Дотримання мовних норм як запорука правильного написання текстів документів


Дотримання мовних норм як запорука правильного написання текстів документів


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕКСТ ЯК ГОЛОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ ДІЛОВОГО ДОКУМЕНТА

.1 Загальні вимоги до створення тексту службового документа

.2 Змістова композиція тексту

.3 Лінгвістична композиція

РОЗДІЛ 2. МОВНІ НОРМИ В ОФОРМЛЕННІ ДІЛОВИХ ДОКУМЕНТІВ

.1 Лексико-стилістичні норми

.2 Морфологічні норми

.2.1 Написання і відмінювання власних особових назв

.2.2 Написання закінчень родового відмінка однини іменників чоловічого роду II відміни

.2.3 Звязок числівників з іменниками

.2.4 Рід та особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням

.3 Орфографічні норми

.3.1 Правила скорочень у текстах документів

.3.2 Позначення цифрової інформації в документах

.3.3 Позначення голосних у російських та в інших словянських власних назвах

.4 Синтаксичні норми

.4.1 Речення як складова тексту документа

.4.2 Текст як надфразова єдність, або складне синтаксичне ціле

РОЗДІЛ 3. ТИПОВІ ПОМИЛКИ В ТЕКСТАХ ДІЛОВИХ ДОКУМЕНТІВ

.1 Композиційні помилки

.2 Логічні помилки

.3 Синтаксичні помилки

.4 Морфологічні помилки

.5 Лексичні помилки

.6 Стилістичні помилки

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури


ВСТУП


Текст - головний реквізит, завдяки якому складається та оформлюється весь документ. Починаючи складати документ, насамперед слід визначити його доцільність, впевнитись у відповідності змісту, що має в ньому бути, компетенції певного субєкта, правильно визначити вид документа для фіксації управлінської дії.

Актуальність теми запропонованої магістерської роботи полягає в тому, що знання та дотримання мовних норм є запорукою правильного написання текстів документів будь-якого типу та складності.

Мета магістерської роботи - дослідити мовне оформлення ділових документів, а саме вивчити найпоширеніші помилки, які трапляються в текстах при відхиленні від мовної норми.

Завданням магістерської роботи є вивчення:

1)тексту як головного елемента ділового документа;

2)мовних норм;

)типових помилок у текстах документів;

Практичне значення магістерської роботи полягає в розгляді тексту як головного реквізиту ділового документа, застосуванні мовних норм при складанні службових документів, а також наводяться приклади типових помилок, що зустрічаються у текстах ділових документів.

Предметом дослідження є загальні вимоги до оформлення тексту ділового документа.

Обєктом дослідження є мовне оформлення документів у сфері діловодства.

Метод дослідження - описовий.

У першому розділі характеризуються текст як головний елемент ділового документа, а саме розглядаються загальні принципи, яких слід дотримуватися при укладанні текстів службових документів, змістова та лінгвістична композиції тексту

При створенні документа слід памятати, що його текст має бути зрозумілим. Для цього потрібно ретельно добирати слова, уживати тільки такі мовні елементи, які однозначно сприйматимуться у відповідному контексті.

Під час оформлення офіційних листів, довідок, договорів, угод, протоколів, постанов, судових рішень тощо дуже важливо брати до уваги особливості офіційно-ділового стилю літературної мови. Основними рисами цього стилю є вживання певних усталених фраз і мовних зворотів, наявність тих чи інших реквізитів документа й належне їх оформлення.

Змістова композиція тексту відіграє велике значення у побудові документа. Це форма вираження і розвитку теми, що обєднує всі його елементи в єдине ціле. Вона містить змістову структуру, що передбачає виділення у тексті основних композиційних частин, засоби розміщення змісту тексту - „семантичні опори та лексичну стратифікацію тексту.

Лінгвістична композиція передбачає ієрархію мовних одиниць, з яких складається текст. У цій ієрархії кожна одиниця вищого рівня містить одиниці більш низького рівня: текст (чи макротекст), мікротекст (надфразову єдність) та в окремих випадках - речення. Її складність залежить від обсягу тексту - чим більший обсяг, тим складніша лінгвістична структура ті більша кількість рівнів. Співвідношення між складовими тексту: речення - складне синтаксичне ціле (мікротекст) - текст (макротекст).

У другому розділі розглядаються мовні норми в оформленні ділових документів.

Унормованість є однією з найважливіших ознак літературної мови, тому так важливо дотримуватися загальноприйнятих мовних норм у текстах ділових документів, зокрема й послуговуючись офіційно-діловим стилем. Мовна норма - сукупність загальноприйнятих, усталених правил, що відповідають системі мови і сприймаються її носіями як зразок спілкування в певний термін розвитку мови й суспільства.

Норми охоплюють усі рівні мови. У магістерській роботі представлені та розкриті такі мовні норми:

·лексичні - регулюють правильність використання слова відповідно до властивого йому значення, а також правила сполучуваності слів у реченні;

·стилістичні - регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови;

·граматичні (морфологічні та синтаксичні) - визначають літературні форми слів, правила побудови словосполучень та речень;

·орфографічні - фіксують систему правил написання слів.

Розглядаючи лексико-стилістичні норми, особливу увагу ми приділяли способам творення та особливостям використання документознавчої термінології, бо з часом швидко розвиваються та ускладнюються документознавчі поняття та їх термінологізація, а також поповнюються терміносистеми новими суміжно-галузевими термінами й загальновживаними словами.

Граматичні й орфографічні норми мають низку мовних особливостей, які найчастіше зустрічаються в текстах ділових документів, зокрема:

·уживання іменника в невідповідній формі відмінка;

·написання власних особових назв;

·звязок числівника з іменником;

·правила скорочень;

·позначення цифрової інформації в документах;

·уживання різних типів синтаксичних конструкцій, тощо.

Саме недотримання цих норм призводить до виникнення помилок під час складання текстів документа.

У третьому розділі висвітлені типові помилки, які найчастіше зустрічаються в текстах ділових документів.

Грамотним вважається текст документа, у якому логічно викладено думки, правильно вжито відповідні терміни й застосовано слова на позначення та розяснення понять. Відсутність помилок - це запорука правильного й однозначного витлумачення інформації адресатом.

Головною причиною помилок (помилкою вважається відхилення від мовних норм), що найчастіше мають місце в текстах офіційних документах, зокрема є:

·порушення основних законів логіки;

·невживання паралелізму мовних конструкцій;

·неправильний вибір граматичних форм стану;

·недоречне або невиправдане вживання іноземних мов;

·застосування плеоназмів, тавтологій;

·застосування близьких за звучанням, але різних за значенням слів на позначення окремих понять;

·штучне подовження мови та ін.

Найчастіше такі помилки виникають унаслідок незнання укладачем композиції або структури тесту та лексичних особливостей мови, недотримання законів логіки, порушення порядку слів у реченні, нераціональне використання кількісних числівників, неправильний вибір стану та ін.

Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг магістерської роботи - 90 сторінок.

текст службовий документ


РОЗДІЛ 1.

ТЕКСТ ЯК ГОЛОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ ДІЛОВОГО ДОКУМЕНТА


1.1 Загальні вимоги до створення тексту службового документа


Підготовка - найважливіший етап у створенні документа. А.П. Коваль називає основні принципи, яких слід дотримуватися при укладанні текстів службових документів (див.: дод. А) [20, c. 107 - 110]. Серед них - обєктивність, що виражається у реальному відображенні дій, констатації фактів, які відбулися чи відбуваються. Службові документи оформляються переважно від імені юридичної особи - установи або її структурного підрозділу, тому субєктивно-оцінювальна модальність має бути зведена до мінімуму. Більшість службових документів пишеться не від першої, а від третьої особи. При цьому займенники замінюються іменниками: Фірмі потрібні... Університет не заперечує... Можлива беззайменникова конструкція: Просимо (Прошу...)... Надсилаємо... Повна обєктивність досягається високим ступенем безособовості, відсутністю особистих моментів в оцінюванні фактів, певних виробничих ситуацій у викладі, зокрема в доборі лексики, синтаксичній будові.

Логічна послідовність викладу досягається тісним логічним звязком усіх компонентів документа, чітко виявленими причинно-наслідковими звязками між фактами, причому ці звязки можуть виражатися у межах одного речення чи в цілому тексті. Крім того, логічна послідовність може реалізовуватися іншими типами звязків: протиставленням (вираженим сполучниками проте, однак), логічним підкресленням черговості (одночасно, спочатку, потім), мети (з цією метою, для цього, тому), результативності (отже, таким чином, у результаті), конкретизацією певного місця у тексті (наприклад, зокрема, як-от).

Повнота інформації полягає у тому, що всі необхідні для правильного розуміння документа складники думки мають у тексті своє словесне вираження, ніщо не пропущено, немає недомовок, двозначностей. Отже, повним називають документ, зміст якого вичерпує всі обставини, повязані з вирішенням питання, що розглядається.

Точність, ясність викладу передбачають однозначність розуміння змісту документа, уникнення двозначності. Доцільно дібрані слова і вирази, які найбільш економно і водночас повно передадуть думку, сприятимуть конкретності викладу. Проте конкретність, ясність не досягаються за рахунок повноти викладу, а забезпечуються точним добором потрібного слова, правильним використанням термінів, уникненням професіоналізмів, чітким і точним формулюванням прохань, пропозицій, наказів, вдалим виділенням і наголошенням основної думки.

Ясність тексту визначається правильністю його композиційної структури, відсутністю логічних помилок, чіткістю формулювань; передбачає уникнення суперечностей, що виявляються у такому: ужиті в тексті слова можуть належати до різних сфер мовлення (книжні слова, професіоналізми, розмовні слова, русизми), що ускладнює сприймання тексту; зміст не відповідає синтаксичній формі (наприклад, прохання, викладене в категоричній формі, стає схожим на наказ); порушенні смислового плану (викладені аргументи суперечать один одному). Текст слід вважати зрозумілим, якщо при першому його сприйманні адресат зрозумів той смисл, який був закладений у нього автором. Такий текст не потрібно перебудовувати, виправляти, удосконалювати.

Переконливість - надзвичайно важлива риса службових документів: аргументовано, доказово викладений зміст документа може пришвидшити прийняття управлінського рішення, створити умови для налагодження співробітництва, змінити терміни виконання зобовязань у договорі тощо. Переконливість викладу забезпечується обґрунтуванням думки, доказовістю матеріалу, точністю в доборі фактів і цифрових даних. В основному тексті мають бути відображені лише основні, найважливіші положення й аргументи. Однак до основного тексту може входити вся інформація, часто такий документ оформляється у вигляді таблиці чи анкети.

А.П. Коваль зазначає, що адресант прагне досягти переконливості, але це не завжди вдається на практиці через занадто поверхові й недосконалі словесні формули. Наприклад, часто повторювані прислівники на зразок наполегливо, переконливо, негайно, дуже втрачають своє призначення бути прискорювачами дій і стають звичайними, позбавленими сили переконання, доказовості. Тому слід чітко регламентувати їх уживання, щоб зберегти їх ефективність.

Лаконічність викладу досягається продумуванням послідовності всіх етапів викладу змісту, добором аргументів (кожен аспект думки має бути чітко аргументований мінімальною кількістю даних). Лаконічним вважається документ, у якому немає зайвих слів, повторень, розтягнутої аргументації, плутанини в деталях. Цього можна досягнути шляхом заміни складних речень простими (за необхідності - ускладненими дієприкметниковими й дієприслівниковими зворотами), уживанням стандартних мовних зворотів, які потребують мінімального напруження уваги при сприйманні та пришвидшують процес читання, уживанням загальноприйнятих скорочень, умовних позначок і символів тощо.

Нормативність мовних засобів, які вживаються у текстах службових документів. Мовне оформлення тексту має відповідати нормам сучасної української літературної мови. Головна вимога - зрозумілість - забезпечується вживанням загальновідомих слів, офіційних термінів, унормованих у словниках, довідниках. Оскільки мова виконує активну стимулювальну й регулювальну роль у діяльності органів управління, то добір відповідних мовних конструкцій впливає на дієвість директивної і розпорядчої документації. Це зобовязує документознавців добре володіти українською літературною мовою, її законами й нормами, щоб щоразу добирати лише найдоцільніші та найпереконливіші мовні засоби.

1.2 Змістова композиція тексту


Композиція тексту - це побудова документа, яка обєднує всі його елементи в єдине ціле. Це форма вираження і розвитку теми. Традиційно виділяють два рівні композиції - змістовий (змістово-логічний) і лінгвістичний [37, с. 141 - 148].

Змістова композиція містить змістову структуру, що передбачає виділення у тексті основних композиційних частин, засоби розміщення змісту тексту - „семантичні опори та лексичну стратифікацію тексту.

Зміст (текст) службового документа визначається його номіналом і видом номіналу, які є важливими елементами підготовки читача до сприйняття інформації, закладеної у повідомленні.

У композиційному відношенні тексти службових документів є клішованими, тобто із чітко визначеною композиційною структурою. Змістова композиція тексту службових документів передбачає його поділ на такі композиційні частини: вступ, основна частина - доказ чи виклад, закінчення. Наприклад: Державна комісія у грудні 2005 р. прийняла в експлуатацію технологічну лінію з виготовлення компресорів (вступ). За час уведення лінії в експлуатацію її продуктивність не збільшилася (доказ). Уважаємо за необхідне уточнити продуктивність лінії та визначити якість продукції, що випускається (закінчення).

У вступній частині викладають підстави для створення документа. Вступна частина готує до сприйняття документа. Наприклад: Протягом 23-27 квітня 2006 р. комісія ВАТ „Укрбудінвест» провела огляд приміщення проектно-конструкторського бюро ВАТ „Ленд ЛТД...

Якщо другий компонент тексту - виклад, то він має містити чіткий, послідовний, обєктивний опис фактів, ситуацій, перелік правил, норм, положень. Виклад, на підставі якого ухвалюються рішення, стає доказом. Виклад властивий документам описового, констатувального характеру: статутам, правилам, положенням, інструкціям, довідкам тощо. Наприклад:

Секретар-референт несе відповідальність за:

.1. Якість документів, поданих керівництву для підписання.

.2. Недбале ставлення до реєстрації та ведення документів.

.3. Зберігання документації, розголошення відомостей, що мають гриф „КТ, „Конфіденційно, „Таємно, „Для службового користування.

У випадку, коли другим компонентом виступає доказ, він має містити аргументовану інформацію про необхідність прийняття певних управлінських рішень. Аргументованість змісту досягається точним, обєктивним описом дій, ситуації: вказівкою на час, дату події, її причини та наслідки, посилання на документи, які підтверджують чи спростовують правильність оцінювання подій, підтверджують необхідність уживання певних заходів чи здійснення конкретних управлінських дій. Наприклад:

З метою перевірки наказу по міністерству „Про уживання заходів з упровадження основних правил діловодства від 13.06.2006 № 65

НАКАЗУЮ:...

У закінченні подають висновки, прохання, пропозиції, розпорядження, рекомендації. Закінчення може бути активним чи пасивним. В активному закінченні точно вказується, яку дію має виконати адресат. Наприклад: Запрошуємо директора Вашого управління взяти участь у роботі наради.

Пасивне закінчення інформує про певні події, обставини, факти. Наприклад: Комісія пропонує встановити потужність технологічної лінії розміром 30 млн. листів на рік.

