Фашизм, як політичний рух расового перевершення


Фашизм, як політичний рух расового перевершення


1.Фашизм, як політичний рух


Назва політичної доктрини фашизму походить від лат. слова fascio - пучок, вязка, об'єднання. (Цікаво, що пучок різок - fascio - ще з І тис. до н.е. був символом царської влади в етрусків, а згодом - у римських імператорів).

«Фашизм - ідейно-політична течия, яка виникла в 1919 р. в Італії та Німеччині та виражає інтереси найбільш реакційних і агресивних прошарків як великої, так і середньої і малої буржуазії. Ідеологія фашизму включає ідеї расової нерівності та переваги однієї раси над іншою, «класової гармонії» (теорії «народного співтовариства» та «корпоративності»), вождізма («фюрерства»), всевладності геополітики (боротьби за життєвий простір). Для фашизму характерні автократичний режим, застосування граничних форм та засобів придушення демократичних прав та свобод, широке використання державно-монополістичних методов регулювання економики, всепоглинаючий контроль над спільнотою та особистим життям, опір на націоналістичні ідеї та соціально-демагогічні установки. Зовнішня політика фашизму - політика імперіалістичних завойовувань».

Засновником італійського, і фактично європейського, фашизму був Беніто Муссоліні. Коли 23 березня 1919 року в одному із приміщень Асоціації торговців та лавочників Мілану зібралося декілька десятків людей самих різноманітних політичних поглядів і орієнтацій - республіканців, соціалістів, анархістів, бунтівників, які не піддаються класифікації, колишніх солдат на чолі з недавнім солдатом і починаючим журналістом Беніто Муссоліні та назвали себе фашистами, ніхто не мог уявити, що цими зборами покладено початок ідейно-політичному руху, а потім і політичному режиму, котрий став «чорною міткою» ХХ ст.

Фашизм не був злим умислом одинаків чи мас людей, хоча люди-одинаки його очолили, а маси їх підтримали. Фашизм виник, за висловлюванням французського політолога Шанталя Мійон-Дельсоля, з тієї великої туманності, яка сформувалася після Першої світової війни, начебто шлейф пилу, у всіх без виключення ккраїнах Європи і навіть за її межами. Фашистська ідеологія була своєрідною реакцією на всебічну кризу суспільства: економічна та соціальна криза внаслідок дегуманізації труда та масового переселення людей з селищь до міст; політична криза - внаслідок непристосування нових демократичних режимів, а також зловживань і корупції в демократичних державах; інтелектуальна та духовна криза породжена сучасним радікалізмом та розмиттям релігійних і моральних цінностей.

У Німеччині, що зазнала поразки в Першій світовій війні і виявилась у складній соціально-політичній і економічній ситуації, виник націонал-соціалістичний рух (німецький фашизм). В основу цього руху була покладена ідея неприйняття Версальського мирного договору (1919 Р.) і Веймарського республіканського ладу. Ця ідея, що розвивалась під гаслом боротьби проти приниження переможеної Німеччини, за «велику Німеччину», «за справедливу соціальну політику», за «єдину німецьку націю», знайшла підтримку у свідомості більшості населення країни. Результатом цього став прихід до влади націонал-соціалістів на чолі з Адольфом Гітлером.

Базуючись на дослідженнях по електоральній соціології, американський вчений С. Ліпсет склав портрет виборця, який підтримав в 1932 році в Німеччині нацистів: самодіяльний представник середніх класів, проживає на фермі або в невеликому поселенні, протестант, раніше голосував за будь-яку центристську або регіоналістську партію, вороже відноситься до великої промисловості. Через декілька років не тільки тисячі обивателів, яких описав Ліпсет, але й багато тисяч іншіх представників німецького народу відгукнуться на фашистську пропаганду.

