Мовленнєвий етикет економістів як усталена норма виробничої сфери

ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Мовленнєвий етикет як формула привертання уваги до мовного контакту

1.1 Сутність мовленнєвого етикету

.2 Види мовленнєвого етикету

Висновок до розділу 1

Розділ 2. Правила вимови як запорука успіху усного мовного контакту фахівців економічної галузі

.1 Вимова голосних звуків

.2 Вимова приголосних звуків

.3 Наголошуваність слів

Висновок до розділу 2

Висновок

Додаток А

Додаток Б. Анкетування


ВСТУП


Актуальність. Як відомо, суспільство виробляє певні стандартизовані норми соціальної поведінки (у тому числі і мовленнєвої), які визначаються уявленнями про шаблони поведінки у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється. Саме такими рамками є й етикет - система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки: мовленнєвої і не мовленнєвої. Як правило, ці форми поведінки тісно між собою пов'язані і взаємозалежні.

Вважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для себе й оточення здійснювати процес спілкування.

Кожна людина, незалежно від віку, статі, національності, освіти, посади повинна дотримуватися основних норм мовного етикету, адже рівень мовленнєвої культури свідчить про міру вихованості, чемність людини.

На сьогодні важливою запорукою професійного успіху є вміння спілкуватися.

У цій роботі ми спиратимемося на роботи Пивоварова В.М., Зубкова М., Мацюк З., Венедиктової В.І., Бабич Н.Д, Дорошенка С. І. та ін.

Мета - дослідити й проаналізувати мовленнєвий етикет як усталену норму фахівців економічної сфери.

Завдання:

визначити поняття про етикет спілкування;

охарактеризувати основні правила української літературної вимови, яка є основою усного мовленнєвого етикету;

дослідити види мовленнєвого етикету фахівців економічної сфери.

Предмет дослідження - етикет ділового спілкування.

Об'єкт дослідження - мовленнєвий етикет фахівців економічної сфери.

Методи - описовий, порівняльний.

Робота складається з 25 сторінок: 2 розділів, висновків до них, додатку у вигляді анкетування.


РОЗДІЛ 1. МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ ЯК ФОРМУЛА ПРИВЕРТАННЯ УВАГИ ДО МОВНОГО КОНТАКТУ


.1 Сутність мовленнєвого етикету


Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна існувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Етикет - слово французького походження, що означає манеру поведінки. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої давнини до наших днів. У основі своїй ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось конкретного суспільства, але і представниками всіляких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в етикет свої виправлення і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичної будови, національними традиціями і звичаями.

Розрізняють кілька видів етикету, основними з який є:

1)придворний етикет - жорстко регламентований порядок і форми обходження, установлені при дворах монархів;

2)дипломатичний етикет - правила поведінки дипломатів і інших офіційних осіб при контактах один з одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;

)військовий етикет - звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поводження військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності;

)загальногромадянський етикет - сукупність правил, традицій і умовностей, дотримуваних громадянами при спілкуванні один з одним.

Більшість правил дипломатичного, військового і загальногромадянського етикету тією чи іншою мірою збігаються. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами надається більше значення, оскільки відступ від них чи порушення цих правил може завдати шкоди престижу чи країни її офіційним представникам і привести до ускладнень у взаєминах держав.

У міру змін умов життя людства, росту утворень і культури одні правила поведінки змінюються іншими. Те, що раніш вважалося непристойним, ставати загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить від місця, часу й обставин. Поводження, неприпустиме в одному місці і за одних обставин, може бути доречним в іншім місці і за інших обставин.

Норми етикету, на відміну від норм моралі є умовними, вони носять ніби характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим, а що ні. Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримуватися основних норм етикету, але і розуміти необхідність визначених правил і взаємин. Манери багато в чому відбивають внутрішню культуру людини, його моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильне поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює гарні, стійкі взаємини.

Сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах - прийомах, церемоніях, переговорах.

У питаннях загальногромадянського етикету не мале місце займає етикет ділового спілкування, а зокрема - етика прийому відвідувачів і підлеглих і бесіда з ними.

Мовленнєвий етикет - це мікросистема національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності.

Ділова етика складає не тільки репутацію самого керівника, але і репутацію фірми в очах ділових партнерів і потенційних клієнтів.


.2 Види мовленнєвого етикету


За умовами і змістом мовленнєвої ситуації розрізняють 15 різновидів мовленнєвого етикету:

1)вітання;

2)звертання, привертання уваги;

)знайомство;

)запрошення;

)прохання, порада, пропозиція;

)погодження;

)вибачення;

)незгода, відмова;

)скарга;

)втішання;

)комплімент;

)несхвалення;

)поздоровлення;

)подяка;

)прощання.

Вітання виконує особливу функцію в комунікативному акті, де важливим є сам процес входження до нього. Нерідко спілкування обмежується лише одним етикетним ритуалом. Цим пояснюється автоматизм і спеціалізований характер вітального вислову.

Набір українських народних вітань надзвичайно різноманітний. Вибір того чи іншого вітання залежить від пори дня, ступеня близькості тих, хто вступає в комунікативний контакт, від того, що робить у даний момент людина, з якою вітаються.

Крім того, існують ще спеціальні сакральні вітання: Слава Ісусу (Христу)! Христос рождається! Христос воскрес! тощо.


