Міжнародний валютний фонд як світова наднаціональна управлінська структура

ВСТУП


Сучасною тенденцією розвитку світової економіки є її глобалізація, котра зводиться до відкритості країн, лібералізації національних режимів торгівлі та руху капіталів, формування глобального фінансового ринку та всесвітньої інформаційної мережі. Одночасно з позитивним впливом глобалізації на світогосподарський розвиток посилюється нерівномірність економічних відносин, багатократно зростає руйнівний потенціал фінансових криз. Це безпосередньо повязано з появою за умови тісної взаємозалежності між країнами можливості перенесення інфляції, циклічних криз та потрясінь у грошово-кредитній, валютно-фінансовій та інших сферах, що виникли в одних країнах, до інших.

З метою запобігти можливим негативним наслідкам постійно зростаючого взаємозвязку країн у процесі еволюції системи міжнародних економічних відносин виникла потреба у формуванні наднаціональних управлінських структур, у тому числі міжнародних та регіональних валютно-кредитних установ на базі багатосторонніх угод між державами, де особливе місце серед таких інститутів займає Міжнародний валютний фонд (МВФ). Тому вивчення його сутності, методів роботи та ролі у світовій економіці є важливими факторами для створення цілісної картини функціонування міжнародних економічних відносин.

Вивченням та дослідженням механізму роботи Міжнародного валютного фонду займалися та продовжують займатися багато іноземних вчених-економістів, таких як: Р. Бетсм, А. Брадсм, Ч. Грей, Т. Едісон, С. Фішер, Ф. Вінценц, Р. Кумпебелл та багато інших. Поряд з тим, проблеми відносин МВФ з країнами світу знайшли своє відображення і в працях українських дослідників-економістів, а саме: В. Андрійчука, О. Білоруса, І. Майбороди, О. Мозгового, А. Румянцева, В. Степаненка. Водночас, слід зазначити, що, не зважаючи на значну кількість публікацій, присвячених діяльності Фонду, стратегія співробітництва постсоціалістичних країн, у тому числі України, з МВФ не є достатньо дослідженою і потребує подальшого вивчення та опрацювання. Тому всі ці фактори й зумовлюють актуальність обраної теми, а також показують необхідність та доцільність її вивчення.

Метою даного реферату є вивчення Міжнародного валютного фонду та його ролі в регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносинах.

Поставлена мета дослідження визначила перелік завдань, що мають бути розвязані в процесі написання даної роботи:

визначити історію, цілі, завдання і структуру МВФ;

розглянути діяльність Фонду у валютно-кредитній сфері ;

визначити роль і місце МВФ в системі міжнародних валютно-фінансових відносин;

розкрити особливості співпраці України з Міжнародним валютним фондом.

Обєктом дослідження є діяльність Міжнародного валютного фонду як світової наднаціональної управлінської структури, а предметом - роль цієї міжнародної організації в регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин.

При написанні даної реферативної роботи використовується ряд традиційних загальнонаукових методів дослідження, таких як: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування, порівняння тощо. При проведенні даного дослідження буде використовуватися також історичний підхід до становлення даної організації. Інформаційною основою роботи є підручники, наукові статті вітчизняних та іноземних авторів, монографії з обраної теми дослідження. Результати такого дослідження будуть синтезовані в певні висновки, що стосуються діяльності та ролі МВФ у міжнародній валютно-фінансовій системі.


РОЗДІЛ 1. МВФ: ЙОГО ІСТОРІЯ, СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА


.1 Історія створення МВФ


Необхідність створення організації для врегулювання світової валютної системи стала виявлятися під час Великої депресії, яка зруйнувала світову економіку в 30-і роки ХХ ст.

Загальна недовіра до паперових грошей в умовах кризи підвищила попит на золото до вищого рівня, ніж його існуючі запаси в фінансових органах. Тому декілька країн на чолі з Великобританією були змушені відмовитися від золотого стандарту, який визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну величину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали більше фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота, призвела до того, що обмін грошима між країнами, які зберегли золотий стандарт, і країнами, які відмовилися від нього, значно ускладнився. Країни почали організовувати запаси золота і грошей, на які його можна було закупити. Скоротилася кількість грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя населення. Порушилось співвідношення між грішми та вартістю товарів, й так само між вартостями різних валют. У таких умовах світова економіка почала руйнуватися: у 1929 - 1932 роках ціни на товари у світі впали на 48%, а обсяг світової торгівлі знизився на 63% .

