Система банківського нагляду та її забезпечення НБУ (на матеріалах ПАТ "ВТБ Банк")

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

ФАКУЛЬТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

КАФЕДРА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

Випускна робота спеціаліста

на тему:

«Система банківського нагляду та її забезпечення НБУ»

(на матеріалах ПАТ «ВТБ Банк»)

Робота допущена до захисту Студентки 5 курсу

денної форми навчання

Завідувач кафедри банківської справи за спеціальністю 7.03050802 ________к.е.н., проф. НАСОА Литвиненко Я.В. «Банківська справа»

Мельник Анастасії Олегівни

Науковий керівник:

к. держ. упр., доц.

Шпачук В.В.

Київ - 2012 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ ? ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

1.1 Економічна сутність, роль та методи банківського нагляду. Виїзне інспектування

.2 Основні принципи та вимоги Базельського комітету з банківського нагляду

.3 Особливості регулювання банківської діяльності: світовий досвід та можливості застосування його в Україні

РОЗДІЛ II ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ВТБ БАНК»

.1 Проведення реєстрації та ліцензування банківської діяльності

2.2 Здійснення безвиїзного нагляду

2.3 Інспекційні перевірки та встановлення рейтингової оцінки за системою CAMELS

РОЗДІЛ ІІІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

.1 Основні причини, що призводять до порушень та недоліків в діяльності банків

.2 Сучасні напрямки вдосконалення нагляду та система оцінки ризиків

.3 Створення фінансового мегарегулятора в Україні

РОЗДІЛ IV ОХОРОНА ПРАЦІ (НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ВТБ БАНК»)

4.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці в приміщенні банку

.2 Техніка безпеки в кредитному відділі

4.3 Профілактика пожежної безпеки у відділі банку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Банківська система України відіграє важливу роль у формуванні ринкових відносин, здійсненні структурних перетворень, економічному піднесенні країни. В останні роки значно збільшився її вплив на реальний сектор економіки, саме вона значною мірою визначає швидкість, якість і широту економічного зростання.

Як регулятори грошового обігу і центри акумуляції грошових ресурсів та їх перерозподілу банки володіють важелями впливу на фінансову, інвестиційну, виробничу та інші сфери економіки. Однак для того, щоб реалізувати цю роль банків, у суспільства не повинно бути жодних підстав для сумнівів у ї стійкості, а партнери, вкладники й інвестори повинні мати впевненість у надійності банків. Забезпечити стійке функціонування банків та виконання ними важливих суспільних функцій можуть постійний нагляд та контроль за їх діяльністю з боку держави. Головною метою банківського нагляду, який відповідно до законодавства здійснюється Національним банком України, є безпека і стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Вирішення саме цих завдань дасть змогу посилити надійність банківської системи та забезпечити розвиток вітчизняної економіки. Забезпечення належного контролю за діяльністю банків, який унеможливлював би їх функціонування поза правовим полем, є досить складним і вимагає вирішення низки суперечливих проблем. Надзвичайно актуальними і важливими є питання розробки і практичного застосування механізмів та інструментів нагляду за банківською, підвищення її ефективності, що сприятиме чіткому дотриманню Базельських принципів банківського нагляду й інтеграції вітчизняної банківської системи у світовий фінансовий простір.

Необхідність створення ефективної системи банківського нагляду визначається ключовою роллю банків у грошово-кредитній системі України та специфікою їх діяльності як комерційних структур. Банківський нагляд на сучасному етапі - це моніторинг всіх видів ризиків, притаманних банківській діяльності, з метою зведення до мінімуму, насамперед, системного ризику, тобто запобігання ланцюговій реакції, за якої крах одного або кількох банків може спричинити кризу всієї банківської системи.

Органи банківського нагляду повинні забезпечити належний і надійний контроль за діяльністю банків, щоб вона не виходила за межі правового поля, тобто була врегульована законодавством і нормативними актами НБУ.

Звідси головне завдання органів банківського нагляду - забезпечення належного контролю за діяльністю банків, який би унеможливлював їх функціонування поза правовим полем. Незабезпечення на відповідному рівні такої функції нагляду (або допущення діяльності банку поза правовим полем), як правило, супроводжується банкрутством банку і втратою ним як власних, так і залучених коштів.

Як показує світовий досвід, практика нагляду за діяльністю банків у різних країнах відрізняється не тільки різноманітністю форм його організації, а й органами, які його проводять. В Україні функцію банківського регулювання та нагляду згідно із Законами «Про банки і банківську діяльність» та «Про Національний банк України» здійснює Національний банк України. Закріплення за Національним банком функцій банківського нагляду дає можливість підняти його організацію на досить високий рівень обєктивності, який визначається досягнутим рівнем правової та економічної незалежності самого НБУ.

Ліквідація як банкрута навіть одного банку істотно впливає на загальну політичну ситуацію та стан фінансового ринку країни. Це зумовлює винятковість процедури ліквідації банків та необхідність виваженого підходу в кожному окремому випадку, використання всіх можливостей максимальної прозорості процесу і згладжування можливих соціальних і економічних наслідків.

Вдосконалення банківського нагляду та підвищення його ефективності дозволить закріпити позитивні тенденції в розвитку банківського сектору економіки, зміцнити довіру до банківської системи з боку вкладників та інвесторів, підвищити її стійкість до криз.

В той же час наявність значної кількості проблемних банків, значні втрати, що понесли банки під час фінансової кризи свідчать про необхідність вдосконалення регулювання та нагляду за банками в Україні.

Дослідженням питання банківського нагляду займались такі вітчизняні та зарубіжні науковці: В. Л. Кротюк, І. В. Сало, Л. О. Примостка, Л. В. Конопатська, В. І. Міщенко, О. С. Любунь, А. М. Мороз, І. І. Дяконова, В. І. Рибін, К. Нанні.

Актуальність теми дослідження. Банки - одна з центральних ланок системи ринкових структур. На сьогодні сформувалася дворівнева банківська система. Перший рівень - Національний банк України, другий - комерційні банки. Діяльність банків першого та другого рівнів тісно взаємоповязана, вони утворюють взаємоузгоджену й керовану єдиним органом структуру. В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості впливати на економічні процеси як позитивно, так і негативно, що зумовлює необхідність регламентації їхньої діяльності.

Забезпечення стабільної банківської системи здійснюється шляхом регулювання банківської діяльності та нагляду за нею. Для цього державі необхідні розробка і впровадження законів, що регламентують діяльність банків (центрального, комерційних та державних), а також положень, які регламентують межі поведінки банків і сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи. Актуальність та значення теми полягають у тому, що насамперед від методології організації банківського нагляду з боку Національного банку України залежить дотримання банками пруденційних нормативів, оцінка роботи банків через аналіз інформації, що надається, та перевірки, що проводяться, особливо, ті, які націлені на конкретні проблемні питання. Від ефективної системи банківського нагляду в Україні залежить забезпечення стабільності банківської системи, яка потребує з боку держави регулювання і нагляду, оскільки саме банки, на відміну від інших економічних субєктів ринку, містять у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності і провокування загальноекономічної кризи.

Саме на законодавчому рівні Національний банк України в змозі шляхом обовязкового резервування певної частини ресурсів банків проводити роботу по забезпеченню стабільності грошового обігу і національної валюти, шляхом встановлення граничних нормативів платоспроможності та ліквідності знижувати загрозу дестабілізації діяльності банків і загрозу вилучення вкладниками коштів з банків.

Предметом дослідження виступає система банківського нагляду в Україні.

Обєкт дослідження - діяльність Центрального банку країни у сфері регулювання та банківського нагляду.

Мета дослідження - висвітлення теоретичних та практичних аспектів банківського нагляду та надання пропозицій щодо його вдосконалення.

Відповідно до поставленої мети визначено наступні завдання дослідження:

дослідити сучасні методологічні підходи до організації банківського нагляду з боку Національного банку України;

дослідити основні принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю, розроблені Базельським комітетом;

дослідити нормативне забезпечення банківського нагляду;

дослідити інструменти нагляду, що використовувалися в період фінансової кризи;

дослідити можливість впровадження фінансового мегарегулятора в Україні.

надати пропозиції щодо вдосконалення банківського нагляду, впровадження вимог Базеля ІІ.

Теоретичною основою роботи являються основні положення, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області банківського нагляду.

Методологічною базою роботи являються законодавчі та нормативні документи, що регулюють банківську діяльність.

Структура дипломної роботи. Робота складається із вступу, чотирьох глав, висновку, списку використаних джерел, додатків.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми роботи, визначаються мета і завдання дослідження, формується визначення наукової новизни роботи.

В першому розділі «Теоретичні засади здійснення банківського нагляду» розглядаються питання сутності банківського нагляду, його роль та методи, основні принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю, розроблені Базельським комітетом з банківського регулювання, становлення та розвиток банківського нагляду в Україні.

Другий розділ «Основні напрями здійснення банківського нагляду на прикладі ПАТ «ВТБ Банк» » присвячено розгляду питання реєстрації, ліцензування, здійснення безвиїзного нагляду, інспекційної перевірки та встановлення рейтингової оцінки за системою CAMELS в ПАТ «ВТБ Банк» .

В третьому розділі «Напрями вдосконалення банківського нагляду» розглянуто основні причини,що призводять до порушень та недоліків в діяльності банків, систему оцінку ризиків та можливість створення фінансового мегарегулятора в Україні.

В четвертому розділі «Охорона праці» розглянуто санітарно-гігієнічні умови праці в приміщенні банку, а також техніку безпеки в кредитному відділі та профілактику пожежної безпеки на прикладі Бессарабського відділення ПАТ «ВТБ Банк».

У висновку сформульовані основні висновки і пропозиції за результатами дипломної роботи.

РОЗДІЛ ?. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

1.1Економічна сутність, роль та методи банківського нагляду. Виїзне інспектування

Банківський нагляд є складовою частиною банківського регулювання і спрямований на підтримання стабільності та стійкості банківської системи, упередження ймовірних банкрутств банківських установ та системних ризиків в їх діяльності, захист інтересів кредиторів та вкладників банківських установ. Він полягає у здійсненні контролю за банківськими установами з боку контролюючих органів (центральний банк, незалежний контролюючий орган, структурний підрозділ міністерства фінансів тощо, залежно від вимог законодавства країни) за допомогою комплексу відповідних заходів.

Особливо зростає необхідність банківського нагляду в період нестабільності в економіці, будь-яких кризових явищ, адже саме банківський нагляд повинен сприяти якнайшвидшому поверненню довіри населення до банківської системи шляхом визначення та оцінки рівня ризиків в банківській системі, розробці антикризових заходів, упередженню спрямування банківської системи за хибними, ризиковими напрямами, очищення банківської системи від проблемних чи збанкрутілих установ тощо. Суттєвого значення в такі часи набувають не тільки ефективність діяльності підрозділів банківського нагляду, рівень кваліфікації фахівців, а й підходи, методи, форми, інструментарій банківського нагляду, які останнім часом зазнали суттєвих змін.

В першу чергу зміни стосуються світогляду та підходів до здійснення банківського нагляду. Раніше під час здійснення банківського нагляду основний акцент робився на оцінку кількісних та якісних параметрів діяльності банку: внутрішніх політик, положень та процедур, дотримання банком регуляторних норм, динаміки показників в минулому з метою прогнозування їх в майбутньому, що дозволяло отримати оцінку фінансової стійкості банку, якості системи внутрішнього контролю. Останнім часом органи банківського нагляду переходять до ризик - орієнтованого нагляду, який має превентивний характер і полягає у визначенні стійкості банку до ризиків на даний час та в майбутньому, розуміння керівництвом банку ризиків в його діяльності, наявності у банку ефективних інструментів для виявлення, вимірювання, управління та контролю за такими ризиками. Процес нагляду ефективний тоді, коли в його основі лежить упереджувальний підхід, який передбачає ґрунтовні знання та розуміння систем управління та внутрішнього контролю банку, внутрішніх положень банку та практичних методів їхнього виконання. Наглядовці повинні вміти оцінювати ефективність системи управління діяльністю банку, щоб потенційні проблеми можна було визначати до того, як вони стануть реальними. Слід також чітко розуміти, що в умовах економічного підйому недоліки у діяльності банку та управлінні ним можуть були не помітні і нівелюватись за рахунок постійного зростання обсягів його діяльності, але під час економічного спаду, вони відразу же стали очевидними.

Існує два загальновідомих методи здійснення наглядових функцій наглядовими органами [54, с. 9]:

-безвиїзний нагляд за банками;

виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд за банками - це дистанційний контроль за діяльністю банківської установи, дотриманням нею норм адміністративного та індикативного регулювання її діяльності (табл. 1.1), який здійснюється шляхом постійного моніторингу та аналізу її статистичної, фінансової та іншої звітності або інформації, як на індивідуальній, так і консолідованій основі, тощо.

Виїзне інспектування банків - це тривалий, трудомісткий багатоетапний процес, найбільша ефективність якого досягається за наявності якісної структури та організації процесу, добре сформованого понятійного та документарного апарату, висококваліфікованих фахівців, що мають ґрунтовні знання з питань організації діяльності банку і здійснюваних ним операцій та значний досвід інспектувань, кінцевим результатом якого є надання обєктивної оцінки стійкості фінансового стану та рівню ризиків у діяльності банку, якості управління ними та дотримання регуляторних вимог, розробка ефективних рекомендацій щодо покращання усіх напрямків та аспектів його діяльності, укріплення фінансового стану, зменшення рівня ризиковості його діяльності тощо.

Таблиця 1.1

Форми державного регулювання банківської діяльності з боку

Національного банку України

Адміністративне регулюванняІндикативне регулювання- реєстрація банків і ліцензування їх діяльності- встановлення обовязкових економічних нормативів- встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків- визначення норм обовязкових резервів для банків- застосування санкцій адміністративного та фінансового характеру- встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій- нагляд за діяльністю банків- визначення процентної політики- надання рекомендацій щодо діяльності банків- рефінансування банків- кореспондентських відносин- управління золотовалютними резервами- операцій з цінними паперами на відкритому ринку- імпорту та експорту капіталу

Ефективність банківського нагляду залежить від тісної співпраці безвиїзного нагляду та виїзного інспектування банків в процесі виконання покладених на них функцій та налагодження між ними якісних інформаційних потоків.

Головною умовою ефективності банківського нагляду є його безперервність, що виражається в циклі банківського нагляду, який включає різні ступені та етапи наглядового процесу (рис. 1.1).

обмін

інформацією

Рис. 1.1. Цикл банківського нагляду

В Україні роком створення банківського нагляду можна вважати 1994 рік, з якого розпочалась розбудова системи банківського регулювання та нагляду в Україні.

Оскільки саме нагляд безпосередньо спрямований на забезпечення стабільного функціонування комерційних банків, і в остаточному рахунку саме органи нагляду здійснюють загальний контроль за їхньою діяльністю, то важливим питанням в забезпеченні стабільного функціонування банківської системи являється банківський нагляд, котрий здійснюється Національним банком.

Дослідженням питання банківського нагляду займались такі вітчизняні та зарубіжні науковці: В. Л. Кротюк, І. В. Сало, Л. О. Примостка, Л. В. Конопатська, В. І. Міщенко, О. С. Любунь, А. М. Мороз, І. І. Дяконова, В. І. Рибін, К. Нанні.

Зокрема В. Л. Кротюк стверджує, що в широкому розумінні банківський нагляд є системою, якою користується держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи, її безпеку та здоровя.

Щодо основних цілей та завдань контролю, то фахівці їх формулюють по-різному. Зокрема, італійський фахівець Карла Нанні вважає, що кінцевими цілями банківського контролю є: підтримання стабільності та довіри до банківської системи шляхом забезпечення платоспроможності банківських структур, відвернення системного ризику (тобто ризику того, що банкрутство одного або кількох банків посягне за собою кризу усієї банківської системи); захист вкладників та інших клієнтів банківської системи від надмірного ризику збитків та інших видів шкоди, що виникає внаслідок банкрутства, шахрайства, зловживань, маніпуляцій та інших видів посадових правопорушень з боку постачальників фінансових послуг (індивідуальний ризик); забезпечення безперебійного, ефективного та надійного і результативного функціонування фінансових ринків [22, с. 129].

Нагляд за діяльністю банків здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до діючого законодавства та інструкцій [26, с. 208].

У широкому розумінні банківський нагляд є системою, яку використовує держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи країни, її безпеку і здоровя. Умови здійснення банківського нагляду визначаються законами, що регулюють статус центрального банку. Банківський нагляд, зазвичай, є однією з основних функцій центрального банку країни [50, с. 255].

А. М. Мороз зазначає, що в широкому розумінні слова банківський нагляд є системою, якою користується уряд з метою гарантування стабільності фінансового сектору національної економіки, його безпеки і здоровя.

Головними цілями банківського нагляду є:

) захист акціонерів і вкладників кожного конкретного банку від не фахового управління та зловживань;

) підтримка стабільності на фінансовому ринку шляхом попередження «системного ризику» («системний ризик» полягає в тому, що банкрутство одного банку може призвести до банкрутств кількох банків, у результаті чого втрачається довіра до банківської системи в цілому).

Отже, завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків. Для цього вони повинні мати у своєму розпорядженні адекватні капітал і резерви, необхідні для покриття ризиків, що виникають у процесі виконання банківських операцій. Надійний ефективний банківський нагляд - це суспільний товар, який неможливо придбати на ринку, але який, разом зі зваженою макроекономічною політикою, відіграє життєво важливу роль у забезпеченні фінансової стабільності будь-якої країни. Витрати на проведення банківського нагляду справді великі, але, як засвідчила практика, збитки, завдані внаслідок неефективності нагляду, виявляються незрівнянно більшими.

Інтернаціоналізацією банківської справи та обєктивним процесом зміцнення взаємовідносин між банками різних країн світу пояснюється створення і подальша діяльність Базельського комітету з питань банківського нагляду, яким розроблено і затверджено Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які покликані стати орієнтирами для наглядових органів усіх країн світу [32, с. 319].

Банківський нагляд - динамічна функція контролю з метою забезпечення надійності, стійкості та стабільності банківської системи, яка адекватно реагує на порушення в банківській діяльності і своєчасно переоцінює наглядову політику та практику з урахуванням нових тенденцій або явищ [10, с. 192].

Г. Гегенхаймер, представник «The United States Agency for International Development» (Агенція сполучених Штатів з міжнародного розвитку), зазначає, що «нагляд означає процедуру постійного моніторингу. Пруденційний нагляд є спеціалізованим типом нагляду, який за загальним правилом, належить до фінансових інститутів, передусім, банків. Замість того, щоб просто створювати правила, які регулюють діяльність банків, підхід пруденційного нагляду розроблений для гарантування фінансової стабільності банків. Країни, що вдаються до пруденційного нагляду, здійснюють його двома шляхами:

) гарантуючи те, що банки вчиняють діяльність з обмеження та контролю за ризиком;

) гарантуючи те, що банківська діяльність здійснюватиметься особами, які відповідають критеріям порядності і чесності» [10, с. 191].

Російський науковець В. І. Рибін відзначає, що банківський нагляд - це процес зовнішнього контролю, тобто відстеження, спостереження (моніторингу), перевірок і аналізу всіх встановлених параметрів діяльності банку.

Нагляд не може і не повинен гарантувати, що піднаглядні банки не розоряться. Перевірки, аналіз і нагляд в цілому не являються самоціллю. Нагляд потрібен для того, щоб заставити або спонукати банк змінити в потрібному напрямку параметри своєї діяльності і відповідно її результати у випадку, якщо неприйняття таких заходів може мати негативні наслідки як для самого банку, його клієнтури і вкладників, так і для банківської системи в цілому [35, с. 357, 358].

І. В. Сало зазначає, що в широкому розумінні банківський нагляд можливо визначити як регулятивну систему економічних і правових заходів, які здійснюють органи державної влади (або їх уповноважений представник - як правило, центральний банк) для забезпечення стабільності, безпеки та ефективності банківського сектору через обмеження ризиків банківської діяльності.

В системі банківського нагляду можна виокремити такі основні елементи:

ліцензування банків;

безвиїзний нагляд;

інспекційні перевірки;

інформування громадськості щодо загальних показників діяльності банків;

саморегулювання за допомогою внутрішнього та зовнішнього аудиту;

система заходів впливу;

система страхування (гарантування) депозитів.

Банківський нагляд є елементом розвинутої ринкової інфраструктури, яка охоплює адекватне законодавство, міжнародні стандарти системи обліку, аудит, платіжну систему. Він відіграє важливу роль в процесі підтримання стабільності фінансової сфери.

Діяльність банків супроводжується значною ризиковістю, в основному, впливом безлічі зовнішніх факторів економічного середовища. З огляду на це лише досконалість особливого законодавчого регулювання та контролю за діяльністю банків може забезпечити стабільність і розвиток всіх сфер економіки, оскільки банки виробляють специфічні товари і послуги (грошові кредити, гарантії, здійснюють акумуляцію вільних ресурсів підприємств та фізичних осіб, обслуговують кругообіг грошей між субєктами господарювання), якими і користується вся економіка.

Більшість приватних позичальників і підприємств бізнесу проявляють готовність надати інформацію про свою діяльність банкам, якщо це необхідно для отримання кредитів чи послуг. Водночас ці особи і фірми зовсім не зацікавлені в тому, щоб про їх фінансові операції стало відомо іншим субєктам господарювання (особливо конкурентам). Тому банки найчастіше володіють виключно конфіденційною інформацією про стан справ клієнтів. Маючи зобовязання не розголошувати цю інформацію, вони створюють серйозні проблеми для своїх вкладників та інвесторів, які зазвичай не мають уявлення про те, наскільки ризикованими є позички та інші операції даної установи. На жаль, стан невизначеності, який породжується недостатністю достовірної інформації, призводить до масових вилучень коштів із банків, що спричиняють низку банкрутств.

Теперішня банківська система переважно розвивається за принципом системності банків (наявність мережі філій в кожному регіоні). Тому банкрутства окремих банків можуть призвести до тимчасового скорочення грошової маси, невиконання кредитних, договірних угод і зменшення джерел отримання кредитів не в межах якогось регіону, а в межах держави. Водночас в разі виникнення банківської кризи (обмеження грошових взаємовідносин між банками) відбувається різке скорочення банківських резервів і пропозиції грошей, зростання відсоткових ставок за позиками, підвищується рівень інфляції.

За таких обставин Національний банк буде, з одного боку, основним винуватцем допущення цієї ситуації, а з іншого - фінансовим джерелом відновлення довіри до банківської системи держави, що є в обох випадках вкрай невигідним для нього. Крім того, суспільство зацікавлене в забезпеченні стійкості банківської системи загалом, оскільки фінансових втрат в разі банкрутства банку зазнають безліч як юридичних, так і фізичних осіб. Така суспільна потреба в запобіганні банкрутствам є важливішою, ніж намагання акціонерів банків отримувати високі прибутки в результаті ризикованої діяльності. Тому держава повинна через економічні, адміністративні методи регулювати всі процеси банківської діяльності.

Чинні правила, норми, обмеження не завжди влаштовують банки. Шукаючи різних джерел доходів і долаючи високий рівень конкуренції, банки не завжди дотримують встановлених норм. Виявлення порушень чинних правил та оцінка повязаних з ними ризиків є основним моментом регулювання банківської діяльності та збереження довіри з боку Національного банку України.

Таким чином, основною причиною регулювання та нагляду за діяльністю банків є раннє реагування Національного банку України на проблеми банків та впевненість у стабільності кожного окремого банку. Саме тому в усьому світі за банками більший державний нагляд і незалежний контроль, ніж за підприємствами інших видів діяльності.

У майбутньому економіка України може тісніше інтегруватись у світовий економічний простір, що зумовить зміну напрацьованих правил та схем діяльності вітчизняних банків, посилить конкуренцію між банками і змусить їх весь час підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задовольнити клієнта й отримати прибуток.

Банкрутство банку небезпечне не тільки для його акціонерів, вкладників, кредиторів, а й для суспільства загалом, бо підриває довіру клієнтів до всієї банківської системи, а значить і до фінансового ринку в цілому. Ось чому потрібен всебічний та постійний контроль за банківською діяльністю.

Банківський нагляд є невідємною частиною контролю з боку Національного банку України за діяльністю комерційних банків. Мета такого нагляду визначається завданнями і функціями Національного банку України. У системі банківського нагляду можна виділити три напрями:

глобальний - забезпечення стабільності та добробуту банківського сектору як передумови ефективного економічного розвитку України;

локальний - захист вкладників комерційних банків, які не володіють достатньою інформацією для визначення ступеня ризику банку, а тому відповідальність за цей ризик не повинна перекладатися на них;

потенційний - посилення конкуренції між банками через справедливий розподіл ресурсів. Таким чином запобігається монополія обмеженого кола підприємств.

Обєктом банківського нагляду є банківська діяльність.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб.

