Аналіз сучасного екологічного стану Джарилгацької затоки Чорного моря

ЗМІСТ

Вступ

. Огляд літератури

. Місце, матеріали та методи досліджень

. Сучасний стан території досліджень

. Загальна характеристика антропогенного впливу на Джарилгацьку затоку

.1 Загальний екологічний стан Джарилгацької затоки

.2 Джерела забруднення вод Джарилгацької затоки

.3 Природні негативні зміни акваторії та берегів Джарилгацької затоки

.4 Методи покращення екологічної ситуації в акваторії Джарилгацької затоки

. Оцінка впливу рисосіяння на стан води Джарилгацької затоки

. Техніка безпеки при відборі проб води з маломірного плавзасобу

. Техніка безпеки при відборі проб води з маломірного плавзасобу

Висновки

Список використаної літератури

РЕФЕРАТ

Бакалаврська робота на тему «Аналіз сучасного екологічного стану Джарилгацької затоки Чорного моря» представлена на 48 сторінок, вміщує 1 таблицю та 3 рисунка. В ході написання роботи було використано 33 літературних джерел.

Мета роботи - проаналізувати сучасний екологічний стан Джарилгацької затоки.

Збереження затоки та острова є кроком до захисту Чорного моря від забруднення. Джарилгацький природний комплекс має важливе значення для охорони мігруючих видів диких тварин, а також для збереження біорізноманіття на півдні України. В результаті дослідження було виявлено що найбільше забруднюють Джарилгацьку затоку скиди води: дренажні, скидні, дренажно-скидні, господарсько - побутові (м. Скадовськ), сток вод Краснознаменського каналу. Тому, для захисту та зменшення скидів в затоку необхідно впровадити безвідходну технологію виробництва; комплекс заходів по обмеженню скидів комунально-побутових стоків, стоків промислового та сільськогосподарського виробництва, утилізацію та захоронення відходів; використання різних методів, для очищення виробничих та побутових стічних вод.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: біорізноманіття, рослинний світ, тваринній світ, курорт, Джарилгацька коса, берегова лінія, водно-болотні угіддя.

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена тим, що збереження затоки та острова є кроком до захисту Чорного моря від забруднення. Джарилгацький природний комплекс має важливе значення для охорони мігруючих видів диких тварин, а також для збереження біорізноманіття на півдні України.

Унікальна за своїми природними і лікувальними властивостями акваторія Скадовського району вже десятки років потерпає від екологічного забруднення. Причина цьому - злив меліораційних вод з рисових полів у Джарилгацьку затоку.

Неефективне зрошення в Херсонській області вже давно стало головною екологічною проблемою регіону. Воно викликає підтоплення численних сіл Херсонщини, деградацію ґрунтів, забруднення морського узбережжя та вимирання степової фауни. Склалась ситуація, коли аграрна область, без важкого промислового виробництва, є однією з найбільш забруднених. А ведення неефективної і екстенсивної діяльності в сільському господарстві не приносить достатніх коштів до обласного бюджету навіть на відшкодування екологічних втрат.

В Скадовському, Голопристанському і Каланчацькому районах, які займають причорноморське узбережжя Херсонщини, вже десятки років ведеться вирощування рису. Технологія виробництва надзвичайно застаріла. По зрошувальних каналах води з рисових полів стікають прямо в акваторію. Разом з ними у море потрапляють пестициди та інші шкідливі речовини. При цьому, за розрахунками НАН України, від рекреаційної та оздоровчо-лікувальної галузі Скадовський район може отримувати в 40 разів більше прибутку ніж від екстенсивного рисосіяння. В той же час вже нефункціонуючі очисні підприємства Скадовська також періодично скидають відходи в море.

Проблема посилюється тим, що вода в Джарилгацькій затоці майже не ротується, і прісні стоки з пестицидами надовго затримується в акваторії. Це зумовлено специфічним розташуванням острова Джарилгач, який закриває північне узбережжя затоки від виходу до відкритого моря.

Додаткове навантаження створює і міський порт, через який здійснюються вантажні перевезення. В 90-х роках там було відкрито паромну переправу до Туреччини. Тому в мілководну Джарилгацьку затоку регулярно входять кораблі з великою водотонажністю, які піднімають з дна затоки великі прошарки мулу із пестицидами.

Мета та задачі досліджень. Мета бакалаврської роботи - проаналізувати сучасний екологічний стан Джарилгацької затоки.

Виходячи з вищевказаної мети, були визначені наступні завдання:

1. Проаналізувати загальний екологічний стан Джарилгацької затоки.

. Виявити джерела забруднення вод Джарилгацької затоки.

. Дослідити природні негативні зміни акваторії та берегів Джарилгацької затоки.

. Запропонувати методи покращення екологічної ситуації в акваторії Джарилгацької затоки.

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Джарилгацька затока - це унікальний куточок на півдні України, з одного боку, це дитячий курортно-оздоровчий комплекс, а з іншого - зона інтенсивного зрошувального землеробства і рисосіяння (рис. 1.1). Проблема даного регіону є типовою для багатьох ділянок чорноморського узбережжя.

Рисунок 1.1 - Територія дослідження

Суть проблеми досить проста і зрозуміла: екологічний стан мілководної Джарилгацької затоки, яка є основою для розвитку дитячого курортно-оздоровчого комплексу та сприятливою для нагулу молодняка цінних порід риб і вирощування мідій, постійно погіршується завдяки надходженню забруднених дренажно-скидних вод з полів рисосіяння, а також завдяки діяльності Скадовського морського порту, в результаті чого екосистеми акваторії порту відчувають різноманітний прямий і опосередкований антропогенний вплив.

Вперше екологічна проблема в Скадовському районі з'явилася ще у 60-ті роки у зв'язку з екологічно шкідливими технологіями зрошувального землеробства, у тому числі - і з вирощуванням рису методом затоплення. Величезні обсяги прісної води з весни до осені стояли «дзеркалами» у рисових чеках попід самим морем і пляжами. Періодично їх скидали в напівзакриту мілководну морську затоку разом із намулом і, що найстрашніше, із рештками потужних пестицидів та мінеральних добрив.

За даними Інституту біології південних морів, води Джарилгацької затоки вже у 1977 році були неприпустимо опріснені, забруднені великою кількістю ґрунту, залишками отрутохімікатів та солей важких металів. Внаслідок жорстокого землегосподарювання знищено було 80% нерестилищ бичків і 90% нерестилищ крабів. Питома вага забруднених отрутохімікатами (що застосовуються в рисосіянні) проб морської води, взятих із затоки Скадовською районною та Херсонською обласною санепідемстанціями, в 70-80 роках доходила до 70-100%. Авіахімобробки в безпосередній близькості від моря, значне перевантаження пестицидами площ під рис - і в 1989 році у Джарилгацькій затоці вибухнула екологічна катастрофа. Кілька важких штормів збурили в затоці насичені важкими металами придонні нашарування ґрунту, змитого з рисових полів іригаційними водами, пляжі перетворилися на болото, вимерла частина біоценозу затоки.

Під тиском громадськості 22 грудня 1989 р. у спільній постанові Міністерства навколишнього середовища та Міністерства охорони здоров'я було прийнято рішення, яке забороняє вирощування рису за існуючими технологіями (із застосуванням пестицидів та скиданням іригаційних вод у затоку в Скадовській медичній зоні). На декілька років нищення затоки припинилося. За останні роки площі рисосіяння в Скадовському районі знову почали зростати.

Ці проблеми існують вже більше тридцяти років. Тому не випадково тут зменшилась чисельність практично усіх порід риби, зникли поля устриць, зменшились площі поширення мідій. Донні відклади забруднились стійкими пестицидами і на довгі роки стали джерелом вторинного забруднення води. Було проведено комплексні екологічні дослідження стану затоки та узбережжя, підготовлено матеріали про природоохоронні зони, подано до уряду документацію про присвоєння Скадовській зоні статусу державного курорту. Науковці-екологи вивчали екологічний стан затоки, оцінювали негативний вплив різних факторів на стан затоки та узбережжя. Результати досліджень через звіти та місцеву пресу неодноразово поширювались серед урядових та громадських організацій. Двічі розроблялись проекти реконструкції Краснознам'янської зрошувальної системи, але жоден з них не було реалізовано [5].

Проблема забруднення узбережжя водами з рисових полів є важливою для Скадовську. Починаючи з 1987 року місцеві екологічні ініціативи піднімали питання про припинення рисосіяння в прибережній смузі. І це дало результати - колгоспи «Комсомольське», «Молодіжне» і «Україна» відмовились від рисосіяння, і більшість із 58 каналів припинили скидати свої води в море.

Але повністю забруднення не припинилося. На запит Скадовської екологічної організації «Джарилгач» Національна академія наук зробила проби води, і 89-90% цих проб виявили підвищене забруднення. На сьогодні викиди продовжують два господарства - «Інститут рисосіяння» та «Зоря Комунізму». Причому їх виробнича діяльність залишається найбільш небезпечною, оскільки поля цих господарств знаходяться за 300-500 метрів від узбережжя [6].

Дослідження показали, що екологічний стан затоки після зменшення «пестицидного тиску» почав покращуватись навіть швидше ніж очікувалось. Зараз аграрники повернулись до використання гербіцидів, в тому числі нових. Комплексні екологічні дослідження стану затоки та узбережжя на одному ентузіазмі провести неможливо. Силами санепідемстанцій (переважно на замовлення аграрників) виконуються прості режимні спостереження забруднення води та продуктів харчування, але їх результати невідомі громадськості. Крім того, таких досліджень недостатньо, щоб отримати цілісне уявлення про екологічну ситуацію та тенденції її зміни. Думати про відмову в найближчій перспективі від рисосіяння на узбережних територіях, а тим більше від інтенсивного зрошувального землеробства - це марне витрачання часу. Ніхто на це не піде через різні причини, в першу чергу, - економічні. Проте, в умовах погіршення екологічної ситуації стримуватиметься розвиток лікувально-оздоровчого комплексу. Щоб досягти компромісу, потрібно:

створити у Скадовській зоні економічні умови, сприятливі для розвитку курортної індустрії;

вирощувати екологічно чисту сільськогосподарську продукцію;

розвивати промислове рибоводство, зокрема вирощувати мідії, устриці тощо;

розробити та впровадити систему комплексного екологічного моніторингу, частково використовуючи матеріально-технічну базу санепідемстанцій;

запровадити суворіші штрафні санкції за забруднення довкілля в межах курортно-оздоровчих зон.

Все це можна реалізувати в рамках спеціально розробленої державної програми розвитку курортно-оздоровчих зон [21,30].

2. МІСЦЕ, МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Достовірність інформації про стан і рівень забруднення обєктів навколишнього середовища залежить від добору методів аналізу даних. Як правило, для певних ситуацій необхідно добирати методи спостереження і дослідження, які допомагають отримати різнобічну і якомога точнішу інформацію. Для цього можливостей одного методу часто виявляється недостатньо, тому для підтвердження, перевірки, розширення спектру даних використовують різноманітні методи, які дають змогу побачити обєкт дослідження під різними кутами зору і в різних вимірах.

Під час дослідження стану довкілля використовують методи якісного і кількісного хімічного елемента аналізів довкілля. Застосування певного методу при вивченні стану обєктів довкілля дає змогу визначити інгредієнти, характерні лише для визначеного обєкта дослідження.

Методологія дослідження гідрохімічних систем складається із трьох взаємодоповнюючих, і в той же час абсолютно автономних, методично наповнених блоків системного дослідження, які названі етапами аналізу гідрохімічної системи:

) формування загальних уявлень про систему;

) поглиблення уявлень про систему;

) моделювання та прогнозування розвитку системи.

Кожен наступний етап досліджень є розвитком попереднього етапу, доповнює його. В той же час результати кожного етапу досліджень можуть розглядатися як завершені і використовуватися на практиці.

На першому етапі аналізу гідрохімічних систем перш за все необхідно виявити з яких елементів складається система.

Для досягнення цієї мети проводиться детальне фізико-хімічне дослідження водного обєкту, готується перелік розчинених у воді хімічних речовин. Виконується аналіз репрезентативності показників хімічного складу та якості води, виділяються показники, що лімітують використання води даного водного обєкту для того чи іншого виду водокористування. Проводяться дослідження гідрохімічного режиму водного обєкту з метою виявлення основних процесів формування хімічного складу води та практичних аспектів водокористування (встановлення лімітуючих періодів водоспоживання тощо) [21].

На наступній стадії аналізу здійснюється пошук речовинно-енергетичних «входів» та «виходів» гідрохімічної системи. Виявляються джерела надходження речовин та енергії до водного обєкту. Оцінюється надходження речовин з точкових та дифузних джерел, враховується роль вторинних джерел. Визначається роль транспортно-розподільчої функції гідрохімічної системи у виведенні забруднюючих речовин із водної екосистеми та розподілі їх у її компонентах (воді, завислих речовинах, донних відкладах, гідробіонтах).

На другому етапі досліджень на основі виявлених вже елементів системи та звязків між ними вивчається структура системи. Основними стадіями цього етапу аналізу є структурний аналіз системи, аналіз виявлених факторних звязків і структур та встановлення їх ієрархічності

На третьому етапі дослідження гідрохімічної системи виконується двоступінчата процедура її моделювання з попереднім аналізом керованості системи та прогнозування її розвитку.

На основі отриманих результатів розробляються рекомендації щодо можливої оптимізації системи та, у разі необхідності, її стабілізації.

Вплив множини цих факторів може бути представлений моделлю ймовірністного процесу, що складається з наступних головних частин:

детермінована частина, яка характеризує вплив провідних факторів на вміст хімічних елементів;

випадкова частина, яка характеризує вплив другорядних факторів;

випадкова частина, яка характеризує вплив помилок при відборі, транспортуванні та проведенні хімічного аналізу проб води.

