Екологічні та морально-етичні проблеми, пов'язані з військовою діяльністю

Реферат по дисципліні "Екологія" на тему:

"Екологічні та морально-етичні проблеми повязані з військовою діяльністю"

Зміст

Вступ

. Військова діяльність, її функції

. Поняття моралі та етики в військовій службі

. Природні та техногенні фактори виникнення небезпечної екологічної ситуації

. Екологічна ситуація в Україні

. Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу

. Проблеми утилізації боєприпасів

. Екологічна складова у структурі національної безпеки України

. Екологічні наслідки військової діяльності

Висновок

Вступ

Неможливо допустити, аби щось, створене заради ненависті, могло бути міцним. Тільки творення, а не нищення, може дати силу для вільної думки.

(М. К. Реріх, видатний громадський діяч, живописець, археолог, мандрівник).

Військова діяльність не творча, більше того, у воєнний час вона переважно руйнівна. Нерідко стверджується, що в разі ведення справедливої війни це руйнування здійснюється заради творення, але тут, швидше, закладена ідеологічна оцінка майбутнього творення, а з точки зору загальнолюдської оцінки будь-яка війна є руйнування.

В екології вирішальне значення мають проблеми безпеки людини і навколишнього середовища.

Національна безпека держави дедалі більше залежатиме від стану навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, прогнозу та помякшення наслідків надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру.

1. Військова діяльність, її функції

Військова діяльність має чимало специфічного в проявах моральності. У соціальному плані моральні орієнтири людей у процесі військової діяльності єдині, тотожні, нерозривні з моральними процесами, що протікають в суспільстві. Разом з тим характер реалізації цих загальних принципів і положень в умовах військової діяльності своєрідний і специфічний. Ще Платон, зазначав, що моральні чесноти проявляються залежно від стану: чеснота мудрості властива філософії, помірність - ремісникам, а мужність і хоробрість - воїнам. Етика військової діяльності розглядає специфіку прояву моралі в процесі її здійснення, шляхи і способи формування морально-бойових якостей воїнів і прояв їх в умовах війни. Важливою специфічною вимогою етики військової діяльності є постійна готовність і моральні здібності здійснювати збройне насильство в інтересах захисту суспільства, досягти поставлених командуванням цілей навіть ціною самопожертви. Військова діяльність є однією з небагатьох сфер людської діяльності, де моральні норми виконання боргу вимагають у разі потреби віддати своє життя на благо Вітчизни.

Військова діяльність, як особливий вид людської діяльності, виконує важливі соціальні функції. У руках певних суспільних сил військова діяльність виступає засобом насильства. У цих умовах вона реалізується у формі війни або збройної боротьби. Війна як продовження політичної діяльності іншими, а саме насильницькими засобами є частиною політики. Ось чому військова діяльність використовується в політиці як засіб насильства. Військова діяльність як мирного, так і воєнного часу безпосереднім чином служить інтересам політики в цілому і військової політики зокрема. Вона являє собою специфічний засіб зміни шляхом насильства політичних відносин в суспільстві. Політичні цілі війни та інтереси забезпечення безпеки суспільства визначають в ньому характер військової діяльності. Збройна боротьба, в процесі якої протиборчі сторони домагаються поставлених цілей, змінює характер життєдіяльності всього суспільства. Військова діяльність виступає засобом захисту суспільства від збройного вторгнення ззовні, загрози його суверенітету і цілісності, тобто виконує функцію захисту суспільства.

2. Поняття моралі та етики в військовій службі

Етика (від грецьк. Еtos - норов, звичай) взагалі ? це галузь філософської науки, що вивчає мораль як специфічну форму суспільної свідомості.

Мораль (з латинською - моральний, - норов) є одним з способів нормативного регулювання поведінки людини в суспільства. Вона представляє собою систему принципів і норм, що визначають характер відношень між людьми у відношенні з прийнятим в даному суспільства розумінням добра і зла, справедливого і несправедливого, гідного і негідного. Виконання вимог моралі забезпечується силою духовного впливу, суспільною думкою, внутрішнім переконанням, совістю людини, громадським осудом. Мораль - це сукупність загальноприйнятих норм, принципів і правил поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства, система поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві, практична реалізація положень котрої забезпечується громадським осудом.

Особливістю моралі є те, що вона регулює поведінку і свідомість людей в усіх сферах життя (виробництво, побут, сімя, міжособові, міжгрупові та інші стосунки). Мораль поширюється також і на міждержавні (політичні) відносини. Моральні принципи мають загальне значення, охоплюють всіх людей, закріплюють основи культури їх взаємовідносин в довгому процесі історичного розвитку суспільства.

