Історичні віхи та характерні тенденції розвитку політичної розвідки

Міністерство освіти і науки України

Факультет політичних наук

Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики


Доповідь на тему:

Історичні віхи та характерні тенденції розвитку політичної розвідки


Миколаїв - 2013

Історія розвідки - надзвичайно цікавий та захоплюючий матеріал для будь-якого дослідника і читача. Серед присвячених їй розробок класичною працею була і залишається книга Р. Роуана «Нариси секретної служби. З історії розвідки». Українську проблематику історії розвідки розкрито в роботах Д. Вєдєнєєва, В. Сідака, О. Уривалкіна та інших вітчизняних дослідників.

Починаючи «ab ovo» - від тих відомостей, які містяться у біблійних джерелах, дослідники, зазвичай, починають історію розвідки від Ноя або Мойсея. Отже, за часів «Великого Потопу» уціліли лише Ной, його домочадці та ті тварини, що були з ним у ковчегу і після закінчення дощу Ной випустив голуба і птах повернувся з листочком свіжої маслини. Він знайшов землю. Мешканці ковчега зійшли на сушу і рід людський продовжив своє існування. Таким чином, вважають деякі з дослідників, відбувся початок розвідувальної діяльності .

І все ж таки, якщо звертатися до біблійних джерел, то, на думку інших науковців, першу розвідувальну операцію здійснила Єва, коли, порушуючи заборону, з'їла яблуко, щоб отримати інформацію, яка приховувалася від неї та Адама. Таким чином, є підстави вважати, що саме Єва - перша біблійна розвідниця.

За часів первіснообщинного ладу людство гостро потребувало даних про оточуючий світ. Адекватна оцінка загроз та сприятливих чинників забезпечувала кращу життєздатність людства і прискорювала його еволюцію. Прагнення мати завчасну і вичерпну інформацію було породжено інстинктом самозбереження та самовиживання, що й можна розглядати як домінуючу в цей час закономірність виникнення розвідки. Доки не існував суспільний поділ праці, усі члени племені однаково займалися його справами, завдяки чому розвідувальна діяльність не виокремлювалася з інших видів суспільно-економічної активності, була часткою збирального способу виробництва, а відсутність політичних незгод та суперечностей у соціумі тривалий час позбавляла розвідку первісного суспільства політичного характеру.

Панування початкових форм релігійної свідомості призвело до виникнення обмеженого кола осіб, що займалися справами культу надприродних сил - шаманів і т.п., діяльність яких значною мірою ґрунтувалась на спостереженнях та випереджувальному отриманні специфічної інформації. До того ж серед мисливців та інших здобувачів засобів існування теж виокремлювалися найбільш кмітливі, здатні швидше і краще за одноплемінників «витягувати» з довкілля необхідні дані. Таким чином, можна вважати, що ще в додержавних формах організації суспільства (особливо на останньому етапі існування первіснообщинного ладу) розвідка, не стаючи суто політичною і фаховою, поступово починає входити до компетенції небагатьох. Втім, коли розвідувальні дані, якими користувалися релігійні та військові керівники, стосувалися владних питань або війн з іншими племенами (як відомо, війна с продовженням політики мирного часу), розвідка часом отримувала більш-менш виразний політичний характер.

Історія розвідки Стародавньою світу охоплює період виникнення, розквіту та кризи рабовласництва. Із розвитком суспільного виробництва, початком суспільного поділу праці, майнового розшарування та виникненням апарату публічної влади, розвідка все частіше набуває політичного спрямування. Що стосується політичного місця, яке посідали жерці в розвідці на початку Стародавніх часів, то це обумовлювалося такими чинниками: їх кращою обізнаністю з державними справами, навіть таємними; грамотністю, яка дозволяла упорядковувати інформацію; величезним впливом на всі верстви населення, у тому числі завдяки збиранню конфіденційних відомостей.

