Види аргументації, їх методична характеристика

Вступ

аргументація журналіст переконання

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах розвитку національного інформаційного простору на журналіста лягає серйозна відповідальність перед громадянами України за той вплив, який чинять його матеріали, надруковані у періодиці, показані по телебаченню, виголошені по радіо. Відомо, що журналістика з-поміж інших функцій виконує також функцію формування громадської думки на тлі зростаючої безвідповідальності «жовтої преси», яка вдається до умисної дезінформації та друку неперевірених даних. На сьогоднішній день дане твердження є як ніколи актуальним. Покликання професійного журналіста полягає не в маніпуляції свідомістю споживача, а у тактовному спілкуванні з ним на належному рівні, у подачі незаангажованої інформації та коментарів. У цьому процесі важливу роль відграють фактаж й аргументи, теоретичні знання яких є необхідними для журналістів.

Мета курсової роботи - проаналізувати специфіку функціонування різних видів аргументів у засобах масової інформації.

Для досягнення цієї мети слід розвязати такі завдання:

. Проаналізувати наслідки впливу, який здійснюють на аудиторію

журналістські тексти з аргументацією.

. Розглянути, яким чином на практиці вітчизняні журналісти використовують у своїх текстах аргументацію.

. Розглянути дотримання принципів обєктивності, доцільності та правдивості в текстах з аргументами.

Обєктом вивчення є журналістські тексти з аргументацією.

Предмет дослідження - вплив на свідомість читача та формування

громадської думки, який здійснюють журналісти через тексти з аргументацією.

Джерела фактичного матеріалу. Українські періодичні видання: «Україна молода», «Країна», «День»; телевізійні програми: «Шустер-Live», «Житейські будні» та інші.

Наукова новизна виконаної роботи полягає в тому, що в ній доповнені знання про види аргументації та їх методичну характеристику.

Теоретичне значення дослідження. Зроблені на основі проаналізованого матеріалу висновки й узагальнення доповнюють існуючі уявлення про аргументацію, уточнюють відомості про комунікативні особливості, сприяють розширенню знань про функціональні можливості переконання в українській періодиці.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у журналістській практиці, при написанні власних аналітичних, інформаційних, художніх матеріалів.

Структура й обсяг роботи. Мета й завдання дослідження зумовили структуру курсової роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дослідження становить 33 сторінок, основного тексту - 30 сторінок. У списку літератури - 35 найменувань.


1. Аргумент як структурний елемент журналістського твору


.1 Процес аргументації і мета застосування її журналістами


Для початку розгляду питання аргументації в журналістики, варто зрозуміти, що ж таке аргументація взагалі.

Аргументація - це особливий тип судження. Це засіб судження, у процесі якого висувається певне положення як теза, яку необхідно довести. Розглядаються докази істинності певного доведення і можливих протилежних доказів. Дається оцінка обгрунтуванню і тезі доведення, як і обгрунтуванні тезі спростування. Крім того, заперечується антитеза, тобто теза опонента. Доводячи тезу, автор тим самим формує переконання в істинності тези і неістинності антитези. У процесі аргументації обгрунтовується доцільність прийняття тези з метою вироблення активної життєвої позиції та реалізації відповідних програм і дій [1].

Аргумент є структурним елементом журналістського твору. Аргумент - доказ, суження, положення, факти, які використовують під час доведення. У журналістському тексті аргументи використовують для обгрунтування теоретичних положень чи публіцистиних висновків. Поширеними різновидами аргументів є посилання на авторитетні джерела, статистичні відомості, виступи преси, белетристичні образи, свідчення очевидців та інше. Використання аргументів у різних видах журналістьських текстах має свою специфіку. Так, у деяких різновидах текстів як аргументи автор може використовувати не тільки логічні докази і раціонально-логічні побудови, але й емоційно-експресивні, емоційно-риторичні, художні структури, художні деталі, а у фейлетонному (сатиричному) тексті, навіть окремі дотепи, каламбури.

Процес будь-якого спілкування, зокрема й масової комунікації - це пізнання того, що відбувається довкола нас на рівні подій і фактів, на рівні їх тлумачення, а також більш чи менш глибокого оперативного аналізу. Цим спеціально займається наука, для якої немає іншого завдання, крім якомога глибшого пізнання обєктивної реальності.

І в буденному житті, і в будь-якій із наук ту чи іншу інформацію, судження, висновок, концепцію чи теорію ми мусимо підтвердити, довести. Журналістика не є у цьому винятком. Тут теж діють загальні закони пізнання [2].

Але якщо для науки встановлення тих чи інших закономірностей достатньо, то для журналістики, виходячи із природи її функцій, такого доведення замало. Завдання журналіста та публіциста нерідко починається там, де вичерпується завдання вченого. Журналіст, як і популяризатор науки, викладач або вчитель повинен ще вміти переконати в істинності тих, до кого звертається. А його адресат - це, як правило, не фахівець, а широка громадськість. Уже в цьому є певна різниця між доказом ученого, який здебільшого звертається до фахівців, здатних розуміти його, нерідко дуже складну мову, і доказом журналіста.

Окрім понять доведення, переконування в науці і практиці використовується поняття аргументації.

Поняття «аргументація» набагато ширше за змістом, ніж поняття «доведення». Метою доведення є виявлення істинної тези, а метою аргументації - ще й обґрунтування доцільності прийняття цієї тези, розкриття її важливого значення в певній життєвій ситуації. Та й сам аргумент трактується ширше, ніж у теорії доведення, він різноманітніший, багатший [6].

В основі аргументації лежать насамперед логічні закони.

Логічна структура доказу й аргументації:

теза - судження, яке необхідно довести;

аргументи - ті істинні судження, якими користуються в процесі доведення тези;

форма доведення - спосіб логічного звязку між тезою й аргументами або сам процес розгортання аргументації.

У працях з логіки називають такі види аргументів: достовірні одиничні факти, визначення як аргумент доказу, аксіоми - судження, що приймаються як аргументи без доказу, закони й теореми.

