Європейська валютна інтеграція та її сучасні проблеми

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України»

Кафедра міжнародної економіки


КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародні фінанси»

на тему: «Європейська валютна інтеграція та її сучасні проблеми»


Студентки IV курсу групи МЕ-02

напряму підготовки

.030503 Міжнародна економіка

Ковалінської А.С.

Керівник: ас. Афанасьєва О.Б.


Суми - 2013


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВАЛЮТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ТА ЇЇ ОПТИМАЛЬНОСТІ

1.1 Сутність поняття «валютна інтеграція» та її форми

1.2 Критерії оптимальності валютних зон і передумови валютної інтеграції

1.3 Можливі переваги і недоліки валютної інтеграції

РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА ОПТИМАЛЬНОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

2.1 Історичний процес європейської валютної інтеграції

2.2 Аналіз виконання членами Європейського валютного союзу критеріїв конвергенції

2.3 Оцінка відповідності Європейського валютного союзу критеріям оптимальних валютних зон

РОЗДІЛ 3 СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

3.1 Сучасні проблеми Європейської валютної інтеграції

3.2 Шляхи вирішення проблем європейської валютної інтеграції і перспективи участі в ній України

ВИСНОВКИ

АНОТАЦІЯ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

європейська валютна інтеграція

Глобалізація світогосподарських відносин тягне за собою посилення економічних зв'язків держав і породжує необхідність уніфікації та зближення норм валютного регулювання та контролю для приведення структурних принципів організації валютного механізму до умов виробництва , світової торгівлі і співвідношенню сил у світі. Змінюються елементи валютних систем, зокрема, види грошей, що виконують функції міжнародного платіжного і резервного засобу, режими валютних паритетів і валютних курсів, валютні обмеження, умови конвертованості валют і т.д. Тому на перший план висуваються процеси інтеграції у валютній сфері.

Утворення Європейської валютної системи та її подальша трансформація в Європейський валютний союз є одним з найголовніших досягнень європейських країн на шляху економічної і, зокрема, валютної інтеграції. При цьому в даний час основна увага громадськості приділяється питанням оптимальності і ефективності створення даного обєднання і впровадження єдиної валюти.

Мета даної роботи полягає в оцінці відповідності Європейського валютного союзу даним критеріям, дослідженні наслідків і виявленні основних проблем європейської валютної інтеграції.

Досягнення цієї мети полягає у вирішенні наступних задач:

дослідження сутності поняття «валютна інтеграція» та її форм;

виділення основних критеріїв, за якими можна оцінити оптимальність єдиного валютного простору;

висвітлення основних етапів європейської валютної інтеграції та виявлення їх відповідності з сутністю поняття «валютна інтеграція»;

аналіз виконання вимог вступу та членства в Європейському валютному союзі;

оцінка відповідності Європейського валютного союзу критеріям оптимальної валютної зони;

виявлення основних проблем європейської валютної інтеграції і шляхів їх вирішення;

обґрунтування перспектив валютної інтеграції України з ЄС.

Обєктом дослідження є комплекс відносин, що визначають валютно-економічну інтеграцію в ЄС в умовах глобалізації світової економіки.

Предмет дослідження - функціонування Європейського валютного союзу, його переваги і втрати для країн-учасниць і основні проблеми сучасного етапу та перспективи його розвитку.

В процесі роботи були використані такі методи дослідження, як статистичний, аналітичний, ретроспективний та метод порівняння.

Актуальність теми. Оскільки Україна офіційно затвердила європейський як пріоритетний напрям інтеграції, то рано чи пізно перед ними постане питання про майбутнє включенні і в процес європейської валютної інтеграції. Таким чином, незважаючи на довгостроковий характер даної проблеми, стає актуальним вивчення доцільності і оптимальності європейської валютної інтеграції і можливих наслідків введення спільної з обєднанням валюти.

Методологічною і теоретичною основою даного дослідження послужили роботи російських вчених в області регіональної економічної інтеграції, а також зарубіжних економістів, які займаються проблемами валютної інтеграції і єдиних валютних зон, таких, як Чугаєв, О.А., Чаплигін В. Г., Бабуріна Н.А., Булатова Е. В.,а також Р. Манделл, Дж. Флемінг, В. Корден, Р. Маккінон, П. Кенен та ін.

Для оцінки статистичних даних були використані документи Unctadstat, Eurostat, The World Bank.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВАЛЮТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ТА ЇЇ ОПТИМАЛЬНОСТІ


.1 Сутність поняття «валютна інтеграція» та її форми


Однією з основних світових тенденцій є безперервне вдосконалення форм і методів реалізації світової економічної інтеграції, що говорить про глибокі якісні зміни, що відбуваються в цьому процесі. Валютна інтеграція є одним із ключових напрямків фінансової складової економічної інтеграції. При цьому в розумінні сутності валютної інтеграції існує певна термінологічна неузгодженість.

Так, В.Г. Чаплигін визначає термін «валютна інтеграція» як «процес зрощення грошових систем (а також уніфікацію принципів їх функціонування), що припускає надалі перехід до єдиної валюти» [12]

Н.А. Бабуріна в своєму дослідженні зосереджує сферу застосування терміну лише у валютній системі, а не в грошовій, а також наголошує на необхідності валютного регулювання. Автор розуміє валютну інтеграцію як «процес поглиблення валютних відносин групи країн, заснований на уніфікації валютного механізму та створення наднаціональної системи органів валютного регулювання і валютного контролю» [2].

Юрій С.І., Федосов В.М. у визначенні терміну «валютна інтеграція» передбачають «створення регіональних зон, у межах яких забезпечується відносно стійке співвідношення курсів національних валют або поступова заміна їх регіональною валютою, а також спільне регулювання валютних відносин та єдина валютна політика щодо інших країн» [14].

Як бачимо, наведені визначення характеризують валютну інтеграцію з точки зору регіонального зближення і поглиблення відносин у грошовій або валютній сфері.

Петрукович Н.Г. розширює поняття і вводить до нього стадії організації валютних відносин: «валютна інтеграція - складно організована модель глибоких і стійких міждержавних взаємин, заснована на координації, гармонізації та уніфікації грошово-кредитної та валютно-фінансової політики, яка веде до формування єдиного валютно-фінансового простору, а у своїй вищій стадії - валютного союзу з єдиною грошовою одиницею та наднаціональним механізмом регулювання міждержавними валютно-фінансовими організаціями (центрами) [10].

Таким чином, сутність поняття «валютна інтеграція» можна визначити як процес посилення міждержавних звязків у сфері валютних відносин через гармонізацію валютних механізмів і, як результат, утворення міжнародного простору, на теренах якого діє уніфікована валютно-фінансова політика і єдина грошова одиниця.

Отже, міжнародний валютний простір є формою валютної інтеграції, яка може бути виражена у вигляді валютних блоків або валютних зон [8].

Валютний блок - угруповання країн, залежних в економічному, валютному і фінансовому відносинах від держави, що очолює його, яка диктує їм єдину політику в галузі міжнародних економічних відносин і використовує їх як привілейований ринок збуту, джерело дешевої сировини, вигідну сферу застосування капіталу. Для валютного блоку характерні такі риси:

курс залежних валют прикріплений до валюти країни, що очолює угруповання;

міжнародні розрахунки країн, що входять до блоку здійснюються у валюті країни-гегемона;

їх валютні резерви зберігаються в країні-гегемоні;

забезпеченням залежних валют служать казначейські векселі та облігації державних позик країни-гегемона [8].

Основними валютними блоками вважаються стерлінговий (1931 р.), доларовий (1933 р.) і золотий (1933 р.), тому дану форму валютної інтеграції можна вважати історичною і, з огляду на основні характеристики, неприйнятною для сучасної валютної системи.

За іншим твердженням, валютна інтеграція може виступати у вигляді валютних домовленостей і угод, валютної зони або валютного союзу [9].

Валютні угоди - двосторонні або багатосторонні міждержавні угоди, що встановлюють взаємні права та обов'язки, умови і норми валютних відносин, найчастіше - міжнародних розрахунків і кредитування. Валютне співробітництво на основі угод може розвиватися не тільки в межах існуючих регіональних інтеграційних угрупувань, а й на глобальному рівні. Прикладом валютних угод служить домовленість про стабілізацію валютних курсів, яка може здійснюватись різними способами: збільшенням спільного пулу золотовалютних резервів, розширенням меж допустимих коливань валют, введенням двосторонніх інтервенцій і сигнальних курсів і ряд інших заходів [6].

Зосередимось на визначенні характерних рис валютної зони та валютного союзу.

Валютна зона являє собою «об'єднання держав, які здійснюють свої міжнародні розрахунки у валюті основної країни зони, концентрують валютні резерви в цій країні, підтримують стійкий курс своїх валют по відношенню до валюти основної країни. Між державами, що входять до складу зони, як правило, немає валютних обмежень»[2]. У даному визначенні пріоритет отримує географічний принцип виділення валютної зони.

Американський дослідник Дж. Франкель визначає валютну зону таким чином: «Сукупність країн, які високо інтегровані в сфері торгівлі, капіталів, ринків робочої сили та ін. може являти собою оптимальну валютну зону. Оптимальна валютна зона може бути визначена як область, яка не є ні настільки малою, ні настільки відкритою, щоб вона виграла матеріально від прив'язки її валюти до третьої валюти, ні настільки великою, щоб вона виграла матеріально, розпавшись на підобласті з різними валютами .. .»[19].

Е.В. Булатова підкреслює, що значення терміну «валютна зона» охоплює різні типи регіональних валютних обєднань, які можуть диференціюватись від вільних асоціацій з окремими національними механізмами грошового регулювання до обєднань із спільною валютою [4].

Проте Чаплигін В.Г. наголошує, що валютна зона повинна розглядатися як зона домінування виключно однієї валюти, яка здатна на всій території зони виконувати всі функції грошей (в т.ч. функцію грошей як засобу платежу і функцію грошей як засобу обігу) [11].

Ф. Монгеллі розглядає валютну зону як географічний регіон, географічну область з єдиною валютою або спектром валют, чиї курси безповоротно зафіксовані один до одного і змінюються синхронно щодо валют інших країн [23].

