Місцезростання та анатомо-морфологічна характеристика отруйних рослин

ВСТУП

З часів появи на Землі людини життя її постійно звязане з рослинами, і цей зв'язок з часом не зменшується, не дивлячись на всі досягнення розвитку науки і техніки. Вже на зорі свого розвитку людина змушена була набувати найпростіші біологічні знання і навички, щоб вміти відрізнити отруйні рослини від їстівних і лікарських. З часом все більше стає очевидним, що рослини заслуговують глибокого вивчення, так як відіграють величезну роль на земній кулі. Вже одна кількість рослин, розповсюджених на суші і в воді, говорить про значення, яке вони мають в загальній економіці природи на Землі.

Найважливіший процес на Землі - фотосинтез - відбувається в зеленому листку рослини. Гектар зелених паркових насаджень протягом сонячного дня поглинає 220-280 кг вуглекислого газу і виділяє 180-220 кг потрібного людині кисню.

Мільйони років існує на Землі людина людина. Але, як і колись, життя на Землі забезпечують рослини. Вони годують, одягають, зігрівають нас, забезпечують чистим повітрям. Значення рослин носить глобальний характер. Але,існують як лікарські рослини так отруйні.

Отруйними називаються рослини, що містять такі хімічні речовини, які, потрапивши в організм людини або тварини, викликають отруєння. Отруєння може призвести до тяжкого захворювання і навіть до смерті. Для самої рослини отруйні речовини мають велике значення. Вони захищають рослину від тварин, які могли б з'їсти його стебла, листя, коріння та насіння.

До отруйних речовин, що містяться в рослинах, відносяться азотисті сполуки (алкалоїди), з'єднання Сахаров зі спиртами, кислотами та іншими речовинами (глікозиди), рослинні мила (сапоніни), гіркі речовини, токсини, смоли, вуглеводні та інші.

У деяких рослин отруйні кора і плоди, а листя і квітки зовсім нешкідливі (крушина), в інших отруйні квіти (гречка), у третіх - тільки плоди (полови), а у деяких видів отруйно вся рослина, крім плодів (сумах). Є рослини цілком отруйні (вороняче око). У міру розвитку рослини кількість отруйних речовин у ньому змінюється.

Людина і різні види тварин неоднаково сприйнятливі до різних отрут. Так, атропін, що міститься в беладона, наприклад, сильно діє на людей, небезпечний він для кішок, собак і птахів, але слабо діє на коней, свиней і кіз, а для кроликів зовсім нешкідливий. Птахи гинуть від плодів анісу, кмину і кропу, а людина використовує їх в їжу. Почасти таке явище пояснюється фізіологічними особливостями людини і різних видів тварин, і перш за все особливостями будови травних органів і нервової системи, тому що отруйні речовини у більшості випадків потрапляють в організм разом з їжею і в першу чергу діють на нервові клітини.

Обєктом наших досліджень є отруйні рослини, що входять до складу природної флори.

Предметом дослідження є умови місцезростання та анатомо-морфологічна характеристика отруйних рослин

Мета роботи - встановити видовий склад отруйних рослин, проаналізувати його систематичну структуру та особливості поширення.

Відповідно до поставленої мети нами було визначено такі завдання:

.Проаналізувати рослини,що називаються отруйними

.Систематизувати та зробити аналіз,щодо опрацьованої літератури з теми.

.Зясувати запобіжні заходи при отруєні з даних рослин

Нами були використані такі методи: загальнонаукові теоретичні: аналізу, синтезу, порівняння, умовиводу, індуктивний.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОТРУЙНИХ РОСЛИН

Отруйні рослини - умовно відокремлена й штучно обмежена група рослин (див. Адаптований перелік… у кінці статті) із значним вмістом рослинних токсинів (грец. toxikon), які призводять до отруєння (лат. venenum), тобто викликають симптоми хвороби чи смерть людини і тварин (див. Отруєння). вивченням отруйних рослин та їх токсинів займається фітотоксикологія, яка дуже близька до фармації, медицини, судової експертизи. Вона націлена на запобігання отруєнням, безпеку життєдіяльності людей, охорону здоровя. Фітотоксикологія дає знання про морфологічні ознаки отруйних рослин, ареал їх розповсюдження, місце зростання, умови, за яких можуть виникати отруєння, про клінічну картину, патологоанатомічні зміни, методи встановлення діагнозу, терапію і профілактику отруєнь. Більшість отруйних рослин є водночас лікарськими та джерелом сировини для отримання БАР, ЛП, інсектицидів тощо. На цей сьогодні відомо понад 10 тис. видів отруйних рослин поширених по всій земній кулі, причому в тропіках і субтропіках їх кількість більша, а токсичність сильніша. На території СНД росте понад 400 отруйних видів, що містять фітотоксини, синтезовані рослинним організмом і призначені для його захисту та самозбереження. в ході еволюції рослини виробили численні захисні пристосування: утворення товстої кутикули , набуття сукулентності, гіркого чи кислого смаку, різкого неприємного запаху, накопичення надмірної кількості репелентних вяжучих, їдких, вязких речовин, отруйного молочного соку та ін. Інколи рослини використовують кінцеві продукти свого метаболізму для хімічного захисту від поїдання. Наприклад, представники родів щавлевих (Rumex L.), кислицевих (Oxalis L.) і ревеневих (Rheum L.) накопичують у листках до 1,3% щавлевої кислоти й оксалатів, які призводять до глибокого порушення обміну речовин в організмі. Хімічна захищеність (як головне із пристосувань рослин) зумовлена синтезуванням таких природних сполук, як ефірні олії, глікозиди, алкалоїди, глікоалкалоїди, сапоніни, антибіотики, фітонциди, смоли, бальзами, деякі кислоти та їх солі, таніни тощо. Більшість із них у тих чи інших кількостях викликає різноманітні специфічні патологічні зміни у структурі та функціях клітин, тканин, органів людини і тварин. Втім, у рослин присутні складні комплекси біологічно активних речовин (БАР )різної природи та біологічної дії. Нерідко відбувається сумація чи антагонізм ефектів, властивих кожній речовині окремо. В окремих випадках одні речовини можуть сенсибілізувати організм до впливу інших. Наприклад, тіоглікозиди, сапоніни і деякі алкалоїди подразнюють ШКТ, що сприяє більш інтенсивному всмоктуванню інших токсинів; діючі речовини їстівних грибів роду гнойовика (Coprinus) не розчинні у шлунково-кишковому середовищі, але розчиняються в алкоголі й викликають отруєння тільки в разі споживання спиртних напоїв перед їжею. Деякі токсини харчових та лікарських рослин (напр. ефедри, орляка, пікульників, наперстянок), умовно їстівних грибів з анатоксинами (представники родів Amanita, Chlorophyttum, Galerina, Lepiota) після кількаразового чи тривалого вживання кумулюють (див. Кумуляція), що призводить до стійких і тривалих розладів багатьох систем організму. Накопичення токсинів в організмі тварин зумовлює токсичність мяса, жиру, молока та інших продуктів. Відомі випадки отруєння худоби макухою насіння мигдалю гіркого, бавовнику. Більшість фітотоксинів потрапляють в організм через рот і всмоктуються у кров у нижній ділянці тонкого кишечнику, деякі - безпосередньо у кров і діють швидше (напр. кураре), леткі речовини - повітряним шляхом. Крім того, фітотоксини (коліни) можуть впливати внаслідок алелопатії (див. Алелопатія) через ґрунтові чи повітряні виділення, при розкладанні опалого листя. Наприклад, у кореневих виділеннях сосни Веймута наявні азотисті сполуки та органічні кислоти (щавлева, гліколева, малонова, яблучна, аконітова); корені дуба, вяза дрібнолистого, білої акації виділяють лейцин, валін, триптофан, лізин, аргінін). Отруйними стають ягоди лохіни (Vaccinium uliginosum L.), на яких сконденсувалися токсичні ефірні виділення багна звичайного. Найбільш досконалим і дієвим механізмом самозахисту рослин вважається дистанційний (попереджувальний) хімічний удар, коли фітотоксини виділяються у довколишнє середовище і починають діяти до того, як рослині завдані пошкодження (напр. запалення шкіри ефірними виділеннями ясенців, токсинами сумаху їдкого, токсикодендрону, багна звичайного). Отруєння трапляються здебільшого теплої пори року, в спекотливі дні, після дощу. Місцева дія токсинів на шкіру й слизові оболонки спричиняється часто під час контакту з отруйними рослинами. Наприклад, капсаїциноїди плодів стручкового перцю сильно подразнюють слизові оболонки, жалкі волоски кропиви дводомної містять мурашину кислоту, уртицин, гістамін, які викликають дерматит. Інколи місцеве ураження призводить до загальної інтоксикації внаслідок високої всмоктуваності хімічних сполук (напр. дафніїн і мезереїн вовчого лика викликають опіки шкіри, виникнення судом). Деякі отруйні рослини. підвищують чутливість шкіри до УФ- чи більш довгохвильового випромінювання, викликають гіперпігментацію, опіки шкіри. Такий фотосенсибілізувальний ефект виявляється при зовнішньому впливі фурокумаринів псоралеї, борщівника сибірського, амі великої, пастернака посівного, смоковниці звичайної, а також при внутрішньому вживанні трави звіробою, якірців та при поїданні тваринами гречки, проса, конюшини тощо. Найбільш вразливі люди і тварини з індивідуальною чутливістю, білотілі, блондини й альбіноси.

