Територіальна організація промислового туризму Карпатського суспільно-географічного району та основні напрямки її вдосконалення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

О.В. Пендерецький

ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ КАРПАТСЬКОГО СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО РАЙОНУ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

МОНОГРАФІЯ

за редакцією заслуженого діяча науки і техніки України, члена-кореспондента НАПН України, доктора економічних наук, професора Олійника Ярослава Богдановича

Івано-Франківськ 2011р.

УДК 911.3

ББК 28.081

П 25

Рецензенти:

Шаблій О. І., доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри економічної та соціальної географії Львівського національного університету імені Івана Франка;

Топчієв О. Г., доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри економічної та соціальної географії Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

Любіцева О. О., доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри країнознавства і туризму Київського національного університету імені

Тараса Шевченка.

Рекомендовано до друку Вченою радою Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, протокол № 10/506 від 26.10.2011 р.

Пендерецький О. В.

П 25 Територіальна організація промислового туризму Карпатського суспільно-географічного району та основні напрямки її вдосконалення: монографія О. В. Пендерецький; за наук. ред.

Олійника Я.Б. - Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2011. - 225 с.

У монографії сформульовано теоретичні і практичні основи нового наукового напрямку в туризмі - промислового. Досліджено чинники, що впливають на розвиток промислового туризму на прикладі Карпатського суспільно-географічного району. Запропоновано визначення промислового туризму, його туристичного паспорта та складових концептуальної системи кадастру обєктів промислового туру. Розглянуто суспільно-економічні, природні та техногенні ресурси розвитку промислового туризму у Карпатському краї, що дозволить залучити інвестиції, знизити безробіття та сприятиме припливу іноземного капіталу в регіон.

Це видання призначене для науковців, промисловців, студентів, бізнесменів, громадських та державних діячів (VIP-туристи).

УДК 911.3

ББК 28.081978 - 966 - 694 - 169 - 8 ã Пендерецький О. В., 2011

ВСТУП

Сьогодні, завдяки науково-технічному прогресу, світ перетворюється в єдиний простір, великі відстані перестали бути бар'єром для бажаючих здійснити подорож. Туризм сприяє впровадженню і застосуванню передових технологій, викликає активізацію світового ринку товарів і послуг, сприяє інвестуванню коштів у різні сфери виробництва, допомагає вирішувати проблеми зайнятості та оздоровлення населення.

Вплив економіко-географічних чинників на туризм здійснюється за двома напрямками: у першому - вони виступають як об'єкт, що приваблює туристів в певний район, а в другому - як важливий засіб, за допомогою якого розвивається туризм.

Економіко-географічні чинники є об'єктом, який сприяє туризму, в тому сенсі, що економіка кожного району досить різна між собою за структурою і рівнем всіх галузей господарства, за їх територіальним розміщенням та сполученням, специфікою технологічних процесів і т.д., що викликає інтерес у представників ділових і промислових кіл. Часто в програму подорожей бізнесменів і промисловців входить відвідування наукових центрів і виробничих підприємств з метою ознайомлення з результатами досягнень даного регіону в науково-технічній сфері, вивчення досвіду, технологій, підвищення професійного рівня та кваліфікації. На сьогоднішній день у світі багато великих і малих виробництв тісно співпрацюють з туристичними фірмами, тим самим рекламуючи власну продукцію та розширюючи ринки збуту. Організація спеціальних турів на промислові обєкти, місця народних промислів, що має за мету ознайомлення з техногенними спорудами, процесами і явищами, технологіями виготовлення оригінальної продукції цінується дуже дорого і приносить значні доходи [54, с. 275]. Ця ідея знайшла свій подальший розвиток у такому новому напрямку як промисловий туризм, суть якого - подолання негативного ставлення до промислових міст і територій, ознайомлення людей з надбаннями індустріальної епохи, показ найкращих витворів індустріальної цивілізації, осередків народних промислів. Занедбані промислові підприємства, депресивні райони, можливо, колись стануть не менш популярними місцями відпочинку, ніж художні галереї чи морські пляжі.

Проте підвищена зацікавленість туристів до промислових обєктів вимагає, перш за все, вивчення екологічної та техногенної ситуації території, гарантування безпеки туристів [45].

В Україні промисловий туризм має всі перспективи для того, щоб зайняти певний сегмент туристичного ринку. Основою для цього є потужний промисловий осередок, природні обєкти промислового туризму, місця народних промислів. На теренах Карпатського краю найхарактернішою ознакою є наявність всіх цих обєктів. Значною мірою цьому «посприяв» військово-промисловий комплекс колишнього Радянського Союзу, залишені і занедбані обєкти якого після детального дослідження і вивчення їх стану еколого-техногенної безпеки можуть бути ефективно задіяні для промислового туризму.

З урахуванням наявних у Карпатському регіоні природного, економічного, наукового і технічного потенціалу, а також його історичних і географічних особливостей, стратегічна мета перспективного розвитку території полягає в тому, щоб на основі оптимального використання природних, матеріально-технічних, трудових та інтелектуальних ресурсів створити ефективну територіальну систему промислового туризму, яка забезпечить матеріальний добробут населення і екологічну безпеку краю.

Щоб реалізувати промислово-туристичний потенціал на теренах українських Карпат, найперше необхідно розробити основні засади туристичного паспорта туру, до якого будуть входити інвентаризація та кадастр об'єктів промислового туризму, їх повна екологічна і технічна характеристика. На основі цих розробок можна буде переходити до створення «Програми розвитку промислового туризму в Україні».

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬНО ГЕОГРАФІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ РЕГІОНУ

Туризм, як активний вид відпочинку населення, володіє всіма ознаками, які визначають його як самостійну галузь національного господарства, що виникла в процесі суспільного поділу праці. Туристичне господарство - це велика система з різноманітними зв'язками між її окремими елементами як у межах господарства окремої країни, так і в межах зв'язків господарства цієї країни зі світовим господарством в цілому. Туризм варто розглядати як особливу галузь прикладення суспільної праці, що включає види людської діяльності, спрямовані на організацію активного відпочинку населення. В цій галузі сфери послуг існують свої економічні відносини. Продуктом праці тут виступають нематеріальні блага, які створюють працівники туристичних підприємств.

Науково обґрунтоване уявлення про характер взаємодії суспільства й природи, про форми і тенденції розвитку територіальної організації суспільства дає економічна і соціальна географія, предметом дослідження якої є просторова організація суспільства [35, с. 402]. Для економічної та соціальної географії предметом дослідження є також географічні проблеми просторової організації суспільства, територіальні (просторові) суспільні системи. Вона вивчає територіальний поділ праці, розміщення продуктивних сил, регіональну політику, територіальну організацію виробництва, геополітику й геостратегію країн і регіонів світу, просторові соціально-економічні пропорції, територіально-виробничі зв'язки, територіальну економічну й соціальну політику, територіально-виробничі комплекси й територіальні соціально-економічні структури, транспортні та інфраструктурні мережі й системи, а також мережі й системи розселення, соціально-економічні райони.

Об'єктом дослідження економічної та соціальної географії є антропосфера: 1) земна сфера, де живе людство; 2) сфера Землі, що її прямо та опосередковано видозмінила людина; 3) використовувана й видозмінена людиною частина біосфери (географічне середовище). В антропосфері людська діяльність стає головним, визначальним чинником розвитку біосфери. Структурними елементами антропосфери є географічне середовище, техносфера (соціосфера) і суспільство в його різних територіальних формах.

Після проголошення незалежності України більшість досліджень у розвитку економічної і соціальної географії зорієнтована на вивчення продуктивних сил, соціально-географічних та економіко-географічних особливостей України, розроблення теорії економічного районування території України (Ф. Заставний, П. Масляк, Я. Олійник, М. Пістун, О. Шаблій, О. Топчієв та ін.).

Регіональна економічна і соціальна географія світу використовує методи, характерні як для географічних, так і для інших суспільних наук.

Метод дослідження науки - система прийомів і способів пізнання її загальних закономірностей та вивчення конкретних об'єктів, явищ і процесів.

В арсеналі економічної і соціальної географії наявні як традиційні методи досліджень, так і нові, пов'язані з потребами НТР. До першої групи методів належать історичний, картографічний, порівняльний, методи спостережень, системного аналізу, статистичний, економічного районування та ін. Друга група охоплює методи економіко-математичні, дистанційних спостережень, геоінформаційний.

Історичний метод застосовується в усіх суспільних та природничих науках. Своєрідність його використання у регіональній економічній і соціальній географії світу полягає у тісному поєднанні з аналізом і просторовими аспектами соціально-економічного розвитку, які зумовлюють безупинні зміни у географії господарства і населення, в характері використання природних і трудових ресурсів, в освоєнні та заселеності території. Знання історичної географії необхідне для розуміння сучасної географії населення і розміщення продуктивних сил, а також для прогнозування їх змін на прикладі конкретних регіонів світу.

Картографічний метод дає змогу створювати тематичні карти, наносячи на них безліч об'єктів, відображаючи їх взаєморозташування і взаємозв'язки. Цей метод використовують на всіх етапах дослідження - від збирання вихідних даних до розроблення нових наукових матеріалів. Складання різноманітних тематичних карт підвищує інформаційну місткість наукового матеріалу. Карти є не тільки чудовим ілюстраційним матеріалом, не тільки ємною і різнобічною інформацією, зручною для безпосереднього та багатоцільового використання, а й дієвим інструментом наукових досліджень.

Порівняльний метод притаманний усім географічним наукам. Він покликаний знайти найбільш істотні риси подібності та відмінності у господарському використанні територій регіонів світу, в географічних типах господарства і розселення, в їх взаємозв'язку. Цей метод дуже плідний при вивченні регіонів та країн.

Метод спостережень відіграє важливу роль у регіональній економічній і соціальній географії світу. Роль міжнародного туризму, поїздки зарубіжними країнами розширюють можливості безпосередніх особистих спостережень за особливостями господарського використання території, системами і типами розселення, умовами життя та культурою населення тощо.

Метод системного аналізу базується на принципі поетапності, передбачає визначення мети, завдань, формулювання наукової гіпотези, всебічне дослідження кожної з територіальних систем, особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил, а також вивчення цілісності системи, її внутрішніх і зовнішніх зв'язків, погодження галузевих і територіальних проблем.

Статистичний метод ґрунтується на аналізі даних про господарство і населення регіонів та країн, сприяє з'ясуванню особливостей просторової взаємодії різних територіально-економічних систем. У цьому аспекті важливу роль відіграє статистика як ефективний інструмент досліджень економічного і соціального стану конкретної території.

Метод економічного районування сприяє виявленню взаємопов'язаних в соціально-економічному аспекті частин країни за певною спеціалізацією. Базуючись на вченні про економічні райони, потребує обробки різноманітної економічної та соціальної інформації.

Економіко-математичні методи дають змогу відобразити певні кількісні співвідношення, а іноді й якісні закономірності розміщення різних форм і типів господарств, розселення і життєдіяльності населення. Важливим при цьому є математичне моделювання різних соціально-економічних процесів і об'єктів.

Методи дистанційних спостережень широко використовуються в дослідженнях розміщення природних ресурсів, господарських систем і населення. Дають нову і докладну інформацію про концентрування господарського використання території, особливості концентрації господарства і населення на великих регіональних просторах, про межі міських агломерацій, стан довкілля тощо.

Геоінформаційний метод набуває дедалі більшого значення. Полягає у створенні геоінформаційних систем, які є сучасним засобом збирання, збереження та аналізу різноманітних відомостей про територію.

Для промислового туризму найдоцільнішим є поєднання різних методів з урахуванням конкретних можливостей кожного з них.

Економічна й соціальна географія у своїх дослідженнях опирається на знання технологічних процесів розвитку й розміщення господарства. Тобто весь спектр звязків, який покликаний забезпечити повноцінне функціонування промислового туризму.

Світовий досвід засвідчує, що туризм є високорентабельною галуззю народного господарства багатьох країн світу. Наприклад, Іспанії він дає щорічно 17 млрд дол. США., що відповідає 30 % доходів від щорічного експорту цієї країни, в Італії туризм забезпечує 11 %, а в Данії і в Австрії - 8 % прибутків, що надходять від експорту товарів та послуг. Безумовно, поки що показники економічної результативності вітчизняного туризму далекі від зарубіжних, хоча в Карпатах є окремі центри, в господарській структурі яких рекреаційна галузь є провідною. В цілому, на сьогодні Карпатський регіон займає друге місце в Україні за обсягом доходів від рекреаційної сфери (22 % від сумарного показника по Україні) і поступається тільки Криму (відповідно 42 %), випереджаючи Причорномор'я (17 %) і Приазов'я (13 %) [32].

На основі природно-ландшафтних, етнокультурних та адміністративно-територіальних особливостей устрою земель регіону у 1999 р. було прийнято рішення про інтеграцію державних, громадських і підприємницьких зусиль Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей з метою розбудови цілісного конкурентоспроможного рекреаційно-туристичного комплексу Карпатського регіону. На підставі багатосторонньої угоди між цими областями їхні спільні інтереси в сфері туризму почала представляти спеціально створена інституція - Рада з туризму Карпатського регіону.

На сьогодні Карпатський туристичний регіон, з огляду на своє унікальне рекреаційно-географічне положення на східному прикордонні Європейського Союзу, розробляє масштабні маркетингово-інформаційну та інфраструктурно-інвестиційну стратегії, спрямовані на перетворення краю в один із основних осередків стійкого туризму та збереження природної й етнокультурної спадщини на Європейському континенті.

1.1 Сутність промислового туризму регіону

вітова економічна криза дала значний поштовх для формування відносно нового виду туризму - промислового [47]. Промисловий туризм - це організація турів на діючі (або ті, що колись діяли) промислові підприємства та місця народних промислів, з метою задоволення пізнавальних, наукових, професійних, ділових, культурологічних та інших потреб. Промисловий туризм - явище міждисциплінарне і наші дослідження, присвячені йому, є одними з перших в Україні. З кожним днем ритм життя пропонує нам розширювати коло своїх інтересів та вподобань. Тож сучасні мандрівники все більше уваги приділяють не пасивному відпочинку, а пригодницькому, культурно-освітньому, науково-пізнавальному. Так промисловий туризм надає можливість пізнати суть та особливості функціонування підприємств, заводів, станцій та відчинити двері у світ, доступ до якого раніше був засекреченим.

Сучасні туристи - це «колекціонери місць». Їх, жертв глобального прискорення, вже не цілком задовольняє стандартний туристичний асортимент - морські пляжі і картинні галереї. Вони все частіше прагнуть до комплексних вражень - поєднувати відпочинок з пізнавальними цілями, поправку здоров'я з екскурсіями, відвідування ділової конференції зі спортивною активністю та оглядом визначних пам'яток. Промислова екскурсія на підприємства якраз доповнює вказаний асортимент, який так необхідний для вимогливих туристів.

Промислова екскурсія - це інтелектуальна діяльність у вільний або навчальний час, з метою колективного, рідше індивідуального, відвідування обєктів промислового туризму, що вимагає певної витрати фізичних і духовних сил. Завдяки своїй наочності, дохідливості, емоційності така екскурсія є надзвичайно ефективною формою передачі знань екскурсантам, сприяє міцному засвоєнню наведених фактів, робить сильний вплив на формування духовного обличчя людини.

Промислові екскурсії поділяються на:

промислово-історичні;

промислово-економічні;

промислово-технічні,

природознавчі;

профорієнтаційні.

Промислово-історичні розкривають історію підприємства, показують біографію і досягнення заводу, фабрики, транспортного вузла, сільськогосподарського підприємства, наукового чи навчального закладу. На промислово-економічних екскурсіях розкриваються питання собівартості та якості продукції, наукова організація праці. Промислово-технічні забезпечують показ технологічного процесу, роботу окремих цехів і дільниць. Цехи - чудовий обєкт промислового туризму, найбільш рентабельний спосіб реклами: затрати мінімальні, а вражень багато.

В особливу підгрупу виділяють промислові екскурсії, які проводять з метою професійної орієнтації підлітків, надання допомоги учням загальноосвітніх шкіл у виборі ними майбутньої професії. Подібні екскурсії присвячені детальному знайомству з різними професіями, а в ряді випадків - всебічному показу однієї-двох професій. До групи природознавчих екскурсій входять географічні, оглядові природознавчі, геологічні, гідрологічні, ґрунтознавчі, ботанічні, зоологічні, екскурсії до унікальних пам'ятників природи, природоохоронної або екологічної тематики.

В оглядових передбачається розкриття декількох підтем: історія краю, досягнення в економіці, культурі, науці, особливості природи і ряд інших.

Місцем проведення промислових екскурсій є заводи, фабрики, будови промислових, житлових культурно-побутових об'єктів, сільськогосподарські підприємства, залізничні вокзали, річкові й морські порти, аеропорти, науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, планетарії, театри, цирки, філармонії та інші об'єкти виробничого, навчального, наукового та соціально-культурного призначення. Маршрути промислових екскурсій можуть охоплювати як все підприємство в цілому, так і окремі його виробничі ділянки. Продукти, що виробляються в так званому режимі онлайн відразу ж можна помацати (а в деяких випадках зробити самим), спробувати, приміряти, купити. Особливо цікавий промисловий туризм для подорожуючих з дітьми. Їм цікаво, що було з морозивом та шоколадкою до того, як вони потрапили до супермаркету.

Однак піонерами в промисловому туризмі були американські компанії. Прецедент стався, коли завод Jack Daniel's відкрив двері туристам у 1866 році, коли відкрився сам. Сьогодні підприємств, які не беруть туристів, у США залишилося дуже мало. Для кожної серйозної компанії - чи то автоскладальний завод, лісопилка або аеропорт - вважається поганим тоном не запрошувати туристів, це загроза репутації фірми. У Німеччині, навпаки, акцент робиться на постіндустріальний мотив: наприклад, занедбані вугільні і соляні шахти в Рурі, суднобудівні заводи часів Другої світової війни. Хоча, звичайно, відкриті і багато діючих підприємств. Лідер відвідуваності - завод BMW в баварському Вольфсбурзі (260 тис. туристів на рік). В одній лише Франції до 2007 року 1700 компаній прийняли туристів на своїх виробничих майданчиках. Лідирує тут припливна електростанція в Рансе, яка щорічно приймає 300 000 туристів. А в Англії шоколадну фабрику Кедберрі відвідують 400 000 осіб. В Іспанії загальним місцем стають винні тури, у Франції - сирні, в Нідерландах - квіткові.

Ефективна реклама підприємства, яка не потребує фінансових витрат, дієвий засіб додаткового прибутку - все це поєднує в собі промисловий туризм. Тисячі вітчизняних та зарубіжних туристів готові платити кошти, аби на власні очі побачити процес виплавки чавуну, виробництва високотехнологічних приладів, розливу напоїв, збирання машин тощо. Приймаючи гостей на території свого підприємства, власник має нагоду презентувати його потужності і потенціал, якість продукції, переваги перед конкурентами. Такі візити можуть стати початком нових партнерських стосунків і розширенням клієнтської бази. На сьогоднішній день пустити споживача до себе на виробництво - це дуже гарний рекламний хід. Кілька годин витонченої реклами, яку екскурсант споживає охоче, а іноді ще й платить за це. До того ж відкритися для споживача - це демонстрація чесності та прозорості управління, бездоганних технологій, впевненості у своїх перспективах перед конкурентами.

Не тільки виробництво товарів, а й виробництво послуг можна перетворити на шоу без шкоди для виробничого процесу.

Перетворення виробництва в туристичний об'єкт стимулює фірму до поліпшення корпоративного клімату і трудових відносин. Стають осмисленими прибирання в цехах, чиста робоча форма, презентабельний вигляд обладнання та багато іншого, в чому середньостатистичний директор не бачив сенсу раніше. Та й у робітників мотивація змінюється, коли на них дивляться, як на музейний скарб. Отже, фірма отримує лояльність споживачів, ефективну підтримку брендів. А оборот сувенірних магазинів, розташованих у точках, де закінчуються екскурсії, значно вищий, ніж в інших точках з аналогічною продукцією. Нарешті, зайве казати, як виграє бюджет міста від стимулювання продажів міських товарів і послуг. Але, крім того, міста здобувають нові бренди, нові несподівані і привабливі елементи іміджу, а також більше число туристів - цих «ходячих грошей» нашого часу. До того ж екскурсії на діючі підприємства - це, як правило, додаткове «навантаження» для інших туристичних магнітів, які сконцентровані знову ж таки в містах. Причому найбільш популярнішими у туристів є об'єкти, які є брендами конкретних міст. Наприклад, портовий комплекс в Роттердамі або завод «Ролекс» у Цюриху. Саме місто забезпечує популярність бренду.

Залежно від мотивації людей до подорожей, промисловий туризм розрахований на фахівців, що займаються вивченням та покращенням процесу виробництва, обміном досвідом працівників різних підприємств та їх структурних одиниць, відвідуванням підприємств з ціллю укладання договорів купівлі-продажу машинного устаткування, патентування певних технологічних процесів, вивчення навколишнього природного середовища з метою його покращення, а також на спортсменів-екстремалів, що ставлять за мету отримати гострі враження та провести різного роду змагання на промислових ландшафтах.

Проте підвищена зацікавленість туристів до промислових обєктів вимагає, перш за все, вивчення його екологічної та техногенної ситуації, гарантування безпеки туристів.

Основна ідея промислового туризму - подолання негативного ставлення до промислових міст і територій, ознайомлення людей з надбаннями індустріальної епохи, показ найкращих витворів індустріальної цивілізації, осередків народних промислів. Занедбані промислові підприємства, депресивні райони, можливо, колись стануть не менш популярними місцями відпочинку, ніж художні галереї чи морські пляжі.

Метою промислового туризму є також відвідування покинутих людиною житлових і технічних споруд, освоєння різноманітних місцевостей, візити на різні занедбані об'єкти. Також ними можуть бути ті об'єкти, що вже не використовуються Міністерством оборони, залишені підприємства і заводи, різні покинуті житлові споруди або навіть цілі міста. Такі міста називають містами-примарами, як от Прип'ять. Люди, захоплюючись промисловим видом туризму, намагаються дістати від нього багато психічного і естетичного задоволення та задовільнити власну дослідницьку цікавість. Популярністю такий тип туризму користується завдяки слабкій, але все-таки небезпеці для здоров'я туриста. Ризиком для здоров'я людини в цьому виді туризму можуть послужити різноманітні хімічні забруднення на покинутих заводах і підприємствах, зграї здичавілих собак, обвалення старих будівель, будівельні матеріали, такі як азбест і т.д. Відсутність охорони на цих об'єктах ще більше грає на руку людям, захопленим промисловим туризмом. Багато з промислових туристів є високопрофесійними фотографами, оскільки здебільшого метою цих походів є оригінальні фотографії. Вітчизняні промислові туристи, не в приклад своїм іноземним колегам, у достатній мірі «нетовариські», бо хочуть не привертати зайвої уваги з боку можновладців до об'єктів промислового туризму і до власного захоплення. Причиною даної обережності є страх масового припливу звичайних туристів.

1.2 Принципи та індикатори розвитку промислового туризму

Кожному виду туризму притаманні власні змістовні характеристики. Вони залежать від мотиваційної складової рекреанта і переліку обєктів туризму.

Обєкти промислового туризму, які становлять його ресурсний потенціал - споруди та явища видобувної і переробної промисловості, що відображають, відтворюють, імітують розвиток ландшафту, пов'язаного з промисловою діяльність людини, та мають ту чи іншу пізнавальну цінність.

За походженням об'єкти промислового туризму доволі різноманітні, але основоположне значення мають: промислові будівлі та споруди; техногенні форми рельєфу; машинне устаткування та обладнання. Водночас об'єктами промислового туризму можуть бути лише ті, які становлять техногенну цінність, стали надбанням індустріальної цивілізації, до того ж всі ці об'єкти повинні бути безпосередньо включені до процесу виробництва.

Зростаючий останнім часом попит відвідувачів на промислові обєкти, визначає зацікавленість туристів до різного роду процесів виробництва, технологій, історичних часів зародження конкретного промислу.

Обєкти промислового туризму визначають як:

індустріальні: заводи, електростанції, фабрики, комбінати, летовища, вокзали, порти тощо;

-народні промисли: килимарниці, ткалі, вишивальниці, гончарі, різьбярі по дереву, кістці, розі, майстри з лозоплетіння і художньої обробки шкіри, майстри з декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі тощо;

- природні: грязьовий вулкан, соляні промисли, карстові утворення, озокерит, нафтові промисли, промислові карєри, зоо-і фітопромисли, лікувальні грязі, мінеральні води.

Одним з головних завдань при складанні маршруту промислового туру є встановлення приналежності його до певного виду, що вимагає розробки класифікації промислового туризму за такими напрямками:

-навчальний - в першу чергу стосується студентів політехнічних ВНЗ, які отримані під час навчання ландшафтно-техногенні образи та уявлення конкретизують на практиці;

-науковий - розрахований на фахівців, що займаються вивченням та покращенням процесу виробництва;

професійний - обмін досвідом працівників різних підприємств та їх структурних одиниць;

діловий - відвідування підприємств з метою укладання договорів купівлі-продажу машинного устаткування, патентування певних технологічних процесів;

спортивний - проведення різноманітних змагань на антропогенно змінених ландшафтах;

екстремальний - відвідування промислових ландшафтів з метою отримання гострих вражень;

-екологічний - відвідування порушених промислових ландшафтів з метою вивчення досвіду їх рекультивації, а також запобігання погіршенню стану навколишнього природного середовища;

-пізнавальний - відвідування підприємств та унікальних промислових ландшафтів з метою вивчення їх особливостей;

-культурологічний - формування позитивного ставлення до об'єктів індустріальної культури;

економічний - отримання доходів від відвідування туристами промислових ландшафтів;

самодіяльний - самоорганізація туристичних подорожей за маршрутом, розробленим групою.

За походженням об'єкти промислового туризму доволі різноманітні. Адже для того, щоб зацікавити туристів до подорожі з тою чи іншою метою, а також для вибору конкретного напрямку туру, необхідно надати їм повну та різнобічну інформацію про маршрут і обєкти, які будуть відвідувати. Іншими словами - розробити туристичний паспорт туру, який буде поєднувати кадастровий, технічний і екологічний паспорт обєктів маршруту. Вирішення цього питання полегшується створенням кадастру обєктів промислового туризму.

1.3 Концептуальна інформаційна кадастрова система обєктів промислового туризму

При створенні системи кадастру обєктів промислового туризму необхідно вирішити такі завдання:

) орган, який володів би достовірною інформацією про туристичні об'єкти, повинен зберігати їх технічні, функціональні, правові та юридичні дані;

) кадастрова система повинна містити оптимальні взаємозв'язки з різними державними органами, вихідні дані яких формують цю систему;

3) основне завдання системи - це видача аналітично-прогнозної інформації про кадастрові об'єкти, їх кількісний і якісний стан, підвищення рівня ефективності управління та раціонального використання;

) робота кадастрової системи повинна бути динамічною, вести безперервно контроль за процесами, які впливають на вихідний продукт.

Кадастр нерухомості в багатьох країнах світу став державним інструментарієм регулювання фіскальної політики, захистом прав власності, охорони навколишнього середовища, планування забудови населених пунктів та раціонального ведення господарства [36; 46]. Власне кадастр нерухомості як інформаційна система містить дані про приналежність кадастрових об'єктів тим чи іншим юридичним та фізичним особам; вказує на їх місцерозташування в локальній, регіональній і державній системах; містить оцінні дані про земельні ділянки, будівлі та іншу інженерно-технічну інфраструктуру, що перебуває в межах кадастрового об'єкта. Як свідчить світовий досвід, кадастрово-реєстраційні системи відіграють важливу роль у сфері управління нерухомістю, оподаткування та іпотечного кредитування, інформаційного та правового забезпечення ринку нерухомого майна тощо. Більше того, кадастрово-реєстраційні системи є обовязковим атрибутом економіки всіх без винятку економічно розвинутих країн. Важливим положенням системи є єдиний кадастр земельних ділянок та обєктів нерухомого майна, коли в єдиній базі даних зосереджена інформація як про земельні ділянки, так і про будівлі та споруди (їх частини), що на ній розташовані. Тоді вони представляють собою єдиний майновий комплекс, який у багатьох випадках розглядається як єдиний обєкт нерухомого майна і єдиний обєкт права, що дає можливість оперативно отримати необхідну інформацію.

Кадастрові системи є важливим правовим елементом, захистом прав власності. Юридична сила реєстрації полягає в тому, що держава несе відповідальність за правильність реєстраційних процесів. Незареєстровані права вважають неіснуючими, а зареєстровані - правильними. Складовою частиною реєстру є кадастрові плани та карти. При визначенні прав володіння чи користування кадастровими об'єктами вказують на певні обмеження чи обтяження, які можуть виникати. У кадастрових системах важлива роль відводиться концепції меж земельних ділянок. Як правило, межі земельної ділянки, що реєструються в реєстрі, повинні бути зафіксовані в натурі.

Кадастр нерухомості тісно пов'язаний з існуючими сьогодні топографічними планами і картами, топографо-геодезичні матеріали яких можуть бути основою створення кадастрових планів і карт.

В Україні задекларовано на законодавчому рівні ведення пяти видів кадастрів: містобудівного, земельного, лісового, водного, родовищ корисних копалин та їх проявів [46, c. 62]. Надзвичайно важливим у галузі охорони природи та заповідної справи є Закон "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 рр.". У програмі пропонується змінити структуру земельних угідь України шляхом зменшення оброблюваних земель та відповідного збільшення відновлених природних ландшафтів, тобто перехід до збалансованого природокористування. Таким чином, площу природно-заповідного фонду планується збільшити до 10,4 % від площі всіх земель.

Землями оздоровчого призначення визначаються землі, які мають природні лікувальні властивості. Їх використовують для профілактики захворювань і лікування людей. На цих землях заборонена діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може вплинути на їх природні лікувальні властивості. Для забезпечення режиму природоохоронних земель та земель оздоровчого призначення передбачається створення охоронних зон, округів і зон санітарної охорони. У цих межах заборонена діяльність, що не забезпечує охорону природних лікувальних властивостей. В той же час значне зацікавлення у туристів можуть викликати технології і промислові установки, які працюють на цих землях з дотриманням природоохоронного законодавства.

Землі рекреаційного призначення використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Це земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристичних та екологічних стежок, маркованих трас, землі, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізкультури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів. На цих землях забороняється діяльність не за призначенням, або якщо вона негативно впливає чи може вплинути на їх природний стан. Територія оздоровчо-рекреаційної мережі займає близько 7,7 млн га, що становить 12,7 % території України.

Землями історико-культурного призначення вважають землі, на яких розташовані: історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні кладовища, могили, пов'язані з історичними подіями, городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народної архітектури, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони із забороною діяльності, яка може шкідливо вплинути на дотримання режиму використання цих земель.

Правові, організаційні і соціально-економічні відносини у сфері охорони земель історико-культурного призначення регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини".

Перелік обєктів промислового туризму, які можуть бути складовими інформаційної системи кадастру, ще далеко не повний, але наші спроби повинні стати початком у такій перспективній справі на державному рівні.

Створення інформаційної кадастрової системи обєктів промислового туризму - це є певного роду побудова такої моделі в економіці України, яка б відтворювала процеси та явища з нерухомістю сьогодні та на перспективу. Разом з тим, удосконалення цієї системи потребує систематичного введення нових інформаційних показників, зміни структурних та функціональних зв'язків між різними відомствами, які наповнюють своїми даними кадастрову систему, що є пропозицією на попит туристичного ринку.

Реалізація інформаційної кадастрової системи обєктів промислового туризму розширить ринок туристичних послуг, дасть можливість з'ясувати туристичний потенціал індустріальних регіонів країни, та розробити конструктивно-географічні пропозиції щодо стимулювання розвитку туризму в промислових центрах.

Інформація про використання природних ресурсів і вплив виробництва на навколишнє середовище міститься у екологічному паспорті промислового підприємства, що є складовою туристичного паспорта туру. Оцінювання екологічної ситуації закиненого техногенного обєкта, для визначення можливості використання його з туристичною метою, проводиться шляхом визначення величини забруднюючих елементів у компонентах середовища. Суть її полягає у порівнянні існуючих показників екологічного стану обєкта з нормативними та складанні комплексу компютерних (електронних) карт як за окремих компонентів довкілля та окремих елементів-забруднювачів, так і синтетичної (інтегральної) карти, на якій визначають зони екологічної небезпеки різного ступеня. Екологічні стани кожного ландшафтного компонента виносять на карту сучасної екологічної ситуації обєкта, основою якої є ландшафтна карта.

Критерії оцінювання геоекологічного стану основних компонентів довкілля визначають за рівнем їх забруднення або порушення в умовних одиницях (балах) шляхом ранжування залежно від трансформованості компонентів. Таке ранжування дає змогу виділяти до шести-восьми екологічних станів [42, с. 141].

1.4 Методичні основи дослідження промислового туризму

.4.1 Метод оцінювання екологічного стану ґрунту з використанням fuzzy-технологій

Використання земельних угідь з туристичною метою, вирощування екологічно чистої сільськогосподарської продукції, добування мінеральної води та й саме проживання населення ставить вимоги щодо інформованості як соціальних служб, так і громадськості про екологічний стан на даній території.

Розвиток промислового туризму вимагає гарантувати як техногенну, так і екологічну безпеку туристів на вибраних обєктах. Тому дуже важливо ще на початковій стадії використання конкретної земельної території дослідити відповідність на ній вмісту забруднюючих хімічних елементів нормативним показникам.

Оцінювання поточної екологічної ситуації та екологічного стану довкілля здійснюють за екологічними показниками стану і структури геоекосистем, які необхідно порівняти з нормативними. Цю процедуру виконують згідно з міжнародними і державними стандартами серії ISO 14000 на рівні державних установ, підприємств, галузі і територій [42]. Процес оцінювання екологічного стану довкілля здійснюється на основі комплексу компютерних екологотехногеохімічних карт як за окремими компонентами довкілля і за окремими елементами-забруднювачами, так і за інтегральною картою. За допомогою таких карт визначають зони екологічної небезпеки різного ступеня: сприятливі, задовільні, напружені, складні, незадовільні, передкризові, критичні, катастрофічні. Очевидно, що таке оцінювання здійснюють досвідчені експертам і значною мірою воно носить субєктивний характер.

Методи теорії нечітких множин і нечіткої логіки (fuzzy-теорії) [45] дають можливість описувати якісні, неточні поняття і наші знання про навколишній світ, а також оперувати цими знаннями з метою отримання нової інформації. Fuzzy-теорія більш природно описує характер людського мислення і хід його висновків, ніж традиційні логіко-формальні схеми. Тому використання математичних засобів для представлення нечіткої початкової інформації дає можливість отримувати моделі, які адекватно відтворюють різні аспекти невизначеності, які постійно наявні при оцінювання екологічного стану довкілля.

Формалізація нечітких знань і процес здійснення нечітких висновків ґрунтується на правилі нечіткої продукції, під яким у загальному випадку розуміють вираз [31]

де: - імя нечіткої продукції;

- сфера застосування нечіткої продукції;

- умова застосування ядра нечіткої продукції;

- умова ядра (антецедент);

- висновок ядра (консеквент);

- знак логічної секвенції (висновку);

- метод або спосіб визначення кількісного значення степені істинності висновку ядра;

- коефіцієнт визначеності або упевненості нечіткої продукції;

- післямова продукції.

Центральним компонентом нечіткої продукції є її ядро, яке записують у такій формі

де і - деякі вирази нечіткої логіки, які подають у формі нечітких висловів.

Вираз нечіткої логіки інтерпретується як нечітке лінгвістичне висловлювання типу

де - назва лінгвістичної змінної;

- значення лінгвістичної змінної;

- модифікатор змінної , який відповідає таким словам як "малий", "середній", "великий" та ін.

Із висловів (1.2) утворюють складені вислови за допомогою логічних зв'язків "and", "or", "not".

Вирази і можна розглядати як дві нечіткі множини, які визначені на універсамах і . При цьому нечітка множина інтерпретується як умова нечіткого правила продукції, а нечітка множина - як висновок того ж правила. У такому випадку перше відношення визначається функцією належності [57] , а друге відношення - функцією належності . Тоді множина за певним правилом нечіткої продукції визначається бінарне нечітке відношення на декартовому добутку універсамів

Якщо додатково відома функція належності , то функція належності другої множини може бути визначена як результат нечіткої композиції з використанням правила fuzzy modus ponens . У виразі (1.2) лінгвістичні змінні визначають як кортеж

де: - назва лінгвістичної змінної;

- базова терм-множина лінгвістичної змінної або множина її значень (термів), кожне із яких є назвою окремої нечіткої змінної .

- область визначення (універсам) нечітких змінних, які входять у визначення лінгвістичної змінної ;

- певна синтаксична процедура, яка описує процес генерування із множини нових, осмислених у даному контексті, значень для даної лінгвістичної змінної;

- семантична процедура, яка дає можливість поставити у відповідність кожному новому значенню даної лінгвістичної змінної, яка отримана за допомогою процедури , деякий осмислений зміст через формування відповідної нечіткої множини.

Викладені процедури нечітких висновків дають можливість розробити метод оцінювання екологічної ситуації для певної території, який розглянемо на прикладі оцінювання стану ґрунтів. Поставимо таке завдання: за виміряними значеннями концентрацій важких металів оцінити екологічний стан ґрунтів даної території. Для компактного викладення суті методу обмежимось трьома металами - мідь (Cu), свинець (Pb) і цинк (Zn).

Забруднення ґрунтів важкими металами оцінюють за сумарним показником забруднення , який визначають за такою формулою [3]:

де: , - концентрація - го металу та його фонове значення;

- кількість наявних у ґрунті металів.

Фонові значення концентрацій визначають як середній вміст - го елементу у ґрунтах для даного регіону. За значенням сумарного показника забруднення розроблена шкала [3], яка відображає небезпеку забруднення ґрунтів для здоров'я людини (табл. 1.1).

Формалізація вихідної лінгвістичної змінної "стан ґрунту" виконана за допомогою кортежу (1.3), де

§ - стан ґрунту;

§={"сприятливий стан", "задовільний стан", "помірно небезпечний стан", "надзвичайний стан", "дуже небезпечний стан" };

§;

§;

§ - процедура завдання на нечітких змінних , де ; - елемент (терм) множини .

Таблиця 1.1 - Шкала оцінювання стану ґрунтів

Шкала0 - 88 - 1616 - 3232 - 6464 - 128Терм-множинаСприят-ливийЗадовіль-нийПомірно небезпеч-нийНадзви-чайнийДуже небезпеч-нийПозна-чення термівfvstmdexvd

Аналогічним способом формалізовані вхідні лінгвістичні змінні "концентрація важкого металу у ґрунті". Наприклад, для лінгвістичної змінної "концентрація свинцю (Pb)" будемо мати (табл. 1.2):

§ - концентрація Pb;

§={"фон малий", "фон середній", "фон великий", "гранично допустима", "аномально низка", "аномально середня", "аномально висока"};

§. Концентрації вибрані як пять значень кларків

§;

§ - процедура завдання на нечітких змінних , де ; - елемент (терм) множини .

Значення обчислювались з використанням даних табл. 1.2. Для цього кожен із інтервалів розбиття ділиться наполовину

де , - початок і кінець інтервалу розбиття (у табл. 1.2 - чисельник, - знаменник).

Таблиця 1.2 - Завдання вхідних лінгвістичних змінних "концентрація металів у ґрунті"

МеталПозначенняКонцентрації, мг/кгфонBPCаномальніBSBMBBASAMABМідьCuСвинецьPbЦинкZn

Отримані значення служили вихідними даними для розрахунків показника сумарного забруднення для кожного із інтервалів розбиття. Фонові концентрації важких металів взяті для території Рогатинського району. Результати розрахунків зведені у таблицю. Табл. 1.3 є лише фрагментом такої таблиці. Значення для різної комбінації концентрацій важких металів у ґрунті є підставою до визначення стану ґрунту, який має пять градацій (табл. 1.1).

