Міжнародна торгівельна політика

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КАФЕДРА «ОБЛІК І АУДИТ»


Контрольна робота

з курсу «Міжнародна економіка»

Міжнародна торгівельна політика


Київ 2014

Проаналізувавши аналітичні дані НБУ про стан платіжного балансу України, слід зазначити, що 2013 році профіцит зведеного платіжного балансу становив 2.0 млрд. дол. США (порівняно з дефіцитом 4.2 млрд. дол. США у 2012 році). Профіцит сформувався в результаті рекордно високого припливу за фінансовим рахунком, в основному забезпеченого залученнями Уряду.

В контексті міжнародної торговельної політики, проаналізуємо статистичні данні рахунку поточних операцій України у 2013 році.


Табл. 1. Платіжний баланс України, млн. дол. США

СтаттіІ кв.ІІ кв.ІІІ кв.ІV кв.І кв.ІІ кв.IІІ кв.ІV кв.ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ20122012201220122013201320132013РАХУНОК ПОТОЧНИХ ОПЕРАЦІЙ-1934-3680-3936-4765-3134-2254-6025-4942БАЛАНС ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ-2449-4105-3131-4641-3223-2160-5313-4788ЕКСПОРТ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ2083622768236402279119845207322244822287ІМПОРТ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ-23285-26873-26771-27432-23068-22892-27761-27075БАЛАНС ТОВАРІВ-3621-5322-4967-5568-4045-3053-7232-5268ЕКСПОРТ ТОВАРІВ1650417853177041817515626159091598117468ІМПОРТ ТОВАРІВ-20125-23175-22671-23743-19671-18962-23213-22736БАЛАНС ПОСЛУГ1172121718369278228931919480ЕКСПОРТ ПОСЛУГ43324915593646164219482364674819ІМПОРТ ПОСЛУГ-3160-3698-4100-3689-3397-3930-4548-4339ДОХОДИ (сальдо)-168-380-1582-835-444-683-1192-701ПОТОЧНІ ТРАНСФЕРТИ (сальдо)683805777711533589480547

Дефіцит поточного рахунку в 2013 році зріс до 16.4 млрд. дол. США, або 9.0% від ВВП (у 2012 році - 14.3 млрд. дол. США, або 8.1% від ВВП).

Експорт товарів у 2013 році становив 65.0 млрд. дол. США, що на 7.5% менше, ніж у 2012 році.


Рисунок 1


Скорочення експорту у 2013 році було зумовлене зниженням зовнішнього попиту несприятливою ціновою конюнктурою на світових товарних ринках в переважній більшості товарних груп, а саме:

·продукції машинобудування (на 20.1%), зокрема залізничних локомотивів на 40% через перенасичення ринку залізничного транспорту в Російській Федерації;

·хімічної продукції (на 13.8%) у результаті скорочення експорту добрив у другій половині року (у 2.4 раза) після переорієнтації вітчизняних виробників на внутрішній ринок;

·металургійної продукції (на 7.0%) за рахунок зниження цін на продукцію чорної металургії (на 9.9%);

·продукції АПК (на 4.8%) унаслідок зниження цін на світових товарних ринках. Незважаючи на рекордно високі обсяги поставок зерна у IV кварталі 2013 року (зокрема кукурудзи), експорт зернових скоротився на 9.0%.


Таблиця 2

експорт фінансовий міжнародний імпорт

За широкими економічними категоріями експорт засобів виробництва знизився (на 38.0%) в основному за рахунок скорочення попиту на продукцію вітчизняного машинобудування. Також зменшився і експорт споживчих товарів (на 3.2%). Обсяги експорту товарів проміжного споживання залишилися незмінними і продовжують домінувати в українському експорті (79.2% від загального експорту за 2013 рік).

У географічному розподілі спостерігалася диверсифікація експорту за рахунок поступової переорієнтації на європейські ринки, зокрема частка експорту до країн СНД знизилася на 1.4% до 35.8% (з них до Росії - на 1.9 % до 23.2%), а до Європи (у т.ч. до ЄС) зросла на 1.5% до 26.3%, до Азії - на 0.7% до 25.9%. Це свідчить про те, що експортери поступово переорієнтовуються на нові ринки збуту.

