Сучасні тенденції формування світової фінансової архітектури

Сучасні тенденції формування світової фінансової архітектури

ЗМІСТ

ВСТУП

. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ

.1 Поняття та сутність глобальної фінансової архітектури

.2 Становлення та формування глобальної фінансової архітектури

.3 Інструменти глобальної фінансової архітектури

. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ

.1 Сучасний стан глобальної фінансової архітектури

.2 Фактори розвитку глобальної фінансової архітектури

.3 Сучасні проблеми глобальної фінансової архітектури

. РЕФОРМА ФІНАНСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ЗМІН

.1 Напрями реструктуризації фінансової системи України

.2 Передумови формування банкоцентричної моделі фінансової системи України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У вітчизняній та зарубіжній фінансово-економічній літературі бракує ґрунтовних наукових комплексних досліджень щодо функціонування світового фінансового середовища та формування світової й національної фінансової архітектури в умовах глобалізації. Більшість робіт висвітлює лише, окремі аспекти досліджуваної проблематики, такі як функціонування фінансових ринків, рух капіталу, проблеми координування валютних співвідношень, золотовалютних резервів, ліквідності чи функціонування міжнародних фірм, транснаціональних банків, злиття та укрупнення капіталів, роль світових фінансових організацій. Практично відсутні наукові розробки, які б аналізували комплексно механізм функціонування усіх складових світової фінансової системи з урахуванням трансформаційних змін, що проходять у звязку із глобалізацією. Саме тому, з урахуванням вимог сучасного етапу, вкрай необхідною є активізація теоретичних та прикладних досліджень щодо проблем сучасної парадигми світової фінансової системи.

Міжнародний рух капіталу в глобальному економічному просторі є визначальною рисою сучасного світового розвитку. Світова фінансова система постійно змінюється та характеризується на сучасному етапі високим рівнем мобільності капіталу, що обумовлено посиленням взаємозалежності національних фінансових ринків, зростанням ролі інформаційних технологій, появою нових учасників та фінансових інструментів, лібералізацією руху потоків міжнародного капіталу та створенням нової глобальної економіки.

Зростання обсягів та видів фінансових інструментів, що привело до появи внутрішніх самостійних джерел розвитку фінансового ринку, з одного боку, та стійка динаміка країн розвинутої економіки, з іншого, знайшли відображення в зростанні активів світової фінансової системи та необхідності появи нового терміну «фінансова глобалізація», яку слід розглядати як взаємозалежність різних секторів ринку капіталу, що характеризується формуванням, акумулюванням та використанням фінансових ресурсів в умовах зростаючої масштабності, відкритості, диверсифікації, лібералізації та інтеграції міжнародних потоків у світовому економічному просторі.

Дослідженню проблем глобальної трансформації світового фінансового ринку присвячено роботи російських та вітчизняних вчених: С. Боринця, Л. Руденко-Сударєвої, Л. Красавіної, З. Луцишин, Ю. Макогона, О. Мозгового, О. Рогача, А. Поручника, В. Сіденка, А. Філіпенка, а також західних вчених П. Аллена, Е. Долана, Т. Коха, М. Портера, Дж. Тобіна, І. Фішера та інших.

Метою дослідження є удосконалення сучасної фінансової архітектури.

Завданнями дослідження є:

- дослідження поняття та сутності глобальної фінансової архітектури;

вивчення становлення та формування глобальної фінансової архітектури;

узагальнення інструментів глобальної фінансової архітектури;

аналіз сучасного стану глобальної фінансової архітектури;

- систематизація факторів розвитку глобальної фінансової архітектури;

аналіз напрямів реструктуризації фінансової системи України;

виділення передумов формування банкоцентричної моделі фінансової системи України.

Обєктом дослідження є глобальна фінансова архітектура. Предметом дослідження є місце України у системі сучасної фінансової архітектури.

Інформаційною базою дослідження є праці вітчизняних та закордонних науковців у сфері формування та трансформації сучасної глобальної фінансової архітектури. В ході дослідження було використано загальнонаукові (дедукції, індукції, узагальнення, систематизації) та спеціально наукові методи (табличний, графічний, статистичний).

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ

1.1 Поняття та сутність глобальної фінансової архітектури

В умовах нинішньої фінансової кризи серед провідних фінансистів і науковців світу все частіше лунає думка про те, що існуюча світова фінансова архітектура не відповідає сучасним вимогам і потребує коригування. З огляду на це необхідно уточнити зміст і концептуальні засади побудови нової світової фінансової архітектури в контексті останніх дискусій, що відбуваються на міждержавному рівні, а також можливі наслідки та виклики для України.

Термін світова фінансова архітектура зявився у 1990-х роках в умовах посилення кризових явищ і необхідності підвищення ефективності контролю за ситуацією на фінансових ринках.

Світова (міжнародна) фінансова архітектура - це сукупність визнаних міжнародних стандартів і принципів функціонування фінансового сектору, а також засобів діагностики його ефективності. Йдеться насамперед про низку правил, які використовують для оцінки стабільності фінансових ринків та їх секторів.

Вперше термін фінансова архітектура був озвучений під час виступу президента США Б.Клінтона в Нью-Йоркській раді із зовнішніх звязків (New Yorks Council on Foreign Relations ) у вересні 1998 року. Тоді він закликав країни Великої сімки адаптувати міжнародну фінансову архітектуру до XXI століття. Майже тоді ж сценарій реформування світового валютного порядку був викладений міністром фінансів Великобританії Г.Брау ном у статтях Нова глобальна фінансова архітектура (до речі, стаття Дж.Сороса під такою ж назвою була опублікована в Вопросах экономики наприкінці 2000 року) і Будівництво міцної світової фінансової системи.

Тепер ми, - зазначав Г.Браун, - вступили в еру взаємозалежних і рухомих ринків капіталу. Окремі економіки вже не можуть бути осторонь масивних стрімких і інколи дестабілізуючих глобальних фінансових потоків. Природно, ми повинні дати відповідь цьому новому виклику, нам потрібна нова фінансова архітектура і реформа як на національному, так і на глобальному рівнях… Нова фінансова архітектура, що пропонується нами, - це кодекси поведінки, новий глобальний регулятор і міжнародний меморандум розуміння, що чітко визначає відповідальність за попередження і врегулювання криз… Мова не йде про нові інститути, а про те, як ми поводимося у взаємозалежному світі, як дотримуємося дисципліни... Ключовим викликом, який стоїть перед нами…, є створення нових правил гри, які за допомогою підвищення кредитоспроможності та довіри інвесторів сприяють стабільності й процвітанню[65].

Р.Д.Джомеїн пропонує відрізняти світову фінансову архітектуру від більш загального поняття множини правил і процедур, за допомогою яких здійснюються міжнародні фінансові трансакції, що більше підходить для визначення світової фінансової системи. Він зауважує також, що корисніше визначати міжнародну фінансову архітектуру як механізми і структури, за допомогою яких ці правила і процедури встановлюються: це комплекс інституціональних організацій, які визначають, хто приймає (правила), які, коли і як[16, c.19].

Розуміють під архітектурою і різні установи, ринки та ті практичні заходи, яких вживають уряди, підприємці й окремі особи у процесі економічної та фінансової діяльності [57].

Тобто світова фінансова архітектура становить [62]:

) сукупність певних процедур регулювання фінансових ринків та фінансових установ (наприклад, розробка відповідних стандартів і правил - облікових процедур, порядку банкрутства фінансових установ, контролю за ефективністю менеджменту, валютної та фіскальної політики тощо);

) моніторинг ефективності застосування загальновизнаних міжнародних правил тією чи іншою країною.

Одним із важливих чинників процесу глобалізації світових фінансів стало посилення інтеграції національних ринків грошей та капіталу, прискорення темпів якої спричиняє появу глобальної фінансової архітектури. Формування ж і еволюціонування останньої зумовлює стрімке зростання фінансових потоків, істотне збільшення масштабів переливу капіталу між країнами, велетенське розширення міжнародних кредитних та фондових ринків.

Останнім часом дедалі більше експертів схиляється до думки, що за умов зменшення домінування США в світовій економіці і американського долара - в міжнародних розрахунках; зростання ролі країн, що розвиваються; формування міжнародних фінансових ринків; втрати належного контролю за фінансовими інститутами на національному рівні; хаотично-плаваючої структуризації та оновлення існуючої фінансової архітектури остання тяжіє до трансформації з перетворенням на нову (координуючу), за якої фінансові інституції мають формувати і реалізовувати на міжнародному рівні спільну стратегію з урегулювання та координації функціонування й розвитку світового фінансового ринку.

З а останні десятиліття у світовій фінансовій системі накопичилися серйозні проблеми і диспропорції.

Високими темпами зростає кількість хедж-фондів і фондів прямих інвестицій, фінансових супермаркетів, які починають відігравати важливу роль у світовій фінансовій системі, водночас ускладнюючи регулювання і нагляд над такими конгломератами. Активно розвиваються і численні сервісні провайдери, зокрема клірингові та розрахункові системи, кредитні рейтингові агентства, аудиторські фірми, що, в свою чергу, також потребує перебудови регулювання та нагляду. Набувають розвитку процеси секюритизації, що має, як свідчить досвід, не лише позитивні (перерозподіл ризиків), а й негативні (неадекватність оцінок, недостатня прозорість угод) наслідки.

Не припиняються дискусії щодо доцільності/недоцільності існування спеціалізованих (стосовно банківської системи, страхового і фондового ринків) наглядових органів чи мегарегуляторів на національних фі нансових ринках, які б виявляли прогалини і невідповідності в регуляторній та наглядовій практиці, несприятливі ситуації та вразливі місця у фінансовому секторі, а також стосовно створення адекватного координаційного наглядового механізму на глобальному рівні.

Предметом дискусії є й питання, який орган (центробанк чи інший наглядовий інститут) повинен стати головним регулятором фінансових ринків. Чи слід надати перевагу раді регуляторів, можливо, з його власним персоналом, якому ставиться за обовязок оцінка системного ризику фінансової системи? Дискутується й доцільність націоналізації приватних фінансових установ. Становить інтерес і пошук нових підходів до обовязкового банківського резервування.

Відмітною рисою сучасного світового господарства є самоорганізація фінансової системи, де перебудова чи рекомбінація притаманних їй організаційних чи інституційних форм поєднується із створенням абсолютно нових. Формується нова архітектура світової фінансової системи, що характеризується певними зрушеннями: стирається грань між внутрішнім і зовнішнім середовищем діяльності, між внутрішньою і зовнішньою політикою; геофінансовий простір стає основним; події відбуваються вже не просто на світовому ринку, а у глобальному фінансовому просторі. Усе це вимагає реформування, реструктуризації принципів, механізмів та методології функціонування міжнародних та національних фінансових інституцій. Фінансова реформа, з огляду на вищезазначені трансформаційні та структурні перетворення, є одним із пріоритетних та актуальних питань сьогодення.

Глобальні фінансові кризи ? це прояв асиметричності та диспропорційності світової фінансової системи, наслідок дії механізму фінансового домінування та перерозподілу світового багатства, який пронизує всі її складові, включаючи світову валютну систему, міжнародний рух позичкового та інвестиційного капіталу. Для протистояння вказаним процесам потрібна реструктуризація фінансової системи України, перегляд і удосконалення її розвитку з урахуванням глобалізаційних процесів.

Наприклад, деякі дослідники прямою причиною низки фінансових криз у 90-х роках XX ст. (Мексика, Таїланд, Індонезія, Росія, Бразилія) вважають саме глобалізацію. Справді, фінансові кризи в цих країнах, мабуть, не сталися б, коли б вони були ізольовані від глобальних ринків капіталу. Разом з тим очевидно й те, що більшість із цих країн ніколи не досягли б відчутних темпів зростання, якщо б не мали припливу фінансових потоків з цих глобальних ринків [4, с. 65].

Взаємозалежність країн стає однією з найістотніших рис процесу глобалізації світової економіки та її фінансової системи. Така взаємозалежність дедалі більшою мірою зумовлює координацію діяльності держав у вирішенні не тільки політичних, але й фінансових проблем.

Глобалізація ? це складне явище взаємозалежності економік, фінансових ринків, що виникає у звязку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів [8, с. 27], тривалий процес інтеграції національних економік та фінансових систем з метою розвязання глобальних проблем людства [9, с. 72].

Багаторівнева ієрархічна структуризація моделі відтворення світу як сукупності взаємоповязаних регіонів, а головне, введення факторів управління за рахунок перебирання альтернативних сценаріїв розвитку надійно увійшли до методичного арсеналу розробників моделей і стратегій розвитку фінансових систем. Сьогодні ці моделі і розробки є важливим інструментом аналізу і формування регіональної і світової політики не тільки в галузі фінансових, економічних, але й більш широких міжнародних питань [30, с. 123].

На думку А. Неклесса, в сучасному глобальному світі формуються світова конструкція ? мега інфраструктура ? в якій перерозподіляється увесь сукупний світовий дохід між геополітичними персонажами, тісно повязаними різними видами фінансової діяльності [34, с. 31].

1.2 Становлення та формування глобальної фінансової архітектури

Одним з найвищих етапів глобалізації виступає глобалізація світового фінансового простору, яка є найбільш динамічною складовою загального процесу глобалізації та відіграє все зростаючу роль у світовому розвитку.

На думку експертів, підґрунтям нової світової валютно-фінансової архітектури є:

повернення до класичного визначення грошей як еквівалента створеної суспільством доданої вартості;

створення нової грошової одиниці, яка матиме єдину функцію - накопичення доданої вартості, тобто функцію резервної валюти;

створення дворівневої платіжної системи - виконання Міжнародним емісійним банком ролі банку для держав;

жорсткіше регулювання світових фінансових і товарних ринків з метою заборони фінансових спекуляцій та повернення світовим ринкам їх основної функції - місця для обміну активів на гроші, а не функції престижного казино [56].

При цьому серед переваг нової архітектури світової валютно-фінансової системи називають:

позбавлення урядів та центральних банків країн світу в односторонньому порядку необхідності приймати рішення про емісію національної валюти, незабезпеченої матеріальним виробництвом, і суттєве призупинення інфляції у переважній більшості країн світу;

стимулювання матеріального виробництва і науково-технологічного розвитку;

асоціювання грошей зі справді критичними товарами, а не золотом чи діамантами, що створює якісно нове наповнення поняття гроші;

зайняття країнами, що розвиваються, гідного місця у світових економічних рейтингах, що сприятиме поліпшенню рівня життя у цих країнах, викоріненню бідності;

створення умов для переходу до єдиної світової валюти, що відкриє нові можливості для розвитку конкуренції, подальшої глобалізації, побудови справді єдиної економічної системи світу.

Джон Кейнс зазначав: І вірні, й помилкові ідеї економістів та політичних філософів істотно могутніші, ніж прийнято думати. Насправді світ підкоряється майже виключно їм.

Сьогодні ж більшість економістів і політиків усвідомлює, що для виходу з кризи знадобиться не косметичний ремонт, а кардинальна перебудова - причому не лише світової фінансової системи як набору урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин кредитних і фінансових інститутів, а й значною мірою світового економічного укладу. Тому в 2009 році вперше після Другої світової війни на міжнародному рівні було поставлено питання реформування світових фінансів.

Зміни, що вже відбуваються, стосуються системи міжнародних інститутів, покликаних виконувати стабілізуючі функції. На тлі послаблення позицій долара як резервної валюти активно йде формування і розвиток регіональних валютних союзів, помітно зростає роль економік, що розвиваються. Паралельно вживаються скоординовані дії в сфері ужорсточення стандартів фінансової звітності та податкової політики [3].

У кризових умовах існує цілком природне бажання більшого регулювання. Але нам потрібно сьогодні дещо інше, а саме - краще, ефективніше регулювання, тобто режим, здатний завчасно виявляти й ідентифікувати слабкі та вразливі місця, а також правильно оцінювати ризики і виробляти відповідну лінію поведінки.

У низці випадків це, можливо, по требуватиме додаткового регулювання, а в інших ситуаціях достатньо буде якісніше використовувати чинну регулятивну базу. При реалізації регулятивних реформ важливо, щоб вони відповідали цілям і завданням фінансової системи, яка має бути не лише стабільною, а й ефективною, передовою, інноваційною, - зазначає головний менеджер банку Джей Пі Морґан Чейз Інтернешенел (JP Morgan Chase International) Ендрю Крокетт [36].

На його думку, регулятивні реформи найзручніше підрозділяти за кількома категоріями:

реформи, які впливають на сфери дії регулятивних правил і нормативів;

реформи, що змінюють зміст самих нормативів;

перетворення, спрямовані на перебудову регулятивних і наглядових органів.

Як вважає Ендрю Крокетт, справжня реформа регулятивної інфраструктури потребує впровадження таких наглядових інструментів, які здатні протистояти діям із помилкової оцінки кредитного ризику і запобігати надлишковому левериджу, обмежувати рух до проциклічності. На його думку, слід також добиватися серйозної і фундаментальної переоцінки структури регулятивної відповідальності.

Лондонський саміт Великої двадцятки в квітні 2009 року став знаковим для світового фінансового простору. На ньому було прийнято комюніке (План дій із виведення з глобальної фінансової кризи - London Summit Global Plan for Recovery and Reform) з двома додатками: Заява про зміцнення фінансової системи (London Summit Communique Annex 1 - Declaration on Strengthening the Financial System) і Заява про спрямування ресурсів через міжнародні фінансові установи (London Summit Communique Annex 2 - Declaration on Delivering Resources Through the IFIs). В зазначеному плані за напрямом Зміцнення фінансового нагляду і регулювання учасники саміту домовилися [61]:

забезпечити надійність своєї внутрішньої системи фінансового регулювання;

добиватися істотно більшої згуртованості й системного співробітництва між країнами і створити систему міжнародного погодження стандартів, якої потребує світова фінансова система;

стимулювати обґрунтованість рішень, чесність і транспарентність, убезпечувати від ризику всю фінансову систему, помякшувати наслідки фінансового й економічного циклу, зменшувати залежність від невиправдано ризикованих джерел фінансування і запобігати прийняттю надмірно ризикових рішень;

захищати споживачів і інвесторів, підтримувати ринкову дисципліну, скорочувати масштаби регулятивного арбітражу;

створити нову Раду з фінансової стабільності (РФС) з розширеним мандатом, що є спадкоємцем Форуму фінансової стабільності (ФФС) у складі всіх країн Великої двадцятки, країн ФФС, Іспанії і Європейської комісії;

забезпечити співробітництво РФС з МВФ для раннього попередження про макроекономічні і фінансові ризики і заходи, необхідні для їх усунення;

перебудувати національні системи регулювання таким чином, щоб органи влади були в змозі виявляти і приймати в розрахунок макропруденційні ризики;

поширити регулювання і нагляд на всі системно важливі фінансові установи, інструменти і ринки;

підтримувати і втілювати в життя жорсткі нові принципи ФФС, що стосуються оплати і компенсації;

вживати заходів з підвищення якості, обсягу і міжнародної впорядкованості капіталу в рамках банківської системи - в майбутньому регулювання має запобігати надмірному використанню позикового капіталу і вимагати завчасного створення резервів;

вживати заходів проти юрисдикцій, які не йдуть на співробітництво, зокрема проти податкових притулків;

вдосконалювати норми оцінки та планування і підготувати єдиний комплекс високоякісних глобальних стандартів фінансового обліку;

поширити регулятивний нагляд і реєстрацію на кредитно-рейтингові агентства.

За напрямом Зміцнення глобальних фінансових установ запропоновано:

виділити додаткові ресурси в обсязі 850 млрд. доларів США через глобальні фінансові установи на підтримку зростання в країнах із ринковою економікою, що формується і в країнах, що розвиваються (за рахунок збільшення ресурсів, які має МВФ, обсягом 250 млрд. доларів США;

розширення нових механізмів запозичень на суму до 500 млрд. доларів США; збільшення обсягу кредитування не менш як на 100 млрд. доларів США з боку багатосторонніх банків розвитку);

підвищувати дієздатність міжнародних фінансових організацій (МФО), їх ефективність і легітимність з орієнтацією на більш довгострокову перспективу (за рахунок їх реформування і модернізації, зокрема слід змінити квоти МВФ і порядок прийняття рішень; розширити участь керуючих МВФ у визначенні стратегічного напряму його діяльності; втілювати в життя реформи Світового банку; призначати керівників і старшу керівну ланку МФО в процесі відкритого прозорого відбору з урахуванням їх заслуг; розробити пропозиції відносно подальших реформ, спрямованих на підвищення оперативності реагування і здатності до адаптації МФО);

досягти нового глобального консенсусу щодо основних цінностей і принципів, які стимулюватимуть стійку економічну активність.

Однак на Лондонському саміті вдалось домовитися лише про збільшення обсягу ресурсів МВФ, а не про принципи модернізації світової фінансової системи. З багатьох питань країни-учасниці дотримувалися кардинально протилежних підходів [10], тому нова архітектура буде плодом тривалої конкуренції багатьох варіантів.

Досягнуті найбільшими країнами угоди закладають нові стандарти банківського регулювання і нагляду на глобальному рівні. Коментуючи рішення Великої двадцятки, президент Європейського центрального банку Жан-Клод Тріше констатував тиху кончину Базеля-II. На зміну базельським рекомендаціям має прийти нова архітектура фінансового регулювання, обриси якої ще остаточно невідомі.

Практично всі стовпи чинної базельської конструкції виявилися неспроможними запобігти глобальній фінансовій катастрофі. Норматив достатності капіталу не спромігся обмежити роздування балансів і накопичення надлишкових ризиків, рейтингові оцінки дали збої, а самі рейтингові агентства явно підмочили свою репутацію. Публічне розкриття банками інформації в рамках ринкової дисципліни не дало змоги адекватно оцінити ризики за складними фінансовими продуктами.

Нинішній керівник Базельського комітету, голова центробанку Нідерландів Нут Веллінк повідомив про майбутні зміни: Ми працюємо над запровадженням макропруденційного регулювання, яке передбачає контрциклічний буфер капіталу і управління ризиками, що йдуть від системних, взаємозвязаних банків. Має поліпшитись якість і транспарентність капіталу першого рівня. Основний капітал повинен буде складатися переважно зі звичайних акцій і нерозподіленого прибутку. Гібридні інструменти, вочевидь, зведуться до мінімуму.

Норматив достатності капіталу, що спирається на показник зважених за ризиком активів, більше не буде головним критерієм. Поряд з ним зявиться обмежувач фінансового левериджу - просте співвідношення власного капіталу і активів банку. Крім того, зявляться нові обовязкові нормативи ліквідності.

В основі макропруденційного нагляду має бути особливий нагляд за системоутворюючими банками. В листопаді минулого року Банк міжнародних розрахунків спільно з МВФ і РФС оприлюднив Керівництво з оцінки системної значущості фінансових інститутів, ринків та інструментів, яким системоутворюючі банки пропонується визначати за 41 первинним і вторинним індикатором: критерії розміру банків (активи, частка ринку, структура балансу тощо), управління ризиками (позиції щодо різних інструментів, диспаритети активів і зобовязань тощо), а також ринкові взаємозвязки (офшорні операції, зарубіжні дочки тощо). Ймовірно, що великим банкам предявлятимуться особливі пруденційні норми, що відрізняються від тих, які застосовуються стосовно решти банків.

