Теоретичні основи криміналістичного вчення про сліди

Теоретичні основи криміналістичного вчення про сліди

Зміст

Вступ

1. Розвиток і становлення вчення про сліди в криміналістиці

2. Криміналістичне поняття слідів, їх класифікація, закономірності утворення

3. Види слідів ніг (взуття) людини і механізм їх утворення

. Поняття і види супутніх слідів, механізм їх утворення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

слід запах криміналістика

Актуальність теми. Для боротьби зі злочинністю державою з різним успіхом проводяться заходи політичного, правового, соціального, економічного, просвітницького характеру, які певним чином впливають на рівень злочинності взагалі. Ці заходи в сукупності мають стратегічне значення, справляють позитивний вплив на зміцнення законності і правопорядку, але для розкриття конкретних злочинів вони мають вельми опосередковане значення. В цьому сенсі для забезпечення успішного вирішення органами дізнання, слідчими повсякденних завдань, повязаних з повним, обєктивним та всебічним розслідуванням і попередженням злочинів, слід постійно звертати увагу на криміналістику, її розвиток, тенденції, вдосконалювати існуючі та створювати нові методи дослідження речових доказів.

Функція криміналістики, як науки про закономірності виникнення інформації про злочин та засоби й прийоми виявлення, вилучення, дослідження, оцінки та використання цієї інформації для ефективного розслідування, саме і полягає у науковому забезпеченні працівників органів дізнання, слідчих, експертів та суддів спеціально розробленими та перевіреними практикою технічними засобами, тактичними прийомами та методами розслідування і судового розгляду конкретних кримінальних справ.

У системі доказів особливе місце належить різноманітним речовим доказам. Велику, а часом і вирішальну роль серед них відіграють сліди, які у реальних просторових і часових вимірах відображають індивідуально визначені обєкти речової обстановки розслідуваної події. Удосконалюючи існуючі та розробляючи нові методи, способи і засоби виявлення, вилучення та дослідження слідів, вчені-криміналісти зробили великий внесок не тільки у розвиток науки криміналістики взагалі, а й у вирішення повязаних зі слідами практичних питань, що виникають у процесі розслідування злочинів.

Криміналістичне слідознавство активно досліджується багатьма науковцями. Криміналістичному вченню про сліди присвячені наукові праці Т.В. Аверьянової, П.Д. Біленчука, Р.С. Бєлкіна, А.П. Геля, Г.І. Грамовича, І.І. Котюка, В.П. Колмакова, І.Ф. Крилова А. Леві, В.К. Лисиченка, М.В. Салтевського, Н. Селіванова, О. Чучукала, Б.І. Шевченка, В.Ю. Шепітька, В. І. Шиканова, І. М. Якімова. та багатьох інших вчених. Праці цих та інших вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі криміналістики стали науково-теоретичним підґрунтям дипломної роботи.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі сучасних теоретичних концепцій комплексно дослідити теоретичні основи криміналістичного вчення про сліди.

Зазначена мета зумовила необхідність постановки і вирішення таких завдань:

) дослідити історичні аспекти виникнення і розвитку криміналістичного вчення про сліди злочину;

) визначити загальні положення сучасного слідознавства;

) зясувати поняття та механізм утворення слідів;

) встановити значення слідів у кримінально-процесуальному доказуванні;

) розглянути критерії класифікації слідів злочину;

) розглянути особливості окремих слідів злочину;

) запропонувати

Обєктом дослідження теоретичні та практичні питання сутності і місця слідів у доказово-пізнавальному процесі кримінального судочинства та засоби і методи їх дослідження в минулому і на сучасному етапі розвитку криміналістики.

Предметом дослідження є закономірності утворення слідів і виникнення у звязку з цим доказової інформації та значення останньої для розслідування.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод пізнання, історичний метод використовувався при зясуванні історичних витоків криміналістичного слідознавства, а також порівняльний, формально-логічний, системно-структурний, та статистичний методи.

1. Розвиток і становлення вчення про сліди в криміналістиці і в діяльності Прикордонних військ України

Історія розвитку, формування і становлення вчення про сліди свідчить про те, що сліди для розслідування кримінальних правопорушень використовуються з глибокої давнини. Використання слідів було найбільш надійним методом боротьби зі злочинністю з боку державних органів, а тому законодавці різних країн закріпляли в правових нормах поняття слід як необхідну умову доказування.

Про те, як вони використовувалися ще до нашої ери, свідчать Закони Ману (II ст. до н.е. - II ст. н.е.), в яких розслідування злочинів прирівнюється до дій мисливця, який розшукує свою здобич за слідами крові. В ст. 44 глави VIII Законів Ману говориться: ..как охотник ищет след животного по каплям крови, так царю надо обнаружить след дхармы (преступника) посредством расследования [1, с. 150]. Згадується про сліди і в ст. 37 Салічевської правди(V-VI ст.ст.), ст. 8 Польської правди (XIII ст.), в ст. 767 Законника Лека Дукачіні (XV ст.) та в інших памятках феодального часу [2]. Говорять про сліди і історичні памятки російського права. В відношенні слідів крові в Русской Правде писалося: ..если кто-либо будет убит до синяков, то не искать этому человеку свидетелей; если же на нём не будет никаких следов (побоев), то пусть придут свидетели [3, с. 82-83]. Які сліди використовувалися в слідчій і судовій практиці раніше, сказати важко. Скоріше за все це були сліди крові і ніг людини.

Історичні документи свідчать про те, що з давніх часів людині відомі і сліди пальців рук. Про існування візерунків на долонях рук людини люди знали ще в доісторичні часи. Сліди пальців рук у вигляді відбитків були відомі вже в VIII ст., про що свідчать знайдені в Китаї манускрипти. Вони використовувалися замість підписів (манускрипти 782 р.) В глибину віків сягає також історія використання слідів зубів, що використовувалися в криміналістичних цілях. Відомо, наприклад, що індійський цар Таксхацила (VII ст.) замість державної печатки залишав на документах відбиток своїх зубів, відтворений на червоному воску. В 1846 році по справі вбивства двох дівчинок була проведена одна з перших експертиз - кривавий відбиток босої ноги людини. [4, с.6].

На початку свого зародження трасологія розглядалася, як вчення про сліди взагалі, котрі утворюються не тільки від механічного контакту, але і в результаті будь-якої зміни матеріальної обстановки, в якій би формі рух не відбувався: фізичній, хімічній або біологічній. Ще Ганс Гросс, підкреслюючи важливість слідів для встановлення істини писав, що ..надо уметь читать следы, а этому надо учиться путём упражнений. Как велика разница между тем, что видит в микроскоп профан и человек сведущий 5, с.582-585].

Історію розвитку і використання слідів для боротьби зі злочинністю можна поділити на два періоди:

. Емпіричний, коли вчення про сліди розвивалось виключно на основі досвіду особливо талановитих слідопитів, та використовувалося при розслідуванні. Прийоми ремесла слідопитів переходили від батька до сина. В цих умовах, завдяки практиці і досвіду, деякі слідопити досягнули значних результатів в переслідуванні і розшукуванні втікачів за їхніми слідами. Державні органи почали наймати найбільш здібних слідопитів до себе на службу.

. Науковий, який сформувався завдяки тривалому досвіду використання слідів, а також їх значення в кримінальному судочинстві. Сліди стають предметом наукового дослідження. В XIX столітті зявляються роботи присвячені спочатку аналізу значення показів свідків, а згодом і вивченню методів наукового дослідження слідів злочину. Сліди злочину стають предметом всебічного дослідження і в процесуально - доказовому плані. В 1838 р. в Англії виходить книга Уільза Теория косвенных улик. Автор будує струнку систему доказів, основними джерелами якої він називає речові докази і сліди.

Науково - технічний прогрес в кінці XIX ст. і в першому десятиріччі XX ст. дає поштовх розвитку криміналістичної техніки, організації дослідницьких лабораторій, проведенню наукових досліджень з метою виявлення, фіксації і дослідження слідів. В роботах вперше зустрічається згадування про трасологію. Під трасологією автори розуміють вчення про сліди, які не виходять за межу контактного сліду. Оскільки дактилоскопія вивчає найбільш специфічний контактний слід, вона виділяється в самостійну галузь криміналістичної техніки. Криміналістична техніка, крім дактилоскопії, включає в себе трасологію, судову фотографію, судову хімію.

Сам термін трасологія" вперше радянській криміналістичній літературі використав М.К. Гернет у 1936 році [10]. На початку свого зародження трасологія розглядається як вчення про сліди взагалі, що утворюються не тільки від механічного контакту, але і як наслідок будь-якої зміни матеріальної обстановки в якій - би формі рух не проходив: фізичній, хімічній або біологічній. Цьому розумінню метода відповідає і розуміння предмета дослідження трасології - поняття сліду .

У той же час сліди злочину все ще розглядаються однозначно, як сліди в широкому розумінні слова, хоча і зявляються спроби виділити сліди у вузькому розумінні. Так, наприклад, на думку Б.М. Шавера й А.І. Вінберга, кожен злочин залишає свої відбитки, сліди у вузькому розумінні слова - відбитки пальців рук, ніг, зубів, нігтів, шин коліс, підків, знарядь злому тощо.[12]

Визначення трасологічного сліду є необхідною умовою для подальшого розгляду поняття трасології як галузі криміналістичної техніки в усіх її аспектах. Б.І. Шевченко відмічав три недоліки, котрі характеризували початковий етап розвитку трасології:

• відсутність точного обсягу і меж трасології;
• недостатня розробка методики і техніки дослідження слідів;
• застосування невірної класифікації слідів.

