Якуб Арбес як засновник чеської фантастики

Зміст


Вступ

Розділ I: Розвиток фантастичних жанрів у європейській та чеській

літературах

.1 Типологія фантастики. Жанрові різновиди наукової фантастики

.2 Традиції фантастики в європейських літературах

.3 Розвиток фантастики у чеській літературі

Розділ II: Якуб Арбес як засновник чеської фантастики

.1 Життєва і творча доля митця

.2 Образний світ і художня своєрідність романето Якуба Арбеса

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Якуб Арбес збагатив чеську літературу одним жанром, який не є найпопулярнішим, але, в будь-якому разі, він особливий і цікавий. Мова йде про романето, яке виникло у Празі в ХІХ столітті і його основоположником є один з кращих письменників-реалістів, журналіст і літературний теоретик Якуб Арбес.

У Я. Арбеса виникла смілива ідея - знайти новий літературний жанр, здатний зацікавити не тільки чеського читача, який в 60-ті роки ХІХ століття майже переставав читати чеську прозу, але також зацікавити читачів усього світу, включаючи й Америку. Задуманий ним жанр був довшим, ніж новела, однак коротшим, ніж роман. Близький друг Якуба Арбеса Ян Неруда запропонував назву "романето".
Романето - це таємнича розповідь з загадкою. Якщо в ньому одна загадка вирішена, негайно з'являється нова. Тривога не залишає текст до останніх слів епілогу й вражає ще після його закінчення. Інтелектуальна безстрашність і витонченість розуму зливається в ньому з жахом і страхом. З цього погляду жанр романето схожий на таємничі розповіді Эдгара Алана По. Романето Я. Арбеса здатні зацікавити й схвилювати читачів і у наші дні. На художній стиль Якуба Арбеса вплинула передусім журналістська діяльність і готичний роман.

Новизна курсової роботи полягає у тому, що творчість Якуба Арбеса ґрунтовно досліджена багатьма чеськими науковцями, aле, на жаль, на Україні постать митця і його творчий доробок практично не вивчені. Якуб Арбес у своїх творах підіймає вічні теми (тема загубленого таланту, трагічної долі людини, поставленої суспільством у тяжкі умови існування, які унеможливлюють гідне застосування його здібностей, тема безглуздості війн). Твори Якуба Арбеса цікаві саме своїм раціональним, логічним поясненням начебто загадкового сюжету, фантастичних подій.

Науково-фантастичні жанри завжди були у центрі уваги дослідників, утім через відсутність єдиної типології фантастики, що враховує як її змістовні, так і формальні особливості, доцільним є глибше та детальніше вивчення лутературного спадку письменника і питання вдосконалення єдиної класифікації фантастики. Тим більше, існує нагальна потреба потрактування наукової фантастики у чеській літературі з позиції сучасних літературних канонів. У цьому, на нашу думку, полягає актуальність обраної теми.

У курсовій роботі ми спираємось на типологію, запропоновану російською вченою Є. Ковтун.

Метою даної роботи є вивчення художніх особливостей жанру романета, визначення місця фантастики у чеській літературі другої половини ХІХ століття. жанровий арбес чеська фантастика

Дана мета передбачає виконання таких завдань:

ознайомитись з фаховою літературою, яка присвячена дослідженням жанру фантастики;

розглянути публіцистичну і журналістську діяльність Якуба Арбеса;

охарактеризувати фантастичні твори Якуба Арбеса;

дати визначення жанру романето;

визначити тематику та проблематику романето письменника;

виявити вагомість вкладу Якуба Арбеса в розвиток чеської наукової фантастики.

Предмет дослідження - функціонування фантастичного припущення у творах Якуба Арбеса.

Об'єкт дослідження - романето Якуба Арбеса («Святий Ксаверій», «Мозок Ньютона», «Божевільний Іов», «Адвокат бідних»).

Теоретико-методологічну базу складають наукові розвідки українських дослідників: О. Зарицького, Н. Копистянської, А. Нямцу; російських вчених Ю. Зубакіна, Є. Ковтун; праці чеських дослідників: О. Неффа, Й. Несватби, В. Неффа; підручники, зокрема «История чешской литературы» Раїси Кузнєцової, «Очерки истории чешской литературы ХІХ-ХХ веков» за редакцією Нікольського, і чеські навчальні посібники «Panorama иeskй literatury» за редакцією Л. Махала, «P?ehledné d?jiny literatury ?eské»; словник «Slovník ?eských spisovatel?».

