Політика управління активами та пасивами банку та напрями її вдосконалення

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ БАНКУ

.1 Економічна сутність, види та класифікація активів і пасивів

.2 Сутність та загальна характеристика методів управління активами і

пасивами

.3 Державне регулювання ліквідності комерційних банків через нормативи НБУ

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ТА ПАСИВАМИ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»

2.1 Характеристика та загальний аналіз діяльності ПАТ КБ «Приватбанк»

2.2 Аналіз структури та динаміки пасивів і активів комерційного банку ПАТ КБ «ПриватБанк»

.3 ГЕП-аналіз розривів між активами і пасивами за строками ПАТ КБ «ПриватБанк»

РОЗДІЛ З. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ БАНКУ

.1 Міжнародна практика управління активами та пасивами банку

.2 Шляхи вдосконалення управління активами і пасивами ПриватБанку

.3 Рекомендації з вдосконалення нормативно-правової бази управління активами і пасивами банку в Україні

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ В БАНКУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП


Нестабільність економічної системи нашої країни зумовила необхідність розробки нових підходів до ефективного управління структурою активів і пасивів банків з метою зниження ризику фінансової нездатності й підвищення рівня чистого прибутку. Не дивлячись на важливість питання ефективного управління структурою активів і пасивів комерційних банків, проблема знаходження оптимальної структури активів і пасивів банку далека від кінцевого рішення. Потрібна розробка нових підходів, здатних зробити управління структурою активів і пасивів банку більш науково обґрунтованим, більшою мірою відповідним потребі забезпечення високої прибутковості банківської діяльності з дотриманням вимог фінансової стійкості.

За кордоном проблема оптимального управління структурою активів і пасивів була сформульована на рубежі 60-70-х рр. XX століття. Більш того, саме західні учені першими розробили спільний підхід до управління активами й пасивами банку.

Актуальність теми дослідження. Обєктивна необхідність інтеграції у світові економічні процеси для подальшого стабільного розвитку банківської системи потребують розвязання таких проблем: нарощування капітальної бази для виконання вимог світових стандартів до банківського капіталу, збільшення частки довгострокового кредитування, запровадження систем управління ризиками, підвищення рівня кваліфікації банківських спеціалістів. Керівний склад банків усвідомлює, що подальше успішне функціонування залежить від вибору раціональної стратегії розвитку, формування портфеля активів із врахуванням їхнього ризику, поміркованого управління витратами, орієнтації не стільки на високоприбуткові операції, скільки на ті, що приносять стабільний дохід. Складність і багатогранність процесу управління банком потребує комплексного підходу, що передбачає нерозривну єдність активів і пасивів, доходів і витрат, які є взаємозалежні та взаємообумовлені. Запровадження такого підходу потребує розробки методології та інструментарію комплексного управління активами і пасивами. Таким чином, актуальність теми дипломної роботи визначається необхідністю удосконалення процесу управління комерційним банком для підвищення надійності, ефективності його діяльності, зміцнення конкурентоспроможності. У теперішній час тема управління комерційним банком інтенсивно досліджується науковцями з точки зору як сутності банківського бізнесу, так і реалізації управлінського процесу.

Метою дипломної роботи є визначення найбільш важливих критеріїв поняття оптимальної структури активів і пасивів і розробка на їх основі шляхів підвищення ефективності діяльності комерційного банку шляхом дії на структуру активів і пасивів.

Відповідно до даної мети в роботі були поставлені й вирішені наступні основні завдання:

визначено поняття й основні елементи управління активами й пасивами комерційного банку;

проведений аналіз якості структури активів і пасивів ПАТ КБ «Приватбанк»;

запропоновані шляхи удосконалення управлінням активами та пасивами в ПАТ КБ «Приватбанк»

Об'єкт дослідження - діяльність комерційного банку з приводу формування й розміщення ресурсів.

Предмет дослідження - методи управління структурою активів і пасивів комерційних банків, що дозволяють забезпечити оптимальну комбінацію «прибутковість - ліквідність - ризик».

Для виконання дослідження та досягнення поставленої мети були використані методи спостережень:

відстеження динаміки агрегатів балансового звіту, доходів, витрат;

групування (при групуванні активів, пасивів, доходів, витрат);

порівняння (при аналізі динаміки показників банку).

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ БАНКУ


.1 Економічна сутність, види та класифікація актинів і пасивів


В економічній літературі, в теорії та на практиці знаходимо різні визначення термінів «Актив» та «Пасив». Якщо термін «Актив» у більшості країн має майже однозначне визначення, то термін «Пасив» (хоча при складанні балансу в усіх випадках використовується) у більшості країн та літературних джерелах не визначається.

У світовій практиці найбільш поширеним визначенням активів є наступне: «активи - це ресурси (від фр. слова resource - засоби, запаси, можливості, джерела чогось), які отримані підприємством в результаті минулих подій та тепер контрольовані ним, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому» [1, с. 25].

Вивчення та аналіз літературних джерел дозволяє синтезувати різні визначення пасивів, за якими: «Пасиви - це капітал - визначене у вартості (грошах) боргове зобов'язання підприємства (юридичної) або громадянина (фізичної особи) по відношенню до іншого підприємства (юридичної) або громадянина (фізичної особи)» [25, с. 70]. У будь-якому випадку пасиви (капітал) (боргові зобов'язання) показують джерело утворення активів - майна підприємства або громадянина, тобто показують, кому винно підприємство (юридична) або громадянин (фізична особа), за усе майно, яке воно (або він) має у своєму розпорядженні. Пасиви, таким чином, - це вираз права власності на активи (майно) відповідних юридичних (підприємств) або фізичних осіб, які передали це майно у використання - це право власності.

Важливим компонентом банківського менеджменту є управління активами та пасивами. Суть управління активами полягає у формуванні стратегії та здійсненні заходів, що змінюють структуру балансу банку відповідно до його стратегічних програм щодо напрямів і порядку розміщення власних і залучених коштів. У процесі його здійснення переважно вирішується подвійне завдання: забезпечення прибутковості роботи за дотримання, як мінімум, зовнішніх нормативів і внутрішніх стандартів ліквідності й ризиків.

Активи банків - не частина бухгалтерського балансу, що характеризує" розміщення й використання залучених банком коштів з метою одержання прибутку і підтримання ліквідності банку [13, с. 286]. На думку інших вчених - активи будь-який об'єкт бухгалтерського обліку, право контролю закріплене за банком, який відповідає хоча б одній з таких вимог:

  • дає дохід банківській установі;
  • може бути обмінений на інший об'єкт, котрий, у свою чергу,даватиме дохід банківській установі [7, с.69].
  • Отже, активи - це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких має принести в майбутньому дохід. Активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позиками, цінних паперів, які перебувають у портфелі банку.
  • Сутність пасивів банків обумовлюється їх роллю в економіці як фінансових посередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти суб'єктів господарської діяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості й платності у тих суб'єктів господарства, які потребують цього для забезпечення виробничого процесу. Основними завданнями сучасного комерційного банку є надання різноманітних видів послуг своїм клієнтам для чого необхідне: залучення коштів із різних джерел на відповідні терміни, здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів і проведення платежів, здійснення операцій з купівлі та продажу валютних коштів як за дорученням клієнтів, так і за власний рахунок.
  • Для виконання цих завдань, банку необхідно забезпечити залучення достатньої кількості коштів із річних джерел на різні терміни, домогтися оптимального сполучення термінів залучення коштів і їх вартості, а також раціонального розміщення коштів у різні види активів з метою одержання прибутку, водночас підтримуючи необхідний рівень ліквідності й оптимізації ризиків, які виникають при цьому. Такі цілі досягаються банком шляхом проведення різноманітних активних і пасивних операцій, при цьому формуються активи і пасиви банку [9, с.435].
  • В різній економічній літературі можна знайти різне тлумачення суті пасивів. Так, за словами доктора економічних наук, професора О.Л. Кириченка, пасиви - частина бухгалтерського балансу, що відображає в грошовому вираженні джерела утворення коштів банку.
  • Відомий економіст Мащеряков вважає, що пасиви комерційних банків - це ресурси, за рахунок яких здійснюються кредитні, інвестиційні та інші активні операції [14, с. 286].
  • В економічній літературі можна знайти ще й таке визначення пасивів: залучення банком коштів із різних джерел з метою підтримання ліквідності й забезпечення прибуткової роботи банку [11, с. 37].
  • Особливістю пасивів комерційного банку порівняно з іншими компаніями є висока частка коштів, залучених на різних умовах, що значно перевищує власні кошти банку. У різних країнах центральні (національні) банки, інші контролюючі органи встановлюють нормативи співвідношення власних та залучених коштів, що коливаються під 1:10 до 1:100 [10, с. 17].
  • Відповідно, особливостями активів банку порівняно з виробничими компаніями є незначна питома вага матеріальних активів - основних засобів тощо - і висока частка активів у грошовій формі. Більшу частину активів комерційного банку складають фінансові вимоги - різноманітні види позик, вклади в цінні папери тощо, тоді як в активах виробничої компанії фінансові вимоги представлені дебіторською заборгованістю (до скорочення частки, якої прагне кожна компанія) і готівкою, необхідною для виплати заробітної плати.
  • Сутність активів і пасивів банків обумовлюється їх роллю в економіці як фінансових посередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти суб'єктів господарської діяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості й платності у тих суб'єктів господарства, які потребують цього для забезпечення виробничого процесу. Основними завданнями сучасного комерційного банку є надання різноманітних видів позик своїм клієнтам для чого необхідне: залучення коштів із річних джерел на відповідні терміни, здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів і проведення платежів, здійснення операцій з купівлі та продажу валютних коштів» як за дорученням клієнтів, так і за власний рахунок.
  • Для виконання цих завдань банку необхідно забезпечити залучення достатньої кількості коштів із річних джерел на різні терміни, домогтися оптимального сполучення термінів залучення коштів і їх вартості, а також раціонального розміщення коштів у різні види активів з метою одержання прибутку, водночас підтримуючи необхідний рівень ліквідності й оптимізації ризиків, які виникають при цьому.
  • Такі цілі досягаються банком шляхом проведення різноманітних активних і пасивних операцій, при цьому формуються активи і пасиви банку.
  • Структура активів комерційного банку аналізується за різними класифікаційними ознаками, але в основі лежить вертикальний аналіз. Так, Кириченко О.А. структуру класифікував виходячи з їх ступеня ліквідності, що означає швидкість їх трансформації в готівку для негайного виконання своїх зобов'язань перед кредиторами. Виходячи з цієї позиції всі активи поділяються на первинні резерви, вторинні резерви, кредити, наданні банком, інвестиції в цінні папери, основні засоби банку і нематеріальні ресурси активів розглядає за ступенем їх ліквідності (рис. 1.1) [10, с. 18].
  • На мою думку більш доцільну структуру активів подає Парасій-Вергуненко І.М. [25, с. 73]. Вона аналізує структуру активів банку за різними класифікаційними ознаками:
  • за дохідністю, що характеризує ділову активність банку;
  • за ліквідністю та за ризикованістю.
  • Рис. 1.1 Розподіл активів за ступенем ліквідності [10, с. 18].
  • До первинних резервів належать активи, які в будь-який час можуть бути використані банком для видачі вкладів і здійснення поточних платежів [9, с. 670]. Отже, до них відносять :
  • банкноти та монети в касі банку;
  • платіжні документи в процесі інкасування;
  • кошти на кореспондентських рахунках в центральному банку;
  • кошти на кореспондентських рахунках у комерційних банках;
  • обов'язкові мінімальні резерви.
  • Первинні резерви банків є малоприбутковими активами, і більшість банків бажають скоротити їх частки в структурі активів з метою максимізації прибутку. Проте зниження можливе лише до певного рівня, оскільки коштів в касі повинно вистачати для видачі вкладів приватним вкладникам, поповнення операційної каси банків - кореспондентів, для розміну грошей. Необхідний розмір готівкових коштів в касі визначається на основі структури пасивів. Планування руху готівки в касі банку є одним із найважливіших завдань, що розв'язують при управлінні активами банку.
  • Комерційні банки зберігають тимчасово вільні кошти на своїх кореспондентських рахунках у центральному та комерційних банках.
  • Достатність коштів на цих рахунках для виконання платежів виступає їх діяльність по управлінню поточною ліквідністю банку. Відповідно до вимог НБУ комерційні банки повинні зберігати мінімальні резерви на своїх рахунках, які знаходяться в НБУ.
  • Вторинні резерви - це група активів банку, які в досить короткий термін можуть бути трансформовані у первинні резерви і використані для виконання поточних платежів за зобов'язаннями банками [10, с. 19]. Основне призначення вторинних резервів полягає в поповненні первинних резервів, а також забезпечувати одержання прибутку. До групи вторинних резервів відносять:
  • вкладення в державні цінні папери (ОВДП);
  • вкладення в короткострокові ліквідні цінні папери;
  • міжбанківські кредити на термін до 7 днів.
  • Створюючи портфель цінних паперів комерційні банки ставлять перед собою ряд таких цілей : одержання прибутку, створення високоліквідного активу, який може бути реалізований на вторинному ринку, а також придбання інструментів, які можуть слугувати заставою.
  • Найбільшу частку в активах комерційного банку становлять, як правило, прибуткові активи - позики та довгострокові інвестиції в цінні папери. Ці групи активів відрізняються від резервів значно нижчим ступенем ліквідності, проте банки для забезпечення рентабельної роботи прагнуть до збільшення цих груп в активах банку. Частка кредитів в активах банків коливається від 20-80%, а частка портфеля цінних паперів сягає 25-30%. [11, с. 35]
  • Вкладення в основні засоби - це найдовгостроковіші активи банку, без яких він не може нормально функціонувати. Комерційному банку необхідні приміщення, меблі, технічні засоби як і будь-якій організації. Ця група активів не дає банку ніякого прибутку, але без них неможливе створення та функціонування банку відповідно до закону України «Про банки та банківську діяльність».
  • Незважаючи на загальну тенденцію структури активів, кожний банк повинен прагнути до створення раціональної структури активів, яка залежить від їх якості. Якість активів більшість банків визначають за допомогою їх ліквідності, ризиковості, часткою критичних і неповноцінних активів, а також обсягом активів, які дають прибуток.
  • Всі активи банку поділяються на групи за ступенем ліквідності залежно від терміну погашення. Вони поділяються на високоліквідні активи або миттєвої ліквідності, ліквідні активи, активи довгострокової ліквідності.
  • Активи миттєвої ліквідності - готівка і прирівняні до неї кошти, кошти на рахунку в НБУ. Ці кошти відносять до цієї групи, тому що вони підлягають негайному вилученню, у разі потреби, з обороту банку.
  • Всі пасиви комерційного банку можуть бути класифіковані за економічною природою, термінами залучення і суб'єктами.
  • За економічною природою пасиви банку розподіляються на власні, залучені та запозичені кошти банку
  • До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію - страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною, її забезпечують головним чином залучені і позичені кошти.
  • Власний капітал комерційного банку поділяється на основний додатковий. До основного капіталу відносять статутний і резервуй фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал складається із загальних резервів за активними операціями і поточних прибутків.
  • Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації підприємства. Комерційний банк утворюється у формі публічного акціонерного товариства (ПАТ) відкритого типу, і статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції [3, с. 35].
  • Мінімальний розмір статутного фонду визначається нормативними документами органів контролю, в першу чергу - центральними (національними) банками, а також засновниками банку, залежно від завдань, які поставлені перед новою кредитно-фінансовою установою. Проблема достатності капіталів гостро стоїть перед комерційними банками України та інших країн СНД, що прагнуть вийти на міжнародну арену.
  • Розміром статутного фонду банку визначається багато основних параметрів діяльності банку, такі, як розмір залучених коштів, розмір кредитного портфеля банку, розмір ризику на одного позичальника і вкладника. Отже, від розміру капіталу залежить і характер клієнтури, яку в змозі обслуговувати банк. Банк у пошуках "свого" клієнта, а клієнт - банку прагнуть до відповідності можливостей першого щодо задоволення обґрунтованих потреб другого в кредитних коштах; клієнт же, визначаючи міру ризику, який він може прийняти щодо банку при збереженні тимчасово вільних коштів на поточних і депозитних рахунках у цьому банку, в першу чергу орієнтується на розмір, його капіталу.
  • Таким чином, комерційні банки, що прагнуть до обслуговування значної корпоративної клієнтури з великими оборотами і постійною потребою в поповненні оборотних коштів за рахунок банківських кредитів, потребують капіталу більшого розміру, ніж банки, орієнтовані на роботу з дрібними й середніми клієнтами, які лише зрідка вдаються до запозичень.
  • Значення власних коштів банку полягає в тому, щоб підтримувати його стійкість. На початковому етапі створення банку саме власні кошти покривають першочергові видатки (земля, будинок, устаткування, зарплата), без яких банк не може почати свою діяльність. За рахунок власних ресурсів банки створюють необхідні їм резерви. Власні ресурси є головним джерелом вкладень у довгострокові активи.
  • Залучені кошти банків - понад 90% усієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій, насамперед кредитних. На відміну від власних коштів, що не можуть бути вилучені акціонерами або пайовиками, поки існує банк, наявність залучених коштів у банку має тимчасовий характер. За нормальної, прибуткової роботи банку, коли не потрібно спрямовувати частину прибутку або резервів на покриття збитків, що їх зазнає банк при проведенні активних операцій, власні кошти банку мають постійну тенденцію до зростання, яке відбувається в першу чергу за рахунок прибутку, або ще не розподіленого або спрямованого за рішенням акціонерів у фонди банку. Розмір же залучених коштів, з огляду на їхню тимчасову природу, може коливатися під впливом різноманітних чинників, як зовнішніх, так і пов'язаних із діяльністю банку [6, с. 372].
  • Запозичені кошти банку - це позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України [6, с. 373].
  • За термінами залучення пасиви банку поділяються на постійні, строкові й до запитання. До першої групи належать власні кошти банків.
  • До строкових слід віднести строкові депозити, що, у свою чергу розподіляються на депозити на певний строк і з попереднім повідомленням про вилучення. Ці депозити, на відміну від поточних вкладів, мають більш тривалі строки. Як правило, вони приймаються на строк не менше одного місяця. Для вкладника перевага довгострокового вкладання грошей міститься в отриманні більш високих процентів. Банк, зі свого боку, також може розраховувати на ці кошти більш тривалий час і відповідно збільшити доходи від процентів. В основному строкові вклади не використовуються для здійснення платежів, як це відбувається з коштами на поточних рахунках.
  • Вклади до запитання являють собою кошти на поточних, розрахункових, бюджетних та інших рахунках. За вкладами до запитання виплачується досить низький процент, а нерідко за ними зовсім не виплачується винагорода. Депозити до запитання призначені в першу чергу для здійснення поточних розрахунків.
  • Основний недолік депозитів до запитання для банка - необхідність мати більш високий оперативний резерв для підтримки ліквідності (через потенційну можливість вилучення грошей з рахунків до запитання). У більшості комерційних банків вклади до запитання займають найбільшу питому вагу в структурі залучених коштів. Це, як правило, саме дешеве джерело утворення банківських ресурсів. У зв'язку з високою мобільністю коштів залишок на рахунках до запитання не постійний. Можливість власника рахунку в будь-який момент вилучити кошти потребує наявності в обороті банка підвищеної долі високоліквідних активів (залишку коштів в касі, на кореспондентському рахунку та інш.) за рахунок скорочення частки менш ліквідних активів, які приносять значні доходи. Через ці причини за залишками на рахунках до запитання банки виплачують власникам досить низький процент чи зовсім не нараховують за ними ніякого доходу [41, с. 140].
  • 1.2 Сутність та загальна характеристика методів управління активами і пасивами
  • Оскільки банк одночасно здійснює активні і пасивні операції, це означає наявність додаткових чинників, які створюють поле ризиків, що зміни в одній частині балансу впливають на іншу та інтегровані характеристики діяльності банку. Зазначається, що ризик-менеджмент є невід'ємною складовою комплексного управління активами і пасивами і безпосередньо стосується тих видів ризиків, які розглядаються як результат взаємодії активів і пасивів. Зазвичай при висвітленні ризиків, притаманних діяльності банків, робиться спроба відштовхуватись від виду ризику для співвіднесення його з певними видами активів і пасивів (операціями, інструментами), яким він притаманний. При розгляді окремих видів ризику втрачається єдність у викладенні всього поля ризиків банку, яке є наслідком різноманітних, взаємопов'язаних операцій комерційного банку. У рамках концепції управління активами та пасивами банку ризик розглядає як похідне поняття від кола операцій, які здійснює банк. Такий підхід дозволяє не лише відстежувати вплив конкретних банківських операцій на рівень ризику, а й робити свідомий вибір у межах прийнятої стратегії. При комплексному управлінні активами і пасивами необхідно зосередити увагу на управлінні ризиками ліквідності, процентної ставки, валютному, достатності капіталу.
  • Так, за умови, коли відсоткові ставки можуть змінюватися щохвилини, відсотковий ризик став головним банківським ризиком. Теоретично відсоткового ризику можна уникнути, лише коли активи повністю збалансовані з пасивами, як до строків, так і до обсягів. На практиці такої збалансованості досягти майже неможливо, тому банки завжди наражаються на відсотковий ризик. Головною ознакою відсоткового ризику є невідповідність структури банківських активів та зобов'язань. Основним параметрами управління є строки та обсяги активів і зобов'язань банку [28, с. 87].
  • Узгодження строків розміщення активів і зобов'язань - це один із методів, за допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки, змінюються з однаковою швидкістю та в одному напрямі.
  • Збалансований за строками підхід передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Даний прийом стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик.
  • Незбалансований за строками підхід є альтернативним прийомом управління, який надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок на ринку. Використання даного підходу базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку.
  • Сутність даного методу зводиться до структурного балансування активів і пасивів як до строків, так і до обсягів залучених та розміщенних коштів. Такий метод притаманний вітчизняним банкам, адже він є простим та доступним.
  • Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використовується менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління відсотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та сумами майже неможливо [28, с. 89]. Здебільшого цей підхід застосовується щодо найбільших за обсягами операцій.
  • Цьому методу притаманні такі недоліки : недостатня гнучкість, браку простоти для маневрування, необхідність проведення реструктуризації балансу зі змінами відсоткових ставок. Проведення збалансованих операцій не завжди відповідає потребам банку, його планам на майбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат.
  • Для управління таким параметром, як обсяги активів і зобов'язань банку, використовується метод ГЕПу.
  • У процесі управління активами та зобов'язаннями з метою встановлення контролю над рівнем ризику відсоткової ставки всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи - чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін. Для визначення чутливості весь часовий горизонт, протягом якого банк застосовує збалансований підхід до управління активами та зобов'язаннями, поділяють на ряд періодів. Тривалість таких часових інтервалів вибирається довільно, наприклад згідно з прогнозованими моментами зміни відсоткових ставок на ринку (здебільшого 90 днів). Структура балансу вважається фіксованою в межах кожного інтервалу, що дозволяє керувати співвідношеннями обсягів різних видів активів і зобов'язань, елімінуючи вплив такого параметра, як час.
  • Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо має такі характеристики:
  • дата перегляду плаваючої відсоткової ставки міститься в зафіксованому інтервалі часу;
  • строк погашення настає в цьому інтервалі;
  • термін проміжної або часткової виплати основної суми міститься в розглядуваному інтервалі;
  • зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, можлива або очікується протягом цього самого часового інтервалу і не контролюється банком [27, с. 21].
  • Нечутливі активи та зобов'язання - доходи та видатки за якими протягом аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.
  • ГЕП (GAP - розрив) визначається як різниця між величиною чутливих активів у грошовому вираженні та величиною чутливих зобов'язань у грошовому вираженні:
  • GAP = ЧА-ЧЗ (1.1)
  • де ЧА - чутливі активи;
  • ЧЗ - чутливі зобов'язання.
  • ГЕП може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (ЧА > ЧЗ), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (ЧА < ЧЗ). Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий ГЕП. При нульовому ГЕПі маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, відсотковий ризик - мінімальним, проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок стає неможливим. І додатний і від'ємний ГЕП дають потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового ГЕПу.
  • Головна ідея методу управління ГЕПом полягає в тому, що розмір та вид (додатний або від'ємний) ГЕПу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок згідно з таким правилом:
  • якщо ГЕП додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;
  • якщо ГЕП від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа зменшуватиметься, а з їх зниженням - збільшуватиметься.

