Міжнародна економіка та національні інтереси


Міжнародна економіка та національні інтереси


Міжнародна економіка - це система міжнародних економічних відносин, яка функціонує на національному та інтернаціональному рівнях.

Міжнародна економіка - це сукупність національних господарств, пов'язаних між собою системою міжнародних економічних відносин. Отже, міжнародна економіка - це світове господарство, яке проявляється у функціонуванні національного суспільного виробництва. Національне суспільне виробництво - це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин з допомогою певної суспільної форми виробництва.

Структура міжнародної економіки має два напрями:

) напрям розвитку та дослідження політико-соціально-економічних елементів міжнародної економіки, які функціонують протягом тривалого часу і визначають основні перспективні шляхи розвитку міжнародної економіки;

) цьому напряму належать - соціально-економічні принципи структуризації міжнародної економіки, на основі яких можна його виділити і розглядати сучасну господарську структуру.

Відповідно до напрямів виділяються і також концепції.

До першого напряму належить чотири концепції:

) концепція системного підходу;

) концепція існування трьох світів;

) центр і периферія;

) концепція політичної противаги.

До другого напряму належить:

) економічний принцип;

) принцип ступеня розвитку ринку;

) організаційний принцип;

) соціально-економічний принцип;

) принцип аналізу її складових;

) регіональний принцип;

) регіонально-економічний принцип.

Міжнародна економічна система - сукупність національних економічних систем у їхній взаємодії на основі міжнародного поділу праці з відповідним механізмом регулювання.

Складовими елементами міжнародної економічної системи є насамперед національні економічні системи, що являють собою сукупність взаємоповязаних в організаційному, технологічному та економічному плані галузей і сфер господарської діяльності країн, які через зростання їхньої відкритості у взаємодії одна з одною формують світові ринки і перетворюють виробництво товарів і послуг на міжнародну економічну діяльність.

Сфера функціонування міжнародної економічної системи - світове господарство.

Національна економічна політика - це політика, здійснювана національними урядами щодо розвитку внутрішніх та зовнішніх економічних відносин. Вона може дозволяти вільний потік товарів, послуг між націями або вдаватися до регулювання і заборони цього потоку. Щоб підтримувати збалансованість своїх міжнародних платежів без застосування контролю, нація повинна пристосувати свою економіку до світової економіки. Коли якісь держави проводять внутрішню політику, яка шкодить їхній зовнішній стабільності, всі торгуючі нації відчувають негативні наслідки такої політики. Одним із наслідків самостійної національної економічної політики є правова накладка (напр., подвійне оподаткування одного й того ж доходу).

Глобальна економіка створює фундаментальний розрив між національними політичними установами з їх політикою, призначеною контролювати економічні події, і міжнародними економічними силами, які підлягають контролю. Замість світу, де економічні сили регулювались політикою національних держав, глобальна економіка створює інший світ, де наднаціональні геоекономічні сили диктують економічну політику національним державам. Ця інтернаціоналізація позбавляє національні уряди багатьох традиційних важелів економічного контролю.

Коли після Другої світової війни американський уряд намагався регулювати, які домінували в доларах, цінні папери, щоб краще контролювати свою грошову масу, в Лондоні негайно ж розвинувся ринок євродоларів. Доларові цінні папери продавалися не в Нью-Йорку, а в Лондоні, де американські власті не могли регулювати торгівлю: вона відбувалася не на американській, а на британській території, а там діяло британське регулювання, що застосовувалося лише до цінних паперів, вираженим у фунтах. Англійські власті могли б поширити своє регулювання на доларові цінні папери, але вони в цьому не були зацікавлені. Ці фінансові інструменти не зачіпали британської грошової політики, а їх продаж приносив Лондону багато робочих місць. Англійські власті також знали, що якби Лондон спробував регулювати доларові цінні папери, то торгівля ними перемістилася б у якесь інше місце.

Франкфурт мав би стати фінансовою столицею Європи як фінансова столиця найсильнішої економіки в Європі, але німецька влада наполягала на регулюванні фінансових операцій, і ця наполегливість була другою складовою в успіху Лондона, який насправді і став фінансовою столицею Європи. Якби не регулююча політика Америки та Німеччини, Лондон залишився б лише однією з регіональних фінансових столиць Європи.

Пізніше японський уряд намагався заборонити продаж деяких сучасних фінансових інструментів багатоцільового призначення, що залежали від величини індексу Ніккей в Токіо. В результаті ця торгівля просто перемістилася в Сінгапур, надаючи точно ту ж дію на японський ринок акцій, як якщо б це робилося в Токіо. Світ побачив драматичну ілюстрацію цього явища, коли один-єдиний брокер банку Барінг в Сінгапурі зумів зробити ставку на індекс Ніккей в 29 мільярдів доларів і втратив 1,4 мільярда, коли індекс не дав такого розкиду протягом дня, як він очікував.