Таблиця 1.3 - Фрагмент таблиці розподілу концентрацій важких металів у ґрунті

№ правилаCuPbZnОцінка стануПозначення1. Фон малийФон малийФон середній0,839966Сприятливийfv2. Фон малийФон середнійФон малий0,840171Сприятливийfv3. Фон середнійФон малийФон малий0,854663Сприятливийfv4. Фон середнійФон середнійФон малий1,187997Сприятливийfv5. Фон середнійФон малийФон середній1,187792Сприятливийfv

Кожний терм як вхідних, так і вихідної змінних характеризується своєю функцією належності . Як приклад, на рис. 1.1 наведені графіки лінгвістичних змінних "концентрація Pb у ґрунті" та "стан ґрунту" .

Система нечіткого висновку про стан ґрунтів дає змогу на основі інформації про концентрацію важких металів у гранті судити про ступінь їх забруднення відповідно до табл. 1.1. Для цього така система повинна вміщувати базу правил нечітких продукцій і реалізувати нечітке виведення висновків на основі посилань і умов, які подані у формі нечітких лінгвістичних висловлювань.

Таким чином, основними етапами нечіткого висновку є [31, 57]:

§формування бази правил системи нечіткого висновку;

§фазифікація вхідних змінних;

§агрегатування підумов у нечітких правилах продукцій;

§композиція підумов у нечітких правилах продукцій;

§акумулювання висновків нечітких правил продукцій.

а) лінгвістична змінна "Концентрація Pb"

б) лінгвістична змінна "Стан ґрунтів

Рисунок 1.1 - Графіки функцій належності для термів

База правил системи нечіткого висновку сформована на основі можливих комбінацій концентрацій важких металів Cu, Pb і Zn у ґрунті. При складанні бази правил виходили із таких міркувань. У загальному випадку ґрунт може вміщувати важких елементів, які будемо асоціювати із такою ж кількістю місць, на кожне із яких поміщаємо один із термів. Тоді із термів вибираємо один (довільний) і поміщаємо на перше місце, потім із термів знову вибираємо один і поміщаємо на друге місце і т. д. до місця включно. Отже, на одне місце різними способами можна розмістити , термів. Відповідно до комбінаторного принципу множення загальне число таких комбінацій . Враховуючи те, що , визначимо загальну кількість правил , які утворюють базу правил. У випадку, що розглядається, , і . Для кожної комбінації обчислювались показник у відповідності з формулою (4). Результати розрахунків зведені у таблицю, яка формується автоматично у відповідності із розробленою програмою. Табл. 1.3 є фрагментом такої загальної таблиці. На основі таблиці концентрацій важких металів у ґрунті складена база нечітких продукцій у формі (1). Як приклад, наведемо частину з них, які відповідають табл. 1.3.

. if (Cu is BS) and (Pb is BS) and (Zn is PS) then (StateSoils is fv) (1)

. if (Cu is BS) and (Pb is BM) and (Zn is BS) then (StateSoils is fv) (1)

. if (Cu is BM) and (Pb is BS) and (Zn is BS) then (StateSoils is fv) (1)

. if (Cu is BM) and (Pb is BM) and (Zn is BS) then (StateSoils is fv) (1)

. if (Cu is BM) and (Pb is BS) and (Zn is BM) then (StateSoils is fv) (1)

У дужках після правил наведені значення вагових коефіцієнтів , які можуть приймати значення із інтервалу . У нашому випадку їх значення дорівнює одиниці, тобто всі правила мають однакову вагу.

Наступним етапом нечіткого висновку є фазифікація - знаходження значень функцій належності нечітких множин (термів) на основі детермінованих вхідних даних (концентрацій важких металів у ґрунті). Процедуру фазифікації виконують таким чином. На початок цього етапу повинні бути відомі значення концентрацій важких металів у ґрунті. Потім розглядають кожну із підумов виду (1.2). При цьому . Останнє використовується як аргумент функції належності і відповідно знаходиться кількісне значення . Це значення і є результатом фазифікації підумови (1.2). Етап фазифікації буде закінченим, якщо знайдені всі значення для кожного із підумов всіх правил, які входять в утворену базу правил системи нечіткого висновку. Значення утворюють множину .

Етап агрегатування має за мету визначення істинності умов за кожним із правил системи нечіткого висновку. Для цього використовують множину значень , яка отримана на попередньому етапі. При цьому значення використовують як аргументи логічної операції "and" (нечітка конюнкція [57]). У результаті виконання операції агрегатування знаходять множину значень .

Активізація у системі нечіткого висновку є процедурою знаходження степеня істинності кожної із підумов правил нечітких продукцій. На початок цього етапу відома множина значень і значення вагових коефіцієнтів для кожного із правил нечітких продукцій. Тоді степінь істинності визначають як алгебраїчний добуток на . У результаті виконання етапу активізації знаходять множину значень . Після знаходження множини визначаються функції належності кожної із підумов для вихідної лінгвістичної змінної за правилом min-активізації

У результаті виконання етапу активізації будуть визначені функції належності нечітких для терм-множини вихідної величини системи нечіткого висновку.

На етапі акумуляції виконують об'єднання функцій належності з метою отримання функції належності вихідної величини.

Завершальним етапом нечіткого висновку є дефазифікація, яка на основі результатів акумуляції дає можливість визначити детерміноване значення вихідної величини (стан ґрунту) і за цим значенням судити про степінь його забруднення важкими металами. Для виконання числових розрахунків на етапі дефазифікації використаний метод центра ваги або центроїд [57].

Для північної околиці села Путятинці Рогатинського району були взяті проби ґрунту. Зразки відбирались на відкритій ділянці, що віддалена від дороги не менше ніж на 50 м по конверту 5х5 м і обєднувались в одну пробу. У результаті отримали такі значення концентрацій важких металів в ґрунті у мг/кг: СCu = 3,2; СPb = 41,4 і СZn = 33,3. За допомогою розробленої fuzzy-програми визначено, що стан ґрунту - md (помірно небезпечний).

Розроблений метод дає можливість оцінювати екологічний стан ґрунтів за виміряними значеннями концентрацій важких металів. Ефективність і достовірність методу підтверджена результатами досліджень стану ґрунтів території Рогатинского району, на території якого ведуться промислові розробки мінеральної води «Роксолана», «Рогатинська» та ряду інших. Метод оцінювання екологічного стану ґрунту на основі fuzzy-теорії дає можливість прийняти заключне рішення щодо місця видобування екологічно чистої води.

інвестування промисловий туризм карпатський

1.4.2 Метод моделювання розповсюдження важких металів у ґрунтах на базі теорії нейромережі

На території Рогатинського району Івано-Франківської області, де проводились дослідження, найбільш поширені трансформовані ґрунти - так званий культурний шар, в якому є сліди людської діяльності: будівельне сміття, бита цегла, уламки бетону, глиняні черепки, дерево. Культурні шари в містах - це обєкти геологічного та історико-археологічного вивчення. Але в них зосереджені також хімічне, механічне, радіаційне, біологічне забруднення. Тому культурні шари повинні вивчатися як екологами, так і ґрунтознавцями.

У деяких містах культурні шари за багато століть існування досягли великої потужності - в Києві - 36 м, Лондоні - 25 м, Москві - 22 м, Парижі - 20 м. Головною відмінністю культурного шару від природних грунтів є його неоднорідність по вертикалі й площі розповсюдження. У верхніх його шарах багато органіки, яка змінюється з глибиною [42].

Для насипних ґрунтів характерне також ущільнення, що погіршує повітряний обмін, пригнічує діяльність ґрунтових мікроорганізмів і призводить до азотного голодування зелених насаджень. Насипні ґрунти через велику кількість уламкового матеріалу характеризуються підвищеною дренажністю, що призводить до порушення водно-теплового режиму і погіршення живлення рослин, особливо дерев. Багато шкоди функціонуванню паркових фітоценозів завдає спалювання листя. Це порушує основний геохімічний цикл - повернення поживних речовин у ґрунт.

Але найгірше ґрунти справляються з токсичними хімічними елементами - Hg, As, Cu, Pb, F, Mn та іншими, які накопичуються поблизу промислових джерел викидів, а також поступово розповсюджуються по площі всього ґрунтового покриву. Сірка і хлориди підкислюють ґрунти, а сода, аміак і сполуки магнію - олужують. Під впливом кислотних опадів відбувається заміщення основних катіонів на іони водню й алюмінію та переміщення заміщених катіонів в ґрунтовому профілі. У ґрунтах із рН нижче 5,0 підвищується мобільність Al, As, Cu, Cd та інших.

Деякі мікроорганізми ґрунтів можуть перетворювати солі важких металів в інші форми - розчинні або нерозчинні, тим самим впливають на порушення трофічних звязків, іноді до повного усунення з ґрунту безхребетних. Негативно впливають на ґрунти нафтопродукти, феноли, радіонукліди, пестициди. Надлишки мінеральних добрив, особливо на приватних ділянках і дачах, швидко розповсюджуються по території, різко погіршуючи умови розвитку зелених насаджень. Значне навантаження ґрунтів транспортом і населенням приводить до значного ущільнення: при нормі 10 кг/м2 воно зростає в місцях активного відпочинку до 30-40 кг/м2 і сягає глибини 30 см. Це значно знижує якість ґрунтів.

Як же відбувається формування хімічного забруднення грунтів?

Для території України характерне формування системи повітряні викиди в атмосферу - осідання на поверхні ґрунту. Динамічна рівновага концентрації аерозолів металів і радіонуклідів у приземному шарі забезпечується високою швидкістю їх осідання. У результаті на поверхні та в верхній зоні ґрунтів ( до глибини 0,1 - 0,3 м ) формуються високі концентрації металів і радіонуклідів - ареали техногенних змін геохімічного поля, які негативно впливають на довкілля і безпеку життєдіяльності людей. Всі ці особливості необхідно враховувати при екологічному та техніко-економічному оцінюванні техногенно-трансформованих ґрунтів.

Багатьма науковцями запропоновано кілька методичних підходів до оцінювання екологічного стану через коефіцієнти, але усі вони залежать від повноти аналітичного матеріалу, який характеризує ступінь геохімічної вивченості тої чи іншої території. Чим більше аналізів ґрунтів, води, повітря, рослинності ми маємо, тим точніше можемо оцінити екологічний стан ландшафту. Процес екологічного оцінювання сучасного екологічного стану завершується складанням цілого комплексу компютерних (електронних) еколого-техногеохімічних карт як за окремими компонентами довкілля і окремими елементами-забруднювачами, так і синтетичної (інтегральної) карти. Серед показників такого оцінювання виділяють коефіцієнти концентрації або аномальності хімічних елементів, кларки концентрації, сумарні показники забруднення і т. д. Середній вміст елементів у земній корі (літосфері) називають кларком. Але в кожному регіоні, залежно від геологічної будови, типу ґрунтів, географічної зональності та інших чинників, будуть свої, характерні тільки для цього регіону, середні вмісти того чи іншого елемента. Такий середній вміст називають регіональним фоном. Він може бути більшим за кларк, а може бути і меншим.

Таким чином, тільки ті вмісти елементів, які перевищують кларк, а потім і фон, можуть бути аномальними, а, значить, і шкідливими для нормального розвитку геоекосистем.

Аномальний вміст речовини у ґрунті визначають за формулою [7]

де: - середній вміст того чи іншого елементу у земній корі (кларк ),

- середній вміст елемента у ґрунті (регіональний фон елемента).

Тобто, щоб елемент вважався аномальним, необхідно, щоб його вміст відповідав умові

Сі > Cк + Сф

У формулу (1.5) входить невідома величина - вміст певного елемента у ґрунті для даної території. Для визначення значень у будь-якій точці вибраного району необхідно отримані результати досліджень апроксимувати певною математичною залежністю

де Х і Y- координати точок відбору проб.

Аналіз існуючих способів апроксимації - метода найменших квадратів [17], групового врахування аргументів [21] та за допомогою нейромереж [30] показав, що найбільшої уваги заслуговує спосіб функціонального наближення до (1.6) з використанням теорії нейромереж.

У загальному випадку сформовану задачу (1.6) можна звести до реалізації деякого складного функціонального багатомірного перетворення. В результаті відображення необхідно забезпечити ним формування адекватних вихідних сигналів відповідно до всіх прикладів навчальної вибірки і зі всіма можливими вхідними сигналами, які не ввійшли до навчальної вибірки. Друга умова значно ускладнює формування навчальної вибірки. В загальному випадку ця задача не розвязана, але в кожному конкретному випадку можна знайти її часткове вирішення.

В основі розвязку задачі функціонального наближення (1.6) лежить теорема Хехт-Нільсена, яка доводить можливість апроксимації експериментальних даних функцією багатьох змінних достатньо загального вигляду за допомогою двошарової нейромережі з прямими повними звязками. Така мережа має n нейронів у вхідному шарі, 2n+1 нейрон в прихованому шарі з наперед відомими функціями активації (наприклад, сигмоідальними ) і m нейронів у вихідному шарі з невідомими функціями активації.

Ця теорема є неконструктивною, оскільки вона визначає тільки представлення будь-якої багатовимірної функції кількох змінних за допомогою нейромережі фіксованого розміру. Невідомими залишаються характеристики функції активації прихованого шару та вид функції активації нейронів вихідного шару.

На практиці вимоги теореми Хехт-Нільсена до функцій активації задовольняють таким чином. В нейронах прихованого шару використовують сигмоідальні функції, а для нейронів вихідного шару вибирають лінійні функції активації. В процесі навчання індивідуально для кожного нейрона визначають його параметри.

На рис. 1.2 показано нейромережу для функціонального наближення до залежності (1.6).

Рисунок 1.2 - Схема нейромережі для апроксимації залежності (1.6)

Основною складовою нейромережі є нейрон, який має таку математичну модель:

де - вага (weight) синапса; Sі - кількість нейронів в і-тому шарі; - вхідний сигнал r-го нейрона; - значення зміщення (bias).

Зміщення подібне до ваги синапса , але має одиничний вхідний сигнал (рис. 1.2).

Рівняння (1.7) можна обєднати в одне векторно-матричне

де W(і) - матриця ваг синапсів розміром Sі´Sі-1.

Сигнал j - го нейрона перетворюється функцією активації у вихідний сигнал нейрона , або у векторній формі .

На виході - го шару мережі отримуємо векторну величину

Рівняння (1.8) є математичною моделлю і-го шару нейромережі.

При створенні архітектури нейромережі розрізняють вагові вхідні матриці і вагові матриці шару, що є зєднувальною ланкою між двома шарами. Для вхідних матриць використовують позначення IW(1,1), а для вихідних матриць шару - LW(і,і-1), де і-номер шару, а і-1 - номер векторного входу для і-го шару.

Математична модель нейромережі, що показана на рис. 1.2, може бути описана такою системою рівнянь:

Якщо із рівнянь (1.9) і (1.10) вилучити проміжну змінну, то отримуємо рівняння, яке апроксимує функціональне перетворення .

Вихідними функціями активації є лінійна функція, яка, наприклад, в середовищі MatLab, позначається як purelin, тобто

Функції активації вибирають як сигмоідальну, вихід якої змінюється в межах [-1;1]. В середовищі MatLAB вона позначається як tansig. Наприклад, якщо використовувати функцію tansig, то рівняння (4) набуде такого вигляду:

Тепер математична модель нейромережі в термінах системи MatLAB буде такою:

Основна ідея щодо нейромереж полягає в тому, що параметри і необхідно відрегулювати так, щоб мережа із заданою точністю апроксимувала функціональне перетворення . Це досягається шляхом навчання нейромережі.

Для навчання нейромережі-апроксиматора (1.11) застосовують алгоритм зворотного поширення похибки [37].

В алгоритмі зворотного поширення похибки обчислюється вектор градієнта поверхні похибки, що приводить до різних обчислювальних схем, таких як метод спряжених градієнтів, метод Ньютона, Левенберга-Маркуардта та ін [9].

Одна із проблем, що може виникнути під час навчання нейромережі, - це неприйняття. Суть цієї проблеми в тому, що мережа може бути досить добре навчена на навчальній послідовності, тобто середньоквадратичне відхилення між виходом мережі і експериментальними даними має дуже мале значення, але, коли нові дані представлені, що не входять до навчальної послідовності, похибка стає великою. Один із способів усунення неприйняття - це збільшення розмірності нейромережі. Інший спосіб - це регуляризація мережі [30]. Дослідження показали, що регуляризація значно зменшує несприйнятливість мережі, але при цьому зростають затрати часу на її навчання.

З точки зору усунення несприйнятливості більш ефективними є радіальні мережі [37], які, на відміну від мереж зі зворотним поширенням, вимагають більшої кількості нейронів.

Основою радіальних мереж є функція radbas (Radial Basis Neuron)

Сигнал n є скалярним добутком величини на мережеве зміщення , де - вектор вхідних величин, який інтерпретується як матриця-рядок, а матриця-рядок ваг нейрона. Отже,

де функція позначається як dist і означає добуток матриці-рядка на матрицю стовпець .

Функція radbas(n) має одиницю, коли її вхід - нуль, тобто нейрон працює як детектор, що видає одиницю кожного разу, коли вектори і ортогональні.

Радіальна мережа для апроксимації результатів експерименту показана на рис. 1.3. Вона складається із двох шарів - прихованого і вихідного. Виходом прихованого шару є величина , яка генерується функцією radbas

де через позначено функцію dist . Вектор зміщення і вихід dist поелементно перемножуються, так що на виході першого шару отримуємо вектор .

На виході другого шару (вихідного) як функцію активації взято лінійну функцію - purelin(), тобто

В роботі [12] проаналізовані можливості різних нейромереж як апроксиматорів залежностей типу (2). За основу такого аналізу було взято точність відтворення нейромережею функціональних залежностей . Нами проведений аналіз нейромереж з врахуванням неприйняття нейромережі, тобто мережа навчалась на заданих вузлах апроксимації; потім обчислювались значення функції у вузлах, які не співпадають з навчальними вузлами. У результаті такого аналізу виявлено, що найкращою є узагальнена регресійна нейромережа, яка належить до класу радіальних нейромереж.

Рисунок 1.3 - Радіальна нейромережа для апроксимації залежності (1.6)

Рис. 1.3 відображає результати апроксимації залежності (1.6) за допомогою радіальної нейромережі. На вхід мережі подавались координати точок відбору проб, які були зведені до безрозмірних величин, за такими формулами:

де: , - координати - тої проби, ;

, - мінімальні значення координат та ;

, - максимальні значення координат та .- кількість проб відбору.

Як навчальна послідовність, використовувались значення концентрацій міді у ґрунті, які визначались за результатами аналізу проб з координатами , . Величини , також були приведені до безрозмірного вигляду

Останнім етапом побудови моделі є перевірка її на адекватність, суть якої є перевірка отриманої моделі на придатність для розв'язку задачі за кінцевим результатом. Як критерій адекватності використано коефіцієнт кореляції [21]

,

де , - отримані за моделлю і дійсні значення концентрацій міді (у відносних одиницях) в i - тій точці. Граничне значення коефіцієнта кореляції, коли дорівнює одиниці (рис. 1.4, а). Для випадку, що розглядається, , що свідчить про високий ступінь збіжності експериментальних значень до значень , які отримані відповідно до моделі (рис. 1,4, б).

Зміна концентрації міді (у відносних одиницях) як функції координат х, у показана на рис. 1.4, в, із якого видно, що просторова поверхня має яскраво виражені піки, а це свідчить про неоднорідність розподілу міді у ґрунтах Рогатинського району.

Навчена узагальнена радіальна нейромережа дає можливість визначити концентрацію міді у ґрунті для будь-якої точки Рогатинського району. Для цього необхідно за топографічною картою місцевості визначити її координати і за формулами (1.14) і (1.15) обчислити безрозмірні значення координат і , які є входом нейромережі. На її виході отримаємо концентрації міді у безрозмірних одиницях. Використавши формулу (1.16), визначаємо вміст міді у ґрунті у розмірних одиницях (мг/кг). Отримане значення дає можливість за формулою (1.5) визначити аномальний вміст міді у будь-якій точці Рогатинського району.

Рисунок 1.4 - Результати математичного моделювання вмісту міді у ґрунтах Рогатинського району

Рисунок 1.4 - Результати математичного моделювання вмісту міді у ґрунтах Рогатинського району

Розроблений метод є значно економніший від раніше використовуваних і його можна використати для визначення аномального вмісту у ґрунтах і інших елементів таких як Pb, As, Hg, F, Mn. Він дає можливість автоматизувати процес картографічного моделювання шляхом побудови дійсних значень ізоліній концентрацій, а не їх середніх значень. При цьому кількість таких ліній необмежена. Це дає можливість отримати точніші, а отже і обєктивніші еколого-техногеохімічні карти.

РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ В КАРПАТСЬКОМУ СУСПІЛЬНО ГЕОГРАФІЧНОМУ РАЙОНІ

2.1 Історія становлення промислового туризму

Туризм - це динамічне, орієнтоване на споживача, явище. Туристична діяльність в розвинених країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави, що стимулює пошук нових рішень і напрямів у цій галузі. Одним із них є промисловий туризм, для організації якого потрібно незначних витрат, а ефективність від його діяльності може бути більшою від раніше відомих видів.

Промисловий туризм зосереджений у промислових регіонах і має за мету ознайомлення з індустріальними ландшафтами, з витворами індустріальної архітектури, відвідування працюючих виробництв для задоволення пізнавальних, професійних, ділових інтересів. Індустріальні ландшафти - це ландшафти, що виникли на індустріальному етапі розвитку суспільства і формуються внаслідок впровадження науково-технічних досягнень та інженерних рішень свого часу, структурно-функціональних особливостей технологічних циклів та їх територіальної організації, тобто відображають всю суму того, що можна назвати індустріальною культурою.

Організація туристичних екскурсій на діючі виробництва та промисли може стати значною підмогою в розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечити додаткові надходження до місцевого бюджету. Від слова «криза» нарешті почали втомлюватися. Це гарна втома, яка змушує шукати нові, нестандартні технології виживання в економіці - ті самі інновації, про які в нас так багато й самовіддано говорили до кризи. Найцікавіші рішення, як правило, є між дисциплінами, між традиційними нішами діяльності, які на перший погляд здаються безглуздими. Вважають, що не можна, наприклад, місту в рівній мірі розвивати промисловість і туризм. Це несумісні сфери, які заважають одна одній. Але непередбачуваний розвиток швидкомінливого світу доводить, що прориви в розвитку треба шукати саме в поєднанні непоєднуваного. Один із яскравих доказів цього - це промисловий туризм у Західній Європі.

Промисловий туризм, хоча й не посідає домінуючих місць на світовому туристичному ринку, проте за кордоном уже чітко зайняв свою певну нішу. Наприклад, екскурсії на підприємства добувної промисловості, зокрема, в шахти, копальні, кар'єри здійснюються в багатьох країнах. Шахтний туризм поширений у Польщі (шахти Вєлічка та Бохні), Швеції (залізорудні шахти м. Кірина), Естонії (сланцеві шахти Кохтла-Нимме), Норвегії (мідна копальня Ророс), Чехії (срібна копальня Кутна-Гора), Словаччині (золоторудна шахта Банска Штявница), Росії (в Хібінах, Солікамську, Воркуті), Чилі (мідна копальня Чукікамата), ПАР (алмазні шахти Кімберлі), Австралії (золоті шахти м. Теннант Крік), Фінляндії.

Старовинна Копальня солі "Вєлічка" (Польща) є єдиним гірничим об'єктом у світі, діючим з часів середньовіччя. Її оригінальні виробки (коридори, експлуатаційні камери, озера, свердловини) загальною довжиною 300 км розташовані на 9 рівнях, що сягають глибини 327 м та ілюструють усі етапи розвитку гірничої техніки протягом різних історичних епох.

Експлуатація солі на родовищі, що утворилося близько 15 млн років тому (кайнозойська ера), триває тут безперервно від другої половини XIII ст. Територія копальні разом з полем Сулкув (на сході) і шахта Барич (на заході) має довжину близько 10 км (із заходу на схід) та ширину від 0,5 до 1,5 км (з півночі на південь).

Робота під землею завжди була небезпечною і ризикованою. Щороку майже кожен десятий працівник гинув або був травмований. Все це стало причиною крайньої релігійності гірників. Здавна будь-яка робота розпочиналася молитвою, тому під землею будували каплиці. У соляних копальнях деревина не боїться вологи, ніколи не гниє, а тільки вбирає сіль. Завдяки цьому дерев'яні хрести та ікони збереглися до сьогоднішніх днів. Після подій 1697 p., коли під час пожежі згоріла одна з каплиць, королівська комісія заборонила зберігати у них ікони та різьбу з матеріалів, що легко займаються. З того часу бере початок традиція різьблення солі. Різьбу виконували гірники, а найвідомішою з них вважається каплиця св. Кінги.

У світі існує досвід встановлення природоохоронного режиму для окремих ділянок кар'єрів і навіть цілих кар'єрів за умови, що вони є виключно важливими об'єктами геологічної історії Землі. Наприклад, у Німеччині, в Нижньому Гарці створено заповідник у зв'язку з важливим стратиграфічним і палеонтологічним значенням девонських порід, що тут відслонюються. У Франції за ініціативою професора геології Жака Гоше заповідано кар'єр поблизу м. Ліона з подальшим його обладнанням і створенням геологічного музею. Хрестоматійними прикладами збереження та заповідання індустріальної спадщини стали стара промислова зона Манчестера (Великобританія), металургійний центр Берслаген (Швеція), музей Орсе (Франція), промисловий парк Лоуелл (США), парк Дуйсбу'рг-Норд (Німеччина), Нижньотагілський державний музей-заповідник гірничозаводської справи Середнього Уралу (Росія).

Найактивніше сьогодні промисловий туризм розвиває Китай, зокрема, в місті Шанхаї - «колисці» сучасної промисловості цієї країни. Тут його орієнтують на бізнес-мандрівників (підприємців-промисловців), студентів, пенсіонерів - колишніх працівників підприємств міста тощо. І оскільки, як і за все в країні, за розвиток цього виду туризму взялася якнайактивніше влада, то не викликає сумніву, що невдовзі саме промисловий туризм стане новою «візитною карткою» Шанхаю.

На території України серед геологічних пам'яток природи загальнодержавного значення цікавими об'єктами є Одеські катакомби - система давніх підземних виробок, печер і тунелів, Скелі МОПРа у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, що являють собою ділянку узбережжя річки Інгулець, де відслонюються скелі порід протерозою, серед яких переважають залізисті кварцити і сланці; перші згадки про них відносяться до 1781 p., що поклало початок відкриттю залізних руд Криворіжжя та інші.

У світі користуються попитом екскурсії на великі заводи та фабрики, де туристів знайомлять з функціонуванням промислових комплексів, технологією та історією створення певної продукції, наприклад, популярним є ретротур на колишній металургійний завод у Чикаго, де туристи дізнаються про важку працю металургів у XIX ст.

Серед українських аматорів промислового туризму можна назвати Донецький та Карпатський край. Відомий спеціальний тур до соляної шахти м. Соледару (Донецька обл.). Екскурсія триває 1,5-2 години. Спуск і підйом із шахти здійснюється в клітці (ліфті) на глибину 300 м. Пропонований маршрут шахтою становить близько 700 метрів, включаючи зворотну дорогу до стовбура. У переліку обов'язкових вимог є дотримання правил техніки безпеки, а також затверджені фізіологічні обмеження щодо стану здоров'я туристів. Екскурсія проводиться з екскурсоводом. Чисельність однієї групи не перевищує 20 осіб.

Практика проведень екскурсій на промислові об'єкти існує і в м. Кривий Ріг. Наприклад, під час проведення II Міжнародної наукової конференції з проблем антропогенної географії та ландшафтознавства (5-8 жовтня 2005 р.) було проведено дві екскурсії - до Південного гірничо-збагачувального комбінату та до Північного гірничо-збагачувального комбінату. Проведено екскурсію на шахту «Батьківщина» - найглибшу залізорудну шахту Європи, де екскурсантів було опущено на горизонт глибиною 1315 м.

За підкласами промислових ландшафтів запропоновано виділяти гірничо-промисловий і фабрично-заводський туризм [25]. Аналогічну класифікацію можна застосувати і до індустріального туризму. Цікавою є диференціація міст за придатністю до індустріального туризму, в основу якої можна покласти критерій різнорідності об'єктів промислового туризму. Зокрема, було виділено монофункціональні міста, тобто міста, в яких існують умови для розвитку одного напрямку туризму - або гірничо-промислового (до них можна віднести міста Марганець, Токмак, Червоноград, Олександрія, Торез та інші) або фабрично-заводського (представлений переважно у великих містах типу Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Києва), а також поліфункціональні міста, де ймовірний розвиток обох напрямків, (прикладами є Кривий Ріг, Маріуполь, Донецьк).

Як приклад об'єкта гірничо-промислового туризму можна навести відомий ще з XVIII ст. рудник шахтного видобування кам'яної солі у нинішньому селищі міського типу Солотвин Тячівського району на Закарпатті. Здавна, ще за часів Австро-Угорщини, тут добували сіль. Свого часу медики помітили, що шахтарі, перебуваючи тривалий час у копальнях, не страждали на захворювання органів дихання, тому виробки рудника певний час використовували для лікування таких захворювань, а озеро Кунікунда славиться цілющими властивостями і за певними параметрами перевершує оздоровчі властивості курортів Мертвого моря.

В цьому напрямку потребують додаткового вивчення калійні шахти м. Стебника Львівської області, соляні шахти м. Калуша Івано-Франківської області (Домбровський карєр). Розсоли калійних родовищ полімінеральні, мають унікальні лікувальні властивості.

Важливими передумовами для розвитку промислового туризму є те, що в Україні створено і функціонують всесвітньовідомі промислові підприємства. Промислові регіони є потужним осередком фінансових ресурсів, що можуть бути використані як для розвитку потужної матеріально-технічної бази, проведення інтенсивної рекламної кампанії, так і для створення атрактивних закладів культурного та пізнавального характеру, до того ж у промислових центрах зосереджуються освітні та наукові заклади, де можливе створення наукових розробок, які стосувалися б промислового туризму. Слід також зазначити, що основна ідея промислового туризму - подолання негативного ставлення до промислових міст, ознайомлення людей з надбаннями індустріальної епохи, показ кращих витворів індустріальної цивілізації.

Не тільки виробництво товарів, а й виробництво послуг можна перетворити на шоу без шкоди для виробничого процесу. Треба тільки захотіти - передбачати в цьому пряму вигоду.

Що необхідно для організації промислового туризму? Як показує практика інших країн, фінансові витрати на організацію туристичних маршрутів по діючих підприємствах порівняно невеликі. Інша справа - робота зі старими, кинутими майданчиками. Тут потрібен спеціальний інвестиційний проект з перетворення їх у видовищну національну спадщину. Адже якщо процес не можна зупинити, то його треба очолити. Цим принципом здавна користуються багато успішних політиків, бізнесмени і навіть цілі народи. Але в обох випадках потрібен ресурс, який у нас поки що у великому дефіциті. Це здатність найрізноманітніших інтересів кооперуватися в одному проекті. Перший крок у промисловому туризмі - це кооперація між міськими та регіональними органами влади, місцевої бізнес-еліти, місцевими знавцями-краєзнавцями та туристичними компаніями. Ось воно, ідеальне поле для державно-приватного партнерства, про який у нас теж прийнято багато говорити.

Промисловий туризм - це справжній інструмент маркетингу території, системної роботи місцевих співтовариств з просування її інтересів для залучення інвесторів, туристів чи потенційних жителів. Адже маркетинг - це філософія місцевого розвитку, найкраще допомагає там, де панує економічна депресія і не видно стандартних виходів із ситуації.

2.2 Природні обєкти промислового туризму українських Карпат

Для розвитку Карпатського регіону пріоритетним і надалі залишається освоєння туристичного потенціалу, збільшення його різновидностей і напрямків для задоволення потреб мандрівників, рекреантів, науковців, спортсменів та інших різноманітних споживачів. Можливості цього краю необмежені для тих, хто цінує його природу і оберігає довкілля для нащадків.

З урахуванням наявних у Карпатському регіоні природного, економічного, наукового і технічного потенціалів, а так само його історичних і географічних особливостей, стратегічна мета перспективного розвитку території полягає в тому, щоб на основі оптимального використання природи, матеріально-технічних, інтелектуальних та трудових ресурсів створити ефективну туристичну систему, яка забезпечить матеріальний добробут місцевому населенню і екологічну безпеку краю.

Чотири області Карпатського регіону займають загальну площу 56,6 тис. км2, де проживає близько 6,5 млн. осіб, мають надзвичайно вигідне географічне положення, яке в поєднанні з багатою природно-ресурсною базою і значним трудовим потенціалом сприяло нарощуванню промислових потужностей та сільськогосподарського виробництва. Як результат - ігнорувались соціальні пріоритети, екологічні блага та рекреаційні цінності регіону, що призвело до формування структури господарського комплексу, в якому домінуючу роль відіграють природоексплуатуючі галузі матеріального виробництва. На сьогоднішній день у гірських районах проживає близько 1,3 млн осіб, приблизно 20 % усього їх населення, з них третина - на висоті 500 м над рівнем моря і вище [54, с. 185]. Гори створюють специфічні, надзвичайно складні умови для проживання та господарювання, особливо у сільському господарстві, тому тут вкрай гострою є проблема зайнятості і, як наслідок, низький рівень матеріального добробуту гірських жителів. Ослабленню цих та інших негативних процесів, розширенню сфер зайнятості та розвитку інфраструктури регіону сприятиме впровадження в краї промислового туризму, (табл. 2.1), з відповідною організацією обслуговування, де може бути задіяне місцеве населення.

В Карпатському регіоні налічується понад 800 джерел і свердловин лікувальних мінеральних вод всіх відомих типів, запаси яких достатні для щорічного оздоровлення більше 7 млн. осіб. Сумарний дебет їх складає 57,5 тис. м3/добу. Але сьогодні рівень їх використання не перевищує 15 %.

Розвідані також значні запаси лікувальних грязей та озокериту [54, с. 184]. Ці ресурси, в поєднанні із сприятливими кліматичними умовами, служать природною базою для розвитку санаторно-курортної справи в регіоні, а також обєктами промислового туризму для ділового, пізнавального та наукового напрямків [47, с. 50].

Таблиця 2.1 - Перелік природних обєктів промислового туризму українських Карпат

За фізико-хімічними особливостями мінеральні води регіону відносять до таких основних бальнеологічних груп:

мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей, лікувальна дія яких зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот і метан містяться в них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки в незначних кількостях. Води виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені й використовуються на курортах Трускавця (Львівська область);

вуглекислі води, лікувальна дія їх зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100 % усіх газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Ці води виведені на поверхню, вивчені й використовуються на курортах "Поляна", "Квітка полонини" (Закарпатська область);

сірководневі або сульфідні, фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню й гідросульфідіонів). Сірководневі води пов'язані з нафтогазовими відкладами на Прикарпатті. Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридно-натрієві води. На базі цінних питних, лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи вивчені й використовують також курорти Любень-Великий (Львівська область), Синяк (Закарпатська область), Черче (Івано-Франківська область);

залізисті, арсенисті або арсенові з високим вмістом мангану, алюмінію, міді. Лікувальна дія зумовлена одним або кількома з перелічених фармакологічно активних компонентів. Ці рідкісні води вивчені й використовуються у санаторії «Гірська Тиса» (Закарпатська область);

бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин, їх виявлено та використовують на курортах Трускавця та Східниці (Львівська область), родовища типу "Нафтуся". Бромні підземні води знайдено в Карпатах, де їх використовують як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іонно-сольовим складом чи іншими біологічно активними компонентами.

Територіальний розподіл бальнеологічних ресурсів підпорядкований закономірностям тектоніко-гідрогеологічної будови регіону. У зонах тектонічних порушень води вміщують значну кількість розчиненої вуглекислоти. Залишки вулканічного тепла, під впливом якого змінюються породи, створюють вуглекислий газ, який насичує під тиском підземні води. Основні ареали поширення мінеральних вод на досліджуваній території зосереджені в межах вузьких смуг (зон прогину Складчатих Карпат, Передкарпаття й Закарпаття).

Найбільша кількість джерел і свердловин мінеральних вод зосереджена на Закарпатті (51 % від загальної чисельності). На Закарпаття припадає також 64 % загального дебету цих вод. За багатством виходів мінеральних вод в області, передусім, виділяються гірські райони (найголовніший - Свалявський), де зосереджено 61,4 % джерел Закарпаття, на передгірну зону Закарпаття припадає 31,4 % кількості джерел, а низинна зона є відносно бідною на виходи мінеральних вод [52].

До бальнеологічної групи хлоридно-натрієвих вод і розсолів входять води околиці Солотвинського солерудника в долині річки Теребля.

Різноманітними є закарпатські вуглекислі мінеральні води. Їх чисельність обумовлена наявністю в надрах гірських складчастих систем, до яких належать і Українські Карпати. На Закарпатті є надра вуглекислих мінеральних вод типу Боржомі (у Свалявському районі, найбільш важливі серед них: Полянське, Новополянське, Голубинське джерела, а також пробурені на курорті Шаян), Єсентуки (Шаянське родовище, поблизу селищ Хустського, Перечинського, Міжгірського районів), Нарзан і типу Наугейм (Німеччина). Поблизу села Пасіка видобувають вуглекислу воду високої мінералізації, яка є аналогом унікальної мінеральної води Зубер-3 польського курорту "Криниця". Ця вода містить високу кількість йоду, фтору і брому.

Більшість мінеральних вод належать до холодних (плюс 20 0C), виявлені так само і термальні води, які можна використовувати для лікування: селище Нижній паросток - плюс 38 0С, а на території санаторію "Шаян" плюс 47 0С, біля м. Ужгорода - плюс 60 0С.

У курортному господарстві області найефективніше використовується група вуглекислих мінеральних вод типу „Боржомі" (у Свалявському районі, зокрема Полянське, Новополянське, Голубинське родовища), типів „Єсентуки" і „Нарзан" (Шаянське родовище, джерела Хустського, Перечинського, Міжгірського й Рахівського районів). За вуглекислими мінеральними водами регіону місцеве населення закріпило народні назви „кваси" та „буркути".

Мінеральні води Передкарпаття територіально приурочені до двох смуг: на стику гір і передгір'я (Розлуч, Східниця, Трускавець, Моршин, Тисів, Спаське, Суходіл, Петранка, Надвірна, Делятин, Шешори) та в зоні контакту Передкарпатського прогину і Російської платформи (Немирів, Шкло, Любінь Великий, Розділ, Коршівка, Городенка). Особливу групу складають слабомінералізовані води з великим вмістом органічних речовин. До них відносяться: унікальна вода "Нафтуся", яка традиційно пов'язана з Трускавецьким і Східненським курортами, а також мінеральні води деяких джерел Шкло, Моршин та інші. У Передкарпатті поширені сульфідні води (Немирів, Любінь Великий і ін). Наявність середньомінералізованих і високомінералізованих вод належить джерелам Трускавця та Моршина.

Більшість мінеральних вод Передкарпаття містять сірководень. Це води курортів Любінь Великий, Немирів, Шкло і Трускавець, де кількість сірководню складає 50-160 мг/л. У курортному господарстві найефективніше використовуються слабомінералізовані води з високим вмістом органічних речовин типу „Нафтуся" (курорти Трускавець, Східниця) та сульфідні води з високим (50-160 мг/л) вмістом сірководню (курорти Шкло, Немирів, Любінь Великий) [52].

Все ж таки найунікальнішим джерелами, в яких спостерігається найширший спектр видів мінеральних вод, які до всього іншого оцінюються великими запасами і тим, де їх використовують, є найбільш відомі курорти Моршина та Трускавця (табл. 2.2).

Бальнеогрязеві ресурси Карпатського регіону зосереджені, головним чином, у рівнинній і передгірній частині Львівської та Івано-Франківської областей. Їхні сукупні запаси оцінюють на рівні 1402 тис. м3. Активно використовують родовища торф'яних грязей Великого Любеня, Немирова, Шкла, Черча, Костинців, Черешеньки. Найбільше родовище лікувальних грязей розташоване в м. Моршині, його запаси складають 239 тис. м3 [53].

Характерною особливістю санаторно-курортного лікування в Карпатському регіоні є можливість використання озокериту (Бориславське родовище). Озокерит має низьку теплопровідність і велику теплоємність. При переході з розплавленого стану у твердий виділяє значну кількість теплоти, що сприяє лікуванню цілого ряду хвороб.

