Цінності в житті людини і суспільства (аксеологія)


Цінності в житті людини і суспільства (аксеологія)


Зміст

ціннісний орієнтація соціальний людство

1. Поняття цінностей та їх структура

. Ціннісні орієнтації людства на зламі тисячоліть

Список використаної літератури


1. Поняття цінностей та їх структура


Реальні факти, події, властивості не тільки пізнаються нами, але й оцінюються, викликаючи почуття участі, захоплення, любові чи, навпаки, презирства або ненависті. Ці різноманітні задоволення й складають те, що ми називаємо смаком, - як хороше, приємне, прекрасне, ніжне, благородне, величне, священне тощо.

Ні в кого, мабуть, немає сумніву, що та чи інша річ має у наших очах певну цінність завдяки не лише своїй обєктивній властивості, але й нашому ставленню до неї, яке поєднує у собі і сприйняття цих властивостей, і особливості наших смаків. Народна мудрість зафіксувала, наприклад, таку думку: "він милий не тому, що гарний, а гарний, тому що милий". Ось чому поширене твердження, що про смаки не сперечаються, є невірним, тому що про них люди сперечаються все життя, відстоюючи своє право на обєктивність та пріоритет своїх смаків.

Отже, наше ставлення до світу завжди має оціночний характер. І ця оцінка може бути обєктивною чи субєктивною, вірною чи невірною, неправдивою. У нашому світогляді наукове пізнання світу і ціннісне ставлення до нього знаходяться у нерозривній єдності.

Отже, існування цінностей невіддільне від оцінки, завдяки якій людина актуалізує одні цінності, відкидає інші, встановлює їх ієрархію. Оцінка, таким чином, є визначенням субєктом соціальної значущості речей чи явищ для його життя і діяльності. Вона орієнтує людину у світі явищ, спрямовує її діяльність. Оцінка універсальна: вона робить вплив на всі види життєдіяльності людини, реалізується на чуттєвому і раціональному етапах, у формі емоцій і почуттів, уявлень, сприйняття, суджень, потягів, бажань, прагнень, переваг і, звичайно, діяльності.

В структуру оцінки входять субєкт, предмет і основа оцінювання. Обєктивний зміст оцінки визначається предметом, тобто тим, що ми оцінюємо. Тому оцінка безпосередньо повязана з пізнанням - адже перш ніж щось оцінювати, необхідні знання про його обєктивні властивості.

Суттєвий вплив на формування оцінки робить субєкт оцінювання: людина, соціальна група, спільноти, суспільство, людство. Тому в оціночних судженнях відображається культура особистості та суспільства, їх здатність відповідного розуміння й емоційного переживання.

Певним барєром для субєктивізму оцінки є наявність обєктивної основи. Саме основа оцінки є критерієм, який дозволяє субєкту дати визначення явищ з точки зору їх соціального значення в даний момент чи у перспективі, здійснити відбір речей і явищ, визначити стратегію своєї діяльності. Основою оцінки можуть бути безпосередні потреби, інтереси, установки особистості чи соціальної групи. Але оцінка може мати своєю основою й стандарти, правила, взірці, суспільні імперативи (повеління) або заборони, цілі й проекти, відображені у формі норм.

Філософське вчення про цінності та їх природу називається аксеологією (від грец. аксіс - цінність і логос - вчення). Але перш ніж сформуватися у сучасному вигляді, аксеологія, як і вся філософія, пройшла історичний шлях свого розвитку.

В античній, а потім і середньовічній філософії цінності не виокремлювалися від життя, розглядалися як притаманні йому. Починаючи від Сократа і Платона, основними питаннями теорії цінностей були переважно такі: "що є благо?", "справедливість"? Не випадково Платон у своєму вченні про ідеальну державу покладає в її основу принцип справедливості. Розбіжності були лише в питанні абсолютного чи відносного характеру вищих цінностей: від платонівського розуміння абсолютного характеру цінностей до розуміння їх як індивідуальних і відносних (загадаймо тезу "Людина є міра всіх речей").

У середні віки цінності повязувалися з божественною сутністю, набувають релігійного характеру. Епоха Відродження висунула на перший план цінності гуманізму. У Новий час розвиток науки і нових суспільних відносин визначає багато в чому й основний підхід до розгляду речей і явищ як цінностей.

Особливу увагу приділяє цінностям І. Кант, вживаючи це поняття у спеціальному, вузькому смислі: цінності, на його думку, є вимогами, зверненими до волі, до цілі, яка стоїть перед людиною; вони є значущістю тих чи інших речей, явищ для людини. Приємним, вважав І. Кант, кожен називає те, що дає йому насолоду, прекрасним - те, що лише йому подобається, хорошим - те, що він цінить, схвалює, тобто те, у чому він бачить обєктивну цінність.

Г. Гегель основну увагу приділяє розмежуванню цінностей на економічні (утилітарні) як товари і духовні, повязані перш за все зі свободою духу.

У сучасній соціально-філософській та культурологічній літературі (адже конкретними дослідженнями цінностей займається і культурологія, і соціологія) існують різні точки зору на природу цінностей та їх розуміння. Зокрема, цінності розглядаються як річ, яка має певну користь і здатна задовольняти ту чи іншу потребу людини; як ідеал; як норма; як значущість чогось для людини, соціальної групи чи спільноти тощо. Але всі ці розуміння відображають певну, реальну сторону цінності, тому їх треба розглядати не як взаємовиключні, а як взаємопроникаючі.

Можна також визначити поняття цінностей у найзагальнішому вигляді й таким чином: цінності є тими явищами (або сторонами, властивостями явищ) природи і суспільства, які корисні, потрібні людям того чи іншого суспільства чи його складових (груп, спільнот тощо), як дійсність, цілі або ідеали. Із цього визначення можна зробити висновок, що цінністю може бути не лише те, що існує, але й те, що треба здійснити, за що треба боротися.

Цінності - це поняття, яке вказує на культурне, суспільне або ж особистісне значення (значущість) явищ і фактів дійсності. Саме тому при розгляді культури ми визначали її як систему цінностей.

