Політика нацистської Німеччини стосовно циган на окупованій території України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Історичний факультет

Кафедра всесвітньої історії


ДИПЛОМНА РОБОТА

(за ОКР "Бакалавр")

Політика нацистської Німеччини стосовно циган на окупованій території України


Виконавець:

студент групи ІІ - 07 - 2 Г.В. Абакунов

Науковий керівник:

к. і. н., доцент О.М. Каковкіна

Рецензент:

д. і. н., професор О.Ф. Нікілєв


Дніпропетровськ 2011

Реферат


Дипломна робота: ___ с., ___ джерел, ___ позицій літератури, __ додатків.

Об'єкт дослідження: національна політика нацистської Німеччини в окупованих державах і територіях.

Предмет дослідження: політика нацистської влади стосовно циган в окупованій Україні, особливість окупації якої полягає у її розчленуванні на кілька частин, інтегрованих до різних у певних аспектах, систем управління нацистської Німеччини окупованими територіями.

Мета роботи - з'ясувати особливості німецької політики стосовно циган в окупованих регіонах України.

Методологія дослідження - робота базується на принципах об'єктивності, науковості та історизму. Використані методологічні підходи, пропоновані авторами праць з історії Голокосту для оцінки національної політики нацистів, розуміння сутності антициганської політики (дослідження О. Круглова, М. Тяглого, М. Ціммерманна). У роботі використані методи - загально-наукові - аналізу, синтезу, статистичний метод, а також спеціальні історичні - історико-порівняльний, історико-хронологічний, історико-генетичний, які дозволяють розкрити витоки національної політики нацистської Німеччини, її зміст стосовно різних народів, еволюцію протягом свого існування, виокремити певні етапи політики по відношенню до циган.

Одержані висновки та їх новизна полягають у впровадженні в науковий обіг нових джерел усної історії - чотирьох спогадів циган - свідків аналізованих подій, що розширює джерельний ресурс теми. Визначаються особливості політики нацистів стосовно циган в окремих регіонах України та в контексті окупаційної політики. Визначено перспективи дослідження "циганської теми", які полягають у подальшій евристичній роботі, систематизації джерел та їх комплексному аналізі, створенні історії циганської громади Європи, України, зокрема часів війни, глибокому порівняльному аналізі політики нацистів щодо різних народів.

Результати досліджень можуть бути використані у подальшому дослідженні проблеми геноциду циган в роки Другої світової війни, при написанні навчальних курсів з історії Другої світової і Великої вітчизняної війни, питань окупації, підготовці матеріалів практичних занять

Ключові слова: німецький нацизм, національна політика, україна, друга світова війна, цигани, дискримінація, окупація.

Анотація


Абакунов Г.В. Політика нацистської Німеччини стосовно циган на окупованій території України. - 2011.

Бібліографія - ___, джерела - ___.

Робота присвячена аналізу політики нацистської Німеччини стосовно циган на окупованій території України. Розглядається формування німецького дискримінаційного законодавства та визначається місце циган у ньому, відмінність у ставленні до циган та інших національних груп, а також методика вирішення "циганського питання". Характеризується життя циганської громади під час окупації України та перебіг її знищення, визначаються регіональні особливості та спільні риси геноциду циган в Україні.

Annotation


Abakunov G. V. Рolicy of Nazi Germany toward Gypsies in the occupied territory of Ukraine. - 2011. Bibliography - 48, source - 37.analyzes the policies of Nazi Germany toward Gypsies in the occupied territory of Ukraine. Formation of the German discriminatory legislation and the location of the Gypsies in it, the difference in attitudes towards Roma and other ethnic groups as well as methods of solving the "Gypsy question". Characterized by the Gypsy community during the occupation of Ukraine and during its destruction, and determined by regional features in common genocide of Gypsies in Ukraine.

Зміст


Вступ

Розділ I. Національна політика нацистської Німеччини: законодавство та зміст

Розділ II. Життя циганського населення на окупованій території України

Розділ III. Етапи, організація та методи знищення циганського населення окупованої України

Висновки

Список джерел та літератури

Додатки

Вступ


Проблема Другої світової війни дотепер не втратила увагу дослідників, які всебічно вивчають її передумови, хід та зміни, до яких вона призвела. Останнім часом дуже активно почала вивчатися проблема мирного населення, яке постраждало в ході подій 1939-1945 рр., а саме різних національних груп, стосовно яких нацистська Німеччина мала "особливі плани". Відомо, що в першу чергу, після приходу до влади А. Гітлера гостро постало вирішення "єврейського питання", яке, безперечно займало перше місце у дискримінаційній політиці. Поряд з цим, особливе місце відводилося циганському народу, який також зазнав страждань протягом існування Третього рейху.

Наявність значної циганської громади в Україні на початок Великої вітчизняної війни, яка стала жертвою нацистів у політиці фактичного знищення, зумовлює необхідність включення української складової у загальну картину панування нацистів в окупованих регіонах з метою виявлення регіональних особливостей антициганської політики. Певна унікальність становища окупованої України - в адміністративному поділі і реалізації різних програм окупантів стосовно місцевого мирного населення, в якому цигани вже мали стійкий негативний стереотип.

Актуальність дослідження доводить і пропонована історіографія проблеми. Першим привернув увагу до проблеми знищення циган у 1950-х рр. Ф. Фрідман, єврейський історик, який пережив Голокост та досліджував, переважно історію єврейського народу загалом, та особливу увагу приділяв подіям 1939-1945 рр. Однак, у 1951 р. вийшла його стаття з парадоксальною назвою "Знищення нацистами циган - нацистський геноцид "арійського народу" [69]. Він розглядав протиріччя між расовою теорією нацистів та антициганською політикою, яке полягало у догматах расової теорії про індійське походження арійської нації. Зрозуміло, що це ніяк не збігається з мотивами знищення циган, оскільки вони також мають індійське походження і не менші арійці, ніж німці. Саме таку думку він висловив у своїй статті.

В подальшому події геноциду циган вивчаються західними дослідниками та істориками. Англійські історики Д. Кенрик і Г. Паксон були серед перших, хто заговорив про масове винищення циган. Їхня публікація "Доля циган Європи" містить статистичні дані та опис подій [78]. Проте, в цій роботі було чимало неточностей та неузгодженостей. Надалі вчені систематизували свої дослідження і у роботі "Цигани під свастикою", яка була опублікована в 1995 р., подають більш точні статистичні дані, та занижують цифру загиблих циган, яка у попередні роки складала 500 тис. осіб [77].

Незважаючи на те, що на сьогоднішній день вже видані сотні мемуарів, статей і кілька монографій, тема залишається дослідженою недостатньо; показово, що існують суперечності навіть з концептуального питання про те, чи було знищення циган тотальним, здійснювалося на основі расистської ідеології і виконувалося повсюдно у відповідності з наявним наміром і оформленим потім планом, з використанням мобілізованих для цього технічних ресурсів та адміністративних ланок різних рівнів, які працювали для досягнення однієї мети. Позитивну відповідь на це питання дають вчені Сібіл Мілтон [80], Ян Хенкок [72; 73]. На протилежному полюсі стоїть думка, виражена в працях істориків Ієгуди Бауера [70], Майкла Ціммерманна [83, 84], Гюнтера Леві [79]: антициганська політика нацистів не мала яскраво вираженої расово-ідеологічної основи, не була виконанням прийнятого щодо всіх циган єдиного плану, не носила риси універсальності, не мала на меті повсюдне знищення циган.

Серед вітчизняних дослідників слід зазначити М. Тяглого, який досить детально вивчив становище циган у Криму під час німецької окупації. Він же у своїх статтях намагається актуалізувати та поширити проблему циганського геноциду [62; 81]. Крім того, він наполягає на застосуванні методологічної моделі вивчення історії Голокосту у вивченні проблеми знищення циган. О. Круглов наводить у своїх публікаціях статистичні дані вже по України в цілому. Він залучив до дослідження матеріали архівів ДАРФ (Державний Архів Російської Федерації), ЦДАВО (Центральний Державний Архів Виконавчих Органів), а також використовує спогади циган, що пережили Самударіпен [52].

Слід зазначити, що за останні роки активізувалася робота всеукраїнських і міжнародних конференцій, семінарів, де також презентуються нові дослідження, нові статистичні дані та спогади. Так, у Києві 2 серпня 2008 р. відбулася міжнародна конференція "Цыгане Украины в период Второй мировой войны: современное состояние изученности, преподавания и увековечения памяти" [61]. На ній обговорювалися проблеми актуалізації та поширення циганської тематики досліджень, представлення оновлених статистичних даних та відомостей.

Останнім часом в Україні також захищаються дисертації з циганської тематики. Серед них відзначимо Н. Зіневич, яка захистила у 2005 році дисертацію з теми "Циганський етнос в Україні (історіографія та джерела)", а також є авторкою статей, присвячених геноциду циган на українських землях [48]. Авторка доходить згоди з думкою М. Ціммерманна, що антициганська політика не була однаковою на усіх територіях. Також вона подає відмінності політики у регіональному аспекті та порівнює німецький та румунський режими. Н. Зіневич обґрунтовує необхідність подальшого детального вивчення циганського геноциду.

Також інтерес до цього питання спостерігається серед білоруських дослідників. Так, О. Фридман дослідив особливості "Самударіпену" на окупованій території Білорусії та прилеглих територій України [65; 66].

Російський історик та публіцист, який спеціалізується на історії циганського народу, М. Бессонов, опублікував чимало статей з означеної проблеми [40; 41; 42]. Крім того, він порівнює терміни катастрофи двох народів: циганського та єврейського, - "Параймос" та "Голокост" відповідно.М. Бессонов також вивчив статистичні дані та матеріали архівів ЦДАВО та ДАРФ. Також він створив сайт в мережі Інтернет, який має назву "Цыгане России" [67]. Сайт містить публікації М. Бессонова та додаткові відомості про циган. Нажаль, серед українських колег такі спроби поки що не спостерігаються.

В рамках дослідження історії Голокосту молдавський дослідник С. Назарія згадує про знищення циган на території Трансністрії [55].

Певні аспекти циганської проблеми фігурують в узагальнюючих працях з історії Другої світової війни в Україні, зокрема присвячених окупаційній політиці. Але таких праць одиниці. Так, варто відзначити роботи відомого українського фахівця з питань Другої світової війни М.В. Коваля [51], І. Патриляка і М. Боровика [57], які мають узагальнюючий характер та показують відмінності у ставленні до конкретних національних верств населення України.

Також важливе місце займають роботи, присвячені опису законодавчої бази нацистської Німеччини та ролі керівників рейху. Зокрема, слід зазначити роботу Й. Феста "Адольф Гітлер" [64] та О. Галкіна "Германський фашизм" [45]. В цих роботах подається постать Гітлера та його промови, які дають пояснення стосовно дискримінаційної політики. О. Галкін у своїй роботі простежує впровадження расової теорії у Німеччині та дає пояснення стосовно її трансформації під потреби рейху.

Отже, зважаючи на те, що проблема знищення циган почала вивчатися зарубіжними істориками ще у 50-х рр. минулого століття, сьогодні вона досліджена дуже недостатньо, зокрема в Україні. Для цього існують об'єктивні причини. По-перше, ця проблема не піднімається циганськими громадами, проте коли мова заходить про події 1941-1945 рр. багато циган згадують (і досить детально) до себе вороже ставлення нацистів. Таким чином наочно постає факт замовчування. По-друге, ще не достатньо розроблена методологія дослідження, але деякі дослідники пропонують використовувати методологію, яка залучається при вивченні Голокосту. Вони це пояснюють однаковими історичними умовами, хронологічними та географічними межами, адже знищення циган проходило на тих же самих територіях і у той же час разом з євреями. По-третє, недостатньо велика джерельна база. В основному дослідниками використовуються дані НДК - Надзвичайної державної комісії, спогади людей, що пережили ці страшні події та свідків, які бачили вбивства циган. Також залучаються злочинні накази айнзатцгрупам, поліції. Однак, тут постає велика проблема, тому що документально знищення циган підтверджується далеко не в кожному регіоні. Справа в тому, що у злочинних наказах цигани не завжди фігурували окремо. Якщо євреї, військовополонені, комуністи проходили окремими статтями, то цигани, зазвичай, були просто включені в одну з цих категорій. Це значно ускладнює процес історичного дослідження.

Отже, об'єктом дослідження в роботі є національна політика нацистської Німеччини в окупованих державах і територіях, предметом - політика нацистської влади стосовно циган в окупованій Україні, особливість окупації якої полягає у її розчленуванні на кілька частин, інтегрованих до різних у певних аспектах, систем управління нацистської Німеччини окупованими територіями.

Мета дослідження - з'ясувати особливості німецької політики стосовно циган в окупованих регіонах України. Завдання полягають у наступному:

охарактеризувати національну політику нацистської Німеччини, зокрема стосовно циган, та її реалізацію в період Другої світової війни в окупованих державах;

проаналізувати стан циганської громади України у переддень війни та її існування протягом окупації;

дослідити етапи та методи знищення циганського населення України протягом окупації.

Хронологічні межі роботи зумовлені, виходячи з об'єкту дослідження, часом існування нацистської ідеології у Німеччині, включно з офіційним пануванням у 1933 - 1945 рр., що дозволяє розглянути формування витоків національної політики нацистів, виходячи з предмету - 1941 - 1944 рр., тобто часом окупації України. Якщо спробувати визначити хронологічні межі катастрофи циганського народу, то початком можна вважати введення дискримінаційного законодавства у Німеччині, яке суттєво обмежувало права циган, а саме - з 1926 р.

Географічні межі роботи охоплюють окуповані нацистською Німеччиною регіони включно з Україною на час Другої світової війни.

Джерельну базу дослідження склали насамперед документальні пам'ятки, які варто поділити на такі групи:

) програмні документи НСДАП [36];

) законодавство нацистської влади у галузі національної політики, окупаційної політики;

) окремі розпорядження, постанови, офіційне листування, які демонструють реалізацію окупаційної і національної політики, а саме - німецьке дискримінаційне законодавство 20-30-х рр. ХХ ст.

Щодо законодавства нацистської влади, то воно є таким:

Закон "Про боротьбу з циганами, жебраками та ледарями" від 16 липня 1926 р. Забороняв пересування циган без наявності відповідних дозвільних документів [9].

"Закон про упорядкування національного складу управлінського апарату" від 7 квітня 1933 р. Давав дозвіл на звільнення з посад чиновників, які не відповідали вимогам рейху, позбавлення їх соціальних гарантій, причому, керівництво могло вирішувати це питання на власний розсуд та без особливих вказівок зверху, а також закон розкривав поняття терміну "арієць" [12].

Новий закон від 14 липня 1933 р. "Про скасування придбання німецького громадянства і позбавлення німецького громадянства для деяких категорій громадян Третього Рейху". Відповідно до нього, німецького громадянства позбавлялися усіх, хто одержав його в період з 9 листопада 1918 року по 30 січня 1933 р. [11].

"Закон про громадянство Рейху" від 15 березня 1935 р. регламентував хто може бути громадянином рейху та відрізняв у правах громадян та підданих рейху. Згідно з законом громадянин рейху - це підданий, який має певні політичні права [10].