Внаслідок банківського краху 1932 американський уряд провів закони, що заборонили американським комерційним банкам займатися інвестиційною діяльністю. Уряд хотів запобігти втратам поточних та ощадних рахунків комерційних вкладників в результаті невдалих банківських інвестицій. У наші дні це просто означає, що «Сітібенк», другий за величиною американський банк, вживає інвестиційні банківські операції зі своїх лондонських офісів, де вони не підкоряються американському регулюванню. В результаті Америка лише втратила робочі місця, нічого не вигравши в сенсі зменшення ризику, оскільки діяльність «Сітібенка» в Лондоні може розорити його так само легко, як і дії в Нью-Йорку.

В глобальному ринку весь тиск направлений в бік гармонізації - на зразок того, як американські штати конкурують, спонукаючи фірми розміщувати підприємства під їх юрисдикцією за допомогою спеціальних податкових пільг. Держави з правовим режимом, заохочують низькі податки, і під слабким регулюванням не відчувають тиску в бік змін; навпаки, держави з сильним регулюванням і високими податками знаходяться під значним тиском, що змушує їх змінюватися.

Валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між усіма чи переважною більшістю країн світу. Розрізняють три форми валютних систем: національна, світова і регіональна (міжнаціональна). Як правило, їх межі збігаються з певним економічним простором і валютними ринками, що забезпечує двосторонню внутрішню єдність валютної системи і валютного ринку.

Національна валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин країни, яка регламентована національним законодавством і становить частину грошово-кредитної системи держави, що обслуговує переважно зовнішньоекономічний оборот товарів, послуг і капіталів. Загальну схему структури і призначення національної валютної системи можна відобразити схемою (див. далі).

Основними системо-утворюючими елементами національної валютної системи є:

. Національна валюта - грошова одиниця країни, склад її купюр та характер емісії. В Україні національною валютою з 1996 р. стала гривня.

. Ступінь конвертованості національної валюти.

Розрізняють вільно конвертовані валюти, частково конвертовані і неконвертовані валюти. Українська гривня належить до числа частково конвертованих валют. Ратифікацією угоди про приєднання України до статті VIII статуту МВФ Верховна Рада узаконила вільну конвертованість гривні в іноземні валюти в операціях за поточними платежами.


Національна валютна система Складові елементи і призначенняНаціональна валютаФормування та реалізація валютної політикиРежим конвертованостіРежим курсу національної валютиРежим використання іноземної валюти на внутрішньому ринкуВалютне врегулюванняРежим золотовалютних резервівРежим валютних обмеженьРежим внутрішнього валютного ринку і ринку золотаВалютний контрольРегламентація міжнародних розрахунків і кредитних відносинНаціональні органи валютного врегулювання

Режим курсу національної валюти. Законодавче право визначати режим валютного курсу гривні покладено на НБУ та Кабінет Міністрів України. За роки незалежності режим валютного курсу поступово змінювався від жорстко зафіксованого показника до регульованого коливання в межах валютного коридору і, нарешті, до нинішнього вільного плавання з 2000 р. під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.

Режим використання іноземної валюти на національній території в загальноекономічному обороті. Цей режим, як правило, стосується запровадження певних обмежень і заборони окремих видів платежів. Заборона на використання чужоземної валюти у внутрішніх платежах в Україні введена лише у 1995 р. Водночас за деякими платежами її використання дозволене ще й зараз, в тому числі надання інвалютних позичок комерційним банкам, оплата послуг міжнародних авіакомпаній, митниці та інших зовнішньоекономічних розрахунків.

Режим формування та використання державних золотовалютних резервів

Він встановлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися у двох аспектах:

а) як форма жорсткої прив´язки вартості національної валюти до певної іноземної валюти чи кошика валют. Тоді іноземна валюта на 100% стає забезпеченням наявної в обороті маси національних грошей. Емісія національних грошей за такого режиму здійснюється тільки шляхом купівлі цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення - через її продаж. Курс національної валюти коливається разом із курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає певні свої функції як органу національної монетарної політики. Не випадково такий режим у світовий практиці відомий під назвою валютного бюро, органом якого стає центральний банк;

б) форма використання валютних запасів для підтримки рівноваги на національному валютному ринку і стабільності зовнішньої і внутрішньої вартості грошей. За такого режиму центральний банк країни зберігає функцію незалежного органу проведення національної монетарної політики та інші свої функції. Наприклад, Україна ввела таку форму використання валютних резервів, що дозволило їй у 2001 р. розпочати процес переходу до ревальвації відносно чужоземних валют, а у 2002 р. зберегти стабільність вартості гривні. Оптимальними для безпеки країни пропорціями співвідношення між складовими частинами валютних резервів мають бути валютні резерви у формі: доларів - 4 частини, євро - 2, золото - 1 частина. Найменша питома вага золота у валютних резервах пояснюється його найнижчою дохідністю, що досягає лише 1,75% річних. Водночас ці пропорції ще не досягнуто. За зовнішні борги Україна розраховується такими валютними засобами: доларом - 80%, євро - 5%, інші валюти - 15%. Тобто долар в міжнародних платежах ще тривалий період часу залишиться головним валютним резервом.

Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Наприклад, якщо економіка розбалансована, а національні гроші нестабільні, то в країні доцільно вводити певні заборони, обмеження, лімітування тощо. Зокрема, в Україні загострення економічної і фінансової кризи 90-х років супроводжувалося обмеженням на відкриття рахунків у іноземних банках для юридичних осіб і забороною переказування інвалюти на них: експортери зобов´язані були повністю чи частково продавати свою валютну виручку на валютній біржі. Діяли інші обмеження, але як тільки ситуація покращується, обмеження слабшають або й зовсім скасовуються. Зокрема, розвинені країни організації ОЕСР взагалі скасували валютні обмеження і встановили вільне «плавання» курсів своїх національних валют.

Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку коштовних металів. Скажімо, нормативно-законодавчими актами України визначається:

а) порядок функціонування біржового і позабіржового (міжбанківського) валютного ринку;

б) НБУ здійснює ліцензування діяльності комерційних банків на право ведення валютних операцій, видає дозволи резидентам - юридичним особам на відкриття рахунків у іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну та визначає порядок її продажу на міжбанківському валютному ринку;

в) в 1998 р. в Україні не дозволялися операції з коштовними металами на ринку, регламентувався режим поточних і строкових вкладів у чужоземній валюті. Але оздоровлення економіки і фінансів, перехід до економічного зростання створюють достатні умови і в Україні для усунення більшості обмежень і формування ліберального валютного ринку.

Регламентація міжнародних розрахунків і міжнародних кредитних відносин. Усі параметри визначаються, нормативними актами України. Вони чітко визначають:

а) порядок, строки відкриття в банках України кореспондентських рахунків іноземних банків і навпаки;

б) порядок платежів за окремими видами комерційних угод та форм розрахунків;

в) порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.

Визначення національних органів, на які покладено обов´язки розробки і реалізації валютної політики. Українським законодавством до числа таких органів віднесено:

Кабінет Міністрів України, який за участі Адміністрації Президента, Верховної Ради і НБУ визначає цілі та завдання валютної політики;

Національний банк України здійснює валютне регулювання, має право частину цих функцій за допомогою ліцензій делегувати уповноваженим комерційним банкам;

Державна податкова адміністрація здійснює контроль за дотриманням правил валютних операцій на території України резидентами і нерезидентами;

Державний митний комітет контролює дотримання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон;

Міністерство зв´язку та його органи контролюють дотримання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон.

Загалом, ці органи творять інфраструктуру валютної системи, центром якої є НБУ - орган регулювання й координації грошово-кредитної діяльності усіх учасників господарського життя.

У кожній країні є не лише своя власна валюта, а й свій власний уряд, який активно втручається і піддає жорсткому контролю відносини міжнародної торгівлі і пов'язані з торговельними операціями валютно-фінансові відносини. Це втручання і контроль помітно відрізняються від ступеня та характеру тих, що застосовуються по відношенню до внутрішньої торгівлі. Уряд кожної суверенної країни своєю торговельною та фінансово-бюджетною політикою породжує свою власну систему ліцензування експорту та імпорту, імпортних та експортних квот, мита, ембарго, експортних субсидій, своє власне податкове законодавство тощо. Серйозною перешкодою в міжнародній торгівлі можуть виявитись урядові постанови щодо валютного регулювання (система валютного контролю за припливом і відпливом іноземної валюти в країну і з країни регулює міжнародний рух товарів, послуг і капіталу), а також постанови, що стосуються стандартів якості, безпеки, охорони здоров'я, гігієни, патентів, торговельних марок, упаковки товарів та обсягу інформації, яка наводиться на упаковках.

Насьогодні сформувалась багаторівнева система міжнародного регулювання інвестицій, покликана долати існуючі національні обмеження. Вона включає двосторонні, регіональні і багатосторонні інвестиційні угоди. Важливо розуміти, що сучасне міжнародне регулювання інвестиційної діяльності формувалося протягом десятиліть, однак на відміну від торгівлі товарами та послугами, регулювання ПЗІ до останнього часу не було предметом для всебічного вивчення, хоча інвестиційні закони, наприкінці 1940-х, були частиною Гаванського Уставу, який поклав початок ГАТТ.

При неможливості прийняття всеохоплюючих ефективних багатосторонніх рішень стосовно регулювання міжнародного інвестування, воно розроблялось багатоаспектно. Так, Організація Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) довго працювала над створенням та вдосконаленням інвестиційних законів. В 1961 були створені Кодекс про лібералізацію поточних інвестиційних операцій та Кодекс про лібералізацію руху капіталу, які обмежили можливості країн-членів ОЕСР в регулюванні інвестиційних потоків. [19] Обидва Кодекси базувались на принципі недискримінації та рівності між місцевим та зарубіжним інвесторами, хоча існували деякі винятки, що дозволяли зарубіжним інвесторам закріпитися на ринку країн-членів ОЕСР. Згодом, в 1976 році була проголошена Декларація про іноземні інвестиції та багатонаціональні підприємства, яка встановлювала зобовязання щодо національного режиму, хоча їх дотримання було не обовязковим, на відміну від рішень Ради ОЕСР, які вимагали від країн-членів повідомлення про проведення будь-яких національних заходів, що суперечать відповідним принципам.

