Жінки в історії України

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський Національний Економічний Університет

Факультет Обліку і Аудиту

Кафедра українознавства і документознавства


Реферат з теми:

Жінки в історії України


Тернопіль-2010


ВСТУП


Українська жінка у всі часи оберігала рід свій український. І не раз їй доводилося ставати войовницею на полі битви за гідність українського імені, за майбутнє України. Надзвичайно великим є також внесок жіноцтва у нашу соціокультурну, етичну, звичаєву спадщину. Особливості історичного життя українського етносу зумовили й своєрідне становище жінки в суспільстві, яке викликало подив у чужоземців мірою правої та звичаєвої забезпеченості, побутової самостійності, раціональності й гуманності відносин у родині.

Але, звичайно, не можна надто ідеалізувати цю ситуацію: адже соціальні контрасти, а потім закріпачення села, чужинець кий гніт тяжко відбилися на жіночій долі - з великим уболіванням розповіла про це українська класична література, від Шевченка починаючи. І про це не можна забувати - як і про те, скільки витерпіла українська жінка за часи страшних воєн і лихоліть, що спадали на українську землю, - однак зуміла давати силу й дух синам і дочкам, які несли гідність і творчу снагу роду українського.

Багато дослідників минувшини зауважували, що ще за давніх-давен звичаєва культура надавала жінці повноправні можливості, аж до керування державою.

Традиційна культура, яка у своїй відносній цілісності збереглася, початку ХХ ст., зазнавала, безумовно, змін протягом багатьох минулих століть. Але на основі досвіду багатьох поколінь виробилися стабільні форми самоорганізації суспільного й родинного життя, господарювання, спілкування, дозвілля, норми моралі й етикету, соціалізації особи, життєдіяльності етносу в цілому.

У силу історичних умов державного й бездержавного життя українців, збереження етнічної ідентичності якраз і спиралося на традиційну основу етнокультури і завдячувало їй.

Становище українки в традиційному суспільстві ХІХ ст. у загальних рисах було таким самим, як і в інших європейських християнських державах, але водночас мало етнічні особливості, які виробилися впродовж віків.

Воно характеризувалося порівняною демократичністю статусу жінки в сім'ї, громаді.


КНЯГИНЯ ОЛЬГА


Серед жінок України-Руси Княжої доби Ольга чи не найяскравіша особистість. Про її походження нема одностайних думок. Одні вважають Ольгу скандинавкою (Ольга - скандинавське Гельга), виводять із скандинавської родини. Інші вважають її словянкою, дочкою боярина. Ще інші - дочкою бідного селянина, перевізника на ріці. Але державна діяльність княгині доказує противне. Так поводитись з цісарями і підданими, як вела себе Ольга, може тільки жінка-володарка, що змалечку звикла наказувати і розпоряджатись, а вияви пошани до себе приймати за їй належне. [1,18-19]

Найдавніший літопис розповідає детально про її помсту деревлянам за свого чоловіка, про подорож до Греції влітку 955 р., хрещення в Царгороді. Так після смерті Ігоря княгині Ользі припало керувати величезною, ще не зовсім сконсолідованою державою - від Волги і Кавказу до Карпат і Балтики. Перше що вона зробила це жорстоко відплатила древлянам за смерть чоловіка. Про подорож княгині Ольги до Царгорода свідчать і візантійські хроністи, тільки вказують іншу дату - 957 р. Зокрема, імператор Константин Багрянородний у своєму творі "Про церемонії візантійського двору" чимало місця присвятив перебуванню княгині у Візантії. І пізніші джерела XI-XII ст. згадують її подорож та вміння вести дипломатичну гру. Вони зазначають, що Ольга, поїхавши до греків на гостину, здобула там велику прихильність. Літопис передає таку легенду: цар Константин побачив, що " вона дуже гарна лицем і розумна, подивувався її розуму, бесідуючи з нею, і мовив їй: достойна ти єси царствувати з нами в столиці нашій". Щоб не заторкнути гордість царя, княгиня Ольга вдалася до хитрощів. Вона попросила його бути її хрещеним батьком на обряді хрещення. Відомо ж, що церква забороняла шлюби з духовним батьком. Ольга, як слушно зауважує М. Грушевський, добре знала християнські приписи, а це, безумовно, говорить про її освіченість, можливо навіть, і про належність до християнського обряду. Як і про вміння дипломатично розв'язувати доволі складні питання, про відданість своїм традиціям і звичаям. Наявність у її дипломатичному почеті знатних жінок підтверджує їхній високий статус в державі.

