Особливості соціалізації дітей у неповних сім'ях


Курсова робота на тему:

Особливості соціалізації дітей у неповних сімях


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ У СІМЇ

.1Поняття "соціалізація" та сучасні теорії соціалізації. Особистість у процесі соціалізації

.2Роль сімї у формуванні особистих якостей і соціалізації дитини

Висновок до розділу 1.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ У НЕПОВНИХ СІМЯХ

.1Неповна сім'я як несприятливий фактор соціалізації особистості дитини

.2Соціально-педагогічні аспекти виховання та умови соціалізації дитини в неповній сім'ї

.3Ставлення матері чи батька до дитини в неповній сім'ї як фактор соціалізації дитини

Висновок до розділу 2.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП


Сімя, її стабільність та гармонійність функціонування є важливою умовою психічного здоровя кожної людини. Сім'я - перший соціальний інститут, який дає дитині знання про складний світ суспільних відносин. В сім'ї дитина засвоює елементи духовної культури, моральні та культурні цінності, притаманні її родині.

За останні роки спостерігається тенденція до зростання розлучень, позашлюбних народжень, смертності населення, що збільшує кількість неповних сімей. За даними Державної доповіді про становище сімей в Україні (2012), неповні сім'ї складають 24,8%, переважна більшість яких є материнськими. За таких умов проблема соціалізації дітей саме з неповних сімей є актуальною в наш час.

Нестабільність або напруженість сімейного середовища значно впливає на нервову систему дитини, становлення її як особистості, соціалізацію. Деформовані сімейні стосунки найчастіше спостерігаються у неповних сім'ях. Основною психолого-педагогічною проблемою неповної сім'ї є те, що дитині в ній важко дати цілісне і об'єктивне уявлення про чоловіків і жінок, соціальне середовище. Особистий приклад батьків як головний метод сімейного виховання, порівняно з усіма іншими методами і засобами, має найбільший вплив як у позитивному, так і в негативному плані.

Вивченням особливостей процесу соціалізації людини протягом життя займалися та продовжують займатися такі науковці, як Антонов А.І., Фролов С.С., Лукашевич М.П., Минович І.І., Черниш Н.Й., Титкова Т.В., Капська А.Й., Газман О.С., Матвєєва Т.Ф., Сисоєва М.Є., Березина Н.О., Михайлова Л.М., Петрова І.В., Трушкін А.Г., Фрідман М.Г., Коваленко Є.І., Солова В.М. та інші. Значенню сімї для успішної соціалізації дитини присвячені наукові роботи Голованової Н.Ф., Голод С.І., Кравченко Т.В., Ковальової Л.Є., Маленкової Л.І., Нечаєвої А.М., Коваль М.Б, Пундик Л.Є., Трофимюк Н.Г. та інших дослідників.

Дослідженням проблеми соціалізації особистості дитини в умовах неповної сім'ї займалися такі науковці: Буянов М.І, Монаков Н.І., Смирнова Є.М., Целуйко В.М., Міщик Л.І., Мудрик А.В., Усова А.І., Галагузова М.А., Холостова Є.І., Титаренко В.Я. та інші. Вони вивчали різні соціально-педагогічні аспекти виховання та соціалізації дітей у неповних сім'ях.

Мета сучасної державної сімейної політики полягає в забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім'ї як основи суспільства. Однак сьогодні в Україні налічується 2,3 млн. неповних сімей і для того, щоб статистика не була такою сумною, необхідно розробити механізми перспективного фінансування, посилити просвітницьку діяльність батьків, забезпечити розвиток пріоритетних напрямів наукових досліджень у сфері сім'ї тощо. Адже саме у сім'ї формується сприймання дітьми навколишньої дійсності, самих себе, досвіду сімейного життя, ставлення до найважливіших духовних цінностей; здійснюється моральне, естетичне, трудове навчання, закладаються основи культури, здоров'я дитини, майбутнє професійне самовизначення, соціалізація вцілому. Тому особливу увагу необхідно звернути на неповну сім'ю, де дитина позбавлена можливості сприймати навколишній світ у всій його гармонії та різнобарвності.

Звичайно, проблеми сімейного виховання та соціалізації дитини у неповній сімї не вичерпуються вищеназваними. У багатьох сім'ях вони є різними. Сім'я закладає фундамент розвитку нахилів, здібностей дитини, формування її моральних якостей, здоров'я тощо. У цьому й полягає актуальність нашої роботи, яка передбачає вивчення впливу неповної сім'ї на соціалізацію особистості дитини.

Обєкт дослідження - соціалізація дітей у неповних сімях. Предметом дослідження виступають особливості процесу соціалізації дітей з неповних сімей в українському суспільстві.

Мета роботи - проаналізувати особливості процесу соціалізації дітей з неповних сімей в українському суспільстві. Відповідно до означеної мети висуваємо основні завдання дослідження:

1)розкрити суть поняття "соціалізація" та сучасні теорії соціалізації особистості;

2)визначити роль сімї у формуванні особистих якостей і соціалізації дитини;

)охарактеризувати особливості соціалізації дітей у неповних сімях українського суспільства.

Для реалізації мети і вирішення поставлених завдань у роботі використовувалися такі теоретичні методи дослідження: опис, порівняння, логічний аналіз і синтез, узагальнення, системність.

Теоретичне і практичне значення роботи полягає в тому, що її положення і зміст розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження проблематики соціалізації особистості протягом життя, соціалізації дитини в умовах неповної сімї; створюють основу для подальшого вдосконалення системи роботи та державної політики щодо процесу виховання та соціалізації дітей в умовах неповної сімї.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 44 сторінки.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ У СІМЇ


1.1 Поняття "соціалізація" та сучасні теорії соціалізації. Особистість у процесі соціалізації


Поняття "соціалізація" (від латинського socialis - суспільний) все активніше використовується як наукова категорія представниками широкого спектра наук - філософії, соціології, психології, політології, педагогіки й інших. Виникнення цього поняття в американській і французькій соціології відносять до кінця XIX століття і повязують з іменами американського соціолога Ф. Гіддінгса (1855-1931) і французького соціолога Г. Тарда (1843-1904).

Під соціалізацією в сучасній соціології зазвичай розуміють процес засвоєння індивідом зразків поведінки, психологічних механізмів, соціальних норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування індивіда в даному суспільстві. Іншими словами, мова йде про придбання і нагромадження в процесі соціалізації індивідуального соціального досвіду, необхідного для нормальної життєдіяльності та взаємодії із соціальним оточенням в суспільстві.

Соціалізація охоплює всі процеси залучення до культури, комунікації і навчання, за допомогою яких людина набуває соціальну сутність і здатність брати участь у соціальному житті. У статті І. Кона і В. Ольшанського соціалізація визначається як "процес, у ході якого людська істота з визначеними особистісними задатками здобуває якості, необхідні їй для життєдіяльності" [13, с.67]. На відміну від близьких до категорії "соціалізація" таких понять, як "розвиток" і "виховання", вона охоплює процес і результати взаємодії індивіда з усією сукупністю соціальних впливів. Таким чином, соціалізація виступає як процес взаємодії індивіда із соціальним оточенням. У цьому вбачається певний відхід від розуміння пасивної ролі індивіда в процесі соціалізації.

У цьому зв´язку Н. Андрєєнкова у дослідженні соціалізації як процесу становлення людини як суспільної істоти виділяє аспекти, важливі з погляду соціальних контактів індивіда з оточуючими її людьми. З цих позицій у структуру соціалізації вона включає: соціальне пізнання, оволодіння визначеними навичками практичної діяльності, інтеріалізація визначених норм, позицій і ролей, вироблення ціннісних орієнтацій і установок, а також включення людини в активну творчу діяльність.

Соціалізація, на її думку, містить у собі таким чином і виховання. Цілеспрямована дія на індивіда задля прищеплювання йому визначених навичок, понять доповнюється при цьому практикою соціальної діяльності індивіда, участю його в різних неформальних групах і т.п. Справедливо відзначається велика автономія індивіда в процесі соціалізації. Будучи продуктом суспільства, він вільний самостійно вибирати ті чи інші цінності й установки, орієнтуючись не тільки на загальні регулятивні принципи середовища, але й на власні схильності. У ході соціалізації індивід грає як пасивну роль (засвоєння соціального досвіду, сприйняття цінностей і ін.), так і активну роль (вироблення визначеної системи орієнтацій, установок і т.п.). Соціалізація "немислима без активної участі самої людини в процесі освоєння соціального досвіду і культури" [1, с.44].

Російський соціолог В. Харчева, у свою чергу, справедливо відзначає, що в процесі соціалізації людина завдяки властивій їй соціальній активності та взаємодії із середовищем не просто засвоює його вимоги, але й змінює це середовище, впливає на нього [38, с.158].

Аналіз сучасної соціологічної літератури дозволяє зробити деякі висновки й узагальнення. Зокрема, відзначається тенденція до врахування всієї сукупності соціальних і психологічних процесів, за допомогою яких здійснюється соціалізація - як контрольованих, цілеспрямованих, так і стихійних, спонтанних. Деякі автори розуміють ці процеси як взаємодію.

Як зміст і результат процесу соціалізації визнаються засвоєння системи знань, норм і цінностей, соціального досвіду, соціальних якостей і рис, соціальних ролей, зразків і психологічних механізмів поведінки (рис.1).


Рис. 1. Феномени соціалізації людини


[17, с.129]


Аналіз показує, що практично всі автори вказують основними інститутами соціалізації систему освіти і виховання. Виховання є провідним і визначальним початком соціалізації, ядро якого складає процес передачі накопичених минулими поколіннями знань і культурних цінностей, тобто освіту (рис.2).