Якщо термін "мораль" латинського походження, то "етика" походить від давньогрецького слова "етос" - місцеперебування, спільне помешкання. В ІУ столітті до нашої ери Аристотель позначив прикметником "етичний" клас людських добро чинностей - доброчинностей характеру на відміну від добро чинностей розуму - діаноетичних. Аристотель створив поняття "етика" для позначення науки, що вивчає доброчинності. Таким чином етика як наука існує понад 20-ти століть.

В сучасному розумінні етика - філософська наука, що вивчає мораль як одну з найважливіших сторін життєдіяльності людини і суспільства. Якщо мораль являє собою обєктивно існуюче специфічне явище суспільного життя, то етика як наука вивчає мораль, її сутність, природу, структуру, закономірності виникнення і розвитку, місце в системі інших суспільних відносин, теоретично обґрунтовує певну моральну систему.

Професійна етика ? це галузь етичної науки, що вивчає систему моральних норм та принципiв, якi дiють в специфiчних умовах взаємовiдносин людей будь-якої професiї. Вона поєднує як загальноетичнi норми, так i особливi норми професiйної моралi, що виникають та iснують в певній професiйнiй групі. Основні принципи моралі ? справедливість, законність та гуманізм ? є вихідними і для будь-якої професійної етики: медичної, педагогічної, юридичної, етики державного службовця, ділових відносин тощо. Отже, професійна етика як наука дає обґрунтування ціннісним переконанням певної професії, професійним методам роботи та засобам їх практичного застосування.

Військова етика є складовою частиною професійної етики, що вивчає і висвітлює специфіку прояву моралі під час процесу підготовки військовослужбовців до збройного захисту правопорядку в державі та безпосередньо під час виконання службово-бойових завдань.

Сутність військової етики міститься в тому, що вона є концентрованим виразом моральних принципів, норм та правил, які визначають ставлення військовослужбовців до виконання ними своїх службових обовязків.

Воєнно-етична теорія є конкретизацією основних положень етики відносно військової та бойової дійсності. Разом з тим, вона є суміжною з тією частиною воєнної науки, що досліджує питання військового виховання та психологічної підготовки військ, тобто повязана з військовою педагогікою та психологією.

Військова етика відбиває специфіку функціонування моралі в умовах військової та бойової діяльності, досліджує шляхи формування морально-бойових якостей та їх прояв в умовах виконання завдань бойової служби.

Особливості військової етики обумовлені характером та змістом соціальних завдань, що стоять перед внутрішніми військами. До них можемо віднести:

? постійну готовність та моральну здатність здійснити збройне насилля для захисту громадян України від злочинних посягань;

? необхідність виконати поставлені командуванням завдання будь-якою ціною;

? високу регламентацію життя військовослужбовців морально-правовими положеннями Конституції України, Військової присяги, Статутів, наказів та розпоряджень командирів та начальників тощо.

Етика як наука оперує категоріями ? найбільш загальними поняттями, що вiдображають саме суттєві сторони та моменти моралi i що складають теоретичний апарат етики. Категорії етики ? це явища духовного, iдеального порядку, якi iснують на теоретичному рiвнi моральної свiдомостi.

Головними категоріями етики з давнiх часiв вважають добро i зло. Вони є найбiльш узагальненою формою оцiнки та розподiлу соцiальних груп, а також визначених iсторичних подiй.

Добро вiдображає найбiльш загальнi iнтереси, спрямованiсть та надiї на майбутнє, те, що повинно бути i що заслуговує схвалення.

Форми вияву добра i добропорядностi численнi та в принципi притаманнi будь-якiй позитивнiй якостi, поведiнцi або вчинку. Так, вiдповiдно працi ? добросовiснiсть, точнiсть, акуратнiсть i т. ін., вiдносно до людини ? це гуманнiсть, справедливiсть i т. ін.

3. Природні та техногенні фактори виникнення небезпечної екологічної ситуації

Надзвичайні екологічні ситуації, що виникають внаслідок різного роду причин (господарської чи будь-якої іншої діяльності, аварій, катастроф, стихійних лих), негативно впливають на стан навколишнього природного середовища, є фактором утворення екологічної небезпеки для людини.

Під негативними змінами в навколишньому природному середовищі розуміється втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

Під терміном "небезпека" розуміється ситуація в навколишнім середовищі, у якій за певних умов можливе виникнення небезпечних факторів, вплив яких на людину і навколишнє середовище може привести до одному або сукупності з наступних наслідків:

відхилення здоровя людини від середньостатистичного значення;

погіршення стану навколишнього середовища.

Екологічні фактори - фактори, обумовлені причинами природного характеру (кліматичні умови, фізико-хімічні характеристики атмосфери, води, ґрунтів, природні нещастя і катастрофи).

Військові фактори - фактори, обумовлені роботою воєнної промисловості (транспортуванням військових матеріалів і устаткування, іспитом зразків зброї і його знищенням, функціонуванням військових обєктів, і всього комплексу військових засобів у випадку воєнних дій).

