Вчення стоїцизму

ВСТУП


Система моральних, етичних цінностей, релігії, чеснот які були проголошені стоїками, здійснили значний вплив на погляди мислителів і життя багатьох народів світу, починаючи з років до н. е., і закінчуючи нашими роками. Відомо, що стоїчне вчення передувало виникненню християнства - сучасної релігії, яка розповсюдилася на увесь світ.Стоїчне вчення започаткувало деякі основні принципи права своїм вченням, що всі люди рівні, яке дійсне і донині.Стоїчні принципи стали безсмертними як і його найвизначніші представники.

Актуальність дослідження полягає в тому, що принципи і вчення стоїків можуть ефективно використовуватися в наш час, оскільки і зараз людство потребує нових моральних принципів, які не потрібно шукати, які існують у вченнях давньоримських стоїків.

Метою дослідження було розрити суть морально - етичних вчень римських стоїків, порівняти вчення їхньої школи з вченнями школи софістів, відобразити вплив, який здійснило стоїчне вчення на людство. Для досягнення зазначеної мети перед нами були поставлені такі завдання:

дослідити суть моральних, етичних, культурних вчень давньоримських мислителів на прикладі представників стоїцизму;

зясувати вплив стоїчної школи на інші школи в Римі, виділити їхній взаємозвязок;

показати відмінності у вченнях стоїків різних періодів розвитку вчення;

здійснити порівняння вчень римських стоїків та софістів.

Обєкт дослідження політичні, морально - етичні, правові вчення мислителів періоду Античності, зокрема мислителів Стародавнього Риму.

Предметом дослідження є морально - етичне вчення римських стоїків.

Методи дослідження:

діалектичний: стоїчне вчення розглядалося в динаміці його становлення та розвитку і звязку з іншими вченнями;

історико - правовий: досліджувалася поява стоїцизму і його розвиток за період;

порівняльно - правовий дає можливість охарактеризувати вчення стоїків і порівняти його з іншими вченнями;

системний - досліджувалася природа стоїчного вчення і її взаємозвязок з вченнями тих чи інших країн.

Робота складається з трьох розділів які складаються з підрозділів. Після кожного розділу дається висновок. Перший розділ - виникнення та історія розвитку стоїцизму, другий розділ - характеристика вчень представників школи римського стоїцизму, третій розділ - порівняльна характеристика шкіл стоїцизму і софізму. Після третього розділу - загальний висновок.


РОЗДІЛ 1. виникнення та періоди розвитку стоїцизму


1.1 Загальна характеристика стоїчного вчення


Стоїцизм виник в трагічний для греків період розпаду полісу, здійснив значний вплив на формування християнства і має шестистолітню історію. Моральний образ думок та вчинків, проголошений стоїками, передував виникненню християнської моралі - людина лише тоді отримає щастя, коли буде шанувати доброчесність. Завдяки християнству, ідеї стоїків проникли в філософію Нового часу. Свобода, всезагальне благо та цінність людської особистості є ідеями стоїків, існують вони і в сучасному світі.

За стоїками доброчесність керується долею. Разум мироздания, или закон всего сущего в мироздании, управляемом провидением, или разум, сообразно с которым ставшее стало, становящееся становится и предстоящее станет. Доля у вченні стоїків виступає в якості такого "естественного закона" ("загального закону"), який має божественний характер і суть. Згідно Зенона, "естественный закон божествен и обладает силой, которая приказывает делать правильно і запрещает обратное".

За стоїками в основі громадянського співжиття лежить, природнє тяжіння людей одне до одного, їх природній звязок між собою. Держава виступає у стоїків як природне обєднання, а не як штучне, умовне, договірне утворення.

Відштовхуючись від універсального характеру природнього закону і відповідно, справедливості по природі, Зенон и Хрисип у своїх творах про державу, згодом їх грецькі і римські послідовники, обгрунтували космополітичні уявлення про те, що всі люди (і по своїй природі, і по закону доброчесності в цілому) - громадяни єдиної світової держави (космополісу) і що людина - громадянин всесвіту.

Cтоїцизм - слово пов`язане зі словами «стояти», «стійкість».Імператор Юстиніан, закривши усі філософські школи, розвивав таку потрібну рису людської вдачі як стійкість до ударів долі, байдужість до матеріальних благ.Цю особливість заклав Сенека «Того порядку, що у природі речей, не можемо змінити, але можемо виплекати в собі гідну бездоганної людини силу духу, що допоможе нам мужньо перенести все випадкове, перебувати у злагоді з природою»

Важливе значення мав пошук смислу життя в нових суспільних умовах, через те стоїки звертають свою увагу до питань космополітизму, аскетичної моралі, раціональної природи людини. Прагнуть жити відповідно до обовязку. В силу специфіки своїх загальних філософських положень, стоїки розробляють тему ідеального суспільства і стають ініціаторами нових елліністичних утопій.

Тарн у своїй роботі «Елліністична цивілізація» передбачає можливість наявності халдейських впливів у стоїцизмі. Ібервег справедливо зауважує, що, «еллінізуючи» варварський світ, греки відкидали те, що вважали непотрібним.

Надзвичайно важливим є те, що елліністична філософська думка виробила вчення, синтезувала погляди, що відповідали не тільки загальним тенденціям розвитку античної цивілізації, а й якнайкраще відображали прагнення Риму, його сутність на той час. Стоїки прийшли до космополітизму. Саме у такій якості стоїцизм перейшов у Рим. При цьому підводилась філософська база під римський ідеал доброго громадянина - vir bonus, а космополітизм стоїків трансформувався у звичну для римлян версію про доцільність та необхідність існування їхньої держави як світової.

Слід зазначити, що преміщення грецької філософії у Рим було не завжди переможним і безхмарним. На початку «експансії» елліністичної культури вона зустрічала часом значний опір. Багато зусиль до призупинення цього процесу доклав Катон, що змагався з проповідями «індивідуалізму», «марнославства» греків. Деякий час «стоїчний Рим» опирався проникненню еллінського стоїцизму, але без особливого успіху.

Розквіт стоїчного вчення у Римі припав на останні роки республіки - перші століття принципату.

Стоїцизм дуже важливий і сьогодні для тих людей, які живуть на своїй Бітьківщині і не бажають її залишати заради ситого і комфортного життя в чужих країнах, а мислять, творять, працюють на рідній землі.