В Рекомендаціях ТНК, які були складовою частиною Декларації представлено декілька підходів щодо регулювання іноземних інвестицій, орієнтованих на вирішення проблеми взаємовідносин між приймаючими країнами та зарубіжними інвесторами, наприклад, з питань корупції, антиконкурентної поведінки, запобігання внутрішнього регулювання. Впровадження положень цих документів регулюється Комітетом ОЕСР з Питань інвестицій та багатонаціональних підприємств (СІМЕ - Commettee on Investment and Multinational Enterprises), який періодично випускає методичні матеріали, де містяться пояснення щодо поведінки в певних непередбачуваних ситуаціях. Незважаючи на зусилля СІМЕ, в міжнародній практиці виникали деякі труднощі стосовно практичного використання згаданих вище угод, так як їх основні положення зводилися до загальних принципів.

На початку 1995 року в рамках ОЕСР розпочались переговори відносно прийняття Багатосторонньої Угоди про Інвестиції (МАІ - Multilateral Agreement on Investment), що підтримується 30 країнами-членами і відкрита для приєднання будь-якої країни. В проекті ця угода містила всесторонні правила для регулювання інвестиційної діяльності, складніші та жорсткіші за правила двосторонніх інвестиційних угод та інвестиційні закони NAFTA. В 1998 році ці переговори закінчилися так і не досягнувши успіху, зважаючи на неузгодженості в питаннях стосовно ступеню впровадження цих правил урядами країн, визначенням виняткових ситуацій, що регулюються специфічними законами, відповідності правил МАІ вимогам щодо охорони навколишнього середовища, трудових прав та культурних аспектів, а також наявність потужної опозиції громадськості.

Робота ООН над питаннями іноземного інвестування зосереджується в діяльності Конференції Обєднаних Націй з торгівлі та розвитку (UNCTAD) і фокусується на обовязках іноземних інвесторів. Проект Кодексу про Міжнаціональні Корпорації запропонований UNCTAD не був затверджений Генеральною Асамблеєю, але деякі фрагменти з правил Кодексу застосовувалися під час укладання контрактів між країнами та іноземними інвесторами.

Але це набагато раніше розвинуті країни, а особливо США та ЄС, проводили активну політику підписання двосторонніх інвестиційних угод.

Кількість таких інвестиційних угод зростала прискореними темпами. В 1960 р. їх було підписано 83, наприкінці 1970-х - 176, у 1989 р. - 377, а на 01.01.1997 р. - 1330 за участю 162 країн. Більша частина (90%) - це угоди між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, хоча все більша їх кількість укладалася між країнами, що розвиваються.

У міжнародних двосторонніх угодах, як правило, регулюються такі питання інвестування: визначення інвестицій та інвесторів; умови ввозу прямих іноземних інвестицій; заохочення інвестицій; загальні норми режиму; переведення платежів; вимоги до результатів господарської діяльності; позбавлення інвестора прав власності; вирішення суперечок; норми поведінки корпорацій.

Двосторонні інвестиційні угоди можуть сприяти зростанню ПЗІ, але вони досить обмежені в сфері своєї дії. Наявні розходження між окремими угодами такого роду утрудняють регулювання транснаціональних потоків капіталу, що мають яскраво виражений багатосторонній і наддержавний характер.

Одночасно зростала кількість інвестиційних зобовязань в межах міжнародних регіональних інтеграційних угруповань.

Прикладом виступає NAFTA, що пропонує схему, яка стосується всіх видів власності підприємств. NAFTA впроваджує право становлення для інвесторів країн-членів. Країни-члени повинні дотримуватися принципу недискримінації в становленні, придбанні, розширенні, управлінні, здійсненні операцій та продажу інвестицій. NAFTA набагато випередила ГАТТ в с сфері скорочення вимог щодо іноземних інвесторів. Країни-члени не мають права проводити політику, що обмежує діяльність зарубіжних інвесторів в сфері: експортної діяльності; внутрішніх джерел фінансування; торгівельного балансу; передачі технологій; валютного балансування.

Слід зауважити, що країни-члени NAFTA не мають права надання певних привілей (таких як субсидіювання та скорочення податків) в вище перерахованих секторах діяльності за винятком заходів стимулювання національної науково-дослідницької роботи. До винятків відноситься також урядове регулювання державного субсидіювання, грантів та питання національної безпеки. NAFTA також гарантує не втручання в діяльність уряду з питань правозабезпечення, здоровя, соціального устрою та охорони дитинства. Ці та інші винятки зменшують, якщо не скасовують, всі очікувані переваги. Загалом такі заходи не відповідають принципам недискримінації та не являються обовязковими до виконання вимогами, зважаючи на велику кількість поправок, прийнятих урядом кожної держави.