Імпорт товарів у 2013 році зменшився на 5.7% - до 84.6 млрд. дол. США.

Скорочення відбулося через енергетичну складову (на 19.0%), тоді як неенергетичний імпорт залишився майже без змін.

Зокрема знизився імпорт:

·природного газу - на 17.2% через запровадження програм енергозбереження та спад обсягів виробництва (на 4.3%);

·продукції машинобудування - на 13.4% через низький внутрішній інвестиційний попит (капітальні видатки бюджету в 2013 році скоротилися на 28%). Крім того, імпорт легкових автомобілів скоротився на 8.4% через установлення утилізаційного мита.

Натомість зріс імпорт продукції АПК (на 8.8%) унаслідок високих обсягів імпорту готових продуктів харчування.


Таблиця 3


За широкими економічними категоріями у 2013 році найбільше скоротився імпорт засобів виробництва (на 18.2%). Імпорт товарів проміжного споживання зменшився на 10.1%. Водночас високий споживчий попит унаслідок підвищення реальних заробітних плат (на 8.2%).

У географічному розподілі імпорту товарів у 2013 році простежується така ж тенденція як і з експортом - переорієнтація на європейські ринки. У загальній структурі імпорту товарів частка країн СНД знизилася на 4.0% - до 37.4%, в основному через скорочення енергетичного імпорту з Росії. А частка імпорту з Європи зросла на 2.9% - до 31.8%.

Профіцит торгівлі послугами в 2013 році знизився до 4.1 млрд. дол. США (порівняно з 5.2 млрд. дол. США у 2012 році) через значне розширення імпорту послуг (на 10.7%), яке зумовлено збільшенням витрат українців на подорожі за кордон. Водночас зростання експорту послуг (на 2.7%) обумовлено зростанням надходжень за статтею телекомунікаційні, компютерні та інформаційні послуги.

Відємне сальдо доходів у 2013 році залишилося майже незмінним (3.0 млрд. дол. США). Збільшення відємного сальдо інвестиційних доходів (на 15.2%) було компенсовано зростанням надходжень у вигляді оплати праці громадян, які працюють за кордоном менше одного року (на 22%).

У 2013 році додатне сальдо трансфертів зменшилося до 2.2 млрд. дол. США (порівняно з 3.0 млрд. дол. США в 2012 році) за рахунок зменшення грошових переказів громадян, які перебувають за кордоном більше одного року (на 12.5%).

Нестабільна економічна та політична ситуація в країні, девальвація гривні зумовили збільшення дефіциту за фінансовим і капітальним рахунком до 2 млрд. дол. США.

Відємне сальдо поточного рахунку розширилося до 16.4 млрд. дол. США (порівняно з 14.3 млрд. дол. США в 2012 році) через скорочення попиту на товари українського експорту в результаті низької економічної активності країн - основних торгових партнерів, а також через збільшення виплат за доходами від інвестицій.

Профіцит рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій у 2013 році збільшився до 18.4 млрд. дол. США (у 2012 році - 10.1 млрд. дол. США). Збільшення профіциту було зумовлено значними обсягами розміщень цінних паперів уряду, а також єврооблігацій приватного сектору в першій половині року.

Приплив прямих іноземних інвестицій в Україну скоротився майже вдвічі й становив 3.8 млрд. дол. США, з них 83.0% спрямовано до реального сектору економіки. Чистий приплив прямих іноземних інвестицій становив 3.4 млрд. дол. США (у 2012 році - 6.6 млрд. дол. США).

Станом на 01.01.2014 накопичений обсяг інвестицій в економіку України становив 76.7 млрд. дол. США, а в розрахунку на одну особу - 1.7 тис. дол. США (на 4.5% більше, ніж рік тому).

На кінець 2013 року найбільше прямих іноземних інвестицій було вкладено у фінансовий сектор (25.7% іноземного капіталу). Крім того, 16.4% коштів іноземних інвесторів зосереджено в металургійному виробництві, 11.1% - в оптовій та роздрібній торгівлі, 6.4% - в операціях з нерухомістю.

Сальдо за операціями з кредитами та облігаціями у 2013 році було найвищим у період після кризи - 7.3 млрд. дол. США (у 2012 році - 6.0 млрд. дол. США).