Можна побачити у вченнях стоїків органічний і нерозривний звязок фізики, натурфілософії, логіки, і етики. Найвідомішою є категорія Логоса із цих.Вчення про походження світу з вогню і про періодичну світову пожежу запозичене стоїками з філософії Геракліта. Фізика стоїків зявилась з думки, що світ суцільний - він увесь матеріальний, досконалий, живосущий.На цій основі вони створили моністичну систему, яка відрізнялась від систем Платона і Арістотеля(пройняті дуалізмом тіла і духу, матерії і життя, Бога і світу). Стоїчний монізм виступає яскраво у світлі доктрини так званих розумних зародків. Світ і все у ньому народжується з унікального матеріального субстрату,який утворений з іманентного Логосу, що здатний опредмечуватися у безкінечну кількість речей. Логос - це ніби зародок усіх речей. Ідеї та форми Платона та Арістотеля тут обєднані в єдиний Логос, що реалізує себе в безкінечних зародках, потенційних силах, внутрішньо характерних матерії. Увесь універсум, в такому розумінні, є єдиним організмом, в якому усе гармонізоване та симпатизоване, тобто одне сприймається через інше, а разом через все - це теорія універсальної симпатії.

За стоїками буття - це тільки те, що діє і підлягає дії( можуть тільки тіла). Значить, тільки вони є буттям. Душі, якщо вони існують, - тілесні. Також не тільки речі і їх властивості - тілесні: тілесні - боги, чесноти. Стоїки заперечували нематеріальне, духовне, чи ідеальне бутя. Вони були матеріалістами. Що нематеріальне - те є небуттям: порожнеча, простір та час. Вони погоджувались, що предметом загальних понять є не матеріальні речі, а відірвані загали, але й заперечували те, що предметом загальних понять є дійсне буття. Ці поняття були для них витворами мови, які не мають відповідників у дійсності. Внаслідок свого матеріалізму стоїки займали ту позицію, яка пізніше називалася номіналізмом.

У стоїків є два принципи буття: пасивний і активний, вони їх обєднують: перший з матерією, другий з формою і відстоюють їх неподільність. Форма - це божественний розум, Логос, Бог. Пасивним принципом є матерія; активний принцип - це розум в матерії(Бог).

Форма була для стоїків матерією, але більш витонченою, аніж звичайна. Вони уявляли її собі на подобі вогню і повітря, подібного до теплого повітря, подиху і називали її пневма, тобто подих. Вона наскрізь пронизує пасивну матерію, наче вогонь, наче розплавлене залізо, а пронизуючи, формує її, становить властивості мертвих речей, природу рослин, душу тварин, розум людини. Тому мертві предмети по суті своїй не відрізняються від душ, а розумні особи - від нерозумних, оскільки пневма однакова всюди, немає різних родів тіл, є тільки різні ступені напруження пневми. Усяка матерія має в собі джерело руху та життя. Отже, концепція світу у стоїків була динамічною.

Пневма - божественна, вона є джерелом життя, єдності світу, а так як вона пронизує кожну річ, то й кожна річ - божественна. Можна сказати, що стоїки визнавали лише природний світ, але вбачали в ньому надприродне єство. Вони знали лише матерію, але приписували їй властивості душі, розуму, навіть Бога. Через те їх матеріалізм не мав чистого характеру. Божественне, вони вважали, існує, але не поза світом, а в ньому. Воно з ним ідентичне - ось це і є пантеїзм стоїків.

Стоїки також розробили так звану теорію вічного повернення. Вони вважали, що коли збіжить час, буде світова пожежа, у вогні якої згорить космос, світ очиститься, залишиться лише вогонь. На попелі народиться новий світ (palingenesia), усе повториться спочатку (apocatastasis). Будь-яка людина знову народиться на землі і буде такою ж, як у попередньому житті. Але оскільки всесвіт розумний і доцільний, запліднений Логосом, то мусить існувати якась мета його перетворень. Цю мету становлять істоти, в яких праматерія доходить до найвищої напруги й досконалості: це - розумні істоти, боги і люди. Людські душі не вічні, але триваліші від тіл, здатні існувати в залежності від ступеня напруженості, здобутої під час життя. Душі мудреців існують аж до пожежі світу. Звідси - завдання людини: вона є частиною всесвіту, розумного, божественного, тож вона має жити згідно з всесвітом і бути вірною законові, який править усією природою.

Верховну силу стоїки часом називали Богом, а часом Зевсом. Бог - це не щось окреме від світу; Він - душа світу, і в кожному з нас є частина Божественного Вогню. Зенон визначав Бога саме як вогненний дух світу, як матеріальну субстанцію. Тертулліан твердить, що за словами Зенона, Бог наповнює собою матеріальний світ, як мед наповнює стільники. Бог, Дух, Доля, Зевс - це одне й те ж саме. Доля - це сила, яка надає руху матерії; Провидіння й Природа - її інші імена. Як і Логос, він усе виправдовує: що сталось, що відбувається, що відбудеться. Щоб врятувати свободу людини у цьому фаталізмі - необхідно змиритися з тим, чого хоче Доля, тому що Доля - це Логос. Якщо ти бажаєш того, чого бажає Доля, то ти бажаєш розумного, значить співпадаєш з Логосом.

Важливо також розглянути етичні погляди стоїків. Тут важливим був вплив Сократа, який повязував щастя та доброчесність, вбачав чесноту - як внутрішнє благо. Саме звязок мудрості, чесноти, незалежності і щастя був спільною основою посократівської етики, яка існувала у Греції. Нею глибоко захопилися стоїки - ототожнили чесноту з щастям і взяли її за єдине істине благо. Цей моралізм становив половину етики стоїків, інша половина полягала у культі природи, який випливав із стоїчного погляду на світ. У розумінні стоїків природа - розумна, гармонійна, божественна. Найвища досконалість для людини - пристосуватися до цієї всезагальної гармонії. Життя повинне бути узгоджене з природою самої людини, тоді воно буде узгоджене з природою взагалі,якою править один закон, що не виключає людину. У цьому узгодженому житті і полягає чеснота. Жити доброчесно і жити згідно з природою - це одне й теж саме. Життя, згідне з природою, є згідним з розумом. Розум був для стоїків мірою поведінки,бо він править не лише людиною, але й цілим космосом. Розум становить звязок між людиною та космосом, між людською чеснотою і законом природи. Потрібно розглянути поняття апатії у філософії стоїків, які розглядали його як сукупність таких рис як душевна непорушність, стійкість, стан, коли почуття не заважають діяльності розуму. Можливо на стоїків вплинули східні релігійно - філософські погляди,вчення будизму і джайнізму про нірвану як абсолютний спокій, який є найвищим щастям людської душі.