Неодноразові спроби розв'язання валютних проблем на міжнародних конференціях і зустрічах не мали успіху. Необхідно було налагодити співпрацю між усіма державами для створення нової валютної системи і організації міжнародного інституту для здійснення постійного контролю за нею. На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США) і Джон Мейнард Кейнс (Великобританія) практично одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації. Після довгих переговорів, які проходили у важких умовах військового часу, міжнародне співтовариство погодилося на прийняття нової системи і створення такої організації. Вирішальна зустріч із заснування Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбулася в липні 1944 року в Бреттон-Вудсі (Нью-Гемпшир, США), де зібралися представники 44 держав. Отже, Міжнародний валютний фонд (МВФ) - міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн. У 1944 р. СРСР брав активну участь в Бреттон-Вудській конференції і навіть підписав заключний Акт про заснування МВФ і МБРР (Міжнародного банку реконструкції та розвитку), але пізніше не ратифікував ці договори. Усі колишні республіки СРСР вступили в МВФ у травні - вересні 1992 р. Україна стала членом цієї організації 3 вересня 1992. Зараз членами організації є 187 держави. Капітал МВФ (з внесків країн-членів) на 18.08.2011 складає приблизно 383 млрд. дол. США. Штаб-квартира даної організації знаходиться у Вашингтоні.


1.2 Мета, цілі діяльності та завдання МВФ


МВФ створений для регулювання відносин у сфері валютних розрахунків між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм при виникненні валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткострокових кредитів в іноземній валюті. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

З точки зору фінансової організації МВФ, працює як кредитна спілка: країни роблять внески і з цього кооперативного пулу (конвертовані валюти на суму 195 млрд. доларів США) надаються кошти тим країнам, які звернулися за ними і забезпечуватимуть такі зміни, що не тільки поліпшать ситуацію з дефіцитом платіжного балансу, але й забезпечать повернення кредитів до фонду (як чинить кожний банк чи кредитна спілка). Внески до фонду роблять залежно від квоти країни і доступ до фінансових ресурсів також залежить, як правило, від квоти. Квота обраховується на підставі складних формул, куди входять показники ВВП, обсяги зовнішньої торгівлі та валютних резервів країни, а також варіабельність зовнішньої торгівлі (країни, торговельно-платіжний баланс яких не сталий, можуть претендувати на розширений доступ до ресурсів МВФ).

Офіційно затверджені такі цілі МВФ [18, с.90]:

Сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

Сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;

Сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам, і запобігання конкурентному знеціненню валют;

Сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях, і прагнути до ліквідації валютних обмежень;

Тимчасово надавати загальні ресурси Фонду державам-членам (при наявності відповідних гарантій), для того, щоб вони могли виправити порушення рівноваги їхніх платіжних балансів, уникаючи заходів, які могли б принести шкоду на національному або міжнародному рівні;

Скоротити терміни і масштаби дефіциту платіжних балансів. Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фонду виконання трьох основних функцій [18, с. 90]:

) Контроль за виконанням «кодексу поведінки» (тісної співпраці у питаннях міжнародної валютної політики та міждержавного платіжного обороту;

) Надання членам фонду фінансових ресурсів з метою забезпечення виконання ними «кодексу поведінки»;

) Організація форумів для взаємних консультацій країн-членів і співробітництва з міжнародних валютних питань.

Пізніше країни-члени визначили для МВФ і додаткові функції та обов'язки в залежності від вимог часу та обставин. Зараз МВФ має такі завдання:

- Здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют;

- Надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва;

- Надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне забезпечення).

Але поряд з тим, основним завданням МВФ є не лише надання фінансових ресурсів країнам-членам. Серед статутних завдань фонду також виділяють:

здійснення досліджень, аналізу та прогнозування розвитку світової економіки та міжнародних фінансових ринків;

спостереження за макроекономічною політикою членів фонду: щорічне відвідання кожної країни-члена фонду місією МВФ та підготовка щорічної доповіді для Ради Директорів із оцінками економічної політики, результати конфіденційного обговорення та оцінки МВФ надсилаються до відповідальних керівних державних службовців зацікавленої країни, а загальні підсумки обговорення та висновки експертів фонду оприлюднюються (за згодою відповідної країни);

розроблення, широке обговорення та затвердження міжнародних стандартів щодо валютообмінних операцій, грошової та фіскальної політики, статистики платіжного балансу:

надання та координація технічної допомоги з питань монетарної політики, валютного та банківського регулювання, фіскальної політики.

Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що МВФ є так званим кредитором першої руки, тобто ресурси фонду треба повертати в першу чергу. МВФ також відіграє вирішальну роль у Паризькому клубі офіційних кредиторів та все більш вагому роль - у Лондонському клубі комерційних кредиторів. МВФ разом із Світовим банком координують в разі наявності програми фінансової співпраці з країною-членом також і двостронню фінансову грантову допомогу, двосторонні кредитні програми та кредитні програми інших міжнародних організацій для такої країни. Засобом згаданої координації є проведення засідань спеціальних консультативних груп донорів та кредиторів.