Субєктами, що здійснюють банківський нагляд, є Служба банківського нагляду, департаменти та інші підрозділи Національного банку України, що наглядають за діяльністю банків, розробляють методологію нагляду та контролюють адекватність і якість виконання своїх обовязків іншими субєктами банківського нагляду.

Функції банківського нагляду визначаються його стратегічною політикою. Це:

) Початковий контроль, який зводиться до чіткого і повного визначення вимог для отримання ліцензій на проведення банківських операцій, порядку та термінів цієї процедури. Він включає в себе: вступні вимоги щодо розміру капіталу, джерел внеску та складу учасників банку, кваліфікаційні та професійні якості середньої та вищої ланки управління; бізнес-план діяльності банку на найближчу перспективу (рік чи два); положення та вимоги щодо філій; політику банку та очікувану корисність для економіки України; конкурентоздатність, вимоги до іноземних кандидатів щодо резидентів, технічні вимоги щодо ефективної діяльності; причини відмови у наданні ліцензії.

) Попередній контроль передбачає визначення вимог розумного з оптимальним ризиком ведення справ, заборону або обмеження окремих видів діяльності, встановлення штрафних санкцій, відрахувань до резервів страхування активних операцій банку. Для цього необхідно: визначити відповідну форму звітності та її періодичність, контроль за визначеними обстеженнями і вимогами, аналіз звітності та розробка методології розрахунків відповідних показників; створення інформаційної бази для протезування поточного контролю; розробка методології розрахунку штрафних санкцій.

) Поточний контроль зводиться до визначення методів перевірки для забезпечення належного нагляду та їх використання, як правило, шляхом інспектування, а також виявлення засобів та заходів їх втілення щодо оздоровлення банку у межах повноважень, збір даних через використання різних інформаційних баз та засобів масової інформації, рейтинг банків; визначення мети, засобів та методів перевірки діяльності банків та перевірки на місцях, інспектування банку шляхом проведення комплексної перевірки, а також тематичних перевірок за окремими питаннями; консультація керівників банку за результатами перевірки та застосування штрафних санкцій до порушників; прийняття рішень за результатами обстежень та періодичне інформування Правління Національного банку України про стан справ у системі банківського нагляду [21].

Проаналізувавши думки різних авторів, я дійшла висновку, що думки науковців при розгляді питання банківського нагляду в кінцевому підсумку насправді спираються на його визначення в Законі України «Про Національний банк України».

Єдине офіційно достовірне визначення суті банківського нагляду однозначно зазначене в Законі України «Про Національний банк України»: банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку [15].

Головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

В статті 67 Закону України «Про банки та банківську діяльність» зазначені мета, організація, підстави та обсяг нагляду [12].

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення процедури тимчасової адміністрації банку або особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами.

У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки.

Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора.

1.2 Основні принципи та вимоги Базельського комітету з банківського нагляду

банківський нагляд безвиїзний ліцензування

Комітет з банківського нагляду створено у 1974 році при Банку міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements, BIS). Територіально Банк міжнародних розрахунків розташований в місті Базель, Швейцарія. Саме від назви міста комітет і отримав назву - Базельський комітет [24, c. 2].

До комітету з банківського нагляду спочатку входили представники 10 країн - Сполучених Штатів Америки, Канади, Японії, Обєднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Федеративної Республіки Німеччини, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії та Швейцарії. Згодом до них приєдналися Люксембург, Швеція та Іспанія. Всі ці країни були і залишаються промислово розвинутими, а тому раніше від інших відчули на собі вплив світової глобалізації. Одним із перших проявів тенденції до глобалізації стало створення міжнародних банківських груп та спроби цих груп досягти так званого «регулятивного арбітражу», тобто скористатися відмінностями в практиці регулювання банківської діяльності в різних країнах світу задля зменшення необхідного рівня капіталу. Справді за умови вільного пересування капіталу між країнами абсолютно природним є бажання інвестора вкладати свої кошти в ту країну, де за умови однакової відносної дохідності до його інвестицій висувають якомога менше вимог. Отже, одним із найголовніших завдань Базельського комітету стала гармонізація світової практики регулювання банківського бізнесу, яка б знівелювала відмінності між національними практиками, відтак усунувши основну причину регулятивного арбітражу.

Першим вагомим кроком на шляху до міжнародної гармонізації банківського регулювання стало прийняте у 1988 році Міжнародне наближення розрахунку капіталу та стандартів капіталу, відоме також як Угода про капітал, або просто Базельська угода. Пізніше цей документ отримав ще одну назву - Базель ?.

Базель ? у редакції 1988 року містив три основні постулати:

) капітал банку складається з основного та додаткового;

) банки повинні утримувати капітал для покриття кредитного ризику. Кредитний ризик оцінювався за допомогою вагових коефіцієнтів ризику;

) в будь-який момент часу співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ризику, не повинно бути меншим 8%.

Прийняттям Угоди про капітал стало переломним етапом для розвитку банківського нагляду в світі. З її появою органи банківського регулювання отримали перший стандарт міжнародного рівня, на який можна було рівнятися. Слід зазначити, що угода про капітал з самого початку була націлена на так звані «міжнародні активні банки» і була обовязковою лише для країн - членів Базельського комітету, однак відносна простота й доступність її методик і підходів спричинилися до того, що до 2004 року Базель ? тією чи іншою мірою було запроваджено у майже 130 країнах світу, в тому числі в Україні, причому щодо всіх банків - обєктів нагляду незалежно від їх «міжнародної активності».

Однак будь-який нормативний документ, яким би прогресивним він не був на момент його створення, рано чи пізно застаріває. Угода про капітал не стала винятком, і згодом до неї починають виходити так звані поправки. За період з 1988 по 2004 рік прийнято кілька поправок, здебільшого редакційно-технічних, які не змінювали три основні постулати Базеля ?. На цьому фоні помітно виділяється так звана Шоста поправка, або Поправка до Угоди про капітал на врахування ринкових ризиків, прийнята у 1996 році.

Ця поправка змінила два перші постулати угоди: до регулятивного капіталу банку додано капітал третього рівня - короткостроковий субординований борг, а сам капітал став потрібним для покриття не лише кредитного, а й ринкових ризиків, до яких було віднесено процентний ризик, ризик пайових цінних паперів, валютний ризик та ризик товарних контрактів. Капітал третього рівня виділявся лише в разі, якщо банк оцінював ринкові ризики. Якщо ж банк з тих чи інших причин утримувався від оцінки ринкових ризиків, йому не дозволялося визнавати капітал третього рівня та використовувати його для компенсації кредитного ризику. Третій постулат Угоди - 8% мінімальної адекватності - залишився незмінним.

В Україні не дозволяється визнавати капітал третього рівня, оскільки ринковий ризик не враховується при розрахунку регулятивного капіталу.

Таким чином, наприкінці 1990-х років Угодою про капітал встановлювалися такі «правила гри» для банківського регулювання:

) джерелом перекриття банківських ризиків та збитків є капітал банку. Він складається з двох обовязкових компонент: основного капіталу (капіталу першого рівня) та додаткового (капіталу другого рівня), а також - у деяких випадках - із капіталу третього рівня. Для кожної компоненти та для їх суми регулятивного капіталу існують певні обмеження, покликані забезпечити максимальну якість, а отже, - перманентність банківського капіталу. Методика розрахунку капіталу була відносно простою, універсальною інструкцією, побудованою за принципом «крок за кроком»;

) банки повинні були тримати капітал для покриття двох основних категорій ризиків:

кредитного ризику, який розраховувався як сума добутків балансових активів, та кредитних еквівалентів позабалансових інструментів на відповідні вагові коефіцієнти ризику;

ринкового ризику, який складається з чотирьох складових:

процентного ризику в так званій «торговельній книзі» (розраховувався як сума загального та спеціального ризиків);

ризику пайових цінних паперів у «торговельній книзі» (також розраховувався як сума загального та спеціального ризиків);

валютного ризику (розраховується спочатку окремо для кожної валюти, а потім як комбінація всіх позицій з урахуванням ефекту портфеля);

ризику товарних контрактів.

Сума всіх перелічених вище ризиків давала так званий «еквівалент зважених за ризиком активів»;

) в будь-який момент часу співвідношення між регулятивним капіталом банку та еквівалентом його зважених на ризик активів - адекватність капіталу - не повинно бути меншим, ніж 8%. На практиці банки мають підтримувати адекватність капіталу на рівні, вищому за мінімально необхідний, аби ефективно протистояти різноманітним шоковим потрясінням [24, c. 3].

В листопаді 2005 року Базельський комітет оприлюднив виправлену та доповнену версію угоди. Базель ?? не замінює попередні редакції Угоди про капітал, а лише доповнює їх. Базель ?? є черговою поправкою до Угоди.

Перше, що привертає увагу в Базелі ??, - це поділ документа на три так звані «компоненти»:

мінімальні вимоги до капіталу;

контроль з боку нагляду;

ринкова дисципліна.

Принципове значення має те, що три компоненти-опори є взаємодоповнюючими і жодну з них не можна розглядати чи використовувати окремо від інших.

Основні принципи ефективного банківського нагляду є базовими стандартами для здійснення виваженої та ефективної політики нагляду та вважаються універсальними. Базельський Комітет з питань банківського нагляду розробив Основні Принципи та Методологічні розяснення до Основних Принципів, маючи на меті забезпечити підсилення глобальної фінансової системи. Недоліки та слабкі місця у банківській системі будь-якої країни, незалежно від того, чи є вона країною, що розвивається, чи економічно розвиненою країною, можуть створити загрозу фінансовій стабільності не тільки всередині такої країни, а й на міжнародному фінансовому ринку. Базельський Комітет з питань банківського нагляду вважає, що застосування Основних Принципів ефективного банківського нагляду усіма країнами буде значним кроком на шляху до покращення фінансової стабільності у кожній окремій країні та в усьому світі, а також забезпечить надійний фундамент для подальшого розвитку ефективних систем нагляду.

Основні принципи ефективного банківського нагляду, що розроблені Базельським комітетом з питань банківського нагляду, включають в себе 25 принципів, необхідних для того, щоб система нагляду була ефективною:

Принцип 1. Цілі, незалежність, повноваження, прозорість та співробітництво: Ефективна система банківського нагляду повинна мати чітко визначені обов`язки і цілі для кожного органу, задіяного у нагляді за діяльністю банків. Кожен такій орган повинен мати операційну незалежність, прозорі процеси, надійне управління і адекватні ресурси та бути зобовязаним звітуватися за виконання своїх обовязків. Також необхідною є відповідна законодавча база для здійснення банківського нагляду, включаючи положення щодо надання дозволу на діяльність банківських установ і здійснення постійного нагляду за ними; повноваження вирішувати питання дотримання законів, а також проблеми безпеки і надійності та правового захисту працівників нагляду. Мають бути запроваджені засоби обміну інформацією між органами нагляду та захисту конфіденційності такої інформації.

Основний принцип 1 розділено на шість складових частин : обовязки і цілі; незалежність, підзвітність і прозорість; законодавча база; правові повноваження; правовий захист; співробітництво [5].

Принцип 2. Дозволені види діяльності: Дозволені види діяльності установ, які підлягають ліцензуванню і нагляду як банки, мають бути чітко визначені, а вживання слова «банк» у назвах має контролюватися якомога ширше.

Принцип 3. Критерії ліцензування: Орган, що здійснює ліцензування, повинен мати повноваження встановлювати критерії і відхиляти заяви від установ, які не відповідають встановленим стандартам. Процес ліцензування, як мінімум, має складатися з оцінки структури власності і управління банку та його розширеної групи, включаючи придатність і відповідність директорів і вищого керівництва, оцінки стратегічного і операційного плану банку, внутрішнього контролю і управління ризиками, а також прогнозованого фінансового стану, у тому числі капітальної бази. У разі, якщо пропонованим власником або материнською організацією є іноземний банк, необхідно отримати попередню згоду від органу нагляду країни походження банку.

Принцип 4. Передача часток істотної участі: Орган нагляду має повноваження розглядати і відхиляти будь-які пропозиції щодо передачі іншим сторонам часток істотної участі або контрольних пакетів акцій в існуючих банках, які знаходяться в прямому або опосередкованому володінні.

Принцип 5. Основні придбання: Орган нагляду повинен мати повноваження перевіряти за встановленими критеріями основні придбання чи вкладення банку, у тому числі організацію транскордонних операцій, підтверджуючи, що корпоративні утворення чи структури не наражають банки на небажані ризики або не перешкоджають ефективному нагляду.

Принцип 6. Достатність капіталу: Органи нагляду повинні встановлювати для банків розумні і відповідні мінімальні вимоги щодо достатності капіталу, що відображають ризики, на які наражається банк, і визначати складові капіталу, зважаючи на його здатність покривати збитки. Принаймні для банків, які здійснюють міжнародну діяльність, ці вимоги не повинні бути нижчими, ніж встановлені Базельською угодою про капітал.

Принцип 7. Процес управління ризиками: Органи нагляду повинні пересвідчитися в наявності у банків та банківських груп процедур для всебічного управління ризиками (включаючи відповідний контроль з боку Ради банку та вищого керівництва) для визначення, оцінки, моніторингу і контролю або зменшення усіх суттєвих ризиків, а також для оцінки їх загальної достатності капіталу по відношенню до їх профілю ризиків. Ці процеси повинні бути відповідними розміру і складності установи.

Принцип 8. Кредитний ризик: Органи нагляду повинні пересвідчитися, що у банках існує процес управління кредитним ризиком, який враховує профіль ризиків установи, а також є пруденційні принципи і процедури для визначення, оцінки, моніторингу і контролю кредитного ризику (включаючи ризик контрагента). Це має включати процедури надання кредитів і здійснення інвестицій, оцінку якості таких кредитів і інвестицій та поточне управління кредитним і інвестиційним портфелями.

Принцип 9. Проблемні активи і резерви для відшкодування можливих втрат: Органи нагляду мають бути переконані у тому, що банки встановлюють і дотримуються адекватних принципів і процесів управління проблемними активами та оцінки достатності резервів для відшкодування можливих втрат.

Принцип 10. Обмеження на великі сумарні обсяги наданих кредитів (максимальний розмір ризику): Органи нагляду повинні пересвідчитися у тому, що банки мають політику та процедури, які дають можливість керівництву визначати й керувати концентраціями у портфелі, і органи нагляду мають встановлювати пруденційні ліміти для обмеження максимального розміру ризику щодо окремих осіб або груп повязаних осіб.

Принцип 11. Кредитування споріднених осіб: З метою запобігання зловживанням при кредитуванні споріднених осіб (як у балансі, так і поза балансом) та вирішення питання конфлікту інтересів органи нагляду повинні встановити вимоги, щоб банки кредитували споріднені компанії і фізичних осіб з дотриманням принципу «на відстані витягнутої руки»; щоб здійснювався ефективний моніторинг такого кредитування; щоб вживалися належні заходи для контролю і зменшення ризиків; та щоб списання таких кредитів відбувалося згідно із стандартними принципами і процесами.

Принцип 12. Ризик країни та ризик переказу: Органи нагляду повинні пересвідчитися, що банки мають відповідні принципи та процеси для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю ризику країни та ризику переказу при здійсненні міжнародної діяльності з кредитування й інвестування, а також для підтримання адекватних резервів для відшкодування втрат за такими ризиками.

Принцип 13. Ринковий ризик: Органи нагляду мають бути переконані у тому, що у банках існують принципи і процедури для ретельного визначення, оцінки, моніторингу і контролю ринкових ризиків; органи нагляду повинні мати повноваження щодо встановлення конкретних обмежень та/або спеціальних вимог до капіталу щодо ринкових ризиків, якщо на це є підстави.

Принцип 14. Ризик ліквідності: Органи нагляду повинні бути переконані в наявності у банків стратегії управління ліквідністю, яка враховує профіль ризиків установи, наряду з пруденційними принципами й процесами для визначення, вимірювання, моніторингу та контролю ризику ліквідності, а також для управління ліквідністю на щоденній основі. Органи нагляду вимагають від банку наявності планів на випадок непередбачених обставин для вирішення проблем з ліквідністю.

Принцип 15. Операційний ризик: Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків принципів і процедур управління ризиками для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю/зменшення операційного ризику. Ці принципи і процедури мають відповідати розміру і ступеню складності діяльності банку.

Принцип 16. Процентний ризик у банківській книзі: Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків ефективних систем для визначення, оцінювання, моніторингу та контролю процентного ризику в банківській книзі, включаючи чітко визначену стратегію, яка затверджена Радою і впроваджується вищим керівництвом банку; вони мають відповідати розміру і складності діяльності банку.

Принцип 17. Внутрішній контроль і аудит. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності в банках систем внутрішнього контролю, що є адекватними їх розміру та складності діяльності. Вони повинні включати чіткі механізми делегування повноважень і відповідальності; відокремлення функцій, повязаних із прийняттям банком на себе зобовязань, виплатою його коштів та обліком його активів і зобовязань; вивірку цих процесів; захист активів банку та відповідні незалежні функції внутрішнього аудиту і перевірки відповідності встановленим вимогам для визначення дотримання цих процедур контролю, а також чинних законів і нормативно-правових актів.

Принцип 18. Фінансові зловживання: Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають належні принципи та процедури, включаючи жорсткі правила «знай свого клієнта», які сприяють встановленню високих етичних та професійних стандартів у фінансовому секторі та запобігають навмисному чи ненавмисному використанню банку для здійснення злочинної діяльності.

Принцип 19. Підхід до наглядової діяльності: Система ефективного банківського нагляду вимагає від наглядових органів належного розуміння операцій, здійснюваних кожним окремим банком та групою банків, а також банківською системою в цілому, з концентрацією уваги на її безпеці, надійності та стабільності.

Принцип 20. Методи нагляду: Ефективна система банківського нагляду має складатись з певних форм виїзного та безвиїзного нагляду, а також передбачати регулярні контакти з керівництвом банків.

Принцип 21. Наглядова звітність: Органи нагляду повинні мати засоби збору, розгляду та аналізу статистичної та іншої звітності банків, що подається до органу нагляду, на неконсолідованій і консолідованій основі, а також засоби незалежної перевірки достовірності цієї інформації шляхом проведення виїзних перевірок або залучення зовнішніх експертів.

Принцип 22. Бухгалтерський облік та розкриття інформації: Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що кожний банк належним чином здійснює бухгалтерський облік операцій відповідно до положень та практики ведення бухгалтерського обліку, що широко застосовується в світовій практиці, та оприлюднює на регулярній основі фінансову звітність, яка достовірно відображає його фінансовий стан та прибутковість.

Принцип 23. Повноваження органів нагляду щодо застосування виправних дій: Органи нагляду повинні мати у своєму розпорядженні адекватні наглядові заходи для застосування своєчасних виправних дій. Ці заходи передбачають можливість, там де це потрібно, відкликати банківську ліцензію або надати рекомендації щодо її відкликання.

Принцип 24. Консолідований нагляд: Важливим елементом банківського нагляду є здатність органів нагляду здійснювати нагляд за банківською групою та консолідованій основі, проводячи адекватний моніторинг і там, де це потрібно, застосовуючи відповідні пруденційні норми щодо усіх аспектів діяльності, що здійснюється групою у міжнародному масштабі.

Принцип 25. Відносини між наглядовими органами країни походження та країни перебування: Консолідований нагляд з урахуванням закордонної діяльності потребує співпраці та обміну інформацією між органами нагляду країни походження та різними іншими органами нагляду, що залучені до цього, головним чином з органами банківського нагляду країни перебування. Органи банківського нагляду повинні вимагати здійснення іноземними банками операцій у відповідній країні з дотриманням тих же стандартів, які застосовуються до національних установ.

Принципи не призначені для охоплення усіх потреб та обставин у кожній банківській системі. Замість цього обставини конкретної країни мають більш відповідно враховуватися у контексті оцінок та діалогу між тими, хто здійснює оцінки, та органами влади цієї країни.

Базельський комітет вважає, що дотримання кожною країною зазначених вище принципів буде кроком вперед у справі зміцнення фінансової стабільності в національному і міжнародному масштабах [37].

У грудні 2009 року Базельський комітет опублікував два консультативні документи, якими висунув пропозиції щодо підвищення стійкості та ліквідності банківського сектору. Документи були названі «Базель ІІІ». Мета пакета реформ, представлених комітетом, полягала у підвищенні рівня стійкості банківського сектору до потрясінь, що виникають в результаті фінансового та економічного стресу, незалежно від його джерел, тим самим знижуючи ймовірність переміщення проблем фінансового сектору на реальний сектор економіки.

Слід також зазначити, що «Базель ІІІ» не є самостійним документом, який виключає використання попередніх видань. Положення стандарту застосовуються паралельно з «Базелем ІІ» та зосереджені на встановленні мінімальних вимог до достатності капіталу, його структури (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Структура пропозицій «Базель ІІІ»

№ з/пСкладові компонентиІМінімальні вимоги до капіталу, таргетуванняВизначення капіталуАнтикризовий резервний буферКоефіцієнт левериджуМінімальні вимоги до достатності капіталуУправління систематичним ризикомІІВимоги до активів, зважених за ризиком (Risk weighted assets, RWA)Ризик невиконання контрагентом своїх зобов'язаньТорговельний портфель, сек'юритизація (відомі як «Базель ІІ»)Коефіцієнт покриттяІІІВимоги до підтримання ліквідностіКоефіцієнт достатності капіталуКоефіцієнт стійкості пасивів

Введення нових норм до структури активів і капіталу банків почнеться з січня 2013 року і повністю завершиться до січня 2015 року. При цьому з січня 2016 року по січень 2019 року банки повинні створити «буферний резервний капітал» (див. табл. 1.2).

Таблиця 1.3

Порівняльна таблиця мінімальних вимог до достатності капіталу згідно «Базель ІІ» та «Базель ІІІ»

№ з/пПоказник (у відсотках від зважених за ризиком активів)Базель ІІБазель ІІІдо 20132013201420152016201720182019ІБазовий капітал 1 рівня (Core Tier 1 Capital)23,544,54,54,54,54,5ІІКапітал 1 рівня (Tier 1 Capital)44,55,566666ІІІРезервний буфер (Conservation Buffer)00000,6251,251,8752,5IVВласний Капітал (Total Capital):88888888VРАЗОМ (IІ + IIІ)88888,6259,259,87510,5VIКонтрциклічний резервний буфер (Countercyclical reserve buffer) <#"justify">Сьогодні політика Базельського комітету направлена на обґрунтоване управління показником левериджу як ефективний засіб додаткового захисту фінансової стійкості. Відомо, що однією з характерних особливостей фінансово-економічної кризи 2008-2009 років було нарощування дисбалансу між капіталом банків та їх позабалансовими зобовязаннями.

Основними перевагами «Базеля ІІІ» можна вважати:

? підвищення якості, гармонійності, та прозорості капіталу через застосування жорсткіших вимог до фінансових інструментів, що входять до його структури, зокрема, Капіталу 1 рівня.

? управління ризиком через висування мінімальних вимог до забезпечення операцій з деривативами, викупом фінансових інструментів, їх фінансування за рахунок позичкових коштів.

? поєднання вимог, що передбачають безпосередню привязку обсягу забезпечення до рівня ризикованості, а також вимог, що не базуються на ризикованості (нормування показника левериджу);

? скорочення проциклічних та впровадження контрциклічних резервів капіталу, направлених на покриття втрат в майбутньому;

? формування засадних підходів до оцінки та управління систематичного ризику.

Зрозуміло, що перевірка ефективності нових стандартів займе певний, досі не визначений, час. Варто навести ряд потенційних обмежень «Базеля ІІІ».

По-перше, одного посилення вимог до банківського капіталу недостатньо для того, щоб гарантувати недопущення фінансових криз в майбутньому, - необхідно ретельніше контролювати кредитну діяльність банків, вдосконалювати регулювання фінансового сектору в цілому.

По-друге, успішність впровадження «Базеля ІІІ» безпосередньо повязана з посиленими наглядом та регулюванням за іншими напрямками, зокрема, формуванням фінансової звітності учасників ринку. З цього приводу варто відзначити два принципові аспекти:

? окремі положення національних та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) та фінансової звітності (МСФЗ) потребують перегляду з метою повного та достовірного відображення суттєвої інформації. Компанії повинні засвоїти урок фінансової кризи 2008-2009 років, коли задекларована згідно МСБО частка проблемних кредитів була нижча, ніж за оцінками аналітиків.

? стандарти фінансової звітності різних країн потребують подальшої конвергенції з метою співставності та зрозумілості широким колом користувачів фінансової інформації.

По-третє, впровадження нових, жорсткіших правил неминуче призведе до гальмування розвитку банківського сектору, що нарешті починає активізуватись після масштабних потрясінь. Джерела поповнення капіталу установ, що знаходяться в лістингу на біржових майданчиках цілком зрозумілі. Проте значні труднощі очікують на невеликі банки, що наразі не витримують норм, встановлених «Базелем ІІІ».