Розглянемо форми вітання за тональностями:

Висока тональністьНейтральна тональністьДружня тональністьДобрий день!Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добрий вечір! Здрастуйте!Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! День добрий! Добрий вечір! Вечір добрий! Доброго вечора! Добривечір! Здрастуйте! Привіт! Салют! Вітаннячко! Моє шануваннячко! Здоров був! Вітаю! Скільки літ…

Другим різновидом етикету є звертання.

Вибір тієї чи іншої форми звертання - це складний акт комунікативної діяльності. Від залежить від соціального становища, рівня культури, освіти, від конкретної ситуації, особистих стосунків, ступеня спорідненості, а також від віку тех., до кого звернена мова, і тих, хто звертається, та, безумовно, у всіх випадках - від культурної традиції. Система українських етикетних звертань чи не найбільше з-поміж усіх етикетних висловів зазнала змін у своєму історичному розвитку, що пояснюється насамперед її особливою залежністю від соціальної організації суспільства.

Упродовж віків наш народ використовував два основні форми звертання: типову українську - добродію, добродійко! і західнословянську - пане, пані!

Спілкуючись у високій тональності, ці звертання обовязково вживали з означенням вельмишановний, шановний, високоповажний.

Звертання товаришу, товаришко поширені в соціалістичному суспільстві, звузили своє значення і вживаються лише щодо:

1)людини, яка спільно з ким-небудь виконує якусь справу, бере участь у якихось діях;

2)людини, звязаної з ким-небудь дружбою, щирого друга, приятеля

)людини, звязаної з іншими спільною професією, місцем роботи, навчання тощо.

Не узвичаїлося в українському етикеті вживання вокативів громадянине, громадянко! Їх функціонування обмежується переважно правничою сферою.


Висока тональністьНейтральна тональністьДружня тональністьВельмишановні пані і панове! Вельмишановне панство!Пане, пані Добродію, добродійко! Шановна громадо! Дорогі діти! Пане професоре! Пане Кириле! Пане Володимире! Шановне товариство! Шановні кологи! Іване Петровичу! Ганно Семенівно!Валюшо! Богдане! Матусю, тату Пане господарю Коханий (а)! Сонечко, зайчику!

Звертаючись до когось на ім'я і по батькові, на прізвище, за військовим чином, потрібно пам'ятати такі правила:

Звертання на ім'я чи ім'я по батькові завжди ставиться у формі кличного відмінка: Степане Васильовичу, Романе Івановичу, Надіє Олександрівно, Євгеніє Петрівно! або Маріє, Марійко, Валерію, Миколо!

Звертання, яке складається з двох загальних іменників, також вимагає від обох слів форм кличного відмінка: пане лейтенанте, пане капітане, пане генерале! Пане президенте! Пане ректоре!

У звертаннях, що складаються за загальної назви та імені, форм кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім'я: пані Катерино, друже Грицю, пане Віталію, колего Степане, брате Петре, товаришу Дмитре тощо.

У звертаннях, що складаються за загальної назви та прізвища, формі кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: друже Максименко, пане Мороз, добродійко Василевська, пане Кравчук тощо.

Знайомство - надзвичайно важливий момент зав'язування контактів, як ділових, так і особистих. Воно може відбуватися на офіційному і приватному рівні, і в кожному конкретному випадку має свою специфіку, обумовлену чи не обумовлену певними традиціями. Якщо на офіційному рівні знайомство відбувається за рекомендацією когось чи при безпосередньому контакті, то на приватному рівня існує безліч варіацій.


Висока тональністьНейтральна тональністьДружня тональністьДозвольте відрекомендувати Вам… Дозвольте відрекомендуватися…Прошу познайомитися з паном… Знайомтесь: це пан… Мене звуть… Мого колегу звуть…Мене звуть… Мого колегу звуть… Познайомся, це…

Подяка означає "висловлювати, виражати подяку, бути вдячним за щось". В українській мові найбільш уживаними, стилістично нейтральними висловами подяки є дякую і спасибі, які можуть мати при собі слова, що посилюють вираження вдячності: дуже, сердечно, щиро, красно, уклінно тощо.

Народним етикетом передбачаються репліки-відповіді на подяку. Їх вибір залежить від того, за що докується: якщо це їстівне, тоді відповідають: "На здоров'я! Їжте на здоров'я!"; якщо за річ, то: "Носіть на здоров'я!" Однак, як правило, найбільш поширеною відповіддю на подяку є слова прошу і будь ласка.

В умовах високої тональності спілкування, в офіційних ситуаціях слова подяки можуть уживатися із дієслівними формами: Дозвольте! Дозвольте подякувати за…


Висока тональністьНейтральна тональністьДружня тональністьДозвольте висловити вдячність! Ми дуже вдячні Глибоко вдячний Вельми вдячний Висловлюю вдячність Висловлюю подякуДякую! Спасибі! Щиро вдячний Велика подяка ВдячнийСпасибі! Дякую Щиро вдячний Щиро дякую Вік не забуду Велике спасибі Красно дякую Гарно дякую

Вибачення означає "просити вибачення, усвідомлюючи свою провину". Отже, ситуація вибачення - це передусім усвідомлення своєї вини і намагання її спокутувати за допомогою спеціальних висловів.


