Кам’янець-Подільська фортеця в XVI-XVII століттях

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Факультет політичних наук

Кафедра історії


Пояснювальна записка

до дипломної роботи бакалавра

на тему: «Камянець-Подільська фортеця в XVI-XVII століттях»


Миколаїв-2013 року


ЗМІСТ


ВСТУП

. ВИНИКНЕННЯ МІСТА КАМЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО ТА ФОРТЕЦІ

.1 Розвиток фортифікаційного будування на території України

.2 Наукові версії виникнення та розбудови Камянця-Подільського

. ПОБУДОВА КАМЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ ФОРТЕЦІ

.1 Етапи будівництва Старого замку

.2 Військово-інженерне планування Турецького мосту

.3 Башти Старого Замку

. ВОЄННО-ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ ФОРТЕЦІ В XVI-XVIІ СТ

.1 Роль фортеці в козацько-турецькому протистоянні у ХVI-ХVII ст

.2 Роль Богдана Хмельницького у долі Камянця-Подільського

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК


ВСТУП


Актуальність роботи. Останні десятиліття ознаменувалися підвищеним інтересом народів колишнього СРСР до свого минулого. Незважаючи на велику кількість наукових робіт, багато сторінок історії республік, їх регіонів і окремих міст досі недостатньо вивчені або вимагають перегляду з урахуванням накопичених сучасних наукових даних, нових поглядів на історичний процес.

В той же час, вибух націоналізму в країнах ближнього зарубіжжя, у тому числі і в Україні, породив, як відомо, цілу лавину монографій і статей, де на догоду вузьким місницьким інтересам спотворювалася обєктивна історична картина. В Україні в силу своєрідності етнічної ситуації, її політико-географічних умов, питання вивчення історичного розвитку країни стоять особливо гостро. Роботи багатьох українських істориків носять тенденційний характер з переважанням антиросійських мотивів. На жаль, у країні немає належної атмосфери для відкритої наукової полеміки з низки спірних питань історії України. В ході дискусій спостерігається явна поспішність представників різних напрямів в написанні монографій і статей на шкоду обєктивності і науковості.

Територіальне і політичне розмежування між Правобережною Україною і Лівобережною, що особливо актуально для обговорень на початку третього тисячоліття, викликало підвищену увагу і до особливостей історичного розвитку цих регіонів. Особливий інтерес і особливі суперечки викликає історія Західної України.

Дуже цікавим уявляється простежити міжнародний інтерес по відношенню до території Поділля, особливо не на великій території, а в якій-небудь конкретній місцевості, що займає специфічне положення в силу своїх історико-географічних особливостей. Такою ключовою ланкою є Камянець-Подільський. У всі часи він був обєктом підвищеної уваги народів, що переселялися, а потім важливим воєнно-стратегічним пунктом, де схрещували зброю європейські і азіатські держави. Обєктом дослідження висвітлена історія міста Камянця-Подільського, яке політично і географічно примикає до території Польщі та займає особливе місце в історії України.

Предметом дослідження виступає історія найвідомішої фортеці міста Камянця-Подільського, етапи її розбудови в контексті розвитку самого міста та події, які впливали на становлення її як геніального оборонного укріплення.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють XVI - XVII ст., тобто час відбудування старої фортеці, найгостріших сутичок міжнародного характеру на цій території та відвоювання камянецької фортеці турками, коли вона перестала виконувати свої стратегічні функції для України.

Територіальні рамки охоплюють Камянець-Подільський - місто обласного підпорядкування в Україні <#"justify">·виявити усі обставини виникнення міста Камянця-Подільського і фортеці;

·визначити специфіку і функціональні особливості камянецької фортеці у складі Речі Посполитої;

·простежити етапи розбудови Камянець-Подільської фортеці, причини і обставини реконструкції оборонних споруд;

·розглянути військово-політичну роль фортеці Камянця-Подільського в історії України у складі Речі Посполитої з часу її виникнення і до кінця XVII ст.

Автор роботи окрім чисто наукових переслідує і конкретні практичні цілі. Вона прагне по-новому підійти до створення краєзнавчого опису оборонної фортеці на території конкретного населеного пункту.

Методологічна основа. У основу роботи був покладений принцип історизму. Усі історичні події розглядалися в процесі їх виникнення і діалектичного розвитку. Зясовувалися обєктивні і субєктивні передумови цих подій, закономірність виникнення, конкретно-історичне середовище протікання і виявлення їх значення для подальшого історичного розвитку, На перше місце ставився принцип обєктивності, який допомагав оцінювати історичні події і явища без групових і особистих пристрастей.

Принцип науковості допоміг для розкриття причиново-наслідкових звязків явищ, процесів, подій, включення в засоби навчання науково перевірених знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки.

Для обробки великого числа відомостей, почерпнутих в періодичній і монографічній літературі, використовувалися загальнонаукові методи аналізу і синтезу. При недоліку відомостей використовувався метод переходу від загального до окремого, і, навпаки, конкретні виведення по якій-небудь приватній події або явищу давали можливість перейти до більше узагальнювальних виведень.

Використання комплексного методу допомогло дати обєктивнішу оцінку багатьом подіям. Широко використовувалися відомості із спеціальних робіт археологів, архітекторів, лінгвістів, досліджень по топонімії, картографії, військової історії, артилерії і військово-інженерного мистецтва.

Порівняно невеликий проміжок часу зайняв ретроспективний метод, який слугував передусім прийомом реконструкції невідомих раніше деталей, деяких суспільних явищ. Відштовхуючись від сучасних наукових підходів у дослідженні соціально-економічних та культурних процесів в Україні та далі шляхом ретроспективи, науковці висвітлюють зміни у місті та фортеці в межах досліджуваного періоду. Ретроспективний метод надав змогу відійти від сьогодення й поступово звернутися до історичного минулого, виділяючи при цьому найхарактерніші риси і тенденції, а також закономірності розвитку сільського господарства соціального життя у досліджуваний період.

Історіографія проблеми та джерельна база. Особливе місце серед історико-архітектурних обєктів Камянця-Подільського належить оборонним спорудам. Першість серед яких звісно займають Стара та Нова фортеці. Так сталось, що історія камянецької фортеці є предметом вивчення багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Лише у понад тридцяти сучасних виданнях знаходимо відомості по історії міської фортеці. Зокрема це і Л. Баженов [1], Н. Винокур [42], І. Данілов [43], О. Пламеницька [12], С. Шкурко [61], а також Л. Станіславська [18], О. Будзей [2], О. Седак [59], Ю. Сіцінський [16], у колективних працях, І. С. Винокура, Г. М. Хотюн, І. І. Медведовського [11], та ряд інших дослідників.

Довгий час вважалося, що Стару фортецю збудовано в другій половині XIV ст. Адже першу в історії згадку про міський замок маємо в грамоті від 7 (15) січня 1374 року литовсько-руського князя Юрія Коріатовича, де цей князь за згодою свого брата Олександра Коріатовича надає камянчанам право на кшталт магдебурзького та прямо зазначає, що грамота дається «на замку» в Камянці. Цю позицію щодо литовських першопочатків замку, зафіксовану в популярних монографіях Юхима Сіцінського (1895) [14], Олександра Прусевича (1915), повторили й радянські дослідники Петро Юрченко (1950) [23], Лев Баженов [41]. Комплексні архітектурні дослідження Євгенії Пламеницької та Анатолія Тюпича у 1964-1982 роках, дослідження археологів на чолі з Іоном Винокуром у 1964-1969 роках дозволили значно поглибити історію камянецької фортеці та датувати її першопочатки XI-XII століттями (в обережніших версіях - кінцем XII століття). Якщо наявність давньоруського періоду в історії Камянець-Подільської фортеці не викликає сьогодні жодних заперечень у дослідників, то концепція Євгенії Пламеницької, яку доповнила її донька Ольга Пламеницька, про дако-римські першопочатки замку [53], Замкового мосту [54] та міста взагалі в II-III ст. наштовхнулася на досить сильну протидію істориків і археологів, зокрема Іона Винокура, Миколи Петрова. Звісно М. Петров та І. Винокур змогли на базі писемних та археологічних даних довести хибність дако-римських теоретиків.

Найважливішими документами, які дозволяють досить реалістично уявити, яким був замок у XV-XVI століттях, є два його описи - 1494 року, коли замок передавали новому старості, та 1544 року, коли каштелян Войцех Старжеховський перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Іов Претвич. Ці надзвичайно важливі документи виявив Олександр Яблоновський і оприлюднив 1880 року перший опис, а 1882 році і другий.

Надзвичайно цінним джерелом до історії фортеці є опис 1544 р. [65], який ще потрібно детально вивчати. Згаданий опис фортеці вперше було опубліковано 1882 р. Він складений тоді, коли в замку під керівництвом відомого архітектора та військового інженера Іова Претвича (Іокуба Бретфуса) здійснювався капітальний ремонт.

Практична значимість роботи. Матеріали, основні положення та висновки роботи можуть бути використані для створення узагальнюючих праць з історії України, а також з історії Поділля. Багато свідчень, що використані для даної роботи, можуть знайти своє застосування для розробки спеціальних курсів з краєзнавства, а також для музейної роботи.

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, основної частини, висновків, списку використаних джерел та літератури (69 найменувань) та додатків. Загальний обєм даної роботи становить 66 сторінок.


. ВИНИКНЕННЯ МІСТА КАМЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО ТА ФОРТЕЦІ


.1 Розвиток фортифікаційного будування на території України


«Не уявляючи самостійної географічно закінченої території, а уявляючи тільки нижню частину галицько-руського нагіря, давня Подолія, при непевності міжнародних відносин, не могла мати певних меж», - М. Симашкевич. Межі Поділля, за його думкою, мали були скінчитися там, де скінчалась територія, що відносилась до галицько-руського нагіря. Тому абсолютно справедливим визнається думка тих вчених, які вважають, що в давнину назва «Подолія» розповсюджувалась на басейни Дністра та Буга, починаючи з витоків цих рік до району впадання їх у Чорне море [15, с. 12]. З часом, коли Поділля переходило з одних рук до інших, його межі в політичному плані розширялися та звужувалися.

Молчановський Н. зробив спробу узагальнити звітності творів середньовічних авторів про межі подільської землі. Виходячи з цього матеріалу, він також вважає, що межі Поділля були досить обширними та с плином часу зазнавали змін. Він спирається на польського автора XVI ст. Гваньїні, за свідченням якого подільська країна з півдня межувала з Молдавією та Валахією, на сході межі її простягались до Дону та Чорного моря [8, c. 5-6].

