Основи соціальної роботи в родині де виховується дитина з особливими потребами

Зміст

Вступ

Розділ 1 Теоретичні основи соціальної роботи в родині де виховується дитина з особливими потребами

.1 Аналіз наукової літератури

.2 Особливості роботи соціального працівника де виховується дитина з особливими потребами

.3 Форми і методи роботи соціального працівника з сімю де виховується дитина з особливими потребами

Розділ 2 Експериментальне дослідження соціальної роботи з сімями де виховується дитина з особливими потребами

.1 Опис та обґрунтування дослідження

.2 Аналіз та інтерпретація отриманих даних в ході експериментальної роботи

.3 Методичні рекомендації

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження

У звязку зі зростанням у державі негативних соціальних та економічних тенденцій, констатується загострення проблем усіх уразливих верств населення, зокрема сімей, які виховують дітей з особливими потребами. Аналіз сучасної соціально-педагогічної практики доводить відсутність суттєвих змін у ставленні до людей з особливими потребами та недостатність цілеспрямованої роботи з ними та їхніми родинами. З огляду на це перед соціальними службами постають завдання дотримання вимог держави та суспільства при організації надання допомоги сімям дітей з особливими потребами у сучасних соціально-економічних умовах.

Залежно від низки обставин, у тому числі й ступеню адаптованості членів родини до проблем інвалідності дитини, сімя може сприяти або гальмувати процес її реабілітації. Тому особливої актуальності набуває організація соціально-педагогічної роботи з батьками, спрямованої на підвищення рівня їх адаптації до життєвих умов, ускладнених інвалідністю дитини.

У соціально-педагогічній практиці велика увага приділяється організації допомоги соціально незахищеним категоріям громадян, зокрема дітям з особливими потребами. Втім, державні та розроблені на їх основі регіональні програми не достатньо враховують інтереси сімей, які виховують дитину з особливими потребами. Виникають певні протиріччя між: суспільним визнанням існування проблем сімей, які виховують дитину з особливими потребами, і відсутністю реальної допомоги особисто батькам; пропагандою активної життєвої позиції громадян і не сприянням ініціативі батьків дитини з особливими потребами у створенні власних недержавних організацій; декларуванням принципів гуманізму та існуючим негативним або байдужим ставленням до проблем таких сімей у суспільстві; потребами й інтересами батьків, що виховують таку дитину, і змістом, формами й методами роботи з їхніми сімями.

Аналіз проблеми дав змогу констатувати, що актуальним залишається питання єдиного понятійного апарату, ґрунтовної класифікації особливостей сімей, які виховують дитину з особливими потребами. З метою подолання зазначених протиріч і проблем стає необхідним обґрунтування соціально-педагогічних засад роботи з батьками дітей з особливими потребами та впровадження форм і методів роботи з такими батьками з урахуванням специфіки їхньої адаптації

Обєкт дослідження Сімї де виховується дитина з особливими потребами.

Предмет дослідження Засоби і методи роботи з сімями де виховується дитина з особливими потребами.

Мета дослідження Вивчення та аналіз сімей де виховуються діти з особливими потребами та експериментально перевірити зміст, форми й методи соціально-педагогічної роботи з батьками дітей з особливими потребами, спрямованої на підвищення рівня їхньої адаптації до життєвих умов, ускладнених інвалідністю дитини.

Виходячи з поставленої мети дослідження, в курсовій роботі доцільно розглянути наступні завдання:

Проаналізувати наукову літературу.

Описати особливості роботи соціального працівника де виховується дитина з особливими потребами.

Визначити форми і методи роботи соціального працівника з сімю де виховується дитина з особливим потребами

4 Описати та обґрунтувати дослідження.

Проаналізувати та інтерпретувати отримані дані в ході експериментальної роботи

Зробити методичні рекомендації .

Методи дослідження вивчення і аналіз науково-методичної літератури,проведення експериментального дослідження

Розділ 1 Теоретичні основи соціальної роботи в родині де виховується дитина з особливими потребами

.1 Аналіз наукової літератури

Сім'ї, що мають дітей з порушеннями фізичного і/чи психічного розвитку, представляють одну з найбільш уразливих груп населення. Соціальна підтримка таких сімей - це вирішення цілого комплексу проблем, пов'язаних з допомогою дитині: з її виживанням, лікуванням, освітою, соціальною адаптацією й інтеграцією в суспільство. Батьки в подібних родинах відчувають вплив різноманітних негативних факторів, який можна означити як сімейний стрес. Сімейний стрес може носити несподіваний і/чи хронічний характер, але завжди створює напруженість усередині сімейної групи, що порушує її стійкість. Соціальне нездоров'я такої родини вимагає додаткових видів соціальної роботи, спрямованих на допомогу батькам. Це соціальна реабілітація і соціальна інтеграція родини, тобто відновлення її соціального статусу.

Успішність вирішення цих проблем прямо пов'язана з цілеспрямованою соціальною та соціально-педагогічною роботою, котра включає широкий спектр довгострокових заходів допомоги родині комплексного характеру - медичного, правового, психолого-педагогічного, економічного. Зміст цих заходів спрямований на:

розширення контактів родини, подолання ізоляції, включення її в громадське життя;

надання адекватної інформації про специфічні потреби і перспективи розвитку дитини, сприяння в організації комплексної діагностики і раннього початку освітнього процесу;

надання повноцінної інформації про соціальні інститути допомоги, сприяння фахівцям у складанні освітнього й абілітаційного маршруту на основі індивідуальної програми розвитку дитини;

налагодження сімейного мікроклімату;

організація психологічної підтримки батьків;

організація правової підтримки сім'ї: інформування та захист законних прав і інтересів тощо.

Система допомоги повинна бути спрямована не на підміну родини, а на розвиток її власних ресурсів та ініціативи, тому що тільки перетворення родини в активного суб'єкта соціально-педагогічної діяльності є вирішальним чинником ефективності процесів реабілітації й інтеграції дитини. Багато в чому це залежить від типу внутрішньо сімейних відносин і стилю сімейного виховання. За цими ознаками родини, що мають дітей зі значними відхиленнями розвитку (з інвалідністю), можна диференціювати на чотири групи.

Перша група - батьки з вираженим розширенням сфери батьківських почуттів. Характерний для них стиль виховання - гіперопіка, коли дитина є центром усієї життєдіяльності родини, у зв'язку з чим комунікативні зв'язки з оточенням деформовані. Батьки мають неадекватні уявлення про потенційні можливості своєї дитини, в матері відзначається гіпертрофоване почуття тривожності і нервово-психічної напруги. Як головну причину порушень сімейного мікроклімату в цих родинах можна назвати систематичні подружні конфлікти. Стиль поведінки дорослих членів родини (мати, бабуся) характеризується над піклувальним ставленням до дитини, дріб'язковою регламентацією способу життя сім'ї в залежності від самопочуття дитини, обмеженням соціальних контактів. У залежності від віку дитини підвищується і рівень гіперпротекції (так звана фобія втрати дитини). Цей стиль сімейного виховання характерний для більшості родин матерів-одиначок. Такий стиль сімейного виховання негативно впливає на формування особистості дитини, що виявляється в егоцентризмі, підвищеній залежності, відсутності активності, зниженні самооцінки дитини.

Друга група сімей характеризується стилем холодного спілкування - гіпопротекцією, зниженням емоційних контактів батьків з дитиною, проекцією на дитину з боку обох батьків чи одного з них власних небажаних якостей. Батьки акцентують зайву увагу на лікуванні дитини, пред'являючи завищені вимоги до медичного персоналу, намагаючись компенсувати власний психічний дискомфорт за рахунок емоційного відторгнення дитини. Ставлення до стресової ситуації накладає сильний відбиток на спосіб виходу з неї, котрий обирає родина. Саме в цих родинах найбільш часто зустрічаються випадки латентного (прихованого) алкоголізму батьків.

Подібний стиль спілкування в родині веде до формування в особистості дитини емоційної нестійкості, високої тривожності, нервово-психічної напруженості, породжує комплекс неповноцінності, емоційну беззахисність, непевність у своїх силах.

Третю групу сімей характеризує стиль співробітництва - конструктивна і гнучка форма взаємовідповідальних стосунків батьків і дитини в спільній діяльності. Як спосіб життя, такий стиль виникає при вірі батьків в успіх своєї дитини і сильні боки її природи, при послідовному осмисленні необхідного обсягу допомоги, розвитку самостійності дитини в процесі становлення особливих способів її взаємодії з навколишнім світом.

Батьки з цієї групи сімей відзначають, що народження такої дитини не стало фактором, що погіршив відносини між подружжям - «лихо згуртувало», об'єднало в екстремальній ситуації, зміцнило взаємодопомогу, «опору один на одного». У цих родинах відзначається стійкий пізнавальний інтерес батьків до організації соціально-педагогічного процесу, щоденна співдружність і діалог у виборі цілей і програм спільної з дитиною діяльності, заохочення дитячої самостійності, постійна підтримка і співчуття при невдачах. Батьки цієї групи мають найбільш високий освітній рівень у порівнянні з представниками інших груп, мають досвід переживання стресогенних ситуацій. Такий стиль сімейного виховання сприяє розвитку в дитини почуття захищеності, впевненості в собі, потреби в активному встановленні міжособистісних відносин як у родині, так і поза домом.

Четверта група родин має репресивний стиль сімейного спілкування, що характеризується батьківською установкою на авторитарну лідируючу позицію (частіше батьківську). Як спосіб стосунків, це виявляється в песимістичному погляді на майбутнє дитини, у постійному обмеженні її прав, у твердих батьківських розпорядженнях, невиконання яких карається. У цих сімях від дитини вимагають неухильного виконання всіх завдань, вправ, розпоряджень, не враховуючи при цьому рівень її рухових, психічних і інтелектуальних можливостей. За відмову від виконання цих вимог нерідко вдаються до фізичних покарань.

