Світовий туристичний ринок в умовах кризи


Світовий туристичний ринок в умовах кризи


1. Теоретико-методологічні засади формування туристичних послуг на світовому ринку


1.1 Теоретико-методологічні засади здійснення міжнародної торгівлі туристичними послугами


У другій половині ХХ ст. сфера послуг стала набувати все більшого значення і в міжнародних відносинах. З розвитком міждержавних контактів сфера послуг вийшла за рамки окремих країн і перетворилася в одну із найважливіших сторін світогосподарських звязків. Складовим елементом міжнародної торгівлі виступає товар - предмет, що задовольняє суспільну потребу та виробляється для обміну, тобто він має певну цінність, яка встановлюється у процесі його обміну на інші товари. Якщо в національній економіці прийнято вважати, що всі товари купуються та продаються на ринку, то таке припущення є невірним стосовно світової економіки. Здатність виробити товар для внутрішнього ринку не означає, що він буде визнаний товаром на світовому ринку.

Товари, що торгуються - це товари, які можуть пересуватися між різними країнами. Неторгуємі товари - це товари, які споживаються в країні виробництва та не переміщуються між країнами [58, с. 70]. Особливим видом товарів, що не торгуються, виступають послуги. Історики стверджують, що термін «послуга» вперше було використано Ж.Б. Сеєм у його праці «Traite d1 Economic Politique» (1803 р.). Теоретичні погляди Ф. Бастіа поклали початок в економічній науці аналізу послуг як результату певної діяльності людей [22, с. 245-246]. Особливість послуг як товарів, що не торгуються, полягає в тому, що на відміну від товарів послуги не мають речовинної форми, а виступають як результат певної діяльності.

Серед всього різноманіття видів послуг одне з визначних місць в останні десятиліття належить розвитку міжнародного туризму як формі міжнародних економічних відносин. Міжнародний туризм став значно впливати на світові процеси інтеграції, інтернаціоналізації та глобалізації. Туристичні послуги в міжнародному товарообігу виступають як «невидимий експорт» [7, с. 3-4]. Доходи від міжнародного туризму у світовому масштабі вже перевищили надходження від експорту товарів виробничої та невиробничої сфери. Тому для пояснення сучасних особливостей та виявлення закономірностей розвитку світового ринку туристичних послуг вкрай важливим є дослідження теоретичних засад здійснення міжнародної торгівлі туристичними послугами.

Теорії міжнародної торгівлі, що існують і розвиваються в сучасній економічній науці прийнято поділяти на дві групи. Перша група охоплює теорії, що передбачають максимальну лібералізацію зовнішньоторговельних відносин: теорії абсолютних та відносин переваг, теорія розміру країни, теорія співвідношення факторів виробництва, теорія життєвого циклу продукту, теорія подібності країн, теорія міжнародної конкурентоспроможності націй та інші. Другий тип теорій передбачає активне державне втручання у вільних потік товарів між країнами з метою зміни обсягу, складу та напрямів торгівлі. До теорій цього типу належать теорії меркантилізму, неомеркантилізму, теорія залежності та інші [27, с. 108].

Слід зазначити, що не всі теорії міжнародної торгівлі товарами можуть бути підґрунтям для пояснення особливостей міжнародної торгівлі туристичними послугами. До теорій міжнародної торгівлі, які пояснюють позицію країни в міжнародному туристичному обміні, міжнародному розподілі праці і загальних напрямках розвитку туристичних потоків слід віднести теорії абсолютних (А. Сміт) та порівняльних (Д. Рікардо) переваг, теорію співвідношення факторів (Е. Хекшер, Б. Олін, П. Самуельсон), теорію життєвого циклу (Р. Вернон), теорію подібності країн (С. Ліндер) та теорію конкурентоспроможності (М. Портер).

Теорія абсолютних переваг (А. Сміт). Абсолютні переваги відіграють вирішальну роль у міжнародному туризмі. На міжнародному туристичному ринку країни спеціалізуються на наданні тих видів туристичних послуг, у виготовленні яких вони мають абсолютні переваги у порівнянні з іншими країнами: кліматичні умови, наявність історичних памяток, архітектури і т.ін. Тобто унікальні природні пам'ятки і твори мистецтва, створені людиною, визначають монопольне положення тієї або іншої країни на міжнародному туристичному ринку. Свою абсолютну перевагу така країна може ще більше підсилити інноваційною політикою, що дозволяє їй створювати специфічні продукти туризму і тим самим забезпечувати собі спеціалізацію в міжнародному туризмі. Інновації в туристському секторі головним чином охоплюють індустрію гостинності та сферу транспортних перевезень, які все більше використовують нові технології в готельному бізнесі, індустрії розваг через застосування електронних систем бронювання; при формуванні та просуванні нового туристського продукту шляхом використання маркетингових заходів [10, с. 10-13; 21, с. 61-63; 24; 62, с. 6-8; 64, с. 12-13].

Теорія порівняльних переваг (Д. Рікардо). Теорія порівняльних переваг пояснює характер двосторонніх обмінів туристичними послугами з однієї сторони, як результат різниці цін у країнах через достатню відмінність туристських продуктів і відповідну складність їх порівняння; а з іншої, внаслідок неможливості повторення сценарію виробництва, реалізації та споживання туристського продукту. На ціну туристського продукту впливають витрати на транспорт, проживання і супутні послуги. За допомогою нових технологій країни, що розвиваються, намагаються знизити ціну праці і відповідно ціну проживання, щоб у такий спосіб отримати порівняльні переваги перед іншими країнами з низькою ціною праці. Для збереження конкурентоздатності і завоювання порівняльної переваги окремим державам необхідно підтримувати високий рівень обслуговування, як це роблять такі передові туристські країни як Великобританія, Німеччина, Швейцарія, Австрія, де ціни відносно високі [10, с. 34; 21, с. 64; 24; 62, с. 8-16; 64, с. 13].

Теорія співвідношення факторів (Е. Хекшер, Б. Олін, П. Самуельсон). Теорія співвідношення факторів визначає потоки міжнародного туризму між країнами. Міжнародні обміни, будь то торговельні обміни або туристичні потоки, можуть визначатися різницею пропорцій факторів виробництва кожного продукту, що обмінюються. Країни схиляються до спеціалізації у виробництві і продажі товарів і послуг, у яких вони мають перевагу і які виробляються з мінімальними витратами. Країни, що мають у надлишку туристичні ресурси, спеціалізуються на міжнародному туризмі й експортують подібні послуги. Наприклад, курорти Іспанії, Греції, Тунісу і Марокко залучають великий потік туристів сприятливим кліматом і морськими пляжами.

Таким чином, співвідношення факторів - це засіб, доступний для забезпечення виробництва послуг у сфері міжнародного туризму країни. Відносна наявність цих факторів має вирішальний вплив на визначення позиції країни в міжнародному туризмі. Тут виділяють три основні групи факторів, що тісно взаємодіють з головними факторами функціонування всієї економіки: природні ресурси, історико-культурна спадщина; капітал; трудові ресурси.

