Трудова міграція населення: філософсько-правовий аспект

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

за темою

"ТРУДОВА МІГРАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ"

План

Вступ

Розділ 1. Поняття, проблеми, історичні передумови трудової міграції та їх причини

1.1 Поняття та історичні передумови трудової міграції

1.2 Проблеми міграції та шляхи її вирішення. Наслідки трудової міграції

Розділ 2. Особливості, загальні риси трудової міграції. принципи міжнародно-правового регулювання трудової міграції в Україні

2.1 Загальні риси трудової міграції

2.2 Особливості та статистика міграції населення України

2.3 Принципи міжнародно-правового регулювання трудової міграції в Україні

Розділ 3. Міграційні процеси в Україні та у світі

3.1 Міграційні процеси в сучасних умовах

3.2 Міграційні процеси у світі

Розділ 4. Охорона праці

4.1 Характеристика досліджуваного обєкту

4.2 Основні положення Директиви 93/104/ЄС

4.3 Підсумки до розділу

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що міграція як суспільний процес набула особливої актуальності в Україні, загалом, і в Західній Україні, зокрема, з кінця 80-х - початку 90-х рр. нашого століття. Пояснюється це, передусім, її глобальними масштабами, зміною кардинальної регіональної політичної ситуації, регіональним характером ходу економічних змін, особливостями історичного розвитку регіону, менталітетом його мешканців, тісним взаємозвязком сучасної міграції як із деінтеграційними, так із інтеграційними процесами тощо.

В загальному міграційному контексті зростаючого значення набувають зовнішні (поза межі держави, до складу якої входить кожен конкретний регіон дослідження) переміщення громадян, хоча провідними залишаються внутрішні (у межах держави) механічні рухи мешканців. Міграція за своєю сутністю - це соціальні відносини, які виникають і розвиваються в результаті налагодження чи порушення різнобічних звязків між особистістю, групою, колективом або утворенням, з одного боку, та державою, нацією, суспільством, з іншого боку. Тому можна констатувати, що міграція набула глобального характеру, перейшовши з субконтинентального на континентальний і загальнопланетарний рівень. Її феном зачепив такі структурні складові континентів як групи країн, окремі держави, регіони держав, адміністративні одиниці останніх як найвищого, так і найнижчого рівнів.

В системному аналізі міграційних процесів, практичному осмисленні, політичному усвідомленні і всебічному врахуванні світоглядно-політологічних аспектів, які повязуються з соціокультурною мобільністю населення, динамікою і статистикою його переміщень. Необхідність висвітлення в такому ракурсі міграційних зрушень пояснюється унеможливленням їхнього безконтрольного і спонтанного еволюціонування, деструктивного впливу на соціальну інфраструктуру, політичне та духовно - культурне життя.

Для України міграційні явища доцільно розглядати під двома кутами зору - соціальним і політичним. Саме соціальні наслідки безконтрольної та обсягової спонтанної міграції є надто відчутними для формування ринку праці, що проступають у галузевих інфраструктурних перевантаженнях, етнокультурних та світоглядно - політичних суперечностях, можливо етнорелігійних суперечностях тощо.

Метою дослідження є вивчення у розрізі локальних (районних) міграційних комплексів економіко-географічних особливостей розвитку стаціонарних механічних міграцій; визначення оптимальних зон розвитку стаціонарних міграцій; дослідження територіальних відмінностей стаціонарних рухів населення, простеження їхньої внутрішньої структури (внутрішні, міжрегіональні і міждержавні) та аналіз їхньої територіальної і часової диференціації.

Обєктом дослідження виступає регіональний (обласний) міграційний комплекс, що складається із менших за територіальними обсягами локальних (районних) міграційних комплексів.

Предметом дослідження є широкомасштабний територіальний і структурний аналіз стаціонарних міграційних процесів із виділенням пріоритетних механічних рухів для ЛМК; встановлення кількісних характеристик для стаціонарних міграцій всіх потоків, внутрірегіональних, міжрегіональних та міждержавних рухів людності, вивчення економіко - географічних закономірностей їхнього поширення; накреслення ймовірного подальшого розвитку стаціонарних міграційних рухів людності.

У роботі використані системний підхід, а також такі методи дослідження: індуктивний, дедуктивний, вибірково-структурний, функціональний, порівняльно-емпіричний, асоціативний, інтроспективний, компаративний, ретроспективний.

трудова міграція населення територіальний

Дослідження особливостей міграційних процесів загалом та за окремими видами зокрема дозволило виявити значні відмінності стаціонарних міграцій РМК Тернопільської області у розрізі її ЛМК (адміністративно-територіальних районів). У звязку з цим:

) розроблено картографо-аналітичі моделі стаціонарних рухів населення для кожної адміністративної території області;

) здійснено системний географо-історичний аналіз заселення території Тернопільської області із виявленням системи розселення;

) визначені зони розвитку стаціонарних міграцій, які сприятливо впливають на трудоресурсний потенціал районів;

) проаналізовані територіальні аспекти внутрірегіональних, міжрегіональних і міждержавних міграцій.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що за даними дослідження можна удосконалювати територіальну структуру народногосподарського комплексу обласного регіону з метою покращення територіальних особливостей використання трудових ресурсів. Основні положення роботи можуть бути використані у передпланових розробках раціонального використання трудових ресурсів в районах Управління у справах національностей, міграції та релігій.

Бакалаврська робота складається із вступу, 4 розділів, висновку та списку використаної літератури, який охоплює 61 найменування. Робота виконана на 90 сторінках.

Розділ 1. Поняття, проблеми, історичні передумови трудової міграції та їх причини

1.1 Поняття та історичні передумови трудової міграції

Визначення поняттю "міграція" добре дав Лазебник Л.Л. у своєму підручнику, у якому він зазначив, наступне: "…термін "міграція" походить від латинського слова, що означає переміщення, переселення. Міграція населення означає переміщення людей через кордони певних територій, обумовлене зміною постійного місця проживання, або повернення до нього" [24, c.56].

Міграція населення являє собою процес територіального переміщення населення з причин політичного, економічного, соціального, релігійного, особистого характеру. Її кількісним результатом є перерозподіл населення між державами або регіонами однієї країни відповідно до зрушень на ринку праці і в галузевій структурі зайнятих. Трудова міграція становить частину загальної міграції і водночас складову трудової мобільності. Вона являє собою переміщення через кордон тих або інших територій робочої сили.

Залежно від тривалості розрізняють незворотну (постійну) та зворотну міграцію. Прикладом незворотної міграції є переселення сільських жителів до міст, а зворотної - навчання, робота на іншій території за контрактом тощо. Міграція може бути організованою, яка здійснюється під проводом державних або громадських органів; та неорганізованою, а також вимушеною (біженці або переселенці через аварію на Чорнобильській АЕС чи з інших примусових причин); за напрямами (село - місто, місто - село, село - село, місто - місто); легальною і нелегальною - внутрішньою (в середині однієї країни) й зовнішньою (між країнами) та ін.

Як замітив Качан Є.П. у своїй роботі про регіональну економіку: "…окрім природного руху населення одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та впливають на його перерозподіл по регіонах та населених пунктах, є механічне переміщення людей, або міграція і дав таке визначення: міграція - це переміщення людей зі зміною місця проживання. Міграції мають різну спрямованість, тривалість, інтенсивність залежно від багатьох чинників та причин. За причинами міграції можуть бути соціально - економічні або трудові, екологічні, релігійні, політичні, сімейно - побутові. За напрямками переміщення людей міграції поділяються на міждержавні та міжрегіональні. Міждержавні міграції, що спрямовані за межі країни, називаються еміграцією, а протилежного напрямку - імміграцією" [21, c.120].

Є багато різних визначень "міграції", але всі вони полягають в тому, що це перш за все зміна людиною місця проживання, як в регіоні так зміна країни де проживає людина, у пошуках кращих умов праці. Міграції можуть бути постійними або сезонними, залежно від термінів міграції. Залежно від форм переміщення можуть бути добровільними чи примусовими, залежно від форм організації - організованими або стихійними.

Лазебник Л.Л. у своєму підручнику про міжнародну економіку зазначив наступне: "…міграція робочої сили як складний соціально - економічний процес визначається різними обєктивними і субєктивними причинами. Їх можна виділити в такі групи: природно - кліматичні, демографічні, етнічні, соціальні, та економічні. При всій важливості перелічених причин вирішальну роль відіграють соціальні та економічні фактори" [24, c.57].

Звідси випливають і основні функції міграції - соціальна та економічна. Всю багатогранність соціальної функції міграції можна визначити як намагання завдяки змінам місця проживання повніше задовольняти потреби в доходах, професійному рості, поліпшенні умов праці й життя. Економічна функція міграції повязана із забезпеченням певного рівня мобільності робочої сили, її територіальним перерозподілом і забезпеченням кількісної та якісної відповідності між попитом і пропозицією робочої сили різного профілю і кваліфікації в різних районах.

Качан Є.П. у своєму підручнику "Регіональна економіка" зазначив наступне: "…сезонні міграції населення - це тимчасове (сезонне) його переміщення. Вони бувають внутрішньо - та міждержавними, а також економічними (забезпечення робочою силою певних галузей господарства на період сезонного збільшення робіт) та соціально - культурними (поїздки на навчання, лікування, відпочинок, туризм)" [21, c.177].

Значних обсягів в останні десятиліття набули маятникові трудові поїздки населення ("маятникові міграції"), тобто регулярне переміщення населення з одного населеного пункту в інший на роботу або навчання без зміни місця проживання. Основною причиною зростання кількості людей, які працювали за межами свого населеного пункту, був посилений промисловий розвиток міста. Цьому сприяли також недостатній вибір професій на селі, низькій рівень механізації виробництва, широке використання ручної праці в сільському господарстві та інші причини.

Качан Є.П. у тому таки ж підручнику відмітив наступне: "…скорочення діяльності, зменшення потужності, ліквідація та перепрофілювання багатьох підприємств та установ, де були зайняті "маятникові мігранти", а також зменшення кількості рейсів автобусів та приміських поїздів, подорожчання транспортних послуг та інші причини зумовили різке скорочення кількості таких мігрантів. Багато з них стали безробітними, дехто знайшов собі роботу за місцем проживання або включився в сезонні міграції за межі області чи держави" [21, c.178-179].

Головна причина міжнародної міграції робочої сили полягає в диференціації економічних умов життя. Міграція трудових ресурсів відбувається в напрямку тих країн та регіонів, де очікувані заробітки найвищі.

Качан Є.П. вважав, що: "… міжнародна міграція робочої сили має давню історію. В умовах нерозвиненості статистики та прикордонної системи потоки міжнародних мігрантів протягом багатьох століть взагалі не фіксувались. Та й на сьогодні точно визначити обсяги та структуру міжнародного переміщення такого фактору виробництва, як праця, - справа складна" [21, c. 201].

Лазебник Л.Л. у своєму підручнику "Міжнародна економіка" відмітив наступне: "… ще до нашої ери великі маси людей переміщувалися з однієї країни в іншу з метою "працевлаштування". Велич держав Стародавнього світу (Єгипту, Вавилону, Персії, Греції, Риму) була створена працею рабів, основну масу яких складали вихідці з інших держав, захоплені під час війн. Головна особливість стародавньої міграції полягала в примусовому характері" [24, c.186].

Епоха Середньовіччя, особливо раннього, характеризується особливим зменшенням потоків трудових мігрантів. У той час найбільш розповсюдженою формою добровільної міграції була військова, а найрозвиненішим міжнародний ринок військових найманців.

Наступний період міжнародної міграції робочої сили (період нової міграції) тривав з 60-х рр. ХІХ ст. до другої світової війни. Подіями, що спричинили це, були: громадянська війна в США (1861 - 1865), обєднання Німеччини (1866 - 1871), обєднання Італії (1860 - 1870), створення Австро-Угорщини. У міграційних потоках із Європи в цей період відносно зменшилася роль колишніх колоніальних держав (Іспанії, Португалії та Нідерландів), а зросла роль таких країн, як Росія, Ірландія, Німеччина, Італія. Серед країн імпортерів трудових ресурсів визначився лідер - США. Більшість переселенців складали селяни або представники некорінної національності.

З початку ХХ ст. у міжнародній міграції трудових ресурсів зявилася нова тенденція - виник потік мігрантів з колоній до метрополій. В основному, його складали малокваліфіковані та некваліфіковані працівники.

Початок сучасного етапу міжнародної міграції трудових ресурсів науковці повязують із закінченням другої світової війни" [24, c.89-91].

Малиновська О.А. автор роботи "Трудова міграція: соціальні наслідки та шляхи реагування" вважає, що: "… на початковому етапі трудова міграція мала переважно форму поїздок у сусідні країни з метою торгівлі. Так звані човники, тобто дрібні торгівці, які власноруч перевозили невеликі партії товарів, заробляли на різниці цін та обмінних курсів. Однак набутий ними досвід, встановлені звязки сприяли виходу українських громадян на міжнародний, зокрема європейський, ринок праці. За даними фірм посередників із працевлаштування за кордоном, обсяги послуг, наданих ними громадянам України, постійно зростають" [25, c.56].

У період кризи, на думку експертів, значних змін у трудовій міграції за кордоном не відбулося. По - перше, ситуація в країнах призначення залишалася сприятливішою, ніж в Україні, по-друге, хоча багато будівельників найвірогідніше втратили роботу за кордоном, проте мігранти, зайняті в таких сферах, як домашнє чи сільське господарство, транспорт здебільшого зберегли робочі місця.

Юськів Б.М. у своїй роботі зазначив наступне: "…зважаючи на економічний та соціально - демографічний характер міграції, склалося багато різних визначень і класифікацій цього явища. Будучи похідним від різних політичних, соціальних, економічних і культурних контекстів, визначення міграції є надзвичайно різними за своєю природою. Роблять їхнє порівняння складними не лише різні критерії, але й ті відмінності, які повязані з реальним соціальним і економічним значенням міграції, залежно від специфіки контекстів. Якщо раніше можна було чітко виділити два підходи: так зване вузьке розуміння міграції - "переселення на нове місце проживання" і широке розуміння міграції, що охоплює "всі територіальні переміщення", то сьогодні ми приходимо до висновку, що термін "міграція" все більше набуває універсального збірного характеру, під яким автори, що його використовують, розуміють іноді зовсім різні категорії, повязані з територіальним переміщенням на різних його стадіях. Для уникнення різночитань термін "міграція" в науковому аналізі обовязково вимагає уточнювальної ознаки - прикметника: сезонна, маятникова, безповоротна, тимчасова, постійна, економічна, добровільна, вимушена, легальна, нелегальна, екологічна, політична, етнічна, трудова, човникова, навчальна, туристична тощо. Ця множинність означень стала наслідком розвитку самої міграції як такої, а також динамічних змін у структурі і напрямках її потоків" [35, с.142-143].

Ми погоджуємось з думкою дослідників про якісну відмінність між трудовою міграцією та міграцією робочої сили. Під міграцією робочої сили розуміють переміщення працездатного населення, поряд з міграцією дітей та міграцією пенсіонерів. В основу даної класифікації дослідники кладуть статево-віковий критерій та здатність до праці мігрантів. Тоді як трудова міграція - явище іншого характеру, в основі якого лежить не категорії мігрантів, а причина їхнього переїзду. Однак сьогодні у науковому дискурсі терміни "трудова міграція" та "міграція робочої сили" вживають, переважно, як синоніми.

Журба О.В. у своєму підручнику "Поняття та суть праці за кордоном та сучасні трудові українські міграції" зазначив наступне: "… вживаються як синоніми і такі поняття, як трудова міграція і праця за кордоном. Проте, це різні за змістом явища. Трудова міграція є ширшим поняттям і являє собою переміщення працездатної особи на територію держави, громадянином якої вона не є та в якій постійно не проживає, з метою зайняття оплачуваною трудовою діяльністю; у той час, як праця за кордоном - це оплачувана трудова діяльність працівника мігранта за кордоном, заради якої він, власне, і виїжджає за межі своєї країни. Треба розуміти, що трудова міграція - це певний процес, обумовлений відповідними факторами. На відміну від трудової міграції, праця за кордоном - це вже безпосередній її кінцевий результат. Можна вважати, що праця за кордоном є ціллю трудової міграції, а більш загальною метою є отримання оплачуваної роботи" [19, с.130].

У Законі України "Про зайнятість населення" передбачено право займатися трудовою діяльністю у період тимчасового перебування за кордоном, якщо вона не суперечить чинному законодавству України і країни перебування. Проте трудова міграція стала в нашій державі обєктивною реальністю та для багатьох громадян є основним джерелом доходів. Сучасний стан трудової міграції в Україні характеризується як легальним, так і нелегальним виїздом на роботу за кордон значної частини економічно активного населення держави, транзитною міграцією в Західну Європу, збільшенням кількості трудових іммігрантів. Однак у міграційному законодавстві України ще й досі не визначено поняття таких категорій як "трудова міграція", "трудовий мігрант". На розгляд Верховної Ради України неодноразово подавалися законопроекти у сфері міграції, у яких пропонувались різні визначення даних категорій. Зокрема, у проекті Закону України "Про Державну міграційну службу України" трудовою міграцією вважається переміщення особи, повязане з перетинанням державного кордону з метою виконання робіт, надання послуг на платній основі чи провадження будь - якого виду підприємницької діяльності, не забороненого законодавством держави працевлаштування, яка має на це відповідний дозвіл державного органу.

Таким чином, у широкому значенні трудова міграція - це переміщення особи за межі країни з метою працевлаштування. У вузькому - під трудовою міграцією слід розуміти добровільне переміщення особи через державний кордон з метою тимчасового працевлаштування. А трудовий мігрант - це особа, яка займається оплачуваною трудовою діяльністю на території держави, громадянином якої вона не являється та в якій постійно не проживає.

Для забезпечення захисту українських громадян, які працюють за кордоном та для регулювання трудової імміграції, в нашій країні необхідно на законодавчому рівні закріпити запропоновані вище поняття "трудова міграція" та "трудовий мігрант", зокрема, у Трудовому кодексі України та при розробці нової редакції Закону України "Про зайнятість населення". Законодавче визначення понять "трудова міграція" та "трудовий мігрант" дозволить вдосконалити адміністративно-правове регулювання трудової міграції в Україні.