4. Екологічна ситуація в Україні

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довгочасними медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

5. Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу

Геополітичне розташування України на Європейському континенті історично зумовило роль і місце її території, а також військово-економічного потенціалу в проектах і програмах реалізації військових доктрин різних громадсько-політичних систем і військово-політичних блоків. Тому в центрально-східному регіоні Європи за десятиріччя накопичено дуже велику кількість військ і сил флоту, різноманітної військової техніки та озброєнь, у тому числі ракетно-ядерних. Склалася також розвинута мережа потужних підприємств, установ і організацій оборонного призначення. Щоденна військова діяльність, як правило, вкрай негативно впливає на довкілля. Внаслідок багаторічних порушень природоохоронного законодавства, зокрема щодо утримання та експлуатації авіаційних і військово-морських баз, полігонів і танкодромів, учбових центрів, баз і складів пально-мастильних матеріалів, військово-ремонтних і будівельних підприємств, парків бойової і автотракторної техніки, військлісгоспів і підсобних господарств, об'єктів тепло-, водо-, енергопостачання, зливних і очисних споруд, місць збору та утилізації відходів, а також внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки під час проведення заходів бойової та оперативної підготовки військ і сил флоту уже забруднено та продовжується забруднення основних складових довкілля: ґрунтів, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря. Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході проведення наступної широкомасштабної військової реформи, конверсії оборонної промисловості, ліквідації ракетно-ядерної зброї та хімічної зброї, що залишилася з другої світової війни, продовження утилізації (знешкодження) застарілих видів військової продукції та боєприпасів, відходів військового виробництва, якщо військові й надалі не будуть дотримуватися екологічних вимог.Військова діяльність була й залишається джерелом небезпеки для природи. Воєнно-промисловий комплекс (ВПК) споживає величезну кількість мінеральної сировини та енергії, потрібних для виробництва військової техніки. Армія і флот спалюють у двигунах літаків, танків, автомобілів, кораблів, у котельнях військових містечок і частин колосальні об'єми палива. Площа земель під полігонами, стрільбищами, мисливськими господарствами для вищих чинів, навчальними центрами перевищує 100 тис. га. На утримання армії, флоту, підприємств ВПК витрачається чимала частина коштів національного бюджету України. Величезної шкоди завдають природі випробування різних видів озброєнь, а також проведення маневрів і навчань. В Україні густота розташування військових об'єктів - військових баз, містечок, арсеналів, складів боєприпасів, сховищ паливно-мастильних матеріалів і ракетного палива, авіаційних і загальновійськових полігонів, танкодромів, звалищ і місць поховання шкідливих відходів, а також колишніх шахтних пускових установок тощо - дуже висока. Багато з цих об'єктів становлять реальну й потенційну небезпеку для населення й довкілля, забруднюючи навколишнє природне середовище хімічними речовинами, зокрема сполуками важких металів, підвищуючи радіаційний фон, спричиняючи деградацію природних комплексів. Відомі випадки негативного впливу забруднень згаданих об'єктів на здоров'я населення (наприклад, поблизу Первомайська Миколаївської області). Очисні споруди на військових заводах та об'єктах, у місцях розташування військових частин здебільшого або взагалі відсутні, або їхній стан незадовільний.Особливо загрозлива ситуація пов'язана з переробкою компонентів ракетного палива, якого в Україні накопичено понад 20 тис. т. Сховища ракетного палива не мають спеціальних засобів нейтралізації випарів (дуже токсичних) його компонентів, термін експлуатації резервуарів для його зберігання вичерпано. Для виконання програми знищення й утилізації ракетного палива потрібні багатомільйонні затрати, що сьогодні нашій державі не під силу. Військове керівництво, ігноруючи серйозні екологічні проблеми, пов'язані з діяльністю ВПК, водночас намагається приховати реальний стан справ, прикриваючись завісою секретності й перешкоджаючи доступ на військові об'єкти.У найгіршому стані нині перебувають приморські райони, особливо в Криму. Тут протягом десятків років військові об'єкти й кораблі забруднювали води Чорного моря. Наприклад, у Севастопольській бухті концентрація нафтопродуктів у 180 разів перевищує ГДК! Спеціалісти стверджують, що кораблі й берегові частини Чорноморського флоту щодня скидають у море більш як 9 тис. м3 неочищених стоків.Загрозу для довкілля становлять порушення в армійських підрозділах правил зберігання паливно-мастильних матеріалів (ПММ) та експлуатації систем їх транспортування. В результаті втрат, витоків і розливів ПММ протягом тривалого часу (іноді десятиріч) довкола військових баз та аеродромів на кілометри навкруг забруднені поверхневі й підземні води. Ці порушення спричинюють появу в криницях, ставках і річках "запасів" нафтопродуктів і навіть токсикантів та канцерогенів - хрому, кадмію, свинцю, бензипіренів. Прикладами можуть слугувати територія парку Олександрія в Білій Церкві, міста Узин і Васильків (Київська область), Дубно (Рівненська область), Велика Круча (Полтавська область), Озерне (Житомирська область), Чугуїв (Харківська область), Луцьк, Керч, Севастополь, Чернівці.У багатьох військових частинах не дотримуються правил захисту цивільного населення від шкідливого впливу електромагнітного й високочастотного випромінювання потужних РЛС. Нагальні проблеми - використання військовими лісів і сільськогосподарських угідь.