Таким чином, цінності є узагальнюючим поняттям для таких явищ духовного життя, як ідея чи ідеал, моральна норма, художній твір. Вони повязані з інтересами людей (а інтереси, згадаймо ще раз, є усвідомленими потребами) різними способами: через систему розподілу праці; через особистісні звязки, які виникають між тими, хто створює духовні цінності, й оточуючим середовищем; через визнання чи невизнання тієї чи іншої цінності з боку публіки, аудиторії, ідеології чи культури; через важелі фінансового, ідейного, соціально-психологічного впливу на внутрішній світ творця цінностей та на засоби його діяльності.

Звідси можна зробити висновок: цінності є виокремленими у процесі розвитку самої історії, завдяки розподілу праці у сфері духовного виробництваінтересами. Але обєктами цих інтересів, предметами прагнення людини виступає певний духовний зміст, який заключається в особливій концентрації почуттів і думок, втілених у взірцях прекрасного, істинного, доброго, благородного. У відповідності до цих норм, які отримують суспільне визнання, людина стверджує свою індивідуальність.

Тому можна погодитися з точкою зору тих фахівців, які вважають, що всі цінності є духовними, навіть матеріальні, адже саме поняття цінності є людською, соціальною категорією, за його допомогою вимірюються всі речі і явища, як суспільні, так і природні. Людина є мірою всіх речей, як справедливо стверджував старогрецький філософ Протагор, але інструментом виміру, тобто мірилом, виступає шкала цінностей.

Таким чином, стимули і причини людської діяльності отримують подальший розвиток: потреби, перетворені на інтереси, в свою чергу "перетворюються" на цінності. Світ цінностей - це насамперед світ культури у широкому розумінні, це сфера духовної діяльності людей, їх моральної свідомості, уподобань, - тих оцінок, якими виражається міра духовного багатства людини.

На перший план тут виступає вже не те, що безумовно необхідне, без чого не можна існувати (це вирішується на рівні потреб), не те, що вигідно з точки зору матеріальних умов життя (це рівень дії інтересів), а те, що відповідає уявленням про призначення людини і її гідність, ті моменти в мотивації поведінки, в яких має прояв самоствердження людини і свобода особистості. Ціннісні стимули торкаються особистості, структури самосвідомості, особистих потреб. Без них немає ні розуміння суспільних інтересів, ні подвигу, ні справжнього самоствердження людини.

Вся багатоманітність предметів людської діяльності, суспільних відносин і включених у них природних явищ може виступати як "предмет цінності", тобто оцінюватись у плані істини, добра, краси тощо. Тобто мова йде про такі цінності, як гносеологічні (наприклад, істина), етичні (моральні норми, принципи), естетичні (краса) та інші. Тому вищою цінністю пізнання (отже, і навчання), рушійною силою і результатом наукової діяльності є істинне знання, подолання заблуджень. Прагнення до прекрасного має не менше значення для людської культури, ніж прагнення до знань. Проголошення ідеалів рівності, свободи особистості, справедливості як необхідних складових гідного існування особистості - це цінності соціально-політичного характеру. Цінність людської праці - це ще один ряд цінностей. Моральні уявлення, мотиви, уподобання діють у всіх сферах діяльності людини.

Отже, цінності є предметом потреб людини. Такими предметами можуть бути річ чи ідея, внаслідок чого цінності поділяються (звичайно, умовно) на матеріальні та духовні.

Матеріальними цінностями є знаряддя й засоби праці та речі безпосереднього споживання. Духовні цінності - це ідеї: політичні, правові, моральні, естетичні, філософські чи релігійні. Але всі цінності є продуктами суспільного виробництва, зокрема матеріального та духовного. Оскільки ж цінності є продуктами виробництва, призначеними для задоволення потреб, вони опосередковують взаємодію людей у їх житті.

Отже, на основі людської практики, потреб і соціальних відносин виникають інтереси людей, які безпосередньо зумовлюють зацікавленість людини. Тому, якщо говорити коротко, то цінність можна визначити словами американського філософа Т. Шибутані: про обєкт можна сказати, що він має цінність, якщо до нього проявляється якийсь інтерес.

Цінності існують як предметні, так і субєктивні. До перших відносяться ті сторони обєктів людської діяльності, які викликають відношення до них людини як субєкта. Це природне благо чи зло, вартість предметів праці, тобто їх корисність, культурна спадщина, корисні результати пізнання, естетичні характеристики природних та соціальних обєктів, предмети релігійного поклоніння тощо.

Але людський світ не зводиться до сукупності обєктів пізнання чи перетворення, він набуває субєктивного значення, тим чи іншим способом переживається людиною, на нього розповсюджуються людські якості та властивості (згадаймо у цьому аспекті ціннісну експансію людини в світі). Тому предметні цінності є відображенням значення речей у людському житті, вони оцінюються людиною у таких поняттях, як "позитивне" і "негативне" (наприклад, як добре і зле, хороше і погане, прекрасне і потворне, істинне і хибне, дозволене чи недозволене, справедливе і несправедливе, як правда чи неправда тощо).

Способом і критерієм оцінки є субєктивні цінності - сукупність настанов і оцінок, повелінь і заборон, ідеалів та принципів, цілей і проектів, які виконують функцію норм, усталених орієнтирів поведінки людини, її повсякденної діяльності. Здатність цінностей бути регуляторами і орієнтирами людських відносин і поведінки людей обумовлена суспільним характером цих цінностей.

Отже, цінності є продуктом колективної діяльності людей, тобто діяльності соціальних груп, класів, націй, суспільства в цілому. Тому будь-яка цінність формується як суспільна цінність, адже вона формується на основі суспільної практики, індивідуальної діяльності людини в певних конкретно-історичних суспільних відносинах і формах спілкування людей, тобто у процесі соціалізації людини, про що вже йшла мова раніше, при розгляді специфіки людського буття. Тому весь життєвий досвід людини і система її знань безпосередньо впливають на характер цінностей.