При такому стилі виховання в дітей відзначається афективно-агресивна поведінка, плаксивість, дратівливість, підвищена збудливість. Це ще у більшій мірі ускладнює їх фізичний і психічний стан.

Гендерна характеристика сімей підтверджує той факт, що жінки є головними членами сімей, що несуть усю вагу піклування про дитину. У сімях, що мають дітей з інвалідністю, дуже високий відсоток розлучень. Практичний досвід роботи з цими родинами показує, що багато сімей, які вважаються повними, фактично є родинами матерів-одиночок, тому що батько не живе з сімєю, хоча офіційно шлюб не розірвано. Тільки невеликий відсоток розлучених батьків активно допомагають у вихованні і реабілітації дитини. В основному спілкування батьків з колишньою сімю обмежується лише наданням матеріальної допомоги, причому найчастіше нерегулярної. Мати змушена одна нести весь тягар щоденних турбот про дитину і забезпечувати всі необхідні заходи щодо її лікування, навчання, реабілітації.

Назване вище підтверджує складність проблеми виховання дитини з відхиленнями в розвитку в умовах сімї, розкриває залежність рівня соціальної активності й адекватності її поведінки від структури сім'ї, сімейного мікроклімату і стилю сімейного виховання.

І все-таки, саме сім'я є для дитини найменш обмеженим і найбільш м яким типом соціального оточення. Але ситуація, коли в сім'ї є дитина-інвалід, може вплинути на створення більш жорсткого оточення, необхідного членам сім'ї для виконання своїх функцій. Більше того, цілком можливо, що присутність дитини з порушеннями розвитку разом з іншими факторами може змінити самовизначення сім'ї, скоротити можливості для заробітку, відпочинку, соціальної активності. Тому завдання щодо допомоги дітям, які батьки одержують від спеціалістів, повинні не тільки посилювати навантаження на одну з функцій сім'ї, але і здійснювати позитивний вплив на реалізацію інших функцій.

Структура і функції кожної сім'ї видозмінюються з плином часу, впливаючи на способи сімейних відносин. Життєвий цикл сім'ї включає певні стадії розвитку, у кожній з яких стиль життєдіяльності сім'ї відносно стійкий і кожен член сім'ї виконує окремі завдання індивідуального розвитку відповідно до свого віку. Зазвичай виділяється сім стадій життєвого циклу будь-якою сім'ї: шлюб, народження дітей, шкільний вік, підлітковість, "випуск або виліт пташенят із гнізда ", пост батьківство, старіння. Сімї дітей-інвалідів повинні бути готові до переживання таких стадій розвитку, які можуть бути унікальні і не притаманні звичайним сімям. Діти з обмеженими можливостями повільніше досягають певних етапів життєвого циклу, а деякі з таких дітей можуть зовсім не досягти їх.

Розглянемо наступні періоди життєвого циклу сім'ї дитини-інваліда:

. Народження дитини - отримання точного діагнозу, емоційне звикання, інформування інших членів сім'ї.

. Шкільний вік - прийняття рішення з приводу форми навчання дитини, переживання реакції групи однолітків, клопоти через організацію навчання і позашкільної діяльності дитини.

. Підлітковість - звикання до хронічної природи захворювання дитини, виникнення проблем, повязаних з ранніми проявами сексуальності, ізоляцією від однолітків і відторгненням, планування майбутньої зайнятості дитини.

. Період "випуску " - осмислення і звикання до подальшої сімейної відповідальності, прийняття рішення про місце проживання, яке підходить для дитини, яка подорослішала, переживання дефіциту можливостей для соціалізації члена сімї-інваліда.

. Постбатьківський період - перебудова взаємовідносин між подружжям (наприклад, якщо дитина була успішно " випущена " з сім'ї) і взаємодія зі спеціалістами за місцем проживання дитини.

Разом з цим, зрозуміло, що до деяких сімей взагалі неможливо застосувати теоретичну модель, яка повязана з періодами розвитку, оскільки одні і ті ж події, які викликають стреси і труднощі, можуть переборюватись чи виникати знов і знов протягом усього життя дитини. До того ж, наявність і якість соціальної підтримки може посилити або послабити дію складної ситуації.

Маленькі діти з недоліками розвитку живуть не в ізоляції. Сім'я як первинне для них соціальне оточення, сама заглиблена в більш широкий соціальний контекст. Сім'я як один із видів соціальних систем складається із наступних підсистем: мати батько, мати дитина-інвалід, мати /здорова дитина, батько дитина-інвалід, батько здорова дитина, дитина-інвалід /здорова дитина. З цієї точки зору проблеми, які виникають в сімях з дітьми-інвалідами, можна розглядати як такі, що потрапляють в ту чи іншу підсистему внутрішньо сімейних контактів.

. Мати /батько. Індивідуальні проблеми батьків, їх шлюбу до народження хворої дитини; проблеми прийняття, які виникають після народження дитини-інваліда.

. Мати /дитина-інвалід. Мати, за традицією, несе на собі більшу частину тягару опіки по догляду за дитиною-інвалідом і організації її життя. В неї часто проявляється депресія, почуття вини.

.Мати /здорова дитина. Мати повинна брати до уваги те, скільки часу вона приділяє здоровій дитині, утримуватись від того, щоб обмежувати здорову дитину надмірною відповідальністю і опікою про дитину з порушеним розвитком.

.Батько /дитина-інвалід. Проблема в цій підсистемі полягає в тому, наскільки задіяний батько у спілкуванні з хворою дитиною і з сімєю в цілому або він відсутній у ній психологічно й інструментально.

. Батько /здорова дитина. Потенційне проблемне поле подібне на те, що виникає в підсистемі мати /здорова дитина.

. Дитина-інвалід /здорова дитина. Брати і сестри хворої дитини стикаються з почуттям вини, сорому і страху " заразитись " тією ж хворобою; дитина-інвалід прагне "поневолити" брата або сестру; діти формують нормальне амбівалентне ставлення до брата або сестри з обмеженими можливостями.

Хвороба, дефект чи стан дитини породжує соціальні, педагогічні, психологічні проблеми у сім'ї. Особливо важкі для батьків перші дні й місяці з того дня, коли поставлено діагноз. Усвідомлення неповноцінності дитини, її страждання, необхідність пристосуватися до нових обставин, а іноді навіть змінювати усталений ритм життя створює психотравмуючу ситуацію. Батьки намагаються віднайти в своєму минулому помилки, які нібито спричинили неповноцінність дитини: куріння під час вагітності, вживання алкоголю, хвороба тощо. Часом до цього приєднується страх за життя дитини, її майбутнє і майбутнє сім'ї. Батьки сприймають діагноз дитини як безвихідь і вирок. Часто вони миряться з вадами дитини, але нічого не роблять для того, щоб вона набула навичок самообслуговування і спілкування (виключаючи важкі форми інвалідності). Інша ситуація виникає тоді, коли батьки замирившись з інвалідністю чи хворобою дитини, починають занадто опікати її, позбавляючи можливості крок за кроком самостійно вчитись навичкам самообслуговування. Якщо батьки до дитини ставляться як до хворої, немічної, неспроможної, вона розвивається пасивно, важко пристосовується до нових умов, боїться людей. тварин, несподіваних ситуацій.

Боротьба з хворобою і активний опір їй створює напружену емоційну і психологічну атмосферу в сім'ї. Іноді, ставлячи перед дитиною неадекватні для її віку і психічного стану завдання, батьки завдають дитині великої шкоди. У неї більше знижується самооцінка, посилюється почуття страху перед кожною новою вправою, з'являється агресія відносно тих, хто вимагає від неї неможливого. Руйнування нереалізованих планів спричинює у батьків почуття безвиході, призводить до депресії [11,23-25].

Дуже часто сім'ї, в яких є дитина - інвалід неповні, так як більшість чоловіків після народження дитини з будь-якими вадами кидають сім'ю відразу або залишають дружину і дитину через деякий час після її народження, не витримуючи психологічного і емоційного напруження.

Успішність розвитку дитини - інваліда в сім'ї залежить не тільки від матеріального становища, рівня медичного обслуговування і побутових умов, а й від соціально-психологічних факторів особистісного росту батьків, формування і поглиблення батьківської любові, психологічного клімату сім'ї та її соціального оточення. Дитина з особливими потребами вимагає від матері і батьки повсякденної роботи над собою. Це пов'язано з тим, що у них різко починає знижуватись самооцінка, підвищується невдоволення собою і неприйняття себе як особистості. Подолання страху, відчаю, почуття провини, самотності сприяє постійному творчому, а відтак і особистісному росту. Найтяжчий період звикання до того, що дитина, яка виховується в сімї, потребує особливої підтримки, уваги стає для матері, яка народила дитину-інваліда.

Після народження такої дитини мати переживає наступні стадії:

1.Стадія шоку.

2.Злість, смуток, образа, самозвинувачення, покарання себе.

.Негативізм, відмова, невіра.

.Депресія.

.Пошук сенсу життя, намагання зрозуміти ситуацію.

.Пошук чогось нового, розуміння того, що життя продовжується.

Пройшовши ці стадії мати сприймає та усвідомлює новий спосіб життя. І для неї дитина вже не така особлива. Адже діти, незалежно від того, чи вони здорові, чи мають певні порушення у здоровя, потребують материнської любові, турботи. Уважне спостереження за своїми емоціями, психологічними станами забезпечує сприятливий психологічний клімат у сім'ї, а вміння приймати рішення, упевненість у своїх діях, уміння відповідати за свої вчинки створює в сім'ї атмосферу безпечності, емоційного спокою. Батьківська любов - джерело і гарантія емоційного благополуччя дитини, її психологічного та інтелектуального розвитку. Сприятливий психологічний клімат у сім'ї - основа позитивного розвитку дитини і навпаки, дезорганізація сімейного життя дуже впливає на розвиток дитини і підвищує ризик виникнення вторинних симптомів інвалідності - психічних порушень [14,47].