Це означає, що не так вже й важливо, в якому напрямі змінюються ставки. Головне - щоб ГЕП відповідав тому напряму руху ставок, який принесе підвищений прибуток.

Проте потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться неправильним або не справдиться, то це може призвести до зниження маржі і навіть до збитків. За наявності ГЕПу ймовірність фінансових втрат така сама, як і ймовірність одержати додаткові прибутки.

ГЕП - це міра відсоткового ризику, на який наражається банк протягом зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від'ємний ГЕП має банк, чим більший розмір (абсолютна величина) ГЕПу, тим вищий рівень відсоткового ризику приймає на себе банк і тим більше змінюється маржа. Збільшення чи зменшення маржі залежить від знака ГЕПу («плюс» чи «мінус»), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку [46, с. 252].

Темпи зниження показників прибутковості залежать як від величини зміни відсоткових ставок, так і від розміру ГЕПу. Якщо прогнозується зниження ставок, то менеджментові банку необхідно змінити структуру балансу і перейти від додатного ГЕПу до нульового, завдяки чому вдасться звести до мінімуму відсотковий ризик. Перехід від нульового до від'ємного

ГЕПу в разі зниження ставок забезпечить підвищення рівня прибутковості, але супроводжуватиметься підвищеним ризиком.

Головне завдання менеджменту банку під час управління ГЕПом - досягти відповідності між видом ГЕПу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Отже, необхідною умовою використання зазначеного підходу до управління банком є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) та передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад через нестабільність економічної ситуації, менеджментові банку безпечніше застосувати стратегію нульового ГЕПу, значно знизивши завдяки цьому відсотковий ризик.

Показники ГЕПу легко розрахувати, якщо відомі характеристики потоку грошових коштів кожного фінансового інструмента, використовуваного при формуванні активів та зобов'язань банку. ГЕП дозволяє контролювати розмір відсоткового ризику протягом розглядуваного проміжку часу, а також оцінювати можливі зміни маржі банку.

Розрахунок кумулятивного ГЕПу дає змогу не лише аналізувати співвідношення чутливих активів і зобов'язань у певний момент часу (статичний аналіз), а й водночас враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Для цього в кожному з інтервалів, на які поділено досліджуваний період (часовий горизонт), зіставляються чутливі активи та зобов'язання й обчислюється розмір ГЕПу. Алгебраїчна сума (з урахуванням знака) ГЕПів у кожному з періодів являє собою кумулятивний (нагромаджений) ГЕП. Отже, кумулятивний ГЕП - це різниця між загальним обсягом чутливих активів і зобов'язань, які протягом часового горизонту можуть бути переоцінені.

Кумулятивний ГЕП - інтегральний показник, що відбиває ступінь ризику відсоткових ставок, на який наражається банк протягом розглянутого часового горизонту [46, с. 57]. Банк може управляти цим ризиком, установлюючи ліміт ГЕПу як максимально допустимий його розмір та

приводячи структуру чутливих активів і зобов'язань у відповідність з установленим лімітом. При оцінюванні ризику відсоткових ставок обчислюється коефіцієнт ГЕПу як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань:

= ЧА/Ч3 (1.2)


де ЧА - чутливі активи;

Ч3 - чутливі зобов'язання.

Якщо коефіцієнт ГЕПу більший за одиницю, то це означає, що ГЕП додатний, якщо менший - то ГЕП від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, то ГЕП нульовий.

Але ні абсолютна величина кумулятивного ГЕПу, ні коефіцієнт ГЕПу не дають уявлення про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни відсоткової ставки. Тому наступним кроком у застосуванні методу є обчислення індексу відсоткового ризику.

Індекс відсоткового ризику ІВР дорівнює відношенню кумулятивного ГЕПу в кожному з періодів до розміру робочих активів і виражається у відсотках:


ІВР = кGAP/РА*100 (1.3)


де кGAP - кумулятивний ГЕП;

РА - робочі активи.

Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (якщо ГЕП додатний) чи пасивів (якщо ГЕП від'ємний) наражається на ризик зміни відсоткової ставки і може змінити свою вартість, а отже, вплинути на загальний прибуток банку. Установлюючи ліміт індексу відсоткового ризику, банк обмежує рівень ризику відсоткової ставки, який він вважає за доцільне на себе взяти.

Інший напрямок використання методу кумулятивного ГЕПу полягає в тому, щоб наближено обчислити, як очікувані коливання відсоткових ставок

?r вплинуть на рівень маржі банку. Абсолютна величина зміни маржі (прибутку) ?Р визначається базовим співвідношенням:


Р= ?r кGАР.


Здебільшого при розрахунках зміни рівнів відсоткових ставок ?r подаються в базисних пунктах. Узявши до уваги при обчисленнях знак «+» чи «-» показників ?r та кGАР, можна визначити напрям зміни прибутку. Додатне значення ?Р вкаже на збільшення прибутку і буде результатом підвищення ставок при додатному ГЕПі або зниження ставок при від'ємному ГЕПі. Від'ємне значення ?Р означатиме зниження процентного прибутку банку, зумовлене підвищенням ставок при від'ємному ГЕПі або їх зниженням при додатному ГЕПі [21, с. 345].

Метод кумулятивного ГЕПу дає змогу виконувати не лише основне завдання - зважено управляти активами та зобов'язаннями з метою максимізації прибутку за допустимого рівня ризику, а й контролювати рівень ризику ліквідності.

Ліквідність є однією з важливих проблем, яка потребує постійної уваги керівництва банку. Для здійснення моніторингу за станом ліквідності можна скористатися ідеєю методу кумулятивного ГЕПу. Рівень ліквідності визначається співвідношенням активів та зобов'язань банку, термін дії яких закінчується протягом одного й того самого проміжку часу. Якщо активи та зобов'язання згруповані за термінами виконання, то додатне значення кумулятивного ГЕПу покаже, що ризик ліквідності відсутній у розглядуваному періоді. Від'ємний ГЕП означає, що зобов'язання, термін виконання яких настає в цьому періоді, перевищують розмір активів, які будуть повернені до банку в той самий час. Через це можуть додатково знадобитися ліквідні кошти, а отже, підвищитися рівень ризику ліквідності. Застосування методу кумулятивного ГЕПу допоможе менеджментові банку прийняти виважені рішення щодо управління ліквідністю.

У практичній роботі банків ГЕП-менеджмент має базуватися на використанні обчислювальної техніки, що дає змогу точніше добирати та зменшувати тривалість часових інтервалів, виконувати точні розрахунки в будь-який час та прогнозувати майбутню діяльність.

Також, одним із методів управління активами та пасивами є управління інвестиційним горизонтом фінансових інструментів. Таке управління покладено в основу методу зниження відсоткового ризику, як портфельна імунізація.

Оскільки методика портфельної імунізації передбачає зниження чутливості фінансових інструментів до впливу відсоткового ризику, то виникає потреба у вимірюванні такої характеристики як чутливість. Показником, який найчастіше застосовується для цього, є середньозважений строк погашення фінансового інструмента - дюрація.

Дюрація фінансових інструментів обчислюється за формулою Ф. Макуолі, тобто це - відношенням приведеної вартості суми всіх очікуваних потоків доходів за фінансовим інструментом, зважених за часом надходження, до його ринкової ціни. Практична реалізація методики імунізації передбачає розрахунок дюрації всіх надходжень грошових коштів за активами та всіх виплат за пасивними операціями банку, які направляються вкладникам, кредиторам і акціонерам банку.

Оскільки вартість активів перевищує вартість зобов'язань на величину капіталу банку, то співвідношення між дюрацією активів та зобов'язань банку описується за допомогою моделі:

= DL*L/А (1.4)


де DA - зважений за вартістю надходжень строк погашення (дюрація) активів;- дюрація зобов'язань; L - загальний обсяг зобов'язань; А - обсяг активів [9, с. 134].

Відношення зобов'язань до активів має бути меншим за одиницю, тому із співвідношення випливає, що дюрація портфеля активів має бути коротшою за дюрацію портфеля зобов'язань. Звідси випливає, що незалежно від напряму зміни відсоткових ставок активи банку мають переоцінюватися швидше, ніж зобов'язання.

Отже, метою імунізації є захист балансу банку від будь-яких змін ринкових відсоткових ставок протягом певного зафіксованого періоду.

На практиці всі методи мають свої переваги та недоліки, тому банк повинен сам обирати свій метод зменшення банківського ризику.


.3 Державне регулювання ліквідності комерційних банків через нормативи НБУ


Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі та на коррахунках, які відкриті в Національному банку України та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти. [13, с. 122]

Банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням:

) їх обсягів;

) строковості;

) валюти платежів;

) забезпечення потрібного співвідношення між власними та залученими коштами;

) необхідності формування оптимальної структури активів.

З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Усі активи банку за ступенем ліквідності поділяють на шість груп:

) високо ліквідні активи (кошти в касі, в НБУ та інших банках, банківські метали, кошти на вимогу в НБУ, інших банках, строкові депозити в НБУ);

) ліквідні активи (всі активи, які приносять банкам доходи, всі надані кредити, депозити в інших банках, цінні папери, вкладені в асоційовані та дочірні компанії);

) низько ліквідні активи - пролонгована дебіторська заборгованість;

) неліквідні активи (прострочена і сумнівна заборгованість за кредитами);

) недохідні активи (основні засоби та нематеріальні активи, товарно-матеріальні цінності, капітальні вкладення);

) квазіактиви - нараховані доходи. [16, с. 151]

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Він визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками (ЗБп.р.):


Н4 = (Каса + Коррах)/ЗБп.р. ? 100.


Оптимальне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 %.

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховують вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної (Ап.л.) та вторинної (Авт.л.) ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання (ЗБстр.вик.):


Н5 = ( Ап.л. + Авт.л.)/ ЗБстр.вик.?100.


До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку України та інших банках;

строкові депозити, які розміщені в Національному банку України та інших банках;

боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та у портфелі банку на погашення;

боргові цінні папери, емітовані Національним банком України в портфелі банку на продаж та у портфелі банку на погашення;

надані кредити.

До зобов'язань з відповідними строками виконання належать:

кошти на вимогу;

короткострокові та довгострокові кредити, одержані під Національного банку України та інших банків;

кошти бюджету України;

строкові депозити інших банків та клієнтів;

цінні папери власного боргу, емітовані банком;

субординований борг банку;

зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, пору к, авалів;

зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Оптимальне значення нормативу Н5 мас бути не менше ніж 40%.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виковувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношенні ліквідних активів (Ал) до короткострокових зобов'язань (КЗ):


Н6= Ал/ КЗ?100.

До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включають:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках та відкриті в Національному банку України та інших банках;

короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку України та інших банках;

короткострокові кредити, що надані іншим банкам;

боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення.

До короткострокових зобов'язань включаються:

кошти на вимогу;

кошти бюджету України;

короткострокові кредити, які одержані від Національного банку України та інших банків;

короткострокові депозити інших банків і клієнтів:

короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

зобов'язання за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Оптимальне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 60%. [18]

Однак крім коефіцієнтного аналізу ліквідності, що укладається в розрахунку співвідношень залишків ліквідних активів і зобов'язань банку, може застосовуватися методика, пов'язана з аналізом грошових потоків з розрахунку прогнозу всіх вхідних і вихідних платіжних потоків на певні дати [19, с. 11]. Метод з використанням граничних показників ліквідності на звітні дати в практичній діяльності застосувати досить важко, якщо взагалі можливо, тому що справжнє значення ліквідності банку значно відрізняється від офіційних значень. Це відбувається з кількох причин:

Øсистема показників банку базується на формальному угрупованні по рахунках. У той час як навіть однорідні активи можуть мати різну ліквідність;

Øсистема показників банку недосконала сама по собі;

Øрозрахунок проводиться на звітну дату й не враховує стан ліквідності усередині строку.

Таким чином, через неможливість використання в повному обсязі методу в практичній діяльності по управлінню ліквідністю банку необхідно мати власну методику як по визначенню граничних і оптимальних показників ліквідності, так і по встановленню особливого плану по підтримці ліквідності в банку при виникненні кризової ситуації [19, с. 14].

Діяльність Центрального банку країни по розвитку й зміцненню банківської системи, регулюванню її ліквідності необхідно розглядати в взаємозвязку зі здійсненням НБУ розробленої у взаємодії з Урядом грошово-кредитної політики, спрямованої на досягнення макроекономічної стабілізації, зниження темпів інфляції, зміцнення курсу національної валюти.

Національний банк України розробив для банків рекомендації з організації ефективного управління й контролю за ліквідністю й рекомендації з оцінки впливу ліквідності на фінансовий стан банку. Згідно з даними рекомендаціями кожний банк повинен розробити й письмово зафіксувати політику в сфері керування й контролю за станом ліквідності, визначити органи, відповідальні за розробку й проведення відповідної політики, прийняття рішень по управлінню ліквідності.

Досягнення оптимального рівня ліквідності забезпечується нацбанком через надання або вилучення ресурсів у банків. Надання ресурсів при виникненні в банків дефіциту ліквідності реалізується через систему рефінансування.

Останнім часом НБУ прагне стимулювати кредитні вкладення банків у реальний сектор економіки й для підтримки ліквідності даних банків він розробив нові форми рефінансування, засновані на переобліку векселів підприємств-експортерів і наданні кредитів, забезпечених заставою векселів промислових підприємств, поступкою права вимоги по кредитних договорах даних підприємств і поручительствами.

Певний вплив на стан ліквідності банків НБУ робить через норми обов'язкового резервування. Даний інструмент регулювання грошової маси НБУ використає для надлишкової ліквідності, коли вона негативно впливає на стан ринків [7, с. 146].

Умовою ефективного управління ліквідністю є наявність у кредитній організації затвердженого (схваленого) і при необхідності переглянутого керівним органом кредитної організації (зборами акціонерів, Радою директорів) документа про політику в сфері управління й контролю за станом ліквідності. Зазначений документ повинен містити систему вимог до організації роботи з управління ліквідністю. Його положення повинні суворо дотримуватися всіма підрозділами кредитної організації, рішення яких впливають на стан ліквідності. У документі повинне бути передбачене, що керівні органи кредитної організації, насамперед Рада директорів, одержують інформацію про стан ліквідності кредитної організації регулярно, а у випадку істотних погіршень поточного або прогнозованого стану ліквідності кредитної організації - негайно.

Таким чином, арсенал коштів центральних банків для підтримки ліквідності кредитних організацій досить широкий - від удосконалювання пруденційованих норм до надання різних видів кредитів. Однак поряд з мірками монетарної влади (центральний банк, міністерство фінансів, спеціалізовані фонди) для підтримки ліквідності банківської системи першорядне значення має якість управління ліквідністю й у самих кредитних організаціях. Це стосується питань удосконалювання внутрішнього контролю, а також розробки застосування власних моделей управління ліквідністю [30, с. 53].

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ТА ПАСИВАМИ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»


.1 Характеристика та загальний аналіз діяльності ПАТ КБ «Приватбанк»


ПриватБанк - Лідер банківського ринку України.

Заснований в 1992 році, комерційний банк ПриватБанк є лідером банківського ринку країни і найбільшим банком з вітчизняним капіталом. Станом на 31 грудня 2011 року розмір активів ПриватБанку складає 145, 118 млрд. грн. Статутний фонд банку складає 13, 564 млрд. грн., власний капітал - 16, 947 млрд. грн. Кредитний портфель банку - 107, 507 млрд. грн. Чистий прибуток ПриватБанку за підсумками 2011 року склав 1, 418 млрд. грн.

У ході дослідження ринку банківських послуг у 2011 році, проведеного компанією GFK Ukraine, 23,3% опитаних жителів України назвали ПриватБанк найбільш привабливим для себе українським банком. ПриватБанк також є самим популярним і пізнаваним брендом банківським України - 64% жителів країни знають ПриватБанк без підказки. ПриватБанк також є лідером серед українських комерційних банків по кількості клієнтів: його послугами користується понад 23% населення України. На сьогоднішній день банк обслуговує 334 000 корпоративних клієнтів, приватних підприємців - 314 тисяч і понад 12,5 мільйонів рахунків фізичних осіб. Обсяг залучених банком коштів юридичних осіб на 31 грудня 2011 року становить 28, 946 млрд. грн., в тому числі депозитний портфель юросіб - 17,430 млрд. грн. Обсяг коштів фізичних осіб, залучених ПриватБанком на 31 грудня 2011 року становить 103,869 млрд. грн., В тому числі депозитний портфель фізосіб - 61,236 млрд. грн.

У 2010-му році Global Finance сьомий рік поспіль визнає Приватбанк кращим банком в Україні, так само як і інші впливові видання в різні роки присуджували Приватбанку звання "The Bank of Year" (журнал "The Banker") і "Кращий банк" (журнал - "Euromoney").

Проводячи послідовну політику зміцнення стабільності банку та вдосконалення якості обслуговування, ПриватБанк вважає одним з пріоритетних напрямків своєї роботи розвиток комплексу сучасних послуг для індивідуального клієнта. На сьогоднішній день банк пропонує громадянам України більше 150 видів найсучасніших послуг, серед яких поточні, вкладні операції, карткові продукти, різноманітні програми споживчого кредитування, здійснювані в партнерстві з провідними вітчизняними торговими, ріелтерськими компаніями і автовиробниками. ПриватБанк є уповноваженим Урядом України банком з виплати пенсій і соціальної допомоги громадянам, а також виплати компенсацій жертвам нацистських переслідувань. Сьогодні свою пенсію і соціальні виплати у ПриватБанку отримують понад 1,5 мільйона чоловік. Також свої кошти довіряють ПриватБанку майже третину всіх вкладників України. Більше 35% клієнтів українських банків вибирають Приватбанк при відкритті поточного рахунку і понад 28% користуються послугами банку при здійсненні грошових переказів.

Національна мережа банківського обслуговування ПриватБанку, що включає в себе більше 3 000 філій та відділень по всій Україні, дозволяє будь-якому клієнту отримати найвищий рівень обслуговування практично в будь-якій точці країни. Широке коло зарубіжних партнерів ПриватБанку не тільки демонструє його визнання як повноправного учасника світової банківської системи, але і, найголовніше, дозволяє найбільш широко задовольняти потреби клієнтів банку, пов'язані з їх міжнародною діяльністю. ПриватБанк підтримує кореспондентські відносини з найбільшими іноземними банками, ефективно співпрацюючи з ними на різних сегментах фінансового ринку. ПриватБанк є уповноваженим банком з обслуговування кредитних ліній Світового банку реконструкції і розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) і Українсько-Німецького Фонду, спрямованих на розвиток малого і середнього бізнесу. ПриватБанк єдиний з українських банків має закордонну філію на Кіпрі, також банк активно розвиває систему сучасних фінансових послуг у Росії, Латвії, Португалії, Грузії через свої дочірні банки "Москомприватбанк", Paritate Banka, TAOПріватБанк.