Рис. 2. Інститути соціалізації людини [17, с.130]

соціалізація дитина неповний сім'я

Варто зазначити, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя індивіда і включає в себе такі стадії - дотрудову, трудову і післятрудову. Загальним є визнання того, що соціалізація носить діяльнісний характер і головний критерій її успішності є вільне функціонування індивіда в суспільстві. І, нарешті, загальновизнаною у вітчизняній літературі стає активність індивіда в процесі соціалізації. Головний висновок сучасної теорії соціалізації: "особистість, що формується - не обєкт якихось зовнішніх впливів, а активний субєкт саморозвитку [16, с.131].

Таким чином, соціалізація являє собою складний і багатогранний процес, що вивчається різними науками (від історії і психології до педагогіки, етнографії і філософії), кожна з яких досліджує свій аспект. Соціологія, зокрема, вивчає даний процес у наступних аспектах: 1) соціокультурному (тобто соціалізація поколінь у конкретно-історичних умовах); 2) біосоціогенетичному (тобто соціалізація індивідів у визначених соціально-економічних умовах); 3) генетико-віковому (тобто вікова соціалізація в умовах конкретного суспільства).

Важливо підкреслити, що процес соціалізації відбувається як стихійно, так і цілеспрямовано під впливом посередників, тобто суспільних структур і інститутів, роль яких по-різному виявляється на різних етапах і стадіях соціалізації. Серед посередників соціалізації людини виділяються такі як родина, родичі і друзі, навчальні заклади, трудові, спортивні та інші колективи, суспільно-політичні і культосвітні організації, засоби масової інформації, література, мистецтво і т.ін.

В основі механізму соціалізації лежить активно-перетворювальна діяльність людини, за допомогою якої відбувається її включення в життя і культуру суспільства, формування соціальних звязків, засвоєння загальних способів практичної діяльності, розвиток свідомості і самосвідомості, систем соціальної орієнтації.

Отже, соціалізація за своєю суттю є процесом взаємо- і самореалізації особистості в ході її активної трудової діяльності. Тут важливо вказати, що соціалізація особистості - не просто односпрямований процес її навчання соціальним ролям (така точка зору переважає в деяких концепціях західної соціології), але й процес взаємовпливу. Можливість такого впливу закладена в наявності визначеної волі для активності особистості, що реалізується у різноманітних варіантах інтеракції особистості в ході соціалізації. Різноманітним є й поєднання основних сил, що впливають на цей процес: це і фізичні, і психічні, і соціальні особливості людини; це і несхожість навколишнього середовища; це і різний індивідуальний соціальний досвід, і різний культурний рівень особистості. Під впливом розмаїтості і багатогранності кожного з видів у конкретних варіантах взаємодії формуються власне унікальні особистості з індивідуальними особливостями реалізації моделей соціалізації.

Охарактеризуємо сучасні теорії соціалізації. В основу кожної моделі соціалізації покладена та чи інша теорія соціалізації. Сучасний американський соціолог Н. Смелзер систематизував їх у чотири основні групи: 1) теорія розвитку особистості (Ч. Кулі, Дж. Г. Мід); 2) психоаналітичні теорії (3. Фрейд, Е. Еріксон); 3) теорія розвитку пізнання (Ж. Піаже); 4) теорія морального розвитку (Л. Колберг) [17, с.133]. Розглянемо коротко сутність основних моделей кожної із запропонованих груп теорій соціалізації.

Однією з розповсюджених моделей, джерела якої лежать у теорії психоаналізу 3. Фрейда, є розуміння соціалізації як розвитку особистісного контролю. Основна ідея, на якій побудована ця модель, полягає у визнанні людей ще від народження асоціальними, внаслідок уроджених агресивних інстинктів. Тому соціалізація носить конфліктний характер і вимагає не тільки особистісного, але і суспільного контролю [17]. Однак дана модель, заснована на визнанні незмінності людської природи, залишає мало можливостей для виховного впливу, орієнтуючись на соціальні санкції. Більше того, сукупність подібних санкцій і засобів, орієнтованих на придушення одних і розвиток інших, "суспільно корисних" інстинктів, рефлексів і може видаватися за "виховання". Як не дивно, але елементи подібної моделі соціалізації, що майже повністю заперечувалися радянською наукою як властиві тільки для буржуазного суспільства, залишили глибокий слід і у вітчизняній педагогіці.

Разом з тим прихильники цієї моделі бачили можливості зміни як індивіда, так і суспільства в сполученні психоаналітичної гарантії з адекватною соціалізацією особистості, забезпечити яку, на наш погляд, може тільки виховання, що коригує процес соціалізації. У цьому звязку навряд чи можна вважати вичерпними можливості цієї моделі для соціалізації розумово відсталих дітей.

Поряд з моделлю "особистого контролю" (3. Фрейд) і моделлю "рольового тренінгу" (Т. Парсонс) у західній соціології дуже поширена модель "соціального вчення", представлена більшістю різновидів біхевіоризму (Дж. Доллард, Б. Скіннер, Р. Уолтере і ін.), яка заснована на відомій формулі "стимул - реакція". Ця модель під соціалізацією розуміє "модифікацію" людської поведінки шляхом "дозування" стимулів, тобто дотримання визначених пропорцій покарання і заохочення для одержання бажаної реакції (поведінки) [17, с.134-135]. При вдаваній зовнішній привабливості і реальності подібні методи "соціальної інженерії", що цілком придатні для дресирування білих пацюків і інших тварин, навряд чи можуть бути застосовні для нормального, а не репресивного виховання людини.

Ще одна модель, яка набула поширення в західній соціології, а саме модель "міжособистісного спілкування", розглядає соціалізацію як процес і результат групового впливу на особистість, здійснюваного шляхом міжособистісного спілкування, що відбувається відповідно до обєктивних законів, закріплених у системі соціальних ролей. Прихильники цієї моделі (Ч. Кулі, Дж. Мід і ін.), яка називається "Я-теорія", чи теорія "дзеркального Я" вважають, що особистість виростає з безлічі інтеракцій людей з навколишнім світом, у результаті яких вона навчається дивитися на себе очима інших, тобто мислити про себе як і про інших, а також розуміти поведінку інших людей.

Певний інтерес для організації процесу соціалізації має положення Дж. Міда, одного з розробників даної концепції, про три стадії соціалізації. На першій з них - імітації - діти копіюють поведінку дорослих, не завжди розуміючи її. На другій - стадії рольових ігор - діти, виконуючи в іграх дорослі ролі, "приміряють" їх на себе, вчаться надавати своїм думкам і діям ті ж значення, що й дорослі. На третій, завершальній стадії - колективних ігор - дитина до розуміння очікувань окремих людей додає групові очікування. Оволодіння правилами рольових і колективних ігор підготовлює дітей до виконання правил гри в суспільстві, що закріплені в законах і нормах. Тим самим здобувається почуття соціальної ідентичності [6].

Акцент на розвитку інтелекту, важливості оволодіння мовою в процесі соціалізації дозволяє віднести до прихильників цієї моделі і представників психологічної школи Л. Виготського. Проблема соціалізації розглядається ними у звязку з формуванням особистості в процесі взаємодії і взаємовпливу соціальних груп, колективів і особистості. Процес соціалізації з цих позицій характеризується як поступове розширення, у міру набуття індивідом соціального досвіду, сфери його спілкування і діяльності, як процес розвитку і саморегуляції, становлення самосвідомості й активної життєвої позиції [6, с.350]. Подальший розвиток ця модель одержала у різних напрямах групової психотерапії, заснованої на використанні групових моделей, "які акцентують створення безпосереднього життєвого досвіду для навчання й особистісного зросту" [6, с.350]. Учасники спеціально створюваних і працюючих під керівництвом провідного психолога малих груп включаються у своєрідний досвід спілкування підвищеної інтенсивності. Метою спілкування є надання допомоги в самовдосконаленні, а також у подоланні труднощів на шляху соціалізації.

Ця модель відкриває широкі можливості для виховання в колективі і через колектив, для широкого використання ігрових форм навчання і виховання [6, с.352]. Інтеріорізація при цьому виходить не від учителя, а від однолітків-однокласників. Соціалізація тут відбувається скоріше імпліцитними, ніж експліцитними методами. Концентрація на індивіді як відмінному від групи практично відсутня. Навчання і виховання виглядає як тренування однієї команди, що навчається, як корпоративно вести свою життєву гру. Хоча не слід забувати про небезпеку закріплення при такому підході у індивіда конформістського типу поведінки і соціалізації.

Ще одна, "когнітивна" модель соціалізації (Ж. Піаже, Л. Кольберг, А. Маслоу й ін.) побудована на ідеї, що поведінка особистості детермінована її знаннями, сукупність яких утворює у її свідомості образ (картину) навколишнього світу. Саме ця картина світу, а не сама реальність керує поведінкою людей. Головним аспектом соціалізації при цьому виступає процес навчання мисленню, розвитку пізнавальних, моральних і емоційних структур особистості. Згідно Ж. Піаже, когнітивна соціалізація проходить кілька стадій, кожна з яких окреслюється новими навичками, що обмежують можливості навчання людини. Діти проходять ці стадії у визначеній послідовності, хоча швидкість і результативність соціалізації у різних дітей може відрізнятися.

Дана концепція була доповнена американським психологом Л.Кольбергом, який в основу переходу від однієї стадії соціалізації до наступної поклав не тільки результати розвитку когнітивних навичок, але і здатність до розуміння і співпереживання (емпатії) почуттям інших людей. Досягнення тих чи інших стадій не повязується з віком, а завершальні етапи доступні далеко не всім [17, с.137].

Особливе місце серед прихильників когнітивної моделі посідає й точка зору "гуманістичних" психологів (А. Маслоу, К. Роджерс і ін.). Ґрунтуючись на ідеї самоактуалізації особистості в процесі її дозрівання, вони вважали, що природні внутрішні сили особистості в змозі самостійно реалізувати соціалізацію індивіда, а засоби, чинники й агенти соціалізації повинні лише не заважати цим силам. Звичайно, важко погодитися з недооцінкою в цій моделі агентів соціалізації в особі соціальних інститутів, зокрема, таких як освіта і виховання. Однак у цій концепції закладені застереження від зловживання їх можливостями для маніпулювання свідомістю людей.