Малиновська О.А. у своїй роботі підмітила наступне: "…трудова міграція громадян України за кордон є на сьогодні наймасовішим і соціально значущим міграційним потоком, що позначається на демографічній ситуації, ринку праці, розвиткові економіки та соціальної сфери, добробуту громадян, рівнях бідності та соціального розшарування, сімейних відносин і вихованні дітей, має численні психологічні, світоглядні, культурні та інші наслідки. Породжені нею проблеми потребують адекватних відповідей засобами міграційної, соціально-економічної, зовнішньої політики, захисту прав людини" [25, c.22].

Внаслідок новизни явища міжнародної трудової міграції для України, відсутності досвіду з її регулювання, державна політика в цій сфері не встигала за динамікою процесу, розвивалися із помітним запізненням. Хоча на сьогодні сформовані основні політичні підходи до феномену трудової міграції, комплексної системи державного реагування на виклики трудової міграції, забезпеченої належним законодавством і ресурсами все ще не створена. Разом з тим сучасне розуміння міжнародної міграції як потужного чинника розвитку вимагає чіткого усвідомлення суспільством та владою її позитивного потенціалу, необхідних політичних рішень і належної її реалізації.

У своєму підручнику відомий вчений Білоцерківець В.В. зазначив наступне: "… міжнародна міграція робочої сили (labour force migration) - це переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу в межах міжнародного ринку праці на термін більше року, обумовлене характером розвитку продуктивних сил та виробничих відносин, дією економічних законів.

Залежно від просторового горизонту переміщення можна виділити такі види міжнародної трудової міграції:

зовнішня міграція - це переміщення населення за межами певної країни;

внутрішньоконтинентальна міграція - це переміщення населення між країнами в межах одного континенту;

міжконтинентальна міграція - це переміщення населення між країнами різних континентів.

Залежно від терміну переміщення міжнародна трудова міграція поділяється на такі види:

тимчасова міграція - це робота за кордоном протягом певного обмеженого часу з подальшим поверненням на батьківщину або переїздом в іншу країну;

постійна міграція - це виїзд (в'їзд) населення в іншу країну на постійне місце проживання;

сезонна міграція - це щорічна міграція на період певного сезону (як правило, для збирання врожаю сільськогосподарських культур) з подальшим поверненням на батьківщину;

маятникова міграція - це постійна робота в одній країні при проживанні в іншій, як правило, прикордонній країні за наявності необхідних міжнародних угод між країнами.

За юридичними засадами розрізняють:

організована міграція, тобто переміщення населення згідно з національним законодавством (наприклад, за візовим режимом);

нелегальна міграція - самовільне переміщення населення щодо кордонів країни всупереч законодавству.

Згідно з професійним складом можна виділити такі види міграції:

міграція робітників (наприклад, нафтовиків);

міграція спеціалістів (наприклад, програмістів);

міграція представників гуманітарних професій (наприклад, співаків, авторів).

За якісним рівнем розрізняють:

міграція робочої сили низької кваліфікації;

міграція робочої сили високої кваліфікації;

міграція вчених ("відплив умів").

За напрямками руху існують такі види міжнародної трудової міграції:

еміграція - виїзд працездатного населення країни за її межі;

імміграція - в'їзд працездатного населення до країни з-за її меж;

рееміграція - повернення емігрантів на батьківщину.

Розрізняють також вимушену та добровільну міграцію" [10, c.253].

Розглянемо наслідки міжнародної міграції робочої сили, які повязані з державними фінансами. Рівнодіюча податкових та видаткових складових державних фінансів, повязаних з міграційними процесами, не однакова для країн еміграції та імміграції. Вважається, що в країнах еміграції втрати через не отримання можливих податкових надходжень від емігрантів перевищують виграш, що отримується у результаті скорочення державних послуг та благ у звязку із виїздом емігрантів. За кордон виїздять, як правило, особи працездатного віку, що отримали освіту за більшою або меншою участю державного фінансування, і країна еміграції втрачає потенційні податки з їх доходів. Більшість економістів вважає, що для обмеження виїзду спеціалістів

високої кваліфікації слід ввести особливий податок для осіб, що виїжджають за кордон, який компенсував би видатки країни на надані суспільні товари та послуги.

Білоцерківвець В.В. у своєму підручнику висловив наступні переконання: "…щодо фінансів країни іммігрантів, вважається, що іммігранти виплачують у вигляді податків набагато більше ніж їх приїзд коштує бюджету у вигляді допомоги з бідності, перевантаження громадських установ тощо" [10, c.262].

Вплив міграції на ринок праці також неоднозначний. За розрахунками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи М.В. НАНУ, у випадку відсутності трудових міграцій рівень безробіття в Україні був би в 1,6 разу вищим за фактичний і приблизно дорівнював би тому, що фіксувався на рубежі тисячоліть, коли він досягав максимальних показників.

Відома учена Малиновська О.А. у своїй роботі зазначила: "…водночас у регіонах масового відпливу мігрантів навіть нині, в умовах ще не подоланої кризи, спостерігається нестача медичних і педагогічних працівників, будівельників, електрозварювальників, водіїв, фахівців нафтодобування. Найбільше турбує те, що емігрують найактивніші та найпідприємливіші особи, що може створити додаткові труднощі для модернізації країни. Разом з тим повернення мігрантів і гіпотетична реалізація намірів відкрити власну справу (бралася до уваги лише частка мігрантів, які декларували себе під час опитувань як самозайняті чи підприємці), за розрахунками, зменшила б чисельність безробітних на 10 % при найманні ними у середньому 3 працівників і на 14 % - при найманні" [25, c.9].

Пуригіна О.Г. та Сардак С.Є. у спільному навчальному посібнику, відмітили наступне: "… у сучасному суспільстві загострилися демографічні проблеми, повязані з міграцією і природним рухом населення. Міграція є природним, хоча й складним процесом, який важко піддається методам прямого впливу, але вимагає постійної уваги з боку держави, його врахування при розробці державою економічної, соціальної, демографічної, етнокультурної і зовнішньої політики. Значення міжнародних міграцій та необхідність їх регулювання в сучасному світі зростає в умовах побудови відкритого суспільства, поглиблення міжнародного співробітництва, оскільки рух населення, з одного боку, є індикатором рівня суспільних процесів, а з іншого - вагомим фактором їх розвитку" [30, c.182].

Неможливість знайти роботу за фахом примушує молодих людей або працевлаштовуватися у сферах, де набуті ними знання непотрібні (до 40 % фахівців із вищою освітою працюють не за спеціальністю, отриманою у ВНЗ), або виїжджати в інші регіони України чи за кордон (за оцінками економістів, щорічний відплив молодих спеціалістів за межі держави становить 10-12 %, де більшість мігрантів виконують роботу, що не потребує високої кваліфікації.

Малиновська О.А. у своїй роботі дала наступне визначення: "…відплив мізків - найвагоміша проблема, що зумовлює погіршення якісних характеристик зайнятих у країні. Хоча підготовка спеціалістів в Україні впродовж років незалежності не лише не скорочувалася, а й зростала, перший Всеукраїнський перепис населення 2001 р. зафіксував погіршення показників рівня освіти молодих поколінь" [25, c.12-13].

Лазебник Л.Л. у своєму підручнику зазначив наступне: "…створення умов для нормального функціонування національних ринків праці традиційно виступає одним з важливих завдань держави. основними цілями державного регулювання міграційних процесів є:

) визначення порядку виїзду вітчизняних працівників за кордон;

) визначення порядку вїзду іноземних працівників на територію країни;

) визначення положення іммігрантів у країні.

Державне регулювання міжнародної міграції трудових ресурсів здійснюється на національному та міжнародному рівнях. На сьогодні не існує єдиної, добре відпрацьованої й загальновизнаної міжнародно-правової бази для врегулювання проблем міжнародної трудової міграції, незважаючи на наявність паспортних та імміграційних законів і значного перебігу роботи МОП щодо встановлення норм трудових відносин. Однак діє чітка тенденція досягнення правового врегулювання кадрового аспекту міжнародних угод" [24, c.91].

Варто погодитись, що трудова міграція населення - це особливий, економічного характеру, вид міграції, який обумовлений пошуком роботи, як правило, за межами країни постійного місця проживання. З широкої точки зору трудову міграцію визначають як сукупність усіх форм територіального руху населення, повязаного з трудовою діяльністю на території іншої держави. Вузьке трактування зводиться до вселення жителів однієї країни на територію іншої, що супроводжується їх подальшим працевлаштуванням. Слід зауважити, що перш за все, трудова міграція - це тимчасові поїздки на роботу, або тимчасове переміщення з метою працевлаштування.

Міграції здавна були одним з основних факторів розвитку історії людства. Люди завжди переміщуються - добровільно або примусово. У давньому світі міграції зумовлювались переважно військовими походами, освоєнням нових земель, зміною клімату, нестачею ресурсів. Бурхливі або мирні, міграції завжди подібні до стихійних явищ. У процесі деяких міграцій представники певного етносу поступово переселяються з одного ареалу до іншого. Під час історичного аналізу давніх міграцій визначальним є показник того, якою мірою іммігранти змінили культуру на території, куди прибули, а не те, яка кількість людей лишилася на своїй природній території. В історії відомі великі міграції зі Сходу на Захід, внаслідок яких народи з Кавказу вплинули на культуру і біологічну спадковість західних націй; міграції так званих варварів, що завоювали Римську імперію і започаткували нові царства і нові культури.

1.2 Проблеми міграції та шляхи її вирішення. Наслідки трудової міграції

Трудова міграція населення України - це проблема у вирішенні якої слід звернути увагу на багато різних аспектів. З відновленням економіки у сусідніх країнах, зокрема в Росії, у 2010 р. трудова міграція з України знову активізувалася. Не виключено, що погіршення економічної конюнктури зумовило скорочення заробітків мігрантів, втрату частиною з них правового статусу та збільшення нелегального працевлаштування.

Як зазначив Лазебник Л.Л. у своєму підручнику для студентів "Міжнародна економіка" що: "… при вивчені проблеми міжнародної міграції робочої сили використовуються такі основні поняття:

.міграція населення - переміщення людей через межі певних територій зі зміною місця проживання, назавжди або тимчасово;

2.мігранти - особи, що переміщуються;

.міграційний потік - загальна кількість мігрантів (або міграцій), яка характеризується спільністю районів вибуття і прибуття протягом певного періоду часу - один з показників напрямку міграції;

.внутрішня міграція - зміна місця проживання осіб у межах національних кордонів країни;

.зовнішня міграція - переміщення населення з однієї країни в іншу" [24, c.93].

Отже, для того щоб зрозуміти суть міграції робочої сили, необхідно прибігти до вивчення основних понять та термінів. Багато різних науковців виражають свою точку зору на ці поняття і по своєму дають їм визначення, але кожний впевнений, що міграція робочої сили це складний процес, який необхідно вивчати із середини.

Білоцерківець В.В. у свою чергу зауважив, що "…переселенські зрушення залежать від таких типових явищ, як економічні цикли, рух інвестицій, стан зайнятості, безробіття тощо.

До економічних причин міжнародної трудової міграції належать:

нерівномірність економічного розвитку країни;

прискорення інтернаціоналізації виробництва;

нерівномірність процесів накопичення капіталу у різних країнах;

зміни у розміщенні виробництва;

конюнктура ринків праці та структура зайнятості;

суттєва різниця в оплаті однакової за кількісними і якісними показниками праці в різних країнах.

До соціальних причин міжнародної трудової міграції можна віднести:

прагнення до підвищення рівня матеріального добробуту та поліпшення умов праці та життя;

етнічно - культурна близькість країни мігранта;

тяжіння до реалізації потреб у розвитку особистості тощо.

Міжнародна міграція робочої сили має не однакові наслідки для різних груп населення в країнах еміграції та імміграції, світу в цілому. Як правило виділяють три головні групи наслідків міжнародної міграції робочої сили:

) стандартні ефекти, що обумовлені впливом міграції на ринок праці;

) наслідки для державних фінансів;

) позаринкові наслідки" [10, c.326].

Позаринкові наслідки можуть мати як форму втрат, так форму виграшу. Виграш повязується перш за все, з отриманням додаткових знань. Мається на увазі, що тільки частина економічного виграшу від цих знань належить мігрантам та їх роботодавцям, а інша - всім громадянам країни.

У підручнику "Зовнішня трудова міграція населення України" Хомич Л.В. зазначив, що: "…зовнішня трудова міграція має та буде мати неоднозначні та довгострокові наслідки в економічній та соціальній сфері країни, які досить умовно можна розділити на позитивні та негативні. Серед позитивних слід відзначити:

.зовнішня трудова міграція надлишкової на певний момент робочої сили може розглядатися як один із способів використання трудового потенціалу, зменшення рівня безробіття та соціальної напруги на національному ринку праці;

2.надходження в Україну значних коштів зароблених за кордоном, обсяг яких дозволяє говорити про формування специфічного виду інвестування економіки країни (за різними оцінками від 1 до 5 млрд. дол. щорічно);

.накопичення досвіду життя та роботи в іншому соціально - економічному середовищі, в ринкових умовах, формування європейської системи цінностей;

.формування нових осередків української діаспори, розширення їх географії.

Негативні наслідки та загрози національним інтересам:

.загроза незворотної втрати значної частини якісної, найбільш економічно активної національної робочої сили, в тому числі людського, наукового та інтелектуального потенціалу за умови, коли тимчасова трудова міграція призводить до еміграції та зміни місця постійного проживання;

2.тривала занятість у сфері низько кваліфікованої праці у приймаючих країнах призводить до втрати кваліфікації, професії, набутих раніше в Україні;

.загрози соціального характеру повязані із руйнуванням сімей, явищем сирітства дітей заробітчан, деформацією статево - вікової структури в районах масової трудової еміграції, проблем демографічного характеру;

.грошової маси, штучним збільшенням попиту та ще більшим зниженням конкурентоздатності національного ринку праці;

.найбільшу загрозу становить кримінально індукована зовнішня міграція, торгівля людьми та примусова праця українських громадян" [34, c.106].

Фенік К.Ю. у своєму підручнику "Причини та наслідки трудової міграції" зазначив наступне: "…проблемою українського ринку праці є надмірна трудова міграція (за різними оцінками від 2 до 7 млн. осіб). Близько 80 % трудових мігрантів працюють за кордоном не легально, хоча із 13 країнами світу Україна підписала двосторонні міждержавні угоди щодо працевлаштування мігрантів, а з 15 ведуться переговори" [32, c.47].

Таким чином, для розвязання проблем трудової міграції в Україні, на наш погляд необхідно, перш за все вирішити питання підвищення рівня оплати праці; по-друге розвязати соціальні питання повязані із збагаченням змісту роботи, дотриманням умов колективних договорів і угод щодо цього; по-третє удосконалити трудовий кодекс України.

Багато вчених погоджуються з тим, що наслідки трудової міграції перш за все позначаються на економічному та соціальному життя суспільства. Для самих емігрантів наслідки перш за все відображаються на їх фінансовій стороні та особистому життю, оскільки міграція забирає багато особистого часу у людини для спілкування з рідними.

Лазебник Л.Л. у своїй роботі, в якій вивчав міжнародну економіку, також зауважив, що: "… активне наукове дослідження проблем міжнародної міграції почалося з кінця 60 - х років у межах моделі економічного зростання. Основна ідея полягала в тому, що міжнародне переміщення робочої сили як одного з факторів виробництва впливає на темпи економічного зростання, причиною міжнародної міграції робочої сили є різниця в рівнях заробітної плати в різних країнах. Прибічники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна особа одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграція спричиняє зростання добробуту країни, яка приймає емігрантів при тому, що економічний розвиток держави, з якої відбувається еміграція, залишається на тому ж рівні, у всякому разі, не погіршується" [24, c.93].

Міжнародна міграція трудових ресурсів, безумовно, впливає на економічний розвиток як країн - експортерів, так і країн - імпортерів робочої сили. І для обох країн наслідки міграцій робочої сили є різними.

Науковець Малиновська О.А. у своїй праці відмітила: "…крім масштабів виїзду для оцінки наслідків трудової міграції, не менш важливо зясувати обсяги повернення на батьківщину. Якщо погодитися із розрахунками, відповідно до яких у період 2001 - 2008 рр. обсяги трудової міграції зменшилися приблизно на 15 %, а також, що наймовірніша чисельність українських трудових мігрантів за кордоном становила на початку 2000-х рр.2,5 - 2,7 млн. осіб, то можна припустити, що за цей період на батьківщину повернулися до 400 тис. заробітчан" [25, с.6].

Герасименко Г.В. та Позняк О.В. у спільній роботі про гендерні аспекти трудової міграції зазначили: "…за результатами дослідження Європейської фундації професійної підготовки і освіти для стійкого розвитку (The European Training Foundation), проведеного 2007 р., частиною якого було опитування мігрантів, які повернулися, було зроблено висновок, що їх частка становить 3,2 % усього населення. Якщо чисельність населення працездатного віку сягає в Україні близько 30 млн. осіб, це означає, що до категорії мігрантів, які повернулися, можна віднести до 900 тис. осіб" [16, с.309-310].

Оцінюючи міграційні потоки, як Малиновська О.А. та Герасименко Г.В. з Позняком О.В. приділили багато уваги обсягам трудової міграції та чисельності мігрантів. Вони спираючись на опитування мігрантів дали характеристики трудовій міграції протягом років та оцінили стан міграційних процесів, які відбувалися в країні. Їхні дані свідчать що міграційні потоки є не однаковими і на них впливають різні, як зовнішні так і внутрішні чинники.

Малиновська О.А. у своїй праці зазначила, що: "… позитивний вплив міграції для накопичення людського капіталу знижують також такі її негативні соціально - психологічні наслідки, як руйнування сімей, пияцтво, поширення споживацьких настроїв серед молоді, яка втрачає мотивацію до навчання та роботи, вважаючи, що надіслані батьками з-за кордону гроші забезпечать отримання диплома і подальше життя без значних зусиль" [25, c.13].