1.3 Структура організації та членство в ній


Вищий керівний орган МВФ - Рада керуючих (англ. Board of Governors), в якому кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить вирішення ключових питань діяльності Фонду: внесення змін до статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії зазвичай один раз на рік, але можуть проводити засідання, а також голосувати поштою в будь-який час.

У МВФ діє принцип «зваженої» кількості голосів: можливість країн-членів впливати на діяльність Фонду за допомогою голосування визначається їх часткою в його капіталі. Кожна держава має 250 «базових» голосів незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СПЗ (Спеціальні права запозичення; на 18.08.2011 1 СПЗ дорівнює приблизно 1,5 дол. США) суми цього внеску. У тому випадку, якщо країна купувала (продавала) СПЗ, отримані їй при первинній емісії СПЗ, число її голосів збільшується (скорочується) на 1 за кожні 400 тис. куплених (проданих) СПЗ. Такий порядок забезпечує більшість голосів провідним державам.

Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, а з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, - «спеціальною більшістю» (відповідно 70 або 85% голосів країн-членів). Незважаючи на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони як і раніше можуть накладати вето на ключові питання Фонду, прийняття яких вимагає максимальної більшості (85%). Це означає, що США разом з провідними західними державами мають можливість здійснювати контроль над процесом прийняття рішень в МВФ і спрямовувати його діяльність виходячи зі своїх інтересів. При наявності скоординованих дій країни, що розвиваються також мають можливість блокувати прийняття рішень, що їх не влаштовують.

Рада керуючих делегує більшість своїх повноважень Виконавчій раді (Executive Board), тобто директорату, який несе відповідальність за ведення справ МВФ, які включають широке коло політичних, оперативних і адміністративних питань, а саме надання кредитів країнам-учасникам і здійснення нагляду за їх політикою валютного курсу.

Виконавча рада МВФ складається з 24 директорів, 5 з яких призначаються країнами з найбільшими квотами: США, Німеччиною, Японією, Великобританією та Францією. Рада засідає три рази на тиждень та керує поточною діяльністю Фонду, у тому числі й розподілом кредитів країнам-учасницям. Крім того, до повноважень Виконавчої ради МВФ входить обрання на пятирічний термін директора-розпорядника (Managing Director), який очолює штат співробітників Фонду. Директор-розпорядник (з 5 липня 2011р.) - Крістін Леґард (Франція), перша в історії жінка - голова Міжнародного валютного фонду.

Істотну роль в організаційній структурі МВФ відіграє також Міжнародний валютний і фінансовий комітет (МВФК, англ. International Monetary and Financial Committee). Він складається з 24 керуючих держав МВФ і збирається на свої сесії двічі на рік. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень. Тим не менш він виконує важливі функції: спрямовує діяльність Виконавчої ради; формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ; подає Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ.

Комітет з розвитку є спільним органом МВФ та МБРР, що займається питанням надання коштів країнам, що розвиваються. Комітет складається з 24 членів - міністрів фінансів країн-учасниць. Основною функцією комітету є підготовка аналітичних доповідей стосовно цих країн та надання рекомендацій Раді керуючих МВФ та МБРР.

Отже, як бачимо, організаційна структура Міжнародного валютного фонду є досить складною та розгалуженою, але це не є дивним для організації світового масштабу.

Щодо питання членства в МВФ, то слід констатувати той факт, що членство в ньому відкрито для будь-якої держави, яка здатна і готова виконувати певні обов'язки. Вступаючи в МВФ, країна зобов'язується:

Постійно інформувати інші країни про заходи щодо визначення вартості своїх грошей стосовно грошей інших держав;

Відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;

Дотримуватись такої економічної політики, яка призведе до зростання як власного національного багатства, так і багатства всього співтовариства в цілому.

Країна, яка вступає в МВФ, вносить певну суму грошей (внесок по передоплаті), котра називається квотою. Квоти мають такі функції:

Створюють об'єднаний грошовий запас, яким МВФ користується для надання позик своїм членам;

За їх допомогою визначається сума, яку країна, яка зробила квоту, може запозичувати або отримати в МВФ при періодичному розподіл спеціальних активів, відомих як СПЗ. Чим більше внесок, тим більший кредит при необхідності може отримати країна;

- Визначають «вагу» голосу кожного члена фонду.

Зараз, коли членами МВФ є більшість держав світу, розміри часток і кількості голосів кожної країни сильно різняться. Так, з урахуванням квоти в капіталі МВФ на частку країн «великої вісімки» припадає 45% голосів, у т. ч. на США - 18%.