У стародавності починають користуватися певними засобами фіксації та передавання розвідданих. Так, під час розкопок бібліотеки ассірійського царя Ашурбаніпала (VII ст. до н.с.) археологами було знайдено глиняні листи в глиняних конвертах із донесеннями таємних агентів. Уже в той період задля звязку використовували поштових голубів та інших спеціально навчених птахів, застосовували первісні шифри.

Наступна особливість розвідки Стародавнього світу - це початок створення й використання розгалуженої системи передачі інформації у вигляді пошти. Практично в кожній країні функціонувала така система, але кожна мала свої характерні риси. Одним з піонерів цієї справи був Єгипет. Система швидкої доставки документів тут являла собою своєрідну естафету: інформація, написана на глиняних табличках, передавалась від одного гінця до іншого, які змінювались через певні відрізки шляху. У Давньому Китаї поштова система поділялась на два види: а) імперська, державна; б) феодальна - менш організована.

З плином часу спостерігалась тенденція вдосконалення та ускладнення системи інформування в усіх стародавніх країнах. Так, у Персії вістові царя були зобов'язані не лише доставляти пошту в усі куточки імперії, а й складати звіти про все побачене і почуте протягом подорожі.

У Римі було створено першу регулярну таємну службу зі спеціальним штатом курєрів на всіх стратегічно важливих дорогах - так було закладеїю основи знаменитої римської «курсус публікус» - державної поштової служби зв'язку всередині країни.

Наступна особливість розвитку розвідки Стародавнього світу - це початкова інституалізація спецслужб. Імперії Давнього Сходу, створені й скріплені залізом і кровю, засновані на насильництві та терорі, за своєю природою були неспроможні функціонувати без розвідувально-поліцейського інструменту влади.

Для захисту держав від зовнішніх та внутрішніх ворогів у стародавніх країнах виникають перші розвідувальні служби:

·служба зовнішньої розвідки в посольському апараті (прикладом можуть бути Візантія, де кожен посол мав свою агентурну розвідувальну мережу, шпигуни-посли Асірії, таємна дипломатична діяльність підготовлених агентів Давнього Китаю);

·служба внутрішньої розвідки в таємній поліції Єгипту га Асірії, імперська секретна служба та курєрська служба в Персії, служба політичного нагляду, котра займалась таємними спостереженнями за підозрілими особами і збирала компрометуючі відомості про можливих конкурентів у Римі;

·особлива придворна служба, яка: а) займалась первинним відбором відомостей, а в особливо важливих випадках влаштовувала інформатору аудієнцію у царя (Персія);

·служба спеціальних уповноважених, що проводила допит усіх підозрілих осіб та примушувала всіх чиновників надавати детальні звіти про свою діяльність (Асірія);

·служба стратегічної та тактичної розвідки (Давній Китай, Індія);

·специфічні служби: а) своєрідне «центральне бюро», яке контролювало роботу чиновників поштової служби та курєрів (Асірія); б) організація негласних розслідувань (Єгипет), створення посади цензора, який займається контролем офіційної кореспонденції імперії (Рим).

Із виникненням античних імперій посилилася потреба в розвідувальній інформації щодо об'єктів майбутніх завоювань. Спеціальна розвідувальна структура існувала вже у Візантійській імперії. У стародавності виникли та вдосконалювалися первісні методи та засоби розвідки і поєднання її з «таємними операціями», деякі з них застосовуються й досі:

·Підкуп. Потрібних людей - носіїв цінної інформації купували великими сумами грошей, високими посадами або роботою, званнями, відзнаками тощо.

·Вербування для передачі неправдивої інформації знатних осіб, воєначальників, послів, розкритих шпигунів.

·Постачання неправдивих свідчень, поширення чуток.

·Доноси секретних агентів.

·Використання принципу: «Розділяй і володарюй!» задля нацьковування ворожих країн одна на одну.

·Поштова цензура, перлюстрація пошти.

·Прийом «редагування інформації» - застосовується самими агентами, які боячись покарання за небажані або неприємні відомості, просіюють дані, відкидаючи «непотрібне».

