Життя Йоахіма Лелевеля

Вступ

йоахім лелевель історик

Йоахім Лелевель був не тільки істориком, до того ж найбільшим польським істориком того часу. Він був також ведучим ідеологом, як його нерідко називали, «патріархом» польської демократії. Він був і політичним діячем польських лівих сил; втім, вже не настільки видатним і не надто щасливим, але вельми активним протягом принаймні двадцяти років.

Крім усього, він був сильною, неповторною індивідуальністю, людиною, яка і у великих і в малих справах обирала свій власний шлях: впертий, образливий, самовпевнений, який не рахується ні з обвинуваченнями ворогів, ні з порадами друзів, байдужий до того, що всі навколо вважають його диваком.

Об'єктом дослідження даної роботи є польський вчений, історик, революціонер, філософ як один із найцікавіших і найталановитіших вчених.

Предметом є вивчення діяльності Йоахіма Лелевеля. Його внесок в розвиток культури та науки.

Мета цієї роботи - вивчення і оцінка особи і діяльності Йоахіма Лелевеля.

Завдання:

визначити та проаналізувати історичну діяльність Лелевеля

розглянути умови формування поглядів Йоахіма Лелевеля

дослідити роль Лелевеля як вченого-історика, революціонера та визначити вплив його діяльності на культуру, науку та свідомість населення


.Становлення поглядів Лелевеля та його перші кроки


Йоахім Лелевель народився 22 березня 1786 в Варшаві - польський історик, громадський і політичний діяч; професор Віленського університету.

Син Кароля Мауріція Тадеуша Лелевеля, економіста, генерального касира Комісії національної едукаціі у Вільні, першого в Європі міністерства освіти (1778-1794), і Єви Верьовкін-Шелюто, брат Яна Павла Лелевеля, художника і інженера, далекий родич Генріка Сенкевича. У 1804 році вступив до Віленський університет; закінчив в 1808 році.

У роки перебування в університеті Лелевель активно бере участь у діяльності таємних студентських товариств, які об'єдналися в 1806 році в «Товариство наук і мистецтв». Ці товариства ставили своєю метою сприяння просвіті народу, що, на їх думку, повинно було привести в майбутньому до оновлення Польщі.

Цікаво відзначити, що в житті «батька польської історії» був період, тісно пов'язаний з Україною. В 1809 - 1811 роках Лелевеля, нещодавно одного з кращих студентів-істориків Віленського університету, запрошують в Кременець для роботи викладачем у місцевому ліцеї. Але через зіпсовані відносин з керівником ліцею, польським освіченим магнатом, ерудитом і колекціонером Тадеушем Чацьким кар'єра Лелевеля-педагога і вченого на той час не склалася. У юнака залишалося достатньо часу для світських розваг. Проте, саме в Кременці він заклав основи своїх майбутніх фундаментальних знань не лише з історії Польщі, а й географії стародавнього світу та середніх віків, і нумізматиці (якраз в ці області наук Лелевель зробить визначний внесок вже на схилі років, в 40-50- ті роки XIX століття ...) Восени 1811 Лелевель повертається до Варшави [3, c. 94].

У 1807 році випустив першу друковану роботу «Едда, або Книга релігії древніх жителів Скандинавії». В 1815-1818 і 1821-1824 роках обіймав кафедру історії Віленського університету.

Його курси, не включені в число обов'язкових, відвідувало спочатку 100, а потім більш 400 слухачів; це свідчення високої популярності. Як зауважив Ян Чечот в листі від 11/23 січня 1822 до Онуфрію Петрашкевич, «з тих пір, як університет став університетом, ніколи жоден професор не мав стільки слухачів».

Лекції вплинули на Адама Міцкевича. Разом з Міхалом Балінським заснував журнал «Tygodnik Wileсski» (1818). У 1824 році після розкриття таємних студентських товариств филоматов і філаретів був усунений від викладання як їх ідейний натхненник. Лелевель був звинувачений у намірі «поширити безрозсудний польський націоналізм допомогою навчання».