Вплив аргументації у журналістських текстах досліджується з перших років здобуття Україною незалежності. Ця проблема вивчалася дослідниками журналістики В. Здоровегою, І. Михайлином, І. Борковським, С. Сірополком, В. Бобиком, В. Різуном. Науковці звертали увагу на різновиди аргументації у різних журналістських контекстах. Всебічно проаналізував явище аргументації у своєму підручнику «Теорія і методика журналістської творчості» В. Здоровега у розділі «Аргументація в журналістиці». На основі проведених досліджень він створив «Схему різновидів аргументації в публіцистиці», у статті «Сила і безсилля слова» у «Дзеркалі тижня» описав своє бачення місця та ролі аргументів у журналістських текстах. Виключно аргументації у журналістиці присвячені роботи Г. Брутяна «Аргументація», О. Кузнєцова «Аргументація в публіцистиці» та І. Хоменка «Основи теорії аргументації».


.2 Відмінності наукового доведення та журналістського


На початковій стадії процес наукового пошуку справді багато в чому подібний до процесу створення публіцистичного твору. На даній стадії діяльність вченого (пошук варіантів вирішення проблеми) дійсно характеризується яскраво вираженою особистою мотивацією, а ставлення його до обєкта дослідження нерідко набирає форму єдиноборства, в якому вчений сприймає проистоячу йому природу як одухотвореного активного партнера.

Та все одразу змінюється, як тільки виникає потреба оформити одержані результати, винести їх на суд громадськості. тут вчений, підкорюючись дисципліні наукового викладу вилучає із готового продукту дослідницької діяльності усі ті елементи, які повязані з його особистими пристрастями, емоційними переживаннями, інтуїтивними передбаченнями і етичними критеріями. На цьому етапі субєкт науки зазнає жорсткого самоконтролю і втрачає особистісний характер [9].

Якщо не вивчати діяльність вченого безпосередньо в процесі дослідження, а обмежитись лише аналізом наукових текстів і спробувати зробити на їх основі висновок про внутрішній світ дослідника, то відразу помітно, що такі притаманні йому властивості характеру, як здатність чуттєвого сприйняття, вміння робити логічні висновки і співставляти результати спостережень, які помітно виділяють його з поміж колег, залишаються поза науковим текстом.

Словом, читаючи наукову статю чи монографію, побачити у ній живу людину дуже важко.

Для публіцистики конкретна, неповторна індивідуальність завжди задана. Завдання автора полягає в тому, щоб, трансформуючи конкретний персонаж у публіцистичний образ, зберегти його індивідуальність, тобто виявити типові риси даної людини в ній самій. Якщо при створенні образу в романі чи повісті автор тільки відштовхується від якихсь конкретних осіб, то в основі образу публіцистичного - завжди одиничний, унікальний, цілком конкретний прототип, такий, яким він трансформується у сприйнятті автора [7].


1.3 Види аргументації та їх значення


Фактологічна аргументація трапляється у журналістиці чи не найчастіше із зрозумілих причин, адже журналістика має справу з поточними подіями та фактами. Роль аргументів тут виконують факти, коли йдеться про їх аналіз, коли з їх допомогою доводиться певна теза, певне положення. Іноді для цього достатньо одиничних фактів, нерідко для доведення потрібна ціла система фактів. До того ж, вони поєднуються з іншими видами аргументів. у цьому неважко переконатися, читаючи газети, переглядаючи телевізійні програми, слухаюч оглядові чи проблемні радіопередачі. Найкраще це можна проілюструвати на прикладі коментарів, кореспонденцій, оглядів [9].

Своєрідність фактологічного аргументу полягає в тому, що певна теза доводиться за допомогою взятих автором із життя, з відповідних документів, зокрема, історичних, фактів. Принцип найпростіший - я стверджую те, що побачив, дізнався, почув з достовірних джерел. Складність полягає в тому, наскільки достовірні ці факти, наскільки достатні для доведення висунутої чітко, а іноді і не зовсім чітко сформульованої тези і чи логічно міркує автор.

Науковий аргумент найчастіше застосовується в науково-просвітницькій інформації та пошуковій публіцистиці. Науковий аргумент якоюсь мірою споріднений із фактологічною чи емпіричною аргументацією. З його допомогою теж доводиться істинність певної тези, її відповідність життєвим реаліям, але доказом у вигляді здійсненних за спеціальною методикою висновків, закономірностей, законів. Саме наука досягає вищого ступеню достовірності й узагальнення.

Між наукою і публіцистикою (публіцистика у вузькому значенні слова - це своєрідний вид літературної творчості з певними властивими їй особливостями і внутрішніми закономірностями. Якщо публіцистика у широкому трактуванні слова справді не становить цілісного внутрішнього утворення, то власне публіцистика дає підстави для розгляду її з точки зору функцій, предмета й особливого змісту, форми, методу пізнання і відображення дійсності) існують складні і навіть суперечливі звязки. Журналістика, публіцистика не тільки забезпечують науку певними даними, спостереженнями, емпіричним матеріалом, але й підказують, іноді вгадують, наштовхують на зміну наукових поглядів. Особливо гостро це відчувається у переломні історичні моменти. Заскорузлість, крайній догматизм, який панував у так званих суспільних науках радянського періоду, спричинили у період так званої гласності своєрідний вибух наукової публіцистики, переважно підпільної, а згодом, як її називали, неформальної та, зрешотою, й легальної [3].

Різновидами наукових аргументів є насамперед науковий закон, досліджена наукою закономірність, наукові висновки із актуальних досліджень.

Юридичний аргумент будується на інших засадах, ніж фактологічний чи науковий. в його основі не зіставлення тези із реальним життям чи науковими істинами, а із законом, діючими правовими нормами. В них теж сконденсована у відповідний спосіб реальність, але це далеко не просте, дзеркальне відтворення людського буття, а складніше, порівнюючи із наукою.

Правова аргументація особливо відповідальна, бо має справу з узаконеними нормами життя: державного, групового, управлінського, політичного, родинного, адміністративного, економічного, повязаного з різними формами власності.

