Українсько-російське транскордонне співробітництво


"Українсько-російське транскордонне співробітництво"

Зміст


Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади транскордонного співробітництва

1.1 Огляд літератури з питань транскордонного співробітництва

1.2 Суть, принципи та організаційні форми транскордонного співробітництва

1.3 Мета, функції, завдання та моделі транскордонного співробітництва

1.4 Методичні підходи до оцінки транскордонного співробітництва на мікро-, мезо - та макрорівні

Розділ 2. Передумови та чинники розвитку українсько-російського транскордонного співробітництва

2.1 Організаційно-правові засади розвитку українсько-російського транскордонного співробітництва

2.2 Основні напрями українсько-російського транскордонного співробітництва

Розділ 3. Сучасний стан українсько-російського транскордонного співробітництва

3.1 Співробітництво у галузі туризму в межах прикордонного співтовариства Єврорегіон "Дніпро"

3.2 Транскордонне співробітництво екологічних організацій України, Росії та Білорусі в басейні Дніпра

3.3 Співробітництво в межах єврорегіону "Слобожанщина"

Висновки

Список використаних джерел

Вступ


Актуальність дослідження. Один з інструментів успішної політики регіонального розвитку, який останнім часом набуває поширення, - активізація прикордонного та транскордонного співробітництва, тому актуальним сьогодні є аналіз розвитку транскордонного співробітництва з часу отримання Україною незалежності, на основі якого визначені відповідні проблеми та шляхи їх розв'язання.

Увага до розвитку прикордонних регіонів пояснюється їхнім інфраструктурним навантаженням у системі міжнародних економічних зв'язків, що охоплює реалізацію контрольних, бар'єрних, контактних і розподільних функцій. У зв'язку з цим тенденції світового господарського розвитку у найбільш конкретизованому вигляді позначаються на специфіці господарювання прикордонних територій.

В умовах розгортання світових інтеграційних процесів національні інтереси України вимагають поглиблення взаємозв'язків з сусідніми державами. У поточному часі вони отримали нових відтінків у зв'язку з розширенням кордонів Європейського союзу. На нашу думку, доцільним та економічно обґрунтованим у такому разі є використання нових механізмів регіональної політики, серед яких чільне місце належить транскордонному співробітництву (ТКС).

Переважна більшість областей України (19 із 25) мають прикордонне або прибережне розташування. Проте слід констатувати: прикордонні регіони України приєднуються до сучасних транскордонних процесів нерівномірно та досить повільними темпами. Проте, лише близько 1/3% території нашої держави бере участь у транскордонній діяльності, тоді як частка регіонів, що характеризуються прикордонним розташуванням, становить 76,4%.

Характер розвитку продуктивних сил України на сучасному етапі значною мірою залежить від ефективного залучення регіональних факторів та повноцінного здійснення міжрегіонального співробітництва у широкому розумінні, включаючи транскордонне (ТКС) і між територіальне. Подібне співробітництво дозволяє не лише формувати нові та укріплювати існуючі зв'язки між територіями всередині України та з сусідніми державами, але урешті-решт сприяє підвищенню рівня життя населення завдяки поєднанню зусиль місцевих громад спрямованих на спільне вирішення нагальних соціально-економічних, гуманітарних, екологічних та інших проблем.

Однак міжрегіональне, у т. ч. транскордонне, співробітництво до певної міри стримується недостатнім рівнем економічного розвитку держави, слабкістю фінансової бази місцевих бюджетів та іншими факторами.

З досвіду зарубіжних країн та спеціальної літератури відомо, що ТКС сприяє інтенсифікації зовнішньоторговельного обороту, розвитку спільного підприємництва, стимулює транзитні перевезення, забезпечує зростання економічної активності у регіоні, а також розбудову соціальної, інформаційної, транспортної, прикордонної інфраструктури, підтримує наукову і культурну співпрацю, охорону довкілля тощо.

Незважаючи на труднощі щодо становлення єврорегіонів та достатньо короткий, за європейським виміром, час їх існування, Україна має перші позитивні набутки у політичній, економічній, екологічній, освітньо-культурній, туристичній і гуманітарних сферах. З часу заснування єврорегіонів за участю України на сьогодні реалізовано близько півтисячі проектів, започатковано створення української правової бази, основного підґрунтя функціонування єврорегіонів та розвитку транскордонного співробітництва.

Останнім часом участь прикордонних регіонів нашої держави у транскордонній діяльності активізується. Так, вже вісім областей нашої держави (Волинська, Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська, Чернігівська, Харківська) входять до складу ЄР "Буг", "Карпатський", "Верхній Прут", "Нижній Дунай", "Дніпро" та "Слобожанщина".

У поточному часі триває робота над проектами єврорегіонів "Дністер" (Вінницька, Одеська області України та прикордонні області Республіки Молдова), "Сян" (Львівська область України та Підкарпатське воєводство Республіки Польща), а також вирішується питання про включення Миколаївської області до складу ЄР "Померанія" (землі Мекленбург-Предпомеранія, Бранденбург Німеччини та гміна Західне Помор'я Польщі).

Актуальність транскордонного співробітництва в сучасних умовах полягає у взаємному прагненні територіальних громад та їх самоврядних органів до розширення і поглиблення взаємозв'язків із суміжними прикордонними територіями щодо розвитку наявного господарського потенціалу, створенні оптимальних умов у галузі охорони спільного навколишнього середовища, мінімізації негативних явищ у торгово-економічних стосунках після розпаду Радянського Союзу та розширенні можливостей для гуманітарних і родинних зв'язків.

Зважаючи на актуальність даного дослідження, ми обрали наступну тему дипломної роботи: "Україно-російське транскордонне співробітництво"

Об'єктом дослідження є українсько-російські транскордонні регіони.

Предметом дослідження є закономірності, особливості, проблеми та перспективи українсько-російського транскордонного співробітництва.

Мета дослідження - вивчення особливостей функціонування українсько-російських транскордонних регіонів, економічних, соціальних та екологічних ефектів від їх діяльності.

Згідно з метою дослідження були визначені такі завдання:

) узагальнити теоретико-методологічні аспекти транскордонного співробітництва;

2) проаналізувати методичні підходи до оцінки транскордонного співробітництва на мікро-, мезо - та макрорівні;

) дослідити законодавчу базу створення транскордонних регіонів;

транскордонне співробітництво україна росія

4) розглянути і проаналізувати ефективність функціонування єврорегіону "Дніпро", "Слобожанщина", "Ярославна";

5) дати оцінку сучасного українсько-російського транскордонного співробітництва;

) розглянути проблеми та перспективи українсько-російського транскордонного співробітництва.

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: діалектичного пізнання, конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу та статистичних порівнянь.

Теоретико-методологічною базою дослідження були праці таких вчених як П. Бєлєнького, В. Будкіна, О. Вишнякова, М. Долішнього, О. Жул-канича, Д. Клімонта, Б. Клімчука, М. Лендьєл, П. Луцишина, Ю. Макогона, С. Максименка, Н. Мікули, В. Пили, С. Писаренко, Д. Стеченка, І. Сту-деннікова, Б. Суховірського, С. Федонюка, О. Чмир, а також І. Бусигіної, Т. Вертинської, В. Гудака, І. Іванова, Н. Левра, Ш. Пурича, С. Романова, Р. Федана, А. Яроша та інших.

Інформаційною базою дипломної роботи є нормативно-правові документи, статистичні збірники, щорічники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Результати дипломного дослідження можуть бути використані для подальших транскордонних досліджень.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Робота викладена на 90 сторінках друкованого тексту і включає 3 додатки на 3 сторінках, список використаних джерел із 60 найменувань на 4 сторінках.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади транскордонного співробітництва


1.1 Огляд літератури з питань транскордонного співробітництва


Однією із найважливіших тенденцій розвитку національних економік європейських країн у другій половині XX ст. стало посилення їхньої взаємозалежності і визрівання на цій основі регіональної економічної інтеграції. Взаємопереплетіння економік і формування спільного економічного простору для переміщення між державами ресурсів, товарів та капіталів сприяють досягненню макроекономічної стабільності та економічному зростанню країн. Усі посткомуністичні країни - західні сусіди України - вступили до Європейського Союзу або здійснюють заходи для вступу. Україна також прокладає свій шлях до економічної інтеграції з розвинутими європейськими країнами. Однією із форм зближення вітчизняної економіки із національними економіками сусідніх держав є транскордонне співробітництво. Усе це актуалізує дослідження проблеми транскордонного співробітництва України в умовах ринкової трансформації її економічної системи.

Міжнародні економічні стосунки та зближення національних економік здавна були об'єктом досліджень економічної науки. Як особлива складова національної економіки зовнішня торгівля, форми зовнішньоекономічної діяльності розглядалися такими видатними вченими у галузі економіки, як А. Сміт і Д. Рікардо, Дж.С. Мілль і Дж. Кейнс, Е. Гекшер і Б. Олін, а у XX ст.Р. Вернон, Дж. Данінг, Л. Ліндберг, Е. Хаас, Л. Шейнеман, Ф. Шмітер, Д. Мітрані, Дж. Най, Г. Готліб, С. Гросбі, Дж. Камільєрі, Ф. Жілберто, П. Робсон, М. Портер, Ф. Рут, А. Ругман та ін.

Наприкінці XX - початку XXI ст. економічна наука приділяє значну увагу різним формам розвитку європейської економічної інтеграції. Серед вітчизняних дослідників цієї проблеми слід назвати Н. Мікулу, А. Поручника, В. Приходька, Ю, Пахомова, Д. Лук'яненка, Д. Губського, С. Максименка, О. Білоруса та ін. Дослідженню проблеми транскордонного співробітництва як форми і чинника розвитку європейської економічної інтеграції присвячені праці Б. Бієна, М. Долішнього, П. Беленького, В. Кравціва та ін.

Проте у працях як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників основна увага приділяється швидше прикладному значенню даного феномена, без урахування взаємовпливу економічної, політичної, соціальної та науково-культурної сфер інтеграції. Сьогоднішні дискусії в Україні навколо стратегії розвитку міжнародної інтеграції мають дуже істотній недолік: часто вони ґрунтуються на нечіткому розумінні теорії міжнародної економічної інтеграції, і транскордонного співробітництва, особливо тоді, коли інтеграція розглядається переважно у політичному аспекті. До того ж не береться до уваги проміжний рівень інтеграційних процесів (мезоінтеграція), а здебільшого інтеграційні процеси розглядаються на макро - та мікрорівні. Як наслідок, висуваються абсолютно нежиттєздатні концепції розвитку інтеграції, які вважають, що вона розвивається в основному завдяки послідовній реалізації певного геополітичного вибору керівництва країни чи її правлячої еліти.

Однією із провідних наукових установ України, що займається проблемами транскордонного співробітництва, є Інститут регіональних досліджень НАН України (директор - академік НАН України М. Долішній). Інститут має значний досвід та напрацювання у цій сфері, зокрема, з дослідження проблем розвитку транскордонного співробітництва за участю областей України, розробки та реалізації програм єврорегіонів "Карпати", "Буг", "Верхній Прут", розвитку нормативно-правової бази тощо. Протягом останніх років Інститут значно розвинув співпрацю в дослідженні цих питань із рядом закордонних наукових установ.

В статтях, а також доповідях академіка НАН України М. Долішнього (Львів), проф.Ю. Макогона (Донецьк), проф.С. Писаренко (Львів), чл. - кор. НАН України Б. Буркинського (Одеса) зосереджено увагу на аналізі стратегічних напрямів розвитку транскордонного співробітництва в контексті активізації зовнішньоекономічної діяльності регіонів. В статтях відзначається, що в сучасних умовах для України вкрай важливим є реалізація нових підходів щодо державної політики розвитку регіонів, які б стимулювали використання власного потенціалу регіонів, забезпечували зміцнення їх економічної і соціальної єдності, сталий розвиток та збалансовану конкурентоспроможність. В статті к. е. н.М. Мінченко (Суми) була також розглянута проблема інноваційно-орієнтованого розвитку транскордонної співпраці.

Сталий соціально-економічний розвиток прикордонних областей України неможливий без ефективної митної і тарифної політики, розвитку інфраструктури, сприятливих умов для розвитку підприємництва та залучення інвестицій, вирішення питань міграції та пересування громадян у прикордонних територіях тощо. В статтях проф.З. Зьоли (Краків) та д-ра Н. Мікули (Львів), д-ра З. Гавронської, д-ра Р. Федана (Ярослав) зроблено розгорнутий аналіз сучасного стану прикордонних територій України та Польщі, їх облаштування та розвиток комунікаційної інфраструктури.

Питання нормативно-правого, інституційного забезпечення та державної підтримки транскордонного співробітництва висвітлювалися в статтях проф.В. Пили (Київ) та к. е. н.Т. Вертинської (Мінськ).