Для міжнародної торгівлі важливим фактором виробництва туристського продукту є природні ресурси. Тому спеціалізація багатьох країн безпосередньо повязана з наявністю природних ресурсів для пропозиції іноземним відвідувачам. Природні ресурси в туризмі охоплюють землю, море, озера, ріки, ландшафт, клімат, флору і фауну. Вони винятково характеризують місцезнаходження країни і є визначальними для потоків міжнародних туристів.

Іншим найважливішим фактором туристського продукту є капітал. Розвиток туризму вимагає розвинутої інфраструктури, для чого потрібні інвестиції. Країна, що володіє багатими природними ресурсами, але має обмежений капітал, не зможе в достатньому ступені розвивати міжнародний туристичний сектор.

Фактор праці можна визначити як важливий фактор виробництва туристського продукту, оскільки це продукт сфери обслуговування, що, у свою чергу, є трудомістким сектором економіки. Отже, порівняльна перевага країн у міжнародному туризмі обумовлена наявністю трудових ресурсів, а також рівнем їхньої кваліфікації. Порівняльна перевага країн залежить від кількості та якості кваліфікованих працівників. Неоднорідність фактора праці відіграє велику роль у міжнародному туризмі, який в значній мірі залежить від робочої сили.

На стадії народження (входження на ринок) жителі нових туристських місцевостей самі починають залучати мандрівників, пропонуючи їм нічліг.

Далі йде стадія зростання, коли число туристів інтенсивно зростає, особливо в пікові періоди, і іноді перевищує чисельність місцевого населення. Однак цей бурхливий розвиток має і свою негативну сторону - надмірне збільшення чисельності населення і пов'язане з цим навантаження на місця життєзабезпечення.

На стадії зрілості спочатку уповільнюється зростання прибуттів іноземних туристів, хоча загальне число прибуваючих усе ще росте і перевищує чисельність місцевого населення. Далі розвиток цього центра бізнесу, відпочинку і розваг досягає свого піка, після чого мода на нього падає, і він тримається тільки за рахунок повторних прибуттів, що вимагає значних зусиль. У туристичного центра виникають економічні і соціальні проблеми.

На заключній стадії спаду туристський центр стає малопривабливим для більшості туристів і при цьому в значній мірі залежним від нечастих подорожуючих на короткі канікули або відпочиваючих з найближчих районів.

Теорія подібності країн (С. Ліндер). У 1961 р. шведський економіст Стефан Ліндер сформулював теорію подібності країн, яку називають також теорією попиту. Ліндер стверджує, що розходження в рівні насиченості факторами між країнами не завжди відображують міжнародні обміни.

Для виміру внутрішнього попиту зазвичай застосовують такі показники як чисельність населення, ВНП на душу населення, кількість місць у всіх комплексах проживання. До країн з високим внутрішнім попитом відносяться Великобританія, Німеччина, Італія і Франція. Однак деякі країни, що розвиваються, такі, як Іспанія, Португалія, Марокко, Туніс, Танзанія, Сенегал, успішно розвивають міжнародний туризм незалежно від внутрішнього попиту, завдяки спеціальній туристичній політиці, що проводиться урядами цих країн.

Міжнародні туристські обміни залежать від обсягу попиту і диференціації туристського продукту. Туристи зацікавлені в тому, щоб перетинати кордони з найменшими перепонами, тому що вони прагнуть спробувати дещо відмінне від того, що мають у своїй країні, тим самим обумовлюючи взаємні туристичні обміни між схожими країнами, незважаючи на те, що ці країни мають однакові ресурси. Цей попит називається попитом до розмаїтості, що базується на географічних, культурних і інших специфічних розходженнях.

Теорія конкурентоспроможності була розроблена М. Портером, який виділяє 4 властивості країни, що формують середовище, в якому конкурують місцеві фірми та впливають на її міжнародний успіх (рис. 1.1). Ці детермінанти, кожен окремо і всі разом як система, створюють середовище, в якому народжуються і функціонують фірми даної країни [21, с. 75; 57, с. 249-251; 62, с. 30-37]. Пізніше дана теорія була адаптована відповідно до особливостей міжнародної торгівлі туристичними послугами. Оновлена версія моделі конкурентоспроможності підкреслює вагомість таких факторів як дії уряду, випадок та ступінь приватизації майна, що є особливо актуальним для країн з перехідними економіками.

Слід зазначити, що дослідники туристичної галузі здебільшого використовують модель М. Портера для визначення конкурентоспроможності підприємства, а не галузі в цілому. Перевага по кожному детермінанту не є передумовою для конкурентної переваги в туристичній галузі. Саме взаємодія переваг за всіма детермінантами забезпечує самопідсилюючі виграшні моменти, які іноземним конкурентам недоступні. Більш детальний розгляд цих детермінант дозволяє виділити наступні їх характеристики.

При аналізі створення факторів досліджують, чи виникли вони природно, чи створені штучно. Всі фактори, що сприяють досягненню конкурентних переваг більш високого рівня, є штучними. Тобто в даному випадку туристично-рекреаційний потенціал слід розглядати в ракурсі двох складових: природно-географічних умов та історико-культурної спадщини. За М. Портером, країни досягають успіху в тих галузях, в яких їм найкраще вдається створювати та удосконалювати необхідні фактори.

Другим детермінантом національної конкурентної переваги є попит на внутрішньому ринку на туристичні послуги, тобто обсяг внутрішніх туристських потоків. Впливаючи на ефект масштабу, попит на внутрішньому туристичному ринку визначає характер та швидкість впровадження новацій та стимулює розвиток вїзного туризму.

Туристичні фірми можуть досягти конкурентної переваги за наступних основних характеристиках структури попиту:

·Значна частка внутрішнього попиту припадає на глобальні сегменти ринку;

·Туристи та турагенти є розбірливими та висувають підвищенні вимоги, що змушує фірми підвищувати стандарти якості розробки туристського продукту, рівня обслуговування. В даному випадку мова йде про існування так званого елітного туризму, який дає поштовх для розвитку масового туризму;

Обсяг і характер зростання внутрішнього попиту дозволяють туристичним фірмам отримувати конкурентну перевагу, якщо:

·За кордоном мається попит на туристський продукт, що користується великим попитом на внутрішньому ринку;

·Внутрішній попит швидко зростає, що стимулює інтенсифікацію капіталовкладень та швидкість оновлення;

·Внутрішній ринок швидко насичується, в результаті посилюється рівень конкуренції, що змушує виходити на зовнішній ринок.

Туристичні фірми можуть досягти конкурентної переваги в тому числі завдяки інтернаціоналізації попиту на внутрішньому ринку, тобто коли перевага віддається зарубіжним туристам за умови, якщо існують мобільні та багатонаціональні внутрішні покупці, які сприяють розвитку попиту за кордоном, тобто внутрішні туристи; та мається можливість впливати на запити зарубіжних покупців, тобто відстежувати зміни, що відбуваються у структурі зарубіжного туристського попиту та пристосовувати власний туристський продукт до цих змін.