За народними уявленнями, Ольга була взірцем шанованої жінки. Вона зберігала пам'ять про свого покійного чоловіка, виховувала сина і дбала про державні інтереси. Безперечно, діяння знатних людей оповиті легендами, переказами. Зарубіжні хроністи, зокрема, не дають підтвердження хрещення Ольга в Царгороді. А це наводить дослідників на думку, що княгиня на час свого візиту вже була християнкою, оскільки супроводжував її священик Григорій. Є свідчення, що вона відвідувала Софійський собор і подарувала для ризниці золоте блюдо. Вже залишаться таємницею багато фактів, які змогли б відкрити нам цілісний портрет жінки - володарки України-Руси X сторіччя.

В історії України Ольга постає як мудра правителька високого дипломатичного хисту, реформаторка внутрішнього життя своєї держави в різних площинах: економічній, культурній, ідеологічній.

Повстання деревлян проти надмірних поборів і трагічна загибель чоловіка змусили Ольгу подумати над упорядкуванням збору податків. Вона здійснює поїздки по всій Україні, «... де встановлює оброки, данини, "уроки", визначає спеціальні місця - "погости" - для збирання податків, ставить "знамення", тобто князівські знаки, що визначають державні володіння». Реформування економічного життя держави, усунення причин, які викликали невдоволення люду через обтяжливі побори, сприяло консолідації племен, зміцненню держави. І в цьому велика заслуга мудрої княгині Ольги.[2;28]

За часів Ольги в Києві будують церковні храми, збільшується кількість християн, вона не обходить своєю увагою важливі справи, облаштування церкви. Очевидно, не завжди погоджуючися з впливом Константинополя на свою державу, Ольга шукає контактів з іншими державами Європи - Угорщиною, Германією, Римською імперією. Мудра і далекоглядна, вона намагається унезалежнитись від Візантії.

Княгиня Ольга зміцнює внутрішньодержавні стосунки, нарешті знаходить порозуміння з деревлянами, за гіпотезою, робить дочку дерев-лянського князя Малушу своєю ключницею.

Успіхи в господарюванні, політиці, розбудові держави, міжнародних контактах принесли володарці Київської Русі почесті, шанування, славу.

Нестор Літописець порівнював княгиню Ольгу із зорею, що передує сходу сонця. Висока похвала княгині вміщена у творі Іакова Мніха: "Ой як похвалю блаженну Ольгу, братіє? Не бачивши її! Тілом жінка, мужеську мудрість маючи, присвячена святим духом, урозуміла бога істинного, творця неба і землі...".

За наявними джерелами княгиня Ольга померла 11 липня 969 р. в Києві. Як пише літописець, "і плакали за нею плачем великим син її, і внуки її, люди всі".

Під 1007 р. у "Повісті врем'яних літ" згадується, що князь Володимир (онук княгині Ольги) переніс останки княгині до Десятинної церкви Богородиці, і поховано їх у кам'яному саркофазі. Археологи підтверджують цю цілком імовірну версію літопису.

Як зауважує Н. Полонська-Василенко, «староруське право визнавало жінку рівноцінною чоловікові; в час розпаду родового устрою жінка стає на друге місце за своїм чоловіком, і після смерті його вона робиться головою родини. З історії Ігоря, і ще більше Ольги, бачимо, що , жінки дійсно користалися в часі, коли тільки зароджувалася держава, значними правами».[2;29]


ГАННА ЯРОСЛАВНА


Князь Ярослав Мудрий удруге був одружений з донькою шведського короля Інгігердою - Іриною, з якою мав дев'ятеро дітей, серед них три доньки. Одна з них - князівна Анна Ярославна, народжена приблизно 1028 р.

Її дитинство і юність проходили в княжому дворі. Там виховували любов до книги, мистецтва, вивчення іноземних мов. Дівчина навчалась у приватних учителів й опанувала грамоту, історію, математику, іноземні мови, правила тогочасного європейського етикету. Вона була освіченою князівною.