Естетика стоїків була побудована на теорії моралі та космосу. Моральні цінності для стоїків були найвищими, але естетичні цінності повинні підпорядковуватися їм. Вони традиційно визначали прекрасне, яке включає як моральну, так і тілесну красу. Красу моральну ставили набагато вище. Зенон стверджував, що мистецтво існує для того, щоб служити моральним цілям. Можна сказати, що у стоїків моралі переважає над етикою.

Після смерті Зенона його творіння занепадає. Це сталось за його наступника Клеанфа з Ассу, деякі члени школи повернулися до кінізму, стоїчна доктрина стала предметом нападів з боку скептиків та академіків.


1.2 Виникнення стоїцизму. Засновник стоїцизму Зенон Кітионський


Основоположником стоїцизму був Зенон (336-264 рр. до н. е.).

Вчення Давньої Стої, його зародження та становлення відбулося в період раннього еллінізму,який знаменувався правлінням Деметрія I Поліоркета (337 - 283 рр. до н.е.), царя з династії Антигонідів, діадоха.

До Афін прибув майбутній засновник стоїцизму Зенон (336 - 264 рр. до н.е.), з міста Кітион, що на Кіпрі в 314 р. до н.е. Існує версія, що Зенон потрапив до Афін через те, що корабель, на якому він плив зазнав аварії. Це можливо не найвірогідніша версія, зате символічна: зацікавлення філософією та перетворення на стоїка - як результат корабельної аварії.Політичний клімат у Афінах був нестабільним, ідеологія була у важкому становищі, порушувались закони. Стоїцизм мав запропонувати суспільству те, що допомогло б здобути стійкість та рівновагу, а саме: визначення істини та добра.

В Афінах Зенон зайшов до книгарні і прочитавши там Меморабілії (Спогади про Сократа) Ксенофонта, він дуже ними захопився, запитав продавця, де можна знайти таких людей. Повз книгарню проходив в цей час кінік Кратет (учень Пса-Діогена). Ось за ним і йди! - сказав продавець. З того часу Зенон став учнем Кратета.

Кратет вважав, що між військовим вождем і пастухом немає ніякої різниці.

Пізніше ця ідея рівності всіх людей увійшла до основних ідей стоїцизму, через те в числі стоїків у майбутньому ми побачимо імператора і колишнього раба.

Зенон запитав оракула як йому необхідно жити, і той відповів: Візьми приклад з покійників. Зрозумівши значення цих слів, він став читати стародавніх письменників. Через деякий час він викладатиме власне вчення, походжаючи взад і вперед по Розписній Стої, де за часів Тридцятьох тиранів було вбито півтори тисячі афінських громадян. З того часу це місце усі уникали. Коли ж тут почав викладати Зенон, люди знову почали приходити сюди, щоб послухати його.

Скоро з числа слухачів виділились особливо уважні і віддані учні - вони і стали називатись стоїками.

Стоїцизм найменше є грецьким вченням: ранні стоїки були переважно сирійцями, пізні -римлянами.


.3 Періоди розвитку стоїчного вчення


Історія розвитку стоїцизму поділяється на три періоди: стародавній (III-II ст. до н. е.), середній (II-I ст. до н. е.) і новий (I-II ст.), який ще називається римським періодом. Головними стоїками періоду стародавнього були крім Зенона, Клеанф і Хрисипп. Середнього періоду - Панетій и Посидоній.Стоїки римського періоду - Сенека, Эпіктет та імператор Марк Аврелій.


1.4Морально - етичне вчення Зенона


Зенон першим поділив філософське вчення на три частини: фізику, етику і логіку. Образом, що ілюструє співвідношення цих частин філософії, став фруктовий садок: логіка - огорожа саду; фізика - дерева в садку (функціональна структура); етика - фрукти, тобто заради чого садять сади.

Вчення ранніх грецьких стоїків, маючи на меті відповісти на питання про смисл і мету життя, склалось як цілісна філософська система (у боротьбі з ворожим епікуреїзмом), який зазначав,що відповідь на яке-небудь конкретне запитання можлива лише в тому випадку, якщо вона добре обгрунтована.

Зенон навчав, що кінцева мета людини - жити згідно з природою. Діоген Лаертський зазначав, що Зенон перший заявив про це у своєму трактаті Про людську природу. Після того, ця думка повторювалась тисячі разів - від закликів Ж.-Ж. Руссо повернутися назад до природи і до сучасних нудистів, які вважають, що ходити без одягу - це значить жити згідно з природою.

Розкриємо поняття природа. За Зеноном жити згідно з природою те ж, що жити доброчесно: природа веде нас до доброчесності сама. И наоборот, жить добродетельно - это значит то же, что жить по опыту всего происходящего в природе, потому что наша природа есть лишь часть целого. Стало быть, конечная цель определяется как жизнь, соответствующая природе, жизнь, в которой мы воздерживаемся от всего, что запрещено общим законом, а закон этот - верный разум, всепроникающий и тождественный с Зевсом, направителем и распорядителем всего сущего. Это и есть добродетель и ровно текущая жизнь счастливого человека, в которой все совершается согласно с божеством и служит воле всеобщего распорядителя.

стоїцизм вчення римський софізм

Висновки до Розділу 1


Вперше вчення було поділено на три частини. Стає зрозумілим, що Зенон на основі вчень кініків та інших мислителів створив нове вчення - стоїцизм, яке увібрало в себе деякі принципи попереднього.Це вчення стало новим вченням

Древньої Греції а, згодом вченням Риму.


РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВЧЕНЬ ПРЕДСТАВНИКІВ ШКОЛИ РИМСЬКОГО СТОЇЦИЗМУ


2.1 Погляди Полібія


Вчення стоїків здійснило значний вплив на погляди Полібія (210-123 рр. до н. е.) - видатного грецького історика и політичного діяча елліністичного періоду.

Погляди Полібія відображені в його знаменитій праці "Історія в сорока книгах". В центрі досліджень Полібія - шлях Риму до володарювання над усім Середземноморям.

Історію виникнення державності і наступній зміні державних форм Полібій (посилаючись на Платона і інших попередників) відображає як природний процес, який відбувається за "законом природи". За Полібієм, існує шість основних форм держави, які в порядку їх природнього виникнення і зміни займають наступне місце в ланцюгові повного їх циклу: царство (царська влада), тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія.