Висока тональністьНейтральна тональністьДружня тональністьПрошу вибачитиВибачте! Пробачте! Даруйте! Прошу вибачити! Простіть!Вибачте мені! Пробачте мені! Даруйте! Перепрошую Вибачай Винен Більше не буду

Запрошення - це одна із форм спілкування між людьми, що підкреслює повагу до людей, яких хочуть бачити серед найближчий, серед друзів. Нерідко запрошення звучить і в офіційних колах: це запрошення на конференції, симпозіуми, спільні засідання. Їздять один до одного і глави держав після відповідного запрошення. Запросити можна і на співбесіду або просто на бесіду, але зробити це потрібно тактовно, в делікатній формі.


Висока тональністьНейтральна тональністьДружня тональністьЛаскаво просимо Люб'язно просимоЛаскаво просимо Заходьте, будь ласка Приходьте (приїздить) до нас ще раз Будемо раді Вас бачити Прошу Будь ласкаПросимо Вас Будь ласка Дуже просимо Приходьте Заходьте Заїдьте до нас Будемо раді Вас бачити Погостіть у нас Було б добре, коли б Ви ще раз зайшли до нас у гості

Комплімент у побуті, найчастіше - це схвалення вашого зовнішнього вигляду, інтелекту, вашої ерудиції, ваших вчинків. Мовленнєва ситуація, в якій має місце комплімент, мусить відбуватися між знайомими людьми. Хоча компліменти вживають не лише у побуті, а й у ділових стосунках. Їх говорять не лише жінкам, а й чоловікам, не лише керівникам, а й підлеглим.


Висока тональністьНейтральна тональністьДружня тональністьВисловлюємо своє захоплення Із задоволенням висловлюю на Вашу адресу З приводу результатів висловлюємо своє задоволенняМи раді висловити своє захоплення Вашою роботою Ми задоволені результатами Вашої праці Ви, поза всяким сумнівом, талановитіТак гарно зробити могли лише Ви У вас талант до цього Ви чарівні Цей одяг вам до лиця Ця сукня Вам пасує Ви сьогодні надзвичайні Ви чарівні

Скарга - це форма вербального висловлення незадоволення, нарікання на неприємності, біль, горе. Можливим є і спосіб невербального сигналу про біль чи нещастя. У діловому мовленні частіше трапляється офіційна письмова чи усна заява про незаконні або неправомірні дії певної особи чи установи.


Висока тональністьНейтральна тональністьДружня тональністьЗмушений(а) потурбувати Вас На превеликий жаль, змушений повідомити... Повідомляю про... Розраховуючи на Вашу підтримку (співчуття), повідомляю...Вибачте, але змушений (а) звернутися до Вас у делікатній справі... Вислухайте, будь-ласка... Чи не могли б Ви зарадити нам у такій справі... Дозвольте викласти свою проблему... Вибачте, що турбую, але... Чи можна Вам поскаржитися… ось послухайте… Ви можете вислухати мене? У мене проблема повязана з…Послухай, які у мене і неприємності... Я маю проблему з... 1 Я хочу тобі дещо сказати про... Мій шеф такий несправедливий... Він... Вчителька не об'єктивно поставила мені двійку Тату, Володя не виконав мамине доручення...

Втішання (співчуття) - це спосіб полегшення горя, суму, неспокою, хвилювання кого-небудь, це вияв чуйного ставлення до чийого-небудь неспокою, чиїхось переживань, це почуття жалю, викликане людським нещастям чи горем. Співчуття особі може бути висловлене усно або письмово і свідчить про доброзичливе, прихильне ставлення до кого-небудь, про підтримку у скрутну хвилину. Може бути виражене таким чином:


Висока тональністьНейтральна тональністьДружня тональністьПрийміть наші щирі співчуття Надсилаємо (висловлюємо) Висловлюємо свій жаль з приводу... Поділяємо Ваше горе (невимовну втрату) Сумуємо з приводу... Просимо Вас не опускати рук, у Вас усе вийдеВам наше співчуття Щиро сумуємо з приводу... Ви їх достойно І подолаєте - Мої (наші) найщиріші співчуття Співчуваємо Вам Прийміть співчуття Мені (нам) жаль, що так сталося Тримайтеся Не сумуйПрийміть наші співчуття Щиро співчуваємо Яке горе... Яке нещастя... У твоїй біді ми з тобою Не занепадай духом Усе буде добре Гадаю, що це дрібниці Вони не вартують твоїх сліз Усе перемелеться

Несхвалення - спосіб вираження чийогось осуду чи заперечення чого-небудь. Формою виявлення несхвалення може бути і відсутність схвалення. Уміння у делікатній формі передати своє несприйнятливе ставлення до подій, фактів чи певних осіб, не викликаючи образ у присутніх, - це велике мистецтво. Варто інколи скористатися короткою паузою у відповідь на неправильне запитання, ніж категорично, різко висловлюватися, завдаючи шкоди особі і погіршуючи стосунки між людьми. Однією із виправданих форм вираження несхвалення може бути спочатку схвальна оцінка одним словом так, а потім але...


Висока тональністьНейтральна тональністьДружня тональністьНа жаль, така позиція для нас неприйнятна Дякуємо, але... Добре було б, якби... проте...На жаль, це не можливо На превеликий жаль, так бути не може Ми не згідні 3 цим не можна погодитися Ваша точка зору для нас неприйнятна Ні, на жаль, ми не можемо...Ні, не так Ні і ще раз ні! Нічого подібного Ніколи... Навпаки... Я відмовляюся... Вибачте (пробачте), ні! Як це? Невже так може бути?! Як вам не соромно! Це не серйозно

Прощання означає "перед розлукою тиснути один одному руки, говорити слова прощання". Прощання, як і вітання, може супроводжуватися спеціальними жестами: уклін голови, рукостискання, обійми. Єдиний специфічний прощальний жест - це помах рукою, частіше правою, вслід тому, хто відходить або від'їжджає. В українській мові до усталених прощальних фраз належать: до побачення, прощай (прощавай, прощайте), будь здоров, бувай здоровий (бувайте здорові), бувай, до завтра та ін. Вибір їх залежить від часу, на який розлучаються, і від тональності спілкування.

