Аналіз системи світових економічних зв’язків провідних країн Латиноамериканського регіону в системі глобалізованого світового господарства

Вступ

латиноамериканський регіон економічний антикризовий

Латиноамериканський регіон на початку ХХІ століття став одним із найбільш динамічно розвинутих та найбільш привабливим для розвинених країн.

Актуальність теми полягає в великомасштабних змінах на міжнародній арені спричинені економічним зростанням та впливом на світове господарство нових промислово розвинених країн Латиноамериканського регіону.

Важливість дослідження промислово розвинених країн Латиноамериканського регіону зумовлена стрімким зростанням впливовості цього регіону, а особливо підвищенням ролі Бразилії, Аргентини та Мексики в середині регіону та на міжнародній арені, а також вагомим впливом на соціальний та економічний розвиток країн Латиноамериканського регіону.

Предметом даної роботи виступають система світових економічних звязків провідних країн Латиноамериканського регіону в системі глобалізованого світового господарства.

Об'єктом даної роботи є соціально-економічні системи найбільш розвинених країн Латиноамериканського регіону, як основа участі цих країн у Міжнародному поділі праці та системі світо-господарських звязків в цілому

Метою роботи є аналіз сучасних економічних систем промислово розвинених країн Латиноамериканського регіону, інтеграційних процесів в середині регіону, дослідження місця та ролі Бразилії, Аргентини та Мексики у світовій економіці та їхньої позиції на міжнародній арені.

Завдання, необхідні для досягнення мети:

? розглянути особливості розвитку промислово розвинених країн латиноамериканського регіону в кінці ХХ, початку ХХІ століття;

? виявити особливості розвитку країн на сучасному етапі;

? дослідити ефективність економік країн в умовах світової фінансової кризи та посткризовий період;

? проаналізувати місце та роль Бразилії в угрупуванні країн BRIChS;

? простежити місце Аргентини в глобалізованому світовому господарстві;

? визначити Зовнішню економічну політику Мексики;

?дати характеристику Бразильської парадигми інтеграції в Західній півкулі;

? проаналізувати роль MERCOSUR в Латиноамериканському інтеграційному процесі;

? визначити Особливості співробітництва України з країнами Латиноамериканського регіону

Емпірична база роботи, в процесі дослідження і написання випускної роботи були використані: монографічні видання вітчизняних та зарубіжних авторів за проблематикою теми дослідження. Наукові публікації вітчизняних і зарубіжних авторів, дослідженні спеціалізовані засоби масової інформації (солідні журнали, тижневики за темою дослідження), Інтернет джерела, статистичні довідники, інформаційні бюлетені

1.Латинська Америка в глобалізованому світовому господарстві


.1 Трансформаційні процеси в Латинській Америці у XXI столітті


Переживши «втрачене десятиліття» 1980-х і низку криз в 1990-і роки і на початку нового століття, країни Латинської Америки і Карибського басейну (ЛАКБ) здебільшого змінили алгоритм суспільного розвитку і в рамках нової модернізаційної моделі домоглися безперечних позитивних зрушень. У 2003-2008 рр. національні економіки, як писала латиноамериканська друк, «розвивалися з крейсерською швидкістю». У цей період агрегований ВВП країн ЛАКБ виріс на 1/3.Такого ривка в регіоні не фіксувалося давно. Відстаючи за темпами зростання від Китаю, Індії та ряду інших азіатських країн, Латинська Америка випереджала всі індустріально розвинені держави і поступово скорочувала відставання від світового економічної авангарду.

У зазначений період латиноамериканські країни істотно наростили експорт (з 384 млрд до 901 млрд дол) і забезпечили стабільне позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, сумарно склало близько 373 млрд дол Помітно зросли іноземні прямі інвестиції і в 2,6 рази збільшилися золотовалютні резерви, перевалили за 500 млрд дол, що говорило про зміцнення фінансових позицій регіону. На це вказувало і зниження боргового навантаження на економіки латиноамериканських держав: у 2003-2008 рр. обсяг державного боргу скоротився з 57,7 до 26,1% ВВП. Важливе значення мали також успіхи політики таргетування інфляції - утримання її в межах 5-7%. Тим самим був відсунутий кошмар невтримного зростання цін, десятиліттями супроводжував розвиток Латинської Америки. [58,c.223]

На хвилі економічного підйому і завдяки відчутному зростанню державних витрат на соціальні потреби у регіоні зріс життєвий рівень широких суспільних верств, а число латиноамериканців, які живуть за межею бідності, у 2002-2008 рр.. зменшилася майже на 20% - з 221 млн до 180 млн осіб. За іншими даними, число бідних скоротилося ще більше - на 60 млн. У будь-якому випадку мова йде про значуще соціальне зрушення. Про це свідчило і послідовне скорочення безробіття: з 11% у 2003 до 7,5% в 2008 році.

«Прощавай, бідність, ласкаво просимо, споживання», - так назвав у 2007 р.. Стати, присвячену становищу в Латинській Америці, престижний лондонський тижневик «Економіст». Чим же було обумовлене подібного роду «вертикальний зліт» латиноамериканської економіки? [20,c.17]

Ключову роль зіграла державна стратегія в провідних країнах регіону, яка створила сприятливі макроекономічні умови, в тому числі валютно-фінансові. По-перше, підвищилася роль центральних банків, що стали міцною опорою національних фінансових структур. По-друге, зміцніла фіскальна система і розширилася оподатковуваний база - основа формування бездефіцитного бюджету. Акумуляція міжнародних резервів дала можливість сформувати так звані стабілізаційні фонди на випадок негоди ("rainy day funds "). По-третє, більшість країн перейшли до використання гнучкого обмінного валютного курсу, що дозволяє коригувати вартість національних грошових одиниць залежно від конкретної господарської ситуації та з урахуванням положення на зовнішніх ринках. Саме забезпечення фінансової стабільності стало найважливішою передумовою динамічного зростання реальних секторів економіки. Певне значення мав і різкий приріст грошових переказів трудових мігрантів (у 2007 - 65 млрд дол). Для окремих країн це стало важливим фінансовим підмогою. [24,c.51]

Економічний підйом 2003-2008 рр.. в більшості випадків відбувався в рамках моделі, що заперечувала крайності неолібералізму, слідування рецептами якого дорого обійшлося латиноамериканським країнам на рубежі століть (досить згадати найгострішу кризу в Аргентині в 2001-2002 рр..). Сучасну модель економічної політики в регіоні характеризують такі принципи і елементи:

Пріоритетна ставка на розвиток внутрішнього ринку та забезпечення господарського зростання переважно за рахунок внутрішніх джерел накопичення; скорочення залежності від зовнішнього фінансування;

Державна підтримка в різних формах національної індустрії («реіндустріалізація») і місцевих товаровиробників;

Диверсифікація господарства та зовнішніх зв'язків; підвищений інтерес до інноваційних секторах, заохочення науково-технічних досліджень і розробок, розширення сектора «нової економіки», заснованої на передових технологічних рішеннях;

Відродження концепції змішаної економіки, створення державних підприємств і повернення державі природної ренти;

Частковий контроль над цінами і таргетування інфляції;

Курс на підвищення доходів і соціальної захищеності малозабезпечених верств населення і збільшення частки працюючих за наймом в національному доході; на цій основі - зростання споживчого попиту і ємності внутрішнього ринку;

Сприяння капіталізації найбільших місцевих компаній, що мають стратегічне значення, за рахунок національних інвестицій;

Стримане ставлення до ТНК і постійні переговори з ними для отримання більш вигідних (з точки зору національних інтересів) умов співпраці;

Поглиблення латиноамериканської інтеграції (зокрема, шляхом розширення рамок МЕРКОСУР і створення нових об'єднань) і певне дистанціювання від зовнішньополітичного курсу США. [43,c.57]

Перераховані принципи (їм слід значна група країн ЛАКБ) у сумі цілком можна визначити як антитезу «Вашингтонському консенсусу», гіркі плоди якого спровокували зростання націоналізму і так звану ліву хвилю в Латинській Америці.

Таким чином, цілому ряду латиноамериканських правлячих режимів, які позиціонували себе як націоналістичні та лівоцентристські, вдалося продемонструвати, що в руслі «лівого дрейфу» можна забезпечити поєднання економічного зростання та соціального прогресу. Це важливо для оцінки нової модернізаційної моделі, що заперечує принципи ринкового фундаменталізму і надає перевагу захисту національних інтересів країн ЛАКБ і ліквідацію найбільш кричущих громадських диспропорцій. [17,c.20]

Звичайно, латиноамериканський господарський ривок був зроблений в сприятливих зовнішніх умовах, характеризувалися безпрецедентним збільшенням світових цін на основні товари регіонального експорту. Так, в період з 2002 р. В грудні 2007 ціни на мідь підвищилися в 4,5 рази, на нафту - в 2,8, на кукурудзу і сою - в 1,7 рази і т. д.. Це зіграло не останню роль у зміцненні загального валютно-фінансового стану країн ЛАКБ, підвищенні прибутків підприємців та наповненні державних бюджетів.

Коректна оцінка ролі зовнішнього чинника має тут велике теоретичне і практичне значення. Ряд експертів безпосередньо пов'язували економічний бум в Латинській Америці з високою міжнародною конюнктрурою. Наприклад, у квітні 2008 на щорічній асамблеї Міжамериканського банку розвитку (МАБР) в Майамі було представлено доповідь, в якому проводилася думка, що прискорений розвиток регіону стало наслідком зовнішніх умов, а не національних стратегій зростання.Отже, погіршення становища на світових ринках неминуче мало перекреслити досягнуті результати. У цьому сенсі глобальна фінансово-економічна криза 2008-2009 рр. став стратегічним шоком, серйозним викликом новому латиноамериканському модернізаційного проекту. [61,c.330]

Отже на початку ХХІ сторіччя країни Латиноамериканського регіону значно зміцнили свої економічні системи, скоротили рівень безробіття, збільшили золотовалютний запас, зменшили зовнішні борги, чим продемонстрували свою економічну та політичну зрілість, готовність зайняти гідне місце на міжнародній арені та у світовому господарстві.

1.2 Країни Латинської Америки і новий економічний порядок


Найгострішу кризу 1997 - 1998 рр.., Якa, розпочавшись в Азії, охопила багато країн світу, включаючи і РK, і держави Латинської Америки, змусила з новою силою заговорити про необхідність реконструкції світової фінансової архітектури. У другій половині 90-х років міжнародними фінансовими інститутами були засновані різні робочі органи з обговорення та розробки проектів реформи. Так виник рух за новий міжнародний фінансовий порядок, в якому взяли участь представники МВФ, СБ, Банку міжнародних розрахунків (БМР); Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР); Світової організації торгівлі (СОТ) та інших міжнародних інститутів. Нинішня глобальна фінансово-еконо чний криза виявилася в центрі уваги такого авторитетного форуму, як Група 20 ("Велика двадцятка", або G-20). [4,c.7]

На регіональній конференції на вищому рівні, що проходила в тій же Мексиці у вересні 1999 під широкою назвою "До міжнародної фінансової системи, більш стабільної, передбачуваної і пов'язаної із соціальним розвитком", в числі основних тем обговорювалася необхідність перебудови міжнародної фінансової системи як однієї з найважливіших умов забезпечення сталого розвитку. Тоді наголошувалося, що регіональні об'єднання і групи країн, що розвиваються, такі, як Група-77, Група-24, Група-15, Група Ріо, повинні активізувати діалог з Групою-7 та іншими індустріально розвиненими державами та міжнародними фінансовими інститутами в справі формування нової фінансової системи і приділяти більше уваги узгодження своєї економічної політики. [35,c.8]

Важливим підсумком роботи Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002) з'явилася розробка концепції партнерства між державою, бізнесом і громадянським суспільством, з одного боку, і розвиненими і країнами що розвиваються - з іншого. Цей новий підхід до проблем сталого розвитку дозволив подолати колишні труднощі, коли провідна роль у їх вирішенні відводилася першим. Тим самим у представників обох груп держав з'явилася можливість спільно розробляти плани практичного вирішення таких проблем. Природньо, зустріч в Йоганнесбурзі не дала чудодійних рецептів, за допомогою яких в одночас можна було б покінчити з убогістю, скоротити розрив між багатими і бідними країнами, радикально оздоровити навколишнє середовище і підняти рівень охорони здоров'я. Але її важливе значення і відмінність від інших форумів полягало в тому, що вона продемонструвала прихильність всього світового співтовариства ідеям сталого розвитку, розуміння нагальної необхідності прийняття практичних заходів у цьому напрямку, націлила на досягнення реальних результатів по согласованни м міжнародним зобов'язанням. [28,c.211]

Так, в липні 2008 в Каракасі на зустрічі держав Латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС) однією з основних тем порядку денного було питання про формування нової фінансової архітектури регіону. У числі інших починань підняв питання про перерозподіл міжнародних фінансових потоків на користь Півдня. Однак більша їх частина спрямовувалася в Китай, Індію, держави Південно-Східної Азії. Так, приплив прямих іноземних інвестицій в країни Латинської Америки в 2002 склав 32% від загального обсягу таких капіталовкладень в країни. І хоча за п'ять років (до 2007р.) Їх обсяг зріс на 97%, частка регіону в загальному обсязі прямих інвестицій в світі, що розвивається склала менше 25%. За даними експертів ЕКЛАК, прямі іноземні інвестиції в Латинську Америку скоротилися з 184 млрд. дол в 2007 до 89 млрд. дол. У 2008 р.; очікується і подальше скорочення їх припливу на 50% 2009 р. - До 43 млрд . долл.6. [64,c.123]

При обговоренні питання про офіційної допомоги розвитку представники регіону наполягали на тому, щоб "індустріально розвинений Північ" виконував свої зобов'язання щодо виділення 0,7% свого ВВП на такого роду допомогу. Тим часом на ділі тільки п'ять європейських країн виконують це зобов'язання. З 105,3 млрд. дол у вигляді офіційної допомоги розвитку, спрямованої в РK, Латинська Америка отримала тільки 6,9 млрд. дол, або 6,5% вказаної суми. Чи не краще йде справа з зовнішньою заборгованістю країн регіону. Хоча частка останніх у загальному обсязі боргів РС скоротилася з 33% в 2002 до 22% у 2007, платежі з обслуговування зовнішньої заборгованості за цей період зросли з 128 млрд. дол до 135 млрд. долл. [37,c.133]

Слід сказати про те, що країни Латинської Америки неодноразово і в різному міжнародному форматі заявляли про свою зацікавленість в істотній перебудові склалася в XX в. "Нерівноправної і несправедливої", на їхню думку, системи міжнародних економічних і фінансових відносин. Робилися і спроби на ділі змінити цю систему. Так, у 70-ті роки минулого сторіччя ініціатором боротьби РK за Новий міжнародний економічний порядок (НМЕП) виступила Мексика.Широкий резонанс отримало тоді заяву президента Луїса Ечеверрії на XXVI сесії Генеральної Асамблеї ООН жовтня 1971 року. Зауважте на проблему "економічної деколонізації", він назвав збільшення нерівності між багатими і бідними країнами настільки ж серйозною проблемою, як загроза ядерної войни. З Мексикою та її тодішнім лідером була пов'язана розробка такого важливого документа, як "Хартія економічних прав і обов'язків держав", покликана служити юридичною основою НМЕП. Цей документ, що не втратив актуальності й сьогодні, на сесії Генеральної Асамблеї ООН було прийнято переважною більшістю голосів (120 - за, 6 - проти і 10 утрималися). [10,c.33]

Через ряд обставин (розпаду Радянського Союзу і соціалістичного табору загалом, активно підтримували боротьбу країн, що розвиваються за свої національні інтереси, повального звернення багатьох країн периферії світового капіталізму до ідеології неолібералізму та практиці ринкових реформ, падіння престижу Мексики як лідера руху за НМЕП у зв'язку з її вступом до північноамериканський інтеграційний блок НАФТА) рух за перебудову міжнародних економічних відносин на два десятиліття "завмерло" або принаймні послабшав. Його відродження почалося лише наприкінці минулого - початку нинішнього століття, коли чітко позначилися негативні наслідки і ефекти неоліберальної глобалізації: зберігається (якщо не погіршується) асиметрія у розвитку центрів світової економічної системи (США та інші індустріально розвинені держави) і країн периферії, що почастішали фінансово- економічні потрясіння, посилення соціальної диференціації і нерівності в розподілі плодів економічного зростання і доходів у країнах "відстає розвитку".[19,c.14]

У числі основних принципів НМЕП, якими повинні керуватися всі члени міжнародної спільноти, були названі: право кожної держави вільно розпоряджатися своїми природними ресурсами, повагу права кожного народу вибирати соціально-економічну систему і підпорядковувати приватну власність національним інтересам; підпорядкування іноземного капіталу законами країни перебування; скасування дискримінаційної практики відносно експорту країн, більш широке надання фінансових коштів в цілях розвитку на умовах тривалого терміну виплати, низького відсотка і відсутності диктату. [54,c.66]

Bизначилися і нові лідери в русі за перебудову міжнародних економічних і фінансових відносин. Змарнувала свій колишній авторитет Мексика в Латинській Америці змінили "висхідний гігант" Бразилія і "бунтуюча" Венесуела з її орієнтацією на побудову "соціалізму XXI століття".