А можливість багаторазового використання цього природного лікувального засобу дає змогу забезпечити лікувальними процедурами усіх пацієнтів установ санаторно-курортного фонду регіону. За запасами, рівнем видобутку бориславське родовище озокериту найбільше у світі. Слід також відзначити, що за якістю Бориславський озокерит - найкращий. Завдяки застосуванню в медицині про озокерит знають сотні тисяч людей, яким він допоміг позбутися тяжких недуг. Цю індустрію вже зараз необхідно розвивати, зробити привабливою для іноземних туристів, яких необхідно зацікавити поєднанням процесу лікування озокеритом і "Нафтусею" з прекрасними природними мальовничими гірськими ландшафтами. Борислав зацікавить як одне із унікальних місць у цілому світі.

Таблиця 2.2 Запаси лікувальних мінеральних вод Карпатського регіону

Типи лікувальних мінеральних водРодовищаЗапаси вод, м3/добу3 високим вмістом органічних речовин "Нафтуся"Трускавецьке, Східницьке129.0Розсоли Моршинського типуМоршинське79,0Розсоли Трускавецького типуТрускавецьке466,5ВуглекисліГолубиське, Новополянське Полянське, Сайминське, Шаянське2147,6Вуглекислі миш'яковистіГірськотисівське (Квас)422,0Вуглекислі залізистіКелачинське501,0СульфідніВеликолюбінське, Синякське, Брусницьке818,0Інші типиТрускавецьке, Східницьке, Бориславське, Сколівське, Самбірське118,0ВСЬОГО:4602,8

Важливими обєктами промислового туризму виступають соляні промисли України. Географія їх простяглася зі сходу країни на захід, зберігаючи етапи науково технічного розвитку української цивілізації Всі соляні промисли в Україні відігравали значну економічну роль, а також були рушієм науково-технічного прогресу. Тому на сьогоднішній день вони становлять певну зацікавленість науковців і спеціалістів туристичної галузі, особливо такого напрямку як промисловий туризм. У звязку з цим для розробки туристичного маршруту на соляні промисли, спочатку необхідно вивчити їх екологічний та техногенний стан з метою створення безпечних умов для екскурсантів.

Унікальні солоні озера Закарпаття відомі не тільки в Україні, але й за її межами. Комплекс лікувальних факторів озера Кунікунда своїми цілющими властивостями не поступається, а за певними параметрами перевершує оздоровчі властивості курортів Мертвого Моря [45]. Це карстове озеро наповнене цілющою водою з вмістом солі в межах 146-200 г/л і підвищеною концентрацією іонів брому. Берег і дно озера вкриті шаром лікувальної грязі аспідно-чорного кольору. Давно було відмічено, що при купанні в солоній воді карстового озера Кунікунда зменшуються болі в суглобах при ревматизмі, захворюваннях хребта, добре лікується псоріаз, легко загоюються рани. Протягом року температура води не опускається нижче 17 °С. Ще в кінці ХIХ-го століття на території сьогоднішньої Закарпатської обласної алергологічної лікарні було відкрито санаторій для лікування суглобів, де у ванни подавалась ропа по дерев'яному жолобу. Здавна, ще за часів Австро-Угорщини, тут видобувають сіль. Свого часу медики помітили, що шахтарі, перебуваючи тривалий час у соляних копальнях, не мали захварювань органів дихання.

До природних обєктів промислового туризму необхідно віднести і таке явище як соляний карст, що розвивається у товщах кам'яної солі. В середині соляних покладів карстові процеси проходять повільно, що зумовлено незначною циркуляцією підземних вод у слаботріщинуватих і пластичних солях. У приповерхневій зоні вивітрювання і на контурах соляного покладу швидкість циркуляції і карстоутворення можуть бути значними. Активізацію соляного карсту спричинюють і антропогенні фактори. У Солотвинському районі Закарпатської карстової області соляний поклад міоценового віку залягає поблизу денної поверхні. Тут сформувався своєрідний карстовий ландшафт. Активізації соляного карсту під час розробки покладу сприяло його розкриття, підземне добування і систематичний дренаж надсольових вод.

Карст - явища та процеси хімічного і, частково, механічного впливу поверхневих та підземних вод на розчинні гірські породи. Прояви карсту найпоширеніші у вапняках, доломітах, гіпсах, ангідритах, кам'яній і калійній солях. У результаті дії карстових процесів виникають поверхневі та підземні карстові форми рельєфу, карстові порожнини, а також утворюються карстові відклади. Передумовами розвитку карстових процесів є наявність рухомої агресивної води й порова або тріщинна водопроникність розчинних гірських порід. Найрозвинутіший «холодний» карст, який утворюється при температурі рухомої води нижче плюс 20 °С. Карст виділяється своєрідним режимом та циркуляцією підземних вод, річок та озер. За потужністю гірських порід, що карстуються, та глибиною закладання підземних карстових порожнин розрізняють карст глибокий і неглибокий. Залежно від ступеня покриття гірських порід, що карстуються, грунтами, пухкими утвореннями або нерозчинними скельними породами виділяють такі типи карсту: задернований, покритий, броньований та похований (викопний). Карст з відсутнім грунтово-рослинним покривом називають голим. З карстовими порожнинами іноді бувають пов'язані поклади корисних копалин (нафти, газу, бокситів, залізних руд). Карст істотно ускладнює інженерно-геологічні умови території. Деякі з карстових порожнин використовують з лікувальною метою (спелеотерапія) і як об'єкти туризму.

Не менш цікавим природним обєктом промислового туризму є Грязьовий вулкан [88], що в с. Старуня Богородчанського району на Івано-Франківщині. Геологічна памятка природи - єдиний і унікальний не тільки у Карпатському регіоні <#"justify">Значними нафтогазовими промислами славиться Передкарпаття з минулих століть. Від перших копалень, коли нафту добували відкритим способом, до сучасних глибинних установок, обєктів переробки і транспортування завжди цікавилися науковці, бізнесмени, спеціалісти державних структур. Місто Борислав - один з перших нафтових центрів світу, де вже протягом більше як півтора сторіччя добувають цю корисну копалину. За цей час видобуток не припинявся ні на день. Перший надзвичайно бурхливий етап пов'язаний з видобутком простими способами неглибокої (до 200 м) нафти. Він продовжувався близько 30 років. Потім були освоєні нафтоносні горизонти на глибині 800, 1000 і більше метрів, відкриті нові родовища в усьому регіоні. Завдяки цьому в регіоні побудовані два нафтопереробні заводи і один газопереробний. Заводи випускають високооктанові бензини, дизельне паливо, мазут, будівельні бітуми та іншу продукцію на основі нафти.

Оскільки Карпатський регіон розташований в центрі Європи і через нього проходять різноманітні транспортні шляхи, то це є сприятливим фактором для залучення контингенту відпочиваючих не тільки зі східних регіонів, але й з європейських країн. Карпати можуть служити своєрідним полігоном для дислокації центрів міжнародного бізнесу, що буде стимулювати розвиток промислового туризму за пізнавальним, науковим, комерційним, діловим та іншими напрямками.

2.3 Географія народних промислів Західної України як обєктів промислового туризму

На теренах Карпатського краю Західної України, в силу багатьох обставин і особливостей географічного середовища сформувався специфічний побут та спосіб господарювання, збереглась унікальна духовна культура та мистецькі традиції, які втілилися у розвиток народних художніх промислів та домашнього ремесла. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів. Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів - килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння і художньої обробки шкіри та багатьох інших професій - створювали речі, які завжди викликали зацікавленість у місцевих та закордонних туристів. Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення, що створює певну специфіку в туристичній сфері [43].

Дуже давнім українським промислом є килимарство. Функціонально існують три головні назви для килимових тканин: ковер, килим і коц. Різниця між ними могла полягати в техніці, орнаменті, розмірі й призначенні. Сьогодні їх розрізняють тільки за територіальним принципом: коври й килими походять із центрально- та північно-українських промислових осередків, а коци виготовляються вручну на заході, переважно на Гуцульщині. Крім того, на коврах і килимах переважає барвистий, часто рослинний орнамент. Гуцульський коц - переважно сірий або білий - кольору нефарбованої овечої шерсті, якщо на ньому є орнамент, то він геометричний. Унікальність робіт, полягає в тому, що всі вони рукотворні, починаючи від стриження овець і до останнього стіжка. Майстри пишаються тим, що це екологічно абсолютно чисті речі. Поява наприкінці ХІХ ст. синтетичних барвників, доволі зручних у використанні, стала однією з причин занепаду килимарства. Це спонукало митців подивитися на проблеми художнього текстилю ще й з екологічного боку.

Та найрізноманітнішим і найширше представленим в Україні є гончарський промисел. Кожний район гончарного промислу мав свої локальні художні особливості, що залежали від природних властивостей матеріалів, технологічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо. Майже кожен осередок представлений талановитими майстрами гончарами з яскравою творчою індивідуальністю. Їхні вироби - пишно оздоблені глечики, горнята, миски, полумиски, макітри, куманці, лембики, довжанки тощо - служили окрасою українського народного житла, так само, як рушники, обруси, килими.

Наприклад, для народної кераміки Тернопільщини властиві різні форми і своєрідні технічні засоби декорування - розпис, гравірування, гладження, флендрування, заливання, мармурування. Димлений посуд виготовляли в Микулинцях, Заліщиках, Струсові, Скалаті, Устечку, Торському. Посудом з підполивними розписами славилось містечко Буданів. На спеціальні замовлення гончарі цього центру виробляли великі гладуни місткістю близько 350 літрів. Чорний посуд прикрашували рослинним орнаментом, що виконаний технікою гладження.

Ще донедавна чимало гончарів працювало в селі Залісці Збаразького району, та вже простежуються тривожні симптоми - виготовлення чорнолощеної кераміки, якою славилась колись Тернопільщина, сьогодні на грані завмирання. Майстри, які залишились, виготовляють зараз здебільшого неполиваний червоний посуд.

Осередки гончарства виникали історично, відповідно до природного розміщення родовища. Їх назви походять від назв сусідніх селищ. Ці назви сьогодні сприймаються як бренди. Так, наприклад, відома городищинська та плахтянська кераміка, і славнозвісна чорнодимлена кераміка з Гавареччини Львівської області. Чорнодимлена кераміка (випалена за спеціальною технологією - без доступу повітря) виникла як альтернатива традиціям античної кераміки, і вже на початку нашої ери мала свої осередки на території України та сучасних держав Європи. В Україні ХVІІІ - ХІХ ст. вона складала конкуренцію традиційній поливяній кераміці.

Чорна кераміка виготовляється зі спеціальної глини на гончарному крузі. Традиційний керамічний посуд, як правило, розписується та оздоблюється. Характерним для українського гончарства є поєднання зеленої й коричневої фарб. Мальовані миски, тарелі, тикви, куманці, близнята і дзбанки, а також оригінальні фігурки кіз, баранців, оленів з горщиками на спині для кімнатних квітів мають рослинний або сюжетний орнамент.

Проте, на жаль, уже всіх старих гаварецьких майстрів немає. Створити сучасну школу справжнього народного промислу не вдалося. Причина банальна - відсутність коштів і незацікавлення держави у відродженні і плеканні цього безцінного гаварецького гончарного стилю, самобутнього й неповторного.

У наш час загострення екологічної і духовної кризи, коли брак чистої води й повітря все більше нагадує про себе, змарнувати цю оазу природи і культури, якою є Гавареччина, щонайменше було б безвідповідально. Адже, окрім естетичної, мистецької вартості, гаварецька кераміка має дуже корисні природні властивості - гаварецькі гончарні вироби виготовлені без хімії, вони неполивяні. Приготовлені страви в гаварецькому посуді є дуже смачними, поживними, корисними. Отже, важливим завданням, що випливає із вищевикладеного, є створення в Гавареччині школи і таким чином збереження осередку народної культури України.

Але потрібно відроджувати не тільки гаварецьку кераміку, але й глиняну іграшку, яворівську деревяну дитячу забавку, яка випромінює справжню, природну красу [22].

По всьому словянському краю здавна побутував особливий вид глиняної пластики - різноманітні фігурки звірів, птахів з продушинами для свистіння. Це - відгомін древнього культу плодородства, оновлення і відродження природи. Магічним актом заклинання плодородства в час весняних обрядів був свист - як ритуал відганяння злих духів. З плином часу відійшла символіка, а пищики дістали розповсюдження як улюблена дитяча забавка, неодмінний атрибут народного свята.

Ще одним унікальним явищем у декоративному мистецтві України є розпис великодніх яєць - писанок. Українські писанки беруть свій початок від прадавніх вірувань нашого народу. Якщо за часів язичництва писанку розписували до свята Весни, то за християнства - до Великодня, свята Воскресіння Христового. Залежно від регіону існують відмінності в композиції декору, кольоровій гамі, поділі поверхні писанок. Численні хрести та перехрещення символізують родючість, кільця та прямі лінії в свідомості наших предків асоціювалися з чоловічим та жіночим началами, кольорова гама відображала навколишню природу. У багатьох народів світу й дотепер існує звичай використовувати яйця у Великодніх святкуваннях, але вони переважно роблять крашанки (тобто, варені яйця, зафарбовані в один колір). В Україні ж писанкарство досягло найвищого рівня свого розвитку і стало окремим видом мистецтва, а писанка - одним з культурних символів України [23].

Проте без належної підтримки розвитку художніх промислів нині простежується згасання творчої ініціативи народних майстрів, перериваються мистецькі династії. Поодинокі ентузіасти не в змозі протистояти руйнівному потоку. Саме тому охорона, відродження, збереження і розвиток народних художніх промислів є одним із пріоритетних обов'язків молодої незалежної української держави.

Художня цінність цих унікальних речей не стала меншою, а, навпаки, із зменшенням їх кількості зростає. Раніше мистецькі якості народних виробів сприймалися невіддільно від їхньої ужиткової функції. Більшість людей, звикнувши до їх краси, сприймала її як щось само собою зрозуміле й звичне, цінуючи їх передусім саме з погляду корисності, практичної придатності для господарства. У наш час функціональність тієї чи іншої речі, зробленої колись чи тепер руками народного майстра, вже не є головною. Цінуються насамперед її естетичні якості, тобто твори народного мистецтва зі сфери матеріальної переходять усе більше у світ духовних цінностей. А для того, щоб відчути і зрозуміти справжню їхню вартість, уже потрібні певні знання про те, як вони народжуються, чим відрізняються роботи майстрів, що живуть у різних місцевостях. Так само як знає і цінує народ кращих композиторів, артистів, письменників, художників, він повинен знати і шанувати своїх кращих майстрів, творців вічно прекрасного, молодого й оптимістичного народного мистецтва.

Та перспектива розвитку художніх промислів в Україні є. І серед основних шляхів та засобів розвязання проблем - такі:

надання державної підтримки субєктам підприємницької діяльності в галузі народного мистецтва та художніх промислів;

відновлення матеріально-технічної бази підприємств народних художніх промислів, оснащення їх новітніми технологіями виробництва та будівництво нових;

формування сучасної національної індустрії виробництва традиційної художньої продукції;

створення правових умов для соціального захисту майстрів народного мистецтва та художніх промислів;

підтримка та розвиток народних художніх промислів на селі;

реалізація комплексу освітніх, культурно-мистецьких програм і проектів у сфері традиційної художньої культури;

залучення туристичних фірм для популяризації і реклами творів народних художніх промислів.

З цією метою необхідно розробляти пріоритетні туристичні маршрути, які б наочно демонстрували місцеві витвори мистецтва, ремесел і стали б елементом презентаційної історико-культурної спадщини краю. Розмаїття виробів відомих і переважної більшості невідомих майстрів минулого, що є в багатьох вітчизняних і зарубіжних музеях, у збірках численних колекціонерів і просто любителів народного мистецтва, вражає яскравою живописністю, багатством різновидів технічного виконання, оригінальністю образів, композицій і мотивів.

Художні промисли розкривають нові перспективи розвитку місцевої економіки, вони сприяють вирішенню проблем цілорічної трудової зайнятості населення, приносять значні прибутки. Тому з метою ефективнішого залучення туристів у ці місця і покликане створення кадастру обєктів народних промислів для розробки туристичного паспорта маршруту промислового туризму.

2.4 Винні тури

Промисловий туризм має широкий спектр впровадження. Виробництво вина, його технології виготовлення, фасування та зберігання завжди знаходять шанувальників цього цілющого напою. Організація туристичних маршрутів на обєкти вина, залучення підприємців, бізнесменів, а також численних груп для дегустації та участі у національних святах, пов'язаних зі збором винограду - найоригінальніше завдання промислового туризму. До нього можна віднести і туристичні програми, пов'язані з відвідуванням місць виробництва різних вин. Але даний турпродукт ще не достатньо широко представлений на українському туристичному ринку, тому цікавим і пізнавальним є розглянути можливості розробки подібних турів.

Вино, як і хліб, один з найстародавніших продуктів на землі. Коли саме людина навчилася робити вино - невідомо. Швидше за все природне бродіння виноградного соку було відмічено випадково і потім штучно розвивалося древніми виноробами. Цукор, що міститься у винограді, під дією природних дріжджів легко переходить у спирт. Спирт вбиває бактерії, зупиняє гниття, а при зростанні концентрації гинуть вже й самі дріжджі і процес бродіння зупиняється, відбувається природна консервація продукту. Люди помітили цілющі властивості алкоголю, його здатність знезаражувати воду, лікувати рани і, звичайно, піднімати настрій. Алкогольні напої отримували бродінням з багатьох продуктів, але тільки виноград дає легке, цілюще, смачне вино.

Найдавнішими джерелами інформації про виноробство безумовно є релігійні книги і малюнки самих різних народів. Багато релігії відображають сакральний, божественний, небезпечний і одночасно живоцілющий характер вина. Природними кордонами зростання виноградної лози є широти від 42 до 50 градусів в обох півкулях Землі, крім того виноград не терпить великої вологості і морозів. Тобто можливості для культивування винограду завжди були обмежені, далеко не всі країни могли займатися виноробством. Безумовними лідерами древнього виноробства були греки і єгиптяни. У останніх виноробство, згодом якось згасло, а от греки передали своє вміння багатьом європейським і азіатським народам. Взагалі Європа багата виноробними підприємствами. Сьогодні понад 65 % виноградників зосереджена в Європі.

Закарпаття належить до старих районів виноградарства, які народжувались завдяки близькості північних кордонів Римської імперії, що проходили по Дунаю. Враховуючи сприятливі ґрунтово-кліматичні умови низинної зони, а також схили, що захищені з півночі горами, виноградарство в ХІІ-ХІІІ ст. стало активно розвиватися на всій території Середньодунайської низовини.

Історичним центром закарпатського виноробства можна вважати Чорну гору під Виноградовом, де з давніх-давен вирощують виноград. Саме про Севлюш, що в перекладі означає Виноградне, йде річ у першому документі, в якому конкретно згадується виноградарство на території Закарпаття. Це державна грамота угорського короля Ладислава І, датована 1093 роком. Згідно з цим указом село Севлюш з людьми і землею, всім нерухомим та рухомим майном переходило в повну власність монахів. Були враховані сприятливі ґрунтово-кліматичні умови низинної зони, а також те, що схили Чорної гори гріються сонячними променями майже увесь день. Тому згодом на місці сучасного Виноградова була закладена перша виноградна плантація.

В кінці ХІІІ століття виноградні насадження були не тільки в Севлюші та Мукачево, але й в інших населених пунктах (Берегово, Мужієво, Косино, Вари, Береги). Основна частина виноградників в цей час належить монастирям. Набувають поширення такі сорти винограду, як Рислінг, Фурмінт, Гарш Левелю, Серемський Зелений, Бакатор.

Позитивні зрушення у збереженні історичних традицій виноградарства та виноробства, пропагування досягнень виноробів Берегівщини відбувається з часу проведення у 2000 році першого Берегівського Міжнародного фестивалю вина, який проводиться щорічно з метою підтримки приватного винороба, відродження європейських сортів винограду, якими колись славилась Берегівщина не тільки на місцевому, але й на державному рівнях.

В Крим виноградну лозу завезли саме греки. Цікаво, що на прикладі історії виноробства в Криму, стають дуже помітні кліматичні зміни на землі за останні 1000 років. Спочатку, за кілька століть до н.е., виноградарство і виноробство були сильно розвинені на сході і заході півострова. У той час тут росли діброви, греки вирощували цитрусові, інжир, лавр, оливки і, звичайно, виноград. Але в 63 р. до н.е. стався потужний землетрус і численні річки, що протікали в цих місцях, буквально провалилися крізь землю. Сьогодні від них залишилися лише сухі балки і морські лимани. Колишні русла річок добре помітні в районі печерних міст в околицях Бахчисарая. Зараз Керченський півострів і Тарханкут є безводним степом, позбавленим рослинності, велику частину винограду вирощують в передгір'ях і на схилах по обидві сторони кримських гір. Треба зазначити, що практично до 18 століття на Південному Березі Криму виноробством не займалися. Втім археологи знаходили в Криму кісточки дикого винограду в глечиках, на місці колишніх поселень таврів, в гірських районах Криму. Але культурні сорти винограду вирощували саме греки в околицях Херсонеса Таврійського і в Боспорському царстві. Велика частина вина поставлялася морем в метрополію та інші країни, розташовані на берегах Чорного і Середземного морів. Поставлялося вино так само кочовим племенам степовим і північним народам. Основною посудиною для транспортування тоді були амфори. Керамічні амфори вироблялися в Криму місцевими гончарями. Як це не дивно, але вино вивозилося не тільки з Криму. Для місцевої знаті і культових цілей високоякісні сорти вина привозилися з Греції до Криму.

Сьогодні ніхто не скаже, який смак був у вина тієї пори. Можна з упевненістю сказати лише, що стародавні винороби виготовляли сухі білі, червоні та рожеві вина. Напівсолодкі та міцні вина стародавні винороби виробляти не вміли. Не було і дубових бочок, вино не піддавалося тривалій витримці. Іноді в вино додавали прянощі і трави. Судячи з усього Кримські винороби тієї пори знали два способи приготування вина: "білий" і "червоний", обидва вони використовуються і сьогодні. При "білому" способі виноград (будь-якого кольору) чавять у чані під невеликим тиском - просто ногами. Мутний і солодкий виноградний сік містить далеко не всі корисні речовини, що містяться у винограді. "Червоний" спосіб дозволяв збагатити смак вина, але вимагав більше складного обладнання. При цьому способі вже відтиснена виноградна маса перетирається на спеціальних кам'яних плитах - жорнах до отримання так званої мезги. Потім мезга змішується з раніше відтиснутим суслом і кілька днів настоюється. Надалі мезгу відтискали спеціальними важкими пресами, з використанням вантажів і важелів. Причому вже тоді вина отримували як з одного сорту винограду, так і змішуючи (купажування) сусло з різних сортів винограду. Є думка, що для приготування вина тоді використовувалися місцеві аборигенні сорти винограду, виведені в Криму з лози, завезеної греками, спадкоємцями яких є нинішні сорти: Екім-Кара, Кокур, Кефесіе. Але відомо також і те, що одним з найдавніших сортів, що потрапили в Крим, є грузинський сорт білого Ркацителі.

Для транспортування вино уварювали, тоді воно робилося густим і в'язким, тому при подачі до столу всі вина розбавлялися водою. Торгівля вином була справою прибутковою і в грецьких колоніях була монополізована державою, купці платили великі податки, були введені досить жорсткі вимоги до якості вина. У стародавні століття в Європі вироблялося таку кількість вина, що вперше стало питання про скорочення виробництва. У 96 р. н.е. римський імператор Доміціан наказав навіть вирубати половину виноградників в Галлії. Причиною цього було повальне пияцтво. До речі саме галлам приписується масове використання дубових бочок для зберігання і перевезення вина. Саме вони ввели в ужиток тонну - дубову бочку ємністю в 1000 літрів. До Криму, на Кавказ, та й у Візантію бочки потрапили на кілька сотень років пізніше.

У середні століття виноробство Криму отримало новий, дуже несподіваний імпульс. В епоху Великого переселення в Криму, як і в решті світу, виникло безліч монастирів. Незважаючи на ідею утримання від усього мирського, заперечення багатства, монастирі проте завжди були дуже багаті. Ченцям жертвували останні гроші селяни, платили феодали, навіть розбійники і завойовники часто не грабували монастирі, а правителі і хани не брали з них податків. Крім того, всі монастирі вели своє господарство, виробляли хліб, вино, мед і т.д. Виноградна лоза якнайкраще підійшла до розміреного чернечого життя. Виноград і вино вимагали розміреної, цілорічної і не дуже напруженої праці. Торгівля між братствами монастирів йшла безмитно, зв'язки були великими. Та й самі ченці із задоволенням проповідували раді священного писання: "Надалі пий не одну воду, але вживай трохи вина, заради шлунка твого і частих недуг". Правда ченців закликали робити це в міру і встановили її в 320 грамів на день! У середні століття технологія виноробства не зазнала сильних змін. Однак ченці навчилися робити напівсухі і солодкі "церковні" вина. Різко зросли й обсяги виробництва вина. У Криму збереглося безліч прекрасних пам'ятників виноробства тієї епохи. Печерні міста і монастирі в околицях Бахчисарая: Мангуп-Кале, Чуфут-Кале, Ескі-Кермен, Качі-Кальон, Тепе-Кермен донесли до нас залишки виноробних споруд середньовіччя. Особливо велике господарство було в місті Бакла. Масштаби виробництва можна оцінити на прикладі монастиря Чилтер Коба. За оцінками археологів тарапани та інше обладнання дозволяли виготовити до 300 тисяч літрів вина на рік. Існуванню християнських монастирів не завадило навіть створення Кримського ханства. Мусульмани досить мирно уживалися поряд з християнами, причому активно споживали вино. Це сусідство найкраще ілюструє близьке сусідство Успенського монастиря з Бахчисарайським палацом. Пояснюється це просто, торгівля вином приносила гарні прибутки всім. Наприклад Судак, переходив з рук в руки від венеціанців до Генуї, а потім туркам, проте всі вони активно вивозили вино отримуючи гарні прибутки. Розмір їх був настільки великий, що вода для поливу виноградників в околицях Судака, подавалася в першу чергу. Хоча її, як і сьогодні, не вистачало. Величезні виноградники були не тільки в околицях Судака, але і в районі Білогірська й Старого Криму.

Найсильніший удар по виноробству Криму був нанесений з приєднанням його до Росії. У 1778 році почалося масове переселення місцевого населення в Приазов'ї. Виноградарські господарства занепали і запустили. Монастирські господарства перестали масово робити вино ще раніше, у зв'язку зі спадом торгівлі з кочовими племенами. З цього моменту і практично до початку 19 століття виноробство в Криму, в промисловому розумінні, припинилося. Приблизно в цей час у Франції увійшли в моду витримані вина. Стали розвиватися технології витримки вина в підвалах, в дубових бочках. Замість амфор масово стали використовувати скляні пляшки, з'явилася коркова пробка. Удосконалювалися технології купажування, бродіння вина. Європейські винороби навчилися робити шампанське, позбавлятися від осаду. З'явилися вина, зміцнені спиртом, виникли нові складні технології приготування міцних вин - мадери і хересу. Але все це в Європі. Не можна сказати, що в Криму нічого не робилося. Наприклад, перше шампанське в Судаку було виготовлено в 1794 році. Князь Потьомкін завозив і намагався культивувати в Криму, за допомогою іноземних фахівців, європейські сорти винограду. Велика частина цих зусиль нічого не дала, проте з 1892 року на Південному Березі Криму стали виготовляти десертне вино шляхом додавання в бродяче сусло спирту.

Черговий, досить сильний імпульс, виноробство Криму отримало з виникненням в 20-і роки 19 століття великих маєтків Російської аристократії і поміщиків. В Алупці виникло господарство М.С. Воронцова. Кипуча енергія князя виявлялася в різноманітних напрямках діяльності, одним з яких було виноробство. Саме тут були побудовані перші винні підвали і закладена виробнича база дозволила випускати вино за європейськими технологіями. Він заохочував вирощування винограду в дрібних господарствах, скуповував у них виноград, що призвело до зростання виробництва вина в Криму. Саме за його наказом з'явилися в Криму мускатні сорти винограду. В результаті безсистемності виноградарства і відсутності професійних фахівців якість випущених вин була низькою. На щастя, приблизно в цей же час, на Південному березі придбав землі один із нащадків славного роду французьких кардиналів Арман де Рішельє. Він побудував в Гурзуфі простору віллу (зараз в ній розташований музей Пушкіна), розбив чудовий парк (сьогодні парк санаторіїв Пушкіно і Гурзуфський), але головне заснував, спільно з Християном Стевеном, Нікітський ботанічний сад. В результаті діяльності працівників саду була вперше проведена робота щодо систематизації сортів винограду, розроблені правила вирощування та догляду. У 1828 році при активній участі саду було засновано Училище садівництва і виноградарства. До Училища набиралися сироти 12-15 років, кращі учні продовжували навчання і практику протягом 20 років і після здачі іспитів отримували у володіння один гектар виноградника або саду. В околицях Гурзуфа та Микити було розбито безліч виноградників. Пізніше маєток Рішельє придбав промисловець П. І. Губонін. Його стараннями виноторгової фірма незабаром стала відома по всій Росії. Чимало зробив він і для Гурзуфа. Вісім гарних дерев'яних корпусів та їдальня санаторію Гурзуфський, знаменитий фонтан "Ніч", скульптури та сходи в парку санаторію - це його рук справа.

Ціла епоха Кримського виноробства пов'язана з ім'ям Лева Сергійовича Голіцина. Можна сказати, що саме він створив промислові основи Кримського виноробства і вперше добився визнання якості Кримських вин на міжнародній арені. Князь мав кілька маєтків не тільки в Криму, але й на Кавказі і в Ставропіллі. До 1889 року він уже був визнаним фахівцем у виноробстві. Його вина отримували нагороди на міжнародних виставках. У цей час імператор Олександр III запропонував Голіцину очолити усі виноробні господарства, що належать царським і великокнязівським родинам. На Південному березі Криму це були маєтки Лівадія, Масандра. Голіцин розширив площі виноградників, поліпшив сортовий склад і врожайність винограду. Мабуть він першим зрозумів, що цікаві і найбільш тонкі вина тут можна одержувати тільки кріпленням і витримкою. До нього в Криму вироблялися в основному сухі вина. Князю вдалося переконати імператора затратити 1100000 рублів на будівництво тунельних підвалів в Масандрі, подібних найкращим підвалам Франції. У 1898 році будівництво підвалів і заводу в Масандрі було завершено. У 1895 році Голіцин перебудував підвали і в себе в Новому Світі. Приблизно в цей же час Голіцин намагається вперше в Росії боротися з фальсифікацією вина. Вже тоді маса дешевих напоїв, зроблених шляхом змішування виноматеріалів і різних ароматизаторів, сиропів та спирту надходила на ринок під виглядом хорошого вина. Голіцин безуспішно намагався обмежити цей вид діяльності. У 1898 році князь залишає державну службу, однак продовжує займатися розвитком виноробства. Особливо необхідно відзначити його зусилля зі створення виробництва ігристих вин у Новому Світі.

Теоретики туризму прогнозують, що одним з найпопулярніших видів туризму до 2020 р. стане тематичний, який вже зараз активно розвивається. Як такий регіон був обраний ряд європейських країн: Франція, Італія, Іспанія, Німеччина, Португалія, Кіпр, Греція та Австрія. Це пояснюється рядом причин. По-перше, згідно з дослідженнями, Європа є лідируючим регіоном за кількістю відвідин туристів: саме тут зосереджена величезна кількість культурно-історичних пам'яток, а крім того, індустрія обслуговування перебуває на високому рівні.

По-друге, історично склалося так, що Європа в силу географічних, кліматичних, екологічних, культурних та політичних умов є найбільшим у світі виробником і експортером вин високої якості. Туристів у цей регіон приваблює не тільки європейська кухня, але і вина, а також численні дегустації та національні свята, пов'язані зі збором винограду. Таким чином, туризм і виробництво продукції, що видобувається з сонячних ягід, у сукупності складають досить значну статтю доходу в бюджет Франції, Італії, Іспанії, Німеччини, Португалії, Греції, Австрії.

Багато вина оподатковуються майже заборонними митами, і тому спробувати їх можна тільки безпосередньо в Європі, де існує цілий культ вина зі своїми особливостями і ритуалом споживання.

Вино з давніх часів вважалося даром богів. Ця думка червоною ниткою проходить через всю міфологію Середземноморської цивілізації.

Саме завдяки «божественному походженню» стародавні лікарі використовували вино в фармакології, готували на його основі різні ліки. Крім того, цей напій прописували видужуючим людям для відновлення сил. У Древній Греції ще Гіппократ рекомендував використовувати терапевтичні властивості вина проти багатьох хвороб.

Сучасна наука також підтверджує благотворний, зміцнювальний вплив натурального вина на організм дорослої людини.

Розглянемо для прикладу найбільш популярні вина названих європейських країн та пов'язані з ними легенди, історичні факти та заходи, які можна успішно враховувати при розробці тематичних туристичних маршрутів.

Згідно з однією з легенд, виноробство було винайдено саме в Європі на острові Кіпр. Ще цар Соломон в «Пісні над піснями» прославляв кіпрський виноград, а Страбон, давньогрецький географ та історик (64 до н.е.) писав, що кіпрське вино - найкраще в світі. За легендою виноградний прес придумав і подарував кіпріотам Аполлон, лозу посадила Афродіта, а перший виноградар острова став її коханим. Потім історія розвивалася так: Тесей, який переміг Мінотавра, забрав з собою Аріадну і поплив до Афін. Але в дорозі розігрався шторм, і їх корабель сховався в бухті міста Аматуса. Тут Аріадна народила двох синів. Вони заснували на Кіпрі винне виробництво, яке до цього часу процвітає під марками КЕО і ЕТКО. Зараз тисячі таверн манять стомлених подорожніх відпочити в прохолоді і покуштувати терпкого запашного напою. Найпопулярнішими кіпрськими винами на сьогоднішній день є: Шардоне, Совіньон Бланк, Семіллон, Рислінг (білі), Каберне Совіньон, Каберне Франк, Гренаш, Каріньян Нуар (червоні) і т. д.

У вересні на Кіпрі проводиться винний фестиваль, який триває 10 днів. Проводить його муніципалітет Лімасола, найбільшого центру виноробства на Кіпрі, в муніципалітетному саду. Для туристів на Кіпрі розроблені спеціальні винні маршрути: три в околицях Лімасола і один в районі Пафосу. У 2001 р. на острові відкрився Музей вина (в Ерімі), де можна спробувати всі види вироблених на Кіпрі марок вин. Після дегустації вина, які сподобалися, можна тут же і придбати.

Відомі на весь світ і грецькі вина. На острові Родос існує винзавод, де для туристів організовують екскурсії та пропонують придбати місцеві вина за їх собівартістю.

У Італії існує особливий взаємозв'язок між вином, культурою його виготовлення і характером тих людей, які живуть на цій землі.

Візьмемо жителів Тоскани, яких їх великий співвітчизник Данте звинувачував у легковажності і задерикуватості, але інші вихваляли за тонкість в судженнях, дотепність і спритність. Тосканські пагорби дають якраз вина ігристі, не дуже стійкі. Найзнаменитіші з них у світі - «кьянти», що здобуло популярність, у тому числі завдяки вдалому маркетингу: всюди знана пузата пляшка, обплетена соломою.

А ось у північному П'ємонті живуть люди суворі, звиклі до примх гірського клімату, практичні, раціональні. П'ємонтські вина - напої аристократичні, вони добре старіють, як і король італійських вин - розкішний «Бароло».

Емілія-Романья недарма дала світові перший університет і завжди славилася ґрунтовністю, хитрістю, працьовитістю. Ігристе, сухе і дуже легке «ламбруське» дає піну, паморочить голову, але не п'янить.

На запитання, скільки в Італії добрих вин, навряд чи зважаться відповісти самі жителі Апеннінського півострова, бо він вважається чемпіоном світу за різноманітністю в цій галузі. У країні вирощується понад 300 сортів лози.

У любові до італійських вин визнаються і багато іноземних гостей, які розсмакували їх під час поїздок на Апенніни. Тут туристам розповідають місцеву легенду про те, що забороненим плодом у раю було зовсім не яблуко, а виноградне гроно, яке Адам простягнув Єві. Історія і культура цієї стародавньої країни настільки тісно переплелися з традицією виноробства, що вони сприймаються як нерозривне ціле, як якась гармонія, що нагадує смак вишуканого тосканського вина.

Не меншою популярністю серед туристів користується Іспанія. У календарі іспанської провінції Андалусія 10 вересня займає особливе місце. У цей день в містечку Херес-де-ла-Фронтера вже багато років і навіть століть починається свято врожаю, присвячене збору винограду.

Біля входу до місцевого кафедральний собор нарядно одягнені люди спостерігають за освяченням грон. А потім, за стародавнім звичаєм, група місцевих хлопців дружно тисне босими ногами ягоди, присмаковуючи це дійство старовинною піснею. Незабаром починаються загальні веселощі. Численні туристи з усіх кінців світу охоче включаються в це іспанське народне свято. Винуватцем свята є херес - вино, що має істинно іспанський характер. Херес оспіваний багатьма цінителями благородних напоїв, він відомий далеко за межами Іспанії, його специфіку високо цінує королева Великобританії Єлизавета II і вельми поважав її далекий родич - останній російський цар Микола II.

Місцеве вино народжується і проводить дитинство в гігантських дубових бочках в однойменному містечку, заснованому ще фінікійцями за 1500 років до нашої ери. Його виробляють з рідкісного сорту лози - «паломіно». Величезну роль відіграють унікальні природно-кліматичні та ґрунтові умови півдня Іспанії. Грона винограду цього сорту облюбував пліснявий грибок, який природним шляхом забезпечує специфічне зброджування сусла. Проходить ще чимало часу, перш ніж херес дорослішає і розливається в пляшки. Перед цим фахівці визначають якість вмісту кожної бочки, де «живе» цей напій. До речі, взяття проби є цікавим видовищем для туристів і вимагає чималої майстерності від виконавців: андалуський чашник занурює в терпку рідину, намагаючись не прихопити цвіль, спеціальну циліндричну ємність на довгій тонкій ручці. А потім спритно, без промаху, спрямовує тонкий струмінь в келих, який є у нього в іншій руці, змахнувши ємністю над головою. При цьому не повинно пролитися ні краплі! На міжнародних виставках і ярмарках іспанські чарівники, що демонструють своє мистецтво, збирають натовпи захоплених відвідувачів.

Як і інші благородні вина, херес - це ціле сімейство виноградних нектарів. Сухі, міцністю до 17 градусів, зазвичай п'ють перед їжею - це чудовий аперитив, а солодкуваті міцні - після трапези, на десерт. У цьому херес схожий на свого побратима з Португалії - порту.

Порту - вино, яке португальці з гордістю називають сонячним нектаром, напоєм богів. Цей напій уже не одне століття прикрашає столи королівських осіб. У Португалії він овіяний безліччю легенд, що привертають увагу туристів.

Незвична історія підкорення цим вином знавців майже всього світу. У період англо-французької війни, що почалася в 1678 р., в Британії і її володіннях зі зрозумілих причин було заборонено ввозити французькі вина, і їх замінили португальські. Однак не всі з них припали до смаку підданим британської корони. Зокрема, продукція з гористої місцевості в районі річки Доуру, на півночі країни, здалася англійцям дуже сухою і різкою. Тоді португальці почали додавати в ці вина коньячний спирт, щоб у потрібний момент зупиняти ферментацію. Потім вино визрівало у величезних бочках з дуба і каштана, дбайливо схованих у місцевих підвалах.

Так з'явилося знамените міцне вино, що зберігає природні солодощі і смак винограду протягом багатьох десятиліть. У XVIII-XIX ст. портвейн став улюбленим вином не тільки британської аристократії, але й середнього класу. Це, до речі, досить широко відображено на сторінках англійської літератури. Більше того, піддані королеви вважають це чи не єдиним з безлічі благородних вин, під яке слід вимовляти тости за здоров'я королівської родини.

Червоний та білий порту досі роблять тільки з винограду, зібраного на вирубаних у скелястих горах терасах поблизу берегів Доуру, а все інше розцінюється як підробка. Унікальний мікроклімат на півночі Португалії відрізняється жарким спекотним літом і досить прохолодною зимою. Але цього, звичайно, недостатньо, важливо ще знати секрети виробництва, які передаються з покоління в покоління.