У XIII ст. на Поділля нападали монголо-татарські орди. Біля ста років ця земля стогнала під татарським ігом. «Монголо-татарське нашестя ХІІІ століття призвело до подальшої відокремленості окремих частин давньоруської народності. Послаблені монголо-татарським нашестям, українські землі стали здобиччю більш сильних сусідів» [49, с. 3-4].

Постійна небезпека нападів сприяла розвитку фортифікації. Тут з XIII ст. попереду були галицькі інженери. Для захисту від метальної артилерії вони почали споруджувати 2 - 3 лінії оборони з напільного боку, а коли монголи довели їхню вразливість, в окремих містах перейшли до будівництва камяних стін і високих веж-донжонів. Все ж головну роль відігравали деревяно-земляні укріплення. Так, порівняно невелика (площа близько 1 га) Чорнівська укріплена садиба XII - XIII ст. (Хотинщина, Чернівецька обл.) мала на укріпленій лінії (завдовжки 160 м) 32 клітні зруби з дубових колод [4, c. 7, 23]. Деяких міст, укріплених у такий спосіб, ординці не змогли здобути. Високим рівнем фортифікації відзначалися фортеці Карпатської лінії оборони, особливо Тустань, з висотною пятиповерховою забудовою та поєднанням природних умов, камяних і деревяних укріплень [58, c. 12-20].

Будівництво камяних фортець з донжонами здійснювалось аж до середини XVI ст. Кращими його зразками були замок Любарта в Луцьку, стара фортеця в Камянці-Подільському, збудована Б. Претвичем, а також ряд подільських фортець 20. У багатьох містах взаємно доповнювали один одного замки й оборонні мури або вали з частоколами і рови навколо міст: традиційними були деревяно-земляні укріплення замків Волині й Правобережжя, що складалися з рублених клітей [29, c. 1-9].

Розвиток вогнепальної зброї привів до появи бійниць нижнього і середнього бою. На початку XVI ст. уперше у Львові в міських укріпленнях зявилися бастеї. Однак у цілому фортифікація на українських землях у цей період розвивалася повільно, відстаючи від європейського рівня. В Європі з XV - початку XVI ст., слідом за трактами Дюрера, Тартальї, Маджі і Спекля, в яких пропонувались удосконалення бастіонної системи, старі мури скрізь прикривалися бастіонними фронтами, ронделями і равелінами. А у більшості українських земель, особливо на сході, ставились укріплення з вежами та стінами-городнями, збудованими в техніці княжої доби. Лише запрошення іноземних інженерів, переважно французів, зрушило з місця застій у цій справі [31, с. 53-55].

З кінця XVI ст. починають будуватися фортеці бастіонного типу. Перші бастіони споруджено в Олиці на Волині, яка належала князям Радзивілам. Далі на схід першою фортецею з бастіонним фронтом був Кодак, збудований 1635 р. Ґ. Л. де Бопланом. Навіть Київ не мав бастіонів. Причина такого становища крилась як у відсутності серйозного противника, так і в постійній нестачі коштів на оборонні споруди. Татари не мали артилерії і не любили штурмувати укріплення. Проти них достатніми були і городні. Московська держава у війнах XVI - першої половини XVII ст. зазнала невдач і реально не загрожувала українським містам. Через слабкість укріплень сіверських міст вони легко здобувалися московськими військами на початку XVI ст. Так само легко ці фортеці бралися військами Лжедмитрія І, поляками та козаками в ході війн першої чверті XVII ст. Проте це не привело до зміни типу укріплень через відсутність коштів [28, c. 14].

Натомість польова фортифікація розвивалася досить успішно, особливо у козаків. Їхній табір під Солоницею 1596 р. пережив тривалу облогу, для його здобуття потрібна була важка артилерія. У 1621 р. табір козаків під Хотином витримав всі атаки турецького війська Османа II [17, с. 49].

Регіональні відмінності характеризують фортифікаційні споруди в Криму. Ґенуезькі інженери зводили свої фортеці в XIV - XV ст. у традиціях італійського військового зодчества, яке на той час випереджало фортифікацію інших земель. З цих укріплень найкраще збереглася фортеця з консульським замком у Судаку. Укріплення князівства Феодоро будувалися в архаїчній манері, без урахування застосування вогнепальної зброї. Турки перебудували укріплення на Мангупі, Каламіті (Інкермані), Чембало (Балаклаві), Гурзуфі, Судаку і Кафі, пристосувавши їх до артилерії. Турецькі інженери будували укріплення в Перекопі, Очакові та дніпровських городках [36, с. 45-47].

Занепад же бастіонної системи оборонного будівництва наприкінці XVIII ст. частково був спричинений суспільно-політичними обставинами, які склались в краї після першого поділу Речі Посполитої, частково - оборонною непридатністю існуючих замкових комплексів та зміною орієнтирів у військовій інженерії. Тобто, на прикладі України можна чітко прослідкувати те, що розвиток оборонної архітектури не відбувався відокремлено від суспільного життя, а радше - паралельно до нього. Найменші зміни у свідомості людей та їхньому розумінні світу миттєво знаходили своє вираження у оборонній архітектурі. Якщо еволюція вогнепальної зброї та розширення методики ведення війни спричинялись по появи теоретичних проектів більш досконалих фортифікацій, то обставини політичного чи економічного життя краю були каталізатором для втілення цих проектів у дійсність.


.2 Наукові версії виникнення та розбудови Камянця-Подільського


Річка Смотрич, що коло неї лежить Камянець, тече глибоким річищем, що його боки часто виглядають наче сторчові стіни. У тій місцевості, де стоїть Камянець, Смотрич своєю течією утворює дивну ключку, мало не кільце: обтікає навкруги високої гори і, не доходячи до свого річища на кілька метрів, повертає і тече далі, щоб увілляти свої води до Дністра. На тому острові стоїть так званий «город» - старовинна частина Камянця. У тім місці, де Смотрич <#"justify">·литовською - про 1360-ті роки,

·вірменською - про 1062 рік,

·дако-римською - про ІІ-ІІІ століття,

·давньоруською (домонгольською) - про другу половину 12 століття (або кінець 12 - початок 13 століття).

Зрідка в популярній літературі можна натрапити на пяту - грецьку - версію. Так, у путівнику «Хмельницька область» (Київ, 2010) зазначено: «Одні науковці стверджують, що початки Камянця сягають II ст. до н. е., й ідентифікують його з легендарною грецькою колонією Клепідава <#"justify">Перший замок в місті Камянець-Подільський був трьохбаштовим - у формі витягнутого трикутника. Збудували його литовські князі Коріатовичі в середині чи у другій половині XIV ст, які, звісно першою справою почали укріплятися у новому князівстві Подільському. Столицею новоствореного князівства спочатку було призначено місто Смотрич, а потім - Камянець-Подільський. Особливе місце серед історико-архітектурних обєктів Камянця-Подільського належить оборонним спорудам. Першість серед яких звісно займають Стара та Нова фортеці. Так сталось, що історія камянецької фортеці є предметом вивчення багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Лише у понад тридцяти сучасних виданнях знаходимо відомості по історії міської фортеці. Зокрема це і Л. Баженов [1], Н. Винокур [42], І. Данілов [43], О. Пламеницька [12], С. Шкурко [16], а також Л. Станіславська [7], О. Будзей [2], О. Седак [59], Ю. Й. Сіцінський [41], у колективних працях, І. С. Винокура, Г. М. Хотюн, І. І.Медведовського [11], та ряд інших дослідників.

Довгий час вважалося, що Стару фортецю збудовано в другій половині XIV ст. Адже першу в історії згадку про міський замок маємо в грамоті від 7 (15) січня 1374 року литовсько-руського князя Юрія Коріатовича, де цей князь за згодою свого брата Олександра Коріатовича надає камянчанам право на кшталт магдебурзького та прямо зазначає, що грамота дається «на замку» в Камянці. Цю позицію щодо литовських першопочатків замку, зафіксовану в популярних монографіях Юхима Сіцінського (1895) [40], Олександра Прусевича (1915), повторили й радянські дослідники Петро Юрченко (1950) [23], Тетяна Будянська (1961) [3], Лев Баженов [1]. Комплексні архітектурні дослідження Євгенії Пламеницької та Анатолія Тюпича у 1964-1982 роках, дослідження археологів на чолі з Іоном Винокуром у 1964-1969 роках дозволили значно поглибити історію камянецької фортеці та датувати її першопочатки XI-XII століттями (в обережніших версіях - кінцем XII століття). Якщо наявність давньоруського періоду в історії камянецької фортеці не викликає сьогодні жодних заперечень у дослідників, то концепція Євгенії Пламеницької, яку доповнила її донька Ольга Пламеницька, про дако-римські першопочатки замку [53], Замкового мосту [54] та міста взагалі в II-III ст. наштовхнулася на досить сильну протидію істориків і археологів, зокрема Іона Винокура, Миколи Петрова. Звісно М. Петров та І. Винокур змогли на базі писемних та археологічних даних довести хибність дако-римських теоретиків.

Найважливішими документами, які дозволяють досить реалістично уявити, яким був замок у XV-XVI століттях, є два його описи - 1494 року, коли замок передавали новому старості, та 1544 року, коли каштелян Войцех Старжеховський перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Іов Претвич. Ці надзвичайно важливі документи виявив Олександр Яблоновський і оприлюднив 1880 року перший опис, а 1882 році і другий. Замок має досить солідну будівельну історію. Навіть без дискусійного дако-римського періоду маємо аж 14 будівельних періодів (від XI століття до початку XIX століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина XVI ст. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Проте надзвичайно швидко починає втрачати останніми десятиліттями

Надзвичайно цінним джерелом до історії фортеці є опис 1544 р. [65], який ще потрібно детально вивчати. Згаданий опис фортеці вперше було опубліковано 1882 р. Він складений тоді, коли в замку під керівництвом відомого архітектора та військового інженера Іова Претвича (Іокуба Бретфуса) здійснювався капітальний ремонт. Усі деревяні будівлі замінювалися на камяні. Опис містить конкретну інформацію про башти замку. Зокрема, башта Папська була в південно-східному кутку фортеці, побудована на міцному скельному фундаменті. Під баштою біля земляного валу був влаштований копер - спеціальний пристрій, за допомогою якого робітники доставляли наверх камінь, пісок, вапняк, інші будівельні матеріали. Він складався з кількох вертикальних стійок, важкої гирі та кількох мотузок і канату. Наступною в документі згадується башта Колпак. Під нею між фортечним валом і ровом розміщувалася стара, дуже пошкоджена оборонна споруда для вартових, котрі охороняли від нападу кримських татар та кочівників Хотинську дорогу. До цієї будівлі з боку замку йшов рів для безпечного проходу до неї людей.

