Пошук шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на зовнішньому ринку

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

1.1 Поняття конкурентоспроможності галузі та фактори її формування

.2 Вплив глобалізації на рівень конкурентоспроможності харчової промисловості

.3 Методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності харчової промисловості

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

2.1 Загальна характеристика харчової промисловості України

.2 Аналіз рівня конкурентоспроможності продукції харчової промисловості України на зовнішньому ринку

.3 Шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на міжнародному ринку

.4 Охорона праці на підприємстві

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У сучасній економіці існують значні відмінності у структурі конкурентоспроможності різних галузей країни, оскільки в жодній державі не можуть бути конкурентоспроможними всі, чи хоча б більшість галузей. В остаточному підсумку досягаються успіх у певних галузях у зв'язку з тим, що їх внутрішні умови виявляються найбільш динамічними і перспективними.

Харчова промисловість завжди вважалася для України пріоритетною і стратегічно важливою галуззю, яка здатна забезпечити не тільки потреби внутрішнього ринку, а й вагоме місце держави в когорті світових країн - лідерів із виробництва продуктів харчування. Доступність харчових продуктів, їх якість та екологічність впливають на рівень продовольчої безпеки держави, виступають індикаторами її соціальної стабільності. З огляду на це необхідність аналізу проблем харчової промисловості й розробки практичних рекомендацій щодо їх подолання не викликає жодного сумніву.

Водночас, посилення процесів глобалізації та інтеграція України до світової спільноти, по-перше, зробили економіку нашої держави більш вразливою до зовнішніх загроз і, по-друге, висунули перед нею серйозні вимоги щодо забезпечення відповідного рівня її конкурентоспроможності. Це, зокрема, стосується й харчової промисловості. Відповідність світовим стандартам може бути досягнута тільки за умови переходу галузі на інноваційну модель розвитку та активного впровадження сучасних технологій харчового виробництва. Відтак питання щодо підвищення ефективності функціонування вітчизняних харчових підприємств, виявлення загроз і потенційних можливостей зростання галузі, а також покращання рівня якості та конкурентоспроможності вітчизняних продуктів харчування набувають неабиякої актуальності.

Значне коло концептуальних питань формування конкурентоспроможності харчової промисловості в умовах глобалізації залишаються малодослідженими і вимагають їх подальшої розробки. Велике теоретичне і практичне значення розвязання зазначених проблем обумовило актуальність теми дипломного дослідження.

Метою дипломної роботи є визначення основних напрямів підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на зовнішньому ринку.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

-дослідити сутність конкурентоспроможності галузі та фактори її формування;

-визначити вплив глобалізації на конкурентоспроможність харчової промисловості;

систематизувати методичні підходи щодо оцінки конкурентоспроможності продукції харчової промисловості;

надати загальну характеристику харчовій промисловості України;

проаналізувати рівень конкурентоспроможності продукції харчової промисловості України на зовнішньому ринку;

визначити шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на міжнародному ринку;

розглянути умови охорони праці на підприємствах харчової промисловості.

Обєктом дослідження є процеси формування конкурентоспроможності харчової промисловості України.

Предметом дослідження є теоретико-методичні та практичні напрями розвитку конкурентоспроможності харчової промисловості України на зовнішньому ринку.

У досліджені використані різноманітні методи, а саме: теоретичного узагальнення і порівняння - для визначення сутності парадигми конкурентоспроможність галузі; монографічний - для узагальнення поглядів учених на проблеми що розглядаються, вивчення впливу глобалізації на формування конкурентоспроможності галузі, вітчизняного і зарубіжного досвіду; економіко-статистичний - для виявлення особливостей розвитку харчової промисловості та рівня її конкурентоспроможності, обґрунтування структурних змін у галузі; системного аналізу - для оцінювання характеру впливу сукупності методів, важелів та інструментів на рівень конкурентоспроможної харчової галузі; структурно-логічного аналізу - для визначення складових механізму конкурентоспроможності в харчовій промисловості.

Інформаційною базою дослідження обраної теми стали праці вітчизняних та закордонних науковців і практиків, нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, статистичні дані офіційних сайтів.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання запропонованих теоретично-методологічних та прикладних положень у ході розроблення стратегії розвитку харчової промисловості, підвищенні рівня конкурентоспроможності продукції та обґрунтування напрямів інтеграції до світового продовольчого ринку.

Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний зміст дипломної роботи викладено на 81 стор. компютерного тексту, який включає 9 таблиць і 4 рисунки. Список використаних джерел складається із 51 найменування, 6 додатків на 6 сторінках.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

1.1 Поняття конкурентоспроможності галузі та фактори її формування

У науковій літературі не існує єдиного загальноприйнятого визначення конкуренції, а тому доцільним є проведення аналізу основних найпоширеніших її визначень, сформульованих відомими науковцями. Слово «конкуренція» (від. лат. - concurrentia) визначається як змагання або зіткнення. За класифікацією Ф. Шерера і Д. Росса, критерії конкуренції можуть бути поділені на типи: поведінкове, структурне, функціональне [15, с. 50]. Поведінкове - це розуміння конкуренції як боротьби за гроші споживачів шляхом задоволення їх потреб. Структурне - аналіз структури для визначення ступеня свободи продавця і покупця на ринку, а також способу виходу на нього. Згідно функціонального трактування - це суперництво старого з новим. А. Сміт повязував конкуренцію з парним, без змови суперництвом, що відбувається між продавцями/покупцями за найбільш вигідні умови продажу товару. При цьому основним методом конкурентної боротьби він вважав зміни цін [17, с. 23].

З часом поведінкове розуміння конкуренції продовжує удосконалюватися в напрямку більш точного визначення її мети та способів ведення. Так, марксистська економічна доктрина, що заперечувала основні принципи ринкової економіки трактувала конкуренцією як соціалістичне змагання, що органічно поєднує в собі змагальність і товариську співпрацю та взаємодопомогу працівників [24. с. 18]. Як видно з трактування, змагальність виступає як один з головних шляхів підвищення продуктивності праці та ефективного виробництва. Згідно з неокласичною теорією поведінкове тлумачення конкуренції повязується з боротьбою за рідкісні економічні блага. Логіка цього підходу полягає в тому, що більшість благ є рідкими в тому розумінні, що їх кількість менша за потенційну потребу. «Конкуренція - це прагнення якнайкраще задовольнити критеріям доступу до рідких благ», - вважає Я. Базилюк [4, с. 13].

У Законі України «Про захист економічної конкуренції» конкуренція визначається як «змагання між субєктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими субєктами господарювання, внаслідок чого споживачі, субєкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий субєкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку» [1]. Слід зазначити, що цей закон зовсім не регламентує поняття «конкурентоспроможність», також у законі відсутні посилання на методики розрахунку показників конкурентоспроможності для субєктів господарювання. Трактування категорії «конкуренція» вітчизняними та російськими науковцями наведемо в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Визначення поняття «конкуренція»

ВизначенняАвтор, джерелоКонкуренція - боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, яка ведеться ними на доступних сегментах ринкуА.Ю. Юданов [49]Конкуренція - суперництво у будь-якій сфері діяльності між окремими юридичними або фізичними особами, зацікавленими у досягненні спільної метиЛ. П. Антонюк [3]Конкуренція в економічному розумінні - це боротьба підприємств за економічні вигоди від продажу товарів і послуг, а також за ринки постачання і збуту, за робочу силуО. С. Шнипко [48] Конкуренція є обєктивним економічним явищем, яке в розвиненому товарному виробництві примушує господарчі субєкти прагнути до збільшення прибутку за рахунок розширення масштабів діяльності, зростання продуктивності праці та удосконалення форм організації виробничого процесуЯ. В. Мельник [29] Конкуренція - це процес управління субєктом своїми конкурентними перевагами з метою одержання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення обєктивних або субєктивних потреб у межах законодавства або в природних умовах Р.А.Фатхутдинов [40]Конкуренція - це вже не «продукт проти продукту», «ефективність проти неефективності», а «нелінійна інновація проти лінійної».О. Яценко [51]Конкуренція - економічний процес взаємодії, взаємозвязку та боротьби комерційних субєктів ринкової системи в процесі створення, збуту та споживання матеріальних благ. Це регулятор ринкових відносин, стимулятор НТР та ефективності суспільного виробництва.Т. М. Борисова [8]Джерело: складено автором на основі джерел [3, 8, 29, 40, 48, 49, 51]

Розрізняють поняття конкурентоспроможності країни, галузі, підприємства та товару. Ми зупинимося більш детально на дослідження поняття «конкурентоспроможності галузі».

Аналіз праць вчених виявив, що існують відмінності у трактуванні поняття «конкурентоспроможність галузі». Нижче наведені найбільш поширені визначення цього поняття. У праці [44, с. 41] конкурентоспроможність галузі пропонується розглядати як ступінь можливості галузі в умовах вільного ринку створювати блага, які відповідають вимогам як внутрішнього, так і зовнішніх ринків, при одночасному забезпеченні стабільного зростанні та розвитку відповідного сектору економічної діяльності.

Під конкурентоспроможністю галузей низка авторів у праці [46, с. 234] розуміє ефективність роботи окремих галузей національного господарства, що оцінюється, окрім традиційних критеріїв, за показниками, що характеризують і описують міру живучості і динамічності галузі при різних варіантах розвитку економіки даної країни і всього світу в цілому.

Антонюк Л. дотримується точки зору, що конкурентоспроможність галузі - це здатність не лише перемагати у конкурентній боротьбі, але і приймати у ній участь [3].

У праці [18, с. 56] підкреслюються такі особливості галузевої конкуренції:

а) галузь втрачає свою конкурентоспроможність, якщо її частка знижується в загальному обсязі національного експорту або зростає загальний обсяг імпорту, дефльований на частку даного товару в загальному обсязі національного виробництва або споживання;

б) галузь втрачає конкурентоспроможність, якщо її частка знижується в загальному обсязі світового експорту або зростає частка світового імпорту, скоригована на частку країни у світовій торгівлі.

Міжнародну конкурентоспроможність галузі промисловості визначають, як здатність національної галузі промисловості забезпечувати високий рівень задоволення власними товарами певної суспільної потреби порівняно з конкурентами, утримувати та зміцнювати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку та забезпечувати прибутковість на основі раціонального використання ресурсів в умовах інтернаціоналізації.

Отже, теоретичний аналіз поняття конкурентоспроможності галузі дає підстави визначити його як властивість субєктів мезорівневої конкуренції (галузей, видів економічної діяльності, кластерів), що характеризується ступенем реального чи потенційного задоволення ними конкретної потреби порівняно із аналогічними субєктами конкуренції. Саме конкурентоспроможність галузі формує конкурентоспроможність національної економіки та визначається рівнем конкурентоспроможності підприємств, які її утворюють.

Узагальнюючи зазначене, можна зробити наступні висновки:

по-перше, конкурентоспроможність галузі є відображенням характеру галузевої конкуренції на національному та міжнародному ринках;

по-друге, конкурентоспроможність галузі є складовою багаторівневої економічної категорії «конкурентоспроможність» поряд із конкурентоспроможністю товару, підприємства, регіону, національної економіки;

по-третє, поняття конкурентоспроможності галузі набуває сенсу лише за умови наявності на ринку конкуруючих субєктів (в умовах відкритої економіки та сприятливого інвестиційного клімату).

Конкурентоспроможність галузі є результатом взаємодії низки факторів мезорівня конкурентного середовища. Тому для повного розуміння процесів формування та вироблення методів оцінювання конкурентоспроможності галузі потрібно розглянути основні чинники, що на неї впливають.

В праці [5, с. 85] зазначається, що конкурентоспроможність галузі передбачає наявність конкурентних переваг перед аналогічними галузями за кордоном, які можуть виражатися в наявності раціональної галузевої структури, групи високо конкурентних підприємств-лідерів, що підтягують інші підприємства галузі до свого рівня; налагодженої дослідно-конструкторської і прогресивної виробничо-технологічної бази, розвиненої галузевої інфраструктури; гнучкої системи науково-технічної, виробничої, матеріально-технічної і комерційної співпраці як усередині галузі, так і з іншими галузями в країні і за її межами, ефективної системи розподілу продукції. На думку цих авторів, конкурентоспроможність галузі визначається наявністю у неї технічних, економічних і організаційних умов для створення виробництва і збуту (з витратами не вище інтернаціональних) продукції високої якості, що задовольняє вимогам конкретних груп споживачів. Автори справедливо акцентують увагу на пріоритетності впливу чинника інноваційної активності підприємств на конкурентоспроможність галузі.

Інші вчені пропонують виокремлювати зовнішні та внутрішні чинники конкурентоспроможності галузі, а саме такі [45, с. 43]:

) зовнішні: високий рівень конкурентоспроможності країни; активна державна підтримка малого і середнього бізнесу; якісне правове регулювання економіки країни; відкритість суспільства і ринків; високий науковий рівень управління економікою країни; гармонізація національної системи стандартизації і сертифікації з міжнародною системою; відповідна державна підтримка науки й інноваційної діяльності; висока якість інформаційного забезпечення; високий рівень інтеграції всередині країни й у межах світового товариства; низькі податкові ставки, відсоткові ставки у країні; наявність доступних і дешевих ресурсів; якісна система підготовки і перепідготовки управлінських кадрів; сприятливі кліматичні умови і географічне положення країни; високий рівень конкуренції у всіх сферах діяльності у країні;

) внутрішні: значна потреба в товарі галузі; оптимальний рівень концентрації, спеціалізації й кооперування галузі; оптимальний рівень уніфікації і стандартизації товарів галузі; висока відносна вага конкурентоспроможного персоналу в галузі; якісна інформаційна і нормативно-методична база управління в галузі; конкурентоспроможні постачальники; наявність доступу до якісних дешевих ресурсів; виконання робіт з оптимізації ефективності використання ресурсів; значний рівень інновацій; функціонування в організаціях галузі системи забезпечення конкурентоспроможності; сертифікація продукції й систем; ексклюзивність товару галузі; висока ефективність організації галузі; значна частка експорту наукомістких товарів; значна питома вага конкурентоспроможних організацій і товарів галузі.

Б. Ковалець у [21, с. 335] вважає, що основними індикаторами конкурентоспроможності галузі є показники, що характеризують стан складових її конкурентного становища. Зокрема до них він відносить забезпеченість підприємств галузі ресурсами (трудовими, сировинними), інвестиційну привабливість (здатність залучити капітал на внутрішніх та світових ринках), вдало обрану стратегію розвитку (система менеджменту та конкурентна політика), попит на продуковані товари та послуги (здатність задовольнити очікування споживачів). Відповідно, детермінантами конкурентоспроможності галузі виступатимуть чинники, що впливають на значення цих індикаторів.

Пропонований даним автором підхід до класифікації чинників конкурентоспроможності галузі відповідає моделі «даймонду» М. Портера, котрий сформулював систему конкурентних переваг галузі [32, с. 22].