Говорячи ж про звязок із вихованням "когнітивної" моделі в цілому, можна відзначити її підвищену схильність до ідеологізації виховання, коли абстрактна ідеологізована картина світу (у вигляді якого-небудь "ізму") може виявитися неадекватною реальному світові, що в результаті може призвести до викривленого уявлення про систему соціальних ролей і про своє місце в суспільстві (наприклад, роль "гвинтика" у суспільному механізмі).

Однієї з найбільш популярних моделей соціалізації, положення якої актуалізуються в звязку зі зростанням етнонаціональних проблем, є модель "інкультурації" (Ф.Боас, В.Маліновський і ін.). У ній соціалізація розглядається як процес передачі культурної спадщини. Людина в цьому процесі бере участь як пасивний споживач, що автоматично сприймає культуру в ході свого індивідуального розвитку. Сама ж культура у цій моделі трактується як своєрідний екран у вигляді національного характеру, на який і проектується психологія індивіда [17, с.138].

Погоджуючись з авторами цієї концепції в тому сенсі, що в національному характері (менталітеті) дійсно закріплені стійкі психологічні риси конкретної етнічної групи, не можна прийняти їхню точку зору щодо розуміння соціалізації як несвідомої передачі цих рис від покоління до покоління. Не можна також не визнати взаємовпливи і взаємодії цих рис у процесі міжнаціонального спілкування, як і впливу на ці риси змін у навколишньому соціальному середовищі. Про це не слід забувати при формуванні і розвитку національних основ вітчизняної культури, здійсненні національної орієнтації в системах освіти і виховання. Це тим більше важливо, що інакше доведеться переборювати вже допущені перекоси при "виділенні" одного загального для всіх народів колишнього СРСР "національного екрана" у вигляді російського національного характеру як державно схвалюваного зразка.

Аналіз розглянутих вище моделей соціалізації показує, що всі вони тою чи іншою мірою визнають той факт, що процес соціалізації обмежується періодом досягнення дитиною дорослого віку. Так, на думку Н. Андрєєнкової, процес соціалізації завершується у віці 23-25 років, тобто з досягненням молодою людиною стадії зрілості [1, с.44]. Саме цей період необхідний для стійкої інтеріорізації комплексу норм і ролей, для вироблення стійкої системи соціальних орієнтацій і установок. У залежності від віку індивіда, прихильники цього підходу виділяють три основних етапи соціалізації: 1) первинна соціалізація (дитини); 2) маргінальна (проміжна чи псевдостійка) соціалізація (підлітка); 3) стійка (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юнацтва до зрілості (період від 17-18 до 23-25 років).

Певна обмеженість такого підходу повязана із двома аспектами проблеми. По-перше, це розуміння дитинства (а іноді і юнацтва, молодості в цілому) лише як підготовки до "справжнього" життя, що почнеться з досягненням дорослості. Такий підхід істотно спотворює зміст соціалізації, обмежує активність молодої людини, привчає бачити в сьогоденні тільки засіб досягнення чогось у майбутньому. При цьому сьогоднішнє життя, виходячи з цього підходу, сприймається як щось вимушене, тимчасове, примусове.

Другий аспект цієї проблеми обумовлений появою у вітчизняній науковій літературі поглядів, що переоцінюють вплив навчання і виховання на протікання процесу соціалізації. Від подвійності такого роду врятовані ті найбільш продуктивні моделі соціалізації, які можна обєднати в рамках концепції соціалізації дорослих, чи концепції безперервної соціалізації.

Ближчим до нашого розуміння стадій соціалізації є еволюційний підхід, запропонований американським соціальним психологом Е. Еріксоном. Він вважає, що індивіду як у дитинстві, так і в зрілому віці доводиться долати складні, іноді критичні ситуації, що закономірно виникають на його життєвому шляху і носять специфічний характер на кожному етапі (стадії). Переборюючи ці критичні ситуації (а їх він виділяє вісім), індивід успішно збагачується новим соціальним досвідом і переходить до наступного стадії. У разі, якщо соціалізація на якій-небудь стадії не відбулася (тобто індивіду не вдалося подолати головну на цій стадії проблему) чи відбулася частково, це негативно позначається на наступних стадіях і соціалізації в цілому [17, с.138].

Зупинимося на викладі еволюційної теорії соціалізації (чи теорії стадій людського розвитку) докладніше, тому що в ній процес соціалізації розглядається досить системно.

І стадія - дитячий період. Основна проблема - довіра чи недовіра. Дитина на підставі визначеного рівня турботи і комфорту з перших днів довідується, якою мірою можна розраховувати на задоволення основних потреб: їжа, тепло, безпека. При неповному вирішенні цієї проблеми залишки недовіри можуть позначитися на подальших стадіях.стадія - вік від одного року до двох років. Основна проблема - автономія або сором і сумнів. Підвищені вимоги в напрямі контролю за шлунком можуть закріпити у свідомості дитини почуття сорому і власної нікчемності, істотно підриваючи зусилля по самовизначенню і руху до автономії.стадія - від трьох до пяти років. Основна проблема - ініціатива або почуття провини. При зайвій твердості з боку дорослих щодо обмеження ініціативи може залишитись слід безініціативності на подальшому житті.стадія - молодший шкільний вік. Основна проблема - стараність чи недбайливість. Головним завданням є набуття впевненості в собі, у своїх здібностях, їх усвідомлення і розвиток. Невиконання (часткове чи повне) цієї задачі позначається в прояві елементів недбайливості як на цій, так і на подальших стадіях.стадія - підлітковий-юнацький вік. Основна проблема - становлення індивідуальності (ідентифікація) або рольова дифузія (невизначеність у виборі ролей). У цей період небезпечні як невдачі в сфері пошуку місця в житті та сфері пошуку інтимного партнера, так і переоцінка значущості якої-небудь з них. Невдача може негативно позначитися на виборі роботи, друзів, супутника життя, а також може призвести до стресу.стадія - молоді роки. Основна проблема - інтимність чи самітність. Головні цілі на цьому етапі - залицяння, шлюб і інші види близькості.стадія - середній вік. Основна проблема - продуктивність (творча продуктивність) чи стагнація (творчий застій). Ця стадія повязана з реалізацією індивіда в двох основних ролях: працівника і батька. Причому відчуття творчої продуктивності приносить успіх в обох ролях, у той час як творчий застій може викликати невдачу навіть у який-небудь одній з них.стадія (заключна) - старість. Основна проблема - умиротворення або розпач. На цьому етапі соціалізацію індивіда визначає підбиття підсумків власного життя й успішності всіх попередніх етапів. Умиротворена старість чи розпач, гіркий жаль щодо невикористаних можливостей - такі межі прояву цієї стадії [17, с.138-139].

Зрозуміло, представлена концепція соціалізації як стадій розвитку особистості не позбавлена можливостей її подальшого вдосконалювання і навряд чи вичерпує собою всі прогресивні підходи в дослідженні процесу соціалізації. Однак безсумнівною її перевагою є, на наш погляд, відхід від розуміння дитинства як ще не дійсного життя до розуміння його як підготовки до майбутнього життя. У такому контексті соціалізація виглядає як поняття, придатне лише для дитячого віку, що не тільки знецінює роль дитинства в житті людини, але й істотно обмежує пізнавальні можливості категорії "соціалізація". Неправомірність такого підходу підтверджується самим життям.

Отже, виділення етапів процесу соціалізації і центральних завдань кожного етапу дозволяє коригувати виховний вплив, орієнтуючись на вимір емпіричних ознак на кожному з етапів, визначати їхню вагу і значення, виявляти основні і додаткові чинники, форми і механізми їх впливу на становлення особистості.


1.2 Роль сімї у формуванні особистих якостей і соціалізації дитини


Сімя являє собою обєднання людей, повязаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, що ґрунтується на шлюбі та кровній спорідненості. Вона відіграє особливу й важливу роль в усій історії розвитку та функціонування людського суспільства. Сімя є необхідним компонентом соціальної структури будь-якого суспільства, а також головним осередком організації побуту, найважливішою його виробничою та споживчою одиницею.

Через сімю змінюються покоління людей, у ній народжується людина, відбуваються її соціалізація та виховання, через неї продовжується рід і, значною мірою, реалізується обовязок турбуватися про старих і непрацездатних членів суспільства. Основу сімї становить шлюбний союз між чоловіком та жінкою у формах, санкціонованих суспільством. Усю сукупність найважливіших проблем, повязаних із сімєю, вивчає така спеціальна соціологічна теорія, як соціологія сімї.

Сім я - це соціальний інститут з огляду на суспільне санкціонування шлюбно-сімейних відносин. Водночас це й мала соціальна група, що має історично визначену організацію і члени якої звязані між собою родинними стосунками, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю, соціальна потреба в якій виявляється у фізичному й духовному відтворенні населення [3, с.22]. Виходячи із зазначеного можна виділити такі соціальні особливості сімї як форми людської життєдіяльності:

) соціально-історична зумовленість сімейних стосунків і сімейної організації;

) існування сімї та її специфічна функція є наслідком обєктивної потреби, повязаної з однією із найважливіших соціальних форм - створенням і відтворенням безпосереднього суспільного життя, з одного боку, а також із створенням самої людини і продовженням її роду - з іншого;

) наявність у сімї, поряд із загальними для всіх соціальних явищ, рис і якостей, ряду специфічних соціальних особливостей, насамперед, кількісного складу сімейної групи, ступеня спорідненості, спільності побуту, взаємної моральної відповідальності тощо (рис. 3).


