Комунікативні особливості соціально-психологічного потенціалу особистості менеджерів-керівників

Магістерська робота

«Комунікативні особливості соціально-психологічного потенціалу особистості менеджерів-керівників»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення комунікативних особливостей соціально-психологічного потенціалу особистості менеджерів-керівників

.1 Поняття комунікативного потенціалу особистості

.2 Комунікативна компетентність

.3 Структура соціально-психологічного потенціалу

.4 Соціально-перцептивна й інтерактивна складові соціально-психологічного потенціалу особистості

.5 Соціально-психологічні характеристики особистості менеджерів-керівників та менеджерів-операторів

Розділ 2. Використані методи дослідження особистісних відмінностей соціально-психологічних характеристик менеджерів-керівників та менеджерів-операторів

.1 Операціоналізація компонентів комунікативного потенціалу особистості

.2 Експериментальна та тестові методики дослідження

Розділ 3. Описання та інтерпретація результатів емпіричного дослідження комунікативних особливостей соціально-психологічного потенціалу особистості менеджерів-керівників

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

У час активного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій важливим, та здебільшого найважливішим є успішне спілкування і взаємодію між людьми, що обумовлено не простим обміном інформацією, а задіює їх потенційні комунікативні можливості, що дозволяють суб'єктам враховувати, розуміти або приймати точку зору, позицію, іншої людини, успішно і продуктивно з ним взаємодіяти. Це стосується абсолютно усіх сфер соціального життя, будь то сімейні відносини, міжособистісні, управлінські та ін. Теоретична значимість нашої роботи полягає в тому, що проблема комунікативного потенціалу особистості, зокрема вирішення питань його структури, особливостей його компонентів недостатньо вивчена і не до кінця обґрунтована в соціальній психології.

Необхідно зазначити, що в даній роботі ми розвиваємо раніше досліджувану нами тему і розширюємо межі пізнаного. Зараз ми торкнулися надзвичайно цікавого аспекту вивчення комунікативного потенціалу особистості, а саме професійної його специфіки. Наше дослідження буде націлено на вивчення особливостей соціально-психологічного потенціалу особистості менеджерів, що виконують операторські функції та особистісних характеристик менеджерів, що займають керівні посади в різних професійних сферах, ми розглянемо, на скільки виразно проявлені якості, що забезпечують успішність комунікативної діяльності, у менеджерів-керівників та менеджерів-операторів, порівняємо показники по кожному з врахованих параметрів, а саме: здатності до децентрації в умовах кооперантного і конкурентної взаємодії, загальному рівню емпатії, соціальному інтелекту, переважної стратегії поведінки в умовах соціального конфлікту, рівню самоконтролю в спілкуванні.

Об'єктом даного дослідження виступає соціально-психологічний потенціал особистості.

Предмет дослідження - професійні особливості компонентів соціально-психологічного потенціалу особистості.

Мета даної роботи - розкрити зміст структурних компонентів комунікативного потенціалу особистості та зробити порівняльний емпіричний аналіз вираженості цих компонентів у менеджерів-керівників та менеджерів-операторів.

Завдання:

розкрити поняття комунікативного потенціалу та комунікативної компетентності особистості;

виділити структурні компоненти комунікативного потенціалу особистості;

проаналізувати соціально-психологічні джерела, що розкривають зміст структурних компонентів комунікативного потенціалу і професійних відмінностей соціально-психологічних характеристик особистості;

виконати експериментальне дослідження здатності до децентрації;

провести емпіричне дослідження соціально-психологічного потенціалу за допомогою складеного блоку психодіагностичних методик;

з використанням методів математичної обробки, зробити порівняльний аналіз вираженості компонентів комунікативного потенціалу в двох професійних групах;

на підставі отриманих результатів розкрити професійну специфіку соціально-психологічного потенціалу особистості.

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення комунікативних особливостей соціально-психологічного потенціалу особистості менеджерів-керівників

.1 Поняття комунікативного потенціалу особистості

Розкриємо основний зміст цього поняття. Комунікативний потенціал особистості, як вказує Петровська Л.А. [30] - це властиві особистості об'єктивні і суб'єктивні комунікативні можливості, які реалізуються як свідомо, так і стихійно і є внутрішнім резервом індивіда.

Комунікативний потенціал особистості утворюють: комунікативні можливості, комунікативні сили індивіда, які можуть бути використані особистістю в конкретній формі спілкування; психологічні властивості й можливості, придбані в реальних умовах спілкування і взаємодії з іншими людьми; комунікативні можливості подальшого розвитку. Він є не статичною, а динамічною, тобто такою, що розвивається (або навпаки), системою властивостей і здібностей, яка формується у спільній діяльності з іншими людьми, реальному спілкуванні з ними. Це - система форм, засобів, шляхів інтеграції власної діяльності з діяльністю інших, власної особистості з особистостями інших, специфічний комплекс особистісних якостей і особливостей, своєрідна індивідуальна "історія участі особистості" у спільній діяльності.

За відсутності умов для реалізації комунікативного потенціалу, як вказує Орбан-Лембрик Л. Е. [26], відбувається зниження потенційних можливостей індивіда, руйнування його статусно-рольової актуалізації в соціальній групі, втрата відчуття соціальної реальності, деперсоналізація та ізоляція. Потенційні комунікативні можливості особистості формуються як бажання індивіда самовиразитися, самоствердитися, оптимізувати процес соціально-психологічного відображення враховуючи свої індивідуальні психофізіологічні, соціально-психологічні властивості.

Динамічний характер комунікативного потенціалу сприяє розвитку або гальмування комунікативних властивостей і здібностей особистості. Процес актуалізації внутрішніх комунікативних резервів є становленням стійких комунікативних зв'язків людини, які сприяють налагодженню інформаційного обміну, взаємовпливу, сприйняття і відображення соціальних відносин. Успішність реалізації комунікативного потенціалу особистості визначають: усвідомлення значущості комунікативної діяльності, комунікативних знань і вмінь в комунікативній життя людини; знання власних комунікативних можливостей і комунікативних особливостей інших учасників спілкування; систематичне поповнення знань з теорії та практиці спілкування.

Під соціально-психологічним потенціалом особистості Бефані А.А. [6, с. 15] розуміє динамічну систему соціально-психологічних властивостей і здібностей, які, як внутрішній резерв особистості, можуть бути використані нею для адекватного сприйняття й розуміння соціальної реальності, для забезпечення високої ефективності спілкування й взаємодії з іншими людьми, а також для подальшого саморозвитку.

В.В. Рижов [36] розглядає комунікативний потенціал як систему соціально-психологічних властивостей, що забезпечують той чи інший характер спілкування. Р.А. Максимова [24] говорить про комунікативний потенціал як про складне структурне утворення, яке проявляється в наявності у людини ряду комунікативних якостей, які забезпечують оптимальний рівень взаємовідносин з оточуючими. Компонентами цього утворення є комунікативна активність (ініціативність), емоційна реактивність у спілкуванні і комунікативна впевненість. Р. А. Максимова вказує, що зниження комунікативного потенціалу відбувається при порушенні системи міжособистісних відносин, а збільшення пов'язане з наявністю позитивної психологічної атмосфери та морального клімату в соціальній мікросередовищі. В ході емпіричного дослідження вона встановила, що існує пряма залежність між рівнем розвитку комунікативного потенціалу і успішністю навчальної діяльності в шкільних і студентських групах.

Комунікативні властивості особистості є її потенційними можливостями, які обумовлюють ефективність спілкування, вимірюють ступінь сили участі в соціально-психологічному відображенні соціальної реальності, глибину й повноту входження у процес взаємодії, повноцінність контакт [30, с. 56]. Вони характеризують особистість крізь призму її можливостей як конкретного і реального учасника спільної з іншими людьми діяльності, що визначають ефективність цієї діяльності. В особливих видах діяльності й у специфічних ситуаціях спілкування, що пред'являють особистості високі вимоги, ці властивості виступають як внутрішні резерви особистості.

1.2 Комунікативна компетентність

Поняття комунікативної компетентності часто сприймається як синонімічне поняттю комунікативного потенціалу і по суті є тотожним останньому, тому ми розглянемо те, як визначають поняття комунікативної компетентності різні автори.

У літературі можна зустріти поняття, близькі за своїм змістом щодо розглянутого нами предмета. Наприклад, у Петровської Л.А., "компетентність у спілкуванні» - це вміння долати труднощі в спілкуванні, в першу чергу, соціально-перцептивного плану, здатність рефлексувати власні прояви в спілкуванні і використовувати отриману інформацію для самопізнання [31, с. 26]. «Компетентність взаємодії» (інтерактивна компетентність), під якою розуміють здатність створення нових зразків виконання ролі шляхом реконструювання знайомих, набутих на практиці прикладів, що дає можливість діяти при специфічних змінах ситуації взаємодії [23].

Петровська Л.А. також вказує, що комунікативна компетентність передбачає розуміння мотивів, намірів, стратегій поведінки, фрустрації партнерів по спілкуванню, розуміння соціально-психологічних проблем взаєморозуміння, оволодіння техніками спілкування. За результатами своїх досліджень комунікативної компетентності, вчений пропонує спеціальні тренінги для формування та розвитку цієї властивості особистості [31, с. 34].

На думку Руденського Є.В., комунікативна компетентність особистості складається з наступних чотирьох здібностей:

давати соціально-психологічний прогноз комунікативній ситуації, в якій доведеться спілкуватися;

соціально-психологічно програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації;

«вживатися» в соціально-психологічну атмосферу комунікативної ситуації;

здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування в комунікативній ситуації.

На підставі аналізу цих складових, Руденський Є.В. [35] виводить три рівні комунікативної компетентності:

) соціонормативний досвід. Це основа когнітивного компонента комунікативної компетентності особистості як суб'єкта спілкування. Разом з тим реальне існування різних форм спілкування, які найчастіше спираються на соціонормативних конгломерат (довільна суміш норм спілкування, запозичених з різних національних культур), вводить особистість у стан когнітивного дисонансу. А це породжує суперечності між знаннями норм спілкування в різних формах спілкування;

) сигніфікації. Це система символів і нормативних приписів щодо їх використання під час спілкування. Як своєрідний знак, символ використовується по-різному: і як спосіб організації дій, і як спосіб прояву ставлення до партнера по спілкуванню, і як спосіб організації тексту повідомлень, якими обмінюються учасники спілкування;

) акціональний рівень. Це персоніфікація спілкування, яка передбачає як опанування кодом ситуативного спілкування, так і відчуття допустимого в імпровізаціях, доцільності конкретних способу спілкування.

У сукупності три виділених рівня характеризують рівень комунікативної компетентності особистості як суб'єкта спілкування.

Зимняя І.А. [17] виділяє три групи компетентностей: компетентності, які стосуються самого себе як особистості, як суб'єкта життєдіяльності; компетентності взаємодії людини з іншими людьми; компетентності діяльності людини, які проявляються у всіх її типах.

Комунікативна компетентність, на думку Ємельянова Ю.М. [16], - це моральна категорія, яка регулює всю систему відносин людини до природного і соціального світу, а також до самого себе як синтезу цих двох світів і вимагає від особистості усвідомлення власних потреб і ціннісних орієнтацій, перцептивних умінь, готовності сприймати нове у зовнішньому середовищі, своїх можливостей у розумінні норм і цінностей інших соціальних груп і культур, своїх почуттів і психічних станів у зв'язку з впливом зовнішніх факторів та ін.

Корець О.М. [19] каже, що необхідність формування комунікативної компетенції обумовлена деякими причинами. Так, рівень сформованості комунікативної компетенції - це важливий параметр характеристики освітнього та культурного рівня людини. Друга причина полягає в тому, що постійні зміни соціальних умов викликають необхідність створення динамічної системи мовної підготовки.

