Особливості відтворення українською мовою гендерного аспекту французької жіночої літератури

Вступ

Художня література, на відміну від більшості інших видів мистецтва, що сприймаються безпосередньо і зрозумілі для представників всіх національностей, має долати значні труднощі на шляху до іномовних читачів. Саме тому складно переоцінити важливість художнього перекладу, адже саме художній переклад вважається одним з найбільш очевидних проявів взаємодії як між літературами, так і між культурами в цілому. Незважаючи на те, що велика кількість людей володіє двома або більше мовами, білінгвізм та полілінгвізм не можна вважати всеохопним явищем. В сучасному глобалізованому суспільстві перекладна література стає потужним інструментом освоєння світу та розширення колективної пам'яті людства.

Як відзначає О. Чередниченко, саме переклад працює на збереження культурного розмаїття як багатства людської цивілізації. На думку дослідника «переклад можна порівняти зі своєрідним фільтром, який пропускає все корисне і потрібне для розвитку цільової мови і культури і затримує те, що може зашкодити їхній самобутності» [48, 171].

Історія художнього перекладу налічує більше двох тисяч років. Формування теоретичних засад художнього перекладу стало, в свою чергу, головною передумовою для виділення окремої галузі лінгвістики, що займається перекладом у всій множині його аспектів. З самого початку формування перекладознавства як науки художньому перекладу приділялася особлива увага. Проблематику художнього перекладу досліджували, зокрема, В. Виноградов, Д. Дюришин, В. Коптілов, Р. Зорівчак, О. Чередниченко, М. Рильський.

Г. Чернієнко підкреслює виняткове місце перекладу серед інших словесних діяльностей, адже він підпорядкований високій меті відтворити надбання літератури, поезії та риторики [49, с. 27].З іншого боку, розуміння сутності художнього перекладу неможливе без усвідомлення всієї багатогранності літератури, що проявляється у жанровій різноманітності та множині лінгвостилістичних аспектів художніх творів. Саме тому художній переклад має тісні звязки як із галузями мовознавства, так і з іншими гуманітарними (психологія, соціологія, історія) та навіть природничими науками.

Актуальність даного дослідження визначається загальною тенденцією сучасних лінгвістичних та перекладознавчих досліджень до вивчення проблем перекладу літературних творів різних жанрів, а також потребою детального багатоаспектного аналізу стилістичних особливостей художнього твору з урахуванням позамовних, зокрема, гендерних чинників.

Гендерна лінгвістика - досить молодий, проте перспективний напрямок наукових досліджень, що займається проблемами визначення ролі чоловіка та жінки в лінгвістиці, а також розбіжностей у чоловічому та жіночому мовленні. Цей міждисциплінарний напрямок, що вийшов головним чином з біологічного контексту, наразі поєднує в собі елементи таких наук, як філософія, соціологія, психологія та історія. Невідємною частиною гендерної лінгвістики можна вважати гендерне перекладознавство.

В перекладознавчому контексті проблема «гендеру» може постати в двох аспектах. З одного боку, значний інтерес становить вивчення лінгвостилістичних особливостей перекладу власне жіночої літератури як особливого явища в літературному процесі. З іншого - за наявності перекладів одного й того самого твору, здійснених перекладачем-чоловіком і перекладачем-жінкою, перспективним стає детальне дослідження особливостей перекладацьких стратегій та тактик, що застосовуються до одного тексту перекладачами різних статей.

Теоретичною базою роботи стали праці із загальних питань теорії перекладу В. Виноградова, Д. Дюришина, В. Комісарова, В. Коптілова, В. Щетинкина, Я. Рецкера, О. Чередниченка, А. Швейцера, а також праці зі стилістики французької мови З. Хованської, М. Морен та І. Смущинської.

Метою дослідження є зясування сутності та механізмів відтворення стилістичних особливостей, комплексний аналіз перекладацьких рішень та відтворення авторського стилю роману, а також виявлення способів подолання способів подолання можливих труднощів при перекладі з французької на українську мову за допомогою синтаксичних і лексичних трансформацій.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

дослідити загальні теоретичні засади художнього перекладу та проаналізувати існуючі моделі перекладу з точки зору їх відповідності загальній меті художнього перекладу;

визначити основні аспекти відтворення авторського стилю в романі «Друга стать»;

обґрунтувати використання граматично-синтаксичних і, зокрема, субєктних трансформацій в перекладі роману українською мовою;

визначити і проаналізувати лексико-стилістичні особливості перекладу роману «Друга стать»;

- дослідити особливості відтворення українською мовою гендерного аспекту французької жіночої літератури.

Об'єктом дослідження є засоби відтворення змісту у перекладі роману С. де Бовуар «Друга стать» українською мовою.

Предметом дослідження є синтаксичні та лінгво-стилістичні трансформації як спосіб відображення гендерного чинника.

Мета і завдання дослідження зумовили використання таких методів дослідження, як: зіставний аналіз тексту оригіналу та перекладу, індуктивний метод, що полягає в систематизації накопиченого мовного матеріалу та кількісний метод, що використовувався як допоміжний.

Матеріалом дослідження є роман французької письменниці та філософа Сімони де Бовуар «Друга стать» та його український переклад, здійснений Н. Воробйовою, П. Воробйовим та Я. Собко. Усього опрацьовано 1852 сторінки художнього матеріалу, з них французького тексту - 1071 сторінка, українського - 781 сторінка.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому вперше шляхом комплексного перекладознавчого і літературознавчого аналізу було встановлено відповідності ідейно-художніх систем оригіналу та перекладу роману «Друга стать», а також конкретні аспекти відтворення гендерної складової в перекладі.

Структура дослідження. Бакалаврська робота складається з трьох розділів, вступу, висновку, резюме французькою мовою та списку використаних джерел.

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено обєкт і предмет дослідження, окреслено мету, завдання та методику, висвітлено новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі визначаються основні засади теорії перекладу та наводиться аналіз основних моделей перекладу в контексті проблематики художнього перекладу.

У другому розділі наводиться дослідження концепту «гендер» та гендерного дискурсу у французькій жіночій літературі.

Третій розділ присвячено порівняльному аналізу оригіналу та перекладу роману «Друга стать», проаналізовано відповідність перекладу оригіналу.

У висновках підводяться узагальнені підсумки дослідження, визначаються досягнення.

Теоретичне значення дослідження полягає в узагальненні теоретичних матеріалів, що стосуються проблематики відтворення художньої прози. Висновки дослідження доповнюють уявлення про процес перекладу та шляхи досягення якнайбільшої відповідності текстів оригіналу та перекладу.

Практичне значення даної роботи полягає у використанні результатів дослідження у курсах з теорії та практики перекладу та порівняльної стилістики.

Апробація результатів дослідження. Матеріали наукового дослідження було використано для доповіді на Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених «Мова, свідомість, художня творчість, інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій» (11 квітня 2013 р.) Тема доповіді - Субєктні трансформації як вияв міжмовної асиметрії в перекладі роману Сімони де Бовуар «Друга стать».

1. Теоретичні засади художнього перекладу

.1 Місце художнього перекладу в процесі міжмовної комунікації

переклад твір авторський стилістичний

Література займає особливе місце серед інших видів мистецтв. На відміну від музики та образотворчого мистецтва, які впливають на людей різних національностей безпосередньо, через зір і слух, і притаманні всім здоровим людям, література сприймається завдяки засобам мови, специфічної для кожного народу. Тому літературний твір інколи стикається зі значними перешкодами на шляху до свого читача, якщо цей читач - носій іншої мовної системи, ніж автор твору. А оскільки навіть полілінгвізм і білінгвізм не можуть вирішити цю проблему через існування великої кількості мов, то на допомогу приходить переклад, тобто такий вид творчості, в процесі якого твір, який існує в одній мові, відтворюється в іншій.

Переклад завжди виконував надважливу соціальну функцію, що полягала у забезпеченні можливості міжмовної комунікації людей. Розповсюдження письмових перекладів надало змогу людям ознайомлюватися з культурними надбаннями інших народів, а також уможливило взаємодію та взаємозбагачення літератур та культур. Переклади відіграли важливу роль у становленні багатьох національних мов і літератур, адже досить часто перекладні твори передували виникненню оригінальної літератури та розробці нових мовних та літературних форм [23, c. 6].

Переклад - це особливий вид мистецтва, адже він надає можливість не тільки ознайомитися з сучасним розмаїтим полікультурним світом, а і осягнути велич і безмежні можливості рідної мови, яка передає найтонші нюанси першотвору. Оригінальний твір співвідноситься з перекладом так, що останній за обсягом своїх функцій перевершує оригінал, адже переклади знайомлять з твором ширше коло читачів, яке виходить далеко за межі країни. Перекладна література органічно входить у національний культурний контекст і збагачує її літературний фонд.

Поняття перекладу в історичному контексті

Лінгвісти в своїх працях дають різні визначення перекладу, що допомагає зрозуміти багатогранність цього терміну. Варто зазначити, що «переклад» як термін позначає, з одного боку, діяльність з передачі змісту вихідного тексту, а з іншого - результат цієї діяльності, тобто вихідний текст. Вичерпний, всебічний аналіз перекладу можливий лише на основі врахування як його процесуальної сторони, так і його результатів, або, іншими словами, на основі поєднання динамічного і статичного підходів. Звідси випливає, що традиційний перекладацький аналіз, заснований на зіставленні вихідного і перекладного текстів, має таке ж право на існування, як і аналіз, який простежує процес перекладу в його динаміці. Зважаючи на цей факт, кожен дослідник, прагнучи розробити власну теорію, як правило, дає і своє визначення об'єкта дослідження [10, c. 4].

Відтак, В.С. Виноградов відзначає, що «переклад - це особливий, своєрідний і самостійний вид словесного мистецтва. Це мистецтво «вторинне», мистецтво «перевираження» оригіналу в матеріалі іншої мови. Перекладацьке мистецтво на перший погляд здається схожим на мистецтво музиканта, актора або читця тим, що воно відтворює існуючий художній твір, а не створює щось абсолютно оригінальне, тим, що творча свобода перекладача обмежена оригіналом. Переклад різко відрізняється від будь-якого виду мистецтва і становить особливий різновид художньо-творчої діяльності, своєрідну форму «вторинної» художньої творчості» [13, c. 8].

Видатний радянський перекладач Р.К. Міньяр-Белоручев стверджував, що «об'єкт науки про переклад - це не просто комунікація з використанням двох мов, а комунікація з використанням двох мов, що передбачає спільну і взаємозалежну діяльність джерела, перекладача та одержувача». На думку Міньяра-Белоручева, саме діяльність перекладача, або власне переклад, що є одним із складних видів мовленнєвої діяльності, потрібно вважати центральною ланкою цієї комунікації [32, c. 25].

Один з основоположників радянського перекладознавства А.В. Федоров, який аналізував переклад на матеріалі текстів та мовленнєвих висловлювань, стверджував, що «переклад - це вміння висловити вірно і в повній мірі засобами однієї мови те, що вже було висловлено раніше мовними засобами іншої мови» [44, c. 10].

В той же час прихильниця структурних методів дослідження А.А. Черняхівська визначила переклад як «перетворення структури мовленнєвого твору, в результаті якого, при збереженні без змін змістовного плану, змінюється план вираження, тобто одна мова замінюється на іншу» [50, c. 3].

Не варто забувати також, що переклад являє собою цілеспрямовану діяльність, що має на меті досягнення певного результату, а також відповідає певним вимогам і нормам. Ці норми відбивають цілісну орієнтацію перекладача, без урахування якої неможливо пояснити логіку перекладацьких рішень [52, c. 24].

Протягом багатовікової історії перекладу неодноразово робилися спроби теоретичного осмислення та пояснення діяльності перекладачів. Дослідники намагалися сформулювати критерії оцінки якості перекладів, визначити чинники, що впливають на хід та результати перекладу. Проте, як це часто буває в інших видах людської діяльності, перекладацька практика значно випередила теорію перекладу. Відсутність теоретичних робіт в царині перекладу, як і відсутність власне науки, в рамках якої подібні роботи могли зявитися, не означало, що ніхто не намагався визначити сутність, мету і способи здійснення перекладацької діяльності. У своїй роботі перекладач постійно стикається з необхідністю обирати між різними варіантами перекладу, вирішувати, що є найважливішим у вихідному тексті і що обовязково має бути відтвореним, надавати перевагу тому чи іншому шляху подолання труднощів, що виникають в процесі перекладу. Хоча у більшості випадків такий вибір робиться інтуїтивно, все ж часом перекладач намагався осягнути та пояснити свій вибір [23, c. 12].

Таким чином, першими теоретиками перекладу були самі перекладачі, які прагнули узагальнити свій власний досвід, а іноді й досвід своїх колег по професії. Зрозуміло, що з викладом свого «перекладацького кредо» виступали найвидатніші перекладачі всіх часів і, хоча міркування, які ними висловлювалися, не відповідали в повній мірі сучасним вимогам науковості і доказовості, і не складалися в послідовні теоретичні концепції, значна частина цих міркувань є досить цікавою і сьогодні.

Так, ще перекладачі античного світу широко обговорювали питання про ступінь близькості перекладу до оригіналу. У ранніх перекладах Біблії або інших творів, які вважалися священними або зразковими, переважало прагнення буквального копіювання оригіналу, що призводило деколи до неясності або навіть повної незрозумілості перекладу. Тому пізніше деякі перекладачі намагалися теоретично обґрунтувати право перекладача на більшу свободу в перекладі, необхідність передавати не достеменний зміст, а загальне враження від оригіналу, тобто його «чарівність» [24, c. 16].

Вже з цих перших тверджень про засади, яких має дотримуватися перекладач, можна віднайти початок теоретичних суперечок про допустимість та доцільність буквального або вільного перекладу, а також про необхідність відтворення тексту таким чином, щоб переклад чинив такий самий вплив на читача, як і оригінал.

