Юридична особа як суб’єкт цивільного права

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М. П. Драгоманова

Інститут політології та права

Кафедра цивільного права та процесу


Курсова робота з Цивільного права України

за темою:

«Юридична особа як субєкт цивільного права »


Виконав:

студент 3 курсу, 33-П групи

денної форми навчанняюгай А.Р.

Науковий керівник:

Асистент П

Погоріла Л.П.


Київ - 2014


Зміст


Вступ

Розділ 1. Юридична особа як субєкт цивільних правовідносин

.1 Поняття і ознаки юридичної особи

.2 Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи

Розділ 2. Класифікація юридичних осіб у цивільному праві України. 2.1Теоретичні засади класифікації юридичних осіб

.2 Юридичні особи приватного права

.3 Юридичні особи публічного права України

.4 Підприємницькі та не підприємницькі юридичні особи

.5 Філії та представництва юридичної особи. Порядок їх створення та реєстрації в Україні

Розділ 3. Порядок створення та припинення юридичної особи

.1 Порядок створення та процедура реєстрації юридичних осіб

.2 Правові аспекти припинення юридичної особи

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


Актуальність теми. Функціонування господарської системи держави забезпечується перш за все діяльністю різноманітних юридичних осіб. Юридичні особи виконують найважливіші завдання економіки, забезпечуючи розвиток сфер виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг. Неможливо собі уявити функціонування системи управління, політичної системи суспільства без діяльності юридичних осіб. Конституція України надає кожній особі право на підприємницьку діяльність. Здійснення цього права особою можливе як безпосередньо у формі приватного підприємництва так і опосередковано - шляхом участі у юридичній особі. Частка опосередкованого здійснення підприємницької діяльності є надзвичайно важливою. Враховуючи переваги, що надає конструкція юридичної особи, її феномен відомий людству ще з часів Стародавнього Риму. Жодна сучасна держава не обходиться без використання його в своїй практиці.

Ефективне існування юридичних осіб можливе тільки за умови належної регламентації їх утворення, діяльності і припинення. Тому разом з тим, важливою гарантією дотримання прав осіб, що бажають створити юридичну особу та інших осіб, є передбачений законом порядок її створення. Публічне регулювання порядку створення юридичної особи, обов'язкова державна реєстрація юридичної особи - запорука законності її діяльності.

Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зумовлений становленням товарно-грошових відносин у ринковій економіці, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. З метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна воно, за загальним правилом, розподіляється і закріплюється за окремими державними підприємствами, установами та організаціями.

Метою даної роботи є розкриття сутності юридичних осіб, як суб'єктів цивільного права, детальне дослідження процесів утворення і ліквідації, виявлення їх особливостей, елементів, їх характеристика та дослідження питань повязані із функціонуванням інституту юридичної особи, що мають вагоме значення для теорії та практики.

Мета курсової роботи передбачає виконання таких завдань:

проаналізувати поняття та ознаки юридичної особи; -розкрити зміст правоздатності та дієздатності юридичної особи;

визначити теоретичні засади класифікації юридичних осіб;

розкрити основні способи та порядок виникнення і припинення юридичних осіб.

Предметом дослідження є юридична особа як субєкт цивільних правовідносин.

Обєктом дослідження є суспільні відносини, які повязані зі становленням інституту юридичної особи у цивільному праві, а також її правове релюгування. Методи дослідження: аналіз, синтез, діалектичний, порівняльно-правовий і догматичний, системний і функціональний методи, описовий.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.


Розділ 1. Юридична особа як субєкт цивільних правовідносин


1.1 Поняття і ознаки юридичної особи


Інститут юридичної особи є одним з найдавніших в цивільному праві, він досліджувався багатьма науковцями як вітчизняними, так і зарубіжними. Проте, зміни в законодавстві та потреби часу вимагають нового погляду на окремі характеристики цього відомого інституту [ 9, С. 1 ]. Існуванння інституту передбачає юридичне закріплення питань організаційно-структурного, майнового і функціонального характеру щодо будь-якого суб'єкта права, встановлює межі правосуб'єктності, форми і порядок її здійснення, порядок виникнення реорганізації і ліквідації, а також цілу низку інших питань повязані із створенням діяльністю та ліквідацією юридичної особи.

Стаття 80 Цивільного кодексу України, містить вказівку на деякі характерні риси поняття юридичної особи зазначаючи, що нею є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку [ 2, С. 27 ]. Однак існує багато думок щодо визначення інституту юридичної особи, та всі вони за своєю сутністю відрізняються одне від одного. Деякі правознавці такі, як Заїка Ю.О, Дзера О. В, стверджують, що юридична особа являє собою сукупність правових норм, які визначають правоздатність юридичної особи, її організаційно-правові форми, порядок здійснення діяльності, процедуру утворення, порядок реорганізації та припинення [16, С. 39- 40 ]. Разом з тим, Борисова В. І, визначає, що юридична особа - це організація, що визнається державою як субєкт права, виступає у цивільному обороті від власного імені, має відокремлене майно, яке належить їй залежно від виду (приватна чи публічна) на праві власності або на іншому речовому праві, несе самостійну відповідальність за своїми зобовязаннями [ 15, С. 144 ]. Крім того Доліненко Л. О визначає, що юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або третейському суді [ 20, С. 70 ].

Розглянувши теоретичні аспекти поняття юридичної особи вважаємо, що визначення, яке містить Цивільний кодекс України є найбільш точним і ґрунтовним.

Щодо ознак юридичної особи, то існують також серед науковців теоретиків права, розбіжності, які унеможливлюють їх узагальненість. У своєму дослідженні ми наведемо деякі з них для порівняння.

Цивілістична наука традиційно вирізняє такі ознаки юридичної особи: Як відзначає Заїка Ю.О. -організаційна єдність. Для того щоб бути юридичною особою, організація повинна виступати як єдине ціле з певною визначеною структурою. Завдяки цьому воля окремих її членів перетворюється в єдину волю юридичної особи, яка і виступає як єдиний суб'єкт права, що уособлює наміри осіб, які входять в її склад; [ 16, С. 40 ].

На думку Борисової В. І. -наявність відокремленого майна означає, що майно юридичної особи відокремлено від майна власників, які створили цю організацію, від держави, від інших субєктів цивільного права. Практичне значення майнової відокремленості юридичної особи полягає у такому: по-перше, юридична особа стає субєктом права, що дозволяє їй виступати в цивільному обороті; по-друге, це тягне за собою розподіл відповідальності засновників і юридичної особи за своїми зобовязаннями [ 15. С, 143 ]. Для різних видів юридичних осіб їхня майнова відокремленість має різні прояви. Так, майнова відокремленість державних підприємств проявляється через інститут права господарського відання. Згідно зі статтею 136 Господарського кодексу України це право включає в себе можливість володіння, користування і розпорядження майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законодавством [ 3, С. 74 ].

Для державних установ, як некомерційних організацій, що фінансуються з державного бюджету, правовий режим закріпленого за ними майна визначається більш вузьким правом оперативного управління. Відповідно до статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником для здійснення некомерційної господарської діяльності у межах, встановлених законодавством, а також власником майна [ 3, С. 74 ].