У спільній роботі Герасименко Г.В. та Позняк О.В. зазначили наступне: "…триваліша зайнятість у країнах з відносно вищим рівнем оплати праці обумовлює вищі заробітки жінок, ніж чоловіків мігрантів. З одного боку це означає, що підтримка сімї жінкою мігранткою може бути більш значущою, особливо враховуючи традиційну повязаність із родиною. Проте з другого боку, тривалість перебування жінок за кордоном має значні наслідки для сімейних стосунків, виховання дітей. Досить красномовними є дані щодо шлюбного стану жінок мігранток. Так, питома вага розлучених серед них утричі переважає цей показник серед чоловіків, а вдів - у чотири рази. До того ж серед мігранток частка розлучених удвічі більша, ніж серед жіночого населення країни в цілому (11 %)" [16, c.40].

Таким чином, до трудової міграції переважно вдаються жінки, які є главами та годувальницями сімей. Разом з тим не завжди міграція є наслідком розлучення. Непоодинокі випадки, коли розлучення є наслідком міграції. Так чи інакше міграція має великий вплив на сімї, по різному впливає на людину, залишає свій слід у кожної людини, яка має певне відношення до міграції, чи то сам мігрант чи член його сімї.

На окрему підтримку заслуговують українські школи, створені в низці країн перебування мігрантів. Вони є не лише культурними осередками, а й могутнім важелем повернення заробітчан на батьківщину. Адже якщо дитина навчається в українській школі, отримує українські документи про освіту, то найвірогідніше, життєві стратегії сімї повязані з Батьківщиною. Доцільно використовувати потенціал діаспор для реалізації програм повернення, зокрема поширення інформації щодо можливостей працевлаштування чи відкриття власного бізнесу на батьківщині.

Малиновська О.А. відмітила, що: "…статистичні дані, однак, не повністю відображають гостроту проблеми, оскільки багато фактично розлучених сімей мігрантів юридично це не оформлюють унаслідок відсутності одного з подружжя. Наслідком жіночої міграції є трансформація гендерних ролей, традиційних сімейних стосунків. Жінка - мігрантка кардинально змінюється як завдяки набутому досвіду, так і усвідомленню своєї ролі годувальниці. Вона більше не погоджується займати у сімї таке ж місце, як і до міграції. Однак інші члени родини не завжди готові це сприйняти, а це може виявитися для стосунків руйнівним. Висновок психологів у звязку з цим звучить доволі невтішно: вони вказують на маскулінізацію жінок під впливом міграції, девальвацію сімейних стосунків, знецінення чоловіків" [25, c.15].

За таких умов жінкам мігранткам набагато важче адаптуватися не за кордоном, а на батьківщині після повернення, де позитивні зміни в напрямку поліпшення умов для самореалізації жінок відбуваються вкрай повільно. Та не завжди жінки погоджуються на роботу та оплату праці, яку за неї пропонують в Україні, знаючи, що за кордоном вона могла б отримувати більше.

Малиновська О.А. у своїй роботі зробила наступний підсумок: "…таким чином, можна зробити висновок, що в Україні в цілому уже сформовано необхідне політичне бачення проблем трудової міграції та напрямів їх розвязання. Попри це, практичних заходів на цьому шляху бракує. Причини полягають у недостатності законодавчої бази, зокрема відсутності закону про правовий статус працівників мігрантів, розпорошеності управлінських функцій, а головне - відсутності у структурі виконавчої влади спеціалізованого органу управління трудовою міграцією, який би був здатним формувати політику, лобіювати прийняття необхідного законодавства, координувати діяльність органів влади у відповідній сфері, формувати сприятливу для розвязання міграційних проблем громадську думку" [25, c.27].

Оскільки позитивний потенціал трудової міграції найповніше може бути використаний лише за умови повернення мігрантів на батьківщину, важливою складовою політики України щодо трудової міграції має бути заохочення обертових, циркулярних поїздок, стимулювання повернення заробітчан на батьківщину, сприяння їх реінтеграції. З цією метою необхідно розробити загальнодержавну, а також регіональні, для регіонів, охоплених найбільш масовою трудовою міграцією, стратегію діяльності та програми конкретних дій.

І для розроблення, і для реалізації міграційної політики дуже важливе значення має вдосконалення міграційної статистики, поглиблення наукових досліджень. З цією метою необхідно запровадити регулярні вибіркові обстеження населення для зясування обсягів, спрямованості, складу трудової міграції громадян; створити спеціалізований науковий центр, де б на міждисциплінарній основі систематично здійснювалися наукові дослідження міграцій, налагодити постійний інформаційний обмін з країнами - реципієнтами українських працівників мігрантів.

Малиновська О.А. вважає, що: "… важливим чинником виконання цих та інших завдань може бути міжнародне співробітництво у сфері міграції. Зокрема, співпраця з країнами призначення щодо врегулювання правового статусу, соціального захисту працівників мігрантів з України; вивчення можливостей підготовки фахівців певного профілю, наприклад медичних сестер, навчальними закладами України за фінансової підтримки країн, зацікавлених в їхньому працевлаштуванні; досягнення домовленостей щодо запровадження різноманітних схем циркулярної міграції; надання допомоги в реінтеграції мігрантів, які повертаються" [25, c.29].

Посиленої уваги потребують звязки із новими діаспорами, що сформувалися за кордоном у результаті нинішньої трудової міграції українців. Необхідно всіляко підтримувати їхнє національно - культурне життя за кордоном, організацію клубів, бібліотек, громадських обєднань, надавати їм можливість спілкування з рідними, які проживають на батьківщині та можливість всіляко задовольняти свої потреби.

Білоцерківець В.В. у підручнику "Міжнародна економіка" зазначив наступне: "…важливою формою державного регулювання міграції є встановлення кількісних квот на вїзд мігрантів до країни в цілому, а також для окремих регіонів та галузей. У межах квоти діють певні якісні критерії відбору. Пріоритети на вїзд як правило, мають особи, які володіють значним фінансовим капіталом та інтелектуальним потенціалом. Діяльність таких іммігрантів розглядається як важливе джерело економічного зростання для приймаючої країни. Певну зацікавленість розвинуті країни можуть виявити і до некваліфікованих працівників, яких за мінімальну плату приймають для виконання важких непрестижних та шкідливих робіт. Квотування мігрантів, як правило, доповнюється контролем за терміном їх перебування в країні. Країни, що приймають мігрантів, нерідко реалізують програми із стимулювання рееміграції" [10, c.327].

Привабливими є такі мігранти, які мають певні навички та стаж роботи, хорошу освіту та непогані перспективи. Відповідно мігранти, які не відповідають певним вимогам оцінюються нижче та працюють на менш оплачуваних роботах, таким мігрантам важче найти роботу за кордоном та реалізувати свій потенціал.

Тарасевич В.М. зазначав: "… негативні наслідки імміграції повязані з можливою перенаселеністю країн і зростанням соціальної напруженості, що найчастіше, спричинено безробіттям і конкуренцією національних та іноземних робітників на ринку праці" [31, c.101].

Хомич Л.В. у своїй роботі зазначив таке: "…некерованість, стихійність процесу, відсутність достовірної інформації стосовно загальної чисельності та якісного складу громадян України, які працюють за кордоном, ускладнюють можливість оцінки масштабів зовнішньої трудової міграції та прогнозування її наслідків. Складність дослідження даного явища повязана з існуванням двох якісно різних площин: з одного боку - це легальна трудова міграція, яка є мало чисельною, з іншого - масова нелегальна трудова міграція. Кількість заробітчан нелегалів та легалізованих мігрантів визначається досить приблизно за різними методиками соціологічних опитувань та експертними оцінками на рівні МЗС, пілотними обстеженнями Міністерства праці та соціальної політики, громадських організацій" [34, c.121].

На сьогодні враховуючи ситуацію на внутрішньому ринку праці, передусім рівень оплати праці в Україні, збільшення розриву між рівнем заробітної плати та вартістю життя, збереження високого рівня безробіття в окремих регіонах, Україна не може ефективно впливати на масштаби та мотивацію зовнішньої трудової міграції своїх громадян, тому практичні заходи можуть бути спрямовані на зменшення негативних наслідків цього явища.

Забезпечення людей роботою та освітою допоможе призупинити негативні наслідки міграції для України. Створення умов для залучення на роботу в Україну іммігрантів дасть позитивний відгук для економіки та допоможе залучити в Україну нові інвестиції. Необхідно приділити увагу саме трудовому забезпеченню країни, що в свою чергу позитивно вплине на соціальне та особисте життя як суспільства в цілому так і окремо кожного громадянина.

Розділ 2. Особливості, загальні риси трудової міграції. принципи міжнародно-правового регулювання трудової міграції в Україні

2.1 Загальні риси трудової міграції

У науковій літературі трудову міграцію ще розуміють як переміщення у просторі, що здійснюються індивідами з метою підвищення рівня життя на основі більш вигідного використання власної робочої сили без зміни постійного місця проживання. Дане соціально - демографічне визначення занадто широке та не розкриває у повній мірі суть трудової міграції. На нашу думку, недоречним є застосування географічного терміну "просторове переміщення", адже трудова міграція це є перетин державних кордонів. Крім того, не завжди метою трудової міграції є виключно підвищення рівня життя, для багатьох людей трудова міграція може бути єдиним способом заробити на існування.

Значно активізувалися процеси трудової міграції в Україні за роки її незалежності. Вони зумовлені факторами, притаманними міжнародному ринку робочої сили в цілому та регіональними особливостями, які характерні для нашої країни. До них слід віднести високий рівень безробіття і, особливо, прихованого (від 30 % до 45 % загальної чисельності зайнятих); низький рівень заробітної плати, особливо в державному секторі; особливо відчутне зменшення зайнятості в наукомістких галузях економіки; низька ефективність заходів державної політики, щодо підтримки само зайнятості в малому та середньому бізнесі.

Передрай О.С. у своєму навчальному підручнику "Міжнародні економічні відносини" зазначив наступне: "… для нейтралізації негативних наслідків і посилення позитивного ефекту, що отримується країною в результаті трудової міграції, застосовуються наступні інструменти державної політики:

.жорсткі вимоги до фірм - посередників, які займаються вербуванням робочої сили на роботу за кордон;

2.проведення регулятивної стосовно мігрантів, грошово - валютної та кредитної політики (стимулювання валютних переказів, пільг по вкладах, звільнення від податків), надання кредитів, у тому числі пільгових на будівництво та придбання житла, відкриття власного бізнесу тощо;

.проведення відносно мігрантів пільгової митної політики;

.регулювання видачі закордонних паспортів (заборона або обмеження на виїзд окремих категорій працівників, введення еміграційних квот тощо)" [27, c.98].

Попри відсутність єдиного та загальноприйнятого понятійного апарату у сфері трудової міграції, можна виокремити основні ознаки даного явища, що у свою чергу допоможе дати більш повне його визначення. На нашу думку, до основних особливостей трудової міграції належать:

добровільність та тимчасовість;

економічна мотивація (безробіття, низький рівень заробітної плати);

мета - працевлаштування (офіційно або неофіційно);

перетин державних кордонів.

У спільній роботі над питанням міжнародної трудової міграції Козик В.В., Пайкова Л.А. та Давиленко Н.Б. відмітили наступне: "… маючи давню історію, міжнародна трудова міграція на сучасному етапі набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:

. зростання масштабів міграції;

. збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості працездатного заселення країн;

. розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на території екс-СРСР;

. формування нових центрів залучення робочої сили;

. зростання нелегальної імміграції;

. посилення "відпливу інтелекту";

. ротаційний характер міграції" [23, c.92].

Козик В.В., Пайкова Л.А. та Давиленко Н.Б. у спільному підручнику зазначили також наступне: "…розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці - для робітників - громадян даної країни та для іноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн. Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям. В більшості розвинутих країнах Заходу вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття" [23, c.93].

У спільній роботі Козик В.В., Пайкова Л.А. та Давиленко Н.Б. також зазначили таке: "…на початок 90 - х років у світі нараховувалося понад 25 млн. працівників - іммігрантів, що становило близько 10 % усіх трудових ресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції" [23, c.94].

У роботі "Трудова міграція: соціальні наслідки та шляхи реагування" автором, якої є Малиновська О.А. відмічено таке: "… суспільна увага до трудової міграції посилилася під впливом світової фінансово - економічної кризи. Усвідомлення соціальних та економічних небезпек, повязаних із можливістю раптового й масового повернення мігрантів, припинення грошових надходжень від них спонукало до активніших пошуків дієвих політичних рішень. У жовтні 2009 р. відбулися парламентські слухання "Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці". Хоча формально за визначенням, що міститься у відповідному законі, закордонні українці є громадянами зарубіжних країн українського походження, парламентарі не могли обминути болючої теми становища працівників мігрантів - громадян України. Зокрема, рішення парламенту передбачало внесення змін до виборчого законодавства з метою забезпечення реалізації виборчих прав громадян, які працюють за кордоном; розроблення комплексної програми сприяння поверненню громадян України, які перебувають за кордоном, на батьківщину; передбачення для них податкових, митних, інвестиційних пільг; активізацію переговорного процесу щодо укладення двосторонніх міжнародних договорів між Україною та іноземними державами про працевлаштування та соціальний захист трудових мігрантів, взаємне визнання документів про освіту; визнання українських посвідчень водія; вивчення можливостей лібералізації митних процедур стосовно ввезення майна, придбаного за кордоном, для громадян України - трудових мігрантів, які повертаються на постійне проживання в Україну. Верховна Рада доручала також своєму уповноваженому з прав людини продовжувати контроль за дотриманням прав працівників мігрантів" [25, c.87].

Автор роботи "Проблеми соціального забезпечення українських трудових мігрантів" Ткаченко Л. Г зазначив наступне: "…ринок робочої сили виконує такі функції:

а) здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

б) регулює попит і пропозицію робочої сили;

в) зводить продавців робочої сили з її покупцями;

г) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

д) забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

є) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню елективної зайнятості;

є) прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;

ж) сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили" [36, c.89].

Основними постачальниками робочої сили на світовий ринок є слаборозвинені в економічному відношенні країни. Відсутність роботи, зубожіння змушують населення цих країн мігрувати у пошуках роботи в розвиненіші країни. Причинами міграції також можуть бути національні, релігійні, воєнні, політичні та інші чинники.

Передрій О.С. у підручнику зазначив наступне: "…географічними центрами імміграції є традиційно найбільш розвинені в економічному відношенню країн, такі, як США, Канада, Австралія, Німеччина і значна частина західно-європейських країн. У сучасних умовах значні потоки робочої сили спрямовані в нафтодобувні країни Близького Сходу. У цьому регіоні сьогодні працює більше 5 млн. іммігрантів. Це становить близько 50% усієї робочої сили. А в деяких країнах регіону ця частка значно більша" [27, c.133].

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безсумнівні переваги як країнам - імпортерам, так і країнам - експортерам. У той же час міграція здатна створити гострі конфліктні ситуації і соціально - економічні проблеми як в одній, так і в іншій групі країн.

Трудову міграцію населення з України посилює такий чинник, як економічна нестабільність. Невпевненість в завтрашньому дні підштовхує працездатне населення до пошуку більш стабільних джерел доходу за кордоном, що дозволяє будувати плани стосовно свого майбутнього та майбутнього своїх дітей. До основних соціальних чинників, які спричиняють міграцію населення, можна віднести умови праці, наявність можливостей для професійної самореалізації, якість системи освіти, допустимість охорони здоровя тощо.

Хомич Л.С. у своєму підручнику про зовнішню трудову міграцію, зазначив: "…чинники, які зумовлюють зовнішню трудову міграцію українців передусім мають економічний характер. Якщо в 90 - х роках мотивація трудових мігрантів визначалася насамперед неможливістю знайти будь - яку роботу, то в середині 2000 - х основним мотивом стало бажання поліпшити рівень добробуту у звязку із значним подорожчанням життя в Україні. Внутрішні чинники, які мають як загальнодержавний так і регіональний рівень. Серед них основні:

) високий рівень галузевого та регіонального безробіття в умовах структурних трансформацій в економіці, довготривале зниження попиту на окремі спеціальності;

) суттєве зниження рівня добробуту, фактичне зубожіння більшої частини населення в окремих регіонах, в сільській місцевості, серед окремих соціальних груп, потреба в коштах на придбання житла, освіту дітей, відкриття власного бізнесу, які неможливо реально та легально заробити в Україні;

) невідповідність між рівнем оплати праці та фактичною вартістю життя в Україні;

) суттєво нижчий рівень оплати праці в Україні ніж у країнах можливого працевлаштування (фактично кваліфікована праця в Україні оплачується нижче ніж низько кваліфікована в країнах - реціпієнтах);

) монопольне становище роботодавців, які зацікавлені у збереженні низької оплати праці, тінізації значного сегменту ринку праці в Україні, не забезпеченні соціальних гарантій для працівників;

) неефективна політика держави щодо формування конкурентних переваг національного ринку праці, створення умов для легальної занятості, формування потреби в соціальних гарантіях на основі реальної оплати праці.

Зовнішні чинники, які визначають в основному стан та особливості зовнішнього ринку праці:

) зростання попиту на низько кваліфіковану працю в будівництві, сільському господарстві, сфері послуг в більшості країн Європи, який не задовольняється власною робочою силою;

) значно вищі рівні оплати праці ніж в Україні та вигідніші умови працевлаштування;

) наявність різного за обсягом тіньового сектору економіки в приймаючих країнах, що робить можливим поширення нелегальних форм - трудової міграції (в Росії, Греції, Іспанії, Італії, Португалії, Німеччині, країнах Східної Європи);

) можливість легалізації з метою подальшої зміни місця постійного проживання;

) сталий попит на українських заробітчан на ринку як нелегальних так і легальних трудових мігрантів в приймаючих країнах (професійні, культурні, ментальні, расові ознаки)" [34, c.132].