З оборонних споруд північної фортечної сторони згадується Рожанка, що в цей час була повністю перебудована. Під нею у каньйоні Смотрича діяла цегельня, де виготовляли цеглу та інші необхідні для будівництва замку матеріали. А поруч у плані вказується Водяна вежа. З неї гарнізон фортеці особливим колесом брав воду для своїх потреб.

Тут же була Стара Рожанка - зруйнована та спустошена вежа. Стіну біля нових фортечних воріт побудували заново. У цьому місці передбачалося збудувати будинок для начальника замку, а поруч виконати таємний хід до річки. Відремонтована в цей час була й інша башта східної сторони замку - Лянцкоронська. Поруч з нею був сарай, де оброблявся будівельний камінь, та деревяна невеличка стайня, що належала старості.

У східно-північному кутку фортеці були Нова Східна та Чорна башти й замкові ворота. При вході до замку з лівого боку розміщувався широкий камяний спуск, по якому можна було зручно піднімати і опускати до Чорної башти зброю. Тут же було приміщення для гармашів і будівля для матеріалів та інструментів. Тут же було старе підземелля, що слугувало вязницею.

Від Рожанки до Чорної башти проходив міжстінний прохід. Поблизу каньйону робітники ламали стіну, щоб побудувати тут нові камяні укріплення. Тут теж був копер для підняття необхідних будівельних матеріалів та інструментів. 1544 р. на озброєнні гарнізону було 14 гармат, 43 гаківниці, 30 аркебуз і 20 мушкетів [65].

Замок має солідну будівельну історію. Навіть без дискусійного дако-римського періоду набігає, згідно з викладками Євгенії Пламеницької, аж 14 будівельних періодів (від ХІ століття до початку ХІХ століття) [11, c. 102]. Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина ХVI століття. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Саме опис 1544 року фіксує це вдало віднайдене обличчя замку - зрілої фортифікаційної одиниці [65].

Отже, опис 1544 р. свідчить, що порівняно з попереднім документом Камянецька фортеця стала значно більшою, зявилися нові камяні башти та укріплення. В описі також подано короткий опис внутрішнього облаштування фортеці.

Варто зазначити, що однією з найбільш цікавих карт Камянця-Подільського є план Кіпряна Томашевича, виданий після 1672 року [Дод. A].

Ця гравюра з мідній основі є унікальним джерелом по топографії міста. Найбільший інтерес викликає анотація, на якій записано, що замок був збудований для того, щоб Коріатовичи тримали місто під постійним контролем, що й фіксує литовську версію походження Камянця-Подільського.

Відомою є реконструкція першого камяного замку Є. Пламеницької. По-перше - цей замок за всіма доказами і був першим замком Коріатовичів і першим камяним замком міста. По-друге - Є. Пламеницька помилково його датувала домонгольським періодом (бл. XII ст.). Але в цей період на землях минулої Київської Русі, камяне будівництво було на початковому стані, та було тільки у крупних центрах та досить фрагментарно. У великих центрах - давньоруських градах, це були або камяні ворота (Київ), або донжон (як у Холмі). Башти не розміщувались по кутках, вони будувались то над воротами, то як дозорні. На той час, якщо в Камянці і був замок, він міг бути тільки деревяним, взагалі як і всюди в той період. А саме містечко на місці Камянці було, скоріше за все, досить незначним землеробським центром. Головні міста Пониззя (давньоруської території на місці сучасної частини Поділля) на той час були вдовж Дністра - Бакота, Ушица [11, c. 38-43].

Крім того - камяне ядро Камянецького замку, дуже близько за плануванням до Литовських фортець. Як, наприклад, замок Ворута, і ряд інших - Карнаве, Пуня, що також вказує на литовський слід.

Коріатовичи, з ціллю закріплення на новій території розбудовують сітку укріплень, і столицю на противагу старій боярській аристократії, засновують не в Бакоті, а спочатку в Смотричі, а потім в Камянці. І саме їм Камянець вартий виходом на історичну арену, спочатку як центра князівства, а потім і регіону [38, c. 23-25].

У рамках розглядуваного періоду розвиток архітектури західноєвропейської традиції на західноукраїнських землях охоплює неповне століття, яке становить початковий етап її утвердження і поширення на місцевому ґрунті. Тому на загальному тлі історії будівництва з-перед середини XV ст. здобутки цього нового для місцевих умов напряму презентуються, скоріше, досить скромно, й показові насамперед як свідчення утвердження західноєвропейського будівництва як самостійного напряму розвитку місцевої архітектури і як перші кроки у характерному для пізнішого періоду з домінування місцевої будівельної ситуації майстрами-професіоналами європейського походження.

Що стосується версії про те, що укріплення зявилися за часів Даків і Римлян, то у рамках цієї теми важливе інше - слідів укріплень того періоду на території Камянця досі не знайдено, тобто не є можливим реконструювати фортецю в тих масштабах і деталях як це зображували Пламеницькі.

Якщо розглядати все з точки зору появи фортифікацій, точніше - більш-менш достовірних відомостей про появу на території Камянця-Подільського укріплень, то мову варто вести про XII-XIII століття, оскільки цим періодом, начебто, датують відрізки валів, знайдених на території замку (колишнього дитинця) і міста (колишнього посаду). Проте заздалегідь здається, що знахідки були не досить повноцінними, щоб на їх основі намагатися реконструювати систему оборони міста того періоду.


2. ПОБУДОВА КАМЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ ФОРТЕЦІ


.1 Етапи будівництва Старого замку

фортеця козацький подільській інженерний

З розвитком міста і перетворенням його на адміністративний центр регіону - Поділля, замок став розбудовуватися, тоді очевидно була побудована стара Рожанка, яка посилила захист проїзду в місто. Після Коріатовичей, за часів володіння замку Вітовтом (кінець XIV початок XV століття) можливо, були побудовані і нова Рожанка, Папська і Чорна вежі і замок придбав контури чотирикутника. Наступну істотну реконструкцію зробив Йокуб Брейтфус в середині XVI століття. З того часу замок придбав ту форму, яку в цілому зберігає і зараз. З часом він втратив своє фортифікаційне значення і тому до нього був пристойний новий замок - гонверк [4, c. 9-11]. Тепер Старий замок - головна памятка міста Камянця-Подільського [Дод. Б].

Камянець-Подільський не можна уявити без славнозвісного старого замку - унікальної оборонної споруди XI-XVII століть, побудованої на скелястому мисі біля вузького перешийка, через який вела давня головна дорога до Старого міста. Камянець-Подільська фортеця (Antimurale Christianitas - форпост Християнства) була споруджена для захисту Турецького мосту, що є сполучним перешийком між Старим містом, укладеним в петлю річки, і «великою землею» [69].

Камяні укріплення XI століття, побудовані на основі ще більш раніх, мало чим нагадували сучасну могутню твердиню з 11 башт, зєднаних високими мурами. Залишки давньоруських укріплень знайдені в різних частинах замку: в Денній башті - фрагмент муру з бійницями, а рештки невеличкої, овальної в плані вежі - посеред замкового двору біля Ласької башти.

Перша значна розбудова замку відбулася протягом кінця XIV-середини XV століття, її розпочав краківський воєвода Спитко Мельштинський, котрий володів Камянцем чотири роки (1395-1399) і загинув у битві з татарами [3, c. 6].

У період з 1450 по 1550 місто було схильне до 25 випадків озброєних нападів. У звязку з цим, починаючи з другої половини XIV століття в місті розгорнулися значні фортифікаційні роботи. У 1541-1551 в місті працював військовий інженер і королівський архітектор Іов Бретфус, імя якого зафіксоване на одній з веж фортеці. У 1617-1621 військовий інженер Теофіл Шомберг побудував перед західним фасадом замку камяно-земляні бастіони, відомі як Нова фортеця. Одночасно навколо міста було побудовано кільце оборонних систем, що складаються з веж, ровів, шлюзів і камяних укріплень. Трохи пізніше за участю архітектора Камерино Рудольфино були побудовані вежа Стефана Баторія і східні міські укріплення [9, c. 10].

У кінці XVI століття в місті організовуються численні ремісничі цехи - збройні, ливарні, ювелірні, гончарні, пекарні і т. д. Цехи мали свої статути і дотримувалися своїх комерційних інтересів. Камянець був важливим пунктом на шляху транзитної торгівлі, посередником на торгових магістралях між Заходом і Сходом. Важливий водний шлях проходив по Дністру. Торгівля в Камянці була монополізована вірменами, що конкурували з львівськими купцями [21, c. 105-110].

До кінця XVI століття по Поділлю пройшла хвиля народних повстань. Антифеодальний рух злився з класовою боротьбою селян під керівництвом С. Наливайка. У серпні 1648 року до міста увійшли козацькі війська під командуванням М. Кривоноса. У 1651 р. місто було атаковане вінницьким козацьким полком під командуванням Івана Богуна. У 1652 Камянець був схильний до тритижневої облоги з боку 60-тисячного війська Богдана Хмельницького. Місто уціліло лише завдяки спалаху усередині казаческого війська епідемії чуми. Восени 1653 в районі Жванца загони Б. Хмельницкого були оточені і блокована польська армія на чолі з королем Яном II Казимиром [36, c. 479-480]. Починаючи з 1672 р. Камянець знаходився у складі імперії Османа. Ще літом 1671 р. козаки П. Дорошенка разом з татарами за указом турецького султана розорили околиці міста. 8 серпня 1672 р. армія Османа чисельністю 170 000 яничар, на чолі з султаном Магометом І, з усіх боків обложила місто. У облозі брали участь козаки П. Дорошенко. Місто захищала 9-тисячна армія під командуванням лицаря пана Володієвського і 6-тисячне народне ополчення. 18 серпня турецькі артилерійські батареї почали масоване бомбардування фортеці. 24 серпня турки захопили оборонні вали Нового Замку, а 25 серпня безуспішно штурмували фортецю. Під час цього штурму, з втратами 2000 яничар, туркам все ж вдалося підірвати кріпосні ворота і нанести серйозні ушкодження оборонним укріпленням. Нарешті, 26 серпня польський гарнізон фортеці капітулював, і наступного дня турецька армія увійшла до міста. Увійшовши до міста, турки дозволили безперешкодно піти з нього таким, що усім, що бажає. 28 серпня турецька армія святкувала узяття Камянця. Султан Магомет IV видав наказ святкувати взяття Камянця в усій імперії Османа три дні. Частина здобичі дісталася П. Дорошенку і його козакам. Жителям міста і військової частини було дозволено покинути Камянець в триденний термін. 30 серпня 1672 більшість жителів на 300 возах покинули місто, а 3 вересня пройшов урочистий вїзд турецького султана, його свити і гарему через Російські ворота в місто [22, c. 361-363].

