Етика та етикет ділової суперечки


Тема

Етика та етикет ділової суперечки <#"justify">Зміст


1. Суперечка постійний супутник бізнесменів

. Різновиди та методи суперечок

. Помилки та виверти під час суперечки

. Питання та зауваження в суперечках

. Етичні норми ведення суперечки

Список використаної літератури


1. Суперечка постійний супутник бізнесменів


Суперечка - це словесне змагання між двома або кількома сторонами, під час якого кожна зі сторін відстоює своє розуміння обговорюваного питання та спростовує думку опонента.

Досягнення результату в суперечці йде шляхом подолання перешкод, опору. Проте отриманий результат несе у собі не тільки негативне, але й позитивне начало. Згадаймо відомий латинський вислів "Через терні до зірок".

Мистецтво ведення суперечки завжди цікавило мислителів. Ще у Давній Греції побутував афоризмом "У суперечці народжується істина". Цей вислів знають усі, але не всім відомо, що великий Ґете виправив мудреців, зазначивши: "Між двома протилежними думками лежить не істина, а проблема".

Майстерність суперечки, мистецтво вести полеміку, користуючись при цьому прийомами, які розраховані на перемогу опонента, так звана "евристика" у найбільш класичному вигляді оформилася у V ст. до н.е.

Першим теоретиком суперечки вважають грецького філософа, голову античних зборів, Протагора (V ст. до н.е.), який виголосив постулат: "Людина є міра всіх речей". У трактаті "Мистецтво сперечатися", він описав суперечку як діалог двох співрозмовників, які захищають протилежні погляди. У стародавніх Афінах незмінною популярністю користувалися диспути на майданах, які улаштовував Протагор.

Античні філософи-софісти висунули вчення про всезагальну відносність, про те, що стосовно кожного явища можна висловити дві протилежні думки, що людина є міра всіх речей.

Значного розвитку у Давній Греції набуло і судове красномовство, яке усвідомлювалось як словесне змагання і зазвичай збирало великі аудиторії.

Грецький філософ Сократ проводив своєрідні бесіди, під час яких його учні повинні були вирішувати запропоновані вчителем задачі.

До наших часів дійшли праці Арістотеля, в яких викладені його думки про словесну боротьбу - "мистецтво переконання та викриття". Він розглядав полеміку у взаємозвязку з риторикою, естетикою та діалектикою.

Важливе значення відводилося теорії та практиці публічної суперечки у Давній Індії. У наукових трактатах, присвячених мистецтву суперечки, особливе місце займав етичний бік публічних словесних змагань. З Індії дійшло до нас важливе правило, яке допомагає уникнути пустих суперечок: "Спочатку зясуй позицію опонента, а потім вступай у суперечку". Давньоіндійські логіки високо цінували такі риси учасників суперечки, як вміння знайти помилки у міркуваннях опонента, здатність зрозуміти висловлене ним, зберігати присутність духу, не дратуватися, не ображатися, не допускати грубощів: "Не можна виходити з себе, навіть коли маєш рацію".

У Давньому Китаї були розроблені теорії, методи та психологічні аспекти суперечки.

Середні віки поєднали грецьку філософію з вченням "батьків церкви" - Туртулліана, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста. Відомий вислів: "Credo guia absurdum est" - "Вірую, бо безглуздо" був донедавна символом віри та гаслом католицизму. В цей час виникає схоластична філософія, що ґрунтується на текстах Святого Письма. Відповідним чином велася і так звана схоластична суперечка (наприклад, скільки ангелів поміститься на вістрі голки).

На Русі у середні віки (XI - XV ст.) зароджується унікальна форма народної демократії - віче. Державні, соціальні проблеми вирішувалися шляхом демократичної суперечки - діалогу.

Після середньовіччя, з його схоластичними суперечками, в епоху Відродження виникає мистецтво суперечки, повязане з гострими життєвими проблеми.

Спроби узагальнити теоретичні основи та практичні прийоми суперечки здійснювались і у Новий час. У 1820 р. вийшла у світ книга А. Шопенгауера "Евристика, або мистецтво сперечатися".