Інвестори мають право на конвертування та репатріацію іноземної валюти і країни-члени NAFTA повинні дозволяти фінансові перекази, що стосуються інвестиційної діяльності, включаючи сплату прибутку, дивідендів, надходжень від продажу. Однією з важливих рис інвестиційної політики NAFTA є обмеження на процеси націоналізації та експропріації. Розроблено кодекс законів, що застосовуються у всіх випадках націоналізації та експропріації, або є еквівалентними до них. Він не діє у разі: досягнення суспільної мети; принципів недискримінації; певного виробничого процесу; компенсації, що є адекватною і ефективною відповідно до ринкової вартості.

Головна відмінність NAFTA в контексті розглядаємого питання полягає у особливостях регулювання процесів державного інвестування. Інвестори з країн-членів можуть вимагати через обовязковий арбітраж компенсацію за понесені втрати в результаті невідповідності діяльності іншої країни NAFTA принципам, викладеним в відповідних документах цього інтеграційного угруповання. Посилення регулювання державного інвестування є метою опонентів вільної торгівлі, які стверджують що обовязки, викладені в документах NAFTA, не досить чіткі та зрозумілі. Взагалі було оприлюднено 18 випадків державного інвестування. Подібні процедури наявні і в багатьох двосторонніх інвестиційних угодах, але вони не мають широкого використання.

Інвестиційна складова в багатосторонньому регулюванні підсилюється в наслідок підписання багатосторонніх угод, подібних до переговорів про створення (FTAA).

Аналогічні процеси характерні і для інших міжнародних інтеграційних угруповань, насамперед, для Євросоюзу. В тій чи іншій мірі інвестиційні аспекти присутні в ЦЕФТА, ОЧЕС, СНД тощо.

Лише в 1990-х рр. інвестиційні питання були досить комплексно включені до складу багатосторонніх торговельних переговорів в рамках ГАТТ. У результаті Уругвайського раунду переговорів у рамках ГАТТ була укладена Угода про повязані з торгівлею інвестиційні заходи (Agreement on Trade-Related Investment Measures - TRIMs), а також ще три угоди, що мають відношення до регулювання міжнародних інвестицій: Генеральна угода про торгівлю послугами (General Agreement on Trade in Services - GATS); Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights - TRIPS) і Угода про субсидії і компенсаційні заходи (Agreement on Subsides and Countervailing Measures - SCM). [18]

Як зазначено в преамбулі до Угоди про повязані з торгівлею інвестиційні заходи, необхідність її прийняття була викликана тим, що певні інвестиційні заходи спричиняли наслідки, які обмежували або порушували міжнародну торгівлю.

Угода ТРІМ, виходячи з положень ГАТТ 1994, викладених у Статті ІІІ про національний режим і Статті XI про загальне скасування кількісних обмежень, приводить перелік заходів, що порушують дух вільної і справедливої торгівлі і підлягають забороні. До них відносяться всі міри, що:

вимагають визначеного рівня використання у виробництві місцевої сировини, матеріалів і комплектуючих, деталей (тобто вимога місцевого складу - local content requirement);

обмежують обсяг чи вартість імпортних операцій обсягом і вартістю експортних операцій того ж підприємства (тобто вимога зовнішньоторговельного балансування);

обмежують обсяг імпорту розміром валютної виручки підприємства;

обмежують експорт підприємства визначеною групою, обсягом, вартістю товарів чи часткою місцевого виробництва. [1, с.156]

ТРІМ вимагала від усіх країн - членів СОТ обовязкового повідомлення про існуючі подібні заходи на національному і місцевих адміністративних рівнях і зобовязувала усунути їх протягом перехідного періоду, тривалість якого залежала від рівня розвитку: для розвитих країн - 2 роки, для країн, що розвиваються - 5 років, а для найменш розвинутих країн 7 років (починаючи з 1 січня 1995 року). Передбачалося, що згодом список заборонених інвестиційних мір буде розширений, з охопленням таких проблем, як інвестиційна політика і політика в галузі конкуренції. Серед очевидних недоліків ТРИМ слід відзначити те, що Угода:

торкається тільки мір впливу на торгівлю товарами;

містить занадто вузький список заборонених мір, навіть у порівнянні з НАФТА;

дає країнам право тимчасово відхилятися від установлених правил СОТ.

Угода ГАТС є однією з найважливіших у сучасній міжнародній регулятивній системі. Стаття 1 ГАТС Сфера застосування та визначення (п.2) визначила, що торгівля послугами може здійснюватися різними способами, включаючи надання послуг «через комерційну присутність на території іншої країни». [2, с.303] Причому сам термін «комерційна присутність» тлумачиться в Статті XXVIII Визначення (п.d) як будь-який тип підприємницької або професійної діяльності, в тому числі через (і) заснування придбання або використання юридичної особи або (її) створення чи використання відділення або представництва на території Члена з метою поставки послуги. [2, с.322] Таким чином, ГАТС інтегрує питання торгівлі й інвестицій у єдину угоду, регулюючи питання, що відносяться до права заснування і режиму іноземних інвестицій у період після заснування.

