Організація податкової служби і податкової роботи

Організація податкової служби і податкової роботи

Державна податкова служба України (далі - ДПС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого впливає на загальний економічний та соціальний стан країни. Цей вплив знаходить свій прояв в макроекономічному стані України, в соціальній сфері, в національній безпеці і в політиці.

Організаційна структура органів ДПС є одним з основних засобів створення ефективних технологій адміністрування податків. Її реалізація повинна забезпечувати виконання ДПС України поставлених завдань і досягнення визначених цілей.

За останні роки зроблено значні кроки з перетворення ДПС України в сучасний орган державного управління, було поліпшено процеси взаємодії з платниками податків, модернізовано операційні функції, постійно вдосконалюється організаційно-управлінська структура, впроваджуються сучасні інформаційні технології тощо.

Початок діяльності Державної податкової служби України розпочинається з липня 1990 року, саме тоді відбулося створення податкової служби України як підрозділу Міністерства фінансів України, який мав відповідати за адміністрування надходжень до Державного бюджету.

Формування структури податкової служби України започатковано постановою Ради Міністрів Української РСР від 12 квітня 1990 року №74 ?Про створення державної податкової служби в Українській РСР?. Саме цим документом регламентовано створення 1 липня 1990 року державної податкової служби в системі Міністерства фінансів УРСР. Вона ввібрала в себе функції інспекції державних доходів, які діяли в складі фінансових органів.

Прийнятий Закон України від 4 грудня 1990 року ?Про державну податкову службу в Україні? визначив статус, функції та правові основи діяльності цієї служби в Україні.

В серпні 1996 року, згідно зі згаданим Указом Президента України, у складі Державної податкової адміністрації України було створено податкову поліцію, що з лютого 1998 року почала називатися податковою міліцією. Основою податкової міліції України стали штатні одиниці підрозділів з боротьби із кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування, які з Міністерства внутрішніх справ України було передано до складу податкової адміністрації. Крім того, до складу податкової міліції увійшли працівники підрозділів податкових розслідувань.

З метою підвищення ефективності діяльності податкової служби в жовтні 1996 року до складу податкової адміністрації України ввійшли підрозділи міліції по боротьбі з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування і створені такі підрозділи:

Головне управління податкової міліції;

Слідче управління податкової міліції;

Управління по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби.

Починаючи з 1997 року податкова служба займається пошуком найбільш ефективних важелів, які мають посприяти процесу вдосконалення роботи органів державної податкової служби. Саме у цей час виникає необхідність у проведенні докорінної модернізації органів державної податкової служби - починають розроблятися Концепція та Стратегія напряму розвитку Державної податкової служби України.

У лютому 1998 року Верховна Рада України схвалила нову редакцію Закону України ?Про державну податкову службу в Україні? та Закон України ?Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у звязку з утворенням податкової міліції?. Після прийняття зазначених Законів державна податкова служба в Україні стала повністю легітимною.

Таким чином, була створена якісно нова державна податкова служба, до складу якої увійшли:

державна податкова адміністрація України;

державні податкові адміністрації в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

державні податкові інспекції в районах, містах, районах у містах (рис. 2.1).

Схвалена в 1998 року Програма дій Кабінету Міністрів України дала можливість передбачити на майбутнє в організаційно-управлінській структурі податкової служби перехід до податкових округів та відхід від побудови органів податкової служби за адміністративно-територіальним принципом.

Створення міжрайонних і обєднаних податкових інспекцій стало першим кроком до вирішення цього завдання (наказ ДПА України від 12.02.98 №66).

Рис. 1.1. Система податкових органів в Україні (1998 р.)

податковий служба економічний орган

В березні 1998 року була затверджена типова організаційно-управлінська структура податкових адміністрацій і інспекцій (наказ ДПА України від 06.03.98 №97), що дозволило разом з впровадженням типової організаційно-управлінської структури податкових органів цілеспрямовано проводити роботу по максимальному здешевленню функції держави із збирання податків.