Валютний союз є вищою формою валютної інтеграції, оскільки передбачає активізацію практично всіх форм валютного співробітництва. У деякому наближенні валютний союз можна розглядати як зону з відносно стійким валютним режимом, що одночасно поширюється на території декількох держав, причому які не обов'язково є сусідами географічно.

На відміну від валютної зони, валютний союз передбачає введення в обіг єдиної валюти або встановлення фіксованих валютних курсів, створення міждержавного центрального банку для регулювання грошового обігу та міжнародних розрахунків; спільного фонду іноземних валют шляхом обєднання частини офіційних валютних резервів країн-учасниць з метою підтримки курсу національних валют за взаємними розрахунками [9].

В економічних словниках поширеним є підхід до трактування валютного союзу як об'єднання двох або більше країн, що мають єдину валюту. Валютний союз передбачає, що країни, які раніше мали незалежні грошові системи, об'єднуються для прийняття єдиної валюти або зберігають окремі валюти, але укладають тривалу і міцну угоду про підтримання постійного обмінного курсу між своїми валютами. Валютний союз вимагає або наявності єдиного центрального банку, або ефективної координації політики між центральними банками країн-членів [3].

Таким чином, систематизуючи існуючі підходи зарубіжних і вітчизняних дослідників до пояснення сутності економічного змісту валютної інтеграції, можна зробити висновок, що в історичному аспекті валютна інтеграція може виступати у формах валютного блоку або валютної зони; за стадіальним підходом, формами валютної інтеграції є валютні домовленості, валютна зона і валютний союз.

При цьому валютний союз слід розглядати як завершальний етап валютно-фінансової інтеграції, що припускає створення юридично оформленого міждержавного об'єднання, в межах якого в розрахунках використовується єдина валюта (або розрахункова одиниця), проводиться узгоджена грошово-кредитна і валютна політика, а важелі валютно-фінансового управління знаходяться під контролем наддержавних інститутів.


.2 Критерії оптимальності валютних зон і передумови валютної інтеграції


Валютна інтеграція призводить до позитивних наслідків, якщо для цього є достатні передумови. Передумови, необхідні для проведення ефективної монетарної (валютної) інтеграції розглядаються у рамках теорії оптимального валютного простору. Оптимальний валютний простір передбачає існування фіксованих курсів між валютами обмеженого кола країн і плаваючих курсів цих валют по відношенню до валют інших країн [13]. Проблема вибору оптимального валютного курсу та інших умов успішної валютної інтеграції і зумовила розвиток теорії оптимальних валютних зон. Як частковий випадок оптимального валютного простору можна розглядати валютний союз, у рамках якого існує спільна для країн валюта (замість декількох валют, курс між якими зафіксовано). Учасники інтеграційного обєднання, що утворює оптимальний валютний простір, не можуть використовувати валютну політику для регулювання економічних звязків між країнами-членами обєднання або можливості для цього суттєво обмежені. Проблема вибору оптимального валютного курсу та інших умов успішної валютної інтеграції і зумовила розвиток теорії оптимальних валютних зон, зокрема розробку різних критеріїв і передумов, що характеризують оптимальну валютну зону.

В рамках традиційного підходу вченими виділялись наступні критерії оптимальності валютних зон:

Мобільність факторів виробництва. Р. Манделл у своїх дослідженнях [24] визначив, що оптимальною є валютна зона, на території якої висока мобільність факторів виробництва грає роль коригуючого механізму замість плаваючого обмінного курсу. При цьому роль такого механізму, за думкою автора, може грати мобільність праці: перетік трудових ресурсів з дефіцитного у профіцитний регіон дозволив би усунути вплив асиметричного шоку на рівень інфляції і зайнятість.

Проте даний критерій не може бути обєктивним, оскільки існують істотні відмінності між мобільністю праці і капіталу, і необхідно враховувати характер виникаючих нерівноважностей, чутливість інвестицій до рівня економічної активності та тривалості аналізованого періоду (ці фактори визначають стабілізуючий чи дестабілізуючий вплив матиме мобільність капіталу на економіки країн-учасниць валютного союзу). Також В. Корден в своїй роботі підкреслив, що міграція робочої сили не може розглядатися в якості коригуючого механізму не тільки через значні матеріальні, а й цілий ряд нематеріальних витрат (культурних, релігійних та мовних відмінностей) [17].

Відкритість економіки. Р. Маккінон продемонстрував, що із зростанням відкритості економіки буде спостерігатися зниження ефективності плаваючого обмінного курсу з точки зору стабілізації зовнішньоторговельного балансу і рівня внутрішніх цін. Проте припущення моделі Маккінона базувалися на стабільності світових цін на товари, а в реальності часто має місце нестабільність світових цін, яка за допомогою фіксованого обмінного курсу буде передаватися країнам-учасницям союзу [22].

Диверсифікація економіки. В своїй роботі П. Кінен визначив, що для країн з високим ступенем диверсифікації економіки перехід до режиму фіксованого валютного курсу буде пов'язаний з меншими витратами, ніж для країн зі слабодиверсифікованим виробництвом [20].

Схожість темпів інфляції. Зазначалося, що при істотних відмінностях у темпах зростання цін для коригування купівельної спроможності національних валют:

може знадобитися зміна взаємного обмінного курсу або

країна з меншою інфляцією буде змушена допустити більш швидке зростання цін і послаблення контролю над власної грошово-кредитною політикою.

Таким чином, схожість темпів інфляції могла свідчити про відносно менші витрати для країн при введенні єдиної валюти або жорсткої фіксації взаємних обмінних курсів [18]. Проте швидкість інфляційних процесів визначається поряд з монетарними факторами цілим рядом структурних характеристик економіки, які можуть змінитися після утворення валютного союзу, до того ж, різні країни можуть мати різні уподобання щодо співвідношення інфляції та безробіття.

Ступінь економічної інтеграції. Р. Манделл зазначав, що схожа структура виробництва у двох країн дозволить мінімізувати негативні наслідки асиметричних шоків, оскільки вони будуть надавати подібний вплив на економіку [24].

Політична зацікавленість. Наприклад, М. Мусса визначив, що введення єдиної валюти передбачає досить жорсткі політичні та інституційні зобов'язання країн повністю зафіксувати взаємні обмінні курси, а також домогтися потрібних цільових показників по цілому ряду макроекономічних характеристик. За високого ступеня політичної зацікавленості всі ці вимоги будуть задоволені навіть за наявності короткострокових негативних наслідків для економіки країн [25].

Схожість інституційних характеристик країн - претендентів на вступ до валютного союзу.

У процесі розвитку теорії оптимальних валютних зон робилися спроби по можливості формалізувати теоретичні критерії, описані вище, що призвело до виникнення так званих «проксі»-критеріїв, авторами яких виступали Р. Вобел, Х. Фукуда, фон Хаген, А. Алесіна, Р. Барро. Серед них насамперед можна виділити волатильність реального обмінного курсу та кореляцію реальних і номінальних шоків.

Перший окреслює, що помітна волатильність реального курсу національної валюти по відношенню до валюти свого потенційного партнера по інтеграції може означати, що економіка цих країн схильна щодо більшого впливу різних асиметричних шоків, і, отже, витрати відмови від плаваючого обмінного курсу на користь валютної інтеграції для таких країн будуть вище.

Другий критерій означає, що за наявності помітної кореляції між різними шоками країнам потрібні схожі заходи макроекономічної стабілізації, тому витрати, пов'язані з неможливістю використання незалежної грошово-кредитної політики та зміною режиму обмінного курсу, для цих країн будуть менше.

Очевидно, що перевагою «проксі»-критеріїв є можливість їх практичного застосування, а основним недоліком - неможливість пояснення причин спостережуваних розбіжностей між аналізованими макропоказниками різних країн [7].

О.А. Чугаєв доповнює і розширює критерії теорії оптимальних валютних зон і виділяє наступні передумови успішної валютної інтеграції [13].

. Високий рівень фінансової інтеграції та мобільності капіталу між країнами. За цієї умови надмірні коливання курсів валют негативно відображаються на фінансовій стабільності, а витрати на обмін валют негативно відображаються на міжнародному руху капіталу. Це підштовхує країни до валютної інтеграції для уникнення таких проблем.

. Високий ступінь відкритості економіки, який вимірюється, зазвичай, як відношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП. Це сприяє тому, що використання девальвації менш доцільне, оскільки суттєво збільшує витрати на виробництво, через високу частку імпортних компонентів.

. Високий рівень диверсифікації виробництва і експорту. Це сприяє більшої стабільності експорту за значних змін світових цін на окремі товари, а тому менше буде виникати потреб у стимулюванні експорту за допомогою девальвації.

. Достатній рівень структурної подібності країн. Наприклад, якщо для країни А важливим є експорт певного товару, а для країни Б імпорт цього товару, то у разі значного зменшення цін на цей товар, потреби у зміні курсу валют країн А і Б будуть протилежними.

. Домінування спільних шоків для країн-членів - повязана з попередньою передумовою. Вплив одних й тих же зовнішніх шоків на економіки країн-учасниць не має бути суттєво різним.

. Синхронність економічних циклів. З цим повязана висока кореляція між темпами економічного зростання, реальною зарплатою або іншими важливими показниками у країнах - учасниках. Це уберігає від того, що, наприклад, рестрикційна єдина монетарна політика буде корисною для країн-членів, де спостерігається перегрів економіки, і згубною для країн-членів, що знаходяться у стадії рецесії.

. Спільний трансмісійний механізм монетарної політики (сукупність причинно-наслідкових звязків між економічним явищами, за допомогою яких застосування засобів монетарної політики впливає на важливі економічні показники країни або інтеграційного обєднання).

. Достатня довіра до національних валют країн-учасниць. Якщо такої довіри немає, курси національних валют важче зафіксувати в умовах можливого спекулятивного тиску. А якщо впроваджується єдина валюта замість національних валют країн-учасниць, яким мало довіряють, то і до єдиної валюти довіру буде важче забезпечити.