·Засилання резидентів.

·Застосування шифру.

·Постійне стеження за придворними чиновниками.

·Різні способи передавання інформації: використання поштових голубів або навіть ластівок, система сигнальних вогнів, застосування незвичайних способів передачі таємних повідомлень: у наконечниках стріл, у тюках чи поклажах тощо.

Втім, на рубежі IV ст. до н.е. Схід значно випередив Захід у мистецтві розвідки, відмовляючись від послуг оракулів і віщунів

Отже, узагальнюючи огляд генезису розвідки у Стародавньому світі, можна констатувати, по-перше, що в той час поки ще відсутні спеціалізовані розвідувальні установи; розвідкою, у тому числі політичною, займаються найчастіше випадково та за сумісництвом різні інститути та особи. По- друге, внутрішня розвідка розвивається перш за все на ґрунті намагання утримати та посадити релігійну або світську владу, у той час як зовнішня - переважно в руслі воєнної діяльності. По-третє, велика частина того, що виникло тоді не зникло, а стало фундаментом для подальшого розвитку та вдосконалення розвідувальної діяльності.

Епоха середньовіччя у загальному баченні характеризується прогресом у сфері матеріальної культури і техніки (завдяки чому Європа захопила економічне і політичне лідерство у світі), формуванням сучасних держав, складанням нових форм влади та політичної культури, інститутів і методів управління, далекими мандрівками та великими географічними відкриттями, розвитком дипломатії, появою шедеврів світової культури. У той же час це - період політичної роздрібненості, багатополярності влади, міжусобиць, боротьби за верховенство між світською та церковною владою, тортур та вогнищ, інквізиції, алхімії, кривавих хрестових походів, спустошуючих епідемій чуми, панування диких забобонів тощо. Ця епоха (у Європі вона охопила V - першу половину XVII ст.) була дуже несхожою на своєму початку та у кінці в усьому, у тому числі й у розвідці.

Саме Візантія з її імператорами, розкішним штатом та кривавими дворовими переворотами була країною, яка особливо підходила для подальшого вдосконалення розвідувальної діяльності.

За межами Візантії у Європі рідко хто займався налагодженням розвідувальної служби. Більшість феодалів мало що знали навіть про землі або країни, розташовані не дуже далеко від їх володінь.

Однак у Європі того часу існувала могутня структура, що активно займалася розвідувійьною діяльністю, - це була християнська Церква. Церква мала свою розгалужену розвідувальну мережу майже у всіх країнах Старого світу. Щоправда, таємна служба в неї не виділялася як окрема організація. Проте безліч мандруючих ченців та весь апарат духівництва постійно збирали інформацію про поточну ситуацію на місцях. Ці повідомлення опрацьовувалися церковними особами, які керували духівництвом певного регіону чи країни, та надсилалися у Рим. Поступово римські папи стали одними з найбільш інформованих суб'єктів політичного життя Європи. Крім безпосередньо папських структур розвідкою також особливо діяльно займалися інквізиція та духовно-лицарські ордени (іоанніти, тамплієри та інші), а з 1534 р. - орден єзуїтів.

І все ж таки, більш цікавим і насиченим з точки зору історії політичної розвідки у Західній Європі було пізнє середньовіччя або ранній Новий час (кінець XV - перша половина XVII ст.) у зв'язку із початком створення національних європейських держав, формуванням абсолютних монархій, проведенням широкого кола таємних операцій. Однак і у цей період функції розвідки ще не диференціювалися від збирання інформації для правлячих державців. Часто розвідник виконував працю, яку незабаром стануть виконувати дипломатичні працівники, купці, вчені, журналісти. У XV столітті італійці зробили важливий внесок в організацію збору розвідувальних даних - встановили постійні посольства в інших країнах.