Найближче соціальне оточення сім'ї створює поле міжособистісних стосунків, які сприяють структуруванню та диференціації життєвого простору дитини, нормалізації її поведінки, подоланню почуття самотності в батьків і соціально-психологічної ізоляції сім'ї. Правильно організований процес виховання змінює ставлення матері до своєї дитини, що більше не визначається тільки захворюванням. Мати починає дивитися на дитину не як на аномальну дитину, а на таку, яка вимагає більше уваги, турботи, ніж інші діти в цьому віці. Спадає напруженість ситуації, мати і дитина задоволені від спільного спілкування, стабілізується сімейне життя.

.2 Особливості роботи соціального працівника де виховується дитина з особливими потребами

Соціальна-реабілітаційна робота з дітьми-інвалідами, та особливості роботи напрями роботи з сім'єю дитини з обмеженими можливостями. У цьому контексті насамперед доцільно розглянути поняття абілітації і реабілітації. Абілітацією називають комплекс послуг, спрямованих на формування нових і мобілізацію, посилення існуючих ресурсів соціального, психічного і фізичного розвитку дитини. Реабілітацією в міжнародній практиці прийнято називати відновлення здатностей, які були в минулому, втрачених по причині хвороби, травми, змін умов життєдіяльності.

В практиці вітчизняної соціальної роботи поняття реабілітації включає і цей, і інший зміст, причому пропонується не вузько медичний, а більш широкий аспект соціально-реабілітаційної роботи. Основна мета соціально-реабілітаційної роботи пов'язана з забезпеченням соціального, інтелектуального і фізичного розвитку дитини, яка має порушення, і досягненням максимального успіху в розкритті потенціалу дитини для навчання. Інша важлива мета відбиває її превентивну спрямованість в аспекті попередження вторинних дефектів у дітей з порушенням розвитку. Вторинні дефекти виникають або після невдалої спроби впоратися з прогресуючими первинними дефектами в медичній, терапевтичній або навчаючій дії, або в результаті спотворення взаємовідносин між дитиною і сім'єю.

Зупинимось більш детально на аналізі програми реабілітації як системи заходів, направлених на розвиток можливостей дитини і всієї сім'ї, яка розробляється разом з батьками командою спеціалістів, котра складається з лікаря, соціального працівника, педагога, психолога. В багатьох країнах такою програмою керує один спеціаліст. Це може бути людина, яка працює за будь-якою з перерахованих професій, але у всіх випадках - це куратор, який координує реабілітаційну програму. Така система заходів розробляється індивідуально для кожної конкретної дитини і сім'ї, враховуючи стан здоров'я, особливості розвитку дитини, можливості і потреби сім'ї щодо успішного виконання програми. Програма може розроблятися як на півроку, так і на більш короткі терміни, в залежності від віку і умов розвитку дитини

По закінченню терміну, на який була розрахована програма, спеціаліст, який координує послуги для дитини і всієї сім'ї, зустрічається з батьками, щоб обговорити досягнуті результати, успіхи, а також те, чого досягнути не вдалось. Необхідно обговорити всі позитивні і негативні незаплановані моменти, які сталися в процесі виконання програми. Після чого батьки разом зі спеціалістом (командою спеціалістів) розробляють програми реабілітації на наступний період.

Іншими словами програма реабілітації - це чіткий план, схема спільних дій батьків і спеціалістів по розвитку здібностей дитини, її оздоровлення, соціальної адаптації (наприклад професійної орієнтації). Заходи обов'язково повинні охоплювати й інших членів сім'ї. Це може стосуватися освіти для батьків, психологічної підтримки сім'ї, допомоги сім'ї в організації відпочинку, відновлення сил.

На кожен період програми ставиться мета, яка включає ряд завдань, оскільки потрібно працювати в кількох напрямах, підключаючи до процесу реабілітації різних спеціалістів. Практичний досвід соціально-педагогічної роботи показує, що така програма, як правило, включає такі заходи:

а) медичні ( оздоровлення, профілактика);

б) соціальні (освітні, психологічні, психотерапевтичні, соціальні), спрямовані на розвиток загальної чи точної мови і мовлення, розумових здібностей, навиків самообслуговування і спілкування.

При цьому інші члени сім'ї повинні орієнтуватися в специфіці дитячого розвитку, вчитися спілкуванню один з одним, з дитиною, щоб не поглиблювати первинні дефекти розвитку несприятливими діями зовні. Тому в програму реабілітації будуть входити також такі заходи, як організація сприятливого оточення дитини (спеціальне обладнання, способи взаємодії, стиль спілкування в сім'ї), оволодіння новими знаннями і навиками батьків і всіма тими, хто близький до дитини.

Після того, як програма розроблена і почато виконання заходів, проводиться моніторинг, тобто регулярне дослідження ходу подій. Такий контроль проводиться у вигляді регулярного обміну інформацією між спеціалістом-куратором (або, можна його ще назвати, координатором послуг) і батьками. Якщо виникають будь-які труднощі, куратор сприяє батькам, допомагає долати перешкоди, ведучи переговори з потрібними спеціалістами, представниками установ, роз'яснюючи, відстоюючи, де це потрібно, права дитини і сім'ї. У випадку необхідності куратор може відвідати сім'ю для того, щоб краще розібратись в труднощах, які виникають при виконанні програми.

З аналізу літератури з соціальної роботи можна стверджувати, що ефективність реабілітаційної роботи залежить по-перше, від міждисциплінарної команди спеціалістів, і по-друге, від участі батьків у процесі реабілітації. Забезпечення саме такої участі і представляє собою найбільш важку проблему. В соціальній роботі з дітьми-інвалідами важливо виходити із наступного принципу: дітям вдається досягнути набагато більших результатів в реабілітаційному процесі в цілому, коли батьки і спеціалісти стають партнерами і працюють разом над вирішенням поставлених задач.

Практика соціальної роботи з дітьми - інвалідами свідчить, що батьки інколи не виявляють бажання співпрацювати з закладами соціальної роботи, відмовляється від допомоги чи поради. Це, як правило, зумовлюється певними факторами, такими як: бідність; погіршення здоров'я інших членів сім'ї; подружні конфлікти та інші проблеми. В цьому випадку батьки можуть неадекватно сприймати побажання чи настанови спеціалістів. Інколи батьки ставляться до реабілітаційних послуг виключно як до можливості отримати відпочинок для самих себе: вони відчувають полегшення, коли дитина починає відвідувати школу чи реабілітаційні установи. Однак у переважній мірі батьки потребують допомоги і охоче слухають порад фахівців.

З огляду на це ми вважаємо за доцільне наголосити, що співпраця, участь, навчання, партнерство - такі поняття зазвичай використовуються, щоб визначити характер взаємодії батьків і соціальних працівників. Партнерство - це повна довіра, обмін знаннями, навиками і досвідом допомоги дітям з особливими потребами в їх індивідуальному і соціальному розвитку. Партнерство - це такий стиль відносин, який дозволяє ставити загальні цілі і досягати їх з великою ефективністю. Встановлення партнерських відносин потребує часу і певних зусиль, досвіду, знань.

Серед принципів роботи з батьками є вимоги враховувати різновиди сімейних стилів у батьківській стратегії, адже навіть подружжя в одній сім'ї може дуже відрізнятися один від одного своїми установками і сподіваннями. Тому те, що виявилось успішним в роботі з однією сім'єю, зовсім не обов'язково буде сприяти успішному партнерству з іншою. Крім цього, не слід очікувати від сімей одних і тих же емоційних реакцій чи поведінки, однакового відношення до проблеми. Потрібно бути готовим слухати, спостерігати, вміти домовлятися, досягати компромісу[62, 148].

Якщо дитина може брати участь у діалогах спеціалістів і батьків, слід переходити від "дуету" до "тріо": нехай в прийнятті рішення з приводу дитини бере участь вона сама разом із спеціалістами і батьками, адже її точка зору може дуже відрізнятися від думки дорослих і дитина може запропонувати новий підхід до вирішення проблеми. Отож, дитина стає ще одним партнером, і уява про потреби дітей збагачується тим, що думають про це самі діти.

Успіх будь-якого партнерства ґрунтується на взаємоповазі та взаємозалежності учасників взаємодії. Саме тому соціальному працівнику бажано консультуватися так само часто, як консультуються в нього. Така взаємозалежність партнерської взаємодії зумовлена насамперед такими причинами:

. Співпраця надає можливість батькам висловитись не тільки про недоліки і проблеми, але і про успіх і досягнення дитини.

. Така інформація допомагає в розробці і моніторингу індивідуальних і реабілітаційних планів.

. Проявляється повага до батьків і створюється атмосфера довіри[34,28].

Слід заохочувати батьків на обмін знаннями, на визнання успіхів дитини, розвивати розуміння важливості тих чи інших занять, схвалювати пропозиції та ініціативи. При зловживанні позицією експерта існує ризик збільшити залежність батьків від професійної допомоги, зменшити їх самостійність і впевненість в собі. Соціальний працівник повинен ділитися своїми почуттями, бути відкритим, тоді батьки не будуть відчувати незручності в його присутності. Прийняття рішень повинно бути спільним з батьками і в команді спеціалістів.