Утворення й кількісний вміст токсинів в отруйних рослинах може змінюватися залежно від географічного розташування, місцезростання, умов навколишнього середовища: клімату, ґрунту, вологості (рослини, що вирощуються в умовах дефіциту вологи, накопичують більшу кількість токсичних нітратів, ціанідів), освітлення (напр. процеси накопичення алкалоїдів у пасльонових інтенсивніші вночі, ефірні олії накопичуються на яскравому світлі; при вирощуванні південних отруйних рослин на півночі їх токсичність зменшується). Також кількісний вміст, а частково й хімічний склад токсинів рослин залежать від пори року й фенофази (у період зимового спокою максимум токсинів запасають підземні органи), стадії онтогенезу (напр. у чемериці найотрутніші перші паростки, у маку, гірчиці, крушини ламкої - нестиглі плоди; в окремих злаків і бобових - молоді паростки насичені ціаногенними речовинами). Фітотоксини розподілені по всіх тканинах рослинних органів рівномірно чи локалізовані у спеціалізованих структурах (вмістищах, молочниках, трихомах тощо). небезпечними можуть бути всі органи отруйних рослин (наприклад у воронячого ока ягоди токсичні для серця, листки - для нервової системи, кореневища викликають блювання, вся рослина має інсектицидні властивості). Але частіше найотрутнішими виявляються певні частини рослин (напр. у вовчого лика звичайного - кора і плоди, у багна звичайного - листки, у болиголова плямистого - плоди, у чистотіла - корінь, у блекоти чорної - листки та насіння, у пасльона солодко-гіркого - зелені частини рослини). насіння з гірким присмаком і паростки багатьох плодових розоцвітих захищені ціаноглікозидом амігдаліном, при гідролізі якого утворюється бензальдегід і синильна кислота. [1]Відомі отруйні медоноси (напр. родів азалія, багно, рододендрон, хамедафна, лавровишня, вовче лико, чемериця, жовтець, блекота, дурман, беладона, тютюн, авран, анабазис, вороняче око, зірчатка, аконіт, олеандр тощо) з отруйним нектаром (див. Нектар) або квітковим пилком, наявність яких надає меду токсичності, може викликати лихоманку, нудоту, блювання, діарею. Буває, що деякі частини отруйних рослин неотруйні (напр. бульби картоплі, принасінник тису, насіння маку снодійного). Найнебезпечніші свіжі отруйні рослини Після висушування, термічної обробки чи при силосуванні токсичні властивості рослин або не втрачаються, або зменшуються, зрідка зовсім зникають. Отруєння рослинами виникають здебільшого як харчові, або аліментарні, що носять загально резорбтивний характер. Найчастіше це відбувається при використанні незнайомих рослин або грибів; після вживання небезпечних харчових продуктів (наприклад компоту, варення, настойки кісточкових з амігдаліном, що зберігаються більше 1 року); внаслідок вживання зерна чи борошна, забруднених склероціями ріжок пурпурових, насінням куколю, пажитниці, блекоти, геліотропу, триходесми) тощо. Інша причина гострих отруєнь - самолікування, неправильне застосування й передозування препаратів конвалії, наперстянки, адонісу, валеріани, чемериці, лимонника, женьшеню, беладони, папороті чоловічої, аконітів та ін. Водні витяжки з рослин, що містять сильнодіючі речовини, готуються лише в аптеках. Неприпустиме приготування в домашніх умовах настоїв, відварів з таких видів, як жовтозілля широколисте, скополія карніолійська, софора японська, термопсис ланцетоподібний, секуринега напівчагарникова, головатень звичайний, стефанія гола, іпекакуана, фізостигма отруйна, чилібуха отруйна, дельфіній сітчастоплідний, паслін дольчастий тощо. У терапевтичних дозах більшість отруйних рослин та їх отрути застосовують як ЛЗ (напр. серцеві глікозиди наперстянки і конвалії, атропін блекоти, морфін маку). Недотримання умов зберігання, способів, строків і доз вживання, ігнорування застережень щодо взаємодії з іншими ЛП призводить до отруєння сильнодіючими та наркотичними препаратами чи патологій (нікотинізм, кокаїнізм, морфізм) можливі також виробничі респіраторно-контактні отруєння працівників фармацевтичної, хімічної, тютюнової, деревообробної галузей промисловості при вирощуванні, збиранні, заготівлі й переробці рослинної сировини (хмелю, тютюну, конопель, беладони, чемериці, чистотілу, жовтецю, перцю червоного й ін.), при обробці або хімічній переробці деревини (усі хвойні, токсикодендрон, дуб, бук, тис, вільха, гіркокаштан, робінія, бруслини та ін.). нікотинове отруєння трапляється у робітників, що обробляють сире листя тютюну, або від передозування нікотину при палінні й викликає дихальний параліч, збудження з подальшою депресією нервової системи. Побутові респіраторні отруєння (нездужання, запаморочення, головний біль) можуть викликати леткі речовини при тривалому перебуванні в оточенні заростей або великих букетів магнолій, лілій, гіацинтів, черемхи, маку. Певні види отруйних рослин неоднаково впливають на різні тваринні організми. Напр. беладона отруйна для людини і нешкідлива для кролів; людина вживає плоди кмину, кропу, анісу, а птахи гинуть від них. як правило, тварини не поїдають або уникають отруйних рослин.

Рослини, що містять отруйні речовини, при різних формах контакту з якими у людини і тварин виникають отруєння. Діючими речовинами отруйних рослин є алкалоїди, глікозиди, ефірні олії, органічні кислоти, смоли та ін. Відомо близько 10 тис. видів отруйних рослин, поширених по всій земній кулі. В тропіках і субтропіках О. р. більше, ніж у помірних широтах, отрута їх сильніша. Проте і в р-нах з помірним і холодним кліматом зустрічаються отруйні рослини з сильною дією. Найбільше отруйних рослин серед квіткових рослин, зокрема дводольних (з род. пасльонових, жовтецевих, молочайних га ін.) і грибів. Кількісний вміст отруйних речовин в рослинах залежить від умов зовнішнього середовища: клімату, грунту, освітлення та ін. (напр., при вирощуванні пд. Отруйних рослин . на Пн. зменшується їх отруйність), а також від фази розвитку рослини (напр., у чемериці найотрутніші перші паростки, у маку - нестиглі коробочки). Отруйною однаковою мірою може бути кожна частина отруйних рослин (напр., у воронячого ока), але частіше найотрутнішими бувають певні частини отруйних рослин (напр., у вовчого лика звичайного - кора і плоди, у багна звичайного - листки, у болиголова - плоди, у чистотілу великого - корінь, у блекоти чорної - листки та насіння, у пасльону солодко-гіркого - зелені частини рослини). Здебільшого діючі речовини отруйних рослин потрапляють в організм через рот та органи дихання. Деякі отруйні рослини небезпечні і на відстані, наприклад сумах їдкий, отруйні виділення якого переносяться повітрям і спричинюють запалення шкіри. Якщо при пораненні отруйні речовини отруйних рослин потрапляють безпосередньо в кров, вони діють швидше. Різні види організмів неоднаково реагують на дію тих самих рослин.Так, беладонна отруйна для людини і нешкідлива для кролів, людина вживає плоди кмину, кропу, анісу, а птахи гинуть від них. Найотрутніші свіжі рослини. При висушуванні, відварюванні, силосуванні токсичність здебільшого зменшується або зовсім втрачається. Тварини, як правило не поїдають (за винятком тих випадків, коли в раціоні тварин довго не було зелених кормів, при перевезенні їх у нові місця з "незнайомими" травами тощо). За характером дії на організм розрізняють отруйні рослини, що уражують центральну нервову систему (чемериця,, блекота, болиголов тощо), серцево-судинну систему (чемерник, конвалія та ін.), органи дихання і травлення (пізньоцвіт осінній, переступень білий тощо) та ін. До сильно діючих отруйних рослин України відносять жовтець їдкий, кукіль звичайний, беладонну, вороняче око, конвалію травневу, чоловічу папороть та ін. Багато які отруйні рослини є водночас лікарськими рослинами, інші - сировиною для інсектицидів.