На ліквідацію цих недоліків свої зусилля спрямовує сам Б.І. Шевченко. В роботі Научные основы современной трасологии (М., 1947 р.) він завершує формування наукового вчення про сліди - відображення. Б.І. Шевченко розглядає трасологію як галузь криміналістичної техніки, яка вивчає не всі види слідів, а тільки сліди - відображення. [15] Автор виділяє в трасології загальну і спеціальну частини. Зміст загальної частини складають відомості про процес утворення слідів взагалі, в спеціальній частині даються рекомендації про застосування положень загальної частини з метою використання слідів визначених (певних) обєктів. Хоча Б.І. Шевченко у своїх перших роботах не дає визначення слідів, однак підкреслює, що має на увазі лише ті сліди: ..которые способны вызвать отображение на данном материальном объекте внешнего строения другого материального объекта. [16, с.5-6].

Сучасний стан криміналістичного вчення про сліди свідчить, що його найбільш розвиненою частиною є трасологія, у якій сформульовані загальні ознаки, закономірності виникнення слідів та надається їхня класифікація за механізмом утворення, розроблені відповідно цій класифікації рекомендації по використанню методів і засобів виявлення, фіксації і описання цих слідів.

Менше розвинутою частиною криміналістичного вчення є класифікація слідів. Одним з важливих напрямків подальшого розвитку теорії криміналістичного вчення про сліди у широкому значенні є розробка проблем використання сучасних наукових досягнень дослідження мікрооб'єктів.

У розвитку вчення про сліди криміналістами, які працювали в системі Державної прикордонної служби, теж можна виділити два етапи:

. емпіричний етап, коли вчення про сліди розвивалося виключно на основі практичного досвіду слідопитів, що використовувався під час розслідуванні порушень державного кордону.

. науковий етап розвитку слідознавства прикордонної служби, який умовно поділяється на чотири періоди:

а) це 30-40 роки, коли розробці положень криміналістичної техніки і методики розслідування державних злочинів почала приділятися значна увага, проводилися спроби наукового аналізу різних видів слідів.

б) 40-60 роки - період, коли відбувається формування загальної теорії криміналістики і теорії криміналістичної техніки. На вивченні набутих даних розробляється прикладне вчення про сліди і їх застосування в практиці виявлення порушень державного кордону на території України. Слідопити Н.Карацупа, П.Смолик, Г.Гордєєв мали на своєму рахунку не одну сотню затриманих порушників. Особисто Н. Карацупою по слідах ніг та слідах гужового транспорту було виявлено 34 випадки порушення кордону.

в) після 60-х років і до 1991 року, - коли наукові і науково-практичні розробки з питань охорони кордонів були зайве засекречені, причому в них нерідко ігнорувалися нові досягнення криміналістичної техніки і можливості їхнього використання в розслідуванні порушень кордону.

г) після 1991 року і по теперішній час - утворення незалежної Української держави. 4 листопада 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон Про державний кордон України, редакція діє з 11.08.2013 який визначив порядок встановлення державного кордону України, його режим і забезпечення його охорони, і Закон Про прикордонні війська України, який втратив вже чинності, натомість 3 квітня 2003 року Закон Про Державну прикордонну службу України у якому визначена структура Прикордонних військ України, основні напрямки і принципи діяльності цих військ, їх права й обов'язки по забезпеченню охорони державного кордону.

Отже, важливе значення мають комплексне дослідження можливостей і правильне використання в боротьбі з порушниками кордону наукових методів і технічних засобів криміналістики і суміжних галузей знань, що сприяють удосконаленню діяльності органів прикордонної охорони по виявленню фактів порушень кордону і встановленню порушників.

2. Криміналістичне поняття слідів, їх класифікація, закономірності утворення

Слово слід має чотири значення:

відбиток, відтиск чого-небудь (ноги людини або тварини тощо та інших її частин на землі або іншій поверхні;

залишок або ознака чого-небудь (сліди віспи на обличчі, сліди бурі в лісі і т.п.);

наслідок чого-небудь (... на мне года гнетущих впечатлений оставили неизгладимый след, - Некрасов);

нижня частина ступні, підошви [23, с. 258].

Вивчення слідів охоплює ряд основних проблем криміналістики: розробку наукових засобів і методів виявлення слідів, їхню фіксацію, збереження, дослідження, оперування ними, оцінку тощо. Правильне систематичне вирішення цих проблем припускає визначення сутності сліду як такого. Тому, у першу чергу, необхідно дати аналіз поняття сліду.

Кожна дія злочину взаємоповязана з діями осіб, що приймали в ньому участь, з характером і властивостями речей, які служать предметами посягання, знаряддями злочину тощо. В цьому взаємозвязку знаходяться і сліди, які залишаються на місці злочину. Криміналістикою доведено, що неможливо вчинити злочин, не залишивши при цьому тих чи інших слідів.

З розвитком лінгвістичних, технічних і інших наук поняття слідів змінювалося, набуваючи не тільки інший відтінок, але й інший зміст за своєю сутністю. У криміналістичній літературі зарубіжних країн поняття слід найчастіше розуміється дуже широко. Німецький криміналіст Є. Анушат писав: "Следом является все то, что криминалист может воспринять и каким-то бразом криминалистически использовать [24, с. 10]. Виходячи з цього, він відносить до слідів запахи, шуми, звуки пострілу тощо.

Деякі криміналісти дотримують більш вузького поняття сліду. Критикуючи погляди Є. Анушата, німецький професор А. Кангер пише, що широке розуміння сліду не має конкретності, не дає можливості виділити і дослідити то загальне, що є у всіх слідах. Він вважає, що тільки з урахуванням механізму утворення сліду, який виникає у вигляді відбитка або відтиску при контактній дії слідоутворюючого предмета зі слідосприймаючим об'єктом, конкретизує це поняття. Криміналістичне значення сліду полягає, на думку А.Кангера, у можливості використання його для ідентифікації слідоутворюючого обєкту [26, с. 57].

На криміналістичне поняття слідів існували різні погляди і серед вчених колишнього СРСР.

Так, І.М. Якімов довгий період дотримувався їхнього широкого поняття. Він вважав, що сліди - це не тільки сліди - відображення (відбитки, відтиски), але і всі матеріальні зміни, які відбуваються в обстановці місця події навколишнього середовища і в предметах, повязаних з подією злочину. Усі сліди він поділяв на дві групи: 1) сліди людини; 2) різні сліди. В першу групу він включав сліди ніг людини, сліди пальців рук, сліди зубів, сліди нігтів, плями крові, волосся. У другу групу були віднесені: сліди ніг тварин, сліди від коліс різних візків, сліди від знарядь зламу, сліди від горючих речовин і запалювальних приладів при підпалах, сліди підробок в документах [28]. У 1935 році він намагається сформулювати загальне визначення сліду у криміналістичному його значенні: … следом называется отпечаток на чем-нибудь предмета, позволяющий судить об его форме или об его назначении [14, c. 44].

Цим визначенням І.Н. Якімов уже зробив крок до більш вузького його поняття в криміналістиці, проте поряд з відбитками, у яких знаходить відображення загальна форма слідоутворючого предмета, він продовжує до слідів відносити і такі відбитки, які дозволяють судити тільки про призначення предмета, а не про його форму.

А.В. Васілевський вважає, що трасологія займається вивченням слідів контактної взаємодії предметів, що відображають особливості їхньої зовнішньої будови і своїм завданням має встановлення обставин походження слідів [31, с. 4-5].

Хоча вітчизняні криміналісти в термін "слід" і вкладають зміст різного обсягу, однак більшість з них вважає, що трасологія вивчає сліди, як відображення зовнішньої будови слідоутворюючих об'єктів.

Виникнення слідів і їхнє розуміння має свої закономірності, пізнання яких забезпечує правильне поняття „сліду і в подальшому допомагає їхньому швидкому виявленню і правильному встановленню обставин, які мають значення для розслідування.

У сучасний період у криміналістиці сліди злочину розглядають у широкому і вузькому розумінні.

У широкому значенні сліди - це будь-які зміни в навколишньому середовищі, причинно пов'язані з подіями злочину. Такими слідами є: а) матеріальні предмети або їхні частини - труп, знаряддя злому, пляма крові, порція зерна, рідини, частки якої-небудь речовини й ін. б) матеріальні - сліди пальця, взуття, сокири, ножа тощо.

Сліди у вузькому значенні - це матеріальні утворення, що відображають зовнішню будову взаємодіючих об'єктів. За відображенням - об'ємні чи поверхневі.

Трасологія (trace-слід, logos - вчення) вивчає механізм утворення слідів і особливості відображення взаємодіючих об'єктів з метою криміналістичної ідентифікації [34]. Поряд з цим слідами в широкому розумінні є й ідеальні відображення - сліди пам'яті (уявні образи). Останні в інформаційному плані більш обємні і відображають як весь об'єкт у цілому, так і його правильну частку. Сліди памяті є джерелами вербальної інформації про форму і властивості обєкта, але вони суб'єктивні і розглядаються в слідознавстві й у слідчій тактиці [37, 96].

З розвитком науково-технічної бази криміналістики, об'єктами її дослідження стали не тільки названі сліди, але і сліди запаху, що відокремилися від взаємодіючих обєктів, мікрочастки і навіть генетичні відбитки людини. Це допомогло не тільки розширити саме поняття сліду, але й внести зміни у формування методик криміналістичного дослідження речових доказів, важливих елементів теоретичних основ криміналістичної техніки, якими є загальне вчення про криміналістичні сліди.