Текст документа, що складається з закінчення, називається простим. У разі, коли він містить й інші логічні елементи, - складним. Залежно від змісту документа використовують прямий (вступ, основна частина й закінчення) або зворотний (у зворотному порядку викладають - закінчення, основна частина, без вступу) порядок розміщення елементів тексту[40, с. 56-57].

Можливі різні варіанти розміщення смислових складників тексту. Наприклад, вступ - виклад:

Відповідно до п. 3 договору № 23 від 24.11.2006 комісія провела перевірку організації діловодства у ВАТ „Сокіл (вступ). Комісія вважає, що документування діяльності ВАТ „Сокіл проводиться згідно з нормативно-правовими актами з діловодства... (виклад).

Доказ - закінчення:

Згідно зі Статутом тресту і Положенням про будівельне управління (доказ) трест не заперечує проти проведення проектно-дослідних робіт з метою відведення земельної ділянки для будівництва будівельним управлінням профілакторію у м. Миргороді (закінчення).

Закінчення - доказ:

Прошу звільнити мене з посади бухгалтера (закінчення) у звязку з виходом на пенсію (доказ).

Виклад:

Для товариства з обмеженою відповідальністю „Левада відкрито валютний розрахунковий рахунок № 298756764 в Українському АКБ „Надра, м. Київ, МФО 521383.

Закінчення:

Просимо надіслати розрахунок-заявку необхідної кількості примірників каталогів на промислові товари для потреб ТОВ „Техносервіс.

Крім того, заголовок до тексту та додатки є елементами тексту. Їх наявність свідчить про гармонійну єдність та узгодженість складників тексту службових документів. Заголовок до тексту - це максимально коротке позначення його змісту. Відповідає на питання: про що? кого? чого? Оформлюється за допомогою іменників, віддієслівних іменників у поєднанні з іншими частинами мови - прикметниками, прислівниками, числівниками.

Додатки можуть пояснювати чи деталізувати окремі аспекти тексту (у службових записках, звітах, заявах, листах) або виступати самостійними документами (проект договору, програми, постанови тощо).

Лексичний розподіл змісту, який називається лексичною стратифікацією, є наступним аспектом змістової композиції. Тема тексту документа знаходить свій вияв у тематичних групах лексики, що обєднуються у тематичні ланцюжки, які забезпечують тематичну цілісність[51, с. 30-31].

Іменники найбільш точно виражають тему тексту, дієслова є засобами семантичного звязку слів, семантика яких не містить загальних сем.

Тематичний ланцюжок може складатися з термінованої лексики, яка залежить від законодавчих і нормативних актів органів влади й управління і забезпечує точне формулювання термінів: юридичних (власник, закон, реєстрація, власність, акт, приватизація, оренда, викуп, приймання та передавання обєктів тощо), економічних (дотація, витрати, купівля-продаж, бюджет, видатки, прибуток, платіж, кошторис, статті бюджету й т. ін.), економіко-правових (погашення кредиту, право власності, термін реалізації товару, сертифікат якості тощо).

Значну роль у передаванні змістової інформації відіграють номенклатурні назви - своєрідні етикетки предметів, явищ, понять. На відміну від термінів, в основі яких лежить загальне поняття, номенклатурні назви позначають одиничне поняття. До номенклатури належать найменування підприємств, установ, організацій; географічні назви; серійні марки машин, верстатів, приладів.

Тематичні групи складають віддієслівні іменники, які часто позначають опредмечену дію: пропонувати - вносити пропозиції, відповідати - нести відповідальність, розвязувати - приймати рішення (ухвалу), ухвалити, уточнювати - вносити уточнення, платити - здійснювати оплату тощо.

У лексиці службових документів віддієслівні іменники переважають над дієсловами. Часто вживаються словосполучення з послідовним розташуванням залежних слів у родовому відмінку: розробка проблем удосконалення документів, комплектування продукції машинобудування тощо. Така однорідна, послідовна залежність слів підвищує інформативність тексту документа при максимальній лаконічності викладу. Однак надто складними вважають речення зі зворотами, у складі яких 5 і більше іменників у родовому відмінку: здійснення контролю виконання рішень керівника відділу маркетингу, здійснення діяльності співробітників підрозділів організацій. Їх варто замінити простими реченнями.

Іменний характер лексичного складу документів визначає частотність уживання прикметників. Прикметники входять до складу термінів, усталених словосполучень, номенклатурних назв: фінансовий звіт, комерційна діяльність, безготівковий рахунок, клірингова угода, вербальна нота, Відкритий міжнародний університет, Міжнародні авіалінії України. Вживають короткі прикметники зі значенням модальності, що вказують на повинність, неухильність виконання: Працівник повинен виконувати такі обовязки; Підприємство зобовязане організувати роботу працівників...

Поширеними є такі семантичні групи дієслів:

дієслова зі значенням повинності: виявити, перевірити, розглянути, затвердити, повідомити, надати;

дієслова, які вказують на наявність: бути, знаходитися, мати;

дієслова доконаного виду, що поєднуються з модальними словами у значенні повинності та виражають категоричний наказ, ухвалу: повинен повідомити, зобовязаний передати, або категоричний наказ: зобовязую, вимагаю, доручаю, наказую - а також констатацію: на рахунок переказали, комісія розглянула, претензію відхилено, постановив, вирішив[42, с. 231].

Закономірним є вживання словосполучень, у яких дієслово містить додаткову інформацію про дію, виражену віддієслівним іменником: забезпечити виконання плану, просити прискорити оплату тощо.

Уживання поряд з іменниками прикметників, дієслів сприяє підвищенню інформативності тексту документа.

Лексика тексту службового документа має відповідати вимогам ділового стилю (ясності, точності, конкретності). В уніфікованих текстах не вживають діалектні, розмовні, застарілі слова, жаргонізми, новоутворення, які не стали нормою ділового мовлення. Для підвищення інформативності тексту кожне слово має нести певне смислове навантаження. Слід уникати зайвих слів, які не мають ніяких смислових відтінків (напр.: виправити наявні помилки (неправ.) - виправити помилки (прав.), результати проведених досліджень (неправ.) -результати досліджень (прав.) тощо).

Окремий тематичний ланцюжок становить номінал документа та заголовок до нього, повторення цієї номінації у вступній частині документа (положення - положення про структурний підрозділ - це положення).

До розподілу змісту належить питання виділення у тексті семантичних стрижнів (смислових орієнтирів або опорних пунктів). Сукупність таких інформативних лексем становить семантичний каркас тексту, насамперед усталених фраз (ключових слів, мовних кліше, типізованих речень), які є виявом уніфікації мовних засобів організації тексту. Семантичні стрижні дають змогу рівномірно розподілити змістове навантаження тексту.

Мовні звороти, що багато разів механічно повторюються без творчого доопрацювання, унаслідок чого послаблюється їх лексичне значення та стирається експресивність, називають штампами. За частого вживання на штамп може перетворитися будь-яка структурна чи змістова одиниця мовлення (активна, дієва допомога, гідний внесок, висока оцінка, гостра критика, пакет пропозицій). Терміни штамп, шаблон, трафарет мають негативно-оцінне значення, позначаючи переважно бездумне, невдале використанню мовних засобів. Цим вони відрізняються від нейтральних понять стандарт, стереотип, кліше, які мають інформативно-необхідний характер і належать до галузі доцільного використання готових формул відповідно до певних комунікативних вимог. Мовні кліше виникають у результаті однотипності неодноразово повторюваних виробничих ситуацій як готові мовні формули, які часто утворюють своєрідний каркас змісту службового документа. Оптимальне конструювання тексту, застосування мовних кліше в управлінських документах дає змогу досягти високого ефекту у виконанні ними їхньої основної соціальної функції.

Частотність використання мовних кліше зумовила поділ службових документів на дві категорії:

з низьким рівнем стандартизації, у яких заздалегідь можна передбачити і сформулювати найзагальніші відомості (компоненти формуляра), спосіб викладу (добір слів і словосполучень, будова речень) залежить від конкретної ситуації (автобіографія, доручення, звіт, характеристика);

з високим рівнем стандартизації, у яких може бути передбачений не лише формуляр документа, але й слова, словосполучення і речення, за винятком індивідуальних відомостей про особу, які вписуються у бланк від руки (довідки, договори, контракти тощо) [41, с. 45 - 47].

Отже, складання документа може зводитися до заповнення бланка у такий спосіб: вибір стандартних готових конструкцій для конкретного випадку, заповнення формуляра, побудова за готовими зразками тих словосполучень і речень, які не передбачені формулярами бланків. При укладанні документів з низьким рівнем стандартизації послуговуються такими видами текстів: розповідь (виклад у хронологічній послідовності подій, явищ, фактів у автобіографіях, протоколах, характеристиках), опис (принцип характеристики явища через перерахування ознак, властивостей в актах, наказах, розпорядженнях, постановах), міркування (спосіб викладу, за якого логічно послідовна низка визначень, суджень і висновків розкриває внутрішній звязок явищ і доводить певне положення через причинно-наслідкові звязки, зіставлення, розкриття змісту цих звязків у службових записках, відгуках, висновках, службовій кореспонденції). У цьому випадку невисока стандартизація документів має компенсуватися чіткістю, точністю, логічністю викладу. Послідовність викладу, співмірність частин, продуманість переходів, добір фактів, точність аргументів дасть можливість глибше розкрити тему документа. У документах використовують стандартні фрази (Договір набуває чинності.., Доводимо до Вашого відома.., У звязку з вказівкою...) для забезпечення точності, недвозначності трактувань, адекватного відображення дійсності та думки автора в мовленнєвому фрагменті (реченні, тексті).

1.3 Лінгвістична композиція


Лінгвістична композиція передбачає ієрархію мовних одиниць, з яких складається текст. У цій ієрархії кожна одиниця вищого рівня містить одиниці більш низького рівня: текст (чи макротекст), мікротекст (надфразову єдність) та в окремих випадках - речення. Її складність залежить від обсягу тексту - чим більший обсяг, тим складніша лінгвістична структура ті більша кількість рівнів. Співвідношення між складовими тексту: речення - складне синтаксичне ціле (мікротекст) - текст (макротекст).

Нині є різні погляди на характер одиниць, які становлять текст. Більшість науковців визнають, що надфразова єдність або складне синтаксичне ціле, є компонентом тексту. З погляду архітектоніки в тексті надфразові єдності виділяються за допомогою абзаців. Надфразова єдність є лінгвістичною композиційною одиницею, а абзац - структурною композиційною одиницею, використання якої зумовлено авторською інтенцією.

У текстах службових документів архітектонічний поділ на абзаци має відповідати його лінгвістичному поділу на надфразові єдності, оскільки це сприяє ясності передавання думок автора. Обєднання кількох надфразових єдностей в одному абзаці ускладнює сприйняття тексту та створює враження хаотичності викладу. З іншого боку, поділ однієї надфразової єдності на кілька абзаців виправданий лише тоді, коли це зумовлено функціями тексту [48, с. 32 - 33].

До лінгвістичної композиції належать такі засоби звязку:

засоби єдності, до яких належать граматичні засоби звязку (єдність, співвідношення видо-часових і способових форм дієслів), однорідність лексики, темо-рематичний звязок, кореференція (однотемність);

конектори (звязки);

демаркатори [33, с. 78].

Функціональна організація структури тексту повязана з поняттям актуального членування речення (висловлювання) - членування на тему (дане, відоме, основа) і рему (нове, ядро). В уніфікованих текстах документів постійна інформація є темою, а змінна - ремою. У звязних і трафаретних текстах речення завжди має починатися з постійної інформації. Змінна розміщується за постійною і граматично узгоджується з нею. Наприклад:

Повідомляємо, що станом на 20.01.2005 р. Ваша дебіторська заборгованість складає десять тисяч грн.

Просимо до 01.02. 2005 р. підтвердити наше сальдо.

Змінна інформація підкреслена.

У таблиці постійна інформація фіксується по горизонталі, а змінна - по вертикалі. В анкеті змінна інформація може розміщуватися і по вертикалі, і по горизонталі.

Отже, виявлення функціональної структури тексту дає змогу читачу полегшити процес розуміння і запамятовування тексту.

Лексичними засобами звязку компонентів тексту є конектори та демаркатори. Сукупність елементів, за допомогою яких здійснюється звязок між двома чи більше компонентами тексту, називається конектором.

Звязок за допомогою конектора зумовлений наявністю у звязних реченнях відповідних граматично чи семантично поєднаних слів чи групи слів. Конектори чітко встановлюють логічний звязок між подіями, які описуються у різних реченнях, надають звязку цих подій однозначного тлумачення. У текстах документів поширені такі види конекторів: лексичні повтори, які можуть вказувати на зміст попередніх і наступних речень чи цілих фрагментів тексту; займенники й дієприкметники, що вживаються як засоби заміни слів (слова-замінники з більш вузьким значенням) - номенклатурних назв і термінів (вказаний, зазначений, наведений, цей, такий), у текстах контрактів (договорів) цю функцію виконують рольові позначення контрагентів (Замовник - Виконавець, Орендатор - Орендодавець, Покупець - Продавець і т. ін.), які замінюють розгорнуті номінації юридичних осіб; обмежено використовують загальні назви замість власних, родові поняття замість видових; прислівники, прийменники, сполучники, вставні слова, які вказують на причинову залежність, часові відношення тощо: тоді, оскільки, у той час як, потім, коли, тепер, отже, з одного боку, з іншого боку, разом з тим, у той самий час, а, але. В інших видах текстів використовують конектори - замінники з ширшим значенням.

У трафаретних текстах вживають й інші види конекторів - спеціалізовані словосполучення та речення, які вставлені в текст і вказують на розташування у ньому координати або іншого його фрагмента. Наприклад: у подальшому, надалі, названий у п. 5, наведений (вказаний) у п. 2.3.3. Додаткова інформація подається як „текст у тексті, тобто виноситься за основний текст і має свій заголовок - Примітка.

У текстах широко використовуються демаркатори - спеціальні графічні знаки, що розмежовують одну частину тексту від іншої, чи один текст від іншого. Їх призначення - встановлення меж тексту - початку й кінця. У звязку з цим розрізняють внутрішньотекстові та граничні демаркатори.

Історично першими зявилися граничні демаркатори як матеріальні обєкти, які збігалися з межами носіїв інформації (межі камяної плити, глиняної таблички, початок і кінець сувою тощо).

В уніфікованих текстах службових документів як лексичні засоби організації тексту використовують такі граничні демаркатори:

. Спеціальні слова і вислови, які позначають початок тексту.

У службових документах початок тексту здебільшого позначається ключовими словами, усталеними дієслівними і прийменниковими конструкціями залежно від їх виду та призначення: Прошу.., Доводжу до Вашого відома.., Надсилаємо.., Предявляємо рекламацію.., які допомагають розкрити основну думку тексту; У звязку з.., Посилаючись на договір.., Відповідно до Закону.., які вказують на причину, яка призвела до укладання документа. Такі демаркатори тісно повязані з назвою документа та його заголовком, що несуть велике ідейне навантаження. Ці реквізити виділяються типом шрифта (в електронному тексті), його розміром (12 - 14 друкарських пунктів), розрядкою (збільшенням пробілів між літерами) (НАКАЗ, ВКАЗІВКА) та міжрядковим інтервалом (реквізити документа відокремлюють один від одного 1,5 - 3 міжрядковими інтервалами). Тексти службових листів, як правило, починаються зі звертань.