Найбільш уживаним і стилістично нейтральним, незалежним від часу і простору, є вислів до побачення. Вислів прощай, крім значення "до побачення", має відтінок "прощатися назавжди".


Висока тональністьНейтральна тональністьДружня тональністьДо побачення! Прощайте!До побачення На все добре До нових зустрічей Прощайте Дозвольте відкланятисяДо побачення Бувайте здорові До зустрічі До завтра Щасливо Бувай Ходи здорова Всього найкращого Добраніч Кланяюсь Привіт сім'ї

Висновок до розділу 1


Отже, етикет - велика і важлива частина загальнолюдської культури, моральності моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх представлень про добро, справедливість, людяність - в області моральної культури і про красу, порядок, благоустрій, побутовій доцільності - в області культури матеріальної.

Існує декілька видів етикету: придворний, дипломатичний, військовий, загальногромадянський. Норми етикету, на відміну від норм моралі є умовними, вони носять ніби характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим, а що ні.

За умовами і змістом мовленнєвої ситуації розрізняють 15 різновидів мовленнєвого етикету:

1)вітання;

2)звертання, привертання уваги;

)знайомство;

)запрошення;

)прохання, порада, пропозиція;

)погодження;

)вибачення;

)незгода, відмова;

)скарга;

)втішання;

)комплімент;

)несхвалення;

)поздоровлення;

)подяка;

)прощання.


РОЗДІЛ 2. ПРАВИЛА ВИМОВИ ЯК ЗАПОРУКА УСПІХУ УСНОГО МОВНОГО КОНТАКТУ ФАХІВЦІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ГАЛУЗІ


Етикет усного ділового спілкування вимагає від будь-якої людини вимовляти слова за правилами вимови. Правильна вимова надає мовленню органічної краси, привабливості, що має неабияке значення для того, хто його слухає, сприяє кращому й глибшому засвоєнню висловлюваної думки, донесенню до слухачів своїх почуттів і роздумів [4].

Неправильна вимова звуків може стати причиною спотворення змісту висловлюваної думки.

Правильна літературна вимова, правильне звукове оформлення слів є запорукою успіху мовного спілкування, а неправильне - гальмує його.

Мовленнєвий етикет ґрунтується на нормах правильної вимови голосних і приголосних. Основні правила орфоепічної норми повинен знати кожний, хто хоче досягти вершин у професійній діяльності.


.1 Вимова голосних звуків


Голосний [а] як під наголосом, так і в ненаголошеній позиції вимовляється чітко, виразно, не зближується з іншими голосними, наприклад: кали?на, грома?да, адвока?т.

Голосний [о] в сучасній українській літературній мові, як і [а], вимовляється чітко, виразно не тільки під наголосом (мо?лодь), а й у ненаголошеній позиції (молоко?, поро?да). Проте ненаголошений звук [о] перед складом з постійно наголошеним [у] може наближатися до [у]:[оу], наприклад: [зоузу?ля, гоулу?бка, коужу?х, поуду?шка].

Голосний [у] теж вимовляється виразно в усіх позиціях: ду?ма, дубо?вий, докуме?нт, артикуля?ція. На початку слова ненаголошений [у] в позиції перед приголосним, якщо попереднє слово чи попередній склад закінчується на голосний, змінюється у нескладовий звук [у]: [учи?ти, до учител'а, була у нас, научити]. Нескладовий [у] на письмі передається буквою в: вчитель, навчити, була в нас.

Голосні [е] та [и] в українській літературній мові чітко, виразно вимовляються лише під наголосом: сте?п, кле?н, горобе?ць, ви?шня, ви?со?ко. У ненаголошеній позиції вони у вимові наближаються один до одного, наприклад, слова бери?, вели?кий, весна?, село?, живе?, тихе?нько вимовляємо як [биери, виеликий, веисна, сеило, жиеве, тиехенько]. Ступінь обниження ненаголошених [е] та [и] залежить від звукового оточення (місця наголосу, сусідніх голосних звуків), а також від темпу мовлення: чим темп швидший, тим ці голосні вимовляються менш виразно, а при повільному темпі мовлення - більш чітко. Послідовно зберігається в літературній вимові ненаголошений [и] без наближення до [е] лише в позиції перед [j]: си?льний, до?брий, черевни?й, ви?шийте.

Голосний [і] - наголошений і ненаголошений - вимовляється чітко, виразно після всіх приголосних: ві?ра, мі?сто, фігу?ра, зі?рка, жі?нка. У ряді слів (і?нший, і?нколи, і?ноді, іна?кше тощо) початковий голосний [і], переважно наголошений, може набувати трохи ширшого звучання й вимовлятися з деяким наближенням до [и]: [і'ноді, і'стина] або й [и'нший, и'нколи, и'ноді, і'стина] тощо. Наголошений [і], що стоїть на початку слова перед приголосним, після голосного попереднього слова набуває здебільшого характеру нескладового звука, тобто переходить у [й], наприклад: вона йшла, вона йде, хоч він ішов, він іде. Аналогічна зміна в подібних умовах властива також сполучникові і та ненаголошеному [і] в середині слова: вона й він, Петро й Василь, підійшли.