Нові лідери Латинської Америки - конкуруючі між собою революційно налаштований, експансивний Уго Чавес і врівноважений лівий центрист Лула да Сілва розуміли, що рейтинг їх значимості і ваги в міжнародних справах, можливості їх впливу на вирішення ключових проблем сучасності багато в чому залежать від числа країн, готових підтримати їхні погляди як у самій Латинській Америці, так і за її межами.При цьому у кожного з суперників є свої "козирі" (свого роду "економічні приманки"), які вони використовують у "вербуванні" прихильників в Латинській Америці. "Це суперництво, суть якого можна виразити формулою" нафта або етанол ", втілилося в серії візитів глав обох держав у вересні-жовтні 2007 (У. Чавеса - до Аргентини, Уругвай, Болівію, Еквадор; Лули - у п'ять центральноамериканських і карибських країн), в ході яких кожен їх них прагнув зміцнити свої позиції. Якщо Чавес давав гарантії (на найближчі 100 років!) поставок нафти і газу та багатомільярдних інвестицій в нафто-і газопереробки, то Лула презентував програму виробництва бразильського етанолу, яку підтримував президент США Дж. Буш (США прагнули зменшити залежність від невідновлюваних енергоносіїв) [28,c.133]

Однак, є всі підстави вважати, що в обстановці нинішньої фінансово-економічної кризи, що перервала розвиток латиноамериканських країн, Відсунувши перспективу їх виходу на траєкторію сталого зростання і ускладнила вирішення таких пріоритетних завдань, як ліквідація або скорочення масової убогості і бідності, країни цього регіону та їх нинішні лідери - Бразилія і Венесуела - будуть спільно і активно брати участь в русі за перебудову міжнародних економічних і фінансових відносин, домагатися змін в моделі неоліберальної глобалізації, прирікає їх на нерівноправність у відносинах з розвиненою Північчю і "кульгає" розвиток. Контури їх позиції в цьому питанні вже досить чітко позначилися: це спільна боротьба проти диктату однієї наддержави, що стала епіцентром нинішньої глобальної кризи, за багатополярний світ, за примат закону в міжнародних відносинах, за розширення участі латиноамериканських та інших країн, що розвиваються у вирішенні проблем світового розвитку; це і вимога розвиненим державам Півночі про перерозподіл фінансових ресурсів на користь країн, що страждають від масової бідності, усунення всіх форм обмежень у доступі РK на ринки Півночі, розробка нових правил та механізмів регулювання світової торгівлі з урахуванням інтересів та за участю РK. [45,c.140]

Перші спроби країн півдня Західної півкулі вибудувати власну фінансово-економічну систему були зроблені ще в минулому десятилітті. У грудні 1997 на саміті в бразильському місті Форталеза президенти Аргентини, Бразилії, Уругваю і Парагваю домовилися про координацію фінансової та банківської політики своїх країн і прийняли амбітне рішення про введення - за прикладом Європейського союзу (ЄС) - єдиної валюти (гаучо). Детально розроблений пакет підлягають здійсненню у цьому зв'язку заходів був представлений на розгляд президентів у липні 1998 на зустрічі, що проходила на Вогненнії землі в сусідній Аргентині, і спрямований ними на доопрацювання. Однак сталося непередбачуване: у січні 1999 в Бразилії вибухнула найгостріша економічна криза, яка спонукала тодішнього президента Аргентини К. Менема висловитися за жорстку прив'язку і навіть заміну аргентинського песо американським доларом. Такий оборот подій надовго відклав здійснення планів введення єдиної валюти в Південноамериканському загальному ринку - Меркосур. [11,c.58]

У 2008 р. світова фінансово-економічна криза, труднощі в залученні зовнішніх фінансових ресурсів для цілей розвитку, нестійкість і падіння престижу долара як універсальної валюти знову зробили питання про єдиної регіональної валюти і впровадженні нової форми розрахунків між південноамериканськими країнами надзвичайно актуальним.

З новою ініціативою виступили президенти Бразилії та Аргентини. У вересні 2008 вони домовилися відмовитися від долара у взаємних розрахунках і перейти на систему платежів в торгівлі в національних валютах - реалі і песо. Керівництво ці двох найбільших країн Південного конуса вважає, що цей крок допоможе справі регіональної інтеграції та стимулюватиме економічне зростання. При цьому розрахунок в національних грошових одиницях не є обов'язковим і стосується тільки торгових угод. На думку бразильського лідера, така система розрахунків є "першим кроком по реалізації ідеї регіональної валютної інтеграції ... вона веде до скорочення вартості експортно-імпортних операцій, що особливо важливо для малих і середніх підприємств". Економісти обох країн підрахували, що вартість банківських послуг та інші фінансові витрати у торговельних операціях між Бразилією і Аргентиною можуть скоротитися на 2,5%.

Поки процес іде повільно. Так, згідно з даними Центрального банку Аргентини, за перші сім місяців дії нової системи розрахунків "без посередництва долара" нею скористалися 160 підприємств, провівши 214 операцій. Обсяг угод між Аргентиною і Бразилією з використання системи розрахунків у місцевих валютах склав 122,8 млн. дол, а обсяг взаємної торгівлі з жовтня 2008 р. В квітні 2009 досяг 13,1 млрд. долл.. Це означає, що сума операцій в національних валютах склала поки менше 1% взаємної торгівлі. [20,c.51]

У травні 2009 між центральними банками двох країн було також підписано угоду про валютний обмін (валютний своп - swap de monedas) на суму в 1500 млн. дол Це - суттєве доповнення до прийнятого раніше рішення, його мета - зменшення витрат з конвертації валют за допомогою долара.

Відправним моментом у формуванні власної, незалежної фінансової системи південноамериканських країн стало рішення про створення (у 2007 р.) Банку Півдня (БП, Banco del Sur) як якоїсь комбінації банку розвитку та стабілізаційного фонду. Діяльну участь у цьому прийняв Чавес. Основним аргументом на користь створення БП було бажання самостійно розпоряджатися "своїми" ресурсами, створювати "свої" фонди і мати "свій" Центробанк. [22,c.285]

Першими, хто підтримав ідею створення такого банку, були президенти Аргентини Нестор Кіршнер (2003 - 2007 рр..) І Болівії Ево Моралес. Подібна схема певною мірою дублювала вже існуючі Андську корпорацію розвитку та Латиноамериканський резервний фонд. Однак у пропозиції венесуельського президента простежувався дещо інший підхід: спочатку використовувати резерви Венесуели (а потім і інших держав ЛА) для фінансування найбільш важливих об'єктів інфраструктури в економічній і соціальній сферах країн - членів Союзу південноамериканських націй (UNASUR). У БЮ Венесуела була готова відраховувати 10% від накопичених нею резервів в 40 млрд. дол, що складає 4 млрд. дол, хоча і небагато, але це був би перший крок. У грудні 2007 президенти Аргентини, Бразилії, Болівії, Венесуели, Еквадору, Уругваю і Парагваю офіційно оголосили про заснування БЮ з початковим статутним капіталом у 7 млрд. дол Зазначимо, що цю ініціативу не підтримали Перу і Колумбія, Чилі ж обмежилася роллю спостерігача .Із семи країн - засновників банку на три (Бразилію, Аргентину, Венесуелу) припадає близько 70% ВВП і сумарного обсягу торгівлі регіону. На ділі, однак, реалізація ідеї створення банку зіткнулася з низкою проблем: позначилися деякі розбіжності політичного плану ("асиметрична гра сторін"), а також технічні та організаційні труднощі (визначення структури кредитного портфеля, вибір пріоритетних проектів, порядок внесків в капітал банку, форма управління та ін.) Все це стримує розгортання операцій банку. [33,c.211]

У ході останньої зустрічі (вересень 2009) міністри фінансів обговорили також статут банку. Його початковий капітал склав 2 млрд. дол, з яких 85% належать Венесуелі, інші 15% - Кубі, Болівії та Нікарагуа. У наміри венесуельського президента входить також зміцнення національних грошових систем, вдосконалення порядку розрахунків та кредитування у взаємній торгівлі, підготовка переходу до єдиної регіональної валюти. У цих цілях засновуються нові органи, наприклад, такі, як Валютний рада, Палата взаємних розрахунків, спільний Резервний форд.

Слідом за країнами Меркосур - Аргентиною і Бразилією - рішення відмовитися від долара і ввести свою грошову одиницю було прийнято також членами <АЛБА>. У квітні 2009 глави держав Боліварійской ініціативи підписали у венесуельському місті Кумана рамкову угоду про введення умовної грошової одиниці - сукре - у взаєморозрахунках з торговельних операцій і при реалізації проектів економічного співробітництва, ввести в обіг яку планується з січня 2010 Спочатку сукре функціонуватиме як електронна валюта, однак, якщо її введення себе виправдає, вона стане реальною (повноцінної) грошовою одиницею і, як очікує президент Еквадору, економіст за освітою і досвідом роботи, може навіть перетворитися на єдину валюту для всієї Латинської Амерікі20. Як приклад була взята європейська валюта євро, яка у 1999 р. Використовувалася тільки в безготівкових розрахунках, а через три роки почався випуск готівкових грошей - банкнот і монет. [64,c.330]

Зміщення у інституційно-Політичній надбудові - кроки у Бік створення конфедерації (про що у свій час, як відомо, мріяв Симон Болівар). Новим свідченням тому служить підписання 12 главами держав і урядів південноамериканських країн (у їх числі такі великі, як Аргентина, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Перу, Чилі) Установчого договору про перетворення Південноамериканського співтовариства в Союз південноамериканських націй - UNASUR (травень 2008, місто Бразиліа). На цій зустрічі її високопоставлені учасники підтвердили свій намір створити єдиний простір, інтегроване в політичному, економічному, соціальному і культурному плані. Висловили переконання в тому, що інтеграція і союз країн Південної Америки необхідні для досягнення прогресу в справі сталого розвитку і підвищення добробуту своїх народів, для вирішення таких гнітючих регіон проблем, як бідність, соціальна виключеність, соціальна нерівність. У міжнародному плані, вважають президенти, інтеграція повинна стати важливим кроком на шляху будівництва багатополюсного, збалансованого та справедливого миру. Чи можна в світі таких фактів всерйоз говорити про нібито пануючі у країнах Південної Америки непримиренні розбіжності, про різні цілі їх ліворадикальних і лівоцентристських лідерів? Представляється, що підстав для таких тверджень немає. [36,c.69]

Отже за Нового економічного порядку розвиваючися країни Латноамериканського регіону добилися значних результатів у відносинах всередині регіону, про що свідчать створення власного «Банку Півдня», підписання договору про співробітництво UNASUR, за яким країни найбільші країни регіону приходять до спільних рішень для боротьби зі спільними проблемами, які так довго нависали над регіоном. За умови сталого розвитку відносин у середині регіону країни Латиноамериканського регіону можуть стати одним із найпотужніших союзів на міжнародній арені. [12,c.121]

1.3 Вплив світової фінансової кризи на економіку країн Латинської Америки


У середіні 2008 Світову фінансову систему охопіла кризу ліквідності, що зародитися ла ся в сполучення Штатах и боляче вдарили (внаслідок глобалізації) по десятках країн на всех континентах, у тому чіслі в Латінській Амеріці. За оцінкою експертів МВФ, сітуацію, що склалось - Критичні перевантаження на копійчану ринках - можна Було порівняті з всесвітньої депресією качану 1930-х років. У Латінській Амеріці світова криза дала про себе знати самперед помітнім зниженя темпів економічного розвітку: з 5,7% у 2007 до 4,2. У 2008 р. и -2,5% у 2009 р .. «Як и в інших регіонах світу, - зазначили ЕКСПЕРТ Фонду, - у латіноамеріканському регіоні економіка зіткнулася з комбінацією низки негативних факторів: зниженя актівності, більш складаними зовнішніми умовами і все ще високою інфляцією».

Початкові перебої на копійчаних ринках США и Деякия інших держав, що з'явилися Вже в середіні 2007, були спрійняті в странах ЛАКБ підкреслено індіферентно. «Латинська Америка дізналася про ці труднощі з газет. Роком пізніше, коли хвиля Банкрутства охопіла Уолл-стріт и звалівся банк Леман Бразерс, регіон продовжував ставитися до цього зі зневагою, оскількі криза прямо них не торкалася «, - писав відомій аналітик Дієго Кабот. Подібно російській владі, латіноамеріканські керівнікі говорили про свої країни як про «острови спокою та стабільності» у бурхливому океані міжнародніх потрясінь. Пріймаючі на качану жовтня 2008 бельгійського принца Філіпа, Який Прибув у Буенос-Айрес з представником ділового кола, Аргентинський президент Крістіна Фернандес де Кіршнер характеризувала Аргентину як надійний притулок для бізнесу та зазначала міцність національної моделі розвітку, що дозволяло країні успішно протистояти зовнішнім кризовим ефектам. [56,c.65]

Однак ситуація в економіках латіноамеріканськіх країн ставала все більш складаною. Спочатку криза матеріалізувався обвалом фондових рінків. 29 вересня 2008 індекс «Мерваль» біржі Буенос-Айреса, що фіксує курси акцій найбільшіх Аргентинський компаний, впавши на 8,68%, що стало найглібшім падінням за Шість з половиною років - з 11 лютого 2002, и закріпівся на позначці 1545 пунктів (ще в лютому 2008 цею Показник знаходівся на Рівні прежде 2000). За наявних свідченнямі, Біржові брокери до последнего моменту сподіваліся, що глобальні негаразди обійдуть Аргентину стороною. Альо, як писала газета «Насьон», «Ця Ілюзія віпарувалася, коли ставиш всесвітній фінансовий колапс». Жовтень 2008 ставши біля ПОВНЕ розумінні слова «чорним» місяцем для біржі Буенос-Айреса. Акції 10 провідніх компаний («блакитні фішки») порівняно з квітнем того ж року знецініліся на астрономічну суму в 70 млрд песо, в ряді віпадків ВТРАТИ становили до 50% корпоратівної капіталізації. Падіння акцій на столічній біржі (головної фондового майданчика країни) стало сигналом згортання ділової актівності. [31,c.133]

Аргентина не стала винятком. «Ефект Мусону» ("monsoon affect"), або стрімке знецінення акцій, поширилося практично на весь регіон. У другій половіні 2008р. Бразильський біржовій індекс «Бовеспа» впав на 49%, мексиканський фондовий ринок просів на 29%, колумбійській - на 25, а чілійській - на 23%. Це Падіння Було глибшим, ніж у розвинення странах, хоча й не йшлось ні в яке порівняння з російськім чотириразовим скороченням біржової капіталізації. Стало зрозуміло, що економіки країн, що розвиваються не володіють імунітетом від кризових явищ, що виникли в центрах капіталістічної системи. Тим самим було поставлено під питання вже стало модним теорія декаплінг - Зростаючої господарської та фінансової незалежності периферії від центру. Сумнівів Дода и зниженя курсів національніх валют по відношенню до долара США, Яке у вказаною період склалось від 14% в Аргентині до 45% у Бразилії. [27,c.236]

Напередодні 2009 негатівні наслідки світового «фінансового землетрусу» (за висловом преси) перекинувся на реальні сектори латіноамеріканської економікі. Національні ринкі Припинили зростання й завмерли в очікуванні розвітку подій у найбільшіх партнерів ЛАКБ: США, Японії та Євросоюзу. Для семи найбільшіх економік регіону (так звані ЛАКБ-7: Аргентина, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Перу и Чилі, на частку яких припадає 91% регіонального ВВП) умови зовнішньої торговли в період з липня по груеднь 2008 погіршіліся на 25% . У результаті в квітні 2009 зовнішньоторговельній оборот регіону знизився на 31,8% (експорт - на 29,2% и імпорт - на 34,6%) у порівнянні з тим же місяцем роком раніше.

У Латінській Амеріці криза торкнулася Головних Локомотивів індустрії: металургію, машинобудування, хімічну, електротехнічну та текстильними промисловість, автомобілебудування и виробництво запасних частин и компонентів. Зрозуміло, що не всі держави були зачеплені кризою в рівному ступені. У чіслі найбільш постраждалих опинилися Мексика і країни Центральної Америки и Карибського басейну, в максимальному Ступені залежні від північноамеріканськіх рінків (Наприклад, 80% мексиканського експорту направляється в США і Канаду). «Економічна рецесія в сполучення Штатах знизила актівність на експортних платформах, розташованих в субрегіоні (Центральна Америка и Карибський басейн.) і створеня для постачання північноамеріканського ринку «, - констатували есперт еклак. [65,c.347]

В умовах кризи відбулося стіск міжнародного кредиту (International credit crunch). Це особливо відчулося на корпоративному Рівні, що додало проблем латиноамериканському бізнесу та зажадало від влади вишукувати додаткові фінансові ресурси для підтримки підприємців, насамперед - у реальному секторі. Крім того, через зниження глобальної ділової актівності Дещо зменшено Грошові перекази в ЛАКБ трудових мігрантів. Зокрема, для Мексики 2009 р. Таке СКОРОЧЕННЯ склалось 13,4%, а в цілому по світу, що розвівається переклади скороти з 338 млрд дол. У 2008 р. до 317 млрд 2009 р., Або на 6%.