Багатоманіття цінностей передбачає виділення рівнів цінностей, до яких відносяться загальнолюдські, суспільні, соціально-групові та особистісні. Але, використовуючи індуктивний метод, тобто від одиничного до загального, почнемо з особистісних цінностей.

Система цінностей особистості, тобто ціннісне сприйняття і процес формування цінностей складається під впливом всіх суттєвих чинників людського існування - біологічних, соціальних, психологічних тощо. Ця система включає в себе універсальні цінності, такі, як життя (тобто спосіб існування людини, про що йтиметься пізніше), здоровя як життя, вільне від істотних перешкод і негативних можливостей (життя, сполучене зі свободою); красу як естетичне благо; користь як благо, яке стверджується у царині практичних інтересів та практичних дій; істину, про яку ми говорили при розгляді процесу пізнання людиною світу; правду як істину у поєднанні зі справедливістю; добро як моральне благо; святість, свободу (про неї річ буде окремо) тощо. Сюди ж можна віднести безпеку, родичів, сімю, освіту, кваліфікацію, достаток та інші.

Ця система включає в себе демократичні цінності - свободу слова, совісті, партій, громадських організацій, національний, державний суверенітет;партикулярні, тобто приватні, неофіційні - любов до сімї, батьківщини тощо; цінності міжособистісного спілкування - взаємодопомога, доброзичливість, тактовність, уважність, чуйність, толерантність, колективізм та інші; цінності суспільного визнання, тобто рейтинг у суспільстві, авторитет, оцінка людини як духовної істоти та багато інших; накінець, ідеальні цінності, такі, як уявлення про добро і зло, мету життя, щастя, сенс життя і смерті тощо.

Отже, цінності особистості визначають нахили, смаки, звички та інші індивідуальні особливості людей.

Загальнолюдські цінності є регулятором поведінки всього людства, як, наприклад, норми людської моралі або цінності творів великих митців, які стали багатством всього людства. Їх суспільним критерієм є забезпечення особистих свобод і прав кожної людини, охорона фізичних і духовних сил, матеріальні та морально-правові гарантії суспільства, які створюють умови для реального розвитку людини. В історії людства саме ці цінності найгостріше відчували, яскраво й образно відображали гуманісти - письменники, художники, вчені.

Загальнолюдські цінності можуть співпадати із загальносуспільними (наприклад, цінність життя, любові, добра, істини, краси, свободи, творчості тощо); вони можуть і відрізнятися одне від одного. Адже в самих суспільствах вищою цінністю може бути дотримання традицій (згадаймо традиційні суспільства), авторитету роду чи общини, а в іншому, нетрадиційному, - вищою цінністю є індивідуальне самоствердження людини.

Відмітимо, що загальнолюдські цінності мають конкретно-історичний зміст - розуміння свободи в епоху середньовічного суспільства, наприклад, суттєво відрізняється від сучасного її розуміння.

До соціально-групових цінностей відносяться цінності певного класу чи страту, соціальної групи чи спільноти (наприклад, національні цінності, молодіжні тощо). Вони регулюють взаємовідносини цих груп, спільнот.

Безсумнівним є тісний взаємозвязок між цінностями, але пріоритет належить суспільним цінностям. Це визначається тим, що вони відображають фундаментальні відносини людей, їх життєві потреби та інтереси. До них, перш за все, треба віднести життя, мир, людину (людство), хліб, дім, сімю, здоровя, роботу тощо. Це такі цінності, які сприяють (і повинні сприяти) збереженню і розвитку людства як такого, його вихованню й створенню сприятливих умов не тільки для його існування, але й розкриття всіх людських можливостей.

У системі цінностей особливою, абсолютною цінністю є людина, з її інтересами як родової та соціальної істоти співвідноситься решта цінностей, всі вони так чи інакше повязані з цінністю людини. Людина ж, народжуючись, отримує безцінний дар - життя, яке для неї є самоцінністю, для суспільства ж - найвищою цінністю. Тому людина має дорожити ним, ставитися до нього бережливо.

Ціннісною оцінкою життя людини є ставлення суспільства до її праці, винагорода праці - матеріальна та моральна. Цілком слушною є думка, що суспільство, яке нездатне належним чином оцінювати людську працю, не може вважатися цивілізованим.

Розглядаючи різні погляди на цінність життя як найвищу цінність, можна прослідкувати різні підходи та згрупувати їх таким чином:

-цінність життя - в житті для суспільства, а не в житті для себе, тобто міра цінності життя визначається відповідністю життєдіяльності людини інтересам суспільства;

-життя є цінністю й саме собою, і в думці про нього, тобто субєктивно, у самоусвідомленні людини;

-цінність життя обумовлена сенсом життя, тобто життя є цінним при наявності у нього сенсу;

-людина і людство, а значить, і їх життя є найвищим цінностями еволюції космосу;

-час і погляд людини на саму себе змусили її цінувати життя і заходити в ньому сенс. Через смерть вона знаходить значущість свого існування у його справжній цінності.

Перелічені точки зору свідчать про те, що позиції оцінки життя як цінності притаманні як самій людині, так і суспільству, в якому живе людина (адже лише суспільство може гарантувати людині право на життя). Звідси можна зробити висновок про необхідність розрізняти два аспекти цінності життя: суспільний та індивідуальний.

Головне багатство людини, яке ми не завжди належним чином оцінюємо, - це її вільний час, наявність якого дає можливість самовдосконалюватися, розвивати свої здібності, нахили чи таланти.

Особливого значення набуває така цінність, як свобода людини. Адже право на життя передбачає свободу, яка фактично буває у двох вимірах: заперечливому - "свобода від чого?" та стверджуючому - "свобода для чого". Перший з них показує, проти чого треба боротися, другий - в імя чого (але в реальному житті одне неможливе без іншого). Свободи ж для свободи, тобто абстрактної свободи, не буває. Вимога такої свободи (за принципом "я так хочу", як розуміє її французький екзистенціаліст А. Камю), тобто надання свободі абсолютного пріоритету над усіма іншими цінностями може у тій чи іншій формі припустити виправдання і використання для її досягнення будь-яких доступних засобів типу сумнозвісного "мета оправдовує засоби". Подумайте й над тим, чому людина часто "втікає від свободи", не бажаючи нести відповідальність за свою свободу. Надзвичайно цікавою у цьому плані є праця відомого західного філософа - психоаналітика Е. Фромма "Втеча від свободи" та висловлювання Ф. Достоєвського про те, що занадто багато свободи та ще й відразу розгублює людину, як ми бачимо це на прикладі сучасного українського суспільства.