По-четверте, аналітики застерігають щодо негативного впливу мінімальних вимог до достатності капіталу на загальне економічне зростання. Банки, що не відповідають таким вимогам, відчуватимуть тиск з боку інвесторів та будуть змушені збільшувати розмір капіталу ще до граничного терміну у 2019 році. Це, в свою чергу, обмежуватиме банки в можливостях кредитування в той час, коли в країнах G-20, і не тільки, ще не розвязані проблеми високого рівня безробіття та спаду активності бізнесу.

По-пяте, існує ризик, що разом із встановленням нових правил збільшиться рівень «тінізації» на ринку фінансових послуг, що, навпроти, посилить ймовірність розгортання чергової кризи.

Слід зазначити, що існують певні сумніви щодо бажання банків країн, що розвиваються, в тому числі Україні ставати першопрохідцями у застосуванні «Базеля ІІІ». Концепція Базельського комітету така, що банки свідомо обмежують рівень дохідності, спрямовуючи ресурси на поповнення капіталу, і цим здійснюють контрциклічне планування [7].

Сьогодні Комітет продовжує розробляти найважливіші елементи банківського нагляду, зокрема стандарти, які стосуються ключових аспектів контролю за банківськими ризиками.

Згідно з програмою оцінки фінансового сектора у травні 2003 р. був проведений перегляд дотримання Україною основних принципів ефективного банківського нагляду. Результати показали, що українська система банківського нагляду та її методологічна основа значною мірою наблизилися до повного виконання вимог Базельського комітету. Одночасно було встановлено невиконання 7 принципів [9, с. 14, 15].

За результатами роботи Місії МВФ та Світового банку, яка здійснила оцінку виконання Україною Основних принципів ефективного банківського нагляду відзначено, що Національним банком з часу попередньої оцінки (2002 рік) зроблено значні кроки в напрямку ефективного впровадження стандартів Базельського комітету та кращої світової практики [3].

1.3 Особливості регулювання банківської діяльності: світовий досвід та можливості застосування його в Україні

Регулювання банківської діяльності притаманне всім країнам незалежно від рівня економічного розвитку. Розбалансованість банківської системи, неефективність її роботи, що виявляється в невиконанні основних функцій, є однією з найважливіших причин уповільнення економічного росту. Наявність проблем у банківській системі також є причиною фінансових криз. Держава не має права дозволити розвиватися несприятливим тенденціям у банківському секторі як на рівні окремих комерційних банків, так і в системі в цілому. Нестабільність та криза банківського сектору загрожують загальноекономічною кризою, соціальним вибухом, втратою довіри населення до економічної політики уряду й національної валюти. Небезпека виникнення таких ситуацій може бути зменшена або усунена шляхом послідовного ведення державної політики в банківському секторі.

Загрози виникнення банківських криз на мікро- і макрорівнях привели до формування й удосконалення механізму регулювання банківської діяльності, який на даний час у країнах Європи й Америки спрямований, насамперед, на попередження критичних ситуацій, оскільки прорахунки банківського регулювання в забезпеченні стійкості банківської системи досить дорого обходяться урядам закордонних країн. Наведені дані, що стосуються витрат на державну підтримку усунення наслідків системних банківських криз у деяких країнах світу. Видно, що незалежно від рівня економічного розвитку країни, її історичних та політичних особливостей забезпечення стійкості банківської системи є найважливішим пріоритетом економічної політики в цілому. Рівень нагальних державних витрат на підтримку стабільності в роботі банків та фінансової системи коливається від 1-2 % ВВП в Естонії та Норвегії на початку 90-х років минулого століття, до 32 % ВВП у Чилі й 55 % ВВП в Аргентині на початку 80-х років минулого століття. Це високий рівень витрат, та, безумовно, при правильній, науково обґрунтованій програмі розвитку банківського сектору та напрямків його регулювання таких криз і витрат на їх подолання можна було б уникнути [2].

Під час аналізу причин банківських криз, значну роль у їх виникненні можуть відіграти й зовнішні, відносно фінансової системи, фактори. Однак науково обґрунтовані підходи до регулювання банківської діяльності в межах країни, безумовно, сприяють підтримці стабільності банківської системи й запобіганню серйозних фінансових криз.

З початку 30-х років XX ст., коли зароджувалася система регулювання банківської діяльності, й до наших днів її форми, методи й напрямки зазнали значних змін. Це був складний шлях, простежити який можна, наприклад, по розвитку законодавчої бази банківського регулювання в США. Суперечливість впливу окремих законів на розвиток економіки США взагалі та на банківський сектор зокрема знайшла відображення в принципі, за яким аналізувалася їх діяльність благі наміри - ненавмисна шкода . Особливо серйозні суперечки викликав і викликає закон Гласса-Стігола, прийнятий у США в 1933 p., відповідно до якого комерційним банкам дозволяється працювати з новими випусками державних цінних паперів, але забороняється здійснювати передплату на корпоративні цінні папери чи займатися брокерською діяльністю. У той же час інвестиційним банкам забороняється займатися видами діяльності, притаманними комерційним банкам. Даний закон обмежив можливості диверсифікації продуктів, послуг і гнучкість цін на ринку банківських послуг США. Крім того, він створив протекціоністське середовище в банківській справі. Закон Гласса-Стігола критикується багатьма фахівцями як у США, так і в Європі. Не всі країни прийняли такий шлях розвитку банківської системи. Дані по управлінню дозволом на види діяльності для комерційних банків, зібрані для 107 країн світу. У теперішній час цей інструмент управління банківською діяльністю широко використовується; у світовій практиці зустрічається весь діапазон обмежень на надання фінансових послуг комерційними банками. На кожен вид діяльності існує як повна заборона, так і необмежений дозвіл. Найбільшим обмеженням у банківській діяльності в різних країнах підлягають операції з нерухомістю (37 % країн їх забороняють) і страхова справа (33 % усіх країн забороняють поєднувати її з банківською діяльністю). Операції з цінними паперами банкам заборонено проводити тільки в 7 % країн і обмежені вони лише в 15 % випадків. Розбіжності у використанні цього інструменту управління банківською діяльністю можуть визначатися:

а) історичними особливостями розвитку банківської системи даної країни;

б) загальним рівнем економічного розвитку країни та її банківської системи. Наприклад, для Німеччини завжди була характерна універсальність банківської системи, високий рівень поєднання банківського капіталу з промисловістю, що в цілому сприяло стабільності роботи банків та економічному зростанню.

Розглянемо досвід побудови наглядових служб на прикладі економічно розвинутих країн світу.

У США існують чотири органи банківського нагляду, контролю і регулювання: Служба контролера грошового обігу при міністерстві фінансів США, Федеральна резервна система, Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД), органи банківського нагляду штатів.

Діяльність національних банків контролюється і регулюється ФРС разом із двома іншими органами - Управлінням контролера грошового обігу і ФКСД. Нагляд за банками штатів - членами ФРС, депозити яких застраховані у ФКСД, здійснюється органами банківського нагляду штатів, ФРС і ФКСД. Банки штатів, які не є членами ФРС, але чиї депозити застраховані у ФКСД, контролюються двома структурами: органами банківського нагляду штатів і ФКСД. Банки штатів, які не входять до ФРС і не страхують депозити у ФКСД, контролюються органами банківського нагляду штатів.

Політика органів нагляду, контролю і регулювання в США ґрунтується на трьох основних концепціях: теорії суспільних інтересів, теорії «зрощення» і теорії суспільного вибору. Відповідно до теорії суспільних інтересів органи нагляду і контролю діють в інтересах суспільства в цілому. За теорією «зрощення» досить часто органи нагляду й регулювання встановлюють правила, котрі цілком влаштовують банки, так що державне регулювання для них є справді вигідним. Теорія суспільного вибору ґрунтується на тому, що органи банківського нагляду й контролю приймають рішення у власних інтересах.

На відміну від США, структура органів банківського нагляду у країнах Західної Європи є більш чітко централізованою.

Одна з найрозвинутіших у світі - банківська система Німеччини. Високий рівень її надійності забезпечується багатьма факторами, зокрема налагодженим механізмом нагляду за діяльністю банків (хоча вони й потерпають від надмірної деталізації та зарегламентованості), а також ефективною системою зовнішнього аудиту, який координує свою роботу з державними наглядовими органами. У Німеччині існує система банківського нагляду, у межах якої Бундесбанк розподіляє обов'язки нагляду з Федеральним відомством нагляду за кредитною системою (ФВНКС), яке здійснює державний нагляд за всіма кредитними установами. Це відомство є самостійним федеральним верховним органом, що підпорядковується вказівкам федерального міністра фінансів. Президент відомства призначається президентом Німеччини на пропозицію федерального уряду, який повинен попередньо вислухати також думку представника Дойче Бундесбанку. ФВНКС тісно співпрацює з Бундесбанком і застосовує свої заходи, як правило, за погодженням із ним.

Суть банківського нагляду Німеччини полягає в розробці стандартних балансових показників, контролі за їх дотриманням і аудиторській перевірці правильності бухгалтерської звітності. Балансові показники визначають припустимі межі ризиків кредитних, ринкових, курсових коливань ліквідності насамперед з огляду на їхню відповідність власному капіталу банків. Завданням наглядових органів є також перевірка методик розрахунку показників, покладених в основу індивідуальних систем оцінки ризиків.

В Італії банківський і фінансовий нагляд здійснюється Міжміністерським комітетом з питань кредитів та заощаджень, Банком Італії, Національною комісією з контролю за фінансовими компаніями і фондовою біржею. Комітет, очолюваний міністром фінансів, відповідає переважно за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захист ощадних вкладів. Банк Італії готує проекти рішень і пропозиції з питань нагляду за резолюціями Комітету, встановлює правила нагляду і сам безпосередньо здійснює нагляд як у документарній, так і в дистанційній формах. Національна комісія з контролю за фінансовими компаніями і фондовою біржею контролює діяльність кредитно-фінансових установ на ринку цінних паперів.

Банк Італії фактично є доповненням до Міністерства фінансів і цілком підпорядкований йому. Відсутність такої важливої противаги уряду, якою може бути незалежний центральний банк, зумовлює тут високу за західноєвропейськими мірками хронічну інфляцію. У цілому банківська система Італії є найбільш проблемною і слабо організованою серед аналогічних структур країн Західної Європи.

У Франції функції нагляду і контролю за банківською діяльністю покладені на Банківську комісію - державний адміністративний орган, незалежний від Банку Франції, але тісно з ним взаємодіє. Очолює Комісію керуючий Банком Франції. Співробітниками робочого органу Комісії - Генерального секретаріату - є відповідно до Закону про банки тільки службовці центрального банку. До обов'язків Банківської комісії входить вивчення умов діяльності кредитних установ, контроль за їх фінансовим становищем, а також за дотриманням працівниками банків професійної етики. При здійсненні адміністративного нагляду перевіряється законність операцій всіх кредитних установ країни, причому не тільки діючих у Франції, а й зарубіжних філій.

У своїй роботі Банківська комісія керується, перш за все, результатами періодичних перевірок фінансової документації піднаглядних установ, але при необхідності проводить і інспекційні перевірки на місцях. Ревізії проводяться відповідно до розпоряджень на перевірку будь-якої банківської документації. Комісія може застосовувати різноманітні дисциплінарні санкції. Крім попередження і осуду передбачаються заборону або обмеження діяльності, тимчасове відсторонення одного або кількох керівників від роботи і їх офіційне розжалування, анулювання ліцензій, грошові штрафи. При необхідності Комісія може призначати тимчасового керівника кредитно-фінансової установи або голови ліквідаційної комісії.

Однією з головних завдань центрального банку при здійсненні нагляду є визначення ймовірності виникнення у банків скрутних ситуацій в майбутньому. При виявленні таких проблем центральним банком вживаються необхідні заходи щодо їх подолання [2]:

списання активів банку, що спричиняє необхідність додаткового збільшення капіталу;

обмеження певних видів кредитування;

посилення внутрішнього контролю в банку;

вдосконалення керівництва або заміна вищих менеджерів банку.

Якщо банку не вдається здійснити належні заходи у встановлені терміни, застосовується система штрафних санкцій. Крайнім заходом впливу є закриття банку. Зазвичай віддається перевагу засобам морального впливу на керівника тих кредитних установ, діяльність яких повинна бути виправлена і покращена.

До недавнього часу контроль за банками, що традиційно є одним з основних напрямів діяльності Банку Англії, носив прихований і неформальний характер і до 1979 г здійснювався на основі загального Закону про акціонерні товариства. Банківська криза 1973 - 1974 рр.. сприяв офіційному законодавчого оформлення банківського нагляду в 1979 р. Було введено обов'язкове ліцензування комерційних банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування великих позик, порядок банківських злиттів, аудиторських перевірок і т. д.

Для банківського нагляду, що застосовується у Великобританії, характерний контроль за діяльністю кожного банку. На основі проведеного контролю для кожного банку розробляються заходи, що враховують конкретні умови його діяльності і по можливості узгоджувані з керівництвом банку. Ці заходи повинні забезпечити для банку необхідний мінімум оперативної безпеки щодо капіталу, резервних коштів, ліквідності, системи менеджменту та бухгалтерської звітності. Нагляд з боку Банку Англії за діяльністю комерційних банків здійснюється за допомогою збору статистичної інформації, звітів бухгалтерів, відвідувань банків і регулярних офіційних співбесід з їхнім керівництвом. Зустрічі з керівництвом банку - одна з головних особливостей нагляду у Великобританії. Крім того, Банк Англії практикує проведення тристоронніх нарад, в яких крім названих посадових осіб беруть участь також відповідальні за фінансовий звіт бухгалтери банків, які призначаються Банком Англії. У їх функції входять перевірка роботи систем обліку та контролю банку і періодичний звіт про його фінансовий стан, підтвердження виконання банками вказівок Банку Англії, а також інформування останнього щодо достовірності та повноти наданої йому статистичної звітності. За Законом про банки ці особи мають право в разі необхідності повідомляти керівництво Банку Англії про результати перевірки, якщо вони викликають сумніви.

Слід зазначити, що до 1982 р. в Банку Англії проведення інспекцій не практикувалося, оскільки в Банку відсутній власний штат інспекторів для перевірок на місцях. В даний час Банк Англії використовує для цих цілей групу фахівців, що включає 3 банківських службовців та 5 бухгалтерів, які не є співробітниками Банку Англії, але працюють під керівництвом його постійного штатного менеджера. Дана група інспекторів періодично перевіряє всі аспекти діяльності комерційних банків, включаючи їх операції, системи обліку і контролю, якість кредитного портфеля, ступінь компетентності керівників, ділову стратегію і політику.

Крім того, у Банку Англії створений спеціальний відділ розслідувань, до складу якого входять 11 бухгалтерів, які проводять консультації та при необхідності разом з правоохоронними органами беруть участь у розслідуваннях з метою виявлення протиправної діяльності окремих банків, що відбивається на стані банківського сектора в цілому.

У Нідерландах нагляд за діяльністю банків (а з 1991 р. і за діяльністю інвестиційних компаній) здійснюється Управлінням нагляду центрального банку (Закон про основи організації банківської діяльності (1948 р.) - пізніше доповнений положенням по процедурі ліквідації банків, ролі та повноважень зовнішнього аудиту, - і новим законом про нагляд за кредитною системою (1992 р.)). У штат Управління входять 50 чоловік, включаючи завідувача, його 4 асистентів, радника, спеціалістів в галузі аналізу, секретаря. Кожен з асистентів керує роботою 2 головних ревізорів, що мають у своєму підпорядкуванні 2 співробітників (ревізорів). Більшість працівників управління (30 осіб) - професійні дипломовані аудитори. Ревізори несуть повну матеріальну відповідальність за діяльність закріплених за ними банків, здійснюють документарний нагляд, при необхідності виїжджають з перевіркою до кураторів ними кредитні установи. Більш досвідчені ревізори курирують більше число банків або банки знаходяться у скрутному становищі. На одного ревізора в середньому припадає 7 - 8 невеликих або мають незначні проблеми банків або 1 великий банк, у якого виникли серйозні проблеми.

Ревізор діє в тісному контакті із зовнішнім аудитором, перевіряючим його піднаглядний банк. Він ретельно вивчає щомісячні та річні звіти банку та листа зовнішнього аудитора на адресу правління за підсумками проведених ним перевірок. Не рідше 1 разу на рік проводиться зустріч працівників банківського нагляду із зовнішнім аудитором відповідного банку, під час якої ревізор має можливість отримати додаткову інформацію за результатами аудиторських перевірок розрахунків річних фінансових показників банків.

Кожні 2 - 3 роки проводиться зустріч керівництва комерційного банку та центрального банку країни, в ході якої обговорюються напрями діяльності комерційного банку. За підсумками наради підписується документ, що фіксує укладені сторонами угоди.

Відмітною рисою швейцарської банківської системи є жорсткий контроль за діяльністю банків та інвестиційних компаній. Контроль за діяльністю банків має триступінчасту структуру і здійснюється Федеральною банківською комісією, Національним банком та Швейцарською банківською асоціацією. Діяльність банків, її регулювання і контроль відбуваються відповідно до федерального закону про банки й ощадні банки від 8 листопада 1934 р., який спрямований переважно на захист інтересів клієнтів [49]. Приклади здійснення банківського нагляду зарубіжних країн наведено в Додатку А.

Розглянувши наявні моделі організації банківського нагляду в економічно розвинутих країн, слід зазначити, що жодна із них не є ідеальною і не гарантує абсолютної надійності банківських установ і банківської системи загалом. Самі органи банківського нагляду в одній з країн не визнають свій банківський нагляд ідеальним. Це цілком закономірно, адже розвиток банківських систем, нових банківських інструментів та технологій вимагає постійного розвитку та вдосконалення системи банківського нагляду.

Економічні зміни, що відбуваються в нашій державі від часу здобуття нею незалежності, значною мірою впливають на розвиток банківської системи та діяльності фінансово-кредитних установ. Найбільш істотний вплив мають процеси лібералізації і дерегуляції ринків капіталів, грошей та фінансових потоків. Контроль за банківською діяльністю з боку держави потребує постійного розвитку нових підходів, зокрема вдосконалення органів банківського нагляду, контролю та регулювання. На сучасному етапі державотворення завдання щодо забезпечення ефективної системи діяльності банківського нагляду та регулювання лягає на структурні підрозділи Національного банку України. Першочерговим у його виконанні є вивчення досить багатого світового досвіду організації нагляду, контролю та регулювання банківської діяльності.

Зараз окремі складові такого досвіду, на наш погляд, успішно використовуються. Так, впродовж останніх років в Україні здійснено низку заходів щодо вдосконалення роботи банків та системи банківського нагляду та регулювання, зокрема:

- підвищення значення керівництва та власників банків у частині посилення їх відповідальності за забезпечення надійності та стабільності роботи банків;

- забезпечено відкритість банківської звітності, чим підвищено прозорість та стабільність банківської діяльності, а відтак і зростання довіри до банків з боку населення;

- поступово запроваджуються міжнародні стандарти ефективного банківського нагляду, прийняті Базельським комітетом.

Подальші кроки формування ефективного банківського нагляду пов'язані насамперед з широким використанням зарубіжних підходів щодо організації банківського нагляду, з обов'язковим врахуванням специфіки діяльності вітчизняної банківської системи, чинного законодавства та наявної економічної ситуації. Сьогодні діюча система банківського нагляду в Україні

має істотні відмінності порівняно з системами нагляду та контролю за кордоном через:

- відсутність форвардних ринків і відповідно ризиків щодо деривативів, яким на сьогодні органи банківського нагляду розвинутих країн приділяють значну увагу;

- наявність у вітчизняних банках значної долі активів в іноземній валюті, що є не притаманним для країн зі стабільною валютою, і спричиняє в діяльності банківських установ зростання валютного та ринкового ризиків.

Враховуючи зарубіжний досвід, дуже важливо, щоб органи банківського нагляду співпрацювали з суб'єктами зовнішнього аудиту, насамперед із зарубіжними компаніями. Для цього потрібно створити відповідне нормативно-правове поле, заложивши в ньому необхідні механізми співпраці.

На сьогодні у системі банківського нагляду України актуальним є питання публічного підтвердження звітності банківських установ за результатами інспекційних перевірок, що забезпечить прозорість діяльності та стабільність роботи банків, підвищить до них довіру вкладників. Як показує світовий досвід, публічне підтвердження органами банківського нагляду звітності банківських установ стає дедалі актуальнішим. Виїзним інспектуванням в обов'язковому порядку охоплюються питання оцінки достовірності фінансової звітності банківських установ.

Окрім цього, важливими складовими реформування банківського нагляду в України, на наш погляд, мають бути:

- розширення практики використання міжнародних стандартів та вимог щодо організації та прозорості банківського нагляду;

- поліпшення умов роботи, забезпечення правового захисту працівників банківського нагляду, зокрема підвищення рівня оплати праці з метою запобігання їх переходу до банківських установ, де вимагається подібна кваліфікація;

- надання функції банківського нагляду громадським організаціям, асоціаціям, зокрема Асоціації українських банків;

- підвищити державне фінансування органів банківського нагляду та/або впровадити часткове їх фінансування за рахунок банківських установ;

- поліпшити технічну інфраструктуру наявних служб банківського нагляду, поліпшити фінансування програмного забезпечення їх діяльності [5].

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ВТБ БАНК»

2.1 Проведення реєстрації та ліцензування банківської діяльності

Реєстрація і ліцензування банків - найважливіші функції банківського нагляду. Вони покликані обмежувати або розширювати банківську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України.

Механізм створення і реєстрації банків регулюється законами «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», а також Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженим Постановою від 31.08.2001 № 375.

Для державної реєстрації банку уповноважена його засновниками особа або голова спостережної ради подає до територіального управління Національного банку за місцем створення банку такі документи:

а) заяву про реєстрацію банку;

б) установчий договір;

в) статут банку;

г) протокол установчих зборів;

ґ) документи, що засвідчують повну сплату засновників внесків до статутного капіталу;

д) відомості про склад спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

е) документи, що дають змогу зробити висновок про бездоганну ділову репутацію голови, його заступників та членів спостережної (наглядової) ради банку, у тому числі:

фінансовий стан засновника-юридичної особи, а також про майновий стан засновника-фізичної особи;

наявність у засновника достатньої кількості власних коштів для здійснення заявленого внеску до статутного капіталу.

є) відомості про структуру власності самої юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність та засновника, що набуває істотної участі в ній, відповідно до вимог НБУ;

ж) відомості про асоційованих осіб засновника - фізичної особи;

з) копію тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

и) копію платіжного документа про внесення плати за погодження статуту банку;

і) бізнес-план.

Для реєстрації державного банку подаються документи, що дають змогу зробити висновок про професійну придатність голови, його заступників та членів наглядової ради, кандидатури яких відповідають установленим вимогам.

Акціонери та учасники банку повинні до дня скликання установчих зборів та державної реєстрації банку сплатити кошти в розмірі не менше 30 % номінальної вартості акцій/часток, але не менше розміру, передбаченого статтею 31 Закону та нормативно-правовими актами Національного банку, й оплатити повну вартість акцій/часток у строки, передбачені установчими документами, але не пізніше 12 місяців з часу державної реєстрації банку.

Територіальне управління Національного банку за місцезнаходженням банку в місячний термін з дати отримання від банку повного пакета документів готує висновок про:

загальну оцінку фінансового стану, платоспроможність учасників банку і ділову репутацію учасників банку, які матимуть істотну участь у банку, наявність власних коштів для внесення до статутного капіталу банку і підтвердження внесення на накопичувальний рахунок банку коштів до статутного капіталу кожним учасником у передбачених Законом розмірах;

наявність приміщення, придатного для розміщення банку та будівництва касового вузла (перевіряється на місці);

ділову репутацію голови, його заступників та членів спостережної ради банку; голови, його заступників та членів правління (ради директорів) банку і головного бухгалтера та його заступників;

професійну придатність голови, його заступників та членів правління (ради директорів) банку і головного бухгалтера та його заступників;

відповідність установчих документів банку вимогам чинного законодавства України.

Документи для реєстрації банку розглядаються директором Дирекції з банківського регулювання та нагляду і подаються Комісії Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків.

Національний банк приймає рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку не пізніше ніж за три місяці з часу подання повного пакета документів. Рішення про державну реєстрацію банку приймає Правління Національного банку України.

Комісія Національного банку приймає рішення про професійну придатність і ділову репутацію кандидатів на посади голови, його заступників та членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та його заступників з урахуванням загальної оцінки всіх поданих документів та ділових якостей рекомендованого кандидата.

Протягом трьох робочих днів після прийняття Національним банком відповідного рішення банку видається свідоцтво про державну реєстрацію банку. Реєстрація банку здійснюється шляхом унесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Рішення про реєстрацію банку надсилається листом уповноваженій особі банку та територіальному управлінню Національного банку за місцезнаходженням банку.

Після реєстрації банку в територіальному управлінні Національного банку за його місцезнаходженням відкривається кореспондентський рахунок, на який не пізніше наступного дня після його відкриття із накопичувального рахунка перераховуються зібрані кошти, що утворюють статутний капітал банку.

З моменту реєстрації в Державному реєстрі банків банк набуває статусу юридичної особи, але здійснювати банківські операції він може тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України [14].