Пишучи про політику, економіку, стосунки між людьми й особливо про права та обовзки громадянина, про злочини і покарання, журналіст, не будучи фахівцем з питань права, неможе обминути часто складних правових колізій, у яких іноді важко розібратися навіть дипломованим у цій галузі спеціалістам. Як і в інших питаннях, журналіст повинен мати певний багаж знань, бути особливо обережним у власних судженнях, коли заходить мова про людськ долі, розуміти можливості та межі втручання у діяльність правоохоронних органів. Юристи часто, іноді небезпідставно, нарікають на правову некомпетентність журналістів. Але без певної гласності і контролю з боку громади не може обійтися і третя влада, яка, як, до речі і так звана четверта, працює під тиском перших двох і відповідного криміналітету. Мас-медіа не раз ставали назахист цієї гілки влади.

Різновиди правових аргументів залежать від тих законів, на які посилається автор. З прийняттям конституції, в обговоренні якої ЗМІ брали найактивнішу участь, одним із різновидів аргументів є посилання на основний закон [9].

Другий різновид правового аргументу грунтується на численних законах, присвячених різним сторонам життєдіяльності держави. сюди відносяться понад десяток законів, що регулюють діяльність самих ЗМІ. алечи не найчастіше журналістам доводиться звртатися до відповідних кодексів, які передбачають міру покарання за ті чи інші порушення, а це третій різновид правового аргументу. Нарешті, окремим різновидом юридичної аргументації можна вважати такі докази, основою яких є норми міжнародного права. Здебільшого, вони наявні у виступах на міжнародні теми.


2. Методична характеристика переконання


.1 Загальні уявлення про метод


Термін «метод» походить від такого ж давньогрецького слова і в перекладі означає «шлях дослідження, спосіб пізнання». У широкому значенні цього слова під методом розуміють спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні. Метод невіддільний від предмета пізнання, є його аналогом. Це означає, що ми мусимо мати первісні уявлення і знання про предмет, перш ніж запропонувати певні прийоми його опису й дослідження, які й будуть складати метод. Таким чином, можна сміливо твердити, що головні методологічні прийоми формуються під впливом тих чи інших особливостей предмета, відбивають його провідні ознаки, служать для моделювання предмета в цілому або окремих його сторін.

Перебуваючи в залежності від предмета, метод все ж не є константою, а являє собою швидше динамічну структуру. Опис предмета в певній методологічній системі приводить до створення концепції предмета, яка виглядає вичерпаною з погляду даної методології. Цю особливість тонко підмітив видатний філософ ХХ століття Ганс Ґеорг Гадамер, який у статті «Що є істина?» писав про це так: «Methodos - це прямування шляхом, який уже протоптаний чиїмись ногами. Методичність закладає те, що я можу в будь-який момент стати на шлях, яким хтось колись ішов, і ця можливість вказує на науковість моїх починань. Але відповідно, внаслідок самого стану речей зменшуються і претензії на істину. Якщо істину (ventas) встановлює лише справджуваність - без огляду на її форму, - то критерієм пізнання уже є не його істинність, а його підтверджуваність» [4].

Але нагромадження нових знань про предмет триває в науці безкінечно, що приводить до усвідомлення недостатності, застарілості попередньої методологічної системи. Виявляється, що для опису того ж самого предмета потрібна нова методологія, яка відповідає новим знанням і уявленням про предмет. І вона з'являється як наслідок праці нового покоління науковців.


.2 Філософські засади методу журналістики


Як пізнавальна діяльність журналістика спирається на загальнофілософські методологічні засади, серед яких найважливішими є засади правдивості та інтелектуальної чесності. Найвищим загальнолюдським обов'язком журналіста є пошук істини і приведення до неї своїх читачів. При цьому слід розуміти, що істина - це процес все більш глибокого осягнення світу, рух від незнання до знання, від неповного знання до більш повного, рух, який не може припинитися, бо світ невичерпний [14].

Пошук істини, однак, ніколи не буває прямолінійним процесом, а передбачає наявність плюралістичних підходів, подолання численних суперечностей, розв'язання парадоксів і т. ін. Істина перемагає на ринку ідей. Унаслідок цього важливою засадою філософського пізнання є діалогічність, стан сталої суперечки, обговорення важливих проблем. Діалог у журналістиці:

) виступає неминучим у силу множинних підходів до способів пошуку істини;

) є надійним способом руху до неї, породженим внутрішньою діалогічністю людського розуму;

) гарантує найбільшу міру наближення до істини на кожному етапі її осягнення.

Рух до істини й пошук сутності процесів і явищ передбачає ситуацію здивування. Вона породжується несподіванкою сприйняття звичного предмета в незвичному висвітленні, раптовим осяянням на шляху до його розуміння. Здивування невіддільне від іронії - своєрідної реакції мислячого розуму, який піднімається над світом звичних уявлень, аби запропонувати нове пояснення дійсності чи її аспектів [15].

Важливим елементом методу пошуку істини є сумнів - природна реакція людини, коли вона зустрічається з чимось незвичним, непереконливим, нетрадиційним. Сумнів примушує пізнавальний суб'єкт віднаходити аргументи на користь нового бачення, відшукувати у фактах підтвердження правильності нового бачення світу.

Невід'ємним елементом загальнофілософської методології, використовуваної в журналістиці, є критика, як спосіб суджень про предмети і явища, за допомогою якого долаються суперечності, вивчається внутрішня, глибинна природа речей, досягається їх адекватна нинішньому рівню людського інтелекту інтерпретація.

Спільною рисою філософської і журналістської методології є проблематизація предмета вивчення. Вона несумісна з пасивним ставленням до пізнаваних предметів і речей, а передбачає певний зсув у баченні предмета, перетворення його на рухому модель, у якій окреслення втрачають стабільність, набувають плинності, мінливості, відносності. Явище втрачає уявну однозначність, піддається запереченню, але не повному, а частковому, проблемному. Суб'єкт перебуває в стані здивування, іронії, сумніву. А відтак, у нього й виникає нове сприйняття явища чи процесу [8].