Протягом 27 років турки господарювали в Камянці. Більшість корінного населення покинуло місто, завмерла торгівля. Майже усі церкви і костьоли Камянця були перетворені на мечеті. Був заборонений дзвоновий дзвін. До найбільшого міського костьолу був прибудований мінарет. У місті були дозволені і діяли по одному храму кожної релігії, включаючи синагогу. Більше третини міських будов були розібрані на камінь, що йшов на будівництво укріплень. Турки врахували прорахунки польської оборони і перетворили Камянець на потужний фортифікаційно-артилерійський вузол. Між фортецею і містом був побудований камяний міст. Після декількох років оборонного будівництва місто було перетворене на одну з щонайпотужніших фортець імперії Османа. Дві третини гарнізону складала піхота і артилерія. Фортецю охороняло більше 200 гармат, які обслуговували більше 1 тис. артилеристів, - гумбараджи.

З 1672 по 1699 роки турки забрали в яничари 800 хлопчиків і вивезли в рабство декілька тисяч дівчат. Також за цей час в Стамбул було вивезено близько 100 возів награбованих цінностей. У 1685 році в місті був публічно страчений Юрій Хмельницький.

Захоплення міста турками викликало велике замішання не лише в Польщі, а і у всьому християнському світі. Поляки неодноразово намагалися повернути собі Камянець.

У 1673 році місто було безуспішно атаковане військами великого гетьмана коронного Яна Собеського. При цьому було знищено 2000 татар, які оселилися в околицях міста осінню 1672 р.

В 1683 польське військо на чолі з Андрієм Потоцким розгромило турецькі і татарські загони на околицях міста. У 1687 - безуспішна облога міста загонами Якова Собеского, сина польського короля. У 1698 - невдалий похід на Камянець військ польського короля Августа II.

У жовтні 1699 згідно Карловицкому договору Поділля і Камянець перейшли до Речі Посполитої. Покидаючи місто, турки вивезли з фортеці 270 гаубиць і 22 мортири [12, c. 180-187].

Друга реконструкція відбулася в середині XVI століття під керівництвом військового інженера і архітектора Іова Претфеса, який збудував дві башти - Нову західну та Нову Східну (над давнім колодязем, що зберігся донині), а також Польну браму з мостом, рештки якого нещодавно булі віднайдені реставраторами [3, c. 17].

На початку XVII століття, з появою дальнобійної артилерії, військовий спеціаліст Теофіл Шомберг збудував перед західним фасадом замку камяно-земляні бастіони укріплення, що дістали назву Нової фортеці.

Однак, незважаючи на модернізацію, 1672 року камянецький замок захопили турецькі війська на чолі з султаном Магометом IV. Отже, причиною поразки поляків було не ненадійність укріплень, а саме історичні умови розвитку Речі Посполитої, яка на той час виявилася непідготовленою, щоб протистояти численній турецькій армії.


.2 Військово-інженерне планування Турецького мосту


Високе плато в петлі річки Смотрич - батьківщина одного з найбільш захищених середньовічних європейських міст - Камянець-Подільського (старій його частині). А вузький перешийок, що сполучає його з Великою землею, де насилу змогли б розминутися двоє верхових, та під охороною потужної цитаделі зробив його і зовсім неприступним [51, c.4].

Саме ця дорога життя, що слугувала в мирний час головною транспортною артерією міста, по якій йшла жвава торгівля, а у військове - останній оплот тих, що обороняються, була однією з самих стратегічно важливих складових захисної лінії Камянця. Тому вже в ХI столітті, тоді ще деревяна, дещо секційна магістраль стає постійним предметом опіки міської влади. Завдяки своїй тодішній архітектурі (кожна з його секцій могла бути ізольована) Замковий міст не раз вставав останньою перешкодою на шляху атакуючих військ противників [19].

Звичайно з розвитком військово-оборонного мистецтва, що не втратив своєї актуальності, він стає предметом численних перебудов і реконструкцій. Так, імовірно після пожежі рубежу XII-XIII віків, що знищив усі деревяні замкові укріплення, міст стає камяним, придбавши риси, характерні для мистецтва мостобудування раннього Середньовіччя: арочна конструкція, невелика ширина.

У ХV столітті для посилення цього ключового вузла оборони з боку Камянець-подільської фортеці, що охороняє підступи до міста на Великій землі, була споруджена Надбрамна кругла в плані вежа, яка дещо знаходилася від основного комплексу моста, - зєднання відбувалося за допомогою підйомної деревяної секції [57, c.120-127]. Після розгромної поразки в ході турецько-польської війни (1672-1676), місто опинилося в руках імперії Османа. Нові володарі Камянця починають активно проводити його модернізацію під свої потреби, в ході одного з етапів якої Замковий міст під імям Турецького втрачає свою арочну багатосекційну конструкцію (арки і відстань між прольотами закладається) і обзаводиться облицювальним обрамленням з обох боків. До того ж з боку міста для його посилення були споруджені оборонні стіни, частина з яких збереглася і донині [54, c. 21-33].

Також існував другий Замковий міст на Польній брамі. Його було збудовано в 1544 р. Іовом Претвичем, який будував у Камянці-Подільському нову браму. Біля Скальської брами булі обороні вали і рів, через рів йшов деревяний розвідний міст,який опускався на камяні стовпи і рів в разі споживи заповнювався водою. Міст існував ще перед 1820 роком. По мості можна було ввійти до «Нового замку» (земляного) [68].

З Турецьким мостом повязана легенда про Юрія Хмельницького. Після смерті Богдана Хмельницького його син Юрій Прийняв гетьманство, але пізніше зрікся його і прийняв монаший сан з імям Гедеона. Але продовжував втручатися в політичні справи того часу і не сидів на місті.

Так він потрапив в полон одному з татарських загонів, які поверталися з-під Камянця і був відправлений до Криму, а звідти до Константинополя.

Саме цим непутящим полоненим, який носив прославлене на Україні імя, турки вирішили скористатися, щоб притягнути на свою сторону народ України, і назначили його малоросійським гетьманом. Окрім звання гетьмана турки дали Юрію Хмельницькому і титул «князя сарматійського». Близько 1679 р. новий гетьман-князь оселився в Немирові і звідти почав правити населенням під наглядом камянецького пашi [50, c. 10-11]. Та сподівання турків щодо Юрія Хмельницького не справдилися. Ця людина, некерована й жорстока, своїми непомірними поборами розігнав все населення Немирова і округи, за що був замінений турками в 1681 р.; та коли нового, назначеного турками, гетьмана Дуку поляки захопили в полон, турки знову назначили гетьманом Юрія Хмельницького, який в серпні 1681р. прибув до Камянця і під турецьким конвоєм відправився у свою бувшу резиденцію Немирів. Та й на цей раз Юрій не довго князював. Бажаючи покращити свої скудні фінанси, він видумав податок на шлюб: усі мешканці його області, при вступі до шлюбу, повинні були питати дозволу у гетьмана і сплачувати податок.

Невдовзі після цього розпорядження в самому Немирові один місцевий багатий єврей Орун відсвяткував весілля сина, не попросивши заздалегідь дозволу у гетьмана і не сплативши податок. Цей єврей займався торгівлею, військовою здобиччю та жінками, яких він відправляв у турецькі гареми, чого і знали його турецькі сановники. Орун, на підставі цих звязків, вирішив, що не обовязково просити дозвіл на весілля свого сина, при цьому платити гроші. Юрій Хмельницький, дізнавшись про це, розгнівався і відіслав своїх слуг спалити дім Оруна та захопити господаря. Люди гетьмана не застали господаря дома, але захопили його жінку, привели до гетьмана і, за його наказом, закатували страшною карою - з живої шкіру зідрали. Орун, коли дізнався про це, побіг до паші Камянецького зі скаргою. Паша дав звістку про це в Константинополь і звідти було наказано судити Юрія [55, c. 45-47]. Турецькі вояки, з почесного конвою Хмельницького, арештували його і привели в Камянець. На польському ринку, де колись була польська ратуша, а в той час найвища турецька управа, відбувся суд трьох пашей над Юрієм. За вироком суду, Юрію на площі накинули мотузку на шию, відвели на міст, який нині зветься Турецьким, тут його задушили, труп викинули в річку. Так закінчилось тут життя сина славного Богдана. Було це в 1685 р.

Замковий або так званий Турецький міст, завдяки досить оригінальному плануванню архітекторів, відігравав значну роль щодо охорони та захисту фортеці від турецьких захватників. Після захоплення яничарами Камянця-Подільського міст зазнає еволюційних перетворень: стає більш міцним завдяки камяним укріпленням, змінені арочні прольоти, тобто його трохи розширено. Але саме найважливішою особливістю Замкового мосту була його ширина, де не змогли пройти численні військові загони.


2.3 Башти Старого Замку


План старого замку не має форми якоїсь правильної геометричної фігури; в загальному вигляді - це довгастий чотирикутник, що простягся на краю високого рогу гори від південного сходу до північного заходу. Ширина цього старого замку приблизно 50 м, довжина від півночі 135 м, від півдня 160 м, а посередині 180 м. Площа замкового подвіря коло ¾ га, а всієї площі з прибудуваннями 1,5 гa.

Старий замок мурований має навкруги високі мури і 11 мурованих башт. Вїзд до замку зі сходу, з боку міста. Башти розставлено так: по довжині замку з одного боку 4, з другого 4, на західному боці на кінці дві зєднані башти і одна нібито окремо з півночі коло річки [23, c. 15-16].

Коло башт - першої - Папської, другої, третьої та четвертої - збоку скелі йшла стіна, якої фундамент виведено було на скелі; висотою вона сягала до внутрішніх замкових стін, що були між цими баштами. Ця зовнішня стіна тоді (1544 р.) будувалася; вона повинна була забезпечувати підступ до тих башт і взагалі до замку. Тепер зовнішня стіна є тільки коло перших двох башт. Зі сторони Карвасар замок був додатково оточений камяною стіною, в які навпроти Ляської (Білої) башти була камяна дошка з вирізьбленим написом: «sumptus», по сторонах «pal pod», а внизу: «MDCCLXL» [23, c. 32].

Старий замок в його сучасному вигляді був збудований для захисту від татарів, як передні мури християнства коштом папи Юлія II (Папська вежа), камянецького єпископа Якоба Бучацького (Ковпак), архієпископа Яна Ляського (Ляська), камянецького єпископа Мартина Білобрезького (Денна), куявського єпископа Креслава з Курозвечок (Рожанка) [18, c. 26].

