Оценивание опасности аварии на хранилище жидких углеводородов

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ЯК ІНСТРУМЕНТУ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

.1 Економічна сутність та природа Державного бюджету

.2 Роль бюджету в системі управління соціально-економічним розвитком суспільства

.3 Економічне призначення видатків державного бюджету

РОЗДІЛ 2. ОЦІНЮВАННЯ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ НА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК РЕГІОНІВ У 2009-2013 РОКИ

.1 Моніторинг державних видатків на економічний розвиток України

.2 Аналіз впливу видатків місцевих бюджетів на економічний розвиток держави

.3 Міжбюджетні трансферти в системі державного регулювання

економічного розвитку регіонів

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗМІЦНЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ ЗА РАХУНОК КОШТІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

.1 Критерії ефективність державних видатків в умовах кризового стану економіки

.2 Основні напрями стимулювання економічного розвитку України за рахунок бюджетних коштів

.3 Перспективи вдосконалення державного регулювання економічного розвитку територій

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В ФІНАНСОВОМУ УПРАВЛІННІ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП


Провідну роль у формуванні та розвитку економічної системи будь-якого сучасного суспільства відіграє державне регулювання, здійснюване в рамках обраною владою економічної політики. Одним з найбільш важливих механізмів, які дозволяють державі здійснювати економічне і соціальне регулювання, є фінансова система суспільства, головною ланкою якої є державний бюджет. Саме за допомогою фінансової системи держава утворює централізовані і впливає на формування децентралізованих фондів грошових коштів, забезпечуючи можливість виконання покладених на державні органи функцій.

Дослідження державного бюджету як інструменту впливу на економічний розвиток регіонів України є актуальним, так як останнім часом українські тенденції свідчать про стрімке падіння рейтингових позицій на світових ринках. Українська економіка як ніколи потребує раціонального використання існуючих коштів, а саме збільшення видатків на економіку та залучення додаткових інвестицій. Тепер, щоб вибратись з боргової ями місцеві органи влади повинні взяти на себе весь тягар зобов'язань за економічний розвиток країни.

Наукове осмислення проблеми необхідне для вирішення таких практичних завдань, як створення фінансової бази, достатньої для виконання державними органами своїх завдань, створення спеціальних фондів та програм державного регулювання, спрямованих на економічне зростання регіонів України та ін.

Питання формування та функціонування державного бюджету та місцевих бюджетів України, їх впливу на економічний розвиток вже досить грунтовно досліджувалися у працях вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких: О.В. Барановський, О.Д. Василик, Л.І Василенко, С.Ю. Колодій, Б.І. Кравченко, М.В. Кульчицький, І.О. Луніна, В.М. Опарін, К.В. Павлюк, Ю.М. Пасічник, І.В. Розпутенко, І.В. Сало, С.В. Слухай, Л.Л. Тарангулов, В.М. Федоров, І.Я. Чугунов, С.І. Юрій та інші. Проте чимало аспектів цієї проблеми залишаються невирішеними, а наявні пропозиції носять суперечливий або дискусійний характер.

Об'єктом дослідження є державний бюджет України.

Предметом дослідження виступають економічні відносини, що складаються між державним бюджетом та місцевими бюджетами України з приводу забезпечення економічного розвитку держави.

Мета даної роботи - узагальнення теоретичних підходів щодо ролі державного бюджету в забезпеченні економічного розвитку регіонів України та розробці пропозицій щодо його прискорення.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємоповязаних завдань:

дослідити економічну природу та сутність державного бюджету;

виявити роль державного бюджету в забезпеченні регіонального економічного розвитку;

оцінити ступінь впливу державного бюджету України на економічний розвиток територій;

визначити економічну та фінансову самостійність регіонів України щодо забезпечення власного розвитку;

проаналізувати зарубіжний досвід впливу Державного бюджету на розвиток економіки у країнах із ринково розвиненою і трансформаційною економіками;

виявити можливі шляхи зміцнення фінансової самостійності регіонів України.

запропонувати шляхи вдосконалення міжбюджетних звязків України в посткризовий період та інші.

При написанні роботи були використані такі методи дослідження, як описово-аналітичний, графічний, група економіко-статистичних методів, аналіз законодавчої бази та документів, що містять фінансову звітність щодо виконання держбюджету України та місцевих бюджетів.

Дипломна робота складається з 4 розділів, які послідовно змінюють один одного і сприяють досягненню поставленої в роботі мети. Перший розділ роботи дає визначення поняття «державний бюджет», аналізує його сутність і значення для економічного розвитку регіонів та країни загалом.

Другий розділ присвячений оцінюванню ступеня впливу державного бюджету України на економічний розвиток регіонів. В рамках даного розділу було проведено моніторинг державних та місцевих видатків на економічний розвиток за 2009-2013 роки та було виявлено роль міжбюджетних трансфертів в системі державного регулювання економічного розвитку.

У третьому розділі розглядаються проблеми ефективного використання державних видатків, зокрема досліджуються критерії та шляхи підвищення їх в умовах кризового стану економіки, визначаються основні напрями стимулювання економічного розвитку України за рахунок бюджетних коштів та на їх основі висловлюються рекомендації щодо подальшого вдосконалення державного регулювання економічного розвитку територій.

Проміжні результати дослідження видатків державного бюджету України та їх впливу на розвиток регіонів пройшли апробацію у доповіді автора на конференції «Економіка: реалії часу і перспективи», що відбулася 20-21.02.2014 року.


РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ЯК ІНСТРУМЕНТУ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ


.1 Економічна сутність та природа Державного бюджету


Чільне місце в соціальному та економічному розвитку кожної країни належить проблемам бюджету, адже бюджет належить до тієї сфери суспільного життя, що безпосередньо торкається інтересів усіх членів суспільства. У бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні та політичні проблеми держави та кожної людини зокрема. Водночас успішне вирішення проблем бюджету можливе лише за умови правильного розуміння його сутності, ролі та місця в системі економічних відносин.

Використовуючи бюджет, держава має забезпечувати головні пропорції у розвитку окремих галузей економіки, вирішувати певні загальнодержавні завдання, які не можуть бути вирішені окремими господарствами за рахунок власних ресурсів, здійснювати перерозподіл фінансових ресурсів між різними регіонами країни, забезпечувати фінансування невиробничої сфери, а також здійснювати соціальний захист найбільш незахищених верств населення.

Бюджет насамперед слід розглядати як економічну категорію. У цьому контексті бюджет - це система грошових відносин щодо формування та використання централізованого фонду грошових коштів, який перебуває у розпорядженні органів державної влади і місцевого самоврядування й використовується державою для виконання її функцій. Однак немає чітко визначеного трактування категорії «бюджет». Пропонуємо узагальнити існуючі підходи до визначення даного поняття [8, с.27].


Таблиця 1.1 - Узагальнення підходів до трактування категорії «бюджет» в теорії фінансів

АвторВизначенняБюджетний кодекс України«План формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади протягом бюджетного періоду»Бюджетний кодекс Російської Федерації«Форма формування і витрачання грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення завдань і функцій держави і місцевого самоврядування»Нітті Ф.«…підтверджений документами розпис передбачених доходів і дозволених державі або адміністративним установам видатків, це акт, який містить попереднє схвалення державних доходів і витрат»Озеров І.«Під бюджетом розуміється план ведення державного господарства на даний період»Таргулов Х.«…сукупність доходів і видатків держави, причому ці доходи і видатки держави отримали визначену санкцію органів, які мають на це право»Оксфордський тлумачний словник«Фінансовий план, який окреслює індикативні показники доходів і видатків за певний період»Федосов В., Огородник С., Суторміна В. та ін.«…система грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, підприємствами, організаціями і населенням - з другого, щодо формування і використання централізованого фонду державних грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб»Золотогоров В.«…розпис, кошторис грошових доходів і видатків держави (міста, району, установи), сімї або окремої особина певний період (рік, квартал, місяць)»Мочерний С., Ларіна Я., Устенко О., Юрій С.«…(англ. budget - сумка) - визнана або прийнята таблиця, відомість доходів і видатків економічного субєкта за певний період часу (переважно за рік), що має офіційну силу. Б. - основний інструмент перевірки збалансованості, відповідності надходжень і витрат економічних ресурсів»

Бюджет є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою фінансового забезпечення виконання функцій держави, а саме: реалізації соціальних програм, програм з охорони навколишнього середовища, стимулювання науково-технічного прогресу, вирішення структурних проблем, забезпечення оборони та інших функцій [8, с. 65].

Щоб господарський механізм функціонував нормально необхідно удосконалювати бюджетні відносини, з послідовним проведенням науково-обґрунтованої фінансової політики, при умові наявності ефективної системи управління бюджетним процесом.

Бюджетні відносини виникають між суб'єктами, тобто юридичними й фізичними особами та державою в процесі мобілізації та використання грошових ресурсів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами; по-друге, регламентуються державою в законодавчій формі; по-третє, повязані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій - управлінської, оборонної, економічної та соціальної; по-четверте, характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-пяте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни. [8, с.74].

Бюджет є самостійною економічною категорією: ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризується тими самими ознаками, які притаманні фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До цих особливостей відносять:

) бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, повязаних з відокремленням частини ВВП у руках держави і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих адміністративно-територіальних формувань;

) за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу, рідше - національного багатства, між окремими галузями народного господарства, адміністративно-територіальними формуваннями, сферами суспільної діяльності;

) пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;

) сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовою роллю положенням бюджету порівняно з іншими ланками.

Звідси можна зробити висновки про специфічне суспільне призначення бюджету - забезпечити розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

При переході до ринкових відносин державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але методи його впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних відносин змінюються. Кошти державного бюджету передусім повинні направлятися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, збільшення науково-технічного потенціалу, прискорення соціального розвитку і соціальний захист населення [85, с.146].

Важлива роль державного бюджету не обмежується фінансуванням матеріальної сфери виробництва. Бюджетні ресурси направляються також і на невиробничу сферу (освіту, охорону здоров'я, культуру та ін.). За рахунок бюджетних та позабюджетних фондів фінансуються підприємства та організації соціально-культурного призначення. Ці видатки мають велике значення, оскільки дають змогу державі розвивати освіту, культуру, охорону здоров'я, соціальний захист населення [10, с.45].

Видатки бюджету на соціально-культурні заходи мають не тільки соціальне, а й економічне значення, оскільки вони є найважливішою частиною затрат на відтворення робочої сили і підвищують матеріальний та культурний рівень життя населення.

Розглядаючи бюджет як фінансовий план, слід зазначити, зараз немає єдиного бюджету країни, то відсутній і відповідний єдиний фінансовий план. Зведений бюджет України як фінансовий план не затверджується, хоча в Бюджетному кодексі України і зазначено, що бюджетна система базується на принципі єдності. Зведений бюджет використовується як аналітико-статистичне узагальнення планових і фактичних показників. Він є довідковим документом, який показує суму ресурсів, що мобілізуються і перерозподіляються через бюджет, роль і місце бюджету в економічній системі [8, с.75].

З позиції фінансового плану бюджет держави затверджується у вигляді закону Верховною Радою України та розглядається як сукупність державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Державний бюджет України є фінансовим планом центральних органів влади й управління. Він відображає загальнодержавні потреби в грошових коштах, джерела їх формування, розподіл і перерозподіл.

Бюджет може складатись у вигляді одного чи кількох фінансових планів. Нині в окремих країнах поділ бюджету відбувається за напрямами використання коштів - поточні й капітальні видатки. Відповідно створюються поточний бюджет та бюджет розвитку і розподіляються доходи між ними. На даний час в Україні бюджет поділяється на дві частини: загальний та спеціальний фонди. До загального фонду відносять кошти, що призначені для реалізації загальних функцій, а до спеціального - кошти, що мають конкретне призначення, у тому числі власні кошти бюджетних установ та організацій.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, їх складові визначається виключно Бюджетним кодексом України та Законом про Державний бюджет України (рис. 1.1.)


Рис. 1.1 - Розподіл бюджету на фонди та їх складові [8, с.74].


Виділення у складі державного бюджету спеціального фонду вперше було здійснено у 2000 р. з метою запровадження обліку та казначейського обслуговування власних коштів бюджетних установ, які раніше були поза бюджетом і обліковувались в установах комерційних банків.

За видатковою частиною державного бюджету неможливо визначити єдину тенденцію в поділі на спеціальний та загальний фонди, тоді як за місцевими бюджетами простежується посилення ролі загального фонду. Аналогічними є особливості поділу місцевого бюджету за видатковою частиною [ 8, с.76].

Залежно від співвідношення доходів і видатків державний бюджет може бути:

збалансованим - видатки дорівнюють доходам;

дефіцитним - дохідна частина менша за видаткову;

профіцитним - сума доходів переважає над видатками.

До основних причин дефіциту бюджету відносять: Виникнення надзвичайних обставин (війни, стихійні лиха), нераціональна структура бюджетних витрат, недосконалість податкової системи, неможливість отримання боргів від інших держав, крадіжка грошей держбюджету, необхідність здійснення в особливо великих розмірах державних вкладів (інвестицій) в економіку, криза політичної системи держави, низька купівельна спроможність населення та інші [61, с.32].

В цілому можна сказати, що головним фактором виникнення бюджетного дефіциту є перевага темпів зростання державних видатків над відповідними темпами зростання доходів.

Щодо впливу дефіциту на економіку існують деякі протиріччя. У різних економічних працях можна зустріти кілька, що відрізняються один від одного, підходи до проблеми дисбалансу бюджету. Проте останнім часом більшість економістів погодилися з точкою зору Дж. М. Кейнса, великого економіста 20 -го століття.

З точки зору кейнсіанців, бюджетний дефіцит є звичайним наслідком проведення фіскальної політики, і нічим більше. Вони вважають, що збалансований бюджет має право на існування лише тоді, коли економіка знаходиться в рівновазі, в стані повної зайнятості, причому величина доданків, що збільшують валові витрати економіки повної зайнятості, дорівнює величині доданків, що зменшують валові витрати економіки повної зайнятості. Якщо ж хоча б одне з вищевказаних умов не виконано, незбалансованість бюджету буде обґрунтована. Противники цієї концепції висловлюють думку, що дефіцит бюджету - це небезпечне й негативне явище в економіці. Вони вважають, що наслідком дефіциту буде підвищення податкових ставок у майбутньому, тобто перенесення економічного тягаря на майбутні покоління. Іншим наслідком є те, що для покриття дефіциту здійснюватиметься грошова емісія та запозичення грошових ресурсів. А це, безумовно, призведе до девальвації національної грошової одиниці, збільшення внутрішнього й зовнішнього боргів держави та зниження ефективного функціонування грошово-кредитної системи. Бюджетний дефіцит неминуче призведе до підвищення процентних ставок по державних цінних паперах, що автоматично погіршить інвестиційний клімат у країні.

Дефіцит бюджету не повинен перевищувати видатків розвитку. За наявності дефіциту бюджету, насамперед, фінансуються поточні видатки. Теоретична формула уникнення дефіциту досить проста - потрібно скоротити видатки або збільшити доходи, а так як значна частина доходів приходиться на податки, то збільшити саме їх. Проте на практиці зробити це досить важко або й навіть неможливо, тому що необхідне чітке поєднання заходів щодо підвищення дохідної частини державного бюджету і скорочення видатків бюджету. Держава повинна використовувати як джерела покриття дефіциту або позики, або грошову емісію [40].

В Україні джерелами покриття бюджетного дефіциту є внутрішні та зовнішні запозичення [7]. Проте вони не використовуються на фінансування поточних видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. Статтею 15 Бюджетного кодексу України забороняється використання емісійних коштів Національного банку України як джерела фінансування дефіциту Державного бюджету України.

У статті 72 Бюджетного кодексу України зазначається, що дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим і міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.

Головне призначення бюджету - регулювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями, регіонами, соціальними верствами населення.

Закон визначає бюджетну класифікацію як «єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних» [7].

Саме через бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

) класифікація доходів бюджету;

) класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

) класифікація фінансування бюджету;

) класифікація боргу [8, с. 34].

Вітчизняна бюджетна класифікація застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, а також для проведення необхідного аналізу доходів та організаційних, функціональних і економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної й міжнародної порівнянності бюджетних показників.

У бюджеті переплітається великий спектр різнорівневих інтересів та суперечностей. Бюджет є досить потужною і подеколи небезпечною зброєю в руках державної влади, і об'єктом боротьби ідеологій, наукових концепцій, політичних переконань, уявлень про справедливість. Кожна гривня бюджетних коштів має працювати на виконання державо її функцій, та забезпечення економічного зростання країни. Відповідно, кожна гривня має бути під постійним контролем, що має забезпечувати цільове використання бюджетних коштів та належну їх віддачу.

Бюджет як фінансовий план державних витрат і джерел їхнього покриття відіграє важливу роль у діяльності держави. Він визначає її можливості й пріоритети розвитку, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це ефективний регулятор економіки, що відображає обсяги необхідних державі фінансових ресурсів, визначає конкретні напрями використання коштів, спрямовує фінансову діяльність держави [15, с.46].

Особливістю бюджету як фінансового плану є те, що він має силу закону. Законодавчий характер бюджету забезпечує належні умови для контролю за використання бюджетних коштів і посилення його впливу на ефективність суспільного виробництва. Користуючись бюджетом, держава забезпечує населенню матеріальний достаток, комфортне та безпечне існування.

Функціонування бюджету здійснюється у взаємодії двох його особливих форм - доходів і видатків, кожна з яких має специфічне суспільне призначення, і які відбивають фінансову діяльність держави. Їхня структуризація може мати офіційний науковий характер. Офіційна бюджетна класифікація являє собою систематизоване згрупування доходів і видатків та фінансування бюджету, які затверджують відповідні уповноважені органи. В її основу кладуть ті ознаки, що мають визначну роль у бюджетному процесі. [13, с 181].

Наукова класифікація дає змогу оцінити склад та структуру доходів і видатків передусім за економічним змістом. У класифікації видатків основним є їхнє суспільне призначення, а в класифікації доходів - методи мобілізації. Але весь бюджетний процес в нашій державі має певні вади. На передній план у бюджетному процесі виходять питання поведінки його суб'єктів у світлі ідей демократії і їхнього впливу на остаточні рішення у галузі бюджету. Прикладом може слугувати прийняття Податкового кодексу в Україні, прийняття якого має понад п'ятирічну історію. А головна причина такого зволікання - неузгодженість інтересів угруповань, неналежний вплив громадськості на ухвалення рішень з питань доходів бюджету спричинені недостатнім рівнем поінформованості, як на рівні виборців, так і політиків. Тому важливим завданням фінансової науки є розроблення заходів щодо удосконалення рівня інформаційного забезпечення учасників бюджетного процесу. Головне тут - розроблення методів аналізу впливу рішень з питань бюджету на економічні інтереси його суб'єктів [49, с.138].

Одним з найактуальніших питань, що стосується бюджету та бюджетних відносин, є розподіл бюджетних коштів між загальнодержавними та місцевими рівнями. Нині за традицією, успадкованою від минулих часів, зберігається порівняно високий рівень централізації бюджетних ресурсів, тоді як місцеві бюджети не отримують кошти в повному обсязі.

Проблеми, що виникають у бюджетній системі України, не є чимось привнесеним ззовні, вони характерні саме для України з її особливою ментальністю. Цим пояснюється хронічне неприйняття будь-яких шаблонів або теорій. Напрацювання будь-яких наукових концепцій щодо векторів соціально-економічного розвитку обов'язково повинні мати історичне підґрунтя.

Втрачене протягом століть відчуття власної держави в сучасних умовах проявляються в нерозумінні значення мови корінного населення, захопленні чужинськими цінностями, які генетично нам не властиві.

Роль бюджету у регулюванні соціальних процесів у державі в остаточному підсумку зводиться до того, як і кому слугуватимуть результати фінансової стабілізації - реальному поглибленню майнової диференціації населення чи більшою мірою формування рівномірного розподілу доходів, становленню середнього класу, який є запорукою стабільності у державі загалом [ 47, с.8].

Отже, визначаючи напрямки розвитку бюджетної політики і бюджетної системи, обов'язково потрібно враховувати національні риси.

Економічні інтереси кожного індивідуума не завжди збігаються з інтересами більшості, а саме тут приховується небезпека прорахунків і неефективних рішень. Тому можна зробити висновок, що демократичні засади у бюджетному процесі - це такий організаційний устрій, у якому владні структури ухвалюють рішення в умовах боротьби за голоси виборців. Бюджетна політика законодавчої і виконавчої влади - один із найважливіших чинників їхньої популярності у виборців. В умовах демократії на бюджет можуть впливати виборці, які у більшості випадків виявляють нестримність у своїх потребах, будучи фінансово не компетентними, і тут можна наразитися на велику небезпеку, що виборці можуть надати перевагу економічно неефективній програмі, запропонованій з популістських міркувань [88, с. 365].

У нашій державі щороку майже 20 % державного бюджету витрачається на фінансування програми «Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні», проте чинна система соціального захисту, і насамперед пільг та субсидій, не забезпечує належного рівня підтримки найнезахищених верств населення, незважаючи на зростання питомої ваги видатків бюджету на зазначені потреби. Хронічна нестача коштів на фінансування програм соціального захисту і соціального забезпечення пояснюється, передусім, тим, що чинна в Україні система пільг є фінансово необґрунтованою, тобто вона не зорієнтована на захист від бідності.

Крім відсутності належних обсягів фінансових ресурсів, ще однією з причин невиконання цільових програм соціальної підтримки населення є вади в методології їх розроблення. Відтак, наявні програми і реальний порядок їх фінансування поки що не виконують функцій раціоналізації та підвищення ефективності державних видатків.

Видатки Державного бюджету у 2013 р. становили 403,4 млрд. грн., тоді коли у 2012 р. - 271,22 млрд. грн., а в 2011 р. - 238,58 млрд. грн. З них фінансування на соціально-економічні заходи у 2011 складало 32,5% та у 2012 рр. було - 31,4 %, тоді коли у 2010 р. на ці заходи було передбачено 34,4 %, порівняно з економічною діяльністю (16,3 %) та загальнодержавними заходами (9,7 %) [52].

Наслідком реалізації в Україні економічної доктрини, яка спирається на принципи низької вартості, дешевизни сировини, товарів, робочої сили, є формування соціальної структури, що докорінно відрізняється від європейської: замість домінування середнього класу і дуже помірного рівня розш6арування - поляризоване суспільство з високою часткою бідного населення, що є вагомим чинником соціальної нестабільності українського суспільства й уповільнення його соціально-економічного розвитку. Також важливим є усвідомлення того, що бюджет є складником фінансової системи, тому має бути відповідна координація. Так, проблеми бюджетної політики і бюджетної системи неможливо ефективно вирішувати, неподолавши податкових, банківських, інвестиційних, митних проблем.

Для України дотримання встановлених правил є досить істотною проблемою. Доволі важко спрогнозувати вектори розвитку бюджетного процесу в нашій країні в умовах значної кількості змінних, параметри яких мають широкий діапазон коливань. Щодо України прогнози, що ґрунтуються на суто математичних методах, не справджуються. Потрібно в ручному режимі враховувати такі складники, як політичне протистояння, відсутність розвинених демократичних інститутів, суб'єктивний чинник під час ухвалення рішень, недостовірність даних під час базових розрахунків.

Отже, від виваженого вибору напрямів розвитку бюджетної системи та бюджетної політики значною мірою залежить загальний соціально-економічний розвиток держави. Бюджетна система та бюджетна політика має розвиватись гармонійно і в цьому аспекті важливе значення належить досконалій законодавчій базі.

Підсумовуючи зазначимо, що бюджет держави як економічна категорія є дуже складним явищем, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує фінансові інтереси субєктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Через бюджет фінансуються основні державні видатки. Велика роль бюджету виявляється й у ставленні до нього. В усіх країнах світу бюджетні відносини регулюються в законодавчому порядку, що дає підстави розглядати бюджет і як правову категорію.