Згідно з цим підходом основними детермінантами конкурентоспроможності галузі (в тому числі міжнародної) виступають такі: [32, с. 33]

факторні умови: людські та природні ресурси, науково-інформаційний потенціал, капітал, інфраструктура;

умови внутрішнього попиту: структура попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту на світовому ринку, тенденції обсягу попиту;

суміжні та обслуговуючі галузі: наявність чи відсутність національних постачальників та пов'язаних галузей, які конкурентоспроможні в міжнародному масштабі;

стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: мета, стратегії, способи організації, менеджмент фірм, внутрішньогалузева конкуренція.

Окрім основних, цей же автор наводить ще два чинники, що можуть здійснювати імовірнісний та субєктивний вплив на конкурентні переваги галузей - державна політика та випадок. М.Портер робить висновок, що міжнародна конкурентоспроможність формується на внутрішніх ринках і визначається умовами національного «даймонду». [32, с. 36]

Відповідно до теорії дії п'яти сил конкуренції М. Портера внутрігалузева конкуренція перебуває під впливом пяти чинників, які визначають її інтенсивність: [32, с. 49]

загроза появи на ринку нових конкурентів; загроза появи товарів або послуг-замінників;

здатність постачальників сировини та матеріалів торгуватися;

здатність покупців торгуватися; суперництво вже існуючих конкурентів між собою.

Оскільки значення кожної з п'яти сил змінюється від галузі до галузі і визначає в кінцевому результаті рівень отриманого прибутку, то цілком обґрунтованим буде твердження, що інтенсивність впливу кожного із цих чинників на галузевому рівні визначатиме конкурентну привабливість галузі на рівні національної економіки. Тобто, ці чинники можна вважати внутрішніми детермінантами конкурентоспроможності галузі, оскільки залежно від того, чи досягнуто «прийнятний рівень впливу зазначених сил на галузеутворюючих суб'єктів, що дає їм змогу ефективно функціонувати в даному середовищі» [31, с. 112], галузь вважатиметься конкурентоспроможною. Проте методику оцінювання рівня зазначеного показника автори не подають.

На думку дослідників [12, 24], до факторів конкурентоспроможності галузі відносяться: ресурсний (фізичні затрати ресурсів на одиницю готової продукції); ціновий (рівень і динаміка цін на всі виробничі ресурси і готову продукцію); фактор середовища (економічна політика держави і ступінь її впливу на ринкового контрагента). Дещо дискусійним є доцільність виокремлення чинників «ресурси» та «ціна ресурсів», оскільки тут має місце кількісне та вартісне вираження однієї проблеми - доступності ресурсів (у фізичному та вартісному обрахунку), тому, на нашу думку, варто їх розглядати разом. Крім того, чинник «фактор середовища» включає лише фактори зовнішнього середовища функціонування, нівелюючи вагомість впливу решти чинників внутрішнього середовища.

В такому випадку, доречним є підхід до класифікації факторів конкурентоспроможність галузі, запропонований у [40, с. 59]. На думку дослідника, на конкурентоспроможність галузі впливають наступні чинники: природні ресурси (кількісні, вартісні та якісні параметри); людські ресурси (кількість, вартість, управління); інформаційні ресурси (обсяг та якість науково-технічної інформації); фінансові (вартість капіталу та інвестиції); інфраструктура (її якість і вартість); процеси (технологія, НТП, інновації); привабливість (фінансові результати діяльності підприємств галузі); соціально-політичний клімат в країні.

Перевагою такого підходу є врахування забезпечувальної та функціональної складової механізму управління галуззю. Досить дискусійним виглядає фактор конкурентоспроможності «привабливість» як «фінансові результати діяльності підприємств галузі». На нашу думку, варто його доповнити іншими показниками-індикаторами рівня конкурентних переваг галузі (темпи розвитку галузі, інтенсивність конкуренції в галузі, місткість ринку тощо).

Американський вчений М. Портер виокремлює такі фактори, які сприяють утриманню конкурентоспроможності галузі: [32, с. 112]

) джерела конкурентних переваг низького рангу (фактори виробництва);

) джерела конкурентних переваг більш високого порядку (патентована технологія, диференціація на основі унікальних товарів і послуг, репутація фірми, заснована на посиленій маркетинговій діяльності, тісні зв'язки з клієнтами та ін.) можна утримувати більш тривалий час, але вони пов'язані зі значними інвестиціями, ризиком одержання додаткового прибутку;

) постійна модернізація виробництва й інших видів діяльності.

Зважаючи на відсутність чіткого розподілу чинників конкурентоспроможності галузі за групами залежно від загальних ознак, виникає потреба у розробленні класифікації. Класифікація чинників дозволяє глибше розібратися в причинах зміни досліджуваного явища, точніше оцінити місце і роль кожного чинника у формуванні конкурентоспроможності галузі. На основі узагальнення праць учених та використавши власні дослідження, вважаємо, що детермінанти конкурентоспроможності галузі можуть бути класифіковані за такими ознаками (див.табл. 1.2):

Таблиця 1.2

Класифікація чинників конкурентоспроможності галузі

Класифікаційна ознакаЧинник конкурентоспроможностіЗа керованістю- керовані; - некерованіСтосовно середовища функціонування- внутрішні; - зовнішніЗа можливістю копіювання / перенесення- нижчого порядку (легко скопіювати); - вищого порядку (патентовані технології, унікальність)За джерелом виникнення- факторні; - чинники внутрішнього попиту; - суміжніЗа характером впливу- стимулюючі; - дестимулюючіЗа ознакою пріоритету- пріоритетні для інвесторів; - пріоритетні для підприєств; - пріоритетні для держави; - пріоритетні для наддержавного утворенняЗа способом впливу- на рівні підприємства; - на рівні кластера; - на рівні органу управління галуззюЗа способом вимірювання- вимірювані об'єктивно; - вимірювані суб'єктивноДжерело: складено автором на основі джерела [9]

Таким чином, аналіз пропонованих вченими різноманітних факторів конкурентоспроможності галузі дозволив зробити низку висновків.

Слід розглядати окремо чинники конкурентоспроможності галузі для інвесторів, державних органів та споживачів. Незважаючи на те, що чинники залишаться ті ж самі, проте вагомість їх буде в силу субєктивних чинників різною, оскільки цілі та потреби осіб, що здійснюють оцінку, різні. Таким чином, конкурентоспроможність виступає відносною характеристикою, де в знаменнику будуть потреби цільових груп - інвесторів, держави, споживачів тощо).

Чинники конкурентоспроможності галузі різні в розрізі груп галузей.

При аналізі чинників слід керуватись метою оцінки конкурентоспроможності галузі, наприклад, із міжнародними чи всередині країни.

Диференціація чинників конкурентоспроможності більш доцільна за видами економічної діяльності, оскільки галузь є сукупністю підприємств, яким притаманний значний рівень диверсифікованості.

Проблема дослідження сутності та виявлення напрямів підвищення конкурентоспроможності галузі методологічно повязана із оцінюванням її рівня. Вивчаючи публікації, присвячені оцінюванню конкурентоспроможності галузі, можна зробити висновок про відсутність єдиного підходу до вирішення цього питання.

1.2 Вплив глобалізації на рівень конкурентоспроможності харчової промисловості

Конкурентоспроможність є ключовою категорією в сучасній економіці, умовою здійснення інтеграції країни у світове господарство, що активно включається у процес глобалізації. Зі зміною економічних умов і розвитком багатоукладної економіки ринкового типу перед підприємствами виникають нові вимоги, характерні для ринкових умов господарювання. Основним із них є забезпечення конкурентоспроможності виробленого продукту, підприємства та галузі в цілому. [12]

Глобалізація має певні аспекти, кожен з яких важливий для формування конкурентних переваг, а саме: [12]

1)економічний - лібералізація (дерегулювання) ринків товарів і капіталів з боку урядів національних держав, концентрація, централізація міжнародного капіталу у великих транснаціональних компаніях і фінансових групах;

2)політико-правовий - розмивання державних кордонів, послаблення протистояння політичних блоків, деідеологізація міжнародних контактів, прийняття міжнародних правових актів і угод, що послаблюють роль і вплив держав на внутрішньо-і зовнішньоекономічні процеси;

)науково-технічний - феномен техноглобалізму, злиття нововведень і нових технологій в єдиний комплекс технічних знань, виникнення технологічних макросистем у галузі зв'язку, транспорту, виробництва як результат революції у сфері телекомунікацій і створення Інтернету;

)соціокультурний - ослаблення ролі національних традицій, звичаїв, духовно-етична конвергенція, що виражається у зближенні соціокультурних стереотипів, шкали життєвих цінностей, політичних і соціальних уявлень людей, зростання ролі індивіда і зниження ролі соціуму;

)етнодемографічний - стрімке зростання населення планети і його етнічна дифузія, посилення міграційних процесів, старіння населення у промислово розвинених країнах;

)екологічний - глобальне загострення екологічних проблем, що мають принципове значення для життєзабезпечення населення планети.

Щоб зрозуміти суть процесу глобалізації та її впливу на рівень галузевої конкурентоспроможності, слід виділити три великі блоки факторів, які його формують: організаційно-технологічній, валютно-фінансовий і соціокультурний.

Організаційно-технологічний блок насамперед характеризує економічну інтеграцію, засновану на нових можливостях, які принесла світу науково-технічна революція та організаційна активність компаній і урядів країн, зацікавлених у розвитку в потрібному для них напрямі. Цей процес можна визначити як підвищення комерційної та виробничої операційної мобільності фірм, що працюють у різних державах.

Другий блок чинників - валютно-фінансовий. Слід зазначити гіпертрофований характер розростання валютно-фінансової сфери порівняно з реальною економікою в цілому, а у зовнішньоекономічному середовищі - із зовнішньою торгівлею зокрема. Обсяги операцій міжнародних ринків капіталів сьогодні в багато разів перевищують світовий зовнішньоторговельний оборот. До того ж капітали надзвичайно рухливі і здатні в короткі терміни переміщатися по різних ринках і країнах світу, причому це часто не залежать від стану економік тих чи інших держав, а обумовлене інтересами власників або осіб, які управляють ними. [45, с. 44]

Нарешті, третій - це блок соціокультурних чинників. Зі зростанням інтернаціоналізації господарського життя відбувається поширення зразків господарської поведінки, заснованих на соціокультурній базі промислово розвинених країн євроамериканського типу. Глобалізація, організована таким чином, наносить стратегічний удар не тільки по основах національних економічних систем, які формують базові умови конкурентних переваг у всіх країнах світу, але і світовій економіці в цілому. [45, с. 45]

Нав'язуючи країнам свій економічний та соціокультурний стереотип поведінки, глобалісти практично знищують основу формування нових, більш ефективних комбінацій вирішення конкурентних завдань у світовій економіці.

Однак глобалізація і розвиток конкуренції створюють не тільки економічні проблеми, а й можливості для товаровиробників: постійні інновації, безпрецедентні темпи розвитку найбільш конкурентних сьогодні галузей економіки, Порівняльні оцінки конкурентоспроможності з виявленням сильних сторін успішних конкурентів дають змогу виявити слабкості національних суб'єктів світового господарства та уточнити орієнтири економічного розвитку.

Оскільки харчова промисловість посідає одне з провідних місць в економіці України, то розглянемо дані процеси саме в цій галузі. До переваг глобалізаційного процесу в контексті підвищення рівня конкурентоспроможності харчової промисловості відносяться: [51, с. 74]

загострення міжнародної конкуренції, що разом із розширенням ринку призводить до поглиблення спеціалізації та міжнародного поділу праці, яке, у свою чергу, стимулює зростання виробництва не тільки на національному, а й світовому рівні;

економія на масштабах виробництва, що потенційно може обумовити скорочення витрат і зниження цін, а отже, стійке економічне зростання;

торгівля на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони - окремі особи, фірми та інші організації, країни, торговельні союзи і навіть цілі континенти;

підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні і розповсюдження передових технологій, а також конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі.

Загалом переваги глобалізації дають змогу покращити своє становище всім партнерам, які отримують можливість, збільшивши виробництво, підвищити рівень заробітної плати та життєві стандарти.

Глобалізація поглиблює, розширює і прискорює всесвітні взаємозв'язки і взаємозалежності в усіх сферах сьогоднішньої суспільного життя. Отже, у світовому масштабі вона має як позитивні, так і негативні наслідки, але це об'єктивний процес, до якого треба пристосовуватися всім суб'єктам міжнародного життя.

Для розуміння природи суб'єктної конкурентоспроможності основною одиницею необхідно розглядати промислову галузь як групу конкурентів (фірм), що виробляють аналогічні товари або послуги та безпосередньо змагаються між собою.

Механізм функціонування харчової промисловості реалізується під впливом певної системи соціально-економічних, організаційно-економічних, організаційно-правових, організаційно-технічних та організаційно-технологічних умов, яка значною мірою формується залежно від галузевих і регіональних особливостей. Точніше, соціально-економічні та організаційно-економічні умови більшою мірою створюють загальний фон діяльності підприємств промислового комплексу, а організаційно-правові, організаційно-технічні та організаційно-технологічні - певною мірою визначають специфічну частину системи галузевого розвитку. Під конкурентоспроможністю харчової промисловості слід розуміти ефективність її роботи, яка оцінюється, крім традиційних критеріїв, за показниками, що характеризують ступінь виживання і динамічності галузі при різних варіантах розвитку економіки цієї країни і всього світу загалом. [7, с. 5]

Слід зазначити, що в умовах глобалізації конкурентний ринок характеризується значною кількістю факторів, які впливають на ступінь і структуру конкуренції в конкретній галузі. Для ефективної взаємодії і повного обліку всіх елементів необхідно якнайповніше уявляти собі рівні та складові галузевої конкуренції [Дод.А]. [51, с. 79]

Аналіз рівня конкурентоспроможності харчової промисловості починається з виявлення її основних економічних особливостей.

Узагальнюючи дослідження російських учених [40, 48] та власні напрацювання, слід зазначити, що в цьому випадку використовується стандартний набір факторів:

розмір ринку;

рівень конкуренції (локальний, регіональний, національний чи глобальний);

темп зростання ринку і стадія життєвого циклу, на якій перебуває галузь;

чисельність конкурентів і їхньої відносний розмір;

кількість покупців і їхній відносний розмір, поширеність інтеграції;

легкість входу на ринок і виходу з нього (вхідний і вихідний бар'єри);

темп технологічних змін;

рівень диференційованості або ідентичності продуктів (послуг) конкуруючих фірм;

ступінь економії масштабу у виробництві, перевезенні або масовому збуті;

значення показника використання потужності для досягнення низьких витрат виробництва;

можливість побудови для галузі кривої досвіду;

потреби капіталу;

рівень рентабельність галузі порівняно з номінальною;

позиціонування на світовому ринку, тобто ступінь експортної орієнтованості виробництва (частка експорту у випуску та її динаміка);

позиціонування на внутрішньому ринку порівняно з іноземними конкурентами (частка імпорту готової продукції на ринку, її динаміка);

досягнутий технологічний рівень галузі, що виражається в обсязі накопичених інвестицій і якісних характеристиках потужностей, а також прогрес у цій галузі (інтенсивність інвестиційної активності);

рівень концентрації на ринках (наявність великих ефективних вітчизняних компаній), достатній для конкуренції зі світовими компаніями-лідерами у відповідних галузях;

забезпеченість сировинною базою, розвиненість коопераційних зв'язків (у т.ч. конкурентоспроможність кластерів);

історична прихильність споживачів до виробників;

масштаби тіньового сектору і рівень правозастосування.