Важливим етапом у реформуванні податкової служби стало з прийняття постанови Кабінету Міністрів від 21.09.2011 року №981. Цією постановою утворено територіальні органи Державної податкової служби в результаті реорганізації відповідних органів державної податкової служби.

Реорганізація органів ДПС здійснена трьома шляхами, а саме: злиття, перетворення, приєднання органів державної податкової служби. У результаті такої реорганізації скорочено 89 податкових органів у регіонах, в тому числі за рахунок злиття податкових органів - 50, приєднання податкових органів - 39.

На сьогодні податкова служба України є централізованою системою, побудованою за принципом багаторівневої ієрархічної організації: державного, регіонального (область, автономна республіка), міського та районного рівнів управління.

Діючу систему податкових органів в Україні ілюструє рисунок 1.2.

ДПС України є центральним органом виконавчої влади. Її очолює Голова ДПС України, якого призначає президент за поданням Премєр-міністра України.

У склад ДПС України входять: державна податкова служба в Автономній Республіці Крим, державна податкова служба в містах Києві та Севастополі, державні податкові служби в областях - 24, спеціалізовані державні податкові інспекції по роботі з великими платниками податків (СДПІ) - 11, державні податкові інспекції у містах - 33, державні податкові інспекції в районах у містах - 41, міжрайонні державні податкові інспекції - 103, обєднані державні податкові інспекції - 102, державні податкові інспекції у районах - 84.

Рис. 1.2 Схема побудови державної податкової служби України (2011 р.)

ДПС України є центральним органом виконавчої влади. Її очолює Голова ДПС України, якого призначає президент за поданням Премєр-міністра України.

У склад ДПС України входять: державна податкова служба в Автономній Республіці Крим, державна податкова служба в містах Києві та Севастополі, державні податкові служби в областях - 24, спеціалізовані державні податкові інспекції по роботі з великими платниками податків (СДПІ) - 11, державні податкові інспекції у містах - 33, державні податкові інспекції в районах у містах - 41, міжрайонні державні податкові інспекції - 103, обєднані державні податкові інспекції - 102, державні податкові інспекції у районах - 84.

В процесі реорганізації державної податкової служби України відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 21.09.2011 року №981 збільшилася частка міжрайонних та обєднаних податкових інспекцій за рахунок зменшення кількості державних податкових інспекцій у районах. Так, у системі державної податкової служби найбільшу питому вагу займають міжрайонні державні податкові інспекції - 28% та обєднані державні податкові інспекції - 27%. Питома вага ДПІ у районах складає 22%, ДПІ у містах - 9%, ДПІ в районах у містах - 11%, СДПІ - 3%. (рис. 1.3)

Рис. 1.3. Розподіл ДПІ за типами

На 01.01 2012 року центральний апарат ДПС України скорочено на 20 відсотків. Затверджено нову організаційну структуру ДПС України, що складається із 24 самостійних підрозділів замість 33, які функціонували в складі ДПА України (табл. 2.1). Усунуто дублювання функцій між підрозділами, розширено повноваження керівників структурних підрозділів та підвищено рівень їх персональної відповідальності.

ДПС у своїй діяльності керуються Конституцією і Законами України, Постановами ВР України, Указами і Розпорядженнями Президента України, Постановами і Розпорядженнями КМ України та рішеннями місцевих органів влади.

Місцеві ДПІ підпорядковуються регіональним (обласним) ДПС і Державній податковій службі України, а ДПС України - Президенту України.

Державні податкові органи співпрацюють з фінорганами, установами банків, державним казначейством, судами, державною фінансовою та митною службами, іншими контролюючими органами.

Видатки на утримання ДПС визначаються КМ України і фінансуються з державного бюджету.

Податкові органи різних рівнів (ОДПІ, ДПІ СДПІ МДПІ) є юридичними особами, мають самостійні кошториси видатків, поточні рахунки в установах банків і печатку із зображенням Державного гербу України та своїм найменуванням.

