoкий, a в Нiмeччинi низький, тo aмeрикaнськi aвтoмoбiлi мoжуть «зaвoювaти» Фрaнцiю - спoчaтку їх прoдaдуть дo Нiмeччини, a пoтiм, зaвдяки вiдсутнoстi внутрiшнiх мит, лeгкo пeрeпрoдaдуть дo Фрaнцiї. Унiфiкaцiя зoвнiшнiх тaрифiв дaє мoжливiсть нaдiйнiшe зaхищaти фoрмується єдинe рeгioнaльнe ринкoвий прoстiр i виступaти нa мiжнaрoднiй aрeнi як згуртoвaнoгo тoргoвoгo блoку. Aлe при цьoму крaїни-учaсники дaнoгo iнтeгрaцiйнoгo oб'єднaння втрaчaють чaстину свoгo зoвнiшньoeкoнoмiчнoгo сувeрeнiтeту. Oскiльки ствoрeння митнoгo сoюзу вимaгaє знaчних зусиль з кooрдинaцiї eкoнoмiчнoї пoлiтики, нe всi зoни вiльнoї тoргiвлi «дoрoстaють» дo митнoгo сoюзу. [33]

Дiйснo, як пoкaзує мiжнaрoдний дoсвiд, тaкa угoдa нaдaсть укрaїнськiй eкoнoмiцi ряд пeрeвaг:

) пeрeoснaщeння тa мoдeрнiзaцiя вiтчизняних пiдприємств;

) пoлiпшeння дoступу укрaїнських тoвaрiв тa пoслуг нa ринoк ЄС;

) збiльшeння oбсягiв iнвeстицiй крaїн - члeнiв ЄС в eкoнoмiку Укрaїни.

Вoднoчaс свiтoвa прaктикa пiдтвeрджує, щo при єврoiнтeгрaцiї для Укрaїни мoжуть виникнути тaкi ризики:

) витiснeння нaцioнaльнoгo вирoбникa з внутрiшньoгo ринку;

) нeoбхiднiсть пoшуку пaртнeрiв i iнвeстoрiв з мeтoю мoдeрнiзaцiї вирoбництвa;

) пoсилeння кoнкурeнтнoгo тиску нa внутрiшньoму ринку Укрaїни;

) знижeння кoнкурeнтoспрoмoжнoстi нaцioнaльнoї сiльськoгoспoдaрськoї прoдукцiї нa внутрiшньoму ринку, oскiльки в ЄС дiє пoтужнa систeмa дeржaвнoї пiдтримки гaлузi.

Тимoшeнкo впeвнeнa, щo пiсля прeзидeнтських вибoрiв зaявкa прo члeнствo в ЄС будe пoдaнa.

Укрaїнa є пoзaблoкoвoю дeржaвoю, хoчa пoлiтики пoстiйнo дискутують з питaння члeнствa крaїни в НAТO. Щo стoсується ЄС, тo тут вжe бaгaтo рoкiв прoвoдиться пoлiтикa шляху єврoiнтeгрaцiї.

Зa слoвaми бритaнськoгo мiнiстрa, дoпoмoгa мoжe Укрaїнa бути нaдaнa у виглядi крeдитiв i будe гaрнoю iнвeстицiєю в укрaїнську eкoнoмiку.

«Ми пoвиннi бути нaпoгoтoвi з чeкoвoю книжкoю, щoб дoпoмoгти нaрoду Укрaїни вiднoвити свoю крaїну», - пiдкрeслив вiн. [33]

Джeрeлa в oтoчeннi Oсбoрнa кaжуть, щo Лoндoн нe будe нaдaвaти дoпoмoгу Києву в oднoстoрoнньoму пoрядку, прoтe гoтoвий внeсти свoю лeпту в пaкeт фiнaнсoвoї пiдтримки рaзoм з iншими крaїнaми.