6. Проблеми утилізації боєприпасів

Розв'язати проблему надлишкових і непридатних для використання та зберігання боєприпасів можливо шляхом їх утилізації.

Утилізація боєприпасів для України стала нагальною необхідністю, оскільки саме до нашої держави було вивезено арсенали військ колишнього СРСР, що дислокувалися в країнах Центральної і Східної Європи. На сьогоднішній день на території України розміщено 135 арсеналів, баз і складів, на яких, за даними Міністерства оборони, зберігається близько 771,4 тисячі тонн надлишкових і непридатних до подальшого використання та зберігання ракет і боєприпасів. Державна програма їх утилізації, за повідомленням військового відомства, розрахована до 2017 року, але через значне перевищення термінів зберігання майже всі боєприпаси стануть непридатними значно раніше цього терміну. Адже через недостатню кількість пристосованих сховищ боєприпаси тимчасово зберігалися в неналежних умовах, унаслідок чого їх перевезення до місця утилізації стало небезпечним. За словами директора науково-дослідного інституту хімічних продуктів В. Банішевського, боєприпаси в силу своєї природи безкінечно лежати не можуть. На його переконання, неналежні умови значно скорочують термін їх зберігання, а отже, вони стають небезпечними.

Серйозною проблемою для України є також розташування військових арсеналів у небезпечній близькості до обласних центрів та об'єктів цивільного призначення.

До сказаного варто додати, що заходи безпеки майже на всіх базах боєприпасів незадовільні.

7. Екологічна складова у структурі національної безпеки України

Зважаючи на стан безпеки навколишнього середовища, національна безпека держави дедалі більше залежатиме саме від екологічної сфери та ефективного державного управління нею, від раціонального використання природних ресурсів, прогнозу та помякшення наслідків надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру. Як засвідчує логіко-системний аналіз, саме взаємодія природних і соціальних чинників стала визначальною в негативному антропогенному впливові на довкілля України. Тому забезпечення екологічної безпеки нині залишається основним способом розвязання екологічних проблем, який гарантує громадянам розвиток і проживання в біосферосумісній формі, відкриває нові можливості для інших форм діяльності у сфері національної безпеки - воєнної, політичної, економічної, соціальної тощо.

Національна безпека і оборона взаємозалежності всіх сфер національної безпеки з екологічною.

Національна безпека - складна система, в якій відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" виокремлюються наступні сфери: зовнішньополітична, державна, воєнна та безпека державного кордону, внутрішньо-політична, економічна, соціальна і гуманітарна, науково-технологічна, екологічна, інформаційна.

Державна безпека. Україна - це держава, на території якої розміщена значна кількість ядерних реакторів, великих хімічних виробництв і складних інженерних споруд (дамби, водоймища тощо). Перераховані обєкти можуть стати "мішенями" для диверсій і терористичних актів, актів саботажу і викрадень ядерного палива, інших злочинних дій. Це може спричинити надзвичайні ситуації, що мають небезпечні соціальні й економічні наслідки для країни, її національної безпеки. Враховуючи факт, що нині, на жаль, відсутній надійний фізичний захист на більшій частині потенційно небезпечних обєктів, даний аспект екологічної безпеки є одним з пріоритетних.

Воєнна безпека та безпека державного кордону. Відмінною рисою такої екологічної системи є вплив результатів виконання завдань бойової підготовки і бойових дій на екосистему, що вступає в протиріччя з проведенням природоохоронних заходів. В мирний час накопичення зброї масового ураження та звичайних боєприпасів, аварійні ситуації, повязані з її збереженням, транспортуванням і випробуванням створюють потенційну та фактичну загрозу навколишньому середовищу і людині. Характер забруднення природного середовища, що виникає внаслідок проведення заходів бойової підготовки, специфічний для його складових і обумовлюється особливостями застосування систем зброї і військової техніки та виконанням планів бойової підготовки.

Джерелами забруднення природного середовища військової екосистеми є: обєкти комунально-побутового призначення; обєкти забезпечення життєдіяльності; райони і місця проведення бойової підготовки; озброєння і військова техніка. Порушуючи природну рівновагу, обєкти Збройних сил України негативно впливають на всі компоненти екологічних систем.