Чимало порад щодо техніки суперечки знаходимо в роботах німецького логіка та математика П. Лоренца, голландського логіка Е. Бета, російського професора С.І. Поварніна тощо.

У сучасних умовах суперечка стає методом спілкування бізнесменів, тому необхідно володіти її прийомами. Досвід свідчить, що ефективна та суперечка, яка вносить ясність в обговорюване питання, підводить до істини. Особливо слід стежити за тим, щоб суперечка не перетворилася на самоціль, коли увага зосереджена на тому, аби вийти переможцем будь за що. Такі суперечки перетворюються в лайку, плітки тощо, все зводиться до негативної характеристики опонента, до образливих епітетів.

Перебудова і особливо пострадянський період, при всіх його недоліках, відкрили шлях свободі слова, плюралізму думок. Зявилася можливість ведення діалогу, спору у різних сферах суспільного життя, зокрема для вирішення складних проблем бізнесу.

каверзний блокуючий риторичний суперечка

2. Різновиди та методи суперечок


В античні часи суперечка з метою пошуку істини називалася Діалектикою (від гр. dialektike - мистецтво вести бесіду). Саме таку суперечку проповідували Сократ, Платон.

Софос - мудрець у Давній Греції, придумав вправи для тренування розуму своїх учнів. Учні, розгадуючи софістичні виверти, відточували свої здібності протистояти нечесним прийомам супротивника. Мета таких суперечок - отримати перемогу над опонентом, тих, хто сперечався, пошук істини не цікавив. Мета виправдовувала засоби. Так виникла софістика - словесна віртуозність, мистецтво вводити в оману, зловживаючи "гнучкістю" понять та недозволеними психологічними прийомами (заплутування, лестощі, демагогія тощо). У софістичній суперечці, зазвичай, у девяти випадках із десяти суперечка завершується тим, що кожний переконується у власній правоті.

Основними засобами суперечки можуть бути:

·ефективне порівняння;

·контр-запитання;

·гнівна відповідь;

·контр-приклад.

Ще одним важливим методом суперечки, що дійшов до наших часів, є евристика. Це суперечка, перемогу в якій прагнуть здобути, апелюючи частіше до емоцій. Особливий розвиток евристика отримала у працях А. Шопенгауера, який зводив суперечку до словесного фехтування і часто позбавляв її предметно-логічного смислу.

Майстри евристики часто користуються "доводом до людини" у найрізноманітніших варіантах. У кінцевому підсумку вони намагаються виявити протиріччя (найчастіше уявні) між словами та поведінкою опонента: "Ви кажете, що в столиці жити важко, то чому не їдете з неї?"

Евристична суперечка ведеться перш за все тоді, коли необхідно у чомусь переконати партнера, схилити до своєї думки. Її називають ще парламентською. У цій суперечці вплив на розум підкріплюється впливом на почуття. Тобто, аргументам надається психологічне забарвлення, яке дозволяє посилити їх, і вони починають "бити в ціль". "Сподіваюся, ми дізнаємося, хто винний, ще при житті, а не років через пятдесят як гучні викриття. Але якщо після цього все просто згасне і нічого не відбудеться - у цій країні більше не буде чого робити", - заявляє українська журналістка А. Безлюдна, беручи участь у дискусії у справі Г. Гонгадзе.

Тобто, евристичний метод дозволяє зрозуміти, що не завжди думки, що мають логічну бездоганність, але не зачіпають емоційного стану людини, мають переконливу силу.

Як бачимо, діапазон евристичної суперечки досить широкий. Це змушує учасників суперечки відчувати велике навантаження.

Методами евристики, софістичними вивертами активно користуються у сучасній суперечці: "Ринок не може бути частково регульованим, як не можна бути трохи вагітною", - зазначає відомий російський економіст Л. Піяшева, відстоюючи свою тезу про свободу ринку.

Формальне дотримання законів мислення веде до істини у суперечці шляхом умовиводів, які називають аподиктичними (від грец. apodeikticog - доказовий, переконливий). Специфіку аподиктичних суджень вперше дослідив Арістотель, який відрізняв їх від "діалектичних" суджень. Кредо учасників такої суперечки: "Платон мені друг, але істина важливіша". Цей вид суперечки вимагає точних визначень, науково перевірених фактів, чітко сформульованих проблем, надійних аргументів та розуміння суті суперечностей.

