Формування прототипів сучасних політичних партій в кінці XVIII – на початку XIX століття


Формування прототипів сучасних політичних партій в кінці XVIII - на початку XIX століття


1. Становлення протопартій


Як політичні механізми, для завоювання влади за результатами передвиборної боротьби партії, склалися лише на початку XIX ст. [1, C. 307]. Поява попередників сучасних партій, політичних партій нового часу належить до кінця XVIII - початку XIX ст. і тісно повязана з розвитком ідеї представництва. Вона припадає на той період, коли виконання ряду управлінських функцій передбачало розширення складу політичної еліти, а її рекрутування відбувалося через виборчі механізми. Ті, хто хотіли зберегти владу та вплив, або отримати їх, повинні були забезпечити собі підтримку виборців. Таким чином, партії стали легітимним інститутом боротьби з монархами за обмеження їх прав, а також засобом артикуляції інтересів різних груп виборців.

Протопартії цього періоду виникли у вигляді клубів, наукових, літературних товариств, що обєднували однодумців. У такому вигляді партіям було важко завоювати гідний правовий статус, авторитет суспільної думки та посісти місце у суспільстві. Їх діяльність сприймалася неоднозначно, у більшості випадків як джерело кризи та безладу у суспільстві. Так, деякі філософи класичної школи, А. де Токвіль та Дж.Мілль оцінювали партії негативно. Натомість Ф. Бекон і Е. Берк, навпаки - позитивно [2, С. 14].

Прототипи сучасних політичних партій з'явилися в умовах кризи феодалізму, в період ранніх буржуазних революцій і формування капіталізму, в час виникнення парламентів, а саме в кінці XVIII - на початку XIX століття. Здебільшого це були організації молодої буржуазії для боротьби із феодалізмом, що стояв на перешкоді промисловому і суспільному розвитку. Зокрема, в числі перших виникли партії конституціоналістів, жирондистів і якобінців у часи Великої Французької революції. Робітничий клас створював політичні партії для захисту своїх корінних інтересів [3, С. 236].

Загалом політичні партії XVIII-XIX століть відрізнялися від партій у їх сучасному розумінні своїми функціями, організаційними принципами і способами та методами партійної діяльності. Невеликі за чисельністю, вони мали характер елітарних клубів і об'єднань. Діяли насамперед у стінах парламентів. Поза парламентом обмежувались передвиборчою діяльністю, пошуком своїх прихильників.

Молоді виникаючі партії в Європі й Північній Америці переважно не визнавали формального членства, організаційно майже не були оформлені. Нерідко вони, як і в епоху античності, надавали великого значення зовнішнім ознакам, навіть сталому місцю своєї активної діяльності, манерам і стилю публічних виступів, цінували й розвивали ораторське мистецтво.

У цьому звязку доречно нагадати, що такі поширені в наш час терміни, зовнішні ознаки політичної приналежності партій і громадян - як «ліві» і «праві» дійшли до нас з часу Великої Французької революції, з 1789 року, коли заявили про себе рішучі якобінці. У залі засідань Конвенту тоді зліва займали місця революціонери Марат, Робеспєр і їх подвижники, а справа - жирондисти, прибічники реставрації монархії, старих порядків. Відтоді з правими громадська думка повязує вираження інтересів власників, багатих людей, противників соціальної, справедливості. За лівими прийнято бачити виразників інтересів людей найманої праці.

Ставлення, до партій та їхньої ролі в житті суспільства упродовж тривалого часу - від античності аж до кінця XVIII століття - було негативним.

Мак Вебер класифікував цей період становлення партій періодом партій як політичних клубів.

Другим етапом історії політичних партій є епоха партій знаті і політичних клубів. В Англії різниця між першим та другим етапами не була різкою і тривала від кінця ХVІІІ ст. до 30-х рр. ХІХ ст. Властиво ера партій знаті припадає там на 1830-1880 рр. У США та Франції початком цієї епохи стали буржуазні революції. Події Французької революції стимулюють виникнення подібних політичних клубів по всій Європі. Однак поразка революції і наступне коронування Наполеона перериває процес перетворення політичних клубів в політичні партії. І лише період так званої «весни народів» приніс в Європу нову хвилю виникнення політичних клубів. Післяреволюційна реакція знову не сприяє їх подальшому розвиткові - у більшості європейських держав вони існують підпільно або напівлегально, але ніде не зникають повністю. На їх основі в 70-х роках починається новий етап формування політичних партій.

Незважаючи на те, що рух політичних клубів, особливо в своїй першій фазі, не повязаний ще безпосередньо з процесом створення сучасних політичних партій однак мав він для їхнього розвитку принципово важливе значення.