Завданнями органів державної податкової служби України є:

- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, а також неподаткових доходів, установлених законодавством;

внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

надання податкових консультацій;

запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Державна податкова служба України відповідно до покладених на неї завдань здійснює такі основні функції:

- виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових служб та державних податкових інспекцій, повязану із:

-здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів, контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, а також контролю за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів;

-здійсненням контролю за додержанням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету;

-обліком платників податків, інших платежів;

-виявленням і веденням обліку надходжень податків, інших платежів, супроводженням Єдиного реєстру податкових накладних;

-проведенням роботи по боротьбі з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, веденням реєстрів імпортерів, експортерів, оптових та роздрібних торговців, місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, участю у розробленні пропозицій щодо основних напрямів державної політики і проектів державних програм у сфері боротьби з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, організацією виконання актів законодавства у межах своїх повноважень, здійсненням систематичного контролю за їх реалізацією, узагальненням практики застосування законодавства, застосуванням у випадках, передбачених законодавством, фінансових санкцій до субєктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про виробництво і обіг спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійсненням заходів по вилученню та знищенню або передачі на промислову переробку алкогольних напоїв, знищенню тютюнових виробів, що були незаконно вироблені чи знаходилися у незаконному обігу;

-видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування, які підлягають обов'язковому опублікуванню;*

-затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, декларацій про валютні цінності, зразок картки фізичної особи - платника податків та інших обовязкових платежів, форму повідомлення про відкриття або закриття юридичними особами, фізичними особами - субєктами підприємницької діяльності банківських рахунків, а також форми звітів про роботу, проведену органами державної податкової служби;*

-в порядку, встановленому законом, надає податкові консультації, організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби;

-надає фізичним особам - платникам податків та інших обовязкових платежів реєстраційні номери облікових карток і направляє до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання нею доходів чи за місцезнаходженням обєкта оподаткування картку з реєстраційним номером облікової картки та веде Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб;*

-вносить в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства; *

-організовує у межах своїх повноважень роботу щодо забезпечення охорони державної таємниці в органах державної податкової служби.

Державні податкові служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) виконують аналогічні функції, крім функцій, позначених*.

Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції:

- здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів;

забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обовязкових платежів;

контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, повязаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів;

здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів;

забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених Податковим кодексом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами;

проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України;

проводять роботу, повязану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку, безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна;

надають відповіді на запити платника податків із додержанням вимог, встановлених Податковим кодексом України та іншими законами України;

Податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань:

приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення;

здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків;

виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення;

забезпечує безпеку діяльності органів державної податкової служби та їх працівників, а також захист працівників від протиправних посягань, повязаних з виконанням ними службових обовязків;

запобігає, виявляє, припиняє корупційні діяння або інші правопорушення, повязані з корупцією, працівників органів державної податкової служби;

збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, повязаних з оподаткуванням.

Органи державної податкової служби України координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державною. митною службою, фінансовими інспекціями та іншими контролюючими органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав.

Основну податкову роботу з платниками податків здійснюють ДПІ, МДПІ, ОДПІ, які відносяться до базової ланки Державної податкової служби України.

Структура місцевих податкових органів (базових) залежить від кількості платників податків та зборів, які обслуговує на даній території конкретна податкова інспекція. (Додаток 1), наприклад:

Управління податкового контролю включає:

-відділ планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи;

-відділ перевірок платників податків;

ідділ (сектор) перевірок фінансових установ та контролю за операціями у сфері ЗЕД;

Відділ контролю за проведенням готівкових розрахунків;

Сектор спеціальних перевірок;

Сектор зустрічних перевірок.

Головним завданням управління є здійснення контролю за дотриманням платниками податків податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів.