Унаслідок застосування цих засад народжується журналістський текст, який, особливо на вищих рівнях його існування: аналітичних чи художньо-публіцистичних жанрів, - не зводиться до логічно впорядкованої схеми, пасивної передачі отриманої із зовнішнього світу інформації, а набуває форми розгорнутого обговорення дійсності, свідомого вичленування парадоксів і труднощів піднятої проблеми, діалогічного зіставлення поглядів на неї та шляхів її розв'язання.

Метод журналістики як різновиду здійснення людством епіс-темологічної гуманітарної діяльності вбирає в себе суб'єктивні властивості психічної організації індивідів. Як відомо, людям, залежно від особистісних рис, можливостей, нахилів, тобто від природних здібностей, притаманні три розвинені види мислення - художнє, наукове і практичне. Ця класифікація випливає з учення І. П. Павлова про типи психічної організації індивіда - художню, мислительну і середню.

Тут ми можемо дати істотну попередню дефініцію: журналістика і є найважливішою галуззю практичного мислення в людській діяльності.

Це твердження потребує додаткових пояснень.

Кожний вид мислення користується переважно певними одиницями комунікації, тобто в кожному виступають різні спонукальні засоби саме до цього виду мислення. При художньому домінують символічні засоби комунікації, при науковому провідне місце посідають знакові засоби, а при практичному - сигнальні. Отже, відповідно - символ, знак, сигнал [15].

Слід окремо наголосити, що в цих залежностях не існує ніякої ієрархічної підпорядкованості. І сигнал, і символ, і знак функціонують кожен у відповідному виді мислення як одно-рівневі між собою, виступаючи лише основним і визначальним засобом комунікації для даного виду. Сигнал, наприклад, у практичному мисленні включає в себе і символічні, і знакові засоби, будучи лише стосовно них домінуючим. Отож, взаємопроникнення одиниць комунікації, одиниць операційного мислення, пізнавальних процесів, а також зв'язок з усіма сферами психіки характерні для кожного розвиненого виду мислення, щораз тільки треба виділяти ту категорію, яка є визначальною для даного випадку.

Художній та науковий типи мислення, як яскраво виражені, а також відповідні їм індивідуальні психічні типи вивчалися детально й глибоко. Але цього не можна сказати про третій тип. В ієрархії людських здібностей практичне мислення довгий час ототожнювалося з діями оператора, диспетчера, конструктора, тобто роль творчості зводилася в порівнянні з іншими видами мислення до найменшої частки. Лише останнім часом практичне мислення починає розглядатися як рівноправне серед інших видів. Це дозволяє подивитися під цим кутом зору на журналістську діяльність.

Отже, стосовно журналістики одиницею узагальнення, тобто одиницею операційного мислення є дія - інформаційний публічний виступ журналіста - у будь-якому виді масової інформації, у будь-якому жанрі. Коли ж ми говоримо про одиницю комунікації в практичному мисленні, то уточнюємо, що відбувається складне переплетіння сигналу, символу й знаку при домінуванні першого. Це означає, що життєва подія, факт чи явище виступає для журналіста як сигнал насамперед. Не як символ - тобто в повноті своєї художньої умовності. Не як локальна знакова система, тобто наукова якість, що певним чином уже сформалізована або формалізується в межах можливого засобами понятійного мислення. А саме як сигнал - спонука до дії, до виступу, хоча в ньому значну, але все-таки підпорядковану роль можуть відігравати і символічний, і знаковий змісти [13].

Для практичного мислення характерні:

) процес зредукування мислительних дій, тобто вибіркове використання лише найбільш потрібного для аргументації й утвердження своєї концепції, тут не передбачається вичерпність аргументації; редукція від безконечного до конечного - головна властивість практичного мислення; оскільки будь-який об'єкт потенційно в інформаційному відношенні невичерпний, включення його в активну епіс-темологічну систему передбачає інформаційне обмеження, представлення його як певної скінченої структури;

) процес дифузії наукових і художніх елементів, при домінуванні тих чи інших одиниць залежно від предмета опису; журналіст апелює водночас до раціональної й емоційної частини нашої свідомості, часто підміняючи argumentum ad rem (аргументи від речей) на argumentum ad hominem (аргументи від людини);

) асоціативність поєднання різних текстових частин, що репрезентують різні типи мислення; журналістика передбачає довільність композиції, ніби «випадкове» включення то художніх, то наукових мислительних операцій;

) полемічність, що випливає з внутрішньої іманентної діалогічності людського мислення; журналіст завжди розмовляє з аудиторією, навіть якщо він не веде відкритої суперечки з виявленим опонентом, він звертається до людей з метою переконати їх у правильності своїх поглядів, у прагненні спонукати до чогось.

Найголовніша властивість методу журналістики полягає в загалом довільному поєднанні елементів наукового й художнього мислення. Серед журналістських творів неважко знайти статті, що наближаються за глибиною осмислення явища, за методом мислення й за стилістикою до наукових праць. Але так само легко виявити й журналістські твори, засновані на художньому мисленні і збудовані на образній домінанті, що наближають їх до літературної творчості [13].

Звернімося до творчості знаменитого російського журналіста Анатолія Аграновського. У нашумілому свого часу циклі нарисів «Листи з Казанського університету» (1960) він підняв проблеми реформування вищої освіти, неефективних методів навчання студентів, старіння викладацького корпусу. Тут створені образи багатьох учених і талановитих студентів, але разом з тим широко використані й наукові докази, статистичні дані, викладені наукові теорії, проблематика досліджень лабораторій і т.д. Така комбінаторність дозволила авторові, з одного боку, глибоко, а, з другого боку, цікаво, відобразити життя вищого закладу освіти, не тільки поставити важливі проблеми, але й олюднити їх, показати їх вплив на долі людей. Твори такого типу найчастіше зустрічаються на сторінках періодичної преси.


.3 Синтетичний та універсальний характер журналістської професії


Аргументами так само є документальні дані, в основі явих лежать об'єктивні факти, події, реальні прояви тих чи інших тенденцій об'єктивної дійсності. Означений тип представлений кількома групами елементів доказової дії.