Порівняно з аристократичним етапом на другому етапі формування політичних партій зявляються якісно нові елементи:

) Зачатки формальної організаційної структури. Це вже не аристократичні обєднання друзів чи однодумців, але певна організація, яка часами робить спроби поширитися по всій країні. В парламенті формуються зачатки парламентської фракції. Одночасно починають встановлюватися певні стосунки між парламентською фракцією та політичним клубом.

) Зростає роль ідеології та значення програми. Стають вони основою політичної організації. Особисті політичні чи фінансові інтереси перестають бути основним обєднуючим мотивом. Клуби це вже не клієнтели і не обєднання прихильників аристократів, а обєднання людей на основі спільних ідеологічних поглядів.

) Вихід на арену політичної діяльності нового політично активного класу - міщанства. Політичний конфлікт виходить за межі однієї суспільної верстви - аристократії, він набирає форми боротьби за владу різних соціальних верств, який вилився у боротьбу між консерваторами та лібералами.

Консерватори це найчастіше ті, хто виступають на підтримку феодального ладу, монархії і за аристократичні привілеї, проти участі міщан у керівництві державою [4, C. 150]. Консерватизм виник як протидія та альтернатива революційній народній диктатурі, яку тоді називали демократією, і став опонентом ліберальних ідей в сучасній йому формі. Консерватизм став відповіддю на руйнування традицій, революційний терор, захоплення влади демагогами. Консерватори намагалися зберегти всю спадщину цивілізації та старі суспільні традиції, а якщо зміни необхідні, то замість революції пропонували еволюцію та реформи [5, С. 134]. Поява лібералізму як політичної течії органічно звязана з розвитком капіталістичних відносин у Європі XVII-XVIII ст. [6, C. 79]. Ліберали загалом представляють прагнення міщан до здобуття влади і репрезентують ідеологію політичної та економічної свободи, обмеження державної влади конституцією та верховенство закону. Лібералізм повязаний насамперед з іменами Дж. Локка, Ш. - Л. Монтескє, А. Сміта та ін. [7, С. 36].

Важливу роль у формуванні політичних клубів відіграють журналісти. Консервативні угрупування мають характер політичних клубів, власну пресу і місцеву знать. На європейському континенті значну частину століття саме консерватори здійснювали політичну владу. В їх руках була армія, адміністративний апарат який вони використовували для своїх власних цілей. Мали вони також відчутну підтримку і зі сторони церкви. До тих пір поки не розпочалися виступи населення проти феодалізму консерваторам ще в меншій мірі ніж лібералам була потрібна політична організація.


2. Політична весна народів


Активізація політичної участі мас в період так званої весни народів (1848-1849 рр.) зумовлює початок переходу політичних клубів в політичні партії. Загальне виборче право зявляється спочатку у Франції та Німеччині.

В 1860-1880 рр. після перерви, викликаної перемогою реакції, в цілій Європі починається процес створення політичних партій в сучасному значенні цього терміну. На місці існуючого політичного конфлікту між аристократією та буржуазією зявляється новий значно гостріший конфлікт між буржуазією та пролетаріатом, між буржуазними та соціал-демократичними партіями.

В кінці ХVІІІ ст. обидві англійські аристократичні партії реорганізувались і стабілізувались настільки, що можна про них говорити як про окремі сталі політичні угрупування. Однак аж до реформи виборчого права вони зберігають риси аристократичних угрупувань. Особливість ґенези політичних партій Великобританії полягає в тому, що ці угрупування дали початок розвитку сучасних політичних партій, зберігши певну наступність, принаймні ідеологічну.

Рух політичних клубів відіграв значну роль у створенні відповідної інтелектуальної та ідеологічної атмосфери, яка пізніше себе проявила в діяльності сучасних партій. Однак організаційними зачатками майбутніх політичних партій, стали не політичні клуби, а парламентські фракції.

Власне в Англії спостерігається найтісніший звязок між трансформацією політичних партій та реформою виборчого права.

Першою інновацією стало запровадження партіями масової програмно-політичної агітації. В кінці 70-х рр. в обох партіях виникають структури, відповідальні за збільшення чисельності партії. В такий спосіб в Англії відбувається перехід до нового етапу партійного будівництва - виникнення сучасних масових політичних партій.

Особливістю цього процесу в Англії є те, що відбувається він мирним шляхом і що класовий конфлікт між буржуазією та пролетаріатом тут не знайшов свого відображення в політичних партіях. Так само як і конфлікт між аристократією та буржуазією.

В континентальній частині Європи ґенеза політичних партій відбувалась не так просто. Конфлікт між аристократією та буржуазією був значно гострішим. Періоди революції змінюються періодами реакції, що ускладнює поступовість процесу формування політичних партій. Зрештою, значно гостріше ніж в Англії проявився тут класовий конфлікт між буржуазією та пролетаріатом.