Методика з використанням однофакторного дисперсійного аналізу дає можливість розкласти результуючу варіацію багатьох спостережень на компоненти (факторну і залишкову дисперсії), які обумовлені дією різних факторів [21, 25].

3. СУЧАСНИЙ СТАН ТЕРИТОРІЇ ДОСЛІДЖЕНЬ

Фізична та біогеографічна характеристики: Північно-східне Причорноморя.

Фізичні особливості: Східна частина Джарилгацької затоки є найглибшою (максимальна глибина трохи перевищує 8 м, а середня глибина становить 3,5 м); західна частина мілководна (більше 30% її території не глибше за 1 м). Джарилгацька коса сформована відкладеннями піску та черепашок, принесеними з Чорного моря з глибини до 5 м течією, спрямованою від берега. Джарилгач є найбільшим островом угіддя: його довжина разом із косою складає 42 км, а площа 5605 га. Північна частина острова понижена, з численними солоними озерами, болотами, невеличкими мілководними затоками, каналами, єриками та бухтами. Центральну частину острова вкривають піщані степи, а з 1960-х рр. на голих ґрунтах зявляються посухостійкі дерева та кущі.

Фізичні особливості водозбірної території: Джарилгацька затока знаходиться між берегом Чорного моря на півночі та островом Джарилгач на півдні. Джарилгацька затока є однією найбільш солоноводною затокою Чорного моря (18-19‰). Біля її берегів утворюються дві різноспрямовані течії, завдяки яким з глибини до 5 м переносяться пісок та мушлі. Таким чином, черепашково-піщані наноси є результатом сумісної дії хвиль та підводних потоків. Мілководні ділянки затоки характеризуються багатим зообентосом [30].

Екологічні особливості: Рослинність типова для приморської частини степової зони. Тут представлені такі основні біотопи: дюнні луки (з переважанням морської гірчиці чорноморської Cakile euxina, катрану понтійського Crambe pontica, колосняку китицевого Leymus racemosus), відкриті водні плеса (з переважанням різухи морської Najas marina, рдеснику гребінчастого Potamogeton pectinatus, рупії великовусикової Ruppia cirrhosa, цанікелії болотної Zannichellia palustris, камки морської Zostera marina), галофітні угруповання (з полинів понтійського Artemisia pontica, сантонінського A. santonica та мітлистого A. scoparia, куничнику наземного Calamagrostis epigeios, пирію азовського Elytrigia maeotica та видовженого E. elongata, кермеку Мейєра Limonium meyeri, покісниці розставленої Puccinellia distans, солонцю європейського Salicornia europaea, соднику простертого Suaeda prostrata, тризубця морського Triglochin maritimum) та маргінальні ценози (з очерету звичайного Phragmites australis). Рослинність прибережних ділянок переважно складається із заростей очерету звичайного Phragmites australis та видів-галофітів. Великі ділянки займають водні рослини - види роду Charophyta та камка мала Zostera noltii. Підвищені ділянки опановує різноманітна ксерофітна солелюбна рослинність. Тут зростає кілька видів родів полин Artemisia та курай Salsola, а також такі види, як катран понтійський Crambe pontica, куничник наземний Calamagrostis epigeios, пирій азовський Elytrigia maeotica, колосняк чорноморський Leymus sabulosus та інші. Майже 15% території острову позбавлений рослинності. Мілководдя, що його оточують, відрізняються багатою зануреною рослинністю, представленою переважно камкою морською Zostera marina та видами роду Charophyta. Однак в останні роки зайняті ними ділянки помітно скоротилися. На острові Джарилгач ростуть дерева та кущі, але тільки деякі види прижилися в цих умовах: маслинка вузьколиста Elaeagnus angustifolia, маслинка срібляста E. argentea, тамарикс галузистий Tamarix ramosissima, робінія звичайна Robinia pseudoacacia та вяз низький Ulmus pumila. Загалом на острові Джарилгач відмічено 499 видів судинних рослин [1].

Екологічний стан затоки: Прибережні райони Джарилгацької затоки мають достатньо високий вміст органічної речовини в результаті впливу скидів дренажних вод із зрошуваних масивів. Також на склад прибережних вод дуже впливають скиди води з каналізаційних систем міст та курортних зон. Зокрема експлуатація магістрального напірного колектора, що приймає стічні води м.Скадовська та всієї рекреаційної зони, повязана з безперервним виникненням аварійних ситуацій та скиданням стоків в земляні накопичувачі, розташовані у прибережній зоні Джарилгацької затоки. З цих ємностей нечистоти просочуються поступово в затоку, а тому існує постійна загроза її забруднення.

Не менш важливу роль у екологічному стані затоки відіграє забруднення нафтовими (до 0,3 мг/л) та поліциклічними ароматизованими вуглеводами (ПАУ) (до 8-12 мг/л), що є результатом скидів залишків палива з морських суден [5].

Цінна флора: Лікарські трави, включаючи ефедру двоколоскову Ephedra distachya, хамомілу обідрану Chamomilla recutita та буркун білий Melilotus albus. До Червоної книги України внесено холодок прибережний Asparagus litoralis, морковницю прибережну Astrodaucus littoralis, золотобородник цикадовий Chrysopogon gryllus. Флора острова Джарилгач налічує 51 ендемічний вид. Це, наприклад, меч-трава болотна Cladium mariscus, що є в межах острова на значних територіях, козельці дніпровські Tragopogon borysthenicus, конюшина дніпровська Trifolium borysthenicus, еспарцет дніпровський Onobrychis borysthenicus, ушанка дніпровська Otites borysthenicus, волошка короткоголова Centaurea breviceps та інші. Близько 100 судинних рослин угіддя включені до Європейського червоного списку [26].

Фауна Джарилжацької затоки рiзноманiтна, серед молюскiв найбiльш помiтнi двостулковi устрицi Ostrea edulis, мiдii Mylitus galloprovincialis та червононогi рапани Rapana thomassiana, з десятиногих - кам'яна та трав'яна креветки, два десятки видiв крабiв. Численними є рачки-бокоплави, краби-плавунцi, раки-самiтники. Серед заростей ховаються морськi йоржi Scorpaena porcus. Товщу води вiд поверхнi до найбiльшоi глибини населяють медузи - корнерот Rhizostoma pulmo та аурелiя Aurelia aurita. У пiщаному грунтi моря закопуються черви-полiхети. Ними харчуються бички Gobiidae, чорноморська камбала Pleuronectes platessa, осетровi риби Acipenseridae - стерлядь, севрюга, чорноморський осетер, білуга. У пiсок зариваються скати або морськi коти Dasiatis pastinaca. У солоних лиманах серед зостери ховаються зеленушки Symphodus ocellatus, морськi голки Syngnathidae, морськi коники Hippocampus ramulosus, бички-травники Zosterisessor ophiocephalus та iн. У затоцi зустрiчаються цiннi промисловi риби - чорноморський оселедець Alosa pontika, тюлька Clupeonella cultriventris, бичок-кнут Mesogobius batrachocephalus, шпрот Sprattus palericus, глос Platichthys flesus, катран Sgualus acanthias та кефаль Liza aurata [26].

Цінна фауна:

Ссавці: ховрах малий Citellus pygmaeus, білозубка мала Crocidura suaveolens, заєць сірий Lepus europaeus, нориця гуртова Microtus socialis, миші хатня Mus musculus hortulanus та курганцева M. spicilegus, та ін.. Три види копитних (олень благородний Cervus elaphus, лань C. dama, муфлон Ovis ammon).

Зустрiчається три види морських китоподiбних ссавцiв Cetacea два види дельфiнових Delphinidae i один з родини морських свиней Phocoenidae. Це дiльфiн-бiлобочка або звичайний Delphinus ponticus та чорноморська алафiна Tursiops truncatus. Хоча найчастiше в Джарилгацькiй затоцi зустрiчається пихтун або звичайна морська свиня Phocaena. Усi китоподiбнi занесенi до Червоної книги України.

Птахи. Це місце линяння лебедя-шипуна Cygnus olor. В період міграцій тут збирається до 75 тис. особин інших гусеподібних, включаючи велику кількість гусок сірої Anser anser та великої білолобої A. albifrons. Взимку тут може зупинятися більше 20 тис. качок, а під час міграцій по берегах заток можна побачити сотні тисяч турухтанів Philomachus pugnax. 115 видів птахів занесено до різних охоронних списків, 46 з них занесено до Червоної книги України [1].

Герпетофауна острова бiдна: 5 видiв плазунiв i 2 види земноводних. Виключно бiля прiсних водойм зустрiчаeться болотна черепаха Emys orbikularis. Типовими представниками герпетофауни є ящiрка рiзнобарвна Eremias arguta, гадюка степова Vipera ursini renardii та звичайний вуж Natrix natrix, батрахофауни - зелена ропуха Bufo viridis, звичайна квакша Hyla arborea.

Риби: у водах мешкають 5 рядів риб (осетероподібні Acipenseriformes, оселедцеподібні Clupeiformes, лососеподібні Salmoniformes, колючкоподібні Syngnathiformes, окунеподібні Perciformes). Види риб з Червоної книги України: морський коник чорноморський Hippocampus guttulatus microstephanus, судак морський Lucioperca marina, умбра Umbrina cirrosa, білуга чорноморська Huso huso ponticus, осетер російський Acipenser gueldenstaedtii, севрюга Acipenser stellatus, стерлядь Acipenser ruthenus [1, 6].

4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА ДЖАРИЛГАЦЬКУ ЗАТОКУ

.1 Загальний екологічний стан Джарилгацької затоки

Водогосподарська екологія в загальній екології за своїм значенням посідає особливе місце.

Екстенсивні засади розвитку народного господарства країни призвели до залучення у кругообіг дедалі більшої кількості природних ресурсів, додаткове виведення із сільськогосподарського виробництва родючих земель, збільшення обсягів відходів: видобувної, енергетичної, металургійної та інших галузей промисливості за мінімальними оцінками становлять близько 20 млрд. тонн і продовжують щорічно зростати більш як на 1 млрд. тонн. Виснажуються невідновлювальні мінерально-сировинні ресурси, інтенсивно забруднюються грунти і водоймища.

Звідсіля постають всі водогосподарсько-екологічні проблеми України, які з впевненістю можна віднести до таких, що потребують першочергового розвязання. Потребують конкретних дій і неординарних рішень.

За даними Европейськой екологічної комісії ООН, держава, водні ресурси якої не перевищують 15 тис. м3 на одного мешканця, вважається водонезабезпеченою [2, 10].

Лише у Дніпро щороку скидають 1,5 км3 забруднених стоків, у яких нараховується понад тисячу хімічних сполук. У Дніпрі і Десні гранично допустимі концентрації органічних речовин, солей важких металів та алюмінію, перевищено в кілька разів, а бактеріальне забруднення зросло в десятки разів. За такого становища технологія водоочищення на Дніпровській і Деснянській водозабірних станціях не може забезпечувати одержання якісної питної води. Крім того, хлорування призводить до появи дуже шкідливих сполук, які виділити практично неможливо.

Катастрофа на Чорнобильській АЕС вкрай загострила водогосподарсько-екологічну ситуацію в Україні, призвела до підвищення радіоактивного фону води, донних відкладів, надходження радіонуклідів у водосховищах, головним чином дніпровські, які є головним джерелом водопостачання для 70% підприємств народного господарства. А водою Дніпра користуються 35 млн. чоловік.

Більш ніж половина основних забруднюючих нуклідів надходить у Дніпровський каскад водосховищ зі стоком Припяті та верхнього Дніпра внаслідок поверхневого змиву з території Білорусії і Росії, регіонів з відносно низьким рівнем забрудження, але з великою водозабірною площею. Остання закономірність постійно підкреслює необхідність міждержавного підходу до розробки й проведення водоохоронних заходів, повязаних з Чорнобильською катастрофою [10, 18].

Для зменшення її наслідків на водогосподарсько-екологічну ситуацію в Україні забруднену зону слід залужити травами з поступовим її залісненням, щоб закріпити радіонукліди і включити їх у малий замкнутий біологічний цикл. Це дасть змогу зберегти здоровя людей і значні кошти.

З року в рік загострюється проблема питного водопостачання в Україні. У звязку з цим потрібно перевести найбільш небезпечні в екологічному плані регіони, особливо в басейні Дніпра, максимально на водопостачання з підземних джерел, а де це неможливо - за рахунок бутільованної води.

В природних умовах хімічний склад води регулюється природними процесами. Підтримується рівновага між поступанням хімічних елементів у воду та виведенням їх із неї. Лише на окремих ділянках спостерігаються аномальні концентрації деяких мікроелементів. Але існує один важливий фактор, який вносить корективи в природні процеси і часто сильно змінює склад природних вод. Цей фактор - антропогенна або господарьська діяльність людини. Антропогенні зміни хімічного складу вод обгрунтовано попаданням у гідросферу величезної кількості стічних вод, що містять відходи промислового та сільськогосподарського виробництва, комунально-побутові стоки [10].

На сьогодні стан територій області, які знаходяться в межах національної екологічної мережі, крім обєктів природно-заповідного фонду, значною мірою незадовільний. Основні фактори цього: забруднення або псування земель, забруднення моря, порушення правил екологічної безпеки. Все це впливає на якість елементів екологічної мережі, як природного середовища існування популяцій видів природної флори, мікобіоти та фауни.