В 1824-1830 роки Лелевель займається науковими дослідженнями, активно бере участь в засіданнях Товариства друзів наук. Протягом п'яти років виходить кілька десятків його книг і статей з історії Польщі, археології, нумізматики, праву, бібліографії.

Переїхавши до Варшави, встановив зв'язок з таємними польськими патріотичними організаціями. У 1828 році був обраний депутатом сейму Царства Польського. З початком Польського повстання 1830-1831 років член Адміністративної ради на чолі з Адамом Чарторийським, потім Національного уряду.

Став головою відновленого в ході повстання Патріотичного товариства (Towarzystwo Patriotyczne), який прагнув радикалізувати політичні дії (під тиском організованих Патріотичним суспільством маніфестацій сейм 25 січня 1831 проголосував за позбавлення польського престолу Миколи I) і проведення глибоких соціальних реформ (наділення частини селян землею та інші заходи).

Говорячи про «бунти», Лелевель, цей, як вважали, ідеолог ліберальної шляхти (насправді він підкреслював, що питання національного визволення Польщі, розділеної в 1795 році трьома хижаками - Російською імперією, Австрією і Пруссією - це питання соціального звільнення мільйонів польських селян), виключно високо оцінював повстання українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Ось його слова: «Козацький бунт - це повстання народу. Протягом шести століть Польща не бачила нічого рівного йому... Рідкісне в історії видовище, видовище вражаюче і прекрасне! Воно тим більшою мірою дивує нас, що століттями ми бачимо лише зростання гноблення і терплячу покірність». [8, c. 15].

Отже, коли 29 листопада 1830 у Варшаві почалося визвольне повстання і було оголошено про вихід Польщі з-під влади імператора Миколи I, саме Лелевель був ідейним натхненником боротьби за національну свободу. Роль цієї людини в повстанні (деякі історики небезпідставно вважають його революцією) воістину величезна, однак неоднозначна. З одного боку, ніхто інший, крім нього, не міг виступити тоді в ролі центриста, «політичного містка» між правим, помірно-шляхетським, і радикально-лівим флангом повстанців. Це, безперечно, створювало йому додатковий авторитет. З іншого ж боку, Лелевель виявився явно в неправдивому становищі: користуючись однаковим повагою у обох протилежних (! Все більшою мірою непримиренних) таборів, очолюючи як лівий Патріотичний клуб, так і лівоцентристську частину Адміністративної ради - уряду повстанців, - він на практиці виявився, слід визнати, політиком непослідовним і нерішучим: як член уряду він практично не мав реальної влади («сидів на приставному стільці» - його вираз), оскільки переважала права, шляхетська фракція на чолі з князем Адамом Чарторийським, а Патріотичний клуб був «красивою» опозицією , і тільки.

І все-таки заслуги Лелевеля, як ідейно-політичного натхненника повстання, не повинні ігноруватися. Законним предметом його гордості став лютий 1831, коли на засіданні уряду обговорювалося питання: який же патріотичний лозунг здатний об'єднати всіх поляків, незалежно від суспільного становища, і в той же час не викликати ворожнечі у сусідів? Встав Лелевель і тихо сказав, що такий лозунг він відшукав в архівах XV століття (насправді це був його особистий винахід!). А саме: «За нашу і вашу свободу». Не відразу, але Адміністративна рада узаконила цю пропозицію. Першим на своєму прапорі це гасло накреслив загін Гостинський повіту Мазовецького воєводства. Російські війська, з наближенням яких було розгорнуто прапор, не звернули на нього особливої ??уваги - але надалі, протягом майже цілого століття, ці високі слова були близькі поборникам звільнення і Польщі і України, та й інших країн [9, c. 119].