Дане управління (відділ) відділ виконує такі основні функції:

1. здійснює на підприємствах, установах і організаціях, незалежно від форм власності, документальні перевірки правильності обчислення і своєчасності сплати до бюджетів податків і інших обовязкових платежів, внесків до державних цільових фондів, дотримання встановленого порядку розрахунків із споживачами з використанням контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використання для розрахунків за товари (роботи, послуги);
2. оформлює акти, довідки, протоколи та інші офіційні документи за наслідками проведених перевірок і готує пропозиції для прийняття відповідних рішень керівництвом ДПІ;
3. здійснює контроль за виконанням прийнятих рішень за наслідками проведених перевірок та усунення платниками податків і платежів виявлених порушень;
4. забезпечує у встановленому порядку кодифікацію законодавчих та нормативно-інструктивних матеріалів.

Відділ (сектор) взаємодії із засобами масової інформації та громадськістю.

Виконує такі функції:

1. проводить розяснення порядку застосування податкового законодавства, інших нормативних актів серед платників податків, використовуючи для цього засоби масової інформації (преса, радіомовлення, плакати та ін.);
2. веде кодифікацію законодавчого та інструктивного матеріалу;
3. організовує і проводить інструктивні семінари з бухгалтерами та іншими службами підприємств;
4. доводить до відома субєктів підприємницької діяльності про види податків та зборів які встановлені нормами Податкового кодексу, порядок і терміни подання бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій і розрахунків, та про відповідальність за порушення податкового законодавства;
5. веде облік та розглядає листи, запити підприємств, установ, організацій, громадян з питань, що стосуються оподаткування і застосування законодавства та інших нормативних актів, готує по них відповідні розяснення;
6. розробляє пропозиції по вдосконаленню податкового законодавства тощо.

Управління оподаткування юридичних осіб включає:

-відділ адміністрування податку на прибуток;

-відділ адміністрування ПДВ та акцизного податку;

сектор контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ;

відділ місцевих, ресурсних, рентних та неподаткових платежів

Дане управління (відділ) виконує такі основні функції

1. веде облік зареєстрованих в податковій інспекції субєктів підприємницької діяльності, розглядає установчі документи (статути, свідоцтво про державну реєстрацію, дозволи (ліцензії) на заняття діяльністю, що підлягає ліцензуванню), формує і зберігає справи оподаткування платників;
2. доводить до відома субєктів підприємницької діяльності про нараховані суми податків та інших платежів до бюджету, порядок та терміни їх сплати;
3. забезпечує своєчасне і в повному обсязі подання підприємствами, установами, включаючи бюджетні установи, які одержують доходи від господарської діяльності, фермерські (селянські) господарства, баланси, податкові декларації, розрахунки, передає їх для реєстрації в канцелярію (секретареві) податкової інспекції;
4. уточнює розміри платежів до бюджету по кожному субєкту підприємницької діяльності і передає ці відомості відділу прогнозування, аналізу, обліку та звітності;
5. проводить попередні (камеральні) перевірки бухгалтерських звітів, балансів, податкових декларацій, розрахунків;
6. проводить систематичні перевірки субєктів підприємницької діяльності з окремих питань, повязаних з оподаткуванням і сплатою податків.

Відділ (сектор) перевірок фінансових установ та контролю за операціями у сфері ЗЕД:

1. забезпечує своєчасний і повний облік резидентів і нерезидентів, які проводять валютні операції на території України, та ведуть облік даних про надходження валютної виручки на їхні валютні рахунки у встановлені строки;
2. перевіряє законність валютних операцій, які проводяться резидентами і нерезидентами на території України;
3. веде облік векселів у сплату ввізного та вивізного (експортного) мита, а також здійснюють контроль за їх погашенням;
4. проводить аналіз та оцінку даних про діяльність резидентів і нерезидентів, які проводять валютні операції на території України, з метою виявлення фактів порушень проведення цих операцій, ухилення від сплати податків, зборів та інших обовязкових платежів до бюджету, а також з метою контролю за своєчасним і повним продажем валютних коштів на валютному ринку України;
5. подає пропозиції про усунення причин і умов, які сприяють порушенню законодавства про валютні операції;
6. проводить розгляд заяв, пропозицій, скарг та листів резидентів і нерезидентів з питань здійснення валютних операцій;
7. передає правоохоронним органам матеріали про факти порушень резидентами і нерезидентами законодавства про валютні операції, за які передбачено кримінальну відповідальність;
8. проводить систематизацію і кодифікацію законодавчого та інструктивного матеріалів щодо порядку здійснення валютних операцій тощо.