Ефективність спілкування передбачає також знання всіх його компонентів, яке також забезпечує комунікативну компетентність як окремої людини, так і фахівця певної галузі. Відповідно до цього, Бутенко Н.Ю. [11] розглядає комунікативну компетентність як сукупність знань, умінь і навичок, які включають: функції спілкування та особливості комунікативного процесу; види спілкування і основні його характеристики; засоби спілкування (вербальні і невербальні); репрезентативні системи і ключі доступу до них; види слухання і техніки його використання; «зворотний зв'язок», психологічні та комунікативні типи партнерів, специфіку взаємодії з ними; методи генерування ідей та інтеграції персоналу для конструктивної комунікації; самопрезентацію і стратегію успіху [там же]. На думку вченого, розвиток комунікативної компетентності є, зокрема, необхідною умовою ефективної професійної діяльності.

Разом з тим - зауважує Корець О.М. - необхідно розрізняти власне компетенцію і її реалізацію (компетентність). Якщо компетенція - це свідоме або інтуїтивне знання мовної системи, володіння ефективною технікою спілкування, то реалізація компетенції, тобто компетентність, припускає здатність використовувати ці знання в процесі комунікації.

Тому, на думку вченого [19], суть комунікативної компетенції полягає в сукупності уявлень про шляхи і способи забезпечення взаємодії в процесі спілкування, в реалізації обраної комунікативної позиції, а також у досягненні комунікативної мети засобами мови.

Таким чином, комунікативна компетентність виступає як компонент більш масштабного особистісного утворення, комунікативного потенціалу, і є в узагальненій формі, ієрархічно організованим психічним утворенням, проявом певного рівня розвитку особистості, яке передбачає сформованість цілісної системи мотиваційно-спонукальних, особистісних якостей і функціонально-операційних проявів, які реалізують емоційні, когнітивні та поведінкові компоненти сфери особистості.

1.3 Структура соціально-психологічного потенціалу

У структуру соціально-психологічного потенціалу особистості Бефані А.А. [6, с. 13] включає такі підструктури:

1.Соціально-психологічна (комунікативна) компетентність і соціальний інтелект.

2.Особливості ціністно-смислової сфери.

.Інтегральні соціально-психологічні характеристики.

Першу підструктуру утримують три блоки соціально-психологічних можливостей особистості:

1)соціально-перцептивні здібності;

2)здібності й готовність взаємодіяти з іншими;

)особливості соціального інтелекту.

У блок соціально-перцептивних здібностей включені наступні складові:

·рефлексивні здатності;

·емпатія (здатність до співпереживання);

·здатність точно сприймати й оцінювати інших; розуміти те, про що вони воліють умовчувати; розуміти їхні труднощі та проблеми;

·здатність уловлювати й виражати загальну думку учасників ситуації з будь-яких значущих для них питань;

·здатність ідентифікувати себе з іншими, бачити ситуацію їхніми очима;

·здатність адекватно «читати» невербальні сигнали оточуючих і на цій основі «проникати» у їхню підсвідомість.

До блоку здібностей і готовності взаємодіяти з іншими Анжела Анатоліївна включає:

oкооперативність як схильність до співробітництва; установка на побудову кооперативної ситуації взаємодії;

oдіалогічність, здатність устати на точку зору й позицію іншого;

oустановка на рівність і взаємоповагу в процесі взаємодії;

oздатність залучати інших учасників ситуації до рішення завдання;

oздатність впливати на інших;

oустановка на переважне сприйняття позитивних властивостей оточуючих і їхню позитивну оцінку;

oустановка на створення смислової конгруентності у визначенні ситуації з іншим учасником взаємодії;

oустановка на розуміння іншого в процесі взаємодії;

oустановка схвалення іншого у взаємодії (надання прав бути собою, мати власні судження й позицію);

oустановка самосхвалення в комунікативному процесі;

oготовність бути відповідальним за іншого й за спільний кооперативний процес;

oпсихологічна відкритість стосовно іншого;

oздатність забезпечити легкість спілкування;

oздатність управляти собою при взаємодії х іншими;

oздатності до встановлення, підтримки соціального контакту й виходу з нього;

oздатність обирати способи спілкування адекватно ситуації;

oздатність адекватно ситуації проявляти конгруентність переживань, думок і комунікації;

oздатність досягати поваги й атракції з боку інших;

oволодіння навичками ефективної комунікації (прийомами й техніками активного слухання, ведення діалогу, бачення перспективи і т.д.).

Блок соціального інтелекту за цією структурою становлять наступні особливості:

§здатність орієнтуватися в соціальних ситуаціях різного типу на основі багатства їхніх когнітивних репрезентацій в індивіда (наявності їхніх відповідних когнітивних схем);

§здатність активізувати весь свій минулий досвід;

§здатність до диференціації й генералізації інформації про ситуації;

§розвиток механізму когнітивного оцінювання особливостей ситуації й смислу (значення) того, що відбувається;

§здатність відрізняти істотні елементи ситуації від несуттєвих;

§сензетивність до непомітних особливостей ситуації;

§«почуття нового», здатність приймати й освоювати нове;

§здатність до екстраполяції ситуації;

§здатність до рішення проблем при відсутності зворотного зв'язку, при високому ступені невизначеності ситуації;

§здатність проблемно мислити, тобто бачити можливості зміни, удосконалювання ситуації;

§здатність системно мислити, тобто бачити всі елементи ситуації панорамно, цілісно;

§здатність розглядати важку ситуацію з різних точок зору;

§здатність прогнозування майбутніх труднощів і наслідків розвитку конкретних ситуацій, використовувати засоби для превентивної нейтралізації труднощів;

§антиномічність мислення (здатність використовувати думки й пропозиції, протилежні власним позиціям).

Компонентами другої підструктури соціально-психологічного потенціалу особистості, особливостей ціннісно-смислової сфери, є:

Øцілісність особистісного ідеалу і його відповідність реальному поводженню;

Øособливості ієрархії ціннісних орієнтацій, ціннісне відношенні до світу, до людей;

Øготовність допомагати людям;

Øвисокий рівень мотивації досягнень;

Øоптимістичній світогляд.

У третю підструктуру (інтегральні характеристики особистості) входять:

àінтегральність як високий рівень субєктивного контролю над значущими ситуаціями, упевненість у здатності контролювати те, що відбувається, високий рівень саморегуляції й самоконтролю, особиста відповідальність за свої вчинки й дії інших людей, за рішення завдання;

àінтегральна особистісна диспозиція як упевненість у можливості перетворення будь-якої важкої ситуації й готовність до цього;

àактивність як здатність ініціювати зміни у відносинах із соціальним світом;

àперевага конструктивно-перетворюючої стратегії співволодіння з важкими соціальними ситуаціями;

àвисокий рівень саморозуміння й самоприйняття.

Таким чином, виділені складові соціально-психологічного потенціалу особистості є тими внутрішніми можливостями, які, вимагаючи свого безпосереднього розвитку й актуалізації, забезпечують адекватне розуміння й творчу побудову особистістю найскладнішим соціальних ситуацій спілкування та взаємодії.

Треба сказати, що саме цією структурою комунікативного потенціалу ми керуймося загалом у цій роботі та емпірично досліджуємо деякі з компонентів поданої структури.

1.4 Соціально-перцептивна й інтерактивна складові соціально-психологічного потенціалу особистості

Соціально-перцептивні здібності і механізми, як і конкретно специфіка міжособистісного сприйняття особистості, - є найважливішими компонентами її комунікативного потенціалу і значною мірою визначають прояв здатності до децентрації.

Важливі перцептивно-рефлексивні здібності особистості, пов'язані з пізнанням людини людиною в комунікативних процесах і спільній діяльності. Йдеться про соціально-психологічної спостережливості; оцінці індивідом власної групи, міжособистісних відносин; суб'єктивне уявлення про власну роль і роль інших у неформальній структурі групи; індивідуальне уявлення про цілі, цінності, установках, настрої, інтереси, що переважають у групі і т.д.

Соціальна перцепція, або в більш вузькому сенсі, міжособистісна перцепція, на думку Андрєєвої Г.М., означає сприйняття зовнішніх ознак іншої людини (групи, соціальної спільності), співвіднесення їх з особистісними характеристиками сприйманого індивіда та інтерпретацію на цій основі його вчинків. На таке сприйняття в більшій чи меншій мірі впливають соціальні або особистісні фактори, до яких можуть відноситися мотивація, установки, очікування, вплив групи та ін. [1]. Структура міжособистісного сприйняття зазвичай описується як трикомпонентна. Вона включає в себе: суб'єкт міжособистісного сприйняття, об'єкт міжособистісного сприйняття і сам процес міжособистісного сприйняття. Для результату міжособистісного сприйняття значимими є характеристики і суб'єкта, і об'єкта даного процесу, а також важливою виявляється ситуація міжособистісного сприйняття, особливо якщо це ситуація спільної діяльності, при тому, що психологічна характеристика «взаємодії» суб'єкта та об'єкта міжособистісного сприйняття полягає в побудові образу іншої людини [3].

Горобець Т.Н. розуміє соціальну перцепцію як цілісне сприйняття суб'єктом не тільки предметів матеріального світу, а й соціальних об'єктів. Соціально-перцептивний механізм - це механізм відпрацювання навичок у сприйнятті, розумінні й оцінці індивідом, зокрема, у контексті існуючих умов функціонування соціальних об'єктів - самих себе, соціальних груп, різного роду об'єктів і т.д. [15]. Сприйняття соціальних об'єктів має ряд специфічних рис, якісно відрізняють його від сприйняття неживих предметів.

Позначимо ці відмінності. Соціальний об'єкт (індивід, група) не пасивний і не байдужий по відношенню до сприймаючого його об'єкту - суб'єкту. Впливаючи на суб'єкт сприйняття, сприймалася людина прагне трансформувати уявлення про себе в сприятливу для своїх цілей сторону. Увага суб'єкта соціальної перцепції зосереджено передусім не на феноменах процесу, породжують образ як результат відображення сприймають реальності, а на смислових та оціночних інтерпретаціях об'єкта сприймання, в тому числі і причинних факторах. Сприйняття соціальних об'єктів характеризується більшою злитістю пізнавальних компонентів з емоційними компонентами, більшою залежністю від мотиваційно-смислової структури діяльності сприймає суб'єкта.

Специфіка сприйняття дорослою сформованою людиною іншої людини, ситуації, явища проявляється в міжособистісному сприйнятті, самосприйнятті та сприйнятті міжгруповому. Сприйняття суб'єктами партнерів по спільній діяльності або взаємодії у спільних поведінкових актах дає соціально значимий результат тільки в тому випадку, якщо сприйняття визначається відповідним рівнем представленості взаємодіючих індивідів, тим, «наскільки ми сформовані як особистості, як суб'єкти діяльності, пізнання і спілкування» [7, с. 116].

Міжособистісна перцепція стереотипізована. Науковий експеримент Бодалева A.A. доводить, що особливістю сприйняття, його саме психічного компонента є установка. Так, сприйняття одних і тих же фотографій піддослідними при різних, різнополярних по модальності установках породжує різко відмінні між собою образи сприйманого людини. Це факт, що говорить про наявність соціально-психологічних детермінант в психічному компоненті процесу сприйняття людини людиною, що є наслідком стереотипів, що склалися в суспільстві, установок і т.д.