Рис. 3. Головні ознаки сімї

Під способом життя сімї розуміють усю сукупність тих видів життєдіяльності, які виконуються усіма разом або деякими із членів сімї чи одним із них, але від імені і для усієї сімї. Природно, що між способом життя сімї та способом життя певної соціальної верстви, класу, нації, суспільства, в рамках яких сімї функціонують, спостерігається щонайтісніший звязок [8].

Умови життя сімї, фази її розвитку, структура і зміни у внутрішньому житті залежать від змін у розвитку цивілізації, численних соціальних спільнот і суспільства в цілому. При цьому соціологічний підхід дослідження сімї має два головні напрями: у першому випадку сім? я аналізується як соціальний інститут, а у другому - як мала соціальна група.

Сімю як соціальний інститут вивчають тоді, коли є потреба виявити, наскільки спосіб життя сімї, її функціонування у визначених межах відповідає або не відповідає тим чи іншим сучасним критеріям. Сімя забезпечує фізичне й духовне відтворення населення, соціалізацію нових членів суспільства, тобто виконує такі соціальні функції, які не під силу жодному іншому соціальному інститутові. Таким чином, сімя як найважливіший соціальний інститут суспільства являє собою цілісну систему дій, норм і відносин, що здійснюють соціальні функції відтворення людини, а також широкий соціальний контроль через систему позитивних і негативних санкцій.

При дослідженні сімї як соціального інституту насамперед вивчають: а) суспільну свідомість у сфері шлюбно-сімейних стосунків, узагальнені характеристики сімейної поведінки окремих груп населення в різних економічних та культурних умовах, вплив суспільних потреб на характер відносин і спосіб життя сімї; б) причини та наслідки недостатньо високої ефективності функціонування інституту сімї в тих чи інших умовах; в) соціальний механізм зміни сімейних норм і цінностей; г) ефективність реалізації інститутом сімї своїх основних функцій у різних політичних, соціально-економічних і культурних умовах; д) співвідношення ідеальних моделей сімейних норм і цінностей та реальної поведінки членів сімї тощо [2].

Сімю розглядають як малу соціальну групу в тих випадках, коли досліджують стосунки між конкретними індивідами, які власне і становлять сімю. При цьому сімя як своєрідна соціальна група має ряд специфічних особливостей, на відміну від інших соціальних спільнот. Сімя як мала соціальна група якісно відрізняється від інших груп [6].

Для дослідження різних соціальних процесів, що відбуваються в сучасній сімї, дуже важливими є аналіз і значення її функцій. Під функціями слід розуміти способи вияву активності, життєдіяльності сімї та окремих її членів. Відомий соціолог Туленков М.В. наголошує, що особливе значення сімї випливає з двох її основних функцій, які вона виконує в рамках суспільства: перша полягає в тому, що сімя - це єдина соціальна група, яка збільшується не завдяки прийому нових членів ззовні, а завдяки народженню дітей. Отже, це група, яка підтримує біологічну безперервність суспільства. Друга її основна функція полягає в передачі культурної спадщини суспільства від одного покоління до іншого [35, с.63-64].

При аналізі функцій сімї виокремлюють функції суспільства стосовно сімї, сімї стосовно суспільства, а також функції сімї стосовно особистості і особистості стосовно сімї. З огляду на це функції сімї можна розглядати як соціальні (стосовно суспільства) та індивідуальні (стосовно особистості). Функції сімї насамперед тісно повязані з потребами суспільства й особистості. Вони мають глибоке історичне коріння і тісно перетинаються із соціально-економічними умовами життєдіяльності суспільства, в результаті чого з часом змінюються як їх характер, так і сама ієрархія функцій сімї (табл.. 1.).

Таблиця 1. Основні функції сучасної сімї [17, с.195]

Сфера сімейної діяльностіСуспільні функціїІндивідуальні функціїРепродуктивнаБіологічне відтворення суспільстваЗадоволення потреб у дітяхВиховнаСоціалізація молодого покоління, підтримка безперервності суспільстваЗадоволення потреб у народжуваності, контактах з дітьми, вихованні їх, самореалізацїї в дітяхГосподарсько-побутоваПідтримка соціального здоровя членів суспільства, догляд за дітьмиНадання господарсько-побутових послуг одними членами сімї іншимВиробничо-економічнаРозвиток дрібного виробництва та сфери послуг, отримання доходу за рахунок використання сімейної приватної власності, сімейних фірм, фермерства тощоНадання економічної незалежності одними членами іншим, використовуючи сімейні підприємства, фірми, компанії тощоМатеріального забезпеченняМатеріальна підтримка неповнолітніх та непрацездатних членів суспільстваНадання матеріальної допомоги одними членами сімї іншим (у випадку непрацездатності або в обмін на послуги)Первинного соціального контролюМоральна регламентація поведінки членів сімї у різних сферах життєдіяльності суспільства, а також відповідальності та обовязку у стосунках між батьками і дітьми, представниками старшого та середнього поколіньФормування та підтримка правових і моральних санкцій за порушення норм взаємин між членами сімїДуховного спілкуванняРозвиток членів сімї як особистостейДуховне взаємозбагачення членів сімї, зміцнення дружніх основ шлюбуСоціально-статуснаПередача визначеного соціального статусу членам сімї в суспільстві, відтворення його соціальної структуриЗадоволення потреб членів сімї у соціальному просуванні, соціальній мобільностіДозвільнаОрганізація раціонального дозвілля членів суспільства, соціальний контроль у сфері дозвілляЗадоволення потреб членів сімї у спільному проведенні дозвілля, взаємозбагаченні інтересів, повязаних з дозвіллямЕмоційнаЕмоційна стабілізація членів суспільства та їх психологічна терапіяНадання психологічного захисту й емоційної підтримки членам сімї, задоволення потреб в особистому щасті та любовіСексуальнаКонтроль сексуальної поведінки членів суспільстваЗадоволення сексуальних потреб членів сімї

Типологія функцій сімї виділена з огляду найважливіших сфер її життєдіяльності й включає репродуктивну, виховну, господарсько-побутову, емоційну, первинного соціального контролю, дозвільну, соціально-статусну, матеріального забезпечення, сексуальну, опікунську, рекреаційну, представницьку, організаційну та виробничо-економічну функції. При цьому для суспільства особливо важливим є ефективне здійснення репродуктивної та виховної функцій, оскільки лише в сімї підтримується біологічна безперервність суспільства і початкове формування особистості. Крім того, у звязку з появою ринкових відносин і приватної власності в нашій країні велика роль відводиться виробничо-економічній функції сімї. Для ефективного виконання сімєю своїх функцій украй важливою є суттєва допомога і підтримка її з боку держави, оскільки духовно й морально здорова сімя - запорука соціального здоровя всього суспільного організму.

Отже, сім'я - складне соціально-педагогічне явище, яке має інтегровану структуру і визначається певними соціально-педагогічними параметрами. Первинна соціалізація дитини в сімейному вихованні відбувається за допомогою психологічних механізмів, які мають суто індивідуальний характер і залежать від типу сім'ї. Педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання і залежить від структури сім'ї, стилю її соціалізації, національних традицій та звичаїв виховання.


Висновок до розділу 1


Соціалізація - це процес залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвитку як цілісної особистості.

Процес соціалізації відбувається як стихійно, так і цілеспрямовано під впливом посередників, тобто суспільних структур і інститутів, роль яких по-різному виявляється на різних етапах і стадіях соціалізації.

Сучасні теорії соціалізації систематизовані у чотири основні групи: 1) теорія розвитку особистості; 2) психоаналітичні теорії; 3) теорія розвитку пізнання; 4) теорія морального розвитку.

Сімя з позиції соціологів являє собою малу соціальну групу, засновану на шлюбному союзі і кровному спорідненні, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. Цей найдавніший інститут людського суспільства пройшов складний шлях розвитку: від родинно-племінних форм життя до сучасних форм сімейних відносин.

Розуміння сім'ї як соціально-педагогічного явища створює умови для формування більш широких зв'язків між сім'єю та іншими інститутами соціального виховання та соціалізації, компенсації його недоліків, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу сім'ї.

Батьківський дім для дитини - перша і найголовніша школа життя. Саме сім'я здійснює значний вплив на розвиток особистості, закладає фундамент людських якостей. І для того, щоб цей фундамент був міцним, сім'я має бути благополучною. Сімейне благополуччя багато в чому залежить від того, є сім'я повною чи ні.


РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ У НЕПОВНИХ СІМЯХ


2.1 Неповна сім'я як несприятливий фактор соціалізації особистості дитини


Найважливішим інститутом соціалізації підростаючого покоління є родина. Саме в сім'ї формуються основи характеру людини, її ставлення до праці, моральних та культурних цінностей. Сім'я була і залишається найважливішим соціальним середовищем формування особистості і основою психологічної підтримки і виховання.

Відомий американський соціолог Е.Гіденс розглядає родину як соціальний інститут лише в тому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сімейних відносин: шлюбом, батьківством і спорідненням, за відсутності одного з показників використовується поняття «сімейна група». Цей учений визначає сімейну дезорганізацію як «розрив сімейної єдності, порушення структури існування ролей, коли один або більше членів сім'ї не можуть точно виконувати свої рольові обов'язки» [6].

Головними формами сімейної дезорганізації виступають: 1) неповна сімейна група, незаконнонародженість; 2) розпад сім'ї через залишення сім'ї одного з батьків; 3) смерть одного з подружжя, ув'язнення; 4) фізична патологія: хвороби, розумова відсталість дітей. З одного боку, сім'я - досить замкнуте об'єднання людей, які захищають свій внутрішній світ, свої таємниці і секрети, що протистоять зовнішнім впливам. Якщо сім'ю позбавити її внутрішнього світу, зробити все, що діється в ній, відкритим для суспільства, вона розпадеться. З іншого боку, сім'я - об'єднання людей, відкрите для всього, що відбувається у суспільстві. Для неї характерні проблеми, якими живе суспільство [20, с.44].