Будь-який матеріальний слід має властивості інформативності, індивідуальності і стійкості. Інформативність означає, що слід містить три види інформації: 1) відображає зовнішню будову слідоутворюючого об'єкта, 2) свідчить про механізм слідоутворення, 3) інформує про навички суб'єкта. Індивідуальність слідів означає тотожність об'єкта самому собі і свідчить про неповторність сукупності його властивостей і ознак. Стійкість слідів - це властивість об'єктів зберігати незміненою зовнішню будову певний час. В теорії криміналістичної ідентифікації з визначенням періоду стійкості обєктів, які зберігають ознаки зовнішньої будови, повязані основні принципи ідентифікації в криміналістичному її значенні.

Наукова класифікація слідів є обов'язковою складовою частиною криміналістичного вчення про сліди. До того часу, поки вона не буде створена, вчення про сліди не може бути завершеним. Класифікація слідів повинна бути науковою й у той же час достатньо простою, так як вона покликана служити практичним цілям, допомагати повному виявленню і правильному використанню слідів.

Б.І. Шевченко розрізняє наступні види слідів: обємні сліди локального механічного діяння (відтиски, розрізи, пробоїни), поверхневі сліди локального механічного діяння (відбитки статичні, відшарування статичні, відбитки і відшарування динамічні), обємні і поверхневі сліди локального хімічного і термічного діяння, обємні і поверхневі сліди периферійного діяння.

В основу розробленої класифікації слідів П.С. Данісявичюса покладено три підстави: а) походження слідів, б) форма слідів, в) характер слідів.[13].

За походженням виділялися сліди механічного, термічного, хімічного і мікробіологічного діяння. За формою вони ділилися на поверхневі, рельєфні. За характером слідоутворюючого об'єкта розрізнялися сліди статистичної дії і ковзання.

М.В. Салтєвський пропонує будувати класифікацію слідів за видом відображення: сліди-предмети, сліди-відображення, сліди-речовини. На його думку, ця класифікація ширша трасологічної і являє собою неповну слідознавчу [34, с.163, 37]. До слідів-предметів він відносить усі матеріальні предмети, які мають стійку зовнішню форму: шапка, ніж, рукавиці, залишені на місці події, а також частки цілого. Сліди - відображення автором визначаються, як матеріальні копії слідоутворюючих об'єктів, локальні і периферичні. Слідами-речовинами він вважає обєми цілого: сипучі, рідинні, газоподібні речовини. Наприклад, пляма крові, частка пороху, грязюки тощо. [37].

Вважаємо більш доцільною і практично значимою класифікацію слідів за механізмом і характером взаємодії обєктів, бо вона розкриває сутність утворення слідів і більше доступна для розуміння. Обмеження вчення про сліди тільки слідами в вузькому розумінні може нанести шкоду практиці, бо інші сліди часом мають не менше значення, ніж сліди в вузькому розумінні слова. Тому, виходячи з слідознавства, в практиці необхідно використовувати всі матеріальні сліди. В практиці органів Державної прикордонної служби найбільш придатна класифікація за двома ознаками: 1) за родом слідоутворюючого обєкту (сліди людини, предметів, тварин, транспорту); 2) за механізмом утворення (обємні, поверхневі).

Сліди людини, залишені на місці порушення державного кордону, - це відображення тих чи інших частин тіла, залишених на обєктах місцевості в результаті контактної дії, по якій можна встановити комплекс суворо індивідуальних властивостей людини ( ріст, фізичний стан, володіння правою чи лівою рукою тощо) [38, 39]. Обємні сліди дають найповнішу інформацію про слідоутворюючий обєкт, оскільки контактна частина його відображається в трьох вимірах. Вони виникають в результаті змін форми (обєму слідосприймаючого обєкта або за рахунок формування його розрізнених часточок під впливом сили деформації слідоутворюючого обєкта).

Поверхневі сліди утворюються при зміні тільки стану поверхні слідосприймаючого обєкта (без змін її форми і цілості) за рахунок тертя і адгезії, внаслідок нашарування або відшарування часток речовин.

Добре відображаються і зберігаються вдавлені сліди на снігу, вологому піску, рихлому ґрунті, вологій глині і на інших мяких ґрунтах.

Обємний слід, залишений в ґрунті, відображає форму і розмір взуття товщину підошви, висоту каблука, індивідуальні особливості носка, наявність рельєфного малюнку.

Внаслідок відображення виникає інформація, завдяки якій зявляється реальна можливість його розпізнання (ідентифікація). Поверхневі сліди залишаються на твердих ґрунтах, предметах і характерні тим, що за такими слідами не можна встановити висоту, товщину слідоутворуючого обєкту. Поверхневі сліди не дають повного відображення зовнішньої будови обєкта і часто мають вигляд мазків. В формуванні поверхневих слідів завжди бере участь яка-небудь зайва речовина (ґрунт). В таких випадках, коли зміна поверхні слідосприймаючого обєкта відбувається шляхом нанесення тонкого шару часток речовини самого слідоутворюючого обєкта або речовини, що є на ньому, формується поверхневий слід нашарування. [36, с.12-18]. Наприклад, слід нашарування на твердій поверхні від взуття, забруднено вапном. Якщо з поверхні слідосприймаючого обєкта частки речовини забираються, утворюється поверхневий слід відшарування, наприклад, слід взуття на ґрунті. Сліди бувають механічного, хімічного, біологічного, термічного походження.

Поверхневі сліди можуть бути видимі й невидимі. Видимі - це сліди, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а невидимі - такі, відшукання і сприйняття яких потребує застосування спеціальних приладів: (мікрообєкти, сліди запаху). Заслуговує на увагу для виявлення таких слідів наступні сучасні спеціальні прилади:

. Портативний ультрафіолетовий ліхтар „Універсал, який служить для виявлення слідів хімічного й біологічного походження, може бути використаний для виявлення слідів босих ніг. [40].

. Портативний детектор прихованих слідів злочину. Він дуже малий за розміром та вагою, має автономний блок живлення. Принцип роботи побудований на явищі люмінесценції органічних речовин під впливом інтенсивного випромінювання. Апарат перевищує за своїми параметрами іноземні аналоги і дозволяє знаходити сліди на маловорсистих поверхнях, визначити час огляду місця події і суттєво поліпшити результати традиційних методів. Для фіксації таких слідів використовують записуючу апаратуру та діагностичні пристрої. [40].

Служба по охороні державного кордону показує, що прикордонники зустрічаються з поверхневими слідами видимими, які добре розрізняються при освітленні і слабо видимі або невидимі (рук, індивідуальні запахи людей і тварин, рослин, хімікатів, нафтопродуктів і інші). Такі сліди мають велику цінність, так як можуть бути використані для ідентифікацій особи, розшуку порушника за гарячими слідами тощо.

Сліди, остаточні явища, котрі причинно повязані з обставинами вчинення злочину порушниками кордону називають „ознаками порушення державного кордону. Ознаки порушення кордону - це матеріальні зміни в навколишньому середовищі і незвичайні явища в обставинах на ділянці застави, які причинно повязані з порушенням кордону. Ознаками порушення кордону можуть бути предмети, якими користувався порушник при порушенні кордону, зрізана гілка дерева, зімята трава [39]. Ознаками порушення кордону може бути і незвичайна поведінка птахів, стривожена дика тварина, насторожена поведінка службової собаки [38,41].

Успіх у виявленні слідів і ознак порушення кордону в більшості залежить від знання ділянки, що охороняється, вміння прикордонників порівнювати і аналізувати все знайдене. Аналіз матеріалів органів прикордонної охорони показав, що з усіх слідів людини найчастіше зустрічаються сліди ніг (взуття). Тому саме їм ми будемо в подальшому приділяти більше уваги. Під час порушення сухопутного кордону об'ємні сліди взуття порушника, як правило, утворюються в місцях перетинання зораної смуги, причому на зволоженому ґрунті вони більш чітко відображають особливості контактної поверхні підошви взуття, оскільки утворюються за рахунок спресовування часток ґрунту. У трасології такі об'ємні сліди називаються слідами функціонування. На сухому ґрунті зораної смуги при її перетинанні, частіше всього утворюються об'ємні сліди, які називаються слідами деформації. Засохла поверхня ґрунту при дії на неї босих ніг або взуття руйнується, і його частки обсипаються в слід. Від слідів формування ця різновидність об'ємних слідів ніг при порушенні зораної смуги відрізняється недостатньою чіткістю як за контуром слідоутворюючого об'єкту, так і за будовою мікрорельєфу контактної поверхні, якими є підошва босої ноги або підошва взуття. У таких слідах відображаються не всі ознаки, притаманні слідоутворюючому об'єкту, а лише їхня певна частина, що залежить від якості і властивості матеріалу (ґрунту), на якому утворюється слід. Аналіз практики вивчення слідів показав, що добре відображаються і зберігаються вдавлені сліди на снігу, причому потрібно розбиратися в прикметах руху людини по сніжному покриві. У цей період порушники кордону часто користуються лижами. За лижником залишається лижня, а поруч - відбитки кілець палок. Порушники можуть користатися старою лижнею, залишеної прикордонниками. Необхідно перевіряти старі і нові лижні, знати, коли останній раз пройшли прикордонники по цій ділянці.[42].

