Економічний глобалізм

Зміст


Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження економічного глобалізму

1.1 Сутність та чинники впливу на розвиток економічного глобалізму

1.2 Форми економічного глобалізму

Розділ 2. Дослідження прояву основних форм економічного глобалізму країн світу

2.1 Реалізація основних форм глобалізму в економічному потенціалі розвитку США

2.2 Вплив основних форм економічного глобалізму на економіку Китаю

Розділ III. Перспективи розвитку основних форм економічного глобалізму

3.1 Соціальний глобалізм як компромісний варіант розвитку

3.2 Місце України в системі економічного глобалізму

Висновки

Анотація

Список джерел

Вступ


Актуальність.

Світовий процес глобалізації характеризується відсутністю його однозначного тлумачення й розуміння. Немає однозначної думки і з приводу того, коли розпочалася глобалізація, немає й однозначного визначення самого поняття. Визначення глобалізації як процесу політичної, економічної та культурної інтеграції та уніфікації, основними наслідками якої є світовий розподіл праці, переміщення у світових масштабах капіталів, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технологічних процесів, зближення та злиття культур різних країн, має своїх прихильників та противників.

Глобалізація сучасного світу є обєктивною закономірністю: її не можна зупинити, оскільки вона приносить величезні прибутки передовим державам світу. Глобалізація змінює традиційне розуміння держави, оскільки зявляється новий актор міжнародних відносин - транснаціональні корпорації, які володіють величезними ресурсами. Проте, держави, як традиційні актори, все ж зберігають, і очевидно ще довгий час зберігатимуть свій вплив. У звязку з цим актуальним є розгляд сутності та основних форм економічного глобалізму.

Обєкт дослідження.

Процеси економічної глобалізації, їх сутність та основні форми.

Предмет дослідження.

Перспективи розвитку та прояв основних форм економічного глобалізму країн світу.

Мета дослідження.

Дослідити сутність економічного глобалізму та прояв його основних форм.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

1.Розглянути теоретичні основи дослідження економічного глобалізму, а також сутність та чинники впливу на розвиток економічного глобалізму

2.Дослідити прояв основних форм економічного глобалізму країн світу на прикладі США та Китаю.

3.Ознайомитися з перспективами розвитку основних форм економічного глобалізму на прикладі соціального глобалізму та визначити роль України в системі економічного глобалізму.

економічний глобалізм україна

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження економічного глобалізму


1.1 Сутність та чинники впливу на розвиток економічного глобалізму


Уперше концепцію глобалізму виклав, як прийнято вважати, З. Бжезинський у 1968 р. Зокрема він передбачав, що глобалізм як нова форма суспільно-політичного ладу прагнутиме до всеохоплюючого панування і перерозподілу світових ресурсів. Іншими словами, глобалізм тлумачився як, в першу чергу, планетарний ринок, світова корпоративна імперія, новий світовий лад, у якому нанівець зводиться роль націй-держав в економічному, політичному, соціальному та культурному плані, а також активно трансформується особистість у нових умовах соціалізації [1].

При розгляді глобалізації як процесу дослідники виділяють три етапи.

Першим етапом вважають сформований до кінця ХІХ століття глобальний ринок товарів і капіталу у рамках Великобританії. До 1914 року Великобританія координувала усі функції, що інтегрували міжнародну економічну систему.

Другий етап глобалізації датується періодом після Другої світової війни. 1945-1975 роки ознаменувалися відновленням і модернізацією довоєнного потенціалу світової економіки, деколонізацією та формуванням нового світового порядку.

Сучасний етап глобалізації характеризується багатьма відмінностями порівняно з двома попередніми етапами.

До головних ознак глобалізації можна віднести:

взаємозалежність національних економік та їх взаємопроникнення;

інтернаціоналізація світової економіки під впливом поглиблення міжнародного поділу праці;

послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

становлення єдиної системи звязків і нової конфігурації світової економіки;

На сцену світового економічного життя висуваються нові дійові особи, які нині є головними субєктами світогосподарських процесів.

Такими субєктами є:

міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, МОП, СОТ);

країни "великої сімки;

багатонаціональні корпорації;

великі міста.

Наприкінці XX і початку XXI ст. у розвитку світової економічної системи все чіткіше і об'ємніше почали проявлятися процеси, які отримали назву глобалізації, або глобалізму. Сутність глобалізму полягає в закономірному формуванні єдиної загальносвітової економічної системи. Розвиток економічних зв'язків між окремими країнами і підприємствами приводить до все більшої їх взаємозалежності і на цій основі - до виникнення єдиної, цілісної системи економічних відносин у масштабах усього світу (глобусу).

Розвиток світового господарства характеризується глобалізацією, яка є якісно новим етапом відкритості та взаємозалежності національних економік, посиленням інтернаціоналізації господарського життя на основі лібералізації міжнародного обміну. Глобалізаційний процес веде до створення інтегрованого світового господарства на основі відкритих національних економік, вільних глобальних ринків товарів, послуг, факторів виробництва та фінансів. Головними субєктами процесу глобалізації, що створюють його інституційну систему, виступають держави, міжнародні та регіональні організації, транснаціональні корпорації та банки, міжнародні фінансові ринки. Держава, як система економічного управління та регулювання, відіграє важливу роль у розвитку та укріпленні національних господарств на їх шляху до відкритості і взаємозалежності [2].

Уперше термін "глобалізація" запровадив Т. Левіт у 1983 р. Він застосував його до характеристики феномену злиття ринків окремих продуктів, що виробляються великими ТНК [3].

Глобалізація - це процес накопичення структурних зрушень та поетапного формування органічно цілісного, взаємоповязаного та взаємозалежного всесвітнього господарства, окремі ланки якого органічно поєднані фінансово-економічними, виробничо-технічними, інформаційними та іншими звязками. Тобто глобалізація - це вищий етап інтернаціоналізації всіх факторів виробництва, коли система міжнародних відносин охоплює всі національні економіки, змінюючи економічну цілісність світу.

Узагальнюючи дослідження в галузі обґрунтування категорії глобалізації, Б. Баді стверджує, що єдиного визначення цього феномену не існує. Він пропонує три виміри глобалізації, а саме:

це історичний процес, що розвивається упродовж багатьох століть;

ознака уніфікації світу, життя за єдиними принципами, орієнтація на єдині цінності, дотримання єдиних звичаїв і норм поведінки, прагнення все універсалізувати;

дедалі більша взаємозалежність, головним наслідком якої є підрив, руйнування національного державного суверенітету під тиском дій нових акторів загальнопланетарної сцени - глобальних фірм, релігійних угрупувань, транснаціональних управлінських структур, що взаємодіють на рівних засадах не лише між собою, а й безпосередньо з державами - традиційними субєктами міжнародних відносин.

Іншим поширеним визначенням глобалізації є ототожнення її з вищою стадією інтернаціоналізації. Під нею розуміють сукупність таких процесів і явищ, як трансграничні потоки товарів, послуг, капіталу, технології, інформації і переміщення людей між країнами, перевагу орієнтації на світовий ринок у торгівлі, інвестуванні й інших трансакціях (на рівні фірм), територіальну й інституціональну інтеграцію ринків тощо. Переважно це стосується потоків капіталу й інформації [4].

Прихильники глобалізації розглядають її як широкий, багатоплановий процес, який охоплює всі аспекти життя людства. Насамперед, зазначається, що вона випливає із саморозвитку економіки. Процес глобалізації сприяє вільному рухові товарів, капіталів та інформації, створює найкращі умови для економічного зростання й добробуту людини. Також глобалізація сприяє формуванню єдиного соціально-економічного ладу, фактично приводить до одноваріантності розвитку тощо.

Досліджуючи динаміку глобалізації, науковці зосереджують увагу на кількох обставинах:

кожний з етапів її розвитку був безпосередньо зумовлений технологічними досягненнями і поступальною зміною домінуючих соціальних укладів. Не менш важливо те, що усі ці нововведення реально впливали на динаміку світогосподарства лише в тому разі, якщо вони були затребуваними суспільством;

процеси глобалізації чітко спрямовані від "центру - регіону світу, що найбільш динамічно розвивається, до його "периферії.