Навики, які необхідні для встановлення партнерства з батьками дітей-інвалідів: уникати монотонності, пасивності та формальності у роботі; прагнути до різноманітності в діяльності; вміти слухати, спостерігати і досягати домовленості; вміти вести діалог, не боятись запитувати; бути відвертим в почуттях, щоб батьки могли довіряти йому тощо.

В роботі з батьками можна виділити п'ять різновидів або тактик.

А. Безпосередня робота з конкретною сім'єю.

Б. Опосередкована робота з конкретною сім'єю.

В. Безпосередня робота з групою батьків.

Г. Опосередкована робота з групою батьків.

Д. Розвиток контактів між сім'ями.

Деякі аспекти роботи з сім'єю дитини з обмеженими можливостями потребують особливої уваги. В реабілітаційному процесі важливе значення має не тільки участь матері, а й батька. Тому, починаючи роботу, потрібно познайомитись не лише з матір'ю, а й з батьком, а також з іншими членами сім'ї. Бажано звертатись особисто не лише до матері, але й до батька, або до двох батьків одразу. Деяким чоловікам буває легше говорити, особливо про свої переживання, з чоловіком, тому вони можуть бути сковані в розмові з жінкою. Слід морально заохочувати участь батька в реабілітації дитини.

Таким чином, для того, щоб краще справлятися з труднощами, сім'ї дитини-інваліда, корисно використовувати наступні ресурси:

) робота в команді, де для кожного окремого випадку призначається окремий куратор, який координує дії інших;

) обмін досвідом, залучення знань і вмінь колег; організація консиліуму, групи підтримки спеціалістів, де можна ділитись успіхами чи обговорювати невдачі, знаходити спільні рішення проблем, стане підтримкою у професійній діяльності;

) зростає кількість публікацій по соціальній роботі і соціальній педагогіці, формується відеотека; ці ресурси можна використовувати для підкріплення знань спеціалістів і для рекомендацій батькам.

У ході написання дипломної роботи ми визначили шість компонентів взаємодії спеціалістів і батьків:

Регулярний контакт (в залежності від можливості та необхідності: раз в тиждень, в два тижні чи в шість тижнів).

Акцент на можливостях дитини, а не на їх відсутності.

Використання допоміжних матеріалів, посібників для батьків.

Сім'я - в центрі уваги, до роботи залучаються не лише батьки, але й інші члени сім'ї, родичі.

Увага до більш широкого спектру потреб (мова йде не лише про дитину, але й про всю сім'ю).

Організація груп підтримки, де обговорюються результати проблем (найчастіше така група включає різних спеціалістів: соціального працівника, психолога, соціального педагога, психотерапевта).

Все це буде сприяти розвитку дитини і підвищувати мотивацію батьків до співпраці.

Спробуємо більш детально розкрити етапи організації соціальної роботи з сім'єю, яка виховує дитину з відхиленнями в розвитку. На початковому етапі відбувається діагностика мікросоціуму і виховного потенціалу родини. Найбільш сприятливим у соціальній практиці є комплексне діагностування, яке враховує характеристику сім'ї як групи і як соціального інституту. Як соціальний інститут сім'я аналізується в тому випадку, коли потрібно з'ясувати, наскільки спосіб життя сім'ї, її функціонування в певних межах відповідає чи не відповідає тим чи іншим суспільним потребам. Як мала соціальна група сім'я виступає тоді, коли піддаються вивченню її окремі індивіди, їх відносини. Тому соціальна діагностика має використовувати комплексний підхід, інтегруючи ці два напрями у вивченні сім'ї.

Для соціального працівника можуть бути важливими такі структурні характеристики сім'ї: наявність шлюбного партнерства (повна, формальна повна, неповна сім'я); стадія життєвого циклу сім'ї (молода, зріла, похилого віку); порядок вступу у шлюб (первинний, вторинний); кількість дітей (багатодітна, малодітна сім'я).

Серед функціональних характеристик сімей, які мають дітей з особливими потребами, найбільш істотними для соціального працівника є такі:

матеріальний стан ( забезпечення) сім'ї;

психологічний клімат сім'ї;

загальна культура сім'ї;

реабілітаційна культура сім'ї;

реабілітаційна активність сім'ї;

ставлення до патології дитини.

Окрім структурних і функціональних характеристик, які відображають стан сім'ї, яка виховує дитину з функціональними обмеженнями, для соціальної діагностики є також важливими індивідуальні особливості її членів. До них відносяться соціально-демографічні, фізіологічні, психологічні, патологічні особливості і звички дорослих членів сім'ї, а також характеристики дитини: вік, рівень фізичного, психічного, мовленнєвого розвитку, інтереси, здібності, освітній заклад, у якому вона навчається, успіхи у спілкуванні, наявність поведінкових відхилень, патологічні звички, мовленнєві, психічні порушення[48, 27-41].

З метою визначення стану психологічного клімату сім'ї соціальний працівник може використати спостереження, тест-методики (опитувальники різного типу), тест Т. Лірі, який передбачає вивчення міжособистісних стосунків членів сім'ї, а також результати обстеження, проведеного іншими спеціалістами, що дозволяє зіставляти різні оцінки і зробити об'єктивні і достовірні висновки.

Основна мета діяльності соціального працівника на початковому етапі - формування в батьків адекватних уявлень про структуру порушень психофізичного розвитку дитини і про можливості її освіти і соціалізації.

Початковий етап роботи соціального працівника в родині можна назвати діагностико-конструктивним, тому що він полягає в аналізі основних проблем і проектуванні соціально-педагогічного процесу в сім'ї, доборі специфічних засобів і методів реабілітації відповідно до загальних цілей виховання. Цей етап є найбільш значимим, оскільки від рівня його реалізації у вирішальній ступені залежить ефективність усіх наступних етапів.

Наступний етап роботи можна охарактеризувати як організаційний. Він полягає в конструктивній діяльності, включаючи різноманітні форми соціально-психологічної та педагогічної анімації при організації сімейно-побутової праці, освітніх заходів, дозвілля і припускає проектування корекційного процесу в умовах родини, добір засобів і методів роботи, організацію педагогічного середовища в родині, конструювання системи навчальної взаємодії дорослого і дитини.

Важливою вимогою цього етапу є навчання батьків самостійному аналізу потенційних можливостей дитини, визначенню рівня сформованості соціально значимих навичок, що припускає пролонговане спостереження й оцінку в процесі повсякденної діяльності. Цьому сприяють різноманітні методи тестування, в основі застосування яких лежить передумова, що основні навички формуються в дітей в однаковій послідовності, але внаслідок відхилень у розвитку, процес засвоєння навичок розтягується у часі.

Заключний етап соціальної роботи в умовах сім'ї - комунікативний. Він припускає допомогу у встановленні оптимальних взаємин між батьками, батьками і дітьми, іншими членами родини в сфері найближчого оточення. Цей етап має вирішальне значення для нормалізації психологічного клімату в родині, зниження емоційної напруженості, реконструкції батьківських позицій у процесі педагогічної діяльності. Він сприяє становленню нових форм взаємодії з дитиною, що має відхилення в розвитку, освоєнню специфічних засобів спілкування. Робота фахівця в родині в цей період має яскраво виражену корекційну і психотерапевтичну спрямованість. Адже саме родина є головним джерелом формування всієї системи спілкування і розвитку соціально значимих навичок у дитини, що має відхилення в розвитку. Це пояснюється високим ступенем залежності нетипової дитини від членів родини й особливою роллю родини у формуванні соціальних стереотипів її поведінки.

Основними завданнями комунікативного етапу є наступні:

) розширення арсеналу засобів при здійсненні комунікативної діяльності за рахунок використання специфічних способів спілкування (емпатії, жестової мови і т.д.);

) формування інноваційних форм взаємодії з дитиною (сеанси емоційно-розвиваючої взаємодії, предметно-ігрової взаємодії і т.д.);

) формування виховних навичок батьків.

Основними критеріями ефективності соціальної роботи на комунікативному етапі можна вважати:

) стійкість психоемоційного стану дитини і батьків;

) рівень сформованості спільної діяльності;

) рівень розвитку навичок спілкування.

Цілеспрямована система соціальної роботи в умовах сім'ї не тільки підвищує рівень розвитку дитини і сприяє її соціальної активності, але і нівелює негативні переживання батьків, формує оптимістичні установки стосовно майбутнього [59,47].

.3 Форми і методи роботи соціального працівника з сімєю де виховується дитина з особливими потребами

Основними напрямами соціальної роботи є допомога у набутті сім'єю колишнього соціально-психологічного та соціокультурного статусу, подолання психологічного стресу. Вирішення цієї проблеми передбачає:

діагностику психологічного стану членів сім'ї;

визначення критеріїв об'єднання батьків у групи для надання адекватної допомоги і взаємодопомоги кожній конкретній родині;

складання програми реабілітації сім'ї у психолого-педагогічному, соціально-культурному аспектах; проведення реабілітаційних заходів у відповідності з програмою кожної сім'ї;

організація груп взаємо підтримки;

епізодичне патронирование сім'ї після реабілітаційних заходів.

Основними напрямками психосоціальної роботи з сім'єю дитини-інваліда є:

) діагностика:сім'ї як цілого (соціального статусу, взаємовідносин між членами сім'ї, батьківського ставлення до дитині, стилів виховання);особистісних особливостей батьків;

) планування корекційної роботи:планування індивідуальної роботи з кожною сім'єю;формування груп взаємної підтримки;

) проведення індивідуальної і групової роботи:проблемно-орієнтоване консультування (щодо виявлення та вирішення поточних проблем);організація груп взаємної підтримки.

) постреабилитационное супровід сім'ї (періодичне патронирование сім'ї).

Зупинимося кілька докладніше на даних напрямках роботи.