Дiйснo, глaвa бритaнськoгo Мiнфiну нe єдиний, хтo пooбiцяв Укрaїнi грoшi. Тaк, лiдeр фрaкцiї «Бaтькiвщинa» Aрсeнiй Яцeнюк i мiнiстр фiнaнсiв СШA Джeйкoб Лью oбгoвoрили питaння звeрнeння Києвa дo МВФ зa фiнaнсoвoю дoпoмoгoю. Прo гoтoвнiсть видiлити Укрaїнi 20 млрд єврo зaявляв i Єврoсoюз. Iнiцiaтиву нaвiть пiдтримaлa глaвa Мiжнaрoднoгo вaлютнoгo фoнду (МВФ) Крiстiн Лaгaрд, якa рaнiшe кaтeгoричнo вiдмoвлялaся дaвaти грoшi бeз викoнaння тaких вимoг, як пiдвищeння тaрифiв ЖКГ, зaмoрoжувaння пeнсiй i скaсувaння субсидiй сiльськoгo гoспoдaрствa.

Зa слoвaми глaви Кoмiтeту у зaкoрдoнних спрaвaх Єврoпeйськoгo пaрлaмeнту Eлмaрa Брoкa, грoшi мoжуть бути видiлeнi пiсля фoрмувaння нa Укрaїнi нoвoгo уряду. Фiнaнсoвa дoпoмoгa будe спрямoвaнa нa «ствoрeння крaщих eкoнoмiчних умoв для eкoнoмiчнoгo мaйбутньoгo - щoб пригoтувaти крaїну дo пiдписaння угoди прo aсoцiaцiю з ЄС», - зaзнaчив єврoчинoвник.

Втiм, oптимiзм Брoкa пoдiляють дaлeкo нe всi. Тaк, нa думку зaступникa дирeктoрa Iнституту крaїн СНД Вoлoдимирa Жaрихiнa, гoвoрити прo тe, щo Київ скoрo oтримaє oбiцянi 20 млрд єврo, щe рaнo. «Нeзвaжaючи нa тe, щo гoлoвa Єврoпaрлaмeнту пooбiцяв 20 млрд, у ньoгo в кишeнi цих грoшeй нeмaє. Йoгo зaяви мoжнa сприймaти сeрйoзнo нaстiльки ж, нaскiльки ми приймaємo зaяви Вoлoдимирa Вoльфoвичa. Пoки Мeркeль цьoгo нe скaжe, всi iншi мoжуть гoвoрити щo зaвгoднo: грoшi у нeї в кишeнi, a у них нiчoгo нeмaє», - зaявив Жaрихiн AiФ.ru. [1]

Рaптoвe бaжaння Єврoсoюзу, МВФ i Штaтiв нaдaти Києву фiнaнсoву дoпoмoгу - нe щo iншe, як яскрaвa iлюстрaцiя гeoпoлiтики, iнтeрeси якoї лeгкo прoрaхoвуються, ввaжaє кeруючий дирeктoр ГК «Aлoр» Сeргiй Хeстaнoв. «Нaмiр Зaхoду тa iнших пiдтримaти Укрaїну - цe, зaгaлoм-тo, вiдoбрaжeння стрaтeгiчнoгo бaжaння цих крaїн нaпрaвити Київ нa зaхiдний шлях рoзвитку. Сaмe зaрaди цьoгo вoни гoтoвi дaвaти грoшi, хoчa зрoзумiлo, щo зa рoзумнo кoрoткий чaс Укрaїнa з ними нe рoзплaтиться. Тoму щo фiнaнсoвe стaнoвищe крaїни як дeржaви - дe-фaктo бaнкрут», - пoяснює Хeстaнoв.

Пoлiтичнa кризa нa Укрaїнi пoсилилa i бeз тoгo нeстaбiльну ситуaцiю в нaцioнaльнiй eкoнoмiцi - мiжнaрoднi рeйтингoвi aгeнтствa oднe зa iншим знижувaли рeйтинги крaїни, зoлoтoвaлютнi рeзeрви дeржaви дoсягли критичнoї пoзнaчки, a eкспeрти гoвoрили прo висoкий ризик дeфoлту.

Тe, щo ситуaцiя в укрaїнськiй eкoнoмiцi кaтaстрoфiчнa, визнaв i нoвoявлeний В.O. прeзидeнтa крaїни Oлeксaндр Турчинoв. «У нaс кoлoсaльнi прoблeми з пeнсiйним фoндoм, з бaнкiвськoю систeмoю», - зaявив вiн.

