Основи психології

Содержание


Вступ

Мікромодуль 1: Загальний вступ до психології

1.1 Психологія як наука

1.2 Матеріальна основа психіки

1.3 Психіка та її головні ознаки

1.4 Психіка людини, її виникнення та особливості

Мікромодуль 2: Пізнавальні психічні процеси

2.1 Відчуття та сприймання

2.2 Память

2.3 Мислення

2.4 Уява

2.5 Увага

Мікромодуль 3: Емоційно-вольові психічні процеси

3.1 Емоції та почуття

3.2 Воля

Бібліографія


Вступ


Сучасний розвиток суспільства, його економічне і культурне життя послідовно розгортається в бік все більшої психологізації, оскільки в центрі подій соціальних змін стає людина. Дані процеси потребують широкого розповсюдження і глибини психологічних знань. Тому основи психологічних знань необхідні кожній сучасній людині в її повсякденному житті та професійній діяльності. Особливо важливі такі знання кожному випускнику вищого навчального закладу для більш глибокого та усвідомленого розуміння оточуючого світу, більш ефективного виконання професійної діяльності, успішної взаємодії з іншими людьми, побудови взаємовідносин в сімї, усвідомленого підходу до виховування власних дітей.

Вивчення дисципліни "Основи педагогіки і психології" у вищому навчальному закладі ставить своєю метою оволодіння майбутніми фахівцями систематизованими знаннями про головні проблеми та завдання психології як науки на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, розуміння властивостей, закономірностей та механізмів функціонування основних психічних явищ, а саме пізнавальних психічних процесів, процесів емоційно-вольової сфери, індивідуальних властивостей особистості та проблем міжособистісної взаємодії.

Згідно з сучасними реформами вищої освіти викладання дисциплін набуває вигляду модульних блоків. Тому викладання дисципліни "Основи педагогіки і психології" також передбачає обєднання всього обсягу програмної інформації в два модулі. Даний навчальний посібник містить 1 модуль, в який увійшли три блоки інформації з дисципліни, передбачені програмою: психологія як наука, пізнавальні психічні процеси, емоційно-вольові психічні процеси. Після кожного блоку наведені головні теоретичні положення, як підсумок тих теоретичних аспектів, які були розглянуті, на які слід звернути увагу та ще раз закріпити, а також питання для самостійного розмірковування та пошуку відповіді на них, перевіряючи правильність розуміння та міцність засвоєної інформації.

психологія пізнавальний емоційний вольовий

Мікромодуль 1: Загальний вступ до психології


1.1 Психологія як наука


ПСИХОЛОГІЯ ЦЕ:

. НАУКА, ЩО ВИВЧАЄ ФАКТИ, ЗАКОНОМІРНОСТІ Й МЕХАНІЗМИ ПСИХІКИ.

. НАУКА, ЩО ВИВЧАЄ ПРОЦЕСИ АКТИВНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ ЛЮДИНОЮ ДІЙСНОСТІ В ФОРМІ ВІДЧУТТІВ, СПРИЙМАНЬ, МИСЛЕННЯ, ПОЧУТТІВ ТА ІНШИХ ПРОЦЕСІВ І ЯВИЩ ПСИХІКИ.

. НАУКА ПРО ЗАКОНОМІРНОСТІ Й ФУНКЦІОНУВАННЯ ПСИХІКИ ЯК ОСОБЛИВОЇ ФОРМИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТВАРИН ТА ЛЮДИНИ.

У системі всіх наук психологія займає особливе місце, бо:

по-перше, це наука про найскладніше, що відоме людству;

по-друге, в ній зливаються об'єкт і субєкт пізнання, що відображене, наприклад,

в самосвідомості людини;

по-третє, певні сторони обєкта дослідження в психології принципово невидимі.

Людина користується психологічними знаннями з давніх часів, але як наука психологія сформувалася тільки в кінці 19 сторіччя (з часу створення у 1879р. в Лейпцигу В. Вундтом першої в світі лабораторії експериментальної психології).

ВІДМІННІСТЬ ЖИТТЄВОЇ ПСИХОЛОГІЇ ВІД НАУКОВОЇ:

. Життєві психологічні знання конкретні, а наукова психологія, за рахунок використання наукових понять, прагне до узагальнень, завдяки чому вона відкриває загальні тенденції і закономірності.

. Життєві психологічні знання носять інтуїтивний та ситуативний характер, а наукові психологічні знання раціональні і цілком усвідомлені.

. Конкретний та інтуїтивний характер життєвих психологічних знань різко обмежує можливість їх передачі. В науковій психології знання відображаються в узагальненому вигляді (поняттях і законах), що дозволяє передавати їх від людини до людини, від покоління до покоління майже необмежено.

. В життєвій психології знання одержуються за допомогою спостереження та розмірковування. В науковій психології до цього додається такий метод як експеримент.

. Життєва психологія обмежується досвідом однієї або декількох людей. Наукова психологія, практично, безмежна в своєму досвіді.

НАУКОВЕ ПОЯСНЕННЯ ПСИХІКИ БАЗУЄТЬСЯ НА ТАКИХ ПОЛОЖЕННЯХ:

. Психіка притаманна усім живим істотам.

2. Всі психічні явища розглядаються як активне відображення дійсності.

. Починаючи з певного щабля розвитку тваринного світу, психіка є властивістю особливим чином організованої матерії - мозку.

4. Вся психічна діяльність людини причинно обумовлена, бо викликається як впливами зовнішнього середовища, так і внутрішніми станами особистості.

5. Всі психічні явища повинні розглядатись тільки в їх розвитку, який може відображати і кількісну, і якісну зміну цих явищ.

6. Психіка людина проявляється і формується в її діяльності. Це означає, наприклад, що людина пізнає дійсність, тільки впливаючи на неї.

7. Кожне психічне явище повинно розглядатись тільки в його цілісності. Тому психологія людини є психологія цілісної особистості.

ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ

психофізіологічна проблема, що розкриває питання про те, яким чином співвідносяться між собою психіка та нервова система;

психопраксична проблема, що досліджує формування психіки людини в процесі діяльності та залежність цієї діяльності від психіки;

психогностична проблема, що стосується відповідності психічного відображення дійсності самій цій дійсності;

психосоціальна проблема, що розглядає характер залежності психіки людини від суспільства, в якому вона знаходиться.

МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ

ОРГАНІЗАЦІЙНІ МЕТОДИ:

) порівняльний метод (співставлення психічних явищ між різними групами носіїв психіки - за віком, статтю, походженням і т. ін.);

) лонгітюдний метод (багаторазове обстеження одних і тих же осіб протягом тривалого періоду);

) комплексний метод (одночасно використовуються методи різних наук - соціології, етнографії, педагогіки і т. ін.).

ЕМПІРИЧНІ МЕТОДИ:

) спостереження і самоспостереження;

) експериментальні методи, психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, бесіда), метод аналізу продуктів діяльності, біографічний метод, близнюковий метод.

МЕТОДИ ОБРОБКИ ДАНИХ:

) кількісні (статистичні) методи;

) якісні методи (аналіз, диференціація даних за групами).

ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ МЕТОДИ:

) генетичний метод (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням фаз, стадій, критичних моментів і т. ін.);

) структурний метод (встановлення структурних звязків між різними сторонами психічного явища).

Головним методом психології є метод експерименту, при якому дослідник штучно викликає і планомірно змінює ті психічні явища, які він вивчає. Існуть експерименти лабораторні (проводяться в спеціально організованому середовищі) та природні. Також виділяють констатуючий експеримент (виявляються певні особливості розвитку психічних явищ) і формуючий експеримент (передбачає цілеспрямований вплив на психічне явище з метою формування в ньому певних якостей).

Широко поширений в психології метод тестування. Тест - це стандартизоване психологічне випробування, в результаті якого здійснюється спроба оцінити ступінь розвитку якогось психічного явища. Частіше за все використовуються тести визначення здібностей (вимірюються рівні розвитку психічних властивостей), тести успішності (визначається ступінь готовності до певної діяльності), проективні тести (встановлюється наявність певних психічних властивостей у людини завдяки тлумаченню нею якоїсь штучної події).

ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЇ

Сучасна психологія представляє собою розгалужену систему наукових психологічних дисциплін та галузей. За спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки доцільно виділяти три великі групи галузей - теоретичну, науково-прикладну та практичну психологію.

До теоретичної психології належать: загальна психологія, історія психології, експериментальна, генетична, соціальна, порівняльна, диференційна психологія, психофізіологія, психологія особистості та т. ін.

До науково-прикладної психології належать:

ЗА ВИДОМ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ - психологія праці, інженерна психологія, психологія управління та менеджменту, військова психологія, психологія спорту та т. ін.;

ЗА КРИТЕРІЄМ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ - вікова психологія, педагогічна психологія, психологія аномального розвитку і т. ін.

Практична психологія функціонує як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у вирішенні їхніх психологічних проблем.

До практичної психології належать: психологічна служба сімї та соціального захисту населення, психологічна служба системи освіти, психологічна служба системи охорони здоровя, практична юридична та пенітенціарна психологія, практична педагогічна психологія, практична психологія праці та профорієнтації, соціально-психологічна служба в армії і т. ін.



Останні два етапи розвитку психології - це вже наукова психологія, коли вона виборола право на самостійне існування. В цей час склалась сукупність наукових теорій, представники яких прагнуть дослідити сутність психіки, опрацювати методи її дослідження, насамперед експериментальний метод, відкриваються наукові заклади та школи, в яких досліджується психологічна проблематика. В останній чверті XX ст. психологія заявляє про себе як про науку, що активно втручається у суспільне життя.

ГОЛОВНІ ШКОЛИ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

БІХЕВІОРИЗМ - напрям, який предметом психологічного дослідження вважає тільки те, що відповідає методам обєктивного вивчення. Насамперед це поведінка - сукупність зовнішніх дій людини і тварини, ланцюг реакцій на зовнішні стимули.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ - напрям, що висунув програму вивчення психіки як цілісної структури - гештальта. Головним положенням цієї школи є положення, що гештальти, як первинні дані психіки, не можуть бути виведені з їхніх компонентів. Навпаки, властивості частин визначаються саме структурою (гештальтом).

ГЛИБИННА ПСИХОЛОГІЯ - напрям, засновником якого був З. Фрейд. Ця школа розглядає психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме, що й визначає в цілому зміст нашої поведінки.

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - напрям психології, який визначає своїм предметом унікальність особистості, вбачаючи в ній активну свідому істоту, що відповідає за своє життя і прагне до втілення моральних ідеалів. Активність особистості, на думку представників гуманістичної психології, визначається її потребою до звязків з іншими людьми, відчуттям необхідності постійного самовдосконалення, пошуку сенсу життя.

ДІЯЛЬНІСНА ПСИХОЛОГІЯ - напрям психології, в якому, по-перше, стверджується, що психіка виникає тільки завдяки діяльності, а, по-друге, що вона є функцією мозку, який в свою чергу теж розвивається в процесі діяльності.


1.2 Матеріальна основа психіки


Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів.

РОЗВИТОК ПОГЛЯДІВ НА ФІЗІОЛОГІЧНУ ОСНОВУ ПСИХІКИ

Р. ДЕКАРТ У XYII ст. французький вчений висунув припущення про те, що нервова система, керуючи життям організму, фунціонує рефлекторно, що різні види діяльності організму є відповідями на ті чи інші подразники та здійснюються завдяки участі певних відділів мозку.

І.М. СЄЧЕНОВ У другій половині XIX ст. у книзі "Рефлекси головного мозку" Сєченов висунув і обґрунтував думку про те, що всі акти свідомої і несвідомої психічної діяльності людини за способом свого походження є рефлекси.

В рефлекторному акті виділяються три ланки: перша - подразнення перетворюється в нервове збудження; друга - на основі процесів збудження і гальмування відбувається переробка інформації й прийняття рішення; третя - виконуюча ланка, тобто передача команди до виконуючих органів. Обєднання ланок назвали рефлекторною дугою.

І.П. ПАВЛОВ В першій половині XX ст. Павлов обґрунтував ідеї рефлекторної роботи вищих відділів головного мозку та винайшов метод обєктивного дослідження їх функціонування.

Н.А. БЕРНШТЕЙН Обґрунтував ідею зворотного звязку при активній регуляції поведінки організму, завдяки чому відбувається співставлення результату дії з її попереднім планом. Це регулювання вчений назвав принципом сенсорної кореляції і виклав його схематично у вигляді рефлекторного кільця.

П.К. АНОХІН В дослідженнях цього вченого стверджується, що рефлекторне кіль - це та принцип корекції є універсальним механізмом саморегулювання всієї складної поведінки тварин і людини, і чим вище рівень розвитку психіки, тим досконаліший механізм саморегуляції.

БУДОВА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

НЕРВОВА СИСТЕМА - це інформаційно-регулятивний механізм організму, що складається із великої кількості (у людини біля 100 млрд.) взаємоповязаних між собою нервових клітин - НЕЙРОНІВ. Різні нейрони виконують різні функції. Одні - РЕЦЕПТОРИ - перетворюють енергію зовнішнього світу в нервові імпульси (електричні розряди, що проходять по нейрону зі швидкістю від 3 до 100 м/с), що є закодованою інформацією про фізико-хімічні властивості оточуючого світу. Інші - СЕНСОРНІ НЕЙРОНИ - проводять збудження від рецепторів до мозку. Треті - МОТОРНІ НЕЙРОНИ - проводять команди мозку до мязів та залоз внутрішньої секреції. І, нарешті, останні - ІНТЕРНЕЙРОНИ - здійснюють обмін нервовими імпульсами між нейронами.

Нервова система функціонує як єдине ціле, але окремі її функції повязані з діяльністю певних її відділів.



В цілому нервова система виконує дві взаємообумовлені функції: взаємодії організму із зовнішнім середовищем (вища нервова діяльність) та обєднання і регулювання роботи внутрішніх органів (нижча нервова діяльність).

Психічна діяльність базується на такому своєму нейрофізіологічному механізмі як РЕФЛЕКТОРНЕ КОЛО, одні ланки якого забезпечують сприймання подразників, інші перетворюють їх в сигнали, треті - центральні - здійснюють планування, регулювання поведінки, четверті доводять команди центру до мязів та залоз внутрішньої секреції, пяті забезпечують зворотній звязок, завдяки чому коригуються дії організму.

Фізіологічним центром психічної діяльності є головний мозок, функціональна організація якого виглядає наступним чином:


1 БЛОКЕнергетичний блок, який підтримує тонус, необхідний для нормальної роботи вищих відділів кори головного мозку (розміщений у мозковому стовбурі) При пошкодженні функцій першого блоку увага стає нестійкою, зявляється байдужість, сонливість 2 БЛОКБлок прийому, перероблення і збереження інформації (розміщений у задніх відділах обох півкуль, тімяні, потиличні та скроневі відділи мозку) Порушення нормальної роботи блоку призводить до втрати чутливості і глибокої втрати чіткості рухів 3 БЛОК Блок, який забезпечує програмування, регулювання і контроль діяльності (розміщений у лобних долях кори) Пошкодження блоку призводить до дефектів поведінки, зміни в сфері рухів

У психічному житті людини особлива роль належить лобним долям, пошкодження яких знижує розумові здібності, порушується особистісна сфера людини.

Принципово важливим є те, що головний мозок побудований з двух півкуль - лівої та правої, переробка інформації в яких суттєво відрізняється за своїм змістом


Зміст ОБРОБКИ ІНФОРМАЦІЇ РІЗНИМИ ПІВКУЛЯМИЛІВА ПІВКУЛЯПРАВА ПІВКУЛЯІндуктивна обробка інформації Сприймання абстрактних ознак Послідовна обробка Аналітичне сприймання Сприймання часу Дедуктивна обробка інформації Сприймання конкретних ознак Одночасна обробка Синтетичне (цілісне) сприймання Сприймання простору

Ліва півкуля - це "формальний логік", що розрізняє хибні висловлювання і істинні, це орган рефлексії, свідомості та регуляції довільних дій і когнітивного навчання. Ця півкуля відповідальна також за почуття "ми", соціальну систему значень. Крім цього, з її роботою повязані позитивні емоції та почуття гумору.

Права півкуля в цілому відповідальна за підсвідомі процеси, мимовільну увагу і її розподіл. Тут забезпечується сприймання безперервної картини світу, мимовільна та емоційна память. Ця півкуля мислить чуттєво, образно, здійснює інтуїтивну перевірку гіпотез. Суттєво, що вона має справу з актуальним часом, діями "тут і тепер". Права півкуля - це півкуля правди, бо все вона сприймає серйозно. Тому це також півкуля образ і депресії.

Загалом, базовою функцією фізіологічної діяльності півкуль головного мозку є формування умовних рефлексів на базі рефлексів безумовних.