Основна частина запозичень була зроблена урядом - 4.8 млрд. дол. США (у 2012 році - 2.4 млрд. дол. США). Як і в попередні роки основним інструментом залучень були ОЗДП (сальдо за операціями з ними в 2013 році становило 4.3 млрд. дол. США порівняно з 3.4 млрд. дол. США у 2012 році).

Приріст готівкової валюти поза банками був у 2.4 раза меншим, ніж рік тому, - 3.3 млрд. дол. США (8.0 млрд. дол. США у 2012 році). Основний відплив коштів відбувся в IV кварталі (2.0 млрд. дол. США), що було повязано з підвищенням девальваційних очікувань у звязку розгортанням політичної кризи в країні.

Додатне сальдо за операціями з торговими кредитами становило у 2013 році 5.2 млрд. дол. США (у 2012 році - 3.7 млрд. дол. США), що зумовлювалося зростанням кредиторської заборгованості.

Високі технології - найбільш прогресивні й наукомісткі технології сучасності, авангард технічного прогресу. До високих технологій можна віднести будь-яке виробництво, де задіяне великий обсяг наукомісткої інформації й складних матеріальних ресурсів при розробці. Висока вартість розробки нових продуктів та скорочення інноваційних циклів обумовили необхідність більших масштабів виробництва з метою покриття великих інноваційних вкладень, що призводить до виходу на глобальні ринки.

Однак через ряд факторів, що перешкоджають ефективному трансферу технологій між економіками, особливо між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, процеси передачі можуть загрожувати національній економічній безпеці і в першу чергу її технологічній складовій. При цьому може відбуватися поглиблення технологічної відсталості, яка в свою чергу не дозволяє подолати технологічну залежність, причому залежність закріплює відсталість.

За останні 8 років спостерігається збільшення обсягів торгівлі первинними ресурсам та більш ніж десятикратне збільшення вартості експорту з Китаю, і підвищення ролі Китаю як експортера високого класу проміжних та інвестиційних товарів. Частка країн ОЕСР у світовому експорті скоротилася з 75% до 60%. Відповідно спостерігаємо поглиблення диференціації між групами країн.

При цьому один з найбільш суперечливих факторів глобалізації є пов'язаний саме з високими технологіями, які є прерогативою здебільшого розвинутих країн, в яких продукуються знання та капітали, які є необхідною умовою розвитку технологій. Відбувається поділ країн світу на світових виробників та світових споживачів новітніх технологій, що уповільнює економічний розвиток одних та прискорює розвиток інших, підтверджуючи те, що найбільші вигоди від глобалізації отримують розвинуті країни. Однак менш просунуті в технологічному розумінні країни отримують можливість наздогнати лідерів за рахунок трансферу та дифузії технологій, що дає новий поштовх до економічного зростання.

Важливими факторами міжнародного трансферу технологій є наступні:

·раціональне поєднання національних інтересів із зовнішньоекономічною стратегією на міжнародній арені;

·прагнення до сталого розвитку на базі нового світового порядку;

·міграцію інтелектуального потенціалу;

·захист національних інтересів при здійсненні міжнародних операцій;

·національну безпеку та можливість появи нових держав-партнерів.

У звіті Всесвітнього економічного форуму «Піонери технологій-2013» наведені 23 компанії, що претендують на глобальний прорив у наступному році. Згідно з дослідженням «Піонери» працюють у таких сферах як телекомунікації, нові медіа, інтернет-послуги, енергетика та медицина.

Щодо України, то аналіз галузевого розподілу заявок на патенти (табл. 1) дає змогу стверджувати про перспективний характер вітчизняної науки та відповідність обраним пріоритетним напрямам інноваційної діяльності на 2011-2021 роки, закладених в Законі «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні <#"justify">Сфера технологіїЧастка в загальному обсязі заявок України, %Світові тенденції, %Медична техніка10,044,2Матеріали, металургія7,311,9Інші спеціальні машини7,022,98Засоби вимірювання6,443,97Будівництво6,403,46Фармацевтика5,414,00Двигуни, насоси, турбіни5,342,66Хімічна промисловість4,932,11Верстати4,752,37Електричні машини, апарати, енергія4,206,1Інші38,17-