Що стосується інших видів юридичних осіб (приватні підприємства, колективні підприємства, кооперативи, господарські товариства, господарські об'єднання тощо), то їхня майнова відокремленість виражається у праві власності. Разом з тим майно юридичної особи може не обмежуватись майновими об'єктами, а полягати ще й в наявності зобов'язальних майнових прав. Крім того, деякі юридичні особи не мають майна на праві власності, господарського відання або оперативного управління. Все їхнє майно може складатися з грошових внесків на банківських рахунках, а займані ними приміщення знаходитись у володінні на умовах договору оренди [ 18, C. 141-142 ].

здатність нести самостійну майнову відповідальність означає можливість організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй майном, на яке за статтею 96 Цивільного кодексу України та іншими актами законодавства може бути звернено стягнення;

наявність у юридичної особи цивільної правоздатності і дієздатності або можливості виступати у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа повинна мати індивідуальне найменування, яке б містило вказівку про її організаційно-правову форму та про характер її діяльності. А також набувати та здійснювати майнові й особисті немайнові права, виконувати обов'язки та самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями. [ 16, С. 40 ]

здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Широка участь господарських організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно - правової відповідальності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричинюють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв'язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною - позивачем або відповідачем у розгляді цивільного спору.

Усі зазначені ознаки юридичної особи тісно пов'язані між собою та не можуть існувати одна без одної. Саме відповідно до цих ознак юридична особа може здійснювати свою діяльність.


.2 Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи


Юридичні особи, як і інші учасники цивільних правовідносин, мають правоздатність і дієздатність. Сучасна цивілістична доктрина і законодавча практика більшості держав світу йдуть шляхом визнання за юридичною особою здатності мати такі самі цивільні права та обов'язки, які має фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині [ 2, С. 31 ].

Виходячи з того, що саме від якості соціального середовища залежить побудова правового регулювання, дієвість систем регулювання, що використовуються в ході юридичного впливу, Цивільний кодекс України зазначив тенденцію до розширення обсягу правоздатності юридичної особи, враховуючи те, що в ринкових умовах застосування принципу спеціальної правоздатності не відповідає умовам підприємницької діяльності.

Загальновідомим є те, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Не всі юридичні особи приватного права повинні мати загальну універсальну правоздатність через те, що:

існують підприємницькі товариства, які займаються виключними видами підприємницької і не можуть займатися ніякими іншими видами діяльності, тобто правоздатність у них залишається спеціальною;

непідприємницькі юридичні особи, включаючи непідприємницькі товариства і установи, створюються для досягнення певної мети, а значить надання їм загальної (універсальної) правоздатності не узгоджується з цільовим характером їх діяльності. Зокрема, релігійні організації мають спеціальну правоздатність, що пов'язана з метою їх діяльності, тобто із задоволенням релігійних та інших, пов'язаних із ними, потреб. Виходячи з цього, вказані юридичні особи повинні мати спеціальну (цільову) правоздатність [ 15, C. 160 ].

Надання непідприємницьким організаціям можливості здійснення підприємницької діяльності зовсім не означає, що таким чином їх правоздатність має бути загальною, бо, по-перше, не всі з них взагалі зможуть займатися підприємницькою діяльністю, а, по-друге, якщо це й відбудеться, то ця діяльність повинна, перш за все, узгоджуватися (підпорядковуватися) з метою створення такої юридичної особи, а прибуток від такої діяльності повинен спрямовуватися тільки на розвиток і функціонування цієї організації і не може бути розподіленим між її засновниками. До речі, це відповідає також тенденції розвитку законодавства інших країн. Зокрема, щодо благодійних організацій законодавство більшості країн закріплює декілька правил стосовно здійснення ними підприємницької діяльності. Варто відзначити, що така діяльність повинна провадитися тільки тоді, коли це не відволікає від основної мети цієї організації і є прямим наслідком здійснення благодійної діяльності. Разом з тим така діяльність повинна провадитися окремою структурою, яка перебуває у власності благодійної організації. Також важливим є те, що відносини між благодійною організацією і структурним підрозділом визначаються дуже повно й імперативно. Вважаємо, що при здійсненні підприємницької діяльності у таких організаціях виникає ніби "змішана" правоздатність, яка не тотожна спеціальній, бо юридична особа отримує додаткові спеціальні права та обов'язки, але її не можна характеризувати і як загальну, бо вона обмежена певними рамками.

Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії) [ 2, С. 31 ]. У своїй роботі Борисова В. І. наголошує, що термін "правоздатність" юридичної особи підлягає поширеному тлумаченню, оскільки до його змісту входять і всі елементи дієздатності. Юридична особа стає правосуб'єктною з моменту свого створення, тобто в момент реєстрації стає не тільки правоздатною, а й дієздатною, і має можливість набувати цивільних прав та обов'язків, здійснюючи їх через свої органи [ 15, С. 160 - 161 ].

Важливе місце у науці цивільного права займає питання щодо дієздатності юридичної особи тому, що вона набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У Цивільному кодексі України вміщено статтю 92 під назвою «Цивільна дієздатність юридичної особи», де вказується, що юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Отже, можна говорити про те, що дана стаття, в першу чергу, визначає способи та порядок реалізації дієздатності юридичної особи, залишаючи поза увагою визначення поняття та зміст дієздатності останньої. Треба погодитися з думкою, що така позиція законодавця пояснюється тим, що оскільки щодо юридичних осіб ці два поняття практично завжди існують нерозривно, то наявність правоздатності у організації означає одночасно, що вона володіє дієздатністю [ 2, С. 31 ].

Зміст дієздатності юридичної особи складається з трьох основних елементів:

правочиноздатність юридичної особи, яка може бути визначена як її здатність бути стороною правочину, у тому числі, здатність самою здійснювати правочини. При цьому правочиноздатність юридичної особи здійснюється від її імені на підставі відповідного повноваження або органом юридичної особи, або учасником юридичної особи, або за допомогою інституту представництва. Здійснення правочиноздатності юридичної особи через її органи не є представництвом, а має вважатися діями безпосередньо самої юридичної особи. Здійснення правочиноздатності юридичної особи через її учасників слід вважати представництвом із застосуванням внаслідок цього до даних відносин положень розділу 17 Цивільного кодексу України;

здатність самостійно здійснювати цивільні права і виконувати обов'язки;

деліктоздатність, тобто здатність нести відповідальність за цивільні правопорушення. Той факт, що від імені юридичної особи виступають конкретні фізичні особи, не змінює самостійного характеру волі, поведінки і відповідальності юридичної особи за свої дії в цивільних правовідносинах. Вина юридичної особи є її власна вина, а не вина її органів, засновників працівників або інших осіб [ 14, С. 2-3 ].


Розділ 2. Класифікація юридичних осіб у цивільному праві України


2.1 Теоретичні засади класифікації юридичних осіб


Юридичні особи можуть класифікуватися за різними критеріями. Але у будь-якому разі підстава класифікації повинна мати юридичне значення, тобто поділ відповідних організацій юридичних осіб на різні групи залежно від особливостей їх правового становища.

Борисова В. І. виділяє такі види юридичної особи:

Залежно від порядку створення: юридичні особи приватного права, які створюються за волевиявленням засновників на підставі установчих документів ; юридичні особи публічного права, що створюються розпорядчим актом Президента, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (наприклад, установи, які створюються і фінансуються державою, АРК, територіальними громадами (органи державної і муніципальної влади й управління, державний вищий навчальний заклад, державна бібліотека тощо). Між тим цей поділ в жодному разі не відбивається на можливості участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах, оскільки відповідно до статті 82 Цивільного кодексу України на останніх поширюються положення Кодексу, тобто вони прирівнюються до юридичних осіб приватного права у цивільних відносинах, якщо інше не встановлено законом [ 15, С. 144-145 ].