Однією із особливостей сучасного етапу глобалізації є те, що вона формується і виявляється шляхом розвитку різних форм економічної організації у планетарних масштабах. Це веде до підвищення технологічної взаємозалежності, обєднання та уніфікації ринків, методів виробництва й організації фірм, маркетингу, сприяє динамічному зростанню торгівлі й переливанню капіталу між окремими країнами та регіонами [5]. Глобалізація ринків приводить до посилення конкуренції, що змушує компанії розвивати й оновлювати виробництво й використовувати новітні форми маркетингу.

Глобалізації притаманні прискорене та масштабне зростання світогосподарських звязків і співпраці, розширення та диверсифікація торгівлі товарами та послугами, міграції капіталів, виробничого кооперування, міграції робочої сили і висококваліфікованих спеціалістів на міжнародному рівні. Глобалізацію відрізняє тісний функціональний взаємозвязок міжнародних економічних звязків, їх зростаючий вплив на національні економіки, обмеження економічної самостійності держави при посиленні міжнародного інституційного та ринкового регулювання.

В умовах глобалізації змінюються роль і зміст економіки. Вона стає домінуючою силою управління суспільством. Зростання ролі економіки в глобальному світі повязано з такими обставинами:

геополітика наповнюється економічним змістом, відносини між країнами проявляються, як економічні відносини, економічний інтерес є превалюючим;

геоекономіка перетворюється в спосіб геостратегічного оперування всіма процесами;

економіка стає стратегією розвитку людства і всіх соціальних спільностей.

У звязку з вищезазначеними обставинами виникає необхідність у визначенні поняття "глобалізаційний економічний простір". Під ним розуміється якісно новий етап закономірного обєктивного розвитку світового економічного простору, який формується на основі взаємозвязків і взаємозалежності країн (зростання обсягів і прискорення темпів обміну товарами та послугами, міжнародного перетікання капіталів і робочої сили), що приводить до поступового усунення від локальних інтересів, норм і традицій і формування економічного монополізму з єдиним міжнародним центром управління.

Теоретичною основою глобалізації стала неоліберальна теорія (особливо монетаризм), яка сповідує: пріоритет ринкових механізмів у економічному розвитку, відмову від державного втручання в економіку, усунення усіх перепон для капіталу, товарів і робочої сили.

Неолібералісти пропонують ідею, що глобалізація світової економіки залежить від створення ліберальних умов на національному та міжнародному рівнях. Більш того, стверджується, що згодом усі країни світу повинні застосовувати таку політику, інакше вони не зможуть відповідати умовам глобальних ринків.

Глобалізація як якісно новий етап відкритості та взаємозалежності національних розвинутих економік стає можливою в умовах відкритої економіки [2]. Стратегія відкритої економіки стала визначальною не тільки для розвинутих, але й для країн, що розвиваються.

Ознаками відкритої економіки є:

послаблення державних засобів протекціонізму;

загострення конкуренції на внутрішніх ринках;

зростаюча залежність національних економік від зовнішнього впливу та їхня уразливість;

відміна барєрів на шляху переміщення капіталу;

зростання долі іноземного капіталу у внутрішніх інвестиціях;

зростання ролі іноземних технологій у НТП.

Треба зауважити, що істотно змінився механізм глобалізації. По-перше, якщо спочатку вона носила переважно політичний характер, зараз охоплює головним чином економічну й фінансову сфери. По-друге, ефективність використання західними країнами політичного й економічного впливу на периферійні регіони сьогодні набагато вища, ніж у попередні роки.

Одним з найбільш розвинених елементів загального глобалізаційного процесу є економічна глобалізація, яка внесла низку корективів у загальну концепцію, зокрема, економічного зростання держав. На сьогодні остання не може бути ефективним без інвестиційних вливань в економіку, особливо у перехідну. Еволюція глобалізації світової економіки пройшла декілька етапів: експорт, ліцензування, спільне підприємництво, прямі інвестиції, фінансові інвестиції (рис. 1.1).


Рис.1.1 Еволюція глобалізації


Аналіз процесу глобалізації ґрунтується на усвідомленні того, що в нинішніх умовах окреслюється прогрес поділу праці у світовому масштабі, що вже досягнув достатньо високого рівня. Це проявилося у посиленні конкуренції на товарних ринках, яка стимулює міжнародний торговий обмін завдяки здійсненню політики лібералізації торгівлі.

Водночас важливого значення набуває конкуренція за рухомі чинники виробництва. Зокрема, зростає міжнародна конкуренція за приватний страховий капітал, внутрішні інвестиції тощо. До того ж, мікроелектронна революція зумовлює постійне зниження витрат на інформацію та трансакції, що знову ж таки сприяє підвищеній мобільності капіталу та посиленому трансферту технологій. Зрештою, виникають можливості для членування виробничих процесів і перенесення певної стадії виробництва до інших країн, де виявилися порівняно кращі умови.


1.2 Форми економічного глобалізму


Глобальні трансформації економіки означають не лише кількісно-структурні, а й глибокі якісні зміни її суті. Глобальна економіка проявляє себе не тільки як нові продуктивні сили, виробничі відносини та спосіб господарювання, а і як домінуюча система управління суспільством, політика і навіть ідеологія розвитку. До того ж сутність економіки та її основні категорії (вартість, додана вартість, власність, прибуток, рентабельність) змінюються під впливом інтелектуалізації виробництва, яка охопила всі сфери життя людства.

Економізація політики неухильно породжує подальшу політизацію економіки. Цей взаємоповязаний процес вийшов на глобальний рівень і його вже неможливо зупинити. За прогнозами вчених, перша чверть ХХІ ст. характеризуватиметься наростанням продовольчої і демографічної кризи, екологічного дисбалансу, тотального зубожіння за межами "золотого мільярда". Глобальна світова бідність - це найбільша загроза світопорядку. У таких умовах демографічний тиск Півдня на Північ досягне критичних рівнів. Навіть у нині квітучих країнах Заходу стрімко зростатиме безробіття (приклад Німеччини) та, хоч і відносне, але реальне зубожіння, у тому числі бідність серед працюючих. Західне суспільство має реальний шанс позбутися такої визначальної ознаки, як всезагальний добробут і справедливість, і перетворитися на спільноту "20/80", де 20% населення житиме в достатку, а 80% - у серйозних соціальних злиднях.

Глобалізм як нова злоякісна система світопорядку і світооблаштування спричиняє системний кризовий цикл світового суспільства, руйнує стійкість ціннісних форм світоустрою, підриває державо-центричну структуру міжнародних відносин. Зростаюча віртуальна глобальна геоекономіка, економіка фінансових спекулятивних технологій деформує не лише традиційну індустріальну економіку, а й постіндустріальну. Руйнуються світові економічні захисні механізми, застосовуються глобальний інформаційний моніторинг, тотальна транспарентність слабших економік.

Світова економіка, що глобалізується, стає, за висновками не лише вітчизняних, а й зарубіжних дослідників, дедалі нестабільнішою, схильною як до циклічних криз, так і криз нециклічного характеру. Головні фігури глобальної економіки - ТНК - не здатні забезпечити стабільність розвитку, оскільки саме нестійкість, строкатість світу дає їм можливість отримати більше свободи і доходів.

Злоякісний характер глобальної фінансової економіки полягає і в тому, що вона схильна надавати примат "виробництву" паперових фінансових документів над виробництвом реальної продукції. Вже сьогодні колосальний ринок вторинних цінних паперів у кілька разів перевищує вартість світового валового продукту, підриваючи глобальну фінансову систему і світову економіку в цілому. Наприклад, цілковито виходить з-під контролю такий механізм, як пряма залежність між грошовою масою і динамікою ВВП відповідної країни. Нині уряди фактично позбавлені такого інструменту, як забезпечення неінфляційного зростання економіки шляхом регулювання грошової маси [6].

Для економічної глобалізації характерні вільна торгівля, вільний рух капіталу, злиття компаній на національному і транснаціональному рівнях, зближення між країнами по рівню зарплат і цін на товари, швидке розповсюдження фінансової інформації по всьому світу завдяки Інтернету.