Слід зазначити, що в структурі соціальної перцепції діють такі здібності і механізми [40] (охарактеризуємо їх):

ідентифікації - є процесом інтуїтивного ототожнення, порівняння суб'єктом самого себе з іншою людиною (групою людей), в процесі міжособистісної перцепції;

емпатії - являє собою спосіб розуміння іншої людини, заснований не на реальному сприйнятті проблем іншої людини, а на прагненні емоційної підтримки об'єкта сприйняття;

атракції - розглядається як особлива форма сприйняття однієї людини іншою, заснована на стійкому позитивному ставленні до людини. У процесі атракції люди не просто розуміють один одного, але формують між собою певні емоційні взаємини;

симпатії - це стійке, позитивне, емоційне ставлення людини до інших людей або до груп людей, що виявляється в доброзичливості, привітності, надання уваги, захопленні. Симпатія спонукає людей до спрощеного взаєморозумінню, до прагнення пізнавати співрозмовника в процесі спілкування;

рефлексії - тут під рефлексією розуміється усвідомлення кожним з учасників процесу міжособистісного сприйняття того, як він сприймається своїм партнером по спілкуванню [3].

Індивідуальні психологічні соціально-перцептивні особливості у різних людей різні, хтось більше, хтось менше відкритий для сприйняття іншим людям. Для побудови прогнозу взаємодії при такому сприйнятті, необхідно враховувати різні «ефекти», що виникають при сприйнятті людьми один одного. Найбільше досліджено три таких "ефекту": ефект ореолу ("галоеффект"), ефект новизни і первинності, а також ефект, або явище, стереотипізації [1]. "Ефект ореолу" полягає у формуванні специфічної установки на сприйманого через спрямоване приписування йому певних якостей: інформація, що отримується про якусь людину, категоризируются певним чином, а саме - накладається на той образ, який вже був створений заздалегідь. Цей образ, раніше існуючий, виконує роль "ореолу", що заважає бачити справжні риси і прояви об'єкта сприйняття. Ефекти "первинності" і "новизни" стосуються значимості певного порядку пред'явлення інформації про людину для складання уявлення про нього. Стереотипизация в спілкуванні виникає на основі досить обмеженого минулого досвіду, в результаті прагнення будувати висновки на базі обмеженої інформації. Дуже часто стереотип виникає щодо груповий приналежності людини, наприклад приналежності його до якоїсь професії. Тоді яскраво виражені професійні риси у зустрінутих в минулому представників цієї професії розглядаються як риси, властиві кожному представнику цієї професії. Так, виявляється тенденція "витягувати сенс" з попереднього досвіду, робити висновки за подібністю з цим попереднім досвідом, не бентежачись його обмеженістю.

У будь-якому прояві людської поведінки, в тому числі і соціально-перцептивної його аспекті, має місце бути психофізіологічний фундамент. Так, цікаво відзначити, що за даними Іваницького A.M. [18], що досліджував «викликані потенціали», у людини на формування перцептивного образу йде 100 мілісекунд.

Взагалі, до здібностей міжособистісного пізнання відносять соціальне мислення, соціальний інтелект і психологічне мислення [3, с. 64]. При чому, психологічне мислення розуміється як система розумових дій, на основі яких здійснюється уявне відтворення психологічних характеристик людини.

Соціально-перцептивний механізм сприйняття проявляється в особливостях організації простору діяльності та її процесуальних характеристиках, в особливостях сприйняття партнерів спільної діяльності.

І звичайно ж нам слід сказати [8], що в соціально-перцептивному процесі при міжособистісному взаємодії наблизитися до розуміння внутрішнього душевного світу і стану іншої людини можна лише з якоюсь мірою точності, але не можна конгруентно відтворити його в собі.

Тепер перейдемо до інтерактивної складової комунікативного потенціалу особистості.

Участь людини у взаємодії і спілкуванні реалізується також через прояв його комунікативних здібностей. Для психологічного розвитку, соціалізації індивіда, набуття нею необхідних форм суспільної поведінки вони мають не менше значення, ніж предметно-пізнавальні здібності. Адже без уміння адаптуватися до міжособистісних контактів, до людей, в них задіяні, правильно сприймати і оцінювати їхні вчинки, взаємодіяти з ними й налагоджувати продуктивні взаємини в різних соціальних ситуаціях неможливо нормальне життя і психічний розвиток особистості.

Взаємодія - один з найістотніших моментів людської діяльності в будь-яких її формах, будь-то діяльність предметно-практична, що здійснюється в процесі суб'єктно-об'єктної взаємодії, або діяльність спілкування, реалізує суб'єкт-суб'єктні відносини. Так, Ломова Б.Ф. спілкування розуміється як такий соціально-психологічний феномен, який являє собою «специфічну систему міжособистісної взаємодії» або ж «взаємодії на основі взаємного психічного відображення» [23, с.77].

Тут мова йде про інтерактивну стороні спілкування і, головним чином, про те, як взаємодія між людьми співвідноситься з комунікативним потенціалом його суб'єктів, що забезпечує успішність такої взаємодії. Адже здатність успішно взаємодіяти з іншими і вступати в таку взаємодію дуже тісно пов'язана з комунікативним потенціалом особистості та її перцептивними здібностями, а також, що важливо, зі здатністю до децентрації.

Так, за Андріївою Г.М., інтерактивна сторона спілкування - це умовний термін, що позначає характеристику тих компонентів спілкування, що пов'язані із взаємодією людей, з безпосередньою організацією їхньої спільної діяльності [1].

Взаємодія діяльностей, як вважає Цуканова О.В. [43], породжує феномен спілкування, яке виконує функції механізму спільної діяльності, засоби і способи її здійснення. Таким чином спілкування нею розуміється як соціально-психологічний феномен, який народжується на стику як мінімум двох індивідуальних комунікаційних діяльностей. «Індивідуальна комунікаційна діяльність може бути освоєна і« присвоєна »індивідом. Але спілкування як результат суб'єктної спільності і взаємодії певної кількості індивідуальних комунікаційних діяльностей не може бути «присвоєно» ні одним з його учасників - спілкування проростає з того, що у взаємодії є між і між - з міжособистісної взаємодії, міжособистісних відносин, міжособистісного розуміння, міжособистісного сприйняття і т. п. »[43, с. 170]. За Цуканової Є.В., спілкування, також, - це міжособистісний, інтерсуб'єктний феномен, тоді як комунікативна діяльність - особистісний, індивідуальний. Іншими словами, спілкування не може бути присвоєно особистістю, вона народжується між партнерами, на стику їх індивідуальних комунікаційних діяльностей.

Куніцина В.М. розглядає міжособистісне взаємодія як «інструментально-технологічна сторона спілкування» [22, с.101], а такі терміни, як «міжособистісне спілкування», «міжособистісна комунікація» і «міжособистісне взаємодія» розглядаються як близькі за змістом.

Кажучи про види взаємодії, позначимо, що найбільш поширеним є дихотомічне розподіл всіх його можливих видів на два протилежних: кооперація і конкуренція. Різні автори позначають ці два основних види різними термінами. Крім кооперації і конкуренції, кажуть про згоду і конфлікті, пристосуванні і опозиції, асоціації та дисоціації і т.д. За всіма цими поняттями ясно видно принцип виділення різних видів взаємодії. У першому випадку аналізуються такі його прояви, які сприяють організації спільної діяльності, є "позитивними" з цієї точки зору. У другу групу потрапляють взаємодії, так чи інакше "розхитують" спільну діяльність, що представляють собою певного роду перешкоди для неї. Кооперація, або кооперативне взаємодія, означає координацію одиничних сил учасників (упорядкування, комбінування, підсумовування цих сил). Кооперація - необхідний елемент спільної діяльності, породжений її особливою природою [1]. Що стосується конкуренції, то тут найчастіше аналіз сконцентрований на найбільш яскравою її формі, а саме на конфлікті. Однак навіть конкурентна взаємодія - це теж взаємодія, але у формі якогось протиборства з домішкою негативу.

Значимість інтерактивної сторони спілкування обумовила той факт, що в історії соціальної психології склалося навіть спеціальний напрям, розглядає взаємодію вихідним пунктом всякого соціально-психологічного аналізу. Це - символічний інтеракціонізм Міда Г. Дана концепція важлива, бо вона гостріше багатьох інших теоретичних орієнтації соціальної психології поставив питання про соціальні детермінанти взаємодії, про його роль для формування особистості.

Суспільні відносини "дано" у взаємодії через ту реальну соціальну діяльність, частиною якої (або формою організації якої) взаємодія є. Міжособистісні відносини також "дані" у взаємодії: вони визначають як тип взаємодії, який виникає при даних конкретних умовах (чи буде це співробітництво чи суперництво), так і ступінь виразності цього типу (буде це більш успішне-менш успішне співробітництво) [1].

Властива системі міжособистісних відносин емоційна основа, породжує різні оцінки, орієнтації, установки партнерів, певним чином "забарвлює" взаємодія. Разом з тим така емоційна (позитивна чи негативна) забарвлення взаємодії не може повністю визначати факт його наявності або відсутності: навіть в умовах "поганих" міжособистісних відносин в групах, заданих певної соціальної діяльністю, взаємодія обов'язково існує. Якою мірою воно визначається міжособистісними відносинами і, навпаки, якою мірою воно "підпорядковане" виконуваної групою діяльності, залежить як від рівня розвитку даної групи, так і від тієї системи соціальних відносин, в якій ця група існує. Тому, як каже Андрєєва Г.М, розгляд вирваного з контексту діяльності взаємодії позбавлене сенсу. Мотивація учасників взаємодії в кожному конкретному акті виявлено бути не може саме тому, що породжується більш широкої системою діяльності, в умовах якої воно розгортається.

Комунікативні здібності, як ми розуміємо, пов'язані з умінням людини використовувати в спілкуванні свої особистісні комунікативні властивості і з володінням технікою спілкування й контакту. Обидві ці групи здібностей об'єднують комплекс якостей (своєрідних вмінь) особистості, що забезпечують успішний комунікативний процес. Наприклад, здібності керувати своєю поведінкою у спілкуванні, комплекс перцептивних (лат. регсерйо - сприйняття) здібностей, пов'язаних з розумінням, обліком у спілкуванні особливостей іншої людини, умінням моделювати особистість іншого; здібності встановлювати, підтримувати контакт, змінюючи його глибину, входити і виходити з нього, передавати й перехоплювати ініціативу у спілкуванні; здібності оптимально в психологічному сенсі організовувати свою мову. Особливо важливі здібності, що характеризують "технологічну" підготовленість людини до спілкування: психологічно правильно вступати в процес взаємодії; підтримувати спілкування, постійно стимулювати як власну активність, так і активність співрозмовника; прогнозувати можливий розвиток ситуації, в межах якої розгортається комунікація; вміти долати психологічні бар'єри; вибирати адекватні жести, міміку, манеру поведінки і т.д.

Необхідно відзначити, що структуру комунікативного потенціалу утворює також потреба в спілкуванні, яка трактується і як самостійна специфічна установка особистості на спілкування із собі подібними, і як міжособистісне тяжіння, і як вроджений інстинкт спілкування, вроджене прагнення до афіліації (англ. to affiliate - приєднати; спроби людини бути в товаристві інших людей) і т.д. Безпосередньо з цією потребою пов'язана комунікабельність особистості - вираження потреби у спілкуванні, в налагодженні соціальних відносин, вибіркове ставлення до людей і використання форм та засобів комунікації.

До інтерактивної складової комунікативного потенціалу особистості також відноситься здатність до децентрації.

Розкриємо зміст цього поняття і підходи до його розуміння різними авторами. Так, Андрєєва Г.М. і Агєєв B.C. [2] кажуть, що в умовах взаємодії від людини вимагається вміння враховувати особливості партнера, для того щоб погоджувати і координувати з ним свої дії. На різних рівнях психічної регуляції цей облік особливостей особистості іншої людини проявляється по-різному: від простого сприйняття та формування першого враження до розуміння і вчуствовання.