Агреговано оцінюючі соціально-економічну сітуацію в регіоні, есперт еклак вказало на такі наслідки кризи, як скорочення виробництва в реальному секторі, Падіння обсягів зовнішньої торговлі, виявлення бюджетного дефіціту, зростання безробіття та бідності. Зокрема, кількість бідніх знов виросло - з 180 до 189 млн осіб (до 34,1% населення), в тому чіслі мешкають серед зліднях, - з 71 до 76 млн, або до 13,7% сукупного населення країн ЛАКБ. [58,c.223]

Світові потрясіння змусили правлячі кола проаналізуваті сітуацію, що склалась під кутом зору домінуючіх трендів глобального розвитку. Латиноамериканські політики, писала преса, «прієдналіся до хору світовіх лідерів, Які з жалем говорили про глобальні ЕФЕКТ невдалої Економічної політики сполучення Штатів». К. Фернандес де Кіршнер, віступаючі в ООН, зазначіла, що ЯКЩО попередні кризи, стрясалісь міжнародну економіку в 1995-1999 рр .. (мексиканські, азіатська, російська, бразильський), зароджуваліся в странах, що розвіваються (на ринках, що формуються), звідсі їх назви - «ефект текілі», «ефект рису», «ефект Горілки», «ефект кайпіріньї», то тепер спусковим гачок кризи спрацював в цітаделі капіталізму, сполучення Штатах Америки. Це давало прівід назваті его глобальні Наслідки «ефект джазу». На думку глави Аргентинського уряду, нинішня криза зайвий раз підтвердила неспроможність неоліберальніх концепцій знизити роль держави в економічному жітті. Маючі на увазі «Пожежні заходи» Вашингтона з порятунку американской фінансової системи, К. Фернандес де Кіршнер підкресліла, що дирижизм и інтервенціоналізм парадоксальним чином відроділіся в Країні, «Звідки нас запевнялі в непотрібності держави». Як писав журнал «Нотісіас», «фінансова криза перетворів Уолл-стріт у цвинтарі догматичних ідеологій «. Можна навести також думку Аргентинського історика та економіста Маріо Рапопорта, Який зауважив: «ліберальний північноамеріканській капіталізм трансформувався (Який парадокс!) У державному капіталізмі в стилі колишнього СРСР». Від себе додамо, що серія Банкрутства і спіраль дефолтів в амеріканській економіці в очах латіноамеріканців поставили под сумнів роль США як глобальної фінансової та господарського стабілізатора и регулятора.

Розбіраючі причини Нової кризи, латіноамеріканські ідеологі в якості сутнісної характеристики відзначили її «чисто Грошова» підгрунтя, відірваність фінансового сектора від реальної економіка. У цьом смороді угледіли «порушення логіки капіталістичного розвитку», яке складається у виробництві матеріальніх та духовних цінностей з метою їхнього продажу та отримання грошей, а не у відтворенні самих грошей як таких. [2,c.250]

Криза 2008-2009 рр. На відміну від колишніх, була зустрінута в ЛАКБ, що називається, у всеозброєнні. Демонстрацією регіонального оптимізму стала участь президентів Мексики і Колумбії у Всесвітньому економічному форумі в Давосі в січні 2009 на превеликий подив учасників зустрічі (вона почалася зі слів модератора: «Коли у США застуда, у решти країн континенту запалення легенів»), лідери цих країн стверджували, що Латинська Америка дістала уроки з колишніх кризових потрясінь і значно зміцнила свої господарські та фінансові інститути. На їхню думку, набутий досвід, накопичені ресурси та проведені структурні реформи повинні були дозволити латиноамериканцям порівняно швидко вийти з рецесії. [8,c.160]

У практичному плані у відповідь на удари глобальної кризи латиноамериканські країни прийняли безпрецедентні в їхній історії пакети антикризових заходів, макроекономічний зміст яких відповідав генеральній лінії господарської політики провідних держав регіону. Головним було: збільшення державних інвестицій; підтримка реального сектора; податкове стимулювання інвестиційного та інноваційного процесів; «підігрів» споживчого попиту; заохочення експорту і захист місцевих товаровиробників; зовнішньополітичні дії, спрямовані на просування торговельно-економічних інтересів країн ЛАКБ. У цілому мова йшла про рішення антициклічного характеру.

Розглянемо основні блоки антикризових заходів, прийнятих в регіоні.

. Грошово-фінансова політика (головна мета - надати економіці додаткову ліквідність і підтримати фінансову систему):

Зниження облікової ставки центральних банків. Найбільш яскравий приклад - Чилі, де ставка була знижена з 8,25 до 2,25%;

Відкриття нових ліній короткострокового кредитування фінансових установ;

Розширення операцій репо (Продаж цінних паперів певного достоїнства з зобов'язанням їх зворотного викупу за обумовленою ціною);

Надання позик ЦБ місцевим компаніям реального сектора для рефінансування їх зовнішньої заборгованості. ЦБ Бразилії, зокрема, виділив 36 млрд дол на допомогу 4000 підприємств;

Проведення переговорів про нові кредити з міжнародними фінансовими організаціями і банками: Світовий банк, МВФ, МАБР, Андская корпорація розвитку.

. Фіскальна політика (завдання - підтримати виробничий і споживчий попит):

Зниження окремих податків (зокрема, на експорт) і соціальних виплат з боку роботодавців;

Надання податкових пільг промисловим компаніям при придбанні нових засобів виробництва;

Кредитування купівлі споживчих товарів тривалого користування (автомобілі, побутова електротехніка і т.д.);

Розширення іпотечного кредитування («м'які» кредити під порівняно низькі відсотки і на тривалий термін);

Скорочення державних непродуктивних витрат.

. Політика у сфері зовнішньої торгівлі та обмінного курсу валют (мета - підвищити рівень конкурентоспроможності та стимулювати експорт):

Зниження обмінного курсу національних грошових одиниць стосовно основних світових валют;

Прийняття різних протекціоністських заходів, що захищають місцевих виробників «чутливих товарів» (як правило: текстиль, взуття, побутова техніка, металовироби, транспортні засоби);

Укладання угод про валютні свопи, дозволяють оплачувати імпортовані товари національною валютою (наприклад, Мексика - США, Бразилія - Китай, Аргентина - Китай і т.д.);

. Виробничо-галузева політика (завдання - модернізувати структуру національної економіки):

Істотне розширення обсягів громадських робіт, фінансованих державою, насамперед - у житловому і дорожньому будівництві. Наприклад, Банк розвитку Бразилії виділив 75 млрд дол на кредити будівельним компаніям;

Здійснення комплексу заходів підтримки ключових галузей економіки: сільське господарство (Аргентина і Бразилія), нафтова промисловість (Бразилія і Мексика), автомобілебудування (Аргентина, Бразилія, Колумбія, Мексика), гірський видобуток (Чилі) і т. д.;

Посилення допомоги малому та середньому підприємництву: субсидовані кредити, прямі державні закупівлі продукції, сприяння зовнішньоторговельної діяльності. Наприклад, Мексика вирішила витратити на ці цілі в 2009 - 2012 рр.. понад 19 млрд дол, а Венесуела і Колумбія створили спільний фонд у розмірі 200 млн дол для адресної підтримки мікро-та малих підприємств.

. Політика в області соціальних і трудових відносин (мета - пом'якшити наслідки кризи для населення і загальмувати зростання безробіття):

Прийняття заходів щодо збереження зайнятості і скорочення неформального сектора економіки, що досягає в окремих країнах ЛАКБ 40% ВВП (ослаблення податкового навантаження на підприємців, фіскальне заохочення виходу працюючих за наймом з «чорних» і «сірих» зон);

Продовження політики підвищення заробітних плат і пенсій (незважаючи на кризу, спостерігалося в багатьох країнах регіону. Крім того, у ряді випадків пенсіонерам виплачувалися одноразові допомоги);

Збільшення посібників з безробіття (в Аргентині - з 105 до 210 дол на місяць) і виплат субсидій молодим (у Чилі - у віці 18-24 років) низькооплачуваним працівникам;

Збільшення фінансування національних систем підготовки кадрів. Наприклад, в Колумбії служба професійного навчання удвічі (на 250 тис.) збільшила число місць у своїх установах для молоді 16-26 років. У Перу була запущена спеціальна програма перепідготовки безробітних, в Мексиці прийняли програму надання тимчасових робочих місць і т. д.;

Виділення додаткових фінансових ресурсів на розвиток закладів освіти та охорони здоров'я.

У сфері міжнародних зв'язків антикризові зусилля держав ЛАКБ були спрямовані на: а) зміцнення регіонального фінансово-економічного співробітництва, б) зміна механізму функціонування МВФ (використовуючи участь у роботі «великої двадцятки» Аргентини, Бразилії і Мексики), в) поліпшення відносин з США у світлі політики уряду Б . Обами; г) пошук нових зарубіжних партнерів - зокрема, активізація взаємодії з позарегіональними членами групи БРІК (Росія, Індія, Китай).Латиноамериканські країни підтримали рішення про збільшення капіталізації Світового банку, що дозволило істотно наростити обсяги фінансової допомоги регіону: з 5 млрд дол у 2007 до 15 млрд 2009 р. [60,c.78]

Свідченням інтенсифікації контактів з іншими висхідними країнами в багатосторонньому форматі стала взаємодія Аргентини, Бразилії і Мексики з Росією, Індією і Китаєм в рамках «великої двадцятки». Це було особливо важливо, оскільки на нарадах «двадцятки» вироблялися колективні антикризові заходи і формувалися контури майбутнього фінансово-економічного світового устрою. Зокрема, латиноамериканські та інші держави, що розвиваються домоглися значного конкретного рішення: перетворення Форуму фінансової стабільності в Рада фінансової стабільності та включення до нього розвиваються країн-членів «великої двадцятки». Як зазначалося в спеціальному комюніке, Рада покликана сприяти стабілізації глобальної фінансової системи і займатися розробкою правил наднаціонального фінансового регулювання і нагляду. Крім того, було прийнято рішення про перерозподіл квот у МВФ і Світовому банку на користь держав, що розвиваються. Це - серйозне зрушення в напрямку підвищення їх ролі і впливу в світовій економіці. [51,c.223]

Реалізація антикризових програм, прийнятих в країнах ЛАКБ, неабиякою мірою сприяла тому, що наслідки глобальних потрясінь були демпфовані, а економіки регіону хоч і зазнали відчутних втрат, але в цілому вистояли і зберегли значний потенціал відновлення та зростання. Вже в серпні 2009 нобелівський лауреат з економіки Пол Кругман висловив думку, що Латинська Америка добре підготовлена ??до того, щоб протистояти кризі, і подолає її раніше, ніж індустріально розвинені держави. Наприкінці вересня 2009 Аугусто де ла Торі (головний економіст Світового банку з проблем ЛАКБ) заявив, що регіон в цілому продемонстрував ознаки виходу з кризи. На думку експерта, першими відновлять економічне зростання Аргентина, Бразилія та Чилі, слідом за ними - Колумбія, Перу і Домініканська Республіка, а потім і інші країни. Навіть Мексика, де кризові явища досягли максимальної глибини, може показати в 2010 відчутний приріст ВВП. «Латинська Америка, - підкреслив А. де ла Торе, - не зазнала системного збитку і знаходиться в сприятливій для швидкого відновлення макроекономічної ситуації ...». Аналогічну оцінку дали і фахівці МВФ, які в огляді стану світової економіки в жовтні 2009 відзначили: «Регіон Латинської Америки і Карибського басейну демонструє ознаки стабілізації і відновлення». [21,c.5]

Підсумки: Країни Латиноамериканского регіону переживши не одну важку кризу винесли певні уроки та зробили де-які висновки, які допомогли їм впоратися зі світової кризою 2008-2009 значно швидше та ефективніше, ніж багатьом розвиненим країнам світу. Це знов таки каже про значне зміцнення як економічної так і політичної сили країн регіону.

2.Нові індустріальні країни Латиноамериканського регіону


.1 Бразилія і BRIChS (вихідна країна гігант)


Бразилія займає на міжнародній арені особливе місце. Ця «країна-континент» за своїми людськими та природним ресурсам, за рівнем і темпами розвитку економіки, науки і техніки, за «питомою вагою» у регіональних та глобальних справах постає в якості однієї з провідних держав нової світової системи, що складається в XXI столітті.

Але акцентована спрямованість Бразилії у світовий торгово-економічний і політичний простір - порівняно недавній феномен, що дав про себе знати в результаті глибоких внутрішніх трансформацій і зрушень, що відбулися в останні два десятиліття. Саме господарські та політичні зміни, що забезпечили підйом і модернізацію країни, зробили можливим її активну участь у створенні сучасної архітектури міжнародних економічних і фінансових відносин. Бразилія, яку ще недавно називали «сплячим гігантом», «прокинулася» у геоекономічному і геополітичному сенсі. Про це свідчить багато що: її позиція щодо ключових проблем світової політики, міцне лідерство в Латинській Америці, участь у роботі Великої двадцятки, підключення до зустрічей Вісімки, все більш широка взаємодія з іншими «висхідними гігантами» в рамках групи БРІК (Бразилія, Росія, Індія , Китай).

Особливо вагомих успіхів країна досягла в 2003-2010 рр.. - У період президентства Луїса Інасіо Лули да Сілви (Лули). Президент стверджує, що до 2020 Бразилія стане, як мінімум, п'ятою економікою світу. Тим самим визначено вектор і поставлені орієнтири подальшого сходження бразильської держави. [23,c.334]

Таблиця 1. Зміна обсягу ВВП,%

Країни200620072008200920102011Світ у цілому3,64,94,55,15,23,0Розвинені країни1,93,22,63,02,70,6США2,53,63,12,72,10,4Зона євро0,82,21,72,92,70,7Японія1,42,71,92,02,3-0,7Країни, що розвиваються6,27,57,17,98,36,0Латинська Америка та Карибський басейн2,26,04,75,75,74,2Аргентина8,89,09,28,58,76,8Бразилія1,15,73,24,05,75,1Венесуела-7,818,310,310,38,44,8Колумбія4,64,75,76,97,52,5Мексика1,74,03,25,13,31,3Перу4,05,06, 87,78,99,8Чилі4,06,05,64,64,73,2

Вихід Бразилії на старт нинішнього, якісно нового етапу розвитку не був швидким і простим. Її більш ніж 500-річна історична траєкторія (країна була відкрита 23 квітня 1500) рясніла суспільними катаклізмами та економічними провалами, в результаті чого в країні до кінця XX століття склалася вкрай складна ситуація, що характеризувалася глибокими господарськими дисбалансами, крайнім соціальною нерівністю, масової бідністю , тотальною корупцією, політичною нестабільністю (парадигмальний приклад - імпічмент, винесений президенту Фернандо Коллора в 1992 р.). Але на тлі внутрішніх негараздів і драматичних подій чітко почали проступати контури нинішнього модернізаційного проекту, реалізація якого порівняно швидко принесла відчутні позитивні плоди.

Сьогоднішні економічні успіхи Бразилії - результат переходу до моделі відкритої економіки, структурних реформ, що проводяться з початку 1990-х рр.. і забезпечили модернізацію всього господарського механізму. У рамках реалізації «Плану Реал» (з 1994 р.) Та інших макроекономічних рішень стратегічного характеру національна економіка не тільки позбулася таких «родимих ??плям», як неконтрольована інфляція, а й набула нових масштабів і якість[68,c.211]

Виділимо основні структурні зрушення, що мали місце в останні два десятиліття і сформували сучасний вигляд бразильської економіки.

Стрижнем економічної трансформації стала приватизація більшості низькоефективних державних підприємств. У 1997-2000 рр.. Бразилія посіла перше місце у світі за сумою доходів, отриманих від передачі держвласності в приватні руки. Тільки приватизація телефонної компанії «Телебраз» принесла в казну 19 млрд дол - це стало наймасштабнішим актом приватизації в Латинської Америки і третім у світі.

Відчутно зросла роль ряду передових галузей обробної промисловості, що стало результатом урядової політики, що визначила і підтримала стратегічні напрямки розвитку: виробництво інвестиційних товарів, медикаментів, напівпровідників і програмного забезпечення. Особлива увага приділялася підвищенню технологічної культури виробництва. У результаті до кінця першого десятиліття нинішнього століття за рахунок місцевого виробництва забезпечувалося 90% попиту на промислові вироби, у тому числі понад 80% - на машини й устаткування. З високотехнологічних галузей стрімко зросла авіабудування. Компанія «Ембраєр» (Embraer) стала третім у світі виробником літальних апаратів, поступаючись тільки концернам «Боїнг» і «Ейрбас». [41,c.55]

Значну вагу привернула добувна промисловість. Країна є першим у світі виробником залізної руди, другим - марганцю і танталу і фактичним монополістом з ніобію (понад 95% світового виробництва), входить в першу п'ятірку з видобутку бокситів, олова, літію, магнію. Лідер галузі - компанія КВРД (CVRD), на частку якої припадає до третини загального обсягу гірської видобутку. КВРД - найбільша в світі залізорудна компанія і другий за значенням виробник марганцю та феросплавів. У 2006 КВРД потужно виступила в якості інвестора і майже за 18 млрд дол придбала велику канадську фірму «Кенеда Майнінг».