Діагностика

Діагностичне обстеження сім'ї повинно проводитися з урахуванням того, що, як правило, батьки такої дитини не мають в своєму розпорядженні часом, крім того, їм буває досить складно говорити з фахівцями на теми сімейних взаємин, батьківського ставлення до дитини. У більшості батьків є установка на лікування та реабілітацію дитини, інші теми здаються батькам неактуальними. У зв'язку з цим потрібні експрес-методики, які не займають багато часу і є максимально інформативними для фахівця. На сьогоднішній день російськими і зарубіжними вченими запропоновані різні моделі аналізу сім'ї, наприкладчотирьох аспектная модель аналізу сімейної системи включає наступні характеристики: структурні (тип зв'язку та ієрархії в сім'ї, зовнішні і внутрішні кордони); сімейна микродинамика, що відображає особливості повсякденного сімейного функціонування (комунікативний стиль, розподіл ролей тощо); макродинаміка, що відображає особливості сімейної історії в поколіннях; сімейна ідеологія, яка відображає норми і цінності сім'ї.

ПОВ. Эйдемгиыер, Ст. Юстицкис виділяють такі типи сімей з дитиною-інвалідом:гармонійна сім'я, яка відрізняється теплою прихильністю її членів один до одного;негармоничная сім'я, що характеризується домінуючим становищем одного з батьків і залежним - іншого;розпадається або сім'я, що розпалася, у якої стався розрив між батьками і один з батьків відокремився від колишньої сім'ї, хоча і зберігає з нею контакт і виконує деякі її функції;ригидная псевдосолидарная сім'я, в якій панує беззастережна диктатура одного з батьків.

Батьки є головними особами, визначальними виховання і соціальну адаптацію дитини. Тому вчені приділяють особливу увагу психологічного вивчення їх особистісних характеристик. Так, в результаті діагностичного дослідження батьків були запропоновані психологічні портрети батьків дитини з обмеженими можливостями здоров'я (портрет батька невротичного, авторитарного і психосоматичного типів), які можуть бути визначені за допомогою анкети "Психологічний тип батька" (дод. 6). Крім характерологічних рис досліджуваної категорії батьків дана анкета дозволяє виявити стилі виховання, притаманні конкретному типу батьків1.

Планування корекційної роботи проводиться на основі результатів діагностики і переслідує такі завдання:

. Підвищення рівня психічного здоров'я батьків, які перебувають у стані

. Оптимізація системи внутрішньосімейних відносин з метою підвищення ступеня їх позитивних впливів на розвиток дитини.

. Розширення інформованості батьків про можливості дитини, його перспективи в соціальному і медичному аспектах, про способи і методи його лікування і виховання.

. Навчання батьків навичкам догляду за дитиною.

. Ознайомлення батьків з закономірностями психічного розвитку, психологічними особливостями дітей.

. Навчання батьків прийомам організації ігрової та навчальної діяльності дітей, сприяє психічному розвитку, ознайомлення батьків з психокорекційними і психотерапевтичними прийомами, які доцільно використовувати в процесі виховання і розвитку дітей.

Проведення індивідуальної та групової роботи спрямовано на допомогу сім'ї у вирішенні проблем і корекції емоційного стану батьків. Різна стійкістю до труднощів, особливо до таких, які відчуває сім'я дитини-інваліда, пояснюється вченими по-різному. Вважається, що успішному протидії порушенням життєдіяльності сім'ї сприяє вміння сім'ї вирішувати проблеми. Мається на увазі впізнання проблеми, висування версії рішення, вибір найбільш вдалого з них, що в цілому становить "механізм вирішення проблем".

Наукові дослідження і практичний досвід показали, що розвиток здатності сім'ї до вирішення проблем підвищує стресостійкість сім'ї. При цьому відзначено, що вирішення проблем визначається не тільки інтелектуальним прийняттям, але і необхідністю певних дій: самообмеження, розподіл обов'язків по будинку, поліпшення взаєморозуміння і т. д.

Допомагають справлятися з труднощами певні здібності сім'ї, які полегшують пристосування до несприятливих умов: гнучкість взаємин, середня ступінь чіткості у формулюванні рольових очікувань, згуртованість сім'ї, відкритість у сприйнятті навколишнього світу, тобто відсутність тенденції ігнорувати якусь частину інформації про світ.

Велику роль у нормалізації стану як хворого, так і членів його сім'ї відіграє проведення роботи щодо встановлення прийнятних, посильних для нього вимог у повсякденному житті. Такі вимоги багато в чому залежать від розуміння членами сім'ї його психологічних особливостей, а також глибини і точності уявлень родичів про вплив хвороби на стан і поведінку хворого. Низька згуртованість і розбіжності членів родини з питань взаємодії і виконання встановлених правил призводять не тільки до погіршення атмосфери в сім'ї, але і до почастішання рецидивів захворювання.

Існують різні рекомендації щодо встановлення вимог до поведінки хворого. Наприклад, на думку багатьох авторів, найбільш ефективний підхід - спокійна розмова з хворим і пояснення йому правил поведінки в сім'ї. Інший підхід пропонує, навпаки, виявити твердість (однак без роздратування або погроз) по відношенню до неприпустимого поведінки. Ще один прийом, успішно застосовуваний деякими сім'ями, для того щоб впоратися з дивним та ненормальним поведінкою хворого, - конфронтація. Кожна сім'я, пристосовуючись до захворювання, з часом виробляє свою тактику поведінки, свої правила і вимоги до хворого. Фахівець із соціальної роботі повинен обговорити адекватність цих вимог та виконання правил для хворого.

Велику увагу до психосоціальної роботи з сім'єю інваліда приділяється скороченню стресових подій у житті хворого.

Позначений коло питань взаємодії членів сім'ї з інвалідом дозволив виділити наступні напрямки роботи з сім'єю:інформаційна допомога;розвиток у членів сім'ї навичок ефективної опіки, комунікації;соціальна підтримка;комплексна допомога.

Інформаційна допомога ставить своєю метою задоволення потреби членів сім'ї в інформації та здійснюється у вигляді інтерактивних семінарів та лекторіїв. На подібних програмах членам сім'ї надається інформація про хворобу дитини, про необхідні заходи по поліпшенню взаєморозуміння в сім'ї через визнання переживань кожного з її членів.

Найбільш відомі моделі допомоги в цьому напрямку - модель, в якій освітня програма для родичів тісно пов'язана з медикаментозним лікуванням хворого. Мета таких програм - дати необхідні знання про хвороби з точки зору медицини, підвищити впевненість членів сім'ї в своїй спроможності впоратися з виниклими проблемами, забезпечити найбільш сприятливі взаємини з хворим. Основними темами занять є: етіологія, симптоматика, медикаментозне та психотерапевтичне лікування та реабілітація хворого.

В різних освітніх програмах можуть розглядатися більш докладно комунікаційні аспекти в сім'ї з хворою людиною. В даному випадку можна говорити про застосування підходу, спрямованого на розвиток у членів сім'ї навичок ефективної опіки. Програми даного підходу орієнтують сім'ю на навчання певним навичкам, умінням і придбання в кінцевому рахунку майстерності в діяльності опіки хворої людини. Найбільш відома в цьому напрямку програма роботи з сім'ями психотичних хворих, підготовлена в США (Mental Health Clinical Research Center for the Study of Schizophrenia). Автори створили поведінкову програму сімейного регулювання, у центрі уваги якої перебувають освітні моменти, навчання комунікативним навичкам і вирішення виникаючих проблем1. Основним засобом таких програм є розвиток навичок спілкування.

Соціальна підтримка не ставить перед собою завдання чогось навчити членів родини хворого. Головний напрямок тут - підтримка, розуміння і співчуття з боку інших людей, можливість поділитися своїми переживаннями. Основну роль відіграють групи взаємодопомоги родичів. Даний напрямок на відміну від двох попередніх, розроблених професіоналами (лікарями, психологами, соціальними працівниками), був запропонований і використаний самими родичами інваліда. У ньому була розроблена модель розвитку здатності сім'ї та пацієнта боротися зі стресами, що виникають при опіці психічно хворого, не ставлячи інформативних і педагогічних завдань.

Комплексна допомога об'єднує інформування, навчання та емоційну підтримку, визнаючи ефективність кожного.

Всі перераховані вище напрямки сконцентровані на тому, як допомогти хворому, як за допомогою знань і навичок члени сім'ї можуть полегшити своє життя і допомогти в лікуванні близькій.

Наукові дослідження в цьому напрямку розглядають різні сторони складних процесів спілкування, взаємодії батьків з дитиною-інвалідом, сприйняття його близькими людьми, враховуючи, що батьки таких дітей перебувають під впливом хронічного стресу, тривалої травмуючої ситуації. Результати таких досліджень показують, що форми роботи з сім'ями, які виховують дітей з відхиленнями у розвитку, існуючі в рамках традиційного підходу, не є оптимальними, так як не враховують потреби родичів інваліда у психологічному супроводі, обліку їх емоційних і особистісних проблем. Актуальна проблема реорганізації допомоги сім'ї даної категорії.

Необхідно в першу чергу надати соціально-психологічну допомогу родичам вже при народженні хворої дитини, оскільки сім'я є первинним середовищем розвитку дитини, а її члени формують цю середу, є виконавцями значної частини реабілітаційних заходів. По мірі росту і розвитку дитини-інваліда в сім'ї виникають нові стресові ситуації, нові проблеми, до вирішення яких батьки виявляються абсолютно не підготовлені. Виховання дитини-інваліда є тривалим патогенно впливає чинником на особистість у цілому, сприяючи формуванню особистісної мінливості в конституціонально-континуальном просторі від психологічної норми-акцентуації до аномальної особистісної мінливості. Тому виникає реальна необхідність надання психологічної підтримки всім членам родини, яка повинна мати системний характер.