Останніми роками особливу тривогу викликає розроблення так званої екосистемної екологічної зброї, спеціально зорієнтованої на винищення навколишнього середовища під час збройних конфліктів. Екологічна зброя може бути як прямої дії: ядерна, хімічна, бактеріологічна, геофізична, біологічна, радіологічна - так і непрямої: звичайні озброєння, використані для зруйнування екологічно небезпечних обєктів. Екологічна зброя включає практично усі види іонізуючого та електромагнітного випромінювань, теплові та світлові потоки, шуми та інші акустичні коливання, ударні хвилі, термічні процеси, сейсмічні коливання, утворення областей високого тиску, вібрації, механічні забруднення тощо.

Можна виділити такі групи негативних наслідків воєнних дій для довкілля: етика військовий екологічний утилізація

вилучення з обороту на тривалий період земельних угідь;

безпосереднє руйнування навколишнього середовища;

збереження протягом тривалого часу загрози місцевому населенню від бомб, мін і снарядів, що не вибухнули;

переорієнтація ресурсів із мирного виробництва та захисту навколишнього середовища;

цілеспрямоване бомбардування екологічно-небезпечних обєктів, у результаті яких руйнуються та знищуються промислові зони, зростання масштабів ураження довкілля призводить до локальних воєнних дій, які набувають рис масштабної екологічної війни.

Очевидно, за сучасних умов екологічне забезпечення Збройних сил України повинно гарантувати всі необхідні передумови для того, щоб повсякденна військова діяльність у мирний час стала настільки екологічно сприятливою, наскільки це можливо з огляду на вимоги до бойової підготовки військ та виконання основних завдань. При цьому захист природного середовища як воєнного обєкта повинен стати важливим завданням для Збройних сил України.

Внутрішня безпека. В межах екологічної сфери національної безпеки чітко окреслюється така закономірність: погіршення екологічної ситуації посилює процес соціальної диференціації, а це призводить до поповнення лави радикально налаштованих й екстремістських організацій. Окрім того, екологічна деградація посилює міграційні процеси і стає причиною загострення соціальних проблем у містах. Екологічна криза і повязані з нею соціальні проблеми можуть створити сприятливі умови для дестабілізації внутрішньої ситуації в державі, порушення прав людини, а також спричинити соціальну напругу, в тому числі, і реальну загрозу національній безпеці.

На жаль, українське законодавство не відповідає вимогам Конвенції щодо поняття "екологічна інформація". Так, у ст. 25 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено відповідний перелік інформації, яку слід вважати екологічною:

стан навколишнього природного середовища чи його обєктів - землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення;

біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із обєктами навколишнього природного середовища;

джерела, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні чинники (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоровя людей;

загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні обєкти та здоровя людей;

екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

витрати, повязані із здійсненням природо-охоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

8. Екологічні наслідки військової діяльності

Найбільшою ганьбою людської цивілізації є війни. Вчені підрахували, що за останні 6 тис. років люди жили в мирі лише 292 роки. Вони "звикли" до воєн і досі ще не дуже глибоко усвідомили, що в сучасній світовій війні, якщо її розпалять, переможців не буде.

Будь-яка військова діяльність урешті-решт завдає шкоди біосфері, й передусім людині, тому за своєю суттю вона має антиекологічний характер.

За оцінками вчених, війни забрали життя більш як 3,6 млрд. чоловік. У цих війнах знищено матеріальні цінності на фантастичну суму 115,13 квінтильйонів (!) доларів (цієї суми вистачило б, щоб забезпечити сучасне населення Землі всім необхідним на кілька тисяч років!). Але ніякими сумами неможливо оцінити втрати культурних цінностей, знищених під час воєн: бібліотек із накопиченими впродовж віків знаннями, шедеврів архітектури, творів мистецтва й т. д.

У Першу світову війну (1914-1918 рр.) було втягнуто 38 країн. Бойові дії велися на території площею 4,1 млн. км2.

Із мобілізованих 74 млн. чоловік загинуло 9,5 млн., іще 20 млн. померло від ран і хвороб. Уперше застосовано хімічну зброю, якою уражено 1,3 млн. чоловік. Друга світова війна (1939-1945 рр.) охопила вже 61 державу й понад 80 % населення Землі. Воєнні дії велися на території площею 22,6 млн. км2. Із мобілізованих 100 млн. чоловік загинуло 55 млн. Матеріальні збитки становили понад 316 млрд. доларів (у цінах 1938 р.). Вперше застосовано атомну зброю проти мирного населення японських міст Хіросіма й Нагасакі, здійснено перші спроби ведення бактеріологічної війни японськими мілітаристами. Вже під час Другої світової війни стало зрозуміло: гинуть не лише люди, гине або стає непридатним середовище їхнього життя. Схоже на те, що дві світові війни нічому не навчили людей. Після 1945 р. відбулося принаймні 150 "локальних" воєнних конфліктів, які забрали життя більш як 20 млн. чоловік. \

Дедалі зростають так звані "не бойові втрати" у війнах, тобто загибель мирного населення. Якщо в Першій світовій війні жертви серед мирного населення становили 5 % у загальній масі втрат, то в Другій світовій - уже 50 %. А в деяких сьогоднішніх локальних конфліктах, за даними ООН, на кожного загиблого солдата припадало дев'ять загиблих мирних жителів.