. Відсутність первинної недооцінки чи переоцінки валют. Це убезпечує від консервації платіжних дисбалансів країн-членів.

. Близькі темпи інфляції в країнах-учасниках. Це зменшує потреби у проведенні девальвації для покращання сальдо платіжного балансу країною, де інфляція вище.

. Висока гнучкість цін та заробітної плати. Це зменшує потреби у використанні зміни валютного курсу для недопущення безробіття в одних країнах-членах та інфляції в інших.

. Висока мобільність робочої сили.

. Високий рівень політичної та загальноекономічної інтеграції (від координації економічної політики до єдиної політики по окремих секторах, наприклад єдиної фінансової політики). Цей показник краще дозволяє усунути негативні наслідки асиметричних шоків (які сильно впливають на економіку одних країн-членів і слабко на економіку інших країн-учасників), не вдаючись до девальвацій чи ревальвацій.

. Механізм міждержавних трансфертів для компенсації несприятливих наслідків шоків для окремих країн-членів як складова попередньої передумови.

. Наявність центральної країни - лідера інтеграції та / або існування розвиненої системи інститутів та звязків між країнами, які роблять вихід із валютного інтеграційного обєднання важким.

. Солідарність як здатність країн слідувати спільним інтересам, іноді поступаючись власними інтересами.

. Здатність делегувати монетарну політику міжнародній інституції, яка має бути підзвітною, репрезентативною та ефективною.

. Культура прозорості монетарної політики.

Хоча існує і точка зору, що ці передумови можуть формуватися у процесі валютної інтеграції, тому країна може більше відповідати умовам вступу до валютного союзу вже після вступу внаслідок самого вступу або в процесі підготовки до цього. Це ставить під сумнів цінність теорії оптимального валютного простору для прогнозу успішності утворення чи приєднання до валютного союзу.

В свою чергу, Т.А. Махмудова згрупувала фактори, що стимулюють формування валютних зон у три взаємодоповнюючі групи:

. Економічні фактори: зниження витрат конвертації валюти при здійсненні внутризональної торгівлі, формування більш широкого і життєздатного фондового ринку, активізація інвестиційних процесів, уніфікація грошової, фінансової, фіскальної, митної та інших сфер усередині економік країн, що вступили у валютний союз.

. Географічні чинники: територіальні межі зон можуть не співпадати з межами однієї або декількох держав; держави, що утворюють валютну зону, на практиці часто є географічними сусідами.

. Політичні фактори: гармонізація політичних цілей усіх країн учасників союзу, посилення їх зовнішньополітичної позиції, консолідована внутрішня і зовнішня політика, яка веде до системного ефекту [9].

Проаналізувавши критерії, що виділялися авторами традиційного підходу теорії оптимальних валютних зон та іншими вченими, можна зробити висновок, що кожен з них має ряд недоліків і не може бути застосований в аналізі оптимальності валютного обєднання. Дані критерії можуть вважатися теоретичними передумовами, що ведуть до створення валютної зони або валютного союзу. Проте стверджувати, що дані передумови обовязково забезпечують оптимальну та ефективну валютну інтеграцію, очевидно, не можна.


.3 Можливі переваги і недоліки валютної інтеграції


У процесі розвитку теорії оптимальних валютних зон стало ясно, що кожен із запропонованих критеріїв має досить велику кількість недоліків, а також в цілому некоректно визначати розміри валютної зони виключно виходячи з одного критерію. Це сприяло розвитку іншого підходу теорії оптимальних валютних зон, в рамках якого рішення про привабливість вступу країни у валютний союз приймається на основі результатів порівняльного аналізу всіх вигод і витрат, що виникають у процесі валютної інтеграції. Іншими словами, альтернативний підхід вимагає проведення всебічного аналізу всіх аспектів валютної інтеграції для кожної країни окремо. Більше того, використання даного підходу в деякому сенсі дозволяє ввести в аналіз елемент динаміки, оскільки в реальній економіці багато процесів макроекономічної адаптації займають певний час.

Отже, визначимо можливі переваги валютної інтеграції для країн-учасниць відповідного обєднання [7].

Підвищення цінності грошей з точки зору засобу заощадження, засобу обміну й міри вартості через зниження трансакційних витрат, усунення валютних ризиків, а також збільшення числа економічних агентів, що використовують єдину валюту для здійснення трансакцій

Підвищення «глибини» і «ширини» валютного ринку, що знижують його волатильність і можливість окремих спекулянтів впливати на курс єдиної валюти.

Зниження вартості запозичень на зовнішньому і внутрішньому ринку через зниження спекулятивної активності.

Підвищення ефективності фінансових операцій та ризик-менеджменту за рахунок збільшення числа доступних фінансових інструментів і, таким чином, розширення можливостей для диверсифікації портфелів цінних паперів.

Переваги, повязані з формуванням валютних резервів країнами валютного союзу. Зокрема, країнам валютного союзу немає необхідності тримати значні резерви валюти, оскільки потреби валютного союзу можуть фінансуватися із загального валютного пулу.

Збільшення потоку товарів і послуг. Одним з основних пояснень залежності підвищення обєму міждержавної торгівлі від утворення валютного союзу є усунення частини трансакційних витрат, пов'язаних з необхідністю конвертації валюти, а також зняття різного роду економічних та адміністративних бар'єрів для вільної торгівлі товарами та послугами.

Процес валютної інтеграції може бути вигідний окремим країнам з точки зору політико-економічних наслідків. Може виявитися, що до об'єднання деякі країни протягом довгого часу були не в змозі стримати зростання інфляції, що стимулювало зростання інфляційних очікувань і призводило до зниження ефективності антиінфляційної політики. Приєднання такої країни до країни-якоря, що має більш низькі темпи інфляції, може сприяти підвищенню довіри населення до уряду і, таким чином, зниження витрат інфляції.

Можливими недоліками валютної інтеграції за теорією оптимальних валютних зон виступають наступні.

Неможливість використання валютної та грошово-кредитної політики для згладжування негативних наслідків впливу різних шоків. При жорсткості цін і заробітної плати конкурентоспроможність економіки, обумовлена величиною реального обмінного курсу, буде визначатися динамікою номінального курсу. У такій ситуації відмова від політики вільного курсоутворення означає для країни втрату важливого інструменту стабілізації.

Втрата незалежності грошово-кредитної політики. Це пояснюється тим, що такі цілі економічної політики, як стабільність обмінного курсу, мобільність капіталу і незалежність грошово-кредитної політики, не можуть бути виконані одночасно - грошові влади країни після утворення валютного союзу повинні вибрати тільки дві з них і пожертвувати третьою.

Втрата незалежності фіскальної політики, що можливо в разі введення формальних обмежень на розмір бюджетного дефіциту і обсяг державного боргу. У ситуації загальноекономічного спаду фіскальна політика може бути ефективним інструментом стабілізації рівня зайнятості, тоді як вимога до синхронізації фіскальної політики різних країн не дозволить достатньою мірою використовувати даний інструмент.

Збільшення відмінностей між багатими і бідними країнами або регіонами валютного союзу через існуючі відмінності в їх інвестиційній привабливості. Інвестиційні ресурси можуть прослідувати переважно в сприятливі з економічної точки зору галузі промисловості та регіони, що лише посилить міждержавні або міжрегіональні відмінності.

Крім зазначених втрат, які в основному носять середньостроковий і довгостроковий характер, виділяють так звані «втрати переходу», які виникають при утворенні валютної зони або валютного союзу. У їх числі витрати адаптації до нової валюти (введення в обіг нових грошових знаків, зміна систем обліку та методів оцінки товарів і послуг), витрати «меню» та ін.

О.А. Чугаєв всі наслідки валютної інтеграції поділяє на наступні групи впливу [13]:

вплив на ціни;

вплив на економічний розвиток;

вплив на фінансові ринки;

вплив на стійкість до шоків;

наслідки організаційно-технічного та психологічного характеру.

Аналіз робіт авторів альтернативного підходу теорії оптимальних валютних зон і О. Чугаєва дозволяє виокремити ряд критеріїв, в результаті оцінки яких можливо зробити висновок про оптимальність тієї чи іншої валютної зони:

порівняння мобільності факторів виробництва;

рівень диверсифікації виробництв;

порівняння темпів інфляції;

порівняння рівня заробітних плат і гнучкості цін;

рівень фінансової інтеграції;

питома вага експорту в структурі економіки.

Отже, подальший аналіз оптимальності конкретної валютної зони, що обрана обєктом дослідження буде спиратися на оцінку наведених показників.


РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ОПТИМАЛЬНОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ


.1 Історичний процес європейської валютної інтеграції


В економічній сфері Європейський Союз (ЄС) фактично став ще однією супердержавою завдяки своїй потужній економічній системі та високому рівню інтеграції. ЄС має унікальний досвід щодо інтеграції в різних сферах суспільного життя. Одним з таких напрямів є валютна інтеграція, яка досягла рівня валютного союзу. Із цим повязане впровадження єдиної валюти євро, формування інституціональної структури, передача функції проведення монетарної політики на наднаціональний рівень, процес гармонізації платіжного механізму та інші аспекти.

Процес валютної інтеграції в ЄС ще не закінчений: країни-члени ЄС, які не входять до Єврозони, використовують національні валюти і проводять незалежну монетарну політику. Але рішення Європейського центрального банку в сфері єдиної монетарної політики і динаміка курсу євро прямо чи опосередковано впливають на економіку практично всіх країн ЄС та світу. Євро стала другою найважливішою валютою у світі. Прослідкуємо історію формування Європейського валютного союзу задля комплексної оцінки ефективності створення даного валютного обєднання.

Валютна інтеграція в Європі бере свій початок з підписання 25 березня 1957 Римського договору, згідно з яким шість країн: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург з 01.01.1958 р. об'єднувалися в Європейське економічне співтовариство. Базовими принципами Римського договору проголошувалися проведення узгодженої економічної політики, забезпечення вільного транскордонного переміщення людей, товарів, послуг, капіталу і проведення загальної політики в галузі сільського господарства і транспорту. Римський договір заклав міцний фундамент подальшого розвитку економічної та валютної інтеграції в Європі[2].