Структура: курсова робота складається з двох розділів (у першому - 3 підрозділи, у другому - два), вступу, висновків, списку використаної літератури.

Обсяг основного тексту - 30 сторінок;

Список використаної літератури - 25 найменувань.


Розділ І. Розвиток фантастичних жанрів у європейській та чеській літературах


1.1 Типологія фантастики. Жанрові різновиди наукової фантастики


Фантастика - це різновид мімесісу, у вузькому сенсі - жанр художньої літератури, кіно і образотворчого мистецтва. Її художньою домінантою є категорія фантастичного, яка руйнує рамки, межі, правила репрезентації. Основною ознакою фантастики є наявність у змісті фантастичного припущення. Фантастичне припущення чи фантастична ідея - основний елемент жанру фантастики, який полягає у введенні до твору фактора, неможливого з точки зору читача чи героїв. Фантастичне припущення протиставляється реалістичному припущенню: вигадка, яка не суперечить можливому, що застосовується у реалістичній художній літературі. При цьому решта елементів - проблематика, літературні прийоми, побудова сюжету - у фантастичних творах принципово не відрізняється від реалістичних. [8,45-46]

Термін "фантастика" у своєму основному значенні має на увазі "специфічний метод відображення життя, що використовує художню форму - образ (об'єкт, ситуацію, світ), у якому елементи реальності сполучаються не властивим їй способом - неймовірно, "чудесно", "надприродно", і в даному змісті фантастика - "явище дуже давнє, що прослідковується на всіх етапах історії літератури, маючи в активі своєму найрізноманітніші форми й приймання прояву, куди органічно ввійдуть... і сатира, і гротеск, і метафора, і притча". [9,24] Фактично це визначення фантастики тотожне прийнятим нами термінам "вигадка", "вторинна умовність" і "оповідання про надзвичайне".

Визнаючи специфіку літератури про фантастичне, російський дослідник Є. Харитонов зауважує на багатоаспектності цього явища, відзначаючи літературний, лінгвістичний, мистецтвознавчий та соціально-філософський аспект фантастичного твору. [13,112]

В українському літературознавстві наявні спроби дослідити фантастику передусім у історичному і теоретичному аспекті. Фантастичні оповідання, повісті і романи можна одночасно віднести до різноманітних жанрових форм, що ускладнює дослідження одного конкретного жанру. Звернення письменницької уваги до жанру фентезі пояснюється тим, що світ художньої фантастики увільнює авторських героїв від жорстокої детермінованості своїх почуттів, думок і вчинків, дає можливість виступити проти сприйняття людини як гвинтика глухої до потреб особистості машини. Занурення у фантастику надавало можливість вислoвлювати алюзії щодо навколишньої дійсності, пропонувало засоби її реконструктивних змін, оскільки це - «езопівська мова», за допомогою якої можна сказати більше, аніж засобами, властивими реалістичній літературі. [2,34-35]

Насамперед необхідно розібратися в принципах трактування і класифікації фантастики, що існують у критичній і науковій літературі. Дослідники по-різному долають складнощі, пов'язані з різноманіттям фантастичних творів, створених у ХІХ- ХХ ст. Одні не хочуть робити його темою спеціального обговорення, зводячи всі проблемні, тематичні та художні варіанти фантастики до двох основних - "наукової" і "чистої" . Інші звертаються до ряду описових визначень. [2,101]

Наведені дані свідчать, що одним із провідних принципів під час класифікації сучасної фантастики продовжує залишатися проблемно-тематичний підхід. Він корисний при широких оглядах наукової фантастики, оскільки допомагає виявити приорітетні напрямки її розвитку. Разом з тим подібний критерій недосконалий саме в силу своєї широти: він веде до багаторазового множення рубрик класифікації й в остаточному підсумку - до переваги опису підкласів фантастичних творів над їхнім аналізом.

Тому у літературознавстві було заявлено, що приорітетним повинне стати структурно-художнє й функціональне членування фантастичної літератури. Застосування даного підходу почалося зі спроби провести межі між "власне фантастикою" ("змістовною фантастикою") і "формальною фантастикою мистецтва".