Національний банк видає банку банківську ліцензію у разі дотримання ним таких обовязкових умов:

а) наявність на час звернення банку з клопотанням про видачу банківської ліцензії повністю сплаченого зареєстрованого статутного капіталу, розмір якого повинен бути не меншим, ніж установлений статтею 31 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Перерахування розміру статутного капіталу в гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, установленим Національним банком на день укладення установчого договору;

б) банк має бути забезпечений належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, потрібними для здійснення банківських операцій і захисту інформації/документів від підроблення, викривлення та знищення, ведення бухгалтерського обліку та складання щоденного балансу і відповідної статистичної звітності, а також якісного проведення розрахунків та участі в системі електронних платежів Національного банку, що відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку, а також нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порядку формування і ведення бази даних про вкладників - фізичних осіб та надання звітності;

в) наявність у банку приміщення (у тому числі касового вузла), технічний стан та організація охорони якого відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку;

г) копію свідоцтва про державну реєстрацію;

ґ) копію статуту з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи;

д) копію зареєстрованого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій та свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

е) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

є) копії внутрішніх положень банку щодо надання банківських та інших фінансових послуг, порядок здійснення внутрішнього контролю та процедуру управління ризиками;

ж) бізнес - план;

з) наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком, кандидатури яких відповідають кваліфікаційним вимогам.

Керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію. На зазначені посади не можуть бути призначені особи, які були керівниками банків, що визнані відповідно до чинного законодавства України банкрутами або щодо яких Національний банк прийняв рішення про ліквідацію чи про відкликання банківської ліцензії, та особи, які притягувалися до кримінальної відповідальності або були звільнені за вимогою Національного банку.

Підставами для відмови в погодженні статуту юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність є наступні:

а) неподання банком повного пакету документів, необхідних для погодження статуту;

б) подання недостовірної інформації в документах;

в) невідповідність документів вимогам законів України та нормативно-правових актів НБУ;

г) ділова репутація засновника, членів виконавчих органів та наглядової ради не відповідає вимогам НБУ;

ґ) фінансовий стан засновника не відповідає вимогам, встановлених НБУ;

д) засновник не має власних коштів для здійснення заявленого внеску до статутного капіталу;

е) не подання документів, що підтверджують наявність сплаченого статутного капіталу юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність [49].

НБУ може відкликати банківську ліцензію виключно у таких випадках:

) якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії, містять недостовірну інформацію;

) якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;

) у разі порушення цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку;

) на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з вимогами цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України;

) недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.

НБУ негайно повідомляє банк про відкликання у нього банківської ліцензії. Банк протягом трьох днів з моменту отримання рішення зобов'язаний повернути НБУ свою банківську ліцензію.

Рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії публікується в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" і є підставою для виключення відомостей про банк з Державного реєстру банків та звернення до суду з позовом про ліквідацію банку [12; Ст. 19, 19-1, 20].

На мою думку, законодавство, що регулює саме процес ліцензування є більш точним та добре організованим ніж щодо питання реєстрації банку. Законом чітко регулюються всі можливі випадки, тобто не виникає ніяких двояких чи непевних ситуацій. Приділяється увага і конкурентоспроможності та прибутковості банку (через бізнес-план), діловій репутації, чітко сформованому штату та організаційній структурі. Можливо слід було б додати до переліку документів необхідних для отримання ліцензії, перелік операцій, що банк планує здійснювати та надавати.

До операцій, які здійснюються тільки при отриманні ліцензії, відносяться:

приймання внесків (розміщення коштів на депозитних рахунках) від фізичних та юридичних осіб;

розрахунково-касове обслуговування, що включає відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів;

розміщення коштів від свого імені, на свій власний ризик та на власних умовах. Що ж до статистики по процесу ліцензування, то пропоную розглянути та порівняти кількість банків, що отримали ліцензію за пять останніх років [47].

Рис. 2.1 Динаміка кількості банків, що отримали ліцензію від НБУ в 2007-2012 рр., од.

Як бачимо з рис. 2.1, динаміка щодо отримання ліцензій банками була позитивною в період кризи, тобто 2007-2009 рр., починаючи з 2009 року ця кількість зменшилася. Так, станом на 01.01.2012 р. 176 банків з 198 зареєстрованих мають ліцензію на здійснення банківських послуг. Порівнюючи з минулим роком кількість банків, що мають ліцензію не змінилася.

Станом на 01.01.2012 р. в Державному реєстрі банків зареєстровано 198 банків, з яких 176 мають ліцензію на здійснення банківських операцій (табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Організаційно-правова форма українських банків станом на 01.01.2012

Організаційно-правова формаКількість банківВідкрите акціонерне товариство16Закрите акціонерне товариство1Публічне акціонерне товариство158Товариство з обмеженою відповідальністю1

Упродовж 2011 року було зареєстровано 4 нових банків, у тому числі 1 банк за участю іноземного капіталу, виключено з Державного реєстру банків 0 банків, надано 1 попередній дозвіл на набуття банком статусу банку з іноземним капіталом.

Розглянемо динаміку розвитку видачі ліцензій та реєстрації комерційних банків здійсненого НБУ.

Як бачимо з табл. 2.2, кількість зареєстрованих банків протягом 2006-2012 року, незважаючи на економічний спад збільшилась на 12 одиниць, що є позитивним явищем і свідчить про розвиток банківської системи України і появою нових банків. Разом з тим, кількість банків, що мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій також збільшилась на 11 одиниць, і становить на початок 2011 року 176 банків.

Однак, найвищого розвитку цей показник досягнув у 2009 році складав 184 банки.

Таблиця 2.2

Діяльність НБУ у сфері ліцензування та реєстрації банків

ПоказникиДата01.01. 200601.01. 200701.01. 200801.01. 200901.01. 201001.01. 201101.01 2012Кількість зареєстрованих банків186193198198197194198Виключено з Державного реєстру банків1617660Кількість банків, що знаходиться у стадії ліквідації20191913141821Кількість банків, що мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій165170175184182176176з них: з іноземним капіталом23354753515553у т.ч. зі 100% іноземним капіталом9131717182022Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків, %19,527,63536,735,840,641,9

Відмітимо, що у 2011 році на фоні зростання кількості зареєстрованих банків та наявності у цих банках банківської ліцензії зменшився показник кількості банків, що знаходяться у стадії ліквідації на 2 одиниці в порівняні із 2006 роком і складає 18 банків. Однак, як бачимо із вищенаведеної таблиці, дана кількість банків, а саме 18, не дає причин на оптимістичний розвиток подій, адже найнижчим цей показник був на початок 2009 року і складав 13 банків. Основною причиною такої великої кількості банків, що знаходяться у стадії ліквідації є світовий економічний спад, який відзначився на фінансовому становищі таких банків.

Ще одним негативним показником є кількість виключених з Державного реєстру банків який збільшився на 5 одиниць і складає на початок 2011 року 6 банків. Слід відзначити, що на фоні зростаючої кількості банків протягом аналізованого періоду цей показник є великим, а саме 1 банк у 2006 році проти 6 банків у 2011.

Звернемо увагу ще на один, дуже важливий показник, що характеризує активність НБУ у сфері залучення іноземного капіталу. Кількість виданих ліцензій НБУ банкам зі 100% іноземним капіталом збільшилась протягом 2006-2011 року на 13 одиниць і складає 20 банків проти 9 у 2006 році. Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків виросла майже на 323 % і складає 40,6 % на початок 2011 року.

Порядок здійснення та припинення діяльності Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - Банк).

ПАТ «ВТБ Банк» є правонаступником усіх прав та обов'язків Акціонерного комерційного банку «Мрія» (свідоцтво про реєстрацію банку № 128), створеного рішенням установчих зборів учасників Банку (протокол № 1 від 18.09.1992), перейменованого у Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк відповідно до рішення загальних зборів учасників (акціонерів) Банку від 25.01.2007, перейменованого в Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» відповідно до рішення позачергових загальних зборів учасників (акціонерів) Банку від 16.07.2010 (протокол № 54), а також правонаступником усіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «Внєшторгбанк (Україна)» (свідоцтво про реєстрацію Банку № 299), приєднаного до Банку відповідно до Угоди про приєднання ЗАТ «Внєшторгбанк (Україна)» до ВАТ ВТБ Банк на умовах філії, затвердженої рішенням позачергових Загальних Зборів Акціонерів ЗАТ «Внєшторгбанк (Україна)» від 17.08.2007 (протокол № 9) і рішенням позачергових загальних зборів учасників (акціонерів) ВАТ ВТБ Банк від 17.08.2007 (протокол № 44).

Банк заснований з метою одержання прибутку за допомогою здійснення банківських та інших операцій відповідно до законодавства і входить до банківської системи України.

За напрямками діяльності та спеціалізацією Банк є універсальним.

ПАТ «ВТБ Банк» є банком з іноземним капіталом.

Банк одержав статус юридичної особи з дня його реєстрації Національним банком України, є економічно незалежним, має самостійний баланс.

Банк має круглу печатку зі своїм повним найменуванням, інші печатки, штампи та бланки зі своїм найменуванням і реквізитами Банку.

Банк має право у встановленому порядку відкривати на території України свої філії, відділення і представництва відповідно до вимог, встановлених законодавчими актами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.

99,9737%

75,50% 16,39%

Рис. 2.2 Схематичне зображення структури власності ПАТ «ВТБ Банк» за станом на 01.01.2012 року

На підставі дозволу Національного банку України Банк має право створювати дочірні банки, філії або представництва на території інших держав.

ПАТ «ВТБ Банк» має свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А1 №725805 11.11.1992 року.

Заступником голови НБУ Соркіним І.В. ПАТ «ВТБ Банк» було надано Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій від 05.10.2011 №79 згідно з додатком [38]:

-неторговельні операції з валютними цінностями;

-операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків;

-операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

-ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

-ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

-ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

-відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

-відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

-залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

-залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

-торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком валютно-обмінних операцій);

-торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках.

-операції з банківськими металами на валютному ринку України;

-операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

-інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України;

-інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках;

2.2 Здійснення безвиїзного нагляду на прикладі ПАТ «ВТБ БАНК»

Другим етапом наглядової діяльності є безвиїзний нагляд, мета якого - забезпечити дотримання банками встановлених вимог, розумне (з оптимальним ризиком) ведення ними власних справ. Водночас під час його проведення реалізується заборона або обмеження Національного банку України щодо деяких видів банківської діяльності, здійснюється контроль за відрахуванням коштів до резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджуються штрафні санкції щодо банків, які порушують економічні нормативи.

Прийняття адекватного та зваженого рішення залежить не лише від оперативного аналізу поточної ситуації, що склалася в банку, а й від системного аналізу основних показників та тривалий час, виявлення тенденцій, проблем, банківських ризиків та чинників, які їх зумовлюють, за допомогою побудови аналітичних трендів, факторних моделей, прогнозування як основних показників діяльності банків, так і наслідків управлінських рішень.

Для розвязання цих завдань формується згідно з цілями і завданнями банківського нагляду ефективна інтегрована база даних, з якою в режимі реального часу працюють структурні підрозділи центрального апарату й територіальних управлінь. Вони бачать не лише фінансовий стан і розвиток банку в динаміці, а й порівнюють його з іншими банками, отримують якісні показники ефективності їх функціонування.

У Національному банку України діє інформаційна система банківського нагляду, яка містить:

статистичну звітність, отриману за допомогою АРМ «Newstat»;

автоматизовану інформаційну систему «Досьє банків;

реєстр кореспондентських рахунків;

єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за банківськими кредитами (ЄІС «Реєстр позичальників»).

Для захисту інтересів вкладників і кредиторів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національний банк встановлює для них обовязкові економічні нормативи. Функцією нормативу являється визначення ступеня захищеності від певного виду ризику.

Постановою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001 затверджено Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні, якою Національний банк встановив такі економічні нормативи, що є обовязковими до виконання всіма банками:

. Нормативи капіталу:

мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1).

Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку має становити 120 млн. грн.

адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2 ? 10%),

співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3 ? 9%);

. Нормативи ліквідності

миттєва ліквідність (Н4 ? 20%),

поточна ліквідність (Н5 ? 40%),

короткострокова ліквідність (Н6 ? 60%);

. Нормативи кредитного ризику

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7 ? 25%),

великих кредитних ризиків (Н8 ? 8*Н1),

максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9 ? 5%),

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10 ? 30%);

. Нормативи інвестування

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11 ? 15%);

загальної суми інвестування (Н12 ? 60%).

Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку. До 2010 року мінімальний розмір регулятивного капіталу становив 10 млн. євро. На даний час мінімальний розмір регулятивного капіталу становить 120 млн. грн.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу визначається Нацбанком щорічно і повинен дотримуватися банками до кінця кожного регульованого року.

Тепер зупинимося на заходах наглядового характеру, вжитих Національним банком України в період фінансової кризи.

Впродовж 2009 року дії Національного банку України в сфері банківського нагляду спрямовувались на підтримання фінансової стабільності банків, захист інтересів вкладників і кредиторів, відновлення та зміцнення довіри населення до банків в умовах затяжної економічної та фінансової кризи. Зокрема, були запроваджені додаткові заходи, які включали:

проведення діагностичного обстеження банків з метою визначення їх поточної та перспективної платоспроможності і життєздатності (постанови Правління Національного банку України від 21.11.2008 № 389 «Про здійснення діагностичного обстеження банків», від 19.02.2009 № 80 «Про здійснення діагностичного обстеження банків 2,3 та 4 груп» та від 25.12.2008 №455 «Про затвердження Положення про створення та діяльність Комітету Національного банку України з питань визначення поточної та перспективної платоспроможності банків та їх життєздатності в умовах кризи») [30];

спрощення процедур та скорочення термінів погодження статутів банків і реєстраційних процедур, встановлення спрощених порядків збільшення статутного капіталу за рахунок коштів акціонерів (учасників) банку та інвесторів і реорганізації банків за рішенням власників, визначення процедур капіталізації банків за участю держави, а також заходів щодо фінансового оздоровлення банків в умовах запровадження тимчасової адміністрації (постанова Правління Національного банку України від 16.04.2009 № 225 «Про затвердження Спеціального порядку здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків (на заміну затвердженого постановою Правління НБУ від 01.12.2008 № 405). Передбачена можливість вжиття тимчасовим адміністратором заходів щодо зменшення за потреби розміру статутного капіталу банку, визначення нової номінальної вартості акцій, проведення у необхідних випадках консолідації акцій,здійснення додаткової емісії акцій [47];

надання кредитної підтримки банкам в разі реальної загрози стабільності їх роботи (постанова Правління Національного банку України банку від 30.04.2009 № 262 «Про вдосконалення процедури підтримки ліквідності банків» (на заміну Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25.12.2008 № 459) [39];

- запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банків шляхом призначення Національним банком України куратора банку (постанова Правління Національного банку України від 30.01.2009 № 38 «Про затвердження змін до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства») [48];

- надання банкам рекомендацій щодо дотримання єдиних принципів під час здійснення реструктуризації кредитної заборгованості позичальників або зміни валюти виконання зобовязання позичальників за кредитами, наданими в іноземній валюті, на національну валюту. Ці рекомендації підготовлені з метою створення сприятливих умов для виконання позичальниками зобовязань за кредитами, забезпечення своєчасного виконання банками зобовязань перед вкладниками і кредиторами. Документом також передбачено запровадження заходів, які заохочуватимуть банки до здійснення реструктуризації кредитної заборгованості та дозволять уникнути різкого зменшення розміру їх регулятивного капіталу (постанова Правління Національного банку України від 03.06.2009 № 328 «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів») [41];

схвалення Рекомендацій щодо роботи банків з позичальниками-фізичними особами, які мають заборгованість за споживчими кредитами та потрапили у скрутне фінансове становище, і Памятки для таких позичальників з метою створення прийнятних умов для забезпечення виконання позичальниками - фізичними особами взятих на себе зобовязань за споживчими кредитами (постанова Правління Національного банку України від 06.08.2009 № 461 «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів») [45];

- удосконалення розрахунку нормативів з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобовязань перед клієнтами (постанова Правління Національного банку України від 10.09.2009 (останні зміни) №541, якою внесені зміни до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні). Вказані зміни надають можливість уникнути залежності окремих банків від мінливих міжбанківських ресурсів, запобігти ризику їх ліквідності, а також забезпечити своєчасне виконання ними зобовязань перед вкладниками. Крім того, ці зміни передбачають можливість врахування банками при розрахунку розміру регулятивного капіталу коштів, залучених на умовах субординованого боргу, в обсязі 100 відсотків від додаткового капіталу, що розширює можливості збільшення банками капітальної бази [46];

- удосконалення вимог щодо призначення та діяльності тимчасової адміністрації банків з метою поліпшення ефективності процедур фінансового оздоровлення банків (постанова Правління Національного банку України від 29.09.2009 №569 Про затвердження Змін до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства ). Зазначений документ підготовлений з урахуванням норм Закону України від 24.07.2009 № 1617-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків , яким, зокрема, внесено зміни до Закону України Про банки і банківську діяльність у частині вимог до тимчасової адміністрації та реорганізації банків [40, 42].

Національним банком України також були підготовлені пропозиції щодо внесення змін до законів України в частині розширення функцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та законодавчого забезпечення роботи з реструктуризації банків.

Зазначені дії певним чином сприяли зниженню рівня відпливу коштів з банківської системи та поступовому відновленню довіри до банківської системи України, підтриманню ліквідності банків, забезпеченню їх стабільній діяльності в умовах фінансової кризи.

Отже, визначено дії Національного банку України в сфері банківського нагляду, що спрямовувались на підтримання фінансової стабільності банків, захист інтересів вкладників і кредиторів, відновлення та зміцнення довіри населення до банків в умовах затяжної економічної та фінансової кризи:

- проведення діагностичного обстеження банків з метою визначення їх поточної та перспективної платоспроможності і життєздатності;

спрощення процедур та скорочення термінів погодження статутів банків і реєстраційних процедур;

надання кредитної підтримки банкам в разі реальної загрози стабільності їх роботи;

запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банків шляхом призначення Національним банком України куратора банку;

надання банкам рекомендацій щодо дотримання єдиних принципів під час здійснення реструктуризації кредитної заборгованості позичальників;

схвалення Рекомендацій щодо роботи банків з позичальниками-фізичними особами, які мають заборгованість за споживчими кредитами та потрапили у скрутне фінансове становище, і Памятки для таких позичальників;

удосконалення розрахунку нормативів ліквідності з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобовязань перед клієнтами;

удосконалення вимог щодо призначення та діяльності тимчасової адміністрації банків з метою поліпшення ефективності процедур фінансового оздоровлення банків;

Зазначені дії певним чином сприяли зниженню рівня відпливу коштів з банківської системи та поступовому відновленню довіри до банківської системи України, підтриманню ліквідності банків, забезпеченню їх стабільній діяльності в умовах фінансової кризи.

Далі розглянемо фінансовий стан ПАТ «ВТБ Банк».

ВТБ Банк - універсальний банк, заснований 11 листопада 1992 року, який входить в 10-ку найбільших фінансових установ держави (за класифікацією Національного банку України на 01.01.2012).

На 01.01.12 показники діяльності ВТБ Банку склали:

статутний капітал - 5,42 млрд. грн.;

активи - 37,07 млрд. грн.;

кредитний портфель - 28,55 млрд. грн.;

Приріст портфеля коштів населення за 2011 рік склав майже 100% - збільшився на суму близько 1,5 млрд. грн.

ВТБ Банк має інформаційно відкриту структуру власності - 99,95% акцій банку належить російському державному Банку ВТБ.

ВТБ Банк одним з перших банків в країні отримав найвищий з можливих національних довгострокових рейтингів - «AAA (укр.)» міжнародного агентства Fitch Ratings та входить в трійку найбільш прибуткових українських банків за підсумками 2011 року [34].

Фінансовий стан ПАТ «ВТБ Банк» буде оцінено за допомогою коефіцієнтів стійкості, ділової активності банку в частині пасивів, ділової активності банку в частині активів, оцінки ефективності управління банком, а також буде здійснено загальний аналіз банку в динаміці.

Протягом 2009-2011 років найбільшу частку в структурі активів банку займали кредити надані (в складі яких кредити юридичним особам займали більшу частку).

В 2011 році порівняно з 2010 роком в складі активів банку зменшилась сума коштів в НБУ та готівкових коштів банку на 759 млн. грн., незважаючи на це загальний обсяг активів банку збільшився на 23 954 млн. грн., що в динаміці склало 42,6%.

Протягом 2009-2011 років найбільшу частку в структурі зобовязань банку склали кошти юридичних осіб. Загальний обсяг зобовязань банку протягом 2009-2011 років поступово зростав.

В структурі власного капіталу протягом 2009-2011 років капіталу найбільшу частку займав статутний капітал. В 2011 році обсяг власного капіталу банку збільшився на 5 616 млн. грн.

Коефіцієнт надійності підвищився у 2011 р. і становить 12,69%, це говорить про те, що банк має забезпеченість власним капіталом, а зменшення коефіцієнта фінансового важеля свідчить про те, що банк знизив активність залучення коштів на ринку на користь підвищення активності збільшення власного капіталу.

Коефіцієнт участі власного капіталу зріс із 8,58% до 11,27%, це повязано в першу чергу з із зростанням власного капіталу.

Ризик банку у 2011 р. зменшився, про що свідчить мультиплікатор капіталу, який зменшився на 2,8%, і становить 8,87 (1 грн. власного капіталу покриває 8,87 грн. активів).

Отже, фінансова стійкість банку забезпечена його власним капіталом, який захищає банк від ймовірних непередбачених втрат на 12,69% (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Розрахунок основних коефіцієнтів фінансової стійкості банку

№Показник2010 р.2011 р.1Власний капітал, тис. грн.10 073 19415 689 8832Зобовязання, тис. грн.107 374 996123 574 6673Активи загальні, тис. грн.117 448 189139 264 5494Активи дохідні, тис. грн.104 997 093126 556 6635Активи не дохідні, тис. грн.12 451 09612 707 8866Активи капіталізовані, тис. грн.3 566 6353 765 3367Коефіцієнт надійності, >30%9,3812,698Коефіцієнт „фінансового важеля , >310,657,889Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів, >10%8,5811,2710Коефіцієнт захищеності власного капіталу, <135,4123,9911Мультиплікатор капіталу11,668,87

Основний показник, який характеризує рівень ділової активності банку в частині пасивів це коефіцієнт активності залучення зобовязань банку, який знизився у 2011 р., і становить 0,88. така тенденція може свідчити про відсутність або можливостей або необхідності вживати додаткових заходів щодо залучення ресурсів клієнтів, оскільки можливо не зявляється новий позичальник кредитів.

Коефіцієнти активності використання залучених коштів в активах банку є достатньо високими і свідчать про те, що банк всі свої залучені депозитні кошти розміщує в дохідні активи.

Таблиця 2.4

Розрахунок основних коефіцієнтів ділової активності банку в частині пасивів

№Показник2010 р.2011 р.1Загальні пасиви, тис. грн.117 448 189139 264 5492Зобовязання, тис. грн.107 374 996123 574 6673Строкові депозити, тис. грн.52 843 39049 835 2854Міжбанківські кредити отримані, тис. грн.9 868 36311 379 8155Кредитний портфель, тис. грн.111 652 753115 871 8426Активи дохідні, тис. грн.104 997 093126 556 6637Коефіцієнт активності залучення зобовязань банку0,90,888Коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів0,1230,1329Коефіцієнт активності залучення строкових депозитів0,660,5810Коефіцієнт активності використання залучених зобовязань у дохідних активах0,940,9911Коефіцієнт активності використання зобовязань у кредитному портфелі0,961,0212Коефіцієнт активності використання строкових депозитів у кредитному портфелі0,700,67

Отже, зниження коефіцієнтів залучення зобовязань повязано з незначним зменшенням кількості клієнтів банку, які потребують позикових коштів (табл. 2.4).

В 2011 р. підвищився рівень дохідності активів на 2% та знизилась кредитна активність на 12%. Частка інвестицій в дохідних активах зросла на 0,14%.

Таблиця 2.5

Розрахунок основних коефіцієнтів ділової активності банку в частині активів

№Показник2010 р.2011 р.1Загальні активи, тис. грн.117 448 189139 264 5492Активи дохідні, тис. грн.104 997 093126 556 6633Кредитний портфель, тис. грн.111 652 753115 871 8424Портфель цінних паперів, тис. грн.5 477 7898 330 3015Коефіцієнт рівня дохідних активів0,890,916Коефіцієнт кредитної активності0,950,837Коефіцієнт загальної інвестиційної активності0,04660,05988Коефіцієнт (частка) інвестицій у дохідних активах0,05210,0658

Отже, в 2011 р. знизилась кредитна політика банку (табл. 2.5).

Рентабельність дохідних активів в 2011 р. знизилась, і становить 0,31%, що є свідченням зниження кредитно-інвестиційної активності банку.