Пізніше окремі перекладачі намагалися сформулювати певну подобу «нормативної теорії перекладу», висуваючи низку вимог, яким повинен був відповідати «добрий» переклад або «добрий» перекладач. Французький гуманіст, поет і перекладач Етьєн Доле (1509-1546) вважав, що перекладач повинен дотримуватися п'яти основних принципів перекладу:

) досконало розуміти зміст перекладного тексту і намір автора, якого він перекладає;

) досконало володіти мовою, з якої перекладає, і настільки ж чудово знати мову, якою він перекладає;

) уникати тенденції буквального перекладу, оскільки це спотворює зміст оригіналу і руйнує гармонію форми твору;

) застосовувати в перекладі загальновживані мовні норми;

) добирати лексичні засоби, що допоможуть передати прагматичну та стилістичну забарвленість вихідного тексту в перекладі.

У 1790 р. в книзі англійського науковця А. Тайтлера «Принципи перекладу» основні вимоги до перекладу були сформульовані таким чином:

) переклад повинен повністю передавати ідеї оригіналу;

) стиль і манера викладу перекладу повинні відповідати оригіналу;

) переклад повинен читатися з такою ж легкістю, як і оригінальні твори. Подібні вимоги не втратили своєї значимості, хоча і здаються нам сьогодні самоочевидними [23, c. 13].

Перші спроби обґрунтувати необхідність наукового осмислення перекладацької діяльності викликали різкі заперечення з боку самих перекладачів, що вбачали в цьому прагнення обмежити свободу творчості перекладача, виробити певні норми та правила перекладу, яким перекладач має підкорюватися. Теорія або наука перекладу сприймалася ними як щось докорінно протилежне, або навіть вороже до мистецтва перекладу. Вони спиралися на те, що талановиті перекладачі створювали і створюють шедеври перекладу, не маючи жодного уявлення про якусь теорію перекладу і не маючи в ній потреби. І, взагалі, жодна наука про переклад не можлива, оскільки переклад - це мистецтво, недоступне для наукового аналізу [23, c. 15].

У свій час видатний радянський лінгвіст А.А. Реформатський дав негативну відповідь на запитання про можливість створення «науки про переклад», аргументуючи це тим, що, оскільки практика перекладу користується даними різних галузей науки про мову, вона не може мати власної теорії [36, c. 48].

Однак, згодом теорія перекладу міцно затвердилася як наукова дисципліна. Цьому сприяли такі важливі фактори, як усвідомлена суспільна потреба в науковому узагальненні перекладацької діяльності, розвиток мовознавства, розробка теорії комунікації та розвиток інших галузей знання, що забезпечили наукову базу для вивчення перекладу. Нарешті, оформленню науки про переклад посприяла поява серйозних перекладацьких досліджень, що переконливо довели можливість і перспективність створення наукового напрямку для виявлення сутності перекладу як процесу міжмовної і міжкультурної комунікації [26, c. 34].

Типологія видів перекладу

Переклад відрізняється від скороченого викладу, переказу та інших форм відтворення тексту тим, що він є процесом відтворення єдності змісту та форми автентичного тексту. Отже, при перекладі з однієї мови іншою ключовою є необхідність враховувати дію одних і тих самих логіко-семантичних факторів задля забезпечення смислового змісту тексту, але при цьому варто також зберегти його стилістичні, експресивні та інші особливості відповідно до норм даної мови [5, c. 16].

Проблематика типологізації та класифікації видів перекладу досить актуальна. Окремі види перекладу мають як спільні риси, обумовлені єдиним лінгвістичним механізмом перекладацької діяльності, так і специфічні особливості. Таким чином, окремі види перекладу можуть обумовлювати модифікацію процесу перекладу, надання особливого значення досягненню вищого рівня еквівалентності, або, навпаки, дозволяти відхилення від максимально можливого ступеня смислової спільності, включати певні елементи адаптації [31, c. 56].

Зважаючи на це, виділяють дві основні класифікації видів перекладу: за характером перекладних текстів та за характером мовленнєвих дій перекладача в процесі перекладу. Перша класифікація повязана з жанрово-стилістичними особливостями оригіналу, друга - із психолінгвістичними особливостями мовленнєвих дій в письмовій та усній формі [22, c. 94-102].

Жанрово-стилістична класифікація перекладів залежно від жанрово-стилістичних особливостей оригіналу обумовлює виокремлення двох функціональних видів перекладу: художній (літературний) переклад та інформативний (спеціальний переклад) [21, c. 35].

Художнім перекладом називають переклад творів художньої літератури, яка відрізняється від інших видів літератури тим, що її домінанта - одна з комунікативних функцій мови, а саме художньо-естетична та поетична.

Інформативний переклад - це переклад текстів, основна функція яких полягає в повідомленні будь-яких відомостей або знань, а не в художньо-естетичному впливі на читача. До таких текстів належать усі матеріали наукового, ділового, суспільно-політичного, побутового характеру та ін.

Психолінгвістична класифікація перекладів враховує спосіб сприйняття оригіналу і створення тексту перекладу, підрозділяє перекладацьку діяльність на письмовий переклад та усний переклад.

Письмовим перекладом називається такий вид перекладу, за якого мовні твори, що обєднуються актом міжмовного спілкування (оригінал та текст перекладу), виступають в процесі перекладу у вигляді фіксованих текстів, до яких перекладач може неодноразово звертатися.

Усний переклад - це такий вид перекладу, за якого оригінал і його переклад виступають в процесі перекладу у нефіксованій формі, що визначає одноразовість сприйняття перекладачем частин оригіналу і неможливість подальшого співставлення чи виправлення перекладу після його виконання. Усний переклад, у свою чергу, включає в себе такі способи перекладу, як синхронний та послідовний. Синхронний переклад є специфічним підвидом усного перекладу, який обумовлює практично одночасне (з невеликим відставанням у 2-4 сек.) приговорювання перекладу під час безпосереднього прослуховування промови оратора. Послідовний переклад розглядається як спосіб усного перекладу, за якого перекладач починає перекладати після того, як оратор перестав говорити, якщо він закінчив промову або її частину. Розмір відрізка, що має бути перекладеним, може варіюватися: від окремого висловлювання до тексту значного обсягу, який оратор промовляв протягом 20-30 або більше хвилин. [21, c. 41].

Основна розбіжність між усним та письмовим перекладом полягає в тому, що перекладач, який здійснює кожен із цих видів перекладу, має справу з обробкою різних за обсягом текстів. Так, у письмовому перекладі спеціаліст перекладає одну фразу оригіналу за іншою, проте має в своєму розпорядженні увесь текст оригіналу в цілому, де кожен вислів виступає як одиниця даного тексту [20, c. 55].

В практичному плані класифікація видів перекладу дає основу для спеціалізації перекладачів на певних типах перекладацької діяльності. Залежно від значення їхніх специфічних рис окремі види перекладу вимагають більш-менш детального теоретичного аналізу.

На сьогоднішній день спеціальні теорії перекладу розроблені досить фрагментарно. Серед спеціальних теорій перекладу, повязаних з жанрово-стилістичною класифікацією перекладів, найбільшу увагу дослідників привертають проблеми перекладу науково-технічних та газетно-інформаційних матеріалів, що становлять великий теоретичний та практичний інтерес. При розробці спеціальних теорій перекладу, що вивчають його види та підвиди на основі психолінгвістичної класифікації перекладів, найбільшу увагу привертають різні аспекти усного, і, особливо, синхронного перекладу [14, c. 163].

Оскільки психолінгвістична класифікація перекладів заснована на відмінностях в характері мовленнєвих дій перекладача, науковий опис окремого виду перекладу включає не тільки суто лінгвістичні, але і головним чином, психолінгвістичні чинники. Особливо це стосується теорії усного перекладу (як синхронного, так і послідовного), за умов якого одноразове усне пред'явлення оригіналу і відтворення тексту перекладу у вигляді серії однократних актів виключає можливість повернення до оригіналу або істотних виправлень перекладу. Умови здійснення усного (особливо синхронного) перекладу створюють певні обмеження для досягнення максимальної еквівалентності і призводять до деяких втрат інформації як при сприйнятті перекладачем оригіналу, так і при виборі варіанту перекладу [51, c. 83].

Художній переклад в системі міжкультурного спілкування

Художній переклад є особливим способом міжкультурної комунікації, в основі якого лежить певна система вербальних форм, що несуть в собі смисл та значення, виражені засобами однієї мови (мови оригіналу) та перекодовані у іншу (мову перекладу) шляхом різноманітних трансформацій, що відбуваються на всіх рівнях обох мовних систем [26, c. 38].

Багато сучасних дослідників перекладознавства стверджують, що саме художній переклад є одним із чільних компонентів системи міжкультурного спілкування. Так, Р.П. Зорівчак зазначила таке: «Вплив перекладної літератури на світовідчуття людства - загальновизнаний. Яку важливу роль відіграє художній і науково-технічний переклад в утворенні і виробленні норм літературної мови - основної прикмети повноцінної нації, доводити нема потреби.» [18, c. 118].

Цінність художнього перекладу полягає головним чином у тому, що читач отримує можливість ознайомитися з художніми творами рідною мовою. Специфіка окремих художніх творів, що можуть бути класифіковані в синхронічній (художні жанри, напрями) та діахронічній (літератури певних історичних проміжків часу, літературні течії) площині, породжує і специфічність проблем, що постають перед перекладачем. Подолання цих проблем стає можливим лише за умови оволодіння перекладачем здобутків теорії та практики перекладу [25, c. 57].

Переклад є важливим чинником, що впливає на літературний процес, адже кожен вид літератури послуговується певним видом перекладу. Так, зокрема, художня література послуговується художнім перекладом, який, в свою чергу, є одним з найбільш поширених проявів взаємодії між культурами різних країн. Фактично він є важливою частиною національно-літературного процесу, оскільки виступає посередником між літературами, і складає питому частину процесу взаємодії та взаємного збагачення світових літератур. Отже, художній переклад можна розглядати як особливий вид перекладу, що відображає думки та почуття автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, а також перевтілює образи оригінального твору за допомогою засобів іншої мови [17, c. 147].

Художній переклад має справу не лише з комунікативною функцією мови, але й з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як «першоелемент» літератури. Цей фактор вимагає від перекладача особливої ретельності та ерудованості. У художньому творі відображаються не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять продуману та чітко визначену систему, або являють собою суміш різних теорій та вподобань. Саме тому перекладач має володіти так званими фоновими знаннями, тобто володіти достатніми для перекладу знаннями з найрізноманітніших сфер: філософії, естетики, етнографії (необхідної для змалювання деталей побуту), географії, біології, історії мистецтв, тощо. Ідейно-образна структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач через брак або відсутність відповідної компетенції не в стані осягнути історичну площину, в якій зявився певний твір, причини його написання, а відтак, і головну ідею оригінального твору [17, c. 150].

Інша проблема художнього перекладу - співвідношення контексту автора і контексту перекладача. У художньому перекладі контекст останнього дуже наближається до контексту першого. Критерієм співпадіння, або, навпаки, розходження обох контекстів є міра співвідношення даних дійсності і даних, взятих з літератури. Письменник іде від дійсності і свого її сприйняття до закріпленого словами образу. Іншими словами, якщо переважають дані дійсності, то ідеться про авторську діяльність. Перекладач іде від існуючого тексту і відтворюваної в уяві дійсності через її «вторинне», «наведене» сприйняття до нового образного втілення, закріпленого в тексті перекладу. Тобто, якщо переважають дані літературного походження, то йдеться про контекст перекладача. [17, c. 153].

Таким чином, художній переклад обумовлений не лише обєктивними факторами (конкретно-історичним літературним каноном, нормативним існуванням), але й субєктивними (поетикою перекладача). Жоден переклад не може бути абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми обєктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного обєму інформації. Тут також замішана особистість перекладача, який при перекодуванні тексту обовязково випустить щось із змісту, а також його схильність продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу [16, c. 53].

У художньому перекладі до усіх цих факторів домішується ще й особистість перекладача який, як уже зазначалося, у цій ситуації є більшою чи меншою мірою й автором. Твір не можна вирвати із стихії рідної мови і «пересадити» на новий ґрунт, він повинен народитися наново у новій мовній ситуації завдяки здібностям і талантові перекладача. Кожний мовний елемент, послуговуючись найтоншими асоціативними звязками, впливає на образне мислення носія цієї мови і витворює конкретно-чуттєвий образ.

Закономірно, що при перекладі твору на іншу мову, в силу мовних розбіжностей, ці асоціативні звязки значною мірою руйнуються. Щоб твір продовжував жити як мистецький витвір в новому мовному середовищі, перекладач повинен перейняти на себе функції автора і певною мірою повторити творчий процес його створення і наповнити твір новими асоціативними звязками, які викликали б нові образи, властиві даній мові. З приводу передачі образної складової Є. Еткінд зазначав: «Творчість перекладача полягає в тому, щоб, відтворюючи твір іноземного письменника, йти одночасно і від книги, тобто, від оригіналу, і від життя, тобто, від живої дійсності, що оточує письменника. Йти одночасно, і у вторинному, відображеному витворі словесного мистецтва створити єдність книжного і живого, іноземного і свого, прочитаного і підслуханого» [54, c. 29].

Наступна, співвідносна з попередньою, проблема художнього перекладу - проблема точності і вірності. Що з цих двох критеріїв важливіше і чи можливо їх поєднати в одному перекладі? Ще Максим Рильський з приводу поетичного перекладу писав: «Вважаю неможливим, як дехто цього вимагає, щоб автор поетичного перекладу, отже й сам поет, цілком забув про себе, цілком підкорився індивідуальності іншого поета. Це навіть, здається мені, небажано: таким способом можна стерти пилок з крилець того метелика, що зветься поезією. Художній твір повинен перекладатися «не від звуку до звуку, не від слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образної структури оригіналу до відповідної ланки перекладу» [38, c. 115].