Приватбанк є визнаним лідером вітчизняного ринку платіжних карт. На сьогоднішній день банком випущено більше 18,5 млн. пластикових карт (близько 40% від загальної кількості карт, емітованих українськими банками). У мережі обслуговування пластикових карт банку працює 6837 банкоматів, пластикові карти банку приймають до оплати понад 46 600 торгово-сервісних точок по всій Україні. Наявність широкої мережі обслуговування карткових продуктів дозволяє ПриватБанку активно впроваджувати послуги з автоматизованої видачі корпоративним клієнтам заробітної плати з використанням пластикових карток. Інноваційна політика ПриватБанку орієнтована на впровадження на українському ринку принципово нових, передових банківських послуг, які надають клієнтам нові можливості управління своїми фінансами. ПриватБанк першим в Україні запропонував своїм клієнтам послуги інтернет-банкінгу "Приват24" та GSM-банкінгу, а також послуги з продажу через мережу своїх банкоматів і POS-терміналів електронних ваучерів провідних операторів мобільного зв'язку та IP-телефонії.

Ведення банківської діяльності здійснюється на основі нормативно-правової бази НБУ(положення, постанови, інструкції) та Законів України.

До складу системи Приватбанку входять:

Головний офіс (ГО), розташований у м. Дніпропетровську;

Регіональні підрозділи (РП), розташовані у всіх регіонах України, а також за її межами;

Дочірні банки - Москоприватбанк (м. Москва, Росія), банк «Паритате» (м. Рига, Латвія)

Головний офіс є вищим (ведучим) підрозділом системи Приватбанк, що має повну господарсько-економічну й адміністративну самостійність і діє на підставі Уставу Приватбанку.

Керування Головним офісом і системою Приватбанк у цілому здійснюється Правлінням банку, який очолює Голова Правління Приватбанку. Правління банку є постійно діючим виконавчим органом загальних Зборів учасників і Ради банку.

Для підготовки й обговорення стратегічних і важливих тактичних рішень безпосередньо під керівництвом Голови Правління функціонують 6 колегіальних органів:

Правління банку;

Стратегічний комітет;

Комітет з керування активами й пасивами;

Кредитний комітет;

Комітет з інформаційних технологій;

Бюджетний комітет.

Організаційна структура управління РП (Регіональний підрозділ) представляє собою впорядковану сукупність ГРУ (Головне регіональне управління), РУ (Регіональне управління), ОРУ (Обласне регіональне управління), філій, відділень і представництв.

Бачення ПриватБанку:

Бути надійним універсальним міжрегіональним банком України, орієнтованим на інтереси клієнтів всіх форм власності та який надає повний спектр якісних послуг по всім сегментам фінансового ринку.

Місія ПриватБанку:

Забезпечити простий доступ до банківських послуг кожному громадянину країни.

Генеральна ціль ПриватБанку:

Бути лідером в Україні по наданню населенню та юридичним особам платіжних та інших банківських послуг, маючи найкращі показники дохідності, прибутковості та надійності серед найкрупніших банків країни, при цьому постійно покращувати якість обслуговування.

Найважливіші завдання на 2012-2016рр.:

. Збільшення клієнтської бази по обслуговуванню роздрібних клієнтів в 2012р. до 15,6 млн. чол., в 2016р. - 18,7 млн. чол.

. Нарощування активної клієнтської бази МСБ з обслуговування корпоративних клієнтів в 2012р. до 256 тис. чол, в 2016р .- 372 тис. чол.

. Удосконалення системи управління ризиками, за рахунок забезпечення приросту портфеля при мінімальному рівні проблемності.

. Співвідношення транзакцій "каса - термінал самообслуговування" = 30:70

. Підвищення якості та лояльності персоналу

. Підвищення задоволеності клієнтів співробітництвом за даними автоматичного телефонного IVR-опитування. Зменшення частки негативних оцінок клієнтів у загальній кількості результативних контактів до 0,6% у 2012р. і до 0,38% в 2016р.

Реквізити банку:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

Адреса: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ, 49094, Україна К/Р 32009100400 в УНБУ в Дніпропетровській області

МФО 305299

ЄДРПОУ 14360570

ІПН 143605704021, посвідчення №40374554

ПриватБанк зареєстрований НБУ в "Книзі реєстрації банків" за №92 від 19 березня 1992 року

Ліцензія НБУ №22 від 29.07.2009 р.

грудня 2003 року ПриватБанк успішно розмістив на європейському ринку трирічні облігації участі у кредиті ПриватБанку (єврооблігацій) на суму 100 млн. дол. США. Покупцями єврооблігацій ПриватБанку на первинному ринку стали найбільші банки і приватні інвестори з Великобританії, Данії, Греції й інших країн світу. Залучені банком кошти призначені для збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки, юридичних і фізичних осіб. За допомогою випуску "євробондів" ПриватБанк одержав значний обсяг довгих доларових ресурсів, створив кредитну історію на відкритих ринках капіталів, підвищив свій імідж як надійної і прозорої структури, став першою фінансовою структурою і другою компанією України, що випустила "євробонди" на відкритих ринках капіталів

Розміщення облігацій участі у кредиті ПриватБанку (Loa№Partіcіpatіo№Notes) пройшло на стандартних міжнародних умовах для такого типу випуску. Лід-менеджер випуску - найбільший інвестиційний банк CSFB - після проведення презентацій ПриватБанку в Москві, Гонконгу, Сінгапурі, Лондоні, Женеві, Цюріху й Афінах установив даному випускові процентну ставку в розмірі 10,875%.

Банк одержав високі рейтинги і показав, як необхідно працювати на ринках, щоб забезпечити собі і країні довіру інвесторів. При цьому, ПриватБанк став першим банком в Україні, що одержав рейтинг Standard & Poor's, а також банком, що має рейтинги декількох найбільших міжнародних агентств. Зокрема , міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor's надало облігаціям участі у кредиті ПриватБанку рейтинг "В-". Міжнародне рейтингове агентство Fіtch Ratіngs також надало "євробондам" ПриватБанку підсумковий довгостроковий рейтинг "В-".

На думку більшості експертів фінансового ринку, перше успішне розміщення ПриватБанком єврооблігацій відкрило дорогу українським банкам і іншим фінансовим установам на перспективний європейський ринок приватних запозичень, оскільки тепер для інвестора Україна - це вже не абстрактне поняття, а визначений рівень довіри.

Однією з умов збереження стабільності банку є підвищення його капіталізації, у зв'язку із чим, протягом усього періоду своєї діяльності банк першорядне значення приділяв нарощуванню власних коштів (капіталу). Статутний капітал банку збільшився з 5 684 882 тис. грн на 31 грудня 2008 року до 8 860 202 тис. грн на 31 грудня 2010 року або більш ніж в 1,6 рази. Дану стратегію банк зберіг і в 2011 році. Капітал банку за цей рік збільшився на 4 704 679 тис. грн досягнувши на 31 грудня 2011 року 13 564 881 тис. грн.

Стратегія банку спрямована на подальше збільшення капіталу банку, розширення кількості й обсягів операцій.


Таблиця 2.1

Основні показники діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк»

Показники2008200920102011Статутний капітал, тис. грн..5 684 8827 810 8668 860 20213 564 881Власний капітал, тис. грн..8 366 10510 363 07911 973 14416 947 767Кредитний портфель банку, тис. грн..69 841 72965 298 95691 012 074107 507 459Залучені кошти, тис. грн.73 834 55072 609 322103 231 625116 421 342Чистий прибуток, тис .грн.1 075 605705 6591 122 9641 418 483

Для більш наочної форми зображення відобразимо показники у вигляді діаграми (див.рис. 2.1.)


Рис. 2.1 Показники ПАТ КБ «Приватбанк»


За 2011 рік банк отримав чистий прибуток у розмірі 1 418 483 тис. грн, що на 295 519 тис. грн більше ніж 2010 році. Це говорить про покращення діяльності «ПриватБанку» у звітному році завдяки збільшенню кредитного портфелю банку на 16 509 тис. грн. порівняно з попереднім роком.

Власний капітал «ПриватБанку» за 2011 рік виріс на 4 974 623 тис. грн. порівняно з 2010 роком. Наслідком цього є покращення фінансової стійкості та надійності банку.

Функціонування банку забезпечує гнучка комбінована організаційна структура управління (див. рис. 2.2):

Приватбанк дотримується стратегії розвитку, заснованої на принципах максимального задоволення потреб клієнтів, що включає систему мінімізації ризиків і націленої на одержання максимального прибутку. Ця стратегія сприяє подальшому росту банку й підвищенню його конкурентоспроможності на фінансових ринках.

Однією з умов збереження стабільності банку є підвищення його капіталізації, у зв'язку із чим, протягом усього досліджуваного періоду 2008-2011 роки своєї діяльності банк першорядне значення приділяє нарощуванню власних коштів (капіталу).

Стратегія банку спрямована на подальше збільшення капіталу банку, розширення кількості й обсягів операцій.

Банк проводить політику пріоритетного кредитування найбільш перспективних і надійних клієнтів. Стратегічна мета ПриватБанку - стати до 2013 року лідером по охопленню кредитами населення України і юридичних осіб, маючи показники прибутковості й надійності самі найкращі серед найбільших банків країни.


Рис. 2.2 Організаційна структура ПАТ КБ ПриватБанк


2.2 Аналіз динаміки, складу та структури активів і пасивів ПАТ КБ «ПриватБанк


Загальний аналіз активів та пасивів комерційного банку ґрунтується на застосуванні методик горизонтального, вертикального, порівняльного та коефіцієнтного аналізу.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає можливість досліджувати динаміку капіталу і зобов'язань в цілому і по окремих видах. В процесі використання цього виду аналізу розраховуються темпи росту (приросту) окремих показників за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни (або тренда).

Вертикальний (або структурний) аналіз ґрунтується на структурному дослідженні окремих показників пасивів. В процесі такого аналізу визначається питома вага окремих структурних складових капіталу і зобов'язань. Вертикальний аналіз відображає структуру джерел фінансових ресурсів, горизонтальний аналіз дозволяє переходити від абсолютних змін показників до відносних темпів росту (приросту) показників в аналітичному періоді.

Горизонтальний та вертикальний аналіз, при загальному вивченні зобов'язань і капіталу, зазвичай, здійснюється одночасно.

Динаміка, склад і структура активів комерційного банку «ПриватБанк» та їх оцінка за період, що аналізується, досліджується за допомогою табл. 2.3.

Головним досягненням ПАТ КБ «ПриватБанк» за останні роки в області активних операцій стало зберігання високих темпів розвитку кредитування юридичних та фізичних осіб.

За чотири роки Приватбанком було збільшено більше ніж 79% розмір активів. Проаналізувавши якісний склад активів банку, можна зробити наступний висновок, що основним видом діяльності банку є формування й розміщення кредитних ресурсів, і показником активності банку є питома вага кредитного портфеля в загальних активах. Питома вага кредитного портфелю див табл.2.2.


Таблиця 2.2

Питома вага кредитного портфелю ПАТ КБ «Приватбанк»

Найменування статті2008200920102011Питома вага кредитного портфелю, %64,776,167,579,5Загальна сума активів, %100,0100,0100,0100,0

В 2011 році по відношенню до 2008 року банком було збільшено питому вагу кредитного портфелю на 54,3%. Такий стрімкий зріст обєму кредитного портфелю в 2011 році можна пояснити економічною кризою, зростанням безробіття, та намаганням населення та підприємств за рахунок кредитів залишитись «на плаву», а також - розширення мережі як по Україні так і за її межами.

Як наслідком збільшення обсягів кредитування стало збільшення ризикових активів та зниження ліквідності.

Нарощування активів з 2008 р. з 86,5 млрд. грн до 155,6 млрд. в 2011 році в основному за рахунок збільшення обсягу кредитного протфелю банку через постійне просування різних видів кредитування - все для досягнення стратегічної мети.

ПАТ КБ «Приватбанк», це банк, що має декілька асоційованих та дочірніх компаній, з динаміки аналізу видно, що банком постійно здійснюється інвестування в ці компанії, якщо взяти 75 249 тис. грн. в 2008 р., цей показник постійно збільшується, в 2009 р. - він становить - 81 827 тис. грн., в 2010 - 119 061 тис. грн.., в 2011р - 552 765 тис. грн. і в 2008 р. загальна сума інвестування склала - 555 650 тис. грн.


Таблиця 2.3

Активи ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2008-2011 роки, тис. грн.

РядНайменування статті2008%2009%2010%2011%Відхилення, по відношенню до 2008р.АбсолютнеВідносне, %1Грошові кошти та їх еквіваленти9 337 04113,0810 854 1867,4620 314 4317,0018 165 0133,961 756 95997,32Цінні папери, які рефінансуються НБУ50 6720,2321 3610,06122 8412,0984 4010,0233 11268,83Кошти в інших банках3 012 9549,546 930 2786,672 374 14012,696 445 8339,973 145 837100,84Цінні папери в портфелі банку на продаж247 8274,61104 9000,40772 8210,011 055 4250,20796 745327,86Кредити й заборгованість клієнтів69 841 72964,7465 298 95661,1191 012 07467,52107 507 45979,4938 168 07054,37Цінні папери в портфелі банку до погашення266 0514,21416 9961,8976 5580,08178 4950,32-87556-49,08Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії75 2490,5381 8270,35119 0610,98552 7650,69477516634,69Основні засоби й нематеріальні активи1 985 7774,911 990 9333,882 298 6362,732 503 8891,8351811226,111Відстрочений податковий актив33 0740,1830 9120,184 7810,033 1500,04-29924-90,512Інші активи647 5261,16693 2540,621 211 9283,661 029 2330,4438170759,113Довгострокові активи, призначені до продажу50 2130,2344 9910,2240 5340,0040 4790,06-9734-19,414Усього активів86 559 700100,093 767 625100,0121 748 600100,0155 624 615100,06906491579,8


Отже, в структурі активів ПАТ КБ «Приватбанк» найбільших змін, а саме збільшення обєму на 38 168 070 тис. грн. або на 54,3% в 2011році по відношенню до 2008 р. зазнала стаття «Кредити й заборгованність клієнтів», таке збільшення питомої ваги кредитного портфелю свідчить про наближення до стратегічної мети - збільшення обємів кредитування, заняття лідируючої позиції по охопленню кредитами населення, а це можливе лише, і є наслідком нарощування депозитного портфелю банку, збільшення залучення грошових коштів клієнтів шляхом встановлення вигідних умов по депозитним програмам, наприклад вищих відсотків по депозитам, і чим довший термін залучення вкладів, тим вигідніші умови для клієнтів. Також збільшенню обємів кредитування (особливо короткострокових кредитів) посприяло залучення нових клієнтів через відкриття поточних рахунків на більш вигідних умовах з більш низькою щомісячною платою за обслуговування. Наприклад, плата за відкриття рахунка становить 100 грн, а натомість на рахунку клієнта відкривають поточний рахунок з бонусом 120грн, який лежить так сказати, на депозиті до запитання, чи то терміном від 1 року і вище.

Якщо в банка зростають обєми кредитування, то в нього й зростають доходи.

Нарощування власного капіталу, сприяє розширенню існуючих та створенню нових представництв, філій, відділень, а для цього необхідні приміщення, тобто бажано наявність власних, але доволі таки часто використовують і довгострокову оренду, нове обладнання та переобладнання існуючого - все це потребує коштів, і як видно зі структури активів, ПАТ КБ «Приватбанк» на 26% збільшив свої основні засоби та нематеріальні активи, вартість активів з 1 985 777 тис. грн. збільшилися на 518112 тис. грн. і на кінець 31.12.2011 р. становлять 2 503 889 тис. грн.

Для більшої наочності зобразимо активи ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2008-2011 роки у вигляді діаграми. (див. рис.2.3)



Рис. 2.3 Структура активів ПАТ КБ «ПриватБанк»


Тепер спробую проаналізувати діяльність ПАТ КБ «Приватбанк» через структуру зобовязань ПАТ КБ «Приватбанк» (див. табл. 2.4).

Якщо зобовязання ПАТ КБ «ПриватБанк» показати в відсотковому вираженні, по відношенню до усієї кількості зобовязань, то в структурі видно, що основну питому вагу на першому місці займають кошти клієнтів, в 2008 році вони займали 58 722 742 тис. грн, що становило 83,91% від загальної суми зобовязань, протягом наступних двох років питома вага складала вище 80% від загальної суми зобовязань та в 2011році за рахунок притягнення (залучення) коштів: юридичних, фізичних осіб - ця цифра складала вже 103 869 332 тис. грн.

На другому місці знаходяться кошти інших банків 10 092 109 тис. грн. в 2008р. і 7 609 789 тис. грн. - в 2011р., що в натуральному виразі становить зменшення на 2 017 894 тис. грн, розміщених в Приватбанку, а на третій позиції - збільшення зобовязань за рахунок боргових цінних паперів, емітованих банком.

Якщо прийняти до розрахунку дані з вищенаведених таблиць, то можна побачити, що в 2011 році Приватбанком було залучено 11 116,6 млн. грн. коштів клієнтів, та лише 8 553,0млн грн. було надано кредитів, що в процентному відношенні можна показати, що лише 76,9% із суми залучених коштів клієнтів було використано для надання кредитів. Лише частина коштів, що залишилася, пішла на обовязкове резервування в сумі 133,8 тис. грн.

Підводячи підсумки, можна сказати, що валюта балансу зростала з однієї сторони за рахунок збільшення обєму залучених коштів в пасиві, з іншої сторони - за рахунок росту кредитної заборгованості в активі.

Як вже було сказано раніше, для збільшення обсягів кредитування необхідне залучення великої кількості ресурсів - депозитів, та коштів клієнтів до запитання (поточні рахунки клієнтів), а це можливе лише при ефективній роботі депозитного департаменту та департаменту по обліку операцій з клієнтами, а також ефективному управлінні менеджерів усіх рівнів, в цьому велику роль відіграє робота безпосередньо через прямий контакт з клієнтами, створення програм для зацікавленості клієнтів, але існують й інші методи, які є так би мовити двобічні сторони медалі. Прикладом цього може слугувати кредитування на вигідних умовах (8-14% річних), але лише при використанні цих грошових коштів усередині мережі Приватбанку, окрім податкових платежів.


Таблиця 2.4

Структура зобовязань ПАТ КБ «ПриватБанк»

Найменування статті2008%Відхилення до попереднього року2009%Відхилення до попереднього року2010%Відхилення до попереднього року2011%Відхилення до 2008рАбсолютнеВід-носне %Абсо-лютнеВід-носнеАбсо-лютнеВіднос-неАбсо-лютнеВід-носнеКошти банків10 092 1099,3692 1945,211 609 06510,821 446 61878,11 1 735 24412,082 838 16786,07 609 78913,59-2 017 894-57,2Кошти клієнтів58 722 74285,835 865 16652,856 701 02581,617 900 36646,585 878 42174,9513 211 50253,1103 869 33279,3245 971 897413,5Боргові цінні папери, емітовані банком273 2031,57310 00351 40,0441 2202,65496 911160,063 13175,76121 24962,7761 6852,43149 99323,4Відстрочені податкові зобов'язання40 4530,6178 303185,672 5950,2739 163-32,5140 7450,0745 53956,014 0450,05-31 547-221,0Інші зобов'язання1 803 5541,4899 56051,51 290 8673,50-1987324-3,635 2945,4529 103 29351,7550 4852,551 642 28777,5Усього зобов'язань78 193 595100,06 537 82649,383 404 546100,05 703 2066,4109 775 456100,026 333 54231,3138 676 848100,060 721 85776,9


Відстрочені податкові зобовязання на 31.12.2008 р. становили 40 453 тис. грн., а вже станом на 31.12.2011 р - лише 14 045 тис. грн., при нарощуванні суми активів, що стала становити в 3,4 рази більше, ніж вони складали в 2008 році - це свідчить про дуже ефективний менеджмент, точніше ефективну роботу менеджменту з позиції обліку податкових надходжень (витрат) та податків. Тобто проведення операцій, які скорочують податкові витрати банку, таким чином збільшуючи їх ефективність. З однієї сторони банк постійно збільшує обєми реалізації послуг, з іншої сторони це не призводить до збільшення податкового навантаження, а навпаки, рівень податкового навантаження постійно знижується.

Збільшення боргових цінних паперів, емітованих банком з 273 203 тис. грн. в 2008 році до 761 685тис. грн. в 2011 році може бути наслідком зростання облікової ставки НБУ з 9% на кінець 2008 року до 12% на кінець 2011 року, збільшуючи її НБУ скорочує обєм грошової маси в обороті, тим самим намагаючись стримати інфляцію.

Отже, зростання зобовязань в 4 рази - з 78 193 595 тис. грн. до 138 676 848 тис. грн. є наслідком ефективної роботи депозитного департаменту та департаменту обліку операцій з клієнтами.

Розглянемо власний капітал, та його частку в загальній структурі пасивів (див.табл.2.5).