Таблиця 2.6

Розрахунок основних коефіцієнтів для оцінки ефективності управління банком

№Показник2010 р.2011 р.1Чистий прибуток, тис. грн.475 442392 0782Загальні активи, тис. грн.117 448 189139 264 5493Дохідні активи, тис. грн.104 997 093126 556 6634Капітал, тис. грн.10 073 19415 689 8835Рентабельність активів, %0,40,286Рентабельність дохідних активів, %0,450,317Рентабельність капіталу, %4,722,49

Одним з факторів зниження рентабельності дохідних активів є зростання їх річного обсягу швидшими темпами, ніж чистого прибутку.

Отже, ефективність управління банком з позицій зростання його прибутковості погіршилась в основному за рахунок того, що всі статті банківського балансу зростали швидшими темпами, ніж чистий прибуток, і, як наслідок всі показники рентабельності в 2011 р. знизились (табл. 2.6).

Також потрібно прослідкувати дотримання банком обовязкових економічних нормативів. Як видно з Додатку Б в IV кварталі 2011 року ПАТ «ВТБ Банк» дотримувався обовязкових економічних нормативів.

2.3 Інспекційні перевірки та встановлення рейтингової оцінки за системою CAMELS

Одночасно з попереднім контролем органи банківського нагляду здійснюють поточний контроль за діяльністю банків України шляхом їх інспектування.

Інспектування - це перевірка діяльності комерційного банку з виїздом на місце на підставі вивчення та аналізу первинної документації, зіставлення її з даними звітності, яка подається до Національного банку України в межах нагляду.

Мета інспектування - контроль за діяльністю комерційних банків щодо дотримання ними законодавства та нормативних актів НБУ, спрямований на забезпечення стабільності роботи всієї банківської системи, захист інтересів вкладників та кредиторів банку, а також економічних інтересів держави.

Якщо безвиїзний контроль може забезпечити «кількісний» аналіз фінансового стану, то механізм проведення «якісного» аналізу процесу управління ризиком може бути здійснений тільки виїзним інспектуванням.

Інспектування доповнює проведену роботу внутрішніх і зовнішніх аудиторів та деякою мірою спирається на неї. Зовнішні аудитори залучаються керівництвом для впевненості в тому, що бухгалтерські й інші записи відповідають вимогам, і в тому, що фінансові звіти правильно відтворюють фінансовий стан банку. Внутрішні аудитори відповідають за оцінку системи внутрішнього контролю та інформаційної системи управління.

До вимог поточного контролю належить:

проведення комплексних та тематичних перевірок;

визначення мети, засобів та методів перевірки діяльності банків на місці;

надання керівництву банків консультацій щодо поліпшення діяльності за результатами проведених інспекцій;

застосування санкцій до банків, які порушили чинне законодавство та нормативні акти НБУ;

прийняття рішень за результатами інспектування банків та систематичне інформування Правління Національного банку про стан банківської системи.

Першочерговим завданням інспекційних перевірок є перевірка достовірності інформації, наданої банками у звітах та оцінювання спроможності керівництва банків підтримувати відповідні положення, механізми і процедури.

Виїзна інспекційна перевірка складається з таких трьох етапів:

підготовка до проведення інспектування;

процес інспектування;

оформлення результатів інспектування.

Підготовка до проведення інспектування здійснюється шляхом аналізу результатів безвиїзного нагляду, інформації від інших структурних підрозділів Національного банку про діяльність банку і триває від одного до семи робочих днів залежно від виду перевірки та величини банку. Підрозділ інспектування для підготовки до інспекційної перевірки може запитати потрібну інформацію в інших підрозділів служби банківського нагляду та Національного банку.

Підрозділи безвиїзного нагляду відповідно до затвердженого плану інспекційних перевірок подають підрозділам інспектування матеріали для підготовки до комплексного інспектування не пізніше ніж за сім робочих днів до його початку. Ці матеріали мають містити інформацію про:

а) стан банку на дату інспектування, тенденції, що були в банку протягом періоду інспектування, та результати аналізу зазначених даних;

б) показники економічних нормативів за станом на дату інспектування та протягом періоду інспектування з результатами аналізу зазначених даних та з викладенням причин порушення (якщо воно є) установлених нормативів;

в) звітність банку, що є в розпорядженні підрозділу безвиїзного нагляду, за станом на дату інспектування;

г) опис проблем, які є в банку за станом на дату інспектування та які виявлені протягом періоду інспектування, із зазначенням їх причин;

ґ) заходи впливу на банк, що були застосовані Національним банком України протягом періоду інспектування, та заходи, вжиті банком щодо усунення порушень і недоліків у роботі;

д) сфери діяльності банку, що потребують особливої уваги під час виїзного інспектування (із зазначенням конкретних рахунків, дат операцій, сум тощо);

е) іншу інформацію про діяльність банку, яка може бути корисною для інспектування.

У разі прийняття рішення про проведення позапланової перевірки підрозділ безвиїзного нагляду терміново готує та надає підрозділу інспектування потрібну для інспекційної перевірки інформацію залежно від підстав проведення цієї перевірки та виявлених проблем у діяльності банку.

Запит до банку щодо подання потрібних для процесу підготовки до інспектування матеріалів надсилається разом з офіційним повідомленням про проведення інспектування не пізніше ніж за 10 днів до його початку.

Банк зобовязаний надати всю потрібну інформацію не пізніше ніж за пять робочих днів до початку інспектування.

Результати процесу підготовки до інспектування оформляються як звіт про підготовку до інспектування, який обовязково має містити інформацію про:

а) стан банку на дату інспектування;

б) тенденції у банку протягом періоду інспектування;

в) обсяги інспектування;

г) питання, що потребують особливої уваги під час проведення інспектування;

ґ) розрахунок часу, потрібного для перевірки окремих сфер діяльності;

д) графік проведення інспектування.

Протягом тижня до початку інспектування проводиться попередня зустріч із керівниками банку, на якій обговорюються обсяги та методи майбутнього інспектування, а також різні організаційні питання.

За результатами проведеного інспектування складається звіт (за результатами комплексного інспектування) або довідка (за результатами тематичного чи спеціального інспектування) про інспектування. Звіт про комплексне інспектування має встановлену єдину форму, що затверджується заступником Голови Національного банку, який за функціональними обовязками керує службою банківського нагляду Національного банку. Звіт, довідка складаються у двох примірниках. Один примірник оригіналу подається банку разом із супровідним інформаційним листом, який має містити загальний висновок щодо результатів проведеної інспекційної перевірки. Звіт про комплексне інспектування подається банку (раді та правлінню банку) не пізніше ніж через 10 робочих днів, а довідка - не пізніше ніж через пять робочих днів після закінчення перевірки.

Другий примірник звіту залишається у Національному банку.

Відповідно до результатів комплексного інспектування визначаються та затверджуються рейтингові оцінки за компонентами системи CAMELS і комплексна рейтингова оцінка згідно з Методичними вказівками щодо організації, проведення інспекційних перевірок та встановлення рейтингової оцінки банку, затвердженими Постановою Правління Національного банку України від 31.08.2007 № 312 [28].

У разі встановлення за результатами проведеної інспекційної перевірки фактів порушення банками або іншими особами, які можуть бути обєктом перевірки Національного банку, вимог чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ризикових операцій, що загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, підрозділ Національного банку, службовець якого був керівником інспекційної групи, готує пропозиції про застосування до обєкта перевірки відповідних заходів впливу.

Копія звіту (довідки) про інспекційну перевірку протягом трьох робочих днів після затвердження рейтингових оцінок за результатами комплексного інспектування (складання довідки) підрозділом інспектування подається підрозділу безвиїзного нагляду для встановлення подальшого контролю відповідної форми за діяльністю банку та усунення ним установлених перевіркою порушень. Разом зі звітом підрозділ інспектування надає інформацію та пропозиції щодо контролю конкретних напрямів діяльності банку (окремих операцій, рахунків тощо), що потребують особливої уваги при здійсненні безвиїзного нагляду.

Основою рейтингової системи є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами:Достатність капіталуЯкість активівМенеджментНадходженняЛіквідністьЧутливість до ринкового ризику

За рейтинговою системою передбачається визначити кожному банку цифровий рейтинг за всіма шістьома компонентами, а комплексна рейтингова оцінка визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із цих компонентів. Кожен компонент рейтингової системи оцінюється за пятибальною шкалою, де оцінка «1» є найвищою оцінкою, а оцінка «5» - найнижчою, комплексна рейтингова оцінка також визначається за пятибальною шкалою.

Визначення комплексної рейтингової оцінки є субєктивним процесом, воно має бути добре обґрунтованим і спиратися на переконливі аргументи. Комплексна рейтингова оцінка не може визначатися як середнє арифметичне рейтингових оцінок за компонентами рейтингової системи; має бути цілим числом та враховувати всі основні фактори, що відображені при визначенні рейтингових оцінок за всіма компонентами. Також підраховується, скільки компонентів рейтингової системи мають однакову рейтингову оцінку; аналізується, які саме компоненти мають однакову рейтингову оцінку; як правило (в більшості випадків), комплексна рейтингова оцінка виставляється за рейтинговою оцінкою, що має місце найчастіше.

Для визначення комплексної рейтингової оцінки банків, які мають відокремлені структурні підрозділи (філії), використовують матеріали інспектування цих підрозділів (у тому числі розташованих в інших областях), якщо їх інспектування проведено одночасно (строки і дата, за станом на яку проводиться інспекційна перевірка банку - юридичної особи, збігаються із відповідними строками і датою інспектування філії) з інспекційною перевіркою банку.

Комплексна рейтингова оцінка та рейтингові оцінки компонентів рейтингової системи визначаються для банку як єдиної установи і не можуть використовуватися для оцінки стану філій банку.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку «1» або «2», є надійними за всіма показниками, вони здатні протистояти більшості економічних спадів (крім надзвичайних), вважаються стабільними і такими, що мають кваліфіковане керівництво.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку «3», мають суттєві недоліки, і якщо ці недоліки не будуть виправлені за обґрунтовано визначений для цього час, то вони призведуть до значних проблем, повязаних із платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації служба банківського нагляду має надати чіткі вказівки керівництву банку щодо подолання існуючих проблем.

Банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку «4» або «5», мають серйозні проблеми, а тому потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки вказують на те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.

До банків, що отримали комплексні рейтингові оцінки «3» або «4», або «5», застосовуються відповідні заходи впливу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку.

Рейтинг банків складається за результатами кожної інспекційної перевірки та є дійсним до проведення наступної інспекційної перевірки. Базовим є рейтинг, що визначений за результатами останньої інспекційної перевірки банку. Якщо в період між інспекційними перевірками працівники служби банківського нагляду провели перевірку окремого компонента рейтингової системи (наприклад, достатність капіталу та/або якості активів тощо), то затверджений рейтинг банку може бути змінений (поліпшений/погіршений) на підставі даних цієї перевірки.

Рейтинг банку, встановлений за результатами інспекційної перевірки, яку проводять працівники територіального управління Національного банку, затверджується начальником територіального управління Національного банку (або його заступником) та надсилається окремим файлом електронною поштою не пізніше ніж через 14 робочих днів після закінчення інспекційної перевірки разом із супровідним інформаційним листом і звітом про інспекційну перевірку для їх погодження директором Дирекції з банківського регулювання та нагляду.

Якщо працівники територіального управління Національного банку провели перевірку окремого компонента рейтингової системи та за її результатами прийнято рішення про зміну рейтингової оцінки за цим компонентом, що була визначена раніше на підставі комплексної інспекційної перевірки, то нова рейтингова оцінка й комплексна рейтингова оцінка банку (у разі її зміни) затверджується і надсилається директору Дирекції з банківського регулювання та нагляду.

Якщо директор Дирекції з банківського регулювання та нагляду за результатами розгляду звіту про інспекційну перевірку (або довідки) дійшов висновку, що рейтинг (або рейтингова оцінка окремого компонента) банку, виставлений працівниками територіального управління Національного банку, не відповідає висновкам, зробленим у звіті про інспекційну перевірку (або довідці), то до територіального управління Національного банку не пізніше ніж через 10 робочих днів після отримання звіту про інспекційну перевірку або довідки надсилається повідомлення про непогодження результатів інспекційної перевірки або перевірки окремого компонента рейтингової системи (звіту про інспекційну перевірку або довідки, рейтингових оцінок або рейтингу банку) із зазначенням причин непогодження.

Національний банк України постійно застосовує заходи, спрямовані на убезпечення банків від погіршення їх фінансового стану та запобігання банкрутства. Вони поділяються на запобіжні (заходи попереднього реагування) і жорсткі (примусові; рис 2.3). Особливе місце серед останніх посідає запровадження в проблемному банку тимчасової адміністрації. Цей захід впливу застосовується тоді, коли нагромаджені у банківській установі проблеми неможливо вирішити без жорсткого зовнішнього втручання у його діяльність. Бажаним результатом роботи тимчасової адміністрації є нормалізація діяльності банку. Якщо цього досягти не вдається, ініціюється процедура його ліквідації.

Оскільки запровадження тимчасової адміністрації має примусовий, адміністративний характер, то особливими є й правові наслідки застосування такого заходу впливу. Фактично він означає легітимне обмеження повноважень виконавчих органів банку, встановлення тимчасовою адміністрацією, призначеною Національним банком України, суворого контролю над поточною діяльністю установи [8, с.42].

Згідно з Постановою Правління НБУ № 369 від 28.08.2001 Національний банк застосовує до банків заходи впливу, до яких належать: [43]

а) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

б) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку;

в) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

г) розпорядження щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

ґ) розпорядження щодо встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

д) розпорядження щодо підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами.

е) розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;

є) розпорядження щодо заборони надавати бланкові кредити;

ж) розпорядження щодо накладання штрафів на:

керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,

банки в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

з) розпорядження щодо тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку, використовувати право голосу придбаних акцій (часток/паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку;

и) розпорядження щодо тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку;

і) розпорядження щодо примусової реорганізації банку;

ї) розпорядження щодо призначення тимчасової адміністрації;

й) відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку.

Заходи впливу застосовуються Національним банком на підставі:

результатів інспекційних (планових та позапланових) перевірок діяльності банків чи їх філій;

результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо;

результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодавства на їх здійснення;

пропозицій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі порушення банком норм Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»;

результатів перевірок дотримання банками валютного законодавства, здійснених уповноваженими працівниками Національного банку, що містять виявлені порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Рис. 2.3 Заходи впливу, що застосовуються НБУ у разі порушення банками законодавства

Проведемо оцінку фінансового стану ПАТ «ВТБ Банк» згідно із системою CAMELS.

. Аналіз капіталу

Етапи оцінювання додержання банком таких показників:

-й - нормативного значення мінімального розміру власного капіталу банку;

-й - нормативного значення мінімального розміру статутного фонду банку;

-й - нормативу платоспроможності;

-й - нормативу достатності капіталу;

-й - рівень достатності капіталу.

Таблиця 2.7

Методика оцінки рівня достатності капіталу банку

Значення рейтингуКритерії оцінки достатності капіталу 1Нормативи платоспроможності та достатності капіталу набагато перевищують установлені норми; найкращі показники капіталу по банківській системі; якість активів відмінна 2Нормативи платоспроможності та достатності капіталу вищі за встановлені норми; показники капіталу кращі серед банків своєї групи; якість активів задовільна або посередня (за шкалою якості активів) 3Нормативи платоспроможності та достатності капіталу відповідають установленим нормам; показники капіталу не нижчі за середні серед банків своєї групи; якість активів посередня 4Хоча б один із нормативів (платоспроможність чи достатність капіталу) відповідає встановленій нормі; показники капіталу наближаються до найгірших серед банків своєї групи; банки з поганою якістю активів 5Нормативи платоспроможності та достатності капіталу не відповідають установленим нормам; має місце дефіцит капіталу; показники капіталу найгірші серед банків своєї групи; якість активів незадовільна

Таблиця 2.8

Розрахунок капіталу ПАТ «ВТБ Банк»

Статтітис. грн.Розрахунок капіталу1. Основний капітал3 787 9861.1. Статутний фонд21 663 1361.2. Емісійні різниці-1.3. Загальні резерви1 718 3071.4. Нерозподілені прибутки минулих років-7 497 8201.5. Власні цінні папери в портфелі на продаж8 330 3011.6. Нематеріальні активи3 765 3362. Додатковий капітал139 989 6572.1 . Фонди банку725 1082.2. Результати поточного року13 264 5493. Сума додаткового капіталу, що приймається до розрахунку13 989 6574. Загальний капітал14 052 5355. Відрахування із загального капіталу19 707 8395.1. Акції та Інші вкладення-5.2. Вкладення в недержавні боргові зобов'язання19 707 8395.3. Вкладення в асоційовані компанії та дочірні установи-6. КАПІТАЛ БАНКУ33 760 374

Таблиця 2.9

Аналіз нормативів капіталу ПАТ «ВТБ Банк»

Нормативи капіталуНормативне значенняФактичне значення1. Мінімальний розмір статутного капіталу, тис. грн.120 000 00216 631 362. Платоспроможність банку, %8,0012,43. Достатність капіталу, %4,0011,3

За результатами аналізу капіталу банку встановлюють рейтингову оцінку. ПАТ «ВТБ Банк» отримує Рейтинг 1 (сильний). Він характеризується тим, що:

в нього показники платоспроможності і достатності капіталу значно перевищують нормативні значення 8% і 4% відповідно (12,4% і 11,3%);

має кращі, ніж в інших банках, показники капіталу;

за результатами інспекторських перевірок має активи відмінної якості.

. Аналіз якості активів.

Етапи оцінювання якості активів

-й. Класифікація активів залежно від притаманного їм ризику за таким принципом:

Таблиця 2.10

Класифікація активів залежно від притаманного їм ризику

Класифікація активівХарактеристика активівКоефіцієнт зважування активівЗадовільніУсі непроблемні, тобто стандартні активи, за якими не виникає сумнівів щодо їх повернення0Особливо згаданіАктиви, які не є задовільними, але досі не становлять настільки серйозної проблеми, щоб бути занесеними до категорії субстандартних0,2СубстандартніАктиви, що мають наявні проблеми І щодо яких немає повної впевненості в їх поверненні0,5СумнівніАктиви, збитки за якими майже безсумнівні, але їх розмір поки що не можна точно встановити0,7ЗбитковіАктиви, які не будуть погашені1

-й. Визначення середньозваженої якості активів (загальної суми активів, зважених на коефіцієнт ризику).

-й. Визначення співвідношення між середньозваженою якістю активів та капіталом банку.

Примітка. Класифікацію активів не слід плутати з оцінкою ризикованості активів при розрахунку платоспроможності. Остання не передбачає збитків за активами.

На практиці класифікація активів може бути проведена лише Інспектуванням банку і виражає думку інспектора щодо можливих розмірів збитків. Ваша класифікація, за браком додаткової інформації, може ґрунтуватись на оцінці активів за даними балансу.

-й. Присвоєння балу за рівень якості активів за такою шкалою:

Таблиця 2.11

Присвоєння балу за рівень якості активів

Значення співвідношення середньої якості активів до капіталу, %Якість активів у балахМенше 51Від 5 до 152Від 16 до 303Від З0 до 504Понад 505

Таблиця 2.12

Аналіз структури активів ПАТ «ВТБ Банк»

Види операційПАТ «ВТБ Банк»Сума, тис. грн.Пит. вага, %Каса та прирівняні до неї кошти10 863 9027,8Кошти на кореспондентському рахунку в НБУ4 253 39828,9Кошти на кореспондентських рахунках в інших банках8 210 72013,1Кредити, надані банкам2 522 9720,19Цінні папери, паї, акції, придбані банком7 708 6811,9Кредити надані. У тому числі: - короткострокові - довгострокові30 519 300 29 374 683 1 144 61721,9 21,1 0,82Факторинг1018600,73Нематеріальні активи3 765 3362,7Матеріальні активи28 497 77620,5Дебітори3 712 7830,48Інші активи2 940 0042,11Усього активів103 096 732100

Отже, з таблиці 2.12 бачимо, що питома вага матеріальних активів банку складає 20,5%, нематеріальних активів - 2,7%, кредитів, наданих банкам - 0,19%, коштів на кореспондентських рахунках в інших банках - 13,1% та інших активів - 2,11%, що в сумі складають 100%. Звідси можна зробити розрахунок рейтингової оцінки якості активів з урахуванням ступеня їх ризику (табл. 2.13).

Таблиця 2.13

Рейтингова оцінка якості активів з урахуванням ступеня їх ризику

Показникитис. грн.Середньозважена вартість класифікованих активів, грн.85 456 460Власні кошти банку, грн.33 760 374Співвідношення між середньозваженою вартістю класифікованих активів та капіталом банку, %253,12Рейтинг якості активів, бали3

. Аналіз прибутковості

Етапи оцінювання прибутковості банку

-й. Кількісне оцінювання надходжень, прибутку (збитків), нерозподіленого прибутку.

-й. Визначення взаємозв'язку рівня надходжень із коефіцієнтами капіталу та якістю активів.

-й. Оцінка рівня надходжень за допомогою коефіцієнта прибутковості: чистий прибуток / середня вартість активів.

-й. Виставлення рейтингової оцінки за рівнем дохідності за такою шкалою:

Таблиця 2.14

Виставлення рейтингової оцінки за рівнем дохідності

Значення коефіцієнта прибутковості, %Рівень дохідності, балиБільш як 1 Від 0,75 до 1 Від 0,5 до 0,74 Від 0,25 до 0,49 Менш як 0,251 2 3 4 5

Таблиця 2.15

Аналіз структури доходів ПАТ «ВТБ Банк»

Статті доходівПАТ «ВТБ Банк»Сума, тис. грн.Пит. вага, %Операційні та різні доходи23557835,91Штрафи, пені, неустойки одержані129561,97Доходи майбутніх періодів15960224,32Інші доходи24793637,79Усього доходів656072100

З таблиці 2.15 бачимо, що усього питома вага доходів ПАТ «ВТБ Банк» складає 100%, з яких: 35,91% становлять операційні та різні доходи, 1,97% - одержані штрафи, пені, неустойки, доходи майбутніх періодів - 24,32% та інші доходи - 37,79%.

Тепер проведемо аналіз структури витрат банку, щоб надалі встановити рейтингову оцінку прибутковості (табл. 2.16).

Таблиця 2.16

Аналіз структури витрат ПАТ «ВТБ Банк»

Статті витратПАТ «ВТБ Банк»Сума, тис. грн.Пит. вага, %Операційні видатки та витрати па утримання апарату управління28159958,12Витрати майбутніх періодів13428827,71Відвернені кошти за рахунок прибутку15477920,17Збитки89201,84Інші витрати366537,56Усього витрат484550100

З таблиці 2.16 видно, що питома вага операційних видатків та витрат па утримання апарату управління становить 58,12%, витрат майбутніх періодів - 27,71%, відвернених коштів за рахунок прибутку - 20,17%, збитків - 1,84% та інших витрат - 7,56% від 100% усіх витрат.

Таблиця 2.17

Оцінювання рівня надходжень у банк

ПАТ «ВТБ Банк»Рівень надходжень = Чистий прибуток після виплати податків/ Середня вартість усіх активів5,78Рейтингова оцінка2

. Аналіз ліквідності

Етапи аналізу ліквідності комерційного банку:

-й. Дотримання встановлених нормативів ліквідності.

-й. Виставлення узагальненої оцінки на підставі таких критеріїв(табл. 2.18):

Таблиця 2.18

Виставлення узагальненої оцінки дотримання встановлених нормативів ліквідності

Критерії оцінювання рівня ліквідностіРейтинг ліквідностіКоефіцієнти ліквідності постійно перевищують встановлені норми; значення коефіцієнтів ліквідності кращі, ніж в інших банках; високий рівень ліквідних активів; високий рівень «основних» депозитів; здатність швидко залучати кошти за помірну ціну1Коефіцієнти ліквідності постійно відповідають установленим нормам; достатній рівень ліквідних активів; рівень «основних» депозитів вищий за середній; коефіцієнти ліквідності вищі за середні порівняно з іншими банками; є можливість залучати кошти в разі потреби2Коефіцієнти ліквідності, як правило, відповідають установленим нормам; рівень ліквідних активів, як правило, достатній; припустимий рівень «основних» депозитів у загальному їх обсязі; коефіцієнти ліквідності середні порівняно з іншими банками; обмежена можливість негайно залучати кошти3Значення коефіцієнтів ліквідності в окремі періоди нижчі за встановлені норми; низький рівень ліквідних активів; низький рівень «основних» депозитів; значення коефіцієнтів ліквідності нижчі за середні порівняно з іншими байками; неспроможність залучати кошти ( за винятком у НБУ)4Постійне недодержання встановлених норм для коефіцієнтів ліквідності; нестача ліквідних активів; значна залежність від «летючих» вкладів; надзвичайно низькі значення коефіцієнтів ліквідності порівняно з іншими банками. відсутність можливості залучати кошти5

Таблиця 2.19

Розрахунок нормативів ліквідності ПАТ «ВТБ Банк»

Норматив миттєвої ліквідності Нормативне значення: не менш як 20%56,50%Норматив загальної ліквідності Нормативне значення: не менш як 100%104,56%Співвідношення високоліквідних активів до робочих активів Нормативне значення: не менш як 20%38,76%

. Аналіз якості управління (менеджменту).