У поетичному перекладі чіткіше відображається ця перекладацька концепція. Поетичний твір - єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму, інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру твору. Зміна одного компоненту обовязково спричинює зміну усієї системи. Спроба відтворити у поетичному творі усі конструктивні елементи неодмінно призведе до втрати гармонії твору, отже необхідно визначити які елементи в даному творі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або звертаючи неістотно, увагу на інші [12, c. 45].

Мистецтво поетичного перекладу знаходиться у владі двох суперечливих тенденцій: з одного боку перекладні вірші повинні справляти на читача безпосереднє емоційне враження, а з іншого вони повинні вносити в літературу щось нове, збагачувати читачів невідомими до того часу поетичними образами, ритмами, строфами. У першому випадку вони покликані пристосувати чуже мистецтво до сприйняття читача, у другому - розкрити перед читачем різноманітність мистецтва, показати йому красу відмінних національних форм, історичних нашарувань, індивідуальних творчих систем.

Як зазначає В. Левик, переклад повинен звучати як оригінальні вірші і це один з елементів точності чи вірності. Але через призму приймаючої мови повинні чітко відчуватись національний дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль поета. Він порівнює перекладача з талановитим актором. Яку б роль не грав актор, його завжди впізнають, і в той же час публіка захоплюватиметься тим, як вдало йому вдалося перевтілитися в образ. Залишаючись самим собою він повинен з кожною новою роллю пропонувати своїм глядачам щось нове, а подекуди й чуже для себе особисто. Так само й у творчості перекладача: він повинен пропонувати своїм читачам з кожним новим перекладом нові образи, нові форми, нові стилі, але водночас в кожному перекладі повинен вгадуватися його особистий стиль [30, c. 27].

За Коптіловим, перекладач має йти «вшир і вглиб» - залучати нові широкі верстви читачів до шедеврів світової літератури й заглиблюватись в поетичні простори світів їх авторів. Таким чином варто відзначити, що художній переклад має двоїсту природу. З одного боку він є продуктом міжлітературної комунікації, але в той же час він багато в чому обумовлює і визначає її. Переклад виконує дві основні функції: інформативну, тобто посередницьку, і безпосередньо творчу [25, c. 9].

1.2 Проблематика сучасних класифікацій моделей перекладу в контексті становлення теорії перекладу

Теорія перекладу як специфічна наукова галузь сформувалася головним чином у першій половині ХХ ст. У 1930 р. вийшла в світ книга «Мистецтво перекладу» К. Чуковського, а також дослідження А. Федорова «Прийоми і завдання художнього перекладу». У 1953 р. вийшла книга А. Федорова «Вступ до теорії перекладу», у якій вперше було оголошено про необхідність і можливість створення лінгвістичної теорії перекладу. Саме А. Федоров вперше запропонував розрізняти загальну теорію перекладу, що обєднує рекомендації для будь-яких комбінацій мов, та часткову теорію перекладу, що описує відповідності між певними двома мовами, а також вказав на необхідність вивчати особливості перекладу текстів різних функціональних стилів і жанрів, а також запропонував класифікацію лексичних, граматичних та стилістичних відповідностей.

За кордоном перша книга, повністю присвячена лінгвістичним аспектам перекладу, зявилася в 1958 р. Її автори, Ж.П. Вине та Ж. Дарбельне, назвали свою працю «Порівняльна стилістика французької та англійської мов» [3]. В книзі проведено порівняльний аналіз цих мов з метою виявлення одиниць, які могли б замінювати одна одну в перекладі, хоча при цьому не завжди зазначається, чи перевірялися виділені відповідності шляхом зіставлення в реальних перекладах чи вони були обрані лише тому, що мають однакові значення в системі двох мов. Багатий фактичний матеріал, зібраний в книзі, показує великі перспективи розробки часткових теорій перекладу, і за її прикладом були написані аналогічні праці з іншими мовними парами [23, с. 21].

Лінгвісти зосередили свої зусилля на вивченні процесу перекладу, побудові його теоретичних моделей, зіставленні текстів оригіналу і перекладу з метою встановлення лексичних, граматичних і текстових відповідників, а також на визначенні перекладацьких закономірностей, прийомів, що застосовуються при передачі змісту оригіналу. Також завданням досліджень стало визначення критеріїв еквівалентності (адекватності) перекладу та ефективних методів навчання перекладацькій діяльності.

Літературознавці приділяли велику увагу аксіологічним аспектам перекладу. Зазвичай вони вивчали художні тексти, прагнучи оцінити переклад з точки зору його естетичної еквівалентності оригіналу та значення мови перекладу у розвитку духовної культури, його відповідності моральним потребам епохи. Значну кількість наукових монографій літературознавців і перекладачів художньої літератури було присвячено суто професійній стороні перекладацького ремесла, обміну досвідом перекладацької діяльності і оцінці переваг і недоліків конкретних переказів [12, c. 5].

Гіпотетичний характер описів перекладу як процесу обумовлений тим, що на сучасному етапі розвитку наук неможливо повністю усвідомити процеси, що відбуваються в свідомості людини в момент перетворення змісту, вираженого в одній мовній формі, у той же зміст, матеріалізований в іншій мовній формі. З цього випливає висновок про те, що і власне моделі процесу перекладу, запропоновані лінгвістами, зроблені на основі особистих умовиводів, спостережень перекладачів. На даному етапі становлення перекладознавчої науки досить поширеними гіпотетичними моделями перекладу можна вважати такі: ситуативна, семантична, трансформаційна, семантико-семіотична, закономірних відповідностей, комунікативно-функціональна, інформативна, теорія рівнів еквівалентності та інші [12, c. 13].

Враховуючи обсяг даної роботи, розглянемо основні моделі перекладу, що мають найбільше значення саме для перекладу художньої літератури.

Денотативна модель перекладу

Денотативна або ситуативна модель перекладу - це найпоширеніша модель перекладу, що базується на співвіднесеності мовних одиниць з певними предметами, явищами реальної дійсності. Саме такий зв'язок між мовними одиницями та явищами реальності має бути незмінною основою мовних одиниць оригіналу та перекладу. Згідно з цією моделлю елементи реальної дійсності, втілені у мовних знаках, зазвичай називаються денотатами або референтами. Будь-який текст, що відображає певну предметну ситуацію, судження і реальну дійсність, формується шляхом співвіднесення з найрізноманітнішими денотатами. Денотативна теорія перекладу визначає переклад як процес опису за допомогою мови перекладу денотатів, попередньо описаних мовою оригіналу [23, с. 210].

Сприймаючи текст оригіналу, перекладач ототожнює складові одиниці даного тексту з відомими йому знаками вихідної мови і через ці останні з'ясовує, з якою ситуацією реальної дійсності співвідноситься оригінал. Після з'ясування денотата оригіналу перекладач описує цю ж ситуацію мовою перекладу. В разі, коли перекладачеві заздалегідь відомо, що певні елементи вихідної мови і мови перекладу мають однакові денотати, процес може піти коротшим шляхом. В такому разі перекладач замінює одиниці оригіналу відповідними одиницями перекладу, не звертаючись у процесі перекладу до позамовної дійсності. Важливо підкреслити, що такий переклад можливий лише тому, що між одиницями двох мов було попередньо встановлено ситуативну тотожність шляхом звернення до дійсності.

Денотативна модель перекладу описує цілий ряд окремих особливостей перекладацького процесу, коли вибір варіанта перекладу не можливий без звернення до дійсної ситуації, яка стоїть за текстом оригіналу. Таким чином, вона відображає ряд дуже важливих сторін процесу перекладу і дає можливість пояснити вибір варіанта перекладу, посилаючись на ситуацію дійсності. Ця модель перекладу використовується при перекладі безеквівалентної лексики, коли вибір варіанта перекладу визначений ситуацією, що описується в оригіналі, а також за умов, коли з'ясування додаткових відомостей про ситуацію або реалію необхідне для правильного розуміння і, отже, перекладу оригіналу [12, c. 13].

Однак, у денотативної моделі є чимало вразливих місць та недоліків. Вона не враховує цілу низку істотних аспектів перекладацького процесу. Відтак, ця модель не розкриває основного механізму переходу від тексту оригіналу до тексту перекладу. Вона «спрацьовує» у тих випадках, коли ситуація більш-менш однозначно визначає необхідний варіант перекладу. Однак у більшості випадків одна і та ж ситуація може бути описана сполученнями різних мовних знаків у мові перекладу. У таких випадках звернення до дійсності не дає достатніх підстав для вибору варіанта перекладу. Також денотативна модель не може пояснити можливість декількох варіантів перекладу одного і того ж відрізка оригіналу, і не здатна дати теоретичну основу для обґрунтування вибору між цими варіантами.

Не розкриває денотативна модель і системного відношення змісту оригіналу та перекладу. Вона не враховує своєрідності інформативного навантаження самих одиниць, що є складовими двох текстів. Звернення до дійсності дає можливість лише визначити те, що сказано у перекладному тексті (тобто денотативну складову тексту), проте не дає уявлення, як це сказано. Таким чином, денотативна модель не передає прагматичну складову тексту, що є дуже важливим аспектом перекладу. Денотативна теорія не вирішує й проблеми еквівалентності при перекладі. Тотожність денотатів оригіналу і перекладу не повністю забезпечує необхідний ступінь еквівалентності цих двох текстів. Залишається значна частина інформації, пов'язана з вибором мовних засобів як в оригіналі, так і в перекладі. Денотативна спільність - це ознака лише перифрази, а не перекладу [12, c. 13].

Семантична модель перекладу

Одне з основних завдань загальної теорії перекладу полягає в розкритті сутності еквівалентних відносин між змістом оригіналу та перекладу. Природно припустити, що теоретична модель перекладацької діяльності повинна насамперед ґрунтуватися на вивченні смислової сторони текстів оригіналу і перекладу. Міркуючи теоретично, можна стверджувати, що еквівалентність змісту двох текстів (у тому числі і двох текстів на різних мовах) має на увазі ідентичність чи достатньо близьку подібність всіх або деяких смислових елементів, які складають зміст цих текстів. Процес перекладу в цьому випадку буде зводитися до виділення смислових елементів в оригіналі і до вибору одиниць мови перекладу, що в максимальному ступені виражають такі ж смислові елементи [23, c. 36].

Семантична модель перекладу побудована із врахуванням компонентного аналізу змістових одиниць мови, а також наявності регулярних міжмовних відповідностей. Передбачається, що в процесі перекладу в оригінальному тексті виокремлюються всі елементарні змістові одиниці та їхні компоненти, до яких підбираються в мові перекладу рівнозначні чи подібні за значенням одиниці. Таким чином переклад зводиться до аналізу змістових компонентів вихідного тексту, та синтезу смислу в матеріалі мови перекладу. Основний зміст будь-якої мовної одиниці розглядається як єдність, що складається з набору елементарних смислових, стилістичних та інших характеристик, до якої підбирається відповідник у мові перекладу.

За умов такого трактування процес перекладу здійснюється не стільки на рівні слів та речень, скільки на рівні елементарних змістових компонентів. Переклад вважається максимально адекватним за умови найвищого ступеня співпадіння таких елементарних смислових одиниць. Семантична модель перекладу повязана з постулатом про наявність у мовах глибинних змістових категорій та структур, спільних для всіх мов [12, c. 14].

Будь-яка семантична модель перекладу передбачає зіставлення елементів змісту оригіналу і перекладу, а також аналіз структури цього змісту та вміння виділяти в ньому певні елементарні одиниці або компоненти. Таким чином, текст розподіляється на так званий предметно-логічний зміст, що обєднує всю фактичну інформацію, та експресивно-стилістичні особливості, тобто емоційно-оцінні елементи та характеристика одиниць тексту з точки зору їх приналежності до певного функціонального стилю мови чи жанру мовлення. Такий розподіл, в свою чергу, вказав на необхідність включення в поняття перекладацької еквівалентності експресивно-стилістичну відповідність оригіналу і перекладу.

Подальший розвиток лінгвістичних досліджень плану змісту дав можливість більш детально описувати елементи сенсу в оригіналі та перекладі. Зміст будь-якої одиниці мови розглядається як набір елементарніших смислів, семантичних множників або сем. Виділення окремих сем у змісті мовної одиниці проводиться шляхом визначення диференціальної ознаки, за якою зміст даної одиниці протиставляється близькій за значенням одиниці іншої мови.

Семантична теорія перекладу повязує перекладацьку еквівалентність з наявністю загальних сем у змісті оригіналу і перекладу. При цьому спільність існує не між сукупністю сем, закріплених за відповідними одиницями різних мов (така спільність принципово неможлива внаслідок мовної вибірковості), а лише між окремими елементами сенсу. Завдання перекладача полягає в тому, щоб відтворити в перекладі саме елементарні змісти, присутні в оригіналі. Втрата всіх інших сем, що містяться в значенні перекладних одиниць, вважається при перекладі несуттєвою [12, c. 14].

Комунікативна модель перекладу

У комунікативній моделі перекладу, що має певні різновиди, процес перекладу розглядається насамперед як акт двомовної комунікації. Відтак, у ньому присутні такі компоненти, як власне повідомлення, його відправник і отримувач, код (мова), а також канал звязку (усне або письмове мовлення з урахуванням жанру цього мовлення). У спрощеному вигляді ця схема полягає в тому, що відправник коду формує повідомлення і передає його відповідним каналом, адресат декодує (осмислює) його, а після перекодує сприйняту інформацію за допомогою нового коду і передає його іншим отримувачам тим самим або іншим каналом зі збереженням жанрових особливостей вихідного повідомлення [12, c. 14].