Щодо окремих розпоряджень, то були залучені: розпорядження РСХА "Про порядок карного переслідування поляків та інших представників Сходу" від 5 листопада 1942 р. [21] Це розпорядження стосувалося усіх керівників СС та СД. Відповідно до розпорядження особи не германського походження мають бути передані владі; "Звіт рейхсміністра Тірака про нараду з Гіммлером та іншими членами СС стосовно поводженням з євреями, циганами, росіянами та українцями" [18]. В цьому звіті містилися інформація стосовно "особливого поводження" за названими національностями. "Особливе поводження" полягало у знищенні цих верств працею на благо рейху.

Ці закони відображають ставлення до різних народів, насамперед до циган, та відкрито демонструють антилюдські принципи німецької доктрини. Безперечно, ці документи дуже важливі для нашого дослідження, адже ми можемо прослідкувати не тільки зародження дискримінаційної політики, але і її динаміку та територіальні особливості.

Важливу інформацію надають архівні матеріали, які почасти вперше впроваджені в науковий обіг, зважаючи на те, що інформація, вміщена в розглядуваних справах, була предметом зацікавлення дослідників історії Голокосту, які використали дані про євреїв. Мова йде про справи Надзвичайної державної комісії із встановлення злочинів німецько-фашистських загарбників Державного архіву Російської Федерації [26-34], де вказано кількість та етнічну приналежність жертв. Окремі дані про циган під час окупації містять справи Центрального державного архіву вищих органів влади України та Державного архіву Республіки Крим, де поряд з євреями згадуються цигани [35; 8].

політика нацистська німеччина циган

Важливу групу джерел становлять дані переписів, статистичні дані стосовно національного складу СРСР, України, європейських країн, які дозволять з'ясувати стан циганської громади [1; 2; 3; 4]. Окрему групу становлять описові пам'ятки:

) спогади учасників подій, записаних автором роботи;

) спогади, опубліковані у збірках та працях.

Ці спогади надали безпосередні учасники трагічних подій - цигани. Спогади зібрані дипломником у людей, які мешкали у різних регіонах СРСР та України та перебували під окупаційним режимом на українських землях.погади зібрані у межах роботи дипломника у науковому проекті "Шляхи зникнення: трансформація пам'яті євреїв та ромів Трансністрії", який було реалізовано у 2010 р. (інформація про проект вміщена на окремому сайті [71]). Його результатом стала презентація джерельних матеріалів, зібраних під час експедицій, у Кишиневі (Молдова) у жовтні 2010 р.

В роботі використані спогади З.Г. Продан 1935 р. н., яка походить з кочових циган та пережила окупацію в Молдові та Україні [22], Г.В. Ригориченко 1939 р. н., яка пережила окупацію у Черкаській області [23], Н.О. Рудої 1935 р. н., яка пережила окупацію у Хмельницькій області [24], Т.Т. Циня 1930 р. н., яка пережила окупацію в Одеській області [25].

Крім того, використані спогади, що записані у загальних збірках та окремих працях російського дослідника геноциду циган М. Бессонова [40], а також спогади циган зібрані й у загальних роботах з історії Голокосту [68].

Спогади учасників подій є унікальним джерелом і це зрозуміло: по-перше, з плинністю часу таких осіб, які детально можуть розповісти про тодішні події, стає з кожним роком все менше. По-друге, представники циганського народу йдуть на контакт значно гірше, аніж, наприклад, євреї. Це пояснюється свідомим замовчуванням подій; в циганських общинах склалася саме така традиція. Також важливим є те, що спогади зібрані з різних регіонів та постає можливість порівняння умов життя та особливостей окупаційної влади.

Частина джерел цитується за аналізованими дослідженнями вчених, які ввели до обігу певні архівні матеріали.

Група джерел представлена фотографіями, які розкривають окремі сторінки життя циган часів війни (див. додатки)

Загалом, наявна джерельна база є репрезентативною та достатньою для досягнення дослідницької мети.

Методологічною основою роботи є принципи об'єктивності, науковості та історизму. Використані методологічні підходи, пропоновані авторами праць з історії Голокосту для оцінки національної політики нацистів, розуміння сутності антициганської політики (дослідження О. Круглова, М. Тяглого, М. Ціммермана).

Звертаємо увагу на деякі термінологічні особливості в контексті вивчення проблеми знищення циганського населення німецькою владою. Незважаючи на те, що кількість жертв циган, в порівнянні з євреями значно менше, дана проблема розглядається дослідниками як геноцид циганського народу. Безперечно, в історіографії існує певна термінологія для визначення геноциду циганського народу.Я. Хенкок пропонує використовувати термін "Параймос", однак ставиться під сумнів коректність даного терміну, адже він перекладається як "поругання" або "зґвалтування". Серед циган вживання цього терміну вважається образливим.С. Мілтон подає для використання інший термін - "Самударіпен", що в перекладі означає "знищення всіх", тому він вважається більш коректним. Існує також визначення "Калі Траш", який перекладається як "чорний жах". Перелічені терміни рівною мірою застосовуються дослідниками разом із загальноприйнятим визначенням "геноцид".

Методи, використані для дослідження - загально-наукові - аналізу, синтезу, статистичний метод, а також спеціальні історичні - історико-порівняльний, історико-хронологічний, історико-генетичний, які дозволяють розкрити витоки національної політики нацистської Німеччини, її зміст стосовно різних народів, еволюцію протягом свого існування, виокремити певні етапи політики стосовно циган. Використано також методи усної історії, зважаючи на залучені в роботі спогади циган, записані автором.

Отримані висновки та їх новизна полягають у впровадженні в науковий обіг нових джерел усної історії - чотирьох спогадів циган - свідків аналізованих подій, що розширює джерельний ресурс теми, а також деяких статистичних даних з матеріалів ДАРФ. Визначаються особливості політики нацистів стосовно циган в окремих регіонах України та в контексті окупаційної політики. Визначено перспективи дослідження "циганської теми", які полягають у подальшій евристичній роботі, систематизації джерел та їх комплексному аналізі, створенні історії циганської громади Європи, України, зокрема часів війни, глибокому порівняльному аналізі політики нацистів щодо різних народів.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів у подальшому дослідженні проблеми геноциду циган в роки Другої світової війни, при написанні навчальних курсів з історії Другої світової і Великої вітчизняної війни, питань окупації, підготовці матеріалів практичних занять

Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел і літератури, додатків.

Розділ I. Національна політика нацистської Німеччини: законодавство та зміст


З приходом до влади у Німеччині нацистів на чолі з А. Гітлером у 1933 р. постало питання вирішення долі національних меншин всієї країни та у подальшому - в цілому світі. Саме таке завдання ставила перед собою нацистська партія, адже її ідеологія передбачала "чисті землі" для "чистої арійської нації", а це потребувало фізичного знищення у першу чергу євреїв, циган та так званих "асоціальних елементів", тобто людей, які були "тягарем для здорової нації" [46, 312].

Знищення циган було частиною національної політики нацистів, спрямованої проти політичних опонентів, національних меншин, окремо - євреїв, душевно хворих та інвалідів. Слід зазначити, що дискримінаційна політика націонал-соціалістів торкалася не тільки національних меншин Німеччини, але й народів усієї Європи. Особливе місце в цій політиці займали слов'яни, знищення переважної їх більшості ставили перед собою керівники Рейху. Що стосується тих, хто залишиться, то вони можуть приносити своєю працею користь Німеччині [46, 315]. Особливе місце у впровадженні національної політики німці відводили полякам, українцям, росіянам, білорусам, та на першому місці стояли євреї та цигани. Ставилося завдання "біологічного послаблення" інших не германських народів [46, 313]. Це послаблення полягало у жорстокому ставленні, пограбуванні, депортації тощо. Звичайно, що це супроводжувалося також знищенням культурних цінностей народів.

Національна політика нацистів не являла собою певні нові погляди, а дуже вміло трансформувала під власний інтерес старі тенденції. Расові принципи, які пропагував нацизм, були ґрунтовані на примітивності та ненауковості, інакше кажучи, відбулося спрощення та примітивізація поглядів, які висували ті чи інші дослідники. Расистські ідеї пустили глибоке коріння у свідомості багатьох європейців ще задовго до приходу до влади нацистів. Ще у XVII ст. європейські філософи розмірковували про расову придатність людства. У 1854 р. французький дипломат Артур де Гобіно опублікував книгу "Дослід про нерівність людських рас" [43, 8]. Тут він стверджує, що так звана арійська раса вище за всіх інших. Він попереджував, що їй загрожує змішування з менш "породистими не арійцями" [43, 9]. В ті часи, коли європейській націоналізм та імперіалізм починали грати все більш помітну роль у внутрішній та зовнішній політиці, такі ідеї були досить доречні. Також до складової частини расової теорії нацисти залучили таку псевдонауку як "євгеніка", котра базувалася на принципах покращення людини шляхом знищення "слабких генів".

Як це не парадоксально, але саме ненауковість та примітивізм, які з точки зору стратегічного розвитку не мають жодних перспектив на подальше існування, стали потужною зброєю у подальшому впливі на народні маси [45, 272]. В однієї з своїх промов Гітлер наголошував: "Пізнання - це нестійка платформа для мас. Стабільне почуття - це ненависть… Широкі маси проникнуті жіночим началом - вони розуміють тільки чітке "так" або "ні"…" [45, 272]. Виходячи з цього, неважливо, що стоїть за тими чи іншими ідеями, головне те, яку оцінку ці ідеї отримують від "народного наставника". Цілком зрозуміло, що в такий спосіб можна обґрунтувати найабсурдніші ідеї, котрі врешті-решт отримують право на життя у будь-якому свідомому суспільстві.

Проте, дискримінація циган почалася задовго до встановлення нацистських порядків. У Німеччині багато років існувало "Циганське інформбюро", чиїм завданням було їхня реєстрація. На думку чиновників, цигани являли собою "загрозу суспільству". Лунали розпорядження "не змішуватися з чужою расою" [43, 17].

Безумовно, дискримінаційна політика була підкріплена відповідними законами та програмами НСДАП. Вважаємо доцільним навести деякі програмні документи та законодавчі акти, які розкривають сутність расової ідеології нацистів.

Отже, національне питання було порушено ще у першій програмі нацистської партії, виробленій Адольфом Гітлером і Антоном Дрекслером і представленій учасникам партійних зборів 24 лютого 1920 р., два параграфи (4-ий і 24-ий) стосувалися конкретно євреїв і не просто стосувалися, а носили виражений антисемітський характер. Пізніше були вироблені нові документи, які містили інформацію стосовно громадянства Рейху, національних меншин та циган. Власне кажучи, ця програма була незмінною протягом 20-30-х рр. [54, 152]. Вважаємо за потрібне навести деякі пункти цієї програми, що мають як антисемітський так і антинаціональний характер:

"Параграф 4. Не може бути громадянином країни не син нашого народу. Сином народу вважається лише той, у чиїх жилах тече німецька кров - поза залежністю від того, яку релігію він сповідує (…)

Параграф 24. Ми вимагаємо волі для всіх релігій у державі, якщо вони не представляють небезпеки для її існування, не ображають морального почуття німецької раси. Наша партія відстоює позитивні цінності християнства, не зв'язуючи з якою-небудь визначеною релігією. Вона бореться з матеріалістичним духом іудаїзму, що розкладає нас ззовні і зсередини, і перейнята свідомістю того, що благо суспільства вище блага особистості.

Лідери партії обіцяють неухильно боротися за перетворення в життя вищезгаданих пунктів і готові принести себе в жертву, якщо це знадобитися.

Мюнхен, 24 лютого 1920 р." [36].

Надалі було прийнято "Закон про упорядкування національного складу управлінського апарату" від 7 квітня 1933 р., автором якого був А. Гітлер, міністр внутрішніх справ Фрік, міністр фінансів граф Шверін фон Крозіг, основною метою якого було вигнання з державного апарату країни євреїв. Закон був сформульований у такий спосіб:

"Уряд Рейху прийняв закон, що публікується нижче.

. (1) Для упорядкування національного професійного складу службовців і для спрощення адміністрування дозволяється, відповідно до тексту даної постанови, звільнити зі своїх посад нижченаведені категорії чиновників, навіть якщо для їхнього звільнення немає вказівок в існуючих законах.

(2) Чиновниками в цьому законі іменуються особи, найняті прямо або побічно на службу рейхом або іншими державними органами, що служать у муніципалітетах або муніципальних радах, службовці суспільних судів, а також аналогічних установ. Ці ж вказівки поширюються на працівників системи соціального страхування, що мають права й обов'язки чиновників.

. (1) Звільняються чиновники, що надійшли на державну службу після 9 листопада 1918 р. І не мають відповідної кваліфікації або здібностей. Поточна платня їм буде виплачуватися протягом трьох місяців після звільнення.

(2) Ці чиновники позбавляються права на тимчасову допомогу, пенсію, а також права зберігати за собою чин, форму, медалі за вислугу років.

. (1) Чиновники неарійського походження переводяться на пенсію; якщо вони одержали яке-небудь почесне звання, їх позбавляють його.

(2) Підпункт перший дійсного параграфа не поширюється на тих, хто перебував на службі до 1 серпня 1914 р. або воював на фронті під час Світової війни на боці німецького народу і його союзників, або ж на тих, чиї батьки або діти загинули на війні. Додаткові виключення можливі з дозволу міністра внутрішніх справ, узгодженому з відповідним міністерством або верховним бюро в службових справах за кордоном.

. Дозволяється звільняти чиновників, що не довели своїми діями готовність беззаперечно в будь-який момент стати на захист інтересів держави" [12].

Цей нацистський закон був примітний тим, що в ньому вперше був офіційно сформульований расистський, до того невідомий у німецькому законодавстві термін - "неарієць". Однак строге визначення цього поняття з'явилося пізніше в інструкції з проведення нового закону в життя, опублікованої через чотири дні після його прийняття, тобто 11 квітня 1933 р. Так званий "арійський параграф" інструкції із застосування "Закону про упорядкування національного складу управлінського апарату" був розроблений "провідним спеціалістом з расових і генеалогічних досліджень" міністерства внутрішніх справ Ахімом Герке:

"2-3. (1) Неарійцем вважається той, чиє походження "неарійське", особливо якщо в нього батьки або батьки батьків євреї. Досить, якщо один з батьків або батьків батьків був неарійцем. Особливо важливо, якщо один з батьків або батьків батьків сповідував іудаїзм.

Якщо чиновник не перебував на службі до 1 серпня 1914 р., він зобов'язаний довести, що належить до арійської раси, або воював на фронті, або що він син або батько загиблих на війні. Доказом вважається пред'явлення довідок (свідчення про народження, свідчення про шлюб батьків, армійських довідок).

Якщо арійське походження ставиться під сумнів, слід звернутися до експерта з цих питань при міністерстві внутрішніх справ" [12].

Як видно з наведених документів нацистська влада в першу чергу розробляє законодавство, яке дискримінувало євреїв.

Новий закон від 14 липня 1933 р. одержав довгу і трохи тавтологічну назву "Про скасування придбання німецького громадянства і позбавлення німецького громадянства для деяких категорій громадян Третього Рейху" [11]. Відповідно до закону, німецького громадянства позбавлялися усі, хто одержав його в період з 9 листопада 1918 р. по 30 січня 1933 р. У цей же день, 14 липня 1933 р., спеціальним указом Гітлера була заборонена діяльність усіх політичних партій, крім НСДАП, і був прийнятий закон "Про запобігання поширення потомства осіб, хворих невиліковними хворобами спадкоємного характеру", що зробив легальною й обов'язковою примусову стерилізацію всіх, що страждали спадкоємним слабоумством, шизофренією, маніакально-депресивним психозом, епілепсією, "танцем святого Вітта", уродженими сліпотою і глухотою і спадкоємним алкоголізмом. У подальшому цей закон активно використовувався для проведення політики Голокосту та знищення циган. Згодом були прийняті інші закони, які проходили під гаслом боротьби з єврейською навалою.