РОЗДІЛ ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯ ОТРУЙНИХ РОСЛИН

.1 Класифікаційні групи отруйних речовин

отруйний токсичний рослина

Класифікація отруйних рослин умовна, оскільки універсальною вона не може бути. На сьогодні отруйні рослини групують на підставі таких ознак: ботанічна приналежність, спосіб дії, ступінь токсичності, природа токсинів та їх хімічна специфіка, клінічна картина токсичної дії речовин, патоморфологічні й патоанатомічні зміни та деякі інші.

Ботанічна класифікація отруйні рослини ґрунтується на сучасні філогенетичні системи рослинного світу і враховує видові особливості вторинного метаболізму. Найбільша кількість отруйних рослин серед квіткових дводольних рослин (родини пасльонових, жовтецевих, молочайних, барвінкових, ранникових, макових та ін.). Їх містять також ціанобактерії та деякі гриби (напр. роду мухомор (Amanita), клавіцепс пурпуровий, або ріжки пурпурові (Claviceps purpurea). серед усіх рослинних токсинів найактивніші, складні й видоспецифічні - алкалоїди квіткових рослин. У мохоподібних, папоротеподібних та водоростей алкалоїди майже відсутні; деякі види хвощів містять псевдоалкалоїди. Хемотаксономічна специфічність рослинних організмів робить певні групи фітотоксинів діагностичними ознаками певних ботанічних таксонів. Хоча ботанічна класифікація не дозволяє скласти будь-яке уявлення про хімічну природу і клінічне значення діючих речовин отруйних рослин, вона сприяє запобіганню отруєнь маловідомими рослинами певної таксономічної групи.

За способом дії і фітотоксини поділяють на контактні, що завдають шкоди при контакті з ними; респіраторні, або дистанційні, - унаслідок вдихання летких токсинів; респіраторно-контактні; такі, що безпосередньо потрапляють у кров (напр. кураре); загальнорезорбтивні, або аліментарні, що проходять через ШКТ і в різних його відділах всмоктуються у кров.

За ступенем токсичності виділяють групи дуже отруйних, смертельно отруйних, безумовно отруйних рослин (у наданому переліку вони позначені). Однак погляди авторів щодо представництва цих груп не завжди збігаються. умовно отруйними рослинами вважаються такі, що стають токсичними лише в певних районах чи умовах зростання внаслідок змін хімічного складу (накопичення оксалатів, селену, важких металів, радіоактивних елементів, ціанідів тощо), при неправильному зберіганні (отрутний глікоалкалоїд соланін накопичується в бульбах картоплі, які позеленіли на світлі або перезимували у ґрунті); при ураженні грибами чи бактеріями (запліснявіла трава пажитниці - Lolium L., уражені грибом-паразитом Stromctinia temulenia зернівки злаків тощо. Серед умовно отруйних рослин розрізняють групи таких, що спричиняють отруєння оксалатами (оксалізм), селеном (селеноз), ціанідами, нітратами тощо [2]. Оксалізм найчастіше викликають: амарант закинутий, або щириця хвостата, портулака городня, ревінь чорноморський та деякі види родів кислиця, мишій, свиняча трава, лобода, буряк, просо, щавель, солянка та ін. Ознаки оксалізму: гастроентерит, гіпотензія, гіпокальціємія, мязова млявість і сіпання, нефроз і гіпероксалурія. Селеноз виникає у рогатої худоби при поїданні рослин, що поглинули з ґрунту надлишок селену (напр. види родів робінія, айстра, лобода, кастилея, гринделія, гірчак, моринда, нептунія та ін.) чи є індикаторами селену (напр. види астрагалу). ціанідне отруєння найчастіше викликає ціанід водню, що виділяється з фунгіциду чи інсектициду, та при вживанні рослин, що містять ціаногенні сполуки (орлики звичайні, росичка криваво-червона, диморфотека, мушмула японська, лепешняк смугастий, медова трава шерстиста, бузина чорна, квасоля лімська, індигофера австралійська, конюшина повзуча, горошок посівний та деякі представники родів робінія, лобода, циперус, ешольція, евкаліпт, молочай, лядвенець, льон, олеандр, просо, пасифлора, алича, терен, груша, сорго та ін. Діють ціаніди швидко й сильно, викликаючи нудоту, запаморочення, судоми і смерть від паралічу дихання. Отруєння нітратами, які в організмі людей і жуйних тварин перетворюються на нітрити, спричиняється у разі вживання рослин, природно багатих на нітрати (лобода біла, шавлія відігнута, представники роду щириця та деякі ін.) чи перенасичених добривами. Ознаки включають гастроентерит, діарею, смертельно небезпечну метгемоглобінемію з анемічною аноксією, задуху, тремтіння й синюшність.

Хімічна класифікація отруйних рослин враховує хімічну природу токсичних речовин. Виділяють рослини, що містять алкалоїди , глікоалкалоїди, серцеві глікозиди, сапоніни, токсичні органічні кислоти (синильну, щавлеву), дубильні рочовини, лактони , смоли і бальзами, терпеноїди, ефірні олії, фенольні речовини, які можуть викликати запалення ШКТ (госипол, гіперицин та ін.), токсальбуміни - речовини білкового характеру, що викликають утворення антитіл і роблять організм стійким (імунним) до токсичних і летальних кількостей цих речовин (напр. рицин насіння рицини, робін кори робінії звичайної). Окрему групу становлять рослини, які лише при певних умовах утворюють токсини (синильну кислоту, нижчі окисли азоту) або накопичують радіонукліди й важкі метали. Серед важливих хімічних чинників отруєння - летальний метаболізм. Наприклад у шлунку глікозид вікивіцин спочатку гідролізується до глюкози і дивіцину, який розщеплюється до синильної кислоти, що посилює інтоксикацію.

Класифікація отруйні рослини ,а патологічними змінами в організмі лише частково відображає специфічну дію отруйних рослин, оскільки в більшості випадків патологоанатомічна картина має характер загального токсикозу.

Класифікація отруйних рослин за клінічною картиною отруєння корисна при встановленні діагнозу отруєння і вказує на ефективні прийоми лікування. Вона тісно повязана з ботанічною й хімічною: отруєння рослинами, спорідненими за систематичним положенням чи хімічним складом, схожі за клінічною картиною. Наприклад отруєння, що визначаються клінічною картиною набряку легень, частіше спричиняють рослини родини капустяних; отруєння з картиною задушних явищ - рослини родини злакових, а картину ураження серця - види, що містять серцеві глікозиди. Клінічна картина отруєнь атропіновими алкалоїдами відмінна від тієї, що спостерігається при отруєннях рослинами, які містять морфін. Проте слід враховувати, що клінічна картина при отруєннях рослинами відображає дію не чистих речовин, а суми БАР з різним кількісним співвідношенням у різних рослин. Вони не завжди діють в однаковому напрямі, а часто окремі з них навіть викликають протилежний вплив. Крім того, характер та інтенсивність дії кожної з речовин і їх комплексу залежать від внутрішніх та зовнішніх умов. Тож клінічна картина отруєння рослинами одного і того ж виду не у всіх випадках однакова.

Класифікація за характером дії на організм виділяє отруйні рослини , що уражають: ЦНС (види родів чемериця, аконіт, блекота, беладона, болиголов, цикута, дурман, коноплі, тютюн, чина, чистотіл, чилібуха тощо); серцево-судинну систему (чемерник, конвалія, види наперстянок, папороть чоловіча, жовтозілля, чемериця, олеандр, секуринега, великоголовник сафлоровидний та ін.); дихальні шляхи (переступень білий, чилібуха отруйна, зиновать віникова, пізньоцвіт, коноплі та ін.); ШКТ (види родів пізньоцвіт, тимелея, рицина, хрін, крушина, молочай, паслін, термопсис, дріоптерис, лобода та ін.); печінку (хрін звичайний, редька чорна, види родів геліотроп, жовтозілля та ін.); сечовивідні шляхи (холодок лікарський, золотушник звичайний, кислиця звичайна, любисток лікарський, яловець звичайний, переступень білий, часник та ін.); шкіру та слизові оболонки (види родів борщівник, рута, кропива, звіробій, ясенець, хрін, перець стручковий, цикламен, пастернак, лаконос, ластовень, клопогін, чистотіл, гірчиця, молочай, піретрум, сумах, проліска, переступень, тамус, кротон та ін.). Багато видів викликають водночас токсичне ураження кількох органів чи систем організму.