Фашизм як ідеологія представляє собою крайнє еклектичну систему поглядів. До того ж при наявності загальних рис він багатообразний, несе на собі національні особливості. Історія ХХ ст. знає різні фашизми: італійський фашизм, німецький націонал-соціалізм, португальський фашизм диктатора А. Салазара (до 1974 р.), іспанський фашизм генерала Ф. Франко (до 1975 р.) та інші.

Германський націонал-соціалізм заперечував процес модернізації та мріяв про «аграрну державу Німеччина». Вождізм (принцип фюрерства) визначав єдину державу, втілену у вожді. Всіляке підносився принцип всевладності державної машини та корпоративної держави. Характерною рисою націонал-соціалізма в сімействі фашистських ідеологій стало присутність в ній теорії заколоту західних плутократій та більшовизму як зброї мирового єврейства проти Німеччини. А також теорія про нездоланність нерівності рас і націй та світове панування арійської раси, яка ототожнюється з германською нацією.

Найпослідовніше і стисло основні ідеї фашизму викладено у праці Гітлера «Моя боротьба», яка круто замішана на націоналізмі та расизмі. Вона написана від першої особи, як біографічна розповідь про дитинство, юність і зрілі роки автора. Подряд з цим широко подаються роздуми автора про зовнішню й внутрішню політику, про раси, євреїв і німців, капіталістів і робітників, про минуле й майбутне, архітектуру, пропаганду, театр, кіно, літературу, проституцію, церкву і виховання дітей. Характер викладу у книзі безапеляційний і агресивний. Посилання на першоджерела, цитати, цифри, факти і наукова політика - відсутні. Автор подає читачеві «істини» в кінцевій інстанції». Проводиться догма нацизму, що істинна ідеологія основана не на логіці, не на розумі, а на сліпій вірі. «Моя боротьба» була розрахована на всі прошарки німецького суспільства. Гітлер казав про німців як про вищу, обрану націю: тільки німець за своєю природою є істинною людиною, найбільш типичним представником людства; тільки німецький народ зумів зберегти первозданну чистоту своєї мови та крові. Ще у ХІІ ст. у Німеччині виникла теорія, згідно якої Адам та Єва говорили німецькою мовою, оскільки мова германців начебто з'явилася раніше мови інших народів, вона чиста, тоді як інші мови представляють собою суміш різнорідних елементів.

Вища мета арійця - берегти чистоту крові. «Люди, - писав Гітлер у «Майн кампф», - гинуть не через програні війні, а через втрату опору. …Все, що не є повноцінною расою на цій землі, - бур'ян».

«Реалізація расистських концепцій в расистській державі, - писал Гітлер, - дозволить нам вступити в період розквіту: замість покращення породи собак, лошадей або кішок люди займуться покращенням особистої породи; в цю епоху історії людства одні, пізнавши істину, мовчки здійснюватимуть акт самовідречення, інші з радістю принесуть себе в дар нації. Німецький народ не має іншого майбутнього, крім світового панівства».

На відміну від від німецького націонал-соціалізму, який прагнув создати «тисячолітній рейх», італійський фашизм спекулював на ідеї відтворення Великої Римської імперії. Режим Муссоліні, пам'ятаючи про дохристіянський Рим, імитував режим цезарей і часи язицтва.

У праці «Доктрина фашизму» Муссоліні стверджує, що головне у вченні фашизму - концепція держави. Фашизм розглядає державу як абсолют, порівняно з яким всі індивіди і групи відносні; держава включає в себе усі цінності й надає силу життю народу. Фашизм тоталітарний. Сенс життя людини він вбачає не в отриманні задоволень, які завжди егоїстичні і недовговічні, а у відмові від приватних інтересів, готовності до самопожертви, як чомусь вищому, побудованому на обов'язкові перед державою. У коментарі до твору Макіавеллі «Государ» (1924 р.) Муссоліні зауважує, що тільки держава здатна контролювати «егоїстичний атомізм» громадян, який заохочується і вивільняється лібералізмом. Саме тому народ і державу не слід протиставляти.