Башта Папська (або Юлія) пятиповерхова стоїть на південно-східньому розі замку, над скелею, де внизу туляться хатки передмістя Карвасар. Ця башта внизу чотирибока; по середині восьмибока, а на самім вершку кругла, покрита конусовим ґонтовим дахом, (зробленим літ 35 тому). Наверху тої башти з боку міста вставлено камяну таблицю з гербом і інсигніями папськими. Кажуть, що то герб римського папи Юлія II (1503 <#"justify">Отже, протягом свого існування з XII століття фортеця, будучи староруською оборонною спорудою, перебудовувалася з деревяної у камяну в середині XIII століття, у ХV і в середині XVI ст. На початку XVII століття споруджуються бастіони. Остання перебудова наприкінці XVIII століття надала їй сучасного вигляду.


. ВОЄННО-ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ ФОРТЕЦІ В XVI-XVIІ СТ


.1 Роль фортеці в козацько-турецькому протистоянні у ХVI-ХVII ст


Польсько-турецькі війни XVII ст., війни між Річчю Посполитою (Польщею) і імперією Османа велися головним чином за володіння українськими землями (Волинь, Поділля).

Великим лихом для жителів Подолії були спустошливі набіги турецько-татарських орд. За відомостями сучасників, в XIII - XVI вв. татари вчинили на Подолію не менше 80 набігів, а потім значно більше, грабуючи і спустошуючи міста і села, захоплюючи полонених [47, c. 84-97]. Тільки під час нашестя 1567 р. війська кримського хана викрали в полон з України 6078 чоловік, пограбували 315 селищ, захопили більше 250 000 голів худоби. Ще страшнішим було нашестя у вересні-жовтні 1575 р., при якому було викрадено в полон 55 340 чоловік, захоплено сотні тисяч коней, великої і дрібної рогатої худоби. З Камянецькому вірменському літописі можна дізнатися, що в жовтні 1575 р. татари досягли Камянця. «Татари підійшли до Камянця, - читаємо там, - і бродили нечестиві навкруги міста, спалили усі села, Толшку, Новоселицу, Гопочов, вірменську церкву св. Лусаворича і багато інших сіл, прийшли до підніжжя фортеці і небоязливо гуляли навколо пагорба». Автор хроніки із здивуванням і з болем відмічає, що міська влада нічого не змогли зробити проти татар [47, с. 62].

Що залишилися безкарними, татари зимою 1578 р. повторили свій набіг, грабуючи і розоряючи країну: «Татари прийшли і нанесли багато зла країні, викрали незліченну кількість полонеників, пограбували і спалили міста і селища на великому просторі, і особливо багато чоловіків, жінок і дітей убило мечем». Через одинадцять років, в серпні 1589 р., татари вчинили новий набіг і повернулися з численними полонениками і великою здобиччю. Згодом ці набіги ще більше почастішали. Тільки у 1605 р. татари вчинили на Подолію сім набігів. З літопису вірменського хроніста Хачатура Кафаєци відомо, що серед полонеників, викрадених татарами в 1650 р., було 300 вірменів [33, с. 211]. Ось що пише про татарські набіги автор XVI ст. Блез де Виженер: «Серед усіх польських володінь більше за інших схильна до небезпек і розорень подільська земля, що представляє відкритий прохід, як би міст для татар з Перекопу (чи як його називають звичайно - Херсонесу Таврійського), які абсолютно вільно проникають цим шляхом на Волинь, в Червону Русь, в Литву і навіть Польщу, якщо обставини тому сприяють» [34, c. 66-67].

Щоб пiдiрвати полiтичний i вiйськовий вплив Польщi в Правобережнiй Українi, позбавити її основного опорного пункту на Днiстрi - мiста Камянця, турки вирiшили оволодiти Камянецькою фортецею. Зважаючи на її неприступнiсть, а також на ті, що поляки завзято оборонятимуть свою цитадель, турки серйозно взялися за пiдготовку вiйськ до походу i ще з осенi 1671 р. стали зосереджувати вiйська, призначенi для облоги фортецi та мiста. Зiбравши у Фракiї та Македонiї величезну (до 300 тисяч чоловiк) армiю, багато артилерiї та боїприпасiв для облоги, навеснi 1672 р. турки вирушили до Днiстра. Петро Дорошенко ставши штурмувати Камянець (Руську браму) ще до прибуття турецьких військ.

Передовий загiн турецьких вiйськ (40 тисяч татар) увiрвався в Подiлля бiля Могилева-Подiльського i на рiчцi Буг бiля Батога розбив 6-тисяний польський загiн, яким командував каштелян Лужецький [17, c. 81].

Наприкiнцi липня турецька армiя бiля Хотина пiдiйшла до Днiстра. Навпроти Жванця турки стали будувати переправу. Польська залога Жванецької фортецi, побачивши величезне турецьке вiйсько, вночi покинула замок. Наступного дня яничари на плотах переправилися на лiвий берег i зайняли фортецю.

серпня турецьке вiйсько, збудувавши тимчасовий мiст, стало переправлятися на лiвий берег. Тут до нього приїдналися кримськi татари та Петро Дорошенко з козаками. 6 серпня з Днiстра султан Магомет IV надiслав Камянцевi пропозицiю здатися, але начальник камянецької залоги - камянецький староста Альс, сподiваючись на пiдкрiплення, вiдповiв вiдмовою. Залога у фортецi була незначною: 500 пiхотинцiв кракiвського їпископа Тршебицького, ще два полки на 200 чоловiк, стiльки ж камянецьких пiхотинцiв. До них для оборони валiв примкнули 500 мiщан та селян. Всього камянецька залога налiчувала 2-2,5 тисячi чоловiк [67].

Крiм камянецького католицького їпископа Веспасiана Лянцкоронського, в замку та мiстi перебувало багато «навколишньої шляхти» разом iз сiмействами, що шукали прихистку [14, c. 177].

серпня 1642 турки розпочали облогу мiста та фортецi. Основна маса турецьких вiйськ розташувалася на Пiдзамчi та на татариському полi навпроти замку. Татари перебували на Польських фiльварках, а Дорошенко на Руських.

Турецькi офiцери роздали воїнам лопати та заступи, щоб тi копали землю та влаштували навколо Камянця шанцi - «земляне мiсто».

Навпроти замку, на татариському полi, турки вiдрили сiм лiнiй глибоких окопiв для пiхоти, а за ними влаштували артилерiйськi батареї. Всiма облоговими роботами керував великий вiзир. Поляки обстрiлювали турецькi позицiї, заважаючи виконувати землянi роботи, але це мало допомагало [29, c. 1-9]. У мiстi запанувала могильна тиша, польська шляхта поховалася по костьолах i кляшторах, де католицьке духовенство безперервно вело богослужiння.

серпня турки вiдкрили по мiсту та замку сильну пальбу. Так тривало декiлька днiв. Захисники замку геть перевтомилися: вдень i вночi вони працювали на укрiпленнях i не мали часу нi поїсти, нi поспати. Запорадою їпископа Лянцкоронського обложенi викинули бiлий прапор i послали до турецького табору парламентарiв просити перемиря та припинення обстрiлу. Поляки обiцяли вночi «вчинити мiж собою раду й наступного ранку розпочати переговори про здачу». Лянцкоронський сподiвався пiд час перемиря зiбрати раду та вжити заходiв для оборони фортецi. Турки розгадали маневр полякiв i не погодилися на їх пропозицiї, вони стали вимагати заручникiв i негайних переговорiв про здачу. Але поляки, сподiваючись на допомогу короля, здаватися не думали.

Мiщани, що брали участь в оборонi замку, зачувши, що поляки нiбито мають намiр здавати замок туркам, захвилювалися. Вони стали наполягати на подальшiй оборонi [10, c. 61-64].

Пiзнiше єпископ Лянцкоронський у спогадах так опише цей епiзод: «Хотiв я вмовити панiв, щоб просили перемиря для нарад i пiдкрiплення жовнiрiв для оборони. Вони це зробили, але простолюд, подумавши, що переговори йдуть уже про здачу - особливо ж баби - погано обходилися зi мною, як iз зрадником».

Турецькi гармати були бiльшими та кращими за польськi, гармашi вправнiшими. Турецькi ядра врiзувалися в глибину земляноого валу «аршини на два». У полякiв гармашi були недосвiдченi, всього чотири гармашi на 100 гармат. Щодня турки робили по мiсту до 400 пострiлiв i обрушували до 150 гранат. Одна з гранат влучила в лютеранську капличку бiля Денної вежi. У капличцi було до 120 гранат. Вони вибухнули та спричинили значнi руйнуваня. Значних втрат зазнавали оборонцi на валах.

серпня до турецького стану на Пiдзамчi прибули польськi посли Бiлевський i Гуляницький зi скаргою вiд польського короля, що султан несподiвано i таїмно напав на Рiч Посполиту. Магомет же послам вiдповiв, що вiн прийшов не таїмно, а оголосив королю вiйну, а тепер запрошує польського короля вийти в поле [41, c. 58-62].

Турецькi вiйська пiд час сильних бомбардувань фортецi 8-14 серпня водночас робили пiдкопи пiд укрiплення Нового замку. Вони викопали у валах Нового замку з боку Карвасар i теперiшнього шосе, що веде на Пiдзамче, чотири довгих галереї, в якi заклали бочки з порохом i пiдiрвали їх. Пiвнiчно-захiдний i пiвденно-захiдний краї камяних ровiв було зруйновано. В утворенi проходи хлинула турецька пiхота - i пiсля короткої сутички Новий замок опинився в турецьких руках. Це сталося 14 серпня. Вали Нового замку були вищими за фортечнi мури Старого замку. Турки, викопавши на валах окопи для пiхоти та артилерiї, прямою наводкою стали обстрiлювати територiю Старого замку. Турецькi стрiльцi тепер перебували за декiлька десяткiв метрiв вiд фортечних стiн Старого замку, вони рясно поливали вогнем бiйницi й значно прорiдили ряди захисникiв фортецi. Становище залоги в Старому замку тепер значно погiршилося. Турки негайно сталм робити пiдкопи пiд вежi та мури Старого замку <#"justify">З польського боку депутатами для ведення переговорiв було призначено подiльського суддю Грушецького та подiльського стольника Ржевуського.

Того ж 17 серпня в турецькому таборi почалися переговори про здачу. Пiд час їх ведення, коли вже заходило сонце, в замку стався сильний вибух. Султан розгнiвався i припинив переговори. Вiн вирiшив, що поляки навмисне висаджують у повiтря фортечнi укрiплення. Коли ж представники полякiв i туркiв перевiрили причину вибуху, то пояснили султановi, що вибух у замку нiбито стався з вини пяних жовнiрiв, якi пiдпалили декiлька бочок пороху. Султан заспокоївся, i переговори продовжилися. Насправдi ж, того дня в замку пiдiрвано близько 120 бочок пороху, якi зберiгалися в окремому бастiонi. Пороховий склад висадив у повiтря майор фортечної артилерiї нiмець Геклiнг. Причини вчинку Геклiнга вказували рiзнi. Католицький бiскуп, що був при облозi, намагався применшити втрати полякiв вiд вибуху, а вчинок Геклiнга пояснював його високими патрiотичними почуттями та релiгiйнiстю. Геклiнговi ж товаришi говорили, що вiн вчинив вибух через великi непорядки, що були у фортецi, i за що сам Гетлiнг повинен нести вiдповiдальнiсть [43, c. 15-19].