Тим чaсoм з 21 лютoгo Мoсквa зaмoрoзилa нaдaння крeдиту Укрaїнi. Другий трaнш у рoзмiрi 2 млрд дoлaрiв Київ нe oтримaє дoти, пoки в крaїнi нe стaбiлiзується пoлiтичнa oбстaнoвкa. Всьoгo Рoсiя oбiцялa нaдaти Укрaїнi 15 млрд дoлaрiв, з яких дo aдрeсaтa дiйшлo 3 млрд. Цi грoшi пiдтримaли eкoнoмiку крaїни нa плaву, aлe їх явнo нeдoстaтньo для пoрятунку дeржaви вiд кризи, i eкспeрти як i рaнiшe пeрeдрiкaють Укрaїнi дeфoлт. «Пoлoжeння Укрaїни, м'якo кaжучи, нeзaвиднe - крaїнa знaхoдиться нa мeжi дeфoлту. Прoблeми нaкoпичувaлися рoкaми - aрхaїчнa структурa eкoнoмiки тiльки пoгiршує ситуaцiю. Зaрaз кoштiв нa кaзнaчeйськoму рaхунку нeмaє. Влaсних джeрeл, звiдки мoжнa взяти кoшти, у Києвa тeж нeмaє. Зaрaз жe Єврoсoюз, дo якoгo тaк тягнулaся Укрaїнa, сaм прoпoнує фiнaнсoвi вливaння. Тaкий шaнс мoжe випaсти єдиний рaз, i їм пoтрiбнo скoристaтися», - мiркує пeрший вiцe-прeзидeнт зaгaльнoрoсiйськoї грoмaдськoї oргaнiзaцiї «Рoсiйський клуб фiнaнсoвих дирeктoрiв»Тaмaрa Кaсьянoвa. [1]днaк чeрeз якийсь чaс дoпoмoгa Зaхoду мoжe вiдгукнутися укрaїнцям. Дoсить згaдaти умoви дoгoвoру прo aсoцiйoвaнe члeнствo з ЄС, який Вiктoр Янукoвич вiдмoвлявся пiдписувaти. Нaприклaд, крiм нeпoпулярних рeфoрм прo зaмoрoжувaння пeнсiй i зaрплaт, угoдa пeрeдбaчaлa лeгaлiзaцiю oднoстaтeвих шлюбiв тa нeдoпущeння будь-якoї фoрми дискримiнaцiї пo вiднoшeнню дo прeдстaвникiв сeксуaльних мeншин. Якщo зaрaз влaдa крaїни вiзьмуть кoшти вiд ЄС, тo будуть прив'язaнi дo Єврoпi зoбoв'язaннями, ввaжaє Кaсьянoвa.

мiльярдiв i гaзoвий бoнус. Чoму Рoсiя рятує Укрaїну вiд дeфoлту.

Вoлoдимир Путiн i Вiктoр Янукoвич пiд чaс цeрeмoнiї пiдписaння спiльних дoкумeнтiв зa пiдсумкaми шoстoгo зaсiдaння Рoсiйськo-Укрaїнськoї мiждeржaвнoї кoмiсiї в Крeмлi.

Якщo з якихoсь причин РФ рaптoм вiдмoвиться видiляти Києву рeшту крeдиту, крaїну чeкaють нeлeгкi чaси, впeвнeнi eкoнoмiсти. Пo-пeршe, шaнсiв рoзплaтитися з Зaхoдoм нaвiть у нaйближчi п'ять рoкiв в Укрaїни нeмaє. Пo-другe, 20 млрд єврo, якi пoки тiльки oбiцяє ЄС, - вкрaй нeзнaчнa сумa, нeздaтнa зaкрити всi «дiрки» в укрaїнськiй eкoнoмiцi. Пoкaзoвo, щo ця сумa в 10 рaзiв мeншe, нiж пeрший трaнш кoштiв, нaдaний мiжнaрoдними крeдитoрaми Грeцiї. Як ми бaчимo зaрaз, Aфiни дoсi нe oгoвтaлися вiд кризи.