Аргументи у вигляді фактів життя. До цієї групи аргументів належать повідомлення про факти, встановлені самим журналістом, або такі, що випливають з його життєвого досвіду.

Видатний український публіцист Іван Багряний (1906-1963) у знаменитій своїй публіцистичній праці «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» (1946) активно вдається до аргументації у вигляді наведення фактів життя. Він розповідає кілька епізодів з свого особистого досвіду, які й засвідчують цілковиту тотожність комуністичного режиму з фашизмом [7].

«Я був ще малим 10-річним хлопцем, як більшовики вдерлися в мою свідомість кривавим кошмаром, виступаючи як кати мого народу, - свідчив публіцист. - Це було 1920 року. Я жив тоді в дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її. Він нагадував мені святих Зосима і Саватія, що були намальовані на образку, який висів під старою липою посеред пасіки.

Аж ось одного дня надвечір прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові і на моїх очах та на очах інших онуків, під наш несамовитий вереск замордували його, а з ним одного сина (а мого дядька). Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла з пістоля і реготались… Вони всі гидко лаялись, і під старою липою посеред пасіки, коло ікони святих Зосима і Саватія, все було забризкане кров'ю. (…) В ту ніч було вимордувано в селі всіх стареньких господарів й священика, і організував ту ніч (як безліч таких ночей) більшовизм в особі представників чека та більшовицького «істреботряду». Я не знав, що то було прелюдією до всього мого радянського життя і символом долі, приготованої більшовизмом для цілого мого народу».

Такий аргумент у вигляді факту особистого життя безсумнівно переконає читача, змусить його повірити публіцистові і прийняти його висновки як неспростовні [19].

Часто журналістові доводиться звертатися до соціологічних аргументів. Таке звертання має глибоку традицію. Як на приклад пошлемося на статтю Володимира Навроцького (1847-1882) «П'янство й пропінація в Галичині: розвідка статистична», опубліковану в п'ятій книжці альманаху Михайла Драгоманова «Громада» (Женева, 1882). Поштовхом до написання статті послужив висновок сеймової комісії про те, що в підупаданні селянських господарств винні п'янство, темнота й лінивство самих господарів. Автор очима економіста й соціолога розстежує це питання. Виклавши цифрові дані прибутків середньостатистичної селянської родини та її витрат, він прийшов до незаперечного висновку, що навіть найменшій мірі вживання спиртових напоїв «нема місця в селянськім бюджеті», а відтак нормальна людина ніколи з внутрішніх чинників не вдасться до пияцтва.

Причиною існуючого пияцтва В. Навроцький називає пропінацію. «Це така привілегія, - пише він, - на підставі котрої в кождім галицькім селі й містечку тільки властитель більшої («табулярної») або шляхецької посілості земської, має виключне право продукування й шинкування головних спиртуозних на-питків: горівки, пива й меду».

Вивчивши статистику, В. Навроцький пропонує висновок: причина пияцтва не лежить всередині народу, ні в його національнім, ні в соціальнім характері, вона нав'язана йому певною «правною» інституцією. «Держава віддала той народ, із зв'язаними руками, найнікчемнішій з цілого світу аристократії в оренду, для його визискання аж до послідньої каплі поту, аж до його послідніх, навіть моральних нащадків».

Слід відзначити, що питома вага соціологічних аргументів у сучасній масово-інформаційній ситуації зростає. Наша спільнота все більше довіряє різного роду статистичним даним, соціологічним опитуванням, спеціальним працям з соціології. Часто самі видання проводять свої соціологічні кампанії, покликані дати відповідь на актуальне для регіону чи країни в цілому питання.

У статті В. Навроцького спостерігаємо перехід до ще однієї категорії наукових аргументів: правничих, юридичних. Розкривши зміст закону пропінації, автор встановив прихований механізм, що повертав ситуацію на користь панівного класу.

Правові аргументи журналістика використовує часто, і не лише в матеріалах на кримінальну тему. Навпаки, тут все більш-менш ясно: є злочин і встановлена міра покарання за нього. Але в житті трапляються тисячі побутових цивільних ситуацій, які також потребують правового розгляду. З цього погляду знання законів (не лише про масово-інформаційну діяльність) є обов'язковим для журналіста [4].

Як на певний парадоксальний приклад пошлемося на памфлет Миколи Хвильового (1893-1933) «Україна чи Малоросія?» (1926), у якому автор, полемізуючи з тодішньою партноменклатурною верхівкою, посилався на найвищий правовий документ держави - Конституцію, незнання якої опонентом він встановив. «Хвиля ображається, - писав М. Хвильовий, - що ми назвали Україну самостійною державою. От тобі й раз. А хіба вона не самостійна? Перехрестіться, камраде, та подивіться в нашу конституцію. Розгорніть параграф перший і уважно перечитайте».

Позиція, що її відстоює журналіст, мусить бути обов'язково узгоджена з законом. Без перебільшення можна твердити, що у знанні законів і в узгодженні з ними своєї діяльності полягає свобода журналіста. Правові аргументи виявляються найбільш ефективними у величезній кількості публікацій, де мова йде про життєво важливі проблеми громадян.

Окрім використання як наукових аргументів даних історії, соціології й права, приклади чого ми розглянули, журналіст може звертатися й до інших наук.

Оскільки будівельним матеріалом для інформаційних повідомлень, аналітичних суджень та художньо-публіцистичних побудов є різноманітні мовностилістичні засоби і прийоми, то слід визнати, що засобами логічної та образної доказовості в журналістському творі є (і лишиться назавжди) мова автора, мовна характеристика героя, багатство словникового запасу, художні тропи, фігури поетичного синтаксису, фразеологізми, нові сло-воутворення, місцеві говірки та діалекти. Причому це стосується як письмової, так і усної журналістики [14].

В.В. Різун взагалі кваліфікує журналіста як «мовну особистість», адже «реальним засобом соціального управління для журналіста є мовний твір - продукт його мовної активності, а саме мовної діяльності». Звичайна людина, що приходить у журналістику, повинна в процесі навчання професії вийти на новий рівень мовного розвитку, який можна назвати рівнем усвідомлення власного мовлення і своєї мовної діяльності. Журналістська праця неможлива без особливої і обов'язкової її складової - створення журналістських матеріалів, тобто журналістської творчості. Автор категорично, але цілком слушно твердить: «Для журналіста мовлення - самоціль, оскільки перед ним стоїть редакційне завдання: створити текст про когось або про щось».