Серед перелічених чинників визначальне місце посідають умови праці. Особливо чутливими до них постають особи, які займаються розумовою працею - лікарі, вчителі, науковці тощо. Так, наприклад, відсутність оснащених сучасною технікою лабораторій розглядається вітчизняними вченими як основний чинник, який змушує їх шукати кращої долі у зарубіжних вищих навчальних закладах і науково дослідних інститутах.

Кизима І.С. у своїй роботі "Чинники зовнішньої трудової міграції населення України" зазначив, що: "…окрім економічних, соціальних та культурних факторів, на міграційні наміри населення впливають політичні й екологічні чинники. До перших, зокрема, можна віднести ступінь розвитку демократії у країні, стабільність політичної системи, поширеність корупції тощо; до других - екологічну ситуацію, наявність доступу до чистої питної води та високоякісної їжі" [22, c.156].

Фенік К.Ю. відзначила наступне: "… отже, серед основних причин трудової міграції населення України, можна виділити наступні:

.високий рівень безробіття;

2.низький рівень заробітної плати;

.непотрібність фаху на батьківщині;

.зникнення деяких галузей виробництва, або значне їх скорочення" [32, c.86].

Козик В.В., Пайкова Л.А. та Давиленко Н.Б. у спільному підручнику зазначили наступне: "… сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська і китайська. Вони відображають характер соціально - трудових відносин у різних країнах світу. Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально - галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації. Англосаксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно - договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць. Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі" [23, c.221].

Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.

Журба О.В. у своєму підручнику зазначив, що: "…міжнародні організації, такі як Організація Обєднаних Націй (ООН) та Міжнародна організація праці (МОП) також використовують різні визначення поняття трудової міграції. Відповідно до Міжнародної конвенції про захист прав всіх трудящих та членів їхніх сімей 1990 р., трудящий мігрант - це особа, яка буде займатися, займається або займалася оплачуваною діяльністю в державі, громадянином якої він чи вона не є. У конвенціях МОП працівник мігрант - це особа, яка мігрує з однієї країни в іншу з наміром отримати роботу інакше, ніж за власний рахунок, і охоплює будь-яку особу, яка визнається згідно з законом як працівник мігрант. Європейська конвенція про правовий статус трудящих мігрантів 1977 р., яка ратифікована Україною 16 березня 2007 р., до трудящого мігранта відносить громадянина Договірної сторони, якому інша Договірна сторона дозволила перебувати на її території з метою здійснення оплачуваної діяльності" [19, c.74].

Журба О.В. також у своєму підручнику приділив увагу наступному: "… у Конвенції про правовий статус трудящих мігрантів і членів їхніх сімей держав учасниць Співдружності Незалежних Держав 2008 р., що ратифікована Україною 21 грудня 2011 р., трудящим мігрантом визнається особа, яка є громадянином однієї зі сторін, а також особа без громадянства, яка постійно проживає на території однієї сторони, законно знаходиться та на законній підставі займається оплачуваною трудовою діяльністю на території іншої сторони, громадянином якої вона не є та в якій постійно не проживає. У розробленому Міжнародною організацією з міграції глосарії сказано, що трудова міграція це переміщення осіб з однієї країни в іншу або у межах країни постійного місця проживання з метою працевлаштування" [19, c.76].

Варто зазначити, що трудова міграція регулюється перш за все національним міграційним законодавством. Крім того, деякі держави беруть активну участь у регулюванні зовнішньої трудової міграції та захисті прав своїх громадян, що працюють за кордоном. Процедура допуску іноземних працівників на ринок праці та умови їх перебування залежать від категорії трудових мігрантів і встановлюється у нормативно - правовій базі приймаючої країни.

Малиновська О.А. у своїй роботі про трудову міграцію, приділила увагу наступному: "… таким чином, можна зробити висновок, що в Україні в цілому уже сформовано необхідне політичне бачення проблем трудової міграції та напрямів їх розвязання. Попри це, практичних заходів на цьому шляху бракує. Причини полягають у недостатності законодавчої бази, зокрема відсутності закону про правовий статус працівників мігрантів, розпорошеності управлінських функцій, а головне - відсутності у структурі виконавчої влади спеціалізованого органу управління трудовою міграцією, який би був здатним формувати політику, лобіювати прийняття необхідного законодавства, координувати діяльність органів влади у відповідній сфері, формувати сприятливу для розвязання міграційних проблем громадську думку" [25, c.27].

Оскільки трудова міграція є важливим чинником добробуту домогосподарств мігрантів, а заробітки мігрантів можуть, у разі їх виробничого використання, мати позитивне значення також і для економічного розвитку регіонів походження, необхідно звернути увагу на розвиток системи послуг, що надаються працівникам мігрантам банківськими установами з метою здешевлення переказів, покращання умов акумуляції заробітків мігрантів та їх спрямування на розвиток економіки та відкриття нових робочих місць.

Трудова міграція має як позитивні так і негативні риси. Серед позитивних рис зазвичай називають зменшення напруги на місцевому ринку праці та підвищення добробуту домогосподарства мігрантів. Крім того, тривале перебування у розвинутих країнах сприяє формуванню ринкової свідомості, засвоєнню цінностей і норм цивілізованого суспільства. Водночас гострою залишається проблема з захисту трудових мігрантів від свавілля роботодавця та посередників, реальною є загроза опинитися в нелюдських умовах існування та праці чи потрапити в тенета торговців людьми. Трудові мігранти переважно займаються роботами, що мало сприяють підвищенню їх кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності на батьківщині. Тривала відсутність також може призводити до послаблення сімейних звязків, що негативно впливає на демографічну ситуацію.

2.2 Особливості та статистика міграції населення України

Про трудову міграцію та міграційні відносини та для їх кращого розуміння існують дані статистики, які дають змогу краще зрозуміти та підсумувати міграційні процеси. Статистичні дані відображають результати трудової міграції в певному регіоні України та у світі, вони містять відомості про негативні та позитивні наслідки міграції.

Качан Є.П. у своєму підручнику відмітив наступне: "… за сучасними статистичними даними можна лише в загальному відтворити обсяги внутрішньодержавної міграції, оцінити її наслідки для економічного розвитку України. Аналіз статистичних даних дає підстави говорити про те, що в державі постійно зменшується чисельність населення внаслідок міграційного відпливу. Якщо в 1990 р. коефіцієнт чистої міграції становив +1,5 %, в 1995 - 1,8 % в 1998 р. - 1.9 % то в 2002 р. - 0, 7 % а в 2009 р. ? + 0, 29%" [21, с. 20].

Щоправда, ці дані не зовсім точно і повно відповідають сучасним трудовим міграційним процесам, що відбуваються в Україні. Рівень трудової міграції населення залежить від регіональних особливостей. Більшість областей втрачає населення й робочу силу (як і вся Україна) на користь інших держав світу. Причини цього різні, їх не можна зводити тільки до погіршення економічного стану в Україні. У міграційному процесі держави багато важать свобода пересування, наявність відповідних занять тощо. Проте, звичайно, зростання міграційної рухомості населення України більше спричинене економічними, ніж будь-якими іншими чинниками (політичними, національними, релігійними тощо). Перебудова економіки України призвела до великих змін у житті держави: політична і фінансова нестабільність, значний спад виробництва, банкрутство й закриття багатьох підприємств. Це, у свою чергу, викликало повальне звільнення працівників, зниження рівня заробітної плати, затримки з її виплатою і, як наслідок зниження рівня життя населення в цілому.

Качан Є.П. у підручнику також відмітив наступне, що: "… внаслідок поглиблення економічної кризи в Україні значно зменшилися обсяги внутрішньої трудової міграції населення (між регіонами, областями, населеними пунктами). Так, за офіційною статистикою, в 2009 р. міжрегіональна міграція становила 243 798 осіб. За тривалістю переміщення населення виділяють безповоротну і тимчасову трудову міграції. Тимчасові міграції включають сезонні та маятникові переміщення" [21, c.23].

Кизима І.С. у своїй науковій роботі зазначив наступне: "…найбільшою мірою обсяги міжнародної трудової міграції населення визначаються відмінностями у розмірах заробітної плати на територіях окремих країн. Так, середньомісячна заробітна плата на території України у 2006 р. становила 146 євро. Натомість, у тих країнах, в які спрямовувалися основні потоки мігрантів з України, ? Росії, Чехії, Польщі, Італії, Німеччині - відповідно 310, 690, 700, 2625 та 3532 євро" [22, c.121].

Кизима І.С. у своїй роботі "Чинники зовнішньої трудової міграції населення України" також зазначив наступне: "… низькі розміри заробітної плати в Україні становлять частину населення на межу виживання. Аналіз статистичних даних переконує у тому, що у 2006 р. понад 18 % осіб, які працювали на території держави, отримували заробітну плату нижчу за встановлений прожитковий мінімум. Такі дані свідчать про неприпустиме для будь-якого суспільства явище - поширення бідності серед працюючого населення. У високо розвинених країнах, в які виїжджають громадяни України у пошуках кращої долі, ситуація виглядає зовсім інакше. На їх території розмір мінімальної заробітної плати зазвичай встановлюється на рівні не нижчому ніж прожитковий мінімум, що забезпечує працюючому населенню високу якість життя" [22, c.113].

За даними статистичних опитувань, наші мігранти мають досить високий освітній рівень. 75 % з них мають вищу чи не закінчену вищу освіту. Той факт, що за кордоном респонденти працюють, як правило не за фахом, не є фактором що стримує міграцію. Тобто, досить кваліфіковані фахівці з різних сфер, освідченні люди, на підготовку яких витрачені значні, переважно державні кошти, не можуть реалізуватися у власній країні, а отже і кошти витрачені на їх підготовку залишаються не відпрацьованими державі. До того ж, значний відсоток серед мігрантів складає молодь. Серед громадян віком 15 - 70 рр., які шукали іншу основну або додаткову роботу у 2006 р. кожен третій був молодою людиною віком 15 - 29 років.

Фенік К.Ю. у підручнику "Причини та наслідки трудової міграції населення України" вказала наступне: "…статистика свідчить про суперечливі наслідки трудової міграції для України. Максимальні середньомісячні доходи трудових мігрантів складає понад 2 млрд. грн. або 400 млн. доларів США. В країні зменшується рівень бідності, зростає сукупний попит, збільшується місткість ринку тощо. Одночасно від 2 до 6 млрд. доларів США на рік не оподатковуються державою, а ціни на товари і послуги на внутрішньому ринку зростають без відповідного збільшення купівельної спроможності основної маси населення. Соціологічне дослідження трудових мігрантів показало, що 95% їх у всіх регіонах країни оцінила результати своїх зарубіжних подорожей однозначно позитивно. Забезпечення певного рівня матеріального добробуту, запобігання зубожінню людей в умовах глибокої соціальної кризи і таким чином, зниження соціальної напруги у суспільстві є найважливішим наслідком міжнародної міграції. З іншого боку Україна втрачає трудові ресурси та стикається з низкою соціальних проблем, які повязані з вихованням та навчанням дітей трудових мігрантів, що лишаються без належного нагляду дорослих" [32, c.75].

Малиновська О.А. у своїй роботі зазначила таке: "… немає заперечень і стосовно того, що значна частина трудових мігрантів з України працюють за кордоном без належних дозволів, тобто нелегально. За даними обстеження Держкомстату 2008 р., 35,1 % заробітчан мали дозвіл на проживання та роботу, 39,3 % - тимчасову реєстрацію, жодного офіційного статусу перебування за кордоном не мали 25,6 % мігрантів. Найбільше таких було в Польщі (56,2 %) та Італії (36,2 %), найменше - в Іспанії, Чехії, Португалії та Росії. Разом з тим унаслідок проведення у низці країн перебування міграційних амністій (Італія, Іспанія, Португалія, Греція), запровадження нового законодавства, що розширило можливості легального працевлаштування (Росія, Польща), ситуація значно поліпшилася порівняно з 1990 ? ми рр." [25, c.5].

Проте продовжує залишатися гострою проблема порушення трудових і людських прав працівників ? мігрантів у звязку з неврегульованістю правового становища значної їх частини. Відповідно до даних, отриманих на основі масштабного соціологічного опитування, здійсненого в 2006 і 2008 рр. компанією "GFK Україна", чисельність громадян нашої держави, які, починаючи з 1990 ? х рр. постраждали від торгівлі людьми, сягає 100 тис.

Внаслідок неврегульованості відносин із багатьма країнами Україна також стає джерелом виходу нелегальних мігрантів. Виїжджаючи за кордон у туристичні подорожі, багато людей залишаються там на роботу (на певний період). Найбільше таких мігрантів - у Греції, Італії, Португалії, Чехії, Іспанії, Туреччині. На тимчасових, сезонних роботах за кордоном працюють люди з усіх регіонів України. Тільки з прикордонних західних областей України щорічно виїжджає на тимчасові роботи за кордон понад 700 тис. осіб. Вони не мають за кордоном ні юридичного, ні соціального захисту, працюють за низьку платню на важких і небезпечних роботах, нерідко переслідуються рекетирами та ін. Необхідні заходи з боку держави для припинення такої міграції, перетворення її у легальну форму.

Малиновська О.А. у своїй роботі також зазначила наступне: "… склад трудових мігрантів, як і їх чисельність, упродовж останніх 20 років не залишалися незмінними. Як свідчать дані Держкомстату 2008 р., чоловіки становлять більшість заробітчан - 67,2 %, жінок серед них - 32,8 %. Однак частка жінок-мігранток помітно зросла порівняно з 2001 р. (24 %). Статева структура мігрантів відрізняється залежно від країни перебування та характеру робочих місць у ній. Так, на роботу до Росії виїжджали 57 % мігрантів чоловіків (будівництво), тоді як чверть жінок мігранток працювали в Італії (домашні господарства). Більшість мігрантів - мешканці міст (55 %). Однак унаслідок того, що сільське працездатне населення в країні менш численне, міграцією охоплено 4 % працездатних городян, тоді як селян удвічі більше (7,9 % працездатних сільських мешканців)" [25, c.7].

Малиновська О.А. у роботі "Трудова міграція: соціальні наслідки та шляхи реагування" підмітила таке: "…хоча першими працювати за кордоном почали мешканці прикордоння, з часом міграція рівномірніше поширилася територією всієї держави. Однак регіональні диспропорції збереглися. Найвищими показниками щодо охоплення міграцією по країні відзначається Захід, де за кордоном працюють 13,2 % працездатного населення. З центру виїжджають на роботу до інших держав 3,8 %, зі Сходу - 3,2 %, з Південного регіону - 2,6 %, а з Північного - 1,4 % працездатних громадян. Вік трудових мігрантів поволі зростав. Якщо за дослідженням Держкомстату 2001 р. середній вік заробітчан становив 34,6 року, то за даними обстеження 2008 р. - 36,7 року. Жінки, які мігрують, дещо старші, ніж чоловіки: їхній середній вік становить 37,9 року проти 36,2 у чоловіків" [25, c.7].

Малиновська О.А. також надала увагу у своїй роботі наступному: "…якщо раніше більшість мігрантів намагалися зберегти, бодай формально, трудові відносини в Україні, сприймаючи роботу за кордоном як вимушений і тимчасовий період у трудовому житті, то на сьогодні сформувався стійкий прошарок заробітчан, які розглядають трудову міграцію як основну діяльність і джерело доходу. Причому жінки частіше, ніж чоловіки, не перебували у трудових відносинах на батьківщині до виїзду" [25, c.8].

Опитування свідчать: якщо виїжджаючи вперше працівники мігранти, як правило, налаштовані заробити найбільше за якомога коротший строк і повернутися на батьківщину, то з накопиченням міграційного досвіду імовірність переселення з метою постійного проживання зростає. За даними обстеження Держкомстату 2008 р., 14 % трудових мігрантів не планують повертатися на Батьківщину. Цілком імовірно, що більшість українців, які легально працюють у країнах зі значно вищими, ніж в Україні, заробітками, можуть розраховувати на професійне та соціальне просування набуття статусу постійних жителів, залишаться там назавжди, принаймні до закінчення трудової карєри. Наприклад, Посольство України в Італії зазначало, що випадки воззєднання сімей українців у цій країні почастішали.

Первинна мотивація до виїзду за кордон - поліпшити матеріальне становище сімї, що є соціально прийнятним і викликає співчуття та розуміння оточення, доповнюється латентним мотивом, що полягає у здобутті більшої свободи та незалежності у відносно кращих матеріальних і побутових умовах. Менш сприятливі, ніж для чоловіків, перспективи на ринку праці в Україні в малому бізнесі, що накладаються на особисті проблеми, спонукають багатьох жінок-мігранток продовжувати перебування за кордоном: за даними обстеження Держкомстату у 2008 р. повернутися в Україну не планували 28,2 % жінок-мігранток, тоді як чоловіків - лише 10,5%. Трансформації сімейних взаємостосунків не можуть обійти стороною дітей. Немає сумніву, що завдяки роботі батьків за кордоном діти краще харчуються, отримують якісне медичне обслуговування, виїжджають на відпочинок, мають гарний одяг, сучасні мобільні телефони, компютерну техніку тощо. Батьки оплачують їхнє навчання у вищих навчальних закладах. Як свідчать психологи, частина дітей за відсутності батьків стають самостійнішими та відповідальнішими, налаштовуються на навчання.

Журба О.В. у своїй роботі відмітив наступне: "…за оцінками колишнього Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту, всього в Україні нараховується до 200 тис. неповнолітніх, у яких один або й обоє батьків виїхали на роботу за кордон. Ця оцінка сформована на основі опитувань, що проводилися органами освіти в охоплених міграцією регіонах. Наприклад, обстеження в Тернополі показало, що у 25,5 % школярів хтось із батьків працював за кордоном, у тому числі у 4,2 % відсутніми були обоє батьків. За даними органів влади Чернівецької області, в 2004 р. у 8 % учнів батьки працювали за кордоном, а в 2008 р. - уже в 11 %, пята частина з яких залишилися без обох батьків. В області зафіксовані райони, де частка дітей трудових мігрантів сягала 28 %" [19, c.77].