. Вислови для позначення кінця тексту. У текстах документів вони різноманітні, залежать від виду документа та складу його реквізитів. Наприклад, у службових листах це прощальні фрази: з повагою.., з вдячністю і повагою, залишаємося з пошаною, бажаємо успіхів та ін. У довідці кінцевий вислів: довідку видано для подання до... У характеристиці: характеристику видано для подання до... У дорученні: доручення дійсне протягом трьох років. У наказі: контроль виконання наказу залишаю за собою або контроль виконання наказу покласти на...


РОЗДІЛ 2.

МОВНІ НОРМИ В ОФОРМЛЕННІ ДІЛОВИХ ДОКУМЕНТІВ


.1 Лексико-стилістичні норми


Способи творення та особливості використання документознавчої термінології

Утворення документознавчої термінології обіймає всі структурні типи термінів: терміни-однослови, терміни-композити, терміни-словосполучення. Найпоширенішим способом творення термінів-однословів терміносистеми, що нас цікавить, є морфологічний словотвір - найпродуктивніший спосіб збагачення словникового складу мови, що полягає у поєднанні афіксальних морфем з кореневою або похідною частиною слова, основоскладанні [21, с. 45].

Терміни можуть утворюватися:

1)суфіксальним способом творення: дієслово + суфікси (-ач, -ник, -к(а), -н(я), -нок, -ок, -атор, -ант (-ент), -ер (-ор)):

читати - читач, користуватися - користувач, укладати - укладач, розділити - роздільник, нотувати - нотатка, дарувати - дарунок, класифікувати - класифікатор, рецензувати - рецензент тощо;

  1. префіксальним способом творення за допомогою префіксів під-, перед-, до-, без-, поза-, після-, супер-, контр-, де-, дез-, аван-, ан-, фор-, напів-, пів-, спів-: підзаголовок, передплата, передмова, післяплата, контртитул, авантитул, фортитул, суперобкладинка, декодування, дезінфекція, дезінформація, підрозділ, піврічний, співавтор, співбесіда тощо. У документознавчій термінології префікс ре- має два значення:

а) протилежність опредмеченої дії: рекаталогізація (повне перероблення каталогу із заміною каталогових карток);

б) повторюваність дії: репродукція (відтворення малюнка, друкованого тексту);

  1. префіксально-суфіксальним способом творення:

·префікс під- та суфікс -ник-: підручник, підрядник; префікс при- та суфікси -ок-, -ов-, -єв-, -ев-, -н-: прилавок, прикнижковий, прикінцевий, прилюдний;

·префікс між- та суфікси -н-, -ч-, -ев-: міжмовний, міжвідомчий, міжгалузевий тощо;

·префікси перед-, після- та суфікс -к-: післямашинний, передмашинний;

·префікс над- та суфікси -ов-, -н-: надлишковий, надактивний;

4) безафіксним способом творення: запитати - запит, відбирати - відбір, видавати - видача, шукати - пошук [29, с. 98].

Терміни-композити, обєднуючи в одному слові кілька основ, дають можливість точно характеризувати предмети, явища за кількома ознаками: стародрук, малотиражний, літописний, самоосвітній, краєзнавчий, загальнополітичний, тризначний тощо.

Важливе місце у процесі творення документознавчих термінів посідає абревіація, яка полягає у складанні по-різному усічених основ: культпросвітній, військкомат, МП (мале підприємство), ЄС (Європейський Союз), НАНУ (Національна академія наук України) тощо.

Розвиток та ускладнення документознавчих понять та їх термінологізація, поповнення терміносистеми суміжно-галузевими термінами й загальновживаними словами зумовили необхідність конкретизації термінів-однословів шляхом домінування (чи заміни, чи доповнення) понять словосполученнями. Наприклад, родовий термін картотека конкретизується низкою прикметників, які вказують на: цільове призначення, характер відображуваних відомостей, спосіб їх групування у картотеці, матеріали, з яких вони виготовлені, - авторська картотека, бібліографічна картотека, допоміжна картотека, фактографічна картотека, хронологічна картотека, рейтерна картотека [33, с. 62].

2.2 Морфологічні норми


2.2.1 Написання і відмінювання власних особових назв

Українські прізвища пишуться за тими самими нормами правопису, що й слова, від яких їх утворено: Сивокінь (бо сивий кінь), Онищук (бо Онисько), Олійник (бо олія), Січкаренко (бо січка), Олексієнко (бо Олексій).

Апостроф у прізвищах пишеться за тими самими правилами, що й в інших словах: Крипякевич, Дробязко, Соловяненко, Карпїюк, Стефюк, Мяло, Маряненко, Лукянчук; але: Довбяга, Ужвюк, Рябокляч. Мякий знак у прізвищах вживається за тими самими правилами, що й в інших словах: Семенець, Вихованець, Довгань, Рудь, Гуць, Шмигельський, Старицький, Водолазький; але: Бондар, Панченко (хоч Панько), Гринчишин (хоч Гринько), Дяченко (бо дяк), Касяненко (бо Касян), Улянич (бо Уляна) [50, с. 87 - 88].

Літери подвоюються в прізвищах, якщо одна частина слова закінчується, а друга починається на ту саму літеру: Піддубний, Беззубенко, Винниченко, Тютюнник, Долинний.

За характером відмінкових закінчень імена та прізвища людей, як і загальні назви, розподіляються за відмінами. Прізвища, що мають форму прикметників, і ті, що не змінюються, до жодної відміни не належать (Світличний, Півторадні). Імена та прізвища із закінченням -а належать до І відміни (Софія, Петрівна, Микита, Кияниця); чоловічі імена та прізвища без закінчення -а - до II відміни (Андрій, Павло, Петрович, Шевчук, Полковенко); жіночі імена без закінчення -а - до III відміни (Любов, Руф). Ці особові назви так само розподіляються й за групами: з основою на твердий нешиплячий - тверда група (Степан, Петро, Віра, Вікторівна, Манжура); з основою на твердий шиплячий - мішана група (Дорош, Саша, Вікторович, Кайдаші); з основою на будь-який мякий - мяка група (Василь, Сергій, Надія, Неля, Круть, Сивокінь).

Імена та по батькові відмінюються відповідно до своєї відміни і групи:

Н. Семен Іванович Людмила Марківна

Р. Семена Івановича Людмили Марківни

Д. Семену Івановичу Людмилі Марківні

. Семена Івановича Людмилу Марківну

О. Семеном Івановичем Людмилою Марківною

М. (при) Семенові (у) Івановичу (при) Людмилі Марківні

Кл. Семене Івановичу Людмило Марківно

Не відмінюються жіночі прізвища на -о (Шевченко, Дригало, Бойко, Стрілько) та на приголосний (Ткач, Братунь, Гайдай, Корунець), а також деякі іншомовні чоловічі та жіночі прізвища, а саме:

а) несловянські прізвища з кінцевим голосним (крім -а після приголосного та -я): Делакруа (але: Лорка - Лорки), Гюго, Лонгфелло, Руссо, Данте, Гете, Гейне, Голсуорсі, Віньї, Мушкудіані, Шоу; а також: Дюма, Золя (з -а після приголосного);

б) російські прізвища на -их, -аго, -ово: Гладких, Живаго, Дурново;

в) українські прізвища на зразок Півторадні, Леле; псевдоніми Ле, Трублаїні.

Інші прізвища відмінюються.

Прізвища прикметникового типу на -ий, -а відмінюються як прикметники:

Н. Погорілий Нижня

Р. Погорілого Нижньої

Д.Погорілому Нижній

З. Погорілого Нижню

О. Погорілим Нижньою

М. (при) Погорілому Нижній

Кл. Погорілий Нижня

Жіночі прізвища, які мають форму присвійних прикметників, можуть не відмінюватися: Олена Дяків, Олени Дяків, Олені Дяків і т. ін.; Ганна Лесин, Ганни Лесин, Ганні Лесин тощо.

Чоловічі прізвища, які походять від назв національності, відмінюються як відповідні іменники: Волошин - Волошином, Сербин - Сербином, Турчин - Турчином, Литвин - Литвином. Жіночі прізвища цього типу не відмінюються: Ольга Волошин, Ольги Волошин, Ользі Волошин і т. ін.

Усі інші прізвища відмінюються як іменники відповідних відмін твердої, мішаної та мякої груп.

Прізвища на зразок Бадзьо, Іваньо (з кінцевим мяким основи та закінченням -о) у давальному, місцевому й орудному відмінках мають закінчення, як у твердій групі: Бадзьові, Бадзьом, Іваньові, Іваньом.

У складних прізвищах, що становлять поєднання двох слів як рівноправних, відмінюються обидві частини: Нечуй-Левицький - Нечуя-Левицького, Нечуєві-Левицькому і т. ін.; Антоненко-Давидович - Антоненка-Давидовича, Антоненку-Давидовичу тощо.

Але коли перша частина прізвища - односкладове слово то відмінюється, як правило, лише друга частина: Драй-Хмара -Драй-Хмари, Драй-Хмарі й т. ін.; Кос-Анатольський - Кос-Анатольського, Кос-Анатольському тощо.

Як відомо, іменники чоловічого й жіночого роду І та II відмін мають в однині кличний відмінок.

Іменники чоловічого роду II відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю), -є. Наприклад: Костю, Семене, Вікторе, Юрію, Іване, Петре.

Іменники чоловічого й жіночого роду І відміни та зрідка іменники жіночого роду III відміни у кличному відмінку закінчуються на -о, -є (-є), -ю. Наприклад: Людмило, Миколо, Маріє, Софіє, Меласю, Талю, Олю, Лесю, Грицю, Михасю, Вітасю.

У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Романе Романовичу, Іване Миколайовичу, Миколо Артемовичу, Маріє Семенівно, Ганно Василівно.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличний відмінок мають обидва слова: пане бригадире, пане агрономе, пане полковнику, пане директоре, пане лікарю, пане господарю.

У звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, кличний відмінок має лише загальна назва. Прізвище виступає тут у формі називного відмінка: пане Шевчук, пані Шевчук, пане Андрієнко, пані Андрієнко, пане Яковенко, пані Яковенко.

У звертаннях, що складаються з загальної назви і власного імені, кличний відмінок має як загальне слово, так і власне імя: брате Іване, друже Ярославе, товаришу Андрію, сестро Ярино.

Географічні назви, які складаються з прикметника й іменника, відмінюються в обох частинах: Асканії Нової, Камянця-Подільського, Переяславу-Хмельницькому. Але похідні від них прикметники відмінюються лише в другій частині: Корсунь-Шевченківського району, у Переяслав-Хмельницькій школі, камянець-подільською дорогою.

Сполучення двох іменників або іменника з присвійним прикметником в одне слово потребує відмінювання тільки другої частини: Івано-Франківська, але: у Кончі-Заспі, Пущі-Водиці.

Якщо власна назва виступає разом із словом, що є родовим поняттям до неї, то її треба узгоджувати у відмінку: біля села Вишеньок, у місті Світловодську. Винятком може бути конструкція, яка має термінологічне значення або якщо власна назва складається з двох слів - іменника та прикметника: за містом Красний Лиман, хоч можливі форми до міста Кривого Рогу.


.2.2 Написання закінчень родового відмінка однини іменників чоловічого роду II відміни

У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Існує певна закономірність щодо їх використання. У родовому відмінку однини іменники І відміни мають закінчення -а, -у (у мякій групі - я, -ю). При визначенні закінчення береться до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір - папера (документ) - паперу (матеріал); акт - акта (документ) - акту (дія).

Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають:

загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Якубовича, Дмитриченка, Степана, Львова, Києва, Канева, Ярославля, Тернополя, Севастополя, Марселя, (виняток становлять ті складені власні назви, у яких друга частина співзвучна із загальною назвою, що має закінчення -у: Кривого Рогу, Холодного Яру, Красного Лиману);

інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -єв, -ськ: Дніпра, Трубежа, Ірпеня, Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;

назви конкретних предметів: компютера, ксерокса, стола, автомобіля, трактора, документа, плаща, годинника, стільця;

назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);

назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду - з іншим значенням) та ін.;

назви будівель, приміщень, споруд: паркана, погреба (але льоху). Проте окремі назви цієї групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, складу, порту, каналу, магазину, вокзалу, метрополітену та ін.

наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: синуса, діаметра, атома, сектора, куба, катода, реферата, позитрона;

українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисельника, іменника, прикметника, ступеня, рівня (але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному значеннях) [49, с. 51].

Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:

сукупність чогось чи когось: колективу, пленуму, активу, деканату, оркестру (але вишняка, березняка, чагарника - з наголосом на кінцевому складі);

речовину, масу, матеріал: меду, спирту, мармуру, паперу, льоду, шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, азоту, алмазу, кисню, гороху;

психологічний стан, різні почуття, відчуття: гніву, болю, страху, настрою, сорому, болю, відчаю, гумору, жалю;

назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу, комітету;

назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу (хоча рейса - у значенні монети), маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту, сміху;

явища природи: дощу, туману, циклону, грому, вітру, морозу, вогню;

місце, простір тощо: світу, плацдарму, яру, лугу, саду, майдану, гаю, краю (але хутора, берега, горба);

назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Криму, Далекого Сходу, Сахаліну, Донбасу, Сибіру, Бугу, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Ужа, Остра, Дінця [49, с. 52].

Є випадки, коли закінчення -а (-я) та -у (-ю) вживаються паралельно: стола - столу, моста - мосту, двора - двору, плота - плоту залежно від наголосу або від значення: каменя (окремий предмет) - каменю (матеріал), листа (окремий предмет) - листу (сукупність), соняшника (одна рослина) - соняшнику (сукупність, збірність).


2.2.3 Звязок числівників з іменниками. Після числівника один, навіть якщо він входить до складених числівників, іменник ставиться в однині: 31 день, 71 кілограм, 1 191 кілометр [10, с. 23 - 26]

Після числівників два та більше іменник стоїть у множині: два дні, три тижні, чотири місяці, пять років, десять століть. Причому при числівниках два, три, чотири (навіть якщо вони входять до складених числівників) іменник має форму називного відмінка, а при числівниках пять та більше - родового: три брати, чотири будинки, девяносто чотири проценти; пять братів, шістдесят будинків, девяносто девять відсотків.

У сполученнях із числівниками два, три, чотири іменник нерідко дістає такий самий наголос, як у родовому відмінку однини: матері (множина) - дві матері, сини - три сини, села - чотири села. Іноді особливий наголос іменники мають і в сполученні з числівниками пять та більше: книжок (родовий відмінок множини) - пять книжок, сторінок - шість сторінок, голок - десять голок, круків - сім круків, черепів - пять черепів.

Тільки іменники, які в множині втрачають суфікс -ин-, при числівниках два, три, чотири стоять у формі родового відмінка однини: двадцять два киянина, тридцять три селянина, сорок чотири заробітчанина. Це стосується також іменників імя, племя: два імені, три племені. Якщо ж кількість називається в межах одиниць, то при таких іменниках слід вживати збірні числівники: двоє киян, троє селян, четверо заробітчан, двоє імен, троє племен.

Якщо іменник стоїть перед числівниками два, три, чотири і вказує на приблизність, то він також ставиться в родовому відмінку множини: днів два, тижнів три, місяців чотири.

Прикметники після числівників два, три, чотири мають переважно форму називного відмінка множини (як і іменник): два рідні брати, три цікаві книжки. Однак при іменниках середнього роду прикметник у цій позиції частіше вживається у формі родового відмінка множини: і два нових (нові) відра, три гірських (гірські) озера [2, с. 72].