Суспільство постійно змінюється, разом з ним змінюється і сім'я. Сім'я - це жива система, яка постійно змінюється. Вона змінюється не лише під впливом соціально-економічних умов, але й через внутрішні процеси розвитку. На сім'ю впливають такі явища: міграція, урбанізація, індустріалізація тощо. Виникають проблеми, яких не було раніше: збільшення кількості малозабезпечених сімей; збільшення соціальної і географічної мобільності; погіршення стану здоров'я; збільшення кількості неповних сімей.

Якою б герметично замкнутою не була сім'я, вона тісно пов'язана із суспільством. Кожний член сім'ї, на думку А.Харчевої, зберігає певну автономію і завдяки цьому входить у різні інші об'єднання людей, в різні соціальні групи: виробничі, навчальні колективи, дитячі та юнацькі організації, суспільні рухи, політичні партії та об'єднання, вступає у взаємовідносини з державними структурами, місцевою владою, сусідами та іншими спільностями. Відносини у сім'ї складаються не лише за волею її членів, а й під впливом зовнішніх умов, соціального життя суспільства, зазначає соціолог [38, с.212].

Дослідники [2; 7; 15; 32] довгий час стверджували, що структурна деформація сім'ї є найважливішим чинником, що відповідає за порушення особистісного розвитку дитини. Приводилися як зарубіжні, так і вітчизняні статистичні дані, відповідно до яких діти із просоціальною й асоціальною поведінкою, у тому числі і кримінальною спрямованістю, істотно відрізняються між собою за критерієм «повна-неповна сім'я».

Сьогодні все більше уваги приділяється чиннику психологічної деформації сім'ї. В Україні розпадається приблизно кожен третій шлюб, а у великих містах - кожен другий. Із тих, хто розлучився, тільки 40% чоловіків і 30% жінок зважуються на другий шлюб. Численні дослідження переконливо свідчать, що психологічна деформація сім'ї, порушення системи міжособистісних стосунків і цінностей в ній надають щонайпотужніший вплив на негативний розвиток особистості дітей, призводячи в майбутньому до різних деформацій - від соціального інфантилізму до асоціальної і делінквентної (протиправної, кримінальної) поведінки.

А.С. Макаренко надавав особливе значення структурі сім'ї. Він увів поняття «повна» і «неповна» сім'я, розуміючи під цим сім'ю, яка не має батька чи матері. Від того, яка за структурою сім'я, залежить і виховання, і успішна соціалізація дитини. Діти з неповних сімей, як правило, мають ряд комплексів. Мати не має психологічної підтримки, їй ні з ким розділити відповідальність за свою дитину [33, с.238].

Останнім часом проблеми, пов'язані з сім'єю, набувають усе більшої актуальності в суспільстві. Сучасна сім'я пережила серйозні зміни: зменшився її розмір і кількість дітей, не дуже значними стали ролі старшого брата і сестри, проте найголовнішим є те, що значно збільшилася кількість розлучень, а розлучення - це сильне потрясіння для всіх членів родини, і в першу чергу, для дітей.

Кожна неблагополучна сім'я має свою специфіку, свій характер сімейного благополуччя. Неповна сім'я викликає особливе занепокоєння. Зростає кількість дітей, які не отримують повноцінного виховання і матеріального забезпечення.

У виховній практиці школи склалася думка про те, що в неповній сім'ї не завжди зростають важковиховувані діти. Інколи їх навчання, поведінка в школі, ставлення до батьків та суспільства не викликають занепокоєння педагогів. Цей висновок має право на життя, проте необхідно підкреслити, що неповні сім'ї - явище неоднорідне і його характеристика не може бути однозначною [34].

Неповними сім'ї стають з різних причин: розлучення подружжя або смерть одного з батьків, позбавлення одного з батьків батьківських прав, перебування в місцях позбавлення волі, позашлюбна дитина тощо.

Вивченням проблем неповної сім'ї займалися різні науковці, педагоги, психологи, соціологи: Ковальова Л.Є., Монако Н.І., Смирнова Є, Целуйко В.М. та інші. Кожен дослідник приділяв увагу певному аспекту досліджуваної нами проблеми (виховання дитини в неповній сім'ї, процес її соціалізації). Так, Целуйко В.М. вважає, що «виховні та соціалізуючі можливості в неповній сім'ї є обмеженими, оскільки ускладнюється контроль і нагляд за дітьми, відсутність батька позбавляє дітей можливості знайомитися з різними варіантами сімейних стосунків і тягне за собою односторонній характер психічного розвитку» [39, с.89].

Сексолог Розін В.М. вважає, що зменшити число сімейних катастроф допоможе статева просвіта населення і, перш за все, молоді, підвищення їх духовної і сексуальної культури. До того ж середній рівень освіти матерів неповних сімей нижчий, ніж у матерів повних сімей. Нерідко неповна сім'я відчуває матеріальну скруту. Все це пояснює той факт, що кожен третій неповнолітній правопорушник - виходець із неповної сім'ї.

Існують такі сім'ї, де батьки взагалі забувають про свої виховні та соціалізуючі функції. Піклуючись про економічне благополуччя своїх дітей, батько (мати) найчастіше рідко бувають вдома, і виходить, що дитина росте або з матір'ю, або з батьком. Цей аспект досліджуваної нами проблеми детально вивчала Ковальова Л.Є. [12] В рамках виховної діяльності одному батьку (матері) складно здійснити повноцінний контроль над дитиною і в цілому вплинути на її поведінку.

Існує ще одна соціальна характеристика, яка вимагає уваги до неповної сім'ї, яка пов'язана з рівнем здоров'я дітей і яку висловила Маленкова Л.І.: діти з неповних сімей значно частіше хворіють. Значимим фактором, який впливає на рівень виховання та соціалізації дітей, є наявність у сім'ї шкідливих звичок (куріння, зловживання алкоголем), соціально-побутова і житлова невлаштованість, невиконання гігієнічних норм життя, самолікування тощо [20, с.51].

На нервову систему дитини, на становлення її як особистості значним чином впливає нестабільність або напруженість сімейного середовища. На думку В. М. Сатир, головним у сім'ї є співвідношення влади - «домінантність - субліситивність». Відповідно до цього він виділяє такі типи сімей: 1) домінуючий чоловік - підвладна дружина; 2) домінуюча дружина - підвладний чоловік; 3) відкрита боротьба або співробітництво; 4) ізоляція. Дитині, як стверджує вчений, в такій системі влади місця немає. В той час, коли батьки доводять одне одному, хто з них має більше право керувати сім'єю, дитина залишається наодинці зі своїми проблемами. Тому варто в плані педагогічної доцільності звернути увагу на дитячо-батьківські стосунки, які теж мають свої варіації: «батько-дитина», «мати-дитина», «мати-дитина-батько». Це так звані соціально-структурні типи сімей. Наприклад, у стосунках матері й дитини спостерігаються такі варіанти: повне присвячення себе дитині, відмова від власних потреб і задоволень; пристосування матері до потреб дитини; відчуття материнського обов'язку при відсутності емоційної близькості з дитиною; неадекватність вимог віковим можливостям дитини та рівню її розвитку, непослідовність цих вимог.

Деформовані сімейні стосунки найчастіше спостерігаються у неповних сім'ях, тобто таких, де є один з батьків. В цілому можна виділити 4 типи неповних сімей: 1) сім'я, в якій один з батьків помер, а інший не вступив до нового шлюбу; 2) з сім'ї пішов один з батьків, а інший не вступив до нового шлюбу; 3) мати-одиначка сама виховує всиновлену дитину; 4) незаміжня жінка сама виховує всиновлену дитину. Перші два типи можуть бути представлені як сім'ями, в яких із дітьми залишається мати, так і сім'ями, в яких із дітьми залишається батько. Найчастіше неповна сім'я складається з матері й дитини або матері й кількох дітей. Неповний склад сім'ї зумовлює неповноцінність її існування, що виявляється насамперед у можливостях створення умов для особистісного росту кожного члена сім'ї [14, с.35].

Інша точка зору, що стосується класифікації неповних сімей, полягає у виокремленні таких типів неповних сімей:

) Перша група - сім'ї з високим рівнем виховних можливостей (педагогічно розвинуті сім'ї). Уклад сімейного життя в основному позитивний, стабільний і рівень психолого-педагогічної культури досить високий. В такій сім'ї: один з батьків завжди пояснює мотиви своїх вимог і обговорює їх з дитиною; накази застосовуються лише в міру необхідності; в дитині цінуються як слухняність, так і незалежність; мати (батько) керують життям родини, встановлюючи правила і домагаючись виконання їх дитиною; батьки прислухаються до думки дитини, але не керуються тільки її бажаннями; єдність і узгодженість у стосунках з дітьми основного батька і батька, який проживає окремо, та їх родичів.

) До другої групи відносяться сім'ї із середнім рівнем виховних та соціалізуючих можливостей. Моральна і трудова атмосфера сім'ї є позитивними, мають місце сімейні традиції, але взаємини між основними допоміжними батьками, дорослими і дітьми часто суперечливі, виникають конфлікти, суперечки на основі незадоволених потреб одного чи кількох членів родини. Батьки володіють певними знаннями в галузі педагогіки, але вони недостатньо осмислені, несистемні.

) Третю групу складають педагогічно слабкі сім'ї, з низьким рівнем виховних та соціалізуючих можливостей, де устрій сімейного життя нестійкий, рівень психолого-педагогічної культури низький. Для батьків властиве безвідповідальне ставлення до своїх дітей, деспотичний стиль взаємин, байдужість до навчання і поведінки дітей. У таких сім'ях діти, як правило, відчувають себе покинутими, нікому не потрібними, мають проблеми в поведінці з однолітками і дорослими [5, с.37].