У цей час Бреттон-Вудська валютна система у світі забезпечувала міжнародну валютну стабільність. Тому стимулів для значного валютного співробітництва було не так багато. Але струс на фінансових ринках у 1968-69 рр. призвів до девальвації французького франка і ревальвації дойчмарки (німецької марки). Це вже загрожувало стабільності й інших валют, а також системи цін у рамках Спільної аграрної політики [13].

Переломним моментом в історії валютної інтеграції стала зустріч представників держав Європейського економічного співтовариства на саміті в Гаазі 1-2 грудня 1969 р. Саме з цього року бере відлік перший знаковий період монетарних інтеграційних процесів в Європі. На саміті було прийнято рішення про створення Європейського економічного і валютного союзу, розробка стадій формування якого була покладена на прем'єр міністра Люксембургу П'єра Вернера. В 1970 р. було представлено «план Вернера» - десятирічний план створення економічного і валютного союзу. «План Вернера» припускав координацію економічної, податкової, валютної політики і лібералізацію ринку капіталу з метою створення єдиного простору, в рамках якого товари, послуги, люди і капітал оберталися б вільно без перешкод для вільної конкуренції. валюти.

Загалом «план Вернера» не був реалізований, так як був прийнятий частково (домовленість була досягнута тільки щодо реалізації першої стадії) і в невдалий час, оскільки крах Бреттон-Вудської валютної системи та рішення США відмінити фіксований курс долара у серпні 1971 р. супроводжувалися значною нестабільністю на валютних ринках. Це підірвало впевненість у існуючих фіксованих курсах між європейськими валютами. Погіршила ситуацію енергетична криза, що викликала високі інфляційні очікування і дестабілізацію проведення узгодженої економічної політики. Водночас «план Вернера» сприяв зрушенням в інтеграційному процесі.

Одним з основних результатів здійснення «плану Вернера» стало підписання Базельської угоди в 1972 р., що передбачає створення «європейської валютної змії» («змії в тунелі»), з метою скорочення амплітуди коливання курсів валют, що входять в європейське економічне співтовариство, і тим самим узгодження їхніх валютних інтервенцій. Межі коливань курсів валют країн ЄС по відношенню до долара США встановлювалися в діапазоні ± 2,25 %. Водночас функціонувала «валютна змія» не цілком ефективно, так як країни то приєднувалися, то виходили з неї. Даний режим також був підкріплений координацією валютно-економічної політики країн ЄС.

Наступний знаковий період валютної інтеграції в Європі починається в березні 1979 р., коли була створена європейська валютна система (ЄВС). Основою Європейської валютної системи була привязка курсів валют до ЕКЮ (Європейська валютна одиниця - ECU), штучно створеної валюти, курс якої базувався на зваженій середній курсів валют-учасниць цієї системи. Допустимі межі коливання становили +/-2,25 % (для італійської ліри +/-6 %). Механізм Європейської валютної системи включав три елементи:

валютна корзина - ЕКЮ (European currency unit - ECU);

механізм стабілізації курсів валют - Механізм валютних курсів (МВК - Exchange Rate Mechanism (ERM));

механізм фінансування валютних інтервенцій у рамках Європейського фонду валютного співробітництва [5].

Європейська валютна система в той період базувалася на таких принципах:

Курс ЕКЮ визначався на базі валютного кошика, що формувався з валют країн-учасниць європейської валютної системи, частка яких підлягала перегляду раз на п'ять років і залежала від питомої ваги країн у сукупному ВВП держав-членів ЄС, їхньому взаємному товарообігу й участі в короткострокових кредитах підтримки. Емісія ЕКЮ частково забезпечувалася золотом , в цілях чого був створений спільний золотий фонд на основі об'єднання 20 % офіційних золотих резервів країн ЄВС в Європейському фонді валютного співробітництва. ЕКЮ стало еталоном відхилень курсів валют і одночасно розрахунковою одиницею між центральними банками країн ЄВС.

Золото використовувалося в якості реальних резервних активів.

Застосовувався механізм міждержавного валютного регулювання для покриття країнами тимчасового дефіциту платіжних балансів і проведення валютних інтервенцій.

З 1989 р. починається третій знаковий період валютної інтеграції в Європі. Ж. Делор, голова Комісії ЄС, висунув триступеневий план створення економічного і валютного союзу на території Європи. Подальший інтеграційний процес, згідно з цією програмою, мав здійснюватися в три етапи. На першому етапі передбачалося скасування обмежень, що перешкоджають вільному транскордонного руху капіталу. На другому етапі передбачалося створити наднаціональний орган валютного регулювання і валютного контролю, а також завершити заходи щодо зближення макроекономічних показників країн ЄС. На третьому етапі планувалося введення єдиної європейської валюти.

Запропонований Ж. Делором план був закладений в основу Маастрихтського договору (23), підписаного 12 країнами Європейського союзу в 1992 р., що передбачав поетапне формування економічного і валютного союзу. Згідно з умовами Маастрихтського договору, для країн встановлювалися такі умови входження в економічний і валютний союз (так звані критерії конвергенції):

дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3 % ВВП;

державний борг не повинен бути більше 60% ВВП;

рівень інфляції не повинен перевищувати більш ніж на 1,5 % середній рівень інфляції трьох держав ЄС, де спостерігається найменший рівень інфляції;

розмір довгострокових процентних ставок не повинен бути більше 2 % середнього показника довгострокових процентних ставок трьох держав ЄС, де спостерігається найменший рівень інфляції;

коливання курсу національної валюти повинні бути в межах, передбачених механізмом обмінних курсів (валюта країни-союзниці повинна зберігатися стабільною по відношенню до євро принаймні два роки, і всі коливання повинні залишатися в певних рамках).

Формування економічного і валютного союзу відбувалося в три етапи.

На першому етапі (до 31 грудня 1993 р.) були зняті обмеження на рух капіталів та здійснення платежів, а також реалізовувалися програми по зближенню показників економічного розвитку країн ЄС.

На другому етапі (з 1 січня 1994 по 31 грудня 1998 р.) країни-члени ЄС проводили політику, спрямовану на досягнення заданих Маастрихтським договором критеріїв конвергенції. Також на даному етапі було створено Європейський валютний інститут.

На третьому етапі формування економічного і валютного союзу (з 1 січня 1999 р.) була реалізована програма запровадження євро.

Введення євро як загальної валюти переслідувало, насамперед, мету створення зони економічної стабільності, полегшення обмінів валют і узгодження економічних політик. Для досягнення даної мети необхідно було створити наднаціональну систему валютного регулювання і валютного контролю, внаслідок чого була створена Європейська система центральних банків (ЄСЦБ), яка має на меті підтримку стабільності цін і надання підтримки загальній економічній політиці ЄС.

Таким чином, європейська валютна інтеграція брала свій початок зі співробітництва в сфері торгівлі, переміщення факторів виробництва, запровадження узгодженої політики в деяких галузях економіки. На цьому етапі прослідковується зародження передумов створення валютної зони, що були описані розробниками теорії оптимальних валютних зон (таких, як мобільність факторів виробництва, високий ступінь економічної інтеграції та відкритість економіки). Тому рішення про створення валютного союзу і в подальшому Європейської валютної системи стало логічним наслідком поглиблення такого співробітництва.

Щодо етапів створення економічного і валютного союзу на території Європи, то вони є послідовним відображенням сутності поняття «валютна інтеграція», що було визначене в розділі 1. Зокрема, етап скасування обмежень на рух капіталу відповідає «процесу посилення міждержавних звязків у сфері валютних відносин», створення наднаціонального органу валютного регулювання і контролю передбачає «уніфікована валютно-фінансова політика», і нарешті, введення єдиної європейської валюти є необхідною умовою здійснення валютної інтеграції.

Отже, історичний процес європейської валютної інтеграції відповідає теоретичним засадам здійснення валютної інтеграції і деяким аспектам теорії оптимальних валютних зон.


.2 Аналіз виконання членами Європейського валютного союзу критеріїв конвергенції


Аналіз оптимальності європейської валютної інтеграції доцільно почати з оцінки виконання вимог, які висувалися при приєднанні країн до Європейського валютного союзу. Такими вимогами виступають Маастрихтські критерії конвергенції, і хоча вони є загальними критеріями вступу до Європейського союзу, їх виконання має забезпечити уникнення негативних наслідків валютної інтеграції.

Перший критерій визначає, що дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3 % ВВП. Проаналізувавши статистичні дані про дефіцитність бюджетів країн ЄС в період з 1995 по 2012 роки (рис. 2.1), можна зробити висновок, що в 1995 році лише 3 країни з 15 учасниць ЄС не порушували даний критерій - Люксембург, Данія і Ірландія, а середній показник в ЄС складав 7,2% від ВВП. В період введення єдиної валюти євро дефіцит державного бюджету, вищий за критеріальний рівень, спостерігався лише у 2 країнах - Греції і Португалії, а в 9 з 15 країн було зафіксовано профіцит бюджету. Протягом наступних років ситуація погіршилась: у Німеччині, Бельгії, Нідерландах і Великобританії профіцит бюджету змінився дефіцитом, у всіх інших країн, окрім Данії та Іспанії цей показник погіршився, і в 2005 році поріг в 3% ВВП переступив дефіцит державного бюджету 5 країн. На сучасному етапі середній показник дефіциту державного бюджету ЄС складає -3,9% від ВВП обєднання у 2012 році, і жодна держава не звітувала про профіцит державного бюджету. 16 країн з 27 учасниць не виконують перший критерій конвергенції, при цьому в найгіршому становищі знаходиться Іспанія, Греція та Ірландія. Новоприйняті в 2007 році Болгарія і Румунія утримують показник в прийнятних межах, причому ці країни ще не перейшли на спільну з союзом валюту.

Другою вимогою, яку мають виконувати країни-учасниці ЄС та претенденти на вступ є дотримання рівня державного боргу на рівні, не вищому за 60% ВВП. Перевіримо виконання цього критерію країнами ЄС до і після введення єдиної валюти і на сучасному етапі (рис. 2.2).