Нагадаємо, що рефлекси - це закономірні реакції організму на певні подразники, що здійснюються за участю тих чи інших відділів центральної нервової системи.

Якщо безумовні рефлекси зявляються в процесі біологічної еволюції і передаються кожному організму в спадщину, то умовні рефлекси утворюються на основі безумовних рефлексів у процесі індивідуального життя. В основі виникнення умовного рефлексу лежить утворення нового, тимчасового нервового звязку між двома збудженнями (від умовного і безумовного подразника) у ділянках кори великих півкуль головного мозку, замикання шляху між ними.

В цілому, для індивідуальних організмів, що мають нервову систему, з точку зору їх адаптації до навколишнього середовища, головне значення має саме умовно-рефлекторна діяльність. Саме вона дозволяє організмам пристосовуватися до безлічі умов, в яких вони існують. Активність умовно-рефлекторної діяльності обумовлена наявністю таких нервових процесів як збудження і гальмування. Збудження виникає завдяки впливу зовнішніх і внутрішніх подразників, що призводить мозкові клітини і повязані з ними робочі апарати організму в діяльний стан. Гальмування також виникає під впливам зовнішніх та внутрішніх подразників, але результатом цього є пасивний стан нервових клітин та робочих апаратів організму.

Встановлено, що при слабкому напруженні процеси збудження або гальмування іррадіюють, тобто поширюються на інші зони кори головного мозку, при досить сильному напруженні ці процеси концентруються, а при надзвичайно сильному знов іррадіюють. Важливо також ураховувати еффект взаємної індукції в умовно-рефлекторній діяльності головного мозку. Взаємна індукція - це збудження певної ділянки кори, що супроводиться одночасним зниженням збудливості, гальмуванням суміжних ділянок і, навпаки, виникнення гальмування в даній ділянці тягне за собою підвищення збудливості інших ділянок кори.

Коли ми розглядаємо той вплив на умовно-рефлекторну діяльність головного мозку, який здійснюють процеси гальмування, то привертає увагу наявність їх різних видів. Так, всі види гальмування загалом поділяються на безумовне гальмування (зовнішнє, пасивне) та гальмування умовне (внутрішнє, активне).

Безумовне гальмування має такі підвиди, як ЗОВНІШНЄ ГАЛЬМУВАННЯ та ПОЗАМЕЖНЕ ГАЛЬМУВАННЯ.

ЗОВНІШНЄ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли, наприклад, під час дії умовного подразника раптом починає діяти сильний побічний подразник, за рахунок чого гальмується умовний рефлекс.

ПОЗАМЕЖНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає в тих випадках, коли умовний подразник занадто сильний. Ефект його дії в такому разі не збільшується, а, навпаки, зменшується.

Умовне гальмування має такі підвиди, як загальне, диференційне, запізнене та охоронне.

ЗАГАЛЬНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли умовний рефлекс певний час не підкріплюється безумовним подразником. Тоді умовний подразник поступово стає гальмівним.

ДИФЕРЕНЦІЙНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли один подразник підкріплюється, а інші, близькі до нього подразники, не підкріплюються безумовним подразником.

ЗАПІЗНЕНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає в тих випадках, коли безумовне підкріплення поступово відтягується в часі. Тоді і умовний рефлекс виникає також пізніше.

ОХОРОННЕ ГАЛЬМУВАННЯ захищає клітини кори великих півкуль від надмірної напруженої діяльності і, тим самим, забезпечує необхідний їм відпочинок у вигляді сну.


1.3 Психіка та її головні ознаки


ПСИХІКА - ЦЕ ЗДАТНІСТЬ ЖИВИХ ІСТОТ АКТИВНО ВІДОБРАЖАТИ ОБЄКТИВНИЙ СВІТ, ЯК НЕВІДЧУЖЕНИЙ ВІД НИХ ОБРАЗ СВІТУ, ТА САМОРЕГУЛЮВАТИ НА ЦІЙ ОСНОВІ СВОЮ ПОВЕДІНКУ ВИНИКНЕННЯ ПСИХІКИ

Психіка є результат довготривалого розвитку матерії. Суттєво, що різні форми матерії мають таку свою невідємну властивість як рух, тобто рух - це спосіб існування матерії. Саме в русі виникає така її необхідна властивість, як відображення, бо інакше рух мав би тільки хаотичну спрямованість. Оскільки рух може виступати у механічному вигляді, фізичному, хімічному та біологічному, то й відображення буває механічним, фізичним, хімічним та біологічним. На певному етапі живої матерії виникає психіка як якісно нова форма відображення і яка породжує принципово нові механізми, що обумовлюють появу нових форм руху - поведінки живих істот.

Взагалі, походження психіки пояснюється наступним чином. Психіка сформувалась у процесі взаємодії найпростіших живих істот з навколишнім середовищем, завдяки чому суттєво вдосконалилась регуляція цього процесу, що забезпечило ефективну життєдіяльність тваринного світу. Психіка виникла як необхідний механізм сигналізації, орієнтації, організації поведінки живих істот, що поліпшувало умови їхнього життя. Розвиток психіки здійснювався як доцільний процес і проходив ряд етапів, набуваючи на кожному з них якісно нових ознак (див. рис. 1.1):

Рис. 1.1 Етапи розвитку психіки


В цілому дослідники розрізняють дві стадії розвитку психічного відображення в процесі еволюції живих істот - стадію елементарної сенсорної психіки і стадію перцептивної психіки.


СТАДІЯ ЕЛЕМЕНТАРНОЇ СЕНСОРНОЇ ПСИХІКИ

РІВНІОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИВИДИ ЖИВИХ ІСТОТА. Нижчий рівень. Примітивні елементи чутливості. Розвиток подразливостіЧіткі реакції на біологічно значущі властивості середовища через зміну швидкості і напрямку руху. Елементарні форми рухів. Слабка пластичність поведінки. Несформована здатність реагування на біологічно нейтральні властивості середовища. Слабка нецілеспрямована рухова активність. Найпростіші. Нижчі багатоклітинні організми, які живуть у водному середовищі. Б. Вищий рівень. Наявність відчут - тів. Поява органу маніпулювання - щелеп. Формування елементарних умовних рефлексів Чіткі реакції на біологічно нейтральні подразники. Розвинена рухова активність. Здатність уникати несприятливих умов середовища, вести активний пошук позитивних подразників. Індивідуальний досвід і навчання відіграють невелику роль. Головне значення в поведінці мають жорсткі вроджені програми. Вищі (кільчасті) черви, брюхоногі молю - ски, деякі інші без - хребетні.

СТАДІЯ ПЕРЦЕПТИВНОЇ ПСИХІКИ

РІВНІОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИВИДИ ЖИВИХ ІСТОТА. Низький рівень. Відображення зовнішньої дійсності у формі образів предметів. Інтеграція, обєднання впливових властивостей в цілісній образ. Основний в цілісній образ. Основний орган маніпулювання - щелепи. Формування рухових навичок. Переважають сталі, генетично запрограмовані компоненти. Рухові здібності складні і різноманітні (впірнання, повзання, ходьба, біг, стрибки, лазіння, політ тощо). Активний пошук позитивних подразників, уникнення негативних (шкідливих), розвинена захисна поведінка. Риби й нижчі хребетні, деякі вищі безхребетні (членоногі і головоногі, молюски, комахи). Б. Середній рівень. Елементарні форми мислення (розвязування завдань). Складення певної "картини світу". Високорозвинені інстинктивні форми поведінки. Здатність до навчання. Вищі хребетні (птахи і деякі ссавці) В. Вищий рівень. Виділення в практичній діяльності особливої, орієнтовно-дослідної фази. Здатність розвязувати одне й те ж завдання різними методами. Здатність переносити один раз знайдений принцип вирішення завдання в нові умови. Створення і використання в діяльності примітивних знарядь. Здатність до пізнання оточуючої дійсності незалежно від наявних біологічних потреб. Безпосередній розсуд і врахування причинно-наслідкових звязків між явищами в практичних діях (інсайт). Виділення спеціалізованих органів маніпулювання: лап і рук. Розвиток дослідницьких форм поведінки з широким використанням раніше набутих знань, умінь і навичок. Мавпи, деякі вищі хребетні (собаки, дельфіни, слони).

Таким чином, зазначене вище свідчить про те, що виникнення первісної психіки повязане з переходом від допсихічних форм регуляції поведінки - так званих таксисів (тропізмів), властивих рослинним і найпростішим тваринним організмам - до власне психічних, сигнальних форм регуляції поведінки тварин. На найвищих щаблях еволюції тварин певного значення в їх життєдіяльності набувають такі форми розвитку психіки, як научіння та інтелектуальна діяльність.



Зауважимо, що у вищих тварин, особливо у мавп, спостерігається не тільки використання різних предметів, наприклад, гілок, кісток, каміння, але й маніпулювання ними, що передує їх вживанню як знарядь праці, що притаманно тільки людині.


1.4 Психіка людини, її виникнення та особливості


Хоча психіку мають усі живі істоти, але психіка людини має суттєві відмінності. Так, до складу психіки людини входять такі її механізми як нетваринне відображення, проектування та упредметнення, що мають такий зміст:

ВІДОБРАЖЕННЯ:

1) у людини воно має активний характер, повязаний з пошуком та вибором адекватних умовам середовища способів дій;

) психічне відображення має випереджувальний характер, забезпечує функцію, передбачену в діяльності та поведінці;

) кожний психічний акт є результатом дії обєктивного через субєктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя;

) у процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється й розвивається.

ПРОЕКТУВАННЯ:

1) основною функцією проектування є впорядкування і гармонізація змістів відображення відповідно до мети дій чи діяльності людини;

) проектування як процес означає сукупність і послідовність розумових або психомоторних дій, внаслідок яких створюються образи, схеми чи знакові системи.

УПРЕДМЕТНЕННЯ - це елемент свідомості й доцільної діяльності людини. Ця діяльність має три основні форми:

) матеріальна - до якої входять виробництво, фізична праця тощо, робота, якою людина перетворює і втілює себе в довкілля;

) психічна - виробництво та інтерпретація змісту відображення, добір цінностей, розумових операцій, переживання і т. ін., що виступає конструктивними елементами будь-якого виробництва;

) творіння себе самого - розвиток душевних і духовних потенцій, а також усунення різних форм відчуження.

ВИНИКНЕННЯ ПСИХІКИ ЛЮДЕЙ

Етап, на якому виникла психіка людини, повязаний зі змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Це було, як можна собі зараз уявити, тоді, коли наші найдавніші пращури злізли з дерев і зайнялись сумісним мисливством. Тоді ж таки вони навчились видобувати та зберігати вогонь і виробляти прості знаряддя праці. Виник принципово новий процес поведінкової адаптації - пристосування до навколишнього середовища за допомогою праці. Для цього вже були сформовані біосоціальні передумови - здатність до маніпулювання предметами, стереоскопічний зор, скоординований з рухами передніх кінцівок, розвинена шкіромязова чутливість та набуті навички сумісної діяльності. Все це зумовило якісно новий етап в розвитку психіки майбутньої людини.

Виготовлення знарядь праці в умовах групи повязане з передбаченням їх використання та суспільним поділом процесу їх виготовлення, що стимулювало розвиток інтелекту та понятійної мови. Інакше кажучи, трудові дії набували свого сенсу тільки тоді, коли вони були повязані з діяльністю інших людей. Це, в свою чергу, зумовило виникнення свідомих дій, відірваних від наявної біологічної мети, дій, що були повязані з розумом та волею людини, яка почала моделювати різні відношення між речами, прогнозувати їх зміни та регулювати на цій основі свою поведінку.

В праці розвинулись психомоторика та інтелектуальні якості людини, удосконалювалась її сенсорна чутливість, збільшилась кількість якостей різних предметів, що відображаються, покращилась координація рухів. Це викликало інтенсивний розвиток сенсорної та моторної зон кори головного мозку, а також лобної її частини, що відповідає за інтелект.

Завдяки мові психіка людини почала обумовлюватись загальнолюдським досвідом. Виник феномен соціальної ідентифікації - ототожнювання людини з соціумом. Потяги індивіда починають орієнтуватись на потяги та інтереси інших людей, на основі чого формується загальноприйнятна система суспільних цінностей та норм і у людини виникає здатність виконувати моральні вчинки.

Вже на початкових етапах історії людства система моральних заборон взяла під свій захист усіх членів первісної громади, завдяки чому виникло усвідомлення залежності їх громадської взаємозалежності. Це навчило наших пращурів додержуватись визначених соціально-рольових функцій та контролювати їх виконання іншими людьми.

Таким чином в процесі соціоантропогенезу сформувався суспільний фактор детермінації людської психіки, а саме поведінка людини стала регулюватись не природними імпульсами її організму, а суспільними вимогами. Що, в свою чергу, сформувало свідомість людини як вищої форми психіки. Змістом свідомості є категоріальне та ціннісно осмислене відображення дійсності.

Якщо порівняти психіку тварин та людей, то в загальному вигляді відмінності між ними мають такий зміст:


СУТНІСТЬ ВІДМІННОСТЕЙ ПСИХІКИ ТВАРИНИ І ЛЮДИНИ

ОСОБЛИВОСТІ "ДІЯЛЬНОСТІ" ТВАРИНИ ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИПоведінка тварини інстинктивно-біологічна Діяльність спрямовується пізнавальною потребою та потребою в спілкуванні У тварин не існує суспільства, немає спільної діяльності Кожна дія набуває для людей значення лише в міру того місця, яке вона займає в їх спільній діяльності Тварини керуються наочними враженнями Людина абстрагує, проникає в звязки та відносини речей, встановлює причинно-наслідкові залежностіУ тварини типові, спадково закріплені програми поведінки У людини передача й закріплення досвіду здійснюється через соціальні засоби спілкування (мова та інші системи знаків) У тварини зачатки діяльності за допомогою знарядь не призводить до виконання принципово нових операцій Людина виготовляє знаряддя праці

Суттєво також зазначити, що в тваринному світі процес спілкування здійснюється за допомогою першої сигнальної системи. Перша сигнальна система характеризується тим, що сигнальну функцію виконують предмети і явища зовнішнього світу, їх різноманітні властивості, які безпосередньо діють

на рецептори. Ця система існує і у людей. Але головною для них є друга сигнальна система, яка взаємодіє з першою. Друга сигнальна система - це система тимчасових нервових звязків, що утворені за участю мови як засобу спілкування людей. Це означає, що другу сигнальну систему складає слово, яке може без обмежень відображати усі аспекти обєктивної дійсності.

Мова як друга сигнальна система почала виконувати ще одну свою функцію, що існує тільки у людей. Вона стала формою існування свідомості.

До виникнення мови поведінка в тваринному світі обумовлювалась впливом двох джерел: спадково закріпленою програмою та власним досвідом. З появою мови виникло і третє джерело, що формує діяльність людини, - трансляція та засвоєння суспільного досвіду. Тобто, за допомогою мови стало можливим поширювати суспільний досвід серед людей, поширювати без обмеження як в часі, так і в просторі.

Свідомість є найвищим рівнем психіки, який притаманний тільки людині та безпосередньо повязаний з мовою та суспільною діяльністю людини. Сутність свідомості полягає в узагальненому, оцінювальному, цілеспрямованому відображенні та творчому перетворенні дійсності, у попередній уявній побудові дій та передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні та самоконтролюванні поведінки людини.

Свідомість як вищий рівень психічного відображення характеризується такими психологічними ознаками:

По-перше, свідомість - це узагальнений людський досвід відносно оточуючої нас дійсності, це знання про природу та суспільство, а також про внутрішній світ людини. Цей досвід передається від людини до людини і не успадковується. Рівень свідомості знаходиться в прямій залежності від рівня та сукупності засвоєних знань і особистого досвіду людини. Знання, що входять до свідомості особистості, здобуваються людиною в процесі навчання і виховання, завдяки таким психічним процесам, як відчуття, сприймання, мислення, память (Важливо підкреслити, що суспільно-історичний розвиток сформував у людини потребу в знаннях, які є спонукою, мотивом пізнавальної діяльності).

По-друге, завдяки свідомості людина відокремлює себе в предметному світі як субєкта пізнання, тобто ми маємо розрізнення суб'єкта "Я" і обєкта "не Я", протиставлення людиною себе як особистості обєктивному світу. Характерним у цьому відношенні є самопізнання, що стало основою для самосвідомості. Така особливість свідомості називається рефлексією. Рефлексія - це ставлення особистості не тільки до себе, а й до обєктивної дійсності, до інших людей як того, що є її продовженням.

По-третє, сукупність знань людини про оточуючий світ та про саму себе, як ядро свідомості, супроводжується певними емоційними переживаннями. Життєдіяльність людини супроводжує світ емоцій і почуттів, що свідчить про те, що людина ставиться певним чином до того, що вона відображує. В свідомості людини представлені емоційні оцінки міжособистісних відносин та всієї системи складних обєктивних відносин, до яких залучена людина в суспільстві.