З точки зору кругообігу державних форм охлократія є не тілько гіршою, але і останньою сходинкою в зміні форм. При охлократії "водворяется господство силы, а собирающаяся вокруг вождя толпа совершает убийства, изгнания, переделы земли, пока не одичает совершенно и снова не обретет себе властителя и самодержца". Круг зміни державних форм замикається: кінцевий шлях природнього розвитку форм держави зєднується з початковим.

Полібій відмічає нестійкість, яку має кожна окрема проста форма, оскільки вона втілює лиш якесь одне начало, яке перетворюється в протилежне. Царство супроводжує тиранія, демократію - неприборкане панування сили. Виходячи з цього, Полібій зазначає що "несомненно совершеннейшей формой надлежит признать такую, в которой соединяются особенности всех форм, поименованных выше", - царської влади, аристократії и демократії.

Головну перевагу такої змішаної форми правління Полібій, на якого вплинули відповідні ідеї Арістотеля, бачить в забезпеченні належної стійкості держави, яка забезпечує перехід до змішаних форм правління.

Перший, хто зрозумів це і організував змішане правління, був, на думку Полібія, лакедемонський законодавець Лікург.

Полібій зазначає, що найкращим устроєм володіє римська держава. В цьому звязку він аналізує повноваження "трьох влад" в римській державі - владу консулів, сенату и народу, втілюючих відповідно царське, аристократичне і демократичне начала.


2.2 Морально-етичні вчення стоїків римського періоду


Римські стоїки - Луцій Анней Сенека з Кордоби в Іспанії (біля 4 р. до н.е. - 65 р.), Епіктет з Гієраполя у Фрігії (близько 55 - 135 рр.) і Марк Аврелій (121 - 180 рр.) - римський імператор з 161 по 180 рр. продовжують давньостоїстичні традиції, яким в той же час характерна не тільки історико-філософська, але і історико-культурна новизна.

Стара стоїчна теорія мудреця помякшується, але залишається у них на першому плані разом з моралізмом. Провести якусь помітну різницю між пізніми стоїками у всіх відношеннях, з однієї сторони, і середніми та ранніми стоїками, з іншої, дуже важко. Стоїки усіх періодів розвитку зневажали зовнішні блага, не прагнули до багатства і добробуту, мали за ідеал Геракла разом з кініками, котрий прославився своєю трудовою діяльністю та покірливістю перед своїм батьком Зевсом. Також Діогена Синопського, який жив у бочці і теж прославився своєю зневагою до усього зовнішнього і своїм прагненням виробити у собі абсолютну незворушність та спокій.

Пізні стоїки внесли у свій стоїцизм та історію античної культури нововведення - людська особистість втратила горду велич, яку вона мала у період класики, а також величну силу внутрішньої моралі, коли внутрішнє життя людини вважалось найвищим витвором мистецтва. Вони дивують почуттям слабкості людської особистості, її повної нікчемності, її неймовірної покори перед долею. Якщо згадати постанову афінян про Зенона, то в ній відзначається, що він «і в особистому житті був для всіх прикладом наслідування вчення», яке проповідував і тому Зенон був увінчаний золотим вінком на Кераміці за народний кошт. Сенека не дуже притримувався своїх же вчень.

У пізніх стоїків зростає інтерес до релігійних переживань,які тривають до того часу, коли вони починають шукати спасіння від важких протиріч життя, яке їм дасть божество за їх слізні молитви,що говорить про їхню наївність.

Естетична та художня сфери неймовірно моралізується у пізніх стоїків . Сенека, говорячи про прекрасне, насамперед має на увазі моральну красу. Краса людини - не є краса тілесна. Тіло, волосся не є прекрасними, але прекрасними можуть бути розум і воля. Зроби так, щоб вони стали прекрасні, і тоді ти будеш прекрасним. Добре бути скульптором, але навіщо вчитися скульптурі, якщо сам ти потворний і мізерний. Краще створювати свою внутрішню статую - красу свого внутрішнього життя.

Стоїки виявили повну байдужість до логіки згодом, хоча деякі ранньостоїчні вчення про Логос, а саме вчення про доброчесність, мудреця, внутрішню людину як про найвищий витвір мистецтва, залишились у пізніх стоїків такими ж. Ці проблеми вирішувались ними у зовсім іншому стилі, який визначався почуттям повної мізерності людського субєкту, його неспроможністю стати на власні ноги і його залежністю від божественної милості, яка доходила до християнської потреби у спокутуванні гріхів. Така оцінка людської особистості була близькою до християнства та неоплатонізму, що свідчило про вичерпання тієї позиції субєктивізму, якої притримувалася уся елліністично-римська естетика та етика.

Щоб зрозуміти стоїчні моральні і етичні вчення Риму, необхідно звернутися до його основних представників і розглянути безпосередньо їхні твори, присвячені розкриттю стоїчних істин.

Найяскравішим виразником ідеї римського стоїцизму був Луцій Анней Сенека (бл. 4р. до н.е. - 65р.).

Він здобув гарну освіту в Римі: навчався у свого батька риториці, стоїцизму - у Аттала, піфагорейству у Сотіона, з практичною політикою він познайомився завдяки своєму дядькові, який був римським правителем Єгипту. Сенека дуже захопився стоїцизмом, але зустрів при цьому незадоволення свого батька. Модною етикою того часу був легкий епікуреїзм, люди вважали, що щастя полягає у тому, щоб добре їсти, пити, кидати гроші на вітер. Навіщо бути мудрецем, відмовляти собі в усьому. Таким був настрій римського суспільства за перших імператорів. Приклад стоїків був докором суспільству, тому їх ненавиділи; уряду вони здавались підозрілими так як засуджували існуючий порядок і прагнули відродити старі республіканські форми правління. В результаті стоїків часто проганяли з Риму імператорськими декретами як шкідливих людей. Сенека був змушений доводити, що стоїчні вчення не заважають політичному добробуту країни. Отримавши батьківську спадщину,він покинув право і зайнявся творчою працею, але після цього життя Сенеки не стало спокійнішим. Невдовзі його звинуватили у непристойному звязку з Юлією, дочкою Германіка, і Клавдій наказав заслати Сенеку на Корсику, де в оточенні дикого населення він прожив вісім років. Він прийняв свою долю з стоїчною твердістю і втішав матір Розрадою до Гельвії, але згодом зламався і присвятив секретареві Клавдія твір Розрада Полібію, в якому смиренно просив прощення.