В будь-якому мовленнєвому акті має місце спілкування між джерелом інформації та її рецептором. Хоча за наявності усіх необхідних умов існує можливість здобуття інформації повідомлення у повному обсязі, кожний окремий рецептор отримує з повідомлення різний обєм інформації, відповідно до рівня його знань, ступеня зацікавленості у повідомленні і тієї мети, яку він перед собою ставить, беручи участь у комунікації. Саме тому кожне повідомлення існує у двох формах, не тотожних у повній мірі: повідомлення, передане відправником (текст для мовця) і повідомлення, сприйняте отримувачем (текст для слухача) [23, c. 41].

З цього виходить, що отримувач-перекладач має обирати оптимальний з можливих варіантів передачі вихідної інформації. Перекладач вважається учасником процесу комунікації, що здійснює подвійну функцію отримувача та відправника інформації [12, c. 14]. Роль перекладача у комунікативній моделі не обмежується власне мовним посередництвом у процесі міжмовного спілкування. Перекладач може також виконувати функції, що виходять за межі мовного посередництва, як правило, у процесі усного перекладу, коли перекладач безпосередньо спілкується з учасниками міжмовного спілкування. У такому випадку перекладач може бути змушеним за умовами комунікації або на прохання одного з комунікантів виступати в якості самостійного джерела інформації [23, c. 42].

Трансформаційна модель перекладу

Основна увага в денотативній моделі перекладу приділяється ідентичності двох ситуацій, описаних за допомогою мови оригіналу та мови перекладу. При встановленні зв'язку між цими ситуаціями мовним одиницям оригіналу та перекладу відводиться лише роль проміжних посередників. З іншого боку, власне процес перекладу може бути представлений і іншим чином: перекладач отримує оригінал, здійснює певні операції, пов'язані з оригіналом, і в результаті створює текст перекладу. Дії перекладача можна в цьому випадку розглядати як роботу врегульованої системи, на «вхід» якої надходить оригінал, а на «виході» видається переклад. Іншими словами, основу перекладацької діяльності буде становити свого роду перетворення або трансформація оригіналу в текст перекладу [12, c. 14].

З такого уявлення про перекладацьку діяльність і виходить трансформаційна теорія перекладу. Виникнення цієї теорії пов'язано з ідеями лінгвістичного вчення, відомого під назвою «трансформаційної граматики». Трансформаційна граматика розглядає правила породження синтаксичних структур, які характеризуються спільністю лексем і основних логіко-синтаксичних зв'язків, наприклад: «Хлопчик кинув камінь», «Камінь був кинутий хлопчиком», «Кинутий хлопчиком камінь», «Кидання каменю хлопчиком». Подібні структури можуть бути отримані за відповідними трансформаційними правилами. Відрізняючись за формою складових їх одиниць, вони мають значну, хоча й не абсолютну, спільністю або «інваріантністю» плану змісту [12, c. 14].

Необхідність трансформування тексту при перекладі пояснюється неможливістю встановлення у всіх випадках однозначних відношень між одиницями з різних мов. Тому, щоб зберегти специфіку значення, яке виражається вихідною одиницею тексту, а також отримати у цільовій мові повноцінний змістовий еквівалент, використовуються так звані перекладацькі трансформації. Існує багато конкретних причин, які зумовлюють необхідність таких перебудов. Серед них можна відзначити розбіжності у семантичному обємі слова, відмінність ознак, покладених в основу номінації, лакуни. Розходження у граматичній структурі мов, що виражаються у різній організації матеріалу, специфіка вживання тієї чи іншої мовної одиниці теж можуть обумовлювати необхідність трансформування структури тексту в перекладі [53, c. 38].

Окрім лексичної, граматичної та стилістичної асиметрії, процес перекладу має враховувати прагматичний фактор, тобто орієнтуватися на комунікативно значущу інформацію, що міститься в тексті. Врахування прагматичного фактору має посідати одне з чільних місць при перекладі, оскільки текст як засіб комунікації завжди містить певне цілісне повідомлення, що може бути закодованим не лише у лексичному аспекті, але і в граматичній та стилістичній складових тексту. Тобто ієрархія, що визнає першочергову важливість перекладу лексичного, синтаксичного та, нарешті, стилістичного рівня тексту, може порушуватися в реальних умовах. Відтак, комунікативно значущими, тобто такими, що адекватно передають прагматичне повідомлення відправника, можуть виявитися не лексичні, а граматичні та лексичні значення. Такий зсув ієрархії мовних цінностей і спричиняє явище міжмовних трансформацій. У тих випадках, коли вони не обумовлені системно, зазвичай вони викликані необхідністю позначити в перекладі прагматичні установки автора оригінального тексту, що виправдовує, а іноді і вимагає відходу від мовних цінностей оригіналу [53, c. 38-39].

Однією з основних функцій перекладу є забезпечення процесу комунікації. Функція художнього перекладу полягає в забезпеченні комунікації не тільки між мовами, але й між культурами, що сприяє розширенню національної мовно-культурної свідомості.

Спроба теоретичного осмислення художнього перекладу почалася як намагання визначити певні критерії оцінки якості результату перекладу, серед яких зазначалося не лише доскональне володіння мовою оригіналу та перекладу, а й уникнення буквалізмів, застосування загальновживаних мовних норм та лексичних засобів, що якнайкраще передають прагматичну та стилістичну забарвленість.

Перекладна література як результат художнього перекладу значним чином вплинула на вироблення норм літературної мови і на загальне світовідчуття людства. Значну увагу дослідники приділяли поєднанню точності і вірності як основних критеріїв художнього перекладу. Коли лінгвісти зосередили увагу на вивченні власне процесу перекладу, було розпочато процес виокремлення певних теоретичних моделей перекладу.

Наприклад, денотативна модель перекладу зосереджена на відтворенні цілісної дійсності через її елементи, денотати. Семантична модель перекладу полягає в еквівалентності змісту оригіналу та перекладу, що досягається шляхом розкладання тексту на елементарні смислові одиниці. Комунікативна модель розглядає переклад як процес міжмовного спілкування та оцінює його на рівні ефективності взаємодії джерела та одержувача інформації. Трансформаційна модель перекладу зосереджена на системі перекладацьких трансформацій різних рівнів: лінгвістичного, синтаксичного тощо.

2. Проблематика гендерного дискурсу у французькій жіночій літературі та перекладі

2.1 Відтворення концепту «гендер» в літературі та перекладі

Дослідження жіночої літератури як особливого феномену в контексті загального літературного процесу - досить молодий і цікавий напрямок сучасного літературознавства. Незважаючи на те, що гендерні дослідження (gender studies) можна вважати досить новим явищем для сучасного суспільства, вони вже являють собою чітко окреслену академічну дисципліну, яка, в свою чергу, має звязки з широким діапазоном наук: від медицини до мистецтвознавства. В той самий час, гендерні дослідження завжди були і залишаються однією з найбільш спірних областей академічної науки, оскільки вони часто стають обєктом іронічної полеміки та відвертого скепсису [29, c. 3].

Питання гендеру в перекладознавстві набуває особливого, подвійного значення. Перекладознавчі дослідження зосереджені, з одного боку, на особливостях перекладу жіночої літератури як особливого феномена у загальному літературному процесі, а з іншого - на лексико-стилістичних особливостях перекладів одного й того ж твору, здійснених жінкою і чоловіком.

Кожний науковий напрямок розробляє свій підхід до концепції гендерних диференціацій. Звідси виникають і певні труднощі, з якими має справу дослідник, метою якого є визначити у літературному тексті наявність «фемінного» начала і ознаки жіночого дискурсу. Таким чином, варто розрізняти поняття гендерної літератури та жіночої літератури, оскільки саме гендерне літературознавство робить предметом свого вивчення літературний текст незалежно від статевої приналежності автора. Однак, авторство не є нейтральною категорією, тому будь-який текст (не обовязково літературний) або дискурс являють собою відображення гендерної парадигми, гендерної рефлексії та гендерної субєктивності автора [29, c. 8].

Варто відзначити, що концепт «гендер» за своїм значенням не тотожний поняттю «стать». Поняття «стать» (англ. sex) розглядається, як правило, у біонічній площині, в той час, як поняття «гендер» (англ. gender) означає соціокультурну конструкцію. Гендер створюється у відношенні до соціокультурної ситуації в суспільстві, що визначає одні риси як жіночні, а інші як чоловічі [39, c. 7].

Важливим є той факт, що питання про гендерні особливості літературного тексту виходить за межі літературознавства, оскільки не може бути в повній мірі розглянуте без урахування міждисциплінарних підходів. Використання підходів, повязаних із такими науковими сферами, як історія, психологія, соціологія, культурологія, лінгвістика, допомагає сформувати методологічне підґрунтя для сфери, що раніше базувалася лише на ідеологічних засадах [29, c. 5].

Жіноча література - досить цікавий феномен у загальному літературному процесі. Протягом багатьох віків розвиток жіночої літератури був цілком обумовлений гендерною роллю, яку виконувала жінка. Берегиня домашнього затишку, вона існувала у певному закритому просторі і практично не мала доступу до повноцінної освіти, суспільної діяльності, а отже була практично позбавлена можливості брати участь у літературному процесі.

Витоки жіночої літератури беруть свій початок ще до нашої ери. Справжньою перлиною поетичної майстерності можна вважати творчість давньогрецької поетеси Сапфо. У часи Відродження жіночий літературний процес набуває розвитку в Італії, Франції та Англії. Літературною творчістю займаються здебільшого освічені аристократки, куртизанки, що внаслідок свого «звільненого» становища мають доступ до освіти та права, майже рівні з чоловіками.

Однією з перших жінок-письменниць була Маргарита Наваррська (1492-1549). Поетична творчість французької принцеси загалом базувалася на релігійно-етичних засадах та слугувала ідеалам відродження. Маргарита Наваррська знала давні мови, любила наукові заняття і чинила великий вплив на багатьох видатних людей того часу. Серед її друзів були письменники і поети Еразм Роттердамський, Маро, Ронсар та інші. Можна стверджувати, що саме вона була попередницею блискучих господарок літературних салонів XVIII в. Особливої уваги заслуговує збірка новел «Гептамерон» у дусі Боккаччо, що з неабиякою проникливістю описує характери, звичаї вищого суспільства того часту. Головним сюжетом книги стали любовні історії, проте любов трактується письменницею як шлях до досконалості і прилучення до божества [58].

Відомою письменницею епохи Бароко у Франції стала Марі де Лафаєтт (1634-1693), відома завдяки роману «Принцеса Клевська». Мадам де Лафаєтт підтримувала тісні звязки з провідними науковцями, філософами та літераторами своєї доби - Ларошфуко, Расіном, Буало та ін. Не зважаючи на гостру полеміку навколо «Принцеси Клевської» та звинувачення у невідповідності естетиці класицизму та плагіаті, широка публіка оцінила новаторський характер роману, глибоке психологічне потрактування традиційного сюжету «любовного трикутника», майстерне поєднання побутової звичності та високої символіки. Таким чином, твір став справжнім передвісником формування психологічного роману [58].

В добу романтизму відзначилася дочка видатного державного діяча Жермена де Сталь (1766-1817). Творчій шлях Мадам Де Сталь був досить насиченим. Ще в юності вона написала зауваження до праці свого батька. Зосередившись спочатку на створенні сентиментальних оповідань, пізніше письменниця створила цілу низку філософським, історичних та соціально-політичних праць [56].

Проте, справжнього розвитку жіноча література і, зокрема, жіночий роман, набули у ХІХ столітті. Тут відзначилися, головним чином, письменниці Франції та Англії. Роман «Джен Ейр» авторства Шарлотти Бронте за правом увійшов до скарбниці світової літератури. Разом із найвідомішим твором іншої письменниці доби реалізму Джейн Остін, відомим під назвою «Гордість і упередження», ці романи можна вважати блискучими прикладами жіночого роману в класичному його розумінні. Письменниці детально змальовують мораль та звичаї своєї доби, роблячи акцент саме на становищі жінки у суспільстві.

Головна героїня жіночого роману доби реалізму - розумна, кмітлива і освічена жінка з чіткими морально-етичними установками; жінка, що розуміє своє становище в суспільстві, проте в жодному разі не збирається з ним миритися. Саме маніфест, проголошений героїнею Джен Ейр, яка заявила в повний голос про рівність чоловіка і жінки (знайти посилання Д.Е.), заклав основу для майбутніх ідей феміністичних вчень.

Питання еволюції становища жінки в суспільстві та проблематику жіночої емансипації активно розробляла у своїх творах французька письменниця Аврора Дюдеван, більш відома під псевдонімом Жорж Санд (1804-1876). Письменниця чи не вперше повязала питання особистої свободи жінки із загальною проблемою соціального звільнення і розглянула питання емансипації в історичному контексті. Цілком підтримуючи ідею сімї, Жорж Санд разом з тим осуджує людей, які сприймають шлюб як нерівний союз, де принижена жінка має змиритися зі своїм становищем [34, c. 380].

Двадцяте століття стало епохою небувалого розквіту жіночої літератури. Цей розквіт нерозривно повязаний з стрімким суспільним розвитком та розповсюдженням ідеї про рівність прав усіх людей незалежно від статі, віку, національності або раси. Саме завдяки цим ідеям жіночий образ набуває нових рис: нарешті жінка опиняється у вирі громадського життя, отримує можливість стати справжньою героїнею, що бере участь у війнах і революціях. Таких жінок-героїнь, що беруть активну участь у діяльності Руху Опору під час Другої світової, бачимо в романах Ельзи Тріоле (1896-1970) [56].