Поверхневі сліди нашарування часто зустрічаються в місцях порушення кордону. Вони залишаються від підошви взуття, забрудненого глиною, при виході порушника на твердий ґрунт, коли порушник наступив на камінь, траву, дошку. Поверхневі сліди відшарування утворюються тоді, коли руки або ноги порушника, доторкнулися поверхні якого-небудь забрудненого об'єкта. Поверхневі сліди не надають можливості одержати повні фактичні дані, про особу порушника, як об'ємні сліди. Однак, достатньо встановити, звідки перенесена речовина (ґрунт), щоб правильно визначити, куди рухається порушник кордону.[42]

На ділянках із грузлим ґрунтом такі сліди швидко затягуються мулом. При пильному огляді слідів на різних поверхнях можна знайти деякі особливості. Так, на зеленіючій поверхні болотної трави по шляху руху порушника кордону залишаються плями грязюки, за якими можна розпізнати, що через болото хтось пройшов. Деколи залишаються ямоподібні поглиблення в грязюці провали і надлами кірки, що затягуються болотом.

У гірських умовах на скелястому і на кам'янистому ґрунті сліди порушників виявити також нелегко. Однак, проводячи уважний огляд, можна помітити сліди ковзання людини на скелястих схилах гір і на кам'янистих ділянках, покритих галькою, а також зсунуті з місця або перевернені камні. Поверхня перевернутих каменів буде жорстка і більш темна, ніж поверхня каменів, які довго були під дією променів сонця, вітру, дощу тощо. Сліди ковзання можуть бути на ділянках, які поросли мохом і лишайником, а також на підйомах і спусках з гір, де мох буває трохи нахилений і зідраний.

При встановленні фактів порушення кордону на річних та озерних ділянках потрібно враховувати, що порушники частіше всього вишукують ділянки узбережжя, на яких сліди переходу не видно (очерет, берег, захаращений хмизом або морською травою тощо.).

Ознаками порушення кордону на травяному покриві є, як правило, примята доріжка, на гальці - мокрі плями або ями, тінь від яких можна виявити, якщо подивитися проти сонця. [42]. Ознаками порушення кордону є і невідомі човни, плоти, весла та інші предмети, що могли служити засобами для переправи.

3. Види слідів ніг (взуття) людини і механізм їх утворення

Сліди людини з розвитком криміналістичних методів і технічних засобів їх виявлення, фіксації, вилучення та дослідження почали широко використовувати як речові докази під час розслідування різних кримінальних правопорушень, в тому числі, повязаних з порушенням державного кордону. В дореволюційній Росії експертизу слідів рідко застосовували в слідчій практиці. Мало уваги приділялося слідам людини і в наукових працях дореволюційних криміналістів.

В початковий період розвитку трасології під час ідентифікаційних досліджень слідів ніг (взуття) враховували тільки ті ознаки, які виникали внаслідок зносу взуття. Пізніше ідентифікаційне значення стало визнаватися за тими ознаками, які набуваються взуттям і в процесі його виготовлення. Є.І. Зуєв в своїх дослідженнях нараховував 11 прикмет, які виникають при виготовленні нового взуття, 7 прикмет зносу взуття і 13 його ремонту [46, с. 103-104].

Для результатів експертизи слідів мають значення не тільки самі ідентифікаційні ознаки, але й якість їх відображення в сліді, а також якість фіксації цих відображень на зліпку або іншій копії

Більше століття існує традиційний спосіб фіксації обємних слідів ніг з допомогою гіпсових зліпків, але головне те, що вони не можуть сприймати всі найдрібніші деталі слідоутворюючого обєкту. Більш сучасні способи фіксації ніг виникли на основі нових досягнень природничих наук. Увагу криміналістів привернули полімери, які мають багато цінних якостей, але для криміналістів особливо важлива властивість багатьох із них утворювати еластичні плівки, які мають велику міцність. [50].

Проведені дослідження полімерів показали можливість застосування для фіксації силіконової пасти К в домішку з каприлатовим каталізатором. Але як стало відомо, паста К не має універсального характеру, тому що вона не може застосовуватися при низьких температурах, що важливо при фіксації слідів ніг в органах Державної прикордонної служби, так як порушення кордону, проходить в різні пори року, при різних кліматичних умовах.

В результаті багаторазових експериментів найбільш придатним для цілей фіксації слідів був визначений синтетичний каучук (СКТН). Його застосування забезпечувало міцність зліпків, велику точність передачі найдрібніших ознак слідів, можливість одержувати негативні і позитивні знімки зі слідів, залишених на самих різних матеріалах, в тому числі і на снігу

Значно досконалішими є розроблені вітчизняними криміналістами способи фіксації поверхневих слідів ніг. Для виявлення і фіксації їх, як стало відомо, можна використовувати фотопапір, ошкірену резину тощо.

Трасологи здійснили класифікацію слідів ніг (взуття). В основу запропонованих класифікацій покладені вид слідоутворюючого обєкту, повнота відображення рельєфу, механізм утворення слідів, взаємозвязок між окремими слідами тощо. [46]. Набутий слідчий і експертний досвід дав можливість криміналістам розширити коло питань, на які може дати відповідь дослідження слідів ніг.

В залежності від різного роду слідоутворюючих обєктів він поділяє сліди ніг на слідуючі види: 1) сліди взутих ніг; 2) сліди ніг в панчохах (шкарпетках); 3) сліди босих ніг.

В слідах взуття відображається конфігурація в цілому і деталі низу взуття, малюнок підметочної, проміжної і каблучної частини низу взуття, нерідко буває добре видно дзеркальне відображення цифр розміру і ціни взуття, марка, торговий знак і найменування фірми, яка виготовила це взуття.

За слідами ніг в панчохах може відображатися контур підошви, розмір ступні і візерунок переплетення ниток тканини шкарпетки, а також шви, дірки, латки і інші особливості.

Відбитки босих ніг відображають розмір і особливості будови підошви ступні, шрами, мозолі, рубці і інші індивідуальні особливості. Який би слід був не виявлений, постає головне питання, чи можна по ньому ідентифікувати слідоутворуючий обєкт. Цінним є те, що сліди ніг, залишені порушником кордону, ведуть до особи, яка їх залишила. Значення слідів, залишених босою ногою, а також ногою в панчохах або в взутті, неоднакове.

За слідами босих ніг є можливість ідентифікувати особу того, хто залишив ці сліди, так як в таких слідах відображається не тільки форма стопи, але при сприятливих умовах і папілярні лінії, розташовані на підошві, і інші особливості, наприклад рубці. За слідами взуття ми маємо можливість ідентифікувати не самого порушника, а його взуття. Для прикордонників практичне значення слідів взуття більш важливе, так як вони частіше зустрічаються.

Практика показує, що за допомогою слідів ніг, залишених порушником, можливо одержати наступну криміналістично-значущу інформацію:

§чи знаходилася особа, або група осіб на даній ділянці місцевості, чи проходили вони по ній;

§кількість людей, які побували на місці події;

§напрямок, послідовність і спосіб переміщення людей на місці події: ходьба, біг, місця їх зупинок;

§час вчинення кримінального правопорушення (пора дня, коли залишені сліди);

§фізіологічні ознаки і паталогічні особливості особи, яка залишила слід ноги, доріжку слідів;

§розмір, конструктивні особливості і прикмети, спеціально призначене взуття;

§ким конкретно залишені сліди ніг.

Своєчасне виявлення, фіксація, вилучення і повнота вивчення слідів ніг людини дає можливість одержати тактичну і доказову інформацію. В цілях доказування можливо ідентифікувати людину за слідом босої ноги, ідентифікувати взуття, панчохи, шкарпетки, якими залишені сліди, ідентифікувати особу, котра носила це взуття, панчохи, носки. В тактичних цілях пошуку порушення можливо визначити окремі ознаки взуття (вид, розміри) або ознаки ступні тощо. Ідентифікація взуття проводиться на основі вивчення і фіксації характерних ознак, які в сукупності своїй суворо індивідуальні. Таких ознак багато і є ознаки, котрі індивідуальні для різних зразків взуття. Для нового взуття характерні маркіровочні позначки, малюнок, взаємне розташування цвяхів тощо. Для взуття, яке було в використанні, характерні такі ознаки, як тріщини на підошві, стертості візерунку, набойки на носку і каблуку взуття тощо. Індивідуальні ознаки взуття відображаються на різних слідосприймаючих обєктах неоднаково. І незважаючи на те, що виявлення таких ознак, повязано з певними труднощами на кордоні (ніч, обмеження в часі тощо) прикордонникам потрібно прикласти всі зусилля для того, щоб якнайбільше виявити їх та запамятати [53]. В залежності від механізму слідоутворення сліди ніг поділяються на обємні і поверхневі. Обємні сліди ніг і взуття утворюються на шаровому ґрунті (землі, піску, пилу, снігу). Поверхневі сліди залишаються на твердій недеформованій поверхні за рахунок відшарування і нашарування вологого ґрунту, грязюки тощо. Обємні сліди можуть бути виявлені не тільки на прилеглій місцевості, але й значно далі при пильному огляді. Сліди ніг людини можуть бути добре видимими і довго зберігаються. Добре зберігає такі сліди: сира глина, пересихаючий мулистий берег. А висохлий ґрунт зберігає їх місяцями. Розрізняють одиничні сліди ніг на місці вчинення злочину, що не повязані з іншими слідами особи, яка їх залишила, попарно повязані сліди, що залишені особою на одному місці і доріжку слідів. Вивченням цих слідів можна отримувати різну інформацію про факти і обставини подій, що можуть бути використані для побудови і перевірки версій. Найбільше інформації дає вивчення взаємноповязаних слідів. Доріжка слідів ніг людини (босих або взутих) залишається при рухові її по місцевості. Кожна людина залишає тільки для неї характерну доріжку слідів ніг. Вивчаючи доріжку слідів ніг, можна встановити: напрямок і швидкість руху порушника, його фізичний стан і особливості ходьби; наявність вантажу в порушника; кількість порушників і особливості їх руху. Найбільш стійкими елементами, які характеризують особливості ходьби людини, є: довжина кроку, ширина постановки ніг, кут кроку. У чоловіка середнього росту, який нормально рухається, довжина кроку приблизно 65-90 см, в жінок і чоловіків похилого віку 50-60 см. Довжина кроку в чоловіка, який біжить, може досягти одного метра. Довжина кроку залежить від росту, фізичного стану, швидкості руху, стану ґрунту і вантажу, який він несе на собі.