2.2 Адаптований перелік родів і лікарських видів, що найчастіше відносять до отруйних

(***дуже отруйні, **смертельно отруйні, *безумовно отруйні)

***Арум плямистий - Arum maculatum L., ***Бруслина - Euonymus europaea L., ***Зиновать - Cytisus L., ***Наперстянка - Digitalis L., ***Образки болотнi - Calla palustris L., ***Паслін солодко-гіркий - Solanum dulcamara L., ***Переступень - Bryonia L., ***Рододендрон - Rhododendron L., ***Тис негній-дерево (т. ягідний) - Taxus baccata L., **Аконiт (борець) - Aconitum L., **Блекота чорна - Hyoscyamus niger L., **Болиголов плямистий (омег) - Conium maculatum L., **Вовчі ягоди (вовче лико) - Daphne L., **Дурман звичайний - Datura stramonium L., д. індійський - D. innoxia Mill., **Красавка (беладона звичайна) - Atropa belladonna L., **Пізньоцвіт осінній - Colchicum autumnale L., **Рицина звичайна - Ricinus communis L., **Сумах - Rhus L., **Тимелея звичайна - Thymelaea passerina (L.) Coss. Ex Germ., **Туя - Thuja L., **Цикута отруйна (вех отруйний) - Cicuta virosa L., **Яловець звичайний - Juniperus communis L., я. казацький - J. sabina L., *Анемона - Anemone L., *Бірючина звичайна - Ligustrum vulgare L., *Бузина чорна - S. nigrаL., *Гліцинія - Wisteria Nutt., *Дрік - Genista L., *Жимолость - Lonicera L., *Жовтець - Ranunculus L., *Конвалiя звичайна - Convallaria majalis L., *Ломиніс - Clematis L., *Плющ - Hedera L., *Саротамнус віниковий - Sarothamnus scoparius (L.) Koch., Адоніс весняний (горицвіт весняний) - Adonis vernalis L. та ін. види, Алое - Aloё L., Амброзія полинолиста - Ambrosia artemisiifolia L., Амі велика -Ammi majus L. (Ammi glaucifolum L.), Аралія маньчжурська - Aralia mandshurica Rupr. et Maxim., Арека катеху (бетельна пальма) -Areca catechu L., Арніка - Arnica L., Багно звичайне - Ledum palustre L., Барвiнок малий - Vinca minor L., б. великий - Vinca major L., Бобівник трилистий - Menyanthea trifoliuata L., Буркун жовтий (б. лікарський) - Melilotus officinalis (L.) Pall., Васильки справжні (базилік камфорний) - Осіmum basilicum L., Великоголовник сафлоровидний (рапонтикум, маралій корінь) - Rhaponticum carthamoides (Willd.) Iljin., Вороняче око звичайне - Paris quadrifolia L., Гармала звичайна - Peganum harmala L., Гіркокаштан звичайний (каштан кінський) - Aesculus hippocastanum L., Гірчак перцевий - Polygonum hydropiper L., г. почечуйний - P. persicaria L., гірчиця біла -Sinapis alba L., г. сарептська (г. сиза) - Brassica juncea (L.) Czern. (Sinapis juncea L.), г. чорна - B. nigra (L.) Koch. (S. nigra L.)., Гісоп лікарський - Hyssopus officinalis L., Гледичія звичайна (г. триколючкова) - Gleditsіа triacanthos L., Глечики жовті - Nuphar lutea (L.) Smith., Головатень звичайний (г. руський) - Echinops ritro L. (E. ruthenicus M.B.), г. шароголовий - E. sphaerocephalus L., Гранатник звичайний (гранат) - Punica granatum L., Дельфiнiй - Delphinium L., Деревій благородний - Achillea nobilis L., Діоскорея (ямс) -Dioscorea L., Елеутерокок колючий - Eleutherococcus senticosus (Rupr. et Maxim.) Maxim., Ефедра - Ephedra L., Женьшень - Panax ginseng C. A. Mey., Живокіст лікарський - Symphytum officinale L., Жовтозілля - Senecio L., Жовтушник сіруватий (ж. розлогий) -Erysinum diffusum Ehrh. (E. canescens Roth), ж. лакфіолевидний - E. cheiranthoides L., Жостір проносний - Rhamnus cathartica L., Заманиха висока (оплопанакс високий) - Echinopanax elatum Nakai., Звіробій звичайний - Hypericum perforatum L., з. плямистий - H. maculatum Crantz., іпекакуана (блювотний корінь) - Cephaёlis ipecacuanha Willd., Кавове дерево аравійське - Coffea arabica L., Картопля - Solarium tuberosum L., катарантус рожевий (барвінок рожевий) - Catharantus roseus (L.) G. Don., (Vinca rosea L.), Кокаїновий кущ - Erythroxylon coca Lam., Кола блискуча (к. загострена) - Cola acuminata Schott et Endl., Коноплі - Cannabis L., Копитняк європейський - Asarum europaeum L., Крушина вільховидна (к. ламка) - Frangula alnus Mill. (Rhamnus frangula L.), Купина -Polygonatum L., Лавровишня - Laurocerasus officilalis Roem., Латаття біле - Nymphaea alba L., Лимонник китайський - Schisandra chinensis (Turcz.) Baill., Луківка надморська (морська цибуля, ургінея, дримія) - Scilla maritima (Torn.) L. Urginea maritima (L.) Baker. (Drimia maritima), Льонок звичайний - Linaria vulgaris Mill., Мак - Papaver L., Маклея дрібноплода - Macleaya microcarpa (Maxim.) Fedde., Материнка звичайна - Origanum vulgare L. (O. dilatatum Klok.), Мачок жовтий - Glaucium flavum Crantz., Мигдаль звичайний -Amygdalus communis L., Мильнянка лікарська - Saponaria officinalis L., Молочай - Euphorbia L., Обвійник грецький - Periploca graecaL., Олеандр звичайний - Nerium oleander L., Омела біла - Viscum album L., Осока парвська - Carex brevicollis DC., Папороть чоловіча (щитник чоловічий, дрiоптерис чоловiчий) - Dryopteris filix-mas (L.) Schott., Пасифлора інкарнатна (страстоцвіт мясо-червоний) - Passiflora incarnata L., Паслін дольчастий - S. laciniatum Ait., п. чорний - S. nigrum L., Пастернак посівний - Pastinaca sativa L., Перець стручковий однорічний - Capsicum annuum L., Перець чорний - Piper nigrum L., Печіночниця звичайна - Hepatica nobilis Garsanet., Пижмо звичайне - Tanacetum vulgare L. (Chrysantemum tanacetum vis.), Півники жовті - Iris flavum L., Півонія незвичайна (марїн корінь) - Paeonia onomala L., Підмаренник справжній - Galium verum L., піретрум (маруна) - Pyrethrum L., Плаун баранець (баранець звичайний) - Lycopodium selago (L.) Bernch. ex Schrank et Mert., (Huperzia selago (L.) Bemh. ex Schrank et Mart.), Полин цитварний (п. сантонінський) - Artemisia cina Berg., (A. santonica L.), Примула - Primula L., Псоралея - Psoralea L., Раувольфія зміїна - Rauwolfia serpentina Benth, Рута - Ruta L., Рутвиця мала - Thalictrum minus L., р. смердюча - Th. foetidum L., Секуринега напівчагарникова - Securinega suffruticosa (pall.) Rehd., Скополія - Scopolia L., Смоковниця звичайна (інжир, винна ягода) - Ficus саriса L., Софора (стифнолобіум) - Sophora L., Спориш звичайний (гірчак звичайний) - Polygonum aviculare L., Стефанія гола -Stephania glabra (Boxb) Miers., Cтрастоцвіт мясо-червоний (пасифлора інкарнатна) - Passiflora incarnata L., Строфант - Strophantus L., Сферофіза солонцева - Sphaerophysa salsula (Pall.) DC., Термопсис - Thermopsis lanceolata L., Тирлич - Gentiana L., Тютюн -Nicotiana L., Унгернія - Ungernia L., Фізостигма отруйна - Physostigma venenosum Bulf., Хінне дерево - Cinchona succirubra L., Хміль звичайний - Humulus lupulus L., Хрін звичайний - Armoracia rusticana Gaertn., Mey. et Scherb., Циміцифуга (клопогін) - Cimicifuga L., Чемериця Лобеля (ч. біла) - Veratrum lobelianum Bernh., Чемерник - Helleborus L., Чилібуха отруйна (блювотний горіх) - Strychnos nux vomiсa L., Чистотіл звичайний - Chelidonium majus L., Шавлія лікарська - Salvia officinalis L., Якірці сланкі - Tribulus terrestris L., Ясенець - Dictamnus [3]

.3 Історія деяких отруйних рослин

Плауни і хвощі (Lycopodiopsida і Equisetopsida)

Ці два самостійних відділу (типу) вищих рослин, що колись належали до одного укрупнених типу папоротеподібних, є найдавнішими сухопутними рослинами на Землі.