Жіноча література ХХ століття розглядає концепцію «гендер» здебільшого з філософської точки зору. Поглиблюється психологізм жіночого роману, блискучі приклади якого знаходимо у Наталі Саррот. Набувають популярності і малі літературні форми, що змальовують здебільшого побутові історії про кохання, самотність, невдоволення життям, як, наприклад, новели Франсуази Саган [58]. Французький психолог-лінгвіст та авторка низки романів Ю. Кристева детально аналізує проблематику пошуку жіночої ідентичності в контексті сучасної культури та культури постмодерну [56]. Варто відзначити, що у визначенні жіночої ідентичності одну з ключових ролей грає так звана «інакшість», концепція, запроваджена натхненницею «Другої хвилі» фемінізму у Франції, Сімоною де Бовуар, про творчість якої йтиметься у наступному підрозділі нашого дослідження [8, c. 8].

Таким чином, можна впевнено стверджувати, що жіноча література протягом усього її історичного розвитку характеризується різноманіттям жанрових та стилістичних концепцій, поступовою еволюцією образу жінки в літературі, співвіднесеною із загальною соціальною еволюцією. Головним персонажем жіночої літератури є сама жінка, і особливості жіночого світосприйняття обумовлюють і лінгвістичні особливості тексту.

2.2 Роман «Друга стать» як філософське осмислення «жіночого питання» в контексті життя і творчості Сімони де Бовуар

Сімона де Бовуар (1908-1986) - одна з найвпливовіших жінок-філософів двадцятого сторіччя. Її головна праця, роман під назвою «Друга стать» (1949), вважається одним з найвпливовіших філософських досліджень фемінізму. Сімона де Бовуар народилася 9 січня 1908 у Парижі в заможній родині. У дитячі роки великий вплив на становлення майбутньої письменниці чинив батько-інтелігент, який дотримувався атеїстичного світогляду, і мати-католичка. Деякий час вона навіть подумувала про прийняття постригу, проте в 14 років Сімона рішуче відійшла від християнства. Загалом Сімона де Бовуар отримала суворе буржуазне виховання, описане у її книзі «Мемуари добре вихованої дівчини» (Mémoires d'une jeune fille rangée, 1958) [59].

Майбутня письменниця вивчала філософію в Сорбонні, де у 1927 році познайомилася з вождем сучасного екзистенціалізму Ж.П. Сартром, який став її супутником і джерелом літературного натхнення на довгі роки. У 21 рік Сімона отримала вчену ступінь з філософії, ставши таким чином наймолодшою особою, якій вдалося це зробити. На підсумковому екзамені Бовуар зайняла друге місце, перше отримав Сартр, якому на той час було 24 роки (перший екзамен він провалив). Журі довго вагалося кому віддати першість, та все ж обрало Сартра, зазначивши при цьому, що хоч Сартр і володіє унікальними інтелектуальними здібностями, проте природженим філософом є саме Сімона [56].

У 1931 році Сартр запропонував Сімоні одружитися, проте вона відкинула цю ідею, оскільки одруження позбавило б її певної свободи. Передчасна смерть близької подруги Заза у 1929 році спричинило у письменниці «фобію старіння» та вплинула на часте використання темних метафор для вираження ставлення до часової обмеженості людського життя на землі. У творчому доробку Сімони де Бовуар знаходиться, окрім автобіографічного роману «Мемуари добре вихованої дівчини» (1958), велика кількість новел, оповідань філософського та етичного спрямування. Проте найбільш фундаментальною працею вважається «Друга стать», в якій знаходиться детальне пояснення, чому вона і всі жінки загалом дійшли до такої історичної стадії, коли їм вдалося осмислити суть жіночого і чоловічого міфу, і де також проаналізовано необхідність філософської і етичної переоцінки поняття «другої статі» [59].

Книга, опублікована 1949 року, ніби теоретично підсумовує цілий етап у розвитку феміністичної ідеології й жіночого руху загалом. Задумана як всеохопна розвідка, «Друга стать» і на змістовному, й на стильовому рівні поєднує елементи наукового дослідження (одного з перших у галузі жіночих студій в сучасному розумінні цього терміна) та ідеологічного маніфесту, полемічного, пропагандистського звернення, проповіді. З таким поєднанням повязано немало достоїнств, але водночас і певних вад роботи. Намагаючись розвінчати численні міфи та приписи, які узаконюють нерівноправність статей, викрити «багатотомне глупство, всілякі вигадки, розпросторені з початку століття» про життєве призначення жінок, Сімона де Бовуар послуговується найрізноманітнішими підходами [4, c. 6].

J'ai longtemps hésité à écrire un livre sur la femme. Le sujet est irritant, surtout pour les femmes; et il n'est pas neuf. [1, c. 11] - Я довго вагалася, перш ніж написати книжку про жінку. Ця тема, що й казати, дражлива, особливо для самих жінок. До того ж, не вирізняється новизною [6, c. 23].

Перший абзац вступної частини дає уявлення про ідеологічну забарвленість роману, проте в ньому яскраво виявляється фатична та експресивна функція тексту: сумнів авторки та неоднозначне ставлення до питання приваблюють увагу читача, доводячи йому, що «дражлива» тема потребує детального висвітлення.

Проблематика «Другої статі» виходить за межі власне феміністичної, якщо звужено трактувати фемінізм перш за все як ідеологію боротьби за жіночу емансипацію. Письменниця спробувала поєднати риси наступальної феміністичної публіцистики і суто наукового дослідження. «Друга стать» є цікавим дослідженням з точки зору застосування різних дослідницьких методик, зокрема, психоаналітичної, соціологічної, структурно-антропологічної [27, c. 148].

Фактично авторка розглядає поняття жіночої екзистенції, жіночого призначення і ролі в суспільстві у найрізноманітніших аспектах. Біологічні особливості жінки, що часто стають на заваді її самореалізації в різних сферах громадського життя, на думку С. де Бовуар, не мають жодним чином визначати другорядну роль жінки. Таким чином, письменниця спростовує біологічне пояснення відмінності між чоловіком і жінкою, згідно з яким воля, рішучість і прагнення до творчої діяльності притаманні лише людським істотам, позбавленим репродуктивної функції [4, c. 7].

Дуже важливим для розуміння всієї концепції твору є поняття «Іншої». Цей концепт полягає в тому, що чоловік сприймається як Субєкт та Абсолют. Жінка ж визначається завжди відносно чоловіка, тобто сприймається як Інша. Мораль екзистенціалізму, якої суворо дотримується авторка, визнає екзистенційне буття як дещо неопосередковане, спрямоване на самого себе, на пізнання себе, і, отже, на пізнання світу. Жінка в патріархальному суспільстві позбавлена цієї екзистенційної повноти і свободи вибору, їй відмовлено навіть у прагненні до трансцендентного, вона позбавлена суверенності поряд з іншою статтю [4, c. 8].

La catégorie de lAutre est aussi originelle que la conscience elle-même [1, c. 16]. - Категорія «Іншого» така ж споконвічна, як і сама свідомість [6, c. 23].

З феноменологічної та екзистенційної точки зору проблема «Іншої» розкривається через конкретні ситуації та взаємодію з субєктивним «Я». Відносини між двома концептами виявляються через конфлікти, оскільки «Я» може розкрити себе як субєкт лише за допомогою та за умов фактичного існування «Іншої». Роман «Друга стать» постає як оригінальна розробка тематики жіночої ідентичності на науковому рівні. Так звана «жіноча ідентичність» не має попередньо визначеної сутності, і по своїй суті є проектом, тобто нестабільним утворенням, що може змінюватися в залежності від соціокультурних умов. Проблема «Іншості» вважається ключовою для формування жіночої ідентичності, оскільки фемінне в культурі підпадає під категорію «Іншого» [8, c. 15].

Aucune collectivité ne se définit jamais comme Une sans immédiatement poser l'Autre en face de soi [1, c. 16]. - Жодна спільнота не усвідомлює своєї єдності, не протиставляючи собі щось Інше [6, c. 24].

Феміністська точка зору зумовила також надзвичайно цікаві й несподівані результати сучасних лінгвістичних досліджень. С. де Бовуар звертала увагу на те, що мова також відбиває підлегле становище жінки у патріархальній Європі. Мовознавці, які займаються цими проблемами, стверджують, що «жіноча несвобода» і нерівність запрограмовані ще до її народження у самих мовних кліше. Наприклад, фразеологізми на зразок «козир-дівка», «бабський розум», «бабські вигадки» слугують індикатором жінки, проте майже не можливо знайти аналогічні вирази, які могла би вживати жінка стосовно чоловіка. Детальні дослідження співвідношення фемінного і маскулінного в мові, а також способи заміни «образливих» сполучень розробляла в другій половині ХХ ст. французька школа феміністської семіотики. Проте спроби формулювання більш коректної лексики закінчилися невдачею через сильний вплив стереотипів [4, c. 18].

Гендерна лінгвістика - досить молода, проте перспективна галузь наукового знання, зосереджена на дослідженні ознак жіночого дискурсу в літературі та перекладі. Гендер розуміється головним чином не як біологічна, а як соціокультурна категорія.

Жіноча література відігравала значну роль в загальному літературному процесі. З часів Давньої Греції і до наших днів жінки брали активну участь в літературній діяльності, розробляючи цілу низку різних жанрів та стильових напрямків. Хоча справжній «розквіт» жіночої літератури у Франції припадає на ХІХ - початок ХХ століття, перші відомі літературні твори, авторство яких належало видатним жінкам, зявилися ще в кінці Середньовіччя.

Переломним моментом в історії жіночої літератури стало ХХ століття. Концепцію «гендеру» розробляли переважно у філософському розумінні. Концепт «іншості», вперше запропонований та розроблений Сімоною де Бовуар, набув неабиякої популярності. У своєму романі «Друга стать» Сімона де Бовуар розкриває фундаментальне дослідження жіночої сутності і жіночої ідентичності, ставить питання існування жінки у розумінні такого філософського спрямування, як екзистенціалізм.

3. Стилістичні особливості перекладу роману С. де Бовуар «Друга стать» українською мовою

3.1 Ідіостиль феміністичного роману і його відтворення в перекладі

Дослідження стилістичних особливостей перекладу роману неможливе без детального аналізу індивідуального авторського стилю, а також співвіднесення цього стилю з наявним у перекладі. Під поняттям індивідуальний стиль або ідіостиль розуміємо передусім систему змістових та формальних лінгвістичних характеристик, притаманних творам певного автора.

Досліджуючи звязок між автором і структурою створюваного ним тексту як словесно-художнього цілого, В.В. Виноградов доходить висновку про те, що стиль письменника створює та відтворює індивідуально-виразні якості та співвідношення речей-образів, типові для творчої системи саме цього митця. Поряд із цим особистість письменника відображається у неповторності й оригінальності асоціацій, вербально матеріалізованих у лексичній структурі тексту. Асоціативні перегукування та паралелі, найхарактерніші для автора типи асоціацій, пронизують усю його творчість, стають важливою ознакою ідіостилю, відображуючи сприйняття навколишнього світу письменником [10, с. 128].

Саме ця система робить унікальним втілений у творах авторський спосіб мовного вираження. На практиці даний термін можна застосувати відносно художніх творів, прози і поезії, в той час, як тексти інших функціональних стилів співвідносять з поняттям «дискурс», близьким, але не тотожним поняттю «ідіостиль». Ідіостиль художнього тексту полягає в актуалізації письменницької мовної особистості у власному стилі викладу, що виявляється через індивідуальне сполучення зовнішніх (екстралінгвістичних) та внутрішніх параметрів [11, c. 114].

Екстралінгвістичні параметри художнього тексту включають в себе так звану авторську інтенцію, на основі якої виникає твір. Такі параметри мотивують появу авторського задуму, що виникає для опису обєктів та явищ навколишньої дійсності, викладу необхідної для читача інформації. Серед власне мовних засобів (внутрішніх параметрів), що складають певні характеристики тексту і відбираються з урахуванням індивідуального способу вираження інтенції, варто відзначити єдність композиційної структури, її звязність і членування, інформативність, оцінну складову. Виявляються ці компоненти, як правило, за допомогою стилістичних засобів - тропів, мовленнєвих фігур тощо [19, c. 90].

Складовою ідіостилю є ідіолект письменника. За О.О. Селівановою ідіолект є індивідуальним різновидом мови, що реалізується в сукупності різних ознак мовлення окремого носія мови, а в письмовому мовленні виявляє риси ідіостиль. Поняття ідіолекту та ідіостиль співвідносяться як норма й узус національної мови, з одного боку, та індивідуальна манера мовлення, з іншого, тобто ідіостиль постає як індивідуально-творче використання національної мови, що, фактично, закорінене в ідеях В.В. Виноградова про те, що ідіостиль відтворюється засобами ідіолекту, який є сукупністю мовних засобів індивідуального мовлення [8]. О.О. Селіванова деталізує: ідіолект - індивідуальний різновид мови, що реалізується в сукупності різних ознак мовлення окремого носія мови, а в письмовому мовленні виявляє риси ідіостилю [40; с. 167].

Особливості ідіостилю феміністичного роману (зокрема, роману «Друга стать») можна проаналізувати за допомогою домінантних концептів - своєрідних образів-архетипів, що посідають чільне місце в образній структурі тексту. Базовою домінантою роману «Друга стать», як і більшості прикладів жіночої і феміністичної літератури, є концепт «жінка». Саме ідея жінки, жіночності, жіночого в романі є втіленням символу «другої статі» і, в той самий час, засобом створення особливого - жіночого - світогляду.

Базовий домінантний концепт розглядається авторкою з різних позицій, що відображають різні сфери людського знання, і отримує відповідні аспектні номінації. Відтак, концепт «жінка» з біологічної точки зору постає як «самиця», «матка»; з соціологічної - як «мати», «заміжня жінка», «дочка»; з історичної - «ідол», «сучасна жінка». Тісно повязаною із первинним концептом є філософська категорія «Іншої», що втілює самоусвідомлення жінки як істоти, відмінної від чоловіка.