Проте у 2012 Україна зайняла 75-і місце з 142 країн у рейтингу розвиненості ІT-технологій у складеному Всесвітнім економічним форумом дослідженні The Networked Readіness Іndex 2012. Україна піднялася на 15 позицій у рейтингу із сумарним балом 3,85. У попередньому рейтингу Україна зайняла 90-ю позицію. При цьому варто підкреслити, що Україна майже за всіма показниками перебуває серед аутсайдерів - мова йде про політичне та регуляторне середовище, розвиток бізнесу, використовуваний в підприємництві та владних структурах інструментарій. У той же час, на загальний результат України вплинув показник доступності інформаційних технологій, що у країни виявився істотно вище (на рівні 7 балів).

Україна зайняла 63 місце в Глобальному інноваційному індексі - 2012. У 2011р. країна займає 60 позицію, в 2010 - 61, в 2009 р. - 79. Про це йдеться в матеріалах Global Innovation Index, підготовленому Європейською бізнес-школою і дослідницьким інститутом та Всесвітньою організацією інтелектуальної власності. Глобальний індекс інновацій був складений з врахуванням економічного зростання та процвітання країни, а також впровадження інновацій, що виходять за рамки традиційних, а також рівня наукових досліджень і розробок у країні.

Позиції держави у рейтингу Глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму за показником «Захист інтелектуальної власності» є одними з найнижчих; у 2009/2010 рр. - 108 місце (зі 133), у 2010/2011 рр. - 113 місце (зі 139), у 2011/2012 рр. - 117 місце (зі 142). Україна також постійно потрапляє до рейтингів країн, де розвинене піратство та інші порушення прав інтелектуальної власності, що не сприяє інноваційному іміджу держави.

Щодо міжнародних аспектів інноваційного розвитку, то у 2010 р. кількість придбаних іноземних технологій промисловими підприємствами України скоротилась до 142 технологій проти 534 у 2009 р. і була найменшою за 2005-2010 рр.

Аналіз придбання іноземних технологій підприємствами за видами промислової діяльності показав, що іноземні технології активно використовували підприємства машинобудування (в середньому 52,4% іноземних технологій), хімічної та нафтохімічної (13,7%), харчової промисловості (10,7%).

Рис. 2 - Структура придбання іноземних технологій підприємствами промисловості України у 2005-2010 рр., %


Щодо рівня створення високих технологій, то їх кількість порівняно з 2010р. збільшилась на 18,9% і склала 447, у т.ч. 85% - нові для України, 15% - принципово нові.

Найбільша кількість створених високих технологій призначена для впровадження у переробній промисловості - 47,2%; в галузі досліджень і розробок - 29,1%; у виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води - 2,5%; у добувній промисловості - 2,0%; на підприємствах транспорту та звязку - 2,0%.

При трансфері високих технологій важливу роль повинна відігравати держава, зокрема й через державні підприємств. В роботі [8] проаналізовано роль державних корпорацій в контексті підвищення конкурентоздатності національної економіки на основі технологічного фактору, що повязано з тим, що:

доступні для державних корпорацій ресурси дозволяють не лише розвивати власні розробки, але й здобувати та освоювати закордонні технології;- залучення в ці корпорації цілих технологічних ланцюжків поліпшує ситуацію з поставками матеріалів і комплектуючих;

підходи держави щодо використання прав інтелектуальної власності як одного з інструментів економічної інтеграції припускають чітку регламентацію цих прав та створюють умови для ефективного управління ними на міжнародному рівні.

Прикладом діючих аналогів державних корпорацій в Україні є Державне космічне агентство, до складу якого входять 7 відкритих акціонерних товариств та 20 державних підприємств.

Ракетно-космічна сфера є галуззю, де Україні вдалося зберегти першість. За 20 років Україна одержала визнання на міжнародній арені космічних держав і ввійшла в 5 країн за кількістю щорічно чинених пусків - було здійснено 125 стартів і запущено 238 супутників. Україна наразі входить до Міжнародної організації космічного звязку (INTERSPUT-NIK). Проте, незважаючи на значні досягнення, країна наразі не може забезпечити повний цикл виробництва космічних апаратів, зокрема й для створення власного супутника зв'язку.