З іншого боку, рівень внутрішньогалузевої торгівлі туристичними послугами визначається також ступенем економічного розвитку країни. І, на думку К. Куля та Л. Ліндберга, міжнародна торгівля відбуватиметься більш інтенсивно між країнами з приблизно ідентичним рівнем доходу на душу населення [10, с. 138-142; 24, с. 187-188]. Оскільки в динаміці і структурі міжнародної торгівлі на різних етапах розвитку світового господарства постійно відбуваються значні зміни, що визначаються впливом загальних тенденцій розвитку світового господарства, впливом технічних та технологічних чинників, відповідно теоретичне обґрунтування таких змін також знаходиться у постійній динаміці і не може вважатися остаточним. Таким чином, теоретико-методологічною основою подальшого дослідження особливостей сучасного етапу міжнародної торгівлі туристичними послугами виступають класичні та альтернативні теорії міжнародної торгівлі, які пояснюють переваги країни в системі міжнародної торгівлі туристичними послугами (теорії абсолютних та відносних переваг); визначають провідні чинники, необхідні для спеціалізації країни на торгівлі туристичними послугами (теорія співвідношення факторів виробництва); розкривають особливості міжнародної торгівлі туристичними послугами на різних етапах еволюції туристичної дестинації (теорія життєвого циклу); визначають детермінанти, що формують міжнародну конкурентоспроможність країни на світовому туристичному ринку (теорія конкурентоспроможності); визначають чинники спеціалізації країн на світовому ринку туристських послуг як з огляду на існуючі загальноприйняті фактори виробництва, так і з урахуванням специфічних чинників в рамках конкретної галузі (теорія масштабів виробництва, теорія внутрішньогалузевої спеціалізації). Дослідження вищезазначених теорій міжнародної торгівлі та застосування їх для пояснення особливостей міжнародної торгівлі туристичними послугами дозволяє зробити висновок про неможливість врахування всього різноманіття чинників, що впливають на формування туристичних потоків, створення туристичного продукту, виникнення туристичних дестинацій. В той же час саме їх аналіз доводить той факт, що туристичні послуги є особливим видом товару, що пропонується, та створює відповідний світовий ринок, який має свої характерні риси та особливості. Саме ці детермінанти відрізняють світовий туристичний ринок від будь-якого іншого галузевого ринку.


1.2 Сутність, еволюція розвитку та види міжнародного туризму


Сфера міжнародних послуг обєднує в собі сукупність зовнішньоекономічних, науково-технічних і культурних звязків, які є найрізноманітнішими як за формою, так і за своїм соціально-економічним змістом: поточні операції з обслуговування товарообміну, руху капіталу та інших видів діяльності, за яким дана країна має надходження і платежі в іноземній валюті. Сюди входять, в першу чергу, міжнародний туризм, транспортні перевезення, страхові операції, послуги, які повязані з банківською діяльністю і капіталовкладеннями за кордоном, обмін в галузі культури, інформаційні, експертні та інші послуги [41, с. 87].

Одним із найбільш прибуткових і динамічних секторів світової економіки на сучасному етапі є міжнародний туризм. Це визначається його вагомим впливом на всі сфери суспільної діяльності, найважливіші соціально-економічні показники. Передусім це стосується основних термінів і визначень. [42, с. 242].

«Туризм» від латинського «tornux» (рух по колу, крутити). В широкому розумінні це означає переміщення з одночасною зміною побуту людей. За іншою версією «туризм» пішов від словосполучення «Grand Tour», який вперше було вжито у 1670 р. та означав ознайомлювальну поїздку [61, с. 121].

У другій половині ХІХ ст. слово «туризм» ввійшло в мови багатьох народів світу. Найбільш виразним воно є у французькій мові (tour) і означає подорож з поверненням до місця виїзду. Термін «турист» ввів у французьку мову Стендаль, надрукувавши у 1838 р. книгу «Memoires dun touriste» («Спогади одного туриста») [80, с. 3-24].

У спробах визначення туризму слід розрізняти сутність концепції туризму та технічні визначення туризму. Концепція туризму надає широкі національні рамки, які визначають характерні особливості і які відрізняють туризм від схожої, часто супутньої, але іншої діяльності

Концепцію туризму було вперше сформульовано у період між двома світовими війнами, а визначення швецьких професорів Ханзікера і Крапфа було прийнято Міжнародною Асоціацією Наукових експертів туризму (AIEST). Згідно з цим визначенням, туризм - це сукупність явищ та звязків, що виникають з поїздки та перебування нерезидентів за межами їх звичайного середовища та не повязані із оплачуваною діяльністю.

З цього визначення витікають 5 основних концептуальних характеристик туризму, в тому числі і міжнародного:

·Туризм виникає із руху людей та їх перебування в різних напрямках.

·Існує два елементи туризму: поїздка до туристичного напрямку та перебування, включаючи діяльність у туристичному напрямку.

·Оскільки поїздка та перебування здійснюються за межі звичайного місця проживання та роботи, туризм надає поштовх розвитку видів діяльності на цих територіях, які відрізняються від тих, що резидент та трудящі мають в місцях, через які туристи подорожують та в яких вони зупиняються.

·Рух напрямків має тимчасовий, короткостроковий характер, з можливістю зміни через кілька днів, тижнів або місяців.

·Напрямки не з метою зміни постійного місця проживання або роботи.

Тобто концептуально туризм - це тимчасові короткострокові переміщення людей до напрямків за межі місць їх проживання та роботи та їх діяльність протягом перебування у цих напрямках. Технічно туризм являє собою різні форми короткочасних подорожей та відвідувань [91, с. 86-87].

По мірі розвитку та набуття масового характеру категорію «туризм» стали трактувати з різних точок зору: географічної, інфраструктурної, правової, статистичної. При подальшому розвитку туристського руху це явище стало предметом вивчення соціологічних наук. Зокрема досліджувалися фактори зростання, а також соціальні зміни, обумовлені цим явищем [57, с. 9-14].

Сучасні трактування концепції туризму з економічної точки зору доцільно поділити на дві групи: визначення, що характеризують туризм як відносини, та визначення; що роблять наголос на туризмі як діяльності.

До першої групи слід віднести, передусім, визначення Міжнародної асоціації наукових експертів у сфері туризму. На їхню думку, туризм являє собою сукупність відносин і явищ, які виникають під час переміщення і перебування людей в місцях, які відрізняються від їх постійного місця проживання і роботи [59, с. 79].

Дослідники другої групи, визначаючи туризм як діяльність, акцентують увагу на субєктах туризму: туристах та організаціях обслуговування. Поєднуючи економічний аспект туристичної діяльності із просторовим пересуванням людей, датський вчений Н. Лейпер визначає туризм як «просторову різнопланову діяльність, яка стосується багатьох аспектів життя та різних сфер економіки» [57, с. 12].

З правової точки зору трактування поняття «туризм» в законодавстві ряду країн схожі. Так, наприклад, згідно з російським законодавством «туризм - тимчасові виїзди (подорожі) громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця їх проживання з оздоровчими, пізнавальними, професійно-діловими, спортивними, релігійними і іншими цілями без заняття діяльністю, що оплачується в країні (місці) тимчасового перебування» [9, с. 303]. Ст. 1 Закону Україні «Про туризм» визначає, що «туризм - це тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю» [48].

Міжнародний туризм у своєму розвитку пройшов від стадії «аристократичного» туризму ХІХ - початку XX століття, коли туристичні поїздки здійснювались в індивідуальному порядку представниками високозабезпечених соціальних прошарків з метою ознайомлення з пам'ятками історії, культури і архітектури, до стадії «масового» туризму середини і кінця XX століття.