Впроваджуватиметься й динамічне резервування. На відміну від існуючого підходу, коли резерви на можливі втрати створюються в момент дефолту й погіршують і без того складне становище банку, динамічні резерви схожі на стабілізаційний фонд; накопичуючись на фазі кредитного буму і витрачаючись у період кризи, вони не тиснуть на рентабельність і власний капітал.

Наприкінці минулого року дві міжнародні асоціації, що відповідають за стандарти фінансової звітності, - Рада з міжнародних стандартів фінансової звітності (International Accounting Standards Board) і Рада з облікових стандартів (Accounting Standards Board) - оголосили про конвергенцію стандартів, дали зелене світло динамічному резервуванню й оприлюднили новий стандарт простроченої заборгованості. Перші робочі ідеї будуть презентовані на міжнародній конференції Системний ризик і фінансове регулювання: причини й уроки фінансової кризи в нинішньому році в Базелі. А Базельський комітет обіцяє оприлюднити нову редакцію угод наприкінці 2010 року [29].

Особлива увага приділяється розвитку міжнародного банківського бізнесу, що дозволяє перейти до якісно нового етапу функціонування фінансового ринку. Банківська система є гарантом фінансової безпеки держав, її залежність від конюнктури на світових ринках робить її більш чутливою до глобальних фінансових кризових явищ. Відкритість фінансової системи для закордонного інвестування є стимулом для якісного підвищення макроекономічної політики в Україні та використання світових фінансових ресурсів.

Оскільки від ефективності роботи міжнародного банківського сектору залежить економічне зростання держави, тому все більшої актуальності набуває наукова оцінка процесів експансії іноземним капіталом національного ринку банківських послуг в умовах глобалізації.

Аналіз міжнародної практики дозволив сформулювати висновок, що традиційний зміст поняття «транснаціональний банк» (ТНБ) застарів і потребує нового осмислення, для чого у роботі було надано визначення транснаціонального банку як банківської установи універсального типу, яка виконує посередницьку роль та спирається на мережу закордонних підприємств, контролює за підтримки держави валютні та кредитні операції на світовому ринку, а також формує міжнародний банківський бізнес з метою мобілізування значних коштів в різних валютах, надання кредитів на будь-який термін, здійснення на міжнародному рівні операцій з цінними паперами, застосування різноманітних форм фінансування виробництва і зовнішньої торгівлі.

В результаті дослідження розроблено логіко-структурну схему функціонування міжнародного банківського бізнесу у глобальній економіці за умови формування глобальних стратегій ТНБ, факторами успіху яких є: кредитування на міжнародному ринку, ділова репутація, достатність міжнародного банківського капіталу та широкий профіль надання послуг з виокремленням характерних рис цих стратегій, а саме: обєднання капіталу, злиття, взаємні придбання активів, створення глобальних конкурентних стратегій і систем глобальних кореспондентських відносин і рахунків.

У результаті транснаціонального злиття та поглинання ТНБ перетворюються на універсальні фінансові установи і надають практично всі види фінансових послуг. Також, доведено, що лібералізація транскордонного руху банківського капіталу сприяла уніфікації національних фінансових і банківських систем, що виявилося в зближенні норм і правил регулювання банківського капіталу та діяльності банків, а також стандартизації банківського нагляду і законодавства.

Дослідження теорій та концепцій розвитку процесів фінансової глобалізації у світовому економічному середовищі дозволило зробити висновок, що саме глобалізація дає країнам можливість мобілізувати більш значний обсяг фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати більш широкий фінансовий інструментарій на світових ринках та розвивати банківський бізнес.

Якщо становлення постіндустріального суспільства, якісно нових параметрів розвитку продуктивних сил людства стало матеріальною основою глобальної економіки, то міжнародний рух капіталу у формі міграції фінансового капіталу став організаційно-економічною та соціально-економічною основою, виражаючи формування нових економічних виробничих відносин цивілізаційного розвитку. Міграція банківських фінансових потоків є структуроутворюючим чинником глобалізації економіки.

Зроблено висновок, що нинішній етап цивілізаційного розвитку зумовлює необхідність розробки новітніх підходів до вивчення та усвідомлення процесів функціонування світового економічного простору, сутності сучасної парадигми світового фінансового середовища і глобальної фінансової банківської архітектури.

Тенденція до глобалізації особливо стала відчутною з середини 1980-х років, зокрема у сфері фінансів. При цьому різко зросла роль головних учасників світового ринку - транснаціональних компаній (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ), які контролюють понад 70% міжнародних ринків товарів, послуг, технологій, капіталу. Визначено хронологію розвитку ТНБ за регіонами світу (рис. 1.2).

Встановлено, що формування фінансової глобальної олігополії стає основною тенденцією розвитку фінансово-банківської сфери на сучасному етапі.

Сучасний стан світового фінансового ринку характеризується поглибленням інтернаціоналізації, лібералізацією національних фінансових ринків внаслідок послаблення державного контролю над банківською сферою та процесом концентрації міжнародного банківського капіталу. Конвергенція національних і світових ринків банківського капіталу, а також транскордонна діяльність банків сприяли зростанню взаємозалежності національних банківських систем від міжнародного руху капіталу, що проявляється у збільшенні відкритості національних економік.

Банківська сфера України, як основна ланка фінансової системи, відіграє провідну роль в економічному розвитку держави. Як свідчать результати аналізу (рис. 1.3), надходження іноземного капіталу в банківський сектор України є обєктивним наслідком глобалізації міжнародного господарства та інтеграції вітчизняної економіки у світовий економічний простір. За даними НБУ, на 01.01.2009 р. частка іноземного капіталу в українській банківській системі становила 36,7% [78].

Як показали результати проведеного аналізу, до позитивних результатів припливу іноземного капіталу можна віднести:

істотне збільшення обсягів інвестицій у національну економіку;

здешевлення вартості кредитних послуг;

розвиток банківської системи через впровадження новітніх технологій та посилення конкуренції.

Таблиця 1.1сновнi показники діяльності банків України [77]

Назва показника200620072008200920102011Кількість банків за Реєстром193198198197194198Кількість банків, що знаходиться у стадії ліквідації191913141821Кількість банків, що мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій170175184182176176з них: з іноземним капіталом354753515553Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків, %27.635.036.735.840.641.9Активи банків340 179599 396926 086880 302942 0881 054 280Капітал42 56669 578119 263115 175137 725155 487Зобов'язання банків297 613529 818806 823765 127804 363898 793

Але цей процес має і свої недоліки, серед яких варто відзначити наступні:

залежність як від зовнішніх економічних потрясінь, так і від фінансового становлення окремих ТНК;

тиск на вітчизняні банки, втрата клієнтів та ринків, зниження якості кредитних портфелів;

ускладнення банківського нагляду з боку держави;

підвищення можливості відпливу вітчизняного капіталу до зарубіжних ринків.

Обґрунтовано, що подальший розвиток фінансової системи України буде відбуватись під впливом глобалізації світової економіки. Прихід ТНБ на національний ринок банківських послуг і відповідне збільшення частки іноземного капіталу в українському банківському секторі будуть сприяти швидкій передачі сучасних методів керування ризиками, доступу до нових банківських технологій, посиленню конкуренції на внутрішньому ринку та підвищенні ефективності банківських установ та ін.

Одночасно експансія ТНБ національного ринку банківських послуг є небезпечним чинником не тільки для вітчизняних фінансових установ, але й для економіки країни в цілому, оскільки буде сприяти зростанню дефіциту платіжного балансу, державного боргу, некерованості інвестиційними процесами, зниженню зайнятості населення й поступовому гальмуванню економічного розвитку України. Головні передумови розвитку вітчизняного банківського сектора будуть визначатись не національною економічною політикою та стратегічними інтересами розвитку держави, а будуть залежати винятково від зовнішніх факторів впливу, що може бути серйозною загрозою економічній безпеці держави.

1.3 Інструменти глобальної фінансової архітектури

глобальний фінансовий банкоцентричний україна

Самодостатність фінансового ринку, що яскраво проявилася за останнє десятиріччя, стає основним дестабілізуючим чинником, який сприяє виникненню й поширенню криз на глобальному ринку цінних паперів. Фінансовий капітал, відокремлений від реального сектору економіки, став надзвичайно мобільним, що спричиняє нестабільність фінансової системи.

Однак, на наш погляд, ця відокремленість умовна, оскільки в постіндустріальній економіці сектор послуг і обробки інформації є невідємною частиною матеріального виробництва. Тому зосередженість капіталу у сфері інформаційних і фінансових послуг є важливою передумовою розвитку сучасного матеріального виробництва.

За словами М. Кастельса, фінансовий (зокрема фондовий) ринок подібний до автоматичного пристрою, що робить раптові рухи, які не підкоряються точній економічній логіці, а засновані на логіці хаотичної складності, що виникає із взаємодії мільйонів рішень, реакцій у реальному часі й у глобальних масштабах на інформаційні турбулентності різного походження [17, с. 109].

Очевидно, саме непередбачуваність руху потоків капіталу відіграє вирішальну роль у формуванні тенденцій глобального фінансового ринку й ринку цінних паперів.

На сучасному етапі розвитку ринку цінних паперів механізм операцій на ньому визначається складною структурою співробітництва його учасників - мережею, утвореною багатьма фінансовими установами. Саме тому М. Кастельс називає сучасну економіку „глобальною мережевою економікою, оскільки в основі її інфраструктури - глобальні інформаційні мережі, створені завдяки розвиткові інформаційних технологій, які забезпечують можливість швидкого проведення міжнародних фінансових операцій, а утворення глобальних фінансових мереж (унаслідок обєднання холдингів) сприяло прискоренню руху фінансових потоків [66, с. 52].

Коли в 1980-і почав формуватися якісно новий рівень глобальної системи фінансових ринків, виникла світова фінансова мережа, яка повязала основні фінансові центри (Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюріх, Амстердам, Париж, Гонконг та ін.). Створення такої мережі стало основою «фінансової революції», як її називають М.В. Енґ, Ф.А Ліс і Л. Дж. Мауер, оскільки було забезпечено постійну присутність на глобальному фінансовому ринку провідних міжнародних фінансових інститутів, а це, у свою чергу, значно прискорило міжнародну фінансову інтеграцію й розвиток фінансових інновацій [25, с. 11].

Завдяки інформаційним технологіям значно збільшилася обізнаність учасників фінансових ринків, а також автономність фінансової системи. Оскільки ринок цінних паперів сам по собі є інформаційним середовищем, інформаційні технології мають на нього найбільший вплив, пов'язаний насамперед із істотним спрощенням доступу користувачів до фінансових послуг та інформації.

Демократизація ринку фінансових послуг у 1990-х проявилася у виході на цей ринок (із допомогою фінансових посередників) дрібних індивідуальних інвесторів, які раніше через невеликі розміри своїх заощаджень не брали активної участі в діяльності фінансового ринку.

Відображенням цих тенденцій стали процеси секюритизації - заміщення банківського кредиту випуском цінних паперів підприємств, а також дезінтермедіації - тенденції до усунення посередників у разі одержання компаніями кредитних коштів безпосередньо в інвесторів, що також сприяє спрощенню доступу на фінансовий ринок його учасників. Про диверсифікованість ринку фінансових послуг свідчить поява на ньому великої кількості нових посередників, наближених до індивідуальних інвесторів.

На фінансових ринках зміна їх структури та поширення мережевого принципу організації проявляються у зростанні значення невеликих (за кількістю співробітників) підрозділів крупних фінансових установ, що потрібно для гнучкої і швидкої адаптації до умов ринку, які можуть швидко змінюватися, а також для того, щоб наблизити постачальників послуг до їх споживачів. А поява для інвесторів нових способів вкладення коштів (так само, як розширення їхніх можливостей управляти інвестиційним процесом та вибір способу реінвестування коштів фінансовими посередниками) сприяла зростанню значення інституціональних інвесторів - інвестиційних фондів, страхових компаній і пенсійних фондів.

Загалом інституціоналізація фінансових ринків була повязана із соціально-економічними (лібералізація й демократизація фінансових ринків), політичними (глобалізаційні процеси) й технологічними (розвиток інформаційних технологій і створення Інтернету) чинниками.

Потреба у зменшенні можливих ризиків і підвищенні конкурентоспроможності зумовила поширення фінансових операцій та інструментів, здатних знизити ризики і прогнозувати їх на основі порівняння ліквідності інвестиційних характеристик інструментів. Змінилася не тільки структура інструментів фінансових ринків (на користь корпоративних цінних паперів та їх похідних), а й психологія потенційних користувачів фінансових ринків - індивідуальних інвесторів, які виявляють дедалі більшу готовність і зацікавленість у використанні цих інструментів. Зокрема, наприкінці 1980-х - на початку 1990-х на фінансовому ринку значно збільшився обсяг операцій із похідними фінансовими інструментами - деривативами.

Деривативи стали одним із основних товарів на міжнародному фінансовому ринку, а ринок деривативів - найдинамічнішим сектором ринку цінних паперів. На відміну від традиційних цінних паперів, що слугують для залучення довготермінового кредиту, деривативи призначені для хеджування, й саме можливістю управління ризиками з допомогою опціонів і фючерсів пояснюється швидке зростання їх популярності.

Завдяки цим похідним фінансовим інструментам розширюються можливості оптимізації ризиків та поліпшуються умови розміщення коштів через надання інвесторам і емітентам широкого спектра таких способів управління ризиками й фінансами, яких раніше взагалі не було; знижуються витрати на формування портфелів із потрібними характеристиками, підвищуються ліквідність і цінова ефективність ринків.

Особливістю деривативів є те, що вони створюються в усіх секторах фінансового ринку (валютному, кредитному, інвестиційному тощо), до того ж саме вони обєднують глобальний фінансовий ринок у єдине ціле. З цього приводу Р. Мертон зауважує, що їх поширення стало вирішальним чинником, який забезпечив внутрішню єдність глобального фінансового ринку [27, с. 211].

Завдяки зростанню ринку деривативів світова фінансова система отримала безперечні переваги: багатьом інвесторам вдалося знизити ризики й підвищити ліквідність, також було створено новий тип фінансових інструментів, які дають можливість управляти ризиками. Хоча популярність деривативів швидко зростає, їх нерідко вважають надто складними інструментами, помилка під час використання яких може призвести до великих збитків. Тому їх застосування найчастіше називають основним чинником дестабілізації фінансового ринку [64, с. 65].

До того ж за останні роки набула поширення як інноваційна техніка фінансування секюритизація активів. При цьому фінансові активи відокремлюються від іншого майна й передаються спеціально створеному фінансовому посередникові, а потім рефінансуються шляхом випуску цінних паперів або одержання синдикованого кредиту. Як зазначає Х. Бер, секюритизація активів у вузькому значенні виникла в рамках загальної тенденції до заміщення банківського кредиту випуском цінних паперів підприємств [5, с. 27.]

Треба зауважити, що секюритизація активів, яка стала важливим інструментом фінансування підприємств, може бути додатковим джерелом дестабілізації на фондовому ринку. Як приклад - нинішня світова фінансова криза, що розпочалася в середині 2007-го на ринку цінних паперів США.

Проблеми на глобальному ринку секюритизованих активів виникли внаслідок нестабільності на кредитному ринку США, зниження його ліквідності й загального зменшення готовності інвесторів до ризиків після того, як почалася рецесія ринку нерухомості, де тривалий час штучно підтримувалися завищені ціни. За даними організації «Securities Industry and Financial Markets Associations» (SIFMA), на кінець 2006 року обсяг ринку секюритизованих облігацій у США дорівнював 8600 млрд. дол., або 65% ВВП. У 2007-му обсяг випуску секюритизованих активів у цій країні знизився до 2,892 млрд. дол. і становив 76 % від обсягу світового ринку таких активів. У європейських країнах обсяги секюритизації й далі зростали (із 604 млрд. дол. у 2006 році до 681 млрд. дол. у 2007-му). Найактивнішим учасником процесів секюритизації є Великобританія (237 млрд. дол. у 2007-му), потім ідуть Іспанія, Нідерланди, Італія, Німеччина [71].

Трансформаційні процеси на ринках цінних паперів створюють, з одного боку, численні економічні переваги (стимулювання вільного руху капіталів, загальне збільшення свободи для підприємництва, прискорення економічного зростання, збільшення обсягу інвестицій тощо), а з другого - нові загрози для економічної безпеки, спричинені посиленням нерівності між країнами, нестабільності фінансових ринків, а також можливістю швидкого поширення кризових явищ країнами світу.

Найбільш важливі фактори:

публікація позитивних новин та статистичних даних:

покращення оцінки зростання ВВП С?А за IV квартал 2011 року з 2,8% до 3%;

погодження ЄК, Є?Б та МВФ щодо надання Ірландії наступного траншу фінансової допомоги в розмірі 5,8 млрд. євро;

відсутність консенсусу між урядом Греції та кредиторами напередодні проведення програми з обміну державних облігацій та інформації щодо можливої потреби уряду в додатковому фінансуванні на суму близько 50 млрд. євро до 2015 року;

очікування уряду Китаю уповільнення зростання ВВП у 2012 році до 7,5% з 9,2% у 2011 році;

опублікування інформації про можливе зниження агентством Fitch кредитного рейтингу Росії у разі непроведення урядом Росії програми з реформування економіки країни;

розміщення Італією середньострокових державних облігацій з дохідністю меншою, ніж на попередньому аукціоні (на суму близько 6 млрд. євро та середньою дохідністю 3,53% річних, на попередньому аукціоні ставка становила 4,61% річних);

зниження агентством Fitch прогнозу довгострокового рейтингу дефолту емітента Банку Англії зі стандартного до негативного на фоні зниження прогнозу суверенного кредитного рейтингу Великобританії 13 березня;

побоювання інвесторів втратити частину виплат за кредитним дефолтним свопом на державний борг Греції у розмірі майже 22% від номіналу облігацій;

зростання індикатора умов ділового середовища в Німеччині (від дослідницького інституту IFO) - у березні до 109,8 пункту (109,7 пункту у лютому), очікувалося значення на попередньому рівні 109,7 пункту;

публікація негативних статистичних даних з Великобританії та С?А: більшого, ніж очікувалося, уповільнення зростання ВВП Великобританії - у ІV кварталі 2011 року становило -0,3% (-0,2% у ІІІ кварталі 2011 року); меншого, ніж очікувалося, зростання кількості замовлень на товари тривалого користування у ?А - у лютому 2,2% (-3,6% у січні), очікувалося 3,0%.

Обсяг торгів на ПФТС збільшився на 0 , 4 % і становив 7 423,5 млн. грн. частка ОВДП у структурі торгів на ПФТС у березні залишилася найбільшою і становила 82,2% (у лютому - 80,4%), частка корпоративних облігацій становила 17,1% (у лютому - 17,6%), а на ринку акцій - 1,1% (у лютому - 1,9%) (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Динаміка фондових індексів за останні 2011-2012 рр. [77]

На індекси вітчизняного фондового ринку додатково впливали:

зміна індексної корзини Української біржі (УБ), до якої з 16 березня входить лише десять вітчизняних підприємств, що негативно вплинуло на котирування акцій компаній, що не включені до індексного кошика УБ (зі списку індексної корзини виключено ПАТ Укртелеком, ПАТ Крюківський вагонобудівний завод, ПАТ Стахановський вагонобудівний завод, ПАТ Ясинівський коксохімічний завод, ПАТ Концерн Стирол);

зниження агентством S&P прогнозу суверенного рейтингу України зі стабільного до негативного, суверенний кредитний рейтинг України був підтверджений на рівні В+;

повідомлення ПАТ Укрсоцбанк щодо збільшення питомої ваги банку в індексній корзині Української біржі та очікування учасників ринку стосовно обєднання ПАТ Укрсоцбанк та ПАТ UniCredit bank (на фоні планів зі збільшення статутного капіталу за рахунок закритої додаткової емісії);

плани Уряду України щодо випуску облігацій внутрішньої державної позики, номінованих в іноземній валюті (євро) з можливістю дострокового погашення (постанова Кабінету Міністрів України від 21 березня 2012 року № 234).

На первинному ринку державних цінних паперів відбулося 21 із 34 оголошених аукціонів ОВДП (у січні - 14 із 45). Загальна сума розміщення в березні становила 10 728 млн. грн. (61% у гривнях, номіновані в євро - 20%, у доларах С?А - 19%) та була більшою, ніж у січні майже в 2 рази (середньозважена дохідність розміщених ОВДП знизилася з 12,8% до 11,0%).

Рис. 1.5. Обсяги та структура торгів на ПФТС[77]

Також Міністерство фінансів України вчасно та в повному обсязі здійснило виплату з погашення та обслуговування ОВДП 2012 року на суму 1 084 млн. грн. Тенденція до уповільнення світової економіки поновилася у ІV кварталі 2011 р. після призупинення в попередньому.

Рис. 1.6. Світове економічне зростання, % у річному вимірі [77]

Економічна динаміка суттєво погіршилася в більшості розвинених країнах - ВВП зони євро, Великої Британії та Японії скоротився за квартал відповідно на 0.3, 0.6 та 0.3%.

Водночас економіка США зросла на 0.7% у ІV кварталі2011 р. до попереднього, продемонструвавши найвищі темпи зростання за період з середини 2010 року. Уповільнення торкнулося багатьох провідних нових ринкових економік.

Рис. 1.7. Динаміка світової торгівлі товарами, % до попереднього періоду [77]

Зростання в економіці Китаю уповільнилося до 8.9% - найнижчого темпу за 2.5 року. Зниження темпів зростання в нових ринкових економіках відбувалося під впливом погіршення динаміки в промисловості через уповільнення світової торгівлі, що було частково компенсовано покращенням ділової активності в секторі послуг. На противагу загальній тенденції зростання економіки Росії в IV кварталі 2011 р. прискорилося до 4.9%.

Зростання світової торгівлі продовжувалося низькими темпами з середини 2011 року. Обсяги світової торгівлі за плинний квартал у листопаді зросли на 0.2% в річному вимірі.

Інфляційний тиск знизився в умовах уповільнення зростання світової економіки, обмеженого доступу до кредитних ресурсів на світових фінансових ринках і зниження світових цін на енергоносії.

Рис. 1.8. ІСЦ окремих країн світу, % (у річному вимірі) [77]

Зменшилася загроза продовольчої інфляції в нових ринкових економіках. За розрахунками ООН індекс цін на продовольство в грудні знизився до найнижчого рівня з жовтня 2010 року головним чином завдяки зниженню цін на зернові. У розрізі окремих країн інфляція уповільнилася з існуючих максимумів до 3% у США у грудні за останні 12 місяців та відповідно до 2.7% у зоні євро. Інфляція в Росії уповільнилася до 6.1% у грудні - найнижчого рівня за більш ніж 20 років, у Китаї - з трирічного максимуму 6.5% у липні до 4.1% в грудні.

Рис. 1.9. Фондові індекси нових ринкових економік [77]

Умови на світових фінансових ринках залишалися несприятливими в ІV кварталі, передусім з огляду на переростання кризи суверенних боргів у зоні євро в системну, занепокоєння поширенням кризи та погіршення перспектив світового економічного зростання. Із цим були повязані волатильність та переорієнтація інвесторів на найбільш безпечні активи впродовж кварталу (за винятком окремих позитивних зрушень у другій половині грудня). Премія за ризик за EMBI становила 869 б. п. на кінець кварталу.