Для глобалізації в гуманітарній сфері характерне розмивання барєрів між цивілізаціями і релігіями, зближення у сфері мистецтв і літератури, що призводить до поширення і популяризації окремих видів національної культури по всьому світу у формі інтернаціональної "поп-культури, що певною мірою призводить до втрати своєрідних національних культурних цінностей.

Глобалізація впливає на політичні ідеології різними шляхами. По-перше, вона робить основний вклад у націоналізм та в інші ідеологічні проекти, які спираються на нації. Наприклад, політичний націоналізм, який пов'язаний із національним самовизначенням, може стати непотрібним у світі, в якому держави - нації функціонують у постсуверенних умовах. З іншого боку, форми культурного, етнічного та релігійного націоналізму можуть бути зміцнені тим, що держава втрачає свою здатність породжувати політичну і громадянську лояльність. Сучасний лібералізм і соціальна демократія були скомпрометовані низькою дієздатністю національних економічних стратегій, а консерватизм веде боротьбу з тенденцією глобалізації до послаблення традицій і національної ідентичності. По-друге, глобалізація, незважаючи ні на що, є нейтральною ідеологічною силою зі своїм правом на існування. Замість того, щоб іти в ногу з неолібералізмом, вона зміцнила ринок за рахунок держави. По-третє, глобалізація спричинила ряд опозиційних рухів. Вони включають зміцнений релігійний фундаменталізм, де глобалізація, як правило, розглядається як форма західного, або американського, імперіалізму.

Антиглобалістичні та антикапіталістичні рухи в розвинутому світі привели до появи таких ідей, як соціалізм, анархізм, фемінізм та екологізм. Однак важко описати глобалізацію як ідеологічно нейтральну. Існують дві альтернативних версії глобалізму. Перша - неоліберальний глобалізм - пов'язана з експансією структур і цінностей ринкової економіки. З цієї точки зору, сутність глобалізації полягає в побудові глобальної капіталістичної економіки, яка пристосовується до інтересів транснаціональних корпорацій і по суті послаблює силу держави, особливо її здатність трансформувати соціальну сферу. Однак глобалізація таким чином є механізмом, який у світлі фінального тріумфу ліберального капіталізму покладе "кінець історії". Другою версією глобалізму є ідея державної безпеки. Багато в чому це було наслідком появи глобального тероризму і відповіді на нього західних держав, особливо США. Так звана "війна з терором" - це "війна без кордонів", тому що її ворогом є коаліція внутрішньодержавних структур, які діють через транснаціональні організації. Глобалізм державної безпеки розглядався як захист від критики ліберал-демократичних цінностей і гуманних ідеалів, так і як спроба США, єдиної домінуючої в світі наддержави, встановити глобальну гегемонію. Отже, це глобалізація, чи постмодернізм, кінець історії чи кінець ідеології - все, що в цих речах є спільного, це те, що вони самі ідеологічні. Кожна з цих тез, в сутності, є спробою змалювати один особливий ряд політичних ідей і цінностей, вищих над своїми конкурентами, і передбачити його заключний тріумф. Завдання історії є привернути увагу до затвердження єдиної ідеології, або світогляду, буде це соціальний реформізм, ліберальна демократія, неліберальна (представницька) демократія чи глобальний капіталізм, - і цим дискредитувати інші політичні погляди. Проголошені твердження про загибель ідеології лише демонструють, що ідеологічні дебати живі і в порядку, і що ідеологія - триваючий і безкінечний процес [7].

Розділ 2. Дослідження прояву основних форм економічного глобалізму країн світу


.1 Реалізація основних форм глобалізму в економічному потенціалі розвитку США


Процес глобалізації у світовій економіці є закономірним результатом інтернаціоналізації виробництва й капіталу. Глобалізація значною мірою постає як кількісний процес зростання масштабів, розширення рамок світогосподарських зв'язків.

Узагальнена картина сучасного світу демонструє прірву в доходах країн, що реалізують глобалізм і країнами, що розвиваються на принципах капіталізму вільного ринку.

Всесвітня комісія з соціального вимірювання наслідків діяльності глобалізму зазначила, що в 1960-62 рр. ВВП у розрахунку на душу населення 20-ти найбідніших країн був 212 дол. та збільшився до 2000-02 рр. на 55 дол. За цей же період в країнах "золотого мільярду" ВВП на душу населення зріс з 11417 дол. до 32339 дол (Табл. 2.1).


Таблиця 2.1

Розподіл доходів між найбіднішими та найбагатшими країнами світу

РікНайбідніші країни світу, ВВП на душу населення у дол. СШАКраїни "золотого мільярду", ВВП на душу населення у дол. США196021011417196121311510196221311630200026528871200126931428200226732339

Але такі дані не відображають розподілу доходів усередині багатьох країн і не дають відповіді на питання - якому класу вигідний глобалізм? Так от, якщо на частку 1 відсотка найбільш багатого населення США в 1975р. доводилося 8 відсотків загального доходу населення, то в 1999 р вже 17 відсотків, а в 2005р. - 21,2 відсотка. В Канаді це ж співвідношення збільшилося з 8,5 до 13,5 відсотка. Сьогодні, найбільш багата країна планети США демонструє світу неспроможність гарантувати, на етапі глобалізму, населенню мінімальні соціальні стандарти: згідно з дослідженням міністерства сільського господарства США 49 млн. громадян країни (з них 17млн. Діти) живуть впроголодь, десять відсотків населення США безграмотне. Джерелами багатства країн "золотого мільярда" є:

. Дотування "третім світом" країн ядра природними ресурсами. Нобелівський лауреат, американський економіст В. Леонтьєв оцінив дотування в 500 млрд. дол. на рік. Це значить, що бідні країни "третього світу" таку суму втрачають, а країни Заходу безоплатно набувають. На етапі глобалізму існує проблема не придбання, а збуту. Ціну ресурсам встановлює споживач який до того ж є економічним куратором ринку. Торгівля сировиною була і залишається справою слаборозвинених держав або країн з несприятливим кліматом, коли вигоди виробництва товару не покривають витрат. Український помірно-континентальний клімат по суворості поступається тільки Росії і тому український експорт дуже специфічний. У перебігу усіх років незалежності понад 50% експорту (2008р. - 70%) - це перш за все, необроблена продукція. У той же час як для економіки розвинутих країн 80% їх експорту складають готові товари.

. Доходи від діяльності транснаціональних компаній (у світі працює понад 40 тис. ТНК) за рахунок різниці в оплаті праці працівників в метрополії і за кордоном. Це співвідношення дорівнює 10:

. У 1997 році ВНП США дорівнював 4 трлн. доларів. Частка праці - 55 відсотків або 2,2 трлн. дол. Половина ТНК знаходиться в країнах "третього світу". Отже 990 млрд. дол. надходить в метрополію. З урахуванням, що місцева сировина (частка сировини у вартості товарів 25%) дешевше на 50% то загальний рахунок рівний близько 1,2 трлн. доларів. Відзначимо, що 100 найбільших ТНК контролює одну п'яту частину світових іноземних активів і третину продажів. Їх активність сконцентрована в автомобілебудуванні, нафтовій, гірничодобувній, електронній та хімічній промисловості, виробництві харчових продуктів (Табл.2.2).


Таблиця 2.2

Частка країн "золотого мільярду" серед найбільших ТНК світу

КраїнаЧастка серед найбільших ТНК світу, %США35Японія16Німеччина13Великобританія11Нідерланди7інші8

. Застосування іноземної робочої сили, оплата якої в 2 - 3 рази менша ніж корінного населення країн Заходу за виконання аналогічного обсягу робіт. Частка іноземців в чисельності країн ядра дуже значна і складає в: США - 9,8%, Канаді - 17,4%, Німеччини - 9,0% Австралії - 21,1% ит.д. За офіційними даними, наприклад, в США проживає 56 млн. іммігрантів. Якщо виходити, що 50 відсотків з них працює, то доход США (ВНП на душу населення дорівнює 34100 дол.) становить 800 млрд. доларів.