Гаазька декларація з туризму Міжпарламентської конференції з туризму ООН, розглядаючи міжнародний туризм з точки зору інфраструктури, визначає його як «індустрію, яка охоплює готельне господарство, харчову промисловість, повітряний, залізничний, автомобільний транспорт, утримування, відбудову і експлуатацію історичних і архітектурних памяток, музеїв, побутові послуги» [9, с. 6].

До іноземних туристів належать всі тимчасові відвідувачі, які прибули в дану країну не менше як на 24 години на відпочинок, лікування, з навчальними, релігійними або спортивними цілями, а також у відрядження, для участі в конференціях, з діловою метою або за сімейними обставинами. В залежності від мети подорожі можна виділити наступні види міжнародного туризму: рекреаційний (пересування людей у вільний час з метою відпочинку, необхідного для відновлення фізичних і душевних сил людини), екскурсійний (подорож із пізнавальною метою), науковий (знайомство з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь в конгресах, симпозіумах, наукових семінарах, навчання за кордоном та інше), діловий (поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів.), етнічний (туризм, який здійснюється туристами на місця свого історичного проживання.).

Концепцію міжнародного туризму у своїх працях розглядає В.Є. Новицький, який визначає міжнародний туризм як «реалізацію комплексу туристичних послуг на території країни, в якій їх споживач є іноземним громадянином, причому отримання зазначених послуг є основним цільовим призначенням перебування споживача у цільовій країні, де він не веде оплачуваної діяльності» [42, с. 336]. Але дане визначення не охоплює категорії створення, розподілу та споживання туристського продукту.

Таким чином, міжнародний туризм можна визначити як специфічну форму міжнародних економічних відносин, що виникають між країнами, які виробляють, просувають і споживають туристичні продукти, супутні товари та послуги.

Міжнародний туризм як вид економічної діяльності має наступні особливості:

·Міжнародні туристичні послуги не мобільні, вони не можуть іти за покупцями і не підлягають збереженню.

·Туристичні послуги не мають натурально-речовинної форми. Турист не може під час купівлі туру ані попробувати його, ані торкнутися, тому важливе значення мають питання надійності туристського продукту, гарантії надання туристам заздалегідь оплачуваних послуг рівня і якості, які були обіцяними (тобто відповідність інформації і змісту туристичного продукту).

·Туристичні послуги губляться у часі - тут важливі оперативність інформації і робота із замовленням клієнта, а також гнучке, ступінчате ціноутворення, яке реагує на зміни в попиті і стимулює продаж.

·Якість окремих послуг у складі туру може змінюватися, тому необхідна диференціація цін за якістю послуг, заміні і варіантності обслуговування.

·Під час реалізації туристського продукту є розрив часу між фактом його оплати і фактом його споживання. Турист, заздалегідь купуючи путівку на тур, авансує роботу обслуговуючих підприємств на маршруті через туроператора і турагента, тому тут також важливі надійність туристського продукту і каналів його просунення, відповідальність туристичної фірми, яка реалізує продукт туристу.

·У міжнародному туризмі якість у значній мірі залежить від виконавців, тобто від обслуговуючого персоналу. Вона може змінюватися при зміні персоналу [44, с 57-58].

Для того, щоб виявити особливості сучасного етапу розвитку міжнародного туризму як виду економічної діяльності, слід розглянути еволюцію його виникнення та розвитку в системі міжнародних економічних відносин. Однак в питаннях дослідження історичного аспекту серед вчених-дослідників розвитку міжнародного туризму відсутня єдність. Відповідно до першого підходу в світовій історії виділяють такі етапи розвитку як античний туризм, туризм стародавнього світу та Середньовічної Європи, туризм ХІХ, ХХ та ХХІ ст. [57, с. 14].

Так, іноземні дослідники Р. Мілл та А. Моррісон розглядають еволюцію туристичної галузі з огляду на розвиток транспортних засобів, виділяючи еру доіндустріальної системи подорожей (до ХІХ ст.), еру системи подорожей раннього індустріального суспільства (початок ХІХ ст.), еру зрілої системи залізниць (середина ХІХ ст.), еру системи експрес подорожей (кінець ХІХ ст.), еру системи подорожей, заснованій на використанні автомобільного транспорту (1920-1945 рр.), еру системи подорожей сучасного туризму (1945-1974 рр.) та еру постмобільної адаптації (1974 - теперішній час) [90, с. 148-152].

П. Мерфі в залежності від мотивації, можливості здійснення подорожей та мобільності виділяє доіндустріальну, індустріальну еру розвитку туризму, суспільство споживача та майбутнє суспільство [91, с. 87-88].

В. Кифяк, український дослідник туристичної галузі, залежно від зміни мотивації та способу подорожей, розвитку транспортних засобів, кількості подорожуючих і охоплення туризмом різних верств населення виділяє 4 етапи розвитку туризму: початковий (до 1841 р.), етап становлення туризму як галузі (1841-1914 рр.), формування індустрії туризму (1914-1945 рр.) та етап монополізації туристичної індустрії (з1945 р. по теперішній час) [25, с. 15].

Білоруський дослідник М.І. Кабушкін у часовому вимірі виділяє ти ж самі чотири етапи в історії туризму, але називає їх як елітарний туризм (І етап), революційні зміни у розвитку транспорту (ІІ етап), початок становлення масового туризму (ІІІ етап) та формування туристичної індустрії як міжгалузевого комплексу із виробництва товарів і послуг для туризму (ІV етап) [23, с. 33-43; 43, с. 7].

Складність періодизації розвитку міжнародної туристичної галузі полягає в існуванні відмінностей у підходах до історії розвитку туризму в різних країнах. Аналіз існуючих концепцій щодо еволюції розвитку міжнародного туризму як форми міжнародних економічних відносин дозволяє запропонувати наступну періодизацію, засновану на еволюції продуктивних сил та виробничих відносин та особливостях розвитку інтернаціоналізації міжнародних економічних відносин (рис. Б.1 Додатку Б).

I етап - зародження прототипу міжнародного туризму (до X століття). Передумови виникнення міжнародного туризму складалися ще в глибоку давнину з утворенням перших держав Стародавнього світу (І тисячоліття до н.е.), що сприяло розвитку культурного обміну і торговельних звязків між народами. В цілому цей період характеризувався низьким рівнем розвитку засобів пересування, відсутністю мотивації у туристів: подорож не приносила ніякого задоволення, відбувалася не за власним бажанням і була не самоціллю, а, навпаки, сама подорож була максимально складною, примусовою, вимагала зусиль, була єдиним способом досягнення мети. У даний період можна виділити наступні найбільш характерні типи міжнародних подорожей: торговельні подорожі, особливо в римлян і фінікійців; подорожі до святих місць і для одержання освіти; завойовницькі походи; подорожі з метою відкриття нових територій; подорожі для лікування; поїздки для розваг (представники знаті Греції, Риму, Китаю); дипломатична місія.етап - становлення міжнародної туристичної сфери (X-початок XIX ст.). У період Середньовіччя суспільство залишалося аграрним і здебільшого немобільним, тобто можливостей виїзду людини за межі свого місця проживання окрім випадків надзвичайної було недостатньо. Великі географічні відкриття середини ХV - початку ХVІ ст. також стали проявом туризму з метою пізнання. У цей час виникають перші великі підприємства, що спеціалізувалися на обслуговуванні тимчасових відвідувачів.етап - інтернаціоналізація ринку туристичних послуг (середина XIX - середина ХХ ст.). Достатньо бурхливий розвиток міжнародної туристичної індустрії привів до створення у 1898 р першої міжнародної туристичної організації - Міжнародної ліги туристичних асоціацій зі штаб-квартирою в Люксембурзі [7; 25, с. 17; 44, с. 8-12].