Значний вплив на формування політичних партій справила Французька буржуазна революція. Під впливом Французької революції політичні клуби, як форми політичної організації молодої буржуазії, виникають і в інших державах. Наполеонівська реакція ускладнює діяльність політичних клубів по всій Європі, які продовжують існувати як таємні організації. І лише безпосередньо перед революцією 1848 р. діяльність політичних клубів знову активізується. Основою політичної організації залишаються парламентські групи.

У Франції поділ на консерваторів та лібералів стосується в першу чергу парламентарів. Ще складнішим був процес формування політичних партій поза Францією, де безроздільно панували феодально-абсолютистські порядки. Політичні організації діють тут таємно. На початку 30-х рр. ХІХ ст. в Італії Мадзіні організовує таємну організацію «Молода Італія».

Процес створення політичних партій в Європі починається в період так званої «весни народів». В більшості європейських парламентів формуються парламентські об'єднання консерваторів та лібералів, а крім того часами ще й радикалів та католиків. Організації ці стають зародками сучасних партій. Із боротьбою за виборчі права повязується створення територіальних структур політичних обєднань у вигляді комітетів виборців, а там де немає загального виборчого права (наприклад в Швейцарії) комітетів боротьби за виборчі права.

В Німеччині під час революції 1848 р. в парламенті виникає сильна католицька група під назвою Католицька демократична партія, яка знаходить підтримку католицької общини. У 1841 році в Бельгії за участю масонів організовується ліберальна організація «Альянс», яка має свої територіальні філії.

В цей же період у Франції та Німеччині зявляються перші соціал-демократичні політичні організації. Тоді ж в Німеччині виникає перша політична партія під назвою Союз Комуністів в якому працювали теоретики комуністичної ідеології К. Маркс і Ф. Енгельс.

Однак всі ці політичні організації не були ще масовими і лише з 60-х років з виходом на політичну арену робітничого класу, з появою соціал-демократичних партій - починається формування сучасних масових партій.

Формування політичних партій в США повязане із війною за незалежність і їх виникнення починається з другого етапу. В основі першого партійного поділу відбувся конфлікт між двома політичними орієнтаціями. З однієї сторони це були федералісти представлені Олександром Гамільтоном, які відстоювали інтереси торгової та промислової буржуазії північно-східних штатів. З другої - республіканці чи демократичні республіканці на чолі з Томасом Джефферсоном, які представляли аграрний південь Америки. Таким чином, на відміну від ґенези європейських партій, які формувалися «згори» (з парламенту) американські політичні партії формуються «знизу».

В багатьох інших країнах світу - поза Європою та США - в ХІХ ст. формуються політичні партії за схемою розробленою М. Вебером. Зрозуміло, що історичний контекст, соціально-політичні умови їх формування були дуже відмінними. Між тим як і всюди маємо справу з організацією правлячої еліти в партійні угрупування, клуби чи виборчі комітети, в звязку з боротьбою за владу в суспільстві.

Найбільш гармонійне і наближене до Європи було формування політичних партій в державах - колишніх англійських домініонах - Канаді, Австралії, Новій Зеландії. Найшвидше, десь в половині ХІХ ст., цей процес розпочинається в Канаді, дещо пізніше в інших домініонах. В Австралії лише в 1901 р. утворилась загальнонаціональна Австралійська Федерація як обєднання регіональних партій.

Серед азіатських країн найбільш близькою до класифікації М. Вебера була історія формування політичних партій в Японії. Зачатки політичних партій виникають тут в період панування освіченого абсолютизму династії Мейдзі [3, с. 6]. Прийняття в 1890 р. Конституції значно активізує цей процес. В основі політичного життя лежить боротьба за розширення виборчих прав (у 1900 р. за новою Конституцією виборче право мав 1 млн. мешканців на 44 млн. населення Японії), а також боротьба між двома напрямками японської політики - традиціоналістами і прихильниками модернізації, прихильниками мирної еволюції та ідеологами експансії та мілітаризму. Поклали вони початок формуванню консерваторів та лібералів. Однак до І світової війни вплив політичних партій на політичне життя Японії (де домінувала імператорська влада, яка спиралась на вояччину) був незначний. Рух країни в напрямку мілітаризації не сприяв становленню та розвитку політичних партій. В 30-х роках політичні партії практично припиняють свою діяльність і відновлюють її лише після ІІ світової війни як сучасні партії масового типу.

В кінці ХІХ ст. зачатки політичних партій виникають в Туреччині. Спираються вони на націоналістичний рух, який добивається запровадження в державі реформ західного зразка. З цього середовища формується дві політичні партії - комітет Єдність і Поступ та Ліберальна партія.