Таблиця 2.5

Аналіз власного капіталу ПАТ КБ «Приватбанк», тис. грн

Найменування статті2008200920102011Відхилення по відношенню до 2008 р.АбсолютнеВідносне, %Статутний капітал5 684 8827 810 8668 860 20213 564 8817 879 999138,61Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)1 690 966927 6711 227 3541 564 871-126 095-7,45Резервні та інші фонди банку894 3071 520 7111 719 0121 627 473733 16681,98Чисті активи, що належать акціонерам (учасникам) банку8 270 15510 259 24811 806 56816 757 2258 487 070102,62Частка меншості95 950103 831166 576190 54294 59298,58Усьою власною капіталу та частка меншості8 366 10510 363 07911 973 14416 947 7678 581 662102,57Усього пасивів86 559 70093 767 625121 748 600155 624 61569 064 91579,78

Отже, в 2008 році статутний капітал становив 5 684 882 тис. грн, а в 2009 році збільшився на 2 125 984 тис. грн. і становив 7 810 866 тис. грн. за рахунок сплати акціонерами статутного фонду. Подальше збільшення статутного капіталу в 2009 році відбулось на 1 049 336 тис. грн., за нового випуску акцій. В 2011 році статутний капітал склав 13 564 881 тис. грн., збільшивши його від початкового року дослідження (2008) на 7 879 999 тис. грн. Акціонерами було прийняте рішення про проведення нової емісії цінних паперів, і в 2011 році - внески було сплачено повністю. Таким чином, погасивши заборгованості по внескам до статутного капіталу, банком було нарощено капітальну базу. За рахунок цього відбувається постійне зростання мережі філій, відділень, та центрів обслуговування населення нашої країни. А так як йде розширення мережі - банк повністю охоплює всю країну, знаходячи постійно нових клієнтів.

Якщо банком буде й надалі збільшуватись власний капітал через збільшення статутного капіталу шляхом випуску нових акцій та за рахунок прибутку, банк буде займати не лише лідируюче місце в України, а стане напевно безумовним лідером в Україні, одним з найкращих банків (при подальшому розширенні мережі та представництв) в країнах СНД.

Якщо зобразити структуру власного капіталу у вигляді діаграми (див. рис. 2.4.), то можна більш наочно побачити, як за останні чотири роки ПАТ КБ «Приватбанк» було збільшено статутний капітал з 5 684 882 тис. грн. в 2008 році до 13 564 881тис. грн. в 2011 році. За даними офіційно публікуємої звітності - акціонерами було повністю сплачено внески до статутного капіталу, за всі випущені акції. Приватбанк постійно нарощує свій капітал - створює міцну базу для розширення обємів послуг що надаються, та які в майбутньому будуть надаватися.


Рис. 2.4 Власний капітал ПАТ КБ «Приватбанк»


В загальній структурі пасивів (зобовязання та власний капітал) власний капітал в 2008 році займає лише 9,96%, а в 2011 - 10,22%, в середньому цей показник коливається в межах 9-10%. У власному капіталі основну питому вагу в структурі займає статутний капітал, більше 50% та фінансовий результат, в даному випадку прибуток, що очікує затвердження. Чим більший власний капітал, тим надійніший банк.

Нарощуючи власний капітал, збільшуючи обсяг залучення коштів клієнтів, банком було збільшено надання обсягів кредитування, тобто банком в повній мірі було задоволено потреби клієнтів в кредитних ресурсах.

Використовуючи дані звітів про фінансові результати (див.табл.2.6) проаналізую структуру доходів за останні пять років.


Таблиця 2.6

Дані діяльності ПАТ КБ «Приватбанк» за 2008-2011 роки, тис. грн.

РядокНайменування статті20082009201020111Чистий процентний дохід916 4551 877 2653 094 9443 992 5851.1Процентний дохід2 470 7513 734 1326 041 3589 059 3001.2Процентні витрати(1 554 296)(1 856 867)(2 946 414)(5 066 715)2Чистий комісійний доход815 9021 349 9051 921 9425 364 3342.1Комісійний дохід870 9621 451 2132 181 5705 811 5942.2Комісійні витрати(55 060)(101 308)(259 628)(447 260)3Торгівельний дохід296 212346 469355 887329 4124Дохід у вигляді дивідендів18 7719 172745685Дохід від участі в капіталі617367006Інший дохід501 119119 007(29 221)158 1367Усього доходів2 549 0763 702 1855 344 2979 844 5358Загальні адміністративні витрати(528 926)(705 730)(956 337)(1 282 473)9Витрати на персонал(558 257)(828 227)(1 322 196)(2 014 587)10Втрати від участі в капіталі0(53)0011Інші витрати(263 316)(240 002)(495 505)(1 189 787)12Прибуток від операцій1 208 2801 928 1732 570 2595 357 68813Чисті витрати на формування резервів(647 462)(1 398 954)(848 338)(3 472 875)14Дохід/збиток довгострокових активів, призначених на продаж00(135)015Прибуток до оподатковування560 818529 2191 721 7861 884 81316Витрати на податок на прибуток(75 460)(23 011)(187 624)(593 037)17Прибуток після оподатковування485 358506 2081 534 162593 03718Чистий прибуток/збиток банку485 358506 2081 534 1621 291 776

Для більшої наочності доходи банку зображу у вигляді діаграми (див. рис. 2.5)


Рис. 2.5 Структура доходів ПАТ КБ «ПриватБанк»


Із структури доходів ПАТ КБ «Приватбанк» видно, що найбільшу питому вагу в доході банку становить чистий процентний дохід та чистий комісійний дохід, в даному випадку за 2008-2011 роки найбільший обєм в структурі доходу займав чистий процентний дохід (збільшення процентного доходу є результатом збільшення кредитного портфелю), і лише в 2011 році перше місце належало чистому комісійному доходу (доход по операціям розрахункового касового обслуговування, грошовим переводам та валюто-обмінним операціям та ін.).

Чистий прибуток збільшувався від здійснення операцій, повязаних з безпосередньою банківською діяльністю;

Чистий процентний дохід збільшувався завдяки росту кредитного портфелю.

Проаналізувавши дані активів, пасивів та зобовязань чи, точніше сказати, дані банківського балансу за 2008-2011 роки, та використовуючи дані звітів про фінансові результати, розрахуємо коефіцієнти оцінки ефективності діяльності комерційного банку:

-норма прибутку на капітал (рентабельність капіталу);

-рентабельність активів;

чистий спред;

чиста процентна маржа;

рівень іншого операційного доходу.

1.Норма прибутку на капітал (Rk) характеризується величиною чистого прибутку, що припадає на кожну гривню капіталу, використаного у відповідному періоді:

= ЧП / К * 100% (2.1),


Де ЧП - чистий прибуток банку

К - власний капітал

2.Наступний коефіцієнт - рентабельність активів (Ra) - застосовується для загальної оцінки ефективності використання активів (майна) комерційного банку. Цей показник визначає рівень чистого прибутку по відношенню до загальних активів, які сприяли отриманню прибутку:

= ЧП / А * 100% (2.2),


де ЧП - чистий прибуток

А - загальні активи банку

На рентабельність активів впливає, крім прибутку, ще і розмір активів банку. Низька рентабельність активів може бути спричинена їх завищеним обсягом та високою питомою вагою «витратних активів», при низькій питомій вазі доходних активів.

3.Наступний показник - чиста процентна маржа (ЧПМ) - дозволяє оцінити здатність банку утворювати чистий процентний доход, використовуючи загальні активи. До деякої міри, можна вважати, що цей показник характеризує ефективність структури активів банку. Чиста процентна маржа обчислюється як відношення чистого процентного доходу (П1) до загальних активів банку (А):


ЧПМ = П1 / А * 100%, або ЧМП = (Д1 - В1) / А * 100% (2.3),


де П1 - чистий процентний доход, Д1 - процентний доход,

А - загальні активи, В1 - процентні витрати.

4.Чистий спред (ЧС) дозволяє оцінити різницю між рівнем процентних доходів (Д1) і процентних витрат (В1), віднесених відповідно до залишків виданих позик (Апроцент) і залучених на платній основі депозитів (ПД):


ЧС = (Д1 / Апроцент *100%) - (В1 / ПД * 100%) (2.4)


5.Рівень іншого операційного доходу (ІОД) по відношенню до загальних активів (А) дозволяє визначити ступінь незалежності банку від непроцентних доходів. Збільшення цього показника свідчить про зміщення пріоритетів банку в напрямку переважаючого розвитку комісійної та інших видів діяльності, які не є джерелами отримання процентних доходів. Тому значне зростання рівня іншого операційного доходу (Р іод) є небажаним.


Ріод = ІОД / А * 100% (2.5),


Значення цих показників див.табл. 2.7.

Як видно з розрахунків рівень окупності середньорічного загального капіталу постійно коливається, при цьому цей показник не опускається нижче 10, а варіюється в межах (11,25-28,47), що свідчить про досить такий рентабельний (окупний) капітал.


Таблиця 2.7

Коефіцієнти ефективності діяльності ПАТ КБ «Приватбанк» за 2008-2011 роки, тис. грн

№ п/пНайменування статті20082009201020111Норма прибутку на капітал (Rk)21,3615,3928,4715,762рентабельність активів (Ra)2,201,502,731,613чиста процентна маржа (ЧПМ)4,155,565,514,984Рівень іншого операційного доходу (ІОД)2,270,350,050,20

Рис. 2.6 Коефіцієнти ефективності діяльності ПАТ КБ «Приватбанк»


В наведених вище розрахунках видно, що найнижчий рівень рентабельності активів становив в 2008 році, бо неприбуткові (високоліквідні) активи становили третю частину з усіх активів. З однієї сторони вони на певний момент часу підтримують високий рівень ліквідності, що напевно добре в складний період, коли склалася несприятлива економічна ситуація, але ці кошти не приносять прибутку, що є певним тягарем для деяких менеджерів.

Найвищий рівень рентабельності активів спостерігається в 2010 році, хоча тут з загальної частини активів неприбуткові займають лише 5 частину.

Як видно з вищенаведених розрахунків рентабельність активів протягом 2008-2011 років не опускалася нижче 1,12%, значення цього показника відповідає рекомендованому значенню НБУ не нижче 1,1%.

Чистий процентний доход збільшувався завдяки росту кредитного портфелю банку, нарощуючи кредитний портфель, банк збільшує прибутки за рахунок плати за користування кредитами, хоча в 2011 році це значення дещо знизилося, що було повязано зі збільшенням часткової маси неповернення кредитів (прострочена та сумнівна заборгованість).

Як видно з вище наведених розрахунків Приватбанком за останні три роки було зменшено залежність від непроцентних доходів, тобто банк не зміщав пріоритети в бік комісійної та інших видів діяльності, а навпаки - орієнтувався на одержання процентного доходу, хоча в 2011 році - отримання комісійних доходів переважало над отриманням процентних - це є результатом нестабільної економічної ситуації, що склалася в країні та світі в цілому - масове безробіття призводить до неможливості своєчасно сплачувати відсотки за користування кредитами, а це в свою чергу призводить до порушення ліквідності, що негативно сказується на роботі банку. Для поповнення своєї ліквідності Приватбанк отримував кредити від НБУ та інших банків, а грошове покриття за кредитами надавав у вигляді застави майнових прав на грошові кошти.

Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність, з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків, Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків обовязкові економічні нормативи.

Проаналізуємо нормативи ліквідності ПАТ КБ «ПриватБанк», дані зна- ходяться в табл. 2.8.

Характеризуючи норматив Н4 на прикладі ПАТ КБ „Приватбанк можна сказати, що в період з 2008 р. по 2011 р. процентне співвідношення суми коштів на кореспондуючих рахунках та в касі відносно до розрахункових та поточних зобовязаннях постійно перевищувало свій норматив 20% мінімум на 20,65%, що говорить про те, що управління активами з точки зору управління ліквідністю знаходиться на достатньому рівні.

Таблиця 2.8

Нормативи ліквідності ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2008-2011 роки

Назва нормативуНормативне значенняРоки, станом на 31 грудня звітного року2008Відхи-лення, %2009Відхи-лення, %2010Відхи-лення, %2011Відхи-лення, %Норматив миттєвої ліквідності (Н4),%не < 20%60,9440,9440,6520,6560,9040,9057,0037,00Норматив поточної ліквідності (Н5), %не < 40%87,0447,0457,5317,5387,0247,0255,3015,30Короткострокова ліквідність (Н6), %не < 60%75,1625,1676,672,6778,013,0181,935,03

Стуктура активів дозволяє підпримувати достатній рівень ліквідності.

Взагалі, як видно з усіх показників ліквідності данних років, усі вони знаходились на гідному рівні по відношенню до обовязкового рівня НБУ, тобто були вище вимог. Таке зростання обумовлене збільшенням кредитування юридичних і фізичних осіб, основних засобів.


2.3 ГЕП-аналіз розривів між активами і пасивами за строками ПАТ КБ «ПриватБанк»


Для аналізу ліквідності важливо знати не тільки стан ліквідності банківської установи в статичному вираженні сьогодні, а й ситуацію з ліквідністю в майбутньому. Останнє можливо вирішити за допомогою ГЕП-аналізу активів і пасивів за сумами та термінами, який наочно демонструє наявність або брак грошових коштів у комерційному банку. Фактичне значення розриву ліквідності можна використати для побудови прогнозу ліквідності банку у майбутньому періоду. Тому, логічним є висновок, що аналіз ліквідності ПАТ КБ «ПриватБанк» буде продовжений з аналізу розривів між активами і пасивами за строками та сумами.

ГЕП-аналіз здійснюється за допомогою побудови таблиці розривів (відповідності) активів і пасивів за сумами та термінами. Вихідними даними для аналізу розривів є залишок коштів на активних та пасивних рахунках балансу банку та графік їх погашення. Проте якщо обсяги активів і пасивів за балансом відомі, то не завжди відомі їх терміни до погашення. Багато активів і пасивів мають договірний графік погашення або взагалі не мають певного терміну погашення. Такими активами без строковості є овердрафти, споживчі позички за кредитними картками, відновлювальні кредитні лінії або інші позички без фіксованих дат погашення. Кошти до запитання-також безстрокові зобовязання. Тому визначення розривів ліквідності базується на деяких припущеннях щодо строків зазначених активів та пасивів. До відпливу коштів призводять позабалансові зобовязання, оскільки вони є невизначеними і залежать, наприклад, від потреби позичальника використовувати відкриті банком кредитні лінії. Для оцінювання ризику ліквідності розраховуються показники локального та кумулятивного розриву ліквідності. [36, с.423]

Показник локального розриву ліквідності розраховується за наступною формулою:

=А-З, де(2.6)

локальний розрив ліквідності для окремого часового інтервалу;

А-сума активів з відповідним терміном розміщення;

З-сума зобовязань банку із відповідним терміном погашення.

Показник кумулятивного розриву ліквідності розраховується з урахуванням значень локального розриву ліквідності і наявного запасу (дефіциту) ліквідності. Тобто кумулятивний розрив ліквідності розраховується за наступною формулою:

К(Т)=?GLі(t), де(2.7)

К(Т)-кумулятивний розрив ліквідності для окремого часового інтервалу;і(t) - локальний розрив ліквідності для окремого часового інтервалу;

Т - часовий інтервал для якого розраховується кумулятивний ГЕП;

І - змінюється від 1 до Т.

Отримані дані в результаті ГЕП-аналізу можна інтерпретувати наступним чином: знак "+" свідчить про надлишкові кошти у банку і можливість проводити в майбутньому операції з розміщення коштів; знак "-" свідчить про недостатність грошових коштів у банку і про можливість виникнення проблем у банку зі своєчасним виконанням своїх зобовязань, а також про порушення фінансової рівноваги банку, повязаної з ліквідністю, фінансову нестійкість банку. Розрив ліквідності за строками обчислюється в абсолютних величинах (сума грошових коштів) і показує, скільки банку може не вистачати грошових коштів для розрахунків за своїми зобовязаннями або скільки в нього є вільних коштів для вкладень в активні операції. Також розрив ліквідності розраховується й у відносних величинах щодо чистих активів, щоб реально оцінити тенденції щодо поліпшення чи погіршення ситуації в банку з ліквідністю. Розрив ліквідності не є чимось незмінним, тобто ГЕП може приймати різні значення в залежності від умов, так в стабільній ситуації за експертною оцінкою банків розрив ліквідності повинен складати не більше 10% від сукупних активів. Для отримання обєктивних результатів та визначення тенденції ліквідної позиції банку "Фінанси та Кредит" аналіз розривів проведемо за останні 3 року на основі даних статистичної форми звітності №631 "Звіт про структуру активів та пасивів за строками" в таких часових інтервалів: до 31 дня, від 32 до 92 днів, від 93 до 365 днів, від 1 до 5 років, понад 5 років (табл. 2.9, табл. 2.10).

управління актив пасив приватбанк


Таблиця 2.9

Структура активів і пасивів ПАТ КБ «ПриватБанк» за строками станом на 31.12.2009 р.

ПоказникАктивиПасивиЛокальний розривКумулятивний розривтис. грн.%тис. грн.%тис. грн.%тис. грн.%Короткострокові, у т.ч.794906054,321082129073,94-2872230-19,63-2872230-19,63до 31 дня355654924,303 643 39524,90-86 846-0,59-86 846-0,59від 32 до 92 днів11760808,041 700 56011,62-524480-3,58-611 326-4,18від 93 до 365 днів321643121,985 477 33537,43-2260904-15,45-2 872230-19,63Довгострокові, у т.ч.668537145,683 813 14126,06287223019,632 872 23019,63від 1 до 5 років398105727,201 837 85512,56214320214,64-729 028-4,98понад 5 років270431418,481 975 28613,50729 0284,9800Чисті активи, всього14 634 431

Дані таблиці свідчать про негативну ситуацію з ліквідністю банку «ПриватБанк» в 2009 році. На всіх часових інтервалах до 1 року пасиви перевищують аналогічні активи. Але треба відзначити, що активи і пасиви до 1 місяця практично збалансовані (розрив складає всього 86,8 млн. грн. або 0,59% чистих активів), що можна розцінювати як результат виваженого менеджменту. Це свідчить про добру миттєву ліквідність банку та забезпеченість його високоліквідними активами. Так, розрив між активами і пасивами з терміном погашення до 3-х місяців складає - 524,5 млн. грн. або 3,58% чистих активів. Фактором, який ще більше ускладнює ситуацію з ліквідністю в банку є локальний розрив між активами і пасивами зі строком від 93 до 365 днів, який є негативним і складає - 2,26 млрд. грн. або 15,45% від чистих активів. Таким чином, кумулятивний розрив між активами та пасивами до 1 року є також негативним і збільшився до 2,87 млрд. грн., що в відносному вираженні до активів складає 19,63%. Отже, на кінець 2009 року в часовому інтервалі до 1 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відчував значний дефіцит коштів, який складав 2 872 230 тис. грн., тобто ризик незбалансованої ліквідності становив біля 20% всіх активів банку. Негативне значення кумулятивного ГЕПу до 1 року повністю покрилось розривом між довгостроковими активами та пасивами, тобто понад 1 року в основному за рахунок позитивного розриву між активами і пасивами на часовому інтервалі до 5 років (2 143 202 тис. грн. або 14,64 % чистих активів). Отже, результати аналізу показують, що в 2009 році в банку «ПриватБанк» склалась ситуація, яка характеризувалась досить значним дефіцитом коштів (2,9 млрд. грн. або 19,63% від чистих активів), що вказує на недостатньо збалансовані активи і пасиви за термінами. Тобто така ситуація може пояснюватись превалюванням прибутковості над ліквідністю в менеджменті банку в 2009 році. Також треба зазначити, що така ситуація характерна практично для всіх банківських установ України, коли пасиви залучаються на короткий термін, а активи, навпаки, є довготерміновими.


Таблиця 2.10

Структура активів і пасивів ПАТ КБ «ПриватБанк» за строками станом на 31.12.2010 р.

ПоказникАктивиПасивиЛокальний розривКумулятивний розривтис. грн.%тис. грн.%тис. грн.%тис. грн.%Короткострокові9 420 18451,0914 58673879,11-5166554-28,02-5166554-28,02до 31 дня3 231 07117,523 641 74219,75-410671-2,23-410 671-2,23від 32 до 92 днів898 4534,872 911 36215,79-2012909-10,92-2423580-13,14від 93 до 365 днів5 290 66028,698 033 63443,57-2742974-14,88-5166554-28,02Довгострокові, у т.ч.9 019 25648,913 852 70320,89516655328,02516655328,02від 1 до 5 років4 998 80827,111 270 2566,89372855220,22-1438002-7,80понад 5 років4 020 44821,802 582 44714,0114380017,8000Чисті активи, всього18 439 441

Із вище наведених даних з таблиці можна стверджувати про певні зміни, як у структурі активів та пасивів банку «ПриватБанк», так і їх збалансованості в 2010 році, що може сприйматися, як негативні зрушення в порівнянні із попереднім 2009 роком. Хоча треба відмітити, що саме в наприкінці цього року фінансова криза почала себе проявляти в банківській системі України. Масовий відтік депозитів та криза ліквідності, а також введення тимчасових адміністрацій до ряду українських банків не могли не сказатися і на ліквідності банку «ПриватБанк». Так, розрив між активами і пасивами з терміном погашення до 1 місяця є негативним і складає 410 671 тис. грн. або 2,23% чистих активів банку, тобто банк наражається на незначний ризик незбалансованої ліквідності, але який є вищим в порівнянні із попереднім роком (майже на 1,5%). Локальний розрив між активами і пасивами зі строком погашення від 32 до 92 днів є негативним і становить 2 млрд. грн. або біля 11% від чистих активів, що ще більше наражає банк на ризик незбалансованої ліквідності. Так, кумулятивний розрив до 92 днів становить - 2 423 580 тис. грн. або 13,14% від активів банку, тобто ситуація з незбалансованістю активів і пасивів в банку порівняно із терміном погашення до 31 дня практично не змінилась. Дефіцит коштів залишається досить значним і становить майже 2,5 млрд. грн.