У непрямих відмінках іменник і числівник стоять у тому самому відмінку: трьох братів, трьом братам, із трьома братами; шістдесяти будинків, шістдесяти будинкам, шістдесятьма будинками, у шістдесяти будинках.

Числівники тисяча, мільйон, мільярд у всіх відмінках вимагають від означуваного іменника родового відмінка множини: тисяча років, тисячі років, тисячею років; мільйон гривень, мільйона гривень, мільйону гривень, мільйоном гривень.

Після дробових числівників іменник стоїть постійно в родовому відмінку однини: півтора місяця, півтора року; дві десяті відсотка, двох десятих відсотка, двом десятим відсотка, двома десятими відсотка. Рідко іменник може мати форму родового відмінка множини: дві пяті виробів, одна десята запасів нафти.

Якщо є вислів з половиною, із чвертю, то іменник при ньому набуває форми, якої вимагає власне кількісний числівник: два з половиною тижні, чотири з половиною місяці, пять із чвертю років.

Числівник пів як частина складного слова керує іменником у родовому відмінку однини: піввідра, півпаляниці, пів-України, пів-Європи. Складні слова, першою частиною яких є числівник пів, а другою - іменник у родовому відміну, не відмінюються.

Збірні числівники (крім обидва, обидві) вимагають від іменників родового відмінка множини: двоє селян, троє татар, троє голубів, четверо дверей. У непрямих відмінках іменник і числівник стоять у тому самому відмінку: двох селян, двом селянам, з двома селянами. З числівниками обидва, обидві іменники вживаються в тій самій формі, що і з числівником два: обидва контракти, обидві студентки.

У датах назви місяців вживаються тільки в родовому відмінку: перше (число місяця) лютого, першому (числу місяця) лютого, з першим (числом місяця) лютого, з двадцять четвертим серпня, з першим вересня.

З неозначено-кількісними числівниками кілька, декілька, кільканадцять, кількадесят, стонадцять іменники вживаються у формі родового відмінка множини: кілька разів, декілька чоловік, кільканадцять курчат. Числівники мало, чимало, багато, небагато можуть сполучатися з іменниками в родовому відмінку однини за умови, що ці іменники називають обєкти, що не піддаються лічбі: мало добра; багато сили; чимало часу.

Порядкові числівники узгоджуються з іменниками в роді, числі, відмінку: сьоме питання, другий розділ, перший доповідач.


.2.4 Рід та особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням

Багато іменників чоловічого роду на позначення статусу, професії, звання (частіше у науковому та офіційно-діловому стилях) не мають паралельних форм жіночого роду. Тому такі слова вживаються лише в чоловічому роді для позначення і чоловіків, і жінок: адвокат, бригадир, викладач, хірург, міністр, прокурор, маркетолог тощо. Відсутні відповідники жіночого роду в складених назвах посад, звань: головний бухгалтер, провідний спеціаліст, старший науковий співробітник тощо. Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом: декан соціально-правового факультету Власенко Любов Миколаївна зазначила, що...

Значна частина назв осіб за професією, посадою, званням утворює паралельні форми чоловічого та жіночого роду: баскетболіст - баскетболістка, перекладач - перекладачка, журналіст - журналістка, офіціант - офіціантка тощо. Іноді утворюють назви осіб жіночої статі за допомогою суфіксів -их (а), -к (а): повариха, барменка, викладачка, бригадирка, докторка, адміністраторка тощо. Але такі іменники мають обмежене вживання, властиве розмовно-просторічній мові [16, с. 32].

Існують іменники жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії та заняття, і не мають відповідників чоловічого роду: домогосподарка, манікюрниця, покоївка, рукодільниця тощо. Родову пару можуть утворювати іменник і описовий зворот: балерина - артист балету.

У звертанні до осіб, називаючи їх статус, посаду, звання, професію тощо потрібно вживати форму кличного відмінка: колего, лаборанте, академіку, декане, товаришу тощо.


.3 Орфографічні норми


2.3.1 Правила скорочень у текстах документів

Скорочення найменувань, яке нерідко застосовується в текстах документів, має відповідати нормативним вимогам орфографії та пунктуації, а також принципам абревіатурного утворення, викладеним у державних стандартах.

Абревіація - це спосіб утворення складноскорочених слів шляхом додавання усічених основ чи усічених і повних слів. Цей спосіб діє тільки в системі іменників. За значенням абревіатури еквівалентні твірним словосполучень.

Розрізняють кілька типів складноскорочених слів:

) абревіатури, що утворилися з початкових літер кожного слова словосполучення: УЗС, ВДТ, СПУ та ін.;

) абревіатури, утворені з початкових звуків слів, які входять до словосполучення: ЗАЗ, НОН та ін.;

) абревіатури, складові частини яких становлять початкові склади чи частини основ слів, що утворюють словосполучення: міськрада, обком, військкомат і т. ін.;

) абревіатури змішаного типу, які утворюються з абревіатури й повного слова: НДІвугілля, завкадрів, замдиректора та ін.;

) абревіатури, що складаються з частини основи і повного слова: Дніпроспецсталь, Укрвугілля тощо.

) абревіатури, запозичені з інших мов: Бі-Бі-Сі, АПН та ін. [30].

Абревіатури можуть писатися як з великої, так і з малої літери.

З великої літери завжди пишуться буквені абревіатури (КНР, МТС, СП та ін.) і складноскорочені слова - назви установ і організацій, якщо вони походять від власних імен (ДУМ, Євросоюз, Профвидав тощо). Причому всередині абревіатур крапки після скорочень не ставляться.

Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються тільки на письмі. Скорочуватися практично може будь-яке слово. Не скорочуються віддієслівні іменники зі значенням абстрактної дії.

Скорочені слова можуть походити від простих слів. Перш за все, це скорочені позначення посад, звань, географічних понять, топонімічних найменувань, які вживаються поряд з іменами власними і після яких ставиться крапка: с.Іванівка, ст. Кайдак, Котелевський р-н, Полтавська обл., інж. Семенов, проф. Петренко, акад. Шевченко, доц. Лановий.

До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать такі: ім. - імені, і т. ін. - і таке інше, напр. - наприклад, пор. - порівняй тощо.

Не ставиться крапка на позначення фізичних, метричних величин, валют лише після цифрових назв: 17 год 45 хв, 250 г, 200 грн, 30м, 20 мм, 10 см. При цьому зберігається написання великих та малих літер і дефісів, як і в повних назвах: півн.-сх. (північно-східний), півд.-зах. (південно-західний).

Не ставиться крапка після скороченого слова, яке позначає одиницю часу: 17 год 45 хв. Слово „рік скорочується тільки після цифр: 2001 р.

Періоди позначаються таким способом:

) за відсутності прийменників „з...до: 1999-2000рр.;

) за наявності прийменників „з...до: з 1999 р. до 2000 р.;

) при позначенні облікових (адміністративно-господарських, навчальних) років: 1999/2000 н. р.;

) в інших випадках: 1999-2000 рр.;

) при написанні дати змішаним способом: 15 травня 1999 р.

Не вживаються в тексті документів:

) слово „місяць у контексті з назвою місяця: у жовтні 2001 p.;

) скорочення „ц. р. (цього року) - потрібно вказати рік;

) подвоєне позначення параграфів, номерів, процентів: № 5, 7, 12, 17; 50-60% - (варіант: 50... 60%) і т. ін.;

) лапки при назвах марок машин, механізмів, верстатів і т. ін.: ВАЗ-2107, ГАЗ-51 (якщо скорочення стоїть після цифр, то індекс пишеться разом: МУЛ-18Д).

Написання повторюваних у тексті скорочень має бути уніфікованим (неможливо в одному тексті вживати різні скорочення на кшталт І.І. Петренко, І. Петренко).

При скороченні слова треба зважати на те, щоб частина слова, яка залишається:

) давала змогу легко й безпомилково відновити повне слово: філос., філол., не філ.; асист., асп., не ас; дієприкм., дієприсл., не дієпр.;

) закінчувалася на приголосний (крім однолітерних скорочень): архіт., не архіте.;

) за збігу в кінці двох однакових приголосних закінчувалася на одному з них: осін., не осінн. (від осінній);

) за збігу в кінці кількох різних приголосних закінчувалася на останньому з них: геогр. не геог [30].

Якщо скорочення стосується кількох поспіль чисел, назв, імен та ін., то його ставлять тільки раз - перед таким рядом чи після нього: на рис. 5, 7, 17; завдовжки 5, 25, 50, 100 м тощо.


2.3.2 Позначення цифрової інформації в документах

У сучасному документуванні вироблені певні правила позначення чисел.

Числа обовязково треба писати літерами тоді, коли:

) однозначні числа стоять у непрямому відмінку: клас обладнали пятьма компютерами;

) збіг кількох чисел у цифровій формі може ускладнити читання: пять 30-місних автобусів;

) кількісний числівник починає собою речення: Ми так вирішили. Пять компютерів закупимо вже сьогодні.

Цифрову форму чисел рекомендують писати:

) якщо однозначні цілі числа (навіть у непрямих відмінках) стоять у ряді з дво- і багатозначними: після серії з 5, 7 і 12 вправ;

) якщо однозначні цілі числа утворюють сполучення з одиницями фізичних величин, грошовими одиницями тощо: за маси 7 кг, ціна 7 грн, 7 дол.;

) у текстах управлінських і наукових документів: перевиконання завдання на 3%;

Числа в цифровій формі, починаючи з чотиризначних, варто розбивати на групи (по три цифри) справа наліво: 888 777 521 м. Не розбивають на групи цифри в числах, які позначають номер, у марках машин і механізмів, у позначеннях нормативних документів: № 79945. Крапку в пробілах між цифровими групами багатозначного числа ставити не можна.

Літерно-цифрова форма чисел рекомендується для позначення круглих чисел (тисяч, мільйонів, мільярдів) у вигляді поєднання цифр зі скороченням тис., млн, млрд: 6 млрд, 49 млн, 25 тис.; у спеціальній літературі до таких сполучень приєднують позначення фізичних величин, грошових одиниць тощо: 20 млн км; 30 млрд грн; у публіцистичних текстах рекомендовано відмовлятися не від літерно-цифрової форми числівників, а від скороченого позначення одиниць величин (тобто заміняти останні повними назвами): 25 млн кілометрів, 500 тис. вольт.

Великі числа в діапазоні значень за цифрової форми чисел передають зі збереженням усіх нулів: 15 000-20 000 м, а не 15-20 000 м. За літерно-цифрової форми чисел можна пропускати в першому числі позначення тис., млн, млрд: 20-30 тис. м, не обовязково 20 тис. - 30 тис. м.

Номери телефонів прийнято писати, відокремлюючи дефісом по дві цифри справа наліво: 2-12-93-47. Можна відокремлювати крайню ліву групу в три цифри: 212-93-47 [22, с. 56 - 58].

У написанні порядкових числівників треба керуватися такими правилами:

. Якщо текст потребує написання порядкового числівника з використанням цифр, то відмінкове закінчення має бути однолітерним, коли перед останньою буквою числівника стоїть літера, що позначає голосний звук: пятий - 5-й. Нарощення має бути дволітерним, якщо перед останньою буквою числівника стоїть літера, що позначає приголосний звук: пятого - 5-го.

. Не можна додавати нарощення відмінкових закінчень до номерів томів, розділів, сторінок, таблиць тощо, якщо родове слово (том, розділ та ін.) стоїть перед ними: у томі 6, на с. 35, у табл. 11.

. Не можна додавати нарощення відмінкових закінчень до дати (років і чисел місяця), якщо слово рік або назва місяця стоїть після числа: у 2002 році, 7 січня 2000 року, а не у 2002-му році, 7 січня 2000-го року.

. Якщо слово рік чи назва місяця пропущені, або їх поставлено перед числом, або окремо від числа позначено іншим словом, то відмінкові закінчення рекомендується нарощувати: у січні, числа 20-го; рік 2002-й; настав 2000-й; концерт перенесли з 15 лютого на 22-ге; 20-го квітня.

. У публіцистичних і художніх текстах треба надавати перевагу літерній формі написання порядкових числівників: у двадцять першому столітті; у сороковому році.

. Римськими цифрами позначають номери виборних органів; спортивних змагань; цифрові позначення в іменах імператорів, королів та ін.; позначення кварталів року тощо: Карл XII, XXII Олімпійські ігри, III-IV квартали.

Рекомендовано таке написання дат і періодів:

. Період, обмежений двома роками або роком і десятиріччям: у 1991-1995 рр., не у 1991-95 pp. Останню форму написання можна використовувати тільки в довідкових виданнях, які вимагають особливої компактності.

. Усі види некалендарних років, які починаються в одному році, а закінчуються в іншому, пишуть так: у 1998/99 навчальному році.


2.3.3 Позначення голосних у російських та в інших словянських власних назвах

Російські власні назви передаємо якомога ближче до російського звучання, дотримуючись, проте, норм українського правопису, зокрема щодо вживання мякого знака й апострофа: рос. Соловьев - Соловйов, рос. Прокофьев - Прокофєв, рос. Алябьев - Алябєв, рос. Пермь - Перм, рос. Октябрьск - Октябрськ.

Але мякий знак обовязково пишеться в кінці суфікса -ець та в суфіксах -ськ-, -цьк-: рос. Юрьевец - Юрєвець, рос. Скиталец - Скиталець, рос. Иркутск - Іркутськ, рос. Троицк - Троїцьк.

Російська буква и у власних назвах передається звичайно через і: Ігнатьєв, Пушкін, Нікітін, Гагарін, Мілютін.

Але російську букву и передаємо через и:

а) після шиплячих і ц: Пущин, Чичиков, Житков, Шишкін;

б) у префіксі при- та суфіксах -ик-, -иц-, -ич-, -ищ-: Мечников, Пятницький, Радищев, Прикумськ, Зимовники;

в) якщо в українській мові є споріднене слово з и: Тихомиров (бо тихий і мир), Сидоров (бо Сидір), Титов (бо Tuт);

г) у географічних назвах Сибір, Симбірськ, Владивосток, Пятигорськ.

Буква и після голосних, мякого знака й апострофа передається через ї: Воїнов, Ізмаїлов, Гурїн.

Російську літеру е у власних назвах (якщо вона стоїть після приголосного) передаємо звичайно через є: рос. Державин - Державін, рос. Кузнецов - Кузнецов, рос. Лермонтов - Лермонтов.

Але російську букву е передаємо через є:

а) на початку слова: Євдокимов, Єршов, Єльцин;

б) у суфіксах -єв, -єєв, якщо вони стоять не після шиплячих, ц або р: Ломтєв, Бердяєв, Сергєєв, Алексєєв; але після шиплячих, ц та р пишемо е: Тютчев, Нехорошев, Румянцев;

в) якщо в українській мові є споріднене слово з постійним і: Твердохлєбов (бо хліб), Сєров (бо сірий), Мєщанінов (бо міщанин), Звєрев (бо звір), але пишемо е, коли і в українській мові чергується з е: Каменєв (бо камінь - каменя), Лебедєв (бо лебідь - лебедя).

Російську літеру ё, яка позначає звук о після мякого приголосного, передаємо:

а) через йо на початку слова, після голосного, а також після мякого знака в російському написанні: Йолкін, Окайомов, Нейолов, Воробйов, Соловйов;

б) через ьо після приголосних: Найдьонов, Тьоркін, Алфьоров, Семьоркін;

в) через о після шиплячих: Горбачов, Хрущов, Щокін;

г) через е в назвах, утворених від назв, спільних для української та російської мов: Артемов, Семенов, Федоров [22].