Свобода - це поняття, яке характеризує сутність людини і її існування, стан і можливості мислити і діяти відповідно до своїх уявлень та бажань, а не внаслідок внутрішнього чи зовнішнього примусу. Найчастіше можна зустріти розуміння свободи лише як свободи вибору чи свободи волі.

Свобода волі - це поняття, що означає можливість безперешкодного самовизначення людини у виконанні тих чи інших цілей і завдань. Вона часто повязується з відповідальністю людини за свою діяльність, з виконанням свого обовязку та з усвідомленням свого призначення.

Щоб повною мірою зрозуміти феномен свободи особистості, потрібно розібратися хоча б у загальних рисах у суперечностях волюнтаризму та фаталізму, визначити межі необхідності, без якої неможлива реалізація свободи.

Волюнтаризм полягає у визнанні першості свободи волі з-поміж інших проявів духовного життя людини, включаючи мислення. У такому випадку воля вважається сліпим, нерозумним першоначалом світу, яке диктує свої закони людям. Він проявляється головним чином у соціально-політичній практиці як спробі, не рахуючись з обєктивними законами суспільного розвитку, свавільно вирішувати проблеми його життя. Отже, діяти в дусі волюнтаризму - значить не враховувати обєктивних умов буття, законів природи і суспільства, видаючи свою сваволю за вищу мудрість. Прикладів подібного немало у світовій історії - досить згадати волюнтаризм вождів "великих революцій" у цілому і Жовтневої в Росії зокрема.

Фаталізм, навпаки, визначає весь хід життя людини та її вчинків, пояснюючи це або її долею (у міфології та язичництві), або волею Бога (у християнстві та ісламі), або ж визначеністю замкнутої системи, де кожна наступна подія жорстко звязана з попередньою. Тут, по суті, немає місця свободі вибору. Це властиве також для астрології та інших окультних наук минулого та сьогодення, для різноманітних соціальних утопій та антиутопій, відображених у творах письменників А. Платонова, Дж. Оруелла, О. Хаксклі та ін.

Свобода - дійсно "солодке" слово. Воно походить з санскриту і означає "улюблений" (згадаймо: "Живи свободно або помри..."). Є кілька моделей взаємовідносин особистості та суспільства з приводу свободи:

-найчастіше це прояв боротьби за свободу, коли людина вступає у відкритий, часто непримиренний конфлікт із суспільством, прагнучи досягти своєї мети за будь-яку ціну;

-це втеча зі світу, так звана есканістська поведінка, коли людина, не в змозі отримати свободу серед людей, утікає в монастир, у скит, в свій "світ", щоб там мати свободу самореалізації;

-здебільшого людина пристосовується до світу, жертвуючи чимось у своєму прагненні отримати свободу, йдучи у добровільну підлеглість;

-можливим є також варіант певного збігу інтересів людини і суспільства в набутті свободи, що має прояв у країнах з розвинутими формами демократії.

Відповідальність як протилежність свободі - це поняття, яке характеризує ставлення особистості до суспільства з точки зору здійснення нею певних моральних та інших вимог з боку суспільства. Якщо обовязок людини полягає в тому, щоб усвідомити, застосувати до того конкретного становища, в якому вона перебуває, та практично здійснити моральні вимоги, то питання про те, якою мірою це завдання виконується або якою мірою людина винна (провина) в його невиконанні - це і є питання про особисту відповідальність.

Отже, відповідальність є відповідністю моральної діяльності людини її обовязкові, що розглядається з точки зору можливостей особистості. Вона охоплює такі питання:

-чи в змозі людина виконувати висунуті до неї вимоги;

-якою мірою вона зрозуміла і тлумачить ці вимоги;

-якими є межі її здібностей;

-чи має людина відповідати за результати, досягнення яких від неї вимагається, та за наслідки своїх дій;

-накінець, чи може людина передбачити ці наслідки.

Відповідальність як протилежність свободі у загальновживаному розумінні найчастіше вживається з префіксом "без-" - у заявах про те, що та чи інша людина є безвідповідальною; інша мовна форма, де знайшло притулок слово "відповідальність", - це назви посад подібно до "відповідального директора чи секретаря", "матеріально відповідальної особи" тощо; нарешті, це слово досить часто вживане при розмові про те, що певна справа (або річ) передається під відповідальність певної особистості. Отже, проблема відповідальності в кінцевому результаті є питанням про реальну моральну свободу людини.

Закінчуючи розмову про свободу та відповідальність, доцільно згадати французького філософа Ш.-Л. Монтескє: "Свобода - це право робити те, що дозволяють закони" та американське розуміння свободи як "анархії в межах закону", що знову ж свідчить про те, що свобода існує тільки як відповідальність.

Ідея (або ж ідеал) рівності має також для людини не менше значення і цінність, ніж свобода: адже немає свободи без рівності, як без рівності немає дійсної свободи. Але потрібно зазначити, що сутність рівності відображається не "в чому", а "перед чим": віруючий усвідомлює себе рівним перед Богом; у правовій державі люди рівні перед законом, мають рівні політичні права тощо. Розуміння ж рівності як абсолютної рівності людей таке ж утопічне, як і абсолютна свобода.

Ціннісне значення для життєдіяльності людини має також справедливість, у якій відображається оцінка суспільством людини та її діяльності тощо.

Ще одна одвічна цінність, питання, відповідь на яке людина прагне дати з моменту свого виникнення, - людське щастя. Мабуть, скільки людей робили спробу визначити цю загальнолюдську цінність, стільки було й можливих варіантів відповідей, бо кожна людина, прагнучи до щастя, розуміє його по-своєму (як і всі ми, присутні в цій аудиторії).