.2 Вимова приголосних звуків


Закономірністю сучасної української літературної мови є послідовне збереження дзвінкості у вимові приголосних на кінці слова: дуб, хліб, сторож, мороз та інші. Зберігає звичайно українська літературна мова дзвінку вимову приголосних і перед глухими в середині слова, наприклад: голубка, берегти, могти, везти, стежка. Тільки у словах нігті, кігті, легко, дігтяр приголосний [г] перед глухим втрачає свою дзвінкість і вимовляється як глухий [х]: [к'іхт'і, н'іхт'і, лехко, д'іхт'ар], хоч і пишеться літера г.

Якщо дзвінкі приголосні в середині слова перед глухими зберігають свою вимову, то глухі перед дзвінкими уподібнюються до наступного звука й вимовляються дзвінко, наприклад: [бород'ба, молод'ба, проз'ба], хоч пишеться боротьба, молотьба, просьба.

Вимова дзвінких приголосних у складі прийменників і префіксів має деякі особливості:

1)кінцеві [б], [д], [ж] префіксів завжди зберігають свою дзвінкість:
обстежити, підстелений, надходження, міжпланетний; 2)прийменник і префікс з перед приголосними [к], [п], [т], [ф], [х]
послідовно оглушуються: [с тобойу], [с Петром] (пишеться з тобою, з
Петром), схитнувся, спитав, у всіх інших випадках дзвінкість з
зберігається: з Ольгою, зорганізувати, звідати: )кінцевий [з] префіксів роз-, без-, через- та прийменників без, через
перед глухими приголосними можуть мати паралельну вимову, тобто
дзвінкий звук [з] може в цих прийменниках зберігатися, а може й
оглушуватися в [с], наприклад: [без тебе] і [бес тебе], [безпечний] і
[беспечний], [розпитати] і [роспитати]. Губні приголосні в українській мові вимовляються твердо в кінці слова: голуб, насип, степ, сім. Перед [і] губні дещо пом'якшуються: вісім, білий, підпис, відгук, міра, фігура. Перед іншими приголосними губні приголосні в споконвічно українських словах завжди тверді. Лише в деяких словах української мови типу цвях, свято пом'якшується приголосний перед [а] (напитис'я): [с'в'ато, ц'в'ах]. У всіх інших випадках перед буквами я, ю, є, і після губних ставиться апостроф, який вказує на те, що губний тут вимовляється твердо, а після нього перед голосним с ще звук [/], наприклад: дев'ять [дев|ат'], м 'ята [м'aтa] та ін. У словах іншомовного походження губні можуть пом'якшуватися перед [а] та [у] (на письмі я та Ю): бюро [б'уро], пюре [п'уре]. Варто також наголосити на тому, що приголосний [в] в українській мові ніколи не уподібнюється до [ф], зате на початку слова перед приголосним, усередині слова після голосного перед приголосним та на кінці слова звук [в] посилює свою звучність і переходить у нескладовий голосний [у]: [учора, унук] (пишемо вчора, внук. дав, знав, любов), а на початку слова може набирати такої звучності, що переходить у голосний [у]: учора, унук. Там, де пишеться літера ф, завжди й послідовно треба вимовляти звук [ф]: форма, факт, фігура, ефект, філіал, фінал, філософ, філолог, орфографія, фізика, арифметика, Африка (у проекті нової редакції правопису с деякі застереження: кафедра (катедра), Афіни (Атіни), анафема (анатема), марафон (маратон) можливі були б як паралельні). Буквосполучення дж, дз в українській мові можуть означати як два звуки [д] і [ж], [а] і [з], так і один складний звук [дж] та [дз]. Два звуки дж, дз позначають лише в словах, де вони виникають внаслідок збігу кінцевого д однієї самостійної частини слова (морфеми) з ж або з другої: підживленим, піджимати, піджарити, підзаголовок, підзахисний, підзвітний, підшити, підземелля, надзвичайно, надземний (нагадаємо, що в цих словах межа складоподілу, а відповідно й перенос, проходить між д і ж чи з). У всіх інших випадках сполучення дж і дз вимовляються злито, як один звук: джаз, джемпер, джентльмен, джунглі, джерело, джміль, бджола, дзвеніти, дзеленчати, дзеркало, дзьоб, дзьобати. У дієсловах та похідних від них дієприкметниках та іменниках часто звук [д] чергується із [дж]: радити - раджу, народити - народжувати, народжений, народження; запровадити - запроваджувати, запроваджений, запровадження тощо, тому переносити з рядка в рядок можна, на-ро-джу-ва-ти, на-ро-дже-ний, на-ро-дже-ння і т.д. Шиплячі [ж], [ш], [дж] і [ч] в українській літературній мові, як правило, тверді, зокрема, вони ніколи не пом'якшуються у кінці слова: ріж, ходиш, ніч. піч, біжать, лоша, курча. Напівпом'якшеними вони бувають перед голосним [і] (жінка, шість, чітко) та якщо вони подовжені: бездоріжжя, Криворіжжя, клоччя, подорожжю, тушшю, ніччю, річчю. Приголосний [р] послідовно твердий лише на кінці слова і складу: секретар, кобзар, лікар, повір, перевір, Харків, гіркий. На початку складу перед голосними [а], [о], [у], як і перед [і], він зберігає свою давню пом'якшену вимову, наприклад: секретаря, кобзаря, лікаря, повірю.