Більшість статей присвячена розгляду різноманітних аспектів та напрямів транскордонної співпраці, спектр яких дуже широкий: економіка, транспортні перевезення, охорона навколишнього середовища, енергетика, туризм, проблеми зайнятості та міграції, культури тощо. Багато уваги транскордонному співробітництву приділяють чл. - кор. НАН України О. Амош (Донецьк), проф. П. Кузмішин (Пряшів), д-р І. Моленда-Гриса (Кельці), д-р В. Янік та д-р Я. Курис (Люблін), проф.М. Козоріз (Львів) питанням розвитку підприємництва в прикордонних регіонах і його впливу на прискорення інтеграційних процесів.

Ще одне важливе питання - розвиток різних форм транскордонного співробітництва. В першу чергу це стосується розвитку співпраці в рамках єврорегіонів. Питанню діяльності єврорегіонів зокрема присвячені статті професорів П. Луцишина (Луцьк), З. Макели (Краків), В. Євдокименка (Чернівці), в яких відзначається, що різноманіття форм співпраці великою мірою залежить від розвитку інфраструктури інституцій для реалізації регіональної політики, до яких належать торгово-промислові палати, технопарки, агентства регіонального розвитку, бізнесові та інформаційно-консультативні центри тощо. Необхідно використовувати весь "соціальний капітал" регіонів та заохочувати громадські ініціативи щодо розвитку територій.

Отже, як бачимо питанню транскордонного співробітництва на сучасному етапі розвитку нашого суспільства присвячується значна частина літератури як українських, так і зарубіжних вчених.


1.2 Суть, принципи та організаційні форми транскордонного співробітництва


Світові інтеграційні процеси значною мірою набувають регіонального відтінку, оскільки все більша роль у міждержавних відносинах надається регіонам. У цьому зв'язку зростає значення таких нових механізмів регіонального розвитку, як транскордонне та міжтериторіальне співробітництво.

Для системного розуміння сутності транскордонного співробітництва потрібно, перш за все, розкрити зміст базових понять, що стосуються такого співробітництва. Тож вважаємо за необхідне більш детально зупинитися на дефініції "транскордонне співробітництво" та пов'язаних з нею - "транскордонний регіон", "суб'єкти та учасники транскордонного співробітництва", "форми ТКС" тощо.

Слід зазначити, що поняття "транскордонне співробітництво" у англійських аналогах trans-bord-er/trans-boundary cooperation дослівно тлумачиться як "черезкордонне співробітництво" [зустрічаються також варіанти - transfrontier або cross-border co-operation].

При визначенні транскордонного співробітництва, як правило, користуються формулюванням, зафіксованим у Європейській конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 року (м. Мадрид), а саме - "це будь-які дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або владами, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох держав і укладання з цією метою необхідних угод або досягнення домовленостей".

У національному законодавстві не сформульоване визначення даного поняття, за винятком постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2002 р. №587 "Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та євро-регіонів", у якій міститься адаптоване до європейського тлумачення [7]. Трактування ТКС, запропонованого Європейською конвенцією, дотримується більшість провідних українських дослідників транскордонного співробітництва.

Поряд з цим зазначимо, що відповідно до закладених основ ТКС за участю регіонів України деякими вітчизняними авторами подається власне бачення даного поняття. Зокрема, вчені Західного регіонального центру НАН України М. Долішній та П. Бєлєнький транскордонним співробітництвом називають "специфічну сферу зовнішньоекономічної, політичної, екологічної, культурно-освітньої та інших видів діяльності, котру здійснюють на регіональному рівні. Таке співробітництво охоплює всі форми зазначених видів діяльності та націлене на якомога активніше їх вико-ристання. Воно має і низку особливостей, що визначені наявністю кордону та необхідністю його облаштування, спільним використанням природних ресурсів і спільним вирішенням проблем екологічної безпеки, ширшим взаємним спілкуванням населення сусідніх держав та особистими зв'язками людей, вищим навантаженням на інфраструктуру (дороги, зв'язок, сферу обслуговування, склади тощо" [2].

У свою чергу, B. Будкін у своїх працях виділяє транскордонне економічне співробітництво і розуміє під ним специфічну підсистему економічних відносин, що виступає як конгломерат окремих форм інтеграційної взаємодії, які виділяються на основі локального підходу до їх здійснення, наявності ряду загальних елементів управління на регіональному рівні, спільності цільової функції - задоволення місцевих потреб прикордонних територій в зовнішньоекономічних зв'язках. Цілком слушним є його трактування транскордонного співробітництва у широкому та вузькому розумінні. Виходячи з широкого розуміння такої співпраці ТКС передбачає певною мірою тотожність з загальною системою зовнішньоекономічної діяльності держави та й регіонів.

У вузькому розумінні - це співробітництво прикордонних адміністративно-територіальних одиниць суміжних країн на регіональному або місцевому рівні [1]. Професор Д. Стеченко розглядає транскордонне співробітництво одночасно як "інтенсивне прикордонне співробітництво у всіх сферах життя" та господарську форму, яка "сприяє пожвавленню регіонального розвитку, активному включенню країн у сучасний інтегрований світ" [9].

Слід зазначити, що до основних принципів транскордонного співробітництва належать такі: незалежності та суверенності; територіальної цілісності; рівноправності; ієрархічності; законності; самостійності; узгодження інтересів; комплексності та системності; проблемності; солідарності; концентрації (див. рис.1.1). Базовим принципом, який найбільше віддзеркалює саму сутність транскордонного співробітництва, є те, що ТКС відбувається у межах повноважень та функцій органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади та територіальних общин або органів влади інших європейських країн, що беруть участь у співробітництві відповідно до компетенції місцевих органів влади, визначеної внутрішнім законодавством.

Європейською конвенцією встановлено, що суб'єктами транскордонного співробітництва виступають територіальні общини або органи влади, які здійснюють місцеві або регіональні функції та визнаються такими внутрішнім законодавством кожної держави-учасниці співробітництва. Закон України "Про транскордонне співробітництво" містить адаптоване до діючих законів нашої держави про місцеве самоврядування, державні місцеві адміністрації та інших нормативно-правових актів тлумачення суб'єктів, а саме: "суб'єкти ТКС - це територіальні громади, їх представницькі органи, місцеві органи виконавчої влади України, що взаємодіють з територіальними громадами та відповідними органами влади інших держав у межах своєї компетенції, встановленої чинним законодавством та угодами про транскордонне співробітництво".

Поряд з цим слід визначитися з поняттям "учасники транскордонного співробітництва". У економічній літературі фактично відсутнє чітке тлумачення та розуміння даного терміну. Пропонується учасниками транскордонного співробітництва вважати суб'єктів господарської діяльності, науково-дослідні, освітні і культурні заклади, медичні установи, громадські та релігійні організації, трудові колективи, окремих громадян прикордонних адміністративно-територіальних одиниць, які здійснюють транскордонну співпрацю.

У поточному часі з огляду на набутий європейський вітчизняний досвід постає можливим виділення цілої низ організаційних форм транскордонного співробітництва: одноразові заходи транскордонної співпраці, спрямовані на реалізацію певної мети (коли вона досягається, співпраця припиняється); довготривала транскордонна співпраця, яка ґрунтується на використанні внутрішніх переваг і можливостей або наявних ресурсів прикордонних регіонів; транскордонна діяльність, яка базується на розробленій транскордонній або міжрегіональній концепції або стратегії налагодження добросусідських взаємовідносин у різних сферах.

Європейський та вітчизняний досвід оперує, як правило, чіткими інституціональними, правовими або програмними формами транскордонного співробітництва. Саме тому виокремлюють форми транскордонного співробітництва залежно від їх організаційного змісту: угоди про транскордонне співробітництво; спільні проекти та програми; єврорегіони; робочі співдружності; безпосередні взаємозв'язки учасників транскордонного співробітництва; інші форми, які суб'єкти транскордонного співробітництва можуть обирати (або в які можуть перерости довготривалі транскордонні взаємовідносини) в межах повноважень, наданих їм національним законодавством (за взаємним погодженням сторін).

Європейська практика транскордонного співробітництва оперує, головним чином результатами діяльності такої організаційної форми, як єврорегіони.

На сьогодні ще немає усталеного трактування поняття "єврорегіон". Зокрема, відсутнє правове закріплення даного поняття в базових нормативно-правових документах Європейського союзу, які регламентують основні засади транскордонного співробітництва в Європі, зокрема в Європейській конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 р., Додатковому протоколі 1995 р. та Протоколі №2 1998 р. до Європейської конвенції; Європейській хартії прикордонних і транскордонних регіонів 1981 р.; Декларації Асамблеї Європейських регіонів щодо регіоналізму в Європі 1996 p.; Європейській хартії місцевого самоврядування 1985 p.; в робочих документах Парламентських зборів Ради Європи, присвячених питанням транскордонного співробітництва між країнами ЄС.


Рис.1.1 Основні принципи транскордонного співробітництва


(Джерело: Терещенко Т.В. Теоретичні засади транскордонного співробітництва)

Поряд з цим термін "єврорегіон" зустрічається у методичних матеріалах з організації прикордонного співробітництва місцевих та регіональних влад Європи, виданих Комітетом експертів з прикордонного співробітництва у Страсбурзі у 1995 р. В цьому документі ЄР трактуються як "структури, що виникають на основі муніципальних та "муніципальних ініціатив або ініціатив, що виходять від регіональних та міжрегіональних утворень" (п.2.3 1). Це поняття також знайшло відображення у Європейській хартії прикордонних і транскордонних регіонів у розділі 3 "Регіони як рушійна сила транскордонного співробітництва", пункті 3.1 "Партнерство і субсидіарність": "Транскордонне співробітництво відцурається на різних рівнях через урядові комісії, регіональні комісії розвитку, міжнародні єврорегіони або муніципалітети. Вони працюють на договірній основі або без неї. Транскордонні структури можуть бути національними, регіональними або місцевими".

Визначення терміну "єврорегіон" дається італійським дослідником Дж. Деллі Зотті. Він вважає, що "майбутнє транскордонного співробітництва - єврорегіони". Вчений характеризує їх як "жорстке інституціональне утворення" [10].

На думку українських дослідників, "єврорєгіон - організаційна форма транскордонних відносин, де у межах своєї компетенції та з згодою центральних державних органів (на базі спеціальних розширених повноважень на міжнародне співробітництво) місцеві органи впади прикордонних областей мають можливість розробляти спеціальні комплексні програми економічної, культурної та гуманітарної взаємодії, реалізувати конкретні транскордонні економічні проекти, вирішувати проблеми зайнятості, інфраструктури, екології" [2; 6]. Відомий науковець Луцишин П. пропонує під поняттям "єврорегіон" розуміти певне просторове формування, до складу якого входять частини щонайменше двох держав, яке має за мету спільно і узгоджено стимулюаати соціально-економічний розвиток своїх територій. Спільні дії - це результат добровільних угод, укладених між представниками урядової адміністрації обох держав, не порушуючи суверенітету територій, які входять до асоціації. Він також наголошує, і ми а цьому погоджуємося, що єврорегіон не становить наддержавного утворення, а є структурою, створеною з метою сприяння співробітництву серед її членів [5].

В економічній літературі ЄР також пропонується називати формальну структуру (створену на добровільних началах), що функціонує з метою задоволення потреб транскордонного співробітництва на регіональному і місцевому рівні або міждержавну транскордонну регіональну асоціацію, яка охоплює прикордонні області і розвивається за погодженими планами та проектами" [5].

Повною мірою охоплює усі суттєві риси та специфічні особливості транскордонного співробітництва і діяльності єврорегіонів визначення ЄР, відповідності з яким єврорегіон - це "форма транскордонного співробітництва між територіальними общинами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яке спрямоване на координацію взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних аферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права для розв'язання спільних проблем і в інтересах людей, які населяють його територію по обидва боки державного кордону" [9].

В ряді установчих документів єврорегіонів, до складу яких входять прикордонні адміністративно-територіальні одиниці України, також тлумачиться поняття "єврорегіон". Зокрема, у статуті ЄР "Верхній Прут" під євро-регіоном розуміють "форму співробітництва адміністративно-територіальних одиниць межуючих країн відповідно до двосторонніх та/чи багатосторонніх угод держав і наявного європейського досвіду для розв'язання спільних проблем за узгодженими механізмами, які визначаються Угодою про створення та Статутом Єврорегіону". Статут ЄР "Нижній Дунай" містить формулювання цього об'єднання як". форми прикордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади. розташованими в прикордонній зоні, в якій Сторони беруть участь у загальних заходах, що проводяться відповідно до національних законодавств і норм міжнародного права. Єврорегіон створюється не для підміни місцевих адміністрацій або для створення нової адміністрації, не діє проти інтересів національної держави". Для обох трактувань характерний принаймні один недолік - чітко не визначені суб'єкти транскордонного співробітництва.