Малиновська О. А, у науковій роботі "Трудова міграція населення: соціальні наслідки та шляхи реагування" зазначила наступне: "…за свідченням місцевої влади, понад половину дітей проживали в умовах відсутності одного чи обох батьків понад 3 роки. 47 % з них проживають з одним із батьків, 43% - з бабусею і (або) дідусем, близько 4 % - з братами та сестрами. Разом з тим 5 % дітей мігрантів проживають з іншими, більш далекими родичами, 0,5 % - у знайомих або сусідів, 0,2 % дітей проживають самі" [25, c.17].

Ворони В.М. та Шульга М.С. у спільній роботі про українське суспільство зазначили: "… згідно з даними соціологічного моніторингу, який щорічно проводиться Інститутом соціології НАН України, особи, які мають досвід трудової міграції, ще численніші - 9,8 % дорослого населення, тобто близько 2,5 млн. осіб. У будь-якому разі суспільству й державі варто зважати, що значна частина громадян набула певного досвіду праці та життя за кордоном, а це мало вплив на їхні погляди, знання та вміння, стан здоровя тощо" [14, c.453].

Ситуація, коли сімю залишає мати, є особливо складною. За даними опитування українських жінок в Італії, здійсненого у 2003 р. Західно ? українським центром "Жіночі перспективи", лише 6,1 % з них не мали дітей, водночас, 28,5 % - мали одну дитину, 46,7 % - двох, а майже 8 % - трьох і більше. Більшість дітей були віком 17-22 роки, майже третина - старші цього віку, проте третина (32,5 %) - шкільного віку, дошкільнят було 5,3 %.

Малиновська О.А. у своїй роботі підмітила наступне: "… таким чином, без належної опіки залишаються передусім діти підліткового віку, коли батьківська увага має особливо важливе значення для становлення особистості. Як свідчать психологи, підлітки значно болючіше, ніж діти молодшого віку, переживають розлуку з батьками. Понад те, зустрічі з ними відбуваються рідко. Обстеження дітей мігрантів, здійснене психологами Львівської області, свідчить, що понад третину дітей мігрантів мали можливість бачити батьків лише раз на рік (34 %), понад 7 % - ще рідше, а 10,5 % узагалі не бачилися з батьками, які виїхали на роботу за кордон" [25, c.17].

Проблема з дітьми мігрантів інколи виникає і в тих випадках, коли батьки вивозять своїх неповнолітніх дітей за кордон. А також проблемою виховання є відсутність постійного контроль за дітьми.

Данилишин Б.Р. та Куценко В.І. в роботі над інноваційною моделлю економічного розвитку відзначили таке: "… зрозуміло, що в разі повернення таких дітей на батьківщину, вони матимуть проблеми з продовженням навчання в Україні. Цих проблем не уникнути й дітям, які перебували з батьками за кордоном цілком легально. Вони не мусили переживати розлуку, проте повинні були спочатку адаптуватися до життя в іншомовному чужокультурному середовищі, а потім, після повернення, пристосовуватися до цілком відмінних умов на батьківщині" [38, c.97].

Пачковський Ю. у своїй роботі "Психологічний стан дітей робочих мігрантів у Львівській області" про зазначив наступне: "…за даними обстеження Держкомстату у 2008 р., більшість (83,6 %) мігрантів працювали за кордоном за наймом, при цьому трудовий контракт мала лише третина з них, решта працювали за усною домовленістю. Найменше трудові відносини були оформлені офіційно серед, хто працював домашньою прислугою - 16,1%, у сфері торгівлі - 31,5 %, на будівництві - 32,7 %. Лише 51,5 % тих, хто мав трудовий контракт, охоплено соціальним страхуванням. Дещо кращою була ситуація серед тих, хто працював у Іспанії, Угорщині, Чехії. Найменше захищені робітники в Російській Федерації" [26, c.5].

За такої ситуації закономірно, що в офіційних документах України укладання двосторонніх угод щодо працевлаштування та соціального забезпечення завжди декларується як один із напрямів міграційної політики та основних інструментів захисту громадян, працевлаштованих за кордоном.

Малиновська О.А. у своїй роботі "Європа, Україна, міграція: міграція населення України в умовах розширення ЄС" зазначила: "… угоди про соціальне забезпечення гарантують захист трудовим мігрантам і особам, які емігрують з метою постійного проживання за кордоном, поширюються не лише на громадян відповідних держав, а й на осіб без громадянства та біженців, якщо вони підпадають під дію відповідного національного законодавства про соціальне забезпечення. Ключовою є норма про взаємне зарахування страхового стажу, набутого при здійсненні трудової діяльності на території обох договірних сторін. Це важливо при визначенні права на отримання різних видів допомоги та пенсії, яке наступає лише за наявності певного періоду страхового стажу. Угодами також передбачено механізм переказу допомоги та пенсії із-за кордону. Вони стосуються, зокрема, пенсії за віком, у звязку із втратою годувальника, виплат у звязку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, а також смерті з цих причин, допомоги з тимчасової втрати працездатності" [37, c.29].

Угоди про соціальне забезпечення не лише гарантують громадянам соціальний захист, а й стимулюють законне працевлаштування, сприяють поверненню та адаптації мігрантів в Україні. Адже працюючи за кордоном легально, громадяни України підпадають під дію законодавства про соціальне забезпечення країн перебування, сплачують страхові внески, в разі потреби і за набуття відповідних прав можуть скористатися соціальними виплатами.

Слід підкреслити, що право громадянина на свободу пересування, у тому числі виїзд за кордон, є невідємним від його права залишатися вдома, тобто мати роботу або власну справу, яка б давала змогу реалізувати себе, забезпечити добробут сімї. Але доки існують обєктивні передумови для трудової міграції, вона має враховуватися при стратегічному економічному плануванні, формуванні політики зайнятості, освітньої політики, розробленні інвестиційних програм і на центральному, і на регіональному рівнях. Дії держави мають бути спрямовані передусім на:

створення умов для скорочення виїзду на заробітки за кордон;

розвиток організованої та безпечної внутрішньої міграції громадян в інтересах задоволення потреб ринку праці України та як альтернативи виїзду на заробітки за кордон; захист прав громадян, які працюють за кордоном;

заохочення повернення мігрантів на батьківщину шляхом максимального використання результатів трудової міграції в інтересах розвитку.

У звязку зі значним поширенням нелегального працевлаштування в зарубіжних країнах найважливішим завданням видається забезпечення легальної та регульованої міграції, що може сприяти поступальному розвиткові країни, на відміну від міграції стихійної, або організованої кримінальними угрупованнями та заснованої на корупційних звязках, яка дестабілізує суспільство. У звязку з цим першочергова увага має приділятися забезпеченню легальних можливостей працевлаштування українців за кордоном шляхом укладення двосторонніх та багатосторонніх угод, постійного контролю за їх виконанням. Перспективнішим напрямом видається досягнення домовленостей щодо циркулярної міграції. Особливого значення набуває укладення двосторонніх угод щодо соціального та пенсійного забезпечення, результативність яких і значення для мігрантів, вочевидь, є вищим, ніж угоди про працевлаштування.

2.3 Принципи міжнародно-правового регулювання трудової міграції в Україні

Функціонування будь - якої галузі, інституту в реальному житті ґрунтується на загально обовязкових для всіх субєктів положеннях, котрі власне й визначають зміст правового регулювання певних відносин й виступають мірою їхньої поведінки. По суті, принципи відіграють роль перехідного елемента від суспільних відносин до системи правового регулювання цих відносин.

Авдокушин Є.Ф. у своєму підручнику "Міжнародні економічні відносини" дав наступне визначення: "…принципи - це основоположні ідеї, керівні засади, котрі визначають зміст та напрями правового регулювання; принципи міжнародного права - це окремі особливо важливі норми міжнародного права" [6, c.171].

Анцелевич Р.П. у свою чергу у підручнику "Актуальні проблеми міжнародного права" зазначив наступне: "…загальні принципи міжнародного права відображають основний зміст сучасного міжнародного права, систему цінностей, яка притаманна міжнародній системі в цілому - суверенної рівності, не втручання у внутрішні справ, мирне вирішення спорів тощо. Спеціальні - правові принципи - це принципи, притаманні конкретному інституту права. Принципи такого регулювання належати до категорії міжгалузевих, адже саме вони є характерними відразу для декількох галузей (підгалузей, інститутів): міжнародного трудового права, міжнародного міграційного права та інші" [7, c. 201].

Доктрина міжнародного права нема є єдиного визначення принципів міжнародного права. Єдине із чим погоджуються усі науковці, є те, що принципи виступають критерієм "законності" всіх інших норм, котрі напрацьовуються державами у сфері міжнародної трудової міграції, а також поведінки держав, у цій сфері. Загальні принципи міжнародного права здійснюють імперативне регулювання відносин субєктів міжнародно - правового регулювання трудової міграції населення. Ці принципи, як імперативні норми повинні бути враховані державами при створенні норм такого регулювання й його реформування із урахуванням специфіки (специфічних) обставин.

Броунлі Я.М. у своєму навчальному підручнику "Міжнародне право" зазначив наступне: "…принцип не застосування сили чи погрози силою включає зобовязання держав утримуватися в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою чи її застосування, як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, то й іншим чином, який не сумісний із цілями ООН. Цей принцип поширюється на усі держави світу, а не лише на держави - члени ООН, що було б підтверджено положеннями Декларації про посилення ефективності принципу відмови від погрози сили чи її застосування в міжнародних відносинах. Зазначений принцип слід розглядати широко, адже він стосується не лише заборони окупації території однієї держави іншою, організації, надання допомоги чи участі в актах громадянської війни чи терористичних актах в іншій державі, надання своєї території іншій державі для здійснення актів агресії, але й і погроз економічними санкціями у разі неприйнятності зовнішньополітичного (зовнішньоекономічного, міграційного тощо) курс у іншої держави" [11, c. 204].

На цьому принципі базується національний режим, який є основоположним державам, щодо їхнього ставлення до іноземців. Адже дії, котрі призводять до економічної нестабільності, такі ж небезпечні для безпеки міжнародної спільноти, як й дії, що спричиняють політичну нестабільність. Цей принцип відображається, наприклад, в галузевих принципах міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення:

державного суверенітету щодо правового режиму імміграції;

державного контролю за правовим режимом стосовно громадянина мігранта на іноземному ринку роботи;

державного захисту громадян мігрантів;

заборони на примусову працю;

надання національного режиму.

Для уникнення нестабільності в економічних та політичних відносинах між субєктами слід враховувати принцип мирного вирішення спорів таким чином, щоб не створювати загрозу міжнародному світу, безпеці та справедливості. При чому необхідно утримуватися від будь - яких дій, що можуть погіршити стан промов, оскільки це може ускладнити процес мирного вирішення спорів.

Анцелевич В.А. та Покрещук А.А. у спільному підручнику "Актуальні проблеми міжнародного права" зазначили наступне: "…міжнародне право не обмежує субєктів у виборі методів вирішення спорів, включаючи переговори, судові та арбітражні процедури тощо. Даний принцип певним чином відбивається в наступних галузевих принципах міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення:

державного контролю за правовим режимом по відношенню до громадянина мігранта на іноземному ринку роботи;

рівності умов роботи;

недискримінації;

надання національного режиму;

взаємності" [8, c.68].

Для підтримання міжнародного світу та безпеки держави мають здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру. Конкретні форми співробітництва визначаються сферою необхідного рівня співробітництва, внутрішнього законодавства та прийнятих попередньо у собі міжнародних зобовязань. Ефективна реалізація принципу міжнародного співробітництва можлива лише уразі, якщо співпрацювати будуть субєкти на засадах рівності. Про що власне й свідчить принцип рівноправності, який у політичному аспекті повязаний із самовизначенням народів.

Загальні принципи, що розглядаються, отримують свій розвиток у галузевих принципах міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення, а саме:

державного контролю за правовим режимом по відношенню до громадянина мігранта на іноземному ринку роботи;

державного захисту громадян мігрантів;

рівності умов роботи;

заборони на примусову працю;

заборони нелегальної трудової міграції;

не дискримінації;

взаємності.

Вишневська А.П. у своїй роботі зазначила, що: "… однак усі вище перелічені принципи не ефективні, якщо держави не виконують взяті на себе зобовязання. Необхідно створити умови, за яких будуть дотримуватися справедливості та поваги до зобовязань, котрі випливають з міжнародних зобовязань" [13, c. 19].

Анцелевич В.А. та Покрещук А.А. у спільному підручнику "Актуальні проблеми міжнародного права" відзначили наступне: "…принцип непорушності державних кордонів та цілісності державної території - це принципи, котрі сприяють політичній стабільності, що у свою чергу сприяє зміцненню міжнародної системи правового регулювання міжнародних трудових міграційних процесів та їхнього законному (легальному) протіканню" [8, c.70].

Грузінова Л.П. у своїй роботі зазначила наступне: "… міжнародно правове регулювання трудової міграції населення визначає базовим принцип поваги прав та основних свобод людини, який розвивається в принципах однакового ставлення до трудових мігрантів та "власних" громадян. Принцип поваги прав людини включає у собі й рівноправя чоловіка та жінки, відсутність дискримінації залежно від раси, мови та релігії тощо. По суті, цей принцип можна розглядати як загальний та як спеціальний" [17, c.34].

Однак безпосередньо захистити права людини, до того числа і базові права трудового мігранта, не можливо без імплементаційцих заходів на національному рівні. Це один із основних принципів для сфери трудових міграційних відносин, який повинен розвиватися й, звичайно, закріплюватися в всіх галузевих принципах, особливо в принципах державного захисту громадян мігрантів; рівності умов роботи; заборони на примусову працю; свободи надання приватним особам послуг відповідно до внутрішнього законодавства; не дискримінації; надання національного режиму; взаємності.

Білоус О.Г. у своєму підручнику зауважив наступне: "…отже, в якості спеціальних принципів міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення можна виокремити такі принципи:

державного суверенітету щодо правового режиму імміграції;

державного контролю за правовим режимом щодо громадянина - мігранта на іноземному ринку роботи;

державного захисту громадян - мігрантів;

рівності умов роботи;

заборони на примусову працю;

заборони нелегальної трудової міграції;

заборони на демпінг робочої сили;

свободи надання приватним особам послуг у відповідності до внутрішнього законодавства;

не дискримінації;

надання національного режиму;

взаємності" [9, c.134].

Однак слід зауважити, що взаємність, а відповідно і принцип взаємності, можна поділити на різновиди. Є такі їх різновиди: позитивна та негативна взаємність, формальна та матеріальна взаємність.

Вельямінов Г.М. у своєму підручнику "Міжнародне економічне право та інформаційний прогрес" зазначив наступне: "…принципи міжнародного економічного права щодо вище зазначених принципів мають більш загальний характер й конвенційне закріплення. Вони визначають торгово - політичні режими, котрі зумовлюють у подальшому розвиток принципів міжнародно - правового регулювання трудової міграції населення. До таких принципів доктрина та практика міжнародного економічного права відносить принцип найбільшого сприяння й відповідний режим, тобто зобовязання держави надавати іншій державі пільгові умови, котрі діють чи можуть діяти й по відношенню до третьої держави. Принцип надання національного режиму чи національний режим як принцип міжнародного економічного права означає, що на основі взаємності особи однієї держави повністю прирівнюються у своїх правах та обовязках до "національних осіб", за винятком таких прав й обовязків, котрі у переважній більшості стосуються правоздатності іноземних осіб, включаючи можливість реалізації цієї правоздатності в трудовій й торговій сферах" [12, c.241].

Вельмінов Г.М. також у своєму підручнику зазначив наступне: "…принцип взаємної вигоди випливає із принципу міжнародного співробітництва та економічного (торговельного) характеру міжнародних трудових міграційних відносин - співробітництво має бути взаємовигідним й лише таким чином ефективним. Принцип недискримінації - надання іншій державі та її особам умов, котрі не гірші від умов для третьої держави та її осіб, що стосується й сфери міжнародної трудової міграції населення. Преференційний режим - надання пільг у певних економічних відносинах, як правило, щодо держав, у рамках економічних інтеграційних обєднань чи зобовязань щодо міжнародних договорів. Іноді преференційний режим відносять до не дуже самостійних принципів" [12, c.243].

Принципи міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення сформувалися під впливом принципів міжнародного права в цілому та міжнародного економічного права зокрема. Зупинимося ще на принципах міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення, котрі закріплені конвенційно й не увійшли до вище перелічених.

Білоус О.Г. у своїй роботі зазначив наступне: "… одні із основних принципів міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення - не дискримінації та рівності (рівноправя) взагалі та рівних умов роботи зокрема, необхідно це деталізувати наступним чином. Конвенція МОП "Про рівноправність громадян країни та іноземців у галузі відшкодування працівникам від години нещасних випадків", закріпила принцип рівноправя громадян держави та іноземців у зазначеній галузі. Це рівноправя забезпечується по відношенню до іноземних працівників та їхніх утриманців незалежно від місця їхнього проживання. Порядок виплати визначається внутрішніми законами держави, на території якої є місце працевлаштування. Ця ж Конвенція закріпила принцип обовязкового страхування працівників - мігрантів на рівні із громадянами держави" [9, c.171].

У роботі "Державне регулювання експорту робочої сили", автор Балацький Є.Г. зазначив таке: "…принцип збереження за мігрантами набутих та таких, що набуваються, прав у соціальній сфері закріплено в Конвенції "Про встановлення міжнародної системи збереження прав у галузі соціального забезпечення", однак із урахуванням взаємності щодо допомоги із інвалідності, старості, втрати годувальника" [28, c.144].

Вельямінов Г.М. також назначив наступне: "…принцип співробітництва шляхом обміну інформацією про політику та законодавство держави у сфері міграції та еміграції, до того числа міграції із метою працевлаштування. Цей принцип розширений за рахунок зобовязання держав інформувати мігрантів про умови роботи шляхом створення спеціальних служб допомоги працівникам мігрантам. Даний принцип частково співвідноситься із принципом свободи надання приватним особам послуг відповідно до внутрішнього законодавства" [12, c.146].