У 1995 році 6 країн-учасниць ЄС з 15 дотримувались зазначеного обмеження і середній рівень державного боргу в усьому ЄС становив 68,6% від розміру ВВП. До 2000 року всі країни, окрім Німеччини і Греції спромоглися зменшення обсягу державного боргу і, в результаті, тільки 5 країн мали рівень державного боргу, вищий за рекомендований. Протягом наступних 5 років після введення євро ситуація погіршилась у Франції (66,4%), Німеччині (68,6%), Португалії (67,7%), а ще 4 країни не змогли знизити рівень державного боргу до 60%. Середній рівень по ЄС у 2005 р. складав 63,1% (з урахуванням новоприйнятих у 2004 році Мальти, Угорщини і Кіпру, що мали неоптимальний рівень державного боргу, проте не вищий за 70%).


Рисунок 2.2 - Державний борг країн ЄС за 1995-2012 рр., % до ВВП


У 2012 році 15 країн з 27 членів ЄС не відповідали критерію за державним боргом: у найгіршому положенні виявились Греція, Італія, Португалія, Ірландія, в яких рівень державного боргу перевищив 100% ВВП, а середній показник в ЄС підвищився до 85,2%.

На рис. 2.3-2.4 проілюстровано середньорічний рівень інфляції в країнах ВВП у 2000 і 2012 роках (у % до показника 2005 р.). За Маастрихтським критерієм, рівень інфляції не має перевищувати більше чим на 1,5% середній рівень трьох країн-членів ЄС з найнижчим індексом інфляції.

У 2000 році в період введення євро найнижчий рівень інфляції спостерігався в Португалії, Ірландії і Греції і в середньому складав 84,71%, тому оптимальний рівень інфляції всіх інших країн не мав перевищувати 86,21% (горизонтальна лінія на рис. 2.3). Як бачимо, даному критерію відповідали лише три зазначені вище країни та Іспанія. Середній рівень інфляції в ЄС перевищував оптимальний на 2,25 процентних пункти.

Рисунок 2.3 - Середній рівень інфляції в країнах ЄС у 2000 р., % до 2005 р.


У 2012 році країнами з найнижчим показником інфляції були Ірландія, Швеція і Нідерланди, очевидно, що ці ж країни і відповідали заданому критерію - середній рівень інфляції в них становив 111,8% (оптимальний рівень - 113,3% - горизонтальна лінія на рис. 2.4). Показники інфляції в Німеччині і Франції були близькими до оптимального, а всі інші країни ЄС перевищували встановлене обмеження в середньому на 12,2%, причому найвищі показники демонстрували здебільшого новоприйняті держави. Середній рівень інфляції в ЄС становив 118,43%.

Також, щоб бути прийнятим до Європейського союзу, необхідно, щоб довгострокова процентна ставка за державними облігаціями строком на 10 років не перевищувала більше, ніж на 2% середній рівень трьох країн-членів ЄС, що досягли найкращих результатів в темпах інфляції.

Рисунок 2.4 - Середній рівень інфляції в країнах ЄС у 2012 р., % до 2005 р.


Отже, у 2000 р. оптимальний рівень довгострокових процентних ставок був встановлений на рівні 7,73% і всі країни-члени ЄС дотримувались цього критерію (рис. 2.5). Середній рівень по всіх країнах ЄС становив 5,52%.


Рисунок 2.5 - Рівень довгострокових процентних ставок країн ЄС у 2000 р.,%

У 2012 р. рекомендований рівень довгострокових процентних ставок знизився і був зафіксований на рівні 5,23% (рис. 2.6). Середній рівень в усьому ЄС був нижчим на 1,55%, проте 9 країн з 27 перевищили оптимальний показник (з них 4 країни - з новоприйнятих). Найвищі ставки спостерігались в Греції (рекордно висока ставка в 22,5%), Португалії (10,55%), Ірландії (6,17%) та Іспанії (5,85%).


Рисунок 2.6 - Рівень довгострокових процентних ставок країн ЄС у 2012 р.,%


Якщо приймати Маастрихтські критерії за критерії оптимальної валютної інтеграції, то аналіз зазначених вище показників дозволяє зробити висновок, що Європейський союз не є оптимальним валютним простором. Невідповідність показників 2012 року оптимальним спричинена поглибленням європейської боргової та валютної кризи, проте і в 2000, і в 2005 роках критерії конвергенції на практиці не виконувались жодною країною на 100%.


2.3 Оцінка відповідності Європейського валютного союзу критеріям оптимальних валютних зон


Питання достовірності Маастрихтських критеріїв для визначення оптимальності європейської валютної інтеграції залишається спірним, тому доцільно дослідити виконання критеріїв, що висунуті розробниками теорії оптимальних валютних зон.

Розглянемо основні аспекти традиційного підходу теорії оптимальних валютних зон на практиці деяких країн Єврозони в період 1995-2012 рр. (до і після впровадження єдиної валюти, беручи до уваги країни, що ввели євро у 1999-2001 рр.).

Перший критерій оптимальної валютної зони - мобільність факторів виробництва (а саме, праці і капіталу). З моменту створення єдиного ринку ЄС у 1993 році, прикордонний контроль (скасований у 1995 році) не було головним бар'єром вільного руху робочої сили. Мовні і культурні відмінності обмежували переміщення робочої сили між країнами ЄС в більшій мірі, ніж між регіонами США. Навіть у межах держав Європейського союзу рух робочої сили обмежено. Частково це пов'язано з правовим регулюванням: в окремих країнах ЄС право отримувати допомогу з безробіття пов'язано з постійним місцем проживання, що ускладнює пошук вільних робочих місць в далеко розташованих регіонах, і в підсумку знижує здатність протистояння економічним шокам.

Як результат низької мобільності робочої сили підвищується загальний рівень безробіття в країнах Єврозони (рис. 2.7).

Рисунок 2.7 - Рівень безробіття в країнах Єврозони за 2000-2012 рр., %


Мобільність капіталу проаналізуємо за допомогою інтенсивності прямих іноземних інвестицій (середнє значення частки інвестицій всередину країни і назовні у ВВП). В середньому цей показник досягає 3-4% від ВВП (рис. 2.8), тому можна зробити висновок про високу мобільність капіталу в Єврозоні. При цьому показник Великобританії, яка не є членом Єврозони, є одним з найвищих. З цього можна зробити висновок, що висока мобільність капіталу може досягатись і без використання спільної валюти.

Рисунок 2.8 - Ринкова інтеграція - інтенсивність прямих іноземних інвестицій в Єврозоні за 2002-2011 рр.


Наступним критерієм оптимальності вважається внутрішній розмір регіональної торгівлі. Виграш держави буде тим більше, чим щільніше інтегровано його народне господарство в економіку валютної зони.


Рисунок 2.9 - Внутрішній експорт країн Єврозони за 1995-2012 рр., % до ВВП

Зробити висновки про ступінь інтеграції можна, дослідивши внутрішній товарний ринок. На рис. 2.9-2.10 проілюстровано внутрішній рівень експорту та імпорту між країнами Єврозони: як бачимо, більша частина країн експортує та імпортує 10-20% від свого виробничого обсягу в інші країни ЄС. Це достатньо високий показник, проте значно нижчий, ніж, наприклад, між регіонами США. Тому, внутрішній торговий оборот Єврозони не є достатньо великим, щоб слугувати беззаперечним аргументом оптимальності Єврозони. При цьому в динаміці особливих підйомів показників торгівлі після введення єдиної валюти також не спостерігається.


Рисунок 2.10 - Внутрішній імпорт країн Єврозони за 1995-2012 рр., % до ВВП


Теорія оптимальних валютних зон свідчить, що активна торгівля допомагає державам-учасникам оперативно пристосовуватися до порушення рівноваги на ринку виробничих ресурсів. Основним елементом мінімізаціі чистоти і масштабу економічних шоків є однорідність структури народного господарства. Не можна сказати, що структура економік країн Європейського союзу повністю гетерогенна (про це свідчить великий обсяг внутрішньогалузевої торгівлі), проте, існують серйозні відмінності. Країни Північної Європи краще, ніж південні держави забезпечені капіталом і кваліфікованою робочою силою, у зв'язку з цим, товари, у виробництві яких необхідна велика інтенсивність низькокваліфікованої робочої сили, переважно виготовляються в південних регіонах.

Доступ до ресурсів підтримки - наступний критерій оптимальної валютної зони. Якщо через гомогенність, відсутність гнучкості або з інших причин валютний курс загрожує вийти за допустимі рамки, валютний режим зможе вижити тільки за умови надання суттєвої підтримки іншими країнами. Ця підтримка може виражатися у вигляді трансферту ресурсів, наприклад, бюджетних трансфертів. Вони дозволять компенсувати безробіття, що виникло в результаті переоцінки валютного курсу або негнучкого ринку праці.

Проте в даний час бюджет Європейського Союзу та бюджети національних держав розмежовані, а загальний бюджет Союзу за розміром сягає 1,24% ВНП європейських країн. Бюджетна політика країн-членів Євросоюзу децентралізована і заснована на рішеннях урядів окремих держав-членів ЄС, а бюджет Союзу спрямований, скоріше, на функціонування самої організації, а не на вирішення загальнонаціональних проблем. З аналізу бюджетних дефіцитів країн ЄС можна зробити висновок, що бюджет Європейського Союзу в даний час не є важливим інструментом економічної політики ЄС. Він виявився найбільш негнучким інструментом політики спільноти. У європейській економічній архітектурі відбулося безліч змін за останні 10 років, проте бюджет ЄС за цей час не зазнав серйозних змін. (24)

Виходячи з аналізу факторів оптимальності традиційного підходу, можна констатувати, що ринки товарів і факторів виробництва ЄС не інтегровані в належній мірі і Європейський союз, а також Економічний і валютний союз (Єврозона) не відповідають критеріям оптимальної валютної зони. Торгівля з партнерами по ЄС зазвичай не перевищує четверту частину ВВП країн-учасників. І, якщо на шляху рух капіталу не існує особливих бар'єрів, мобільність робочої сили вкрай далека від належного рівня, необхідного для адаптації ринку у випадку порушення рівноваги. Тому, можна констатувати, що в момент створення Єврозони (1999 рік) не було переконливих економічних аргументів для її існування. Заснування Економічного і валютного союзу було скоріше політичним, ніж економічним кроком.