Аналогічні підходи можна побачити і в японських націонал-соціалістів (Іккі Кіта) та націонал-монархістів (Фуміморо Коное).

Іккі Кіта написав у 1919 році стратегічний «План реконструкції Японії», згідно з яким експансія Японії в регіоні тлумачилася як визволення народів Азії від гноблення з боку «білого імперіалізму».

А принц Фуміморо Коное (1891-1945) разом зі своїми однодумцями з панівної політичної еліти тогочасної Японії впроваджував на посаді прем'єр-міністра цієї країни згадані вище ідеї в життя.

Так само, як у Німеччині та Італії, японська версія націонал-соціалізму містифікувала японські духовні традиції, зокрема ідею шанування імператорської влади яка походить від потомка богині Сонця Аматерасу - великого Дзимму.

Основні риси політичної ідеології фашизму, які можна привести до загального знаменника з двох його найрозвиненіших форм, - італійського фашизму і німецького націонал-соціалізму, за влучним твердженням професора О. Мартишина, зводяться до наступного: культ нації на расистській основі (Німеччина) або національної держави (Італія), прямі заклики до насильства і війни заради завоювання й утримання влади, а також для забеспечення імперіалістичних зазіхань; зневага до демократії, свободи, рівності, прав людини, законності, гуманізму; концентрація влади в руках фашистської партії і вождя; тоталітарна держава; викорінення інакомислення і плюралізму; збереження існуючого соціально-економічного ладу при введенні сильного державного контролю і регулювання. Політична платформа фашизму - виправдання відкритої і терористичної диктатури. У цьому й полягає сутність фашизму.


2.Ідеологічні лідери фашизму


Слід зауважити, що теоритичними підвалинами фашистської, націонал-соціалістичної ідеології були праці таких відомих філософів, як Ніцше, Шопенгауер, Трейчке, Гобіно, Чемберлен.

Офіційним ідеологом німецького фашизму вважається Альфред Розенберг (1893-1946 рр.), послідовник Ніцше, расистів Чемберлена та Гобіно. Теорію націонал-соціалізма він створив в 1930 році, яку виклав в книзі «Міф двадцятого століття».

Адольф Гітлер (1889-1945 рр.) народився в сім'ї дрібного чиновника у містечку Браунау, в прикордонному районі Австрії на річці Інн, що відділяє Австрію від Баварії. Як відзначає Е. Фром, саме сім'я, і особливо мати, стали поштовхом до розвитку в Адольфа нацизму, який у майбутньому перетворився на самолюбство і прагнення до влади.

Видатний представник геополітики в Німеччині генерал Карл Хаусхофер (1869-1946 рр.), видававший з 1924 по1944 роки «Журнал геополітики». Він був близьким до керівництва нацистської партії та виправдовував її агресивний курс необхідністю забезпечити «життєвий простір» для німців.

Нацизм - це філософія насильства. Воно восхвалялось, заохочувалось, оголошувалось обов'язком та доблістю людини. Одним з попередників Гітлера в культі насильства був видатний німецький філосов Освальд Шпенглер (1880-1936 рр.), автор книги «Закат Европи».

Бенто Муссоліні (1883-1945 рр.) народився у провінції Форлі в невеличкому селі Довіа в сім'ї коваля і сільської вчительки. 2 жовтня 1922 року фашистські загони на чолі з Муссоліні, разом з військовими генералами, що готували військовий переворот і яких Муссоліні влаштовував як вождь, вирушили до Риму. Парламент Італії більшістю голосів передав йому владу. Муссоліні стає премєр-міністром, а Італія - першою у світі фашистською державою. Муссоліні управляв Італією до її розгрому в Другій світовій війні. У квітні 1945 року, за вироком військового трибуналу Комітету національного визволення Північної Італії, його було страчено. Після розстрілу тіло Муссоліні на знак зневаги було підвішене догори ногами.