ІV етап - розвиток масового туризму (50-70-і рр. ХХ ст.). Цей період характеризується, перш за все, появою тенденції до співпраці та початковим етапом формування інтеграційних угрупувань в європейському регіоні. 1950 р. - період відбудови післявоєнної Європи та Південно-Східної Азії, розвиток більш сучасних засобів доставки і початок систематичного збору даних по туризму у світових масштабах.

Даний етап характеризується формуванням туристичної індустрії як міжгалузевого комплексу по виробництву товарів і послуг для туризму. У цей час формується могутня індустрія відпочинку зі своїми інститутами, виробничими циклами, методами організації і керуванням виробництва.

У звязку з інтенсивним розвитком туризму в даний період уряди багатьох країн світу звернули серйозну увагу на розвиток даної галузі економіки, і в 1947 р. розрізнені міжнародні туристичні організації були обєднані в Міжнародний союз офіційних туристичних організацій, яку у 1969 р. було реорганізовано в міжурядову Всесвітню туристичну організацію.етап - транснаціоналізація туристичної сфери (70-і роки - сьогодення). Даний період характеризується сталими тенденціями до миру і стабільності майже на всій території земної кулі, розвязанням соціально-політичних ситуацій, пошуком нових форм економічної та політичної взаємодії різнополярного світу. У 70-х рр. ХХ ст. почався бурхливий процес концентрації і централізації капіталу в туристичній індустрії [41, с. 114-127].

В кінці ХХ ст. спостерігається збільшення попиту на туристичні послуги серед людей середнього і нижче середнього статку.

Така тривала еволюція формування та розвитку міжнародного туризму, особливо бурхливий розвиток міжнародного туризму в післявоєнний період, удосконалювання транспортних засобів, необхідність задоволення зростаючих потреб населення призвели до появи широкого розмаїття видів туристичного бізнесу. В даний час існує безліч критеріїв класифікації міжнародного туризму. З географічної точки зору можна виділити три основні типи туризму: внутрішній, в'їзний і виїзний туризм.

Внутрішній туризм - це подорожі громадян даної країни в межах її території. Він не повязаний з перетином державного кордону і тому не вимагає дотримання туристичних формальностей. Внутрішній туризм сприяє освоєнню нових рекреаційних ресурсів і районів, створенню базової туристичної інфраструктури, підготовці спеціалістів і тим самим сприяє інтеграційним процесам і формуванню єдиного світового туристичного простору. Вїзний туризм - це в'їзд іноземних громадян та осіб без громадянства в дану країну в туристичних цілях на термін, що не перевищує 12 місяців. Виїзний туризм - це виїзд громадян даної країни за межі її території, причому метою поїздки не повинно бути заняття оплачуваною діяльністю. Національний туризм - охоплює внутрішній і виїзний туризм і співвідноситься з категорією національного виробництва (ВНП). Міжнародний туризм - охоплює вїзний і виїзний туризм [82, с. 304-306].

Сукупність всіх видів міжнародного туризму формує туристичний ринок, який в залежності від національної приналежності субєктів, тобто господарюючих одиниць, що надають туристичні та супутні послуги, поділяється на місцевий ринок туристичних послуг у даному пункті; регіональний ринок туристичних послуг у даній області або іншій територіальній одиниці; національний ринок туристичних послуг на території всієї країни; міжнародний або світовий ринок туристичних послуг в рамках співдружності країн або у світовому масштабі [3, с. 142].

При сучасних темпах роботи і життя витрати на відпочинок, особливо пов'язаних з подорожами, швидко переходять в розряд першочергових, життєво необхідних. За даними опитувань, проведених ВТО, туризм і потреба в їжі відносяться до розряду тих, від яких найважче відмовитись: люди віддають перевагу тому, щоб краще відпочити, здійснивши цікаву туристичну подорож, відмовившись від купівлі нового холодильника, телевізора чи одежі.

Аналізуючи соціально-економічні передумови розвитку міжнародного туризму, слід зупинитися і на факторах, які гальмують його зростання. Зокрема, в доповідях на Всесвітній конференції по туризму відмічалось, що циклічні і структурні кризи, інфляція, ріст безробіття, порушення умов товарообміну, а також відсутність планування використання природних і трудових ресурсів є факторами, які негативно впливають на зростання міжнародного туристичного обміну [61, с. 61; 42].

Сьогодні, на думку аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать такі чинники:

. Економічне зростання і соціальний прогрес привели до розширення обсягу ділових поїздок та подорожей з пізнавальними цілями.

. Удосконалення всіх видів транспортних засобів зробило дешевшими поїздки.

. Збільшення кількості найманих працівників і службовців у розвинутих країнах та підвищення їхнього матеріального й культурного рівня.

. Інтенсифікація праці й отримання працюючими більш довгих відпусток.

. Розвиток міждержавних зв'язків і культурних обмінів між країнами привів до розширення міжособистісних зв'язків між регіонами.

. Розвиток сфери послуг стимулював розвиток сфери перевезень і технологічний прогрес у галузі телекомунікації.

. Послаблення обмежень на вивіз валюти у багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей [66, с. 306].


2. Аналіз туристичного ринку та впливу на нього глобальної кризи

міжнародний туристичний торгівля криза

2.1 Аналіз особливостей функціонування світового ринку туристичних послуг і розвитку процесів транснаціоналізації та глобалізації у світовій туристичній індустрії


У житті сучасного суспільства все більш зростає роль сфери послуг. Становлення і розвиток галузей сфери послуг і виділення їх в самостійну галузь суспільної діяльності людства є наслідком прогресу суспільного поділу праці. Еволюція сфери послуг є результатом суспільного прогресу, ускладнення суспільного виробництва: по мірі розвитку суспільства зростали і потреби людини. Світовий ринок послуг набуває все більшого значення і в міжнародних відносинах.

З другої половини ХХ ст. сфера послуг має сталу тенденцію до зростання, як це ілюструють дані таблиці 2.1.


Частка експорту товарів і послуг у структурі світового ВВП у 1980-2012 рр.

РікВВПСвітовий експортТоварівПослугмлрд. дол.млрд. дол.Частка у ВВП, %млрд. дол.Частка у ВВП, %198011755,5164814,023853,28199022679,9266311,758313,66200031546,1490715,5615284,85200646899,01176225,0827105,78201062911,41485527,0236655,84201170012,11764328,0638785,92201273741,62014329,0239856,01

Зростання обсягу послуг повязано також із зростанням обсягу експорту товарів, оскільки характерною рисою міжнародної торгівлі на сучасному етапі є збільшення експорту саме тих послуг, що супроводжують експорт товарів. На відміну від торгівлі товарами міжнародна торгівля послугами не має таких значних коливань у структурі світового ВВП.