ГАТС містить, можливо, найбільший обсяг положень, що стосуються одночасно і лібералізації інвестиційних режимів, і захисту інвестицій. До основних правил ГАТС, спрямованим на лібералізацію інвестиційних режимів, відносяться стаття II (про режим найбільшого сприяння), стаття XVI (про доступ на ринки) і статті XVII, XVIII (про національний режим). З цих трьох положень, режим найбільшого сприяння, обовязковим для всіх країн, і таким, що застосовується у відношенні усіх видів послуг, крім тих, надання яких складає монополію уряду. А право доступу на ринки і національний режим надаються тільки тоді, коли це передбачається зобовязаннями даної країни перед СОТ.

Усі країни - члени СОТ встановили відповідно до ГАТС свої специфічні зобовязання, які точно вказують, у яких секторах і, відповідно, до яких форм надання послуг уряди зобовязані гарантувати умови доступу на ринки. Якщо не обговорене інше, країни гарантують одночасно і право доступу на ринки, і право національного режиму в зазначених секторах.

В Статті XVI ГАТС Доступ на ринок приводиться перелік урядових дій, застосування яких у відкритих секторах підлягає забороні: обмеження числа постачальників послуг, загальної вартості угод чи активів, загального обсягу послуг, чисельності найнятих фізичних осіб тощо. [2, с.316] Таке положення еквівалентне положенню ГАТТ про кількісні обмеження в торгівлі товарами. Крім того, забороні підлягають і обмеження у відношенні юридичної форми господарювання, обраної постачальником послуг в якості комерційної присутності, вимоги місцевої участі. У примітці до статті XVI зазначено, що у випадку якщо яка-небудь країна взяла на себе зобовязання по наданню можливості комерційної присутності, вона також бере на себе зобовязання допускати звязане з цим переміщення капіталу на її територію. Разом з тим, в угоді відсутнє регулювання процесу репатріації капіталу і прибутків, повязаних з комерційною присутністю.

Згідно ГАТС національний режим щодо торгівлі послугами (стаття XVI) - це не менш сприятливий режим, чим наданий місцевим послугам і місцевим постачальникам послуг. Для іноземних інвесторів він необовязково повинний бути ідентичним режиму для місцевих компаній, оскільки, наприклад, на відміну від товарів, імпорті послуги не обкладаються митними податками і зборами, що дискримінує місцеві компанії.

У відповідності зі статтею XI ГАТС Платежі та перекази, країни зобовязані не обмежувати міжнародні платежі і грошові перекази за поточними угодами у секторах відповідно до специфічних зобовязань. Однак існують положення, що дозволяють країнам застосовувати обмеження при виникненні труднощів із платіжним балансом і зовнішніми фінансовими джерелами. Однак ці обмеження повинні застосовуватися винятково на тимчасовій основі, без мети дискримінації і суттєвого впливу на торгівлю. У відношенні експропріації і виплати компенсацій ГАТС не має правил прямої дії: такі питання вирішуються згідно правил і процедур врегулювання суперечок встановлених в СОТ.

Можна стверджувати, що ГАТС встановила багатосторонній інвестиційний режим, що створює юридичну основу для здійснення ПЗІ, повязаних з торгівлею послугами. ПЗІ, здійснювані виробничими компаніями, з метою одержання від своєї закордонної філії інформаційних і комерційних послуг, також попадають під компетенцію ГАТС. Але якщо закордонна філія займається дистрибуцією (невиробнича діяльність) товарів, зроблених за кордоном, то такі інвестиції не є предметом регулювання ГАТС. У дійсності, ж можливості чіткого розмежування між закордонними філіями, що займаються наданням послуг, і тими, котрі цим не займаються досить обмежені.

Загалом, як і ГАТТ, ГАТС зорієнтована на прогресивну лібералізацію системи торгівлі послугамишляхом подальших переговорів (стаття XIX Переговори про конкретні зобовязання).

Угода ТРІПС, інтегруючи питання захисту інтелектуальної власності в багатосторонню торгову систему, не тільки вимагає надання HP і РНБ, але також забезпечує процедуру вирішення спорів і мінімальні стандарти захисту. Країни повинні привести свої закони у відповідність з цими стандартами (крім надання HP і РНБ, що підлягають дотриманню з 1 січня 1996 р.) у визначений термін: для найменш розвитих країн - 11 років, для інших країн, що розвиваються - 6 років після вступу Угоди в силу (1 січня 1995 р.)

В результаті застосування захисних заходів у відношенні інтелектуальної власності очікується, насамперед, збільшення інвестицій в НДДКР, що сприятиме розвитку нових виробничих галузей, поліпшенню перспектив довгострокового росту. Очевидно це стосуватиметься, в першу чергу, технологічно розвинутих країн і частково країн, що розвиваються, з дієвим захистом прав інтелектуальної власності. Одночасно очікується скорочення інвестицій у підроблені (піратські) виробництва, що матиме неоднозначні наслідки для різних країн. Проблематично, що в короткий термін піратські інвестиції перекриваються інвестиціями в легальне виробництво за ліцензіями. Країни, що розвиваються, у яких широко поширена піратська практика, стурбовані і можливістю серйозного погіршення платіжного балансу, в наслідок скорочення національного виробництва за рахунок імпорту іноземних товарів. Слід зазначити, що дотримання прав інтелектуальної власності може справляти неоднозначний вплив на міжнародну торгівлю і інвестиції, особливо у короткотерміновому плані.