Фактором, який ще більше ускладнює ситуацію з ліквідністю в банку є локальний розрив між активами і пасивами зі строком від 93 до 365 днів, який є негативним і складає-2,7 млрд. грн. або 14,88% від чистих активів. Таким чином, кумулятивний розрив між активами та пасивами до 1 року є також негативним і збільшився до 5,2 млрд. грн., що в відносному вираженні до активів складає 28,02%. Перевищення цього показника майже в тричі від рекомендованого викликає занепокоєння в менеджменті банку «ПриватБанк» стосовно його ліквідності.

Негативне значення кумулятивного ГЕПу до 1 року повністю покрилось розривом між довгостроковими активами та пасивами в основному за рахунок позитивного розриву між активами і пасивами на часовому інтервалі до 5 років ( 3 728 552 тис. грн. або 20,22% чистих активів).

Отже, станом на 31.12.2010 року в банку «ПриватБанк» відчувався критичний дефіцит коштів в сумі 5 166 554 тис. грн., що в відносному вираженні складає трохи більше 28%, тобто ризик незбалансованої ліквідності є критичним. Але треба зазначити, що таке погіршення ліквідності банку обумовлене, в першу чергу факторами макроекономічного порядку, які затронули всю банківську систему країни.

Для виявлення та закріплення загальної тенденції ліквідності проведемо ГЕП-аналіз за 2011 рік (табл. 2.11).


Таблиця 2.11

Структура активів і пасивів ПАТ КБ «ПриватБанк» за строками станом на 31.12.2011 р.

ПоказникАктивиПасивиЛокальний розривКумулятивний розривтис. грн.%тис. грн.%тис. грн.%тис. грн.%Короткострокові9 244 99847,5214091 96272,43-4846964-24,91-4846964-24,91до 31 дня2 661 33113,685 525 92428,40-2864593-14,72-2864593-14,72від 32 до 92 днів974 2075,013 036 89615,61-2062689-10,60-4927282-25,32від 93 до 365 днів5 609 46028,835 529 14128,4280 3180,41-4846964-24,91Довгострокові1021178752,485 364 82527,57484696224,91484696224,91від 1 до 5 років6 168 54131,703 073 89015,80309465115,91-1752313-9,01понад 5 років4 043 24620,782 290 93511,7717523119,0100Чисті активи, всього19 456 787

Із вище наведених даних в таблиці можна стверджувати, що ситуація із ліквідністю в банку «ПриватБанк» в 2010 році залишалася приблизно на такому самому рівні, як і в попередньому. Але серед загроз ліквідності, особливо її миттєвої складової, треба зазначити великий розрив між активами і пасивами банку присутній на часовому інтервалі до 31 дня, який складає майже 2,9 млрд. грн. або 14,72% від сукупних активів, що зумовлює високий ризик ліквідності банку. Така ситуація характерна не тільки для аналізованого банку, а і для інших комерційних банків, коли серед депозитної бази банків велику питому вагу складають депозити на вимогу та залишки на поточних та карткових рахунках.

Локальний розрив між активами і пасивами зі строком погашення від 32 до 92 днів є негативним і становить 2 млрд. грн. або біля 11% від чистих активів, що ще більше наражає банк на ризик незбалансованої ліквідності. Так, кумулятивний розрив до 92 днів становить -4 927 282 тис. грн. або 25,32 % від активів банку, тобто ситуація з незбалансованістю активів і пасивів в банку. Розрив між активами і пасивами зі строком погашення від 93 до 365 днів на відміну від попереднього показника є позитивним і становить 80318 тис. грн. або 0,41% від чистих активів. Так активи і пасиви в цьому часовому інтервалі були практично збалансованими. Але треба зазначити, що такий невеликий позитивний розрив (+ 80318 тис. грн.) із урахуванням дефіциту ліквідності, який був до 3 місяців практично не вплинув на кумулятивний розрив ліквідності до 1 року (24,91 % чистих активів банку).

На часових інтервалах понад 365 днів спостерігаються додатні розриви ліквідності, тобто активи банку перевищують його пасиви з відповідними термінами погашення.

Для оцінки збалансованості активів і пасивів банку «ПриватБанк» в 2011 році відобразимо їх графічно (Рис. 2.4)


Рис. 2.7 Структура активів і пасивів банку «ПриватБанк» станом на 31.12.2011.


Таким чином, із вище наведеного рисунку ми бачимо незбалансованість активів і пасивів банку за строками і сумами. Так найбільший розрив є саме на часовому інтервалі до 31 дня, що і є причиною дефіциту грошових коштів та ризику ліквідності банку. Надлишок коштів на інтервалах від 93 до 365 днів, від 1 до 5 років та понад 5 років тільки частково компенсує цей ризик.

Загалом підсумовуючи результати проведеного ГЕП-аналізу активів та пасивів ПАТ КБ «ПриватБанк» необхідно зазначити негативну тенденцію ліквідності, яка спостерігалась протягом 2009 року та продовжилась в 2010 р. та повязана із поступовим погіршенням збалансованості структури активів та пасивів та зростанням ризику незбалансованої ліквідності до рівня 28,02% в 2009 р. і 24,91% в 2010 році. Покращення структури в останньому 2011 році було зумовлене, в першу чергу затвердженням в 2010 році нової стратегії та тактики на всіх організаційних рівнях, яка забезпечила контроль збалансованості обсягів активно-пасивних операцій. З метою зниження ризику ліквідності банком було встановлено ліміти на розриви ліквідності для філій банку. Погіршення ліквідності в 2010 році, особливо її миттєвої складової, обумовлене значними коливаннями розривів між активами і пасивами в часовому інтервалі до 31 дня протягом року, що було зумовлено погіршення конюнктури на ринку банківських послуг, а також відтоком депозитів населення із банківської системи України. Отже, можна стверджувати про дещо підвищений ризик ліквідності, незважаючи на те, що, виходячи із значень нормативів ліквідності досліджуваний банк, як і вся банківська система України має значний запас ліквідності. Це пояснюється хронічною незбалансованістю активів і пасивів за строками, яке характерне не тільки для банку «ПриватБанк» але і для всіх банків України, коли активи в основному довгострокові, а пасиви - короткотермінові. Також необхідно відмітити, що повної відповідності між строками і сумами активів і пасивів, яке є ідеальною ситуацією, на практиці практично неможливо досягти.


РОЗДІЛ З. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ БАНКУ


.1 Міжнародна практика управління активами та пасивами банку


Балансування між рівнем прибутковості та рівнем ризику, пошук їх оптимального співвідношення є основним завданням управління банківським портфелем. У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами прийнято розуміти інтегрований підхід до управління фінансовими потоками банку, за якого активи, зобов'язання та капітал розглядаються у нерозривній єдності і спрямовуються на досягнення стратегічної мети банківської діяльності. Сутність управління активами і пасивами полягає у координуванні управлінських рішень щодо проведення активних і пасивних банківських операцій так, що це приводить структуру динамічного банківського балансу у відповідність до обраної банком стратегії і тактики. Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти прибутковістю та ризиками, координувати рішення щодо джерел фінансування та напрямів розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості діяльності інтегроване управління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління фінансовою діяльністю комерційного банку. Перевагою інтегрованого підходу є можливість максимізації прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкурентоздатним рівнем прибутку на активи (RОА) та прибутку на капітал (RОЕ). Оперативне управління активами і пасивами зорієнтоване на щоденне управління банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності є процентний прибуток, чиста процентна маржа чи прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок, валютним ризиком і ризиком незбалансованої ліквідності.

Загальні стратегії управління фінансовою діяльністю банку реалізуються через систему аналітичних моделей та методів управління. Це моделі ГЕПу, імунізації балансу, валютного метчингу. Необхідною умовою їх ефективного застосування є можливість досить точно передбачати та прогнозувати зміни напряму, величини та швидкості руху цінової динаміки, валютних курсів, фондових індексів, товарних цін.

Традиційний підхід до розв'язання проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку - визначити пріоритетні напрями розміщення активів. Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота й доступність його практичного застосування, а головним недоліком - виникнення проблем з ліквідністю.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і пасивів базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел та напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, отримані позики «овернайт», має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, залучені з відносно стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за обсягами і строками різних видів зобов'язань та приводити у відповідність до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає досить трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних коштах у будь-який час може бути передбачена.

Стратегії захисту від процентного ризику, однією з яких є методика управління ГЕПом (аналіз різниці, управління дисбалансом, GAP-менеджмент), яка у світі найпоширеніша. Поняття "ГЕП" походить від англ. "gap", що в перекладі означає "розрив, дисбаланс" і характеризує різницю між величиною активів і пасивів, чутливу до змін процентних ставок на ринку, яка підлягає переоцінці або погашенню до фіксованого строку, а управління ГЕПом - це головний блок управління активами і пасивами банку, в основу якого покладено встановлення цієї різниці. Відправною точкою процесу управління ГЕПом є визначення горизонту планування (терміну дії) ризику зміни процентних ставок. Наприклад, керівництво банку може оцінити вплив процентного ризику протягом одного кварталу або лише одного місяця. Таким чином, оцінка різниці між чутливими активами й пасивами визначатиметься безпосередньо горизонтом планування. Але при цьому виникає одна важлива проблема: чим триваліший період обирається для аналізу цієї різниці, тим більшу частину активів і пасивів, на які впливає згаданий вище ризик, треба аналізувати. Водночас при збільшенні планового горизонту зменшується точність аналізу через те, що не враховуються незначні коливання. Тому необхідно визначити так звану золоту середину - оптимальний горизонт планування для певного банку. Найчастіше на практиці групування чутливих до змін процентних ставок активів і пасивів за часовими інтервалами проводяться: до 7 днів; від 8 до 31 дня; від 32 до 92 днів; від 93 до 183 днів; від 184 днів до одного року; понад один рік. Визначивши горизонт планування у процесі аналізу активів і пасивів для встановлення контролю над процентним ризиком, їх необхідно поділити на чутливі й нечутливі до змін процентних ставок, що і є другим етапом процесу управління ГЕПом банку. Активи чи пасиви є чутливими до змін процентної ставки, якщо відповідають таким вимогам:

дата перегляду плаваючої процентної ставки належить до чітко визначеного інтервалу в часі й строк погашення активу чи зобов'язання настає у цьому ж інтервалі;

термін проміжної або часткової виплати основної суми перебуває в межах чітко визначеного інтервалу;

зміна базової ставки, покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, очікується протягом цього самого часового інтервалу і не контролюється банком. Операції та послуги банків за чутливими активами й пасивами відображені в таблиці 3.1.


Таблиця 3.1

Перелік операцій та послуг за чутливими активами і пасивами банку

Послуги й операції за RSAПослуги й операції за ИБІ-Кредитування фізичних і юридичних осібДепозити, залучені від фізичних і юридичних осібПридбання банком цінних паперів на продаж іЕмісія банком власних цінних паперів і боргових зобов'язаньНадання міжбанківських кредитівОтримані міжбанківські кредитиКупівля банком процентних ф'ючерсів, опціонів, свопів-, РЕПО тощо.Продаж банком процентних ф'ючерсів, опціонів, свопів, РЕПО тощо.

Відповідно до нечутливих активів і пасивів слід віднести доходи і витрати, які не залежать від зміни процентах ставок на ринку протягом аналізованого періоду, а також основні засоби й власний капітал банку. Особливістю процесу управління ГЕПом у межах цього етапу є те, що при розрахунку використовується тільки та частина балансу, яка чутлива до змін ринкових процентних ставок. [36, с. 53]

На підставі визначених даних про горизонт планування ризику та обсяги активів і пасивів, чутливих до змін процентних ставок, починається третій етап (розрахунок ГЕПу):

= RSA - RSL


де RSA - активи, чутливі до змін процентних ставок; RSL - пасиви, чутливі до змін процентних ставок. У контексті управління ГЕПом треба розрізняти такі три класи ситуацій: нульовий ГЕП, додатний ГЕП, від'ємний ГЕП. Вартість активів чутливих до зміни % ставки RSA - RSL = 0, або (RSA/RSL) = 1. Додатний ГЕП: (RSA - RSL) > 0, або (RSA/RSL) > 1. Від'ємний ГЕП (RSA - RSL) < 0, або (RSA/RSL) < 1. Таким чином, при нульовому ГЕПі маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань процентних ставок, а процентний ризик - мінімальним, проте отримати високий прибуток у результаті сприятливої зміни процентних ставок стає неможливим. Можливість отримати більшу маржу і, відповідно, більший прибуток дають дві ситуації - додатний або від'ємний ГЕП. Для тих банків, діяльність яких переважно не пов'язана із залученням коштів на поточні й депозитні рахунки, випуском цінних паперів власного боргу, характерний додатний ГЕП, оскільки активи цих установ переоцінюються швидше, ніж пасиви. А якщо ресурсний потенціал банківських установ багато в чому залежить від залучення коштів фізичних і юридичних осіб, у цій ситуації характерним буде від'ємний ГЕП, поява якого викликана тим, що пасиви цих установ формуються здебільшого за рахунок депозитів фізичних осіб. Розрахувати абсолютну суму ГЕПу не важко, коли відомі характеристики грошових потоків для кожної операції банку з формування активів чи пасивів. Крім того, при розрахунку суми ГЕПу треба визначити необхідний для цього проміжок часу.

Але слід мати на увазі, що при застосуванні у банківській практиці цієї моделі управління активами й пасивами не достатньо визначити лише напрямок різниці (додатна чи від'ємна), оскільки ще треба визначити її абсолютну величину. Отже, необхідною умовою використання зазначеного підходу до управління банком є наявність надійного прогнозу і передбачуваність ситуації на ринку банківських послуг. Для того, щоб зробити ці розрахунки, необхідно використати такий показник, як кумулятивний ГЕП. За допомогою цього показника можна проаналізувати можливу зміну прибутку банку залежно від динаміки ринкових ставок у кожному з періодів, на які поділений аналізований часовий горизонт.


ПР = КГ (гр - г),


де ПР - прибуток (збиток), одержаний у результаті зміни ринкової ставки процента; КГ - кумулятивний ГЕП; гр, г - прогнозована та поточна ринкові ставки.

Додатне значення ПР свідчить про збільшення прибутку банку в результаті підвищення процентних ставок при додатному ГЕПі чи зниження їх при від'ємному ГЕПі. Якщо ж значення ПР від'ємне, це свідчить про зниження процентної маржі банку через підвищення ставок при від'ємному ГЕПі чи зниження їх при додатному ГЕПі. Таким чином, застосування моделі ГЕПу в банківській діяльності базується на кількох принципах. Перший: зміна процентного доходу у разі зміни процентних ставок характеризує різницю між узгодженими активами й пасивами і залежить від величини ГЕПу. Другий: ГЕП безпосередньо пов'язаний передусім зі строками переоцінювання або погашення активів і пасивів банку, чутливих до змін процентної ставки. Третій: значення ГЕПу залежить від характеру діяльності банку та операцій, які він виконує, чи послуг, які надає своїм клієнтам. Четвертий: якщо значення ГЕПу від'ємне (GAP < 0), то в разі зростання процентних ставок дохід банку зменшується, а в разі зниження - підвищується. І навпаки: при додатному ГЕПі (GAP > 0), у разі зростання процентних ставок, дохід банку збільшується, а при зниженні - зменшується. [41, с. 396]

3.2 Шляхи вдосконалення управління активами і пасивами банку


Суть управління активами і пасивами припускає формування стратегій і проведення операцій, які приводять структуру балансу банку у відповідність до вибраної політики. Відповідно до цього підходу банки розглядають свої портфелі активів, зобов'язань і капіталу в нерозривній єдності як сукупний портфель, направлений на досягнення загальної мети. Такий спосіб управління цілком обґрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі тісно взаємозв'язані і значною мірою впливають один на іншого.

Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти ризиком процентних ставок і ризиком ліквідності методом координування рішень щодо джерел фінансування і напрямів розміщення засобів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків і зростання ризикованої діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як найбільш ефективний підхід до управління комерційним банком.

Головною особливістю міжнародних фінансових ринків в 80-і роки була мінливість процентних ставок і, як наслідок, збільшення процентного ризику банків. Якщо раніше головним ризиком для банків був кредитний, то починаючи з 80-х рр. ризиком номер один в банківській сфері став ризик зміни процентної ставки. Це зумовило розвиток збалансованого підходу до одночасного управління активами і пасивами, який переважає нині в світовій банківській практиці.

Суть збалансованої стратегії управління полягає в тому, що банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначаючи роль сукупного портфеля в отриманні високого прибутку при прийнятному рівні ризику. Загальне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу і створення захисту від ризиків, викликаних значними коливаннями параметрів фінансових ринків.

Головне завдання менеджменту - координувати рішення щодо активів і пасивів усередині кожного окремого банку, лише б досягти високих результатів, максимально контролюючи об'єми, структуру, доходи і витрати як по активних, так і по пасивних операціях банку. Контроль керівництва банку над активами повинен координуватися з контролем над пасивами, оскільки лише у такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності і завдяки цьому максимізувати відмінність між доходами і витратами.

Головна ідея збалансованої стратегії полягає в розумінні того, що і доходи і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу. При цьому ціна кожної операції або послуги повинна перекрити витрати банку на її надання. Зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами так само допомагає досягти цільового рівня прибутку, як і надходження від активних операцій. Отже, традиційний погляд, згідно якому весь дохід банку генерують активи - кредити і інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого управління активами і пасивами.

Перевагою стратегій УАП є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня процентного ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точному визначенню потреби в ліквідних засобах. Така стратегія вимагає застосування багатьох складних методів і прийомів і високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, який часто перешкоджає її впровадженню в практику роботи українських банків.

Необхідною умовою ефективного застосування цієї стратегії з метою отримання максимального прибутку є можливість досить точно передбачати і прогнозувати зміни напряму, величини і швидкості руху процентних ставок. У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною і економічною ситуацією прогнозувати процентні ставки майже неможливо, а завдяки цьому і використання деяких методів управління активами і пасивами стає проблематичним.

Впровадження методики управління активами і пасивами в банку починається із створення спеціального комітету при раді директорів, який називається Комітет по управлінню активами і пасивами (КУАП або ALKO).

Комітети по управлінню активами і пасивами - це нова організаційна форма управління, яка швидко розвивається. До складу такого Комітету входять представники управління фінансовими операціями банку, представники кредитних і інвестиційних підрозділів, підрозділів економічного аналізу і прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих філіалів.

Управління активами і пасивами, перш за все, зорієнтоване на короткострокову перспективу і пов'язане з щоденним управлінням банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль і управління фінансовими ризиками, перш за все ризиком процентних ставок і ризиком незбалансованої ліквідності.

Інструментарій управління активами і пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди і спеціальні звіти. Тому, окрім оперативного компоненту, процес управління активами і пасивами містить і плановий компонент, який призначений рухати банк у напрямі досягнення довгострокової мети. З погляду стратегічного планування довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкурентоздатним рівнем прибутку на активи (ROA) і прибутку на капітал (ROE).

Збалансована стратегія управління активами і пасивами реалізується на практиці за допомогою застосування спеціальних підходів. Найбільш поширений серед них метод управління розривом (ГЕП-менеджмент), метод середньозваженого терміну погашення (дюрація) і операції з похідними фінансовими інструментами, які проводяться на терміновому ринку з метою хеджування ризиків.

Незалежно від того, якого підходу до управління активами і пасивами дотримується банк, перед менеджментом неминуче виникає важливе питання: чи має величина і структура зобов'язань здатність впливати на напрями розміщення активів?

Традиційний підхід до рішення проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Відповідно до такого методу управління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, всі засоби розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку - визначити пріоритетні напрями розміщення активів, які розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота і доступність його практичного застосування, а головним недоліком - виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв'язки між активами і зобов'язаннями не враховуються. Прагнучи вибрати найбільш прибуткові напрями вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінансуватимуться за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація з великою вірогідністю приводить до підвищення рівня ризику ліквідності.

Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підвищення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як пріоритетний напрям розміщення засобів, то йому доведеться відмовитися від отримання максимально можливого прибутку для акціонерів банку.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і зобов'язань банку базується на діленні джерел фінансування. Суть методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел і напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, яка сформована за рахунок непостійних джерел, таких як внески до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержані позики «овернайт», може вкладатися в короткострокові кредити і цінні папери. Засоби, одержані щодо стабільних джерел, таких як термінові внески, депозити, можуть бути направлені на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод ділення джерел фінансування, менеджмент банку може ретельно стежити за розмірами сум і термінами різних видів зобов'язань і приводити у відповідність з ними структуру активів. Враховуючи потребу постійно балансувати між структурою пасивів і активів вказаний метод стає вельми трудомістким, і таким чином ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, викликане відмовою від прибуткового вкладення засобів якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага даного методу полягає в зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних засобах у будь-який час може бути передбачена.