Румунський дослідник транскордонного співробітництва Штефан Пурич у своїх працях аналізує такі визначення єврорегіону [8]:

)"це територія, що входить до складу різних держав і має суттєві історичні відмінності від більшої їх частини. Населення таких регіонів, окрім національної ідентичності, зберігає і виразну регіональну ідентичність";

)"це форма регіонального транскордонного співробітництва на рівні місцевих влад, що має високий рівень інституціоналізації серед всіх форм, відомих для даного виду міждержавної співпраці". Цілком логічною є думка науковця про те, що основний зміст єврорегіону найбільше відображений у другому тлумаченні, оскільки акцент зроблений на таких сутнісних характеристиках транскордонного співробітництва: співпраця здійснюється на регіональному рівні місцевими органами влади, а також передбачається на явність спеціальної інституціональної бази (спеціального органу транскордонного співробітництва).Ш. Пурич небезпідставно вважає, що відсутність чіткого формулювання поняття "єврорегіон" стримує розвиток транскордонної взаємодії сусідніх держав.

Переважна більшість трактувань феномену транскордонної співпраці та суміжних понять в цілому відображає його основний зміст. Проте, вони не охоплюють весь спектр специфічних особливостей транскордонної взаємодії та, зокрема, функціонування євро регіонів, що може призвести до хибного визначення самої сутності ТКС та виникнення перешкод на шляху його успішного налагодження або поглиблення.

Ряд вчених відмітило відсутність пояснення того, що ТКС здійснюється саме прикордонними адміністративно-територіальними одиницями сусідніх європейських держав. Вказане є суттєвою умовою, оскільки відрізняє транскордонну діяльність з-поміж інших видів регіональної взаємодії, зокрема - від міжтериторіального (міжрегіонального) співробітництва.

Окрім цього, чітко не визначені суб'єкти транскордонного співробітництва. У такому разі типовим є необгрунтоване територіальне обмеження ТКС лише у межах областей або прикордонної зони, тоді як брати участь у транскордонній співпраці можуть адміністративно-територіальні одиниці, що прилягають до державного кордону будь-якого рівня.

Ще одним недоліком у понятійному апараті є те, що в межах єврорегіону не передбачається обов'язкова умова створення органу транскордонного співробітництва.

Суттєвим є також той факт, що головна ціль транскордонної діяльності визначається як стимулювання соціально-економічного розвитку прикордонних територій. В той час коли визначальною метою ТКС як механізму регіональної інтеграції є усунення різного роду бар'єрів, спричинених кордонами, згладжування диспропорцій у рівнях розвитку прикордонних регіонів, а також налагоджування добросусідських взаємовідносин між суміжними державами.

Повністю суперечить самій сутності транскордонного співробітництва теза, у відповідності з якою органи місцевого самоврядування або місцеві органи виконавчої влади з межах єврорегіону повинні діяти за згодою центральних органів виконавчої влади Разом з тим транскордонна співпраця здійснюється виключно органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади у межа" наданих їм повноважень. На наш погляд, подібні твердження грунтуються на існуванні ієрархічної структури інституціонально-правового забезпечення транскордонної діяльності. Багатоукладність законодавчої бази із регламентації ТКС не розширює коло суб'єктів транскордонного співробітництва (які функціонують виключно на регіональному та місцевому рівні) до загальнодержавного рівня, а передбачає можливість укладання міжнародних угод на рівні центральних органів виконавчої влади. Що, у свою чергу, створює додаткові передумови для ефективного провадження транскордонного співробітництва - правове, організаційно-інституціональне. методичне та програмне забезпечення.

З огляду на відсутність чіткого понятійного апарату щодо транскордонного співробітництва та єдиних підходів до розуміння сутності ТКС Н. Мікула пропонує наступне тлумачення базових понять у даному напрямку наукових досліджень.

Зокрема, під транскордонним співробітництвом слід розуміти сукупність економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших взаємозв'язків (як правило, у вигляді конкретних проектів та програм), що налагоджені на регіональному та місцевому рівнях з метою реалізації спільних інтересів територіальних громад прикордонних адміністративно-територіальних одиниць суміжних країн. Відповідно транскордонний регіон - це територія, що охоплює прикордонні адміністративно-територіальні одиниці сусідніх держав та характеризується подібними географічними, історичними, природними, економічними або екологічними умовами.

У свою чергу, єврорегіоном слід вважати організаційну форму співробітництва прикордонних адміністративно-територіальних одиниць сусідніх європейських держав, що здійснюється відповідно до угод про транскордонне співробітництво та передбачає створення органу ТКС.

Запровадження базових термінів стосовно транскордонного співробітництва дозволить: чітко встановити територіальні межі такого співробітництва - прикордонні регіони суміжних держав; визначити суб'єктів ТКС - органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади та територіальні общини або органи влади вищевказаних регіонів; розмежувати функції та повноваження місцевих та центральних органів виконавчої влади у транскордонному співробітництві; представити можливі сфери здійснення ТКС; уточнити організаційно-управлінський механізм діяльності єврорегіонів.


1.3 Мета, функції, завдання та моделі транскордонного співробітництва


Транскордонне співробітництво здійснюється на суміжних територіях принаймні двох сусідніх держав. У цьому випадку мається на увазі транскордонний регіон - певна територія, що охоплює прикордонні адміністративно-територіальні одиниці сусідніх держав.

Транскордонне співробітництво, згідно з уявленням Ради Європи, не є:

) зовнішньою політикою даної держави, а стосується зв'язків між органами влади на локальному та регіональному рівнях;

) засобом, за допомогою якого територіальні самоврядування здобули б компетенції, якої не можуть мати згідно їх внутрішнього законодавства.

Щоб укласти угоду про транскордонне співробітництво, локальні поєднання двох або більше держав повинні мати відповідні повноваження. Тільки внутрішнє законодавство даної держави може вказати, чи ці спільності їх мають;

) засобом для створення нової форми локальних чи регіональних органів влади.

Основною метою транскордонного співробітництва є усунення економічних, соціальних, правових та адміністративних бар'єрів, спричинених кордонами, згладжування диспропорцій у рівнях розвитку прикордонних регіонів. Транскордонне співробітництво означає співпрацю суміжних територій сусідніх держав, тобто визначальним є наявність кордону між співпрацюючими територіями.

Метою створення єврорегіону є розширення існуючих субрегіональних зв'язків та сприяння подальшому розвитку транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць у сферах економіки, науки та освіти, культури, спорту, а також побудова і впровадження нових механізмів міждержавного співробітництва та безпечний і сталий розвиток регіону, законодавчо-правова адаптація до умов ЄС.

Основні завдання транскордонного співробітництва можна визначити так.

По-перше, транскордонне співробітництво в інтеграційних процесах забезпечує можливість прискорення процесів вирівнювання життєвого рівня населення прикордонних територій та досягнення вільного руху товарів, людей і капіталів через кордон до повної інтегрованості простору.

По-друге, транскордонне співробітництво сприяє мобілізації місцевих ресурсів та їх ефективному використанню з метою підвищення життєвого рівня населення прикордонних територій.

По-третє, транскордонне співробітництво робить можливим об'єднання зусиль для вирішення спільних проблем у транскордонному регіоні, зокрема для вирішення питань національної безпеки.

По-четверте, транскордонне співробітництво відіграє важливу роль як "полігон" для випробовування та адаптації європейського законодавства, інструментарію підвищення ролі регіонів, імплементації механізмів фінансової підтримки.

Особливостями діяльності єврорегіональних об'єднань є:

) правові; створення єврорегіону не передбачає виникнення адміністративно-територіального утворення зі статусом юридичної особи; правова регламентація діяльності єврорегіону здійснюється відповідно до чинного законодавства країн-учасниць; керівний орган єврорегіону - орган транскордонного співробітництва - виконує лише координаційну функцію і не має владних повноважень, а також не підміняє собою місцеві органи влад;

) політичні; не вступає у протиріччя до загальнодержавних інтересів і не є наддержавним об'єднанням;

) культурно-історичні; для прикордонних територій, що входять до складу єврорегіону, як правило, властиве спільне історичне минуле та проживання етнічних груп, які мають споріднену культурну спадщину, родинні зв'язки;

) географічні; єврорегіони розташовані на території прикордонних адміністративно-територіальних одиниць суміжних європейських держав і мають периферійний характер та доволі часто є депресивними;

) наявність спільних проблем та інтересів транскордонного характеру; для розв'язання існуючих проблем прикордонних регіонів необхідне об'єднання зусиль територіальних общин або органів влади по обидва боки кордону (можливими проблемами є напруження екологічної безпеки, слабкий розвиток інфраструктури, нераціональне використання природних ресурсів, високий рівень безробіття тощо.

Рівень співробітництва прикордонних регіонів зумовлюється багатьма чинниками:

ступенем господарського розвитку та відмінностями в структурі економічного потенціалу регіонів-партнерів;

інтенсивністю і всебічністю зв'язків цих регіонів зі своїм національним центром;

наявністю транспортних наземних шляхів на кордонах;

відмінностями в митних і податкових зборах, кредитно-фінансовій системі, соціальному становищі тощо.

Транскордонне співробітництво реалізується як на регіональному, так і на локальному рівні. Однак на локальному рівні воно розвивається значно швидше й ефективніше. Розвитку такого співробітництва на регіональному рівні властиві чотири етапи:

налагодження нових та відновлення існуючих зв'язків між партнерами регіону;

визначення стратегії розвитку;

розробка і забезпечення програм розвитку;

створення вільних економічних зон.

Результатами діяльності транскордонного співробітництва е інтенсифікація зовнішньоторговельного обороту, розвиток спільного підприємництва, стимулювання транзитних перевезень, забезпечення зростання економічної активності у регіоні, а також розбудова соціальної, інформаційної, транспортної, прикордонної інфраструктури, підтримка наукової і культурної співпраці, охорона довкілля тощо.

З метою створення умов для успішної реалізації базових завдань єврорегіонів укладаються угоди на двосторонньому та (або) багатосторонньому рівні з таких питань:

режим і спрощений порядок перетину державного кордону, відкриття та модернізація пунктів пропуску, співробітництва та взаємодопомоги з прикордонних, митних питань;

забезпечення торговельно-економічного співробітництва, взаємне визнання прав власності;

проведення ефективно діючої інвестиційної політики з заохочення та взаємного захисту інвестицій;

співробітництво у галузі культури, науки і освіти;

сприяння контактам між окремими фізичними особами тощо.

Функції з управління, координації та безпосередньої реалізації проектів і програм транскордонного співробітництва у межах єврорегіонів представлені на рис.1.2.

Входження до єврорегіону є добровільним. На прийняття рішень найбільший вплив має очікування передусім економічної вигоди. Важливе значення має також співробітництво в галузі науки і культури. Значна роль відводиться сподіванням на інвестиції, введення пільгових податків тощо. Найістотнішим з позиції європейської інтеграції є взаємне пізнання і порозуміння між представниками певних територій та створення сприятливіших умов життєдіяльності. У Західній і Центральній Європі налічується майже 100 єврорегіонів.

Транскордонне співробітництво відбувається у межах державних структур на певній географічній території. Метою такого співробітництва є подолання державного кордону як соціального, господарського, інфраструктурного і культурного бар'єру. Транскордонне співробітництво є засобом, за допомогою якого регіони чи органи територіального самоврядування об'єднують свої зусилля з метою розв'язання спільних проблем.


Рис.1.2 Типова схема управління транскордонним співробітництвом у рамках єврорегіонів України.


(Джерело: Регіональна економіка: Підручник)

Економічні, політичні, культурні і географічні обставини дуже різноманітні та бувають своєрідними у різних країнах. Деякі регіони, такі як, наприклад, на кордоні між Німеччиною і країнами Бенілюксу вже мають добре розвинуті національні інституції для транскордонного співробітництва. В інших регіонах, таких як Франція та Іспанія, існують труднощі в пошуку моделі для співробітництва на управлінському рівні.

Все це було враховано при розробці програми INTERREG для розвитку структури транскордонного співробітництва на регіональному рівні у рамках Європейського Союзу.

Транскордонному співробітництву на регіональному рівні властиві чотири етапи процесу розвитку. На першому етапі (ознайомлення та встановлення існуючих зв'язків) партнери досліджують прикордонні регіони, зближуються з інституційними структурами в межах обох країн, визначають переваги і напрямки співробітництва.

На другому етапі (визначення стратегії розвитку) визначають сильні і слабкі сторони в можливостях співробітництва й окреслюють території для діяльності. Цей етап вимагає більш розвинутих Інституційних структур, зокрема діяльності робочих груп, створених на об'єднаній основі. Фінансування проводиться паралельно чи спільно, нерідко за підтримкою Європейського Союзу.