Якщо використання патентних прав приймаючої країни для зарубіжної фірми є економічно невигідним, то вона може використовувати ПЗІ, для контролю над інформацією, що є власністю фірми. Так, після скасування патентного права у фармацевтичній галузі в Бразилії в 1969 р., ПЗІ в цю галузь збільшилися в період 1971-1979 р. на 600 % і в 1980 р. іноземні компанії володіли 71% фармацевтичного ринку країни.

Дійсно, для країн, де відсутні гарантії у відношенні прав інтелектуальної власності, прямі інвестиції стають важливим каналом доступу на ринки інтелектуальних товарів. Слабка правова база з прав інтелектуальної власності обумовлює ріст внутріфірмової торгівлі між материнськими компаніями і їхніми іноземними філіями. Одночасно показовими є приклади того, що високий ступінь захисту прав інтелектуальної власності позитивно впливає як у цілому на ПЗІ, так і зокрема на інтелектуальні властивості. Положення ТРІПС беззаперечно сприяють формуванню цивілізованого ділового середовища й етики сучасного підприємництва.

Угода про субсидії і компенсаційні заходи (СКМ) визначає поняття «субсидії», котра існує, якщо мали місце або «фінансовий внесок від уряду чи будь-якого державного органа», або «будь-яка форма підтримки доходу чи ціни в розумінні статті XVI Угоди ГАТТ 1994 р.» і якщо «у такий спосіб була отримана вигода» (Стаття І). Субсидіями вважаються і фіскальні (податкові), і фінансові (кредитні чи страхові), і непрямі стимули. [4, с.245]

Згідно Угоди субсидії розподіляють на три основні види:

заборонені, якщо вони відносяться до експортного попиту, чи вимог місцевого змісту. (вони класифікуються тільки як ті, що дають підставу для вжиття заходів);

специфічні, що сприяють дискримінації на користь окремих фірм чи галузей. Якщо вони мають несприятливий ефект для інших членів, то класифікуються як ті, що дають підставу для вжиття заходів. Ці дії можуть бути оскаржені або у процедурному порядку вирішення спорів в СОТ, або введенням торговими партнерами компенсаційного мита в односторонньому порядку.

неспецифічні і специфічні субсидії, що надаються «докомерційним» промисловим НДДКР (тобто до їхньої комерціалізації), діям з поліпшення навколишнього середовища і регіонального розвитку; субсидії, цієї групи класифікуються як ті, що не дають підставу для вжиття заходів, тобто застосування контрзаходів у відношенні цих субсидій не допускається. Однак такі субсидії фактично можуть стати тими, що дають підстави для відповідних контрзаходів, якщо вони мають несприятливий вплив на економіку інших країн-членів.

Вочевидь угода СКМ стимулюватиме не субсидовані і дестимулювати субсидовані інвестиції. Скорочення субсидованих інвестицій, можливо, не буде компенсовано новими інвестиціями. Внаслідок дії Угоди, більше всього постраждають країни, що широко використовують у своїй практиці специфічні субсидії. Оскільки неспецифічні субсидії залишаються дозволеними, уряди можуть замінити їх субсидіями неспецифічними, а це, в свою чергу, приведе до значних фінансових втрат (для держави, неспецифічні субсидії більш витратні, чим специфічні).

Зважаючи на неоднозначні наслідки для різних країн, Угода передбачає певний перехідний період. Положення про експортні субсидії не стосуються найменш розвинених країн і країн, що розвиваються, із ВВП на душу населення нижче 1000 дол. США. Інші країни, що розвиваються, повинні поступово їх усунути протягом 8 років (тобто до 2003 р.), а країнам з перехідною економікою відведений термін у 7 років. Усім країнам прийдеться припинити субсидування з характером вимог місцевого змісту, причому термін їх виконання для країн, що розвиваються - 5 років, для країн з перехідною економікою - 7 років, а для найменш розвитих країн - 8 років.

У цілому Угода СКМ є хорошою основою для більш передбачуваної політики субсидування, що у свою чергу, приведе до поліпшення міжнародного інвестиційного клімату.

Загалом, маючи певним чином цілеспрямований і взаємодоповнюючий характер наявні угоди в системі СОТ не охоплюють всього спектру актуальних питань регулювання міжнародного інвестування, тісно повязаного із торгівлею товарами і послугами, створюючи невизначеність як у теоретичному розумінні, так у практичному застосування відповідних правил.

. Припустимо ситуацію: фактори виробництва (робоча сила і капітал) можуть вільно переміщатися між країнами, а товари 1 і 2 з якихось причин є неторгівельними і не можуть експортуватися або імпортуватися. У результаті виникнення загального ринку праці і капіталу в двох країнах відбудеться вирівнювання ціни факторів виробництва. Оскільки ніхто не буде працювати за більш низьку зарплату, якщо можна вільно переїхати в іншу країну й одержувати там більш високу зарплату, відбудеться негайне вирівнювання зарплат.