Створення моделі комплексної психологічної допомоги сім'ї, яка виховує дитину з вадами в розвитку, дозволяє індивідуалізувати підхід до кожної дитини, знижує фрустрационную навантаження у членів сім'ї і підвищує її реабілітаційні можливості.

Прикладом такої роботи є модель системи психологічної допомоги сім'ям, які виховують дітей з відхиленнями у розвитку, розроблена та апробована на практиці. Дана модель представлена складною структурою, що включає взаємопов'язані напрями: діагностику, консультування, психокорекцію. У психокоррекционном напрямку автори виділяють індивідуальну і групову роботу.

Індивідуальна робота з родичами спрямована на вивчення біографії сім'ї дитини з відхиленнями у розвитку, життєвого шляху його батьків, особливостей їх особистості, історії захворювання дитини, відносин з родичами і знайомими. Довірчі відносини, прояв співчуття до проблем батьків дозволяють психологу побачити і визначити ті проблеми, які їх хвилюють. В процесі роботи аналізуються дисгармонійні характеристики в структурі особистості батьків, які ускладнюють їм переосмислення власної ситуації, пов'язаної зі станом дитини, набуття нової світоглядної позиції. Поступово розкриваються особливості виникнення невротичних симптомів, а також характерологічні особливості особистості батьків.

Подібна робота вимагає від родичів змін взаємин з хворим, звичного стилю поведінки і разом з тим серйозної, глибокої роботи над собою.

Групова терапія, тренінги навичок є однією з найбільш поширених форм роботи з родичами інваліда. Склад групи може мати обмеження за статтю, типом порушень, кількістю учасників. Група може призначатися для батьків, тільки що дізналися про діагноз, і для батьків дорослих дітей, а також для допомоги братам, сестрам та іншим членам сім'ї. Її керівником може бути як фахівець, так і батько - член групи.

В процесі групової роботи учасники мають можливість поділитися своїми почуттями з такими ж родичами хворого без страху осуду і нерозуміння. Це пом'якшує почуття самотності та ізоляції, надає впевненість у власних силах. У цьому зв'язку будь-яка група не тільки надає необхідну родичам інформацію, але і має терапевтичний ефект. Тренінги для родичів демонструють рольові моделі і дають можливість у вправах попрацювати над проблемами в сімейних відносинах, розкривають внутрішні конфлікти учасників. На зустрічах у групі батьки отримують можливість обговорити різні проблемні ситуації виховання, навчання дітей і дізнатися про способи інших батьків вирішувати їх.

Цілями групи можуть бути: психоосвіта; терапія; навчання різним необхідним при догляді і спілкуванні з хворим навичкам.

В якості найбільш продуктивною і об'єктивно реконструюючої самосвідомість батьків форми роботи виступає групова дискусія. Матеріалом для дискусій стають спеціально відібрані психологом теми, особливо значущі для даної категорії осіб. Фахівці-практики виділяють в цьому напрямку теми, що висвітлюють:внутрішні психологічні проблеми родичів інвалідів;проблеми, що виникають при взаємодії батьків з хворою дитиною в мікро - і макросоциумах;проблеми, що виникають у взаєминах подружжя, членів сім'ї, в якій виховується дитина з відхиленнями у розвитку, та ін;розуміння в сім'ї стану хворого, оцінка його можливостей, динаміка відносин в сім'ї та сім'ї з поза сімейним оточенням у зв'язку з захворюванням її члена.

У навчальних програмах батьки можуть отримувати інформацію про права, необхідних послугах при конкретному захворюванні.

Цілі та зміст занять групи повинні грунтуватися на ретельному вивченні потреб батьків. Існують описи практичної роботи з родичами, де фахівці відзначають, що на початку роботи, як правило, вони схильні бачити безліч недоліків у хворих членів сім'ї. В процесі роботи учасники опиняються в стані побачити різні сторони спілкування з хворим: свою недовірливість до нього, схильність до гіперопіку, утруднює розвиток інваліда. Учасники групи стають більш відкритими, здатними говорити про свої труднощі, що виникли у зв'язку з хворобою члена сім'ї.

Часто теми, які на перший погляд стосуються виховання і взаємин, розкривають різні почуття, випробовувані родичами: почуття провини і пошуки причини захворювання в своїй поведінці і поведінці близьких, біль і особисті переживання. Використання ведучим групи прийомів і технік групової роботи сприяє тому, щоб ці почуття учасники могли висловити і пережити разом.

інвалід дитина сім'я реабілітаційний

Розділ 2 Експериментальне дослідження соціальної роботи з сімями де виховується дитина з особливими потребами

.1 Опис та обґрунтування дослідження

Дослідно-експериментальну частину курсової роботи ми організували у вигляді соціологічного дослідження проблеми соціального захисту сімей з дітьми-інвалідами. Для успішного проведення дослідження нами була складена його програма

У процесі дослідження ми провели,по-перше, низку інтервю для підтвердження актуальності проблеми, її складності та можливих шляхів вирішення.

Інтервю № 1.

керівник Хмельницького обласного центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

.02.2015р., початок інтервю 15.00год., завершення інтервю - 15.20год.

Запитання:

.Скажіть, будь ласка, хто є засновником центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів і коли розпочав свою діяльність цей центр?

. Які основні напрями реабілітації у центрі?

.Яка вікова категорія дітей з інвалідністю, на яку розрахований центр?

. Якій кількості дітей-інвалідів надаються послуги в центрі ( протягом року)? Якщо, можна, конкретизуйте, будь ласка, за нозологіями ( типами відхилень)?

. Які є в центрі форми реабілітаційного обслуговування?

. Яка тривалість реабілітаційних програм?

.На яку кількість дітей-інвалідів розраховано центр?

. Які джерела фінансування центру і до якої форми власності він належить?

. Яке спеціалізоване реабілітаційне обладнання у центрі?

. Які найбільш гострі проблеми в діяльності центру? Дякую.

Інтервю № 2.

заступник начальника головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Хмельницької обласної державної адміністрації,

.02.2015р. Початок інтервю - 11.20год., завершення - 11.35год.

Запитання:

. Скажіть, будь ласка, наскільки гострою є проблема соціального захисту сімей, які виховують дитину-інваліда? Якщо можна, наведіть, будь ласка, статистичні дані по районах області, по містах.

. Що, на Вашу думку, найбільше впливає на поширення інвалідності серед дітей?

. Чи є сім'ї на Хмельниччині, в яких народжуються двоє і більше дітей-інвалідів?

. Який аспект соціального захисту є найбільш болючий для таких сімей?

. Як співпрацюють державні органи з громадськими організаціями у вирішенні цієї проблеми? Чи поширеним є благодійництво саме для цієї категорії населення?

. Яка проблема на сьогодні, на Вашу думку, є найбільш гострою у вирішенні соціального захисту сімей з дитиною-інвалідом?

Дуже дякую!

Інтервю 3.

методист НВК Дитячий заклад - спецшкола для дітей з вадами слуху, 22 лютого 2015 року. Початок інтервю 14.15, завершення - 14.40.

Запитання:

. Скажіть, будь ласка, в чому специфіка діяльності Вашого закладу?

. Які основні принципи, на Вашу думку, комплектування груп у закладах для дітей з порушенням слуху?

. Скажіть, у чому Ви вбачаєте можливість інтегрувати дітей з вадами слуху в суспільство?

. Які проблеми, на Вашу думку, є найбільш гострі у вирішенні проблеми соціалізації таких дітей?

Дякую!

Інтервю 4.

Андрій В., 14 років, дитина-інвалід, діагноз ДЦП, відвідує ХОЦРР (центр ранньої реабілітації).

лютого 2015р., початок інтервю 9год.15 хв., завершення - 10.00год.

Запитання:

. Андрійку, скажи, будь ласка, чи подобається тобі відвідувати центр?

. Що найбільше тобі подобається тут?

. Чи давно ти відвідуєш цей центр?

. А чим ти займаєшся вдома?

. Як часто ти граєшся з мамою? Татом?

. Чи бував ти в ляльковому театрі?

. Що тобі подарував Дід Мороз?

. А чи є в тебе друзі? Хто вони?

. А яке твоє улюблене заняття?

. Яка твоя заповітна мрія ( щоб ти найбільше хотів)?

Інтервю 5.

мама дитини-інваліда ( хлопчика 6 років з діагнозом ДЦП) , 27 років, освіта вища, тимчасово не працює, вже 2 роки виховує сина сама, офіційно не розлучена.

лютого 2015 року, початок інтервю 17.45., завершення - 18.00 год.

. Коли Ви дізналися про діагноз у Вашої дитини?

. Які прогнози лікарів?

. Яку допомогу отримуєте від держави? Чи достатньо цього?

. В чому головна проблема Вашої сімї?

. Що, насамперед, треба зробити в масштабах держави аби полегшити Ваше становище ( й інших аналогічних сімей)?

. Вибачте за некоректність, чому Ви самі виховуєте хвору дитину?

. Чи вірите Ви в майбутнє свого сина? Яким Ви його бачите?

. Ваші особисті плани на майбутнє?

Щиро дякую Вам! Успіхів і удачі!

.2 Аналіз та інтерпретація отриманих даних в ході експериментальної роботи

У процесі аналізу результатів інтервю нам вдалось зробити певні узагальнення та висновки. Так, зокрема, з інтервю № 2 ( з заступником начальника головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи облдержадміністрації) випливає, що проблема соціального захисту сім'ї з дитиною-інвалідом є надзвичайно актуальною, складною і комплексною в її вирішенні.

Фахівці класифікують дитячу інвалідність двох типів: вроджену та набуту; серед головних причин дитячої патології названо:

) екологічні проблеми, зокрема наслідки ЧАЕС;

) післяродові та інші травми;

) спадкові хвороби, захворювання на генному рівні;

) інші ( як, наприклад, наслідки перенесеного грипу тощо).