Особливий інтерес викликає так зване "Нюрнберзьке законодавство". Нюрнберзькі закони були підготовлені нацистськими юристами в надзвичайному поспіху - усього за два дні і, по суті, означали, що німецькі євреї виявилися за рамками законодавчого поля Рейху, особливо в частині дотримання їхніх прав [54; 137]. Законів було три: перший проголошував заміну старого державного прапора новим - партійним прапором зі свастикою, два інших були присвячені расовій проблематиці і безпосередньо стосувалися німецьких євреїв. Однак, згодом "Нюрнберзькі закони" почали стосуватися інших народів, чия кров не є спорідненою з німецькою, тобто, циган та слов'ян, які стали вважатися расово неповноцінними. Щоб упорядкувати це твердження був виданий "Закон про громадянство Рейху" від 15 березня 1935 р.:

"1. (1) Підданим держави є всякий, що знаходиться під покровом Німецького рейха.

(2) Підданство рейха дарується відповідно до вказівок Закону про підданство рейха і держави.

. (1) Громадянином рейху є лише підданий держави німецької або близької їй крові, який довів своєю поведінкою, що він готовий і гідний вірно служити німецькому народові і рейху.

(2) Право громадянства дарується шляхом видачі свідчення про громадянство рейху.

(3) Тільки громадянин рейху володіє всіма політичними правами, відповідно до закону.

. Міністр внутрішніх справ за узгодженням з фюрером видає адміністративні інструкції з проведення в життя і виконання даного закону" [10].

Підводимо підсумок: громадянином рейху є такий підданий держави, який володіє в повному обсязі політичними правами і обов'язками. Отримання громадянства рейху залежить, зокрема, від виконання двох умов. Громадянином рейху не може стати той, чия кров не є німецькою або спорідненою з нею; він повинен далі своєю поведінкою та намірами висловити свою придатність до служби німецькому народу. Таким чином, цигани та інші народи, які не відповідають за расовими ознаками "чистим арійцям", є підданими рейху, але не є його громадянами та не мають можливості брати участь у політичному житті країни. Цілком природно, що у подальшому посилюється дискримінація "брудних народів", зокрема, циган, про що надалі й піде мова.

За ідеологію націонал-соціалістів цигани розглядалися як расово неповноцінний народ, який загрожував чистоті справжніх арійців. Ця неповноцінність полягала у їх кочовому способі життя, що зумовило змішування з "брудними" народами Європи. Однак, більш конкретне обґрунтування антициганської політики полягало у їх асоціальності. Цигани були поставлені поряд із жебраками та крадіями. Проте, не всі цигани були визнані остаточно неповноцінним. Серед різноманіття циганських груп (сінті, лаллері, рома, гельдерари, ловари), що проживали на території Німеччини, суттєві методи "боротьби" застосовувалися лише по відношенню до сінті та рома, адже ці циганські групи були кочовими, що, безперечно свідчило, на думку нацистів, про їх асоціальність та небезпечність. На відміну від "Нюрнберзьких законів", антициганське законодавство почало оформлюватися вже у 20-х роках. 16 липня 1926 р. у Баварії був прийнятий закон "Про боротьбу з циганами, жебраками та ледарями":

"§1. Цигани та їм подібні кочовики-жебраки мають право на пересування лише при наявності в них письмового дозволу, що був виданий відповідною поліцейською владою.

Дозвіл діє протягом одного календарного року та його може бути анульовано у будь-який момент.

§2. Цигани та жебраки не мають права пересуватися з дітьми дошкільного віку. Виключення може бути зроблено відповідною поліцейською владою за наявністю умов, необхідних для навчання дітей…

§9. Цигани, жебраки старші за 16 років, котрі не можуть довести, що мають постійну роботу, можуть бути направлені відповідною поліцейською владою у виправно-трудові табори строком до 2-х років з міркувань безпеки" [43, 17].

Пізніше у Баварії прийнято закон, що забороняв циганам володіти вогнепальною зброєю.

Остаточне вирішення "циганського питання" було розтягнуто у часі на півстоліття та не були вироблені конкретні методи його реалізації. Серед керівництва націонал-соціалістів існувало декілька точок зору стосовно проведення антициганської політики, - був вибір: фізичне винищення циган чи їх стерилізація. Відповідно, що остаточний вибір способу відразу ж обраний не був, тому подальша політика мала на меті будування певного плацдарму для конкретних дій. Цим плацдармом стала реєстрація циган, які перебували на території Німеччини та у 1927 р. пройшла примусова дактилоскопія циган Пруссії [48, 152].

У 1936 р. при Міністерстві охорони здоров'я був заснований центр з вивчення циганської проблеми (надалі він отримав назву "центр расової гігієни), який очолив Роберт Ріттер. Ріттер та його співробітники опублікували безліч робіт, які були присвячені циганському питанню, де пропонувалися різні способи його вирішення. Окрім того, вони відновлювали генеалогію німецьких циган, на підставі якої їх ділили на "чистокровних" та "змішаних". Нацисти були одержимі ідеєю расової чистоти. Ріттер мав намір провести опитування всіх циган, що знаходилися на території країни, з тим, щоб скласти повні списки їх сімей, отримавши таким чином можливість в кінцевому підсумку створити всеохоплюючі генеалогічні таблиці. Він поставив перед собою мету простежити генеалогію всіх, в кому хоча б частково текла циганська кров, незалежно від того, де вони проживали: у таборі або житловому будинку [77, 26].

Значну роль грала у вирішенні "циганського питання" асистентка Роберта Ріттера Єва Юстін. Вона дійшла до висновку, що цигани не можуть бути інтегровані в суспільство через свої примітивні життєві установки. Навіть отримавши освіту, цигани виявляють антисоціальні нахили, тому всі спроби навчання циган будь-якого походження повинні бути припинені. Дітей, вихованих в німецькому середовищі, слід відправити у циганські табори, а соціально асимільованих дорослих слід стерилізувати [77, 27].

У подальшій реалізації расової політики циганам не дозволялося брати шлюби з німцями відповідно до закону 1935 р. "Про захист німецької крові" [37]. Нарешті в 1937 р. цигани були остаточно віднесені до "асоціального елементу", що дало підстави для початку репресій. Указ рейхсфюрера СС Г. Гіммлера "Про боротьбу з циганською загрозою" (1938 р.) деталізував форми обліку та класифікації циган, виходячи з расових принципів [48, 143].

Якщо говорити про знищення циган, то як би це не було парадоксально, остаточного рішення стосовно цього методу боротьби вищим керівництвом Рейху видано не було. Цілком можливо, що рішення про масові акції страти циган приймали безпосередньо керівники окупаційної адміністрації або командування айнзатцгруп [62, 355-366]. Це можна пояснити тим, що циганська проблема не стояла поряд із державним антисемітизмом. Якщо знищення євреїв було обов'язковим, то у масовому знищенні циган не було такої необхідності. За даними Й. Феста, який в свою чергу посилається на Х. Краусніка, що на нараді в Прецше в травні 1941 р. Гейдріх усно довів до командирів айнзатцгрупп наказ про знищення всіх євреїв, всіх "неповноцінних азіатів", всіх комуністичних функціонерів і циган [64, 147]. Однак, ми ні в якому разі не заперечуємо, що каральні акції проти циган все ж-таки проводилися, але вони не були самостійними і здійснювалися разом із знищенням елементів, які потребували обов'язкового знищення. Хотілося б звернути особливу увагу на те, що в залежності від територіального аспекту варіювалася і антициганська політика.

Національна політика нацистів торкалася не тільки євреїв та циган, хоча ці два народи займали "особливе місце", а ще й інших народів, стосовно яких також планувалися радикальні дії. Коротко відзначимо ці моменти.

З промови А. Гітрлера (16 липня 1941 р.) стає зрозуміло, що людське життя для фюрера не має значення, якщо воно відібране для подальшого будування рейху: "…Величезний простір…повинен бути замірений… Краще за все досягти цього можна шляхом розстрілу будь-кого, хто кине хоча б косий погляд…" [5, 111].

Згідно з документом Е. Ветцеля (керівник відділу колонізації 1-го головного політичного управління "Східного Міністерства")"Зауваження та пропозиції "Східного Міністерства" з генерального плану "Ост" від 27 квітня 1942 р. поляки проголошувалися "найбільш небезпечним народом для німців", тому близько 21 млн. поляків підлягають переселенню до Західного Сибіру. "…знищення поляків як народу, на відміну від євреїв, не є доцільним, оскільки це буде на совісті німецького народу" [77, 130]. В основному в цьому документі містяться пропозиції по переселенню та, за можливістю, онімеченню представників слов'янських народів, які зберегли нордичні ознаки. Про повне фізичне знищення мова не йдеться.

У розпорядження від 16 серпня 1940 р. "До питання про відновлення рідної мови", яке стосувалося території Ельзасу, говориться, що населення Ельзасу повинно користуватися лише німецькою мовою. Також необхідно змінити імена, якщо вони не відповідають німецьким нормам (тобто є французькими) [7, 368]. Тут ми бачимо прямий наступ нацистів на національну свідомість, у даному випадку, по відношенню до французів. Той самий документ регламентує написання імен на могилах [7, 368].

Підводячи підсумок, можна сказати, що національна політика нацистів була, безперечно, дискримінаційною по відношенню до інших "неарійських" народів, однак її впровадження не полягало у повному знищенні. Таким чином, фізичному знищенню підлягали євреї та цигани. Варто відзначити, що "остаточне вирішення" циганського питання залежало від багатьох чинників: впровадження національної політики, по-перше, від регіонального аспекту, по-друге, від особистого ставлення адміністрації окупованої території до циган, по-третє, від особистого ставлення солдатів вермахту та айнзатцгруп. Також у кожній країні були й свої відмінності. Це насамперед залежало від положення даної країни в очах нацистів. Саме тому і державний устрій підконтрольних країн відрізнявся один від одного. Цікавим є відсутність однаковості у встановлюваному нацистами політичному порядку. Не знайти двох країн, у яких нацисти створили б однаковий державний устрій. Міра їхньої зацікавленості в тій або іншій країні залежала від двох умов: а) значення країни в ідеологічній схемі - тобто яке місце приділялося тому або іншому районові в рамках "нового європейського порядку", задуманого Гітлером; б) воєнно-стратегічне значення даної території. Обидві ці умови впливали і на "циганське питання", хоча з боку нацистів, на відміну від "єврейського питання", його вирішення не потребувало певної схеми дій та окремого обліку.

У такий спосіб окуповані і контрольовані німцями держави можна розподілити по групах відповідно до різних критеріїв. Вернер Бест - помічник Гейдриха в створенні гестапо і СС - в одній зі своїх доповідних записок 1941 р. говорить про "Систему німецького контролю" (Die deutchen Aufsichtsverwaltungen) і розрізняє при цьому системи "спільного правління" (Данія, Словаччина), "адміністративного керування" (Генерал-губернаторство) і "колоніального керування" (окуповані території СРСР).

Задля того, щоб були зрозумілі територіальні відмінності проведення антициганскьої політики, наводимо особливості загальної окупаційної політики нацистів.

Окуповані і неокуповані держави. Групу неокупованих держав, у свою чергу, можна розділити на підгрупи: країни-спільниці, що володіють значним ступенем незалежності (наприклад, Італія до окупації німцями у 1943 р.), і країни-сателіти - здебільшого нові державні утворення, власне кажучи створені німцями, і тому знаходилися під безпосереднім впливом нацистського керівництва (Словаччина, Хорватія, Віші (неокупована частина Франції), а також Угорщина, кордони якої були суттєво розширені нацистами) [38, 16-17]. Така класифікація дозволяє розділити сфери прямого і непрямого німецького впливу, що поза всяким сумнівом визначало долю євреїв. У цілому, положення євреїв під прямим нацистським управлінням було гірше, ніж у неокупованій країні [38, 17].

Країни "нового європейського порядку" і країни, чиє положення визначалося не так строго. Таке розходження допомагає пояснити розмаїтість форм правління в різних країнах. У першу групу можна умовно включити як країни, розташовані на території Східної Європи, що нацисти вважали "життєво важливим простором" для Німеччини, так і країни, народи яких вважалися "німецькими племенами", "частиною великогерманської нації" - там проводилася політика прямого приєднання до Рейха. Усупереч розходженням, ми поєднуємо ці підгрупи, тому що положення євреїв у них визначалося ідеологічними розуміннями.

Частиною "життєво важливого простору" на сході Європи були Польща і СРСР. Тут на окупованих територіях був встановлений особливий вид адміністрації, очолюваної есесівцями і їх ставлениками з надзвичайними повноваженнями (у Польщі - Генерал-губернаторство, з 1939 р., під керівництвом Ганса Франка, у СРСР - Остланд, з 1941р. формально очолюваний Альфредом Розенбергом). Гіммлер володів на цих територіях особливими повноваженнями в якості "рейхскомісара по зміцненню німецької нації" і "відповідального за боротьбу з жидобольшовизмом". Згодом був розроблений план повної зміни регіонів проживання народів Східної Європи - так званий "Генеральний план Ост" (Generalplan Ost) [38, 18]. В іншу підгрупу включені країни, народи яких відносилися до арійців: Австрія була приєднана до рейха в 1938 р. і перейменована в Остмарк (Ostmark - східний округ), а також Голландія, названа в деяких документах Вестланд (Westland - Західна земля) [38, 18-19].

Голландці вважалися німецьким плем'ям, що "у ході німецької історії відокремилося від загальної долі", але яке можна і варто повернути і возз'єднати з основною німецькою державою. Тому Австрія була цілком включена до складу Рейха, а в Голландії було встановлено цивільне правління, метою якого, відповідно до листа Гіммлера від 7 січня 1941 р. до гауляйтеру Голландії Артуру Зейсс-Ікварту, було "повернути 9 мільйонів германців-нідерландців (germanisch-niederdeutscher), відірваних протягом сторіч від германства, упевненою, хоча і м'якою рукою в німецьку громаду (deutsche-germanisch)". Тому формально статус євреїв та інших народів у перші два роки окупації не відрізнявся від статусу самих голландців.

Бельгія ж належала до другої групи, до тих країнам, чиє положення не було ясно визначене. У країнах, подібних їй, головну роль грали не СС, а армія, і тому повсякденне життя "неарійських" народів було легше, ніж у країнах першої групи [38, 19].

За формами нав'язаного управління. Як було сказано раніше, в окупованій Європі не було країн з однаковими формами керування. Форма тиску залежала багато в чому від ідеологічних розумінь, і поділ за цим критерієм близько до попереднього поділу, хоча і не ідентично йому. Були країни й області, цілком включені в імперський правопорядок (Австрія, Судети, Люксембург), були країни під поліцейським правлінням (Генерал-губернаторство - Польща), або під цивільним правлінням (Голландія і Бельгія протягом останніх двох місяців до її звільнення влітку 1944 р.). Були країни, керовані військовою владою (та ж Бельгія до літа 1944 р.), окупована Франція, німецька зона Греції. У країнах, керованих поліцейською владою, абсолютно усіх національних груп було найгіршим, а в країнах з військовим режимом адміністрації - найнестерпнішим [38, 19-20].