Після затвердження Радою країна підписує статті угоди і стає членом МВФ. Однак жодна країна не має права використання механізмів Фонду до повної сплати свого внеску. Крім того, квота країни-члена не може бути збільшена, поки країна не домовиться на таке збільшення і не виплатить повної суми внеску.


РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ СПРАВ ЩОДО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМ ВАЛЮТНИМ ФОНДОМ


.1 Організаційно-правові основи співробітництва


Україна стала членом МВФ 3 червня 1992 року (відповідно до Закону України від 03.06.92 № 2402-ХІІ "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій").

Кредити МВФ спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу, згідно зі Статутом МВФ.

Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР, у тому числі й з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Програму першого типу є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма - програма системної трансформації економіки, реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати.

Наступний крок - це досить стандартна програма, яка має назву «стенд-бай». Це програма короткострокового фінансування, котра, як правило, вона триває від 12 до 18 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.

Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility -EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою «стенд-бай». Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.

Україна, як повноправний член МВФ, здійснює щорічні консультації щодо стану валютного регулювання за статтею ІV Статуту МВФ, впровадження статистичних та фінансових стандартів та отримання технічної допомоги.

Отримувачами кредитів МВФ є центральний банк країни, який зараховує їх у свої міжнародні резерви і використовує для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.

Для кожної держави - члена МВФ встановлюється квота, в спеціальних правах запозичення. Розмір квоти країн-членів визначається Радою керуючих на основі ролі держави у світовій економіці. Внесок кожної держави-члена дорівнює її квоті та виплачується Фонду у повному розмірі через відповідну організацію - депозитарій. Від розміру квот залежить обєм ресурсів Фонду.

Для порівняння пропоную розглянути квоти різних угрупувань країн-учасниць Міжнародного валютного фонду після останнього перегляду квот 3 березня 2011 року:


Рис. 2.1 - Квоти трьох світових угрупувань у відсотковому вираженні на 3.03.11

валютний фонд україна співробітництво

Як видно з діаграми, 63% квот МВФ, а саме 136 млрд. 937 млн. СПЗ припадає на розвинені країни, де тільки Сполучені Штати займають 18% (39 млрд. 125 млн. СПЗ). Квоти країн з перехідною економікою займають 13% від загального обсягу, де на Україну припадає 0,576% квот МВФ, що дорівнює 1 млрд. 252 млн. СПЗ.


2.2 Аналіз етапів співробітництва України та Фонду


Активна співпраця з Міжнародним валютним фондом розпочалася у жовтні 1994 року з розробки українським урядом, разом з експертами МВФ, програм макроекономічної стабілізації та реформування економіки. Загалом за роки співробітництва України з МВФ (1994 - 2011 рр.) отримано близько 12,259 млрд. СПЗ, що складає близько 18,28 млрд. дол. США кредитних ресурсів. Тому, на мою думку, доцільним буде прослідити етапи співробітництва України та Фонду, які супроводжувалися періодичними вкладаннями коштів в розвиток нашої держави.

Перший етап (1994-1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF) на суму 498,7 млн.СПЗ (763,1 млн.дол.США.) для підтримки платіжного балансу України. Через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно та з боку МВФ по цій програмі не надано залишків кредитування на суму 900 млн.дол.

Другий етап (1995-1998 роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн.дол.США.) за трьома річними програми „Стенд-бай. Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

Третій етап (1998-2002 роки). Впровадження Програми розширеного фінансування, яка передбачає надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в результаті Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів, визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми. Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1.193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

Четвертий етап (2004 - 2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму Стенд-бай.

Заходи програми спрямовані на подальше впровадження економічних реформ в Україні та фокусувалися на проведенні зваженої бюджетної політики, удосконаленні податкового законодавства, фінансовому оздоровленні ПЕК та системних перетворень в агропромисловому комплексі, реформуванні житлово-комунального господарства, покращенні інвестиційного клімату, завершення переговорів щодо вступу до СОТ.

березня 2004 року Рада директорів МВФ затвердила програму «попереджувальний стенд-бай» для України, за якою передбачалася можливість України отримати кредит на суму 411,6 млн. СПЗ, що є еквівалентом приблизно 600 млн. дол. США. Згідно із досягнутими домовленостями, Україна мала право на отримання кредиту у випадку, якщо в країні погіршиться платіжний баланс або стан валютних резервів. Програма «попереджувальний стенд-бай» також мала спрямовуватися на забезпечення поступової трансформації відносин між Україною та МВФ до безкредитних. Угода була підписана терміном на 12 місяців, строк дії цієї угоди закінчився відповідно до її умов.