Так, одні роблять песимістичний (а це, згадаймо, світоглядний принцип) висновок, що щастя взагалі не існує, що це - міраж або казкова Жар-птиця, за якою полює людина і ніколи її не впіймає; інші, продовжуючи цю думку, вважають, що людина бачить своє щастя тільки в тому, чого в неї немає;треті, виходячи з альтернативи, що людина може бути щасливою чи нещасливою, стверджують, що щастя полягає в тому, що немає нещастя. Часто можна чути й таку думку, що людське щастя не залежить від особистих якостей, що воно визначається фатумом, долею чи фортуною. Але у будь-якому разі щастя не є задоволенням потреб і бажань. Це, мабуть, найбільше задоволення самим життям, здійснення свого призначення, досягнення життєвої мети. Люди по-різному розуміють свої життєві цілі, а звідси і їх уявлення про щастя мають індивідуальний характер.

Але цій загальнолюдській цінності мало приділяється уваги у соціально-філософській літературі, особливо у підручниках та навчальних посібниках. Водночас перед кожною людиною завжди стоїть питання: як треба (чи не треба) дивитися на світ, щоб бути щасливим? Виходячи з соціального досвіду поколінь, можна рекомендувати певні "рецепти" для досягнення щастя.

Не треба висувати до життя ідеалізованих вимог. Адже коли людина хоче, щоб у житті "все було ідеальним", вона готує собі крах. Ідеального в житті нічого немає. Лише сприймаючи світ недосконалим, неідеальним, тобто таким, яким він є насправді, можна прагнути покращити його, знаходячи радість і навіть щастя у самому процесі його удосконалення.

Хто хоче бути щасливим, той не повинен істерично хапатися за скороминуще. Безумовно, нам дорогі цінності "з дитинства", вони часто є святими для нас на все життя. Але - "що пройшло, те пройшло". Тому не можна жити вчорашнім днем. Минуле треба памятати, майбутнім треба жити.

Заради щастя треба відволікатися від самого себе і якнайбільше розширювати коло своїх інтересів, охоплюючи найрізноманітніші сфери життя. Адже коли людина зосереджується лише на своєму "Я", стурбована лише ним, то всі дрібниці, що стосуються себе, виростають у величезні проблеми і починають "закривати небо", або, за висловом одного з поетів, "цвях у моєму чоботі страшнійший за фантазії Гете".

Спокійно і з гідністю сприймайте самого себе. Кожна людина заслуговує на розуміння, співчуття, повагу. Варто тому прийняти себе як кожного іншого, виявити до себе повагу, відповідальність, турботу тощо. Адже сприйняття себе є умовою любові до інших.

Сукупність цінностей, притаманних особистості, відмежовує для неї у власній життєдіяльності суттєве від несуттєвого, важливе від неважливого, спрямовує її потреби та інтереси у певному напрямку. Формуються ціннісні орієнтації як спрямованість всіх проявів життєдіяльності людини на певну систему цінностей, що й надає життю людини сенс і значення. Основним змістом ціннісних орієнтацій особистості є політичні, філософсько-світоглядні, моральні переконання, глибинні й усталені симпатії та прихильності, моральні принципи поведінки. У своєму житті людина завжди здійснює вибір духовних цінностей, що саме собою є проявом людської свободи.

У різні епохи і в різних субєктів діяльності сформувалися три основних напрями ціннісних орієнтацій, які задають сенс життя:

-на потойбічний світ;

-на власне "Я", тобто на самого себе;

-на суспільство.

Перший виникає тоді, коли людина незадоволена своїм реальним життям і відчуває страх перед таємничими силами природи, тобто перед надприродними явищами, і водночас схиляється перед величчю світу, який відкривається перед нею. Отже, коли людина не усвідомлює себе як особистість, коли переважає орієнтація на надприродне.

Орієнтація на самого себе, зневіра в усьому супроводжує епохи занепаду або ж перехідні епохи (а таку епоху переживає й сучасне українське суспільство, про що йтиметься пізніше), коли якісь події суспільного життя чи світового значення не виправдовують сподівань людини. Згадаймо ще раз масову культуру, яка свідчить про "спад" людського бачення світу, спотворення людських цінностей. Тому часто-густо користь розуміється як споживатство, добро - як престижність, творчість вироджується в імітацію, в моду, свобода - у сваволю. Тобто панує престижне споживання за принципом "не гірше за інших" або навіть "усім на заздрість". Саме такі ціннісні орієнтації, за свідченням соціологічних досліджень, переживають і в нашому українському суспільстві, де значна кількість людей (особливо - молодих) орієнтується на гроші, владу, карєру тощо.

Орієнтація на суспільство переважає тоді, коли людина сприймається абстрактно, як представниця роду людського, як "безособистість" (Ф.Достоєвський), "гвинтик", або ж це розуміння набуває форм сподівання на чиюсь "міцну руку", яка має все привести "до ладу", чи взагалі на державу, яка повинна "все дати" всім. Сумновідома картина...

Але в реальному житті розглянуті типи ціннісних орієнтацій не зустрічаються у чистому вигляді (нагадаємо діалектичну тезу: в "чистому вигляді" ніщо, ніколи, ніде не існувало й існувати не може) тому спробуємо систематизувати ці напрямки і їх відображення у соціальній філософії, виділивши три з них: утилітаризм, марксизм та філософію всеєдності.

З точки зору утилітаризму (латин. утілітас - зиск, користь) основною цінністю є користь. Подумаємо, до чого це може призвести (і призводить...) у реальному житті: якщо кожен буде прагнути до користі для себе, не думаючи про інших, суспільство як соціальний організм розпадається, на користі міцних моральних відносин побудувати не можна, на її основі може бути лише так званий "звірячий індивідуалізм" чи егоцентризм. Але егоїзм має бути розумним, цивілізованим. Його сутність відображена це у старосхідній мудрості: якщо я не за себе, то хто ж за мене? Якщо я тільки за себе, то для чого я? Вдумайтесь у сенс цієї мудрості.