Як ми бачимо, політика у різних окупованих зонах була неоднаковою, адже керівництво Рейху ставило окремі завдання стосовно кожної зони окупації. Так само виглядали справи й у проведенні національної дискримінаційної політики, про що піде мова далі. Особливості національної політики Німеччини полягали у тому, що вона була вороже спрямована по відношенню до інших народів, які були визнані "неповноцінними". Прояви цієї політики були неоднаковими, що пояснюється різним ставленням до цих народів. Найбільшу "зацікавленість" нацистів викликали "брудні народи", а саме євреї та цигани. Природно, що у масовій свідомості закріплювався негативний образ цигана-інородця. Таким чином, був дуже добре підготовлений ґрунт для подальшого проведення антициганської політики.


Розділ II. Життя циганського населення на окупованій території України


Перш ніж перейти до розгляду безпосередньо життя циганського населення на окупованій території України, варто відзначити становище циганської громади ще до початку війни та подати певні статистичні дані стосовно їхньої кількості, а також - показати, які ж саме циганські групи перебували на території України.

Напередодні Другої світової війни на території України проживало декілька циганських етнічних груп. Серед них слід виокремити "рома" - найчисельніша група циган в Україні. Представники цієї етнічної групи з'явилися у Російській імперії наприкінці XVIII ст. Вели напівкочовий спосіб життя та займалися баришництвом кіньми (чоловіки) та гаданням (жінки). Велика кількість циган виступала у "національних ансамблях".

Наступна циганська етнічна група - "гельдераре". Сформувалася в Румунії. Представники цієї циганської спільноти мешкали на території Одеської, Миколаївської областей. Основний рід занять - виготовлення котлів.

Представники циганської групи "ловари" перебували на території Австро-Угорщини. Вони мешкали на території Буковини, а в Україні вели здебільшого осілий спосіб життя.

На Кримському півострові мешкала циганська група "чінгене", які з'явилися ще у період існування Кримського ханства та Османської імперії. Також певна кількість циган сповідувала мусульманство та ідентифікувала себе з кримськими татарами. Рід занять був традиційним, як і для інших циганських груп: займалися торгівлею кіньми, гаданням та іншими ремеслами, що притаманні циганам.

Серви - циганська етногрупа, що входить до групи циган-рома. Сформувалася на Україні під час імміграції на початку XVII столітті в країну румунських циган. Крім України, поширені в європейській частині Росії та були значно асимільовані, обрядовість запозичена у слов'янського населення.

Таким чином, на території України була достатньо велика кількість циган, які вели як кочовий так й осілий спосіб життя.

Згідно з переписом населення 1926 р., в Українській РСР проживало 13 578 циган (0,05% всього населення), в тому числі в Молдавської АРСР, яка входила до складу УРСР, - 918 циган [2, 9]. Перепис населення 1939 р. зафіксував в Українській РСР 10 443 цигана (0,03% всього населення) [3, 89]. Оскільки надійність даних перепису 1939 р. викликає сумніви, цю цифру можна вважати орієнтовною. У середині 1941 р., з урахуванням можливого природного приросту чисельності циган в Криму (2 064 осіб згідно перепису 1939 р.), а також циган, що проживали в Західній Україні, Південній Бессарабії і Північній Буковині, що увійшли в 1939-1940 рр. до складу УРСР, загальна кількість циган в Україні (без Закарпаття, входив у 1939-1944 рр. до складу Угорщини) навряд чи перевищувала 20 тис. осіб. Загальна кількість циган на території СРСР складала 61 229 осіб [2, 9]. Проте, ці статистичні дані заслуговують критичного ставлення з декількох причин. По-перше, ці дані враховують тільки тих, хто самоідентифікував себе як циган. Таким чином, існує складність визначення циган, які вже асимілювалися, з титульною нацією місцевості, де вони мешкали; при цьому самоідентифікація припадає на користь саме цієї титульної нації. По-друге, як ми вже зазначили, статистичні дані доволі загальні та умовні, інакше кажучи було складно зафіксувати мобільні циганські групи.

Захоплені радянські землі знаходилися під керуванням "Рейхсміністерства по справах окупованих східних територій" (Reichsministerion fur die besetzen Ostgebiete). Дане відомство було створено спеціально для цієї мети й очолювалося Альфредом Розенбергом (Alfred Rosenberg) [38, 193-209].А. Розенберг був уродженцем Латвії, добре розбирався в ситуації даних районів і вважався фахівцем з Радянського Союзу і більшовизму. Рейхсміністерство було засновано спеціальним указом Гітлера від 17 липня 1941 р. Розенберг був призначений міністром у справах окупованих східних територій і головою німецької цивільної адміністрації на цих територіях (але його повноваження на Сході не були абсолютними) [54, 47-48].

Адміністративно-територіальний розподіл СРСР було змінено. Дистрикт "Галичина" (4 західні області України - Львівська, Станиславська (нині - Івано-Франківська), що була Дрогобицька і велика частина Тернопільської загальною площею 48 тис. кв.км) перетворилася в п'яту область генерал-губернаторства (Generalgouvernment), яким керував Ганс Франк.

Частина України - Північна Буковина і територія між ріками Дністром і Південним Бугом (Трансністрія), а також Молдавія були передані Румунії, що була союзником Німеччини, за згодою, підписаному між Німеччиною і Румунією 30 серпня 1941 р. [38,10]. До складу Трансністрії (з адміністративним центром в Одесі) увійшла територія сучасних Одеської, а також західні райони Запорізької, частини Вінницької і Миколаївської областей. Ця територія поділялася на 13 округів, що включали 64 району, очолюваних преторами. На території Трансністрії виявилося 15 міст, 72 містечка. 2468 сіл. На 1 січня 1943 р. тут на площі 39 776 кв.км проживало 2 236 226 чоловік [52, 107]. Інша окупована територія СРСР була розділена на дві зони. На схід від Дніпра (включаючи практично всю окуповану територію Росії, значні регіони України і Білорусії) діяла юрисдикція військової адміністрації під контролем Верховного командування вермахту (ВКВ).

Відразу слід зазначити, що чітких інструкцій центральних поліцейських органів нацистської Німеччини про поводження з циганами на окупованій території України, як і з іншими національними групами, не існувало (у всякому разі, вони досі не виявлені). Відсутність чітких інструкцій на практиці призводило до того, що доля циган на окупованій території цілком і повністю залежала від ставлення до них місцевої поліцейської влади. А ставлення це в різних окупаційних зонах мало певні особливості.

Крім того, велике значення має ставлення до циган місцевого населення, адже в умовах окупації воно залучалось до адміністрування, приведення у життя певних наказів та розпоряджень, у тому числі відносно цього ж місцевого населення. Тому це ставлення до циган, як на індивідуальному рівні, так і на організаційному, здійснювало вплив на подальший хід подій, певною мірою й на "циганське питання". Тут ми можемо порівняти відношення до циган та до євреїв. Звісно, що ставлення до євреїв було значною мірою гірше, ніж ставлення до циган. Виходячи з цього, можна припустити, що не всі цигани підлягали знищенню, що насправді так й було, як свідчать документи.

Отже, життя циган в період окупації певною мірою залежало від місцевого (переважно слов'янського) населення. Якщо євреї здебільшого не мали підтримки, то цигани зазнали більш лояльного ставлення з боку місцевих. Серед чинників, що зумовили подальшу підтримку циган можна виокремити:

)Політичний. На відміну від євреїв цигани не брали участь у політичному житті, тому не несли відповідальності в очах населення за дії радянської влади;

2)Економічний. Цигани могли вступати в економічні зв'язки з місцевим населенням. В порівнянні з євреями, які асоціювалися тільки з лихварями, цигани могли надавати допомогу у веденні сільського господарства. Крім того, існують випадки взаємної допомоги яку надавали цигани слов'янському населенню і навпаки;

)Культурно-психологічний. Прив'язка до традиційних видів діяльності циган (гадання, пісні, танці). Ставлення до циган як до менш забезпеченої верстви населення у порівнянні зі слов'янами. Тому тут можна спостерігати жалість та співчування циганам [62, 357].

Однак, зауважимо, що ця модель доцільна тільки у сільській місцевості та носить специфічний характер, тому не може бути застосована як загальна модель відносин між місцевим населенням та циганами. Наприклад, не можна точно сказати про відносини між слов'янським населенням та циганами, які проживали у смузі міста. В цій ситуації спостерігається інтеграція циган у міське соціально-професійне середовище. Крім того, не враховується існування масових стереотипів та громадської думки стосовно циган.

Незважаючи на складність визначення чітких стосунків між циганами та місцевим населенням, все ж-таки є можливість привести їх до спільного знаменника. Необхідну методологічну модель ми можемо запозичити з так званої "спільної тематики", а саме з методології дослідження історії Голокосту. Враховуючи наявність загальних тенденцій між Голокостом та Параймосом, ця методологічна модель буде доцільна. Мова іде про так звану тріаду, на якій базується наратив історії Голокосту, а саме "Кати" - "Жертви" - "Спостерігачі", яку застосував Р. Хілберг у своїй монографії. Він виокремлює:

) Народи в окупованій Європі;

) Тих, хто допомагав;

) Тих, хто отримував прибуток;

) Тих, хто спостерігав;

) Тих, хто розповідав світу про те, що трапилося;

) Тих, хто рятував;

) Союзників;

) Нейтральні країни;

) Церкву [62, 358]. Цей підхід, на наш погляд, може бути універсальним та вельми наочно демонструвати найважливіші віхи стосунків між циганами та місцевим населенням. Більшість дослідників також вважають доцільність використання цієї схеми в області дослідження геноциду циган. Крім того, підстави для використання цієї схеми надає те, що переслідування циган та євреїв здійснювалося в одному географічному та хронологічному просторі.

На момент окупації циганське населення повело себе досить спокійно, адже старше покоління пам'ятало події 1918 р., коли частина України була окупована - тоді німці зарекомендували себе як "культурна нація" [42, 24]. Поведінка циганських родин на початку війни була такою ж, як і у єврейських. Відомості про події, які почали розгортатися у Німеччині з 1933 р. до мешканців українських земель не доходили, тому рішення як циган, так і євреїв було однаковим - "нікуди не їхати". До речі, усі, з опитуваних нами циган, що вижили, говорили про початок війни одне: "Німців боятись нічого, це культурна нація" [42, 22]. Проте, з розгортанням трагічних подій, усі з опитуваних говорили: "треба тікати, - нас усюди чекає смерть" [23].Н. Руда у своїх спогадах згадує: "Ми гадали, що усе буде як раніше: знову повернуться ярмарки, дозволять торгівлю. Думали, що не буде радянської влади" [24]. Отже, ми тут бачимо, що цигани дивилися на прихід гітлерівців з позитивного боку.М. Бессонов також стверджує про позитивні настрої, причому не тільки циганського населення, а усіх радянських громадян загалом, які зазнали тягар колгоспів, трудоднів та безоплатну працю [42, 22]. У переддень геноциду дуже важливо поставало питання евакуації. Це було ледве не найкращим засобом уникнення трагічної долі. Але не усі усвідомлювали необхідність евакуації, виходячи з суджень про німців за минули роки та події Першої світової війни. До евакуації відправилося близько половини циган [42, 24]. Також кочові цигани у 1941 р. мали надвеликі шанси врятуватися, проте вони вважали, що пересування військовими дорогами буде більш не безпечнішим за життя під окупацією. Таким чином, можливість евакуації не була використана у повному обсязі.

Таким чином, українське населення у своєму загалі не плекало до окупантів негативних почуттів у перші дні. Однак, з плинністю часу, на окупованій території почав вводитися так званий "новий порядок", який відрізнявся за територіальним принципом. Так згадує появу німців З. Продан у с. Корсунці Одеської обл.: "Я пам'ятаю все… З приходом німців євреїв та циган забрали разом та відправили до трудового табору біля Бугу і там розділили на робочі групи, які виконували різні завдання. Німець дуже жорстокий був. Знущався над циганами та євреями. Усім було тяжко. Їсти не давали та постійно змушували працювати і вдень і вночі. Деякі не витримували і помирали. Але мені пощастило, тому що нашу групу охороняли румуни. Вони були не такі жорстокі як німці. Майже не били нас. Хоча до євреїв ставилися дуже жорстоко…" [22]. Як ми бачимо, німці від самого початку були вороже налаштовані не тільки на євреїв, але й на циган. Проте, румуни у своїй поведінці відрізнялися від німців у ставленні до циган. Вважаємо за необхідне прокоментувати цю відмінність. Справа в тому, що антисемітські настрої поширювалися не тільки серед німців. Вони були поширені повсюдно і це зрозуміло, зважаючи на довгу історію європейського антисемітизму. Серед румун, втім як й серед інших народів, панували стереотипні уявлення щодо євреїв, про що говорять як вітчизняні, так і російські дослідники. Зокрема М. Тяглий розділяє думку М. Бессонова стосовно стереотипів щодо циган та євреїв [62, 357]. Бессонов коментує ці стереотипи у порівнянні Голокосту з Самударіпеном [42, 30-31].

Слід провести паралель між циганами та євреями у такому питанні як "запрошення до страти" [42, 25]. Якщо масові страти циган були санкціоновані військовою адміністрацією, то вони проходили так само як і масові страти євреїв: така ж селекція, пограбування, розстріл. Це була унікальна схема, за якою відбувалися знищення і вона була застосована всюди: у локальних місцях страти та у концтаборах. З точки зору історичної, етнічної та загалом психології, викликає інтерес поведінка циган напередодні проведення цих акцій. На черговий наказ з'явитися в зазначений час та мати при собі документи та цінні речі, цигани реагували досить спокійно.Т. Т. Циня, що пережила окупацію в Одеській області згадує: "Окремого розпорядження щодо циган не було. На вулицях міста були розклеєні накази, в яких значилися, євреї, цигани, комуністи. У наказі були зазначені різні місця збору. Однак, євреїв розстрілювали тільки окремо. Нам з родиною пощастило врятуватися. Наказ ми побачили вже тоді, коли зібралися покинути м. Одесу. Циганам все ж-таки було легше пересуватися містом у перші дні окупації, а також румуни, на відміну від німців були більш лояльні до циган. До євреїв ставилися гірше, проте, якщо єврей пропонував гроші або цінності, його не чіпали. В нас також були гроші та деякі ювелірні прикраси. Тому ми змогли вибратися та уникнути смерті" [25].М. Бессонов зауважує про більшу обізнаність циган стосовно навколишніх подій, у порівнянні з євреями. Він наводить приклад з Бабиним Яром у Києві: коли євреї збиралися у зазначеному місті, вони не знали, що їх чекає у кінці шляху до місця розстрілу. Цигани ж про Бабин Яр чули від самого початку там розстрілів [42, 27].