р. до Києва прибуло французьке посольство з дорученням Генріха І висватати Йому князівну. Самі пошуки нареченої на берегах далекого Дніпра можуть лише засвідчити неабиякий престиж України-Руси на міжнародній арені, а також вроду дівчат. Після урочистих прийомів, церемоній, знайомств послам короля Франції дали згоду на шлюб Ганни Ярославни з Генріхом І.[2;30]

Перекази оповідають, що нелегко було прощатися з рідними, з містом. Попереду незнайоме життя. Батько давав напуття своїй доньці: "Пам'ятай, дочко, про честь Русі і нашого рідного Києва". Путь князівни до Франції пролягала торговельними шляхами до Європи через Краків, Прагу, Регенсбург і далі до Франції.

травня 1049 р. (за деякими даними 19 травня 1051 р.) відбулася урочиста шлюбна церемонія Ганни і Генріха у Реймському кафедральному соборі. Анна Ярославна подарувала собору Євангеліє, привезене з Києва, яке збереглося до наших часів. На цьому Євангелії французькі королі аж до революції 1793 року складали присягу під час коронації. Варто зазначити, що Реймське Євангеліє написане кирилицею і є най давнішою пам'яткою XI ст. київського походження.

Життя королеви Ганни у Франції було, очевидно, нелегким. Чужа країна, інтриги при дворі, боротьба короля за захист Франції, заколоти вельмож.

У шлюбі з Генріхом Анна народила трьох синів: Філіппа, Робера і Гуго. Середульший помер у підлітковому віці.

У вихованні дітей Анні знадобилася її освіта, яка і в Європі на той час не була поширеним явищем серед жінок. Недарма чутки про розум королеви дійшли до Папи Римського Миколая II. Він писав Анні, що чув "...про її розум, доброчесність, королівську гідність, повагу і щедрість до церкви".

Генріх І після 30-річного перебування на троні передав його дев'ятирічному синові Філіппу. Сам же помер через рік після коронації сина. Регентом та опікуном короля став Бодуен Фланський разом із матір'ю-королевою Анною Ярославною.

Виховання малолітніх синів, безперечно, забирало час і сили матері-королеви. Її обов'язки і раннє вдівство також робили життя нелегким. Другий шлюб з непокірним графом Рудольфом ускладнив стосунки Ганни з сином королем Франції. Але її підписи на багатьох і королівських грамотах поруч із підписами Філіппа дають підстави думати, що вона допомагала синові у державних справах. У 1063 р. Філіпп І надав грамоту Суассонському абатству, скріплену підписами Ганни та її короля-сина. її підпис "Ана рьина", тобто "Анна королева", зроблено кирилицею. Цей документ засвідчує, що 1063 р. Анна зберігала свій королівський титул. То був автограф жінки - державного діяча Франції, яка походила з наших земель.

р. із досягненням Філіпом повноліття вичерпано і роль Ганни як наставниці короля. Вона залишає королівський двір і живе у своїх маєтках, але, очевидно, все ще допомагає синові. Останній документ із підписом Ганни датується 1075 р. Іще раніше Анна Ярославна заснувала у м. Санлісі (40 км від Парижа) абатство на честь святого Вікентія. Там збереглася каплиця зі встановленою пізніше скульптурою і написом: "Анна руська, королева французька, засновниця храму у 1060 р."[2;31] Королева Франції, яка народила і виховала короля Філіппа І, що увійшов в історію Франції як переможець, господар, дипломат, була українкою, донькою князя з берегів Дніпра і столичного міста Києва, її онук Людовик (Луї) VI (найстарший син Філіппа) прославився як відважний захисник Франції від німецьких завойовників та був великим прихильником вільного селянства. А внук Ганни Ярославни Філіпп II (1165-1223) заснував у Парижі університет, що став відомим центром науки у всій Західній Європі.

Анна Ярославна померла, ймовірно, 1079 р. у Франції, але точна дата смерті королеви й місце її поховання вважаються нез'ясованими.

Дві сестри Ганни Ярославни також були віддані заміж за європейських володарів. Єлизавета Ярославна 1047 р. одружилася з Гарольдом і стала королевою Норвегії, але скоро овдовіла і вдруге вийшла заміж за данського короля Свена II Естрідсена. Анастасія Ярославна одружилася а угорським королем Андрієм І і 1047 р. стала королевою Угорщини.[2;32]


ЖІНКА В СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ ЗА КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ


У періоді української історії, названому дослідниками Козацькою добою, ще іі досі залишається невивченою ціла низка явищ. Зважаючи на важливу роль у суспільному житті України XVI-XVII ст. козацтва як стилю життя та світосприйняття, зазначимо, що поза увагою дослідників залишилася така значуща сторінка багатогранного життя того часу, як роль і статус українських жінок. Висновки про становище жінок базувалися в основному на вивченні козацького аскетизму відреченні запорожців від сімей, жінок та зосередженні їхніх розумових і фізичних зусиль на військовій справі. Дехто з дослідників української минувшини взагалі вважав, що. живучи на дніпровських островах, козаки байдужіли до звичайних мирських радощів, нехтували сімейним затишком і добробутом, а драматичні події XVI XVII ст. ворожнеча та кровопролиття не сприяли цивілізованому устрою життя, розхитували шлюб та сім'ю.