. Використання можливості емісії долара і спекуляції ім. Сьогодні долар не тільки внутрішня грошова одиниця США а й світові гроші. Враховуючи, що чесність і капітал поняття взаємовиключні, США допускає емісію долара в обсягах, які забезпечують покриття нестачі коштів на ті витрати які не впливають на ріст інфляції всередині країни: видача позик іншим державам, оплата покупок сировини та ін. Подібні дії породили знецінення національних валют і виникнення локальних криз: в 1994 - 95г. г. криза вразила Мексику та Аргентину, в 1997 - 98г. г. - Таїланд і Південну Корею, Індонезію і Філіппіни, в 1998 - 99г. г. - Росію та Бразилію. І нарешті апетити американського монополіста привели до світової економічної кризи 2008р. друга хвиля якого почалася в кінці 2011 року. Згідно даних ЗМІ обсяг торгівлі валютою в 20 разів перевищує світовий оборот товарів і послуг, а дохід спекулянтів досягає 28 трлн. дол. на рік. Чисельне значення впливу цього фактора на доходи США важко визначити. Але можна сказати з упевненістю, що вони обчислюються в трильйонах доларів. Сама мінімальна величина може становити близько 2 трлн. дол. Таким чином США, шляхом позаекономічного примусу не пов'язаного з виробництвом, отримує приріст в розмірі 6 трлн. дол., що становить 150% ВНП.

Прихильники глобалізації стверджують, що цей процес приносить позитивні наслідки для усіх держав, проте, як відзначає З. Бжезінський: "Про рівні можливості реально можна говорити тільки щодо США та ЄС, за умови обопільної зацікавленості цих сторін, вони здатні диктувати свої правила будь якій державі світу. Рівний ігровий майданчик перекошується одразу, коли йдеться про інтереси США".

Система вимірювання глобалізації, розроблена Швейцарським інститутом дослідження бізнесу (KOF, Konjunkturforschungsstel der ETH Zurich) дозволяє визначити кількісний та якісний показники глобалізації - індекс глобалізації (Ir). За цією системою розраховується індекс глобалізації майже для 200 країн світу, що дає змогу оцінити масштаб інтеграції будь-якої країни у світовий простір. За системою KOF індекс глобалізації визначається за трьома складовими: економічною (Ire), політичною (Irп), та соціальною (Irc).

За даними KOF за 2012 рік найбільш глобалізованими державами виявилися Бельгія, Швейцарія, Швеція, Данія, Канада, Португалія та інші. США, які часто вважаються лідером глобалізаційних процесів, знаходяться на 27 місці.

Проте, внаслідок відкриття світових кордонів, від глобалізації світового господарства отримували і продовжують отримувати саме США. Фактично світова економіка знаходиться під впливом США, чий уряд універсалізує переваги світового ринку і, з ціллю навязування ринкових реформ, тисне на нерозвинуті країни. США здійснюють це виходячи виключно з власних інтересів.

На початку 1980-х рр. керівниками Міністерства фінансів США, МВФ та Всесвітнього банку було досягнуто згоди у тому, що головною перешкодою економічного росту є митні та інші барєри на шляху світової торгівлі. Ними було поставлено мету зруйнувати ці барєри. На основі такого рішення у 1989 році американський економіст Дж. Вільямсон, науковий співробітник Петерсонівського інституту світової економіки, сформулював 10 рекомендацій для урядів держав з реформування світової торгівлі, які отримали назву "вашингтонського консенсусу":

.Податкова дисципліна (великі і постійні дефіцити бюджету породжують інфляцію та відтік капіталу, тож держави повинні звести дефіцит цих товарів до мінімуму).

2.Особливе спрямування суспільних витрат (субсидії підприємствам пропонувалося звести до мінімуму; уряд повинен витрачати кошти тільки у сфері освіти, охорони здоровя та на розвиток інфраструктури).

.Податкова реформа (сфера оподаткування повинна бути широка, проте податкові ставки - помірними).

.Відсоткові ставки (повинні визначитися внутрішніми фінансовими ринками; запропонований вкладниками відсоток повинен стимулювати їх вкладати гроші у банки та стримувати відтік капіталів).

.Обмінний курс (країни, що розвиваються повинні ввести такий обмінний курс, який би допомагав експорту, роблячи експортні ціни більш конкурентоспроможними).

.Торговий лібералізм (тарифи повинні бути мінімальними і не повинні вводитися на ті товари, які сприяють експорту).

.Прямі іноземні капіталовкладення (повинна бути прийнята політика заохочення та залучення капіталу та технологічних знань).

.Приватизація (повинна всіляко заохочуватися приватизація державних підприємств).

.Дерегуляція (надлишкове державне регулювання сприяє виникненню корупції та дискримінації по відношенню до субпідрядників, які не мають можливості пробитися до вищих кругів бюрократії).

.Права приватної власності (повинні бути гарантовані та посилені; слабка законодавча база та неефективна юридична система зменшують значимість стимулів робити накопичення та акумулювати багатства).

Керуючись "вашингтонського консенсусом" США стоять за процесами глобалізації. Вони протистоять перешкодам на шляху світової торгівлі, використовуючи свою військову та економічну вагу, свою фактичну гегемонію для відкритості світової економіки, створення багатосторонніх міжнародних інститутів. Завдяки зменшенню барєрів між різними економіками, що сприяє торговому взаємообміну, ще у 1970-х рр. торгівля давала США приблизно 10 % їх валового національного продукту, у 2000 році цей показник перевищив 30 %.

Важливу роль у діяльності, спрямованій на ліквідацію перешкод світовій торгівлі та руху капіталів відіграють транснаціональні корпорації, яких на початок 2006 року було зафіксовано 65 тис. Вони контролюють 70 % сукупного світового капіталу. Проте, з усієї сукупності ТНК, вирішальну роль відіграє відносно мале число - 500 найбільших корпорацій, які у 2002 році володіли капіталом на суму у $16 трлн. Не зважаючи на процеси глобалізації, ці корпорації все ж мають певну національну приналежність. У десятці найбільших ТНК, вісім - американських, сумарній капітал яких становить понад $2 трлн.

Серед ста найбільших корпорацій припадає:

на США - 55 найбільших корпорацій з капіталом $6 трлн.;

-на Великобританію - 15 корпорацій з капіталом $1,3 трлн.;

на Японію - 5 корпорацій з капіталом $397 млрд.;

на Швейцарію - 5 корпорацій з капіталом $382 млрд.;

на держави ЄС загалом (за винятком Великобританії) - 17 корпорацій з капіталом $916 млрд.

За цими даними можна провести умовну паралель з вагомістю тієї чи іншої держави у сучасному світі. Очевидно, що жодна держава, за виключенням ЄС, не може скласти гідної конкуренції США. Тим паче, що США підтримуються Великобританією.

Одними із сфер, за допомогою яких США підтримують свою світову гегемонію є забезпечення світової безпеки та діяльність у сфері інформаційних технологій. США, будучи єдиною наддержавою прагнуть поширювати свій вплив на усі регіони планети. Значною мірою такі прагнення вже реалізовані. Отримуючи найбільші вигоди від глобалізації, для США є важливою стабільність у світовому масштабі та прихильність інших держав. Позиціонуючи себе "миротворцем" на міжнародній арені, США приписують собі право виступати медіатором будь яких міждержавних чи внутрідержавних конфліктів.

Бжезінський вважає, що США, будучи сучасним світовим гегемоном, виконують роль стримуючого чинника глобальної нестабільності: "раптове виникнення першої та єдиної глобальної держави створило ситуацію, при якій однаково швидке досягнення своєї переваги - або завдяки тому, що Америка піде зі світової арени, або завдяки раптовому виникненню успішного суперника - створило б загальну міжнародну нестабільність. Насправді це викликало б глобальну анархію".

Ззовні така політика подається з позицій гуманності, прагнення "захищаючи існуючий мир, не втратити історичної можливості зберегти його". Заявляючи про "бажання", виступати світовим миротворцем, США мають для цього вагомі аргументи. Їх військово-технологічна та інформаційно-фінансова потужність у даний час перевищують сукупну потужність будь якої іншої держави чи групи держав. Сьогодні американскі військові контингенти, чисельністю близько 370 тисяч знаходяться у 120 країнах світу. До 11 вересня 2001 року за межами території США перебувало 20 % її армійського персоналу; через два роки військову службу поза межами США проходило вже майже 50 % військовослужбовців.