Учасники такої суперечки, спонукають один одного до взаємного уточнення та виправлення тлумачень. Виявляють при цьому повагу, терпимість, компетентність, глибину суджень. Твердження, що "у суперечці народжується істина" скоріше за все стосується саме цього виду суперечки.

У сучасному уявленні термін "суперечка" виступає як родове поняття, а "дискусія", "полеміка", "диспут", "дебати" - як його видові синоніми. При цьому кожний - це самостійні поняття, що є різновидами суперечки. Проте існує думка, що різновиди - це "диспут" і "дебати", а "дискусія", "полеміка" - методи, механізми суперечки. Погодимося з думкою про різновиди суперечки і визначимо їх деякі особливості [25, 261].

Полеміка - войовнича суперечка. Зазвичай їй притаманна підвищена емоційність, тому що вона виникає у результаті протиборства, конфронтації сторін.

Водночас - це ефективний спосіб переконання, розвитку знань.

Під дискусією може розумітися і обговорення спірного питання, і мистецтво обдумувати, розмірковувати, викладати свої думки. Дискусія часто використовується для можливого примирення сторін на основі взаємних компромісів. Дискусію, полеміку часто використовують керівники під час проведення ділових зустрічей, переговорів, нарад, при прийнятті рішень.

У нам час диспут - публічна суперечка на наукову або суспільну тему, найчастіше ведеться на наукових конференціях, на сторінках періодичних видань.

Досить активно нині використовуються дебати - суперечка з приводу висловленого у докладі, заяві. Ми є свідками парламентських Дебатів, теледебатів між представниками різних партій, угрупувань.

Будь-яка суперечка - це логіко-психологічне явище, воно будується за законами логіки, має досить чітку структуру та використовується для впливу на свідомість та емоції опонента.

Спрощено класичну структуру суперечки можна представити наступним чином:

? висунення та захист будь-якої думки (тезису) першим опонентом;

? спроба другого опонента спростувати тезис та аргументацію;

? виступ першого опонента з метою розвинути початкові доводи та показати неспроможність аргументації противника;

? повторний виступ другого опонента і т.д.

Перший опонент, висунувши тезис, аргументує його за правилами доказу. Другий - користується логічною операцією спростування.

Суперечки між опонентами відбуваються як у присутності публіки, так і без неї. Наявність слухачів, навіть якщо вони і не беруть участі у суперечці, активізує опонентів: перемога в суперечці улещує самолюбство, тоді як поразка здається особливо болісною.

А тепер спитаємо себе, що краще: перемога чи компроміс у суперечці? Дати відповідь на це питання нелегко. Так само як і обрати відповідні методи та стиль поведінки у суперечці.

Щоб відповісти на поставлене питання, слід розглянути цільові установки та можливі результати суперечки:

? Сторони дійшли примирення шляхом взаємних поступок.

? Перемога одного та поразка іншого.

? Кожен залишився при своїй думці.

? Сторони розійшлися ще більшими супротивниками, результатом суперечки стало ще більше загострення суперечностей.

? Суперечка допомогла виявити позиції сторін, однак не примирила їх.

? Суперечка призвела до дискредитації опонента, що і малося на меті.

Перемога в суперечці не завжди є виграшем, тому що людина не відречеться від своєї думки, якщо її переконали супротив волі.

Якщо у фірмі, організації виникла ділова суперечка, наприклад стосовно стиля керівництва, то бажаною є перемога прибічників більш прогресивних підходів, хоча не слід відкидати і традиційні методи, руйнувати те, що напрацьовано.

Суттєву роль відіграє і метод "словесних баталій". Турбує те, що ми часто в них "прагнемо крові", а не примирення.

Однак не слід забувати, що безпідставна, та ще й емоційно забарвлена критика, що безперервно повторюється у суперечці, обертається бумерангом змушує опонента рішуче захищати свою точку зору.