Острів Джарилгач разом із затокою утворює Джарилгацький природний комплекс. Джарилгацька затока з островом - це перш за все водно-болотні угіддя, які ще в 1955 році увійшли у перший перелік 22 найбільш важливих водно-болотних угідь згідно Рамсарської конвенції щодо збереження водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення. Також ця територія має важливе значення для функціонування трансконтинентального Азіатсько-Європейського генетичного та екологічного коридору. Згідно з Рамсарською конвенцією, він має велике міжнародне природоохоронне і наукове значення. Адже це частина природного ланцюжка сезонної міграції птахів у широтному напрямку, з Азії в Європу. 248 видів пернатих гніздиться тут, зимує, зупиняється під час перельоту. Нараховують не менше 15 видів ссавців. На острові мешкає 81 вид тварин, що занесені в Червону книгу України [5, 10].

Джарилгацька затока знаходиться в північно-східній частині Чорного моря. Зі сходу вона відкривається широкою горловиною в Каркінітську затоку, а з півдня відділяється від неї Джарилгацькою косою, яка, при загальній довжині 42 км, тільки в одному місці, біля с. Лазурне, має вузьку протоку, що обумовлює їх сполучення. Глибина цієї протоки не перевищує в штильову погоду 0,5 м.

Затока являє собою мілководний басейн, максимальні глибини якого не перевищують у центральній частині 8 м. Маючи площу до 400 км2, затока вміщує при середній глибині 2,5 м близько 1 км3 води.

У північній її частині до неї вливаються дві вторинні затоки - Каржинська та Каланчацька. Ці затоки мають площі водного дзеркала відповідно 20 і 30 км2, характеризуються мілководністю і вміщують до 20 млн.м3 води кожна [14].

Джарилгацька затока разом з Тендровською та Ягорлицькою створює цілісний лагунний комплекс, що входить до складу Дніпро-Каркінітської берегової області, виділеної при геоморфологічному районуванні Азово-Чорноморського басейну. Аналогом подібного лагунного комплексу є лише приморські водойми Ліонської затоки Середземного моря.

Збереження затоки та острова є кроком до захисту Чорного моря від забруднення. Джарилгацький природний комплекс має важливе значення для охорони мігруючих видів диких тварин, а також для збереження біорізноманіття на півдні України.

У флористичному відношенні лагунний комплекс розглядається як окремий фітогеографічний район Чорного моря, який вміщує на своїх мілководдях понад 3 млн. тонн рослинної маси, що складає з урахуванням катастрофічної загибелі в останні роки фітофтори 50% всіх запасів макрофітів в Чорному морі. Великі запаси макрофітів створюють сприятливі умови для розвитку іхтіофауни.

У той же час наявність Краснознаменської зрошувальної системи та 16 рисівницьких господарств у безпосередній близкості до Скадовської медичної зони та Джарилгацької затоки створило передумови для їх інтенсивного антропогенного забруднення.

Основні джерела забруднення моря у межах Скадовської медичної зони це значний обсяг скидів води: дренажні, скидні, дренажно-скидні, господарсько - побутові (м. Скадовськ), сток вод Краснознаменського каналу.

Важливим аспектом антропогенного впливу зворотного стоку Краснознаменської зрошувальної системи є, окрім забруднення моря специфічними хімічними речовинами, розсолонення прибережних акваторій мілководних заток. Найгостріше ця проблема проявляється в Джарилгацькій затоці, куди направляється переважна кількість скидних вод.

Для поливного зрошення використовується маломінералізована вода Каховського водосховища, що подається Краснознаменським магістральним каналом у зону рисосіяння на півдні Херсонської області.

Це гідрокарбонатно-кальцієва вода з невисокою мінералізацією (до 0,4 г/л) та жорсткістю. Вміст біогенних речовин, важких металів, специфічних забруднювачів у цій воді не перевищує допустимі норми.

Вода такого хімічного складу подається по магістральному каналу до споживачів. Починаючи з третьої декади квітня, нею заповнюються чеки рисових сівозмін. До початку фази визрівання забір води поступово збільшується, а далі споживання води знижується.

Упродовж вегетаційного періоду у зв`язку із технологічними умовами вирощування рису потрібно постійно підтримувати необхідний рівень води в рисовому чеку. Сама система регулювання передбачає відведення надлишку зрошувальних вод у вигляді скидних вод із рисових чеків та дренажних вод, що постійно фільтруються в зону аерації і з`єднуються з ґрунтовими водами. При цьому відбувається суттєва трансформація початкового хімічного складу вод [6, 25].

Спочатку поливні води набувають внаслідок тривалого контакту з ґрунтовим покривом затопленого рисового чеку хлоридного натрієво-магнієвого складу. Зменшення частки Са2+, НСО3 та SO4- відбувається внаслідок вилуговування із ґрунтового покриву легко розчинних солей Na+, Cl-, SO4- та осадження гіпсу за реакціями:

(HCO3)2 + Na2SO4 + 2H2O = CaSO4?2H2O¯ + 2NaHCO3 осадження

та Na2SO4 + CaCl2 + 2H2O = 2NaCl + CaSO4 + 2H2O осадження

Домінуючими іонами стають при цьому Na+ і Cl-. Зростає мінералізація до 2,2 г/дм3.

Внаслідок змін водно-сольового балансу зрошуваної території і надходження значних об`ємів зворотних іригаційних вод зі зниженим вмістом солей почалося розсолонення прибережної акваторії Джарилгацької затоки.

В межах акваторії Джарилгацької затоки виявлено два типи сезонної динаміки солоності.

Перший тип характерний для прибережної частини акваторії Джарилгацької затоки. Це акваторія затоки західніше м. Скадовська. Характеризується глибинами 2,0-2,5 м у місцях відбору проб. Наявний водообмін з більш глибокою (до 8 м) частиною затоки, завдяки чому коливання солоності на протязі вегетаційного періоду не перевищують 3,0-4,0‰. Тобто, якщо на початку поливного сезону солоність становить біля 20‰, то під впливом скидних вод вона знижується до 16‰.

Другий тип зміни солоності характерний для мілководних акваторій Каркінітської та Каланчацької заток, з глибинами 0,5-1,0 м. Тут водообмін з відкритим морем обмежений, тому під впливом значних об`ємів скидних вод солоність змінюється тут від 12-13‰ на початку поливного сезону до 1-2‰ під час скиду зворотних вод з рисових чеків.

Прісні води займають в цей час майже всю акваторію Каркінітської та Каланчацької заток і розтікаються тонким шаром по поверхні більш мінералізованих морських вод вглиб акваторії Джарилгацької затоки.

Солоність води затоки під впливом скидних вод Краснознаменської системи значно коливається. Вона змінюється від 1,4‰ в прибережній частині у зоні впливу скидного каналу ОС-2 біля с. Приморське до 17,1‰ у «чистій» точці біля острова Джарилгач. Ця точка була спеціально включена в мережу гідрохімічного моніторингу як фонова, або контрольна, оскільки вона віддалена від берегової лінії (розміщена поза зоною впливу скидних вод). Хімічний склад води у цій точці з певними допусками відповідає природному хімічному складу води затоки [32, 33].

Значно змінюється і іонний склад води. В прибережній зоні поряд з іонами Cl- та Na+ у воді в значних кількостях міститься також Ca2+ та НСО3-. Вглиб моря співвідношення між солями змінюється: домінуючу роль стійко тримають Na+ та Cl-, а характерні для континентальних вод іони втрачають своє значення.

Ці дані свідчать про проходження процесів розсолонення прибережних акваторій заток-приймачів скидних вод. Ступінь розсолонення залежить від мінералізації скидних вод, а також від умов водообміну

Найменш розсолонені прибережні ділянки акваторії моря, що прилягають до точок відбору проб 1/4, 7/2-10/4, 11, 12. Солоність води тут зменшилась в 1,1-1,5 разів. Хімічний склад води у цих точках близький до фонового. Водні маси з таким складом та солоністю формуються вздовж північно-західної частини узбережжя Джарилгацької затоки (Скадовськ-Красне-Новоолексіївка).

Таким чином, у місцях скиду дренажних вод повсюдно, але в різній мірі, відбувається розсолонення морських водних мас у прибережній зоні моря. Найбільші зміни солоності та хімічного складу води спостерігаються в Каржинській затоці та в Каланчацькому лимані, а також у проміжній зоні акваторії Джарилгацької затоки. Зміна солоності позначилася також на зміні іхтіофауни цих лиманів. В опріснених частинах затоки почали акліматизуватись прісноводні види риб - сазан, карась та інші, витісняючи традиційні види (камбала, оселедець, ставрида, осетрові) із місць їх розмноження та нагулу [6].

Це свідчить про те, що дане питання зберігає свою актуальність і для попередження непоправних екологічних наслідків для екосистеми Джарилгацької затоки потребує подальшого комплексного дослідження.

Унікальна за своїми природними і лікувальними властивостями акваторія Скадовського району вже десятки років потерпає від екологічного забруднення. Причина цьому - злив меліораційних вод з рисових полів у Джарилгацьку затоку.

Нефективне зрошення в Херсонській області вже давно стало головною екологічною проблемою регіону. Воно викликає підтоплення численних сіл Херсонщини, деградацію ґрунтів, забруднення морського узбережжя та вимирання степової фауни.

Проблема посилюється тим, що вода в Джарилгацькій затоці майже не ротується, і прісні стоки з пестицидами надовго затримується в акваторії. Це зумовлено специфічним розташуванням острова Джарилгач, який закриває північне узбережжя затоки від виходу до відкритого моря.

Додаткове навантаження створює і міський порт, через який здійснюються вантажні перевезення, в мілководну Джарилгацьку затоку регулярно входять кораблі з великою водотоннажністю, які піднімають з дна затоки великі прошарки мулу із пестицидами.

Небажані екологічні наслідки виявляються, ще в період будівництва морського порту та його масштабної реконструкції. Саме в цей час відбувається знищення прибережних донних біоценозів. Після введення в лад вже сама безпосередня експлуатація причалу і різних терміналів при здійсненні вантажно-розвантажувальних операцій із суворим дотриманням норм, правил і наявного природоохоронного законодавства не робить настільки істотного впливу на біологічні компоненти прибережних екосистем. У цей період формуються нові спільноти гідробіонтів, відповідні новому комплексу факторів.

Найбільшу небезпеку для біоти екосистем акваторії морського порту в процесі його функціонування несе забруднення водного середовища різними токсичними речовинами, що виникає в результаті аварій, втрат при вантажно-розвантажувальних роботах, експлуатації механізмів, витоку нафтопродуктів і нафтовмістовних вод, неконтрольованого скидання господарсько-побутових стоків і тд.

4.2 Джерела забруднення вод Джарилгацької затоки

В теперішній час внаслідок забруднення природних вод неочищенними або недостатньо очищеними стоками в державі спостерігається недостача чистої води. Часто недостача прісної води обумовлена якісним виснаженням водних ресурсів, тобто забруднення водотоків та водоймищ різними хімічними речовинами та брухтом. Водотоки та водоймища вважаються забрудненими, якщо склад або стан їх вод змінився в результаті діяльності людини до такого ступеня, що вони стали непридатними для цілей, яким вони відповідали до початку їх користування людиною.

Джерелами забруднення поверхневих або підземних вод являються речовини, мікроорганізми або тепло. Найбільшої шкоди наносять стічні води побутової та виробничої діяльності людини [2].

На практиці використовується також поняття «міські стічні води», які являють собою суміш побутових та виробничих стічних вод. Побутові, виробничі та атмосферні стічні води відводяться як сукупно, так і окремо. Але найбільш широке розповсюдження набули системи сукупного водовідведення, коли всі три категорії стічних вод відводяться по одній загальній мережі труб та каналів. Стічні води являють собою складні гетерогенні суміші, що у своєму складі мають речовини органічного та мінерального походження, нерозчинні та розчинні.

Склад виробничих стічних вод може коливатися у значних межах, що призводить до необхідності ретельного обгрунтування вибору надійного та ефективного засобу очищення в кожному конкретному випадку. Кількість виробничих стічних вод визначається в залежності від виробництва підприємства за нормами водокористування та водовідведення для різноманітних галузей промисловості [7].

Водоймища забруднюються в основному в результаті попадання до них стічних вод від промислових підприємств та населених пунктів. В результаті скиду стічних вод змінюються фізичні властивості води (збільшується температура, зменшується прозорість, з'являються присмаки, запахи); на поверхні водоймища з'являються плаваючі речовини, а на дні утворюється осад; змінюється хімічний склад води (збільшується вміст органічних та неорганічних речовин, з'являються токсичні речовини, зменшується вміст кисню); змінюється якісний та кількісний склад, з'являються хворобливі бактерії. Забруднені водойища стають непридатними для питного, а часом і для технічного водозабезпечення, втрачають рибогосподарське значення.

В результаті процесів перетворення забруднюючих водоймища речовин, що відбуваються під дією природних факторів, в водних джерелах проходить повне або часткове відновлення їх первинних властивостей. При цьому можуть утворюватись другорядні продукти розпаду забруднень, негативно впливаючі на якість води [8].

Самоочищення води водоймищ - це сукупність взаємопов'язаних гідродинамічних, фізико-хімічних, мікробіологічних і гідробіологічних процесів, що ведуть до відновлення первинного стану водного об'єкту.

У зв'язку з тим, що у стічних водах промислових підприємств можуть знаходитись специфічні забруднення, їх спуск в міську водовідвідну мережу обмежен рядом вимог. Виробничі стічні води, які випускають у водовідвідну мережу не повинні:

порушувати роботу мереж і споруд;

містити більше 500 мг/л завислих та вспливаючих речовин;

містити речовини, здатні забруднити мережу чи відкладатися на стінках труб;

виявляти руйнівної дії на матеріал труб та елементи очищувальних споруд;

містити горючі суміші та розчинні газоподібні речовини, здатні утворювати вибухонебезпечні суміші;

містити шкідливі речовини, що перешкоджують біологічному очищенню стічних вод чи скиду у водоймище;

мати температуру вище 400С.

Виробничі стічні води, що не задовільняють цих вимог, повинні старанно очищуватись і лише після цього скидатись у міську водовідвідну мережу.