Справжньою ціллю, за яку борються США, намагаючись забезпечити мир та стабільність у світі є бажання забезпечити собі доступ та контроль до джерел стратегічної сировини на Близькому Сході та не допустити туди Росію. Таке завдання сформулював ще у 1981 році головнокомандуючий силами НАТО в Європі генерал Б. Роджерс. З 1982року, в рамках так званої "стратегічної згоди", розробленої держсекретарем США А. Хейгом та міністром оборони К. Вайнбергом, розпочалося поетапне розширення американської воєнної присутності у Перській затоці.

Особливо актуальною галуззю політики держави, яка за умови володіння необхідними технологічними ресурсами може перетворитися на один з найефективніших методів реалізації державою своїх національних інтересів є система інформаційної політики. США, займаючи лідерські позиції у сфері високих технологій, широко застосовують інформаційні технології у рамках своєї політики.

Сьогодні засоби масової комунікації (ЗМК) перетворилися у потужний інструмент тиску не тільки на суспільство, а й на владу. Сучасні політологи вважають, що ЗМК, змінивши спосіб сприйняття світу, перетворили публічну політику в медіапроцес, зробивши його серцевиною публічної політики, що призвело до призвело до трансформацій місця і ролі комунікацій у політичному процесі. Революція у системі ЗМК не тільки висунула їх в епіцентр публічної політики, але й змінила сам формат політичних відносин, відповідно, система ЗМК у такому контексті політичного процесу становить особливий інтерес. Суть змін, що відбуваються сьогодні у системі ЗМК полягає у тому, що вони стають монополістом комунікації в суспільстві та системою, яка регулює й маніпулює поведінкою індивіда і суспільства.

"Стратегія зовнішньої розвідки США" 2005 року чітко сформулювала завдання держави: "Для попередження загроз та забезпечення можливості здійснювати запобіжні заходи, американські технології збору інформації повинні завжди займати передові позиції у світі".

У 2003 році зявилося повідомлення про те, що Пентагон розробляє систему тотального спостереження під назвою "Всевидячі бойові сектори" (Combat Zones That See, CTS), яка теоретично зможе за допомогою тисяч відеокамер відслідковувати, фіксувати та аналізувати рух кожного транспортного засобу у будь-якому населеному пункті світу.

У 1947 році компетентними органами США та Великобританії було розроблено всесвітню систему спостереження та контролю. Вона отримала назву Ешелон (Echelon) і мала на меті сканування та аналіз усіх інформаційних потоків цивілізації. За даними німецьких спецслужб програма Майкрософт (Microsoft) містить спеціальні команди, при вводі яких може відбуватися зчитування довільних даних з будь якого компютера.

Очевидно, що система інформаційної політики США спрямована на домінування і у сфері інформаційних технологій та комунікацій. Як стверджують ряд дослідників, саме ведення ефективної інформаційної політики дозволяє державі досягти ряд цілей за умови мінімальних витрат. Володіючи не найпотужнішим потенціалом у технологічній сфері, США отримують ще один фактор для збереження своїх лідерських позицій у сучасному світі. Визначення суті цього лідерства часто не є однозначним: США називають гегемоном, імперією, "імперією за запрошенням", неоімперією тощо.

За визначенням І. Валерстайна піком гегемонії США був період 1945-1967рр. Ця держава вже втратила свою перевагу у виробництві, про те ще зберігає перевагу у торгівлі і фінансів, при цьому перевага їх політичної та воєнної могутності вже не є такою значною. Можливість США навязувати свою волю союзникам (Західній Європі і Японії), залякувати своїх противників значно послабилась. "Присутність" США у сфері інформаційних технологій дозволяє їм продовжити фазу власної агонії і затримати природній процес переходу цивілізації на наступний етап свого розвитку [8].

2.2 Вплив основних форм економічного глобалізму на економіку Китаю


У 1978 р на 3-му Пленумі КПК Китай проголосив політику реформ і відкритості. 30-річний період цієї політики дозволив йому активно включитися в процес глобалізації, що породило широке обговорення проблеми китайської національної моделі розвитку. Гасло "Соціалізм з китайською специфікою" знову голосно прозвучало на 17 з'їзді КПК, де помітно виявилася тенденція розглядати всі проблеми з урахуванням національних особливостей. Слід підкреслити, що у Китаю для цього є всі підстави, так як він не тільки національна держава, а й цивілізація, яка пережила різноманітні чужоземні впливи і навіть вторгнення. Закінчувалося все це тим, що дані впливи набували китайського забарвлення. Процеси індустріалізації, модернізації, глобалізації завжди розглядалися з тієї позиції, якою мірою вони можуть бути перероблені стосовно до китайських умов.

Модель китайської глобалізації сьогодні має три основні її особливості. Перша - відмова від шокових терапій. Китайська глобалізація здійснюється поступово. Спочатку утворили 4 територіальні економічні зони на півдні Китаю, недалеко від Гонконгу. Потім почалася галузева поступовість, тобто відкрили деякі галузі для іноземного капіталу. Лише через 5 років після вступу до СОТ Китай відкрив всю територію і всі галузі для іноземного капіталу. Останні перетворення відбулися у фінансовій сфері в 2007 р. Форми реалізації програми глобалізації також відрізнялися поступовістю. Спочатку створювалися змішані з іноземним капіталом підприємства. Потім формувалися підприємства тільки з іноземними інвестиціями. В даний час дозволені злиття і поглинання виробничого і фінансового капіталу. Іноземні компанії можуть навіть "захоплювати" ключові галузі економіки.

Друга особливість полягає в тому, що Китай не розкривається до тих пір, поки не проведені внутрішні реформи. Інакше кажучи, чітко дотримується органічний взаємозв'язок зовнішньої відкритості та внутрішніх реформ.

Нарешті, китайська модель глобалізації намагається оптимізувати плюси і мінімізувати мінуси політики реформ і відкритості. За рахунок цієї третьої особливості Китай, включаючись в глобалізацію, ретельно охороняє свою суверенність.

Особливості китайської глобалізації широко обговорюються на Заході. Книга Дж. Рамо "Пекінський консенсус", виступає в протилежність поняттю "Вашингтонський консенсус", що з'явився на початку 90-х рр. ХХ в. У "Вашингтонському консенсусі" сформульовано 10 неоліберальних правил для перетворення економіки країн Латинської Америки. До них належали:

) зняття тарифних бар'єрів;

) нерегульована державою економіка та ін. Застосування правил "Вашингтонського консенсусу" призвело до краху економіки Аргентини, Індонезії, Росії та інших країн. У "Пекінському консенсусі" правила протилежні:

) прагнення до інновацій в економічній, політичній, соціальній сфері, але з урахуванням китайської специфіки;

) соціальна сфера повинна розвиватися паралельно з економікою;

) необхідна асиметричність у розвитку, тобто китайська модель може розгортатися, не втягуючись в гонку озброєння. Однак Китай при цьому може паралізувати США. Золотий запас спочатку потрібен був для захисту від економічного краху, як це сталося в ряді країн в 1997-1998 рр. Потім він став необхідний для гарантії поставок сировини (насамперед нафти) і енергії, щоб безперебійно росла промисловість. В даний час цей запас служить цілям захисту суверенітету Китаю. Золотий запас може сприяти фінансовому знищенню противника, якщо він спробує, наприклад, почати ядерну війну.

В останні роки Китай розвивається швидше, ніж інші країни, в різних сферах суспільного життя, але найбільше він виграв від глобалізації в сфері економіки. Він став одним з найбільших одержувачів фінансових інвестицій серед усіх країн. У свій час за цим показником Китай навіть вийшов на перше місце в світі. Зараз він займає 3-е місце після США і Великобританії. Однак іноземні інвестиції становлять лише 10% від усіх інвестицій. Основна їх частина йде від держави і приватних китайських підприємців. З інвестиціями приходять нові технології і новий технологічний досвід. Спочатку, в 80-х рр. ХХ ст., інвестиції йшли від китайських емігрантів з усього світу. Це стосувалося, як правило, невеликих підприємств. Однак емігранти проклали шлях для серйозних інвестицій, що призвело до появи великих підприємств і цілих виробництв, а також сприяло передачі нових технологій. Зараз з 500 найбільших транснаціональних компаній світу 450 мають свої філії і відділення на території Китаю. Все це було досягнуто завдяки включенню Китаю в глобальну економіку. Інший плюс китайської економічної глобалізації полягає в тому, що Китай став однією з провідних країн по експорту своїх товарів, які домінують в багатьох країнах світу. Спочатку китайські товари були невисокої якості, але зараз багато експортованих товарів є брендами і нічим практично не відрізняються від товарів західних виробників, але вони значно дешевше, так як в Китаї дешева робоча сила і практично безкоштовна природна сировина. Нарешті, третій плюс - це найбільший у світі золотий запас (більше 2 трлн доларів), причому цей запас не враховує золотовалютні резерви Гонконгу.

