Таксономічний склад раритетних видів у флорі Буковинських Карпат

АНОТАЦІЯ


Дипломна робота присвячена вивченню раритетного компоненту флори Буковинських Карпат. Встановлено таксономічний склад «червонокнижних» видів регіону, проаналізовано їх систематичну структуру, еколого-ценотичні особливості, тип життєвої форми, охарактеризовано природоохоронний статус, наукове значення, особливості поширення, забезпеченість охороною в регіоні


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Характеристика поняття раритетний компонент флори та його складових

1.2 Характеристика методів охорони раритетного компоненту флори

1.3 Іcторичні аспекти рішення проблеми

РОЗДІЛ II. ОБЄКТ, ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ОХОРОНА ПРАЦІ ПРИ ВИКОНАННІ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Обєкт, предмет і методика досліджень

2.2 Природні умови досліджуваної території

2.3 Охорона праці при проведенні досліджень

РОЗДІЛ III. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

3.1Хорологічний аналіз раритетного компоненту флори

3.2 Таксономічний аналіз раритетного компоненту флори Буковнських Карпат

3.3 Біоморфологічний аналіз раритетного компоненту флори Буковинських Карпат

3.4 Охорона раритетного компоненту флори Буковинських Карпат та його значення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП


Флора Буковини (Чернівецька область) вирізняється багатством і різноманіттям таксономічного складу завдяки унікальним природним умовам регіону, особливо завдяки умовам що склалися Буковинських Карпатах [10].

Особливої уваги заслуговують види, які включені до різних природоохоронних документів, і зокрема ті з них що підлягають охороні на загальнодержавному рівні та занесені до «Червоної книги України».

Перше видання «Червоної книги України» вийшло у 1980 році. У ньому на схематичних картах поширення видів наведено чіткі контури областей, що дозволяє визначити адміністративну приуроченість місцезнаходжень видів. Згідно з цими даними, для території Чернівецької області наведено 33 види. Проте, відповідно до сучасних відомостей щодо видового складу раритетного фітогенофонду Буковини, до першого видання «Червоної книги України» було занесено 67 видів з території Буковини, що становить 44,4% видового складу рослин, включених до цього видання. Як для найменшої за площею області України - це достатньо високий відсоток [49].

Причини розбіжностей між реальною наявністю «червонокнижних» видів на території регіону і наданням відомостей про ці види на сторінках першого видання «Червоної книги України» є різними.

По-перше, низку видів, які не зазначено для Буковини у першому виданні «Червоної книги України», було виявлено в регіоні пізніше.

По-друге, відомості про поширення окремих видів на території Буковини містяться в маловідомих або й невідомих для українських ботаніків публікаціях австрійських, румунських, польських дослідників флори Карпат і прилеглих регіонів [74,75].

Друге видання «Червоної книги України» вийшло у 1996 р. За нашими даними, кількість судинних рослин флори Буковини, наведених у ньому, становить 122 види, що на 44 види більше, ніж у першому [49,50].

У третьому виданні «Червоної книги України» (2009) кількість судинних рослин, порівняно з попереднім, зросла на 28 % і становить 611 видів. Кількість видів з території Буковини у ньому збільшилась на 27. Разом з тим, Буковина у ньому, порівняно з другим виданням, втратила кількох представників (Arnica montana L., Astrantia major L., Centaurea carpatica (Porcius) Porcius, Oxytropis carpatica Uechtr., Poa versicolor Besser, Valeriana dioica L.), які разом з іншими видами виключені з «Червоної книги України». Таким чином, кількість «червонокнижних» видів на території Буковини збільшилась на 21 вид і становить 132 (21,8 % від загальної кількості видів). Слід зазначити, що деякі види з числа занесених до «Червоної книги України» відомі в межах України тільки з Чернівецької області і ростуть на території Буковинських Карпат. До них належать: Сагех loliacea L., Crépis jacquinii Tausch, Saussurea discolor (Willd.) DC., Gentiana utriculosa L.[67].

Актуальність обраної теми полягає в тому, що досліджуваний регіон є одним із найбагатших у флористичному відношенні центрів біорізноманіття, він має значну кількість ендеміків та реліктів і може стати в подальшому резерватом збереження дикої природи.

Мета роботи: зясувати таксономічний склад раритетних видів у флорі Буковинських Карпат, проаналізувати біоморфологічні та екологічні особливості, визначити їх поширення та забезпечення охороною.

Завдання:

зясувати таксономічний склад ратитетних видів у флорі Буковинських Карпат

зясувати сучасний стан поширення видів

дослідити їх біоморфологічні та екологічні особливості

встановити забезпечення видів охороною

таксономічний флора раритетний буковинський


РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ


.1 Характеристика поняття раритетний компонент флори та його складових


Природний процес вимирання біологічних видів протягом геологічних періодів - закономірне явище в еволюції глобальної біоти. На підставі палеонтологічних досліджень американський біолог Д.М. Рауп [80] констатує, що на Землі в геологічному минулому в процесі філогенезу могло бути за весь період від 5-ти до 50-ти млрд біологічних видів у різних філах. Із них збереглася до наших днів лише одна тисячна частина, 99,9% видів зникли внаслідок закономірного еволюційного процесу [12].

Теорія вимирання біологічних видів, на відміну від теорії їх еволюції, ще не обґрунтована, оскільки бракує палеонтологічних даних і достовірної аргументації щодо видового різноманіття в різні геологічні періоди впливу на органічний світ глобальних катастроф - вулканічної діяльності, землетрусів, торнадо, цунамі, імпактів тощо. Сучасний процес зникання біологічних видів, зумовлений антропогенно-техногенним впливом, є антиприродним. Він небезпечний тим, що з еволюційного ланцюга випадають певні взаємоповязані біологічні ланки, а це створює загрозу для глобальної біоти [37].

У міру осмислення людиною і суспільством економічного, екологічного й соціального значення відновних природних ресурсів, розширення сфери антропогенного впливу на природне середовище та зясування його негативних наслідків розвивалося природоохоронне мислення людства. Воно подолало тривалий шлях - від усвідомлення необхідності збереження окремих видів флори й фауни, цінних у біогеографічному аспекті ландшафтів - до сучасної біосферної концепції збереження біорізноманітності та життєвого середовища.

Порівняльний аналіз антропогенного, а згодом - техногенного впливу на природне середовище свідчить, що його зростання та масштабність повязані не стільки з демографічними процесами, скільки з технічним оснащенням суспільства, інтенсифікацією техногенного пресу на довкілля. Залежно від такого оснащення в історичному вимірі можна виокремити кілька періодів, протягом яких зростали масштаби та інтенсивність антропогенного впливу:

агрокультурний (почався 10 тис. років тому);

період залізного віку (4 тис. років до н. е.);

машинно-індустріальний (друга половина XVIII ст.);

атомно-космічний період (середина XX ст.).

В агрокультурному періоді примітивне рільництво, яке зародилося ще в неоліті, впливало на природні ландшафти локально. Найвагоміші зміни в рослинному покриві та біорізноманітті відбувалися внаслідок підсічно-вогневої системи рільництва, яка тривалий період практикувалася на різних континентах [37].

Рільництво мало вагоме економічне значення для суспільства й розвитку цивілізації. Однак його примітивна вогнева система та екологічно необгрунтовані методи землекористування спричинили не лише деградацію ґрунтів, а й негативно позначилися на біологічному різноманітті. Якщо в минулому відбувалася трансформація лісів в орні землі, то на даному етапі, коли ліси покривають лише 30 % площі суходолу, приоритетним завданням є збереження та збільшення заліснених територій - для підтримування балансу кисню й діоксиду вуглецю в біосфері та екологічно стабільного стану навколишнього середовища. За даними ФАО, орні землі займають 10% території суходолу (за винятком Арктики, Антарктики і пустель) і, адекватно демографічним процесам, їхня площа розширюватиметься. Тому слід освоювати й використовувати земельний фонд у такий спосіб, щоб не зменшувати площу лісів і зберігати біорізноманітність [12,46].

У залізний вік людина вже була менш залежною від природи й могла освоювати більшу територію, придатну для рільництва, відтак вона почала впливати на природні ландшафти в регіональному вимірі. Відповідно до інтенсивності та масштабів антропогенного впливу на природне середовище у ньому відбувалися й незворотні зміни.

З другої половини XVIII ст. почався новий період - машинно- індустріального впливу на довкілля, негативні наслідки якого виявлялися на природних ландшафтах усіх континентів.

Від 1945 р. настав найнебезпечніший - атомно-космічний етап техногенного впливу. Його руйнівні наслідки відчутні не лише в масштабах біосфери, а й у навколоземному космічному просторі, де спостерігається дестабілізація захисного озонового екрану [12].

Впродовж історичної доби, із зростанням кількості населення, технічним удосконаленням засобів виробництва та посиленням індустріального потенціалу, різні види антропогенного впливу виявлялися по-різному в природних екосистемах, їх флористичному і фітоценотичному різноманітті. Такий антропогенний прес на природне середовище спричинив збіднення гено- й фітоценофонду рослинного світу на всіх континентах [38].

Зникнення раритетних видів рослин залежить не лише від тривалості й інтенсивності антропогенного впливу та деградації біотопів, а й від їх біологічних особливостей у різних ґрунтово-кліматичних умовах та природно-географічних зонах, а також від флорогенезу та характеру ареалу. Залежно від віталітетності виду його ареал може бути стабільним, прогресивним або регресивним. Під найбільшу загрозу підпадають види рослин, які мають регресивний ареал, а також вузькоареальні релікти різних геологічних періодів та ендеми [31].

Дослідження європейських ботаніків засвідчили, що особлива небезпека для збереження біологічного різноманіття нависла над густозаселеними та індустріальними країнами з денатуралізованими ландшафтами. В Англії від початку флористичних досліджень загинуло 20 видів (1,3% аборигенної флори, яка налічує 1500 таксонів), Голландії - 50 видів судинних рослин (3,6% флори із 1400 таксонів), Бельгії - 62 види (4,8% флори, що нараховує 1400 таксонів)[83].