Подібно побутовим скидам діють також і відходи харчової промисловості Скадовського району, що скидаються у каналізацію. Концентрація органічних речовин в цих відходах часом вище, ніж у побутових. Особливо багато стічних вод утворюється на молочних фермах, пивоварних, винних та цукрових заводах, на кондитерських фабриках. Багато промислових стічних вод, наприклад, які поступають з металургійних та хімічних заводів, забруднюють водоймища речовинами, що забирають кисень, отрутами, у тому числі важкими металами, цианістими сполуками, вуглеводами. Їх дія на водоймища дуже шкідлива. Ці отрути послаблюють життєдіяльність водних організмів, тому на великих ділянках ріки, куди скидаються такі відходи, процеси самоочищення зовсім не відбуваються або майже не відбуваються, і якість води майже не покращується [19].

Стічні води устаткування по промиванню гравію роблять воду мутною, в результаті чого погіршується проникність світла, а у звязку з цим зменшується біологічне виробництво кисню. До того ж, придонні організми покриваються випадаючим із води осадом та гинуть. Можливі також забруднення водоймищ радіоактивними речовинами із ядерних технологічних установок і лабораторій, а також забруднення збудниками хвороб, особливо зі стічними водами лікарень.

Промислові підприємства скидають стічні води прямо в річки. Стоки з полів також поступають в річки та озера. Забруднюються і підземні води - найважливіший резервуар прісних вод. Забруднення прісних вод та земель повертаються до людей у продуктах харчування та питній воді.

Річки завжди були джерелом прісної води. Але в сучасну епоху вони стали транспортувати відходи. Відходи на водозбірній території по руслам річок стікають у море. Більша частина використаної річкової води повертається у річки та водоймища у вигляді стічних вод. Але досі збільшення очищувальних споруд відстає від росту споживання води. Навіть при самому досконалому очищенні, включаючи біологічне, всі розчинні неорганічні речовини і до 10% органічних забруднюючих речовин залишаються у очищених стічних водах. Така вода може знову стати придатною для користування лише після багаторазового розбавлення чистою природною водою. І тут для людини важливе відношення абсолютної кількості стічних вод, хоча б і очищених, і водного стоку річок [21].

Запаси прісної води виснажуються через нераціональне водокористування або забруднення. Найбільш водоємні галузі промисловості - сталеливарна, хімічна, нафтохімічна, целюлозно-паперова та харчова. На них відводиться майже 70% всієї води, яка витрачається у промисловості. Найголовніший же водокористувач прісної води - сільське господарство; на його потреби іде 70-80% всієї прісної води. У сільському господарстві більша частина води не повертається у річки, а розходується на випаровування та утворення рослинної маси, так як при фотосинтезі водень із молекул води переходить у органічні сполуки. Для регулювання стоку річок, нерівномірного впродовж року, побудовані водосховища. Запаси прісної води значно зменшуються із-за забруднення. [2].

Органічні сполуки надходять із побутових, сільськогосподарських та промислових стоків до води Джарилгацької затоки. Їх розклад відбувається під дією мікроорганізмів і супроводжується поглинанням розчиненого у воді кисню. Якщо кисню у воді достатньо и кількість відходів невелика, то аеробні бактерії досить швидко перетворюють їх у порівняно нешкідливі залишкі. В іншому випадку діяльність аеробних бактерій дає менші результати, вміст кисню різко падає, розвиваються процеси гниття. При вмісті кисню у воді менше 5 мг на 1 л, а у районах нересту нижче 7 мг багато видів риб гине.

Хворобливі мікроорганізми та віруси містяться у погано очищених або зовсім не очищених каналізаційних стоках населених пунктів та тваринницьких ферм. Потрапляючи до питної води, патогенні мікроби та віруси визивають різноманітні епідеміі, такі як сальмонеліоз, гастроентеріт, гепатит та інші. Водні безхребетні, наприклад, молюски із заражених водоймищ часом були причиною захворювання черевним тифом.

Живильні елементи, головним чином сполуки азоту та фосфору, потрапляють у водоймища з побутовими та сільськогосподарськими стічними водами. Збільшення вмісту нітритів та нітратів у поверхневих та підземних водах веде до забруднення питної води і до розвитку деяких захворювань.

До неорганічних та органічних речовин також відносяться сполуки важких металів, нафтопродукти, пестициди, синтетичні поверхнево-активні речовини,феноли. Вони потрапляють у водоймища з відходами промисловості, побутовими та сільськогосподарськими стічними водами. Багато з них у водному середовищі або взагалі не розкладається, або розкладається дуже повільно і здатні накопичуватись у харчових ланцюжках.

Збільшення донних осадів відноситься до одного з гидрологічних наслідків урбанізації. Їх кількість у річках та водоймищах постійно збільшується із-за ерозіі грантів у результаті неправильного ведення сільського господарства. Ці явища призводять до порушення екологічної рівноваги у водних ситемах [2].

Джерелами теплового забруднення служать підігріті стічні води тепло-електростанцій та промисловості. Збільшення температури природних вод змінює природні умови для водних організмів, знижує кількість розчинного кисню, змінює швидкість обміну речовин. Багато мешканців річок, озер і водоймищ від цього гинуть, розвиток інших припиняється.

Надходження нафти в водоймища в основному повязане з транспортуванням та розробкою у місцях добування на шельфі. Нафтові забруднення мають різні форми: покривають поверхню води тонкою плівкою, а при розливах товщина нафтового шару спочатку може складати декілька сантиметрів, потім утворюються комочки важкої фракції нафти. До них прикріплюються маленьки тварини, якими живляться риби. Разом з ними вони заглотують і нафту. Деякі риби від цього гинуть. При нафтовому забрудненні змінюється відношення видів і зменшується їх різноманітність.

Хлоровані вуглеводи, широкозастосовні для боротьби зі шкідниками сільського та лісного господарства, переносниками інфекційних захворювань, уже багато десятиріч разом зі стоками річок і через атмосферу потрапляють у водоймища. Вони легко розчиняються у жирах і тому накопичуються в організмах риб, ссавців, морських птахів. Ці речовини не розкладаються у природних умовах, а тільки накопичуються.

Разом з річним стоком до моря потрапляють і важкі метали, більшість з яких має токсичні властивості. Ртуть, кадмій, свинець, мідь, цинк, хром, мишяк та інші важкі метали не тільки накопичуються у морських організмах, отруюючи тим самим морські продукти харчування, але й дуже шкідливо впливають на мешканців моря [2, 8].

Наслідки забруднень різноподібні. Первинні критичні порушення у функціонуванні живих організмів під дією забруднюючих речовин утворюються на рівні біологічних ефектів: після зміни хімічного складу клітин порушуються процеси дихання, росту та розмноження організмів, можливі мутаціі і канцерогенез; порушуються рух та орієнтація у морському середовищі. Морфологічні зміни нерідко проявляються у вигляді різноманітних патологій внутрішніх органів: змін розмірів, розвитку неправильних форм. Особливо часто ці явища регіструються при хронічному забрудненні. Все це віддзеркалюється на стані окремих популяцій, на їх взаємовідносинах [8].

4.3 Природні негативні зміни акваторії та берегів Джарилгацької затоки

Як вже було описано раніше, зовнішній фронтальний бік акумулятивної системи Тендра - Джарилгач характеризується високою динамічністю, головною причиною такого становища є сильний вплив на дану систему хвиль відкритого моря. Але в той же час, динамічність тильного боку даної системи та корінних берегів мілководних заток дуже незначна, незважаючи на те що більша частина цих берегів складена глинистими породами.

Берега обмілиних заток регіону складені глинистими породами, які дуже податливі процесам абразії. В природну стані важливим захистом цих берегів є фітогенні відкладення, які знаходяться в значній залежності від стану донної рослинності але процес естуарізації прибережних акваторій призвела до деградації рослинного покриву дна заток. В результаті зменшилась кількість фітогенного матеріалу та як наслідок посилилась абразія [6].

На сьогоднішній день швидкості абразії в межах берегів обмілиних заток коливаються в межах від 0,03 до 1,5 м/рік (рис.4.1.).

Специфічність динаміки берегової зони мілководних заток полягає в тому, що найменші швидкості абразії характерні для ділянок які блоковані від хвиль відкритого моря акумулятивними формами.

В той же час ділянки берегової зони мілководних заток, які не захищенні акумулятивними формами, руйнуються з більш високою швидкістю, періодично спостерігаються швидкості до 5-7 м/рік.

Науковцями Херсонського державного університету за останні 5 років було проведено 12 науково-дослідних експедицій. Головною метою цих досліджень було визначення сучасного стану та подальшого розвитку природної акумулятивної системи Тендра - Джарилгач.

На основі проведених досліджень було визначено, що для даної акумулятивної форми характерна природна тенденція до від ступання, в північно-східному напрямку, яка зумовлена загальною схемою еволюції північно-західної частини Чорного моря, в голоцені. Окрім даної природної тенденції, для акумулятивних форм регіону дослідження, характерним є розвиток в умовах періодичного затоплення їх поверхні під час штормових нагонів [5, 6].

Рисунок 4.1 - Швидкості абразії корінних морських берегів в межах Дніпровсько-Каркінітської берегової області

Аналіз літературних джерел та статистичних даних коливання рівня Чорного моря в північно-західній частині, свідчить про те, що катастрофічні штормові нагони, які здатні затопити територію Джарилгачу, проявляються в середньому один раз в десять років.

За останні 30 років Джарилгач повністю або частково затоплювався тричі у 1981, 1997 та 2003 роках. Під час катастрофічних нагонів у 1997 та 2003 роках, були затоплені не лише акумулятивні форми, під водою опинилися значні за площею ділянки берегової зони та прибережних районів мілководних заток.

Слід зауважити, що на фоні загального потепління та посилення сили вітрів південно-західного напрямку кількість та висота штормових нагонів поступово збільшується (рис.4.2.).

Рисунок 4.2 - Висота штормового нагону в межах берегової зони Джарилгацької затоки під час катастрофічного підйому 6 жовтня 2003 року

Також слід відзначити, що під час аномально теплих зим, коли не утворюються береговий припай або його потужність дуже незначна, загальна кількість штормових нагонів значно збільшується та вони стають більш небезпечними.

Проявлення штормових нагонів у холодну пору року, здатно призвести, за допомогою криги, не лише до руйнувань в межах природних частин берегової зони, а також до значних пошкоджень антропогенних споруд.

Берега Джарилгацької затоки, за генетичним типом відносяться до вітроосушних. Дані берега більшість часу свого існування не характеризуються динамічною активністю, але під час потужних штормових нагонів, вони стають над активними та в їх межах посилюється процеси абразії.

В межах регіону дослідження процеси абразії посилюються вздовж берегів мілководних заток у східному напрямку. Процеси абразії характеризуються тут середніми швидкостями біля 1 м/рік, але в останні роки швидкість абразії збільшилась до 2 - 2,5 м/рік.

Слід також зауважити, що навіть таке збільшення швидкості, суттєво поступається швидкостям абразії, які були зафіксовані в береговій зоні смт. Лазурне в період між 2001 та 2005 роках. В цей період дана ділянка берегової зони розвивалася за умов відсутності будь якого пляжу та як наслідок швидкість абразії дорівнювала 8 - 10 м/рік. Тобто ми можемо казати про дуже важливу берегозахистну функцію, акумулятивних утворень, що розташовані в межах берегової зони регіону дослідження [6].

Відповідно, тіла акумулятивних форм, що входять до даної системи, захищають, материкові берега від сильного впливу морських хвиль. Саме тому, в межах мілководних заток висота морських хвиль, навіть, під час дуже потужних штормів не перевищує 1,5 м.

При відсутності в регіоні дослідження акумулятивних форм, в межах мілководних заток буде сформований більш жорсткий хвильовий режим. Хвилі відкритого моря будуть безперешкодно проникати до акваторії цих заток, швидкості абразії відразу збільшаться в 2-3 рази та будуть дорівнювати 2,5-3 м/рік.

Поступове поглиблення підводного схилу заток дозволить більш значним за висотою хвилям проникати в межі берегової зони. Внаслідок цього швидкість абразії може дорівнювати 8 - 10 м/рік, тобто бути такою яка зараз в межах незахищених ділянок материкової частини системи.

Враховуючі, що вздовж цих берегів розташована велика кількість населених пунктів, комунальних та сільськогосподарських обєктів, посилення абразії призведе до відчутних втрат, насамперед земельних ресурсів, особливо в межах Скадовського району.

На даний момент ситуація з розмивом даних акумулятивних форм стабілізувалася, але будь-яке подальше необдумане антропогенне втручання в процеси розвитку даної системи може призвести до катастрофічних наслідків, при яких ці акумулятивні форми зазнають суттєвої деградації.

Проаналізовані нами напрямки еволюції даної акумулятивної системи, дозволили прийти до висновку, що ця система має велике природоохоронне значення, бо представляє собою природний берегозахистний барєр, який захищає материкове узбережжя Джарилгацької затоки від потужного впливу морських хвиль та штормових нагонів. При деградації акумулятивних форм цієї системи, відбудеться катастрофічне збільшення швидкості абразії вздовж материкових берегів обмілиних заток.

Слід також памятати, що гідрологічний режим, фізико-хімічні властивості вод та стан органічного світу мілководних заток знаходиться також в прямій залежності від стану акумулятивних форм. Відповідно при їх деградації відбудеться зменшення біорізноманіття не лише в межах даних акумулятивних форм, а також в межах акваторії даних заток. Враховуючі те, що унікальні фізико-хімічні властивості вод Джарилгацької затоки знаходяться в залежності від стану підводного органічного світу, можливо прогнозувати втрату цілющих властивостей цих вод [5, 6].