Ще одним чинником, який впливав на здатність циган вижити підчас Самударіпену, було ставлення до них місцевого населення, про що йшла мова у вступній частині цього розділу. Доцільним буде дещо конкретизувати цю обставину. У свідомості місцевого населення простежується факт існування стереотипного судження відносно як циган, так і євреїв. Традиція поганого ставлення до євреїв формувалась протягом століть. Не дивно, що й такі дикі думки про євреїв щодо їх прихильності до ритуальних вбивств існують серед нібито вже свідомого суспільства. Відомий міф про те, що євреї використовують кров слов'янських немовлят для виготовлення маци сьогодні також згадується. Проте не всі люди навіть у наш час сумніваються у його абсурдності. Що ж до менш абсурдніших міфів, то слід згадати "вміння євреїв вигідно влаштуватися у житті", "вміння обдурити у фінансових операціях" тощо. Крім того, у переддень подій 1941-1945 рр. євреї брали активну участь у політичному та економічному житті в усій радянській державі. Значні успіхи, звичайно, дратували місцеве населення, що й відобразилося на переважній більшості їхніх жертв. До того ж на євреїв покладали відповідальність за колективізацію 30-х рр., участь у репресіях. Ясно, що шари, найбільш постраждалі від соціальних потрясінь, стали живильним ґрунтом для гітлерівської пропаганди. Доноси, розграбування єврейських квартир і пособництво при облавах, безсумнівно, були злочинами. При цьому люди, що зганяли на єврейських сім'ях свою образу, повинні були розуміти, що реальні винуватці їх бід не стали чекати приходу німців. Під окупацією залишилися ті, хто не чекав помсти: старі, жінки, діти, ремісники, лікарі, вчителі. Безумовно, цей факт не іде у порівняння з державною політикою антисемітизму Німеччини, однак, є визначним у долі євреїв. Отже, єврей асоціювалися тільки з негативними подіями у державі та повсякденному житті.

Та про циган також ходили різноманітні міфи. Однак, вони базувалися на меншому негативі. Наприклад, міф щодо крадіжок циганами дітей. Це, безумовно, виглядає як негативний факт, але у порівнянні з євреями, він здається не таким страшним, адже цигани якщо й крадуть дітей, але ж не вбивають. Схильність до крадіжок, які серед циган все ж-таки мали місце, пояснювалася їхнім бідним життям. Тут ми не спостерігаємо заздрості, яка існувала по відношенню до матеріально забезпечених євреїв. Про це також говорять М. Бессонов [42, 31] та М. Тяглий [62, 357]. Народна думка не приписувала циганам вбивств та інших тяжких злочинів. Люди бачили, що крадуть вони в основному по дрібницях, щоб прогодуватися. Сам спосіб життя кочових таборів показував, що ані гаданням, ані шахрайством циганки не наживали багатства, якому варто було б заздрити. Очевидно, з початком окупації місцеве населення не вважало "гріхи" циганського народу настільки тяжкими, щоб включитися в організоване нацистами цькування. Винищування циган було слабо забезпечено ідеологічно, ворожість до цього народу була мінімальною. Навпаки, масові страти євреїв проходили на тлі стійких антисемітських настроїв, посилених політичними подіями першої половини XХ ст. Безсумнівно, релігійна відособленість євреїв була додатковим чинником, що заважав їм вижити. Цигани ж слов'янських республік сповідували християнство тієї конфесії, яка була домінуючою в даній місцевості [42, 33].

Крім того, для німців стояло питання ідентифікації циган для їх реєстрації. Яскравий національний одяг був характерним для кочових таборів, перш за все румунського походження. Дуже багато кочових циган, таких як серви і російські цигани, одягалися практично так само, як і селяни. Якщо ж говорити про осіле циганське населення, то тут німці і зовсім були безсилі самі по собі. Відрізнити темноволосу українку від циганки міг тільки місцевий мешканець. Додамо, що, всупереч стереотипу, значна частина цього народу має доволі "слов'янську" зовнішність. Багатовікові змішані шлюби призвели до появи блакитнооких і світловолосих циган. Відсутність акценту і документи зі словами "росіянин", "українець" або "молдаванин" довершували картину. Власне кажучи, тотальне винищення осілих циган і не могло розпочатися раніше весни 1942 р. Прийнятні для нацистів результати могли бути отримані тільки після створення поліції та адміністрації з "місцевих кадрів". Підготовча стадія геноциду полягала в тому, що окупаційна влада виявляла картину розселення циган. З цією метою складалися поіменні списки по кожному населеному пункту. Слід особливо відзначити, що німці використовували місцеву адміністрацію, не попереджаючи про свої наміри. Складаючи необхідні списки, працівники управ і сільські старости не знали, що готуються масові розстріли. Багато з них були впевнені, що циган реєструють для відправки на господарські роботи. Деякі працівники адміністрації низького рівня здогадувалися про підготовлюваний терор і вкривали циган. Згадує про такі факти на прикладі Криму М. Тяглий [62, 356].

В Румунії, як і в Німеччині, активно насаджувався антисемітизм на державному рівні [60, 76]. Про циган в контексті дискримінаційної політики згадували, але не прагнули тотального знищення. Про це, зокрема, пише С. Назарія коментуючи політику І. Антонеску [55, 94]. У своїх промовах Антонеску говорить про циган, як про чужаків та про те, що румунське суспільство весь час перебувало у рабстві в цих чужаків [60, 76]. Однак, Антонеску вороже ставився до усіх неетнічних румун, як до чужих, та говорив про доцільність їхньої депортації. Виходячи з цього ми, все ж-таки, не поспішаємо з висновками щодо його ставлення до циган. Аналізуючи його погляди, доходимо до того, що він загалом негативно ставився до усіх національних меншин, незважаючи на їхнє походження. Проте радикальних планів, на кшталт фізичного знищення, щодо звільнення Румунії від чужаків не пропонував. Проте, у травні 1942 р. видав наказ про депортацію румунських циган на Україну [60, 74]. Антонеску знав про плани Гітлера відносно євреїв і після зустрічі з ним у Мюнхені у червні 1942 р. віддав наказ про підготовку етнічної чистки у Буковині та Бессарабії [60, 77].

Зовсім іншою була ситуація в інших окупаційних зонах. Наприклад у зоні, яка підпорядковувалася німецькому військовому командуванню, окупаційний режим був жорсткішим. Єврей, мешканець Харкова, розповідає: "Захоплення селищ та міст зазвичай супроводжувалося побудуванням шибениць, на яких німці вбивають перших, хто потрапив їм до рук з мирних мешканців. Постійні розстріли на вулицях" [68, 70]. В документах ми також знаходимо подібні свідчення: "Після захоплення м. Харкова германські розбійники повісили декілька осіб у вікнах житлового будинку у центрі міста" [5, 95].

Приблизно так само виглядали справи у Рейхскомісаріаті Україна. "…гнусне насилля над жінками та дівчатами в окупаційних районах. В українському селі Бородаївка Дніпропетровської області фашисти зґвалтували поголовно усіх жінок та дівчат" [5, 95]. Звертаємо увагу на те, що подібні безчинства (катування, страти, зґвалтування) німці влаштовували з випадковими місцевими мешканцями. Тобто, у перші тижні окупації страждань зазнавали абсолютно усі національні групи, які мешкали у регіоні. Треба сказати, що з євреями поводилися з особливою жорстокістю. Що ж до циган, то їхні вбивства проходили, як окремо, так і разом з євреями. Тут вже діяла специфіка, яка була притаманна тому чи іншому окупаційному округу, адже накази про подібні акції надходили безпосередньо від поліцейських чинів. Також під каральні акції могли підпадати мешканці, які були у середині банд. Як ми знаємо бандою німці називали будь-який рух спротиву населення. "Будь-який прояв м'якості є злочином по відношенню до германського народу та солдату на фронті, якому доводиться випробовувати на собі наслідки замахів бандитів та їх спільників…" [5, 116]. "…жоден німець, що бере участь у бою протии бандитів та їх спільників, не може бути притягнений до відповідальності ані у дисциплінарному, ані у судовому порядку" [5, 117]. Згідно з цими розпорядженнями, фактично кожен солдат вермахту був наділений необмеженими правами та мав сам обирати долю для мешканців окупованих регіонів. І це ми знов таки бачимо в офіційних розпорядженнях:

січня 1942 р. рейхсміністр Розенеберг створює "надзвичайні суди", які складалися з головуючого поліцейського офіцера та двох підлеглих йому поліцейських [5, 126]. Наведемо деякі положення цього розпорядження:

"…наказую:

.Усі громадянські особи, незалежно від віку та статі, які будуть виявлені на полотні доріг або поблизу від них, повинні розглядатися як бандити та підлягають розстрілу. Виключення складають робітничі колони, що знаходяться під наглядом.

Усі особи, що значаться у пункті "1", які перетинають дорогу, підлягають розстрілу. Усі особи, що значаться у пункті "1", які вночі або у темряві знаходяться на дорозі, підлягають розстрілу.

.Особи, що значаться у пункті "1", якщо знайдені на дорогах вдень, підлягають затриманню та ретельній перевірці" [5,126-127].

Отже, ми бачимо відверті терористичні накази, які тільки додатково підтверджують безглузду жорстокість по відношенню до усіх верст, незважаючи на їхнє національне походження. Серед дослідників існує думка, що всі ці розпорядження вводилися тільки для одного - тримати населення у постійному страху, що, на думку окупантів, повинно було полегшити контроль над територіями. Крім того, простежується ототоження нацистів з расою пануючою. У промові Г. Гіммлера на нараді групенфюрерів СС у Познані говориться: "…Чи живуть інші народи у благоденстві, чи вони здихають від голоду, цікавить мене лише у тій мірі, у якії вони потрібні, як раби для нашої культури…" [5, 113]. Більш красномовного доказу тези стосовно німецьких панів, годі й шукати. І це не єдина промова, яка демонструє антилюдське ставлення.

Також характерною рисою німецької окупаційної політики було використання заручників, про що, зокрема зазначають І. Шахрайчук та М. Слободянюк у своєму дослідженні на прикладі Дніпропетровської області [59]. Якщо спостерігалися антинімецькі дії, цих заручників як правило вбивали. Простіше кажучи, вводилася колективна відповідальність. 16 вересня 1941 р. впроваджується наказ про "Нещадно придушення визвольного руху в окупованих державах та розстрілах заручників":

"…б) Для того, щоб у зародку придушити невдоволення, необхідно при перших випадках, не зволікаючи, приймати найрішучіші заходи для того, щоб зміцнити авторитет окупаційної влади та запобігти подальшому розвитку руху. При цьому слід зазначити, що людське життя у країнах, яких це стосується, абсолютно нічого не коштує… необхідна надзвичайна жорстокість" [15, 294].

Крім того, у звіті від 14 вересня 1942 р. про нараду с Гіммлером та іншими членами СС стосовно поводженням з євреями, циганами, росіянами та українцями, говориться про вже вирішену їхню долю, а саме - "…євреї, цигани, українці та росіяни передаються рейхсфюреру СС для знищення за допомогою тяжкої праці…" [18, 317]. Таким чином, вже в офіційних документах простежуються наміри стосовно циган та інших народів. Імперський рейхсміністр Тірак у листі до Бормана пише про необхідність карного переслідування зазначених вище народів. Це завдання Тірак радить покласти на загони поліції. "Керівництво на місяцях повинно самостійно вирішувати долю означених народів, тому що не треба турбувати фюрера через такі незначні дрібниці, однак наказ фюрера щодо євреїв повинен бути виконаний першочергово…" [18, 318]. Як бачимо, вище керівництво рейху не вважало потрібним турбуватися відносно інших народів на окупованих землях, окрім євреїв. У подальшому в цьому листуванні Тірак повідомляє Борману, що ліквідація вище означених народів проходить повільними темпами, не зважаючи на повну співпрацю з судовими органами, що видають тільки смертні приговори, тому слід прискорити процес "…очищення життєвого простору від цих небажаних елементів…" [18, 318]. Тірак наголошує на безглуздості утримування цих народностей під арештом, тому як це не приносить бажаної користі рейху [18, 318].

Таким чином, вже у 1942 р. формується плани стосовно знищення циганського населення та інших народів на території окупованої України. Більше того, ці плани чітко відображуються у документах та офіційному листуванні високопоставлених осіб рейху. Каральна політика з 1942 р. починає носити загальний характер. Більш детально каральна політика буде нами розглянута у наступному розділі роботи.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що на території України досить широко були представлені різноманітні циганські етнічні групи. Хоча існували певні застереження серед корінного населення щодо циган, все ж-таки вони не були всебічно негативними. Велике значення мали взаємовідносини між циганами та слов'янським населенням України. Саме ці відносини мали велике значення для подальшого існування циган під окупаційною владою. Якщо євреї остаточно були приречені та лише одиниці з місцевих мешканців надавали їм допомогу, яку вони потребували, то цигани знаходили цю підтримку значно частіше, що й допомогло їм вижити.

Другим визначальним моментом у житті в окупації була місцева нацистська влада, яка мала змогу самостійно вирішувати долю підлеглих їм народів, циган зокрема.


Розділ III. Етапи, організація та методи знищення циганського населення окупованої України


Від самого початку нацистського правління стало очевидно, що місця для циган (як кочових так і осілих) в імперії Третього рейху не буде. Як ми вже згадували вище, антициганська політика у своєї реалізації здійснювалася у трьох напрямках:

)Стерилізація молодого покоління циган на території Третього Рейху (друга половина 1930-х рр.);

2)Фізичне знищення на окупованих територіях (з 1941 р.);

)Знищення у концтаборах (з весни 1943 р.).

Цей поділ етапів та напрямків нацистської політики стосовно циган можна охарактеризувати як умовний. І це справедливо, тому що на всіх етапах дискримінаційної політики (з 20-х рр. до 1945 р.) усі методи застосовувалися одночасно. Їх застосування зумовлювалося ефективністю. Звичайно, що у різних регіонах доцільним було застосування конкретного або ж усіх трьох методів. Чітких розпоряджень стосовно методики знищення циган також не виявлено. Тому методи реалізації цієї політики залежали від окупаційної адміністрації так командирів айнзатцгруп.

Один з методів вирішення "циганської проблеми" був особливо жахливий з точки зору наслідків для всього циганського народу. Ми маємо на увазі стерилізацію, з допомогою якої передбачалося покласти край існуванню циган. Нацисти потребували робочої сили тих, хто ще був живий, але ставили своєю метою не допустити їх відтворення. 24 серпня 1942 р. заступник гауляйтера Нижньої Австрії Герланд відправив Гіммлеру листа з проханням дозволити доктору Ферінгер проводити досліди з каладієм над циганами табору Лакенбах.

Пропозиції щодо примусової стерилізації як метод вирішення циганського питання внесли німецькі лікарі-расисти Роберт Ріттер і Єва Юстин; вони ж працювали над методикою. Німецький циган Й. Рейнгардт розповідає: "Ріттер все робив дуже спокійно та ретельно. Ми по черзі заходили до кімнати та сідали на стілець. Він роздивлявся наші очі та ставив різні запитання, а Юстин записувала. Потім він просив нас широко відкрити рота та за допомогою якогось інструмента вимірював горло, зуби, язик, потім - ніздрі, ніс та відстань між очима, вуха ззовні та зсередини, брови, шию, руки, фіксував колір очей…Все, що можливо було виміряти та описати" [43, 43].