Юридичні особи поділяються

Залежно від способу створення на: юридичні особи, що створюються у нормативно - явочному порядку, та юридичні особи, які створюються у розпорядчому порядку [ 15, С. 145 ].

Залежно від виду установчих документів юридичні особи поділяються на:

юридичні особи, установчий документ яких - статут;

юридичні особи, установчим документом котрих є засновницький договір;

юридичні особи, установчим документом яких є установчий акт;

юридичні особи, установчий документ котрих - одноособова заява (меморандум).

Цивільний кодекс України встановлює, що установчими документами для товариств, включаючи підприємницькі і непідприємницькі, є затверджений учасниками статут або засновницький договір, укладений учасниками якщо інше не передбачено спеціальним законом. Зокрема, для таких підприємницьких товариств, як: товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, виробничі кооперативи; а також для непідприємницьких товариств, благодійних та релігійних організацій, установчим документом є статут; а для повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю - засновницький договір. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява ( меморандум), яка містить такі ж відомості, що і засновницький договір. Між тим, якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, то засновницький договір переоформлюється у одноособову заяву, підписану повним учасником.

Для установ установчим документом є установчий акт, який може бути або індивідуальним, або спільним, виходячи з того, що установа може бути створена однією чи декількома особами. Законом встановлено, що установчий акт може міститися, навіть, і у заповіті. До створення установи установчий акт може бути скасований засновником (засновниками). [ 15, С. 145 ]

За метою діяльності:

на підприємницькі та непідприємницькі товариства.

Підприємницькі товариства переслідують основну мету - одержання прибутку та розподіл його між учасниками. Фінансуються вони за рахунок вкладів учасників (господарські товариства), пайових внесків членів (виробничі кооперативи) та доходів, отриманих у процесі підприємницької діяльності, а також інших джерел. Непідприємницькі товариства не мають за основну мету одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками і безпосередньо спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших потреб дестинаторів (третіх осіб, для задоволення потреб яких створюються дані юридичні особи) або своїх духовних чи інших інтересів. Діяльність цих юридичних осіб фінансується за рахунок майна, переданого засновниками, внесків членів, пожертвувань юридичних та фізичних осіб тощо. До них закон відносить благодійні і недержавні пенсійні фонди, благодійні і релігійні організації, творчі спілки, політичні партії тощо. [ 15, С. 145 -146 ]

Залежно від функцій - на:

господарюючі юридичні особи - такі, що виконують завдання із виробництва продукції, виконання робіт тощо;

негосподарючі юридичні особи , тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тошо. Слід зазначити, що деякі негосподарюючі організації та об'єднаннн можуть мати у своєму складі господарюючих юридичних осіб (які , наприклад, випускають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказаних організацій).

Залежно від підстав фінансування - на :

госпрозрахункові юридичн і особи ; -бюджетні юридичні особи .

Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони при заснуванні отримують від засновника кошти на праві повного господарського віданнн, а, відтак, хазяйнують самі, не суть усі витрати тошо. Вони також можуть бути власниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майна юридичної особи та і нших осіб.

Бюджетні - отримують кожен рік від держави кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитів. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною дінльністю. [ 18, С. 152 ]Залежно від прав, які засновники (учасники, члени) можуть мати щодо юридичної особи або її майна:

юридичні особи, щодо яких їх учасники мають корпоративні права - господарські товариства, кооперативи; -юридичні особи, щодо яких засновники не мають майнових прав, але мають членські права - творчі спілки, релігійні та благодійні організації;

юридичні особи, на майно яких засновники мають інші речові права - державні акціонерні товариства.

За правовим режимом майна всі юридичні особи поділяються на:

юридичних осіб - власників майна (всі приватні юридичні особи); -юридичних осіб - не власників майна, які, між тим, мають на нього інше речове право (комунальні установи, казенні підприємства, державні акціонерні товариства). Не власники майна - це юридичні особи публічного права. Для них майнова ознака має дещо формальний характер, бо вони не є субєктами права власності, а тому не стають власниками майна, що їм передається засновниками. Запровадження конструкції юридичної особи публічного права - не власника обумовлюється тим, що державна та комунальна власність є цінністю не як такі, а лише у звязку з тим, що вони повинні використовуватися з метою задоволення потреб суспільства і держави в цілому. Тому не зовсім зрозумілою є поява у Цивільному кодексі України стаття 329, відповідно до якої передбачається, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом, оскільки це входить у протиріччя з ч. З статті 81 Цивільного кодексу України, котрою передбачено: Цивільний кодекс встановлює порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус тощо лише юридичних осіб приватного права. [ 15, С. 146-147 ]

Залежно від складу засновників юридичні особи поділяються на: -юридичні особи, засновниками яких може бути тільки держава, АРК, територіальні громади у особі компетентних органів (казенне підприємство, комунальне підприємство); -юридичні особи, засновниками котрих можуть бути лише фізичні особи (релігійні організації, обєднання фізичних осіб, творчі спілки); -юридичні особи, засновниками яких можуть бути тільки юридичні особи (відкриті та корпоративні недержавні пенсійні фонди); юридичні особи, засновниками котрих можуть бути будь-які особи, тобто і фізичні, і юридичні (господарські товариства).

За кількісним складом засновників окремих організаційно-правових форм юридичні особи поділяються на: -юридичні особи, що створюються декількома особами (господарські товариства); -юридичні особи, які створюються однією особою, (товариства однієї особи акціонерне, товариство з обмеженою або з додатковою відповідальністю). Акціонерне товариство може бути створено однією особою чи може складатися з однієї особи (наприклад, у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства). У цьому випадку законодавець передбачив прямий порядок виникнення акціонерного товариства однієї особи. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома. Але акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. [ 15, С. 147 ]

Товариство з обмеженою відповідальністю теж може бути засновано однією особою. При цьому, як і при створенні акціонерного товариства однією особою, передбачається обмеження, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником котрого є одна особа. На відміну від акціонерного товариства, особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника (частина 2 статті 141 Цивільного кодесу України). Товариство з додатковою відповідальністю теж може бути створено однією особою.

Таким чином, можна дійти висновку, що товариство однієї особи може виникати за волею одного засновника, який формує статутний фонд, а може скластися вже у процесі існування юридичної особи шляхом перетворення товариства, що засновано на обєднанні капіталів декількох осіб, у товариство, єдиним учасником якого залишиться тільки одна особа.