Податкова робота - це діяльність платників податків і податкової служби щодо внесення податків до бюджету та контролю за платниками.

Вона включає такі елементи:

правове регламентування встановлення і справляння податків, тобто встановлення правової бази;

облік платників податків, нарахування та обчислення податків, зборів та інших обовязкових платежів і їх облік;

• визначення способів утримання та стягнення податків;
• встановлення порядку і форм розрахунків з бюджетом.
• Податкова робота базується на встановленні функцій і прав платників та податкової служби, відповідальності платників за своєчасність і правильність розрахунків із бюджетом (рис. №4.1).

• Рис. 4.1. Організація податкової роботи
• Субєктами податкової роботи є:
• органи законодавчої та виконавчої влади;
• органи Державної податкової служби України;
• платники податків та зборів.

Основою податкової роботи є законодавче регламентування встановлення та справляння податків. Податкові відносини в суспільстві можуть існувати і розвиватися тільки на базі прийняття і повного дотримання відповідних законів. Без наявності таких законів або в умовах їх нечіткої визначеності податкова робота втрачає орієнтири і всі питання оподаткування вирішуються виконавчою владою довільно. В умовах недосконалості законодавчих актів з питань оподаткування спостерігається як безвідповідальність платників, так і неорганізованість податкової служби.

Функцію прийняття законодавчих актів у податковій сфері як і інших законів здійснюють вищі органи державної влади. Оскільки оподаткування - досить специфічна сфера, то до підготовки проектів законів широко залучаються фахівці. В цілому прийняття високоякісних законів можливе тільки при налагодженості оптимальної взаємодії між законодавчою та виконавчою владою, при високому рівні професіоналізму насамперед законодавця, оскільки законодавча влада є кінцевою інстанцією у законотворчій роботі. Тільки на перший погляд сфера оподаткування проста і доступна кожному. Однак, податкова політика (а вона починається саме із законів) - дуже складна і тонка справа, яка потребує широких і водночас глибоких професійних знань.

Правове регламентування у сфері оподаткування починається з установлення складу податкової системи. В 1991 р. вперше був прийнятий Закон України «Про систему оподаткування» яким було визначено принципи системи оподаткування. Вони в цілому є правильними однак, проблема полягає не у встановленні принципів, а в їх додержанні. Наприклад, в умовах економічної нестабільності дотримуватися принципу стабільності дуже важко. Крім того, забезпечити стабільність у початковий період створення самостійної податкової системи майже неможливо, особливо враховуючи те, що цей процес іде методом «спроб і помилок», а не на основі наукового підходу. Виявлення цих помилок і потребує внесення постійних корективів у відповідні законодавчі акти з питань оподаткування. Зокрема, вже в лютому місяці 1997році була прийнята нова редакція Закону «Про систему оподаткування».

З 1 січня 2011 р. податки і збори, обовязкові платежі справляються в Україні відповідно норм Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями. Отже важливим та основоположним аспектом чинної податкової системи є інститут податкового законодавства.

Податкове законодавство - це сукупність чинних нормативно-правових актів, що регулюють відносини, повязані із встановленням та скасуванням податків, зборів, обовязкових платежів, а також відносини, які виникають в процесі виконання податкоплатниками податкових зобовязань, здійснення податкового контролю та притягнення до відповідальності за вчинення правопорушень в сфері оподаткування.

Важливим елементом податкової роботи є облік платників податків, який створює передумови для здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю перерахування податків і зборів (обовязкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів.