Наприкінці 30-х років були прооперовані перші жертви, а далі процес пішов по наростаючій. Стерилізація проводилася перш за все по відношенню до циган Німеччини, оскільки це виглядало менш варварською дією, ніж знищення. Навіть коли в 1943 р. циган почали винищувати в концтаборах, інерція, спочатку прийнятого методу, була дуже великою. До 1944 р. відноситься, наприклад, свідчення однієї польської жінки, яка була вивезена на примусові роботи до Східної Пруссії. Вона розповідає, що гестапівці привезли до лікарні молодого цигана і двох циганок вісімнадцяти й чотирнадцяти років, які говорили німецькою мовою і займалися сільським господарством. Після операції та уколів у них була дуже висока температура - зате завдання було вирішено - їм судилося назавжди залишитися бездітними [43, 45]. Стерилізація проводилася не тільки в госпіталях, але і в концтаборах. Відомий доктор Менгель проводив в Освенцимі відповідні досліди, причому його "наукові" пошуки тривали і в 1944 р. В концтаборі Равенсбрюк лікарі-есесівці стерилізували 120 дівчаток-циганок. Навіть у 1945 р., в розпал бомбувань, коли лікарні були заповнені постраждалими від бомб німцями, малолітніх циганок продовжували стерилізувати - при цьому операції проводилися так недбало, що деякі з дівчаток через кілька днів вмирали у страшних муках.

Отже, вирішення "циганського питання" шляхом стерилізації молодого покоління тривало аж до кінця війни, тобто до 1945 р. Відзначимо, що стерилізація проводилися в основному у медичних закладах на території Німеччини та пізніше в концентраційних таборах. Таким чином, цей метод "боротьби" з циганами на окупованій території України не використовувався.

Найбільш поширеним методом "боротьби" з циганами було фізичне знищення - йому піддавалися як кочові, так і осілі циганські групи, причому, кочові цигани зазнали найбільших втрат, адже табори були помітні одразу, на відміну осілого населення, де треба було ще виявляти небажані елементи. Вважаємо доцільним подати статистичні дані по регіонах, щоб картина була більш цілісною.

Вбивства циган у зоні німецької військової адміністрації. Під управлінням німецьких військових комендатур (зона військової адміністрації) постійно перебували Донецька, Луганська, Харківська, Сумська та Чернігівська області, а також де-факто - Крим. До 1 вересня 1942 р. військові комендатури також керували Полтавською областю та лівобережними частинами Київської (в кордонах 1941 р., тобто включаючи сучасну Черкаську область), Дніпропетровською, Запорізькою (в межах 1941 р.) та Миколаївською (у межах 1941 р., тобто включаючи Херсон і західну частину сучасної Херсонської області) областями.

У Криму, згідно з переписом населення 1939 р., проживало 2064 цигана, в тому числі в містах 998 і в сільській місцевості 1 066 [1, 5]. У дійсності циган було більше, оскільки навряд чи були охоплені переписом всі цигани, що знаходилися в той час на півострові. Крим був окупований частинами 11-ї армії в основному в кінці жовтня - початку листопада 1941 р. В тилу цієї армії діяла айнзатцгрупа D, яка відразу ж приступила до "політичного умиротворення" захопленої території. У ході цього "умиротворення" тільки з 15 листопада до 15 грудня 1941 р. поряд з 17 645 євреями, 2504 кримчаками, 212 комуністами і партизанами були розстріляні 824 цигана. Як видно з щоденника періоду окупації мешканця Сімферополя Х. Лашкевича, 6 грудня 1941 р. всім циганам було наказано з'явитися на відповідний збірний пункт нібито для переселення. "Цигани прибули на підводах до будівлі Талмуд Тори, недалеко від моєї квартири. Вони чомусь високо виставили якийсь зелений прапор (символ магометанства) і на чолі своєї процесії посадили муллу. Цигани намагаються запевнити німців, що вони не цигани, деякі видають себе за татар, інші - за туркмен. Але їх не почули і посадили їх у велику будівлю" [52, 88-89]. Через декілька днів всі зібрані цигани були розстріляні в протитанковому рові біля міста. За наказом шефа айнзатцгрупи D оберфюрера СС О. Олендорфа контролював розстріл циган його ад'ютант оберштурмфюрер СС Г. Шуберт, який після війни на судовому процесі у справі айнзатцгруп в Нюрнберзі докладно описав цю акцію. На початку 1942 р. була влаштована облава на циган в Євпаторії і всі схоплені також були розстріляні. Розстріл був проведений загоном зондеркоманди 11б [52, 91].

У червні 1942 р., за німецькими підрахунками, на півострові (без м. Севастополь, районів Албат, Балаклава, Алушта, Судак, Керч, Ленінське) ще залишилося 405 циган [52, 91]. Фактично циган було більше, так як окупанти навряд чи змогли врахувати всіх циган, особливо не осілих. Очевидно, що багато циган змогли пережити окупацію - одні були інтегровані у кримсько-татарське оточення та підлягали заступництву з боку кримсько-татарських мусульманських комітетів, другим просто пощастило, адже айнзатцгрупа D, яка прагнула повного знищення циган на півострові, залишила його наприкінці червня 1942 р., а знов сформоване восени 1942 р. стаціонарне відомство поліції безпеки і СД явно не поспішало "остаточно вирішувати " "циганське питання", очікуючи чітких вказівок з Берліна, які, швидше за все, так і не дійшли. Вціліли, принаймні, кілька сотень осіб.

На території Чернігівської області перше вбивство циган було зафіксовано у жовтні 1941 р. Систематичне переслідування і винищення циган в області почалося з середини 1942 р.10 червня 1942 начальник поліції безпеки ності і СД в Чернігові (в 1942-1943 рр. ним був штурмбаннфюрер СС Т. Крістензен) видав розпорядження про "місце проживання циган". Це розпорядження зобов'язувало останніх під загрозою "суворого покарання "стати на облік у найближчому поліцейському відділку з метою переселення в "точно позначені місця, які вони без дозволу на мали права залишати" [52, 92].

У Харківській області знищення циган не носило масовий характер. Було знищено декілька циганських сімей [33, 11].

У Луганській області випадків знищення циган не зареєстровано [52, 95].

У Донецькій області відомі два випадки вбивства циган: в м. Артемівськ в кінці лютого 1942 р. були розстріляні, по крайній мірі, декілька десятків циган. Розстріл був проведений загоном зондеркоманди 4б. Виявлення, арешти і розстріли циган у місті тривали і в наступні місяці [33, 204].

Як бачимо, знищення циган у декількох областях або не носило масового характеру або не було зареєстровано в загалі. Можливо в цьому регіоні місцева влада та загони поліції не ставили на меті повне знищення циган, або ж тут мало місце переховування циган.

Вбивства циган у зоні німецької цивільної адміністрації (Рейхскомісаріат Україна). Рейхскомісаріат Україна почав формуватися 1 вересня 1941 р., коли цивільній адміністрації були передані від військової адміністрації три області (Волинська, Рівненська і Кам'янець-Подільська), які утворили Генеральний округ Волинь і Поділля. 20 жовтня 1941 р. цивільній адміністрації були передані Житомирська та Вінницька (на північ від р. Південний Буг) області, які утворили Генеральний округ Житомир, а також правобережна частина Київської області (включаючи сучасну Черкаську), що утворила Генеральний округ Київ. 15 листопада 1941 р. цивільній адміністрації були передані Кіровоградська та Миколаївська (правобережна частина, включаючи м. Херсон) області (склали Генеральний округ Миколаїв), а також правобережні частини Дніпропетровської і Запорізької областей (ввійшли в Генеральний округ Дніпропетровськ). Нарешті, 1 вересня 1942 р. влада цивільної адміністрації була розповсюджена на лівобережні частини Київської, Дніпропетровської, Запорізької та Миколаївської областей, а також на Полтавську область.

У Кам'янці-Подільському за матеріалами НДК вбивства циган не відбувались. Разом з тим, з листа начальника жандармерії Ф. Якоба генерал-лейтенанту поліції Р. Квернеру від 21 червня 1942 р. видно, що мали місце розстріли циган". Ми тут не спимо. Щотижня 3-4 акції. Один раз цигани, другий - євреї, партизани і подібний непотріб." [32, 77].

У Київській області за даними І. Левітаса розстріли циган почалися ще задовго до розстрілів євреїв - одразу ж після взяття Києва [52, 99]. Однак ця інформація не співпадає зі свідченнями мешканки Києва, яка говорить, що у Бабиному Яру і було це значно пізніше розстрілів єврейського населення [52, 100].

В Дніпропетровській області восени 1941 р. був розстріляний циганський табір у протитанковому рові поблизу Нікополя [52, 101]. Відомо також про вбивство циган у червні 1942 р. в районі Кривого Рогу за розпорядженням гебітскомісара д-ра Г. Фріка, а колишній ад'ютант гарнізонного фюрера СС і поліції в Кривому Розі Й. Брінгс після війни показав, що в 1943 р. у селі Широке, яке входило до складу гебіта Кривий Ріг, були розстріляні 300 циган [34, 18]. Крім того, в Покровському районі наприкінці 1942 р. в ході облави, проведеної жандармерією та українською допоміжною поліцією, були схоплені і потім розстріляні 40 циган [34, 27].

Вбивства циган на території Східної Галичини. Східна Галичина, тобто сучасні Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська (без північних районів) області, з 1 серпня 194 р. в якості дистрикту Галичина входила до складу Генерал-губернаторства. На перших порах німецька адміністрація дистрикту не звертала на циган уваги. Переслідування циган у дистрикті почалися в лютому 1942 р., коли губернатор дистрикту (за лінії управління внутрішньої адміністрації) з посиланням на накази уряду Генерал-губернаторства дав розпорядження спочатку виявити угорських, румунських, словацьких, а також усіх інших іноземних циган. 19 березня 1942 р. начальник відділу населення і соціального забезпечення у відомстві губернатора дистрикту полковник А. Бізанц проінформував крейсгауптманів у Дрогобичі, Коломиї, Станіславі про те, що є можливість "евакуювати" таких циган. У Дрогобичі, зокрема, було виявлено 18 сімей румунських циган (120 осіб), які, як видно з донесення штадтгауптмана Дрогобича В. Меллерса крейсгауптману Е. Едамціку від 23 лютого 1942 р., "були явно евакуйовані сюди з району Кракова" [30, 51]. Що стосується місцевих циган, то по відношенню до них будь-якої однакової політики як у дистрикті Галичина, так і в усьому Генерал-губернаторстві не існувало. Тільки 13 серпня 1942 р. командувач поліції охорони порядку в Генерал-губернаторстві оголосив наказ Гіммлера, згідно з яким проти циган у принципі не слід застосовувати поліцейські заходи тільки тому, що вони цигани; проти них слід "нещадно діяти" лише в тому випадку, якщо вони вчинили кримінальні злочини, "приєдналися до бандитів або діють як їхні посібники" [52, 105]. Однак на практиці ці вказівки місцеві влади трактували дуже широко. Фактично доля циган цілком і повністю залежала від ставлення до них цієї влади, а воно було неоднозначним. У зв'язку з цим, в одних районах, яких було, мабуть, більшість, циган не чіпали і ставилися до них досить терпимо, в той час як в інших районах їх нещадно знищували. Так, в кінці червня 1942 р. німецька жандармерія в ході акції проти "жебраків" у Городку (Львівська область) розстріляла 25 циган. В кінці липня 1942 р. в районі Рави-Руської (Львівська область) оперативна команда 1-ї роти 133-го поліцейського батальйону схопила і розстріляла 24 цигана, а в період з 16 до 22 серпня 1942 заарештувала ще 6 циган. У Дрогобичі та Бориславі, де в березні 1942 р. було зареєстровано відповідно 114 та 132 цигана, останнім в серпні 1942 р. було наказано з'явитися в поліцію, де вони були заарештовані і через деякий час депортовані в табори примусової праці [32, 47].

Переслідування і вбивства циган на території Україна, яка перебувала під румунським управлінням. У 1941-1944 рр. під румунським управлінням перебувала територія України між ріками Дністер та Південний Буг - Трансністрія, а також Північна Буковина (сучасна Чернівецька область).

На території Трансністрії перші вбивства циган відбулися вже в серпні 1941 р. Тоді біля села Друга Іванівка Андрія-Іванівського району (Одеська область) було розстріляно близько 70 кочових циган.30 серпня 1941 ще 6 циган, звинувачених у пограбуванні, були розстріляні німецькими солдатами в Березівці (Одеська область) [34, 58]. Айнзатцгруппа D, команди якої в серпні - жовтні 1941 р. діяли на цій території та в завдання яких поряд зі знищенням євреїв входило і знищення "асоціальних елементів", тобто циган, у своїх звітах за цей період вбивств циган не зафіксувала [35, 21]. Разом з тим, у післявоєнних свідченнях колишніх членів цих команд ми знаходимо згадки про вбивства циган. Згідно зі свідченнями 21 квітня 1947 радянським слідчим органам колишнього службовця айнзатцкоманди 12b К. Кюля, в кінці серпня 1941 р. в районі Ландау (нині село Широколанівка Миколаївської області) ця команда розстріляла 50-60 циган. Інший член цієї ж команди, Г. Вігман, у своїх післявоєнних свідченнях західнонімецьким слідчим органам згадав розстріл у районі Миколаєва у вересні - жовтні 1941 р. групи циган, у візку яких під час обшуку був виявлений німецький кулемет [35, 37]. Можливо, в звітах айнзатцгрупи D за цей період вбиті цигани окремо не згадувалися тому, що вони або включалися в загальну кількість вбитих євреїв, або ж класифікувалися як "асоціальні елементи".

травня 1942 р. І. Антонеску наказав депортувати у Трансністрію кочових і "асоціальних" циган з Румуніі. У травні 1942 р. жандармерія і поліція провели відбір та реєстрацію таких циган; їх виявилося 40 909 осіб, у тому числі 9 471 кочових і 31 438 осілих, і вони становили приблизно 20% всіх циган Румунії (у межах 1942 р. у Румунії, згідно з офіційною статистикою, проживали 208 700 циган, фактично їх було більше) [60, 78]. Депортації підлягали в першу чергу кочові цигани.

червня 1942 р. Рада міністрів видала наказ про їхню депортацію, яка завершилася 15 серпня 1942 р. [60, 78]. Ця перша депортація охопила 11 441 осіб - 2 352 чоловіків, 2 375 жінок і 6 714 дітей [60, 82].22 липня 1942 р. Антонеску віддав наказ про депортацію визнаних "небезпечними і небажаними" осілих циган. На підставі цього наказу з 12 по 20 вересня 1942 р. у Трансністрію були депортовані ще 13 176 осіб. До початку жовтня 1942 р у Трансністрії (в основному в повітах Голта та Очаків) вже знаходилися 24 686 румунських циган - 11 441 кочових, 13 176 некочових і 69 з числа колишніх ув'язнених. Пізніше до них приєдналося ще приблизно 600 осіб, так що загальна кількість депортованих склала 25 283 - 7 856 чоловіків, 7 266 жінок та 10 161 дитина [52, 107].