Визначення бюджету як форми фінансових відносин стосуються його утворення, використання та форми. Водночас недостатньо уваги приділяється тому, що бюджет в сучасних умовах-це явище без якого не може існувати будь-яка економічна система. Об'єктивність бюджету зумовлена необхідністю постійного перерозподілу ВВП між галузями діяльності та територіями держави внаслідок нерівномірності розвитку. Між окремими верствами населення з метою підтримки незахищених членів суспільства

Без цього перерозподілу держав як економічна система не може ефективно функціонувати. Бюджет завжди виступає інструментом регулювання економічних і соціальних явищ з метою реалізації державних функцій.


1.2 Роль бюджету в системі управління соціально-економічним розвитком суспільства


Економічна система знаходиться в тісному взаємозв'язку із соціальною, а їх динаміка є взаємообумовленою. І соціальна, і економічна системи піддаються циклічним коливанням. При цьому характер взаємодії цих циклів є унікальним і індивідуальним для окремої держави.

Так, з погляду політичної економії, економічний прогрес нерозривно пов'язаний із соціальним, складає основу останнього і служить йому. Кінцевою метою економічного прогресу є не господарські досягнення самі по собі, а їх вплив на умови життя населення.

При цьому, між економічним і соціальним розвитком завжди існують протиріччя. Взаємозв'язок економічного і соціального розвитку залежать від характеру суспільного ладу, від мети, що він ставить перед розвитком виробництва. Таким чином, суспільний лад, і, як наслідок, відповідна йому система державного управління в значній мірі визначають не тільки можливість соціального й економічного розвитку але й характер їх взаємозв'язку і взаємодії [61, с.33].

В ідеалі, коли вектори економічного і соціального розвитку в суспільстві погоджені, взяте чітке направлення на перспективу. Так, в економіці існує базовий індикатор соціально-економічного розвитку, що відображує якість життя населення. Це добре можна зрозуміти на прикладі Скандинавських країн - Швеції, Даніїі та Норвегіїі. Крім того, використовуються порівняльні оцінки: ВВП на душу населення, індекс людського розвитку тощо (рис. 1.2).


Рис. 1.2 - Показники соціально-економічного розвитку


Місце, яке займає та чи інша країна світу по показнику індексу людського розвитку, відрізняється від її місця в списку країн, що розташовані по критерію величини ВНП (чи ВВП) на душу населення. Існування різниці між рангами країн по індексу людського розвитку і по доходу на душу населення свідчить про те, що в різних країнах результати економічного зростання перетворюються в зростання якості життя їх населення з неоднаковим успіхом.

Під соціально-економічним розвитком країни розуміється процес перетворення економічного зростання в соціальний капітал, що реалізується при безпосередній участі системи державного управління. У свою чергу, індикатори соціально-економічного розвитку повинні відображати результат цієї трансформації [16, с.181].

Узгодження напрямків економічного і соціального розвитку суспільства - одна з основних задач внутрішньої політики держави. Це завдання реалізується за допомогою системи соціально-економічного управління.

Процес ефективного управління передбачає чітку відповідність процесів визначення розвитку, стратегічного і тактичного цілепокладання, а також методологічного підходу. Держава, як субєкт управління, може впливати на соціально-економічні процеси в країні за допомогою бюджетної політики, яка реалізується із застосуванням бюджетного механізму. Бюджетний процес та його стадії є обумовленими якісними характеристиками процесу державного забезпечення соціально-економічного розвитку (рис.1.3).


Рис. 1.3 - Взаємодія етапів процесу забезпечення соціально-економічного розвитку і бюджетного процесу


Бюджетний процес є однією з частин процесу державного забезпечення соціально-економічного розвитку. За допомогою бюджетної політики, бюджету як фінансового плану і бюджетного механізму відбувається перерозподіл частини ВВП у суспільстві, тобто забезпечується узгодження векторів економічного і соціального розвитку, а також процес трансформації економічного зростання в соціальний капітал.

Державний бюджет завжди являє собою компроміс між основними групами носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між власниками й працюючими по найманню з питань оподатковування, власності, доходів і заробітної плати, по питанню бюджетних витрат на соціальні цілі; компроміс між загальнодержавними й місцевими інтересами; компроміс між промисловими й сільськогосподарськими районами відносно розподілу податків і бюджетних дотацій; компроміс між інтересами окремих галузей і формам із приводу податків субсидій, пільгових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво, інвестиційних премій.

Роль бюджету у державі визначається насамперед тим рівнем забезпечення фінансовими ресурсами, потреб економічного й соціального розвитку суспільства, який здійснюється на основі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Бюджет - це в першу чергу важіль для вирішення завдань, передбачених економічною політикою держави [2, с.13].

Тип соціально-економічного розвитку формується з урахуванням частки бюджету у ВВП країни та структури доходної і видаткової частин бюджету. На сучасному етапі існують три відомі моделі фінансових відносин, класифіковані за рівнем централізації національного продукту: американська, західноєвропейська та скандинавська [82, с.142].

Відмінність між цими моделями полягає у рівні фінансового забезпечення держави, що, у свою чергу, визначається характером виконання державою її функцій.

В усіх країнах бюджет сповна забезпечує функції управління. Безперечно, є відмінності у побудові державного апарату влади й управління, у структурі його органів, у чисельності зайнятих у ньому працівників. Однак що стосується частки видатків на державне управління у складі ВВП, то істотних відмінностей між країнами не існує, тобто вони не впливають на побудову фінансової моделі суспільства.

Фінансове забезпечення економічної функції держави нині досягається в основному через фінансове регулювання. Застосування державного субсидіювання досить обмежене. Отже, державне втручання в економіку, яке не повязане з централізацією для цього значних коштів у бюджеті, а тому виконання державою економічної функції теж суттєво не впливає на побудову фінансової моделі суспільства.

Таким чином, залишається єдина функція - соціальна, яка визначає характер фінансової моделі. Це справді так, оскільки підхід до її фінансового забезпечення різний. По-перше, за сферою дії - усі основні ланки соціальної сфери (освіта, охорона здоровя, культура) чи тільки окремі охоплюються державним фінансовим забезпеченням? По-друге, в який спосіб і в яких межах вони забезпечуються державою? Тут підходи у кожної країни свої, що свідчить про індивідуальність фінансових моделей. Однак усе-таки певні закономірності є, що і дає підстави виділити вказані вище три варіанти фінансової моделі суспільства.

Американська модель, яка ґрунтується на максимальному рівні самозабезпечення і самофінансування, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації національного продукту (25-30 %). При цьому забезпечення виконання державою функції оборони обумовлене воєнною доктриною, яка спирається на провідну роль США у світі. Це могутня у воєнній сфері держава, яка багато коштів витрачає на воєнні цілі. Для виконання економічної та соціальної функцій кошти теж централізуються, але за принципом мінімальності. Тобто фінансове втручання в економіку зводиться до того рівня, без якого просто не обійтись. Отже, американська модель забезпечує максимальне фінансове стимулювання. З одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого - вимагає цього. Кожний член суспільства, кожне підприємство мають спиратись тільки на власні сили. Фінансова модель не дає вмерти з голоду представникам соціального дна суспільства, але й прожити пристойно без власних доходів неможливо. Це досить жорстка модель, однак водночас і високоефективна. Вона ґрунтується, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.

Протилежністю американській є скандинавська модель. Для неї характерною є розгалужена державна соціальна сфера, що потребує відповідного рівня централізації ВВП у бюджеті - до 60 %. Вона забезпечує належний рівень державних соціальних послуг для всього населення, хоча водночас для можливості вибору та для конкуренції існує і приватний сектор. Ця модель характеризується як високим рівнем доходів населення, так і високим рівнем їх оподаткування. Вона створює клімат упевненості і соціальної врівноваженості, оскільки не така жорстка, як американська. Але вона можлива лише за умов високого рівня доходів громадян (після сплати високих податків має залишитись достатньо доходів для індивідуального споживання) та належної культури і свідомості народу, відповідного ставлення до праці, поваги до державного сектору. Якщо таких передумов немає, то модель, що заснована на подібному рівні централізації і відповідній побудові соціальної сфери, не може бути ефективною і веде до розвалу економіки, як це сталося на теренах колишнього СРСР.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті - 35-45 %. Такою ж поміркованою вона є й у сферах оподаткування та надання державою соціальних послуг, передусім у галузі освіти. Загальна середня та вища освіта в умовах західноєвропейської моделі є досить доступними. Це забезпечується відповідною державною політикою, яка має обєктивні передумови, адже у сучасному світі тільки освічена нація має широкі перспективи економічного та соціального розвитку. Однак, звичайно, це можливо в умовах багатої країни, яка має необхідні кошти. Тобто, відзначаючи певні переваги західноєвропейської моделі, слід памятати про реальні можливості [82, с.145].

Вибір моделі фінансових відносин і побудови бюджету держави залежить від багатьох чинників. Головним є критерій впливу на суспільство, на стимули до праці та до ефективного господарювання. Різноманітність моделей визначається конкретними історичними традиціями, природними умовами, багатством країни, завданнями, що стоять у соціальній та економічній сферах, а також психологією тієї чи іншої нації. Врешті-решт, кожний народ обирає ту економічну систему, ту фінансову модель, яка йому найбільше підходить і водночас дає відповідні результати.

Як система розподільних відносин, що характеризують рух вартості від одного субєкта до іншого, бюджет держави виражає певні фінансові протиріччя у суспільстві. Кожний субєкт хоче віддати до бюджету якомога менше, а отримати - якнайбільше. Це обєктивне явище, притаманне і фінансам у цілому. Адже обєкт фінансових відносин один - ВВП, а субєктів - троє: юридичні та фізичні особи і держава. Ці протиріччя обовязково мають бути збалансованими, інакше підривається економічна база і порушується соціальний спокій у суспільстві [35]. Тобто необхідно досягти оптимальних пропорцій розподілу ВВП через бюджет. Проблема полягає в тому, що науково встановлених пропорцій не існує. Ніхто у світі ще математично не обґрунтував критерії оптимальності, не довів, якими ж мають бути пропорції. При цьому кожна країна має свої індивідуальні особливості, які впливають на її фінансову модель, дивіться додаток А.

За відсутності прямих і точних критеріїв оптимальності кожна країна використовує опосередковані показники, які дають змогу оцінити її фінансову модель і збалансувати суперечності. Як зазначалося раніше, основним критерієм ефективності є економічна і соціальна стабільність. Якщо економіка працює нормально, то значних суперечностей у ній загалом і у фінансовій моделі зокрема немає. Якщо відсутнє соціальне напруження у суспільстві, то це означає, що в цілому воно задоволене пропорціями розподілу. Такі критерії оцінювання відображаються й у досить точних економічних показниках - в обсязі ВВП (ВНП) на душу населення і темпах економічного зростання. Це саме ті показники, які є основними для оцінювання стану економіки кожної країни.

Показники цих індикаторів економічного зростання, визнаних у всіх країнах світу, свідчать про необхідність невідкладних заходів щодо поліпшення економічної політики в державі, де основний інструмент держави - це бюджет і бюджетна політика [18, с.23].

Обсяг національного продукту на душу населення характеризує ступінь розвитку країни, життєвий рівень її громадян. Як відносний показник, ВВП на душу населення показує, щó підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Очевидно, що чим більший він за обсягом, тим більше матеріальних благ одержить кожен субєкт, отже тим повніше будуть задоволені його потреби. При цьому між показником національного продукту на душу населення і фінансовою моделлю існує тісний взаємозвязок. З одного боку, чим більший ВВП за обсягом, тим легше задовольнити потреби всіх субєктів, у тому числі й держави, тим легше реалізувати певну модель фінансових відносин. З іншого боку, правильно обрана модель формує ту систему розподільних відносин, яка стимулює зростання ВВП як у загальному обсязі, так і в розрахунку на одного члена суспільства [12, с.327]. Що ж при цьому є первинним явищем? Очевидно, що вибір фінансової моделі. Вона має створити стимули до продуктивної діяльності. Якщо цього немає, то немає ні передумов для зростання ВВП, ні перспектив розвитку суспільства і створення відповідного обсягу національного багатства.

Якщо показник ВВП (ВНП) на душу населення характеризує досягнутий рівень економічного розвитку і фінансового благополуччя, то темпи економічного зростання - динаміку фінансових відносин. Кожен із субєктів розподільних відносин, заінтересований не тільки в одержанні належної йому частки, а й у постійному зростанні маси доходів. Суперечності фінансових відносин значно помякшуються при досягненні стабільних темпів зростання ВВП. Адже психологічно передусім сприймається не сам по собі рівень доходу на душу населення і маса доходів кожного субєкта, а їх динаміка.

Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня негативно сприймаються населенням незалежно від абсолютної величини доходів. Навіть у найбагатших країнах сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи вже про їх падіння, викликає незадоволення. І навпаки, в бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Отже, сприймається насамперед динаміка. Саме тому таким важливим у фінансовому контексті є зростання ВВП.

Для бюджету зростання ВВП теж має дуже важливе значення. По-перше, при цьому за стабільних пропорцій розподілу зростають доходи держави, як і решти субєктів фінансових відносин. По-друге, і це головне, стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави. Розглядаючи цю залежність, слід спинитися на факторах, які визначають рівень бюджетної централізації ВВП. Основним із них є обсяг і характер виконання державою її функцій.

Країни з перехідною економікою в більшому ступені використовують американську модель фінансових відносин, яка визначається низьким рівнем державних видатків у ВВП, що виявляється в хитливих відносинах держави і суспільства, які генерують певний рівень корупції, тіньової економіки, ухиляння від оподатковування і т.ін. Для України доцільним є перехід до більш поміркованої, західноєвропейської моделі, що дасть можливість проводити нагальні економічні та соціальні реформи.

За своєю економічною суттю бюджетний механізм - це правові організаційні і методичні положення та заходи, які визначають функціонування бюджетної системи в економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань. У практичному плані бюджетний механізм - це складна економічна структура, яка визначає послідовність і методи дій органів влади при мобілізації і використанні бюджетних коштів [10, с.237].

Бюджетний механізм - явище об'єктивне, зумовлене наявністю бюджету в економічній системі держави, проте його функціонування значною мірою залежить від того, як владні структури в державі зуміють його використати для досягнення поставлених цілей, тобто для здійснення тієї фінансової політики, яку вони проводять.

У процесі бюджетного планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, що будуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення. Проте для здійснення запланованих показників треба насамперед вдосконалювати методику й методологію бюджетного планування та прогнозування.

Необхідно також запровадити чітке розмежування податків, що зараховуються до державного й місцевих бюджетів, розширити права органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування [17, с.28].

Видатки з державного бюджету України - це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням [35].

Обсяг видатків бюджету та їх структура безперечно впливають на соціально-економічний розвиток держави.

Стимулююча дія заходів державного регулювання для української економіки повинна бути спрямована на покращення інвестиційної діяльності в країні за умови незмінного приросту кінцевих споживчих витрат приватного і державного секторів. Поряд із цим вагоме місце повинна займати політика стимулювання експортного товарного потоку, що дасть змогу стабілізувати частку чистого експорту як компоненту ВВП країни.

Оптимізація видаткової частини бюджету може бути досягнута шляхом перегляду пропорцій розподілу ВВП та соціальних стандартів. На нашу думку, підвищення частки оплати праці у ВВП до 50 - 60% (на рівні розвинутих країн світу), мінімальної зарплати до середньоєвропейського рівня дало б змогу не тільки наповнити бюджет, пенсійний та інші соціальні фонди, а й суттєво скоротити кількість громадян, які отримують із бюджету соціальні виплати, значно збільшити обсяг виплат кожному потребуючому, одночасно скоротивши загальний обсяг видатків на соціальний захист населення. Вивільнені кошти можна спрямувати на розвиток економіки [35].

Також серед основних фінансово-податкових інструментів механізму державного регулювання економічного зростання необхідно виділити політику державних видатків. Збільшення величини державних видатків на розвиток економіки та вирішення питань соціального спрямування призводить до розширення обсягу виробництва на більшу величину. Це пов'язано з виникненням так званого «мультиплікативного ефекту».

Мультиплікатор державних видатків показує, як змінюється обсяг виробництва в країні при зростанні цих видатків на одну одиницю. Величина мультиплікатора залежить від граничної схильності до споживання, частки податків, що держава вилучає з доходів, схильності економічних суб'єктів частину своїх видатків спрямовувати на закупівлю імпортних товарів та інших показників. Збільшення граничної схильності до споживання відображає зростання бажання економічних агентів спрямовувати більшу частку своїх доходів на споживання товарів і послуг, що, своєю чергою, стимулює збільшення їхнього виробництва.

Істотно впливає на сукупне споживання та зумовлює зміну мультиплікатора державних витрат податкова політика. Тому при його розрахунку необхідно враховувати частку податків в ВВП країни, яка визначається відношенням величини податкових надходжень до ВВП.

Враховуючи граничну схильність до споживання та податкові надходження у % до ВВП, ми зможемо визначити мультиплікатор державних витрат у закритій економіці. Україна ж не є закритою державою і має відповідні торговельно-економічні відносити з іншими країнами. Тому необхідно враховувати на скільки одиниць зміняться витрати на імпорт при зміні ВВП на одну одиницю, тобто визначити граничну схильність до імпортування.

Отже, для розрахунку мультиплікатора державних витрат необхідні такі показники розвитку економіки, як: ВВП, споживчі витрати, видатки зведеного бюджету, імпорт товарів і послуг, курс гривні до долара США, обсяг податкових надходжень.

Окремим фінансово-податковим елементом механізму стимулювання економічного зростання в Україні є структура державних видатків. Загальноприйнятим є положення про те, що державні видатки сприяють досягненню цілей економічного зростання [35]. Але на практиці їх збільшення не завжди призводить до покращення основних макроекономічних показників країни. Значною мірою економічне зростання залежить від структури видатків та розміру видатків розвитку. Структурний склад видаткової частини бюджету зумовлюється суспільним способом виробництва, політичним устроєм країни, суттю та функціями держави.

Значна кількість певних видів бюджетних видатків обумовлена низкою факторів: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів тощо. Поєднання цих факторів породжує систему видатків державного бюджету України.

Таким чином, бюджетне регулювання - це процес збалансування доходів та видатків бюджетів різних рівнів, що входять до бюджетної системи. Для зростання суспільного добробуту необхідно оптимізувати розподіл фінансових ресурсів через бюджетний механізм при наданні суспільних благ і послуг. Ефективна управління бюджетом забезпечить раціональний розподіл ресурсів для задоволення суспільних потреб.


1.3 Економічне призначення видатків державного бюджету


В основі сучасного розуміння сутності бюджетних видатків має бути суспільний вибір, мотивації та інтереси людей, які приймають рішення. Держава - лише інструмент у руках суб'єктів демократичного політичного процесу, яка реалізує волю більшості у виборі бюджетно-політичних цілей. У випадку орієнтації уряду на активізацію політики економічного зростання він буде всебічно сприяти процесам пожвавлення економічного життя суспільства, здійсненню видатків на освіту, фундаментальні наукові дослідження тощо. Таким чином, видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави [8, с.182].

Формою прояву цих відносин є конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу установити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна - їх величину.

Витратна частина бюджету вирізняється різноманітністю, але в більшості країн призначена для фінансування загальнодержавних програм (інвестиційні, економічні, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури та ін.) [60, с.380]. Бюджетні асигнування направляються у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій і поручительств для фінансової підтримки фермерських господарств, малих підприємств, житлового господарства тощо. Бюджет відіграє також важливу роль у соціальному захисті громадян, розвитку невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління та ін.

Видатки Державного бюджету регламентуються відповідними законодавчими та нормативними актами - Бюджетним кодексом, Законом про Державний бюджет на поточний рік, Бюджетною класифікацією, іншими юридичними актами органів влади.

Починаючи з 2000 року в Державному Бюджеті в його видатковій частини передбачаються два фонди - загальний і спеціальний.

Бюджетним кодексом України передбачено, що видатки Державного Бюджету включають бюджетні призначення, встановлені Законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією державних програм; передбачено чітке розмежування повноважень, а також механізм делегування повноважень між рівнями бюджетної системи; визначено види видатків на здійснення повноважень, які повинні фінансуватися з державного бюджету. Це витрати на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній республіці Крим та місцевому самоврядуванню [7].

У ст. 87 перераховані державні програми, які фінансуються з державного бюджету. Фінансування окремих програм економічного і соціального напрямів за місцем реалізації цих програм здійснюється через механізм міжбюджетних трансфертів.

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні і капітальні. Поточні видатки спрямовуються на забезпечення діяльності підприємств та установ виробничої і соціальної інфраструктури суспільства, утримання органів управління, армійських підрозділів та ін. Це видатки державного і місцевих бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення й інших заходів, що не належать до видатків розвитку.


Рис. 1.4 - Класифікація видатків державного бюджету


Капітальні видатки характеризують фінансування розвитку суспільства. Видатки розвитку - це витрати державного і місцевих бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема на фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови економіки, субсидії та субвенції на інші потреби, пов'язані з розширеним відтворенням [11].

Відповідно до такого розподілу видатків можуть формуватися два окремі бюджети - поточний і бюджет розвитку. В Україні Бюджетним кодексом передбачено виділення видатків на поточні і капітальні цілі, але окремі бюджети відповідно до такого розподілу не складаються.

За функціональною ознакою видатки характеризують фінансове забезпечення економічної, соціальної, оборонної та управлінської функцій держави. Відповідно до цього видатки бюджету спрямовуються на економічну діяльність, соціальний захист населення, в соціальну сферу, оборону, управління, міжнародну діяльність, на обслуговування державного боргу.

Функціональна класифікація видатків з економічної діяльності держави передбачає поділ видатків на:

загальну економічну, торговельну та трудову діяльність;

регулювання трудових відносин;

сільське господарство, лісове господарство та мисливство, рибне господарство;

паливно-енергетичний комплекс;

іншу промисловість та будівництво;

промисловість з видобутку рудних та нерудних корисних копалин;

транспорт;

зв'язок, телекомунікації та інформатику;

інші галузі економіки та види економічної діяльності;

дослідження і розробки в галузях економіки.

Галузевий розподіл бюджетних коштів характеризує фінансування галузей економіки, соціальної сфери. Змінюючи пропорції в розподілі бюджетних коштів між галузями, держава впливає на структуру економічної та соціальної сфер, стимулює розвиток принципово нових галузей економіки і видів виробництва.

Цільове призначення бюджетних видатків відображає фінансування конкретних видів витрат: будівельні та монтажні роботи, обладнання, заробітна плата та ін. Така класифікація дає можливість здійснювати фінансовий контроль за цільовим використанням бюджетних коштів.

За рівнем бюджетної системи розрізняють видатки Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Кошти Державного бюджету витрачаються на цілі, визначені Законом про Державний бюджет України, кошти місцевих бюджетів - на цілі і в межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами.

Реалізацію економічної функції держави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку. Бюджетні видатки мають спрямовуватися в першу чергу на стабілізацію економіки, створення необхідного ринкового середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей економіки, розвиток наукомістких інноваційних технологій, модернізацію інфраструктури тощо [8].

Видатки бюджету на економічну діяльність охоплюють державні капітальні вкладення, бюджетні кредити підприємствам, державні субсидії й дотації, операційні витрати (на виробничу інфраструктуру, геологорозвідувальні роботи, роботи щодо землевпорядкування тощо). Вони спрямовуються в галузі економічного комплексу. При цьому видаткам бюджету відводиться допоміжна і регулятивна роль у системі фінансового забезпечення економіки [82, с. 205].

Видатки державного бюджету на економічну діяльність у 2013р. становили 41,3 млрд. грн. порівняно з 2012р - 49,4. У 2013 році спостерігалося зростання загальнодержавних видатків на 7,7 млрд. грн. в абсолютному або на 1,95% в відносному вираженні. Проте видатки на економіку зменшились 8,1 млрд.грн., або на -16,4%, [52].