Критерії оцінювання якості управління.

Якість управління на відміну від інших компонентів рейтингової системи не можна оцінювати коефіцієнтним методом аналізу, а тому ця оцінка є суб'єктивною. Відповідне оцінювання слід виконувати на таких засадах.

. Оцінка менеджменту мас відбивати рейтинги за іншими чотирма компонентами (виняток становлять випадки, коли до керівництва банком прийшли нові менеджери, які не можуть нести відповідальності за недоліки попередньої адміністрації).

. При оцінюванні якості менеджменту важливі також:

компетентність та управлінські здібності керівництва банку;

здатність пристосовуватися до змін у банківській системі та в економічних умовах у цілому;

відповідальність за додержання законодавства та встановлених норм і нормативів;

відповідальність за розробку та додержання внутрішніх правил банку;

відповідальність за виявлення корисливості у діях керівного складу тощо.

Рейтингову оцінку за якість управління присвоюють за наведеною далі шкалою.

Таблиця 2.20

Рейтингова оцінка за якість управління

Критерії оцінювання якості управлінняРейтинг якості управлінняРешта компонентів мають сильний або задовільний рейтинг; безумовне додержання законодавчих та нормативних актів; наявні адекватні внутрішні правила роботи банку, які ним постійно виконуються; безсумнівні компетентність та здібності керівництва1Більшість компонентів рейтингової системи е принаймні задовільними; в основному дотримуються вимоги законодавства та нормативних актів; внутрішні правила роботи банку розроблені здебільшого на достатньому рівні та достатньою мірою виконуються; відсутні явні недоліки в методах управління2Більшість компонентів на посередньому і задовільному рівні; зафіксовано недодержання законодавчих і нормативних актів; наявна необхідність у переробці розроблених правил роботи банку або в їх додержанні; виглядають сумнівними методи керівництва, а також компетентність керівного складу3Решта компонентів рейтингової системи посередні, граничні та незадовільні; наявні серйозні порушення законодавства, нормативних актів; відсутні або практично не додержуються внутрішні правила роботи банку; наявні факти невмілого, незадовільного керівництва, шахрайства4Решта компонентів рейтингової системи граничні або незадовільні; наявні серйозні порушення законодавства та нормативних актів; відсутні або не додержуються внутрішні правила роботи банку; очевидне невміле, неякісне керівництво, некомпетентність керівного складу, шахрайство5

Рейтинг якості управління ПАТ «ВТБ Банк» - 2.

За результатами аналізу та рейтингової оцінки комерційного банку оформляються висновки, які мають складатися з таких компонентів:

. Сукупна оцінка (рейтинг) банку.

. Аргументовані пропозиції щодо подальшої діяльності.

Таблиця 2.21

Результати розрахунку рейтингової оцінки ПАТ «ВТБ Банк» по системі CAMELS

Компонент рейтингової системиПАТ «ВТБ Банк»Адекватність капіталу1Якість активів3Якість управління2Дохідність2Ліквідність1Усього9Рейтингова оцінка2

ПАТ «ВТБ Банк» отримує рейтинг 2 (задовільного).

Він має таку характеристику:

в основному їхній фінансовий стан є задовільним;

виявлені проблеми незначні і можуть бути врегульовані керівництвом банку;

фінансовий стан банку є по суті стабільним, отже, він може бути пристосованим до умов економічної кон'юнктури і роботи банківського сектора;

органи нагляду турбує лише те, щоб недоліки, виявлені під час перевірки на місцях чи аналізу звітності, були виправлені керівництвом банку.

в основному в усіх аспектах фінансовий стан надійний;

виявлені проблеми, які може вирішити керівництво банку;

фінансовий стан в основному стабільний, отже, банк може пристосуватися до умов економічної кон'юнктури, що змінюється.

РОЗДІЛ ІІІ. НАМРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

3.1 Основні причини, що призводять до порушень та недоліків в діяльності банків

Діяльність будь-якого банку повязана з певними ризиками і може супроводжуватися різними негативними проявами, невчасне вирішення яких може призвести до суттєвих проблем в майбутньому. З цією метою керівництво банку повинно працювати на упередження ймовірних причин виникнення ризиків та недопущення проблем й втрат, які супроводжують різні ризики, що притаманні банківській діяльності і були виявлені за результатами інспекційних перевірок банків [54, с. 136].

Перевірка менеджменту банку (керівництво та управління), як правило, здійснюється при наявності висновків та результатів перевірки всіх питань, що були зазначені в плані інспектування. Оцінка менеджменту банку є узагальнюючою комплексною оцінкою, адже від якості управління та рівня керівництва залежить фінансовий стан банку та ефективність його роботи, якість активів, достатність надходжень та капіталу, спроможність вчасно та в повному обсязі виконувати свої грошові зобов'язання, ефективність системи управління ризиками, тощо. Зважаючи на багатогранність та комплексність зазначеного питання, перевірку і оцінку керівництва та управління банком повинен здійснювати фахівець інспекційної групи, який має найбільший досвід та знання, як правило такою особою є керівник інспекційної групи. Крім того, особливе значення під час перевірки цього питання відводиться проведенню зустрічей з менеджментом різних рівнів для надання якомога обєктивної та точної оцінки, розуміння особливостей організації та управління банком, внутрішніх положень та інше.

Кінцевим результатом перевірки керівництва і управління банку є загальний обґрунтований висновок про якість менеджменту банку зважаючи на: якість керівництва банку та якість управління банком; якість системи внутрішнього контролю, організаційної структури, інформаційних систем управління; достатність капіталу, якість активів, фінансові результати діяльності, стан ліквідності; спроможність планувати, реагувати на умови, що змінюються, виконувати стратегічні та поточні плани; управляти ризиками, тощо. До того ж, у разі недосконалості менеджменту банку, його низької ефективності, значної кількості недоліків в діяльності банку та порушень вимог законів та нормативних актів, необхідно призначити ряд першочергових виправних заходів, а також зазначити питання, що потребують додаткової уваги з боку керівництва банку, визначити системні або найбільш поширені порушення в діяльності банку.

Серед основних напрямів, за якими здійснюється перевірка менеджменту, можна виділити наступні [25, с. 16-22]:

-оцінка менеджменту, зважаючи на достатність капіталу, якість активів, фінансові результати діяльності, стан ліквідності, спроможність планувати, реагувати на умови, що змінюються, виконувати стратегічні та поточні плани, а також управляти ризиками;

-оцінка системи внутрішнього контролю;

-оцінка інформаційних систем управління.

В першу чергу необхідно оцінити знання, компетентність та здібності представників керівництва та ради банку, чи розуміє керівництво банку ризики, пов`язані із банківською діяльністю та економічною ситуацією, а також чи здатне воно здійснювати належне управління поточними та запланованими операціями та правильно використовувати результати діяльності банку. Тобто, робота керівництва банку має оцінюватися не лише на підставі результатів фінансово-господарської діяльності банку (наприклад, достатність капіталу, якість активів, фінансові результати діяльності, стан ліквідності), але і з точки зору процесу управління та контролю за справами банку.

В той же час, при розгляді цього, а також будь-якого питання під час перевірки менеджменту банку необхідно оцінювати, чи враховуються банком принципи корпоративного управління, які повинні використовуватися для спрямування та управління діяльністю установи з метою забезпечення її безпечності та надійності, а також підвищення її вартості. Самі принципи корпоративного управління вирішують цілий ряд питань, серед яких основними є: роль акціонерів у захисті вкладників та інших заінтересованих осіб; розподіл повноважень, компетенції та відповідальності між акціонерами, спостережною радою і правлінням; стратегія розвитку банку та контроль за її реалізацією (уключаючи розвиток системи ефективного планування, ризик-менеджменту та систем внутрішнього контролю) та інші. Чітке дотримання зазначених принципів дозволяє банкам забезпечити ефективне їх управління, приймати узгодженні рішення, посилити довіру і підвищити відповідальність, а також уникнути конфлікту інтересів, сприяти розкриттю інформації та її прозорості і у звязку з цим підвищити захист інтересів акціонерів банків та довіру вкладників, кредиторів і громадськості.

В частині менеджменту різноманітні проблеми можуть виникати з наступних причин [54, с. 136]:

• відсутність чіткої функціонально-організаційної структури банку та/або її нераціональність;
• недостатній контроль або слабка обізнаність вищого менеджменту у справах банку;
• слабкий стан внутрішнього контролю банку за складанням та поданням Національному банку України фінансової та статистичної звітності, своєчасним та правильним бухгалтерським обліком операцій;
• внутрішні положення та процедури банку не досконалі, мають поверховий характер, не враховують особливостей діяльності банку, змін, що відбуваються в нормативно-правових актах НБУ, внаслідок цього - недосконалі операційні процеси, значний операційних ризик;
• низька якість роботи служб внутрішнього аудиту: перевірки служби внутрішнього аудиту носять формальний характер, не охоплюють всіх ризикових сфер діяльності банку;
• спостережна рада банку не приділяє достатньої уваги діяльності служби внутрішнього аудиту, не забезпечує адекватність її чисельності зростаючим обсягам операцій, не впроваджує механізм контролю за неухильним виконанням підрозділами банку рекомендацій внутрішнього аудиту;
• чисельна перевантаженість підрозділів банку або неадекватність штату персоналу банку розміру та зростанню рівня його активів (інколи виникає внаслідок відсутності функціонально-організаційної структури банку, що призводить до дублювання функцій різними підрозділами або працівниками);
• не приділяється достатньо уваги підвищенню рівня кваліфікації персоналу, його тренінгу та тестуванню;
• нові послуги та банківські продукти випускаються на ринок без детального маркетингового дослідження, аналізу їх доцільності та прибутковості, не завжди узгоджуються з потенційними можливостями банку;
• значне навантаження на надходження банку, що виникає внаслідок неефективної структури витрат та недостатньо виважених витрат, високого рівня зарплат вищому менеджменту та персоналу, які не завжди узгоджуються із рівнем надходжень та темпами їх зростання.
• При проведенні активних операцій та з метою підтримання на достатньому рівні якості активів банкам необхідно уникати таких моментів:
• нераціональна організаційна структура підрозділів, що займаються проведенням активних операцій;
• внутрішні положення та процедури стосовно визначення якості активів не відображають всіх особливостей, що притаманні процесу кредитування, господарській діяльності банку, не передбачають проведення оцінки позичальників за галузевими та географічними ознаками їх діяльності;
• функція аналізу кредитного портфеля неефективна або відсутня, не відповідає наявним потребам банку, особливостям його кредитної діяльності;
• неякісне проведення аналізу фінансового стану позичальників;
• високий рівень концентрації кредитів у одну галузь, яка, до того ж, може перебувати в стадії спаду, політика банку в частині кредитування повязаних (споріднених) осіб;
• використання схем кредитування позичальників через інші банки з допомогою надання останнім міжбанківських кредитів або депозитів, залишків коштів за кореспондентськими рахунками тощо, для штучного уникнення порушень нормативів кредитування;
• використання банком схем кредитування позичальників та погашення ними боргів за рахунок кредитів, наданих іншим позичальникам;
• в забезпечення за кредитами приймаються цінні папери, які не мають активного ринку і є неліквідними (при їх оцінці банк «покладається» виключно на оцінку незалежного експерта і не здійснює перегляд усієї доступної інформації про цінні папери та їх емітентів), майно позичальника, ринкова вартість якого за оцінкою незалежних експертів значно перевищує балансову, що дозволяє штучно уникати формування резерву під активні операції;
• при здійсненні операцій з цінними паперами банк штучно (через торговців цінними паперами) здійснює котирування цінних паперів на організаційно оформленому біржовому та позабіржовому ринках цінних паперів, що напряму впливає на їх ринкову вартість, дозволяє формувати резерв, який не відповідає рівню ризику цих цінних паперів;
• недотримання банком принципу МСБО в частині відображення операцій по їх економічній суті, а не формі;
• проведення операцій за укладеними угодами, якими передбачається надання банком авансу на значний або невизначений строк при не конкретно визначених умовах та зобовязаннях, що покладаються на контрагентів банку;
• проблеми, повязані з регіональним розміщенням підрозділів банку та недостатнім контролем за кредитами, що надаються регіональними підрозділами банку;
• проблеми, повязані з просуванням на ринок специфічних банківських продуктів.
• До проблем, які повязані з недоотриманням відповідних надходжень, можуть призводити:
• суттєва залежність від якості активів, що провокує відволікання значної ресурсної бази в неприбуткові активи, яке, в свою чергу, має негативний вплив на рівень надходжень;
• значний рівень впливу ринкових ризиків (валютний ризик, процентний ризик). Покладання банку на отримання переважної частки доходів лише від певних операцій в разі зміни конюнктури ринку або економічної ситуації може стати причиною недоотримання доходу;
• неефективна політика банку в області ціноутворення (неадекватне встановлення відсоткових ставок депозитах та кредитах, надання кредитів та обслуговування інсайдерів та деяких клієнтів на більш сприятливих умовах);
• низький рівень рентабельності активів та капіталу банку;
• залежність рівня надходжень від разових, нетрадиційних операцій;
• необхідність залучення дорогих ресурсів на ринку міжбанківських кредитів з метою підтримання обовязкових економічних нормативів.
• Проблеми, повязані з ліквідністю, можуть виникати внаслідок наступних причин:
• нездатності банку планувати ліквідність та завчасно прогнозувати можливу незбалансованість між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобовязань. Ця причина може виникати через відсутність або неякісний аналіз розривів між активами та пасивами, відсутність або недостатній аналіз грошових потоків клієнтів, особливостей їх ділової активності тощо;
• значної залежності від плинних пасивів при здійсненні вкладень в довгострокові активи, здійснення фінансування короткостроковими (поточними) зобовязаннями значної частини активів з більш тривалими термінами погашення. Така ситуації, з одного боку, дозволяє збільшувати доходи, проте в разі ринкових криз, призводить до втрати ліквідності та взагалі платоспроможності;
• низької диверсифікації зобовязань банку за джерелами залучення коштів: в основному, найбільшу частку займають строкові кошти фізичних осіб та поточні кошти юридичних осіб, або робота з обмеженою кількістю фізичних чи юридичних осіб;
• суттєвої залежності від субординованого боргу при значному ризику його не відновлення після настання строку повернення;
• поганої репутації на міжбанківському ринку (може бути також повязана з іншими фінансовими показниками окрім показників ліквідності), яка в разі виникнення у банку тимчасових труднощів з ліквідністю не дозволить їх вирішити оперативно та з найменшими витратами,
• відсутності плану дій підрозділів банку на випадок кризи ліквідності або його недосконалості.
• Для уникнення проблем, що повязані з втратою капіталу, необхідно уникати наступних моментів:
• темпи росту активів значно випереджають темпи росту капіталу, причому значення встановлених нормативів капіталу наближаються до граничних (часто під час прискореного нарощування активів банк не приділяє достатньої уваги відповідному нарощуванню власного капіталу, що негативно відображається і на нормативних показниках капіталу). Така ситуація, зважаючи на зростання обсягів, складності операцій, що проводяться банками, наражає їх вкладників та кредиторів на значні ризики, враховуючи те, що низький рівень капіталу не буде достатнім для абсорбції всіх наявних ризиків;
• недостатній рівень відрахувань до фондів банку;
• конфлікт інтересів між акціонерами банку;
• зменшення обсягу капіталу внаслідок проведення надто високих, недоцільних виплат дивідендів, повернення банком коштів, залучених на умовах субординованого боргу;
• значного обсягу вкладень в основні засоби;
• втрат, що повязані з необхідністю створення необхідних резервів під активні операції внаслідок погіршення їх якості.
• У випадку з ринковими ризиками причинами виникнення проблем можуть бути:
• при побудові системи ризик-менеджменту банк не приділяє (приділяє незначну) уваги нефінансовим ризикам. Підхід до управління не фінансовими ризиками є формальним та обмежується окремими пунктами внутрішніх положень, які не мають ніякої реалізації на практиці;
• неякісні методи вимірювання та моніторингу ризиків;
• недостатні або невідповідні потребам банку інформаційні системи управління,
• недостатнє розуміння керівництвом комплексних ризиків.

Серед перших ознак майбутніх проблем у банку, на появу яких повинна бути негайна дійова реакція керівництва, слід виділити:

• недостатній рівень надходжень як для нормального функціонування банку, так і для створення необхідних резервів,
• розмір капіталу неадекватний обсягу операцій, що проводить банк, та ризику, що приймає на себе банк при здійсненні операцій,
• тенденції щодо збільшення обсягу проблемних активів, особливо кредитів,
• тенденції до зменшення обсягу коштів, що традиційно складали ресурсну базу банку (депозити, кошти на поточних рахунках клієнтів та інше, в залежності від обраних пріоритетів банку при формуванні ресурсної бази),
• погіршення рейтингу комерційного банку, що виставляється рейтинговими агенціями (стосується переважно тих банків, які звертаються до послуг таких агенцій - Standard and Poors, Moodys та інші).
• В разі, якщо дії керівництва банку були не досить ефективними та виваженими, не було досягнуто очікуваного ефекту, банк дійсно постає перед справжніми проблемами, а основними причинами виступають:
• слабкий менеджмент;
• недостатній рівень інформаційних систем та системи внутрішнього контролю;
• відсутність довгострокової стратегії та плану дій на випадок кризових ситуацій;
• слабка якість активів;
• недостатність фінансових ресурсів для виконання планів банку;
• недостатність корпоративного управління, що переважає над недостатністю фінансових ресурсів.
• У випадку, коли банк все ж таки опинився перед наявними проблемами, першочерговим завданням керівництва повинно бути ідентифікація причин, що зумовили ці проблеми, та визначення пріоритетності при їх усуненні, розробка стратегії та тактики подолання даних проблем. Коригуючі дії (заходи) повинні бути спрямовані на один з трьох напрямків:
• стан банку (обмеження рівня ризику),
• менеджмент (посилення ризик менеджменту, покращення функцій контролю/аудиту, проведення тренінгу працівників банку),
• акціонери (збільшення обсягу капіталу, зменшення або відмова від виплати дивідендів, або всі ці заходи).

Слід також додатково наголосити, що всі коригуючі дії (заходи) повинні бути включені до певного "плану дій" з метою їх узгодженості та необхідності визначення кінцевого результату.

3.2 Сучасні напрямки вдосконалення нагляду та система оцінки ризиків

Постійно триваючий розвиток банківської справи, вдосконалення банківських технологій, розробка та впровадження нових видів продуктів і послуг, зростаючий рівень конкуренції між банками, з одного боку, та необхідність забезпечення стабільного і безпечного функціонування банківської системи, якісного контролю за її діяльністю з іншого боку, вимагають від контролюючих органів постійного вдосконалення підходів здійснення банківського нагляду.

З цією метою Базельським комітетом з банківського нагляду в 2006 році було переглянуто та перевидано «Основні принципи ефективного банківського нагляду», які використовуються країнами у якості стандартів пруденційного регулювання і нагляду для оцінки якості систем нагляду та пруденційного регулювання, а також для планування діяльності у цій сфері з метою досягнення базового рівня ефективної та надійної практики наглядової та регулятивної політики.

Згідно з зазначеними принципами, ефективна система банківського нагляду повинна мати чітко визначені обов`язки і цілі для кожного органу, задіяного у нагляді за діяльністю банків. Кожен такий орган повинен мати операційну незалежність, прозорі процеси, надійне управління і адекватні ресурси та бути зобовязаним звітувати за виконання своїх обовязків. Також необхідною є відповідна законодавча база для здійснення банківського нагляду, включаючи положення щодо надання дозволу на діяльність банківських установ і здійснення постійного нагляду за ними; повноваження вирішувати питання дотримання законів, а також проблеми безпеки і надійності та правового захисту працівників нагляду. Мають бути запроваджені засоби обміну інформацією між органами нагляду та захисту конфіденційності такої інформації.

Що стосується безпосередньо сучасних шляхів вдосконалення банківського нагляду, то можна виділити серед них такі найголовніші напрямки:

-впровадження нагляду на основі оцінки ризиків, проведення перевірок, зважаючи на профіль ризику в банках, існування адекватного корпоративного управління, наявність дієвої системи управління ризиками та внутрішнього аудиту, тощо;

-здійснення нагляду на консолідованій основі;

запровадження інституту кураторства.

Перехід до нагляду на основі оцінки ризиків повязаний із зміною світогляду та принципів нагляду адже дозволяє здійснювати превентивний нагляд, зосереджуючись на ризиках окремих банків та системних ризиках банківської системи.

Нагляд на основі оцінки ризиків передбачає спрямування більших ресурсів у сфери підвищеного ризику, що можливо досягти за допомогою таких дій [54, с. 144]:

-виявлення ризиків з використанням уніфікованих визначень. Ця сукупність ризиків формує підґрунтя для висновків і дій нагляду;

вимірювання ризику на основі уніфікованих факторів оцінки. Кількість ризику не завжди вимірюється в грошовому вираженні; інколи це відносна оцінка суми можливих втрат. Наприклад, численні недоліки у системах внутрішнього контролю можуть свідчити про те, що банк має надмірний рівень операційно-технологічного ризику;

оцінки управління ризиками, яка дозволяє визначити, чи адекватно управляються і контролюються за допомогою відповідних систем банку визначені рівні ризику. Розвиненість та складність цих систем буде різною залежно від рівня наявного ризику і розміру та/або складності операцій банку;

спрямування більших ресурсів у сфери підвищеного або зростаючого ризику як у межах одного банку, так і в банківській системі взагалі. Це робиться за допомогою стратегії нагляду;

використання відповідних інструментів нагляду, залежно від виявлених ризиків, формулювання висновків щодо параметрів та рівня ризиків, а також визначення заходів щодо подальшого контролю виявлених проблем.

Національним банком України з метою здійснення банківського нагляду на основі оцінки ризиків виділено сукупність, що складається з 9 ризиків:

кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання;

ризик ліквідності - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов'язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат;

ризик зміни процентної ставки - це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок;

ринковий ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі;

валютний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали;

операційно-технологічний ризик - це потенційний ризик для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій і процесів оброблення інформації з точки зору керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи;

ризик репутації - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду;

юридичний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення;

стратегічний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Крім того, Національний банк України з метою уніфікації підходів до оцінки ризиків виділив систему для оцінки кожної категорії ризику. Система оцінки ризиків надає можливість в послідовний спосіб вимірювати ризики і визначати, яких наглядових процедур необхідно вжити.

Для шести категорій ризику - кредитного ризику, ризику ліквідності, ризику зміни процентної ставки, ринкового ризику, валютного ризику та операційно-технологічного ризику - слід оцінювати кількість ризику (незначна, помірна, значна), якість управління ризиком, сукупний ризик і напрям ризику. Для ефективного використання системи оцінки ризиків необхідно враховувати як поточний стан банку, так і фактори, які можуть вказувати на зростання ризиків. Згідно із системою оцінки ризиків існує чотири основних компоненти визначення параметрів ризику банку:

-кількість ризику, тобто рівень або обсяг ризику, на який наражається банк, характеризується як незначна, помірна або значна;

якість управління ризиком, тобто наскільки добре здійснюється виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг ризиків; характеризується як висока, така, що потребує вдосконалення, або низька;

сукупний ризик, тобто узагальнений висновок, який відображає рівень занепокоєння органів нагляду, зважаючи як на кількість ризику, так і на якість управління ризиком, з урахуванням відносного значення кожного з цих аспектів. Сукупний ризик оцінюється як високий, помірний або низький за кожною з дев'яти категорій ризику. Пом'якшувальні фактори (наприклад, страхування) можуть вплинути на оцінку сукупного ризику. Оцінка сукупного ризику визначає стратегію нагляду, тобто які конкретні заходи щодо цього банку будуть вжиті банківським наглядом Національного банку і які ресурси будуть для цього виділені. Перелік факторів оцінки доповнюють складові оцінок;

напрям ризику, тобто ймовірна зміна сукупного рівня ризику протягом наступних 12 місяців. Характеризується як такий, що зростає, стабільний або такий, що зменшується. Напрям ризику впливає на стратегію нагляду, зокрема на те, які додаткові наглядові заходи можуть бути вжиті. Якщо напрям ризику такий, що зменшується, це вказує на те, що на основі наявної інформації протягом наступних 12 місяців можна очікувати зменшення сукупного ризику. Стабільний напрям вказує на те, що сукупний ризик, ймовірно, залишиться незмінним. Якщо напрям ризику такий, що зростає, це свідчить про те, що, за очікуваннями, сукупний ризик через 12 місяців збільшиться.