Третій етап (розробка і забезпечення програм транскордонного розвитку) вимагає формальних Інституційних структур, які організовуватимуть співробітництво на локальному та регіональному рівнях своїх країн, а також в інтересах Європейської Співдружності. Тут є широка мережа вибору. Вона може включати як існуючі структури з об'єднаними проектами, так і спеціально створені транскордонні інституції із значними фінансовими і технічними функціями. Нерідко створюються секретаріати, які виконують координуючі і виконавчі функції.

Четвертий етап - наставництво й оцінка. Транскордонне співробітництво відбувається у кількох напрямках, зокрема, урядово - регіональному і регіонально-локальному.

Урядово-регіональне співробітництвом основному базується на міжнародних угодах, що виконуються урядовими чи регіональними комісіями з планування. Інші форми цього співробітництва практикуються в дуже децентралізованих країнах, де регіональний рівень має майже урядову владу, так як, наприклад, у німецьких федеральних землях.

Регіонально-локальне співробітництво розвивається досить спонтанно і не тільки як результат змін у Центральній і Східній Європі; більш розвинуте в Західній Європі. Позитивними рисами такого співробітництва були особисті контакти з сусідами, викликані господарськими потребами, а також співпраця в галузі культури. Але така співпраця завжди знаходила правові засади, і тому створення такої форми як "єврорегіон", а також прийняття Мадридської Концепції (1990 р.) склали міцний правовий фундамент для розвитку транскордонного співробітництва на регіональному і локальному рівнях.

Співробітництво прикордонних регіонів охоплює всі сфери життя. Налагодження зв'язків у сфері культури має таке ж значення, як встановлення контактів у сфері економіки, інфраструктури і комунікацій, охорони навколишнього середовища.

Європейський Союз активно почав розвивати прикордонне співробітництво в економічній сфері в 1990 р. за допомогою програм INTERREG. Східна Свропа теж залучається до цього процесу. Співробітництво між програмою INTERREG і PHARE на зовнішніх кордонах Європейського Союзу і Східної Європи дає можливість вирішувати деякі проблеми. Це стосується, передусім, Польщі, Чехії тощо.

Співробітництво прикордонних територій стає "мостом" між сусідами, є неминучим елементом міжлюдських, культурних та економічних зв'язків. Тому розвиток співробітництва в прикордонних районах на зовнішніх кордонах Європейського Союзу і Східної Європи є дуже важливим напрямом швидкої інтеграції до нього Польщі, Чехії, Угорщини й України. Це випливає зі знання ситуації в цих регіонах і сусідських з ними територіях. Отже, єврорегіони є "локомотивами" процесу європейської інтеграції.


1.4 Методичні підходи до оцінки транскордонного співробітництва на мікро-, мезо- та макрорівні


Сьогодні в Україні багато фахівців опрацьовують принципи ТКС за участю прикордонних регіонів. Оскільки ТКС відбувається переважно у вигляді конкретних проектів і програм, в основу методики його оцінки ставиться критерій ефективності реалізації проектів транскордонного співробітництва. А порівняння цілей та фактично отриманих результатів характеризуватиме вирішення поставлених завдань.

Послідовність дій за звичай має бути такою [1]:

по-перше, оцінюється обгрунтованість, системність, логічність, ув'язування окремих елементів проектної пропозиції, програми, аналізуються її якісні параметри, визначаються джерела та механізми фінансування заходів, встановлюються базові цілі, показники, результати і передбачуваний ефект від реалізації;

по-друге, аналізується ступінь виконання завдань окремих етапів проекту або програми, вчасності проведення робіт за графіком, досягнення визначених підцілей;

по-третє, визначається загальний вплив програми або її окремих заходів на вирішення поставлених завдань стосовно розв'язання проблем або задоволення інтересів учасників ТКС. Така узагальнена (результуюча] оцінка визначає, у якій мірі реалізована програма або проект, чи відповідають досягнуті результати поставленій генеральній меті.

Оцінювання проектів та програм передбачає використання спеціальної системи показників: фінансових (витрати і доходи); натуральних (кількість виконаних робіт, фізичні характеристики побудованої інфраструктури]; ефективності (кількість укладених контактів, договорів тощо).

На наш погляд, недоцільним є обмеження лише оцінкою самих проектів. Такий варіант методики не передбачає визначення сукупного впливу від реалізації окремих проектів ТКС на соціально-економічний розвиток регіону або держави в цілому та не надає цілісне уявлення про транскордонні процеси, що відбуваються на мезо - та макрорівні.

Слід зазначити, що вітчизняними науковцями також опрацьовано ряд методичних підходів до оцінки ефективності транскордонного співробітництва. Проте, їх переважна більшість ґрунтується на визначенні ефективності зовнішньоекономічної діяльності регіонів (найчастіше із суміжними країнами в цілому) або оцінюванні відкритості економіки держави, її прикордонних регіонів [2, 3].

Як свідчить транскордонна практика, вітчизняні науковці дещо однобічно підходять до оцінювання ТКС, оскільки не враховують можливість соціальних, екологічних та інших взаємовідносин між прикордонними регіонами сусідніх держав. Необхідно враховувати також ступінь налагодження добросусідських взаємовідносин між територіальними громадами, долання барєрів, спричинених наявністю державних кордонів тощо.

Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, на яке згідно з Законом України "Про транскордонне співробітництво" покладено функції загальної координації ТКС, надання організаційної, методичної, нормативної та іншої його підтримки [4], у поточному часі не розроблено методику оцінки транскордонного співробітництва. Хоча окремі кроки у цьому напрямку вже здійснені. Так, у робочому порядку опрацьований перелік показників для запровадження статистичної звітності з питань транскордонного співробітництва та діяльності єврорегіонів. У ньому наводяться дані про: кількість пунктів пропуску та інтенсивність руху через державний кордон (пасажирів та транспорту); кількість підприємств за участю іноземного капіталу; обсяги інвестицій; зовнішньоторговельний оборот у рамках єврорегіону; валову додану вартість на душу населення; рівень зайнятості та безробіття населення; середньомісячну заробітну плату у розрізі задіяних прикордонних регіонів.

Запропонована система показників, на наш погляд, не відображає результуючий вплив транскордонної діяльності на соціально-економічний стан прикордонного регіону, вона епізодично характеризує лише. окремі його сторони. Більше того, дана система в основному містить показники, які лише опосередковано залежать від ТКС та не дозволяють у повній мірі оцінити місце ТКС у соціальному та економічному розвитку прикордонних областей. Важливим недоліком є також відсутність цілої низки суттєвих показників, а саме: обсяги та джерела фінансування проектів та програм транскордонного співробітництва; характеристика результатів реалізації соціальних, екологічних та культурно-освітніх проектів, заходів тощо.

Загалом слід відмітити: досі не існує єдиних та достатньо обґрунтованих підходів до проведення комплексної оцінки транскордонного співробітництва, розглянуті варіанти методики оцінки ТКС значною мірою вступають у протиріччя з адекватним розумінням його сутності, основних завдань та сфер.

У результаті детального вивчення ми сформували власне бачення того, якою має бути методика оцінки транскордонного співробітництва за участю прикордонних адміністративно-територіальних одиниць України. Ця позиція виходить з аналізу вже набутого досвіду євро-регіональних утворень.

На наш погляд, оцінка транскордонного співробітництва повинна ґрунтуватися на таких базових принципах:

цільова спрямованість (узгодженість здійснюваних проектів і заходів транскордонного співробітництва з базовими цілями та завданнями, визначеними під час створення єврорегіанів, а також з відповідними регіональними, галузевими, загальнодержавними стратегіями, програмами та пріоритетами);

комплексність (визначення сукупного впливу ТКС на соціально-економічний розвиток прикордонного регіону на основі аналізу економічних, соціальних, екологічних, фінансово-бюджетних, інфраструктурних, культурно-освітніх показників транскордонного співробітництва);

ефективність (налагодження добросусідських взаємовідносин між суб'єктами транскордонної діяльності; подолання різного роду бар'єрів між прикордонними регіонами суміжних держав; вирішення проблем соціально-економічного розвитку не пише прикордонних адміністративно-територіальних одиниць, але й на макрорівні; посилення економічної активності, соціальної захищеності та екологічної безпеки у транскордонному регіоні: ефективну реалізацію проектів та програм транскордонного співробітництва; активну участь в європейських програмах та фондах підтримки ТКС та регіонального розвитку, а також державне сприяння транскордонній діяльності);

багаторівневість (на наш погляд, оцінка ефективності транскордонного співробітництва повинна включати три рівні: мікро-, мезо - та макрорівень).

Ключовим моментом у методиці оцінки ТКС є саме принцип багаторівневості.

Перший, або мікрорівень методики охоплює конкретні проекти транскордонного співробітництва, які реалізуються в межах транскордонного регіону. Це пояснюється тим, що на практиці ТКС здійснюється саме через окремі затверджені проекти. На цьому рівні або етапі доцільно користуватися загальними принципами, методами та алгоритмами, прийнятими у теорії і практиці бізнес-планування, цільового програмування, проектного менеджменту. Використання цих методів надає ряд переваг, оскільки:

передбачає аналіз можливих проблем та перешкод, які можуть виникнути у ході його реалізації та визначення шляхів їх долання;

демонструє технічну обґрунтованість та економічну доцільність проекту;

висвітлює питання реалізації (майбутніх ринків збуту товарів, або послуг) та надає оцінку конкурентних переваг проекту;

встановлює обсяги необхідних витрат та дозволяє прогнозувати, включаючи оцінку терміну окупності проекту;

вирішує питання фінансового забезпечення;

визначає ймовірні фінансові ризики та інструменти їх зниження.

Зарубіжний досвід свідчить про широке застосування у різних сферах життя методики, запропонованої експертами Організації з промислового розвитку ООН (UNIDO) для оцінки ефективності інвестиційних проектів. В її основі лежить системний підхід до визначення ступеня обґрунтованості (доцільності), економічної, соціальної, екологічної або іншої ефективності проекту, що цілком узгоджується зі специфікою транскордонного співробітництва [5, 6]. Така методика дозволяє враховувати особливості проекту та передбачає розкриття таких питань:

) формулювання сутності, основної мети, завдань і напрямків реалізації проекту;

) здійснення аналізу поточного стану ринку, оцінку можливостей підприємства та перспектив його діяльності;

) визначення необхідних ресурсів (матеріальних, енергетичних);

) оцінювання виробничих площ, екологічних умов;

) проектно-конструкторське обгрунтування;

) формування організаційної структури забезпечення реалізації проекту;

) дослідження потреб у трудоресурсному потенціалі;

) встановлення планових термінів завершення проекту;

) оцінку доцільності та ефективності реалізації проекту.

В Російській Федерації центральними органами виконавчої влади затверджені методичні рекомендації щодо оцінки ефективності проектів і відбору їх для фінансування [7]. Дані рекомендації містять систему показників, критеріїв та методів оцінки ефективності інвестиційних проектів нз усіх етапах реалізації, якими можна користуватись як на мікро-, мезо-, так і на макрорівні. Ефективність проектів за цією методикою розраховується за допомогою трьох груп параметрів: фінансових (відображають результати реалізації проекту та їх вплив на безпосередніх виконавців - прибуток, валовий дохід, фонд заробітної плати, рентабельність тощо); бюджетних (віддзеркалюють вплив реалізованого проекту на державний, регіональні або місцеві бюджети - у вигляді податкових платежів та зборів); економічних (показують взаємозв'язок витрат та результатів реалізації інвестпроекту з розвитком галузі, регіону, держави) [8].

Для визначення ефективності /Е/ індєстиційного проекту необхідно співвіднести вартість здійснюваних витрат /В/ (сировина, матеріали, паливо, устаткування, транспортні засоби, грошові кошти, трудові ресурси тощо) з очікуваними результатами /Р/ (реалізація продукції, витрати та відходи виробництва, собівартість, виручка від реалізації, прибуток, валовий дохід, суми, сплачені до бюджету, заробітна плата одного працюючого та ін.) [9]. У такому разі рівність Е = Р/В повинна прямувати до максимального значення.

Слід підкреслити, що специфіка проектів транскордонного співробітництва не дозволяє обмежуватись аналізом виключно економічних параметрів. Сучасна концепція сталого суспільного розвитку вимагає обов'язкового врахування таких наслідків реалізації проектів, як екологічні (організація безвідходного виробництва, введення очисних споруд, технологій раціонального використання природних ресурсів ін.) та соціальні (створення та збереження робочих місць, підвищення продуктивності праці та соціальних стандартів життєдіяльності населення тощо).