Таблиця 1.2 - Структура видатків державного бюджету України на розвиток економіки у 2009-2013 pp., млн.грн.

Найменування20092010201120122013Загальна економічна, торговельна та трудова діяльність561,6618,61431,2690,1785,5Сільське господарство, лісове господарство та мисливство, рибне господарство6185,07208,37487,17365,37560,7Паливно-енергетичний комплекс11932,612024,410915,217270,115389,2Інша промисловість та будівництво671,8715,21173,81209,8431,2Транспорт11627,812608,414735,412847,914202,6Зв'язок, телекомунікації та інформатика123,8102,5115,0130,3126,9Інші галузі економіки1118,51481,07128,46419,9956,4

У складі видатків державного бюджету на розвиток економіки найбільшу частку відведено на промисловість, енергетику та будівництво - 15389,2 млн. грн. Вони включають такі групи видатків:

) Видатки на паливно-енергетичний комплекс. Вони включають видатки, повязані з реструктуризацією вугільної промисловості, утриманням державної воєнізованої гірничорятувальної служби, державної підтримки вугледобувних підприємств, організацією і регулюванням діяльності в галузі виробництва ядерного палива, заходи, повязані із виведенням з експлуатації ЧАЕС, заходи щодо охорони обєктів атомної енергетики тощо;

видатки на конверсію та розвиток підприємств оборонного й машинобудівного комплексів. До них належать видатки на фінансування заходів з конверсії підприємств оборонного комплексу і створення нових видів цивільної продукції, кошти на розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу, видатки спеціального призначення Держкомпромполітики України тощо;

видатки на відтворення мінерально-сировинної бази. Це, здебільшого, геологорозвідувальні роботи, що фінансуються за рахунок відрахувань видобувних підприємств, роботи щодо вивчення газоносності, розроблення методів дегазації вугільних пластів, розвязання проблем пошуку, використання метану тощо;

видатки на інші галузі промисловості. Вони включають видатки для здійснення консервації потужностей з виробництва важкої води та інших спеціальних об´єктів, видатки на реструктуризацію залізорудних підприємств із підземного видобутку руди [35].

) За рахунок коштів державного бюджету, що спрямовуються на сільське господарство, фінансуються такі заходи:

видатки на поліпшення земельних ресурсів. До них належить оплата робіт з докорінного поліпшення земель, проведення земельної реформи, хімічна паспортизація земель тощо.

видатки на сільськогосподарське виробництво. Вони спрямовуються на реалізацію державних програм селекції у тваринництві й птахівництві та рослинництві, заходи щодо боротьби із шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин, протиепізоотичні заходи, підтримку виробництва продукції тваринництва й рослинництва, фінансування витрат на закладання і догляд за молодими садами, виноградниками та ягідниками, державну підтримку селянських (фермерських) господарств тощо.

видатки на закупівлю сільськогосподарської продукції та техніки.

видатки на дослідження і практичні розробки в галузі сільського господарства. Це, здебільшого, розроблення проектно-кошторисної документації, виготовлення та випробування дослідних зразків техніки для сільського господарства, харчової та переробної промисловості.

видатки на діяльність і послуги в галузі сільського господарства. До них включається фінансування господарств, що перебувають в особливо складних кліматичних умовах, заходи, повязані із формуванням державного насіннєвого страхового фонду і деякі інші заходи.

) За рахунок бюджетних коштів фінансуються також видатки на розвиток лісового господарства, рибальства і мисливства та водного господарства.

Розвиток лісового господарства включає переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції. Водночас фінансування лісового господарства спрямоване на створення національної лісосировинної бази на основі інтенсифікації ведення лісового господарства і вдосконалення технологій створення високопродуктивних насаджень. Це зумовлює розроблення системи боротьби зі шкідниками і хворобами лісів, застосування економічно безпечних препаратів.

) Важлива роль у розвитку економіки належить транспорту, дорожньому господарству, звязку, телекомунікації та інформатиці. На їх розвиток за рахунок зведеного бюджету спрямовується близько третини всіх видатків на розвиток економіки. Це здебільшого видатки на утримання відповідних служб, які забезпечують організацію діяльності на підтримання згаданих галузей на відповідному рівні.

В Україні закладені основи фінансової підтримки малого підприємництва. Водночас через дефіцит фінансових ресурсів реалізація політики підтримки малого підприємництва обмежується авторитетом держави та законотворчою спроможністю. Фінансування проектів і програми розвитку підприємництва здійснюється у формі фінансової допомоги на умовах повернення коштів та платності.

Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у таких формах:

кошторисне фінансування;

фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);

державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);

бюджетні кредити [35].

Кошторисне фінансування є основною формою, за допомогою якої здійснюються видатки бюджету. Воно включає забезпечення виробничої та соціальної інфраструктур, оборони та управління. За цієї форми бюджетні асигнування виділяються на підставі спеціального документа - кошторису. У ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподіл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджетного фінансування визначається на основі показників, які характеризують масштаби діяльності підприємства, та встановлених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат можуть бути постатейними та узагальненими, обов'язковими і факультативними. Норми витрат - основний елемент кошторисного фінансування, бо саме вони визначають обсяги видатків бюджету.

Бюджетне фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава виходячи зі своїх фінансових можливостей здійснює конкурсний відбір найнеобхідніших та найефективніших проектів. Проекти, що не пройшли конкурсного відбору, можуть фінансуватись за рахунок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків установлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об'єктів.

Державні субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони мають на меті підтримання певних сфер діяльності, галузей чи підприємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств населення (наприклад, житлові субсидії). Державні субвенції передбачають пайову участь суб'єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації - це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств. В основному вони стосуються державних підприємств. Недержавні підприємства можуть отримувати дотацію тоді, коли їх збитки виникають унаслідок певної політики держави, наприклад у сфері ціноутворення.

Бюджетні кредити являють собою форму надання державним підприємствам тимчасової фінансової допомоги на умовах поворотності. Це нехарактерна для бюджету форма його видатків, оскільки взаємовідносини держави з юридичними особами засновуються саме на безповоротній основі.

Важливим напрямом бюджетних видатків є фінансування поставок продукції для державних потреб. Така продукція потрібна органам державної влади різного рівня для розв'язання соціально-економічних проблем розвитку, підтримки охорони та безпеки держави, створення та підтримки на належному рівні державних матеріальних резервів, забезпечення функціонування органів влади, підтримки правопорядку, судової влади тощо. Обсяг видатків на фінансування поставок продукції для державних потреб здійснюється через державне замовлення.

Операційні витрати, що являють собою видатки бюджету на утримання виробничої інфраструктури, включають:

фінансування геологорозвідувальних робіт;

фінансування лісового і водного господарства;

землевпорядкувальні роботи;

заходи з боротьби зі шкідниками рослин, хворобами тварин та епідеміями;

утримання насіннєвих станцій і племінних господарств.

Форми фінансової підтримки галузей економіки та окремих підприємницьких структур постійно розвиваються. Фінансова підтримка державних та інших підприємств, у майні яких частка державної власності перевищує 50 %, здійснюється з бюджетних асигнувань, як правило, на поворотній основі при затверджені проектів використання коштів, що надаватимуться як державна підтримка, під бізнес-плани й проекти санації цих підприємств.

Фінансову підтримку у вигляді бюджетної позики надає Міністерство фінансів України на договірній основі. Умовами договору мають передбачатися зобов'язання сторін стосовно обсягів, строків надання позики, її цільового використання, заходи щодо забезпечення її своєчасного повернення, відповідальність сторін за порушення умов договору, а також розміри і порядок сплати процентів за використання бюджетних позик [70].

До форм надання фінансової підтримки галузям економіки і підприємствам належать:

надання відстрочок і розстрочок зі сплати податків і обов' язкових платежів до бюджету;

списання і реструктуризація податкової заборгованості;

звільнення від податків галузей економіки або окремих підприємств, використання спеціальних режимів оподаткування.

Наприклад, державна підтримка реалізації інвестиційних проектів надається у таких формах:

поворотного (пільгові кредити) та безповоротного (бюджетного фінансування, співфінансування інвестиційних проектів, здешевлення кредитів) фінансування;

державних гарантій;

сприяння залученню приватних інвестицій.

З метою розширення ефективності залучення приватних інвестицій слід запроваджувати визнані світовою практикою форми державно-приватного партнерства.

Фінансова підтримка підприємств із бюджету надається з метою запобігання банкрутства, відновлення платоспроможності, оздоровлення фінансового стану підприємств, забезпечення їхньої ефективної господарської діяльності й підвищення конкурентоспроможності продукції (робіт, послуг) [90, с.250].

Отже, видатки бюджетів різних рівнів відображують економічні відносини, що виникають у зв´язку з розподілом фінансових ресурсів держави та їх використанням за галузевим, територіальним та цільовим призначенням. Це грошові кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідними бюджетами.

Видатки бюджетів безпосередньо повязані з доходами. З одного боку, обсяг видатків обмежується бюджетними надходженнями, тобто доходами, які визначаються економічними можливостями держави. З іншого боку, видатки можуть впливати на доходи, сприяючи розвитку виробництва, науково-технічному прогресу тощо.

Видатки на економічну діяльність за оптимальних умов повинні зростати, щоб забезпечити у подальшій перспективі стабільний розвиток держави.

Висновки до розділу 1

Дослідження теоретичних засад функціонування державного бюджету дозволяє зробити наступні висновки:

. Державний бюджет можна розглядати з різних аспектів: як фінансовий план, а саме як кошторис доходів та видатків держави на поточний рік, як економічну категорію - систему грошових відносин щодо формування та використання централізованого фонду грошових коштів, однак наразі в межах фінансової науки немає чітко визначеного трактування категорії «бюджет».

. Бюджет - це інструмент, за допомогою якого створюються умови для реалізації соціальних програм, програм з охорони навколишнього середовища, стимулювання науково-технічного прогресу, вирішення структурних проблем, забезпечення оборонної та інших функцій. Відповідно, і нормальне функціонування господарського механізму неможливе без удосконалення бюджетних відносин.

. Суспільне призначення бюджету полягає у забезпеченні розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

. Бюджет визначає можливості діяльності держави й пріоритети її розвитку, а також роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це ефективний регулятор економіки, що відображає обсяги необхідних державі фінансових ресурсів, визначає конкретні напрями використання коштів, спрямовує фінансову діяльність держави.

. Структурно державний бюджет поділяється на дві частини: загальний та спеціальний фонди. До загального фонду відносять кошти, що призначені для реалізації загальних функцій, а до спеціального - кошти, що мають конкретне призначення, у тому числі власні кошти бюджетних установ та організацій. Саме останній спрямовується на розвиток економіки та розширене виробництво загалом.

. Вибір моделі фінансових відносин і побудови бюджету держави залежить від багатьох чинників. Головним є критерій впливу на суспільство, на стимули до праці та до ефективного господарювання. Країни з перехідною економікою найчастіше використовують американську модель фінансових відносин, яка визначається низьким рівнем державних видатків у ВВП, що виявляється в хитливих відносинах держави і суспільства.

. Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави та класифікуються за декількома ознаками: економічною, функціональною, відомчою та програмно-цільовою. Для аналізу бюджету як інструмента регулювання економічного розвитку найбільш показовими будуть капітальні видатки (за економічною класифікацією), на економічну діяльність (функціональна). Відомча класифікація надасть інформацію про обсяг коштів, які передбачені на фінансування діяльності головних розпорядників коштів, що працюють в сфері економічного простору. Найбільш перспективним та перспективним з огляду ефективності викорситання бюджетних коштів вважається програмно-цільовий метод планування видатків, який тільки розпочинає стверджуватися на рівні державного бюджету України.

. Збільшення величини державних видатків на розвиток економіки та вирішення питань соціального спрямування призводить до розширення обсягу виробництва. Це пов'язано з виникненням так званого «мультиплікативного ефекту».

. У бюджеті переплітається великий спектр різнорівневих інтересів та суперечностей. Бюджет є досить потужною і подеколи небезпечною зброєю в руках державної влади, і об'єктом боротьби ідеологій, наукових концепцій, політичних переконань, уявлень про справедливість. Кожна гривня бюджетних коштів має працювати на виконання державою її функцій, та забезпечення економічного зростання країни. Відповідно, кожна гривня має бути під постійним контролем, що має забезпечувати цільове використання бюджетних коштів та належну їх віддачу.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНЮВАННЯ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ НА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК РЕГІОНІВ У 2009-2013 рр.


.1 Моніторинг державних видатків на економічний розвиток України


Бюджет - це інструмент, завдяки якому держава впливає не лише на економічні та соціальні процеси в країні, а і на політичні, що є досить актуальним у звязку з нестабільністю, що можна спостерігати на сьогоднішній день. Раціональне використання видатків як державного так і місцевих бюджетів набуває особливої актуальності в умовах обмеженості ресурсів, коли необхідність ефективного використання видатків і підвищення функціонування бюджетних установ вимагає пошуків нових рішень та засад, які б наблизили існуючу бюджетну практику в Україні до світових стандартів [12, с. 216].

Зміст та характер державних видатків безпосередньо повязаний з функціонуванням держави - економічною, соціальною, управлінською, оборонною. Видатки покликані задовольнити найбільш важливі потреби суспільства у сфері розвитку економіки та соціальної сфери, здійснення державного управління та укріплення обороноздатності держави.

Зміст і характер видатків Державного бюджету на економіко-соціальний розвиток полягає у забезпеченні виконання державою своїх функцій. Тому їх призначення передбачає задоволення найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави тощо.

Видатки бюджетів, як правило, можуть мати кількісну і якісну характеристики. При цьому якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, кількісна - його величину.

Виконання державою її функцій залежить від рівня їх фінансування та ефективності використання виділених коштів. Аналіз структури видатків бюджету, а саме частки видатків на виконання кожної функції держави у їх загальній сумі дає змогу визначити, які функції є пріоритетними на кожному етапі соціально-економічного розвитку країни [16, с. 182].

Розглянемо структуру та динаміку змін у видатковій частині зведеного, державного та місцевих бюджетів за період 2009-20013 рр. за даними Звіту про виконання держбюджету за відповідний рік, а також питому вагу видатків державного бюджету у загальній структурі зведеного бюджету.

З додатку Б бачимо, що видатки зведеного бюджету України за 2009 рік склали 307,40 млрд. грн., а у 2013 році 505,79 млрд. грн., тобто за 5 років відбулося збільшення видатків на 198,39 млрд. грн., або на 64,5%. Видатки зведеного бюджету України збільшувалися з кожним роком. За 2013 рік видатки зведеного бюджету збільшились на 13,34 млрд. грн. або на 2,7 % у порівнянні з 2012 роком.


Рис. 2.1 - Питома вага державних видатків в зведеному бюджеті України за 2009- 2013 роки


Із рис. 2.1 видно, що левову частку видатків зведеного бюджету займають видатки державного бюджету, що свідчить про високу роль державного бюджету в управлінні соціально-економічним розвитком держави. Тому доцільно буде провести детальний аналіз саме видатків державного бюджету.

Видатки державного бюджету України за останні 5 років зросли на 223,14 млрд. грн., тобто з 180,26 млрд. грн. у 2009 році до 403,4 млрд. грн.. у 2013 році. Видатки державного бюджету України збільшувалися з кожним роком. За 2013 рік видатки державного бюджету збільшились на 132,18 млрд. грн., або на 48,7 % у порівнянні з 2012 роком.


Таблиця 2.1 - Моніторинг видатків державного бюджету України за 2009-2013 роки за економічною класифікацією, млрд.грн.

Видатки20092010201120122013Поточні232,00282,53302,18366,18385,61Капітальні10,4421,0631,2829,5017,8Всього242,44303,59333,46395,68403,5Джерело: Складено автором за матеріалами взятими з джерел 52-53


З таблиці 2.1 бачимо, за період з 2009 по 2013 рік видатки державного бюджету зростали розміреними темпами як за функціональною так і за економічною класифікацією, проте у 2013 році значно виросли видатки бюджету за функціональною класифікацією, що може бути пов'язано з збільшенням видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення у 2013 році порівняно з 2012 - на 47,8 відсотка до 88,54 млрд. гривень.

Постійне збільшення видатків на соціальну сферу та соціальний захист за рахунок зменшення видатків на економічний розвиток призведе до погіршення економічного становища України та її місця у світових рейтингах.

Для більш ретельного аналізу видатків державного бюджету за функціональною класифікацією пропоную розглянути додаток В.

На рис. 2.2 чітко видно структурні зміни в державних видатках 2012-2013 років за функціональною класифікацією.

Значний інтерес викликають видатки бюджету на економічну діяльність, адже саме вони є фундаментом економічного зростання та сталого розвитку.

Видатки державного бюджету на економічну діяльність у 2013р. становили 41,3 порівняно з 2012р - 49,4. У 2013 році відбувся ріст загальнодержавних видатків на 7,7 млрд. грн., в абсолютному або на 1,95% в відносному вираженні. Проте видатки на економіку зменшились 8,1 млрд.грн., або на -16,4%, це можна повязувати з погіршенням керівництва та управління у сфері бюджетного регулювання, неефективним використанням бюджетних коштів, недостатнім контролем, та некоректним визначенням напрямів розвитку України.

За період з 2009 по 2013 роки загальний відсоток виконання плану видатків державного бюджету мав досить високі показники, що видно у додатку Г. Так у 2013 році, частка виконання плану склала 96.1 %, це найвищий показник в даному періоді, а найнижчий можна було спостерігати в 2009 році, коли відповідний показник склав лише 85,2%. Щодо відсотку виконання плану по капітальним видаткам, то у загальному підсумку він мав не досить втішні показники, найвищий рівень складав - 79,7% у 2008 році, а найнижчий - 57,7 % у 2009 році, хоча обсяг видатків мав тенденцію до збільшення протягом 2010 - 2011 років і за даний період зріс на 20,8 млн. грн.

Проте, незважаючи на тенденцію до зниження видатків на економічний розвиток у 2012 році були і позитивні моменти, а саме підготовка і успішне проведення чемпіонату Європи з футболу. А от у 2013 році різко знизились з 12,48 млрд.грн., до 10,2 млрд. грн., тобто відхилення склали 2,28 млрд. грн., в абсолютному, або 18.3 % в відносному відношенні.

За функціональною класифікацією статей видатків у 2013 році проти 2012 року спостерігалися наступні тенденції:

зменшення видатків на загальнодержавні функції, в тому числі на обслуговування державного боргу за державним бюджетом зменшились на 58,2 відсотка до 18,38 млрд. гривень;

збільшення видатків на оборону за державним бюджетом на 2,3 відсотка до 14,83 млрд. гривень;

зростання видатків на громадський порядок, безпеку та судову владу за державним бюджетом на 7,5 відсотка до 39,19 млрд. гривень;

зменшення видатків на економічну діяльність за державним бюджетом - на 16,4 відсотка до 41,3 млрд. гривень;

зростання видатків на охорону навколишнього природного середовища за державним бюджетом - на 11,1відсотка до 4,6 млрд. гривень;

зменшення видатків на житлово-комунальне господарство за державним бюджетом на 74,5 відсотка до 0,097 млрд. гривень;

зростання видатків на охорону здоровя за державним бюджетом - на 13,4 відсотка до 12,9 млрд. гривень;

зменшення видатків на духовний та фізичний розвиток за державним бюджетом - на 6,9 відсотка до 5,11 млрд. гривень;

зростання видатків на освіту за державним бюджетом - на 2,3 відсотка до 30,94 млрд. грн.;

збільшення видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення (без урахування видатків на покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду для виплати пенсій) за державним бюджетом - на 47,8 відсотка до 88,54 млрд. гривень [56].

З проведеного аналізу видно, що а Україні має місце проблема неефективного використання бюджетних ресурсів. Здійснені заходи є непослідовними і не забезпечують формування сталих тенденцій до посилення економічно стимулюючої функції бюджету. Це в першу чергу повязано з недостатньою кількістю коштів виділених на економічну діяльність.


Рис. 2.2 - Функціональна класифікація видатків державного бюджету України за 2012 - 2013 роки [24]


З огляду впливу на темпи економічного зростання, істотним недоліком бюджетної політики є коливання обсягів державних інвестицій та соціальних виплат населенню.

Аналіз останніх даних показують постійне збільшення видатків на соціальну сферу та соціальний захист за рахунок зменшення видатків на економічний розвиток, що призводить до погіршення ситуації на ринку праці, і, відповідно, добробуту та рівня життя населення.

Враховуючи економічні і політичні обставини нашої країни на даний час, політика у сфері державних видатків покликана відігравати ключову роль в умовах економічної кризи та політичної нестабільності.

Видаткова частина бюджету має стати інструментом вирішення пріоритетних соціальних та економічних завдань. Для цього необхідно привести - зобов'язання держави у відповідність з її фінансовими можливостями, дотримуватися забезпечення прозорості бюджетного планування та дотримання пріоритетів бюджетних видатків (відповідність бюджету та результатів його виконання до намірів уряду) як при його затвердженні, так і при виконанні.

Виконання бюджету будь-якого рівня має завжди чітко визначену мету - отримання результатів при використанні бюджетних коштів. Досить часто, не лише в Україні, а і в інших країнах, що знаходяться на шляху розвитку, мета бюджетної програми, на яку виділяються кошти державного бюджету, не досягається. Це відбувається, тому що діюча система формування й виконання бюджету не орієнтована на ефективність використання бюджетних коштів, а на задоволення поточних потреб.

Забезпечення ефективного використання бюджетних коштів сприятиме покращенню діяльності фінансової системи держави, стане гарантом розширеного відтворення, позитивного впливу на кількісні та якісні показники економічного життя країни [13,с. 35].

За роки незалежності України посилюються процеси, які негативно впливають на інтелектуальний потенціал нації. Загальні показники рівня освіти населення свідчать про кризовий стан освіти й науки, що призвело до падіння престижу інтелектуальної праці, втрати набутих здібностей до інновацій. А саме вони забезпечують прогрес економіки.

На сьогодні досі не розставлені державні пріоритети в напрямах бюджетного фінансування: соціального забезпечення чи економічного розвитку. Збільшення обсягів фінансування видатків на економічний розвиток повинно стимулювати розвиток виробництва, покращення інвестиційного середовища, підвищення життєвого рівня населення

Для подолання поточних проблем державі необхідно визначити пріоритети фінансування економіки, шляхи її подальшого розвитку та спрямованості на розширення виробництва чи посилення соціальної функції.

Витрати бюджетів повинні спрямовуватись у сферу виробництва, на підтримку інноваційно-інвестиційної діяльності, на фінансування капітальних видатків, на підтримку малого та середнього бізнесу, оскільки постійне фінансування споживання не призводить до розвитку економіки.


2.2 Аналіз впливу видатків місцевих бюджетів на економічний розвиток держави


В умовах глобальної фінансово-економічної кризи виникає необхідність перегляду наявних та формуванні нових стратегічних напрямів розвитку національної та регіональної економіки, що мали б передбачати збереження курсу на становлення інноваційної моделі розвитку. Актуальним завданням є вивчення нових форм і методів регулювання інвестиційних процесів у країні, які б відповідали переходу до інноваційного типу економічного зростання.

Поряд з механізмом податкової політики, важливою у стимулюванні інвестиційних процесів є політика у сфері державного управління видатками. У цьому контексті не останню роль відіграють місцеві бюджети розвитку.

Місцеві бюджети є важливим економічним важелем регіонального розвитку. Тому важливим завданням фінансової діяльності місцевих органів влади є задоволення суспільних інтересів і потреб громади та сприяння соціально-економічному розвитку регіону.

Через податки, податкові пільги, обсяги та напрями використання коштів реалізуються функції місцевих бюджетів. Таким чином, створюються сприятливі умови для розвитку місцевої інфраструктури, а також тих галузей, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення, отже місцеві фінанси відіграють основну роль у забезпеченні потреби населення у соціальних послугах [27, с. 133].