Звісно, ця класифікація неповних родин не може вважатися повністю досконалою, потребує доповнень, оскільки є умовною. Однак такий підхід дозволяє найбільш повно враховувати сімейний устрій, об'єктивні можливості його виховного та соціалізуючого впливу і дає можливість вести диференційовану роботу з родиною. Батьки, які увійшли до першої групи, як правило, є союзниками і помічниками педагогу. Дві інші групи є певним чином проблемними сім'ями, особливо третя група. З батьками цієї групи найдоцільніше проводити індивідуальні бесіди.

Таким чином, більшість дослідників вважає, що дітям краще у повній сім'ї (за відсутності жорстокого відношення до дітей), інші вважають, що вплив неповних сімей на розвиток та соціалізацію дитини перебільшений. Діти із неповної сім'ї знаходяться у несприятливих умовах через велику кількість наслідків. Однак немає ніяких прямих доказів, що розпад сім'ї стає головною причиною цих проблем. У неповних сім'ях діти зазнають багато проблем, але причини можуть лежати, наприклад, в економічних та емоційних проблемах, які торкаються батьків та призводять до труднощів у вихованні та соціалізації дітей.


2.2 Соціально-педагогічні аспекти виховання та умови соціалізації дитини в неповній сім'ї


Соціальна дієздатність сім'ї, рівень виконання нею завдань перед суспільством залежить від багатьох чинників, які вимагають вивчення сім'ї та сімейного виховання як соціально-педагогічного явища.

Сім'я - один з найважливіших інститутів соціалізації особистості. Вона є персональним середовищем життя та розвитку підростаючих поколінь. Персональне середовище розвитку - це середовище, яке зумовлює спосіб життя дитини, її соціальне існування. В персональному середовищі формуються нові соціальні якості дитини, її вміння та навички.

Якість і зміст персонального середовища розвитку дитини, орієнтація на соціально-негативний вплив визначаються за допомогою таких аспектів:

·соціально-культурний, що передбачає освітній рівень батьків, їх участь у суспільному житті. Оцінка рівня культури сім'ї полягає не тільки в кількості педагогічних і загальнокультурних знань. Важливого значення набувають питання проте, чи вміють батьки та інші дорослі члени сім'ї поважати особистість дитини, усвідомлювати те, що вона формується під впливом сімейної атмосфери, враховувати це у побутовому спілкуванні, чи розуміють вони необхідність взаємного виховання та самовиховання;

·соціально-економічний, який визначається майновими характеристика-ми сім'ї, а також завантаженістю батьків на роботі;

·техніко-гігієнічний - залежить від умов проживання, влаштованості житла, особливостей образу життя;

·демографічний - визначається структурою сім'ї [7, с.92].

Важливою складовою частиною системи виховання та соціалізації дітей є сукупність соціально-педагогічних умов, які допомагають появі й закріпленню необхідних для життя якостей особистості. Щодо проблеми виховання та соціалізації дітей в умовах неповної сім'ї, то до таких умов найперше відносимо: науково-методичне забезпечення класних керівників, соціальних педагогів по роботі з батьками; підвищення ступеня готовності батьків неповних родин до здійснення виховних та соціалізуючих завдань; налагодження нормальних контактів між батьками, що розлучилися (за умов потреби в цьому) з метою оптимізації виховання та соціалізації дитини в неповній сім'ї; активізація різнобічної діяльності батьків та дітей в умовах родини на засадах особистісно-зорієнтованого підходу до всіх учасників виховного процесу.

Таким чином, теоретичну основу дослідження має складати розроблена педагогічна система виховання та соціалізації дитини в умовах сучасної неповної родини. Вона містить визначений зміст та сучасні форми і методи, що стосуються як роботи з дітьми з неповних сімей (психолого-педагогічний супровід дитини з неповної сім'ї), так і роботи з батьками (навчально-методична програма підготовки батьків з виховання та соціалізації дітей в неповній сім'ї) [7, с.93].

Вивчаючи сім'ю або ж надаючи їй конкретні поради з виховання та соціалізації дітей, педагог-дослідник має пам'ятати про вразливість батьківських почуттів. Мабуть, чи не найбільше це стосується неповних родин, у більшості з яких в результаті тих чи інших життєвих ситуацій (розлучення, смерть одного з батьків чи його відсутність) матері (рідше-батькові) доводиться самій (самому) здійснювати виховання та соціалізацію дитини.

Метою діяльності спеціаліста є передусім такий вплив на устрій сімейного життя, який сприяє становленню психолого-педагогічної культури батьків. Щодо його роботи з неповною сім'єю, то вона має бути різноплановою і включати такі компоненти: глибоке, всебічне вивчення сімейного устрою; психолого-педагогічна підготовка батьків до виховання та соціалізації дітей у родині; допомога батькам в їх самоосвіті; колективні та індивідуальні форми роботи з батьками з виховання та соціалізації дітей у сім'ї; психолого-педагогічний супровід дитини; допомога сім'ї у створенні умов для саморозвитку [4].

За останні роки вітчизняними дослідниками і практиками вивчалися соціально-педагогічні умови усвідомленого батьківства (О.Безпалько, І.Звєрєва, О.Кононко, Г.Лактіонова, Л.Міщик та ін.), розглядались можливості педагогізації батьків, піднімались питання співпраці з батьками, підготовки майбутніх фахівців до роботи з ними (Т.Алексєєнко, В.Котирло, С.Ладивір, М.Машовець).

Лодкіна Т.В. відзначає, що на сьогодні процес формування та соціалізації особистості в сім'ї став значно складнішим. Причиною, на думку дослідниці, є те, що батьки часто покладаються на індивідуальний досвід, не замислюються над наслідками своїх дій на дитину, недооцінюють силу виховних знань і умінь, часто самі потребують допомоги. Щодо неповних сімей, то труднощі в роботі з ними, окрім зазначених, полягають ще й в тому, що ці сім'ї неоднорідні за своїми типами залежно від їх складу та від того, хто з дорослих і якою мірою здійснює виховний та соціалізуючий вплив на дитину [15].

Робота з неповними сім'ями стосовно формування гуманних взаємин дітей з батьками орієнтовно має вибудовуватись диференційовано, залежно від їх типології, оскільки припускаємо, що ті поради і тренінги, які підходять одному типу сімей, не можуть задовольняти всі означені типи. Це залежить як від складу сім'ї, так і від її виховного потенціалу. Робота з батьками має сприяти набуттю ними нових, а також вдосконаленню наявних знань, умінь і навичок з проблеми, розвитку батьківської самоосвіти, поліпшенню взаємостосунків у різних виховних середовищах [4, с.86].

Проблема педагогічної доцільності різних форм сімейного виховання залишається актуальною практично для кожної сім'ї, оскільки батьки завжди стоять перед вибором того, як правильно спілкуватися зі своєю дитиною. Особливо впливає на нервову систему дитини, на становлення її як особистості, на її соціалізацію нестабільність або напруженість сімейного середовища.

Збільшення кількості неповних сімей безпосередньо пов'язане зі сферою шлюбно-сімейних відносин: зміною моральних норм у сфері взаємовідносин статей; поширенням дошлюбних відносин; зміною традиційних ролей чоловіка та жінки; непідготовленість молоді до шлюбу; алкоголізм і наркоманія.

Процес соціалізації та виховання дітей в неповній сім'ї характеризується певними особливостями. Внаслідок відсутності одного з батьків іншому залишається брати на себе вирішення всіх матеріальних і побутових проблем родини. При цьому йому необхідно також виконувати виниклий дефіцит виховного та соціалізуючого впливу на дітей. Суміщення всіх цих задач - дуже складне завдання, тому більшість неповних сімей зазнають матеріально-побутових труднощів і стикаються з соціально-педагогічними проблемами.

Ковальова Л.Є. відзначає, що психологічний клімат неповної сім'ї багато в чому визначається хворобливими переживаннями, що виникли внаслідок втрати одного з батьків. Більшість неповних сімей виникають з причини залишення родини батьком. Матері рідко вдається стримувати і приховувати своє роздратування по відношенню до нього; її розчарування і незадоволення нерідко підсвідомо проектується на їхню спільну дитину [12, с.77].

Можлива й інша ситуація, коли мати підкреслює роль безневинної жертви, в якій опинилася дитина. При цьому вона намагається з перебільшенням виконати нестачу батьківського піклування і переходить усі розумні кордони: оточує дитину атмосферою надмірної ласки і опіки. В усіх подібних випадках соціально-виховна атмосфера сім'ї є спотвореною і негативно впливає на становлення особистості дитини, на її соціалізацію [12].

Статистичні дослідження доводять, що в силу названих причин діти з неповних сімей, порівняно з однолітками з повних, мають більш низьку успішність, більш схильні до невротичних порушень і протиправної поведінки. Проте все це не означає, що неповна сім'я обов'язково є неблагополучною у соціалізуючому та виховному аспекті. Вказані проблеми можуть виникнути в неповній сім'ї з більшою вірогідністю, ніж у повній, але це зовсім не означає, що вони обов'язково виникнуть. В певних випадках психологічна атмосфера в родині досить сприятлива і не створює ускладнень у формуванні здорової особистості. Буває і навпаки: у формально «повній», однак емоційно несприятливій родині дитина стикається із серйознішими психологічними проблемами. Тому батьки, які втратили почуття одне до одного і живуть лише «заради дітей», найчастіше приносять марну жертву [10, с.98].

Сімейні взаємостосунки розглядаються зазвичай крізь призму сприйняття дитиною навколишнього світу. Поведінка дитини і її особистісні характеристики визначаються не лише реальними умовами сімейного життя, але й їх сприйманням, ступенем внутрішньої активності дитини.

Процес соціалізації та виховання дитини в неповній сім'ї передбачає створення умов для вчасного і повноцінного розвитку дитини, налагодження позитивного емоційного контакту батьків з дитиною, зацікавлення її інтересами, залучення до спільних справ, розширення можливостей вибору, адекватність вимог віковим особливостям дитини, їхня послідовність.