Мова йшла про розрізнення фантастики як самостійної області літератури, що полягає - подібно сатирі, історичній або пригодницькій прозі, мелодрамі і т.п. - з творів з певною художньою структурою (у таких випадках фантастику нерідко називають "жанром", що, звичайно, не цілком коректно), у яких фантастичний початок (фантастика як самостійний тип вимислу) відіграє роль структуроутворюючого принципу, і, з іншого боку, фантастичного як одного з елементів поетики, що відіграє допоміжну роль при розкритті авторського задуму, набагато ширшого, ніж безпосереднє трактування надзвичайного.

Виділення "змістовної" і "формальної" фантастики викликало появу термінів "фантастика-ціль" і "фантастика-засіб". Дана концепція надовго стала для вітчизняного фантастознавства робочою, і дослідники, що пишуть про проблеми наукової фантастики, як правило, вважають своїм обов'язком обмовитися, що мова йде саме про "змістовну" фантастику.

Уся фантастична література оповідає про неможливе. Однак якість неможливого буває різною - від майже ймовірного до зовсім неприпустимого з погляду законів природи. Ця відмінність лежить в основі розмежування "наукової" і "чарівної" фантастики (science fiction і fantasy). Існують спроби й більш дробового членування на основі категорії можливого.

Д. Уоллхейм, відомий автор і дослідник західної фантастики, пропонує розрізняти "літературу можливого" (science fiction), "літературу чудесного й таємничого" (wierd fantasy) і оповідання про "свідомо неможливе" (pure fantasy) - тобто гротеск, нонсенс, гру уяви. В англо-американській дослідницькій практиці фантастики прийнято виділяти в рамках fantasy і більш локальні підгрупи: dream fiction (буквально "література сновидінь"), fairy tales (чарівні казки), ghost tales (історії про привидів), horror tales ("чорна" фантастика, що межує з "готичним" романом).

У свою чергу science fiction також неоднорідна за проблематикою і художнім завданням. Наприклад, чеський дослідник О. Нефф оцінює її за трьома осями: "науковість" - ступінь вірогідності гіпотези; "соціальність" - наявність і глибина соціально-філософської проблематики; "фантастичність" - переконливість і майстерність письменника при втіленні фантастичних образів. [22,24]

Існує декілька класифікацій фантастичних припущень. Наприклад, Дмитро Громов і Олег Ладиженський - творчий тандем російських письменників-фантастів - пропонують таку класифікацію припущень:

?Науково-фантастичне - введення у твір наукового нововведення. Буває двох видів:

Природно-наукове - технічні винаходи, відкриття нових законів природи. Характерне для твердої наукової фантастики.

Гуманітарно-наукове - припущення в області соціології, історії, політики, психології, етики, релігії. Введення нових моделей суспільства чи свідомості. Характерне для утопії, антиутопії, соціальної фантастики.

?Футурологічне припущення - перенесення дії у майбутнє. Притаманне науковій фантастиці, постапокаліпсису, антиутопії.

?Фольклорне припущення (казкове, міфологічне, легендарне) - введення до твору істот, предметів, явищ з людської міфології (припущення їхнього реального існування). Характерне для фентезі.

?Світостворююче припущення - перенесення дії у повністю вигаданий світ (припущення існування такого світу). Притаманне фентезі.

?Містичне припущення - уведення до твору фантастичного фактора, якому не дається раціонального пояснення. Характерне для жанру хоррор.

?Фантасмагоричне - введення до твору фактора, який протирічить будь-якому здоровому глузду і немає ніяких логічних засад. [18, 56-57]

Фантастичні припущення використовуються, щоб повніше розкрити проблематику твору, характери персонажів, за рахунок поміщення їх у незвичайні умови; для пропонування наукових і ненаукових гіпотез; для екзотичного антуражу.

Приклади окремих класифікацій можна множити, але досить, узагальнюючи, сказати, що розмежування літературної фантастики, як правило, ведеться за наступними параметрами:
за характером фантастичної посилки (science fiction - fantasy); Інший російський дослідник Юрій Зубакін ділить припущення на науково-фантастичні (не суперечать науці і законам природи) і на ненауково-фантастичні (суперечать їм). У одному творі можуть зустрічатися різні види припущень. [4,213].