Механізмами, які здійснюють відображення внутрішнього світу іншої людини в процесі міжособистісного сприйняття, вважаються рефлексія, емпатія, ідентифікація [1], а також децентрація. У ситуації спільної діяльності ці механізми сприяють здійсненню імовірнісного прогнозування результатів даної діяльності. У такому разі побудови психічного образу іншої людини, що відбувається за участю психічних процесів, як правило, вивчаються в рамках загальної психології (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви і т.д.) виявляється недостатньо. Спільність означає наявність володіють певними знаннями вміннями індивідів, тому в ситуації спільної діяльності необхідно враховувати індивідуально-мотиваційні і емоційно-оціночні її компоненти, в тому числі процеси міжособистісного сприйняття членів групи [2].

Найбільша адекватність образу людини досягається при сприйнятті його в контексті спільної діяльності і здійснюється завдяки спеціальним механізмам, за допомогою яких пізнає приймає до уваги позицію і точку зору іншої людини. Гаврилова Т.П. [13], наприклад, пов'язує цю здатність з механізмом децентрації. Ельконін Д.Б. називає його механізмом «можливої ??зміни позиції і координації своєї точки зору з іншими можливими точками зору» [41, с. 282].

Андрієва Г.М. також говорить про зв'язок здатності до децентрації і уяви: оскільки продуктивність уяви у людей неоднакова, то в одних вона вище в умовах взаємодії з іншими, а в інших - при роботі в поодинці. Характерним для одних людей є те, що їх здатність враховувати точку зору іншої людини краще проявляється в умовах кооперативного взаємодії, а для інших - в умовах конкуренції [2].

Децентрація може розумітися двояко: як здатність враховувати, брати в розрахунок, точку зору іншої людини в умовах спільної діяльності і як здатність «прийняти» точку зору іншого.

Слід зазначити, що пізнавальні функції перерахованих нами вище механізмів міжособистісного розуміння (емпатія, рефлексія, ідентифікація) можливі в тому випадку, якщо індивід у взаємодії з іншими людьми орієнтується на їх позиції і точки зору. І, як ми розуміємо, така орієнтація здійснюється саме за допомогою децентрації, яка в загальному вигляді трактується Ж. Піаже [32] як психологічний механізм обліку та координації індивідом точок зору інших людей зі своєю власною.

Структура пізнавальної та соціальної децентрації, як зазначає Хомик B.C. [42], є принципово однаковою. Відмінність полягає лише в змісті завдань, які вирішуються: фізичного (просторового) або соціальної взаємодії. Прояв децентрації залежить від міжособистісних відносин партнерів по взаємодії. У людей більш здібних до децентрації, міжособистісні відносини впливають на величину її прояву відчутніше, ніж у менш здібних. Децентрація дає деякі переваги тим, у кого вона більш зріла і тому відбивається на статусі індивідів у малій групі. Децентрація є основою емпатії і рефлексії як способів міжособистісного розуміння.

У дослідженні егоцентричності і децентрації, проведеному Пашукова Т.І. [28], було встановлено, що децентрація має місце в процесі взаєморозуміння людей, а на її актуалізацію впливає тип взаємодії людей: кооперативний або конкурентний, при чому конкурентна взаємодія надає більш вагомий вплив, ніж кооперативне. Але слід зазначити, що дослідження проводилося з випробуваними підліткового і юнацького віку, тому його результати обмежуються цією віковою категорією. Децентрація має спільний знаменник і трактується як її ментальний механізм. Крім того, методика, яка була використана в даному дослідженні не стандартизована, тому складно оцінити нормативи отриманих даних.

Децентрована або егоцентрична спрямованості особистості, за Пашуковою Т.І., можуть перебувати в стані гармонійного або дисгармонійного співвідношення. Має існувати рівновага між її потребою відстоювати себе, свою думку, погляд, бажання і потребою орієнтації в позиціях, поглядах, думках і бажаннях інших людей, керуватися ними у своїй поведінці. Особистість як би знаходиться перед вибором утверджувати себе, бути самодостатньою, з одного боку, або володіти широким обсягом соціальної уваги, бути здатною більш-менш точно представляти погляди, точки зору, експектаціі, перспективи інших людей і враховувати їх, входити в їхнє становище - з іншого боку. Егоцентризм і децентрація генеруються міжособистісними відносинами.

Хомик B.C. [42] також розглядає погляд на соціальну децентрацію Кольберга Л. і зазначає, що останній не вживав у своїх роботах поняття децентрації, але в них допускається, що децентрація забезпечує вираження процесів когнітивного структурування та врівноваження, віднесеність до яких він систематично проводив. Л. Кольберг згрупував різноманітний досвід соціальної взаємодії людини в середовищі як можливість входження в стан інших людей. Він писав, що, якщо моральний розвиток є, в принципі, процесом переструктурування способів займати позицію іншої людини, то основні соціальні подразники, що стимулюють моральний розвиток, можуть бути визначені як можливості входження в становище іншої людини.

Протилежність децентрації - егоцентризм, але також і агресія. Недолік децентрації в підлітковому віці пов'язаний з нездатністю індивіда робити відмінність між об'єктами, що знаходяться у фокусі власних інтересів і тих, на яких зосереджені думки інших людей. Ця тенденція послаблюється, коли він стає здатним диференціювати реальну і «уявну» аудиторію і відрізняти несхожість, відмінності між власними інтересами, бажаннями і бажаннями і потребами інших людей.

Емпaтія - усвідомлене співпереживання наявному емоційному стану іншої людини, без втрати відчуття зовнішнього походження цього переживання [49]. Відповідно емпат - це людина з розвиненою здатністю до емпатії.

Ряд дослідників підкреслює в емпатії той аспект, що емпатіючий усвідомлює, що почуття, які він відчуває, є віддзеркаленням почуттів партнера по спілкуванню. Якщо цього не відбувається, то такий процес, з їх точки зору, є не емпатією, а, скоріше, ідентифікацією з співрозмовником [46]. Саме здатність розуміти, що поточні почуття відбивають стан іншої людини, дозволяє емпатірующему використовувати цю здатність для більш глибокого розуміння партнера, і розрізняти свої індивідуальні емоції від тих, що виникли у відповідь на емоції партнера.

Діапазон прояву емпатії варіюється досить широко: від легкого емоційного відгуку, до повного занурення у світ почуттів партнера по спілкуванню. Вважається, що емпатія відбувається за рахунок емоційного реагування на сприймаються зовнішні, часто майже непомітні прояви емоційного стану іншої людини - вчинків, мови, мімічних реакцій, жестів і так далі [45].

1.5 Соціально-психологічні характеристики особистості менеджерів-керівників та менеджерів-операторів

У системі управління, як і в будь-якій іншій, особистість проявляється у всій різноманітності її психічних якостей, що визначають поведінку людини стосовно інших людей, колективу й суспільства загалом.

Керівник повинен оточувати себе людьми, які мають здібності до виконання своїх функціональних обов'язків. У разі, коли на тому чи іншому робочому місці перебуває людина, яка не має здібностей до цього виду діяльності, неминучими є помилки, прорахунки, недоліки. При цьому така ділянка потребує постійного контролю й уваги від керівника, що, однак, не гарантує від неприємностей.

Менеджер повинен будувати свої взаємовідносини з підлеглими таким чином, щоб у них переважали позитивні емоції і мінімальними були негативні. Людина, що перебуває в полоні негативних емоцій, навряд чи зможе працювати ефективно. Менеджерові слід бути дуже уважним у доборі слів і виразів у звертанні до підлеглого, оскільки часто не помічені керівником словесна недбалість чи навіть жест можуть викликати негативний емоційний стан і вплинути на ефективність праці. Не можна також переносити на підлеглих свої негативні емоції, які могли бути викликані вдома чи під час контакту з вищими керівниками або іншими підлеглими.

Необхідно також знати ступінь емоційності своїх підлеглих для того, щоб бути підготовленим до емоційного вибуху в контактах з ними. Крім того, якщо серед працівників переважають жінки, які мають підвищену емоційність порівняно з чоловіками, то для усунення емоційних конфліктів менеджер повинен враховувати цей чинник. Врешті кожна людина в разі одноманітного перебігу свого життя відчуває потребу в емоційній розрядці. Інакше кажучи "погано, коли все добре". Менеджер має створювати умови для такої емоційної розрядки співробітників. На великих підприємствах створено спеціальні кімнати емоційної розрядки, де працівники можуть компенсувати недостатність емоцій через рутинний перебіг виробничого життя. Емоційну розрядку може організувати й сам менеджер, користуючись найпростішими способами. Як показує досвід, нерідко добре слово, букетик квітів жінці до дня народження, комплімент співробітниці, вдалий жарт створюють не лише в цієї людини, а й у інших позитивний настрій на весь робочий день.

Менеджери повинні мати спеціальні психологічні знання і володіти здібністю використовувати їх у повсякденній роботі управління організацією. Здібності до керівництва обумовлені наявністю таких розумних особистих цінностей і чітких особистих цілей, як: здатність управляти самим собою, уміння навчати і розвивати підлеглих, формувати ефективні робітничі групи.

Необхідною умовою керівника є авторитет. У психологічних дослідженнях авторитет в основному аналізують як результат визнання права керівника на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності. Запорукою авторитету є значуща виваженість його ділових, моральних та інших якостей. Існує думка, що основу авторитету можуть становити вольові, інтелектуальні і характерні переваги. Проте зазначається, що такий авторитет виникає в організаціях з відносно низьким рівнем самостійності її членів, підвищеним конформізмом, жорсткою ієрархією структури. Для збереження авторитету, особливо в сучасних умовах, необхідна успішна інноваційна діяльність, новітні досягнення, нововведення, а також комунікативна компетентність.

Менеджер, який став керівником, не повинен виявляти особистих симпатій, провокувати ситуації, що можуть призвести до міжособистісних ексцесів (пересудів, взаємних випадів, істерик тощо). Добре, якщо керівник посміхається іншому, має почуття гумору, гарно вдягнений, говорить чітко і зрозуміло. Вихований, інтелігентний керівник вітається з підлеглими завжди першим. При зустрічі з жінкою або людиною, старшою за віком, він теж вітається першим. Якщо до керівника в кабінет заходить людина, яку він викликав (або навіть не викликав), він пропонує їй сісти. При цьому він не повинен довго розмовляти по телефону чи мовчки переглядати папери. Якщо розмову закінчено, керівник може першим встати з-за столу, щоб дати це зрозуміти іншому. Якщо керівник не береже свій час, то його підлеглі тим паче не цінують свого та його часу. Керівник не повинен допускати грубощів, принижувати людську гідність підлеглого.

Розділ 2. Використані методи дослідження особистісних відмінностей соціально-психологічних характеристик менеджерів-керівників та менеджерів-операторів

Нашими піддослідними були представники як чоловічої, так і жіночої статі, віком від 19-ти до 63-ох років, які мають різні професії і різний соціальний статус. Вибірка становить 70 чоловік, з яких 35 чоловік це менеджери-керівники, та 35 - це менеджери-оператори. Робота проводилася індивідуально з кожною парою, пари були підібрані довільно. Емпіричне дослідження проводилося в кілька етапів і за тривалістю (з кожною парою) займало від години до півтори години. Спочатку проводилася експериментальна процедура, що виявляє коефіцієнт здатності до децентрації в умовах конкурентного і кооперативного взаємодії, потім ще 4 тестові методики на виявлення якості і ступеня вираженості зазначених нами компонентів комунікативного потенціалу.