А відтак, скільки б у сучасному світі не говорилося про дефі-лологізацію журналістики, це завжди слід сприймати в метафоричному сенсі, як свідчення того, що самого знання мови сьогодні для успіху в цій сфері замало. Професія журналіста вимагає ще й ґрунтовних знань у галузі політології, економіки, соціології, філософії та ін. гуманітарних дисциплін. Але ця вимога не перекреслює необхідності глибоко й досконало знати мову - першооснову журналістської творчості. Над збагаченням свого мовного інструментарію журналіст мусить працювати все життя.

Полемічність практичного мислення спричинює потребу для журналіста часто звертатися до такого прийому ведення дискусії, як доведення хибності аргументів і умовиводів опонента, завдяки чому досягається спростування його позиції.


3. Практичне використання аргументації на прикладі провідних ЗМІ України


Сучасна якісна журналістика прагне бути журналістикою конфлікту. Її суть полягає в тому, що ефірний час або шпальта видання надається спеціалістам, які мають діаметрально протилежні точки зору. Вони по черзі висловлюють свої аргументи. Окрім того, до дискусії допускається також втручання споживача мас-медійної продукції для того, щоб він міг висловити свою точку зору. Для цього на ТБ і радіо організовують прямі ефіри й опитування (відкриті й анонімні), а в журналах і газетах відводять колонки для друку листів читачів. Таким чином, виробники інформації та її споживачі шукають істину або новий шлях розвитку. Такий підхід серед українських мас-медіа притаманний першому каналу українського радіо (програма «Житейські будні»), УТ-1 (програма «Шустер-лайф»), газетам «День», «Україна молода», журналу «Країна».

Неякісні ЗМІ, щоб заохотити споживача купувати товари, які йому насправді непотрібні, вдаються до використання забороненого «25-го кадру». Таким чином, ЗМІ перетворюються з інформаторів на агітаторів. На противагу їм чинить якісна преса, зокрема, «Україна молода» та «День». У цих ЗМІ переважають фактологічна й емоційно-образна аргументації. Зокрема, в «Україні молодій» надруковано матеріал Василя Неїжмака «Чи заклює Мазепу двоголовий орел». Журналіст звертається до фактологічної аргументації, безпосередньо-емоційних висловів, коментарів. Він зазначає, що в Полтаві планують встановити памятник гетьману України Івану Мазепі. Власна позиція міського голови Полтави Олександра Мамая щодо встановлення памятника стає очевидною через його «вбивчий» аргумент. Він зазначив, що соціологи провели опитування та встановили, що лише 6% висловилися за Мазепу. До вищесказаного додав, що мер повинен займатися дорогами, тролейбусами, харчуванням дітей у школах, а не памятниками [5, с. 6].

У газеті «Україна молода» надруковано матеріал Ярослава Тракало під заголовком «Міністр від лукавого». Журналіст аргументує чому російські українці звинувачують очільника МЗС Костянтина Грищенка в обмані. Причиною став його виступ. Замість того, щоб захищати права наших громадян у РФ, він почав доводити, що росіяни, закриваючи українські організації, мають рацію. Аргументувати своє положення він намагався досить обєктивно: наголосив, що ОУР не проводила щорічні збори, її відділень недостатньо, що не дає їй право називатися федеральною організацією. Журналіст вдається до безпосередньо-емоційного вислову, зазначаючи, що українське МЗС «вішає на вуха локшину», намагаючись створити псевдоукраїнську організацію замість ОУР. Ще одним аргументом того, що Грищенко відкрито обманював, є ситуація, яка склалася з бібліотекою української літератури у м. Москві. Міністр звітував перед нардепами, запевнивши, що читальня працює в нормальному режимі. Насправді ж сайт бібліотеки не працює, сервер не повернули, тривають допити. Застосовуючи морально-етичну аргументацію, журналіст прагне докричатися до сумління Грищенка: «Нашому МЗС варто було б задуматися та перевести речі у практичну площину, продемонструвавши, що доля російських українців є нам небайдужою. Нормальний міністр мав би згоріти від сорому, розповідаючи те, що говорив Грищенко» [6, c. 9].

У газеті «День» надруковано матеріал Марії Томак під назвою «Гетто-мюзик». Журналістка інформує, що Верховна Рада скасувала квоти щодо україномовної музики (йдеться про норму, яка встановлювала, що в загальному обсязі мовлення не менше, ніж 50% мають становити українські музичні твори). У тексті переважає фактологічна аргументація й емоційні оцінки та вислови. Наводяться коментарі, посилання на джерела, з яких була отримана інформація. Автор законопроекту Олена Бондаренко наводить фактологічні аргументи щодо необхідності прийняття даного законопроекту. Вона наголошує, що українських музичних творів замало, тож аудиторія не отримує різноманітної інформації. Аргумент є слабким і не досить переконливим. Адже музикознавцям відомо, що україномовні пісні були першими у списках 40 найпопулярніших музичних творів у країні. Журналіст вважає, що прийняття закону є нищенням україномовності, та наголошує, що встановлених квот ніхто не дотримувався. Аргументує це недотримання тим, що в Україні не було жодного випадку покарання за те, що на радіо, телебаченні ведеться відкрита антиукраїнська пропаганда. Журналіст пише, що радіостанції в Україні «язик не повертається назвати українськими». Аргументує цю тезу тим, що україномовні пісні «крутили» від 2 ночі до 6 ранку, формально дотримуючись законодавчих вимог. «Гетто-мюзик» - влучно висловилася Барбара з гурту «Мертвий півень» про новий законопроект. ЇЇ вислів став вдалим заголовком для статті. Найпотужнішим аргументом у статті виявився вислів, що «жодні квоти та їх скасування не вплинуть на любов українців до своєї насправді якісної музики». Аргумент доповнений фотокарткою, на якій зображено гру на українських музичних інструментах. Аналіз статті дає можливість зробити висновок, що автор закликає українців оговтатись і відродити колишню славу співучого народу [2, с. 8].