Багатоаспектність проектів у транскордонній сфері, зокрема, полягає у тому, що вони можуть укладатися як суб'єктами, так і учасниками ТКС. Чіткий розподіл проектів за цією ознакою важливий, оскільки дозволяє встановити характер транскордонного співробітництва, тобто визначити наступне:

ТКС відбувається між територіальними громадами, органами влади, місцевими органами виконавчої влади та самоврядування у форматі налагодження добросусідських взаємовідносин, їх нормативно-правового врегулювання, а також декларування пріоритетних сфер діяльності, ідентифікація спільних проблем або тотожних інтересів; транскордонна діяльність здійснюється за власною (випереджаючою відповідні дії місцевих органів влади) ініціативою учасників ТКС, тобто конкретних суб'єктів господарської діяльності, науково-дослідних, освітніх та культурних закладів, медичних установ, громадських та релігійних організацій, трудових колективів, окремих громадян прикордонних регіонів суміжних держав у різних сферах людської життєдіяльності;

ТКС реалізується учасниками транскордонного співробітництва внаслідок створених суб'єктами ТКС достатніх підстав для налагодження взаємовигідної співпраці.

За рівнем реалізації пропонується розрізняти спільні (такі, що реалізуються суб'єктами та/або учасниками ТКС у межах транскордонного регіону за участю усіх або декількох сторін) та односторонні (виконуються суб'єктами та/або учасниками ТКС у прикордонному регіоні однієї з суміжних країн) проекти. Перші можуть бути спрямовані на вирішення суб'єктами та учасниками ТКС тотожних проблем, інтересів по різні боки кордону, а також на розв'язання проблем однієї з сторін, які вимагають поєднання зусиль всіх зацікавлених прикордонних регіонів, оскільки мають транскордонний вплив (це, наприклад, стосується екологічних питань). Другі проекти передбачають забезпечення умов (створення передумов, додаткових можливостей) для подальшої безперешкодної транскордонної діяльності у певній сфері (галузі або виді діяльності).

Проекти можна виділяти за джерелами фінансування. Обов'язковим є фінансування проектів за рахунок власних ресурсів суб'єктів ТКС (20%). решта коштів може надходити з європейських програм з питань регіонального розвитку, в тому числі транскордонної співпраці. У рамках державної підтримки заходів транскордонного співробітництва фінансове забезпечення може здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету (проте на сьогодні у його статтях поки що не передбачені такі напрямки витрат). Останнім часом активізується участь у проектах та програмах ТКС інвестиційних та кредитних ресурсів суб'єктів господарювання.

Транскордонне співробітництво відбувається у всіх сферах життєдіяльності регіонів, саме тому проекти можуть бути економічними, соціальними, екологічними, інфраструктурними, культурно-освітніми, адміністративними, режимними, у сфері безпеки тощо. Необхідно підкреслити, що проекти, які реалізуються у одних напрямках, опосередковано обумовлюють або визначають розвиток інших. Зростання рівня розвитку прикордонних регіонів може стати економічною підставою для інтенсифікації укладання проектів та програм у соціальній або культурно-освітній сферах. Крім того, на динаміку транскордонного співробітництва значною мірою справляє вплив психологічний фактор. Тому важливе значення мають у ТКС проекти, які дозволяють налагоджувати міжлюдські взаємовідносини, сприяють розумінню культури сусідніх народів, їх менталітету, традицій, релігійних вірувань тощо.

Також, слід розмежовувати проекти транскордонного співробітництва за строком реалізації. За усталеною практикою проектного менеджменту та планування прийнято виділяти коротко - (до трьох років), середньо - (від 3 до 5 років) та довгострокові (від 5 років і більше) проекти ТКС [9].

Незважаючи на наведену вище складну класифікацію проектів транскордонної співпраці, усі вони мають аналізуватися за загальними правилами (підходами або критеріями) як на стадії проектування та погодження, так і в процесі моніторингу та здійснення результуючих оцінок. Загальною для оцінки ефективності усіх проектів є необхідність:

) визначення відповідності пріоритетам залучених прикордонних регіонів;

) оцінювання ступеню розв'язання базових завдань та мети, які спрямовані на розв'язання спільних проблем або задоволення тотожних інтересів прикордонних регіонів та їх територіальних громад/общин;

) порівняння показників понесених витрат та отриманих результатів;

) співставлення власних ресурсів суб'єктів, учасників ТКС з залученими з програм Tacis, Fare, INTERREG, державного бюджету та ін.;

) встановлення цільового та результативного використання коштів як європейських програм, фондів, так і місцевих органів влади, суб'єктів господарювання тощо.

Конкретний набір показників, які слід застосовувати для оцінки проектів транскордонного співробітництва, має визначатися в залежності від сфери діяльності, що дозволить адекватно оцінити результати реалізації тих чи інших проектів.

З комерційної точки зору доцільно визначати традиційні параметри оцінки проекту, які відображають отримані фінансові результати, а саме: термін окупності; внутрішня норма дохідності (рентабельності); чистий дисконтований дохід; рентабельність проекту; обсяги податкових зборів і платежів до регіональних та місцевих бюджетів, які здійснюються у ході реалізації проекту; сума отриманих податкових пільг в частині податків і зборів до місцевого бюджету; співвідношення власних та залучених коштів.

Розділ 2. Передумови та чинники розвитку українсько-російського транскордонного співробітництва


2.1 Організаційно-правові засади розвитку українсько-російського транскордонного співробітництва


Установлення режимів на кордоні між Україною і РФ розірвало налагоджені протягом десятків років взаємозв'язки прикордонних територій у всіх сферах життєдіяльності. Місцеві органи влади, орієнтуючись на європейський досвід розвитку взаємовигідних відносин суміжних територій сусідніх держав, розробили основні концептуальні й організаційні засади стратегії прикордонного співробітництва, основою яких була якісна зміна моделі україно-російських прикордонних зв'язків, її зміст полягав передусім у зближенні методів адміністративно-самоврядного управління територіальними одиницями, розробленні нормативно-правових актів на основі європейських конвенцій, розвитку демократії та органів управління на регіональному рівні, спрощенні взаємозв'язків між населенням по обидві сторони кордону, подоланні різниці у рівні життя громадян центральних і прикордонних територій.

Правовою основою для розроблення правових актів і формування організаційних структур щодо розвитку прикордонного співробітництва, яке сприяє благоустрою прикордонних регіонів, стала Європейська рамкова Конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, підписана 21 травня 1980 р. в м. Мадриді. Виходячи з її положень, місцеві органи влади Харківської та Бєлгородської областей з метою врахування набутого досвіду співробітництва за радянських часів і сприяння розширенню прикордонних зв'язків в умовах незалежних держав 28 червня 1993 р. на основі спільно підписаної Угоди сформували Раду керівників прикордонних областей України і РФ. В основу діяльності цієї організаційної структури було покладено такі основні принципи: розвивати співробітництво лише у тих сферах, які становлять взаємний інтерес; утримуватися від дій, що завдають збитків іншій стороні; всебічно сприяти створенню необхідних умов для встановлення і збереження нових економічних зв'язків між підприємствами й організаціями (незалежно від форм власності); удосконалювати співпрацю між органами територіального (муніципального) і державного управління; проводити узгоджені заходи щодо зміцнення традиційних дружніх, інтернаціональних зв'язків між населенням своїх країн; сприяти зовнішньоекономічній діяльності й співпраці з міжнародними організаціями на користь регіонів і держав.

Сформовані робочі групи Ради за досить короткий термін підготували пропозиції урядам щодо активного розвитку міжрегіонального і прикордонного співробітництва та його правового оформлення.

січня 1995 р. в м. Харкові було підписано міжурядову Угоду про співробітництво прикордонних областей України і РФ. У преамбулі цієї угоди уряди двох держав акцентували увагу на тому, що одним із найважливіших чинників її підписання було створення і діяльність Ради керівників прикордонних областей, і зобов'язували державні органи обох країн сприяти розвитку співробітництва між прикордонними областями України (Донецькою, Запорізькою, Луганською, Сумською, Харківською та Чернігівською) і РФ (Бєлгородською, Брянською, Воронезькою, Курською, Ростовською областями та Краснодарським краєм). Згідно з укладеною угодою Росія і Україна визнавали Раду як легітимну самоврядну організацію, яка створюється з метою координації діяльності виконавчих державних органів та органів місцевого самоврядування щодо розвитку взаємовигідного прикордонного економічного, науково-технічного й культурного співробітництва. ЗО жовтня 1997 р. було підписано Протокол між урядами України і Росії про внесення змін до цієї угоди, за яким до зазначених адміністративно-територіальних одиниць у реалізації завдань прикордонного співробітництва приєднувалася АР Крим.

У 1997 р. у процесі реалізації указу Президента України від 31 березня 1994 р. було укладено міжурядову Угоду про прикордонне співробітництво з

Республікою Білорусь, у результаті якої керівники Вітебської, Гомельської та Могильовської областей стали членами Ради.

До Ради керівників прикордонних областей за посадою входять перші керівники державних виконавчих органів та органів місцевого самоврядування обласних рівнів. Статут Ради визначає, що її вищим органом є збори, які проводяться згідно з планом в одній із прикордонних областей не рідше двох разів на рік під головуванням органу виконавчої влади приймаючої сторони. У разі непроведення чергових зборів протягом місяця після встановленого терміну виконавчий комітет Ради визначає та погоджує місце й дату їх проведення. Позачергові збори Ради збираються за ініціативою одного з членів Ради, за умови, що згоду на їх проведення дали не менше двох третин членів Ради. Пропозиції про позачергові збори надсилаються до виконавчого комітету не пізніше ніж за два тижні до їх проведення з переліком питань порядку денного й обґрунтовуванням їх необхідності. Позачергові збори Ради проводяться на території області, що є ініціатором проведення позачергового засідання.

Беруть участь у зборах не менше двох представників від кожного прикордонного регіону, і вони є правомочними за наявності трьох четвертих членів Ради. Рішення Ради мають рекомендаційний і консультативний характер, а обов'язковості вони набувають через розпорядження голів місцевих державних адміністрацій в Україні та відповідних актів державних органів Росії на її території.

Рада керівників на території прикордонних областей здійснює такі повноваження:

визначає пріоритетні сфери багатостороннього співробітництва;

створює необхідні умови для збереження наявних і розвитку нових економічних зв'язків між підприємствами й організаціями всіх форм власності, включаючи транснаціональні структури;

підтримує і розвиває науково-технічні зв'язки, сприяє підготовці спеціалістів і науково-педагогічних кадрів, організовує обмін студентами та викладачами, їх стажування на провідних підприємствах і в навчальних закладах;

здійснює узгоджені заходи з охорони навколишнього середовища, а також контроль за його станом;

розвиває та зміцнює дружні зв'язки та культурний обмін між населенням;

ухвалює термінові рішення щодо надання взаємної допомоги при ліквідації наслідків катастроф, стихійних лих на прикордонних територіях;

забезпечує і розвиває інформаційні, оперативні й інші зв'язки між правоохоронними органами з метою організації боротьби зі злочинністю;

готує спільні пропозиції до вищих органів держав Республіки Білорусь, Росії та України щодо зміни нормативно-правових актів з метою поглиблення співробітництва прикордонних областей при збереженні загальнодержавних інтересів.

Для проведення роботи між зборами Ради керівників прикордонних областей (розроблення проектів рішень, механізму їх реалізації, вирішення інших організаційних питань) сформовано виконавчий комітет, який діє на постійній основі. Він створений на правах відділів при органах виконавчої влади Бєлгородської та Харківської областей (в Україні - при обласній державній адміністрації), які відповідно представляють білорусько-російську і українську сторони.

Діяльність Ради, її виконавчого комітету, робочих груп, спрямовується передусім на розроблення пропозицій щодо вдосконалення розвитку прикордонного співробітництва на основі гармонізації законодавчої бази України та РФ. Обласні державні адміністрації, керівники яких входять до Ради, розробили Комплексні програми співробітництва з прикордонними областями Росії. На їх виконання укладено двосторонні угоди з виконавчими органами обласного рівня суміжних територій РФ.

Виходячи з положень Указу Президента України від 31 березня 1994 p., за поданням Ради Державною митною службою введено в дію накази № 200 від 8 травня 1997 р. та № 295 від 3 липня 1997 р. "Про спрощення процедури митного контролю". За ними на митному кордоні України запроваджено вибірковий контроль предметів, валюти та цінностей, які належать громадянам. Це сприяє спрощеному переміщенню товарів у прикордонних районах. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1331 від 29 листопада 1997 р. "Про обсяги товарів та інших предметів, які можуть вивозитися громадянами за митний кордон України без сплати мита та митних зборів", за якою у разі вивезення за митний кордон України товарів та інших предметів, придбаних в Україні, у кількості, що не перевищує товарну партію (до 100 тис. євро), мито та митні збори не сплачуються.