Суттєвий крок вперед у розвитку організаційної стрункості європейська розвідка зробила в XVI ст. У цьому зв'язку найчастіше згадують спеціального міністра поліції Френсіса Уолсінгама при дворі англійської королеви Єлизавети І. Багато в чому спираючись на зроблене до нього лордом Берлі та Ніколасом Трокмортоном, Уолсінгам першим створив професійну розвідувальну службу, дарма що примітивну. За прикладом Англії, на початку XVII ст. покращили організаційну структуру своїх розвідок Іспанія та Франція.

Середньовіччя у Східній Європі мало певну специфіку: якщо на Заході генезис феодалізму поклав край епосі стародавності десь у V ст., то на Сході виникнення ранньофеодальної держави затягнулося до кінця IX ст. Цьому на Русі передував період родової демократії та розладу родового ладу. Також паралельно відбувався розвиток розвідувальної справи, але відтепер таємною дипломатією та розвідкою керував князь, який для ведення розвідки призначав спеціальних людей з числа дружини.

Головними функціями розвідки в добу Київської Русі (IX - XIII ст.) були: 1) попередження про агресію з боку сусідів та забезпечення підготовки власного нападу на супротивника; 2) забезпечення вигідних умов торгівлі з сусідніми державами (торгівля країни спрямовувала усю зовнішню політику київських князів). Методи збирання інформації у цей час були різними: від розвідки боєм до заслання розвідників у стан ворога (у період військових дій це були в основному дружинники та ополченці, а в мирні часи - купці та дипломати). Загальних правил по веденню розвідки у цей час ще не було, тому її результативність у багатьох випадках залежала від особистих якостей і знань князя, який нею займався

Формування розвідки як професійної державної служби йшло поступово з розвитком державності. У 1549 р. при Івані IV (Грозному) засновано Посольський приказ, котрий і був першою в Росії державною структурою, що відала як питаннями зовнішньої політики, так і розвідкою, а створення в 1654 р. приказу Таємних Справ стало одним з етапів на шляху формування професійної російської розвідки.

У країнах Далекого та Середнього Сходу особливо помітна розвідувальна діяльність у VIІ-XIII ст. спостерігалася па території Арабського халіфату, де величезний апарат чиновників майже тисячі поштових станцій виконував і політичні функції нагляду і навіть розшуку.

Інший феномен того часу - це могутня імперія Чингісхана, серед методів створення якої були інтенсивне ведення розвідки, налагоджена швидкісна система передачі повідомлень і використовування масованих, вимуштруваних і високомобільних підрозділів кінноти.

У другій половині XVIII ст. в економічно розвинених державах Європи, де розвідувальні служби функціонували у складі військових, морських міністерств та займалися шпигунством переважно в період війни, усвідомили необхідність розвідувальної діяльності на постійній, безперервній основі.

У Північній Америці друга половина XVIII ст. стала часом формування першої чисто буржуазної держави. У ході непростих колізій, якими супроводжувалося її становлення, закладатися й основи американської розвідки. Спочатку в американців не було професійно поставленої розвідки, необхідна інформація отримувалась найчастіше від випадкових осіб, прихильників визвольної боротьби. Розвідка США виникла як сукупність певних структурних підрозділів, які безпосередньо спеціалізуватися на подібному виді діяльності.

Американська революція була набатом, що сповістив про кінець «старого ладу», але остаточно поховала його на цвинтарі історії Велика французька революція 1789 року. Під її знаком майже чверть століття уся Європа вирувала революціями, щезали старі та виникали нові держави, європейське суспільство, його політичні структури набували нової якості. Одночасно і у звязку з цим на міжнародній арені спалахнула ціла низка війн. Все це суттєво вплинуло на розвідувальну справу на початку XIX ст. та її подальший розвиток.