У південнословянських власних назвах (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська мови) буква и (латиницею - і) передається через и: Величков, Филипов, Миладинов, Скерлич, Давичо, Зринський, Левстик.

У західнословянських власних назвах (польська, чеська, словацька мови) буква у (латиницею) передається через и: Брандис, Пшибось, Виспянський, Мисливечек, Шафарик.

Буква і в західнословянських власних назвах передається:

а) через и після шиплячих і в суфіксах -ик-, -иц-, -ич-: Пшибишевський, Гощинський, Жижка, Масарик, Сладкович, Івашкевич;

б) через і в усіх інших випадках: Дуніковський, Норвід, Щецін, Гавлічек.

У південнословянських і західнословянських власних назвах буква е (зокрема й польське буквосполучення іе та чеська буква) передається через е: Бошев, Каравелов, Недич, Скерлич, Левстик, Сенкевич, Міцкевич, Чапек.

Польське буквосполучення іо передається:

а) через йо після губних приголосних: Голембйовський, Пйотровський;

б) через ьо після інших приголосних: Генсьорський, Аньолек.

Білоруські власні назви передаються за традицією наближено до української вимови: Короткевич, Богданович, Панченко, Журавський; але близько до білоруського звучання: Колас, Бядуля, Самуйльонок.


.4 Синтаксичні норми


2.4.1 Речення як складова тексту документа

Речення - це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично та інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що передає певну інформацію.

Наприклад, сполучення слів Сторони підготували документ є реченням, оскільки передає думку, уявлення про певний факт. А цю функцію воно виконує тому, що слова в ньому обєднані граматично за допомогою закінчень і службових слів відповідно до змісту висловлювання. Таке речення в усному мовленні вимовляється з певною інтонацією, а на письмі починається великою літерою й закінчується крапкою (крім того, у середині може мати різні розділові знаки) [16].


2.4.2 Текст як надфразова єдність, або складне синтаксичне ціле

Мета писемного мовлення - створення тексту, більшого чи меншого за обсягом, залежно від потреби. Текст, звичайно ж, складається з речень. Але щоб повно висловити якусь думку, конкретне повідомлення, одного речення мало. Думка чи повідомлення найчастіше висловлюються кількома реченнями, обєднаними між собою спільним змістом і будовою.

Група взаємоповязаних за змістом і за допомогою синтаксичних засобів речень, які порівняно з окремими реченнями виражають розвиток думки, називається складним синтаксичним цілим, або надфразовою єдністю. Тобто складне синтаксичне ціле - низка речень, поєднаних між собою в одне ціле семантико-граматичними відношеннями. Порівняно з окремими реченнями складне синтаксичне ціле є повнішою формою розвитку думки. Якщо речення більшою чи меншою мірою відповідає судженню, то надфразова єдність звичайно відповідає умовиводам. Наприклад: У малому залі консерваторії пройшли традиційні, десяті, читання, присвячен Д. Шостаковичу. Вони відбулися напередодні дня народження композитора в стінах, де Шостакович був студентом, аспірантом, викладав і виховав плеяду музикантів.

Кожна синтаксична єдність є ніби мініатюрним твором (мікротекстом), який будується за схемою: зачин, який формулює тему надфразної єдності, середня частина - розгортання думки чи повідомлення, та кінцівка - висновок мікротеми. Тематичне речення здебільшого є верхньою межею абзацу. Розвиток основної теми абзацу здійснюється за допомогою речень, які містять підтвердження, факти для доведення певних положень. Нижньою межею є завершальні речення, які відображають підсумок основного змісту складного синтаксичного цілого, висновок, до якого наводять попередні речення чи подальші твердження. Таке композиційне членування надфразової єдності відповідає змістово-логічному поділу мікротексту та становить мікрокомпозицію [16].

Окремі речення у складному синтаксичному цілому становлять структурно-семантичну єдність. Вони настільки повязані між собою за змістом, що, взяті окремо, ізольовано, як правило, мають вигляд неповних, незавершених. Отже, з погляду змісту складне синтаксичне ціле характеризується єдністю думки, вислову, теми, тісною змістовою повязаністю компонентів, окремих речень, що входять до його складу: Якщо продовжувати збуджувати пацієнта тим самим емоційно значущим для нього словом, то мозок відмовиться реагувати на нього, поріг усвідомлення умовного подразника підвищиться. Тобто спрацює психологічний захист. Природа подарувала людині цей механізм, щоб захистити її свідомість від неприємних їй подразників.

У службових документах абзац збігається з надфразовою єдністю (складним синтаксичним цілим) і є лінгвістичною композиційною одиницею, і структурною композиційною одиницею, використання якої зумовлено авторською інтенцією.


РОЗДІЛ 3.

ТИПОВІ ПОМИЛКИ В ТЕКСТАХ ДІЛОВИХ ДОКУМЕНТІВ


3.1 Композиційні помилки


Причиною виникнення композиційних помилок є незнання укладачем композиції або структури тексту.

Композиція (структура) тексту ділового документа - спосіб формалізації змісту інформації, що міститься в ньому, послідовність розташування складових частин (аспектів) документа. Найбільш раціональною визнана структура тексту ділового документа, що складається з двох частин. У першій частині викладаються факти і події, що стали приводом для складання документа, у другій частині - розпорядження, висновки, прохання, рішення, пропозиції [40, с. 84 - 86].

Композиційні помилки полягають у неправильній побудові тексту службового документа, непропорційному розташуванні його частин. Кожен аспект змісту повинен займати визначене місце в логічній структурі документа й не збігатися з іншим аспектом. При цьому важливим є знати правила виділення, побудови абзацу й звязку речень в абзаці. Виклад кожного аспекту змісту рекомендується починати з нового абзацу. Типовий абзац складається з трьох частин: абзацного зачину, абзацної фрази і коментувальної частини. В абзацному зачині формулюється тема абзацу. Абзацна фраза містить основну інформацію абзацу. Коментувальна частина підбиває підсумок сказаному в абзаці й уводиться словами: тому, таким чином, у результаті цього і т. ін. Середня довжина абзацу складає 4 - 6 речень, але допускаються абзаци, що складаються з одного речення, переважно в багатоаспектних документах.

Діловий документ не повинен дублювати інший, уже стандартизований документ. У бланку документа повинен бути зазначеним звязок між попереднім і наступним документами. Тому не слід починати текст з повторення того, що вже зазначено в даті відправлення, індексах і темі документа. Наприклад, не потрібно подавати найменування підприємства поруч з посадою особи, що підписала документ, тому що це зазначено на бланку або в штампі, поставленому в лівому верхньому куті. Також у службовий документ не повинна потрапляти інформація, місце якої передбачено в додатку.

Побудова тексту здійснюється прямим або зворотним способами. При прямому способі побудови текст складається зі вступної частини, описової частини і висновку. Наприклад:

Завод „Азовсталь просить провести навчання керівного складу з питання складання текстів службових документів.

При зворотному способі побудови описова частина стоїть після висновку. Наприклад:

Проектом програми семінару передбачена доповідь Вашої організації на тему „Уніфікація систем документації.

Композиційна стрункість документа визначається послідовністю викладу змісту, розташуванням матеріалу, характером і обсягом відомостей, що включаються до документа. Діловий документ повинен бути присвячений одному питанню, а відомості, що містяться в ньому, повинні бути тематичними, однорідними й логічно повязаними між собою.

Правильне сприйняття тексту досягається за допомогою компактного й лаконічного викладу суті справи. Вступна частина документа не повинна відбивати загальні положення. У змісті необхідно виділяти головне, а подробиці й другорядні деталі опускати. Кожен аргумент потрібно доповнювати важливими фактами й цифрами.

На сьогодні широко використовуються три способи викладу тексту:

. Розповідь, яка характеризується хронологічною послідовністю викладу, відсутністю будь-яких оцінок, безстороння констатація і вірогідність фактів. Розповідь вживається в автобіографіях, частково в актах і протоколах.

. Опис, у якому факти одержують оцінку, характеристику, вказуються ознаки й основні риси, що є важливими для вирішення певного питання. Опис використовується в актах, листах, протоколах, характеристиках.

. Роздум - спосіб викладу, у якому на основі фактів подаються пропозиції і робляться висновки. Роздум вживається в листах, наказах, доповідних записках і актах.


.2 Логічні помилки


Часто незнання основних законів логіки призводить до помилок при складанні тексту службового документа. Текст повинен бути результатом послідовного і доказового мислення.

Закон тотожності передбачає, що предмет думки залишається незмінним у межах однієї теорії, одного міркування або доведення, тобто знання про предмет не повинно підмінюватися іншим знанням. Дотримання закону тотожності дозволяє уникнути невизначеності, неконкретності міркувань. Нерідко неточні формулювання, нечіткість оцінок і висновків є причиною того, що мовець у процесі міркування непомітно для себе починає говорити про щось інше. Ця логічна помилка називається „підміною тези. Наприклад:

У нашому корпусі обладнаний новий дисплейний клас. Тут встановлені персональні компютери, обєднані в локальну мережу. Студенти в роботі можуть використовувати пакети прикладних програм спеціального призначення. Кожен компютер має лазерний принтер. Ця подія свідчить про початок широкого використання нових інформаційних технологій. Не впізнати наш інститут. Будуються нові корпуси, тисячі молодих фахівців щороку приходять працювати на підприємства й в установи.

Відповідно до закону протиріччя одночасно істинними не можуть бути два висловлювання, одне з яких стверджує що-небудь про предмет, а інше заперечує те ж саме, у тому ж самому предметі, у той же самий час. Наприклад:

За результатами змагання найвищі показники має цех № 7. Не менш високі показники має й цех № 4.

Очевидне протиріччя: вищих результатів може досягти тільки один цех. Отже, з двох суджень одне істинне, а інше - ні.

Закон виключеного третього являє собою твердження: якщо є два взаємосуперечливих судження про предмет, то одне з них обовязково істинне, а інше помилкове, і між ними не може бути середнього, тобто третього судження, яке могло б бути також істинним у тому ж самому відношенні, у той же самий час. Закон виключеного третього діє у таких випадках:

. Коли одне з суджень що-небудь стверджує, а інше заперечує те ж саме щодо одиничного предмета або явища. Наприклад:

Судження „Завод виконав план не повністю збігається із судженням „Завод не виконав план і може бути висловлене самостійно. Однак у строгому міркуванні ним не можна замінити судження „Завод не виконав план.

. Коли одне із суджень що-небудь стверджує щодо цілого класу предметів або явищ (виходить, і щодо кожного предмета або явища, яке входить до цього клас), а інше те ж саме заперечує щодо частини предметів або явищ цього класу [15]. Наприклад:

Судження „Усі колгоспи району виконали план, „Колгосп „Перемога не виконав план суперечать одне іншому: якщо перше судження істинне, то друге - помилкове, і навпаки. Завжди при зіткненні справді суперечних, взаємовиключних суджень з метою усунення невизначеності потрібно визначити, яке з цих суджень істинне, а яке помилкове, і не шукати істину в додатковому судженні. Якщо ставиться конкретне питання, яке вимагає однозначної відповіді, то спочатку необхідно дати відповідь саме на це питання.

Закон достатньої підстави формулюється так: щоб визнати судження про предмет істинним, треба вказати достатні підстави. Істинність висунутих положень потрібно доводити. Не можна приймати за істинні бездоказові твердження. Закон достатньої підстави припускає послідовність і аргументування висловлювань, тобто внутрішній звязок і взаємообґрунтованість думок у міркуванні. Працівник, який щось стверджує або заперечує, повинен обґрунтувати свої судження. Починаючи спростовувати аргументи опонента, ми таким чином зобовязуємося довести їхню хибність, тобто навести достатні докази для визнання аргументів опонента неправильними.

У текстах службових документів часто використовують визначення. Визначенням називається точне розкриття змісту поняття, що дозволяє судити про суть явища, його властивості й основні риси. Правильне визначення повинне мімтити вказівку на родову ознаку й на видову відмінність. До визначень висуваються такі вимоги:

1. У визначенні повинні бути зазначені найважливіші прикметні ознаки предмета, але не випадкові чи малозначущі.

2. У визначенні не потрібно використовувати поняття, які самі потребують визначення.

. Не слід давати негативне визначення (доцільно вказувати, чим є, якими ознаками наділений предмет, а не вказувати, чим він не є або якими ознаками не наділений).

. Не можна використовувати як визначення речення, які містять тлумачення значень запозичених слів.

Склад інформації в документі визначає мову документа. Усталені формули документів визначають склад інформації. Текст документа повинен бути коротким і містити основні відомості, так щоб час, необхідний на ознайомлення з ним, був мінімальним. Аргументація в документі повинна бути достатньою. Інформативність і процес складання документа забезпечуються використанням формулювань, що сприймаються як „буква закону. Наприклад:

Звільнити з посади ...

Контроль за виконанням покласти на ...

Оплата гарантується.

Через терміновість замовлення ...

Інформативність і переконливість документа досягаються за рахунок уживання мовних формул, що мають правову силу, представлення всіх обставин справи в їхньому взаємозвязку, використання підрядних речень, що відбивають причиново-наслідкові звязки, і сполучних слів. Діловий документ повинен бути достовірним і переконливим. Головною умовою переконливості документа є його доказовість, тобто точні й безперечні факти. Точно підібрані факти й цифрові дані, а також чіткі словесні формулювання є необхідними в службовій документації, що відбиває моменти конфліктної ситуації у сфері ділових стосунків. Однак документ не слід перетворювати на таблицю або перелік статистичних даних. Переконливо виглядають психологічні доводи. Переконливість документа можна підвищити шляхом використання паралельних синтаксичних конструкцій, уживання дійсного стану.

Наприклад:

Технолог заводу Петров К.Р. грубо порушує правила техніки безпеки. З його вини ...

Глибокий юридичний зміст має така мовна конструкція, як твердження через заперечення. Наприклад:

Колегія не заперечує ...

Адміністрація не відхиляє ...

Твердження через заперечення означає, що адресат санкціонує дію, ініціатива якої виходить не від нього, і надає ще більшої переконливості документові.

Засобами підвищення переконливості документа також є вживання риторичного запитання, вираження особистого ставлення укладача ділового документа, використання умовного способу.

Композиційні й логічні помилки в текстах ділових документів не належать до власне мовних, і тому не контролюються системами перевірки орфографії і граматики електронних текстів, вбудованих у пакет Microsoft Office, і, зрозуміло, не виправляються при автоматичному перекладі текстів документів з російської мови українською система автоматичного перекладу Probing Office. Можна з упевненістю сказати, що всі помилки цього типу збережуться в українському перекладі, тож виправити і відредагувати композиційні й логічні неточності слід у російськомовному варіанті тексту ще до початку процедури перекладу. До власне мовних, таких, що виникають вже у процесі автоматичного перекладу, належать помилки таких типів.


3.3 Синтаксичні помилки


Синтаксичні помилки являють собою вид помилок, які ? нерідко не помічають самі укладачі.

Найпоширенішою синтаксичною помилкою є неправильний порядок слів у реченнях. При складанні текстів ділових документів необхідно памятати правила порядку слів у літературній мові, де інформаційна роль порядку слів зростає ближче до кінця речення. Наприклад: ДМЗ виконав план до 20 грудня. До 20 грудня ДМЗ виконав план. У першому реченні наголошується на терміні, до якого завод виконав план. У другому констатується, що завод план виконав. І російська, й українська мова припускають відносно вільний порядок слів у реченні. Перестановку слів з метою підкреслити значимість якогось слова називають інверсією.