Загальна площа долини Доуру, нерідко іменованої «країною вина» - близько 240 тис. гектарів. Збір врожаю грон з низької лози починається в кінці вересня - початку жовтня. З навколишніх сіл з'їжджаються селяни, панує святковий настрій, чути старовинні народні пісні.

Вино поміщають в дубові бочки, забезпечуючи кожну з них відповідним сертифікатом і везуть до льоху Віла-Нова-ді-Гая, нерідко використовуючи для транспортування мальовничі вітрильні фелюги. Тут величезні дерев'яні ємності та пляшки беруть під невпинний контроль не тільки співробітники фірм-виробників і експортерів, а й фахівці Інституту вина порту. Кожна з експортних компаній має власний льох, більшість з яких відкриті для відвідування туристами та дегустації.

Поряд зі знаменитими портвейнами в Португалії є мадера, херес, мускатель, безліч сухих столових вин, які нерідко не поступаються за якістю італійським, французьким та іспанським, а також унікальні слабо газовані «зелені» вина.

Однак славу виноробної держави цій невеликій країні принесли саме її портвейни, хоча в цілому пропорційно своїй території за кількістю і якістю вироблених вин Португалія займає перше місце в світі. Наскільки популярні португальські вина в усьому світі, настільки ж португальці зберігають секрети їх приготування. Тільки кілька марок високоякісних вин дозволені до експорту. Решта виноградних скарбів зберігаються на території країни в ранзі державних цінностей і для того щоб продегустувати їх, часто доводиться їхати в Португалію.

Говорячи про вино, неможливо випустити з уваги Францію, де його споживання є частиною національної культури і навіть мода на безалкогольні ділові обіди, що все більше поширюється в останні роки в цій країні, не може змінити цього.

Будь-який француз, який себе поважає, знає, що до важких м'ясних страв, особливо дичини, краще подати бургундського, до дарів моря - легке та ігристе біле вино, а до сиру - найкращу пляшку зі старих запасів. Обізнана людина відкриє пляшку доброго червоного вина за годину-другу до застілля, щоб вино збагатилося киснем і розкрило всю повноту букета. Біле вино і шампанське подадуть за температури 8 - 10 градусів (більший холод просто вб'є його), легкі вина - за температури 12 градусів, а червоні вина - не вище 18 градусів. Щодо зберігання, то після перевозу пляшки в транспорті, насамперед у літаку, француз постарається її не пити, а дасть відпочити їй тиждень. Зате зберігати буде так, щоб корок обов'язково змочувався і не відбувалася ферментація напою.

Споконвіку люди вирощували на берегах Луари виноград і робили вино. Трохи нижче за течією Луари народився великий життєлюб Франсуа Рабле. На його батьківщині роблять вино «Шинон» (за назвою однойменного міста), на етикетках якого друкують його цитату, сенс якої простий: пий вино - і будеш довго жити.

Втім, мова йде не тільки про кількість випитого, але й про його якість. У силу цілого ряду обставин - і побутових, і економічних - у Франції скорочується загальне споживання вина, але тільки низькосортних видів, про які французи кажуть, що вони «залишають плями на скатертині і дірки в шлунку». Якісних же сортів виробляють і споживають усе більше.

Для Росії французьке виноробство завжди було цікавим, але не дуже зрозумілим. Однак деякі вина зобов'язані своєю всесвітньою славою Росії. Це стосується, перш за все, шампанського, батьківщиною якого і єдиним місцем виробництва є невелика частина області Шампань, де пролягає північна межа зростання виноградної лози. Адже тільки в Шампані належним чином поєднуються три чинники, необхідні для виробництва кожного типу вина - склад ґрунту, кількість сонця і вологи. Саме Росія в XIX ст. стала головним ринком збуту цього ігристого вина, придуманого ченцем Д. Періньоном. Сталося це таким чином. Столиця Шампані - місто Реймс - перебувало на шляху російського корпусу, який брав участь у завершенні розгрому армій Наполеона. Увійшовши в нього, солдати та офіцери імператора Олександра проявили насамперед інтерес до шампанського. До господині одного з найбільших будинків - вдови Кліко - прибігли її слуги з розповідями про жахливе розграбування, якому піддаються запаси шампанського. Вона кинула тоді чудову фразу: «Хай п'ють. Вони заплатять потім».

Так і сталося. Полюбивши шампанське вино, російські офіцери, аристократія і весь двір стали закуповувати до 90 відсотків усієї його продукції.

Франція є на сьогоднішній день найпопулярнішою країною з точки зору «винного» туризму: на туристичному ринку пропонуються «винні» тури з проживанням в замках Бордо, Шампані, Бургундії.

Виноробство в Австрії зародилося близько 2000 років тому. Ще при Карлі Великому в околицях Відня закладалися зразкові шпалери виноградників. Потім традицію гідно продовжили посельники середньовічних монастирів.

У XV-XVI ст. численні війни, драконівські податки та митні збори привели до того, що виноробство майже вивелося в цих краях. Але майже - не означає зовсім: воно все ж гідно відродилося і австрійське вино розходилося по всій Європі. Потім у кінці минулого століття на виноградники обвалилася природна напасть - філоксера і виноградна воша знищили їх майже дочиста. Відновити втрачене вдалося лише після Другої світової війни.

Свій відбиток на стан справ у галузі кинув і розпад Габсбурзької імперії: один з найбільших виновиробників Австрії - Південний Тіроль - перейшов після Першої світової війни до складу Італії.

Але так чи інакше австрійські винороби зуміли зробити здавалося неможливе: вони повернулися на світовий ринок як самостійий і вельми помітний гравець. Те, що багато чого довелося починати заново, дозволило внести в палітру австрійських вин ряд нагальних змін.

Відтепер в Австрії стали виробляти значно більше червоних вин. Проте біле вино і зараз становить в країні не менше 75 відсотків загального обсягу виробництва.

У середині 80-х роках репутації австрійських виноробів було завдано важкого удару.

Деякі недобросовісні виробники підмішували у вино гліколь - щоб зробити його, як кажуть дегустатори, повнотілим. Таке «поліпшення смаку» вилилося в гучний скандал. Але й тут, що називається, не було б щастя, та нещастя допомогло: зараз в країні діють неймовірно суворі приписи, а контроль за якістю гранично суворий.

Категорії якості практично ті ж, що і в Німеччині, хоча є й свої особливості. Наприклад, в Австрії можна зіткнутися з таким раритетом як «штровейн» - дослівно «солом'яне вино». Найстигліші та солодкі кисті перед тим як відправити під прес розкладають на соломі, або розвішують на спеціальних шнурах. Там застосовують такі назви як Штайнфедер - легкі, білі, особливо запашні вина, які краще всього пити молодими; Федершпіль - схожі на них, але з дещо більшим вмістом алкоголю і, нарешті, Смарагд. Це безперечний король вахауських вин, що народжуються тільки у винятково вдалі роки, коли співпадають всі необхідні кліматичні передумови. За старою місцевою традицією Смарагд зброджується до природної межі - до того часу, поки в ньому зовсім не залишається цукру. Це дозволяє створити особливо повнотілі вина. Їх переваги найкращим чином проявляються після тривалої витримки - часом 20-30 років.

І ще одна деталь, без якої розповідь про австрійські вина буде неповною. Слово «Хойрігер» означає молоде вино цього року, яке не можна продавати раніше дня Святого Мартіна (11 листопада). З ним пов'язана одна типово віденська традиція відвідин «хойрігерів» - затишних кабачків, у безлічі розташованих, наприклад в столичному районі Грінцинг.

Все це почалося в 1784 р., коли кайзер Йосип II дозволив віденським виноградарям 300 днів у році продавати своє вино і домашні закуски до нього. Знак того, що «Хойрігер» відкритий - соснова гілка або вінок над входом. Це саме доступний заклад, де за чаркою збираються звичайні люди. Для туристів - це один з неодмінних атракціонів. Тут можна почути, як дуетом під гітару і акордеон виконують «шраммельн», написані в народних традиціях пісні (вони названі так на честь засновників стилю віденських братів - композиторів).

У Німеччині вино дістається набагато важче, ніж у вищезгаданих країнах, такі вже кліматичні особливості цього північного - зрозуміло, тільки з виноробної точки зору, - краю. Виноградники тут влаштовують на звернених на південь прирічкових схилах: водна гладь відбиває тепло, допомагаючи підтримувати потрібну для правильного визрівання ягід температуру. А в осінні холоди з річок встають рятівні тумани, захищаючи чуйні лози від згубних ранніх заморозків.

У німецьких вин є чотири класи якості. Найпростіше - столове вино, вироблене виключно на території ФРН - з офіційно зареєстрованих сортів винограду. Щаблем вище - ландвайн - вино, вироблене в одному з 19 виноробних регіонів. Далі йде якісне вино з певних регіонів - до нього відносяться більшість німецьких вин.

За законом у 1971 р. Німеччина була розділена на 13 виноробних областей, так що тут можна влаштовувати для туристів цілий спеціальний тур районами виробництва вина, оскільки кожен з них володіє своїм неповторним шармом. Крім макроклімату кожної місцевості багато залежить ще й від мікроклімату конкретного виноградника. Напрямок та кут падіння сонячних променів, інтенсивність світла, відбитого річковою гладдю, захисний вплив самих пагорбів або ж ліс, що росте на їх вершинах і оберігає врожай та лози від осінніх вітрів - все це допомагає винограду досягти необхідних якостей.

Найбільший виноробний регіон Німеччини - Райнхесен. Розташовується він в долині, утвореній пагорбами на півночі і сході Рейну. Більше 90 % тутешніх вин - білі. На південь від цього району починається Райнпфальц. Це суцільне море виноградників, що тягнеться на 80 км від Вормса до кордонів французького Ельзасу. Туристам тут розкажуть про те, що місцеві вина цінували ще римляни. При них цей регіон вважався «винним погребом» великої імперії. Зараз тут виробляють чверть всіх німецьких вин. Вина з Бадена - найпівденнішого району Німеччини - вважаються «винами для себе» і тому тільки нещодавно їх вже можна побачити за межами країни. Особливістю Франконії є повнотілі і сильні вина, які розливають у пляшки, що нагадують плоску флягу - вони називаються «боксбойтель». Їх створили ще кілька століть тому.

Один з найбільш відомих регіонів - Рейнгау, де розвитку виноробства сприяв ще Карл Великий. Виноградники розташовані на звернених на південь схилах пагорбів уздовж правого берега Рейну. Клімат тут наймякіший в Німеччині, що вельми зручно для створення вин з винограду пізнього збору. У найпівнічнішому виноробному регіоні виробляють червоні вина, які практично не вивозять за межі країни. Вони володіють неповторним фруктовим ароматом. Найменший винний регіон - Гесенська гірська дорога, де вина мають дивовижний аромат - мигдалю, персика, вишні.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що Європа володіє великими туристичними можливостями та ресурсами для організації промислових турів країнами і регіонами, пов'язаними з культурою вирощування винограду і виробництвом вина. У програму таких турів можна включати екскурси в історію, що містять численні легенди про вина та особливості культури їх споживання, проживання в середньовічних замках і заміських садибах, участь у мальовничому і яскравому святкуванні збору першого врожаю винограду, а також різні дегустації з наступним придбанням вподобаних туристами вин.

РОЗДІЛ 3. ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ КАРПАТСЬКОГО СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО РАЙОНУ

В Карпатському регіоні, з урахуванням наявного природного, економічного, наукового і технічного потенціалу, а також його історичних і географічних особливостей, стратегічна мета перспективного розвитку території полягає в тому, щоб на основі оптимального використання природи, матеріально-технічних, трудових та інтелектуальних ресурсів створити ефективну туристичну систему, яка забезпечить матеріальний добробут населення і екологічну безпеку краю. Важливим завданням, при цьому, залишається виробити нестандартні ходи і рішення для визначення пріоритетів у видах туризму, розвиток яких забезпечив би прогресивні зміни в економічному житті краю, що, у свою чергу, ініціювало б приплив капіталу (зокрема - іноземного).

Природно-ресурсні можливості створюють всі умови для ефективного розвитку туристичної індустрії краю. Річна гранична місткість регіону становить 8 мільйонів туристів і відпочивальників, а також 12 мільйонів екскурсантів і туристів вихідного дня. Різноманітні мінеральні джерела вод, озокериту, рекреаційне використання лісів, з їх цілющим впливом на організм людини та сприятливим фоном для відпочинку і туризму зумовлюють високий попит на регіон. Карпатські гори є екологічно найчистішою територією України і однією з екологічно найбезпечніших частин всієї Європи. Нині цей чинник перетворився в усьому світі на головний у рекреаційній привабливості місцевості. Крім того, паводки на гірських річках Українських Карпат, зумовлені злочинним вирубуванням лісів, завдали великих збитків не лише Україні, а й сусіднім державам. Тому зростає водорегулююче значення Карпат як для нашої держави, так і для сусідніх країн. З одного боку, порівняно з іншими регіонами природа Карпат зазнала меншого негативного впливу людини і в багатьох місцях зберегла свій первісний стан. Це дуже актуально для організації різноманітних форм відпочинку і туризму.

Сприятливим чинником для залученння туристичного контингенту як із східних регіонів, так і з європейських країн є вигідне географічне положення території (Карпатський регіон розташований в центрі Європи). Через нього проходять різноманітні транспортні шляхи. Тут є всі умови для розміщення центрів міжнародного бізнесу, що стимулюватиме зростання таких напрямків промислового виду туризму як комерційного та ділового.

Широкий спектр напрямків діяльності промислового туризму передбачає залучати до вирішення поставлених завдань спеціалістів різних галузей наукової, господарської, культурної, туристичної та ряду інших сфер діяльності. Одне з основних завдань цього виду туризму - збереження та покращення екологічного стану територій та промислових туристичних обєктів, ознайомлення з процесами і явищами, цікавими для фахівців-екологів, географів, геологів, краєзнавців, а також для пересічних громадян, які вболівають за природу та переймаються специфікою екологічних явищ.

Екологічна ситуація в рекреаційних зонах Карпатського регіону досить неоднозначна, вона реально диференційована за характером напруженості і залежна в значній мірі від розташування екологічно небезпечних промислових об'єктів. Варто відзначити, що розробки родовищ сірки в Яворові і Новому Роздолі розташовані в безпосередній близькості курортів "Немирів", "Шкло" і "Розділ". Межі Стебницького калійного родовища впритул прилягають до курорту "Трускавець", а Прикарпатський нафтогазоносний район охоплює всі курорти і курортні місцевості передгірної і низько гірської зон Карпат. Для виправлення такого становища треба в першу чергу задіяти чинники економічної відповідальності за порушення екологічних вимог господарювання.

Карпатський край, який, порівнюючи з іншими регіонами країни, зазнав меншого негативного впливу людини і в багатьох місцях природа там зберегла свій первісний стан, насичений промисловими, військовими та історичними обєктами, які більшою мірою розташовані в занедбаному, а то і залишеному стані. Проте ці обєкти мають значну цінність для шанувальників промислового туризму, які хотіли б ознайомитися з технічним та науковим вирішенням промислових задач, можливістю відновлення їх працездатності, створенням атракційних закладів.

Для покращення розвитку Карпатського регіону промисловий туризм має всі прерогативи для того, щоб зайняти своє визначальне місце. Організація спеціальних турів на шахти видобутку солі, дорогоцінних металів; сірчані карєри; свердловини видобутку нафти, мінеральної води, озокериту; обєкти колишнього військового комплексу - ракетні шахти, сховища, складські приміщення; підприємства перероблення сировини і матеріалів; народні промисли і т.д. ціняться дуже дорого і дають високі прибутки, тому що їх відвідують науковці, промисловці, громадські та державні діячі, (VIP-туристи).

Необхідно також зазначити, що в Карпатському регіоні сформувався індустріально-аграрний тип господарського комплексу з розвинутою промисловістю та багатогалузевим сільським господарством, в якому вирощують:

продукцію тваринництва (м'ясну, молочну);

зернові культури;

овочівництво (огірки, капуста, морква, редис та інші);

садівництво (яблука, груші, сливи, виноград);

бджільництво (набирає розвитку в окремих районах);

птахівництво (кури, гуси, індики, качки);

крільництво, козярство та інші напрямки діяльності.

Ці галузі сільського господарства, які мають достатньо розвинуту структуру в Карпатському регіоні, сприяють розвитку рекреації, туризму і забезпеченню регіону свіжими сільськогосподарськими продуктами харчування, а технології їх вирощування, перероблення та зберігання завжди були важливим чинником для місцевих і закордонних туристів.

Необхідність реформування й розвитку рекреаційної індустрії Карпатського краю має бути усвідомлена на всіх рівнях державного управління, оскільки це єдиний найперспективніший шлях розв'язання соціально-економічних проблем цієї території. Однак для досягнення бажаних результатів необхідні виважені рішення і продумані практичні дії. Тому запровадження промислового туризму в регіоні розглядається у контексті структурної перебудови його господарського комплексу, в перспективній моделі якого галузь туристичної індустрії має стати однією з профільних.

Головні чинники промислового туризму Карпатського регіону:

чинник територіального поділу праці (фактично в Україні є 2 регіони, умови яких дозволяють забезпечувати задоволення суспільних потреб в рекреаційних послугах: Причорноморсько-Азовський та Карпатський. Але в звязку з перевантаженістю першого з них і дедалі зростаючого попиту на рекреацію та відпочинок, Карпатський туристичний регіон залишається практично єдиною територією, яка може задовільнити попит населення на ці послуги);

вигідне географічне положення території (Карпатський регіон розташований в центрі Європи, через нього проходять усі сполучення із країнами Заходу як транспортними засобами (автомобільний, залізничний), так і повітряне та трубопровідне, що міцно поєднує регіон з сусідніми країнами);

Карпати можуть служити своєрідним полігоном дислокації центрів міжнародного бізнесу, що стимулюватиме ріст комерційного та ділового напрямків промислового туризму;

висока екологічна безпека регіону (порівняно з іншими регіонами природа Карпат зазнала менших втрат і в багатьох місцях зберегла свій первісний стан, а це дуже важливо для розвитку туризму і відпочинку);

соціально-економічна специфіка гір (в гірських районах чотирьох карпатських областей проживає близько 1,3 млн осіб, а гори створюють специфічні, надзвичайно складні умови для проживання і господарювання, тому тут надзвичайно гостро стоїть проблема зайнятості, і, як наслідок - низький рівень матеріального добробуту населення);

наявність необхідної природно-ресурсної бази разом із спорудами і устаткуванням з видобутку і переробки сировини (в регіоні налічується понад 800 джерел і свердловин лікувальних мінеральних вод всіх відомих типів, багато з них - унікальні; родовища озокериту; нафти і газу; солі; сірки; дорогоцінних металів; деревини; будівельних матеріалів і ін. );

шахти і складські приміщення колишнього військового комплексу;

споруди і устаткування діючих і зупинених підприємств;

трубопровідне транспортування нафти і газу, соляної ропи та інших продуктів;

народні промисли та місця декоративно-прикладного мистецтва;

економічна конкурентоспроможність рекреаційної сфери.

Наявність чинників промислового туризму зумовлена як природними багатствами краю, так і творіннями людей, втіленням інженерної думки в розвиток регіону. Економічна криза дала певний поштовх до пошуку нестандартних підходів до вирішення соціально-економічних завдань сьогодення, що і посприяло початку розвитку промислового туризму, залучення відповідних спеціалістів до вирішення проблем реконструкції і модернізації діючих туристичних і санаторно-курортних обєктів, відновлення закинених та збанкрутілих підприємств.

Широкий спектр чинників промислового туризму, які наявні в Карпатському туристичному регіоні, стали визначальними при виборі території запровадження цього нового виду туризму у нашій країні. Можна навести ще ряд переконливих аргументів на користь розвитку промислового туризму в Карпатського регіону, але це не означає, що форсуючи процеси в даному напрямі, ми відразу ж досягнемо бажаних результатів. Тут необхідні зважені рішення і продумані практичні дії. Саме такі орієнтири треба закласти в державні програми соціально-економічного розвитку Карпатського туристичного краю, які мають на практиці успішно поєднувати регіональні, державні і міжнародні потреби країни, забезпечивши при цьому прогрес у всіх сферах життєдіяльності на основі комплексного поєднання державної підтримки, ринкових механізмів і структур та підприємницької діяльності. Несумісність поєднання туристичної діяльності і промислових обєктів, яка існувала раніше, на сьогоднішній час стає конструктивною реальністю, додатковим джерелом бюджетних надходжень для місцевих громад.

Для виробників впровадження туристичних маршрутів та екскурсій є оригінальним способом представити свою продукцію, поліпшити імідж компанії і галузі в цілому. А для туристів - це можливість побачити своїми очима виробничі потужності, познайомитися з історією промисловості.

Багато мандрівників, що приїжджають в регіон - це бізнес-мандрівники. Багатьом з них було б цікаво зазирнути у виробничий процес значно глибше. У звязку із цим постає питання про розвиток такого виду туризму на теренах краю, оцінювання його перспективності, ресурсної бази й напрямків. Дана пропозиція здатна закласти основи розвитку промислового туризму в регіоні, причому, як внутрішнього, так й зовнішнього. Слід зазначити, що в останній час мешканці інших регіонів України й іноземці все більше цікавляться екскурсіями нашими підприємствами, тож цей напрям відкриває нові можливості для туристичних фірм.

Крім того, є ціла категорія студентів технічних, економічних, природничих спеціальностей, котрим екскурс на виробництво не просто цікавий, але й корисний для майбутньої роботи. Особливо корисними будуть такі екскурсії для студентів геолого-географічних спеціальностей з метою ознайомлення зі структурою, особливостями діяльності підприємств, виявлення виробничих звязків підприємств із постачання сировини та збуту продукції, встановлення основних напрямів діяльності підприємств в галузі охорони навколишнього середовища; комплексного вивчення територіальних природно- та антропогенно-географічних комплексів тощо.

3.1 Прогнозування стоку річки Дністер для оцінювання туристичного потенціалу

Західний регіон України серед розмаїття притаманних йому напрямків туристичної діяльності має унікальні можливості для розвитку річкового туризму. Річка Дністер - найбільша водна артерія Західної України. Довжина її 1375 км, площа басейну 72100 км2. Великі можливості для господарської діяльності, розвитку річкового, промислового та ряду інших видів туризму напряму повязані з прогнозом паводків на Дністрі. Без такої інформації піддаються великому ризику як розбудова туристичної інфраструктури прибережної зони, так і безпека самих мандрівників.

Дністер бере початок на північних схилах Лісистих Карпат, недалеко від с. Розлуч, на висоті близько 900 м. Річка тече просторами Прикарпаття, серед живописних скелястих берегів Поділля, повз сади та виноградники Молдови і впадає у просторий Дністровський лиман Чорного моря. Довжина лиману становить 40 км, а ширина 4-12 км. У давні часи відсутність інших шляхів сполучення робило Дністер (тоді він називався Тірас) єдиним торговим шляхом для племен, що населяли його береги. У зв'язку з цим береги річки забудовували фортецями і торговельними містами. Руїни багатьох фортець збереглися до наших днів і привертають увагу мандрівників. На своєму шляху Дністер приймає 386 приток, такі як: Стрий, Свіча, Бистриця, Золота Липа, Стрипа, Серет, Збруч, Смотрич та ін. Верхня течія річки від с. Стрілки до м. Старий Самбір має гірський характер: часті перекати, невеликі пороги, на поворотах - прижими. У м. Старий Самбір є поріг ІІІ категорії складності (для байдарок). Після цього починається нецікава, рівнинна ділянка (у багатьох місцях з метою меліорації русло річки вирівняне в канали). Від с. Нижнів до гирла річки Збруч найбільш цікава ділянка Дністра. Тут річка утворила Дністровський каньйон, де швидкість течії становить 5-7 км/год, гарні краєвиди, багато печер, водоспадів. Нижче м. Хотин розміщено два великих водосховища - Новодністровське та Дубосарське, після останнього водосховища швидкість течії становить 1-2 км/год. Найсприятливіший час для мандрівок по верхній течії Дністра - квітень-травень, а в середній і нижній течії - квітень-жовтень.

Найбільш зручне судно - туристична розбірна байдарка. Можна подорожувати на 6-10-місних катамаранах, наносів майже нема, проте треба добре попрацювати веслами. Проходження верхів'я, а також окремих ділянок середньої течії, особливо у паводок, має спортивний характер і вимагає від туристів певної підготовки: керувати судном у гірському потоці, долати пороги і перекати. У погану погоду і в велику воду можна пробити байдарку, перевернутись, тому бажано сплавлятись у рятувальних жилетах. Особливо обережним потрібно бути на водосховищах, на вхід-порозі у протоку Турунчук, а також на Дністровському лимані. Лиман має невелику глибину: 3-5 м, завдяки чому утворюються великі хвилі, які навіть перевертали човни на двигунах. Подорожі у середній і нижній течіях Дністра в основному доступні для початківців і сімейних мандрівок. Густа сітка шосейних і залізничних доріг дає можливість вибирати маршрут за бажанням групи, збільшувати його протяжність, а за необхідності сходити з маршруту.

Для наших досліджень ми використали результати багаторічних спостережень за режимом Дністра на гідропості в с. Нижнів, неподалік від м. Івано-Франківська, які проводяться з 1895 року. Найхарактерніша риса водного режиму Дністра - дуже часті паводки протягом усього року як дощового, так і снігового походження. При цьому паводки високого рівня можуть бути в усі пори року. Загалом Дністер, як і Карпатські річки, характеризується паводковим режимом.

Роки з різко вираженими літніми паводками залежать від метеорологічних умов в теплий період року, особливо коли настає холоднувата і нестійка, з частими дощами погода. Вслід за невеликою весняною повінню (березень - квітень) протягом наступних весняних, літніх і осінніх місяців спостерігаються майже безперервні паводки, зумовлені довгочасними липневими дощами як в Карпатах, так і на Подільській височині. У зимову пору року паводки на Дністрі також інколи досягають великих розмірів. Вони повязані переважно з настанням відлиг, які часто супроводжуються дощами. Це сприяє швидкому таненню снігу, що зумовлює різке підняття рівня води. Найменша кількість паводків припадає на січень і лютий, потім на квітень і листопад. У березні, внаслідок танення снігу, а в червні і серпні через дощі, кількість паводків збільшується. Висота паводків коливається в межах 0,5-5 м.

Максимальні витрати води у Дністрі зумовлені інтенсивними дощами і вони, як правило, більші, ніж весняні витрати талих вод. Середні річні витрати води з початку спостережного періоду відтворює графік, який показаний на рис. 1.5. З графіка видно, що загальна тенденція за столітній період спостережень залишається сталою - коливається в межах 100-200 м3/с.

Для господарської діяльності різних субєктів господарювання, які розташовані на берегах Дністра, важливе значення має прогнозування його паводків.

Із відомих методів прогнозування [4, 66] найбільшої уваги заслуговує індуктивний метод самоорганізації складних моделей, в основі якого лежить теорія множинності моделей. Відповідно до цієї теорієї за експериментальними даними принципово неможливо знайти єдину модель.

Нехай N - число спостережень за виходом деякого обєкта, який залежить від n вхідних величин. Модель такого об'єкта будемо представляти рівнянням регресії такої структури:

де: - параметри моделі (1.17);

- степені аргументів (вхідних величин).

Позначимо через найбільший степінь полінома (3.1). Тоді величини будуть набувати значень - 0, 1, 2, …, r за умови, що має місце обмеження

Якщо виконується обмеження (3.2), то кількість членів полінома (3.1) визначається співвідношенням [3]

Оскільки

,

то

Звідси випливає, що для обєкта, який розглядається як "чорний ящик" можна створити не одну, а по крайній мірі N-1 моделей, які будуть мати майже однаковий зовнішній прояв. Вирішення питання про однозначний вибір рівняння регресії (3.1) дає принцип зовнішнього доповнення [4]. Поняття зовнішнього доповнення ґрунтується на теоремі неповноти Геделя, яка стверджує, що ніяка система аксіом не може бути логічно замкнутою: завжди можна знайти таку теорему, для якої виникне потреба у зовнішньому доповненні - розширенні початкової системи аксіом. Відповідно до ідей Геделя синтез моделей типу (3.1) повинен бути заснований на зовнішніх критеріях, що передбачає розділення експериментальних даних на дві частини - навчальну А і перевірну В. Для процесів прогнозування такими критеріями будуть - критерій мінімуму зміщення [19]

який вимагає максимального наближення вихідних величин двох моделей і , які отримані на частинах експериментальних даних і , та критерій балансу [4]

де: , - величина, яка характеризує вихід моделі за певний проміжок часу (наприклад, місяць); - середнє значення вихідної величини протягом проміжку часу Т (року), тобто

; індекс і означає номер року, , а - номер місяця, ; індекс е відноситься до даних, які спостерігаються на виході обєкта.

У табл. 3.1 наведені середньомісячні спостереження за стоком р. Дністер протягом 1995 - 2007 років. Величини стоків за кожний із 12 місяців мають розмірність м3/с.

Таблиця 3.1 - Середньомісячні стоки р. Дністер

Рік місяцьIIIIIIIVVVIVIIVIIIIXXXIXII199510715519931520618196,335,478,451,611669,0199681.051,253,260726595,382,8164364205127119199769.62301562713362562222261281811351821998187213156417315544507206139248357106199917111354248520416115712610510673,7191200070.031530153891,952,594,169,969,239,237,356,0200166.813436818298,743040826125410518992,6200221830024520012717090,815512721715064,4200358.451,923626312063,771,436,644,595,311648,3200414718025713310868,684,2415115135216154200596.875,831643438122685,221084,392,653,175,8200682.912025159918737515917910848,912852,6200713823224884,010279,156,051,9372131151146

Для прогнозу стоку р. Дністер на 2008 рік був вибраний поліном

де: - середньорічний стік р. Дністер;

- середньомісячний стік р. Дністер.

Таким чином, прогнозування стоку на майбутній , місяць здійснюється за середнім стоком за минулий місяць.

Для пошуку закономірності перерозподілу середньомісячного стоку річки за роками необхідно ідентифікувати регресійних залежностей типу (3.6). Для випадку, що розглядається, .

Структура залежності (3.6) невідома, тому з використанням комбінаторного алгоритму методу групового врахуванням аргументів визначається повний набір поліномів для кожного із дванадцяти місяців за даними спостережень, які наведені у табл. 3.1.

Суть комбінаторного методу у тому, що здійснюється повний перебір поліномів типу (3.6) шляхом почергового обнулення його коефіцієнтів. Загальне число таких поліномів

Оскільки регресійна модель (3.6) є функцією двох змінних, то відповідно до формули (1.2) і число можливих часткових моделей для кожного місяця.

При реалізації алгоритму прогнозування помісячного стоку табл. 1 була розбита на три частини - навчальну , перевірну та екзаменаційну . Були вибрані такі значення: , та . Для кожного із дванадцяти місяців генерувалось L (L=35) моделей, параметри яких знаходили за методом найменших квадратів на множині експериментальних точок А. Із них за критерієм мінімуму зсуву було відібрано пять моделей. Для відібраних моделей їх параметри уточнювали на множинах А і В. Потім складали всі можливі поєднання із дванадцяти поліномів так, щоб у них був наявним лише один поліном із набору. Для всіх поєднань обчислювали значення критерію балансу (3.5). Сукупність дванадцяти регресійних моделей типу (3.6), для яких значення критерію балансу (3.5) мінімальне, приймали як модель для прогнозу стоку р. Дністер.

Таблиця 3.2 вміщує коефіцієнти моделей оптимальної складності, відібрані за критерієм балансу.

Таблиця 3.2 - Параметри моделей оптимальної складності для прогнозування стоку р. Дністер

1234560,16740,02390,07731,56190,35810,174700,90630-3,65250-1,9839-1,10850,95673,8726-2,982-0,95110-0,577-1,20333,98145,9633-2,82199,78774,522-1,5683-11,013304,455-1,043600-2,72743,129200-0,1727-0,6039-0,4754-0,1590,2354-0,24542,2056,07684,63241,4461-1,07321,57840000,755200,8393-4,6749-10,435-7,05570000,723500-3,9489,4151-3,29640,83970,313-0,1040,6465-5,37740

На екзаменаційній множині Спровіряли точність алгоритму прогнозування стоку р. Дністер. Результат такої перевірки відтворює рисунок 3.1.

Аналіз отриманих результатів показує, що найважче прогнозувати пікові значення стоків під час весняних повеней, які припадають на березень квітень. На цьому ж рисунку зроблено прогноз помісячного стоку р. Дністер на 2008 р. Оцінювання точності методу помісячного прогнозу р. Дністер здійснювали за допомогою коефіцієнта кореляції.

де , - дійсні та прогнозовані середньомісячні значення стоку, .

Рисунок 3.1 - Помісячний прогноз стоку р. Дністер

Граничне значення коефіцієнта кореляції, коли дорівнює одиниці. Для випадку, який розглядається (рис. 3.2), , що свідчить про задовільний прогноз помісячного стоку р. Дністер.

Похибку прогнозу на екзаменаційні множині обчислювали за формулою

%

і її значення не перевищує 25 %. Точність прогнозу можна, мабуть, підвищити, якщо збільшити обсяг навчальної і перевірної множин.

Рисунок 3.2 - Кореляційна залежність між дійсним і прогнозованим значенням стоку р. Дністер

Спрогнозувавши таким чином помісячний паводковий режим ріки, ми можемо намітити на перспективу відповідні заходи щодо попередження можливих негативних наслідків від непередбачуваних ситуацій, створюваних водами Дністра, а також спланувати безпеку річкового туризму.

3.2 Нейромережа прогнозування стоку річки Дністер

Згідно з результатами багаторічних спостережень за режимом Дністра, на гідропостах Івано-Франківської області, найхарактерніша риса його водного режиму - дуже часті паводки протягом усього року як дощового, так і снігового походження. При цьому паводки високого рівня у Карпатських річках можуть бути в усі пори року. У звязку з цим найважливішою проблемою для регіону є прогноз водного стоку річки Дністер.

Одним із шляхів, щоб уникнути руйнівних наслідків від повені в Карпатському регіоні, гарантування безпеки туризму та життєдіяльності населення є розробка методів прогнозування стоку річки Дністер, що дасть можливість передбачити певні заходи для їх подолання.

Роки з різко вираженими літніми паводками залежать від метеорологічних умов в теплий період року, особливо коли настає холоднувата і нестійка, з частими дощами погода. Услід за невеликою весняною повінню (березень - квітень) протягом наступних весняних, літніх і осінніх місяців спостерігаються майже безперервні паводки, зумовлені довгочасними липневими дощами як в Карпатах, так і на Подільській височині. У зимову пору року паводки на Дністрі також інколи досягають великих розмірів. Вони повязані переважно з настанням відлиг, які часто супроводжуються дощами. Це сприяє швидкому таненню снігу, що зумовлює різке підняття рівня води. Зі сказаного вище випливає, що кількість паводків на Дністрі дуже велика. На території області їх налічується за рік більше 200. Найменша кількість паводків припадає на січень і лютий, потім на квітень і листопад. У березні, внаслідок танення снігу, а в червні і серпні через дощі, кількість паводків збільшується. Висота паводків коливається в межах 0,5-5 м. Для характеристики режиму річки Дністер використано матеріали спостережень діючого гідрологічного поста, що має найбільш довгий ряд спостережень. Максимальні витрати води у Дністрі зумовлені інтенсивними дощами, і вони, як правило, більші, ніж весняні витрати талих вод і складають відповідно 3 930 м3/с і 2 405 м3/с. В області з 1895 року ведуться заміри витрат води ріки Дністер [42]. Середні річні витрати води з початку спостережного періоду відтворює графік, який показаний на рис. 3.3. З графіка видно, що загальна тенденція за столітній період спостережень залишається сталою - коливається в межах 100-200 м3/с. Найбільша витрата води тут зафіксована у 1943 році - 770 м3/с і зумовлена наймасштабнішою за цей період повінню.

Рисунок 3.3 - Середні річні витрати води р. Дністер (1895 - 2005 р.р.)

Для господарської діяльності різних субєктів господарювання, які розташовані на берегах Дністра, важливе значення має прогнозування його паводків. Таке прогнозування можна здійснити двома способами - за допомогою експоненціального згладжування і за допомогою нейромереж. В даній роботі поставлена мета - зробити порівняльний аналіз цим двох методів прогнозування і дати рекомендації з вибору найефективнішого.

Метод експоненціального згладжування поширюється на процеси, детермінована основа яких подається як поліном п-ого степеня [66]

де: t - час;

- вектор параметрів моделі.

Як показали розрахунки з достатньою для практики точністю прогнозування на один крок (рік) можна обмежитись . Тоді експоненціальне згладжування на крок вперед буде визначатись співвідношенням

Коефіцієнти залежності (3.7) виражаються формулами експоненціального згладжування. Для формула експоненціального згладжування буде такою [20]:

При переході до поліномів порядку вищого за одиницю використовують експоненціальне згладжування р-го порядку [66]

Взаємозвязок між коефіцієнтами залежності (1.24) і величинами і , які входять у формулу (3.9), можна отримати із критерію мінімуму зваженої суми квадратів [66]

де ;

- дискретний час - порядкові номера відліку значень у моменти часу .Виявляється [66], що величини і можна виразити через коефіцієнти і згладжені значення . У результаті отримаємо рекурентні процедури, які наведено в табл. 3.3 [57, с. 165].

У формулах, що наведені у табл. 3.3, набуває значень 0, 1, …, n. Тобто у процесі прогнозу враховуються поточні значення стоку для прогнозування майбутніх значень , де - крок прогнозу. Для приймають, що .

Як альтернативний експоненціальному згладжуванню розглянутий метод прогнозування, який базується на використанні нейромереж.

Таблиця 3.3 - Коефіцієнти моделі (2)

МодельКоефіцієнти моделіПостійна (n = 0). Лінійна (n = 1), .Квадратична (n = 2), , .

Для прогнозу майбутніх значень функції за її минулими значеннями використовується адаптивний лінійний зважений суматор, який відомий в літературі [57] як Адалайн (Adaptive Linear Neuron) (рис. 3.4). Він складається із двох частин: лінійно-зваженого суматора з адаптивно коректувальними вагами і підсистеми, яка призначена для адаптивної корекції цих ваг і яка реалізує так званий LMS-алгоритм

,

де: - ваги нейромережі;

- похибка прогнозу;

- коефіцієнт навчання;

- номер відліку ординати функції ;

- кількість минулих значень , які використовуються для прогнозу.

Рисунок 3.4 - Нейромережа прогнозу стоку р. Дністер

До виходу суматора приєднують, як правило, лінійну сигмоїду [57]. Минулі значення , подаються в секційну лінію затримки. Кожна лінія затримки на рис. 3.4 позначена буквою D. Вихід адаптивного фільтру обчислюють за такою формулою:

де - величина зсуву.

Відбір моделі здійснюється за допомогою двох ознак. Першою ознакою служила величина [66]

де: ;- розмір статистики;- розмір вектора оцінки .

Ознака характеризує степінь згладжування статистичних даних і при співпаданні детермінованої основи і функції є незміщеною оцінкою дисперсії [66].

Тому, як правило, та пробна функція, для якої менше, точніше описує детерміновану основу. Проте не завжди мінімум відповідає мінімуму помилки апроксимації. Можливі випадки, коли використання лише цієї ознаки спричиняє грубі помилки, виникнення яких пояснюється [66] як неповнотою системи ознак, так і тим, що розглядається, як правило, неповний клас пробних функцій.

Другою ознакою вибору пробної функції детермінованої основи є коефіцієнт кореляції [66]

де .

При співпаданні детермінованої основи і пробної функції значення коефіцієнта кореляції буде прямувати до нуля [66], оскільки . Ця властивість коефіцієнта кореляції служить основою для відбору пробних функцій. Ознака не тільки показує, яка функція із системи функцій найкраще апроксимує експериментальні дані, але й дозволяє зробити висновок погана чи добра сама по собі функція, яка розглядається. Дійсно, якщо функція, що розглядається дає значення близьке до одиниці, то це є ознакою того, що існує інша функція, яка краще відповідає статистиці, ніж вихідна функція.