Загалом можна стверджувати, що в XIX ст. пройшла змістовна диференціація розвідок Європи, вони почали ділитися на військові та політичні, в апарати пришили професійно підготовлені люди, фінансування відбувалося з державного бюджету. Іншими словами, часи аматорства та дилетантства закінчилися. Характерним також стало те, що в Європі вже функціонували на постійній основі під опікою урядів спеціальні служби добування інформації. У Росії початок XIX ст. був позначений сходженням на престол імператора Олександра І, яке супроводжувалося ліберальною реформою усього державного апарату. Процес перебудови не оминув і спецслужб. У 1802 р. було створено Міністерство внутрішніх справ; у 1807 р. - Комітет охорони загальної безпеки із функціями контррозвідки; у 1810 р. - Міністерство поліції, котре займалося справами внутрішньої безпеки та внутрішньої розвідки; у 1811 р. Зовнішньою розвідкою, як завжди, займалися також російські дипломати до середини XIX ст. теж, в основному, у руслі військової діяльності держави.

Якщо звернутися до політичної розвідки Японії, то варто зазаначити, що реорганізація та модернізація армії і флоту Японії супроводжувалися «пошуком знань» за кордоном, тобто науково-технічною розвідкою, та підготовкою до війни за нові території і сфери впливу. На цьому грунті на рубежі ХІХ-ХХ ст. в Японії сформувалась могутня і дуже дійова розвідувальна служба. У її склад поряд з державними розвідувальними підрозділами військового і морського міністерств, міністерства закордонних справ, входили також недержавні структури - всілякі товариства із розвідшколами. Перша подібна розвідслужба таємного релігійно-політичного Товариства «Чорний океан» виникла в 1881 р.

Напередодні та у роки Першої світової війни розвідувальна діяльність проходила за умов розквіту монополій, їх налаштованості використовувати державу задля перерозподілу сфер виливу, ресурсів і джерел збагачення. Відповідно виникали військово-політичні союзи, у середині яких розвивалися нові форми контактів «союзних розвідок».

Післявоєнний період позначений в історії розвідки засвоєнням набутого досвіду та пристосуванням до нових геополітичних умов, які принципово відбилися на характері розвідувальної діяльності. Світ поділився на дві антагоністичні частини: ту, де після Жовтневої революції (1917 р.) проголосили владу трудящих та обрали соціалістичний шлях розвитку, і капіталістичну, де при владі, як і раніше, знаходилися різноманітні угруповання буржуазії.

В умовах складної політичної ситуації у світі в 20-30-х роках радянська зовнішня розвідка досягла значних результатів, багато в чому завдяки використанню осередків Комінтерну в різних країнах та симпатії антифашистів до СРСР; розвивалася взаємодія могутніх спецслужб Німеччини, Італії та Японії - країн-членів Антикомінтернівського пакту, які склали таємну урядову угоду про ефективну співпрацю їх розвідок; помітно посилилася активність дуже досвідчених розвідувальних служб Франції та Англії. США все ще відставали з будівництвом дієвої структури зовнішньої розвідки, хоча невдалі спроби Ф. Рузвельта реформувати спецслужби Сполучених Штатів все ж таки вперше в американській історії поставили проблему ефективності розвідувальної діяльності в один ряд з іншими загальнодержавними проблемами.

Напередодні Другої світової війни найпотужнішим розвідувальним службам були притаманні певні схожі риси, по-перше, ведення глибокої стратегічної розвідки головними субєктами усіх протистоянь. По-друге, розвідки цих держав набували подальшої інституалізації та спеціалізації. По-третє, все більший акцент ставився не лише на військову розвідку, але її на політичну, соціально- економічну, наукову. По-четверте, для фашистських держав стало характерним паралельне існування державних і партійних розвідок. У СРСР завдяки зрощенню партапарагу з державними інститутами такого роздвоєння не спостерігалось, але спецслужби були, практично, «інструментом партії». По-пяте, розвиток науково-технічного прогресу спричинив широке використання наукових винаходів на потреби розвідки, що особливо стало помітним у її важливій ланці передачі інформації. По-шосте, суттєво збагатилися тактичні засоби розвідки: застосування агентів-двійників, використання етнічних прибічників так звана «пята колона»), цільова дезінформація та радіоігри, розбудова підпільних організацій для добування інформації в країнах-супротивниках, поєднання розвідувальної діяльності з саботажем і диверсіями.