За даними американських біологів Д.М. Сміта, Р.М. Мея, Т.І. Пеллева , у світі з різних причин зникло 604 види судинних рослин та 486 видів безхребетних і хребетних тварин. Згідно з Європейською конвенцією збереження дикої природи і природних габітатів [73] на нашому континенті до списку таксонів, яким загрожує небезпека зникнення, занесено 568 видів водоростей, мохів, судинних рослин та 820 видів хребетних і безхребетних тварин. Усього в світі нині зникнення загрожує 23062 видам рослин, переважно судинних, та 3565 видам здебільшого хребетних тварин [35]. На жаль, немає даних про потенційні втрати біорізноманітності нижчих організмів, роль яких вагома у біогеохімічних процесах, що відбуваються у біосфері.

В Україні протягом історичного періоду також сталися істотні кількісні та якісні зміни в природному середовищі, які негативно позначилися на рослинному покриві, його флористичному та ценотичному різноманітті. Обгрунтуванню екологічних засад його збереження присвячено чимало наукових публікацій [4,5,7,24]. Найістотніші трансформації відбулися в лісових та лучних формаціях. Згідно з лісівничими дослідженнями за доби Середньовіччя ліси покривали близько 40 % території України, а нині лісистість становить лише 15,8 %. Природні луки збереглися здебільшого у високогірях Карпат і Криму. До Червоних книг України [51] занесено 611 видів судинних рослин (13,5 % від аборигенної флори) та 542 види тварин. Природна флора охоплює понад 4520 видів, що становить 37,5 % флористичного багатства Європи, яке налічує 12,5 тис. видів. Отже, збереження флористичного різноманіття в країні - це вагомий внесок у збереження фітогенофонду на нашому континенті.

Генофонд біологічних видів слід розглядати як природну спадщину не лише окремих країн, а й усього світу, оскільки він є основою еволюції глобальної біоти. На глобальному значенні біорізноманіття наголошують Ситник K.M. та Чопик В.І. [37,55].

Втрата певного виду рослин, тварин, мікобіоти в окремій країні - це втрата для всієї біосфери як глобальної екосистеми. Саме тому проблемі збереження біологічного різноманіття приділяють чільну увагу на міжнародному рівні. На Конференції ООН з проблем довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро 1992 р. було схвалено Міжнародну конвенцію щодо охорони біологічного різноманіття. У ній наголошено на потребі збереження не лише генофонду, а й ценофонду, вказано на можливість одержання на справедливих засадах спільних вигод від збереження і використання генетичних ресурсів [83].

р. у Софії прийнято Всеєвропейську стратегію збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, спрямовану на зупинення процесу деградації генофонду і ландшафтів у рамках єдиного європейського підходу. ООН визнала 2010-й Міжнародним роком біорізноманіття (2010 - International Year of Biodiversity), щоби привернути увагу світової спільноти до потреби збереження біорізноманітності як запоруки економічного розвитку та залучити науковців і державних діячів до прийняття стратегічних рішень з цієї важливої для біосфери проблеми.

Розглядаючи в історичному плані різнобічний антропогенний вплив на рослинний покрив, слід відзначити також прагнення людини збагатити в окремих регіонах біологічне різноманіття для власних потреб. Розуміючи вагоме економічне значення рослинних ресурсів, людина здавна намагалась інтродукувати корисні для неї види. За дослідженнями німецьких ботаніків Г. Сукоппа і Л. Трепля, опублікованими в 1987 р. (цит. за I. Michal) [76], у ботанічних садах, міських парках, дендропарках та лісах Середньої Європи відомо 2650 видів інтродукованих дерев і чагарників, 2000 видів декоративних травяних рослин. Але разом з цим процесом потрапляли і поширювалися на сільськогосподарські угіддя і різноманітні види бурянів, занесені з різних континентів (нині їх уже близько 90).

Збагачення фіторізноманіття за рахунок інтродукції характерне і для України, флора якої налічує кілька сотень адвентивних видів рослин. У міських парках, дендраріях, ботанічних садах акліматизовано сотні деревних, чагарникових і травяних рослин, інтродукованих із різних природно- географічних зон. У лісовому господарстві інтродукція екзотів почалася ще з XIX ст. Такі швидкорослі американські види, як Robinia pseudoacacia L., Quercus borealis Michx., Q. palustris Moench, Juglans nigra L., Pinus strobus L., Pseudotsuga mensiesii (Mirb.) Franco, вже давно акліматизувались і натуралізувались. їх інтродукція корисна, адже вони сприяють підвищенню продуктивності та господарсько-технічної цінності лісів. Однак є низка алохтонних видів, які швидко розмножуються, відзначаються високою вітальністю і тому створюють загрозу для аборигенної флори. Це такі інвазійні рослини, як Solidago canadensis L., Phalacroloma annuum (L.) Dumort., Impatiens glandulifera Royle, Ambrosia artemisifolia L., Heracleum sosnowskyi Manden. та інші. Тому при інтродукції алохтонних видів слід враховувати і їхні потенційні взаємовідносини з аборигенною флорою та небезпеку її витіснення [76].

Упродовж тривалого агрокультурного періоду у дрібних фермерських господарствах було виведено чимало цінних сортів культурних рослин, які важливі для подальшого поліпшення їхньої генетичної структури.

Внаслідок монокультурного напрямку в сільськогосподарському виробництві та зникнення малих ферм різноманіття генофонду культурних рослин катастрофічно збіднюється. І сьогодні найкраще воно зберігається у приватних господарствах, тому слід приділити належну увагу охороні сортів культурних рослин саме у приватному секторі.

За екологічним прогнозом, у світі триватиме процес денатуралізації природних екосистем і їх техногенного забруднення, що може спричинити подальше зубожіння генофонду флори, фауни і мікобіоти. Для дослідження антропогенних змін у природних екосистемах, їхнього впливу на флористичне і фітоценотичне різноманіття та обґрунтування ефективних заходів щодо їх збереження потрібні нові методологічні підходи [37].


1.2 Характеристика методів охорони раритетного компоненту флори


У міжнародному документі «Global Biodiversity ...» [83] чільну увагу приділено збереженню генетичного різноманіття біологічних видів та моніторингу стану загрожених таксонів. Кожен вид являє собою не лише певну таксономічну категорію, а й є частиною генетичної структури біологічних систем та неповторною ланкою в еволюційному процесі органічного світу. Таксономічний підхід, яким здебільшого послуговуються флористи для збереження раритетних видів, не завжди враховує складність їхньої генетичної структури, екологічну і флорогенетичну зумовленість мікро- й макроеволюційних процесів, які відбуваються на рівні популяцій. А тим часом ці відомості мають істотне значення для обґрунтування стратегії збереження генофонду зникаючих рослин на генетичному й популяційному рівнях.

Стійкість раритетних видів рослин визначається біологічними, ценотичними й екологічними параметрами. Тому в їх созологічній оцінці слід враховувати такі показники: здатність видів до генеративного й вегетативного розмноження; щільність популяцій і характер їхньої ізольованості; можливість обміну генетичними ресурсами (генетичною інформацією) між ізольованими популяціями; конкурентна спроможність у фітоценозах щодо інших видів; стійкість популяцій до несприятливих біотичних та абіотичних чинників.

Контактність популяцій раритетних видів і комунікабельність між ними є запорукою обміну генетичними ресурсами, сприяє нормальному процесу їх еволюції [31]. Мала щільність і просторове відокремлення популяцій свідчать про їхню низьку вітальність. За таких умов обмежується кількість потенційних генетичних комбінацій, існує можливість схрещування між генетично близькими і спорідненими особинами. Із зростанням у популяціях ступеня інбридингу різко знижується їхня насіннєва продуктивність, а отже, й життєвість рослин. Тому з фітосозологічного погляду інбридинг слід розглядати як явище несприятливе [12].

За останні десятиліття розробляються та вдосконалюються різні методи збереження раритетного фітогенофонду ex situ. Вивчаються можливості використання культури клітин і тканин зникаючих видів, консервації насіння, глибокого заморожування живих клітин. Застосування згаданих методів лише незначною мірою здатне підтримувати генетичне різноманіття тих чи тих видів при культивуванні їх у природних умовах [25].

З фітосозологічного погляду значно ефективнішим є вирощування зникаючих видів у ботанічних садах і дендраріях. Але там потрібно культивувати таку кількість особин, яка уможливлює збереження їхньої генетичної мінливості, тобто не менше 50. Однак повноцінний генофонд рослин у нових для них едафічних і кліматичних умовах ботанічних садів найкраще зберігається тоді, коли вони відповідатимуть тим природним умовам, звідки взято їхнє насіння. У протилежному випадку цей метод збереження раритетних видів спричинить зміни пулу генів у напрямку зростання генетичної однорідності. Тому важко буде реінтродукувати їх у природні локалітети [36].

Щоби запобігати такому явищу, доцільно створювати в системі заповідних територій спеціалізовані «фітосозологічні ботанічні сади» за географічно-зональним принципом, а в гірських регіонах - за висотно- поясним [30]. Призначення таких садів - збереження фітогенофонду з властивим йому генетичним пулом, що сформувався в природних умовах. Ряд алохтонних та сегетальних видів, які відзначаються інтенсивним генеративним або вегетативним розмноженням, є інвазійними стосовно місцевих раритетних видів флори. Тому потрібні спеціальні заходи щодо обмеження їх поширення та інвазії.

Порівняльні фітосозологічні дослідження підтверджують, що найнадійніше можна забезпечити збереження раритетного фітогенофонду та генетичну гетерогенність біологічних видів in situ в тих природних умовах, з якими вони повязані екологічно, тобто в системі природних заповідних територій. Однак при обґрунтуванні «просторової стратегії» охорони видів у заповідних обєктах слід враховувати, що темпи їх зникання значною мірою повязані з розмірами площі, яку вони займають [4,25]. Чим більша територія, де поширений той чи інший вид рослин, тим більша вірогідність його збереження. Тому, вирішуючи питання, як краще охороняти той чи інший вид на одному великому за площею заповідному обєкті чи на кількох менших, з погляду генетики та фітосозології бажано віддавати превагу другому варіантові. Тоді зменшиться небезпека зникання особин від випадкових стихійних явищ і хвороб біотичного характеру.