Проте варто згадати також ефект конвергенції . Незважаючи на те , що в момент створення Єврозона не відповідала критеріям оптимальності , підстава Економічного і валютного союзу могло створити імпульс до того , щоб нове об'єднання з плином часу стало оптимальної валютної зоною. Професор університету Берклі Ендрю Роуз (Andrew Rosse) проаналізував 26 досліджень, що стосуються впливу ефекту Єврозони на Європейську торгівлю і констатував , що , залежно від консервативності інтерпретації , Економічний і валютний союз збільшив обсяг торгівлі в рамках Єврозони від 8 до 23% [27]. Е. Роуз пояснив даний ефект синхронізацією бізнес циклів. На думку професора, в ході розширення торгівлі і синхронізації економічних циклів, зменшується потреба Єврозони в грошово-кредитній політиці, що наближає Економічний і валютний союз до стану оптимальної валютної зони. У свою чергу, до тих пір, поки Єврозона не відповідає критеріям оптимальності, продовжує існувати ймовірність стохастичних шоків.

Альтернативний підхід теорії оптимальних валютних зон передбачає аналіз оптимальності, виходячи з аналізу можливих переваг і недоліків від валютної інтеграції. Розглянемо деякі з них на практиці Єврозони.

Перевагою валютної інтеграції є підвищення цінності грошей з точки зору засобу заощадження, засобу обміну й міри вартості.

Цінність грошей як засобу обігу визначається їх купівельною спроможністю. На рис. 2.11 наведена динаміка паритету купівельної спроможності країн Єврозони до і після введення спільної валюти. Як бачимо, даний показник з 2001 по 2009 рік практично по всіх країнах мав тенденцію до зростання. А показник Великобританії, яка не приєдналася до зони євро, є найнижчим з наведених країн.


Рисунок 2.11 - Паритет купівельної спроможності країн Єврозони за 1995-2012 рр.


З точки зору засобу заощадження, цінність грошей вимірюється нормою процента, яка є платою за зберігання грошей в одній із форм [1].

Проаналізуємо динаміку процентних ставок країн Єврозони за період останніх етапів валютної інтеграції (рис. 2.12). Отже, середня процентна ставка в Єврозоні як за короткостроковими, так і довгостроковими формами вкладень за період 1995-2012 рр. значно знизилась. Тому висновок про підвищення цінності грошей як засобу заощадження в даному випадку зробити не можна.

Також, для перевірки першої переваги валютної інтеграції, доцільно прослідкувати динаміку валютного курсу євро як вираження ціни даної грошової одиниці.

Рисунок 2.12 - Середня процентна ставка в Єврозоні за різними строками вкладень за 1995-2012 рр., %


Рис. 2.13 зображує динаміку курсу євро до долару США с початку його впровадження. Очевидно, що у 2008 році у звязку зі світовою кризою курс значно впав, проте до цього часу зберігалась тенденція до зростання. Загалом, євро за короткий час стала другою світовою валютою, виступає в ролі резервної, тому дану тенденцію можна вважати перевагою від валютної інтеграції для країн, що її впровадили.


Рисунок 2.13 - Курс євро за 2000-2012 рр., дол. США

Наступна перевага полягає в тому, що відбувається збільшення потоку товарів і послуг між державами обєднання, оскільки усувається частина трансакційних витрат, пов'язаних з необхідністю конвертації валюти, а також зняття різного роду економічних та адміністративних бар'єрів для вільної торгівлі товарами та послугами. На рис. 2.9-2.10 видно, що обсяги експорту та імпорту між країнами Єврозони зросли. При цьому тенденція динаміки експорту та імпорту Великобританії, як країни, що не впровадила євро, мало відрізняється від інших країн. Тому не можна зі 100% впевненістю стверджувати, що зростання торгових потоків між країнами Єврозони спричинене саме валютною інтеграцією.

Недоліком валютної інтеграції вважається втрата незалежності грошово-кредитної політики. Витрати відмови від самостійної грошово-кредитної політики проявляються також у тому, що держава не може використовувати звичні інструменти регулювання економіки, коли виникає необхідність захисних заходів від економічного шоку, і це веде до підвищеної економічної нестабільності. Це означає, що ціни і заробітна плата повинні швидко адаптуватися до зміни грошово-кредитної політики, якщо валютна інтеграція є оптимальною, а економіка повинна мати високу «витривалість» до безробіття.


Рисунок 2.14 - Індекс інфляції в країнах Єврозони за 2005-2012 рр.

Як видно з рис. 2.7, рівень безробіття в країнах Єврозони значно підвищився, оскільки держави не мали засобів для вирішення цієї проблеми через фінансову кризу. Проте, якщо прослідкувати за динамікою рівня цін в Єврозоні в період 2005-2012 рр. (рис. 2.14), можна зробити висновок, що ціни також не в змозі адаптуватися до змін грошово-кредитної політики.

Отже, враховуючи вищевикладений аналіз і відповідність інших показників критеріям теорії оптимальних валютних зон, можна здійснити оцінку оптимальності Європейської валютної зони за заданими критеріями (табл. 2.1).


Таблиця 2.1 - Відповідність Єврозони критеріям оптимальної валютної зони

№КритерійЄврозонаОцінка1.Гнучкість рівня цін і заробітної платиЖорсткість щодо рівня цін і заробітної плати обумовлює нерівномірний рівень безробіття в різних країнах-2.Мобільність факторів виробництва, включаючи робочу силуРівень мобільності робочої сили в Єврозоні низький, капітали переміщуються вільно-/+3.Інтеграція фінансових ринківВеликі транснаціональні банки і біржі в поєднанні зі зняттям бар'єрів на рух капіталу і єдиною валютою складають основу європейської фінансової інтеграції.+4.Ступінь відкритості економікиВисокий+5.Диверсифікація виробництва і споживанняМає нерівномірний характер, але в цілому відповідає вимогам теорії ОВЗ-/+6.Кореляція рівнів інфляціїУчасть у механізмі обмінних курсів (МОК) а також виконання умов Пакту зростання та стабільності сприяло синхронізації рівнів інфляції.+7.Фіскальна інтеграціяПоточний розмір бюджету ЄС (близько 1% від ВВП) не дозволяє здійснювати фіскальні трансферти-8.Політична інтеграціяСуттєво відстає від темпів економічної інтеграції-

Таким чином, на основі проаналізованих критеріїв, можна зробити висновок про те, що сьогодні Європейський валютний союз не є оптимальною валютною зоною. Підвищення мобільності факторів виробництва, розвиток фіскальної та політичної інтеграції нададуть позитивний вплив на подальшу оптимізацію Єврозони. Водночас можливе розширення валютного союзу створює загрозу його стабільності та оптимальності.


РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ


.1 Сучасні проблеми Європейської валютної інтеграції


Теоретично створення валютного союзу і впровадження єдиної валюти повинно було відкрити перед ЄС нові можливості для економічного зростання і зміцнити позиції Західної Європи на міжнародній арені. Однак на шляху реалізації цих планів встав ряд суттєвих перешкод, у тому числі і таких, які відображають загальні для ЄС проблеми.

Першою проблемою є невідповідність критеріїв конвергенції сучасному стану економіки країн Єврозони і ЄС в цілому. Адаптація до суворих вимог Маастрихтського договору супроводжувалася низкою економічних проблем в європейських країнах, зокрема, зростанням безробіття. Але з 1999 року їх поступово вдалося привести в норму, що свідчило про здатність учасників Євросоюзу утриматися на маастрихтських планках. Проте з прийняттям в ЄС нових членів в рамках ЄС відбуваються значні відмінності в рівнях цін і заробітних плат, що суперечить одному з критеріїв. Внаслідок цього виникає недосконалість конкуренції.

Країна, що вступає у валютний союз, втрачає можливості проводити автономну грошову політику. Відповідно, у разі зростання державної заборгованості у країни відсутня необхідність змінювати внутрішню процентну ставку, збільшення якої мало б компенсувати інфляційні і девальваційні ризики. Негативні наслідки, що виникають на фінансових ринках через збільшення боргу, впливають не на країну-боржника, а на весь Європейський Валютний Союз.

Щоб відповідати Маастрихтським критеріям, багато країн змушені частково згорнути соціальні програми, що, природно, наразиться на протести населення. До того ж, Європейський центральний банк займається контролем виключно економічних критеріїв, не беручи до уваги рівень безробіття. Для прикладу, Федеральна резервна система США встановила цільовий рівень безробіття і на сучасному етапі фактичний рівень безробіття США становить 7,7%, в той час як в Єврозоні рівень безробіття сягнув рекордних висот (11,4%).

При цьому мовні та культурні бар'єри не дозволяють Європі створити єдиний ринок праці, аналогічний національному. Аналіз показників міграції показав, що робоча сила в Єврозоні набагато менш мобільна, ніж капітал. Інакше кажучи, багато людей, що втратили роботу у своїй країні, віддадуть перевагу швидше залишитися на місці, отримуючи допомоги з безробіття, ніж пуститися на пошуки роботи в інших державах-членах ЄС.

Очевидно, що економічні труднощі , які виникають в окремих країнах у зв'язку з створенням валютного союзу, починають поширюватися і на сусідні держави. В умовах виключно тісних промислових, фінансових і торговельних зв'язків всередині ЄС цей процес може набути характеру ланцюгової реакції. З іншого боку, Європейський валютний союз є обєднанням досить розвинутих держав і висока кон'юнктура в одних країнах гаситиме економічні труднощі в інших. У зв'язку з цим виникає наступна проблема.

Проблема нерівномірності економічного розвитку, адже всередині союзу продовжують існувати угруповання, що відрізняються один від одного за рівнем свого господарського розвитку, можливостями економічної політики, мотивами інтеграції. Прийом нових членів з числа країн Центральної та Східної Європи веде до наростання такої неоднорідності. Проблема виникає в нерівномірності темпів економічного зростання - більш слабкі країни не в змозі швидко адаптуватися до рівня основної групи, це призводить до значного розриву в рівнях економічного розвитку між країнами, і таким чином, вступає в протиріччя з політикою економічної конвергенції.