Наступним етапом у відносинах з МВФ стали безкредитні стосунки між Україною та МВФ. Співробітництво України з МВФ було зосереджено на наданні технічної допомоги, спрямованої на усунення загроз стабільності та вирішення проблем, повязаних з макроекономічною, грошовою, валютною, податковою та бюджетною політикою. У середньостроковій перспективі таке співробітництво також може включати надання технічної допомоги з питань, повязаних з боргом, тіньовою економікою та прогнозуванням.

Протягом 2005-2006 років технічні місії МВФ кілька разів відвідували Україну з метою надання Урядові допомоги у різноманітних сферах, у тому числі щодо управління державним боргом, фінансово-бюджетної політики та управління митними справами. У 2006-2007 роках експерт МВФ на постійній основі був залучений до діяльності Міністерства фінансів України щодо фінансового аналізу й прогнозування, стратегії планування бюджету й контролю над фінансовою стабільністю.

У 2008 та 2009 роках Україною за результатами 2 переглядів програми було отримано коштів на загальну суму 7 млрд. СПЗ (10.6 млрд. дол. США), частину з яких було зараховано до золото-валютних резервів Національного банку України (3,875 млрд. СПЗ), а частину до Державного бюджету України (3,125 млрд. СПЗ), а саме:

кошти першого траншу (4,5 млрд. дол. США) були зараховані на рахунок Національного банку України та направлені для регулювання платіжного балансу України, підтримки обмінного курсу гривні та ліквідності банківського сектору;

кошти другого траншу (2,8 млрд. дол. США), які Україна отримала 12 травня направлені не лише на підтримку платіжного балансу, частина коштів у сумі 1,5 млрд. дол. США спрямована безпосередньо до Державного бюджету України для фінансування зовнішніх боргових зобовязань;

кошти третього траншу (3,3 млрд. дол. США) в повному обсязі спрямовані на фінансування Державного бюджету 2009 року.

Залучення коштів Міністерством фінансів відбулося відповідно до законодавства України та згідно з внутрішніми процедурами МВФ (з оформленням відповідних боргових інструментів, упорядкуванням договірно-правових відносин з НБУ та включенням сум заборгованості до складу державного боргу України). Кошти, які зараховувалися до Державного бюджету України були включені в загальний обсяг фінансування, передбаченого для покриття бюджетного дефіциту у 2009 році, як це було встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».

Програма була спрямована, по-перше, на вирішення проблем у фінансовому секторі шляхом: 1) підтримки ліквідності та розширення гарантій по депозитах; 2) посилення спроможності банківської системи, включаючи державні фонди; 3) врегулювання питання боргів домогосподарств та підприємницького сектору. По-друге, на скороченню рівня інфляції шляхом проведення відповідної макроекономічної політики.

Впровадження Програми 2009 року сприяло макроекономічній стабілізації, зниженню рівня інфляції, стабілізації вітчизняної фінансової системи в умовах глобальної кризи на фінансових ринках та структурній перебудові в економіці в умовах погіршення зовнішньоекономічної конюнктури.

Щодо продовження співробітництва України з МВФ в рамках нової програми, слід відзначити що 16.07.2010 до Міжнародного валютного фонду було направлено Лист про наміри та Меморандум про економічну та фінансову політику. Результатом стало рішення від 28 липня 2010 року про схвалення нової Програми співробітництва для України. Дана Програма передбачала виділення Україні коштів у розмірі 10 млрд. СПЗ (15,15 млрд. доларів США), що еквівалентно 728,9 відсоткам української квоти у Фонді. Програма розрахована на 29 місяців, при цьому 29.07.10 відбулося надходження першого траншу у розмірі 1,25 млрд. СПЗ (1,89 млрд. доларів США), з яких 1 млрд. доларів США було направлено на покриття дефіциту державного бюджету, а 890 млн. доларів США - у валютні резерви Нацбанку.

грудня 2010 року за підсумками завершення першого перегляду програми співробітництва України з МВФ Виконавча Рада директорів фонду прийняла рішення про виділення Україні другого траншу кредиту Stand-by в розмірі 1 млрд. СПЗ (1,5 млрд. доларів).

Основною метою надання коштів Фонду є підтримка реалізації реформ, спрямованих на економічне відновлення.

З моєї точки зору, доцільно висвітлити ключові заходи, які були передбачені Програмою для досягнення її цілей:

Бюджетно-податкова політика мала на меті повернути державні фінанси до сталого рівня через розроблення плану консолідації податково-бюджетного сектору; реформувати пенсійну систему; обмежити швидке зростання фонду оплати праці у державному секторі.