Наведені економічні особливості формують уявлення про характер макросередовища харчової промисловості, але при цьому не порушують питання природи змін, які відбуваються в галузі. Кожна з них може бути описана за допомогою тенденцій і закономірностей, які через певний час майже миттєво можуть обумовлювати такі значні зміни макросередовища, що стає потрібним внесення відповідних коректив у стратегію фірми.

Економічні умови галузі змінюються під дією особливих сил, які сприяють або стримують розвиток того чи іншого чинника. Найвпливовіші з них носять назву рушійних, тому що вони визначають природу змін, які відбуваються в макросередовищі галузі. Концепція рушійних сил галузі виходить з того, що існують фактори зовнішнього середовища, вплив яких визначає напрям та інтенсивність галузевих змін. Основні рушійні сили називають домінантними і їхня кількість не повинна перевищувати чотирьох. Їхній аналіз відбувається у два етапи: перший - ідентифікація рушійних сил, другий - дослідження їхнього впливу на зміни галузевих економічних показників. В результаті досліджень та аналізу було узагальнено та схематично представлено існуючі рушійні сили харчової промисловості [Дод.Б]. [44, с. 155]

Аналіз рушійних сил має практичне значення для розроблення механізмів підвищення рівня конкурентоспроможності галузі. По-перше, вони виявляють, які зовнішні чинники найбільше впливатимуть на діяльність харчових підприємств протягом кількох наступних років. По-друге, на їхній основі можна оцінити характер і наслідки дії кожної рушійної сили на діяльність підприємств галузі, іншими словами, визначити напрям і спосіб впливу на галузь. По-третє, виявляється можливість вибору стратегії, що враховуватиме характер дії рушійних сил на певну сферу.

Існує ще одна важлива проблема, яку необхідно враховувати, розглядаючи вплив глобалізаційних процесів на рівень конкурентоспроможності харчової промисловості. Країни, що розвиваються, інтегруючись у світову агропродовольчу систему, отримують можливість розширити свої ринки завдяки зниженню тарифів і субсидій та підвищити попит на найрізноманітніші харчові продукти.

При цьому вони стикаються з численними перешкодами у вигляді санітарних норм і норм безпеки, які встановлюють країни-імпортери з метою нетарифного захисту своїх ринків, що ускладнює нарощування потенціалу для того, щоб мати можливість в нових умовах повною мірою користуватися правами і виконувати свої зобовязання. Відповідно, для інтеграції національної харчової промисловості у світову економічну систему необхідно створювати додаткові критерії підвищення привабливості галузі та рівня її конкурентоспроможності [9, с. 39].

Таким чином, найбільш вагомими оцінками перспектив розвитку харчової промисловості є: потенціал зростання галузі; сприятливий чи несприятливий характер переважаючих рушійних сил для всієї галузі та окремих стратегічних груп; можливість входу або виходу великих фірм та наслідки, які випливають з цього; стабільність попиту на продукцію галузі і фактори, що зумовлюють його коливання в коротко- і довгостроковій перспективі; тенденції зміни сил конкуренції; серйозність і складність проблем, з якими стикається галузь; ступінь невизначеності майбутнього галузі і пов'язана з цим оцінка ризику інвестицій; прогнозний рівень середньої рентабельності в галузі порівняно з аналогічним показником по народному господарству.

1.3 Методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності харчової промисловості

Фронтальне вживання, певна подібність і паралелізм категоріального апарату і теоретико-методологічних підходів щодо понять «абсолютна перевага», «порівняльна перевага», «конкурентна перевага», «стійка конкурентна перевага», «конкурентоспроможність», «конкурентоздатність», «конкуренція», «конкурентна позиція» і «конкурентний статус» зумовлює необхідність розглянути зазначені дефініції із метою уникнення дублювання понять. У результаті дослідження виявлено, що у ретроспективному аспекті теорія конкурентних переваг прийшла на зміну теорії порівняльних переваг. Порівняльні переваги, що лежать в основі конкурентоспроможності країни чи організації, визначаються наявністю та використанням чотирьох основних факторів, таких, як якість, ціна, сервіс, маркетингове оточення. Базуються порівняльні переваги на нижчих витратах одного виробника, порівняно з іншим і, як наслідок, отримання більшої економічної вигоди. Найбільший прояв порівняльні переваги знаходять у міжнародній торгівлі між країнами. Класичним є визначення закону порівняльної переваги, за якого країна має спеціалізуватися у виробництві і експорті тих товарів, які вона може виробляти за відносно нижчих витрат, та імпортувати ті товари, за якими має відносно вищі затрати. Тому, саме порівняльна перевага, а не абсолютна перевага повинна диктувати торговельні відносини [17, с. 31]. Відмінність між абсолютною і порівняльною перевагами полягає у тому, що під першою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар ефективніше, тобто з меншими витратами, у порівнянні з будь-якою іншою країною, а під другою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар із дещо нижчими альтернативними витратами, у порівнянні з іншими країнами.

В умовах ринку важлива наявність конкурентних переваг, під якими розуміється концентрована форма прояву прерогатив в економіко-політичній, організаційно-фінансовій, техніко-технологічній та соціально-екологічній сферах діяльності субєкта господарювання, галузі, національної економіки, які є вимірними економічними показниками. В нинішніх реаліях, які супроводжуються глобалізацією, інтеграцією і структурною трансформацією економік, бізнесів, міжнародних ринків і національних господарств, поглибленням і вдосконаленням конкуренції, розвитком технологічних і товарних інновацій на пертурбацію порівняльним перевагам приходить сучасна парадигма конкурентних переваг. Переваги стали динамічними і перестали бути статичними. Теоретичні положення концепцій формування конкурентних переваг зводяться, в основному, до трьох основних видів: ринкової, ресурсної та інституціональної.

Вплив зовнішнього конкурентного середовища стає визначальним для субєктів господарювання. Глобальна взаємозалежність і комплементарність всіх секторів національних економік, в т. ч. аграрного, котра охопила та видозмінює політичні, економічні, соціальні і екологічні умови розвитку має безпосередній вплив і на Україну. На думку О. Шнипко, глобалізація продовольчих ринків, яка є специфічною ознакою сучасного і особливо майбутнього розвитку України, ідеально може стати вагомим інструментом, що реалізує чинники національних конкурентних переваг [48, с. 66].

Методологія досліджень конкурентоспроможності, конкурентних позицій країн-виробників, міжнародної спеціалізації торгівлі включає сукупність загальних і спеціальних методів встановлення параметрів, структури, інших характеристик досліджуваних об'єктів та їх взаємозвязків.

У межах даного дослідження представляють інтерес методи, які ґрунтуються на теоріях міжнародної торгівлі - неокласичної і модерної теорії міжнародної торгівлі. Неокласична теорія пояснює регіональну спеціалізацію порівняльними перевагами, які має конкретний регіон або країна [48, с. 67]. Відповідно до теорії порівняльних витрат Д. Рікардо, зазначені переваги створюються у країні в результаті розбіжностей у рівні продуктивності праці або, за теорією співвідношення факторів виробництва (модель Хекшера-Оліна), створюються внаслідок відмінностей у забезпеченості факторами виробництва і природними ресурсами. Неокласична теорія ґрунтується на сталих обсягах виробництва, торгівлі однорідною продукцію та передбачає існування вільної конкуренції.

Високий рівень внутрішньогалузевої торгівлі (intra-industry trade) та торгівлі між відносно схожими країнами призвели до розвитку так званої модерної теорії міжнародної торгівлі. Внутрішньогалузева торгівля властива країнам і галузям, яким характерні зростаючі масштаби виробництва, монополістична конкуренція, диференціація продукту і відносно рівні забезпеченості факторами виробництва [15, с. 56].

Конкуренція на світовому агропродовольчому ринку посилює увагу до проблеми оцінювання міжнародної конкурентоспроможності харчових галузей окремих країн, особливо проблема актуалізується в контексті глобалізації економіки. Для визначення конкурентоспроможності використовують показники міжгалузевої торгівлі - (intra-industry trade) ex-post та показники внутрішньогалузевої торгівлі - ex-ante. Стосовно першої групи показників, то міжнародна спеціалізація, динаміка зовнішньоторговельного обороту аграрною і продовольчою продукцією окремих країну дає можливість провести порівняння одного іменного сектора з іншим із різних країн-виробників. Оскільки конкурентоспроможність є відносною категорією, то показники, що базуються на абсолютних величинах таких, як частка ринку, обсяг експорту та ін., надають недостатньо інформації про конкурентну позицію галузі або товару в національній економіці. Більш інформативними є показники, що ґрунтуються на порівнянні іменних секторів національних економік. Серед показників, які найчастіше використовуються зарубіжними вченими, варто виділити індекс відносних порівняльних переваг RCA (Relative Comparative Advantage Index), індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA (Relative Export Advantage Index), індекс відносної залежності від імпорту RMP (Relative Import Penetration Index), індекс відносних торговельних переваг RTA (Relative Trade Advantage Index) та RSCA. З цією метою використовуються емпіричні методи оцінювання індексів порівняльних переваг RCA, RTA, RXA та RMP, що базуються на класичному індексі В. Balassa, а також індексі RSCA, що є симетричною трансформацією RCA [47, с. 5].

Наявні показники міжнародної конкурентоспроможності продовольчого виробництва, залежно від методології їх розрахунку, можна обєднати у дві групи. До першої належать показники, що дозволяють визначити конкурентоспроможність продовольства і сільськогосподарської сировини певної країни або її сектора в цілому на світовому ринку в минулому і ґрунтуються на використанні статистичних даних щодо вартості зовнішньої торгівлі за окремими видами продукції. До другої групи належать показники, що ґрунтуються на зіставленні витрат виробництва окремих видів продукції.

Індекс відносних порівняльних переваг RCA та індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA, по суті, описують один процес, та їх можна визначити за формулою 1.1 [22, с. 75]:

RCA = RXA = , (1.1)

за умови, що n? i, k?j, дане обмеження відрізняє цей індекс від RCA; де Х - експорт, i - країна, j - товар, n - сукупність країн, k - сукупність товарів. Значення індексу знаходиться в межах [0;+?].

Галузь, в експорті продукції якої спеціалізується країна, характеризується значенням більшим 1, а значення між 0 та 1 свідчать про відсутність переваг. Відмінність індексу RXA зводиться до того, що він відрізняється від в знаменнику.

Значення індексу RCA пропонується ділити на чотири групи: A, B, C та D. Група «А» (0<RCA?1) означає, що в зовнішньоекономічній торгівлі даними товарами країна не має порівняльних переваг. Інші три групи характеризують товари і товарні групи, які мають порівняльні переваги. Так, в групі «В» (1<RCA ?2) товари мають слабовиражені порівняльні переваги, в групі «C» (2<RCA? 4) - середньовиражені порівняльні переваги, а в групі «D» (4<RCA??) - значні порівняльні переваги [25, с. 176].

Індекс фактичних порівняльних переваг певної країни за конкретною товарною групою визначається за формулою 1.2. [22, с. 75]

RCAij =, (1.2)

де Х - експорт; М - імпорт; i - продукт; j - країна; k - вся продукція; w - світ; Т = (Х+М)/2.

Позитивне значення індексу RCAij демонструє наявність порівняльних переваг, негативне - їх відсутність. При цьому чим більше значення даного індексу, тим більшими є порівняльні переваги.

Близьким до індексу RCA є індекс відносних торговельних переваг RTA, що розраховується за формулою (1.3): [22, с. 76]

RTAij = RXAij - RMPij (1.3)

де RXAij - індекс відносної експортної конкурентоспроможності i-того товару у j-тій країні;

RMPij - індекс відносної залежності від імпорту i-того товару у j-тій країні.

Позитивне значення даного показника вказує на відносні переваги у зовнішній торгівлі, негативне - на відносні невигоди.

Як видно з формули (1.3), для розрахунку індексу RTA необхідні ще два показники: індекс відносної експортної конкурентоспроможності (Relative Export Advantage Index, RXA) та індекс відносної залежності від імпорту (Relative Import Penetration Index, RMР).

Індекс відносної експортної конкурентоспроможності визначається за формулою (1.4): [22, с. 77]

(1.4)

де X - експорт; i та k -товари; j та l - країни.

Індекс RXA визначається як відношення частки країни у світовому експорті певного товару до частки даної країни у світовому експорті усіх інших товарів. Специфічною рисою даного вимірника є те, що світовий експорт товару завжди визначається як сума експорту усіх країн, крім тієї, що досліджується. Аналогічно із суми світового експорту виключається значення експорту того товару, що є предметом дослідження. Це дозволяє уникнути подвійного рахунку, коли експорт країни (товару) є і чисельником, і складовою знаменника. Цей аспект особливо доречний, якщо країна має суттєву частку у світовій торгівлі, і/чи досліджуваний товар становить значну частину світового експорту. [42, с. 330]

Значення індексу RXA інтерпретується наступним чином. Якщо він більший за 1, країна має порівняльні переваги стосовно експорту товару, що розглядається, якщо ж RXA<1, то це вказує на конкурентні невигоди.

Індекс відносної залежності від імпорту (Relative Import Penetration Index, RMР) дуже подібний до RXA, з тією лише різницею, що тут до уваги береться імпорт, який позначається як М (формула 1.5): [22, с. 78]

(1.5)

Якщо значення індексу RMР більше 1, то залежність від імпорту висока (має місце конкурентна невигода), якщо ж менше 1 - низька (тобто існує конкурентна перевага).

Перевагою індексів фактичних порівняльних переваг RCA та відносних торговельних переваг RTA є відносна простота їх розрахунку та доступність необхідних для обчислення даних, однак за їх допомогою можна визначити лише минулу конкурентоспроможність вітчизняного товару (галузі) на світовому ринку.