Сучасне число видів їх дуже невелика, хвощі взагалі представлені єдиним родом (Equisetum). Є досить примітивними представниками вищих, не мають достатньо складних розчленованих пагонів. Хвощі й плауни виробили різну тактику захисних пристосувань від поїдання. Тіло Хвощеподібні в значній мірі просякнуте солями кремнієвої кислоти (хвощі, старовинне полірувальні засоби для дерева і металів), тверді частинки якої викликають механічні пошкодження і подразнюють слизові травного тракту, приводячи до серйозних розладів. Не чіпають окремневшіе пагони хвощів комахи і равлики. Саме за рахунок слабкої доступності тіла хвощів до розкладання мікроорганізмами збереглися найрізноманітніші скам'янілі залишки древніх хвощеобразних.

Плауноподібні виробили досить досконалі пристосування хімічного захисту. В їх хімізмі важливе місце займають речовини, що відносяться до категорії псевдоалкалоідов. Тому вони практично не поїдаються травоїдними тваринами, комахами, равликами і т.п.

Рід Плаун - Lycopodium

Сімейство Плауновие - Lycopodiaceae

Наявність алкалоїдних речовин встановлено у всіх європейських видів плаунів. Отруйні надземні та підземні частини рослин (спори практично нешкідливі і вживаються під назвою «лікоподій» як дитячої присипки).

З плаунів виділені речовини алкалоїдний природи: аннонотінін - С16Н21О3, лікоподіі - C16H25NO, обскурін C18H28N2O (п. однорічний - L. annotinum L.), клаватін-C16H25NO2, клаватоксін - C17H27NO2, компланатін (п. булавовидний - L. clavatum L. і п . сплюснутий - L. complanatum L.; обидва види містять також лікоподіі і обскурін). Зміст отруйних алкалоїдів в «траві» плаунів досягає 0,37-0,40%.

Токсичні речовини плаунів роблять сильний вплив на ЦНС.

Плавун-Баранець (Баранець звичайний) - Lycopodium selago L.

[Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mart.]

Сімейство Плаунові - Lycopodiaceae

Вічнозелений трав'янистий багаторічник заввишки 10-20 см, зі слабко розвиненими країнами і дрібними, загостреними щільно сидять листям. Галуження дихотомічне; спорангії в пазухах верхівкових або серединних листків, кулясті, жовтуваті, на коротких ніжках; у «живонароджених» форм в пазухах листків виводкові бруньки. Спороношення: квітень-червень.

Поширення. Має циркумполярної ареал, виростаючи в СРСР по широті від Нової Землі до Кавказу; темнохвойная тайга і гірські хвойні ліси. Дуже рідкісний вид.Особливий підвид - L. selago subsp. arctica (Tolm.) Love зустрічається в рівнинних і гірських тундрах Півночі; на Далекому Сході виділяються підвиди - L. selago subsp.chinensis (Christ.) Love і L. selago subsp. serrata (Thunb.) Love.

Отруйні органи. Надземна частина («трава»).

Хімічний склад і механізм токсичної дії. Містить токсичні алкалоїди: селагін, клаватін, клаватоксін, лікоподін, нікотин. Мають нейротропним дією. Селагін (1-2%-ний розчин) звужує зіницю, в токсичних дозах викликає блювоту, знижує м'язовий тонус, пригнічує дихання. Лікоподін за токсичністю перевищує клаватін.

Плавун-Баранець Lycopodium selago

Основна дія нікотину направлено на Н-холінреактівниє системи ВНС та ЦНС, де він надає двофазний ефект: нетривалий збудження переходить в виражене гальмування; в малих дозах нікотин збуджує хеморецептори каротидного клубочків, рефлекторно стимулюючи подих і підвищуючи АТ. У токсичних дозах викликає судоми:

нікотин

Картина отруєння: Отруєння настає при поїданні трави (жування дітьми, інші випадкові отруєння) та передозуванні лікарських препаратів (високотоксичних).

Основні симптоми: нудота, блювота (або часті позиви на блювоту), головний біль, запаморочення, відчуття оніміння мови та тяжкості у всьому тілі. У важких випадках - миготлива аритмія серця, непритомність, колапс.

Перша допомога. Промивання шлунка, призначення активованого вугілля, при блювоті ковтання шматочків льоду.

Практичне значення. Лікарський (лікування хронічного алкоголізму і нікотинізм)

Рід Хвощ - Equisetum

Сімейство хвощевие - Equisetaceae

У СРСР виростає близько 15 видів хвощів, дуже схожих по морфології і хімічному складу. Найбільш поширені: хв. лісовий - Е. sylvaticum L., хв. луговий - Е. pratense L., хв. польовий - Е. arvense L., хв. топяной - Е. fluviatile L., хв. болотний - Е. palustre L., хв. зимуючий - Е. hyemale L.

Всі хвощі - багаторічні спорові трав'янисті рослини, в основному мезогігрофіти і гігрофіти. Добре розвинене повзуче підземне кореневище. Стебла високі, прямостоячі, членисті, ребристо-борознистих, тверді (окремневающіе), зелені або бурі, всередині порожнисті. Від добре виражених вузлів, прикритих піхвами з зрощених скорочених лускоподібний листя, відходять бічні гілочки, іноді вдруге розгалужені. Галуження мутовчатое (у деяких видів відсутній). Спороносні колоски частіше розташовуються на верхівці головного втечі або на особливих «генеративних» пагонах (хв. польовий).

Отруйні органи. Вся рослина.

Хімічний склад і механізм токсичної дії. Є вказівки про наявність токсичних алколоїдів (палюстрін - C17H29N3O2; хв. Болотний, хв. Топяной).

Токсична дія викликають також тіаміназоподібні сполуки, ферментативно ращепляются вітамін В1 (тіамін). Є також сапоніни (еквізетонін), флавоноїди.

Крім того, шкодочинність хвощів визначається високим вмістом в їх тканинах солей кремнієвої кислоти (механічні пошкодження слизових, посилення всмоктування токсичних речовин).

Картина отруєння. Є вказівки на токсичний вплив хвощів болотна і болотного і в меншій мірі хвощів польового і зимующего на коней, у яких вони викликають захворювання під назвою «шатуна» (після випасу на заболочених луках). Хвощі надають свою дію після деякого часу (через 40-87 днів). Перші ознаки отруєння: розширення зіниць, зміна поведінки (підвищена агресивність). Одночасно з'являються парези та паралічі м'язів задніх кінцівок. Хода стає невпевненою, хиткою, до настання повного знерухомлення. Виявляються ознаки гострого гастероентеріта, сеча темніє (білок). В деяких випадках - порушення серцевої діяльності.

У великої рогатої худоби при поїданні хвощів відзначаються розлади травлення, загальна млявість, швидке схуднення. При неприпинення годування сильно засміченим хвощами сіном можливий летальний результат. У вагітних тварин відбуваються аборти, у лактуючих - зниження надоїв і псування молока (стає водянистим, синюватим).

Перша допомога. Припинення годування недоброякісним сіном і т.п.

Практичне значення. Засорітелі сінокосів і пасовищ; польові бур'яни (хвощ польовий та ін); лікарський (хвощ польовий); абразивний шліфувальний матеріал; молоді пагони деяких хвощів (особливо з підроду Hippochate) хороший корм для диких і домашніх тварин; молоді спороносні пагони хвоща польового (« пестушки ») раніше вживалися в їжу в сирому вигляді.

Папороті (Pteridopsida)

Папоротевидні являють собою найбільш давню групу вищих рослин. Однак і в даний час папороті відіграють помітну роль у складанні рослинного покриву, будучи субдомінанта багатьох лісових асоціацій, внаслідок чого велика ймовірність зустрічі з ними (і їх токсичними властивостями) населення. З давніх пір в уявленні багатьох народів папороті зв'язуються з різними забобонами і легендами, що багато в чому обумовлено отруйними властивостями значної частини папоротніковідних.

У флорі СРСР зустрічається до десяти видів отруйних папоротей, що відносяться до трьом провідним пологах, поширених у різних природних зонах (крім аридних областей). Найбільш токсичні представники відомі в роді щитовник - Dryopteris.

Щитовник чоловічий (папороть чоловічий) - Dryopteris filix-mas (L.) Schott. (Рис. 85)

Сімейство Многоножковие - Polypodiaceae

Великий перистолисті папороть заввишки 40-100 см, з товстим одревесневающим кореневищем; листя двічі перисті з загостреними частками першого порядку і закругленими - другого; спорангії в округлих сорусах, що утворюють два чітких ряду уздовж середньої жилки з нижньої сторони листа. Спороношення: кінець червня-вересень.

Щитовник чоловічий Dryopteris filix-mas

Поширення. Лісові області європейської частини СРСР (крім північного сходу); острівні ділянки ареалу - Північний Кавказ і Закавказзя, Кольський півострів, гірські ліси Криму; в хвойних (на багатих грунтах), змішаних і широколистяних лісах; зарості.