Відзначаючи мінуси включення Китаю в процес глобалізації, слід зазначити, що технології, які він отримує разом з інвестиціями, далеко не завжди самі передові. Це, як правило, складальне, "викруткове", виробництво (похідні технології). Передові технології залишаються в розвинених країнах. Наприклад, в Шанхаї хотіли взяти у Німеччині потяг для залізниці, щоб швидко доїжджати до аеропорту, але отримали відмову. Тому одна з головних тез китайської глобалізації орієнтує на власні сили: будувати власні інноваційні технології з метою стати світовим лідером в області інновацій в економіці. Другий мінус - залежність від світового ринку, так як Китай працює в основному на зовнішній ринок. Головна проблема сьогодні - це розвиток внутрішнього ринку та соціальної сфери. Ставиться завдання переорієнтувати китайську економіку на зростаючий середній клас. Третій мінус - це зовнішньоекономічні тертя. Китай на зовнішньому ринку виступає дуже впевнено. Він тіснить місцевих виробників в інших країнах, зокрема в текстильній промисловості. Виникають антидемпінгові розслідування. Правда, поки їх небагато - близько 1%. Четвертий мінус - тиск на китайську валюту (юань). Вона нібито занадто занижена, тому товари з Китаю є конкурентоспроможними. З процесом девальвації долара курс юаня теж скорочується. П'ятий мінус - погіршення екології за рахунок величезного виробництва товарів на зовнішній ринок. Відбувається також вичерпання природних ресурсів. Китай займає зараз 1-е місце в світі по викиду вуглекислого газу. Керівництво Китаю вирішило навести в цій області порядок. Прийнято десятки документів, в яких прописані жорсткі екологічні заходи. Директорів знімають з посад за найменші порушення екологічних нормативів, штрафи підвищені в десятки разів. Це одна сторона вирішення проблеми. Друга пов'язана з швидким ростом послуг. Раніше Китай в основному виробляв товари для зовнішнього ринку. Це насамперед туризм, який став серйозною галуззю і помітною статтею доходу: в Китай щорічно приїжджають десятки мільйонів туристів. В даний час Китай все більше починає надавати консалтингові та фінансові послуги.

Серйозним мінусом Китаю є велика експлуатація китайських робітників, насамперед на іноземних підприємствах. Правда, підвищується роль профспілок. Ще один мінус пов'язаний з накопиченням валютних резервів. Викуповуються цінні папери Народним банком, що веде до зростання інфляції. Зараз інфляція становить 6-7%. Гігантська компанія створена для закупівлі цінних паперів найбільших банків світу. Китай купує активи фінансових компаній розвинених країн.

Щодо соціальної сфери, то перший плюс - в соціальній структурі з'являються нові верстви суспільства, які тісно пов'язані з сучасними технологіями. Другий плюс - багато китайців їдуть вчитися за кордон.80% абітурієнтів бажають навчатися за кордоном, насамперед у 10 країнах цивілізованого світу. Росія в число цих країн не потрапила. Китай - це не закрита країна. Масове вивчення іноземних мов у різних формах - в школах, вузах, на курсах, по телебаченню. Змінюється зовні і внутрішньо образ і стиль життя китайців. Третій плюс - стандарти освіти різко виросли. Застосовуються найкращі зразки в освіті та охороні здоров'я. Що стосується серйозних проблем у соціальній сфері, то в китайському суспільстві вони багато в чому схожі на ті, що мають місце на Заході. Перш за все це проституція, порнографія, СНІД, азартні ігри.

У будь-якій галузі культури відчувається колосальний вплив Заходу, особливо в галузі архітектури. Як класична, так і поп-музика набули широкого поширення. Великих успіхів досяг кінематограф. В США, наприклад, китайські фільми з прокату, як правило, займають перші місця серед іноземних фільмів. Література також досягла великих успіхів. У 2000 р китайський письменник Гао Сіньцзян отримав Нобелівську премію. Література поєднує в собі класичний стиль з сучасним західним стилем. Відбувається комерціалізація культури - в кінематографі, на телебаченні вона особливо поширена.

В ідеології відчувається великий вплив Заходу: йде процес диференціації ідеології. У Китаї присутні і лібералізм, і "нові ліві", і консерватизм, і неоконсерватизм, і марксизм з китайською специфікою. Але головне - китайці намагаються поєднувати модерн з традиційними ідеологіями. У Китаї широко обговорюється проблема глобалізації та китаїзації світу. Якщо буде створена своя модель розвитку, вважають китайці, то вона почне поширюватися по всьому світу через пропаганду насамперед ідей Конфуція, бойових мистецтв і т.д. В цьому, а також в опорі на традицію вони бачать майбутнє Китаю [9].

Розділ III. Перспективи розвитку основних форм економічного глобалізму


3.1 Соціальний глобалізм як компромісний варіант розвитку


За своєю сутністю глобалізація - природній і обєктивний процес інтеграції в світі, її вищий етап. Глобалізація відкриває перед людством величезні можливості в розширенні обміну товарами, послугами, інформацією, технологіями та капіталом, сприяє взаємодії в гуманітарній сфері, веде до збагачення культур. Під впливом глобалізації істотно змінюється характер виробництва і праці, рівень знань, соціальний та професійний склад суспільства, умови побуту, стиль життя більшості людей планети.

Політику пристосування процесу глобалізації під інтереси певних сил, насамперед, під інтереси країн "золотого мільярду, ідейно-політичне обґрунтування нового світового порядку слід називати глобалізмом.

Важливо, щоб політика глобалізму не стала моделлю глобалізації, оскільки це б мало негативні наслідки для багатьох країн і народів - поглиблення прірви між багатими і бідними, між країнами "золотого мільярду та населенням країн, що розвиваються; загроза масових міграцій з Півдня на Північ; посилення міжетнічної та міжконфесійної ворожнечі; міжнародний тероризм; війни за контроль над світовими ресурсами; поширення масової культури.

Основне у політиці глобалізму - встановлення нового світового порядку, формування однополярного світу через злиття національних економік, знищення національних держав. Така політика у світі зустрічає супротив багатьох країн і народів, що веде до дестабілізації політичної ситуації.

Метою справжньої глобалізації повинно бути створення такого світового порядку, який би базувався на соціальній справедливості. Глобалізацію необхідно будувати так, щоб розкрити її позитивний потенціал, а для цього потрібне узгодження глобальних програм, відкрита робота міжнародних організацій та економічних інститутів: МВФ, ВБ, ВТО тощо. Світова спільнота повинна усвідомити, що розвиток економічних, політичних, соціальних, культурних відносин між народами можливий тоді, коли міжнародні відносини будуть базуватися на принципах справедливості, взаємодопомоги, невтручання у внутрішні справи [10].


3.2 Місце України в системі економічного глобалізму


ХХ століття стало епохою глибинних, революційних трансформацій, повязаних з руйнацією або й виродженням не тільки традиційних, а й модерних соціальних структур, та формуванням нового глобального універсуму, в якому (з першого погляду - еклектично) поєднуються риси різних цивілізаційних укладів. Поліфонія глобальних трансформацій змушує не просто осмислювати їх логіку, а й порушувати та вирішувати питання щодо можливості субєктів історії - людини і суспільства - впливати на їх розгортання, конструювати майбутнє заради свого виживання та розвитку.

Сьогодні про вектор розвитку України говорять всі, але тільки деякі розглядають Угоду про ЗВТ з ЄС з тих позицій, що у висвітленні подій слід виходити із законів розвитку виробництва, із законів розвитку суспільства.