З метою забезпечення контролю щодо повноти та своєчасності розрахунків за податковими зобовязаннями платниками податків органи державної податкової служби ведуть оперативний облік нарахованих і фактично сплачених сум податків та платежів. Оперативний облік здійснюється працівниками відділу обліку та звітності у відповідності з порядком, встановленим Інструкцією «Про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України», затвердженою наказом ДПА України від 18.07. 2005 р. №276. Для обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки кожному платнику за кожним видом податку (платежу) згідно з кодами бюджетної класифікації України за доходами.

Порядок та форми розрахунків із бюджетом є безпосереднім змістом податкової роботи, вони визначають характер її ведення. Порядок розрахунків передбачає встановлення методики і субєкта обчислення та способів утримання податку, визначає, на кого покладається функція його сплати, хто контролює правильність і своєчасність сплати. Форми розрахунків показують, яким чином проводиться перерахування податків у бюджет.

Методика обчислення податків є головним елементом безпосередньої податкової роботи. Вона визначається законодавчими актами і конкретизується інструкціями. В цих документах установлюється алгоритм обчислення того чи іншого податку. Він може подаватися у вигляді словесного опису послідовності обчислення податку або у вигляді формул. І в першому, і в другому випадках методика повинна бути зрозумілою і спиратися на реальні джерела інформації. Якщо інформація для розрахунків відсутня або не існує надійних джерел її отримання, то якою б досконалою не була методика розрахунку податку, вона не прийнятна для практики податкової роботи. І взагалі, чим простіша методика, тим краще для організації податкової роботи. Надмірно ускладнені алгоритми обчислення податку є поживним грунтом як для звичайних помилок від недостатніх знань, так і для різноманітних зловживань.

Порядок обчислення податку подається в уніфікованих формах розрахунків і декларацій. Послідовність розміщення показників у цих формах така, щоб максимально наочно відобразити методику розрахунків.

Методика розрахунку податку може передбачати не тільки обчислення обєкта оподаткування у загальній сумі, але і розкладення на окремі частини у звязку з тим, що до одних частин можуть застосовуватися пільгові ставки, а до інших - підвищені. Ці особливості, як правило, теж відображаються у формах розрахунків.

У більшості випадків у процесі оподаткування передбачаються різні пільги, встановлення розмірів яких є одним із елементів порядку розрахунків податків. Пільги за їх спрямованістю поділяються на два види: для окремих елементів обєкта оподаткування та для окремих платників.

За допомогою перших здійснюється фінансове регулювання внутрішньої діяльності підприємств, стимулюються одні напрями і утискаються інші. Пільги для окремих платників є інструментом проведення структурної політики, вони сприяють переливові капіталу в найважливіші й прогресивні галузі. За своєю масштабністю пільги бувають повні і часткові. Повна пільга передбачає цілковите звільнення від оподаткування певних частин обєкта оподаткування або окремих платників. Часткова пільга надається у вигляді часткового звільнення від оподаткування.

Наступним елементом безпосередньої податкової роботи є форми розрахунків із бюджетом. Існують дві форми розрахунків:

- за фактичними даними;

авансовими платежами з наступними перерахунками.

При першій формі сплата податку проводиться на основі фактичних розмірів обєкта оподаткування за встановлений період. При другій спочатку вносяться авансові платежі, виходячи з очікуваних розмірів обєкта оподаткування. Потім на основі його фактичних розмірів обчислюється податок. Фактична сума податку порівнюється з авансовими платежами, і проводиться регулювання розрахунків: переплата повертається чи зараховується платникові в рахунок наступних платежів, недоплата вноситься в бюджет у встановлені терміни.

Вибір форм розрахунків є дуже важливим у податковій роботі. Обидві форми при певних умовах мають свої переваги та недоліки. Звичайно, надійнішими є розрахунки з фактичними даними. Таким надходженням в бюджет властиві висока стабільність та гарантованість. Повернення певної частини податку платникові може бути повязане тільки з помилковим обчисленням зайвої суми податку. Причому слід зазначити, що в окремих країнах світу суми переплат, внесених безпосередньо платником, йому не повертаються. Однак у тих випадках, коли обчислення фактичних розмірів обєкта оподаткування можливе тільки за відносно великий період часу (квартал, або навіть рік), така форма розрахунків затримує платежі. Якщо цей податок посідає відчутне місце в податковій системі, то це ускладнює фінансування видатків бюджету, бо не забезпечуються своєчасні надходження доходів.