Метод ділення джерел фінансування придбав значне практичне розповсюдження в період управління банками через пасиви. Встановлення контролю над структурою і стабільністю зобов'язань дозволяє формувати депозитну базу відповідно до потреб проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу ділення джерел, що полягає в зниженні ризику ліквідності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час залучати ліквідні засоби на міжбанківському ринку.

У останні десятиліття в міжнародній банківській практиці застосовується інтегральний метод управління, який включає методи об'єднання і ділення джерел фінансування і забезпечує велику гнучкість при управлінні активами і зобов'язаннями банку.

Ефективна діяльність будь-якого комерційного банку значною мірою залежить від системи управління його фінансами, ведуче місце в яких займають пасивні операції, необхідні для формування кредитних ресурсів комерційного банку і активні, які відображають напрями використання цих ресурсів. Тому від ефективності фінансового менеджменту пасивів і активів ПриватБанку залежить і результат діяльності банку в цілому.

Модель управління активами і пасивами в комерційному банку представлена на рис. 3.1.

Рис. 3.1 Модель управління активами і пасивами


Аналізуючи діяльність ПриватБанку, можна дійти висновку, що українські банки закладають дуже велику маржу між залученням і розміщенням ресурсів. Якщо в Англії середня маржа складає 1,5%, то в Україні - 15% [42]. Це пов'язано в тим, що українські банки схильні брати на себе великі ризики, тоді як іноземні прагнуть відкидати ризиковані проекти, задовольняючись невеликою, але надійною маржею (різницею).

Різниця (спред) - це різниця між середньозваженою процентною ставкою (приведеною до року) прибутковості активів і середньозваженою процентною ставкою (приведеною до року), що виплачується за зобов'язаннями (пасивам) [59, с. 275].

Оптимальна маржа повинна:

покривати операційні витрати;

оплачувати податки;

покривати кредитні збитки і збитки на цінних паперах;

забезпечувати виплату дивідендів акціонерам;

забезпечувати зростання нерозподіленого прибутку.

Для того, щоб збільшити різницю (маржу) банку необхідно інвестувати в більш ризиковані цінні папери; інвестувати в більш ризиковані кредити; перерозподіляти активи - від наявних і інших активів, що не приносять дохід, - до кредитів і цінних паперів; обмежувати портфель високодохідними інвестиціями і низько затратними пасивами.

Комерційні банки України в гонитві за «швидкими грошима» продовжують здійснювати ризиковані проекти, надаючи кредити торгово-посередницьким структурам дуже часто без належного аналізу їх фінансового стану. Як результат - криза поточної ліквідності комерційних банків.

Основна причина цього - низькоякісний кредитний портфель.

Для зниження кредитного ризику ПриватБанку фінансовим менеджерам слід серйозніше підходити до оцінки фінансового стану клієнтів, не обмежуючись тільки балансом і звітом про фінансові результати. Крім того, менеджерам банку слід об'єктивніше оцінювати закладене майно клієнтів, яким за статистичними даними забезпечується до 90% короткострокових кредитів.

Один з основних напрямів сучасного розвитку вітчизняних банків - підвищення якості послуг і кількості банківських продуктів, їх наближення до клієнтів. Підтвердженням цьому є швидке зростання філіальної мережі ПриватБанку у всіх регіонах України. Для стабільної діяльності будь-якого банку важливе значення має структура його активів і пасивів, а саме узгодженість термінів їх погашення. Як свідчить практика, досягти абсолютної відповідності цих термінів практично неможливо. Тому ефективне управління процесами залучення ресурсів є однією з найважливіших складових діяльності вітчизняних банків.

Серед основних джерел банківських ресурсів - депозити юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Згідно вартості цих ресурсів найдинамічнішою є ціна міжбанківських кредитів. Операції по короткостроковій позиці на міжбанківському ринку здійснюються оперативно - як правило, на терміни овернайт, на тиждень (1w), два тижні (2w), три тижні (3w) і місяць (1m). Чим більший термін розміщення ресурсів, тим вища їх вартість. Працюючи на ринку, дилери на власне переконання ухвалюють рішення щодо суми і термінів позик, інтуїтивно регулюють співвідношення «коротких» і «довгих грошей». А визначальним чинником для них в основному є ціна ресурсу. Такий підхід не завжди виправданий. Привертати «короткі» гроші за низькою ціною правда вигідно, але у такому разі виникає процентний ризик втрати прибутковості у разі подорожчання ресурсів. Залучення «довгих» грошей забезпечує гарантований процентний прибуток по активних операціях, але вартість засобів, які залучаються, підвищується. Така дилемма виникає при покупці завжди.

Практика доводить, що тільки інтуїції дилера не достатньо для оптимального співвідношення залучення банком засобів, перш за все по термінах і за обсягами.

Банку для щоденної підтримки ліквідності необхідні пасиви певного сумарного значення. При збільшенні терміну, який прогнозується, потреба в ресурсах (у мірі повернення раніше привернутих грошей) збільшується і, наприклад, через тиждень 1w їх дефіцит досягає значення S. Його можна покрити за рахунок ресурсів, привернутих на термін овернайт, і комбінації ресурсів, запозичених на 1w, 2w, 3w, 1m (S1). Оскільки гроші на термін овернайт відіграють в основному регулюючу функцію, далі вони не розглядатимуться.

За умови беззбиткової роботи банку сумарні витрати на засоби, які притягуються, не повинні перевищувати прибуток, що надходить від активів, які покриваються цими ресурсами. Так, за період T=1w сумарні витрати C1 на ресурси, які притягуються на термін 1w, 2w, 3w, 1m не повинні перевищувати прибуток від активів, які відповідають величині S1. Тому справедливим є таке співвідношення:

w + C2w + C3w + C1m < C1, (3.1)


де C1w, C2w, C3w, C1m - витрати за період T = 1w на ресурси, які притягуються відповідно на термін 1w, 2w, 3w, 1m.

Значення C1 можна обчислити за формулою:

= (S1 * T * P1)/36500 (3.2)


де P1 - середньозважена процентна ставка, по якій «працюють» активи на тимчасовому проміжку T = 1w.

Окрім прибутковості здійснюваних операцій, для банку важливе значення має заощадження на безпечному рівні величини процентного ризику. Беручи це до уваги, встановлюємо додаткові обмеження по сумі, терміну і вартості ресурсів, які притягуються. Так, на термін T = 1w банк може, як виражаються фахівці, привернути ресурси S1 по ставці, не вище P1, а на 2w, 3w, 1m - об'ємами S2, S3, S4 по ставках відповідно не вищим P2, P3, P4.

Цільова функція будується з розрахунку залучення максимального об'єму «довгих» ресурсів. Для цього підсумовуємо ресурси, які залучаються, з урахуванням часу їх запозичення. У нашому випадку дефіцит ресурсів через 1w покривається засобами, привернутими на 1w, 2w, 3w, 1m. Через 2w - на 2w, 3w, 1m; через 3w - на 3w, 1m; через 1m - на 1m.

Введемо такі позначення:, Ps2, Ps3, Ps4 - вартість ресурсів на грошовому ринку відповідно на 1w, 2w, 3w, 1m;, X2, X3, X4 - кількість лотів ресурсів, які притягуються відповідно на 1w, 2w, 3w, 1m;- мінімальна сума (лот), починаючи з якої банки готові здійснювати операції на грошовому ринку;- цільова функція.

Приклад розрахунку:

= 15%;= 20%;= 22%;= 25%;= 19%;= 27%;= 27%;= 26%;= 20 млн. грн.;= 5 млн. грн.;= 2 млн. грн;= 1 млн. грн.;= 0,5 млн. грн.;= 30;= 6;= 2;= 2.


Згідно з результатами розрахунку банк повинен привернути на ринку ресурсів міжбанківські кредити на 1w об'ємом 15 млн. грн., на 2w - 3 млн. грн., на 3w - 1 млн. грн., на 1m - 1 млн. грн.

Запропонована оптимізаційна модель дозволяє підвищувати ефективність роботи банків в умовах жвавого ринку ресурсів. На основі значень X1, X2, X3, X4, одержаних розрахунковим шляхом, банківські фахівці можуть вибирати прийнятний для їх установи варіант залучення ресурсів.

Аналіз структури активів банківської системи України свідчить, що більше третини з них припадає на кредитний портфель. Кредитні операції банку вважаються найпрогресивнішими серед інших операцій як по прибутковості, так і по масштабності розміщення засобів. [61, с. 725]

Робота ПриватБанку по управлінню і аналізу кредитного портфеля є високо ефективним засобом, що дає можливість банку оперативно використовувати дані про стан кредитного портфеля для ухвалення управлінських рішень з питання координації кредитної діяльності. Модель управління кредитним портфелем представлена на рис. 3.2.

Актуальною проблемою в кредитній діяльності комерційних банків є значна частина проблемної заборгованості в кредитному портфелі. Беручи до уваги той факт, що кожному виданому кредиту прийнятний певний ризик не повернення кредиту або невиплати відсотків внаслідок певних обставин, зрозумілим є прагнення банку кредитувати перевірених позичальників. Проте в умовах нестабільності економіки таких клієнтів дуже мало, і обмежуватися тільки ними означає поставити під сумніви діяльність банку як кредитної організації.


Рис. 3.2 Модель управління кредитним портфелем


Тому доцільніше не втрачати можливості нарощувати об'єм кредитних операцій і за рахунок тих клієнтів, яким властивий кредитний ризик. Саме їм властива найбільша прибутковість в порівнянні із слаборизиковими. Зв'язок між прибутковістю операцій банку і його ризиком в спрощеному варіанті можна виразити прямолінійною залежністю.

Беручи до уваги існування пропорційної залежності між величиною ризику і прибутковістю кредитних операцій, кожен банк в центр кредитної політики повинен ставити забезпечення збалансованості між ризиковістю і обережністю. Дуже великий (не виправданий ризик) підсилює падіння прибутковості банку унаслідок не повернення боргів або ж невиплати відсотків за кредити, а завищена обережність знову таки не дає можливості використовувати певну кількість прибуткових можливостей.

Ризик ніколи не може дорівнювати нулю, але банк все-таки повинен визначити його об'ємні характеристики. Головне не перевищити величину ризику, після якої вже з'являється небезпека тільки зазнати збитки.

Схожі проблеми виникають в багатьох країнах Західної Європи.

До основних завдань ПриватБанку у сфері кредитної політики повинно відноситися не тільки підвищення своєї прибутковості від кредитних операцій, але і зменшення витрат клієнтів. Інтереси клієнтів банк, на мою думку, повинен ставити на перше місце. Від того, як банк відноситься до клієнта, багато в чому залежатиме його подальша репутація.

Необхідно зупинитися також на проблемі, пов'язаній з проведенням незалежної експертної оцінки.

Клієнт звертається в ПриватБанк з проханням про видачу кредиту. Банк, провівши певну роботу з клієнтом, вивчивши його фінансовий стан, вимагає від клієнта оцінку заставного майна під кредит. Оцінку нерухомого майна здійснює незалежний експерт. Витрати, пов'язані з проведенням цієї оцінки, повністю покладені на плечі клієнта-позичальника. Банк не одержує ніякого доходу, а тільки претензії з боку свого клієнта. На мою думку, банку, прагнучому скоротити витрати своїх клієнтів і тим самим привернути їх якомога більше, необхідно мати в своєму складі свого експерта. Для цього ПриватБанк повинен навчити свого працівника, який, одержавши сертифікат, зможе робити незалежну експертну оцінку. Це скоротить витрати клієнта.

Одним з основних джерел ресурсної бази ПриватБанку є залишки на поточних рахунках клієнтів. Враховуючи, що клієнт може мати декілька поточних рахунків в різних банках, відбувається розпилювання грошових потоків. Пониження процентної ставки за кредит за умови перекладу всіх грошових потоків в банк - кредитор, дасть можливість ПриватБанку заповнити втрату процентних доходів за рахунок приросту ресурсів.

Електронні розрахунки за допомогою Інтернету підвищують оперативність обслуговування клієнтів, покращують контроль за рухом засобів і прискорюють розрахунки. Крім того, банківські послуги в електронному вигляді стають доступними в якій завгодно година впродовж всього дня, а банк дістає можливість стежити за поведінкою клієнта в мережі і проводити на цій підставі маркетингові дослідження.

Здійснення клієнтських розрахунків через Інтернет також дає можливість банку зменшити кількість операціоністів і скоротити штат працівників. Використання глобальної мережі Інтернет в порівнянні з іншими системами електронних розрахунків привабливіше для користувачів, оскільки воно не вимагає дорогого спеціалізованого програмного забезпечення, як в системах «клієнт - банк», яке необхідно постійно розвивати і удосконалювати.

Для розрахунків в Інтернеті використовується дуже поширене стандартне клієнтське програмне забезпечення, і часто безкоштовне. Для банку актуальна тільки підтримка свого WEB - сервера і забезпечення заходів безпеки сеансів електронного зв'язку з своїми клієнтами.

В Україні, де розширення Інтернету поки що не значне, банківське обслуговування в мережі не може розглядатися як поточна діяльність. Але слід зазначити, що потенціал української банківської системи, яка за короткий час розробила і упровадила найбільш бездоганну серед країн СНД і деяких країн світу СЕП, вельми великий. [63]

В даний час в Україні йде жорстка боротьба серед банків за своїх клієнтів. І тому в існуючих умовах для того, щоб не вийти з цієї конкурентної боротьби програвши, ПриватБанку необхідно проводити гнучку кредитну і процентну політику, в максимально короткі терміни розглядати заявки клієнтів на отримання кредиту.

Тільки проводячи політику жорсткої конкуренції, ПриватБанк може вижити і продовжити розвиватися.


.3 Рекомендації з вдосконалення нормативно-правової бази управління активами і пасивами банку


Необхідність поглиблення реформ у банківській сфері України зумовлена цілою низкою об'єктивних причин.

Зміцнення банківської системи України та підвищення її стійкості як щодо внутрішніх, так i зовнішніх негараздів - питання вкрай актуальне. З гляду на це уряд України повинен вжити низку заходів, спрямованих на оздоровлення проблемних банків.

метою збереження позитивної економічної динаміки, забезпечення подальшого розвитку банківського сектору та недопущення дій, які можуть дестабілізувати банківську систему, необхідно передусім внести зміни до Закону „ Про банки i банківську діяльність", що стосуються:

вдосконалення практики корпоративного управління, зокрема, посилити вимоги щодо оцінки ефективності роботи спостережних рад i служб внутрішнього аудиту ;

удосконалення процедури розгляду ділової репутації, освіти, стажу роботи керівників банку i його структурних підрозділів при призначенні на посаду та в процесі здійснення ними функцій ;

надання більших повноважень Національному банку щодо визначення власників банків - фізичних ociб та походження джерел коштів, спрямованих на придбання акцій (часток) банків;

спрощення процедур ліцензування з одночасним підвищенням вимог щодо виконання операцій та визначення підстав для відкликання банківської ліцензії;

скасування заборони щодо надання безпроцентних кредитів;

уведення норми щодо визначення кредитної угоди недійсною за наявності документального підтвердження факту отримання кредиту позичальником;

отримання працівниками служби банківського нагляду інформації під час перевірок банків від ycix керівників, у тому числі i ради банку, що перевіряється;

розширення переліку подій, які підлягають повідомленню службі банківського нагляду.

Станом на 01.01.2011 р. зi 189 діючих банків України 134 - відкриті у формі акціонерного товариства. Постає питання - на яких біржах можна купити їхні акції? I як можна їхній капітал облікувати за номіналом, вважаючи, що це справедлива оцінка, яка відповідає міжнародним стандартам бухгалтерського обліку.

Серйозне стурбування викликав відставання темпів приросту капіталу від приросту активів банку. За словами директора Центру наукових досліджень НБУ, кандидата економ1чних наук O.I. Kipєєвa: "Важко назвати нормальною ситуацію, коли обсяги депозитів зростають у 1,5-2 рази, а капітал за цей же час - усього на 10-20%. Якщо такий розрив зберігатиметься ще декілька років, то рано чи пізно це призведе до вибуху i невідповідності. Я переконаний, що ця невідповідність є вже сьогодні - не відповідають між розмірами банківського сектору та потребами економіки.". Дану ситуацію ми можемо спостерігати сьогодні.

Але, як зазначив, головний спеціаліст Центру наукових досліджень НБУ, кандидат економічних наук Ю.О. Заруба, навіть якби темпи приросту капіталу банків України були адекватними зростанню банківських активів, заспокоюватися не варто. Бо в умовах нинішнього "шаленого" приросту активів та зобов'язань банків їх конкурентоспроможність у перспективі визначатиметься в основному двома факторами: готовністю банків до можливих проблем з ліквідністю та якістю активів. Безпосереднім амортизатором можливих коливань якості активів покликаний стати не капітал банку, а спеціальні резерви під активні операції. Роль банківського капіталу як фінансової бази повинна бути лише потенційною, оскільки його використання для покриття банківських прорахунків часто передує краху самого банку.

Таким чином, структура власного капіталу чинить значний вплив на довгостроковий конкурентний потенціал банківської установи. Не можна не зауважити також прямої залежності між обсягом капіталу та привабливості до нього вкладників. Так, на 01.07.2012 р. понад 62% коштів громадян та підприємницького сектору було сконцентровано у 14 провідних банках, що становить 9,2% від загальної кількості діючих банків України. Тобто населения та підприємці часто не керуються жодними корпоративними інтересами та надають перевагу банкам, які володіють великим капіталом. Це, в свою чергу, позитивно впливає на конкурентний потенціал банків.

У результаті економічного зростання зростає довіра громадян до банків, що проявляється у збільшенні обсягів банківських вкладів населення. Фінансова система демонструє оздоровлення, сформовані банками резерви є достатніми, а рівень капіталізації відповідає вимогам чинних правових актів. Але постає друге питання - виграш від довіри мають не тільки банки i навіть не настільки банки, оскільки економіка в цілому i передусім її реальний сектор.

Основними шляхами вирішення цієї проблеми є:

. Налагодження високоефективного, дієвого банківського нагляду, контролю i аудиту за діяльністю комерційних банків, щоб i сам механізм контролю, i його результати були прозорими, регулярно доводилися до відома всього населения.

. Законодавчо захистити спочатку банк, його правові i матеріальні інтереси, та кредитора.

. Закон про гарантування вкладів населення працює неефективно Скажіть солідному вкладнику, скільки йому гарантують за вкладами, i він швидко забере свої гроші і піде з банку.

На сьогодні у банків немає в необхідних для економіки обсягах довгострокових пасивів, щоб надавати кредити на тривалий строк. У структурі зобов'язань банківської системи (за термінами погашення) довгострокові зобов'язання (понад рік) становлять лише 8,6 відсотка. Терміни, на які залучаються кошти, унеможливлюють використання їх для довгострокового кредитування. Як відмічається в доповіді президента Асоціації українських банків О. Сугоняко з 2010 року, що строк депозитів сьогодні не перевищує 12-13 місяців, при цьому кредити клієнти бажають отримати на строк більший за 3-5 років. Пан С. Аржевін констатує: «Дійсно «довгі» гроші для банків - це власні гроші, котрих поки що малувато. Мотивацій для формування власного капіталу не так вже й багато (наприклад, неприйнятність дивідендної політики), отже вихід на міжнародні ринки, де багато дешевих «довгих» грошей, - один з засобів зробити ресурси дешевшими. Але він досить складний для наших позичальників зважаючи на невисокі кредитні рейтинги».

Необхідно також наголосити на необхідності законодавчого визначення можливості відчуження банком у свій актив заставного майна в разі невиконання позичальником зобов'язань, а також механізму оперативного списання безнадійної заборгованості..

Заслуговують на увагу i пропозиції щодо змін до Кримінального кодексу України, які стосуються введення норм відповідальності фізичних осіб за свідоме надання неправдивої інформації з метою одержання кредиту, за здійснення дій з метою самовільного продажу або пошкодження предмету застави, за ухилення від сплати боргу.

Українські банки готові без вагання прийняти вимоги сучасної економіки. Комітет з питань фінансів i банківської діяльності планує прийняти в недалекому майбутньому три пакети законів.

. Комплекс законів про іпотеку.

. Законопроект "Про захист прав кредиторів та реєстрацію обтяжень", який стосується захисту прав кредиторів. 3 прийняттям цього закону очікується зниження ризиків кредитування i розширення ринку банківських послуг, а отже, полегшення реалізації застави та посилення відповідальності позичальника за взяті кредити.

. Внесення змін до Закону України "Про банки i банківську діяльність" про ліквідацію мораторію на примусову реалізацію майна.

Повертаючись до кредитування економіки, треба зауважити, що тільки великі банки мають достатній потенціал для масштабного кредитування, інвестицій, шляхом вкладення коштів у модернізацію діючих виробництв. Надання кредитів на відновлення виробництва потребує значних коштів, а це зумовлює необхідність збільшення концентрації банківського капіталу. Незначні кошти, розпорошені по великій кількості банків, не здатні швидко вивести економіку з економічного занепаду.

Сьогодні для банківської системи України характерною є тенденція до зниження показника достатності капіталу, оскільки активи комерційних банків зростають швидше, ніж капітал. Так, підсумок роботи банків за 9 місяців 2011 року підтверджує цю тенденцію: темпи росту капіталу (+1,54 рази) відстають від темпу росту активів (+1,94 рази).