В вересні 1831 повстання поляків, що тривало майже рік, було жорстоко придушене Миколою I. Але це справа для історії не пропало; крім усього іншого, не забуватимемо, яке виняткове враження польські події 1830 - 1831 років - перший наочний приклад, що з імперським ярмом можна і потрібно боротися - справили на юного Шевченка! Лелевель опинився в еміграції, з якої йому вже не судилося повернутися.


2. Життя в еміграції


Після поразки повстання емігрував до Франції.

У грудні 1831 заснував Польський національний комітет в Парижі. Комітет ставив своєю метою досягнення організаційної єдності емігрантів і надання їм матеріальної допомоги, а також займався підготовкою нового повстання.

За відозву «До братів російським», що містив заклик до спільної боротьби проти царизму, опубліковане комітетом, висланий з Франції (1833). Жив в Брюсселі. Увійшов до комітету, керівний організацією «Молода Польща», заснованої польськими карбонариями в Берні в 1834 році.

В якості голови Комітету Лелевель першим в еміграції публічно запропонував гасло братства волелюбних народів і їхнього союзу. Лелевель пов'язав долю Польщі з демократичними і національно-визвольними рухами в Європі. В цей же час він зблизився з карбонариями і створив таємну організацію «Помста народу», яка повинна була підготувати нове повстання у Польщі.

Намагаючись організувати єдиний рух за свободу Польщі, Лелевель прагнув домогтися єдності польської еміграції, розбитою в той час на два табори: буржуазно-демократичний і консервативно-монархічний. З цією метою в 1837 році він виступив з ідеєю створення «Об'єднаної польської еміграції» (Zjednoczenie Emigracji Polskiej)

Після Краківського повстання Лелевель вступив в польське демократичне суспільство, а потім у «Демократичну асоціацію», створену з ініціативи представників лівого крила європейської еміграції в 1847 році.

У 1845 році в Брюсселі Лелевель познайомився з Карлом Марксом. Спілкування з Марксом і Фрідріхом Енгельсом протривало порівняно недовго і не зіграло великій ролі у розвитку історико-політичної концепції Лелевеля.

У 1847 році став одним із засновників (поряд з Марксом, Енгельсом і ін.) Міжнародної Демократичної асоціації єднання і братерства народів, заснованої в Брюсселі [4, c. 32].

Вплинув на погляди та творчість Михайла Бакуніна.

У другій половині 1840-х років Лелевель став більше відходити від активної політичної діяльності. Після поразки революції 1848 року його участь в політичному житті обмежувалося головуванням і виступами в Брюсселі на щорічних святкуваннях річниці листопадового повстання.

Традиція приписує йому авторство девізу, яке надихає цілі покоління революціонерів: «За нашу і вашу свободу!».


3. Наукова діяльність Йоахіма Лелевеля


Основоположник романтичної школи в польській історіографії. Автор багатьох праць з політичної історії Польщі та Литви з найдавніших часів по XIX століття, історії польського селянства. Вимагаючи опори на джерела, заклав основи ряду допоміжних дисциплін у польській історичній науці. Лелевель ввів у науковий обіг нові матеріали. Ще більше значення мав плідний поворот від вузько розуміється політичної історії до розвитку соціальних відносин.

Зібрав велику колекцію книг і карт. Велика частина зібрання (4548 томів з географії, картографії, історії, нумізматики) відповідно до його заповіту в 1926 передана Віленського університету Стефана Баторія і нині зберігається в бібліотеці Вільнюського університету.

Історико-політична концепція Лелевеля почала оформлятися ще в студентські роки, коли він брав участь у діяльності таємних студентських товариств. Саме в цей час він починає вивчати питання походження слов'ян, литовські та німецькі стародавні літописи. Потім вже в роки його викладацької діяльності, а потім еміграції, його концепція остаточно формується.

В умовах боротьби польського народу за незалежність Лелевель вважав заняття історичною наукою актуальною справою і намагався вивчити минуле для того, що б успішніше вести боротьбу за національну свободу в сучасне йому час.