за функцією фантастичної посилки і втілюваної нею проблематикою ("наукова" - "соціальна"; "тверда" - "м'яка"; "технічна" - "гуманітарна" і т.д. фантастика);
за місцем фантастичного елемента (структуроутворюючий принцип - елемент поетики);
за роллю фантастичного елемента ("змістовна" і "формальна" фантастика);
а також - у неспеціальних роботах - за тематикою, пафосом, типом сюжету (філософська, психологічна, пригодницька, сатирична фантастика й т.п. ). Кожна з класифікацій містить раціональне зерно, але жодна, на жаль, не є безперечною. Якщо взяти до уваги реальне різноманіття фантастичної літератури й допустимість різного тлумачення функцій елемента надзвичайного в художньому тексті, залишається з жалем визнати, що єдина типологія фантастики, що враховує як її змістовні, так і формальні особливості, навряд чи буде коли-небудь створена. [6,63-67] 1.2 Традиції фантастики в європейських літературах

Однак зіткнення мімесісу з міфом, яке і створює ефект фантастики, носило поки що мимовільний характер. Перший, хто зіштовхує їх навмисне, і, отже, перший свідомий фантаст - Аристофан.

Характерною ознакою вторгнення реалізму до міфу слугує поява фантастичних істот (божеств, що поєднують тваринні і людські риси, кентаврів і т.п.). Первинні жанри фантастики, утопія і фантастична подорож, були ще і найдавнішими формами оповіді як такої, в першу чергу в «Одіссеї» Гомера. Сюжет, образи і події «Одіссеї» - початок усієї літературної західноєвропейської фантастики.

З античної літератури можна назвати таких авторів-фантастів: Апулей («Метаморфози»), Псевдо-Каллісфен (роман «Історія Олександра Великого»), Петровій («Сатирікон»), Лукіан («Правдива історія»).

У період раннього середньовіччя, приблизно с V до ХІ століття, відбувається якщо не відторгнення, то принаймні придушення чудесного, основи фантастичного. У ХІІ-ХІІІ столітті відбувається вторгнення чудесного в наукову культуру. В цей час одна за одною зявляються «книги чудес» (Марко Поло, Джон Мандевіль, Раймонд Луллій ті ін.). Починаючи з ХІІ століття мотиви чарівних казок (які походять від кельтських міфів) проникають і у згасаючий героїчний епос. Аж до ХV століття і навіть пізніше роман залишається основним притулком усього чудесного і дивного. [3,79-80]

Казки «Тисячі і однієї ночі» багаті фантастикою, оскільки роль чарівного в арабських казках дуже яскраво виражена. Своєрідний літературний переплав народних сказань, легенд і переказів являють собою твори японської і китайської літератури.

Розвиток фантастики у період Ренесансу завершують «Дон Кіхот» М. Сервантеса - пародія на фантастику лицарських пригод і одночасно початок реалістичного роману, і «Гаргантюа і Пантагрюель» Ф. Рабле, у якого знаходимо один з перших прикладів фантастичної розробки утопічного жанру. Менше, ніж давня міфологія і фольклор, стимулювали фантастику релігійно-міфологічні образи Біблії. Найвидатніші твори християнської фантастики - «Втрачений рай» і «Повернений рай» Дж. Мільтона - засновані на апокрифах.

Під кінець ХVІІ століття маньєризм і бароко, для яких фантастика була постійним фоном, додатковим художнім планом (при цьому відбувалася естетизація сприйняття фантастики, втрата живого відчуття чарівного), змінив класицизм, за своєю сутністю далекий від фантастики: його звернення до міфу цілком раціоналістичне.

У романах ХVII-XVIII століть мотиви і образи фантастики використовуються для ускладнення інтриги. У «Подорожах Гуллівера» Дж. Свіфта фантастика в дусі Рабле і Сірано де Бержерака поставлена на службу ідеологічній сатирі. Поставляючи аксесуари романтичних сюжетів, фантастика залишається на підсобній ролі: за її допомогою подвійність образів і подій стає винахідливим принципом передромантизму.

У романтиків подвійність оберталася роздвоєнням особистості, що вело до поетично доброчинного «священного безумства». Гейдельберзька школа використовувала фантастику як джерело сюжетів, які надавали додатковий інтерес земним подіям.

Прагнучи збагатити ресурси фантастики, німецькі романтики звернулись до її першоджерел - зібрали і обробили казки і легенди («Народні казки» Петера Лебрехта, «Німецькі перекази» братів Грімм). Це сприяло становленню жанру казки в усіх європейських літературах. Класичний його приклад - казки Г. К. Андерсена. Романтичну фантастику синтезувала творчість Е.Т. А. Гофмана: тут і готичний роман («Еліксир диявола»), і літературна казка («Лускунчик і мишачий король»), і феєрична фантасмагорія («Принцеса Брамбілла»), і реалістична повість з фантастичним підґрунтям («Золотий горщик», «Вибір нареченої»).