У суперечках, які відбуваються в організаціях, бажаний варіант - мирне завершення, це сприяє зниженню соціального напруження. Прагнення ж перемоги за будь-якої ціни, зазвичай, ще більше розпалює атмосферу і ми ризикуємо, "підсмаживши яєчню, спалити дім". У такій ситуації найкращою тактикою є компроміс - це визнання чужих інтересів за умов здійснення власних. Ще мудрий Плутарх говорив: "Навчись слухати і ти зможеш отримати користь навіть від негативного".

Звичайно, суперечці завжди притаманна певна гострота, емоційність, тому що кожний захищає свої погляди, які, можливо, є життєво значущими. Це асоціюється із загрозою власному "Я", яке, за законами психології, оберігається особливо старанно. У будь-якому разі суперечка не повинна перетворюватися на "діалог глухих", коли кожна із сторін чує лише власні доводи, вона має бути пошуком компромісу.

Прагматичні американці вчать студентів університетів мистецтву говорити на публіці, мистецтву слухати, брати корисне з промови будь-якого співрозмовника.

Прекрасно, що зявилася можливість навчати такому мистецтву студентів нашого університету. "Якщо просто вчити чомусь людину, вона ніколи нічому не навчиться", - зазначив Шоу. Дійсно, навчання - це активний процес. Ми вчимося на справах, тому, щоб навчитися вести суперечку, треба брати участь у ній.

Якщо нас критикують, ми вчимося засуджувати.

Якщо ми живемо у ворожнечі, ми вчимося боротися.

Якщо ми живемо у страху, ми вчимося залякувати.

Але:

Якщо нас схвалюють, ми вчимося бути впевненими.

Якщо нас хвалять, ми намагаємося хвалити.

Якщо нас визнають, ми відповідаємо визнанням.


3. Помилки та виверти під час суперечки


Під час суперечки опоненти можуть вдаватися до навмисного порушення логіки суперечки, використовувати різні психологічні прийоми.

Серед найбільш відомих помилок, логічних вивертів, слід навести наступні.

Втрата або підміна тезису.

У запалі суперечки можна втратити сенс судження. Тому постійно треба стежити за плином власної думки, перевіряти себе.

Якщо втрата тезису є мимовільною помилкою, то підміна - свідоцтво недобросовісності. Часто цей прийом використовують, коли не можуть довести висунуте положення або щоб переключити увагу на другорядне питання: "В Україні немає проблеми з газом, а є проблема з доларами".

Досить поширений варіант підміни - прагнення перекласти на обставини та інших своє невміння керувати. Найбільш неприйнятна форма підміни - "пошук ворога".

Варіантом логічної підміни є замовчування у суперечці невигідних фактів та подій.

Невизначеність та суперечливість тезису. Розпливчастість формулювань у процесі суперечки ускладнює обмін думками, призводять до плутанини.

У полеміці з опонентом важливо виявити суперечливість тезису. Це нерідко свідчить про прагнення "служити вашим і нашим", про виверти та обман.

Характерною помилкою в аргументації є, коли тезис доводиться завдяки аргументам, останні ж обґрунтовуються тезисом. Наприклад: "Факти не залишають сумнівів у тому, що обстановка на фірмі є такою, якою вона склалася".

Безпідставне обвинувачення - логічне посилання або навмисний прийом, коли на основі окремих спостережень намагаються вивести загальні закономірності.

Важливе місце у суперечці займає логічне спростування, тобто доказ хибності або неспроможності будь-якого тезису опонента. Простий та надійний спосіб спростування - факти, а найбільш ефективний - зведення до абсурду.

Якось на передвиборних зборах прихильник КПРФ намагався спантеличити довірену особу Жириновського: "А як же, ваш Жириновський прилетів на своєму літаку". А той відповів: "Жириновський - лідер парламентської фракції великої країни. Ви хочете, щоб він їздив на возі?" Зал засміявся. Перемога залишилася за прибічником ЛДПР.

Епатаж - скандальна витівка. Це ще один розповсюджений прийом у полеміці. Засобом епатажу може бути "чіпляння ярликів" - "совки", "комуняки", "лайнократи" тощо.