Чітко розрізняються в українській мові надгортанний щілинний [г] (гора, нога, горох, багато, гнати, гріти) і задньоязиковий проривний [ґ] (танок, ґуля, дриґати). Інколи вони розрізняють значення слів: грати (дієслово) і ґрати (іменник), гніт (насильство) і ґніт (у гасовій лампі, част.), гулі (гуляння) і ґулі (на лобі).

Звук [г] маємо як в українських словах (гай, гаразд, горіх, говорити, голова, огірок, глядач, гвинт), так і в словах іншомовного походження (агент, агроном, агонія, гігант, герой, герб, гелій, генерал, гідролог, графа, грам, графіка, гуманіст, гумор, гумус і т.д.). Звук [ґ] вживається в ряді іншомовних і звуконаслідувальних слів: аґрус, ґава, ґазда, ґанок, ґедзь, ґелґотати, ґирлиґа, гніт, грати, ґречний, ґринджоли, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик, ремиґати, хуга, хурдиґа та деяких інших.

Задньоязикові приголосні [г], [к], [х] та надгортанний [г] в українській мові звичайно тверді (галка, коник, келих, хист), лише перед [і] вони стають напівм'якими (гість, гіпс, кіт, тхір). Зрідка в окремих словах іншомовного походження вони пом'якшуються: кювет, гяур.


2.3 Наголошуваність слів


Наголос в українській мові є:

1)силовий, або динамічний, тобто наголошений склад вимовляється з більшою силою (вели?кий, га?рно);

2)різномісний (нефіксований), тобто такий, що в різних словах може падати на різний склад - перший, другий, третій і т.д. (мири?ти, гада?ти,
молоди?й, перено?сити); )рухомий, тобто в різних формах того ж слова можливе його
пересування з одного місця на інше (голова? - го?лови, го?луб - го?луби). Однак це не означає, що той, хто говорить, має право наголошувати слова, як заманеться. В українській мові історично склалася стала система наголошування, яка відіграє велику роль у звуковій організації слів. Наголос допомагає оформляти і виражати різні значення слова. Неправильне наголошування часто спотворює слово або надає йому зовсім іншого, аніж треба, значення.

Норми наголосу в сучасній українській літературній мові відбиті в орфоепічних словниках та в словниках наголосів.

Закономірним у сучасній українській літературній мові є наголошування кінцевого складу в дієсловах везти?, нести?, кля?сти? та ін., а також у всіх формах їх: везу?, несу?, привезу?, принесу?, везе?ш, несе?ш, веземо?, несемо?, везли?, несла?, пра?вежі прине?сли, приве?зли, прине?сли, привезі?ть, принесі?ть, живемо?, почи?стимо, ідемо?, стає?мо, живете?, почне?те, ідете?, стає?те. У дієслові бу?ти з наголошеною основою вживається інфінітив і форми майбутнього часу (бу?ду, бу?деш, бу?де, бу?демо, бу?дете, бу?дуть), а в формах минулого часу жіночого її середнього родів та у формах множини наголос падає на закінчення: були?, було?, були?.

Віддієслівні іменники середнього роду на -ання наголошуються звичайно на тому складі, що й інфінітиви, від яких вони утворені: чита?ти - чита?ння, писа?ти - писа?ння, пита?ти - пита?ння (а не питання?), завда?ти - завда?ння (а не завдання?) тощо. У двоскладових іменниках на -ання наголошується останній склад: знання?, звання?, спання?.

Утворюючи іменники від дієслів або інших іменників шляхом приєднання префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, українці традиційно зберігають наголос на префіксі: за?дум, за?клик, за?хід, по?клик, при?лад, при?повідка, ро?згляд, ро?зстріл, ро?звиток, ро?звідка, ро?зголос, за?тишок, за?гадка, по?смішка, по?свідка, пере?біг, пере?спі?в, пере?тин, пере?гляд, та ін. Однак с винятки: розгро?м, зачи?н, набі?р, розко?л.

Переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні: моли?тва - молитви?, ха?та - хати?, сторі?нка - сторінки?, ла?стівка - ластівки? та ін.

Абстрактні іменники на -іщ(а) мають наголос на закінченні: старовина, гли?бший, височина?, но?вини. Географічні назви на -ин(а) мають наголос на корені твірного слова: Ки?їв - Ки?ївщина, Оде?са -Оде?щина, Жито?мир - Жито?мирщина.

У числівниках від одинадцяти до дев'ятнадцяти наголос падає лише на склад на (одина?дцять, чотирна?дцять).

У запозичених словах наголос є постійним для однієї моделі, наприклад: бюрокра?тія, демокра?тія, аристокра?тія і под., моноло?г, діало?г, катало?г; ради?ст, данти?ст; спеціалі?ст, програмі?ст тощо. В іншомовних словах наголос падає на останній склад у назвах мір (міліме?тр, сантиме?тр, кіломе?тр) і на передостанній - у назвах вимірювальних приладів (баро?метр, спідо?метр, моно?метр).

Іншомовні власні назви здебільшого наголошуються так, як у тій мові, з якої вони взяті, а саме: французькі прізвища мають наголос на останньому складі (Бальза?к, Дюма?, Стенда?ль), англійські - на першому (Га?млет, Ді?ккенс, Да?рвін), польські - на передостанньому (Міцке?вич, Слова?цький). Однак внаслідок частотності вживання і під впливом української мови змінився наголос у словах Шекспі?р, Ньюто?н, Рентге?н.