Четвертою особливістю свідомості є її цілеспрямованість, планування власної діяльності й поведінки, передбачення її результатів. У функції свідомості входить формування цілей діяльності. Ця сторона свідомості виявляється у виборі мотивів дій, прийнятті вольових рішень, самоконтролі і коригуванні особистістю власних дій, їх перебудові, а також визначенні стратегій і тактик особистих дій відповідно до обставин.

По-пяте, свідомість людини тісно повязана з мовою як системою значень, в якій відтворений суспільно-історичний досвід та суспільна свідомість, котрі людина засвоює та які стають елементами її особистого життя.

По-шосте, людина живе в світі матеріальної і духовної культури. Вона активна, діюча особа, тому свідомість - це також певна ідеальна діяльність, орієнтована не тільки на відображення, а й на перетворення дійсності, створення творчих, оригінальних продуктів.

Як головне надбання психіки людини свідомість знаходить своє завершення в самосвідомості. Самосвідомість - це усвідомлення людиною за допомогою мови себе самої, своїх відносин до природи і до інших людей, своїх ідей, думок та вчинків, на основі чого й формується її особистістна поведінка.

Розвиток самосвідомості людини виявляється у формуванні САМОСПОСТЕРЕЖЕННЯ, в оцінюванні своїх позитивних і негативних сторін, тобто КРИТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ, САМОВЛАДАННІ, ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ за свої вчинки.

Свідомість як особливий рівень психіки виникає тільки в умовах суспільних відносин. В свою чергу, передумовою й результатом розвитку цих відносин є трудова діяльність людини, повне значення якої виглядає наступним чином.



Якщо розглядати свідомість як особливу програму поведінки особистості, то треба зазначити, що вона не єдина в регулюванні діяльності людини. Окрім неї психіка людини містить ще й несвідомі психічні явища.

Несвідомі психічні явища - це сукупність психічних явищ, станів і дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй принаймні в даний момент, та не піддаються контролю.


Рис.1.2 Неусвідомлені форми психічної діяльності

Несвідоме - це еволюційно сформована несвідомо-інстинктивна програма дій людини. Це вроджена інстинктивна та рефлекторна поведінка організму, скерована на задоволення біологічних потреб, його самозбереження як виду.

ГОЛОВНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ:

АКТИВНІСТЬ - загальна якість живої матерії вибірково взаємодіяти з оточуючим середовищем.

БІХЕВІОРИЗМ - напрямок в психології, прихильники якого вважають, що заради підвищення обєктивності висновків при спостереженні психіки людини, треба відмовитись від її наукового аналізу, оскільки це зона суцільної субєктивності. Предметом вивчення психології може бути лише поведінка людини, що зовні можна спостерігати, та зовнішні фактори, що впливають на цю поведінку.

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ (фізіологічна основа психіки) - нейрофізіологічні процеси, що відбуваються в корі великих півкуль головного мозку та в ближніх зонах підкорки, які є основою психічної діяльності людини і тварин.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ - напрямок в психології, за яким вивчення психіки повинно відбуватисть з боку цілісних структур (гештальтів), що є первинними по відношенню до своїх компонентів.

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - напрямок психології, прихильники якого вважають, що в психології людини предметом її вивчення повинна бути особистість як унікальна цілісна система, головною особливістю якої є потреба у самоактуалізації.

ДЕТЕРМІНІЗМ - принцип в психології, за яким всі психічні явища не породжуються самі собою, а з необхідністю виникають завдяки зовнішнім факторам.

ДРУГА СИГНАЛЬНА СИСТЕМА - засіб регуляції поведінки людей в оточуючому середовищі, властивості якого сприймаються мозком у вигляді сигналів, та представлені у вигляді мови.

ЕКСПЕРИМЕНТ - головний метод дослідження в психології, що спирається на виявлення впливу незалежних змінних факторів на залежні змінні фактори.

ІНТРОСПЕКЦІЯ (самоспостереження) - спостереження людиною свого внутрішнього психологічного стану, завдяки чому формується система самосвідомості людини та її самоконтролю.

ІНСТИНКТ - генетично фіксовані складні форми поведінки живих істот, загальні для представників даного виду.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ПОВЕДІНКА - поведінка вищих тварин, що побудована на відображенні в психіці не лише окремих якостей обєктів, цілісних предметів та предметних ситуацій, а й динамічні міжпредметні відносини.

КОГНІТИВНА ПСИХОЛОГІЯ - напрямок в психології, прихильники якого вважають, що головну роль в поведінці людини відіграють знання. Тому психологія повинна досліджувати, як людина набуває, накопичує, зберігає та використовує знання.

НЕРВОВА СИСТЕМА - підсистема організму, що здійснює дві найважливіші функції: зв'язок людини з навколишнім середовищем і координацію (узгодження) діяльності всіх частин організму, управління ним.

НЕСВІДОМЕ - сукупність психічних процесів, що не презентуються у свідомості людини, але суттєво впливають на її поведінку.

ПОДРАЗЛИВІСТЬ - притаманна усім живим істотам здатність змінювати свій фізіологічний стан під впливом зовнішніх подразників.

ПСИХІКА - механізм, що опосередковує взаємодію живих істот та навколишнього середовища, завдяки якому живі істоти орієнтуються в цьому середовищі та організують відносно нього свою поведінку.

ПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ - найбільш суттєві та стійкі психічні особливості людини. Це поняття виражає стійкість психічного факту, його закріпленість і повторюваність у структурі особистості. До них можна віднести особливості розуму, мислення, стійкі особливості емоційної і вольової сфери, що закріплені в темпераменті, характері, здібностях, поведінці людини.

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ - окремі форми чи види психічних явищ, що мають початок, розвиток і закінчення. При цьому поняття "процес" підкреслює динаміку явища, що досліджує психологія. Окрім того, завершення одного психічного процесу тісно повязане з початком нового. Психічні процеси поділяють на пізнавальні (відчуття, сприймання, память, мислення, уява, мова) та емоційно-вольові (емоції, почуття, воля).

ПСИХІЧНІ СТАНИ характеризують статику, відносну постійність психічного явища і визначаються виявом почуттів (настрій, афект, стрес), уваги (неуважність, зосередженість), волі (активність, апатія), мислення (допитливість) та ін.

ПСИХОЛОГІЯ - наука, яка за допомогою спеціальних методів розглядає і вивчає обєктивні, реально існуючі психічні явища і факти; виявляє особливості закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів.

ПСИХОАНАЛІЗ (фрейдизм, глибинна психологія) - напрямок в психології, за яким ключове значення в поведінці людини належить підсвідомим потребам, бажанням та інстинктам.

РЕФЛЕКС - опосередкована нервовою системою закономірна відповідна реакція на подразник.

РЕФЛЕКСІЯ - процес самопізнання людиною своїх внутрішніх актів та станів та виступає необхідною ознакою наявності свідомості та її розвитку.

РІВНІ РОЗВИТКУ ПСИХІКИ - 1) подразливість;

) чутливість;

) поведінка вищих тварин (інтелектуальна, зовнішньо обумовлена поведінка);

) свідомість людини (самодетермінована поведінка).

СЕНСОРНИЙ РІВЕНЬ ПСИХІКИ - рівень психіки, що безпосередньо повязаний з діяльністю органів відчуттів.

СВІДОМІСТЬ - вища, притаманна лише людині, форма психічного відображення обєктивної дійсності, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей.

ТЕСТ - стандартизоване психологічне випробування, призначене для порівняльного виявлення міжіндивідної різниці за окремим психічним показником або їх системою.

ЧУТЛИВІСТЬ (сенсорна психіка) - здатність деяких живих істот реагувати на біотично значущі обєкти не в процесі безпосереднього контакту з ними, а на відстані - за допомогою сигналів про них.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБМІРКОВУВАННЯ:

Чому елементарну чутливість вважають вихідною формою прояву психіки?

Як пов'язані розвиток форм поведінки і відображальної функції у процесі еволюції?

Чи слушне твердження, що у душі немає таємниць, які б не видавала поведінка?

В чому якісна відмінність розвитку форм поведінки вищих тварин, наприклад, мавп від мислення людини?

Чому звукову та іншу сигналізацію тварин не можна ототожнювати з мовою людини?

Чи можна закономірності психіки, що виявлені у тварин, переносити на психіку людини?

Як співвідносяться психіка та свідомість?

Як співвідносяться між собою рефлекси, інстинкти та розум?

Які передумови потрібні для виникнення свідомості?

Скільки значень терміну "спостереження" використовуються в психології?

Чи згодні ви з твердженням, що вже у рослин можно виявити примітивні форми психічної організації?

Мікромодуль 2: Пізнавальні психічні процеси


Важливою стороною психіки людини є психічні процеси, що забезпечують пізнання оточуючої її дійсності. В загальному вигляді взаємодія різних психічних пізнавальних процесів викладена в наступній схемі:


Рис. 2.1 Схема пізнавальної системи людини


2.1 Відчуття та сприймання


Пізнання дійсності, що оточує людину, починається з відображення цієї дійсності органами відчуттів людини. Таке відображення зветься чуттєвим пізнанням і складається з двох рівнів - рівня відчуття та рівня сприймання.

Відчуття - це найпростіший психічний процес, який полягає в відображенні окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі матеріальних подразників у даний момент на відповідні органи чуття - рецептори

Якщо казати про відчуття людини, то завдяки цьому психічному процесу нам відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, з якими ми маємо справу. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла і окремих його частин.

В цілому загальне значення відчуття полягає в наступному:

ВІДЧУТТЯ Є ПЕРВИННОЮ ФОРМОЮ ПСИХІЧНОГО ЗВЯЗКУ ОРГАНІЗМУ ЗІ СВІТОМ;

В ЦІЙ ЯКОСТІ ВОНО Є НЕОБХІДНИМ ДЖЕРЕЛОМ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ОТОЧУЮЧИЙ СВІТ;

ВІДЧУТТЯ Є ПОЧАТКОВОЮ ФОРМОЮ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ;

ВІДЧУТТЯ, ЯКІ ІДУТЬ ВІД ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ, ВИЗНАЧАЮТЬ САМОПОЧУТТЯ ЛЮДИНИ, ЇЇ ЕМОЦІЙНИЙ ТОНУС.

Відчуття - це активний процес, оскільки в ньому відображаються не тільки зовнішні подразники, а й стан нервової системи та індивідуальні особливості людини. Крім того, у людини відчуття завжди пронизуються більш складними психічними процесами, властивостями та станами.

Анатомо-фізіологічною структурою, в якій відбувається виникнення відчуття, є аналізатор, схема якого наводиться нижче.


Рис 2.2 Механізм виникнення відчуття


В організмі функціонує система аналізаторів, які забезпечують формування відчуттів певної якості - зорових, слухових, температурних, мязових тощо. Аналізатор складається з периферійної частини - рецепторів, провідникових нервових шляхів - та центральної частини в корі та підкорці головного мозку. В рецепторах відбувається перетворення енергії фізичних і хімічних подразників, що діють на організм, у нервове збудження. Провідникові шляхи складаються з нейронів, розміщених на різних рівнях нервової системи, які поєднують рецепторну периферію з мозковим центром. У центральній частині аналізатора здійснюється основна обробка нервових імпульсів, що надходять з периферії.

Зауважимо, що кожний рецептор з безлічі фізичних та хімічних факторів середовища виділяє тільки ті, які є специфічними для нього. Наприклад, око реагує на електромагнітне випромінювання, вухо сприймає механічні коливання повітря певної амплітуди і частоти, температурні рецептори шкіри реагують на теплову енергію тощо.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВІДЧУТТІВ:

ЗАЛЕЖНО ВІД КОНТАКТУ РЕЦЕПТОРА З ПОДРАЗНИКОМ:

ДИСТАНТНІ (рецептори реагують на подразнення, які надходять від віддалених обєктів) - ЗОРОВІ, СЛУХОВІ, НЮХУ.

КОНТАКТНІ (рецептори передають подразнення при безпосередньому контакті з обєктами, які впливають на них) - КІНЕСТЕТИЧНІ, ДОТИКОВІ, СМАКОВІ, ОРГАНІЧНІ.

ЗАЛЕЖНО ВІД РОЗМІЩЕННЯ РЕЦЕПТОРА:

ІНТЕРОРЕЦЕПТИВНІ (рецептори розміщені у внутрішніх органах і тканинах тіла. Відображають стан внутрішніх органів).

ПРОПРІОРЕЦЕПТИВНІ (рецептори розміщені в мязах і суглобах. Дають інформа-цію про рух і положення тіла в просторі).

ЕКСТЕРОРЕЦЕПТИВНІ (відображають властивості предметів і явищ зовнішнього світу. Рецептори (зорові, слухові, дотикові, нюхові) розміщені на поверхні тіла.

ЗАГАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ВІДЧУТТІВ

ЯКІСТЬ. Кожний вид відчуттів має свої специфічні особливості, що відрізняють його від інших видів. Так, слухові відчуття характеризуються висотою, тембром, гучністю; зорові - кольоровим тоном, насиченістю, яскравістю.

ІНТЕНСИВНІСТЬ. Визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора.

ТРИВАЛІСТЬ. Тривалість дії подразників та його інтенсивність. Тривалість відчуття містить у собі субєктивний компонент, який виявляється в тому, що відчуття виникає дещо пізніше від початку дії подразника і не зникає одразу після закінчення його дії. Інерція відчуттів має назву післядії (наприклад, завдяки цьому явищу окремі кінокадри за певної швидкості проекції сприймаються як безперервне зображення).

ПРОСТОРОВА ЛОКАЛІЗАЦІЯ ПОДРАЗНИКІВ. Просторовий аналіз, який забезпечується дистантними рецепторами, дає нам відомості про локалізацію подразника в просторі. В деяких випадках відчуття співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник (смакові відчуття), а інколи вони більш розмиті (больові відчуття). Здатність до аналізу просторових характеристик подразників може змінюватись. Наприклад, гострота зору в різних людей чи однієї й тієї ж людини в різний час має велику варіативність залежно від особливостей професійної діяльності, мотивації, стану організму тощо.

ЗАКОНОМІРНОСТІ ВІДЧУТТІВ

Основні закономірності відчуттів: пороги чутливості, адаптація, взаємодія. Існують такі пороги чутливості: нижній поріг чутливості, верхній поріг чутливості, поріг розрізнення або диференціальний поріг.

НИЖНІЙ ПОРІГ ЧУТЛИВОСТІ. Мінімальна сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледве помітне відчуття.

ВЕРХНІЙ АБСОЛЮТНИЙ ПОРІГ ЧУТЛИВОСТІ. Максимальна сила подразника, яку ми здатні відчути певним аналізатором.

ПОРІГ РОЗРІЗНЕННЯ або ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ПОРІГ. Таким порогом є мінімальна різниця в силі двох подразників, яка викликає ледь помітну різницю відчуттів. Цей поріг для середніх значень характеризується величиною, постійною для даного аналізатора. Так, для ваги диференціальний поріг дорівнює 1/30 початкової ваги, для слухових відчуттів - 1/10, для зорових - 1/100.



Отже, характер відчуття зумовлений властивостями подразників (якісними, кількісними, просторово-часовими), а також особливостями нервово-психічної організації та стану субєкта відображення. Але, якби пізнання світу закінчувалося відчуттям, то ми відображали б не предмети, події та явища, а якусь какофонію звуків, запахів, світове миготіння тощо. Це б суттєво обмежувало ефективність життєдіяльності організмів. Тому в еволюції тваринного світу і виникає такий психічний процес, як сприймання, завдяки якому оточуючий організм світ постає більш диференційованим і, як наслідок, більш прогнозованим, що значно підвищує шанси тварин на виживання.

СПРИЙМАННЯ (ПЕРЦЕПЦІЯ) - ЦЕ ПСИХІЧНИЙ ПРОЦЕС, ЩО ПОЛЯГАЄ У ВІДОБРАЖЕННІ ПРЕДМЕТІВ І ЯВИЩ ОБЄКТИВНОЇ ДІЙСНОСТІ ТА ВНУТРІШНІХ СТАНІВ ОРГАНІЗМУ ПРИ БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ДІЇ ПОДРАЗНИКА НА ВІДПОВІДНІ ОРГАНИ ЧУТТЯ.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПРИЙМАННЯ ПОЛЯГАЄ В НАСТУПНОМУ:

це джерело наших знань про оточуючу дійсність;

це необхідна умова орієнтації в навколишньому середовищі;

це результат складної аналітико-синтетичної роботи мозку;

це якісно нова ступінь чуттєвого пізнання з власними особливостями;

це психічна діяльність, яка забезпечується за допомогою пошукових дій.