Неповна сім'я, хоч і стикається з певними об'єктивними труднощами, проте має достатній потенціал для повноцінного соціалізуючого процесу та виховання дітей, адже формування соціально-рольової поведінки дитини розпочинається з раннього віку і залежить, в першу чергу, від умов її виховання, соціалізації і соціально-рольової позиції батьків [10, с.99].

Отже, сукупність умов, які допомагають появі і закріпленню необхідних для життя якостей особистості, соціалізації вцілому, полягає у підвищенні ступеня готовності батьків неповних родин до здійснення соціально-виховних завдань, налагодженні нормальних контактів між батьками, що розлучилися, активізації різнобічної діяльності батьків та дітей тощо.


2.3 Ставлення матері чи батька до дитини в неповній сім'ї як фактор соціалізації дитини


Атмосфера в неповній сім'ї та навколо неї істотно впливає на формування особистості дитини, її соціалізацію. Напружена атмосфера всередині та навколо сім'ї в зв'язку із загостренням відношень між батьками, зі скандалами, взаємними обвинуваченнями, а також у зв'язку з проявом безтактної допитливості з боку оточуючих сприяє дезорганізації, соціальній деформації дитини, послаблює авторитет батьків, формує у неї непричетність, відчуття неповноцінності, озлобленості, заздрість до інших тощо [4].

Для забезпечення психологічного комфорту в сім'ї та успішного її функціонування суттєве значення має те, як складаються взаємини і взаємодія принаймі у трьох складових: між самим подружжям, між батьками й дітьми, між братами й сестрами, якщо в родині зростають двоє і більше дітей. Основним чинником, який зумовлює характер взаємин і взаємодії в усіх ланках сім'ї, є ставлення подружжя одне до одного та їхні батьківські установки щодо дітей.

Наукові дослідження [8; 16; 24] дають змогу виділити чотири типи ставлення батьків до дітей: прийняття - неприйняття; взаємодія - уникнення контактів; визнання свободи активності - надмірна опіка; повага до прав кожного в сім'ї - надмірна вимогливість. Позитивні типи ставлення - прийняття, взаємодія, свобода активності, повага до прав кожного - забезпечують партнерські стосунки та егалітарний устрій життя сім'ї.

Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояснюється наявністю значної дистанції між членами родини, пов'язаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті, надмірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сім'я має притаманний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків (систему прийомів впливу один на одного та ін.).

Процес соціалізації та виховання дітей в сім'ї не завжди успішний. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30-34 роки - в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко - батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання та соціалізації дитини ускладнюється, оскільки діти значну частину часу залишаються без догляду.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні та соціалізації дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно-занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні [2].

Перша група - сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. Їхній виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група - сім'ї, які не виявляють особливої активності у процесі соціалізації та вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль над ними.

Третя група - сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, що в майбутньому може призвести до негативних наслідків [2].

Титаренко В.Я. вказує, що існують типові профілі батьківського ставлення, що впливають на соціальну адаптацію дитини та її соціалізацію вцілому [34].

Розуміючі батьки. Добре знають свою дитину, реально оцінюють її і її вчинки, адекватно і гнучко реагують на різні ситуації, здатні встати на позицію дитини, прийняти її точку зору, розуміють і приймають дитину, якою вона є.

Протегуючі. Добре знають свою дитину, реально оцінюють її і її вчинки, адекватно реагують на них. Однак у спілкуванні з дитиною займають позицію старшого, не приймають діалог, вважають свою точку зору єдино правильною.

Байдужі. Мало знають свою дитину і не прагнуть довідатися більше, частіше піклуються про зовнішні результати і факти, ніж про причини і переживання. Емоційне ставлення до дитини в них виражено слабко, часто такі батьки зайняті вирішенням своїх проблем. Однак їхні діти добре одягнені, доглянуті і навчені поведінці, необхідній в суспільстві.

Гнітючі. Відрізняються найбільшим ступенем емоційного відокремлення дитини, великою кількістю заборон, наказів. Батьки упевнені, що добре знають дитину, але звичайно не можуть пророчити її поведінку в різних ситуаціях. Відносини відрізняються напруженістю і несуть синусоїдальний характер.

Турботливі. Батьки цієї групи відрізняються підвищеною бентежністю, невпевненістю, насправді вони непогано знають своїх дітей, сензитивні стосовно них, але не впевнені в правильності своєї поведінки і тому інколи жорстокі до дитини. Відносини характеризуються нестійкістю, амбівалентністю.

Відсторонені. Батьківська позиція вкрай ригідна, повна відсутність діалогічності у відносинах з дитиною, підвищені очікування і вимоги на фоні значної орієнтації на дитину і великої прихильності до неї.

Відмовляючі. Батьки цієї групи відсторонені від дитини, не бажають розуміти її проблеми, приділяти їй уваги, зауважувати зміни. Емоційне ставлення виражене не яскраво, переважає елемент відкидання. Сфера почуттів і переживань дитини закрита для них, вони погано знають своїх дітей, при цьому їхнє уявлення про дитину досить адекватне [34, с.89-90].

Отже, процес формування та соціалізації особистості дитини в сучасному суспільстві ставить нові вимоги до системи виховання й освіти дитини в умовах неповної сім'ї, а також врахування особливостей функціонування й розвитку сучасної сім'ї як мікрогрупи суспільства, а також позитивного ставлення до дитини, що є основою гармонійних стосунків між членами родини.


Висновок до розділу 2


Кількість неповних сімей з кожним роком збільшується, росте число розлучень. Неповна сім'я утворюється внаслідок розірвання шлюбу, позашлюбного народження дитини, смерті одного з батьків або якщо вони проживають окремо. У зв'язку з цим розрізняють такі різновиди неповних сімей: осиротіла, позашлюбна, розлучена, та, яка розпалася. В залежності від того, хто з батьків займається вихованням дитини, виділяють: батьківські і материнські неповні сім'ї. За кількістю поколінь в сім'ї розрізняють: неповну просту - мати (батько) з дитиною або кількома дітьми та іншими родичами.

Проблеми неповної сім'ї, які полягають у несприятливій морально-емоційній атмосфері сім'ї, низькому культурному розвитку батьків, алкоголізмі, наркоманії, внутрісімейних конфліктах, досліджувалися різними науковцями, які вивчали неповну сім'ю як складне соціально-педагогічне явище, що має інтегровану структуру, визначається певними соціально-педагогічними параметрами і потребує створення системи регулювання сімейного виховання та соціалізації, яка б здійснювала професійну корекцію сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків і захищала б дитину від несприятливого соціалізуючого впливу неповної сім'ї.

Специфічний спосіб життя сімї з одним батьком відчутно відбивається на виховному процесі. Відсутність одного батька в сімї може стати причиною неповноцінного, невдалого виховання дітей. Психологічний клімат неповної сімї багато в чому визначається хворобливими переживаннями, що виникли унаслідок втрати одного з батьків. Під час відсутності одного з батьків дитина позбавлена можливості повноцінного формування стереотипу поведінки своєї статі. Але повнота сім'ї ще не гарантує виховних успіхів, а неповнота не означає, що в ній обов'язково буде маса проблем. Діти в повних і неповних сім'ях розвиваються за однаковими біологічними і психологічними закономірностями, на них поширюються одні й ті ж норми виховання.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ


Проаналізувавши наукові джерела з досліджуваної проблеми ми прийшли до наступних висновків.

Поняття "соціалізація" виникло в західній соціології наприкінці XIX ст. з метою визначення основного механізму взаємодії людини з іншими людьми, із суспільством в цілому. Таким механізмом вважалося соціальне наслідування, що регулювалося суспільством через систему освіти й виховання, сімю та громадську думку.

У процесі розвитку наук про людину сформувалася сукупність поглядів на соціалізацію, що обєднує такі ідеї: про нерозривний звязок з освітою та вихованням; про звязок соціалізації з адаптивними процесами; про соціальні контакти як одну із змістовних сторін соціалізації, про значення самосвідомості, соціальної орієнтації та розвитку мови для успішної соціалізації. У контексті цих ідей соціалізація розглядається як суцільний процес набуття людьми соціального досвіду та формування ціннісних орієнтацій, потрібних для виконання соціальних ролей.

До сучасних теорій соціалізації належать: психоаналітична або "особистісного контролю" (3.Фрейд); "рольового тренінгу" (Т.Парсонс), "соціального навчання" (Дж.Доллард, Б.Скіннер та ін.), "міжособистісного спілкування" (Ч.Кулі, Дж.Мід та ін.), "когнітивна" (Ж.Піаже, А.Маслоу та ін.), "модель інкультурації" (Ф.Баос, В.Малиновський та ін.) та "еволюційна" (Е.Еріксон). Усі вони розглядають виховання як один із механізмів соціалізації. Більшість теорій виходить із завершення соціалізації зі вступом індивіда в доросле життя. Проте ближчим до істини є розуміння соціалізації як такої, що триває протягом усього життя індивіда та відповідає його неперервному і постійному вихованню.

Головною тенденцією в розвитку наукових уявлень про сутність соціалізації є перехід від однорівневого уявлення про неї як такої, що торкається лише "соціальних поверхів" людини, тобто особистості, до багаторівневого підходу, коли соціалізація охоплює також біологічний та психічний рівні людини.

Основними функціями сімї в суспільстві є: репродуктивна, виховна, господарсько-побутова, емоційна, первинного соціального контролю, дозвільна, соціально-статусна, матеріального забезпечення, сексуальна тощо.

Серед основних тенденцій розвитку сучасної сімї виділяють: зростання кількості розлучень, неповних сімей та позашлюбних дітей, а також людей, що не одружуються та подружжів без оформлення шлюбу; зменшення тривалості шлюбу, розміру сімї і народжуваності дітей. Стан розвитку сімї в Україні вимагає розробки виваженої й активної державної соціальної політики, що зорієнтована на підтримку сімї, і передбачає обєднання зусиль усіх державних структур, соціальних інституцій та громадськості щодо створення передумов для її подальшого розвитку.