Важливим компонентом теоретичної платформи італійського фашизму стало також вчення відомого професійного ідеолога фашизму Джованні Джентіле (1875-1944 рр.) - професора філософії, директора Інституту фашистської культури. Джентіле, переконаний гегельянець, вбачав у державі уособлення усіх добрих начал, засіб, що дисциплінує громадян, забезпечує для них не тільки добробут, а й свободу і справжній розвиток особи. Держава, яка проникає в усі шпаринки національного життя і є тоталітарною державою. Саме Джентіле і Муссоліні приписують авторство цього терміна.


.Сучасний фашизм


Ліквідуючи парламентську форму правління, фашизм, як свідчить історія, не здатний утворити стабільну структуру. Безславно впали фашистські режими в Італії, Німеччині, Іспанії, інших європейських країнах. Ганебно закінчилися повоєнні спроби «чорних полковників» у Греції та «горил» у Латинській Америці. Але як ідеологія він не зник, а, пристосувавшись до нових історичних умов, трансформувався в різноманітні модифікації неофашизму.

Неофашизм - різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення.

Стрижнем неофашистської ідеології є расизм як невід'ємна складова фашизму, яка модифікувала гітлерівський расизм, відсунувши на задній план його тезу про перевагу німців над іншими європейськими народами.

Певне забарвлення характерне для неофашизму в США. Його ідеологи висловлюють расистську ідею про «вищу» і «нижчу» раси в таких концепціях, як «перевага англосаксонської раси», «расова війна». Один із «теоретиків» американського неофашизму М. Рут головними перевагами англосаксів вважав «здорове почуття нерівності», «загострену недовіру до демократії»; пролетаріат і службовців визначав як «дві неповноцінні маси людей, що борються за привілеї, розмножуючись, забруднюючи планету».

Ідеологи неофашизму постійно звертаються до витоків фашистської доктрини, намагаються виступати під гаслом відродження «справжнього», «первісного», «чистого» фашизму, зовні відмежовуючись від його злочинів. Вони охоче підхопили теорію «нового», «гуманізованого» фашизму французького письменника М. Бардіна, який трактує фашизм лише як психологічну схильність людей до рішучих дій, незалежно від соціальних інтересів. Твердження, що людина - хижа і зла, неофашисти використовують для виправдання воєнних злочонів фашистів. «Так було і буде так» - мотив їх виступів з цього приводу. З куряви століть вони витягують приклади жорстокості Атілли, Чингісхана, Тимура, звірства прадавніхволодарів, щоб реабілітувати гітлерівських злочинців.

У західному суспільнознавстві фунуціонує навіть напрям вайоленсологія - наука про насильство. Визначаючи, що насильство стало невід'ємною частиною сучасного способу життя, ідеологи неофашизму намагаються подати його як фаталістичну тенденцію, притаманну як сучасній епосі, так і суспільству в цілому, вишукуючи аргументи в генетиці, психології, щоб довести ідею про вродженість, біогенетичну природу феномена насильства, успадковану людиною від своїх пращурів із тваринного світу, що передається з покоління в покоління через гени.

Неофашисти розглядають людину як нікчемність, яка не має самостійного значення. Цей неофашистський погляд викледено у концепції Е. Анріха. Надаючи містичного змісту положенню про спадковість духовного життя поколінь, Анріх до «народного суспільства» включає не тільки живих людей певної національності, а й численні покоління мертвих, воля яких нібито жива і спрямовує дії нащадків. Ця цілісність усіх генерацій народу, в тому числі й давно померлих, втілюється, за Е. Анріхом, у державу. Тому держава, посилаючись на «волю мертвих», має право нав'язувати свої незаперечні рішення всім громадянам.

Неофашизм як політична течія виник у 60-х роках ХХ століття; тоді ж сформувались його ідеологія та організаційні структури. З 70-х років ці організації проводять загальні зльоти, 80-90-ті роки позначені активними спробами неофашистів координувати свої дії в міжнародному масштабі.