У газеті «День», у статті «Як почуваєшся, рідна мово?», Костянтин Гришин наводить емоційно-образні та фактологічні аргументи. Матеріал він ілюструє двома фотокартками: із засніженого Майдану Незалежності, на який прийшла молодь з плакатами, аби засвідчити свою любов і повагу до української мови та із сайту in.org.ua, на якому зображено профіль дорослої людини, що звертається до немовля. Автор наводить фактологічні аргументи на користь того, що українська мова лишається рідною для більшості населення України: «За даними перепису 2011 року, українська є рідною для 67, 5% громадян України». Автор також наводить аргументи чому рідна мова в Україні «почувається незатишно»: «У мешканців східних регіонів право на свою мову намагаються відібрати, закриваючи нечисленні українські школи». Відчувається, що пишучи статтю, автор прагнув обєднати суспільство навколо мовного питання [3, c. 6].

Розглянемо ще один приклад:

«Використовувати чи не використовувати в тесті відкриті запитання (запитання з розгорнутою відповіддю)? Протягом трьох років в Україні розроблялася модель, яка передбачала їх використання. Ситуація з відкритими запитаннями нагадує випадок «чемодану без ручки» - і нести важко, і викинути шкода. Три роки тривали експерименти з відкритими запитаннями. Кінця справи не видно: дуже б хотілося залишити творчі завдання в тестах, але як їх перевіряти, як оцінювати, як забезпечити єдність при оцінюванні? У Польщі з цими проблемами намагаються впоратися вже понад десять років, інші країни з самого початку відмовилися від відкритих запитань (розуміючи під тестовими завданнями тільки такі, правильність відповідей на які може перевірити комп'ютер) і зосередилися на вдосконаленні форматів та змісту тестових завдань.

У 2006 році в українській моделі ЗТ (зовнішнього тестування - Авт.) пропонується використовувати тільки закриті запитання, передбачається тільки комп'ютерна обробка результатів тестування (сканування з подальшим оцінюванням)» (С. Раков. «Тестування випускників 2006 року».

У цьому фрагменті застосовано непряму апагогічну аргументацію. Використання тільки закритих запитань в тестах (теза) обґрунтовано через наведення аргументів, які показують неприйнятність відкритих запитань. У даному випадку положення про використання в тестах відкритих запитань є антитезою для положення про використання в тестах тільки закритих запитань.


Висновки


Таким чином, під час написання курсової роботи було розкрито поняття аргуметації, проаналізовано її структуру, розкрито різновиди та місце переконання в журналістських жанрах. В ході вивчення даної теми розглянуто наслідки впливу, який здійснюють на аудиторію журналістські тексти з аргументацією; було вивчено, яким чином на практиці вітчизняні журналісти використовують у своїх текстах аргументацію; дотримання принципів обєктивності, доцільності та правдивості в текстах з аргументами.

У сучасних умовах розвитку національного інформаційного простору на журналіста лягає серйозна відповідальність перед громадянами України за той вплив, який чинять його матеріали, надруковані у періодиці, показані по телебаченню, виголошені по радіо. Відомо, що журналістика з-поміж інших функцій виконує також функцію формування громадської думки наа тлі зростаючої безвідповідальності «жовтої преси», яка вдається до умисної дезінформації та друку неперевірених даних.

Таким чином, на дієвість аргументів у процесі переконування впливають такі чинники: імя журналіста, авторитетність джерела інформації, вдало підібраний фактаж і вміння вправно ним оперувати.

Журналісти якісних видань («День», «Україна молода») у своїх аналітичних статтях дотримуються необхідних моральних принципів, закладених у правилі ТОКАЦ (точність, обєктивність, коректність, аргументованість, цілісність). Для цього вони використовують здебільшого фактологічну й емоційно-образну аргументації. Журналісти цих видань, наводячи певні аргументи у своїх текстах, намагаються обєднати суспільство навколо національного питання. Однак цього не можна сказати про «жовту пресу», що застосовує психологічні технології, аби перетворити читача на автомат, який виконуватиме те, що навяжуть ЗМІ.

Існує велика кількість визначень поняття «аргументація». В рамках даної роботи ми спиралися на визначення А.А. Івіна, згідно з яким аргументація - це «приведення доводів з метою зміни позиції або переконань іншої сторони».

Структурно аргументація складається з: тези; аргумента; демонстраціі.

Основними характеристиками аргументації є:

аргументація завжди виражена в мові, має форму вимовлених або написаних тверджень; теорія аргументації досліджує взаємозв'язок цих тверджень, а не ті думки, ідеї, мотиви, які стоять за ними; аргументація є цілеспрямованою діяльністю: вона має свої завдання посилення або ослаблення чиїхось переконань; аргументація - це соціальна діяльність, оскільки вона спрямована на іншу людину або інших людей, передбачає діалог і, активну реакцію іншої сторони на наведені доводи; аргументація припускає розумність тих, хто її сприймає, їх здатність раціонально зважувати аргументи, приймати їх чи заперечувати.

Найбільш поширені способи аргументації діляться на універсальні, застосовувані у всякій аудиторії, і контекстуальні, ефективні лише в деяких аудиторіях. До універсальних способів відносяться емпіричні та теоретичні аргументи, до контекстуальних - посилання на традицію, здоровий глузд, смак.

Аргументація широко застосовується в засобах масової інформації.

Масова комунікація - це «систематичне поширення повідомлень серед чисельно великих, розосереджених аудиторій з метою впливу на оцінки, думки і поведінку людей». Основними засобами масової комунікації є друк, радіо, кіно і телебачення, які визначаються також як засобу масової інформації.

Цінність аргументів багато в чому залежить від того, наскільки вони задовольняють вимогам логіки: аргументи в ЗМІ повинні бути істинними; аргументи в ЗМІ повинні бути достатніми підставами для тези; аргументи в ЗМІ повинні бути судженнями, істинність яких доведена самостійно, незалежно від тези; аргументи не повинні суперечити одна одній.