В 48 р. Агріппіна Молодша, ставши дружиною Клавдія, повернула Сенеку з заслання і зробила його вчителем свого сина Нерона. Імператорський двір в той час був схожий на театр, де кожен повинен був грати свою роль: хтось був головним режисером, а хтось повинен був виступати виконавцем ролі. Свою роль отримав і Сенека, який змушений був терпіти це жалюгідне у моральному відношенні видовище. Навколо розбещеного імператора крутився натовп вільновідпущеників і рабів. Агріппіна оточила себе фаворитами. Це був плазуючий натовп моральних потвор, які інтригували один проти одного.

Пять років Сенека був вихователем Нерона, і ще стільки ж керував державною політикою імператора. Протягом цього часу написав декілька творів, в яких виклав основи стоїчних вчень: Про гнів, Про милосердя, Про щасливе життя, Про долю та інші.

Багатим Сенека був через подарунки Нерона, які змушений був приймати, щоб не накликати гнів імператора. Сенека пише: Не всегда можно отказываться; иногда бываешь принужден принять подарок: какой-нибудь мрачный, жестокий тиран может принять отказ за личное оскорбление. Сенека також виправдовує себе у листі до старшого брата Галліона: Мне говорят, что моя жизнь не согласна с моим учением. В этом в свое время упрекали и Платона, и Эпикура, и Зенона. Все философы говорят не о том, как они сами живут, но как надо жить. Сенека жив як аскет, пив лише воду і їв дуже мало, тому коли помер, тіло його було дуже виснаженим через недоїдання. Изобилие пищи притупляет ум, ее избыток гнетет душу. Сенека так і не визначився, що для нього є важливим, філософія чи влада, мудрість чи насолода, і він ніколи не думав, що вони несумісні.

Сенека добре управляв Імперією, але заплямував свою репутацію тим, що дозволив Нерону здійснити матеревбивство. Після цього в творах Сенеки зявляється нота розчарування та різкого песимізму. Сенека поступово віддаляється від двору і його вплив постійно зменшується. Тепер у нього зявляється більше часу для того, щоб зайнятися творчою діяльністю. В цей час він пише свій найбільший і найяскравіший твір - Моральні листи до Луцилія. Ця книга є збіркою послань Сенеки до свого друга Луцилія. В багатьох листах стоїк доводить, що заняття філософією повинні бути на першому місті, а в інших заявляє, що зараз він займається справами усього наступного покоління, зберігаючи для нього ідеали моральної філософії; про те, що людина повинна бути готова до різних витівок долі, повинна в усьому притримуватися помірності та бідності. Сенека ганьбить людські вади, закликає читача до стійкості, зневаги до життя. Але він не може заперечити живого почуття дружби і любові. Сенека проповідує бідність, але він не проти багатства, якщо воно не стає душевною хворобою і не руйнує мораль. Цілий курс моральних вчень - це листи до Луцилія. Особливо детально розроблені ті питання, які вважаються найбільш важливими у стоїків. В листах багато говориться про бідність, свободу волі, дружбу. Сенека стирає соціальну нерівність між вільними, вільновідпущениками та рабами, але завжди найдетальніше говорить про смерть. Він вважає, що смерті не потрібно боятися, адже ніхто не може її уникнути, якщо ж людина втомилась від життя, вона може сама з легкістю розпрощатися з ним. Сенека проповідує самогубство. Життя спіймало його на слові - він був звинувачений у змові Пізона проти Нерона, і йому надійшов наказ здійснити самогубство. Сприйнявши цю новину зі стоїчною твердістю, вибрав ту смерть, якою помер Сократ. Ця смерть прославила Сенеку і змусила забути про його непослідовність. Як і всі стоїки, він недооцінював цінність почуттів, перебільшував значення та надійність розуму і надто довіряв природі. Однак він гуманізував стоїцизм, зробив його більш доступним для звичайних людей і наблизив його до майбутнього християнства, недарма Ф. Енгельс назвав Сенеку дядьком християнства. Його песимізм, його зневага до розпусти, його порада відповідати добром на зло, глибоке зацікавлення проблемою смерті примусили Тертулліана зарахувати його до наших а Августина вигукнути: Что такого может сказать христианин, о чем не говорил прежде этот язычник?

Сенека був найвизначнішим з римських філософів, хоча і мав певні вади. Своєю гідною смертю довів, що прекрасно виконав свої стоїчні вчення. При дворі Нерона Сенека вступав у стосунки з вільновідпущениками імператора. Часто зустрічався з секретарем та бібліотекарем Нерона - Епафродітом, бував у того дома і звернув увагу на одного раба - маленького, кульгавого фрігійського хлопчика. Він не знав і не міг знати, що цей маленький раб досягне вищих вершин стоїчного вчення, ніж він сам, що маленького кульгавого Епіктета визнають найкращим представником стоїцизму і будуть вшановувати його більше ніж усіма визнаного і популярного римського автора.

Це був Епіктет, памятна епітафія якого звучала так: Я був Епіктетом, рабом, калікою, злиднем і улюбленцем безсмертних.

Епафродіт досить жорстоко поводився з Епіктетом, але дозволив Епіктету відвідувати лекції Музонія Руфа, а пізніше відпустив на волю. Згодом сам став проповідувати стоїцизм у Римі, оскільки опинився серед тих, кого вигнали з міста. Він оселився в Нікополі і на його лекції зїжджалися слухачі звідусіль.

Одним з учнів був Флавій Арріан, який і записав промови Епіктета, видавши їх під назвою Diatubal - Замальовки, або Копії; тепер вони називаються Бесідами.

Епіктет не писав творів, його вислови були записані учнями і проголошені.