Провідні центральні банки стримували подальше загострення кризи шляхом запровадження екстрених заходів щодо підтримки ліквідності, подовження терміну кредитування банків тощо. ФРС США, ЄЦБ, центральні банки Канади, Великої Британії, Японії і Швейцарії знизили вартість доларових свопів на 50 б. п. Підвищилася роль ЄЦБ у боротьбі з кризою, який надав трирічні кредити банкам на суму близько 500 млрд. євро за відсотковою ставкою 1% у грудні, а також знизив відсоткові ставки - удруге поспіль у листопаді до рекордного мінімуму 1% річних. Банк Японії розширив обсяг програми кількісного стимулювання для підтримки власної економіки. Банк Китаю знизив мінімальні резервні вимоги в рамках планів помякшення монетарної політики. Центральні банки низки нових ринкових економік, у т. ч. Бразилії, знизили відсоткові ставки, у той час як окремі банки країн, що розвиваються, змушені були підвищувати ставку для протидії девальваційному тиску.

За останніми наявними даними частка операцій з цінними паперами, які вільно обертаються на фондовому ринку, не перевищує 8,5 % від його загального обороту. Питома вага операцій за окремими цінними паперами в 2010 році становила: акцій - 9,33 %, державних облігацій - 17,19 %, облігацій підприємств - 9,65 %, облігацій місцевих позик - 28,00 %.

Незважаючи на певне збільшення частки операцій з цінними паперами, що здійснюються на біржовому ринку, є всі підстави вважати, що: фондовий ринок залишається надзвичайно закритим: приблизно 90,0 % усіх операцій на ньому здійснюються в так званому приватному режимі; дефіцит цінних паперів, що вільно обертаються на ринку, та операцій з ними перешкоджає встановленню обєктивної вартості та дохідності вітчизняних цінних паперів.

Вищезазначене унеможливлює активне використання цінних паперів як поширеного інструменту ліквідної застави, звужуючи можливості Національного банку України під час рефінансування банків та здійснення операцій на відкритому ринку. Це пояснює невисоку чутливість грошової маси та реальної економіки до змін відсоткових ставок.

Нівелюванню зазначених обмежень мало б сприяти законодавче врегулювання низки питань. Національний банк України сприяє розвитку ринку корпоративних облігацій, зберігаючи за ними статус фінансових інструментів, з якими він може працювати під час здійснення рефінансування банків. У січні - березні 2012 року Міністерством фінансів України було розміщено облігацій внутрішніх державних позик (далі - ОВДП) на суму 16 644,07 млн. грн., 534,42 млн. дол. США та 205,21 млн. євро.

За станом на 30.03.2012 у Біржовому списку ФБ ПФТС зазначено 1 079 цінних паперів: акцій - 504, корпоративних облігацій - 317, цінних паперів ІСІ - 111, державних облігацій - 134 і муніципальних облігацій - 13.

Обсяг торгів ОВДП, корпоративними облігаціями, акціями та муніципальними цінними паперами на ФБ ПФТС у січні - березні 2012 року збільшився порівняно з аналогічним періодом 2011 року в 1,2 раза і становив 21,49 млрд. грн. (у січні - березні 2011 року - 17,90 млрд. грн.). Збільшення відбулося за рахунок зростання обсягів торгів ОВДП та корпоративними облігаціями. Обсяг торгів у січні - березні 2012 року порівняно з аналогічним періодом 2011 року мав таку динаміку:

за ОВДП - збільшився майже в 1,3 раза і становив 17 265,90 млн. грн. (у січні - березні 2011 року - 13 781,43 млн. грн.);

за корпоративними облігаціями - збільшився майже в 1,3 раза і становив 4 024,07 млн. грн. (у січні - березні 2011 року - 3 163,64 млн. грн.);

за акціями - зменшився майже в 4,9 раза і становив 192,03 млн. грн. (у січні - березні 2011 року - 935,39 млн. грн.);

за муніципальними цінними паперами - зменшився майже в 3,4 раза і становив 5,30 млн. грн. (у січні - березні 2011 року - 17,91 млн. грн.).

Рис. 1.10. Обсяги торгів на ФБ ПФТС акціями та облігаціями підприємств і місцевих органів влади у 2007-2012 роках [77]

Аналіз обігу цінних паперів на ФБ ПФТС свідчить, що в січні - березні 2012 року найбільша частка операцій припадала на державні облігації. Обсяг торгів з ними становив 17 265,87 млн. грн., а їх частка в загальних торгах ФБ ПФТС - 80,10 %. Ринок корпоративних облігацій зайняв друге місце в торгах ФБ ПФТС.

У січні - березні 2012 року обсяг операцій з ними становив 4 024,03 млн. грн., а їх частка в загальних торгах ФБ ПФТС - 18,67 %. Лідерами за обсягами торгів були облігації таких компаній: СК ЛЕММА (серія F) (обсяг торгів - 5 836,56 тис. грн., кількість угод - 3), ПАТ АБ Укргазбанк (серія D) (обсяг торгів - 1 003,30 тис. грн., кількість угод - 2), ТОВ Євро Лізинг (серія В) (обсяг торгів - 903,70 тис. грн., кількість угод - 1), готель Ореанда (серія А) (обсяг торгів - 768,24 тис. грн., кількість угод - 5), ВАТ ЕК Житомиробленерго (серія А) (обсяг торгів - 682,60 тис. грн., кількість угод - 3), ВАТ ЕК Севастопольенерго (серія A) (обсяг торгів - 643,57 тис. грн., кількість угод - 3), ВАТ Кіровоградобленерго (серія A) (обсяг торгів - 631,76 тис. грн., кількість угод - 3).

За всіма облігаціями, які брали участь у торгах ФБ ПФТС у березні, було укладено від однієї до пяти угод. Ринок акцій зайняв третє місце в торгах ФБ ПФТС. Обсяг операцій з ними становив 192,03 млн. грн., що дорівнювало 0,89 % від загальних торгів на ФБ ПФТС.

Найбільшим попитом користувалися акції таких емітентів: ВАТ Дніпровагонмаш (обсяг торгів - 88 172,35 тис. грн., кількість угод - 39), ВАТ ЗН КІФ АЛЬПАРІ-Інвест (обсяг торгів - 3 988,99 тис. грн., кількість угод - 1), ПАТ ІНВЕСТБУДСЕРВІС (обсяг торгів - 3 482,14 тис. грн., кількість угод - 33), ПАТ Кременчуцький сталеливарний з авод (обсяг торгів - 3 235,20 тис.грн., кількість угод - 12), ВАТ Центренерго (обсяг торгів - 2 228,62 тис. грн., кількість угод - 85), ВАТ МК Азовсталь (обсяг торгів - 1 396,38 тис. грн., кількість угод - 91), ПАТ Шахта Комсомолець Донбасy (обсяг торгів - 1 144,50 тис. грн., кількість угод - 132), ПАТ Укрсоцбанк (обсяг торгів - 1 134,75 тис. грн., кількість угод - 127), ВАТ Дніпроенерго (обсяг торгів - 1 132,26 тис. грн., кількість угод - 116), ПАТ Західенерго (обсяг торгів - 1 107,91 тис. грн., кількість угод - 105), ВАТ Укрнафта (обсяг торгів - 1 026,74 тис. грн., кількість угод - 115), АКБ ІНДУСТРІАЛБАНК (обсяг торгів - 1 007,55 тис. грн., кількість угод - 30), ВАТ Одеський коровай (обсяг торгів - 973,10 тис. грн., кількість угод - 33), ВАТ Авдіївський коксохімічний завод (обсяг торгів - 966,40 тис. грн., кількість угод - 97), ВАТ Алчевський металургійний комбінат (обсяг торгів - 937,67 тис. грн., кількість угод - 116), АТ Райффайзен Банк Аваль (обсяг торгів - 930,06 тис. грн., кількість угод - 106), ВАТ Мотор Січ (обсяг торгів - 908,00 тис. грн., кількість угод - 98), ТОВ ІНТЕРПАЙП Нижньодніпровський трубопрокатний завод (обсяг торгів - 906,13 тис. грн., кількість угод - 102), ВАТ Маріупольський завод важкого машинобудування (обсяг торгів - 904,57 тис. грн., кількість угод - 135).

Отже, низький світовий попит (ціни на товарних ринках продовжили падати - річна зміна індексу CRB становила -13.5%) зумовив уповільнення зростання економіки України. Темпи зростання індексу виробництва базових галузей (далі - ІВБГ) за січень - березень 2011 р. зменшилися порівняно з відповідним періодом минулого року до 2.1%. Охолодження зовнішньої ділової активності виявилося досить відчутним для основних галузей промисловості. Спостерігалися зрушення у бік помякшення світової монетарної політики в умовах ризиків для економічного зростання та фінансової стабільності. Ще на початку липня низка центральних банків продовжувала посилювати монетарну політику. ЄЦБ, центральні банки Швеції та Данії, Банк Китаю, Резервний банк Індії підвищили відсоткові ставки. Проте вже в серпні ФРС США прийняли рішення про утримання базової відсоткової ставки незмінною на два роки, а також про відновлення операцій своп у доларах США для компенсації нестачі ліквідності в цій валюті, що характерно для кризових умов. Центральні банки Ізраїлю, Бразилії, Туреччини, Сербії знизили базові відсоткові ставки. Банк Японії збільшив обсяг програм стимулювання економіки.

2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ

2.1 Сучасний стан глобальної фінансової архітектури

Висновки комісії стали першим потужним поштовхом до дискусії щодо необхідності реформування світової фінансової архітектури. Ця робота розпочалася наприкінці 1990-х років і здійснювалася за такими основними напрямами:

забезпечення прозорості інформації;

вдосконалення стандартів;

посилення контрольної ролі міжнародних фінансових організацій, у тому числі МВФ.

Основні завдання реформування фінансової архітектури визначено так:

забезпечення своєчасності й достовірності фінансової інформації;

зміцнення фінансових систем;

забезпечення ефективного контролю за рухом капіталу;

удосконалення підходів до вибору режимів валютних курсів;

удосконалення механізму участі приватного сектору в запобіганні та врегулюванні криз.

Реалізація цих завдань була спрямована на зміцнення фінансового та банківського секторів і поліпшення співробітництва МВФ з іншими міжнародними фінансовими організаціями в рамках діяльності Комітету зі співробітництва в галузі фінансового сектору (Financial Sector Liaison Committee, FSLC).

Нагадаємо, що у квітні 1999 року було створено Форум фінансової стабільності - неформальний інститут для обміну інформацією та міжнародного співробітництва у сфері фінансового нагляду, до складу якого входять представники національних міністерств фінансів та центральних банків економічно розвинутих країн, ЄЦБ, МВФ, Світового банку, Банку міжнародних розрахунків, ОЕСР, Базельського комітету з банківського нагляду, Ради з міжнародних стандартів фінансової звітності, Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю, Міжнародної асоціації регуляторів на ринку цінних паперів та інших організацій.

Напрями участі міжнародних фінансових організацій у реформуванні світової фінансової архітектури наприкінці 1990-х років в узагальненому вигляді висвітлено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Участь міжнародних фінансових організацій у заходах із реформування світової фінансової архітектури [31]

Основні завданняЗаходи з реформування світової фінансової архітектуриЗабезпечення своєчасності й достовірності інформації- Публікація Листів про наміри (Letters of Intent - LOI), Меморандумів з економічної та фінансової політики (Memoranda of Economic and Financial Policies - MEFR), а також Основних напрямів діяльності МВФ в окремих фінансової країнах (Policy Framework Papers - PFP); - публікація звітів щодо застосування міжнародних стандартів (Reports on the Observance of Standards and Codes - ROSC); - розробка Кодексу рекомендацій щодо забезпечення прозорості даних у сфері грошово-кредитної політики (Code of Good Practices in Monetary and Financial Policies) та Кодексу рекомендацій щодо забезпечення прозорості бюджетних даних (Code of Good Practices on Fiscal Transparency); - внесення змін до Спеціального стандарту поширення даних (Special Data Dissemination Standard - SDDS) з метою отримання детальнішої інформації про валютні резерви та зовнішній борг країн; - розгляд Міжнародною організацією національних комісій з фондових ринків (International Organization of Securities Commissions - IOSCO) пропозицій щодо розкриття інформації стосовно взаємовідносин між інвестиційними фондами та фінансовими компаніями з підвищеним рівнем ризику (Highly Leveraged Institutions - HLI)Зміцнення фінансових систем- Розробка індикаторів і принципів управління ліквідністю і боргом; - тестування системи раннього попередження криз для країн, що розвиваються, і країн із перехідними економіками; - запровадження Програми оцінки фінансового сектору (Financial Sector Assessment Program - FSAP), згідно з якою здійснюється оцінка дотримання стандартів регулювання фінансового та банківського секторів; - розробка правил Оцінки стабільності фінансового сектору (Financial Sector Stability Assessment - FSSA) для оцінки дотримання принципів і рекомендацій щодо підтримки стійкості фінансової системи; - розгляд питання про включення до системи SDDS параметрів стійкості банківської системи. Виконання країнами розширених вимог SDDS запропоновано використовувати як умову використання ними спеціальних резервних кредитних ліній МВФ; - розробка Базельським комітетом з банківського нагляду нових правил визнання та оцінки кредитних ризиків, а також розкриття інформації стосовно оцінки кредитного портфеля; розробка системи точної оцінки адекватності валютних резервів; - розробка Інститутом міжнародних фінансів переліку рекомендацій і стандартів щодо оцінки й вимірювання ризиків, повязаних із інвестиціями в країнах, що розвиваються, і країнах із перехідними економіками; - створення Форуму фінансової стабільності (Financial Stability Forum - FSF) для обміну інформацією та посилення міжнародної співпраці з питань контролю та нагляду за фінансовим сектором (1999 р.)Забезпечення ефективного контролю за рухом капіталу- Не досягнуто остаточного рішення щодо розробки механізмів контролю за припливом та відпливом капіталу, які дають змогу, обмежити існуючі ризики; - умови лібералізації режиму руху капіталу повинні визначатися у кожному конкретному випадку залежно від рівня розвитку країни та умов, у яких вона знаходиться; ефективність заходів у різних країнах суттєво різниться залежно від режиму валютного курсу, рівня розвитку фінансового ринку, якості регулюванняУдосконалення підходів до вибору режимів валютних курсів- Дане питання є відкритим; МВФ традиційно розглядав зміцнення валютного курсу як важливий антиінфляційний орієнтир; - для невеликих країн із відкритою економікою виправданим є режим регульованого плавання, для великих - плаваючі курси (за умов суворого дотримання орієнтирів грошово-кредитної політики); - для деяких країн часткова фіксація курсу може стати важливим інструментом стабілізації, хоча його ефективність залежить від спроможності дотримуватися обраної моделі грошово-кредитної політики, наявності достатнього рівня валютних резервів, загального фінансово-економічного потенціалуУдосконалення механізму участі приватного сектору в запобіганні та подоланні криз- Для різних категорій зовнішнього боргу слід запровадити диференційований режим урегулювання відносин між кредиторами та позичальниками; - підвищення ролі комітетів кредиторів на основі запровадження: 1) щоквартальних нарад; 2) створення постійних комітетів кредиторів; 3) створення комітетів зі змінним складом учасників; - укладення між суверенними позичальниками та приватними кредиторами угод щодо резервних кредитних ліній; - можливість подовження за бажанням позичальника строків кредитів щодо міжбанківських кредитних угод; - розробка Світовим банком нових фінансових інструментів, зокрема спеціальних гарантій банку щодо облігаційних випусків країн, які розвиваються (Rolling Reinstallable Guarantees)

Світова криза загострила питання перегляду концептуальних засад світової фінансової архітектури. На думку експертів, сьогодні вона відповідає насамперед інтересам економічно розвинутих країн, тож потребує докорінних змін [37].

Учасники Санкт-Петербурзького міжнародного економічного форуму 2009 року вважають, що міжнародні фінансові організації не впоралися з функцією раннього попередження криз, а отже, мають бути реформовані, оскільки їх нинішня структура не відповідає рівню розвитку фінансових ринків. Необхідно створювати нові інститути, спроможні забезпечити регулювання процесів глобалізації.

Формування нової фінансової архітектури має здійснюватися за такими основними напрямами [32, с. 13]:

упровадження дієвого механізму координації економічної політики на міжнародному рівні;

проведення фундаментальної реформи існуючої системи фінансового регулювання і контролю для попередження екстремальних ситуацій;

реформування існуючої світової резервної системи з метою зменшення особливої ролі долара США та створення забезпеченої на багатосторонньому рівні системи з кількох валют, яка з часом, можливо, перетвориться на забезпечену всіма сторонами систему з єдиною світовою валютою;

реформування механізмів надання ліквідності й компенсаційного фінансування, зокрема на основі ефективного обєднання валютних резервів як на багатосторонньому, так і на регіональному рівнях.

З огляду на зазначене вище зауважимо деякі принципові положення, які визначають спрямованість загальновизнаних міжнародних процедур у процесі формування нової фінансової архітектури і є важливими для України. Насамперед слід звернути увагу на те, що цілі, завдання та механізми функціонування національних фінансових систем підпорядковуються вирішенню питань підтримки світової фінансової стабільності.

В останніх працях представники міжнародних фінансових організацій акцентують на тому, що фінансові системи, орієнтовані лише на вирішення національних завдань, не можуть забезпечити глобальний підхід, необхідний для досягнення міжнародної фінансової стабільності за браком загальновизнаних і обовязкових координаційних механізмів. Наголошується, що в умовах фінансової нестабільності різко знижується спроможність країн, які розвиваються, самостійно управляти національними фінансовими системами. Цей висновок підтверджується також в окремих робочих та офіційних документах МВФ, а саме:

Індикатори фінансової стійкості: аналітичні аспекти і практичне застосування (OP/02/212 Financial Soundness Indicators: Analitical Aspects and Country Practices);

Збереження фінансової стабільності (WP/04/187 Defining Financial Stability); Приватні фінанси та державна політика (WP/04/120 Private Finance and Public Policy);

Майбутня структура для забезпечення фінансової стабільності (WP/04/101 Toward a Framework for Safeguarding Financial Stability).

У цьому контексті доволі відвертим є зауваження експертів ЄЦБ, що країни, які розвиваються, втратили можливість самостійно управляти власною фінансовою системою, становлячи буфер для великих європейських банків [72].

Потужні банки, обмежені можливостями внутрішніх ринків, розширюють географію своєї діяльності на ринках, що формуються. Так, скандинавські банки посилюють свою присутність у країнах Балтії, грецькі й австрійські орієнтуються на Балкани, італійські та французькі - переважно на Росію і Балкани.

В окремих банківських установах, таких як УБС (UBS, Швейцарія), Дойче банк (Deutsche Bank, Німеччина), Норд груп (Nordea Group, Швеція), Унікредіт (UniCredit, Італія), АБН АМРО банк (ABN AMRO Bank, Нідерланди) частка зовнішнього розміщення активів сягає 70-90%.

Зауважимо, що питання конфігурації наднаціональних органів регулювання і нагляду є вельми важливими. Вважається, що доцільно створювати такі органи як на міжнародному рівні, так і на рівні країн із підвищеним рівнем інтеграції національних економік і фінансових ринків.

На Лондонському саміті G-20 у квітні 2009 року прийнято рішення про перетворення Форуму фінансової стабільності в Раду з фінансової стабільності, яка матиме розширений мандат. Рада розроблятиме рекомендації і принципи, які в подальшому стануть основою для глобального фінансового регулювання, контролюватиме ефективність національних фінансових секторів. Крім того, передбачається активна участь цього органу у заходах щодо раннього попередження глобальних та врегулювання транскордонних криз.

Таким чином, Рада з фінансової стабільності стає провідною ланкою в системі взаємодії міжнародних фінансових організацій. Передбачається активна співпраця цього органу з МВФ і Базельським комітетом з банківського нагляду Банку міжнародних розрахунків [11, с. 10].

Суттєво посилюється роль міжнародних організацій: МВФ (IMF), Світового банку (WB), Форуму фінансової стабільності (FSF), Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO), Банку міжнародних розрахунків (BIS), Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD), Групи Асоціацій професійних учасників фінансових ринків (LIBA, SIFMA, ICMA, ISDA, FOA, IIAC) у розробці та схваленні спільних рішень щодо реформування світової фінансової архітектури.

Висловлюються пропозиції стосовно доцільності створення єдиної системи кризис-менеджменту на рівні ЄС, яка включає макро- та мікропруденційний нагляд із посиленням ролі ЄЦБ як основи макропруденційного нагляду. Також прийнято рішення про створення на рівні ЄС нового наднаглядового органу - Європейської ради з системних ризиків [11, с. 11]. Лунають пропозиції щодо створення наднаціонального органу нагляду за функціонуванням європейської фінансової системи (European System of Financial Supervisors) [70, 72].

Обговорюються питання щодо вдосконалення механізмів регулювання потоків капіталу. Висловлюються пропозиції щодо спрощення правил надання кредитних ліній МВФ, виходячи з автоматичного виділення ресурсів у обсягах, пропорційних розмірам зовнішніх шоків. Однак наявних ресурсів для створення ефективних методів групового захисту від зовнішніх шоків на сьогодні недостатньо. ООН пропонує своїм членам створити світовий резервний банк. Але враховуючи, що ця організація обєднує 192 країни, неминуче виникатимуть конфлікти стосовно розподілу часток між нами.

Особлива увага приділяється питанням реформування світової резервної системи, в якій національна валюта однієї країни - США - використовується як основний інструмент міжнародних розрахунків і як головна резервна валюта.

Існуючій світовій фінансовій системі притаманні певні суперечності: з одного боку, диверсифікована глобальна економіка зумовлює концентрацію грошових операцій з використанням певного виду валют з другого - на країни, що розвиваються, припадає майже 34% світового ВВП, але їхні валюти не використовуються у платіжних операціях. Крім того, емітенти резервних валют не підпадають під вплив міжнародного регулювання. На необхідності реформування фундаментальних засад світової резервної системи наголошували зокрема учасники Санкт-Петербурзького міжнародного економічного форуму 2009 року [37].

Вони вважають, що будь-яка система, побудована на використанні однієї валюти, за своєю природою є дефляційною, нестабільною та нерівноправною. Частка США у світовому обсязі ВВП 2008 року становила 23.7%, а внесок країни у формування світового ринку капіталу - 26.3%, що свідчить про її домінування у світовій економіці та фінансовій сфері. Водночас обсяги резервів Сполучених Штатів у 2008 році оцінювались у 66.60 млрд. доларів, що дорівнює лише 0.98% розміру світових резервів.

Таким чином, експансіоністська політика США як світового лідера при обслуговуванні глобальних потоків капіталу не підтверджується реальними намірами нести фінансову відповідальність за покриття глобальних фінансових ризиків [37, с. 33].

2.2 Фактори розвитку глобальної фінансової архітектури

Тривалий час загальні рекомендації міжнародних фінансових інститутів (МФІ) відповідали ідеологічній доктрині монетарно-ліберальної моделі, відомої з 1989 року як Вашингтонський консенсус (автор назви Джон Вільямсон, економіст Інституту міжнародної економіки у Вашингтоні). Принципи цієї доктрини (див. схему) становили основу економічної політикиу більшості країн Латинської Америки, Азії та Східної Європи. Наслідком її реалізації були численні фінансові кризи та дефолти в цих країнах у 1990-2000 рр.