Традиційно слабкою ланкою національної економіки був енергетичний сектор. Вирішення цієї проблеми знайдено шляхом диверсифікації енергоносіїв та розширення сировинної бази енергетики. Ключову роль покликано зіграти освоєння нових родовищ нафти, насамперед - на континентальному шельфі. Бразилія стала рекордсменом по глибоководному бурінню і веде видобуток на глибині до 3 тис. метрів. За заявою Лули, в 2007-2009 рр.. в Бразилії (головним чином на континентальному шельфі) були виявлені нафтові запаси, оцінювані в 50 млрд барелів. Завдяки їх освоєння країна може в найближчому майбутньому стати одним зі світових енергохабов, великим виробником і експортером вуглеводнів. Лідер галузі, державна компанія «Петробраз» (Petrobras), вже зараз входить до числа найбільших бізнес-структур світу. 2009 р. Ринкова капіталізація бразильського гіганта досягла 200 млрд дол - третє місце в глобальній табелі про ранги після Exxon і Газпрому. [15,c.24]

Козирна карта і унікальний ресурс бразильської економіки - високорозвинений і диверсифікований агропромисловий комплекс (АПК). Починаючи з 1991, коли відбулася лібералізація цін на основні сільськогосподарські товари, аграрне виробництво зростає високими і стійкими темпами

Слід зазначити, що уряд Лули прийняло цілий комплекс заходів державної підтримки та стимулювання АПК, в тому числі - програму сільськогосподарського кредитування на пільгових умовах, розміри якого перевищували 10 млрд дол на рік. Результати не забарилися. Особливі успіхи були досягнуті у вирощуванні сої («зеленого золота»), збір якої за останні два десятиліття виріс у чотири рази. За цим показником Бразилія займає друге місце в світі, «наступаючи на п'яти» США. Не менш вражаючі результати досягнуті в птахівництві, виробництві яловичини, цитрусових і ряду інших товарів. Сьогодні країна на 92% покриває свої продовольчі потреби за рахунок внутрішнього виробництва, і ця частка має тенденцію до подальшого зростання. Бразилія вийшла в перший ряд світових виробників і експортерів продовольства, стала одним з гарантів глобальної продовольчої безпеки. [30,c.10]

Свідченням успіхів країни в розвитку інновацій стало формування в рамках АПК нової перспективної галузі, яку можна назвати енергетичним сектором сільського господарства. Йдеться про радикальне розвороті в енергетичній стратегії, який почався в 2007 у зв'язку з прийняттям «етаноловою програми». Вже сьогодні Бразилія є провідним світовим виробником біопалива (на основі цукрового очерету) - одного з небагатьох рентабельних поновлюваних джерел енергії. «Етаноловий програма» сприяє розвитку технічного співробітництва з іншими країнами-лідерами інноваційної економіки (США, Індія) і створює для бразильських експортерів нові ємні ринки збуту.

Важливе місце в макроекономічній стратегії модернізації відводиться Національному банку економічного і соціального розвитку (BNDES), найбільшому державному кредитній установі з активами понад 220 млрд дол Створений у 1952, BNDES перетворився на потужний інструмент господарського розвитку країни, найважливіше джерело фінансування не тільки великих компаній реального сектора, але і підприємств малого і середнього бізнесу, а також мно гочісленних бразильських експортерів . 2009 р. (У розпал світової кризи) BNDES надав кредити на суму 74 млрд дол і зіграв помітну роль у пом'якшенні наслідків рецесії, допоміг «вижити» тисячам місцевих товаровиробників. [24,c.364]

В цілому, завдяки накопиченому промисловому і сільськогосподарському потенціалу та ефективної антикризової політики влади, бразильська економіка порівняно легко перенесла кризові випробування (ВВП 2009 р. Навіть трохи зріс - на 0,3%) і знову вийшла на траєкторію зростання.

Важливою рисою перебудови бразильської економіки стало помітно зросле значення зовнішньої торгівлі в національній стратегії розвитку. Оскільки ліберальні господарські реформи 1990-х років за часом збіглися з апогеєм процесу глобалізації, країна опинилася залученою у вир міжнародних торгово-економічних обмінів і була змушена пристосовуватися до жорстких вимог глобального ринку. Це означало, в першу чергу, проведення осмисленої і ефективної політики заохочення експорту для компенсації неминучого (в умовах відкритої економіки) зростання імпортних закупівель. Дані свідчать, що в 1991-2008 рр.. динаміка зовнішньої торгівлі значно випереджала приріст ВВП. У цей період зовнішньоторговельний оборот виріс в 6,2 рази, а експорт - у 6,3 рази [8,c.28]


Рис 1.Прогноз розвитку розвинених країн


Уряд Лули проголосило зростання зовнішньої торгівлі одним із стратегічних пріоритетів своєї макроекономічної політики. Влада значно скоротили явно надмірну кількість нормативів, що регулюють експортну діяльність, спростили процедури оформлення торгових операцій. Чималу роль у нарощуванні експорту зіграла комплексна система підтримки експортерів, в якій можна виділити три головних напрямки:

полегшення доступу до джерел фінансування. Державні програми кредитування здійснюються через Банк Бразилії та BNDES, які надають допомогу більшості експортерів, але в першу чергу - виробникам нових і нетрадиційних товарів;

зниження податкового тягаря. У країні діють спеціальні податкові і митні режими (порядку 20), стимулюючі експортну діяльність. Національні експортери і компанії, які надають їм послуги на зовнішніх ринках, або звільняються від сплати мит, зборів та податків, або отримують компенсації;

організаційно-інформаційна підтримка. Вона здійснюється в рамках спеціальних програм, реалізованих різними міністерствами, Зовнішньоторговельній палатою, Федеральним агентством з просування експорту, Бразильської службою підтримки малих і середніх підприємств та іншими відомствами.

У 2004 р. Була прийнята Спеціальна експортна програма, яка поставила метою довести обсяг експорту до 100 млрд дол в 2006 р.. Чи була ця задача була перевиконана вже в 2005 (див. табл. 3). Але справа не тільки в кількісному зростанні. Цілеспрямована політика стимулювання експортних поставок сприяла корінних змін в їх структурі. Бразилія перестала бути країною, що продає переважно сировинні товари. Хоча багато видів традиційної продукції (кава, залізна руда та ін) продовжують фігурувати в списку важливих статей національного експорту, головну роль у ньому стали грати готові промислові вироби і напівфабрикати, на частку яких припадає близько 65-70% сукупного вивезення. При цьому на продукцію високого і середнього ступеня технологічності. У 2008 р. довелося 45,7% загального обсягу експорту[40,c.115]

Знакові зміни відбулися і в географії зовнішньоекономічних зв'язків Бразилії. Поряд з традиційними торговими партнерами (Євросоюз, США, МЕРКОСУР) на бразильському ринку з'явилися нові сильні гравці. У першу чергу звертає на себе увагу Китай, який перетворився у другого після США постачальника товарів до Бразилії і третього за значимістю покупця бразильської продукції. Досить сказати, що в період 2002-2008 рр.. імпорт з КНР зріс майже в 13 разів - з 1554 до 20040 млн доларів. Причому відносини з Китаєм вийшли за рамки зовнішньої торгівлі та охопили інвестиційне співробітництво, в тому числі у високотехнологічних областях. З 2003 на основі спільного підприємства розпочато виробництво китайських модифікацій літаків «Ембраєр». У рамках двосторонньої космічної програми китайськими ракетами на орбіту регулярно виводяться бразильські супутники. [31,c.20]

Проводячи політику географічної диверсифікації товарних потоків, уряд Лули розширило зв'язку з державами Африки і Близького Сходу, спеціальну увагу приділило співпраці з такими володіють високим економічним потенціалом країнами, як Індія, Росія і ПАР. В результаті Бразилія на очах перетворюється на глобального трейдера, який посів свою нішу в світовій торгівлі.

Зросла економічна міць дозволила Бразилії виступити на регіональній і світовій арені з більш сильних позицій, чітко заявити претензії на вагому роль у глобальних справах. Зараз з повною підставою можна говорити про нові геоекономічних і геополітичних параметрах міжнародного позиціонування бразильської держави.

Одна з ключових геополітичних завдань Бразилії - згуртування південноамериканських держав, поглиблення двосторонніх відносин з сусідніми країнами і формування ефективних регіональних інститутів, здатних підсилити доцентрові тенденції, надати нового імпульсу інтеграційним процесам і підвищити вплив Латинської Америки на світовій арені. Лула орієнтував Ітамараті (бразильське міністерство закордонних справ) та інші державні установи на реалізацію конкретних проектів латиноамериканського співробітництва та досягнення ясних і відчутних результатів. За найактивнішої участі бразильської дипломатії в останні роки вдалося: [62,c.224]

· Підняти бразильсько-аргентинське взаємодія до рівня стратегічного партнерства, яке виражається в постійних політичних консультаціях, швидко зростаючих торговельно-економічних обмінах, міжгалузевої та внутрішньокорпоративної виробничої кооперації, розширюється науково-технічне співробітництво, координації позицій у міжнародних організаціях і т.д. Вісь Бразиліа - Буенос-Айрес стала несучої опорою субрегіональної інтеграційного угруповання МЕРКОСУР і всього процесу латиноамериканського зближення. Як неодноразово заявляв міністр закордонних справ Бразилії Селсо Аморім, інтеграція з Аргентиною «є абсолютним пріоритетом»;

Спільно з Аргентиною, Болівією, Венесуелою, Парагваєм, Уругваєм та Еквадором заснувати Банк Півдня (Грудень 2007 р.), Покликаний стати незалежною регіональної фінансовою структурою, свого роду південноамериканським банком розвитку. Мова, по суті, йде про зміцнення фінансової суверенності Латинської Америки, що особливо актуально у світлі глобальної кризи 2008-2009 рр..;

Підписати 23 травня 2008 у Бразіліа установчий договір про створення Південноамериканського Союзу націй (UNASUR), до якого увійшли всі 12 країн регіону: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Парагвай, Перу, Сурінам, Уругвай, Чилі, Еквадор;

Розширити рамки регіональної співпраці, підключивши до нього Мексику, а також країни Центральної Америки і Карибського басейну. Формально-юридично це було закріплено 23 лютого 2010 підписанням 32 главами держав регіону Канкунської декларації, що зафіксувала їх рішучість «поглиблювати політичну, економічну, соціальну та культурну інтеграцію» і сприяти формуванню «спільної позиції з головних питань і подій міжнародного життя».

З середини 2000-х рр.. Бразилія є ініціатором розширення співробітництва Латинської Америки з державами Африки, Азії та арабського Сходу. Вона першою з латиноамериканських країн встановила відносини Стратегічної асоціації з Європейським союзом і надала контактам з лідерами ЄС характер регулярних консультацій на вищому рівні з найважливіших міжнародних питань (третій саміт Бразилія - Євросоюз пройшов у жовтні 2009 у Стокгольмі). Особливе місце в глобальній стратегії уряду Лули зайняло участь у групі БРІК. Чергова зустріч лідерів чотирьох країн (15-16 квітня 2010 року, Бразиліа) є підтвердженням рішучості бразильської сторони підвищувати свою міжнародну «питому вагу» в тому числі і за допомогою всебічного взаємодії з іншими висхідними країнами-гігантами. Все це відчутно змінює розклад сил у Західній півкулі, звужуючи геополітичні можливості Вашингтона, і це позначається на процесі формування нового світового порядку.


.2 Місце Аргентини в глобалізованому світовому господарстві


Аргентина - одна з найбільш розвинених в економічному відношенні країн Латинської Америки. ВВП на душу населення більш ніж удвічі перевищує середній рівень по регіону.

Країна має дуже різно - образний природно-економічний потенціал: великий масив родючих земель, великими ресурсами енергоносіїв (нафта, природний газ, гідроенергія, найбільші в регіоні запаси уранових руд), різноманітними, хоча і не дуже великими покладами корисних копалин (цинк, мідь, берилій, залізна руда та ін.) За запасами деревини поступається в Латинській Америці лише Бразилії та Чилі.

Уряд К. Менема протягом ряду років проводило курс на оздоровлення економіки, найважливішими елементами якого є приватизація підприємств держсектора (передбачається зберегти під контролем держави тільки оборону, юстицію, освіта і здо ро рона здоров'я), жорсткий бюджетний контроль, відкриття внутрішнього ринку для конкуренції іноземних компаній, новий податковий режим.

У 1991р. йому вдалося досягти перелому в економічній ситуації і після довгих років стагнації зростання ВВП склало 6,5% (один з кращих показників у регіоні). За підтримки США аргентинський уряд досяг угоди з міжнародними валютно-фінансовими організаціями про вступ країни в так званий "план Брейді" по ре фінансуванню зовнішнього боргу країни, що становить зараз понад 62 млрд. доларів.

Аргентинська енергетика довгий час орієнтувалася на нафту і газ; в останні два десятиліття цей крен частково подолана в результаті переходу (особливо в електроенергетиці) до використання більш різноманітних джерел енергії (ГЕС і АЕС).

Значення добувної промисловості порівняно невелике; головну роль у ній відіграє видобуток нафти (3-е місце в регіоні). Рівень розвитку, досягнутий аргентинською обробною промисловістю, дозволяє у великій мірі забезпечувати внутрішні потреби в промисловій продукції за рахунок національного виробництва.

У структурі аргентинської обробної промисловості в останні десятиліття відбулися помітні зміни і в даний час близько 1/2 вартості сукупного промислового виробництва припадає на металургійну, машинобудівну, нафтопереробну та хімічну галузі, тоді як питома вага традиційних галузей - харчосмакової і текстильної - знизився до 1/3 .

Металургія представлена ??виплавкою чорних металів - в основному із привізної сировини (у 1991р. Вироблено 1, 4 млн. т чавуну і феросплавів, 3,1 млн.т сталі). З галузей кольорової металургії розвинені: виробництво свинцю, цинку, міді, алюмінію на базі власного і привізної сировини. Аргентина входить до десятки провідних країн за запасами урану. Країна відома своїми науковими розробками в галузі ядерної енергетики та уранової промисловості.

Отримали розвиток транспортне і сільськогосподарське машинобудування, виробництво нескладних типів металорізальних верстатів, електротехніки, труб, цементу і т. д. Машинобудування займає провідне місце по вартості продукції у важкій промисловості. Найбільш розвинені транспортне машинобудування (свої заводи в Аргентині мають Ford, Crysler, Toyota, Peugeut та ін), сільськогосподарське машинобудування, виробництво обладнання для харчової промисловості, електротехніка (заводи IBM, Siemens). У транспортному машинобудуванні лідирує автомобілебудування (Буенос-Айрес, Кордова), розвинені суднобудування (Буенос-Айрес, Енсенада), авіабудування (Кордова).

Серед експортних галузей особливе місце займає м'ясохладобійна - традиційна і специфічна для країни галузь. Аргентина належить до числа найбільш значних виробників м'яса, в основному яловичини, і його експортерів. З інших галузей харчової промисловості експортне значення мають виробництво рослинних масел в останні роки - соєвого, борошномельна, маслоробна, виноробство. На внутрішній ринок орієнтована плодоовочева, консервна, цукрова галузі промисловості, виробництво напоїв. Одна з типових галузей аргентинської промисловості - шкіряно-взуттєва.

У багатьох галузях аргентинської обробної промисловості, особливо найбільш передових і динамічних, великий вплив іноземного капіталу. Сільське господарство забезпечує практично всі внутрішні потреби в продовольстві та промисловому сировину (за винятком тих їх видів, для виробництва яких в країні відсутні необхідні кліматичні умови) і багато в чому продовжує характеризувати положення Арген твані в міжнародному поділі праці. За обсягом виробництва зернових, Яловичини, вовни, винограду і т. п. країна займає 1-е місце в Латинській Америці. Вона залишається великим постачальником на світовий ринок багатьох видів продовольства та сільськогосподарської сировини помірного поясу.

Відмінною рисою сільського господарства Аргентини в порівнянні з іншими країнами Латинської Америки є той факт, що вона не тільки повністю забезпечує себе продовольством, але і експортує його. За споживанням продовольства на душу населення країна перевершує інші країни регіону, а за портебленія м'яса - розвинені країни. Продукція сільського господарства і тваринництва дає понад 50% експортних доходів.

За поголів'ям великої рогатої худоби Аргентина займає шосте місце у світі, з виробництва м'яса на душу населення - п'ята, а за його споживання - перше. М'ясо - національна їжа аргентинців. У рослинництві головне місце традиційно займають зернові і олійні культури експортного значення. По збору пшениці Аргентина - одна з провідних країн світу.

У післявоєнний період аргентинське сільське господарство переживає застій, що неабиякою мірою обумовлене збереженням архаїчної системи землеволодіння та землекористування. Головний сільськогосподарський район країни - Пампа. Основні економічні характеристики Аргентини: У міжнародному поділі праці Аргентина виступає переважно як аграрна країна, будучи одним з великих постачальників її сільськогосподарських продуктів на світовий ринок. Вона входить до числа провідних світових експортерів яловичини, зерна, олії (особливо лляного), вовни, шкіряної сировини. З середини 60-х років збільшується експорт промислових товарів. У імпорті Аргентини переважає промислове обладнання та сировина. [22,c.240]

Основним торговим партнером Аргентини протягом тривалого часу була Великобританія; в останні десятиліття її частка в товарообігу країни різко скоротилася. Тепер провідна роль в експорті Аргентини належить Італії - 17%, потім йдуть Англія-10%, Нідерланди-13%; в імпорті-США (23%), Бразилії (11%), ФРН (10%), Італії (10%). Все більше місце у зовнішній торгівлі Аргентини займають країни Латинської Америки, які служать основними покупцями її промислових товарів. Аргентина - член Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАСТ), на частку якої припадає ¼, зовнішньоторговельного обороту країни. Економічні зв'язки Аргентини з латиноамериканськими країнами носять різнобічний характер: здійснюються спільні проекти гідротехнічного будівництва, науково-технічних досліджень, розробок корисних копалин і т.д. У 1997 вартість експорту склала 1464 млн. дол, імпорту-1096 млн. доларів. Експорт носить різко виражений аграрний характер, його основні статті: м'ясо, шкіра та шкури, шерсть, пшениця, кукурудза, квебраховий екстракт.

Імпортує Аргентина машини, промислове устаткування і засоби транспорту (45%), метали і металовироби (12%), паливо і мастильні масла (7,5%) хімічні товари (7%) і т. д. [41,c.245]

У світовому господарстві Аргентина займає сегменти Машинобудування та сільського господарства - основний експорт країни. Особливість Аргентини також в тому що у країні дуже багато осідчених висококваліфікованих спеціалістів.