Проте, за практичного використання всіх трьох індексів виникають численні проблеми. Мінімальні значення індексів RXA і RMP обмежено нулем, тоді як максимальні - не обмежено взагалі. Індекс RTA може бути як додатним, так і відємним, відображаючи наявність або відсутність конкурентних переваг, при цьому його мінімальне та максимальне значення також не обмежено. Водночас, якби ці індекси мали граничні значення, то це полегшило б їх інтерпретацію, оскільки в такому випадку можна було б точніше встановити міру наявності або відсутності конкурентних переваг. [29, с. 149]

Проблема інтерпретації значень індексів виникає внаслідок того, що індекси асиметричні. Тому при середньому арифметичному значенні індексів, яке перевищує його медіану, розподіл функції щільності вірогідності зміщено управо. Це означає, що зміни в секціях з великими значеннями RCA будуть перебільшені при аналізі динаміки порівняльних переваг. Для вирішення цієї проблеми пропонують використовувати симетричний індекс виявлення порівняльних переваг RSCA, який визначається так (1.6): [22, с. 79]

RSCA = (RCA-1)(RCA+1), (1.6)

Відємні значення свідчать про відсутність переваг, додатні ж представляють продукцію, в зовнішній торгівлі якою спеціалізується певна країна. Динаміка порівняльних переваг визначається за допомогою аналізу стабільності індексу RSCA за матрицею перехідних ймовірностей Маркова.

Визначаючи конкурентоспроможність внутрішньогалузевої торгівлі, найбільш широко використовуваним є індекс GL (Grubel-Lloyd) (1.7) [22, с. 80]:

GL = , (1.7)

де визначення як у формулі (1.2).

Зазначений індекс характеризує інтенсивність експортної та імпортної торгівлі одного продукту або товарної групи. Значення індексу коливаються від 0 до 1. Якщо індекс GL дорівнює 0, то це означає існування тільки міжгалузевої торгівлі, у випадку, коли індекс рівний 1, - це свідчить тільки про внутрішньогалузеву торгівлю зазначеною продукцією/товарною. Значення, близькі до 1, свідчать підвищену інтенсивність внутрішньогалузевої торгівлі.

Варто зазначити, що Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) рекомендує використання індексу RSCA для оцінки спеціалізації міжнародної торгівлі та індексу GL для внутрішньогалузевої торгівлі [12].

Для визначення конкурентних позицій субєктів господарювання на ринку в умовах конкурентного середовища найчастіше використовують інструментарій, розроблений світовою економічною теорією і практикою. Найбільш застосовуваними є моделі Бостонської консалтингової групи (Boston Consulting Group,) МакКінсі/Дженерал Электрик (General Electric/McKinsey), ADL (Artur de Little) та ін. У даному дослідженні як базова використана матриця аналізу бізнесів МакКінсі/Дженерал Электрик «Привабливість галузі - конкурентна позиція» і зроблена спроба застосувати її для досліджуваної галузі на глобальному рівні. Стратегічною одиницею агробізнесу (СОАБ) виступає галузь бджільництва. Позиціонування СОАБ здійснюється у системі координат, де однією з осей є довгострокова привабливість галузі бджільництва у глобальному вимірі (вертикальна вісь), в якій функціонують субєкти агробізнесу, а іншою віссю є конкурентна позиція національних товаровиробників галузі (горизонтальна вісь). Визначений оптимальний набір параметрів на основі доктрин Харрісона і Томпсона для встановлення ступеня привабливості галузі, кожний із яких має відносну вагу значимості. Більше значення мають вагоміші фактори, їх сума має дорівнювати одиниці. Кожному із параметрів дається оцінка ступеня його привабливості для субєктів агробізнесу в оцінюваній галузі. Оцінювання здійснюється за п'ятибальною шкалою ( 5 - найбільш привабливий, 1 - найменш привабливий параметр) на основі характеристик галузі які найбільшою мірою впливають на можливість досягнення найвищих показників результативності діяльності і стратегічних цілей субєктами господарювання. У результаті розрахунків отримуємо інтегральну оцінку привабливості галузі, максимально можлива 5, а мінімально - 1. [44, с. 121]

Отже, зробимо висновок до першого розділу. Конкурентоспроможність - це змагання між субєктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими субєктами господарювання, внаслідок чого споживачі, субєкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий субєкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Основними факторами, що впливають на конкурентоспроможність: факторні умови: людські та природні ресурси, науково-інформаційний потенціал, капітал, інфраструктура; умови внутрішнього попиту: структура попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту на світовому ринку, тенденції обсягу попиту; суміжні та обслуговуючі галузі: наявність чи відсутність національних постачальників та пов'язаних галузей, які конкурентоспроможні в міжнародному масштабі; стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: мета, стратегії, способи організації, менеджмент фірм, внутрішньогалузева конкуренція.

Глобалізація має значний вплив на конкурентоспроможність харчової промисловості, оскільки країни, що розвиваються, інтегруючись у світову агропродовольчу систему, отримують можливість розширити свої ринки завдяки зниженню тарифів і субсидій та підвищити попит на найрізноманітніші харчові продукти.

Основним методом визначення конкурентоспроможності на міжнародному ринку є індексний метод. Серед показників, які найчастіше використовуються, варто виділити індекс відносних порівняльних переваг RCA, індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA, індекс відносної залежності від імпорту RMP, індекс відносних торговельних переваг RTA та RSCA. З цією метою використовуються емпіричні методи оцінювання індексів порівняльних переваг RCA, RTA, RXA та RMP, що базуються на класичному індексі В. Balassa, а також індексі RSCA, що є симетричною трансформацією RCA.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

2.1 Загальна характеристика харчової промисловості України

Харчова промисловість є однією із провідних системоутворюючих галузей вітчизняної економіки. Вона безпосередньо задіяна в забезпеченні продовольчої безпеки нашої держави, формуванні її експортного потенціалу й здатна позитивно впливати на динаміку економічного зростання України.

Харчова промисловість ? галузь переробної промисловості, сукупність виробництв харчових продуктів в готовому вигляді або у вигляді напівфабрикатів, а також тютюнових виробів, мила і миючих засобів, парфюмерно-косметичної продукції. У системі агропромислового комплексу харчова промисловість тісно пов'язана з сільським господарством як постачальником сировини і з торгівлею. Частина галузей харчової промисловості тяжіє до сировинних районів, інша частина ? до районів споживання. [10, с. 45]

Харчова промисловість України включає в себе понад 40 різноманітних галузей виробництва: борошномельно-круп'яну, цукрову, спиртову, пивоварну, хлібопекарську, кондитерську, молочну, рибну, крохмально-мелясну, лікеро-горілчану, макаронну, м'ясну, олійно-жирову, виноробну, консервну, соляну, овочеву тощо. Крім харчосмакової продукції, харчова промисловість випускає добрива, комбікорми, тютюнові, косметичні вироби, мило тощо. Загальну структуру харчової промисловості зобразимо схематично (див.рис. 1.1).

Географія і фактори розміщені харчової промисловості: [41, с. 4]

цукрова промисловість характеризується насамперед сировинним фактором розміщення, тому підприємства цієї галузі зосереджені переважно в Лісостепу (Черкаська, Вінницька, Полтавська, Тернопільська області);

борошномельно-крупяна галузь розміщує свої підприємства за сировинним принципом, підприємства зосереджені в Лісостепу і Степу;

Рис. 2.1. Основні підгалузі харчової промисловості

Джерело: (складено автором на основі джерела[34])

- хлібопекарська і макаронна галузь орієнтується на споживача і її підприємства розміщені по всій території України;

кондитерська галузь також орієнтується на споживача й її підприємства розміщені повсюдно, найбільші центри - Тростянець, Львів, Одеса, Полтава;

молочна галузь орієнтується на сировину і споживача, підприємства галузі зосереджені переважно в містах (майже у всіх - від райцентрів і до міст-мільйонерів);

мясна галузь орієнтується на сировину і споживача й зосереджена переважно у великих містах;

олійно-жирова галузь орієнтується на сировину й розміщена в Степу й на півдні Лісостепу;

консервна галузь розміщується за сировинним чинником, підприємства галузі зосереджені в Степу, Криму й на заході Лісостепу;

виноробна галузь орієнтується на сировину й розміщена в районах вирощування винограду - на Закарпатті й Криму;

рибна галузь розміщена за сировинним принципом й поширена в приморських містах (Керч, Одеса).

Отже, головними чинниками розміщення галузей харчової промисловості є сировинний і споживчий.

Серед інших країн світу Україна має найбільш сприятливий природний, людський, геополітичний і ресурсний потенціал для розвитку харчової промисловості, раціональне використання якого забезпечило б їй провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках.

Далі проаналізуємо основні тенденції економічних показників харчової промисловості.

Важливість галузі для економіки нашої країни обумовлена її питомою вагою в загальних обсягах виробництва і реалізації промислової продукції, експортним потенціалом та обсягами податкових надходжень, які вона забезпечує. У 2013 р. харчова промисловість займала друге місце за обсягами реалізованої продукції (перше місце традиційно посідає металургійне виробництво). Її частка становила 16%, включаючи напої і тютюнові вироби [36]. Однак, як засвідчують дані, представлені на рис. 2.2, починаючи від 2008 р. в Україні спостерігається зниження обсягів виробництва продуктів харчування.

Рис. 2.2. Індекси виробництва харчової промисловості протягом 2008-2013 рр.

Джерело: (складено автором на основі [36])

У 2013 р. індекс виробництва харчової продукції був меншим, ніж у 2009 р., та склав 92,9%. Тож негативною є стійка тенденція до зниження темпів їх виробництва (лінія тренду), якими характеризуються останні 6 років функціонування галузі. Це повязано і з низьким рівнем платоспроможного попиту, оскільки більш ніж у третини домогосподарств країни доходи на душу населення не дотягують до прожиткового мінімуму [36], і з відсутністю системного підходу в державній політиці до забезпечення стабільного та ефективного зростання галузі. Як наслідок, відбувається зниження рівня прибутковості вітчизняних харчових підприємств.

Найвищі темпи падіння характерні для виробництва мясних і кисломолочних продуктів, масла, сирів, борошна, хлібобулочних виробів (див.табл. 2.1 ).

Таблиця 2.1

Динаміка обсягів виробництва основних видів продукції харчової промисловості за період 2008-2013 рр.

200820092010201120122013Виробництво мяса та мясних продуктів, тис.т1244,81501,81442,81352,41450,81439,7Перероблення та консервування овочів та фруктів, тис.т934,51199,71151,6919,6924,2851,2Виробництво олії та жирів, тис.т239125452183314933933529,2Виробництво молочних продуктів та морозива, тис.т1843,319321852,91734,617301691,1Виробництво продуктів борошномельно-крупяної пром., крохмалю та ін., тис.т301832263393313129722569,1Виробництво ін. харч. прод., тис.т574149514631414646995326Виробництво напоїв, млн.дал.674,9774,9745,9666,9687,9644,3Виробництво сигарет, млрд шт.12012913011410395,5Джерело: (складено автором на основі [36])

Як показують дані таблиці, у 2013 р. м'яса та м'ясних продуктів було вироблено 1439,7 тис.т, що на 11,1 тис.т менше, ніж у 2012 р. Найбільші обсяги виробництва даної продукції в аналізованому періоді були у 2009 р. - 1501,8 тис.т.

Також скоротилися обсяги консервування овочів та фруктів, у 2008 р. було виготовлено консервів 934,5 тис.т, а у 2013 р. - 851,2 тис.т. Найбільшими обсягами виробництва консервів відзначилися 2010-2011 рр., 1199,7 тис.т та 1151,6 тис.т відповідно. [36]

Негативною тенденцією позначилося виробництво молочної продукції, борошна та крохмалю, а також напоїв та тютюнових виробів.

Проте збільшилися обсяги виробництва олійно-жирових продуктів у 2013 р. на 4%, так було виготовлено 3529,2 тис.т проти 3393 тис.т у 2012 р. Загалом в олійно-жировій галузі протягом 2008-2013 р. спостерігається поступове нарощування обсягів виробництва. Зростання обсягів виробництва цих та деяких інших видів продукції зумовлене їх експортною орієнтацією.

За даними Державної служби статистики України [36], рентабельність виробництва харчових продуктів є достатньо низькою. У 2013 р. вона становила лише 4,5%, що на 1,3%, 2,1% та 10,3% нижче, ніж рентабельність целюлозно-паперової галузі, машинобудування та діяльності, повязаної із видобуванням усіх видів корисних копалин відповідно. У звязку з цим постійно зростає кількість харчових підприємств, які за результатами своєї діяльності зазнають збитків. Якщо частка збиткових підприємств харчової промисловості України у 2008 р. становила 33,2%, то за підсумками 2013 р. вже 41,1% підприємств галузі завершили рік із відємним фінансовим результатом [36].

Як наслідок, число підприємств - виробників харчової продукції, а відповідно і кількість зайнятих на них постійно скорочуються. Зокрема у 2008 р. у цій галузі працювало 454 тис.осіб, а за наступні роки їх кількість скоротилася на 67 тис. і у 2013 р. склала 387 тис. (13,6% загальної кількості зайнятих у промисловості). Як зазначає Шелудько Е. І., скорочення трудового потенціалу у харчовій промисловості становить у середньому 3-4% щорічно [10, с. 46].

Далі охарактеризуємо географічну структуру виробництва продукції харчової промисловості.

Розрахунки середнього темпу росту виробництва харчових продуктів за 2008-2013 рр., коефіцієнта випередження та встановлення рейтингу регіону згруповано у додатку В. [36]

Наведені в додатку В розрахунки свідчать про суттєві відмінності розвитку харчової промисловості між областями України. Найвище значення показника регіонального випередження обсягу виробництва харчової продукції має Івано-Франківська обл. (110,79%), тобто у даній області темп розвитку харчової промисловості на 10,79% випереджають середні по Україні. Вищий від середньодержавного рівня даний показник мають такі області: Черкаська (на 8,09%), Львівська (на 6,87%), Запорізька (на 6,68%), АР Крим (на 6,62%), Кіровоградська (на 5, 69%), Полтавська (3,24%), Волинська (на 2,84%), Донецька (на 1,82%), Миколаївська (на 1,65%), Київська (на 0,44%), Житомирська (на 0,36%), Вінницька (на 0,12). Приблизно відповідають загальнодержавному рівню розвиток харчової промисловості у таких областях, як Дніпропетровська 99,92%, Хмельницька 99,86%, Херсонська 99,82%, Тернопільська 99,36% Рівненська 99,35%, Чернігівська 99,03%. Тривалий спад виробництва спостерігаються у Закарпатській, Одеській і Луганській областях, де галузевий темп зростання порівняно зі загальнодержавним складає відповідно 93,31%, 93,45% і 94,11%. [36]

Відповідно до коефіцієнту регіонального випередження, регіони можна згрупувати у три групи (див.табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Групування регіонів за темпами розвитку харчової промисловості України

ГрупаКоефіцієнт регіонального випередженняОбластіРегіони прискореного розвитку101,65-110,79Івано-Франківська, Кіровоградська, Черкаська, Львівська, Запорізька, Полтавська, Волинська, Донецька, Миколаївська, АР КримРегіони середнього розвитку99,03-100,44Київська, Житомирська, Вінницька, Дніпропетровська, Хмельницька, Херсонська, Тернопільська, Рівненська, ЧернігівськаРегіони уповільненого розвитку93,31-98,04Чернівецька, Харківська, Сумська, Луганська, Одеська і ЗакарпатськаДжерело: [23, с. 128]

На основі цієї таблиці ми можемо зробити висновок, у яких регіонах має місце ефективне управління конкурентоспроможністю харчових підприємств, а які регіони характеризується депресивним станом харчової промисловості.