На думку нобелівського лауреата Дж.Стігліца, саме реалізація політики Вашингтонського консенсусу призвела до азіатської фінансової кризи другої половини 1990-х років.

Неоліберальна модель, на думку багатьох фахівців, суттєво обмежувала спектр інструментів стимулювання економічного зростання, доступних урядам країн, що розвиваються.

Відповідно до принципів Вашингтонського консенсусу країни з перехідною економікою дотримувалися політики валютного правління (currency board), що спричинило деформацію грошово-кредитної політики, знизивши рівень керованості багатьма її параметрами.

Із часом у підходах МВФ були виявлені суттєві недоліки щодо оцінки ситуації та надання допомоги в подоланні наслідків фінансової кризи країнам із перехідними економіками. На думку фахівців, суть недоліків полягала у:

недооцінці можливостей швидкого поширення наслідків фінансової кризи з одних країн на інші;

зосередженні уваги на стані державних фінансів і недооцінці рівня стійкості фінансового сектору, курсу національної валюти, дефіциту поточного платіжного балансу та недоліків корпоративного управління як факторів кризи;

неефективності окремих (рекомендованих МВФ) програм подолання кризи та відсутності системи заходів для подолання її руйнівних наслідків;

абсолютизації переваг лібералізації потоків капіталу та ігноруванні можливих ризиків. Практика довела, що такі переваги можливі лише за умов макроекономічної стабільності, зокрема правильного вибору грошово-кредитної політики, адекватного режиму валютних курсів, а також відповідного рівня стійкості фінансової системи;

недооцінці наслідків запровадження фіксованих валютних курсів у механізмі виникнення і поширення фінансових криз, ролі курсів як побічної гарантії з боку уряду приватним позичальникам та водночас одного з факторів морального ризику (moral hazard);

зростаючій політизації та надмірній ідеологізації діяльності МВФ, що проявилося у зміщенні акцентів із підтримки стабільності світової фінансової системи на її пристосування до ліберальної макроекономічної концепції [40].

Свідченням цього стало створення у 1998 році за ініціативою Конгресу США Консультативної комісії, очолюваної А.Мелцером, основне завдання якої полягало в аналізі ефективності роботи міжнародних фінансових інститутів - МВФ, Світового банку та регіональних банків розвитку.

У звітній доповіді Консультативної комісії містилися критичні зауваження та пропозиції щодо реформування діяльності МФІ, а саме [1]:

) МВФ перешкоджає розвязанню кризи зовнішньої заборгованості. Кредитування фондом окремих країн не стимулює кредиторів іти на поступки при реструктуризації боргів і обєднує навколо нього приватних кредиторів, котрі використовують його як інструмент тиску на уряди країн-боржників;

) контроль МВФ за економічною політикою країн занадто жорсткий, що стримує ініціативу урядів і бізнесу;

) попри вплив на країни, що розвиваються, МВФ не в змозі забезпечити виконання ними умов, запропонованих фондом програм;

) існують недоліки у системі управління фінансовими ресурсами фонду;

) провідні промислово розвинуті країни, насамперед США, використовують фонд для досягнення власних політичних цілей;

) операції МВФ щодо порятунку приватних кредиторів завдають шкоди економікам країн, які розвиваються;

) структура управління МВФ не забезпечує його незалежності й цілковитої підзвітності акціонерам. Водночас вона дає змогу економічно розвинутим країнам використовувати фонд як інструмент для реалізації їх власної політики;

) МВФ диктує країнам різні варіанти режиму фіксованих курсів, які сприяли виникненню фінансових криз;

) теоретичні моделі, закладені в основу використовуваних фондом економічних моделей та прогнозів, недостатньо обґрунтовані;

) функції МВФ визначено надто широко, що суперечить діяльності інших міжнародних фінансових організацій;

) МВФ не в змозі надавати країнам достатню ліквідну підтримку під час криз;

) МВФ занадто покладається на власний мандат усупереч довгостроковим стимулам та орієнтирам, що прискорюють процеси реформ.

Консультативна комісія рекомендувала суттєво обмежити сферу діяльності Міжнародного валютного фонду, залишивши за ним три основні функції:

надання короткострокової підтримки платоспроможним країнам, які мають проблеми з ліквідністю, з умовою заборони використання цих коштів для погашення заборгованості перед приватними кредиторами;

збір та публікацію статистичних даних з метою отримання чіткої інформації про економічний стан країн - членів фонду.

надання рекомендацій з питань економічної політики в рамках консультацій відповідно до статті 4 Статуту МВФ.

Глибокі структурні зрушення, спричинені діяльністю транснаціональних корпорацій, потребують не тільки мобілізації всіх ресурсів країн, а й максимального використання переваг міжнародного поділу праці [45, с. 378] та зростання інтегрованості країн світу, особливо по лінії торгівлі та фінансових потоків [14].

Одним викликів світової фінансової системи, що трансформується, є глобалізація фінансових ринків, що означає не тільки подальшу глобалізацію найдинамічніших сегментів світового ринку ? ринків фінансових послуг, а й уніфікацію інвестиційного клімату для ТНК, усунення барєрів для їхніх операцій.

Величезні фінансові ресурси ТНК і ТНБ, небачені за рівнем інтенсивності транскордонні фінансові трансакції цих субєктів, поява нових механізмів та інструментів міжнародних фінансових операцій і формування глобального фінансового ринку, через який здійснюється перерозподіл колосальних фінансових ресурсів. Ці та інші ознаки фінансової глобалізації створюють нову ситуацію у світовій економіці [2, с.108], що викликає необхідність для більшості країн переглянути свої національні законодавства, погоджуючи їх із загальносвітовими нормами, що веде до збільшення відкритості економік і ставить перед країнами цілу низку нових складних проблем [4, с. 67].

Тенденція формування транснаціональними фірмами інтегрованих фінансових систем відкриває нові можливості для економічного зростання, але водночас ставить і нові вимоги щодо розміщення коштів. За умов стратегії комплексної інтеграції, яка визначає взаємозамінність окремих ланок ТНК та їхню мобільність, країни змушені постійно доводити свої переваги розміщення з метою залучення інвестицій транснаціональних фірм, а це виявляється зовсім непростою справою навіть для найуспішніших із них ? нових індустріальних країн [26, с. 328].

Фінансова глобалізація, з одного боку, дає змогу країнам отримати більше потрібних їм ресурсів грошей та капіталу, а корпораціям ? здобути додаткові прибутки від ефективного інвестування вільних ресурсів. З іншого боку, вона приховує потенційну небезпеку збільшення глобальної фінансової нестабільності, а отже ? значних втрат для всіх субєктів, що оперують у глобальному фінансовому середовищі.

Одним із найважливіших чинників формування глобального фінансового середовища стала інтернаціоналізація господарського життя. Інтенсифікація економічних звязків між країнами, національними компаніями та активізація міжнародного виробництва ТНК потребували нового фінансового середовища. Це викликало, по-перше, якісні перетворення в міжнародних валютно-кредитних відносинах; по-друге, переплетіння та доповнення національних ринків позичкових капіталів; по-третє, інтеграцію та глобалізацію фондових ринків; по-четверте, величезні темпи зростання міжнародних банківських операцій, створення всесвітньої мережі філій транснаціональних банків [18, с. 45].

Другим чинником, що зумовив глобалізацію світових фінансів, стало активне поширення науково-технічних досягнень. Компютеризація фінансової сфери, динамічний прогрес телекомунікацій привели до форсованого розвитку світової фінансової системи. Поширення новітніх технологій викликало справжню банківську революцію. Воно дало змогу значно підвищити якість обробки фінансової інформації, забезпечити надзвичайну швидкість здійснення міжнародних операцій та переміщення ресурсів між окремими сегментами фінансового ринку. Технічні вдосконалення у сфері електронного звязку знизили вартість виконання міжнародних трансакцій. Електронні платежі витіснили чеки як головний засіб платежу.

Інформаційна революція на базі мікроелектроніки дала змогу ефективно впроваджувати новітні фінансові інструменти та забезпечити транснаціональний характер фінансової діяльності. Це відкрило можливості для надзвичайного зростання обсягу міжнародних фінансових трансакцій, прискорило транскордонні потоки капіталу [22, с. 164].

Третім чинником глобалізації сучасного фінансового середовища стала лібералізація міжнародних валютно-кредитних відносин та фінансових ринків. Тенденція до зменшення втручання держави у фінанси проявилася в останні десятиріччя в різних за рівнем розвитку групах країн. Це стосується і промислово розвинутих країн з ринковою економікою (передусім США, Японії, Великої Британії), і країн, що розвиваються (нові індустріальні країни Азії або Латинської Америки), і країн з перехідною економікою (наприклад, країн Балтії або країн Східної Європи).

Фінансова конкуренція між країнами посилює тенденцію лібералізації. Цей процес охоплює, по-перше, дедалі більшу кількість країн, які переглядають свої режими системи міжнародних економічних відносин, відмовляються від протекціонізму та жорстких заходів регулювання світогосподарських звязків. По-друге, він поширюється на нові, складніші сфери економічних відносин (від товарних ринків до ринків послуг, капіталів, фондових ринків). Свідченням цього є підписання країнами-членами СОТ угоди про лібералізацію ринку фінансових послуг, зменшення барєрів на ринках позичкових капіталів [18, с. 43].

За останнє десятиріччя уряди багатьох промислово розвинутих країн значно зменшили своє втручання в операції на внутрішніх фінансових ринках. У Великій Британії, наприклад, було послаблено контроль над ринком капіталу, проведено суттєву реформу ринку акцій, у Японії здійснено серйозні кроки з лібералізації ринку іноземної валюти та внутрішнього фінансового ринку [23].

Дерегулювання ринку капіталу дало можливість власникам фінансових активів швидко переводити їх з однієї країни в іншу й оперувати по суті у глобальному фінансовому середовищі.

Четвертим чинником процесу глобалізації світових фінансів стало зростання інтеграції національних ринків грошей та капіталу. Прискорення темпів такої інтеграції, також зумовлених процесами інтернаціоналізації, інформаційної революції та лібералізації, поступово дало нову якість ? виникла глобальна фінансова архітектура.

Прогресуюче взаємопереплетіння національних фінансових ринків, зменшення барєрів між внутрішніми та міжнародними фінансовими ринками дало змогу ресурсам грошей та капіталу вільно рухатися між різними сегментами світової фінансової системи.

Однак, глобалізація фінансового середовища ? це не лише вигоди від зростання участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування міжнародної інтегрованої фінансової системи, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських звязків.

До негативних наслідків глобалізації фінансового середовища відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; навязування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної, економічної та фінансової залежності. Саме тому фінансова глобалізація як суперечливий процес потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях [24, с. 52].

2.3 Сучасні проблеми глобальної фінансової архітектури

Основні проблеми глобальної фінансової архітектури:

1. зниження ефективності монетарного трансмісійного механізму;

. незначне поєднання правил реалізації монетарної політики і дискреційних дій центральних банків, що дає можливість забезпечити транспарентність та передбачуваність політики монетарної влади для всіх економічних агентів

. незначна міжнародна координація грошово-кредитної політики.

В умовах існуючої міжнародної фінансової архітектури глобальні фінансові ризики фактично перекладено на країни, які поступаються за рівнем економічного розвитку світовим лідерам. Так, у 2008 році європейські країни з ринками, що розвиваються, контролювали лише 1.7% обсягу світового ринку капіталу, а їх частка в сукупному обсязі золотовалютних резервів становила близько 11.5%. Ще вражаючішою є аналогічна статистика щодо країн Азії - 10.2% обсягу світового ринку капіталу і 34.7% сукупного обсягу золотовалютних резервів.

Послаблення позиції долара США як світової резервної валюти уможливлює появу нових резервних валют. Слід зазначити, що передумовами визнання резервної валюти є розвинута ліквідна і надійна фінансова система, ефективна економічна політика, конвертованість [39]. Зауважимо, що альтернативні резервні валюти мають не замінювати, а доповнювати долар.

Отже, запровадження нових механізмів диверсифікації резервних валют у поєднанні з механізмами регуляторного контролю з боку МФІ зумовлюють посилення експансії діючих глобальних фінансових центрів до країн із нестійкими економіками та розширення зон їх впливу на національні фінансові ринки.

Наявність самостійного фінансового центру в тій чи іншій країні є однією з основних ознак забезпечення не лише довгострокової конкурентоспроможності економіки, а й економічного та політичного суверенітету, національної безпеки. На нашу думку, це досить важливо й для України в умовах формування стратегічних орієнтирів розвитку її економічної та фінансової систем.

Одним із можливих варіантів є використання як резервної валюти спеціальних прав запозичення (SDR), вартість яких визначатиметься на основі вартості валютного кошика. Однак існують певні проблеми щодо застосування СПЗ як резервної валюти, зумовлені рівнем ліквідності, утримання її приватними особами, правом випуску міжнародними організаціями тощо.

З цього приводу виникає занепокоєння, що реалізація політичних цілей при виборі еталона для курсоутворення національних валют перешкоджатиме реалізації фінансових цілей. З огляду на мінімізацію можливих ризиків фінансисти не виключають можливість привязування нової грошової одиниці до зобовязань наднаціонального органу [60].

Принципи побудови нової фінансової архітектури обговорювалися на саміті лідерів країн G-20 у Вашингтоні у листопаді 2008 року. На ньому висловлювалися пропозиції щодо запровадження в економіці більшості країн елементів фінансового планування; посилення контролю за фінансовими потоками; реформування міжнародних фінансових організацій та чіткішого визначення межі регуляторного поля; запровадження націоналізації у фінансовій сфері тощо [35].

На саміті G-20 у вересні 2009 року в Пітсбурзі заявлено, що замість Великої вісімки головним економічним форумом у світі тепер буде Велика двадцятка. Починаючи з 2011 року саміти G-20 проводилися двічі на рік. У 2010 році вони проходили у Канаді (у червні ) та Південній Кореї (у листопаді), а в 2011 році - у Франції.

У нинішній світовій фінансовій архітектурі внаслідок нерівномірного розподілу в системі голосування та управління не повною мірою відображено роль країн із ринками, що розвиваються. Відсутність надійного механізму із широким представництвом вважається істотним недоліком, який ускладнює вжиття ефективних заходів щодо боротьби з кризою [76].

З огляду на це лідери країн Великої двадцятки на саміті 2009 року в Пітсбурзі домовилися про перерозподіл квот у МВФ і Світовому банку. Для ринків та країн, що динамічно розвиваються, буде перерозподілено не менше 3% голосів у Світовому банку та не менше 5% голосів у МВФ [68].

На наш погляд, формування нової фінансової архітектури слід розглядати значно ширше - не обмежуючись лише проблемами затвердження нових регуляторних процедур та вдосконалення механізму запобігання кризовим явищам. Світову економічну кризу все частіше розцінюють як типовий прояв процесу заміщення домінуючих технологічних устроїв, що періодично відбувається відповідно до ритму довгохвильових коливань світової економічної активності [6]. Тому формування нового технологічного устрою потребує нової форми організації капіталу.

Враховуючи це, заслуговує на увагу інша модель економічного розвитку, котру розглядають як альтернативу Вашингтонському консенсусу - Пекінський консенсус (назва належить Д.Рамо).

Дослідження ефективності впровадження китайської моделі здійснюють у Таїланді, Бразилії, Вєтнамі. Досвід Китаю поширюється також в інших країнах Азії, Африки та Латинської Америки. У 2004 році Лондонський центр міжнародної політики опублікував доповідь під назвою Пекінський консенсус, у якій розкрито особливості цієї доктрини.

Важливими постулатами доктрини Пекінського консенсусу є підвищення частки ВВП, що перерозподіляється державою, та посилення державного контролю над великим приватним капіталом, хоча не виключається і приватно державне партнерство. Частка державного сектору в провідних галузях економіки КНР становить: у видобувній - 80%; енергетиці - 75%; фінансовій та страховій сферах - 86%; послугах транспорту і звязку - 84%, у капіталі підприємств з іноземними інвестиціями - 65%.

Пекінський консенсус сприймається як доктрина економічної регіоналізації, що спричиняє створення кількох взаємодіючих і конкуруючих між собою регіональних груп, які формують фундамент сучасного багатополюсного управління світовою економікою. Посилення ролі держави та міждержавних обєднань є визначальною рисою доктрини Пекінського консенсусу. При цьому роль багатьох міжнародних фінансових організацій (СОТ, МВФ, Світовий банк тощо) стає другорядною. Зауважимо, що Китай сприймається як потенційний кандидат на створення нового фінансового центру на своїй території.

Деякі країни, наприклад Росія, пробують подолати кризові явища у фінансовій сфері та реальному секторі на основі реалізації якісно нових підходів, адекватних ідеології Пекінського консенсусу. Основними стратегічними завданнями є:

) створення власної інвестиційної системи, орієнтованої на внутрішні джерела накопичення, яка працює на внутрішній ринок;

) забезпечення розвитку ключових виробництв нового технологічного устрою [7].

В умовах некризового розвитку інертність і традиційність існуючих розрахункових механізмів дозволяє валютам зберігати своє місце у світовій валютній системі. В умовах кризи можуть відбутися серйозні корективи, тим більше, що економічні агенти при недовірі до валюти завжди можуть переключитися на використання інших валют. Тоді ті активи або операції, що генерували попит на долар і тим самим підтримували американську валюту, можуть виступати в такій же ролі по відношенню до інших валют. Тому, коли долар використовується у внутрішньому обігу інших країн, по суті, мова йде про використання для підтримки долара тих операцій, які повинні були б підтримувати національну валюту.

Останнім часом стали зявлятися ознаки того, що система, заснована на доларі, є доволі нестійкою. Поява у валютній сфері серйозних альтернатив долару в умовах, коли місце й роль валюти значною мірою визначаються субєктивними настроями ринку, відсутність у держави необхідних офіційних резервів, які могли б захистити долар у випадку його кризового падіння, викликаного поширенням інших валют або недовірою економічних агентів, обумовлює відносну нестійкість положення долара США.

У розвитку сучасної світової валютної системи можна виділити певні тенденції, спрямовані на розширення використання національних грошових одиниць в міжнародних економічних відносинах. Вони є відображенням процесів міжнародного поділу праці, все більшої відмови від ідей автаркії і господарської ізоляції, фактом визнання кожної національної господарської системи частиною світового господарства. Зростаюча інтернаціоналізація продуктивних сил викликає потребу в більш тісній міжнародній валютній координації, в результаті чого здійснюється тиск на формування і використання універсальних світових валют.

Мова йде про суперечливі процеси, які певним чином доповнюють один одного. Зростаюча економічна сила окремих центрів світового господарства за відсутності єдиної світової валюти проявляється у збільшенні використання в міжнародній сфері деяких національних валют. Тобто існують тенденції використання декількох валют, точніше, розділення світу на кілька валютних сфер.

Розвиток інтеграції викликав появу колективних валют, які обслуговують регіональні потреби окремих інтеграційних угруповань. Найбільш відомим прикладом є впровадження єдиної європейської валюти. Однак існують й інші приклади. Так, впровадження євро призвело до активізації обговорення в Азії питання про необхідність створення єдиної валютної одиниці регіону. Вважається, що створення азійського валютного союзу підвищить фінансову стабільність у регіоні і дозволить скоротити чисельні витрати; привязка валют азійських країн до долара виявилася не тільки надто дорогою, але й викликала значні диспропорції і валютні коливання; єдина валюта країн Азії дозволила б усунути ці проблеми [3].

Планується введення єдиної валюти в країнах Перської затоки (Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, Кувейт). В цей же час країни - члени Боліварианського альянсу планують перейти до єдиної валюти (сукре). На стадії обговорення знаходиться можливість впровадження спільної валюти країнами ЄврАзЄС.

Ще одна тенденція, що обєктивно проявляється в сучасній валютній системі - створення та використання єдиної валюти в міжнародних економічних відносинах. Як альтернатива єдиної валюти часто розглядається кошик провідних валют, що буде виконувати функції світового резервного засобу (МВФ пропонує в цій якості використовувати СДР). Однак проблема створення єдиної світової валюти поки що залишається дискусійною. Створення такої валюти зіткнеться з великою кількістю складностей і протиріч. Однією з головних проблем є нерівномірність економічного розвитку окремих країн та регіонів.

В даний час гостро встає питання про перспективи розвитку та напрями реформування світової валютної системи. Система, заснована на валютному моноцентризмі, потребує модернізації не тільки через проблеми, що накопичилися, але і у звязку із зміною умов функціонування світового фінансового середовища.

Перспективи подальшого розвитку світової валютної системи, перш за все, повязані з можливістю її реформування. По-перше, вдосконалення валютної системи повязують з повнішою і всебічною гармонізацією внутрішньої макроекономічної і зовнішньоекономічної політики провідних країн світу, за прикладом Маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄВС. Це завдання стане одним з найбільш складних для реалізації зважаючи на неоднорідність світового господарства, відмінності між країнами в механізмах проведення економічної політики. З іншого боку, зближення рівнів розвитку економік різних країн, уніфікація економічної політики створять умови для створення єдиної міжнародної валюти (хоча більшість учених оцінюють вірогідність її появи найближчим часом як дуже низьку).

По-друге, необхідно розглянути можливість формування системи координації і регулювання валютних курсів, яка була б менш жорсткою, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи, але в той же час менш мінливою, ніж сучасний режим вільного плавання. Недосконалість режиму жорстко фіксованих валютних курсів проявила себе під час функціонування Бреттон-Вудської валютної системи, коли здійснювалася фіксація валют до долара США. З іншого боку, знаходячись в режимі вільного плавання, валюти відкриті для негативної дії різних чинників. Необхідно виробити такий механізм, який поєднував би в собі переваги цих двох режимів.

По-третє, існує необхідність більшої переорієнтації валютної структури світового фінансового ринку з долара США на ширший перелік валют. Найближчими роками євро навряд чи повністю витіснить долар з позицій провідної світової торгової і резервної валюти, проте є всі підстави стверджувати, що недавно моноцентрична світова валютна система, орієнтована на долар США як ключову валюту, поступово реально перетворюється на поліцентричну, функціонування якої спирається на декілька провідних валют.

По-четверте, наявність проблеми валютних криз вимагає створення відповідних стримуючих противаг і захисних механізмів в глобальному масштабі. Певну роль в цьому можуть зіграти міжнародні організації, перш за все, МВФ. Сприяння в цій сфері з боку МВФ може здійснюватися по двох основних напрямах:

Надання технічної допомоги країнам у вдосконаленні їх валютно-фінансової політики так, щоб зробити неможливим розвиток кризи.

Якщо криза все ж таки виникла, надання фінансової підтримки для зменшення наслідків кризи.

Багато економістів вважають, що устрій сучасної світової валютної системи не відповідає новим умовам функціонування міжнародного фінансового середовища, і повязують з цим основну проблему глобальних валютно-фінансових потрясінь.

З позиції монетарних чинників можна виділити такі основні варіанти забезпечення стабільності світової валютної системи:

формування нової глобальної фінансової архітектури;

формування валютних союзів як спосіб регіоналізаційно-інтеграційного реагування на виклики глобалізації та недоліки глобальних ринків капіталу;

посилення симетрії інституціонального забезпечення функціонування центральних банків та зближення їх функцій реагування на зміни у монетарних процесах;

підвищення уваги до проблеми фінансових дисбалансів як фактора волатильності валютних курсів і потоків капіталу [4].