.1 Операціоналізація компонентів комунікативного потенціалу особистості

Для більшої зручності ми представимо зазначену операціоналізацію у виді таблиці.

Таблиця 2.1. Операціоналізація компонентів комунікативного потенціалу особистості.

Компонент комунікативного потенціалу особистостіОперантиМетодикаЗдатність до децентрації1) здатність до децентрації в умовах кооперативної взаємодії; 2) здатність до децентрації в умовах конкурентної взаємодії.Експериментальна методика дослідження здатності до децентрації (Андрієвої Г.М.)Стратегія поведінки в конфліктних ситуаціяхПереважна стратегія поведінки в умовах соціального конфліктуМетодика К.Томаса "Стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях"Самоконтроль у спілкуванніРівень комунікативного самоконтролю особистостіТест «Оцінка самоконтролю у спілкуванні» (Маріона Снайдера)ЕмпатіяЗагальний рівень емпатіїМетодика «Шкала емоційного відгуку» А. Меграбяна и Н. ЕпштейнаСоціальний інтелект1) здатність передбачати результати поведінки людей в певній ситуації; 2) здатність до логічного узагальнення, виділення загальних суттєвих характеристик в різноманітних невербальних реакціях людини. Тест Гілфорда «Соціальний інтелект» (субтести 1 и 2)

2.2 Експериментальна та тестові методики дослідження

Використана в цій роботі експериментальна методика Андрієвої Г.М. націлена на дослідження здатності до децентрації, яка може розумітися як здатність враховувати точку зору іншого, а також як здатність прийняти точку зору іншої людини, зокрема, партнера по взаємодії. Вона допомагає виявити індивідуальні особливості партнерів по взаємодії: визначити, в якій ситуації (кооперативного взаємодії, або ж в умовах конкуренції) у кожного з них здатність до децентрації проявляється краще. У даній методиці враховуються і тимчасові параметри виконання піддослідними завдань, що допоможе охарактеризувати швидкісні характеристики протікання процесу децентрації. Ми також зможемо сказати про адекватність або неадекватність даного процесу в умовах експериментальної процедури, зокрема при кооперативному та конкурентному взаємодії. Можлива також оцінка продуктивності уяви випробуваних як відносно ситуацій кооперації і конкуренції, так і при індивідуальній роботі (роботі поодинці) або при взаємодії з іншими.

Для проведення «Методики дослідження здатності до децентрації» (Андрєєва Г.М.) необхідні два набори чорно-білих плям Роршаха і ширма. Вибір плям Роршаха в якості експериментального матеріалу продиктований тим, що він сприяє виявленню особистісних властивостей на аналізі найпростіших продуктів творчості, і є одним їх кращих індикаторів властивостей особистості, які проявляються в синтетичної діяльності в умовах ненаправленого асоціювання, даючи великий простір для незалежного продукування. Цими особливостями тесту можна скористатися при складанні експериментальної методики дослідження здатності людини до децентрації.

Хоча нашою метою і не є аналіз індивідуальних особистісних властивостей конкретно за допомогою проведення методики Роршаха, однак ми використовуємо її стомлений матеріал і продукти застосування цього стимульного матеріалу в даній експериментальної методикою.

Методика проводиться в два етапи, на другому етапі - дві серії.

На першому етапі дослідження випробуваного просять, пропонуючи йому по черзі картинки тесту Роршаха, відповісти на питання: «Що це? На що це схоже? ». Картинку він може розглядати у будь-якому положенні і про це йому рекомендується повідомити, оскільки, якщо йому про це не сказати, то він сам може і не здогадатися. На цьому етапі процедура, по суті, не відрізняється від відомої нам традиційної, призначеної для виявлення окремих властивостей і особливостей особистості. Автор даної методики рекомендує намагатися отримати від випробуваного якомога більшу кількість асоціацій.

Процедуру, звичайно, необхідно провести зі всіма піддослідними, що проходять дану методику, що нами і було виконано.

Другий етап даної методики дослідження здатності до децентрації - це проведення експерименту, що моделює спільну діяльність. Він проводиться у дві серії, як ми говорили. Перша серія направлена на моделювання рішення кооперативних завдань спільної діяльності, а друга - завдань конкурентних. Використання двох серій пов'язано з тим, що фіксується в експерименті здатність людини долати егоцентричну позицію, тобто - здатність до децентрації, реалізується в умовах конкуренції і кооперації не однаково [Андрєєва Г.М.]. У процесі здійснення спільної діяльності потрібно орієнтація на партнера по взаємодії, що призводить до актуалізації здатності враховувати точку зору іншого. Характер даної орієнтації різний в ситуації кооперації і конкуренції, тому в дослідженні моделюються обидві ці ситуації.

Для цього двох випробовуваних розсаджують по різні боки столу, перегороджена ширмою, і проводять з ними дві серії дослідження.

У першій серії експерименту перед одним з випробуваних експериментатор розкладає набір з десяти карток чорно-білих плям Роршаха, а іншому дає тільки одну картинку з другого набору. Потім одночасно обом випробуваним, щоб вони знали завдання одне одного, дає інструкцію: «Перед вами знаходяться картки з чорно-білими картинками. Той, хто отримав одну картку, повинен описати її вголос так, щоб другий, що сидить за ширмою і має перед собою десять карток, якнайшвидше знайшов її у своєму наборі з цього опису. Час на пошук вам дається не більше п'яти хвилин. Якщо картинка не буде знайдена або буде знайдено невірно, то обидва отримаєте «мінус». Якщо картинка знайдена вірно і в строк, то обидва отримаєте «плюс».

Експериментатор засікає час і записує до протоколу всі висловлювання піддослідних. Для більшої зручності й точності, з цією метою, за згодою піддослідних, ми використовували диктофон. Після закінчення пошуку або після закінчення часу експериментатор повідомляє кожному оцінку діяльності. Після опису першої картинки пред'являється наступна, і то лише до трьох разів. Більша кількість разів картинки пред'являти небажано, тому що, на думку автора методики, це може привести до навчання, що заважає завданням діагностики. Після того, як описані три картинки, піддослідних просять помінятися ролями і експеримент повторюють.

Друга серія відрізняється від першої характером пропонованих завдань. Експериментатор дає таку інструкцію: «Перед вами картки з чорно-білими картинками. Той, хто отримав одну картку, повинен описати вголос те, що бачить на картинці. Але якщо сидить за ширмою знайде таку ж у своєму наборі, то знайшов отримає «плюс», а той, хто описував - «мінус». Якщо картинка не буде знайдено протягом п'яти хвилин або буде знайдено невірно, то «плюс» отримає той, хто описував, а партнер, відповідно, отримає «мінус». Говорити про зображення те, чого Ви насправді не сприймаєте, забороняється ».

Як і в першій серії експерименту, експериментатор засікає час і фіксує в протоколі опису-асоціації та інші висловлювання піддослідних. Після закінчення пошуку або закінчення зазначеного часу, випробуваним повідомляється, кому експериментатор ставить «плюс», а кому - «мінус». Таким чином моделюється ситуація конкуренції у спільній діяльності, оскільки, завдяки такому оцінюванню виявляється, що успіх одного незмінно тягне за собою невдачу іншого.

Методика К. Томаса "Стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях" є класичним і дуже доступним інструментом для діагностування схильності індивіда до тих чи інших форм соціальної поведінки в умовах конфлікту.

Тест був розроблений американським психологом К. Томасом в 1976 р. Вперше в Росії тест був адаптований і застосований Н. В. Гришиної в 1978 р.

В Інтернеті можна знайти досить багато посилань на цей тест, в тому числі і на його автоматизовані версії [48]. Однак, нам вони не знадобилися, оскільки процедуру тестування ми проводили обличчям до обличчя з випробуваним.

В умовах соціального конфлікту К. Томас виділяє два основні стилі поведінки:

«Наполегливість» (від англ. Assertiveness - напористість, самовпевненість), що характеризується, перш за все, захистом власних інтересів.

«Співпраця» (від англ. Cooperativeness), який передбачає уважне ставлення суб'єкта до інтересів інших учасників конфлікту.

Відповідно двом основним стилям поведінки виділяються наступні способи реагування в конфлікті:

Суперництво / Змагання (+ Наполегливість, - Співпраця) - неефективний, проте часто вживаний стиль поведінки в конфліктах, виражається в прагненні досягти своїх інтересів, не беручи до уваги інтереси інших.

Уникання (- Наполегливість, - Співпраця) - відхід від конфлікту, що припускає як ухилення від співпраці, так і відмова відстоювати власні інтереси.

Пристосування (- Наполегливість, + Співробітництво) - нехтування власними інтересами заради інтересів інших.

Компроміс (± Наполегливість, ± Співпраця) - угода між конфліктуючими сторонами, що досягається шляхом взаємних поступок.

Співпраця / Кооперація (+ Наполегливість, + Співробітництво) - альтернативне рішення конфлікту, (повністю) задовольняє інтересам всіх конфліктуючих сторін [49].

Тест «Оцінка самоконтролю в спілкуванні» Маріона Снайдера дозволяє оцінити рівень комунікативного контролю у спілкуванні. Тест розроблений американським психологом М. Снайдером.

Люди з високим комунікативним контролем, за Снайдеру, постійно стежать за собою, добре знають, де і як себе вести, управляють вираженням своїх емоцій. Разом з тим у них утруднена спонтанність самовираження, вони не люблять непрогнозованих ситуацій. Їх позиція: «Я такий, який я є в даний момент». Люди з низьким комунікативним контролем більш безпосередні і відкриті, у них більш стійке Я, мало піддане змінам в різних ситуаціях.

Для дослідження емпатії була використана методика «Шкала емоційного відгуку». Цей опитувальник був розроблений Альбертом Меграбяном і модифікований Н. Епштейн. З точки зору А. Меграбяна, емоційна емпатія - це здатність співпереживати іншій людині, відчувати те, що відчуває інший, переживати ті ж емоційні стани, ідентифікувати себе з ним. Як показали дослідження, емоційна емпатія пов'язана із загальним станом здоров'я людини, її соціальної адаптованістю і відображає рівень розвитку навичок взаємодії з людьми.

Методика «Шкала емоційного відгуку» дозволяє проаналізувати загальні емпатійних тенденцій випробуваного, такі її параметри, як рівень вираженості здатності до емоційного відгуку на переживання іншого і ступінь відповідності / невідповідності знака переживань об'єкта і суб'єкта емпатії. Об'єктами емпатії виступають соціальні ситуації і люди, яким випробуваний міг співпереживати в повсякденному житті.

Опитувальник складається з 25 суджень закритого типу - як прямих, так і зворотних. Випробуваний повинен оцінити ступінь своєї згоди / незгоди з кожним з них. Шкала відповідей (від «повністю згоден» до «повністю не згоден») дає можливість висловити відтінки ставлення до кожної ситуації спілкування. У порівнянні з вихідним варіантом опитувальника дещо змінена шкала відповідей, складені таблиці перерахунку «сирих» балів в стандартні оцінки [47].

Для дослідження соціального інтелекту нами був використаний тест Гілфорда «Соціальний інтелект», точніше, 2 його субтеста. Це було зроблено з метою доцільності нашого дослідження і для економії часу наших піддослідних.

Соціальний інтелект - це здатність розуміти наміри, почуття і емоційні стани людини за вербальним (словесним) і невербальним проявам. Соціальний інтелект - це, також, прояв далекоглядності в міжособистісних стосунках. Соціальний інтелект пов'язують зі здатністю висловлювати швидкі, майже автоматичні судження про людей, прогнозувати найбільш вірогідні реакції людини. Це особливий «соціальний дар», що забезпечує гладкість у відносинах з людьми, продуктом якого є соціальне пристосування.