Elle se détermine et se différencie par rapport à l'homme et non celui-ci par rapport à elle; elle est l'inessentiel en face de l'essentiel. Il est le Sujet, il est l'Absolu: elle est l'Autre [1, c. 15]. - Жінку характеризує те, що відрізняє її од чоловіка, але не навпаки: він - головний, вона - другорядна. Він - Субєкт, він - Абсолют. Вона - Інша [6, c. 27].

Концепт «Іншої» виконує в романі певну обєднуючу функцію, оскільки саме цей концепт виявляється у співвідношенні субєкта, яким вважається чоловік, і обєкта, яким вважається жінка. Жінка стає Іншою із суто біологічних причин, які надають їй можливість давати нове життя, і в той самий час відчужують її в очах чоловіків.

Таким чином, основна ідея роману «Друга стать» - наявність діалектичного протистояння жіночого і чоловічого начал, при чому сама авторка розглядає це протистояння з позицій жінки. С. де Бовуар дає детальний аналіз становища жінки у всій множинності аспектів її буття, проте більшість цих аспектів виявляється саме у відношенні її до чоловіка, чий досвід є панівним у суспільстві. Шлях жінки відносно історичної еволюції суспільства письменниця розглядає як своєрідний шлях від уярмлення, відчуження до звільнення.

Для кращого розуміння специфіки авторського стилю С. де Бовуар слід звернути увагу на структуру твору, як індивідуальну форму конкретного тексту. Варто зазначити, що загальною особливістю романів письменниці можна вважати плинність структури, якій властиві внутрішня цілісність та інтуїтивне (автор / автор), іноді комунікативне (автор / читач) саморегулювання [28, c. 140]. Роман «Друга стать» має складну структуру, що відображує цілісність дослідження та його багатогранність. Перший з двох томів роману поєднує в собі три основні частини: «Destin», «Histoire», «Mythes». Кожна з цих частин, в свою чергу, містить декілька глав, що допомагають розглянути обрану проблему з різних позицій. Другий том провадить ідею розвитку жінки у синхронічній площині і розподілений на чотири основні частини: «Formation», «Situation», «Justifications», «Vers la libération». Не варто також забувати і про вступ, у якому авторка пояснює особисті причини, що спонукали до написання цієї книги, а також загальні висновки, у яких подається загальне коротке резюме праці.

Вже на етапі формування структури твору виявляється його панорамність, тобто зображення жінки в різних культурах, на різних етапах історичного розвитку тощо. Сюжетна багатоплановість твору полягає у включеннях до тексту різноманітних уривків та відступів, при цьому авторка користується як науковими працями, так і особистими враженнями різних жінок, відомостями з біографічної літератури. Звідси випливає і своєрідне поєднання наукового, художнього, публіцистичного та розмовного стилів, взаємопроникнення яких і становить основну стилістичну домінанту роману «Друга стать».

Ще однією особливістю індивідуального стилю С. де Бовуар можна зазначити наявність постійного діалектичного протистояння, що, з одного боку, створює основний сюжетний конфлікт, а з іншого - забезпечує можливість висвітлити різні точки зору, тобто поліфонічність твору. Наявність такого конфлікту в рамках структурованого роману надає йому певну фрагментарність.

Ідіолект роману виявляється не лише на прагматичному, а й на синтаксичному рівні. Відтак, для стилю С. де Бовуар характерне використання довгих речень із звязками складно сурядності та складнопідрядності, включення до тексту паралельних конструкцій. Складні синтаксичні конструкції допомагають втілити основну думку і, в той же час, дати необхідні пояснення та доповнення. Таким чином, єдина синтаксична одиниця може бути втіленням цілісної думки, що включає в себе тезу, аргументи, що її виправдовують або заперечують, а також висновок.

3.2 Загальна порівняльна характеристика роману та перекладу

Переклад роману «Друга стать» українською мовою здійснено у скороченому вигляді. Як зазначає В. Комісаров, скорочений або адаптований переклад - це вид адаптивного транскодування іншомовного оригіналу, що може бути представлений як обєднання двох послідовний перетворень: власне переклад і необхідна адаптація тексту перекладу [20, c. 23].

У таких випадках зберігається часткове функціональне ототожнення вихідного і кінцевого тексту з урахуванням того, що переклад містить навмисні відхилення від оригіналу в структурному та змістовному відношеннях і не слугує повноцінною комунікативною заміною оригіналу. Скорочений переклад полягає, таким чином, в опущенні при перекладі окремих частин оригіналу з моральних, політичних або інших міркувань практичного характеру. При цьому перекладні частини оригіналу передаються комунікативно рівноцінними відтинками мови, хоча весь оригінал відтворюється лише частково [23, c. 49].

Наявність випущень у перекладі роману «Друга стать» українською мовою можна пояснити, головним чином, з практичної точки зору - більшість випущених відрізків тексту містить докладні наукові відомості, посилання на спеціальну літературу, ілюстративний матеріал у вигляді таблиць та схем. Скорочення та адаптація вихідного тексту в даному випадку має подвійне значення: з одного боку, скорочення другорядної, повторюваної інформації та реалій, що можуть видатися незрозумілими українському читачеві, а також прагнення надати перекладу необхідного обсягу; з іншого боку - читач позбавлений деталізованої інформації, до якої він міг би звернутися в разі потреби. Простий аналіз співвідношення кількості сторінок оригіналу та перекладу показав, що в результаті перекладу обєм твору зменшився на ¼, що становить досить значну частину інформації.

.3 Граматично-синтаксичні трансформації в перекладі роману Сімони де Бовуар «Друга стать»

Дослідження співвідношення змісту оригіналу та перекладу, а також мовних засобів, за допомогою яких цей зміст може бути виражений, є одним з ключових аспектів сучасної теорії художнього перекладу. Зокрема, значного інтересу набуває питання про відтворення граматичних та синтаксичних значень, що містяться в тексті оригіналу. Проблему досягнення адекватності через трансформування синтаксичної структури речення у процесі перекладу розглядали такі науковці, як В.Н. Коміссаров, Л.С. Бархударов, В. Гак, В.І. Карабан, Н. Федотова. У своїх наукових дослідженнях дані автори визначили поняття перекладацьких трансформацій, запропонували різні способи їх класифікації, продемонстрували основні шляхи здійснення перетворень, відмітили дискусійні питання щодо впливу таких трансформацій на глибинну структуру висловлювання та, як наслідок, адекватність перекладу [45, c. 211].

Можливість зміни формальної структури речення, а також застосування синонімічних синтаксичних структур при перекладі пояснюється тим, що у різних мовах елементи денотативної ситуації можуть бути виражені різними членами речення. Саме цей вияв міжмовної асиметрії підтверджує необхідність використання субєктних трансформацій.

Субєктні трансформації у перекладі

Суб'єктну перекладацьку трансформацію можна визначити як міжмовну синонімічну заміну поверхневої структури речення оригіналу в перекладі, коли підмет вихідного речення змінює свою синтаксичну функцію в реченні. При цьому глибинна структура речення залишається незмінною, оскільки перетворення відбувається лише на рівні функцій у реченні.

В нашому дослідженні було використано класифікацію трансформацій, запропоновану Н. Федотовою [46, c. 213], на думку якої суб'єктні трансформації можна поділити на три групи: якісні та кількісні трансформації і трансформації перегрупування. Такий розподіл виконано з урахуванням двох чинників:

а) зміна порядку розташування членів речення при перекладі;

б) зміна складу синтаксичної структури речення у перекладі.

Відтак, якісні субєктні трансформації полягають у тому, що елемент, який у вихідному реченні виконував функцію підмета, у перекладі змінює свою синтаксичну функцію на додаток, обставину присудок або означення.

Найпоширенішими з якісних субєктних трансформацій у французько-українському перекладі є так звані субєктно-обєктні перетворення, тобто заміна підмета на додаток, а також зворотні трансформації [46, c. 214].

Il développe alors des sentiments daggressivité à l égard du père mais en même temps il intériorise son autorité [1, c. 81]. - Під його впливом виникає почуття агресивності щодо батька, але водночас він притлумлює свої зазіхання… [6, c. 55]

Якісні субєктні трансформації можуть бути обумовлені невідповідністю синтаксичних конструкцій французької та української мов. Наприклад, трансформація стає необхідною у випадку, коли у вихідному реченні присутня інфінітивна конструкція. Відтак, зміна вектору дії спричиняє зміну синтаксичної функції елемента з підмета на додаток.

Le mot «femelle» fait lever chez lui une sarabande des images… [1, c. 35] - В його уяві зі словом «самиця» зринає ціле сонмище образів… [6, c. 44]

Cependant puisque l équilibre production-réproduction reussit toujours à setablir… [1, c. 111] - Хай би там як, але рівновагу «виробництво-відтворення» завжди вдавалося встановити… [6, c. 73]

Якісні субєктні трансформації досить часто супроводжуються зміною стану з активного на пасивний або навпаки. У такому випадку в українській мові може використовуватися зворотне дієслово з постфіксом «-ся».

Diderot considère que leur infériorité a été en grande partie faite par la société [1, c. 185]. - Дідро вважав, що саме суспільство значною мірою спричинилося до так званої жіночої неповноцінності [6, c. 108].

Достатньо широко вживаною є також трансформація підмета в обставину, до якої вдаються за умови, що підмет у вихідному реченні має обставинне значення.

Le XVIIIe siècle aussi est divisé [1, c. 185]. - У XVIII столітті суперечка тривала [6, c. 107].

Elles apparaissent à la plupart des philosophes comme des êtres humains égaux à ceux du sexe fort [1, c. 185]. - Більшість філософів убачали в них людські істоти, рівні представникам сильної статі [6, c. 107].

Для того, щоб зрозуміти причини цього явища, перекладач має в процесі перекладу розрізняти три рівні аналізу структури речення: семантичний, інформаційно-комунікативний та формально-синтаксичний. Причому перші два рівня не можуть бути змінені в процесі перекладу, тож для їх відтворення перекладач вдається до змін на формально-синтаксичному рівні. Перекладач не може змінювати семантичні елементи висловлювання або замінити тему ремою, проте він може обирати лексеми, словоформи, словосполучення та синтаксичні структури, щоб передати якомога краще зміст двох перших рівнів [45, c. 212],

До кількісних субєктних трансформацій належить зміна загальної кількості елементів синтаксичної структури вихідного речення, що полягає у вилученні або додаванні підмета до структури речення. Ця трансформація регулярно використовується при перекладі узагальнено-особових та неозначено-особових речень із займенниками on, il у функції підмета, а також конструкцій з цими займенниками.

On peut dire aussi en un autre langage que lhomme atteint une attitude authentiquement morale… [1, c. 238] - Інакше кажучи, людина досягає істинно моральної поведінки… [6, c. 144]

On ne nait pas femme: on le devient [2, c. 13]. - Жінкою не народжуються: нею стають [6, c. 216].

Застосування кількісних трансформацій у разі перекладу неозначено-особових та безособових речень можна пояснити тим, що у французькій мові існує вимога обовязкового заповнення позиції підмета. В такому разі конструкції з безособовими конструкціями (il est) можуть перекладатися у вигляді односкладних речень.

Il est toujours difficile de décrire un mythe: il ne se laisse pas saisir ni celer… [1, c. 242] - Описати міф завжди важко: його ніяк не охопиш, не окреслиш… [6, c. 148]

Також варто зазначити, що введення або вилучення додаткового члена речення при перекладі з французької на українську спрямоване головним чином на те, щоб уникнути у цільовому реченні зворотів та структур, нетипових для української мови. Кількісні трансформації майже не зустрічаються в чистому вигляді. Найчастіше йдеться про кількісно-якісну трансформацію, оскільки введення до структури українського речення додаткового елемента у функції підмета майже завжди приводить до змін у дієслівному вузлі, тобто до якісних трансформацій.

Plus tard on accorda plus prix à lenfant [1, c. 112]. - Згодом значення дитини зростає [6, c. 74].

Найменш поширеною є трансформація перегрупування, що зводиться до зміни місця розташування підмета в реченні. На рівні синтаксису підмет, який в оригіналі був у препозиції до присудка, у перекладі переноситься в постпозицію. Подібна трансформація необхідна для того, щоб зберегти комунікативне членування вихідного речення, тобто позиції теми та реми.

У французькій мові порядок слів сталіший, ніж в українській, тому підмет переважно займає перше місце в реченні і, зазвичай, є темою речення. Проте в деяких випадках підмет може бути рематичним, тобто нести «нову» інформацію. Рематичний підмет французького речення може займати початкову позицію в реченні або бути інвертованим стосовно присудка. У такому випадку комунікативне та синтаксичне членування речення можуть не збігатися і тому виникає потреба в застосуванні суб'єктної трансформації перегрупування. За цих умов не відбуваються кількісні та якісні зміни, тобто склад синтаксичної структури не зазнає трансформацій.

Трансформація перегрупування може бути обумовлена особливостями побудови комунікативних структур французького та українського речень, а також їх співвідношенням з формально-граматичною структурою. Таким чином, позиція підмета, що виступає носієм певної інформації (найчастіше - реми), визначає порядок розгортання висловлювання. У більшості випадків підмет-рема переноситься у постпозицію до присудка, змінюючи порядок розгортання висловлювання з регресивного на прогресивний, при чому інформаційна структура висловлювання залишається незмінною:

Aucun destin biologique, psychique, économique ne definit la figure que révet au sein de la société la femelle humaine… [2, c. 13] - Її становлення в суспільстві як людської особини жіночої статі не визначають ні біологічні, ні психічні, ні економічні чинники зокрема [6, c. 216].