Сьогодні використовуються такі прийоми, як компромат, гра на самолюбстві, огульна незгода, гра в авторитети.

Варіанти вивертів, введення в оману не обмежуються перерахованими. Багато існує й методів їх приглушення. У будь-якій суперечці треба уважно стежити за мовою опонента, його емоційними проявами.

Чого ж, перш за все, бракує у суперечці?

Виявляється, найчастіше ми не вміємо уважно слухати та уловлювати думки співрозмовника, стримувати бажання висловити свою скороспілу думку. Поспішаємо спростувати опонента. Не дослухавши, перебиваємо. Не зважаємо на його мотиви. Вважаючи, що істина на нашому боці, заздалегідь налаштовуємося на незгоду із думкою супротивника, переоцінюємо власні можливості. Вважаємо, що наша думка повинна викликати в інших такі ж емоції. Ця помилка повязана з тим, що емоції залежать перш за все від мотивів, які не просто виявити і зрозуміти. Ми надмірно апелюємо до розуму партнера, приділяючи недостатньо уваги емоційному впливу. Тому не слід забувати висновок, зроблений Цицероном: "Оратор повинен володіти двома основними перевагами: по-перше, вмінням переконати точними доказами, а по-друге, хвилювати душі слухачів".


4. Питання та зауваження в суперечках


Питання та зауваження - обовязкові атрибути суперечок, дискусій, брифінгів. За допомогою їх висловлюються сумніви, зясовуються позицій, наводяться аргументи. Проте не всі питання мають плідну спрямованість. Вони можуть мати і руйнівний характер.

Слід зважити на те, що в основі питань і зауважень лежать певні мотиви. Зазначимо деякі з них.

Природні мотиви: обережність, неусвідомлений опір, заздрість, особиста ворожість, консервативність мислення, прагнення реваншу.

Мотиви продиктовані інтересом: загроза особистій позиції, бажання отримати додаткову інформацію, виключення помилки в ухваленні рішення тощо.

Які питання найчастіше зустрічаються в суперечках?

1.Питання-капкан передбачає виверт. Варто мати на увазі, що низка вміло поставлених питань може вивести будь-якого співрозмовника з рівноваги. Гумор, іронія - засоби протидії питанням-капканам.

2.Контр-запитання часто застосовується для нейтралізації суджень.

.Блокуюче питання. Його мета домогтися від опонента відповідей, що співпадають із концепцією співрозмовника.

.Каверзне питання. Сократ, як вже зазначалося, доводив опонента до повного краху своїми каверзними питаннями. Як убезпечити себе від цього? Нейтралізує каверзні питання найчастіше конфіденційність.

.Питання-примушування. Співрозмовник прагне умовити (примушує) погодитися з ним. Це питання типу: "Адже ви не будете цього заперечувати?", тобто опонент практично залишає співрозмовнику тільки одну можливість - визнати себе переможеним.

.Риторичне питання. Такі питання можна використовувати, якщо необхідне схвалення або згода слухачів, для загострення уваги на певному факті, події тощо, а також для посилення емоційності виступу.

.Спонукальне питання. Використовується у тих випадках, коли прагнуть підштовхнути співрозмовника до згоди або вплинути на його точку зору. Проте у співрозмовника може скластися враження, що на нього тиснуть. Тому ці питання слід ставити обережно.

.Питання-уточнення. Застосовувати ці питання слід у тому разі, якщо необхідна додаткова інформація. Як правило такі питання починаються зі "що", "як", "чому", "скільки". Наприклад: "Чого, на вашу думку, бракує в аргументації даної пропозиції?" У чому небезпека таких питань? Можна втратити ініціативу в суперечці або бесіді.

Питання відіграють важливу роль у дискусіях, суперечках, закріплюючи проміжні результати обміну думками.

Важливе значення мають також зауваження.

Вони можуть бути як конструктивні, так і деструктивні. Уникнути їх неможливо, залишається погодитися з думкою Леонардо да Вінчі: "Супротивник, який виявляє ваші помилки, набагато корисніший, ніж друг, що приховує їх".