2.3 Зовнішня економічна політика Мексики


Мексика - Індустріально-аграрна країна, одна з найбільш економічно розвинених в Латинській Америці. По видобутку нафти, природного газу Мексика займає одне з провідних місць не тільки в Латинській Америці, але і в світі. За чисельності населення Мексика займає 11-е місце в світі (оцінка на липень 2010 становить 112 500 000 чол.), поступаючись у своєму регіоні лише Бразилії. За об'єктивними показниками - розмірами ВВП, обсягом промислового виробництва і зовнішньої торгівлі - країна здатна претендувати на значну роль у процесі глобального регулювання.

При цьому слід визнати той факт, що, володіючи багатою історією і величезним потенціалом, Мексика не є активним актором міжнародних відносин. Наприклад, колишній президент Бразилії Луїс Інасіо Лула да Сілва почав поступово перетворювати свою країну на регіонального лідера, намагався навіть сприяти врегулюванню кризи навколо ядерної програми Ірану. Або лідер Венесуели Уго Чавес, на слуху у світових ЗМІ. Імена президентів Мексики відомі лише невеликому колу фахівців з іспаномовних країн.

Також сьогодні Латинська Америка займає важливе місце на політичній арені світу, будучи регіоном, економічні ресурси і можливості якого привертають всі провідні економічні сили. США, Європейський Союз і АТР конкурують між собою в регіоні, намагаючись завоювати довіру латиноамериканських держав. Першість США тут незаперечно. Це пов'язано, звичайно, перш за все, з географічною близькістю і з послідовністю політики США, вже давно співпрацюють з державами регіону. Латинська Америка являє собою найслабша ланка в економічній мережі Заходу, але в той же час немає сумнівів, що її ринок є вкрай привабливим для головних діючих сил сучасної економіки США, ЄС і АТР. Тому саме зараз розгорнулася головна боротьба за співпрацю з Латинською Америкою. [66,c.259]

В епоху глобалізації зовнішня політика більше, ніж коли б то не було, стає світовою внутрішньою політикою. Держави, суспільства, економічні простори об'єднуються в мережі. Мексика займає особливе місце на світовій політичній мапі.

Мексиканці пройшли складний і багато в чому унікальний історичний шлях з крутими поворотами.

У новітній час Мексика заявила про себе як про прихильника зміцнення солідарності латиноамериканських та інших країн, що розвиваються, послідовно виступала на користь миру і загального роззброєння. Мексика стала ініціатором створення в Латинській Америці без'ядерної зони - Договір Тлателолко 1967 р., неодноразово демонструвала самостійну позицію в міжнародних справах. [24,c.25]

Зміна зовнішньополітичного дискурсу відбулося в 1990-х рр.. як під впливом світових подій (розпад СРСР, різке посилення впливу США, розгортання процесів глобалізації), так і в силу внутрішніх факторів, головними з яких стали проведення неоліберальних реформ і курс на торгово-економічну інтеграцію з Сполученими Штатами і Канадою. Мексиканські правлячі кола розраховували, що стратегічний «поворот на північ» вирішить проблеми соціально-економічного розвитку країни, забезпечить її перехід до групи високорозвинених держав. Дійсність виявилася складніше. Пріоритетне зближення з північними сусідами супроводжувалося загостренням внутрішньополітичної обстановки, а світова фінансова криза 2008-2009 рр.. зачепив Мексику особливо сильно, оголивши вразливість її положення в глобальній економіці. [36,c.368]

Сучасна зовнішня політика Мексики і мексиканська дипломатія грунтуються на формуванні збалансованої системи міжнародних відносин, інтенсифікації багатостороннього співробітництва при строгому дотриманні міжнар одного права і балансу інтересів у «.

При адміністрації Вінсента Фокса (2000-2006) робляться активні кроки по закріпленню за Мексикою ролі ініціатора великих багатосторонніх рішень, подальшому посиленню впливу країни у світових справах. Мексика твердо висловлюється на користь зміцнення центральної ролі ООН в системі міжнародних відносин, особливо у вирішенні міжнародних криз, адаптації організації до оперативного реагування на нові виклики і загрози. Також мексиканське керівництво при президенті Фоксі сприяло просуванню міжнародних ініціатив по універсалізації Договору про загальну заборону ядерних випробувань, розвитку освіти з питань роззброєння. [11,c.52]

Мехіко надає великого значення зміцненню міжнародного антитерористичного співробітництва, підписало Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму.

У центрі зовнішньополітичної активності адміністрації В. Фокса залишається проблема прав і свобод людини. Мехіко бере активну участь у реалізації програм боротьби з виробництвом і трафіком наркотичних речовин. [16,c.133]

Керівництво Мексики активно реагує на близькосхідні події, неодноразово засуджувало як терористичні акти на ізраїльській території, так і репресалії з боку Тель-Авіва. Визнаючи безумовне право будь-якої держави на мирне використання атома, Мехіко виступає за реалізацію ядерної програми Ірану виключно під егідою МАГАТЕ. Мексиканці надають істотну гуманітарну допомогу Гаїті. Одним з найважливіших умов стабілізації соціально-економічної обстановки в країні мексиканська дипломатія вважає об'єднання зусиль основних донорів Гаїті - США та ЄС з латіноамері канськими державами через р. азлічние регіональні структури. [41,c.113]

Основним офіційним документом, що визначає зовнішню політику, є «Національний план розвитку Мексики на 2007-2012 рр.», Яке складено в роки президентства Феліпе Кольдерона, чиї повноваження закінчується 30 листопада 2012 року. Згідно з цим планом, зовнішня політика проголошується як «важіль для сприяння розвитку людського потенціалу. Це означає використовувати зовнішню політику як для поліпшення рівня життя мексиканців всередині країни, так і для підтримки діаспори за кордоном. Крім того, включення Мексики в «Концерт націй» вимагає рішучих дій, для створення привабливого та безпечного інвестиційного клімату, що в свою чергу сприятиме створенню робочих місць «. [14,c.135]

Зовнішня політика уряду Мексики грунтується на верховенстві принципів Міжнародного права, закріплені в Конституції держави.

Таким чином, основні принципи зовнішньої політики Мексики повністю збігаються з 10 принципами міжнародного права, які закріплені в Статуті ООН, наприклад:

Принцип рівноправності і самовизначення народів;

Принцип невтручання у справи, що входять у внутрішню компетенцію держав;

Принцип вирішення міжнародних суперечок мирними засобами;

Принцип незастосування сили та загрози силою.

Дані принципи, а також принцип міжнародного співробітництва з

іншими членами Організації Об'єднаних націй для збереження миру і безпеки в усьому світі є основоположними у зовнішній політиці Мексики.

Зовнішня політика Мексики заснована на захисті національних інтересів, по-перше, на захисті всіх громадян Мексики. По-друге, в інтересах добробуту мексиканців Мексика в умовах глобалізації повинна стати активним учасником міжнародних відносин. Тому на зовнішню політику держави покладені великі завдання. Національна безпека країни спонукає до активної зовнішньої політики, яка передбачає превентивні методи для визначення можливих ризиків, загроз і викликів сучасності.

Зовнішня політика також повинна активно захищати і відстоювати права громад мексиканців, що проживають за кордоном.

Наступний параграф «Плану розвитку Мексики» в області зовнішньої політики присвячений визначенню положення країни в світі, а також позначені основні стратегічні напрями. [15,c.200]

Згідно даної офіційної публікації уряду, в даний час те місце, яке займає Мексика на міжнародній арені, не відповідає можливостям країни. Йдеться про економічний потенціал, багатстві природними ресурсами і привілейованому становищу на континенті, які зумовлюють той факт, що Мексика може і повинна зайняти гідне місце в міжнародному співтоваристві.

Протягом короткого проміжку часу Мексика змогла диверсифікувати, по суті, закриту економіку, відкривши ринок для міжнародних потоків товарів і капіталів, значно збільшивши ВВП з 263 млн дол у 1990 р., До 840 млн дол в 2006 Мексика підписала 12 угод про вільну торгівлю з 42 країнами в Північній Америці, Європі, Південній Америці та Азії. Країна є активним учасником більшості міжнародних організацій. Також за розміром внеску в ООН Мексика є десятим за величиною вкладником у світі і першим серед країн Латинської Америки і Карибського бассейна (2,25% - 61,3 млн дол).

Головний напрям у зовнішній політиці Мексиці займають країни Латинської Америки і Карибського басейну, зважаючи на географічну близькість, спільності історії та культурних цінностей. Тому вибудовування добросусідських відносин завжди буде в пріоритеті. Мексика також визнає свою відповідальність перед сусідами в Південній і Центральній Америці, зокрема, з метою сприяння соціально-економічному розвитку регіону. Також сприяє вирішенню спільних проблем, таких як бідність, маргіналізація і величезні втрати людського капіталу шляхом міграції. [17,c.140]

Наступний стратегічний напрям пов'язаний з Північною Америкою. Північна Америка є регіоном світу, яка має більший вплив для добробуту і майбутнього Мексики як з економічної, так і політичної точки зору. Участь Мексики в НАФТА протягом п'ятнадцяти років довело свою ефективність у розвитку та диверсифікації економіки країни. Також даний напрямок, а саме взаємини з США є приоритетним напрямком, зважаючи на проблему міграції та проживанні численної іспанської діаспори в США. [19,c.32]

Для Мексики співпрацю з Європейським країнами є третім стратегічним напрямком. Існує безліч передумов і можливостей для розвитку торгівлі, туризму та залучення інвестицій. Європа є природним джерелом знань, технологій і передових методів управління в багатьох областях. Наприклад, Мексика, є одним з важливих торговельних партнерів ФРН і займає 4 місце, після США, Китаю і Японії. Товарообіг становить близько 10 млрд євро. У Мексиці понад 10 тисяч фірм з німецьким участю. Крім цього Німеччина сприяє у вирішенні низки проблем, серед яких Єдність, боротьба з корупцією.

Також уряд Мексики у визначенні основних зовнішньополітичних векторів відводить важливе значення розвитку відносин з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону і Близького Сходу. [22,c.56]

Треба також зауважити, що в останні два десятиліття в Мексиці відбулися якісні економічні та політичні зміни, що змінили її роль на світовій арені. Країна є членом ОЕСР і «Великої двадцятки» і претендує на місце в групі так званих «висхідних гігантів», нових великих світових гравців. Але процес мексиканського в осхожденія протікає непросто. [32,c.54]

Підсумуємо: на сучасному етапі Мексика займає все більщ вагоме місце на міжнародній арені. Країна займає зручне положення, яке сприяє розвитку торгівлі та розвитку інтеграційних процесів. [17,c.46]

Ринок Мексики стає все більш привабливим. Це привертає до неї увагу сильних сусідів - США та Канади, в той самий час як і країни Європейського Союзу, але через географічне положення США випереджає всіх

Шлях Мексики дуже непростий, але останнім часом Мексика показує непогані результати і претендує на місце країни-гиганту.

3.Динаміка інтеграційних процесів в Латинській Америці


.1 Бразильська парадигма інтеграції в Західній півкулі


Бразилія займає на міжнародній арені особливе місце. Ця «країна-континент» за своїми людськими та природним ресурсам, за рівнем і темпами розвитку економіки, науки і техніки, по «питомій вазі» у регіональних та глобальних справах постає в якості одного з провідних держав нової світової системи, що складається в XXI столітті. [5,c.45]

Але акцентована спрямованість Бразилії у світовий торгово-економічний і політичний простір - порівняно недавній феномен, що дав про себе знати в результаті глибоких внутрішніх трансформацій і зрушень, що відбулися в останні два десятиліття. Саме господарські та політичні зміни, що забезпечили підйом і модернізацію країни, зробили можливим її активну участь у створенні сучасної архітектури міжнародних економічних і фінансових відносин. Бразилія, яку ще недавно називали «сплячим гігантом», «прокинулася» у геоекономічному і геополітичному сенсі. Про це свідчить багато що: її позиція щодо ключових проблем світової політики, міцне лідерство в Латинській Америці, участь у роботі Великої двадцятки, підключення до зустрічей Вісімки, все більш широка взаємодія з іншими «висхідними гігантами» в рамках групи БРІК (Бразилія, Росія, Індія , Китай).

Особливо вагомих успіхів країна досягла в 2003-2010 рр.. - У період президентства Луїса Інасіо Лули да Сілви (Лули). Президент стверджує, що до 2020 Бразилія стане, як мінімум, п'ятою економікою світу. Тим самим визначено вектор і поставлені орієнтири подальшого сходження бразильської держави. [25,c.176]

Вихід Бразилії на старт нинішнього, якісно нового етапу розвитку ні швидким і простим. Її більш ніж 500-річна історична траєкторія (країна була відкрита 23 квітня 1500) рясніла суспільними катаклізмами та економічними провалами, в результаті чого в країні до кінця XX століття склалася вкрай складна ситуація, що характеризувалася глибокими господарськими дисбалансами, крайнім соціальною нерівністю, масової бідністю , тотальною корупцією, політичною нестабільністю (парадигмальний приклад - імпічмент, винесений президенту Фернандо Коллора в 1992 р.). Але на тлі внутрішніх негараздів і драматичних подій чітко почали проступати контури нинішнього модернізаційного проекту, реалізація якого порівняно швидко принесла відчутні позитивні плоди. [27,c.32]

Сьогоднішні економічні успіхи Бразилії - результат переходу до моделі відкритої економіки, структурних реформ, що проводяться з початку 1990-х рр.. і забезпечили модернізацію всього господарського механізму. У рамках реалізації «Плану Реал» (З 1994 р.) Та інших макроекономічних рішень стратегічного характеру національна економіка не тільки позбулася таких «родимих плям», як неконтрольована інфляція, а й набула нових масштабів та якості

Виділимо основні структурні зрушення, що мали місце в останні два десятиліття і сформували сучасний вигляд бразильської економіки.

Стрижнем економічної трансформації стала приватизація більшості низькоефективних державних підприємств. У 1997-2000 рр.. Бразилія посіла перше місце у світі за сумою доходів, отриманих від передачі держвласності в приватні руки. Тільки приватизація телефонної компанії «Телебраз» принесла в казну 19 млрд дол - це стало наймасштабнішим актом приватизації у Лат їнської Америки і третім у світі. [9,c.10]

Відчутно зросла роль ряду передових галузей обробної промисловості, що стало результатом урядової політики, що визначила і підтримала стратегічні напрямки розвитку: виробництво інвестиційних товарів, медикаментів, напівпровідників і програмного забезпечення. Особлива увага приділялася підвищенню технологічної культури виробництва. У результаті до кінця першого десятиліття нинішнього століття за рахунок місцевого виробництва забезпечувалося 90% попиту на промислові вироби, у тому числі понад 80% - на машини й устаткування. З високотехнологічних галузей стрімко зросла авіабудування. Компанія «Ембраєр» (Embraer) стала третім у світі виробником літальних апаратів, поступаючись тільки концернам «Боїнг» і «Ейрбас». [23,c.5]

Значну вагу придбала добувна промисловість. Країна є першим у світі виробником залізної руди, другим - марганцю і танталу і фактичним монополістом з ніобію (понад 95% світового виробництва), входить в першу п'ятірку з видобутку бокситів, олова, літію, магнію. Лідер галузі - компанія КВРД (CVRD), на частку якої припадає до третини загального обсягу гірської видобутку. КВРД - найбільша в світі залізорудна компанія і другий за значенням виробник марганцю та феросплавів. У 2006 КВРД потужно виступила в якості інвестора і майже за 18 млрд дол придбала велику канадську фірму «Кенедіен Майнінг».

Традиційно слабкою ланкою національної економіки був енергетичний сектор. Вирішення цієї проблеми знайдено шляхом диверсифікації енергоносіїв та розширення сировинної бази енергетики. Ключову роль покликано зіграти освоєння нових родовищ нафти, насамперед - на континентальному шельфі. Бразилія стала рекордсменом по глибоководному бурінню і веде видобуток на глибині до 3 тис. метрів. За заявою Лули, в 2007-2009 рр.. в Бразилії (головним чином на континентальному шельфі) були виявлені нафтові запаси, оцінювані в 50 млрд барелів. Завдяки їх освоєння країна може в найближчому майбутньому стати одним зі світових енергохабов, великим виробником і експортером вуглеводнів. Лідер галузі, державна компанія «Петробраз» (Petrobras), вже зараз входить до числа найбільших бізнес-структур світу. 2009 р. Ринкова капіталізація бразильського гіганта досягла 200 млрд дол - третє місце в глобальній табелі про ранги після Exxon і Газпрому. [51,c.148]

Козирна карта і унікальний ресурс бразильської економіки - високорозвинений і диверсифікований агропромисловий комплекс (АПК). Починаючи з 1991, коли відбулася лібералізація цін на основні сільськогосподарські товари, аграрне виробництво зростає високими і стійкими темпами

Слід зазначити, що уряд Лули прийняло цілий комплекс заходів державної підтримки та стимулювання АПК, в тому числі - програму сільськогосподарського кредитування на пільгових умовах, розміри якого перевищували 10 млрд дол на рік. Результати не забарилися. Особливі успіхи були досягнуті у вирощуванні сої («зеленого золота»), збір якої за останні два десятиліття виріс у чотири рази. За цим показником Бразилія займає друге місце в світі, «наступаючи на п'яти» США. Не менш вражаючі результати досягнуті в птахівництві, виробництві яловичини, цитрусових і ряду інших товарів. Сьогодні країна на 92% покриває свої продовольчі потреби за рахунок внутрішнього виробництва, і ця частка має тенденцію до подальшого зростання. Бразилія вийшла в перший ряд світових виробників і експортерів продовольства, стала одним з гарантів глобальної продовольчої безпеки. [61,c.144]

Свідченням успіхів країни в розвитку інновацій стало формування в рамках АПК нової перспективної галузі, яку можна назвати енергетичним сектором сільського господарства. Йдеться про радикальне розвороті в енергетичній стратегії, який почався в 2007 у зв'язку з прийняттям «етаноловою програми». Вже сьогодні Бразилія є провідним світовим виробником біопалива (на основі цукрового очерету) - одного з небагатьох рентабельних поновлюваних джерел енергії. «Етаноловий програма» сприяє розвитку технічного співробітництва з іншими країнами-лідерами інноваційної економіки (США, Індія) і створює для бразильських експортерів нові ємні ринки збуту.