.4 Необхідні дії та методи для покращення екологічної ситуації в акваторії Джарилгацької затоки

Для того, щоб покращити екологічну ситуацію акваторії Джарилгацької затоки, необхідно виконувати дії, що стосуються не лише даної затоки, а Чорного моря вцілому:

1)Дії, для зменшення забруднення, що надходить з річковим стоком:

-координування дій щодо захисту та відновлення Чорного моря з програмами та планами дій для басейнів Дніпра, Дунаю, Дністра та малих річок Причорноморя.

)Зменшення надходження забруднення з атмосфери:

-провести інвентаризацію джерел забруднення повітря та оцінку обсягів викидів від стаціонарних та пересувних джерел у прибережній смузі морів та в морі;

-розробити методичні підходи до оцінки впливу забруднення морів через атмосферні опади на екосистему Чорного моря.

)Зменшення забруднення з точкових берегових джерел:

-розробити графік зменшення надходження забруднення до «гарячих точок»;

-здійснити інвентаризацію скидів комунально- побутових вод в межах прибережної смуги;

-надання державної фінансової підтримки заходам, що здійснюються в прибережних містах щодо введення в дію очисних комунально-побутових споруд, які обумовлюють існування «гарячих точок» в межах прибережної смуги Чорного моря.

)Зменшення забруднення з дифузних берегових джерел:

-розробити науково обґрунтовані оцінки обсягів надходження забруднюючих речовин з дифузних джерел до морських акваторій та визначити критерії оцінки їхнього впливу на стан довкілля Чорного моря;

-впровадити системи відслідкування надходження до акваторії Чорного моря поживних та органічних речовин від сільськогосподарських підприємств, радіоактивних речовин; забруднення від військової діяльності, пестицидів та інших токсичних речовин в межах прибережної смуги Чорного моря;

-ввести регламент державного контролю за кількісними та якісними характеристиками скидів колекторно-дренажних вод в море та механізм відшкодування наслідків впливу гідромеліоративних систем на морські екосистеми;

-побудувати в містах прибережної смуги очисні споруди зливових вод, очисні споруди дренажних вод з іригаційних систем.

)Зменшення забруднення від судноплавства та транскордонного переміщення небезпечних речовин:

-забезпечити контроль за впорядкуванням, розробкою та створенням, у разі необхідності, споруд по перевантаженню та зберіганню в прибережній зоні нафтопродуктів, хімічних речовин тощо;

-розробити та впровадити систему автоматизованого відслідковування за переміщенням небезпечних речовин в межах морських кордонів України.

)Зменшення забруднення від скидів сміття та відходів господарської діяльності:

-провести інвентаризацію смітників та звалищ у межах 2-километрової водозахисної смуги Чорного моря та розробити систему необхідних заходів щодо їх ліквідації;

)Зменшення впливу надзвичайних техногенних ситуацій на морі:

-розробити Національний план реагування на надзвичайні ситуації природного та техногенного характеру;

-розробити системи прогнозування стану морського середовища, гідрометеорологічного і гідрографічного забезпечення переміщення морським транспортом екологічно небезпечних вантажів;

-створити спеціалізовані підрозділи з ліквідації надзвичайних ситуацій на морі.

)Захист біологічного різноманіття:

-розробити окремі режими природокористування на тих територіях (акваторіях), які віднесені до водно- болотних угідь міжнародного значення;

-розширити фундаментальні і прикладні наукові дослідження, спрямовані на визначення основних закономірностей функціонування морських та прибережних екосистем та запобігання негативної дії чинників, що впливають на них, а також щодо збереження біологічного різноманіття філофорного поля Зернова.

)Забезпечення якості морської води для дозвілля та туризму:

-створити кадастр природних рекреаційних ресурсів морського узбережжя;

-визначити рівні екологічно допустимого навантаження на туристської діяльності в межах рекреаційних зон.

)Удосконалення системи моніторингу та оцінки впливу природних та антропогенних факторів на навколишнє природне середовище:

-обґрунтування оптимальної системи моніторингу у районах найбільш антропогенного впливу розроблення структури і програми моніторингу морського середовища;

-розробка екологічних критеріїв якості навколишнього природного середовища Чорного моря та узгодження їх з міжнародними;

-створення геоінформаційної системи української частини Азовського і Чорного морів.

)Удосконалення нормативно-правової бази:

-створення Закону про прибережну смугу, Закону про екологічний аудит морського середовища і Закону про нормування природокористування;

-підписання міжнародної конвенції щодо економічних зон Чорного моря.

Основні методи очищення води. Охорона води - один із важливих елементів охорони природи. Основна умова охорони води - її раціональне користування. Стічні води необхідно збирати та очищувати. Звичайно, краще з самого початку не забруднювати річки та озера. Але для цього потрібні достатньо потужні очисні споруди, яким в свою чергу необхідна централізована система каналізації.

Найбільш активною формою захисту водних ресурсів від забруднення є безвідходна технологія виробництва. У цей комплекс заходів входять:

створення та втілення нових процесів отримання продукціі з утворенням найменшої кількості відходів;

розробка різноманітних типів безстічних технологічних систем та водозворотних циклів на базі засобів очищення стічних вод;

розробка систем переробки відходів виробництва в другорядні матеріальні ресурси;

утворення територіально-промислових комплексів, які мають замкнену структуру матеріальних потоків сировини та відходів всередині комплекса [21].

На сьогодні досягнуті певні успіхи у галузі створення та втілення безвідходних технологій у деяких галузях промисловості, але до повного їх втілення важливими напрямами екологізації виробництва треба вважати:

удосконалення технологічних процесів та розробку нового устаткування з меншим рівнем скидів сумішей та відходів у водні обєкти;

обеззаражування токсичних відходів;

утилізація відходів;

застосування пасивних методів захисту водних об'єктів.

Пасивні методи захисту водних об'єктів включають комплекс заходів по обмеженню скидів комунально-побутових стоків, стоків промислового та сільськогосподарського виробництва у водні обєкти, а також утилізацію та захоронення відходів. На сучасному етапі пасивні методи постійно удосконалюються та широко втілюються e технологічні цикли в усіх галузях народного господарства, тому що у звязку з широкою індустріалізацією, розвитком сільського господарства, господарством міст утворюються великі маси стічних вод, забруднених різними сумішами. У звязку з розвитком енергетики, промисловості, сільського та міського господарства та збільшенням використовування нових синтетичних і токсичних речовин характеристика якості води водних обєктів по одному показнику в багатьох випадках не обгрунтована, і тому потрібна оцінка якості води груповими або комплексними показниками. До основних методів регулювання якості природних вод відносяться:

очищення промислових та комунальних стоків;

меліоративні та протиерозійні заходи;

зменшення забруднення атмосфери;

покращення розробки та користування природних ресурсів.

Методи, що застосовуються для очищення виробничих та побутових стічних вод, можна поділити на три групи:

механічні;

фізико-хімічні;

біологічні [21, 31].

В комплекси очисних споруд входять споруди механічного очищення. В залежності від вимагаємого ступеня очищення вони можуть доповнюватись спорудами фізико-хімічного чи біологічного очищення, а при більш високих вимогах до складу очисних споруд включають споруди глибокого очищення. Перед скидом у водоймища очищені стічні води обеззаражуються, осад, що утворюється на всіх стадіях, чи надлишкова біомаса потрапляє на споруди по обробці осаду. Очищені стічні води повертаються до оборотної системи водозабезпечення промислових підприємств, на сільськогосподарські потреби чи скидаються у водоймища. Опрацьований осад може знищуватись.

Механічне очищення застосовується для виділення зі стічних вод нерозчинних мінеральних та органічних сумішей. Як правило, воно є методом ретельного очищення та призначено для підготовки стічних вод до біологічного та фізико-хімічного очищення. У результаті механічного очищення забезпечується зниження рівня завислих речовин на 90%, а органічних на - 20%.

У склад споруд механічного очищення входять гратки, різного виду уловлювачі, фільтри, відстійники [21].

Піскоуловлювачі застосовуються для виділення із стічних вод важких мінеральних сумішей (в основному піску). Обезводжений пісок при надійному обеззараженні може бути використан при виробництві дорожних робіт та виготовленні будівельних матеріалів.

Первинні відстійники застосовуються для виділення із стічних вод завислих речовин, які під дією гравітаційних сил осідають на дно відстійника або вспливають на його поверхню.

Для очищення стічних вод, що містять нафту та нафтопродукти при концентраціях більше 100 мг/л, застосовують нафтоуловлювачі. Ці споруди являють собою прямокутні резервуари, в яких відбувається розділення нафти і води за рахунок різниці їх густини. Нафта і нафтопродукти підіймаються на поверхню, збираються та видаляються із нафтоуловлювача на утилізацію.

При фізико-хімічному очищенні використовуються наступні методи:

сорбція - здатність деяких речовин поглинати або концентрувати на своїй поверхні забруднюючі речовини;

екстракція - введення у стічні води речовин, здатних розчиняти забуднюючі речовини;

електрохімічний метод, який полягає в електрохімічному окисленні забруднюючої речовини на аноді при електролізі стічних вод.

Біологічне очищення - це метод обробки побутових та виробничих стічних вод, який широко застосовується на практиці. У його основі лежить процес біологічного окислення органічних сполук, що містяться у стічних водах. Біологічне окислення відбувається завдяки мікроорганізмам, що включають безліч різноманітних бактерій, найпростіших, а також ряд більш високоорганізованих організмів - водоростей, грибків і т. і., звязаних між собою в єдиний комплекс складними взаємовідносинами [21, 30].

Як правило, в біологічному очищенні використовується так званий активний мул. В спеціальних басейнах на органічних речовинах, які залишились у воді, що пройшла відстійники, розмножуються бактерії та інші мікроорганізми. За декілька годин ці мікроорганізми перетворюють органічні сполуки в мул, здатний осісти. В одному метрі кубічному води міститься приблизно 100 млн мікроорганізмів. Відбувається интенсивний процес розкладу, подібний до того, який відбувається при самоочищенні в природних водоймищах.

Цінність осадового мулу як добрива буває різною. Якщо в каналізацію потрапляють відходи металлургійних підприємств, то осад може містити важкі метали в кількостях, які не дозволяють використовувати його на добриво.

Там, де залишки забруднень в стічних водах, що пройшли очисні споруди, дуже небезпечні для природи та людини, а процеси самоочищення в водоймищах, куди ці води скидають, не можуть впоратися з забрудненнями, треба застосовувати ще один метод очищення.

Цей метод - хімічне очищення - має за мету насамперед вилучити з води розчинні сполуки фосфору, стимулюючи розмноження водоростей. Таке очищення особливо важке, якщо очищенні води повинні скидатись до озера. До води додають особливі хімікати, які визивають випадання всіх розчинних речовин, у тому числі фосфатів, в осад. У воді утворюються пластівці, що опускаються на дно і на своєму шляху захоплюють з собою різну завись, яка ще залишилась. Фільтрація вод, що пройшли біологічне очищення, через тонкий фільтр, наприклад, шар піску, також допомагає знизити кількість органічних та неорганічних забруднень, які залишились у воді.

Нейтралізація застосовується для обробки виробничих стічних вод багатьох галузей промисловості, що містять луги та кислоти. Нейтралізація стічних вод відбувається з метою запобігання корозії матеріалів водовідвідних мереж і очисних споруд, порушення біохімічних процесів у біологічних окисниках і водоймищах [21].

антропогенний екологічний затока забруднення

5 ОЦІНКА ВПЛИВУ РИСОСІЯННЯ НА СТАН ВОДИ ДЖАРИЛГАЦЬКОЇ ЗАТОКИ

Матеріали дослідження у 1990-му Міністерство охорони навколишнього середовища та Міністерство охорони здоровя під тиском громадських організацій заборонили розпилювати хімікати з літака і скидати будь-яку воду з рисових полів у лиман.

жовтня 2013 року ми відвідали селище Антонівку Скадовського району Херсонської області. Температура повітря +160 С, вологість повітря - 65%, швидкість вітру 6 км/год.. Обходили рисові чеки, скидні канали і пляжні зони Джарилгацької затоки Чорного моря. На рисових чеках йшла жатва - збір врожаю рису. Вода з рисових чеків була скинута місяць тому, але вона ще продовжувала текти в затоку. За 200 м до скидних каналів вже відчувався сильний запах. Ми відібрали проби води в скидному каналі, на виході скидного каналу в Джарилгацьку затоку і в самій Джарилгацькій затоці Чорного моря. Воду набирали у спеціальну скляну тару,проби води підписували. Біля берега затоки спостерігали загиблих медуз, їх шар становив 50 - 100 см. Вся затока покрита шаром мертвих водоростей 2-4 м. В скидних каналах багато жаб, стайок риб, а по берегах - густа рослинність, яка скриває ці скидні канали.

Рис посівний (Oryza sativa L.) - одна з найбільш цінних зернових сільськогосподарських культур Півдня України

Рис посівний або азійський (Oryza sativa L.) - рослина родини тонконогових (злакових), найпоширеніший культиген рису і одна з найдавніших і найпоширеніших продовольчих культур світу.

Рис посівний (OrysasativaL.) поділяють на два підвиди, які різняться довжиною зернівки: рис звичайний (ssp. Communis Gust) і рис короткозерний, або дрібний (ssp. Brevis Gust). Звичайний рис поділяють на дві гілки: індійську(indica), рослини якої мають слабкоопушені квіткові луски, тонкі й вузькі зернівки, та японську (japonica), у рослин якої квіткові луски опушені, зернівки широкі й товсті.В межах цієї японської гілки ще відокремлюють рис звичайний (var. utilissimaL.), із скловидним зерном та рис клейкий (var. qeutinosalour) з борошнистим зерном, який розварюється до клейкої консистенції. За циклом розвитку - це однорічна культура з вегетаційним періодом від 90-100 до 125-140 діб в залежності від сорту та різного рівня метеорологічних умов протягом вегетаційного періоду. Тривалість його по роках може значно коливатись [4,5].