У багатьох країнах світу реалізується «концепція двох бюджетів», що передбачає розмежування видатків на споживання та на розвиток. Застосовуються різні інструменти, серед яких є бюджети розвитку, стабілізаційні та інвестиційні фонди, банки розвитку.

Характерним для вітчизняних місцевих бюджетів є поділ на два самостійних функціональних їх види: місцеві поточні (адміністративні) бюджети та місцеві бюджети розвитку (інвестиційні бюджети). В межах кожного з даних бюджетів формується власна видаткова та дохідна частини. Місцевий бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Загальний фонд місцевого бюджету включає всі доходи, що не мають спеціального призначення і спрямовується на фінансування, як правило, поточних видатків установ і закладів, що утримуються за рахунок відповідного бюджету.

Місцевий бюджет розподіляється на поточний бюджет та бюджет розвитку.

До поточного бюджету включаються видатки на поточне утримання та ремонт житлово-комунального господарства, установ охорони здоровя, освіти, соціального забезпечення, культури, фізичної культури та інші видатки, що не включаються до бюджету розвитку.

До бюджету розвитку включаються видатки на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, повязаної з капітальними вкладеннями на соціально - економічний розвиток та інші видатки, повязані з розширеним відтворенням [10, с. 336].

За підсумками 2013 року до загального та спеціального фондів місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) надійшло 105,2 млрд. грн., або 102% річних розрахункових показників Міністерства фінансів та 96,9 відсотка показників, затверджених місцевими радами на рік з урахуванням змін.

У 2013 році не забезпечено виконання розрахункових показників доходів загального фонду місцевих бюджетів (без урахування трансфертів). Фактичні надходження становили 84,9 млрд. грн., або 94,8 відсотка розрахункового показника Міністерства фінансів на 2013 рік, тоді як у 2012 році виконання становило 101,5 відсотка.

У розрізі тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів у 2013 році, порівняно з 2012 роком, видатки загального фонду місцевих бюджетів зросли за всіма основними напрямами, зокрема по:

освіті - на 3261,8 млн. грн., або на 5,1 відсотка (у 2012 році приріст до 2011 року становив 11296,3 млн. грн., або 21,5 відсотка);

охороні здоров'я - на 2482,7 млн. грн., або на 5,9 відсотка (у 2012 році приріст до 2011 року становив 7799,1 млн. грн., або 22,6 відсотка);

соціальному захисту та соціальному забезпеченню (в тому числі за рахунок трансфертів із державного бюджету) - на 6634,5 млн. грн., або на 14 відсотків (у 2012 році приріст до 2011 року становив 7862,9 млн. грн., або 20відсотків);

культурі і мистецтву - на 442,4 млн. грн., або на 5,9 відсотка (у 2012 році приріст до 2011 року становив 1398,9 млн. грн., або 22,8 відсотка);

фізичній культурі і спорту - на 77,3 млн. грн., або на 4,7 відсотка (у 2012 році приріст до 2011 року становив 217 млн. грн., або 15,1 відсотка).

Забезпечено зростання видатків за захищеними статтями місцевих бюджетів, зокрема у 2013 році спрямовано більше на:

заробітну плату з нарахуваннями - на 5,9 відсотка;

придбання продуктів харчування - на 5,9 відсотка;

придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів - на 3,3 відсотка.

Видатки спеціального фонду місцевих бюджетів (без урахування коштів трансфертів, що передаються між рівнями місцевих бюджетів) профінансовані в обсязі 23426,4 млн. гривень.

У зв'язку із невиконанням розрахункових показників за доходами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, у 2013 році надано середньострокові позики 360 місцевим бюджетам на загальну суму 5231,7 млн. гривень, заборгованість за якими становить 5021,3 млн. гривень.

У 2013 році місцеві бюджети виконано з профіцитом у загальному обсязі 1116,4 млн. гривень (у 2012 році - 2659,5 млн. гривень).


Таблиця 2.2 - Видатки місцевих бюджетів України (без урахування суми міжбюджетних трансфертів) за 2009-2013 роки

Видатки20092010201120122013Усього, млрд., грн. З них:127,1152,0178,3221,2218,2Загальний фонд108,8133,5149,8188,6194,9Спеціальний фонд18,418,528,432,623,3Джерело: Складено автором за матеріалами взятими з джерел 52-53


Згідно з даними таблиці 2.2 бачимо, що за останніх 5 років видатки місцевих бюджетів збільшились у 1,71 раза або на 71,7 відсотки, тобто на 91,1 млрд. грн. в тому числі:

Видатки загального фонду збільшились на 194,9 млрд. грн., що на 86,1млрд. грн. більше ніж у 2009, 2013 року збільшення відбулося на 6, 3 млрд. грн. В цілому по загальному фонду за останніх 5 років видатки місцевих бюджетів збільшились на 79,1 відсоток.

Видатки спеціального фонду у 2013 році становили 23,3 млрд. грн., що на 4,9 млрд. грн. більше ніж у 2009, проте у 2013 році спостерігається негативна тенденція до скорочення видатків на 9,3 млрд. грн., що значно впливає на даний показник за аналізуємий період. В цілому по спеціальному фонду за останніх 5 років видатки місцевих бюджетів збільшились на 26,6 відсотків.

У середньому за рік видатки місцевих бюджетів збільшувались на 18,22 млрд. грн. в тому числі за рахунок загального бонду на 18,2 млрд. грн., та за рахунок спеціального фонду на 0, 98 млрд. грн.


Рис. 2.3 - Видатки місцевих бюджетів у 2013 році у розрізі фондів, млрд.грн.


Масова частка видатків спеціального і загального фондів у видатках місцевих бюджетів у 2013 році становить 10,7 та 89,3 відсотків відповідно.

Загальний та спеціальний фонд складається з поточних та капітальних видатків. Розглянемо їх динаміку за 2009-2013 роки.


Таблиця 2.3 - Динаміка капітальних та поточних витрат місцевих бюджетів України у 2009-13 роки, млрд. грн.

Млрд. грн.Загальний фондСпеціальний фонд2009201020112012201320092010201120122013Поточні113,6135,8152,4189,8196,411,210,711,216,59,2Капітальні4,25,30,010,00020,00027,37,917,416,214,2Усього117,8141,1152,4189,8196,418,518,628,632,723,4Джерело: Складено автором на базі звітів Міністерства Фінансів України


Загалом поточні видатки місцевих бюджетів у 2013 році становили понад 205,6 млрд. грн., що на 3 % менше , ніж за 2012 рік. Капітальні видатки профінансовано у розмірі 14,2 млрд. грн., їх обсяги зменшилися на 2 млрд. грн., або на 12,3 %.

Розглянемо динаміку та структуру видатків місцевих бюджетів за 20013 рік (рис. 2.4.).


Рис. 2.4 - Динаміка та структура видатків місцевих бюджетів за 2013 рік


Більшість видатків місцевих бюджетів традиційно спрямовується на соціально-культурну сферу (освіта, охорона здоровя, соціальний захист і соціальне забезпечення, культура та мистецтво, фізична культура і спорт). У звітному періоді сукупна частка цих видатків у структурі видатків місцевих бюджетів складає по загальному фонду 91 %, а у спеціальному 42,9відсотків, що на 3,7% та 6,4% більше аналогічних показників по даним фондам відповідно.


Рис. 2.5 - Видатки місцевих бюджетів на економічну діяльність за загальним фондом у 2009-2013 роках

У структурі видатків місцевих бюджетів за функціональною класифікацією найбільші зміни відбулися за видатками на економічну діяльність. Так, їх частка з на 5,9 відсотків в загальному обсягу місцевих видатків зменшилась, за підсумками року, до 4,3%. Зазначимо, що таке зменшення відбулося наприкінці року за рахунок суттєвого зростання видатків місцевих бюджетів на соціальній захист та забезпечення з рівня 50 млрд. грн. у 2012 році, до 56,3 у 2013 році. Дані зміни можна прослідкувати на рис. 2.5. Відповідні зміни за спеціальним фондом зображені на рис.2.6.


Рис. 2.6 - Видатки місцевих бюджетів на економічну діяльність за спеціальним фондом у 2009-2013 роках


Як видно з рис. 2.6 видатки спеціального фонду мали тенденцію до збільшення яка у 2011 році змінилась на протилежну, так за останні роки видатки на економічну діяльність збільшились на 2 млрд. грн., або на 35,1 %. Це може бути повязано з збільшенням надходжень до бюджету розвитку.

Щодо формування місцевих бюджетів розвитку, то законодавство досить чітко визначає джерела його доходів. Відповідно до статті 71 Бюджетного кодексу України надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

) єдиний податок;

) дивіденди, нараховані на акції господарських товариств, у статутних капіталах яких є майно АРК, комунальна власність;

) плата за надання місцевих гарантій;

) кошти від відчуження майна, що належить АРК, та майна, що перебуває в комунальній власності, кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них;

) 90 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної і комунальної;

) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних програм;

) кошти від повернення кредитів, які надавалися з відповідного бюджету та відсотки, сплачені за користування ними;

) місцеві запозичення;

) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням Верховної Ради АРК, відповідної місцевої ради [7].

До капітальних видатків місцевих бюджетів розвитку належать:

соціально-економічний розвиток регіонів;

виконання інвестиційних програм;

будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об'єктів соціально-культурної сфери і житлово-комунального господарства;

будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів;

будівництво та розвиток мережі метрополітенів;

розвиток дорожнього господарства;

комп'ютеризацію та інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів;

інші заходи, пов'язані з розширеним відтворенням [7].

З прийняттям нової редакції Бюджетного кодексу надходження місцевих бюджетів збільшено в основному за рахунок єдиного податку для субєктів малого підприємництва/

Проаналізувавши динаміку формування доходів місцевих бюджетів Одеської області за останні 5 років, можна зробити висновок, що надходження місцевих бюджетів мають стійку тенденцію до зростання. Позитивним чинником є те, що область зберігає позиції донора та щорічно близько 60% фінансового ресурсу передає Державного бюджету. Надходження від бюджету розвитку за останні роки коливаються, що свідчить про недостатнє фінансування інвестиційної складової. Адже інвестиції з бюджету розвитку в розбудову інфраструктури регіону сприяють покращенню економічного розвитку і його модернізації, що підвищує обсяги виробництва, і, відповідно збільшує податкові надходження до бюджетів.

Незважаючи на досить великий перелік надходжень, зазвичай найбільшу частку доходів місцевих бюджетів розвитку складають субвенції з інших бюджетів, в тому числі і з державного бюджету [17, с. 28].

Підсумовуючи зазначимо, що економічний розвиток територій чинним законодавством України віднесено до компетенції місцевих бюджетів, в структурі яких створюються в межах спеціального фонду бюджет розвитку. Бюджетний кодекс України чітко визначає перелік доходів бюджету розвитку, серед яких найвагомішим джерелом є єдиний податок, а також основні напрямки використання коштів бюджету розвитку, які повністю охоплюють сферу розширеного відтворення на даній території.

Державна влада одним з інструментів забезпечення економічного розвитку територій вважає створення відповідної матеріальної бази на місцях, зокрема за рахунок податкових важелів. Як засвідчив проведений аналіз доходів місцевих бюджетів України (на прикладі обласного бюджету Одеської області) визначені законодавством джерела поповнення обласного бюджету не здатні забезпечити фінансову самостійність бюджету, тому держава вимушена запроваджувати такий інструмент фінансування територій як міжбюджетні трансферти.

За аналізуємий період частка субвенцій складала близько 40-50% всього обсягу трансфертів та мала тенденцію до збільшення.

На сучасному етапі розвитку українській державі необхідно формувати довгострокову стратегію соціально-економічного розвитку на основі пріоритетності інноваційно-інвестиційного типу економічного зростання. При цьому не останню роль повинні відігравати місцеві бюджети розвитку.

2.3 Міжбюджетні трансферти в системі державного регулювання економічного розвитку регіонів


Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни залежить від ефективної системи міжбюджетних відносин. Тому до основних задач фінансової політики, орієнтованої на економічний розвиток, віднесено, в тому числі, реформування міжбюджетних відносин [15, с. 44].

Роль та значення міжбюджетних відносин в зростанні економіки держави та суспільного життя займає ключову позицію. Адже саме міжбюджетні відносини є регулятором соціально-економічного розвитку регіонів, рівня їх фінансової забезпеченості, а також зменшення територіальних диспропорцій Ефективна і раціональна система міжбюджетних відносин сприяє забезпеченню стійкого економічного зростання за рахунок оптимального використання податкового потенціалу кожного з регіонів, зростання якості життя населення, соціального захисту і високого рівня бюджетного забезпечення територіальних спільнот, зміцнення адміністративно-територіальної цілісності країни, підвищення політичної відповідальності, економічної ефективності та прозорості управлінських рішень, результативності функціонування інституту місцевого самоврядування та розвитку стабільної фінансової інфраструктури регіону [19, с. 9].

Міжбюджетні трансферти в Україні є основною формою реалізації міжбюджетних відносин і спрямовані на збалансування та вирівнювання фінансової спроможності відповідних бюджетів. Міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Функціональна спрямованість кожного виду міжбюджетних трансфертів визначається цільовим та адресним спрямуванням коштів з одного бюджету до іншого [43, с. 227].

Важливим аспектом дослідження є кількісна оцінка розмірів фінансового забезпечення соціально-економічного зростання територій шляхом використання міжбюджетних трансфертів.

За даними державного казначейства України за 2013 рік було перераховано 117,2 млрд. грн. міжбюджетних трансфертів державного бюджету до місцевих бюджетів, відхилення від передбаченого розпису становить 4,8 млрд. грн. З них до загального фонду місцевих бюджетів надійшло 114,5 млрд. грн., до спеціального - 2,7 млрд. грн.


Таблиця 2.4 - Міжбюджетні трансферти, що надійшли з державного бюджету до місцевих бюджетів України у 2009-2013 рр. млрд. грн.

Міжбюджетні трансферти20092010201120122013Усього З них:59,578,295,3125,9117,2- загальний фонд54,072,790,2116, 0114,5- спеціальний фонд5,55,55,19,92,7

За останні 5 років обсяги міжбюджетних трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджетів в Україні мали тенденцію до збільшення. У 2013 році міжбюджетні трансферти становили 117,2 млрд. грн., що на 57,7млрд. грн., більше ніж у 2009.


Рис. 2.7 - Динаміка міжбюджетних трансфертів за 2009-2013 роки


Як видно з рис. 2.1, збільшення трансфертів відбулось у загальний фонд місцевих бюджетів, до яких згідно чинного Бюджетного кодексу зараховуються дотації вирівнювання. Їх обсяг з 54,0 млдр. грн. у 2009 зріс до 114,5 млрд. грн. у 2013 році, тобто майже у двічі, що на жаль, є фактом неспроможності місцевих бюджетів самостійно вирішувати питання місцевого значення. Це підтверджує й обсяг міжбюджетних трансфертів до спеціального фонду місцевих бюджетів, який за останні пять років залишався майже стабільним із незначним коливанням в бік зростання у 2012 році, що повязано було із необхідністю проведення Євро-2012 та фінансуванням будівництва та ремонту шляхів та обєктів спортивної інфраструктури.


Таблиця 2.5 - Структура міжбюджетних трансфертів з державного бюджету в місцеві бюджети України у 2009-2013 рр., млрд. грн.

Види трансфертів20092010201120122013Дотації вирівнювання31,143,643,651,655,7Субвенції, всього З них:25,733,947,165,256,0- на забезпечення соціального захисту19,526,336,043,148,7Додаткові дотації2,70,64,59,05,5Всього трансфертів59,578,295,3125,8117,2

Відкриті асигнування для здійснення видатків загального фонду Державного бюджету України в частині міжбюджетних трансфертів на суму 114 472,0млн. грн., що становить 99,2% розпису на 2013 рік або на 1489,0 млн. грн. менше, у порівнянні з минулим роком.

Зокрема, дотація вирівнювання перерахована у сумі 55 695,4млн. грн., що становить 100 відсотків розпису, або більше у порівнянні з минулим роком на 4045,5 млн. грн.

Із загального фонду державного бюджету місцевим бюджетам перераховано субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту населення на суму 48671,8 млн. грн., або 98,2 відсотка розпису, що більше у порівнянні з минулим роком на 5579,7млн. грн. Зазначена сума відповідає фактичним зобовязанням місцевих бюджетів, у тому числі енергетичні субвенції перераховані у сумі 7908,3 млн. грн., що становить 92,2% розпису.


Рис. 2.8 - Структура міжбюджетних трансфертів у 2013 році


Традиційно у структурі трансфертів найбільшу частку ? 48 % складає дотація вирівнювання. Чистий трансферт вирівнювання - різниця між дотацією вирівнювання та обсягом коштів, що передаються додержавного бюджету.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» було передбачено перерахування пяти додаткових дотацій з державного бюджету до місцевих:

на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів - профінансовано у сумі 5 млрд. грн;

на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів унаслідок наданих державою податкових пільг зі сплати земельного податку субєктам космічної діяльності та субєктам літакобудування - профінансовано у сумі147 929,2 млн. грн.

на компенсацію втрат доходів унаслідок розміщення Чорноморського флоту Російської Федерації на території міст Севастополя, Феодосії та смт. Гвардійське Сімферопольського - профінансовано у сумі 119 402,8 млн. грн.

на здійснення повноважень, встановлених Законом України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» - профінансовано у сумі 34100,0 млн. грн.

міському бюджету міста Славутича на забезпечення утримання соціальної інфраструктури міста (річний план складає 10,0 млн. грн) - профінансовано на 100,0 %.

Субвенції соціального спрямування 2013 року були перераховані в обсязі 48,7 млрд. грн, у т. ч.:

субвенція на виплату допомоги сімям з дітьми, малозабезпеченим

сімям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям - 40,1 млрд. грн..

субвенція на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот - 6,7 млрд. грн..

Найбільшими показниками виконання річного плану характеризувалися такі субвенції, що мають економічний характер:

на розвиток соціально-економічної сфери міста Севастополя та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (річний план складає 81,1 млн.грн.) - профінансовано у повному обсязі, передбаченому на рік;

обласному бюджету Донецької області - на будівництво ПЕТ-КТ центру, капітальний ремонт і реконструкцію лікарняних споруд та закупівлю високовартісного медичного обладнання для Донецького обласного клінічного територіального медичного обєднання (річний план складає 60,0 млн. грн), профінансовано у повному обсязі, передбаченому на рік;

обласному бюджету Тернопільської області - на продовження будівництва житлових будинків у м. Почаєві Кременецького району з метою відселення сторонніх осіб з території Свято-Успенської Почаївської Лаври, профінансовано у повному обсязі, передбаченому на рік.

Не розпочато фінансування запланованої субвенції міському бюджету міста Дніпропетровська - на завершення будівництва метрополітену (річний план складає 99,0 млн.грн);

Найбільше значення для покращення економічного становища України мають субвенції з державного бюджету місцевим, на розвиток регіонів.


Таблиця 2.6 - Субвенції з державного бюджету в місцеві бюджети України на соціально-економічний розвиток окремих територій у 2009-2013 роках

20092010201120122013Міжбюджетні трансферти (всього), млрд. грн.59,578,295,3125,8117,2Субвенції (всього), млрд. грн., з них:25,733,947,165,256,0на соціально-економічний розвиток, млрд. грн.1,32,02,61,5Питома вага субвенцій на розвиток у складі трансфертів (%)1,72,12,11,3

На основі даних таблиці 2.10. можна стверджувати, що у 2009 році Міністерством фінансів не було передбачено трансфертів на соціально-економічний розвиток, що повязано з складними наслідками фінансово-економічної кризи. У 2013 році порівняно з 2010 р. міжбюджетні трансферти на розвиток окремих регіонів збільшився на 0,2 млрд. грн.. Питома вага трансфертів на розвиток у всьому обємі трансфертів за останні 4 роки зменшилась на 0,4 млрд. грн.. Що дає можливість зробити висновок про не ефективне використання коштів державного бюджету, та підкреслити, що весь тягар економічного розвитку регіонів покладений на місцеві бюджети, а саме на бюджети розвитку в регіонах.

На прикладі бюджету Одеської області розглянемо структуру міжбюджетних трансфертів, які надійшли до складу доходів бюджету області у 2009-13 рр. (Див. додаток Е).

За 2009-2013 роки частка субвенцій складала близько 40-50% всього обсягу трансфертів та мала тенденцію до збільшення. Якщо в 2009 році обсяг субвенцій складав 1218,1 млн. грн., то в 2013 році відповідно 2593,0 млн.грн. Спостерігається номінальне збільшення в 2 рази. Тобто за останні 5 років сума субвенцій з державного бюджету в загальній кількості за 2009-2013 роки збільшилась на 1374,9 млн. грн., проте тенденція до збільшення спостерігалася до 2012 року, а у 2013 році відбулось різке зниження даного показника, що може бути повязано з стимулювання розвитку місцевих бюджетів.

В 2013 році дотація вирівнювання була перерахована в обсязі 921,2 млн.грн., що на 1841,1 млн.грн. меньше відповідного показника попереднього року, зменшення відбулось майже в 3 раза. Це свідчить про достатність власних ресурсів в області.

Розглянувши табл.2.5, можна зробити висновок, що за останні 5 років частка дотацій вирівнювання складала близько 40-50% всього обсягу трансфертів та мала тенденцію до збільшення. Якщо в 2009 році обсяг дотацій вирівнювання складав 1414,4 млн.грн. або 49,6% загального обсягу трансфертів, то в 2013 році відповідно 921,2 млн.грн. та 25-30%.

Економічний розвиток територій в будь-якій країні переважно відбувається у великих містах. Згідно із чинним законодавством України, розвиток місцевої економіки має відбуватися за рахунок бюджетних коштів, а також самостійно залучених місцевою владою інвестицій. На прикладі міста Одеси розглянемо інвестиційний потенціал міста та можливості міського бюджету самостійно профінансувати інвестиційні можливості.


Таблиця 2.7 - Інвестиційно привабливі види діяльності в місті Одеса у 2013 році

Вид економічної діяльностіЧастина в загальному об'ємі ПІІ,%Промисловість31,0Транспорт, складське господарство, поштова і кур'єрська діяльність18,1Операції з нерухомим майном12,2Будівництво9,0Оптова і роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів7,5Фінансова і страхова діяльність6,7

Отже, як свідчать дані таблиці 2.7., місто Одеса має вагомий потенціал економічного розвитку майже у всіх сферах соціально-економічного життя. Здійснення фінансування даних видів діяльності за рахунок місцевого бюджету можливо або за рахунок коштів спеціального фонду міського бюджету, а саме - бюджету розвитку, або за рахунок залучення альтернативних джерел, а саме - здійснення внутрішніх та зовнішніх запозичень, право здійснювати які місто має згідно Бюджетного кодексу як місто, що має понад 500 тис. мешканців. Зазначимо, що місто Одеса має відомий негативний досвід проведення зовнішніх запозичень, до яких місцева влада зверталася неодноразово і зараз виплачує кошти по погашенню останнього запозичення, здійсненого у 2006 році.


Таблиця 2.8 - Питома вага державних трансфертів у видатках бюджету м. Одеси за 2009-2013 роки, млн. грн.

20092010201120122013Доходи (всього) З них:1997,72548,42783,43564,53451,2Надходження до бюджету розвитку110,7250,2110,3299,8369,9Субвенції з державного бюджету480,3542,7687,31099,0859,5Видатки (всього) З них:2068,22499,72732,63309,83310,2Видатки бюджету розвитку136,5148,3161,8251,4220,3

З таблиці 2.8 видно, що за аналізуючий період коштів бюджету розвитку, недостатньо для того, щоб забезпечити економічний розвиток м. Одеси, шляхом здійснення капітальних витрат.