Важливе місце в макроекономічній стратегії модернізації відводиться Національному банку економічного і соціального розвитку (BNDES), найбільшому державному кредитній установі з активами понад 220 млрд дол Створений у 1952, BNDES перетворився на потужний інструмент господарського розвитку країни, найважливіше джерело фінансування не тільки великих компаній реального сектора, але і підприємств малого і середнього бізнесу, а також мно гочісленние бразильських експортерів . 2009 р. (У розпал світової кризи) BNDES надав кредити на суму 74 млрд дол і зіграв помітну роль у пом'якшенні наслідків рецесії, допоміг «вижити» тисячам місцевих товаровиробників.

В цілому, завдяки накопиченому промисловому і сільськогосподарському потенціалу та ефективної антикризової політики влади, бразильська економіка порівняно легко перенесла кризові випробування (ВВП 2009 р. Навіть трохи зріс - на 0,3%) і знову вийшла на траєкторію зростання. [33,c.108]

Важливою рисою перебудови бразильської економіки стало помітно зросле значення зовнішньої торгівлі в національній стратегії розвитку. Оскільки ліберальні господарські реформи 1990-х років за часом збіглися з апогеєм процесу глобалізації, країна опинилася залученою у вир міжнародних торгово-економічних обмінів і була змушена пристосовуватися до жорстких вимог глобального ринку. Це означало, в першу чергу, проведення осмисленої і ефективної політики заохочення експорту для компенсації неминучого (в умовах відкритої економіки) зростання імпортних закупівель. Дані свідчать, що в 1991-2008 рр.. динаміка зовнішньої торгівлі значно випереджала приріст ВВП. У цей період зовнішньоторговельний оборот виріс в 6,2 рази, а експорт - у 6,3 рази [70,c.108]

Уряд Лули проголосило зростання зовнішньої торгівлі одним із стратегічних пріоритетів своєї макроекономічної політики. Влада значно скоротили явно надмірну кількість нормативів, що регулюють експортну діяльність, спростили процедури оформлення торгових операцій. Чималу роль у нарощуванні експорту зіграла комплексна система підтримки експортерів, в якій можна виділити три головних напрямки:

полегшення доступу до джерел фінансування. Державні програми кредитування здійснюються через Банк Бразилії та BNDES, які надають допомогу більшості експортерів, але в першу чергу - виробникам нових і нетрадиційних товарів;

зниження податкового тягаря. У країні діють спеціальні податкові і митні режими (порядку 20), стимулюючі експортну діяльність. Національні експортери і компанії, які надають їм послуги на зовнішніх ринках, або звільняються від сплати мит, зборів та податків, або отримують компенсації;

організаційно-інформаційна підтримка. Вона здійснюється в рамках спеціальних програм, реалізованих різними міністерствами, Зовнішньоторговельній палатою, Федеральним агентством з просування експорту, Бразильської службою підтримки малих і середніх підприємств та іншими відомствами.

У 2004 р. Була прийнята Спеціальна експортна програма, яка поставила метою довести обсяг експорту до 100 млрд дол в 2006 р.. Чи була ця задача була перевиконана вже в 2005 (див. табл. 3). Але справа не тільки в кількісному зростанні. Цілеспрямована політика стимулювання експортних поставок сприяла корінних змін в їх структурі. Бразилія перестала бути країною, що продає переважно сировинні товари. Хоча багато видів традиційної продукції (кава, залізна руда та ін) продовжують фігурувати в списку важливих статей національного експорту (табл. 4), головну роль у ньому стали грати готові промислові вироби і напівфабрикати, на частку яких припадає близько 65-70% сукупного вивезення. При цьому на продукцію високого і середнього ступеня технологічності. У 2008 р. довелося 45,7% загального обсягу експорту[10,c.66]

Знакові зміни відбулися і в географії зовнішньоекономічних зв'язків Бразилії. Поряд з традиційними торговими партнерами (Євросоюз, США, МЕРКОСУР) на бразильському ринку з'явилися нові сильні гравці. У першу чергу звертає на себе увагу Китай, який перетворився у другого після США постачальника товарів до Бразилії і третього за значимістю покупця бразильської продукції. Досить сказати, що в період 2002-2008 рр.. імпорт з КНР зріс майже в 13 разів - з 1554 до 20040 млн доларів. Причому відносини з Китаєм вийшли за рамки зовнішньої торгівлі та охопили інвестиційне співробітництво, в тому числі у високотехнологічних областях. З 2003 на основі спільного підприємства розпочато виробництво китайських модифікацій літаків «Ембраєр». У рамках двосторонньої космічної програми китайськими ракетами на орбіту регулярно виводяться бразильські супутники.

Проводячи політику географічної диверсифікації товарних потоків, уряд Лули розширило зв'язку з державами Африки і Близького Сходу, спеціальну увагу приділило співпраці з такими володіють високим економічним потенціалом країнами, як Індія, Росія і ПАР. В результаті Бразилія на очах перетворюється на глобального трейдера, який посів свою нішу в світовій торгівлі. [35,c.331]

Зросла економічна міць дозволила Бразилії виступити на регіональній і світовій арені з більш сильних позицій, чітко заявити претензії на вагому роль у глобальних справах. Зараз з повною підставою можна говорити про нові геоекономічних і геополітичних параметрах міжнародного позиціонування бразильської держави.

Одна з ключових геополітичних завдань Бразилії - згуртування південноамериканських держав, поглиблення двосторонніх відносин з сусідніми країнами і формування ефективних регіональних інститутів, здатних підсилити доцентрові тенденції, надати нового імпульсу інтеграційним процесам і підвищити вплив Латинської Америки на світовій арені. Лула орієнтував Ітамараті (бразильське міністерство закордонних справ) та інші державні установи на реалізацію конкретних проектів латиноамериканського співробітництва та досягнення ясних і відчутних результатів. За найактивнішої участі бразильської дипломатії в останні роки вдалося: [43,c.21]

Підняти бразильсько-аргентинське взаємодія до рівня стратегічного партнерства, яке виражається в постійних політичних консультаціях, швидко зростаючих торговельно-економічних обмінах, міжгалузевої та внутрішньокорпоративної виробничої кооперації, розширюється науково-технічне співробітництво, координації позицій у міжнародних організаціях і т.д. Вісь Бразиліа - Буенос-Айрес стала несучої опорою субрегіональної інтеграційного угруповання МЕРКОСУР і всього процесу латиноамериканського зближення. Як неодноразово заявляв міністр закордонних справ Бразилії Селсо Аморім, інтеграція з Аргентиною «є абсолютним пріоритетом»;

Спільно з Аргентиною, Болівією, Венесуелою, Парагваєм, Уругваєм та Еквадором заснувати Банк Півдня (Грудень 2007 р.), Покликаний стати незалежною регіональної фінансовою структурою, свого роду південноамериканським банком розвитку. Мова, по суті, йде про зміцнення фінансової суверенності Латинської Америки, що особливо актуально у світлі глобальної кризи 2008-2009 рр.; [36,c.77]

Підписати 23 травня 2008 у Бразіліа установчий договір про створення Південноамериканського Союзу націй (UNASUR), до якого увійшли всі 12 країн регіону: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Парагвай, Перу, Сурінам, Уругвай, Чилі, Еквадор;

Розширити рамки регіональної співпраці, підключивши до нього Мексику, а також країни Центральної Америки і Карибського басейну. Формально-юридично це було закріплено 23 лютого 2010 підписанням 32 главами держав регіону Канкунської декларації, що зафіксувала їх рішучість «поглиблювати політичну, економічну, соціальну та культурну інтеграцію» і сприяти формуванню «спільної позиції з головних питань і подій міжнародного життя». [54,c.80]

З середини 2000-х рр.. Бразилія є ініціатором розширення співробітництва Латинської Америки з державами Африки, Азії та арабського Сходу. Вона першою з латиноамериканських країн встановила відносини Стратегічною асоціації з Європейським союзом і надала контактам з лідерами ЄС характер регулярних консультацій на вищому рівні з найважливіших міжнародних питань (третій саміт Бразилія - Євросоюз пройшов у жовтні 2009 у Стокгольмі). Особливе місце в глобальній стратегії уряду Лули зайняло участь у групі БРІК. Чергова зустріч лідерів чотирьох країн (15-16 квітня 2010 року, Бразиліа) є підтвердженням рішучості бразильської сторони підвищувати свою міжнародну «питому вагу» в тому числі і за допомогою всебічної взаємодії з іншими висхідними країнами-гігантами. Все це відчутно змінює розклад сил у Західній півкулі, звужуючи геополітичні можливості Вашингтона, і позначається на процесі формування нового світового порядку.


3.2 MERCOSUR в Латиноамериканському інтеграційному процесі


Загальний Ринок Південного конусу (МЕРКОСУР) - один з найбільш успішних інтеграційних проектів в Південній Америці, в чому визначає динаміку і специфіку регіональної системи міжнародних відносин. Створений у 1991 Аргентиною, Бразилією, Парагваєм і Уругваєм, до яких у 2006 приєдналася Венесуела, МЕРКОСУР спочатку задумували як економічне об'єднання, спрямоване на лібералізацію взаємної торгівлі країн-членів та зміцнення їх позицій на світовому ринку. Однак значні успіхи, досягнуті країнами-учасницями на першому етапі інтеграції (1991 - 1996), що виразилися у збільшенні обсягу внутрішньорегіональної торгівлі, запровадження єдиного зовнішнього митного тарифу на 85% товарної номенклатури, здійсненні спільних проектів в області енергетики, паливної промисловості та розвитку інфраструктури, а також у висновку рамкової угоди з Європейським Союзомі, як наслідок, визнання МЕРКОСУР в якості суб'єкта міжнародних відносин дозволили говорити про необхідність інтеграції не тільки в економічній, але і в політичній, соціальній, культурній, військовій сферах, тим більше до цього часу вже були зроблені певні кроки в цих областях. Починаючи з 1996 р. була прийнята серія документів, що ознаменувала початок нового етапу в інтеграційних процесах в Південному Конусі і заклала правові основи політичної, соціальної та культурної інтеграції в регіоні. [11,c.154]

Початок був покладений підписанням двох декларацій рамкового характеру, що визначили подальший напрямок діяльності країн-учасниць, - Декларації про політичний діалог в МЕРКОСУР від 25 червня 1996 р. і Декларації про консультування і політичному координуванні від 17 червня 1997 Важливим є те, що в документах такого рівня вперше було заявлено про те, що розвиток процесу інтеграції та його поглиблення вимагають спільних дій країн-учасниць і систематизації інститутів, відповідальних за забезпечення інтеграції у всіх державах-членах МЕРКОСУР. Стратегічною метою, яку переслідували країни-учасниці, було зміцнення єдності МЕРКОСУР на міжнародній арені. Для її досягнення засновувався Механізм консультування та координування політики, покликаний чітко формулювати необхідні заходи для подальшого розширення і систематизації процесів інтеграції в політичній сфері, яка розумілася надзвичайно широко, а саме все те, що не відноситься до сфери економічного співробітництва і торгівлі. Основним засобом його виконання повинні були стати зустрічі міністрів країн-учасниць, а також проводяться кожні півроку зустрічі глав держав МЕРКОСУР, на яких повинні були визначатися пріоритетні завдання розвитку Спільного Ринку Південного конусу, проблеми та перспективи його співпраці з третіми країнами, а також вироблятися спільні позиції держав з актуальних питань міжнародної політики. [13,c.85]

Бажаючи зміцнити відносно слабкі позиції демократії в державах регіону, а також висловити реакцію на події, пов'язані з намаганням військового перевороту в Парагваї, країни-учасниці 25 червня 1996 підписано Декларацію про демократичний компромісі країн-членів МЕРКОСУР. До неї приєдналися також Чилі і Болівія на правах асоційованих членів. На відміну від Установчих Акту МЕРКОСУР - Асунсьонського Договору від 26 березня 1991 р., що обійшов це складне питання стороною, в Декларації про демократичний компромісі твердо вказується, що наявність демократичних режимів у всіх країнах-членах є необхідною умовою існування і розвитку МЕРКОСУР, здатним забезпечити виконання положень Асунсьонського Договору та Додатків до нього. У той же час очевидно, що вона була багато в чому декларативної, носила рекомендаційний характер і фактично була нездатна вплинути на реальний розвиток політичної ситуації в державах Південного конусу. У ній не були обумовлені процедури, які можуть бути застосовані, якщо в одній з держав-членів виникне загроза демократії. Бажаючи подолати вищеназвані недоліки, а також забезпечити подальший сталий розвиток інтеграційних процесів у регіоні, країни МЕРКОСУР спільно з Болівією і Чилі підписали 24 липня 1998 Декларацію Ушуая, яка нам видається значним кроком вперед по шляху зміцнення міждержавного співробітництва в регіоні. Зберігаючи всі принципи Декларації про демократичний компроміс, вона опинилася в той же час більш чіткою і послідовною. У ній була подолана декларативність попередніх документів і відбилися об'єктивні тенденції зміцнення взаємодії і взаємозалежності держав регіону. Особливо важливим нам здається вироблення інструментів, спрямованих на підтримку демократії в регіоні, зокрема процедур, які будуть запущені в дію у разі порушення демократичного порядку в одній з держав, що підписали Декларацію Ушу ая.

Вона передбачає проведення прямих консультацій між цією державою і іншими членами об'єднання. Якщо вони виявляться марними, то в цілях сприяння відновленню демократії держави, що підписали Декларацію, будуть змушені вжити заходів щодо порушника. Відповідно до статті 5, ці заходи будуть простягатися від призупинення права держави-порушника брати участь у діяльності органів МЕРКОСУР до призупинення прав і обов'язків, обумовлених участю цієї держави в процесах інтеграції. Дія цих заходів припиняється з моменту відновлення демократичного порядку в державі-порушниці. Відповідно до рішення верховного органу МЕРКОСУР - Ради Загальних Ринку № 18/04 будь-яка держава, зацікавлена ??у вступі в дану інтеграційну угруповання, попередньо має приєднатися до Декларації Ушуая, що підкреслює значимість прихильності до демократії для продовження інтеграційних процесів у регіоні. У той же час очевидно, що заходи, закріплені в Декларації, є багато в чому умовними і у випадку загрози демократії будуть нездатні надати якесь вплив. Однією з основних причин представляється надмірна розпливчастість формулювань, які залишають простір для тлумачень. По-друге, самі заходи здаються недостатніми на даному етапі інтеграції, тому що вигоди від неї не настільки значні, щоб надати вирішальний вплив на функціонування політичних інститутів у державах-членах. З іншого боку, нереальним виглядало б і пропозиція застосовувати більш рішучі заходи щодо порушника, що пояснюється дуже трепетним ставленням латиноамериканських держав до поняття національного суверенітету. [20,c.45]

Розвитком інтеграційних процесів у даній області стало створення Обсерваторії демократії МЕРКОСУР в 2007 р., відповідальної за виконання положень Декларації Ушуая, а також за моніторинг електоральних процесів у країнах-членах Загальних Ринку.

Іншим важливим кроком по шляху зміцнення політичної єдності країн МЕРКОСУР, а також Болівії і Чилі стало підписання Декларації про Мальвинах, в якій країни Південного конусу висловили свою солідарність з Аргентиною в питанні про статус Мальвінських островів і визнали її легітимні права на цю територію. [48,c.223]

Подальший розвиток співробітництва між державами в галузі забезпечення безпеки та оборони зумовило підписання Політичної Декларації про зону світу від 24 липня 1998 Держави-члени МЕРКОСУР, Болівія і Чилі, грунтуючись на фундаментальних принципах міжнародного права і підтверджуючи свій намір слідувати всім деклараціям, спрямованим на скорочення озброєнь, заборона хімічної і біологічної зброї, а також Договором Тлателолко від 1967 року про створення без'ядерної зони в Латинській Америці і Карибському басейні, проголосили територію країн Південного конусу зоною миру, вільною від зброї масового знищення і підкреслили, що світ є необхідною умовою для продовження і розвитку процесів інтеграції в регіоні. Крім того, Високі Сторони домовилися посилити механізм консультування та співробітництва в галузі безпеки і оборони, а також об'єднати зусилля, спрямовані на сприяння виконанню міжнародних договорів про ядерне роззброєння і нерозповсюдження ядерної зброї, і виступати на міжнародних форумах з цих питань з єдиною позицією. Ця Декларація стала юридичним обгрунтуванням інтеграційних процесів у галузі забезпечення оборони і безпеки, що почалися в регіоні ще в 1995. Підписання цього документа стало фактично можливим з активним підключенням Чилі до інтеграційних процесів у регіоні. Це пояснюється важливістю геополітичного положення Чилі - єдиної країни Південного конусу, що має вихід в басейн Тихого океану. Декларація про зону миру відкрила нову сторінку у формуванні єдності країн МЕРКОСУР, Болівії і Чилі, на цей раз у військово-політичній сфері. Необхідно також відзначити, що вона є першим кроком на шляху побудови системи колективної безпеки в регіоні, створення якої обговорюється вже тривалий час. [66,c.266]

Очевидно, що політична інтеграція в рамках МЕРКОСУР поки перебуває на початковій стадії розвитку і охоплює лише обмежене коло питань. Тим не менш, необхідно визнати, що всі починання в цій галузі виявилися досить успішними і сприяли зміцненню політичної єдності країн-членів та координації їх позицій щодо ключових пунктів регіонального і міжнародного порядку денного. Все це дає підстави припустити, що надалі політична співпраця членів МЕРКОСУР залишиться одним з пріоритетних напрямків діяльності даного інтеграційного блоку.