ФІЗІОЛОГІЧНОЮ ОСНОВОЮ СПРИЙМАННЯ є умовно-рефлекторна діяльність внутрішньоаналізаторного і міжаналізаторного комплексу нервових зв'язків, обумовлюваних явищ. Суттєво, що у людини результати і процес сприймання опосередковуються другою сигнальною системою, завдяки чому людина усвідомлює предмети, які відображує і регулює формування перцептивних образів.

Сприймання ґрунтується на відчуттях, але не вичерпується ними. Воно має такі свої специфічні властивості, які роблять його не сумою відчуттів, а якісно новим психічним явищем. Такими властивостями сприймання вважаються предметність, цілісність, структурність, константність та усвідомлення.


ВЛАСТИВОСТІ СПРИЙМАННЯПРЕДМЕТНІСТЬ сприймання полягає в тому, що будь-який предмет або явище відображається як обєкт, який має свій певний зміст, природу, призначення. До того ж мозок чітко розрізняє сам предмет, його контур та фон. ЦІЛІСНІСТЬ полягає в збереженні в образі предмету, який сприймається, його окремих ознак, аспектів, властивостей та їх внутрішньої організації, тому предмети і явища постають в свідомості в єдності, завдяки цьому в нас виникає їх цілісний образСТРУКТУРНІСТЬ полягає в тому, що на основі знань та досвіду людина в свідомості обєднує окремі елементи та компоненти предметів та явищ, надає їм певної структури, сформованості. КОНСТАНТНІСТЬ це відносна постійність величини, форми, кольору та інших параметрів предметів та явищ незалежно від мінливих фізичних умов їх сприймання. СЕЛЕКТИВНІСТЬ (ВИБІРКОВІСТЬ) полягає в переважному виділенні (виокремленні) одних предметів та явищ порів - няно з іншими (під впливом попереднього досвіду, знань, потреб, інтересів, установок людини). ОСМИСЛЕНІСТЬ полягає в тому, що сприймання людини повязане з мисленням і розумінням сутності предметів і явищ (на основі досвіду, знань, інформованості людини). АППЕРЦЕПЦІЯ полягає у тому, що зміст і спрямованість сприймання предметів і явищ залежить від досвіду, запасу знань, інтересів, установок, ставлення до життя особистості.

ВИДИ СПРИЙМАННЯЗалежно від значущого аналізатора ЗОРОВІ, СЛУХОВІ, НЮХУ, ДОТИКУ, СМАКУЗалежно від мети і вольових зусильДОВІЛЬНЕ - свідомо спрямовується і регулюється. МИМОВІЛЬНЕ - незалежне від свідомого наміруЗалежно від конкретного змісту предмету сприймання явищ ПРИРОДИ, СУСПІЛЬСТВА, ОСОБИСТОСТІ тощоСприймання просторусприймання РОЗМІРУ, ФОРМИ, ОБЄМУ та ВІДДАЛЕНОСТІ предметівСприймання часу відображення ДОВГОТРИВАЛОСТІ та ПОСЛІДОВНОСТІ явищ і подійСприймання рухувідображення НАПРЯМКУ й ШВИДКОСТІ просторового існування предметів, що допомагає орієнтуватися в оточуючому середовищіСприймання людини людиною відображення ДІЙ, РУХІВ, ВЧИНКІВ, ДІЯЛЬНОСТІ людей, пізнання ІНТЕРЕСІВ, ПОЧУТТІВ, ЗВИЧОК, ПЕРЕКОНАНЬ, ХАРАКТЕРУ, ЗДІБНОСТЕЙ особистості

Особливості сприймання як специфічного психічного процесу можна побачити на прикладі сприймання кольору предметів. Річ у тому, що відчуття кольору - це винятково субєктивне явище відображення дії сугубо визначеної довжини електромагнітних коливань (від 380 до 760 нм). В дійсності проміні, фарби та таке інше не мають кольору: кольор - це довжина хвилі і ніщо інше. Тому сприймання кольору предмета теж субєктивне явище. Насправді ж предмети, які мають для нас різний кольор, лише порізному відбивають електромагнітні коливання. Цей приклад наштовхує на питання щодо умов, за яких виникає сприймання.

Сприймання може виконувати свою функцію відображення тільки за адекватності цього відображення обєктивній дійсності, що потребує виконання наступних умов:

СПРИЙМАННЯ ПОВИННО БУТИ АКТИВНИМ;

СПРИЙМАННЯ ПОВИННО МАТИ ЗВОРОТНИЙ ЗВЯЗОК;

ІНФОРМАЦІЯ, ЩО СПРИЙМАЄТЬСЯ, НЕ ПОВИННА БУТИ НИЖЧЕ ВИЗНАЧЕНОГО МІНІМУМУ;

ІНФОРМАЦІЯ, ЩО СПРИЙМАЄТЬСЯ, ПОВИННА МАТИ ЗВИЧНУ СТРУКТУРУ.

У людській практиці та у психологічному вивченні особливостей сприймання людей склалися знання про наступні основні типи сприймання:

СИНТЕТИЧНИЙ - у людей синтетичного типу проявляється явний нахил до узагальненого відображення явищ, вони не надають значення деталям, не люблять заглиблюватись у них.

АНАЛІТИЧНИЙ - люди аналітичного типу в меншій мірі проявляють схильність до узагальненої характеристики явищ дійсності, для них характерне намагання виділити і проаналізувати окремі деталі. Вони вникають в подробиці. Для них є проблемою зрозуміти загальну суть явищ.

АНАЛІТИКО-СИНТЕТИЧНИЙ - люди с цим типом сприймання співвідносять аналіз окремих частин з загальними висновками сприймання і спостереження, встановлення фактів - з їх поясненням. Такий тип є найбільш прийнятними для сприймання діяльності.

ЕМОЦІЙНИЙ - для людей емоційного типу сприймання характерне не стільки виділення сутності явища і його частин, скільки прагнення насамперед висловити свої переживання, повязані цим явищем.

Психологія сприймання виокремлює такі явища, як ілюзія сприймання. Ілюзіями називаються неадекватні спримання, які неправильно, помилково відображають предмети, що діють на аналізатори. Ілюзії виникають з різних причин: практичного досвіду людини, особливостей аналізаторів, зміни умов сприймання, дефектів органів чуття. Відповідно до органу чуття є ілюзії зорові, слухові, тактильні, нюху та смаку. Окремою групою виділяють ілюзії, що викликані певними афективними станами людини.

Також звертають на себе увагу удавані сприймання, тобто галюцинації. Особливостями цієї групи ілюзій є те, що вони виникають без зовнішнього подразника, але сприймаються як дійсні образи реального світу. В їх основі - порушення процесів збудження або процесів гальмування в корі півкуль головного мозку.

Суттєво, що людина потребує постійного контакту з середовищем, а тому у неї постійно повинні виникати відчуття і сприймання. Якщо ж зменшити цей контакт до мінімуму і тим самим викликати сенсорну депривацію, то порушується самопочуття людини, у неї зявляються галюцинації. Коли ж людині вертають контакт с середовищем, то все одно вона якийсь час не здатна орієнтуватися як у часі, так і у просторі, а також не може розрізняти форми предметів.


2.2 Память


Важливою умовою існування і розвитку психіки людини є опора її на індивідуальний чуттєвий й раціональний досвід, а також на досвід суспільства, тобто на все те, що забезпечує нам такий психічний процес як память.

ПАМЯТЬ - ЦЕ ПРОЦЕС ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ДОСВІДУ, ЩО РОБИТЬ МОЖЛИВИМ ЙОГО БАГАТОРАЗОВЕ ВИКОРИСТАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.

Хоча ми, розглядаючи пам'ять, маємо на увазі в першу чергу пам'ять людини, але не треба забувати, що цей психічний процес має місце у всіх живих істот і є навіть свідчення про здатність запамятовувати інформацію рослинами. Пояснюється це тим, що в самому широкому сенсі память - це механізм фіксації інформації, що набувається, а потім використовується живим організмом. Ясна річ, що без цього процесу ні одна жива істота не зможе проіснувати навіть мить. Якщо ж мова іде про людину, то тут треба брати до уваги те, що память - це спосіб існування психіки в часі, збереження минулого, збереження того, чого немає вже тепер. Саме тому память - необхідна умова єдності людської психіки, фундамент нашої психологічної ідентичності.

Память являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності засвоювати і використовувати необхідну інформацію. Поглиблене вивчення цього явища здійснюється на різних рівнях: БІОХІМІЧНОМУ, ФІЗІОЛОГІЧНОМУ, ПСИХОЛОГІЧНОМУ і, навіть, СОЦІАЛЬНОМУ.

БІОХІМІЧНИЙ аналіз розкриває механізми памяті на клітинному рівні, на якому дії різних подразників викликають специфічні електрохімічні реакції. Наслідком цих реакцій ми маємо різні перегрупування білкових молекул нейронів і насамперед нуклеїнових кислот, причому дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) повязується з генетичною, спадковою, видовою памяттю, а рибонуклеїнова кислота (РНК) - з онтогенетичною, індивідуальною памяттю. Річ у тому, що РНК дуже не постійна, може змінюватися з великою частотою і утримувати неймовірну кількість кодів інформації. Подразнення нервових клітин змінює зміст РНК в них, тобто залишає більш-менш тривалі біохімічні сліди, що надає нервовій клітині здатності резонувати на повторні дії знайомих подразників і не відповідати на інші впливи. До речі, якщо впливи подразників призводять до зворотних змін в клітинах, то ми маємо короткочасну память, а якщо утворюються нові білкові речовини - протеїни, то це вже довготривала память.

З позицій ФІЗІОЛОГІЧНОГО аналізу память повязана з утворенням тимчасових нервових звязків між нейронами або їх групами. Тобто, на фізіологічному рівні память - це безумовний рефлекс, якщо мова йдеться про генетичну память, або умовний, якщо маємо на увазі прижиттєву память.

В загальному плані фізіологічний механізм памяті виглядає наступним чином. В фундаменті памяті знаходяться асоціації. Асоціація - це звязок чогось, що треба запамятати з чимсь таким, що ми вже запамятали. З фізіологічної точки зору асоціація є тимчасовий нервовий звязок, коли збудження одного нейрону або групи нейронів повязується з вже сформованим збудженням іншого нейрону (групи нейронів).

Зазначимо, що розрізняють три роди асоціацій - асоціації за суміжністю, за схожістю та за контрастом. Асоціації за суміжністю пов'язують два явища, що одночасно існують в часі або в просторі. В фізіології - це одночасне або послідовне збудження різних нейронів. В подальшому, коли буде збуджуватися один нейрон, то з ним або за ним буде збуджуватися і інший. Асоціація за схожістю повязує два явища, що мають більш-менш однакові риси. Це означає, що збудження одних нейронів призводить до збудження інших нейронів, які несуть в собі подібну інформацію. Асоціація за контрастом повязує два протилежних явища, тобто збудження одних нейронів викликає збудження тих нейронів, що мають прямо протилежну інформацію.

На психологічному рівні найбільш еврістичним є пояснення памяті в контексті теорії діяльності особистості. Згідно даному підходу, процеси памяті визначаються місцем, яке належить їм в діяльності субєкта, тим, що і як він запамятовує, зберігає, пригадує та яке значення це має для продуктивної діяльності, а також з тим, як субєкт ставиться до матеріалу, який запамятовує і з чим його повязує у своїй діяльності. Якісні і кількісні характеристики памяті людини складаються в процесі діяльності і значною мірою залежать від включення того, що вона запамятовує в процес виконання завдань та його ролі в досягненні мети.

Концепція діяльнісного підходу до вивчення процесів памяті дістала розвиток у культурно-історичній теорії походження вищих психічних функцій. Завдяки цій теорії ґрунтовного пояснення дістали уявлення про память, яка спирається на свідомо поставлену мету і використання суспільно вироблених знакових засобів. Визначено також етапи розвитку памяті у філогенезі та онтогенезі, зясовано особливості довільної й мимовільної, безпосередньої та опосередкованої памяті, залежності розвитку вищих форм памяті від соціокультурних чинників та норм.


Рис. 2.5 Види памяті


.1 Генетична память - це інформація, що зберігається в генотипі організму людини або тварини, переказується та відтворюється успадковано. Біологічним механізмом запамятовування інформації в цьому випадку є мутації та повязані з ними зміни генних структур.

.2 Онтогенетична память - це прижиттєвий досвід живого організму, це інформація, яку ми накопичуємо в процесі свого життя.

.3 Імпринтінг - вид набуття досвіду, який займає проміжне положення між генетичною і онтогенетичною памяттю. Імпринтінг - це коли природжені форми поведінки вперше включаються в дію тільки під впливом якогось зовнішнього стимулу, що немовби запускає їх в дію. Суттєво, що після цього запуску вроджені дії відтворюються вже незалежно від механізму включення, тільки за обставинами як зовнішніми, так і внутрішніми.

.1 Рухова пам'ять полягає в запамятовуванні та відтворенні живою істотою своїх рухів. Велике значення цього виду памяті пояснюється тим, що вона служить основою для розвитку різних практичних навичок, без чого існування живого організму просто неможливо. Так, наприклад, навіть такий звичний для нас процес як ходіння існує тільки тому, що спрацьовує наша память на управління відповідними мязами. Більш того, цей вид памяті тісно повязаний зі словесно-логічною та образною памяттю. Це дає можливість, з одного боку, керувати за допомогою мови або образів нашими рухами, а з другого, за допомогою рухів інтенсифікувати словесно-логічну або образну память (наприклад, за допомогою жестикуляції або ходіння). Така ж залежність є і між памяттю на рухи та емоційною памяттю.

.2 Емоційна память - це запамятовування і відтворення своїх емоцій та почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси, відображають наше ставлення до оточення. Суттєво, що хоча емоційна память може виявитися сильнішою за інші, але вона не безпредметна. Емоції запамятовуються не самі по собі, а разом з обєктами, що їх викликають. Це означає, що емоції виступають у ролі стимулятора в ланцюжку всього комплексу асоціацій. Важливо також те, що відтворені позитивні почуття завжди спонукають людину до діяльності. І навпаки, негативні емоції різко знижують тягу до діяльності.

.3 Словесно-логічна память є специфічно людською памяттю, що базується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій. Змістом цієї памяті є наші думки, поняття, судження, що відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними звязками та відношеннями. Оскільки думки не існують без мови, остільки й память називають не тільки логічною, але й словесною. Природно, що вона тісно повязана з мисленням і мовою і розвивається головним чином у процесі словесно-логічного мислення.

.4 Образна память полягає в запамятовуванні образів, уявлень про предмети та явища навколишнього світу, властивостей і звязків між ними. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою залежно від аналізаторів, з якими повязане їх походження. В образній памяті ми оперуємо образами і уявленнями різного ступеня абстрагування і складності: конкретними уявленнями поодиноких предметів, уявленнями про спільні властивості предметів і явищ, схематичними образами абстрактного змісту.

.1 Сенсорна (миттєва) память - це память, завдяки якій ми запамятовуємо чуттєві характеристики предметів, які відображаються різними аналізаторами та зберігаються дуже короткий час (близько 0,1-0,5 сек.). Це память-образ.

.2 Якщо зміст сенсорної памяті приверне нашу увагу, то він збережеться без повторень близько 20 с. Це память короткотривала, що характеризується швидким запамятовуванням матеріалу, майже негайним його відтворенням і коротким строком зберігання. Така память часто обслуговує окремі елементи складної діяльності. Важливо, що короткочасна пам'ять має малий обєм. Людина може зберігати в цій памяті одночасно лише 7 ± 2 одиниці інформації. Взагалі обєм короткочасної памяті є індивідуальним і по ньому можна прогнозувати успішність навчання. Для цього існує наступна формула: прогнозована успішність навчання дорівнює індивідуальному обєму пам'яті, що ділиться на два, і до результату додається одиниця. Суттєво також те, що короткочасна память може свідомо контролюватися людиною, на відміну від сенсорної. Так, якщо повторювати зміст певної інформації, то її можна зберігати досить довго.

.3 Довготривала память базується на довготривалій функції памяті, характеризується тривалим зберіганням і наступним використанням інформації в діяльності людини. Умови тривалого зберігання інформації вимагають певного часу для переробки і консолідації матеріалу, твердого запамятовування, багаторазового і варіативного повторення, відтворення і використання при виконанні аналогічних завдань. Психологи визнають наявність двох типів довготривалої памяті: довготривала память зі свідомим доступом і довготривала память, до якої людина не має вільного доступу. Інформація в останньому випадку актуалізується лише в разі застосування спеціальних прийомів. Для довготривалої памяті зі свідомим доступом властиве забування всього непотрібного, а також частини необхідної інформації.

.4 Виділяється також оперативна память. В разі якщо запамятовування, збереження і відтворення інформації здійснюється в міру потреби в досягненні мети конкретної діяльності або її окремих операцій. При функціонуванні такого виду памяті після виконання діяльності збережена інформація має одразу ж забутися, інакше вона може негативно вплинути на наступні операції.