У сучасному інформаційному просторі журналісти, окрім традиційних способів аргументації, використовують різноманітні методи психологічного впливу на свідомість людини, наприклад, «білий шум», «25 кадр», приховану реклама. Вплив зазначених технологій на формування громадської думки маловивчений і потребує глибшого дослідження.


Список використаних джерел


1.Алексєєв М.М. / У всеозброєнні аргументів. - Москва: Знання, 1986. - 64 с.

2.Арутюнова Н.Д. / Дискурс. Лінгва. енціклоп. Словник // - Москва: Рад. енциклопедії., 1990. - С. 136-137.

.Арутюнова Н.Д. / Пропозиція та її зміст: Логіко-семантичні проблеми // Н.Д. Арутюнова. - Москва: Наука, 1976. - 383 с.

.Бахтін М.М. / Естетика словесної творчості // М.М. Бахтін. - Москва: Позов-во, 1979. - 140 с.

.Бенвеніст Е. / Загальна лінгвістика. Пер. з франц. // Е. Бенвеніст. - Москва: Прогрес, 1974. - 447 с.

.Берков В.Ф. / Аргументація як мова // В.Ф. Берков. Стратегії комунікативної поведінки: матеріали доповідей Міжнар. наук. конф., Мінськ, 3-4 травня 2001 р.: В 3 ч. / Мінський держ. лінгвіст. ун-т; редкол.: Д.Г. Богушевич - Мінськ, 2001. - Ч. 1. - С. 118-122.

.Брутян Г. / Аргументация // Г. Брутян. - Єреван, 1984. - 112 с.

.Брутян Г.А. / Нарис теорії аргументації. - Єреван: Видавництво АН Вірменії, 1992. - 303 с.

.«День». - 22 лютого 2011 року.

.Здоровега В. / Теорія і методика журналістської творчості // В.Й. Здоровега. - Львів, 2004. - 268 с.

.«Україна молода». - 15 лютого 2011 року.

.«Україна молода». - 22 лютого 2011 року.

.Ухванова І.Ф. / План змісту тексту: від аналізу до синтезу, від структури до системи // І.Ф. Ухванова. Філософська і соціологічна думка. - Київ, 1993. - №3.

.Кузнецова О.Д. / Аргументація в публіцистиці. - Львів: Вища школа, 2006.

.Курачек О.Ф. / Логічні і екстралогіческіе засоби переконання на матеріалі англійської мови // О.Ф. Курачек. Комунікативні стратегії: матеріали доповідей Міжнар. наук. конф., Мінськ, 28-29 травня 2003 р.: В 2 ч. / Мінський держ. лінгвіст. ун-т; редкол.: Т.В. Поплавська. - Мінськ, 2003. - Ч. 2. - С. 182-186.

.Логіка і риторика. Хрестоматія / Упорядник В.Ф. Берков, Я.С. Яскевич. - Мінськ: НТООО «ТетраСистемс», 1997. - 624 с.

.Лотман Ю.М. / Всередині мислячих світів. // Людина - текст - семіосфера - історія. - Москва: Мови російської культури, 1996. - 464 с.

.Почепцов Г.Г. / Комунікативні технології двадцятого століття. // - Москва: «Рефл-бук», Калінінград: «Ваклер», 2000. - 352 с.

.Почепцов Г.Г. / Теорія комунікації // Г.Г. Почепцов. - Москва: Ваклер, 2003. - 277 с.

.Пижова М.Г. / Аргументація, переконання і комунікація // М.Г. Пижова. Стратегії комунікативної поведінки: матеріали доповідей Міжнар. наук. конф., Мінськ, 3-4 травня 2001 р.: В 3 ч. / Мінський держ. лінгвіст. ун-т; редкол.: Д.Г. Богушевич. - Мінськ, 2001. - С. 131-134.

.Савич Є.В. / Дискурс-лобіювання: методологічні аспекти // Є.В. Савич. Комунікативні стратегії: матеріали доповідей Міжнар. наук. конф., Мінськ, 28-29 травня 2003 р.: В 2 ч. / Мінський держ. лінгвіст. ун-т; редкол.: Т.В. Поплавська (відп. ред.) [Та ін]. - Мінськ, 2003. - Ч. 2. - С. 131-135.

.Тодоров Ц. / Поняття літератури // Ц. Тодоров. Семіотика. - Москва: Прогрес, 1983. - С. 355-369.

.Токарєва І.І. / Етнолінгвістики та етнографія спілкування: монографія // І.І. Токарєва; під заг. ред. Ф.А. Литвина; Мінський держ. лінгвіст. ун-т. - Мінськ, 2001. - 250 с.

.Сергеев В.М. / Структура аргумента в научном и публицистическом тексте // Прагматика текста: Сб. науч. тр. - Казань, 1984.

.Тертычный А.А. / Аргументация в журналистике. - Москва, 1999.

26.Івін А.А. / Логика для журналистов. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 224 с.

27.Івін А.А. / Теория аргументации. - М.: Гардарики, 2000. - 416 с.

28.Ким М.Н. / Технология создания журналистского произведения. СПб., 2001.

29.Конецька В.П. / Социология коммуникации: Учеб. Пособие. М.: Изд-во МУБиУ, 1997. 304 с.

30.Культура русской речи: Учебн. для вузов /Под ред. проф. Л.К. Граудиной и проф. Е.Н. Ширяева. М.: НОРМА-ИНФРА, 1998. - 560 с.

31.Ларін Б.А. / Очерки по фразеологии (О систематизации и методах исследования фразеологических материалов) // Б.А. Ларін. История русского языка и общее языкознание. - М., 1977. - 250 с.

32.Femeren F.H., van, Grootendorst R. Speech acts in argumentation discussions. - Paris, 1984.

.#"justify">.#"justify">.http://b-ko.com/book_242_glava


Теги: Види аргументації, їх методична характеристика  Курсовая работа (теория)  Журналистика
Просмотров: 11613
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Види аргументації, їх методична характеристика
Назад