Неофашиситські організації діють в усіх країнах Європи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії та країнах Африки. Резиденція світового координаційного неофашистського центру - Всесвітнього союзу нацистів - знаходиться у США.

Людство вже виробило потужні політичні та правові важелі для боротьби з насиллям, тому неофашизм як реакційна та ідеологічна течія приречений на поразку.


Висновок


Фашизм, як політична доктрина, сформувалась в 1919 році на основі злиття концепту нації як вищої і одвічної реальності і догматичного принципу справедливості.

Цей екстремістський політичний рух ґрунтується на єдності нації, заснованої на спільності крові, раси, об'єднаної в одну державу.

Ідеологія фашизму спрямована проти ідеалізму й лібералізму, абстрактних демократичних цінностей, асоціативних виявів.

На відміну від націоналізму, расизму або шовінізму, фашизм (наприклад, в італійській версії) на перших етапах свого існування намагався поєднати піднесення національної величі (відродження історичного значення Риму) з політичною демагогією псевдосоціалістичного типу.

Певний час концепція виключної ролі держави стосовно нації і соціальної спільноти визначала в середині ХХ століття розвиток суспільно-політичного життя в багатьох європейських країнах (Італії, Німеччині, Іспанії, Угорщині, Румунії, Словаччині та ін.), Японії тощо.

За методами політичної боротьби та суспільного управління політична доктрина націонал-соціалізму (А. Гітлер, А. Розенберг) і фашизму (Д. Джентіле, А. Рокко, Б. Муссоліні) була близька до більшовизму.

Змістовний аналіз концептуальних засад націонал-соціалізму та фашизму дає підстави характеризувати його як відкриту терористичну диктатуру реакційних шовіністичних, імперіалістичних елементів фінансово-промислового капіталу.

Водночас слід визначити, що фашизм серед різновидів тоталітаризму був не найсильнішою формою суспільно-політичної організації.

Зосередження на суто національному та етнокультурному аспектах, статизації (одержавленні) суспільного життя не дало змоги остаточно атомізувати громадське суспільство, внаслідок чого після військового або політичного краху фашизму перехід до демократизації суспільного життя відбувався швидше, ніж в країнах, що пережили більшовицькі політичні експерименти (громадянська війна, голодомор, концтабори).

У сучасних умовах фашизм здебільшого має форму неофашизму. В основі неофашизму - ідеї «патриотизму», «народного ґрунту» - лежить «природна держава» з «нещадним урядом».

Політологи виокремлюють такі сучасні ідейні різновиди фашизму:

·Неонацизм (ґрунтується на принципі расової чистоти та ідеї надлюдини);

·Націонал-лібералізм (ті ж ідеї боговибраності та етнічного гегемонізму, але з певною «толерантністю» до низки буржуазних цінностей);

·Неофашизм (немає етнічного месіанства, але культивується крайня нетерпимість до інакодумців).

Неофашистські організації, що об'єднані у Всесвітній союз нацистів (резиденція - у США), діють у 80 країнах світу (найбільше їх в Європі, Америці та країнах Азії).


Список джерел


1.Політологія, підручник, видання 2-ге, перероблене, доповнене. За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. Київ, Видавничий центр «Академія». 2001

2.В.Д. Зотов, Л.В. Зотова «История политических учений», Норма ИНФРА-М, Москва, 2010

3.В. Бебик Політологія. Наука і навчальна дисципліна. Київ «Каравела» 2009

4.«История политических и правовых учений». Учебник для вузов. Под общей редакцией профессора О.В. Мартышина. Издательство НОРМА, Москва, 2004

5.В.П. Марчук, Т.В. Марчук «Історія політичних і правових вчень». Київ ДП «Видавничий дім «Персонал» 2009

політика фашизм гітлер расистський


Теги: Фашизм, як політичний рух расового перевершення  Реферат  Политология
Просмотров: 24893
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Фашизм, як політичний рух расового перевершення
Назад