В Україні в XVI - першій половині XVII ст., на відміну від Західної Європи, суспільне становище жінки залежало не від суспільного статусу чоловіка, а від її власного майнового становища. Тому шляхтянки, незалежно від сімейного стану, володіючи інколи величезними земельними латифундіями, мали значну суспільну вагу у своїх повітах.[2;33]

Правове становище жінок нормував Литовський Статут, у карних та цивільних постановах якого був закріплений принцип рівного права для чоловіків і жінок. Забезпечивши майнову незалежність жінок та їхні права на успадкування землі, Литовський Статут таким чином узаконив рівний з чоловіком правовий статус, що мало неабияке значення. Адже саме правовий статус людини характеризував середньовічну людину і диктував її моральні якості.

Жінки-шляхтянки в означений період мали широку свободу і правову незалежність, не поступаючись у повноті своїх громадських прав чоловікам. Суспільне становище жінки-шляхтянки відрізнялося від становища чоловіка тільки тим, що жінки при живих братах наслідували четверту частину батьківщини. Цей виняток пояснюється тим, що за литовсько-феодальним законодавством володіння маєтностями завжди поєднувалося з обов'язком військової служби. У випадку, коли землевласниця була вдовою або жила окремо від сім'ї, вона зобов'язувалася поставляти певну кількість воїнів, а не служити особисто. Проте жінки іноді самі виконували цей обов'язок, з'являючись на військову службу, як це зробила 1565 р. шляхтянка Зофія Єзофова.

Хоча Запорозька Січ і була майже неприступною для жінок, проте українка, як мало яка жінка в Європі, була пов'язана з військом і військовими обов'язками. Особливості нестабільного життя в українських воєводствах біля татарських кордонів зумовлювали необхідність озброєння, войовничу вдачу та своєрідність світосприйняття.

За таких умов жінки переймалися тими ж інтересами, що і їхні чоловіки чи брати. У місцевості, повній небезпек, жінці часто доводилося ставати на захист родинного вогнища, на оборону домашнього майна. Життя на прикордонні привчало українських жінок до витривалості, самостійності, сміливості, вміння постояти за себе і свою родину зі зброєю в руках. Щоб переконатись у цьому, досить вчитатися в рядки народних пісень і дум Козацької доби. Образ матері, дружини, сестри. нареченої змальовано тут із щирістю та реалістичним відображенням дійсності, яка не дає підстав сумніватися, що українським ідеалом краси й жіночості XVI - першої половини XVII ст. була жінка, гарна, "як зірниця", "гнучка, як тополя", з "рум'яним личеньком", з "очима, як терен", соціально активна, вільнолюбива особистість, водночас здатна визволяти бранців, воювати з ворогом, керувати військовим загоном чи управляти господарством.[2;34]

Як свідчать документи, 1524 р. після битви під замком Прухник на Поділлі серед убитих захисників були знайдені тіла жінок, переодягнених у чоловічий одяг. Щоб їх не розпізнали, жінки навіть поголили собі голови.

Українських жінок забирали в полон не рідше, ніж чоловіків, але доля їхня була трагічнішою. Невільниць чекала тяжка, виснажлива праця в маєтках поневолювачів, а наймолодші та найкращі потрапляли до гаремів. [2;36]


РОКСОЛАНА (АНАСТАСІЯ ЛІСОВСЬКА)

роксолана україна суспільний життя

Походила з простої селянської родини, яку примхи долі піднесли з невільниці-полонянки на найвищий щабель суспільної драбини -до гідності цісаревої наймогутнішої тоді у світі Оттоманської (Турецької) імперії.