Спробу оздоровити потяг до фантастики як до «провалля потойбічного» представляє «Фауст» Гьоте. Використовуючи традиційно-фантастичний мотив продажу душі дияволу, поет виявляє марність блукань духу в сферах фантастичного і у якості остаточної цінності затверджує земну життєдіяльність, яка змінює світ на краще (утопічний ідеал виключається з фантастики і проектується у майбутнє). [12,247-248]

У Росії фантастика представлена у творчості В.А. Жуковського, В.Ф. Достоєвського, А. Погорєльського. До фантастики зверталися О.С. Пушкін («Руслан і Людмила», «Пікова дама») і М.В. Гоголь, фантастичні образи якого органічно влиті в народно-поетичну ідеальну картину України («Страшна помста», «Вій»).

Готичну традицію фантастики розвиває Е. По («Падіння дому Ешерів», «Колодязь і маятник»). Проте він же передбачив появу нової галузі фантастики - наукової фантастики («Історія Артура Гордона Піма»).

В епоху реалізму фантастика знову опинилася на периферії літератури, хоча нерідко застосовувалася задля сатиричних і утопічних цілей (як у оповіданнях Ф. Достоєвського «Бобок» і «Сон смішної людини»). У цей же час зароджується наукова фантастика, яка у творчості епігона романтизму Ж. Верна і видатного реаліста Г. Уеллса принципово відокремлюється від загальнофантастичної традиції; вона змальовує реальний світ, який під науковим впливом змінюється на краще чи на гірше і по-новому відкривається погляду читача. «Війна світів» Герберта Уеллса - класика наукової фантастики.

Інтерес до фантастики як такої зароджується наприкінці ХІХ століття у неоромантиків (Р.Л. Стівенсон), декадентів (М. Швоб, Ф. Сологуб), символістів (М. Метерлінк, О. Блок), експресіоністів (Г. Мейрінк), сюрреалістів (Г. Казак, Е. Крьойдер). Розвиток дитячої літератури породжує новий вигляд фантастичного світу - світ ляльковий: у Л. Керролла, К. Коллоді, А. Мілна; О.М. Толстого («Золотий ключик»), М.М. Носова, К. Чуковського. Уявлений, частково казковий світ створює із залученням мотивів і образів західної пригодницької літератури О. Грін. [14,33-37]

У західній літературі початку XX століття багато представлена неоготична фантастика (У. де ла Мар, Г.Ф. Лав крафт, Дж. Кольнер). Хоча у другій половині ХХ століття фантастичний імпульс знаходить собі вихід здебільшого у сфері наукової фантастики, однак іноді він викликає якісно нові художні явища, наприклад трилогія англійця Дж. Р.Р. Толкієна «Володар кілець» (1954-1955), що була написана у руслі епічної фантастики, романи Кобо Абе, твори іспанських і латиноамериканських письменників (А. Сартре, Хуліо Корт асар). Для сучасності характерне вищезазначене контекстне використання фантастики, коли зовнішньо реалістичне оповідання має символіко-алегоричний відтінок і дає більш чи менш зашифроване посилання до будь-якого міфологічного сюжету (наприклад, «Улісс» Дж. Джойса, «Кентавр» Дж. Апдайка, «Корабель дурнів» К. А. Портер). Поєднання різних можливостей фантастики являє собою роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита». Фантастико-алегоричний жанр представлений циклом «натурфілософських» поем М.А. Заболоцького («Святкування землеробства» та ін.), народно-казкова фантастика - творчістю П.П. Бажова, літературно-казкова - пєсами Є. Шварта. Широтою і різноманіттям тематики відрізняються твори братів Стругацьких.