На світовому ринку послуг домінують дев'ять країн: США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Італія, на які припадає 2/3 світового експорту послуг і понад 50% імпорту (табл. 2.2). Близько половини цього експорту (44%) припадає на чотири країни: Великобританію, США, Німеччину, Францію.


Провідні світові експортери та імпортери послуг

ЕкспортериІмпортериМісцеКраїнаЕкспорт. млрд. дол СШАЧастка у світовому експортіМісцеКраїнаІмпорт. млрд. дол СШАЧастка у світовому імпорті1США263,418,11США187,7132Великобританія108,47,42Німеччина132,69,23Франція79,85,53Японія1077,44Німеччина79,75,54Великобританія91,66,35Японія63,74,45Франція61,64,36Іспанія57,43,96Італія55,73,97Італія573,97Голландія52,93,78Голландія51,73,58Канада41,52,99Гонконг42,42,99Китай392,7

Міждержавний обмін послугами здійснюється в основному між розвиненими країнами і характеризується високим ступенем концентрації.

Індустрія туризму сьогодні є однією з форм міжнародної торгівлі послугами, що розвивається найбільш динамічно. Міжнародний туризм є однією із галузей світової економіки, що має найбільші темпи зростання та за сукупним впливом на розвиток національних та світової економіки вже випередив автомобільну та нафтопереробну промисловості. В якості послуги, що продається на міжнародному ринку, в'їзний туризм став однією з основних торговельних категорій у всьому світі. Загальні доходи від експорту в'їзного туризму, включаючи пасажирський транспорт, в 2012 році перевищили 1 трил. дол. США або приблизно 3 млрд. дол. США в день. Експорт туризму складає не багато, не мало 30% від усіх комерційних послуг, експортованих в світі, і 6% від експорту всіх товарів і послуг. Для багатьох країн, що розвиваються він є одним з основних джерел іноземної валюти та індустрією номер один по створенню робочих місць та можливостей для розвитку [39, с. 230-236].

Якщо взяти за основу досі розрізнену інформацію різних країн, то частка туризму у світовому ВВП становить близько 5%. Роль туризму для ринку праці оцінюється трохи вище, в цілому (безпосередньо і опосередковано) туризм забезпечує 6% -7% робочих місць у світі. Для розвинених, диверсифікованих економік частка туризму у ВВП складає від 2% для країн, де туризм представляє відносно малий сектор, до 10% для країн, де він є важливою складовою економіки. Для малих островів або країн, що розвиваються, а також специфічних регіонів і місцевих напрямків, де туризм - ключовий економічний сектор, його значимість більш висока [95].

Основні тенденції 2010-2012 років:

·Світовий, міжнародний туризм впевнено відновився, в 2009 році зростання в'їзного міжнародного турпотоку перевищив 6,6% - 940 млн.

·Зростання перевищило падіння, викликане економічною кризою: приріст в'їзного турпотоку склав 23 млн. людей щодо попереднього рекорду 2008 року.

·У 2010 році виручка від міжнародного туризму у світі досягла 919 млрд. дол. США (693 млрд.), перевищивши в натуральному вираженні цифру 2009 року на 4,7%, яка дорівнювала 851 млрд. дол. США (610 млрд. Дол. Євро).

·Відображаючи економічні умови, відновлення особливо сильним було в країнах, що розвиваються, де в'їзний турпотік зростав швидше (+8%), ніж у розвинених (+5%).

Як відображено на рисунку 2.1, частка експорту туристичних послуг в загальному обсязі світового експорту навіть у роки кризових явищ не була нижчою 5%, а середній розмір обсягів коливання не був більше 1%. Частка туристичних послуг в світовому експорті послуг протягом 1990-2012 рр. складає в середньому близько 30%, що є достатньо високим показником.

Розвиток світового ринку туристичних послуг на сучасному етапі відбувається відповідно до загальносвітових тенденцій розвитку світового господарства та міжнародних економічних відносин, тобто найбільш визначальними та характерними є тенденції транснаціоналізації та глобалізації світового ринку туристичних послуг. На сучасному етапі розвитку світового ринку туристичних послуг процеси концентрації набирають все більших масштабів. Основною метою процесу концентрації в туризмі є досягнення ефекту масштабу виробництва. Серед інших причин слід відзначити значну кількість банкрутств та поглинань в періоди економічних криз, а також високі комерційні ризики операцій на ринках подорожей.

Процеси транснаціоналізації у туристичній індустрії розвиваються дещо інакше, ніж в будь-якій іншій сфері - на ці процеси впливають навіть ті компанії, які безпосередньо не входять в структуру туристичної індустрії. Взаємодія процесів глобалізації та розвитку світового туристичного ринку проявляється у вигляді функціонування транснаціональних корпорацій (ТНК), стратегічних альянсів та глобальних союзів. В залежності від сфери функціонування ТНК в туристичній сфері можна поділити на три основні групи:

·Транснаціональні готельні корпорації («готельні ланцюжки»).

·Транснаціональні туристичні транспортні корпорації (передусім, у сфері повітряного транспорту).

·Транснаціональні туроператорські корпорації (компанії, що здебільшого займаються формуванням пекідж-турів) [19].

Якщо розглянути рейтинг 100 найбільших ТНК світу останніх років, то в них не входить жодна ТНК, яка б стосувалась туризму безпосередньо або опосередковано. До 500 найбільших ТНК світу за результатами діяльності у 2011-2012 рр. увійшли лише корпорації індустрії розваг та відпочинку, материнська компанія яких знаходиться у США. Так, компанія Carnival Corporation, ринкова капіталізація якої становила у 2005 році 44262,41 млн. дол., а річний оборот 9727 млн. дол. посіла лише 121 у світовому рейтингу, 133 місце належить McDonalds, 261 - Cendant, 282 - Starbucks, 407 - Yum! Brands, 417 - Marriott International, як це ілюструють дані таблиці 2.2 [73, с. 319-433]. Більше у світовому рейтингу 500 найбільших компаній немає жодної компанії, яка б відносилась до туристичної індустрії.

Ринковий вплив ТНК особливо яскраво проявляється у південно-європейському туристичному напрямку. Історично периферійний статус країн Південної Європи визначив їх чуттєвість до економічної сили туроператорів та інвесторів з Північної Європи, під дією яких вони стали залежними від розвитку туристичної сфери. Так, наприклад, в той час, коли лише близько 30% туристів з Великобританії здійснює туристські поїздки до Франції через туроператорів, відсоток поїздок через туроператорів до Греції становить близько 80%. Тому історична залежність Греції від порівняно недиференційованого ринку, що контролюється невеликою кількістю туроператорів, підірвав конкурентоздатність малих місцевих готельних підприємств, які були вимушені прийняти контрактні умови туроператорів, щоб не втратити своїх клієнтів [81, с. 280-284]. Концентрація власності особливо проявилася і на європейському туроператорському ринку, де європейська інтеграція зумовила інтенсифікацію транскордонних злиттів та поглинань за участю як європейського, так і неєвропейського капіталу.