Система українського наголосу досить складна, тому в усіх сумнівних випадках потрібно звертатися за довідками до словників.

Наведемо ряд слів з позначенням наголосу, в яких найчастіше трапляється порушення літературних норм:

аге?нт, агрономі?я, алкого?ль, бюлете?нь, бюрокра?тія, валови?й, ветерина?рія, ви?года (ко?ри?сть), виго?да (зру?чність), вида?ння, визна?ння, вимо?ва, вимо?га, ви?падок, вісімдеся?т, газопро?ві?д, гастроно?мія, гляда?ч, грома?дський, гурто?житок, демокра?тія, діало?г, дочка?, до?нька, добу?ток, докуме?нт, дро?ва, експе?рт, живо?пис, за?гадка, запита?ння, зустрі?чний, ім'я?, камфора?, каучу?к, катало?г, кварта?л, компромі?с, кулінарі?я, листопа?д, літо?пис, медикаме?нт, металу?ргія, міліме?тр, некроло?г, нена?видіти, нена?висть, нови?й, одина?дцять, опто?вий, пара?ліч, парте?р, пере?пис, пере?пустка, по?друга, при?ятель, русло?, сантиме?тр, сере?дина, сімдеся?т, течія?, трубопро?ві?д, уклада?ч, урочи?стий, це?нтнер, чергови?й, чотирна?дцять, шофе?р.

Крім словесного, велике значення в усному мовленні має логічний, або фразовий, наголос. Під логічним наголосом розуміють виділення в реченні за допомогою посилення голосу того слова, на яке падає смислове навантаження. Так, речення "Він прочитав книгу" можна читати так: Він (а не хтось інший) прочитав книгу. Він прочитав (а не переглянув) книгу. Він прочитав книгу (а не журнал).

Правильне виділення слів за допомогою логічного наголосу є однією з обов'язкових умов точного й повного донесення висловлюваної думки до тих, кому вона призначається.


Висновок до розділу 2


Для вдалого виступу перед слухачем(-ами), доповідник має володіти правильною вимовою, та акцентувати свою увагу на те, що слова іншомовного походження мають різну вимову. Так само, для милозвучності мови слід звертати увагу на наголос у словах. Закономірним у сучасній українській літературній мові є наголошування кінцевого складу в дієсловах. Утворюючи іменники від дієслів або інших іменників шляхом приєднання префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, українці традиційно зберігають наголос на префіксі. Переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні. Абстрактні іменники на -іщ(а) мають наголос на закінченні. У числівниках від одинадцяти до дев'ятнадцяти наголос падає лише на склад на (одина?дцять, чотирна?дцять).

У запозичених словах наголос є постійним для однієї моделі. В іншомовних словах наголос падає на останній склад у назвах мір і на передостанній - у назвах вимірювальних приладів. Іншомовні власні назви здебільшого наголошуються так, як у тій мові, з якої вони взяті, а саме: французькі прізвища мають наголос на останньому складі, англійські - на першому, польські - на передостанньому. Однак внаслідок частотності вживання і під впливом української мови змінився наголос у словах Шекспі?р, Ньюто?н, Рентге?н.

Система українського наголосу досить складна, тому в усіх сумнівних випадках потрібно звертатися за довідками до словників. Крім словесного, велике значення в усному мовленні має логічний, або фразовий, наголос. Під логічним наголосом розуміють виділення в реченні за допомогою посилення голосу того слова, на яке падає смислове навантаження.


ВИСНОВОК


Отже, етикет - слово французького походження, що означає манеру поведінки. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві. Розрізняють кілька видів етикету: придворний, дипломатичний, військовий, загальногромадянський. Загальногромадянський етикет - сукупність правил, традицій і умовностей, дотримуваних громадянами при спілкуванні один с одним. До цього виду етикету відноситься мовленнєвий етикет - це мікросистема національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Існує 15 різновидів мовленнєвого етикету, серед яких: вітання, звертання, знайомство, запрошення, прохання, погодження, вибачення, незгода, скарга, втішання, комплімент, несхвалення, поздоровлення, подяка, прощання. Також існує три види тональності, у котрій ми маємо спілкуватися з людьми, що мають різні звязки відносин до нас. Наприклад, форму вітання "Добрий день!" ми можемо використовувати у будь-якій тональності, тобто так ми можемо привітатися і з викладачем і з другом, але "День добрий!" ми можемо використовувати лише при вітанні із друзями, або членами сімї, тобто лише у дружній тональності.

Для успішної промови перед слухачем(-ами), доповідник має знати та вміти використовувати правила вимови, та акцентувати свою увагу на те, що слова іншомовного походження по різному вимовляються. Так само, для милозвучності мови слід звертати увагу на наголос у словах. Закономірним у сучасній українській літературній мові є наголошування кінцевого складу в дієсловах. Утворюючи іменники від дієслів або інших іменників шляхом приєднання префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, українці традиційно зберігають наголос на префіксі. Переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні. Абстрактні іменники на -іщ(а) мають наголос на закінченні. У числівниках від одинадцяти до дев'ятнадцяти наголос падає лише на склад на (одина?дцять, чотирна?дцять).