У с. Козубовка Миколаївської області були зігнані цигани з Румунії та Закарпаття. Незабаром у них відібрали коней і підводи, а це було для них найстрашніше. Цигани були приречені на голодне існування. Їх розподілили по колгоспах, де вони, особливо взимку, стали швидко вимирати. У пошуках їжі вони просили місцевих мешканців про допомогу харчами, деякі обмінювали якісь речі на їжу, також мали місце крадіжки. Крадіжки прийняли такий розмір, що сільські мешканці змушені були кожну ніч чергувати біля будинків і патрулювати вулицями. Для охорони циган у Козубовці прийшло кілька десятків жандармів. Вони патрулювали вулиці і, побачивши циган, сильно били їх. Циган, спійманих на крадіжці, розстрілювали [55, 107]. Таким чином, в цьому районі масові страти циган не були документально зафіксовані. Однак, тут створювалися всі умови для тяжкого існування. З боку поліції відчувався постійний пресинг як психологічний так й фізичний. Загалом на території, що перебувала під румунською окупацією, становище циган та євреїв було набагато краще, аніж в інших окупованих регіонах України. Це підтверджують у своїх спогадах опитувані нами цигани. Також вони зазначають, що більш гуманне ставлення, якщо можна так висловлюватися, зазнавали євреї. Для румунських поліцаїв більш важливо було матеріальне забезпечення. Тому як й євреї так й цигани, за умови наявності в них грошей або інших цінностей, могли відкупитися і тим самим уникнути "особливого ставлення". В усіх спогадах стосовно регіону, який перебував під румунською окупацією, фігурують відомості про те, що румуни, на відміну від німців, не були ярими прихильниками расової ідеології, що також позначилося на долі циган Трансністрії [55, 106].

Отже, підведемо підсумки за регіонами. У зоні військової адміністрації, де "забезпеченням безпеки" займалися в основному айнзатцгрупи, цигани знищувалися практично відразу після виявлення (перше документально зафіксоване вбивство циган айнзатцгрупою мало місце у жовтні 1941 р.).

У Рейхскомісаріаті Україна на перших порах цигани не піддавалися катуванням Їх систематичне знищення на цій території носило повсюдний характер, але почалося в травні-червні 1942 р. Це говорить про те, що, ймовірно, в квітні 1942 р. головнокомандувач СС і поліції в Рейхскомісаріаті Україна (обергрупенфюрер СС Г. - А. Прютцман) видав підлеглим йому поліцейським органам директиву про поводження з циганами як з євреями. Тут ми бачимо, що окремого наказу від вищого командування про знищення циган не було. При цьому, якщо частина євреїв перед знищенням піддавалася смерті на примусових роботах, утримувалася в робочих таборах, то щодо циган це правило не діяло - у переважній більшості випадків їх вбивали одразу після захоплення або виявлення, в окремих випадках (наприклад, в Сарнах) перед знищенням поміщали в єврейське гетто.

У дистрикті Галичина вбивства циган також почалися в червні 1942 р., хоча через повну невизначеність у "циганському питанні" ці вбивства мали не масовий, а нерегулярний характер. Такий же характер мали і вбивства циган у Трансністрії, але кількість смертей значною мірою нижча за інші окупаційні зони, тому що румунська влада робили ставку на "безкровне" вирішення "циганського питання".

Більше половини всіх жертв складають цигани, що були депортовані в Україну з Румунії. Власне "українські" цигани в загальної кількості жертв за даними О. Круглова складають приблизно 45%, і приблизно такою ж є питома вага кількості жертв-циган у довоєнному циганському населенні Україні [52, 113].

Згідно з переписом населення 1959 р. (перший післявоєнний перепис в СРСР), в Україні (разом із Закарпатською областю) проживало 22 515 циган, без циган Закарпаття - приблизно 10 тис., що є непрямим підтвердженням втрат чисельності циган Україні в 1941-1944 рр. (приблизно 9 тис. осіб) і кількості циган, що вижили [52, 113].

Розглянувши ситуацію в окупованій Україні зазначимо, що доля циган практично нічим не відрізнялася від долі євреїв. Як і євреї, цигани підлягали тотальному винищенню, фактично, тільки за свою етнічну приналежність. Оскільки цигани поділялися на кочових і осілих, теоретично передбачалося різне ставлення до цих груп. Однак, на практиці ніякої диференціації між осілими та кочовими циганами не робилося, і їх повне винищення було питанням часу. Мотивувалося це тим, що вони нібито є "асоціальними елементами" - переносниками заразних хвороб, злодіями і грабіжниками, волоцюгами, жебраками, саботажниками і закоренілими ледарями, і як такі, що становлять небезпеку для німецького тилу, суспільного порядку та безпеки. У ряді випадків циган також звинувачували у шпигунстві на користь "червоних" і в підтримці партизанів. Почалися вбивства циган в Україні вже в серпні 1941 р. і завершилися навесні 1943 р. У всякому разі, дослідники про вбивства циган після квітня 1943 р. не згадують [52, 111]. Проте, цілком можливо, що локальні каральні акції все ж-таки мали місце та просто не були задокументовані, або ж проходили разом з іншими ворогами рейху. Як бачимо, регіональний аспект має дуже велике значення, адже саме за таким принципом здійснювалася каральна політика нацистів. Щодо інших методів знищення циган, то вони мали місце аж до 1944 р., про що ми згадували вище.

Останнім пунктом німецьких планів стосовно циган було їх знищення у концентраційних таборах та таборах смерті на території Польщі та Німеччини.

Особливістю політики стосовно циган на окупованій території України була відсутність концтаборів як форми знищення. Оскільки ж знищення циган у концтаборах проходило за межами України, вважаємо недоцільним детально на цьому зупинятися, але навести деякі відомості для порівняння змісту анти циганських заходів нацистів, залежно від зони окупації.

Так, ранньою весною 1943 р. почалися арешти німецьких циган. Частина їх вже була загнана в гетто; частина, працюючи на колишніх місцях, була на замітці у поліції. Мабуть, невдачі на фронтах вплинули на те, що фашисти більше не зволікали. Заарештованих звозили на залізничні станції, заганяли у вагони і везли на "фабрику смерті", в Освенцім. Туди потрапили навіть цигани, що служили в армії і мали бойові нагороди. На території Польщі розкинувся величезний комплекс таборів Освенцім-Бжезінка (або, німецькою - Аушвіц-Біркенау). Австрійських і німецьких циган помістили, у так званий "сімейний табір", - особливий сектор, де чоловіків не відокремлювали від жінок, а дітей від батьків. Вижили в Аушвіці небагато. У таборі була висока смертність, викликана голодом і тифом. Крім того, есесівці проводили "ліквідації". Так, 25 травня 1943 р. з бараків вивели і відправили прямо в газові камери 1 042 людини [77, 118]. Жити в Аушвіці нацисти дозволили в основному циганам-сінті, яких вони вважали більш цивілізованими. Польські, російські, литовські, сербські, угорські цигани були засуджені до швидкої смерті. Приміром, у березні 1943 р.1700 осіб з Білостока були задушені газом відразу після прибуття. Коли радянська армія в 1944 р. підійшла до концтабору досить близько, "циганський сектор" був знищений. Дітей і непрацездатних задушили газом, а які залишилися, вивезли в інші табори, що знаходились подалі від лінії фронту. Есесівці припускали винищити з часом і їх, але, чим ближче був кінець Третього рейху, тим більше охорона концтаборів замислювалася про відплату. В останні місяці, вислужуючись перед майбутніми переможцями, охорона подекуди не виконувала директиви з Берліна про повне знищення в'язнів. Завдяки цьому частина свідків вижила. Що ж до українських циган, то вони могли потрапити у вище зазначені концентраційні табори шляхом депортації. Також знищення циган проходило у таборі смерті "Треблінка". Там було знищено приблизно 1 000 бессарабських циган. Як стверджує свідок, цигани до табору йшли самостійно та без будь-якої охорони та не здогадувалися про те, що на них чекає [68, 416].

Отже, на окупованій території України нацисти застосовували другий метод знищення циган, а саме масові розстріли. Завдяки цьому методу на Україні було знищено за підрахунками О. Круглова 19-20 тис. циган [52, 112]. Загалом у СРСР було знищено близько 50% циганського населення. В цілому ж каральна політика нацистів носила регіональний характер та значно відрізнялася між різними окупаційними зонами. Щоб показати "ефективність" цього методу та кількість жертв, посилаємося на дані О. Круглова, який найкраще дослідив регіональну специфіку та кількісний покажчик жертв:

Дистрикат Галиция - декілька сотень жертв; Трансністрія - більше 11 000 жертв; Крим - близько 1 300 жертв; Чернігівська область - більше 1 000 жертв; Сумська область - близько 100 жертв; Харківська область - більше 100 жертв (цифра ще уточнюється у подальших розвідках О. Круглова); Донецька область - 150 жертв (цифра уточнюється); Запорізька область - близько 600 жертв; Зона німецької громадянської адміністрації Рейхскомісаріат Україна: Волинська область - близько 300 жертв; Рівненська область - 200 жертв; Кам'янець-Подільска область - декілька десятків жертв; Житомирська область - близько 400 жертв; Вінницька область - близько 100 жертв; Київська область - більше 1 000 жертв; Полтавська область - більше 500 жертв; Кіровоградська область - більше 1 000 жертв; Дніпропетровська область - 500 жертв (цифра уточнюється);

Таким чином, наведені дані дають можливість уявити масштаб акцій знищення циган нацистами. Щодо інших методів, то вони мали місце або на території Німеччини або Польщі, і в Україні не застосовувалися.

Отже, знищення циганського населення на окупованій території України, як і геноцид євреїв, перебували у контексті особливої політики нацистської влади щодо територій СРСР, яка відзначається більшою жорстокістю, оперативністю у здійсненні каральних акцій, разом з тим, маємо визнати певні особливості, зважаючи на адміністративний поділ України. У Трансністрії, яка знаходилося під румунським управлінням, масові каральні акції циган не були регулярними. Тобто, ми не бачимо в цій окупаційній зоні систематичних етнічних чисток. Збираючи спогади тих, хто пережив окупацію на території Трансністрії, ми впевнилися, що румунський режим був дещо послаблений по відношенню до циган. Втім, незважаючи на впровадження антисемітської політики, Трансністрія залишається регіоном, де врятувалося найбільша кількість як євреїв, так і циган. Логічно припустити, що в цьому регіоні була й менша смертність у ході просування військ або роботи місцевої поліції. Очевидці цих подій підтвердили наші ствердження. Щодо інших регіонів, то Рейхскомісаріат Україна та зона, яка підпорядковувалася військовому німецькому командуванню (прифронтова зона, яка змінювалася відповідно до просування військ), тут ми фіксуємо найбільшу жорстокість та нещадність расової доктрини Німеччини. Це полягало у масових стратах як євреїв та циган, так й просто мирних мешканців слов'янського походження. Також масовий характер страт пояснюється чіткими наказами з Німеччини. Безумовно, що режим у цих окупаційних зонах був найжорсткішим. Вагомим чинником було перебування тут німецьких солдат та поліції. Тому регіональний аспект у вивченні проблеми знищення циган має велике значення.

Висновки


Підводячи підсумок нашої роботи, слід говорити в першу чергу про витоки дискримінаційної політики, яку проводила нацистська Німеччина. Зверхнє ставлення однієї нації до іншої неодноразово простежується у всесвітньому історичному процесі. Геноцид народився, мабуть, разом з появою людства. Навіть у святих писаннях ми вже зустрічаємо згадку про вбивства. Звичайно, що в процесі розвитку людської цивілізації, як це не парадоксально звучить, розвився й сам геноцид, а точніше його прояв, котрий згодом почав носити, нажаль, непоодинокий характер. Вчення про расову чистоту з'явилися не одразу, а "еволюціонували" дісятиліттями. Застосована расова теорія А. Гітлера базувалася на нібито наукових засадах, про які говорили американські, європейські євгеніки та навіть філософи.

З приходом до влади демократичним шляхом почали видаватися перші дискримінаційні закони стосовно циган, євреїв, душевно хворих, інвалідів. Гітлер називав їх непотребом, але цінною сировиною для будування могутнього Третього рейху. Дискримінація дедалі ставала все жорсткішою та поставила неарійські народи взагалі поза законом. З початком Другої світової війни та захопленням Німеччиною майже усієї Європи, расова політика впроваджувалася в усіх підконтрольних регіонах. Вона мала специфічний регіональний характер, залежно від цілей рейху стосовно кожного народу, кожної держави.

Циганська спільнота окупованих країн стала також частиною нацистського плану з облаштування світу, в якому значна кількість народів мала зникнути. На противагу існуючій програмі вирішення "єврейського питання", цигани не були предметом розлогих обґрунтувань в ідеології німецьких фашистів. Серед етнічних циганських груп дещо полегшеним було існування не кочових циган, які німці вважались більш цивілізованими.

Кілька дослідницьких проблем перетинаються в цьому дослідженні - особливий статус циган як громади з певним способом життя, політика нацистів щодо поневолених народів, і, власне, неоднозначність реалізації цієї політики залежно від багатьох чинників, як об'єктивних, так і суб'єктивних, зокрема ставлення оточуючого населення до циган та можливість їх порятунку. Так, саме більше співчуття до циган, ніж до євреїв, з боку слов'янського населення України допомогло їм вижити в умовах окупації. Окремим чинником більшої симпатії до циган є релігійний - переважна частина циган підтримували християнські (православні або греко-католицькі) пріоритети більшості місцевого населення.

Українські території, розділені та включені у особливі системи адміністративного та військового управління, дозволили визначити певні риси політики стосовно циган. У загальному контексті відзначимо домінування жорсткої окупаційної політики на територіях СРСР, зокрема України, що супроводжувалась інтенсивними акціями знищення з перших днів війни євреїв та усіх, хто підлягав ліквідації як неповноцінні і асоціальні елементи. У переважній більшості випадків цигани фігурують поряд з євреями у цих заходах. Відзначимо також більшу лояльність до циган з боку румунської влади Трансністрії.

За свідченням джерел знищення циган тривали з серпня 1941 р. до весни 1943 р. Найбільшої інтенсивності воно досягло весною 1942 р., що можна пояснити труднощами реєстрації циган, яких складно іноді було виокремити з місцевого населення, з іншого боку, саме на цей час з'являться більш чіткі погляди окупаційної влади щодо циган, засвідченні у відповідних постановах. Поза Україною, геноцид тривав до завершення війни в Європі.

Регіональною особливістю геноциду циган є також відсутність на українських територіях концтаборів для "використання" і знищення циган поряд з іншими народами. Можна допустити, що певна їх кількість могла бути депортованою до таборів Польщі чи Німеччини разом з євреями, наприклад польського Белжеца, куди направлялись ешелони із Західної України, яка входила до складу Генерал-губернаторства.

Отже, проведене дослідження дозволяє визначити наукові перспективи теми, які полягають у необхідності пошуку нових джерел з історії геноциду циган часів Другої світової війни та методів роботи з ними, зокрема в Україні, реконструкції життя циганської спільноти Європи, України, територія якої стала складовою окупованих регіонів Європи. Поряд з цим, важливою є проблема геноциду, яка гостро постає у сучасному світі, коли кожен день спалахують локальні військові конфлікти у різних куточках планети, у зв'язку з чим згадують трагічні приклади минулого - Самударіпен, Голокост, геноцид вірмен. А тому і на політичному, і на повсякденному рівні, питання толерантного ставлення між народами не втрачає актуальності.

Список джерел та літератури


Джерела:

.Всесоюзная перепись населения 1926 года. - Т. V. - М., 1928. - 176 с.

.Всесоюзная перепись населения 1926 года. - Т. XI. - М., 1929. - 182 с.

.Всесоюзная перепись населения 1937 года: Краткие итоги. - М., 1991. - 187 с.