Перешкодою розвитку України як високотехнологічної держави є те, що переважна більшість високих технологій сконцентровані на підприємствах військово-промислового комплексу. Аналогічно й вся продукція ракетно-космічної галузі представляє собою товари подвійного призначення, що мають пряме відношення до системи національної безпеки країни. Тому варто розробити систему трансферу технологій у цивільні сектори за аналогією зі США або Фінляндією. В Україні вже закладені основи цього виду трансферу, зокрема в Указі Президента «Про заходи щодо використання космічних технологій для інноваційного розвитку економіки держави» та ін.

Крім того, незважаючи на явно виражений інтернаціональний характер високих технологій, в цій сфері також присутній фактор спеціалізації (локалізації). Можна говорити не про загальне лідерство тієї чи іншої країни в сфері високих технологій, а про лідерство країни в тій чи іншій високотехнологічній сфері.

В контексті глобалізації інноваційних систем та її ролі при розвитку високих технологій, які є колаборативними за своєю суттю, нами було розроблено алгоритм розробки стратегії міжнародної інноваційної інтеграції з метою реалізації національних конкурентних переваг та стратегічних цілей.

Даний підхід базується на розумінні того, що:

) для реалізації нових інноваційних проектів потрібен все більший масштаб без повноцінного міжнародного ринку необхідний масштаб гарантувати неможливо;2) для реалізації нових інноваційних форм потрібний системний підхід, заснований на співробітництві;

) при відсутності належного контролю швидкість реалізації не має значення: масовані зусилля з фінансування НДДКР та інновацій не гарантують одержання потрібних результатів, якщо не будуть доповнені цільовими заходами; здатністю задовольняти промисловий попит; підходом, спрямованим на ліквідацію розривів у ланцюжку формування доданої вартості; розширенням сфери звітності та моніторингом державними органами використовуваних заходів, прийнятих відповідно до обраної політики.

У внутрішньому інноваційному контурі необхідно:

·виявити інноваційний попит - у розробку та впровадження яких технологій готові інвестувати галузеві лідери (можливо, разом з державою);

·інвентаризувати наявну інноваційну пропозицію та розробити інформаційну систему забезпечення реалізації науково-технічного потенціалу (варто лише проаналізувати динаміку патентування та впровадження інноваційних процесів в економіці);

·держава, наука та промисловість повинні домовитися про реалізацію політики «технологічних коридорів» - меж, що визначають базові напрями інноваційного процесу;

·стимулювати внутрішній інноваційний погляд традиційних виробництв (переробні галузі, АПК, енергетика, машинобудування, хімія), де технологічні рішення можуть забезпечити прибутковість в короткостроковому періоді.

Важливим аспектом є забезпечення соціально-економічних умов інноваційного розвитку - створення соціальних кластерів з метою збереження інноваційного людського капіталу:

організація навчання випускників вузів, які відповідають сучасним вимогам галузі та здатні адаптуватися до їхніх змін у майбутньому;- утримання найбільш талановитих науково-технічних кадрів шляхом створення для них привабливих умов праці;

підвищення мобільності кадрів шляхом заохочення їх переміщення між країнами та роботодавцями;

сприяння міжнародним компаніям через місцеві інтелектуальні ресурси.

Трансфер технологій пов'язаний не тільки з обміном об'єктами інтелектуальної власності й інформацією між університетами й промисловими підприємствами. Для започаткування нових компаній на базі університетських досліджень і ліцензування розробок знову створених компаній від власного імені необхідна екосистема, що сприяє розвитку венчурного капіталу й появі посередників (для здійснення) відкритих інновацій. Посередники в інноваційній області займаються формулюванням та відбором нових технологічних можливостей, пошуком джерел знань, встановленням зв'язків між джерелами знань, що перебувають у різних організаціях; розробкою та реалізацією стратегії бізнесу та інновацій.

У роботі (Dіener, Pіller, 2011) наведені функції принципово нових компаній, що сприяють прискоренню інноваційного співробітництва (Open Іnnovatіon Accelerators або OІ), тобто посередників інноваційного розвитку, які діють від імені організацій, що займаються розробкою інноваційних рішень у співробітництві з іншими компаніями. Їх завдання полягає у встановленні контактів між не пов'язаними між собою в силу структурних причин центрами знань, що може бути викликано недостатньою диверсифікованістю компаній. OІ пропонують один або кілька методів здійснення відкритих інновацій: конкурс ідей (іdea contest), широкий пошук серед інноваційних центрів (broadcast search), інструментарій спільних розробок (co-creatіon toolkіts) і додаткові послуги для інноваційного процесу.