Які зауваження існують, і як на них реагувати під час суперечки?

Зауваження може бути.

1.Іронічне. Скептичне. Злосливе. Провокуюче: "Лисий накинувся на Діогена з лайкою за його зневагу до богів. - "А я сварити тебе не буду, зовсім не буду, - відповів той. - Я навіть похвалю твоє волосся за те, що воно з дурної твоєї голови повилазило".

2.Обєктивне. Один із співробітників зауважив своєму начальнику: "Древній філософ Пліній говорив, що людина пізнається за її ставленням до рабів і худоби". Той відповів: "Але ж у нас немає рабів".

.Погрозливе. "Будеш так міркувати, кафедру, а тим більше ради, не пробєш" (А. Райкін).

.Вороже. "Замало, щоб гора звшшлася з плечей, важливо, щоб вона придавила сусіда".

.Обструкціоніське (гучний, істеричний вигук). "Соловей замовкає, коли починають репетувати віслюки" (Сааді).

.Улесливе. "На язиці лестощі - а в голові помста". Памятаєте слова Паганіні: "Здібним - заздрять, талановитим - шкодять, геніальних - улещують".

.Напад. Суперечку не можна припинити іншою суперечкою. Необхідно переконувати.

.Єхидне. "Розум втрачає своє зачарування, якщо він переймається злістю" (Р. Шерідан).

У суперечці, як відомо, беруть участь різні за рівнем освіти, вихованням, соціальним статусом люди. Важким співрозмовником можна вважати ту людину, про яку ми нічого не знаємо. Найсильнішим може виявитися той, про якого ми нічого не бажаємо знати. Деякі вважають, що вони завжди мають рацію, а співрозмовник помиляється. Звідси - неповага, упередженість, недоброзичливість у спілкуванні.

Зважаючи на особливості поведінки співрозмовників під час суперечки, треба вміти "моделювати" її і бути готовим протидіяти.

Чому?

По-перше, часто в суперечку вступають некомпетентні люди.

По-друге, через непримиренність позицій.

По-третє, через залучення у суперечку випадкових людей.

По-четверте, через невміння слухати і розуміти співрозмовника.

Якщо перед вами суперечник, зберігайте спокій, не дозволяйте вивести себе з рівноваги. Затятий скандаліст і навіть найбільш суворий критик найчастіше вгамовуються при терплячому слухачеві.

Позитивно налаштованого співрозмовника не варто підштовхувати до схвалення, формувати його активність. Краще дати йому можливість самому зробити висновки.

Демагога краще тактовно зупинити контр-запитанням. У цьому випадку доречна також іронія.

У несміливого співрозмовника треба зміцнити впевненість.

Що стосується визнаного "авторитета", то найкраще виявити увагу, витримати його апломб, попросити поради. "Єдиний спосіб на землі вплинути на іншу людину - це говорити про те, що вона хоче почути, що її цікавить" (Д. Карнегі).

Незацікавлені скептики відрізняються загостреним почуттям власної гідності. їх не варто зайвий раз зачіпати, зауваження слід залишати без уваги, або у мякій формі нейтралізувати їхню негативну реакцію.

Відстоювання власної позиції полягає не стільки у захисті ідеї від критики співрозмовника або невразливості аргументації, скільки в успішних контрударах. Тому вирішальним, як правило, може виявитися прийом конструктивної критики. Слухаючи співрозмовника, варто помічати слабкі сторони його виступу: протиріччя, упереджені судження, спекуляції тощо. Без цього захист у суперечці перетвориться на оборону. Не випадково символ давньої риторики - муза, тримає щит і меч, що уособлюють зброю справжнього оратора. Цицерон стверджував, що мистецтво красномовства подібне до військового мистецтва. Дискусія - це бій розумів.

У психології, етиці ділової суперечки вироблені рекомендації, як реагувати на поведінку опонента. Нижче наведені деякі з них.