Світовому ринку послуг, як складовій світогосподарської системи, притаманні всі процеси, викликані глобалізацією суспільного життя. Економічна глобалізація посилила асиметричну структуру корпоративного контролю в туристичній сфері. Більше того, монополізація технологій розподілу мегакорпораціями стала передумовою зростання концентрації виробництва та економічної міцності ТНК. В той же час використання таких уніфікованих технологій розподілу та продажу поступово унеможливлює надання індивідуального продукту великими глобалізованими компаніями, хоча дана тенденція не буде визначальною у сфері подальшого розвитку туристичного ринку [14].

На даний час спостерігається активне проникнення капіталу окремих компаній на зарубіжні туристичні ринки. Особливо високим є відсоток іноземної участі в туристичних фірмах Нідерландів, Бельгії, Австрії, Іспанії. Проте французькі, італійські та англійські компанії не зовсім схвально ставляться до проникнення на свій ринок конкурентів [16, с. 290]. Європейські туристичні ТНК традиційно розміщують свої філії в інших країнах Європи, а також на американському континенті, причому такий розподіл залишається стабільним протягом останніх десятиліть [105].

Характерною особливістю туристичних ТНК є те, що вони мають вертикально інтегровану структуру. Так, до складу компанії Thomas Cook входять власні авіалінії (Thomas Cook Airlines), туроператори (Thomas Cook, JMC, Sunset), а також мережа роздрібних турагенцій. Крім того, компанія має власні пункти обміну валюти, центри продажу, власний телеканал, Інтернет-компанію та видавництво. В той же час сама компанія TUI входить до складу концерну «Preussag», забезпечуючи до 50% загального обороту концерну. Інший німецький концерн «C&N Touristic» - основний конкурент TUI, створений у 1999 р. в результаті злиття чартерної авіакомпанії «Condor» та групи «Neckermann Reisen», є другим за обсягами обороту європейським туроператором. «C&N Touristic» придбала французьку фірму «Havas Voyages», а з метою розширення свого впливу на англійському ринку - «Thomas Cook».

Великий британський туроператор First Choice з метою покращення роботи своєї власної агентської мережі придбав такі фірми-туроператори як «Tours» в Туреччині, «Nazar» у Німеччині, «Marmara/Etapes Nouvelles» у Франції, «Taurus», що діє в Австрії та Швейцарії, та «Bosphorus» у Бельгії [100].

Процеси транснаціоналізації в міжнародному туризмі традиційно розглядаються у сфері розміщення та авіаперевезень.

У сфері готельного господарства ТНК набувають вигляду готельних ланцюжків, що охоплюють групу готелів, які мають єдину структуру управління, концепцію просунення продукту та торговельну марку. У світовому рейтингу американські готельні мережі займають провідні позиції. Серед 30 найбільших готельних компаній американськими є 22. Найбільшою неамериканською готельною компанією є французький Accor (близько 3000 готелів). В умовах жорсткої конкуренції з боку інтегрованих готельних ланцюжків (Holiday Inn Worldyard, Hilton Hotels Corporation, I-T-T Sheraton) незалежні готелі обєднуються в готельні консорціуми, найбільшим з яких є Utel International (Великобританія), що обєднує 6576 готелів в 137 країнах світу [5, с. 437].

Іншою організаційною формою концентрації виробництва на туристичному ринку є створення стратегічних альянсів. Одним із найбільш успішних прикладів створення альянсу в готельному бізнесі можна вважати підписання наприкінці 1996 р. угоди про співробітництво між американською групою Carlson Hospitality Worldyard та японською компанією Four Seasons. Основною метою даного заходу було розширення готельної мережі Rigent, що належить японській стороні. Водночас класичні готельні мережі все частіше застосовують франчайзинг. Компанія Cendant Corporation, що спеціалізується на франчайзингу, є найбільшою у світі готельною групою, до складу якої входить більше 6000 готелів. Із зростанням маркетингової орієнтації в готельних підприємствах вирішальними стають не відносини власності, а спільні дії на ринку. Деякі готельні мережі намагаються здійснювати експансію часто за рахунок своєї прибутковості. Цей процес не лише негативно впливає на готельні підприємства середньої ланки, але й загострює конкуренцію між великими готельними концернами. Конкуренція «витіснення» перетворюється на конкуренцію «знищення» [19].

Характерною особливістю сучасного етапу розвитку туристичної індустрії є проникнення в туристичний бізнес як компаній, що мають безпосереднє відношення до туристичного сектора, так і підприємств інших галузей економіки (банків, промислових, торговельних, страхових компаній).

Створення багатопрофільних галузевих концернів створює можливість перехресного субсидіювання, тобто діяльність одних підприємств, що входять до складу концерну, фінансується з прибутку підприємств інших галузей цього ж концерну. В туризм спрямовуються капітали нафтових компаній (американської Exxon, італійської AGIP), торговельних фірм-власників мережі найбільших універмагів та підприємств роздрібної торгівлі (німецьких Neckermann, Kaufhof, Hertie), харчової промисловості (швейцарської Nestle), фінансових структур (RABO Bank) [65, с. 31]. Активному проникненню в туристичний бізнес капіталів із інших галузей сприяють наступні чинники: низькі барєри виходу на ринок, наявність надлишкових фінансових коштів, високі темпи розвитку туризму, уявлення (часто помилкове) про туризм як про приємний та нескладний вид діяльності.

Саме тому, за даними ЮНКТАД, туристичний сектор є однією із найбільш привабливих сфер іноземного інвестування (50%), випередивши транспортний сектор (14%) та фінансові послуги (7%) [104].

Сучасний етап розвитку сфери міжнародного туризму характеризується жорсткою конкурентною боротьбою за клієнта, ринки збуту та сфери впливу. В цих умовах виникає необхідність пошуку нових моделей організації та управління туристичною індустрією. В результаті внутрішнього зростання окремих підприємств та укрупнення субєктів господарювання відбувається посилення концентрації туристичного ринку. Випуск туристського продукту зосереджується на все меншій кількості фірм. Для досягнення максимального економічного ефекту від розвитку світової туристичної галузі нові підходи щодо заохочення розвитку туризму будуть базуватися на міжнародній кооперації, тобто міжнародна кооперація та угоди між ключовими компонентами туризму - готельні та транспортні підприємства, туроператори - будуть гарантувати майбутнє розвитку індустрії.

Динаміка подальшого процесу концентрації туристичного ринку буде залежати, з одного боку, від змін у структурі туристичного попиту (що гальмує процеси концентрації), а з іншого, від вдосконалення технологій в контексті якого рівень концентрації в туризмі буде збільшуватися. Концентрація в туристичній сфері проявляється через створення таких форм співпраці як глобальні союзи та стратегічні альянси.

За останні два десятиліття значно змінилася промислова організація індустрії міжнародного туризму. Глобалізація економічної сфери супроводжувалася зростанням рівня концентрації виробництва серед декількох глобально інтегрованих ТНК. Розмір та організаційна структура транснаціональних капіталовкладень в туристичну сферу варіюються в залежності від конкретного сегменту туристичної індустрії та історичних умов, під впливом яких певні напрямки ставали компонентами окремих туристичних ринків. Серед основних напрямків впливу глобалізаційних процесів на розвиток туристичного ринку можна відзначити збереження в майбутньому тенденцій розширення глобального туризму через відкриття нових туристичних напрямків [106].