З фітосозологічного та генетичного погляду при організації мережі природно-заповідного фонду (ПЗФ) важливо, щоби його обєкти не були географічно й екологічно ізольованими. Аби запобігти генетичному збідненню природних популяцій рідкісних видів та забезпечити контакт між ними, слід, за можливістю, формувати спеціальні біоекологічні коридори між обєктами ПЗФ [23,25,69].

Особливий созологічний підхід потрібний для обґрунтування збереження раритетних лісових фітоценозів. У результаті багатовікового монокультурного лісового господарства в Україні істотно змінилася природна ценотична структура лісів, а отже, й природне генетичне різноманіття дендрофлори. Щоби його зберегти, Державний комітет лісового й мисливського господарства (нині - Державне агентство лісових ресурсів) створив широку мережу лісових генетичних резерватів, їхні генетичні ресурси слід використовувати для поліпшення генетичної структури трансформованих похідних деревостанів. Найкраще зберігся природний генофонд локальних популяцій деревних порід у пралісових екосистемах. Щоби його використати в лісокультурній практиці, рештки пралісів, як окремої охоронної категорії, мають стати частиною природно-заповідного фонду [11,13]. Пралісові екосистеми є цінними обєктами для дослідження польодовикової історії розвитку рослинності та вивчення лісотвірного процесу (силвагенезу). Протягом філоценогенезу в таких екосистемах виробилася здатність до самовідновлення, саморегуляції, самозахисту від біологічних шкідників. Тому вони мають екомодельне значення для лісівництва, зокрема для ренатуралізації біологічно нестійких похідних деревостанів та обґрунтування методів лісівництва, близького до екологічно стабільних природних лісів [29].

Враховуючи вагоме значення букових пралісів Карпатського біосферного резервату, Ужанського національного природного парку та Словацького парку народового «Полоніни», які збереглися на площі 29 278 га, Комітет у справах світової спадщини ЮНЕСКО заніс їх до Списку природної спадщини світу [1]


.3 Іcторичні аспекти рішення проблеми


У Буковинських Карпатах природа створила справжній флористичний резерват. Дослідженням флори цього регіону ботаніки займалися ще у 19 столітті [70,74,75,78]

Високогірна частина Чернівецької області належить до числа найоригінальніших у ботанічному відношенні куточків Карпат, що відзначають у своїх працях польські, румунські та українські ботаніки які працювали тут у різний час[78,82].

Першим дослідником, який провів досить грунтовну для того часу інвентаризацію видового складу Буковинських Карпат і передгіря (і частково території Галичини), був Франц Гербіх (P. Herbich, 1859). В своїй монографії "Flore der Bucovina" (1859) він описує 484 роди вищих квіткових рослин[74].

Також одним з перших хто започаткував вивчення цього району відомий польський батанік Г. Запалович(1889), який ввів у літературну назву - Чивчинські гори[70].

Пізніше в роботах Ф.Пакса (P. Рах, 1898-1906) можна знайти більш докладну характеристику флори і рослинності Карпат по їх ландшафт- ногеоморфологічним поясам.

Значний внесок у вивченні флори Буковини належить румунським ботанікам М.Гушуляку.(M. Guauleac, 1934), Р.Поповичу (Е. Popovioi 1932-1933), Е.Топа (Е. Тора, 1934) та ін. Їхні роботи носять яскраво виражений флористичний характер, добре документований гербарієм, який і зараз зберігається в науковому гербарії кафедри ботаніки Чернівецького університету[70,82].

У 30-х роках польськими ботаніками - С.Павловською, Й.Валасом, Й.Мондальським розпочалося ґрунтовне і різнобічне вивчення флори та рослинності Буковинських Карпат. В двох працях 1948 та 1949 років Б.Павловський та Й.Валас подають детальну геоботанічну характеристику та розглядають особливості ендемізму верхівя Білого Черемошу і поміщають окремі дані про флору та рослинність хребта Чорний Діл, який є вододілом витоків Білого Черемошу - річок Перкалаб та Сарата [78].

Починаючи з 1945 року співробітниками кафедри ботаніки під науковим керівництвом І .В.Артемчука проводиться глибоке вивчення флор північної Буковини і прилеглих територій. В цей час створюється на ковий гербарій місцевої флори, що перевищує 25000 аркушів і містить зверх 1500 видів рослин. Проведена інвентаризація флори регіону, особливо детально вивчалась група корисних рослин, в тому числі дикоростучі кормові трави, які були джерелом поповнення існуючих культурних сортів кормових рослин [2].

Разом з науковими працівниками і студентами проводилось планомірне геоботанічне дослідження природних лук і сіножатей. Матеріали цих досліджень можна знайти в роботах І.В.Артемчука , Ю.Р.Шеляг-Сосонко, І.В.Вайнагія , Б.Н.Горохової і Т.І.Слолодкової (1970), Р.С.Байрової, М.К.Якимчука (1974), В.І.Стефаника, В.І.Чопика (1960) і ін.[2,5,13,52-55,72].

Паралельно з вивченням лук і пасовищ проводилися дослідження лісів Чернівецької області. Матеріали цих досліджень лягли в основу монографії .Н.Горохової і Т.І.Солодкової "Ліси Радянської Буковини" (1970) [13].

У цей період та пізніше, вивчаючи відповідно флору та рослинність високогіря Українських Карпат, у Буковинських Карпатах побували відомі українські ботаніки В.І.Чопик (1976) і К.А.Малиновський (1980) [30,31,52,53].

Як визначає в своїх працях В.І.Чопик (1969), специфікою поясного розподілу в Буковинських Карпатах є здебільшого відсутність передгірного поясу, що повязаний із загальним підняттям цього району над рівнем моря. Це зумовлює виділення тут двох поясів: гірсколісового та субальпійського [53].


РОЗДІЛ II. ОБЄКТ, ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ОХОРОНА ПРАЦІ ПРИ ВИКОНАННІ ДОСЛІДЖЕНЬ


.1 Обєкт, предмет і методика досліджень


Обєкт наших дослідженнь: раритетний компонент флори Буковинських Карпат.

Предмет дослідження: таксономічний склад раритетних видів флори, їхня хорологічна характеристика, природоохоронний статус, наукове значення, причини зміни чисельності та охорона.

Методика досліджень. Для виконання роботи використовувались матеріали Гербарію Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, а також дані літературних джерел і результати власних досліджень.

Назви таксонів (видів, родів, родин) наведені за зведенням С.Л. Мосякіна та М.М. Федорончука (1998) з урахуванням змін які наведені у «Червоній книзі України» (2009) [8,51,77].

Аналіз систематичної структури раритетного компоненту флори проведено з використанням методичних підходів розроблених О. І. Толмачовим (1974) [46].

Природоохоронний статус видів наведено відповідно до ст. 13 Закону України «Про Червону книгу України» та з урахуванням регіональних особливостей популяцій цих видів які наведені у монографії І.І. Чорнея, В.В. Буджака і А.І. Токарюк (2010) [67].

Хорологічний аналіз видів наведено за результатами їх поширення в природних регіонах Чернівецької області: Буковинських Карпатах,Передкарпатті, Прут-Дністровському межиріччі [48,66].

Аналіз типів життєвих форм раритетного компоненту флори проведено з використанням класифікації біологічних типів К. Раункієра (1934) [79].


2.2 Природні умови досліджуваної території


Рельєф. Гірська частина області представлена Буковинськими Карпатами, що складаються з низки паралельних хребтів [9].

Буковинські Карпати займають 6,25 % території Українських Карпат. Адміністративно вони розташовані в межах Чернівецької обл., становлячи 18,5 % її площі. Середні абсолютні висоти - 860 м над р.м. (9, ІЗ). Більша частина поверхні - не иизькогір'я (500-900 м над р.м.) та середньогір'я (900-1500 м над 1 р.м.) - відповідно, 56,8 та 43,0 % площі, високогір'я (понад 1500 м над р.м.) - лише 0,2 % іх площі. Амплітуда коливання висот сягає 1224 м - від 350 м у 1 руслі р Черемош біля м. Вижниця до 1574 м на масиві Яровиця.

Сучасний рельєф території Буковинських Карпат утворився впродовж тривалого часу горотворення і руйнівної діяльності зовнішніх чинників. Ця територія зазнала дії внутрішніх сил, які утворили гори, що простягаються пасмами і хребтами з північного заходу на південний схід. Рельєф західної частини території утворився переважно під дією текучих вод [9,10].

Клімат. У формуванні ландшафтів Буковинських Карпат важлива роль відводиться кліматичним умовам. Клімат досліджуваної території - помірно-континентальний із прохолодною зимою і теплим помірно вологим літом. Приблизно кожен четвертий рік помітно менш вологий ніж попередні роки. На формування клімату має значний вплив волога та тепле атмосферне повітря, яке приносить переважно північно-західні вітри. Найхолоднішим місяцем є січень. Його середні температури становлять -7°С до -8°С. Зима помірно м'яка. Середня товщина снігового покриву 0,3-0,5 м в останні роки спостерігаються багатосніжні зими з хуртовинами, ожеледями, сніговими заметами. Висота снігового покриву пересічно сягає в горах до 50-125 см і більше. Взимку в горах переважно вітри, дмуть по долинах. Зима триває в горах від 3,5 до 4 місяців на висоті 850-1000 м і до 5 місяців на вищих рівнях. Весна тривала, затяжна (від 80 до 120 днів), з різким коливанням температури. На кожні 100 м висоти початок весни запізнюється на 2 дні, а кінець-на 8 днів. На зимові й весняні місяці припадають найбільші швидкості вітру. Весна починається наприкінці березня. Сніг сходить у третій декаді квітня. В цей час починається активна вегетація рослин. У квітні середньомісячна температура сягає +9,5°С заморозки бувають і на початку травня [9]. Середньорічна температура повітря гірської зони коливається від +3 °С до +6°С. Внаслідок різкого підвищення температури повітря у весняний період відбувається процес швидкого сніготоплення, що в свою чергу призводить до підвищення рівня води у гірських річках та частого підтоплення населених пунктів, пошкодження мостів, берегозахисних споруд. Відлиги в гірській місцевості спостерігаються значно рідше. Літо помірне досить вологе. Найтепліший місяць - липень. Середня температура липня +12°С. Переважно в червні - липні часто бувають опади, зливи, грози. Внаслідок цього можлива активація розвитку шкідливих екзогенних процесів, зокрема підтоплення, повеней, бокової ерозії річок, селевих явищ. Типовим осіннім місяцем вважається жовтень. Осінь частіше за все тепла. Опади бувають рідко. Поступово збільшується хмарність, спостерігаються короткочасні заморозки та снігопади, що, як правило не призводить до виникнення надзвичайних ситуацій природного характеру. Середня температура становить +8,0 - +8,5°С. Середньомісячна кількість опадів 1000 - 1100мм. в гірській частині та 560 - 800 мм. в долинах річок. Тривалість холодного періоду з мінусовими температурами коливається щороку в межах до 100 днів. У перехідні періоди бувають заморозки на поверхні грунту та в повітрі. Особливо небезпечними є пізні весняні заморозки, які можуть призвести до вимерзання сільськогосподарських рослин. Осінь триває 3 - 3,5 місяця. З підняттям на кожні 100 м вона настає на 5 - 6 днів раніше і закінчується на 2 - 3 дні пізніше. В цілому осінь тепла й сухіша ніж весна. Перші приморозки бувають у серпні - вересні. Восени переважно гарна, сонячна погода тримається у вересні та жовтні, у сезон «бабиного літа». Неповторною красою відзначається період золотої осені, що припадає на середину жовтня. В цілому клімат Буковинських Карпат сприятливий для рослинного, і для тваринного світу, корисний і для здоровя людей [10].