Отруйні органи. Кореневище (в надземних частинах - мінімум діючих речовин).

Хімічний склад і механізм токсичної дії. Кореневища містять похідні флороглюцину: філіксовую кислоту (філіцін), флаваспідіновую кислоту, аспідінол, ал'баспідін.

альбаспідін

флаваспідінова кислота R = H

флаваспідін R = OCH3

Екстракти з висушеного кореневища надають антигельмінтну дію, паралізуючи переважно стрічкових глистів.

Картина отруєння. Отруєння настає в результаті передозування препаратів чоловічої папороті і при самолікуванні. Активні речовини папороті є жиророзчинними. Одночасний прийом разом з ними харчових жирів або масляних лікарських препаратів (наприклад, касторової олії) може посилити їх всмоктування і викликати інтоксикацію. Основні симптоми: нудота, блювання, пронос, болі в животі, головні болі і запаморочення, розлад зору. Розвивається сонливість, артеріальний тиск знижений, слідом за втратою свідомості починаються клоніко-тонічні судоми, що змінюються наступним паралічем (захоплює дихальну мускулатуру). У вагітних може бути викидень. При значній інтоксикації можливі ускладнення у вигляді жовтяниці, атрофія зорового нерва.

Перша допомога. Тривалий промивання шлунка водної суспензією активованого вугілля, сольові проносні, гаряче питво, грілки. Жири категорично протипоказані.

Практичне значення. Лікарський (антигельмінтну); дубильну; декоративне.

Інші види. Є вказівки про близьку хімізмі і аналогічному використанні щитник: Буша - D. buschiana Fomin., голчастого - D. carthusiana (Vill) Fuch., толстокорневіщного - D.crassirhizoma Nakai, ланцетно-гребінчастого - D. lanceolatocristata (Hoffm.) Alston, австрійського - D. austriaca (Jacq.) Woynar.

Аналогічною дією володіють види з родів: Athyrium - кочедижнік і Matteuccia - страусник.

У сімействі Polypodiaceae токсичні властивості знайдені у орляка звичайного (папороті-орляка) - Pteridium aquilinum (L.) Kuhn., Дія якого проявляється по типу авітамінозних активності проти тіаміну Орляк є засорітелям сіна і має кумулятивну дію. Його молоді пагони вживають у їжу, однак є вказівки про канцерогенну дію на травні органи підвиду орляка. P. aquilinum var. latiusculum, в якому виявлені токсичні сполуки птаквілозіт і шікімовая кислота. Токсична дія орляка передається також через молоко їли його тварин. Крім того, наголошується радіопротекторну дію токсинів орляка на кровотворну систему. «Листя» орляка володіють антисептичною активністю і застосовується як обгорткового матеріалу для зберігання овочів і фруктів (інгібується гниття).

Голонасінні (Gymnospermae)

Серед голонасінних представники, що володіють токсичною дією, відзначені в класах Гнетоподібні (Gnetopsida) і хвойних (Pinopsida). Це вже справжні насінні рослини зі складною анатомо-морфологічної структурою, що наближається до квітковим. Обидва класу відрізняються досить специфічним хімізмом.Гнетоподібні містять отруйні алкалоїди, хвойні - смолисті речовини терпеноідной природи. В СРСР Гнетоподібні представлені одним родом ефедра (хвойник) - до 20 видів. Різноманітність хвойних дуже велике (три сімейства, вісім пологів і більше 50 видів).

Рід Ефедра (хвойник) - Ephedra

Сімейство ефедровие - Ephedraceae

Дводомні ксерофітні безлисті невисокі чагарники до 1 - 1,8 м або чагарники (е. двухколосковая висотою 20 см). Молоді пагони ребристі, вічнозелені, членисті, вузли одягнені супротивними плівчастими лусками. Чоловічі колоски нечисленні, в пазухах лускоподібний листя; жіночі - більші, «одноколірні». «Плоди» (Ягодовідниє освіти, що оточують насіння) - соковиті, м'ясисті, округлі, здебільшого червоні.Спороношення навесні - на початку літа, «плоди» наприкінці літа.

Поширення. Південні, в основному середньоазіатські види; хв. двухколосковая («кузьмичева трава») - Е. distachya L. (Рис. 86) - також в європейській частині СРСР на Кавказі; хв. хвощевой - Е. equisetina Bge. - Також на Кавказі; хв.односім'яний - Е. monosperma С. А. МЕУ - Сибір, Далекий Схід; хв. рослий - Е. procera Fisch. et МЕУ - Кавказ; хв. середній - Е. intermedia Schrenk et Mayer - Середня Азія. Виростають в степах, пустелях, напівпустелях, передгір'ях і нижніх поясах гір; утворюють зарості.

Отруйні органи. Надземна частина («трава»); чоловічі рослини найбільш отруйні до і під час спороношення, жіночі - поступове підвищення токсичності до освіти «плодів».

Хімічний склад і механізм токсичної дії. У зелених пагонах містяться алкалоїди ефедрин і псевдоефедрин (просторові ізомери):

ефедрин і псевдо ефедрин

Ефедрин стимулює ?-і ?-адренорецептори, крім того підсилює вивільнення норадреналіну з симпатичних нервових закінчень. Під впливом ефедрину підвищується артеріальний тиск, збільшується серцевий викид. Ефедрин збуджує ЦНС, викликає занепокоєння, безсоння, тремор; в токсичних дозах - судоми.Картина отруєння. Основні симптоми - блювота, посилене потовиділення, анурія, шкірні висипи, безсоння, загальне нервове збудження, підвищення артеріального тиску, тремор кінцівок, розлади дихання.

Перша допомога. Промивання шлунка суспензією активованого вугілля в 2%-ном розчині гідрокарбонату натрію або 0,1%-ном розчині перманганату калію.

Практичне значення. Лікарський (адреноміметичну); засмічувачі пасовищ (іноді викликає масові отруєння тварин, особливо при поїданні-під снігу); отруєння молока; з «ягід» хвойники двухколосковая (під назвою «степова малина» варять варення, за смаком нагадує мед.Конвалія травнева - Convallaria majalis L. (Рис 109)

Сімейство Лілійні - Liliaceae

Корневищний багаторічник (15-20 см) з двома великими овальними листками; квіткова стрілка з бурими лусками; квітки дрібні, білі, округлоколокольчатие, з приємним запахом; плоди - жовтувато-оранжеві або червоні ягоди. Цвіте: травень-початок червня, плоди дозрівають: кінець липня-серпень.

Конвалія травнева Convallaria majalis

Поширення. Європейська частина СРСР (від південної тайги до лісостепу); екологічний діапазон - широкий (сухі і вологі місцеперебування, хвойні та листяні ліси); зарості; скорочує внутрішній ареал через непомірне збору і деградації лісів.

Отруйні органи. Вся рослина і плоди (можуть поїдатися дітьми).

Хімічний склад і механізм токсичної дії. Містить сапонін конвалларін і ряд серцевих глікозидів (конвалламарін, конваллатоксін тощо), за структурою аглікону відносяться до групи строфантідін та ін Дія глікозидів конвалії подібно такого у наперстянки (див. с. 235). Сапонін конвалларін подразнює слизову шлунково-кишкового тракту, викликає пронос, діє на нирки (посилює сечовиділення).

Картина отруєння. Отруєння може настати при поїданні ягід конвалії (особливо дітьми), при передозуванні його лікарських препаратів. Відомі смертельні випадки після того, як була випита вода, в якій стояли конвалії. Зареєстровано отруєння конвалією качок і гусей, скльовували викинуті букети. Проте лисиці і інші псові можуть поїдати без шкоди ягоди конвалії у великих кількостях, використовуючи їх як глистогінний засіб.

Симптоми отруєння та перша допомога: див наперстянка (с. 236).

Інші види. Конвалія закавказький - С. transcaucasica Utkin ex Grossh (Північний Кавказ, Закавказзя, Гірський Крим) і л. Кейске (С. keiskei Mig.) (Південь Далекого Сходу) - подібні по морфології, лікарському і отруйного значенням (перший вид часто не відокремлюють від л. Травневого, вважаючи його лише географічної різновидом). Аналогічним, але більш слабким отруйним дією володіють містять серцеві глікозиди та сапоніни представники лілійних з родів купена (Polygonatum), вороняче око (Paris) і птіцемлечнік (Ornithogalum).

Красавка, Белладонна («Сонна одуру») - Atropa bella-donna L.