Для даних, які наведені на рис. 3.2, прогноз здійснювався за допомогою нейромережі та експоненціального згладжування. В останньому випадку було взято три пробних функції у вигляді полінома (3.1) зі значеннями n = 0, n = 1 і n = 2, а величина і були взяті такими: і . У табл. 3.4 занесені значення ознак відбору пробних функцій. Аналіз табл. 3.4 показує, що найменший коефіцієнт кореляції (3.5) і найменше значення відповідає квадратичній моделі.

Таблиця 3.4 - Значення ознак відбору пробних функцій

МодельОзнака відбору, м3/сПостійна6.56430.27713Лінійна4.74340.39821Квадратична3.34660.06626Нейромережа9.17120.18363

Рис. 3.5 вміщує графіки стоку р. Дністер і його прогнозованих значень, які отримані за допомогою нейромережі і квадратичної моделі. На рис. 3.5 значення стоків у безрозмірних одиницях

де , максимальне значення стоку на інтервалі спостереження . Похибки прогнозування визначимо за формулою

де , - прогнозоване і дійсне значення стоку у момент часу t .

Рисунок 3.5 - Дійсні і прогнозовані значення стоків р. Дністер

Аналіз похибок прогнозування стоку р. Дністер показує, що найбільше її значення відноситься до 1944 року. Це пояснюється тим, що у 1943 р. був аномально високий стік води і наслідком цього був завищений прогноз стоку на 1944 р. Протилежна ситуація спостерігалась у 1942, 1947 і 1951 рр., коли після засушливих років наступали дощові періоди, що і викликало завищені похибки прогнозу . Для інших років похибка прогнозу не перевищувала значення 0,1. Звичайно, зі збільшенням глибини прогнозу похибка буде зростати.

Розроблений метод прогнозування стоків річки Дністер на основі теорії нейромережі дає можливість намітити на перспективу відповідні заходи щодо попередження можливих негативних наслідків від непередбачуваних ситуацій, створюваних паводковими водами річки Дністер, а також спланувати безпеку туристичної діяльності.

3.3 Вплив погодних умов на результати моделювання рівня води річки Дністер

Через річку Дністер прокладено значну кількість мостів, газопроводів таких як: Союз (с. Коропець, Тернопільська область), Прогрес" та Урингой-Помари-Ужгород (с. Михальче, Івано-Франківська область), на прибережній території розкинулися сільськогосподарські угіддя, збереглися руїни багатьох фортець і торговельних міст, привертаючи увагу мандрівників та любителів екстремального, промислового та інших видів туризму.

Тому для забезпечення надійної та безаварійної роботи промислових обєктів, безпеки туризму та проживання людей на прилеглих територіях річки Дністер, важливе значення має прогнозування його паводків, що може викликати розмивання берегів та пошкодження навколишньої інфраструктури [13].

У 2009 р. велись спостереження за рівнем води р. Дністер у районі с. Нижнів Івано-Франківської обл. з 1.04 по 31.08. За цей самий період збирались дані про температуру повітря, кількість опадів, середню швидкість вітру та середньодобовий барометричний тиск.

На рис. 3.6 показано графік зміни рівня води у р. Дністер за вказаний період, аналіз якого засвідчує, що з часом має місце тренд , який носить лінійний характер, та існує гармонічна складова , зумовлена сезонною зміною метеорологічних умов [66], тобто

де: - поточний рівень води, см;

- гармонічна складова рівня води, см;

- лінійний тренд, см.

Рисунок 3.6 - Зміна рівня води у р. Дністер за період з 1.04 по 31.08.2009 року

Складову подамо у вигляді гармонічного ряду [19] з некратними частотами

де: - такти відліку часу, ;

, , - параметри гармонічного ряду (3.14);

- некратні частоти, .

Для того щоб за спостереженнями можна було б оцінити параметри ряду (3.14), необхідно виконання умови [19] .

Суму декількох гармонік ряду (3.14), у якому коефіцієнти , , визначені за методом найменших квадратів, а число гармонік і їх частоти вибрані так, щоби отримати мінімум деякого зовнішнього критерію селекції називають [1.90] гармонічним трендом оптимальної складності.

Виберемо деяку фіксовану точку і довільне . Запишемо

Використовуючи відомі тригонометричні співвідношення [28], знайдемо суму функцій (3.15) і (3.16)

Візьмемо суму за всіма від лівої і правої частин рівняння (3.17) з ваговими коефіцієнтами

У правій частині останньої рівності змінимо порядок взяття суми

Вагові коефіцієнти виберемо таким чином [19], щоб задовольнялась умова

,

Знайдемо

Порівнюючи між собою рівняння (3.18) і (3.20) та враховуючи рівняння (3.19), отримаємо

. (3.21)

Величина

,

характеризує точність, з якою коливний процес виражається через задану суму гармонічних складових. Іншими словами, значення функції у моменти часу, що симетрично розміщені відносно довільної точки i, повинні задовольняти отриманому рівнянні балансу (3.21). Якщо ця умова виконується, то .

Рівняння (3.19) для довільної частоти

за допомогою рекурентного співвідношення [19]

,

приводиться до алгебраїчного рівняння -ного степеня відносно

, (3.23)

де .

Рівняння (3.23) має коренів, які однозначно визначають частоти , .

Таким чином, для знаходження параметрів , , і, гармонічного тренда необхідно спочатку визначити вагові коефіцієнти . Балансові коефіцієнти знаходять [19] із умови мінімізації невязки

де визначається рівнянням (3.22), у якому величинивідповідних дискретних аргументів замінені на .

Отже, будемо розвязувати задачу

де - вектор вагових коефіцієнтів;

;

Т - символ транспонування матриць.

Задачу (3.25) запишемо у матрично-векторній формі

Де ,

Мінімізація виразу (3.26) приводить до нормального рівняння Гауса, яке у матричній формі матиме такий вигляд:

Із останнього рівняння можна знайти

Використовувати формулу (3.28) можна лише тоді, коли розмірність вектора невелика і матриця є добре обумовленою. Якщо така умова не виконується, то для знаходження слід розвязувати рівняння (3.27) одним із числових методів, наприклад, методом Гауса зі зворотним ходом.

Знаючи вагові коефіцієнти , можемо скласти рівняння (3.23), розвязок якого відносно z дає змогу однозначно визначити частоти гармонік , . Тепер задача полягає в оптимальному синтезі гармонічного ряду (3.14).

Відомі два підходи [19] до вирішення поставленої задачі. Перший з них передбачає викреслювання гармонік у різних комбінаціях із повного ряду, .

Другий метод ґрунтується на ідеях багаторядних алгоритмів групового урахування аргументів (МГУА). Відповідно до цього методу число гармонік, що включаються у модель, постійно зростає до того часу, поки це призводить до зменшення критерію селекції. Найпростішим є алгоритм з послідовним виділенням найкращої моделі у кожному ряду. Але ефективнішим є алгоритм, коли виділяється кілька гармонік у кожному ряду. Нехай отримана деяка реалізація вихідної величини процесу довжиною . Деяка частина цих даних, яка вміщує послідовних точок спостережень виділяється у навчальну послідовність. Інші точки розбиваються на дві частини: перша перевірна і друга - екзаменаційна. Всього точок: . На першому ряді селекції за всіма заданими точками виділяються всі можливі тренди гармонічного ряду; максимальне число трендів [19] . Із них вибирають не єдиний тренд, а трендів, які найбільшою мірою задовольняють вибраний критерій селекції. Після цього обчислюється q залишків (залишком називають різницю ординат коливного процесу і кожного із трендів першого ряду). На другому ряду селекції із кожного залишку знову виділяється трендів. Із всієї множини отриманих трендів другого ряду за тим же критерієм селекції вибирають q кращих трендів цього ряду і т. д. Величину свободи вибору q рекомендовано вибирати на основі ряду проб, а вибір найкращих трендів здійснюють за точками окремої перевірної послідовності. Складність моделі (число рядів селекції) збільшується доти, поки зменшується величина критерію селекції. На останньому ряді селекції вибирають єдиний розвязок, який відповідає мінімуму критерію селекції.

Недоліком першого підходу до вирішення поставленої задачі є необхідність перебору великого числа варіантів, яке визначається як сума

Відомо, що

Якщо , то . Отже,

Наприклад, при необхідно перебрати 1048575 варіантів, що потребує значних затрат машинного часу. Для другого підходу характерним є те, що у результаті реалізації багаторядного алгоритму МГУА неможливо отримати математичну модель у явному вигляді і це є суттєвим недоліком такого методу.

Нами запропонований інший підхід побудови математичних моделей коливних процесів, який базується на ідеях генетичних алгоритмів. Суть такого підходу у наступному.

Вся реалізація вихідної величини процесу або явища розбивається на три частини у такій пропорції [21]:

, і

Для множини даних визначаються вагові коефіцієнти як розвязок лінійного алгебраїчного рівняння (1.44) за методом виключення Гауса з вибором головного елементу [6]. Розвязок рівняння (3.22) відносно змінної z дає можливість знайти частоти , . За відомими частотами на множині точок необхідно знайти параметри моделі (3.14) , і . Поставлену задачу будемо розвязувати, використовуючи генетичні алгоритми [57]. Утворимо упорядковану структуру довжиною m, в якій на -тому місці буде стояти нуль або одиниця в залежності від того чи частота вилучена із вибраного повного ряду m чи залишена. У теорії генетичних алгоритмів така упорядкована послідовність носить назву хромосоми або особі, а атомарний елемент хромосоми (одиниця або нуль) - це ген. Набір хромосом утворює популяцію. Важливим поняттям у теорії генетичних алгоритмів є функція пристосування, яка визначає ступінь пристосування окремих осіб у популяції. Вона дає змогу із всієї популяції вибрати особі, які є найбільш пристосованими, тобто такі, які мають найбільше (найменше) значення функції пристосування. У задачі синтезу моделей коливних процесів функцією пристосованості виступає комбінований критерій селекції [20]

де - критерій зміщення, який обчислюють за такою формулою:

- функція невязки, що визначається як (3.24);

, - величини, значення яких обчислені відповідно на множині точок N за формулою (3.14), а коефіцієнти моделі (3.14) знайдені відповідно на множинах і .

Таким чином, задачу синтезу моделі коливного процесу сформуємо наступним чином: із початкової популяції хромосом шляхом еволюційного відбору вибрати таку хромосому, яка забезпечує найкраще значення функції пристосування (мінімальне значення критерію селекції (3.30)).

Генетичний алгоритм складається із таких кроків [57]:

К1. Формування початкової популяції (ініціалізація). На першому кроці роботи алгоритму випадковим чином формується популяція із осіб, кожна із яких є хромосомою довжиною .

К2. Оцінювання пристосованості хромосоми у популяції. Для кожної хромосоми обчислюється критерій селекції (3.30). Здійснюють дану процедуру таким чином. Відповідно до моделі (3.14) формується матриця

У сформованій хромосомі подвоюємо одиниці і нулі. Наприклад, якщо згенерована на першому кроці хромосома була такою: , то після виконання операції подвоєння вона набуде такого вигляду:

Оскільки у моделі (3.14) завжди наявний коефіцієнт , то до хромосоми на першу позицію додаємо одиничний ген. У результаті отримаємо .

Необхідність операції подвоєння пояснюється тим, що кожній частоті відповідає пара коефіцієнтів , . Відповідно до сформованої хромосоми із матриці F формуємо нову матрицю шляхом вилучення тих стовпців із матриці F, які асоційовані із нулями хромосоми . Із отриманої матриці утворимо дві матриці і розмірами і . Матрицю утворюють перші стовпці матриці , а другу - останні стовпці матриці . На множинах точок і обчислюються ненульові коефіцієнти , і моделі (3.14) шляхом розвязку нормального рівняння Гауса

Де ,

- вектори параметрів моделі, яка асоційована з черговою хромосомою із початкової популяції і обчислені за формулами (3.31) і (3.32);

, - вектори експериментальних даних на множині точок і .

За відомою сукупністю коефіцієнтів і моделі (3.14) на множині точок N обчислюють

,

.

За формулою (3.29) обчислюють критерій селекції, де знаходять відповідно до (3.22) і (3.24). Значення критерію селекції обчислюють для кожної хромосоми і в результаті отримують множину значень , , де - кількість хромосом у популяції.

К3. Перевірка умови зупинки алгоритму. Визначають

Якщо мінімальне значення (3.33) критерію селекції (3.29) не перевершує деякого додатного значення , то відбувається зупинка алгоритму. Зупинка алгоритму також може відбутися у випадку, коли його виконання не приводить до покращення функції пристосування або у тому випадку, коли алгоритмом уже виконано задане число ітерацій.

Після виконання однієї із трьох умов із популяції вибирається хромосома , для якої виконується умова (3.33). Після операції подвоєння і приєднання одиничного гену до хромосоми отримуємо - Ця хромосома задає структуру моделі оптимальної складності і формує матрицю F таким чином, що із початкової матриці вилучаються стовпці, які асоційовані з нульовими генами хромосоми . Перерахунок параметрів моделі (1.30) здійснюють на множині всіх точок початкового масиву даних.

К4. Селекція хромосом. За розрахованими на другому кроці значеннями функції пристосування здійснюють відбір тих хромосом, які будуть брати участь у створенні нащадків для подальшої популяції. Такий вибір проводять відповідно до принципу природного відбору, коли найбільші шанси у створенні нової популяції мають хромосоми з найкращим значенням функції пристосування, тобто такі, що забезпечують мінімальне значення критеріїв селекції (3.29).

Найбільш поширеними методами селекції [57] є метод рулетки і метод турнірної селекції.

Турнірний метод можна використовувати як у задачах максимізації, так і у задачах мінімізації функцій. При турнірній селекції всі хромосоми розбиваються на підгрупи з наступним вибором із кожної утвореної підгрупи хромосоми з найкращою пристосованістю. Підгрупи можуть мати довільний розмір, але частіше за все популяції ділять на підгрупи по 2 - 3 особи у кожній. На рис. 3.6 показано схему, яка ілюструє турнірний метод селекції для підгруп із z осіб.

К5. Формування нової популяції нащадків здійснюється за допомогою двох основних операторів: схрещування і мутації. Слід відмітити, що оператор мутації відіграє другорядну роль у порівнянні з оператором схрещування. Це означає, що у генетичному алгоритмі схрещування проводиться майже завжди, а мутація - досить рідко. Вірогідність схрещування досить велика (), тоді як ймовірність мутації вибирається досить малою ()

Оператор мутації з ймовірністю змінює значення гена в хромосомі на протилежне, тобто з 1 на 0 чи з 0 на 1. Ймовірність мутації може вималюватись випадковим чином випадковим вибором числа із інтервалу [0;1] для кожного гена і відбором для виконання цієї операції тих генів, для яких розігране число виявиться меншим або рівним . Мутація може здійснюватись як над пулом родичів, так і над пулом потомків.

Оператор схрещування складається із двох етапів. На першому етапі формуються підгрупи із осіб, звідки вибирається найкраща хромосома за критерієм селекції . У результаті отримуємо нову популяцію хромосом, до якої застосовують оператор другого етапу.

На другому етапі здійснюється схрещування. Для цього із пулу родичів (рис.3.6) випадковим чином з ймовірністю утворюють пари у такий спосіб. Із популяції осіб випадковим чином вибирається пара хромосом. Генерується випадкове число із інтервалу [0; 1] і якщо його значення не більше ніж , то над парою хромосом здійснюється схрещування. У протилежному випадку пара хромосом залишається без зміни. Потім для кожної пари родичів розігрується позиція гена (локус) в хромосомі, яка визначає точку схрещування. Якщо хромосома кожного із родичів включає у себе m генів, то точка схрещування - це натуральне число, яке менше m. Тому фіксація точки схрещування зводиться до випадкового вибору цілого числа із інтервалу [1; ]. Дія оператора схрещування приводить до того, що із пари родичів утворюється нова пара потомків таким чином: перший потомок у парі, хромосома, якого на позиціях від 1 до складається із генів першого родича, а на позиціях від до m із генів другого родича; другий потомок у парі, хромосома, якого на позиціях від 1 до складається із генів другого родича, а на позиціях від до m із генів першого родича.

Після виконання оператора схрещування відбувається перехід до К2.

Із залежності, яка визначається зміною рівня води у р. Дністер (рис. 3.8), був виділений лінійний тренд

де - параметри лінійного тренду.

Коефіцієнти моделі (3.34) знайдемо, застосувавши метод найменших квадратів, у результаті отримали

=304,9214;= - 0,3838.

Із числового ряду виділяємо стаціонарну складову коливного процесу (рис. 3.7). З використанням розробленого методу у середовищі MatLab написана програма виділення гармонічного тренду з некратними частотами. Було вибрано максимальне число частот ; число точок спостережень . Ймовірність схрещування , а ймовірність мутації склала . Таким чином, максимальне число коефіцієнтів моделі (3.14), які визначались, склало ; із них - 16 нульові. Результат роботи програми відтворює рис. 3.7, на якому знаком «о» відмічені експериментальні дані, а «+» - результат розрахунку за формулою (3.14).

Рисунок 3.7 - Гармонічний тренд коливного процесу (р. Дністер)

Після виділення із експериментальних даних гармонічного тренду отримали залишок, графік якого показаний на рис. 3.18. Величину цього залишку визначимо із рівняння (3.13) за умови, що попередньо визначені лінійний і гармонічні тренди -. Величина є функцією параметрів, що визначають погодні умови у районі спостережень, тобто

де: - середньодобова температура повітря, ? С;

- кількість опадів, мм/добу;

- середньодобова швидкість вітру, м/с;

- середньодобовий барометричний тиск, мм. рт. ст.

Рисунок 3.8 - Структурна схема системи «ділянка річки - спостерігач»

Оскільки рівень води у р. Дністер у значній мірі залежить від кількості опадів, що випали напередодні, то кінцевий вигляд функціональної залежності (3.35) був вибраний таким:

де: t - поточний дискретний час- зсув у часі.

На основі спостережень за рівнем води у р. Дністер виявлено, що . Таким чином, функція (3.36) буде функцією семи змінних

Будемо розглядати ділянку річки, за якою ведеться спостереження разом зі спостерігачем, як деяку систему, що характеризується сукупністю вхідних величин і вихідною величиною y (рис. 3.9). У нашому випадку - , , , , , , , .

Співвідношення (1.54) будемо шукати у вигляді полінома

де: M - кількість членів полінома;- коефіцієнти полінома;

- степені аргументів, які повинні задовольняти обмеження

Число членів М полінома (3.38) визначають за такою формулою [11]:

Значення величини визначені у дискретні моменти часу . Вхідні величини , , які є аргументами виходу системи y, у кожному спостереженні t набувають певного значення так, що їх сукупність утворює матрицю

Припустимо, що нам відомі параметри , моделі (3.38). Тоді за відомими значеннями величин можна обчислити

,

Систему рівнянь (3.40) зручно подати у матрично-векторній формі

де - обчислене значення виходу моделі (3.38) у кожній точці спостережень;

- матриця розміром , елементи якої добутки аргументів при параметрах , тобто

- вектор параметрів моделі (3.38).

Знаючи і , , можна обчислити критерій апроксимації

мінімізація якого дає рівняння

яке називають нормальним рівнянням методу найменших квадратів (МНК).

Безпосередньо із рівняння (3.44) можна знайти

Використовувати формулу (3.45) можна лише тоді, коли розмірність вектора параметрів невелика і матриця є добре зумовленою [17]. Якщо така умова не виконується, то для розвязку рівняння (3.45) слід використовувати один із числових методів, наприклад, метод Гауса з вибором головного елемента [6].

У більшості випадків на вихід системи yY накладається перешкода е, так що спостерігачу доступна тільки величина . Якщо допустити, що е адитивна і має нормальний закон розподілу, то оцінки параметрів моделі (3.40) є незміщеними і ефективними [19].

На практиці, як правило, структура моделі (3.40) невідома, що призводить до необхідності довільного вибору як числа функцій, так і вигляду самих функцій у моделі (3.40). Критерій (3.42), який використовується для визначення параметрів моделі (3.40) за формулою (3.45) є внутрішнім критерієм [19] і його використання призводить до помилкового правила: чим складніша модель, тим вона точніша. Тому для вибору структури моделі (3.40) був запропонований індуктивний метод самоорганізації моделей [19], ідейну сторону якого визначає теорема Геделя. Відповідно до цієї теореми ніяка система аксіом не може бути логічно замкнутою: завжди можна знайти таку теорему, для доведення якої необхідне зовнішнє доповнення - розширення початкової системи аксіом. Стосовно задачі визначення структури моделі (3.40) геделівський підхід означає застосування зовнішнього критерію, який дає можливість однозначного вибору єдиної моделі із заданого класу моделей. Критерій називають зовнішнім, якщо його визначення засновано на застосуванні нових даних, які не використовувались при синтезі моделі (3.40). Це означає, що всі дані, які отримані у результаті експерименту, розбивають на дві частини і. Перша із них - навчальна, а друга - перевірна.

У більшості випадків для вибору структури моделі використовують критерії регулярності

і мінімуму зміщення

Якщо вибраний критерій регулярності (3.46), то вибирають такий розподіл даних експерименту [21]: і , а при виборі критерію (3.47) - і .

Як і раніше, для зняття проблеми великої розмірності застосуємо генетичний підхід. Як емпіричну модель будемо розглядати поліном (3.40) степеня m. Утворимо упорядковану структуру довжиною М, в якій на -тому місці буде стояти одиниця або нуль залежно від того чи параметр , моделі (3.40) відмінний від нуля, чи нульовий.

Таким чином, задачу синтезу емпіричної моделі сформуємо таким чином: із початкової популяції хромосом шляхом еволюційного відбору вибрати таку хромосому, яка забезпечує найкраще значення функції пристосування (мінімальне значення критерію селекції (3.46) або (3.47)).

Алгоритм розвязку поставленої задачі аналогічний раніше розробленому для виділення гармонічного тренду.

На основі розробленого алгоритму була написана програма у середовищі MatLab для побудови математичної моделі залишку, який отримали після вилучення лінійного і гармонічного трендів. Було вибрано . З використанням розробленої програми синтезована модель, яка вміщує 173 ненульових і 330-173=157 нульових параметрів , полінома (3.40). Результати роботи програми відтворює рис. 3.9, де через «?» позначені експериментальні дані, а через «+» - значення у, які обчислені як вихід синтезованої моделі.

Зауважимо, якщо б модель будували комбінаторним методом, то довелося б перебрати моделей. Відповідно до формули (3.39) для і . Тоді варіантів, що практично неможливо реалізувати за допомогою сучасних персональних компютерів.

Адекватність моделі перевірялась за допомогою коефіцієнта кореляції між значеннями та її виходом . Було отримано: =0,985, що свідчить про високий степінь кореляції між величинами і .

На рис. 3.9 показана залежність між виходом моделі і експериментальними значеннями . Для зручності інтерпретації результатів, величини, що нанесені на координатні осі, зведені до безрозмірного вигляду

де - одна із величин або , а , їх мінімальні і максимальні значення.

Рисунок 3.9 - Залежності рівня води від параметрів погодних умов (після вилучення лінійного і гармонічного трендів)

При виконанні умови на площині матимемо пряму лінію, яка засвідчує про повний збіг експериментальних результатів і виходу емпіричної моделі, побудованої за такими результатами. Пряма лінія, яка показана на рис. 3.11, побудована з використанням МНК-метода і вона вказує на досить мале відхилення експериментальних точок від розрахункових значень, що свідчить про адекватність синтезованої емпіричної моделі на засадах генетичних алгоритмів.

На цей самий рисунок нанесені довірливі інтервали, які побудовані на основі формули [65]

де - безрозмірна статистика Стьюдента, яка підпорядкована
t - розподілу з ступенями свободи і для якої рівень значимості ; - оцінка дисперсії відносно лінії регресії ;

Рисунок 3.10 - Результати перевірки моделі на адекватність

Як показує рис. 3.10, переважна більшість точок (96,2 %) потрапляють у довірливий інтервал, що з високим ступенем імовірності можна стверджувати про адекватність побудованої математичної моделі. Вихід невеликого числа точок за межі довірливого інтервалу можна пояснити можливими промахами при вимірюваннях рівня, які ведуться візуально, або друкарськими помилками при підготовці звіту і звідки були взяті експериментальні дані.

Знайдені залежності , і дають можливість знайти

де , і - обчислювались відповідно за формулами (3.14), (3.34) і (3.41).

Графік залежності рівня води у р. Дністер від погодних умов показаний на рис. 3.11, де «+» позначені обчислені значення, а значком «о» відмічені експериментальні значення рівня води у р. Дністер. Із графіка видно, що відбуваються досить задовільні збіги між розрахунковими і експериментальними даними.

Рисунок 3.11 - Залежність рівня води у р. Дністер від погодних умов

Таким чином, застосування ідей генетичних алгоритмів до побудови математичної моделі зміни рівня води у р. Дністер дало можливість отримати адекватну модель і значно зменшити обсяг обчислень. Остання обставина відкриває широкі можливості для побудови складних моделей як фізичних явищ, так і технологічних процесів.

Отримана модель зміни рівня води у р. Дністер залежно від погодних умов може бути використана при прогнозуванні повеней, що, як показали події 2008 р., є досить актуальною проблемою для Прикарпатського регіону.

РОЗДІЛ 4. CУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ В КАРПАТСЬКОМУ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОМУ РАЙОНІ

Промисловий туризм виник і почав активно розвиватись лише наприкінці минулого сторіччя. Великі нафтогазовидобувні регіони України разом з переробними заводами, видобувними установками, підприємства енергетики, машинобудування і металургії, солевидобування, разом із шахтами, карєрами і териконами промислових відходів стали обєктами туристичного попиту. Залежно від мотивації людей до подорожей, промисловий туризм розрахований на фахівців, що займаються вивченням та покращенням процесу виробництва, обміном досвідом працівників різних підприємств та їх структурних одиниць, відвідуванням підприємств з метою укладання договорів купівлі-продажу машинного устаткування, патентування певних технологічних процесів, вивченням навколишнього природного середовища з метою його покращення, а також на спортсменів-екстремалів, що ставлять за мету отримати гострі враження та провести різного роду змагання на промислових ландшафтах.

Великі машинобудівні підприємства і підприємства алкогольної промисловості почали пускати на території своїх заводів перших туристів. З часом фабричні корпуси, конвеєрні стрічки, обладнання, варильні котли стали користуватись все більшим попитом у туристів. І у цьому нема нічого дивного. Кому не буде цікаво побачити, як водоспад розплавленого металу перетворюється в окремий виріб, дізнатись секрети виробництва шоколаду, ознайомитись з технікою лиття дзвонів, відвідати виробничі лінії, де збирають вітчизняні автомобілі.

Зараз же багато як великих, так і малих виробництв відкривають свої двері для туристів, рекламуючи свою продукцію. Активніше в цьому напрямку розвивається східний регіон України, адже саме тут сконцентровано багато видів виробництв і, вочевидь, бракує природних та історичних памяток, на які багатий Карпатський край.

Найпопулярнішим серед виробництв Донеччини для туристів є Державне підприємницьке обєднання «Артемсіль», яке за 120 років свого існування видобуло і реалізувало більше 200 млн тонн солі. Зараз підприємство є найбільшим в Україні й одним з провідних у соледобувній галузі у Європі, воно входить до ста найкращих підприємств України. Копалини «Артемсолі» розташовані в районі міст Соледару і Артемівська, на місці села Брянцевка, де у 1877-1878 роках була пробурена перша свердловина глибиною 292 метри. Саме тоді стало відомо, що в цьому місці є дно мілководної затоки древнього Пермського моря, яке близько 250 млн років тому утворило величезні поклади кам'яної солі.

З розвитком соляного виробництва нерозривно пов'язана історія усього Донбасу. Виробництво виварювальної солі вимагало все більше дров, що призвело до знищення навколишніх лісів. Потрібний був новий енергоносій, яким і стало виявлене близько 300 років тому в Донецькому краї кам'яне вугілля. Його використовували перш за все для збільшення виробництва солі, а вже згодом - для розвитку металургії та інших індустріальних потреб.

На соляних шахтах проводять екскурсії, де кожен може спуститись на глибину 300 метрів, пройтись соляними галереями, дізнатись історію видобутку солі. Групи, оснащені плащами і касками, після короткого інструктажу спускаються на ліфті у глиб землі, де перед екскурсантами відкриває свої двері соляне царство. В переліку обов'язкових вимог є дотримання правил техніки безпеки, а також затверджені фізіологічні обмеження щодо стану і здоров'я туристів.

Стіни, стеля, підлога - все тут із камяної солі. Повітря сухе, прохолодне і солоне. Температура цілий рік плюс 14 - 15 градусів. Тиша і спокій панують у величезних тунелях, які простягаються на кілометри, висота їх сягає 30, ширина - 20 метрів.

У музею солі, де унікальні експонати - старовинний віз, на якому возили сіль, торби, каски й кірки соляників, а також машини радянських часів - розповідають історію видобутку «білого золота».

На соляному маршруті всіх дивують зроблені із солі місцевими художниками статуї і дерева, величезні кристали солі, які переливаються всіма кольорами веселки, а також оригінально викладені експозиції продукції «Артемсіль».

На території соляних шахт нещодавно було відкрито спелеосанаторій «Соляна симфонія». Завдяки своїм властивостям - на 99 % сіль Соледару складається з чистого NaCl і тільки 1-1,5 % є домішками, які не містять шкідливих речовин - в санаторії успішно лікують алергічні захворювання. Хворі проводять час в спеціально обладнаних палатах під землею, вдихаючи з повітрям корисні кристалики солі.

У 2004 році у соляних шахтах було організовано грандіозне дійство - Міжнародний фестиваль симфонічної музики, який тепер є традицією Соледару. Протягом двох годин соляне підземелля переповнюється музикою. Ініціатором фестивалю є посольство Австрії в Україні. Акустичні властивості соляних тунелів вражають. За словами диригента оркестру Курта Шмідта таке звучання у всьому світі мають лише дві-три концертні зали. На глибині 180 метрів у пластах солі сховане ще одне чудо Соледару. Це підземний храм, створений із солі. Ще в дореволюційні часи соляники збудували собі капличку, щоб помолитись перед робочою зміною. На превеликий жаль, за радянських часів каплиця була зруйнована і на її місці зробили стайні. Лише нещодавно місце було знов освячене, збудована церква. Зараз регулярно проводяться богослужіння і навіть вінчання.

Соляні шахти за роки їх освоєння людиною використовувались різноманітними способами. Менш відомим призначенням соляної скарбниці є сховище зброї і боєприпасів, які залишились після кровопролитних війн, що велись Радянським Союзом. Досі в товщах соляних пластів зберігаються тисячі «трьохлінійок» Мосіна, пістолетів-кулеметів ППШ-41, ППС-43, знамениті кулемети Максим і Льюіс та ін., а також мільйони законсервованих боєприпасів.

Відоме на Україні селище міського типу Солотвино, що в Тячівському районі на Закарпатті, де ще за часів Австро-Угорщини видобували сіль. Свого часу медики помітили, що шахтарі, перебуваючи тривалий час у соляних копальнях, не страждали на захворювання органів дихання.

В цьому напрямку потребують додаткового вивчення калійні шахти м. Калуша. Розсоли Калуських шахт - полімінеральні: крім кухонної солі, вони містять калій, магній, сульфати. Попередні дослідження засвідчили, що з них можна одержувати цілу низку корисних речовин: сульфат натрію, калію, оксид магнію та ін. Із застосуванням електролізу можна одержати соду, хлор та різні його сполуки. Цілющі властивості розсолів уможливлять розвиток санаторно-курортної справи. Для медичного використання розсолів не існує жодних перешкод. Розсоли калійних родовищ мають унікальні лікувальні властивості, через що не раз там можна побачити любителів покупатися.

Багате індустріальне минуле має східний регіон України. Так історія матеріальної культури Придніпровя XVIII-XX ст.ст. - це у визначальному ступені історія гірничодобувної промисловості, металургії, металообробки, у пізніший період - ще й машинобудування. Це обумовило й типи пам'ятників індустріальної культури краю, і характер проблем, пов'язаних з їхнім збереженням та використанням, а також пропагуванням як обєктів туризму. Дніпровський край може запропонувати потенційним туристам знайомство зі своїм промисловим комплексом, що є одним із найбільших в державі, а за деякими параметрами - й унікальним. Дана пропозиція є цікавою та перспективною з точки зору розвитку в краї промислового виду туризму. Сутність його полягає в тому, що як екскурсійні обєкти використовують звичайні промислові підприємства, де в ролі атракцій постають виробничі цикли, технологічні процеси, результати роботи підприємств, а також наслідки їхнього впливу на навколишнє середовище (в цьому випадку промисловий туризм поєднується з екологічним). Також однією з головних функцій промислового туризму є підняття іміджу самого підприємства (власна реклама).

Для Карпатського туристичного регіону характерною ознакою є його рекреаційний та ресурсний потенціал з технологіями видобутку, перероблення і зберігання цінних природних ресурсів. Тому більша частина мандрівників приїжджають в регіон як з метою покращення здоровя, так і бізнес-пропозицій. Багатьом з них було б цікаво зазирнути у виробничий процес значно глибше. Люди захоплюються промисловим видом туризму, намагаються дістати від нього багато психічного і естетичного задоволення та задовольнити своє дослідницьке цікавлення.

У звязку із цим постає питання про розвиток промислового туризму на теренах краю, оцінювання його перспективності, ресурсної бази й напрямків. Основу для цього становить потужний промисловий потенціал нафтогазовидобування, перероблення і транспортування; Бурштинської електростанції; шахти Стебницького і Калуського калійних комбінатів; Дрогобицький долотний та автокрановий заводи; Львівський автобусний завод і багато інших. Чисельність екскурсійних груп інколи може сягати і 40 осіб, головним чином учнів старших класів, енергетичного коледжу та студентів місцевих університетів.

Одним з найбільших обєктів промислового туризму в регіоні є Управління магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз» - одне з найстаріших підприємств у газовій промисловості України. Історія його сягає столітнього рубежу, відтоді як в 1910 <#"justify">Сьогодні це багатогалузеве підприємство, головним напрямом діяльності якого є транспорт та підземне зберігання природного газу. До складу підприємства входять п'ять лінійно-виробничих управлінь магістральних газопроводів - Богородчанське, Долинське, Закарпатське, Одеське та Хустське, Богородчанське виробниче управління підземного зберігання газу, Долинська пересувна механізована колона, Богородчанське тепличне господарство. Тут також створено відповідну соціально-побутову інфраструктуру: бази відпочинку, медичні заклади, об'єкти торгівлі та громадського харчування.

Газотранспортна система підприємства постійно розширюється, збільшуються обсяги експортних поставок. В 1995 році вони перевершили 100 мільярдів кубічних метрів, а в 2005 сягнули 129 мільярдів кубічних метрів (проектна продуктивність експортних газопроводів становить 140 мільярдів м3 газу на рік).

Бурштинська теплова електростанція, яка входить до складу ВАТ "Західенерго", розташована біля міста Бурштина (Івано-Франківської області) на перетині ліній електропередач, що з'єднують Україну з Угорщиною, Румунією, Словаччиною. Збудована у 1965 - 1969 р.р.

Встановлена потужність - 2 400 МВт.

Основне технологічне паливо - вугілля вітчизняних вугільних басейнів, допоміжне - природний газ та мазут. Всі паливні котли обладнані комбінованими пилогазомазутними пальниками.

енергоблоків (потужністю по 200 МВт кожний) були введені в експлуатацію в 1965 - 1969 роках. Завдяки вдалому географічному розташуванню і зараз 2-3 енергоблоки постійно працюють на експорт.

З 1 липня 2002 року Бурштинська ТЕС відокремлена від обєднаної енергосистеми України і працює у складі так званого «Бурштинського острова» і паралельно з обєднаною енергетичною системою європейських країн (UCTE). Робота в межах «острова» вимагає завантаження до 9 енергоблоків станції, тоді як перед тим на станції працювали не більше 6 енергоблоків.

Приєднання до UCTE відкрило можливості для збільшення експортних поставок електроенергії з України.

Режим роботи електростанції в «Бурштинському острові» вкрай негативно впливає на стан обладнання, оскільки вимагає маневрової роботи станції - частих пусків-зупинок блоків.

Внаслідок такого режиму значно зросла аварійність.

Оригінальним обєктом промислового туризму на сьогоднішній день є фірма «Тикаферлюкс», розташована в м. Тисмениці Івано-Франківської області. Під час екскурсії по фірмі «Тикаферлюкс» туристи мають чудову нагоду дізнатись про історію її створення, становлення та розвиток, здобуті досягнення та ознайомитись з процесом виробництва хутрових виробів: від переробки сировини у напівфабрикат до їх пошиття. Їм розкажуть, як завдяки новітньому обладнанню, досвіду фахівців та за технологією фірми «MPV - Юкрейн» досягається високоякісна вичинка, пофарбування, стрижка та щипка хутра.

Подальші етапи сортування та підбору хутра, різні технології пошиву, роботу дизайнерського бюро та весь процес перетворення напівфабрикату у готовий виріб можна побачити в цехах скорняжно-пошивного виробництва.

Також відвідувачі зможуть переконатись, що купуючи виріб з торговою маркою «Тикаферлюкс», вони отримають задоволення не тільки від чудової якості, дизайну натурального хутра, бездоганного сервісу, але й від відсутності проблем подальшого догляду. Компанія «Тикаферлюкс» надає можливість зберігати хутрові вироби у міжсезонний період у спеціально обладнаному холодильнику, який розміщено безпосередньо в приміщенні фабрики, де хутро перебуває в ідеальних для нього умовах з підтриманням потрібного температурного режиму та постійною циркуляцією повітря.

Ще один окремий підрозділ компанії - це хімчистка хутрових виробів, де застосовують високотехнологічне обладнання з використанням високоякісних хімікатів.

У демонстраційному залі, який вміщує до 45 осіб, гості зможуть ознайомитись з нагородами, якими була удостоєна фірма протягом більш як 20-річного періоду її існування та за попередньою домовленістю переглянути шоу-показ хутрових виробів.

Враховуючи тенденції сучасної моди та використовуючи передові технології, на підприємстві щороку створюють нові колекції, оригінальні та різноманітні не тільки за моделями, але і за кольорами та видами хутра. На сьогоднішній день це не тільки жіноча колекція та головні убори, але і чоловічі та дитячі вироби, іграшки, аксесуари, хутрові покривала для домашнього інтерьєру. Детальніше ознайомитись з асортиментом продукції всі бажаючі можуть у салоні-магазині, який приємно вразить своєю вишуканістю. Керівництво фірми виходило з того, що перебуваючи у курортній зоні, фірмовий магазин має бути візиткою для гостей. Тут можна безпосередньо придбати або замовити вироби, які сподобались, отримати професійну консультацію спеціалістів.

Як підприємство суто європейського стилю, «Тикаферлюкс» випускає продукцію невеликими партіями, тим самим забезпечує покупцеві його індивідуальність, а в більшості випадків і ексклюзивність у його виборі.

Пріоритет інтересів клієнтів - головний принцип фірми.

Оригінальними обєктами промислового туризму, якими є народні промисли, славиться Буковина, Прикарпаття і Закарпаття. Мистецтво виготовлення і зберігання вина, з можливістю дегустувати, притаманне для закарпатських виноробів. А свято вина завжди збирає велику кількість місцевих та закордонних туристів.

.1 Територія Карпатського туристичного регіону

У Карпатський туристичний регіон України (рис. 4.8) входять чотири області: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, в межах яких простягається гірська система Українських Карпат. Українські Карпати пролягають з північного заходу на південний схід майже на 270 км від витоків правих приток Сяну (права притока Вісли) та лівих приток Дністра до верхньої течії річки Сучави, що впадає на території Румунії у Сірет - ліву притоку Дунаю. Ширина гірської системи близько 100 - 120 км.

Середня висота Карпат становить близько 1000 м, а максимальна - 2061 м (г. Говерла), г. Піп Іван - 2026 м, г. Петрос - 2020 м.

Усі вони розташовані в межах найвищого масиву Українських Карпат - у Чорногірському хребті, який простягається територією Івано-Франківської та Закарпатської областей на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу [56, с. 72]. Інша частина Карпат належить Румунії, Словаччині, Польщі та Угорщині.

На формування меж Карпатського туристичного регіону, крім природно-географічного поділу території, суттєво впливає й група суспільних чинників, які враховують:

природно-ландшафтні особливості реґіону;

етнокультурні особливості;

сучасні особливості адміністративно-територіального устрою земель регіону;

спільність історичного розвитку від найдавніших часів до другої третини XX ст.