Водний режим. Важливу роль у диференціація ландшафтних комплексів відіграє гідромережа, середніх та малих річок району. Найбільшими водними артеріями є річки Сучава, Путилка, Черемош - найбільша права притока р. Прут. Його басейн займає понад 16% площі області. Черемош протікає по північно-західній мережі області, загальна довжина його 80 км, а утворюється від злиття Чорного і Білого Черемошів. У гідрографічному відношенні р. Черемош поділяється на дві частини: гірську та передгірно-рівнинну. Верхня частина довжиною 33 км - це гірська річка, яка протікає по вузькій глибокій гірській долині з крутими схилами, вкритими лісом. Заплава не розвинена і спостерігається лише на окремих ділянках [9].

Територія Буковинських Карпат має значні запаси водних ресурсів також за рахунок таких річок як: Перкалаб - ліва притока Білого Черемошу, Ріпень- ліва притока Путилки, Сторонець - ліва притока Путилки, Дихтинець - ліва притока Путилки, Товарниця - права притока Черемошу, Сирет та ін. Водні ресурси представлені переважно річковим стоком, який утворюється за рахунок значного зволоження території атмосферними опадами. Підземні води Буковинських Карпат представлені мінеральними водами. Найбільшою водоносністю відзначаються алювіальні відклади, які заповнюють заплави і тераси річки Черемош. Єдине в гірській території є озеро Буковинське Око знаходиться в оточеній хвойним лісом котловині в Путильських горах, неподалік від села Нижній Яловець. Площа водойми 1,2 га, глибина понад 10 м. У ньому не водиться риба, температура води навіть у жарку погоду не перевищує 12 - 14 [10].

Грунти. Залежно від умов ґрунтоутворення, які визначаються складом материнських порід , характером рельєфу, кліматичних показників, у нашому краї сформувалися різні типи грунтів, що різняться своєю родючістю і придатністю для вирощування тих чи інших рослин. Територія Буковинських Карпат розташована в гірській місцевості, яка вкрита хвойними лісами. Тут поширені дерново-підзолисті грунти. Вони утворилися в підвищених межиріччях під хвойними лісами та на луках. По долинах річки Черемошу внаслідок зволоження утворилися лучні грунти. Грунт руйнується текучою водою, вітром. Якщо у грунті мало гумусу, він стає дуже пухким і руйнується. Якщо розорати крутий схил, то грунт з нього змиває вода. Ці грунти бідні гумусом. Вміст гумусу у верхньому горизонті досягає 2%. Рівень родючості за 100-бальною системою від 20 43 балів. Ці грунти потребують осушення, внесення мінеральних добрив.

Рослинність. Рослинність нашого краю дуже багата і різноманітна. На території Буковинських Карпат в якому переважає гірська місцевість є прадавні ліси, на схилах горбів і по долинах річок простягаються зелені луки, серед яких ростуть окремі масиви лісів. Тут переважають хвойні типи лісів ялини звичайної. Через багатство рослинного світу наш край називають зеленою гілкою України. На розміщення рослинності впливають декілька чинників: рельєф, клімат, грунти, глибина залягання грунтових вод, діяльність людини та ін. Вирішальне значення має клімат. У звязку з цим в Буковинських Карпатах спостерігається висотна поясність. Тут нараховується більше 1000 видів рослин. Переважна більшість рослинного покриву складають ліси [9,13].


.3 Охорона праці при проведенні досліджень


Працюючи в експедиції, кожен студент-практикант повинен дотримуватись певних правил техніки безпеки:

При проведенні польових робіт, при переміщенні і виборі місць для табірних стоянок слід постійно забезпечувати повну безпеку людей, безаварійність транспортних засобів, збереженість польової документації.

Враховуючи природні умови місцевості, необхідно памятати про можливість появи природних стихій. При їх наближенні всі роботи слід припинити і всю увагу скерувати на забезпечення повної безпеки людей і збереження експедиційного майна.

Польове обладнання з гострими і ріжучими частинами повинно переноситись в захисних чохлах або сумках.

Під час експедиції забороняється співробітниками самовільно відлучатись з експедиційного табору.

На транспортних засобах люди повинні бути розміщені з максимальною зручністю.

При несприятливих умовах (на слизьких ділянках дороги, в сильному тумані та ін.) в машині залишається тільки водій, пасажирам необхідно вийти з машини.

Забороняється пити сиру воду з місцевих джерел.

Вихід в маршрут по одинці в будь-яких районах робіт категорично забороняється. На маршрут необхідно призначати не менше двох чоловік, один з яких призначається старшим і несе відповідальність за дотримання техніки безпеки.

Кожний співробітник експедиції повинен бути забезпеченим індивідуальним медичним пакетом.

Учасник експедиції, який загубився на маршруті, повинен намагатись в смугу даного маршруту, де можлива зустріч з членами експедиції. На шляху необхідного залишити записки, позначки, за якими можна було б відшукати заблуканого.

Всі експедиційні робітники перед виїздом на польові роботи повинні навчитись методиці і прийомам надання першої медичної допомоги потерпілим. Кожний польовий загін повинен мати аптечку з медикаментами і перевязочним матеріалом.

Вживання в їжу невідомих грибів, ягід і сирої риби забороняється.

При сильних громових розрядах не можна перебувати біля поодиноких дерев.

РОЗДІЛ III. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ


Природні райони Карпат такі як Чорнодільське середньогір'я, Яровицьке та Максимецьке лісополонинське середньогір'я, Путильське низькогір'я, Шурдинське лісове середньогір'я, Берегометське низькогір'я знаходяться на території Путильського, Вижницького, і Сторпожинецького адміністративних районів, і формують гірську частину Чернівецьої області, яку принято називати Буковинськими Карпатами [10].

Специфічність цієї території полягає в дивовижній різноманітності фізико-географічних ( перепад висот сягає 1224 метри- від 350м. у руслі річки Черемош біля м. Вижниця до 1574 м на масиві Яровиця) та геологічних (флішкоі відклади палеогену, карбонатні олістоліти тріасово-юрського часу, відслонення сланців метаморфозозовані мармурові вапняки) характеристик, погодно-кліматичних та грунтових умов [9].

Саме ці абіотичні фактори основною мірою визначають закономірності просторового розміщення рослин та їхніх угруповань що і вивчає фітохорологія.

Поширення раритетного компоненту флори останнім часом на планеті взагалі і у всіх регіонах Карпат, зокрема, потерпає від посиленого антропогенного впливу, але саме люддство може не тільки зупинити свою руйнівну діяльість, але й відновити втрачені раритети.


.1Хорологічний аналіз раритетного компоненту флори


За даними літературних джерел [1-3,6,14,19-24,26-34,36,39-45,47-70,74-75,81-82], матеріалів гербарію Чернівецького національного університету (СHER) та результатами власних досліджень, на території Буковинських Карпат поширено 79 видів рідкісних рослин (59,8 % «червонокнижників» області). Перелік виявлених видів з особливостями їх поширення представлено в додатку А. Розповсюдження раритеного компоненту флори Буковинських Карпат на території області наведено в таблиці 3.1.1:


Таблиця 3.1.1

Розповсюдження видів раритетного компоненту флори Буковинських Карпат на території Чернівецької області

Фізико-географічні областіКількість видів% від загальної кількості видівБуковинські Карпати: - Вижницький район (гірська частина) - Сторожинецький район (гірська частина) - Путильський район79 46 40 68100 58,2 50,6 86Буковинське Передкарпаття4962Прут-Дністровське межиріччя3341,7

Як видно з даних, наведених у таблиці 3.1.1, у гірських частинах Сторпожинецького та Вижницького районів відповідно зростає 40 та 46 раритетних видів ( що складає віповідно 50,6 та 58,2 відсотки від загальної кількості рідкісних видів регіону досліджень ) тоді як у Путильському районі цих видів виявлено 68, що сладає 86% від загальної кількості рідкісних видів [67].

Двадцять вісім видів трапляються в усіх районах регіону досліджень (наприклад Gentiana acaulis L. Traunsteinera globosa(L.) Rchb.). Anacamptis pyramidalis L. -вид характерний лише для Сторожинецького району, Ophrys insectifera L.- для Вижницького району, 23 із досліджуваних видів (наприклад Leontopodium alpinum Cass. Pinguicula alpina L.) відомі лише для Путильського району, серед них і ендемічні види Nigritella carpatica Zapa?., Poa rehmannii Asch. et Graebn., Silenanthe zawadskii Herbich, Jovibarba hirta (L.) Opiz, Aquilegia transsilvanica Schur, знайдені у високогірній частині області (хребет Чорний Діл) [26,57,63].

Як видно з таблиці 3.1.1частина із досліджуваних рослин трапляються і на території Буковинського Передкарпаття (49 видів), та 33 на території Прут-Дністровського межиріччя, що можна пояснити поступовою зміною рельєфу та природних умов.