На сьогодні досить поширеною є думка, що ситуацію в інвестиційній сфері можна виправити створенням спеціального інвестиційного банку, оскільки навіть досить значні банки є малопотужними для фінансування великих інвестиційних проектів. Досвід роботи Промінвестбанку, який нині виступає в ролі провідного організатора в галузі інвестицій, свідчить про інше. Вітчизняні комерційні банки можуть бути інвесторами власної економіки. Однак вони стоять перед проблемами, породженими неврегульованістю правового простору держави, які перешкоджають розвитку економіки та стримують спрямування коштів на активізацію діяльності українських підприємств.

Відсутність підтримки інвестиційного кредитування на державному рівні не сприяє збільшенню обсягів надання довгострокових кредитів комерційними банками. Банкам, що кредитують визначені пріоритетні галузі та напрями, які забезпечують розвиток повязаних з ними виробництв, не надаються пільги, не запроваджені механізми зацікавлення шляхом введення спеціального режиму оподаткування. Внаслідок не виваженої державної політики в питаннях функціонування фінансово - кредитної системи банки не мають на сьогодні в достатніх обсягах довгострокових ресурсів, насамперед через низький рівень заощаджень фізичних та юридичних осіб.

Для створення сприятливого інвестиційного клімату та стимулювання здійснення вітчизняними банками вкладень в економіку України необхідно:

вжити заходів щодо зміцнення банківської системи України;

підвищити вимоги до економічних нормативів комерційних банків та обсягу їx регулятивного капіталу;

зменшити податковий тягар на інвестиційні операції, в тому числі й шляхом створення спеціального режиму оподаткування доходів банків, отриманих в результаті спрямування коштів на інвестиційне кредитування;

створити фонд довгострокового кредитування за рахунок цільових бюджетних коштів i ресурсів Національного банку України;

забезпечити формування poзміру облікової ставки НБУ на економічно обґрунтованих засадах, виважено та поєднуючи інтереси вкладників, позичальників i банків;

відмінити практику розголошення контролюючими органами банківської таємниці;

відмінити ідентифікацію ociб у разі здійснення операцій з цінними паперами на пред'явника, що дасть змогу запобігти відтоку коштів з банківських установ до тіньового сектору економіки та створить сприятливі умови для вкладання населенням коштів у банківську систему України;

звільнити від оподаткування доходи держателів ощадних сертифікатів на пред'явника;

запровадити механізм, який регулював би передачу землі сільськогосподарського призначення в приватну власність, оскільки незавершеність земельної реформи негативно впливає на залучення інвестищй в агропромисловий комплекс.

Здійснення запропонованих кроків у комплексі безумовно сприятиме покращенню інвестиційного клімату в Україні відродженню національної економіки. Необхідно також зазначити, що перед банківською системою України постає ще одна важлива задача - розвиток іпотечного кредитування та впровадження цих програм в життя.

Формування системи іпотечного кредитування в Україні відкриває нові фінансові перспективи для розвитку національної економіки: забезпечується підвищення рівня капіталізації інвестиційних ресурсів, започатковується новий механізм більш ефективного розподілу капіталу між сферами i галузями економіки, виникає новий імпульс для суттєвого розширення фондового ринку на ocнові появи нових іпотечних цінних паперів. Іпотечне кредитування може стати потужним фінансовим стимулом для подальшого розвитку вітчизняної економіки. Зауважимо, що перспективи іпотечного кредитування зумовлюються загальним поліпшенням ситуації на фінансових ринках країни. Іпотечне кредитування як зaci6 інвестування безпосередньо взаємодіє iз системою фінансових ринків.

Головною умовою становлення іпотечного кредиту є право на заставу землі та нерухомості. Нерухомість у банківській практиці традиційно вважається досить надійною заставою. Важливо зазначити, що іпотечний кредит не є простим різновидом довгострокового банківського кредиту, хоча спроби подати його зміст саме таким чином мають місце. Іпотечний кредит - окрема й важлива форма кредиту, яка перетинається з банківським кредитом, але не підпорядкована йому.

На жаль, серйозні загрози пов'язані iз перспективою тінізації іпотечного ринку, що формується. Іпотечні операції, без сумніву, стануть одним з найпривабливіших видів "бізнесу" для вітчизняного тіньового капіталу. Необхідно вже сьогодні планувати заходи щодо витіснення тіньової складової з вітчизняного ринку іпотеки.

Найбільші перспективи в період становлення іпотечного ринку має розвиток житлової іпотеки. Житло - це дорогий товар, його купівля, як правило, не може здійснюватися за рахунок поточних доходів споживачів чи їx нагромаджень. Треба бути реалістами: в найближчі роки найшвидшими темпами i найбільш інтенсивно в Украйні буде розвиватися саме житлова іпотека.

Безумовно, слід розширяти досвід акціонерного комерційного банку "Аркада" i холдингової компанії "Київміськбуд" щодо іпотечного кредитування житлового будівництва. На основі іпотечного кредиту та іпотечного ринку створюватимуться нові можливості для фінансової допомоги населенню у придбанні житла, отримання позик під заставу майбутнього житла та ін. Утворення в київській іпотечній системі "банк - будівельна компанія" ТОВ "Аркадафонд" розпочало якісно новий етап в розвиткові вітчизняної житлової іпотеки - появу іпотечних цінних паперів (іпотечних облігацій).

Перспективи іпотечного житлового кредитування безпосередньо пов'язані зi створенням системи накопичувальних вкладів населення в банках - поступовим нагромадженням коштів на первинний внесок для отримання іпотечного кредиту на житлове будівництво. До системи іпотечного житлового кредитування слід залучити переважну більшість населення, яке має потребу в житлі. Важливе значення у цьому плані має використання досвіду німецьких «Будощадкас вашрагказзе», які створюються банками або діють незалежно від банків. Як відомо, останнім часом досвід роботи Будощадкас широко використовується в країнах Східної Європи.

Окремою i надзвичайно важливою є проблема розвитку так званої промислової іпотеки, тобто іпотеки підприємств. Дійсно, не слід применшувати перспективи використання іпотечного кредиту у промисловості. Іпотечне кредитування найбільші перспективи має у фондомістких галузях промисловості - металургії, добувній промисловості та важкому машинобудуванні. Іпотечний кредит під заставу виробничої нерухомості міг би ефективно використовуватися для будівництва i перепланування виробничих споруд i приміщень, реконструкції технологічних систем тощо.

Слід передбачити прийняття окремого Закону "Про іпотеку підприємств як майнового комплексу". Насамперед на законодавчому рівні потрібно вирішити проблему застави корпоративних прав, адже неможливою є застава нерухомості (майна) підприємств, в статутному фонді яких 25 i більше відсотків становить державна власність. Інша справа, що тут потрібно бути дуже уважним, щоб цей захід не призвів до появи чергового джерела збагачення тіньового капіталу за рахунок державної власності.

Для успішного запровадження іпотечного кредитування в Україні необхідна чітка правова регламентація всіх проблем іпотеки, включаючи насамперед питання цивільного, банківського законодавства, законодавства про виконавче судочинство, про ринок цінних паперів. Надійна правова база дасть змогу захистити права кредитора i позичальника за іпотечним кредитом, знизити потенційні ризики, створити умови для повноцінного використання сучасних стандартів іпотеки тощо.

Для становлення іпотечного кредитування та його ефективного розвитку недостатнъо створення певних фiнaнcoвo-кpeдитниx інститутів, необхідне застосування дієвої системи інструментів іпотечного ринку. Серед економічних інструментів регулювання ринку іпотечних кредитів слід зазначити стандарти, гарантії, страхування, реєстрацію, оцінку, аналіз, контроль, оподаткування та ін. [47-54]


РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ


Одним з незаперечних чинників ефективного функціонування будь-якого банку є забезпечення охорони праці робітників, тобто розробка ряду необхідних заходів які дозволяють забезпечити нормальні умови праці у випадку надзвичайних ситуацій, тобто передбачити комплекс заходів по мінімізації їх можливих наслідків і шкідливого їх впливу на здоровя персоналу банку.

Імовірність загинути, отримати травму чи набути професійне захворювання існує на тих підприємствах, установах та організаціях, де нехтуються правила безпеки і не виконуються вимоги охорони праці. За будь-якої діяльності людини існує ризик отримати травму чи набути професійне захворювання. Людина, яка володіє професійними навичками та знаннями правил безпеки, передбачає цей ризик і застосовує заходи, які його зменшують або зовсім виключають. Тому вивчення дисциплін, що стосуються охорони праці, сприяє зменшенню виробничого ризику та збереженню життя і здоровя багатьох людей. Оскільки охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоровя і працездатності людини в процесі праці.

Законодавча база України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України Про охорону праці та Кодекс законів про працю (КЗпП).

Кодекс законів про працю України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Він спрямований на охорону трудових прав працюючих.

Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

  • пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
  • підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння банкам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
  • комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
  • соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
  • встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
  • адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
  • використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
  • інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
  • забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
  • використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Під час укладання трудового договору директор банку повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Згідно з Законом «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23.09.1999 р. №1105-XIV, що був введений в дію 1 квітня 2001 р., всі банки повинні реєструватися в регіональних Управліннях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування і отримати страхове свідоцтво. Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємства класу професійного ризику (передбачено 20 класів).

Згідно з Законом «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» працівники, а в окремих випадках і члени їх сімей, забезпечуються в порядку державного соціального страхування:

  1. допомогою по тимчасовій непрацездатності, допомогою по вагітності, пологах і догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
  2. допомогою з нагоди народження дитини, допомогою на поховання;
  3. пенсіями по старості, по інвалідності, в разі втрати годувальника, пенсіями за вислугу років для деяких категорій працівників, на обслуговування профілакторіями, на дієтичне харчування.

Кошти державного соціального страхування можуть витрачатися на санаторно-курортне лікування працівників, на обслуговування профілакторіями, на дієтичне харчування.

По тимчасовій непрацездатності сума виплати може дорівнювати повному заробітку.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Трудовий процес здійснюється в певних умовах виробничого середовища, що характеризуються сукупністю елементів та факторів матеріально-виробничого середовища, які впливають на працездатність та стан здоровя людини в процесі праці. Виробниче середовище і фактори трудового процесу становлять в сукупності умови праці. [76, с. 53]

На здоровя людини, її життєздатність і життєдіяльність великий вплив мають небезпечні і шкідливі фактори. Небезпека - це наслідок такої дії деяких факторів на людину, яка при їх невідповідності фізіологічним характеристикам людини зумовлює феномен самої небезпеки. Небезпечний фактор - це дія на людину, що в певних умовах призводить до травми, а в окремих випадках - до раптового погіршення здоровя або до смерті. Шкідливий фактор - це фактор дії на людину, який в певних умовах призводить до захворювань або зниження працездатності. До визначаючих ознак небезпечних і шкідливих факторів відносяться: можливість безпосередньої негативної дії на організм людини; ускладнення нормального функціонування органів людини; можливість порушення нормального стану елементів виробничого процесу, в результаті якого можуть виникнути аварії, вибухи, пожежі, травми. Матеріальними носіями шкідливих і небезпечних факторів є обєкти, що формують трудовий процес і які входять в нього, а також загальножиттєві фактори оточуючого середовища; предмети праці; засоби праці (машини, споруди, приміщення, земля, шляхи, канали і т.п.); продукти праці; технологія, операції, дії; природно-кліматичне середовище (гроза, повінь, атмосферні опади, сонячна активність, фізичні параметри атмосфери і т.п.); флора, фауна, люди.

Сучасний етап реформування економіки України та перехід до ринкових відносин характеризується збільшенням частки підприємств, організацій, установ невиробничої сфери, де переважає розумова праця, під час якої домінують психофізіологічні навантаження.

У банківській установі на людину переважно впливають фактори, які можуть вплинути на людину завдяки своїй енергії. Вони діляться на такі підгрупи:

механічні фактори, що характеризуються кінетичною і потенціальною енергією і механічним впливом на людину. До них належать: кінетична енергія рухомих обєктів, що обертаються, потенціальна енергія;

термічні фактори, що характеризуються тепловою енергією та аномальною температурою. До них належать: температура нагрітих і охолоджених предметів та поверхонь, температура відкритого вогню і пожежі. До цієї групи належать також аномальні мікрокліматичні параметри, такі як вологість, температура і рухомість повітря, що призводять до порушення терморегуляції організму;

електричні фактори: електричний струм, статичний електричний заряд, електричне поле, аномальна іонізація повітря;

електромагнітні фактори: радіохвилі, видиме світло, ультрафіолетові та інфрачервоні промені, іонізуючі випромінювання, магнітні поля;

хімічні фактори: їдкі, отруйні, вогне- і вибухонебезпечні речовини, а також порушення природного газового стану, наявність шкідливих домішок у повітрі;

біологічні фактори: небезпечні властивості мікро- і макроорганізмів, продукти життєдіяльності людей і інших біологічних обєктів;

психофізіологічні: стрес, втома, незручна поза та інші.

Отже, фактори виробничого середовища якісно різнорідні, оскільки частина з них створена людиною і вони відсутні серед факторів навколишнього середовища. До них належать, по-перше, штучно синтезовані хімічні речовини, продукти мікробного синтезу, штучне освітлення.

Успішність діяльності людини в екстремальних умовах визначається багатьма субєктивними факторами. Це і почуття обовязку, і воля, емоційна стійкість, стан здоровя і т. ін. важливим субєктивним фактором є рівень професійної підготовки. Високий рівень знань та навичок - необхідна умова не тільки якісного виконання роботи, але і збереження емоційної стійкості, запобігання паніки та розвитку нереалізованих генералізованих захисних стресових реакцій.

Вплив температурного фактора навколишнього середовища на людину обумовлено наявністю функціональних систем терморегуляції та виробленням теплової енергії в організмі, постійним тепловим обміном організму з навколишнім середовищем, цілеспрямованим використанням людиною в своєму повсякденному житті і діяльності засобів регуляції теплообміну.

Температура внутрішнього середовища людини, як відомо, підтримується на рівні близько 37 градусів Цельсія. Добові коливання температури, як правило, не перевищують 0,5 градусів. Відхилення температури тіла людини за межі нижче 25 і вище 43 градусів несумісні з життям. При температурі вище 43 С починається денатурація білка. При температурі нижче 25 С інтенсивність обмінних процесів, перш за все в нервових клітинах, знижується до незворотнього рівня.

При тепловому впливі великої інтенсивності виникають больові відчуття, погіршується загальне самопочуття, знижується працездатність взагалі.

Загальне тривале перегрівання призводить на фоні зростаючого спаду працездатності до труднощів при виконанні фізичної та розумової праці. При цьому уповільнюються увага, координація впевнених рухів, процес обмірковування ситуації і прийняття рішення, збільшується час сенсомоторних реакцій. Без прийняття заходів захисту відбувається не тільки зрив діяльності, але й серйозний розлад здоровя з втратою свідомості і порушенням функцій життєво важливих систем організму (тепловий удар). Для запобігання перегріву тканин тіла у закритих приміщеннях використовують системи кондиціонування, які більш менш стабілізують температуру повітря.

Параметри акустичного середовища можуть істотно визначати і загальний стан людини, і її працездатність, і успішність діяльності, особливо тоді, коли необхідно працювати зі звуковими сигналами, відтворювати мову іншої людини.

Екстремальні умови в акустичному середовищі створюються в основному при наближенні звукового тиску до больового порогу, або при таких рівнях шуму, що ускладнюють сприйняття звукових сигналів. Больовий поріг звукового тиску складає приблизно 130 дБ. Однак вже при 100 дБ шум викликає загальну втому, знижує працездатність і якість роботи, а при 110-120 дБ діє гнітюче. При рівні 110 дБ неможливе безпосереднє спілкування.

В проектуванні робочих місць необхідно виходити з того, що недопустимий рівень шуму сягає вище 80 дБ і він потребує використання засобів індивідуального захисту працівників.

Захисні заходи передбачають створення звукоізоляції виробничих приміщень, використання звукопоглинаючих матеріалів і індивідуальних засобів захисту (навушники, заглушки для вух і т.ін.), застосування більш сучасної оргтехніки (лазерні принтери та ін.).

Низьке освітлення ускладнює розпізнавання деталей, знижує здатність розпізнавання кольорів. Робота в таких умовах призводить до розвитку втоми, появи помилок.

Виражений несприятливий ефект визивають і перепади яскравості в полі зору, різкі перепади освітленості. Так, наявність в полі зору частин поверхні з перепадом яскравості в 5-7 разів викликає неприємні відчуття, головний біль, знижує працездатність і якість роботи.

Захисні заходи від несприятливих впливів факторів світлового середовища передбачають створення достатніх рівнів освітленості і рівномірного освітлення робочої поверхні, усунення джерел осліпляючої яскравості, використання захисних екранів та окулярів.

Зараз у нашій країні проводиться розробка національних нормативних документів, спрямованих на охорону праці користувачів ПК. Найбільш повним нормативним документом щодо забезпечення охорони праці користувачів ПК є Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дісплейними терміналами (ВДТ) електронно-обчислювальних машин ДСанПІН 3.3.2.007-98.

Одним із шкідливих апаратних забезпечень ЕОМ для людського організму є дисплеї. Дисплеї, сконструйовані на основі електронно-променевої трубки, є джерелами електростатичного поля, мякого рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, видимого, низькочастотного, наднизькочастотного та високочастотного електромагнітного випромінювання (ЕМВ).

Джерелами електромагнітного випромінювання є мережі живлення (частота 50 Гц), система рядкового розгорнення (2-400 КГц), блок модуляції променя (5-10 МГц).

Обладнання і організація робочого місця з ВДТ мають забезпечувати відповідність конструкції всіх елементів робочого місця та їх взаємного розташування ергономічним вимогам з урахуванням характеру і особливостей трудової діяльності.

При розміщенні робочих столів з ВДТ слід дотримуватись таких відстаней: між бічними поверхнями ВДТ - 1,2 м; від тильної поверхні одного ВДТ до екрана іншого - 2,5 м.

Екран ВДТ має розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, що становить 600…700 мм, але не ближче ніж за 600 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів.

Для забезпечення захисту і досягнення нормованих рівнів компютерних випромінювань необхідно застосовувати приекранні фільтри, локальні світлофільтри (засоби індивідуального захисту очей) та інші засоби захисту, що пройшли випробування в акредитованих лабораторіях і мають щорічний гігієнічний сертифікат.

При оснащенні робочого місця з ВДТ лазерним принтером параметри лазерного випромінювання повинні відповідати вимогам СанПіН № 5804-91.

Охорона праці та протипожежна безпека

Служба охорони праці створюються на підприємствах із кількістю працюючих 50 і більше осіб. В організаціях із чисельністю до 50 працюючих (як у нашому випадку) цю службу може представляти особа, призначена за сумісництвом.

Система управління охороною праці включає службу охорони праці та керівництво підприємства і керується у своїй діяльності законодавством України про охорону праці і про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці.

Оцінка стану охорони праці на підприємстві в цілому і в його структурних підрозділах базується на аналізі даних атестації робочих місць, паспортизації санітарно-технічного стану відділів, результатах виконання комплексних планів покращення умов праці та санітарно-оздоровчих заходів, а також на динаміці показників виробничого травматизму та професійних захворювань. [76, с. 144]

Для забезпечення подальшого покращення стану охорони праці в підрозділах підприємства, при плануванні робіт в цій області на кожний наступний рік, орієнтуються на базовий коефіцієнт стану охорони праці, який приймають як середньомісячне значення Коп минулого року, збільшене на 5%. Якщо не було досягнуто базового рівня, то коефіцієнт зберігається на наступний рік. При перевищенні базового рівня на 5% на наступний рік планується зберегти його фактичне досягнуте значення. При Коп = 1 виробничий підрозділ матеріально стимулюється за добру роботу з охорони праці.

Управління охороною праці - це підготовка, прийняття та реалізація рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоровя та працездатності людини в процесі праці. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною загальної системи керування установою. Управління охороною праці передбачає участь у цьому процесі майже всіх служб та підрозділів банку, діяльність яких визначається Положенням про службу охорони праці. Обєктом управління є діяльність структурних підрозділів, яка спрямована на створення безпечних і здорових умов праці.

Служба охорони праці для реалізації цілей, які переслідує охорона праці вирішує наступні завдання:

  • здійснює контроль за безпекою виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;
  • забезпечує працюючих засобами індивідуального та колективного захисту;
  • забезпечує професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці, веде пропаганду безпечних методів праці;
  • забезпечує оптимальні режими праці і відпочинку працюючих;
  • вимагає професійного добору виконавців для визначених видів робіт.

Основні поняття та складові пожежної безпеки

Пожежна безпека обєкта це стан обєкта, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Основними напрямками забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків. Обєкти повинні мати системи пожежної безпеки, спрямовані на запобігання пожежі, дії на людей та матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі. До таких факторів, згідно ГОСТ 12.1.004-91, належать: полумя та іскри, підвищена температура навколишнього середовища, токсичні продукти горіння й термічного розпаду матеріалів і речовин, дим, знижена концентрація кисню.

Системи пожежної безпеки - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збитків від неї.

Закон України Про пожежну безпеку визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регудює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Для виклику пожежних команд при виникненні пожеж використовується пожежна сигналізація. [76,c.132]

До основних елементів пожежної сигналізації належать: повідомлювачі (сигнал тривоги про пожежу), які встановлюються поза або всередині споруди; приймальні апарати або установки для приймання і фіксації сигналів від повідомлювачів; повітряні або кабельні сіті, які з'єднують повідомлювачів з пожежною службою (найчастіше це телефонний зв'язок за номером 01).