По відношенню до температурного режиму - термофіт, його насіння дає нормальні сходи лише при прогріванні грунту до 14-15 оС. Зниження температури до мінус 1 оС при появі сходів викликає їх загибель. Оптимальною температурою у період вегетації рису є 25-30 оС, максимальною 35-37 оС.

При літньому похолоданні ріст і розвиток рослин затримується. У холодні ночі, які настають у період достигання рису, помітно сповільнюється вегетація рослин, особливо пізньостиглих сортів. Сума ефективних температур для скоростиглих сортів рису становитиме не менше 2200 оС, пізньостиглих 3200 оС [4,5].

По відношенню до вологозабезпеченості - гігрофіт.У більшості країн світу його вирощують при затопленні шаром води до 15 см. Тільки в деяких місцях планети, наприклад Індонезії, де за вегетацію випадає близько 1000мм опадів, рис можна вирощувати без додаткового затоплення водою. Висока потреба у воді зумовлена особливостями волосків і слабкою сисною силою як коренів, так і листків. У звязку з цим він потребує також високої вологи приземного шару повітря (не менш 70-80 %).

Транспіраційний коефіцієнт рису може сягати 800-1000, але при вирощуванні під шаром води він різко знижується і не перевищує 400- 500. Проте за такого відносно невисокого коефіцієнта транспірація рису потрібні великі витрати води на випаровування - до 25 - 30 тис м3/га[4,6].

Висока потреба рису в регулярному постачанні водою пояснюється низьким вмістом її у тканинах. Якщо в пшениці, соняшника та інших культур на одиницю сухої речовини припадає 4 - 5 частин води, то в рису лише 2 - 3. Тому навіть при незначному обезводненні тканин рису знижується асиміляція і припиняється ріст[6].

Рис росте на ґрунтах різної родючості і механічного складу, які не схильні до заболочування, добре витримує беззмінне вирощування на одному місці 3 - 4 роки. Кращими для нього є родючі ґрунти із слабко кислою реакцією ґрунтового розчину (pH 5,5 - 6,5), за якої стимулюється ріст кореневої системи і рослини краще засвоюють поживні речовини (чорноземи, заплавні, важкі мулуваті). Рис добре витримує середню засоленість ґрунту. Урожаєм 1ц зерна рису з ґрунту виносить в середньому 2,4 кг азоту, 0,8 кг фосфору і 2,5 кг калію[4,5].

Рис належить до світлолюбних рослин короткого дня. Швидше розвивається при тривалості сонячного освітлення 9-12 год. Вегетаційний період скоростиглих сортів рису становить в умовах України 100 - 110 днів середньостиглих 110 - 125 і пізньостиглих 125 - 145 днів.

Висота рослин коливається в межах 70-120 см і більше залежно від сорту, району вирощування, агротехніки і ряду інших особливостей. При затопленні коренева система в рису має добре розвинену повітроносну тканину і слабкий розвиток кореневих волосків. Якщо рис вирощується з періодичним зрошенням, то корені його за морфологічними особливостями наближаються до кореневої системи хлібних злаків. Завдяки їй кисень з надземних органів надходить у корені рослин. Тому в рослинах підтримується необхідна концентрація кисню, що дозволяє їм після утворення 2-3-х справжніх листків нормально розвиватися на затопленому ґрунті. Коренева система рису представлена двома типами коріння: головним і придатковими. При проростанні зернівки зародок утворює головний зародковий корінь. Через нього на початку фази сходів рослина одержує воду і мінеральні речовини. Придаткові корені розвиваються до кінця фази з вузла кущіння. Вторинна коренева система рису формується з початку кущіння. Інтенсивний ріст коренів починається приблизно на 15-й день після сходів і продовжується до цвітіння, максимальна кількість їх спостерігається до періоду викидання волоті, але коріння утворюється аж до дозрівання зерна. Число коренів залежить від температури ґрунту, води, режиму зрошення, якості обробки ґрунту, кількості внесених добрив і сортових особливостей. Корені ніжні, мало галузяться, основна маса коренів знаходиться в орному шарі на глибині 10-15 см, і лише незначна частина проникає до 35 см. Висока потреба рису в регулярному постачанні води пояснюється низьким вмістом її в тканинах. До того ж листя і корені цієї культури володіють слабкою сисною силою.

Рослини рису добре кущаться. При дуже зрідженому травостої в одному кущі може бути від 30 до 40 стебел. Колосок у рису одно квітковий, кількість колосків на волоті може бути від 40-60 до 80-90 і більше в залежності від сорту й умов вирощування. Зерно покрите квітковою лускою. Збільшення маси зерна, числа колосків у волоті і числа волотей на одиницю площі є головними показниками у збільшенні біологічного врожаю і чим більше продуктивних волотей, тим вищим є врожай. У відношенні до маси зерна вага квіткових плівок досягає 18-22%. Зернівка вимолочується разом з колосковою і квітковою лускою. Звільнена від лусочок вона має овальну, злегка сплюснену форму. Основною масою зернівки рису є ендосперм, що складається з крохмалю і білка. Незначну частину зернівки (1,5-3,5 % від її маси) займає зародок[4, 5, 6].

Кліматичні умови і, насамперед, тривалість та теплозабезпеченість вегетаційного періоду, інтенсивність сонячного світла, а також ґрунтові умови та гідротермічні умови Південних областей України сприятливі для вирощування високих урожаїв однієї з найбільш цінних сільськогосподарських культур - рису.

Екологічний стан та антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище при вирощуванні рису посівного

При вирощуванні рису в умовах Півдня України важко уникнути шкідливого впливу на навколишнє середовище. Це пов'язано з необхідністю застосування пестицидів.

Одержання високих та якісних врожаїв рису на великих площах не можливе без застосування засобів захисту рослин. Проте захищаючи врожай слід думати і про наслідки. Особливо негативна дія пестицидів проявляється при впровадженні інтенсивних технологій тому, що іноді не враховують екологічні пороги шкідливості шкідливих організмів, регламенти застосування хімічних засобів захисту рослин. Навантаження пестицидів при вирощуванні культур часто досягає значних розмірів. І хоча серед забруднювачів природи на пестициди припадає лише 20%, неграмотне їх використання може призвести до непередбачених наслідків.

При обробці сільськогосподарських угідь пестицидами частина їх втрачається внаслідок розсіювання в атмосфері з потоками повітря. Тому обробляючи посіви, необхідно робити це в безвітряну погоду. При виборі препаратів перевагу слід надавати засобами захисту рослин, які швидко розкладаються до простих безпечних залишків. Крім того, вони повинні бути високоселективної дії і не порушувати екологічної рівноваги.

Рисосіяння завжди було і буде повязане із впровадженням інтенсивних технологій вирощування, із застосуванням необхідних засобів захисту посівів. Даний прийом гарантує отримання високих і сталих врожаїв. Складаються необхідні, жорсткі умови дотримання всіх вимог, для забезпечення збереженням екологічно чистим середовище.

Таким чином в рисівництві, потребують вирішення питання одержання максимальної продуктивності рису, при найменших витратах та при збереженні здорового екологічного чистого середовища.

З метою підвищення урожайності рису, відновлення рисосіяння в обґрунтованих межах, створення ефективної системи раціонального використання рисового іригаційного фонду, з огляду на обставини, що склалися в галузі, в Інституті рису НААН України розроблено нову технологію вирощування рису, з врахуванням вимог охорони навколишнього середовища. Випробування нової технології на полях Інституту рису на великій площі, а також в рисових господарствах Красноперекопського району АР Крим показали високу екологічну, технологічну та економічну ефективність. Головною особливістю нової технології вирощування рису, яка вигідно відрізняє її від попередніх, є те, що вона при умові дотримання основних агротехнічних вимог дає можливість отримати високі врожаї цієї культури на рівні 5,0-6,0 т/га, не завдаючи шкоди навколишньому середовищі. Це характеризує її як екологічно надійну, навіть в умовах застосування поблизу зон з суровим санітарним режимом [9].

Високий рівень екологічної безпеки цієї технології досягається за рахунок:

виключення поверхневого скиду води з чеків за межі рисової системи після обробітку посівів пестицидами;

вдосконалення режиму зрошення, який направлений не тільки на створення сприятливих умов для одержання повноцінних сходів, а й на пригнічення та знищення найбільш злісних бурянів;

зменшення пестицидного навантаження в 4-5 разів на гектар посіву;

застосування пестицидів нового покоління, з відносно коротким періодом розпаду діючої речовини;

внесення пестицидів виключно наземними засобами.

Велика увага приділяється при цьому таким питанням культури землеробства, як:

впровадження сівозмін з навантаженням посівів рису не більше 50%, які забезпечують виділення кращих попередників під основну культуру і оптимальний режим відтворення родючості ґрунту;

застосування системи обробітку ґрунту, яка крім створення оптимальних умов для одержання повноцінних сходів рису, цілеспрямована, як попереджувальний захід щодо зниження забуряненості ґрунту;

перехід на розрахунковий метод визначення доз мінеральних добрив, що дозволяє вносити їх з урахуванням наявності поживних речовин в ґрунті і потреби в них рослин рису, що перешкоджає забрудненню ґрунту та навколишнього середовища їх залишками, дає можливість досягти на цій основі їх значної економії.

Методика дослідження

Визначення якості води методами хімічного аналізу [ 14,15 ] в пробах №1 (вода зі скидного каналу), №2 (вода з виходу скидного каналу в Джарилгацький лиман), №3 (вода з Джарилгацької затоки)

І. Визначення запаху

. Заповнили колбу водою з водойми на 1/3 об'єму та закрили колбу пробкою.

. Збовтали вміст колби.

. Відкрили колбу та обережно, неглибоко вдихаючи повітря, відразу ж визначили характер та інтенсивність запаху.

. Визначили інтенсивність і характер запаху.

Таблиця 5.1 - Визначення інтенсивності запаху

ІнтенсивністьНаявність запахуОцінка інтенсивності запахуНемаєЗапах не відчувається0Дуже слабкийЗапах відразу не відчувається, але виявляється при ретельному дослідженні (при нагріванні води)1СлабкийЗапах відчувається, якщо звернути на це увагу2ПомітнийЗапах легко відчувається та викликає несхвальний відгук про воду3ВиразнийЗапах привертає до себе увагу та змушує утриматися від пиття4Дуже сильнийЗапах настільки сильний, що робить воду непридатною для вживання5

Таблиця 5.2 - Визначення характеру запаху

Природне походження№Штучне походження№Невиразний (або відсутній)Невиразний (або відсутній)ЗемлистийНафтопродуктів (бензиновий)ГнильнийХлорнийПліснявийОцтовийТорф'янийФенольнийТрав'янистийІнший (укажіть який)Інший (укажіть який)Оцтовий

Спостерігали: в усіх трьох пробах вода має сильний оцтовий запах.

ІІ. Визначення кольоровості

. Заповнили пробірку водою на 2/3 об'єму.

. Визначили кольоровість води, розглядаючи пробірку згори на білому тлі при достатньому бічному освітленні (денному, штучному).

. Позначили найбільш підходящий відтінок, із наведених у таблиці 5.3.

Таблиця 5.3 - Визначення кольоровості води

Кольоровість водиОцінка№1№2№3Слабо-жовтувата+Світло-жовтуватаЖовтаІнтенсивно-жовтаБрунатнаЧервоно-брунатнаІнша (укажіть яка)прозорапрозора

Спостерігали: в №1 та №3 вода прозора, в №2 слабо-жовта.

ІІІ. Визначення каламутності.

. Заповнили пробірку водою на 2/3 об'єму.

. Визначили каламутність води, розглядаючи пробірку згори па темному тлі при достатньому бічному освітленні (денному, штучному).

Таблиця 5.4 - Визначення каламутності

Каламутність водиОцінка№1№2№3Слабко опалесцентна++ОпалесцентнаСлабко каламутнаКаламутна+Дуже каламутна

Спостерігали: в пробах №2 і №3 вода слабо опалесцентна; в №1 каламутна.. Визначення кислотності води.

Довідка: кислотність води визначається концентрацією йонів Гідрогену Н+; використовується водневий показник рН.

А). Взяли пінцетом смужку універсального індикаторного паперу й занурили його у проби води на кілька секунд до появи забарвлення.

Б). Порівняли отримане забарвлення зі шкалою, що додається до індикаторного паперу.

Спостерігали: в пробі №1 pH =8; №2 pH =9; №3 pH=7. Визначення мінерального складу води

Визначення сумарного вмісту іонів Fе2+ і Fе3+

1. Налили у пробірку 10 мл досліджуваної води, додали 3 краплі розчину нітратної кислоти і розчин амоній роданіду об'ємом 1 мл.

. Вміст пробірки перемішали скляною паличкою. Спостерігали за змінами у пробірці. Відсутність забарвлення свідчить про вміст іонів Феруму менше 0,05 мг/л. У разі появи забарвлення розчину, візуально визначте приблизну концентрацію йонів Феруму: дуже слабке жовтувато-рожеве забарвлення розчину свідчить про те, що приблизна концентрація йонів Феруму в досліджуваній пробі води становить 0,1 мг/л, слабке жовтувато-рожеве забарвлення - 0,25 мг/л, світле жовтувато-рожеве - 0,5 мг/л, жовтувато-рожеве - 1,0 мг/л.

Спостерігали: у пробі №1 світле жовтувато-рожеве забарвлення - 0,5 мг/л, в пробі №2 світле жовтувато-рожеве забарвлення - 0,5 мг/л, в №3 - жовтувато-рожеве - 1,0 мг/л.І. Визначення концентрації сульфат-іонів.