Сучасна війна й підготовка до неї стають дедалі дорожчими. Розробка, виготовлення й випробування нових видів зброї лягає непосильним тягарем на економіку країн світу. Так, за даними ООН, світ сьогодні витрачає 1 трлн. доларів щорічно на розробку та виготовлення зброї, утримання армій і фінансування воєнних конфліктів.

На військові потреби у світі щорічно витрачається 2-3 % енергетичних ресурсів, 3-4 % запасів нафти. До 3 % території розвинених країн відводиться під військові бази, склади, полігони тощо, причому це переважно родючі землі або лісові масиви. На планеті військові займають близько 42 млн. га суші. Витрати на військові потреби у світі в 2,5 рази перевищують витрати на охорону здоров'я і в 1,5 рази - на освіту. І це в той час, коли мільйони людей недоїдають, не отримують медичної допомоги, п'ють забруднену воду й живуть у жахливих умовах. На підготовку до війни витрачаються найкращі матеріали, застосовуються новітні технології, використовується розум найталановитіших учених. Усе це відволікає від вирішення найболючіших екологічних проблем людства.

Але найбільша небезпека полягає в злочинних планах сучасних мілітаристів використати для війни потаємні, глибинні сили природи. Розробляються й уже частково апробуються способи безпосереднього впливу на природу з метою агресії, методи зміни клімату, впливу на газообмін і тепловий баланс атмосфери та гідросфери, створюється "геофізична" зброя. На шпальти світової преси потрапили дані про досліди військових, спрямовані на провокування землетрусів на території противника, вивержень вулканів, утворення тайфунів, "дір" в озоновому шарі Землі й т. д.

Розроблено безпрецедентні за силою ураження отрути й зразки бактеріологічної зброї. Так, 1 г ботулотоксину достатньо, щоб умертвити 8 млн. чоловік. У разі розпилення над населеним пунктом 1 г устричної отрути миттєво загине 1,5 тис. чоловік, а 1 г політоксину (отрута, виділена з безхребетних) достатньо для знищення 100 тис. чоловік.

Є відомості, що під завісою секретності у військових біологічних лабораторіях досліджуються принципово нові препарати, проти яких немає вакцин: отрута мексиканських павуків, різновиди бацил чуми, на які не діють перепади температури та наявні антибіотики.

Не можна не згадати ще про один жахливий факт, що став широко відомим світовій громадськості: це розробка секретними військовими лабораторіями (й навіть цілими науковими інститутами) різних методів і засобів (хімічних, електромагнітних та інших) впливу на психіку людей. Є свідчення того, що вже винайдено і випробувано методи, устаткування й препарати, які дають змогу масово впливати на психіку людей, обертати їх на "зомбі". Цей вид зброї - найбільш нелюдський і протиприродний.

Своєрідною лабораторією для вироблення методів сучасних воєнних дій і випробувань новітньої зброї стали: війна США в Індокитаї (1964-1975 рр.). Там було скинуто понад 21 млн. авіабомб і випущено 229 млн. снарядів загальною масою 15 млн. т, Над В'єтнамом, деякими районами Лаосу й Камбоджі було розсіяно близько 100 тис. т різних хімікатів з метою знищити ліси, посіви рису тощо. В результаті загинула рослинність на 360 тис. га сільськогосподарських земель, загублено 70 % гаїв кокосових пальм, знищено тропічні ліси на колосальних площах. Знищення рослинності істотно вплинуло на екологічний баланс В'єтнаму. Посилилася ерозія й підвищилася кислотність ґрунтів, отрутохімікати порушили їхній мікробний склад. Із 150 видів птахів, які мешкали у В'єтнамі, залишилося тільки 18. Рівнинні тропічні ліси тут зможуть відновитися не раніше, ніж через 100 років, а в гірських районах, де колись росли ліси, ґрунти дощенту змито, й рослинності тут ніколи не буде.