Взаємозалежність посилюється й у звязку з інтенсифікацією транскордонних операцій та прямих іноземних інвестицій. Так, понад третина загального обсягу прямих закордонних інвестицій американських ТНК спрямовані в підприємства та банки розташовані в зоні євро. В сукупності на три полюси, які ми досліджуємо, припадає 61% світового виробництва, 51% світової торгівлі та 63% капіталізації цінних паперів на фондових ринках світу [10].

Що ж до керованості міжнародної валютної системи у найближчому майбутньому, країни БРІК відстоюють посилення ролі спеціальних прав запозичення (СПЗ) з метою забезпечення багатосторонньої заміни долара, й оголосили про намір придбати облігації МВФ, деноміновані в СПЗ на суму, еквівалентну 70 млрд. дол. США. Таке співробітництво може знизити ризики криз, проте, водночас, посилило ризики загострення конкуренції між трьома блоками країн.

У червні 2009 року в м. Єкатеринбург відбулася нарада країн БРІК з приводу встановлення нового багатополярного світового порядку, основним завданням якої було проголошено гармонізацію міжнародної валютної системи, створеної після Другої світової війни. Попри успіхи цієї системи, країни БРІК виокремлюють її структурну упередженість стосовно країн, що розвиваються та відведення останнім другорядної ролі у процесі формування і перетворення міжнародної фінансової архітектури.

За останнє десятиліття трансформації фінансового порядку істотно сприяли наступні зрушення у глобальних економічних відносинах. По-перше, відбувся суттєвий перегляд економічної влади унаслідок накопичення вимог до США (і в меншій мірі, до інших розвинених країнах) з боку країн з ринками, що формуються і країн-експортерів нафти. По-друге, потужним гравцем міжнародної валютної системи став євро. По-третє, відбулося загальне скорочення багатосторонності в деяких сферах. По-четверте, економічне зростання, удосконалена економічна політика, і розвинені інституції призвели до посилення міжнародної ролі економік, які формуються. Усі ці події сприяли формуванню регіональних полюсів і таких угруповань як БРІК. В цілому, ці зрушення свідчать про те, що важливі рішення щодо глобальних економічних реформ у майбутньому більше не можуть прийматися виключно Сполученими Штатами і їх союзниками, або навіть в межах Великої вісімки.

Загально прийнято, що глобальні дисбаланси пов'язані з низьким рівнем заощаджень в США і високим рівнем заощаджень в Азії, підвищеним тиском на ціни на природні ресурси. Це призвело до накопичення іноземних активів ринками, що формуються і країнами експортерами нафти. Офіційні валютні резерви Китаю наразі складають близько 2,6 трлн. дол. США [3], майже половина з яких накопичуються, починаючи з 2004 року, коли країна досягла профіциту платіжного балансу, як із США, так із іншими партнерами.

Активи, що перебувають в управлінні суверенних фондів, оцінюються приблизно в 3,9 трлн. дол. США, майже дві третини з яких фінансуються за рахунок надходжень від експорту сировинних товарів, в основному нафти й газу. На кінець 2009 року зарубіжні фінансові активи Китаю склали 3,4 трлн. дол. США [3].

З іншого боку, значущість запровадження євро, часто недооцінюється. Вперше, в результаті добровільних, міжнародних переговорів було створено багатосторонню валюту. Це саме те, чого не вдалося реалізувати в рамках Бреттонвудської системи на глобальному рівні, адже СПЗ, як кошик існуючих валют, ніколи не функціонували як повноцінна валюта. За період свого існування, євро, з деякими винятками, продовжує стверджуватися як реальний конкурент долара, а обсяги запозичень у цій валюті перевищують доларові.

Розширення переліку країн-членів зони євро сприяло створенню регіональної економіки з великими капітальними резервами, і суттєво знизило трансакційні витрати і нестабільність національної валюти для інвесторів країн-членів, тоді як євро залишається орієнтиром для сусідніх країн. За останнє десятиліття суттєво скорочується частка глобальних валютних резервів, деномінованих в доларах (трохи менше двох третин). І хоча товари, а саме нафта, й досі оцінюються в доларах, перевага долара в цій сфері теж ставиться під сумнів.

З ослабленням економічної влади США спостерігається й ослаблення багатосторонності на користь інтенсифікації регіональної інтеграції та просування регіональних інтересів. Для цього існує декілька причин. Одна з них полягає у тому, що процес європейської інтеграції став прикладом для інших регіонів. Так, МЕРКОСУР, Рада співробітництва арабських держав Перської затоки і кілька груп африканських й східно-азіатських країн планують, або принаймні дискутують щодо створення регіональних валют і об'єднання фінансових ресурсів. Ще однією причиною є сумніви щодо потенціалу глобальних фінансових інституцій, а саме МВФ адекватно реагувати на масштабні глобальні фінансові кризи.

По мірі того, як зрушення в структурі глобальних іноземних активів підірвали позиції США в міжнародній валютній системі, на перший план виступають ринки що формуються.

Найдинамічнішими в зазначеному контексті виступають країни БРІК. Так, Китай - найбільша з національних економік і третій найпотужніший експортер у світі - демонструє успіхи у поступовому переході від централізованої планової до змішаної економічної системи, уникнувши занурення у масштабну економічну кризу. Індія, після десятиліття млявого економічного зростання, нарешті відкрилася для навколишнього світу і перетворюється на потужного глобального гравця. Бразилія, приборкавши гіперінфляцію, успішно перейшла до плаваючого обмінного курсу і монетарної політики, що базується на таргетуванні інфляції з одночасним стримуванням хронічних бюджетних дефіцитів. Бразилія і Росія отримала переваги від стійкого зростання цін на сировинні товари.

Унаслідок цих перетворень, ринкам що формуються присвоюються рейтинги інвестиційного рівня. Разом з тим, сучасна світова фінансова криза серйозно заплямувала репутацію США і фінансових ринків інших розвинених країн, які спричинили її розгортання. Крім того, криза виявила прогалини у фінансовому управлінні цих країнах і поставила під сумнів компетентність їх фінансових інституцій.

Таким чином, на зміну діючій однополярній валютній системі на чолі зі США, у наступні кілька десятиліть варто очікувати посилення ролі інших полюсів таких як ЄС (або ж зона євро) і БРІК (та інші великі ринки, що формуються та країни-експортери нафти). БРІК не є регіональним угрупованням, однак ці чотири країни беруть участь у різних регіональних інтеграційних ініціативах. Монетарна ж інтеграція навколо долара США в західній півкулі навряд чи досягне значних успіхів.

Цілком очевидно, що потенційні полюси міжнародної валютної системи відрізняють різні стратегії щодо вирішення глобальних проблем та реалізації міжнародних валютних реформ, зокрема реформи управління міжнародними фінансовими установами, створення міжнародного резервного активу, та ініціатив з посилення фінансового регулювання.

Той факт, що США переживають спад відносного економічного впливу свідчить про те, що їм доведеться враховувати дедалі більше чинників у формуванні внутрішньої і зовнішньої економічної політики. За таких обставин варто очікувати виваженої позиції США при підтримці будь-яких багатосторонніх інституцій, зосередження на двосторонніх відносинах у формі двосторонніх торговельних угод або валютних свопів з іншими центральними банками. Підтримуючи бажання БРІК розширити силу голосу в МВФ, США протистоятимуть будь-якій реформі, яка б поставила під загрозу власне право вето в межах інституції.

Угруповання БРІК, попри відмінності у політичній структурі і економічному розвитку країн, що обєднались під його назвою, підтримає реформи, які допоможуть утримувати справжню ціну їх багатств та виступатимуть з критикою існуючих інституцій і одно полярної валютної системи.

Отже, в перспективі країни БРІК об'єднаються довкола спільної мети - витіснення долара США як стрижня міжнародної валютної системи, за умови гарантування вартості їх доларових активів. Володіючи доларовими активами загальною вартістю 1,95 трлн. дол. США, і загальним обсягом торгівлі товарами в розмірі 1,9 трлн. дол., вони зацікавлені у тому, щоб перехід до багатополярності не відбувся за рахунок високої нестабільності фінансового ринку та збоїв в потоках світової торгівлі, інвестицій і капіталу [1; 3]. Основне завдання, на думку голови Народного банку Китаю Чжоу Сяочуань і полягає у створенні міжнародної резервної валюти, не пов'язаної з окремими державами і здатної зберегти стабільність в довгостроковій перспективі [11].

Частково вирішення даного завдання зводиться до розширення ролі СПЗ шляхом збільшення їх пропозиції; сприяння їх застосування в міжнародній торгівлі і запозиченнях; розширення обігу за нині офіційні межі, через механізм забезпечення доступу до деномінованих в СПЗ облігацій для кваліфікованих приватних інвесторів (пенсійних фондів, страхових компаній), зацікавлених як у диверсифікації портфеля, так і валютному хеджуванню, передбачених структурою СПЗ.

У даному контексті пропозиція КНР щодо збільшення випуску та підвищення ринкової привабливості СПЗ представляє сферу загального інтересу БРІК. Однак, з точки зору географічної віддаленості, політичної структури, рівнів економічного розвитку, країни БРІК, а відтак і перелік їх основних завдань, суттєво різняться. Так, розмір ВВП на душу населення в БРІК коливається від 8 681 дол. США в Росії, 8 220 - в Бразилії, до 3 735 дол. США в КНР та 1032 - в Індії [10]. На відміну від Бразилії та Індії, Китай і Російська Федерація мають геополітичні амбіції. Водночас, по мірі підтримки національних компаній з метою виходу на міжнародні ринки, всі чотири країни зіткнуться із жорсткою конкуренцією на глобальному ринку злиттів і поглинань.

З огляду на наслідки світової фінансової кризи в країнах ЄС та гостру необхідність модернізації європейських інститутів, можемо прогнозувати їх орієнтацію вже у найближчій перспективі на вирішення внутрішніх європейських проблем. Що стосується відносин з БРІК, можемо констатувати невигідну позицію ЄС з огляду на його енергетичну залежність, зокрема від постачання нафти з країн Близького Сходу і газу з Росії, що дає останнім потенціал скористатися своєю стратегічною ринковою позицією.

Втім, варто констатувати й певні ризики багатополярної системи. Хоча міжнародна валютна система продовжує обертатися навколо долара, валюти найбільшої економіки світу з найбільш ліквідними фінансовими ринками, укріплення євро та інших валют унеможливлює вимірювання глобальної ліквідності лише через доларову ліквідність. Однак, незалежно від кількості валют, ніщо не гарантує обсяги ліквідності адекватні сучасним реаліям глобальної економіки.

Прихильники плаваючих обмінних курсів традиційно стверджують, що гнучкість валютного курсу в поєднанні з виваженою внутрішньої макроекономічної політикою захищає країни від нераціональної політики за кордоном. Разом з тим, практика плаваючих валютних курсів доводить протилежне. Валютна незалежність не є абсолютною, навіть за умови вільно плаваючого обмінного курсу. А процентні ставки США впивають на економіку інших країн, навіть з гнучким обмінним курсом, що й спростовує ідеї, що плаваючі валютні курси і таргетування інфляції виключають необхідність координації політики. Щоправда в умовах багатополярної валютної системи координація ускладнюється.

Крім того, некерована міжнародна валютна система не гарантує, що один із блоків не вдасться до заниження обмінного курсу з метою стимулювання економічного зростання, або ж до його завищення задля «стримування інфляції» в умовах глобальних шоків пропозиції. Так, КНР, Англія, Швейцарія піддавались критиці за навмисне знецінення валюти у відповідь на серйозний економічний спад.

Навмисне маніпулювання обмінними курсами загрожує глобальними дисбалансами на зразок останніх десяти років. Існуючі механізми контролю макроекономічної політики, в першу чергу ті, що пропонує МВФ, не відповідають сучасним реаліям, зокрема в галузі регулювання обмінного курсу. Це дозволяє країнам, які залежать від кредитування МВФ (всі розвинені і великі країни з ринком, що формується) ігнорувати його рекомендації.

Наступна проблема полягає у волатильності обмінних курсів, що посилюватиметься за умов використання декількох основних резервних валют. Як стверджував свого часу Р. Тріффін, розмірковуючи про долар США, резервні валюти країн з дефіцитом платіжного балансу приречені на кризи довіри [9].

І хоча дефіцити можуть відгравати вирішальне значення для збільшення глобальної ліквідності, зростання вимог за борговими зобовязаннями таких країн, можуть викликати сумніви щодо здатності їх виконання з боку останніх. У світі з однією резервною валютою можливості її заміни обмежені. Таким чином, попри стурбованість американською грошово-кредитною політикою і значним дефіцитом платіжного балансу останніх десятиліть, долар не спіткало суттєве падіння.

Втім, у системі декількох резервних валют проблеми довіри здатні мати негайний ефект, оскільки власники однієї з основних валют можуть перейти на іншу, спричиняючи тим самим різке знецінення знехтуваної валюти з одного боку, та стрімке підвищення вартості обраної валюти з іншого. У зв'язку з цим, заяви країн БРІК про відхід від долара можуть спровокувати кризу довіри до цієї валюти і призвести до суттєвого знецінення деномінованих у доларах активів. З огляду на загрози фінансової нестабільності у разі переходу до багатополярної або ж багатосторонньої міжнародної валютної системи, цей процес вимагає скоординованих зусиль світової спільноти.

Сучасна міжнародна валютна система постала перед серйозною проблемою адаптації до функціонування в умовах багатополярності. Потенціал та значення БРІК були визнані при створенні Великої двадцятки. Разом з тим, Велика двадцятка, хоча вона більше відповідає глобальним реаліям ніж Велика вісімка, не охоплює багато середніх і малих країн, і таким чином не відповідає універсальному принципу багатосторонності, притаманному повоєнному економічному порядку.

Ні Велика двадцятка, ні Рада фінансової стабільності не являють собою глобальну установу, яка дозволила закласти фундамент для важливих рішень урядів країн-членів і забезпечення подальшої діяльності. Таку роль, як правило, беруть на себе багатосторонні фінансові інститути, зокрема МВФ і Світовий банк. У якості альтернативи глобального управління багатополярною валютною системою можна розглянути розширення багатосторонніх організацій з більш обмеженим членством, як наприклад, Організація з економічного співробітництва та розвитку і Банк міжнародних розрахунків, або ж створення нових установ. Проте в майбутньому важливо, щоб інститути глобального фінансового управління були не лише здатні передбачити настання економічних потрясінь, але й мали дієві механізми їхнього запобігання.

Зрештою, нестабільність, пов'язана зі співіснуванням основних резервних валют повинна привести або до домінування однієї з них, або ж до домовленостей про створення більш керованої міжнародної валютної системи. Тим не менш, в сучасній валютній системі криються серйозні ризики.

Без міжнародного співробітництва, перспективи для якнайшвидшого розв'язання суперництва між валютами видаються віддаленими. Євро може суперничати з доларом, але малоймовірно, що він відграватиме таку ж провідну роль. Серед країн БРІК наразі немає жодного кандидата на це звання. Оскільки у майбутньому юань може стати важливою міжнародною валютою, Китаю доцільно далі розвивати власну фінансову інфраструктуру та провадити інші економічні реформи. Таким чином, інтерес до можливостей управління міжнародною валютною системою зростає, про що свідчить і пропозиція Китаю відновити СПЗ в якості резервної валюти.

Втім СПЗ у їх нинішньому вигляді не здатні вирішити проблему декількох резервних валют, окрім хеджування валютних ризиків. Навіть при більшому використанні СПЗ, глобальна ліквідність, як і раніше, буде результатом неузгоджених дій основних центральних банків. В ідеалі міжнародне регулювання ліквідності вимагає створення еквіваленту глобального центрального банку, ефективність і легітимність якого повинна бути підтримана іншими глобальними інститутами.

У короткостроковій перспективі ризики девальвації долара в основних власників резервів можуть бути пом'якшені шляхом надання певної гарантії по відношенню до СПЗ, з боку США, або через багатосторонню установу. Рахунок заміщення може бути створений для того, щоб уможливити впорядкований перехід власників резервів від долара до СПЗ або євро.

У той же час, основні центральні банки повинні скоротити власні резерви і погодитися на більш активні і скоординовані інтервенції на валютних ринках. Попри сумнівну ефективність односторонніх інтервенцій, готовність країн протистояти неконтрольованим змінам валютного курсу може запобігти його суттєвим коливанням. Таким чином, країни основних резервних валют повинні співпрацювати набагато тісніше і розширювати перелік цілей власної грошової політики з огляду на глобальну фінансову стабільність.

Формування нової фінансової архітектури розглядається науковцями як один з основних варіантів забезпечення стабільності валютної системи [4,5]. Невдоволення існуючим станом речей у сфері глобальних фінансових процесів і міжнародної валютної системи яскраво проявилося після мексиканської кризи 1994 р. та набуло особливого резонансу після азіатської кризи та російського дефолту.

Аналіз посткризової ситуації та пошук варіантів уникнення валютних криз нового покоління спонукав до вдосконалення діючих міжнародних засобів запобігання і швидкого реагування на дестабілізаційні процеси у валютно-курсовій та фінансово-банківській сферах. Основними елементами нової архітектури, яка відображає регулюючі впливи на функціонування міжнародного валютного устрою та системи фінансових ринків глобального рівня, є: прозорість, відповідальність та ефективне регулювання; міжнародні стандарти й коди; посилення фінансових систем (національних, але у контексті фінансової відкритості й ефективного виконання ринками функцій фінансового посередництва); лібералізація руху капіталів; стійкі режими валютних курсів; ідентифікація і моніторинг зовнішньої вразливості; підвищення відповідальності й ролі приватного сектору в урегулюванні криз; розширення ролі МВФ.

Пошук варіантів забезпечення стабільності світової валютної системи часто концентрується на проблемах формування нової фінансової архітектури. При цьому під глобальною фінансовою стабільністю розуміється такий розвиток фінансового сектору, який би сприяв довгостроковому зростанню глобальної економіки в цілому, забезпечив безперешкодне фінансування дефіцитів платіжних балансів із приватних джерел (фінансування з офіційних джерел в даному випадку розглядається як елемент забезпечення самої стабільності або ж як свідчення її ушкодження), створив рамкові умови для запобігання кризовим ситуаціям у фінансово-банківській і валютно-курсовій сферах окремих країн і їх поширенню на інші країни за збереження принципу мобільності капіталів для ефективності економіки та гнучкості валютних курсів як фактора уникнення суперечливих монетарних цілей центральних банків.

Таким чином, сучасна Ямайська валютна система стає менш ефективною. У звязку з цим багато економістів стверджують, що найближчим часом Ямайська система може бути замінена новою світовою валютною системою. Майбутня система міжнародних валютних відносин може базуватися на широкому використанні в міжнародних економічних відносинах валют 20-30 країн світу, які гратимуть найбільш помітну роль в світовій торгівлі і в міжнародній міграції капіталу. Іншим варіантом розвитку нової світової валютної системи є розподіл світового господарств на кілька регіональних блоків, кожен з яких буде обслуговувати відповідна регіональна валюта.

Водночас, як показує практика, жодна з міжнародних валютних систем не забезпечує позбавлення від валютно-фінансових потрясінь. Тому за неможливості швидкого реформування діючого валютного устрою світу для поступового забезпечення стабільності нової валютної системи слід особливу увагу звернути на зміцнення регулюючих елементів надбудовчого характеру, розробку систем попередження фінансових криз як на рівні міжнародних фінансово-кредитних установ, так і на рівні окремих країн.

Отже, реструктуризація та реорганізація комерційних банків розглядається як один із напрямів підтримки стабільності банківської системи та нарощування її потенціалу. Враховуючи, що становлення банківської системи України відбувається у складних макроекономічних умовах, не позбавлених ознак періодичної економічної кризи в Україні та світової фінансової кризи, особливого значення набуває створення динамічної, гнучкої банківської системи, яка б завчасно реагувала на негативні зміни в макроекономічному середовищі країни і в світовій фінансовій системі. Ефективне використання основних форм реструктуризації банківського сектора є запорукою зростання ефективності роботи банківської установи. Мобілізація внутрішніх резервів за рахунок зростання ефективності банківської діяльності та продуктивності праці і збільшення на цій основі прибутку стануть основним джерелом підвищення рівня капіталізації банківської системи.

За режиму інфляційного таргетування зростає роль процентної політики: офіційні відсоткові ставки стають основним інструментом грошово-кредитної політики, а процентний канал - основним каналом монетарного трансмісійного механізму. В Україні процентний канал не відіграє значної ролі у вітчизняному монетарному трансмісійному механізмі. Як показує практика, принципи використання облікової ставки НБУ як базової відрізняються від механізму її дії в зарубіжних країнах, що і зумовлює вітчизняну специфіку дії процентного каналу трансмісійного механізму грошово-кредитної політики. У більшості розвинутих країн базова ставка - це ставка за основним інструментом монетарної політики. За нею проводиться найбільший обсяг монетарних операцій центрального банку.

Таким чином, вона прямо чи опосередковано впливає на широкий спектр процентних ставок на фінансовому ринку (кредитні, депозитні, міжбанківські), а через фінансовий ринок - на прийняття субєктами економіки рішень щодо виробництва, заощаджень, споживання, а відповідно і на рівень виробництва валового внутрішнього продукту та рівень інфляції в країні. На вітчизняному грошово-кредитному ринку монетарні операції центрального банку за обліковою ставкою фактично не здійснюються. Ключовою ставкою, тобто ставкою, за якою НБУ проводить найбільший обсяг операцій, є процентна ставка за кредитами овернайт.

3. РЕФОРМА ФІНАНСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ЗМІН

3.1 Напрями реструктуризації фінансової системи України

Основні напрямки реструктуризації фінансової системи України:

) посилення здатності банківської системи запобігати банкрутству окремих її установ;

) збільшення капіталу банківської системи насамперед за рахунок покращання якості активів великих банків,формування надійної ресурсної бази, що дозволить створити фінансову основу для виконання банками своїх основних функцій;

) реструктуризація окремих неплатоспроможних банків з групи „малих і „середніх, ліквідація яких може спричинити серйозні соціальні й економічні наслідки;

) проведення комплексу заходів для посилення довіри до банків з боку приватних вкладників, кредиторів, клієнтів, у тому числі іноземних партнерів;

) підвищення рівня банківського управлінського персоналу, покращання банківських технологій.

Європейські, особливо скандинавські країни довгий час проводили політику соціально-орієнтованої економіки, що передбачає соціальні гарантії саме громадянам окремо визначеної країни, що в свою чергу породжує суперечності створення єдиного економічного та географічного простору.

Державне управління економікою України все ще знаходиться у пошуковій стадії щодо ефективної моделі управління не лише розвитком країни окремо, але й її як субєкта світової економіки та активного учасника глобалізаційних процесів. Головною особливістю державного управління економікою України є нетотожність політичного та стратегічного вектору розвитку в інтегрованій спільноті. Це утворює з України велику «чорну скриньку», що стає на заваді розвитку інвестиційної привабливості України, а це найбільш важливий важіль участі та регулювання глобалізаційних процесів на державному рівні.