Вироблена ним концепція національної історії спиралася на глибоке осмислення соціальних проблем та шляхів їх вирішення, на симпатії до народних мас і віру в їх революційні можливості, на республіканські ідеї [7, c. 10].

Вперше в польській історіографії Лелевель сформулював поняття загальної історії як історії всіх народів і держав. Одночасно він зазначав специфіку у розвитку різних народів, в першу чергу слов'янських. В історії кожного народу він прагнув виявити «власне національне джерело» розвитку, носієм якого вважав народні маси. Під народом Лелевель розумів селянство і шляхту, вважаючи, що їхні взаємини становили сенс історії Польщі.

Однак історичні погляди Лелевеля були в цілому ідеалістичними. Історичний процес, стверджував він, залежить в своїй основі від специфічного «національного духу», якихось «струменів культури» та інших духовних явищ, підйом і занепад яких в кінцевому рахунку визначають долі народів. «Національний дух» виявляється в усіх діяннях народу і обумовлений «антропологічними» і «політичними» (господарство, право, торгівля тощо) чинниками.

В центрі уваги Лелевеля була історія Польщі. Їй він присвятив більшість своїх праць, в тому числі «Відроджується Польща» (1836), «Порівняння двох повстань польського народу 1794 та 1830-1831 рр.» (1840), «Польща середніх віків» в 4-х томах (1846-1851 ), «Історія Польщі» в 2-х томах (1844), «Народи на слов'янських землях перед освітою Польщі» (1853) і ін. [6, c. 372].

У прагненні з'ясувати походження польського «національного духу» Лелевель звернувся до давньої історії слов'янських народів. Тоді у них існували свобода, рівність, вони не знали монархії, свавілля, писав історик. Ці риси, а також мужність, миролюбство з'явилися складовими частинами слов'янського, а потім і польського «національного духу». Лелевель, як і інші романтики, ідеалізував общинний лад слов'ян і вважав, що він був порушений проникненням «західної цивілізації». Такі її форми, як римське право, католицька церква, феодалізм, вказував Лелевель, знищили демократичний устрій слов'ян. З цього часу в Польщі відбувалася постійна боротьба двох стихій - чужою, монархічно-феодальної, і істинно польської, слов'янсько-республіканської. Поступове переважання монархізму, аристократизму і фанатизму призвело країну до: занепаду. Шлях до відродження Польщі Лелевель бачив у поверненні до «національних витоків», встановленні демократії і справедливості. Носієм «одвічних ідеалів» поляків він вважав народ, маючи на увазі дрібну шляхту і селян.

Виходячи з того, що історія Польщі є процесом боротьби «двох антагоністичних основ - республіканської і монархічної», Лелевель створив її нову періодизацію, в основу якої поклав етапи прояви «національного духу». Перший період (860-1139) він характеризував як епоху первісної аграрної демократії, народовладдя - «самовладства», яке прийшло на зміну раннього слов'янському гміновладству. На етапі «самовладства» в громаді виникло соціальну нерівність: з маси селян внаслідок воєн, західних впливів і появи приватної власності виділилися землевласники-лехітов. Від них, на думку Лелевеля, сталася шляхта, поступово закабалити землеробів-кметів. Потім настав період «можновладства» - (1139-1374), в ході якого відбувалося все більше віддалення лехітов від кметів, розширення привілеїв перших і посилення гніту друге. Із шляхти виділилася аристократія - магнати, які сприйняли чужі звичаї. Однак розбрати, лиха, народне горе пробудили в шляхті «національний дух», і вона перегородила шлях свавіллю магнатів. У цьому висновку проявилася ідеалізація Лелевелем шляхетського стану.