З метою оцінки впливу змін обсягів виробництва окремих видів продуктів харчування на загальні тенденції у харчовій промисловості визначимо і проаналізуємо індекси обсягу виробництва та галузевий коефіцієнт випередження (Кв) для основних груп харчових товарів (див.табл.2.3).

Таблиця 2.3

Індекси обсягу виробництва та галузевий коефіцієнт випередження для основних груп харчових продуктів в Україні

ПродукціяРічні темпи обсягу виробництва,%Кв, %20092010201120122013виробництво мяса і мясних продуктів119,496,288,6106,8105,2101,87перероблення і консервування овочів та фруктів121,297,584,194,4110,499,87виробництво олії та тваринних жирів109,989,7130,1107,5104,5106,69виробництво молочних продуктів107,893,290,198,393,395,55виробництво продуктів борошно-крупяної промисловості109,8107,192,896,199,6100,04виробництво хліба та хлібобулочних виробів97,398,590,7100,399,796,44виробництво какао, шоколаду та цукристих кондитерських виробів109102,697,710496,5101,02виробництво напоїв113,3100,492,7104,890,899,24Джерело: (складено автором на основі [36])

Розрахунок показника галузевого випередження зростання обсягів виробництва основних видів продовольчих товарів в Україні за 2009-2013 рр. показав, що найбільш динамічними видами діяльності є виробництво олії та тваринних жирів (Кв=106,69%), мяса та мясних продуктів (Кв=101,87%), какао, шоколаду та цукристих кондитерських виробів (Кв=101,2%), продуктів борошно-крупяної промисловості (Кв=100,04%). Однак, такі види діяльності, як виробництво молочних продуктів (Кв=95,55%) та хліба і хлібобулочних виробів (Кв=96,44%) мають занадто низькі значення цього показника, що є свідченням їх уповільненого розвитку, а іноді і скорочення масштабів виробництва. [10, с. 46] Такі показники підтверджують необхідність розробки ефективних заходів управління конкурентоспроможністю продукції.

Значний вплив на обсяги реалізації продукції має її собівартість, яка формується на основі витрат виробництва. У структурі операційних витрат з реалізованої продукції підприємств харчової промисловості тенденція залишається незмінною протягом останніх років. У складі витрат найбільшу питому вагу займають матеріальні витрати (частка яких стабільно перевищує 75%).

Протягом 2009-2013 рр. немає позитивних зрушень у собівартості продукції. Дещо збільшилась питома вага матеріальних витрат (на 1,2 пункти). При цьому частка матеріальних витрат залишається значно вищою ніж в середньому по промисловості (у 2013 р. цей розрив становив 13%). Високими є загальні операційні витрати, що робить більшість підприємств неконкурентоспроможними. [36]

Необхідно зазначити, що структура собівартості продукції вітчизняних харчових виробництв докорінно відрізняється від аналогічних показників економічно розвинених країн, які значно краще оснащені технічно і технологічно. В їхній структурі собівартості заробітна плата виробничого персоналу перевищує 30%, а на українських підприємствах - значно нижча (у 2013 р. ? 6%). Натомість енерговитрати, втрати сировини та некомплексне її використання, загальні безпосередні виробничі витрати займають нішу, яка має належати заробітній платі та витратам на маркетинг і рекламу [43].

У вітчизняній харчовій промисловості питомі енерговитрати на одиницю продукції в 1,2-2 рази вищі, ніж в розвинених країнах. Вартість енергоресурсів у структурі собівартості продукції в більшості галузей становить майже пяту частку, тоді як у країнах з розвиненою ринковою економікою цей показник не перевищує 5-6%, що свідчить про наявність значних резервів енергозбереження в галузі. Найбільш енергомісткими галузями харчової промисловості є цукрова, олійно-жирова, спиртова - вони споживають 85% її паливно-енергетичних ресурсів. Серед цих галузей найбільший споживач електроенергії - цукрова галузь. Вартість палива в її структурі собівартості переробки сировини за останні 10 років зросла з 8-10 до 30-55%, тоді як для решти галузей цей показник не перевищує 7-9% [36]. У цьому звязку, енергозбереження стає пріоритетним напрямом розвитку галузі.

Загалом же операційні витрати на одиницю реалізованої продукції у харчовій промисловості стабільно вищі ніж в середньому по промисловості.

Внаслідок високої собівартості продукції вітчизняні підприємства харчової промисловості є неконкурентоспроможними на зовнішніх ринках. В результаті, у структурі експорту переважає сільськогосподарська сировина (зернові, насіння соняшника), а не продукція переробних підприємств. Що ми проаналізуємо в наступному пункті.

2.2 Аналіз рівня конкурентоспроможності продукції харчової промисловості України на зовнішньому ринку

Щоб визначити рівень конкурентоспроможності харчової промисловості розглянемо спочатку тенденції зовнішньої торгівлі продовольчими товарами.

На рис. 2.2 показані результати зовнішньої торгівлі харчової промисловості і продукції сільського господарства за 2009-2013 р.

Рис. 2.2. Динаміка експорту та імпорту продукції харчової промисловості України за період 2009-2013 рр.

Джерело: (складено автором на основі [36])

Як показує нам рисунок експорт харчової продукції переважає імпорт. Загальна тенденція експорту має мінливий характер, тобто у 2009 р. обсяги експорту продовольчої продукції були значнішими, ніж у 2010 р. та 2011 р., така динаміка обумовлена світовою фінансовою кризою. Проте в 2012 р. Україна експортувала продовольчої продукції на 5076488 тис.дол.США більше, ніж у 2011 р. В 2013 р. обсяги експорту дещо скоротилися у порівнянні з 2012 р. і склали 17024350,2 тис.дол.США. [36]

На відміну від результатів зовнішньої торгівлі в Україні загалом результати зовнішньої торгівлі харчової промисловості і продукції сільського господарства протягом всього досліджуваного періоду мають позитивне сальдо, як має тенденцію до зростання і становила у 2009 р. 9578887,2 тис.дол.США, у 2010-2011 рр. спостерігаємо зменшення сальдо зовнішньої торгівлі продовольчими товарами їх значення склало 4174216,4 тис.дол.США та 6457403,3 тис.дол.США відповідно (див.табл.2.4). [36] У 2013 р. сальдо дорівнювало 8840313,4 тис.дол.США. Різке зростання експорту і імпорту починається із 2008 р., намічені у цьому періоді тенденції спостерігаються протягом наступних років.

Таблиця 2.4

Обсяги зовнішньої торгівлі продукцією харчової промисловості України за період 2009-2013 рр.

20092010201120122013Експорт14514936,99936093,512804109,117880597,417024350,2Імпорт4936049,75761877,16346705,87519661,18184036,8Сальдо зовнішньої торгівлі9578887,24174216,46457403,310360936,38840313,4Джерело: (складено та розраховано автором на основі [3, 36])

Проаналізуємо товарну структуру експорту української продовольчої продукції [Дод.Г]. [36] В структурі експорту товарів харчової промисловості найбільшу частку займає експорт продукції рослинного походження. Так, у 2013 р. було експортовано продуктів рослинного походження на суму 9213900 тис.дол.США, продукції тваринного походження на суму - 1084105 тис.дол.США, жирів та олії - 3507132 тис.дол.США та готових харчових продуктів на суму 3557168 тис.дол.США (див.рис.2.3).

Рис. 2.3. Динаміка експорту продукції харчової промисловості України за період 2009-2013 рр., тис.дол.США

Джерело: (складено автором на основі [36])

Як бачимо з рис.2.3 експорт готових харчових продуктів та продукції тваринного походження за аналізований період має помірковану тенденцію до зростання. Експорт жирів та олії, а також продукції рослинного походження має мінливу динаміку.

В експорті продукції рослинного походження найбільшу частку замають зернові культури у 2012 р. 76%, а у 2013 р. 71,8% від загального експорту рослинної продукції. Живі дерева та інші рослини складають 0,017-0,024%. Частка овочей у 2013 р. склала 1,27%.[36]

Значна доля експорту продукції рослинного походження обумовлена високим рівнем експортоорієнтованості даної продукції.

Аналогічно аналізу експорту розглянемо основні тенденції імпорту продукції харчової промисловості [Дод.Д]. [36] В 2013 р. найбільше було імпортовано жирів та олії - 403328,4 тис.дол.США. Готові харчові продукти імпортовано на суму 3218804 тис.дол.США. Дещо менше складає імпорт продуктів рослинного та тваринного походження (див.табл. 2.5)

Таблиця 2.5

Обсяги імпорту товарів харчової промисловості в Україні за період 2009-2013 рр., тис.дол.США

20092010201120122013I. Живі тварини; продукти тваринного походження12675571241691103537117183711892123II. Продукти рослинного походження12599491563710181594224296652669782III. 15 Жири та олії тваринного або рослинного походження374265,8451549,4468668,1406254,6403328,4IV. Готові харчові продукти20342782504927302672629653713218804Джерело: (складено автором на основі [36])

Далі проаналізуємо рівень конкурентоспроможності української продукції харчової промисловості на зовнішньому ринку. Оскільки за попереднім аналізом було встановлено, що Україна найбільше експортує продукції рослинного походження, то відповідно визначимо рівень конкурентоспроможності найбільш пріоритетних та експортоорієнтованих товарів.

На сьогоднішній день Україна володіє достатньо значимими перевагами природного та виробничого характеру, що дає підстави для оптимістичної оцінки результатів входження України в світовий господарський простір. Разом з тим, практика свідчить, що успіху на міжнародних ринках добиваються країни, що постачають продукцію із значною часткою доданої вартості. Торгівля на другому і, зокрема, третьому ярусах світового ринку є не лише вигідною, а й перспективною. Україна, за невеликим винятком, «торгує» переважно на нижчому ярусі, наражаючись на небезпеки коливання попиту і цін, погіршення умов торгівлі. Проте Україна вже нині займає вагоме місце у світі за такими показниками, як площа ріллі - 2,1% від загальносвітового обсягу та виробництво окремих видів продукції, крім того, доля сільського населення України становить 0,8 %. [10, с. 47]

В умовах глобалізації агропродовольчих ринків необхідно визначити перелік стратегічних галузей сільського господарства і провести глибоку діагностику їх стану і відповідних сегментів з метою максимальної адаптації до конкурентних умов зовнішнього середовища і створення глобальних продуктів. ФАО (продовольча і сільськогосподарська організація ООН) щорічно складає рейтинг «Топ-20» найважливіших продовольчих і сільськогосподарських товарів для кожної країни, відносно України до даного рейтингу у першу пятірку потрапили молоко, пшениця, соняшник, куряче мясо та картопля (див.табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Продукція 20 найважливіших продовольчих і сільськогосподарських товарів для України за даними FAO, 2013 р.

РангТоварна продукціяВиробництвомлн.дол.СШАтис.т1Молоко коровяче (цільне свіже)2872,2108042Пшениця2428,122323,63Насіння соняшнику2328,58670,54Куряче м'ясо 1282900,15Картопля1149,52424,86М'ясо великої рогатої худоби1077,6398,97Свинина1073,6698,48Яйця курячі868,51064,29Помідори780,42111,610Кукурудза699,422837,911Ячмінь4409097,712Яблука390,8954,113Цукровий буряк3711874014Ріпак358,71437,515Виноград298,3521,916Цибуля246,61174,917Морква і рпа195,7864,218Огірки і корнішони191,896619Соєві боби188,62264,420Мед натуральний176,470,3Джерело: [37]

Україна інтегрована у глобальний світовий ринок і вже наразі її пропозиція щодо глобальних продовольчих продуктів складає більше двадцяти товарних позицій, проте переважають товари сировинного походження. За цих умов актуальності набуває проблема формування конкурентних переваг харчових та аграрних підприємств і розвитку конкурентних відносин у контексті євроінтеграційних перспектив і посилення інтеграційних звязків України.

Як було визначено в результаті аналізу провідні позиції на світовому ринку серед виробників займає така вітчизняна продовольча продукція, як соняшник, мед натуральний, деякі ягоди, цукровий буряк, жито, ячмінь та ін. В цьому контексті представляє інтерес оцінити конкурентоспроможність зазначеної продукції за допомогою розрахунку індексів відносної конкурентоспроможності. Тож, за допомогою формул 1.1 - 1.7 визначимо наступні показники конкурентоспроможності продовольчих товарів:

індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA;

індекс відносної залежності від імпорту RMP;

індекс відносних торгівельних переваг RTA;

індекс виявлення порівняльних переваг RSCA;

індекс інтенсивності зовнішньої торгівлі GL.

Результати розрахунків занесемо в таблицю 2.7.

Таблиця 2.7

Характеристика індексів конкурентоспроможності окремих товарів харчової промисловості на зовнішньому ринку

Товарна групаРікЗначення індексуНаявність конкурентної переваги*RXARMPRTARSCAGLСоняшник201010,9036,2764,6270,8320,501+20110,3754,980-4,602-0,4541,018-20120,2373,865-3,6270,616--20137,4216,1491,2720,762-+Мед натуральний20100,8800,0040,876-0,0640,005±20110,6280,0520,577-0,2280,078±20121,3650,0141,3510,1540,009+20131,4680,0571,4120,1900,038+Молоко20100,0920,0450,047-0,8320,406-20110,2760,0170,258-0,5680,406-20120,3050,0060,299-0,4900,406-20130,3420,0180,325-1,0000,406-Цукровий буряк2010-4,409-4,409-0,6782,000-20110,192-0,192-0,9822,000-20120,009-0,0091,0002,000-2013----2,000-Джерело: (складено та розраховано автором на основі [17, 36, 37, 38, 39])

*1) «+» - стійкі конкурентні переваги, 2) «±» - відносні конкурентні переваги, 3) «-» - відсутні конкурентні переваги

Аналізуючи значення індексів, можна дійти висновку, що незважаючи на провідне місце України на світовому ринку серед виробників окремих видів сільськогосподарської продукції, не всі товарні групи конкурентоспроможні. На це впливає ряд екзогенних та ендогенних факторів. Наприклад, низька конкурентоспроможність вітчизняного цукрового буряка на світовому агропродовольчому ринку пояснюється інтенсивною внутрішньогалузевою торгівлею зазначеною продукцією, адже індекс GL протягом усього досліджуваного періоду був більше одиниці і становив 2,000. Подібна ситуація спостерігається у молочній товарній групі, яка характеризується підвищеною інтенсивністю внутрішньогалузевої торгівлі. Про це також свідчить відємне значення симетричного індексу виявлення порівняльних переваг RSCA.