Кількість ризику і якість управління ризиком мають оцінюватися незалежно одна від одної. Тому, визначаючи рейтинги окремих факторів оцінки за системою оцінки ризиків, необхідно пам'ятати, що якою б високою або низькою не була якість управління ризиком, вона не повинна впливати на оцінку кількості ризику. Крім того, значний розмір капіталу або високі показники фінансової діяльності не повинні розглядатися як пом'якшувальні фактори для неадекватної системи управління ризиками. Не слід робити висновок, що "високий" рівень ризику - це погано, а "низький" рівень ризику - це добре. Кількість ризику просто відображає рівень ризику, який банк бере на себе в процесі здійснення своєї діяльності, і добре це чи погано - залежить від того, чи забезпечують системи управління ризиками банку виявлення, вимірювання, моніторинг і контроль цієї кількості ризику.

Стратегічний ризик, ризик репутації та юридичний ризик - впливають на капітал і надходження банку, але їх важко точно виміряти кількісно. Тому за цими ризиками будуть оцінюватися лише сукупний ризик і напрям ризику. Характеристики сукупного ризику і напряму ризику ті ж, що й для інших ризиків.

Пріоритетні напрями розвитку і регулювання банківської діяльності та нагляду розроблені з метою підвищення ефективності регулювання банківської діяльності та банківського нагляду на основі принципів Базельського комітету з банківського нагляду, оптимізації організаційних засад, функцій структурних підрозділів банківського нагляду центрального апарату і територіальних управлінь Національного банку України.

Стрімке зростання обсягів активних операцій, насамперед кредитування, упровадження широкого асортименту нових банківських продуктів, а також поглиблення впливу процесів світового фінансового простору на розвиток вітчизняного банківського сектору, активізація процесів створення банківських об'єднань та промислово-фінансових груп об'єктивно спричинюють зростання ризиків у діяльності банків.

На рівень ризиків у діяльності банків також впливають недостатня концентрація банківського капіталу та його розпорошеність між значною кількістю невеликих банків, певна розбалансованість довгострокових активів та пасивів за строками щодо погашення, відсутність належної прозорості банківського сектору і необхідного рівня корпоративного управління в банках, що призводить до наявності недоліків у системах ризик-менеджменту та внутрішнього контролю.

Мінімізація ризиків у діяльності системи банків, забезпечення її поступового розвитку та надійності вимагає на сучасному етапі перегляду методів і підходів щодо здійснення регулювання банківської діяльності та нагляду, що передбачає подальше вдосконалення його правових, методологічних та організаційних засад.

На сьогодні основним принципом удосконалення системи регулювання банківської діяльності й банківського нагляду є подальше впровадження в повсякденну діяльність підходів і методів, які орієнтовані на виявлення проблем у діяльності банку на ранніх стадіях їх виникнення, з метою запобігання цим проблемам та уникнення кризових явищ або пом'якшення їх впливу на економіку. Це передбачає зосередження головної уваги на оцінці ризиків та якості управління ними з позицій їх потенційного впливу на стійкість банку.

Нагляд на основі оцінки ризиків вимагає підвищення ролі керівних органів, передусім ради банку, щодо забезпечення адекватної політики управління ризиками і стабільної діяльності банку, передбачає побудову ефективних правових та організаційних засад корпоративного управління, здійснення нагляду на консолідованій основі з метою оцінки ризиків, пов'язаних з участю банків у фінансових групах. Саме ці положення є основою нової версії Основних принципів ефективного банківського нагляду, затверджених Базельським комітетом з питань банківського нагляду у 2006 р.

Ураховуючи вищезазначене, подальший розвиток і вдосконалення регулювання банківської діяльності та нагляду має концентруватися на таких напрямах [6, с. 253]:

удосконалення безвиїзного нагляду та інспектування банків;

удосконалення порядку створення та ліцензування банків і банківських об'єднань;

удосконалення процедур тимчасової адміністрації, реорганізації і ліквідації банків;

зміцнення нагляду у сфері протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом;

забезпечення прозорості банківської системи;

поетапне впровадження порядку оцінки адекватності капіталу відповідно до вимог Базельської угоди про капітал II;

розвиток співробітництва з іншими державними наглядовими органами та органами банківського нагляду зарубіжних країн і міжнародними організаціями у сфері банківського нагляду;

підвищення кваліфікації та матеріальне стимулювання працівників банківського нагляду.

Реалізація пріоритетних завдань банківського нагляду потребує законодавчого врегулювання таких питань, як забезпечення правової бази для підвищення рівня корпоративного управління в банках, упровадження нагляду на основі оцінки ризиків, консолідованого нагляду.

На мою думку, банківський нагляд проводиться з метою забезпечення надійності і стабільності окремих банків і передбачає цілісний і постійний нагляд (контроль) за здійсненням банками своєї діяльності у відповідності з діючими нормами законодавства та інструкціями. Тому необхідно приділяти більше уваги процесу нагляду, оскільки від того, наскільки точно він відображає дійсність, залежить грошово-кредитна політика та вибір методів та інструментів регулювання грошово-кредитного ринку, а значить і банківської діяльності як обєкта банківських правовідносин.

Розвиток банківського сектору надзвичайно важливий для функціонування економіки в цілому. А банківське регулювання та нагляд покликані підтримувати стабільність та сприяти розвитку банківської сфери, спрямовувати її у потрібне русло.

Необхідність банківського нагляду, на мою думку, виходить з завдань та функцій НБУ, а саме грошово-кредитна політика, канал кредитів та інвестицій, конкуренція та інновації, збереження приватних депозитів, оперування механізмами платежів та ступінь ліквідності і надійності банківських установ мають бути обєктами регулювання за для ефективності не лише банківської системи, а й держаної політики в цілому.

Постійно зростаюча конкуренція в банківській сфері, намагання та бажання банків отримати більший прибуток, призводить до того, що банки починають віддавати перевагу вирішенню тимчасових питань, не враховують або не повною мірою враховують можливі негативні наслідки такого ситуативного управління. Стурбованість викликає той факт, що:

по-перше, відбувається ускладнення банківських операцій і, відповідно, ускладнення ризику, коригування його параметрів;

по-друге, банками порушуються технологічні процеси, при здійсненні операцій не виконуються всі необхідні процедури;

по-третє, банки вдаються до дій, за допомогою яких відбувається штучне зменшення рівня ризиковості його операцій та його діяльності, внаслідок чого не володіють інформацією про справжній рівень ризику та не застосовують відповідних заходів для його мінімізації та хеджування;

по-четверте, банками використовуються різноманітні схеми здійснення операцій, які дозволяють їм уникати обмежень та здійснювати діяльність в межах нормативних вимог, встановлених контролюючими органами, що ускладнює процес нагляду за ними;

по-пяте, найбільшим джерелом ресурсів банки є не кошти акціонерів, а кошти вкладників та кредиторів, що ставить під сумнів виконання банками своїх зобовязань перед останніми.

Внаслідок цього повинно відбуватись постійне вдосконалення процесу нагляду за банками, як безвиїзного так і виїзного, адже такі дії банків можуть зашкодити стабільності банківської системи, поставити під загрозу інтереси кредиторів і вкладників банку через загрозу коштам, що були довірені ними банкам.

При цьому, вдосконалення банківського нагляду повинно здійснюватись за такими напрямами:

-через постійне вдосконалення засад, методів, інструментів та процедур здійснення банківського нагляду, нормативно-правових актів;

через збільшення часу на підготовку фахівців з банківського нагляду із застосування сучасних методів навчання, постійне підвищення та підтримання на належному рівні їх кваліфікації.

3.3 Створення фінансового мегарегулятора в Україні

За станом на листопад 2009 р. із 161 країни, що мають національні валюти і власні фінансові політики, 55 створили інститут мегарегулятора [31, с. 18].

Нині в Україні загострилася полеміка щодо виконання функцій банківського нагляду та регулювання. Яка інституція має їх здійснювати - центральний банк чи окремий універсальний фінансовий регулятор?

Останнім часом ведуться дискусії щодо створення фінансового мегарегулятора в Україні. Існує декілька варіантів вирішення цього питання [33].

. Можливими варіантами вирішення проблеми недостатнього ступеня незалежності регуляторів фінансових установ є:

Варіант 1. Консолідація функцій забезпечення цінової та фінансової стабільності в центральному банку. У цьому випадку цінова стабільність забезпечується діями та інструментами монетарної політики, а фінансова - більшою мірою досягається шляхом забезпечення стабільності банківської системи завдяки використанню механізмів пруденційного нагляду та регулювання, оскільки ключову роль у фінансовій системі у переважній більшості країн, як правило, відіграють банки. Такої практики продовжує дотримуватися більшість держав. Передусім це стосується країн із новими економіками, де частка банків у загальній фінансовій системі продовжує залишатися домінуючою. До таких країн належать Бразилія, Індія, Ізраїль, Чехія, Румунія, Росія, Україна та інші (табл. 3.1). Подальша розбудова існуючих регуляторів (Національного банку України, ДКЦПФР та Держфінпослуг) шляхом посилення їх незалежності, що передбачає [20]:

а) внесення змін до Закону України «Про Національний банк України» щодо посилення незалежності Національного банку України шляхом:

призначення та звільнення з посади Голови Національного банку та члена Правління Національного банку України, відповідального за банківське регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби банківського нагляду) Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років;

встановлення додаткових кваліфікаційних вимог до Голови Національного банку та члена Правління Національного банку України, відповідального за банківське регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби банківського нагляду);

доповнення переліку підстав для припинення повноважень Голови та члена Правління Національного банку України, відповідального за банківське регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби банківського нагляду);

позбавлення Ради Національного банку України права застосовувати відкладальне вето щодо рішень Правління Національного банку України;

встановлення заборони авансового перерахування коштів Національного банку до Державного бюджету України;

б) прийняття окремих законів про ДКЦПФР і Держфінпослуг щодо:

визначення їх державними органами з особливим статусом, що не належать до системи центральних органів виконавчої влади;

призначення та звільнення керівника (голови) комісії з посади Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років;

Позиція Міністерства фінансів України: «виключити пропозиції щодо призначення та звільнення керівника (голови) ДКЦПФР і Держфінпослуг з посади за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років з огляду на невідповідність зазначеного світовій практиці»

запровадження ефективних механізмів підзвітності перед Верховною Радою України та Урядом;

в) забезпечення прозорості у діяльності фінансових регуляторів, насамперед через розроблення загальної Стратегії комунікацій та її реалізації.

Переваги розбудови існуючих регуляторів:

) відсутність змін у нормативно-правовій базі в частині перерозподілу повноважень;

) відсутність необхідності фінансування змін в організаційній структурі органів регулювання та нагляду;

) відсутність ризику перехідного періоду.

Недоліки розбудови існуючих регуляторів:

) складнощі запровадження консолідованого нагляду

) низький рівень координації дій органів регулювання та нагляду

) збільшення навантаження на Державний бюджет

) відсутність єдиної бази даних фінансових установ

) відсутність уніфікованого підходу до регулювання та нагляду за фінансовими установами

) низький рівень захисту прав інвесторів і споживачів фінансових послуг

) відсутність макропруденційного нагляду (нагляду за стабільністю фінансового сектору в цілому).

Таблиця 3.1

Організаційна структура банківського нагляду в окремих країнах світу

У структурі центрального банкуПоза структурою центрального банкуБразилія (Центральний банк Бразилії)Англія (органи влади з фінансових послуг)Болгарія (Болгарський національний банк)Китай (Комісія з банківського регулювання Китаю)Індія (Резервний банк Індії)Казахстан (Агенція з фінансового нагляду Казахстану)Ізраїль (Банк Ізраїлю)Угорщина (Орган з фінансового нагляду Угорщини)Литва (Банк Литви)Польща (Комісія фінансового нагляду)Румунія (Національний банк Румунії)Німеччина (Федеральне управління фінансового нагляду Німеччини)Росія (Центральний банк Російської Федерації)-Чехія (Національний банк Чехії)-Україна (Національний банк України)-Розподіл функцій (спільний нагляд центрального банку та незалежного органу)Корея (Банк Кореї спільно зі Службою фінансового нагляду)Туреччина (Агенція з банківського регулювання та нагляду спільно з Центральним банком Республіки Туреччина)

Варіант 2. Створення окремого мегарегулятора. Єдиною функцією центрального банку при цьому залишається проведення монетарної політики для забезпечення цінової стабільності. Як приклад, можна навести організацію органів регулювання, що обрали таку систему, зокрема в Англії, Угорщині, Польщі та Китаї ( див. табл. 3.1).

Основним вагомим аргументом за створення єдиного, окремого від центрального банку регулятора є, безумовно, дедалі інтенсивніший розвиток інституцій - фінансових посередників, відмінних від банків: інвестиційних, взаємних фондів, страхових компаній, кредитних спілок. В результаті підвищення конкуренції, лібералізації ринків та швидкого розвитку фінансів поступово розмиваються межі між функціями банків і небанківських фінансових інституцій. І в самих банківських установах традиційно банківські функції доповнюються функціями банківського страхування, банківського менеджменту активів тощо. Все це потребує дедалі глибшої спеціалізації банківського нагляду і, як наслідок, зростання кількості спеціалізованих супервізорів, що може виявитися неефективною та витратною справою. Ще складнішим для центрального банку є питання про те, чи потрібно йому опікуватися функціями захисту споживачів та менеджменту активів, які не притаманні класичним функціям центральних банків [1, с. 297-300].

Мегарегулятор - орган, який регулює відносини в певних сферах діяльності, наприклад, фінансовій.

а) ухвалення рішення про створення мегарегулятора з покладанням на нього функцій щодо здійснення регулювання та нагляду за банківськими, небанківськими фінансовими установами та ринком цінних паперів.

б) внесення змін і доповнень до законодавства щодо:

визначення основних завдань та повноважень новоствореного мегарегулятора;

визначення його державним органом з особливим статусом, що не належить до системи центральних органів виконавчої влади;

визначення джерел фінансування мегарегулятора;

призначення та звільнення з посади керівника мегарегулятора, здійснюється Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років;

встановлення кваліфікаційних вимог до посади керівника мегарегулятора, що унеможливлюють існування політичного впливу;

запровадження ефективних механізмів підзвітності перед Верховною Радою України та Урядом;

в) забезпечення прозорості у діяльності мегарегулятора, насамперед через розроблення та реалізацію Стратегії комунікацій.

Переваги створення окремого мегарегулятора:

1) закріплення відповідальності за розроблення політики фінансового сектору

) запровадження консолідованого нагляду за фінансовими установами

) створення єдиної бази даних фінансових установ

) спрощення (уніфікація) та зменшення обсягів звітності

) більш ефективне використання ресурсів (фінансових, людських)

) вироблення уніфікованого підходу до регулювання та нагляду за фінансовими установами

Недоліки створення окремого мегарегулятора:

) ризик перетворення мегарегулятора у «бюрократичну машину»

) збільшення навантаження на Державний бюджет щодо фінансування розроблення законодавства та організаційних змін

) ризик перехідного періоду, насамперед, для банків

) збільшення навантаження на Державний бюджет на утримання регулятора

) відсутність макропруденційного нагляду

) низький рівень захисту прав інвесторів і споживачів фінансових послуг

Варіант 3. Створення мегарегулятора при Національному банку України.

а) внесення змін до Закону України «Про Національний банк України» щодо:

- закріплення статусу мегарегулятора фінансового сектору;

- розширення переліку функцій Національного банку України як мегарегулятора фінансового сектору;

- визначення основних завдань, повноважень та відповідальності мегарегулятора фінансового сектору;

- посилення незалежності Національного банку України шляхом:

- призначення та звільнення з посади Голови Національного банку та члена Правління Національного банку України, відповідального за регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби фінансового нагляду) Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років;

- встановлення додаткових кваліфікаційних вимог до Голови Національного банку та члена Правління Національного банку України, відповідального за регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби фінансового нагляду);

- доповнення переліку підстав для припинення повноважень Голови та члена Правління Національного банку України, відповідального за регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби фінансового нагляду);

- позбавлення Ради Національного банку України права застосовувати відкладальне вето щодо рішень Правління Національного банку України;

- встановлення заборони авансового перерахування коштів Національного банку до Державного бюджету України;

- запровадження ефективних механізмів підзвітності перед Верховною Радою України та Урядом;

б) забезпечення прозорості у діяльності мегарегулятора, насамперед через розроблення та реалізацію Стратегії комунікацій.

Переваги створення мегарегулятора при Національному банку України:

) закріплення відповідальності за розроблення політики фінансового сектору;

) відсутність ризику перехідного періоду для банківського сектору;

) запровадження консолідованого нагляду за фінансовими установами;

) створення єдиної бази даних фінансових установ, на основі програмно-технічних засобів НБУ;

) спрощення (уніфікація) та зменшення обсягів звітності;

) вироблення уніфікованого підходу до регулювання та нагляду за фінансовими установами;

) здійснення макропруденційного нагляду;

) більш ефективне використання ресурсів (фінансових, людських);

) підвищення професійного рівня співробітників регуляторного органу та фінансових установ на базі учбових закладів Національного банку України;

) зменшення навантаження на Державний бюджет

Недоліки створення мегарегулятора при Національному банку України:

) ризик перехідного періоду для небанківського сектору;

) ризик перетворення мегарегулятора у «бюрократичну машину»;

) ризик виникнення хибного уявлення щодо надання Національним банком України рефінансування небанківськім фінансовим установам;

) збільшення навантаження на Державний бюджет щодо фінансування розроблення законодавства та організаційних змін;

) низький рівень захисту прав інвесторів і споживачів фінансових послуг;

Варіант 4. Запровадження діяльності двох окремих органів регулювання та нагляду (модель «Twin-peaks»): (Служби фінансового нагляду при Національному банку); (Регулятора фінансового ринку).

Модель «Twin-peaks» - модель побудови системи нагляду та регулювання, яка передбачає існування двох незалежних регуляторів, один з яких (перебуває у складі центрального банку) здійснює пруденційне регулювання та нагляд за фінансовими установами, а другий (окрема структура, яка підпорядкована Міністерству фінансів) - відповідальний за встановлення правил та здійснення нагляду за діяльністю на фінансових ринках, захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг, а також питання, повязані з конкуренцією на фінансових ринках.

Запровадження нагляду в Україні за варіантом 4 передбачає:

а) внесення змін до Закону України «Про Національний банк України» щодо:

розширення переліку функцій Національного банку України, зокрема регламентування повноважень щодо регулювання та нагляду за небанківськими фінансовими установами;

визначення місії, основних завдань, повноважень та відповідальності керівних органів Національного банку України (Служби фінансового нагляду при Національному банку України);

визначення порядку взаємодії Національного банку України та (Регулятора фінансового ринку);

посилення незалежності Національного банку України шляхом:

призначення та звільнення з посади Голови Національного банку та члена Правління Національного банку України, відповідального за регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби фінансового нагляду) Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років;

встановлення додаткових кваліфікаційних вимог до Голови Національного банку та члена Правління Національного банку України, відповідального за регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби фінансового нагляду);

доповнення переліку підстав для припинення повноважень Голови та члена Правління Національного банку України, відповідального за регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби фінансового нагляду);

позбавлення Ради Національного банку України права застосовувати відкладального вета щодо рішень Правління Національного банку України;

встановлення заборони авансового перерахування коштів Національного банку до Державного бюджету України;

запровадження ефективних механізмів підзвітності перед Верховною Радою України та Урядом;

б) створення (Регулятора фінансового ринку), у компетенції якого б перебувало: встановлення правил здійснення діяльності на фінансових ринках та нагляд за ними, захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг, а також питання, повязані з конкуренцією.

в) визначення основних засад організаційної структури Регулятора фінансового ринку:

- склад вищих органів (Регулятора фінансового ринку);

- центральний апарат (основні департаменти, управління, відділи) та структурні підрозділи;

- оптимальна чисельність співробітників центрального апарату та структурних підрозділів;

г) створення законодавчої бази щодо діяльності (Регулятора фінансового ринку):

- закріплення статусу (Регулятора фінансового ринка) як органу регулювання та нагляду за фінансовими ринками;

- визначення його державним органом з особливим статусом, що не належить до системи центральних органів виконавчої влади;

- призначення та звільнення з посади керівника Регулятора фінансового ринка, здійснюється Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років;

- визначення місії, основних завдань, повноважень та відповідальності (Регулятора фінансового ринку);

- визначення порядку взаємодії (Регулятора фінансового ринку) з Національним банком;

- запровадження ефективних механізмів підзвітності перед Верховною Радою України та Урядом;

д) забезпечення прозорості у діяльності фінансових регуляторів, насамперед через розроблення та реалізацію Стратегій комунікацій.

Переваги моделі «Twin-peaks»:

) закріплення відповідальності за розроблення політики фінансового сектору

) відсутність ризику перехідного періоду для банківського сектору

) запровадження консолідованого нагляду за фінансовими установами

) створення єдиної бази даних фінансових установ

) спрощення (уніфікація) та зменшення обсягів звітності

) вироблення уніфікованого підходу до регулювання та нагляду за фінансовими установами

) здійснення макропруденційного нагляду

) відсутність ризику перетворення органу регулювання та нагляду в «бюрократичну машину»

) підвищення професійного рівня співробітників регуляторного органу та фінансових установ на базі учбових закладів Національного банку України

) підвищення рівня захисту прав інвесторів і споживачів фінансових послуг

Недоліки моделі «Twin-peaks»:

) ризик перехідного періоду для небанківських фінансових установ

) ризик координації дій органів регулювання і нагляду

) збільшення навантаження на Державний бюджет щодо фінансування розроблення законодавства та організаційних змін

Отже, розглянувши всі варіанти створення фінансового мегарегулятора в Україні, можна зробити висновок, що найкращим варіантом є запровадження діяльності двох окремих органів регулювання та нагляду (модель «Twin-peaks»), оскільки навіть порівняно з моделлю створення мегарегулятора при Національному банку України дана модель має таку ж велику кількість переваг, що й модель «Twin-peaks», а недоліків дана модель має менше.

В Україні не дозволяється визнавати капітал третього рівня, оскільки ринковий ризик не враховується при розрахунку регулятивного капіталу. Оскільки Україна намагається наблизитись до максимального виконання вимог Базель II, то потрібно частково вдосконалити деякі Постанови Правління НБУ, зокрема Постанову № 368 в частині вимог до регулятивного капіталу банків - додати до складу регулятивного капіталу капітал третього рівня.

РОЗДІЛ IV. ОХОРОНА ПРАЦІ В НА ДОСЛІДЖУВАНОМУ ОБЄКТІ (НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ВТБ БАНК»)

4.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці в приміщенні банку

Бессарабське відділення ПАТ «ВТБ Банк» розташоване у триповерховій цегляній споруді.

Приміщення має просторі кабінети, які оснащені сучасним комфортним обладнанням.

Робочі приміщення складаються з 11 кабінетів. Загальна площа службових приміщень 270 м2, висота 3,1 м, що відповідає стандарту СНіП 2.09.02-85 - не менше 3 м.

Об'єм виробничих приміщень, що припадає на одного працівника 30,2 мі, що перевищує нормативне значення на 15,2 мі, а площа приміщень на одного працюючого дорівнює 5 мі, що є дотриманням нормативу 4,5 мі.

Склад приміщень банку визначений відповідно до існуючої структури, чисельності працюючих, а також завдань, що виконуються банком.

При розробці фасаду будинку банку враховане розташування рекламного оформлення та його візуальне сприйняття в денний і вечірній час.

Банківські приміщення масового використання (вестибюль, хол, операційний та касовий зали) розроблені кольоровими інтер'єрами з застосуванням елементів художнього оформлення. Інші приміщення банку пофарбовані в кольори середньої світлості, поверхня матова.

При виборі матеріалів для опорядження приміщення банку була надана перевага довговічним зносостійким вогнетривким матеріалам, які дають змогу проводити вологе прибирання.

Стіни в приміщеннях для перерахування грошових білетів та монет, друкуючих пристроїв облицьовані звукопоглинаючими матеріалами. Поверхні стін сховищ цінностей облицьовані глазурованою плиткою на всю висоту.

Стелі пофарбовані водоемульсійними фарбами світлуватого кольору та поклеєні шпалерами.

Підлоги в операційних і касових залах виконані з твердих, стійких до зносу матеріалів: граніту та мармуру, а у приміщеннях сховища, вечірньої каси - з керамічних плит.

Підлога у відділенні покрита зносостійким лінолеумом з прослойкою із клеючого пластика. Стелі - підвісні.

Проаналізуємо умови праці в приміщенні кредитного відділу банку.

Кредитний відділ призначений для проведення банківських кредитних операцій з клієнтами.

Кредитний відділ представляє собою кабінет загальною площею 90 м2. В відділі працює 6 працівників та встановлено 6 персональних комп'ютери.

Об'єм приміщення на одного працюючого складає 15 м2, при нормі на одне комп'ютеризоване робоче місце не менше 6 м2. Таким чином, площа приміщення відповідає вимогам нормативних документів.

Відділ має природне та штучне освітлення. Потік природного освітлення падає з лівої сторони. Приміщення має 22 вікна.