Субвенції з державного бюджету мали стійку тенденцію зростання до 2012 року, у 2013 році розмір субвенцій зменшився порівняно з попереднім роком на 239,5 млн. грн., або на 21,8%, що може бути повязано з збільшенням надходжень до бюджету розвитку.

Стійкий розвиток економіки, відродження конкурентоспроможних виробництв, повноцінне використання потенціалу міста та зростання рівня життя населення вимагає відповідних капітальних вкладень у виробничу і соціальну сферу. Проте, враховуючи обмеженість бюджетних коштів, важливим напрямком місцевої інвестиційної політики є створення сприятливих умов для залучення інвестиційного капіталу, оскільки на трансферти з державного бюджету розраховувати не приходиться.

Станом на 31 грудня 2013 р. сума прямих іноземних інвестицій з країн світу в економіку міста Одеси, включаючи боргові інструменти (заборгованість по кредитах і позиках, зобов'язання по торгівельних кредитах і інші зобов'язання перед прямими інвесторами), склала 931,1 млн.дол. США. Структура прямих інвестицій в місто Одесу наведена на рис. 2.9. За підсумками 2013 року спостерігався відтік прямих іноземних інвестицій, включаючи боргові інструменти, в сумі 3,5 млн. дол. США. Відтік стався через виведення нідерландських інвестицій з економіки міста, а саме з галузі будівництва.


Рис. 2.9 - Інвестиції країн світу в економіку міста Одеси станом на 31 грудня 2013 року


Підсумовуючи дослідження структури міжбюджетних трансфертів та їх ролі у забезпеченні економічного розвитку територій зазначимо, що:

По-перше, міжбюджетні трансферти в Україні є основною формою реалізації міжбюджетних відносин і спрямовані на збалансування та вирівнювання фінансової спроможності відповідних бюджетів. Вони складають левову частку доходів більшості місцевих бюджетів України, які спрямовуються як до загального, так і до спеціального фондів.

По-друге, аналіз структури трансфертів з державного бюджету в місцеві бюджети України засвідчив, що в них переважають дотації вирівнювання, які спрямовуються в загальний фонд місцевих бюджетів, а не субвенції на розвиток територій, що свідчить про пріоритетність поточних потреб, над економічним зростанням.

По-третє, аналіз структури доходів бюджету Одеської області у 2009-2013 рр. засвідчив загальнонаціональну тенденцію до фінансування економічного розвитку за остаточним принципом, про що свідчить переважання частки дотації вирівнювання над часткою спеціальний субвенцій, які якщо й надавалися, то переважно на соціальний захист.

По-четверте, економічний розвиток країни переважно відбувається у великих містах, яким безперечно є м. Одеса. Аналіз доходної частини бюджету міста засвідчив наявність міжбюджетних трансфертів, однак частка субвенцій на економічний розвиток в них є недостатньою для покриття всіх інвестиційно привабливих проектів міста.

Зміст і характер видатків Державного бюджету на економіко-соціальний розвиток полягає у забезпеченні виконання державою своїх функцій. Тому їх призначення передбачає задоволення найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави тощо.

Забезпечення ефективного використання бюджетних коштів сприятиме покращенню діяльності фінансової системи держави, стане гарантом розширеного відтворення, позитивного впливу на кількісні та якісні показники економічного життя країни.

Витрати бюджетів повинні спрямовуватись у сферу виробництва, на підтримку інноваційно-інвестиційної діяльності, на фінансування капітальних видатків, на підтримку малого та середнього бізнесу, оскільки постійне фінансування споживання не призводить до розвитку економіки.

Місцеві бюджети є важливим економічним важелем регіонального розвитку. Тому важливим завданням фінансової діяльності місцевих органів влади є задоволення суспільних інтересів і потреб громади та сприяння соціально-економічному розвитку регіону.

Аналіз видатків Державного бюджету за 2009 - 2013 роки, дав змогу зробити висновки, що державні видатки за вказаний період зросли за всіма напрямками. Найбільше зростання за останні роки було зафіксовано по видаткам з соціального захисту населення, що свідчить по соціальну направленість бюджетної політики. Аналіз видатків місцевих бюджетів показав що найбільшими є видатки на освіту ? 74,6 млрд. грн. (або 34,2 % від усіх видатків місцевих бюджетів), на соціальний захист і соціальне забезпечення - 56,4 млрд. грн. (або 25,8 %), на охорону здоровя - 46,2 млрд. грн. (або 21,2 %).

Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни залежить від ефективної системи міжбюджетних відносин. Тому до основних задач фінансової політики, орієнтованої на економічний розвиток, віднесено, в тому числі, реформування міжбюджетних відносин.

В ході роботи було здійснено аналіз міжбюджетних трансфертів за 2009 - 2013 роки та здійснено оцінку їх впливу на економічний розвиток України. Можна констатувати, що за останні 5 років рівень міжбюджетних трансфертів зріз у 1,38 рази, що свідчить про збільшення залежності місцевих органів влади від державного бюджету. Розгляд структури трансфертів дав змогу встановити, що більшу частину займають дотації вирівнювання, дещо менше субвенції на соціальний захист населення та інші дотації та субвенції.

Економічний розвиток країни переважно відбувається за рахунок великих міст, «донорів», одним із таких міст є м. Одеса. Аналіз доходної частини бюджету міста засвідчив наявність міжбюджетних трансфертів, однак частка субвенцій на економічний розвиток в них є недостатньою для покриття всіх інвестиційно привабливих обєктів міста, що гальмує потенційне економічне зростання.

Альтернативою міжбюджетним трансфертам та іншим встановленим чинним законодавством України податкових джерел фінансування економічного розвитку є запозичення. Однак, користуватися таким альтернативним джерелом надходжень до бюджету розвитку в Україні мають лише міста з населенням більше 500 тис. осіб.


РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗМІЦНЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ ЗА РАХУНОК КОШТІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ


.1 Критерії ефективності державних видатків в умовах кризового стану економіки


Розвиток економіки відбувається в умовах обмежених ресурсів та необмежених потреб, тому одним із головних завдань держави, її органів і структур є формування механізму ефективного й раціонального використання бюджетних коштів. Адже держава від самого початку зобов'язана створити таку систему інститутів і так організувати їх діяльність, щоб забезпечити повноту надання соціальних послуг населенню відповідно до прийнятих стандартів, а також сприяти поліпшенню рівня та якості життя громадян незалежно від місця їх проживання.

В умовах обмеженості фінансових ресурсів, які держава спроможна спрямувати на соціальний та економічний розвиток, особливої актуальності набувають питання вдосконалення процесу бюджетування та програмно-цільового методу формування бюджету, як інструмента підвищення ефективності використання бюджетних коштів та посилення важелів бюджетної політики [96].

Ефективність - здатність створювати ефект, результативність процесу, проекту тощо та визначається як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат [98].

Визначальним у неефективному використанні коштів є людський фактор, оскільки саме від виважених, кваліфікованих, обґрунтованих рішень посадовців залежать ефективність і результативність використання коштів. Інакше, як свідчить досвід, бюджетних порушень і втрат не уникнути.

Важливим чинником формування ефективних бюджетних відносин є законодавство - саме від нього залежить їх характер. Між тим у Бюджетному кодексі є лише загальне визначення принципу ефективності.

Принцип ефективності й результативності передбачає, що при складанні й виконанні бюджетів учасники бюджетного процесу мають виходити з необхідності досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів, а також максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. При цьому цілі учасників бюджетного процесу повинні ґрунтуватися на національній системі цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням.

Таким чином, на стадії складання чи виконання бюджету учасники бюджетного процесу, відповідальні за складання й виконання бюджетів, мають виходити із двох цілей: перша - досягнення запланованої мети, друга досягнення максимального результату. При досягненні запланованої мети учасники бюджетного процесу повинні прагнути до економії бюджетних коштів, а при досягненні максимального результату (порівняно із запланованим) - мають право використати всі передбачені в бюджеті кошти для фінансування відповідних заходів [7].

При проведенні аналізу ефективності витрачання бюджетних коштів використовують такі показники, як:

) відповідність витрачання коштів поставленим цілям і задачам;

) рівень задоволення потреб суспільства в процесі витрачання коштів бюджету;

) оптимізація (досягнення раціональних обсягів) витрачання коштів з метою вирішення поставлених задач;

) забезпечення черговості витрачання коштів за визначеними напрямами;

) відповідність фактичної вартості товарів та послуг, придбаних за бюджетні кошти, справедливій вартості;

б) дотримання строків оплати продукції (товарів, послуг), що купуються за бюджетні кошти.

Досягнення фінансової ефективності розглядають в економічній теорії як одержання максимального ефекту за умов витрачання визначеного обсягу коштів. А ефект відображається в наведених вище показниках. У такому разі для проведення аналізу ефективності витрачання коштів бюджету потрібно визначити кожний із показників, які можна згрупувати в такі розділи:

) ступінь задоволення потреб суспільства, який передбачено досягнути в процесі витрачання коштів;

) визначення співвідношення між досягнутими результатами та обсягами витрат;

) врахування чинника часу в процесі використання бюджетних коштів.

Ступінь задоволення потреб суспільства у зв'язку з реалізацією бюджетних програм визначають, порівнюючи досягнуті результати з запланованими цілями. Якщо кошти бюджету витрачаються відповідно до затвердженого кошторису, тоді є узгодженість між метою та результатами використання ресурсів. Але у певних випадках, враховуючи динаміку розвитку країни в умовах переходу до ринкової економіки, доцільно здійснювати коригування цього процесу. Використання коштів з метою фінансування витрат, безпосередньо не пов'язаних з кошторисом, не завжди треба розглядати, як нецільове їх витрачання. Адже при цьому ми можемо також досягнути певного ефекту. Але такі корективи доцільно завчасно вносити до відповідних кошторисів.

Тому з погляду задоволення потреб суспільства неефективне використання бюджетних коштів зводиться до таких видатків, які є необов'язковими та не відповідають кошторису. Це лише один із аспектів аналізу ефективності витрачання бюджетних коштів.

Визначення ефекту передбачає розгляд співвідношень між досягнутими результатами та витратами. Адже надання тих чи інших послуг населенню можливе з більшими або меншими обсягами витрат. У випадках, коли товари або послуги сплачуються за завищеними цінами, то ресурси витрачаються надмірно. І навіть за умов задоволення потреб населення (за якістю та кількістю товарів і послуг) у таких ситуаціях витрачання бюджетних коштів не можна розглядати як ефективне.

Врахування фактора часу передбачає, що заплановані видатки мають здійснюватися в установлені терміни. У разі, коли передбачені кошторисом виплати, надання послуг або придбання товарів проводяться з порушенням прийнятих термінів, витрачання бюджетних ресурсів також вважають неефективним. У такому разі задоволення потреб населення здійснюється з порушеннями, що знижує якість державних програм. Так, якщо державні службовці одержують заробітну плату із затримкою в кілька місяців, це погіршує їхній життєвий рівень. Одержання передбачених виплат у майбутні періоди не завжди може повністю компенсувати попередні витрати. Критерії ефективності витрачання коштів державного бюджету відображені на рис. 3.1.


Рис. 3.1 - Критерії ефективності витрачання бюджетних коштів


Досягнення фінансової ефективності розглядають в економічній теорії як одержання максимального ефекту за умов витрачання визначеного обсягу коштів. Бюджетні кошти повинні надаватися лише за умови забезпечення найбільшої результативності від їх використання. Цей ефект може виражатися, з одного боку, у вирішенні різних завдань соціально-економічного розвитку країни, а з іншого - у зворотному припливі до бюджету грошових коштів за рахунок зростання доходів одержувачів бюджетних асигнувань.

В області видатків бюджету до цих пір мають місце суттєві недоліки: бюджетні кошти використовуються недостатньо ефективно, широко поширена практика нецільового витрачання бюджетних коштів. Бюджетні витрати не вирішують багатьох проблем соціальної політики. Не організовано на належному рівні відбувається перерозподіл видатків на користь соціально незахищених верств населення. Триває списання боргів в аграрному секторі.

Якщо переходити до самої проблеми ефективності використання бюджету в Україні, то хотілося б виділити, що бюджет як одна з найважливіших фінансових категорій є невід'ємною складовою державних фінансів. Він являє собою співвідношення цілей розвитку суспільства та засобів їхнього досягнення, визначає вихідні параметри балансу соціальної та економічної політики держави. Через бюджет як головний інструмент державної політики та фінансовий план країни здійснюється реалізація бюджетної політики.

Проблеми, що обумовлюють неефективність видатків бюджету:

По-перше, вибір обсягу, структури, напрямків бюджетних видатків є результатом політичного вибору та поведінки бюрократії. Політики, головним чином, визначають політичні пріоритети, створюють загальні правила бюджетного процесу, а також контролюють виконання позначених правил. За гіпотезою А. Вільдавські, прогресування бюрократичного керування, збільшуючи кількість контрольованих державою органів управління, тим самим розширюючи межі бюджетного фінансування [5, c. 139].

По-друге, неефективність бюджетних видатків найчастіше є результатом недостатності інструментарію щодо визначення обсягу та структури видатків.

Існуючим інструментом оцінки ефективності бюджетних видатків є аналіз «витрати-вигоди» (cost-benefit analysis), аналіз «витрати-ефективність» (cost-effectiveness analysis) і «витрати-корисність» (cost-utility analysis). Застосування означеного інструментарію у бюджетній сфері обмежується таким:

більшість вигід і витрат у суспільному секторі в силу своєї соціальної направленості є трудно вимірюваними;

значимість вигід різних бюджетних програм важко піддається порівнянню, що не приводить до Парето-оптимальним рішенням;

складність проведення аналізу потребує додаткових коштів для залучення експертів, проведення моніторингу тощо.

По-третє, специфічність державних послуг обмежує визначення критеріїв ефективності і, у свою чергу, не створює стимулів щодо ефективного використання державних коштів. Відсутність базових показників ефективності для бюджетних установ таких, як рентабельність, прибуток, частка ринку ускладнює вимірювання результату діяльності органів державного управління. Крім того, більша частина державних організацій-постачальників суспільних благ є фактично монополістами у здійсненні деяких видів діяльності, що практично виключає можливість проведення порівнянь. Наприклад, конкуренція між органами влади означала б дублювання функцій і, як наслідок, нераціональне використання ресурсів.

По-четверте, система стимулів у структурі державного управління не орієнтована на ефективне використання бюджетних коштів. В умовах, коли система контролю базується на виконанні процедур, а не на досягненні результату, менше уваги приділяється ефективності цих процедур і, як наслідок, обмежує можливість визначення адекватного рівня бюджетного фінансування.

По-п'яте, рівень централізації управління бюджетними видатками обумовлює втручання органів фінансового управління у бюджетний процес [99].

Розглянемо, яким чином проблема оцінки ефективності видатків бюджету вирішується в контексті бюджетної реформи в Україні. З 2003 року в державі почав застосовуватися програмно-цільовий метод бюджетування, але видимих змін у досягненні результативності бюджетних програм не відбулося. Причини проблем сконцентровані як у самій організації бюджетного процесу, так і в складності визначення результативності. Виділимо, на наш погляд, основні причини неефективного використання бюджетних коштів в Україні:

поточне недофінансування програм робить абсолютно непередбаченим їхнє бюджетування;

лобіювання інтересів окремих відомств і міністерств порушує принцип пріоритетності програм;

в державних програмах зустрічаються декларативні або розмиті формулювання цілей, що приводить до неспроможності визначення критерію ефективності,

оскільки не зрозуміло якої мети, в якій термін і якого результату має досягти програма;

невідповідність між першорядними завданнями, що вимагають рішення державних органів влади, і коштами, які закладаються у Державний бюджет, призводить до конфлікту інтересів, тобто зобов'язання держави зростають, а кошти в бюджеті для їхнього погашення відсутні;

імітація показників результативності - вибір таких значень, які без труднощів можна досягти, наприклад, кількість відвідувань бібліотек або кількість виданих штрафних санкцій тощо;

ефективність діяльності державних установ та організацій оцінюється через вимірники, що розробляються безпосередньо вищестоящими структурами, чим досягається між керівником і підлеглими «status quo», якому й загрожує система оцінювання. У результаті показники є або трудновимірювальними, або нерелевантними, або із заниженням цільових значень.

Наявність перелічених перешкод порушує принцип прозорості бюджетного процесу, ускладнює контроль за виконанням бюджетних програм, дискредитує не тільки будь-яку досконалу технологію управління, а й саму ідею досягнення результатів. Однак фіксації несприятливої ситуації недостатньо для подолання означених проблем, потрібно позначити шляхи вирішення останніх.

По-перше, програмна направленість витрачання бюджетних коштів передбачає визначення меж відповідальності, а не відтворення структур управління, тобто з впровадженням результативного управління складається новий ланцюг відповідальності і відповідні до цього способи координації. Необхідність означених перетворень закладена в самій природі управління бюджетними видатками, особливо, коли в межах однієї адміністративної структури реалізуються різні напрямки бюджетної політики.

По-друге, ідеологія результативного управління не насаджується наказами та настановами вищестоящими органами влади. Ефективність діяльності перш за все залежить від стимулювання виконавців. Впровадження регламентів виконання функцій орієнованих на результат та застосування нормативної бази оплати праці за результатами суттєво полегшить обґрунтування витрат щодо управлінської діяльності державних структур.

По-третє, управління за результатами передбачає наявність такої системи вимірників, яка дозволить виявити вклад безпосередніх виконавців бюджетних програм.

По-четверте, часовий лаг між прийняттям рішень і отриманням результатів як правило перевищує горизонт середньострокового планування, чим ускладнюється контроль за використанням бюджетних коштів. Тому є сенс розробити систему проміжних показників кінцевого результату.

По-п'яте, необхідно забезпечити законодавчу базу для відмови від неефективних чинних зобов'язань з метою спрямування вивільнених коштів на виконання пріоритетних завдань розвитку.

Одним із напрямів удосконалення процесу управління видатками державного і місцевого бюджетів вважається в усьому світі застосування програмно-цільового метода планування видатків.

Протягом останніх десятиліть ПЦМ, як інструмент управління бюджетом, набув популярності в багатьох країнах світу. Сьогодні США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та країни-члени Європейського Союзу активно використовують компоненти цього методу під час складання та виконання бюджету. Елементи програмно-цільового методу використовуються в Литві та Естонії.

Запровадження ПЦМ в бюджетному процесі набуває надзвичайної актуальності і в умовах інтеграції України до Європейського Союзу, оскільки підготовка бюджету на кількарічній основі є однією з вимог до країн-членів ЄС та кандидатів до вступу до ЄС. На сьогоднішній день процес застосування ПЦМ у США постійно удосконалюється завдяки реалізації нових ініціатив в реформуванні бюджетної сфери. В першу чергу це стосується удосконалення підходів до оцінки результатів реалізації програм, досягається узгодженість програм з пріоритетами держави, що забезпечує постійне підвищення ефективності використання бюджетних ресурсів.

Аналіз досвіду багатьох країн, в тому числі США, по запровадженню ПЦМ, та виокремлення корисної для України інформації, можна узагальнити в наступних висновках:

ПЦМ є лише одним з елементів цілої низки реформ державного управління, спрямованих на покращення діяльності державних установ. Підвищити ефективність видатків бюджету за рахунок вдосконалення лише управлінської технології, не торкаючи бюджетний процес, неможливо.

Недоцільно впроваджувати або вдосконалювати методологію ПЦМ у всіх міністерствах та відомствах одночасно. Тобто рекомендується впроваджувати (або вдосконалювати) методологію ПЦМ на окремих пілотних міністерствах та відомствах, адаптуючи нові технології до існуючої бюджетної практики з наступним розповсюдженням отриманого досвіду на інші міністерства.

Ефективне запровадження ПЦМ передбачає наявність системи фінансового контролю, звітності та аудиту. Обов'язковим елементом є побудова систем моніторингу та оцінки виконання програм.

У багатьох країнах виникли труднощі при вимірюванні результатів. Це пов'язане з тим, що:

нерідко вплив програми може виявити себе лише через якийсь час після виконання деяких завдань програми або програми в цілому, і тому інколи результативність окремих етапів реалізації програми може бути непоказовою або помилковою;

результати реалізації бюджетної політики можуть бути наслідком взаємодії кількох програм, а також інших факторів. Точний вплив окремої програми, зокрема соціального спрямування, оцінити складно.

Історія досвіду багатьох країн показує, що втілення ПЦМ - це поступовий процес, в якому елементи методу спочатку вводяться та перевіряються, модифікуються з часом, тобто з розвитком процесу бюджетування. Країнам, які першими запровадили ПЦМ, знадобилося багато років для розробки ідей, крок за кроком, і вони все ще змінюють і удосконалюють систему. Тому, використання досвіду інших країн, як позитивного, так і негативного, може виявитися корисним для країн, які розпочинають впровадження ПЦМ бюджетування[13, c. 37].

Окрім цього, складності, з якими стикались країни, що переходили на ПЦМ бюджетування, часто були пов'язані з недооцінкою поставлених завдань, недостатністю спеціально підготовленого персоналу в міністерствах та відомствах, і в першу чергу, в бюджетному департаменті міністерства фінансів, а також відсутністю підтримуючих інформаційних систем.

Ефективність видатків бюджету показує, якою мірою досягається результат, з огляду на те, що метою результативності є не визначення обсягу коштів залежно від цілей і запланованих або досягнутих результатів, а оптимізація результатів при наявних коштах. Ефективність бюджетних видатків залежить від затребуваності результатів оцінки учасниками бюджетного процесу, наявності якісної інформації, яку відображають показники результативності.

Існує низка особливостей, притаманних державному сектору, що визначають неефективність бюджетних видатків, серед них: вплив політичних рішень і поведінки бюрократії; специфічність державних послуг і централізація фінансового управління; вузькість інструментарію для вибору альтернатив щодо визначення оптимального обсягу бюджетних коштів та відсутність системи стимулів у працівників державного сектора ефективно використовувати кошти бюджету.

Дослідження причин неефективності бюджетних доводить залежність результативності вирішення державних завдань від ефективності діяльності органів державного управління.

Для підвищення ефективності видатків бюджету необхідно розробити методику визначення ефективності видатків бюджету, нормативну базу оплати праці та систему стимулів, орієнтованих на результат; впровадити проміжні показники кінцевого результату; вжити заходів щодо поліпшення управління державними коштами шляхом застосування сучасних технологій бюджетування, позитивного світового досвіду і впровадження пілотних проектів. А також усвідомлювати пріоритетні напрями використання бюджетних коштів на довгострокову перспективу розвитку країни, а не на покриття поточних проблем у звітному та планових роках.


3.2 Основні напрями стимулювання економічного розвитку України за рахунок бюджетних коштів

державний бюджет трансферт управління

На даному етапі економічного розвитку Україна перебуває у найглибшій за всю історію своєї незалежності економічній, політичній і соціальній кризі. Держава доведена до межі банкрутства, суспільство - до соціальної і гуманітарної катастрофи. Реальною стала загроза втрати Україною суверенітету і територіальної цілісності. Країна опинилася за крок від фінансово-економічного колапсу.

Зростання реального ВВП за два останні роки - нульове. Державні фінанси - у критичному стані. Дефіцит державного бюджету у 2013 р. склав 65 млрд. грн., з урахуванням усіх зобовязань уряду - понад 80 млрд. грн.. [100].

До критичного рівня погіршився діловий та інвестиційний клімат. Іноземні компанії і банки йдуть з України. Співробітництво з міжнародними фінансовими інститутами зруйноване. Країна фактично позбавлена потенціалу економічного відновлення.

Політична ситуація, що склалась в країні впливає на соціальний настрій громадян, рейтингові позиції України серед розвинутих країн світу, та на економічне становище в цілому. У 2014 році Україна зіштовхнулася с проблемами, до яких не була готова, тому зараз головним питанням є: Де взяти кошти, щоб профінансувати непередбачувані витрати?