Проблема неоднорідності ЄС у зв'язку з переходом до єдиної валюти не обмежується відносинами між учасниками «зони євро» і рештою держав Союзу. Всередині самого валютного союзу виникають більш-менш постійні коаліції. Одна з них - обєднання Німеччини і Франції, який активно заявляє про себе і у валютній сфері. Тому від координації їх дій багато в чому залежатиме подальша доля валютної інтеграції. Незважаючи на єдність, усередині ЄС часто виникають гострі конфлікти, сторонами яких виступають «Стара Європа», яка прагне створити новий міжнародний центр влади, і «Нова Європа», що займає деколи проамериканську, антиросійську позицію. До «Нової Європи» найчастіше примикає Великобританія.

Баланс витрат і вигод, пов'язаних з установою валютного союзу, для кожної окремої країни складається по-різному. Виконання програм конвергенції вимагає особливо великих зусиль від країн, що мають значний дефіцит держбюджету і державного боргу. А адже вони в основному і складають відносно слабку в економічному плані частина ЄС. Таким чином, передові країни в змозі перенести кризовий період з меншими втратами, а для слабших країн це означає тільки збільшення проблем.

Існує проблема національного суверенітету, оскільки введення єдиної валюти проходить у зв'язку з гармонізацією податкових систем країн ЄС, а даний процес відбувається повільно. Причиною цього є необхідність прийняття рішень в даній сфері лише одноголосно.

Проблема суверенітету гостро позначилася ще на стадії підготовки Маастрихтського договору. У спеціально підписаному Протоколі Великобританія обмовила своє право зберегти повноваження у сфері валютної політики відповідно до національного законодавства, а Банк Англії зарезервував можливість не брати участь в ЄСЦБ.

Стратегічні плани керівництва ЄС далеко не завжди знаходять розуміння у пересічних громадян Союзу. Ця проблема має місце не тільки в процесі європейської інтеграції, а і в контексті переходу до єдиної валюти. Вона заявила про себе практично відразу - як тільки почалася ратифікація Маастрихтського договору. Тоді, несподівано для лідерів ЄС та національних урядів, у ряді країн населення виступило проти створення Європейського Союзу. У Данії потрібно проведення повторного референдуму, а у Франції перевага прихильників Маастрихта виявилась дуже малою.

В процесі введення євро Великобританія і Данія відмовились від введення спільної валюти і для них було передбачене спеціальне послаблення: вони можуть офіційно не приєднуватися до Єврозони до того моменту, поки їх уряди не вирішать це питання або парламентським голосуванням, або проведенням референдуму.

Таким чином, на даний момент проглядаються найбільш яскраві витоки проблем, протиріч і зіткнень всередині Європейського валютного союзу. Підсумувавши, можна сказати, що проблема ЄС полягає в дуже інтенсивному об'єднанні країн. Причиною цього стало поспішне розширення Євросоюзу, в 2004 році ЄС налічував 15 країн, а вже в 2007 році союз розширився до 27 держав. Настільки швидке збільшення кількості учасників ЄС порушило початкову стабільність структури країн так званої «старої Європи», які зуміли до того часу налагодити тісні економічні та політичні взаємини. До того ж, кризові явища в економіці виступили ще одним негативним фактором, який порушує модель стабільного функціонування Європейського Союзу. Криза є також причиною розвитку протиріч серед учасників Євросоюзу: учасники ЄС так і не виробили конкретну стратегічну модель дій, яка б дозволяла підтримувати один одного в період кризи.


.2 Шляхи вирішення проблем європейської валютної інтеграції і перспективи участі в ній України


В контексті виявлених проблем європейського валютного простору можна виділити можливі шляхи їх вирішення:

Проблема Маастрихтських критеріїв може бути подолана переглядом існуючих вимог до вступу і членства в ЄС у відповідності до сьогоднішньої ситуації. Наприклад, якби цільовий показник інфляції ЄЦБ був 3%, а не нижче 2%, а Німеччина, що має найбільший у світі профіцит поточного рахунку, сприяла зростанню заробітної плати на 6% і погодилася з інфляцією в 4% - маючи на увазі незначне зростання реальної заробітної плати при надмірному очікуваному зростанні продуктивності - процес регулювання Єврозони став би менш політично і економічно дорогим, а країни-члени, що мають показники, вищі за рекомендовані, мали б можливість звернути увагу на інші проблеми в їх економіці. При цьому доцільно було б перейняти практику ФРС США і встановити цільовий рівень безробіття, оскільки ця проблема є нагальною на даний момент.

Проблема нерівномірності економічного розвитку різних регіонів може бути вирішена переглядом структури союзного бюджету, адже збільшення витрат бюджету на вирівнювання може допомогти зменшити значний розрив між економічним станом країн. Або, проблему може вирішити припинення на деякий час прийняття нових членів, поки економічне становище вже прийнятих не буде виправлене.

Проблема національного суверенітету має бути вирішена введенням одностайного прийняття рішень країнами-членами з питань спільної політики, проведення структурних реформ, затвердження і внесення змін до союзного бюджету і т.д. Також можливо розширити деякі повноваження держав у проведенні автономної грошової політики.

Тому можуть бути виділені наступні можливі перспективи розвитку Європейського валютного союзу.

Посилення процесів економічної консолідації. Поява євро істотно підсилює процеси економічної консолідації в Європі. По-перше, в останні роки відбулося помітне зближення основних макроекономічних показників країн Європейського союзу: досягнуті реальні успіхи в зниженні довгострокових процентних ставок, стабілізації обмінних курсів національних валют, що не входять в Єврозону країн .

По-друге , різко зростає глибина інтеграції усередині самої Єврозони - із створенням валютного союзу в Європі виникло тверде ядро, члени якого пов'язані відносинами сильної економічної і політичної згуртованості.

По-третє, валютний і митний союзи є центром притягання для інших частин Європи і, насамперед, для країн Центральної та Східної Європи. Однак це створює небезпеку втягування слов'янських економік в сферу впливу країн гігантів ЄС. Знову ж слов'янські країни будуть сприйматися виключно як джерело трудових і енергетичних ресурсів. Існує можливість подальшої інтеграції країн європейського простору, а по можливості і євроазіатського простору.

На сьогодні Україна дотримується керованого плавання як режиму валютного курсу і проводить незалежну монетарну політику. Але розглянемо перспективи приєднання або принаймні орієнтації України на Єврозону або альтернативного можливого напряму валютної інтеграції в євразійському напрямі. Якщо Єврозона є вже сформованим валютним інтеграційним утворенням, то валютне інтеграційне утворення на основі частини або всіх країн ЄврАзЕС можна розглядати лише в гіпотетичній площині, принаймні на поточний момент. Повертаючись до передумов валютної інтеграції, відзначимо, що існують аргументи як на користь так і проти обох напрямів валютної інтеграції.

. Високий ступінь відкритості економіки. У більш відкритій економіці фіксовані курси вигідніші через сприяння ціновій стабільності. Девальвація тут не дає таких переваг через зростання імпортних цін. При цьому в Україні еластичність цін до динаміки валютного курсу вища при девальвації, ніж при ревальвації. За критерієм відкритості економіки для України вигідна орієнтація на Єврозону. Але навіть при торгівлі з ЄС часто розрахунки відбуваються у доларах. При торгівлі з ЄС частка долару у розрахунках за експорт більша ніж за імпорт. Експорт відбувається в доларах через те, що це значною мірою експорт сировини. Імпорт - значною мірою продукції машинобудування, де позиції євро сильніші.

. Рівень мобільності капіталу між країнами. Станом на початок 2010 р. 78 % накопичених прямих інвестицій в Україну припадали на країни ЄС.

. Високий рівень диверсифікації виробництва і експорту. Експорт України недостатньо диверсифікований, є значна залежність від експорту продукції чорної металургії (його частка останніми роками становила близько 40%).

. Рівень структурної подібності країн. Близькість структури економіки України більша до країн ЄврАзЕС, ніж до Єврозони (більша частка промисловості та менша частка сфери послуг, менший рівень розвитку фінансових ринків) - тому шоки, з якими зустрічається Україна більш схожі на шоки для країн ЄврАзЕС. Але це не стосується шоків, повязаних з динамікою цін на нафту. Дія таких шоків на Україну схожа з впливом на економіку Єврозони.

. Синхронність економічних циклів. Якщо розглянути кореляцію між темпами зростання реального ВВП у 2001-2012 рр., то Україна з Єврозоною має невисоку кореляцію (25 %). Вона є трохи більшою з Росією (32%) і США (32%) (13).

. Спільний трансмісійний механізм монетарної політики. Це питання є дискусійним. Наприклад, вплив монетарної політики на ціни на активи може відрізнятися в Україні через менший розвиток фондового ринку.

. Довіра до національної валюти. В доларизованій економіці України попит на валюту існує не тільки з боку субєктів ЗЕД, а й з боку населення. Помітна частина депозитів і кредитів деноміновані в іноземній валюті. Станом на початок 2012 р. 50 % кредитів українських банків резидентам було видано в іноземній валюті. Це створює підвищену чутливість до змін валютного курсу. З точки зору економічних субєктів в Україні недостатня довіра до гривні, в даному випадку, викликає надання переваги іноземній валюті: долару чи євро, зокрема. Хоча традиційно в Україні доларизація економіки сприяє орієнтації більше на долар, а не на євро. Наприклад, більше половини державного боргу деноміновано в доларах, набагато більше ніж у євро, також долар домінує на валютному ринку України.

. Близькі темпи інфляції в країнах-учасниках. Зниження темпів інфляції до показників Єврозони для економіки України було б дуже болючим і вимагало б застосування не лише рестрикційних монетарних заходів, оскільки ціноутворення в Україні також має свою специфіку ("корупційний податок", інфляційні очікування тощо).

. Висока гнучкість цін та заробітної плати. Тіньова зарплата фактично дозволяє зменшувати зарплату у разі негативних шоків, що також обмежує зростання цін.