За ініціативою Ради керівників прикордонних областей з метою вивчення стану розвитку регіонального співробітництва (у тому числі й прикордонного) між Україною та РФ, Білоруссю, Молдовою та розроблення пропозицій щодо його активізації МЗЕЗтор України надіслав лист-анкету на адресу уряду АР Крим та всіх облдержадміністрацій (лист № 23-22672 від 11 листопада 1998 p.). Матеріали анкетування свідчать, що області України набули певного позитивного досвіду прикордонного співробітництва. Усі щість прикордонних областей України конкретизували розроблену Мінекономіки України "Комплексну програму співробітництва між прикордонними областями України і РФ з питань інвестиційної політики, вдосконалення податкової і митної політики, взаєморозрахунків, координації дій сторін для залучення іноземного капіталу, збереження навколишнього середовища" в обласних програмах співробітництва з прикордонними російськими областями.

Найбільш плідним у діяльності Ради керівників виявився період 1994-2001 pp., коли було напрацьовано певні теоретичні та практичні проекти у правовій та організаційній сферах і винесено для обговорення та реалізації на рівень глав держав і урядів.

лютого 2001 р. у Харкові відбулася зустріч міністрів закордонних справ України та Росії з керівниками ІЗ прикордонних регіонів двох держав, де було підписано ряд ключових документів, що стали основою для підтримки регіональних зусиль прикордонної співпраці. Тут уперше на такому високому рівні виникло питання про проведення експерименту на Харківсько-Бєлгородській ділянці кордону з реалізації пілотного проекту організації "зеленого коридору" для пропуску легкових транспортних засобів за спрощеним митним і прикордонним режимом з метою забезпечення першочергових потреб жителів прикордонних районів Харківської та Бєлгородської областей, яке підтримали міністри закордонних справ двох держав. На цій зустрічі керівники 13 прикордонних областей прийняли звернення до урядів РФ та України з пропозицією сприяти ухваленню відповідних нормативних актів і підписанню міжурядових угод для вирішення ряду транскордонних проблем, а саме:

включити до відповідних законів України та РФ поняття такого виду діяльності, як прикордонна торгівля;

визначити правовий статус прикордонних регіонів РФ та України, розробити систему пільг для прикордонної торгівлі й спільної прикордонної господарської діяльності.

-14 грудня 2001 р. у Харкові в рамках україно-російського економічного форуму відбулося засідання круглого столу "Міжрегіональна співпраця" з участю президентів двох країн, де було прийнято ряд документів, у тому числі "Рекомендації за результатами роботи "круглого столу" "Міжрегіональна співпраця". Цей документ передбачає підписання відповідної угоди для проведення вищезгаданого експерименту Кабінетом Міністрів України та Урядом РФ у 2002 p., щоб надалі розповсюдити такий досвід на суміжні прикордонні райони областей України та РФ.

березня 2002 р. у Харкові, з огляду на взаємну зацікавленість сторін, було підписано звернення голови адміністрації Бєлгородської області та голови Харківської обласної державної адміністрації до Президента РФ В.В. Путіна і Президента України Л.Д. Кучми з проханням активізувати процес підписання угоди між урядом РФ і Кабінетом Міністрів України про спрощення митного і прикордонного режимів з метою забезпечення першочергових потреб жителів прикордонних районів Харківської (Україна) і Бєлгородської областей (РФ).

За поданням Ради узгоджується міжурядова угода про порядок перетину україно-російського державного кордону мешканцями прикордонних районів поза пропускними пунктами. У 2004 р. це питання двічі розглядалося на спільних засіданнях керівників Харківської і Бєлгородської областей і було ухвалено узгоджене рішення про відкриття й функціонування трьох додаткових пунктів пропуску (Стрелечьє - Журавльовка, Бударки - Тиран, Олександрівка - Грайворон), призначених спеціально для перетину державного кордону жителями Харківської та Бєлгородської областей. На літній період передбачене виділення окремої смуги руху в міжнародному пункті пропуску "Гоптовка" для оформлення транспортних засобів громадян України і РФ (жителів Харківської та Бєлгородської областей), які перетинають кордон без вантажу. Під час роботи координаційної групи, сформованої Радою, Харківська облдержадміністрація і Східне регіональне управління Держкордонслужби України розробили та внесли до проекту угоди між урядами України й РФ "Про порядок перетину україно-російського державного кордону жителями прикордонних районів України і РФ" пропозиції, згідно з якими для перетину державного кордону жителями прикордонних районів Бєлгородської та Харківської областей передбачене відкриття-понад 50 місцевих пунктів пропуску. Проект вищезгаданої угоди перебуває у стадії узгодження між МЗС України і РФ.

Для вирішення екологічних проблем прикордоння, на засіданні Ради керівників прикордонних областей 21 лютого 2001 р. було прийнято Меморандум з охорони і використання вод басейну річки Сіверський Донець. Його положення дали змогу реалізувати організаційні та програмні завдання щодо гармонізації природоохоронних стратегій держав, зближення нормативно-правової бази для формування комплексу заходів, націлених на оздоровлення екологічної обстановки, раціонального використовування водних ресурсів басейну річки Сіверський Донець. На виконання Меморандуму провідні науково-дослідні установи України і Росії підготували Міжрегіональну екологічну програму, яка була узгоджена та затверджена 24 жовтня 2004 р. в м. Курську на засіданні Ради. Проведення організаційних заходів для втілення в життя завдань цієї програми покладалося на сформовану Міжрегіональну комісію з екологічного оздоровлення басейну річки Сіверський Донець, до якої ввійшли перші керівники прикордонних областей та їх заступники, а також на постійно діючий орган у її складі - Координаційну Раду з управління Міжрегіональною екологічною програмою.

Під егідою Ради 23 квітня 2003 р. у Харківському національному університеті ім.В.М. Каразіна відбулося підписання Меморандуму про створення прикордонного білорусько-російсько-українського універси-тетського консорціуму, до складу якого ввійшли: з української сторони - Донецький, Таврійський, Харківський, Східноукраїнський національні університети і Запорізький державний університет, з російської - Бєлгородський, Воронезький і Ростовський державні університети, з білоруської - Гомельський державний університет. Метою проекту є об'єднання зусиль з підготовки фахівців і підвищення конкурентоспроможності вищої освіти, яку одержують в університетах україно-російського прикордоння.

Діяльність Ради керівників прикордонних областей дає змогу місцевим органам державної влади та самоврядування розвивати й координувати політичні та економічні зв'язки прикордонних територій сусідніх держав, удосконалювати нормативно-правову базу, брати участь у розвитку основ європейського регіоналізму. Виходячи з цього, слід вирізнити такі принципові моменти: перший - суб'єкти прикордонних відносин сформували власну нормативно-правову базу (статути, розпорядження голів місцевих адміністрацій, рішення місцевих рад, угоди між місцевими органами суміжних прикордонних територій), яка дає змогу з'ясувати через практику результати їх виконання і врахувати в майбутньому державно-правовому регулюванні позитивні підходи до вирішення прикордонних проблем; другий - практичний досвід діяльності Ради дав змогу напрацювати суттєві рекомендації для прийняття нормативних актів державного рівня (Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва областей України із суміжними прикордонними областями РФ, Закон України "Про транскордонне співробітництво" та ін.), які розмежували повноваження і предмет відання органів державної влади центрального та місцевого рівня у сфері міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків; третій - активна лобістська політика членів Ради до своїх урядів сприяла прийняттю міждержавних нормативних актів (Угода між Урядом РФ та Урядом України про співробітництво прикордонних областей РФ й України від 27 січня 1995 p.; Угода між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про співробітництво прикордонних областей від 12 травня 1997 р. та ін.), які забезпечили і конкретизували міжнародно-правові зобов'язання України з регіональними суб'єктами сусідніх суміжних територій; четвертий - ефективність створення Ради підтверджується також організаційними заходами цієї структури: систематично проводяться засідання Ради; для оперативного регулювання прикордонного співробітництва сформовано виконавчий комітет; для вирішення транскордонних екологічних проблем створено Координаційну Раду Міжрегіональної програми з екологічного оздоровлення басейну річки Сіверський Донець; при деяких обласних радах створено постійні комісії з прикордонного співробітництва. Але найбільшим успіхом Ради в організаційному аспекті є заснування єврорегіону "Слобожанщина", до якого ввійшли Харківська (Україна) і Бєлгородська (Росія) області.

Прикордонна співпраця в європейських державах зведена в ранг державної політики та всебічно заохочується Радою Європи, а євро регіональне співробітництво розглядається як "будівельний майданчик" загальноєвропейського будинку. Підключення України та Росії до цього процесу сприятиме реалізації стратегічної лінії на зближення з Євросоюзом і створення єдиного європейського простору, дасть додаткові можливості для розвитку прикордонних територій, які зазнають сьогодні певних економічних і соціальних труднощів.


2.2 Основні напрями українсько-російського транскордонного співробітництва


Основні сфери діяльності єврорегіонів, утворених за участю адміністративно-територіальних одиниць України є:

адміністративна;

економічна;

соціальна;

культурно-освітня;

екологічна;

інфраструктурна;

у сфері безпеки;

режимна.

Адміністративна сфера. Співпраця у цій сфері означає взаємодію та фактично створює організаційне підґрунтя для розвитку транскордонних відносин у решті сфер і означає співпрацю та обмін досвідом між суб'єктами ТКС. Цей вид транскордонного співробітництва відбувається досить активно у формі проведення спільних зустрічей, засідань, тематичних конференцій, взаємних візитів офіційних делегацій. Ці заходи дозволяють сформувати правове, інформаційне, методичне забезпечення для налагодження транскордонної діяльності у економічній, соціальній, екологічній та інших сферах. Під час їх проведення на дво - або багатосторонньому рівні обговорюються стратегія, перспективи та можливості розвитку транскордонних взаємовідносин, а також шляхи долання наявних проблем та перешкод. До цієї ж сфери відноситься правова та нормотворча діяльність місцевих органів виконавчої влади та самоврядування.

Економічна сфера. В економічній сфері через конкретні програми та проекти транскордонного співробітництва, створення спільних підприємств, розвиток торгівлі, механізми виробничої спеціалізації та кооперації, трудову міграцію і т.п. у транскордонному регіоні здійснюється більш інтенсивне залучення іноземних інвестицій, новітніх технологій, забезпечується доступ до прогресивного зарубіжного досвіду управління економічною діяльністю, розв'язуються проблеми зайнятості тощо. Основними досягненнями транскордонного співробітництва у сфері економіки є: зростання економічної активності прикордонних регіонів; активізація інвестиційно-інноваційних процесів; забезпечення комплексного економічного і соціального розвитку регіонів ЄР; оптимізація інфраструктури; створення нових та збереження існуючих робочих місць; сприяння підвищенню рівня якості продукції та послуг; розв'язання питань стандартизації та взаємного визнання сертифікатів на товари і послуги; розвиток транскордонного туризму.

У єврорегіонах України у сфері економіки діють спеціально уповноважені робочі групи (комісії).

За оцінками експертів, транскордонне співробітництво суттєво вплинуло на зростання зовнішньоекономічної активності прикордонних областей. На нашу думку, оцінити розмір такого впливу неможливо, оскільки транскордонне співробітництво в економічній сфері не слід ототожнювати з зовнішньоекономічною діяльністю прикордонної області України з суміжними державами в цілому, оскільки це призводить до некоректних висновків (не виокремлюється транзит, не аналізуються відправники та отримувачі експортно-імпортних вантажів тощо).

Соціальна та культурно-освітня сфери. Здійснення соціально-орієнтованих програм є пріоритетом усіх без виключення євро-регіонів України. Для цього при Раді ЄР створені робочі органи, які опікуються соціальними питаннями: група освіти, охорони здоров'я, культури, спорту, туризму і молоді; група науки, освіти, культури, охорони здоров'я і спорту, група демографії; комісія з соціальної інфраструктури (ЄР "Ярославна"); спеціально призначені Радою єврорегіону цільові групи. Вони відповідають за розробку загальної політики (стратегії), поточних програм та практичну реалізацію конкретних проектів або заходів у соціальній сфері.

Соціальне транскордонне співробітництво покликане вирішувати такі питання:

запровадження дієвих механізмів соціального захисту населення;

розв'язання проблем національних меншин;

координація заходів культурної політики;

забезпечення обміну спеціалістами;

регулювання трудової міграції та ринку робочої сили;

формування інформаційної бази трудових ресурсів;

всебічний моніторинг історичного, етнографічного, соціально-економічного середовища регіону;

забезпечення системи охорони здоров'я населення прикордонних регіонів. Важливе значення має проведення спільних заходів гуманітарного спрямування, співробітництво наукових, культурних та освітніх закладів, що набуває актуальності також у зв'язку з приєднанням України до Болонського процесу, який означає створення спільного освітнього і наукового простору та розробки єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах Європи.

Слід підкреслити, що питання соціального розвитку регіонів цілком обґрунтовані, своєчасні та мають юридичну регламентацію у чинному законодавстві. Так, стратегія інтеграції України до Європейського союзу передбачає адаптацію соціальної політики України до відповідних норм та стандартів ЄС. Пріоритетними напрямами визначено систему страхування, охорону здоров'я, праці, пенсійне забезпечення, політику зайнятості [7].