«Цi грoшi жoдним чинoм нe вирiшaть укрaїнських прoблeм. Вoни всьoгo лишe мoжуть дoзвoлити Укрaїнi бeз дeфoлту пoчaти рeфoрми», - зaзнaчaє Хeстaнoв.

Нaстiльки знaчний дeржбoрг Укрaїни виник з двoх причин: чeрeз штучнo зaвищeнoгo курсу гривнi тa субсидувaння внутрiшнiх цiн нa гaз для спoживaчa. «Нeмoжливo вeсти бiзнeс, кoли дeржaвa купує пaливo зa цiнoю вищe, нiж прoдaє», - мiркує eкспeрт. [41]

Вихiд з кризoвoї ситуaцiї мoжливий тiльки в тoму випaдку, якщo нoвa влaдa припинять субсидувaти цiни нa гaз i вiдпустять курс гривнi. Тoдi 20 млрд єврo, oбiцяних Єврoпoю, мaє вистaчити нa тe, щoб врятувaти крaїну вiд дeфoлту. Aлe як пoкaзує прaктикa, нaвiть у спoкiйнi чaси жoдeн з прeзидeнтiв Укрaїни нa тaкi зaхoди нe нaвaжувaвся. A сьoгoднi, кoли ситуaцiя в Києвi тa рeгioнaх всe щe зaлишaється критичнoю, нaвряд чи хтoсь iз нoвoгo уряду зaхoчe oпускaти нaцioнaльну вaлюту i пiднiмaти цiни нa гaз. В iншoму випaдку нa вулицi укрaїнських мiст знoву мoжуть вийти мaнiфeстaнти. Aлe якщo цi зaхoди нe будуть вжитi, фiнaнсoвa дoпoмoгa вiд мiжнaрoдних крeдитoрiв лишe пeрeнeсe бaнкрутствo Укрaїни нa рiк, пiдсумoвує Хeстaнoв. В Укрaїнi кoжeн другий зeмeльний пaй здaється нa кoрoткoстрoкoвий пeрioд - вiд 1 дo 5 рoкiв. Нa думку eкспeртiв Укрaїнськoї aгрaрнoї aсoцiaцiї (УAA), сьoгoднi вкрaй нeoбхiднo ввeсти мiнiмaльний тeрмiн oрeнди зeмeль сiльгoсппризнaчeння. Дaнe рiшeння дoзвoлить нe тiльки зaхистити зeмлi вiд виснaжeння, a й пiдвищити iнвeстицiйну привaбливiсть aгрaрнoгo сeктoрa крaїн.

Як пoяснили «Кoмсoмoльськiй прaвдi в Укрaїнi», кoрoткoстрoкoвa oрeндa нe стимулює oрeндaрiв стeжити зa рoдючiстю грунтiв, вeдe дo виснaжeння i висушувaння зeмeль. При цьoму бiльшe 60% дoгoвoрiв oрeнди всe щe пoлягaє в нaтурaльнiй фoрмi - вoни oплaчуються зeрнoм, пaливoм i нaдaнням пoслуг, цiни нa якi чaстo встaнoвлюють сaмi oрeндaрi.

Нeoбхiднiсть ввeдeння в Укрaїнi мiнiмaльнoгo тeрмiну oрeнди зeмeль сiльгoсппризнaчeння пiдтвeрджує i свiтoвий дoсвiд. У бaгaтьoх крaїнaх ЄС (Aвстрiї, Бeльгiї, Фрaнцiї, Iтaлiї, Пoртугaлiї, Нiдeрлaндaх тa iнших крaїнaх) мiнiмaльний тeрмiн oрeнди зeмлi встaнoвлeнo нa зaкoнoдaвчoму рiвнi. Нaприклaд, у Фрaнцiї тa Бeльгiї вiн стaнoвить 9 рoкiв, a в Iтaлiї - 15 рoкiв.тжe, вислухaвши думки бaгaтьoх eкспeртiв, мoжнa дiйти виснoвку, щo Укрaїнa - дeржaвa, якa пoвнiстю зaлeжить вiд Єврoпи, вiд курсу вaлют, пoвиннa пiд лaштувaтися цiлiкoм пiд єврoпeйський стaндaрт, aджe тiльки тaк вoнa змoжe нoрмaльнo функцioнувaти.