Короткочасна, довготривала і оперативна різновиди памяті повязані між собою, що зумовлюється як змістом запамятовуваного, так і цілями й засобами діяльності, в яку включаються процеси памяті. Засвоєна інформація може переходити з одного виду памяті в інший, більш тривалий, але при цьому необхідна додаткова її обробка: глибше усвідомлення, погодження з досвідом, порівняння, переструктурування, перекодування, переведення в словесно-логічну память. Внаслідок перетворень память набуває більш узагальненого та опосередкованого характеру, стає підготовленішою для тривалого зберігання та довільного застосування.

.5 Має рацію думка психологів, що підтверджується дослідами, відносно наявності проміжної памяті. Цей різновид памяті забезпечує збереження інформації протягом кількох годин, коли людина не спить. Накопичена впродовж дня інформація за час нічного сну структурується, категоризується і вже в переробленому виді переводиться у довготривалу память. Проміжна ж память після свого очищення знов готова до прийому нової інформації.

.1 Мимовільна память полягає в запамятовувані та відтворені матеріалу без спеціальної мети його запамятати або пригадати. Збагачення памяті в такому разі відбувається непомітно для нас. Зауважимо, що більша частина нашого досвіду набувається як раз завдяки мимовільній памяті. Суттєво також, що загальною і необхідною умовою мимовільного запамятовування будь-якої інформації є взаємодія з її носіями.

.2 Довільна память - це запамятовування і відтворення в разі, якщо людина ставить перед собою мету запамятати, коли виникає потреба в навмисному заучуванні. Ефективність довільної памяті залежить від цілей запамятовування, від прийомів запамятовування (механічне дослівне багаторазове повторення, логічний переказ, переведення інформації в схеми, графіки, картини тощо, мнемонічні прийоми).

Мимовільна й довільна память притаманні кожній особистості і являють собою послідовні ступені розвитку памяті в онтогенетичному плані. Мимовільна память передує довільній і виступає необхідною умовою її виникнення. Тільки маючи певний досвід у запамятовуванні та формуванні пізнавальних дій, людина може плідно розвивати спеціальні мнемічні дії, продуктивну, довільну память. Однак мимовільна память і після цього не втрачає свого значення, удосконалюється у взаємодії з довільною і набуває ще більшої ефективності.

.1 Смислова память повязана з розумінням того змісту, що запамятовується. Вона спирається на смислові звязки, які вже утворили системи словесних і образних асоціацій і становлять основу досвіду людини. Запамятовуваний матеріал в цьому разі логічно обробляється, узагальнюється, аналізується, порівнюється, класифікується, повязується з досвідом і тому без зусиль включається в наявні системи звязків, довше зберігається і легше відтворюється.

.2 Механічна память діє у тих випадках, коли не маємо розуміння матеріалу, а те що навмисно чи ненавмисно запамятовується до кінця не усвідомлюється. Інформація, що запамятовується, не має певного місця в індивідуальному досвіді, і її доводиться туди втискати силоміць, або вона викликає великий пізнавальний інтерес своєю оригінальністю.


Рис. 2.6 Процеси памяті


Память являє собою складний і єдиний безперервний процес. Тому й розглядати окремі її якості треба в єдності, і не тільки в зовнішніх звязках і взаємній зумовленості, а й у більш тісних відносинах взаємного проникнення і закономірних переходах одного процесу в інший. Але особливістю памяті є також і те, що її складові виступають водночас і як автономні процеси, тобто в більшості випадків кожний з окремих процесів може здійснюватися самостійно. При цьому інші процеси можуть бути значно відстроченими у часі або й не відбутися зовсім. Тому й аналізуючи окремі процеси памяті треба абстрагуватися від інших, визначаючи кожний з них за домінуючими ознаками.

. ЗАПАМЯТОВУВАННЯ - це закріплення образів сприймання, уявлень, дій, переживань і звязків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом. Матеріальною основою цього процесу є здатність мозку утворювати тимчасові нервові звязки. Запамятовування може бути короткочасним, довготривалим і оперативним. Воно також може бути довільним або мимовільним, смисловим (логічним) або механічним.

УМОВИ ДОВІЛЬНОГО ЗАПАМЯТОВУВАННЯ:

) чітка постановка мети;

) наявність мотивів, що спонукають запамятовування;

) розуміння інформації, що треба запамятати;

) використання логічних прийомів запамятовування (складання плану, порівняння, класифікація, систематизація);

) повторення;

) використання інформації, що необхідно запамятати в практичній діяльності.

УМОВИ МИМОВІЛЬНОГО ЗАПАМЯТОВУВАННЯ:

) якість дієвого ставлення до матеріалу;

) ступінь включення матеріалу у зміст основної мети діяльності;

) рівень зацікавленості та емоційного відношення.

2. ЗБЕРЕЖЕННЯ - це процес утримання в памяті інформації, що була одержана у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запамятовування, використання матеріалу памяті в своїй діяльності. Про збереження можна судити тільки на основі спостереження за іншими мнемічними процесами: відтворенням та впізнаванням.

Збереження може бути АКТИВНИМ і ПАСИВНИМ. При активному збереженні матеріал, що утримується, піддається внутрішній перебудові, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних звязків. При пасивному збереженні матеріал, що утримується, не має активних перетворень.

3. ВІДТВОРЕННЯ - процес відновлення збереженого матеріалу памяті для використання в діяльності і спілкуванні. Матеріальною основою відтворення є пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових звязків.

Розрізняють два види відтворення: ВПІЗНАННЯ і ЗГАДУВАННЯ. Впізнання - це відтворення якого-небудь обєкта в умовах повторного його сприйняття. Згадування - це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту та завдань діяльності. Як різновид згадування існує також пригадування, тобто згадування, що вимагає від людини активних розумових зусиль, повязаних з переборенням певних труднощів. Згадування також може бути мимовільним або довільним.

Як один з різновидів відтворення є СПОГАДИ - локалізовані в часі та просторі згадування людиною свого минулого життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами.

Важливою характеристикою відтворення є його правильність. Ця риса памяті залежить від таких своїх чинників, як обєм інформації та її точність, мобілізаційна готовність людини до відтворення та її упевненість у правильності відтворення.

4. ЗАБУВАННЯ - процес, протилежний збереженню, і виявляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється або стає взагалі неможливою. Цей процес ґрунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних звязків під впливом різних чинників і згасання слідів, що утворилися раніше.

Темп забування - це крива, за якою в першу годину ми забуваємо близько 40% інформації, яку запамятали, за наступні 8 годин ще майже 40%, а далі забування різко уповільнюється, хоча кількість збереженої інформації все ж продовжує зменшуватись десь до 3%. Але таку залежність ми маємо лише в загальному вигляді. В дійсності ж цей темп залежить від обєму запамятовуваного матеріалу, його змісту, міри усвідомленості та ступені значимості матеріалу, включення його в діяльність субєкта.

Хоча процеси памяті мають свої загальні характеристики, але у кожній людини проявляються вони з індивідуальними відмінностями, які можна побачити в різній швидкості запамятовування, в міцності збереження, в легкості відтворення. В цілому індивідуальні відмінності памяті можуть бути двох видів:

) память, що відрізняється перевагою тієї чи іншої модальності - зорової, слухової, рухової;

) память, що відрізняється за рівнем організації.

Люди також відрізняються за типами памяті:

) люди з наочно-образним типом, які добре запамятовують наочні образи, колір предметів, звуки, обличчя тощо;

) люди з словесно-логічним типом памяті, які добре запамятовують словниковий, нерідко абстрактний матеріал: поняття, формули тощо;

) люди з емоційним типом памяті, які добре запамятовують пережиті ними почуття.


2.3 Мислення


МИСЛЕННЯ - ЦЕ ВИЩИЙ ПСИХІЧНИЙ ПІЗНАВАЛЬНИЙ ПРОЦЕС УЗАГАЛЬНЕНОГО ТА ОПОСЕРЕДКОВАНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ ЛЮДИНОЮ ПРЕДМЕТІВ І ЯВИЩ ОТОЧУЮЧОЇ ДІЙСНОСТІ ЗАВДЯКИ ВСТАНОВЛЕННЮ ЇХ СУТТЄВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ, ЗВЯЗКІВ ТА ВІДНОШЕНЬ

УЗАГАЛЬНЕНІСТЬ виникає завдяки тому, що мислення носить знаковий характер, тобто носить мовну форму.

ОПОСЕРЕДКОВАНІСТЬ дозволяє пізнати те, що безпосередньо при сприйманні неможливо побачити.

Якщо відчуття і сприймання відображують або окремі сторони явищ, або ці явища, але в чуттєвій формі, то мислення ВСТАНОВЛЮЄ ЗВЯЗКИ і ВІДНОШЕННЯ між явищами та усередині них.

ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МИСЛЕННЯ:

мислення є вищим пізнавальним процесом;

мислення є активною формою творчого відображення та перебудови людиною дійсності;

мислення породжує такий результат, якого ні в самій дійсності, ні у субєкта на даний момент часу не існує;

мислення завжди повязане з наявністю проблемної ситуації, завдання;

на відміну від сприймання, мислення виходить за межі чуттєвої дійсності,

завдяки чому майже необмежено розширює коло пізнання;

мислення на основі сенсорної інформації робить певні теоретичні і практичні висновки;

мислення обовязково присутнє в усіх пізнавальних процесах;

мислення - це рух ідей, що розкривають сутність речей;

підсумком мислення є не образ, а певна думка, ідея;

специфічним результатом мислення виступають судження і поняття;

мислення - це особлива теоретична і практична діяльність, яка передбачає систему дій і операцій дослідницького, перетворювального та пізнавального характеру.

ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ МИСЛЕННЯ:

мислення - це процес, який формується в суспільних умовах життя;

на перших стадіях свого формування мислення проявляється, насамперед, як зовнішня розгорнута предметна діяльність;

в процесі формування мислення із зовнішньої розгорнутої предметної діяльності воно переходить у згорнуті форми та набуває характеру внутрішніх розумових дій.


Рис. 2.7 Загальні характеристики мислення


СУДЖЕННЯ - форма мислення, в якій стверджується або заперечується наявність якихось звязків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями та ознаками. Судження бувають:

ПООДИНОКІ - ствердження або заперечення відносно тільки одного предмета;

ЗАГАЛЬНІ - ствердження або заперечення відноситься до всіх предметів певної групи;

ЧАСТКОВІ - ствердження або заперечення відноситься уже не до всіх, а лише до деяких предметів;

ПРОСТІ - складаються з одного судження;

СКЛАДНІ - складаються з кількох простих суджень.

СТВЕРДНІ - стверджується наявність певних ознак і відношень у предмета або явища;

ЗАПЕРЕЧНІ - заперечується наявність певних ознак і відношень у предмета або явища;

ІСТИННІ - адекватно відображають звязки та відношення, що існують в обєктивній дійсності;

ПОМИЛКОВІ - неадекватно відображають звязки та відношення, що існують в обєктивній дійсності.

УМОВИВІД - форма мислення, при якій на основі деяких суджень робиться певний висновок у вигляді нового судження. Умовиводи бувають:

ІНДУКТИВНІ - умовиводи, в яких ми йдемо від фактів до узагальнень, від менш загальних до все більш і більш загальних суджень;

ДЕДУКТИВНІ - умовиводи, в яких ми йдемо від загальних суджень до суджень часткових і поодиноких;

ЗА АНАЛОГІЄЮ - умовиводи, що ґрунтуються на схожості деяких ознак певних та інших обєктів.

ПОНЯТТЯ - форма мислення у вигляді слова або групи слів, яка відображає суттєві властивості, звязки та відношення предметів і явищ. Поняття бувають:

ОДИНИЧНІ - відображають істотні властивості одиничних обєктів;

ЗАГАЛЬНІ - відображають істотні властивості класів предметів.

КОНКРЕТНІ - відображають певні предмети, явища чи їх класи з істотними ознаками, звязками та відношеннями;

АБСТРАКТНІ - відображають ті чи інші властивості обєктів, окремо від самих обєктів.

РОДОВІ - характеризуються більшим обсягом відображуваних у їх колі обєктів;

ВИДОВІ - характеризуються меншим за обсягом по відношенню до родових понять;

КАТЕГОРІЇ - мають найширший обсяг і відображають найзагальніші властивості, зв язки і відношення.


3. ВИДИ МИСЛЕННЯ ЗА ПСИХІЧНИМ ЗМІСТОМПРАКТИЧНЕТЕОРЕТИЧНЕ (АБСТРАКТНО-ЛОГІЧНЕ) НАОЧНО-ДІЙОВЕ мислення, що відбувається в ситуації сприймання конкретних обєктів і дій з ними НАОЧНО-ОБРАЗНЕ мислення, в змісті якого переважають образи, більш чи менш узагальнені уявлення про обєкти ТЕОРЕТИЧНЕ ПОНЯТІЙНЕ здійснюється в фор - мі абстрактних понять, суджень та логічних операцій, більш точно відтворює дійсністьТЕОРЕТИЧНЕ ОБРАЗНЕ (творче) доповнює узагальнене відтворення світу субєктивними творчими образами та допомагає його перетворювати

ЗА ЗМІСТОМ ЗАВДАНЬ ЗА СТУПЕНЕМ НОВИЗНИ ЗА СТУПЕНЕМ РОЗГОРНУТОСТІПРАКТИЧНЕ мислення, що безпосередньо здійснюється у процесі вирішення практичних завдань РЕПРОДУКТИВНЕ мислення, що відбувається за вже відомим алгоритмом ІНТУЇТИВНЕ мало усвідомлене, з відсутністю чітко виражених етапів, швидке мислення ТЕОРЕТИЧНЕ мислення, що спрямоване на відкриття законів, властивостей, властивостей обєктів ТВОРЧЕ мислення, в процесі якого відбувається пошук (створення) невідомого алгоритму вирішення завдання ДИСКУРСИВНЕ чітко усвідомлене, при наявності плану, відносно повільне мислення ЗА СФЕРОЮ ЗАСТОСУВАННЯПОБУТОВЕ мислення, за допомогою якого вирішуюся побутові проблеми ХУДОЖНЄ мислення, що використовується в художній творчості НАУКОВЕ мислення, що використовується в науковій діяльності

Мислення завжди виникає тоді, коли зявляються проблеми, що мають бути вирішеними. Тобто, мислення - це пошук рішення відносно якогось питання. Існує два засоби пошуку такого рішення - конвергенція та дивергенція. Звідси і мислення може бути конвергентним або дивергентним.

КОНВЕРГЕНТНЕ МИСЛЕННЯ - це мислення, за яким всі розумові зусилля концентруються на пошуку єдиного правильного рішення для чого використовуються переважно наявні знання та логічні судження.

ДИВЕРГЕНТНЕ МИСЛЕННЯ - це мислення людей, яким властивий пошук максимальної кількості варіантів вирішення проблеми.

Дивергентне мислення зазвичай притаманне творчим особистостям, схильним утворювати нові комбінації з тих елементів, які інші використовують лише звичним чином. Показово, що особливостями такого мислення є: ПЛАСТИЧНІСТЬ - коли пропонується не одне, а декілька варіантів вирішення проблеми; РУХЛИВІСТЬ - легкість, з якою людина переходить від одного боку проблеми до іншого; ОРИГІНАЛЬНІСТЬ - нестандартність рішення.

АНОМАЛЬНЕ МИСЛЕННЯ

Суттєво, що мислення може бути не тільки нормальним, але й аномальним, тобто мислення з більш або менш грубими порушеннями відносно процесу пошуку істини. Існують такі види аномального мислення:

мислення архаїчне, що оперує застарілими поняттями та уявленнями;

мислення інертне, стереотипне, для якого властива недостатня рухливість пошуку нового, нездатність вийти за коло звичних уявлень;

мислення вязке, схильне до надмірної деталізації і яке нездатне відрізняти головне від другорядного;

мислення примітивне, що оперує конкретними судженнями, бідне на логічні узагальнення;

мислення резонерське, для якого властива схильність до багатослівних бесплідних міркувань, що базуються на формальних та зверхніх аналогіях;

мислення конфабульоване, схильне до надмірних вигадок, які використовуються для вирішення проблем.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МИСЛЕННЯ

Мислення різних людей має свої індивідуальні особливості, які залежать від:

співвідношення в ньому чуттєвого і мисленнєвого компонентів, образу та слова, що дає нам абстрактне або образне мислення;

співвідношення аналізу і синтезу в процесі мислення, що породжує аналітичний або синтетичний розум;

типологічних особливостей нервової системи, які характеризуються силою, врівноваженістю, рухливістю процесів збудження і гальмування;

на індивідуальні особливості мислення накладає свій відбиток також особливості навчання, виховання та професійна спрямованість.