Процентна ставка теж вирівняється, оскільки в умовах відсутності обмежень капітал неповільно переміститься з тієї країни, де процентна ставка нижче, у ту країну, де вона вище. Наслідком міжнародної мобільності факторів виробництва є, як правило, більший приріст сукупного виробництва, чим у результаті торгівлі. Сполучена границя виробничих можливостей ТТ' країн I і ІІ показує, як відомо, таке сполучення товарів 1 і 2, що споживачі одержать у своє розпорядження, якщо країни спеціалізуються на тім товарі, що вони в стані робити з найменшими витратами, і торгують один з одним.

При цьому фактори виробництва не переміщаються між країнами. На відрізку АВ обидві країни роблять обидва товари, що відповідно до теореми Хекшера-Олина-Самуэльсона приводить до вирівнювання цін на фактори виробництва в обох країнах. У проміжку ТА країна I цілком спеціалізується на виробництві капіталомісткого товару 1, а в проміжку ВТ' країна II цілком спеціалізується на виробництві трудомісткого товару 2.

Чим ближче країни I і П по забезпеченості факторами виробництва, тим длиннее відрізок АВ. В одному крайньому випадку, якщо кількість капіталу, що приходиться на кожного працівника в країні I, цілком збігається з кількістю капіталу, що приходиться на один працівника в країні II, обидві країни будуть робити обидва товари: крапка

А зіллється з крапкою Т, а крапка В - із крапкою Т'. В другому крайньому випадку, якщо країни різко відрізняються в забезпеченості факторами виробництва, відрізок АВ перетвориться в крапку, що показує, що обидві країни спеціалізуються на товарі своєї відносної переваги, і ціни на фактори виробництва не вирівнюються.

Припустимо далі, що один з факторів виробництва, наприклад капітал, стає мобільним і може вільно переміщатися між країнами. Це ніяк не відіб'ється на довжині відрізка АВ, оскільки на ньому ціни на фактори виробництва в кожній із країн вже і так однакові. Однак на відрізках ТА і ВТ' відбудеться відтік капіталу з капіталозбиточної країни I, де його вартість нижче, у країну П, де його вартість вище.

Продуктивність капіталу зростає, що відбиває в зрушенні цих відрізків границі виробничих можливостей зовні на рівень нової границі КК', уздовж якого вартість капіталу в обох країнах вирівнюється. Більш того, вирівнювання цін товарів і цін капіталу неминуче приводить і до вирівнювання ціни іншого фактора виробництва - праці.

Це зв'язано з тим, що виробник у країні з більш високою зарплатою просто не зможе зробити конкурентноздатні товари, якщо їхня ринкова ціна однакова й усередині країни, і за її межами і ціна капіталу, що витрачається на його виробництво, також однакова. Нова границя виробничих можливостей КК' показує нові сполучення виробництва товарів 1 і 2, що виникають у результаті вже не тільки спеціалізації і торгівлі товарами, але і міжнародного руху капіталу. Таким чином, міжнародна мобільність факторів виробництва приводить до вирівнювання цін товарів, зроблених за допомогою цих факторів, і до більшого економічного росту, чим міжнародна торгівля товарами.


Список використаної літератури

економіка міжнародний національний валютний

1.Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. - М.: ИВЦ «Маркетинг», 1998. - с.4-28.

.Герчикова И. Международные организации по многостороннему регулированию торгово-экономических отношений / Маркетинг, 1997. - № 5. - с. 74-88, № 6. - с.79-96.

.Эванс Дж.Р., Берман Б. Маркетинг / Пер. с англ. - М.: Экономика, 1990.

.Энджел Дж.Ф., Блэкуэлл Р.Д., Миниард П.У. Поведение потребителе

5.Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1990.

6.Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная экономика: теория и политика: Пер. с англ. / Под ред. Колесова В.П., Куликова М.В. - М.: Эк. Ф-т МГУ, ЮНИТИ, 1997.

7.Косолапов Н. Субъекты мировой политики и международных отношений: явление, критерии, основы типологии. / МЭ и МО, 1998. - № 12. - с. 123-134.

8.Кучер Б.И. Международный экономический правопорядок. - К.: Вища школа, 1998.

9.Международные экономические отношения / Под общ. ред. Хасбулатова Р.И. - М.: Новости, 1991.

10. Міжнародні економічні відносини: Система регулювання міжнародних економічних відносин / А.С.Філіпенко, І.В.Бураковський, В.С.Будкін та інші. - К.: Либідь, 1994. - с.6-140, 182-246.

.Циганкова Т.М. Міжнародні організації. Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1998.

12. Інтернет-енциклопедія «Циклоп» / Інтернет ресурс / http://cyclop.com.ua/content/view/843/58/1/8/


Теги: Міжнародна економіка та національні інтереси  Доклад  Мировая экономика, МЭО
Просмотров: 37960
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Міжнародна економіка та національні інтереси
Назад