Частина сімей з дітьми-інвалідами отримують згідно законодавства ще й соціальну допомогу.

З 1 січня 2007 року державна допомога дітям-інвалідам:

гр. 380+50%від 380 = 570грн.;

Пгр. 80% від 380=304грн.;

Ш гр. 60% від 380=228грн.,

Надбавка одиноким інвалідам П і Ш гр. - 15% від 380=57грн.;

діти-інваліди до 6 років 70% від 380 + 50% від 434= 483грн.;

(постражд. ЧАЕС 70% від 380+ 50% від (70% від 380)+ надбавка на догляд 50% від 434= 616 грн.;

діти-інваліди від 6 до 18 р. 70% від 380+50%від558=545грн.;

по ЧАЕС - 678 грн.; відповідно до ст.76 Закону України Про державний бюджет України на 2007 рік мінімальна заробітна плата з січня -400грн., липня - 420 грн., грудня - 450 грн.

У процесі інтервю ми також зясували, що у Хмельницькій області є 24 сім'ї, в яких 2 дітей-інвалідів ; і 13 сімей з трьома дітьми-інвалідами. Безумовно, серед найболючіших проблем соціального захисту таких сімей є: недостатня матеріальна допомога ( насамперед на лікування таких дітей), відсутність належної соціальної реабілітації дітей ( очевидною є їх соціальна ізольованість, дезадаптація).

У цьому контексті логічним продовженням є аналіз результатів інтервю № 1 ( з керівником Хмельницького обласного центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів). Засновником центру є Хмельницька обласна державна адміністрація і підпорядковується цей центр Головному управлінню праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи ХОДА, джерелом фінансування є кошти Фонду соціального захисту інвалідів. Форма власності - комунальна, центр діє з 1 березня 2002 року за такими основними напрямами реабілітації: рання, соціальна, психолого-медико-педагогічна. Центр розрахований на дітей-інвалідів від народження до 18 років.

В центрі надаються послуги протягом року за нозологіями: мають декілька вад - 52 особи, з вадами слуху - 14 чол., з опорно-рухового апарату - 47 дітей, з інтелектуальними вадами - 17 осіб, з ураженням центральної нервової системи - 54 чол., інші - 16 дітей. Форми реабілітаційного обслуговування - стаціонарна, амбулаторна, домашній патронаж, консультативна, соціально-педагогічний патронаж. Тривалість реабілітаційних програм - від 6 місяців до 18 років.

Найважливішою проблемою в діяльності центру є його недостатнє фінансування, оскільки саме через брак коштів реабілітаційні програми з реалізовуються несповна, реабілітаційне обладнання не є належним, працівники одержують мізерну заробітну платню і т.і.

Хоча, як свідчать дані інтервю № 3 ( з методистом НВК) реабілітаційна робота з дітьми-інвалідами та їхніми сімями є надзвичайно складною і потребує високої фахової компетентності, глибоких інтегрованих психолого-педагогічних знань, комунікативних умінь і навичок. І в цьому випадку ми зіткнулися з тією ж проблемою - недостатнім фінансуванням, що в свою чергу породжує ускладнену діяльність з клієнтами та їх батьками, відсутність належного обладнання, компютерного обстеження, можливостей застосування відповідних нових технологій у реабілітаційній діяльності.

Інтервю з мамою дитини-інваліда і самою дитиною-інвалідом свідчать про те, що соціальний захист не є достатнім. При чому наголошується не лише на матеріально-економічному аспекті проблеми ( мізерності пенсії, матеріальної допомоги, страшній дорожнечі лікування тощо), але й на соціально-реабілітаційному аспекті. Йдеться насамперед про розрізнення різних напрямів реабілітації, неузгодженість дій медичних закладів і психолого-педагогічних установ, про відсутність комплексних реабілітаційних програм, що й створює соціальну ізоляцію сім'ї дитини - інваліда, її відчуження від суспільного життя.

У процесі нашого дослідження ми провели також експертне опитування трьох груп експертів:

Перша група - представники держадміністрації ( названий вже - заступник начальника головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Хмельницької облдержадміністрації та начальник управління соціального захисту );

Друга група - керівники реабілітаційних центрів

Третя група - методисти НВК

Всім інтервюерам було запропоновано дати відповіді на поставлені запитання:

) Чи є проблема соціального захисту сімей з дітьми-інвалідами на Хмельниччині гострою і наскільки?

) Що є головною причиною поширення інвалідності серед дітей?

) Яка основна методика реалізації реабілітаційних процесів дітей-інвалідів?

) Як співпрацюють державні та недержавні установи по забезпеченню соціального захисту сімей, які виховують дитину-інваліда?

) Якою повинна бути модель соціального захисту сімей з дітьми-інвалідами?

На основі аналізу відповідей експертів ми дійшли висновку, що проблема соціального захисту сімї з дитиною-інвалідом є надзвичайною складною, гострою і нелегкою у своєму вирішенні. Серед головних причин поширення інвалідності серед дітей названо екологічні проблеми, низький економічний рівень молодих сімей, зловживання алкоголем, існування інших девіацій у поведінці батьків ( причому ще до народження дитини) тощо.

Реабілітаційний процес дітей-інвалідів повинен здійснюватися, на думку експертів, на основі методики Монтессорі, моделі кондуктивної педагогіки ( альтернативні методи спілкування), методики Войта-терапія, методу Козявкіна.

Недостатньою є співпраця державних і недержавних установ, громадських організацій по забезпеченню соціального захисту сімей, які виховують дитину-інваліда.

Відсутньою є конкретна модель реалізації соціального захисту сімей з дітьми-інвалідами у Хмельницькій області, яка б комплексно поєднувала всі аспекти та складові соціального захисту: медичного, соціально-психологічного, педагогічного, реабілітаційного.

Отож, як висновок ми стверджуємо, що на державному рівні доцільно переглянути саму структуру, принципи та технології соціального захисту сімї з дитиною-інвалідом. В основу соціального захисту таких сімей повинна, на нашу думку, бути покладена технологічна модель Інтеграція, яка б передбачала узгодженість, цілісність і системність усіх названих аспектів.

Ми модель соціального захисту сім'ї, що виховує дитину-інваліда, бачимо взаємозалежною субєкт - субєктною діяльнісною системою, яка б чітко визначала мету, завдання, зміст, технологію, оцінку та корекцію і, безумовно - результат.

.3 Методичні рекомендації

Програма дослідження

Проблема. Сімя, що виховує дитину-інваліда, для нормального виконання своїх функцій потребує соціального захисту.

Обєкт дослідження - сім'ї з дитиною-інвалідом.

Предмет дослідження - соціальний захист сімї з дитиною-інвалідом.

Мета дослідження - обґрунтувати найбільш оптимальні технології соціального захисту сім'ї з дитиною-інвалідом у Хмельницької області.

Завдання дослідження:

Проаналізувати правові та соціально-політичні аспекти проблеми соціального захисту сім'ї з дитиною-інвалідом.

Зясувати реальний стан досліджуваної проблеми у Хмельницькій області та визначити зміст, форми і методи соціального захисту сімей з дітьми-інвалідами у Хмельницькій області.

Гіпотеза: соціальний захист сімї з дитиною-інвалідом буде ефективним через умови інтеграції його правового, соціально-економічного, психолого-педагогічного та соціально-реабілітаційного аспектів.

Логічний аналіз основних понять:

соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення життя, здоровя та добробуту населення в конкретних економічних умовах;

соціальна допомога - система заходів, спрямованих на повернення особи до активного життя та праці, відновлення соціального статусу і формування в особи якостей, установок щодо пристосування до умов нормальної життєдіяльності шляхом правового і матеріального захисту її існування, підготовки до самообслуговування з формуванням здатності до пересування і спілкування, повсякденних життєвих потреб тощо;

абілітація - система заходів, спрямованих на опанування особою знань та навичок, необхідних для її незалежного проживання в соціальному середовищі: усвідомлення своїх можливостей та обмежень, соціальних ролей, розуміння прав та обовязків, уміння здійснювати самообслуговування;

сім'ї - динамічна мала група людей, які разом проживають, звязані родинними відносинами ( шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю;

сім'ї з дитиною-інвалідом - сім'ї, що виховує дитину-інваліда;

інвалід - особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав;

дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту;

інвалідність - міра втрати здоровя та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів;

реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму, усуненні обмежень їх життєдіяльності для досягнення і підтримання соціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство;

соціальна реабілітація - система заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації, соціального обслуговування задоволення потреби у забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації;

реабілітаційна установа - установа, підприємство, заклад, у тому числі їх відділення, структурні підрозділи, незалежно від форми власності, що здійснює реабілітацію інвалідів і дітей-інвалідів відповідно до державних соціальних нормативів у сфері реабілітації.

Метод дослідження - інтервю.

Висновок

Проаналізувавши та вивчивши соціальну роботу де виховуються діти з особливими потребами можна зробити висновок,що проблема соціального захисту сімей, які виховують дитину-інваліда є гострою, адже йдеться про соціальний захист як систему медичних, організаційно-правових, економічних, реабілітаційних і психолого-педагогічних заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, діяльності, здоров'я та добробуту як самої дитини-інваліда, так і членів її сім'ї.

Основними концептуальними принципами соціальної роботи з родинами, що мають дітей з відхиленнями в розвитку, є:

) єдність дій сімей і соціальних інститутів у процесі соціалізації дитини;

) активізація ролі батьків, їхнє навчання і включення в процес соціально-педагогічної діяльності.