Марксизм робить наголос на необхідності вирішення суперечностей між людиною і суспільством, їх цінностями на основі ліквідації приватної власності, вбачає найвищу цінність у вільному, всебічному розвитку людини, ставить питання про її соціальну сутність, про шляхи її формування, часто, щоправда, не рахуючись з природою людини.

У філософії всеєдності російського релігійного мислителя В. Соловйова всі типи ціннісних орієнтацій підпорядковані одній вищій цінності - вільному творчому самовиявленню боголюдини, тобто втіленню образу Бога у світі через людину. Плідними в цьому аспекті є також погляди Г.С. Сковороди. Хоча за своєю сутністю це ідеалістичне вчення, ідея єдності людини і світу привела до ідеї ноосфери В.І. Вернадського (про неї йшла мова при розгляді природного буття суспільства), до думок А. Швейцера про єдність благоговіння перед життям, морального обовязку і творчого прояву особистих схильностей, що він доводив власним життям.

Отже, цінності є вищим стимулом поведінки людини, вони утверджують у світі справді людські засади. Людина живе "не хлібом єдиним", їй потрібне щось піднесене, величне, просвітлююче думки і почуття. І таке просвітлення, очищення, те, що стародавні греки називали "катарсисом", дають людині цінності.

Тому філософи з давніх давен говорять про три сфери, в яких реалізується активність людини - істина, добро, краса. Істина (повторимось) є результатом пізнавальної діяльності людини, добро - практичної, краса - художньої діяльності. Але надалі стало зрозумілим, що краса не вичерпує проблему катарсису, творчості, цінностей. Тому у І. Канта зявляється поняття "здатність судження", яке охоплює як естетичну, так і значно ширшукультуроформуючу здатність. К. Маркс говорить про "практично - духовно - релігійно - художнє" освоєння світу. Російський релігійний мислитель П. Флоренський виділяє сакральну (тобто священну) діяльність, підкреслюючи, що найчастіше стійку, найстаровиннішу систему цінностей дає людині релігія, про що свідчать і сучасні проблеми українського духовного відродження.

Підводячи підсумок, зробимо деякі висновки. Кожна людина як суспільна істота живе і діє в певній системі цінностей. Цінності відображають спосіб життя людини. При цьому різні цінності мають для людини різне значення, з чим повязана ієрархія цінностей - одні й ті ж речі і явища для різних людей мають неоднакову цінність, як і в різний час для однієї й тієї людини (наприклад, ситий і голодний по-різному відносяться до куска хліба; симфонічна музика чи сучасний рок можуть викликати у людей як почуття насолоди, так і роздратування). Тому своєрідність цінностей як основи життєдіяльності людей можна відобразити давньою байкою. Мандрівник запитує у трьох робітників, які возять цеглу: "Що ви робите?". Один відповідає: "Цеглу вожу", другий - "На хліб заробляю", третій - "Храм будую". Це і є образним відображенням різних ціннісних орієнтацій людей.


2. Ціннісні орієнтації людства на зламі тисячоліть


У свій час німецький мислитель Ф. Ніцше, мріючи про надлюдину, песимістично стверджував, що вищі цінності втрачають цінність, що немає мети, немає відповіді на питання "для чого?". На початку ХХ ст. О. Шпенглер у своїй праці "Занепад Європи" ставить питання про переоцінку цінностей після світової війни. У другій половині ХХ ст. перед загрозою знищення опинилися фактично всі вищі цінності - людина і людство. Становлення глобальної цивілізації зіткнулося з протиріччями, які обумовлені внутрішніми суперечностями техногенної цивілізації, нерівномірністю економічного, технічного, політичного та культурного розвитку людства.

Сьогодні ще посилено рекламуються ліберальні цінності: незалежність і самостійність особистості, її ініціативність і відповідальність, вміння багато працювати, а також терпимість до людей, несхожих на інших, повага до традицій і здорова підозра відносно влади. Виявлені головні цінності американської культури - особистісний успіх, активна і наполеглива праця (як нам сьогодні цього не вистачає), ефективність і корисність, віра в прогрес, повага до науки і техніки, прагнення до володіння багатьма різноманітними речам тощо.

Але наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. надзвичайно загострилися проблеми, які набули загальнопланетарного значення і котрі загрожують існуванню людства - так звані глобальні проблеми. До них відносяться такі основні, як:

-проблема виживання людства в умовах принципово нового типу військової техніки і нагромадження зброї масового знищення; поширення тероризму;

-глобальна екологічна криза, свідками якої ми з вами є, і повязані з нею сировинні, енергетичні, економічні проблеми;

-загроза демографічної кризи;

-проблема збереження особистості (чи її переродження) в умовах деформуючого впливу техногенної цивілізації та її масової культури, зростаючих процесів відчуження: накопичення шкідливих мутацій, інформаційні перевантаження, стреси, наркоманія, яка стала хворобою не окремих людей, а всього людства, маніпуляція свідомістю (ЗМІ, в тому числі політична і економічна реклама тощо).

Звідси проблема цінностей, пошуки пріоритетів суспільного розвитку й інших світоглядних орієнтацій стають головним завданням збереження людства, духовного оновлення суспільств.

Людство все більш усвідомлює на зламі віків (і тисячоліть), а особливо вчені та філософи - гуманісти, що навіть зменшення загрози війни не виведе його з того стану, до якого призвело ставлення до навколишнього світу, до природи як до "майстерні", речі, товару, яким можна розпоряджатися заради власного зиску. Тому доля майбутнього світу залежатиме від зіткнення двох протилежних ціннісних орієнтацій - безвідповідального задоволення власних потреб з позицій панування, "влади" над природою і - єдності вільної, творчої самореалізації людини з відповідальністю за своє "панування" над природою, співпричетністю до становлення світу як цілісної системи.