Роксолана, чи Анастасія (за деякими джерелами Олександра), Лісовська народилася у перших роках XVI-го століття. Походила з Чемеровець на Поділлі або ж з Рогатина а Галичині. Батько її,а -пізніше-брат, мали бути священиками в Рогатині. Малою дівчиною у нападі волохів на місто Анастасію взято в полон. Анастасію купив від волохів якийсь перекупщик-вірменин і перепродав в «Авретбазарі» (торговиця, де продавали жінок у Кафі в Криму) якомусь царгородському достойникові, у якого перебувала вона доволі довго, очевидно, поки не виросла. Потім цей достойник подарував її до гарему султана Сулеймана Великого, прозваного також Справедливим. Там Анастасія й жила, спочатку як служниця султанських одалісок, а далі нянькою Сулейманового сина й наслідника престолу - Мустафи.[1;93]

Важке життя в покорі й пониженні та послуги лінивим і примхуватим наложницям султана не були по душі розумній і гордій дівчині, тож вона постановляє поліпшити свою долю. Доглядання малого Мустафи було наступним щаблем у її невільничому житті, а відтоді й почалася її казкова кар'єра.

Сулейман, жонатий з кавказькою княжною, побачивши у жінки Анастасію, зостав очарований її розумом, хоча великою красунею вона не була. Це не укрилося від його першої жінки, і вона почала полонянку на кожному кроці переслідувати й понижувати. Довідавшись про знущання, Сулейман віддалив першу жінку і її сина та одружився з Анастасією.

Історія подає, що Анастасія перед подружжям посгавила умову: Сулейман мав віддалити всіх своїх наложниць і першу жінку. Гордий цісар зразу обурився, але попотім погодився і свято дотримував постанови все своє життя.

Взагалі особа Сулеймана - це одна зо світлих постатей Туреччини. Десятий султан могутньої Отаманської Порти. Він перейшов в історію як великий володар-лицар, законодавець та опікун літератури й мистецтва. Був і сам здібним поетом і письменником. Людина розумна й освічена, Сулейман видав закони, що полегшували стан невільників, відзначався релігійною толеранцією, у середні віки такою рідкою, впорядкував турецьку державу й очистив від «ушкалів», тобто розбишак, був оборонцем справедливості, хоч би звідки вона походила. Говорив Сулейман усіма мовами підвладних йому народів, отже, і давньою українською, а це, без сумніву, впливало на краще порозуміння між ним і його підданими-слов'янами.[1;94]

Роксолана брала участь і в походах Сулеймана - проти мадярів (мадярів погромлено 29 серпня 1526 року, мадярський король Людовик втопився під час втечі) та в облозі Відня у вересні 1529 року. Вона одинока з турецьких султанш, що не вживала чадри (покривала на обличчя). Крім неї, Сулейман не мав більше жінок.

З переходом у магометанство Роксолані надано кілька турецько-арабських імен, що в перекладі на українську означують «Велику Пані Веселощів і Радості» (Хасеке-ель-Хуррем-хатун). Роксоланою назвала її історія, мабуть, тому, що в Туреччині її вважали довший час сестрою польського, а в тому й українського короля. Як відомо, наших предків звали у давнину також і аланами, отже, можливо, що ім'я Роксолана постало з слів «Рекс» (король) і «алани» (тобто аланів).

Сулейман мав з Роксоланою двох синів - Селима й Баязеда та дочку Мирму. Ставши султанкою, вона з метою передати престол своїм дітям і постаралася зігнати зі світу Сулейманового престолонаслідника від першої жінки, Мустафу. Наслідником проголошено старшого сина Роксолани, Селима. Хоч був він і нездібний, бо великий пияк і самолюб, але в Туреччині існував закон, що лише старший син міг наслідувати батькові. Молодший син, Баязед, людина здібна й великого розуму, не міг погодитися з тим, щоб престол перейшов до його нікчемного брата. За згодою матері він підняв проти батька повстання, одначе програв рішучий бій та був змушений шукати захисту у Персії. Внедовзі він там загинув, а Селим унаслідував трон.[1;95]

Дочка Роксолани пішла заміж за великого візиря (прем'єр-міністра) Рустема-пашу, прихильника Роксолани ще з часів й боротьби з першою Сулеймановою жінкою. Очевидно, що й державна турецька політика керувалася фактично самою Роксоланою. Пам'яткою її панування є нею побудовані водопроводи в Медині та великий меджід (перекручене у мошей) Сулеймана, мало що менший від славного мошею Ая-Софія. Збудувала вона також мошей на честь Ісуса Христа в Дамаску. Умерла в жовтні 1558 року, її чоловік помер через вісім літ й наказав поховати себе з жінкою поряд.