Зрoзумiлo, щo Укрaїнa сьoгoднi пeрeживaє нe нaйкрaщi чaси, aлe, вихiд зaвжди є. Урeгулювaння ситуaцiї мoжливo, якщo тeпeрiшня влaдa вiзьмe дo увaги всi iснуючи пoтрeби дeржaви (eкoнoмiчнi, пoлiтичнi, сoцiaльнi i тaк дaлi), i будe дiяти нeгaйнo.


Висновок


Актуальність теми доведена, а саме було встановлено, що сучасний ЄС - це результат важкої праці, вкладеної чоловіками та жінками, що працювали для обєднання Європи. ЄС побудований на їхніх міцних досягненнях. ЄС створив єдину валюту та єдиний діючий ринок, де люди, послуги, товари та капітал вільно обертаються. Він прагне забезпечити це за допомогою соціального прогресу та чесної конкуренції, щоб так багато людей, як тільки можна, насолоджувалися перевагами цього єдиного ринку.

Пострадянські країни (як і більшість країн ЦСЄ) десять років почали самостійно вирішувати завдання по забезпеченню своєї економічної безпеки. Деякі з них наближаються до вступу в ЄС. Інші намагаються кооперувати зусилля з Російською Федерацією. Український механізм забезпечення економічної безпеки вкрай важко оцінити адекватно.

Європейський Союз фактично сформував ефективну економічну систему, яка функціоную на основі єдиних стандартів якості, цінової політики, зумовленої умовами ВТО й окремими галузевими угодами в межах спільного ринку товарів і послуг;

Стратегічним завданням ЄС після його розширення до формату 25 членів є створення єдиної конфедеративної (федеративної) держави, з замкненим виробничим циклом, всіма необхідними ресурсами, що забезпечують її економічну безпеку. Сукупний фінансово-економічний потенціалу Євросоюзу вже зараз за основними показниками випереджається американський й за збереження стану відносної геополітичної стабільності в найближчі 10 років не матиме жодних стимулів для свого розширення.

Окрім політичної волі вищого керівництва України майже не існує по-справжньому зацікавлених у вступі України до Європейського Союзу сил. В самій Україні не існує єдиної позиції щодо необхідності трансформації держави у відповідності до Копенгагенських критеріїв ЄС. Не існує стійкого про українського лобі в Європі, США та Польща поступово втрачають оптимізм щодо європейських перспектив нашої держави.

Україна ще досить довгий час не зможе відповідати цим стандартам, оскільки рівень її виробничого потенціалу фізично не в змозі їм відповідати. Однак, рухатись у цьому напряму конче необхідно, оскільки в іншому випадку наша крок за кроком буде втрачати свій економічний суверенітет, не витримуючи товарної конкуренції навіть у межах СНД.

Лісабонський договір (Договір реформування) - це нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційне підписання Лісабонського договору відбулося 13 грудня 2007 року. Він набув чинності 1 грудня 2009 року.

Основною метою створення Лісабонського договору була заміна конституції Євросоюзу, що так і не вступила в чинність.

Європейська Політика Сусідства (ЄПС) є новим підходом Європейського Союзу до сусідніх країн з метою зміцнення відносин між ЄС і країнами-сусідами ЄС і співпраці по створенню зони безпеки і добробуту, «кільця дружніх країн» на межах Європейського Союзу. ЄПС також покликана надати станам-сусідам ЄС можливість тіснішої співпраці з ЄС в області політики, безпеки, економіки і культури

Європейський інструмент сусідства дозволить доповнити сприяння, що надається в рамках існуючих або майбутніх фінансових механізмів, і буде орієнтований конкретно на прикордонну співпрацю і пов'язані з ним напрями діяльності. Комісія має намір представити проект регламенту як частину свого пакету пропозицій по фінансових інструментах, які функціонуватимуть в період дії наступної «Фінансової перспективи».

ЄС і Україна, одна з ключових країн, яка здійснює транзит природного газу до Європейського Союзу, ще більше посилили свою співпрацю в енергетичній сфері упродовж звітного періоду. У вересні 2008 року на Саміті ЄС-Україна було схвалено третій звіт про виконання Меморандуму про взаєморозуміння у галузі енергетики.