Найбільш суттєві зміни відбулися в розвідувальній системі США. Саме в цю добу були створені практично всі найбільші розвідслужби США, у тому числі ЦРУ (1947 р.), які обєдналися в рамках розвідувального та військово-розвідувального товариства Сполучених Штатів; практично з нуля були утворені системи управління розвідкою, система контролю за розвіддіяльністю; сформувалася ціла система нормативно-правових актів, що регламентують усілякі аспекти організації та діяльності розвідслужб . У роки «холодної війни» розвідка США, яка досі в усіх збройних конфліктах була лише допоміжним засобом, перетворилася на одне з основних і дуже ефективних знарядь.

Тем не менш вже можна звернути увагу на деякі характерні риси сучасного етапу діяльності розвідувальних спецслужб. По-перше, кількісне зростання європейською розвідувального товариства вимагатиме, з одного боку, розвитку управлінських та координуючих структур, а з іншого, - заходів щодо централізації керівництва. По-друге, формування однополярного світу із центром в особі США, посилює намагання цієї держави розв'язувати зовнішньополітичні проблеми за допомогою збройних сил , тому інтенсивно відбуватиметься розвиток політичної розвідки США. До цього приєднаються їх союзники і, у якості зворотної реакції, - опоненти. По-третє, зростання терористичної загрози вимагатиме посилення та розвинення окремих підрозділів контррозвідки, внутрішньої розвідки та пристосування до цього політичного розшуку. По- четверте, боротьба з тероризмом спонукає всі спецслужби до більшої координації та обєднання зусиль у спільній справі. По-п'яте, у умовах лібералізації політичних систем існує тенденція до зростання відкритості діяльності розвідслужб для широкої громадськості (зрозуміло, не за рахунок безпеки джерел інформації або успіху розвідувальних операцій). По-шосте, в перехідних політичних системах, під час загострення боротьби різних політико-економічних кланів, посилюватиметься тенденція використання державних спецслужб у «розбірках» на користь тих, кому ці служби підпорядковані.

Також варто зазначити, що у центрі аналізу нинішньої політичної розвідки повстають завдання зясувати:

характер нових полюсів (субєктів розвідувальної діяльності), що формуються в світовій політиці та економіці;

характер протиріч у центросиловій структурі світу (визначаються союзники, партнери, суперники, вороги тощо);

характер відносин співробітництва, який розуміють як узгодженість одразу багатьох компонентів взаємодії, аж до економічної і політичної інтеграції між цими полюсами (визначаються тенденції і особливості організації розвідувальної діяльності, особливо її правове забезпечення);

характер моральності та зміст практики реалізації зовнішньої політики сучасними субєктами міжнародних правовідносин (місце, роль і характер розвідувальної діяльності в їхній зовнішньополітичній практиці).

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене можна зробити висновок, що історичні віхи розвідки корінням сягають ще до державного періоду, а саме політична розвідка виокремилась уже після першого суспільного поділу праці. І у наші дні політична розвідка залишається необхідним інструментом виживання країни на міжнародній арені.

політичний розвідка інформація


Список використаних джерел та літератури:


1.Даллес А. Искусство разведки. - М.: Международные отношения - МП «Улисс», 1992 - 288 с.

2.Курилло В. Латентна політика. Потайні напрями політичної діяльності. - ООО «Фирма «Илион», 2009. - 592 c.

.Столетия разведки современность // 2010. - Чикин Б. Философия разведки: история и современность // 2011.

.Черняк Е. Пять столетий тайной войны. Из истории секретной дипломатии и разведки (монография) / Е. Черняк


Теги: Історичні віхи та характерні тенденції розвитку політичної розвідки  Доклад  Мировая экономика, МЭО
Просмотров: 29062
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Історичні віхи та характерні тенденції розвитку політичної розвідки
Назад