У хворих людей, а також у людей, які звикли ходити обережно, крок буває коротший.Якщо людина кульгає, то довжина кроку хворої ноги буде значно коротшою довжини кроку здорової ноги. Широка постановка ніг характерна для людей похилого віку, моряків, вантажників. У кожної людини індивідуальна ходьба, свої елементи доріжки слідів ніг. Різниця в елементах ходьби людей пояснюється їх фізичними особливостями: ростом, віком і т.д. Має значення стан ґрунту, місцевості (схили, глибокий сніг, пісок)

З доріжкою слідів ніг порушника при проведенні огляду місця події прикордонники зустрічаються дуже часто. Її виявлення, особливо на снігу, мякому ґрунті зораної прикордонної смуги та інших сприятливих для слідоутворення умовах, не є складним [42]. Але не завжди при виявленні на місці події доріжки слідів остання фіксується і використовується для одержання даних про особу порушника.

Причини цього не тільки в недбайливості окремих осіб, що проводять огляд, але й у відсутності єдиної науково-обґрунтованої точки зору серед криміналістів. В ряді робіт, включаючи підручники і учбові посібники з криміналістики, оцінка доріжки слідів ніг трактується по-різному. В деяких роботах взагалі не даються методичні вказівки по використанню доріжки слідів ніг для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Так, В.І. Попов розрізняє наступні елементи доріжки слідів ніг: довжину кроку, ширину кроку, кут розгортання стопи [55, с.84-85], М.О.Селіванов вважає за необхідне виділити як самостійні елементи доріжки слідів: довжину кроку, ширину кроку, кут стопи [56, с.104].

Така різноманітність елементів доріжки слідів невиправдана і заважає їх практичному використанню. Були випадки, що деякі автори навіть вкладають в поняття однакових за найменуванням елементів доріжки слідів різний зміст, або під різними елементи розуміються одні і ті ж елементи. Наприклад, М.Є. Євгеньев, називає як самостійний елемент доріжки слідів кут кроку, розглядає останній як кут, складений лінією напрямку руху і лінією довжини кроку [61]. По суті, цей кут є кутом постановки стопи. Установлення потрібної кількості елементів доріжки слідів і визначення поняття кожного з них повинно носити не довільний характер, а засновуватися на принципі відображення в цих елементах біомеханічних ознак ходи людини.

Для визначення метричних параметрів ознак ходи на місці події вибирають доріжку слідів з не менш 4-5 пар слідів і проводять їх вимірювання. Насамперед, доріжка слідів повинна бути сфотографована способом лінійної панорами при вертикальному розташуванні фотоапарата з висоти не менш 1,5 м (на такому панорамному знімку можна найбільше точно вимірити всі ознаки ходи).

На наш погляд, більш проста і точна наступна система виміру локомоційних ознак, запропонована М.В. Салтевським, яка використовується в даний час [34а, с.224].

Для вимірювання через центри пят одноіменних слідів проводять орієнтувальні лінії (пунктирні на схемі). На місці події натягають шпагат. Потім центри пят зєднують прямими. Віддаль між орієнтувальними лініями (ВЗ, ИК) вимірюють і рахують як ширину кроку. Віддаль по прямій від лівого сліду до правого АБ є довжиною правого кроку, а відстань БВ, ГД, ЕЖ - довжиною лівого кроку. Для вимірювання розвертання ступні правої і лівої ноги через середину сліду проводять вісь і вимірюють у градусах кут розвертання правої стопи a і кут розвертання лівої стопи b. В даній схемі вимірювання доцільно посередині між орієнтувальними пунктирними лініями, проводити лінію напрямку руху (МН), а ламану лінію, що з'єднує п'яти слідів А Б В Г Д Е Ж іменувати лінією ходи. Ламаність лінії ходи свідчить про особливості локомоційних рухів при ходьбі.

Формування стійких ознак ходьби людини відбувається протягом приблизно півроку. За такий період з'являються стійкі навички ходьби в людей, які перенесли захворювання нервової системи, ампутації кінцівок і інші травми. Набуті навички зберігаються довго. Ходьба людини залежить від умов руху (руху в темряві, по ковзаючій поверхні, спуск із гори, перенесення вантажу). Однак свідомо противитися динамічному стереотипу і протягом тривалого часу змінювати звичні рухи людина не в змозі. Цим пояснюється стійкість ознак ходи, і вкрай рідкі випадки навмисного їхнього створення злочинцями.

Для пояснення закономірностей тих чи інших явищ, пов'язаних з механізмом утворення доріжки слідів, визначення за цими слідами причини їхнього виникнення, зясувати, чому в одних випадках можна виявити чіткі, ясні відбитки, а в інших, здавалося би однакових умовах, ці сліди або відсутні, або виражені вкрай слабко, необхідно звертатися до біомеханіки - науки, що вивчає просторові рухи людини, анатомії - науки, яка вивчає форму і будову людського тіла, що складають його органи і тканини, у звязку з функціями, фізіології - науки про функції і процеси, які протікають у живому організмі, теоретичної механіки - науки про закони механічного руху тіл [34а, ст. 203-228]. Механіка руху людини побудована на взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил, які діють під час руху в тісному взаємозв'язку. До зовнішніх сил відносяться: сила тяжіння людського тіла, що діє постійно і спрямована вертикально відносно поверхні. Їй протидіє реакція опору, яка робить опір як силі тяжіння, так і іншим силам, що діють на опору. Істотний вплив на механізм слідоутворення, вид і форму слідів, має сила тертя, а також сила інерції. Чим більше сила тертя, тим точніше в слідах передаються особливості слідоутворюючого об'єкта, особливості ходьби. Сила інерції проявляється здебільшого при швидкому русі, наприклад, під час бігу. Ця сила тяжіння виявляється також, коли людина рухається по похилій площині.

У біомеханіці всі локомоторні рухи за характером діяння внутрішніх і зовнішніх сил поділяють на дві групи. У першу групу включають рухи, що здійснюються за способом відштовхування від поверхні, незважаючи на те, якою твердою вона є. Локомоція (від лат. Locus-місце, mozio-рух). Локомоційними рухами називаються рухи, які пов'язані з переміщенням живого організму за рахунок активної роботи рухового апарата.

Типовими прикладами рухів першої групи є ходьба, біг, плавання, стрибки, пересування на лижах. В другу групу входять рухи, що здійснюються за способом підтягування, наприклад, лазання по драбині за допомогою рук. Незалежно від способу пересування, усі локомоторні рухи можна розділити на циклічні й одноактні. Циклічні рухи характеризуються тим, що кожна ланка і тіло в цілому в процесі руху багаторазово повертаються в стан, аналогічний вихідному, тобто повторюють цикли рухів. Циклом при ходьбі і бігу є подвійний крок, протягом якого кожна нога проходить через усі фази руху.

В криміналістичній літературі при розгляді механіки руху людини розрізняють 6 фаз, які впливають на утворення слідів ніг [34а, с. 141-148]. При першій фазі стопа ноги викидається вперед і, опускаючись, п'ятою стикається з опорою, на яку поступово переноситься центр тяжіння тіла. Потім стопа починає робити обертальний рух від п'яти до носка - перекочування стопи, яке зберігається в наступних двох фазах. Оскільки центр тяжіння тіла поступово переноситься на п'яту ноги, яка доторкається опори, остільки в сліді пяти (каблука) має велику глибину, ніж проміжна частина стопи.

Друга фаза - стопа, продовжуючи перекочування, всією поверхнею входить у контакт з опорою, центр ваги тіла поступово переміщається в носок.

При третій фазі при перекочуванні і зміщенні центру тяжіння до носка, пята поступово піднімається уверх і відокремлюється від опори. Оскільки тепер носок повністю ввійшов у контакт з опорою, і на нього перемістилася уся тяжкість тіла, а п'ята піднята, у цей час виникає поштовх. Коли опора являє собою м'який ґрунт (пісок, сніг), то в носку сліду утворюється зрушення ґрунту назад. Це є третя фаза механізму руху людини.

Четверта фаза - після поштовху стопа віддаляється від опори і піднімається догори. В цей час друга нога виконує третю фазу руху, і центр тяжіння тіла перенесений на неї, усе тіло зміщається в сторону, наприклад, правої ноги, якщо рух почався з лівої.

При пятій фазі - піднята нога знаходиться у вільному стані і виконує маятниково - подібний рух, виноситься вперед, відповідно корпус тіла нахиляється і рухається вперед.

Шоста фаза - піднята нога, виконавши маятниково - подібний рух, опускається пятою на опору, і цикл повторюється знову, тобто людина перемістила своє тіло на крок уперед. Для одноактних рухів характерно те, що в них немає повернення окремих ланок організму, наприклад, ніг, в стан, аналогічний вихідному. Типовим прикладом такого руху може буде стрибок.