В цілому індивідуальні особливості мислення знаходять своє відображення в наступних його властивостях:

ШВИДКІСТЬ МИСЛЕННЯ, що характеризується часом, протягом якого людина справляється з інтелектуальним завданням;

САМОСТІЙНІСТЬ МИСЛЕННЯ як відносна незалежність власної думки від розповсюджених уявлень;

КРИТИЧНІСТЬ МИСЛЕННЯ, тобто максимально обєктивна оцінка себе та інших;

ГЛИБИНА ДУМКИ як здатність аналізувати, порівнювати, знаходити суттєві звязки;

ГНУЧКІСТЬ ДУМКИ, що відображується в умінні знаходити різні шляхи вирішення проблеми;

ДОПИТЛИВІСТЬ ДУМКИ як потреба завжди шукати найкраще рішення;

ПОСЛІДОВНІСТЬ МИСЛЕННЯ, що знаходить своє відображення в умінні проводити одну й ту ж ідею через весь процес міркування.

МИСЛЕННЯ ТА МОВА І МОВЛЕННЯ

Велике значення в психічній активності людини відіграє мовлення, що пояснюється його поліфункціональністю. Так, наприклад, воно є і засобом спіл - кування, і носієм свідомості та памяті, і також засобом мислення та регулювання як своєї поведінки, так і поведінки інших людей. Відповідно множині своїх функцій мовлення є поліморфною діяльністю, тобто маємо мовлення зовнішнє та внутрішнє, діалогічне і монологічне, письмове та усне і т.п. Зауважимо, що хоча всі ці форми та тісно повязані між собою, але призначення їх різне. Так зовнішнє мовлення свою головну роль відіграє як засіб спілкування, а внутрішнє - як засіб мислення. Письмове мовлення - це основа фіксації інформації, її збереження, а усна використовується як засіб безпосереднього спілкування.

Необхідно розрізняти мовлення та мову.

МОВА - ЦЕ СИСТЕМА УМОВНИХ СИМВОЛІВ (ЗНАКІВ), ЩО МАЮТЬ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПЕВНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА СЕНС.

МОВЛЕННЯ - ЦЕ СУКУПНІСТЬ ЗВУКІВ, ЩО СПРИЙМАЮТЬСЯ ТА ВИМОВЛЯЮТЬСЯ ТА МАЮТЬ ТІ Ж САМІ ЗНАЧЕННЯ ТА ТОЙ ЖЕ САМИЙ СЕНС, ЩО Й ВІДПОВІДНА СИСТЕМА СИМВОЛІВ (ЗНАКІВ).

Хоча мова у різних людей має свої індивідуальні відмінності, в першу чергу, за рахунок тих сенсів, які кожна людина приписує знакам (словам), все ж головне є те, що мова єдина для усіх людей, які користуються нєю, тобто вона надіндивідуальне явище. Мовлення ж завжди є носієм індивідуальної своєрідності людини. Інакше кажучи, якщо в мові відображена психологія цілого народу, то в мовленні відображається психологія окремої людини або групи людей. Суттєво також з цього боку і те, що хоча мовлення без засвоєння мови неможливе, остання може існувати і розвиватися відносно самостійно від окремої людини за законами, не повязаними ні з її психологією, ні з її поведінкою.

Як у мові, так і у мовленні чільне місце займає ЗНАЧЕННЯ СЛОВА - узагальнене відображення дійсності, яка існує зовнє і незалежно від індивідуальної свідомості. Здійснюється це за допомогою ПОНЯТТЯ, тобто слова, що відноситься не до одного предмету або явища, а до цілого їх класу. Важливо, що поняття фіксує не другорядні ознаки, а суттєві якості та властивості, притаманні предметам, явищам, що відображаються в ньому. Пояснюється це тим, що в понятті ми маємо загальнолюдський досвід, якому в значно меншій мірі ніж окремій людині властиво помилятись відносно головного та другорядного. Слова-поняття дозволяють нам узагальнювати та поглиблювати свої знання, виходячи при цьому за межі чуттєвого пізнання. Це стає можливим завдяки тому, що поняття розвиваються за рахунок збагачення свого обєму та змісту. Тому нове знання може входити в стару систему понять і відображатися за допомогою вже відомих слів.

Якщо ж звернути увагу на сенс поняття-слова, а не на його значення, то тут ми маємо іншу картину. Сенс слів - це індивідуальний досвід людини відносно значення слова. Тому різні люди завжди розуміють одні й ті ж слова дещо інакше, а інколи й вельми по-різному. А оскільки психологія людини є її досвід, остільки в мовленні завжди відображається психологічна особливість носія мови.

Головною функцією мовлення є те, що воно виступає інструментом мислення. Це можна побачити навіть по дії голосового апарату людини. Так, коли вона вирішує складні питання, у неї реєструється підвищена активність мовнорухового апарату. Якщо ж якимсь чином заблокувати цю активність, то наслідком цього є зниження ефективності мислення. Не випадково молодші школяри, коли вирішують завдання, роблять це вголос. Але ж залежність мислення від мовлення не можна трактувати як їх тотожність. В онтогенезі мислення має власні, незалежні від мовлення витоки і тільки з часом вони зливаються, хоча ніколи і не співпадають повністю.

Таким чином, ми мислимо за допомогою мови, використовуючи слова-поняття, і за допомогою мовлення, промовляючи ці слова.

ФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ МОВЛЕННЯ:

Мовна діяльність повязана з роботою великих півкуль головного мозку. При цьому ліва півкуля є ведучою в мовній діяльності, права впливає на модуляцію голосу, тембру і т. ін.

Мовна аферентація йде по трьох каналах - руховому, слуховому, зоровому.

Мовні звуки виникають при подачі повітря із легень: у вібратори (голосові звязки гортані) і у щілини та отвори, які утворюються в роті при артикуляції язика і губ;

Мовні зони представлені декількома аналізаторами, які тісно повязані

між собою;

Мовлення носить рефлекторний характер. Його мозкову структуру складають як другосигнальні звязки так і звязки першосигнальні.

В великих півкулях головного мозку виділяють декілька центрів, що визначають різні аспекти мовлення. Так, наприклад, у скроневій звивині лівої півкулі знаходиться центр Верніке, який повязаний з розумінням змісту мовлення. На процес читання впливає зоровий центр, який розміщений в потиличній долі лівої півкулі. Центр письмового мовленням знаходиться в середній лобовій звивині лівої півкулі. З гучністю вимовляння повязана зона, що розміщена у верхній лобовій звивині лівої півкулі.

Локальні пошкодження кори лівої півкулі головного мозку (у правшей) викликає АФАЗІЇ - порушення мовлення як системного розладу різних видів мовної діяльності. До найбільш поширених афазій відносяться:

ДИНАМІЧНА АФАЗІЯ виникає при уражені середніх і задньо-лобових відділів кори. При цій афазії порушена здатність планування мовлення, що призводить до порушення звязності усного та письмового мовлення, труднощами актуалізації слів, які означають дії.

ЕФЕРЕНТНА МОТОРНА АФАЗІЯ виникає при уражені нижчих відділів премоторної кори лівої півкулі, що призводить до порушення здатності переключення з одного слова до другого.

АФЕРЕНТНА МОТОРНА АФАЗІЯ виникає при ураженнях нижчих відділів постцентральної кори. При цьому порушується здатність вимови слів, заміни одних звуків іншими.

СЕМАНТИЧНА АФАЗІЯ виникає при уражені тімяно-скронє-потиличної зони кори. При цьому порушується розуміння деяких логіко-граматичних конструкцій і здатність лічити.

СЕНСОРНА АФАЗІЯ виникає при уражені задньої третини скронєвої звивини лівої півкулі, що порушує фонематичний слух і людина вже не здатна розуміти усне мовлення.

АКУСТИКОМНЕСТИЧНА АФАЗІЯ виникає при уражені середніх відділів лівої скроневої зони, що призводить до порушення слухомовної памяті. Людині з такою афазією важко підшукувати слова і вона погано розуміє швидке мовлення.

ОПТИКОМНЕСТИЧНА АФАЗІЯ виникає при уражені задньонижніх відділів скроневої зони лівої півкулі, що приводить до порушень зорової памяті, слабкості зорових образів слів. Звідси труднощі при називанні предметів і їх зображень.


Рис. 2.8 Психологічна модель формування мовлення і мислення


Підсумовуючи інформацію щодо мислення як психічного пізнавального процесу, можна вивести такі його головні ЗАКОНОМІРНОСТІ:

мислення виникає у звязку з вирішенням якихось проблем;

базовим механізмом мислення є синтез через аналіз;

мислення існує через мову і в мовленні;

усяка думка обґрунтована іншими думками, істинність яких вже доведена;

мислення селективне;

мислення має змогу випереджати розвиток подій;

мислення рефлексивне.


2.4 Уява


УЯВА - ПСИХІЧНИЙ ПРОЦЕС СТВОРЕННЯ ОБРАЗІВ ПРЕДМЕТІВ, СИТУАЦІЙ, ОБСТАВИН ШЛЯХОМ ВСТАНОВЛЕННЯ НОВИХ ЗВЯЗКІВ МІЖ ВІДОМИМИ ОБРАЗАМИ ТА ЗНАННЯМИ

Уява суто людське надбання, яке надає нам можливість виходити за межі реального світу, подумки переміщуючи образи речей та подій в часі та просторі, змінюючи звязки між цими образами. Принциповим тут є те, що уява повязана з образами (уявленнями), хоча її продукт може оформлюватися знаково у вигляді, наприклад, опису, тексту та т. ін. Вчені вважають, що уява виникла як відповідь на потребу передбачати результат своєї праці і, крім того, пояснити незрозумілі події та явища природи.

Уява як особливий психічний пізнавальний процес знаходиться дещо осторонь від інших пізнавальних процесів, а разом з тим займає проміжне місце між сприйманням, мисленням та памяттю:

так з боку сприймання уява завжди повязана з чуттєвими образами, по-перше, відштовхуючись від них, а, по-друге, впливаючи на їх створення;

оскільки специфіка уяви полягає в переосмислені попереднього досвіду, остільки вона безпосередньо повязана з памяттю;

уява - це завжди абстрагування як результат операцій аналізу і синтезу, що підкреслює її звязок з мисленням.

ФУНКЦІЇ УЯВИ

функція пізнання дійсності;

функція регулювання емоційних станів;

функція довільної регуляції пізнавальних процесів;

функція формування внутрішнього плану майбутньої діяльності.

ВИДИ УЯВИ

ЗА СТУПЕНЕМ КОНТРОЛЮ:

мимовільна уява, якщо створення нових образів не скеровується спеціальною метою уявити ті чи інші предмети, явища, події, образи виникають спонтанно, без докладання певних зусиль і бажанні людини;

довільна уява, якщо створення нових образів скеровується спеціальною метою їх створення, людина створює образи за власним бажанням, за допомогою вольових зусиль.

ЗА СТУПЕНЕМ НОВИЗНИ:

репродуктивна (відтворююча) уява, якщо створення нових образів здійснюється за знайомим алгоритмом, дійсність відтворюється в такому вигляді, в якому вона є в природі;

творча уява, якщо створення нових образів здійснюється з використанням нових, нестандартних, нетипових підходів, результатом є оригінальні, творчі продукти (художні, технічні, мистецькі).

ЗА ЗМІСТОМ ДІЯЛЬНОСТІ:

художня уява; - наукова уява; - технічна уява і т.ін.

Окремим видом уяви є мрія, як створення образів бажаного майбутнього. Від мрії, як уявлення, що прямо або опосередковано впливає на активність людини, треба відрізняти марення, яке, навпаки, понурюючи людину в світ приємних вигадок, відволікає її від дійсності.

СПОСОБИ СТВОРЕННЯ (ОПЕРАЦІЇ) УЯВИ

ДОПОВНЕННЯ - новий образ одного якогось обєкту виникає на основі старого образу цього ж обєкту до якого приєднуються елементи, взяті з образів інших обєктів;

АГЛЮТИНАЦІЯ (склеювання) - новий образ створюється шляхом сполучення елементів, взятих з різних уявлень;

ГІПЕРБОЛІЗАЦІЯ (перебільшення) - створення нових образів шляхом більш або менш пропорційного збільшення або зменшення якихось рис старих образів;

АКЦЕНТУЮВАННЯ - створення нових образів за рахунок непропорційного збільшення (підкреслення) якихось рис старого образу;

СХЕМАТИЗАЦІЯ - формування групи образів, в яких відмінності згладжуються, а риси схожості виступають на перший план;

ТИПІЗАЦІЯ - створення нових образів за рахунок виділення суттєвого, що повторюється в однорідних фактах, явищах природи, суспільного життя.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ УЯВИ ЛЮДИНИ виявляються в: змістовності; широті; силі; яскравості; швидкості; дієвості; реалістичності; перевазі тих чи інших видів уявлень.

ФАКТОРИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ РОЗВИТОК УЯВИ: загальний розвиток; допитливість; творчі можливості; інтереси; переконання; життєві позиції; почуття.

Уява - одна з провідних характеристик творчої особистості. Творчість - це передусім процес створення нового продукту завдяки і сприйманню, і памяті, і мисленню, і, звичайно, уяві. В цьому переліку головне місце належить саме уяві, її глибині і яскравості. Розрізняють наступні рівні творчості:

рівень, коли новизна продукту творчості відносна, має значення тільки для людини, що створила цей продукт;

рівень, коли новизна продукту творчості має значення для відносно невеликого кола людей;

рівень, коли новизна продукту творчості має значення для досить великої кількості людей - певного народу, певної країни світу і т. ін.;

рівень, коли принципова новизна продукту творчості має значення для

всіх людей світу.


2.5 Увага


УВАГА Є ФОРМОЮ ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ, ЯКА ПОЛЯГАЄ В ЇЇ СПРЯМОВАНОСТІ І ЗОСЕРЕДЖЕНОСТІ НА ПЕВНИХ ОБЄКТАХ.


Рис. 2.9 Загальні характеристики уваги


Фізіологічною основою уваги є наявність стійкого домінуючого осередку оптимального збудження в мозку - в корі великих півкуль та в стовбурній частині головного мозку - що негативно індукує активність суміжних ділянок.

Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення, увагу поділяють на мимовільну, довільну і післядовільну.

МИМОВІЛЬНА УВАГА - це зосередження свідомості людини на обєкті внаслідок його особливостей як подразника. Особливості подразників, завдяки яким привертається увага людини, це велика сила, інтенсивність, контраст, новизна, посилення або послаблення подразника, просторові зміни руху, раптова поява обєкта.

ДОВІЛЬНА УВАГА - це увага, що свідомо спрямовується і регулюється особистістю. Така увага виникає тоді, коли людина ставить перед собою цілі, що спрямовані на не задоволення безпосередніх потреб, а відносяться до потреб віддалених. Тому довільна увага повязана з силою волі та здатністю долати бажання, що породжуються безпосередніми потребами.

ПІСЛЯДОВІЛЬНА УВАГА - це увага, яка виникає за наступною схемою. Спочатку людина включає довільну увагу, оскільки обєкт діяльності не викликає у неї безпосереднього інтересу. Але потім, коли особистість втягується в процес виконання діяльності, вид уваги змінюється з довільної на мимовільну. Така увага і розглядається як післядовільна.



ЯКОСТІ УВАГИ

СТІЙКІСТЬ. Спрямованість діяльності, що тривало підтримується характеризується часом, протягом якого ця діяльність зберігає свою цілеспрямованість. Фізіологічною основою стійкості є відносна сталість співвідношень процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль. Умовами такої уваги є багаті змістом, рухливі, динамічні, різноманітні обєкти. Окрім цього, стійкість уваги залежить також від ходу діяльності, успіхів людини в подоланні труднощів, від мотивації діяльності, від умінь працювати.

Протилежністю стійкості є НЕСТІЙКІСТЬ, яка виявляється в відвертанні або відволіканні уваги іншими обєктами, тобто в зміні спрямованості діяльності людини. Фізіологічною основою нестійкості є збудження і гальмування в корі півкуль, викликана побічними для даної діяльності подразниками. Умовами нестійкості є раптові, сильні, різкі, динамічні, зовнішні подразники, а також сильні зміни в органічних станах.

ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ. Це довільна зміна людиною спрямованості її діяльності. В цьому випадку людина свідомо переходить від одного обєкту до другого, сама спрямовує свою увагу на нові обєкти. Фізіологічною основою переключення є переміщення домінуючого осередку збудження по мозковим зонам, його рухливість. Умовами переключення є наявність звязку між змістом попередньої і наступної діяльності, більша цікавість від попереднього нового обєкту, закінчення діяльності.

КОНЦЕНТРАЦІЯ. Полягає в більшій або меншій мірі заглибленості в діяльність, яку людина виконує в даний момент. Зміни концентрації уваги називають коливанням. Концентрація повязана зі стійкістю домінанти збудження і залежить від тих умов, що визначають останню. При цьому, чим більше концентрована увага до певного обєкту, тим у більшій мірі гальмуються впливи побічних імпульсів. Суттєво, що ступінь концентрації уваги на певному обєкті не залишається однаковим протягом часу; він то підвищується, то знижується.