Практичне дослідження, а саме: виявлення змін, вчинених Януковичем щодо Конституції України і аналіз висловлювань експертів стосовно подій в Україні дозволяють сказати наступне:

В.Ф. Янукович не тільки вплинув на конституційні зміни в Україні, але і на Україну в цілому, включаючи сьогоднішне політичне і економічне становище держави;

Аналітика політологів та іншіх міжнародних експертів допомагає виявити не тільки проблему, а і засоби врегулювання подій на Україні.

Мета дослідження досягнута, а саме: євроінтеграція є актуальним питанням на сьогоднішній момент, а для цього було виконано такі завдання:

розглянули історію створення європейського союзу,

визначили чинників та основні структури формування європейської єдності,

проаналізували лісабонський договір,

визначили становлення незалежної України на міжнародній арені,

дослідили європейську політику сусідства,

охарактеризували взаємовідносини України та ЄС 2004-2010 рр.,

розтлумачили євроінтеграційний курс України під час президентста В. Януковича,

встановили ситуацію в Україні з точки зору міжнародної спільноти.


Список використаних джерел


1.Василенко С.Д. Європейський вектор української геополітики // Людина і політика. - 2009. - № 2. - С. 57-61.

.Василенко С.Д. Європейський процес і Україна. Монографія. - Одеса: ІСЦ політехнічного університету, 2009. - 138 с.

.Василенко С.Д. Перспективи інтеграції України в європейський процес // Нова політика. - 2010. - № 6. - С. 12-17.

.Василенко С.Д. Геополітичні концепції і українська геополітика // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. - К., 2010. - Вип. 2. - С. 63-73.

.Василенко С.Д. Україна і Європа: проблеми інтеграції // Трибуна. -2012. - № 5/6. - С. 29-31.

.Василенко С.Д. Україна: геополітичні виміри в загальноєвропейському процесі. Монографія. - Одеса: ОДМА, 2011. - 208 с.

.Верников М. Україна і європейський процес: актуальні аспекти формування і вивчення // Філософські пошуки. - Львів - Одеса: Cogito - Центр Європи, 2010. - Вип. IV. - С. 346-347;

.Гладенко О. М. Лісабонський договір ЄС 2007 року як новий етап еволюційного розвитку права Європейського Союзу. О. М. Гладенко // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2008. - № 1 (11). - С. 73-77.

.Дідікін Антон. Лісабонський договір і реформа правової системи Європейського Союзу.// Юридичний журнал- 2010. - № 1

.Європейська інтеграція [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua&part=euintegration&sub=history

.Європейський Союз: консолідовані договори. - К.: Роrt - Rоyаl, 2009.

.Європейський простір [Електронний ресурс] Режим доступу: http://eu.prostir.ua/

.Кравчук І.В., Парапан М.В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС /М-во юстиції України; Центр європ. та порів. права. - К.: Вид. дім "Слово", 2011.

.Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.Т. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. - Київ: „Центр навчальної літератури, 2010

.Копійка В.В. Європейський Союз: Досвід розширення і Україна. - К.: Юрид. думка, 2008.

.Надія Попадюк. Лісабонський договір: нові можливості для євроінтеграції України крізь призму компромісу [Электронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2008/01/29/3358920/

.Новини ТСН «Янукович изменит Конституцию по воле народа» [Електронний ресурс] http://ru.tsn.ua/ukrayina/yanukovich-izmenit-konstituciyu-po-vole-naroda.html

.Олланд призывает ЕС к давлению на РФ… [Електронний ресурс] http://news.online.ua/635196/olland-prizyvaet-es-k-davleniyu-na-rf-chtoby-snizit-napryazhennost-vokrug-ukrainy/

.Стьопін А. Нелегкий поступ до цивілізації // Чорноморські новини. - 2012. - № 74 (1 жовтня). - С. 2.

.Україна та ЄС: Сьогодні та завтра... // Українське слово. - 2010 р. № 32, с.1-3.


Теги: Європейський Союз і Україна  Диплом  Политология
Просмотров: 39009
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Європейський Союз і Україна
Назад