Одне з головних завдань урядового плану - «забезпечити фінансування захищених видатків держбюджету та здійсненими платежі за державним і гарантованим державою боргом». Вказаний термін виконання - «постійно».

Урядовці «заохочують» до економії місцеві органи. Заявлені заходи уже почали втілювати в життя ухваленням відповідної нормативної бази. Зовсім недавно уряд ухвалив постанову щодо збалансування місцевих бюджетів у 2014 році в процесі їх виконання. Протягом січня - лютого 2014 року 77% коштів, які використовували місцеві бюджети, пішли на фінансування другорядних витрат .Тому бюджетна сфера регіонального рівня потребує економічних реформ [101].

В звязку з останніми подіями залишається відкритим питання «порожнього бюджету», тих коштів, що залишились, недостатньо для фінансування державою своїх функцій, не говорячи вже про економічне зростання. Бюджет потрібно наповнювати. Тому з'явилися жорсткі норми, які покликані зібрати гроші в казну якнайшвидше.

У програмі уряду «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» указано на чому саме буде здійснюватися економія: відбувається масове скорочення кадрів у деяких державних установах: акцентується увага на відновленні співпраці з МВФ та невідкладному отриманні Україною фінансової допомоги від Євросоюзу.

Найбільш широкий резонанс у «плані діяльності уряду» викликають заходи оптимізації бюджетних витрат, саме: скорочення деяких бюджетних програм і державних проектів, забезпечення фінансування захищених видатків держбюджету та здійснення платежів за державним і гарантованим державою боргом, заохочуються до економії місцеві органи. Заявлені заходи уже почали втілювати в життя ухваленням відповідної нормативної бази. В межах даного пункту програми була ухвалена постанова щодо збалансування місцевих бюджетів у 2014 році в процесі їх виконання.

Уряд вимагає від регіонів збільшити доходи бюджетів на 2% і скоротити видатки на 1%. В рамках даної програми відбувається суттєве скорочення витрат на держапарат, планується проведення інвентаризації державних резиденцій. Після інвентаризації, на проведення якої відводиться два місяці, об'єкти нерухомості будуть передані Фонду держмайна для подальшої реалізації.

Вводиться обмеження державним установам на витрачання бюджетних коштів на ремонти, придбання автотранспорту, мобільних телефонів, ноутбуків, обслуговування мобільних телефонів, оплату чартерних рейсів.

Одним із головних нововведень буде перегляд податкових пільг, зокрема пропонується підготувати законопроект, який ліквідує всі податкові преференції для підприємств, що працюють у сфері ІТ. Аналогічні заходи готуються і відносно видавничої та книговидавничої діяльності, крім державних замовлень.

Поряд з цим планується розширення бази оподаткування і збільшити ставки окремих податків та зборів. Зокрема, йдеться про підвищення ставок акцизного збору для алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Планується також збільшити ставку плати за надра для окремих видів корисних копалин і зняти мораторій на індексацію земель в цілях оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком - ФСП.

Також уряд збирається продовжити до 1 січня 2016 року норму щодо звільнення від оподаткування ПДВ усіх операцій з експорту зернових та технічних культур. Уже в березні. Це означає, що не буде відшкодовуватися ПДВ при експорті цієї продукції, чого так жадають зернотрейдери.

Планується масштабна перевірка діяльності «Укрспирту» з метою припинення схем реалізації спирту без оподаткування.

Влада готова іти на непопулярні кроки, зокрема:

По-перше, передбачається обмеження виплату пенсій працюючим пенсіонерам. Вони будуть отримувати лише 50% від призначених пенсійних виплат, але не менше мінімальної пенсії за віком.

По-друге, планується скасувати надбавки та даткові виплати для медпрацівників невідкладної допомоги.

По-третє,передбачається скасування одноразової виплати в розмірі 10 мінімальних зарплат і надання житла молодому спеціалісту, який погодився працювати в селі.

По-четверте, Мінмолодьспорту доручено скоротити обсяги видатків на фінансування спортивних, молодіжних і дитячих організацій. Планується переглянути розміри винагород спортсменам і взагалі не фінансувати з бюджету підготовку до «Євробаскет-2015».

Це далеко не всі «ризиковані» пункти. Серед планів - скасування президентських грантів і поетапне підвищення плати за харчування дітей у дитячих садках, запровадження збору від вартості квитка в кінотеатрах, гастрольного збору і скорочення фінансової підтримки театрів.

Серед позитивних змін - плани щодо встановлення гнучкого стимулювання і 20-відсоткової надбавки педагогам та вихователям, стимулювання роботодавців щодо надання першого робочого місця молодому спеціалісту за рахунок компенсації з Фонду загальнообов'язкового страхування. Крім того, уряд планує припинити практику закриття шкіл та лікарень [102].

Виконання програми забезпечить:

. Зниження рівня суспільно-політичної напруженості, відновлення законності і правопорядку, функціонування діяльності органів державної влади на конституційних засадах, зниження рівня корупції, посилення правового захисту та безпеки громадян.

. Запобігання колапсу національної економіки. Бюджетну збалансованість, формування реалістичних бюджетів, підвищення прозорості та раціональності бюджетного процесу. Економічне відновлення, закладення основ кардинальної реструктуризації економіки у напрямі інноваційної моделі - створення привабливого інвестиційного клімату, належних умов розвитку малого і середнього підприємництва, стимулювання національного бізнесу у створенні конкурентних товарів і послуг та їх виведення на міжнародні ринки.

. Прискорення залучення країни до міжнародних економічних і фінансових мереж.

. Збереження наявних, а в перспективі створення нових робочих місць. Наявність ресурсів для утримання соціальних стандартів, доступності медичних, освітніх, культурних послуг, запобігання зниженню рівня життя.

. Інтеграцію ринків електроенергетики та природного газу з енергетичними ринками ЄС, підвищення рівня інвестиційної привабливості інфраструктури ПЕК України, розвиток енергетичних ринків на засадах ефективності, прозорості, конкуренції, що забезпечить передумови для підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Подолання критичної залежності від імпорту енергоносіїв фактично з єдиного джерела. Перехід до енергозабезпечення національної економіки за рахунок енергозбереження і власних, у т. ч. високотехнологічних джерел енергії.

. Підвищення якості та доступності для всіх громадян України освіти, охорони здоровя, інформації, культурного надбання. Безумовне дотримання прав громадян і суспільних груп на вільний розвиток національних мов і культур, зміцнення позицій державної мови і рівня захищеності національних інформаційного, освітнього, культурного просторів.

. Практичну реалізацію європейського цивілізаційного вибору України шляхом підписання і виконання Угоди про Асоціацію з ЄС, створення передумов для всебічної модернізації держави на європейських засадах, кардинальне розширення для громадян України інформаційного, освітнього, культурного просторів, можливостей самореалізації та кола міжлюдських контактів.

В даному законі існують такі недоліки:

Перший недолік. Не пропонується зарахувати до бюджету доходи , які лежать на поверхні. Йдеться про офшорні схемах , якими користується переважно великий бізнес.

Другий недолік. Влада прийняла не демократичні норми. які можна прослідкувати у змінах щодо справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Третій недолік. Банківська система поставлена під удар.

В умовах жорсткого банківської кризи в Україні, вводиться оподаткування відсотків по депозитах. Краху банківської системи не відбудеться. Сьогодні люди виносять вклади через недовіру до банківської системи. Завтра вони заберуть гроші з депозитів через те, що податківці отримають доступ до банківської таємниці .

Четвертий недолік. Інфляція гривні.

П'ятий недолік. Поставки зернових і технічних культур звільнені від нарахування ПДВ до 1 жовтня 2014 року - тобто до нового врожаю. Це означає, що зернотрейдерам ПДВ до цього моменту відшкодовуватися не буде.

Однак з 1 жовтня 2014 року набуде чинності призупинена норма, і одне і те ж зерно буде обкладатися в різних режимах. Тобто, з відшкодуванням ПДВ і без нього.

Шостий недолік. Підвищення в два рази збору за користування радіочастотним ресурсом призведе до підвищення вартості мобільного зв'язку для простих українців.

Гроші МВФ потрібні для того , щоб стримати гривню від девальвації. Документ націлений більше на створення красивої картинки для МВФ, а не на покращення економічного становища України [103].

Міжнародний валютний фонд має 10 вимог до України, виконання яких дозволить відкрити нову кредитну лінію. Зокрема, йдеться про таке:

. Підвищити пенсійний вік - на два роки для чоловіків, на три - для жінок. Ліквідувати право на достроковий вихід на пенсію і принцип вважати рік за два на небезпечних підприємствах.

. Ліквідувати інститут спеціальних пенсійних допомог, які виділяють ученим, державним службовцям, керівникам державних підприємств. Обмежити пенсії тим, хто ще працює.

. Підвищити ціну на газ для муніципальних підприємств на 50%, удвічі - для приватних споживачів. Збільшити вартість електрики на 40%. Дозволити встановлення цін ЖКГ. Допустити зростання цін відповідно до підвищення цін на газ. Збільшити акциз на бензин на 60 євро.

. Скасувати пільги та підвищити податки на транспорт на 50%. Не підвищувати прожиткового мінімуму, балансувати соціальну ситуацію за рахунок точкових субсидій.

. Приватизувати всі шахти і скасувати всі субсидії. Скасувати пільги для підприємств ЖКГ, транспорту тощо. Скасувати державну підтримку пологів, безкоштовне харчування, безкоштовні підручники.

. Обмежити практику спрощеного оподаткування. Скасувати практику пільг із ПДВ у сільській місцевості. Зобовязати аптеки і фармацевтів платити ПДВ.

. Скасувати мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення. Скасувати субсидії для виробників свинини і курятини.

. Скоротити склад міністерств до 14. Залишити лише одного віце-премєра. Скасувати посаду міністра Кабінету Міністрів. Ліквідувати шість міністерств. Підпорядкувати всі державні органи міністерствам. Податкова адміністрація, митниця, Фонд держмайна мають увійти до Міністерства фінансів.

. Обмежити зайву оплату праці державних осіб.

. Допомогу з безробіття слід нараховувати тільки після мінімального періоду - шість місяців роботи. Оплачувати лікарняні на рівні 70% від заробітної плати, проте не нижче від прожиткового мінімуму. Оплачувати лікарняний, починаючи тільки з третього дня хвороби [104].

І саме виходячи з даних умов Україна найближчим часом буде будувати свою стратегію виходу із кризи та економічного зростання в перспективі.


3.3 Перспективи вдосконалення державного регулювання економічного розвитку територій


Соціально-економічний розвиток будь-якої країни значною мірою залежить від розвитку її регіонів. Як правило, це досягається через відносну самостійність територіальних громад щодо вирішення питань місцевого розвитку.

Зростання ролі місцевих органів влади в управлінні фінансовими ресурсами держави сприяє вирішенню численних проблем у сфері місцевих бюджетів в Україні, а підвищення значимості місцевих фінансів у реалізації соціального й економічного реформування є визначальним чинником подальшого розвитку країни, адже саме за рахунок бюджету розвитку, що реалізується на місцевому рівні закладаються перспективи розвитку економіки країни.

Однією з передумов виокремлення бюджету розвитку в складі місцевого бюджету є визначення сталого обсягу надходжень бюджету, що направлятимуться на реалізацію інвестиційних проектів.

До закріплених дохідних джерел, що зараховуються добюджету розвитку місцевих бюджетів. можуть відноситися як закріплені, так і власні надходження. Закріплені доходні джерела використовуються на фінансування делегованих органам місцевого самоврядування повноважень, тобто зобовязанням держави забезпечити фінансування не лише поточних, але й капітальних видатків місцевих бюджетів, повязаних з виконанням таких повноважень. Власні надходження бюджету розвитку повязані виключно з виконанням повноважень місцевого самоврядування.

Теоретичні дослідження бюджету розвитку дають можливість розрізняти поняття надходжень бюджету розвитку, повязаних з рішеннями органів місцевого самоврядування, і надходжень, які отримує бюджет місцевого самоврядування за ініціативою органів державної влади, наприклад субвенції. Хоча всі надходження бюджету розвитку включені до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (ІІ кошик), результатом вкладення цих коштів може виступати обєкт, споруда, що використовується при реалізації делегованих органам місцевого самоврядування повноважень. Тобто має місце невпорядкованість складу надходжень місцевих бюджетів, що враховуються та не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Однозначних висновків щодо необхідності закріплення додаткових джерел у складі надходжень бюджету розвитку бюджетів міст районного значення, бюджетів селищ та сіл бути не може, бо передумовою закріплення доходного джерела виступає наявність видаткової потреби, у цьому випадку - проведення капітальних вкладень.

Безумовно, кожна територіальна громада має постійну субєктивну потребу проведення капітальних вкладень, щонайменше в обєкти комунального господарства, а втім, визначення обсягу цієї потреби повинно здійснюватися із врахуванням потреби в частині поточних видатків.

При реалізації власних повноважень місцевого самоврядування право прийняття рішення щодо закріплення доходного джерела в бюджет розвитку чи його вилучення слід повністю віднести до компетенції відповідної ради. Якщо ж реалізація делегованих повноважень потребує проведення відповідних капітальних вкладень, наприклад спорудження школи, то держава має повністю профінансувати витрати, повязані з її будівництвом та здачею в експлуатацію.Саме надання безповоротної фінансової допомоги (дотацій вирівнювання) в повному обсязі є основним недоліком організації міжбюджетних відносин в Україні.

Бюджетні трансферти в деяких країнах мають додаткові умови їх надання:

Трансферти надаються не в повному обсязі вартості проекта, передбачується обовязкова пайова участь бюджету нижчестоящого рівня. Фінансування відбувається в розмірі 50/50, 75/25, що є додатковим стимулом, для місцевого бюджету, збільшувати його дохідну частину.

Надання субвенцій на умовах конкурсу, де береться до уваги якість бізнес-проекту, його необхідність для населення, і історія перечислення субвенцій.

Так у США в галузі організації міжбюджетних трансфертів має місце висока ступінь фіскальної автономії субнаціональних органів влади, відсутність практики встановлення регулюючих доходів .

У Німеччині основними особливостями організації міжбюджетних трансфертів виступають:

чітке законодавче визначення всіх видів і джерел податкових доходів , їх розподіл між різними рівнями бюджетної системи;

високий ступінь вирівнювання, основною метою міжбюджетних відносин є повне вирівнювання між усіма землями Німеччини.

Остання особливість має як плюси, так і мінуси. Плюсом, безсумнівно, є збалансованість бюджетів усіх територій. Мінусом є велике навантаження на землі - донори. Результат такої політики полягає у невдоволенні багатьох більш забезпечених земель тим, що вони повинні фінансувати менш забезпечені, соціальна напруженість і т.д.

У Канаді можна зробити висновок про те, що до особливостей організації системи міжбюджетних трансфертів відносять:

доходи провінцій значно перевищують частку доходів центрального уряду

існує спеціальний закон про фінансові взаємини між федерацією і провінціями.

В цілому порівняльний аналіз досвіду Великобританії представлений в загальному огляді кращого світового досвіду організації міжбюджетних трансфертів. В Великобританії існують трансферти загального характеру - формульні гранти. Формула розподілу таких грантів враховує відносну потреба в конкретних бюджетних послугах і відносні можливості по збору місцевого податку. Розподіл здійснюється на основі оцінки відносної потреби місцевих бюджетів в коштах на надання певних послуг. Існують субсидії на виконання делегованих повноважень.

Основною особливістю організації системи міжбюджетних трансфертів у Великобританії є той факт, що така система побудована на угодах між різними рівнями бюджетної системи , які включають в себе взаємні права та обов'язки.

Забезпечення місцевого самоврядування стабільними та достатніми фінансовими ресурсами - запорука становлення дієздатної та ефективної місцевої влади [105].

Самостійність місцевих бюджетів передусім має виражатися у самостійності їх формування та спрямування витрат. тобто, тільки тоді, коли місцева влада матиме можливість самостійно формувати місцевий бюджет, створювати для цього додаткові місцеві послуги та самостійно розподіляти кошти можливо буде говорити про реальну самостійність місцевих бюджетів та місцевих громад взагалі.

В Україні існує законодавча основа для певної самостійності місцевих органів влади щодо бюджетних питань - вони можуть приймати рішення про те, які встановлювати місцеві податки та збори, яким чином й які послуги надавати та інші важливі питання, що впливають на умови життєдіяльності даної громади. Прийнятий Бюджетний Кодекс України дав можливість регіонам проводити більш самостійну бюджетну політику, але все ж таки він не вирішив усіх питань. Проголошений принцип самостійності місцевих бюджетів на практиці повною мірою не реалізується, що породжує багато негативних тенденцій на всіх стадіях бюджетного процесу [106].

В Україні, як і в багатьох інших країнах із транзитивною економікою, відбувається формування децентралізованої моделі міжбюджетних відносин. Однак вона детально не відпрацьована, що спричиняє низку проблем при реалізації бюджетної політики. Головною проблемою при цьому є визначення такого рівня децентралізації повноважень з формування доходів і збільшення видатків, який би відповідав політичним та економічним інтересам держави в цілому [19, c. 14].

Розширення функцій органів місцевого самоврядування і делегування їм окремих повноважень органів державної влади, що відбулося протягом останніх років, не супроводжувалося відповідним збільшенням місцевих бюджетів і передачею джерел доходів, достатніх для виконання поставлених перед ними завдань. Відсутність міцної фінансової бази, малі розміри власних доходів, залежність від надходжень загальнодержавних податків та бюджетних трансфертів знижує ефективність діяльності органів місцевого самоврядування. Тому однією з найважливіших умов повноцінної діяльності місцевого самоврядування є забезпечення його фінансової незалежності шляхом зміцнення фінансової бази.

Невідкладним завданням у системі державного управління на сучасному етапі є підвищення ефективності формування доходів місцевих бюджетів, що призведе до збільшення обсягів місцевих бюджетів і сприятиме підвищенню їх впливу на хід соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць в Україні, зростанню валової доданої вартості в регіонах, підвищенню рівня зайнятості, зростанню якості послуг, що надаються громадянам місцевою владою, розвязанню невідкладних соціальних проблем, подолання диспропорцій у рівнях соціально-економічного розвитку окремих регіонів України [79, c. 6].

Концепція реформування місцевих бюджетів, розроблена Міністерством фінансів України та схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 308-р., передбачає, що метою реформування місцевих бюджетів є зміцнення фінансової спроможності місцевого самоврядування, посилення впливу системи формування місцевих бюджетів на соціально-економічний розвиток територій [4].

Необхідність реформи міжбюджетних відносин обумовлена такими проблемами:

низька якість послуг, що надаються на місцях. У більшості сільських, селищних бюджетів видатки на виплату заробітної плати й нарахування на неї складають понад 90 %;

зношена інфраструктура.

Причинами вказаних проблем є:

По-перше, низька фінансова незалежність. При цьому брак ресурсів на делеговані повноваження знижує відповідальність місцевої влади за якість надаваних послуг;

По-друге, недостатньо прозорий розподіл міжбюджетних трансфертів. Усупереч положенням ст.105 Бюджетного кодексу відсутній закон, що визначає принципи й критерії розподілу інвестиційних субвенцій. Формула дотацій вирівнювання ускладнена безліччю коефіцієнтів. Це знижує прогнозованість і стабільність доходів місцевих бюджетів [3].

По-третє, обмеженість у доступі до запозичень. Чинне законодавство унеможливлює для більшості місцевих бюджетів використання запозичень для інвестицій на місцях;

По-четверте, нечіткий розподіл і брак повноважень. У Бюджетному кодексі видаткові повноваження розподілені як відповідальність за фінансування бюджетних установ за типом (школи, лікарні), а не суспільною функцією (освіта, медична допомога). Формування бюджетів на рівні закладів ґрунтується на секторних нормативах. Таким чином, органи місцевого самоврядування обмежені в можливостях оптимізувати ресурси;

По-пяте, брак контролю за витратою коштів на місцях. На місцевому рівні де-факто відсутній зовнішній аудит, а внутрішній проводиться з недостатньою комплексністю й системністю.

Одними з першорядних завдань, які необхідно виконати для досягнення цієї мети, є: підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів; децентралізація управління бюджетними коштами; удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин; запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу; посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів; підвищення ефективності управління коштами місцевих бюджетів та посилення контролю і відповідальності за дотримання бюджетного законодавства; забезпечення прозорості процесу формування та виконання місцевих бюджетів.

Заходи, що можуть бути спрямовані на покращання умов формування місцевих бюджетів.

По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розвязання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів.

Так, за рахунок коштів державного бюджету повинні фінансуватися лише видатки, які повязані із забезпеченням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої та виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, перебудова економіки. Фінансові ж проблеми місцевого рівня необхідно вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів. У звязку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими владами у чіткому поєднанні з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення в законодавстві про місцеве самоврядування.

По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової сили територій та мінімального рівня, до якого повинні вирівнюватись фінансові можливості цих територій. Тому сьогодні назріла необхідність визначення обґрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій. Існування таких показників дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.

На сучасному етапі реформування бюджетних відносин розвиток місцевого бюджетного фінансування також значною мірою залежить від використання сучасних управлінських технологій та побудови ефективних методів управління. Саме тому, слід більш детально звернути увагу на методи планування при формуванні та використанні місцевих бюджетів. Ефективним є запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу та використання проектно-цільового методу бюджетного планування, який передбачає формування бюджетів за конкретними цільовими проектами і програмами [32, c. 354].

Ключову роль у становленні системи самостійних місцевих бюджетів відіграють їх доходи, які забезпечують фінансову основу місцевого самоврядування, закріплюють їхню економічну самостійність, активізують господарську діяльність та дають змогу місцевим органам влади розвивати інфраструктуру та розширяти економічний потенціал регіону.

Стосовно видаткової частини місцевих бюджетів, сьогодні досить гостро постає проблема вироблення дійового механізму, який би забезпечив підвищення її ефективності та раціональності використання, цільове її спрямування. Запорукою цього є удосконалення системи планування видатків місцевих бюджетів та контроль за їх використанням. Ключовими моментами, на яких базується порядок формування витрат бюджетів всіх рівнів, є наступні: єдина методологія; нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості (мінімально припустима вартість державних або муніципальних послуг у грошовому вираженні розраховуючи на душу населення); нормативи фінансових витрат розраховуючи на одну послугу. На жаль, у цей час не сформована правова база для встановлення й застосування державних мінімальних соціальних стандартів на основі якої можуть бути розроблені фінансові нормативи.

Тому поки при розробці проектів бюджетів застосовуються розрахункові фінансові нормативи, обумовлені досягнутим рівнем за останні роки і можливостями бюджету. Серед основних проблем нормативного характеру, необхідно виділити критичну недосконалість нині діючої системи нормативно-правових актів, що регулюють процес формування місцевих бюджетів, зокрема їх видаткової частини. Протиріччя які існують у законодавчих актах, що регулюють формування бюджетів усіх рівнів створюють цілу низку суперечностей у бюджетних процедурах та породжують ряд негативних соціально-економічних наслідків [4].

Реформа міжбюджетних відносин має бути тісно пов'язаною з реформою місцевого самоврядування й адміністративно-територіальною реформою, що забезпечить створення системи адміністративно територіальних одиниць, спроможних виконувати покладені на них функції.

Для забезпечення прогресивного функціонування економіки України однією з основних проблем є забезпечення збалансованості розвитку регіонів, що неможливо на даному етапі без вдосконалення методів та механізмів управління фінансовими ресурсами. Нині однією з найважливіших у фінансовій політиці України є проблема місцевих бюджетів. Перетворення місцевих бюджетів у ефективний інструмент соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць можливо шляхом виконання таких основних завдань:

зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування;

підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів та децентралізація управління бюджетними коштами;

удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин;

запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу;

посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів;

підвищення ефективності управління коштами місцевих бюджетів та посилення контролю і відповідальності за дотримання бюджетного законодавства;

забезпечення прозорості процесу формування та виконання місцевих бюджетів.