Грузінова Л.П. у своїй роботі, над правовим регулюванням іноземних громадян в Україні, зазначила наступне: "…власне ці ж принципи закріплюються в одному із основних у даній сфері документів - Конвенції МОП про трудящих - мігрантів, прийнятій у 1939 р. й переглянутій у 1949 р. Розвиває й уточнює принципи рівності та недискримінації, принцип рівності забезпечення працівникам мігрантам та членам їхніх сімей необхідного медичного обслуговування. Чітко закріплюється принцип надання без дискримінації за ознакою раси, національності, релігії чи статі умов не менш сприятливіших, ніж умови для власних громадян. Це стосується й заробітної плати, включаючи додаткові виплати, робочої години, понад нормових робіт, відпусток, віку прийняття на роботу, приналежності до професійних союзів, житлових питань, соціального забезпечення тощо" [17, c.37].

Принципи міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення стосуються не лише поводження країн із трудовими мігрантами, але й і принципів захисту національних інтересів й безпеки держав, котрі полягають у можливості обмеження трудової міграції державою імпортером, якщо кількість мігрантів загрожує її інтересам. Звичайно, у внутрішньому правовому режимі містяться усі необхідні й визнані правомірними винятки із вище зазначених принципів, а саме щодо публічного порядку, суспільної та державної безпеки тощо.

Перелік наведених принципів не є вичерпним й може розширюватися та уточнюватися внаслідок того, що міжнародні міграційно - трудові відносини мають комплексний характер й ще перебувають у процесі становлення (розвитку).

Розділ 3. Міграційні процеси в Україні та у світі

3.1 Міграційні процеси в сучасних умовах

Міграційний простір постійно накопичує в собі людський потенціал, привносить у конкретні ландшафтні зони певні збудження, видозміни, інновації - гармонію чи дисгармонію. Це означає, що суб'єкти міграційного процесу, які розглядають міграційний простір як навколишнє природне та соціальне середовище, зазнають від нього зустрічного впливу. Вони, облаштовуючись чи розташовуючись у системі координат міграційного простору, завжди взаємодіють з природними та соціальними умовами. Така взаємодія спричиняє вплив на міграційний простір, а вже з його боків - на суб'єктів міграційного руху. Таким чином відбувається еволюція міграційного простору, не лише природного, а й соціального.

Малиновська О.А. у своїй роботі зазначила наступне: "… міграційний простір є складовою як природного, так і соціального просторів, невідємним та незамінним атрибутом кожного з них. З цього можливо зробити висновок про тісний взаємозв'язок між системами природи і соціальними структурами, рухом та спокоєм. Міграційний простір постійно накопичує в собі людський потенціал, приносить у конкретні ландшафтні зони певні збудження, видозміни, інновації - гармонію чи дисгармонію. Це означає, що суб'єкти міграційного процесу, які розглядають міграційний простір як навколишнє природне та соціальне середовище, зазнають від нього зустрічного впливу. Вони, облаштовуючись чи розташовуючись у системі координат міграційного простору, завжди взаємодіють з природними та соціальними умовами. Така взаємодія спричиняє вплив на міграційний простір, а вже з його боків - на суб'єктів міграційного руху. Таким чином відбувається еволюція міграційного простору, не лише природного, а й соціального" [25, c.10].

Термін "міграційний процес" це хід або протікання будь - якого міграційного явища, послідовна видозміна його етапів, періодів та станів, а також розвиток побічних наслідків, що йдуть від них. До міграційного процесу, на наш погляд, можна віднести, наприклад, вибуття й прибуття громадян, їх інтеграцію в національні політичні суспільства, адаптацію до кліматичних та виробничих умов, натуралізацію тощо. У соціальному просторі міграційні процеси відбуваються безперервно, а це, у свою чергу, зумовлює їх перехрещування і стикування. Тому чистих, тобто "обмежених" міграційних процесів фактично не буває.

У великому юридичному словнику назначено таке: "…. термін "міграційний процес" застосовується до різних міграційних сфер. Це міграційні процеси асиміляції, адаптації, акультурації, дисиміляції, диференціації, інтеграції, реінтеграції, обміну населенням. Перелік міграційних процесів складає довгий ряд і не є вичерпаним. Він здатен доповнюватися, оновлюватися та уточнюватися. Разом з тим, міграційні процеси, якщо вони інтенсивні і потенційно дієздатні, відчутно позначаються на соціальній інфраструктурі, культурній та національній сфері, у політичному й економічному житті. Процеси, що зумовлюються нелегальною міграцією, міжнародною злочинністю та наркобізнесом, приносять із собою, як правило, соціальну напруженість і суспільну дисгармонію. Виходячи з цього, міжнародне співтовариство дозволяє національним урядам забороняти надання притулку у своїх державах злочинцям, підсудним, терористам тощо" [39, c.327].

Таким чином "міграційний процес" явище системне, у якому єдине ціле утворене самостійними підсистемами, що знаходяться в інтеграційній єдності. Вивчення об'єктивного стану реальних справ у такому складному явищі вимагає класифікації за їх місцем і роллю, соціальною і правовою природою, а також за галуззю та сферою власного самовияву.

Розглянуті нами поняття володіють обсяговістю змісту, тому воно є універсальними та містить у собі високий ступінь абстракції та загальності. Не відображаючи особливості або специфіку сторін різнопланового міграційного буття, воно є основою до розуміння та усвідомлення природи та соціальної картини міграційного світового процесу.

Броунли Я.М. та Тункин Р.І. у спільному підручнику зазначили наступне: "…у державно - правовому регулюванні міграційних процесів виділяються два аспекти. По-перше, приватно - правовий, тобто юридичне забезпечення суб'єктивних прав фізичних осіб, що вирішують за допомогою міграції свої соціально - економічні, культурні, політико - правові й інші проблеми. По-друге, публічно - правовий, тобто формування і захист державно - правових режимів, що забезпечують функціонування органів керування, суспільних інститутів, права і свободи громадян. Саме публічно - правова сторона регулює міграційні процеси і виникаючі адміністративно - правові відношення" [11, c.342].

Головна роль державно - правового регулювання міграційними процесами належить Конституції України. Закріпивши демократичні принципи побудови Української держави, Конституція гарантує свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільний в'їзд і виїзд з країни. У ній знайшли своє відображення положення про рівні права іноземців, можливість набуття притулку в Україні тощо. Вона проголосила захист громадян, які знаходяться за кордоном.

Так, нормами ст.92 Конституція закріплює, по-перше, що винятково законами визначаються основи регулювання демографічних і міграційних процесів; по-друге, винятково законами встановлюються порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають міграційний режим, відмінний від загального.

Конституція гарантує мігрантам їх правовий захист, свободу пересування і вибору місця проживання в межах України. З цього приводу ст.33 наголошує: "Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин Україніи не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в У країну" [1, c.8].

Принциповими з точки зору регулювання міграційних процесів є положення даної статті про права особи вільно залишати Україну, а для громадян України - також вільно повертатися в Україну.

Ці положення доповнюються правами й обов'язками, що безпосередньо стосуються іноземців і викладені в ст.26. Згідно із нею, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов'язки, як і громадяни України (за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України), їм може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Малиновська О.А. у своїй праці також зазначила наступне: "… певний вплив на міграційні процеси має українське законодавство стосовно національних меншин. Так, Закон України "Про національні меншини в Україні", забезпечує права національних меншин як невід'ємну частину прав людини, сприяє міжнаціональному світу та злагоді, запобігає еміграції за етнічними міжусобицями. Нормативно - правова база, що безпосередньо стосується сфери міграції, складається з низки законів, постанов уряду, відомчих документів. Насамперед це Закон України "Про біженців". Статус біженця в Україні може отримати особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Ще одним важливим законодавчим актом, що стосується врегулювання міграції, є Закон України "Про правовий статус іноземців". Відповідно до цього Закону іноземці, які легально перебувають в Україні, користуються тими ж правами і несуть ті самі обов'язки, що і громадяни України. Закон передбачає право іноземців на притулок, отримання статусу біженця, натуралізацію в порядку, передбаченому законодавством. Він уможливлює імміграцію іноземців в Україну або тимчасове перебування в ній. Закон України "Про імміграцію" вперше надає дефініцію "іммігрант" - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання" [25, c.28].

Таким чином, соціологічний підхід до дослідження міграційних процесів заснований на вивченні їх як правового явища на базі емпіричних матеріалів соціологічних досліджень. Органічним доповненням до універсальних зрозумінь про міграцію, скажімо, таких, як "міграційне буття", "міграційний простір" і "міграційні процеси" є конкретні поняття. Саме вони відображають властивості, ознаки, риси і якості носіїв міграційної самосвідомості, міграційних відносин, процесів, подій, ситуацій. Вони є детермінантами, за допомогою яких у міграції як загальному явищі відокремлюються однопорядкові види та групи, тобто здійснюється її структуризація.

Інтенсивність міграційних процесів залежить від природно - географічних, демографічних, етнічних та соціально - психологічних факторів. Для перших років існування України, як самостійної держави характерною була інтенсивна міграція етнічних українців з країни ближнього зарубіжжя. У наступні роки більш вираженою стала етнічна міграція до Ізраїлю, Німеччини та Росії.

Білоцерківець В.В. у своєму підручнику "Міжнародна економіка" зазначив наступне: "…імміграційні потоки в Україну стосуються переважно трьох міграційних регіонів:

.Донбас, до якого іммігрують, головним чином, біженці із зон бойових дій - Азербайджану, Вірменії, Грузії, Чечні;

2.Південь України, куди переселилися мігранти з Казахстану, Киргизстану, Таджикистану;

.Крим став мігранто-приймаючим регіоном для депортованих кримських татар, болгар, греків, німців" [10, c.183].

Кизима І.С. у своєму підручнику відмітив наступне: "… до складу основних культурних чинників, які впливають на обсяги міграційних потоків до тих чи інших країн, можна віднести етнічну та расову приналежність, а також свободу віросповідання. Так, з розпадом СРСР та проголошенням незалежності України почалося повергнення до нашої держави етнічних українців та представників депортованих народів. Натомість, чимало росіян, білорусів, представників інших етносів "нового зарубіжжя" повернулися до країни свого походження" [22, c.136].

Процес міграції безпосередньо пов'язаний з економічними перебудовами в будь - якій країні. Саме структурна перебудова економіки, конверсія оборонного комплексу, банкрутство та ліквідація ряду підприємств промисловості, зупинка виробництва та інші проблеми, нашої ще молодої держави, призвели до істотного скорочення та вивільнення в істотно - галузевому та якісно - професійному розрізі робочої сили. Водночас дефіцит державного та регіональних бюджетів, та незначна частка іноземних інвестицій не дає змоги за короткий проміжок часу перепідготувати та перерозподілити великі обсяги вітчизняної робочої сили. Все це стало передумовою появи значної кількості вільної робочої маси, а держава не в змозі забезпечити її необхідними робочими місцями.

Наслідки міграційних процесів неоднозначні. З точки зору стратегічних національних інтересів України інтелектуальна еміграція з України має негативні наслідки, але можливість самореалізації висококваліфікованих фахівців навіть за кордоном певною мірою підтримує престиж української науки у світі. Повернення інтелектуальних емігрантів за певних умов в Україні має надати поштовх вітчизняним дослідженням теоретичного і практичного характеру, як це, наприклад відбулося в Індії.

Експорт робочої сили певною мірою обумовив притік іноземної валюти в Україну, зменшив тиск надлишкових трудових ресурсів на національному ринку праці. Реалії регулювання міграційних процесів в Україні свідчать про недостатність ефективного законодавства у цій сфері, самостійної міграційної служби, а також ресурсів для вирішення існуючих міграційних проблем. Механізм регулювання міграційних процесів у Україні доречно розглядати як єдність таких трьох складових: державне регулювання, ринкове саморегулювання і громадське регулювання.

Головною особливістю сучасної міграції є постійне зростання її масштабів. У світі значно зросла кількість країн, з яких виїжджають і в які прибувають мігранти. За даними міжнародної статистики не менше 125 млн. громадян живуть сьогодні за межами своїх країн, у тому числі понад 20 млн українців. Міграція набула глобального характеру.

Країни, що приймають іммігрантів, зацікавлені приймати власне молодих і кваліфікованих, бо чим молодший працівник, тим більша від нього віддача, тим більший період, протягом якого він може працювати. Зростання нелегальної міграції дає можливість підприємцям західних країн використовувати дешеву й абсолютно безправну робочу силу, яка не може претендувати на підвищення заробітної плати, на створення відповідних соціальних та інших умов.

3.2 Міграційні процеси у світі

Великий вплив на чисельність населення і його склад у багатьох країнах, їхню робочу силу роблять зовнішні міграції, тобто еміграції й імміграції. Вони грали і відіграють багатобічну роль у розвитку людства, виступаючи формою пристосування людини до мінливого умовам його існування. До міжнародної міграції населення відноситься територіальний рух населення, що перетинає границі. Виділяються наступні види міжнародної міграції: безповоротна, тимчасово - постійна (від 1 до 6 років), сезонна, маятникова (щоденний, щотижневий переїзд для роботи в сусідню країну).

Тарасевич В.М. у своєму підручнику зробив наголос на наступне: "…міжнародну міграцію викликають причини економічного і політичного, військового порядку. Перші носять більш - менш постійний характер, другі зв'язані з координальними політичними подіями в окремих країнах, а також з війнами, що породжують змушених мігрантів - біженців, переміщених облич. Змушена міграція - хоча змушені міграції населення і викликаються причинами позаекономічного порядку, вони теж ведуть до перерозподілу трудових ресурсів між країнами, що впливає на розвиток економіки як країн еміграції, так і країн імміграції" [31, c.90].

Білоцерківець В.В. у своєму підручнику "Міжнародна економіка" зазначив наступне: "…можливість міжнародної міграції робочої сили створюється національними розходженнями в заробітній платі. Необхідність переселенських рухів найманої праці від країни до країни диктується нерівномірністю утворення відносного перенаселення на міжнародній арені. Робоча сила рухається від країн багатих трудовими ресурсами, до більш багатим капіталом країнам. Більш половини міжнародних мігрантів є вихідцями з країн, що розвиваються, 2/3 з них знаходяться в індустріальних країнах. Приплив нових контингентів мігрантів у ці країни зв'язаний з якісними диспропорціями на їхніх ринках праці" [10, c.101].

Мігрант - це особа, яка з власної волі переїжджає з території держави свого громадянства чи та, що немає громадянства, з території держави свого постійного мешкання на територію іншої держави з наміром оселитися там тимчасово чи постійно.

Хомич Л.В. у своєму підручнику зазначив наступне: "… виділяю чотири групи мігрантів: біженці, змушені мігранти - 1, змушені мігранти - 2, переселенці. Розкриваючи зміст подібного розподілу, вона відзначає, що біженці являються представниками найбільш жорсткої форми змушеної міграції, пов'язаної, як правило, із застосуванням або загрозою застосування насильства в моменти екстремального посилення дії певних чинників, які виштовхують. Змушені мігранти - 1 (реальні змушені мігранти) - це люди, що випробували на собі наслідки міжнаціональних відношень у формі образ і погроз із боку осіб корінної національності, різних видів дискримінації. Вони перенесли різке погіршення здоров'я свого або членів родини від хвороб, пов'язаних з екологічними умовами. Змушені мігранти - 2 (змушені мігранти страху) - це превентивні змушені мігранти. Основною рисою таких мігрантів є відсутність мотиваційної основи притягаючих чинників. До переселенців віднесені ті люди, що були виштовхнутими в мотиваційній основі. Крім того, у них є на місцях надійна підтримка в особі друзів, родичів і знайомих і вони об'єктивно мали можливість вивести майно" [34, c.281].

Передрій О.С. у свою чергу у підручнику зазначив: "… з усієї сукупності наукових думок щодо суб'єкта міграційних процесів можна виділити наступне. Воно зводиться до визначення шести груп мігрантів:

) емігранти, що виїжджають у силу сімейних або інших причин на постійне місце проживання в іншу країну:

) трудові мігранти;

) нелегальні іммігранти;

) біженці;

) студенти, стажисти, наукові співробітники і викладачі;

) інші - туристи, що виїжджають на відпочинок, громадяни" [27, с.102].

Лазебник Л.Л. у свою чергу відмітив наступне: "… на наш погляд, це не повний перелік суб'єктів міграційних потоків, до них відносяться:

.емігранти, що виїжджають у силу сімейних або інших причин на постійне місце проживання в іншу країну;

2.іммігранти;

.нелегальні іммігранти;

.нелегальні емігранти;

.студенти, стажисти, наукові співробітники, що виїжджають за кордон на практику;

.сезонні робітники;

.туристи;

.біженці;

.переселенці;

.маятникові мігранти;

.організовані мігранти;

.транзитні мігранти.

Це перелік суб'єктів може бути доповнений у зв'язку з появою нового різновиду міграційних потоків" [24, c.68].

Міграційну поведінку мігранта можливо диференціювати на індивідуальну, групову і масову, відзначимо, що не будучи тотожними, ці складові здатні взаємно впливати один на одного. Формуючи індивідуальну міграційну поведінку на будь - якому етапі своєї діяльності, людина не в силах залишатися "у собі". Вона змушена, спілкуючись з іншими людьми, обмінюватися інформацією, а при необхідності включатися в процес надання посильної допомоги там, хто, скажемо, переїжджає. З часом у ході такого спілкування (з врахуванням загальної обстановки) може сформуватися групова міграційна поведінка. Вона, набуваючи відмітні риси і характерні риси, трансформується в масову. Останнє ж не завжди може втілитися в процес дійсно масової міграції, як однієї, так і різних етнічних груп. Так чи інакше, у більшості буде присутнє і реалізовуватися індивідуальна поведінка, що є своєрідним стрижнем у всій системі міграції. Така інтерпретація дозволяє виявити взаємозалежність і взаємовплив міграційного поводження різних груп населення в умовах систем, які змінюються, що в остаточному підсумку впливає на сам процес переміщення індивідів, обумовлений чинниками етнічної, соціальної, політичної дискримінації.