Основні напрями державного управління та формування національних стратегій продиктовані умовами глобалізації, тобто політика держав повинна бути спрямована на боротьбу з негативними та використання позитивних наслідків глобалізації.

Що стосується України, то, на жаль, на сьогодні Україна недостатньо залучена до процесів глобалізації, оскільки вона:

значно відстає від провідних держав світу в галузі інформатизації та розвитку інформаційних технологій;

перебуває лише на початку формування власних ТНК, конкурентоспроможних на глобальному рівні й здатних до здійснення глобальної стратегії розвитку;

досить непослідовно запроваджує економічну лібералізацію;

не приділяє належної уваги координації своєї зовнішньоекономічної політики з іншими пострадянськими й постсоціалістичними країнами, що розвиваються, - це робить політику мало гнучкою та в цілому послаблює зовнішні позиції.

Фінансова глобалізація руйнує ізольованість національних ринків і породжує складні взаємозвязки різних сегментів єдиної світової фінансової системи [42, с. 423]. З 90-х років минулого сторіччя починається мобілізація вільних ресурсів, підвищення обсягів фінансового посередництва та сприяння розвитку фондового ринку й фінансового сектору в цілому. Проте частина небанківських фінансових установ (зокрема, довірчі товариства, інвестиційні та пенсійні фонди) викликають значну недовіру з боку пересічного громадянина та історично мають досить погану репутацію, повязану з відомою трастовою епопеєю 1993-1995 років.

Для вирішення цієї проблеми необхідно забезпечити проведення активної державної політики, яка повинна бути направлена на подальший розвиток системи регулювання фінансового ринку та нагляду. Реалії сучасного світу вимагають найскорішої реструктуризації вітчизняної фінансової системи та інтеграції її в глобалізоване фінансове середовище. Без цього не є можливими ані повноцінний розвиток держави, ані задоволення потреб вітчизняних споживачів на належному рівні.

На жаль, внаслідок політичної нестабільності Україна перебуває на узбіччі світових фінансових потоків. Тому, враховуючи специфічність впливу фінансової глобалізації на розвиток української фінансової системи, можна визначити напрями її реструктуризації:

а) інтеграція України до міжнародних фінансових відносин;

б) взаємини з міжнародними фінансово-кредитними установами;

в) інтеграція до світового фінансового ринку, залучення в Україну іноземних інвестицій та співпраця з іноземними партнерами.

Динаміка інтеграції України до світового фінансового ринку свідчить, по-перше, про відсутність інтересу до вітчизняного фондового ринку з боку іноземних інвесторів і, по-друге, про неможливість використання переваг іноземного інвестування вітчизняними підприємствами. Обсяг іноземного інвестування є надзвичайно низьким у порівнянні із обсягами операцій на міжнародному фінансовому ринку, що означає практичну відсутність інтеграції вітчизняного та світового фінансового просторів.

Низький рівень інтеграції до світового фінансового ринку підтверджується і загальним аналізом платіжного балансу України та міжнародної інвестиційної позиції України. Так, із загального обсягу портфельних інвестицій 76% є інвестиціями в державні боргові цінні папери [13]. Це свідчить про недостатню участь недержавних субєктів фінансового ринку у міжнародній фінансовій діяльності. Вони практично не мають доступу до міжнародного фінансового ринку та не використовують тих переваг і можливостей, що є наслідком світової фінансової глобалізації.

Нарешті, ступінь глобалізованості вітчизняного фінансового ринку можна визначити ступенем кореляції між різними індикаторами фінансового ринку України та світового.

До таких індикаторів можна віднести облікову ставку Національного банку у порівнянні із ставками центральних банків провідних країн світу, відсоткові ставки комерційних банків у порівнянні зі ставками на світовому ринку, індекси фондових ринків. На наш погляд, більш показовим є порівняння облікових ставок центральних банків, яке відображає кореляцію в офіційній грошово-кредитній політиці різних країн, і порівняння динаміки фондових індексів, яке відображає кореляцію загальних тенденцій розвитку фінансових ринків [58, с. 239].

Щодо облікових ставок центральних банків, то, з огляду на складну фінансову ситуацію в Україні в період переходу до ринкової економіки та нерозвиненість вітчизняного фінансового ринку, порівняння абсолютних величин наведених показників не є повноцінним критерієм визначення звязку вітчизняної та світової фінансових систем. У той же час очевидним є те, що збільшення відсоткових ставок НБУ є прямим наслідком міжнародної фінансової кризи, яка значною мірою вплинула на розвиток фінансового ринку України. Аналогічних висновків можна дійти при порівнянні курсу гривні до основних світових валют та співставленні динаміки вітчизняних фондових індексів із міжнародними.

Так, до основних вітчизняних фондових індексів можна віднести індекс ПФТС ? Першої фондової торгівельної системи. Порівняння цього індексу, наприклад, з основним індексом фондового ринку США ? Dow Jones Industrial Average, що відображає тенденції розвитку світової економіки в цілому, очевидно засвідчує кореляцію між динамікою зміни цін на цінні папери в Україні і на світовому ринку.

У той же час незначні обсяги торгів та інші особливості вітчизняного фондового ринку не дозволяють використовувати індекс цього ринку як повноцінний критерій оцінки напрямів реструктуризації вітчизняної фінансової системи. Все це однозначно вказує на повільний процес інтеграції вітчизняної фінансової системи до світової. Хоча позитивні наслідки такої інтеграції очевидні вже сьогодні, в першу чергу у сфері міжнародної торгівлі.

Відповідно задача інтеграції до глобалізованого світового фінансового простору, що стоїть перед Україною, вимагає врахування особливостей сучасної структури світової економіки, ретельного вибору та використання інструментів, які здатні забезпечити максимальну швидкість та ефективність такої інтеграції і одночасно мінімізувати можливі втрати від цього процесу. Подібне завдання є тим більше актуальним, що, незважаючи на значне поширення світової економічної глобалізації, механізми регулювання фінансового ринку зосереджені більшою мірою в розпорядженні національних структур, адже ефективних та повноважних наднаціональних регуляторних органів до цього часу не створено [58, с. 241].

Саме тому слід розглядати глобалізацію не тільки в контексті нових інвестиційних можливостей, але і нових ризиків для України. І, на нашу думку, при розробці макроекономічної стратегії України першочергова увага має бути приділена саме тим ризикам, які супроводжують процес інтеграції національної економіки до глобалізованого фінансового простору.

У фінансовому секторі варто відокремити небезпеку глобальних фінансових криз та небезпеку підриву суверенітету країн з невисоким рівнем розвитку через боргову та іншу фінансову залежність. При цьому рівень такої небезпеки є тим більшим, чим нижчим є економічний розвиток країни у порівнянні із розвитком провідних держав світу [58, с. 541].

Отже, фінансова глобалізація на певному етапі свого розвитку призводить до підвищеної нестабільності національного фінансового ринку внаслідок тісної інтеграції країни до світової економіки. Така фінансова нестабільність у першу чергу повязана з підвищеною мобільністю капіталів, режимом плаваючих обмінних курсів та фінансовою лібералізацією, що стало наслідком втілюваної більшістю країн світу політики у сфері фінансового регулювання, оподаткування тощо. Однак у процесі подальшої глобалізації світовий фінансовий простір стає дедалі більш однорідним. І на прикладі Європейського союзу можна пересвідчитись, що повноцінний валютно-економічний союз відзначається досить високою стабільністю свого фінансового ринку [58, с. 542].

Це ще раз підкреслює, що у процесі подальшого розвитку та лібералізації фінансового ринку України та його подальшої інтеграції до світового фінансового простору все більш актуальним стає вивчення досвіду іноземних країн щодо шляхів такої інтеграції та уникнення негативних наслідків. Про важливість вирішення проблем світових фінансових криз говорить і те, що останні засідання МВФ присвячені саме цій проблемі, тому пошук шляхів запобігання виникненню криз, прийняття необхідних заходів для помякшення та ліквідації їх наслідків належать до числа головних завдань при інтеграції України у світовий фінансовий простір.

Результатом вирішення цих завдань має бути завчасне виявлення та ліквідація передумов фінансової нестабільності, обмеження національного ринку від негативного впливу міжнародних кризових процесів та в ідеалі ? створення умов, за яких виникнення фінансових криз є неможливим. Тому необхідно застосовувати методи та інструменти державної політики, спрямовані на досягнення цих цілей [42, с. 542].

У першу чергу до таких методів можна віднести методи контролю над міжнародними потоками капіталів. Ці методи розвивались одночасно із загальною лібералізацією міжнародного ринку, появою нових фінансових інструментів та технологічним прогресом.

Нині, коли країни, що розвиваються, все більшою мірою інтегруються до світового фінансового простору, у них спостерігаються суттєві коливання в обсягах притоку та відтоку інвестицій, що зумовлює необхідність активного використання заходів регулювання міжнародних потоків капіталу, що зумовлено значною мірою саме глобалізаційними процесами і повинно бути спрямовано, в першу чергу, на регулювання рахунку поточних операцій і недопущення короткострокових коливань у платіжному балансі.

З метою визначення особливостей і закономірностей прояву процесів глобалізації на території України можливо використати наступну послідовність етапів (рис. 3.1).

Дослідження кожного рівня за етапами повинно супроводжуватися розрахунками коефіцієнтів інтенсивності інтеграційних процесів, зовнішньоекономічної активності галузі, визначення провідних позиції формування рейтингу регіонів за інтенсивністю прояву процесів глобалізації.

Для України залишається невирішеним питання гармонізації національних інтересів зі стандартами й цінностями глобалізаційного світу - їх українська політична еліта, здається, усвідомлює, але проте ще не розв'язної залишається проблема одночасного створення національних державних установ і права, які б гармоніювали з існуючими в Європейському Союзі.

Рис. 3.1. Послідовність дослідження впливу глобалізаційних процесів на національну економіку [53]

Глобалізація як всеохоплююче явище впливає на всі процеси, що протікають на планеті, багато в чому їх формуючи й визначаючи. При цьому, чим інтегрованіша у світове співтовариство країна, тим більший вплив на неї мають глобальні процеси. Україна на початку свого незалежного існування виявилася досить слабко утягненої в сферу глобальних процесів, втім, як більшість країн-учасниць колишнього СРСР у результаті економічної деструктуризації на момент розпаду. Отже, маємо на старті глибоку економічну кризу з наступними спробами ринкових трансформацій, з однієї сторони, й інтенсивний процес глобалізації, у який утягнені більшість країн світу, - з іншого. Узагальнення основних причин економічних загроз фінансової глобалізації для України можливо представити наступним чином (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Національні умови загроз фінансової глобалізації для України [42]

Спираючись на важливість визначення Україною належного місця в міжнародній економіці, можна відзначити актуальність питань інтеграції України за такими стратегічними напрямками, як: перебудова на ринковій основі виробничих зв'язків з країнами СНД; входження до європейського економічного простору через посилення співробітництва з країнами Центральної й Східної Європи, країнами ЄС; розвиток економічних звязків з країнами, що розвиваються. Особливої уваги заслуговує доля України в міжнародних організаціях для забезпечення рівноправного співробітництва у світовій економіці.

Доля України буде залежати від її спроможності знайти і втілити в життя новий, критичний шлях розвитку - модель глобального конкурентоспроможного інтегрування на основі внутрішньодержавного і міждержавного солідаризму та випереджувально-інноваційних стратегій розвитку. Проведені дослідження показали, що вплив глобалізації на національну економіку досить складний та суперечливий. Існують як позитивні, так і негативні сторони.

Позитивні сторони очевидні: по-перше, це можливість брати активну участь в обговоренні режимів регулювання міжнародних економічних відносин, а не бути осторонь, як це спостерігається тепер. По-друге, відбудеться скорочення витрат на здійснення зовнішньоекономічних операцій, що є дуже важливим, оскільки загальне підвищення цінової конкурентоспроможності українських виробників - найактуальніше питання сьогодення. Цим самим наша країна виконає одну з головних умов поглиблення відносин з ЄС та отримає можливість захисту інтересів України та її підприємств відповідно до міжнародних форм та процедур, що мінімально залежать від коливання політичних відносин з тією чи іншою країною.

Забезпечення інвестиційної привабливості України для іноземних інвесторів за рахунок приєднання країни до загальноприйнятих у світі регулятивних норм також є однією з позитивних сторін, оскільки сучасному становищу держави не позаздриш. Іноземні інвестори не довіряють політичній та економічній нестабільності в країні і тому забирають свої капіталовкладення, а це негативно впливає на розвиток виробничої промисловості.

Позиція, яку зараз підтримує Україна, приведе до збільшення можливостей входження країни до великих міжнародних коопераційних проектів, що в перспективі можуть забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності та розширити можливості більш вільного доступу до зарубіжних ринків за рахунок зменшення тарифних і нетарифних перешкод. Але для України стратегічно важливою метою має стати стимулювання структурних реформ усередині країни, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможності у відкритому ринковому середовищі, що є стратегічно важливою метою.

Покращити становище України на світовому ринку можливо завдяки застосуванню ефективної інноваційної та зовнішньоекономічної політики. Оптимальний розвиток зовнішньоекономічних звязків ґрунтується, передусім, на принципових змінах у структурі національної економіки України. Тому важливим стає питання реформування зовнішньоекономічного сектору України, інтеграції її господарської системи у міжнародну економіку, створення розгалуженої інфраструктури, яка б забезпечувала швидку реалізацію ринкових перетворень, перш за все у зовнішньому секторі економіки.

Від трансформації зовнішнього сектору економіки України залежать подальший економічний розвиток країни, ефективність і результативність підприємницької діяльності, місце України в системі світового господарства. Якщо Україна хоче стати повноцінним субєктом глобальної економічної діяльності, брати участь не лише на ринках виробів чорної металургії або простих хімічних виробів, вона має створювати власні транснаціональні структури.

З метою мінімізувати негативні наслідки збільшення частки іноземного капіталу в банківський сектор України, а також скористатися перевагами цієї присутності для подальшого розвитку національної економіки, запропоновано основні напрямки оптимізації допуску іноземного банківського капіталу: збільшення частки іноземного банківського капіталу в банківській системі повинно відбуватися поступово - по мірі створення сприятливих внутрішніх умов розвитку банківського сектора; необхідно сприяти подальшому розвитку сегмента банків з державним капіталом; проводити моніторинг доступу іноземного банківського капіталу на основі національних пріоритетів розвитку та розробити чіткі вимоги щодо приходу ТНБ у національну економіку.

Дослідження зарубіжного досвіду та аналіз ймовірностей його використання в Україні дозволили визначити варіанти політики регулювання участі іноземних інвесторів в національній банківській системі, а саме:

заборона продажу банків-резидентів при використанні законодавчих інструментів впливу;

сприяння процесу приходу закордонних інвесторів до вітчизняного банківського сектору;

введення мораторію на купівлю іноземними банками контрольних пакетів акцій вітчизняних банків;

відсутність регулювання процесу збільшення участі закордонних інвесторів в банківській системі.

Визначено основні ризики, повязані зі збільшенням частки іноземного капіталу в банківській системі за умови низького рівня конкурентоспроможності українських банків, ступеня відкритості фінансової системи для іноземних інвесторів, використання механізмів регулювання припливу іноземного капіталу та стабільності національної економіки.

При цьому необхідно відзначити, що негативні наслідки для країни можуть бути повязані як із відтоком, так і з притоком іноземного капіталу. Тому заходи щодо контролю над імпортом капіталу повинні бути аналогічні заходам щодо контролю над експортом, а сам контроль тісно повязаний із валютною політикою держави та обмеженнями щодо операцій поточного рахунку платіжного балансу (щодо відкриття рахунків в іноземних банках, валютних операцій, тощо).

З огляду на викладене можна виділити три основних шляхи обмеження міжнародної фінансової активності [42, с. 556]. По-перше, це запровадження податків або подібних до податків обмежень на міжнародні фінансові операції, які сприяють підвищенню вартості транзакцій та відповідно зменшенню їх прибутковості.

Серед цих заходів ? так званий податок Тобіна, тобто податок на операції на міжнародному валютному ринку, ідея якого була вперше проголошена лауреатом Нобелівської премії Джеймсом Тобіним в 1978 році, або податок на придбання цінних паперів емітентів іншої країни. Серед альтернатив податку Тобіна можна відзначити пропозиції щодо оподаткування всіх міжнародних транзакцій (з огляду на складність відокремлення валютних операцій), або, з метою зменшення валютних спекуляцій, щодо оподаткування прибутків від валютних операцій [2, с. 206].

Варто відзначити, що серед прихильників подібних заходів є не тільки науковці-теоретики чи політичні діячі, але і відомі фінансисти, такі як Дж. Сорос або У. Баффет. Наприклад, У. Баффет висловлювався за впровадження 100% податку на всі прибутки, отримані від операцій з цінними паперами або деривативами строком менше одного року [2, с. 207]. У той же час запровадження подібних обмежень на міжнародному рівні на сьогоднішній день виглядає нереальним, як через відсутність повноважних міжнародних органів, так і з огляду на протилежність цілей, що ставлять перед собою різні країни при проведенні фінансової політики.

До другого шляху можна віднести безпосередні обмеження обсягів руху капіталів. Наприклад, здійснення іноземного інвестування резидентами, і надходження інвестицій від нерезидентів може бути предметом ліцензування з боку держави. Також може бути передбачений ліміт щодо обсягів іноземних інвестицій у певні галузі, або навіть в окремі підприємства. В умовах України прикладом такої політики є обмеження щодо присутності нерезидентів на страховому ринку, або, як опосередковане обмеження, що стосується не тільки іноземних інвесторів ? заборона приватизації певних підприємств або галузей (наприклад, трубопроводів чи атомної енергетики), або заборона на передачу у власність іноземцям земель сільськогосподарського призначення.

Нарешті, до непрямих методів контролю над рухом капіталу можна віднести:

вимоги до капіталу фінансових інституцій, які полягають у необхідності мати певну заставну суму при проведенні міжнародних фінансових операцій;

заборону на сплату відсотків по депозитах нерезидентам;

обмеження щодо обсягів банківських активів в іноземній валюті;

обмеження щодо обсягів продажу нерезидентам боргових інструментів ? облігацій або інструментів грошового ринку;

обмеження щодо іноземних запозичень, які можуть встановлюватись у вигляді або спеціального податку, або у вигляді вимоги внесення спеціального депозиту у центральний банк пропорційно до розміру такого запозичення;

розширення валютного коридору ? зони припустимого коливання валютного курсу, що збільшує ризиковість інвестицій в активи, деноміновані в цій валюті і відповідно сприяє скороченню іноземних інвестицій [42, с. 555-556].

Наведений перелік інструментів є далеко не повним, і в той же час відображена різноманітність заходів, що використовуються з метою попередження інтенсивного притоку та відтоку іноземних коштів, свідчать про постійний пошук шляхів зниження мінливості міжнародних фінансових ринків та намагання більшості країн обмежити вплив субєктів світового фінансового ринку на розвиток національної фінансової системи.

Більшість країн, що розвиваються, використовують повністю або частково наведені вище заходи та інструменти. Наприклад, у Чилі свого часу було запроваджено податок на іноземні запозичення, в Бразилії ? і на запозичення, і на іноземне інвестування на фондовому ринку.

При цьому заходи щодо обмеження чи заборони притоку капіталу супроводжувались заходами щодо лібералізації правил репатріації капіталу, аби в жодному разі не порушити прав іноземних інвесторів. Але для України наведені заходи можуть бути неприйнятними, адже національний фінансовий ринок не досяг достатнього ступеню розвитку, а характерною рисою вітчизняної економіки є потреба у значному обсязі вільних грошових коштів, які можуть бути використані для оновлення основних фондів, поповнення обігових коштів, використання в якості кредитних ресурсів.

В умовах дефляції або низьких темпів інфляції, стабільного валютного курсу й одночасно досить високих кредитних ставок, які спостерігаються в Україні протягом останнього часу, було б доцільно вжити заходів для пожвавлення вітчизняного фінансового ринку. З цією метою необхідним є всебічне стимулювання притоку іноземного капіталу до країни ? як у вигляді прямого або портфельного інвестування, так і у вигляді запозичень. Тому можна запропонувати наступне:

всебічне стимулювання інвестиційної діяльності, в першу чергу ? інвестицій у основні фонди. При цьому йдеться не стільки про іноземні інвестиції, як про створення загального сприятливого інвестиційного клімату. Основним шляхом такого стимулювання має стати податкова політика, в тому числі щодо норм амортизації, та політика щодо стимулювання технічної модернізації виробництва;

лібералізація вітчизняного фінансового ринку шляхом помякшення умов доступу до ринку іноземних фінансових інституцій ? банків, страхових компаній, закладів спільного інвестування;

помякшення умов доступу до міжнародних фінансових ринків вітчизняних позичальників та інвесторів;

реформування страхової, пенсійної системи та системи фінансового посередництва з метою посилення ролі інституційних інвесторів й одночасного залучення до інвестиційних процесів приватних коштів.

Щодо заходів із ліквідації наслідків фінансової нестабільності, то в західній науковій думці нині переважають пропозиції застосування різноманітних кредитних інструментів. Наприклад, створення міжнародного кредитору останньої інстанції (an international lender of last resort), або інших способів надання країнам, що потерпають від кризи, значних допоміжних кредитів. Але застосування подібних механізмів спрямоване на ліквідацію короткострокових наслідків фінансової кризи та не виправляє ані причин виникнення, ані структурних зрушень в економіці, що виникли внаслідок кризи. Більше того, використання таких інструментів призводить до збільшення нестабільності через упевненість учасників ринку в наданні фінансової допомоги з боку держави. Тому створення кредитору останньої інстанції в будь-якій формі, збільшення валютних резервів, створення інших резервних фондів і тому подібні заходи не можуть уважатись достатніми для запобігання фінансовій нестабільності в країнах, що розвиваються, до яких можна віднести й Україну. Для України прийнятним може бути лише поєднання таких заходів із заходами контролю над капіталом, лібералізацією та стимулюванням розвитку фінансового ринку, наведеними вище.

Підсумовуючи викладене, з огляду на структуру вітчизняного експорту (складає 56,4%, вітчизняного ВВП), що переважно складається з продукції гірничо-металургійного комплексу, хімічної, текстильної галузей, тобто продукції з низьким рівнем доданої вартості, його обсяги значною мірою залежать від конюнктури світового ринку. Така залежність безпосередньо впливає на вразливість національної фінансової системи, адже фінансова система значною мірою відображає ситуацію у реальному секторі економіки. Тому надзвичайно сильним є вплив тенденцій розвитку міжнародного фінансового ринку зокрема на розвиток ринку вітчизняного. Очевидно, що в цій ситуації одним із головних завдань уряду стає обмеження масштабів такого впливу. У той же час варто ще раз наголосити, що цей вплив є лише відображенням ситуації у реальному секторі, адже немає підстав говорити про достатній рівень глибини інтегрованості національного фінансового сектору до міжнародного ринку. Свідченням цьому є в першу чергу низький обсяг іноземних інвестицій та низький рівень міжнародних кредитів [21].