Важливою передумовою здійснення реформи місцевих бюджетів є необхідність поетапного реформування законодавства з урахуванням суспільно-політичних та економічних умов.

В умовах глобальної фінансово-економічної кризи виникає необхідність перегляду наявних та формуванні нових стратегічних напрямів розвитку національної та регіональної економіки, що мали б передбачати збереження курсу на становлення інноваційної моделі розвитку. Актуальним завданням є вивчення нових форм і методів регулювання інвестиційних процесів у країні, які б відповідали переходу до інноваційного типу економічного зростання.

Поряд з механізмом податкової політики, важливою у стимулюванні інвестиційних процесів є політика у сфері державного управління видатками. У цьому контексті не останню роль відіграють місцеві бюджети розвитку. В Україні існує багато нерозвязаних проблем бюджетів розвитку, як на стадії їх формування, так і на етапі здійснення видатків.

У багатьох країнах світу реалізується «концепція двох бюджетів», що передбачає розмежування видатків на споживання та на розвиток. Застосовуються різні інструменти, серед яких є бюджети розвитку, стабілізаційні та інвестиційні фонди, банки розвитку.

В Україні концепція двох бюджетів реалізується у формі бюджету розвитку, формування якого перебуває на стадії становлення. На місцевому рівні цей механізм більш-менш врегульований законодавством. Хоч він і є досить зрозумілим процедурно, і інституційно, на етапі реалізації даного механізму виникає багато проблем. Це свідчить про актуальність удосконалення механізму бюджету розвитку з огляду на необхідність підвищення видатків інноваційно-інвестиційного спрямування та підсилення ролі бюджету у формуванні стратегії прискореного економічного зростання.

У постанові Верховної Ради України «Про основні напрями бюджетної політики на 2013 рік» одним із пріоритетів бюджетної політики визначено збільшення інвестиційної складової частини місцевих бюджетів, зокрема, шляхом збільшення кількості джерел надходжень до бюджету розвитку. Поки що суттєвих додаткових джерел находжень до місцевих бюджетів розвитку не встановлено.

У зарубіжних країнах видатки бюджетів розвитку, або бюджету інвестицій, спрямовуються на капітальні вкладення, розвиток соціальної інфраструктури, придбання устаткування та сплату основної частини боргу місцевих органів влади. Доходи бюджетів розвитку формуються за рахунок банківських кредитів, муніципальних позик та інвестиційних субсидій, що надаються державною владою. Законодавством більшості зарубіжних країн заборонено використання доходів бюджетів розвитку на видатки поточних бюджетів.

Задля покращення ефективності місцевих бюджетів розвитку в першу чергу необхідне чітке законодавче регулювання, як щодо джерел надходження, так і щодо витрачання коштів з цих бюджетів. Окрім цього, необхідний перерозподіл коштів місцевих бюджетів (за допомогою одного з найбільших джерел надходжень - субвенцій) з метою елімінування нерівностей у економічному розвитку окремих регіонів, збільшення частки бюджетів розвитку у загальному обсязі загального та спеціального фондів місцевих бюджетів, а також збільшення витрат на капітальні вкладення з бюджетів розвитку.

На сучасному етапі розвитку українській державі необхідно формувати довгострокову стратегію соціально-економічного розвитку на основі пріоритетності інноваційно-інвестиційного типу економічного зростання. При цьому не останню роль повинні відігравати місцеві бюджети розвитку [107].

Дотаційність місцевих бюджетів становить понад 70 відсотків, територіальні громади на 90 відсотків утримуються за рахунок коштів державного бюджету.

Необхідність постійної фінансової підтримки малочисельних територіальних громад з використанням системи дотацій вирівнювання, яка реалізується через районні бюджети, стримує розвиток малих міст та великих селищ.

Суттєвого вдосконалення потребує система територіальної організації влади з метою підвищення ефективності управління суспільним розвитком на відповідній території.

Збереження диспропорційності радянської системи адміністративно-територіального устрою як основи існування нераціональної територіальної організації влади призводять до конфлікту компетенції, як між органами місцевого самоврядування, так і між місцевими органами виконавчої влади, а відтак до неналежного рівня організації регіональної та місцевої влади, малоефективного управління суспільним розвитком на відповідній території.

Для покращення існуючої ситуації потрібно провести економічну реформу, яка розвяжить ряд проблем, що потребують ефективного та швидкого реагування:

тенденція до погіршення якості та доступності публічних послуг через ресурсну неспроможність переважної більшості органів місцевого самоврядування щодо здійснення власних і делегованих повноважень;

загрозлива зношеність теплових, каналізаційних, водопостачальних мереж і житлового фонду та загроза техногенних катастроф в умовах обмеженості фінансових ресурсів місцевого самоврядування для інвестицій в інфраструктуру;

тенденції до розходження державної регіональної політики, місцевої політики у соціально-економічному розвитку з реальними інтересами територіальних громад через їх соціальну дезінтегрованність, нерозвиненість форм демократії участі, неспроможність жителів до солідарних дій, спрямованих на захист своїх прав і відстоювання інтересів у співпраці з органами місцевої влади та досягнення спільних цілей розвитку громади;

зниження кваліфікаційного рівня посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема через недостатню конкурентність органів місцевого самоврядування на ринку праці, зниження рівня престижності посад, що призводить до низької ефективності управлінських рішень;

корпоратизація органів місцевого самоврядування, закритість і непрозорість їх діяльності, корупція, що веде до зниження ефективності використання ресурсів, погіршення інвестиційної привабливості територій, зростання соціальної напруженості;

тенденція до надмірної централізації повноважень та фінансово-матеріальних ресурсів;

порушення принципу повсюдності місцевого самоврядування викликало відсторонення місцевого самоврядування від вирішення питань у сфері земельних відносин, посилило політичну та соціальну напругу серед сільського населення.

Дотаційність місцевих бюджетів становить понад 70 відсотків, територіальні громади на 90 відсотків утримуються за рахунок коштів державного бюджету.

Необхідність постійної фінансової підтримки малочисельних територіальних громад з використанням системи дотацій вирівнювання, яка реалізується через районні бюджети, стримує розвиток малих міст та великих

Концепція реформування місцевого самоврядування пропонує внестизміни до розподілу повноважень на місцях, залишити більші бюджетні ресурси для територій, залучати людей до вирішення питань і прийняття рішень. Вона передбачає, що посадові особи місцевого самоврядування повинні постійно навчатися.

Концепція пропонує закріпити за органами місцевої влади право щодо регулювання ставок місцевих податків. А податкові пільги, відтак, зможуть надавати лише ті органи місцевого самоврядування, до бюджету яких зараховуються такі податки.

Також концепція пропонує спростити доступ місцевого самоврядування до отримання кредитів для інвестиційного розвитку - через спрощення процедур запозичень і місцевих гарантій. Місцеві бюджети запропоновано формувати програмно-цільовим методом.

Загальним зборам громадян пропонується надати право ініціювати позачергове звітування посадовців перед людьми, утворювати органи самоорганізації населення, а також передбачено проведення місцевих референдумів щодо локальних питань.

Реалізація концепції здійснюється у два етапи. На першому етапі (протягом 2014 року) заплановано прийняти всі необхідні закони для подальшого проведення реформ, на другому етапі (до 2017 року) - передбачено проведення реорганізації органів місцевої влади та місцевих виборів з врахуванням реформованої системи органів місцевого самоврядування.

Таким чином, проведення децентралізації податково-бюджетних відносин з метою надання регіонам стимулів до саморозвитку, а також зниження ролі держави у фінансовому забезпеченні місцевого самоврядування може суттєво посилити економічну значимість кожної громади, кожного регіону, підвищити рівень прогнозованості та керованості регіонального розвитку, забезпечити соціальну орієнтованість розвитку регіональних економічних структур

В умовах обмеженості фінансових ресурсів особливої актуальності набувають питання вдосконалення процесу бюджетування та програмно-цільового методу формування бюджету як інструмента підвищення ефективності використання бюджетних коштів та посилення важелів бюджетної політики.

Принцип ефективності й результативності передбачає, що учасники бюджетного процесу мають виходити з необхідності досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів, а також максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Для підвищення ефективності видатків бюджету необхідно розробити методику визначення ефективності видатків бюджету, нормативну базу оплати праці та систему стимулів, орієнтованих на результат; вжити заходів щодо поліпшення управління державними коштами шляхом застосування сучасних технологій бюджетування, позитивного світового досвіду.

Для покращання економічного стану країни та державний фінансів зокрема уряд України розробив план дій, найбільш широкий резонанс у якому викликають заходи оптимізації бюджетних витрат, а саме: скорочення деяких бюджетних програм і державних проектів, держава включає режим економії коштів, та заохочує до економії місцеві органи влади. Проте, і така програма виходу із кризи має свої недоліки. Єдиним стратегічно вірним рішенням для України буде залучення коштів МВФ.

Підвищення значимості місцевих фінансів у реалізації соціального й економічного реформування є визначальним чинником подальшого розвитку країни, адже саме за рахунок бюджету розвитку, що реалізується на місцевому рівні закладаються перспективи розвитку економіки країни.

Безумовно, кожна територіальна громада має постійну субєктивну потребу проведення капітальних вкладень, щонайменше в обєкти комунального господарства, а втім, визначення обсягу цієї потреби повинно здійснюватися із врахуванням потреби в частині поточних видатків. Надання безповоротної фінансової допомоги в повному обсязі є основним недоліком організації міжбюджетних відносин в Україні.

Застосування зарубіжного досвіду спроможне оптимізувати діяльність місцевих бюджетів розвитку, зокрема шляхом пошуку альтернативних дохідних джерел, надання субвенцій на інвестиції на умовах конкурсу та не в повному обсязі вартості проекту, а на умовах обовязкової пайової участі бюджету нижчестоящого рівня в розмірі 50/50, або 75/25, що є додатковим стимулом, для місцевого бюджету збільшувати його дохідну частину.


РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В ФІНАНСОВОМУ УПРАВЛІННІ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ


В Одеському головному фінансовому управлінні обласної державної адміністрації (далі - ОГФУ ОДА) служба охорони праці представлена нештатним працівником відділу організаційно-кадрової роботи та загального діловодства, відповідальним за охорону праці та пожежний нагляд, який забезпечує організацію виконання вимог законодавства і контроль за роботою з питань охорони праці в ОГФУ ОДА. А також контроль за роботою по попередженню всіх видів травматизму [25].

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоровя в процесі трудової діяльності визначають: Кодекс Законів про працю України, закони України «Про охорону праці», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та іншими нормативними актами, дії яких поширюються на всі установи і підприємства незалежно від форми власності.

Адміністрація ОГФУ ОДА зобовязана:

створити здорові, нешкідливі і безпечні умови праці;

забезпечити додержання прав працівника, гарантованих законодавством про охорону праці.

Для цього вона: організовує робочі місця з дотриманням вимог нормативних актів з охорони праці; забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань; здійснює постійний контроль за додержанням працівниками правил поводження, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог і правил з охорони праці; розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах установи встановлює правила виконання робіт та поведінки працівників на території установи; проводить систему інструктажів і навчання працівників з питань охорони праці; не вимагає від працівника виконання роботи, поєднаної з небезпекою для життя і здоровя працівника, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці; відшкодовує працівникові шкоду, заподіяну каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, повязану з виконанням трудових обовязків; розробляє посадові обовязки працівників з питань охорони праці [25].

Кожен працівник має обовязки щодо виконання вимог нормативних актів про охорону праці та права на охорону праці під час роботи.

Обовязки працівника:

знати і виконувати вимоги нормативних актів з охорони праці, правила поводження з приладдям, устаткуванням, машинами, механізмами та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

проходити в установленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

співробітничати з адміністрацією у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати належних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоровю або оточуючих його людей та навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу;

дбати про особисту безпеку і здоровя, а також про безпеку здоровя оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території організації [25].

Права працівника:

відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоровя або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці з участю представника профспілки членом якої він є, а також страхового експерта з охорони праці в разі виникнення конфлікту - відповідним органом державного нагляду за охороною праці з участю представника профспілки;

розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавства про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним трудовим договором, але не менше тримісячного заробітку;

бути переведеним на легшу роботу тимчасово або без обмеження строку за його згодою, відповідно до медичного висновку, якщо за станом здоровя необхідне надання легшої роботи працівникові;

отримувати пільги і компенсації за важкі, шкідливі та особливі умови праці;

на роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці отримувати згідно діючих норм засобами індивідуального захисту, мийні засоби, спецхарчування [25].

Працівники, під час прийняття на роботу та періодично, повинні проходити у ОГФУ ОДА інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці (далі - інструктажі) поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж:

Проводиться з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади:

з працівниками інших організацій, які прибули у ОГФУ ОДА для виконання своїх функціональних обовязків, або виконують інші роботи для ОГФУ ОДА;

з студентами, які прибули у ОГФУ ОДА для проходження практики.

Вступний інструктаж проводиться відповідальним за охорону праці та пожежний нагляд, який в установленому Положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці [65].

Вступний інструктаж проводиться з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою відповідальним за охорону праці та пожежного нагляду. Програма інструктажу затверджується першим заступником начальника ОГФУ ОДА, до службових обов'язків якого входить організація роботи з охорони праці.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці, який зберігається відповідальним з охорони праці та пожежного нагляду.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

новоприйнятим (постійно чи тимчасово) у ОГФУ ОДА;

який переводиться з одного структурного підрозділу ОГФУ ОДА до іншого;

який виконуватиме нову для нього роботу;

який перебуває у відрядженні до ОГФУ ОДА і бере безпосередню участь у бюджетному чи податковому процесі ОГФУ ОДА, та зі студентами навчальних закладів до початку їх професійного навчання у ОГФУ ОДА.

Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб за діючими у ОГФУ ОДА інструкціями з охорони праці відповідно до посадових обовязків [25].

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

Повторний інструктаж проводиться в терміни, визначені нормативно правовими актами з охорони праці, і не рідше 1 разу на 6 місяців.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці:

при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з охорони праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

при порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 60 календарних днів [25].

Позаплановий інструктаж з студентами, проводиться під час проведення професійного навчання при порушеннях ними вимог нормативно - правових актів з охорони праці, що можуть призвести або призвели до травм, пожеж тощо.

Позаплановий інструктаж може проводитись індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками: при відбуванні у відрядження або при виконанні разових робіт, не передбачених посадовими обовязками

Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються в залежності від виду робіт, що ними виконуватимуться.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить начальник самостійного структурного підрозділу (начальник управління чи його заступник, начальник самостійного відділу) і завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила інструктаж.

При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів, протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань.

Про проведення первинного, повторного та позапланового і цільовий інструктажів та їх допуск до роботи, особа, яка проводила інструктаж, вносить запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці [25].

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій в установах проводиться роботодавцем згідно Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1112. Розслідування проводиться комісією з представників установи на протязі трьох діб, за його результатами складається акт за формою Н-5 в трьох примірниках та акт Н-1 в шести примірниках, якщо нещасний випадок визнано повязаним з виробництвом, або акт за формою НПВ, якщо нещасний випадок визнаний не повязаним з виробництвом.

Акти форми Н-5 і форми Н-1 (або форми НПВ) підписуються головою і всіма членами комісії. У разі незгоди із змістом зазначених актів член комісії письмово викладає свою окрему думку, яка додається до акта форми Н-5 і є його невідємною частиною, про що робиться запис в акті форми Н-5.

Форма актів Н-5, Н-1 затверджена додатками 2, 3 до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 №1112.

Про кожний нещасний випадок на виробництві потерпілий або очевидець письмово повідомляє Міністра а також начальника відділу з охорони праці та пожежного нагляду за тел. 201-56-10.

Нещасні випадки в побуті розслідуються згідно з Порядком розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №270 від 22.03.2001 року комісією з представників установи на протязі 10 календарних днів. За результатами розслідування складається акт форми НТ. Кількість примірників акту визначається в кожному окремому випадку.

Форма акта НТ затверджена додатком 3 до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2001 №270.

Про кожний нещасний випадок не повязаний з виробництвом потерпілий або уповноважена ним особа письмово повідомляє Міністра та начальника відділу з охорони праці та пожежного нагляду [25].

Оплата листків непрацездатності, виданих при нещасних випадках на виробництві, виконується згідно з розділом ІІІ ст.21 п.1а Закону України про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності в повному обсязі з першого дня захворювання, до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Оплата листків непрацездатності, виданих при нещасних випадках невиробничого характеру виконується з першого дня тимчасової втрати працездатності до відновлення працездатності Фондом соціального страхування з тимчасової непрацездатності [65].

До відділу організаційно-кадрової роботи та загального діловодства необхідно надавати копії листків непрацездатності, у яких відмічено в якості причини непрацездатності.

Право державного нагляду за станом охорони праці, пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних умов праці мають представники:

органів та закладів санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоровя України;

органів пожежної безпеки, ядерної та радіаційної безпеки, охорони праці Міністерства надзвичайних ситуацій України, а також Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

Право громадського контролю за станом охорони праці, пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних умов мають: профспілки і уповноважені трудового колективу.

Робоче місце працівник може залишати тільки при виробничій потребі. На робочому місці працівник повинен утримувати чистоту і порядок, тримати його в належному стані; працювати тільки з справним приладдям; виконувати роботу тільки згідно посадових обовязків і розпоряджень керівництва, не палити в приміщеннях установи, а тільки у відведених для цього місцях [65].

Кожному працівникові на протязі робочого року надається тарифна відпустка, а при необхідності - відпустка за свій рахунок.

У адмінбудинках ОГФУ ОДА та на вулиці потрібно пересуватися пішохідними доріжками, а при переході через двір поводитися уважно, щоб уникнути зіткнення з автотранспортом.

Основи особистої гігієни і питний режим в ОГФУ ОДА: на кожному поверсі є туалет; ящики для сміття; вода для пиття - бутильована, привозна.

Пожежна безпека в ОГФУ ОДА:

Службові приміщення повинні бути забезпечені засобами пожежогасіння згідно норм пожежної безпеки та засобами звязку. В будівлі повинно бути два виходи - основний і запасний. Приміщення повинні утримуватися в належному стані, евакуаційні шляхи і виходи не повинні захаращуватися сторонніми предметами, дверні блоки повинні бути справними. Евакуація працівників повинна відбуватися відповідно до затвердженого плану евакуації. Дороги, майданчики і підїзди до будівель повинні утримуватися в належному стані, вільними від будь-яких матеріалів чи обладнання. Системи освітлення і теплопостачання належить тримати в належному стані [25].

Особи, яких приймають на роботу, мають бути ознайомлені з:

наявністю небезпечних у пожежному відношенні обладнання, приладів, матеріалів і їх загальною характеристикою;

діючими в головному фінансовому управлінні правилами, інструкціями, наказами, положеннями з питань пожежної безпеки, загальними вимогами щодо утримання протипожежного режиму;

порядком паління, застосування відкритого вогню, проведення вогневих та інших пожежонебезпечних робіт;

можливими причинами пожеж та запобіжними заходами щодо них;

відповідальністю за порушення правил пожежної безпеки;

місцезнаходженням об'єктової пожежної охорони, а в разі її відсутності - найближчої пожежної частини;

існуючим в адмінбудинку порядком сповіщення людей про пожежу;

діями у разі виникнення пожежі (порядком виклику пожежної охорони, евакуації людей, матеріальних цінностей тощо);

правилами використання первинних засобів пожежогасіння.

Дії персоналу на випадок пожежі:

повідомити пожежну частину про виникнення пожежі за тел. 101, а також відділ з охорони праці та пожежного нагляду за тел. 201-56-10;

розпочати евакуацію людей, в першу чергу з приміщень, де розпочалася пожежа;

направити евакуйованих в безпечне місце;

одночасно негайно приступити до гасіння пожежі своїми силами і наявними в ОГФУ ОДА засобами пожежогасіння (вуглекислотні вогнегасники, пожежні крани);

для зустрічі працівників пожежної частини призначити працівника ОГФУ ОДА [25].

Електробезпека в ОГФУ ОДА:

. Внутрішня електромережа повинна бути в наступному стані:

розетки, вимикачі, світильники, електропроводка мають бути в робочому стані;

розетки промарковані на електронапругу;

світильники обовязково обладнані плафонами;

ізоляція електропроводки повинна бути суцільною;

електрообладнання повинно бути заземленим, знаходитися в робочому стані.

. Забороняється працювати з несправним електроприладами, а також з незаземленими електроприладами, або обладнанням, яке має несправне заземлення або пошкоджену ізоляцію електропроводки.

. При аварії в мережі електропостачання, поломці електрообладнання, несправному заземленні, пошкодженні ізоляції необхідно відключити подачу електроенергії і викликати працівників служб енергопостачання.

. При виявленні обірваних електропроводів - негайно попередити про це відповідну службу. Самому залишитися на місці і попереджувати про небезпеку інших людей. В жодному разі не можна наближатися до обірваного проводу.

. У випадку загорання електропроводки необхідно негайно відключити електроживлення, а полумя гасити лише вуглекислотним вогнегасником.

. Забороняється самовільно відкривати кришки рубильників, проводити підключення і відключення електрообладнання, проводити ремонт в розподільчих щитах, а також виконувати ці роботи у випадку обриву електропроводки та при несправному заземленні [25].

. Дії персоналу при електротравмах:

звільнити потерпілого від дії електроструму;

визначити стан потерпілого - перевірити наявність дихання, пульсу, свідомості;

якщо потерпілий при свідомості, має пульс, нормальне дихання - забезпечити йому повний спокій, не дозволяти рухатися, працювати;

розстебнути одяг, зробити штучне дихання і непрямий масаж серця (відповідно до стану потерпілого);

викликати швидку медичну допомогу.

За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників профспілкового комітету винні працівники притягуються до дисциплінарної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно чинного законодавства [65].

Дії працівників у разі ураження електричним струмом:

терміново звільнити потерпілого від дії електричного струму (через відключення електроживлення в кімнаті, загального електроживлення на розподільному щиті або іншим способом);

викликати швидку медичну допомогу (подзвонивши за міським телефоном 103);

надати першу медичну допомогу потерпілому, враховуючи наступне:

якщо потерпілий знепритомнів, але дихає, його необхідно рівно і зручно вкласти, розстебнути одяг, створити приплив свіжого повітря і забезпечити повний спокій;

при відсутності ознак життя до прибуття лікарів потерпілому необхідно робити штучне дихання [25].

Безпека при користуванні ПК:

. При експлуатації ПК необхідно пам'ятати, що первинні мережі електроспоживання під час роботи знаходяться під напругою, яка є небезпечною для життя людини, тому необхідно користуватися справними розетками, відгалужувальними та з'єднувальними коробками, вимикачами та іншими електроприладами.

. До роботи з ПК допускаються працівники, з якими проведений вступний інструктаж та первинний інструктаж (на робочому місці) з питань охорони праці, техніки безпеки, пожежної безпеки та зроблений запис про їх проведення у спеціальному журналі інструктажів.

. Працівники при роботі з ПК повинні дотримуватися вимог техніки безпеки, пожежної безпеки.

. При виявленні в обладнанні ПК ознак несправності (іскріння, пробоїв, підвищення температури, запаху гару, ознак горіння) необхідно негайно припинити роботи, відключити усе обладнання від електромережі і терміново повідомити про це відповідних посадових осіб, спеціалістів.

. Вміти діяти в разі ураження інших працівників електричним струмом або виникнення пожежі.

. Знати місця розташування первинних засобів пожежегасіння, план евакуації працівників, матеріальних цінностей з приміщення в разі виникнення пожежі [25].