Програми автоматичного перекладу не змінюють порядку слів у реченнях, тому в основному українськомовний варіант тексту документа зберігає ті ж самі логічні наголоси й акценти, що й російськомовний.

Дієприслівниковий зворот є засобом передачі дії, що відбувається одночасно або в звязку з іншою дією. Дієприкметниковим зворотом можна передавати різні етичні моменти (наприклад, зацікавленість у якнайшвидшому завершенні роботи) і сформулювати причини, що стали підставою для ухвалення управлінського рішення. Краще використовувати дієприкметниковий зворот на початку фрази такими словами:

Вважаючи ...

Беручи до уваги...

Обовязковою умовою вживання дієприслівникових зворотів є те, що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником), повинні здійснюватися однією особою. Помилки при вживанні дієприслівникових зворотів легко виправити, замінюючи їх на речення з обставинами [2, с. 16 - 19]: Наприклад:


Неправильно Правильно

Виступаючи, директором Виступаючи, директор

порушена злободенна тема. торкнувся злободенної теми.


Ділове писемне мовлення характеризується наявністю складнопідрядних речень. Складні речення надають більшої переконливості проханню і помякшують враження відмови, дозволяють підкреслити важливі значеннєві відтінки, навести аргументи й т. ін. Значеннєві відношення між окремими частинами розгорнутого висловлення визначаються використанням сполучників і сполучних слів. Складні речення виражають причиново-наслідкові звязки й найчастіше вживаються із сполучниками що; котрий; якщо; де; як; унаслідок того, що; щоб.

Якщо підрядне речення пояснює тільки одне слово головного речення, то воно стоїть за цим словом. Наприклад:

Конференція, на якій були присутніми тридцять чоловік, проходила...

Якщо підрядне речення стосується групи присудка або всього головного речення, то воно ставиться перед головним, коли акцентуються обставини здійснення дії, або після головного, коли пояснює основну думку складного речення. Наприклад:

Через те, що різко знижується виробіток по заводу, необхідно вжити термінових заходів.

Необхідно вжити термінових заходів, тому що різко знижується виробіток по заводу.

При необхідності можна замінити підрядні речення синонімічними дієприкметниками й дієприкметниковими зворотами, які додають текстові стислості й лаконізму. Найбільш поширеним є розташування дієприкметникового звороту після означуваного слова. Не можна поєднувати як однорідні синтаксичні члени дієприкметникові і дієприслівникові звороти з підрядними реченнями.

Наприклад:


Неправильно Правильно

Потрібно виділити визначення, Потрібно виділити визначення,

подані автором у цій подані автором у цій роботі

роботі, і яку літературу він і літературу, використану

використовував для цього.ним для цього.


Підрядні речення мають синонімічні за значенням конструкції з віддієслівними іменниками, а саме:

Після встановлення ...

Згідно з домовленістю …

У звязку з розширенням ...

При редагуванні українськомовного тексту документа, отриманого в результаті роботи системи автоматичного перекладу, слід мати на увазі, що в українській мові, на відміну від російської, майже не вживаними є активні дієприкметники, які утворюються від дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -ач(-яч), -уч(-юч): вянучий, бажаючий, лежачий.

Разом з тим система автоматичного перекладу нерідко утворюють подібні форми, хоча для української мови більш усталеним є вживання замість них підрядних речень, отже, рекомендується робити в перекладеному тексті документа відповідні виправлення, наприклад:


Російський варіантУкраїнський варіантНеправильноПравильноработающий в должностипрацюючий на посадіщо працює на посадіпо вине „Пользователя или лиц, совместно с ним проживающихз вини „Користувача або осіб, разом з ним проживаючихз вини „Користувача або осіб, що проживають разом з ним

Якщо дієприкметник стоїть на початку фрази, наприклад, взятий у дужки, то при утворенні підрядного речення слід використовувати вказівний займенник такий:


В случае образования излишней (превышающей установленную норму) жилой площади...у випадку утворення зайвої (перевищуючої встановлену норму) житлової площі...у випадку утворення зайвої (такої, що, перевищує встановлену норму) житлової площі...

Іноді російський дієприкметник можна перекласти українським іменником:


заведующий кафедройзавідуючий кафедроюзавідувач кафедри

До синтаксичних помилок належить і неправильне використання прийменників. У діловій мові поширеними є словосполучення з прийменником про із залежними іменниками в знахідному відмінку. Наприклад:

угода про постачання; рішення про кадри.

Неправильне використання прийменника про створює мовні перешкоди.

Наприклад:


НеправильноПравильно

Майте про це на увазі. Майте це на увазі.

Немає сумнівів про те, що... Немає сумнівів, що...


Необхідно розрізняти, коли мова йде про установу, а коли про будинок. Наприклад:


Неправильно Правильно

У наше підприємство На наше підприємство

направлено новий направлено новий

проект верстата. проект верстата.


Вибір прийменника визначається традицією й обумовлений контекстом і лексико-граматичними звязками слів, що складають сполучення. Вибір прийменника може бути повязаний із прагненням підкреслити якийсь відтінок думки.

Прийменник згідно з вимагає форми орудного відмінка іменника: згідно з наказом (вказівками).

Прийменник усупереч також вимагає після себе форми давального відмінка іменника: усупереч проханню (указівці).

Прийменник завдяки звичайно вказує на причину, що сприяє здійсненню чого-небудь. Цей прийменник вимагає після себе форми давального відмінка іменника або займенника. Наприклад: завдяки Вам.

У прийменниково-іменникових конструкціях іменник повинен стояти у певній відмінковій формі. Наприклад, згідно з вимагає орудного відмінка:


Неправильно Правильно

Згідно наказу ... Згідно з наказом ...

Згідно відповідного Згідно з відповідним

положення… положенням…

Згідно Вашої пропозиції...Згідно з Вашою пропозицією...


Слово «керівництво» вимагає після себе форми орудного відмінка іменника. Наприклад:


Неправильно Правильно

Керівництво виробничої Керівництво виробничою

практики здійснюється практикою здійснюється

заводськими фахівцямизаводськими фахівцями.


Іменникове керування в українській і російській мовах не збігаються, як це ілюструють приклади:


Російська мова Українська мова

благодарить кого дякувати кому

причинять что завдавати чого

снабжать чем постачати що

нуждаться в чем потребувати чого

подражать кому наслідувати кого


Системи автоматичного перекладу в основному враховують зміну відмінкової форми керованого іменника і правильно перекладають такі конструкції, але якщо відстань між дієсловом і залежним іменником перевищує кілька слів, то програмі не вдається визначити, який саме іменник є залежним, і, відповідно, змінити його відмінкове закінчення (див.: дод. Б).

Такі помилки доводиться виправляти вручну. Крім того системи автоматичного перекладу тексту з російської мови українською допускають чимало помилок при перекладі прийменниково-іменникових конструкцій, що так само ґрунтується на розбіжностях у керуванні, наприклад:


Російська моваУкраїнська мова

стремиться к прагнути до

случилось по винетрапилося через

принять во внимание взяти до уваги

принять к сведению взяти до відома

на протяжении дня протягом дня

в семь часов о сьомій годині

соответственно приказувідповідно до наказу

согласно приказу згідно з наказом

ввести в составввести до складу

на следующий день наступного дня


Багатозначність російського прийменника по є причиною того, що чимало конструкцій, до складу яких він входить, перекладаються з помилками засобами автоматичного перекладу (див.: дод. В).

Термін „паралельні конструкції позначає форми словосполучень і речень, що можуть виконувати в реченні однакову синтаксичну функцію і взаємозамінюватися як синонімічні.

Широке вживання віддієслівних іменників (затримка, перевірка, виправдання, підвищення, одержання) є особливістю офіційно-ділового стилю. При вживанні віддієслівних іменників потрібно враховувати можливість появи ланцюжків однотипних слів, що роблять фразу громіздкою і немилозвучною, а також можливість використання віддієслівних іменників у складі складених присудків.

Синонімічними також можуть бути особові й безособові конструкції, активні й пасивні звороти мови, які розрізняються деякими значеннєвими і стилістичними відтінками і чий неточний вибір, а також невідповідність контексту або формі документа сприймається як порушення літературної норми. Вибір активного звороту й уживання особових форм дієслова дозволяє конкретизувати думку.

Навпаки, за допомогою безособових і пасивних конструкцій можна підкреслити, що важливішим є факт здійснення дії, ніж особа, яка цю дію виконує.

Діловий стиль характеризується реченнями, у яких підмет виражається цілісним за значенням сполученням слів. Зазвичай труднощі при складанні службових документів викликають варіанти узгодження присудка з підметом, сполучення збірних іменників й іменних конструкцій з числівниками.


.4 Морфологічні помилки


Найбільш поширеною морфологічною помилкою є неузгодженість означень. Укладачам ділових документів при використанні означень варто враховувати такі правила:

. Якщо означення стосується іменника, що має при собі додаток, то воно узгоджується з головним словом сполучення. Наприклад: новий вагон-лабораторія.

. Якщо означення стосується сполучення власного імені та прикладки (наприклад, композитор Пахмутова) то воно звичайно узгоджується з найближчим іменником. Наприклад:

Наш директор магазину А.Р. Петрова перебуває у відпустці.

Винятком із правила є ситуація, коли означення виражається дієприкметником:

Запрошена на збори директор школи В.Н. Лугова повідомила...

. Якщо означення стосується сполучення іменника з числівниками „два, „три, „чотири, то воно звичайно ставиться у формі родового відмінка, коли стосується слів чоловічого роду, і у формі називного відмінка, коли стосується слів жіночого роду. Наприклад: дві нові лабораторії; три нових будинки.

4. Означення, що стоїть перед сполученням „числівник + іменник (а не між цими словами), звичайно вживається у формі називного відмінка. Наприклад: за ці два тижні; за останні три роки.

Але слова добрий, повний, цілий не завжди підпорядковуються цьому правилу. Наприклад: за повних два місяці; цілих три тижні.

Нераціональне використання кількісних числівників становить собою ще один вид морфологічних помилок. При вживанні кількісних числівників у ділових листах, телефонних розмовах, ділових бесідах потрібно памятати такі правила:

. Усі кількісні числівника відмінюються. При цьому змінюються всі частини складних і складених числівників. Наприклад:

...до пятисот сімдесяти чоловік;

...з трьомастами шістдесятьма експонатами.

Невідмінювання або неповне відмінювання складних і складених числівників є помилкою. У текстах кількісні числівники записуються цифрами. Щоб уникнути помилки у називанні їх в офіційній обстановці, необхідно подавати їхні словесні варіанти у відповідних відмінкових формах [10, с. 47].

. Складені числівники ніколи не повинні містити збірні числівники. Наприклад:


Неправильно Правильно

Двадцять двоє осіб ... Двадцять дві особи ...


При позначенні конкретних предметів можливим є використання слів одиниця, пара, штука, екземпляр і т. ін. Наприклад:

двадцять чотири пари рукавичок.

. Числівник півтора у формі називного (знахідного) відмінка поєднується з іменником у формі родового відмінка в однині. Наприклад:

півтора вагона;

півтори машини.

До морфологічних помилок належить і неправильний вибір стану. Стан - дієслівна конструкція, що виражає етичну оцінку дій іншої сторони. Активний стан вживається, коли потрібно виділити субєкт дії - юридичну або посадову особу як джерело приписуваних або фіксованих дій. У цьому випадку фраза починається з підмета. Наприклад:

Юридична частина колеги розяснює ...

У супровідних листах субєкт дії не вказується, а мається на увазі, тому підмет відсутній. Наприклад:

Висилаю Вам післяплатою ...

При цьому субєкт дії повинен ототожнюватися не з „фізичною, а з юридичною особою. Наприклад:


Неправильно Правильно

Ми потребуємо ... Фабрика потребує ...


Зазвичай речення з активним станом вживаються в теперішньому часі, але в рішенні присудок виражається в минулому часі. Наприклад:

Колегія вирішила ...

У наказах, розпорядженнях уживається тільки активний стан з ключовим словом Наказую.:.

Факультативність приписуваних дій досягається за рахунок вживання дієслів, позбавлених категоричності в тоні викладу (Рекомендую...). Їх використовують, коли запропоновані дії можуть бути виконані в широкому діапазоні варіантів, але відповідно до посадової інструкції або положення про юридичну особу. Активний стан отримав широке поширення у розпорядницькій документації. Він є обовязковим у заявах громадян і виправданим у тих випадках, коли треба вказувати винуватця порушення професійної або адміністративної етики. Уживання активного стану додає принциповий тон критиці. Наприклад:

Механік заводу Р.І. Гавюршюв грубо порушив техніку безпеки.

Пасивний стан використовується, якщо факт здійснення дії має більше значення, ніж вказівка на осіб, що вчинили дію. Наприклад:

Оплата гарантується.

Уживанню пасивного стану надається перевага й у тих випадках, коли очевидним є джерело дії. Наприклад:

Термін, протягом якого будуть встановлені ескалатори, ще не визначений.

Системи автоматичного перекладу, на жаль, допускають чимало морфологічних помилок, причиною чого, з одного боку, є недостатня розробленість систем автоматичного синтаксичного й морфологічного аналізу (програма „не бачить синтаксичного звязку, а отже, й узгодження між словами, які знаходяться у тексті на певній відстані одне від одного), а з другого - наявність і в російській, і в українській мовах омоформ - слів, що збігаються у певних формах: три (числівник) - три (дієслово), мати (іменник) - мати (дієслово) тощо. Програми-перекладачі практично не розрізняють російські омоформи, перекладаючи їх завжди однаково незалежно від значення. Наприклад:


рос. им = орудний відмінок від он (манипулировать им),

им = давальний відмінок від они (прислать им);

рос. стоят = 3 особа множини теперішнього часу дієслова стоять (стоят на ступеньке),

стоят = З особа множини теперішнього часу дієслова стоить (стоят 100 гривень).

Пролінг Офіс подає завжди форму їм.


Також системи автоматичного перекладу регулярно помиляються при перекладі російських прикметників і дієприкметників жіночого роду в родовому й давальному відмінках (предусмотренной- передбаченої/передбаченій), чоловічого роду в називному й знахідному відмінках і жіночого роду в родовому й давальному відмінках (другой - інший/іншої/іншій), іменниках середнього роду в родовому відмінку однини й називному множини (обязательства - обовязку/обовязки) тощо. Виправлення цих помилок, а також неточностей, коли програма-перекладач неправильно визначає узгодження між словами в тексті, належить здійснити людині, яка укладає документ.


.5 Лексичні помилки


Укладачі ділових документів часто припускаються помилок, повязаних із незнанням лексичних особливостей мови. Тому складання правил, що дозволяють уникнути різних лексичних помилок, є надзвичайно актуальним. Неправильне використання слів і термінів є однією з поширених лексичних помилок. Необхідно вміти підібрати правильний термін, тому що окремі терміни і професійні жаргонні слова бувають зрозумілі лише особам певної професії, тому потрібним є обовязкове розшифрування їх у тексті. Прагнення надати словам великої значущості виливається у „термінологічну гру, що призводить до таких помилок, як розщеплення присудка. Наприклад:


Неправильно Правильно

Здійснювати преміювання Преміювати

Недоречне або невиправдане вживання іноземних слів також являє собою лексичну помилку. Часто в ділове мовлення потрапляють іноземні слова, що мають український відповідник. Наприклад:


Неправильно Правильно

Репрезентувати Представити


Використовуючи іноземне слово, потрібно точно знати його зміст. Не слід вживати кілька слів з одним і тим самим значенням в одному реченні. Наприклад: конвенція - умова. Неправильне використання іншомовної лексики веде до тавтології, привносить небажані асоціації. Тому вживання іноземних слів повинно бути зумовлене трьома тісно повязаними між собою обставинами: необхідністю, доречністю і точністю слововживання.