Боротьба шляхти з магнатами, відповідно до концепції Лелевеля, завершилася перемогою шляхти і встановленням «шляхетського гміновладства» (1374-1607). Становище селян в цей період залишалося важким внаслідок сприйняття шляхтою далеких народу принципів аристократизму та католицизму. Наступну потім четвертий період (1607-1795) Лелевель назвав часом «виродження шляхетського гміновладства» і посилення іноземного впливу (насамперед німецької). З ним він пов'язував ослаблення демократичних основ в країні, відхід від «національного духу». Сучасний йому період вчений вважав «епохою відродження Польщі». Основним її змістом, вважав він, має бути повернення до принципів первісної демократії, поширення свобод і рівності на весь народ, встановлення республіканського ладу в результаті народного повстання [5, c. 144].

Причини ослаблення Речі Посполитої Лелевель шукав в її соціально-економічної та політичної структурах, в невирішеності селянського питання і в загарбницької політиці сусідніх держав. Поразка повстань 1794 і 1830-1831 рр. він справедливо пояснював тим, що їхні керівники боялися народних мас і намагалися відсторонити їх від активної участі в боротьбі. Лелевель, на відміну від західної ліберально-буржуазної історіографії, що не відводив містам скільки-небудь значного місця в історії, не розумів прогресивної ролі буржуазії на певному етапі суспільного розвитку. У всіх своїх роботах він прославляв землеробський вигляд Польщі, що був нібито відмітною рисою слов'янського «національного духу».

Висновки Лелевеля про причини падіння Речі Посполитої, неодноразово що повторювалися не тільки в його історичних працях, а й у політичних документах, особливо в промовах з нагоди річниці польського повстання 1830-1831 років. Ці висновки він ставив на службу сучасної йому політичній боротьбі: він невпинно викривав польських магнатів і їх «ворожу польському народу» монархічну політику.

Підхід, який використовувався Лелевелем підхід до розуміння минулого дозволив йому виявити деякі суттєві моменти формування класів, їхньої боротьби, роль церкви і держави в зміцненні влади феодалів. Вченому вдалося також в цілому вірно визначити причини, які привели до занепаду Польщі. Він писав: «...померла шляхетська Польща, Польща неволі і привілеїв, Польща, представлена одним тільки класом її жителів. А та Польща, яка воскресне, буде народною Польщею».


4. Увіковічення пам'яті Лелевеля


У зв'язку з 350-річчям вільнюського університету прах був перевезений до Вільно і 9 жовтня 1929 урочисто перепохований на кладовищі Росса (Расу). У 1932 році над могилою було встановлено пам'ятник роботи Болеслава Балзукевич.

Ім'я Йоахіма Лелевеля носить один із залів бібліотеки Вільнюського університету, в якому нині розташовується відділ Бібліографії та інформації бібліотеки. Зал носить ім'я історика, професора Віленського університету Йоахіма Лелевеля. Зал займає відділ бібліографії та інформації бібліотеки і постійна меморіальна експозиція, присвячена Лелевеля [4, c.103]. Він знаходиться на третьому поверсі в західному крилі будівлі Великого двору. В середині XVIII століття, ймовірно, за проектом Томаша Жебровського, тут була влаштована каплиця (інакше капела) ордена єзуїтів, що займала також два нижніх поверхи. Хрестові склепіння з люнетами прикрашав розписної плафон в гіпсовому бордюрі, зображав покровителя учнівської молоді святого Станіслава Костку. Близько 1780 каплиця була розділена на два поверхи. Зал на третьому поверсі використовувався як малювальна студія кафедри витончених мистецтв, в якій працював художник Ян Рустем.

У 1852 році зал перейшов у відання Державного архіву. У 1920 році він відійшов до бібліотеці Університету Стефана Баторія. У 1925 році була виявлена прихована нашаруваннями фарби настінний розпис; її в 1930 році реставрував Єжи Хоппен. Після реставрації в зал були перенесені з першого поверху колекції книг і атласів Йоахіма Лелевеля. У 1956 році розпис залу підновив художник Б. Мотуза. Відповідність реставрації Хоппен первісного вигляду залу викликає сумніви, оскільки з документів і за виявленими залишками поліхромної розпису випливає, що зал був оформлений у стилі рококо, чужому того важковаговому бароко, в стилістиці якого витриманий декор залу після реставрації Хоппен. Після реставрації сюди була перенесена колекція книг і атласів Лелевеля. Ще раз зал реставрувався в 1956 році. В цьому залі діє постійна меморіальна експозиція, присвячена Лелевеля [2, c.78]. У Великому дворі ансамблю Вільнюського університету встановлена меморіальна дошка в пам'ять Лелевеля.