Значення освітленості на поверхні робочого столу в зоні розміщення документів становить 400 лк. Джерела штучного світла є люмінесцентні лампи типу ЛБ.

Вікна кредитного відділу розташовані з північно-західної сторони. На них штори світлих відтінків. Віконні прорізи у приміщенні банку захищені внутрішніми металевими ґратами та мають розмір 2,2 м. х 3,15 м. кожне.

Значення показників мікроклімату приміщення кредитного відділу відповідають нормам згідно зі БНіП 2.04.95-91, ДЕСТ 12.1.005-88, СН 4088-86 [11].

Приміщення кредитного відділу оснащено системою припливної вентиляції. Припливне повітря подається в приміщення кредитного відділу розсіяним потоком, для чого використовуються спеціальні насадки. В основу такої вентиляції покладено повітрозабірні пристрої, які розташовані в місцях, де повітря не забруднене пилом та газами. Вони знаходяться приблизно на відстані 2 м від рівня землі.

Значення параметрів, які характеризують санітарно-гігієнічні умови праці занесені в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Параметри санітарно-гігієнічних умов праці

ПараметрФактичне значенняНорматив по ГОСТ 12.1.005-88 та іншимВідповідність параметра стандартуШум, дБ6565ВідповідаєОсвітлення, лк365300-400ВідповідаєТемпература повітря, 0С2222-24ВідповідаєВідносна вологість повітря, %5040-60ВідповідаєШвидкість руху повітря, м/с0,1до 0,1ВідповідаєЗапиленість мг/м30,70,2-2Відповідає

В кредитному відділі застосована система водяного опалення. Система опалення спроектована з можливістю програмного зменшення теплової потужності в неробочий час, при цьому температура повітря не опускається нижче 14 0С.

Основними джерелами шуму в кредитному відділі на робочих місцях є вентилятори системних блоків, принтери ударної сили та пристрої телефонного зв'язку. Для нейтралізації внутрішнього шуму принтери огороджені звукоізолюючими екранами. Для нейтралізації зовнішнього шуму встановлені звукоізолюючі вікна.

Основним джерелом електромагнітних випромінювань в приміщенні відділу є монітори комп'ютерів та випромінюють кілька діапазонів електромагнітного спектра.

Кожен вид випромінювання є небезпечним і негативно впливає на організм людини. Однак застосування моніторів сучасного покоління знижують негативний вплив.

Для зберігання особистих речей робітників в банку передбачені приміщення гардеробної, яка розташована ізольовано і суміжно з приміщеннями касового залу. Вона обладнана індивідуальними шафами та умивальником. Санітарний вузол розташований поряд з гардеробною.

Таким чином, розташування санітарно-побутових приміщень відповідає санітарним нормам.

Для запобігання накопиченню статистичної електрики в приміщенні та зниженню рівня запиленості двічі на день проводиться вологе прибирання.

У відділі працюючі не відчувають вплив токсичних та пожежно-небезпечних речовин та матеріалів, а також виробничого пилу [18].

Таким чином, після проведення аналізу санітарно-гігієнічних умов праці в кредитному відділі ПАТ «ВТБ Банк» можна зробити висновок, що приміщення відповідає нормам БНіП ІІ-90-81, СН 512-78, ДсанПіН 3.3.2.007-98, параметри мікроклімату кредитного відділу банку є оптимальними згідно зі БНіП 2.04.95-91, ДЕСТ 12.1.005-88, СН 4088-86, санітарно-побутові приміщення теж відповідають встановленим нормам БНіП 2.09.04-87 та БНіП 2.0.02-89.

4.2 Техніка безпеки в кредитному відділі

Приміщення кредитного відділу банку по класу електронебезпеки відноситься до приміщень без підвищеної небезпеки.

В кредитному відділі використовуються комп'ютери і принтери. Обладнання кредитного відділу, а саме комп'ютерні робочі місця, розташовані на відстані 1,5 м.

Монітори розташовані таким чином, що потік світла з вікон не падає на них і не створює бліків. Столи, на яких розташовані комп'ютери мають довжину 1,5 м. Робоче місце перед клавіатурою складає 0,3 м.

Поверхня, на якій знаходиться дисплей горизонтальна, а клавіатура має кут відхилення 120-150.

Всі комп'ютери заземлені і місця кріплення заземлюючих контурів позначено позначкою "Заземлено".

Все обладнання в кабінеті працює під напругою 220В, про що вказано біля кожної розетки, яких у відділі 7, відстань їх від пола дорівнює приблизно 1 м. [4].

Електропроводка з подвійною ізоляцією прокладена під штукатуркою.

Всі посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично, один раз в три роки, у відповідності з наказом керівника проходять навчання, перевіряють знання з питань охорони праці.

Працівники при прийнятті на роботу проходять інструктаж з питань охорони праці. Інструктаж проводиться з наступними категоріями працівників:

знову прийнятими;

які переходять працювати в інший відділ;

які будуть виконувати нову для них роботу.

Згідно ПУЕ, за ступенем небезпеки поразки електричним струмом, КВ відноситься до класу приміщень без підвищеної небезпеки, тому що в приміщенні можливо одночасний дотик до корпусів ПЕОМ з однієї сторони і до заземлених металевих конструкцій приміщення (батареї опалення) з іншої сторони. Для доведення до приміщень без підвищеної небезпеки варто відгородити батареї деревяними ґратами.

За ГОСТ 12.1.030-81 для електроустановок перемінного струму з частотою 50 Гц, напругою до 1000В й глухозаземленою нейтралью застосовується занулення. Занулення варто виконувати електричним зєднанням металевих частин електроустановок із заземленою точкою джерела живлення електроенергією за допомогою нульового захисного провідника. Повинна забезпечуватися безперервність ланцюга від кожного корпуса електроустановки до нейтралі джерела.

Відповідно до вимог ПУЕ, відключення ушкодженої ділянки мережі здійснюється автоматом захисту, струм спрацьовування якого повинний перевищувати в 5-7 разів максимальний струм, споживаний електроустаткуванням у НІЛ, але бути менше в 1,4 рази струму короткого замикання (струм, споживаний електроустаткуванням менше 100 А). Варто застосувати повторне заземлення всіх частин устаткування, що можуть виявитися під напругою. Для цього необхідно зєднати металеві корпуси ПЕОМ із усіма заземленими металевими частинами приміщення. Опір повторного заземлення не повинний перевищувати 30 Ом.

Необхідно проводити контроль ізоляції. Контроль проводити між нулем і фазою і між фазами. Опір ізоляції повинен бути не менш 500 КОм. Контроль проводити не рідше 1 рази в рік при відключеному електроживленні.

При обслуговуванні, ремонті і налагодженні ПЕОМ необхідно керуватися ДНАОП 0.00-1.31-99.

Організаційні заходи:

- вступний інструктаж для нових працівників (проводиться з усіма незалежно від їхньої освіти і стажу роботи) по техніці безпеки, виробничої санітарії і правилами внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві;

- первинний інструктаж на робочому місці (безпечні прийоми праці, конкретна виробнича обстановка). Проводиться до початку виробничої діяльності. Особи, не звязані з обслуговуванням, іспитом, налагодженням і ремонтом устаткування, первинний інструктаж не проходять;

- повторний інструктаж. Ціль - перевірка і підвищення рівня знань правил і інструкцій з охорони праці. Проходять усі робітники, за винятком зазначених для первинного інструктажу на робочому місці. Проводиться один раз у півріччя.

При запровадженні в дію нових стандартів, правил; при зміні технологічного процесу і так далі проводити позаплановий інструктаж.

Проведення всіх інструктажів реєструється у відповідних журналах інструктажу з обовязковим підписом того, хто інструктується і що інструктує. Журнали інструктажів повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою. При виконанні робіт, не звязаних з основною діяльністю, необхідно проводити цільовий інструктаж.

Протягом роботи в відділі не було жодного випадку виробничих травм.

Будівля, в якій знаходиться банк відноситься до ІІ ступеню за вогнестійкістю. Кредитний відділ по категорії пожежної небезпеки відноситься до категорії "Д", тобто приміщення, де наявні негорючі речовини та матеріали в холодному стані. Причиною пожежі може бути:

паління у заборонених місцях;

короткі замикання електропроводки;

використання відкритого вогню;

навмисний підпал.

Кабінет кредитного відділу забезпечений пожежною сигналізацією, яка обладнана датчиками ІП - 104 сигнал від яких надходить на ПЦО (пульт централізованої охорони) відділу Державної служби охорони при УМВСУ.

4.3 Профілактика пожежної безпеки у відділі банку

банківський нагляд безвиїзний ліцензування

В кредитному відділі знаходяться вуглекислотні вогнегасники, які розташовані у легкодоступних місцях. На кожному з них вказаний термін придатності, по закінченню якого їх замінюють або перезаряджають [11].

Профілактичні заходи для покращення пожежної безпеки:

) контроль за виконанням техніки безпеки при роботі з комп'ютером;

) організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

) здійснення постійного контролю за виконанням інструкцій з пожежної безпеки;

) забезпечення додержання протипожежних вимог, стандартів, норм і правил.

Для працівників кредитного відділу є 2 евакуаційних виходи: через коридор та головний вихід.

У легкодоступних місцях розташовані схеми евакуації людей та матеріальних цінностей в разі виникнення пожежі. У відділах банку наявні таблички з переліком осіб, відповідальних за пожежну безпеку [18]. Кредитний відділ обладнаний: система автоматичної пожежної сигналізації з Димовими пожежними сповіщувачами, які розміщенні на стелі кімнати, переносні порошкові вогнегасники ВП-5 з розрахунку два штуки на кожні 20 м2 площі приміщення, пожежний кран, що знаходиться у коридорі біля відділу [11].

В приміщенні банку та в кредитному відділі горючі речовини не зберігаються.

В цілому по банку за пожежну безпеку відповідає керівник банку. Ним призначаються відповідальні особи за пожежну безпеку по кожному відділу та особи, які проводять інструктажі на теми пожежної безпеки з персоналом банку.

На підставі виконаного в розділі аналізу стану питань охорони праці, можна зробити висновок, що в цілому приміщення кредитного відділу Бессарабського відділення ПАТ «ВТБ Банк» по санітарно-гігієнічним умовам праці, техніки безпеки та пожежної безпеки знаходиться у задовільному стані.

Кредитний відділ банку знаходиться на першому поверсі. За ступенем пожежної небезпеки банківську установу можна віднести до категорії "Д".

ІІ ступінь за вогнестійкістю будинку. Максимальна відстань від найбільш віддаленого місця у кредитному відділі до евакуаційного виходу складає 32,2 м, що відповідає встановленій нормі. Для розрахунку весь шлях руху потоку розділимо на 5 ділянок довжиною Lі і шириною і, де і - окремі ділянки шляху. Відобразимо наявні дані у вигляді таблиці (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Евакуація людей

№ ділянки шляхуДілянка руху людського потокуДовжина, Lі, мШирина, і, м1Прохід між робочими місцями в приміщенні відділу9,21,12Дверний отвір11,13Коридор-хол12,81,454Тамбур8,22,65Дверний отвір11,6

Приміщення ПАТ «ВТБ Банк» в цілому відповідає усім встановленим вимогам. Санітарно-гігієнічні умови праці в приміщенні вважаються оптимальними, а саме: температура повітря становить - 22 0С, відносна вологість повітря - 55 %, швидкість руху повітря - 0,1 м/с, запиленість приміщення - 0,7 мг/м3, освітленість - 385 лк, рівень шуму - 65 дБ; при котрих у працівників має місце найвища працездатність, хороше самопочуття та зібраність при роботі з клієнтами. Пожежна безпека у приміщенні відповідає всім вимогам і правилам.

Щодо техніки безпеки, то у літній період рекомендується збільшувати вологість повітря за допомогою кімнатних зволожників, частішого виконання волого прибирання в приміщенні. Всі ці заходи будуть сприяти підвищенню працездатності та доброму самопочуттю працівників.

ВИСНОВКИ

В даній роботі відповідно до мети та завдань було досліджено сучасні методологічні підходи до організації банківського нагляду з боку Національного банку України, основні принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю, розроблені Базельським комітетом, інструменти нагляду, що використовувалися в період фінансової кризи, можливість впровадження фінансового мегарегулятора в Україні.

За результатами дослідження зроблено наступні висновки:

) єдине офіційно достовірне визначення суті банківського нагляду однозначно зазначене в Законі України «Про Національний банк України»: банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

В статті 67 Закону України «Про банки та банківську діяльність» зазначені мета, організація, підстави та обсяг нагляду.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності;

) основні принципи ефективного банківського нагляду є базовими стандартами для здійснення виваженої та ефективної політики нагляду та вважаються універсальними. Базельський Комітет з питань банківського нагляду розробив Основні Принципи та Методологічні розяснення до Основних Принципів, маючи на меті забезпечити підсилення глобальної фінансової системи. Недоліки та слабкі місця у банківській системі будь-якої країни, незалежно від того, чи є вона країною, що розвивається, чи економічно розвиненою країною, можуть створити загрозу фінансовій стабільності не тільки всередині такої країни, а й на міжнародному фінансовому ринку. Базельський Комітет з питань банківського нагляду вважає, що застосування Основних Принципів ефективного банківського нагляду усіма країнами буде значним кроком на шляху до покращення фінансової стабільності у кожній окремій країні та в усьому світі, а також забезпечить надійний фундамент для подальшого розвитку ефективних систем нагляду.

Основні принципи ефективного банківського нагляду є базовими стандартами для здійснення виваженої та ефективної політики нагляду, що розроблені Базельським комітетом з питань банківського нагляду, включають в себе 25 принципів, необхідних для того, щоб система нагляду була ефективною;

) для здійснення Національним банком його наглядової діяльності формується інформаційне поле, в межах якого потрібно виокремлено форми статистичної звітності, що подають банки до Національного банку, автоматизовану інформаційну систему «Досьє банків», інформаційно-аналітичний звіт «Фінансовий стан банків України», який складається з 25 модулів;

4) визначено дії Національного банку України в сфері банківського нагляду, що спрямовувались на підтримання фінансової стабільності банків, захист інтересів вкладників і кредиторів, відновлення та зміцнення довіри населення до банків в умовах затяжної економічної та фінансової кризи:

- проведення діагностичного обстеження банків з метою визначення їх поточної та перспективної платоспроможності і життєздатності;

спрощення процедур та скорочення термінів погодження статутів банків і реєстраційних процедур;

надання кредитної підтримки банкам в разі реальної загрози стабільності їх роботи;

запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банків шляхом призначення Національним банком України куратора банку;

надання банкам рекомендацій щодо дотримання єдиних принципів під час здійснення реструктуризації кредитної заборгованості позичальників;

схвалення Рекомендацій щодо роботи банків з позичальниками-фізичними особами, які мають заборгованість за споживчими кредитами та потрапили у скрутне фінансове становище, і Памятки для таких позичальників;

удосконалення розрахунку нормативів ліквідності з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобовязань перед клієнтами;

удосконалення вимог щодо призначення та діяльності тимчасової адміністрації банків з метою поліпшення ефективності процедур фінансового оздоровлення банків;

) визначено складові банківського нагляду в Україні.

Вступний контроль є важливою складовою банківського нагляду, оскільки обмежує можливість здійснення банківських операцій тільки тими субєктами, які мають ліцензію на право займатися банківською діяльністю. Вступний контроль здійснюється на стадії реєстрації нових банків та їх філій, дає змогу ще до вирішення питання про відкриття банку впевнитися в його майбутній надійності.

Головна мета цього контролю - допустити на ринок фінансових послуг України лише ті банки, умови діяльності яких відповідають встановленим НБУ обовязковим вимогам та надійність яких не загрожує інтересам їхніх клієнтів.

У вступному контролі розрізняють два етапи: реєстрацію банку, як юридичної особи і надання ліцензії на здійснення банківських операцій.

Другим етапом наглядової діяльності є безвиїзний нагляд, мета якого - забезпечити дотримання банками встановлених вимог, розумне (з оптимальним ризиком) ведення ними власних справ. Водночас під час його проведення реалізується заборона або обмеження Національного банку України щодо деяких видів банківської діяльності, здійснюється контроль за відрахуванням коштів до резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджуються штрафні санкції щодо банків, які порушують економічні нормативи.

Також органи банківського нагляду здійснюють поточний контроль за діяльністю банків України шляхом їх інспектування. Мета інспектування - контроль за діяльністю комерційних банків щодо дотримання ними законодавства та нормативних актів НБУ, спрямований на забезпечення стабільності роботи всієї банківської системи, захист інтересів вкладників та кредиторів банку, а також економічних інтересів держави.

Якщо безвиїзний контроль може забезпечити «кількісний» аналіз фінансового стану, то механізм проведення «якісного» аналізу процесу управління ризиком може бути здійснений тільки виїзним інспектуванням.

За результатами аналізу фінансового стану ПАТ «ВТБ Банку» встановлено, що банк має задовільний фінансовий стан, достатній рівень ліквідності (норматив Н5 = 57,05% при мінімально допустимому значенні 40 %), достатній рівень платоспроможності (норматив Н2 = 13,17% при мінімально допустимому значенні 10%) і не потребує застосування заходів впливу.

) в Україні не дозволяється визнавати капітал третього рівня, оскільки ринковий ризик не враховується при розрахунку регулятивного капіталу. Але, оскільки Україна намагається наблизитись до максимального виконання вимог Базель II, то потрібно частково вдосконалити деякі Постанови Правління НБУ, зокрема Постанову № 368 в частині вимог до регулятивного капіталу банків - додати до складу регулятивного капіталу капітал третього рівня;

) за станом на листопад 2009 р. із 161 країни, що мають національні валюти і власні фінансові політики, 55 створили інститут мегарегулятора.

Останнім часом ведуться дискусії щодо створення фінансового мегарегулятора в Україні. Після розгляду всіх варіанти створення фінансового мегарегулятора в Україні, зроблено висновок, що найкращим варіантом є запровадження діяльності двох окремих органів регулювання та нагляду (модель «Twin-peaks»), оскільки навіть порівняно з моделлю створення мегарегулятора при Національному банку України дана модель має таку ж велику кількість переваг, що й модель «Twin-peaks, а недоліків дана модель має менше. Модель «Twin-peaks» - модель побудови системи нагляду та регулювання, яка передбачає існування двох незалежних регуляторів, один з яких (перебуває у складі центрального банку) здійснює пруденційне регулювання та нагляд за фінансовими установами, а другий (окрема структура, яка підпорядкована Міністерству фінансів) - відповідальний за встановлення правил та здійснення нагляду за діяльністю на фінансових ринках, захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг, а також питання, повязані з конкуренцією на фінансових ринках.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Ferguson R., «Alternative approaches to financial supervision and regulation», journal of financial services research, 17 (1), 297-303. - 2000.

.Frederick C. Schadrack, Leon Korobow The basic elements of bank supervision. Lectures, At Fairfield University Fairfield, С Connecticut, Federal Reserve Bank of New York, July 1993.

3.Аналітичний звіт Дії Національного банку України в період загострення світової фінансової кризи: www.bank.gov.ua <#"justify">5.Бус О.Б. Особливості організації банківського нагляду, контролю та регулювання в зарубіжних країнах, університет банківської справи Національного банку України, науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - Вип. 19.2.

6.Васюренко О.В., Сидоренко О. М./ Банківський нагляд : підруч. - К. : Знання, 2011. - Книга. - 502 с

.Ворочек В.Г. Перспективи застосування «Базеля ІІІ» як інструменту попередження фінансових криз, КНЕУ, 2011.

.Гойванюк М.П. Роль тимчасової адміністрації в процесі регулювання діяльності проблемних банків, вісник Національного банку України №11 (177), 2010. - 42с.

.Ґудзь Т. П. Банківський нагляд: Навч. посібник, К.: Ліра-К. - 2008. - с. 380

.Дяконова І. І. До питання визначення понять «банківське регулювання» та «банківський нагляд» // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 8 (86). - с. 191, 192.

.Дугін І. В. Врахування чинників зовнішнього середовища в процесі управління кредитним портфелем комерційного банку / Дугін І. В. // Вісник НБУ, 2006. - № 5.

.Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. №2121- III.

.Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» від 15.02.2011 № 3024-VI.

.Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків» від 24.07.2009 № 1617-VI.

.Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р. №679-XIV

.Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні. - Постанова Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368.

.Інформація про функціонування ЄІС «Реєстр позичальників» за станом на 01.04.2010: www.bank.gov.ua

.Карчева Г. Використання методів непараметричної статистики для оцінки ризику ліквідності банків. // Вісн. Нац. банку України. - 2007. - № 7.

.Конопатська Л. В., Раєвський К. Є. Банківський нагляд: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2008. - 336 с.

20.Консультації щодо підвищення ефективності регулювання та нагляду за фінансовим сектором України. Зелена книга: www.bank.gov.ua <#"justify">54.Шпачук В.В., Пилипенко О.І. Виїзне інспектування банків: практичний аспект: навч. посіб. / Держ. ком. Статистики України, Держ. акад. статистики, обліку та аудиту - К.: ДП «Інформ.-аналіт. агентство», 2010. - 175 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Здійснення банківського нагляду зарубіжних країн

КраїнаОсновні органи контролюПроведення ревізійЗвіти про фінансовий стан, збитки та прибуткиБельгіяМіністерство фінансів, Банківська комісія, Банк БельгіїЩорокуПовний баланс і звіт про прибутки та збитки - щороку, звіт про прибутки та збитки - щокварталу, скорочений баланс - щомісяцяКанадаБюро нагляду за фінансовими установамиЩороку співробітниками БюроБаланс і звіт про прибутки та збитки - щокварталу, скорочений баланс - щомісяця, дані про керівників, нерухомість і баланс із подвійною аудиторською перевіркою - раз на рікНімеччинаФедеральне відомство з контролю за банками (при Міністерстві фінансів)Раз на рік незалежними аудиторськими фірмами за дорученнямРічний та щомісячний звіти про фінансовий стан, річний, квартальний та щомісячні звіти про великі позикиФранціяКомітет з регулювання банків; Банківська комісія Комітет з кредитування (усі комітети очолює Керуючий Банком Франції)Щороку або раз на 2 роки. Банківською комісією (за допомогою штату Банку Франції)Основна звітність - раз на півроку, скорочений баланс - щомісяця, регулярні звіти за великими кредитамиІталіяМіжміністерський комітет з кредитів і збережень (на чолі з міністром казначейства) Банк ІталіїРаз на 2-3 роки Банком ІталіїСкорочений баланс - щомісяця квартальний звіт за депозитами та позиками, річний баланс і звіт про прибутки та збиткиЯпоніяБюро банків при міністерстві фінансів Банк ЯпоніїРаз на 23 роки Бюро банків: за вибором - Банком ЯпоніїРічний баланс та звіт про фінансовий стан, звіт про прибутки - раз на піврокуШвейцаріяФедеральна банківська комісіяЩороку приватними бухгалтерськими фірмами за ліцензіями Швейцарського Національного банкуЩорічний баланс, засвідчений аудиторською фірмою ВеликобританіяБанк АнгліїЩороку приватними аудиторськими фірмами за дорученням Банку АнгліїЩорічний баланс, засвідчений аудиторською фірмою, звіт за окремими операціями негайно після їх здійсненняСШАФедеральна резервна система, контролер грошового обігу, федеральна корпорація страхування депозитів 50 банківських департаментів штатівРаз на 1-2 роки відповідними органамиПовні квартальні звіти про фінансовий стан за прибутки

Додаток Б

Окремі показники діяльності банку за IV квартал 2011 року

РядокНайменування рядкаНа кінець дня 31.12.2011Нормативні показники1Регулятивний капітал банку (тис. грн.)5 230 202120 0002Адекватність регулятивного капіталу (%)13,17не менше 10%3Відношення регулятивного капіталу до сукупних активів (%)12,45не менше 9%4Поточна ліквідність (%)57,05не менше 40%5Максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента (%)27,21не більше 25%6Великі кредитні ризики (%)209,70не більше 800%7Максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (%)0,14не більше 5%8Максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (%)0,63не більше 30%9Рентабельність активів (%)1,64-10Кредитні операції, що класифіковані як «стандартні» (тис. грн)13 098 525-10.1Сформований резерв за такими операціями (тис. грн)59 713-11Кредитні операції, що класифіковані як «під контролем» (тис. грн)16 628 943-11.1Сформований резерв за такими операціями (тис. грн)277 247-12Кредитні операції, що класифіковані як «субстандартні» (тис. грн)2 282 361-12.1Сформований резерв за такими операціями (тис. грн)241 597-13Кредитні операції, що класифіковані як «сумнівні» (тис. грн)588 898-13.1Сформований резерв за такими операціями (тис. грн)130 573-14Кредитні операції, що класифіковані як «безнадійні» (тис. грн)3 064 561-14.1Сформований резерв за такими операціями (тис. грн)3 053 501-15Чистий прибуток на одну просту акцію (грн)0,01-16Сума сплачених дивідендів за 2010 рік на одну:0-16.1Просту акцію0-16.2Привілейовану акцію0-