3.3 Особливості співробітництва України з країнами Латиноамериканського регіону


Потенційні дивіденди для нашої країни

До недавнього часу Україна, на жаль, не приділяла особливої ??уваги латиноамериканському напрямку своєї зовнішньої політики. Досить сказати, що наша країна відкрила дипломатичні представництва поки тільки в п'яти державах регіону - в Бразилії (посольство плюс консульства в Ріо і Куритибі), Мексиці, Аргентині, Перу та на Кубі.

Довгий час слабо розвивалися економічні зв'язки. Аж до початку XXI століття частка країн Латинської Америки в зовнішньоторговельному обороті України не перевищувала 1%. Причому 4/5 цього товарообігу припадало на три найбільші країни - Бразилію, Мексику та Аргентину. Потім ситуація стала потроху змінюватися на краще. За 2001-2006 роки експорт України до країн регіону виріс в 2,8 разів, а імпорт - в 1,5 рази. У 2006 році питома вага Латинської Америки у зовнішньоторговельному обороті країни досяг: з експорту 3,2%, по імпорту 1,8%. В абсолютному вираженні, відповідно, 1,2 і 0,49 млрд. дол при позитивному для нас сальдо в 0,73 млрд. дол. [17,c.145]

Тим не менш, це вкрай мало. І географічна віддаленість тут зовсім не причому - серед усіх країн СНД Україна має в своєму розпорядженні чи не найкращими умовами для розвитку торговельних зв'язків з Латинською Америкою завдяки наявності незамерзаючих чорноморських портів. Млявий розвиток торгівлі обумовлено низькою дипломатичної активністю і слабкою інформованістю ділових кіл (як наших, так і латиноамериканських) про потенційних і реальних можливостях один одного, а ще - недостатністю договірно-правової бази. [31,c.203]

Спостерігається в даний момент інтенсифікація зовнішньополітичних контактів дає надію на швидкий розвиток економічної співпраці. Латинська Америка може стати великим ринком збуту для нашої машинобудівної продукції, у якої мало перспектив на ринках Європи і Північної Америки. Вже зараз Україна постачає до Латинської Америки (крім товарів сировинної групи) електрообладнання, двигуни, насоси, холодильники, трактори, літаки і вертольоти. Істотне значення може придбати для нас і імпорт деяких видів продовольства, палива і мінеральної сировини - як альтернатива традиційним каналам поставки. Зазначимо, що на Латинську Америку припадає 50% світових запасів лісу, більше 50% рідкісних металів, 30% чорних (залізна руда, марганець) і 25% кольорових металів (мідь, свинець, цинк, нікель, олово, боксити), 18% світових запасів нафти, а також 10% світового виробництва сільгосппродукції. [29,c.100]

Є можливості для розвитку науково-технічного співробітництва. Багато латиноамериканські країни успішно долають свою відсталість, що дісталася їм у спадщину від епохи «бананових республік», а нам життєво необхідно відроджувати свою науку і повертатися на високотехнологічний, інноваційний шлях розвитку. У цій області ми могли б один одному допомогти.

Важливий крок на шляху розвитку торговельно-економічних і науково-технічних зв'язків був зроблений у вересні минулого року, коли в Буенос-Айресі відкрився Перший підприємницький форум «Латинська Америка - Україна». в роботі даного заходу взяли участь ряд українських компаній, включаючи «Мотор-Січ» і «Хортицю», підприємці та офіційні особи з Аргентини, Уругваю, Парагваю, Чилі і Перу. Як повідомляла прес-служба МЗС України від 21 вересня 2010 року, на форумі були представлені досягнення нашої країни в таких областях, як енергетика (турбіни, генератори, трансформатори), нафта і газ (їх видобуток і переробка), сільськогосподарське виробництво та харчова промисловість, авіаційний і морський транспорт. [14,c.256]

У 2011 році (у самому його початку) вперше за багато років Президент України відвідав країни Латинської Америки - Венесуелу і Кубу. У квітні 2011 відвідала Київ президент Бразилії Ділма Руссефф на Міжнародну конференцію «Двадцять п'ять років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього «, куди були запрошені багато глав держав.

Бразилія - регіональний лідер і наш стратегічний партнер

За вісім років правління президента Луїса Інасіу Лули да Сілви Бразилія домоглася значного економічного зростання і далеко просунулася у вирішенні насущних соціальних проблем. Шоста економіка в світі, одна з найбільш динамічно розвиваються країн, про що свідчить її включення експертами банку «Goldman Sachs» в т.зв. групу БРІК, тобто до числа найбільш перспективних країн світу, здатних через кілька десятиліть потіснити в «світовій табелі про ранги» самі Сполучені Штати! Звідси особлива важливість розвитку взаємин України з Бразилією. [23,c.208]

Сьогодні це найбільший торговий партнер нашої країни в Латинській Америці. У 2000-х роках торгівля між нашими країнами швидко зростала, і в 2008 році торговельний оборот досяг 1,17 млрд. дол (експорт України - 710 млн. дол, імпорт на Україну - 464,5 млн. дол.) Україна закуповує понад 100 видів товарів. Переважає сільськогосподарська продукція: кава, тютюн, тростинний цукор, яловичина і свинина. В українському експорті в цю країну перші місця займають сталевий прокат та добрива (сечовина, сульфат амонію та ін.) Внаслідок кризи, що вибухнула в 2009 році експорт українських товарів до Бразилії скоротився на 78%, а імпорт - на 48%.

У торговому обороті двох країн слабо представлена ??високотехнологічна продукція. Оданак, має місце тенденція до зростання експорту до Бразилії українських машин (механічне та компресорне обладнання, насоси, електрообладнання, транспортна і дорожня техніка). Україна - один з головних партнерів Бразилії, що постачають їй устаткування для газопроводів. Бразильська сторона висловлює зацікавленість у співпраці з Україною в таких областях, як металургійне і сільськогосподарське машинобудування, суднобудування й авіабудування, електрозварювання, енергетика, геологорозвідка, будівництво нафто-і газопроводів, інформатика і фармацевтика. [22,c.240]

Величезне значення обидві сторони приділяють спільному космічному проекту «Алкантара-Циклон-Спейс», реалізованому з 2007 року. Бразилія збирається здійснювати запуски комерційних супутників з космодрому Алкантара за допомогою наших ракет-носіїв «Циклон-4». Прибуток від надання космічних послуг буде розподілятися між двома країнами - учасниками проекту. Перший запуск, як зараз планується, має відбутися в 2012 році.

За угодою між українською компанією «Індар» (Київ) і бразильської «Фіокрус» Україна бере участь у спільному підприємстві з виробництва інсуліну в Бразилії за українськими технологіями. У свою чергу, наша країна цікавиться бразильським досвідом у сфері виробництва паливного етанолу та біодизеля. [69,c.45]

Бразилія вже протягом трьох десятиліть розвиває виробництво біопалива. У цій країні велика частина автопарку вже переведена на етанол, що виробляється з цукрової тростини, або ж на комбіноване паливо. 88% продаваних в цій країні автомобілів оснащені моторами типу «флекс», які можуть працювати або на спирті, або на бензині, або на їх суміші. Ведуться роботи з впровадження біопалива в авіації. Взагалі, з виробництва етилового спирту Бразилія займає друге місце в світі після США, а за експортом - перше. Бразилія підняла питома вага відновлюваних джерел енергії у своєму енергетичному балансі до 45% - проти 14% в цілому по світу.

Перспективно партнерство України та Бразилії у військово-технічній сфері. Домовленості такого роду були досягнуті в серпні 2010 року на засіданні двосторонньої комісії з питань торговельно-економічного співробітництва. Бразилія хоче купувати військово-транспортні літаки Ан-70 і Ан-74-300ТК. Більше того, можлива участь АНТК ім. О. К. Антонова в проекті фірми «Embraer» зі створення першого бразильського військово-транспортного літака KC-390 (відзначимо, що «Embraer» в списку найбільших виробників комерційних літаків поступається лише «Boeing» і «Airbus»). Також Україна має намір брати участь у тендері на спорудження для бразильських ВМС п'яти фрегатів та інших бойових кораблів. Близьке до вирішення питання про спільне виробництво бронетехніки. [59,c.44]

Серед усіх держав Латинської Америки саме з Бразилією Україна підтримує найбільш тісні та інтенсивні політичні контакти. Свого часу Леонід Кучма двічі відвідував Бразилію (1995 і 2003 роки), а на Україну приїжджали президенти Фернанду Енріке Кардозу (2002) та Луїс Інасіу Лула да Сілва (2009). Глави двох країн зустрічалися також на Генеральній Асамблеєї ООН і на Саміті ООН з проблем сталого розвитку в Йоганнесбурзі у 2002 році. Варто відзначити, що Україна висловлювалася на підтримку прагнення Бразилії стати постійним членом Ради безпеки ООН.

У Бразилії проживає велика українська діаспора (400 тис. чол., З них 340 тис. в штаті Парана). Якраз зараз відзначається 120-а річниця початку імміграції українців до Бразилії. Урочисті заходи пройшли в місті Курітіба (штат Парана). У країні навіть був прийнятий закон, згідно з яким 24-го серпня відтепер святкуватиметься День української громади - цим відзначено великий внесок, який внесли в розвиток Бразилії вихідці з України.

Уго Чавес пропонує Україні дружбу

Одним з яскравих і цікавих подій політичного життя України, що відбулися восени 2010 року, став візит до нас Уго Чавеса. Це був перший візит глави держави в історії відносин двох країн. Переговори глав обох держав у Києві ознаменували собою новий етап україно-венесуельських відносин.

Ця неординарна подія добре висвітлювалося в ЗМІ. Чавес ясно запропонував Україні дружбу і стратегічне партнерство, і цією пропозицією гріх не скористатися. Адже Венесуела - досить велика і далеко не найбідніша держава. Бюджет у півтори рази більше українського! Це єдина за межами Близького Сходу країна із запасами нафти понад 10 млрд. тонн.

Венесуела гостро потребує проведення індустріалізації і диверсифікації економіки. А це означає, машинобудівні заводи на Україні можуть розраховувати на отримання вигідних контрактів. Під час свого приїзду Чавес виявив підвищений інтерес до літаків «Антонова» і навіть назвав їх «можливо, найкращими у світі». Але найважливіший момент полягає в тому, що Чавес користується величезним авторитетом в більшій частині Латинської Америки, і, таким чином, дружба з ним могла б посприяти розширенню зв'язків України з багатьма іншими латиноамериканськими державами, насамперед - з країнами блоку АЛБА. [52,c.130]

Поки що торговельно-економічна співпраця України і Венесуели розвинена вкрай слабо. Більше того, в 2009 році оборот взаємної торгівлі скоротився в порівнянні з 2008 роком у три рази - до 8,4 млн. дол При цьому Україна закупила товарів на зовсім незначну суму в 222 тис. дол Просування в цьому напрямку може відбутися в ході майбутнього повторного візиту президента України до Венесуели.

У рамках його підготовки 20-21 грудня 2010 Каракас відвідав міністр закордонних справ Костянтин Грищенко. До складу делегації увійшли представники міністерств і компаній, зацікавлених у розвитку співпраці з Венесуелою. Сторони обговорили конкретні проекти в авіаційній та металургійній галузях, в енергетиці та сільському господарстві, в науково-технологічній та освітній сферах. Був, нарешті, вирішено болюче питання про повернення на Батьківщину українських моряків, засуджених венесуельським судом. Ще раніше була досягнута найважливіша домовленість про взаємне відкриття посольств, без чого, поза всяких сумнівів, неможливо по-справжньому серйозне співробітництво двох країн.

Куба: потепління відносин

У Радянські часи між Україною і Кубою налагодилися найтісніші економічні зв'язки - на УРСР припадало 30% всього товарообігу між СРСР і Кубою. Свою продукцію на острів поставляли 1,5 тис. українських підприємств. Потім з відомих причин економічна співпраця двох країн прийшов у повний занепад. У середині 2000-х років товарообіг впав до мізерних 20-25 млн. дол на рік. Особливо погіршилися україно-кубинські відносини за часів правління Віктора Ющенка, що допускав - на догоду Вашингтону - недружні випади проти Куби.

Після зміни влади в нашій країні чітко намітилося потепління відносин. Вже 26 березня 2010 президент Віктор Янукович підписав укази про нагородження - «за вагомий особистий внесок у розвиток українсько-кубинського співробітництва» - Фіделя Кастро орденом «За заслуги» I ступеня та Рауля Кастро орденом Ярослава Мудрого I ступеня. Ці нагородження були приурочені до 20-річчю кубинської програми безоплатного лікування наших дітей-чорнобильців у лікувально-оздоровчому центрі «Тарара» (за цей час медичну допомогу отримали понад 20 тис. українських дітей, на що Куба витратила 400 млн. дол.) [44,c.217]

Потім пішли такі події, як зустріч Костянтина Грищенка з його кубинським колегою Бруно Родрігесом на Генасамблеї ООН (27 вересня 2010 року), приїзд на Україну заступника міністра зовнішньої торгівлі та інвестицій Куби Оскара Фрагі і Десяте засідання Міждержавної комісії з економічного і науково-технічного співробітництва ( Гавана, 10-12 листопада 2010 року) за участю віце-прем'єра України Віктора Тихонова.

У грудні минулого року Кубу відвідав Костянтин Грищенко - і це був перший візит міністра закордонних справ України з 2002 року. Під час зустрічей сторони висловили задоволення активізацією відносин двох країн протягом 2010 року і відзначили великий потенціал наших відносин у торговельно-економічній, науковій, культурній та туристичній сферах.

Офіційні контакти підкріплюються «народною дипломатією». 3-4 листопада 2010 НТТУ «КПІ» провів представницьку і чудово організовану міжнародну науково-практичну конференцію «Вдячна Україна - благородній Кубі», якраз і присвячену двадцятиріччю кубинської «чорнобильської» програми. Крім цього, восени в Торгово-промисловій палаті України пройшов україно-кубинський бізнес-форум, покликаний налагодити зв'язки і дати поштовх нашим торгово-економічним відносинам. До речі, що відрадно, вже в першому півріччі 2010 року вдалося збільшити товарообіг між країнами в півтора рази. [47,c.213]

Основною статтею кубинського експорту на Україну в останні роки стала - замість цукру - фармацевтична продукція. Як відомо, кубинські медицина та фармакологія - одні з кращих у світі. Самою переконливою рекламою їм служить той факт, що в цій небагатій країні, де харчування населення залишає бажати кращого, середня тривалість життя досягла 79-ти років! Кубинці досягли колосальних успіхів в таких галузях медицини, як дерматологія, онкологія, імунологія, педіатрія, хірургія ока. Вони досягли успіху в розробці вакцин проти гепатиту і менінгіту, а також ліків для лікування різних видів раку.

Ось чому для України з її катастрофічно хіреющего населенням та екологічними проблемами співпрацю з Кубою в галузі медицини, засвоєння кубинського досвіду організації системи охорони здоров'я, придбання перевірених практикою кубинських медичних препаратів та оздоровчих технологій життєво важливі! Вже розпочато співпрацю кубинського Центру молекулярної імунології та ряду онкологічних центрів України. Можливий випуск ліків кубинської розробки на Україну, зокрема - на Горлівському «Стиролі» та київською «Дарниці». [45,c.20]

З України на Кубу експортуються трактори, запчастини до автомобілів, шини, сталевий прокат, електротехнічні вироби, насоси, залізничне обладнання, добрива, пшениця, тканини, сировина для отримання інсуліну. Є можливості для розширення експорту машин і устаткування. Адже техносфера Куби - радянська, і кому, як не нашим підприємствам і фахівцям займатися її підтримкою, відновленням та розвитком!

Відмінний приклад співпраці подала компанія «АвтоКрАЗ», яка створила в місті Сьєнфуегос спільне підприємство з модернізації та складання вантажівок з правом їх реалізації у всій Латинській Америці (пробна партія поставлена ??Венесуелі). У 2008 році «АвтоКрАЗ» поставив продукції на 17 млн. дол - що перевищувало весь річний український експорт на Кубу за передувалироки! Розглядається питання про постачання на Кубу автобусів «ЛАЗ» і корпорації «Богдан» з наступним створенням спільних підприємств з ремонту автобусів українського виробництва.

Авіапарк Куби складається з морально застарілих і топлівозатратних літаків Ан-2, Ан-24, Ту-134, Як-42 і Іл-62. Кубинці придивляються до наших Ан-140 і Ан-148 і готові брати їх в лізинг. А це надзвичайно важливо для відродження нашого авіабудування. Настільки ж великі перспективи мають поставки залізничної та сільськогосподарської техніки, турбін, гірського устаткування, апаратури для хімічних і цукрових заводів. [49,c.117]

Нашу країну кубінці знають не з чуток. За 30 років радянсько-кубінської дружби у ВНЗ України Було підготовлено 9000 кубінськіх фахівців. Куба зарекомендувала себе як надійний партнер, завжди чітко виконує взяті на себе зобов'язання. Крім того, розвиток україно-кубинських відносин спирається на розвинену договірну базу - майже півсотні двосторонніх угод. Потрібно лише, щоб українські влади та ділові кола подолали упереджене ставлення до Куби, що склалося в пострадянський період.