Необхідність тримати тіло в рівновазі при ходьбі, бігу, раціональне витрачання енергії м'язів, вимушує людину по-різному ставити ногу на поверхню. Постановка ноги залежить від цілого ряду причин. Так, при рухові по рівній поверхні кроком найчастіше ставлять ногу з пяти на носок. При бігу рух може починатися або з пяти, або з носка. Не виключений варіант відсутності періоду опори на пяту. Така постановка стопи при бігу, яка відображається в слідах у вигляді відбитків тільки передньої частини стопи, свідчить про значну силу м'язів стопи. При рухові вниз людина ставить ногу спочатку на п'яту, а потім переносить всю тяжкість на всю ступню. При підйомі зворотна картина: рух починається з носка.

Основними способами руху людини є ходьба і біг. Особливості в будові опорно-м'язового апарата, за рахунок якого здійснюється хід, знаходить своє вираження в ходьбі. Нараховується до 60 позначень ходьби: бадьора, незграбна, важка, пихата, гордовита, граційна, деревяна, пружна, окрилена, напориста тощо. Не всі види ходьби в однаковій мірі знаходять відображення в доріжці слідів, що дало б можливість відрізнити при аналізі елементів доріжки один вид ходьби від іншої.

Разом з тим, деякі види ходьби відрізняються не тільки при візуальному спостереженні за тим, що йде, але й у відображенні їх у доріжці слідів (наприклад, наявність клишоногості в ходьбі особи, яка залишила слід тощо).

Матеріали анкетування працівників прикордонної охорони показують, що місцевість, де залишаються сліди ніг осіб, повязаних з порушенням державного кордону, більш придатна для залишення відбитків слідів ніг, ніж, міська місцевість. Працівники прикордонної охорони втрачають в багатьох випадках сліди ніг тоді, коли неповно визначені границі огляду місця події (пошук слідів проводиться або недалеко від місця здійснення порушення, або прямо в його епіцентрі). Сліди ніг, які повязані з порушенням кордону, зустрічаються і на досить великій відстані від місця події.

Для використання слідів ніг людини особливе значення має судово - трасологічна експертиза. Вона вирішуються такі питання:

чи придатні для ототожнення сліди ніг (взуття), виявлені на місці події?

як давно ці сліди ніг були залишені?

який механізм утворення слідів ніг (взуття)? Чи залишені вони в процесі ходьби, бігу та ін.?

чи не залишені виявлені на місці події сліди босих ніг даною особою?

взуттям якого типу (чоловічим, жіночим, фасон, модель) залишені сліди, виявлені на місці події?

чи однакові елементи доріжки слідів ніг, виявлених на місці події та елементи експериментальної доріжки слідів ніг підозрюваного?

який механізм утворення слідів ніг, виявлених на місці події (чи утворились вони під час перенесення вантажу) тощо.

чи не залишені виявлені на місці події сліди ногами підозрюваного, вдягненими в шкарпетки (панчохи), що вилучені в нього?

чи не носили калоші, вилучені з місця події, на черевиках, вилучених у підозрюваного? [62].

Як правило, на судово - трасологічну експертизу направляють гіпсові та полімерні зліпки (моделі) обємних (вдавлених) слідів ніг та взуття, копії (на дактилоскопічних та інших слідокопіювальних матеріалах - плівках, папері) поверхневих слідів (нашарування чи відшарування). Якщо у сліді виявлені сторонні предмети (у вигляді ґрунту, рослинних залишків), то може виникнути необхідність у проведенні судово-ґрунтової, судово-ботанічної експертиз. [63]. Поверхневі сліди вилучають на місці події й надсилають на експертизу разом з обєктом, на якому вони залишені.

Питання про розмір взуття, яким залишені сліди, може бути вирішене в разі встановлення фасону та моделі взуття. Ототожнення людини з слідами босих ніг проводиться на основі збігу сукупності загальних та окремих ознак анатомічної будови ступні, а також різних дефектів та пошкоджень на ній.

У випадках дослідження слідів ніг, що були взуті в шкарпетки чи панчохи, поряд з ознаками анатомічної будови ступні враховують ознаки структури трикотажу, технологічні та експлуатаційні їх дефекти.

Ототожнення взуття за слідами (обємними чи поверхневими) проводиться шляхом порівняльного дослідження загальних та окремих ознак підошви, що відображені в слідах і на порівнюючому взутті [64,65].

Під час огляду місця події виявити обємний добре видимий слід труднощів не викликає. З метою виявлення слабо видимих та невидимих слідів застосовують:

огляд поверхні в навскісному світлі; під різними кутами відносно джерела освітлення;

обробка поверхні дактилоскопічним порошком карбонільного металу (для слідів взуття з синтетичною або резиновою підошвою на лінолеумі, покритому лаком паркеті, керамічній плитці тощо)

Фіксація слідів ніг проводиться: шляхом складання протоколу огляду; фотографування слідів за правилами вузлової - детальної вимірювальної фотозйомки, виготовлення малюнків доріжки слідів або окремого сліду; виготовлення зліпків з обємних слідів за допомогою гіпсу, а також полімерних паст У-4, К, СКТН тощо.

Із окремих засобів оперативної техніки, які дозволяють виявити і зафіксувати сліди ніг (взуття), на нашу думку, заслуговує уваги в галузі фіксації взуття прилад „Конус, розроблений у Москві. В основі цього винаходу лежить ефект електростатичного переносу пиловидних поверхневих частинок з діелектричних матеріалів за методом фіксації поверхневих слідів, утворених нашаруванням чи зменшенням речовин. Пристрій може бути укомплектовано додатковим електродом, що значно поліпшує якість вилучення сліду.

. Поняття і види супутніх слідів, механізм їх утворення

Супутні сліди - це сліди події, які знаходяться зі слідами ніг правопорушника у просторово-часовому чи предметному зв'язку. Під просторово - часовим зв'язком розуміється такий зв'язок події з кримінальним правопорушенням, коли загальними для них є територія і час. Сліди цієї події можуть допомогти встановити істотні обставини і факти для розслідування, коли традиційні сліди ніг (взуття) людини є недостатніми для її ідентифікації.

Так, при огляді місця події слідчий виявив на снігу сліди ніг людини, які вели від населеного пункту до кордону. Ці сліди розташовувалися поруч зі слідами саней, в окремих місцях перекриваючи їх. Крім того, на дорозі мали місце сліди сірої речовини. Слідчий орієнтовано встановив, що порушник міг бути будівельником, який перевозив якийсь вантаж (можливо, цемент). Це допомогло знайти порушника. Подія - перевезення вантажу з порушенням кордону має просторово-тимчасовий зв'язок з подією (тобто час і територія співпали), тому ці сліди дали можливість встановити порушника [65, с. 176-181].

Виявити порушення кордону і викрити порушника допомогають різні сліди події, які мають і предметний зв'язок з нею і використовуються для встановлення різних фактів і обставин. Необхідність виявлення подібного роду зв'язків у тому, що досліджуючи сліди кримінального правопорушення, можна встановити, де слідоутворюючий об'єкт міг використовуватися і для чого, після чого організувати виявлення додаткових слідів, що відображають дану подію. Звязок між ними відбувається за слідоутворюючими предметами, а також і за слідосприймаючими.

Супутні сліди події, що не мають прямого відношення до правопорушення, можуть зіграти вирішальну роль у виявленні такого. Такими слідами можуть бути сліди рук, за якими можна точніше, ніж за іншими слідами встановити, які предмети і з якою метою брала в руки на місці події людина, яка перетинала кордон і в який час це відбувалося. Сліди рук людини в практиці охорони державного кордону зустрічаються часто як на предметах, загублених випадково на місці кордону (гребінець, цигарки, носова хустинка, головні убори), так і на речовинах і предметах місцевості (дерева, грунт, трава) [66. c.52-55]. Так, при огляді місцевості при порушенні кордону виявлено обємний слід ноги людини, взутої в черевики. Поряд була знайдена порожня пляшка з-під води, на якій виявлено відбитки пальців рук, які були залишені тією ж особою, що і слід ноги порушника.

Для того, щоб виявити сліди рук, залишені злочинцем на місці події, недостатньо оглянути предмети. Пошук слідів повинен будуватися на попередньому аналізі обстановки місця події, на побудові моделі поведінки порушника, як в цілому на місці події, так і на окремих вузлових ділянках. Пошук слідів рук доцільно починати з вирішення таких питань: де шукати, на чому шукати, які власне сліди шукати і як їх шукати [67].

Де, на яких ділянках огляду місця події порушник міг залишати сліди рук? Відповідь на це питання дає аналіз шляху порушника. Зокрема, звідки він вийшов, як рухався, куди підходив, де зупинявся, де проводив будь-які дії, що потребують участі рук.

Наступним завданням пошуку є встановлення, на чому, на яких предметах даної ділянки могли бути залишені сліди. Тут можуть бути використані уже встановлені сліди (зубів, ніг, різних знарядь і інструментів, і навіть рук) для визначення, до яких предметів міг доторкатися (або брати в руки) злочинець.

В залежності від того, які саме сліди рук можуть бути залишені на конкретній поверхні предмету, вирішується питання про те, де шукати сліди, які саме технічні засоби і прийоми використати для виявлення цих слідів. Обємні і забарвлені видимі сліди легко виявляються на поверхні предметів при достатньому природному або штучному освітленні і ретельному огляді поверхні. [69]. В тих випадках, коли сліди маловидимі або припускається, що на даному предметі є невидимі сліди, слід зайнятися їх виявленням. Виявлення слідів рук при огляді на місці події відбувається для опису і фотографування їх, а також для застосування інших способів фіксації в тих випадках, коли предмет зі слідами не може бути вилучений. [70].