Розрахунки авансовими платежами, з одного боку, прискорюють надходження податків, оскільки можливе встановлення більш частих термінів сплати, а з іншого - спрощують на певний час самі розрахунки. Не потрібно по кожному строку обчислювати величину податку, слід внести лише наперед визначену суму. Але застосування цієї форми вимагає стабільності, коли можна заздалегідь більш-менш надійно спрогнозувати величину обєкта оподаткування, коли відхилення фактичних сум податку від авансових незначні. Суттєві відхилення негативно впливають або на фінансовий стан платників, або на виконання бюджету. За наявності переплат страждають платники, адже в бюджет вилучаються їх кошти, так потрібні в обігу. Ці негативні наслідки посилюються при інфляції, коли платникові повертається тільки частина надлишку внесених платежів. При недоплатах недоотримує своєчасно кошти бюджет, він у певному розумінні безкоштовно кредитує платника. Звісно, платники хочуть за таких умов занизити авансові платежі, а працівники фінансової системи, навпаки, - завищити. Така ситуація з негативного боку характеризує розрахунки авансовими платежами. В практиці податкової роботи намагаються встановити передусім розрахунки за фактичними даними і тільки тоді, коли це вкрай необхідно, - авансовими платежами.

Порядок розрахунків з бюджетом передбачає також установлення субєкта обчислення та сплати податку. У світовій практиці найпоширенішим є покладання функції обчислення та сплати податку на самого платника. Це означає, що платники повинні добре володіти всіма елементами податкової роботи. Причому для них передбачені штрафні санкції за порушення податкового законодавства.

Тільки в окремих випадках функція обчислення податку може покладатися на податкові інспекції чи інші органи. Так, розрахунок сум земельного податку в сільській місцевості проводиться спеціалістами сільських Рад народних депутатів. Обчислені до сплати податки називаються нарахованими. Їх суми доводяться до платників за допомогою податкових повідомлень - рішень, в яких подається розрахунок податку та вказуються термін його сплати. Не внесені у встановлені терміни суми податків називаються податковим боргом. До боржників застосовуються санкції, передбачені нормами Податкового кодексу.

Функція контролю за правильністю обчислення і своєчасністю сплати податків покладається на податкову органи. Саме контролю, а не безпосереднього обчислення податків. Це найдоцільніший варіант розрахунків, адже здійснення платником функцій обчислення і сплати податку прискорює надходження податків до бюджету. Контролю підлягають тільки реально виконані фінансові операції.

Порядок розрахунків із бюджетом передбачає різні способи утримання податків - у джерела одержання доходу, на підставі декларації, на основі податкового повідомлення. Утримання податків у джерела одержання доходів - найнадійніший спосіб. Найпоширенішим є він при справлянні податків із заробітної плати та інших доходів громадян від виконання трудових обовязків. Цей спосіб прискорює надходження податків і зводить до мінімуму можливості ухилення від оподаткування. Однак не тільки прибуткові податки сплачуються у джерела отримання доходу. І майнові, і земельний податок можуть сплачуватися таким чином, хоча це і практикується тільки як виняток при безспірному їх стягненні при порушенні податкового законодавства.

Утримання податків на підставі декларації передбачає подання платником даних про фактичні розміри обєкта оподаткування. При цьому способі існує значна можливість ухилення від сплати податків. Для провадження такого способу необхідні певні передумови. По-перше, висока свідомість і достатній рівень фінансових знань платників. По-друге, повний доступ податкових органів до всієї інформації, що характеризує розміри обєкта оподаткування, високий рівень розвитку податкової служби і податкової роботи. По-третє, значні і, головне, невідворотні фінансові санкції за ухилення від оподаткування. Якщо таких передумов не створено, то й застосовувати розрахунки за декларацією недоцільно.