РОЗПОДІЛ. При концентрації уваги зберігається можливість її розподілу, який виявляється в одночасному виконанні людиною двох або іноді навіть трьох видів діяльності. Хоча і в цьому випадку людина більше зайнята однією певною діяльністю, яка забезпечується певним осередком оптимального збудження, інша ж діяльність відбувається автоматично, забезпечуючись менш активними в даний момент ділянками кори. Умовами розподілу є достатнє володіння певними видами діяльності, способами та автоматизмом виконання.

ОБЄМ. Кількість обєктів актуально усвідомлених людиною в даний момент. Використовується також поняття ОБСЯГ під яким розуміють кількість обєктів, яку людина може сприйняти з певною якістю і чіткістю в одному акті сприймання за найкоротший час. Як обєм, так і обсяг залежать від змісту матеріалу, його структурованісті смисловими звязками, від інтересу особистості до обєктів та від тих вольових зусиль, що їх докладає людина.

УВАЖНІСТЬ ТА ЇЇ ТИПИ

УВАЖНІСТЬ - стійка властивість особистості, яка характеризується її послідовною спрямованістю та зосередженістю на певних обєктах діяльності;

НЕУВАЖНІСТЬ - нестійкість уваги, поверхова її зосереджуваність, нездатність людини тривало затримуватися на виконуваному нею завданні, легке відволікання, розсіюваність її уваги.

ПЕРШИЙ ТИП НЕУВАЖНОСТІ: розсіяність виникає при відволіканні й дуже малій інтенсивності уваги, надзвичайно легко й мимовільно переключається з предмета на предмет, ні на одному не затримуючись. Цей тип неуважності образно називають "пурхаючим".

ДРУГИЙ ТИП НЕУВАЖНОСТІ: неуважність відзначається надзвичайно високою інтенсивністю уваги до одних подій, предметів або явищ і важке переключення на інші. Цей тип неуважності називають "липучою увагою".

ТРЕТІЙ ТИП НЕУВАЖНОСТІ: неуважність як результат перевтоми людини, її поганого самопочуття.

При деяких органічних захворюваннях мозку, насамперед його лобних долей, спостерігається патологічний розлад уваги, який може мати наступні прояви:

виникає розсіяність, що проявляється в нездатності до довготривалого інтенсивного зосередження, а також в легкому та частому відволіканні;

велика інертність та незначна рухливість уваги;

надмірна рухливість уваги;

патологічна фіксація на обмеженому колі уявлень і думок.

ГОЛОВНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ:

АНАЛІЗАТОР - анатомо-фізіологічна структура, в якій відбувається виникнення відчуття; складається з трьох частин: аналізатора, провідникового нервового шляху, центру, де й виникає відчуття.

ВІДЧУТТЯ - найпростіша форма психічного відображення, притаманна і тваринам, і людям, що забезпечує пізнання окремих властивостей предметів та явищ при їх безпосередньому впливі на органи чуття.

ВИДИ УВАГИ - мимовільна, довільна, післядовільна.

ВИДИ МИСЛЕННЯ ЗА ЗМІСТОМ - практичне: наочно-дійове, наочно-образне та теоретичне (абстрактно-логічне): теоретичне понятійне, теоретичне образне (творче).

ВИДИ ПАМЯТІ ЗА ЗМІСТОМ - рухова, образна, словесно-логічна, емоційна.

ВИДИ ПАМЯТІ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ - генетична, прижиттєва, імпринтинг.

ВИДИ ПАМЯТІ ЗА ТЕРМІНОМ - короткотривала, довготривала, оперативна.

ДЕДУКЦІЯ ТА ІНДУКЦІЯ - основні логічні механізми забезпечення руху знання до нового умовиводу.

ІНТЕЛЕКТ - загальна пізнавальна здібність, що визначає здатність людини до засвоєння та використання знань і досвіду, а також до розумної поведінки в проблемних ситуаціях.

МИСЛЕННЯ - процес опосередкованого та узагальненого відображення людиною явищ обєктивної дійсності в їх істотних властивостях та відношеннях.

МЕХАНІЗМИ (ОПЕРАЦІЇ) УЯВИ - доповнення, аглютинація, гіперболізація, акцентуювання, схематизація, типізація.

МОВА - система знаків, що є засобом спілкування між людьми, розумової діяльності, самопізнання особистості, збереження та розповсюдження інформації.

ПОРОГИ ВІДЧУТТІВ - нижній поріг, верхній поріг, диференціальний поріг (поріг розрізнення).

ПРОЦЕСИ (ОПЕРАЦІЇ) МИСЛЕННЯ - аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, конкретизація, класифікація, узагальнення.

ПРОЦЕСИ ПАМЯТІ - запамятовування, зберігання, відтворення, забування.

РЕЦЕПТОР - периферійний відділ аналізатору, що реагує на певний вид фізичної енергії і переробляє її в певне нервове збудження (нервовий імпульс).

СПРИЙМАННЯ (перцепція) - форма цілісного відображування предметів та явищ при їх безпосередньому впливі на органи чуття у вигляді цілісних образів.

СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ - явище підвищення чутливості аналізаторів унаслідок їхнього тренування.

СИНЕСТЕЗІЯ - виникнення, під впливом подразників характерних для одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора.

УВАГА - форма організації психічної діяльності, що полягає в спрямованості та зосередженості на обєктах оточуючого світу.

УЯВА - психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових звязків між відомими образами та знаннями.

УЯВА ТВОРЧА - психічний процес створення нових, оригінальних образів та ідей.

ФОРМИ МИСЛЕННЯ - поняття, судження, умовивід.

ХАРАКТЕРИСТИКИ МИСЛЕННЄВИХ ПРОЦЕСІВ - швидкість, глибина, широта, гнучкість, стратегічність, імпульсивність - обережність, самостійність.

ХАРАКТЕРИСТИКИ СПРИЙМАННЯ - селективність, константність, цілісність, предметність, структурність.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБМІРКОВУВАННЯ:

Чи можна розглядати сприймання як підсумок відчуттів?

Чи слушне твердження видатного математика А. Пуанкаре, що нерухома істота не в змозі побудувати геометрію?

Чим забезпечується обємність сприймання предметів?

Чим відрізняється оперативна память від короткотривалої?

Від чого залежить довільне запамятовування?

Чим відрізняється мислення людини від мислення тварин?

Чим відрізняється наочно-дійове від наочно-образного мислення?

Як найкраще організувати у дитини роботу з формування понять?

В чому ви вбачаєте головну відмінність образів сприймань від понять?

Чи можлива розумова діяльність без уваги?

Чому у розумних людей, при рівних обставинах, краща память ніж у менш розумних?

Чим відрізняється процес творчого мислення від процесу мислення нетворчого.

Чим мудра людина відрізняється від людини розумної?

Що таке "штучний інтелект" та чи можливо створити такий штучний інтелект, який би був тотожний інтелекту природному.

Який висновок ви можете зробити з наступного факту: український півень співає "ку-ка-рі-ку", а англійський - "кок е-дудл-ду"?

Чи можна казати про наявність уяви у тварин?

Чи впливає уява на стан орнанізму?

Мікромодуль 3: Емоційно-вольові психічні процеси


3.1 Емоції та почуття


Специфічною формою взаємодії організму з довколишнім середовищем є емоції.

ЕМОЦІЇ - ЦЕ ПСИХІЧНИЙ ПРОЦЕС ВІДОБРАЖЕННЯ У ФОРМІ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО ПРИСТРАСНОГО ПЕРЕЖИВАННЯ ЖИТТЄВОГО СЕНСУ ЯВИЩ ТА СИТУАЦІЙ ЯК ВІДНОШЕННЯ ЇХ ОБЄКТИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ДО ПОТРЕБ

ОРГАНІЗМУ (СУБЄКТА)

В житті людини емоції визначають наступне:

це психічний процес імпульсивної регуляції поведінки людини, що базується на переживанні нею значущості тих чи інших фактів;

це оцінка впливу зовнішнього та внутрішнього середовища з позицій задоволення або незадоволення актуальних потреб людини;

це механізм нагального пошуку поведінки індивіда в визначеній ситуації,

що веде до успіху, з одночасним блокуванням безперспективної поведінки.

Емоції охоплюють усі психічні процеси та стани людини, оскільки виступають як внутрішня мова, як система знаків, сигналів, завдяки яким ми дізнаємось про життєве значення того, що відбувається довкола.

Важливим також є те, що емоції включають в себе:

) субєктивне переживання;

) внутрішню реакцію певних систем організму, особливо реакцію автономної нервової системи, серцево-судинної, дихальної і інш.;

) думки про емоції, та ситуації, що їх викликають;

) зовнішні виразні рухи, що можна помітити у виразі обличчя (міміка), рухах тіла (пантоміміка);

) схильність до певних дій.

Емоції людини виконують наступні функції:

СИГНАЛЬНА ФУНКЦІЯ - завдяки емоціям ми дізнаємось про значущі для нас події, про те, що відбувається навколо;

РЕГУЛЯТИВНА ФУНКЦІЯ - забезпечує напрямок і інтенсивність поведінки людини;

ЕКСПРЕСИВНА ФУНКЦІЯ - виражає внутрішні переживання індивіда в зовнішній формі - міміці, жестах, особливостях мовлення та т. інш.;

КОМУНІКАТИВНА ФУНКЦІЯ - за допомогою емоцій ми спілкуємось один з одним.

В житті людини велике значення мають не тільки безпосередньо емоції, а й такий їх специфічний прояв як почуття. Обидва явища хоч і існують в єдності, все ж мають суттєві відмінності.


ЕМОЦІЇПОЧУТТЯЕмоції - це реакції, які викликаються певними епізодичними впливами або внутрішніми станами організму. Почуття - це стале емоційне ставлення до різних сторін оточуючої дійсності. Емоції - це прості переживання, повязані з задоволенням або незадоволенням органічних потреб. Почуття повязані з вищими духовними потребами, що виникли в ході історичного розвитку людства. Емоції - повязані з першою сигнальною системою. Почуття повязані з другою сигнальною системою.

Таким чином, почуття більш складні афективні утворення, ніж емоції. Але розглядати емоції як нижчі, а почуття як вищі прояви афективності було б занадто спрощено. Діалектичне взаємовідношення між емоціями і почуттями можна охарактеризувати наступним чином. Емоції - це фаза виникнення і визрівання почуттів, момент їх перебігу. В свою чергу, почуття є фазою розкриття, виявлення і демонстрації емоцій. Тобто почуття - це в означеному сенсі є рівень розвитку емоційного процесу.

Емоційні явища відрізняються між собою за багатьма параметрами: за якістю, інтенсивністю, тривалістю, усвідомленістю, глибиною, генетичним походженням, складністю, умовами виникнення, функціями, дією на організм. На цій основі виділяють наступні види емоційних явищ:


ВИДИ ЕМОЦІЙНИХ ЯВИЩ ТА ЇХ ПАРАМЕТРИЕМОЦІЯ - це безпосереднє ситуативне, тимчасове відображення пристрасного переживання людиною ставлення до предметів, подій і явищ навколишнього світу, які мають для неї субєктивну значимість. Переживання емоцій повязане з задоволенням або незадоволенням людиною її актуальних потреб. Емоція - це душевне хвилювання, душевний рух. На біологічному рівні це сигнал до переключення від автоматичної підтримки фізіологічної рівноваги організму до активної орієнтовної діяльності, що виконує функцію пошуку нових умов для адаптації. Емоцією називається, наприклад, не саме почуття до музики, а стан насолоди, яке переживає людина, слухаючи музику в даний момент. ПОЧУТТЯ - більш стале і довготривале емоційне явище, яке полягає у своєрідному та стійкому переживанні ставлення людини до оточуючого світу. Почуття мають чітко вираженний предметний характер, оскільки людина не може переживати почуття взагалі, вони переживаються по відношенню до певних обєктів та явищ, формуються в процесі задоволення складних суспільних потреб. Характеризуються соціальністю - повязані з задоволенням суспільних потреб, предметністю - стійке ставлення людини до певних предметів та явищ. АФЕКТ - психологічний стан, в основі якого лежить сильне, відносно короткочасне емоційне переживання. Це реакція на екстремальну ситуацію. Відмінними рисами афекту є його ситуативність, узагальненість, велика інтенсивність, незначна тривалість, бурхливість. Характеризується значними змінами в свідомості, втратою самоволодіння, змінами всієї життєдіяльності організму. НАСТРІЙ - загальний, відносно невеликий за інтенсивністю, емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус протягом певного часу. Йому властива дифузність, відсутність чіткого звязку з обставинами дійсності. Характеризується підсвідомістю та слабкою виразністю. Може бути радісним, сумним тощо. СТРЕС - сильне емоційне збудження, а також сукупність стереотипних, філогенетично запрограмованих неспецифічних реакцій усього організму, що робить можливим підвищену фізичну активність. Виникає в скрутних, несподіваних та небезпечних ситуаціях. Сильні стреси порушують вегетатику, дезорганізують психіку, слабкі спонукають до дуже складної діяльності. ПРИСТРАСТЬ - стійке, глибоке та сильне емоційне праг - нення людини до певного обєкта. Максимальний інтерес до предмета пристрасті.

Звертає на себе увагу також поділ емоцій на активні або стенічні та пасивні або астенічні.

В багатоманітності емоційної сфери життєдіяльності людини виділяється така група емоцій, яка за своїм змістом може розлядатись як фундаментальна. Це емоції, на основі яких формуються всі інші емоційні стани і до них відносяться (за К. Ізардом):

ІНТЕРЕС-ХВИЛЮВАННЯ - позитивна емоція, яка сприяє розвитку навичок і вмінь, засвоєнню знань, мотивованого навчання, творчих спрямувань. Вибіркове ставлення особистості до оточуючих обєктів завдяки їх певному життєвому значенню та емоційній привабливості.

РАДІСТЬ - позитивне емоційне збудження, яке повязане з можливістю достатньо повного задоволення актуальної потреби, ймовірність чого до цього моменту була незначна або невизначена.

ГОРЕ-СТРАЖДАННЯ - негативна емоція, яка повязана з одержанням інформації про неможливість задоволення важливої життєвої потреби, а також можливими життєвими втратами. Найчастіше протікає у формі емоційного стресу і має астенічний характер та супроводжується упадком духу, відчуттям одинокості, покинутості, нерозуміння оточуючими, особистої непотрібності.

ГНІВ - емоція (негативна за знаком) викликана раптовою появою серйозної перешкоди на шляху задоволення надзвичайно важливої для субєкта потреби, а також в разі розходження поведінки іншої людини з нормами етики, моралі. Прояв гніву виглядає насупленими бровами, відтопиреними губами, виставленою вперед нижньою губою, стиснутими кулаками, сильною жестикуляцією. Може протікати у формі афекту (вибуху гніву). Має стенічний характер.

ПРОВИНА - негативна емоція, яка виникає як результат розбіжностей між очікуваною та реальною поведінкою, а також в разі порушень, які неспівпадають з моральними, естетичними або ідеологічними принципами та установками субєкта, особливо в ситуаціях, в яких людина відчуває особисту відповідальність. Провина - це засудження своїх вчинків та самого себе, може супроводжуватися почуттям каяття та зниженням самооцінки.

ОГИДА - негативна емоція, змістом якої є бажання "звільнитись від чогось або когось". Може виникати разом з емоцією гніва.

ПРЕЗИРСТВО - негативна емоція, яка виникає в міжособистісних взаємовідносинах і виявляється в неможливості прийняття однією людиною поглядів, поведінки, життєвих позицій іншої людини як значимих. Це "холодна" емоція, що веде до деперсоналізації іншої людини або цілої групи, втрати ними значущості для інших та переживанням іншими своєї переваги. Презирство, може зявлятись разом з гнівом та огидою і це зветься "ворожою триадою".

СТРАХ - негативна емоція, яка проявляється при одержанні субєктом інформації про можливу втрату для його життєвого благополуччя, про реальну або уявну небезпеку, яка йому загрожує. Вважається найсильнішою негативною емоцією, яка може паралізувати людину, або мобілізувати її енергію.

СОРОМ - негативна емоція, яка виражається в усвідомленні невідповідності особистих думок, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням оточуючих, а й особистим уявленням про належні думки, поведінку і зовнішній вигляд. Повязана з прогнозуванням засуждення або різкої негативної оцінки в свій адрес з боку оточуючих.