Як уже було наведено серед рідкісних видів рослин регіону досліджень значна частина трапляється на інших природо-географічних регіонах області, але крім них у цих регіонах трапляються і інші види "червонокнижних" рослин. За допомогою порівняння таблиць 3.1.1 та 3.1.2 можна проаналізувати ці відмінності:


Таблиця 3.1.2

Розподіл рідкісних рослин флори Чернівецької області за адміністративними та природо-географічними районами

Природо-географічні та адміністративні райони областіКількість видів% від загальної кількості видів рідкісних рослин Буковини% від загальної кількості рослин занесених до Червоної книги УкраїниБуковинські Карпати7959,8%12,9%Буковинське Передкарпаття7859,0%12,7%Прут-Дністровське межиріччя8263,0%13,4%Путильськй6850.0%11,0%Вижницький5138,0%8,3%Сторожинецький7053,0%11,4%Глибоцький5239,0%8,5%Герцаївський3224,2%5,2%Кельменецький5037,8%8,1%Заставнянський4937,1%8,0%Новоселицький4131,0%6,7%Хотинський4836,4%7,8%Кельменецький.3022,7%4,9%Сокирянський3123,4%5,1%Чернівецький4836,4%7,8%

Як видно з даної таблиці, в Вижницькому та Сторожинецькому районах кількість раритетних видів зростає до 51 та 70 відповідно. Це повязано з тим, що ці райони частково розміщені на території Буковинського Передкарпаття, де зростають рідкісні рослини, які не приурочені до гірської частини області (Буковинських Карпат).

Буковинські Карпати становлять всьго 18,5% площі Чернівецької області, тоді як відсоток "червонокнижних" видів тут складає 59,8% від загальної кількості видів рідкісних рослин Буковини(132 види) та 12,9% від загальної кількості судинних рослин, занесених до третього видання Червоної книги України (611 види) [51,67].

Путильський район займає друге місце після Сторожинецького по кількості рідкісних видів, та перше по кількості ендемічних видів рослин, що мають важливе наукове значення.

У Буковинському Передкарпатті зростають 49 раритетних видів Буковнських Карпат, що складає 62% від загальної кількості рідкісних виді в досліджуваного регіону. Такий відсоток раритетних гірських видів у Буковинському Передкарпатті скоріше всього можна пояснити подібністю кліматичних, грунтових, геолого-географічних умов цих районів.

У Прут-Дністровському межиріччі виявилось тільки 33 види (41,7%) рідкісних рослин Буковнських Карпат, що спричинено як сутєвою різницею природно-кліматичних умов цих районів, так і малими площами природних незайманих осередків із-за господарської діяльності людини на території Прут-Дністровського межиріччя.


.2 Таксономічний аналіз раритетного компоненту флори Буковнських Карпат


Раритетний компонент флори Буковнських Карпат належить до 4 відділів : Lycopodiophyta, Pteridophyta, Pinophyta, та Magnoliophyta. Домінують серед рідкісних рослин Буковинських Карпат Покритонасінні (69 видів, тобто 87,3%від загальної кількості), тоді як серед відділу Голонасінні всьго 2 представника (2,54 %), Паторотеподібних - 4 види (5,06 %), та 3 види відділу Плауноподібні (3,79 %).

Суттєвою особливітю таксономічного складу "червонокнижних" рослин досліджуваного регіону є те, що серед покритонасінних переважають не дводольні (21 вид), а однодольні (49 видів, що складає 62 % від загальної кількості досліджуваних видів).

Таксономічний склад флори різних територій і особливо їхні родинні спектри мають специфічні особливості.(табл.3.2.1) Наприклад за наступністю та співвідношенням десяти провідних родин часто визначають подібність чи відмінність флор різних територій.


Таблиця 3.2.1

Родинний спектр раритетного компоненту флори Буковинських Карпат

Родина Кількість родів Частка родів,% Кількість видів % від загальної кількості видів Orchidaceae 1935,2%3544,3Asteraceae 59,26%56,3Продовження таблиці 3.2.1Ranunculaceae 23,745Gentianaceae, 23,733,8Iridaceae, 35,633,8Ophioglossaceaе 11,833,8Poaceae 23,733,8Amaryllidaceae 23,722,54Cyperaceae 11,822,54Cystopteridaceae 11,822,54Lycopodiaceae 23,722,54Solanaceae 23,722,54Alliaceae 11,811,27Brassicaceae 11,811,27Campanulaceae 11,811,27Cariophilaceae 11,811,27Crassulaceae 11,811,27Colchicaceae 11,811,27Fabaceae 11,811,27Huperziaceae 11,811,27Lentibulariaceae 11,811,27Liliaceae 11,811,27Pinaceae 11,811,27Taxaceae 11,811,27Всього родин 2454 роди10079 видів100

Як видно з таблиці 3.2.1, родинний спектр раритетного компоненту флори Буковинських Карпат має наступні осодливості:

рідкісні рослини Буковинських Карпат належать до 24 родин та 54 родів.

провідною родиною представленого родинного спектру є Orchidaceae ( 35 видів, що складає 44,3% від загальної кількості раритетних видів).

друге місце посідають представники Asteraceae ( 5 видів та 6,3%), третє - Ranunculaceae (4 види, 5%).

Gentianaceae, Iridaceae, Ophioglossacea, Poaceae представлені трьома видами (по 5,8%)

Amaryllidaceae,Cyperaceae,Cystopteridaceae, Lycopodiaceae, Solanaceae мають по два види у спектрі ( по 3,8%)

решта 12 родин (Alliaceae, Brassicaceae, Campanulaceae, Cariophilaceae, Crassulaceae, Colchicaceae, Fabaceae, Huperziaceae, Lentibulariaceae, Liliaceae, Pinaceae, Taxaceae) представлені у спектрі одиночними видами.

Родовий спектр раритетного компоненту флори Буковинських Карпат теж своєрідний:

найбільшою кількістю представлені орхідні(19, що складає 35.2% від кількості родів даної флори);

п'ять родів айстрових складають 9,26%,

ірисові представлені трьома родами (5,6%),

Ranunculaceae, Lentibulariaceae, Pinaceae, Amaryllidaceae, Lycopodiaceae,,Gentianaceae представлені двома родами,

кожна з решти 15 родин представлена одним родом(по 1,27%).


3.3 Біоморфологічний аналіз раритетного компоненту флори Буковинських Карпат


У поняття "біоморфа" або "життєва форма" з часів Вармінга обов'язково влючається уявлення про відповідність її структурних особливостей умовам життя, про адаптивне, пристосувальне значення габітуальних ознак, які використовуються для характеристики життєвої форми.

Життєві форми як типи пристосувальних структур демонструють, з одного боку, різноманітність шляхів пристосування різних видів рослин до однакових умов, а з іншого - можливість подібності цих шляхів пристосування різних видів, родів, родин.

Взагалі для характеристики життєвих форм потрібні численні біолого-морфологічні ознаки, які крім того, відображали б поведінку рослин та їх органів у часі і загальну тривалість життя, тривалість життя окремих пагонів та листків, здатність до вегетативного відтворення і розмноження та характеристику органів, що забезпечують ці процеси.

Датський учений К.Раункієр дуже зручно вичленив з цієї сукупності життєвих форм одну дуже важливу ознаку, яка характеризує пристосування рослин до виживання у несприятливий період року - холодний або сухий. Ця ознака - положення бруньок відновлення на рослині по відношенню до рівня субстрату та снігового покриву [79].

Рідкісні види Буковинських Карпат представлені всіма типами життєвих форм за К. Раункієром:

Рис. 3.3.1 Розподіл раритетних видів флори Буковинських Карпат за типами життєвих форм


Фанерофітами є Pinus cembra та Taxus baccata (2,54% від загальної кількості видів) - в них бруньки відновлення розташовані високо над землею, оскільки сосна кедрова це дерево, а тис ягідний в районі досліджень здебільшого має кущову форму.

Два види (терофіти, 2,54%) - Sedum antiquum та Gentiana utriculosa є однорічниками; в них усі вегетативні органи відмирають на прикінець вегетаційного сезону і рослини відновлюються на наступний рік з насіння, яке перезимовує на грунті або у грунті.

Гемікриптофітів серед досліджуваних видів виявлено 23 види ( 29,10%), які є звичайно тав'янистими рослинами, у яких бруньки відновлення знаходяться на рівні грунту,або занурені головним чином у підстилку, утворену мертвим рослинним відпадом. У цю групу входять: Cystopteris sudetica, Carex loliacea, Carex umbrosa, Epipactis atrorubens, Epipactis helleborine, Epipactis palustris, Goodyera repens, Listera ovata, Festuca porcii, Festuca saxatilis та інші.

Найбільшу групу сформували геофіти - іх 44 видів що складає 55,70% - від загальної кількості представників біоморф. Всі вони є геофітами, тому що бруньки відновлення в них знаходяться у землі на деякій глибині, у вигляді кореневища, бульби чи цибулини. Прикладами цієї найчисельнішшої форми можуть бути: Botrychium lunaria, Botrychium matricariifolium, Botrychium multifidum, Allium ursinum, Galanthus nivalis, Leucojum vernum, Colchicum autumnale ,Crocus heuffelianus, Gladiolus imbricatus, Iris sibirica, Lilium martagon, Anacamptis coriophora, та інші види.

Криптофітами - рослини в яких бруньки відновлення знаходяться у грунті. Серед досліджуваних нами видів криптофітами є: Cystopteris montana, Lathyrus laevigatus, Aconitum jacquinii.

Для нормального формування та розвитку рослинам, як і іншим організмам, потрібні потрібні оптимальні умови зволоження, освітлення, живлення, тощо. Відхилення від оптимуму як у бік підвищення, так у бік пониження показників, призводить до формування ознак, за якими рослини можуть бути віднесеними до різних типів гігроморф, трофоморф тощо.

Розподіл раритетного компоненту за відношенням до умов освітлення представлено в таблиці 3.3.1:


Таблиця 3.3.1

Розподіл раритетних видів флори Буковинських Карпат за відношенням до умов освітлення

екологічна групакількість видів% від загальної кількості видівсциоофіти2126,6%гемісциофіти2430,4%геліофіти3443,0%

Всім без винятку зеленим рослинам для нормальної життєдіяльності потрібне сонячне опромінення, тільки деякі витримують певне затінення, хоча добре розвиваються при прямому освітленні (це тіневитривалі рослини, або сциофіти), тоді як в інших процес фотосинтезу починає переважати над процесом диханя тільки при високій інтенсивності освітлення (це тіненевитривалі рослини або геліофіти).