Український ж лiтописець Самiйло Величко пiзнiше стверджував, що Геклiнга пiдкупили турки, i, щоб його не розвiнчали, вiн у такий спосiб покiнчив iз собою.

Величко писав: «...але потiм, невдовзi розгледiвшись, що за свою зраду мiг утратити голову, увiйшов до цейхгаузу з люнтом запаленим, де складiвня порохова розташовувалася, i там, одну бочку з порохом вiдштовхнувши та на неї сiвши, запалив порох i пропав вiд того безслiдно» [26, c. 294].

Тогочаснi польськi iсторики та лiтописцi всiляко намагалися применшити розмiри руйнувань, учинених турками в замку пiд час облоги. Кажучи, що турки 15 серпня двiчi штурмували фортецю, автори записок i спогадiв не вказують, де та яку дiлянку замкових мурiв вони штурмували. Ясно одне, що турки штурмували пролом у фортечнiй стiнi i в брамi, де вони вчинили вибухи мiни. Детальний огляд веж i мурiв замку з боку Карвасар показує, що фортечний мур висаджували в повiтря, здiйснивши пiдкоп мiж Ляською та Тенчинською вежами. Також було пiдiрвано трьохаркову браму бiля Рожанки. Пiзнiше у вереснi - жовтнi турки, вiдновлюючи мур мiж згаданими вежами, вмурували в нього великi камянi ядра. Зруйнований контрфорс пiд висадженою в повiтря стiною турки так i не вiдновлювали [22, c. 271]. Що ж до вибухiв порохових складiв, то в наявнiй iсторичнiй лiтературi ми знаходимо багато суперечливих тверджень. Кипрiян Томашевич у примiтцi до свого плану мiста Камянця зробив пояснення знакiв на планi. На четвертiй вежi вiн поставив № 19. Пiд цим номером Томашевич зробив таке пояснення: «Рештки вежi, зруйнованої порохом, що в нiй зберiгався бiля складу овочiв у Старому замку й випадково пiдпалений; при цьому загинуло народу та воїнiв понад 600 чоловiк, що сталося напередоднi вторгнення туркiв, по заходi сонця» [56, c. 32].

Порiвнюючи сучасну Чорну вежу з тою ж вежою, описаною Войцехом Старжеховським 1544 року, ми бачимо тут багато змiн. Ясно, що Чорну вежу було значно перероблено, чи, простiше кажучи, збудовано заново. За iншими ж джерелами, майор Геклiнг пiдiрвав порох у Папськiй вежi. Iсторик Подiлля Юхим Сiцiнський у книжцi «Мiсто Камянець-Подiльський», описуючи Папську вежу, зазначаї: «Цю вежу влаштовано турками на мiсцi двох бастiонiв, 1672 року пiдiрваних Геклiнгом» [14, c. 231].

На основi викладеного ми можемо припустити, що пiд час вибуху 120 бочок пороху, пiдпаленого Геклiнгом 17 серпня 1672 р., висаджено в повiтря не тiльки вежу, де зберiгався порох, але зруйнувалися вiд вибухової хвилi (чи вiд детонацiї пороху, що в них зберiгався) й iншi вежi, зокрема Чорна. Католицький єпископ Лянцкоронський, що пiд час облоги був у замку, так записав про вибух 17 серпня: «Пiд час переговорiв майор артилерiї розгнiвався на те, що його докоряли за безпорядки та недостачу матерiалiв у цейхгаузi, закрившись у вежi з пороховим складом, запалив її, пiдiрвав замок, занепастив близько 500 чоловiк, зокрема загинув i наш Гектор ротмiстр Володиївський» [58, c. 12-20]. Як бачимо, Лянцкоронський говорить, що Геклiнг пiдiрвав не одну вежу, а весь замок.

Певнiше опису цей випадок львiвський комендант полковник Лонцький у листi до коронного пiдканцлера Ольшевського: «Майор артилерiї Геклiнг, бачучи серед шляхти в Камянцi великий розбрат, унаслiдок чого фортеця повинна впасти, сiв на бочку пороху та, запаливши її, взлетiв у повiтря; iншi ж склади пороху висаджено з необережностi наших, при цьому вбито аж 800 чоловiк - половину жовнiрiв i половину рiзного люду» [14, c. 212]. Як видно з цього запису, в замку було висаджено в повiтря декiлька веж i бастiонiв. У замку одна вежа розвалилася пiд час висадження в повiтря турками трьохаркової вежi бiля Рожанки.

Умови здачi фортецi були такi:

.Польське вiйсько може вiльно вийти з Камянця з мушкетами в руках, але без гармат i знамен, якi, як i фортеця, здаються переможцям. За iншою вказiвкою дозволялося вивезти й гармати, «якщо знайдеться чим».

.Мешканцi Камянця та всi, хто прийшов сюди пiд час облоги, можуть вiльно покинути мiсто зi своїми сiмями та майном.

.Тим, хто залишиться у мiстi, забезпечуїться особиста та майнова безпека; шляхта й духовенство, крiм того, звiльняються вiд вiйськового постою.

.Християнам надаїться свобода вiри; їм буде залишено декiлька храмiв для виконання їх «порожнiх i суївiрних»обрядiв; решта храмiв вiдiйдуть пiд мечетi [48, c. 97-102].

Пiсля укладення капiтуляцiї польський їпископ Лянцкоронський, пiдстароста Альс i пiдкормiй подiльський Лянцкоронський (генерал подiльський Ян Потоцький був у вiдїздi) вiдправилися до турецького султана, пишно вбранi в турецькi каптани, подарованi великим вiзиром. Вони, як i турецькi та татарськi сановники, привiтали султана iз здобуттям Камянця.

Першим вїхав до мiста Яничар-ага i взяв управлiння в свої руки, потiм привели кiлька тисяч яничар для гарнiзонної служби. Турки вiдразу ж порушили пiдписану ними угоду про здачу Камянця. Вони познiмали з усiх храмiв хрести та дзвони. Iкони викинули на вулицю в грязюку та розтоптували їх ногами, показуючи цим свої презирство до релiгiї переможених. З усипалень турки вийняли останки похованих та вивезли їх за мiсто. Турки забрали в мешканцiв мiста 800 хлопчикiв i вiдправили до Туреччини, щоб виховати з них своїх солдатiв-яничарiв [30, c. 273-274]. Багато шляхетних жiнок було забрано до гаремiв султана, частина з них дiсталася вiзиру та пашам. Поляки, що покидали мiсто, зiбрали до 400 возiв; вони вирушили в дорогу пiд конвоїм турецької охорони. Турки провели їх тiльки до Ягольницi (мiстечка в Галичинi поблизу Чорткова), категорично вiдмовившись йти далi, незважаючи на те, що поляки за таку послугу пiднесли вiзировi в дарунок понад двi тисячi угорських злотих.

Третього вересня сам султан, одягнений у все зелене, на чолi урочистого кортежу вступив до Камянця. Вiн вїжджав через Руську браму. Потiм через Вiрменський i Польський ринки вiн прослiдував до польського кафедрального костьолу, який до того часу було перетворено на головну мечеть. Бiля костьолу султан зупинився, злiз з коня та направився до костьолу, велiвши нести перед собою iмператорське знамено, на якому було зазначено наймення Камянця та дата взяття мiста, а також iмя присутнього в мiстi султана Магомета IV.

У храмi в присутностi султана було урочисто вiдправлено мусульманське пятничне богослужiння. Тодi ж на ринку схопили 8-рiчного Петра Ястрембського, привели його в мечеть i, в присутностi султана, здiйснили над хлопчиком обряд обрiзання. Цим i завершилося перетворення католицького храму на мечеть.

Турки забрали в християн бiльшiсть храмiв, перетворили їх на комори, казарми, мечетi. Так, кляштор i костьол домiнiканiв вони спочатку перетворили на казарми, а потiм влаштували там мечеть падишаха, яку зазвичай вiдвiдувало для молитви турецьке командування. Будинки їзуїтiв було перетворено на казарми та стайнi для коменданта Галiль-пашi. Кляштор i костьол кармелiтiв-босих на скелi було зруйновано пiд час облоги. Потiм його було розiбрано, а на його мiсцi збудовано бастiон-многокутник. Деревяний костьол i кляштор домiнiканок бiля Руської брами було перетворено на казарми для яничар, якi охороняли Руську браму. Новий же кляштор i костьол домiнiканок св. Михайла на Руському ринку було перебудовано на укрiплення. Костьол i кляштор францисканiв було перетворено на комори. Всi вiрменськi храми було зруйновано, i турки дали вiрменам для проведення богослужiнь будинок на Госпiтальнiй вулицi, навпроти вiрменського шпиталю, та каплицю св. Стефана на Рiзницькiй вулицi [13, c. 127-129].

Для православних турки залишили три маленьких церкви в долинi Смотрича, а великi камянi православнi храми вiдiбрали. У кафедральнiй Iоанно-Предтеченськiй церквi турки влаштували мечеть для вiзира, Троїцьку монастирську церкву перетворили на мечеть Мустафа-пашi, першого секретаря султана.

Турки вивезли з мiста чимало цiнностей. Вони зiбрали з усiх храмiв i державних закладiв документи, церковнi книги, хронiки, акти гродськi та зосередили їх в одному примiщеннi, а потiм на 100 пiдводах вивезли в Стамбул. Акти земельнi Галiль-паша наказав скласти окремо в будинку обрад шляхетських, i вони збереглися. Частину костьольних книг i акти гродськi було викуплено в туркiв. Цi документи ще на початку ХIХ ст., за свiдченням Марчинського, перебували в Львiвському кафедральному костьолi [13, c. 153-155].

Султан призначив губернатором Камянця та правителем Подiльського пашалика (провiнцiї) Галiль-пашу. Вiн же залишив пiд його начальством i сусiднiй Хотин. У розпорядженнi Галiль-пашi було залишено близько 20 тисяч воїнiв як залогу Камянця.

Сам же султан ще деякий час пробув бiля Камянця, полюючи на полях поблизу Жванця, i тiльки в серединi вересня вiдправився до Львова, де тодi турецькi вiйська взяли мiсто в облогу.

За Бучацьким договором, укладеним 17 жовтня 1672 р., Польща вiддавала Подiлля з Камянцем туркам, зобовязувалася щорiчно платити султану по 22 тисячi червiнцiв. Вiдтодi Подiлля та Камянець залишалися пiд владою туркiв упродовж 27 рокiв [61, с. 22-26].