ЗДИВУВАННЯ - швидкоплинна емоційна реакція на особливості обєкта спостереження. Виникає раптово, повязана з парадоксальним фактом або явищем і відволікає увагу від інших обєктів. Не має чіткого вираження позитивного або негативного знака.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЕМОЦІЙНІ ПРОЯВИ: індивідуальні емоційні прояви визначаються такими рисами як ЕМОЦІЙНА ЗБУДЛИВІСТЬ, ЕМОЦІЙНА ІМПУЛЬСИВНІСТЬ І АФЕКТИВНІСТЬ, ЕМОЦІЙНА СТІЙКІСТЬ, СИЛА, ТЕМП І РИТМ ЕМОЦІЙНИХ РЕАКЦІЙ, ЕМОЦІЙНИЙ ТОНУС.

Можна вказати наступні варіанти сполучення вказаних рис:

велика емоційна збудливість поєднується з великою емоційною стійкістю;

велика емоційна збудливість поєднується із слабкою емоційною стійкістю;

слабка емоційна збудливість поєднується з великою емоційною стійкістю;

слабка емоційна збудливість поєднується із слабкою емоційною стійкістю.

За індивідуальними емоційними проявами розрізняють декілька емоційних типів людей, а саме.

Збудливі емоційні натури, які дуже легко "запалюються" під впливом подразників. Для таких натур характерна поривчастість, імпульсивність, яка часто переходить в афект.

Сентиментальні натури, що характеризуються схильністю до споглядання. Світ для них відображається наче через призму переживань і емоційних станів. Ці натури чутливі і пасивні: їх почуття не викликають активної діяльності, світ їх переживань мовби замкнений в самому собі.

Пристрасні натури, що виключно дійові, проявляють прагнення і відданість улюбленій справі, вони живуть багатим і напруженим, емоційно насиченим життям. У них завжди є предмет пристрасті. Це люди глибоких, великих почуттів.

Холодні натури. Їх інколи називають "людьми холодного розрахунку". Це люди, у яких почуття, емоції проявляються в такій мінімальній мірі, що практично майже не мають впливу на їх поведінку, вчинки і дії.

ВИДИ ПОЧУТТІВ

Залежно від спрямованості особистості, почуття поділяють на:

МОРАЛЬНІ - переживання людиною її ставлення до інших людей, суспільних явищ та процесів;

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ - почуття, повязані з пізнавальною, інтелектуальною діальністю;

ЕСТЕТИЧНІ - почуття прекрасного, особливо яскраво виявляється в сприйманні та ставленні до творів мистецтва, явищ природи та суспільного життя;

ПРАКСИЧНІ - почуття, повязані з виконанням людиною певної діяльністі.


3.2 Воля


ВОЛЯ - ЦЕ СВІДОМА ОРГАНІЗАЦІЯ І САМОРЕГУЛЯЦІЯ ЛЮДИНОЮ СВОЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ, СПРЯМОВАНА НА ПОДОЛАННЯ ТРУДНОЩІВ ПРИ ДОСЯГНЕННІ ПОСТАВЛЕНИХ ЦІЛЕЙ.

Воля як характеристика свідомості й діяльності виникла разом з виникненням суспільства і трудової діяльності;

Воля є важливим компонентом психіки людини, нерозривно повязаної з мотивами, пізнавальними та емоційними процесами;

Вольові дії за своєю природою причинно зумовлені, виникають в процесі активної взаємодії з середовищем;

Вольові властивості (якості) особистості являють собою стійкі психічні утворення;

Вольова активність має складну психологічну структуру і включає в себе 1) ставлення до зовнішніх впливів;

) мотивацію;

) свідому саморегуляцію.

ФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ВОЛІ

Подразники зовнішнього світу і сигнали, які надходять від внутрішніх органів, викликають збудження відповідних ділянок мозку. Виникле збудження поширюється до моторної зони, приводить в діяльний стан численні нервові зони. Вольовий процес здійснюється до тих пір, поки в корі головного мозку наявне відповідне джерело збудження. В підтримці цього джерела велика роль належить ретикулярній формації, яка відсіює, не пропускає до кори непотрібні в даний час імпульси та підживлює енергією збудженої зони.

Вольове регулювання поведінки здійснюється за попередньо складеною програмою. Порівняння досягнутого результату з наміченою програмою здійснюється в лобових долях кори головного мозку, руйнування яких приводить до абулії (хворобливому безвіллю).

Фізіологічною основою вольових дій є складна взаємодія першої і другої сигнальних систем. Але провідне місце в цьому процесі належить другій сигнальній системі. Тому слово і відіграє надзвичайно велику роль в вольовій регуляції.

Воля виявляється тільки в довільних діях, тому їх слід відрізняти від дій мимовільних. Останні мають імпульсивний характер, не усвідомлюються або недостатньо усвідомлюються, здійснюються без раніше поставленої мети і усвідомлення вольового напруження. До таких дій відносяться також звичні дії, які здійснюються без довільних зусиль, на основі раніше закріплених стереотипів. Це дії за шаблоном, за інерцією.

Власне вольовими діями людини називаються дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і такі, що повязані з подоланням труднощів. Суттєво, що це дії розумові, тобто базуються на мові та мисленні і завжди більш-менш сплановані.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ

ПЕРВИННІ (БАЗАЛЬНІ) вольові якості особистості: СИЛА волі, ЕНЕРГІЙНІСТЬ, НАПОЛЕГЛИВІСТЬ, ВИТРИМКА, СМІЛИВІСТЬ тощо;

ВТОРИННІ (ХАРАКТЕРОЛОГІЧНІ) вольові якості особистості: ХОРОБРІСТЬ, РІШУЧІСТЬ, УПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ, САМОВОЛОДІННЯ тощо;

ТРЕТИННІ (МОРАЛЬНО-ЦІННІСНІ) вольові якості особистості: ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ПРИНЦИПОВІСТЬ, ОБОВЯЗКОВІСТЬ, ІНІЦІАТИВНІСТЬ, ДІЛОВИТІСТЬ тощо.

СТРУКТУРА ВОЛЬОВОГО АКТУ

МОТИВАЦІЯ ВОЛЬОВОГО ВЧИНКУ. Під мотивацією в психології розуміють три відносно самостійних види психологічних явищ. Це ДЖЕРЕЛО АКТИВНОСТІ: мотивація пояснює, чому виникає стан активності, які потреби спонукають субєкта до діяльності. Це СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ: вибір того, на що направити поведінку людину. Це ЗАСОБИ САМОРЕГУЛЯЦІЇ: до них відносяться емоції, бажання, потяги тощо.

ЛАНКИ ВОЛЬОВОГО АКТА: потяг або бажання, боротьба мотивів, прийняття рішення, виконання. ПОТЯГ або БАЖАННЯ: перше - це мотив діяльності, який являє собою ще недиференційовану, недостатньо чітко усвідомлену потребу; друге як мотив діяльності характеризуються достатньою усвідомленістю потреби. БОРОТЬБА МОТИВІВ - одне бажання протиставляється іншому бажанню, стикається з ним. ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ, тобто вибирається певна мета і спосіб її досягнення. ВИКОНАННЯ - рішення переходить у дію.

ВОЛЬОВЕ ЗУСИЛЛЯ. Це форма емоційного стресу, яка мобілізує внутрішні ресурси людини (память, мислення, уяву тощо), створює додаткові мотиви до дії, які відсутні або недостатні. Загальмовує дію одних і підсилює дію інших мотивів. Мобілізує людину на подолання зовнішніх перешкод. Перемога над лінощами, страхом, втомою в результаті вольового зусилля дає значне емоційне задоволення, переживається як перемога над собою. Звичка здійснювати вольове зусилля стає обовязковою умовою формування стійкого характеру.

ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ

ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ - полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, обумовленими її твердими переконаннями.

Недостатня ж цілеспрямованість, яка свідчить про слабовілля людини, характеризується відсутністю у неї стійких загальних цілей і схильністю у зв язку з цим легко піддаватися випадковим спонуканням, бажанням.

ПРИНЦИПОВІСТЬ - полягає в умінні людини керуватися в своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємовідносини між людьми.

САМОСТІЙНІСТЬ - Полягає в умінні обходитися в своїх діях без чужої

допомоги, а також в умінні критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань.

ІНІЦІАТИВНІСТЬ - характеризується умінням всупереч сформованим у особистості стереотипам находити нові, нешаблонні рішення і засоби їх досягнення.

Несамостійність і безиніціативність волі особливо виразно виступають у формі навіюваності і негативізму, який являють собою яскравий прояв слабовілля людини. Навіюваністю називають схильність людини легко піддаватися чужим впливам, пропозиціям або порадам, приймати і виконувати їх без достатньої обєктивної підстави. Негативізм проявляється в схильності людини відкидати сторонні впливи, діяти всупереч ним, незважаючи на відсутність доступних обєктивних підстав для цього.

ВИТРИМКА - характеризується вмінням людини гальмувати небажані спонукання і не допускати дій, що перешкоджають досягненню поставленої мети.

Нестриманій людині важко загасити виникле бажання подолати недоречний сором, подолати втому або затаїти зовнішній вияв своїх переживань.

РІШУЧІСТЬ - полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти і досягати кінцевої мети.

Нерішучість, що є проявом слабкої волі, виявляється в тому, що людина приймає рішення або надто повільно, або ж навпаки, дуже поквапливо.

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ - полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти і досягати мети до кінця.

Ненаполегливі люди можуть с самого початку виявити навіть велику енергію, однак вони швидко начинають її послабляти, "видихаються" і припиняють свої дії.

ОРГАНІЗОВАНІСТЬ - полягає в умінні людини керуватися в своїй діяльності твердо наміченим планом.

ДИСЦИПЛІНОВАНІСТЬ - свідоме підкорення своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленому порядку.

СМІЛИВІСТЬ - вміння побороти страх і йти на виправданий ризик заради досягнення мети, не дивлячись на небезпечність для особистого благополуччя або навіть життя.


ПАРАМЕТРИ ВОЛЬОВОЇ АКТИВНОСТІ ЛЮДИНИСИЛА ВОЛІ Характеризуються тим, які за складністю труднощі переборюються людиною. Чим більше перешкод людина переборює, тим сильніша її воляСТІЙКІСТЬ ВОЛІОдні й ті ж обєктивні труднощі можуть бути суб'єктивно неоднаковими для різних людей ШИРОТА ВОЛІВизначаються тим, як часто в особистості проявляються ті або інші вольові проявиМОРАЛЬНА СПРЯМОВАНІСТЬВольові дії завжди мотивовані, вольова активність має певну моральну спрямованість. Тому при характеристиці волі основну увагу звертають на рівень (високий, низький) її розвитку

Якщо ступінь вольового розвитку характеризує динамічну сторону волі (з якою силою вона проявляється, наскільки стійка, які сторони діяльності охоплює), то рівень - моральну сторону, яка визначається рівнем мотивації поведінки особистості.



ВИХОВАННЯ ВОЛІ

ВИХОВАННЯ ВОЛІ - ЦЕ ПО СУТІ ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ЦІЛОМУ, А НЕ ЯКОЇСЬ ОДНІЄЇ ЇЇ ЯКОСТІ

ВИХОВАННЯ ВОЛІ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ПРАВИЛЬНОГО СПОЛУЧЕННЯ СВІДОМОГО ПЕРЕКОНАННЯ ЛЮДИНИ, В ПЕРШУ ЧЕРГУ ДИТИНИ, З ОРГАНІЗАЦІЄЮ ВИМОГ ДО ЇЇ ПОВЕДІНКИ

Справжні дійові вимоги характеризуються тим, що їх виконання або невиконання реально впливає на життєві відносини людини, на її взаємини з оточуючими людьми, а також на її ставлення до самої себе.

Свідоме переконання людини повинно органічно поєднуватися з організацією її практичного досвіду здійснення вольових дій, вчинків.

Позитивне значення для виховання волі мають передусім свідомі цілеспрямовані вправи у здійсненні вольових дій, тобто вправи, повязані з свідомим прагненням людини навчитися володіти собою, опанувати вольові способи поведінки.

В цілому, виховання волі у людини відбувається як єдиний процес, у якому моменти усвідомлення, переконування і виправлення, набування досвіду взаємоповязані та взаємозумовлені.

ГОЛОВНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ:

АМБІВАЛЕНТНІСТЬ ПОЧУТТІВ - одночасне переживання людиною протилежних почуттів до будь-якого обєкта.

АСТЕНІЧНІ ЕМОЦІЇ - емоції, що гальмують діяльність людини.

АФЕКТ - сильний та швидкоплинний емоційний стан людини, що супроводжується підвищеною рухливістю та вісцеральними проявами.

БАЖАННЯ - емоційно насичена форма активності людини, що спрямована на задовільнення усвідомленої потреби за допомогою визначеного предмету.

БОРОТЬБА МОТИВІВ - етап вольової дії, повязаний з прийняттям рішення.

ВИЩІ ПОЧУТТЯ - естетичні, інтелектуальні, моральні та праксичні почуття.

ВОЛЬОВЕ ЗУСИЛЛЯ - форма психічного відображення у вигляді здатності людини до вибору дій, повязаних з подоланням зовнішніх або внутрішніх перешкод.

ВОЛЯ - свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, яке відбивається у її вмінні долати зовнішні і внутрішні труднощі при здійсненні цілеспрямованих дій та вчинків.

ВОРОЖА ТРИАДА - єдність в одному емоційному стані людини презирства, гніву та огиди.

ДЕПРЕСІЯ - афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном, зміною мотиваційної сфери, когнітивних уявлень і загальної пасивності поведінки.

ЕМОЦІЇ - 1) особливий клас психічних процесів та станів, які повязані з потребами та мотивами людини, і які мають форму безпосередньо-почуттєвого переживання значущості діючих на субєкта явищ та ситуацій;

) на відміну від афектів досить тривалий та менш інтенсивний емоційний стан людини, ситуативний та ідеаторний за своїм характером, що завжди має свій предмет.

НАСТРІЙ - порівняно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, що відбувається на позитивному або негативному емоційному фоні психічного життя індивіда.

ПОТЯГ - психічний стан, що виражає недиференційовану, неусвідомлену або недостатньо усвідомлену потребу субєкта.

ПОЧУТТЯ - одна з основних форм відносно стійкого емоційного переживання людиною свого відношення до предметів та явищ оточуючого світу.

ПРИЙМАННЯ РІШЕННЯ - вибір одного з варіантів вирішення завдань.

ПРИСТРАСТЬ - глибоке, абсолютно домінуюче емоційне переживання; єдність емоцій, мотивів, почуттів, сконцентрованих навколо якоїсь діяльності або предмету.

СОРОМ - емоція, що виникає в результаті усвідомлення людиною реальної чи уявної невідповідності своїх вчинків прийнятим у даному суспільстві нормам та вимогам моралі.

СТЕНІЧНІ ЕМОЦІЇ - емоції, що активізують діяльність людини.

СТРЕС - особлива форма переживання, що виникає в екстремальній життєвій ситуації і потребує максимальної нервово-психічної мобілізації людини.

ТРИВОГА - негативний емоційний стан, що виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки, а також в очікуванні несприятливого розвитку подій.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБМІРКОВУВАННЯ:

Як співвідносяться між собою воля та рефлексія?

Чому люди відчувають великий страх перед зміями, але не лякаються машин на дорозі, хоча останні значно небезпечніші для нашого життя?

Як повязані емоції з потребами людини?

Чому негативні емоції не менш корисні, ніж позитивні?

Чому багаті "плачуть" так само часто, як і бідні?

Що таке щастя?

Чи можна казати про наявність у людини емоційного інтелекту?

Як поєднані між собою воля та емоції?

Як поєднані між собою воля та мова?

Бібліографія


1. Бондарчук Е.И., Бондарчук Л.И. Основы психологии и педагогики: Курс лекций. - К.: МАУП, 1999. - 168 с.

. Гамезо М.В., Дорошенко И.А. Атлас по психологии. - М.: Просвещение, 1986. - 272с.

. Дубравська Д.М. Основи психології: Навчальний посібник. - Львів: Світ, 2001. - 280 с.

. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах. - Мн.: Харвест, 1999. - 384 с.

. Маклаков А.Г. Общая психология. - СПб.: Питер, 2002. - 592 с.

. Немов Р.С. Психология. Кн.1. - М.: Владос, 1994. - 576 с.

. Петровський А.В., Ярошевский М.Г. Психология: Учебник для студ. высш. учебн. заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2002. - 512 с.

. Психология. Учебник / Под ред. Крылова А.А. - М.: Проспект, 1999. - 584 с.

. Психологія. Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова. - К.: Либідь, 1999.

. Реан А.А. Психология и педагогика: Учебник / А.А. Реан, Н.В. Бордовская, С.Н. Розум. - СПб.: Питер, 2002. - 423 с.

. Столяренко Л.Д. Основы психологии: Учебное пособие. - Ростов н/Д: Феникс, 2003. - 2003 с.


Теги: Основи психології  Учебное пособие  Психология
Просмотров: 17709
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Основи психології
Назад