Соціальна допомога сім'ї, яка виховує дитину з особливими потребами це сімейно-центрована практика, що спрямована на соціалізацію дитини.

Отож, як висновок ми стверджуємо, що на державному рівні доцільно переглянути саму структуру, принципи та технології соціального захисту сімї з дитиною-інвалідом. В основу соціального захисту таких сімей повинна, на нашу думку, бути покладена технологічна модель Інтеграція, яка б передбачала узгодженість, цілісність і системність медичного, соціально-психологічного, педагогічного, реабілітаційного аспектів.

Вході роботи ми виконали на такі завдання

Проаналізували наукову літературу.

Описали особливості роботи соціального працівника де виховується дитина з особливими потребами.

Визначили форми і методи роботи соціального працівника з сімю де виховується дитина з особливими потребами

4 Описали та обґрунтувати дослідження.

Проаналізували та інтерпретувати отримані дані в ході експериментальної роботи

Зробили методичні рекомендації .

Список використаної літератури

1.Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання)/А.Й.Капська, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола; Заг. ред.: І.Звєрєва та Г.Лактіонової. - К.: Наук. світ,2001.

2.Андреева Г.М. Социальная психология. Учеб.-2-е изд -М: МГУ, 1988. -С.482.

.Андрієнко О.С. Форми та методи корекційної роботи з дітьми з особливими потребами. ХДФ.,. ЗДУ //Cоціальна робота з дітьми та молоддю з особливими потребами: Матеріали семінару для практиків без дипломів - Запоріжжя, 2001.

.Аксенова Л.И. Социальная педагогика в специальном образовании: Уч. пос.- М.: Академия, 2001.

.Берн Эрик. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. -Л: Лениздат,1992

.Большаков В.Ю. Психотренинг: социодинамика, упражнения, игры. -М: СПЦ. 1996. -С.380.

.Браер Скотт. Практика социальной работы: Тенденции и прблемы. // Энциклопедия социальной работы.- М., 1998.- С.308-310.

.Вайнола Р.Х. Технології соціальної роботи //Cоціальна робота з дітьми та молоддю з особливими потребами - Запоріжжя, 2001.

.Введення в соціальну роботу. - К.,2002. - 426 с.

.Вернер Д. Реабилитация детей-инвалидов. - М.,1995.

.Виховання в сімї дітей з особливими потребами. - К.: УДЦССМ,1998.

.Вознюк Л.М., Климчук Н.Б., Мерленко І.М., Петрович В.С. Дитячий церебральний параліч: поради батькам та педагогам. - Луцьк, 2002. - 74с.

.Вильдавская Л.З.. Черепанова Е.М. Организация и сопровождение групп самопомощи для семей беженцев и переселенцев // Вестник психосоциальной й коррекционной работы. -1995. №4. -С.10.

.Гаранян Н.Г., Холмогорова А.Б. Групповая психотерапия неврозов с соматическими масками. // Московский психотерапевтический журнал - 1994.№2.-С.29-49.

.Гарвин Чарлз. Малые группы: Теория и исследования // Энциклопедия социальной работы.-М.,1998.- С.42-53.

.Грачев Л.К. Программа социальной работы с семьями, имеющими детей-инвалидов.-М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1992. -С.71.

.Групповая психотерапия. / Под ред. Б. Карвасарского, С.Ледера. -М.: Медицина, 1990. -С.384

.Динамика ценностей в социальной работе. / Под ред. Стивена Шардлоу, Амстердам-Киев: АпУ, 1996. -С.195

.Гуртом проти біди. - Київ, 2001.

.Дитинство в Україні: права, гарантії, захист. /Зб. документів. - К.: Столиця, 1998.

.Долгушин А.К. Введение в социальную реабилитацию.-М.:СТИ МГУС,2000.

.Долотин Б. Для тех, кто стал инвалидом // Социальное обеспечение. - 1999. - № 2. - С.24-26.

.Донцов А.И. Психология коллектива. -М: МГУ, 1984. - С.194.

.Закон України Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам// Відомості Верховної ради, 2001.-№1.- С.2

.Закон України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.-К.: Сфера, 1998.- 23с.

.Захаров А.И. Предупреждение отклонений в поведении ребенка: 3-е изд., испр. Серия: Психология ребенка. - СПб.: Издательство „Союз, . - 2000.- С.34-42.

.Звєрєва І.Д., Іванова І.Б. Концептуальні основи соціального захисту людей з функціональними обмеженнями. Зб. теоретичних та методичних матеріалів. - К.: А.Л.Д.,1995.- 243с.

.Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Соціальна педагогіка як основа соціальної роботи// Довіра і надія: Інформ. - метод. бюлетень. - 1994. -№2.- С. 16-41.

.Іванова І.Б. Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів. - К.,2000.- 171с.

.Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції. Зб. теоретичних та методичних матеріалів соціальних служб для молоді./ Упор. І.Д.Звєрєва - К.: А.Л.Д.,1995.- 312с.

.Карл Роджерс. О групповой психотерапии. -М., 1993. -С. 221.

.Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбнік С.Р. Соціальна педагогіка/ Соціальна робота: Навч. посібник. - К.: ІЗМН,1997.- 275с.

.Колодзин Б. Как жить после психической травмы: Пер с англ. Савельевой И.В. -М.: Шанс, 1994. -С.94.

.Комягіна Г.В.,Скрипка Н.С., Шендеровський К.С. Комплексна реабілітація неповносправних дітей та підлітків. Модель соціальної реабілітації в умовах сімї // Робочий зошит учасника семінару-тренінгу. - К.2002.- 132с.

.Кондратенко В.О. Психолого-педагогічний аспект творчої роботи зі слабочуючими дітьми // Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - № 6. - С.24-26.

.Конвенція про права дитини. - К.: АТ Столиця,1997.- 32с

.Кравченко Р. Соціальна робота з розумово відсталими людьми. - Київ, 2001.- 112с.

.Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково методичний збірник /Ред.кол: Н.Софій (гол.), І.Єрмаков (кер. авт. кол.) - К., 2000.- 231с.

.Лада Ю. Смысл и специфика психологической помощи // Журнал практикующего психолога.- 1995.- №1. -С.93-109.

.Матвеев В.Ф. Психические нарушения при дефектах зрения и слуха. - М.,1987.-С.24-52.

.Мейер Керол. Практика социальной работы: Обзор основных направлений. // Энциклопедия социальной работы. -М.,1998.- С.301-307.

.На допомогу батькам, що мають дітей з особливими потребами / Л.В. Борщевська, А.В. Зіброва, І.Б. Іванова.- К.,1999.- 251с.

.Нейл Смелзер. Социология. -М.: Феникс, 1994.-372с.

.Певзнер М.С. Клиническая характеристика детей с нарушением темпа развития. Хрестоматия Упавления службами охраны здоровья матери и ребенка в Росии//Tempus Tacis Joint European Project (jep 10412-1998).-М.: Феникс, 2005.- 441с.

.Петрович В.С. Група взаємодопомоги батьків, котрі мають дітей з ДЦП Проблеми педагогічних технологій. - Луцьк, 2002.-№1.-С.87-94

.Підготовка волонтерів до роботи з дітьми обмежених функціональних можливостей: Методичні рекомендації до проведення тренінгових занять/ О.В. Безпалько, С.В. Едель - К.: Видавництво НДПУ ім. М.П.Драгоманова, 2001. - 32с.

.Поворот на 180 градусов // Социальная защита. 1996. №1. - С.87.

.Пожар Л. Развитие личности аномальных детей и подростков. Хрестоматия Управления службами охраны здоровья матери и ребенка в Росии //Tempus Tacis Joint European Project (jep 10412-1998).).-М.: Феникс, 2005.- 391с.

.Попков Ю.В. Безработные женщины сел и малых городов: социальный портрет // ЭКО.-1996. №2. -С.38.

.Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского.-2-е изд. -М.: Политиздат, 1990.-С.494.

.Рид Уильям. Проблемно-ориентированньш подход // Энциклопедия социальной работы. - М.,1998.- С.329-334

.Романенкова Л.О. Досвід соціальної роботи з людьми з особливими потребами за кордоном //Cоціальна робота з дітьми та молоддю з особливими потребами. Матеріали семінару для практиків без дипломів. - Запоріжжя, 2001.- 312с.

.Самокерована групова робота. Мюллендер О.,Уорд.Д. -К: АпУ, 1995. -С.139.

.Сильверман Филлис. Группы взаимной помощи // Энциклопедия социальной работы. -М.,1998.- С.166-170.

.Синьова Є., Марченко Г. Проблеми реабілітації інвалідів зору // Соціальна політика та соціальна робота. - 1998. - № 1-2(5-6). - С.109-116.

.Смирнов Е.Р. Семья ребенка с ограничеными возможностями: потребности и ресурсы. Хрестоматия Упавления службами охраны здоровья матери и ребенка в Росии//Tempus Tacis Joint European Project (jep 10412-1998).).-М.: Феникс, 2005.- 385с.

.Соціальна робота в Україні: перші кроки. - К., 2001.-238 с.

.Словник. Соціологія. /Під ред. Воловича В.І. - К., 2000.-389с.

.Стандартні правила щодо урівняння можливостей інвалідів. Прийняті Ген. Асамблеєю ООН 20.12.1993 р.(резол.48/96)- Львів,1998.- 112с.

.Социальная реабилитация детей с особенными возможностями: психолого-педагогические аспекты. - М.: Социально-технологический институт, 2000.-217с.

.Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А.Й.Капської - К.,2000.

.Соціальна робота з людьми з особливими потребами: Методичні матеріали для тренера / Упоряд: О.В.Безпалько та інші; Під заг. ред. І.Д.Звєрєвої. - К.: Наук. Світ, 2002. - 55 с.