Хоча татари, що здійснювали набіги заради грабежу і полонеників, були не в змозі узяти Каменец і жителі міста почували себе поза небезпекою за його неприступними кріпосними стінами, грабіж і розорення Поділля негативно відбивалися на економіці її центру - Камянця, життя ставало важче, росли ціни на продукти, іноді наставав голод [5, c. 6].

Сини Акшин детально розповідає про те, як українські козаки шукали допомогу у імперії Османа. Увага акцентується на тому, що у звязку з цією ситуацією імперія Османа, завязавши війни спочатку з Польщею, потім з Росією вступила у боротьбу за встановлення гегемонії в Україні. У 1672 р., за участю Дорошенко був організований рейд в Польщу. Під час першого нападу була захоплена фортеця Каманине (Камянець-Подільський) і Подільський регіон. Наступного року польські війська під командуванням Я. Собеского розсіяли сили Османа, і вишли до Хотину. Але потім Польща, яка боялася набігів Османа і кримських, що доходили до Львова, була вимушена залишити імперії Османа Поділля і відмовитися від Західної України [35, с. 226-227].

Незрозуміло, як Польща залишила Порту Поділля, якщо навіть Камянець-Подільський, поляки спробували знаходитися, а не просто здати. На наш погляд правильніше вважати, що Польща поступилася своїми землями Туреччини по Журавненскому мирному договору 1676 р. оскільки не змогла їх відстояти і захистити.


3.2 Роль Богдана Хмельницького у долі Камянця-Подільського


До 1621 року відноситься легенда про те як турецький султан Осман ІІ, підійшовши до оборонних стін Камянця-Подільського раптово відвів своє військо.

Власне легенда звучить так: «Чи то справді було, чи то вигадка, але живе ця легенда, і всі їй вірять - очевидно, що таке було насправді.

Вже завоював Осман II у 1621 році Хотинську фортецю, через Дністер переправив своє 200-тисячне військо, у якому було 300 гармат, 4 бойових слона і безліч мулів, верблюдів та інш. Підійшов дорогами до Камянця, підступив під самі стіни камянецької фортеці. Як взяти цей ключ до всього багатства краю? Думає султан про перемогу, оглядає місцевість навколо Камянця.

Зверхньо, з 30-метрової висоти дивиться на турецького султана Стара фортеця з усіма своїми 12 баштами, двома бастіонами. Не боїться військ Османа II і Нова фортеця зі своїм сухим ровом, підземеллями - надійний земляний захист Старої фортеці. Вищирили свої жерла гармати, відкрито стоять на самій вершині. Нова фортеця - це сама дорога оборонна споруда XVII століття Речі Посполитої. «Ні, з цього боку не візьмеш», - подумав султан.

Подивився тоді він на сам Камянець на скелястому острові. Ні, з якого боку не підійдеш - усюди скелі, високі камяні стіни, ремісниками збудовані башти. А з заходу готовий до бою Вірменський бастіон, з гордо виставленою груддю. Міцні, з надійними гратами міські ворота, дуже вузький міст. Після фортеці це вже друга система оборони.

А що то за башти біля річки з одного і з другого боку замкового мосту? Одні з них міцно туляться до скель, інші башти ніби стрибають через річку. Це 8 башт Руської брами і 5 башт Польської брами - третя система оборони Камянця.

І раптом річка Смотрич на очах здивованого Османа II несподівано вийшла із берегів і почала потужним плеском заповнювати водою свої широкі береги. Це запрацювала шлюзова система Польських і Руських воріт.

Страшним гуркотом почали перегукуватись із річкою могутні скелі навколо Камянця. Загула земля.

Небачена грізна сила оборони міста вразила турецького султана. І у роздумі спитав він у найвідданіших яничар із свого оточення: «Хто будував це місто-фортецю?» «Аллах побудував!» - відповіли своєму повелителю яничари, ті самі, що нещодавно взяли штурмом Хотинську фортецю з її сорокаметровими стінами і мріяли про владу над Європою. Ніхто з них не вірив, що твердиню Камянця можна подолати. «Якщо Аллах будував - Аллах тільки може і взяти» (тобто «Якщо Бог збудував - тільки Бог може здолати!» ) - з цими словами Осман II дав наказ турецькому війську повернути назад, відмовившись від штурму Камянця» [66].

У 1633 р. під стінами замку потерпів поразки Абаза-паши, а українські козаки, яка протягом Визвольної війни зявлялись під фортецею пять разів (в 1648, 1651, 1652, 1653 і 1655 роках), так жодного разу не змогли її взяти [63].

Кримське ханство брало постійну участь у війнах турецької армії з Австрійською імперією, найбільше - на землях Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, до складу яких у різні часи входили українські землі. У 1524 та 1527 рр. майже 40-тисячна кримська орда вдиралася до Поділля й Галичини [22, c. 54].

Саме з яничарів формувалися військові гарнізони найважливіших міст і фортець Османської імперії, у т.ч. на європейському континенті, зокрема на українських землях. У другій половині XVII ст. із загальної кількості військ капикулу яничари складали 54222 воїни, з них у фортецях служили 21428 осіб. У кінці XVII ст. найбільші яничарські гарнізони на українській території розташовувались В Очакові та Камянці-Подільському. Зокрема, в столиці турецької провінції на Західному Поділлі нараховувалося 3600 яничарів [22, c. 74].

Водночас із польсько-московською (т. зв. Смоленською) війною 1632-1634 рр., українські козаки у 1633 р. взяли активну участь у відбитті чергового потужного нападу армії Османської імперії на Камянець-Подільський. Більш ніж 55-тисячне військо за наказом турецього султана та під керівництвом великого візира Абаші-паші через 12 років після Хотинської війни знову прагнуло оволодіти Західним Поділлям [24, c. 286-290].

Як відзначають історики, саме декілька тисяч козаків під час Камянецької битви 22 жовтня 1633 р. контр-атакували Яничарський корпус з лівого флангу обєднаних сил Речі Посполитої та допомоги великому коронному гетьманові Станіславу Конєцпольському не допустити завоювання Османами подільської столиці.

За «Османсько-козацьким договором» Б. Хмельницький, шукаючи військову підтримку для боротьби з Річчю Посполитою звертається до Московської держави, але, не отримавши допомоги, вже влітку 1650 р. козацька Україна активізує свої відносини з Османською імперією [20, c. 63].

На початку вересня 1650 р. до Османської імперії прибуває делегація з керівником українського посольства полковником А. Ждановичем. Як підтвердив Михайло Грушевський, українсько-турецькі переговори завершилися у березні 1651 р. «формальним призначенням України васальною державою Отоманської імперії» [27, c. 54].

Такий висновок він зробив на основі дослідження тексту султанської грамоти на імя гетьмана, де зазначалося про згоду турецького монарха протегувати Україні.

Про конкретні умови протекції свідчив австрійський дипломат І. Шмід, який у той час перебував у Стамбулі й повідомляв 10 березня 1651 р. до Відня про те, що козаки були звільнені від данини султану й мали одне зобовязання - нести військову службу на користь нового сюзерена [30, c. 102-105].

Однак тільки-но дійшло до практичної реалізації цієї угоди, у відносинах між Чигирином і Стамбулом почали виникати певні труднощі. Навесні 1651 р. Б. Хмельницький відмовився прийняти військову допомогу турків в обмін на вимогу передачі Порті Камянця-Подільського [22, c. 103].

Але вже на початку березня 1653 р. до Стамбула виїхало представницьке посольство козацької України. Як засвідчував турецький хроніст XVII ст. Наїма, Б. Хмельницький просив султана Мегмеда IV підтвердити своєю грамотою протекторат над Україною. Символами зміцнення сюзеренно-васальних відносин між головами обох держав відбувся обмін шаблю, і булаву, і бунчук, і кафтан, прапор, тулумбаc [22, c. 104].

Обовязки козацької України як залежної держави перед султанською владою за пропозицією турецького посольства були наступними: 1) передача під султанське управління Камянця-Подільського; 2) щорічна сплата данини у розмірі 10 тисяч золотих і 10 тисяч волів та овець; 3) надання Порті своїх військових підрозділів у разі необхідності. Також Богдан Хмельницький, разом з усією старшиною, мав скласти присягу вірності султану від імені всього населення України. Гетьману залишалося зробити один крок до правового оформлення угоди про васальну залежність Війська Запорозького від Османської імперії, а саме - скликати Генеральну раду, яка б легітимізувала попередній українсько-турецький договір [67].

Збереглися відомості про те, що під час визвольної війни українського народу (1648-1654) вірмени разом з українцями Камянця посприяли Богдану Хмельницькому і взяли участь у визвольній боротьбі. З цієї причини на прохання польської шляхти Каменца Варшавський сейм в 1662 р. прийняв спеціальне рішення не брати в польський гарнізон воїнів-вірмен, а рекрутувати його тільки з поляків і німців [5, c. 111-112].

Камянеччина була однією із найважливіших арен визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Захоплення Камянець-Подільської фортеці було принциповою справою через те, що більшість замків на Поділлі вже були володінням Османської імперії. Загалом, Камянець був і залишається донині геніальним форпостом, який став ледь не ключовою фігурою битв Польсько-Турецької війни 1672-1676 рр.


Висновки


Висновки ряду українських істориків про виникнення в другій половині XIV століття на березі річки Смотрич українського міста-фортеці Камянця-Подільського непереконливі. Аж до приходу сюди турок частина міста виконувала роль своєрідного малонаселеного буфера між землеробами і кочівниками. Регулярні рейди турків в Україну і Польщу не сприяла припливу українського та польського населень на теріторію даного регіону.

У науковій і науково-популярній літературі зафіксовано чотири гіпотези щодо заснування Камянця-Подільського (литовська - про 1360-ті роки, вірменська - про 1062 рік, дако-римська - про ІІ-ІІІ ст., давньоруська (домонгольська) - про другу половину ХІІ ст. (або кінець ХІІ - початок ХІІІ ст.).

Більшість сучасних істориків притримуються четвертої гіпотези - про формування Камянця-Подільського як ранньофеодального міста у другій половині 12 століття. Так, в «Енциклопедії історії України» <#"justify">СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ


Монографії

1.Баженов Л. В. Alma mater Подільського краєзнавства (Місто Камянець-Подільський - осередок історичної регіоналістики XIX - початку XXI століть): Наукове видання / Лев Васильович Баженов <#"justify">2.Будзей О. В. Вулицями Камянця-Подільського / Олег Васильович Будзей / Серія «Історичні місця України». - Львів: Світ, 2005. - 272 с.