За період незалежності населення скоротилося з 52,2 млн. до 45,5млн. чоловік. Українці визнані ООН вимираючою нацією. На заробітках перебуває близько 6,5 млн. чол., вони створюють іншим країнам близько 100 млрд. дол. ВНП. В країні 32 млн. га орних земель, 11млн. яких обробляється іноземними фірмами. ВВП за ПКС на душу населення становить 7418 дол. (За УРСР-8363дол). Середня зарплата - 375дол. Ідеологія замінена інтересами бізнес - кланів. Населення природно розділене на дві частини, політична нація не сформувалася - держава не відбулася. Експорт України за 2012р. склав 68,8 млрд. дол., імпорт-84,7 молрд. дол. В червні 2013 року експорт в РФ зменшений, порівняно з попереднім періодом, на 13,7% і склав 6,44млрд. дол. Експорт в 28 країн ЄС збільшений на 6,5% і склав 7,35 млрд. дол. Збитки від торгівлі вже склали: з ЄС - 3,36млрд. дол. з РФ - 1,97 млрд. дол. Отже, країни "золотого мільярду" знаходяться на етапі глобалізму, якому характерно планування і регулювання економіки державою, закріплюють за Україною постійний статус країни третього світу, капіталістичної держави, що відстає від країн Заходу на 80 - 90 років соціально-економічного розвитку. За своєю суттю Україна стає підмандатної територією, сировинним придатком країн "золотого мільярду". Завдяки Угоді про асоціацію з Україною Євросоюз набуває:

. Новий ринок збуту товарів і послуг, який нараховує понад 45млн. жителів;

. Природні ресурси становлять близько 6 відсотків від світового обсягу;

. Дешеву робочу силу;

. Ослаблення конкурента в особі ЄврАзЕС;

. В умовах наступаючого світової економічної кризи капітал який реалізує глобалізм набуває запас міцності можливістю пожертвувати понад 100 млрд. дол. для свого виживання за рахунок капіталів еліти України. Церемонитися ніхто не буде.

Важливо усвідомити, і це має стати точкою відліку: сучасна цивілізація перебуває в стані кризи. Це певною мірою стосується й України. І чим раніше це буде усвідомлено, тим успішнішими будуть спроби виробити нову, адекватну реальності картину держави та світу. Ця криза має глобальний, планетарний характер.

Україна як національна держава в процесі глобалізації може ізолювати себе зсередини. Але з таким самим успіхом вона може проявити активність у зовнішній сфері і заново визначати і формувати свою політику в глобальних масштабах переплетень, діалогів і конфліктів. Це ж стосується і акторів дій на всіх рівнях і проміжних ступенях соціального життя - від профсоюзів, церков і споживацьких асоціацій до конкретних осіб.

Суб'єктами цього процесу сьогодні є ТНК і глобальна еліта, яка їх очолює, всі інші об'єкти глобалізації, з тією різницею, що держави "золотого мільярда" самі є водночас і суб'єктом, і об'єктом глобалізаційного процесу.

Аналізуючи вектори сучасних міжнародних процесів, розвиток економіки, можна передбачити, що ТНК і глобальна еліта спершу за допомогою міжнародних організацій, держав-глобалізаторів підпорядкують собі нації-держави (зокрема, через скуповування їх економік), а потім і найбільші держави світу - США, Японію, Китай, Францію, Великобританію.

Отже, втрачається безпека розвитку націй-держав, вони "розмиваються", світ перетворюється в корпоративну імперію. Національні економіки в такій системі, як і національні кордони, руйнуються, нації-держави перетворюються в сегменти глобального ринку, де без обмежень панують ТНК.

До позитивів глобалізму в Україні можна зарахувати можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державі, забезпечення суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), можливість "підтягнути" в економічному плані країну до рівня високо розвинених, світова координація боротьби зі СНІДом, наркоманією, тероризмом тощо.

Щоправда, вирівнювання економічного розвитку - це тільки задекларований "позитив", на практиці відбувається збільшення економічної прірви між країнами внаслідок глобалізації.

Які ж для України негативи глобалізму, його загрози?

По-перше, це вже згадане збільшення розриву в рівнях економічного і соціального розвитку між Україною та країнами "золотого мільярда" - за оцінками ООН, різниця між ВВП багатих і бідних країн становила у 1960 р. - 1: 30, у 1990 р. - 1: 60, у 1999 р. - 1: 90. Отже, цей процес прискорюється.

По-друге, зростання безробіття, бідності, безпритульності, а також техногенне перевантаження і деградація довкілля.

По-третє, економічне і політичне послаблення України, пригнічення внутрішнього національного ринку, національної економіки, що призведе до практичного усунення України з конкурентного середовища.

По-четверте, зростання рівня тіньової економіки, її розростання до рівня глобально-світової і вихід з-під контролю України як нації-держави. Загальна криміналізація економічної діяльності, зростання корупції.

По-п'яте, конфлікт між вимогами глобалізації та соціально-культурними і економічними традиціями нашої держави (наприклад, глобальна еліта вимагає від України вільного продажу землі іноземцям, що протиприродно для господаря-українця).

Слід зазначити, що глобалізм не є суб'єктивним процесом, витвором "світового уряду" чи ТНК. Це об'єктивний процес всесвітньої інтеграції, новий етап розвитку людства. Все ж, сучасний глобалізм має насильницький характер щодо України, для нього характерний неоімперіалізм та неоколоніалізм.

Глобалізація в принципі не може перемогти - світ не може позбутися зворотного вектора розвитку - диференціації. Остання є силою, яка генерує конкуренцію націй, народів, релігій, культур, економік, технологій тощо, тобто створює рушій розвитку - конкурентне поле цивілізації.

Світ - це "велика гойдалка", за глобалізаційним "відхиленням" настає фаза диференціації, яка може відбуватися і одночасно з глобалізацією, збалансовуючи її.

Особистість, яка перебуває в полі глобалізаційних процесів, поступово змінює свої значущі риси, якості, стає більш мобільною, інтегрованою у мультикультурний світовий, зокрема інформаційний простір, релігійно, культурно, політично більш толерантною.

Водночас, із зміною ціннісних орієнтацій особистості відбувається збільшення контрастності в напрямі маргіналізації-елітизації суспільства, посилення космополітичних тенденцій. Агресивний глобалізм спричиняє появу нових особистостей, які повністю сприйняли технократичні, меркантильні цінності, - далекі від гуманістичних, - що створює небезпеку для цивілізації загалом.

Для України основною вимогою сьогодення є спрямування глобалізму не лише на осмислення світових проблем і процесів, а, передусім, на наукове забезпечення управління сучасним світовим розвитком. Суперечливість і турбулентність цього розвитку вимагає активного пошуку стабілізуючих, врівноважуючих механізмів управління надскладними глобальними відносинами і процесами в інтересах виживання людства.

Вже зрозуміло, що розвиток українського суспільства підпорядкований загальним закономірностям розвитку сучасної світової системи, головною серед яких є тенденція глобалізації. Саме тому в умовах надзвичайного зростання зовнішніх впливів на економічне, соціальне, культурне і політичне життя українського суспільства проблема впливу на розвиток глобальних процесів стає центральним питанням виживання. Вплив нової реальності, що виникає під тиском глобалізації, має потужний, навіть шокуючий політичний ефект, оскільки вимагає визначити ставлення до засад і динаміки глобалізації та виробити стратегію поведінки відповідно до її парадоксів і викликів.

Отже, маємо надзвичайно складну ситуацію, коли разом з інтенсивними процесами світової інтеграції, формуванням глобальних економічних, політичних, екологічних та культурних асоціацій, відбувається не менш активний процес фрагментизації світу, зростання національної самосвідомості, посилення культурної диференціації, відродження етнічно-національних цінностей України.

Бурхливий розвиток цивілізації (освоєння космосу, інформаційна революція, виникнення мікропроцесорної технології тощо) і, разом з тим, передчуття екологічної, а то й антропологічної кризи стимулюють усвідомлення єдності людства як планетарної спільноти.