Науковець Білоцерківець В.В. у своєму підручнику зазначив наступне: "…у розвитку міграційних процесів виділяють три великі соціально зумовлені хвилі. Перша хвиля - стара міграція, що охоплює початок і середину ХІХ ст. Цей період характеризується переміщенням в основному промислових робітників. 70-80 % емігрантів виїжджало до США, більшість становили вихідці з Європи. Друга хвиля - нова міграція (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.). у цей час мігрує переважно селянство. Міграції з Європи досягли максимуму в десятиріччя перед Першою світовою війною (20 млн. осіб). Виїжджали до США, Канади, Бразилії й Аргентини. За кількістю мігрантів до 1930 р. лідирувала Італія, поступово зростала кількість іммігрантів з Канади, Мексики, Антильських островів. До Південної Америки переміщувалось з Європи значно менше мігрантів, що повязано, як з економічною відсталістю цього континенту, так і з обмеженими міграціями. До Аргентини, Бразилії виїхало близько 8 - 9 млн. осіб. Австралія до Другої світової війни приймала мігрантів переважно з англосаксонських країн. Третя хвиля - почалася після закінчення Другої світової війни. Цьому етапу притаманне переміщення як некваліфікованої робочої сили, так і наукових кадрів, фахівців. Стимулювали міграцію поділ в Угорщині, Вєтнамі, на Кубі. Значним був і потік з Мексики, країн Карибського басейну, зумовлений суто економічними чинниками. Характерним явищем у другій половині ХХ ст. стала міграція висококваліфікованих фахівців до США, Канади, Великої Британії, ПАР, Австралії, Франції. Частка фахівців серед іммігрантів становить до 20%. До США емігрують не тільки з Європи. Близько 80% студентів з неєвропейських країн, які навчаються в США, після навчання не повертаються на батьківщину. У Великій Британії осідають лікарі індійського походження, частка яких становить близько 35%. До Франції емігрували фахівці з країн Північної Африки й Індокитаю" [10, c.185].

Передрій О.С. у підручнику "Міжнародні економічні відносини" зазначив наступне: "…основними причинами, які значно інтенсифікували міграційні процеси робочої сили у світовому господарстві, виступають:

.тенденція до збільшення контрасту у рівнях економічного і соціального розвитку країн - експортерів та країн - імпортерів робочої сили і населення;

2.зростання міжнародного руху капіталу і функціонування транснаціональних корпорацій, які сприяють зєднанню робочої сили і капіталу, здійснюючи рух робочої сили до капіталу, або навпаки;

.контрасти, часто значні, в темпах природнього демографічного простору населення в країнах, що приймають робочу силу і віддають;

.проблеми міжнаціональні, релігійні, політичні, тощо;

.зростання міграційних масштабів;

.зростання нелегальної міграції;

.збільшення питомої ваги мігрантів серед працездатного населення" [27, c.167].

Міграційні процеси регулюються на двох рівнях - національному і міжнародному. Специфічним варіантом регулювання на міжнародному рівні є інтеграційні угрупування. Враховуючи те, що держави суверенні у своєму виборі здійснення міграційної політики, міжнародним співтовариством визнано за необхідне дотримання певних правових норм і стандартів, які й були закріплені у відповідних міжнародних договорах, на двосторонні і багатосторонній основі, а також у документах міжнародних організацій.

Ратифікуючи міжнародні конвенції, країни, що регламентують процес трудової міграції, визначають пріоритети міжнародного права над національним законодавством, що має важливе значення як для самої країни, з точки зору її інтеграції у світове співтовариство, так і для мігрантів, чиї права за кордоном потребують захисту.

Білоцерківець В.В. у своєму підручнику зробив наголос на наступне: "…вплив міграції на приймаючі країни. Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинутих країн нівелював звужене відтворення населення. У 80 - і роки частка зовнішньої міграції в загальному приросту населення таких країн, як Канада, Австралія, Франція, перевищила 25%, США - до 50%. З іншого боку, значні еміграції приводили в ряді країн до процесу депопуляції, що спостерігалося в 60 - і роки в Ірландії, Греції, Португалії, незважаючи на високий приріст населення в цих країнах. В другій половині 80 - х років Ліван утратив 1/10 частину населення, Мексика - близько 1%. Відомий французький демограф А. Сови дорівнював еміграцію до смертності" [10, c.184].

Міжнародна міграція впливає на вікову і полову структуру населення країн - донорів і приймаючих країн. Серед іммігрантів переважають обличчя працездатних віків. Частка іммігрантів у робочій силі звичайно вище, ніж у населенні. У середині 80 - х років іноземні робітники складали значну частину працездатного населення в країнах Західної Європи, особливо у Швейцарії (17% у 1987 р.), Західної Німеччини (8,1%), Франції (8,6%).

Броунли Я.М. та Тункин Р.І. у спільному навчальному підручнику "Міжнародне право" виділили наступне: "…соціально - економічні наслідки міграції. Вплив міграції на країни, що посилають, не одержує адекватної реалізації. Дослідження показали, що міжнародні мігранти звичайно мають у своєму розпорядженні середній потенціал одержання доходів у своїй країні. Найчастіше вони не належать до найбідніших шарів. Групи з найменшими доходами в бідних країнах не мають перспектив, фінансових засобів і інформації, щоб у великих масштабах включитися в міжнародну міграцію, хоча відрізнялися випадки зворотної тенденції. Нерідко в результаті еміграції країни втрачали найбільш кваліфіковану робочу силу, і вакансії, що виникали, заміщалися менш підготовленими працівниками, що позначалося на ефективності виробництва. Подібні випадки були характерні для Єгипту, Йорданії, Ємену, Лесото й інших країн. Так, по оцінках за 70 - і роки Філіппіни втратили понад 12% підготовлених фахівців, Південна Корея - 10%.90% знову підготовлених лікарів у Зімбабве виїхали за кордон з 1980 року" [11, c.271].

Передрій О.С. у своєму підручнику зазначив наступне: "…міжнародна міграція трудових ресурсів слабко впливає на перерозподіл доходу у світовому господарстві і тим більше на вирівнювання рівнів економічного розвитку. Робоча сила до тепер залишається немобільним фактором виробництва в порівнянні з капіталом, що переміщається у світовій економічній системі більш вільно. Подібне положення визначається політикою насамперед індустріальних капіталістичних країн, що носить яскраво виражений імміграційний характер. Починаючи з 70 - х років у західних країнах почали посилювати заходи по обмеженню імміграції майже паралельно з цим західні країни, і насамперед США, у рамках політики захисту прав людини розгорнули кампанію за волю пересування людей. Підсилилася селективність допуску виходячи з цілей зовнішньої політики і рішення своїх економічних проблем. Імміграційні правила переглядаються убік заохочення припливу наукових і висококваліфікованих осіб. у цьому відношенні представляються обґрунтованими пропозиції ряду країн про вироблення механізму компенсації за використання трудової імміграції" [27, c.102].

Міграційні процеси припиняються, якщо економіка розвивається успішно, створюються робочі місця і можна знайти роботу. Прикладом може бути Японія, еміграція громадян із якої припинилася у 60 - х роках XX ст., а в 90 - х роках населення інших країн почало мігрувати в Японію.

Ажнюк М.О. та Передрій О.С. у спільному навчальному підручнику зазначили таке: "…в останній третині XX ст. зазнав змін географічний напрям емігрантів. Якщо в 50 - 70 роки міграційні потоки йшли в основному з країн, що розвиваються, в індустріально розвинуті, то в останні два десятиріччя іноземні працівники все більше перемішуються з більш розвинутих країн у менш розвинуті, особливо в так звані нові індустріальні країни, в які зросла й міграція капіталів" [49, с.96].

Міграція робочої сили в сучасних умовах усе більше регулюється законодавством країн експортерів робочої сили і країн імпортерів, а також міжнародними угодами. Оцінюючи міграційні процеси, їх дослідники вважають, що міграція в найближчому майбутньому не припиниться. Вона не скоротиться до того часу, доки існуватимуть суттєві відмінності в умовах і оплаті праці, в соціальному і культурному розвитку різних країн.

Розділ 4. Охорона праці

4.1 Характеристика досліджуваного обєкту

У перших трьох розділах йдеться про трудову міграцію населення, а в цьому розділі розкриємо питання охорони праці мігрантів, з точки зору захисту їх законних прав та інтересів. Мігрант виступає субєктом міжнародного права та обєктом охорони праці. Саме він відграє основну роль в трудових міграційних процесах.

Перш за все охорона праці передбачає охорону трудових прав, охорону здоровя мігранта під час виконання ним роботи за кордоном. Охорона праці в Україні та у світі регулюється за допомогою Конституції, законів та інших нормативно правових актів, а також за допомогою міжнародних угод. Охорона праці спрямована на відстоювання прав та забезпечення належних умов праці, в наданні належного лікування та забезпечення не шкідливих умов праці. А також на відшкодування збитків працівникові завданих йому порушенням прав та неналежним дотриманням правил охорони праці.

Охорона праці регламентується за міжнародними стандартами, зокрема такими актами, як OHSAS 18001.2007 "Системи менеджменту охорони здоровя і забезпечення безпеки праці", SA 8000 "Соціальна відповідальність", ISO 26000 "Настанови про соціальну відповідальність", а також Директива 93/104/ЄС "Про деякі питання організації робочого часу" від 23.10.93 р. Дальше ми детальніше розглянемо саме Директиву 93/104/ЄС.

4.2 Основні положення Директиви 93/104/ЄС

Директива 93/104/ЄС "Про деякі питання організації робочого часу" від 23.10.93 р., перш за все є практичним додатком, який підлягає та співпрацює з соціально значущістю внутрішнього ринку. Дана Директива повинна розповсюджуватись на всі сектора діяльності, як державну, так і приватну, за винятком засобів повітряного, залізничного, дорожнього, морського, річкового та внутрішнього транспорту, морського рибальства, інших робіт в морі, а також лікарської діяльності.

Також Директива 93/104/ЄС "Про деякі питання організації робочого часу" від 23.10.93 р. регулює завершення формування внутрішнього ринку, яке повинне привести до покращення умов життя та праці робітників у Європейському Союзі. Даний процес має стати результатом зближення цих умов з одночасним покращенням, в тому числі, в області продовження та організації робочого часу, а також форм майна, які передбачають, поряд з контрактами з відкритою датою закінчення, такі форми, як контракти на фіксований строк, робота протягом не повного робочого дня, тимчасова та сезонна робота.

Кожний працівник в Європейському Союзі повинен мати право на щоденний відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, тривалість якої повинна поступово переводитись у відповідність з національною практикою країн. А також, відповідно до цієї Директиви кожний працівник повинен мати належні умови праці, безпеки та гігієни в оточуючій виробничій атмосфері. В цілях подальшої згоди умов у цій області, одночасно дотримуючись отриманих покращень, необхідно прийняти відповідні заходи.

У даній Директиві зазначено, що безпеки, гігієни праці і здоровя - це мета, яка не може бути поставлена в залежність від економічних розпорядків, в цілях безпеки та гігієни праці працівників спільнот, останнім повинно бути надано щоденний, щотижневий та щорічний відпочинок та необхідні перерви в роботі. Також необхідно брати до уваги принципи Міжнародної Організації Праці у відношенні організації робочого часу, включаючи і нічну роботу.

Існує необхідність обмежити тривалість нічної роботи, включаючи переробку, і передбачити, щоб роботодавець регулярно використовуючи нічну роботу працівників, надав цю інформацію до уваги компетентних органів по їх проханню. Результати досліджень показали, що людський організм в ночі більш чутливий до певних обтяжливих форм праці, і що тривалий період нічної роботи може бути шкідливим для здоровя працівника та стати загрозою для безпеки праці.

Специфічні умови праці можуть мати шкідливий вплив на безпеку і гігієну праці працівників. Організація роботи відповідно встановленій схемі повинна враховувати загальний принцип адаптації роботи до працівника. З урахуванням специфічного характеру роботи, можливо, необхідно прийняти окремі заходи по відношенню організації робочого часу в певних секторах або видах діяльності, які виключаються із сфери дії даної Директиви.

Дана Директива встановлює мінімум вимог безпеки та гігієни праці і до організації робочого місця. Вона також розповсюджується на мінімальний період щоденного і щотижневого відпочинку та щорічної відпустки, перерви та максимальний робочий тиждень, а також визначає аспекти нічних та змінних робіт і організацію праці.

Країни члени ЄС повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб кожний працівник мав можливість мінімального безперервного щоденного відпочинку протягом 11 годин в добу. А також країни ЄС повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб у тих випадках, коли робочий день триває більше 6 годин, кожному працівнику надавалась перерва на відпочинок, більш подобні деталі якого, включаючи тривалість і умови, на яких він надається, повинен встановлюватися в колективних угодах або угодах між двома країнами, або у відповідності з національним законодавством.

Важливо, щоб працівники, яким належить нічна робота, отримали б можливість пройти безкоштовне медичне обстеження до їх призначення на цю роботу, і згодом - з регулярною періодичністю і, щоб у тих випадках, коли це можливо, вони б переводилися на денну роботу, яка їм підходить, якщо вони страждають серцевими захворюваннями. Важливо також, щоб становище з працівниками, зайнятими в нічних і змінних роботах, вимагає, щоб рівень охорони їх праці був би орієнтований на характер такої роботи; що необхідна ефективна організація та функціонування служб охорони та попередження, а також ресурсів. в процесі організації робочого часу на підприємстві, в полі зору, мабуть, може виникнути питання, пов'язане з бажанням передбачити гнучкість при реалізації певних положень цієї Директиви, при одночасному забезпеченні відповідності загальним принципам охорони праці працівників.

У статті 5 даної Директиви ЄС про щоденний відпочинок сказано наступне: країни члени повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб кожний семиденний період часу роботи надавалось мінімальний безперервний час відпочинку протягом 24 годин, плюс 11 годинний щоденний відпочинок. Мінімальний період відпочинку, зазначений в першій частині даної статті, повинен, в принципі, включати й неділю. Якщо обєктивні та технічні умови, а також умови організації роботи дозволять, то повинен використовуватися мінімальний 24 годинний період відпочинку.

Країни члени повинні прийняти необхідні міри для того, щоб з урахуванням необхідності охорони праці працівників: тривалість робочого тижня була обмежена на основі законів, положень чи адміністративних розпоряджень, або на сонові колективних договорів чи положень, укладених між двома країнами. Середня тривалість робочого часу для кожного семиденного періоду не перевищувала 48 годин.

В Директиві також передбачено, що країни члени ЄС повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб кожному працівнику надавалась щорічна оплачувана відпустка, терміном не менше чотирьох тижнів, у відповідності з правом його отримання і умовами його надання, установленого національним законодавством або практикою. Мінімальна щорічна відпустка може бути замінена на виплату допомоги, за виключенням випадків, коли закінчувалось відношення по найму.

У третьому розділі Директиви сказано, що країни члени повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб звичайна тривалість нічної роботи працівників не перевищувала в середньому вісім годин на добу. Нічні працівники, робота, яких звязана з особливою небезпекою, або з тяжкими фізичними чи психологічними навантаженнями, не працювали б більше як вісім годин в добу, протягом яких вони виконують свою нічну роботу.

Держави члени ЄС також повинні прийняти необхідні заходи для забезпечення того, щоб нічним працівникам була надана можливість безплатної перевірки стану здоровя, так перед призначенням на таку роботу, так і в наслідки постійної періодичності. Нічні працівники, які мають сердечні хвороби, які стали результатом нічної роботи, мали б переводитись, по можливості на денну роботу, для якої вони підходять. При перевірці стану здоровя працівника має дотримуватися лікарська таємниця.

Країни, які є членами ЄС, також мають надавати для деяких категорій робіт, які виконуються нічними працівниками, певні гарантії, відповідно до умов, встановленими відповідно до національного законодавства або практики, в тому випадку, якщо працівник, яким загрожую риск для їх безпеки та здоровя, які повязані з нічною роботою. Необхідно прийняти заходи для забезпечення того, щоб працівник, який регулярно використовує нічну роботу, надавав таку інформацію до уваги відповідних компетентних органів по їх вимозі.

Охорона праці у Директиві ЄС, зазначена наступним чином: держави члени повинні прийняти необхідні засоби для забезпечення для того, щоб було передбачено охорону праці нічних та змінних працівників, які відповідали б характеру їх роботи. Відповідні служби охорони та попередження або засоби охорони праці нічних і змінних працівників були б рівноцінні використовуваним по відношенню до інших працівників і завжди знаходилися напоготові.

Необхідно вжити державами членів ЄС заходів для забезпечення того, щоб роботодавець, який має намір організувати роботу згідно з визначеною схемою, брав до уваги загальний принцип адаптації роботи по відношенню до працівника, з тим щоб, зокрема, полегшити монотонну роботу або роботу із заздалегідь встановленим ритмом, залежно від виду діяльності, вимог охорони праці і, особливо, перерв протягом роботи.

Положення даної Директиви не повинні застосовуватися там, де діють інші механізми Спільноти, що передбачають більш специфічні вимоги щодо певних професій або виробничої діяльності. Ця Директива не повинна надавати впливу на право державних членів застосовувати або вводити більш сприятливі закони, положення або адміністративні розпорядження щодо охорони праці працівників, або полегшення або дозволу на використання колективних угод або угод, що укладаються між двома сторонами, які передбачають більш сприятливі заходи охорони праці.

Держави члени можуть встановити: для застосування Статті 5 (щотижневий період відпочинку) стандартну тривалість такого періоду, що не перевищує 14 днів; для застосування Статті 6 (максимальна тривалість робочого тижня) стандартну тривалість такого періоду, що не перевищує чотирьох місяців. Тривалість щорічної оплачуваної відпустки, яка надається відповідно до Статті 7 і період відпустки по хвороби не повинні включатися або братися до уваги при обчисленні середніх значень. Для застосування Статті 8 (тривалість нічної роботи) стандартна тривалість визначається після узгодження між двома сторонами або на підставі колективних угод або угод, що укладаються між двома сторонами на національному або регіональному рівнях. Якщо мінімальний щотижневий 24 - годинний період відпочинку, необхідний згідно Статті 5, знаходиться в межах цього стандартного періоду, то він не повинен включатися в розрахунки при обчисленні середнього значення.