4.Всесоюзная перепись населения 1939 г.: основные итоги. / Ред. Ю.А. Поляков. - М., 1992. - 255 с.

5.Выступление помощника Главного обвинителя от СССР Л.Н. Смирнова. Стенограмма заседаний Международного военного трибунала от 14, 15, 18 и 19 февраля 1946 г. // Нюрнбергский процесс. Сборник материалов и документов в 8-ми томах. Т.4. - М., Юрид. лит. - 1990. - С.80-186.

6.Выступление помощника Главного обвинителя от СССР Л.Н. Смирнова. Стенограмма заседаний Международного военного трибунала от 25, 26 и 27 февраля 1946 г. // Нюрнбергский процесс. Сборник материалов и документов в 8-ми томах. Т.4. - М., Юрид. лит. - 1990. - С.330-360.

.Выступление председателя обвинения от Франции Е. Фора. Стенограмма заседаний Международного военного трибунала от 1, 2, 4 и 5 февраля 1946 г. // Нюрнбергский процесс. Сборник материалов и документов в 8-ми томах. Т.4. - М., Юрид. лит. - 1990. - С.360-483.

8.Державний архів Автономної Республіки Крим. - Ф. Р-137. - Оп.1. - Спр.14. - 112 арк.

9.Закон "Про боротьбу з циганами, жебраками та ледарями" від 16 липня 1926 р. // [Електронний ресурс], режим доступу: <#"justify">26.Чрезвычайная государственная комиссия по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их сообщников и причиненного ими ущерба гражданам, колхозам, общественным организациям, государственным предприятиям и учреждениям СССР // Державний архів Російської Федерації (далі - ДАРФ). - Ф. Р-7021. - Оп.9. - Спр.38. - 456 арк.

27.Чрезвычайная государственная комиссия по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их сообщников и причиненного ими ущерба гражданам, колхозам, общественным организациям, государственным предприятиям и учреждениям СССР // ДАРФ. - Ф.7021. - Оп.9. - Спр.35. - 156 арк.

.Чрезвычайная государственная комиссия по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их сообщников и причиненного ими ущерба гражданам, колхозам, общественным организациям, государственным предприятиям и учреждениям СССР // ДАРФ - Ф.7021. - Оп.9 - Спр.34. - 112 арк.

.Чрезвычайная государственная комиссия по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их сообщников и причиненного ими ущерба гражданам, колхозам, общественным организациям, государственным предприятиям и учреждениям СССР // ДАРФ. - Ф.7021. - Оп.9. - Спр. 193. - 76 арк.

.Чрезвычайная государственная комиссия по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их сообщников и причиненного ими ущерба гражданам, колхозам, общественным организациям, государственным предприятиям и учреждениям СССР // ДАРФ. - Ф.7021. - Оп.78. - Спр.31. - 158 арк.

.Чрезвычайная государственная комиссия по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их сообщников и причиненного ими ущерба гражданам, колхозам, общественным организациям, государственным предприятиям и учреждениям СССР // ДАРФ. - Ф.7021. - Оп.78. - Спр.22. - 201 арк.

.Чрезвычайная государственная комиссия по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их сообщников и причиненного ими ущерба гражданам, колхозам, общественным организациям, государственным предприятиям и учреждениям СССР // ДАРФ. - Ф.7021. - Оп.74. - Спр.482. - 402 арк.

.Чрезвычайная государственная комиссия по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их сообщников и причиненного ими ущерба гражданам, колхозам, общественным организациям, государственным предприятиям и учреждениям СССР // ДАРФ. - Ф.7021. - Оп.72. - Спр.3. - 78 арк.

.Чрезвычайная государственная комиссия по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их сообщников и причиненного ими ущерба гражданам, колхозам, общественным организациям, государственным предприятиям и учреждениям СССР // ДАРФ. - Ф.7021. - Оп.69. - Спр.75. - 346 арк.

35.Штаб імперського керівника (рейхсляйтера) Розенберга для окупованих східних областей, м. Берлін, м. Київ <#"justify">Література:

.Арад, И. Альфред Розенберг и "окончательное решение" на территории Советского Союза / И. Арад // Яд Вашем. - № 13 (1980).

39.Бєліков, О. Державна політика стосовно циган України: історія і сучасність / О. Бєліков // Роми України: із минулого в майбутнє / НАН України, Ін-т укр. Археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. - К., 2008. - С.57-95.

.Бессонов, Н. Нарративные источники как один из информационных ресурсов цыгановедения / Н. Бессонов // Роми України: із минулого в майбутнє / НАН України, Ін-т укр. Археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. - К., 2008. - С.96-120.

.Бессонов, Н. Об использовании терминов "Пораймос" и "Холокост" в значении "геноцид цыган" / Н. Бессонов // Голокост i сучаснiсть. Студії в Україні і світі.К., 2007. - №1 (2). - С.71-82.

42.Бессонов, Н. Цыгане СССР в оккупации. Стратегии выживания / Н. Бессонов // Голокост i сучаснiсть. Студії в Україні і світі.К., 2007. - №2 (6). - К., 2009 - С.17-52.

43.Брухвельд, С., Левин, А. Передайте об этом детям вашим. История Холокоста в Европе 1939-1945. / С. Брухвельд, А. Левин. - М.: Текст, 2001. - 104 с.

.Воронко, О. Матеріали загальних переписів населення України 1959-2001 рр. як джерело вивчення ромів України: етнодемографічний аспект проблеми / О. Воронко // Роми України: із минулого в майбутнє / НАН України, Ін-т укр. Археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. - К., 2008. - С.136-149.

.Галкин, А.А. Германский фашизм / Отв. ред. Б.И. Коваль; АН СССР. - 2-е изд., доп. и перераб. - М.: Наука, 1989. - 352 с.

.За гранью понимания. Богословы и философы о Холокосте / Под ред. Джона К. Рота, М. Беренбаума. Пер. на русский язык С. Панич, С. Кокурин // Ред.Л. Финберг. К.: Дух і Літера, 2003. - 516 с.

.Захаров, В., Кулишов, В. В преддверии Катастрофы. Германия 1933-1939 гг. / В. Захаров, В. Кулишов. - М.: Фонд Ковчег, 2003. - 432 с.

.Зіневич, Н. До питання про специфіку геноциду ромів на українських землях у роки Другої Світової війни / Н. Зіневич // Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі. - К., 2009. - № 2 (6). - С.148-163.

.Кершоу, Я. Гитлер. Серия: След в истории. / Я. Кершоу. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. - 320 с.

.Кнопп, Г. Холокост. Неизвестные страницы истории / Кнопп Г.; пер. с нем.А. Дмитришина. - Харьков: Клуб Семейного Досуга, 2007. - 336 с.

.Коваль, М.В. Україна в Другій світовій та Великій Вітчизняній війнах / М.В. Коваль. - К.: Альтернатива, 1999. - 336 c.

.Круглов, А. Геноцид цыган в Украине 1941-1945 гг.: статистико-региональный аспект / А. Круглов // Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі.К., 2009. - №2 (6). - С.83-113.

.Михман, Д. Угнетение евреев и их повседневная жизнь под властью нацистов. / Д. Михман // Катастрофа европейского еврейства. - В 7-ти частях. - Часть 5. - Тель-Авив: Открытый Университет Израиля, 1995.

.Михман, Д., Вайц, И. Подъем нацизма и формирование антиеврейской политики в Третьем рейхе в 30-е годы / Д. Михман, И. Вайц // Катастрофа европейского еврейства. - В 7-ти частях. - Часть 2. - Тель-Авив: Открытый Университет Израиля, 1995.

.Назария, С. Страницы истории: Холокост (на территории Молдовы и в прилегающих областях Украины, 1941-1944) / С. Назария. - Кишинев, 2005. - 304 с.

.Наулко, В. Етнічна ідентифікація і статистичний облік ромів України / В. Наулко // Роми України: із минулого в майбутнє / НАН України, Ін-т укр. Археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. - К., 2008. - С.292-302.

.Патриляк, І.К., Боровик, М.А. Україна в роки Другої світової війни: Спроба новго концептуального бачення. /І.К. Патриляк, М.А. Боровик. - Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2010. - 590 с.

.Рафальський, О. Друга світова війна. Етнонаціональний аспект/ О. Рафальський // Віче. - 2001. - № 7. - C.131-139. Советского Союза. // Яд Вашем. - № 13 (1980).

.Слободянюк, М.А., Шахрайчук, І.А. Рух Опору на Дніпропетровщині в роки Великої Вітчизняної війни / М.А. Слободянюк, І.А. Шахрайчук. - Вид.2. - Д.: Оксамит-Текс, 2005. - 294 с.

.Солонарь, В. Этническая чистка или борьба с преступностью? Депортация румынских цыган в Транснистрию в 1942 г. / В. Солонарь // Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі. - 2008. - № 1 (3). - С.65-87.

.Тяглый, М. Международная конференция "Цыгане Украины в период Второй мировой войны: современное состояние изученности, преподавания и увековечения памяти". / М. Тяглый // Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі.К., 2008. - №2 (4). - С.143-148.

.Тяглый, М. Палачи - жертвы - наблюдатели: нацистская антицыганская политика в оккупированной Украине и позициция местного населения (1941-1945): методологические замечания / М. Тяглий // Роми України: із минулого в майбутнє / НАН України, Ін-т укр. Археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. - К., 2008. - С.355-380.

.Ус, Н. Некоторые социально-политические аспекты становления и развития фашистского движения в Румынии в 20-х - 30 - гг. ХХ в. и его крах в первой половине 40-х гг. ХХ в. / Н. Ус // Грані. - 2006. - №5. - С.16-20.

.Фест, И. Адольф Гитлер. В 3-х томах. Т.3. / И. Фест. - Пермь: Изд-во Алетейя, 1993. - 256 с.

.Фрыдман, А. Невядомы генацыд: знішчэнне беларускіх цыганоу у 1941-44/А. Фрыдман // ARHE. - 2004. - №2. - С.1-13.

.Фрыдман, А. Только потому, что они цигане … к вопросу о геноциде цыганского населения Белоруси в период нимецко-советской войны / А. Фрыдман // Голокост і сучасність Студії в Україні і світі. - 2009. - № 2 (6). - С.168-171.

.Цыгане России [Електронний ресурс], режим доступу: <#"justify">.Чёрная книга / Под ред.В. Гроссмана, И. Эренбурга. - К., 1991. - 615 с.

.Friedman, Ph. Nazi extermination of the Gypsies, A Nazi Genocid Operation against the "Aryan People" / Ph. Friedman // Jewish Frontier. - 1951. - No.18. - P.11-14.

.Bauer, Y. Gypsies / Y. Bauer // Encyclopedia of the Holocaust. - New York: MacMillan, 1990. - P.634-638.

.Gesschichtswerkstatt Europa. Routes of disappearance. Jewish and Roma memory of Transnistria [Електронний ресурс], режим доступу: <#"justify">.Hancock, I. Downplaying the Porrajmos: the Trend to Minimize the Romani Holocaust / I. Hancock // Journal of Genocide Research. - 2000. - №3. - P.56 - 6

.Hancock, I. Responses to the Porrajmos: The Romani Holocaust / I. Hancock // Is the Holocaust Unique: perspectives on comparative genocide / Ed. by Alan S. Rosenbaum. - Oxford: Westview Press, 1996. - P.39-64.

74.Hancock, I. The Pariah Syndrome: An account of Gypsy slavery and persecution / I. Hancock. - Michigan: Karoma Publishers, Inc., Ann Arbor, 1987, 180 p.

.Hancock, I. Uniqueness of the Victims: Gypsies, Jews and the Holocaust / I. Hancock // Without Prejudice: International Review of Racial Discrimination. - 1988. - №1/2. - P.45-67.

.Holler, M. Der nationalsozialistische Völkermord an den Roma in der Besetzten Sowjetunion (1941-1944). - Heidelberg: Dokumentations - und Kulturzentrum Deutscher Sinti und Roma / M. Holler. - 2009. - 142 s.

77.Kenrick, D., Puxon, G. Gypsies under the Swastika. Gypsy Research Centre Uneiversity of Hertfordshire press. / D. Kenrick, G. Puxon. - 1995. - 173 р.

78.Kenrick, D., Puxon, G. The Destiny of Europe's Gypsies / D. Kenrick, G. Puxon. - London, Chatto: Heinemann Educational for Sussex University Press, 1972. - 256 p.

79.Lewy, G. Gypsies and Jews Under the Nazis / G. Lewy // Holocaust and Genocide Studies. - 1999. - Vol.13, № 3. - P.383-404.

.Milton, S. Holocaust: The Gypsies / S.milton // Century of Genocide: Eyewitness Accounts and Critical Views / Ed. by Samuel Totten, William S. Parsons, and Israel Charny, 2nd ed. - New York - London: Routledge, 1997. - P.161-204.

.Tyaglyy, M. Were the "Chingene" Victims of the Holocaust? The Nazi policy toward the Crimean Roma / M. Tyaglyy // Holocaust and Genocide Studies. - 2009. - Vol.23, №1. - P.26-53.

.Weiss-Wendt, A. Extermination of the Gypsies in Estonia during World War II: Popular Images and Official Policies / A. Weiss-Wendt / Holocaust and Genocide Studies. - 2003. - Vol.17, №1. - P.31-61.

83.Zimmermann, M. Jews, Gypsies and Soviet Prisoners of War: Comparing Nazi Persecutions / M. Zimmermann // The Roma. A minority in the Europe: Historical, Political and Social Perspectives / Eds. R. Stauber, R. Vago. - Budapest - New York: CEU Press, 2007. - P.31-54;

.Zimmermann, M. The National Socialist persecution of the Jews and Gypsies: Is a comparison possible? / M. Zimmermann // The Gypsies during the Second World War. - Vol.3: The Final Chapter / Ed. by D. Kenrick. - Hatfield: Centre de recherches tsiganes; University of Hertfordshire Press, 2006. - P.135-148.

85.Zimmermann, M. The Soviet Union and the Baltic States, 1941-44: the Massacre of the Gypsies / M. Zimmermann // The Gypsies during the Second World War. - Vol.2: In the Shadow of the Swastika / Ed. by D. Kenrick. - Hatfield: Centre de recherches tsiganes; University of Hertfordshire Press, 1999. - P.131-148.

Додатки


Додаток I


Циня Тамара Трохимівна

Джерело: Архів автора, фото зроблено під час запису спогадів 21.06.2010 р.

Додаток ІІ


Ригориченко Ганна Володимирівна

Джерело: Архів автора, фото зроблено під час запису спогадів 23.06.2010 р.

Додаток IІІ


Продан Зінаїда (Курсанка) Григорівна

Джерело: Архів автора, фото зроблено під час запису спогадів 20.06.2010 р.

Додаток IV


Руда Надія Опанасівна

Джерело: Архів автора, фото зроблено під час запису спогадів 23.06.2010 р.

Додаток V


Циган ведуть на розстріл

Джерело: [Електронний ресурс], режим доступу:

<#"center">Додаток VІ


У концтаборі Белжець. Липень 1940

Джерело: [Електронний ресурс], режим доступу: <http://www.gypsy-life.net/history18. htm <http://www.gypsy-life.net/history18.htm>>


Теги: Політика нацистської Німеччини стосовно циган на окупованій території України  Диплом  История
Просмотров: 26644
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Політика нацистської Німеччини стосовно циган на окупованій території України
Назад