Тож сьогодні існує три основних жанри фантастики - наукова фантастика, фентезі, жахи, а основними фантастичними жанрами минулого були фантастична подорож і утопія. Серед стильових і жанрових форм фантастики можна виокремити гротеск, фантасмагорію і феєрію, які стали традиційними допоміжними засобами сатири: від Франсуа Рабле до М.Є. Салтикова-Щедріна («Історія одного міста») і В.В. Маяковського («Клоп» і «Баня»). Нежанрові різновиди фантастичної літератури ХХ століття - фантастичний реалізм, магічний реалізм. [8,314-316]


.3 Розвиток фантастики у чеській літературі


Історично чеська фантастика не так глибоко йде корінням в минуле, як це можна бачити в художній традиції інших народів, зокрема, російського, французького, англійського, німецького. Що ж стосується чеської літератури, то там проникнення фантастичних тем відзначалося на початку ХVІІ століття (Вацлав Родоміл Крамеріус, Йозеф Їржи Колар). У середині XIX cт. серед чеських письменників і журналістів були популярні імена Якуба Арбеса й Святоплука Чеха, які у своїх творах нерідко зверталися до фантастики, точніше, до сатиричного мотиву у фантастиці. Романи, написані Сватоплуком Чехом у 80-ті роки про пригоди пана Броучека, добре відомі не тільки в Чехословаччині, але й далеко за її межами.

Вже за доби бароко у творі чеського педагога і письменника Яна Амоса Коменського "Лабіринт світу і рай серця" (1623) наявні елементи фантастичного жанру. Тут світ алегорично зображений як місто, що нагадує лабіринт, яким блукає мандрівник-оповідач. Проходячи лабіринтами фантастичного міста, людина знайде шлях до віри і лише так зможе бути у ладі з собою. Гостра суспільна сатира в першій частині «Лабіринту» доповнюється оптимістичною картиною гармонійного суспільства у другій - «Рай». [24,75]

З середини ХІХ століття походить алегорична поема словацького письменника Яна Коллара «Дочка Славії», де також автор користується фантастичним припущенням. Це ліро-епічний твір, в якому яскраво виражена ідея словянської взаємності. Автор поеми також виступає мандрівником, але вже по словянських землях. Тут детально описується пантеон словянських богів, герої подорожують до раю і до пекла, пересуваються над землею. [23,68]

Наприкінці ХІХ століття вийшло дві частини сатиричних творів чеського поета та письменника Сватоплука Чеха: «Справжній політ пана Броучка на місяць» (1888) та «Нова епохальна подорож пана Броучка цього разу у ХV століття» (1889). Фантастичні події, що приключилися з головним героєм, закономірно пояснюються тим, що все це відбулося з ним увісні. [24,138]

На початку ХХ століття з'являються нові імена чеських фантастів, серед яких у першу чергу варто назвати Карела Чапека, що вважається основоположником сучасної чеської фантастики. Цікаво, що саме чеський письменник К. Чапек узвичаїв слово "робот". Повстання роботів, готових змести з землі загрузше в неробстві, яке ще й не приносить ніякої користі людство, - тема всесвітньо відомої п'єси Чапека "РУР" (1920). Основні твори Чапека, які можна віднести до жанру наукової фантастики, крім п'єси "РУР", - романи "Фабрика Абсолюту" (1922), "Кракатит" (1924), "Війна із саламандрами" (1935), п'єса "Засіб Макропулоса" (1922) - являють собою скоріше антиутопії. Чапек попереджає про ту погрозу для людства, яка таїться в "відставанні" соціальної організації й морального рівня людства від найвищих досягнень науки й техніки, що завжди є в письменника першопричиною катастрофи. Варто зазначити, що Чапек - і це відмінна риса чехословацьких фантастів - у цілому досить байдужий, якщо можна так сказати, до технічної сторони питання. Для творів К. Чапека характерний гумор і любов до парадоксів властив, що є властивим і для усіх чеських фантастів.

Продовжувачем своєрідної манери письма, що поєднує в собі елементи фантастики й реальності, яка була характерна для Якуба Арбеса, вважається Ян Вайсс.

Друга світова війна й окупація Чехії німецькими фашистами перервала розвиток чеської літератури, але у повоєнні роки фантастика одержала в країні "право громадянства". У 50-60-ті роки здобули популярність пригодницько-фантастичні романи великого вченого, академіка Франтішека Бегоунека, а також твори Яна Вайсса. У цей період з великим інтересом у Чехії читають фантастичні розповіді Володимира Бабули.

У 70-і роки найбільш популярним письменником-фантастом у Чехословаччині став Йозеф Несвадба, якого, поряд з Арбесом, Чапеком, Вайссом відносять до класиків чеської фантастики. Твори І. Несвадби неодноразово перекладалися російською мовою ("Мозок Ейнштейна" та ін.).