Некоректна дія співрозмовникаНейтралізуючий захист"Роздмухування" проблемиПовернутися до суті суперечкиВисловлювання натяків, які компрометують опонента та ставлять під сумнів його думкуВикористовувати компліменти, виграти за рахунок доброзичливості, обєктивностіПриховування під маскою доброзичливості негативного ставлення до позиції чи опонентаДотепно зірвати маску і розкрити задумиДемонстрація некомпетентності, ведення демагогічних розмовНе виявляти зайву делікатність, запитати, про що йшла промова

Не давати волю своїм почуттям. Якщо доречно використовувати сатиру, іронію.

Корисні поради щодо ведення ділової суперечки, можна знайти у творах письменників, поетів, мислителів. Наприклад, французький поет і письменник Л. Вовенарг наводить наступні:

. Не розраховуйте на підтримку з боку друзів.

Зазвичай люди тільки у крайньому випадку віддають належне перевагам інших. Споконвіку говориться: "Свій своєму не вірить". Адже друзі, знаючи ваші недоліки та слабкі сторони, не завжди можуть бути обєктивними, крім того, вони можуть заздрити вашому успіху. На щастя, сторонні люди бувають справедливішими за друзів.

. Не падайте духом, виявивши помилки. Можливо, це порятунок від провалу. Помилка - властивість розуму. Мудреці й ті помилялися. Не впадайте в зневіру. Бачите мету і знаєте шлях - ідіть. Оступилися - врахуйте помилки і знову йдіть уперед.

. Будьте товариськими. Не уникайте розмов із розумними людьми. Спілкування надає розуму гнучкість і невимушеність.

. Ухиляйтеся від полеміки із самозакоханою і зарозумілою людиною.

. Остерігайтеся боязких. Навіть якщо наскоком або силою доводів ви схилите їх на свій бік, вони після цього будуть ще більш вороже ставитися до вас.


5. Етичні норми ведення суперечки


Знання помилок, дотримування добрих порад ще не гарантує позитивного результату. Під час суперечки виникають різноманітні барєри, повязані з ситуаційним ставленням, психологічним станом та особливостями особистості. Ці барєри перешкоджають адекватному сприйняттю змісту висловлення. Вирішити цю проблему Допомагає знання основних комунікативних правил, на яких базується будь-яка суперечка:

? Домовленість повинна виконуватися. Це правило сформульовано ще давніми римлянами на початку формування державних відносин. Із цього починається право. Будь-які домовленості, обіцянки варто втілювати у конкретні дії.

? Людина - міра всіх речей. Загальнолюдською нормою спілкування є визнання людини вищою цінністю.

Ці правила безпосередньо повязані з етичними нормами ведення суперечки.

Можна вважати, що ви дотримуєтеся культури суперечки, якщо використовуєте нижченаведені рекомендації.

? Ніколи не забувайте про ввічливість.

Бути ввічливим - це мистецтво. Недарма кажуть, що нічого не дається так легко і не коштує так дорого, як ввічливість.

За будь-яких обставин людина не повинна втрачати самовладання і почуття такту, вміти зіставляти силу нападу з обєктом "атаки": "Живи так, щоб твої друзі не стали ворогами, а вороги стали друзями" (Піфагор).

Серйозно та з повагою сприймайте партнера. Вмійте вислухати опонента. Не принижуйте та не зачіпайте гідність людини. Не звинувачуйте, не погрожуйте і не карайте. Не начіплюйте ярликів.

За словами Г. Форда, секрет його успіху полягав в умінні зрозуміти точку зору іншої людини.

? Не вступайте в суперечку, не враховуючи національні, вікові особливості, індивідуальні риси характеру опонента. Ще Арістотель рекомендував орієнтуватися на риси характеру, що притаманні юності і старості.


Молоді людиЛюди похилого віку Схильні до бажань Не сприймають нічого прогресивного Пристрасні Гарячкуваті Лихі Люблять перемогу Підозрілі Зовсім не злі Недовірливі Легковірні І люблять, і ненавидять Живуть надієюнесильно Надзвичайно сміливі Скупі Вважають себе всезнаючими Усього побоюються Люблять посміятися, вжити Егоїстигостре слово Живуть спогадами Гнів їх палкий, але безсилий Буркотливі

? Зважайте на те, що ніхто не має права на істину в останній інстанції.