У запозичених словах наголос є постійним для однієї моделі. В іншомовних словах наголос падає на останній склад у назвах мір і на передостанній - у назвах вимірювальних приладів. Іншомовні власні назви здебільшого наголошуються так, як у тій мові, з якої вони взяті. Система українського наголосу досить складна, тому в усіх сумнівних випадках потрібно звертатися за довідками до словників. Крім словесного, велике значення в усному мовленні має логічний, або фразовий, наголос. Під логічним наголосом розуміють виділення в реченні за допомогою посилення голосу того слова, на яке падає смислове навантаження.

мовленнєвий етикет економіст

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


1)Бабич Н. Д. Основи культури мовлення / Н. Д. Бабич. - Львів: Світ, 1990. - 231 с.

2)Волкотруб Г. Практична стилістика української мови: навч. посіб./ Г. Волкотруб - Тернопіль: Підручники та посібники, 2004. - 255 с.

)Дудик П. С. Стилістика української мови: навч. посіб./ П.С.Дудик - К. : Академія, 2005. - 368 с.

)Жовтобрюх М.А. Слово мовлене: Українська літературна мова./М.А.Жовтобрюх - К., 1969. - С. 6

5)Зубков М. Сучасна українська ділова мова: підручник. -2-ге вид., доп. / М. Зубков. - Х. : Торсінг, 2003. - 448 с.

6)Зубков М. Сучасне ділове мовлення / М. Зубков. - Х. : Книжковий клуб, 2008. - 445 с.

7)Коваль А. П. Культура ділового мовлення: Писемне та усне ділове спілкування./ А. П. Коваль - К., 1977. - 296 с.

8)Коваль А. П. Ділове спілкування / А. П. Коваль. - К. : Либідь, 1992. - 280 с.

9)Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: навчальний посібник / З.Мацюк, Н.Станкевич. - К. : Каравела, 2010. - 52 с.

10)Пивоваров В. М. Ділова українська мова: навчальник посібник/ В. М. Пивоваров, Ю.І. Калашник, Л.Г. Савченко. - Х. : Одіссей, 2007. - 232 с.

11)Токарська А. С. Культура фахового мовлення правника: навч. посіб. / А. С. Токарська, І. М. Кочан. - Львів: Світ, 2003. - 312 с.


ДОДАТОК А


1)Що таке мовленнєвий етикет?

а) засіб спілкування;

б) мікросистема національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності;

в) різновид етикету, що базується на знаннях правильної вимови.

) Які види мовленнєвого етикету Ви знаєте?

а) вітання;

б) звертання, привертання уваги;

в) знайомство;

г) запрошення;

д) прохання, порада, пропозиція;

е) погодження;

ж) вибачення;

з) незгода, відмова;

і) скарга;

к) втішання;

л) комплімент;

м) несхвалення;

н) поздоровлення;

о) подяка;

п) прощання;

р) всі варіанти (а-п) вірні;

с) всі варіанти (а-п) не вірні;

т) свій варіант.

) Які форми тональності існують? Яка між ними різниця?

а) висока, нейтральна, дружня;

б) висока, середня, нижча;

в) перша, друга, третя.

) До кого при вітанні можна звернутись у формі "День Добрий!"

а) викладач;

б) друг/подруга;

в) знайома людина;

г) всі варіанти вірні.

) До кого можна звертатись "товаришу, товаришко"?

а) людини, яка спільно з ким-небудь виконує якусь справу, бере участь у якихось діях;

б) людини, звязаної з ким-небудь дружбою, щирого друга, приятеля;

в) людини, звязаної з іншими спільною професією, місцем роботи. навчання тощо;

г) всі варіанти вірні.

) Як правильно звернутись?

а) Степан Васильович, Юліє Володимирівна;

б) Степане Васильовиче, Юлія Володимирівно;

в) Степане Васильовичу, Юліє Володимирівно;

г) Степан Васильовичу, Юлія Володимирівна.

) У якій ситуації голосні звуки [е] та [и] в українській літературній мові вимовляються чітко?

а) без наголосу;

б) у будь-якому випадку;

в) під наголосом.

) Наголос в українській мові буває:

а) силовий;

б) різномісний;

в) рухомий;

г) стійкий.

) Яка частина слова має наголос у абстрактних іменниках?

а) префікс;

б) корінь;

в) суфікс;

г) закінчення.

) Які види наголосу вживають в усному мовленні?

а) словесний, логічний;

б) фразовий, логічний.


ДОДАТОК Б


Нами було проведено анкетування студентів групи ЕП-11-1, у ньому взяло участь 15 респондентів.

На перше питання відповіли правильно 10 із 15 опитуваних студентів

На 2 - 7 із 15

На 3 - 2 з 15

На 4 - 6 із 15

На 5 - 2 з 15

На 6 - 11 із 15

На 7 - 12 із 15

На 8 - 0 із 15

На 9 - 2 із 15

На 10 - 8 із 15

Отже, можна зробити висновок, що більшість опитуваних не знають форм мовленнєвого етикету, які існують форми тональності та як їх використовувати. Також, ніхто з опитуваних не відповів, яким буває наголос в українській мові, та більшість не знає, як правильно його вживати.

Тому потрібно звернути увагу на фонетичні правила, що стосуються наголошуваності звуків та слів, та правила усного ділового мовлення.


Теги: Мовленнєвий етикет економістів як усталена норма виробничої сфери  Курсовая работа (теория)  Этика, эстетика
Просмотров: 12654
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Мовленнєвий етикет економістів як усталена норма виробничої сфери
Назад