Під час війни в Перській затоці (1991 р.) вояччина Садцама Хусейна розглядала знищення екосистеми Кувейту вже як ефективний засіб ослаблення противника. Відступаючи, іракська армія підірвала динамітом і підпалила близько 700 потужних нафтових свердловин. У результаті цього жахливого експерименту спалахнула найстрахітливіша за всю історію людства пожежа: 6 млн. барелів (близько 1 млн. т) нафти щодня, згоряючи, перетворювалися на задушливий чорний дим. Фонтани полум'я, які сягали висоти 100 м, щоденно викидали в атмосферу 50 тис. т діоксиду сірки (головний компонент кислотних дощів), 199 тис. т сажі, 80 тис. т вуглекислого газу. Цю пожежу вдалося загасити аж через півроку. На поверхні як пустелі, так і Перської затоки утворилися гігантські озера й плями нафти, загинуло безліч морських тварин (риби, крабів, лангустів, черепах), птахів. Високотоксичні забруднювачі повітря спричинили масові отруєння й захворювання людей.

Непоправної шкоди біосфері завдали наземні, підземні й підводні випробування ядерної зброї, які проводили США, Радянський Союз, Велика Британія, Франція й Китай. З 1945 по 1981 р. у світі було здійснено 1315 ядерних вибухів. Величезна кількість радіоактивних речовин, викинутих в атмосферу, ще й досі осідає в усіх куточках земної кулі. Не меншої шкоди завдали й ще завдадуть радіоактивні відходи військового виробництва, скидання в моря та океани відпрацьованих ядерних реакторів підводних човнів, тисяч контейнерів із радіоактивними відходами, атомні підводні човни, що потрапили на дно океанів після пожеж і аварій.

З огляду на те, що на військових складах нагромаджено колосальні запаси зброї, вибухових речовин, боєприпасів, у тому числі хімічних і ядерних, велику тривогу викликає проблема їх охорони, знешкодження, обслуговування тощо. Особливо гострою вона є на території колишнього СРСР, де запанували безлад, крадіжки, безвідповідальність військових і т. д. Прикриваючись завісою секретності, військові власті не давали жодної інформації про стан цих складів. Але в наш час існування супутникової розвідки таку інформацію приховати неможливо.

Так, розташовані поблизу Білої Церкви (в Узині) та неподалік Прилук бази стратегічних бомбардувальників забруднили авіаційним паливом ґрунти й навіть підземні води: воду з колодязів у цих місцевостях пити неможливо - вона наполовину складається з гасу; нафтопродукти витікають із балок і ярів. Така сама картина спостерігається навколо військових аеродромів і ракетних баз поблизу Луцька, Бродів, Червонограда, деяких сіл на Житомирщині, Чернігівщині, Сумщині.

Військові полігони, стрільбища, станції стеження руйнують чудову українську природу в Медоборах, Криму та в інших місцях.

Новий етап у розвитку проблеми "екологія-війна" пов'язаний з освоєнням людиною космічного простору. Не секрет, що від самого початку практична космонавтика потрапила до рук військових; абсолютна більшість виконуваних нею програм і діючих супутників мають воєнне призначення. Запускаються сотні супутників-"шпигунів", розробляються нові види так званої "космічної" зброї - лазерні гармати з ядерною начинкою для знищення ворожих ракет тощо. Вже відомі випадки зараження ділянок Землі внаслідок падіння супутників із плутонієвими генераторами. Ближній космічний простір сьогодні заповнюють тисячі супутників, які відпрацювали свій строк, деталей ракет-носіїв та інше "космічне сміття", що вже стало загрозою під час польотів, а ядерні вибухи, які в 60-ті роки провадив колишній СРСР у верхніх шарах атмосфери, спричинили істотні порушення магнітосфери й радіаційних поясів Землі.

Україна проголосила себе без'ядерною державою й значно скоротила свої збройні сили.

Ще одна серйозна проблема, пов'язана з військовою діяльністю, - це "підвищена мінна небезпека" на планеті, як її названо в недавній резолюції ООН. Йдеться про те, що на території країн, де останніми роками відбувалися "локальні" воєнні конфлікти, залишилося дуже багато мін. Експерти ООН оцінюють їхню загальну кількість у 100 млн.

"Завдяки" зусиллям військових учених і конструкторів сучасні міни стають чимдалі небезпечними. Так, винайдення надзвичайно потужних вибухових речовин дало змогу зробити міни мініатюрними. Маса сучасної протипіхотної міни становить усього 9-10 г, але, вибухаючи, вона здатна скалічити людину. Ці міни розсіюються на місцевості з літака або гелікоптера, тисячами закидаються за допомогою артилерійських чи ракетних установок на 10-20 км.

Ці міни не мають жодних металевих деталей і тому не виявляються міношукачами. Розмінування місцевості від сучасних мін - дуже небезпечна й дорога справа. Якщо сучасна міна-"малятко" коштує лише 3 долари, то витрати на розмінування, в тому числі на підготовку персоналу, матеріально-технічне забезпечення й допоміжні матеріали, сягають 300-1000 доларів на одну міну! Такі витрати, котрі обчислюються загалом багатьма мільйонами доларів, не під силу країнам, що розвиваються, й тому великі території лісів, родючих земель не використовуються, а це ще більше загострює там соціально-економічні проблеми. Саме розмінування не лише потребує великих коштів, а й не обходиться без людських жертв.