Екологічна сфера. Єврорегіони значну увагу приділяють питанням екологічної безпеки. Для цього створені спеціалізовані робочі органи: група охорони і покращання стану навколишнього середовища; комісія з навколишнього середовища, ліквідації наслідків стихійних лих та боротьби з організованою злочинністю (ЄР "Дніпро"); комісія з запобігання природних катастроф та (окремо) з охорони довкілля (ЄР "Слобожанщина"); цільові групи.

Основними позиціями в екологічній сфері, на які робиться наголос у транскордонній діяльності, є: раціональне природокористування та організація екологічно чистих виробництв; моніторинг стану навколишнього середовища; запобігання стихійних лих.

Прикладом активної реалізації екологічних проектів та програм є діяльність так званого екоєврорегіону в ЄР "Дніпро". Основними напрямами його роботи є такі: інформування про стан навколишнього середовища, рівень екологічної безпеки; проведення випробувань та районування нових сортів сільськогосподарських культур за екологічно чистими технологіями; опрацювання пропозицій щодо оптимізації діяльності природно-заповідних об'єктів єврорегіону; формування системи підготовки кадрів; гармонізація природоохоронної діяльності з нормами та стандартами ЄС; реалізація пілотного проекту управління водокористуванням та станом техногенно-екологічної безпеки в басейні річки Дніпро; підготовка комплексного проекту з раціонального природокористування та послідовного покращання стану техногенно-екологічної безпеки у басейні р. Дніпро; створення умов для розвитку "зеленого" туризму; запровадження конкурентоспроможних екологічно чистих технологій на підприємствах основних галузей єврорегіону (у рамках програм UNIDO/ UNEP і GEF "Cleaner Production Centre").

Інфраструктурна сфера. Транскордонне співробітництво в інфраструктурній сфері є важливим, оскільки спрямоване на вирішення такої актуальної (як на національному, так і міждержавному рівні) проблеми як підвищення рівня безпеки державного кордону, будівництво та модернізація об'єктів прикордонної інфраструктури, розбудова транспортної системи (зокрема міжнародних транспортних коридорів).

Україна та її регіони беруть недостатньо активну участь у подібного роду програмах, що слід оцінювати негативно, оскільки це може призвести до втрати комунікаційних та транзитних позицій нашої держави та, відповідно, - вагомого скорочення надходжень до державного та місцевих бюджетів від обслуговування транспортних потоків.

Покращання стану інфраструктури передбачається досягти шляхом реалізації Україною і сусідніми державами заходів стосовно державного кордону, будівництва та модернізації пунктів пропуску через державний кордон, співробітництва та взаємодопомоги з прикордонних питань, організації спільного контролю в пунктах пропуску на державному кодоні, взаємної допомоги у митних справах, автомобільного, залізничного сполучення через державний кордон, будівництво мостів тощо.

Іншою, ніж у державі в цілому, є ситуація з інфраструктурним співробітництвом в рамках єврорегіонів. Розвиток транспортної та прикордонної інфраструктури для ЄР є одним із пріоритетних напрямів діяльності. Ним опікуються спеціальні робочі органи, а саме: група територіального планування, комунікації, транспорту і зв'язку; комісія з транспорту і комунікації; комісія з питань регіонального розвитку; цільові групи. Загалом їх діяльність спрямована на створення, розвиток і забезпечення умов для безперешкодного функціонування мереж транспорту та зв'язку, узгодження планів і будівництво транспортної та прикордонної інфраструктури.

Сфера безпеки. Співробітництво у цій сфері передбачає реалізацію проектів або заходів з узгодження дій органів, які забезпечують громадський порядок, безпеку, здійснюють боротьбу зі злочинністю, а також погодження планів та організацію служб з попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

Актуальним напрямом транскордонного співробітництва є спільне розв'язання проблем, пов'язаних з охороною державного кордону та вирішення завдань з його нормативно-правового, адміністративного, політичного оформлення тощо. Найближчим часом необхідно завершити процедури делімітації та демаркації кордонів України з суміжними державами. Це обумовлюється вимогою ущільнення західних кордонів у зв'язку з розширенням Європейського союзу та їх приведення до відповідних стандартів, а також потребами власної безпеки, цілісності та недоторканності. Безперечно, від рівня захисту державного кордону України як транзитної держави великою мірою залежать також інтереси окремих зарубіжних країн.

Режимна сфера. Розвиток взаємовідносин у цій сфері передбачає координацію прикордонної та прибережної торгівлі; визначення спеціальних режимів торгівлі та товарообігу; встановлення особливих умов для суб'єктів господарювання; вдосконалення порядку і правил перетину державного кордону у межах, передбачених національним законодавством тощо. Такого роду заходи у практиці транскордонного співробітництва українських регіонів практично не застосовувалися, оскільки відповідні повноваження місцевих органів виконавчої влади прямо обмежені або нечітко визначені законодавче.

Розділ 3. Сучасний стан українсько-російського транскордонного співробітництва


3.1 Співробітництво у галузі туризму в межах прикордонного співтовариства Єврорегіон "Дніпро"


умовах заохочення державою місцевої управлінської ініціативи прикордонні регіони України все частіше включаються до безпосередньої участі у міжнародних відносинах, тим самим прискорюючи інтеграцію до системи міжнародного поділу праці.

квітня 2003 р. у м. Гомель (Білорусь) керівниками - Чернігівської, Гомельської та Брянської областей було підписано установчі документи щодо створення прикордонного співтовариства Єврорегіон "Дніпро". Цей крок був обумовлений необхідністю забезпечення більш тісного соціально-економічного, гуманітарного й екологічного співробітництва областей. Одним із напрямів співробітництва прикордонних територій статутом співтовариства визначено туризм [1].

Необхідність налагодження транскордонних контактів у галузі туризму викликана об'єктивними чинниками, серед яких:

зовнішньополітична стратегія збереження контактів України з Росією та Білоруссю;

утворення територіями Чернігівської, Гомельської і Брянської областей компактного транскордонного регіону, об'єднаного традиційними зовнішньоекономічними зв'язками, рівнем розвитку людських ресурсів, спорідненими типами рекреаційних ресурсів, станом екологічних систем тощо;

існуванням спільних проблем, які можна ефективно вирішувати в рамках транскордонного співробітництва, що вимагає термінового вироблення спільного стратегічного підходу.

Основною проблемою розвитку туризму на території прикордонного співтовариства є те, що регіон не користується значною популярністю серед туристів. Проте рівень забезпеченості єврорегіону туристичними ресурсами, як природного, так і антропогенного походження, є дуже високим.

На території Гомельської області функціонують 34 заклади санаторно-курортного господарства, що об'єднуються в зони відпочинку, найвідомішими з яких є "Терюхи" і "Сож"; організовано 14 ландшафтних і біологічних заказників, що спеціалізуються на обслуговуванні туристів на маршрутах екотуризму, фотополювання, водного та велосипедного туризму, діє три садиби-музеї, лісове мисливське господарство "Лясковичі" [2].

Брянська область відома туристичними ресурсами антропогенного походження. Серед них найвідомішими своєю історико-культурною спадщиною є міста Брянськ, Мглин, Трубчевськ, Карачев, Новозибков, Жуковка. В області розвинені самобутні ремесла та промисли: гончарство, різьбярство, зодчество, рушникарство. Популярними серед відвідувачів є музеї Брянська: краєзнавчий, художній, літературний, дерев'яної скульптури, "Брянський ліс", музей-садиба О.К. Толстого (Красний Рог), Ф.І. Тютчева (Овстуг), музей кришталю (Дятьково). Діє мережа закладів санаторно-курортного лікування та відпочинку [3].

На території Чернігівської області теж зосереджено чимало туристичних ресурсів. Відомими своїми архітектурними пам'ятками й історичним минулим є міста Чернігів. Ніжин, Прилуки, Батурин, Новгород-Сіверський. Архітектурно-парковим ансамблям Чернігова, Новгород-Сіверського, Батурина, Качанівки надано статус державних архітектурно-історичних заповідників. Вдалим поєднанням природних та юторико-архітектурних рекреаційних ресурсів відомі села Сокиринці. Дігтярі, Вишеньки, Тиниця та інші. На території Чернігівської області збереглось чимало ^культових споруд, що являють собою неабияку архітектурну та художню цінність: серед найбільш відомих - монастирі, собори та церкви м. Чернігів, Батурин, Ніжин, Остер смт Козелець та багато інших. В області функціонує дев'ять санаторіїв, будинків та пансіонатів відпочинку, 23 заміські дитячі оздоровчі табори, 28 музеїв та чотири театри [4]. Природно-заповідний фонд області нараховує 646 об'єктів загальною площею 217,1 тис. га (6,8 % її загальної площі).

Серед основних причин невисокого рівня популярності єврорегіону "Дніпро" серед туристів можна назвати проблемну екологічну ситуацію (мається на увазі забруднення деяких територій Чернігівської, Гомельської та Брянської областей радіонуклідами); зношену матеріально-технічну базу, експлуатація якої розпочалася ще за радянських часів; подекуди низьку якість туристичних послуг, що надаються в регіоні, вузький їхній асортимент; незадовільний стан туристичних ресурсів; незадовільний стан інформованості потенційних споживачів про туристичні можливості єврорегіону. Виходом з цієї ситуації може бути розробка і реалізація в межах цього територіального утворення чіткої програми дій, спрямованої на розвиток туристичної галузі, у напрямах оптимізації та активізації інвестиційної, інноваційної, маркетингової діяльності.

Серед завдань розвитку туризму, вирішення яких можливе в межах єврорегіону "Дніпро", виділимо такі:

пошук внутрішніх і зовнішніх джерел інвестування для реалізації у співтоваристві спільних проектів із розвитку туризму;

охорона та відновлення природних рекреаційних ресурсів, обмін досвідом з цього виду діяльності;

поліпшення стану навколишнього середовища не тільки на рекреаційних, але й на інших територіях;

пошук та впровадження у практику надання туристичних послуг інновацій;

поширення інформації про туристичні можливості регіонів, що входять до складу співтовариства, як на внутрішніх, так і зовнішніх ринках туристичних послуг;

організація спільних туристичних ярмарків, аукціонів, форумів тощо;

популяризація видів відпочинку, організація яких можлива в регіоні;

налагодження контактів з іншими регіонами, державами, регіональними утвореннями, міжнародними організаціями в галузі туризму;

розробка спільних туристичних проектів;

сприяння співробітництву між туроператорами і турагентами областей-членів співтовариства.

Таким чином, реалізація спільними зусиллями членів єврорегіону "Дніпро" вищезазначених завдань допоможе не лише більш ефективному їх вирішенню, а відтак - збільшенню масштабу в'їзного та внутрішнього туризму, але й сприятиме підвищенню рівня соціально-економічного розвитку Брянської, Гомельської і Чернігівської областей.


3.2 Транскордонне співробітництво екологічних організацій України, Росії та Білорусі в басейні Дніпра


Враховуючи геополітичне положення, розвиток транскордонного співробітництва для України є одним із пріоритетних напрямів розвитку міжнародного співробітництва й ефективним засобом інтеграції у світову економіку.

Великого значення набуває транскордонне співробітництво на східних та північних кордонах із Росією та Білоруссю, оскільки масштабність, складність і комплексність екологічних проблем Дніпра потребують вирішення на міжнародному рівні.

За останні 10 років в Україні сформувався досить потужний екологічний рух, що складається з кількох сотень організацій національного, регіонального та місцевого рівнів. Подібна ситуація склалась у Білорусі й Росії. Разом з тим для успішного розвитку екологічного руху і зростання ролі неурядових організацій (НУО) в суспільстві їхня діяльність повинна бути узгодженою як на національному, так і міжнародному рівнях [2, 31].

Програма ПРООН-ГЕФ екологічного оздоровлення Дніпра, яка впроваджувалася у 2001-2004 pp. у трьох придніпровських країнах, надала громадським організаціям Білорусі, України і Росії можливість налагодити транскордонне співробітництво та сприяла поліпшенню координації дій громадських організацій у справі збереження Дніпра [1,16].

Ця програма містить такі головні завдання:

створення науково-організаційного базису для прийняття в рамках Дніпровського басейну важливих політичних рішень;

підготовка транскордонного діагностичного аналізу (ТДА) басейну Дніпра;

розробка і прийняття Стратегічної програми дій (СПД) на рівні Кабінетів Міністрів трьох придніпровських країн;

розробка і прийняття в кожній країні Національного плану дій (НПД);

створення у трьох країнах тематичних робочих центрів;

створення регіональної бази даних щодо екологічного стану басейну Дніпра тощо.