Полярна ситуація спостерігається у інших товарних групах, які навпаки характеризуються значними конкурентними перевагами на світовому агропродовольчому ринку, це в першу чергу стосується соняшнику.

Індекси RXA соняшнику у 2010 р. і 2013 р. був більше одиниці, що свідчить про експортну спеціалізацію країни з даного виду продукції, незважаючи на кризовий і посткризовий періоди, що безпосередньо мало вплив на всі галузі сільського господарства. Нижчим рівнем конкурентоспроможності характеризується продукція бджільництва, що пояснюється зменшенням експортних поставок меду на світовий ринок у 2010-2011 рр., що стало наслідком посухи і неврожайного року. Індекс відносної залежності від імпорту RMP майже всіх товарних груп, за винятком соняшнику, показує відсутність конкурентних невигод і демонструє низьку залежність від світового імпорту продукції, що у свою чергу є теж свідченням порівняльних конкурентних переваг. [38]

Далі проведемо оцінку конкурентоспроможності українського зерна, оскільки саме ця категорія продукції харчової промисловості займає більше 70% загального експорту всіх продовольчих товарів.

З погляду конкуренції на глобальному зерновому ринку, то тут важливе значення має географічний чинник, відповідно до чого, значні обсяги зерна експортуються морським та океанським транспортом або через транскордонне залізничне з'єднання. При цьому основними географічними конкурентами України є Росія та Казахстан, які активно користуються транзитними можливостями України під час експорту зерна в Європу та країни Пн. Африки. Європейський Союз, із яким в України є спільний кордон, є важливим конкурентом, як один із найбільших виробників зернових культур у світі, а також партнером, як один із найбільших споживачів зерна. Тому, в процесі дослідження було розраховано індекси порівняльних переваг, а також проведено їх зіставлення із фізичними та вартісними параметрами експорту зерна. [6, с. 70]

При цьому особливу увагу було приділено ціновому фактору [Дод.Ж]. [16, с. 4] Як бачимо з таблиці в додатку Ж, загальна динаміка експорту основної групи зернових культур є позитивною, проте має низку особливостей. Так, найстабільніший ріст вартісних та фізичних показників експорту спостерігався по ЄС.

Що стосується України та Росії, то для них притаманні істотні зміни в обсягах експорту, що свідчить про неврегульованість питань зовнішньої торгівлі зерновими культурами (нестабільне виробництво, мінлива зовнішньоекономічна політика, логістичні та інституційні проблеми експорту). Казахстан з аналізованої групи країн став єдиним із негативною динамікою експорту зернових. [27, с. 62]

Аналіз порівняльних переваг, водночас засвідчив їх наявність по усіх країнах. Водночас, він показав істотне переважання показників України та Казахстану над показниками Росії та, особливо, Європейського Союзу.

Об'єктивною причиною цього є частка зерна у загальній структурі експорту: для ЄС пріоритетнішим є виробництво і торгівля високотехнологічними товарами, для Росії - енергоносіями; для Казахстану і України - експорт зерна є одним із основних в структурі зовнішньої торгівлі (1,74% та 5,25 відповідно проти 0,4% для ЄС та 0,2% для Росії, за даними 2011 р.). [20, с. 79] Проте, як свідчить аналіз ціни експорту, між останніми є істотна відмінність у характері конкурентних переваг: казахське зерно позиціонується як високоякісне і продається за цінами, що на 10-20% вищі за українські. На загал же, ціни експорту основної групи зернових з України є найнижчими в аналізованому переліку країн, що підтверджує емпіричні спостереження щодо характеру чинників експорту, відповідно до чого експортна пропозиція формується за рахунок низького рівня внутрішнього попиту на фуражне зерно.

У цьому контексті важливе значення має еластичність попиту на експортоване аналізованими країнами зерно. Так, не беручи до уваги його екстремальні значення, слід зауважити, що як для продовольчої продукції, еластичність попиту є зависокою. Однак, зважаючи на ріст цін на зернові за останні 10 років, що становив більше, ніж 250%, така ситуація є наслідком загострення продовольчої кризи. Незважаючи на це, цінова еластичність попиту на основні зернові культури для України із врахуванням вище наведених обмежень, булла найнижчою, тобто ціни досить слабко реагували на зростання попиту на зерно у світі. Найвищий рівень еластичності попиту за досліджуваний період, за невеликим винятком, був притаманний Європейському Союзу. Виходячи із цього, можна зробити висновок про те, що Україна навіть у сегменті дешевого зерна не до кінця реалізує власний експортний потенціал. [11, с. 104]

Оцінюючи динаміку конкурентних переваг та інших параметрів експорту, зауважимо високий рівень нестабільності показників України, Росії та Казахстану порівняно із Європейським Союзом, що свідчить про недостатній рівень розвитку інституцій зовнішньої торгівлі та, відповідно, наявність потенціалу для покращення кількісних та якісних показників в досліджуваній сфері. Поряд із тим зазначимо посилення сировинного характеру українського зернового експорту, тоді, як Казахстан з кожним роком збільшує обсяги експорту продуктів перероблення зерна.

Отже, головною конкурентною перевагою українських експортерів на світовому ринку є ціна. Та для збереження і підвищення цінової конкурентоспроможності українські товаровиробники і уряд повинні підтримувати внутрішні ціни на енергоресурси і сировину на рівні 60-70% світових та на оплату праці - на рівні 25-35% [26, с. 82]. Зіставлення структур експорту групи досліджуваних країн показав найбільш яскраво виражений сировинний характер зернового експорту в Україні. Тому в цій сфері доцільно вжити рішучих дій щодо збільшення виробництва та експортної пропозиції високоякісного зерна та продуктів перероблення. Окрім цього, важливий резерв зростання обсягів експорту зерна з України міститься у досягненні стабільності виробництва та правил функціонування ринку. Це підвищить рівень довіри до України в світі, а також покращить мотивацію міжнародних компаній до участі у функціонуванні продовольчого та аграрного ринків.

2.3 Шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на міжнародному ринку

конкурентоспроможність харчовий промисловість зовнішній

Дослідивши особливості конкурентоспроможності української продукції харчової промисловості, можемо узагальнити основні проблеми цієї галузі та перспективи подальшого розвитку, а також підвищення конкурентоспроможності на зовнішньому ринку.

На сьогоднішній день розвиток харчової промисловості залежить від сільськогосподарського виробництва. І від того, наскільки ефективно розвиваються такі важливі галузі, як рослинництво і тваринництво, багато в чому залежать не тільки обсяги, але якість і асортимент вироблюваних харчових продуктів, а також цінова динаміка на продовольчому ринку країни. М'ясна, молочна, цукрова галузі відчувають дефіцит вітчизняної сировини при наявності вільних виробничих потужностей, тут необхідно підвищувати конкурентоспроможність шляхом збільшення сировинної бази на основі вітчизняного виробництва сільгосппродукції і залученням масштабних інвестицій у підвищення технічного рівня підприємств. [30]

Дисбаланс між темпами власного виробництва і динамікою імпорту продовольчих товарів виробництва загострює ступінь загрози для роботи вітчизняних підприємств, обмежуючи їх можливості збуту готової продукції, створюючи тим самим бар'єри на шляху структурної перебудови промисловості. Висока залежність від імпорту устаткування і технологій, занепад галузевої науки створює додаткові ризики для розвитку галузі.

Конкурентоспроможність більшості вітчизняних продовольчих товарів на світових ринках обмежена, але існують галузі, чия продукція може успішно конкурувати з імпортною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, приміром, кондитерська, олійно-жирова, виробництво напоїв. В цих галузях проведено технічне переозброєння, побудовано нові підприємства, що дозволило підвищити якість та розширити асортимент виробленої продукції. Значна частка підприємств кондитерської, олійно-жирової, тютюнової галузей та виробництва напоїв опинилися в руках транснаціональних корпорацій. Підприємства, що перебувають у їх власності, оснащені сучасним устаткуванням, а рівень їх менеджменту відповідає світовим стандартам.

Дотримання умов конкурентної боротьби вимагають впровадження сучасного високопродуктивного устаткування і новітніх технологій, широкого залучення наукового та кадрового потенціалу. Взагалі актуальність проблем наукового забезпечення харчової промисловості є беззаперечною й стратегічно важливою в умовах розвязання завдань щодо подолання кризових явищ в галузі та досягнення сталого економічного зростання. Виконання цієї місії можливе лише на основі підняття науково-технологічного рівня харчової промисловості до вищих світових стандартів. Реалізація такої стратегії передбачає модернізацію виробничої бази харчових підприємств, оснащення їх сучасною технікою, впровадження новітніх маловідходних, ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій, забезпечення галузі висококваліфікованими професійними кадрами.

З метою оцінки техніко-технологічного стану вітчизняних промислових підприємств та їх здатності впроваджувати інновації в рамках наукового проекту «Політика модернізації та перспективи структурних зрушень у промисловості України» (керівник проекту чл.-кор. НАН України Л. Шинкарук) було проведене відповідне анкетне опитування, в якому приймали участь промислові підприємства різних регіонів, різних розмірів за кожним видом економічної діяльності. [50, с. 21]

Опитані підприємства м'ясної промисловості орієнтовані на внутрішній ринок.

Кожне четверте з опитаних підприємств до інновацій спонукала необхідність відповідати діючим екологічним стандартам. В середньому понад 90% інновацій - це продукція, яка залишилась незміненою або була частково модифікованою і лише одне підприємство з випуску мясних продуктів випускало 42% нової для підприємства або суттєво вдосконаленої продукції. Основною причиною відмови від придбання та застосування передових технологій є висока вартість обладнання та висока ставка по кредиту. Підприємства витрачають на нові технології в середньому 25% інвестицій у засоби виробництва, лише одне з опитаних підприємств витрачає на ці цілі понад 75%. Чверть опитаних підприємств має передові технології, освоєння яких незавершене і потребує від 500 тис. до 1 млн. грн., половині з опитаних підприємств потрібно додаткове навчання персоналу і лише третина підприємств використовує енергозберігаючі технології. Ринковий результат впровадження нових технологій - збільшення частки ринку. Переважна більшість опитаних підприємств у своїй стратегії орієнтується на лідерство продукції і лідерство у витратах. [19, с. 101]

Підприємствам галузі бракує технологій з диспетчерського управління та збору даних, планування виробничих витрат, компютерів, що використовуються в цеху та гнучких виробничих систем. Світовим трендом інноваційного розвитку у виробництві мяса та мясопродуктів вважається використання біо- та нанотехнологій, проте жодне з анкетованих підприємств не вказало на них, як на такі, що сприятимуть реалізації стратегії підприємства. Жодне з опитаних підприємств у здійсненні інновацій не співпрацювало з вітчизняними науковими та освітніми закладами.

Половина опитаних підприємств з промислової переробки овочів та фруктів - з переважаючою часткою іноземного капіталу, 25-50% їхньої продукції орієнтовано на експорт. Частка витрат на нові технології в загальній структурі інвестицій у засоби виробництва 25-50%, лише одне з опитаних підприємств має передові технології, освоєння яких незавершене і потребує від 500 тис. до 1 млн. грн. Ринковий результат нових технологій - збільшення частки ринку і вихід на нові ринки. Переважна більшість опитаних підприємств у своїй стратегії орієнтується на лідерство продукції і лідерство у витратах. Підприємства галузі мають потребу в гнучких виробничих системах. Модернізація здійснюється переважно за рахунок імпортного обладнання та технологій іноземними інвесторами. Підприємства з вітчизняним капіталом суттєво відстають від них за техніко-технологічним рівнем. [13, с. 158]

До 25% продукції більшості опитаних підприємств з виробництва олії та жирів орієнтовано на експорт, а одне підприємство експортує понад 75% своєї продукції. [28, с. 116]

Переважна більшість опитаних підприємств випускала нові або суттєво вдосконалені товари. Серед основних причин того, що підприємство відмовлялося від придбання та застосування передових технологій, респонденти називали високу вартість обладнання та високі витрати на впровадження. Ринковий результат використання нових технологій - збільшення частки ринку і збільшення рентабельності.

Довгострокові стратегії підприємств переважно зорієнтовані на лідерство продукції та сегментації ринку. Підприємствам галузі бракує компютерів, що використовуються в цеху та гнучких виробничих систем. Модернізація здійснюється переважно за рахунок імпортного обладнання та технологій, призводить до збільшення обсягів імпортованої з низькими споживчими властивостями (пальмової олії) як з метою здешевлення продукції задля отримання високих прибутків, так і через відсутність стабільних стосунків з постачальниками сировини, які надають перевагу експорту олієнасіння за кордон. Жодне з опитаних підприємств у здійсненні інновації не співпрацювало з вітчизняними науковими та освітніми закладами.

Опитані підприємства молочної промисловості в середньому до 25% своєї продукції експортують. Одне підприємство інноваційну діяльність вважає економічно-невигідним. Вона здійснюється на 100% за кошти підприємства. Переважна більшість опитаних підприємств випускала нові або суттєво вдосконалені товари. В середньому 25%-50% витрат від загальних інвестицій спрямовуються в засоби виробництва. Два з 15 опитаних підприємств витрачали на придбання нових технологій понад 75% загальних інвестицій засобів виробництва. Третина опитаних підприємств має передові технології, освоєння яких не завершено і потребує понад 500 тис. грн. В довгостроковій стратегії підприємства орієнтуються як на позиціювання товару, так і на скорочення витрат. В інноваційній діяльності переважають продуктові інновації, використання нових технологій не забезпечує світових вимог до якості і безпечності продукції, в т.ч. через брак сировини, яка б відповідала цим вимогам та відсутність вітчизняних приладів контролю та вимірювання. Реальним протиріччям інноваційного розвитку галузі і можливостями підприємств модернізуватися є відсутність співпраці з вітчизняними науковими та освітніми закладами. [33, с. 70]

Таким чином, модернізація потенціалу галузі з використанням прогресивних техніко-технологічних досягнень особливо активно відбувається в тих секторах, які впродовж останніх років були обєктом підвищеної уваги іноземних інвесторів: підприємств по виробництву мінеральних вод і прохолодних напоїв, пива, рафінованої олії і жирів, кондитерських виробів тощо. Інші ж вітчизняні підприємства стикаються на цьому шляху зі значними труднощами. Перспективними з точки зору здатності до модернізації у середньостроковій перспективі є підприємства, що й досі вважаються малопривабливими інвестиційно (з виробництва рибної продукції, маргарину, крохмалю, вин, макаронних виробів, дієтичних і продуктів дитячого харчування) та технічно відсталі виробництва (промислове перероблення овочів і фруктів; виробництво круп; виробництво готових кормів тощо).