У той же час, переклад інвертованого французького речення відбувається українською мовою без зміни порядку слів, за умови, якщо інверсія слугує саме для виділення нової інформації. Перекладачеві варто звернути увагу на індикатори теми і реми, такі як, наприклад, вживання неозначеного або означеного артикля перед підметом.

…si bien que se dessine au coeur de lautre une subdivision… [1, c. 120] - …таким чином, всередині Іншого вимальовується підрозділ [6, c. 79].

У більшості випадків трансформації перегрупування у висловлюванні повязані з іншими субєктними трансформаціями, найчастіше якісними. Зміна порядку розгортання висловлювання внаслідок зміни позиції підмета може спричинити заміну активного діяча, що виконує функцію підмета у висловлюванні.

Chez les filles et les garçons, le corps est dabord le rayonnement dune subjectivité [2, c. 14]. - І дівчатка, й хлопчики як субєкти пізнання виявляють себе насамперед через своє тіло [6, c. 217].

Структурні трансформації

Трансформація є засобом адаптації вихідного тексту цільової мови, а відтак допомагає досягти адекватності його сприйняття читачем. Синтаксичні трансформації диктуються нормами та узусом мови перекладу, вимогами логічного викладу думки, особливостями образної системи твору та індивідуальним стилем перекладача [43, c. 38].

Серед основних типів трансформацій формальної структури речення можна зазначити такі: синтаксичні уподібнення, що полягають у калькуванні вихідної структури речення, членування вихідного речення, обєднання речень та граматичні заміни, що полягають у зміні форм слова, частин мови або членів речення [23, c. 172].

Необхідність членування вихідного речення зумовлена тим, що французька мова має тенденцію до довгих речень, ускладнених звязками сурядності та підрядності. Саме тому трансформації обєднання та членування речення забезпечують легкість сприйняття перекладу.

Pendant toute son enfance la fillette a été brimée et mutilée; mais, cependant, elle se saisissait comme un individu autonome; dans ses relations avec ses parents, ses amis, dans ses études et ses jeux, elle se découvrait au présent comme une transcendance: elle ne faisait que rêver sa future passivité [2, c. 89]. - Протягом усього дитинства дівчина зазнає кепкувань, глуму. А проте сама вона завжди почувається незалежним індивідуумом. У стосунках з батьками, друзями, у навчанні та іграх дівчина поступово виявляє в собі здатність до трансценденції. Та попри все, вона тільки те й робить, що мріє про свою майбутню пасивність [6, c. 275].

Специфіка художнього перекладу як засобу передачі насамперед художнього образу, а також необхідність приведення перекладу у відповідність до граматичних та синтаксичних норм мови перекладу зумовлює необхідність широкого застосування граматичних замін. Відтак, заміна дієприслівниковий зворот французького речення трансформується при перекладі в складнопідрядне атрибутивне речення.

«Non, la femme n'est pas notre frère; par la paresse et la corruption, nous en avons fait un être à part, inconnu, n'ayant d'autre arme que son sexe, ce qui est non seulement la guerre perpétuelle mais encore une arme pas de bonne guerre…» [2, c. 643]. - «Ні, жінка нам не посестра; лінощами й розбещеністю ми зробили з неї своєрідну невідому істоту, котра не має іншої зброї, крім своїх статевих органів, - призвідника не лише вічної війни, а й війни поза правилами…» [7, c. 373].

Загальна тенденція української мови до вираження в реченні дії, а не номінації предмету, спричиняє взаємозаміну підмета та присудка, а також розширення речення.

«…adorant ou haïssant, mais pas compagnon franc, un être qui forme légion avec esprit de corps, franc-maçonnerie - des défiances d'éternel petit esclave.» [2, c. 643]. - «…здатна любити або ненавидіти, вона не може бути щирим товаришем; істота, котра завдяки своєму тілу перетворюється на легіон, табір, франкмасонство, - це недовіра вічної рабині» [7, c. 373].

Варто відзначити, що граматичні трансформації в романі мають комплексний характер, тобто практично не відбуваються окремо від лексичних трансформацій. До таких комплексних трансформацій відносяться: антонімічний переклад, експлікація (описовий переклад) та компенсація [23, c. 173].

Отже, ключовими аспектами, що зумовлюють необхідність застосування синтаксичних трансформацій є: явище міжмовної асиметрії, тобто можливість вираження елементів денотативної ситуації різними членами речення; а також необхідність виконання адекватного перекладу, що полягає в збереженні глибинної структури речення і, в той же час, приведення формальної структури у відповідність до граматичних та синтаксичних норм мови перекладу.

3.4 Лексико-стилістичні особливості роману «Друга стать» та його перекладу українською мовою

Як вже зазначалося у розділі 3.1 даного дослідження, роману «Друга стать» притаманна багатоплановість, що обумовлює взаємопроникнення елементів різних функціональних стилів. Наявність такого явища спричиняє необхідність детального лексико-стилістичного аналізу вихідного тексту та тексту перекладу з метою виявлення головних стилістичних особливостей перекладу роману та повного розуміння перекладацької стратегії.

Як відомо, розуміння тексту перекладачем - це виявлення діалектичного взаємозв´язку змісту і форми художнього твору, аналіз його ідейно-художньої своєрідності, який здійснюється через стилістичний аналіз тексту. Під стилістичним аналізом тексту розуміємо головним чином виявлення конструктивних елементів тексту та взаємозв'язків між ними. В процесі перекладу стилістичний аналіз вихідного тексту стає першим етапом роботи перекладача над конкретним твором і необхідною умовою його розуміння. Важливість такого аналізу тексту підкреслюють провідні дослідники-мовознавці. Зокрема, Я. Рецкер запевняє, що «аналіз тексту, який необхідно перекласти, дозволяє заздалегідь визначити характер змісту, ідейне скерування і стилістичні особливості матеріалу, щоб мати критерій для вибору мовних засобів у процесі перекладу» [37, c. 8].

Отже, відштовхуючись від критичної інтерпретації художнього твору, перекладач має можливість осягнення всієї багатогранності обраного для опрацювання матеріалу. В. Коптілов виділяє дві схеми структурно-зіставного аналізу художнього твору. Перший передбачає можливість окремо аналізувати оригінал і переклад з подальшим зіставленням загальних результатів такого аналізу. Другий - зіставляти наслідки аналізу першого твору з перекладом рівень за рівнем, «щоразу встановлюючи моменти близькості чи віддаленості перекладу від оригіналу» [26, c. 48].

Враховуючи специфіку вивчення проблеми адекватності перекладу, варто зауважити, що дослідження методом зіставлення оригіналу та перекладу і констатацією різноманітних стратегій та тактик перекладу та перекладацьких трансформацій може бути здійснене лише на основі всебічного аналізу суспільних, естетичних і перекладознавчих моментів рецепції [35, c. 329].

Компоненти наукового стилю та способи перекладу наукової термінології

Філософське спрямування роману «Друга стать», відсутність властивої для суто художньої літератури фабули та сюжету, замінених чіткою структурою та використанням наукової термінології, дозволяє аналізувати переклад з позицій наукового стилю.

Термін - слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери [36, c. 48]. Деякі дослідники вважають, що спеціальні терміни через свій суто логічний характер позбавлені будь-якого стилістичного значення. Дійсно, науковий або технічний термін, використаний у спеціальному тексті, не має здатності створити стилістичний ефект. Проте дуже важливо відзначити те, що термін характеризується обмеженою сферою використання, що визначає його стилістичну приналежність в залежності від контексту, в якому цей термін найчастіше використовується [33, c. 132].

Une fois constitués, les appareils génitaux sont dans les deux sexes symétriques; les hormones de l'un et de l'autre appartiennent à la même famille chimique, celle des stérols, et dérivent tous en dernière analyse de la cholestrine; ce sont eux qui commandent les différenciations secondaires du soma [1; c. 62-63]. - Коли складається система статевих органів, виявляється, що в обох статей вона аналогічна; гормони і одної, й другої статі відносяться до однієї й тієї ж хімічної групи, а саме до стеролів, і, згідно з останніми обстеженнями, всі вони утворюються з холестерину. Саме вони й формують вторинні ознаки соми [6, c. 46].

Як бачимо на прикладі, необхідність докладного аналізу обраного питання з точки зору біології вимагає використання відповідної вузькоспеціальної термінології. Переклад термінів здійснюється за допомогою їхніх еквівалентів, утворених різними способами. Наприклад, терміни «гормони», «стероли», «холестерин», «сома» вважаються транслітерованими запозиченнями, в той час як «статеві органи» - часткова калька, виражена українськими лексичними засобами. Перед перекладачем постає необхідність відтворити науковий текст таким чином, щоб зміст був зрозумілим для якомога ширшого кола читачів. В цьому випадку перекладач використав прийом експлікації запозичення «сома» у виносці.

Великої уваги заслуговує відтворення загальної термінології, що може бути віднесена до різних сфер наукової діяльності. Для надання необхідного стилістичного ефекту така лексика відтворюється методом транскрипції або транслітерації, а іноді взагалі не перекладається, як, наприклад, латинізми, ключові поняття філософії.

L'existence est une à travers la séparation des existants: elle se manifeste dans des organismes analogues; il y aura donc des constantes dans la liaison de l'ontologique et du sexuel [1, c. 89]. - Екзистенція одинична через поділ екзистантів: вона проявляється в аналогічних організмах; отже, зв'язок онтологічного і сексуального матиме свої постійні стосунки [6, c. 62].

У вищезгаданому прикладі термін «екзистенція» постає у ролі замінника філософського терміну «буття» і слугує для того, щоб піднести поняття до книжного рівня. В той же час, транслітерований неологізм «екзистант», що замінює поняття «жива істота», «організм», слугує головним чином для уникнення тавтології.

Відтворення елементів художньої експресивності

Стилістичні фігури є одним з найнеобхідніших компонентів художнього тексту, оскільки саме вони значною мірою обумовлюють естетичне сприйняття твору. На думку І. В. Смущинської, фігура - це таке «відхилення» від загальноприйнятого вжитку, що повинно привертати увагу слухача / читача, «вразити» його, і основною метою якого є смислове конотативне збагачення тексту. Більшість дослідників погоджується з класичним поділом фігур на чотири основні категорії: фігури змісту (тропи), де має місце певний семантичний «трансфер»; фігури слова, при яких відбувається зміна форми слова; фігури конструкції, які «працюють» на зміні синтаксису речення; фігури думки, які стосуються одиниці більшої, ніж речення, і перш за все її референції чи модальності [42, c. 285]. В нашому дослідженні головну увагу приділено саме фігурам змісту.

Серед фігур змісту особливе місце посідають метафори, що базуються на подвійній актуалізації, тобто використанні як прямого, так і переносного значення слова [47, c. 261]. Метафора в романі слугує засобом підкреслення художньої образності. За наявності аналогічного виразу в мові перекладу використовується прийом еквівалентності або калькування.

Les femmes d'aujourd'hui sont en train de détrôner le mythe de la féminité [2, c. 9]. - Сучасні жінки руйнують міф про жіночність [6, c. 216].

…depuis l'enfance, la fillette, qu'elle souhaitât se réaliser comme femme ou surmonter les bornes de sa féminité, a attendu du mâle accomplissement et évasion… [2, c. 89]. - Уже в дитинстві дівчинка прагне реалізуватися як жінка чи просто подолати обмеження жіночого талану, чекає чоловіка, який допоміг би їй утекти з дитинства й досягти виплеканої мети [6, c. 275].

Велике значення в романі відіграють епітети та порівняння, що найчастіше слугують засобом вираження субєктивної думки, і, таким чином, виконують оцінну функцію. Множина епітетів, застосована до певного образу, створює його цілісність і багатогранність, тож при відтворенні епітетів перекладач послуговується відповідниками, що відтворюють не тільки семантику слова, але і його стилістичне забарвлення та, як наслідок, прагматичний ефект. Зростання рівня емоційного забарвлення створює ефект градації.

Inerte, impatiente, rusée, stupide, insensible, lubrique, féroce, humiliée, l'homme projette dans la femme toutes les femelles à la fois [1, c. 35]. - У жінці - інертній, нетерплячій, хитрій, дурній, байдужій, хтивій, злій, кровожерливій, упокореній - чоловіки вбачають проекцію всіх самиць водночас [6, c. 44].

Переклад фігури уособлення або персоніфікації відбувається методом дослівного перекладу, що полягає в збереженні структури вихідного речення, а також методом колокації, що полягає у забезпеченні сполучуваності слів. Як будь-який стилістичний прийом, персоніфікація має високий ступінь експресивності, тому насамперед характерна для художнього стилю, проте уособлення може бути ознакою публіцистичного стилю, якому притаманна експресивність [15, с. 41].

Une fois pubère, l'avenir non seulement se rapproche: il s'installe dans son corps; il devient la plus concrète réalité. Il garde le caractère fatal qu'il a toujours eu… [2, c. 89]. - Тільки-но вона досягає статевої зрілості, майбутнє не лише наближається - воно оселяється в її тілі, стає частиною її буття, найконкретнішою реальністю, де жевріє фатальна неминучість [6, c. 275].

Вищезазначені приклади дають уявлення про одну з основних засад стратегії перекладача - максимальне відтворення тропів заради збереження не лише художньої образності першотвору, а і збереження експресивності тексту та авторської інтенції.

Відтворення у перекладі фразеологізмів та риторичних фігур, тобто засобів експресивності, які найбільш виявляються на рівні цілого речення - складний процес, що потребує надзвичайної перекладацької уваги.