Автор методики Дж. Гілфорд розглядав соціальний інтелект як систему інтелектуальних здібностей, не залежних від фактора загального інтелекту і пов'язаних, насамперед, з пізнанням поведінкової інформації.

Згідно з концепцією Гілфорда, соціальний інтелект включає в себе 6 факторів, пов'язаних з пізнанням поведінки:

) пізнання елементів поведінки - здатність виділяти з контексту вербальну і невербальну експресію поведінки;

) пізнання класів поведінки - здатність розпізнати загальні властивості в потоці експресивної або ситуативної інформації про поведінку;

) пізнання відносин поведінки - здатність розуміти відносини;

) пізнання систем поведінки - здатність розуміти логіку розвитку цілісних ситуацій взаємодії людей, сенс їх поведінки в цих ситуаціях;

) пізнання перетворення поведінки - здатність розуміти зміна значення подібного поведінки (вербального і невербального) в різних ситуаційних контекстах;

) пізнання результатів поведінки - здатність передбачати наслідки поведінки, виходячи з наявної інформації.

Методика включає чотири субтеста, з них три складені на невербальному стимульном матеріалі і один - на вербальному. Субтести діагностують чотири здібності в структурі соціального інтелекту: пізнання класів, систем, перетворень і результатів поведінки. Два субтеста мають у своїй структурі факторної також другорядні ваги, що стосуються здатності розуміти елементи і відносини поведінки.

Субтест №1. «Історії із завершенням»: в субтесте використовуються сцени з персонажем коміксів Барні і його близькими (дружиною, сином, друзями). Кожна історія ґрунтується на першій картинці, яка зображує дії персонажів в певній ситуації. Випробуваний повинен знайти серед трьох інших картинок ту, яка показує, що має відбутися після ситуації, зображеної на першій картинці, враховуючи почуття і наміри діючих осіб.

Субтест вимірює фактор пізнання результатів поведінки, тобто здатність передбачати наслідки поведінки персонажів у певній ситуації, передбачити те, що відбудеться надалі [46].

Субтест №2. «Групи експресії»: стомлений матеріал субтеста складають картинки, що зображують невербальну експресію: міміку, пози, жести. Три картинки, розташовані зліва, завжди висловлюють однакові почуття, думки, стану людини. Випробуваний повинен серед чотирьох картинок, розташованих праворуч, знайти ту, яка висловлює такі ж думки, почуття, стану людини, що і картинки ліворуч.

Субтест вимірює фактор пізнання класів поведінки, а саме здатність до логічного узагальнення, виділенню загальних істотних ознак в різних невербальних реакціях людини [46].

Розділ 3. Описання та інтерпретація результатів емпіричного дослідження комунікативних особливостей соціально-психологічного потенціалу особистості менеджерів-керівників

комунікативний соціальний психологічний менеджер

Статистично оброблені емпіричні дані проведеного нами дослідження будуть представлені у вигляді таблиць по кожній з виділених оперант комунікативного потенціалу особистості. Первинні дані містяться в додатках А - Ж.

Число ступенів свободи f = 58. Для даного числа ступенів свободи, за табл. значень t-критерію Стьюдента, tкр. становить:

2,004 для р ? 0,05;

,668 для р ? 0,01;

,476 для р ? 0,001.

Таблиця 3.1. Порівняння показників здатності до децентрації в експериментальних умовах кооперації в вибірках менеджерів-керівників та менеджерів-операторів. (коефіцієнт)

№ПоказникМенеджери-операториМенеджери-керівники1.Станд. откл. (?)3,8899734,1066972.Ср. ар. вибірки ()0,1252,5463333.Мода254.max знач.910,75.min знач.-8,61-5,326.t-критер. Стьюдента (эмп.)4,024005

Емпіричне значення t-критерію Стьюдента перевищує критичне значення 3,476 (р ? 0,001), з чого ми робимо висновок про наявність статистично значущих відмінностей у показниках даних дослідження здатності до децентрації в умовах кооперації в виборках менеджерів-керівників та менеджерів-операторів. У середньому здатність до децентрації в умовах кооперантної взаємодії у керівників виражена значно більше, ніж у операторів. При цьому найбільш часто зустрічається показник коефіцієнта децентрації у керівників в 2,5 рази більше ніж у операторів. Відрізняються також і максимальні і мінімальні значення коефіцієнтів децентрації в обох вибірках: у менеджерів-операторів всі показники розташовані в діапазоні від -8,61 до 9, а у менеджерів-керівників - від -5,32 до 10,7.

Таблиця 3.2. Порівняння показників здатності до децентрації в експериментальних умовах конкуренції в вибірках (коефіцієнт)

№ПоказникМенеджери-операториМенеджери-керівники1.Станд. откл. (?)4,2578824,2166162.Ср. ар. выборки ()-3,82069-2,548673.Мода-4,1-34.max знач.685.min знач.-11-96.t-критер. Стьюдента (эмп.)2,853088

Як і в попередньому випадку, коли ми розглядали професійні відмінності здатності до децентрації в умовах кооперативного взаємодії, - в умовах конкуренції ми бачимо суттєві відмінності показників на 0,01 рівні. Про це нам говорить значення t-критерію Стьюдента, що перевищує, а значить свідчить про наявність статистично значущих відмінностей. При конкурентній взаємодії децентрація менш виражена у менеджерів-операторів, ніж у менеджерів-керівників. Зрушення в діапазоні розподілу ознаки становить 2 одиниці показника коефіцієнта: у операторів від -11 до 6, а у керівників - від -9 до 8. У цілому і в менеджерів-керівників, і у менеджерів-операторів в умовах конкурентної взаємодії здатність до децентрації виражена гірше, аніж в умовах кооперантної взаємодії.

Таблиця 3.3. Порівняльне процентне співвідношення числа випробуваних у вибірка по бажаній стратегії поведінки в умовах конфліктної взаємодії.

№Страт. пов. в усл. соц. конфл.Менеджери-оператори,%Менеджери-керівники,%I.Суперництво43,3313,33II.Співпраця3033,33III.Компроміс13,3330IV.Уникнення106,66V.Пристосування3,3316,67

Як ми бачимо з таблиці 3.3., для менеджерів-операторів краще всього в умовах соціального конфлікту дотримуватися суперницької стратегії поведінки, а для менеджерів-керівників - стратегіям співпраці і компромісу. Лише невелика частина операторів стане вдаватися в конфліктній ситуації до стратегії пристосування, невелика частина керівників - до стратегії уникнення. І близько 30% як тих, так і інших вдадуться в умовах соціального конфлікту до співпраці.

Таблиця 3.4. Порівняння показників рівня комунікат. самоконтролю л-ти в вибірках (бали)

№ПоказникМенеджери-керівникиМенеджери-оператори1.Станд. откл. (?)2,2650762,2154722.Ср. ар. выборки ()6,86624,663.Мода934.max знач.10105.min знач.216.t-критер. Стьюдента (эмп.)3,001559

З таблиці. 3.4. видно, були встановлені статистично значущі професійні відмінності за рівнем комунікативного самоконтролю особистості. В середньому у менеджерів-керівників він вищий, ніж у менеджерів-операторів.

Таблиця 3.5. Відсоткове співвідношення числа піддослідних в виборках за рівнем вираженості комунікат. самоконтролю

Рівень комунікат. самоконтролюМенеджери-керівники,%Менеджери-оператори,%Низький1036,66Середній4043,33Високий5020

Близько 40% як менеджерів-керівників, так і менеджерів-операторів мають середній рівень вираженості комунікативного самоконтролю. Однак низький рівень самоконтролю в спілкуванні мають лише 10 відсотків керівників, тоді як у операторів він становить майже 40%. Так само йдуть справи і з високим рівнем комунікативно самоконтролю в обох вибірках випробовуваних: тобто, у керівників він становить аж 50%, а у операторів лише 20%.

Таблиця 3.6. Порівняння показників загального рівня емпатії особистості менеджерів в вибірках (бал.)

№ПоказникМенеджери-операториМенеджери-керівники1.Станд. откл. (?)20,1791112,73792.Ср. ар. выборки ()52,971,566673.Мода57794.max знач.86895.min знач.11386.t-критер. Стьюдента (эмп.)8,542035

За загальним рівнем емпатії були встановлені статистично значущі професійні відмінності, при чому на 0,01 рівні значущості. В середньому у керівників загальний рівень емпатії високий, а у операторів - середній.

Таблиця 3.7. Процентне співвідношення числа піддослідних в виборках за загальним рівнем емпатії

Загальний рівень емпатіїМенеджери-оператори,%Менеджери-керівники,%Дуже високий1016,67Високий2043,33Нормальний5026,67Низький16,6713,33Дуже низький3,330

Таблиця 3.8. Процентне співвідношення показників рівня здатності передбачити поведінку людей в певних ситуаціях в виборках.

№Рівень здатності передб. рез. пов. л. в певн. сит.,%Менеджери-операториМенеджери-керівники1. Низький3,330Нижче середнього26,6710Середній3030Вище середнього33,3343,33Високий6,6716,672.t-критер. Стьюдента (эмп.)2,3033.Ср. знач. выборки ()3,0333344,556668

Уровень способности предвидеть результаты поведения людей в определенной ситуации у менеджеров-руководителей относительно операторов выше. Статистически значимые профессиональные различия по показателю установлены на 0,05 уровне. Среди испытуемых руководителей не было выявлено случаев с низким уровнем по указанному признаку. Среди операторов на 16% больше тех, у кого уровень ниже среднего, в отличие от руководителей. У последних также же на 10% больше тех, у кого уровень способности предвидеть результаты поведения людей в определенной ситуации высокий и выше среднего.

Большинство менеджеров-руководителей и менеджеров-операторов умеют предвидеть последствия поведения, способны предвосхищать дальнейшие поступки людей на основе анализа реальных ситуаций общения (семейного, делового, дружеского), предсказывать события, основываясь на понимании чувств, мыслей, намерений участников коммуникации [43]. С этим лучше справляются руководители.

Таблица 3.9. Сравнит. данные стат. обработки эмпир. показателей ур-ня способности к логическому обобщению, выделению общих существенных признаков в различных невербальных реакциях человека в выборках

№Ур-нь спос-ти к логич. обобщ., выдел. общих существен. призн.в разл. неверб. р-циях чел., %Менеджеры-операторыМенеджеры-руководители1.Низкий103,33Ниже среднего3013,33Средний36,6730Выше среднего2040Высокий3,3313,332.t-критер. Стьюдента (эмп.)2,7553.Ср. знач. выборки ()2,8518523,466667

Установлены статистически значимые профессиональные различия на 0,01 уровне. Среди менеджеров-руководителей в 3 раза меньше испытуемых по сравнению с операторами, имеющих низкий уровень способности к логическому обобщению, выделению общих существенных признаков в различных невербальных реакциях человека и в 4 раза больше тех, у кого уровень высокий. А среди менеджеров-операторов в 2,5 раза больше тех, у кого уровень по указанной способности низкий.

Таблица 3.10 Итоговая таблица средних показателей коммуникативного потенциала менеджеров-руководителей и менеджеров-операторов.