Деякі з вищезазначених підгалузей (промислове перероблення овочів і фруктів, виробництво дієтичних продуктів і продуктів дитячого харчування, виробництво алкогольних напоїв, виробництво вин (особливо елітних) мають значний потенціал імпортозаміщення та можливості до зростання внутрішнього виробництва й збільшення сегменту внутрішнього ринку у даному виді продукції. Застосування сучасного обладнання та використання новітніх високоефективних технологій дозволить у середньотерміновому періоді підвищити якісні та економічні показники зазначених харчових виробництв і вивести їх на лідируючі позиції з точки зору конкурентоспроможності продукції.

Вирішенню проблеми модернізації харчових підприємств і забезпечення галузі відповідним технічним обладнанням та продукцією машинобудівної галузі можуть перешкоджати: критична обмеженість обігових коштів у підприємств-виробників техніки; низька платоспроможність товаровиробників агропромислової продукції для її придбання; нерозвиненість інфраструктури ринку (реальний моніторинг, інформаційно-маркетингове, виставково-торговельне та фірмове технічне забезпечення, сервісні формування, неефективність механізму фінансового лізингу з повернення платежів тощо); неврегульованість механізмів кредитування виробництва і закупівлі техніки тощо. [14, с. 84]

Важливим завданням, що поліпшить дієвість механізмів державного регулювання виробництва продовольства, є розробка нормативно-правової бази для підтримки структурно-інноваційних зрушень у процесі модернізаційного оновлення галузі. Існуюча нормативно-правова база державного регулювання щодо забезпечення прямого макроекономічного впливу на інвестиційну та інноваційну активність підприємств харчової промисловості має досить виразні ознаки постійного вдосконалення, але результативність її впливу на розвиток інноваційних процесів у галузі ще недостатня. Механізми вирішення поставлених завдань передбачають, насамперед, необхідність виконання норм існуючого законодавства та вдосконалення й прийняття нових правових документів для регуляції інноваційної та інвестиційної діяльності у галузі.

Для стимулювання експортного потенціалу харчової промисловості необхідно вжити наступні заходи: [35, с. 79]

- розроблення та впровадження системи захисту внутрішнього ринку та стимулювання вітчизняного виробника кінцевої продукції поглибленої переробки;

розширення експорту продовольчих товарів глибокої переробки;

створення або розширення діючих імпортозамінних виробництв з метою зменшення обсягів ввезення продовольчої продукції, що може вироблятися в країні;

створення нових та розширення існуючих потужностей підприємств, що виробляють продукти харчування на експорт;

переорієнтація іноземних фірм з експорту готової продукції на вітчизняний ринок, на розвиток місцевого виробництва шляхом здійснення спільних проектів.

проведення маркетингових досліджень за кордоном з метою зацікавлення зарубіжної аудиторії, вивчення норм та практичного застосування іноземного законодавства, норм, правил поведінки на ринку, сертифікатів, стандартів та інших вимог до якості товарів;

Зі сторони підвищення якісних характеристик вітчизняного інноваційного та науково-технологічного потенціалу підприємств харчової промисловості до рівня стандартів розвинених країн, пропонуються наступні заходи: [35, с. 81]

визначення і реалізація форм та методів взаємодії науки та виробництва;

стимулювання наукових розробок, що мають на меті створення нових технологій і продуктів для підприємств харчової промисловості;

ефективна передача досягнень науки, знань і результатів наукових розробок у виробництво;

розробка оцінки конкурентоспроможності товарів, яка б враховувала товарознавчо-технологічні знання, інформацію про аналоги, принцип введення інновацій;

фінансування інноваційних проектів на прийнятних для підприємств харчової промисловості умовах;

залучення іноземних інвестицій для більш ефективного вирішення проблеми налагодження виробництва високотехнологічної наукомісткої продукції;

розроблення, експертиза і супроводження інноваційних програм і проектів;

справедливий розподіл результатів інноваційних проектів;

освіта, підготовка і перепідготовка кадрів;

участь держави і регіональних органів влади у інноваційній діяльності підприємств харчової промисловості.

Зі сторони покращення умов ціноутворення на продовольчому ринку необхідні: [20, с. 81]

впровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках;

заохочення, у тому числі - з використанням змішаного інвестування, розвитку інфраструктурних елементів аграрного ринку;

посилення антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам, з метою оптимізації їхніх витрат.

розроблення систем економічного стимулювання вітчизняного виробництва продовольчої сировини та харчових продуктів з використанням прогресивних механізмів кредитування, ціноутворення, тарифного регулювання, удосконалення податкового законодавства.

Для підвищення конкурентоспроможності харчової продукції важливо завершити гармонізацію українського харчового законодавства з відповідними європейськими. В даному випадку пропонуються наступні заходи: [50, с. 23]

створення умов для впровадження виробництв, сертифікованих відповідно до європейських стандартів;

розробка сучасної інструментальної й аналітичної бази для контролю безпеки продовольчої сировини та харчових продуктів;

впровадження систем контролю за якістю і безпекою сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів;

формування удосконаленої нормативно-методичної бази державного нагляду за якістю і безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, контролю за виробництвом, закупками, поставками, транспортуванням, збереженням і реалізацією продукції, а також для створення умов для виробництва харчових продуктів гарантованої якості.

створення відповідної законодавчої бази з регулювання і взаємодії різних органів державної влади щодо розробки відповідних стандартів якості та здійснення контролю за їх дотриманням субєктами господарювання при виробництві та реалізації продукції харчової і переробної промисловості;

запровадження механізмів здорової конкуренції та поступової ліквідації тіньового сектору.

Отже, всі запропоновані заходи щодо удосконалення діяльності підприємств харчової промисловості створять умови для виробництва конкурентоспроможної високоякісно продукції, котра буде відповідати міжнародним стандартам якості.

2.4 Охорона праці на підприємстві

В умовах високого технічного оснащення праці, комплексної механізації й автоматизації виробництва та інформатизації всього суспільства, коли продуктивність праці залежить насамперед від умілого використання машин, виникає нагальна потреба якнайдоцільнішого поєднання живої праці і засобів виробництва, впровадження таких форм і методів обслуговування машин, які забезпечують їхнє найефективніше застосування.

На трудову діяльність людини впливають виробниче середовище, організація виробничих процесів і відносини у колективі. Умови праці як сукупність санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, соціальних та естетичних чинників виробничого середовища мають безпосередній вплив на здоровя і працездатність людини. Тому потрібно досить обєктивно і точно кількісно оцінити ступінь впливу несприятливих умов праці на організм людини. Однією із таких оцінок є важкість праці, яка визначає ступінь сукупної дії всіх чинників умов праці - санітарно-гігієнічних, соціально-психологічних та інших - на працездатність людини та її здоровя. Визначення ступеня важкості праці в конкретних умовах виробництва та зниження виробничого травматизму є сьогодні актуальним завданням охорони праці. [2]

Під впливом різних виробничих чинників може сформуватися один із трьох функціональних станів організму: нормальний, межовий (між нормою і патологією) і патологічний. Від того, в якому фізіологічному стані перебуває організм, залежать результати трудової діяльності та здоровя працівника. Для визначення фізіологічного стану організму використовують три ознаки якісного стану організму: ефект Сєченова, феномен розгальмовування диференціювання подразників та парадоксальні реакції. Ефект Сєченова полягає в тому, що відновлення працездатності втомлених мязів різко пришвидшується, якщо в період їхнього відпочинку навантажувати інші мязи. Розгальмовування диференціювання подразників полягає у відновленні умовних рефлексів, які не підкріплюються безумовними подразниками. Суть парадоксальних реакцій полягає в тому, що співвідношення величини умовного подразника і величини умовного рефлексу спотворене, тобто більшій величині умовного подразника відповідає менша величина умовного рефлексу.

Характерні ознаки цих показників покладені в основу визначення категорії важкості праці. Залежно від ступеня впливу умов праці на людину виділяють шість категорій важкості праці. [2]

До першої категорії важкості належать будь-які роботи, які виконують в оптимальних умовах праці, за яких ефект Сєченова завжди позитивний, розгальмовування диференціювання подразників та парадоксальних реакцій немає, відновлення фізіологічних показників організму після закінчення роботи відбувається до однієї години.

Роботи третьої категорії важкості зумовлюють формування початкової стадії межового функціонального стану, для якого ефект Сєченова позитивний, але у деяких працівників виявляється негативний ефект, розгальмовування диференціювання подразників та парадоксальних реакцій немає і відновлення фізіологічних показників організму відбувається до початку наступного робочого дня.

До четвертої категорії важкості належать роботи, під час виконання яких чітко виявляється глибокий межовий функціональний стан (ефект Сєченова негативний у переважній більшості, виявляється розгальмовування диференціювання подразників, парадоксальних реакцій немає), відновлення фізіологічних показників організму відбувається до початку наступного робочого дня.

Роботи, за яких починає формуватися патологічний функціональний стан, під час якого ефект Сєченова спотворений, виникають суттєві порушення розгальмовування диференціювання подразників і виявляються парадоксальні реакції, та відновлення фізіологічних показників організму у більшості працівників відбувається після вихідного дня, належать до пятої категорії важкості. [2]

На роботах шостої категорії важкості ознаки патологічного функціонального стану чітко виявляються (ефект Сєченова і розгальмовування диференціювання подразників дають раптові важкі реакції, а парадоксальні реакції яскраво виявляються) і відновлення фізіологічних показників організму в окремих працівників після вихідного дня не досягаються.

Виходячи із важкості праці та її впливу на фізіологічний стан людини, обґрунтовано режими праці і відпочинку, які передбачають щоденний відпочинок (позмінна робота), щотижневий відпочинок (вихідні дні) і щорічний відпочинок (щорічна відпустка).

Нормальна тривалість робочого часу працівників у нашій країні не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) повинен тривати не менше 42 годин, а щорічна відпустка надається працівникам не менш як на 24 календарні дні за відпрацьований календарний рік, який відлічується від дня укладення трудового договору. Для створення сприятливих умов збереження здоровя окремих категорій працівників встановлена скорочена тривалість робочого часу, зокрема, для працівників, які зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу має бути не більше як 36 годин на тиждень. [2]

У нашій країні гігієна праці спрямована на вивчення впливу на організм людини виробничих чинників з метою наукового обґрунтування гігієнічних нормативів і засобів профілактики професійних захворювань та інших несприятливих наслідків впливу трудового процесу та умов праці на працівників. Виробнича санітарія - це система організаційних, гігієнічних, санітарно-технічних заходів та засобів, яка спрямована на запобігання виробничій небезпеці, зумовленій шкідливими чинниками. [2] Міжнародна організація праці розглядає професійну гігієну як діяльність, спрямовану на запобігання виробничому травматизму та професійним захворюванням, а також на поліпшення умов праці та виробничого середовища. Так, гігієна праці та виробнича санітарія в системі охорони праці нашої країни забезпечують головну мету професійної гігієни, яка визначена спільним комітетом Міжнародної організації праці та Всесвітньої організації охорони здоровя як сприяння та підтримка найвищого рівня фізичного, психічного і соціального благополуччя працівників в усіх видах трудової діяльності, захист працівників у їхній професійній діяльності від ризиків, повязаних із несприятливими для здоровя чинниками.

Вирішення питань виробничої санітарії та професійної гігієни в нашій країні забезпечує закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який регулює суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обовязки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Під час експлуатації виробничих, побутових та інших приміщень, споруд, обладнання, устаткування, транспортних засобів, технологій їхній власник зобовязаний створити безпечні і здорові умови праці та відпочинку, що відповідають санітарним вимогам, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища.

Атестацію робочих місць за умовами праці проводять на підприємствах, в організаціях, установах (надалі - підприємства) незалежно від форм власності і господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали з потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих чинників можуть несприятливо впливати на стан здоровя працівників, а також на їхніх спадкоємців.

Головна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником чи уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестацію робочих місць проводять відповідно до Положення про гігієнічну класифікацію праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу (№ 529 від 27.12.2001 МОЗ). За гігієнічною класифікацією умови праці поділяють на чотири класи: [2]

Перший клас - оптимальні умови праці - такі умови, за яких зберігається не лише здоровя працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих чинників визначені лише для мікроклімату і чинників трудового процесу. Для інших чинників оптимальними вважають такі умови праці, за яких несприятливі чинники виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих як безпечні для населення. [2]

Другий клас - допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоровя працівників та їхніх спадкоємців у найближчому і віддаленішому періодах.

Третій клас - шкідливі умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих чинників, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працівників та їхніх спадкоємців. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираження шкідливих змін в організмі працівників поділяють на чотири ступені: [2]

Перший ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища та трудового процесу, які, зазвичай, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються у разі тривалішої, ніж початок наступної зміни, перерви у контакті зі шкідливими чинниками) та збільшують ризик погіршення здоровя;

Другий ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, які здатні спричинити стійкі функціональні порушення, призводять, зазвичай, до зростання виробничо-зумовленої захворюваності, вияву окремих ознак або легких форм професійної патології (зазвичай, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);

Третій ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-зумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, зазвичай, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);

Четвертий ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності).

Четвертий клас - небезпечні (екстремальні) умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Результати атестації робочих місць призначені для встановлення пріоритетності у проведенні оздоровчих заходів, прогнозування професійної захворюваності, створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, країни в цілому, встановлення диференційованих внесків у фонд соціального страхування, визначення економічних санкцій в звязку з несприятливими умовами праці.

З метою забезпечення належного рівня електробезпеки один раз на три роки роботодавець забезпечує проведення підтвердження відповідності обладнання нормативним та експлуатаційним вимогам стану безпеки електроустановок.

Підтвердження відповідності обладнання нормативним та експлуатаційним вимогам стану безпеки електроустановок передбачає: [2]

перевірку наявності експлуатаційної та технічної документації в обсягах, які передбачені вимогами нормативних актів під час експлуатації електроустановок споживачів, паспортно-технічної документації, інструкцій з експлуатації устаткування;

визначення достатності і працездатності захисно-блокувальних пристроїв;

оцінення стану безпеки електроустаткування, а також будівельних споруд енергетичних обєктів;

перевірку періодичності і якості виконання регламентних робіт щодо обслуговування електроустаткування;

оцінення рівня фахової підготовки працівників з питань електробезпеки, відповідності їхньої кваліфікації роботам, які вони виконують.

Підтвердження відповідності обладнання нормативним та експлуатаційним вимогам стану безпеки електроустановок безпеки електроустановок проводить комісія у складі керівника (головного інженера) - голова комісії, начальника енергетичної служби (особи відповідальної за електрогосподарство), керівника відділу охороною праці. Якщо на підприємстві немає кваліфікованих спеціалістів, то до огляду стану електроустановок можна залучати спеціалістів з інших підприємств. Результати підтвердження відповідності обладнання нормативним та експлуатаційним вимогам стану безпеки електроустановок оформляють відповідним актом, який затверджує власник підприємства.

Забезпечення пожежної безпеки є складовою виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Вирішення питань підвищення рівня пожежної безпеки регулює закон України «Про пожежну безпеку» та відповідні правила пожежної безпеки в Україні. Відповідальність за забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладена на їхніх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачене відповідним договором.