Аналогічно, держави - члени повинні мати право заміни щодо застосування статті 7, а також використання перехідного періоду тривалістю не більше трьох років, починаючи від дати, зазначеної в п.1 (а), за умови, що під час цього перехідного періоду: кожен працівник отримує тритижневий щорічну оплачувану відпустку, відповідно до права на його отримання та умовами його надання, встановленими національним законодавством та / або практикою; тритижневий щорічну оплачувану відпустку не може бути замінений посібником, за винятком випадків завершення відносин найму.

Якщо держави члени вживають заходів, зазначені в пункті 1, то вони повинні містити посилання на цю Директиву, або супроводжуватися таким посиланням у разі офіційної публікації. Методи вказівки такого посилання повинні встановлюватися державами членами.

Стаття 17, розділ 4 Директиви 93/104/ЄС "Про деякі питання організації робочого часу" від 23.10.93 р., зазначає, що держави, які являються членами ЄС можуть встановлювати правила, щодо розширення положень колективних договорів, та договорів, укладених відповідно до встановлених параграфів, які поширюються на інших працівників відповідно до національного законодавства або практики.

Також, держави члени повинні прийняти закони, норми і адміністративні розпорядження, необхідні для забезпечення відповідності до цієї Директиви 23 листопада 1996 р., або забезпечити до зазначеної дати, щоб обидві сторони визначили необхідні заходи на основі угоди з державами членами, зобов'язаними вжити всі необхідні дії, що дозволяють їм завжди гарантувати виконання положень, встановлених цією Директивою. Однак, держава член повинна мати право заміни положень застосування Статті 6, при одночасному дотриманні загальних принципів охорони праці працівників та за умови, що буде вжито необхідних заходів, з метою забезпечення того, щоб: жоден роботодавець не змушував працівника працювати більше 48 годин протягом тижня, підрахованих як середнє значення стандартної тривалості, зазначеної в п.2 статті 16, якщо не буде отримано згоду працівника на виконання такої роботи; роботодавець не міг завдати жодної шкоди своєму працівникові, якщо він не бажає дати згоду на виконання такої роботи; роботодавець вів реєстраційний облік всіх працівників, які виконують таку роботу; реєстраційні записи представлялися у розпорядження відповідних компетентних органів, які можуть, з причин, пов'язаних з безпекою або охороною здоров'я працівників, заборонити або обмежити можливість збільшення максимальної тривалості робочого тижня; роботодавець представляв у відповідні компетентні органи, на їх прохання, інформацію про випадки, при яких малося згоду працівників, які виконують роботу з перевищенням 48 годин на тиждень, у розрахунках прийняти ці дані як середню величину стандартної тривалості, зазначеної в п.2 Статті 16.

Без шкоди для права держав членів розробляти, у світлі обставин, що змінилися, різні законодавчі, правові або договірні положення в області робочого часу, відповідні мінімуму вимог, передбачених даною Директивою, виконання даної Директиви не повинно служити обґрунтованою причиною для зниження загального рівня захисту працівників, який був досягнутий.

4.3 Підсумки до розділу

У даному розділі йшлося про охорону праці, про захист прав та інтересів мігрантів за кордоном, а також було розглянуто Директиву 93/104/ЄС "Про деякі питання організації робочого часу" від 23.10.93 р. Як уже було зазначено, мігранти є основними обєктами охорони праці, тому захист їх прав та законних інтересів є основою для охорони праці.

В контексті даної Директиви використовуються наступні визначення, такі, як, робочий час, що повинен означати період часу, протягом якого працівник знаходиться в розпорядженні роботодавця і виконує свою роботу і обовязки у відповідності з національним законодавством або практикою; період відпочинку, який повинен означати час, який не є робочим; нічний час, що означає період часу, тривалість не менше семи годин, як визначено в національному законодавстві, яке в любому випадку, повинно включати період часу між північчю та пятою годиною ранку; нічний працівник, означає з однієї сторони, який працює в нічну зміну, не менше трьох годин, від його денного часу, який є звичайною нормою, з другої, працівник, який протягом нічного часу може напрацювати відповідну кількість щорічного робочого часу, так як це передбачено у випадках країн членів ЄС; змінна робота, означає метод організації роботи на основі зміни, де працівники змінюють один одного на одному й тому ж робочому місці у відповідності із встановленими схемами, які можуть бути безперервними або з перервами, даючи можливість працівникам в різний час протягом заданої кількості днів або тижнів; працівник зміни означає робітника, робочий графік якого складає частину змінної роботи.

Висновок

Під час виконання бакалаврської роботи ми дійшли висновку, що міграція, як особливий процес міграції населення є предметом досліджень багатьох наукових галузей знань, а саме: філософії, соціології права. Тому при розкритті міграції необхідно, насамперед наголосили на визнану в теорії ідею розглядати правові явища з позиції трьох взаємозалежних підходів - філософського, спеціально юридичного і соціологічного.

Основним моментом та складовою частиною трудової міграції є перш за все міграція робочої сили. Мігрування у пошуках кращих умов праці є одним з основних важелів для розвитку самої трудової міграції. Міжнародна міграція робочої сили спричинила тенденцію до вирівнення заробітної плати в різних країнах. Визначальним моментом, який дозволяє виділити міжнародну міграцію робочої сили серед інших видів переміщення осіб через державні кордони є мотивація.

Зовнішню міграцію часто визначають терміном "міжнародні переселення", тобто виїзд за межі національних територій з метою облаштуватися чи працевлаштування. Такого роду міграції можна поділити на місцеві, власне регіональні, міжконтинентальні та внутрішньоконтинентальні, локальні й планетарні.

Під час написання даної роботи ми дійшли висновку, що за часовою ознакою трудова міграція буває, по - перше, постійною, або безповоротною, це переміщення на постійне або довгострокове місце проживання, по - друге, тимчасовою - переміщення на відносно короткий час, по - третє, сезонною, яка характеризується щорічним переміщенням, повязаним з роботою, по - четверте, кочовою та маятниковою, особливістю, якої є щоденні поїздки на роботу за межі місця проживання.

За способом реалізації поділяють на організовані та неорганізовані. Перші здійснюються з допомогою та участю держави, відповідних компетентних органів, другі ж - силами й коштами самих мігрантів, з боку певних установ. По ступеню додержаності законності міграція буває: легальна та нелегальна.

Отже, організовані трудові міграції характеризуються соціальним переміщенням та переселенням, як правило, спланованим у часі або просторі, які здійснюються за деяких випадків під соціальним впливом стихійних і навіть спонтанних сил, але згодом вони набувають упорядкованого та цілеспрямованого характеру. Таким чином, організовані міграції поділяються на два види:

) які здійснюються добровільно;

) які здійснюються примусово. Вивчаючи цю проблему ми дійшли до висновку, що важливими ознаками організованої міграції є дія адміністративно - правових норм та наявність адміністративно-правових відносин.

Важливим законодавчим актом, що безпосередньо впливає на розвиток трудових міграційних процесів, став Закон України "Про громадянство". Цей закон по-перше забезпечує право на українське громадянство всім без винятку жителям країни, по-друге, є гарантією захисту некорінного населення від дискримінації та вимушеної еміграції, по-третє надав право на українське громадянство вихідцям з України, які з різних причин виїхали з її території, якщо вони не є громадянами інших держав і постійно проживають в Україні.

Ми також дійшли до висновку, що регулювання міжнародних процесів, здійснюють також і міжнародні органи спеціального призначення, наприклад Міжнародна Організація Праці (МОП). А також, що зовнішні мігранти в Україні становлять за різними ознаками пять таких груп: репатріанти, особи депортовані за національною ознакою; мігранти до ближнього зарубіжжя; мігранти до далекого зарубіжжя; нелегальні (часто транзитні) мігранти та легальні мігранти.

Транзитна міграція - це проїзд громадян третьої країни через територію країни. Транзитні мігранти можуть бути по-перше легальними, по-друге нелегальними. Саме нелегальні транзитні мігранти сприймаються як порівняно нова і зростаюча проблема, що викликає занепокоєння. Це викликано ростом чисельних незаконних операцій, інших правопорушень, злочинів, скоєних вищевказаною категорією мігрантів.

Міжнародна міграція робочої сили має неоднакові наслідки для різних груп населення в країнах емігрантів та іммігрантів, світу в цілому. Як правило виділяють три головні групи наслідків міжнародної міграції робочої сили:

.стандартні ефекти, що зумовлені впливом міграції на ринок праці;

2.наслідки для державних фінансів;

.позаринкові витрати.

Міжнародна міграція робочої сили виступає важливою складовою міжнародних економічних відносин, та є важливим чинником економічного розвитку країни. Міграція є невідємною складовою сучасного світу та важливим елементом економічних відносин.

Отже, можна дійти висновку, що концепція національної політики у сфері регулювання міжнародної трудової міграції повинна формуватися у двох напрямках: з одного боку - формування умов для підвищення конкуренто здатності національного ринку праці та створення умов для зменшення масштабів зовнішньої трудової міграції праці; з іншого, забезпечення захисту інтересів громадян України за кордоном та створення умов для поширення легальної трудової міграції. Соціальний захист трудових мігрантів, шляхом приєднання України до міжнародних договорів з питань захисту прав трудових мігрантів.

Державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через прийняття програм, які фінансуються з бюджету та спрямовані на обмеження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції.

Законодавчо встановлюються санкції за порушення порядку імміграції. Вони можуть накладатися як на самих мігрантів, так і на тих, хто допомагає їм незаконно в'їхати в країну чи наймає їх на роботу. Незаконне проникнення в країну вважається злочином. За його скоєння передбачається депортація, грошові штрафи та тюремне ув'язнення.

Трудова міграція є невідємною частиною сучасного світу, яка в свою чергу залежить від різних чинників, та має різний вплив та різні наслідки для різних країн по своєму. Трудова міграція перш за все допомагає мігрантам достойно забезпечити своє життя та життя рідних при цьому реалізувавши свій потенціал.

Список використаних джерел

1.Конституція України від 28.06.96 р.

2.Закон України "Про громадянство України" від 20.11.12 р.

.Закон України "Про імміграцію" від 19.11.12 р.

.Закон України "Про охорону праці" від 18.11.12 р.

.Наказ Міністерства статистики України "Про затвердження форм державної статистичної звітності про зовнішню трудову міграцію" для Міністерства Праці України № 54/1079 від 30.05.96 р.

.Авдокушин Є.Ф. Міжнародні економічні відносини.: навч. посібник - М. Єкономисть, 2004. - 366с.

.Анцелевич Р.А. Міжнародне право.: навч. підручник - До.: Алерта; Пектораль, 2003, - 409с.

.Анцелевич Р.А., Покрещук А.А. Актуальні проблеми міжнародного права. - До.: УАЗТ, 2006, - 282с.

.Білоус О.Г. Глобалізація й національна стратегія України. - До.: Просвіта, 2001. - 304с.

.Білоцерківець В.В. Міжнародна економіка. - видавництво "Аннотація" - 2012, - 254с.

.Броунли Я.М., Туркін Р.І. Міжнародне право.: навч. підручник - М.: Прогрес, 1997, - 507с.

.Вельяминов Г.М. Міжнародне економічне право та інформаційний прогрес.: академ. курс.: РАН, - Волтерс Клуверс, 2004, - 477с.

.Вишневська А.П. Сучасна міжнародна трудова міграція та державна міграційна політика. - статистика України. - 2008, № 2 - 91с.

.Ворони В., Шульга М. - Українське суспільство: соціальний моніторинг - К.: Ін-т соціології НАН України, 2008 - 608с.

.Геврик Є.О. Охорона праці: Навчальний посібник,. - К.: Ельга: Ніка-Центр, 2003, - 180с.

.Герасименко Г.В., Позняк О.В. Гендерні аспекти трудових міграцій населення України // Демографія та соціальна економіка. - 2006, - 607с.

.Грузінова Л.П. Правове регулювання роботи іноземних громадян в Україні // Юридичний журнал. - 2003. - 90с.

.Великий юридичний словник за ред. .А.Л. Сухарева - М.: Інфра - М., 2007 - 857 с.

.Журба О.В. Поняття та суть праці за кордоном та сучасні українські трудові міграції // Форум права. - 2008. - 130с.

.Катренко Любов, Ігор Пістун, Юрій Кіт. Охорона праці: Навчальний посібник / 2 - ге видання, стер. - Суми: Університетська книга, 2007. - 495с.

.Качан Є.П. Регіональна економіка. Навч. посібник., видавництво "Аннотація", 2011, - 230с.

.Кизима І.С. Чинники зовнішньої трудової міграції населення України. - КНТУ.: 2009, - 256с.

.Козик В.В., Пайкова Л.А., Давиленко Н. Б.: Міжнародна трудова міграція.: навч. посібник. - 3 те вид. - К.: Знання - Прес, 2002. - 406с.

.Лазебник Л.Л. Міжнародна економіка.: курс лекцій: навч. побник для студ.: Київ, 2006, - 320с.

.Малиновська О.А. Трудова міграція населення: соціальні наслідки та шляхи вирішення. - К.: НІСД, 2011, - 40с.

.Пачковський Ю.І. Психологічний стан дітей робочих мігрантів у Львівській Області. - Львів, 2007. - 14с.

.Передрій О.С. Міжнародні економічні відносини.: навч. посібник, видавництво "Аннотація" - 2008, - 220с.

.Балацький Є.Г. Державне регулювання експорту робочої сили / Світова економіка та багато сторонність міжнародних відносин. Київ - 1994, - 144 с.

.Птуха М.В. Населення України. Трудова міграція в Україні.: - К.: НАН України - 2010, - 233с.

.Пуригіна О.Г., Сардак С. Є. Міжнародна міграція., видавництво "Академія", 2007, - 312с.

.Тарасевич В.М. Міжнародна економіка.: навч. посібник. - Дніпропетровськ: ДУЕП, 2005, - 121с.

.Фенік К.Ю. Причини та наслідки трудової міграції населення України. - Київ, 2012, - 180с.

.Шутак С.В. Правові основи міжнародної економічної діяльності.: навч. посібник., - Київ: Кондор, 2009 - 454с.

.Хомич Л.В. Зовнішня трудова міграція населення України., наук. Праця. - Херсон: ПП Вишемирський - 2007, - 316с.

.Юськів Б.М. - Глобалізація і трудова міграція в Європі. - Рівне: Зень, 2009. - 478с.

.Ткаченко Л.Г. Проблеми соціального забезпечення українських трудових мігрантів / Демографія та соціальна економіка. - 2009 - 72 с.

.Малиновська О.А. Україна, Європа, міграція: міграція населення України в умовах розширення ЄС. - К.: Бланк - Прес, 2004 - 139 с.

.Данилишин Б.І., Куценко В.М. Інноваційна модель економічного розвитку: роль вищої освіти // Вісник НАН України. - 2005 - 128 с.

.Закон України "Про нааціональні меншини" від 12.12.2012 р.

.Закон України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 р.

.Закон України "Про біженців" від 04.08.2011 р.

.Позняк О. Маштаб зовнішніх трудових міграцій населення України // Україна: аспекти праці., 2002 - 47 с.

.Стасюк М., Крюковський В. Вплив міграційних процесів на основні демографічні показники в Україні // Україна: аспекти праці. 2004 - 45 с.

.Рибановський Л.Л. Міграція населення: прогнози, фактори, політика. М.: Київ. 2006 - 208 с.

.Зверева Н.В., Єлизаров В.В., Веселкова І.Н. Осмнови демографії. М.: Издательство ПРИОР, 2004 - 138 с.

.Велика юридична енциклопедія / уклад. М.Р. Гнатюк - В 27 Донецьк: ТОВ "Глорія Трейд", 2011 - 416 с.

.Кравець В., Махаєв О. Деякі аспекти діяльності міжнародних платіжних систем в Україні // Вісник НБУ. 2007 - 27 с.

.Кучинська О. Вплив інноваційних процесів на економічну активність населення, зайнятість на ринку праці // Економіка та держава., 2006 - 82 с.

.Ажнюк М.О. та Передрій О.С. Основи економічної теорії.: політекономіка., навчал. посібник., видавництво "Анотація", 2008 р. - 180 с.

.Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії., навч. підручник.: Київ ЦНЛ: 2003 - 210 с.

Література до розділу охорона праці:

51.Яремко З.М., Тимошук С.В., Третяк О.І., Ковтун Р.М. Охорона праці: Навч. посіб. - Львів: Видавничий імені Івана центр ЛНУ Франка, 2010. - 220 с.

52.Пістун І.П., Кіт Ю.В. Охорона праці (психологія безпеки): навч. посібник. - Львів: "Тріада Плюс", 2008, - 280с.

.Жидецький В.С. Основи охорони праці. - Львів: Афіша, 2005. - 384с.

.Гандзюк М.П., Желибо Є.П., ЇХалімовський М.О. Основи охорони праці.: видавництво "Аннотація", 2012 - 188 с.

.Березуцький В.В. Основи охорони праці.: видавництво "Аннотація", 2005 - 210 с.

.Ткачук К.Н., Халімовський М.О., Зарицький В.В. та ін. Основи охорони праці. Навч. підруч. НТУУ "КПІ", 2011 - 206 с.

.Юридичні терміни. Тлумачний словник. За ред. . Куценко В.М., Цибульська О. І.2 - ге видання. Київ "Либідь", 2004 - 320 с.

.Директива 93/104/ЄС "Про деякі питання організації робочого часу" від 23.10.93 р.

.OHSAS 18001.2007 "Системи менеджменту охорони здоровя і забезпечення безпеки праці".

.SA 8000 "Соціальна відповідальність".

.ISO 26000 "Настанови про соціальну відповідальність".