Епіктет проголошує повне безсилля та мізерність людської особистості, про що свідчить велика кількість текстів. Іноді стоїк намагається протиставити цим думкам традиційний стоїчний ідеал мудреця,але йому це ніколи не вдається. Дух відчаю та занепаду присутній у книзі Епіктета: Когда вы насыщаетесь сегодня, вы сидите и плачете о завтрашнем дне, где вам взять поесть. Рабское ты существо, если получишь, то будет, если не получишь, то уйдешь: дверь открыта. Что ты сокрушаешься? Где тут еще место слезам? Какое тут основание для лести? Почему завидовать другому? Для Епіктета будь-яка людина, бог, навіть сам Зевс, слабкий, одинокий і нещасний. За Епіктетом, начало философии… есть осознание своего бессилия и несостоятельности в необходимых вопросах. Епіктет бачить не вільну діяльність гордого, спокійного, безпристрасного мудреця, як це було у давніх стоїків, а надію жалюгідної та безнадійної людини. Звідси його відоме порівняння стоїчної філософії з лікарнею: Школа философа, люди, - это лечебница. Выходить оттуда должны, испытав не удовольствие, а боль…. Епіктет не надає великого значення наукам та теоретичній філософії, єдиною його пристрастю було доброчесне життя. Зачем мне заботиться о том, состоят ли все существующие вещи из атомов… или из огня и земли? Разве не достаточно знать истинную природу добра и зла?. Епіктет не рве звязків з вченням старих стоїків, іноді навіть захищає стоїчну ортодоксію, але ніякого внутрішнього значення ці стоїчні вчення для нього не мають. Уся філософія, яку проповідує Епіктет має яскраворелігійний характер. Роздавленій, безпомічній людині залишається лише одне - надіятися на милість божу.

Самим моральним благом є дар божества, а відсутність моралі - це безбожність. Як і старі стоїки, Епіктет захищає віру у пророцтва і схвалює поклоніння народним богам, хоча його особиста релігійність має більш напружений, інтенсивний та інтимний характер. Усе життя людини, на його думку, повинно бути хвалою божеству, яке постійно піклується про людей. Людина - це божественна істота, син Зевса, частина божества, звідси у ній закладене усвідомлення морального обовязку, світового громадянства, братської любові до всіх.Ты - склок бога, ты содержишь в себе какую-то частицу его. Так почему же не ведаешь ты об этом своем родстве? Усіма своїми поглядами Епіктет дуже близько підходить до християнського вчення: зневажає рабство, засуджує смертну кару і хоче, щоб зі злочинцем чинили так, як з хворим. Він формулює одну з версій Золотого Правила: Чего ты хотел бы избежать, то не должен причинять другим. Епіктет радить на зло відповідати добром. Ми знаходимо у нього слова, які дихають благочестям Августина та красномовством Нюмана. І тому не дивно, що християни - Святий Іоан Златоуст та Августин щиро захоплювалися Епіктетом, а його синоптичний Довідник став основним порадником з монашеського життя.

Великим шанувальником та прихильником Епіктета був імператор Марк Аврелій, останній значний стоїк, творчість якого можна розглядати як завершення античного стоїцизму і одночасно його повний занепад. На це існували певні причини. Новий режим з приходом Антонінів перестав бути проблемою. Економічна стабілізація та політична лібералізація сприяють тому, що суспільна думка правлячого класу остаточно примиряється з цезаризмом. Якщо ж час від часу який-небудь мандрівний стоїк кінічного типу ще надихається прикладами Музонія та Епіктета і грає в готовність до політичного мучеництва, то це залишається лише безневинною позою. Епіктетівський пафос суворого суду над життям вже ні для кого не був цікавим. Звичайно, знаходились люди типу Марка Аврелія, але їм стоїчний моралізм допомагав відійти від зовнішнього світу, з яким було повністю втрачене взаєморозуміння. Стоїцизм зовні опиняється у сприятливих умовах, але стрімко втрачає свою популярність та життєвість: його поважають, але ним не живуть.

Марк Анній Вер народився у Римі в 121 році. Його рід своєю чесністю завоював собі когномен Verus - правдивий. Рідко якому хлопчику доводилось мати настільки благотворне дитинство. Богам обязан добрыми дедами, добрыми родителями, доброй сестрой, хорошими учителями, хорошими родственниками и друзьями, почти всем из того, что у меня есть хорошего - писав через 50 років Марк Аврелій. Час врівноважив його щастя, давши йому розпусну дружину та безпутного сина. Його твір Роздуми або До самого себе показує усі чесноти цих людей, про ті цінні уроки скромності, терпіння, мужності, благочестя, простоти життя, які вони йому дали. Ніколи ще дитина не виховувалася так наполегливо. У Марка Аврелія було сімнадцять вчителів, але він дуже вдячний їм, що вони позбавили його необхідності вивчати логіку, астрологію, дякує стоїку Діогену за те, що він розвіяв його забобонність, Юлія Рустіка за те, що він познайомив його з Епіктетом, і Секста з Херонеї за те, що той навчив його жити у згоді з природою. З дитинства Марк настільки захопився філософією, що на деякий час повністю поринув в аскетизм, ледве не зіпсувавши і так слабке здоровя. У віці дванадцяти років він одягнув грубий плащ філософа, спав на соломяній підстилці і довго не піддавався проханням матері спати на ліжку. До того як стати людиною, він був уже стоїком. Але Марку Аврелію не судилося стати мислителем - професіоналом, хоча він і бажав цього усім серцем. Обставини змусили його стати професіоналом -імператором. Такою була воля долі.

Ще з раннього віку Марк був дуже захоплений філософом-стоїком Епіктетом. Його Бесіди вплинули і на двадцять книг Марка Аврелія (Наодинці з собою, Роздуми), що були написані в зрілому віці. Марк Аврелій часто повторює думки Епіктета, але про плагіат не може бути й мови, адже у того ж Епіктета можна знайти думки, що приписуються Зенону Кітионському, Клеанфу чи Хрісіппу. Це одна й та ж філософія (стоїчна), хоча і на різних етапах розвитку.

Марк Аврелій - справжній представник пізнього стоїцизму, оскільки також найбільшу увагу приділяє етиці, а не фізиці чи логіці.

Наскільки Марку Аврелію вдалося застосувати ті високі морально-політичні принципи, які ми знаходимо в його Роздумах. Відповідь на це запитання полягає в тому, що вчення Марка Аврелія не має розбіжностей з його практичною діяльністю. В його свідомості між стоїчною філософією та життєвою практикою не було ніякого антагонізму, для нього temporalia не повинна була розходитися з spiritualia. Марк Аврелій далекий від усіляких утопій. Філософія залишається законом життя, але філософ повинен розуміти недосконалість людини. Неможливо насильно обновити світ, ввести новий порядок, адже правитель не може управляти і думками і почуттями людей. Марк Аврелій зневажає деспотизм, оскільки ще з дитинства був знайомий з республіканськими ідеями, які зберігались у його родині. Він не розрізняє чітко ці дві форми - вважає, що монархію можна виправдати, якщо монарх бачить в собі не лише володаря людей, а й людину.