Вимоги охорони праці до приміщення для роботи з ПК:

. Стіни приміщень для роботи з ПК мають бути пофарбовані чи обклеєні шпалерами пастельних кольорів з коефіцієнтом відбиття 40 - 60 %. У випадках, коли такі приміщення зорієнтовані на південь, вікна повинні обладнуватися сонцезахисними пристроями (жалюзі, штори і т. п.).

. Для освітлення приміщень з ПК необхідно використовувати люмінесцентні світильники. Освітленість робочих місць у горизонтальній площині на висоті 0,8 м від підлоги повинна бути не менше 400 лк. Вертикальна освітленість у площині екрану не більше 300 лк.

. У приміщеннях для роботи з ПК необхідно проводити щоденне вологе прибирання та регулярне провітрювання протягом робочого дня. Видалення пилу з екрану необхідно проводити не рідше одного разу на день.

Вимоги охорони праці до робочого місця користувача ПК:

. Робочі місця для працюючих з дисплеями необхідно розташовувати таким чином, щоб до поля зору працюючого не потрапляли вікна та освітлювальні прилади. Відео термінали повинні встановлюватися під кутом 90-105 градусів до вікон та на відстані, не меншій 2,5-3 м від стіни з вікнами.

До поля зору працюючого з дисплеєм не повинні потрапляти поверхні, які мають властивість віддзеркалювання. Покриття столів повинне бути матовим з коефіцієнтом 0,25 - 0,4.

. Відстань між робочими місцями з ПК повинна бути не меншою 1,5 м у ряду та не меншою 1 м між рядами. ПК повинні розміщуватися не ближче 1 м від джерела тепла.

. Відстань від очей користувача до екрану повинна становити 500 - 700 мм, кут зору - 10 - 20 градусів, але не більше 40 градусів, кут між верхнім краєм відео терміналу та рівнем очей користувача повинен бути меншим 10 градусів. Найбільш вигідне є розташування екрану перпендикулярно до лінії зору користувача [25].

Вимоги техніки безпеки користувача ПК:

Перед початком роботи на ПК користувач повинен:

пересвідчитися у цілості корпусів і блоків (обладнання) ПК;

перевірити наявність заземлення, справність і цілість кабелів живлення, місця їх підключення.

Забороняється вмикати ПКта починати роботу при виявлених несправностях.

Під час роботи, пересвідчившись у справності обладнання, увімкнути електроживлення ПК, розпочати роботу, дотримуючись умов інструкції з її експлуатації.

Забороняється:

замінювати і знімні елементи або вузли та проводити перемонтаж при ввімкненому ПК;

з'єднувати і роз'єднувати вилки та розетки первинних мереж електроживлення, які знаходяться під напругою;

знімати кришки, які закривають доступ до струмопровідних частин мережі первинного електроживлення при ввімкненому обладнанні;

користуватися паяльником з незаземленим корпусом;

замінювати запобіжники під напругою;

залишати ПК у ввімкненому стані без нагляду [25].

Безпека при роботі на копіювальних апаратах.

До роботи на копіювальних апаратах допускаються особи, які пройшли
вступний інструктаж з охорони праці, інструктаж на робочому місці й інструктаж з питань пожежної та електробезпеки та повинен мати І групу допуску. Основними небезпечними й шкідливими виробничими факторами, що
діють на оператора є: вражаюча дія електричного струму; підвищений рівень шуму на робочому місці; підвищена температура поверхні встаткування; дія хімічних речовин, застосовуваних у роботі. Температура повітря в приміщенні повинна бути 10-30°С, а вологість 20-90%. Не дозволяється встановлювати апарат на поверхні, що має отвори,
порожнечі, прорізи, у місцях дії прямих сонячних променів і яскравого світла
(більше 1500 люкс), біля кондиціонерів, нагрівальних приладів (для запобігання утворення конденсату в апарату), у запилених приміщеннях. Двері з приміщення, де встановлені копіювальні апарати, повинна відкриватися назовні. Приміщення повинне бути забезпечене засобами пожежогасіння, кількість тип яких зазначений у документації на конкретні моделі апаратів. При відсутності цих даних, у приміщенні повинне перебувати не менш одного вуглекислотного й одного пінного вогнегасника. Якщо апарат тривалий час не використовується, його необхідно
відключити від електромережі, вийнявши вилку з розетки [25]. З метою покращення умов та охорони праці в управлінні можна запропонувати наступне: проводити заняття з охорони праці з персоналом та активніше залучати працівників адміністрації до участі в днях охорони праці; проводити ефективне планування робіт з охорони праці і відповідно до цього фінансувати заходи з охорони праці; не концентрувати на робочому місці великої кількості радіоелектронних приладів, копіювальну техніку встановити в окремих приміщеннях тощо. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ


Проведене дослідження Державного бюджету як інструменту впливу на економічний розвиток регіонів України дозволяє зробити наступні висновки:

. Бюджет - це складне явище, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує фінансові інтереси субєктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Від виваженого вибору напрямів розвитку бюджетної системи та бюджетної політики значною мірою залежить загальний соціально-економічний розвиток держави. Економічна природа бюджету полягає в об'єктивній необхідності у розподілі й перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

. Добробут суспільства значною мірою залежить від регулювання міжбюджетних відносин. Бюджетне регулювання - це процес збалансування доходів та видатків бюджетів різних рівнів, що входять до бюджетної системи. Для зростання суспільного добробуту необхідно оптимізувати розподіл фінансових ресурсів через бюджетний механізм при наданні суспільних благ і послуг. Річний бюджет є серцевиною організації державних фінансів. Бюджетний документ відображає рішення у відповідних сферах державних фінансів. Він уособлює й пояснює фінансово-бюджетну політику уряду.

. Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави. Видатки на економічну діяльність за оптимальних умов повинні зростати, щоб забезпечити у подальшій перспективі стабільний розвиток держави. Кошти повинні витрачатись на збільшення економічного потенціалу країни, в цьому випадку, «інвестиції» держави в економіку, будуть найбільш вигідним капіталовкладенням.

Витрати бюджетів повинні спрямовуватись у сферу виробництва, на підтримку інноваційно-інвестиційної діяльності, на фінансування капітальних видатків, на підтримку малого та середнього бізнесу, оскільки постійне фінансування споживання не призводить до розвитку економіки.

. Ефективність державного регулювання розвитку регіонів значною мірою залежить від державної регіональної фінансової політики, в якій закладаються принципи розподілу доходів і видатків між державним та місцевим бюджетами; засади формування та використання коштів місцевого бюджету.

. Основним завданням для України є необхідність розробки та впровадження жорсткої економічної політики, ефективність якої залежить від правильного вибору напрямків та засобів державного регулювання.

Серед форм державного регулювання темпів і пропорцій розвитку регіонів доцільно активніше використовувати такі економічні важелі, як цільові державні інвестиції, створення фондів розвитку регіонів, відповідна податкова та кредитна політика, бюджетне регулювання, спрямоване на оптимальний перерозподіл між державним та місцевими бюджетами.

Незважаючи на регіональні особливості та відмінності в рівнях соціально-економічного розвитку регіонів, держава повинна забезпечувати міжрегіональну єдність відтворювальних макроекономічних процесів, а також створити економічні інтереси в активній соціально-економічній діяльності регіонів, намагаючись забезпечити стратегічну мету розвитку, структурного і якісного оновлення господарства.

. Аналіз видатків Державного бюджету за останні 5 років роки показав, позитивну динаміку зростання видатків за всіма напрямками, однак, видатки на економіку за останні 5 років не мали чітко визначеної тенденції, стабільний зріст спостерігається до 2012 року, а у 2013 дана тенденція порушується. Аналіз останніх даних показує постійне збільшення видатків на соціальну сферу та соціальний захист за рахунок зменшення видатків на економічний розвиток, що призводить до погіршення економічної ситуації в цілому.

Схожу характеристику мають видатки місцевих бюджетів. До основних задач фінансової політики, орієнтованої на економічний розвиток, віднесено реформування міжбюджетних відносин.

В ході роботи було здійснено аналіз міжбюджетних трансфертів за останні 5 років та здійснено оцінку їх впливу на економічний розвиток України. Можна констатувати, що за період з 2009-2013, рівень міжбюджетних трансфертів зріс майже у 1,4 рази, що свідчить про збільшення залежності місцевих органів влади від державного бюджету.

. Українська економіка поки що прямує шляхом утвердження системи соціального розвитку, яка ґрунтується на збереженні і поглибленні соціально-економічної диференціації населення щодо можливості користуватися суспільною власністю, а тому українська соціальна політика цілком відповідає ідеології континентальної моделі європейської політики з відносно глибокою соціальною нерівністю, гарантованим мінімумом соціальних благ, схильністю до соціального планування шляхом впровадження програмно-цільового методу формування консолідованого бюджету, створенням умов для власної активності тих, хто хоче досягнути більшого, акцентом на боротьбі з безробіттям, корпоративним духом, особливим значенням сімейних цінностей тощо.

. Проаналізувавши вплив державного бюджету на розвиток регіонів у країнах з різними типами економік та порівнявши їх із українським сьогоденням та перспективами, ми прийшли до висновку, що не дивлячись на певні успіхи в цій сфері, залишаються і деякі проблеми. Складність та масштаби фінансових завдань потребують посилення дієвості, та конструктивного впливу на реалізацію стратегії соціально-економічного розвитку. Потрібно рухатись в напрямку вдосконалення міжбюджетних звязків та пошуку оптимальних шляхів сталого соціально-економічного розвитку України.

. Державна підтримка розвитку регіону повинна здійснюватися, передусім, у рамках державних та регіональних цільових програм, в рамках чого доцільно запропонувати комплексну систему заходів щодо удосконалення державного регулювання розвитку регіонів України:

) розробити інструментарій визначення результативності та ефективності програмних документів, який не залежав би від політичних чинників, зокрема складу регіональних органів влади, станом відносин між керівниками обласної державної адміністрації та Кабінетом Міністрів і Президентом України;

) запровадити сучасні підходи до оцінювання нормативно-правових актів, стосовно регулювання розвитку регіонів;

) обґрунтовувати показники розвитку регіонів, на основі використання програмно-цільового підходу до планування, зокрема бюджетного, запровадження методики стратегічного планування регіонального розвитку у всеукраїнському масштабі на рівні областей і громад;

) необхідно деталізувати методику стратегічного планування з питань розвитку регіонів.

Необхідно також відмітити, що разом з чітким законодавчим розподілом повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між загальнодержавним і місцевими рівнями центр ваги у регулюванні соціально-економічним розвитком регіонів має бути перенесений на місцевий рівень.

Це надасть можливість розробити ефективний механізм формування й виконання місцевих бюджетів в умовах розвитку економічного потенціалу регіонів країни, а також сприятиме підвищенню соціальних стандартів рівня життя населення.

Соціально-економічний розвиток країни потребує постійного перегляду напрямів трансформації відносин між регіональними та центральними органами влади у сфері управління соціальним розвитком.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1.Азаров М.Я., Ярошенко Ф.О., Єфименко Т.І. та ін. Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету / М. Я. Азаров, Ф. О Ярошенко, Т. І. Єфименко //. - К.: НДФІ, 2004. - 712 с.

.Бескид Й.М. Теоретичні підвалина дослідження суті державного бюджету України. / Й. М. Бескид / Фінанси України. № 1. - 2008. - с. 16.

.Білоконь О.О., «Основні напрями реформування та підвищення фінансової самостійності місцевих бюджетів, проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти.» // О.О. Білоконь, м.Харків, Україна

.Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки / Пер. з нім. СІ. Терещенко, О.О. Терещенка.// -К.: Либідь, 2000. - 654 с.187

.БРЮШКОВА Н. О. Государственное бюджетирование с применением методов финансового контроллинга [Текст]: дис. . канд. экон. наук: 08.00.03 / Брюшкова Наталья Алексеевна; Донец. гос. ун-т упр. - Донецк, 2008. - 182 л.: табл. - Библиогр.: л. 171-182.

.Бюджетна система: підруч. / за наук. ред. В.М. Федосова, С.І. Юрія. - К.: Центр учбов. літератури; Тернопіль: Екон. думка, 2012. - 871 с.

.Бюджетний Моніторинг: Аналіз виконання бюджету за 2013 рік / [Щербіна І.Ф., Рудик А.Ю., Зубенко В. В., Самчинська І.В.]; ІБСЕД, Проект «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи». / І.Ф. Щербіна, А.Ю. Рудик , В. В. Зубенко, І.В. Самчинська // USAID. - К.: 2013. - 136 с

.Василик О. Д. Бюджетна система України / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. //- К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 544 с.

.Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. /Василик О. Д// - К.: Вища школа, 2003.

.Василик О. Д. Теорія фінансів:/ Василик О. Д.// Підручник. - К.: НІОС. - 2000. - с. 416.

.Васютинська Л.А. Сутність і проблеми підвищення ефективності видатків бюджету / Л.А. Васютинська // Вісник соціально-економічних досліджень: зб. наук. пр. / гол. ред. М. І. Звєряков; Одеський нац. екон. ун-т. - Одеса, 2009. - Вип. 35. - С. 34-39.

.В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін./ Основи економічної теорії: Навч. посібник/ В.Алєксєєв, О.Андрусь, М.Вербиць Авт. кол.//: . - К.: Каравела, 2007. - 447 с.

.Вишнівська Н.В. Напрями підвищення ефективності вітчизняної системи міжбюджетних відносин / Н.В. Вишневська // Економіка. Проблеми економічного становлення. - 2012. - №3. - С. 43-47.

.Ганіч А. Є. Суть державного бюджету та його вплив на соціально-економічний розвиток України / А. Є. Ганіч // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20.6. - С. 180-184

.Горский И. В. Налоговый потенциал в механизме межбюджетных отношений / И. В. Горский // Финансы. - 2009. - № 6. - С. 27-30.

.Демянишин В.Г. Теоретичні засади бюджетної політики / В.Г. Демянишин // Світ фінансів. - 2007. - Вип. 1(10). - С. 19-34.

.Долішній М. І. Актуальні проблеми формування регіональної політики в Україні / М. І. Долішній // Регіональна економіка. - 2009. - №3. - С.9-17., с. 14

.Загорський В., Вовчак О. та ін../Фінанси В. Загорський, О. Вовчак//: Навчальний посібник - К.: Знання , 2006. - 247 с.

.Запатріна І. В. Бюджетне регулювання економічного зростання: Автореф. дис. д-ра економ. наук / І. В. Запатріна //- К., 2008. - С.27

.Звіти Одеського головного фінансового управління обласної державної адміністрації 2008-2013 років.

.Иванова Н. Г. Региональная бюджетная политика: теория, законодательство, практика / Н. Г. Иванова.// - СПб.:ГУЭФ, 2002. - 167 с.

.Інструкція вступного інструктажу з охорони праці працівників Одеського головного фінансового управління обласної державної адміністрації.

.Каленський М. М. Доходи державного бюджету як дзеркало економіки держави / М. М. Каленський // Фінанси України. - 2006. - №9. - С.10-17

.Каспрук А.Ю. Доходи місцевих бюджетів: проблеми забезпечення та резерви збільшення / А.Ю. Каспрук // «Економічні науки». - Серія «Облік і фінанси». - 2012. - Випуск 9 (33). - Ч. 2. - С. 129-137.

.Климко Г.Н., Матвієнко А.С. Проблема ефективності використання іноземних кредитів в економіці України / Г.Н.Климко, А.С. Матвієнко // Фінанси України - 2006. - №2. - С. 30-35.

.Ковальова Т. М. Бюджет и бюджетная политика в Российской Федерации / Т. М. Ковальова, С. В. Барулин.// - 2-е изд. - М.: Кнорус, 2006. - 208 с.

.Комягин Д.Л. Словарь бюджетных терминов / Д.Л. Комягин // Право и экономика. - 2007. - № 23-24. - С. 43-46.

.Корецька В.О. Фінанси: Навчально-методичний посібник / В. О. Корецька//; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка. - Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. - 141 с.

.Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: навч. посіб. / В. І. Кравченко//. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - 487 с

.Кудряшов В. Фінанси: /В.Кудряшов //Навчальний посібник/ - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. - 356 с.

.Куценко Т.Ф. Бюджетно-податкова політика: Навч. - метод, посібник для самост. вивч. дисц. / Т.Ф. Куценко.// - К.: КНЕУ, 2008. - с. 78 - 89 .

.Лопушняк Г. Бюджетні видатки як інструмент державного регулювання соціально-економічного розвитку України:/ Г. Лопушняк// Науковий вісник. - 2011. -Вип. б "Демократичне врядування"УДК 351.82(477)

.Лисяк Л.В. Бюджетна політика у системі державного регулювання соціально-економічного розвитку України: монографія / Л.В. Лисяк.// - К.: АФУ, 2009. - с. 600.

.Луніна І. Політичні та економічні фактори зміни рівня державних видатків / І. Луніна // Економіка України [Текст]. - 2013. - № 6. - С. 13.

.Лучка А.В. Бюджетний потенціал фінансової незалежності місцевого самоврядування: автореф. дис. канд. екон. наук / А. В. Лучка// Тернопільський національний економічний університет. - Тернопіль, 2009. - 18 с.

.Лютий І.О., Демиденко Л.М. Формування бюджетної політики економічного зростання. / І.О Лютий., Л.М. Демиденко //Фінанси України. - 2006. - №10.- С. 3-9.

.Макогон Ю. В. и др. Украина в мировой экономике/ Под общей редакцией Ю.В. Макогона.// - Донецк.: 2005. - 498 с.

.Мацюра, С.І. Трансферти в системі міжбюджетних відносин / С.І. Мацюра // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - №5. - С.223-229.

.Мельничук С. Державному бюджету економічне обґрунтування / С.Мельничук // Фінанси України. - 2006. - №6. - С.14-27.

.Мочерний С.В. Економічний енциклопедичний словник: у 3 томах / С.В. Мочерний, Я.С. Ларіна, О.А. Устинко, С.І. Юрій; за заг. ред. С.В. Мочерного.// - Львів: Світ, 2005. - Т. 1. - 616 с.

.Нижник Н. Бюджетна політика як складова соціально-економічного розвитку країни / Н. Нижник. // Вісн. Київ. нац. торг.- екон ун-ту. - 2010. - № 5. - С. 5-15.

.Огонь Ц. Доходи бюджету України: теорія та практика: монографія / Ц. Г. Огонь. // - К.: КНТЕУ, 2003. - 580 с.

.Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,// М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. - 2-е вид., доп. і перероб.. - К.: КНЕУ, 2002. - 238 с.

.Оспіщева В.І. Фінанси: / В.І. Оспіщева.// Навчальний посібник/ - К.: Знання , 2006. - 415 с.

.Офіційний сайт Державного казначейства України -www.treasury.gov.ua

.Офіційний сайт Міністерства фінансів України - www.minfin.gov.ua

.Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. /К.В. Павлюк // - К.: НІОС, 2008.

.Павлюк Н.А. Проблеми нормативно-правового забезпечення пільгового оподаткування підприємств / Н.А. Павлюк // Облік і фінанси АПК. - 2005. - № 5. - C. 71-76.

.Пасічник Ю.В. Бюджетний потенціал економічного зростання в Україні / Ю.В. Пасічник. //: монографія. - Донецьк: Юго-Восток, ЛТД, 2005. - 642 с.

.Пасічник Ю.В.Бюджетна система України та зарубіжних країн. / Ю.В. Пасічник.// - К.: КНТЕУ, 2002. с. 377 -378, 380 - 381.

.Піхоцький В.Ф. Ефективність бюджетної політики як інструмент соціально-економічного розвитку України / В.Ф. Піхоцький.// Фінанси України. - 2010. - № 3. - С. 30-37.

.Полозенко Д.В. Фінансова політика в умовах трансформаційної економіки України (1992-2008) / Полозенко Д. В.// - К.:НДФІ, 2008. - 392 с.

.Полозенко Д.В. Фінансова система України і бюджетний процес: сутність та шляхи удосконалення / Д.В. Полозенко. // Фінанси України. - 2006. - №11. - С.6-26.

.Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці у Одеському головному фінансовому управлінні ОДА.

.Про основні напрями бюджетної політики на 2013 рік. // Постанова Верховної Ради України від 22 травня 2012 року № 4824 - VI

.Пушак Я.Я. Напрями формування бюджетного потенціалу регіону. Матеріали інтернет-конференції «Научный прогресс на рубеже тысячелетий - 2010» [Електронний ресурс] / Я. Я. Пушак.// - Режим доступу: #"justify">.Радіонов Ю. Д. Про виристання міжбюджетних трансфертів/ Ю. Д. Радіонов // Економічка України. - 2010. №9. - С. 55.

.Рибак С. Бюджетна стратегія: українські реалії та зарубіжний досвід / С. Рибак // Економіка України. - 2011. - № 8. - С. 40-45.

.Ривак О.С. Бюджетно-податкова політика в Україні за роки економічного зростання та в період кризи / О.С. Ривак // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20.3. - С. 238-248.

.Румянцев А.П., Румянцев Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність: / А.П. Румянцев, Н.С Румянцев //Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 377 с.

.Сергієнко Л.К. Вплив бюджетно-податкової політики на соціально-економічний розвиток держави / Л.К. Сергієнко // Вісник ЖДТУ. - 2010. - №3. - С. 54-58.

.Сергієнко О.М. Фінансові аспекти державного регулювання економіки України: стан, проблеми, перспективи / Сергієнко О.М // Проблеми і перспективи розвитку фінансової системи України. - 2006. - № 9. - С.33-35.

.Слухай С. В. Місцеві бюджети України: деякі проблемні аспекти / С.В. Слухай // Аспекти самоврядування. Часопис українсько-американської програми «Партнерство громад». - 2008. - № 2. - С. 2-7., с. 6-7

.Соколовська А.М. Податкова система в Україні у контексті її впливу на розвиток економіки/ А. М. Соколовська // Фінанси України. - 2006. - №9. - С.65-82.

.Старостенко Г.Г. Булгаков Ю.В. Бюджетна система: / Г.Г. Старостенко, Ю. В. Булгаков //Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літера тури, 2006. - 240 с.

.Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. // - К.: Знання , 2007. - 235 с.

.Тищук Т.А., к. е. н, доц. Бюджетна політика в Україні в умовах ризиків сповільнення економічної динаміки: [аналітична доповідь]. / Т. А. Тищук //- К.: НІСД, 2012. - 25 с.

.Тулай О. І. Зарубіжний досвід функціонування місцевих бюджетів та можливість його імплементації у вітчизняну практику / О. І. Тулай. //: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Федосов В.І. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями: монографія / В. Федосов, В. Опарін, С. Льовочкін //; за наук. ред. В. Федосова. - К.: КНЕУ, 2002. - 387 с.

.Фещенко А.В., Проноза П.В., Кузьминчук Н.В. Бюджетна система України. / А.В. Фещенко, П.В. Проноза, Н.В. Кузьминчук //Навч. пос. - К.: «Кондор», 2008. - 440 с.

.Чугунов І.Я. Фінанси України: інституційні перетворення та напрями розвитку / за ред. І.Я. Чугунова.// - К.: ДННУ АФУ, 2009. - 848 с.

.Чугунов І. Я. Теоретичні основи системи бюджетного регулювання / І. Я. Чугунов. // - К.: НДФІ, 2005. - 259 с.

.Чуницька І.І. Бюджетно-податкові важелі формування фінансового потенціалу держави: автореф. дис… канд. екон. наук / І. І. Чуницька // Податкова академія України. - Ірпінь, 2009. - 18 с.

.Шеремет А.Д. Теория экономического анализа:/ А. Д. Шеремет // Учебник. - М.: Инфра-М, 2002. - 333 с.

.Шкарупа В. Фінансове право України: Навчальний посібник: За заг. ред. д. ю. н., проф. Шкарупи В. К. // - Київ: „Істина", 2007. - 148 с.


Теги: Оценивание опасности аварии на хранилище жидких углеводородов  Диплом  Экология
Просмотров: 30603
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Оценивание опасности аварии на хранилище жидких углеводородов
Назад