Україна не повинна стояти осторонь від загальносвітових процесів. У цьому аспекті явище глобалізації набуває очевидного сенсу як об'єктивний процес реорганізації соціуму в планетарному масштабі.

Головною гальмівним чинником формування інформаційного суспільства є недостатність фінансування, яка стала ще більш істотною з урахуванням ускладнення фінансово-економічного становища України у 2011-2012 рр.

Вже ближчим часом країни, які з об'єктивних або суб'єктивних причин утримують економіку на суто індустріальному рівні, перешкоджаючи процесам інтеграції передової в інноваційному сенсі ланки промисловості до ноосфери - не лише не матимуть можливості випускати адекватну інтелектуальну продукцію (як нині Україна), і втратять інструменти оцінки і розуміння тих економічних, соціальних і юридичних механізмів, які таке виробництво в принципі забезпечують. Забезпечити можливість безперешкодної трансформації національної економіки до нових, постіндустріальних форм, таким чином, є одне з найбільш актуальних завдань. Останнім часом починає даватися взнаки вплив інших, окрім програмного забезпечення, об'єктів вільної/відкритої інтелектуальної власності. Якщо Україна і далі розвиватиме IT та й усю інноваційну сферу, незважаючи на ці світові тренди та на стан інформаційної інфраструктури найближчих геостратегічних партнерів, країна вже в середньостроковій перспективі постане перед суттєвою несумісністю IT-комплексів, що призведе до глобальних економічних втрат. Щоб запобігти цьому, необхідне негайне введення нормативно-правової бази, що відповідає вільній/відкритій інтелектуальній власності, до законодавчого поля України, і врахування специфіки постіндустріальних типів інтелектуальної власності в українській економіці.

Формуючи національну стратегію розвитку, потрібно усвідомити ті перешкоди й загрози, які підстерігають Україну як транзитивну країну на шляху її неминучого входження в глобальний світовий простір та європейські структури. Потрібно дати власну оцінку сучасних напрямів і моделей глобалізації, які здатні призвести до зіткнення цивілізацій. До того ж варто обєктивно проаналізувати, чи дійсно нинішня західна модель глобалізації є єдино можливою та неминучою для всього людства, чи можуть існувати й інші моделі - антиглобалізації, деглобалізації або постглобалізації [11].

Висновки


Аналіз стану міжнародних суспільно-політичних відносин дозволяє зробити наступні висновки:

.Глобалізація - це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є розподіл праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення рівня культур різних країн. Це обєктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює усі сфери життя суспільства.

2.Фактично, США є державою - світовим лідером. Вони здійснюють точковий вплив на держави в усіх регіонах планети. На сьогодні не існує держави, яка могла б протистояти економічній чи воєнній могутності США. Таким міг бути хіба що Європейський Союз, проте, він залежить від американської системи безпеки і не може відкрито протистояти США.

.В останні роки Китай розвивається швидше, ніж інші країни, в різних сферах суспільного життя, але найбільше він виграв від глобалізації в сфері економіки. Він став одним з найбільших одержувачів фінансових інвестицій серед усіх країн. Щодо соціальної сфери, то в соціальній структурі з'являються нові верстви суспільства, які тісно пов'язані з сучасними технологіями. Багато китайців їдуть вчитися за кордон. 80% абітурієнтів бажають навчатися за кордоном, насамперед у 10 країнах цивілізованого світу. У будь-якій галузі культури відчувається колосальний вплив Заходу, особливо в галузі архітектури. Відзначаючи мінуси включення Китаю в процес глобалізації, слід зазначити, що технології, які він отримує разом з інвестиціями, далеко не завжди самі передові. Це, як правило, складальне, "викруткове", виробництво (похідні технології); залежність від світового ринку, так як Китай працює в основному на зовнішній ринок; тиск на китайську валюту (юань); погіршення екології за рахунок величезного виробництва товарів на зовнішній ринок. В ідеології відчувається великий вплив Заходу: йде процес диференціації ідеології. У Китаї присутні і лібералізм, і "нові ліві", і консерватизм, і неоконсерватизм, і марксизм з китайською специфікою. Але головне - китайці намагаються поєднувати модерн з традиційними ідеологіями.

.Глобалізація не є однаково позитивною для усіх держав: щороку відбувається збільшення розриву між економічним рівнем розвинутих країн та країн, що розвиваються. Найбільшу вигоду від глобалізації отримують розвинуті держави, особливо США, які є локомотивом глобалізації. Глобалізація створює нові, величезні багатства, які в першу чергу отримують розвинуті держави.

.Україна як національна держава в процесі глобалізації може ізолювати себе зсередини. Але з таким самим успіхом вона може проявити активність у зовнішній сфері і заново визначати і формувати свою політику в глобальних масштабах переплетень, діалогів і конфліктів. До позитивів глобалізму в Україні можна зарахувати можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державі, забезпечення суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), можливість "підтягнути" в економічному плані країну до рівня високо розвинених, світова координація боротьби зі СНІДом, наркоманією, тероризмом тощо.

Анотація


Шевчук К.О. Сутність та основні форми економічного глобалізму. - Курсова робота. ДВНЗ "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана", Київ, 2014.

Курсова робота присвячена дослідженню сутності та основних форм економічного глобалізму. Досліджено теоретичні засади економічного глобалізму, а також сутність та чинники впливу на розвиток економічного глобалізму. Розглянуто прояв основних форм економічного глобалізму країн світу на прикладі США та Китаю. Визначено перспективи розвитку основних форм економічного глобалізму на прикладі соціального глобалізму та виявлено роль України в системі економічного глобалізму.

Ключові слова: економічний глобалізм, зовнішня політика, глобалізаційна стратегія.

Список джерел


1.Всеукраїнська експертна мережа. Глобалізм як явище сучасного світу і його вплив на трансформацію особистості. - Режим доступу: http://www.experts. in.ua/baza/analitic/index. php? ELEMENT_ID=22004 <http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=22004>

.Радионова С.П., Радионов Н.В. Оценка инвестиционных ресурсов предприятий (инновационный аспект). - СПб.: Альфа, 2011. - 208 с.

.Беренс В., Хавранек П.М. Руководство по оценке эффективности инвестиций. - М.: Экономика, 2005. - 527 с.

.Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2002. - 472 с.

.Макогон Ю.В., Гохберг Ю.А. Развитие совместных предприятий, инвестиционно-инновационных процессов и свободные экономические зоны: Учебное пособие: В 2 ч. - Донецк: ДонГУ, 2012. - Ч.1: Совместные предприятия, инвестиции, свободные экономические зоны. - 282 с.

.Глобальні тенденції розвитку та трансформації геополітичних і геоекономічних стратегій. Режим доступу - http://vuzlib.com/content/view/2582/31/

.В-ko.com. Глобалізм як ідеологія. Режим доступу - http://bko.com/book_80_glava_136_4. _%D0%93%D0%9B%D0%9E%D0%91%D0%90%D0%9B%D0%86%D0%97%D0%9C_%D0%AF%D0%9A_%D0%86%C3%90.html <http://bko.com/book_80_glava_136_4._%D0%93%D0%9B%D0%9E%D0%91%D0%90%D0%9B%D0%86%D0%97%D0%9C_%D0%AF%D0%9A_%D0%86%C3%90.html>

.Науковий блог, "Глобалізація як чинник світової гегемонії США". Режим доступу - http://naub.org.ua/? p=1063

9.Соционауки. Научная периодика. Журналы, "Век глобализации", "Китайская модель глобализации", Бергер Я.М. Выпуск № 1/2011г. Режим доступу - http://www.socionauki.ru/journal/articles/129918/

.Політологія. Тексти лекцій. "Глобалізація - як обєктивний процес. Глобалізм". Режим доступу - http://manualsem.com/book/756-politologiya-teksti-lekcij/55-2-globalizaciya-yak-obyektivnij-proces-globalizm.html

.Шепелєв М. Політико-цивілізаційний підхід до аналізу глобалізаційних феноменів // Соціальна психологія. - 2012. - № 4 (6). - C.123-138.


Теги: Економічний глобалізм  Курсовая работа (теория)  Мировая экономика, МЭО
Просмотров: 6743
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Економічний глобалізм
Назад