Сімейство Пасльонові - Solanaceae

Високий залізисто-опушений багаторічник (60-150 см і більше) з многоглавий циліндричним кореневищем, великими (до 20 см) листям (верхні - засаджені попарно); квітки великі (2-3 см) з буро-фіолетовим або брудно-пурпуровим віночком, зсередини - буруватим або жовтим з фіолетовими жилками; плід - двухгнездная чорна ягода (зовні схожа на вишню), у рослин з жовтими квітками ягоди бліднокрашених. Цвіте: червень-вересень; плоди: липень-вересень.

Поширення. Західна Україна, Крим, Кавказ, дуже рідко (Червона книга СРСР); в гірських лісах по освітленим місцям на вологих грунтах. Розводиться як лікарська (у тому числі в помірній зоні). Деякими дослідниками кавказька різновид з більш світлими квітками виділяється в якості самостійного виду A. caucasica Kreyer.

Отруйні органи. Вся рослина і плоди; отруйний мед.

Хімічний склад і механізм токсичної дії. Отруйні властивості обумовлені алкалоїдами атропіном, гиосциамин, скополаміном.

Белладонна (беладона) Atropa belladonna

Картина отруєння. Отруєння настає частіше при поїданні ягід (особливо дітьми). При роботі на плантаціях і зборі дикорослого сировини токсичну дію беладони може проявлятися від дотику руками до обличчя, очей і т. п. Небезпечним стає медозбір поблизу плантацій беладони, охоче відвідуваною бджолами, які, як і в інших випадках (див. багно, аконіт, блекота), самі не отруюються. Мед з квіток беладони має темний (червоно-коричневий) колір, густу консистенцію і злегка гіркуватий присмак.

Симптоми отруєння та перша допомога (див. блекота чорна, с. 188).

Практичне значення. Лікарський (спазмолітичну, болезаспокійливу і др.; використовується в офтальмологічній практиці для розширення зіниць); сік беладони використовується в народній косметиці для додання очам особливої краси і виразності шляхом розширення зіниць (звідси така назва рослини - беладона - прекрасна жінка), що може привести до значним розладів зору і загального отруєння. На плантаціях беладони слід розставляти попереджувальні знаки про значну токсичності рослини і його плодів.

.4 Токсикологічна класифікація отруйних рослин. Механізми токсичного захисту

В науці існують різні класифікації отруйних рослин, заснованих головним чином на специфіці складу або токсичної дії біологічно активних речовин БАР.

Серед отруйних рослин виділяється:

безумовно отруйні (з підгрупою особливо отруйних), та

умовно отруйні (отруйні в певних місцях зростання, умовах середовища, при неправильному зберіганні сировини, ферментативній дії грибів та мікроорганізмів).

Багато видів астрагалу (Astragalus sp.) стають отруйними, лише зростаючи на грунтах із підвищеною кількістю селену Se; токсичність пажитниці пянкої (Lolium tumentum l.) виникає внаслідок дії паразитуючого на зернах гриба (Stromatinia tumenta); отруйний глікоалкалоїд соланін накопичується в бульбах картоплі, що позеленіла на світлі чи перезимувала в грунті.

В сучасній літературі отруйними прийнято вважати ті рослини, які виробляють токсичні речовини (фітотоксини), які в незначних кількостях викликають негативний вплив, ураження та смерть організму тварини чи то людини. Однак в такому визначенні міститься певна межа умовності, наприклад, одна із важливих кормових культур - конюшина (Tripholium sp.) при пророщуванні в умовах мякої зими (із ізотермою січня вище + 5 0 С) накопичує в молодих пагонах значну кількість ціаногенних глікозидів (даючих при розщепленні синільну кислоту). Таким чином конюшина захищається від знищення різними видами тварин, що проявляють ранню активність в умовах теплої зими. В протилежному випадку рослина не могла б протистояти обїданню, так як ростові процеси та обмін речовин в цей час досить уповільнені. Влітку нарощування пагонів робить неможливим повне знищення пагонів конюшини, тому подібного механізму вже не існує. Після періоду активної вегетації конюшина стає цінною кормовою культурою [Орлов, 1990].

Токсичний захист є найголовнішим серед таких оборонних стратегій рослин, як озброєння голками, восковою кутикулою, інтенсивне нарощування пагонів і т.п. Ця особливість пояснюється специфікою структури клітин рослинних організмів; рослини на відміну від тварин не володіють спеціалізованим скелетом, тому їх опорні структури складаються із потовщених клітинних оболонок, що є перешкодою до активного фагоцитозу та транспорту.

Не маючи можливості приховатися від нападника у вигляді фітотрофів (лабільних організмів), або поглинути шляхом фагоцитозу бактерій та комах, рослина накопичує репелентні речовини [Орлов, 1990]. Речовини, що мають властивість відштовхувати різні види живих організмів. В якості репелентів виступають синтетичні сполуки, що відносяться до різних хімічних груп, володіючих різною по продовжуваності відлякування діією.

По механізму дії розрізняють ольфакторні репеленти (що діють на відстані), контактні препарати, діючі при безпосередньому контакті поверхні. Продовжуваність захисної дії пояснюється дозою речовини, метеорологічними факторами, відстанню між рослиною та істотою, що загрожує [Вел. Мед. Енц., Т.22, 1984].

Накопичення репелентів у рослин має вигляд масового продукування великої кількості захисних сполук (антибіотиків, фітонцидів, алкалоїдів та інших речовин).Гіркий смак, різкий неприємний запах, збільшення кількості вмісту ефірних масел, глікозидів, сапонінів, смол, кислот, танінів; оксалатів та інших отруйних, їдких або вяжучих речовин - основні засоби боротьби за самозбереження у рослин.

Підвищена токсичність представників аридної флори пояснюється значними перешкодами регенерації пошкоджених рослин в умовах перегріву та малої кількості вологи, тому поряд із використанням пристосувань до перенесення несприятливих умов (сукулентність, кутикула, опушення, ефірні випари, що знижують поверхневу температуру) ксерофіти також виробили засоби захисту, які можуть носити як спеціалізований, так і універсальний характер, одночасно захищаючи рослини від несприятливих умов так і нападу.

Багато рослин деревної та кущової форми (дубові, букові, розоцвіті, голонасінні) містять велику кількість танінів, які не є прямими токсикантами, але перешкоджають поїданню рослин із-за своєї концентрації (кора дуба містить велику кількість дубильних речовин, у голонасінних різних типів смоли).Значний вміст дубильних речовин деревині скумпії (Cotinus coggugnia Scop. Anacardiacea) робить її досить стійкою до гниття, інгібуючи життєдіяльність мікроорганізмів.

В екстремальних аридних умовах розвивається жорстка конкуренція між самими рослинами за незначні ресурси середовища. Тому рослини виробили інший механізм хімічного захисту алелопатію, яка проявляється у пригніченні найближчих сусідів через повітряні та кореневі виділення (а також при розкладанні опалого листя) терпеновими фітотоксинами одночасно отруйними і для тварин. В звязку з цим багато представників аридної флори багаті терпеноїдами [Скляревскій,1964].

Найбільш досконалим визначають механізм дистанційного хімічного захисту за допомогою токсичних виділень в оточуюче середовище. При цьому токсичні речовини починають діяти до того, як рослині було нанесено пошкодження (попереджуючий удар). Відомі випадки ураження людини та тварин ефірними виділеннями ясенця голостовбчикового (Dactamnys gymmostylis Stew., Rutales). До механізмів дистанційного хімічного захисту зачисляють і алелопатію (Орлов, 1990), (вплив продуктів життєдіяльності однієї рослини на життєдіяльність іншої. За продуктами виділення поділяють на:фітотоксини та коліни. Фітотоксини володіють антибіотичною та асептичною дією. Коліни в свою чергу пригнічують обмін речовин у вищих рослин) [Вел. Мед. Енц., Т.23, 1984].

В нормальних умовах зростання помітна швидка регенерація пошкоджених рослин, тому сприяють умови середовища, також проявляють механізми токсичного захисту.

Наприклад, багато різних кормових культур род. Poaceae та Fabaceae, на різних стадіях формування є ціаногенними рослинами, що дозволяє захищати молоді пагони від поїдання тваринами. Ціаногенна активність характерна і для представників род. Juncaceae, ситникових, які нерідко поїдаються, як дикими, так і домашніми тваринами.Іноді рослина застосовує механізм токсичного захисту шляхом відходів свого метаболізму. Відомо, наприклад, значне накопичення солей щавелевої кислоти (до 1-1,3% в клітинному соці) представників род. Rumex, Oxalis, Rheum, які володіють привабливим для поїдання листям. Однак тварини їх не торкають, так як оксалати, що містяться в рослинах, призводять до сильного порушення обміну речовин в тваринному організмі. Моногідрат оксалату калію заміщує кальцій в крові і осаджує його у вигляді нерозчинного оксалату кальцію, що призводить до уповільнення часу звертання крові. Заміна кальцію калієм може також призвести до сильного збудження ЦНС аж до судомного стану. Крім того, оксалат кальцію осаджується у нефронах нирок, викликаючи цим нефрити та уремію [Орлов,1990].