Відповідно до таблиці 3.3.1 група геліофітів є найбільш чисельною (34 види). Це рослини приурочені до відкритих місцезростань наприклад Anacamptis morio, Gymnadenia densiflora, Saussurea discolor та інші.

Група тіневитривалих «червонокнижних» рослин Буковинських Карпат представлена лісовими видами, які сладають 26,6% від загальної кількості досліджуваних видів(наприклад :Scopolia carniolica, Neottia nidus-avis, Epipactis purpurata. Epipogium aphyllum).

Яскравим прикладом гемісциофітів серед раритетного компоненту флори можуть бути Atropa belladonna, яка може зростати в умовах незначного затінення.

Токож важливою ознакою є відношення рослин до умов зволоження (гіроморф).

Розподіл раритетного компоненту за типами гігроморф наведено в таблиці 3.3.2:


Таблиця 3.3.2

Розподіл раритетного компоненту флори Буковинських Карпат за типом гігроморфи

тип гігроморфи кількість видів% від загальної кількостімезофіти4962,02%гігромезофіти911,39%мезогігрофіти67,60%гігрофіти56,33%ксеромезофіти45,06%мезоксерофіти33,79%ксерофіти22,54%субмезофіти11,27За типами гігроморф домінуюче положення займають мезофіти(62%) та гігромезофіти це зумовлено достатньою кількістю опадів, що характерно для гірських регіонів.

Присутність мезоксерофітів (3 види) та ксерофітів (2 види) у досліджувані групі рослин спряжена з зростанням цих видів на специфічних ділянках південних схилів високої крутизни, камянистими відслоненнями, тощо.

.4 Охорона раритетного компоненту флори Буковинських Карпат та його значення


На Українські Карпати - цю перлину гірської флори і рослиннності Європи - з надією дивляться як досвідчені науковці, так і пересічні мандрівники всього світу. Саме тут збереглись у досить незайманому вигляді чудові ландшафти, представники флори і фауни минулих часів і популяції сучасних видів у осередках, яких вже не можна зустріти у інших гірських масивах Європи[28,39].

Суттєвий внесок у підтриманні світового різноманіття флори роблять Буковинські Карпати.

Збереження, підтримка стану популяцій та примноження цих унікальних і прекрасних мешканців нашої планети неможливе без ретельного вивчення сучасного стану самих видів та їх угруповань, моніторингу та прогнозування можливих змін за критичних і оптимальних умов розвитку[40].

Порівняльна оцінка природоохоронного статусу наведена в таблиці 3.4.1:


Таблиця 3.4.1

Результати порівняльної оцінки природоохоронного статусу раритетних видів флори Буковинських Карпат на загальнодержавному та регіональних рівнях

Природоохоронний статус Кількість видів За оцінкою на загальнодержавному рівні (Червона книга України(2009)) За оцінкою на регіональному рівні (Сторінками Червоної книги України…(2010)) Вразливий 27 33 Неоціненний 20 19 Рідкісний 20 11 Зникаючий 12 14 Зниклий 0 2 У таблицях А та 3.4.1 наведено дані про ступінь загрози зникнення видів досліджуваного регіону (Буковинські Карпати) за категоріями, наведеними у "Червоні книзі України" (рослинний світ 2009р.) та категоріями приодоохоронного статусу на які дані види заслуговують на території області на основі аналізу відомостей про стан і ступінь загрози його популяцій в Чернівецькій області, проведених співробітниками кафедри ботаніки та охорони природи Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича [52,58,60,62]

Як видно з даних таблиці 3.4.1 надання видам природоохоронного статусу здійснено в обох вище зазначених виданнях, позиціями згідно із статтею 13 Закону України "про Червону книгу України".

В той же час конкретні цифрові значення об'єму видів категорійного статусу мають певну специфіку: в межах Чернівецької області 33 раритетних види Буковинських Карпат заслуговують статусу "вразливий" (порвняно з 27 видами за оцігкою на загальнодержавному рівні).

Статус «зникаючий» надано 14 видам досліджуваної флори на регіональному рівні порівняно з 12 видами на загальнодержавному.

Девять видів за обома оцінками співпадають; це такі види, як Botrychium matricariifolium, Epipogium aphyllum, Herminium monorchis, Nigritella carpatica, Ophrys insectifera, Leontopodium alpinum, Gentiana utriculosa, Aquilegia transsilvanica. Такі види як Diphasiastrum complanatum та Crepis jacquinii в межах України є тільки «рідкісними», а Orchis militaris, - «вразливим»; «зникаючий» в межах України вид Orchis signifera, в Буковині є «вразливим». Імовірно, зниклим є вид Carex loliacea, який відомий в Україні є єдиного місцезнаходження в околицях с. Сергії Путильського ройону, яке тривалий час не було підтвердженим.

У категорію «рідкісний» вінесено 11 досліджуваних видів Буковинських Карпат, тоді як на загальнодержавному рівні такого статусу заслуговують 20 видів. Таке співвідношення видів статусу «рідкісний» свідчить про непогані перспективи виживання цих видів у нашому регіоні.

Статус «рідкісний» в межах регіону та на загальнодержавному рівні надано пяти видам: Coeloglossum viride, Poa rehmannii, Campanula kladniana, Sedum antiquum та Aquilegia nigricans. «Рідкісні» види регіону, такі як Scopolia carniolica, Echinops exaltatus, Festuca saxatilis, Platanthera chlorantha, Listera cordata та Cystopteris sudetica за загальнодержавною оцінкою мають статус «неоціненний», а Listera cordata «вразливий» .

Двом видам Буковинських Карпат на регіональному рівні надано статусу «зниклий»: , Ophrys insectifera та Carex loliacea, тоді як на загальнодержавну рівні їхній стан оцінюється як «зникаючий».

З метою оцінки созологічного статусу видів і ризику загрози їхнього вимирання Міжнародним союзом охорони природи (МСОП) було рекомендовано категоризацію, яка передбачає врахування даних щодо характеру динаміки популяцій видів упродовж певного часу[40,59].

Результати оцінки видів раритетного компоненту флори Буковинських Карпат за шкалою МСОП наведено у таблиці 3.4.2:


Таблиця 3.4.2

Статус раритетних видів Буковинських Карпат за оцінкою МСОП

Природоохоронний статус за оцінкою МСОПКількість видів% від загальної кількостіCRr1316.45LR1721,52VUr3645.57LR(is)11,26ENr1012,66EXr22,54

Як видно з наведеної таблиці, два види вважаються зниклими у флорі регіону (EXr): це Ophrys insectifera та Carex loliacea, під загрозою зникнення в регіоні перебуває 10 видів (12,66%): Cystopteris sudetica , Iris sibirica, Dactylorhiza sambucina, Malaxis monophyllos, Orchis militaris, Poa rehmannii, Crepis jacquinii, Campanula kladniana, Gentiana utriculosa.

Один вид (Allium ursinum) є таким, що мінімально потребує заходів охорони, тому віднесений до категорії LR(is).

Тринацять видів підпадають під категорію CRr, тобто вони перебувають під критичною загрозою зникнення в регіоні: Cystopteris montana, Botrychium matricariifolium, Botrychium multifidum, Pinus cembra, Anacamptis pyramidalis, Epipogium aphyllum, Herminium monorchis, Listera cordata, Nigritella carpatica, Leontopodium alpinum, Ligularia sibirica, Aquilegia transsilvanica.

Сімнадцять раритетних видів Буковинських Карпат за оцікою МСОП мають низький рівень ризику (LR), наприклад: Lycopodium annotinum, Huperzia selago, Colchicum autumnale, Carex umbrosa, Crocus heuffelianus, Lilium martagon, Cephalanthera longifolia, Dactylorhiza majalis, Epipactis helleborine, Gymnadenia conopsea, Platanthera bifolia, Lunaria rediviva, Atropa belladonna.

Решта 36 досліджуваних видів підпадають під категорію VUr, тобто це уразливі види, стан їхніх популяцій свідчить про високий ризик їх зникнення в природі саме на досліджувані нами території.

Раритетний компонент флори Буковинських Карпат має велике наукове значення(таблиця додатку Б) у звязку з тим, що влючає ендемічні види (наприклад Nigritella carpatica, Festuca porcii, Festuca saxatilis, Poa rehmannii, Silenanthe zawadskii, Jovibarba hirta, Aconitum jacquinii).

Реліктовими видами є: Pinguicula alpina, Cystopteris тontana, Cystopteris sudetica, Botrychium multifidum, Pinus cembra, Taxus baccata та ін.

Видами зі сладною біологією розвитку є: Anacamptis coriophora, Anacamptis morio, Anacamptis pyramidalis, Cephalanthera longifolia, Corallorhiza trifida, Listera ovate.

Загалом ендеміками є 7 видів,15 рослин є реліктовими,6 мають складну біологію розвитку,27 представників роташовані на межі ареалу(із них 7 на межі дизюнктивного), для трьох видів характерний поліморфізм.

Рідкісні рослини Буковинських Карпат мають також важливе господарське значення: 66 видів мають унікальні зовнішні дані і тому можуть використовуватись місцевим населенням як декоративні. Лікарськими властивостями володіють сорок видів (це всі представники родини орхідні, а також Scopolia carniolica, Atropa belladonna, Aсonitum lasiocarpum, Gentiana acaulis, Lycopodium annotinum, Huperzia selago та ін.

Приблизний розподіл (у звязку з тим, що один і той самий вид можна по різному використовувати) раритетного компоненту флори Буковинських Карпат за господарським значенням зображений на рисунку 3.4.1:


Рис.3.4.1 Розподіл раритетного компоненту флори Буковинських Карпат за господарським значенням


Той факт, що більшість досліджуваних видів можуть використовуватись місцевим населенням як лікарські чи декоративні рослини, є загрозою для їх подальшого існування.

Як фарбувальні можуть використовуватись Diphasiastrum complanatum, Huperzia selago. Протиерозійними властивостями володіють Pinus cembra, Festuca porcii, Festuca saxatilis, Poa rehmannii, Saussurea discolor, Silenanthe zawadskii, Jovibarba hirta, Pinguicula alpina.