№Значение Показатель Менеджери-операториМенеджери-керівники1.Спос. к децентрации в усл. кооперации0,1252,552.Спос. к децентрации в усл. конкуренции-3,82-2,553.Предпочит. стратегия повед. в усл. соц. конфликтасоперничествосотрудничество, компромисс4.Ур-нь коммуникат. самоконтроля л-тивысокийсредний5.Общий ур-нь эмпатиинормальныйвысокий6.Ур-нь спос-ти предвидеть рез-ты повед. людей в определ. сит.выше среднеговыше среднего (верхняя граница уровня)7.Ур-нь спос. к логическому обобщ., выделению общих существенных признаков в разл-х неверб. реакциях человека среднийвыше среднего

Таблиця 3.11.1

середній ранг (n1)28,86середній ранг (n2)42,14U-емпіричне 380Z-2,731Ассімпотичне значення (двостороннє)0,006

Емпіричне значення критерію Манна-Уїтні не перевищує критичного значення 413 (р ? 0,01) з чого ми робимо висновок по статистично значущих відмінностях у показниках даних дослідження здатності до децентрації в умовах кооперації в менеджерiв-операторiв і менеджерiв-керівникiв. Професійні відмінності встановлені. У середньому здатність до децентрації в умовах кооперативного взаємодії у менеджерiв-керівникiв виражена значно більше, ніж у менеджерiв-операторiв. При цьому найбільш часто зустрічається показник коефіцієнта децентрації у менеджерiв-керівникiв в 2,5 рази більше ніж у менеджерiв-операторiв. Відрізняються також і максимальні і мінімальні значення коефіцієнтів децентрації в обох вибірках: у менеджерiв-операторiв все показники розташовані в діапазоні від -8,61 до 9, а у менеджерiв-керівникiв - від -5,32 до 10,7.

Таблиця 3.11.2

середній ранг (n1)31,06середній ранг (n2)39,94U-емпіричне 457Z-1,827Ассімпотичне значення (двостороннє)0,068

Як і у попередньому випадку, коли ми розглядали професійні відмінності здатності до децентрації в умовах кооперативного взаємодії - в умовах конкуренції ми бачимо суттєві професійні відмінності показників на 0,01 рівні. Про це нам говорить значення критерію Манна-Уїтні, що перевищує критичне значення, а це свідчить про відсутність статистично значущих відмінностей.

Таблиця 3.11.3

середній ранг (n1)39,91середній ранг (n2)31,09U-емпіричне 458Z-1,815Ассімпотичне значення (двостороннє)0,070

Таблиця 3.11.4

середній ранг (n1)31,01середній ранг (n2)39,99U-емпіричне 455,5Z-1,844Ассімпотичне значення (двостороннє)0,065

Таблиця 3.11.5

середній ранг (n1)29,13середній ранг (n2)41,87U-емпіричне 389,5Z-2,619Ассімпотичне значення (двостороннє)0,009

Таблиця 3.11.6

середній ранг (n1)39,10середній ранг (n2)31,90U-емпіричне 486,5Z-1,480Ассімпотичне значення (двостороннє)0,139

Таблиця 3.11.7

середній ранг (n1)35,19середній ранг (n2)35,81U-емпіричне 601,5Z-0,129Ассімпотичне значення (двостороннє)0,897

З огляду на отримані значення ми можемо сказати, що для менеджерiв-операторiв краще всього в умовах соціального конфлікту дотримуватися суперницької стратегії поведінки, а для менеджерiв-керівникiв - стратегіям співпраці і компромісу. Лише невелика частина менеджерiв-операторiв стане вдаватися в конфліктній ситуації до стратегії пристосування, невелика частина менеджерiв-керівникiв - до стратегії уникнення. І близько 30% як менеджерiв-операторiв, так і менеджерiв-керівникiв вдадуться до співпраці в умовах соціального конфлікту.

Таблиця 3.11.8

середній ранг (n1)45,73середній ранг (n2)25,27U-емпіричне 254,5Z-4,205Ассімпотичне значення (двостороннє)0,000

Емпіричне значення критерію Манна-Уїтні не перевищує критичного значення 413 (р ? 0,01) з чого ми робимо висновок про наявність статистично значущих відмінностей у показниках рівня комунікативного самоконтролю особистості. Середній рівень самоконтролю у менеджерiв-операторiв вищий, аніж у менеджерiв-керівникiв.

Таблиця 3.11.9

середній ранг (n1)27,46середній ранг (n2)43,54U-емпіричне 331Z-3,307Ассімпотичне значення (двостороннє)0,001

За допомогою визначення емпіричного значення критерію Манна-Уїтні який не перевищує критичного значення 413 (р ? 0,01) ми робимо висновок про наявність статистично значущих відмінностей у загальному рівні емпатії особистості у менеджерiв-операторiв та у менеджерiв-керівникiв.

Таблиця 3.11.10

середній ранг (n1)27,59середній ранг (n2)41,41U-емпіричне 343Z-2,882Ассімпотичне значення (двостороннє)0,004знову таки визначивши показник емпіричного значення критерію Манна-Уїтні ми встановили наявність статистично значущих відмінностей у рівні здатності передбачити поведінку людей в певних ситуаціях у менеджерiв-операторiв та у менеджерiв-керівникiв. Серед iспитуємих менеджерiв-керівникiв не було виявлено випадків с низьким рівнем по вказаній ознаці. Серед менеджерiв-операторiв на 16% більш тих, у рівень нижчий за середній, на відміну від менеджерів-керівників. У менеджерiв-керівникiв на 10% більше тих, в кого рівень здатності передбачити результати поведінки людей у певних ситуаціях високий, або вище за середній.

Більшість менеджерів-операторів та у менеджерів-керівників здатні передбачувати поведінку людей опираючись на аналіз реальних ситуацій досить добре, але перевага все ж такі у менеджерiв-керівникiв.

Таблиця 3.11.11

середній ранг (n1)25,23середній ранг (n2)45,77U-емпіричне 253Z-4,223Ассімпотичне значення (двостороннє)0,000

На основі показника емпіричного значення критерію Манна-Уїтні встановлені статистично значущі відмінності. Серед менеджерiв-керівникiв у 3 рази менше піддослідних які мають низький рівень здатності до логічного узагальнення, виділенню загальних істотних ознак у різних невербальних реакціях людини, а також у 4 рази більше тих, в кого рівень високий. А серед менеджерiв-операторiв у 2,5 рази більше тих, у кого рівень по зазначеній здатності низький.

Таким образом, нами были установлены статистически значимые профессиональные различия по семи показателям коммуникативного потенциала личности. В среднем способность к децентрации в условиях кооперативного взаимодействия у менеджеров-руководителей выражена значительно больше, чем у менеджеров-операторов. При конкурентном взаимодействии децентрация менее выражена у менеджеров-руководителей, нежели у операторов. Для последних также предпочтительнее всего в условиях социального конфликта следовать сопернической стратегии поведения, а для руководителей - стратегиям сотрудничества и компромисса. Лишь небольшая часть менеджеров-операторов станет прибегать в конфликтной ситуации к стратегии приспособления, и небольшая часть руководителей - к стратегии избегания. Уровень коммуникативного самоконтроля у менеджеров-руководителей выше, чем у операторов. В среднем у руководителей общий уровень эмпатии высокий, а у операторов - средний. Уровень способности предвидеть результаты поведения людей в определенной ситуации у менеджеров-руководителей относительно менеджеров-операторов выше. Среди руководителей в 3 раза меньше испытуемых по сравнению с операторами, имеющих низкий уровень способности к логическому обобщению, выделению общих существенных признаков в различных невербальных реакциях человека и в 4 раза больше тех, у кого уровень высокий.

Висновок

В свете теоретической значимости изучаемого вопроса о профессиональных различиях коммуникативного потенциала и недостаточной обоснованности его в социальной психологии нами были раскрыты понятия коммуникативного потенциала и коммуникативной компетентности личности, а также выделены структурные компоненты социально-психологического потенциала личности. Этому предшествовал анализ социально-психологических источников, раскрывающих указанные понятия и структуру. Далее нами было проведено эмпирическое исследование коммуникативного потенциала с помощью составленного блока психодиагностических методик, включающих 4 тестовые методики и эксперимент по исследованию способности к децентрации в условиях кооперации и конкуренции. На основании полученных эмпирических данных при помощи методов математической обработки нами был произведен сравнительный анализ выраженности компонентов коммуникативного потенциала в двух профессиональных группах испытуемых.

Основные выводы:

oв среднем способность к децентрации в условиях кооперативного взаимодействия у менеджеров-руководителей выражена значительно больше, чем у менеджеров-опеаторов. При этом наиболее часто встречаемый показатель коэффициента децентрации у менеджеров-руководителей в 2,5 раза больше чем у операторов;

oпри конкурентном взаимодействии децентрация менее выражена у операторов, нежели у менеджеров-руководителей;

oкак у менеджеров-операторов, так и у менеджеров-руководителей в условиях конкурентного взаимодействия способность к децентрации выражена хуже, чем в условиях кооперативного взаимодействия;

oдля операторов предпочтительнее всего в условиях социального конфликта следовать сопернической стратегии поведения, а для менеджеров-руководителей - стратегиям сотрудничества и компромисса. Лишь небольшая часть менеджеров-операторов станет прибегать в конфликтной ситуации к стратегии приспособления, небольшая часть менеджеров-руководителей - к стратегии избегания. И около 30% как операторов, так и руководителей прибегнут в условиях социального конфликта к сотрудничеству;

oбыли установлены статистически значимые профессиональные различия по уровню коммуникативного самоконтроля личности. В среднем у менеджеров-руководителей он выше, чем у менеджеров-операторов. Около 40% как менеджеров-руководителей, так и операторов имеют средний уровень выраженности коммуникативного самоконтроля. Однако низкий уровень самоконтроля в общении имеют лишь 10 процентов менеджеров-руководителей, тогда как у менеджеров-операторов он составляет почти 40%. Так же обстоят дела и с высоким уровнем самоконтроля в обоих выборках испытуемых: то есть, у менеджеров-руководителей он составляет аж 50%, а у операторов всего 20%;

oпо показателю общего уровня эмпатии при статистической обработке данных были установлены наиболее выраженные профессиональные различия. У менеджеров-руководителей он значительно выше, чем у менеджеров-операторов;

oуровень способности предвидеть результаты поведения людей в определенной ситуации у менеджеров-руководителей относительно операторов выше. Среди испытуемых менеджеров-руководителей не было выявлено случаев с низким уровнем по указанному признаку. Среди менеджеров-операторов на 16% больше тех, у кого уровень ниже среднего, в отличие от менеджеров-руководителей. Среди операторов же на 10% больше тех, у кого уровень способности предвидеть результаты поведения людей в определенной ситуации высокий и выше среднего. Большинство менеджеров-руководителей и операторов умеют предвидеть последствия поведения, способны предвосхищать дальнейшие поступки людей на основе анализа реальных ситуаций общения;

oсреди менеджеров-руководителей в 3 раза меньше испытуемых по сравнению с операторами, имеющих низкий уровень способности к логическому обобщению, выделению общих существенных признаков в различных невербальных реакциях человека и в 4 раза больше тех, у кого уровень высокий. А среди менеджеров-операторов в 2,5 раза больше тех, у кого уровень по указанной способности низкий.

Также, на основании полученных результатов и последующей их обработки мы раскрыли профессиональную специфику коммуникативного потенциала личности, составив итоговую таблицу средних показателей коммуникативного потенциала менеджеров-руководителей и менеджеров-операторов.

Тематикой данной работы наш исследовательский интерес не ограничен и мы видим перспективы дальнейшего изучения коммуникативного потенциала и, в частности, способности к децентрации личности.

Список використаних джерел

1.Андреева Г.М. Социальная психология - М.: Аспект Пресс, 1999, 375 с.

2.Андреева Г.М., Агеев B.C. Методы исследования межличностного восприятия. - М.: МГУ, 1984 - 104 с.

.Андреева Г.М. Место межличностного восприятия в системе перцептивных процессов и особенности его содержания// Белинская Е., Тихомандрицкая О. Социальная психология. - М.: Аспект Пресс, 2009. - 475 с.