Юридична особа - організація, існування якої законодавець не повязує, за загальним правилом, з визначеною кількістю людей, хоча іноді передбачає останню як обовязкову умову для створення певних видів юридичних осіб (наприклад, страхових компаній). Причому незалежно від кількості засновників юридичної особи їх власний інтерес має вторинний характер, на перше місце завжди стає інтерес юридичної особи. Товариство однієї особи, як і будь-яка інша юридична особа, має також особливу волю, що відрізняється від волі засновника, і особливі інтереси. Хоча засновник фактично одноособово формує органи управління цього товариства, а може і сам увійти до складу таких органів (органу), що, безумовно, впливатиме на їх (його) діяльність, але вже в силу того, що воля його реалізується крізь ці органи, або орган, вона неодмінно у чомусь зміниться, тобто не буде збігатися в усьому з волею засновника, а значить перетвориться на самостійну волю юридичної особи. [ 15, С. 148 ]

За організаційними ознаками: -юридичні особи поділяються на прості і складні. Вбачається, що прості юридичні особи - це ті, що виникають на базі власності фізичних осіб, на основі власності фізичних та юридичних осіб, на базі власності держави, коли учасник цивільних відносин відокремлює частку свого майна для створення юридичної особи. Складними є юридичні особи, які виникають при обєднанні декількох юридичних осіб (обєднання споживчої і промислової кооперації, обєднання, що створюють обєднання фізичних осіб). [ 15, С. 148-149]

Залежно від наявності економічної залежності:

головна юридична особа; -залежна юридична особа (залежне господарське товариство). В умовах переходу України до ринкової економіки у процесі концентрації виробництва спостерігається поява поміж самостійними юридичними особами відносин субординації, підпорядкування, тобто перетворення юридично самостійних субєктів права на економічно залежних. І у вказаних випадках у нагоді стає інститут юридичної особи. Про це свідчить поява у законодавстві України термінів: «афілійовані», «повязані», «звязані», «залежні» юридичні особи, а у Цивільному кодексі - залежного господарського товариства. Так, відповідно до статті 118 Цивільного кодексу України господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) вважається залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належить двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю або двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства. [ 2, С. 41 ]

До недавнього часу вважалось, що відносини залежності виникають між субєктами цивільного обороту лише на підставі укладення договорів і припиняються належним їх виконанням. Між тим в умовах ринку залежність може виникати також з інших підстав. Відносини економічної залежності юридичних осіб вже знайшли закріплення у законодавстві багатьох країн світу, а юридично самостійні субєкти, повязані цими відносинами, отримали назву афілійованих осіб. Термін «афілійовані особи» (англ. - to affiliate, affiliation - приєднувати, повязувати) має багато значень, але всі вони визначають взаємовідносини між двома або більшим колом субєктів господарювання, які засновані на різних формах залежності та контролю.

За особливостями правового становища юридичні особи поділяються на:

національні (резидентів), які створені і діють відповідно до законодавства України; -іноземні (нерезидентів), котрі створені за законодавством, відмінним від законодавства України, хоча здійснюють на території України у тому чи іншому обсязі господарську діяльність.

Наведена класифікація може існувати поряд з другими, в основі яких можуть бути закладені інші критерії. [ 15, С. 149-150 ]


2.2 Юридичні особи приватного права


Юридичні особи приватного права створюються з ініціативи приватних осіб на підставі установчих документів з метою участі в цивільних правовідносинах. Юридичні особи приватного права створюються в організаційно-правових формах товариств, установ чи інших формах, встановлених законом. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.[ 2, С. 28 ]

Юридичними особами приватного права є юридичні особи, основною метою яких є реалізація приватних інтересів окремих осіб. Вони діють на засадах саморегулювання, а їх правовий статус регулюється правовими нормами, які мають загальнодозвільний характер. В діяльності юридичних приватних осіб визначальним є саморегулювання. Тут нормативно-правові форми повинні визначати тільки необхідні вимоги, які мають пред'являтися до приватних осіб (фізичних і юридичних осіб), залишаючи широкий простір для їх власного розсуду. Відповідне законодавство, хоча й не позбавлене імперативних норм, характеризується переважно диспозитивними нормами, відсутністю детальної регламентації відносин, тобто відображає загальнодозвільний режим діяльності. [ 11, С. 15 ]


.3 Юридичні особи публічного права України


Складно уявити собі сучасне суспільне життя без таких учасників цивільно-правових відносин як юридичні особи публічного права. Юридичні особи завжди були та залишається обєктом підвищеної уваги юристів. Сучасні дослідники приділяють значну увагу проблемним питанням правового регулювання юридичних осіб публічного права. Серед них варто відзначити роботи юристів - науковців В. Грібанова, В. Долинської, В. Кравчука, О. Красавчикова, А. Пушкіна, Д. Пяткова, В.Любомир. Кожен із них зробив значний внесок у вивчення питання правового регулювання юридичних осіб публічного права, але залишається ряд проблем які на думку автора потребують подальшого наукового дослідження. Юридичні особи публічного прана створюються головним чином державою виключно з метою звільнити управлінські державні організації від здійснення господарської (

економічної, підприємницької тощо) діяльності. До таких осіб належать

корпорації публічного права, самостійні майнові організації публічного

права, фонди публічного права.

Ознаками юридичних осіб публічного права є публічний характер їхніх цілей, наявність у багатьох випадках владних повноважень чи особливого характеру членства. До юридичних осіб публічного права належать держава Україна, АРК, територіальні громади та створювані ними такі суб'єкти публічного права зі статусом юридичних осіб, як органи державної влади, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування, навчальні заклади (університети, інститути, школи, гімназії) тощо. Публічно-правові юридичні особи можуть створюватися також для досягнення господарських і соціальних цілей загального характеру або для задоволення потреб певних груп населення.[ 18, С. 67 ]

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування. Згідно з Конституцією України Президент України утворює, реорганізує та ліквідує за поданням Премєр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; утворює суди у визначеному законом порядку. Необхідно наголосити на тому, що створюючи юридичні особи публічного права, Президент України виступає від імені держави. У даному випадку засновником юридичної особи публічного права виступає держава як власник майна в особі Президента. [ 1, С. 29 ]

Аналіз Конституції України, інших законодавчих актів свідчить про те, що засновниками юридичних осіб публічного права з боку держави виступають саме органи державної виконавчої влади. При цьому органи державної виконавчої влади здійснюють право державної власності від імені держави України. Засновницькі повноваження щодо юридичних осіб публічного права входять до компетенції органів державної виконавчої влади. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Так, відповідно до Господарського кодексу України виключно за рішенням Кабінету Міністрів України може бути створено казенне підприємство, яке є одним із видів юридичних осіб публічного права. Конституцією України закріплено, що Премєр-міністр України звертається із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів.

Центральні органи виконавчої влади можуть створювати державні підприємства та державні установи, які є видами юридичних осіб публічного права. Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Згідно із статтею 19 цього Закону місцева державна адміністрація приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління. [ 7, С.15 ] Отже в Україні відсутнє спеціальне законодавство що регулює питання повязані з юридичними особами публічного права, а тому порядок їх утворення, функціонування, участь у цивільно правових відносинах визначається нормативно правовими актами , в більшості з яких вказано тільки те, що дане публічно правове утворення є юридичною особою. Тому прийняття спеціального закону про правовий статус юридичних осіб публічного права в Україні є не неминучим і необхідним.

Юридичною особою публічного права, заснованих державою, є також і установа. Цивільний кодекс України передбачає організаційно правову форму установи, але тільки для юридичних осіб приватного права. Що ж стосується юридичної особи публічного права, то до них відносяться міністерства, відомства та інші органи державної влади. Узагальнюючого нормативно - правового акта щодо установ як юридичних осіб публічного

права немає. [ 13, С. 25 ] З вище зазначеного слід зробити висновок, що юридичні особи публічного права є невідємною складовою суспільних відносин і потребує :

- прийняття Закону України «Про юридичний статут юридичних осіб публічного права ;

систематизацію національного законодавства у сфері юридичних осіб публічного права.