Утримання податків на основі податкового повідомлення, як вище зазначалося, застосовується в тих випадках, коли платник повинен сплатити суми нарахованих йому відповідними органами податків. В окремих випадках для цього платник подає цим органам декларацію про фактичні чи прогнозні розміри обєкта оподаткування.

Централізовані розрахунки можуть застосовуватися також по окремих галузях., де платниками виступають галузеві міністерства чи самостійні їх ланки.

Розрахунки платників із бюджетом можуть проводитися безготівковими платежами і готівкою. Безготівкові платежі використовують юридичні особи, які мають розрахункові та поточні рахунки в установах банківської системи. Перерахування податків здійснюється за допомогою платіжних доручень, в яких указуються банки і номери рахунків платника та бюджет до якого перераховується податок, найменування платежів (вид податку) та суми.

Готівкою сплачують податки фізичні особи. Ці платежі можуть приймати, крім установ банківської системи, також каси сільських і селищних Рад народних депутатів, нотаріальні контори та інші заклади. Потім вони перераховують отримані доходи на рахунки відповідних бюджетів.

Головною умовою оптимальної організації податкової роботи є суворе дотримання податковою службою і платниками податкового законодавства. Суспільство завжди страждає не стільки від недосконалості законів (ідеальних законів, мабуть узагалі не буває), скільки від недотримання законодавчих норм.

Закони та інші законодавчі акти є відправною точкою, але ще не достатньою умовою організації податкової роботи. Вони встановлюють головні прнципи й обєкти оподаткування, платників податків, ставки, пільги, порядок і форми розрахунків з бюджетом тільки в узагальненому вигляді, тоді як для чіткої та ефективної організації податкової роботи потрібні документи, що детально визначають порядок справляння податків. Роль таких документів у правовому регламентуванні податкової роботи відіграють інструкції (методичні вказівки, рекомендації, податкові роз» яснення тощо), які видаються Державною податковою адміністрацією України. (ДПАУ). Звичайно, інструкція не може заходити в суперечність із законодавчим актом, вона повинна тільки конкретизувати його. Якщо інструкція суперечить закону, то має діяти норма закону, а не інструкція, хоча в правовій державі це взагалі неприпустиме явище.

Інструкція - це головний робочий документ для податкового інспектора. До неї встановлюються досить жорсткі вимоги. По-перше, інструкція повинна бути максимально конкретизованою, передбачати практично всі випадки, які можуть мати місце в оподаткуванні. Неконкретність інструкції значно ускладнює податкову роботу, викликає необхідність постійних консультацій з боку податкових інспекцій усіх рівнів. Розробка інструкції потребує дуже глибоких знань з практики оподаткування, спроможності максимально передбачати всі можливі варіанти. По-друге, текст інструкції повинен виключати двозначне трактування, бути позбавленим розпливчастих формулювань. З цією метою в інструкції спочатку необхідно визначити всі терміни. По-третє, мова інструкції має бути доступною для сприйняття і розуміння.

Однію з передумов реалізації вимог конкретності, однозначності й доступності інструкції є також насичення її практичними прикладами, які наочно відображають процес оподаткування. Приклади повинні характеризувати всі варіанти обчислення та сплати того чи іншого податку. При складанні прикладів потрібно не тільки подавати й описувати алгоритм розрахунків, а й указувати джерела інформації, з яких беруться необхідні для розрахунків показники. Як переконує досвід, наявність прикладів, складених таким чином, значно підвищує рівень інструкції, а відтак і податкової роботи в цілому.

Податкова робота повязана також із заповненням і подаванням різноманітних документів. Уніфіковані форми цих документів додаються до інструкції по кожному виду податків. Необхідно також, щоб або самі форми, або інструкція вміщували конкретні розяснення з питань оформлення податкової документації (звітності по податках).