Програмою ПРООН-ГЕФ із метою розширення участі громадських організацій у прийнятті рішень щодо вирішення проблем Дніпра, сприяння нарощуванню потенціалу громадських організацій, розвитку транскордонних взаємозв'язків між НУО, що працюють у басейні Дніпра, було передбачено фінансування кількох зустрічей громадських організацій, присвячених проблемам Дніпра - проведення національних і міжнародних форумів громадських організацій.

У травні-червні 2002 р. відбулися національні форуми громадських організацій у Брянську, Києві і Раубичах. На цих форумах учасники обговорили національні й транскордонні, екологічні проблеми басейну Дніпра, обмінялися досвідом участі НУО в їх розв'язанні і підготували пропозиції до Стратегічного і Національного плану дій.

У жовтні 2002 р. у Києві відбувся перший Міжнародний дніпровський форум громадських організацій, організатором якого став Національний екологічний центр України. Головна увага учасників цього форуму зверталася на процес підготовки Транскордонного діагностичного аналізу. Оскільки рівень інформування широких верств населення був недостатній, то вирішено продовжити термін громадського розгляду, результатом якого стала зустріч НУО з розробниками ТДА в грудні 2002 р. у Москві і включення до нього окремого розділу "Участь громадськості та зацікавлених сторін", підготовленого екоНУО трьох країн. На Київському форумі було прийнято декларацію про створення Міжнародної дніпровської річкової мережі, мета якої - формування механізмів участі громадськості у вирішенні екологічних проблем басейну Дніпра і сприяння позитивним змінам в екологічній політиці України, Білорусі та Росії у галузі збереження біологічного і ландшафтного різноманіття та збалансованого природокористування в басейні Дніпра.

У жовтні 2003 р. у Раубичах (Білорусь) відбувся другий Міжнародний дніпровський форум громадських організацій, організований молодіжною громадською організацією "Екологічна ініціатива Біла Русь". Головною темою сроруму була участь громадськості трьох країн у процесі створення Стратегічної програми дій та Національних планів дій з оздоровлення басейну Дніпра. У подальшому обговоренні також став у пригоді досвід діяльності українських економічних неурядових організацій із підготовки "Громадської оцінки екологічної політики в Україні".

У травні 2004 р. у Брянську відбувся третій Міжнародний дніпровський форум, організований Брянською регіональною громадською організацією "Еріка", на якому прийнято "Положення про Міжнародну дніпровську річкову мережу" й обговорювалися перспективи діяльності цієї мережі. Проектні пропозиції цього положення передбачають [1,17]:

налагодження системи інформаційного обміну, тобто створення бази даних неурядових організацій, підтримка веб-сайту мережі тощо;

моніторинг процесу реалізації Стратегічного Національного плану дій;

проведення програми малих грантів для екоНУО з метою реалізації екопросвітніх та екоінформаційних програм для різних груп населення.

Необхідно зазначити, що відповідно до Рамкової водної директиви ЄС є три головних етапи участі громадськості у розробці та реалізації політики в галузі водних ресурсів: інформування, консультування й участь громадськості у прийнятті рішень. Протягом трьох років екоНУО трьох країн мали змогу отримувати Інформацію про хід виконання Програми ПРООН-ГЕФ (зокрема, через бюлетень, веб-сайт Програми та електронні розсилки) і брали участь у численних зустрічах (зокрема й у роботі Міжнародної дніпровської басейнової ради), які мали консультаційний характер. Проте процес врахування пропозицій громадськості відбувався дуже складно, досягаючи іноді рівня значного протистояння представників громадськості і керівництва Програми. Тому громадським організаціям слід звернути увагу на розробку механізму врахування пропозицій громадськості під час прийняття рішень, оскільки саме це питання е визначальним у процесах участі громадськості.

Необхідно зазначити, що одним із важливих результатів транскордонної співпраці екоНУО трьох придніпровських країн стало те, що представники громадських організацій відчули свою належність до басейну Дніпра, зрозуміли, що і в сусідніх країнах громадськість переймається долею Дніпра, що є потенціал для взаємовигідної співпраці громадських організацій та спільне громадське бачення того, яким чином можна вирішувати проблеми Дніпра і поліпшувати стан басейну великої слов'янської ріки.

Програма ПРООН-ГЕФ надала можливість вирішення певних екологічних проблем у басейні Дніпра, на основі створення регіональної бази даних щодо екологічного стану річки та проведеному діагностичному аналізу, з також створення структур, діяльність яких визначена в рамках цього проекту, продовжилась і після його закінчення.

Отже, міжнародно-економічна орієнтація діяльності Української держави у сфері екологічної і техногенної безпеки повинна визначатися цілями збереження природного потенціалу країни, його оздоровлення та створення кращих умов.


3.3 Співробітництво в межах єврорегіону "Слобожанщина"


Зараз єврорегіон "Слобожанщина" є найефективнішою формою транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць сусідніх країн відповідно до двосторонніх або багатосторонніх договорів держав для вирішення загальних проблем за узгодженими механізмами. Утворення єврорегіонів відбувається шляхом укладання угод про прикордонне співробітництво між органами місцевої влади прикордонних територій. На цій основі формуються об'єднання адміністративно-територіальних одиниць муніципального й регіонального рівнів, зацікавлені в загальній реалізації різнопланових проектів у межах даної сукупності прикордонних регіонів.

Ідея створення єврорегіону "Слобожанщина" вперше сформульована вченими-регіоналістами Харківського державного університету в 1997 р. [1]. Пізніше нами були опубліковані роботи, спрямовані на обґрунтування соціально-економічної доцільності існування єврорегіону "Слобожанщина" [6; 7]. Створення єврорегіону "Слобожанщина" передбачалося Регіональною комплексною програмою соціально-економічного розвитку Харківської області до 2010 p., затвердженою рішенням VII сесії Харківської обласної ради XXIII скликання 20 серпня 1999р. [5].

Нарешті, після значної підготовчої роботи, проведеної виконкомом Ради керівників прикордонних областей Білорусі. Росії й України, 7 листопада 2003 р. підписано установчі документи про створення єврорегіону "Слобожанщина". У 2004 р. єврорегіон "Слобожанщина" прийнято до Асоціації європейських прикордонних регіонів як асоційованого члена.

Основним інфраструктурним елементом єврорегіону має стати прикордонний торговельно-виставковий комплекс "Експоцентр "Слобожанщина". Створюється він передусім із метою стимулювання діяльності малого й середнього бізнесу в експортному секторі обох областей, що сприятиме зростанню зайнятості і підвищенню добробуту населення. Комплекс пропонується організувати у вигляді взаємоузгоджених модулів: двох симетричних виставкових павільйонів (українського і російського), конференц-залу для ділових зустрічей, сервісного маркетингового центру, а в перспективі - центру електронної торгівлі [2].

Експоцентр дасть можливість представникам ділових кіл одержувати необхідну інформацію з метою просування товарів власного виробництва на сусідні ринки, а також створення спільних підприємств та інших форм співробітництва, які були б вигідні як українським, так і російським партнерам. Планується надати торговельно-виставковому комплексу міжнародний статус. Основним коштами для його спорудження мають стати вітчизняні й іноземні інвестиції, а також бюджетне фінансування Харківської і Бєлгородської областей на паритетних засадах.

Засновники "Слобожанщини" також обговорили й схвалили проект створення спільного міжнародного аеропорту на кордоні двох областей. Від Харкова до Бєлгорода можна дістатися за годину, а для аеропорту півгодинна відстань до міста є цілком припустимою. Враховуючи скрутне становище діючого Харківського аеропорту, такий проект міг би неабияк пожвавити ділове життя регіонів.

Висновки


Транскордонне співробітництво (ТКС) визначається як спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством.

Іншими словами, транскордонне співробітництво - це специфічна сфера зовнішньоекономічної, політичної, екологічної, культурно-освітньої та інших видів міжнародної діяльності, яка здійснюються на регіональному рівні і яка, охоплюючи всі загальні їх форми, відрізняється необхідністю та можливостями більш активного їх використання, а також низкою особливостей, а саме - наявністю кордону і необхідністю його облаштування, спільним використанням природних ресурсів і, відповідно, спільним вирішенням проблем екологічної безпеки, більш широким взаємним спілкуванням населення сусідніх держав та особистими зв'язками людей, значно вищим навантаженням на інфраструктуру (дороги, зв'язок, сферу обслуговування, придорожня інфраструктура).

Найбільш поширеною організаційною формою ТКС виступає єврорегіон, який передбачає співпрацю прикордонних адміністративно-територіальних одиниць сусідніх європейських держав, що здійснюється відповідно до угод про ТКС та передбачає створення спеціального органу управління.

Розвитку транскордонного співробітництва прикордонних областей сприяє їх взаємодія з міжрегіональними організаціями та асоціаціями, фондами та інституціями, які відіграють важливу роль у процесі європейської інтеграції та налагодженні співробітництва між регіонами, зокрема Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку.

Співпраця областей-учасників єврорегіонів здійснюється і в рамках міжнародних організацій - Асоціації європейських прикордонних регіонів, Асамблеї європейських регіонів, Конгресу регіональних та місцевих влад Європи, Агентства США з міжнародного розвитку тощо.

У вітчизняних наукових дослідженнях в основному визнається за доцільне розвивати ТКС регіонів, дотичних до зовнішнього кордону Європейського союзу. При цьому не вивчаються перспективи співпраці інших прикордонних регіонів нашої держави. У результаті перший єврорегіон на східному кордоні України був створений на десять років пізніше, ніж на західному (лише у 2003 році).

Закон "Про транскордонне співробітництво", як уже зазначалося, такий умовний поділ у теперішніх умовах повністю нівелює. Чинні норми закону передбачають рівні можливості для регіонів України щодо участі у ТКС, включаючи створення єврорегіонів, які є однією з організаційних форм ТКС та можуть створюватися за ініціативою місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування України, а також територіальних общин або властей сусідніх держав.

Так, єврорегіон "Дніпро" націлений на забезпечення соціально-економічного розвитку та здійснення науково-культурного співробітництва прикордонних регіонів Білорусі, Росії та України.

Єврорегіон "Слобожанщина", за офіційними даними Харківської обласної державної адміністрації, спрямований на координацію співпраці між його учасниками у економічній, інфраструктурній (прикордонна і транспортна інфраструктура), культурно-освітній, екологічній, соціальній сферах.

Ваговим механізмом успішної реалізації транскордонного співробітництва в державі є ефективно діюча політика уряду України, зацікавленість з боку Європейського співтовариства.

Вирішальним є розуміння перспективності та доцільності розвитку ТКС самими територіальними громадами прикордонних регіонів. У доповнення до цього мають бути сформовані необхідні організаційно-інституціональні передумови для результативної транскордонної діяльності (органи управління ТКС, управління при обласних адміністраціях, які б опікувалися питаннями ТКС).

Розвиток і поглиблення транскордонного співробітництва також матиме відповідний вплив на державу в цілому, оскільки сприятиме формуванню її позитивного іміджу на міжнародній арені, посиленню зовнішніх економічних та гуманітарних зв'язків, оптимізації територіального (міжнародного, міжрегіонального) поділу праці, зменшенню територіальних диспропорцій, що в сукупності опосередковано сприятиме повноцінній інтеграції України у європейську і світову економіку.

Список використаних джерел


1.Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями Мадрид, 21 травня 1980 року, затверджена Постановою Верховної Ради № 3384-ХІІ від 14.07.1993р.

2.Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2002 р. № 587 "Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів".

.Долішній М., Бєлєнький П. Регіональні основи транскордонного співробітництва. // Регіональна економіка. - 1996. - №1-2. - С 50-59.

.Дорогунцов С.І., Чернюк Л. Ґ., Борщевський ПП, Данилишин Б.М., Фащевський Ш. Соціально-економічні системи продуктивних сил регіонів України. - К.: Нічлава, 2002. - С.10-11.

.Луцишин П., Клімонт Д., Луцишкн Н. Європейський вибір України та розвиток транскордонного співробітництва. // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва в аспекті процесів європейської інтеграції. Вип. XІ. / Під ред. М.І. Долішнього; НАК України. Інститут регіональних досліджень. - Львів; Луцьк: Ред. - вид. відд. ВДУ "Вежа", 2000. - С.35-31.

.Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навчальний посібник. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Вігар, 2002. - С.16-17, 246-249.

.Студенніков І. Транскордонне співробітництво та його місце в регіональному розвитку / Регіональна політика в країнах Європи; Уроки для України: Проект Київського центру Ін-ту Схід-Захід. / Є. Кіш, О. Вишняков, М. Лендьєл та інші. / Під ред. Максименка С. - К.: Логос, 2000. - С.58-59.


Теги: Українсько-російське транскордонне співробітництво  Диплом  Мировая экономика, МЭО
Просмотров: 47453
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Українсько-російське транскордонне співробітництво
Назад