Під час суперечки ви маєте постійно стежити за аргументацією партнера для того, щоб:

·виявити в його висловлюваннях суперечливі судження;

·виявити упередженість, однобокість, бездоказовість аргументів тощо.

? Не ніяковійте, висловлюючи свою думку, навіть якщо вона відрізняється від думки опонента. У суперечці не можна бути і занадто "скромним". Свою позицію слід викладати з гідністю.

? Не дозволяйте втягнути себе у словесну лайку, не втрачайте самовладання. Памятайте, що безтактність, образливі репліки - ознака слабкості.

? У суперечці аргументуйте і контраргументуйте, спираючись на факти і логічні докази, але не забувайте й про гумор, емоційність. Проте використовувати їх слід уміло. "Виявляти дотепність недоречно - дуже недотепно" (А. Моруа). Жарт, цитата, посилання на авторитети - не доказ, а лише підсилення ваших аргументів.

? Прогнозуйте, прораховуйте наслідки своїх слів.

? Критикуйте опонента, якщо знаєте позитивне вирішення питання. Не бійтеся критики на свою адресу. Ідея, що витримала вогонь критики, - найцінніша ідея.

? Не застосовуйте нечесних прийомів. Це рано чи пізно обернеться проти вас. Але при цьому вмійте розпізнавати нечесні прийоми опонентів, і намагайтесь їх нейтралізувати. Уникайте суперечки з демагогами і марнословами. Прислухайтеся до думки великого східного поета-мудреця Сааді:

"Дурень з вченім у суперечку вступає І навіть перемагає іноді.

Неоціненну перлину, буває,

Камінь розбиває іноді".

? Виявляйте гнучкість у суперечці, проте не впадайтеся у крайнощі - це може бути використане проти вас. Водночас, якщо йдете на поступки, подумайте про наслідки. Те, що сьогодні задається перемогою, завтра може стати нищівною поразкою.

Інформація, ерудиція, досвід - незмінні помічники в суперечці.

Можливо, вам стануть у нагоді поради Д. Карнегі [32, 210].

Дванадцять правил, дотримання яких дозволяє схилити людей на ваш бік

Правило 1. Єдиний спосіб взяти верх у суперечці - це ухилитися від неї.

Правило 2. Виявляйте повагу до думки вашого співрозмовника.

Ніколи не говоріть людині, що вона помиляється.

Правило 3. Якщо ви помиляєтеся, визнайте це швидко і рішуче.

Правило 4. Від початку дотримуйтеся приязного тону.

Правило 5. Примусьте співрозмовника відразу ж відповісти вам "так".

Правило 6, Нехай більше говорить ваш співрозмовник.

Правило 7. Нехай співрозмовник вважає, що висловлена думка

належить йому.

Правило 8. Намагайтеся дивитися на речі очима вашого

співрозмовника.

Правило 9. Ставтеся зі співчуттям до думок і бажань інших.

Правило 10. Прагніть до більш шляхетних мотивів.

Правило 11. Драматизуйте свої ідеї, подавайте їх ефектно.

Правило 12. Кидайте виклик, зачіпайте за живе.


Список використаної літератури


1.Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. - М.: Финансы и статистика, 2010. - 208 с.

2.Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 160 с.

.Герасимчук А. А., Тимошенко О. І. Етика та етикет. - К.: ЄУ. - 2011. - 350 с.

.Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. пособие - М.: Консалтбанкир, 2012. -576 с.

.Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2011. - 242 с.

.Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. -2-е вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 224 с.

.Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. - Суми: ВДТ Університетська книга, 2010. - 288 с.

.Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. - К.: Либідь, 2010. - 304 с.

.Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. - К.: Каравелла, 2013. - 496 с.

.Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. - К.: ЄУФІМБ, 2012.- 250 с.

.Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. - К.: Кондор, 2010. - 356 с.

.Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. - К.: Професіонал, 2014. - 432 с.

.Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. - К.: КНТЕУ, 2010. - 280 с.


Теги: Етика та етикет ділової суперечки  Реферат  Этика, эстетика
Просмотров: 38944
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Етика та етикет ділової суперечки
Назад