остаточного включення земель реґіону до складу Української республіки;

ментальне відчуття спорідненості населення та однакову систему життєвих стереотипів і цінностей;

прикордонне політико- і транспортно-географічне положення;

схожі проблеми трансформації господарського комплексу в сучасних макроекономічних умовах.

На основі природно-ландшафтних, етнокультурних та адміністративно-територіальних особливостей устрою земель реґіону у 1999 р. було прийнято рішення про інтеґрацію державних, громадських і підприємницьких зусиль Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей з метою розбудови цілісного конкурентоспроможного рекреаційно-туристичного комплексу Карпатського реґіону.

На підставі багатосторонньої угоди між цими областями їхні спільні інтереси в сфері туризму почала представляти спеціально створена інституція - Рада з туризму Карпатського реґіону.

На сьогодні Карпатський туристичний регіон, з огляду на своє унікальне рекреаційно-географічне положення на східному прикордонні Європейського Союзу, розробляє масштабні маркетингово-інформаційну та інфраструктурно-інвестиційну стратегії, спрямовані на перетворення краю в один із основних осередків стійкого туризму та збереження природної й етнокультурної спадщини на Європейському континенті (рис. 4.8).

4.1.1 Закарпатська область

Площа території Закарпатської області становить 12,8 тис. км2 (2,1 % території України) (рис. 4.9) [38]. Гірські хребти рівнобіжними дугами витягнуті з північного заходу на південний схід. Гребені хребтів переважно широкі, з округлими вершинами. Хребти розділені зручними для заселення улоговинами. Влітку середня температура повітря тут становить плюс 21 °С, а взимку мінус 4 °С.

Основний карпатський хребет - Верховинський Водороздільний з висотами 800-2000 м - розділяє басейни Дунаю і Дністра. Тут є найвища вершина області (а також України) - г. Говерла (2061 м). Південніше від Водороздільного хребта тягнеться Полонинський хребет з типовим середньогірським рельєфом. Тут переважають вершини 1200-1500 м. Схили круті, лісисті, місцями на схилах трапляються скелясті прірви. Ці гори славляться буковими та смерековими лісами, багатими субальпійськими луками. На південний захід від Полонинського хребта височіють Вулканічні Карпати з вершинами 700-900 м.

Передгірська низовинна територія Закарпаття відноситься до північно-східної частини Середньодунайської низовини (Закарпатська низовина) з висотами 100-120 м і незначним нахилом поверхні до р. Тиси. Найнижча точка області є в районі села Руські Геївці Ужгородського району (101 м над рівнем моря).

Закарпаття - найбільш гірська область України. Близько 80 % її території входить до складу Карпатської гірської системи. Наймальовничіші високо- й середньогірні масиви Карпат: Верховинський хребет, Чорногора, Ґорґани, Свидовець, Полонинський хребет, Рахівський масив, Вулканічні Карпати відмежовують область від решти території України, що додає самобутності багатовіковій традиційній культурі населення цього гірського краю.

Річки області належать до басейну Дунаю. Найбільші - Тиса і Латориця. Розвинутий водний туризм (гірський рафтинг, кайякінг тощо). Загалом на території області серед смарагдових лісових шат протікає 9429 річок і потоків, у тому числі 147 річок довжиною понад 10 км.

Закарпаття вважається одним із найзалісненіших реґіонів не лише України, а й сусідніх країн Європи. 52 % території області вкривають низинні, передгірні та гірські ліси. І майже половина з них - це унікальні екосистеми дубово-букових і хвойних карпатських пралісів, що перебувають під охороною держави та використовуються лише з метою розвитку екологічного туризму.

Закарпаття охоплює тепліші південно-західні схили Карпат, на яких рослинний покрив у польодовиковий період формувався дещо по-іншому, ніж на північно-східних, холодніших схилах. На низовині ростуть дубово-грабові ліси, у передгір'ях - дубові і дубово-букові, у горах на висоті від 800-1000 м над рівнем моря - букові, на висоті до 1300-1500 м - хвойні (ялиця біла, ялина). Державний лісовий фонд області становить 694 тис. га (у породному складі переважають твердолистяні (64,4 %) ліси). А вінчають гірський ландшафт субальпійські та альпійські луки - полонини.

Загалом в області нараховується 415 об'єктів природно-заповідного фонду держави сумарною площею 1,54 тис. км2. Серед них: міжнародний біосферний резерват "Східні Карпати", Карпатський біосферний резерват, Карпатський НПП, НПП "Синевир", 38 заказників державного та місцевого значення, 349 пам'яток природи, 22 пам'ятки садово-паркового мистецтва, 3 заповідні урочища тощо.

Карпатський біосферний заповідник створений у 1968 p., з 1992р. входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Загальна площа заповідника становить 57 880 га. Також входять шість відокремлених масивів та ботанічні заказники державного значення "Чорна Гора" і "Юлівська Гора". Вони розміщені на території Рахівського, Тячівського, Хустського та Виноградівського районів Закарпатської області в межах висот від 180 до 2061 м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат. Тут представлені найкраще збережені карпатські екосистеми, які є сховищами для багатьох рідкісних, а також тих, що зникають, видів рослин і тварин. У заповіднику є 64 види рослин і 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку.

Майже 90 % його території вкрито лісами. Тут представлений весь комплекс висотної поясності Українських Карпат - від ділянок передгірних лук та дібров до альпійського поясу з лучними, скельно-лишайниковими ландшафтами.

На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні Музей екології гір та історії природокористування Карпат. Кожен із заповідних масивів (Чорногірський, Марамороський, Свидовецький, Кузійський, Угольсько-Широколужанський і Долина нарцисів), що входять до складу Карпатського біосферного заповідника, вирізняється своїми характерними, неповторними природними об'єктами. Рельєф високогір'я Чорногорського хребта носить сліди давнього зледеніння з характерними льодовиковими формами - мальовничими карами та троговими долинами. Марамороський заповідний масив - Рахівські гори (відроги Марамороського кристалічного масиву), що лежать на південь від Чорногори. Масив складений з твердих кристалічних порід, що зумовлює унікальність рельєфу цієї території, якій властиві глибокі міжгірні долини, льодовикові цирки, численні скелясті гребені та вершини (найвища точка - г. Піп Іван Марамороський, 1938 м). Через такий рельєф Марамороську частину Українських Карпат називають Гуцульськими Альпами.

Свидовецький заповідний масив, як пише в своєму путівнику Йосип Гілецький, охоплює найвищу частину Свидовця з вершинами Велика (1881 м) й Мала Близниці (1567 м), розлогими масивами пралісів і величними субальпійськими луками з розсипами едельвейсів, льодовиковими цирками і карами. За рейтингом туристичної популярності цей район поступається в Українських Карпатах тільки Чорногорі.

Кузійський заповідний масив охоплює південні відроги Свидовецького хребта з панівними вершинами Кимпа (1091 м) і Полянський (1094 м). Тут, на окремих скельних виходах, збереглися осередки тиса ягідного - реліктової рослини, яка дійшла до нас з дольодовикової епохи.

Угольсько-Широколужанський заповідний масив - найбільша частина Карпатського біосферного заповідника й водночас найбільший осередок букових пралісів у Європі. Південна частина масиву розташована у Пекінській зоні вапнякових стрімчаків з добре розвинутим карстом. Тут представлені найрізноманітніші підземні карстові об'єкти: печери, гроти, шахти, колодязі тощо. На території заповідного масиву їх понад 30, серед яких і найбільша печера Українських Карпат - "Дружба", сумарна довжина ходів якої становить близько кілометра. У печері "Молочний камінь" знайдено стоянку стародавньої людини періоду пізнього палеоліту. А серед надземних вапнякових утворів виділяється унікальний природний міст, відомий під назвою Кам'яного. Для території масиву властиві оригінальні геоморфологічні утвори - вапнякові стрімчаки, висота яких сягає понад 70 м. Значне багатство неживої природи масиву доповнюється різноманіттям живих об'єктів.

Заповідний масив "Долина нарцисів" розташований у Хустсько-Солотвинській долині на терасі р. Тиси біля с. Кіреші (Хустський район). Це унікальний ботанічний об'єкт, в якому охороняється останній в Європі рівнинний осередок нарцису вузьколистого.

Вулканічні Карпати представлені у Карпатському біосферному заповіднику двома невеликими за площею заказниками "Чорна гора" та "Юлівська гора", які отримали свою назву від однойменних вершин Гутинського хребта. Рослинність цих масивів сформована унікальними для Українських Карпат деревостанами зі скельного, багатоплідного, бургундського видів дуба. Тільки у цих масивах заповідника поширені рідкісні види тварин середземноморського походження. Завдяки близькому розміщенню значних населених пунктів, зокрема Виноградова, ці осередки дикої природи мають велике рекреаційне значення.

Біосферний заповідник "Східні Карпати" - це єдиний у світі цілісний тристоронній біосферний резерват у межах Польщі, Словаччини й України, утворений у 1992 р. (українська частина ввійшла у 1998 р. за спеціальним рішенням ЮНЕСКО). Українська частина біосферного заповідника "Східні Карпати" має площу 58 587 га і складається із "Ужанського" НПП, розташованого у верхів'ях долини річки Уж, та РЛП "Надсянський". Ужанський національний парк безпосередньо межує зі словацьким національним парком "Полонини" та польським "Бещади". А ландшафтний парк "Надсянський" межує з польським регіональним ландшафтним парком "Долина Сяну".

Ужанський НПП створений у 1999 р. на площі 39 159 га. Втім, заповідні резервати "Стужиця" площею 331,8 га і "Тиха" площею 14,9 га існували на території сучасного парку ще з 1908 р.

Парк розташований на Південному схилі Східних Карпат, його територія простягається уздовж верхів'я р. Уж (притоки р. Тиса) і має видовжену форму довжиною 45 км і шириною 3-18 км. Найвищими вершинами є: г. Стінка (1092 м), г. Кременець (1214 м), г. Мала Равка (1303 м), г. Канчова (1111 м), г. Черемха (1133 м), г. Велика Семенівка (1091 м), г. Розсипанець (1107 м), г. Кінчик (1251 м) та г. Ополонок (1133 м). Басейни трьох великих річок - Дністра, Сяну та Тиси - сходяться разом у межах території парку на Ужоцькому перевалі (855 м). Саме тут проходить Європейський вододіл між Балтійським та Чорним морями.

У селах Ужок, Стужиця, Жорнава, Сіль є мінеральні джерела. Ця вода насичена діоксидом вуглецю з великою кількістю бору. Зазвичай, її широко використовують тутешні мешканці. Цікава територія парку і в спелеотуристичному плані - біля села Княгиня є малодосліджені карстові печери.

НПП "Синевир" створений у 1989 р. на площі 50,3 тис. га. Парк розатований у верхів'ях долини р. Тереблі з унікальними середньогірними ландшафтами Ґорґан, смерековими масивами, численними потічками та озерами на чолі з найкоштовнішою "перлиною" Українських Карпат - озером Синевир. Не менш мальовничими заповідними урочищами парку є гірське озеро Озірце на північно-східному макросхилі г. Гропа, а також олігогрофні (з випукло-сферичною поверхнею) болота Глуханя та Замшатка. Рослинність і тваринний світ парку вражають своїм багатством - тут охороняється понад 10 тис. вищих судинних рослин, а також 43 види ссавців, 91 - птахів, 7 - плазунів, 12 - земноводних, 24 - риб, більше І0 000 видів безхребетних організмів.

Рекреаційні зони названих об'єктів природно-заповідного фонду Українських Карпат - "золоте дно" для цільового інвестування в розвиток транскордонного екологічного, сільського зеленого, пригодницько-екстремального й екзотичного туризму. В околі об'єктів природно-заповідного фонду з їх рекреаційною інфраструктурою є передумови для відродження ліцензованого міжнародного мисливського туризму з огляду на близьке сусідство Закарпатського краю з державами Європейського Союзу.

Закарпаття - багатонаціональний край. Тут з давніх часів у тісному сусідстві проживають українці (80,51 % від усього населення області), угорці (12,08 %), румуни (2,56 %), росіяни (2,47 %), цигани (1,12 %), словаки (0,45 %), німці (0,28 %) - за матеріалами перепису України 2002 р.

У гірських районах на північному сході області мешкає етнічна група лемків, гори на сході області заселяють гуцули. Давні традиції добросусідства створюють особливу атмосферу дуже гостинного ставлення селян до туристів, що є ще однією вагомою запорукою перетворення краю на найколоритніший осередок міжнародного туризму в Центрально-Східній Європі.

Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс.

Закарпатська область розташована на крайньому заході України і межує з Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Румунією. Проте Закарпаття - це найунікальніша в природно-географічному та історико-культурному планах область заходу України. Закарпаття має стійкий імідж одного з найпривабливіших і найпрестижніших туристичних регіонів держави (в Україні за туристичною привабливістю і престижністю відпочинку область поступається лише АР Крим). Найважливішою особливістю Закарпаття є те, що це найзахідніша область України й єдина серед областей держави, що межує одразу з чотирма країнами Центральної Європи: Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією. Сумарна протяжність державного кордону України в межах області становить 467,2 км, у тому числі: з Румунією - 203,9 км, Угорщиною - 133,1 км, Словаччиною - 97,6 км та Польщею - 32,6 км. Ця особливість перетворює Закарпаття на транскордонний "полюс" притягання туристичних потоків із Заходу й Сходу, Півночі й Півдня Європейського континенту. У Закарпатській області перехрещуються 4 важливі міжнародні автотранспортні магістралі, що сполучають Європейський Союз з Україною, Росією, державами Центральної Азії. Магістралі, що розходяться з обласного центру, з'єднують його з Братіславою, Прагою, Будапештом, Києвом, Москвою. Налагоджене пряме міжнародне автобусне сполучення з містами Словаччини (Міхайловце, Гуменне, Пряшів, Кошіце) та Угорщини (Ніредьгаза). З початком XXI ст. ці автомагістралі перетворюються у міжнародні транзитно-туристичні коридори з розгалуженою інфраструктурою приватних мотелів, кемпінгів, ресторанів, сервіс-центрів, що обслуговують транзитно-туристичні потоки. Область має залізничне сполучення практично з усіма столицями Південної і Центральної Європи. Протяжність залізничної колії становить 1132,9 км, з яких 922 км електрифіковано.

Розвитку транскордонного туризму (передусім транзитного) сприяє найбільш розгалужена в Україні мережа митних переходів. Така "відкритість" прикордонної області для міжнародних туристичних потоків - одна з основних передумов становлення Закарпаття як привабливого курортно-туристичного реґіону європейського масштабу. Стан розвитку внутрішньообласної дорожньо-транспортної інфраструктури також варто оцінювати як достатньо сприятливий. Загальна протяжність автомобільних шляхів становить 3,6 тис. км, з яких 87 % мають тверде покриття. Незважаючи на гірський рельєф та відсутність великих міст, щільність автомобільних доріг державного, обласного та місцевого значення становить у середньому по області 0,27 км/км2. Це, по-перше, зумовлює щорічне нарощення туристичних потоків самодіяльних мото- й автотуристів.

По-друге, дає змогу охопити екскурсійно-туристичними маршрутами практично всі найцікавіші історико-культурні та природні атракції області, й передусім самобутні пам'ятки старожитньої сакральної і сільської архітектури та мальовничі карпатські резервати природи, регіональні ландшафтні та національні природні парки.

З іншими реґіонами України Закарпаття з'єднують високогірні карпатські перевали (від 931 м до 1014 м над рівнем моря): Яблуницький, Вишківський, Ужоцький, Верецький і Воловецький. Вони є головними авто-туристичними коридорами гірської системи Українських Карпат.

Закарпаття - це одна з найбагатших пам'яток історії та культури України. На державному обліку перебувають 1839 пам'яток археології, історії та монументального мистецтва, у тому числі середньовічні замки і руїни давніх фортифікацій, самобутні шедеври дерев'яної архітектури закарпатського стилю, палаци і старовинні ландшафтні парки.

Туристичною "візитівкою" Закарпаття є 8 замків та самобутні дерев'яні храми, аналогів яким немає в інших реґіонах України. Кожен із дерев'яних храмів (особливо барокового і п'ятизрубного типу) Закарпаття XVII-XIX ст. - це музей народного мистецтва, де зосереджені древній живопис, різьба по дереву, вишивки, художні вироби, старожитні пам'ятники писемності і книгодрукування.

Центральне місце в туристичному комплексі Закарпатської області займає стаціонарна оздоровча рекреація. Вона реалізується через створення висококонкурентного курортного турпродукту, що за оздоровчим ефектом і різноманітністю комплексу послуг майже не поступається найкращим курортним стандартам Німеччини, Угорщини, Польщі та Франції. Розвинута мережа санаторно-курортних комплексів, туристичних баз, унікальні мінеральні джерела та термальні води, понад 400 видів яких уже досліджено, а також краса карпатської природи приваблюють туристів та відпочиваючих у будь-яку пору. Санаторії, будинки відпочинку і пансіонати області одночасно можуть приймати до 4000 відпочиваючих.

Розвідано понад 30 видів корисних копалин, представлених 150 родовищами. Це, зокрема, нетрадиційні для держави поліметали <#"justify">Велику цінність щодо надбання індустріальної культури мають історичні сакральні споруди. Тут, окрім збережених чи відновлених памяток (храм святого Пантелеймона XII ст., церква Різдва Христового XIII-XVIII ст., Успенська церква XVI ст., літописні Галичина могила та Княжа криниця), є ще фундаменти 14 церков XII-XIII ст., залишки печерних монастирів, фортифікаційних споруд тощо.

Галицький, а по-іншому Старостинський замок уперше згадується в літописах під 1114 роком. Очевидно, за словами заступника генерального директора заповідника Ярополка Клюби, в XII-XIII століттях тут була міцна деревяна цитадель. Вона слугувала для оборони княжої пристані на Дністрі. Тим часом археологічні розкопки показують, що ця гора була освоєна ще в перші століття нашої ери (можливо, фракійцями). У 1947 році тут знайшли справжній скарб - понад 600 срібних арабських дирхем IX-XI століть, що підтверджує: Галич був не лише адміністративним, а й значним торговельним центром середньовіччя.

У середині XIV століття, після того як Польща та Литва поділили між собою галицькі землі, деревяний замок повністю відбудовують. Галич разом із замком кілька разів переходив від одного центральноєвропейського монарха до іншого. Нарешті, 1387 року Галицько-Волинська держава, заснована твердою рукою князя Романа Мстиславовича та перетворена у 1253 році його сином Данилом у Руське Королівство, перестала існувати. Галич на чотириста років відійшов до Польщі та став центром староства. Замок перетворюється в резиденцію Галицького старости (звідси назва «Старостинський»), тут же розташовувалися суди. Упродовж XV - першої половини XVII століття цитадель витримала не одну облогу, і лише в 1649 році її взяли війська Богдана Хмельницького.

У 1658 році галицький староста граф Андрій Потоцький (він же - фундатор міста Станіслав) збудував замість деревяного камяний замок за проектом італійського інженера Франсуа Корасіні. Цитадель площею 1,7 гектара мала трикутну форму, підземні склади амуніції, продовольства, арсенал, була обведена ще двома лініями оборони. І ...впала майже без бою у 1676 році на третій день облоги турецькими військами відомого в історії полководця Ібрагім-паші. Коменданта Лахоцького, котрий здав замок, за наказом короля скарали на смерть. Турки ж підірвали укріплення, і їх уже більше не відновлювали. Невблаганний час, стихії та війни камінь за каменем руйнували замок. Донедавна на поверхні ґрунту лишалися тільки руїни так званої Шляхетської вежі та каплиці святої Катерини.

Таким міг би бути сумний фінал. Але кілька років тому реставрацію Галицького замку включили до державної програми «Замки України». Шляхетська вежа уже практично відновлена за кресленнями Корасіні, тут планують облаштувати музей оборони. Передбачається, що частину експонатів надасть Львівський історичний музей, а стіни вежі прикрасять батальними полотнами з фондів Львівської картинної галереї. Буде також відновлено західний оборонний мур та каплицю. А під шатром вежі облаштують оглядовий майданчик.

З Галицької гори відкривається прекрасний вид на більшу частину території Національного заповідника. На півдні - Княжа гора в Крилосі, на півночі здіймається над рівниною памятка історії та архітектури XII століття церква святого Пантелеймона. За Осмомисла на Княжій горі було збудовано величний камяний Успенський собор. Фундамент собору розкопала у 1936 році археологічна експедиція Наукового товариства імені Т. Шевченка під керівництвом Ярослава Пастернака. Детальні обміри фундаменту показали, що за розмірами (32,5х37,5 метрів) собор лише на півтора метра в ширину та довжину менший від знаменитої Софії Київської. У притворі собору археологи виявили камяний саркофаг із тлінними останками Ярослава Осмомисла.

Сьогодні фундамент собору відкритий для огляду. Адміністрація заповідника втілює проект консервації та музеєфікації фундаменту собору та збудованої в XV столітті на залишках його південної стіни каплиці святого Василія. Поряд з фундаментом стоїть памятка архітектури XVI століття, діюча церква Успіння Пресвятої Богородиці. У цьому храмі зберігається Крилоська чудотворна ікона Божої Матері.

<javascript:coolPopUp('/images_07/7_098.jpg',80,80,375+16,500+43,'Карпати. Туризм. Відпочинок','');>Нагромадження культових споруд на Крилоській горі має історичне пояснення. Втративши роль столиці, Галич тривалий час залишався духовним центром. З 1303 по 1415 рік (з невеликою перервою) саме тут була резиденція Галицьких митрополитів, пізніше єпископів. А з 1807 по 1944 рік на Крилоській горі була літня резиденція митрополитів. У відреставрованих Митрополичих палатах нині розташований Музей історії давнього Галича з обширною експозицією археологічних знахідок. На другому поверсі музею відвідувачі можуть побачити багатющу колекцію взірців флори та фауни Прикарпаття.

Потрапивши в Крилос, мандрівник неодмінно захоче напитися - з Княжої криниці. Це невичерпне джерело з цілющою водою, до якого прикладалися вустами князі та ратники перед битвами, від якого здобували силу немічні. А південніше відкривається легендарна Галичина могила - курган із залишками поховання знатного воїна в човні. Дослідники сходяться на думці, що це могила князя чи вождя - засновника міста.

Храм покровителя лікарів

Храм святого Пантелеймона на Виноградній горі в селі Шевченкове - єдина білокамяна церква княжої доби. Він був збудований у 1194 році князем Романом Мстиславовичем. Це монументальна хрестобанна церква з взірцями білокамяної різьби, рисунками та графіті на стінах. За довгих вісім століть споруда зазнала не одне руйнування та відбудову, зберігає сліди різних архітектурних стилів. Фактично автентичною залишилася лише частина західного порталу церкви. Проте дбайливі реставратори майже відновили її первісний вигляд.

Тривалий час, від другої чверті XV століття споруда використовувалася як римо-католицький костел святого Станіслава, і лише у 1991 храм переосвятили в греко-католицький та повернули йому первісну назву.

Святий Пантелеймон у християнському пантеоні вважається покровителем воїнів, лікарів та врожаю. Відтак, адміністрація заповідника, на балансі якого знаходиться ця діюча церква, спільно з Івано-Франківською єпархією УГКЦ виношує ідею щорічно проводити тут 9 серпня, в день святого Пантелеймона, урочисті богослужіння для лікарів з церковним благословенням студентів-медиків.

Державний заповідник «Ґорґани» створений у 1996 р. на площі 5344,2 га. У заповіднику під охороною перебувають унікальні природні ландшафти та екосистеми Довбушанських Ґорґан - найнедоступнішого, найвисокогірнішого й найбільш кам'янистого хребта Скибових Ґорґан.

Комплексне рекреаційно-туристичне освоєння територій в околі природоохоронних об'єктів області перебуває на початковій стадії через відсутність цільового інвестування та непоінформованість європейських інвесторів про туристичний потенціал цього унікального, майже не зміненого людиною, куточка Європи.

Івано-Франківщина характеризується як одна з етнічно найоднорідніших областей України, частка українців становить 94,7 % від усього населення. Завдяки цій обставині та периферійному положенню області відносно центрів геополітичної активності Центрально-Східної Європи, на Івано-Франківщині впродовж багатьох століть зберігаються автохтонні традиції народної української культури, у тому числі традиції славнозвісної гостинності українців, обов'язковими елементами якої є щедре частування й шанобливе ставлення до бажань гостя.

У етнографічних районах краю процвітають різні види художніх народних промислів і ремесел (різьбярство, кушнірство, писанкарство, мосяжництво, кераміка, ткацтво, вишивання, лимарство, боднарство, сироваріння тощо). Колоритний барвистий одяг, оригінальна музична та пісенна культура гуцулів становлять неабиякий інтерес і є здобутком української та світової культури.

Гуцульський і бойківський архітектурні стилі відзначаються високою естетичністю та гармонійним поєднанням з довкіллям. Дерев'яні гуцульські й бойківські церкви, ґражди, малі архітектурні форми відомі в усьому світі. Визначним центром гуцульського мистецтва є Косів. І зарубіжні, і вітчизняні туристи вважають за необхідне відвідати знаменитий косівський ярмарок та придбати для себе мистецькі вироби. Популярними серед туристів є Коломия, Верховина, Болехів.

Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс.

Івано-Франківська область розташована в центральній частині Карпатського реґіону. Площа області становить 13,9 тис. км2 (2,3 % площі України). Щільність заселення краю сягає 105 осіб/км2.

Івано-Франківська область має пряме залізничне сполучення з центральним та східним регіонами України, що забезпечує домінування в структурі туристичних потоків внутрішніх туристів. Основними транзитно-туристичними осями області є дві автомагістралі регіонального значення, що зв'язує Івано-Франківськ з найбільшими промислово-адміністративними центрами реґіону - Львовом та Чернівцями.

Перша з них - це головна транскарпатська автомагістраль південно-східної половини Карпатського реґіону держави. Через Яблуницький перевал магістраль зв'язує Івано-Франківськ з Румунією, Угорщиною і Словаччиною; крім того, ця магістраль сполучає між собою найпопулярніші гірські курорти обох макросхилів Карпатської дуги: Яремче, Татарів, Яблуницю (Івано-Франківщина), Ясіня, Кваси, Рахів (Закарпаття). З кінця 1990-х pp. обидві автомагістралі перетворюються у потужні транзитно-туристичні коридори з розгалуженою інфраструктурою приватних мотелів, кемпінгів, ресторанів, сервіс-центрів, що обслуговують транзитно-туристичні потоки на рівні, наближеному до європейських стандартів.

Дорожньо-транспортна інфраструктура внутрішньо-обласного значення також достатньо розвинута. Щільність автомобільних доріг становить у середньому по області 0,53 км/км2, при цьому в передгірній частині області щільність автошляхів у 2,2 раза більша, порівняно з гірськими районами. Мережа доріг дає змогу охопити кільцевими екскурсійно-туристичними маршрутами понад 2/3 природних та історико-культурних атракцій області.

Івано-Франківщина володіє багатою історико-культурною спадщиною. На її території взято під охорону держави 3,5 тис. пам'яток історії та культури. Серед них всесвітньо відома церква Св. Пантелеймона під Галичем (XII ст.), церква Святого Духа з мистецьким іконостасом у Рогатині (XVI ст.), Манявський Скит (XVII ст.), дерев'яні гуцульські та бойківські храми. В області є 5 міст, що згадуються в давньоруських літописах. Серед них Тисмениця (1143), Снятин (1158), Тлумач (1213), Коломия (1240). А найдавнішим є Галич, перша згадка про який датується 898 роком. Саме це місто стало столицею могутнього Галицького князівства і Галицько-Волинської держави, і саме від нього походить історична назва західного реґіону України - Галичина. На базі пам'яток княжого Галича діє національний заповідник "Давній Галич".

Область має значну туристично-оздоровчу базу. Туристичні послуги надають 29 туристичних підприємств. Понад 100 об'єктів (готелі, турбази, санаторії, пансіонати) можуть одночасно прийняти 14 тис. відпочиваючих. В області 5 курортних місцевостей, де діють 11 санаторіїв. Для курортного оздоровлення використовуються кліматичне лікування, мінеральні ванни. Найвідоміші з курортів: низькогірні - Косів, Татарів, Яремче, середньогірний Ворохта і бальнеогрязевий передгірний курорт Черче.

Яремче має славу туристичної столиці Українських Карпат. В цій місцевості розташувався туристичний комплекс Буковель, котрий включає в себе гірськолижні траси різної категорії складності, обладнані підйомниками, 25 двоповерхових котеджів, ресторан, бар, сауну, лижну школу, пункти прокату спорядження, медпункти, рятувальну службу, п'ять систем осніження, системи освітлення трас, місця для паркування автомобілів тощо.

Ці рекреаційні заклади обєднані єдиним архітектурно-планувальним рішенням, загальною просторовою композицією і організацією обслуговування.

Оскільки комплекс «Буковель» розташований в Карпатах, в місці з ідеальними умовами для розвитку гірськолижного відпочинку, то основним профілем діяльності комплексу є обслуговування туристів, які захоплюються гірськими лижами та іншими видами зимового відпочинку. Однак «Буковель» працює цілий рік. Влітку також пропонується багато різноманітних послуг, котрі забезпечують гарний відпочинок та оздоровлення.

Туристичний комплекс «Буковель» збудований кілька років тому на голому місці, а вже зараз він приймає тисячі туристів, надаючи різноманітні послуги як зимою, так і літом, водночас розробляючи нові проекти та вдосконалюючи інфраструктуру.

На сьогоднішній день збудовано гірськолижну інфраструктуру для комфортного відпочинку на трасах «Буковелю» близько 5000 осіб одночасно. Збудовано 20 км гірськолижних трас, з яких 95 % облаштовано снігонапилювальними системами. Всі траси облаштовані системами безпеки.

Витяги та гірськолижні траси обладнано на трьох горах, що оточують комплекс. На гору Буковель ведуть два 750-метрові витяги - бугельний і двокрісельний з транспортною потужністю 700 чол./год. Дві двокілометрові траси шириною 120-150 м з перепадом висот 210 м розраховані на любителів та початківців. Крім того, на схили Буковеля можна піднятися з допомогою двох мультиліфтів довжиною 280 і 250 м. Незначний перепад висот дозволяє тут освоювати ази гірськолижного спуску.

Двокрісельний витяг довжиною 2300 м і транспортною потужністю 1000 осіб/год. веде на гору Бульчиньоха (1455 м), яка має довгий пологий схил. Траса від верхньої станції на цій горі тягнеться на 2,5 км і не відзначається складністю. Інший витяг, бугельний, на 1000 м, веде до середини спуску, на кілометровій трасі можуть кататися новачки.

А от траса з гори Чорна Клева (1241 м) призначена лише для досвідчених гірськолижників та спортсменів. Її довжина приблизно чотири кілометри, перепад висот понад 340 м. На Чорній Клеві встановлено чотирикрісельний витяг довжиною 1700 м, його потужність 2400 осіб/год.

Поблизу нижніх станцій підйомників розташовані прокатні пункти, котрі обладнані камерами схову, роздягалками, душовими кабінами, санвузлами, ski-сервісними центрами. В прокаті є:

гірські лижі (всього понад 2000 комплектів);

сноублейди Salomon;

шоломи Salomon;

бігові лижі (ROSSIGNOL, понад 30 комплектів, для класичного та вільного ходу );

сноуборди (Salomon, Rossignol, понад 200 комплектів, з яких 70 комплектів підліткові);

сноутюби (SUNKID (Австрія) - надувні камери з пластиковим дном - 40 шт., з яких 20 шт. - дитячі);

сноумобілі (двомісні).

На території комплексу є лижна школа, де кожен може знайти для себе відповідну групу і курс навчання. Тут працюють досвідчені інструктори, котрі розробляють індивідуальні програми навчання для кожного.

Найкращим місцем для дітей до дванадцяти років є дитячий майданчик загальною площею 4000 кв. м. З дітьми працюють інструктори, які навчають їх елементарної техніки катання на лижах. Завдяки уважному догляду за дітьми на майданчику, батьки можуть спокійно кататись і не хвилюватись за своїх майбутніх лижників.

Туристичний комплекс Буковель пропонує чудовий літній відпочинок. Це можливість не тільки гарно відпочити, а й оздоровитись. Цьому сприяє чистота повітря, зелені хвойні ліси, багата рослинність, мінеральна вода Буковель. Можна покупатись в озері з чистою прохолодною водою, отримати гарну гірську засмагу.

Влітку до послуг туристів : оглядові підйомники, екскурсії та походи, гірські велосипеди, більярд, дартс, пейнтбол, роллерпарк, дитяча ігрова кімната.

Туристичний комплекс Буковель пропонує своїм гостям ряд екскурсій для ознайомлення з памятками історії, культури, архітектури, релігії та природи Івано-Франківщини.

Яремче - візитка Карпат - екскурсія містом: Камінь Довбуша, Яремчанський водоспад на річці Прут, гуцульський сувенірний ринок.

Музей писанки (Коломия) - відвідання єдиного у світі музею писанкового розпису, традиції якого збереглися ще з дохристиянських часів. Сам музей має форму писанки висотою близько 14 м. Тут відображено історію виникнення писанки, техніки її розпису, інструментарій, композиції орнаментальних мотивів.

Верховина-Криворівня - відвідування музею музичних інструментів та гуцульського побуту, музею І. Франка, хати-гражди. Ознайомлення з місцями, де було відзнято славнозвісний фільм Тіні забутих предків.

Яремче - Ворохта - комбінована екскурсія: до вищеописаної екскурсії Яремче - візитка Карпат додається екскурсія Ворохтою - спортивною столицею Прикарпаття, а саме - катання на найдовшій в українських Карпатах канатно-крісельній дорозі (2000 м + 2000 м): чудові краєвиди всіх найвищих карпатських гір - двотисячників (Говерли, Петроса, Піп Івана), а також огляд комплексу трамплінів. За бажанням можна покататись на конях, сфотографуватися в гуцульській одежі.

Таємниці Древньої Галичини - екскурсія Галичем, якому вже понад 1100 років, під час якої можна почути історії літописного міста і ознайомитись з сучасним Галичем, помилуватися красою Дністровських круч та залишками Старостинського замку.

Рогатин - колиска Роксолани - екскурсія на батьківщину славнозвісної красуні Насті Лісовської, яку Європа 500 років тому знала як дружину могутнього султана Туреччини Сулеймана ІІ Пишного. Відвідання памятки історії ХІV ст. - деревяної церкви Святого Духа.

Для розвитку промислового туризму в області є як рекреаційні обєкти, з їх архітектурними витворами індустріальної культури, так і багато промислових обєктів.

За даними обласної адміністрації у промисловості області налічується 1600 підприємств, які у загальноукраїнському виробництві мають значний відсоток (таблиця 4.1).

Таблиця 4.1 - Питома вага виробництва найважливіших видів промислової продукції в загальноукраїнському виробництві (станом на І кв. 2009 р.)

Види продукціїВідсоткиНафта сира15,1Електроенергія4,7Етилен100Поліетилен100Пальта і напівпальта, шуби з хутра натурального34,3Килими та покриття текстильні для підлоги ін. (тафтингові, з волокон різних видів)100Деревина, уздовж розпиляна чи розколота, завтовшки більше 6 мм7,9Плити деревостружкові необроблені41,4Первинна переробка нафти6,2Шпалери2,6Пластмаси у первинних формах28,5

4.1.4 Чернівецька область

Чернівецька область (рис. 4.12) [41] має площу 8,1 тис. км2 , а сама розташована в трьох природних зонах:

лісостеповій - Прут-Дністровське межиріччя;

передгірській - між Карпатами та р. Прут;

гірській - Буковинські Карпати.

Клімат області помірно континентальний, середньорічна температура коливається від плюс 8 °С на північному сході до плюс 3 °С на південному заході області. Загальна площа лісів складає 258 тис. га. Переважають хвойні (49,5 %) і твердолистяні (46,2 %) насадження. Основними лісоутворюючими породами є ялина, бук, ялиця і дуб. Територією області протікає 75 річок довжиною понад 10 км. Найбільшими з них є річки Дністер (290 км), Прут (128 км) і Сірет (113 км).

Нині на Буковині під охороною перебуває 286 заповідних територій та об'єктів, у тому числі 7 заказників і 8 пам'яток природи загальнодержавного значення, а також 136 пам'яток природи, 40 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва та 39 заповідних урочищ місцевого значення. Загальна площа природно-заповідного фонду Чернівецької області займає 56 389,5 га, що становить 6,9 % території області. Цей показник майже вдвічі перевищує загальнодержавний. Серед геолого-геоморфологічних атракцій Буковини найвідомішими для екотуристів є печера Довбуша, скелі "Кам'яна багачка" та "Чорний Діл", відслонення "стінки" Дністровського каньйону біля сіл Василів і Звенячин. Велетенські гіпсові печери краю - Попелюшка, Буковинка-1 та Буковинка-2 мають виняткове значення для популяризації масового спелеотуризму. До складу державних заказників входять ландшафтні заказники у Лужках, Стебнику, Цецино, орнітологічний заказник Дарницький, лісові заказники Лунківський та Петровецький. До пам'яток природи державного значення відносяться урочище Білка, печери Буковинка, Попелюшка, Баламутівська, Шилівський ліс, Тисовий яр. У 2001 р. у Буковинських Карпатах (у трьох гірських районах області - Путильському, Вижницькому, Сторожинецькому та Сучавському повіті Румунії) завершилася реалізація проекту TACIS "Міжнародна екологічна мережа Карпат", мета якого - розбудова просторової екомережі для збереження біотичного й ландшафтного різноманіття цієї колоритної частини Карпат. Основним екотуристичним репрезантом Буковинських Карпат є Вижницький національний парк. Вижницький НПП створений у 1995 р. на площі 7928,4 га з метою охорони низькогірних ландшафтів Буковинських Карпат. Охоплює Вижницьке і Берегометське (частково) лісництва Берегометського держлісгоспу. Парк лежить у межиріччі Черемошу й Сірету, басейни яких ділять його майже порівну, в адміністративних межах Вижницького району. Східна, сіретська, частина парку має більш згладжені контури гірських пасем, ширші долини його приток - Сухого та Стебника, меншу кількість відшарувань геологічних відкладів та кам'янистість. При середніх для всього парку висотах пасем 750-1000 м над рівнем моря абсолютні висоти русла Сірету сягають 470-500 м, а русла Черемошу - 340-390 м.

Західна, черемоська, частина парку в басейні річок Великої та Малої Виженки розчленована значно глибше й інтенсивніше. Тому тут поширені стрімкі схили з частими виходами на денну поверхню геологічних відкладів, мальовничі скелі, численні водоспади, ущелини. У парку для потреб екотуристів створена мережа пізнавальних стежок, якими охоплено найцікавіші природні атракції району. Адміністрація парку надає великого значення розвитку сільського зеленого туризму, основними центрами якого є поселення Вижниця і Виженка.

В етнографічному плані Чернівеччина - це чи не найунікальніший край України, в якому поєднані історичні долі Північної Буковини та Північної Бессарабії. Цей клаптик української землі внаслідок свого геополітичного становища тривалий час перебував у складі інших держав. Після занепаду княжої Галицької держави землі сучасної Чернівецької області потрапили під владу Угорщини. Згодом, у середині XIV ст. тут виникло Молдовське князівство, яке невдовзі стало васалом Туреччини. У кінці XVIII - на початку XIX ст. ці землі входили до складу Австро-Угорської (Буковина) та Російської (Бессарабія) імперій.

Така складна історична доля не могла не вплинути на етнографічні особливості місцевих мешканців. Архітектура, побут, говірки, повір'я, традиції, вбрання, господарські навички мешканців гірських районів Буковини досі помітно відрізняються від етнокультури корінних мешканців рівнинної бессарабської частини області. Але з давніх-давен у національному складі населення цих земель домінували українці - нащадки білих хорватів. Зараз їх частка становить 75 %. Серед основних національних меншин у краї проживає досить багато представників братніх сусідніх народів: частка румунів становить 12,5 % від усього населення області, а молдован - 7,3 %. Багато також в області росіян (4,1 %), а серед них - субетнічної групи старообрядців, які переселилися в цей релігійно толерантний край через державні репресії з боку уряду Російської імперії.

Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс.