Наприкінці XX ст. у світі з'явилася нова страшна зброя, яка за своєю руйнівною силою не має аналогів. Застосування такої зброї спричинило б глобальні катастрофи - як соціально-економічні, так і екологічні. Вона здатна викликати землетруси, урагани, повені, смерчі. В її основі лежить ідея використання високочастотного радіовипромінювання (ВЧРВ) величезної концентрації для передавання вибухової енергії на необмежені відстані з метою руйнування всяких об'єктів. Ця ідея належить американському фізикові хорватського походження Ніколі Теслі (1856-1943)-, геніальному вченому, видатному винахідникові й людині виняткових здібностей: він пам'ятав усю таблицю логарифмів і міг зацитувати будь-яку сторінку зі щойно прочитаної книжки. Ідею передавання величезних вибухових енергій на далекі відстані Н. Тесла виношував для суто оборонних цілей. Він вважав, що широке впровадження винайдених ним технологій і техніки зробить війни як такі безглуздими, що країна, котра володітиме його розробками, буде захищеною від усіх видів зброї. Проте геніальний задум Н. Тесли обернувся лихом для людства. Тому необхідні гласність і контроль з боку як ООН, так і всіх природоохоронних організацій світу, за розробкою й випробуванням високочастотних радіовипромінювальних систем, хоч би під яким офіційним прикриттям і хоча б де вони проводилися, бо на карті - доля не лише окремих держав, а й біосфери та всього людства.

Геополітичне розташування України на Європейському континенті історично зумовило роль і місце її території, а також військово-економічного потенціалу в проектах і програмах реалізації військових доктрин різних громадсько-політичних систем і військово-політичних блоків.

Проблема екологічної безпеки набула в Україні безпрецедентних масштабів. Тому забезпечення екологічної безпеки нині залишається основним способом розвязання екологічних проблем, який гарантує громадянам розвиток і проживання в біосферо- сумісній формі, відкриває нові можливості для інших форм діяльності у сфері національної безпеки - воєнної, політичної, економічної, соціальної тощо.

Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході проведення наступної широкомасштабної військової реформи, конверсії оборонної промисловості, ліквідації ракетно зброї та хімічної , що залишилася з другої світової війни, продовження утилізації (знешкодження) застарілих видів військової продукції та боєприпасів, відходів військового виробництва, якщо військові й надалі не будуть дотримуватися екологічних вимог.

Відсутність належної охорони військових об'єктів, а також спеціальних сховищ на зразок тих, що є в Івано-Франківській області, створює потенційну загрозу майже для всіх регіонів України.

Література

1. Батлук В. А. Основи екології: підруч. - К.: Знання, 2007.

. Білявський Г. О. Основи екології: Підручник для студ. вищ. навч. закл.. - 3.вид. - К. : Либідь, 2006.

. Джигирей В. С. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи: Підручник / Національний ун-т "Львівська політехніка"; Український держ. лісотехнічний ун-т. - 3.вид., доп. - Л. : Афіша, 2001.

. Запольський А. К. Основи екології: Підручник для студ. техніко-технолог. спец. вищих навч. закладів / Костянтин Меркурійович Ситник (ред.). - 2. вид., доп. і перероб. - К. : Вища школа, 2004.

. Корсак К. В. Основи сучасної екології: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. - 4. вид., перероб. і доп. - К.: МАУП, 2004. військовий екологічний утилізація боеприпас

6. Кучерявий В. П. Екологія. - Львів: Світ, 2001.

. М'якушко В. К. Екологія. К., 2002.

. Новиков Г. А. Основи общей экологии. К., 2003.

. Принципи природокористування // Основи соціоекології. - К., 2007.

. Сахаєв В. Г., Шевчук В.Я. Економіка і організація охорони навколишнього середовища: Підручник. - К.: Вища школа, 2004.

11. Бегма В.М. Оборонно-промислові комплекси України. - К.:НІУРВ, 2008.

. Шевцов В.І., Боднарчук Р.В. Міжнародна інтеграція оборонно-промислового комплексу України: стан і проблеми розвитку. - Стратегічна панорама, №3-4,2000

. Боков ВЛ., Лущик А.В. Основы экологической безопасности. - Симферополь: Сонат, 2008.

. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища. - Суми, 2007.

. Єгоров Ю. В., Екологічна складова у структурі національної безпеки України. Київ, 2012

. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів ВНЗ і факультетів// за заг. ред. Цвіка М.В., Ткаченка В.Д., Петришина О.В. - Х., 2002.