.Будянська Т. М. Замок у Камянець-Подільському (Памятник архітектури XIV-XVIII ст.) / Тамара Миронівна Будянська. - К: Державне видавництво літератури з будівництва і архітектури УРСР, 1961. - 32 с.

.Возний І. П. Чорнівська феодальна укріплена садиба / Ігор Петрович Возний. - Чернівці: Рута, 1998. - 154 с.

.Григорян В. Р. История армянских колоний Украины и Польши (армяне в Подолии) / Вартан Рубенович Григорян. Ереван: Издательство АН Арм. ССР, 1980. - 213 с.

6.Завальнюк О <#"justify">7.Камянець-Подільський: Історико-архітектурний нарис / [упор. Є. М. Пламеницька]. - К.: Будівельник, 1968. - 119 с.

.Молчановский Н. В. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года / Никандр Васильович Молчановский. - К., 1885. - 424 с.

.Павлович П. Поділля. Історичні памятки / Петро Павлович. - Авґсбурґ: Брама Софії, 1946. - 38 с.

.Петросян И. Е. Янычарские гарнизоны в провинциях Османской империи в 16-17 вв. / Ирина Евгеньевна Петросян // Османская империя. Система государственного управления, социальные и этнорелигиозные проблемы. - М.: Наука, 1986. - 79 с.

.Пламеницька Є. М. Камянець-Подільський: Історико-архітектурний нарис / Євгенія Пламеницька, Іон Винокур, Григорій Миколайович Хотюн, Ізяслав Ілліч Медведовський. - К.: Будівельник, 1968. - 120 с.

.Пламеницька О. А. Камянець-Подільський / Ольга Анатоліївна Пламеницька. - К.: Абрис, 2004. - 256 с.

.Пламеницька О. А. Сакральна архітектура Камянця-Подільського / Ольга Анатоліївна Пламеницька. - Камянець-Подільський: Абетка, 2005. - 294 с.

.Сецинский Е. Й. Город Каменец-Подольский. Историческое описание / Евфимий Йосифович Сецинский. - К.: Типографія С. В.Кульженко, 2005. - 248 с.

.Симашкевич М. В. Историко-географический и этнографический очерк Подолии / Михайло Васильович Симашкевич. - Каменец-Подольск, 1875. - 157 с.

.Сіцінський Ю. Й. Оборонні замки Західного Поділля XIV - XVII ст / Юхим Йосипович Сіцінський. - К.: Типографія С. В. Кульженко, 1928. - 89 с.

.Сіцінський Ю. Й. Оборонні замки Західного Поділля ХIV-XVII ст. (Історично-археологічні нариси) / Юхим Йосипович Сіцінський / [упор. С. В. Трубчанінов]. - Камянець-Подільський: Центр поділлєзнавства, 1994. - 96 с.

.Станіславська Л. П. Стара фортеця / Людмила Павлівна Станіславська. - Камянець-Подільський: Абетка, 2002. - 56 с.

.Федорів Р. М. Турецький міст: Історична повість / Роман Миколайович Федорів. - Львів: Каменяр, 1990. - 78 с.

.Флоря Б. М. Богдан Хмельницький і турецька «протекція» / Борис Миколайович Флоря. - К.: Наук. Думка. - 93 с.

.Хачикян Л. С. Армянские колонии на Украине в XVI-XVII вв. / Л. С. Хачикян. - Ереван: Издательство АН Арм. ССР, 1985. - 253 с.

.Чухліб Т. В. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500-1700 рр / Тарас Васильович Чухліб. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2010. - 435 с.

.Юрченко П. Г. Камянець-Подільський замок / Петро Григорович Юрченко. - К.: Абрис, 1950. - 220 с.

.Podborodecki L. Stanislaw Koniecpolski ok. 1592-1646. - Warszawa, 1978. - 395 SS.

25.Prusiewicz <#"justify">27.Грушевський М. С. Історія України-Руси / Михайло Сергійович Грушевський. - Нью Йорк: Книгоспілка, 1957. - Т. 9. Книга I. Хмельниччина роки 1650-1653. - 871 с.

28.Грушевський М <#"justify">30.Джерела до історії України-Руси. [Під ред. М. Грушевського]. Львів, 1900. - Т. 3. Описи королівщин в землях руських XVI віку. Люстрації земель Холмської, Белзької й Львівської. - 496 с.

31.Егер О. Всемирная история / Оскар Егер. - СПб.: Полиигон; Москва: АСТ, 1999. Т.3. Новая история. - 719 с.

32.Енциклопедія історії України: / [Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.] - К.: Видавництво «Наукова думка», 2007. - Т. 4: Ка - Ком. - 528 с.

.Мелкие хроники XIII-XVIII вв. /- Ереван, 1951. - T. 1. - 225 c.

.Мемуары относящиеся к истории Южной Руси. / [Под ред. В. Антоновича]. - К., 1890. - Вып. І. ХVI в. - 141 с.

.Павлищев Н. И. Польская анархия при Яне Казимире и война за Украины. / Николай Иванович Павлищев. Спб.: Издание В. С. Балашева, 1887. - Т. З. - 275 с.

.Полонська-Василенко Н. Д. Історія України: В 2-х т. / Hаталія Дмитрівна Полонська-Василенко. - К.: Либідь, 1991. - Т. 1: До середини XVII ст. - 640 с.

.Путівник. Хмельницька область / [Редкол.: І. Курус, Л. Баженов, Ю. Боєв та ін.] - К.: Богдана, 2010. - 320 с.

.Раппопорт П. А. Древние русские крепости / Павел Александрович Раппопорт. М.: Наука, 1965. - 88 с.

.Расщупкін О. І. Камянець на Поділлі / О. І. Расщупкін, С. В. Трубчанінов. - Камянець-Подільський: Оіюм, 2008. - 112 с.

40.Woli?ski J. Obl??enie Kamie?ca w 1672 r. - Zeszyty naukowe wojskowej akademii politycznej. T. 14. - Warszawa, 1966, S. 196.

Матеріали наукових конференцій

.Баженов Л. В. Історія та культура Поділля, Волині й Прикарпаття у працях Олександра Прусевича / Лев Васильович Баженов // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: історія. - Тернопіль, 2004. - Випуск 2. - С. 58-62.

.Винокур І. С. Про час виникнення Камянця-Подільського: погляд / Іон Срульович Винокур // Подільські вісті. - 1997. - 13 листопада. - С. 1-3.

.Данілов І. В. Артилерійська твердиня Поділля / Ігор Васильович Данілов // Подолянин - 2004. - №6. - С. 15-19.

.Дашкевич Я. Р. Види і плани Камянця-Подільського XVІІ-XVІІІ ст. / Ярослав Романович Дашкевич // Тези V Подільської історико-краєзнавчої конференції (вересень 1979). - Камянець-Подільський, 1980. - С. 91-92.

45.Коваленко Л. А. З історіографії Поділля // Тези доповідей Подільської історико-краєзнавчої конференції. - Хмельницький, 1965. - С. 53.

Періодичні видання

46.Винокур І. С. Про час заснування Камянця-Подільського: дискусійний аспект / Іон Срульович Винокур, Микола Борисович Петров // Краєзнавство <#"justify">47.Дашкевич Я. Р. Камянець-Подільський у вірменських джерелах XIV-XV ст. / Ярослав Романович Дашкевич // Архіви України. - 1979. - №5. - С. 62.

.Дзира Я. I. Татаро-турецькi напади на Украïну XIII-XVI ст. За хронiками Бельських та Стрийковського / Ярослав Iванович Дзира // Украïнський iсторико-географiчний збiрник. К. - Вип. I. - 1971. - С. 83-102.

.Епищев П. И. Нерушимая дружба братских народов / Петр Иванович Епищев // Вопросы истории», 1953. - № 15. - С. 3-4.

50.Мицик Ю. А. Юрій Хмельницький - спадкоємець гетьманської булави / Юрій Андрійович Мицик // Волонтер. - 2006. - № 1. - С. 10-11.

51.Памятки України. - 1999. - № 4. - С. 32.

.Пламеницька О. А. Камянець-Подільський - місто на периферії Римської імперії / Ольга Анатоліївна Пламеницька, Євгенія Михайлівна Пламеницька // Памятки України. - 1999. - № 4. - С. 38-52.

.Пламеницька О. А. Фортечний міст Камянця-Подільського: хронологічна і типологічна атрибуція / Ольга Анатоліївна Пламеницька, Євгенія Михайлівна Пламеницька // Архітектурна спадщина України. - Випуск 2. - К., 1995. - С. 21-33.

.Про Юрія Хмельницького // Легенди Камянця на Поділлі. - Камянець-Подільський, 2007. - С. 45-47.

.Работинский Н. Д. Общины старого Каменца и их гербы на плане Киприана Томашевича / Николай Дмитриевич Работинский // Гербовед - 2004. - № 72 - 160 с.

56.Римар Я <#"justify">57.Рожко М. Ф. Карпатські фортеці доби Київської Русі / Михайло Федорович Рожко // Київська Русь: культура і традиції. - К.: Наук. думка, 1982. - С. 12-20.

.Седак О. Камянець-Подільський замок // 100 найвідоміших шедеврів України / Олександр Седак. - К.: Автограф, 2004. - С. 273-279.

59.--Чернищук В. С. Таємниці замкового мосту / Валерій Сергійович Чернищук // Корчагінець. Камянець-Подільський., 1983. 20 серпня. <#"justify">60.Шкурко С. О. У серпні 1672-го / Сергій Олексійович Шкурко // Подолянин. - Камянець-Подільський, 2002. - №3. - с. 22-26.

.Шубарт П. Й. Пізнай свій край, або Україна чудесна / Павло Йосипович Шубарт // Чорноморські новини, 2007. - № 114-115.

Електронні джерела

62.Бондаренко А. Д. Каменец-Подольский. Крепость [Електронний ресурс] / Александр Дмитриевич Бондаренко. Режим доступу до сайту: <#"justify">63.Мудрецов О. В. Історія Камянець-Подільського старого замку / Олександр Володимирович Мудрецов // [Електронний ресурс] / Режим доступу до сайту: #"justify">.Нестеренко В. А. Камянецька фортеця. Перший опис. Опис 1544 р. [Електронний ресурс] / Валентин Андрійович Нестеренко. Режим доступу до сайту: www.kp.khmelnitskiy.ua

.Чому Осман ІІ не штурмував Камянець [Електронний ресурс] / Режим доступу до сайту: #"justify">ДОДАТОК


План Кіпряна Томашевича, виданий після 1672 року.


Зображення Старого замку 1544-1613


Теги: Кам’янець-Подільська фортеця в XVI-XVII століттях  Диплом  История
Просмотров: 34539
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Кам’янець-Подільська фортеця в XVI-XVII століттях
Назад