Пожежна сигналізація буває:

променева, в якій кожен повідомлювач включений в окрему пару проводів;

кільцева, де всі повідомлювачі включаються в один загальний провід (кільце).

На випадок пошкодження схема підключення має заземлення і знаходиться під контролем струму лінійної батареї. Заземлення дає змогу подати станції сигнал "Тривога" від повідомлювача. Повідомлювачі працюють від світла (полум'я, іскри), диму, тепла. Від світла повідомлювачі спрацьовують під впливом ультрафіолетових променів. Вони є найбільш чутливими. Димові автоматичні повідомлювачі працюють на фотоелементах або іонізаційних камерах. Теплові повідомлювачі спрацьовують при певному підвищенні навколишньої температури.

Повідомлювачі можуть бути також автоматичними. Автоматичний повідомлювач - це прилад оповіщення, який реагує на супутні пожежі фактори. Ручний пожежний повідомлювач - це пожежний повідомлювач з ручним способом приведення в дію.

Для гасіння пожеж у банку застосовуються наступні підручні засоби: вогнегасники, відра, пісок, земля, а також інші матеріали.

Вогнегасники - надійний засіб гасіння загорянь до прибуття пожежних підрозділів. [76,c.201]


ВИСНОВКИ


У магістерській роботі здійснено теоретичне та практичне узагальнення наукової проблеми, що виявляється у формуванні теоретичних основ та методичного інструментарію політики управління активами і пасивами банківської установи в умовах становлення ринкових відносин. Це дозволило сформувати ряд висновків, які відображають вирішення основних завдань дослідження відповідно до поставленої мети.

1. Управління активами та пасивами повинні відповідати певним вимогам. Так, до найважливіших принципів управління активами та пасивами в комерційному банку, на мою думку, належать: управління має базуватись на державному підході, має бути комплексним, об'єктивним,конкретним і точним.

2. Комплексне управління банком через активи та пасиви уможливило поступову реструктуризацію банківських балансів в напрямі мінімізації витрат за розміщенням та залученням коштів і, в підсумку, збільшення прибутку і капіталу. Перевагою такого управління банком є потенційна можливість збільшення прибутків встановленням контролю за операційними витратами та точнішим прогнозуванням потреби банку в ліквідних коштах.

3. За результатами фінансового аналізу діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» зроблено такі висновки:

- нарощування активів з 2008 р. з 86,5 млрд. грн. до 155,6 млрд. в 2011 році в основному за рахунок збільшення обсягу кредитного портфелю банку через постійне просування різних видів кредитування - все для досягнення стратегічної мети;

  • в структурі активів ПАТ КБ «Приватбанк» найбільших змін, а саме збільшення обєму на 38 168 070 тис. грн. або на 54,3% в 2011 році по відношенню до 2008р. зазнала стаття «Кредити й заборгованість клієнтів»
  • банк збільшив на 26% свої основні засоби та нематеріальні активи, вартість активів з 1 985 777 тис. грн. збільшилися на 518112 тис. грн. і на кінець 31.12.2011р. становлять 2 503 889 тис. грн.
  • - в 2011році за рахунок притягнення (залучення) коштів: юридичних, фізичних осіб загальної суми зобовязань складала 103 869 332 тис. грн.
  • - в 2011 році Приватбанком було залучено 11 116,6 млн. грн коштів клієнтів, та лише 8 553,0млн грн. було надано кредитів, що в процентному відношенні можна показати, що лише 76,9% із суми залучених коштів клієнтів було використано для надання кредитів. Лише частина коштів, що залишилася, пішла на обовязкове резервування в сумі 133,8 тис. грн;
  • за останні чотири роки ПАТ КБ «Приватбанк» було збільшено статутний капітал з 5 684 882 тис. грн. в 2008 році до 13 564 881тис. грн. в 2011 році. За даними офіційно публікуємої звітності - акціонерами було повністю сплачено внески до статутного капіталу, за всі випущені акції. Приватбанк постійно нарощує свій капітал - створює міцну базу для розширення обємів послуг що надаються, та які в майбутньому будуть надаватися;
  • із структури доходів ПАТ КБ «Приватбанк» видно, що найбільшу питому вагу в доході банку становить чистий процентний дохід та чистий комісійний дохід, в даному випадку за 2008-2011 роки найбільший обєм в структурі доходу займав чистий процентний дохід (збільшення процентного доходу є результатом збільшення кредитного портфелю), і лише в 2011 році перше місце належало чистому комісійному доходу;
  • усі показники ліквідності аналізованих років знаходились на гідному рівні по відношенню до обовязкового рівня НБУ, тобто були вище вимог в середньому на 20%. Таке зростання обумовлене збільшенням кредитування юридичних і фізичних осіб, основних засобів.;
  • необхідно зазначити негативну тенденцію ліквідності, яка спостерігалась протягом 2009 року та продовжилась в 2010 р. та повязана із поступовим погіршенням збалансованості структури активів та пасивів та зростанням ризику незбалансованої ліквідності до рівня 28,02% в 2009 р. і 24,91% в 2010 році. Покращення структури в останньому 2011 році було зумовлене, в першу чергу затвердженням в 2010 році нової стратегії та тактики на всіх організаційних рівнях, яка забезпечила контроль збалансованості обсягів активно-пасивних операцій;
  • 4. У процесі управління активами та пасивами об'єктами є не лише кожна окрема частина балансу, а сукупність усіх її складових з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто активна і пасивна частини банку.
  • За обсягами активів і пасивів ПАТ КБ "ПриватБанк" на останню звітну дату посідає перше місце. В системі ПАТ КБ " ПриватБанк " приділено багато уваги управлінню ризиками, які властиві банку в даній ситуації, саме тому було впроваджено інформаційне, методичне та організаційне забезпечення даного процесу. Воно включає в себе не тільки подання звітності та розробку методичного забезпечення, а й ефективну роботу спеціалістів з даного напряму. У своїй практиці ПриватБанк активно використовує такі інструменти управління ризиками як: лімітування, диверсифікація, прийняття у заставу ліквідного забезпечення, встановлення ефективної відсоткової ставки. Проте, за правильного використання системи моніторингу, об'єктивної оцінки позичальника, створення резервів можливе покращення показників, що дозволить банку й надалі проводити ефективну діяльність.
  • 5. Як і будь-яка банківська система країни світу чи то США чи країн ЄС, вітчизняна банківська система має ряд проблем по оптимізації управління активами та пасивами. Аналіз стану банківського сектору української економіки дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме підвищенню конкурентоздатності українських банків і створення в країні банківської системи світового рівня, але не в даній ситуації яка «гуляє» в банківському секторі. Отже, є такі проблеми:
  • - висока концентрація капіталу у групі найбільших банків (так, за станом на 31 грудня 2011 року у ній було зосереджено близько двох четвертих чистих активів усієї системи: понад 61% статутного капіталу банків, 63% капіталу, 70% кредитного портфеля, 69% коштів юридичних осіб, 12% вкладів населення); лише 18 із 185 комерційних банків формують 99%портфеля кредитів і депозитів, що є досить негативним фактором, адже така ситуація може призвести до розширення практики домовленостей і змов великих банків між собою у проведенні своєї діяльності, наприклад, у встановленні цін на банківські послуги;
  • - низький рівень капіталізації вітчизняних комерційних банків, які за цим показником настільки відстають від іноземних, що навіть за сприятливих умов їм важко конкурувати не тільки на світовому ринку, а й всередині країни, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку;
  • - складність залучення ресурсів: по-перше, депозитне залучення коштів пов'язане зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими та матеріальними витратами банків; по-друге, одну частину залучених коштів банки повинні зберігати в Національному банку України, а за іншу здійснювати платежі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; по-третє, депозитне залучення коштів залежить в основному від ініціативи потенційних вкладників, а не від банку, якому часто буває важко, а то й неможливо здійснити оперативне залучення коштів у вклади;
  • 6. Визначивши проблеми банківського сектору, зазначимо перспективи його розвитку:
  • підвищення ефективності роботи КБ вимагає зменшення податкового тиску;
  • для підвищення конкурентоспроможності банківського сектору необхідно вдосконалити інфраструктуру надання послуг;
  • для вирішення гострої проблеми недовіри населення до банків та гарантування його вкладів важливим є підвищення ефективності роботи Фонду гарантування вкладів населення, яка залежить насамперед від того, наскільки швидко він зможе виплатити гроші після настання факту недоступності внесків;

щодо проблеми низького рівня капіталізації комерційних банків, то вирішити цю проблему адміністративним тиском на банки (збільшення мінімального розміру статутного фонду, посилення вимог щодо капіталізації прибутків тощо) неможливо. Вирішити її можливо лише на шляху прискорення ринкової трансформації економіки (наприклад, стимулювання конкуренції, прискорення приватизації, що призведе до пожвавлення банківської діяльності на ринку цінних паперів), зростання її ефективності, оздоровлення державних фінансів і підвищення прибутковості банків.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1. Алавердов А.Р. Стратегический менеджмент в коммерческом банке / А.Р. Алавердов. - М.: МЭСИ, 2005. - 402 с.

2. Аналіз економічного стану України (грудень 2010) - [Електронний ресурс]

3. Арістова А.М. Фінансовий менеджмент у банку. Опорний конспект лекцій / А.М. Арістова, Н.П. Шульга. - К: КНТЕУ, 2007. - 123 с.

4. Бажанов О. Формування засад сек'юритизації іпотечних активів в Україні // Вісник Національного банку Україні. - 2008. - №10. - С. 59-63.

5. Барановський О. Антикризові заходи урядів і центральних банків зарубіжних країн / О. Барановський // Вісник НБУ. - 2009. - №4. - С. 8-12

6. Бер Х.П. Секьюритизация активов. - М.: Волтерс Клувер, 2006. - 624 с.

7. Брегеда О.А. Тенденції розвитку світової та вітчизняної банківських систем / О.А. Брегеда, С.М. Савлук // Фінанси України. - 2010. - №4. - 529 с.

8. Бутенко О.І. Сек'юритизація - один із напрямів розвитку ринку боргових інструментів // Ринок цінних паперів. - 2006. - №5. - С. 18-20.

9. Васюренко О.В. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: Навчальний посібник/ О.В. Васюренко, К.О. Волохата. - К.: Знання, 2006. - 464 с.

10. Волошин І. Оцінка оптимальних ставок за роздрібними строковими вкладами банку / І. Волошин, М. Волошин // Вісник НБУ. - 2009. - №12. - С. 16-19

. Гайдуцький А. Світовий ринок міграційного капіталу й економічна криза 2008-2009 рр. / А.Гайдуцький // Вісник НБУ. - 2010. - №1. - С. 34-40

. Герасименко В. Причини виникнення та форми прояву фінансової кризи в банківській системі України / В. Герасименко, Р. Герасименко // Вісник НБУ. - 2010. - №7. - С. 12-15

13. Грюнинг Х. Анализ банковских рисков. Система оценки корпоративного управления и управления финансовым риском: пер. с англ. / Х. ван Грюнинг, С.Б. Братанович. - М.: Весь мир, 2007. - 290 с.

. Дзюблюк О. Розвиток банківської системи в умовах інтеграції економіки України у світове господарство і лібералізації міжнародного руху капіталу / О. Дзюблюк, Л. Прийдун // Світ фінансів. - 2008. - №2(15). - 441 с.

15. Дробязко А. Регіональний перерозподіл ризику депозитів та кредитів фізичних осіб в умовах фінансової кризи / А. Дробязко // Вісник НБУ. - 2009. - №9. - С. 8-15

16. Дубовик О.В. Формування конкурентоспроможності банку: Монографія / О.В. Дубовик, А.Я. Кузнєцова, Т.Д. Гірченко. - Львів: ЛБІ НБУ, 2005. - 215 с.

17. Зарицька І. Передумови та особливості прояву сучасної світової банківської кризи / І. Зарицька // Вісник НБУ. - 2009. - №6. - С. 20-29

. Економічний розвиток України у 2009 - 2010 рр. // Бюлетень Національного банку України, 2011, №1(214) - [Електронний ресурс] - режим доступу: #"justify">. Карчева Г. Особливості функціонування банківської системи України в умовах фінансово-економічної кризи / Г. Карчева // Вісник НБУ. - 2009. - №11. - С. 10-15

. Карчева Г. Основні проблеми розвитку банківської системи України в посткризовий період та шляхи їх вирішення / Г. Карчева // Вісник НБУ. - 2010. - №8. - С. 26-30

. Краснова І. Інформаційно-аналітичне забезпечення управління ресурсним потенціалом банку / І. Краснова // Вісник НБУ. - 2009. - №10. - С. 46-52

22.Кіріченко М. Інтернаціоналізація банківської діяльності: досвід країн Центрально-Східної Європи і перспективи для України / М. Кириченко // Вісник НБУ. - №8. - 2006. - С. 25-28.

23. Коваленко В.В. Методологічні підходи до створення й розвитку конкурентного середовища на ринку банківських послуг України / В.В. Коваленко // Фінанси України. - 2010. - №10. - С. 87-99

24. Козьменко С.М. Стратегічний менеджмент банку: Навчальний посіб-ник / С.М. Козьменко, Ф.І. Шпиг, І.В. Волошко. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. - 734 с.

. Ковалев В.В. Финансовый менеджмент: теория и практика: научное издание / В.В. Ковалев. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Проспект, 2007. - 1024 с.

26. Конопатська Л. Деякі питання регулювання банківської діяльності в період світової економічної кризи / Л. Конопатська, К. Раєвський // Вісник НБУ. - 2010. - №2. - С. 22-26

27. Криклій А. Банківська система України в умовах розбалансування фінансових ринків: реалії та очікування / А. Криклій // Економіка та держава. - 2008.- №4. - С. 20-22

28. Кузнєцова А.Я. Антикризовий аспект моніторингу стійкості банківського сектору України / А.Я. Кузнєцова, В.О. Джулай // Фінанси України. - 2010. - №5. - С. 86-97

29. Лёвин С.А. Формирование конкурентной способности регионального коммерческого банка: анализ стратегий / С.А. Лёвин // Банковские услуги. - 2009. - №2. - С. 9-18.

. Лисенков Ю.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн / Ю.М. Лисенков, Т.А. Коротка. - К: Зовнішня торгівля, 2005. - 118 с.

. Ляховский В.С. Справочник по управлению рисками банковской деятельности / В.С. Ляховский, Д.В. Коробейников, П.А. Серебряков. - М.: Гелиос АРВ, 2006. - 575 с.

. Махота А.В. Методичний підхід до здійснення моніторингу конкурентних переваг банку в системі забезпечення його конкурентоспроможності / А.В. Махота // «Економічні науки». - Серія «Облік і фінанси». - Випуск 7 (25). - Ч. 5. - 2010.

. Міщенко А.П. Стратегічне управління: Навч. посібн. / А.П. Міщенко. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 336 с.

34. Міщенко В.І. Особливості посткризового реформування фінансового сектору України / В.І. Міщенко // Фінанси України. - 2010. - №10. - С. 3-14

. Міщенко В. Шляхи подолання фінансово-економічної кризи в Україні / В. Міщенко // Вісник НБУ. - 2009. - №2. - С. 3-6

36. Михайлова М.В. Роль конкурентной стратегии современного коммерческого банка / М.В. Михайлова // Финансы и кредит. - 2008. - №36(324). - С. 51-54.

37. Ліозняк М. Шляхи підвищення конкурентоспроможності банку на регіональному ринку / М. Ліозняк // Вісник НБУ. - 2010. - №1. - С. 58-60

. Лютий І. Фінансово-економічна криза 2008 -2010 рр.: деякі чинники та уроки / І. Лютий, О. Юрчук // Вісник НБУ. - 2011. - №1. - С. 10-16

39. Никонова И.А. Стратегия и стоимость коммерческого банка [Текст] / И.А. Никонова, Р.Н. Шамгунов. - 3-е изд. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. - 304 с.

40. Уманцев Ю.М. Економічна конкуренція в умовах фінансової глобалізації / Ю.М. Уманцев // Фінанси України. - 2009. - №10. - С. 95-104

41. Управление деятельностью коммерческого банка (банковский менеджмент) / Под ред. д-ра экон. наук, проф. О.И. Лаврушина. - М.: Юристъ, 2005. - 688 с.

. Падалко О. Чинники сучасної банківської конкуренції та їх особливості в Україні / О. Падалко // Банківська справа. - 2004. - №2. - С. 60-64.

. Папуша А. Міжнародна банківська конкуренція: теорія і практика / А. Папуша // Вісник НБУ. - 2006. - №7. - С. 49-51.

44. Петрик О. Фінансова криза в Україні та заходи щодо її подолання / О. Петрик // Вісник НБУ. - 2009. - №8. - С. 4-10

45. Портер Майкл. Конкурентная стратегия: Методика анализа отраслей и конкурентов / Майкл Портер; Пер. с англ. - 3-е изд. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. - 453 с.

. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-е вид., доп. і перероб./ Л.О. Примостка. - К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.

47. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001р. №2210-ІІІ (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом №2850-VІ від 22.12.2010) - [Електронний ресурс]

. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 7 грудня 2000 року №2121-ІІІ (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом №2856-VІ від 23.12.2010) - [Електронний ресурс]

. Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 року №679-XІV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом №2856-VІ від 23.12.2010) -- [Електронний ресурс]

. Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи: Закон України від 23 червня 2009 року №1533-VІ (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом №2755-VІ від 02.12.2010) -- [Електронний ресурс]

. Про окремі питання щодо діяльності банків в період фінансово-економічної кризи: Постанова Правління НБУ від 22 липня 2009 року №421 {Постанова втратила чинність на підставі Постанови Національного банку №315 від 06.07.2010 - [Електронний ресурс]

52. Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків // Затверджено постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року №279 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 1 грудня 2008 року №406)

53. Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року №368 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом №564 від 20.12.2010) - [Електронний ресурс]

. Податковий Кодекс України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ

. Рисін В.В. Наслідки фінансової кризи для банківського сектору та ризики державного втручання / В.В. Рисін // Фінанси України. - 2010. - №8. - С. 24

56. Річні звіти ПАТ КБ „Приватбанк за 2004-2010 роки - [Електронний ресурс]

57. Секьюритизация ипотеки / Е. Девідсон, Е. Сандерс, Л-Л. Вольф, А. Чинг. - М.: Вершина, 2007. - 592 с.

58. Сороківська З. Зарубіжний досвід забезпечення ефективності системи страхування депозитів в умовах кризи / З. Сороківська // «Світ фінансів». - Тернопіль - 2009. - №2(19). - С. 47-52

. Стратегический менеджмент / Под ред. Петрова А.Н. - СПб.: Питер, 2006. - 534 с.

60. Тищенко О. Конкурентні переваги банків / О. Тищенко, Г. Азаренкова, В. Сословський // Вісник НБУ. - 2008. - №9. - С. 20-26

61. Томпсон А.А. Стратегический менеджмент: концепции и ситуации для анализа / А.А. Томпсон, А.Дж. Стрикленд. - 17-е изд. Пер. с англ. - М.: Издательский дом «Вильямс», 2007. - 928 с.

. Управління банківськими ризиками. Навчальний посібник / за ред. проф. Примостки Л.О. - К.:КНЕУ, 2007. - 616 с.

63. Уроки банківської кризи 2008-2009 років і шляхи стратегічної трансформації банківської галузі України (Аналітична записка Інформаційно-аналітичного центру Асоціації комерційних банків України) - [Електронний ресурс]

. Чуб О. Вплив іноземного капіталу на ефективність банківської системи України / О. Чуб // Вісник НБУ. - 2009. - №4. - С. 56-58

65. Шпиг Ф.І. Банківська конкуренція під впливом іноземного капіталу: Монографія / Ф.І. Шпиг. - Суми: Ділові перспективи. - 2006. - 288 с.

66. Шершньова З.Є. Стратегічне управління: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп./ З.Є. Шершньова - К.: КНЕУ, 2004. - 699 с.

67. Школьник І. Міжнародні фінансові конгломерати у банківському секторі України / І. Школьник // Вісник НБУ. - 2010. - №2. - С. 32-35

68. Штейн О. Стратегія комерційного банку на ринку банківських послуг / О. Штейн // Економіст. - 2006. - №1. - С. 44-46.

. Щибиволок З.І. Аналіз банківської діяльності: Навчальний посібник / З.І. Щибиволок; Відп. за вип. С.І. Шкарабан. - К.: Знання, 2006. - 312 с.

70. Шулевська О. Ресурсні аспекти банківської кризи 2008 -2009 років в Україні / О. Шулевська // Вісник НБУ. - 2011. - №2. - С. 16-19

72. Офіційний Інтернет-сайт Асоціації банків України, 2011

. Офіційний Інтернет-сайт ПАТ КБ «Приватбанк», 2011

74Офіційний Інтернет-сайт аналітичної компанії «Простобанк», 2011

75. Офіційний Інтернет-сайт Державної комісії з регулювання фінансових ринків України

. Яременко М. В. та ін. Основи охорони праці. - К.: Просвіта, 2007. - 208 с.


Теги: Політика управління активами та пасивами банку та напрями її вдосконалення  Диссертация  Банковское дело
Просмотров: 46338
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Політика управління активами та пасивами банку та напрями її вдосконалення
Назад