Помітне грунтотвірне значення мають Cystopteris montana, Pinus cembra, Carex loliacea, Poa rehmannii, Crepis jacquinii, Leontopodium alpinum, Saussurea discolor, Silenanthe zawadskii, Jovibarba hirta, Festuca saxatilis.

На території Буковинських Карпат знаходяться два Національні природні парки: НПП Черемошський та НПП Вижницький. Під охороною в НПП Черемошський знаходяться 45 видів (57% від загальної кількості досліджуваних видів), а під охороною на території НПП Вижницький - 34 (43%). Спільними в обох Національних природних парках є 18 видів раритетної флори.

Дякі види, що не знаходяться під охороною в НПП Черемошський та НПП Вижницький, взяті під охорону в інших природо - заповідних обєктах. Наприклад у заказнику «Буковинські водоспади» є єдине місцезростання в Буковинських Карпатах Epipogium aphyllum. Подібна ситуація з очетком застарілим, який охороняється на території памятки природи «Водоспад Кінзя», а його інше місцезростання в околицях села Стебні необхідно взяти під охорону.

На території регіону досліджень не охороняються наступні види: Botrychium matricariifolium, Iris sibirica, Anacamptis pyramidalis, Herminium monorchis, Malaxis monophyllos, Echinops exaltatus Carex loliacea та Ophrys insectifera, при чому двоє останніх, імовірно, зникли.

Багато видів потребують додаткових заходів охорони. Необхідно взяти під охорону всі відомі місцезростання видів, контролювати стан популяцій, проводити заходи репатації (реінтродукції) видів, заборонити несанціоноване збирання рослин та порушення умов місцезростання.


ВИСНОВКИ


На території Буковинських Карпат виявлено 79 видів судинних рослин занесених до третього видання «Червоної книги України», які відносять до 54 родів, 24 родин та 4 відділів. Для видового складу «червонокнижних» видів Буковинських Карпат властивий високий рівень унікальності порівняно з іншими регіонами Буковини.

За науковим значенням значна частина раритетних видів Буковинських Карпат (34,2%) належать до групи примежевоареальних видів. В основному це середньоєвропейські монтанні види, які у Карпатах і Україні загалом ростуть на східній межі ареалу. Значну частину складає група видів, які є рідкісними і у складі якої в основному карбонатні види, що приурочені до виходів вапнякових порід у верхівях Білого Черемошу.

Раритетні види Буковинських Карпат представлені на території області 710 локалітетами у Буковинських Карпатах (364 локалітети у Путильському, 214-Вижницькому, та 123 - у Сторожинецькому ройоні), у Буковинському Передкарпатті (771 локалітетом) та Прут-Дністровському межиріччі (337 локалітетів).

Характерною рисою розподілу за типами життєвих форм є те, що більше половини раритетних видів належить до групи геофітів, в той час як у природній флорі регіону домінуюче положення займають гемікриптофіти.

. За типами гігроморф домінуюче положення займають мезофіти та гігромезофіти, яке зумовлено достатньою кількістю опадів, що характерно для гірських регіонів. Раритетний компонент флори Буковинських Карпат усіма типами гігроморф:

мезофітами (62,02%)

гігромезофітами (11,39%)

мезогігрофітами (7,60%)

гігрофітами (6,33%)

ксерромезофітами (5,06%)

мезоксерофітами (3,79%)

ксерофітами (2,54%)

субмезофітами(1,27%)

.На території регіону досліджень не охороняються наступні види: Botrychium matricariifolium, Iris sibirica, Anacamptis pyramidalis, Herminium monorchis, Malaxis monophyllos, Echinops exaltatus Carex loliacea та Ophrys insectifera, при чому двоє останніх, імовірно, зникли.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Андрієнко Т.Л., Чорней І.І., Онищенко В .А., Буджак В.В. Флора та рослинність проективного міждержавного україно-румунського біосферного резервату «Мармароські та Чивчино-Гринявські гори» // Укр. ботан. журн. - 2005. - 62, №4. - С. 589-596.

Артемчук И.В., Барыкина Т.В. Особенности флоры гор Большого и Малого Камней в Буковинских Карпатах // Матер. 19 науч. сессии Черновицкого гос. ун-та. Секция биол. наук. - Черновцы, 1963. - С.106-107.

Березовская P.A. Галофильная растительность в Черновицкой области // Научн. ежегодник Черновицкого ун-та за 1958 г. Биол. фак-т. - Черновцы, 1960. - С. 374-376.

Буджак В.В., Чорней І І., Токарюк А.І. До методики картування видів флори (на прикладі Чернівецької області)// Наук. вісник Чернівецького ун-ту. - Чернівці:Чернівецький національний університет, 2009. - Вип. 455. Білогія-С. 168-170

Вайнагий В.И., Стефаник В.И., Якимчук Н.К. Проблемы охраны фитогенофонда Северной Буковины // Пути повышения продуктивности, эффективности использования и охраны природных ресурсов Укр. Карпат и Прикарпатья. Сб. науч. трудов. - Киев, УМК ВО, 1989.-С. 43-51.

Васильева И.М. Род 34. Водосбор - Аgulegia L. // Флора Восточной Европы. - Мир и семья. Изд-во СПХФА, 2001. - Т. X. - С. 183-186.

Вініченко Т.С. Рослини України під охороною Бернської конвенції - К.: Хімджест, 2006. - 176 с.

Визначник рослин Українських Карпат / Відп. ред. В.І. Чопик. - К.: Наук, думка, 1977. - 434 с.

Географія Чернівецької області / Ред. Я.І. Жупанський. - Чернівці, 1993. - 192 с.

Геренчук К. І. Загальний огляд / Природа Чернівецької області. За ред. К.І. Геренчука, Львів. 1978. С. 7-10.

Гамор Ф.Д., Вайнагій Ї.В., Антосяк В.М. Стан охорони червонокнижних видів рослин на заповідних територіях Українських Карпат // Укр. ботан. журн. - 1994. - 51, № 6. - С. 122-129.

Гербор Дж., Уинтер Б. Некоторые причины вымирания / Биология охраны природы. -М.: Мир, 1983. - С. 143-189.

Горохова З.Н., Солодкова Т.І. Ліси Радянської Буковини. - Львів: Вид- во Львів, ун-ту, 1970. - 213 с.

Данилюк І.М. Осока пажитницеподібна (о. пажитницева) // Червона книга України. Рослинний світ / За ред.. Я.П. Дідуха. - К.: Глобалконсалтинг, 2009. - С. 95.

Екофлора України. Том І. / Я.П. Дідух, Г.П. Плюта, В.В. Протопова та ін. Відпов. Ред.. Я.П. Дідух. - К.: Фітосоціоцентр, 2002. - 496 с.

Екофлора України. Том 3. / М.М. Федорончук, Я.П. Дідух. Відпов. Ред.. Я.П. Дідух. - К.: Фітосоціоцентр, 2002. - 496 с.

Екофлора України. Том 2. / Я.П. Дідух, Р.І. Бурда, С.М. Зиман та ін. Відпов. Ред.. Я.П. Дідух. - К.: Фітосоціоцентр, 2002. - 496 с.

Екофлора України. Том 5. / А.П. Ільїнська, Я.П. Дідух, Р.І. Бурда та ін. Відпов. Ред.. Я.П. Дідух. - К.: Фітосоціоцентр, 2002. - 496 с.

Заверуха Б.В., Андриенко Т.Л., Протопова В.В. Охраняемые растения Украины. - К.: Наук, думка, 1983. - 176 с.

Загульський М.М., Чорней.І.І. Орхідеї Чернівецької області // Зелена Буковина. - 1995-96. - № 3-4, 1-2. - С. 54-57.

Загульський М.М., Чорней.І.І. Нове місцезнаходження Nigritella nigra (L.) Reichenb. (Orchidaceae) в Українських Карпатах // Укр. ботан. журн. - 2004. - 50, № 2. - С. 125-129.

Загульський М.М., Чорней.І.І. Gentiana urticulosa L. (Gentianaceae Juss.) в Українських Карпатах // Укр. ботан. журн. - 2004. - 61, № 2. - С. 79- 83.

Заєць З.С., Солодкова Т.І., Стойко С.М. Ботанічні резервати і памятки природи Чернівецької області // Охорона природи Українських Карпат та прилеглих територій. - K., 1980. - С. 220-252.

Карпатські сторінки Червоної книги України / Гапоненко М.Д., Комендар В.І., Лебеда А.П. та ін. / За ред. В.Г. Собка. - K.: Фітосоціоцентр, 2002, - 280 с.

Каталог раритетного біорізноманіття заповідників і національних природних парків України. Фітогенетичний фонд, мітогенетичний фонд, фітогенетичний фонд. / Під ред. С.Ю. Поповича - K.: Фітосоціоцентр, 2002. - 276 с.

Кияк В.Г. Стан охорони Leontopodium alpinum Cass, в Українських Карпатах //IX зїзд Українського ботанічного товариства. Тези допов. - K.: Наук, думка, 1992. - С. 136-137.

Кияк В.Г., Чорней І.І. Соссюрея різноколірна // Червона книга України. Рослинний світ / За ред.. ЯЛ. Дідуха. - K.: Глобалконсалтинг, 2009. - С. 334.

Клепач И.А., Смолинская М.А., Вайнагий В.И. Редкие, исчезающие и эндемичные растения Перкалабо-Сиретского междуречья Буковинских Карпат и пути их охраны // VII сьезд Украинского ботанического общества. Тезисы докл. - К.: Наук, думка, 1987. - С. 16.

Малиновський К.А. Монтанный елемент флоры Украинських Карпат. - К.: Наук, думка, 1991. - 240 с.

Малиновський К.А. Рослинність високогіря Українських Карпат. - K.: Наук, думка, 1980. - 278 с.

Малиновський К., Царик И., Кияк В., Нестерук Ю. Рідкісні, ендемічні, реліктові та погранично-ареальні види Українських Карпат. - Львів: Ліга-Прес, 2002. - 76 с.