Чернівецька область розташована на південному заході України і межує з Румунією (протяжність кордону - 226,4 км) та Молдовою (протяжність кордону - 178 км). Це найменша область нашої держави, її площа становить всього 8,1 тис. км2 (1,3 % території України). Область має чітко виражений аграрний характер, частка сільського населення сягає 60 %, сільськогосподарська освоєність території також складає 60 %; розораність загальної площі - 43 % . Щільність населення становить 117 осіб на км2. Транспортна мережа області досить добре розвинена. Залізничне, автомобільне та повітряне сполучення з'єднує Чернівці з містами Румунії, Молдови, Росії, Польщі, Болгарії. Протяжність залізничних шляхів складає 421 км. Загальна протяжність автомобільних шляхів становить 2862 тис. км, з яких 84 % мають тверде покриття. Незважаючи на гірський рельєф та відсутність великих міст, щільність автомобільних доріг державного, обласного та місцевого значення становить у середньому по області 0,35 км/км2.

Чернівецька область входить до Єврореґіону "Верхній Прут" (поряд з Єдинецьким та Бельцьким повітами Румунії), що значно активізувало міжнародні туристичні потоки між областю та її південно-європейськими сусідами. У рамках проекту розбудови інфраструктури єврореґіону розроблені й прознаковуються міжнародні туристичні маршрути Буковинськими Карпатами і Бессарабією з виходом на територію Румунії та Молдови.

Туристичний комплекс області ґрунтується на багатих природних та історико-культурних рекреаційних ресурсах і розвинутій відпочинковій інфраструктурі.

Мінералогічні ресурси Чернівецької області мають родовища хлоридно-натрієвих, сульфатно-сірководневих, залізистих та інших мінеральних вод, а також мінеральні грязі. Буковинсько-Карпатський туристичний район охоплює гірські й передгірські Путильський, Вижницький, Сторожинецький, Глибоцький і Герцаївський райони західної частини області. Це основний туристичний район Чернівеччини, де зосереджено близько 65 % її сумарного рекреаційного потенціалу. Галузями спеціалізації району виступають усі види гірського туризму, а також етнічний і пізнавально-екскурсійний туризм. Туристичним "ядром" Буковинських Карпат є Вижницький НПП (у межах Вижницького адміністративного району). Середня щільність залюднення району порівняно невисока - 67 осіб на км2. Господарі гірських агроосель національного парку щедро забезпечують своїх гостей екологічно чистими продуктами власного господарства: молоком, сиром, яйцями, городиною, хлібом домашньої випічки, а також дарами лісу: грибами, медом, ягодами, лісовими горіхами.

Ландшафтні ресурси Буковинських Карпат і Подністров'я активно використовуються для організації відпочинкового, активного, пізнавального й екологічного туризму.

Бессарабсько-Подністровський туристичний район охоплює височинні Кіцманський, Заставнівський, Хотинський, Новоселицький, Кельменецький і Сокирянський райони, що тягнуться широкою (30-50-кілометровою) смугою у північній і східній частинах області. Це економічно найрозвинутіша частина краю із складною багатогалузевою структурою господарства. Тут розташований обласний центр - Чернівці - та інші промислові центри краю, що є перспективною базою для становлення промислового туризму в області. Промисловий потенціал області представляють 246 промислових підприємств, серед яких підприємства харчопереробки, металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, машинобудування, ремонту та монтажу машин і устаткування, легкої промисловості, виробництва та розподілення електроенергії, газу та води, обробки деревини та виробництва виробів з деревини, крім меблів, виробництва іншої неметалевої, мінеральної продукції.

Цікавим обєктом промислового туризму у Чернівецькій області можуть бути загадкові білі кулі, що височіють на вершині хребта Томнатик (1565 м), що неподалік найпівденнішого села Гуцульщини - Сарату. Великі кулеподібні споруди мали військове призначення. На північному, західному та східному схилах гори, недалеко від білих куль, є ще група цілком закинутих або відносно збережених будинків колишнього військового гарнізону. Всі споруди можуть бути успішно задіяні в туристичній сфері як обєкти промислового туризму.

Утім, незважаючи на позитивні зрушення в розвитку туристичного комплексу Буковини, сучасний стан його матеріально-технічної бази залишається на нижчому, порівняно зі світовими стандартами, рівні.

Спільними рисами турпродукту всіх районів Карпатського реґіону є можливість поєднувати (комбінувати) власне відпочинок з промисловим туризмом за специфічними для конкретної місцевості напрямками. Найактивніше рівнинні терени (Мале Полісся, Розточчя, Опілля, Гологори, Вороняки, Передкарпаття, Хотинська височина тощо) відвідуються у літній період. Це пов'язано з часом масових відпусток і канікулярного дозвілля дітей і студентської молоді, а також з «піком» масовості вік-ендового відпочинку. Саме у цей час максимально задіяна нічліжна і гастрономічна база рівнинних районів реґіону. Другий максимум відвідуваності цих територій припадає на перехідні сезони: весняний і осінній. Весною це пов'язано з пожвавленням приміського вікендового агроекотуризму, восени - з пожвавленням інтересу мешканців міст до традиційних збиральницьких промислів українського народу (заготівля лісових ягід і грибів).

Натомість, гірські території реґіону мають два різко виражені «піки» відвідуваності. Перший припадає на зимовий період, коли Карпати приваблюють гостей лижними трасами, різдвяною обрядовістю, веселими народними гуляннями, красою справжньої зими, яку не вдається відчути у містах. Другий максимум триває з другої декади червня до кінця серпня - період наймасовіших відпусток і активного гірського туризму, пізнавальних екотуристичних мандрівок, просто відпочинку посеред величі зелених карпатських краєвидів. Але круглорічно у Карпатських здравницях відбуваються різноманітні симпозіуми, наукові конференції, ділові зустрічі. Для промислового туризму нема залежності від погодних умов та пори року. У будь який час відвідувачам раді народні умільці, власники домашніх музеїв та народних промислів.

РОЗДІЛ 5. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ КАРПАТСЬКОГО СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО РАЙОНУ

Співробітництво між промисловістю й туристичною сферою тільки починається, але воно має стати вигідним обом сторонам. Залучення в туристичну мережу діючих заводів і фабрик, створення реєстру памяток промислової архітектури, осередків народних промислів, виявлення та облаштування для відвідування історичних промислових ландшафтів сприятиме формуванню нового іміджу Карпатського краю, надасть додаткових можливостей у плані залучення туристів.

Перспективи цього нового виду туризму для нас очевидні. Залишається на державному рівні створити «Програму розвитку промислового туризму в Україні», а також внести відповідні зміни і доповнення до закону України «Про туризм». Популяризація промислового туризму може значно допомогти у вирішенні економічних, соціальних та екологічних питань країни.

Звичайно, самого лише розуміння перспективності промислово-туристичної галузі не достатньо. У цій справі, як і в багатьох інших, нічого не можна зробити без значних інвестицій. Одним із перспективних механізмів її розвитку може стати створення кластерів - обєднань різних підприємств, таких як банки, страхові компанії, готелі, ресторани, кафе, виробники сувенірної продукції і власне туристичні фірми. Шляхом створення подібного обєднання можна забезпечити фінансування та виконання навіть дуже амбіційних проектів у туристичній галузі, які за інших обставин для кожного окремого учасника були б неможливі.

Таким чином, якщо рухатися в напрямі розвитку промислового туризму, який все активніше набирає обертів як у світі (зокрема, в Китаї, Німеччині, США, Росії, Австралії тощо), так і в сусідніх із Карпатським краєм регіонах, то у нас є всі шанси стати одним з лідерів промислово туристичної галузі в країні, а її промисловий комплекс - справді візитною карткою держави.

Отже, для того щоб реалізувати промислово-туристичний потенціал України, необхідно вирішити такі завдання:

) розробити теоретичні засади та принципи промислового туризму;

) інвентаризувати та створити кадастр об'єктів промислового туризму;

) впровадити та розвинути нормативну базу для охорони та заповідання промислових ландшафтів;

) створити анімаційні програми на виробничих підприємствах;

) досліджувати можливості більшого використання в оздоровчих цілях природних ресурсів (нафти, солі, озокериту та ін.);

) здійснити розробку турів промисловими містами;

) створити «Програму розвитку промислового туризму в Україні»;

) внести зміни і доповнення до закону України «Про туризм».

Старі зачинені шахти, покинуті заводи, терикони та інші сліди колись бурхливого розвитку промисловості давно вже стали одним із символів України, що вказує на занепад великої кількості підприємств і цілих міст. Але зараз в цих знову майже депресивних через фінансову кризу регіонах з'явилася та починає поширюватися ідея перетворення їх на туристичні місця. Занедбані українські підприємства, можливо, колись стануть не менш популярним місцем відвідування, ніж гори чи море.

5.1 Промисловий туризм: екологічний напрям

Антропогенне навантаження, яке здійснюють туристи на природні і культурно-історичні туристичні ресурси, породжує основні передумови виникнення екотуризму та екологізації його видів. Це навантаження зростає пропорційно темпам росту індустрії туризму завдяки його масовості. Стає очевидним протиріччя між задоволенням туристичного попиту і раціональним використанням туристичних ресурсів. Сьогодні антропогенне навантаження і його деструктивні наслідки спостерігаються практично у всіх секторах світової туристичної індустрії, особливо промислового туризму.

У міру зростання глобалізації світового господарства зростають і негативні зміни в географічній оболонці Землі, зокрема: зміни клімату, деградація ґрунтів і земель, руйнування екосистем і зменшення біорізноманіття, забруднення повітря, води, ґрунтів і рослинності, природні та техногенні лиха і катастрофи, неконтрольований приріст населення та посилення нерівності у соціально-економічному розвитку, продовольча безпека і наростання загрози здоров'ю населення, обмеженість запасів енергії та інших видів природних ресурсів.

В світлі широкого впровадження міжнародної концепції сталого розвитку, яка була прийнята ще в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро в ході конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, роль екологічно сталого туризму стає все більш значущою.

Згідно з визначенням СОТ та Всесвітньої Ради з туризму і подорожей (WTTC), «сталий туризм відповідає потребам як туристів, які відвідують туристичні центри, так і населення останніх; крім того, він передбачає забезпечення та оптимізацію перспектив майбутнього розвитку. Ресурси використовують таким чином, щоб задовольнити економічні, соціальні та естетичні потреби, але при цьому зберегти культурну унікальність, найважливіші екологічні особливості, різноманіття біологічних видів та життєво важливі системи». Це є актуальним та перспективним з точки зору розвитку в країні промислового туризму [45]. Сутність його полягає в тому, що як екскурсійні об'єкти використовують звичайні промислові підприємства, обєкти народних промислів, де в ролі атракцій постають виробничі цикли, технологічні процеси, результати роботи підприємств, а також наслідки їхнього впливу на навколишнє середовище (у цьому випадку промисловий туризм поєднується з екологічним). При цьому важливим є володіти достовірною інформацією про екологічний стан даних обєктів і не погіршувати наявної ситуації. Використання цих обєктів без попереднього оцінювання їх екологічного стану, не врахування взаємовідносини людини, суспільства і природи, охорони навколишнього природного середовища, що є гострою і актуальною проблемою сучасності, призводить до негативних наслідків.

Туризм у наші дні - складова частина великого бізнесу. За оцінками СОТ, доходи галузі складають в цілому біля 2 трлн доларів у рік. При цьому люди починають все частіше замислюватися про екологічні наслідки подорожей. Не випадково Організація Об'єднаних Націй оголосила 2002 р. «Роком екологічного туризму». За визначенням СОТ «Сталий розвиток туризму має задовольняти потреби туристів і країн, які їх приймають, за умови збереження і збільшення майбутніх можливостей, що передбачає таке управління ресурсами, при якому економічні, соціальні та естетичні потреби могли б бути задоволені, в той час як культурна цілісність, важливі екологічні процеси, біорізноманіття та системи життєзабезпечення підтримуються і зберігаються».

Сталий туризм повинен відповідати критеріям соціальної, культурної, екологічної та економічної сумісності. Сталий туризм - це той туризм, який в довгостроковій перспективі, тобто в проекції на сучасне і майбутні покоління, може адаптуватися до конкретних етнічних і культурних особливостей, відповідає вимогам соціальної справедливості, екологічно сумісний, а також доцільний і вигідний в економічному плані.

Серед основних передумов виникнення екотуризму та екологізації традиційних видів туризму провідну роль відіграє наростання протиріч між задоволенням туристичного попиту і раціональним використанням туристичних ресурсів. В основі цих протиріч - антропогенне навантаження, яке здійснюють туристи на природні і культурно-історичні туристичні ресурси.

Екотуризм також включає в себе такі специфічні принципи, які відрізняють його від більш широкої концепції сталого туризму:

активне сприяння збереженню природної та культурної спадщини;

залучення місцевих і корінних спільнот до планування, розвитку та здійснення екотуристичної діяльності, яка сприяє підвищенню їх добробуту;

роз'яснення туристам значення природної і культурної спадщини відвідуваних турцентрів;

спрямованість на індивідуальних мандрівників і організовані невеликі туристичні групи.

Існують два підходи до виділення екологічного сектора туризму. У першому випадку екотуризм - це такий туризм, головним об'єктом якого є дика природа. При цьому більшість авторів відзначають складність проведення межі між природою і традиційною культурою і поряд з природою включають останню в об'єкти екотуризму. Але навіть у цьому випадку ємність поняття «екотуризм» повністю не вичерпується. Широкого поширення набуває туризм з метою відпочинку на природі і територіях, змінених людиною. Це особливо характерно для США та країн Західної Європи (західно-європейська та американська моделі екотуристичної діяльності), де корінних ландшафтів практично не збереглося, а висока потреба спілкування з природою задовольняється населенням на територіях із вторинної квазіприроди. Такий туризм часто відносять до розряду екологічного, а його значення для охорони та відновлення середовища, народних традицій і екологізації економічного розвитку стає в деяких регіонах вирішальним. Як приклад можна навести агротуризм (відвідування ферм і сіл з метою зануритися в атмосферу сільського способу життя). Прихильники другого підходу пропонують розглядати екологічний туризм як приклад (вид) сталого туризму. Можна вважати даний підхід більш виправданим, тому що цей вид туризму ґрунтується й успішно реалізує на практиці головні принципи концепції сталого розвитку, такі як природокористування, не призводить до деградації ресурсів, оскільки для відновлення та охорони останніх використовується частина вигод від його розвитку. При цьому підході об'єкти туризму можуть бути як природного, так і штучного походження, що є основою для формування на теренах нашої держави промислового туризму [47].

Тим не менш, незважаючи на велику кількість опублікованих за останні роки наукових і навчальних робіт, до цього часу не існує єдиного універсального визначення поняття «екологічний туризм». У даний момент вітчизняні та зарубіжні фахівці ніяк не можуть зійтися в думках з приводу концептуального визначення екотуристичної діяльності. Скориставшись великою кількістю сучасних і авторитетних видань з проблематики екологічного туризму, наведемо ряд найважливіших визначень екотуризму, найбільш часто використовуваних у науковій та навчальній практиці.

Екотуризм - це:

. Туризм, сумісний з екологічними і соціальними вимогами, відповідальний перед природою, сприяє її захисту, підвищує культуру мандрівників, виконує просвітницьку функцію, дбайливо ставиться до традиційних культур і місцевих співтовариств (Є. Ю. Ледовських, Н. В. Моральова, А. В. Дроздов).

. Туризм, який включає всі форми природного туризму, при яких основною мотивацією туристів є спостереження і долучення до природи (WTO, 2001).

. Сукупність форм туризму, при яких робиться свідома спроба звести до мінімуму негативний вплив на навколишнє середовище, надати допомогу у фінансуванні охоронних природних територій, створити джерела доходу для місцевого населення (Товариство екотуризму Німеччини, 1995).

. Цілеспрямовані подорожі в природні території з метою більш глибокого розуміння місцевої культури та природного середовища, які не порушують цілісності екосистем, при цьому роблять охорону природних ресурсів вигідною для місцевих жителів (USA Ecotourism Society, 1994).

. Відвідування унікальних природних територій, мало порушених господарською діяльністю, що зберегли традиційний устрій життя місцевого населення; підвищення рівня екологічної культури всіх учасників туристичного процесу та підвищення життєвого рівня місцевого населення, дотримання природоохоронних норм і технологій при реалізації екологічних турів та програм (Т. К. Сергєєва).

. Природно-орієнтований туризм, що включає програми екологічної освіти та просвіти і здійснюваний відповідно до принципів екологічної стійкості (Australian National Ecotourism Strategy, 1992).

. Подорож, в основі якої лежить турбота про навколишнє середовище і на перший план виходить організація поїздок з обмеженим числом учасників у природні зони з можливим відвідуванням місць, що представляють культурний інтерес з метою реалізації різних проектів охорони і раціонального використання природних ресурсів (Г. С. Гужін, М. Ю. Бєліков, Є. В. Клименко, 1997).

На основі наведених визначень екотуризму зробимо деякі висновки, які можна визначити як основні принципи екотуристичної діяльності:

цей вид туризму стимулює і задовольняє бажання спілкуватися з природою шляхом цілеспрямованих подорожей в незаймані або малозмінені природні території, представлені у всьому світі, як правило, національними та природними парками, заповідниками, заказниками, пам'ятниками природи та іншими категоріями;

екотуристична діяльність відрізняється відносно слабким негативним впливом на природне середовище і тому його іноді називають «м'яким туризмом». Саме з цієї причини він став практично єдиним видом використання природних ресурсів у межах особливо охоронних природних територій;

екотуризм запобігає негативному впливу на природу та культуру і сприяє охороні навколишнього середовища і соціально-економічному розвитку територій;

екотуризм поєднує дотримування певних, досить жорстких правил поведінки, відпочинку, розваг та екологічної освіти для мандрівників з метою його успішного розвитку;

екотуристична діяльність має бути вигідною місцевому населенню і не повинна суперечити його інтересам і соціально-економічному розвитку;

місцеві жителі не лише працюють як обслуговуючий персонал, але і продовжують жити на території, що охороняється, вести колишній уклад життя, займатися традиційними видами господарювання, які забезпечують ощадливий режим природокористування;

екотуризм сприймається як складова частина індустрії туризму, що виробляє та продає свій турпродукт і отримує від цього прибуток, або як туристична діяльність на природі, що приносить прибуток для збереження природного середовища, а також для поліпшення життєвого рівня місцевого населення;

основними цілями екотуризму є: екологічна освіта, підвищення культури взаємин людини з природою, вироблення етичних норм поведінки в природному середовищі, виховання почуття особистої відповідальності за долю природи та її окремих елементів, а також відновлення духовних і фізичних сил людини, забезпечення повноцінного відпочинку в умовах природного середовища.

Поряд з тим, щоб створити безпечні умови для мандрівників, врахувати інтереси місцевих громад, а також інформувати їх про наявний екологічний та техногенний стан території і обєктів, ми пропонуємо запровадити сучасні методи і розробки, запровадження яких допоможе оперативно отримати достовірну інформацію про дані обєкти. Оскільки захист навколишнього середовища вимагає використання способів і методів, завдяки яким можна було точніше і швидше отримати обєктивну інформацію про забруднення ґрунтів, оскільки вони є головним «депо» природних та техногенних надходжень хімічних елементів та сполук і їх вміст призводить до комплексної трансформації його біогеохімічних та екологічних параметрів, хоча ґрунт і має деякі особливості біологічного самоочищення - розщеплює і мінералізує відходи, однак механізм такого самоочищення, внаслідок його перевантаження (фізичного, хімічного, механічного) порушується, що приводить до деградації, тому нами розроблений та запатентований винахід для вирішення цієї проблеми [50]. Оскільки відомі методи є дуже громіздкі та потребують значного обсягу фактичного матеріалу і не завжди враховують аномальні точки по всій території, що є дуже важливим для оцінювання його екологічного стану, то розроблений метод є значно економніший від уже відомих і його можна використати для визначення аномального вмісту у ґрунтах хімічних елементів у будь якій точці території. Також він дає можливість автоматизувати процес пошуку (картографічного моделювання) шляхом побудови дійсних значень ізоліній концентрацій, а не їх середніх значень. При цьому кількість таких ліній необмежена. Це дає можливість отримати точніші, а, отже, і обєктивніші еколого-техногеохімічні карти.

Методи теорії нечітких множин і нечіткої логіки (fuzzy-теорії) [50] дають можливість описувати якісні, неточні поняття і наші знання про навколишній світ, а також оперувати цими знаннями з метою отримання нової інформації. Fuzzy-теорія більш природно описує характер людського мислення і хід його висновків, ніж традиційні логіко-формальні схеми. Тому використання математичних засобів для представлення нечіткої початкової інформації дає можливість отримувати моделі, які адекватно відтворюють різні аспекти невизначеності, які постійно присутні при оцінці екологічного стану довкілля. Для цього ми пропонуємо використання методу на основі fuzzy-теорії [50].

Оцінювання поточної екологічної ситуації та екологічного стану довкілля здійснюється за екологічними показниками стану і структури геоекосистем, які необхідно порівняти з нормативними. Ця процедура виконується згідно з міжнародними і державними стандартами серії ISO 14000 на рівні державних установ, підприємств, галузі і територій [50]. Процес оцінювання екологічного стану довкілля здійснюється на основі комплексу компютерних екологотехногеохімічних карт як за окремими компонентами довкілля і за окремими елементами-забруднювачами, так і за інтегральною картою. За допомогою таких карт визначаються зони екологічної небезпеки різного ступеня: сприятливі, задовільні, напружені, складні, незадовільні, передкризові, критичні катастрофічні.

Запровадження розроблених нами методів для оцінювання екологічної ситуації території дає можливість своєчасно інформувати місцевих жителів про стан використовуваної нами території та на дотримання 10 заповідей екотуристів, сформульованих фахівцями Міжнародної Організації Екотуризм (TIES):

) пам'ятати про уразливість Землі;

) залишати тільки сліди, забирати тільки фотографії, вбивати тільки час;

) пізнавати світ, у який потрапив: культуру народів, географію;

) поважати місцевих жителів;

) не купувати вироби виробників, що піддають небезпеці навколишнє середовище;

) завжди дотримуватися лише протоптаних стежок;

) підтримувати програми з захисту навколишнього середовища;

) де можливо, використовувати методи збереження навколишнього середовища;

) підтримувати (патронувати) організації, що сприяють захисту природи;

) подорожувати з фірмами, що підтримують принципи екотуризму.

Часто у сферу екологічного туризму включаються поїздки, пов'язані із задоволенням аматорських, професійних і наукових інтересів, з навчанням і освітою, промисловою і бізнесовою діяльністю, отриманням екстремальних вражень від перебування на техногенно змінених територіях. Отже, об'єктами екологічного туризму можуть бути як природні, техногенні, так і історико-культурні пам'ятки, особливо охоронні території та місця компактного проживання своєрідних етнічних груп населення, які зберегли свої звичаї і традиції, які можуть бути цікаві для рекреантів з інших регіонів і країн.

Туризм повинен бути екологічно орієнтованим на довготривалу перспективу, економічно життєздатним, а також відповідати етнічним і соціальним інтересам місцевих співтовариств. Необхідність розвитку екологічно орієнтованого туризму як одного з важливих принципів сталого екологічно безпечного розвитку суспільства в цілому підтверджено і на міжнародному рівні.

З розвитком екотуризму пов'язана зміна ставлення до навколишнього середовища, зміна моделей природокористування; розвиток екотуризму сприяє охороні природи і культури, соціальному та економічному розвитку. Екологічний туризм є і одним з елементів еколого-просвітницької діяльності. Особливості екотуризму полягають в тому, що він не лише задовольняє бажання спілкуватися з природою, але змушує потенціал туризму служити на благо охорони природи, соціально-економічного розвитку, сприяє підвищенню еколого-освітнього і загальнокультурного рівня відвідувачів.

Для збільшення соціальної значущості екології у всіх сферах життя суспільства: освіти, виробництва, культури, побуту, необхідне створення і масове поширення світоглядної концепції сполученої еволюції суспільства і природи; спираючись на природне прагнення людей до здорового способу життя, сформувати соціально-психологічні установки на виконання високих екологічних стандартів ставлення до природи.

Екологічний туризм є сектором туризму, найбільш близьким до навколишнього середовища. Це виражається в більш тісних зв'язках з багатьма сферами, важливими для сталого розвитку окремих територій і світової системи в цілому. З розвитком екотуризму пов'язані зміна моделей природокористування, він сприяє охороні природи і культури, соціальному та економічному розвитку. Ці елементи утворюють систему і взаємно впливають один на одного.

Збереження цілісності навколишнього середовища є найважливішою передумовою розвитку туризму, оскільки тільки незаймана природа приваблює туристів і сприяє їх повноцінному відпочинку. Руйнування навколишнього середовища рано чи пізно призводить до зникнення в регіоні туризму як галузі економіки. Отже, проблематику в розвитку туризму можна визначити наступним чином: з одного боку, ми не можемо відмовитися від туризму як від економічного чинника, з іншого боку, він несе спільну відповідальність за руйнування нашого життєвого простору.

5.2 Організаційно-економічний механізм управління екологічними ризиками в Карпатському суспільно-географічному районі

Карпатський край унікальний великою кількістю архітектурних, історичних та культурних памяток, на які слід звернути увагу як з метою їх збереження, історичної цінності, так і з метою сприяння розвитку внутрішнього та зовнішнього туризму. Проте він характеризується як високим енергетичним промисловим потенціалом, так і високим рівнем забруднення навколишнього середовища. Наявність промислового виробництва є одним із найважливіших чинників, який впливає на появу екологічних ризиків. Тому проблема управління природокористуванням, в тому числі й екологічними ризиками є важливою як у сучасних умовах, так і в перспективі.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно впливає екологічний стан території - чистота або забруднення вод, повітря, ґрунтів, порядок чи безлад у соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. З розвитком суспільного виробництва, його інтенсифікацією зростає роль організації відпочинку. Для цього необхідно поєднання певних умов та ресурсів, а також вдосконалення методологічних підходів у сфері управління екологічними ризиками, що викликано низькою ефективністю природоохоронної діяльності на підприємствах.

Аналіз формулювань поняття ризик та його класифікації дозволяє систематизувати існуючі підходи і сформулювати визначення ризику як імовірність настання небажаної випадкової події; втрати, пов'язані з настанням небажаної випадкової події; небезпека помилкового рішення і втрат; діяльність, пов'язана з подоланням невизначеності; стимул для отримання додаткового прибутку дозволив виявити причини, що обумовлюють її динамічність, відсутність єдиної думки відносно систематизації ризиків. Серед класифікаційних ознак, за якими проведено систематизацію, є: джерело виникнення, масштаб впливу, природа екологічного ризику, вплив екологічного стану та характеру діяльності, терміновість впливу, терміновість виникнення, імовірність збитку, вплив на людину. Класифікація дозволяє стратегічно визначити ефективні напрями зниження екологічного ризику. Аналіз кризових ситуацій, що склалися в екологічній сфері, частота таких ситуацій і їх тягар дають підставу акцентувати увагу на виділенні екологічних ризиків із загальної системи ризиків. У визначенні й оцінюванні екологічних ризиків потрібно виділити ряд особливостей: цей вид ризиків пов'язаний з іншими ризиками; знання, що є на цей час, є недостатніми, для визначення рівня небезпеки; динамічність нормативно-законодавчої бази; розвиток технологій, які призначені для розв'язання екологічних проблем; збільшення активності громадськості щодо захисту навколишнього середовища. Під управлінням екологічними ризиками потрібно розуміти методи, що дозволяють виявляти рівень невизначеності, прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходи щодо запобігання або зменшення негативних наслідків їх реалізації з урахуванням соціально-економічних, екологічних і інших аспектів діяльності підприємства. Методологія передбачає виявлення основних джерел і чинників екологічної небезпеки (оцінювання ризику); дослідження закономірностей, принципів і основних напрямів подальшого розвитку (прогнозування ризику); визначення найбільш ефективних шляхів скорочення екологічної напруженості.

Оцінювання ризику передбачає виконання ряду етапів. Першим з них є ідентифікація небезпек, результат якої - перелік небажаних подій, що призводять до аварії. Другий етап - це оцінювання імовірності настання аварійної ситуації. На цьому етапі використовуються статистичні дані з аварійності та надійності технологічної системи, застосовуються логічні методи аналізу так званих "дерев подій" і "дерев відмов", а також експертне оцінювання думки фахівців у даній сфері. На заключному етапі аналізу ризику оцінюють впливи наслідків аварії на людей, майно і навколишнє середовище. Оцінювання ризику може бути диференційним і комплексним. Диференційну оцінку пропонується проводити за допомогою одиничних, або часткових показників, які дають характеристику тільки однієї із властивостей безпеки. У той час як комплексну оцінку можна проводити з використанням комплексу показників, що відображають властивості декількох рис безпеки як середовища мешкання людини, так і обладнання або технологічного процесу. При проведенні комплексного аналізу імовірнісних втрат, визначенні оцінювання ризику важливо не тільки встановити всі джерела ризику, але і виявити, які джерела домінують. При цьому доцільно класифікувати всі можливі втрати за ознакою впливу на діяльність фірми на ті, що визначають і побічні (непрямі). До визначальних втрат можуть бути віднесені такі втрати, які при своєму виникненні безпосередньо впливають на діяльність підприємства, а до побічних ті, вплив яких на фірму здійснюється опосередковано.

Найбільш об'єктивним оцінюванням рівня екологічної безпеки, що об'єднує різні її аспекти (технічний, економічний, екологічний і соціальний), є оцінювання сумарного ризику, під яким розуміють виникнення і розвиток несприятливих природно-техногенних процесів, що супроводжуються, як правило, істотними екологічними наслідками. Нами виділені якісний і кількісний види аналізу ризику, причому результати якісного аналізу служать базовою інформацією для здійснення кількісного аналізу, на основі якого проводиться оцінювання ризику і здійснюється його прогнозування.

В основі концепції управління екологічним ризиком покладено такі принципові положення: повністю виключити екологічний ризик неможливо, завжди зберігається імовірність його виникнення; ризику можна запобігти, знизити або прийняти; управління ризиком, досягнення його результативності передбачає застосування різних за формою, дієвістю законодавчо-правових, організаційно-економічних, техніко-технологічних методів; незалежно від форм вияву екологічного ризику найбільш ефективним є здійснення системних, охоплюючих усі рівні можливих виявів, заходів. Зниження ступеня ризику може відбуватися або зовнішніми, або внутрішніми методами, пов'язаними із зменшенням несприятливого впливу тих або інших чинників на виробництво (превентивні заходи). Екологічний менеджмент відноситься до внутрішніх, а екологічне страхування як до внутрішніх, так і до зовнішніх методів зниження ступеня екологічного ризику. Завданням екологічного менеджменту є запобігання негативному впливу виробництва на навколишнє середовище, а екологічне страхування дозволяє здійснити передачу, перекладення ризику. Це обумовлює можливість їх використання як підсистем управління екологічними ризиками.

Узагальнюючи різні підходи щодо екологічного менеджменту, а також ураховуючи сучасні переконання, можна дати таке визначення: екологічний менеджмент - частина загальновиробничої системи менеджменту, яка спрямована на безперервне вдосконалення екологічних характеристик і реалізує цілі охорони навколишнього середовища при плануванні, проведенні й контролі виробничих дій для забезпечення зниження негативного впливу на навколишнє середовище і з метою підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається. Екологічний менеджмент запропоновано розглядати складовою частиною цілісної системи менеджменту підприємства, у зв'язку з цим він повинен виконувати функції планування, організації, мотивації, моніторингу і контролю.

До завдань, що пов'язані із екологічними ризиками додатково відносяться: оцінювання впливу виробничих процесів на навколишнє середовище; розробка власної екологічної політики; перевірка стану навколишнього середовища в районі розташування підприємства з метою виявлення слабких місць; навчання персоналу питанням охорони навколишнього середовища.

Основною проблемою для практичного застосування екологічного ризику у сфері страхування є початкова різноспрямованість інтересів: з одного боку, виробників із максимізації прибутку, з іншого - суспільного інтересу щодо збереження сприятливого навколишнього середовища.

Методологія аналізу управління екологічними ризиками включала: аналіз політики і програми у сфері охорони навколишнього середовища; розгляд природоохоронних заходів щодо ключових напрямів; визначення фінансових наслідків охорони навколишнього середовища; оцінку поточних і майбутніх витрат на природоохоронну діяльність; аналіз випадків судових розглядів; виявлення джерел екологічних ризиків на підприємстві і визначення інструментів, що застосовуються для їх мінімізації; визначення типу еколого-економічної стратегії підприємств; розробку механізму управління екологічними ризиками.

В результаті дослідження здійснено теоретичне обґрунтування та запропоновано вирішення актуальної проблеми формування ефективного організаційно-економічного механізму управління екологічними ризиками.

. Основними причинами появи екологічних ризиків є виробнича діяльність, яка формує антропогенні або техногенні зміни природних об'єктів і чинників. Екологічний ризик має розглядатись як можливість втрати контролю за екологічними подіями, що виникають, і завдання збитку навколишньому середовищу й здоров'ю людини, ризик припинення або повного закриття об'єкта з причин екологічного характеру.

. Теоретичні розробки окремих питань, присвячених дослідженням ризиків і методам їх практичного рішення свідчать, що екологічні ризики або не враховуються зовсім, або має місце однобічний, обмежений підхід до їх визначення. Запропоновано під екологічним ризиком розуміти комплексну величину стану прогнозованої екологічної системи, що перевищує встановлені межі забруднень у довкілля, які спричиняють значне погіршення екологічної обстановки. Екологічний ризик, який характеризується показниками, меншими за нормативні, спростовується регенерацією природних явищ.

. Екологічні ризики мають бути систематизовані за такими ознаками: джерело виникнення; масштаб впливу; можливість прогнозування і страхування; систематизація за видами діяльності, за можливістю диверсифікації, за ступенем допустимості ризиків, природа екологічного ризику; характер діяльності підприємства; терміновість впливу; вірогідність збитку; вплив на людину.

. Під управлінням екологічними ризиками потрібно розуміти сукупність методів, що дозволяють виявити й оцінити рівень невизначеності, прогнозувати настання ризикових подій і застосовувати заходи запобігання (зменшення) негативних наслідків з урахуванням соціально-економічних, екологічних аспектів.

. Основними проблемами, що обмежують можливість прогнозування економічних ризиків і отримання математично коректних моделей є: в аналітичному аспекті - відсутність достовірних і порівняльних даних за галузями і підприємствами; в організаційному аспекті - недооцінювання важливості управління екологічними ризиками на підприємстві; в економічному - нестабільність зовнішнього оточення підприємств; юридичному - певні недоробки в податковій системі й екологічному законодавстві.

. Як підсистеми управління екологічними ризиками доцільно використати методи й інструменти екологічного менеджменту й екологічного страхування. Екологічний менеджмент має розглядатись як частина загальновиробничої системи менеджменту, що направлена на безперервне вдосконалення екологічних характеристик і реалізує цілі охорони навколишнього середовища (уникнення і зниження навантаження на природу) при плануванні, проведенні та контролі виробничих дій для забезпечення зниження негативного впливу на навколишнє середовище і для підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається.

. Основними чинниками, що впливають негативним чином на екологічну ситуацію в Україні і на Прикарпатті є структурна деформація економіки, стан оновлення виробничих фондів, недостатнє бюджетне фінансування для відновлення основних виробничих фондів природоохоронного призначення, відсутність стимулів у підприємств щодо природоохоронних заходів.

5.3 Природоохоронні заходи щодо впливу твердих побутових відходів на довкілля у Прикарпатському регіоні

В умовах структурної перебудови економіки України, впровадження нових способів, методів та форм господарювання призведе до зростання кількості сучасних промислових та продовольчих товарів для населення і, відповідно, до зростання утворення твердих побутових відходів (ТПВ). Проблема впливу ТПВ, які формуються у містах і селищах, є доволі складною у більшості регіонів України, зокрема Прикарпаття, з його природоохоронними, рекреаційними та санаторно-курортними територіями і повязана з переважанням населення у промислово-міських агломераціях (до
75 %). В загальному плані ТПВ притаманним є комплекс факторів негативного впливу на навколишнє середовище (НС):

- забруднення поверхневого стоку;

забруднення ґрунтів та, у подальших наслідках, харчового ланцюга;

забруднення порід зони ненасиченої фільтрації ( зони аерації ) і ґрунтових (іноді напірних артезіанських) водоносних горизонтів;

виділення токсичних (в т.ч. так званих тепличних) газів, які забруднюють приземний шар атмосфери, негативно впливаючи на стан біосфери та безпеку життєдіяльності (БЖД) людини.

Звалища побутових відходів утворюють високий ступінь ризику для здоров'я населення, що мешкає поблизу цих звалищ, адже вони є місцями розмноження комах, гризунів, бродячих тварин, що переносять збудників інфекцій. Полігони ТПВ є найсприятливішим середовищем для розвитку домашньої мухи (Мusса domestіса), яка активно переносить бактеріальні забруднення з відходів на їжу людини та предмети побуту. Також у такому середовищі гарно почуваються пацюки, які є носіями збудника інфекційного захворювання - лептоспірозу. За даними експертів ВООЗ, незадовільний стан цієї галузі комунальної гігієни призводить до захворюваності на інфекційні та інвазійні хвороби, а фінансові витрати за 2-3 роки дорівнюють загальній сумі витрат, потрібних на капітальні заходи щодо організації раціонального очищення населених пунктів

Проте, незважаючи на значну кількість публікацій на тему природоохоронних заходів щодо впливу ТПВ на довкілля та безпеку життєдіяльності, ця проблема залишається ще не повністю вирішеною і тому потребує подальших наукових досліджень.

Прикарпатський регіон (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.) має розвинуту структуру міст і селищ (загальна кількість 136), які переважно розташовані у басейні р. Дністер, що характеризується активним взаємозвязком поверхневих і підземних вод.

Даний фактор обумовлює підвищену вразливість водоносних горизонтів Прикарпаття техногенному забрудненню з поверхні, в тому числі під впливом полігонів ТПВ. Значна розчленованість рельєфу Прикарпаття сприяє також прискореному руху забруднень ґрунтів, в тому числі в зонах впливу полігонів ТПВ. Аналіз даних моніторингу поверхневих і підземних вод (Держводгосп, Держгеолслужби Мінприроди) свідчить, що в умовах гірсько-складчатих структур Прикарпаття водно-екологічний вплив полігонів ТПВ може підсилюватися завдяки сейсмо-тектонічному тріщиноутворенню та утворенню в їх межах систем прискореної фільтрації. В цілому сучасний стан поводження з ТПВ у структурі більшості промислово-міських агломерації (ПМА) можна визнати таким, який вже сформував складну еколого-техногенну проблему, в першу чергу, водно-екологічного напряму.

Таблиця 5.1 - Відомості щодо кількості міст та селищ ПМА Прикарпаття на 1 січня 2010 року за даними ОДА

№Адміністра-тивна одиницяПлоща, тис. км2Кількість міст та селищЧисельність населення, тис. осібзагальнаміст та селищ% населення міст та селищ1Львівська21,8782550154860,72Івано-Франківська13,9391380,7596,443,23Чернівецька8,119904,4379,341,9Всього43,81364835,12523,7

Незадовільний стан геологічного і суміжних з ним середовищ у зоні впливу полігонів і неорганізованих звалищ пов'язаний з тим, що місця видалення відходів не відповідають санітарно-гігієнічним нормам і експлуатуються без застосування превентивних і надійних заходів ізоляції їх від підземних вод. З атмосферними водами від звалищ відходів у ґрунти потрапляє велика кількість забруднювальних речовин, які потім надходять до підземних (особливо ґрунтових) вод і у відкриті водойми, що призводить до забруднення джерел водопостачання населення. Крім того, внаслідок розчеплення органічних речовин відходів, особливо тих, що легко загнивають, утворюються гази з неприємним запахом (аміак, сірководень, індол, скатол, меркаптани), які забруднюють атмосферне повітря. Ці негативні прояви впливають на утворення гідрохімічної небезпеки, а також небезпеки забруднення атмосферного повітря.