.4 Підприємницькі та не підприємницькі юридичні особи

юридична особа цивільна правоздатність

Невичерпний перелік видів організаційно-правових форм юридичних

осіб приватного права приведений у статтях 83-85 Цивільного кодексу України - юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Приймаючи до уваги вищевказаний критерій поділу, до юридичних осіб, заснованих на обєднанні осіб Цивільний кодекс відносить товариства, оскільки відповідно до нього товариством є організація, створена шляхом

об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві.

Відповідно установи слід віднести до юридичних осіб, заснованих на

обєднанні майна, оскільки відповідно до Цивільного кодексу установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.[ 10, С. 1-2 ]

Акціонерне товариство - це господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями і несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства. До акціонерних товариств належать публічне акціонерне товариство, акції якого можуть розподілятися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; приватне акціонерне товариство - акції якого розповсюджуються між засновниками і не можуть поширюватись шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. [ 18, С. 155 ]Товариство з обмеженою відповідальністю - це товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах їхніх внесків.

Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, статутний фонд якого поділено на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники відповідають за боргами товариства своїми внесками до статутного фонду, а якщо цих сум не достатньо - також своїм майном в однаковому для всіх, кратному до внеску розмірі.

Повне товариство - вид господарського товариства, усі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Форма участі у справах товариства, розмір майнового внеску учасника визначаються установчим договором.

Командитне товариство - це товариство, у якому поряд з одним або кількома учасниками, які відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повновкладниками), є також один або кілька учасників, відповідальність яких обмежується сумою внеску в майно товариства. Таким чином, у командитному товаристві розрізняють учасників з повною відповідальністю (вони мають право управляти товариством) і дестинаторів (осіб, які не беруть участі в управлінні товариством і тому відповідають за результати його діяльності лише своїм внеском). [ 18, С. 156 ]

Крім господарських товариств, до підприємницьких товариств належать також виробничі кооперативи.

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених його статутом та законом. Види та правовий статус виробничих кооперативів визначаються нормами спеціального законодавства. [ 18, С. 156 ]

Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті

одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств

встановлюються законом. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю

основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. [ 10, С. 3]

Наприклад, непідприємницькими організаціями є релігійні громади (парафії, церкви тощо), інші релігійні організації (монастирі, релігійні братства, місії, навчальні заклади). Створення і діяльність таких некомерційних юридичних осіб регулюється Законом України від 23 квітня 1991 р. "Про свободу совісті та релігійні організації".

Згідно зі статтею 36 Конституції громадяни України мають право об'єднуватися у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних і інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом. Отже, такі об'єднання, партії та інші аналогічні утворення також набувають у відповідному порядку статусу непідприємницьких юридичних осіб. Основні засади створення та діяльності об'єднань громадян передбачені законами України від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання громадян", від 5 квітня 2001 р. "Про політичні партії в Україні".[ 1,С. 11]

Діяльність недержавних організацій, головною метою яких є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб, передбачена Законом "Про благодійництво та благодійні організації". Діяльність таких організацій є безкорисливою, такою, що не передбачає одержання прибутку. Благодійниками, за змістом зазначеного Закону, можуть бути як фізичні так і юридичні особи. У їх власності згідно зі статтею 18 Закону "Про благодійництво та благодійні організації" можуть перебувати рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні активи, кошти, інше майно. Благодійна організація має право здійснювати щодо майна та коштів, яке є у її власності, будь - які угоди, що не суперечать її статутним цілям та законодавству України. Джерелом формування майна і коштів благодійної організації не можуть бути кошти, одержані від здійснення діяльності, що передбачає одержання прибутку. Відповідно до статті 19 Закону України "Про благодійництво та благодійні організації" джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бути кредити. Майно і кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави. [4, С. 12]

Різновидом непідприємницьких організацій є торгово-промислові палати. Вони створюються на підставі Закону України від 2 грудня 1997 р. "Про торгово-промислові палати в Україні". Відповідно до цього Закону торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, що об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, які зареєстровані як підприємці. Законом передбачено, торгово-промислові палати мають право створювати за ініціативою учасників спору третейські суди, галузеві або територіальні комітети, ради підприємців, цільові секції фахівців-консультантів, виконувати інші повноваження. [ 8, С. 1]

Некомерційною, непідприємницькою організацією є також профспілки. Закон України від 15 вересня 1999 р. "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначає основні принципи, статус і завдання профспілок.

Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть, поряд зі своєю основною діяльністю, займатися підприємництвом тобто здійснювати діяльність, метою якої систематичне отримання прибутку. Така діяльність допускається за двох умов: якщо вона не заборонена законом для цієї юридичної особи або для такого виду юридичних осіб; якщо ця діяльність відповідає меті, для якої була створена юридична особа, та сприяє її досягненню. [ 2, С. 29 ]

Наприклад, об'єднання громадян вправі здійснювати господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення установ і організацій, які мають статус юридичних осіб і здійснюють свою діяльність відповідно до цілей і завдань, передбачених їх статутами (стаття 24 Закону України "Про об'єднання громадян"). Політичні партії та створювані ними установи і організації не можуть бути засновниками підприємств, крім засобів масової інформації, а також займатись господарською та іншою комерційною діяльністю за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистських і агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою та проведення суспільно-політичних заходів (фестивалів, свят тощо).[ 6, С. 14 ] Відповідно до статті 13 Закону України "Про благодійництво та благодійні організації", благодійні організації мають право утворювати на добровільній основі спілки, асоціації та інші об'єднання, що сприяють виконанню статутних завдань, а також бути засновниками засобів масової інформації, підприємств і організацій.[ 4, С. 9 ]

Непідприємницькі товариства повинні наділятися правом здійснення

підприємницької діяльності за умови її служіння досягненню основних цілей, заради яких вони створені, і відповідності цим цілям. Отже, підприємницька

діяльність повинна носити для них допоміжний характер. Весь прибуток

непідприємницького товариства повинен бути спрямований винятково на досягнення суспільно корисних цілей, закріплених в установчих документах.

Вважаємо, що таку заборону доцільно поширити на будь-які надходження, що отримує непідприємницьке товариство.

У юридичній літературі заборона розподілу прибутку сприймається

більшістю авторів як єдина чітка ознака непідприємницького товариства. Вчені вважають, що практично єдиною ознакою, яка відокремлює непідприємницькі товариства від підприємницьких залишається заборона розподілу прибутку між учасниками непідприємницького товариства.

Слід відмітити, що законодавцем в статті 85 Цивільного кодексу України при формулюванні ознаки непідприємницьких товариств не було враховано, що таке товариство може одержувати матеріальні надходження не тільки у вигляді прибутку, як результату підприємницької діяльності, але й у вигляді інших матеріальних надходжень, які не можна вважати прибутком. Маються на увазі членські й вступні внески засновників і учасників юридичної особи, благодійні пожертвування, інші цільові надходження на утримання товариства. Заборона розподілу прибутку, визначаючи режим тих доходів, які становлять прибуток непідприємницького товариства, не охоплює також їх істотної частини. У звязку із чим при розмежуванні підприємницьких та непідприємницьких товариств за необхідне вказувати не на заборону розподілу між учасниками прибутку, а на заборону розподілу доходу, одержуваного товариством.[12. С, 362 ].