Протопова В.В., Чорней І.І. Неотінея обпалена (зозулинець обпалений) // Червона книга України. Рослинний світ / За ред.. Я.П. Дідуха. - K.: Глобалконсалтинг, 2009, - С. 195,

Протопова В.В., Чорней І.І., Токарюк А.І. Билинець щільноквітковий // Червона книга України. Рослинний світ / За ред.. Я.П. Дідуха. - K.: Глобалконсалтинг, 2009. - С. 184. 295.

Проць Б.Г. Головатень високий // Червона книга України. Рослинний світ / За ред.. Я.П. Дідуха. - K.: Глобалконсалтинг, 2009. - С. 320.

Редкие и исчезающие растения и животные Украины. Справочник.

В.И. Чопик, H.H. Щербак, Т.Б. Ардамацкая и др. Отв. ред. K.M. Сытник

Киев.: Наук, думка, 1988. - 256 с.

Собко В.Г. Орхідеї України. - K.: Наук, думка, 1989. - 191 с.

Ситник K.M., Чопик В.И. Біоцентризм та глобалізм // Вісн. НАН України. - 2009. - № 12. - C. 8-12.

Сулей M.E. Пороги для выживания: поддерживание приспособленности и эволюционного потенциала // Биология охраны природы. - М.: Мир, 1983. - С. 160-177.

Судинні рослини флори Чернівецької області, які підлягають охороні: атлас-довідник / Чорней І.І., Буджак В.В., Термена Б.К. та ін. За ред. Чорнея І.І. - Чернівці: Рута, 1999. - 140 с.

Структура популяцій рідкісних видів флори Карпат / К.А. Малиновський, Й.В. Царик, Г.Г. Жиляєв та ін.. - K.: Наук, думка, 1998.

с.

Тасєнкевич Л.О., Мельник В.І., Сіренко О.Т. Сосна кедрова (сосна кедрова європейська) // Червона книга України. Рослинний світ / За ред.. Я.П. Дідуха. - K.: Глобалконсалтинг, 2009. - С. 45.

Тимченко I.A., Чорней І.І. Глевчак однолистий (малаксис однолистий) // Червона книга України. Рослинний світ / За ред.. Я.П. Дідуха. - K.: Глобалконсалтинг, 2009. - С. 193.

Тимченко I.A., Чорней І.І. Псевдорхіс білуватий (лейкорхіс білуватий) // Червона книга України. Рослинний світ / За ред.. Я.П. Дідуха. - K.: Глобалконсалтинг, 2009. - С. 214.

Токарюк А.І., Чорней І.І. Scopolia camicolica Jacq. (Solanaceae) у флорі Буковини // Наук, вісник Чернівецького ун-ту. - Чернівці: Рута, 2007. - Вип. 343. Біологія. - С. 216-222.

Токарюк А.І., Чорней І.І., Буджак В.В., Величко М.В. Насіннєва продуктивність популяцій Aconitum jacquinii Rchb. (Ranunculaceae) у Чивчинських горах (Українські Карпати) // Наук, вісник 'Чернівецького ун-ту. - Чернівці: Рута, 2006. - Вип. 298. Біологія. - С. 199-203.

Толмачев А.И. Введение в географию растений. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1974. - 244 с.

Харкевич С.С. Ботанічна екскурсія у Чивчинські гори // Досягнення ботанічної науки в Україні 1965-1966 pp. - K.: Наук, думка, 1968. - C. 121-122.

Хорология флоры Украины / Барбарич А.И., Доброчаева Д.М., Дубовик О.М. и др. - К.: Наук, думка, 1986. - С. 272.

Червона книга Української ССР. / Відп. ред K.M. Ситник. - К.: Наук, думка. 1980. - 504 с.

Червона книга України. Рослинний світ / Відп. ред. Ю.Р. Шеляг-

Сосонко. - K.: УЕ ім. М.П. Бажана, 1996. - 608 с.

Червона книга України. Рослинний світ. - K.: Глобалконсалтинг, 2009.

с.

Чопик В.І. Флористичні особливості Чивчинських гір в Українських Карпатах. - В кн.: Досягнення ботан. науки в Україні. 1965-1976. - K.: Наук, думка, 1968.-С. 127-129.

Чопик В.І Ботаніко-географічна характеристика Чивчино-Гринявських гір в Українських Карпатах // Укр. ботан. журн. - 1969. - 26, №6. - С. 26-33.

Чопик В.І. Високогірна флора Українських Карпат - К.; Наук, думка, 1976.-270 с.

Чопик В.І. Актуальні питання охорони рослин // Укр. ботан. журн. - 1976. - 33, № 5. _ с. 449-456.

Чопик В.И. Редкие и исчезающие растения Украины. Справочник. - Киев: Наук, думка, 1978. - 211 с.

Чорней І. І. Білотка альпійська // Зелені Карпати. - 1995-96. - № 3-4, 1-

-С. 58-59.

Чорней I. I. Ligularia bucovinensis Nakai (Asteraceae) - новий вид для флори Українських Карпат // Укр. ботан. журн. - 1999. - 56, № 1. - С. 19-22.

Чорней І. І. Поширення й охорона рослин зі Світового та Європейського Червоних списків на Буковині // Заповідна справа в Україні. - 2002. - Т. 8, вип. 1. - Є. 26-27.

Чорней І. І. Скереда Жакена // Червона книга України. Рослинний світ / За ред. Я. П. Дідуха. - К.: Глобалконсалтинг, 2009. - Є. 317.

Чорней І. І. Смілкоквітка Завадського (Смілка Завадського) // Червона книга України. Рослинний світ / За ред. Я. П. Дідуха. - К.: Глобалконсалтинг, 2009. - С. 400.

Чорней І.І., Буджак В.В. Нове місцезнаходження раритетних видів флори у Чивчинських горах (Українських Карпат) // Укр. ботан. журн.

,-60, № 1.-С. 53-57.

Чорней І.І., Буджак В.В. Оцінка заказника «Чорний Діл» як «Важливої ботанічної території» // Молодь у вирішенні регіональних та транскордонних проблем екологічної безпеки. Матер. Шостої Міжнар. наук. конф. (м. Чернівці, 11-12 травня 2007 р. - Чернівці:Зелена

Буковина, 2007. - С. 271-273.

Чорней І.І., Буджак В.В., Андрієнко T.JI. Болота Буковинських Карпат // Укр. ботан. журн. - 2008. - 65, № 2. - Є. 180-188.

Чорней І.І., Буджак В.В., Величко М.В. Ботанічна характеристика пам'ятки природи місцевого значення «Жупани» (Буковинські Карпати) // Біорізноманітність флори проблеми збереженя і раціонального використання. Репродуктивна здатність рослин як їх поширеня та збереження в Україні.Матеріали Міжнар. наук конф., присвяч. 150-річчю Ботанічного саду ЛНУ ім І Франка.Сесії ради ботанічних садів України (Львів, 27-29 квітня 2004 р.) - Львів, 2004. - С. 120.

Чорней І.І., Буджак В.В., Загульський М.М. та ін. Флористичні знахідки у Буковинських Карпатах і Прикарпаття // Наук. вісникЧернівецького ун-ту. - Чернівці: ЧДУ, 1999. - Вип. 39. Біологія. - С. 3-14.

Чорней І.І., Буджак В.В., Токарюк А.І. Сторінками Червоної книги України (рослинний світ). Чернівецька область. - Чернівці: Друк- : 2010.-452 с.

Чорней І.І., Буджак В.В., Токарюк А.І., Ніжирса Т.Д. Рід Botrychium Sw. (Ophioglossaceae) у флорі Буковини - хорологічна характернет Наук, вісник Чернівецького ун-ту. - Чернівці: Рута, 2004. - Вид. - Біологія.-С. 132-137.

Чорней I.I., Скільський І.В., Буджак В.В. Місце і роль регіонального ландшафтного парку «Черемоський» у системі ехомережі Українських Карпат // Національні природні парки в екологічній мережі України (до створення в зоні Малого Полісся Хмельницької області Національного природного парку «Озеро Святе»). 36. наук, праць та матер. Всеукт наук. - практ. конф. - K-Подільський: Пр. Вид-во «ОІЮМ», 2001. - С. 42-47.

Чорней І.І. У верхів'ях Білого Черемошу // Зелені Карпати. - 1994. -3-4. -С. 18-19

Юзьків М.І. Тис у Княждвірській лісовій дачі на Прикарпатті // Матер, про охорону природи на Україні. - К.: Вид-во АН УРСР, 1958. - С. 36.

Шеляг-Сосонко Ю.Р., Стойко С.М., Дидух Я.П. и др. Зеленая книга Украинской ССР. - Киев : Наук, думка, 1987. - 212 с.of the European Wildlife and Natural Habitats. - Bern, 1979.F. Flora der Bucovina. - Leipzig: A.Edelmann, 1859. - VI+460s.J.A. Die bischer bekannten Pflanzen Galiciens und der Bucovina. - Wien, 1872. - 267 s.I. Ekologickä stabilita. - Praha, 1992. - 243 s.S.L. Fedoronchuk M.M. Vascular plants of Ukraine. A. nomenciatural checklist. - Kiev: 1999. - xxiii+345 p.B., Walas J. Les associations des plantes vesculaires des Monts de Czywczyn // Bull. Inst. Acad. Pol. B. - 1949. - 1. - P. 1-181.C. Life formas of plants and statistical plant geography C. Raunkiaer. - New Jork, London, 1934. - 352 s.D.M. О zäniku druhe. - Praha : Nakladatelstvi Lidovü Noviny, 1991. -187 s.H.. Klein E., Rrescher A., Zagulskij M. Nigritella carpatica (Orchidaceae) - ein Reliktendemit der Ost-Karpaten // Phyton. Annales rei ootanicaea. - 1994. - 34, № 2. - P. 169-187.E. Fragmente floristice din Bucowina sii Bassarabia de Nord Buletir.ul Gradini Botanice si al Museuli Botanic dela Universitatea din Cluj.1928. Vol. XV, № 1-4. - P. 209-218.Conservation Monitoring Centre. Global Biodiversity: State of the Earths living Resources. - London. Chapman et Hall., 1992.


Теги: Таксономічний склад раритетних видів у флорі Буковинських Карпат  Диплом  Экология
Просмотров: 8936
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Таксономічний склад раритетних видів у флорі Буковинських Карпат
Назад