La querelle du féminisme a fait couler assez d'encre, à présent elle est à peu près close: n'en parlons plus. On en parle encore cependant. Et il ne semble pas que les volumineuses sottises débitées pendant ce dernier siècle aient beaucoup éclairé le problème. D'ailleurs y a-t-il un problème? Et quel est-il? Y a-t-il même des femmes? [1, c. 11] - Адже витрачено чимало чорнила, відколи точаться феміністські бойовища. Нині цю тему нібито вичерпано. Отож чи варто знову порушувати її? Однак розмови усе-таки не вщухають. І, по-моєму, багатотомне глупство, всілякі вигадки, поширені з початку століття, не пролляли світла на цю проблему. Та чи є проблема взагалі? В чому її сутність? І чи є на світі самі жінки? [6, c. 23]

При перекладі фразеологічних сполук перекладач часто послуговується методом калькування. Такий переклад стає можливим за умови достатньої прозорості фразеологізму, і в разі, якщо калькування зберігає образність. Наприклад, фразеологізм «fait couler assez d'encre», вжитий у вищезазначеному прикладі, був перекладений як «витрачено чимало чорнила». Перекладач змінює модальність фрази «n'en parlons plus», вводячи риторичне запитання «чи варто знову порушувати її?». З іншого боку, зберігається модальність і ступінь експресивності наявних риторичних запитань: послідовність «проблема» - «сутність проблеми» - «існування жінок» зберігає ефект градації, яким часто послуговується перекладач.

Індивідуальний стиль автора або ідіостиль має бути необхідним компонентом дослідження стилістичних особливостей того чи іншого перекладу. Адже художній твір за своєю суттю - не просто набір певних змістових, лексичних, синтаксичних одиниць, а, перш за все, втілення авторської думки, авторської інтенції.

В цих умовах головним завданням перекладача стає пошук таких оптимальних рішень, завдяки яким інтенція автора буде максимально наближеною до інтенції читача, що забезпечить розуміння читачем іноземного твору.

Головним концептом, втіленим в романі «Друга стать», без сумніву можна назвати жінку у всіх її проявах. Цим обумовлюється багатство номінацій, у яких з різних боків відтворюється сутність жінки. Значну роль в розумінні перекладацької стратегії відіграє аналіз синтаксичних, зокрема, субєктних трансформацій, у яких виявляється прагнення відтворити французькі речення у відповідності з нормами українського синтаксису і граматики.

Багатоплановість роману дозволяє аналізувати взаємопроникнення рис різних функціональних стилів в романі. Загальна структура роману та скорочення обумовлені бажанням перекладача сконцентрувати всю значущу інформацію в меншому обємі.

Висновки

Переклад художнього твору - це складний процес, що має враховувати велику кількість аспектів. перекладений твір, як результат цього процесу, має не лише зберігати ідейно-образну структуру оригіналу, а і виступати як його семантично-стилістична паралель. Саме за цих умов комплексне дослідження стилістичних особливостей перекладу набуває особливого значення.

В результаті проведеного наукового дослідження з теми «Стилістичні особливості перекладу українською французької жіночої літератури» ми дійшли висновку, що аналіз стилістичних особливостей перекладу потребує врахування низки мовних та позамовних чинників. Матеріалом нашого дослідження слугував роман Сімони де Бовуар «Друга стать» та переклад українською мовою, здійснений Н. Воробйовою, П. Воробйовим та Я. Собко. Зокрема, у визначенні сутності та механізмів відтворення стилістичних особливостей в перекладі роману «Друга стать» необхідно виходити за рамки трансформаційної моделі перекладу, а комплексний аналіз перекладацьких рішень неможливий без детального вивчення позамовних чинників.

У даній роботі ми визначили основні теоретичні засади художнього перекладу, проаналізували існуючі моделі перекладу та виокремили основні проблеми художнього перекладу і критерії його оцінки. При здійсненні комплексного аналізу перекладу художнього твору необхідно брати до уваги засади як трансформаційної моделі, так і денотативної, семантичної та комунікативної моделей.

У ході дослідження було розглянуто трансформаційні класифікації таких вчених як О. І. Чередниченко, Я. І. Рецкер, В.Н. Комісаров, Л.С. Бархударов, А.Д. Швейцер.

Задля визначення особливостей відтворення гендерного аспекту ми дослідили історичний розвиток гендерного дискурсу у французькій жіночій літературі. Історичні передумови виникнення роману Сімони де Бовуар допомагають зрозуміти основну ідею даного твору та дослідити перекладацьку інтерпретацію цієї ідеї. Було також визначено домінантний концепт творчості Сімони де Бовуар, а саме концепт «жінка». Головна мета, що полягає у висвітленні домінантного концепту з точки зору різних областей науки, обумовила багатоплановість твору. Як наслідок, завдання перекладача полягало у тому, щоб відтворити елементи всіх стильових напрямків.

В результаті порівняльного структурного аналізу оригіналу та перекладу роману «Друга стать» ми дійшли висновку, що скорочений переклад можна вважати доцільним лише за умови повного відтворення всієї значущої (ключової) інформації. Так, випущення повторів, другорядної інформації або відступів з посиланнями на невідомі цільовій аудиторії реалії може бути виправдано необхідністю збереження обсягу перекладу. В перекладі роману «Друга стать» перекладачі здійснили занадто велику кількість випущень, що скоротило обсяг перекладу на 30%.

У ході проведеного дослідницького аналізу перекладацьких трансформацій ми дійшли висновку, що у перекладі роману «Друга стать» було вжито низку граматично-синтаксичних трансформацій, зокрема трансформацій структури речення та субєктно-обєктних перетворень. Серед основних прийомів перекладу при відтворенні синтаксичних та граматичних значень можна зазначити калькування, членування речення, зміну форм слова та членів речення.

З метою збереження індивідуального авторського стилю при перекладі перекладачі мають намагатися уникати надмірної кількості трансформацій аби не вносити суттєвих змін у цілісну структуру першотвору і не надавати оригіналу нового і невластивого для нього звучання.

Зважаючи на те, що роман Сімони де Бовуар «Друга стать» містить ознаки кількох функціональних стилів, доцільно розглядати особливості перекладу лексичних одиниць, притаманних певним стилям.

Особливу увагу перекладача має бути зосереджено на відтворенні елементів наукового стилю та наукового мовлення. Переклад термінів здійснено за допомогою таких методів, як калькування та запозичення. У випадку використання запозичення, що може бути невідомим для широкої аудиторії, перекладач часто вдається до прийому експлікації терміну у виносці. При відтворенні наукової складової роману «Друга стать» відслідковується стратегія відчуження тексту з метою надання йому наукового звучання.

Елементи художнього стилю виявляються головним чином у яскравій образності та вживанні тропів, відтворення яких становить актуальну перекладацьку проблему. Головним завданням перекладача стає пошук оптимальних рішень задля максимального збереження риторичних фігур та наближення авторської інтенції до інтенції читача.

Список використаних джерел

1.Beauvoir Simone. Le deuxième sexe I. - Paris: Editions Gallimard, 1976. - 408 p.

2.Beauvoir Simone. Le deuxième sexe II. - Paris: Editions Gallimard, 1976. - 663 p.

3.Vinay J.P., Darbelenet J. Stylistique comparée du francais et de langlais. Méthode et tradution. Paris, 1958.

.Агеєва В. Філософія жіночого існування / В кн.: Сімона де Бовуар. Друга стать. - К.: Основи, 1994. - с. 7 - 19.

.Алимов В.В. Теория перевода. - М.:КомКнига, 2006. - 280 c.

6.Бовуар де С. Друга стать: В 2-х т. - К.: Основи, 1994. - Т.1. - 390 с.

7.Бовуар де С. Друга стать: В 2-х т. - К.: Основи, 1995. - Т.2. - 392 с.

8.Браерская А.Ю. «Женская идентичность» в контексте развития концепций «Другого» в европейской культуре XX-XXI века: Автореф. дис. канд. филол. наук. - Ростов-на-Дону: 2007. - 19 с.

.Венгренівська М. Магістерські дослідження з перекладу і сучасна французька художня література // Іноземна філологія. - К., 2007. - Вип. 41. - c. 34-37.

.Виноградов В.В. О теории художественной речи - М.: Высшая школа, 1971. - 240 с.

.Виноградов В.В. Проблема авторства и теория стилей. М.: Гослитиздат, 1961. - 315 с.

.Виноградов В.С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы). - М.: Издательство института общего среднего образования РАО, 2001. - 224 с.

.Виноградов В.С. Лексические вопросы перевода художественной прозы. - М.: 1978. - 256 c.

.Гарбовский Н.К. Теория перевода: Учебник. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 2004. - 544 с.

.Гомон Н. Персоніфікація: перекладознавчі аспекти // Іноземна філологія. - К., 2010. - Вип. 43. - c. 40-43.

16.Дюришин Д. Посредническая функция художественного перевода // Перевод - средство взаимного сближения народов. - М., 1987. - 320 c.

17.Дюришин Д. Художественный перевод в межлитературном процессе. // Проблемы особых межлитературных общностей. - М., 1993. - 432 c.

18.Зорівчак Р.П. Україністика в інтелектуальному життєписі професора Юрія Олексійовича Жлуктенка // Іноземна філологія. - К., 2012. - Вип. 124. - c. 116-131

.Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. - М.: Изд-во ЛКИ, 2010. - 264 с.

.Комиссаров В.Н. Лингвистика и перевод. - М., 1980. - 231 c.

.Комиссаров В.Н. Слово о переводе. - М., 1973. - 275 c.

.Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. Курс лекций. - М.: Издательство ЭТС, 1999. - 170 c.

23.Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингвистические аспекты): Учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. - М.: 2004. - 253 с.

24.Комиссаров В.Н., Рецкер Я.И., Тархов В.И. Пособие по переводу с английского языка на русский. - Часть II - М.: 2005. - 287 с.

25.Коптилов В. И вширь и вглубь // Мастерство перевода. - М., 1973. - Вип.9.

26.Коптілов В. Першотвір і переклад. - К., 1972. - 244 с.

27.Криворучко С.К. Образ ліричної героїні у романі Сімони де Бовуар «Сила обставин». Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Філологія. №1014. Вип. 65, 2012 - с. 148.

28.Криворучко С.К. Своєрідність жанру мемуарів Сімони де Бовуар «Сила обставин». Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Філологія. №936. Вип. 61, 2011. - с. 138.

29.Кукес А.О. Гендерная саморефлексия в женской автобиографической прозе ХХ века: Автореф. дис. канд. филол. наук. - М., 2003. - 17 с.

30.Левик В.В. О точности и верности. // Перевод - средство взаимного сближения народов. - М., 1987. - 270 с.

.Львовская Э.Д. Теоретические проблемы перевода. - М., 1985. - 315 с.

32.Миньяр-Белоручев Р.К. Теория и методы перевода. - М.: Московский лицей, 1996. - 207 с.

.Морен М.К., Тетеревникова Н.Н. Stylistique française. Стилистика современного французского языка. - М.: Высшая школа, 1970. - 260 c.

.Моруа А. Лелия, или жизнь Жорж Санд. - М.: Правда, 1990. - с. 380.

.Павленко О. Аспект міжмовної трансформації в художньому перекладі // У зб. Література. Фольклор. Проблеми поетики. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. - Вип. 32. - с. 328-335.

.Реформатский А.А. Что такое термин и терминология: Сб. Вопросы терминологии. - М., 1961. - с. 47-51.

.Рецкер Я.И. Теория перевода и переводческая практика. Очерки лингвистической теории перевода. - М.: Международные отношения, 1974. - 216 с.

38.Рильський М. Зібрання творів: у 20-ти томах. - Т.16. - К., 1987.

39.Рюткёнен М. Гендер и литература: проблема «женского письма» и «женского чтения» // Филологические науки. - 2000. - №3. - с. 5-17.

.Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля-К., 2006. - 672 c.

.Смущинська І.В. Інтернаціоналізми та «хибні друзі» як проблема перекладу // Лінгвістика ХХІ століття: нові дослідження і перспективи. - К., 2010. - с. 201-205.

.Смущинська І.В. Фігури слова і сучасний дискурс // Мовні і концептуальні картини світу, випуск 29, 2010 рік. - с. 284-289.

.Сопилюк Н. Трансформація французьких аналітичних конструкцій в українському перекладі творів М. Пруста // Іноземна філологія. - К., 2010. - Вип. 43. - c. 36-40.

.Федоров А.В. Основы общей теории перевода. - М., 1983. - 260 с.

.Федотова Н.О. До класифікації синтаксичних суб'єктних трансформацій в англо-українському перекладі // Мовні і концептуальні картини світу. - К.: Видавничий Дім Дм. Бураго, 2004. - Вип.14, кн. 2. - с. 210-213

.Федотова Н.О. Трансформація підмета як складова загальних синтаксичних перетворень структури речення в англо-українському перекладі // Вісник Житомирського державного ун-ту ім. І. Франка. - Житомир, 2006. - Вип. 28. - с. 212-215

.Хованская З.И. Стилистика французского языка: Учеб. для ин-тов и фак-тов иностр. яз. / З.И. Хованская, Л.Л. Дмитриева. - М.: Высш. шк., 2004. - 415 с.

48.Чередниченко О.І. Про мову і переклад. - К.: Либідь, 2007. - 248 с.

.Чернієнко Г. З досвіду перекладача французької художньої прози // Іноземна філологія. - К., 2009. - Вип. 42. - c. 27-30.

50.Черняховская Л.А. Перевод и смысловая структура. М., 1976. С. 3

51.Швейцер А.Д. Перевод и лингвистика. - М., 1973. - 319 с.

52.Швейцер А.Д. Теория перевода: Статус, проблемы, аспекты - М.: Наука. 1988. - 215 с.

53.Щетинкин В.Е. Пособие по переводу с французского языка на руський. - М.: Просвещение, 1987. - 160 с.

.Эткинд Е. Из какого материала делаются книги? // Тетради переводчика (Под редакцией доцента канд. филологических наук Л.С. Бархударова). Ученые записки №1. - М.: Издательство Института международных отношений, 1963. - с. 27-42.