Заборона розподілу прибутку (доходу) між учасниками непідприємницьких товариств у Цивільному Кодексі є, на наш погляд, обовязковою основоположною ознакою непідприємницького характеру діяльності цієї юридичної особи.

При розмежуванні підприємницьких та непідприємницьких товариств,

повинно йтися не про мету діяльності товариства, а все ж таки про мету його створення. Якщо підприємницьке товариство створюється для отримання

прибутку, то метою створення непідприємницького товариства є досягнення

соціальних, культурних, освітніх, благодійних, наукових і інших суспільно

корисних цілей. [ 12, С. 363 ].


.5 Філії та представництва юридичної особи


Порядок їх створення та реєстрації в Україні Тенденція до постійного розширення території, на якій кожна з юридичних осіб прагне здійснювати певні дії (виконувати роботи, надавати послуги тощо), - закономірний процес. До того ж у кожної з них існує необхідність представляти і захищати свої інтереси далеко за межами свого місцезнаходження. Виходячи з вказаного, законодавець наділяє останніх правом створювати відокремлені структурні підрозділи, а саме філії і представництва.[ 14, С. 189 ] Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (виробничу, наукову тощо). Філія має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органу юридичної особи, і діє на підставі доручення, що отримується від відповідного керівного органу юридичної особи. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів останньої. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (укладання угод, здавання-приймання продукції тощо).[ 2. С, 32 ]

Філії та представництва не є юридичними особами, хоча мають і назву, і місцезнаходження, і навіть свої органи. Утім ці ознаки їх лише індивідуалізують, тобто дають можливість виділити серед інших структурних підрозділів тієї чи іншої юридичної особи. Філії та представництва наділяються майном юридичної особи, що їх створила. На перший погляд може скластися враження, що таким чином відбувається відокремлення майна юридичної особи і закріплення його за іншою організацією. Насправді це не так. Майно - власність юридичної особи і незалежно від його відокремлення залишається її власністю. На нього може бути звернене стягнення як за борги філій або представництв, так і за борги самої юридичної особи, що їх створила. Факт наділення майном філії або представництва пов'язується лише з веденням бухгалтерського обліку: майно враховується на окремих балансах останніх. [ 14, С. 190 ]

Відсутність у філій та представництв цивільної правоздатності не дає можливості їм стати учасниками цивільних правовідносин, а їх намагання діяти від свого імені позбавлені цивільно-правового значення. Філії та представництва діють на підставі затвердженого юридичною особою положення, яке встановлює зміст і порядок їх діяльності.

Керівник філії або представництва, призначений юридичною особою, діє у межах виданої нею довіреності, завжди від імені та в інтересах останньої. [ 14, С. 190 ]

Для здійснення діяльності керівникам філій видається генеральна довіреність, за якою вони вправі укладати угоди від імені юридичної особи, що їх створила, у межах наданих їм повноважень.

В залежності від обсягу повноважень, які надаються представнику, розрізняють 3 види довіреностей:

разову, яка видається на здійснення однієї конкретної дії (наприклад, отримання зарплати);

спеціальну - видається на здійснення однорідних дій;

генеральну (загальну) - така довіреність видається на здійснення широкого кола юридично значущих дій, в тому числі укладення угод.

У довіреності обовязково зазначається строк, на який вона видається, що не може перевищувати 3 років. Слід мати на увазі, що довіреність, яка видається юридичною особою для здійснення будь-яких угод, не потребує нотаріального посвідчення.

Також слід памятати про те, що відповідальність за всі угоди чи інші дії керівника філії у межах наданих йому повноважень несе юридична особа, причому всім своїм майном, адже дії керівника філії - це дії юридичної особи

Слід визначити відмінності між філією і представництвом. Філії вправі здійснювати всі ті дії (або їх частину), які здійснює відповідно до статутних документів юридична особа, яка їх створила. На відміну від філій, представництва не вправі вчиняти фактичні дії, а їх правосубєктність обмежується лише юридичними діями - укладенням контрактів, захистом інтересів юридичної особи тощо.

Основні спільні риси філій та представництв:

відокремлений підрозділ юридичної особи;

розташований поза місцезнаходженням юридичної особи, яка їх відкрила;

не є юридичними особами;

відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру;

наділяються майном юридичної особи, що їх створила, тобто, юридична особа наділяє їх майном, яке необхідне для здійснення ними діяльності;

діють на підставі положення, затвердженого юридичною особою, що їх створила.

інформація про філії та представництва має міститися в статуті юридичної особи, що їх створила;

керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Порядок створення філій та представництв має зазначатися в статуті юридичної особи, яка їх створила. Філії та представництво повинні мати затверджені такою юридичною особою положення про філію або представництво. Положення має містити найменування філії (представництва), місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок формування майна, фондів, порядок формування та використання доходів, взаємні права та обовязки юридичної особи та створюваної ним філії (представництва), порядок управління філією (представництвом), умови припинення діяльності тощо;

Законом України «про підприємництво» від 07.02.1991 № 698-XII статтею 8, а також статтею 55 пунктом 6 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV передбачено, що юридичні особи мають право створювати структурно відокремлені частини, без створення окремої юридичної особи. Рішення про створення структурного елементу приймається вищим органом управління. Організаційно-правова форма підприємства впливає лише на те, яким вищим органом управління буде прийнято рішення про створення філії або представництва. [ 3, С. 29 ]. До таких органів належать загальні збори засновників, акціонерів. Рішення приймається більшістю голосів і заносяться до протоколу засідання. Філії та представництва юридичної особи створюються шляхом видання наказу органом управління підприємства. Порядок створення повинен бути визначений статутом підприємства. При цьому видається положення, в якому описується найменування, місцезнаходження філії або представництва, мета та завдання створення, шлях формування і використання майна та доходів, права та обов'язки філії або представництва, а також порядок управління юридичною особою цими підрозділами. Також повинні бути передбачені умови припинення діяльності філій або представництв. [ 12, С. 23 ] Юридичні особи підлягають державній реєстрації. Оскільки філія або представництво не є окремою юридичною особою, то реєстрація таких підрозділів за місцем знаходження не потрібно, інформація про філію або представництво, вноситься в реєстраційну карту юридичної особи, та реєструється за місцем знаходження основної юридичної особи. У десятиденний термін інформація про появу такого підрозділу повинна бути передана інформація до органів статистики і в інші фонди. Дані про представництво, філії вносяться до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України. Юридична особа наділяє свою філію майном, передає йому у користування. Оскільки філія і представництво не є окремою юридичною особою, то все майно числиться на основній юридичній особі. Якщо при проведенні своєї господарської діяльності таке представництво або філія отримує доходи, то воно повинно бути поставлено на облік у податкову інспекцію, за його місцем знаходження. Такі дії повинні бути вчинені у двадцятиденний строк з дня внесення відомостей до єдиного державного реєстру. При цьому філія є самостійним платником податків. Для реєстрації в податковій інспекції необхідно подати заяву (1-ОПП), копію довідки (4-ОПП), засвідчену нотаріально копію установчих документів, копію рішення про створення філії, положення про філію, копію довідки про включення до єдиного державного реєстру. У разі необхідності в Податковій інспекції реєструються касові апарати. Постановка на облік проводиться протягом двох днів з дня подання повного комплекту документів. Після постановки на облік філії та представництва в десятиденний термін сповіщається Податкова інспекція за місцем знаходження юридичної особи. Філія обкладається податком за місцем її фактичного знаходження. Туди ж здається вся необхідна звітність. Філією повинен бути відкритий окремий рахунок в банку. Порядок припинення діяльності філії та представництва законодавчо не визначений. Практика надає кілька варіантів припинення діяльності філії та представництва. Філія може закінчувати діяльність при досягненні своїх цілей, при ліквідації, реорганізації юридичної особи. Таке рішення може бути прийнято як керівництвом юридичної особи, так і судом. Основний порядок припинення діяльності збігається з порядком припинення діяльності юридичної особи. Майно передається юридичній особі або при банкрутстві підлягає продажу для відшкодування вимог кредиторів. При цьому філія повинна бути знята з обліку в податковій інспекції, проведені всі розрахунки. Повинні бути здійснені всі обов'язкові виплати працівникам та внески до фондів соціального страхування. Фонди соціального страхування надають довідки про відсутність заборгованості по виплатах. Ліквідація проводиться у випадках визнання юридичної особи банкрутом, закінчення або припинення терміну діяльності ліцензії, прийняття рішення про заборону проведення господарської діяльності підприємства через систематичного порушення законодавства (тільки на підставі рішення суду), у разі визнання судом установчої документації недійсною.