Особливе місце у нашому суспільстві займає неповна сім'я, яка є одним з основних соціально-демографічних типів сучасної сім'ї. Це мала група з частково неповними зв'язками, де немає традиційної системи відношень «мати-батько-дитина».

Виховання дітей у неповній сім'ї стикається з низкою специфічних труднощів економічного, соціального та психолого-педагогічного характеру. Велика частина сімей має низький матеріальний стан, погані житлові умови, не в змозі забезпечити дитину всім необхідним для її повноцінного розвитку, має слабку мотивацію на вдосконалення власного виховного потенціалу. Виховання у неповній родині характеризується меншою ефективністю всіх його елементів. Основною рисою виховання у неповній сім'ї є зниження його розвивального потенціалу. В неповних родинах складається особлива система стосунків, формуються не завжди адекватні зразки поведінки.

Сім'я є важливим інструментом формування свідомості дитини, вона істотно впливає на її подальше життя, тому виховання дитини у неповній родині є дуже проблематичним і має низку недоліків. Більшість вчених стверджують, що діти, які виховуються у неповній сім'ї, більш схильні до проблем різного характеру, ніж діти, які виховуються у повній сім'ї. Соціологічні дослідження переконливо свідчать, що діти страждають тоді, коли вони виховуються у сімейній ситуації, відмінній від тієї, де дитина зростає у повноцінній родині з обома батьками (роботи Л.Божович, В.Гошовського, І.Друкарова, І.Дубровіної, Р.Капралової, О.Прихожан, А.Сазонової, А.Ушатікової, А.Фурмана).

На відміну від стабільності в родині, напруженість сімейного середовища значно впливає на нервову систему дитини, становлення її як особистості, соціалізацію вцілому. Деформовані сімейні стосунки найчастіше спостерігаються у неповних сім'ях.

Неповними сім'ї стають з різних причин: розлучення подружжя або смерть одного з батьків, позбавлення одного з батьків батьківських прав, перебування в місцях позбавлення волі, позашлюбна дитина тощо. У неповних сім'ях діти зазнають багато проблем, але причини можуть лежати в різних площинах, які, торкаючись батьків, викликають труднощі у вихованні та соціалізації дітей.

Особливості процесу соціалізації та виховання дитини в умовах неповної сімї досить широко представлені в науковій та періодичній літературі (Поніманська Т., Целуйко В., Повалій Л., Мушинська В., Смирнова Є. та ін.).

Процес соціалізації та виховання дитини в неповній сім'ї передбачає створення умов для вчасного і повноцінного розвитку дитини, налагодження позитивного емоційного контакту батьків з дитиною, зацікавлення її інтересами, залучення до спільних справ, розширення можливостей вибору, адекватність вимог віковим особливостям дитини, їхня послідовність.

Внутрішня дисгармонія дорослого накладає відбиток на формування особистості дитини, на процес її соціалізації вцілому, тому що діти багато в чому сприймають події, орієнтуючись на реакцію дорослих.

Робота з батьками має сприяти набуттю ними нових, а також вдосконаленню наявних знань, умінь і навичок з проблеми, розвитку батьківської самоосвіти, поліпшенню взаємостосунків у різних виховних середовищах. Сукупність умов, які допомагають появі і закріпленню необхідних для життя якостей особистості, полягає у підвищенні ступеня готовності батьків неповних родин до здійснення виховних завдань, налагодженні нормальних контактів між батьками, що розлучилися, активізації різнобічної діяльності батьків та дітей тощо.

Мета державної сімейної політики полягає в забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку неповної сім'ї та її членів, найповнішої реалізації такою сім'єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім'ї як основи суспільства. Адже саме у сім'ї формується сприймання дітьми навколишньої дійсності, самих себе, досвіду сімейного життя, ставлення до як найважливішої духовної цінності, здійснюється моральне, естетичне, трудове навчання, закладаються основи культури, здоров'я дитини, майбутнє професійне самовизначення, соціалізація вцілому, тому особливу увагу необхідно звернути на неповну сім'ю, де дитина позбавлена можливості сприймати навколишній світ у всій його гармонії та різнобарвності.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1.Андреенкова Н.В. Проблема социализации личности / Н.В.Андреенкова // Социальные исследования. - М., 1970. - Вып. 11. - С.44-45.

2.Антонов А.И, Кризис семьи и пути его преодоления / А.И.Антонов В.А.Борисов. - М.: Наука, 1990. - 175 с.

.Антонов А.И. Социология семьи / А.И.Антонов, В.М. Медков. - М.: Логос, 1996. - 240 с.

4.Буянов М.И. Воспитание детей в неполной семье / М.И.Буянов. - М., 1980. - 287 с.

5.Воспитание детей в неполной семье / Общая ред. Н.М.Ершовой. - М.: Прогрес, 1980. - 211 с.

.Гіденс Е. Соціологія / Е.Гіденс. - К.: Основи, 1999.

7.Голованова Н.Ф. Социализация и воспитание ребенка: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Н.Ф. Голованова. - СПб., 2004. - 272 с.

.Голод С.И. Будущая семья: какова она? / С.И.Голод. - М.: Наука, 1990.

.Гурко Т. А. Родительство: социологические аспекты / Т.А.Гурко. -М., 2003 - 164 с.

.Гурко Т.А. Трансформация института современной семи / Т.А.Гурко // Социологические исследования. - 1995 - № 10. - С.95-99.

.Коваль Л.Г. Соціальна педагогіка / cоціальна робота: Навчальний посібник / Л.Г. Коваль, І.Д.Звєрєва, С.Р.Хлєбік. - К.: ІЗМН, 1997. - 392с.

.Ковальова Л.Е. Мікроклімат у родині / Л.Е.Ковальова. - К., 1999.

13.Кон И.С. Социализация / И.С.Кон, В.Б.Ольшанский // Философская знциклопедия. - М.: Советская знциклопедия, 1970. - Т.5. - С. 67.

14.Кравченко Т.В. Сім'я та її вплив на соціалізацію дитини / Т.В. Кравченко // Педагогіка і психологія. - 2009. - № 3. - С.32-42.

.Лодкина Т.В. Социальная педагогика. Защита семьи и детства / Т.В.Лодкина. - М., 2003. - 265 с.

16.Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної роботи / М.П.Лукашевич, І.І.Мигович. - К.: МАУП, 2002.

.Лукашевич М.П. Соціологія. Загальний курс: Навчальний посібник / М.П.Лукашевич, М.В.Туленко. - К.: Каравела, 2006. - 408 c.

.Лукашевич Н. П. Социология: Учебное пособие / Н.П.Лукашевич, Н.В.Туленков. - К.: МАУП, 2002.

.Майдиков І.М. Основи соціології: Навчальний посібник / І.М.Майдиков. - Л., 1999. - С.245-251.

20.Маленкова Л.И. Педагоги, родители и дети / Л.И.Маленкова. - М., 1999. - 148 с.

.Мацковский М.С. Социология семьи: проблемы теории, методологии и методики / М.С.Мацковский. - М.: Наука, 1989. - 212 с.

.Мигович І.І. Основи соціології: Навчальний посібник / І.І.Мигович. - Ужгород: Патент, 1996. - 368 с.

23.Міщик Л.І. Соціальна педагогіка: досвід та перспективи / Л.І.Міщик. - Запоріжжя, 1999. - 248 с.

24.Монаков Н.І. Вивчення ефективності виховання: Теорія та методика / Н.І.Монаков. - М., 1981. - 349 с.

25.Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов / А.В. Мудрик; под ред. В.А.Сластенина. - [4-е изд., доп.]. - М.: Издательский центр «Академия», 2003. - 200 с.

26.Нечаєва А. М. Шлюб. Родина. Закон / А.М.Нечаєва. - К., 1999. - 174 с.

27.Пейн М. Сучасна теорія соціальної роботи / М.Пейн. - К., 2000. - 356 с.

.Поради батькам про виховання дітей / За ред А.І.Усової. - М., 1991. - 137 с.

29.Рибалко Е.Ф. Становление личности / Е.Ф.Рибалко // Социальная психология личности. - Л.: Наука, 1973.

30.Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред. М.А.Галагузової. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - 312 с.

31.Социальная работа: теория и практика: Учебное пособие / Отв. ред. Е. И. Холостова, А. С. Сорвина. - М.: ИНФРА-М, 2001 - 359 с.

32.Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / За заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 336 с.

.Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник / За ред. проф. А.Й.Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 352 с.

.Титаренко В.Я. Семья и формирование личности / В.Я.Титаренко. - М.: Мысль, 1987. - 209 с.

.Туленков Н.В. Социология семьи. Конспект лекций по социологии / Н.В.Туленков. - К.:УГУФВС, 1994. - 231 с.

36.Фирсов М.В. Введение в теоретические основы социальной работы / М.В.Фирсов. - Москва-Воронеж, 1997. - 192 с.

.Фролов С.С. Социология: Учебник / С.С.Фролов. - М.: Логос, 1996.- 403 с.

.Харчева В. Г. Основы социологии: Учебник / В.Г.Харчева. - М.: Логос, 1997. - 397 с.

39.Целуйко В.М. Неполная семья / В.М.Целуйко. - Волгоград, 2000 - С.87-117.

.Черниш Н.Й. Соціологія: Курс лекцій / Н.Й.Черниш. - Львів: Кальварія, 1996. - 275 с.

.Шаповал М. Загальна соціологія: Навчальний посібник / М.Шаповал. - К.: УЦДК, 1996. - 428 с.


Теги: Особливості соціалізації дітей у неповних сім'ях  Курсовая работа (теория)  Социология
Просмотров: 3366
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Особливості соціалізації дітей у неповних сім'ях
Назад