Монетарна і валютно-курсова політика передбачала: утримання рівня базової інфляції в межах однозначних показників та подальше зниження загального ІСЦ до рівня не вище 5% у середньостроковій перспективі; посилення незалежності та підзвітності НБУ; покращення функціонування валютного ринку. Політика фінансового сектору мала зосередиться на вирішенні питань проблемних банків і рекапіталізації системних банків.

З 1 по 15 лютого 2011 року в Києві працювала місія фахівців Європейського департаменту МВФ під керівництвом Атанасіоса Арванітіса з метою здійснення другого перегляду Програми співробітництва Stand-by, а також для проведення щорічних консультацій за Статтею IV Угоди з МВФ.

Таким чином, загальний обсяг коштів, виділених Україні в рамках нової програми за 2010-2011 рр. на даний момент складає 2,25 млрд. СПЗ (3,4 млрд. дол. США). Щоб підсумувати розділ 2, пропоную розглянути графік, що відображає надходження грошових коштів в Україну від МВФ, починаючи від встановлення співробітництва між даними субєктами у 1994 році.


Рис. 2.2 - Транші МВФ в Україну за період 1994-2011рр.


Слід також зазначити, що отримання наступного третього траншу МВФ в рамках Програми (1 млрд. СПЗ) можливе після успішного завершення та затвердження Радою Директорів МВФ результатів другого перегляду.


РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОБОТИ МВФ НА СУЧАСНІЙ СВІТОВІЙ АРЕНІ


.1 Проблеми діяльності МВФ на сучасному етапі розвитку


Комплекс проблем, що існують у діяльності Фонду, пов'язаний з методами та інструментами реалізації цією міжнародною організацією своєї стратегії. Першою проблемою МВФ було питання про його подальше функціонування, що з'явилося ще на початку 90-х років і пов'язане з проектами реформування світової валютної системи в цілому. Слід зазначити, що дане питання є нагальним та потребує широкого розгляду і на сучасному етапі розвитку. Деякі проекти пропонували замінити МВФ більш демократичним і конструктивним міжнародним фінансовим інститутом. З часом актуальність таких питань зменшилася, але загроза досі залишається. Сучасні проблеми є наслідком реалізації стратегії МВФ в різних країнах. Останнім часом діяльність МВФ піддається критиці світовою громадськістю, особливо громадськістю країн, що розвиваються. Справа в тому, що надаючи позики на оздоровлення економіки, МВФ висуває, як правило, приблизно однаковий пакет вимог, який включає:

приватизацію великих підприємств;

лібералізацію цін і зовнішньої торгівлі;

жорстку грошово-кредитну політику для стабілізації валюти;

припинення субсидування збиткових підприємств;

мінімізацію бюджетного дефіциту за рахунок скорочення соціальних програм і підвищення податків.

У більшості випадків виконання цих вимог не тільки не сприяє поліпшенню стану економіки, а, навпаки, веде до падіння виробництва, загострення соціальних конфліктів. Одним з найяскравіших прикладів такої ситуації може слугувати фінансова криза 1997 р. в Південно-Східній Азії, коли діяльність МВФ стала фактично дестабілізуючим чинником, котрий і призвів до неї [16, с 387].

Ще однією проблемою є те, що МВФ фінансує не завжди успішні програми економічного упорядкування в різних країнах. На початку ХХ ст. Фонд активно намагався впроваджувати на теренах СНД концепцію монетаризму, що підійшла для перетворень у Великобританії, США та інших країнах з усталеною ринковою економікою, і погано відобразився на економіках країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою.

І, на сам кінець, можна відзначити, що поряд з позитивними наслідками співробітництва різних країн з Міжнародним валютним фондом, існують і вкрай негативні. Так, Греція, Румунія та, як не прикро, Україна стали одними з найбільших у світі боржників Фонду. За останні роки високими темпами зріс валовий зовнішній борг даних країн. Зокрема в Україні станом на 1 січня 2011 року заборгованість за довгостроковими кредитами, залученими або гарантованими державою, становила 34.6 млрд. дол. США. Розмір державного боргу хоча й не сягнув критичного значення, однак упритул наблизився до нього.


3.2 Перспективи співробітництва України з МВФ


Питання вибору подальших форм співробітництва з МВФ має вирішуватись на основі нових підходів у відносинах з міжнародними фінансовими організаціями.

Необхідною умовою відмови від кредитних коштів МВФ є залучення компенсуючого фінансування від Світового банку, макрофінансової допомоги ЄС або, у разі потреби, розміщення боргових зобов'язань України на світових ринках капіталу. Перехід до співробітництва без залучення кредитів Фонду може бути здійснений шляхом запровадження програми після програмного моніторингу (ППМ) чи програми експертного нагляду (ПЕН) з боку МВФ.