Розділ 3. Порядок створення та припинення юридичної особи


3.1 Порядок створення та процедура реєстрації юридичних осіб


Юридичні особи створюються в порядку, встановленому законом.

Залежно від характеру участі державних органів та її засновників традиційно розрізняють такі способи утворення юридичної особи:

розпорядчий;

нормативно-явочний;

дозвільний;

договірний.

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає у тому, що рішення (розпорядження) про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права - власник або уповноважена ним особа.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наявність нормативного акта загального характеру, який регламентує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених в такому акті вимог дає право на визнання за таким утворенням статусу юридичної особи, і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.

Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).

Договірний порядок створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.

Незалежно від порядку утворення всі юридичні особи повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо. [ 16, С. 41- 42 ]

Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї настає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Порядок та умови державної реєстрації всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування регламентовані Законом України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Державна реєстрація юридичних осіб - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.[ 5, С. 1]. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру;

оформлення і видачу виписки з Єдиного державного реєстру.

Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища або імені, або по батькові або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому Законом. Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації.

Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на території України в порядку, встановленому законом.[ 5, С. 2]

Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором за місцезнаходженням юридичної особи

Державний реєстратор:

проводить державну реєстрацію юридичних осіб; передає органам державної статистики доходів і зборів, Пенсійного фонду України повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені Законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб;

формує та веде реєстраційні справи; оформлює та видає виписки, витяги та довідки з Єдиного державного реєстру; проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб; проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб; звертається до суду із заявою про зміну мети установи у встановленому законом порядку; здійснює оформлення, видачу та засвідчення юридичним особам дублікатів оригіналів їх установчих документів та змін до них;

вносить до Єдиного державного реєстру відомості про державну реєстрацію особи на підставі рішення суду; здійснює облік одержаного ним від заявника електронного документа та направляє заявнику підтвердженняфакту одержання електронного документа, проводить необхідні реєстраційні дії у випадках, передбачених Законом, та надсилає заявнику відповідний документ у вигляді електронного документа і на паперовому носії. У разі наявності підстави для відмови у проведенні державної реєстрації заявникові надсилається відповідне повідомлення в електронній формі; повідомляє правоохоронні органи щодо порушення визначеного законом строку для подання відповідними посадовими особами юридичної особи державному реєстраторові рішень щодо припинення юридичної особи;

проводить у випадках, передбачених Законом, спрощену процедуру державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації; [ 5, С. 3]

Вимоги до оформлення документів, які подаються державному реєстратору проводяться наступним чином. Документи, які відповідно до вимог Закону подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою. Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально посвідчений. Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. У разі, коли законом встановлено вимоги щодо реєстрації установчих документів, такі документи подаються з відміткою про їх реєстрацію в органі, визначеному законом. Установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади.

Внесення змін до установчих документів юридичної особи оформляється окремим додатком або викладенням установчих документів у новій редакції. На титульній сторінці додатка до установчих документів юридичної особи робиться відмітка про те, що зазначені документи є невід'ємною частиною відповідних установчих документів.

Документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження повинен бути легалізований у встановленому порядку. Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації. Державні реєстратори використовують бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб єдиних зразків. Описи бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, а також порядок їх оформлення встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації. Бланки свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.[ 5, С. 4 ] У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються: -найменування юридичної особи; -ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств іорганізацій України; -місцезнаходження юридичної особи; -місце проведення державної реєстрації; -дата проведення державної реєстрації; -прізвище та ініціали державного реєстратора. Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою.


.2 Правові аспекти припинення юридичної особи


Юридична особа може припиняти свою діяльність у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або внаслідок ліквідації.Юридична особа визнається такою, що припинила свою діяльність, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.[ 2, С. 34 ]. Обставинами, що зумовлюють припинення діяльності юридичної особи, можуть бути: досягнення поставлених цілей (наприклад, після завершення об'єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження), або закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин).[ 17, С. 54 ]

Відповідно до статті 105 Цивльного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора) і встановлюють порядок та строки припинення юридичної особи. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може також покладатись і на орган управління юридичної особи. [ 2, C. 34- 35 ].У момент призначення комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами юридичної особи. Ця комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється. На комісію з припинення юридичної особи покладається також обов'язок розмістити у друкованих засобах масової інформації, де публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення діяльності такої юридичної особи і про порядок та строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може бути менше двох місяців з дня публікації повідомлення. Комісія має вжити всіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомити їх про припинення юридичної особи. Як зазначалося, припинення юридичної особи може здійснюватися у формі злиття, приєднання та поділу. Злиття, приєднання та поділ юридичної особи здійснюються за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами. Це рішення у випадках, передбачених законом, може приймати суд або відповідні органи державної влади. Закон також може передбачати необхідність одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання. Стаття 107 Цивільного кодексу України передбачає порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання та поділу. Кредиторам юридичної особи, що припиняється, надано право вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язань, або відшкодування збитків. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт або розподільний баланс. Передавальний акт складається у разі злиття або приєднання, розподільний баланс - у разі поділу юридичної особи. Ці документи мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, яка припиняється, щодо всіх кредиторів та її боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. [ 2, С. 35-36 ] Виділення - це перехід за розподільним балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох новостворюваних юридичних осіб. Таким чином, виділення не можна розглядати як спосіб припинення юридичної особи, оскільки та юридична особа, з якої виділяється частина майна, права та обов'язки, не перестає існувати як юридична особа. Водночас за рахунок цього майна створюється нова юридична особа або кілька юридичних осіб. Не розглядається як припинення юридичної особи і її перетворення, тобто зміна організаційно-правової форми. При перетворенні юридична особа як така існує і продовжує свою діяльність, але змінюється її організаційно-правова форма. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю перетворюється на акціонерне товариство, кооператив - на товариство з обмеженою відповідальністю. Злиття, приєднання та поділ юридичних особі розглядається як припинення первісної юридичної особи з правонаступництвом, тобто права та обов'язки юридичної особи переходять до новостворених суб'єктів цивільно-правових відносин. [ 17, С. 54 ] Ліквідація юридичної особи також є формою припинення її діяльності, але при ліквідації юридичної особи немає правонаступництва. Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою. Добровільна ліквідація може мати місце за рішенням засновників, у разі закінчення строку, на який створювалася юридична особа, чи по досягненні визначеної мети (наприклад, закінчено будівництво мосту) тощо.Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення господарського суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юридичної особи як такої, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або здійснює діяльність, заборонену законом.[ 16, С. 43- 44 ]