Тому у сучасному світі відбувається боротьба двох тенденцій, і майбутнє - за гуманістично-екологічною, або гуманістично-космічною, сенс якої зводиться до цілісності, гармонії, які розвиваються як у самому світі (людина, суспільство, природа), так і у відповідній системі загальнолюдських цінностей. Перш за все це єдність свободи як найвищого прояву гуманізму і творчої самореалізації людини та співпричетності, шанобливого ставлення до життя, причетність до природи, космосу, тобто те, що на сьогодні має назву екологічності і космізму.

В основі відповідної програми людської діяльності має бути не втілення у життя принципу "знання - сила" (нагадаймо, сформульованого ще одним із засновників філософії Нового часу англійцем Ф. Беконом), в основі якого перетворення, маніпуляції, панування над природою, а мудрість, орієнтована на єдність користі (як для людства, так і для світу) і добра (яке обєднує людей у людство, людство - з природою), творчість як єдність істинного знання про світ і діалог різних ціннісних орієнтацій, і, нарешті, на красу і визнання святості всього існуючого, орієнтованого на благо, а не на владу. Такий світогляд ґрунтується на волі до гармонії, добра і любові, а не на волю чи любов до влади, яку у свій час французький філософ К. Гельвецій проголосив "загальним предметом усіх наших бажань", а Ф. Ніцше вважав основою життєдіяльності людини, її найвищою цінністю. Про екологічну кризу йшла мова при розгляді природи і етапів взаємодії суспільства з нею. Там же говорилося й про демографічні проблеми сучасності. Ні в кого немає сумніву й відносно поляризації рівнів економічного розвитку країн, те, що називають боротьбою "бідного півдня" та "багатої півночі" і є основною проблемою обговорення на саммітах "великої сімки + Росія". Але з метою ілюстрації звернемося до одного з популярних західних видань, яке запропонувало без зайвого теоретизування наступну сучасну картину. Мислено уявімо собі, що населення нашої планети (а це понад 6,1 млрд. чол.) "стиснуте" до розмірів невеличкого села з населенням в 100 чоловік, а все існуюче в сучасному світі збереглося. Вийшла б приблизно така картина:

-там, у "селі", проживало б 57 азіатів, 21 європеєць, 14 представників Південної, Центральної та Північної Америки, 8 африканців;

-30 з мешканців села були б білими;

-50% всіх багатств було б у руках 6 чоловік, і всі вони були б громадянами США;

-лише 1 людина мала б університетську освіту, а 70 - не вміли навіть читати;

-50 страждали б від недоїдання.

Ось чому вчені різних країн практично одностайні у тому, що людство здатне подолати екологічні та інші глобальні проблеми лише за умови переходу до іншої, не техногенної, цивілізації, побудованій на інших цінностях. Вона має базуватися не на принципі антропоцентризму, як це наявне у всіх типах світогляду (де відношення людини до природи, інтереси людини знаходяться на першому місці), а на принципі акцентування уваги на унікальності феномену життя й необхідності утримання біосфери в рівноважному стані. Людина ж - істота розумна і складова цієї найскладнішої системи, "вписана" в природу в процесі еволюції, породжена природою - повинна не тільки це усвідомити, але і відповідно діяти. У неї немає іншого шляху, крім зміни свого бачення світу, вироблення нової системи цінностей й орієнтирів суспільного розвитку, тобто спираючись на принципи гуманізму й коеволюції, спільного розвитку природи і суспільства.

Щоб світ впевнено став на шлях взаємодії і конструктивного співробітництва між народами, щоб соціально-економічна діяльність людей не вступала в протиріччя з природою, необхідне розширення і поглиблення наукових знань про сучасні світові процеси, більш глибоке розуміння на цій основі відповідальності людей за те, що відбулося і відбувається на планеті. Адже сучасне електронне устаткування і обчислювальна техніка набагато збільшують можливості людини прораховувати і передбачати як конкретні результати, так і можливі наслідки людської діяльності. Тому поряд зі зростанням ролі вченого в управлінні суспільним виробництвом особливо актуальними стають питання про відповідальність вченого за рішення і рекомендації по технічним проектам, повязаними з їх можливими екологічними, медичними та іншими негативними наслідками як для людства, так і для оточуючого середовища.

Останнім часом світова громадськість уважно стежить за результатами праці генетиків, які методом генної інженерії (клонуванням) створили точну копію "природної" вівці та інших тварин і за їх впевненими заявами, сьогодні вже стоїть питання про клонування людини, штучного відтворення найвищої загальнолюдської цінності. Але це породжує велику кількість етичних та психологічних питань, адже людина формується як особистість під впливом генів десь приблизно на 50%, її сутність соціальна, визначається суспільним середовищем та умовами життя.

У новітній філософській літературі на перший план знову виходять питання гуманізму, активно розробляється поняття "науковий гуманізм", яке відображає необхідність докорінної зміни людської діяльності, підпорядкованість науково-технічного прогресу моральним нормам не лише окремої людини, але і всього людства. Стосовно ж сьогодення багато розмов йде про "новий гуманізм" як про універсальне обєднуюче людство начало.

Сутність "нового гуманізму" - в утвердженні таких норм і принципів буття, які б відображали насущні інтереси всіх людей планети і сприймалися ними як всезагальні цінності. Вперше деякі з цих цінностей були сформульовані світовими релігіями, зокрема християнством, у вигляді загальнолюдських заповітів.

Отже, які цінності - таке і суспільство, і особистість. Не випадково проблема цінностей завжди виступала на перше місце у перехідні періоди суспільного розвитку чи розвитку людства. Саме такий час переживає наше суспільство з його нестабільністю, різкими соціальними змінами, дезорієнтацією і дезінтеграцією особистості. Все це знаходить вираз у процесі переоцінки цінностей. А за запереченням старих цінностей приховується заперечення старих форм життя суспільства і людини.

Однією з актуальних і найважливіших для сучасного українського суспільства, на мою думку, є проблема впливу ринкових цінностей на формування людини, її світогляду. Адже наше суспільство переживає відповідальний історичний етап - становлення ринкових відносин. Цей етап повязаний зі зміною не тільки економічних відносин, але і всієї системи відносин суспільних, яка базується на них. Тобто, змінюється весь спосіб життя, що не може не привести до зміни ціннісних орієнтацій людей.