Висновки


Отже, життя Йоахіма Лелевеля можна чітко розділити на два етапи: до повстання 1830 і після нього. Другий етап - це 30 років еміграції (спочатку була Франція, потім, вже через кілька місяців - Брюссель), життя напівголодного інтелігента на чужині - і в той же час вельми активна політична діяльність, метою якої було об'єднання розколотої, розпорошеної, розкиданої по різних країнах польської діаспори в Європі.

Вироблена ним концепція національної історії спиралася на глибоке осмислення соціальних проблем та шляхів їх вирішення, на симпатії до народних мас і віру в їх революційні можливості, на республіканські ідеї.

Варто зазначити, що вперше в польській історіографії Лелевель сформулював поняття загальної історії як історії всіх народів і держав. Одночасно він зазначав специфіку у розвитку різних народів, в першу чергу слов'янських. В історії кожного народу він прагнув виявити «власне національне джерело» розвитку, носієм якого вважав народні маси. Під народом Лелевель розумів селянство і шляхту, вважаючи, що їхні взаємини становили сенс історії Польщі.

Однак історичні погляди Лелевеля були в цілому ідеалістичними. Історичний процес, стверджував він, залежить в своїй основі від специфічного «національного духу», якихось «струменів культури» та інших духовних явищ, підйом і занепад яких в кінцевому рахунку визначають долі народів.

Саме Лелевель став основоположником романтичної школи в польській історіографії. Він - автор багатьох праць з політичної історії Польщі та Литви з найдавніших часів по XIX століття, історії польського селянства. Вимагаючи опори на джерела, заклав основи ряду допоміжних дисциплін у польській історичній науці. Лелевель ввів у науковий обіг нові матеріали.


Список використаних джерел та літератури


1.Басевич А.М., Иоахим Лелевель - польский революционер, демократ, ученый (1786-1861) / А.М. Басевич. - М., Соцэкгиз, 1961, 192 с.

2.Басевич А.М., Иоахим Лелевель как исследователь. «Вопросы истории» / А.М. Басевич. - 1961, № 5. 231 с.

.Голобуцький // Енциклопедія історії України / ред. рада: В.М. Литвин (гол. ради) та ін.; ред. колегія: В.А. Смолій (гол. колегії) та ін. - К.: Наук. думка, 2009. - Т. 6. Ла-Мі. - 150 с.

.Кеневич, Стефан. Лелевель. перевод с польского. [Текст] : перевод с польского / Стефан Кеневич. - Москва : Молодая гвардия, 1970. - 191 с.

.Попков Б.С., Иоахим Лелевель о национально-освободительной борьбе польского народа и путях возрождения Польши. «Развитие капитализма и национальные движения в славянских странах». М., «Наука», 1970. - 403 с.

.Попков Б.С., Историческая концепция Иоахима Лелевеля в оценке польской шляхетско-буржуазной историографии. «Славянское источниковедение». Сб. статей и материалов. М., «Наука», 1965 - 309 с.

.Сендюков І. «Польський Діоген»: доля Йоахіма Лелевеля на тлі його доби / І. Сендюков // День. - 2004. - 184 с.

.Стеблій Ф.І., Голобуцький П.В. Лелевель Йоахим / Ф.І. Стеблій

.Федута Олександр. Йоахім Лелевель - свідок і історик «процесу филоматов» / Укладач Федута А.І. - Мінськ: Лімаріус. - 2008. - 244 с.


Теги: Життя Йоахіма Лелевеля  Реферат  История
Просмотров: 44867
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Життя Йоахіма Лелевеля
Назад