З розвитком самохідних видів транспорту сліди тварин почали зустрічатися рідше, проте свого значення не втратили до цього часу, особливо в органах ПВУ, де з такими слідами можна зустрітися в двох випадках:

коли порушники кордону при переході використовують домашніх тварин (коней, волів, ослів, верблюдів і т.д.);

коли на кордоні і навколишній місцевості залишаються сліди тварин, які зайшли (перейшли) сюди випадково.

Сліди ніг тварин можуть допомогти встановити, звідки, з якої сторони прибув порушник, напрямок і межі пересування його, і напрямок, в якому він зник разом із твариною.

По слідах ніг тварин, виявлених на місці події, можна судити про його роль в події злочину. Якщо тварина використовувалась як транспортний засіб, сліди коліс (воза, саней) будуть вказувати на цю подію.

Як і в минулому, так і зараз найчастіше всього в криміналістичній практиці зустрічаються сліди коня [33, с.113-114]. Залишені конем сліди бувають двоякого роду. Коли кінь не підкований, вони відбивають особливості будови ратиці, а якщо підкований, в них відображається форма і деталі підкови. Ратиці (копита) в коня складаються з рогової стінки, рогової підошви і рогової стрілки. Рогова стінка складається із трьох шарів: зовнішнього, середнього і внутрішнього. Зовнішній шар покритий тонкою прозорою плівкою, яка служить захистом від впливу високої температури вологості і інших несприятливих факторів [33, с.116-117]. Частина ратиці, повернутою до землі, складає підошву, яка має вигнутий вигляд. В задній частині ратиці знаходиться так звана рогова стрілка, яка прикриває від пошкоджень чутливу його частину. По формі вона нагадує трикутник.

Коли кінь стає ратицею на мякий грунт, на ньому відбиваються нижні кінці рогової стінки і поверхня рогової підошви. При сприятливих умовах в відбитку відображаються розмір, форма і інші ознаки загального характеру, які можуть служити розшуковим цілям. Індентифікаційне значення має сукупність ознак, які виникають внаслідок випадкових пошкоджень або захворювань ратиці. Частіше інших зустрічаються такі дефекти:

загальна деформація рогової стінки ратиці;

нарощення, відшарування, тріщини, викривлення і інші дефекти стінки копита;

западини, підвищення, шорсткість і інші дефекти на роговій підошві ратиці. Ратиці в коня постійно зношуються. Тому форма і розміри ратиці в коня, який не працює, залишаються незмінні.

Якщо кінь знаходиться в робочому стані, ратиці стираються швидше, а відновлення їх в цьому випадку вже не встигає за зносом. Для того, щоб ратиці менше стиралися, робочих коней підковують. Однак підкови служать і для інших цілей: вони підвищують стійкість ніг коня при рухові по слизькій і льодовій дорозі. Кінь не підкований на такій дорозі ковзається і падає.

Сліди, залишені підковами, мають більш важливе значення, ніж сліди ратиць, так як в них відображається більша кількість ознак, згідно будови підков. Так, в підковах, виготовлених кустарним методом, шипи роблять постійними (привареними), а при заводському виготовленні - вони знімаються.

Подібні ознаки можна звести до наступних пяти видів: 1) дефекти на нижній поверхні підкови: нерівності, відколені частини і інші; 2) дефекти на зовнішній поверхні підкови - вибоїни; 3) дефекти ланцюжка: зменшення глибини ямок, збільшення цілих цвяхів, викладення окремих цвяхів; 4) дефекти на головках цвяхів; 5) дефекти шипів: неправильне кріплення, зміна форми.

Кожна тварина, в тому числі і кінь, має свій хід в результаті якого виникають відображаючі його особливості доріжки слідів.

Доріжка слідів коня залежить від способу його переміщення. Це такі чотири види аллюра: крок, рись, інохід і галоп. Всі ці види аллюра впливають на характер доріжки слідів, вивчаючи яку, можна зробити висновок про спосіб переміщення коня.

Так, на державного кордону з ПКР райцентр Шацк Волинської області було виявлено сліди ніг (взуття) людини і підков коня. Сліди ніг людини були неповними і нечіткими, проте сліди коня чітко відбилися на глиняному грунті. Було встановлено, що кінь йшов повільним кроком, можливо був навючений вантажем. При детальному аналізі ознак підков, встановлено, що такі підкови виготовлені в місцевій кузні кустарним способом (ковалем села Бондарчуком К.С.). Останній підтвердив, що саме такими підковами він підковував коней фермерів с. Гуча Гуцала М.К. і Бородія Л.С. Останній зізнався, що він на своєму коні верхи перевіз через КСП в ніч 2 мішки макової соломки, яку продав полякам [158]. Із слідів парнокопитних тварин в практиці органів ПВУ найчастіше зустрічаються сліди корови, бика, вівці.

Відбиток сліду корови складається з двох копит паралельної яйцевидної форми, спереду мало роздвоєний. Внутрішнє копито трохи менше зовнішнього. Розмір відбитку 13x10 см.

Під час руху заднє копито частково покриває відбиток переднього, утворюючи сліди з боковим перекриттям, переднім закосом або недокосом копита. Відбитки слідів бика більші ніж корови, внутрішнє копито помітно менше зовнішнього. Останнє викривлене і ніби загортає внутрішнє копито. У старих биків зовнішнє копито викривлене значно більше ніж в молодих. Розмір відбитків копит бика 14x12 см. Ширина слідової дорожки дорослого бика 20x25 см. Сліди вівці на кордоні для вивчення цікаві лише тоді, якщо вони зустрічаються масово, що буває в місцях, де пройшла отара. [40, с.26-27]

Їх копита часто викривлені. Розмір відбитків 4x5 (5x6) см, такі, як в домашніх кіз. В гірських умовах часто зустрічаються сліди косулі, як в лісній зоні, так і в межигірях, які поросли чагарником шипшини, мохом, барбарисом і різними травами. Відбитки копитиць косулі при спокійній ходьбі роздвоєні або мають тільки помітний розділ між парою злегка округлених копит. При бігові і стрибках, а також при переміщенні кордону по мякому ґрунті слід залишає відбитки бокових пальців. Ширина дорожки сліду 8 см, ширина кроку 33 см. Розмір стрибків може досягнути 5 метрів, в більшості 1,8-2 м. Зустрічаються на кордоні і сліди вовка і собаки [53, с.15].

Поява невідомих собак на кордоні повинна викликати настороженість у прикордонників. Необхідно враховувати, що собака може йти слідом за господарем, котрий перейшов лінію кордону, або ж виконувати службу звязку між пунктами, один з яких може бути за кордоном. Прикордонники повинні вміти відрізняти сліди собаки від слідів вовка. [40, с.31].

Доріжка слідів вовка виглядає рівною, в якій сліди лап розташовані на одній лінії, один за одним. Окремий слід лапи вовка в порівнянні зі слідом собаки глибший, відбитки подушечок лап довші. Сам слід лапи також довший ніж в собаки. Відбитки передніх лап більші ніж задні. У вовка лапи більш зібрані ніж в собаки, в якої лапи розпущені. (див. мал.а,б)

Сліди собаки і вовка

а) слід собаки; б) слід вовка;

Транспортні засоби, якими користуються порушники під час перетинання кордону, досить різноманітні. Їх можна класифікувати на наземні, підземні, водяного і повітряного транспорту. Порушники кордону в багатьох випадках користуються різними транспортними засобами для підїзду до лінії кордону, для швидкого виходу з зони розташування прикордонних нарядів: автомобіль, лижі, сані, велосипед для швидкого переходу через кордон. [40].

Ціль прикордонників вміти вчасно визначити напрямок руху і вид транспорту, на якому могли підїхали або поїхати порушники кордону і визначити давність залишених слідів. Поверхневі сліди утворюються на твердих слідосприймаючих обєктах. За цими слідами можна визначити: вид транспорту, яким залишені сліди, швидкість і напрямок його руху. Сліди транспортних засобів умовно поділяють на чотири групи: 1) сліди, які допомагають обєктивному встановленню окремих обставин кримінального провадження або загального характеру досліджуваної події; 2)сліди, які дають можливість встановити групову належність (групову ідентифікацію) транспортного засобу; 3) сліди за якими можна встановити індивідуальну належність транспортного засобу; 4) сліди, причинно повязані з транспортними засобами.

В слідах ніг, супутніми слідами, які дозволяють доповнити їх криміналістично значимою інформацією про особу, є різні мікрообєкти, сліди запаху. Здебільшого це так звані латентні сліди (які походять від латинського latentis - прихований, невидимий, які зорово не сприймаються і тому виявити їх важко. Поняття латентних слідів є широким. Воно включає в себе обєкти криміналістичного, судово-медичного і біологічного характеру. [72, с.13].

До обєктів криміналістичного характеру відносяться: латентні сліди пострілу, мікрочастини зброї і боєприпасів, або сліди рук людини. Обєкти судово-медичного характеру включають в себе невидимі виділення людського організму (слина, сперма, сеча, піт), а також мікрочастини його тканин і органів (в тому числі краплі крові і замиті її плями). [73]. До обєктів біологічного характеру відносяться мікрочастини тваринного і рослинного походження. В місцях порушення кордону існує більша вірогідність наявності латентних слідів, ніж видимих, тому що злочинець не має можливості візуально їх контролювати, а також знищувати. Обєкти незначних розмірів в криміналістиці називають мікрообєктами, мікрослідами або мікрочастинами.

Більш широкий перелік мікрочастин, які мають криміналістичне значення (частки фарби, тютюну, попелу тощо), приводили А. Свенсон і О.Вендель. [60]. Поняття і класифікацію мікрообєктів дали М.Б. Вандер (1985 р.), В.Г. Гончаренко (1984), Н.І. Клименко (1983 р.), М.В. Салтевський (1995 р.) та інші. [77,78,79].