ППМ запроваджується для країн, заборгованість яких перед МВФ перевищує 100% їхньої квоти, і завершується, коли сума боргу стає нижчою від вказаної межі. Головна мета ППМ полягає у жорсткому контролі експертами МВФ політики згаданих держав для запобігання заходам, які б могли призвести до кризових ситуацій в економіці та спричинити відтягування погашення заборгованості перед МВФ. Першими під дію згаданої програми потрапили країни, які постраждали внаслідок азійської фінансової кризи, - Корея, Філіппіни, Таїланд. На момент запровадження ППМ заборгованість цих країн становила 170240% їхньої квоти. Країни-члени МВФ намагаються уникнути ППМ, оскільки її запровадження призводить до появи негативних очікувань в інвесторів, міжнародних кредиторів та донорів щодо перспектив розвитку економіки і створює враження передкризового стану країни.

ПЕН являє собою неофіційну угоду між урядом країни-члена та МВФ, метою якої є підтримка діалогу з питань макроекономічної політики, підтвердження потенційним кредиторам і ведення виваженої економічної політики в державі.

Найприйнятнішою формою співробітництва України з МВФ у подальшому є ПЕН. Однак прямий перехід до цієї програми пов'язаний з певними ризиками. Головний з них - позиція України в МВФ. Так, на 1 січня 2011 р. заборгованість України перед Фондом становила 16,3 млрд. дол. США. Тому МВФ матиме підстави нав'язати Україні ППМ, що негативно вплине на інвестиційний імідж нашої держави та на вартість запозичень на світових фінансових ринках.

Додатковим ризиком може бути погіршення зовнішньої кон'юнктури для українського експорту, внаслідок чого сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу може стати негативним. Відносини з МВФ мають і надалі реалізовуватись на безкредитній основі. Поступова їх трансформація може і в подальшому бути здійснена шляхом використання програми "запобіжний Stand-by", в межах якої Україна має змогу отримувати кредитні кошти Фонду тільки у разі необхідності.

Поряд з попередньою точкою зору щодо перспектив співробітництва МВФ з Україною, існує й інша, досить кардинальна, як на мій погляд. Головна її ідея - розірвання Україною програм співробітництва з МВФ та вихід зі складу членів Фонду. Мені б хотілося висловити власну думку щодо такої позиції: я стовідсотково не згодна з прибічниками такої думки, адже успішна реалізація програм Фонду є умовою не тільки подальшої співпраці з майже усіма міжнародними фінансовими організаціями, але і найважливішим сигналом, своєрідним зеленим світлом для приватних інвесторів. Внаслідок такого безпрецедентного випадку, Україна не тільки надовго опиниться серед аутсайдерів світового економічного простору, але буде завдано значної шкоди і політичному іміджу нашої молодої держави. Вихід зі складу учасників МВФ стане для всього світу чітким сигналом про те, що Україна обрала курс на політичну самоізоляцію. Це клеймо на довгі роки залишить Україну за бортом європейської інтеграції.

Слід також очікувати зниження авторитету України в таких впливових організаціях, як ООН. З економічної точки зору, вихід України зі складу МВФ дуже швидко призведе до оголошення суверенного дефолту, пред'явлення до негайної сплати всіх зовнішніх боргових зобов'язань (а це - більш ніж 16 мільярдів доларів) та накладання арешту на іноземні активи не тільки України як держави, але й на майно суб'єктів підприємницької діяльності.

До того ж, за таких умов на довгі роки нам можна буде забути не тільки про комерційні запозичення, але й про прямі іноземні інвестиції в "реальну економіку", що унеможливить її структурну перебудову та технологічне переозброєння. Тому я впевнена, що, зважаючи на дані факти (і я мабуть знаю ще не всі негативні сторони такого безпрецедентного кроку), вихід з Міжнародного валютного фонду - це останнє, що потрібно робити, тому що, по-перше, до врегулювання проблеми заборгованості перед МВФ розробки графіку її погашення ніхто нас просто так "не відпустить", а, по-друге, скоріш за все в таких умовах не ми гордо вийдемо із Фонду, посилаючись на ідеологічні розбіжності, а нас просто визнають неплатоспроможними і виставлять за двері після довгої та принизливої внутрішньої процедури, яка буде спостерігатися та широко коментуватися у всьому світі.


ВИСНОВКИ


Інституційну структуру міжнародного валютно-кредитного ринку становить сукупність міжнародних банків, валютних бірж, валютних фондів, державних установ і міжнародних організацій, за допомогою яких здійснюється рух капіталу в сфері міжнародних валютно-кредитних відносин. Міжнародні фінансові інститути є елементами системи валютно-кредитних відносин, де одним з таких є Міжнародний валютний фонд.