Обидві ці організації мали аристократичний характер і складалися з представників молодих офіцерів, урядовців та політиків. Падіння оттоманської імперії в 1918 р. зумовлює виникнення нового національного руху очолюваного Кемаль Пашею.

Подібною була ситуація і в Китаї, де політичні партії виникали як форми організації національної та революційної буржуазії. Провідником цього руху в Китаї був Сунь Ят Cен, який виступив засновником двох перших політичних партій Китаю «Союзу відродження Китаю» (1895 р.) і «Ліги Соратників» (1905 р.), які проіснували до буржуазно-демократичної революції 1911 р. У 1912 р. на базі Ліги формується Народна партія, яка стала справді масовою партією. Остаточне її організаційне оформлення відбулося на зїзді в 1924 р. У 1923 р. в Китаї виникає Комуністична партія. Основою політичного поділу, який визначив особливість ІІ етапу формування політичних партій була боротьба між консерваторами і лібералами, що відображала боротьбу між прихильниками старих феодальних та нових буржуазних порядків.

Таким чином протопартії досліджуваного періоду виникли у вигляді клубів, наукових, літературних товариств, що обєднували однодумців. У такому вигляді партіям було важко завоювати гідний правовий статус, авторитет суспільної думки та посісти місце у суспільстві. Прототипи сучасних політичних партій з'явилися в умовах кризи феодалізму, в період ранніх буржуазних революцій і формування капіталізму, в час виникнення парламентів, а саме в кінці XVIII - на початку XIX століття. Молоді виникаючі партії в Європі й Північній Америці переважно не визнавали формального членства, організаційно майже не були оформлені. Нерідко вони, як і в епоху античності, надавали великого значення зовнішнім ознакам, навіть сталому місцю своєї активної діяльності, манерам і стилю публічних виступів, цінували й розвивали ораторське мистецтво. Другим етапом історії політичних партій є епоха партій знаті і політичних клубів. Важливу роль у формуванні політичних клубів відіграють журналісти.


Висновок

політичний партія феодалізм виборчий

Соціальна диференціація суспільства, його поділ на величезну кількість соціальних груп, кожна з яких має специфічні економічні, культурні та інші інтереси, створює потребу в представництві, врахуванні цих інтересів у курсах державної політики. Йдеться про встановлення стабільних каналів взаємозв'язку між громадянським суспільством і державою. Одним із найефективніших і найпоширеніших каналів такого взаємозв'язку є політична партія. Політичні партії виникають як продукт громадянського суспільства, водночас у процесі свого функціонування виступають одним із найважливіших елементів політичної системи. Політичне життя в сучасному суспільстві не мислиме без партій. Партії надають йому динаміки, оскільки вони є ареною змагання політичних курсів, ідей, які виражають інтереси різних суспільних груп. Знання про партії як суспільний інститут, їх місце і роль у суспільно-політичному житті мають не лише теоретичне, а й практичне значення. Партії як соціальний феномен постійно еволюціонують. Нині урізноманітнилися причини і способи їх виникнення, багато в чому змінюються їхні форми і сутність, уявлення про їхню роль у суспільстві та й сама ця роль, методи діяльності та функції. Причинами виникнення партій є необхідність захисту соціально-класових, національних, а нерідко й племінних, релігійних, регіональних інтересів, а також цілі, пов´язані з виборчою боротьбою. Різноманітними є способи виникнення партій. Свого часу М. Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичне угруповання, політичний клуб, масова партія. Партії виростали з депутатських клубів і фракцій у парламенті, орієнтованих на інтереси різних кіл нової політичної та економічної еліти.


Список літератури


1.Хейвуд, Эндрю. Политология / Пер. с англ. под ред. Г.Г. Водолазова, В.Ю. Вельского. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. - 544 с.

2.Гонюкова Л. Політичні партії як інститут державної політики та управління: теоретико-методологічний аналіз. - К.: НАДУ, 2009. - С. 15

.Шляхтун П.П. Політологія. - К.: Либідь, 2005. - 576 c.

.Голосов Г.В. Сравнительная политология. - С.-Петербург, 2001. - 368 с. C. 150

5.Майданюк В. Консерватизм як ідеологія: критерії та основні принципи // Вісник СевНТУ. - 2010. - №112. - С. 132-137

.Брегеда А.Ю. Основи політології. - К.: КНЕУ, 2000. - 312 с.

.Куц Г.М. Класичний лібералізм: європейські та північноамериканські версії // Гілея. - 2010. - №37. - С. 35-41


Теги: Формування прототипів сучасних політичних партій в кінці XVIII – на початку XIX століття  Реферат  Политология
Просмотров: 15562
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Формування прототипів сучасних політичних партій в кінці XVIII – на початку XIX століття
Назад