Отже, незважаючи на позитивну динаміку розвитку глобалізаційних процесів в Україні, слабкий рівень інтегрованості країни до міжнародних економічних відносин виступає як свого роду барєр, котрий гальмує можливості позитивного впливу фінансової глобалізації на Україну і відкриває шлях для впливу негативного. При цьому повільна інтеграція України у світовий фінансовий простір зумовлена в першу чергу внутрішньодержавними проблемами ? недостатнім рівнем реформування економіки, нерозвиненістю національного фінансового ринку, невідповідністю законодавчих та інших норм міжнародним стандартам. Наприклад, показники вітчизняного фінансового ринку не дозволяють належним чином робити висновки щодо динаміки розвитку вітчизняної економіки, що значною мірою стримує іноземних кредиторів та інвесторів від здійснення операцій в Україні.

Тому можна стверджувати, що проблема ролі та місця України у світі залежатиме від ефективності здійснення реструктуризації фінансової системи держави. Аби вплив глобалізації на фінансову систему України полягав не тільки у збільшенні рівня фінансової нестабільності, але і в отриманні державою всіх переваг, притаманних глобалізаційним процесам. Держава має створити сприятливі умови для повномасштабної інтеграції всіх сегментів вітчизняної фінансової системи до світового фінансового середовища, які в першу чергу мають полягати у розвиткові вітчизняного законодавства та розбудові відповідної сучасним умовам ринкової інфраструктури.

3.2 Передумови формування банкоцентричної моделі фінансової системи України

В умовах адміністративно-командної економіки основа економічних відносин у фінансовій сфері в Україні визначалася державою й відповідала єдиному плану розвитку господарської сфери. Банківська система, представлена Держбанком СРСР, Будбанком СРСР, Зовнішторгбанком СРСР і державними трудовими ощадними касами, забезпечувала виконання планових завдань процесів розширеного і простого відтворення. Розпад Радянського Союзу докорінно реформував фінансові відносини в державі, а політика економічного лібералізму призвела до появи нових фінансових структур з переважною участю приватного капіталу. Отримавши доступ до приватизації державного майна, комерційні банки швидко наростили свої позиції на молодому фінансовому ринку України.

Однак, попри наявну чисельність, створені банки не виявляли інтересу до взаємодії з реальним сектором та населенням і віддавали перевагу високодохідним операціям з перерозподілу державної власності та спекуляціям на валютному ринку.

Таким чином, повний контроль за процесами приватизації, що здійснювався з урахуванням традицій фінансової поведінки, принципів господарської діяльності, в умовах командної економіки у першому десятилітті незалежності України забезпечив банків провідне місце на фінансовому ринку України.

Основним фінансовим посередником у банкоцентричній фінансовій системі виступає банківський сектор, а головним джерелом запозичених коштів для економічних суб'єктів - банківські кредити. У ринково орієнтованій фінансовій системі основний фінансовий посередник - це фінансові установи, що акумулюють ресурси через механізм ринку цінних паперів, а джерелом запозичених коштів для економічних субєктів є фінансові ресурси, залучені на фондовому ринку в результаті розміщення корпоративних цінних паперів [38].

Фондовий сектор у зоні євро, як свідчить рис. 3.3, майже втричі поступається банківському сектору, однак облігації як приватного, так і державного секторів економіки становлять значну частку активів фінансової системи (понад 40 відсотків). Натомість Великобританія, володіючи більшою часткою банківського кредитування, аніж у континентальній Європі, відзначається високою капіталізацією фінансового ринку (118%) і водночас слабким ринком облігаційних позик. Отже, структура фінансової системи Великобританії є змішаною, з тяжінням до ринково орієнтованої моделі.

США за головними ознаками фінансової структури (відносно невелика частка банківських кредитів, високий розвиток фондового, особливо облігаційного ринку) відносять до країн з найбільш ринково орієнтованою економікою. Фінансовий ринок Японії характеризується розвинутими елементами обох моделей фінансової системи, проте менша капіталізація фондового ринку в порівнянні з Великобританією засвідчує перевагу елементів банкоцентричної моделі. Азіатські країни, окрім Японії, в цілому повторюють модель Великобританії.

Проте, враховуючи наявність ознак обох моделей фінансових систем у багатьох країнах, частина дослідників наголошують на необхідності розширення поданої класифікації. У цьому сенсі визначальний доробок М. Столбова. Російський економіст на підставі аналізу досліджень грецьких науковців розподілив країни ОЕСР на 5 кластерів [59, с. 18-19].

До першого кластеру вчений відніс країни з домінуючою роллю ринку цінних паперів у фінансовій системі та високим розвитком і низькою монополізацією банківського сектора (Південна Корея, США).

Країни другого кластеру (Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Нова Зеландія, Португалія) характеризуються банкоцентричною фінансовою системою з високою часткою концентрації; ринок акцій тут поступається ринку облігацій. Третій кластер складають країни з перевагою, але не домінуванням ролі банків (Нідерланди, Японія, Швейцарія, Великобританія). До четвертого кластеру М. Столбов відносить країни (Австралія, Канада, Данія, Фінляндія, Франція, Греція, Ісландія, Італія, Норвегія, Іспанія, Швеція), в яких банки і ринки цінних паперів мають однаковий рівень розвитку, однак нижчий за вищевказані країни. Пятий кластер складають країни з низьким рівнем розвитку фінансового ринку і високою монополізацією банківського сектору (Чехія, Словаччина, Угорщина, Мексика, Туреччина). Роль інших фінансових посередників мінімальна, ринок акцій та облігацій у зародковому стані.

Корпоративний сектор - це сектор, що формує найбільший попит на послуги фінансових установ і виступає найбільшим дебітором і кредитором у промислово розвинутих країнах.

Попит на фінансові продукти значно відрізняється залежно від типу і розміру фірми. Враховуючи значні фіксовані видатки на андерайтинг цінних паперів на фондовій біржі, ринкова модель фінансів у порівнянні з банківським кредитом залишається дорогою та недоступною для малих та середніх підприємств.

Причиною такого явища є велика вартість розміщення цінних паперів, яка для невеликих компаній може перевищувати суму залучених фінансових ресурсів. Водночас, і видатки на збір інформації про фірми також високі, що робить дані інвестиції неприбутковими для потенційного кредитора. Великі компанії з суттєвим боргом теж більше тяжіють до банкоцентричної фінансової системи: потенційні інвестори розглядають їхні цінні папери надто ризикованими й відмовляються їх купувати, а банки навпаки зацікавлені у наданні нового кредиту, щоб не допустити дефолту за попереднім боргом. Натомість великі фірми з низьким борговим тягарем віддають перевагу ринково орієнтованій моделі фінансової системи через більший дохід від інвестування в цінні папери у порівнянні з банківським депозитом.

Отже, банкоцентрична модель фінансової системи краще забезпечує потреби економіки країн з великою часткою малих та середніх підприємств або великих підприємств зі значними боргами. Яскравими представниками такої моделі виступають Німеччина та Японія. Наприклад, 65% та 70% компаній у цих країнах мають штат менше 500 робітників, натомість у США та Великобританії цей показник ледь перевищує 30%.

Сектор домогосподарств. Розподіл доходу і багатства в суспільстві також суттєво впливає на структуру фінансової системи, адже кожна група домогосподарств залежно від доходів висуває різні вимоги до фінансових інструментів. Домогосподарства зі значним доходом віддають перевагу фінансам фондового ринку через більш очікуваний дохід від інвестування. Домогосподарства з низьким доходом мають незначний простір для заощадження, тому їхні можливості обмежуються короткотерміновими банківськими депозитами.

Групи домогосподарств із середнім доходом мають можливість зберігати більшу частку коштів, однак віддають перевагу менш ризиковим активам у порівнянні з «багатими» домогосподарствами, інвестуючи в довгострокові банківські депозити та облігації. Отже, банкоцентрична система отримує більш якісну підтримку в суспільстві зі значною часткою мало- та середньозабезпечених громадян.

Державний сектор через систему облігаційних позик теж впливає на формування фінансового ринку країни. Такі активи характеризуються стандартизованістю, регулярністю відповідно до бюджетного циклу та високою забезпеченістю бюджетними коштами і виступають серйозним конкурентом банківського кредитування. Наприклад, Японія і Німеччина у перші декади післявоєнного відновлення характеризувалися невеликим дефіцитом бюджету і навіть профіцитом, тому потреби в розвитку облігаційного ринку не існувало.

Отже, у країнах зі значним державним боргом рівень розвитку фондового ринку, як правило, вищий. Пенсійна система. Нагромаджуючи грошові фонди, пенсійна система формує попит на фінансові активи. Великі пенсійні фонди є одним з основних споживачів ринкових цінних паперів, отже, пенсійні системи, що забезпечують повне фінансування на індивідуальній основі (full funding on an individual basis) формують основи ринково орієнтованої моделі фінансової системи [64]. Навпаки система державної «пенсії по виходу» (pay as you go) та корпоративна пенсійна система, яка реінвестує кошти в компанію, зацікавлена у функціонуванні банкоцентричної фінансової системи. Державні пенсійні фонди, що інвестують кошти в банківські облігації, та не секюритизовані активи також підтримують банкоцентричну модель. Наприклад, у Німеччині функціонує державна пенсія «по виходу»; натомість японська пенсійна система лише частково капіталізована й інвестує переважно у довгострокові банківські депозити.

Швидке старіння населення Японії та Німеччини стає серйозним тягарем для економіки, стримує економічне зростання й актуалізує потребу у появі пенсійних фондів американського зразка. Зростання державних видатків та потреб корпоративного сектора в капіталі зумовлює розвиток ринку цінних паперів. З цією метою уряди стимулюють операції нерезидентів на національному ринку капіталів.

У звязку з цим у більшості країн континентальної Європи, як свідчать аналітичні матеріалу НБУ [38], з 90-х років минулого століття були внесені законодавчі зміни, спрямовані на захист прав дрібних акціонерів (йдеться про розкриття інформації, принцип ''одна акція - один голос", можливість заочного голосування). Зміни в регламентації діяльності фондового ринку європейських країн наближують структуру фінансової системи до англосаксонської моделі. Зокрема еталонні принципи корпоративного управління (Principles Corporate Governance), прийняті авторитетною міжнародною організацією OECD у 1999 році, ґрунтуються на англосаксонській моделі.

Отже, проведений нами аналіз наукових джерел засвідчує, що економічними передумовами формування банкоцентричної та ринково орієнтованої моделей фінансових систем у розвинутих країнах стали час переходу країни до етапу індустріалізації, особливості державного регулювання та потреби споживачів фінансових послуг. Яскравими прикладами банкоцентричної моделі є країни континентальної Європи і, насамперед, Німеччина; взірцем ринково орієнтованої моделі виступають англосаксонські держави й передусім США. Відповіддю на виклики часу стали процеси конвергенції моделей фінансових систем, зокрема активний розвиток фондового ринку європейських країн та підвищення ролі банків у США.

Вітчизняні науковці [63] цілком аргументовано доводять, що модель української фінансової системи історично та ментально наближена до банкоцентричної. З метою більш чіткого визначення архітектури вітчизняної моделі фінансової системи розглянемо співвідношення позицій банківського та небанківського секторів фінансового ринку.

Як показує аналіз дослідницьких даних [15], характерною ознакою сучасного розвитку фінансового ринку України є лідерство банківського сектору, активи якого, незважаючи на стрімке зростання активності небанківського сектору, на кінець 2008 року склали 94 % сукупних активів фінансових установ і становили понад 926 млрд. грн., або майже 97 % від ВВП країни. Обсяги банківського кредитування економіки зросли майже вчетверо у порівнянні з 2000 роком; відсоток фірм, які використовували банківське фінансування для інвестицій у виробництво, досяг 32 %.

Проте очевидним і є зростання певних диспропорцій у банківській системі: по-перше, спостерігається неспівставність зростання пасивної та активної бази банків (обсяг депозитів у 2,2 рази менший за обсяг виданих кредитів), по-друге, наявна зростаюча невідповідність термінів залучення коштів і термінів надання кредиту (понад 64 % депозитів видані на один рік, а 38 % і 31,8 % кредитів видані терміном до п?яти і семи років відповідно), по-третє, експерти наголошують також на значній недокапіталізованості банків (частка банківського капіталу в активах у порівнянні з 2000 роком зменшилася із 16,2 % до 14 %, що суттєво посилює залежність вітчизняного банківського сектору від зовнішнього фінансування і, як наслідок, високі валютні ризики [75]).

Попри стрімке зростання, відношення активів банків України до ВВП (52%) залишається абсолютно неспівставним з активами банків країни Єврозони (Німеччина - 343,5%, Франція - 243,5%, Італія - 141,9%) та нових членів ЄС (Чехія - 96,9%, Угорщина - 96,9%, Польща - 96,9%) [74].

Отже, на сьогодні українські банки володіють обмеженими можливостями для фінансування широкомасштабних інвестиційних проектів зі значним терміном окупності. Найбільші інвестиційні проекти вітчизняних банків розміром 30-50 млн. дол. тривають п?ять-сім років [63].

Динаміка розвитку характерна і для фінансових установ: у кінці 2008 року функціонувало вже 2016 небанківських фінансових установ. Як і в попередні роки, лідерами вважали кредитні спілки (43,5% від кількості фінансових установ). Натомість лідером за вартістю накопичених активів залишався страховий сектор (68%): майже по 10% від сукупних активів накопичили кредитні спілки та фінансові компанії.

Незважаючи на частку в 1% у структурі активів, найбільше зростання було зафіксовано в секторі недержавних пенсійних фондів (у 55 разів). Зазначимо, що активи небанківських фінансових установ у цей період щорічно зростали на 53,1% і досягли 61,6 млрд. грн. на кінець 2008 року. Такі дані дають підстави стверджувати, що роль небанківських фінансових установ не є підпорядкованою і зростає у звязку з перевагами у спеціалізації діяльності та розподілом ризиків по окремих операціях [20].

Інший сегмент фінансового ринку представлений ринком цінних паперів, який обслуговує відтворення капіталу у взаємодії з грошово-кредитною системою. На цьому ринку оцінюється ефективність діяльності компаній, її прибутковості, дієвості корпоративного управління, розподіл ризиків.

Особливістю є те, що по-перше, фондовий ринок безпосереднім стимулом економічного зростання (зростання курсу акцій створює у власників відчуття володіння значними коштами, а це стимулює зростання споживчих видатків); по-друге, відіграє допоміжну роль у забезпеченні зростання завдяки трансформації грошових заощаджень в інвестиції та їх перерозподілу (для підприємств розширення фондового ринку забезпечує дешеве залучення капіталу й оптимізацію бізнесу, що є наслідком злиття з конкурентами і компаніями в суміжних секторах).

У контексті аналізованої проблеми цілком логічним вважаємо розгляд особливостей розвитку вітчизняного фондового ринку України. Відомо, що впродовж 1991-1996 рр. відбувалося формування правової бази функціонування первинного і вторинного ринку цінних паперів, окремих елементів інфраструктури. У цей період були прийняті закони «Про цінні папери й фондові біржі» ( 1991 р.), «Про господарські товариства» (1991 р.), «Про приватизацію майна державних підприємств (1992 р.). Важливу роль для забезпечення діяльності фондового ринку відіграло створення Державної комісії із цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), яка відповідала за реєстрацію, ліцензування і контроль над діяльністю учасників фондового ринку, реєстрацію емісії цінних паперів. Основну роль на ринку цінних паперів відігравали державні папери. Їх емітувало Міністерство фінансів, а генеральним агентом з розміщення був Національний банк України [19].

Наступний етап становлення фондового ринку охоплює період із другої половини 90-х років до серпневої кризи 1998 року. Для цього етапу характерним вважають прискорення ринкових перетворень і насамперед приватизації, розвиток інституційної структури фондового ринку, зростання числа фінансових посередників. У 1997-1998 рр. законодавча база ринку цінних паперів України поповнилася законом «Про національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». Акцент на ринку цінних паперів змістився з державних облігацій на акції підприємств, які займали 50 % загальної суми випущених цінних паперів. Проте ринкова капіталізація лістингових компаній була вкрай низькою: у 1997 році - 3,67 млрд дол. або 7,3 % від ВВП, а в кризовий 1998 рік цілком мізерною - 570 млн дол. або 1,4 % від ВВП [75].

Низьку капіталізацію ринку акцій можна пояснити, зокрема, низькою рентабельністю підприємств, їх великими боргами, незавершеністю процесу приватизації і природнім небажанням інвесторів вкладати гроші в цінні папери таких емітентів.

Третій етап (розпочався з 2000 року) вважають початком зростання ролі ринку цінних паперів на фінансовому ринку країни: у цей період зростає чисельність лістингових компаній (із 125 у 1998 році до 251 у 2008 р.), відбувається капіталізація фондового ринку, розвивається інфраструктура. Були внесені також зміни в нормативне забезпечення діяльності фондового сектору.

Сприятлива економічна ситуація дозволила збільшити ринкову вартість лістингових компаній до рекордних 78 % від ВВП у 2007 році. Суттєво змінилося і співвідношення між державними облігаціями та приватними на користь приватних (31 % від ВВП). Незважаючи на суттєве зростання обсягу банківського кредитування, яке досягло у 2007 році 63% від розміру ВВП, підприємства активно залучали кошти на фондових ринках.

Криза 2008 року внесла корективи у прогресивні тенденції на фінансовому ринку. Різке падіння індексу ПФТС (із 1208 пунктів на початку року до 301,42 пунктів на кінець року) [41] і, як наслідок, зниження капіталізації до рівня 2003 - 2004 рр. (13,5 % від ВВП) показало високий рівень волатильності та залежності вітчизняного фондового ринку від «гарячого» спекулятивного капіталу. Суттєву втрату ліквідності відчув і банківський сектор.

Проблемою як банківського, так і фондового ринку залишається недостатнє забезпечення фінансового ринку ліквідними засобами, значна недомонетизованість економіки. Так, порівняння показника фінансової глибини України з результатами країн зі схожим рівнем ВВП на душу населення свідчить про вкрай низький рівень забезпеченості економіки ліквідними засобами (Україна - 51 %, Єгипет - 150%, Марокко - 170 %, Китай - 280 %) [75].

Отже, з метою забезпечення сталого економічного зростання, банківський та фондовий сектори повинні розвиватися паралельно й у тісній співпраці. Прикладом може слугувати дослідження Аубхіка Хана (Aubhik Khan) [69]. Учений запропонував визначати ступінь фінансового розвитку країни як суму банківського кредитування та ринкової капіталізації у відсотках до ВВП.

Отже, проведений нами аналіз наукових і статистичних джерел показав тяжіння структури вітчизняного фінансового ринку до банкоцентричної моделі. Свідченням цього є перевага банківського кредитування економіки як засобу залучення фінансових ресурсів, домінування банків як головних емітентів і торговців цінними паперами на фондовому ринку. Водночас низька капіталізованість банків, що не дозволяє фінансувати масштабні інвестиційні проекти, ставить під сумнів позиції банків у майбутньому. Це актуалізує значення фондового ринку. Сьогодні очевидним є те, що роль банківських і небанківських кредитно-фінансових установ усе більш відчутна в економіці.

Загалом, аналіз переваг і ризиків фінансової глобалізації для ринку України надає можливість дійти таких висновків:

фінансова глобалізація створює для економіки України важливі переваги, які полягають в розширенні звязків з основними учасниками глобального фінансового ринку - ТНК і міжнародними фінансовими організаціями; збільшення інвестицій (які регулюються насамперед глобальними ТНК); збільшення фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових організацій (зокрема, МВФ); збільшення доступу до нових технологій, зокрема технологій операцій на фінансовому ринку;

фінансова глобалізація створює для економіки України серйозні ризики і загрози, зокрема: вигоди фінансової глобалізації розподіляються нерівномірно, і економічно розвинені країни мають більше можливостей скористатися ними, ніж країни з транзитивною економікою, зокрема, Україна; випереджальний розвиток глобального фінансового ринку підвищує залежність країн з транзитивною економікою від змін на глобальному ринку, а можливості української держави впливати на цю залежність зменшуються; залежність національного фінансового ринку від глобального посилює процеси вивезення капіталу, збільшує зовнішній борг і, внаслідок цього, може призводити до втрати економічного суверенітету держави; зростання складності системи глобального фінансового ринку підвищує загальну нестабільність цієї системи, а мобільність фінансового капіталу стає передумовою фінансових криз, які через взаємозвязки національного і глобального фінансових ринків можуть поширюватися в Україні.

Отже, одне з основних завдань держави за умов фінансової глобалізації - ефективне використання переваг від інтеграції до глобального фінансового ринку та одночасне обмеження наслідків такої інтеграції. Для цього потрібний не тільки ґрунтовний аналіз процесів на глобальному фінансовому ринку, а й ефективне прогнозування тенденцій подальшого функціонування цього ринку та його впливу на національні фінансові ринки.

Регулювання процесів глобалізації має спиратися на регулятивну функцію національних держав та міжнародні економічні інститути, які мають координувати регулятивну діяльність національних держав.

Сучасний етап розвитку фінансового ринку в Україні, на наш погляд, відображає модель фінансового ринку, наближену до банкоцентричної, оскільки фактично основним джерелом для розширеного відтворення в реальному секторі економіки, крім власних коштів субєктів господарювання, є кредити банків. Проте з точки зору розвитку ринку капіталу банки поводять себе активно лише фрагментарно.

Банкоцентрична модель фінансового ринку передбачає, що банківські установи зберігають основну частину заощаджень, які створюються у формі депозитів юридичних та фізичних осіб.

В цій моделі юридичні та фізичні особи не здійснюють інвестування напряму, а фактично передоручають банківським установам прийняття рішень про інвестування коштів. Банки не тільки здійснюють кредитні операції, але і виступають основними покупцями акцій та облігацій підприємств.

Вони володіють акціями та контролюють торгівлю ними, а також домінують на ринках капіталу. Структура фінансових продуктів на таких ринках більш консервативна [73].

Для банкоцентричного фінансового ринку характерна ситуація, коли роль фінансового посередника виконує переважно банківська система. Як наслідок, трансформування тимчасово вільних фінансових ресурсів економічних агентів відбувається шляхом їх перетворення в кредитні ресурси для економіки країни.

Діяльність банків на фінансовому ринку здійснюється у декількох напрямках:

по-перше, банки здійснюють трансформацію тимчасово вільних грошових коштів економічних агентів у капітал:

по-друге, банки самі виступають емітентами цінних паперів, і, відповідно, зацікавлені у функціонуванні ефективного ринку капіталу;

по-третє, вони займаються операціями купівлі-продажу цінних паперів;

по-четверте, надають послуги андерайтингу на ринку капіталу;

по-пяте, вони можуть виступати ключовими субєктами ринку похідних цінних паперів, з допомогою якого здійснюється перерозподіл ризиків та хеджування операцій;

по-шосте, Національний банк України та інші банківські установи є ключовими субєктами при проведенні операцій з державними цінними паперами, зокрема з ОВДП.

В Україні ключову роль у трансформації тимчасово вільних фінансових ресурсів у капітал відіграє банківська система, оскільки субєкти господарювання отримують кошти для фінансування своєї діяльності перш за все у вигляді кредитів короткострокового і довгострокового характеру. Отже, в такому випадку тимчасово вільні фінансові ресурси акумулюються у вигляді депозитів і перетворюються у кредитні ресурси для субєктів господарювання.

Слід зазначити, що за обсягами на сьогодні переважають саме кредити банків. Але якщо взяти до уваги зміни, які були внесені до законодавства, зокрема, зміну допустимого обсягу емісії облігацій з 25 % від обсягу статутного капіталу до трикратного обсягу власного капіталу, в наступні роки очікується суттєве нарощення обсягів емісії даного виду цінних паперів.