-80-ті роки виявилися найбільш плідними для розвитку чеської фантастичної літератури. З'явилося багато нових імен. Особливою повагою читацької аудиторії користувався Людвик Соучек (1926-1978). Його перу належить 14 книг. В 1985 р. посмертно вийшов друком збірник його розповідей, у якому представлені і не опубліковані за життя твори.

До того ж покоління чеських фантастів належать Вацлав Кайдош і Ярослав Зика. В останню чверть ХХ століття одним з провідних письменників-фантастів стає Ярослав Вейс, журналіст за професією, популяризатор науки й техніки. Його збірки фантастичних творів ("Експеримент для третьої планети", 1976; "Скринька Пандори", 1979; "Море часу", 1985) відомі не тільки в Чехії, але й в інших країнах. Саме Я. Вейс заснував в 1979 р. Клуб фантастів при математичному факультеті Карлового Університету в Празі, метою якого була пропаганда фантастики як жанру літератури. Разом з Войтєхом Кантором, відповідальним за спеціальну серію "13" у видавництві "Млада фронта" (Прага), Вейс забезпечив видання збірників цієї серії, включивши в них твори молодих авторів-фантастів (Чорниць, Чигарж і ін.). Нове покоління фантастів Чехії у своїх творах опирається не тільки на традиції національної фантастики, але й використовує досвід прогресивних закордонних авторів. Серед наймолодших чеських письменників-фантастів заслуговують уваги Любомир Махачек, що певною мірою дотримується манери письма Чапека, Ладислав Салаі, що пише гуморески, Людмила Фрейова і Яна Моравцова - майстри психологічного оповідання та ін.

Одним з найпопулярніших письменників-фантастів на сьогодні є Владімір Парал. У своєму фантастичному творі Pokuљenн A-ZZ <#"justify">Генри Лайон Олди. Фантастическое допущение - Мир фантастики. Москва, - 1998.

Дубин Б.В. Рецензия: Цветан Тодоров "Введение в фантастическую литературу" // Дубин Б.В. Обращенный взгляд / Слово - письмо - литература: Очерки по социологии современной культуры. Москва, - 2001.

Жак Ле Гофф. Средневековый мир воображаемого. Москва, - 2001.

Зубакин Ю. Применение фантастических допущений в курсе «Развитие творческого воображения».

Зарицький О. Чарівний світ художньої фантастики. Київ, 2000.

. Ковтун Е.Н. Вымысел и фантастика в литературе ХХ столетия. М., Высшая школа, 2008.

. Кузнецова Р.Р. История чешской литературы. - М., 1987.

. Лотман Ю. О принципах художественной фантастики. Москва, - 1970.

. Осипов А. Библиография фантастики: Опыт историко-аналитической и методико-теоретической характеристики. М., 1990

. Очерки истории чешской литературы XIX-XX веков. Москва, - 1963.

. Палій О. Чеська проза 60-х років ХХ століття: Навчальний посібник. - Київ: Освіта України, 2008.

. Роже Кайуа. В глубь фантастического / Пер. с фр. Наталии Кисловой. - Санкт-Петербург, - 2006.

. Якуб Арбес. Избранное. Санкт-Петербург, - 1979.

. Харитонов Е. Фантастика вчера и сегодня. Москва, 1998.

15. Arne Novk, J.V. Novбk. Pшehlednй dмjiny literatury иeskй. Brno, - 1995.

. Prщvodce po dмjinбch иeskй literatury. Praha, - 1976.

. Jakub Arbes. Romaneta. Praha, - 2006.

. Jakub Arbes. Divotvorci tonщ. Vydбnн prvnн. Praha, - 1959.

. Jakub Arbes. Svatэ Xaverius. Newtonщv mozek. Praha, - 1973.

. Jakub Arbes. Z vнru ћivota. Praha, - 1981.

. Jakub Arbes. Povнdky. Praha, Mladб fronta, - 1977.

. Neff O. Nco je jinak: Komentбшe k иeskй literбrnн fantastice. Praha, 1981.

. Otakar Chaloupka. Pшiruиnн slovnнk иeskй literatury od poиatku do souиasnosti. Brno, - 2005.

. Panorama иeskй literatury / Literбrnн dмjiny od poиatkщ do souиastnosti / Red. Lubomнr Machala, Eduard Petrщ. - Praha, 1994.


Теги: Якуб Арбес як засновник чеської фантастики  Курсовая работа (теория)  Литература
Просмотров: 37492
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Якуб Арбес як засновник чеської фантастики
Назад