Юридична особа ліквідується у таких випадках: -за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено або у зв'язку з визнанням судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; -за рішенням суду у разі здійснення діяльності без належного дозволу (ліцензії) чи діяльності, забороненої законом, а також в інших випадках, встановлених законом. [ 2, С. 37 ] Порядок ліквідації юридичної особи визначений статтею 111 Цивільного кодексу України. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, а також пред'явлені кредиторами вимоги та результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Для виплати грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, встановлена спеціальна черговість, яка визначена в статті 112 Цивільного кодексу України. Так, у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом. У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про виплату гонорару за використання результату його інтелектуальної творчої діяльності. У третю чергу задовольняться вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів), у четверту чергу - всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові цієї черги. Вимоги кредитора, заявлені по закінченні строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. [ 2, С. 39 - 40] Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор не звертався до суду з позовом, а також вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, а майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. Юридична особа вважається ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Однією з підстав ліквідації юридичних осіб як суб'єктів підприємницької діяльності є банкрутство. Верховна Рада України 30 червня 1999 р. прийняла Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство", згідно з яким цей закон викладено у новій редакції, і він має назву Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". На відміну від Закону України "Про банкрутство" 1992 р., у разі неплатоспроможності боржника до нього може застосовуватися не лише санкція або ліквідація, а й процедури з реструктуризації, які включають проведення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства з метою відновлення його сплатоспроможності. Цей закон набрав чинності з 1 січня 2000 р. Слід зауважити, що відповідно до частини 3 статті 110 Цивільного кодексу України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". [ 2, С. 37 ]


Висновки


Таким чином на підставі всього викладеного можна зробити висновки, що юридична особа-організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку шляхом обєднання осіб або майна, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, тобто може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести цивільні обовязки, бути позивачем та відповідачем у суді. Складно уявити собі сучасне суспільне життя без таких учасників цивільно-правових відносин як юридичні особи. Юридичні особи завжди були та залишаєються обєктом підвищеної уваги юристів. Сучасні дослідники приділяють значну увагу проблемним питанням правового регулювання юридичних осіб. Серед них варто зазначити таких вчених юристів: О.Є. Харитонов, Ю.О. Заїка, В.І. Борисова, Ч.Н. Азімов, Н.С. Кузнєцова, Р.О. Стефанчук, Я.М.Шевченко, Блащук Т.В, Кучеренко І.М.,Мазур О.С.і та ін. Юридична особа відіграє вирішальну роль в економіці будь - якої держави, що розвивається. Юридичні особи у своїй діяльності не обмежуються рамками однієї держави, вони мають право укладати договори і з іноземними партнерами, тобто здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Юридична особа є самостійним суб'єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоча це колективне утворення і визнається суб'єктом правовідносин, однак як юридична особа вона може бути носієм лише таких прав і обов'язків, які не пов'язані з природними властивостями людей. В основі створення юридичної особи лежить вольове рішення власника майна про спосіб його використання. Воно не вимагає спеціального оформлення при утворенні громадянином приватного підприємства і підтверджується твердженням його статуту. Якщо засновників два і більш, результатом їхнього спільного волевиявлення є угоди й установчий договір, якщо він необхідний для суб'єкта даного виду й організаційно-правової форми. Не менш важливим є питання правового положення іноземних юридичних осіб за кордоном. Це пояснюється тим, що Україна в даний момент є країною, що розвивається і їй необхідне залучення іноземних інвестицій розвинутих зарубіжних країн, які сприяють залученню не тільки капіталу, але й нових технологій, способів виробництва, організації менеджменту та ін. У порівнянні з правовим положенням іноземних юридичних осіб в нашій країні, їх правове становище в значно меншій мірі відображено в законодавстві України і регулюється в основному підзаконними актами, двосторонніми угодами між країнами та зовнішньоекономічними договорами (контрактами), які полягають самими учасниками зовнішньоекономічної діяльності.

Дослідивши тему курсової роботи було виконано такі завдання:

розглянуто поняття та ознаки юридичної особи; -розкрито зміст правоздатності та дієздатності юридичної особи;

визначено теоретичні засади класифікації юридичних осіб;

розкрито основні способи та порядок виникнення і припинення юридичних осіб.

Таким чином, інститут юридичної особи існує для найбільш ефективного і раціонального використання державного майна воно, за загальним правилом, розподіляється і закріплюється за окремими державними підприємствами, установами та організаціями.


Список використаної джерел


1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96. // Відомості Верховної Ради України N 30, - 1996, - ст. 141.

. Цивільний кодекс України Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV

. Господарський кодекс України від 16.01.2003,- № 436 IV. // Відомості Верховної Ради України, № 25 , - 2003, - ст. 120 4. Закон України про благодійництво та благодійні організації Верховна Рада України; Закон від 16.09.1997 № 531/97-ВР. 5. Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Верховна Рада України; Закон від 15.05.2003 № 755-IV. 6. Закон України про об'єднання громадян Верховна Рада України; Закон від 16.06.1992. №. 2460-XII. 7. Закон України про місцеві державні адміністрації Верховна Рада України; Закон від 09.04.1999 № 586-XIV 8. Закон України про торгово-промислові палати в Україні Верховна Рада України; Закон від 02.12.1997 № 671/97-ВР. 9. Блащук Т.В. Організаційна єдність як ознака юридичної особи // Підприємництво, господарство і право. - № 10. - 2005. - С. 41-45. 10. Блащук Т.В. Організаційно-правові форми юридичних осіб в сучасному цивільному праві // Підприємництво, господарство і право. - № 8. - 2005. - С. 3-6. 11. Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права. - К.: ІдіП, ДП Юридичне видавництво Аста, 2004. - 328 с. 12. Коцюба К. В. Види непідприємницьких юридичних осіб, Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». - Х.: Право, 2012. - С. 362-364. 13. Любомир В. Порядок створення юридичних осіб публічного права, заснованих державою. // Право України,- №4,- 2009, - 116 с. 14. Фролов В. Д. Правочиноздатність юридичної особи та її здійснення за цивільним законодавством України (цивілістичннй аспект). - Автореф. дис. ... к. ю. н. - Одеська національна юридична академія. Одеса, 2004. - 20 с. 15. Цивільне право : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін. ; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - Х. : Право, 2011. - Т. 1. - 656 с. 16. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312с. 17. Мазур О.С. М 13 Цивільне право України: Навч. пос. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 384 с. 18. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар /За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К. : Істина. - 928 с. 19. Харитонов Є.О. , Старцев О.В. Цивільне право Украіни: Підручник. -Вид. 2. перероб. і доп. - К. : Іcrина. 2007. - 816 с. 20. не право України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л. О. Доліненко, С. О. Сарновська. - К.: МАУП, 2005. -384 с. - Бібліогр. у кінці розд.


Теги: Юридична особа як суб’єкт цивільного права  Курсовая работа (теория)  Основы права
Просмотров: 13972
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Юридична особа як суб’єкт цивільного права
Назад