Значну небезпеку утворюють фільтрати, тобто розчини, що утворюються внаслідок розчинення солей відходів атмосферними опадами і конденсаційною вологою, які фільтруються до ґрунтового покриву, забруднюючи породи зони аерації і підземні, особливо, ґрунтові води. З фільтратами в геолого-геоморфологічне середовище потрапляють солі натрію, калію, кальцію, магнію, а також хлориди, кислі карбонати, сульфати тощо. Крім того, у відходах тривалий час зберігаються бактерії та мікроорганізми, що можуть викликати інфекційні захворювання. Проникнення фільтратів до горизонтів ґрунтових вод може спричинити розповсюдження і потрапляння цих мікроорганізмів до питного водопостачання, що утворює ризик для здоровя населення.

На наш погляд, на методичному рівні, зону екологічного впливу полігону ТПВ на НС доцільно розглядати як складну природно-техногенну геосистему (ПТГС), де головним депонуючим елементом щодо забруднень є геологічне середовище (ГС). Таким чином, провідною системою ПТГС полігон ТПВ-НС є техногенно-геологічна система (ТГС) полігон ТПВ-ГС. Здається, що даний підхід дозволяє більш вірогідно типізувати полігони ТПВ за їх екологічним впливом на НС, бо його головними чинниками є забруднення ґрунтів і формування фільтратних вод, які по суті є міграційно здатним високотоксичним забруднювачем. Підвищенню забруднюючого впливу полігонів ТПВ в умовах Прикарпаття сприяє їх розташування у понижених формах рельєфу з неглибоким заляганням рівня ґрунтових вод, еродованими водотривкими шарами та підвищеним поверхневим стоком. В окремих випадках такі ділянки розташування полігонів ТПВ перебувають в умовах тимчасового або стійкого підтоплення, що підсилює їх негативний ековплив. Крім того, в останні роки, внаслідок глобальних змін клімату, збільшується кількість опадів, що активізує поверхневий стік та процеси підтоплення, які погіршують екологічний стан значної кількості полігонів ТПВ Прикарпаття.

Без сумніву, темпи накопичення ТПВ на Прикарпатті, як і в усій Україні та світі, в останні роки стрімко зростають. За існуючими даними, в ПМА держави щорічно формується біля 35 млн м3. ТПВ, в т.ч. на Прикарпатті ? 3,0 млн м3.

Таблиця 5.2 - Стан природної захищеності підземних вод Прикарпаття від забруднення з поверхні

№Адміністративна одиницяРівень захищеності підземних вод, % території *Захищені (ЗПВ)Умовно захищені (УЗ)Незахищені (НЗ)1Львівська1028622Івано-Франківська108823Чернівецька50446Середні показники в Україні402436* за критеріями ВСЕГІНГЕО (проф. В. М. Гольдберг, 1986р.).

Головний комплекс екологічних впливів полігонів ТПВ Прикарпаття, як свідчить проведений аналіз, пов'язаний з розташуванням більшості міст і селищ в межах річкових долин, де поверхневі і підземні води мають мінімальну захищеність від забруднення з денної поверхні.

Якщо оцінити показник уразливості підземних вод КУПВ забрудненням як зворотний показник захищеності, то можна запропонувати таку залежність:

КУПВ = (УЗ% + НЗ%) / ЗПВ

де ЗПВ, УЗ, НЗ - відсоток території області з захищеними, умовно захищеними та незахищеними підземними водами.

Показники уразливості підземних вод Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей, складуть, відповідно, 9,0; 9,0 та 1,0 (по Україні КУПВ?1,5), тобто в регіоні Прикарпаття ТПВ здатні сформувати високий водно-екологічний ризик.

Слід відмітити, що такі первинні і доволі ефективні заходи поводження з ТПВ, як попереднє сортування або компактування, практично відсутні, обсяги утилізації також незначні. Все це обумовлює зростання екотехногенних навантажень як на існуючі полігони ТПВ, так, доволі часто, виникнення стихійних звалищ. За існуючими даними, кількість облаштованих полігонів ТПВ не перевищує 10 % від їх загальної кількості, що може свідчити як про нагромаджений, так і зростаючий негативний вплив полігонів ТПВ на БЖД більшості ПМА України, а також і населення прилеглих територій.

В умовах Прикарпаття формуванню екоризиків у зонах впливу полігонів ТПВ можуть сприяти такі фактори:

наявність депресій водозаборів, в межах яких відбувається прискорена низхідна гідрогеофільтрація і підвищена міграція забруднень з ґрунтів та порід зони аерації;

розвиток ерозійних, просадкових та інших екзогенних геологічних процесів, які погіршують захисну здатність ГС та еколого-геологічного станів ТПВ.

Розв'язання проблем поводженням з відходами ґрунтується на застосуванні організаційно-методичного підходу, що потребує:

здійснення системного аналізу екологічних проблем, що утворюються на території міст;

групування міст за рівнем техногенно-екологічних навантажень на геолого- геоморфологічне середовище;

картографування об'єктів з підвищеним екологічним ризиком і техногенно-екологічних навантажень на геолого-геоморфологічне середовище;

створення системи моделей чинників та екологічних наслідків надрокористування на території міст;

проведення поглибленого екологічного аудиту місць видалення відходів.

В той же час, досвід окремих ПМА (м.м. Івано-Франківська, Дніпропетровська, Києва) дозволяє розробити єдиний концептуальний підхід до вирішення проблемних питань поводження з відходами як сукупності складових:

орієнтація на мінімізацію небезпечного впливу на навколишнє середовище;

врахування місцевих природних та соціально-економічних умов;

регулярний облік матеріальних потоків відходів;

недопущення знищення відходів, що мають ресурсну цінність.

Сутність концептуального підходу до розв'язання проблем відходів на території техногенно навантажених міст Прикарпаття полягає в застосуванні комплексної еколого-економічної стратегії сталого управління твердими побутовими відходами, яка має ґрунтуватись на таких основних аспектах:

) соціально-екологічному - забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності населення в результаті формування й підтримання безпечного стану геологічного і суміжних з ним середовищ;

) ресурсно-економічному - отримання економічного ефекту на основі реалізації комплексу технічно-технологічних заходів з підвищення ефективності використання сировинних і енергетичних ресурсів і оптимізації вторинного ресурсокористування.

Таким чином аналіз екологічного впливу ТПВ на безпеку життєдіяльності міст і селищ та зберігання рекреаційного потенціалу Прикарпаття дозволяє також зробити висновок, що в сучасних умовах оздоровлення економіки регіону може сформуватися дворівнева проблема: збільшення відходів - з одного боку, та зростання екологічних вимог щодо поводження з ними - з іншого. Уявляється, що першочерговими заходами щодо зниження ризиків БЖД цього походження можуть бути наступні:

впровадження маловідходних та безвідходних (енергозберігаючих) технологій;

утилізація та знешкодження ТПВ за еколого-небезпечними технологіями.

Беручи до уваги переважно еколого-геологічний (водно-екологічний) вплив полігонів ТПВ, їх подальша реконструкція або будівництво, на нашу думку, повинна враховувати техногенні зміни річкових басейнів та басейнів підземних вод. В першу чергу це стосується регіонів Прикарпаття, Закарпаття, зон живлення водоносних горизонтів, зони активного водообміну, в межах якої формуються основні ресурси прісних підземних вод.

В цілому виконаний аналіз стану екобезпеки полігонів ТПВ міст та селищ Прикарпаття та їх впливу на БЖД дозволяє сформулювати такі рекомендації щодо першочергових природоохоронних заходів:

) удосконалення системи моніторингу зон впливу полігонів ТПВ, в т.ч. з використанням технологій ДЗЗ та ГІС;

) удосконалення обліку обсягів та складу ТПВ, впровадження їх первинного сортування та утилізації на підприємствах міст та селищ з метою використання як вторинних сировинних ресурсів;

) еколого-технологічна реконструкція полігонів ТПВ, в т.ч. обладнання системами водно-екологічного захисту (нагірні водоперехватні канави, фільтраційні екрани та завіси);

) розробка та реалізація програм з урахуванням вимог та положень міжнародних стандартів серії ISO, Водної Рамкової Директиви ЄС 2000/60/ЄС, Директиви Європейського Парламенту 2000/76/ЄС;

) оцінка рівня ризиків транскордонного екологічного впливу полігонів ТПВ Карпатського регіону на р.р. Дністер, Західний Буг, Тиса, у басейнах яких розташовані чисельні промислово-міські агломерації, відбувається закриття значної кількості нерентабельних шахт та карєрів переважно шляхом затоплення з активізацією підтоплення полігонів ТПВ прилеглих міст та селищ (м.м. Калуш, Стебник, Трускавець та ін.);

) сприяння підвищенню рівня екологічної культури населення міст.

Як антропогенний процес, сучасна технологія формування твердих побутових відходів у процесі функціонування міст та селищ має тенденцію до збільшення негативного впливу на безпеку життєдіяльності та довкілля в цілому. Запровадження розроблених нами природоохоронних заходів дасть можливість скоротити кількість твердих побутових відходів шляхом їх переробки, вести контроль за станом полігонів, зменшити вплив на навколишнє середовище та збільшити площі природоохоронних та рекреаційних територій.

5.4 Наукові напрямки оптимізації процесу інвестування промислового туризму з урахуванням екологічних факторів

Екологічні проблеми в туристичній сфері, які на сьогоднішній день яскраво проявляються в такому напрямку як промисловий туризм, є наслідком відсутності ефективної політики екологізації цієї галузі діяльності. Закинуті шахти військового комплексу, Чорнобильська атомна електростанція, ряд збанкрутілих підприємств стають сьогодні обєктом туристичного попиту. Використання цих обєктів без попереднього оцінювання їх екологічного стану, не врахування взаємовідносини людини, суспільства і природи, охорони навколишнього природного середовища, що є гострою і актуальною проблемою сучасності, призводить до негативних наслідків [45].

Урбанізація, індустріалізація, зростаючий ритм життя зумовлюють гостру потребу у відновленні фізичних і психологічних сил людини. Тому все більшим попитом починають користуватись різні види туризму. Розвиток туризму і рекреації збільшує споживчий ринок послуг, сприяє розвитку соціальної інфраструктури. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність вивчення антропогенно-туристичного впливу на навколишнє середовище. Дослідження екологічних проблем туристично-рекреаційного обслуговування населення має важливе прикладне значення. Туризм повинен бути екологічно орієнтованим на довготривалу перспективу, економічно життєздатним, а також відповідати етнічним і соціальним інтересам місцевих громад. Необхідність розвитку екологічно орієнтованого туризму як одного з важливих принципів стійкого екологічно безпечного розвитку суспільства в цілому - основна складова процесу інвестування в туристичну галузь, особливо в новий напрям - промисловий туризм.

Інвестиційна привабливість підприємницьких структур, які спеціалізуються на розвитку промислового туризму, в першу чергу вимагає оперативного визначення екологічного стану на вибраній території чи обєкту. Встановлення критерію оцінювання соціально-еколого-економічної результативності інвестиційної діяльності в сфері туризму, який би встановлював відповідність нормативним екологічним показникам компонентів навколишнього середовища. Встановлював інвестиційну привабливість проекту на перспективу з врахуванням екологічної складової.

Ефективним шляхом вирішення проблем екологічного розвитку у сфері промислового туризму є активізація інвестиційної діяльності з метою фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих технологій, проведення заходів для збереження довкілля. Важливу роль у цьому процесі відіграє оцінювання екологічної ситуації території, її прогноз та управління з метою збереження навколишнього середовища, природних ресурсів та їх раціональне використання, зменшення антропогенного навантаження на довкілля та екологізація підприємницької діяльності.

Забруднення ландшафтів від різноманітних джерел техногенного впливу призводить до комплексної трансформації їх біогеохімічних та екологічних параметрів. Оцінити ці зміни кількісно, тобто визначити екологічний стан того чи іншого компоненту екосистеми (ландшафту) або її в цілому, можна аналізуючи геохімічні коефіцієнти, або сумарні показники забруднення. Різними авторами запропоновано кілька методичних підходів до оцінювання екологічного стану через коефіцієнти, але усі вони залежать від повноти аналітичного матеріалу, який характеризує ступінь геохімічної вивченості тої чи іншої території. Чим більше аналізів ґрунтів, води, повітря, рослинності ми маємо, тим точніше можемо оцінити екологічний стан місцевості, що є досить важливим для обєктивного грошового оцінювання земельної ділянки. Серед показників такої оцінки виділяються коефіцієнти концентрації, кларки концентрації, сумарні показники забруднення і т. д. Розрахунки цих кількісних показників дозволяють оцінити ступінь екологічних змін довкілля, який може бути: нормальний (сприятливий), задовільний, напружений, складний, незадовільний, передкризовий, критичний і катастрофічний [55].

В кожному компоненті ландшафту (ґрунтах, воді, повітрі і т.д.) можна знайти велику кількість різних хімічних елементів, які до певних концентрацій не є шкідливими для людини, а навіть корисними, необхідними. Значною мірою це повязано з тим, що грунти є головним «депо» природних та техногенних надходжень хімічних елементів та сполук. Середній вміст елементів у земній корі (літосфері) називають кларком. Такі ж кларки розраховані для ґрунтів, води і т. д. Але в кожному регіоні, залежно від геологічної будови, типу ґрунтів, мінералогічного складу підстиляючих порід, географічної зональності та інших чинників, будуть свої, характерні тільки для цього регіону, середні вмісти того чи іншого елементу. Такий середній вміст називають регіональним фоном. Він може бути більшим за кларк, а може бути і меншим.

Таким чином, тільки ті вмісти елементів, які перевищують кларк, а потім і фон, можуть бути аномальними, а значить і шкідливими для нормального розвитку геоекосистем.

Аномальний вміст Са визначають за формулою [55]

Са = Сі - Сф - Ск

де: Сі - вміст елемента в досліджуваному компоненті ландшафту;

Сф - його природний фон;

Ск - кларк елементу.

Тобто, щоб елемент вважався аномальним, необхідно, щоб його вміст відповідав умові

Сі > Сф + Ск

Кларки елементів нам відомі, а фон розраховують, виходячи з конкретного фактичного матеріалу.

Дослідження, які ми проводили в Рогатинському районі Івано-Франківської області на виконання теми, затвердженої обласною радою на створення географічної інформаційної системи екологічного моніторингу, дали нам можливість відібрати проби та проаналізувати вміст свинцю в ґрунтах (табл. 5.2) і визначити регіональний фон та аномальний вміст цього хімічного елемента. На його основі ми розробили рекомендації щодо перспектив використання даної території в рекреаційних цілях, видобування мінеральної води, а також визначили інвестиційну привабливість даної території за екологічними показниками.

Хоча ґрунт і має деякі особливості біологічного самоочищення - розщеплює і мінералізує відходи, які в нього потрапили, однак механізм такого самоочищення внаслідок його перевантаження (фізичного, хімічного, механічного) порушується, що призводить до деградації.

Для насипних ґрунтів характерне також ущільнення, що погіршує повітряний обмін, пригнічує діяльність ґрунтових мікроорганізмів і призводить до азотного голодування зелених насаджень. Насипні ґрунти через велику кількість уламкового матеріалу характеризуються підвищеною дренажністю, що призводить до порушення водно-теплового режиму і погіршення живлення рослин, особливо дерев.

Фоновий вміст Сф характеризує 2/3 від загальної кількості проб, а аномальним важається вміст, що перевищує фон у 3 рази: Ca = 3 Cф.

Для Pb він дорівнює: 3,42 х 3 =10,3

Таблиця 5.3 - Визначення фонового вмісту (Сф) свинцю (Pb) у ґрунтах на прикладі Рогатинського району Івано-Франківської області

Характерні інтервали вмісту Pb, мг/кг0 - 11 -55 - 1010 - 2020- 3030 - 4040 - 5050- 75123456780,9 0,6 0,8 0,7 0,3 0,8 0,5 0,4 0,6 0,9 0,9 0,8 0,1 0,2 0,93,6; 3,4; 1,2; 1,6; 2,3; 1,9; 1,7; 1,3; 1,4; 1,6; 1,2; 1,9; 1,2; 1,1; 1,3; 1,9; 2,2; 1,3; 2,3; 2,2; 4,7; 1,9; 4,6; 4,9; 2,4; 4,3; 2,1; 1,4; 2,3; 3,1; 3,6; 2,1; 2,1; 1,2; 1,3; 1,2; 2,4; 1,3; 1,6; 4,3; 3,4; 4,5;5,9; 6,7; 7,1; 5,4; 9,8; 9,8; 6,1; 9,6; 8,1; 6,3; 5,7; 5,4; 9,3; 9,7; 6,5; 8,6; 7,3; 6,5; 5,4; 8,6; 8,1; 8,3; 7,1; 6,9; 9,8; 9,9; 7,4; 4,6;12,1; 18,7; 12,9; 16,4; 11,4; 17,45; 13,6; 16,9; 14,8; 19,4; 12,1; 17,3; 13,3; 16,4; 17,8; 18,9; 15,9; 46,4; 12,2; 15,4; 15,3; 14,4; 16,9; 15,4; 11,8; 12,7; 13,7; 13,4; 15,6; 12,3; 10,6; 14,2; 17,9; 18,7; 12,8; 17,1; 14,1; 15,4; 10,8; 14,1; 18,6; 12,1; 10,3; 16,4; 12,1; 15,7; 16,2; 18,7; 19,1; 12,8; 14,8; 13,4; 16,4; 17,1; 15,4; 10,4; 12,1; 18,9; 12,4; 16,7; 15,4; 11,6; 14,1; 16,4; 13,6; 12,8; 14,2; 15,6; 10,2; 12,7; 17,8; 11,4; 11,5; 12,1; 10,8; 11,9; 15,6;24,3 29,3 29,3 20,1 24,6 27,9 26,8 21,4 27,9 29,5 20,4 29,6 26,1 28,339,2; 39,1; 39,6; 35,4; 33,6; 30,8; 34,5; 33,4; 22,1; 39,7; 33,6; 35,4; 39,6; 33,6; 33,4; 32,2; 39,8; 34,6; 36,4; 36,4; 38,4; 35,4; 33,6; 36,1; 34,3; 33,6; 34,6; 30,4; 32,1; 31,6;38,449,2 40,5 41,660,1 54,3 64,3 66,4 64,5 70,1 54,3 72,3

Але найгірше ґрунти справляються з токсичними хімічними елементами - Hg, As, Cu, Pb, F, Mn та іншими, які накопичуються поблизу промислових джерел викидів, а також поступово розповсюджуються по площі всього ґрунтового покриву. Сірка і хлориди підкислюють ґрунти, а сода, аміак і сполуки магнію - олужують. Під впливом кислотних опадів відбувається заміщення основних катіонів на іони водню й алюмінію та переміщення заміщених катіонів у ґрунтовому профілі. У ґрунтах із рН нижче 5,0 підвищується мобільність Al, As, Cu, Cd та інших.

Деякі мікроорганізми ґрунтів можуть перетворювати солі важких металів в інші форми - розчинні або нерозчинні, тим самим впливають на порушення трофічних звязків, іноді до повного усунення з ґрунту безхребетних. Негативно впливають на ґрунти нафтопродукти, феноли, радіонукліди, пестициди. Надлишки мінеральних добрив, особливо на приватних ділянках і дачах, швидко розповсюджуються по території, різко погіршуючи умови розвитку зелених насаджень. Значне навантаження ґрунтів транспортом і населенням приводить до значного ущільнення: при нормі 10 кг/м2 воно зростає в місцях активного відпочинку до 30-40 кг/м2 і сягає глибини 30 см. Це значно знижує якість ґрунтів. Всі ці особливості необхідно враховувати при екологічних дослідженнях ґрунтового покриву території та техніко-економічних і екологічних оцінюваннях промислового туризму.

Рекомендації

Для території України характерні формування «повітряні викиди в атмосферу - осад на поверхні ґрунтів». Динамічна рівновага концентрацій аерозолів металів і радіонуклідів в приземному шарі забезпечується високою швидкістю їх осаду (до 1 см/с). В результаті на поверхні і в верхній зоні ґрунтів (до глибини 0,1-0,2-0,3 м) формуються високі концентрації металів і радіонуклідів - ареали техногенних змін або аномалій геохімічного поля, які негативно впливають на довкілля і безпеку життєдіяльності людей, оскільки здатні суттєво погіршити їх біогеохімічний баланс.

1.У грунтах повинна бути деяка кількість важких металів, необхідних для росту рослин. Якщо їх концентрація перевищує визначений рівень, починають розвиватися процеси накопичення (забруднення), що веде до погіршення якості грунтів - табл. 5.4 [42]. Після визначення рівня забруднення грунтів намічають заходи щодо їх подолання. При надходженні в грунти доз важких металів, що не обумовлюють перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК), рекомендується проведення профілактичних заходів та здійснення моніторингу стану грунтів і рослин. У таких випадках, коли в грунтах і в деяких рослинах перевищуються ГДК та існує небезпека для здоровя людей, рекомендується застосовувати меліоративні, агродинамічні, селекційні заходи та розробляти організацію раціонального використання забруднених земель.

2.Для зменшення рухомості важких металів і переходу їх до фітоценозів кислі грунти вапнують, лужні гіпсують, використовують фосфорні і органічні добрива, вносять іонообмінні речовини (цеоліти, гранули полістиролу, кремнійорганічні сполуки), підбирають рослини, які найменш вбирають важкі метали, наприклад - льон, конопля. Найбільш забруднені грунти відводять під заліснення.

Таблиця 5.4 - Екологічні норми валового вмісту важких металів у грунтах, мг/кг

PbCdZnCuNiHgРівень вмістуДуже низький<5<0,05<15<5<10<0,05Низький5-100,05-0,1015-305-1510-200,05-0,10Середній10-350,10-0,2530-7015-5020-500,10-0,25Підвищений35-700,25-0,5070-10050-8050-700,25-0,50Високий70-1000,50-1,00100-15080-10070-1000,50-1,00Дуже високий100-1501-2150-200100-150100-1501-2Рівень забрудненняНизький (ГДК)100-1501-2150-200100-150100-1501-2Середній150-5002-5200-500100-150150-3002-5Високий500-10005-10500-1000150-250300-6005-10Дуже високий>1000>10>1000>500>600>10

3.Соціальні результати іноді мають свій прояв не відразу, а через лаг. Крім того, вони формуються опосередковано, через рослинний та тваринний світ, а останні - на людину через продукти споживання. Запропонований комплекс заходів на основі оцінювання екологічної ситуації заданої території або обєкта, значно покращить інвестиційну привабливість екологічно орієнтованих підприємницьких структур.

.Нами пропонується визначити критерій оцінювання соціально-еколого-економічної результативності інвестиційної діяльності в сфері туризму за формулою

Ке = Ет х Еек,

де Ет - абсолютна економічна ефективність інвестицій в ресурсний потенціал [5];

Еек - екологічний коефіцієнт, який функціонально залежить від ступеня екологічних змін довкілля і може приймати значення від 0, коли екологічний стан критичний або катастрофічний і до 1 - нормальний (сприятливий).

Запропоновані заходи екологічного розвитку туристичних структур дозволяють визначити їх потенціал, який забезпечує досягнення цілей підприємства в майбутньому з урахуванням екологічної складової.

Оптимальним варіантом інвестування туристичної галузі буде такий проект, який відповідає вимогам критеріїв оцінювання соціально-еколого-економічної ефективності.

Створення сприятливого інвестиційного клімату в туристичній сфері та активізація інвестиційної діяльності всіх господарських субєктів потребують вирішення завдань якісної зміни підходів до становлення промислового туризму в цілому, його адаптації до ринкових умов. Тому концепція розвитку промислового туризму повинна повною мірою враховувати екологічні чинники, критерії, вимоги, стандарти й обмеження. Вона повинна базуватися на всебічній екологізації природо-, ресурсо- і енергозберігаючих безвідходних технологій та екологобезпечної організації виробничих процесів.

ВИСНОВКИ

У монографії розроблений новий напрям туристичної діяльності - промисловий туризм. На прикладі Карпатського суспільно-географічного району України досліджено теоретичні і методологічні основи його становлення, виділено та охарактеризовано головні чинники та запропоновано основні шляхи розвитку промислового туризму.

На основі аналізу світового досвіду сформульовано наукові визначення промислового туризму. Розроблена його класифікація за напрямками залежно від мотивації людей до подорожі, а також концептуальна інформаційна кадастрова система обєктів промислового туризму. Обґрунтовано сутність народних промислів як різновиду обєктів промислового туризму.

Карпатський регіон розташований в центрі Європи. Через нього проходять різноманітні зв'язки. Його непогана транспортна доступність є сприятливим чинником для залучення контингенту відпочиваючих не тільки зі східних регіонів, але й з західних країн. Карпати можуть служити своєрідним полігоном для дислокації центрів міжнародного бізнесу, що буде стимулювати розвиток промислового туризму за пізнавальним, науковим, комерційним, діловим та іншими напрямками.

Мальовничі ландшафти, рельєф, кліматичні умови створюють сприятливий фон для короткотривалого відпочинку. Карпати - єдиний регіон України, умови якого придатні для розвитку гірськолижного спорту на рівні світових стандартів. Природний потенціал рекреації органічно доповнюється багатим арсеналом пам'яток історії, культури, архітектури, що є теж привабливим для іноземних туристів як для відпочинку, так і оздоровлення, духовного збагачення. На території регіону є пам'ятки історії та культури, найстарші з яких розташовані в районі Дністра та Закарпаття. На території чотирьох областей взято під охорону понад 6 тисяч пам'яток архітектури IX -XIX століть. Багато з них колись мали промислове значення, забезпечували людей засобами проживання. Таким чином, оцінювання туристичного потенціалу території, з врахуванням наявного природного, географічного, економічного, наукового і технічного потенціалу є важливими об'єктивними передумовами розвитку промислового туризму в регіоні. А це значні капіталонадходження, тісні зв'язки з іншими державами і основне - створення широкої мережі робочих місць для місцевого населення.

Розроблена та запатентована методика оцінювання екологічного стану ґрунту на основі теорії нейромережі з метою визначення безпеки туристичної діяльності.

Важливу роль відводиться промисловій екскурсії, завдяки її наочності, дохідливості, емоційності екскурсія є надзвичайно ефективною формою передачі знань екскурсантам, сприяє міцному засвоєнню наведених фактів, робить сильний вплив на формування духовного обличчя людини.

Також нами визначений та пропонується критерій оцінюванняки соціально-еколого-економічйної результативності інвестиційної діяльності в сфері туризму, який встановлює інвестиційну привабливість проекту на перспективу з врахуванням екологічної складової.

Окрім історико-географічного, екологічного, бальнеологічного, мінералогічного, геоботанічного видів туризму, Карпатський край може запропонувати потенційним туристам знайомство із своїм промисловим комплексом, що є одним із найстаріших в державі, а за деякими параметрами й унікальним. Важливу роль тут повинні відіграти промислові екскурсії, якщо керівники вітчизняних підприємств усвідомлять власну вигоду і відкриють двері для туристів (що поки що спостерігається вкрай рідко), а турагенти перестануть побоюватися відсутності попиту на подібні послуги.

Таким чином, однією з головних функцій промислового туризму є підняття іміджу самого підприємства - власна реклама.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Адаменко О. М. Екологічне картування О. М. Адаменко, Г. І. Рудько, Л. М. Консевич. - Івано-Франківськ: Полумя, 2003. - 584 с.

2.Безуглий В.В. Регіональна економічна і соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець // Навч.посібник. Вид. 2-ге, доп., перероб. - К.: ВЦ «Академія». - 2007. - 688 с. (Альма-матер).

.Білявський Г. О., Бутченко Л. І. Основи екології [Навч. посіб.] / Г. О. Білявський, Л. І. Бутченко. - К.: Лібра, 2006. - 368 с.

.Бокс Дж. Анализ временных рядов: Прогноз и управление / Дж.Бокс, Г. Дженкинс [Пер. с англ.]. - Вып. 2. - М.: Мир, 1974. - 197 с.

.Борисова В. А. Екологізація підприємницької діяльності.: Наукова монографія / В. А. Борисова. - Суми: Довкілля, 2004. - 128 с.

6.Вержбицкий В. М. Основы численных методов: учебник для вузов / В. М. Вержбицкий. - М.: Высшая школа, 2002. - 840 с.

7.Виноградов А. П. Среднее содержание элементов в земной коре / А. П. Виноградов // Геохимия. - 1962. - № 7. - С. 555-557.

8.Гайко Г. <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE_%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87>, Білецький В. <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80>, Мікось Т. <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%8C_%D0%A2%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D1%83%D1%88>, Хмура Я. <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BC%D1%83%D1%80%D0%B0_%D0%AF%D0%BD%D1%83%D1%88> Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії) / Гайко Г. <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE_%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87>, Білецький В. <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80>, Мікось Т. <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%8C_%D0%A2%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D1%83%D1%88>, Хмура Я. <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BC%D1%83%D1%80%D0%B0_%D0%AF%D0%BD%D1%83%D1%88> - Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, "Редакція гірничої енциклопедії", 2009. - 296 с.

.Гилл Ф., Мюррей У., Райт М. Практическая оптимизация. / Пер. с англ.-М.: Мир, 1985. - 509 с.

.Гладкий В. Н. Городской кадастр и его картогра-фогеодезическое обеспечение./ Освищер Л.Я. и др.// Обзорная информация ВНИИТЭИ Агропром. - М., 1992- 56 с.

.Горбійчук М. І. Індуктивний метод побудови математичних моделей газоперекачувальних агрегатів природного газу М. І. Горбійчук, М. І. Когутяк, Я. І. Заячук Нафтова і газова промисловість. - 2008. - № 5. - С. 32 - 35.

.Горбійчук М. І., Когутяк М. І., Ковалів Є. О. Ідентифікація статичних характеристик технологічних обєктів на базі нейромереж / М. І. Горбійчук, М. І. Когутяк, Є. О. Ковалів // Вимірювальна та обчислювальна техніка в технологічних процесах. - 2002. - № 9 (том 2) . - С. 139 - 145.

.Горбійчук М. І. Метод синтезу математичних моделей рівня води у р. Дністер залежно від погодних умов / М. І. Горбійчук,
О. В. Пендерецький // Науковий вісник Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. - 2010. - № 1(23). - С. 160 - 170. .Грабовецький Б. В. Солеварні промисли Прикарпаття в період Київської Русі / Б. В. Грабовецький // Київська Русь: Культура, традиції. - К., 1982.

.Гриб А. Гончарі / А. Гриб // Віл. Життя.- 1974.- 3 лют.

.Данченко А. С. Народные мастера [Електронний ресурс] / А. С. Данченко.- К: Рад. школа. Серія «У світі прекрасного, 1982. - 128 С. - Режим доступу: <http://tarlitus.narod.ru/texsts/Danchenco.htm.%20>

.Ермаков С. М. Математическая теория оптимального эксперимента / С. М. Єрмаков, А. А. Жиглявский. - М.: Наука, 1987. - 320 с.

.Закон України Про внесення змін до Закону України Про туризм: за станом на 18.11.2003 р. № 1282-IV/ Верховна Рада України. - Київ: КНТ, 2005. - 448 с.

.Ивахненко А. Г. Индуктивный метод самоорганизации сложных моделей / А. Г. Ивахненко. - К.: Наукова думка, 1981. - 296 с.

.Ивахненко А. Г. Помехоустойчивость моделирования: монография /А. Г. Ивахненко, В. С. Степашко - Киев: Наук. думка, 1985. - 216 с.

.Ивахненко А.Г. Справочник по типовым программам моделирования / А. Г. Ивахненко, Ю. В. Коппа, В. С. Степашко и др. - К.: Техника, 1980. - 184 с.

.Іван Вах. До історії дослідження географії народних художніх промислів на Гуцульщині / Іван Вах. // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 2 (12). - С. 66-69.

.Іванишин М. По білому яйці воскові взори : Посібник з писанкарства / М. Іванишин. - Львів: Гердан Графка, 2006. - 95 с.

.Казаков В. Л. Техногенний туризм у системі природокористування. Екологія і раціональне природокористування / В. Л. Казаков, Т. А.Казакова, О. Й. Завальнюк Зб. наук. праць Сумського держ. пед. ун-ту. - 2006. - 244 с.

.Казакова Т. А. Екскурсії в шахту - перспективний напрямок розвитку техногенного туризму. Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та ландшафтознавства Т. А. Казакова Мат. II міжнар. наук. конф., м. Кривий Ріг. - 2005. - с. 124-127.

.Каурова А. Д. Организация сферы туризма: уч. пособие А. Д. Каурова- СПб.: Издательский дом Герда, 2004. - 320 с.

.Конституція України : за станом на 28 червня 1996 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Інформаційно-видавниче агентство ІВА, 1996. - 117 с.

.Корн Г. Справочник по математике для научных работников и инженеров / Г. Корн, Т. Корн; пер с англ. И. Г. Абрамовича, А. М. Березмана, И. А. Вайнштейна и др. под ред. И. Г. Абрамовича. - М.: Наука, 1970. - 720 с.

.Кравців B. C. Концептуальні основи перспективного розвитку рекреаційної індустрії в Карпатах / В. С. Кравців, П. В. Жук // Економіка України. - 1993. - №12. - С. 57 - 62.

.Круглов В. В. Искусственные нейронные сети. Теория и практика / В. В. Круглов, В. В. Борисов. - М.: Горячая линия - Телеком, 2001. - 382 с.

.Леоненков А. Нечеткое моделирование в среде MatLab и fuzzyTech.

.Мазур Ф. Ф. Соціально-економічні умови розвитку рекреаційної індустрії (на прикладі Карпатського регіону): навч. посібник / Ф. Ф. Мазур. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 96 с.

.Манюк В. В. Проблема збереження геологічних пам'яток природи Дніпропетровщини та їх використання для краєзнавства та потреб туризму / В. В. Манюк // Туристично-краєзнавчі дослідження. - К.: ЧП Кармаліта, 1999. - Вип. 2. - 656 с.

.Горбань А. Н. Нейроинформатика / А. Н. Горбань, В. Л. Дунин-Барковский, Кидрин А. Н. и др. - Новосибирск: Наука. Сибирское предприятие РАН, 1998. - 296 с.

.Олійник Я. Б. Географія: Україна і світ. / Я. Б. Олійник, П. Г. Шищенко, А. В. Степаненко, П.О. Масляк. - 2-ге вид., стер. - К.: Т-во «Знання», КОО. - 2008. - 456 с.

.Освищер Л. Я. Земельный кадастр стран Западной Европы, США и Канады. / Л. Я. Освищер и др. Обзорная информация ВНИИТЭИ Агропром. - М., 1992. - 56 с.

.Осовский С. Нейронные сети для обработки информации : пер. с польського / С. Осовский. - М.: Финансы и статистика, 2004. - 344 с.

.Офіційний сайт Закарпатської обласної державної адміністрації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.carpathia.gov.ua>

.Офіційний сайт Івано-Франківської обласної державної адміністрації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.if.gov.ua/

.Офіційний сайт Львівської обласної державної адміністрації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.loda.gov.ua/

.Офіційний сайт Чернівецької обласної державної адміністрації [Електронний ресурс]. - Режим доступу <http://www.oda.cv.ua>

.Пендерецький О. В. Екологія Галицького району О. В. Пендерецький Монографія. - Івано-Франківськ: Нова зоря, 2004. - 198с.

.Пендерецький О. В. Географія народних промислів Західної України як обєктів промислового туризму /О. В. Пендерецький // Науковий збірник КНУ імені Тараса Шевченка. Економічна та соціальна географія. - 2010. - № 1 (61). - с. 122 - 128.

.Пендерецький О. В. Дослідження водних стоків р. Дністер і прогнозування її паводків О. В. Пендерецький Методи та прилади контролю якості. - 2008. № 20. - С. 93 - 97.

.Пендерецький О. В. Екологічні аспекти розвитку промислового туризму в нафтогазовидобувних регіонах України О. В. Пендерецький Науковий вісник ІФНТУНГ. - 2009. - Вип. № 4 (22). - С.148 - 152.

.Пендерецький О .В. Концептуальна інформаційна кадастрова система обєктів промислового туризму / О. В. Пендерецький // Науковий збірник КНУ ім. Тараса Шевченка. - 2010. - № 8. - С. 59 - 64.

.Пендерецький О. В. Промисловий туризм в Україні: стан, перспективи розвитку / О. В. Пендерецький // Український географічний журнал. - 2010. - № 3. - С. 48 - 51.

.Пендерецький О. В. Сіль туризму / О. В. Пендерецький // Науковий збірник КНУ імені Тараса Шевченка. Географія туризму. - 2010. - № 6. - С. 158 - 161.

.ПАТЕНТ на винахід № 92971 Україна, (51)МПК(2009) G01N33/00. Спосіб прогнозування техногенного забруднення повітря, ґрунтів, водних горизонтів / Пендерецький О.В., Горбійчук М.І. ; заявник і патентовласник Івано-франківський національний технічний університет нафти і газу; заявл. 25.11.2010 ; опубл. 27.12.2010, Бюл. № 24. 5 с.

.Патент на винахід № 9253 Україна, (51)МПК(2009) G01N 33/24 G01N 5/00. Спосіб визначення концентрації важких металів у ґрунті Пендерецький О. В., Горбійчук М. І., Шуфнарович М. А. ; заявник і патентовласник Івано-франківський національний технічний університет нафти і газу; заявл. 10.08.2010 ; опубл. 10.11.2010, Бюл. № 21.

.Перович Л. М. Кадастр нерухомості: Монографія Л. М. Перович, Л. Л. Перович, Ю. П. Губар - Львів: Львівська політехніка. - 2003. - 120 с.

.Рогач И. М. Минеральные воды Карпатского рекреационного региона И. М. Рогач. - Ужгород, 1994. - 169 с.

.Руденко В. П. Потенциал естественных ресурсов Украинских Карпат и Подоли / В. П. Руденко. - Черновцы, 1987 .

.Рудько Г. І. Конструктивна геоекологія / Г. І. Рудько, О. М. Адаменко. - К.: ТОВ „МАКЛАУТ, 2008. - 320 с.

.Рудько Г. І. Екологічний моніторинг геологічного середовища / Г. І. Рудько, О. М. Адаменко, Львів: видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. - 245 с.

.Рутинський М. Й. Туристичний комплекс Карпатського регіону України навчальний посібник / М. Й. Рутинський, О. В. Стецюк. - Чернівці: Книги - XXI, 2008. - 440 с.

.Рутковская Д. Нейронные сети, генетические алгоритмы и нечеткие системы : пер. с польск / Д. Рутковская Д., М. Пилинський, Л. Рутковский. - М.: Горячая линия, 2004. - 452 с.

.Сергеева Т. К. Экологический туризм: учебник. Т. К. Сергеева. - М.: Финансы и статистика, 2004. - 360 с.: ил.

.Слободян О. Пістинська кераміка / О. Слободян - Косів: Колір-друк, 2004. - 152 с.

.Смаль І. В. Географія туризму та рекреація: словник-довідник / І. В. Смаль. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2010. - 208 с.

.Ивахненко А. Г. Справочник по типовым программам моделирования / А. Г. Ивахненко, Ю. В. Коппа, В. С. Степашко и др.; под ред. А. Г. Ивахненко. - К.: Техника, 1980. - 184 с.

.Ступень М. Г. Теоретичні основи державного земельного кадастру. Навчальний посібник / М. Г. Ступень і ін. - Львів: Новий світ-2000, - 2003. - 336 с.

.Топчієв О. Г. Основи суспільної географії: навчальний посібник / О. Г. Топчієв. - Одеса: Астропринт, 2001. - 560 с.

.Тютюнник Ю. Г. Охрана и заповедание индустриальных ландшафтов / Ю. Г. Тютюнник // География и природные ресурсы, 2006. - 203 с.

.Химмельблау Д. Анализ процессов статистическими методами : пер. с англ. В. Д. Скаржинского / Д. Химмельблау. - М.: Мир, 1973. - 957 с.

.Чуев Ю. В. Прогнозирование количественных характеристик процессов Ю. В. Чуев, Ю. Б. Михайлов, В. И. Кузьмин. - М.: Советское радио, 1975. - 400 с.

.Шевчук В. Я. Екологічний аудит : навчальний посібник / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. - К.: Вища школа - 1996. - 204 с.

.Mattsson H. Real Estate Planing as Scientific Subject //Kart of Plan, vol. 59.-Oslo. - 1999. - P. 253 - 257.

.Sevatdal H. Real Estate Planing. An Applied Academic Subject //Kart of Plan. - 1999. - Vol. 59. - P. 258 - 266.

.Swedish Land and Cadastral Leqislation . - Stockholm - 1998. - 330 p.