Син Роксолани володів Туреччиною від 1566 по 1574 рік; умер від п'янства. Залишив він 10 синів. Внук Роксолани. Мурад III, 1574-1595, людина добра, та слабовільна. Дня збереження престолу старшому його синові улеми (державна рада) постановили помордувати всіх султанових братів. Мурад 18 годин опирався постанові, врешті, плачучи, погодився віддати і на страчення всіх братів, щоб зберегти спокій і цілість Турецької імперії. По ньому став його син, Магомет III, 1595-1603, та внук. Ахмет І, 1603-1617.

Слід згадати, що відомий наш герой, князь Дмитро Байда - Вишневецький попав у турецький полон і згинув у Царгороді у 1563 році, власне, за панування Сулеймана.

В наших часах ім'я Роксолани стало наче б синонімом винародовлення, ренегатства або яничарства. Різні наші авторі і зовуть Роксолану «матір'ю яничара, але у цей же час під небеса підносять дуже сумнівних українських героїв, які Україною володіючи - діяли тій Україні виключне на шкоду. Безперечно, ніхто не думає поступовання Роксолани удобрювати. Та все ж треба зрозуміти, що за причини заставили її зректися свої і народності, а прийняти чужу віру, чужу культуру і звичаї, переродитися у туркеню. Ті, що її осуджують, нехай би по щирості запитали самих себе, - чи змогли б вони устояти перед казковими можливостями стати володаркою величезної імперії за ціну відступства, чи зоставалися б і надалі гнобленою невільницею-полонянкою, переносили б щоденні знущання. Та, зрештою, не одна Роксолана була цісаревою Отаманської імперії. Українками з походження були жінки турецьких султанів Османа ІІ, мати й жінка Османа ІІІ та жінка султана Ібрагима. Ці жінки не відігравали такої ролі у житті Туреччини, тому, мабуть, і нападів на них зі сторони наших авторів не чути, а може, вони про тих жінок і не знають. Роксолана ж була інтелектуально сильною постаттю, а стати нікому не знаною мученицею не хотіла, її життя й витворило заздрість до її долі, а через заздрість і осуд.


ВИСНОВОК


Гортаючи сторінки нашої історії можна побачити, що жінки завжди займали почесне місце. Тут і жінки-патріотки знатних родів та відомі меценатки, і жінки-вчені, літераторки, громадські та політичні діячі нового часу, учасниці боротьби за незалежність України, будівничі українського світу.

Нині ми переживаємо новий виток жіночої емансипації, піднесення жіночого руху і вибуху жіночої «енергетики» в усіх сферах життя. Скільки яскравих постатей жінок буквально оновлюють обличчя української літератури, мистецтва, науки! Але ж водночас труднощі й неподобства пори «дикого ринку» вдарили насамперед по жіноцтву, багатьох дезорієнтували й принизили, десятки тисяч змусили шукати долі в чужих краях. За цих умов не зайвим буде нагадування про ті випробування, що вападали на долю багатьох із попередніх поколінь українок, і про той високий моральний орієнтир, який допомагав їм вистости й утверджувати себе і свій народ.


ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА


1.Луговий О. Визначне жіноцтво України, - К.: «Ярославів вал» 2007, 267с.

2.Українки в історії. За ред.. В.Борисенко, - К.: «Либідь» 2004, 323с.

.Роксолана: міфи і факти життя: Науково - теоретична конференція. " Настя Лісовська - Роксолана: міфи і факти життя та діяльності." // Урядовий кур'єр .- 2004.- 6 листопада .- С.16.

.Українське жіноцтво в історії // Пенсійний кур'єр .- 2005 .- № 9 .- С.11.

.Ковалинський В. У Роксолани були попередниці і наслідувачки / Розм. В. Марчевська. (Жінки в історії України) // Персонал плюс. - 2004 .- № 41 .- С.9.

.Влада жінки в Україні-Русі. Культура і життя. 2005р. 20 квітня.

.Голобуцький І. Волелюбні жінки в історії України // Слово Просвіти. - частина 41.- С. 12 - 13.

.Ричка В. Княгиня Ольга. - К.: Видавничий дім "Альтернативи", 2004.

.Хорунжий Ю. Шляхетні українки: Есеї - парсуни. - К.: Видавництво імені /Олени Теліги, 2004.

.Шаров І.Ф. 100 видатних імен України. - К., Видавничий дім "Альтернативи" 1999.


Теги: Жінки в історії України  Реферат  История
Просмотров: 11038
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Жінки в історії України
Назад