. Налили у пробірку воду об'ємом 2-3 мл, додали 1-2 краплі розчину хлоридної кислоти та розчину барій нітрату об'ємом 1-1,5 мл.

. Перемішали вміст пробірки струшуванням і злегка нагріли.

. Приблизний вміст сульфат-іонів у досліджуваній пробі води визначали візуально за утвореними каламуттю чи осадом: швидка поява слабкої каламуті спостерігається при вмісті сульфат-іонів 10-100 мг/л, поява сильної каламуті - при 100-500 мг/л, швидке утворення осаду - при вмісті сульфат-іонів понад 500 мг/л.

Спостерігали: в пробі №1 поява сильної каламуті - при 100-500 мг/л, в пробі №2 швидке утворення осаду - при вмісті сульфат-іонів понад 500 мг/л, в пробі №3 поява сильної каламуті - при 100-500 мг/л.ІІ. Визначення концентрації хлорид-іонів.

. До проби води об'ємом 2-3 мл, додали 3 краплі розчину аргентум(І) нітрату.

. Приблизний вміст хлорид-іонів визначали візуально за утвореними каламуттю чи осадом: опалесценція чи слабка каламуть спостерігається при вмісті хлорид-іонів 1-10 мг/л, сильна каламуть - при 10-50 мг/л, пластівці - при 50-100 мг/л, білий осад - при вмісті хлорид-іонів понад 100 мг/л.

Спостерігали: в пробі №1 пластівці - при 50-100 мг/л, в пробі №2 сильна каламуть - при 10-50 мг/л, в пробі №3 білий осад - при вмісті хлорид-іонів понад 100 мг/л.ІІІ. Визначення вмісту органічних речовин.

Довідка: для визначення вмісту органічних речовин у воді користуються показником окиснюваності, що визначається вмістом кисню в 1 л води і вимірюється у міліграмах 02/л. Визначення перманганатної окиснюваності ґрунтується на окисненні органічних речовин, що містяться в пробі води, калій перманганатом.

Хід визначення

. Використовуючи конічну лійку і фільтрувальний папір, відфільтрували 4-5 мл води у пробірку і додали до неї розчин сульфатної кислоти об'ємом 0,5 мл і розчин калій перманганату об'ємом 1 мл.

. Утворений розчин перемішали і залишили на 15-20 хвилин.

. Зміну забарвлення розчину співставили з наведеними даними щодо візуального визначення показника окиснюваності і зробили висновок про вміст органічних речовин у досліджуваній пробі води.

Зміна кольору розчину

Показник окиснюваності, мг/л

Яскраво-рожевий 1

Фіолетово-рожевий 2

Ледь фіолетово-рожевий 4

Блідо-фіолетово-рожевий 6

Блідо-рожевий 8

Рожево-жовтий 12

Жовтий 16 і більше

Спостерігали: у пробах №1 та №2 фіолетово-рожевий колір розчину 2, в пробі №3 рожево-жовтий 12.

Результати дослідження зведені в таблицю 5.5.

Таблиця 5.5 - Узагальнені результати хімічних показників якості води в акваторії Джарилгацької затоки Чорного моря

Показник№1(скидний канал)№2 (вихід скидного каналу в затоку)№3 (акваторія Джарилгацької затоки)ГДК (нормативи для питної води)Визначення запахудуже сильний оцтовийдуже сильний оцтовийдуже сильний оцтовий-Визначення кольоровостіпрозораслабо-жовтапрозора-Визначення каламутностікаламутнаслабко-опалесцентнаслабко-опалесцентна-Визначення кислотності водиpH =8pH =9pH=76,5-8,5Визначення сумарного вмісту іонів Fе2+ і Fе3+світле жовтувато-рожеве забарвлення - 0,5 мг/лсвітле жовтувато-рожеве забарвлення - 0,5 мг/лжовтувато-рожеве - 1,0 мг/л.0,3 мг/лВизначення концентрації сульфат-іонівпоява сильної каламуті - при 100-500 мг/лшвидке утворення осаду - при вмісті сульфат-іонів понад 500 мг/лпоява сильної каламуті - при 100-500 мг/л500 мг/лВизначення концентрації хлорид-іонівпластівці - при 50-100 мг/лсильна каламуть - при 10-50 мг/лбілий осад- при вмісті хлорид-іонів понад 100 мг/л350 мг/лВизначення вмісту органічних речовинфіолетово-рожевий колір розчину 2фіолетово-рожевий колір розчину 2рожево-жовтий 12.5-7 мг/л

За даними показниками можно сказати, що вплив скидних каналів на акваторію Джарилгацької затоки існує, особливо за такими критеріями, як підвищення лужності води, перевищення вмісту іонів феруму, граничні показники концентрації сульфат-іонів та наявний великий вміст органіки.

Напрямки зменшення впливу від сільськогосподарського виробництва

Завдяки нераціональному використанню водних ресурсів в зоні рисосіяння Джарилгацької затоки виникли такі екологічні проблеми:

-забруднення водних ресурсів хімічними засобами захисту рослин та мінеральними добривами;

-опріснення морської води завдяки значним скидам з рисових зрошувальних систем;

-винос з ґрунтів зі скидними водами поживних речовин і гумусу;

-підйом рівня підґрунтових вод;

-забруднення поверхневих і підземних вод;

-забруднення водних ресурсів рекреаційної зони.

Одним із радикальних напрямів вирішення екологічних проблем і зменшення негативного впливу сільськогосподарського виробництва на навколишнє середовище в зоні рисосіяння Херсонської області є: реконструкция існуючих зрошувальних систем на закриті чекові зрошувальні системи з повторним циклом водовикористання. Такі зрошувальні системи забезпечать економію водних і земельних ресурсів, покращення в цілому показників гідрогеолого-меліоративного стану зрошувальних земель і прилеглої території.

6. ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ ВІДБОРІ ПРОБ ВОДИ З МАЛОМІРНОГО ПЛАВЗАСОБУ

Техніки безпеки визначається як система організаційних і технічних засобів, що запобігають впливу на працівників небезпечних виробничих факторів [1].

В небезпечних зонах діють або періодично виникають фактори, небезпечні для життя та здоровя людини. Тому, у статтях розділу «Охорона праці» Кодексу законів про працю сказано, що на кожному об'єкті, де працюють люди, повинні бути створені здорові і безпечні умови праці, що відповідають вимогам охорони праці. Усі будівлі й устаткування не повинні створювати погрози працюючим, а також негативно впливати на стан їхнього здоров'я чи самопочуття [2].

Перед тим як приступити до роботи, лаборант повинен пройти відповідний інструктаж з охорони праці [8].

Отримати для виконання робіт спецодяг, засоби індивідуального захисту, інструмент, пристосування і перевірити їх комплектність та цілість.

Також, повинен вміти надавати першу медичну допомогу постраждалому у разі винекнення небезпечної для життя ситуації

Відбір проб слід виконувати у відповідності з інструкціями, методичними вказівками і методиками, що розроблені і затверджені на підприємстві з метою забезпечення якісного і безпечного виконання операцій з відбору і аналізу проб з урахуванням конкретних умов, та місць (точок) відбору [7].

При відборі проб води з маломірного плавзасобу на лаборанта можуть впливати:

а) фізичні шкідливі і небезпечні виробничі фактори:

висока або низька швидкість руху повітря;

висока або низька температура повітря;

висока або низька відносна вологість повітря;

незадовільно низький чи, навпаки, високий рівень природної освітленості;

підвищений рівень ультрафіолетової радіації.

б) біологічні шкідливі і небезпечні виробничі фактори:

вільномешкаючі патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, гриби), наприклад, стафілокок, холера;

макроорганізми (отруйні та алергенні рослини, комахи, тварини, та ін.) - гадюка, комар, шершень.

в) психофізіологічні шкідливі і небезпечні виробничі фактори:

фізичні перевантаження статичного та динамічного характеру;

перевтома [3].

Швидкість (рухливість) повітря має велике значення для створення сприятливих умов праці. Треба зазначити, що організм людини починає відчувати повітряні потоки при швидкості близько 0,15 м/с. Причому якщо ці повітряні потоки мають температуру до 36°С, вони освіжають людину, а при температурах вище 40°С - пригнічують. У зимовий час швидкість руху повітря не повинна перевищувати 0,2-0,5 м/с, а влітку 0,2-1,0 м/с.

Температура повітря істотно впливає на самопочуття людини і продуктивність праці. Тривалий вплив високої температури у поєднанні зі значною вологістю може призвести до накопичення теплоти в організмі і до гіпертермії - стану, при якому температура тіла підіймається до 38 - 40°С. При гіпертермії, як наслідок, тепловому ударі, спостерігається головний біль, запаморочення, загальна слабкість, спотворення кольорового сприйняття, сухість у роті, нудота, блювання, потовиділення. Пульс та частота дихання прискорюється, в крові зростає вміст залишкового азоту та молочної кислоти. Спостерігається блідість, посиніння шкіри, зіниці розширені, часом виникають судоми, втрата свідомості [2].

Для зменшення негативного впливу високих температур на організм лаборанта, треба мати при собі головний убір, який буде зменшувати виникнення теплового або сонячного удару. Також вдягати не дуже відкритий одяг - для запобігання обгорання тіла.

За зниженої температури, значної рухомості та вологості повітря виникає переохолодження організму (гіпотермія). На початковому етапі впливу помірного холоду спостерігається зниження частоти дихання, збільшення об'єму вдиху. За тривалого впливу холоду дихання стає неритмічним, частота та об'єм вдиху зростають, змінюється вуглеводний обмін. З'являється м'язове тремтіння, при котрому зовнішня робота не виконується і вся енергія тремтіння перетворюється в теплоту. Це дозволяє протягом деякого часу затримувати зниження температури внутрішніх органів. Наслідком дії низьких температур є холодові травми.

Особливо шкидко процес охолодження протікає при потраплянні людини в холодну воду: смерть при цьому настає протягом 1-1,5 годин (до розвитку глибокої гіпотермії від судинного колапсу або холодового шоку).

Щоб не відбулося охолодження тіла у лаборанта під час відбору проб води з маломірного плавзасобу треба вдягати більш теплий одяг, який буде підтримувати нормальну температуру тіла.

Вологість дуже впливає на організм людини, на його терморегуляцію. Надлишкова вологість (понад 80%) ускладнює випаровування вологи з поверхні шкіри. Це може призвести до погіршення загального стану і зниження працездатності людини. Знижена відносна вологість (нижче 18-20%) також є несприятливою для людини, оскільки призводить до висихання слизових оболонок і зниження захисної функції верхніх дихальних шляхів.

На безпеку життєдіяльності людини впливають умови освітлення. Оптимальні світлові умови впливають на активність людини та її працездатність, а зміни освітлення викликає зменшення працездатності людини. Для підвищення працездатності - треба проводити відбір проб в освітленних місцях.

При підвищеному рівні ультрафіолетової радіації лаборант повинен бути одягнут у закритий одяг, який не буде пропускати ультрафіолетове випромінювання [6].

Психофізіологічні фактори виробництва виникають внаслідок напруженої, часом навіть над напруженої діяльності людини.

Найбільш ефективним методом зменшення психофізіологічних факторів на лаборанта при відборі проб є перерва між працею та сприятливий психологічний клімат в колективі.

Для безпечного відбору проб води з маломірного плавзасобу, лаборант повинен мати засоби індивідуального захисту та спеціальний одяг [6, 7], (табл. 6.1).

Таблиця 7.1 - Кількість необхідного спецодягу,спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту лаборанта при відборі проб води з маломірного плавзасобу

№/пПрофесія, посадаМарки спецодягу, спецвзуття, захисних засобівТермін використання, місяців1ЛаборантКостюм бавовняний6Білизна натільна6Носки3Головний убір (кепка,панама)6Чоботи гумові12Маска3Рукавички6Вітаміни3

Для зменшення рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, при відборі проб води з маломірного плавзасобу, лаборант повинен дотримуватися усіх зазначених вище заходів, щодо унеможливлення або зменшення впливу зазначених чинників на організм працюючого із застосуванням індивідуальних заходів захисту. Також лаборант повинен мати при собі зазначений вище спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту. Якщо лаборант виконує всі вимоги, то вплив небезпечних і шкідливих факторів на його організм зменшується [4, 7].

ВИСНОВКИ

1. Джарилгацька затока знаходиться в північно-східній частині Чорного моря. Зі сходу вона відкривається широкою горловиною в Каркінітську затоку, а з півдня відділяється від неї Джарилгацькою косою, яка, при загальній довжині 42 км, тільки в одному місці, біля с. Лазурне, має вузьку протоку, що обумовлює їх сполучення. Глибина цієї протоки не перевищує в штильову погоду 0,5 м.

. Унікальна за своїми природними і лікувальними властивостями акваторія Скадовського району вже десятки років потерпає від екологічного забруднення. Причина цьому - це значний обсяг скидів води: дренажні, скидні, дренажно-скидні, господарсько - побутові (м. Скадовськ), сток вод Краснознаменського каналу. Саме в результаті зливу меліораційних вод з рисових полів, відбувається забруднення моря специфічними хімічними речовинами, а внаслідок змін водно-сольового балансу зрошуваної території і надходження значних об`ємів зворотних іригаційних вод зі зниженим вмістом солей почалося розсолонення прибережних акваторій мілководних заток. Також, додаткове навантаження створює і міський порт, через який здійснюються вантажні перевезення, в мілководну Джарилгацьку затоку регулярно входять кораблі з великою водотоннажністю, які піднімають з дна затоки великі прошарки мулу із пестицидами. Та на даний момент ця проблема фактично вирішена, вантажні перевезення переведені зі Скадовського порту в Феодосію.