Співробітництво з міжнародними організаціями є досить важливим для України, яка вирішує завдання не тільки інтеграції у світову економіку, а й зміцнення політичної незалежності та економічної безпеки.

Ефективна участь у світогосподарських зв'язках так чи інакше пов'язана із співробітництвом з МВФ. Реалії сучасних міжнародних економічних відносин вимагають пошуку взаємоприйнятних компромісів між державами для розв'язання актуальних валютно-фінансових проблем, що мають загальносвітове значення.

МВФ являє собою в цьому плані важливий інструмент, який може бути використаний для подальшого розвитку міжнародного економічного співробітництва.

Як висновок, слід звернути увагу на те, що від співпраці з МВФ Україна отримала велику кількість порад про те, що потрібно робити, але дуже мало про те, як саме. Значною мірою це сталося через ігнорування того факту, що ідеї економічної політики не можуть започатковуватися та впроваджуватися у вакуумі, без підтримки суспільства. Очевидно, саме ця обставина стала визначальною у оцінці кредитних програм МВФ як малоефективних.

Незважаючи на відмінності в суті, інструментах своєї діяльності та можливих впливах на процес трансформації постсоціалістичних економік, усі міжнародні фінансові та валютно-кредитні інститути спроможні сприяти посиленню макроекономічної стабільності, запобіганню фінансовим та структурним кризам, реалізації ринковій трансформації перехідних економік. Саме тому удосконалення та зміцнення співробітництва між Україною та міжнародними фінансовими установами має бути важливим компонентом економічної політики країни в цілому.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1.Global economic projection revised //IMF survey. -Wash., 2008. -Vol. 27.- №1.

2.Савлук М.І. Гроші та кредит: підручник - К. : КНЕУ, 2011. - 589 с.

.Авдокушин Є.Ф. Міжнародні економічні відносини: Підручник .- М.: Економіст, 2004 .- 366с.

.Климко Г.Н., Блешмудт П.П. Співробітніцтво України з міжнародними фінансовими організаціями. // Фінанси України. - 2009. - № 11. - С. 40-43.

.Михайловська І.М., Ларіонова К.Л. Гроші та кредит: навч. посібник Львів: Новий світ-2000, 2010. - 432 с.

.Мазурова Є.К. Роль міжнародних організацій в регулюванні глобальних економічних процесів // Вісн. Моск. Ун-ту. Сер. 6, Економіка .- 2010 .- № 4 .- с. 34-56.

.Міжнародні економічні відносини: Підручник для вузів / В.Є. Рибалкін, Ю.А. Щербанін, Л.В. Балдін та ін; Під ред. проф. В.Є. Рибалкіна .- 5-е вид., Перераб. і доп .- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004 .- 605с.

.МВФ та Україна. Матеріали департаменту зовнішніх звязків Місії МВФ в Україні. - К.: МБРР, 2009.

.Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

.Климко Г.Н., Блешмудт П.П. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями.// Фінанси України. - 2008. - №5. - с.23-27

.Колосова В.П. Кредитування економіки України міжнародними інститутами // Фінанси України. - 2010. - № 2

.Популярна економічна енциклопедія - К.: ВАТ «Єнісей Груп», 2005 р.

.Статистичний щорічнік України за 2008 рік: За ред. О.Г. Осауленка .- К.: Консультант, 2009 .- 664с.


ДОДАТОК


Голови Міжнародного валютного фонду з моменту його утворення


ПеріодІмяГромадянство6 травня1946 - 5 травня 1951рр.Camille GuttБельгія3 серпня 1951 - 3 жовтня 1956рр.Ivar RoothШвеція21 листопада 1956 - 5 травня 1963рр.Per JacobssonШвеція1 вересня 1963 - 31 серпня 1973рр.Pierre-Paul SchweitzerФранція1 вересня 1973 - 16 червня 1978рр.Johannes WitteveenНідерланди17 червня 1978 - 15 січня 1987Jacques de LarosiereФранція16 січня 1987 - 14 січня 2000рр.Mishel KamdessusФранція1 травня 2000 - 4 березня 2004рр.Gorst KelerНімеччина7 червня 2004 - 31 жовтня 2007рр.Rodrigo RatoІспанія1 листопада 2007 - 18 травня 2011рр.Dominic Strauss-KahnФранція5 липня 2011 - дотеперChristine LegardФранція


Теги: Міжнародний валютний фонд як світова наднаціональна управлінська структура  Реферат  Мировая экономика, МЭО
Просмотров: 49221
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Міжнародний валютний фонд як світова наднаціональна управлінська структура
Назад