. Висока мобільність робочої сили. Юридичні перепони на шляху руху робочої сили до ЄС досить високі, тому рівень мобільності робочої сили України знаходиться на низькому рівні.

. Рівень політичної та загальноекономічної інтеграції. В ЄС цей рівень є достатньо високим але це значно менше стосується інтеграції саме України до ЄС.

. Наявність центральної країни-гегемона - лідера інтеграції та існування розвиненої системи інститутів та звязків між країнами, які роблять вихід із валютного інтеграційного об'єднання важким. У випадку Єврозони існує група країн-лідерів інтеграції плюс розвинена система інститутів.

. Здатність делегувати монетарну політику міжнародній інституції, яка має бути підзвітною, репрезентативною та ефективною. В ЄС така інституція сформована - Європейський центральний банк.

Таким чином, теоретично Україна може взяти участь у європейській валютній інтеграції, проте лише в разі її приєднання до ЄС, що на даному етапі є надто довгостроковою перспективою.


ВИСНОВКИ


Виділення та критичний аналіз характерних особливостей валютної інтеграції дозволив розкрити її сутність і встановити, що вона являє собою процес посилення міждержавних звязків у сфері валютних відносин через гармонізацію валютних механізмів і, як результат, утворення міжнародного простору, на теренах якого діє уніфікована валютно-фінансова політика і єдина грошова одиниця.

Основними критеріями, на основі яких можна оцінити оптимальність валютної інтеграції є:

гнучкість рівня цін і заробітної плати;

мобільність факторів виробництва, включаючи робочу силу;

інтеграція фінансових ринків;

ступінь відкритості економіки;

диверсифікація виробництва і споживання;

кореляція рівнів інфляції;

фіскальна інтеграція;

політична інтеграція.

Завершення створення економічного і валютного союзу в Західній Європі є одним з найбільш значних подій у світовій економіці, яке, поза сумнівом, має серйозний вплив на багато держав, так же, як і на міжнародну економіку в цілому. Створення ЕВС і введення єдиної європейської валюти стало закономірним продовженням розвитку інтеграційних процесів у Західній Європі, що почалися ще в середині ХХ ст. Незважаючи на те, що ЕВС є не першою в історії спробою валютної інтеграції, абсолютного прецеденту в історії валютних союзів він не має. Його унікальність полягає в тому , що вперше група політично і валютно незалежних держав добровільно пожертвувала частиною свого суверенітету, включаючи національні валюти, передавши повноваження з проведення кредитно-грошової і валютної політики єдиного наднаціональному органу, але при цьому зберігаючи політичну незалежність.

Доцільність валютної інтеграції може бути проаналізована за допомогою теорії оптимальних валютних зон, розробленої в 1960 -х рр. відомим американським економістом Р. Манделлом і згодом розширеною і доповненою іншими вченими. На підставі аналізу відповідності сучасного стану Європейського валютного союзу критеріям конвергенції та критеріям оптимальних валютних зон можна зробити висновок про те, що зараз ЄС в цілому, по всій ймовірності, не є оптимальною валютною зоною.

В ході дослідження виявлено такі проблеми європейської валютної інтеграції, як невідповідність критеріїв конвергенції сучасним реаліям, обмеження національного суверенітету і можливостей проводити власну грошову політику, проблема регулювання рівня безробіття, нерівномірність економічного розвитку регіонів. В результаті винайдено, що основними витоками даних проблем є інтенсивне розширення ЄС і раптовість фінансової кризи.

Для вирішення цих проблем можна застосувати такі заходи, як перегляд Маастрихтських критеріїв і адаптації їх до сучасної ситуації, встановлення Європейським центральним банком цільового рівня безробіття, перегляд структури союзного бюджету, розширення повноважень держав у проведенні автономної грошової політики.

Щодо України, то існує ряд передумов, які можуть призвести до успішної валютної інтеграції з Європою, проте цей така необхідність буде розглядатися лише за умови вступу України до ЄС.


АНОТАЦІЯ


Ковалінська А.С. Європейська валютна інтеграція та її сучасні проблеми. - Курсова робота. Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи», Суми, 2013.

Курсова робота присвячена дослідженню оптимальності європейської валютної інтеграції на сучасному етапі. Визначено сутність поняття «валютна інтеграція» та її форм, виділено основні критерії, за якими можна оцінити оптимальність єдиного валютного простору. Проаналізовано виконання вимог вступу та членства в Європейському валютному союзі та відповідність Європейського валютного союзу критеріям оптимальної валютної зони. Виявлено основні проблеми європейської валютної інтеграції і шляхи їх вирішення, а також обґрунтовано перспективи валютної інтеграції України з ЄС.

Ключові слова: валютна інтеграція, критерії оптимальних валютних зон, критерії конвергенції, Європейський валютний союз.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Алексєєв І.В.., Колісник М.К. Гроші та кредит: Навч. посіб. [Текст] / І.В. Алексєєв, М.К. Колісник. - К.: Знання, 2009. - 253 с..

Бабурина Н.А. Валютная интеграция в Европе: уроки прошлого и тенденции будущого [Текст] / Н.А. Бабурина // Вестник Тюменского государственного университета, 2011 - №11, с. 45-52

Большой экономический словарь [Текст] / под. Ред. А. Н. Азрилияна. - 4-е изд., доп.и перераб. - М. : Институт новой экономики, 1999. - 1248 с.

Булатова Е. В. Эволюция и современные формы развития процессов региональной валютной интеграции [Текст] / Е. В. Булатова, Т. В. Марена // Buletinul ?tiin?ific al Universit??ii de Stat Bogdan Petriceicu Hasdeu din Cahul. - 2011. - № 6. - C. 116-127.

Волков В.А. Тенденции и перспективы развития европейской валютно-экономической интеграци: Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата экономических наук / В.А. Волков. - М., 2012

Гилева А. А. <http://www.m-economy.ru/author.php?nAuthorId=2229> Развитие европейской экономической интеграции: от единой валюты к единому бюджету Европейского Союза [Текст] / А.А. Гилева // Проблемы современной экономики, N 2 (34), 2010

Дробышевский С.М., Полевой Д.И. Финансовые аспекты валютной интеграции на территории СНГ [Текст] / С.М. Дробышевский, Д.И Полевой. - М.: ИЭПП, 2007. - 152 с.

Кодзасова А. А. Возможные сценарии развития валютно-финансовой интеграции в странах СНГ [Текст] / А. А. Кодзасова // Финансы и кредит. - 2007. - № 31(271). - С. 52-68.

Махмудова Т.А. Формы валютной интеграции и теории единой валюты / Т.А. Махмудова // Экономика и Право, № 2-2012 [Электронный ресурс]. Режим доступа - http://www.vipstd.ru/nauteh/index.php/---ep12-02/386-a

Петрукович Н.Г. Валютно-финансовая интеграция Республики Беларусь и Российской Федерации: тенденции и перспективы: Автореферат диссертации / Н.Г Петрукович. - С. Петербург, 2010

Чаплыгин В.Г., Курьянов А.М. О валютно - финансовой интеграции [Текст] / В. Г. Чаплыгин, А. М. Курьянов // Финансы. - 2006. - N 12. - C.65-67

Чаплыгин В. Г. Международная валютная интеграция: опыт, проблемы, перспективы [Текст] : монография. - Калининград : Балтийский институт экономики и финансов, 2005. - 146 с.

Чугаєв, О.А. Валютна інтеграція в Європейському Союзі : навчальний посібник [Текст] / О.А. Чугаєв. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2010. - 192 с.

Фінанси: Підручник /За ред.Юрій С.І.,Федосова В.М.- К.:Знання,2008.-611 с..

Фрей Л.И. Валютные и финансовые расчёты капиталистических стран [Текст] / Л.И. Фрей. - М.: Международные отношения, 1969. - 304с.-1025

Экономика. Толковый словарь. - М.: "ИНФРА-М", Издательство "Весь Мир". Дж. Блэк. Общая редакция: д.э.н. Осадчая И.М., 2000.W. (1973). The Adjustment Problem // European Monetary Unification and Its Meaning for the United States. The Brookings Institution. Washington. P. 159-184.J. (1971). On Exchange Rate Unification // Economic Journal. 81. P. 467-488.аnkel, J. No Single Currency Regime is Right For Аll Countries or аt Аll Times, http://www.nber.org/pаpers/w7338, NBER working pаper series, September 1999P. (1969). The Theory of Optimum Currency Areas: An Eclectic View // Monetary Problems in the International Economy. Chicago: University of Chicago Press. P. 41-60., M. Werner report, EMS and EMU: problems and prospects of European monetary cooperation, 1993. URL: http://aei.pitt.edu/7148/01/002383_1.PDFR. (1963). Optimum Currency Areas // American Economic Review. 53. P. 717-725.F. P. European Economic and Monetary Integration, and the Optimum Currency Area Theory [Electronic Resource] / F. P. Mongelli. - Access : http://ec.europa.eu/economy_finance/publications. R. (1961) A Theory of Optimum Currency Areas // American Economic Review, 51, pp. 657-665.M. (1997). Political and Institutional Commitment to a Common Currency // American Economic Review. 87. P. 217-221.on European Union, 1992. [Electronic recourse]. - Regime of access: http://eur-lex.europa.eu/en/treaties/dat/11992M/htm/11992M.html#0001000001CEPR, International Trade, and the Single Marketin Europe Andrew K. Rose For CEPR 20th Anniversary Conference, Nov 21?22 2013, London [Electronic recourse]. - Regime of access http://faculty.haas.berkeley.edu/arose/CEPR30.pdf

The World Bank [Electronic recourse]. - Regime of access : <http://www.worldbank.org/>[Electronic recourse]. - Regime of access : http://unctadstat.unctad.org/ReportFolders/reportFolders.aspx

Eurostat [Electronic recourse]. - Regime of access : http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/eurostat/home


Теги: Європейська валютна інтеграція та її сучасні проблеми  Курсовая работа (теория)  Мировая экономика, МЭО
Просмотров: 47995
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Європейська валютна інтеграція та її сучасні проблеми
Назад