Сутністю ринкових відносин є економічний лібералізм, конкуренція, прагнення до прибутку. Вони впливають на ціннісні орієнтації неоднозначно: з одного боку, пробуджують ініціативу, активність, енергію людей, розширюють можливості для розвитку здібностей і творчості особистості; з другого ж боку, як констатують західні вчені та філософи, це призводить до таких наслідків, як подвійна мораль, всезагальне відчуження, психічні зсуви, неврози тощо. Цінності особистості немов би пропускаються через призму ринку і набувають характеру ринкових цінностей. Не тільки матеріальне, але і духовне життя суспільства й особистості будуються за законами ринкових відносин. За цих умов людина нерідко втрачає свої вищі цінності, сенс життя. А це призводить до утворення екзистенціального (життєвосмислового) вакууму. Адже автоматизація домашнього господарства, з одного боку, і зростання безробіття - з іншого призводять до збільшення вільного часу, відповідно збільшується кількість людей, які відчувають цей вакуум, з усіма можливими наслідками. Звідси - багаточисельні проблеми перед службою соціального захисту населення.

Безумовно, цілі матеріального збагачення і ринкові цінності, які базуються на ньому, необхідні, але за ними завжди стоять (і про них не можна забувати) більш фундаментальні цінності духовного розвитку особистості. У їх утвердженні в життя важлива роль належить філософії. Тому для нашого суспільства і для нашої філософії особливої актуальності набувають слова англійського філософа і вченого А.Н. Уайтхеда: філософія повинна виконати свою головну функцію. Вона повинна шукати світогляд, здатний спасти людей від загибелі, для яких дорогими є цінності, що виходять за межі задоволення тваринних потреб.

Не можна обійти й такий аспект сучасних проблем цінностей (вірніше було б сказати - антицінностей), як досить широке розповсюдження у нашому суспільстві ірраціональних та псевдонаукових цінностей. На особистість сьогодні систематично, через всі ЗМІ, звалюються "Гімалаї інформації", зміст якої повязаний з псевдонаукою (містика, окультизм, магія, чаклунство тощо). У цих умовах мимовільно, на рівні несвідомого формується некритичне мислення і сприйняття дійсності. Раціоналізм, таким чином, замінюється ірраціоналізмом, будь-який міф вважається раціональним. Іншими словами, формується тип свідомості, ціннісної орієнтації, в якому реальні протиріччя не беруться до уваги, принцип обєктивності підміняється субєктивізмом, логіка розуму замінюється вірою і навіюванням, тобто наявні ознаки міфологічного мислення.

Охопити критичним поглядом всі проблеми зміни ціннісних орієнтацій на зламі тисячоліть в межах короткого їх огляду немає можливості. Тому будемо розширювати коло проблем людини, її цінностей на семінарських заняттях, у так званих фіксованих виступах на них, а також на науковій студентській конференції.

Підсумовуючи, можна сказати, що людство як самоорганізуюча жива система здебільшого методом спроб та помилок, часто високою ціною та зі змінним успіхом, бореться за своє існування, прагне до кращого майбутнього. При цьому глобальні проблеми не залишають для людства іншого вибору, як, долаючи роздрібненість і різноголосся, йти до своєї єдності, зберігаючи самобутність культур, вікових традицій та особливостей окремих націй і народів. Така єдність може формуватися лише на основі визнання й дотримання загальнолюдських цінностей, серед яких центральне місце належить невідємним правам людини, розробляти й відстоювати які повинна в першу чергу філософія.


Список використаної літератури


1.Алексеев Н.Н. Основы философии права. - СПб: Лань, 2010. - 256 с.

.Бичко І.В., Бойченко І.В., Бойченко М.І., Бузький М.П., Табачковський В.Г. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти.-Київ: Либідь, 2012. - 406 с.

.Бичко І.В. та ін. Історія філософії: Підручник для студентів вищих закладів освіти.-Київ: Либідь, 2012.

.Бичко І.В., Бичко А.К., Бузький М.П. та ін. Філософія: Курс лекцій. - 2-е вид. - Київ: Либідь, 2012. - 574 с.

.Володимир Кондзьолка. Історія середньовічної філософії. - Львів: Світ, 2012.

.Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій.- Київ: Наукова думка, 2013. - 286 с.

.Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. - М.: Мысль, 2012. - 524 с.

.Гоббс Т. Левиафан. Соч. В 2 т. - Т. 2. - М.: Мысль, 2012. - 678 с.

.Заїченко Г.А. та ін. Філософія. - Київ: Вища школа, 2012. - 455 с.

.Данильян О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії: На вч. посіб. - Х.: Право, 2003. - 352 с.

.Історія філософії на Україні. - У 3 т. - Т. 1 // В.М. Нічик, В.С. Горський, М.В. Попович, Б.О. Лобовик, В.О. Зоц. - Київ: Наукова думка, 2012. - 399 с.

.Історія філософії: Підручник. // А.К. Бичко, І.В. Бичко, В.Г. Табачковський. - Київ: Либідь, 2012.

.Філософія: Підручник. // Андрущенко В.П., Волович В.І., Горлач М.І., Головченко Г.Т., Губерський Л.В., Єфімець О.П., Кремінь В.Г. Підберезський М.К., Рибалко В.К. / За ред. проф. М.І. Горлача, проф. В.Г. Кременя, проф. В.К. Рибалка. - Харків: Консум, 2011. - 671 с.

.Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: Онтологія людини. - Київ: Абрис, 2012. - 335 с.

.Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах: Навчальний посібник. - Київ: Либідь, 2012. - 327 с.

.Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навч. посіб. 2-е вид., виправл. і доопр. - К.: Каравела, 2012. - 544 с.

.Філософія: Навчальний посібник. - Київ: Каравела, 2002 - Львів: "Новий світ-2012.


Теги: Цінності в житті людини і суспільства (аксеологія)  Реферат  Философия
Просмотров: 4709
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Цінності в житті людини і суспільства (аксеологія)
Назад