Зважаючи на те, що емісія цінних паперів субєктами господарювання здійснюється з метою досягнення стратегічних завдань розвитку, на наш погляд, доцільно для порівняння брати саме обсяг довгострокових кредитів, адже їх цільове призначення - це, перш за все, розширення масштабів діяльності. У даному випадку кредити також є переважаючими джерелами зовнішнього залучення коштів.

В результаті розгляду темпів зростання зовнішніх джерел фінансування субєктів господарювання стає очевидним, що останнім часом вони практично врівноважені, тому можна зробити висновок, що на сучасному етапі складається така ситуація, що механізм функціонування фінансового ринку залежно від того, яким чином буде в подальшому здійснюватись державне регулювання та наскільки стабільною буде макроекономічна ситуація в країні, може змінитись з банкоцентричного на орієнтований на ринок капіталу.

Враховуючи те, що, по-перше, на сьогодні банківські установи в Україні недокапіталізовані, по-друге, субєкти господарювання реального сектора економіки мають значний рівень зносу основних засобів, який за даними Держкомстату в середньому становить майже 50 %, тобто знаходиться на рівні критичного значення, а по окремим галузям становить близько 80 %, потреба у суттєвому нарощенні власного капіталу буде все більш актуальною, а також зростатиме потреба у нарощенні довгострокових джерел фінансування. Все це може дати серйозний поштовх для розвитку ринку капіталу в Україні.

Останнім часом спостерігається негативна тенденція стосовно показників фінансової незалежності субєктів господарювання реального сектора економіки. Так, при критичному значенні не менше 0,5 значення коефіцієнта автономії в середньому становило на кінець 2009 року 0,455, а на кінець 2010 року - 0,435.

Це є ще одним доказом того, що стратегічно важливим на сьогодні є нарощення обсягів саме власного капіталу. Якщо цього не відбудеться найближчим часом, то очікувати кардинальних змін в ресурсо- та енергозбереженні не можна, а це і в подальшому знижуватиме рівень конкурентоспроможності національної економіки на світовому ринку.

На сьогодні українські банки мають незначні можливості щодо фінансування широкомасштабних інвестиційних проектів, які є капіталомісткими та мають тривалий термін окупності. Найбільші інвестиційні проекти, профінансовані вітчизняними банками, коштують 30-50 млн. дол., при цьому термін фінансування становить 5-7 років.

Така ситуація обумовлена, перш за все, низьким рівнем власного капіталу як банків, так і субєктів господарювання. Якщо ж банки самі використовуватимуть довгостроковий позиковий капітал, то вони ризикуватимуть коштами своїх вкладників.

Тому, однією з основних проблем, яка потребує вирішення, є саме наявність суттєвих ризиків, повязаних із розбалансуванням активів та пасивів за строками погашення. Все вищезазначене обумовлює необхідність нарощення власного капіталу та можливостей використання позикового капіталу за допомогою ринку капіталу.

Слід зазначити, що банки на фінансовому ринку здійснюють не лише функцію акумулювання тимчасово вільних фінансових ресурсів, а й подальший їх перерозподіл між субєктами господарювання, що потребують додатковий капітал для розширеного відтворення. Значення банківських установ на фінансовому ринку підкреслюється тим, що саме банки регулюють грошові потоки - найбільш ліквідні фінансові активи і саме банківські установи формують попит та пропозицію грошей через мультиплікативні ефекти.

У системі установ інфраструктури фінансового ринку головна роль належить банкам як інститутам, через які проходить рух основної частини грошових ресурсів [12].

Банки виступають певною мірою як інститути інтеграції різних сегментів фінансового ринку. На сьогодні вони по цілому ряду показників випереджають небанківські фінансові установи, які працюють на фінансовому ринку країни.

Банки разом з іншими субєктами господарювання виступають емітентами цінних паперів. Таким чином вони зацікавлені в наявності ефективного ринку капіталу, який би сприяв швидкому розміщенню емітованих ними цінних паперів - акцій та облігацій.

Прикладом досить інтенсивного розвитку ринку капіталу, зокрема ринку корпоративних облігацій, є діяльність АКБ Укрсоцбанк, який у жовтні 2007 році здійснив первинне розміщення пятирічних облігацій банку на найбільшу в історії України суму - 750 млн. грн. При цьому заявок на первинне розміщення надійшло на суму 2,3 млрд. грн., що перевищило обсяг пропозиції майже втричі. Крім того, банки можуть виступати як інвестори на ринку капіталу.

За даними Асоціації українських банків, структура кредитно-інвестиційного портфеля має переважну складову у вигляді кредитів фізичним і юридичним особам.

Операції з державними цінними паперами відіграють особливу роль у розвитку банківської системи України, оскільки вони використовуються у процесі проведення грошово-кредитної політики для регулювання рівня ліквідності економіки в цілому та банківської системи зокрема. Взагалі, ринок державних цінних паперів в Україні є нестабільним, хоча у світовій практиці саме цей сегмент фінансового ринку є основою його стабільного розвитку.

Національний банк України згідно з чинним законодавством здійснює операції з обслуговування державного боргу, які повязані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням та виплатою доходів за ними. Слід зазначити, що операції з розміщення облігацій внутрішньої державної позики на первинному ринку відбуваються нерівномірно, кількість проведених аукціонів суттєво варіюється.

Крім торгівельних операцій, досить важливим джерелом доходів для банків можуть бути доходи від проведення операцій андерайтингу та фінансового консультування компаній, що виходять на фінансовий ринок з метою розміщення цінних паперів власної емісії.

Беручи участь в операціях андерайтингу, банки можуть отримати: по-перше, доступ до цінних паперів, що становлять для них певний інтерес; по-друге - досить стабільний дохід. Одним із перспективних напрямів діяльності банків на фінансовому ринку є організація ІРО вітчизняних підприємств.

За даними експертів, посередники, які організовували проведення ІРО, отримували в середньому 3 % від вартості розміщених акцій. Слід зазначити, що в проведенні операцій андерайтингу та, перш за все, власних акцій, зацікавлені саме банківські установи.

Підвищення капіталізації українських банків є одним з найвагоміших завдань, яке повинен вирішити ринок капіталу. У звязку з цим банківська система безпосередньо зацікавлена в ефективному його функціонуванні. Зростання капіталізації банківських установ відбувається, перш за все, через емісію акцій.

У даному аспекті фінансовий ринок повинен забезпечити високий рівень захисту прав акціонерів, протидію приходу несумлінних акціонерів, які зацікавлені лише у реалізації вузькогрупових інтересів, що загрожує стійкості банківської системи в цілому. Крім того, використовуючи механізм ІРО, банки можуть виходити на закордонні фондові біржі та залучати суттєвий за розмірами іноземний капітал у вітчизняну економіку.

Необхідно відзначити, що на сьогодні широкого розповсюдження набувають операції андерайтингу корпоративних облігацій. До 2006 року конкуренція на даному ринку була досить невелика.

Із часом інструмент ставав усе більше розповсюдженим, чому сприяли в тому числі зміни в законодавстві, зазначені вище, і емітенти почали розглядати можливість співробітництва з банками, які надають більш привабливі умови розміщення.

Лідерами у проведенні операцій з корпоративними цінними паперами на сьогодні є саме банківські установи: ЗАТ АБ ІНГ Банк Україна, ЗАТ АКІБ УкрСиббанк, ВАТ АКБ Укрсоцбанк, ВАТ Райффайзен Банк Аваль, ЗАТ Перший український міжнародний банк.

Отже, фінансовий ринок України має банкоцентричний характер, обумовлений провідною роллю банківської системи в його розвитку.

У результаті дослідження було встановлено, що модель фінансового ринку України можна охарактеризувати як банкоцентричну, оскільки провідну роль на сучасному етапі відіграють саме банки. Це обумовлено:

по-перше, тим, що основним джерелом фінансування діяльності субєктів господарювання є саме кредити, які надаються банківськими установами;

по-друге, у структурі емітованих цінних паперів, зокрема акцій та корпоративних облігацій, значна частка належить саме банківським установам;

по-третє, в операціях купівлі-продажу цінних паперів на ринку капіталу провідна роль належить саме банківським установам, але при цьому банки віддають перевагу операціям з борговими цінними паперами, які не можуть суттєво наростити рівень ризику діяльності;

по-четверте, все частіше банки проводять операції андерайтингу не тільки цінних паперів самих банків, але і субєктів господарювання реального сектора економіки.

Отже, з метою підтвердження гіпотези про банкоцентричність вітчизняного фінансового ринку проведено порівняльний аналіз окремих індикаторів фінансового розвитку України та Німеччини як країни, фінансовий ринок якої вважається класичним прикладом граничного прояву банкоцентричної моделі. При здійсненні такого дослідження виникає цілий ряд проблем, зокрема: недостатність статистичної інформації для побудови адекватого рівняння парної лінійної регресії з тим лагом, який найбільш чітко описує взаємозвязок між досліджуваними показниками; дотримання вимоги відносно співідношення кількості факторних ознак для побудови моделі та числа статистичних спостережень, які необхідні для її побудови. Для вирішення цих проблем виявлено оптимальну кількість релевантних та статистично значущих параметрів та проведено відсів нерелевантних факторів. Як критерій відбору обрано значення коефіцієнта кореляціїї, причому в кожному конкретному випадку враховувалася або кореляція між результативною ознакою і однією з факторних ознак, або кореляція між окремими факторними ознаками.

Виходячи з того, що параметри розвитку банківської системи, фондового ринку та економіки в цілому Німеччини та України в поточний момент часу є неспівставними, автором формалізовано проміжки часу (лаги), які виникають між екстремумами у виникненні коливальних тенденцій по кожному показнику. Так, між всіма досліджуваними індикаторами економічного розвитку Німеччини та України існує сильний звязок, оскільки коефіцієнти кореляції за ними перевищують значення в 0,7 одиниць, яке є гранично припустимим для даного характеру звязку. Найменшу силу залежності (-0,76224), і, до того ж, обернену, має показник капіталізації фондового ринку.

ВИСНОВКИ

Отже, міжнародний фінансовий ринок ? це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками на основі попиту і пропозиції на капітал. Нестабільність та кризові явища у фінансовій сфері глобальної економіки відображають структурні суперечності сучасного економічного розвитку та кризу теоретичних парадигм і відповідних моделей регулювання міжнародних фінансових процесів. При цьому відбуваються також процеси міжнародної фінансової лібералізації, фінансової інтеграції та структурних змін у глобальних ринках. Це призводить до інтенсифікації міжнародного руху капіталу, до поширення і переплетіння фінансових і валютних криз. Фінансова нестабільність може призвести до шоків економік країн, особливо таких, що розвиваються.

Водночас, формування механізмів перерозподілу світового багатства на всіх рівнях та в підсистемах світової фінансової системи зумовлює цілу низку проблем, таких як концентрація світового спекулятивного капіталу; стрімке зростання зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються; виникнення диспропорцій в економіці домінуючих країн, здатних у своїй сукупності провокувати фінансові кризи світового масштабу. Прямим наслідком стає поглиблення диференціації країн за ознакою домінування та відсталості; загострення економічних суперечностей світогосподарської системи, спровокованих формуванням локальної фіктивної економіки; створення реальних передумов розгортання світової фінансової кризи нового типу, яка може поставити на межу краху усю глобальну економічну систему.

Тому Україні доведеться, активно включаючись до міжнародних фінансових ринків, робити власні кордони більш прозорими, залучати до економіки інвестиції глобальних фінансових гравців, а це вимагатиме формування механізмів захисту від можливих потрясінь на світових фінансових ринках, та таких, які дозволили б використовувати світові ресурси у контексті національних економічних інтересів.

Відсутність в Україні ефективного державного регулювання національної економіки, зниження темпів економічного розвитку, зростання дефіцитів торгового та платіжного балансів унеможливлюють розгляд питань щодо формування нового технологічного устрою. Сучасний стан економіки потребує проведення активної державної антиінфляційної, грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики, орієнтованої на підтримку реального сектору економіки.

Формування нової фінансової архітектури як сукупності міжнародних стандартів і принципів функціонування фінансового сектору, а також засобів діагностики його ефективності посилює актуальність забезпечення необхідного рівня інтеграційних звязків вітчизняного фінансового сектору зі світовою фінансовою системою з метою підтримання власної фінансової стабільності.

З огляду на це перед вітчизняним фінансовим сектором досить гостро постають питання:

забезпечення безумовної підтримки фінансовими установами реального сектору економіки;

посилення міжнародної співпраці між фінансовими регуляторами, сфера регулювання та нагляду яких має бути розширена на всі системно важливі установи, продукти і ринки;

необхідність впорядкування національних норм, положень і нормативних актів щодо функціонування вітчизняного фінансового сектору та їх наближення до стандартів ЄС, що зробить фінансову систему України прозорішою, сумісною та конкурентоспроможною.

У процесі обговорення нових процедур і правил функціонування світової фінансової системи, на наш погляд, слід приділити чільну увагу питанням застосування чіткіших облікових стандартів; підвищення прозорості ринків капіталу на основі запровадження єдиних для всіх сегментів ринку та фінансових інструментів принципів регулювання, включаючи деривативи і забезпечені цінні папери; забезпечення ефективного пруденційного регулювання та нагляду за кожною банківською установою; обмеження системних ризиків у банківських установах; підвищення ефективності контролю за діяльністю компаній, котрі володіють установами, застрахованими в системі страхування вкладів; здійснення консолідованого нагляду на основі використання ширшого кола інструментів для контролю та обмеження ризиків, повязаних із діяльністю консолідованої групи; розробки спеціальних програм нагляду щодо великих компаній та компаній зі складною структурою (конгломератів), на основі використання системи індикаторів для визначення проблем і диспропорцій, корпоративних ризиків, що виникають у деяких із них, та встановлення режиму суворого нагляду за всіма системно важливими фінансовими компаніями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Аллан Х. Мелцер. Реформирование международных финансовых институтов: план обеспечения финансовой стабильности и экономического развития // Экономические перспективы. Электронный журнал Госдепартамента США. - Т. 6. - 2001. - № 1 (февраль).

2.Аніловська Г., Яремко Л. Господарська глобалізація та управління зовнішньоекономічною сферою. ?Львів: ЛКА, 2001. ? 233 с.

.Арт Я. Алексей Кудрин: Потребу ется кардинальная перестройка мирового экономического уклада [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Афонцев С. Проблема глобального управления мирохозяйственной системой: теоретические аспекты // Мировая экономика и международные отношения. ? 2006. ? №5. ? С. 65?67.

.Бэр Х. П. Секьюритизация активов: секьюритизация финансовых активов - инновационная техника финансирования банков / Пер. с нем. Ю.М. Алексеев, О.М. Иванов. - М.: Волтерс Клувер, 2006. - С. 27.

.Глазьев С. Мировой экономический кризис как процесс замещения доминирующих технологических укладов // Вопросы экономики. - 2009. - №3.

.Глазьев С. Антикризисные меры: просчеты, выводы, предложения //#"justify">.Глобализация финансовых рынков: движущие силы и последствия // Деньги и кредит. ? 2003. ? №5. ? С. 27?30.

.Глобальные трансформации и стратегии развития. Монография / Белорус О.Г., Лукяненко Д.Г. и др., (Перевод с укр. издания 1998 года). ? К.: Орияне, ? 2000. ? 424 с.

.Григорьев Л.М. Финансовая архитектура: экстренный ремонт // Россия в глобальной политике. - 2009. - №4.

.Данилов Ю., Седнев В., Шипова Е. Финансовая архитектура посткризисного мира: эффективность и/или справедливость? //Вопросы экономики. - 2009. - № 11. - С. 4-17.

.Дзюбалюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах реформування економіки. - К.: Поліграфкнига, 2000. - 512 c.

.Держкомстат України [Електронний ресурс] ? Режим доступу: #"justify">.Звіт про світовий розвиток: важке завдання розвитку/ Пер. з англ.? К.: Абрис, 2005. ? 270 с.

.Звіт державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2008 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу : #"justify">.Ефременко И.Н. Роль международного валютного фонда и Всемирного банка в международной финансовой архитектуре // Финансовые исследования. - 2006. - № 12. - С. 19-25.

.Кастельс М. Галактика Интернет. Размышления об Интернете, бизнесе и обществе. - Екатеринбург: У-фактория, 2004. - С. 109.

.Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародні фінанси в питаннях та відповідях. ? К.: ЦУЛ, 2003. ? 294 с.

.Козлов Н. Б. Формирование рынка ценных бумаг в постсоциалистичесских странах / Козлов Н.Б.- М. : ИМЭПИ, 2002. - 316 с.

.Корнєєв В. Банкоцентрична основа фінансового ринку України / В. Корнєєв // Економіка України. - 2008. - № 9. - С. 18-26.

.Лукашевич В. Глобалістика. ? Львів: Новий світ-2000, 2004. - 227 с.

.Лукінов І. Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя) // НАН України, Інститут економіки. ? К.: ? 2003. ? 455 с.

.Луцишин З. Інтернаціоналізація потоків капіталу ? основа фінансової глобалізації // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 30. ? К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2001. ? С. 81?96.

.Луцишин О. Фінансові ринки та управління фінансами. ? Тернопіль: СМП Астон, 2000. ? 108 с.

.Мировые финансы [Текст] / Энг М.В., Лис Ф.А., Мауер Л. Дж. - М.: Дека, 1998. - 230 с.

.Міжнародні фінанси / За ред. О. Мозгового. ? К.: КНЕУ, 2005. - 504 с.

.Мертон Р. Приложение теории оценки опционов: двадцать лет спустя // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков. В 5 т. / Сопред. науч.-ред. совета Г.Г. Фетисов, А.Г. Худокормов. Т. V. В 2 кн. Всемирное признание: Лекции нобелевских лауреатов / Отв. ред. Г.Г. Фетисов. Кн. 2. - М.: Мысль, 2005. - 211 с.

.Моисеев С. Пока гром не грянет, архитектура не рухнет / С.Моисеев // Валютный спекулянт. - 2001. - № 7. - С. 16-19.

29.Моисеев С. Базель умер, да здравствует Базель! // Банковское обозрение. - 2009. - №12/18 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <#"justify">47.Руденко Л.В., Губачова О.М. Розкриття ділової активності корпорації через аналіз звіту про рух грошових потоків // Регіональні перспективи. - 2000. - №2-3 (9-10). - С. 217-219.

48.Руденко Л.В. Аналіз впливу інвестиційної діяльності ТНК на платіжний баланс приймаючої країни // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 13. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. - С.72-79.

.Руденко Л.В., Губачова О.М. Залучення зовнішніх кредитів як фактор формування інфраструктури промисловості та економічної стабілізації України // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Вип. 24. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. - С.3-10.

.Руденко Л.В., Безрукова Н.В. Уроки створення і діяльності фінансово-промислових груп у зарубіжних країнах (на прикладі Південної Кореї та Росії) // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Вип. 28. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. - С.52-58.

.Руденко Л.В. Аналіз впливу діяльності спільних та багатонаціональних компаній на фінансово-інвестиційний ринок України // Регіональні перспективи. - 2000. - №5(12). - С.6-12.

.Руденко Л.В. Діалектика глобалізації та регіоналізації на межі тисячоліть // Регіональні перспективи. - 2000. - №6(13). - С.22-23.

.Руденко Л.В. Інвестиції багатонаціональних компаній як джерело економічного зростання перехідної економіки // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Вип. 49. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. - С.81-84.

.Руденко Л.В. Принципи розміщення міжнародного виробництва у контексті еволюції транснаціональних корпорацій // Регіональні перспективи. - 2001. - №1(14). - С.84-88.

55.Савченко О. Нова велика депресія: якою буде майбутня світова валютно-фінансова система [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">56.Сердинов Э.М. Архитектурамеж дународной финансовой системы // Бан ковское дело. - 1999. - № 12 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Соколенко С. Глобалізація і економіка України. ? К.: Логос, 2005. ? 568 с.

.Столбов М. И. Финансовый рынок и экономический рост: контуры проблемы / Столбов М. И. - М. : Научная книга, 2008. - 208 с.

59.Тучи над долларом сгущаются // <http://www.newsland.ru/News/Detail/id/409>268.

.Финансовая архитертура посткризисного мира: эффективность решений. - М., 2009. - С. 26-27.

.Что такое международная финансовая архитектура? // <http://www.radio.cz/ru/statja/76419>.

.Школьник, І.О. Роль банків у процесі формування національної моделі фінансового ринку / І. О. Школьник // Вісник Української академії банківської справи. - 2008. - № 1. - C. 64-70.

.Шоулс М. Деривативы в динамической окружающей среде // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков. В 5 т. / Сопред. науч.-ред. совета Г.Г. Фетисов, А. Г. Худокормов. Т. У. В 2 кн. Всемирное признание: Лекции нобелевских лауреатов / Отв. ред. Г.Г. Фетисов. Кн. 2. - М.: Мысль, 2005. - 191 с.

.Brown Gordon. A New Global Finan cial Architecture // The Wall Street Journal Europe, 6. X. 1998, p.10.

.Castells M. Information Technology and Global Capitalism // Global capitalism/ Ed/: W. Hutton, A. Giddens. - N.Y.: The New Press, 2000.

.Chui M. Financial Systems in Europe, the USA and Asia [Text] / M. Chui, A. Maddaloni, F. Allen // Oxford Review of Economic Policy. - 2004. - №4 (Vol. 20). - P. 490-508.

.G-20 договорились перераспределить квоты в МВФ и ВБ // http://www.newsland.ru/News/Detail/id/415416.

.Khan, A. The finance and growth nexus [Electronic resource] / A. Khan // Federal reserve bank of filadelfia. - 2000. - Access mode: <http://www.www.philadelphiafed.org/research-and-data/publications>.

.Oosterloo S. Financial Supervision in Europe: A Proposal for а New Architecture / Jonung L., Walkner C. and Watson M. (eds.). Building the Financial Foundations of the Euro - Experiences and Challenges. - London: Routledge, 2008 // <http://www.bis.org>

.Securities Industry and Financial Markets Association. Securities Industry and Financial Markets Global Addendum 2007. / [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.sifma.org/research/pdf/RRVol2-10.pdf.

.Schoenmaker D. Paper Prepared For CFS-IMF Conference A Financial Stability Framework For Europe: Managing Financial Soundness In An Integrating Market. - Frankfurt, 26 September 2008.

.Tadesse S. Financial Architecture and Economic Performance: International Evidence // William Davidson Working Paper. - August 2001. - №449. - 39 p.

.The financial development report 2009 [Electronic resource]. - Access mode : http://www.weforum.org/en/initiatives/gcp/FinancialDevelopmentReport.

.The world bank open data [Electronic resource]. - Access mode: <http://data.worldbank.org>.

.World Economic Situation and Perspectives 2009. - United Natons. - New York, 2009. - 160p // http: //www.un.org.

.Vitols S. The Transition from Banks to Markets in the German and Japanese Financial Systems [Electronic resource] / S. Vitols // WZB Discussion Paper. - 2002. - №02 - 901 - Access mode : <http://skylla.wzb.eu/pdf/2002/p02-901.pdf>.

.http://www.bank.gov.ua/ - Національний банк України. Платіжний Баланс України