Через незнання, неуважність або недбалість укладачі ділових документів припускаються мовних помилок, повязаних з незнанням значень слів або з уживанням слів, незакріплених традиціями. Нерідко помилка укладача полягає в застосуванні плеоназмів і тавтологій.

Плеоназм являє собою значеннєвий повтор, що виникає при вживанні слів, значення яких частково або цілком збігається. Наприклад:

памятний сувенір - сувенір є подарунком на память;

передовий авангард - авангард припускає першість, лідерство;

різні варіанти - варіант є розходженням;

потерпіти повне фіаско - фіаско є повною поразкою.

Плеоназми зустрічаються в текстах документів як результат неправильного вживання іноземної лексики, як наслідок невміння виражати думки точно і лаконічно. Наприклад:


Неправильно Правильно

У квітні-місяці... У квітні ...

Прейскурант цін Прейскурант

Хоча прейскурант і є переліком цін, але допускаються висловлювання на зразок прейскурант різних цін, де конкретизується поняття ціни й отримує форму розгорнутого словосполучення [51, с. 30].

Тавтологія - значеннєвий повтор, що виникає у тих випадках, коли в реченні стоять поруч однокореневі слова, близькі за змістом і звучанням. Наприклад:

Користь від використання агрегатів ...

Установлено дві фасувальні лінії для розфасування.

Тавтологічні повтори роблять фразу немилозвучною й ускладнюють її сприйняття, оскільки привертають до себе особливу увагу.

Розуміння тексту ускладнюється застосуванням архаїзмів і канцеляризмів. Архаїзми являють собою застарілі слова, вирази і граматичні форми, що вийшли з ужитку. Наприклад:


Неправильно Правильно

На предмет Для

Цим пропонується Пропонуємо

За приналежністю За призначенням


Канцеляризми - застарілі, складні, громіздкі фрази зі стійкою архаїчною структурою і характерними канцелярськими сполучниками і сполучними словами, а також сухі, маловиразні казенні слова. Наприклад:

на предмет прилучення до праці;

належить розробити заходи щодо усунення недоліків;

ми маємо на сьогоднішній день;

у справі підвищення кваліфікації.

Не слід уживати канцеляризми, позбавлені змісту. Наприклад:

по лінії, у світлі, у силу, різного роду, порядку, загострити питання, фактично, на цьому відрізку часу й ін.

У службовій документації часто зустрічаються архаїзми і канцеляризми, які можна замінити вже готовою сучасною конструкцією. Наприклад:


Неправильно Правильно

Невідкладно Негайно

Досконально Точно

Належить Слід

Цим повідомляємо наступне Повідомляємо

Бо ж Тому що

Викладене Зазначене

Направляємо для підписуНаправляємо на розгляд

На звороті цього На звороті

Оповіщаємо Повідомляємо

На огляд На розгляд

Звольте повідомити Просимо повідомити

Унаслідок чого пропонуємо Пропонуємо

Клопотання Прохання, заява

З причини Через


Виникнення нових слів у мові - явище закономірне, тому що всі нові поняття вимагають свого мовного втілення. Нові слова звичайно називають неологізмами. Основною умовою їхнього застосування є виправданість вживання в конкретному контексті. Але нерідко ці слова не відповідають вимогам мовних норм. Наприклад:

Приймання - прийом;

декваліфікація - підвищення кваліфікації.

До лексичних помилок також можна віднести й уживання при складанні тексту документа слів-професіоналізмів, які є видом спеціальної лексики і виникають у таких випадках:

. Коли спеціальність або рід діяльності не має своєї розвинутої термінології (наприклад, полювання, рибальство й ін.);

2. При заміні розмовних неофіційних термінів. Наприклад:

Передача - передавальний механізм;

Кардан - карданний пристрій.

Часто зявляються українські варіанти запозичених термінів. Наприклад:

очник- офтальмолог;

пересадження- трансплантація.

Зазвичай професіоналізми загальнозрозумілі й уживані в межах тієї або іншої спеціальності, але використання їх при наявності „узаконених термінів є небажаним. Професійно-жаргонна лексика може розглядатися як форма професійного просторіччя. Уживання професійно-жаргонних слів є припустимим лише в особливих умовах - для досягнення стилістичних, образотворчих цілей.

Практичну і ділову форму ділового документа зумовлює значеннєва точність мови. Нерозрізнення слів-паронімів являє собою мовну помилку, повязану з незнанням значення слова. Пароніми - близькі за звучанням однокореневі слова, що розрізняються значенням. Наприклад:

вдихнути - зітхнути;

помістити - розмістити;

оплатити- заплатити;

гарантійний- гарантований.

Розглянемо, наприклад, пароніми письменний- письмовий.

Слово письменний має значення „який уміє читати, писати, грамотний, а письмовий означає „виражений графічними знаками, написаний. Помилковим є відносити слово письменний до якогось документа: форма заяви, розпорядження може бути тільки усною або письмовою.

Слова адрес і адреса, незважаючи на подібність, мають різне значення:

адрес - письмове вітання кого-небудь з нагоди відзначення важливої події у його житті;

адреса - позначення місця проживання чи перебування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь.

В окремих випадках пароніми можуть зближатися за змістом і вживатися як синоніми. Наприклад:

помістити (розмістити) у готелі.

Але такі слова завжди розрізняються своєю лексичною сполучуваністю і відтінками значень. Наприклад:

засвоїти урок - освоїти виробництво;

помістити студента (студентів) у гуртожитку - розмістити коробки на стелажах.

Слово помістити вживається як щодо одного предмета, особи, так і щодо багатьох, а дієслово розмістити вживається тільки щодо багатьох предметів, осіб. Пароніми можуть розрізнятися і способами граматичного звязку з іншими словами. Наприклад, дієслова:

Сплатити - заплатити - оплатити.

На відміну від дієслів сплатити і заплатити, слово оплатити уживається тільки тоді, коли мова йде про відшкодування яких-небудь витрат і не потребує прийменника за. Воно керує іменником у формі знахідного відмінка без прийменника.

Також пароніми можуть різнитися стилістичним забарвленням. Наприклад:

Туристський - туристичний.

У цьому випадку є відмінності в сполучуваності їх з іншими словами й у відтінках значення, що зявляються при сполученні слів. Наприклад:

туристична путівка, туристські тропи.

Форма туристичний є більш вживаною в діловому і науковому мовленні і має стилістичний, книжний відтінок.

Нерідко укладачі службових документів роблять помилки у вживанні слів-синонімів. Синонімами називаються слова з однаковим або близьким значенням. Наприклад:

Майбутній - прийдешній, поспішати - квапитися.

Синоніми, як і пароніми, розрізняються відтінками значень, лексичною сполучуваністю або стилістичним забарвленням. Наприклад:

Спростовуват и- не погоджуючись з чим-небудь, наводити власні аргументи;

суперечити - стверджувати щось протилежне;

перечити - говорити всупереч з упертості.

Неуважність до розходжень значень синонімів, випадків їхнього вживання призводить до значеннєвої помилки. Наприклад, порівняємо синоніми:

звести - спорудити.

Дієслово звести використовується тільки щодо чогось, що піднімається над іншими. Дієслово спорудити є більш вживаним у сфері мистецтва. Наприклад: звести будинок; спорудити монумент.

Слова-синоніми дефект, недолік, вада вказують на недосконалість чого-небудь, але використовуються в різних умовах. Слово дефект вживається тільки щодо технічних виробів, а слова вада і недолік можуть стосуватися як створеного природою, так і процесів суспільної діяльності. Наприклад: дефект деталі верстата; вади в курсі навчання; недолік сполучних компонентів.

Однієї з причин неправильного вживання слів-синонімів є те, що багатозначне слово може бути синонімічним до іншого лише в одному зі своїх значень. Наприклад:


Неправильно Правильно

Запити до якості продукції Вимоги до якості продукції

Висилаємо відповідь на ВашуВисилаємо відповідь на Ваш

вимогу... запит ...


Очевидно, що слова запит і вимога не є синонімами, хоча окремі компоненти їхнього змісту збігаються.

Крім того, деякі близькі за значенням слова вимагають після себе додатка у різних відмінках, що іноді стає причиною помилок у керуванні. Порівняйте:


Слово Його синонім

Властивий кому? Характерний для кого?

Опанувати що? Оволодівати чим?

Сповнений чого? Наповнений чим?

Багата на що? Славиться чим?

Дорівнювати чому? Рівнятися на що?


Системи автоматичного перекладу тестів мають досить розвинуті механізми роботи з багатозначними словами, які в різних контекстах перекладаються по-різному. Вирішенню цієї проблеми значною мірою сприяє можливість вибору „пріоритетної підмови для тексту, що готується до перекладу, тобто передбачуваного лексичного наповнення. Наприклад, якщо обрати пріоритетною підмову „лінгвістика у системі ProLing Office, то слово предложение буде перекладатися як речення; якщо ж обрати підмову „юридичний, то як пропозиція. Ось ще кілька поширених помилок перекладу багатозначних слів:


російська українська

содержание вміст/зміст/утримання

(бутылки/книги/иждивенцев)

разрешать дозволяти/вирішувати

(войти/проблему)

заключенный (в тюрму) увязнений/укладений

/контракт)

вид (тип, разряд/внешний) вид/вигляд.


Якщо багатозначне слово зустрічається у тексті досить регулярно, і так само регулярно програма при перекладі обирає не те значення, що підходить за контекстом, доцільним є скористатися тимчасовим словником, увівши до нього багатозначне слово з єдиним значенням, а саме з таким, що є найчастіше вживаним.

Фразеологією мови називають сукупність стійких, цілісних за складом і значенням словосполучень і висловів на зразок вузьке місце, витати в хмарах, спіймати облизня й ін. Такі звороти мови називаються фразеологічними або звязаними словосполученнями. На відміну від вільних словосполучень на зразок придбати устаткування, піти у відпустку, що складаються в процесі оформлення і вираження думки, фразеологізми відтворюються як готові, заздалегідь утворені одиниці мови. Розходження між вільними і фразеологічними словосполученнями встановлюється при зіставленні речень. Звичайне словосполучення розуміється буквально, а фразеологічний зворот розглядається в переносному значенні. Фразеологізми часто зустрічаються в текстах ділових документів. Наприклад:

У звязку з розпорядженням директора про...

Відповідно до досягнутої вірогідності...

У порядку надання виробничої допомоги...

Ці стандартні звороти мови виконають ту ж функцію, що і стійкі словосполучення на зразок узяти до уваги, довести до відома й ін.

Процес стандартизації і фразеологізації ділового мовлення представлений уживанням розщеплених присудків, проникнення яких у ділові тексти зумовлене такими причинами:

1)Не всі словосполучення мають рівнобіжні дієслівні форми: допустити шлюб, виявити увагу, провести захід.

2)Значення сполучення „дієслово + іменник може не збігатися зі значенням відповідного дієслова: провести змагання- змагатися.

)У сполученнях „дієслово + іменник дієслова вказують на факт дії і виражають певні додаткові значеннєві відтінки. Наприклад, дієслово дати не слід зіставляти за значенням з дієсловом допустити, хоча обидва встановлюють факт дії, що розкривається значенням іменника: дати відпустку, не допустити втрати врожаю.

)У сполученнях „дієслово + іменник широко використовують терміни, що точно кваліфікують якесь явище: вчинити наїзд- наїхати. Зіставляти це дієслово і сполучення не слід, тому що наїзд - це юридичний термін, найменування виду дорожніх подій.

У сполучення „дієслово + іменник можна вводити будь-які означення, які не можна замінити конструкціями „дієслово + прислівник. Наприклад:


Неправильно Правильно

Вимушено наїхав Здійснив змушений наїзд


Помилки у вживанні стійких словосполучень виникають у результаті незнання особливостей їхнього використання. Тому необхідно памятати правила:

1. У дієслівно-іменникових сполученнях дієслова вести, давати, допускати, робити, проводити, робити, виявляти й ін. можуть сполучитися лише з деякими іменниками. Наприклад:

Неправильно Правильно

Одержати успіх Здобути перемогу (верх)

Допусти дефекти Припуститися помилки,


. Перекручування складу фразеологізму виникає як результат різних лексичних підмін. Наприклад:


Неправильно Правильно

Пропозиції проектного бюро Пропозиції проектного бюро

не витримали будь-якої не витримали жодної критики

критики


. Часто спостерігається схрещення близьких за значенням фразеологізмів. Наприклад:

Велике значення стали відігравати сіткові графіки. Очевидно, що тут змішано звороти відігравати роль і мати значення.

. Неприпустимими є зміни прийнятої граматичної форми слів фразеологічного звороту. Наприклад:


Неправильно Правильно

Змагання при рівних умовах Змагання за рівних умов


Автоматичний переклад усталених мовних зворотів на сьогодні становить собою проблему й лінгвістичну, і технічну. По-перше, для правильного перекладу фразеологізмів з однієї мови на іншу потрібним є вичерпний перелік таких одиниць в обох мовах; крім того, не всі фразеологізми перекладаються з мови на мову. По-друге, якщо програма-перекладач перевірятиме кожне слово в тексті на можливість його входження в усталену конструкцію, то з огляду на великий обсяг фразеологічного словника мови час, витрачений сучасним компютером на переклад, невиправдано затягнеться. Тому найчастіше системи Пролінг Офіс, Прагма та Language Master 98 перекладають усталені вирази дослівно, руйнуючи при цьому і форму фразеологізму, і його значення. Порівняйте розбіжність лексичного наповнення при однаковому значенні у російських й українських фразеологізмах:


Російська мова Українська мова

Принести благодарность Скласти подяку

Принести вред Завдати шкоди

Нуждаться в помощи Потребувати допомоги

Заслуживать внимания Заслуговувати на увагу, бути вартим уваги

Оставить под вопросом Залишити нерозвязаним

Приняться за работу Взятися до праці (до роботи)

Ввиду того что Через те, що

Зважаючи на те, що3 огляду на те, що

Ввиду вышеизложенного Зважаючи на викладене вище

Это вызывается тем, что Це викликається тим, що

Це залежить від того, що Це спричиняється тим, що


При виправленні помилок буквального перекладу фразеологізмів з однієї мови на іншу доцільно користуватися спеціальними словниками, які фіксують такі усталені звороти.


.6 Стилістичні помилки


Нерідко укладачі ділових документів викладають у тексті документа те, що ніколи не вживають в усному мовленні. Наприклад:

Ми повинні просити Вас звільнити нас від обовязку послати Вам пропозицію.

В очікуванні сприятливої від Вас відповіді...

Це призводить до виникнення такої стилістичної помилки, як штучне подовження мовлення. Значною мірою ділове мовлення подовжує використання архаїзмів і канцеляризмів, про які йшлося при розгляді лексичних помилок.