Мікрочастки - це матеріальні тіла малих розмірів, які мають певну просторово - геометричну форму одиночного тіла. Сюди відносяться частки від цілого тіла.

Наприклад: волокна тканини, металеві ошурки, насіння рослин, а також сипучі тіла, які можна вилучити в залишених слідах ніг.

Друга група мікрообєктів являє собою мікро сліди в трасологічному розумінні. Слід мікрообєкта - це його відображення на носії, який виник на основі взаємодії (металічної, фізичної, хімічної, біологічної). Це можуть бути сліди тиску і ковзання по металу (сліди на гільзах, кулях, замках). Один з різновидів мікро слідів (мікрообєктів) - сліди запаху людини.[80].

В слідах ніг (взуття), які не придатні для ідентифікації, можна вилучити сліди запаху. Запах людини є її хімічним підписом, він глибоко індивідуальний. Його індивідуальність заснована на складних фізіологічних реакціях, які протікають в організмі людини, внаслідок яких в оточуюче середовище постійно виділяються специфічні сигнали - продукти діяльності сальних та ендокринних залоз. [81].

Наука, яка вивчає запахи, називається одорологією. На її основі організована і розвивається кримінальна одорологія (odor - запах, лат.) [82] Епізоди використання слідів запаху в розслідуванні злочинів відомі з глибокої давнини. Однак, цільове використання слідів запаху виникло в середині ХХ ст. у звязку з розробкою методів, засобів збору та консервації слідів запаху. З її розвитком в криміналістиці виникла судова одорологія як новий напрямок дослідження слідів.

Запахові сліди утворюють особливу групу слідів, яка подібна слідам -предметам, і в той же час відрізняється від них. Предмети запаху, які знаходяться в тимчасовому контакті з людиною - знаряддя здійснення злочину, інструменти, грунт, по якому рухалася людина, її сліди. Робота з джерелами запаху потребує стерильності. Для цього на руки необхідно надівати гігієнічні рукавиці, дрібні частки брати пінцетом, наперед протираючи його спиртом.

Волосся, частки тканини, які відділилися від тіла людини і знаходяться в сліді або біля нього, кладуть в скляні пробірки, а більші обєкти - в поліетиленові пакети, скляні ємкості і їх герметично упаковують. Звичайно, скляний посуд і інший упакований матеріал попередньо стерилізують [82, с.5-6].

При роботі зі слідами - джерелами запаху необхідно дотримуватися таких правил:

всі технічні засоби, за допомогою яких проводиться вилучення і консервація запаху, повинні бути стерильними;

виявленого предмету не можна торкатися руками, спочатку треба подумати, як його тримав злочинець, а потім, надівши гігієнічні рукавиці і протерши їх спиртом, взяти предмет так, щоб не пошкодити існуючі на ньому сліди папілярних візерунків;

перш за все, обєкт досліджується на наявність на ньому видимих і невидимих слідів пальців рук, а потім - сторонніх часток-слідів-накладань;

після огляду обєкт помістити в герметично закриту місткість [82].

Висновки

На основі огляду літературних джерел і окремих стародавніх памяток права розглядаються емпіричний і дослідний трасологічний етапи розвитку вчення про сліди. Дається поняття сліду в широкому і вузькому їх значенні в теорії криміналістики, показані розробки наукових основ зарубіжних і вітчизняних вчених, з імям яких повязано вчення про сліди, що використовуються.

Розглянуті закономірності утворення слідів, співвідношення поняття сліди у широкому і вузькому їх значеннях та звязок цих понять з розвитком двох напрямків криміналістичного вчення про сліди:

а) слідоутворення, як вчення про сліди в широкому розумінні всіх змін матеріальних обєктів, що виникають при вчиненні злочину;

б) трасології - вчення про сліди - відображення контактної взаємодії двох обєктів.

На основі аналізу літературних джерел та особистого дослідження викладені загальні рекомендації щодо слідів, які зустрічаються у практиці Державної прикордонної служби України на різних ділянках державного кордону (суша, береги річок і озер, схили гір тощо).

Розглядаються найбільш поширені сучасні методи виявлення та фіксації слідів ніг (а також взуття), яким вони залишені на різних поверхнях. Показано особливості слідоутворення, які залежать від обєкта, умов і механізму його взаємодії зі слідосприймаючою поверхнею та поділ слідів ніг на сліди взуття, сліди ніг у панчохах (шкарпетках), сліди босих ніг.

При описі окремих видів цих слідів (обємні, поверхневі), в ряді випадків вказують фактори, які впливають на термін їх зберігання за певних погодних умов, а також питання, що можуть бути зясовані при їх дослідженні.

Список використаних джерел

1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика: Учебник. - М.: Юристъ, 1999. - 545 с.

. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств. - М.: Юридическая литература, 1984. - 312 с.

. Басай В.Д. Криміналістика. Навчально-методичне забезпечення: Посібник для студентів-правознавців. - Івано-Франковськ: Плай, 2002. - 244 с.

. Бахін В.П., Гора І.В., Цимбал П.В. Криміналістика: Курс лекцій. - Ірпінь: ВДЦ АПСУ, 2002. - 416 с.

. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, песпективы: от теории к практике. - М.: Юридическая литература, 1988. - 236 с.

. Белкин Р.С. Курс криминалистики. - М.:

Юрист, 2001. - 984 с.

. Біленчук П.Д. та ін. Криміналістика.: Підруч. для слухачів, адюнктів, викладачів вузів системи МВС України / П.Д. Біленчук, О.П. Дубовий, М.В. Салтевський, П.Ю. Тимошенко. За ред. П.Д. Біленчука. - К.: АТІКА, 1998

. Біленчук П.Д., Головач В.В., Салтевський М.В. Криміналістика / під ред. П.Д. Біленчука. - К.: Вища школа, 2000. - 256 с.

. Грамович Г.И. Проблемы теории и практики эффективного применения специальных знаний и научно-технических средств в раскрытии и расследовании преступлений: Автореферат дис. … докт. юрид. наук: 12.00.09 / Киевский государственный университет им. Т.Г. Шевченко. - К., 1989

. Книга криміналіста: Практичний посібник / О.І. Рощин, П.Д. Біленчук, Г.О. Омельченко. - К.: Україна, 1995. - 413 с.

. Котюк І.І. Теорія судового пізнання. - К.: Видавництво Київського університету імені Тараса Шевченка, 2006. - 435 с.

. Крылов И.Ф. Криминалистическое учение о следах. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1976. - 195 с.

. Криминалистика / под ред. А.Н. Васильева. - М.: Наука, 1980. - 526 с.

. Криминалистика / под ред. И.Ф. Крылова. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1976. - 592 с.

. Криминалистика / под ред. Н.Ф. Герасимова, Л.Я. Драпкина. - М.: Юрист, 1994. - 472 с.

. Криминалистика / под ред. Р.С. Белкина, Б.А. Викторова. - М.: Юридическая литература, 1976. - 557 с.

. Криминалистика / под ред. С.П. Митричева, М.П. Шалашова. - М.: Юридическая литература, 1966. - 393 с.

. Криминалистика / под ред. Т.А. Седовой, А.А. Эксархопуло. - СПб.: Право, 2001. - 928 с.

. Криминалистика /под ред. Н.Ф. Пантелеева, Н.А. Селиванова. - М.: Наука, 1983. - 460 с.

. Криминалистика: Учебник / Отв. ред. Н.П. Яблоков. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2000. - 718 с.

. Криминалистика: Учебник / Под ред. А.Г. Филиппова (отв. ред.) и проф. А.Ф. Волынского. - М.: Издательство «Спарк», 1998. - 543 с.

. Криминалистика: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. В.А. Образцова. - М.: Юристъ, 1999. - 735 с.

. Криминалистика: Учебное пособие / А.В. Дулов, Г.И. Грамович, А.В. Лапин и др.; Под ред. А.В. Дулова. - Минск.: НКФ «Экоперспектива», 1996. - 415 с.

. Криміналістика: Підручник / За ред. В.Ю. Шепітька. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. - 684 с.

. Криміналістика: Підручник / За ред. П.Д. Біленчука. - К.: Атіка, 2001. - 544с.

. Кузьмічов B.C., Прокопенко Г.І. Криміналістика (схеми і таблиці): Навч. посібник / За ред. В.Г. Гончаренка, Є.М. Моісеєва. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 368с.

. Локар Е. Руководство по криминалистике. М., 1941, с.24

. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. - К.: КГУ им. Т.Г. Шевченко, 1989. - 98 с.

. Радянська криміналістика / під ред. В.П. Колмакова. - К.: Вища школа, 1973. - 296 с.

. Салтевский М.В. Собирание криминалистической информации техническими средствами на предварительном следствии. - К.: Вища школа, 1980. - 245 с.

. Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі). - К.: Кондор, 2005. - 588 с.

. Селиванов Н., Леви А. Правовая регламентация применения научно-технических средств // Социалистическая законность. - 1979. - № 11. - С. 44-48.

. Чучукало О. Використання криміналістичної техніки на судовому слідстві // Право України. - 2006. - № 3. - С. 74 - 77.

. Шейфер С.А. Собирание доказательств в советском уголовном процессе: методологические и правовые проблемы. - Саратов: Издательство Саратовского университета, 1986. - 169 с.

. Шепітько В.Ю. Криміналістика. - К.: Видавничий дім, 2004. - 724 с.

. Ященко А.Л. Путешествие по Австралии. М., 1959, 67 с.