Марк Аврелій розуміє стоїцизм як школу доброчесності та спосіб життя. Він не хвилюється про те, щоб відкрити свої думки про Бога; Аврелій хоча і робить поступку філософії, але ставиться до традиційної віри з благочестям. Для чего мне такая жизнь во вселенной без богов и Провидения?

Вчення Марка Аврелія виникли з почуття повної безпорадності, самотності людини як і у Епіктета: Как быстро все исчезает: самые тела в мире, память о них в вечности! Человек - это душонка, обремененная трупом, как говорил Эпиктет. Але усі ці почуття мізерності людського життя проявляються у Аврелія ще сильніше.

Сумуючи, Марк Аврелій прагне звернутися до божества, чим підсилює значення релігійного елементу в філософії. Стоїк вважає, що серед цього хаосу та неспокою життя необхідне внутрішнє, інтимне спілкування з богом. Він вимагає не просто стоїчної апатії і морального очищення, тут спостерігається вже явне наближення до неоплатонічного вчення про екстатичне очищення душі. Молитва для Марка Аврелія є символом покори людини перед світом, а не засобом щось змінити. Мудрый и в молитве может лишь сказать природе: дай, что хочешь, и возьми, что хочешь.

Мораль базується на покірності природі в цілому, вона створює ту якість духу, яка називається простотою: людина повинна бути простою. Також Марк Аврелій закликає любити ворогів своїх, створює ідеал всепрощення, він навчився бачити в людині політичну тварину і тому в його моралі багато місця відведено соціальним обовязкам - у цьому він йде далі від Сенеки та Епіктета. У своїх Роздумах Марк Аврелій особливу увагу привертає до розгляду питання смерті. Як і Сенека, каже, що смерть - це не є щось страшне та сумне, саме життя - це вічне повторення, де смерть не відрізняється від народження. Марк Аврелій також допускає самогубство, але не схвалює Сенеківське театральне шукання смерті. Вважає,що після смерті душа або гине, або переходить у іншу форму. Така мораль відмовляється дати людині надію на загробне життя. Сам Марк Аврелій відчув тут якусь космічну несправедливість. Виникає почуття, що стоїчна мораль не здатна удосконалити світ, вона завжди буде лише для обраних. Саме через це стоїцизм не зміг зупинити розповсюдження християнства; відомо, що сам Марк Аврелій спонукав гоніння на християн. Не дивлячись на це, стоїцизм став добрим підгрунтям для розвитку християнства. Ним скористалась християнська думка, християнська література, особливо у системі моралі.

Зі смертю Марка Аврелія помер стоїцизм. Точніше, почалося його безсмертя. В тій чи іншій мірі, в тій чи іншій формі стоїцизм відрожувався в історії неодноразово.

Будь подобен скале: волны беспрестанно разбиваются о нее, она же стоит недвижимо, и вокруг нее стихают взволнованные воды (Марк Аврелій)


Висновки до Розділу 2


Здійснивши аналіз вчень, оглянувши розвиток стоїчної філософії, ми переконалися, що зародившись у Греції і зазнавши саме там розвитку основних доктрин, стоїчна філософія все ж найбільшої популярності набула у Римі. Це пояснюється тим, що розробка етичних проблем, зокрема проблем моралі зараз зацікавила б нас більше, ніж розгляд питань тієї ж логіки або фізики. Стоїцизм прекрасно увійшов у римське суспільство у ролі охоронця старих традиційних цінностей, деякі з яких були безнадійно втрачені через зіпсованість моралі. Стоїцизм дійсно став основним морально - етичним вченням Риму.

Це вчення було у розпорядженні менш освіченої меншості, але яка становила еліту римського суспільства.

Філософія стоїків була призначена керувати моральним життям окремої людини і цілого суспільства також виконувала функції релігії, відділяючись від неї все менш помітною межею. Стоїцизм претендував на роль охоронця душ, і це було визнане законним. Філософ перетворювався на провідника, він прагнув бути реформатором моралі, міг розрадити приреченого на страту, заспокоїти і розвіяти страх перед смертю; вмів дійти до будинку бідняка і палацу Цезаря. Пізніше у характері стоїчного мудреця зявляється безпорадність, відчуття приреченості, своєї мізерності. Це вже не ранньостоїчний мудрець, який велично і твердо стоїть на ригористичних позиціях своєї філософії, це слабка і жалюгідна людина, яка усвідомила свою недосконалість і прагне очистити свою душу, звільнитися від тягаря мирських проблем, звернувшись до самої себе, заглибившись у свій внутрішній світ. Якщо у ранніх стоїків ми бачимо раціональний підхід до розгляду існування Бога, то в період Пізньої Стої потреба в особистому спілкуванні з божеством значно зростає. Стоїцизм не зміг встояти під тиском християнства, і для цього була важлива причина. Відомо, що стоїчна проповідь моралі апелювала лише до розуму. Релігійне прозріння в житті людини, що стає для неї другим народженням, ніколи не вважалося стоїками якоюсь необхідністю. Самі стоїки відчували цей недолік у своєму вченні. У стоїцизмі немає джерела релігійних переживань, немає братерської близькості, яка створюється саме єдністю цих переживань. Стоїцизму не вистачає почуттів, адже римляни були людьми з заліза, вони не визнавали ніякої екстатичності, сліз благоговіння. Для обєднання людині необхідне щось більше. Саме християнство це зрозуміло і його швидке поширення пояснюється саме цим. Проте, римський стоїцизм можна справедливо розглядати як підготовчу школу християнства, а самих стоїків (Сенеку, Епіктета, Марка Аврелія) як шукачів Бога.


РОЗДІЛ 3. порівняльний аналіз вчень представників школи стоїцизму та софізму


Cофісти - термін, яким у давньогрецькій літературі позначали вчителів мудрості і красномовства, філософів 2 пол. V - 1 пол. IV ст. до н. е., які вперше в Греції стали викладати своє мистецтво за плату. Хоча цей термін почали вживати в значенні майстерне, що вводить в оману міркування, саме по собі слово "софіст" означало просто "мудрець" і до середини століття не мало ніякого відтінку. Зміною значення слова історія зобов'язана супротивникам софістів, серед яких найбільш відомими є Сократ, його учні Ксенофонт і Платон, а також Арістофан,які висміювали софістику у своїх комедіях.