У зовнішньому (міжнародному контурі) необхідно забезпечувати:

участь у спільних проектах прикладних досліджень, розробці і впровадженні технологій. У випадку перспективності продажу інноваційних технологій на іноземному ринку нерідко створюються спільні підприємства;

експорт засобів виробництва та інжинірингових послуг, а також франчайзинг у сфері малого і середнього підприємництва;

участь у субконтрактах та розподілі витрат (космічні дослідження);

найм іноземних дослідників і техніків (сектор електроніки);

інвестиції в модернізацію технологій у країні-партнері (спільні проекти).В умовах України найбільш доцільно застосовувати стратегію забезпечення «синергетичного ефекту» міжнародного трансферу технологій - підсилення вітчизняних розробок шляхом міжнародного інноваційно-технологічного співробітництва. У поєднанні іноземних технологій та вітчизняної науково-дослідної бази виникає можливість синергетичного синтезу нових технологій, який базується на поєднанні попиту на інновації, місцевої науково-дослідної бази та іноземних досягнень.

При цьому міжнародний трансфер технологій являє собою механізм реалізації еволюційної програми розвитку національної економіки - поступового переходу на якісно новий рівень, тобто підвищення конкурентоспроможності. Відобразити цей процес можна за допомогою коефіцієнту розвитку науки (SQ), що показує, яка ефективність новітньої технології та на якому етапі життєвого циклу перебуває НТП у даній галузі.


Висновки


Сьогодні відбувається становлення нового шостого технологічного укладу та формуються ключові напрямки економічного росту в довгостроковій перспективі. В умовах збереження досить значного науково-технічного потенціалу і комплексної фундаментальної науки України, з'являється реальний шанс наздогнати лідерів та забезпечити свою технологічну першість. Але для цього необхідно освоїти стратегічно правильну модель інноваційного розвитку, ключовим елементом якої має стати механізм міжнародного трансферу високих технологій. Для найбільш повного використання потенціалу нових технологій необхідний перехід від концепції ринку до підходу, заснованому на понятті ланцюжка створення доданої вартості. Крім того, необхідно узгодити норми законодавства зі специфічним змістом інноваційної діяльності, запровадивши європейський досвід («технологічні платформи») та удосконалити захист інтелектуальної власності в high-tech сфері, що дозволить розвиватися венчурний фондам інноваційного профілю, удосконалити економічний механізм інноваційної діяльності з огляду на транснаціоналізацію інновацій запровадження спеціального податково-правового режиму для високотехнологічних галузей та учасників високотехнологічних ланцюжків.


Список літератури


1. Гриньов В.Ф. Інноваційний менеджмент / В.Ф. Гриньов. - 2-е вид., Стереотип. - К.: МАУП, 2001. - 152 с.

. Інноваційна політика майбутнього: політика ЄС у сфері інноваційного розвитку повинна підтримувати економічне зростання

. Саліхова О.Б. Проблеми гармонізації статистичного обліку зовнішньої торгівлі високотехнологічними товарами в Україні [Електронний ресурс] / О.Б. Саліхова

. Собкевич О. Щодо розвитку науково-технічного потенціалу промислового сектору України: аналітична записка Національного інституту Стратегічних Досліджень / О. Собкевич, В. Савенко.

. Степанов В.А. Державна корпорація як інститут ринкової економіки: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня канд. екон. наук: 08.00.01 / В.А. Степанов. - М., 2010. - 25 с.

. Тараненко І.В. Інноваційно-інтеграційні аспекти глобалізації Світової Економіки / І.В. Тараненко, М.С. Власова-Захарченко // Європейський вектор економічного розвитку Збірник наукових праць. - 2010. - №2. - С. 198-210.


Теги: Міжнародна торгівельна політика  Контрольная работа  Мировая экономика, МЭО
Просмотров: 30295
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Міжнародна торгівельна політика
Назад