Багато авторів з тих чи інших позицій вважають, що фітонциди - один із найважливіших факторів природнього неспецифічного імунітету рослин, один із складників комплексу захисних апаратів, універсальної якості рослинного організма, що виникли і розвинулися в процесі спряженої еволюції рослин, сапрофітних та фітопатогенних організмів.

Сформульована теорія імунітету рослин, заснована на визначенні фітонцидів в якості важливого фактору імунітету рослинних організмів. Що стосується специфічного та неспецифічного імунітетів у рослин, виходимо із твердження І.І. Мечникова про те, що специфічний імунітет завжди буває видозміною неспецифічного. Фітонциди, як розглядав Токін Б.П., - це відокремлений, призначений тільки для захисту фактор, а в звязку із загальними проявами життєдіяльності рослин, відіграє важливу роль в їх метаболізмі, різних фізіологічних процесах [Айзенман,1984].

Підтверджуючи теорію фактичними даними, підкреслюється важлива роль динамічності фітонцидоутворення у рослин, залежність ступеня продукції фітонцидів від умов, і явну кореляцію між мінливістю імунітету та зміною фітонцидних якостей рослин [Вердеревский,1959].

При вирішенні питання про роль фітонцидів у імунітеті рослин потрібно виходити із положення, що взаємовідносини між рослинами та фітопатогенними організмами неоднорідні на всіх етапах еволюції паразитизму; схематично намічаються градації цих взаємовідносин, і відповідно різні значення фітонцидів в цьому явищі.

Фітонциди є одним із факторів, що стримуює процес паразитування сапрофітних форм; фітонциди грають помітну роль і в стійкості до факультативних паразитів, однак в цьому випадку не є єдиною причиною імунітету . Ще менше значення фітонцидів при облігатному паразитизмі, де вирішальна роль належить активному опору рослин (надчутливі реакції утворення фітоалексинів) [Горленко, 1957].

На протязі останніх десятиліть в літературних джерелах багатьох країн стверджується думка про те, що в імунітеті рослин проти інфекційних захворювань велику роль відіграє властивість рослин синтезувати своєрідні антибіотики, названі фітоалексинами. Вони є особливим класом індукованих фітонцидів вищих рослин [Айзенман, 1984].

Згідно Мюллера та Боргера (Muller und Borger, 1940) фітоалексини відсутні у фізіологічно нормальних або не інфікованих тканинах, і утворюються в них у відповідь на інфікування патогенними грибами або продуктами їх життєдіяльності; досліджені тільки в живих тканинах. Їх можна визначити, як антибіотичні речовини вищих судинних рослин, що володіють здатністю швидко накопичуватись у кількостях, що викликають антимікробну дію та грають захисну роль проти паразитів, і є частиною комплексу механізмів фітоімунітету. Існують відомості про їх роль в стійкості рослин проти вірусів, бактерій, нематод та деяких комах.

Виявлено, що фітоалексини можуть утворюватись у відповідь на інші впливи, наприклад, на хімічні речовини (при обробці ними рослин), та під впливом інших подразників (УФ випромінювання,..). Вміст фітоалексинів, хоч і в низькій концентрації, спостерігався і в тканині рослин, які раніше не заражувалися, однак у відчутних концентраціях виникають тільки при інфікуванні [Метлицкий, 1981].

Виявлено [Метлицкий, Озерецкавская, 1981], що у кожного виду, роду іноді родини утворюються фітоалексини певної хімічної природи. Так рослини пасльонових, Solanaceae, утворюють фітоалексини сесквітерпенової будови; бобових, Fabaceae ізофлаваноїди; складноцвітих Asteraceae - поліацетилени. В одного і того ж виду рослин відмічено утворення не одного, а двох, іноді більше фітоалексинів. Наприклад, картопля (Solanum tuberosum, род. Solanaceae) утворює ряд сесквітерпенових сполук - решитин, любімін [Айзенман,1984].

Виділені індуктори - решитин та любимін належать до високомолекулярних вуглеводовмісних сполук. Два із них (глюкан- та маннан- місткі протеїди) знайдені в складі клітинної стінки паразита, третій найбільш активний локалізовано внутрішньоклітинно, і є ліпоглікопротеїдом (ЛГП),котрий містить 60% ліпідів, 35% вуглеводнів та 5% білку. За індукуючу активність відповідає ліпідна частина молекули. Захисну дію препарату ЛГП після лабораторних досліджень було підтверджено в умовах польового досліду. Загальний вміст цих сполук сприяє досягненню кількості достатньої для смерті паразиту [Чалова,1957].

Утворення кожним видом (іноді родиною) ідентичних, а порядком - структурно близьких сполук свідчить про певну специфічність. З іншого боку, кожен фітоалексин може утворюватись у даного виду рослин у відповідь на інфікування паразитами та грибами; при накопиченні у відповідних концентраціях інгібувати ріст багатьох із них. У звязку із таким неспецифічним чинником може виникати сумнів щодо призначення їх до факторів імунітету. Однак [Метлицкий, 196] відзначив, що фітоалексини у цьому відношенні не виключення; інтерферон також видоспецифічний з точки зору господаря, який його продукує та вірусонеспецифічний по своїй захисній дії проти вірусів.

Фітоалексинам властивий широкий спектр дії - інгібування росту паразитних грибів, бактерій, нематод та ін. Вони сильно пригнічують неспеціалізовані до даного виду рослин гриби, ніж спеціалізовані.

Фітоалексини є кінцевим продуктом зміненого обміну речовин, на який рослина переключається у відповідь на інфікування, продуктом взаємної дії двох систем обмінів: рослини господаря та паразита. Утворення обумовлене геномом рослини господаря, а не паразита. Метаболіти паразитних грибів в синтезі фітоалексинів не беруть участі, а лише виконують роль індукторів утворення. Індукція проходить в результаті розпізнавання рослинами проникаючого патогенну. Метаболіти паразитних грибів, які господар використовує для розпізнавання та включення на цій основі захисних реакцій, в тому числі і утворення фітоалексинів. Показано, що ними є високомолекулярні вуглеводовмісні сполуки, які індукують захисні реакції рослин в концентраціях 10-9 - 10-13 моль. Передбачається, що індукторами є, як би антигенною детермінантою, для розпізнавання рецепторними білками на мембранах клітин. З їх допомогою вдається включати захисні реакції у чутливих форм рослин [Айзенман,1984]/

ВИСНОВОК

Отруйні рослини - рослини <#"justify">ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1.Муравьева Д.А. Тропические и субтропические лекарственные растения. - М., 1997; 2.

.Даниленко В.С., Родионов П.В. Острые отравления растениями. - К., 1981;

.Гусинін І.А. Токсикологія отруйних рослин - М., 1962;

.Никитин А.А., Панкова И.А. Анатомический атлас полезных и некоторых ядовитых растений. - Л., 1982;

. Голиков С.И. Профилактика отравлений в быту. - М., 1975;

.Трахтенберг М.И. Книга о ядах и отравлениях. - К., 2000.

.Вел. Мед. Енц., Т.22, 1984

. К. Корневэн, «Ядовитые растения» (СПб., 1895);

.И. Натансон, «О семенах полевого куколя» (СПб., 1867);

. Грин, «Растворимые ферменты и брожение» (Москва, 1905);

Варлих.В. «Русские лекарственные растения»

.Українська Радянська Енциклопедія

13. В.Я. Заячук, М.В. Косінський Класифікація та морфометричні показники отруйних рослин Поділля / Науковий вісник НЛТУ України Збірник науково-технічних праць. - 2005, Вип. 15.2.

.Ю.О. Ластухін Хімія природних органічних сполук: Навч.посібник. - Львів: Національний університет "Львівська політехніка" (Інформаційно-видавничий центр "Інтелект+" Інституту післядипломної освіти), "Інтелект-Захід", 2005. - 506с

.Липа О. Л. [та ін.]. Отруйні та шкідливі рослини флори УРСР. К., 1938.

. Полішвайко М. Н. Отруйні, лікарські та шкідливі рослини. К., 1975.

. Отруйна рослина. Вікіпедія [Електронний ресурс] / <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%82%D1%80%D1%83%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0>

. Отруйні рослини [Електронний ресурс] / <http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/3144/otrujni-roslini>

. Ядовитые растения. Видиатека [Електронний ресурс] / <http://ru.wikisource.org/wiki/%D0%AD%D0%A1%D0%91%D0%95/%D0%AF%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%82%D1%8B%D0%B5_%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%8F>

. Отруйні рослини [Електронний ресурс] / <http://ua-referat.com/%D0%9E%D1%82%D1%80%D1%83%D0%B9%D0%BD%D1%96_%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B8>