Говорячи про діяльність софістів і її суспільну оцінку, не можна не помітити, що багато чого з того, що внесли в суспільство софісти, було абсолютно новим, незвичним і шокуючим для людей, через це багато їх положень відкидалось і оспорювалось навіть не будучи грунтовно осмисленими.

Софістів можна назвати діячами давньогрецького Просвітництва, програмою якого є свобода в релігії і моралі, політиці та науці, мистецтві та культурі, проголошує від імені розуму.

Cпостерігається тенденція деякого відходу від натурфілософії та звернення до людини на основі давнього принципу "Пізнай самого себе". стає зрозумілим, що коріння софістики криються у суспільній обстановці того часу.

Хоч софістика була породжена демократією, вона в той же час підривала один з фундаментальних принципів останньої - принцип рівності. Софістика виявилася важко сумісною з демократією і з бажаннями "демосу" (народу), що стало однією з причин, що вона не змогла закріпитися в існуючому суспільстві.

Софістів теоретично більш цікавили способи докази і переконання, логіка суперечки, ніж зміст навчань. Між самими софістами, а також між ними і їх противниками йшли гарячі суперечки, і в якості предметів цих спорів найчастіше виступали дві проблеми: з одного боку, "природа" і "мистецтво" в людському суспільстві, з іншого, - людина і пізнання.

Що стосується першої проблеми, то софістів надзвичайно цікавило питання, що в суспільстві є природним, тобто існуючим "за природою", а що має штучне походження. Універсальне протиставлення природи мистецтва розгортається у софістів щодо трьох основних питань: виникнення суспільства і держави, законодавства, релігії.

Закони теж явище цілком штучне, і тому їх положення далекі від істини.. Варто відзначити, що подібна діалектика суспільного життя послужила підставою для релятивістських ідей софістів, тобто проголошення відносності всякого знання.

Що стосується релігії, то походження богів визначалося софістами як штучне, оскільки, як казав Протагор, ми нічого не можемо знати про богів.

Другий глобальною проблемою, що займала розуми софістів, була проблема "людина і пізнання", в процесі розв'язання якої вони приходять до релятивізму, тобто визнання того, що все в світі відносне.

Відомі три тези софістів:

нічого не існує;

якщо навіть щось і існує, то воно незбагненне;

якщо воно і збагненно, то невимовно і незрозуміло для інших.

Значення діяльності софістів велике для світової науки.


Висновки до Розділу 3


Якщо порівнювати вчення софістів і стоїків то можна зробити висновки, що є небагато схожого в цих двох вченнях як і зі сторони самих вчень, так із поглядів окремих представників.Вчення стоїків має характер морального, етичного, духовного, тоді як вчення софістів має більш практичне значення в галузі логічного, наукового, аналітичного мислення.

Спостерігається незначний вплив вчень стоїків на вчення софістів в етичній і моральній площині.

Стоїки роблять людську істоту мізерною, немічною, стверджують існування Бога, богів; софісти ж навпаки стверджують, що боги є істотами штучними і їх придумали люди. Те ж саме вони говорять і про державу і закони - вони штучно створені людьми. Софістика існувала в періоди демократії, але підривала її, оскільки не підтримувала думку про рівність людей. Стоїки ж навпаки підтримували думку, що всі люди рівні, незалежно від походження, майнового стану.

Софістику підримували високі суспільні класи тому воні не закріпилася в грецькому і римському суспільствах, стоїцизм навпаки підтримував народ (демос).

Що ж до понять матеріалізму то їх підримували тільки деякі з софістів, стоїки - всі.

Проаналізувавши основи цих вчень можна зробити висновки що ці вчення які виникли в Греції і перемістилися згодом до Риму є різними, хоча вони виникли в одній і тій країні в один період.


ВИСНОВКИ


Проаналізувавши морально - етичні вчення римських стоїків, можна зробити висновок, що вони здійснили значний вплив на людство, держави в цілому світі. Ці вчення можна вважати основою моральних,духовних, християнських вчень, адже в період коли стоїцизм виник, людство ще не знало християнства.Порівнявши вчення стоїків і софістів можна сказати, що стоїчні вчення були більш моральні, духовні.Софістичні ж більш практичні. Такі принципи поступай так, як би ти хотів щоб поступали з тобою і звернення стоїків до Богів стали майбутніми християнськими вченнями. Деякі принципи лягли в основу систем права майже всіх країн світу, зокрема принцип рівності людей, проголошений ще ранніми стоїками.

Деякі їхні думки можна охарактеризувати як утопічні, фантастичні, зокрема про те що світ згорить, і всі душі і люди відродяться знову.

Їхні вчення, закладені ще багато століть тому, справедливо можуть використовуватися і в наш і не потрібно шукати нових моральних та етичних принципів. Їх можна знайти у вченнях стоїків.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1.Аверинцев С. С. Плутарх и античная биография: автореф. дис. на соискание ученой степени кандидата филолог. наук : / С. С. Аверинцев. - М., 1967. - 16 с.

.Аврелий Марк К себе самому / М. Аврелий. - М. : Алетея, 2000. - 79 с.

.Аврелий Марк Наедине с собой / М. Аврелий. - К. : Черкассы, 1993. - 69 с.

4.Аврелий Марк Антонин Размышления : перевод А. К. Гаврилова / Марк А. А. - М. : Наука, 1993. - 70 с .

5.Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. - М. : Мысль, 1979. - 629 с.

6.Эпиктет Беседы. - М. : Ладомир, 1997. - 45 с.

7.Левек П. Эллинистический мир : перевод с франц. Е. П. Чиковой / П.Левек. - М. : Наука, 1989. - 252 с.

8.Лосев А. Ф. История античной эстетики том 5 / А. Ф. Лосев. - М. : Исскуство, 1979. - 632 с.

9.Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Ред. В. С. Нерсесянц. - М. : НОРМА, 2006. - 151 с.

10.Сенека Л. А. Моральні листи до Луцилія / Л. А. Сенека. - Л. : Апріорі, 2011. - 323 с.

.Степанова А. С. Философия Древней Стои: монографія / А. С. Степанова. - А., 1995. - 272 с.

.Татаркевич В. Історія філософії: т. 1 Антична і середньовічна філософія / В. Татаркевич. - Л. : Свічадо, 1999. - 250 с.

13.Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. - 2-ге вид. І доп. К. : Голов. ред. УРЕ <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%A0%D0%95>, 1986. - 800 с.


Теги: Вчення стоїцизму  Курсовая работа (теория)  Философия
Просмотров: 47617
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Вчення стоїцизму
Назад