Без дозволу органів державного пожежного нагляду забороняється початок роботи новоствореного підприємства, експлуатація нових, реконструйованих виробничих обєктів, впровадження нових технологій, передача у виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин, механізмів, устаткування та продукції та оренда будь-яких приміщень.

Керівник підприємства повинен визначити обовязки посадових осіб (в тому числі своїх заступників) щодо забезпечення пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць, технологічного та інженерного устаткування. Обовязки працівників щодо забезпечення пожежної безпеки мають бути відображені у відповідних посадових документах (функціональних обовязках, інструкціях, положеннях).

На кожному підприємстві має бути розроблена інструкція про заходи пожежної безпеки, з якою повинні бути ознайомлені усі працівники. Працівники зобовязані дотримуватись встановленого протипожежного режиму, виконувати вимоги правил пожежної безпеки, чинних на підприємстві, і в разі виникнення пожежі:

негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону, вказавши при цьому адресу обєкта, кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, наявність людей та своє прізвище;

вжити (за можливості) заходів щодо евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження майна;

якщо пожежа виникла на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну посадову особу та (або) чергового на обєкті;

у разі необхідності викликати інші рятувально-аварійні служби.

Посадова особа, що прибула на місце пожежі, зобовязана: перевірити, чи викликана пожежна охорона, повідомити власника; у разі загрози життю людей негайно організувати евакуацію; видалити за межі небезпечної зони всіх працівників, не повязаних із ліквідацією пожежі; припинити роботи у будівлі; у разі необхідності відключити електроенергію, зупинити технологічне обладнання та виконати інші заходи, що гальмують розвиток пожежі; перевірити увімкнення оповіщення людей про пожежу, установок пожежогасіння, протидимового захисту; організувати зустріч підрозділів пожежної охорони і надати їм необхідну допомогу; організувати евакуацію і захист майна; забезпечити дотримання вимог безпеки працівників, які гасять пожежу.

Пожежну безпеку забезпечують проведенням організаційно-технічних та інших заходів, які спрямовані на запобігання пожежам, забезпечення безпеки працівників, зниження майнових втрат та створення умов для швидкого гасіння пожеж.

Отже, зробимо висновок до другого розділу. Харчова промисловість України включає в себе понад 40 різноманітних галузей виробництва. У 2013 р. харчова промисловість займала друге місце за обсягами реалізованої продукції (перше місце традиційно посідає металургійне виробництво). Її частка становила 16%, включаючи напої і тютюнові вироби. У 2013 р. індекс виробництва харчової продукції був меншим, ніж у 2009 р., та склав 92,9%. Негативною є стійка тенденція до зниження темпів їх виробництва, якими характеризуються останні 6 років функціонування галузі, починаючи з 2008 р.

На відміну від результатів зовнішньої торгівлі в Україні загалом результати зовнішньої торгівлі харчової промисловості і продукції сільського господарства протягом всього досліджуваного періоду мають позитивне сальдо. Експортується більше всього продукції рослинного походження та жиро-олійних товарів, а імпортується - олії та готових харчових продуктів.

Аналізуючи конкурентоспроможність продовольчих товарів на міжнародному ринку можна відмітити наступне, найменші конкурентні переваги мають готові харчові продукти та деяка продукція тваринного походження. Значні конкурентні переваги на зовнішньому ринку має продукція рослинного походження, а особливо зернові культури.

ВИСНОВКИ

1.Конкурентоспроможність - це змагання між субєктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими субєктами господарювання, внаслідок чого споживачі, субєкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий субєкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

2.Основними факторами, що впливають на конкурентоспроможність: факторні умови: людські та природні ресурси, науково-інформаційний потенціал, капітал, інфраструктура; умови внутрішнього попиту: структура попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту на світовому ринку, тенденції обсягу попиту; суміжні та обслуговуючі галузі: наявність чи відсутність національних постачальників та пов'язаних галузей, які конкурентоспроможні в міжнародному масштабі; стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: мета, стратегії, способи організації, менеджмент фірм, внутрішньогалузева конкуренція.

3.Глобалізація має значний вплив на конкурентоспроможність харчової промисловості, оскільки країни, що розвиваються, інтегруючись у світову агропродовольчу систему, отримують можливість розширити свої ринки завдяки зниженню тарифів і субсидій та підвищити попит на найрізноманітніші харчові продукти.

4.Основним методом визначення конкурентоспроможності на міжнародному ринку є індексний метод. Серед показників, які найчастіше використовуються, варто виділити індекс відносних порівняльних переваг RCA, індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA, індекс відносної залежності від імпорту RMP, індекс відносних торговельних переваг RTA та RSCA. З цією метою використовуються емпіричні методи оцінювання індексів порівняльних переваг RCA, RTA, RXA та RMP, що базуються на класичному індексі В. Balassa, а також індексі RSCA, що є симетричною трансформацією RCA.

5.Харчова промисловість України включає в себе понад 40 різноманітних галузей виробництва. У 2013 р. харчова промисловість займала друге місце за обсягами реалізованої продукції (перше місце традиційно посідає металургійне виробництво). Її частка становила 16%, включаючи напої і тютюнові вироби. У 2013 р. індекс виробництва харчової продукції був меншим, ніж у 2009 р., та склав 92,9%. Негативною є стійка тенденція до зниження темпів їх виробництва, якими характеризуються останні 6 років функціонування галузі, починаючи з 2008 р. У структурі експорту переважає сільськогосподарська сировина (зернові, насіння соняшника), а не продукція переробних підприємств.

.Аналізуючи значення індексів, можна дійти висновку, що незважаючи на провідне місце України на світовому ринку серед виробників окремих видів сільськогосподарської продукції, не всі товарні групи конкурентоспроможні. Вкрай низька конкурентоспроможність цукрового буряка та молочної продукції. Було відзначено високі показники конкурентних переваг на зовнішньому ринку зернової продукції, так значення індексів RCA та RTA більше 1, проте було встановлено, що конкурентні переваги Україна отримує в ціновому сегменті, а не якісному.

.Основні проблеми конкурентоспроможності продукції харчової промисловості: висока питома ресурсних витрат, що збільшує собівартість продукції; слабкий рівень впровадження інновацій у розробку та виробництво, а також великий відсоток застарілого оснащення; низький рівень інвестування галузі; невідповідність норм сертифікації і стандартизації світовим; відсутність державної підтримки та стимулювання галузі і т.д.

Було визначено ряд заходів, котрі допоможуть створити сприятливі умови для підвищення рівня конкурентоспроможності української продовольчої продукції, зокрема: створення нових та розширення існуючих потужностей підприємств, що виробляють продукти харчування на експорт; стимулювання наукових розробок, що мають на меті створення нових технологій і продуктів для підприємств харчової промисловості; розробка нормативно-правової бази для підтримки структурно-інноваційних зрушень у процесі модернізаційного оновлення галузі; розробка оцінки конкурентоспроможності товарів, яка б враховувала товарознавчо-технологічні знання, інформацію про аналоги, принцип введення інновацій; фінансування інноваційних проектів на прийнятних для підприємств харчової промисловості умовах; залучення іноземних інвестицій; впровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках; розроблення систем економічного стимулювання вітчизняного виробництва продовольчої сировини та харчових продуктів з використанням прогресивних механізмів кредитування, ціноутворення, тарифного регулювання, удосконалення податкового законодавства; удосконалення системи сертифікації та стандартизації харчової продукції та гармонізація українського законодавства до європейського і т.д.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Закон України «Про захист економічної конкуренції» № 2210-III від 11.01.2001 [Електронний ресурс] - Режим доступу: #"center">ДОДАТОК А

Класифікація типів, обєктів та рівнів конкуренції в харчовій промисловості

ДОДАТОК Б

Рушійні сили харчової промисловості

ДОДАТОК В

Динаміка структурних зрушень у харчовій промисловості в розрізі регіонів (за 2008-2013 рр.)

РегіонСередній темп зростання, %Коефіцієнт випередження,%Ранг регіонуУкраїна100,29100 Автономна республіка Крим101,25106,625Вінницька область100,42100,1213Волинська область103,14102,848Дніпропетровська область100,2199,9214Донецька область102,12101,829Житомирська область100,66100,3612Закарпатська область93,5893,3125Запорізька область106,99106,684Івано-Франківська область111,12110,791Київська область102,78100,4411Кіровоградська область106,00105,696Луганська область94,3994,1123Львівська область107,18106,873Миколаївська область101,95101,6510Одеська область93,7293,4524Полтавська область103,54103,247Рівненська область99,6599,3518Сумська область97,4997,2122Тернопільська область99,6699,3617Харківська область97,9997,6921Херсонська область100,1299,8216Хмельницька область100,1599,8615Черкаська область108,41108,092Чернівецька область98,3398,0420Чернігівська область99,3299,0319

ДОДАТОК Г

Товарна структура експорту продукції харчової промисловості за період 2009-2013 рр., тис.дол.США

200920102011201220132013/ 2012I. Живі тварини; продукти тваринного походження595966,8771386,6936606,1961323,11084105,1112,801 живі тварини9571,33636,69839,4769813008,8169,002 мясо та їстівні субпродукти7914290179,2197907,3315886,9348633,2110,403 риба i ракоподібні25175,621007,7196541879320814,3110,804 молоко та молочні продукти, яйця птиці; натуральний мед476446,3648786,6703757,6612398691739,5113,005 інші продукти тваринного походження5631,67776,45447,96547,29909,3151,4II. Продукти рослинного походження50348943976326553195792139008875943,596,306 живі дерева та інші рослини1599,11782,21857,21593,92124,5133,307 овочі159399,8119213,3132946,2138537,9112652,481,308 їстівні плоди та горіхи176532,2208843217320,2199849,6138491,869,309 кава, чай73529869,914046,41290311893,292,210 зерновi культури35561982467061361712269998716371325,691,011 продукція борошномельно-крупяної промисловості89701,580949,7111166,4105070,2137192,9130,612 насіння і плоди олійних рослин10403641085659143480817539742048059,7116,813 шелак природний7451261938,1979,3798,681,514 рослинні матеріали для виготовлення3003,11686,71752,21121,753404,74761,1III. 15 Жири та олії тваринного або рослинного походження17960242617314339640742114573507131,883,3IV. Готові харчові продукти20880522571067293913934939173557168101,816 продукти з мяса, риби37984,848687,250072,665028,158947,990,617 цукор і кондитерські вироби з цукру165184,6206502,6241879,3341218,3259390,676,018 какао та родукт із нього448559,9591611,9675726,5662341,4556813,384,119 готові продукти із зерна204966,5254289,7339018,9377482,5413145,4109,420 продукти переробки овочів148253,1210389,5228319,6323453,7404190,6125,021 різні харчові продукти88410,8122919,8162429,3195387,8252120,5129,022 алкогольні i безалкогольні напої та оцет458628,6443700383045,5385003,9396807103,123 залишки і відходи харчової промисловості322097,5479069,4626635,6877722,8923387,3105,224 тютюн і промислові замінники тютюну213966,3213896,9232011,6266278,4292365,5109,8

ДОДАТОК Д

Товарна структура імпорту продукції харчової промисловості за період 2009-2013 рр., тис.дол.США

200920102011201220132013/ 2012I. Живі тварини; продукти тваринного походження126755712416911035371171837118921231,101 живі тварини74299,267518,276596,796500,41133171,202 мясо та їстівні субпродукти568523,9457988,6292144,8722013,8627307,10,903 риба i ракоподібні471195,7568561,9505514,4687662,28633721,304 молоко та молочні продукти, яйця птиці; натуральний мед140511,8135438,8150361,9196435,92625671,305 інші продукти тваринного походження13026,61218310752,815758,925559,71,6II. Продукти рослинного походження125994915637101815942242966526697821,106 живі дерева та інші рослини62039,673875,799651,3153572,6143172,80,907 овочі77814,5129948,3133200,4146654,7185622,21,308 їстівні плоди та горіхи631896,4733340,9683446,4112999712429161,109 кава, чай194310,3234085,9306477,1321843336499,71,010 зерновi культури98538,6145554,8219855,2249132,5306525,51,211 продукція борошномельно-крупяної промисловості20210,427463,749558,628267,3260350,912 насіння і плоди олійних рослин135596,3178917,8285542,3359049,9390625,81,113 шелак природний39018,23963537081,439038,836489,50,914 рослинні матеріали для виготовлення524,4888,31128,72108,81895,60,9III. 15 Жири та олії тваринного або рослинного походження374265,8451549,4468668,1406254,6403328,41,0IV. Готові харчові продукти203427825049273026726296537132188041,116 продукти з мяса, риби78715,5100279,5124377,5140804,9152189,11,117 цукор і кондитерські вироби з цукру87551,1231355,6230705,383496,188333,51,118 какао та продукти з нього302339,1407333,7491785,5449593,2460743,21,019 готові продукти із зерна96161,7125757,2164765,7170859,1215823,91,320 продукти переробки овочів196391,6223306,6277284,2267017,9297679,51,121 різні харчові продукти421873,2466458,5592067593535,6659329,11,122 алкогольні i безалкогольні напої та оцет189063,2270553,3421023,7492814,1604854,31,223 залишки і відходи харчової промисловості206616208437,6247118,6259625,7286109,91,124 тютюн і промислові замінники тютюну455566,8471445477598,25076244537410,9

ДОДАТОК Ж

Пoказники зовнішньої торгівлі oсновними зeрновими кyльтурами (пшeницею, ячмeнeм, кукyрyдзою) Укрaїни, ЄС, Рoсії і Казаxстану, за період 2010-2012 рр.

201020112012СвітВартість експорту, млн.дол.США32035,432675,747008,1Обсяг експорту, тис.т153174,7144735,7147455,8Ціна експорту, дол./т209,14225,76318,79УкраїнаВартість експорту, млн.дол.США1778906,41070,3Обсяг експорту, тис.т12882,64859,64097,3Ціна експорту, дол./т138,02186,52261,22RCA15,1027,1335,424RTA19,1568,5256,009Ed - еластичність попиту0.2372,1720,497РосіяВартість експорту, млн.дол.США2752069,13671,2Обсяг експорту, тис.т16821,211848,315186Ціна експорту, дол./т163,7174,6241,7RCA4,5273,0623,461RTA3,8182,5523,068Ed - еластичність попиту0,1004,3731,731КазахстанВартість експорту, млн.дол.США632,9752,9517,7Обсяг експорту, тис.т32293301,81783,9Ціна експорту, дол./т196228290,2RCA6,4399,2569,155RTA5,7177,7166,234Ed - еластичність попиту1,9641,1471,542ЄСВартість експорту, млн.дол.США10342,311175,313770,6Обсяг експорту, тис.т480005065142395,9Ціна експорту, дол./т215,5220,6324,8RCA0,2840,3670,268RTA0,5590,7590,511Ed - еластичність попиту0,6463,2660,545