.Берн Ш. "Гендерная психология". - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. - 320 с. (Секреты психологии)

5.Бефани A.A. Я и другие Я (психология личности и общения): рекомендат. Указатель лит-ры. 2010.

6.Бефани А.А. Определение и построение социальной ситуации как проявление социально-психологического потенциала личности// Вестник ОНУ. Психология. - Том 11, Вып. 11. 2006 - с. 11 - 17.

7.Бодалев А.А. Психология межличностного познания. - М. 1981

8.Бодалев А.А. Психология общения. - М. 1996

.Бодалев А.А. Восприятие и познание человека человеком. - М.: МГУ. 1982

10.Бодалев А.А. Личность и общение. - М. 1983

11.Бутенко Н.Ю. Комунікативні процеси у навчанні: Підручник. - К.: КНЕУ. 2004. - 384.

12.Войскунский А.Е. Я говорю, мы говорим... Очерки о человеческом общении. - М: Знание, 1982. - 192 с.

.Гаврилова Т.П. Анализ эмпатийных переживаний младших школьников и младших подростков/ Психология межличностного познания. - М. 1981.

.Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. 1989.

.Горобец Т.Н. Социально-перцептивный механизм и самооценка в определении характера и динамики аутодеструктивного поведения// Журн. Мир психологии, 2009, №2.

16.Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение.- Л.: ЛГУ. 1985.- 167 с.

.Зимняя И.А. Социальная работа как профессиональная деятельность// Социальная работа. - М.: 1992. - Вып. 2.

18.Иваницкий A.M. Фокусы взаимодействия, синтез информации и психическая деятельность// Журн. Высшей нервной деятельности - 1993. Т. 43, Вып. 2.

19.Корець О.М. Шляхи формування комунікативної компетенції особистості (на матеріалі іноземної мови)// Держава та регіони. - 2004.

20.Крижанская Ю.С., Третьяков В.П. Грамматика общения. 1990.

21.Коць М.О. Комунікативна компетентність як складова професіоналізму майбутнього педагога. /М. О. Коць // Практична психологія та соціальна робота. - Київ:СОЦИС, 2007,N №1.

22.Куницына Е.В. Межличностное общение. - СПб.: Питер. 2001.

.Ломов Б.Ф. Общение и социальная регуляция поведения индивида/ Б.Ф. Ломов. Психологические проблемы соц. Регуляции повед. -М. 1996, Вып. 3.

.Максимова Р.А. Коммуникативный потенциал человека и его влияние на разные стороны его жизнедеятельности. Изд-во Ленингр. ун-та, 1981.

.Никитина А.С. Гендерная лингвистика и коммуникация - интеграционный аспект. - #"justify">26.Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник. - К.: Либідь, 2006.

27.Пайнс Э., Маслач К. "Практикум по социальной психологии". - СПб: Издательство "Питер", 2000. - 528 с.: ил. - (Серия "Практикум по психологии").

28.Пашукова Т. Децентрация в условиях кооперативного и конкурентного взаимодействия: Автореф. Дис. -М.: МГУ. 1985.

29.Першай А. "Гендерные аспекты речевого поведения" / Журнал "Иной Взгляд" №2

.Петровская Л.А., Жуков Ю.М. Диагностика и развитие компетентности в общении. - Киров. 1990.

.Петровская Л.А. Компетентность в общении: Социально- психологический тренинг. - М., Изд-во МГУ, 2009. - 216 с.

.Пиаже Ж. Избранные труды: психология интеллекта. - М.: Наука. 1989, 3 изд.

.Путрова М. "Интерпретация значения слова: гендерный контекст"/ Материалы 2-й международной междисциплинарной научно-практической конференции "Женщина. Образование. Демократия" 1999г. #"justify">.Равен Дж. Компетентность в современном обществе Выявление, развитие и реализация. - М. 2002. - 321 с.

35.Руденский Е.В. Коммуникативная компетентность личности/ Руденский Е.В. Социальная психология. Курс лекций. - М.: ИНФРА. 1998.

36.Рыжов В.В. К построению теоретической схемы анализа деятельности общения //Вопр. психологии. 1980. №1.

.Сидорская И. ""Женская" и "мужская" стратегии анализа проблем коммуникации"/ Материалы 2-й международной междисциплинарной научно-практической конференции "Женщина. Образование. Демократия" 1999г. #"justify">.Смирнова Е.В. Гендерные и социокультурные особенности коммуникации.// Вестник ВГУ, 2005, №2. - с. 131 - 138.

.Современный философский словарь. #"justify">40.Структура и механизмы социальной перцепции, www.opsychology.ru

41.Эльконин Д.Б. Психология игры. -М. 1978.

42.Хомик B.C. Емпатія та децентрація: досвід теоретичного осмислення та емпіричних досліджень.// Практична психологія та соціальна робота. 10. 2007.

43.Цуканова Е.В. Дескриптивное моделирование коммуникативного процесса: субъектно-семантический и структурно-динамический подходы// Мир психологии, 2007. №1.

44.Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. - Казань: Татарское кн. Изд-во, 1991.- 192с.

45.Ягнюк К. В. Природа эмпатии и ее роль в психотерапии. Русский Гуманитарный Интернет-Университет (1995).

46.ru.wikipedia.org

47.www.hrliga.com

.www.mmpi.ru

.www.psychologos.ru

.Дробот О. В. Семантичні коди професійної культури менеджера. // Вісник ОНУ. - Том 15, Випуск 9, Психологія. - 2010.

.Бєлоусова Р. В. Індивідуально-типові особливості комунікативної креативності осіб з певними емоційними диспозиціями. // Вісник ОНУ. - Том 15, Випуск 9, Психологія. - 2010.

.Кононенко А. О. Соціально-психологічні особливості функціонування іміджу диспозиціями. // Вісник ОНУ. - Том 16, Випуск 2, Психологія. - 2011.

53.Кононенко А. А.Теоретические подходы к проблеме самопрезентации личности в психологи. // Вісник ОНУ. - Том 16, Випуск 7, Психологія. - 2011.

Додаток А

Таблица А.1. Индивидуальные показатели способности к децентрации в условиях кооперации в выборках (n1=n2=35).

Менеджери-операториМенеджери-керівники№Показатель спос. к дец. в усл. кооп.№Показатель спос. к дец. в усл. кооп.1.-2,751.22.1,12.2,73.23.-0,34.-3,54.-45.05.1,56.-1,26.17.-67.-1,068.1,458.7,19.2,329.8,410.0,2410.0,4611.0,511.512.-2,2512.10,713.-8,0113.6,614.-0,214.9,315.215.616.6,116.9,0717.017.-1,818.1,518.-5,3219.-2,719.0,820.0,820.3,6421.1,321.5,222.2,9322.2,7923.7,523.-1,424.924.025.-8,6125.0,926.-426.-3,527.3,127.4,228.-0,1728.-0,729.129.2,1130.0,330.531.-3,231.1,232.2,732.433.-1,6633.-0,434.-4,334.7,935.-535.3

Додаток Б

Таблица Б.1. Индивидуальные показатели способности к децентрации в условиях конкуренции в выборках (n1=n2=35).

Менеджери-операториМенеджери-керівники№Показатель спос. к дец. в усл. конкур.№Показатель спос. к дец. в усл. конкур.1.-71.3,282.-5,12.0,73.0,73.-2,454.-9,94.-55.-6,55.-3,16.-16.0,957.1,57.-8,38.-68.-89.0,59.-4,3310.-1110.-711.-4,111.1,912.112.-3,613.-5,513.-214.-814.-0,115.-2,7515.616.-1,2516.-7,517.-9,717.-6,1118.-4,118.4,219.-1019.120.-7,320.-321.021.1,522.-3,522.-4,6223.-6,2523.-1,8224.-8,224.-925.-1.725.-7,726.-326.0,527.1,127.-8,228.0,628.-1,1629.829.-330.-2,0530.-2,531.-131.6,232.-5,832.4,433.0,333.0,634.-7,934.635.-5,135.5,8

Додаток В

Таблица В.1. Предпочитаемая стратегия поведения (по К. Томасу) личности в условиях социального конфликта в выборках (n1 = n2 = 35). Условно обозначим стили поведения, как: I - соп-во, II - сотр-во, III - компромисс, IV - избегание, V - приспособление.

Менеджери-операториМенеджери-керівникиСт.п. №IIIIIIIVVСт.п. №IIIIIIIVV1.4109521.5144252.1493222.7910223.1685013.3179014.41013034.21215015.1972205.61210116.11114046.6119137.1539217.1583138.5154338.0792129.5162529.17319010.20901010.31970111.12781211.09190212.10982112.42042013.12661513.26123714.02217014.87120315.181110015.41383216.21531016.94214117.01174817.111111618.41628018.101640019.9872419.40018820.15490220.16141821.21278121.510131122.23250022.182010023.13413923.21980124.17661024.46160425.42140125.13627226.10119926.410111427.017121027.14821528.31980028.61252529.61192229.15851130.25133730.03901831.12208531.91581132.912111332.511132033.152481033.210143234.70131434.416146135.921141235.3131212

Додаток Г

Таблица Г.1. Индивидуальные показатели уровня коммуникативного самоконтроля личности в выборках (n1 = n2 = 35).

Менеджери-керівникиМенеджери-оператори№Показатель ур. ком. самоконтр. личности№Показатель ур. ком. самоконтр. личности1.31.52.82.33.83.74.94.75.55.26.66.47.77.58.98.59.49.610.1010.811.911.312.712.413.913.314.914.215.615.516.416.917.817.418.518.619.519.420.520.221.1021.322.822.323.923.524.624.725.425.126.626.427.727.328.528.629.229.1030.330.231.931.332.732.133.833.134.1034.235.935.1

Додаток Д

Таблица Д.1. Показатели общего уровня эмпатии личности в выборках (n1 = n2 = 35).

Менеджери-операториМенеджери-керівники№Показатель об. ур. эмп.№Показатель об. ур. эмп.1.411.642.352.663.163.804.534.795.685.186.756.327.387.408.848.599.579.6310.6010.7911.5411.3812.3912.5613.6113.8714.1114.7715.5215.6516.1416.6017.2717.3018.4818.3219.4919.6120.7020.7921.8221.8822.8022.5023.5523.6724.5724.8025.6325.7226.3526.8227.8627.8528.7128.4029.5729.6930.4930.8431.1331.8732.2132.7533.3033.8134.2834.8935.1535.78

Додаток Е

Таблица Е.1. Показатели способности предвидеть результаты поведения людей в определенной ситуации в выборках (n1 = n2 = 35).

Менеджери-операториМенеджери-керівники№Показатель спос. предв. повед. л.№Показатель спос. предв. повед. л.1.31.42.42.43.23.44.34.45.35.36.46.27.37.38.28.49.29.410.410.311.311.512.212.413.413.214.414.315.415.516.216.417.117.418.318.319.219.420.420.321.321.522.422.423.223.224.224.325.325.426.426.327.427.528.328.429.529.530.530.331.131.532.332.433.133.434.134.535.235.4

Додаток Ж

Таблица Ж.1. Показатели способности к логическому обобщению, выделению общих существенных признаков в различных невербальных реакциях человека в выборках (n1 = n2 = 35).

Менеджери-операториМенеджери-керівники№Показатель №Показатель 1.21.42.12.23.33.34.24.25.45.46.26.17.37.48.18.39.29.310.310.511.111.412.312.213.413.414.214.415.215.516.316.317.317.418.318.319.219.220.120.421.521.522.222.323.323.324.224.425.325.426.126.527.327.328.428.429.229.330.330.431.131.532.332.333.133.534.134.435.235.5