3. Берега затоки складені глинистими породами, які дуже податливі процесам абразії. В природну стані важливим захистом цих берегів є фітогенні відкладення, які знаходяться в значній залежності від стану донної рослинності, але процес естуарізації прибережних акваторій призвела до деградації рослинного покриву дна затоки. В результаті зменшилась кількість фітогенного матеріалу та як наслідок посилилась абразія.

На сьогоднішній день швидкості абразії в межах берегів затоки коливається в межах від 0,03 до 1,5 м/рік. Специфічність динаміки берегової зони затоки полягає в тому, що найменші швидкості абразії характерні для ділянок які блоковані від хвиль відкритого моря акумулятивними формами.

Акумулятивна системи Тендра - Джарилгач має велике природоохоронне значення, бо представляє собою природний берегозахистний барєр, який захищає материкове узбережжя Джарилгацької затоки від потужного впливу морських хвиль та штормових нагонів. При деградації акумулятивних форм цієї системи, відбудеться катастрофічне збільшення швидкості абразії вздовж материкових берегів обмілиних заток.

Руйнування прибережної смуги, що разом з інтенсивною забудовою прибережних територій призводить до втрати природності та рекреаційно-туристичної привабливості прибережних територій.

4. Найбільш активною формою захисту акваторії Джарилгацької затоки від забруднення є: безвідходна технологія виробництва; комплекс заходів по обмеженню скидів комунально-побутових стоків, стоків промислового та сільськогосподарського виробництва, утилізація та захоронення відходів; використання різних методів, для очищення виробничих та побутових стічних вод.

Необхідно виконувати комплекс водоохоронних заходів стосовно Чорного моря та його прибережної смуги відповідно до Закону України «Про затвердження Державної програми охорони та відтворення Азовського і Чорного морів» що мають включати:

-координування дій щодо захисту та відновлення Чорного моря з програмами та планами дій для басейнів Дніпра, Дунаю, Дністра та малих річок Причорноморя.

-здійснення політики зменшення надходжень забруднень до поверхневих водних обєктів шляхом впровадження басейнових водоохоронних програм річок Дніпро, Дунай, Дністер, малих річок Причорноморя.

-впровадження заходів щодо зменшення надходжень шкідливих речовин до морів з повітря шляхом усунення джерел та нормування їх викидів, що знаходяться на напрямах атмосферного переносу

-припинення понаднормативних скидів забруднюючих речовин з точкових джерел (каналізаційні системи побутових та промислових стоків), що спричиняють утворення так званих гарячих точок у прибережній смузі моря.

-здійснення заходів щодо зменшення надходження забруднюючих речовин до прибережних вод та припинення їх мікробіологічного забруднення шляхом очистки зливових вод з території міст та сільськогосподарських угідь у прибережній смузі, в першу чергу - з іригаційних систем.

-створення цілісної системи контролю за переміщенням небезпечних речовин морським транспортом, усунення забруднення вод морів з морських суден.

-удосконалення системи поводження з побутовими та промисловими відходами, що утворюються в прибережній смузі морів, маючи на меті припинення забруднення вод морів дренажними водами сміттєзвалищ та полігонів захоронення відходів, а також створення умов для використання відходів від днопоглиблювальних робіт у морі.

-посилення заходів упередження аварій на морських спорудах та суднах, що можуть спричиняти негативний вплив на довкілля, засобів ліквідації наслідків цих аварій та надзвичайних ситуацій на морі.

5. Завдяки нераціональному використанню водних ресурсів в зоні рисосіяння Джарилгацької затоки виникли такі екологічні проблеми:

-забруднення водних ресурсів хімічними засобами захисту рослин та мінеральними добривами;

-опріснення морської води завдяки значним скидам з рисових зрошувальних систем;

-винос з ґрунтів зі скидними водами поживних речовин і гумусу;

-підйом рівня підґрунтових вод;

-забруднення поверхневих і підземних вод;

-забруднення водних ресурсів рекреаційної зони.

. Одним із радикальних напрямів вирішення екологічних проблем і зменшення негативного впливу сільськогосподарського виробництва на навколишнє середовище в зоні рисосіяння Херсонської області є: реконструкция існуючих зрошувальних систем на закриті чекові зрошувальні системи з повторним циклом водовикористання. Такі зрошувальні системи забезпечать економію водних і земельних ресурсів, покращення в цілому показників гідрогеолого-меліоративного стану зрошувальних земель і прилеглої території.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Агарков В.Д., Уджуху А.Ч., Харитонов Е.М. Агротехнические требования и нормативы в рисоводстве. - Краснодар: ВНИИ риса, 2006. - 96 с.

2.Агарков. В.Д., Касьянов А.И. Теория и практика химической защиты посевов риса. - Краснодар: Советская Кубань, 2000. -336 с.

3.Агроклиматический справочник по Херсонской области / Л.: Гидрометеоиздат, 1958.

4.Александров Б. Г. Экологические последствия антропогенного преобразования прибрежной зоны Черного моря / Киев: Карбон-ЛТД, 2001. - С. 25-34.

5.Алёшин Е.П. Возделывание риса по интенсивной технологии (Агрономическая тетрадь) / Е.П. Алёшин, А.П. Калинин, М.И. Чеботарёв. - Рекомендации возделывания риса по экологически чистой технологии. - Киев, 1990. - С. 3-11.

6.Алешин Е.П. Экологические проблемы рисоводства / Е.П. Алешин, Ю.В. Шиленко // Вестник с.-х. науки. - М.,1988. - №11. - С. 50-55.

7.Барановський В., Пироженко К., Шевченко В. Медико - екологічний атлас України. - Вид - во газети «Зелений світ» та інституту географії НАН України, Київ: 1995р. - 98с.

8.Беккер А. А., Агаев Т. Б. Охрана и контроль загрязнений природной среды. - Л.: Гидрометеоиздат, Київ: 1989р. - 200с.

9.Белов С. В. Охрана окружающей среды. - М.: Высш.шк., Львів: 1991р. - 110с.

10.Білявський Г. О. та ін. Основи загальної екології: Підручник/ Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. - Г - е вид., зі змінами. Київ: Либідь, 1995р. - 400с.

11.Бойко М.Ф., Чорний С.Г. Екологія Херсонщини. - Херсон: Терра, 2001. - 250 с.

12.Бойко П.М. Нижньодніпровський екокоридор Національної екомережі України. - Херсон: Айлант, 2010. - 204 с.

13.Бублик Л.І., Федоренко Н.В. Застосування пестицидів під час вирощування рису // Пропозиція, 2005. - № 1. - С. 84-86.

14.В.С. Джигирей. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. Навчальний посібник. Київ.: «Знання», КОО, 2000р. - 223с.

15.Ванцовський А.А. Культура рису на Україні: Монографія. - Херсон: Айлант, 2004. - 172 с.

16.Виноградов К. А. Атлантический элемент в фауне полихет Черного моря // Докл. АН СССР. - 1947. - 58, № 7. - С. 1551-1554.

.Войницький А.П., Скрипниченко С.В. Нормування антропогенного навантаження на природне середовище: Навчальний посібник. - Житомир: ЖТДУ, 2007. - 201 с.

18.Джигирей В.С., Сторожук В.Н., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник. - Львів: Афіша, 2004. -272 с

19.Дудченко В.В. Екологічна безпека при вирощуванні рису // Підвищення ефективності ведення галузі рисівництва в ринкових умовах: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Скадовськ, 2006. - С. 4-6.

20.Екологічна ситуаціяУкраїни: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. - X., 2005р. - 230с.

21.Ерыгин П.С. Рис / П.С. Ерыгин, Н.Б. Натальина. - М.: Колос, 1968. - С. 279-289.

22.Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відомості Верховної Ради, 1991, № 41.

23.Законодавство України про охорону праці. Збірник нормативних документів в 5-ти томах. - К; 1995р. - 215с.

24.Злобін Ю. А. Основи екології. К.: - Видавництво «Лібра», ТОВ, 1998р. - 155с.

25.Иванин Л.Я. Агротехника выращивания риса / Л.Я. Иванин, В.Р. Калмыков. - Симферополь: Таврия, 1972. - 30 с.

26.Изразль Ю. А., Ровинский Ф. Я. Берегите биосферу: - М.: Педагогика, 1992р. - 103с.

27.Кодекс законів про працю України.

28.Купчик М.П., Гандзюк М.П, Степанець І. Ф., Вендичанський В.Н., Литвиненко А.М., Іваненко О.В. Основи охорони праці: Підручник. - К.: Основа, 2000. - 416 с.

29.Межжерін С.В., Межжеріна Я.О., Коршевнюк Т.В. Біологія. Профільний рівень. Підручник для 10 класу. 2010. - 335 с.

30.Мельник П.П. Оцінка економічної ефективності заходів захисту рослин / П.П. Мельник, В.М. Чайка // Захист і карантин рослин: міжвід. темат. наук. зб. - К.: 2002. - №48. - С 224-229.

31.Методична розробка для виконання і оформлення розділу «Техніка безпеки при виконанні окремого технологічного процесу», - Херсон: 2009 р., 4-6 с.

32.Міжнародне законодавство про охорону праці. Конвенції та Рекомендації МОП. У 3-х томах - Київ: Основа, 1997р. - 202 с.

33.Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в України. 1999.- К.: Вид-во Раєвського, 2000.- 84 с.

34.Національні доповіді про стан навколишнього середовища України за 2005-2011 рр..,- 88с.

35.Норми безоплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам окремих виробництв від 06.11.2012 № 1308

.Норми безоплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам окремих виробництв від 06.11.2012 № 1308

37.Очистка воды. Методы и свойства. Каталог-справка. Вып. 1. Под редакцией. Данилевича Я. - Київ: 1995р. - 145с.

.Постанова Верховної Ради України №188, від 5.03.1998р. «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». Відомості Верховної Ради, 1998, №38-39.

39.Постанова Кабінету Міністрів України №391, від 30.03.1998р. «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля».

40.Правила охорони праці для лаборантів. НПАОП 02.0-1.04-05

41.Программа действий по охране водных ресурсов для Южной региона Украины,- Житомир: 1995р. - 89с.

42.Редкие и исчезающие растения и животные Украины. - Київ: Наук. думка, 1988.- 254 с.

43.Рекомендації із захисту посівів рису від хвороб, шкідників та бур'янів / А.А. Ванцовський та ін. - К.: Нора-прінт, 2002. - 28 с.

44.Рис / Под ред. И.С. Жовтонога и др. - Изд. 2-е, доп. и перед. - К.: Урожай, 1978. - 128 с.

.Рис на Украине / Под ред. И.С. Жовтонога и др. - К.: Урожай, 1971. - 180 с.

.Розин С.Я. История рисосеяния и краткая климатическая характеристика районов рисосеяния на Украине / С.Я. Розин // Труды ВНИИ риса. - Краснодар, 1971. - Вип.1. - С. 44-51.

47.Ромащенко М.І., Балюк С.А. Зрошення земель в Україні // Стан та шляхи поліпшення. - К.: Світ, 2000. - 114 с.

48.С.Н. Бобылев. Экономика природопользования, - Луганськ: 2002р. - 205с.

49.С.П. Богомолов. Экология. Учебное пособие, - Луганськ: 2001р. - 104с.

.Сердюк А.М. Навколишнє середовище і здоров'я населення України// Довкілля та здоров'я. - Харків: 1998. - №4 (7). - С. 2-6.

51.Справочник агронома по защитерастений / А.Ф. Ченкин и др. - М.: Агропромиздат, 1990. - 367 с.

52.Стеценко М. П., Парчук Г. В., Клєстов М. Л., Осипова М. О., Мельничук Г. О., Андрієвська О. Л. Водно-болотні угіддя України: Інформаційні матеріали / Під ред. М. П. Стеценка. - Київ, 1999р. - 455с.

53.Сытник К. М., Брайтон А. В., Гордецкий А. В. Биосфера. Экология. Охрана природы. - Київ: Наук. Думка, 1991р. - 202с.

54.Т.А. Хоружая. Методы оценки экологической опасности. Миколаїв: ЭБМ-контур, 2002р. - 166с.

55.Технологія вирощування рису з врахуванням вимог охорони навколишнього середовища в господарствах України / В.В. Дудченко та ін.- Херсон: Наддніпряночка, 2008. - 72 с. М.: Россельхозиздат, 1987. - С. 33-44.

56.Технологія вирощування рису з врахуванням вимог охорони навколишнього середовища в господарствах України /А.А. Ванцовський, С.Г. Вожегов, Р.А. Вожегова та ін. - Херсон, 2004. - 77 с.

57.Типове положення «Про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці». НПАОП 0.00-4.12-05

58.Титков А.А., Кольцов А.В. Эволюция ландшафтно-мелиоративных систем Украины. - Симферополь: СОНАТ, 2007. - 308 с.

59.Упатова І.П. Біологія.Профільний рівень. Зошит для лабораторних і практичних робіт. 2013. - 112 с.

60.Фурдичко О.І., Славов В.П., Войцицький А.П. Нормування антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище: Навчальний посібник. / За наук. Ред. О.І. Фурдичка. - Київ: Основа, 2008. - 360 с.

61.Чеботарев Ю. С. Содержание сульфидов и скорость их образования в донных осадках шельфа Черного моря // Многолетняя динамика структуры прибрежных экосистем Черного моря. - Краснодар, 1984. - С. 57-61.

62.Чепурнова Е. А. Характеристика детрита на разных стадиях его минерализации // Вопросы морской биологии: Тез. II Всесоюз. симпоз. молодых ученых. Севастополь, 1969. - К.: Наук. думка, 1969. - С. 142-143.

63.Черное море. Сборник. - Л.: Гидрометеоиздат, 1983. - 405 с.

64.Шуйский Ю. Д. Оценка состояния берегов Черного моря в течение ближайших десятилетий // Екологічні проблеми Чорного моря. - Одеса: ОЦНТЕІ, 2001. - С. 367-373.