У мовленні ділової кореспонденції неприпустимими є занадто довгі звороти, тому укладачі службових документів повинні прагнути до застосування вже готових сучасних конструкцій, що полегшить сприйняття документа. Наприклад:


Неправильно Правильно

Необхідно мати Необхідно

Повторіть знову Повторіть

Усе ще залишається Залишається

Ми просимо Просимо

Ми повідомляємо Повідомляємо

Що точно збігається Що збігається

Абсолютно новий Новий

Зібрані разом Зібрані

Що тривають далі Що тривають

Співпрацювати разом Співпрацювати

Кожен окремо Кожен

Зараз завод почав... Завод почав...

Направляємо Вас для Направляємо Вас

керування і виконання... з метою для

Не відмовте повідомити Просимо повідомити

Надалі повідомте Повідомте

Піклування Турбота

З приводу Вашого прохання Щодо Вашого прохання

Пойменовані Перераховані (зазначені)

Перепроваджуємо Направляємо

Вважаємо за можливе проситиПросимо


Багато висловів узагалі не слід уживати, складаючи текст документа. Наприклад:

У чеканні Вашої відповіді...

Предявник цього...

Підняти на належний рівень.

Системи автоматичного перекладу не тільки продублюють стилістичні помилки вихідного документа, а й можуть додати нових. Як правило, програми помиляються, обираючи з варіантів можливого перекладу слова такий, що не відповідає стилістичному оформленню документа. Наприклад, рос. требувати от... в офіційно-діловому стилі слід перекладати українською мовою як вимагати від..., а не жадати від...

Отже, перш ніж детальніше зупинитися на аналізі можливих помилок у текстах ділових документів, зокрема й таких помилок, що виникають після автоматичного перекладу тексту з однієї мови на іншу, слід побіжно дати загальні рекомендації щодо такого перекладу [51, с. 31].

Переклад тексту документа рекомендується починати з виправлення усіх можливих помилок:

. Композиційних помилок, які полягають у неправильній побудові тексту службового документа, непропорційному розташуванні його частин.

. Логічних, які виникають на основі незнання законів логіки, таких як: закону тотожності, закону протиріччя, закону виключеного третього, закону достатньої підстави.

. Синтаксичних, а саме: неправильний порядок слів у реченні, використання дієприслівникового звороту та прийменників, уживання паралельних конструкцій.

. Морфологічних, до яких належать неузгодженість означень, нераціональне використання кількісних числівників, неправильний вибір стану.

. Лексичних, які повязані з незнанням лексичних особливостей мови.

. Стилістичних, найпоширеніша з них - штучне подовження мови.


ВИСНОВКИ


. При вивченні тексту службових документів слід дотримуватися загальних вимог, зокрема таких як:

·обєктивність, яка забезпечується точно знайденими фактами;

·логічна послідовність, що досягається за рахунок чіткого розподілу тексту документа на окремі пункти, а також виділення головного, основного, найважливішого серед фактів, що повідомляються;

·повнота інформації, яка вичерпує всі обставини, повязані з вирішенням питання, що розглядається;

·точність, ясність викладу: чим глибше працівник проникає в сутність справи, про яку йдеться в діловому папері, тим точніше він про неї висловлюється і тим яснішою буде вона для тих, хто ознайомлюється з цим документом;

·переконливість забезпечується обґрунтуванням висловленої думки й доказовістю матеріалу;

·лаконічність, що досягається продумуванням послідовності усіх етапів викладу змісту;

·нормативність мовних засобів, тобто мовне оформлення тексту має відповідати нормам сучасної української літературної мови.

Важливим елементом у створенні документа є композиція тексту, тобто побудова тексту, яка обєднує всі його елементи в єдине ціле. Це форма вираження і розвитку теми.

. Під час виконання магістерської роботи нами було розглянуто та розкрито мовні норми, які найчастіше вживаються у текстах службових документів, зокрема:

·лексичні - регулюють правильність використання слова відповідно до властивого йому значення, а також правила сполучуваності слів у реченні;

·стилістичні - регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови;

·граматичні (морфологічні та синтаксичні) - визначають літературні форми слів, правила побудови словосполучень та речень;

·орфографічні - фіксують систему правил написання слів.

Мовне оформлення тексту має відповідати нормам сучасної української літературної мови. Головна вимога - зрозумілість - забезпечується вживанням загальновідомих слів, офіційних термінів, унормованих у словниках, довідниках. Оскільки мова виконує активну стимулювальну й регулювальну роль у діяльності органів управління, то добір відповідних мовних конструкцій впливає на дієвість директивної і розпорядчої документації. Це зобовязує документознавців добре володіти українською літературною мовою, її законами й нормами, щоб щоразу добирати лише найдоцільніші та найпереконливіші мовні засоби.

. При дослідженні теми магістерської роботи особлива увага приділялася помилкам, які найчастіше трапляються в текстах ділових документів.

Найпоширеніші з них:

1.Композиційні помилки, що полягають у неправильній побудові тексту службового документа, непропорційному розташуванні його частин, зокрема можна зробити висновки, що кожен аспект змісту повинен займати визначне місце в логічній структурі документа й не збігатися з іншим аспектом. При цьому важливим є знання правила виділенн, побудови абзацу й звязку речень в абзаці;

2.Логічні, що виникають на основі незнання законів логіки, таких як:

-закону тотожності;

-закону протиріччя;

-закону виключеного третього;

-закону достатньої підстави.

Отже, логічні помилки в текстах ділових документів не належать до власне мовних, і тому не контролюються системами перевірки орфографії і граматики електронних текстів, вбудованих у пакет Microsoft Office. Можна з упевненістю сказати, що всі помилки цього типу збережуться в українському перекладі, тож виправити й відредагувати композиційні й логічні неточності слід у російськомовному варіанті тексту ще до початку процедури перекладу.

3.Синтаксичні, а саме:

-неправильний порядок слів у реченні;

-використання дієприслівникового звороту та прийменників;

-уживання паралельних конструкцій та ін.

Таким чином, можна зробити висновки, що зазвичай труднощі при складанні службових документів викликають варіанти узгодження присудка з підметом, сполучення збірних іменників й іменних конструкцій з числівниками.

4.Морфологічні, до яких належать:

-неузгожденність означень;

-нераціональне використання кількісних числівників;

-неправильний вибір стану.

5.Лексичних, які повязані з незнанням лексичних особливостей мови, з яких можна відокремити:

-невиправдане вживання іноземних слів;

-неправильне використання слів і термінів;

-застосування плеоназмів і тавтологій та ін.

6.Стилістичних, найпоширеніша з них - штучне подовження мови. Системи автоматичного перекладу не тільки продублюють стилістичні помилки вихідного документа, а й можуть додати нових. Як правило, програми помиляються, обираючи з варіантів можливого перекладу слова такий, що не відповідає стилістичному оформленню документа.

Таким чином, текст - головний реквізит, завдяки якому складається та оформлюється весь документ. Грамотним вважається текст документа, у якому логічно викладено думки, правильно вжито відповідні терміни і застосовано слова на позначення та розяснення понять. Відсутність помилок - це запорука правильного й однозначного витлумачення інформації адресатом.


Список використаної літератури


1.Бахтін М.М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках / М.М. Бахтін // Антологія світової літературно-критичної думки. - Л.: Літопис, 1996. - 450 с.

2.Бевзенко С.П., Литвин Л.П., Семеренко Г.В. Сучасна українська мова: Синтаксис : навч. посібник / С.П. Бевзенко, Л.П. Литвин, В.Г. Семеренко. - К.: Вища шк., 2005. - 270 с.

.Бибик С.П. Ділові документи та правові папери / С.П. Бибик. - Х.: Фоліо, 2005 - 493 с.

.Брусенская Л.Л. Учебный словарь лингвистических терминов / Л.Л. Брусенская. - Ростов-н/Д: Феникс, 2005. - 251 с.

5.Вирган І.М. Російсько-український словник сталих виразів / І.М. Вирган, М.А. Пилинська. - Х.: Знання, 2000. - 655 с.

6.Глущик С.В. Сучасні ділові папери : навч. посібник. для вищ. та серед спец. навч. закладів / С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В. Шевчук. - 4-те видання, перероб. і доп. - К.: А.С.К., 2005. - 400с.

7.Головач А.С. Зразки оформлення докумкнтів / А.С. Головач. - Донецьк: Сталкер, 1998. - 352 с.

8.Головащук С.І. Українське літературне слововживання : словник-довідник / С.І. Головащук. - К.: Вища шк., 1995. - 319с.

9.Горбул О. Д. Ділова українська мова / О.Д. Горбул, Л.І. Галузинська, Т.І. Ситнік , С.А. Яременко. - К. : Тов-во Знання, КОО, 2002. - 226 с.

.Гриднєва Л.М. Граматика ділової людини. Норма. Типологія помилок : навч. посібник / Л.М. Гриднєва. - 2-е вид. - К.: Либідь, 2000. - 425 с.

11.Гринев С.В. Введение в лингвистику текста : учеб. Пособие / С.В. Гринев // Лингв. фак. Моск. пед. ун-та. - 2-е изд., доп. и испр. - М.: Сиглалъ, 1999. - 60 с.

12.Губенко Л.Г. Ділові папери в менеджменті : навч. посібник / Л.Г. Губенко, в. Д. Немцов, М.О. Чуприна. - К.: ТОВ „УВПК „Ексоб, 2003. - 272 с.

13.Діденко А.Н. Сучасне діловодство : навч. посібник / А.Н. Діденко. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2004. - 384 с.

14.Дротянко Л.Г. Філософські проблеми мовознавства: навч. посібник. / Л.Г. Дротянко. - К.: Вид. центр. КНЛУ, 2002. - 245 с.

15.Загнітко А.П. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування / А.П. Загнітко, І.Г. Данилюк. - Донецьк: ТОВ ВКФ „БАО, 2005. - 480 с.

.Зубенко Л.Г. Ділові папери в менеджменті : навч. посібник / Л.Г. Зубенко. - К.: ТОВ „УВПК „Ексоб, 2003. - 272 с.

17.Лихачев М.Т. Документы и делопроизводство / М.Т. Лихачев. - М.: Экономика, 1991. - 258 с.

18.Ковалик І.І. Методика лінгвістичного аналізу тексту / І.І. Ковалик, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ. - К.: Вища шк., 1984. - 118 с.

19.Коваль А.П. Культура ділового мовлення. Писемне та усне спілкування / А. П. Коваль. - К.: Вища шк., 1982. - 336 с.

20.Козачук Г.О., Шкуратяна Н. Г. Практичний курс української мови / Г. О. Козачук, Н.Г. Шкуратяна. - К.; Вища шк., 1993. - 367 с.

21.Комова М.В. Документознавча термінологія : навч. Посібник / М.В. Комова. - Л.: Вид-во Нац. ун-ту „Львівська політехніка, 2003. - 168 с.

22.Кочерган М.П. Загальне мовознавство : підручник / М.П. Кочеган. - К.: Вид. центр „Академія, 1999 - 288 с.

.Кузнецов И.Н. Офисная документация. Подготовка оформления И.Н. Кузнецов. - М.: Книжный Дом, 2004. - 832 с.

.Мамрак А.В. Українське документування: мова та стиль : навч. Посібник / А.В. Мамрак. - 3-е вид. - К.: Центр навч. л-ри, 2004. - 364 с.

25.Маратова А.Ф. Мова сучасних ділових документів / А.Ф. Маратова. - К.: Наук. думка, 1981. - 140 с.

26.Мацько Л.І. Українська мова : навч. посібник / Л.І . Мацько, О.М. Мацько, О.М. Сидоренко. - К., Вища шк. 1998. - 415 с.

27.Мацюк З.О. Українська мова професійного спілкування : навч. посібник / З.О. Мацюк, Н.А. Станкевич. - К.: Каравела, 2005 - 352 с.

28.Молдованов М.І. Сучасний діловий документ: зразки найважливіших документів українською мовою / М.І. Молдованов. - К.: Техніка, 1992. - 322 с.

29.Нелюба А.А Теорія і практика ділової мови / А.А. Нелюба. - Х.: Акта, 1997. - 192 с.

.Орфографічний словник української мови / Уклад.: С. І. Головащук, М.М. Пещак, В.М. Русанівський, О.О. Тараненко. - К.: Довіра, 1994. - 864 с.

31.Паламар Л.М. Мова ділових паперів : практ. посібник / Л.М. Паламар, Г.М. Кацавець. - 4-е вид. - К.: Либідь, 2000. - 296 с.

32.Палеха Ю. Управлінське документування : навч. посібник: У 2 ч. - Ч. 1: Ведення загальної документації (зі зразками сучасних ділових паперів). - 3-тє вид., доп / Ю. Палеха. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003 - 383 с.

.Панько Т.І. Українське термінознавство : підручник / І. М. Качан, Г.П. Мацюк. - Л.: Світ, 1994 - 216 с.

34.Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика / М.І. Пентилюк. - К.: Вища шк., 1995. - 239 с.

35.Пізнюк Л.В. Лінгвістичні основи документознавства : навч. посібник / Л. В. Пізнюк. - К.: Ун-т Україна, 2007. - 360 с.

.Плешкевич Е.А. Понятие „реквизит документа: к постановке вопроса / Е. А. Плешкевич // Делопроизводство. - 2005. - № 1. С. 21 - 22.

.Поберезська Г.Г. Лінгвістичні основи документознавства та інформаційної діяльності : навч. посібник / Г.Г. Поберезська, І.М. Волинець. - К.: Знання, 2008. - 351 с.

38.Погиба Л.Г. Складання ділових паперів : практикум : навч. посібник / Л.Г. Погиба. - К.: Либідь, 2002. - 230 с.

39.Рахманин Л.В. Стилистика деловой речи и редактирование служебных документов. - 3-е изд / Л. В. Рахманин. - М.: Высш. шк., 1988. - 485 с.

40.Різун В.В. Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації тексту / В.В. Різун, А.І. Мамалига. - К.: Либідь, 1998. - 336 с.

.Скібіцька Л.І. Діловодство : навч. посібник / Л.І. Скібіцька. - К.: Центр навч. л-ри, 2006. - 224 с.

.Сучасна українська мова : підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 2-е вид., перероб. - К.: Либідь, 2001. - 400 с.

.Український правопис / АН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні, Ін-т української мови. - 4-те вид., випр. й доп. - К.: Наук. думка, 1993. - 240 с.

44.Фельзер А.Б. Діловодство: Довідкова допомога / А.Б. Фельзер, М.А, Міссерман. - К.: Вища шк., 1988. - 205 с.

45.Харлампович І.Л. Культура мови: Оформлення документів / І.Л. Харлампович // Секретарь-референт. - 2008. - № 1 - С. 32 - 33.

46.Шевчук С.В. Українське ділове мовлення / С.В. Шевчук. - К.: Літера, 2000. - 480 с.

.Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: енцикл. Словник / І.Б. Штерн. - К.: АртЕк, 1998. - 336 с.

.Ющук І.П. Українська мова : підручник для студ. філол. спец. вищих навч. закладів / І.П. Ющук. - К.: Либідь, 2003. - 640 с.

.Яковенко В.В. Велика та мала літери в ділових паперах / В.В. Яковенко // Секретарь-референт. - 2007. - № 4. - С. 23 - 25.

.Яковенко В. В. Причини виникнення лексико-стилістичних помилок в усному та писемному мовленні / В.В. Яковенко // Секретарь-референт. - 2007. - № 3. - С. 30 - 31.


Теги: Дотримання мовних норм як запорука правильного написання текстів документів  Диссертация  Бухучет, управленческий учет
Просмотров: 27421
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Дотримання мовних норм як запорука правильного написання текстів документів
Назад