Аргентина, Мексика та інші

З 2002 по 2008 роки товарообіг між Україною та Аргентиною зріс з 11 до 175,8 млн. дол, проте звертає на себе увагу різко негативне для нас сальдо торгового балансу - мінус 102 млн. дол в 2008 році. У структурі українського експорту в Аргентину переважають гарячекатана сталь, турбіни, трансформатори, насоси, трактори, двигуни, шарикопідшипники, добрива.

Ще в Радянські часи в Аргентину поставлялося енергетичне обладнання, виготовлене на Україну. Досі третя частина виробленої в Аргентині електроенергії виробляється із застосуванням нашого обладнання. Натомість ми отримуємо яловичину, цитрусові, морепродукти, дубильний екстракт дерева квебрахо, шкіру, одяг і деякі інші промислові вироби. Діють угоди про співробітництво у сфері космічних та ядерних досліджень, в медицині, сільському господарстві та прикладних технологіях. [47,c.23]

Мексика - другий (після Бразилії) торговий партнер України в Латинській Америці. У 2008 році товарообіг досяг 228 млн. дол, але в 2009 році він скоротився на 31%. Втім, обсяг українського експорту при цьому зберігся на колишньому рівні; більше половини його складає металопродукція, інше - мінеральні добрива і механічні пристрої. Основа мексиканського експорту - транспортні засоби (34%), алкогольні напої, сірка, фармацевтика. Інтерес, на мій погляд, становить міжнародне співробітництво на рівні двох курортних міст - Ялти і Акапулько.

Україна підтримує тісні політичні зв'язки з Чилі, хоча при цьому всього лише одного разу - в 1995 році - президент України відвідав цю країну, а до нас глава Чилі не приїжджав ніколи. Перспективними напрямками українсько-чилійського торговельно-економічного співробітництва вважаються енергетика і аерокосмічна галузь. Українські розробники брали участь в авіаційно-космічних виставках «FIDAE'2008» і «FIDAE'2010», що проходили в Чилі. Були досягнуті домовленості про можливість участі компаній Чилі, Аргентини і Перу в коопераційних схемах з виробництва та обслуговування літаків «Антонова». У ході виставок до наших «Анаму» виказали інтерес високопоставлені офіцери ВПС Чилі, Парагваю і Перу. Можливі також великі поставки в Чилі гірничодобувного обладнання (Чилі - один з найбільших світових постачальників різноманітного мінеральної сировини, на цю країну припадає, зокрема, третина світового видобутку міді).

Головні статті нашого експорту в Перу - зерно і мінеральні добрива. Перу постачає нам рибу (країна займає одне з перших місць у світі за її улову), фармацевтичну та сільськогосподарську продукцію. У 70-ті роки в цю країну було поставлено багато техніки виробництва українських заводів - цілком можливе відновлення постачань нашого обладнання (енергетичного, гірничого, металургійного, портового та ін) в Перу.

З багатьма досить великими країнами Латинської Америки в України взагалі практично відсутні серйозні політичні контакти, а торгово-економічне співробітництво з ними носить нерегулярний характер і має незначні масштаби. Все це в тій чи іншій мірі відноситься до Уругваю, Парагваю, Болівії. Відносини з ними доведеться вибудовувати майже що з нуля.

Однак співробітництво з Бразилією розвивається досить непогано і в дуже багатьох сферах. Почавши з Бразилії Україна можливо зможе розвити відносини із іншими країнами регіону.

Вище керівництво нашої країни має посилити зовнішню політику, щоб зробити відносини дійсно серйозним і стійким. Наразі посильний внесок у справу поглиблення взаємин України з країнами Латинської Америки вносять бізнесмени, вчені та діячі культури.

Висновки


. Отже на початку ХХІ сторіччя країни Латиноамериканського регіону значно зміцнили свої економічні системи, скоротили рівень безробіття, збільшили золото-валютній запас, зменшили зовнішні борги, чим продемонстрували свою економічну та політичну зрілість, готовність зайняти гідне місце на міжнародній арені та у світовому господарстві.

.За Нового економічного порядку розвиваючися країни Латноамериканського регіону добилися значних результатів у відносинах всередині регіону, про що свідчать створення власного «Банку Півдня», підписання договору про співробітництво UNASUR, за яким країни найбільші країни регіону приходять до спільних рішень для боротьби зі спільними проблемами, які так довго нависали над регіоном. За умови сталого розвитку відносин у середені регіону країни Латиноамериканського регіону можуть стати одними із найпотужніших союзів на міжнародній арені.

. Країни Латиноамериканского регіону переживши не одну важку кризу винесли певні уроки та зробили де-які висновки, які допомогли їм впоратися зі світової кризою 2008-2009 значно швидше та ефективніше, ніж багатьом розвиненим країнам світу. Це знов таки каже про значне зміцнення як економічної так і політичної сили країн регіону.

. Участь Бразилії у БРІК надає їй нові можливості для розвитку міжнародних відносин, особливо із іншими країнами БРІК, це відкриває перед Бразилією нові кордони та перспективи і надає можливість впливу на новий економічний порядок.

. Мексика - країна, економіка якої має надпотужний потенціал, це зумовлено тим, що країна багата природними ресурсами. Мексика також входить в угрупування G-20.

Зараз Мексика находиться в «Стратегічному капкані NAFTA», знаходиться під впливом дуже сильного сусіда - США, ринок Мексики є привабливим для багатьох країн, але знов таки США співпрацюють з Мексикою і водночас погіршують ситуацію для країни.

Більшість вчених кажуть про те, що положення Мексики не відповідає її потенціалу.

Можливо цей гігант одного дня «прокинеться» і це приведе до неймовірних змін на міжнародній арені.

. Бразилія - перша економіка ЛА регіону, ініціатор створення Великої 20ки, ініціатор розширення співробітництва Латинської Америки з державами Африки, Азії та арабського Сходу. Перша з латиноамериканських країн встановила відносини зі Стратегічною асоціацією Європейського союзу і надала контактам з лідерами ЄС характер регулярних консультацій на вищому рівні з найважливіших міжнародних питань. Особливе місце в глобальній стратегії уряду Бразилії зайняло участь у групі БРІК. Чергова зустріч лідерів чотирьох країн (15-16 квітня 2010 року, Бразиліа) є підтвердженням рішучості бразильської сторони підвищувати свою міжнародну «питому вагу» в тому числі і за допомогою всебічної взаємодії з іншими висхідними країнами-гігантами. Все це відчутно змінює розклад сил у Західній півкулі, звужуючи геополітичні можливості Вашингтона, і позначається на процесі формування нового світового порядку.

Політична інтеграція в рамках МЕРКОСУР поки перебуває на початковій стадії розвитку і охоплює лише обмежене коло питань. Тим не менш, необхідно визнати, що всі починання в цій галузі виявилися досить успішними і сприяли зміцненню політичної єдності країн-членів та координації їх позицій щодо ключових пунктів регіонального і міжнародного порядку денного. Все це дає підстави припустити, що надалі політична співпраця членів МЕРКОСУР залишиться одним з пріоритетних напрямків діяльності даного інтеграційного блоку.

. З багатьма досить великими країнами Латинської Америки в України взагалі практично відсутні серйозні політичні контакти, а торгово-економічне співробітництво з ними носить нерегулярний характер і має незначні масштаби. Все це в тій чи іншій мірі відноситься до Уругваю, Парагваю, Болівії. Відносини з ними доведеться вибудовувати майже що з нуля.

Однак співробітництво з Бразилією розвивається досить непогано і в дуже багатьох сферах. Почавши з Бразилії Україна можливо зможе розвити відносини із іншими країнами регіону.

Вище керівництво нашої країни має посилити зовнішню політику, щоб зробити відносини дійсно серйозним і стійким. Наразі посильний внесок у справу поглиблення взаємин України з країнами Латинської Америки вносять бізнесмени, вчені та діячі культури.


Список використаної літератури


.Дабагян, Е. Політичне життя в Латинській Америці на рубежі століть / / Вільна думка. - 2006. - № 5. - С. 126-140.

.Історія держави і права зарубіжних країн. Ч.2: Учеб. для студ. юридич. вузів і факультетів / Л.М.Гудошніков, О.А.Жідков, Н.А.Крашеніннікова та ін - М.: НОРМА-ИНФРА, 1998. - С.500-502.

.Історія Латинської Америки: друга половина XX століття / редкол.: Е.А. Ларін (відп. ред.) [Та ін]. - М.: Наука, 2004. - 607 с.

.Конституційне право зарубіжних країн: навч. для вузів / М.В. Баглай [та ін]. - М.: Норма, 2005. - С.874-919.

.Кузьмін, В.В. Латинська Америка: інтеграція і двосторонні економічні зв'язки / / Латинська Америка. - 2008. - № 2. - С. 35-48.

.Новітня історія країн Європи та Америки. ХХ век: Учеб. для вузів: У 3 ч. / Под ред. А.М.Родрігеса, М.В.Пономарева. - М.: ВЛАДОС, 2004 -. - (Підручник для вузів) Ч. 3: 1945-2000. - 2004. - С.245-252.

.Строганов, А.І. Новітня історія країн Латинської Америки: Навчальний изд-е. - М.: Вища школа, 1995. - С.356-395.

.Челядинський, А.А. Актуальні проблеми зовнішньої політики країн Латинської Америки та Африки: учеб.-метод. комплекс: у 2 ч. / А.А. Челядинський. - Мн. : Міжнар. гуманіт.-економ. ін-т, 2005 - Ч. 1: Латинська Америка в сучасних міжнародних відносинах. - 2005. - С.20-46, 137-153.

.Генри Вельтмейер Журнал "Латинская Америка" наукова періодика №1 2011 - с. 15-16

.И.К. Шереметьев Журнал "Латинская Америка" наукова періодика № 10 2010 - с. 4-10

.И.К. Шереметьев Журнал "Латинская Америка" наукова періодика № 4 2008 с. 4-7

.В.М. Давидов Журнал "Латинская Америка" наукова періодика № 7 2010 с. 7-11

.И.К. Шереметьев Журнал "Латинская Америка" наукова періодика № 5 2010 с. 4-7

.И.К. Шереметьев Журнал "Латинская Америка" наукова періодика № 4 2009 с. 6-10

.Ю.М. Лезгинцев Журнал "Латинская Америка" наукова періодика № 2 2009 с. 25-28

.Н.А. Школяр Журнал "Латинская Америка" наукова періодика № 8 2010 с. 7-11

.Л.Я. Нутенко Журнал "Латинская Америка" наукова періодика № 12 2010 с. 17-21

.Л.Л. Клочковский Журнал "Латинская Америка" наукова періодика № 2 2010 с. 4-11

.Л.Б. Николаева Журнал "Латинская Америка" наукова періодика № 1 2010 с. 11-14

.В.В. Кузьмин Журнал "Латинская Америка" наукова періодика № 2 2008 с. 35-38

.Л.Л. Клочковский Журнал "Латинская Америка" наукова періодика № 1 2008 с. 4-11

.А.А. Лавут Журнал "Латинская Америка" наукова періодика № 2 2011 с. 4-11

.Егоров А. В. Международная финансовая инфраструктура. - М.: Линор, 2009

.Бобровников А.В., Теперман В.А., Шереметьева И.К. Латиноамериканский опыт модернизации. Итоги экономических реформ первого поколения. ИЛА РАН. Москва.2002

.Боливия - время левоиндихенистского эксперимента. М.:Саммит, 2009.

.Булавин, В. И. Венесуэла в поисках альтернативы, М. : Институт Латинской Америки РАН, 2002.

.Даниэль Ортега: "Главное событие в Никарагуа и в мире - провал неолиберализма". Беседа с Д. Ортегой // Латинская Америка. М.: ИЛА РАН, № 1, 2009.

.Дьякова Л.В. Деятельность правительства Мишель Бачелет в 2006-2008 гг. // Латинская Америка. М.: ИЛА РАН, № 3, 2009.

.Жирнов О.А. Шереметьев И.К. Латинская Америка. Затянувшееся ожидание экономического чуда. М.2003.

.Латинская Америка ХХ века: социальная антропология бедности. ИЛА РАН:М. 2006.

.Латинская Америка и Карибы : Политические институты и процессы. М. : Наука, 2000.

.Лезгинцев Ю.М. Перу: особенности современного хозяйственного комплекса. М.:Саммит, 2008

.Мартынов Б., Реликтовые и потенциальные конфликты в Латинской Америке //Международные процессы. Том 4. Номер 2(11). Май-август 2006.

.Павлова Е.Б. Интеграционные процессы в Центральной и Южной Америке: основные этапы и характеристики Вестник Санкт-Петербургского государственного университета. Серия 6 Выпуск 1,2003,- С.119-124

.Сравнительный анализ стабилизационных программ 90-х годов. М. : Гендальф, 2003.

.Старостина. Е.А. Приграничные споры: причины возникновения, пути разрешения // Латинская Америка. 2005. № 10. C. 25-30.

.Сударев В.П. США после выборов: перспективы нового латиноамериканского курса // Латинская Америка. М.: ИЛА РАН, № 7, 2009.

.Ткаченко, В. А. Феномен Фухимори: авторитаризм versus демократии. М., 2002.

.Чилийская модель: ее преимущества и риски. М.:Саммит, 2009.

.Чоповой Д.А. Нефть и газ Латинской Америки // Латинская Америка. М.: ИЛА РАН, № 9, 2009.

.Шинкаренко А.А. Индейский вопрос: международно-правовые аспекты // Латинская Америка. М.: ИЛА РАН, №2, 2009.

.FARC-EP. Революционная Колумбия: История партизанского движения. М. : Гилея, 2003.

.A Decade of Light and Shadow: Latin America and the Caribbean in the 1990s / ECLAC. - Santiago, 2003.

.Democratic Brazil: actors, institutions, and processes, ed. by Peter Kingstone and Timoty J. Power. Pittsburgh, Univ. of Pittsburgh Press, 2000

.Latin American development and social policy, Seoul: ISDPR: Seoul National University, 2001.

.Meeting the Millennium Poverty Reduction Targets in Latin America and the Caribbean : отчет / ECLAC, IPEA, United Nations Development Programme (UNDP). - Santiago : United Nations, 2002.

.Tombs, D. Latin American liberation theology,Boston; Leiden: Brill, 2002 Ullmann, Steven G. The Future of Health Care in a Post-Castro Cuba, University of Miami. 2005.

.Банки развития в условиях экономической либерализации (опыт латиноамериканских стран). Аналитические тетради ИЛА РАН. М. 12.2002.

.Боровков, А.Н. Мексика на новом повороте экономического и политического развития, М. : ИЛА РАН, 1999.

.Давыдов В.М., Феномен финансовой глобализации. Универсальные процессы и реакция латиноамериканских стран. - 2000

.Иностранные банки в Латинской Америке : В контексте структур. реформ и финансовой глобализации / Отв. ред.И.К. Шереметьев]; Рос. акад. наук, Ин-т Латин. Америки. - М. : Наука, 2002.

.История Латинской Америки : Вторая половина XX века. М. : Наука, 2004

.Коваль Б. И., Цивилизационная идентификация России и ибероамериканские параллели. - 1998.

.Коваль Т.Б. Католическая церковь и экономический кризис // Латинская Америка. М.: ИЛА РАН, № 6, 2009.

.Коваль Т.Б. Спор о богатстве: св. Франциск Ассизский versus Эскрива де Балагер// Латинская Америка. М.: ИЛА РАН, № 3, 2009.Латинская Америка: що принесли неолиберальные преобразования?. - 1997.

.Малые страны Латинской Америки. Смена экономической модели. Книга 2. ИЛА РАН. М. 2002.

.Маркос Другая революция: Сапатисты против нового мирового порядка М. : Гилея, 2002.

.Мартынов Б. Ф., Безопасность: латиноамериканские подходы. - 2000.

.Научно-техническое и экономическое сотрудничество стран АТР в XXI веке. Т. 1 -2001.

.Павлова Е.Б. Соотношение экономических и политических факторов во взаимоотношениях ЕС со странами Латинской Америки Россия и Европейский Союз в Большой Европе: новые возможности и старые барьеры. Материалы международной научной конференции,20-21.09.2002г СПБ.:СПбГУ.2003. С.183-188.

.Пшеворский А., Демократия и рынок. Политические и экономические реформы в Восточной Европе и ЛатинскойАмерике. - 1999.

.Редькин, В. Экономические реформы в Бразилии в 90-е годы // Вопросы экономики, 2000, N9. С. 121-135.

.Современная Куба. Вопросы экономической адаптации переориентации внешних связей. ИЛА РАН. М. 2002.

.Сударев В. П., Взаимозависимость и конфликт интересов. - 2000.

.Транснациональный наркобизнес: новая глобальная угроза. ИЛА РАН.М. 2002.

.Guevara, Ernesto Che. Episodes de la guerre Revolutionnaire, La Havane : Guairas, 1967.

.Dynamiques religieuses en lusophonie contemporaine . Paris: Karthala etc., 1999 .

.The Brazilian Puzzle: culture on the borderlands of the Western World, ed by David J.Hess and Roberto DaMatta, Columbia Univ. Press, 1995

.The United States, Cuba, and the Gold War: American failure or Communist Conspiracy? Ed. L. D. Langley: D. C. Heath and Company, 1970.

.Walton, Richard J.. Beyond diplomacy : A background book on American military intervention New York : Parents' Magazine Press, 1970.


Теги: Аналіз системи світових економічних зв’язків провідних країн Латиноамериканського регіону в системі глобалізованого світового господарства  Диплом  Мировая экономика, МЭО
Просмотров: 15016
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Аналіз системи світових економічних зв’язків провідних країн Латиноамериканського регіону в системі глобалізованого світового господарства
Назад