Глобалізація в туристичній галузі проявляється в двох основних формах: зростанні кількості туристичних напрямків та збільшенні дальності туристських поїздок. Збільшення торговельних та інвестиційних потоків між країнами і поступова лібералізація та інтеграція виступають основними чинниками, що сприяють розширенню туризму. Глобалізація туристичної сфери безпосередньо повязана із фінансовою глобалізацією, що може мати і негативні сторони. З одного боку, різкі короткострокові коливання обмінних курсів традиційно значно впливають на обсяг і напрям потоків активного і пасивного туризму, з іншого боку, фінансові кризи призводять до скорочення як внутрішньорегіональних, так і міжрегіональних потоків туристів.

Однак, незважаючи на можливий негативний вплив фінансової глобалізації та інших чинників на розвиток міжнародного туризму, світовий ринок туристичних послуг став одним із найбільш ємних та динамічних сфер світового господарства. Так, за даними Всесвітньої туристичної організації за останні 20 років середньорічні темпи приросту валютних надходжень від міжнародного туризму складають 14%. Туризм забезпечує близько 10% світового ВНП, 7% загального обсягу інвестицій, 11% світових споживчих витрат, третину світової торгівлі послугами [107]. Для економічного аналізу міжнародного туризму особливого значення набувають виявлення його ролі в укріпленні економіки країни, його господарської ефективності.

За кількістю зайнятих туризм являє собою найбільшу галузь світового господарства, забезпечуючи роботу для більше ніж 200 млн. осіб. Причому слід звернути увагу на перевищення показника непрямого ефекту забезпечення зайнятості населення над прямим більше, ніж у два рази. [85, с. 214]


Забезпечення зайнятості населення світовою туристичною галуззю

РікПрямий ефект, % від загального показникаНепрямий ефект, % від загального показникаЗагальний показник20062,744,897,6520072,764,857,5020082,754,997,6820092,85,088,0220102,835,168,0720112,865,238,09

Розвиток масового туризму та підтримка обсягів попиту на високому рівні вимагають заможності суспільства. Залежність обсягів туристичного попиту від рівня матеріального добробуту та стану економіки було відмічено ще у 20-30-х рр. ХХ ст., коли у кризові періоди світової економіки спостерігався спад туристичної активності [75, с. 43-45; 86, с. 86; 107].

У 2011 році кількість міжнародних туристів досягла 990 млн. осіб, а надходження (включаючи пасажирські перевезення) склали 1,2 трлн доларів США, або близько 6% від світового експорту товарів і послуг.

Близько 467 млн. осіб здійснили подорожі в різні країни світу в першому півріччі 2012 року, що на 5%, або на 22 млн. більше, ніж за аналогічний період 2011 року, говориться в матеріалах Всесвітньої туристської організації ООН (UNWTO). В Європі, найбільш відвідуваному регіоні світу, збільшення кількості міжнародних прибуттів на 4%. При цьому в Центральній і Східній Європі зростання склало 7%, в Західній - 5%, в Південній - 1%.

В той же час в Африці міжнародних прибуттів стало на 7% більше. Як повідомляють в UNWTO, ситуація почала стабілізуватися і в Єгипті, завдяки чому на Близькому Сході число міжнародних прибуттів не знизилася, а, навпаки, зросла на 0,7%.

За грошовими витратами під час відпочинку за кордоном найбільшу динаміку продемонстрували громадяни Китаю (+30%), Росії (+15%), США (+9%), Німеччини (+6%) і Канади (+6%), наголошується в повідомленні [103].

В цілому, незважаючи на коливання і спади в окремі роки, в розвитку туризму простежується стійка тенденція до зростання [50; 51].

Аналіз загальносвітових тенденцій розвитку міжнародного туризму показав безпосередній звязок між показниками динаміки світового ринку туристичних послуг та рівнем добробуту населення, тому серед основних чинників, що впливають на обсяг валютних надходжень від міжнародного туризму, є рівень світового ВВП.

Негативні фактори як економічного (фінансові кризи), так і неекономічного (природні катаклізми, теракти) характеру не мають значного впливу на стан та розвиток світового ринку туристичних послуг: вони мають лише короткостроковий характер. Як правило, під час економічного спаду попит або залишався незмінним, або одразу після подолання економічної кризи повертався на попередній рівень. Однак цей глобальний процес не розповсюджувався рівномірно між всіма туристичними центрами. Багато з них зникли через зміни потреб та вподобань споживачів або через неможливість забезпечення достатнього рівня особистої безпеки туристів.


2.2 Сучасні регіональні трансформаційні зрушення світового ринку туристичних послуг та чинники, що їх спричиняють


Однією з характерних рис туристичного ринку є вплив на нього не тільки економічних чинників, як це зазначалося у розділі І, але й чинників неекономічного характеру, зокрема психологічних та соціокультурних. Така закономірність призводить до того, що світовий ринок туристичних послуг постійно перебуває під впливом територіальних - географічних, регіональних - змін, які проявилися найбільш яскраво у післявоєнний період. Тенденції в регіональних напрямках міжнародного туризму формуються під впливом комплексу чинників, зокрема розміру територій, чисельності населення, особливостей природних умов (первинна пропозиція), динаміки доходів, розвитку засобів транспорту та цінової політики транспортних компаній та інших соціально-економічних чинників.

Регіональний розподіл міжнародних туристських потоків сформувався давно. Незважаючи на певну сталість в регіональному розподілі світових туристських прибуттів, сучасний етап розвитку світового ринку туристичних послуг характеризується певними змінами. Зокрема, відбувається старіння традиційних туристичних регіонів - європейського та американського - та інтенсифікується розвиток туристичного сектора на ринках країн Південно-Східної Азії та Тихоокеанського регіону. Так, за період 1970-2010 рр. відбулося зменшення частки європейського регіону у структурі світових туристських прибуттів на 14,2%, американського регіону - на 9,5%, натомість частка Східної Азії та Тихоокеанського регіону збільшилася на 16,8%.

Результати аналізу регіональних потоків на світовому ринку туристичних послуг свідчать про такі тенденції: з початку масових туристських обмінів і по теперішній час на світовому туристичному ринку суттєво виділяється Європа, що добре видно в таблиці 2.4. Результати аналізу регіональних потоків на світовому ринку туристичних послуг свідчать про те, що: з початку масових туристських обмінів і по теперішній час на світовому туристичному ринку суттєво виділяється Європа. Цей регіон користується великою популярністю серед туристів з європейських країн, а також США і Канади [82].


Зрушення в регіональній структурі міжнародних туристських прибуттів, 1970-2020 рр., %

Регіон1970 р.2001 р.2006 р.2020 р.Європа68,250,054,044,8Америка25,526,016,017,7Азіатсько-Тихоокеанський регіон3,218,020,027,3Решта регіонів3,16,010,010,2Світ100100100100

Результати аналізу регіональних потоків на світовому ринку туристичних послуг свідчать про такі тенденції: з початку масових туристських обмінів і по теперішній час на світовому туристичному ринку суттєво виділяється Європа. Цей регіон користується великою популярністю серед туристів з європейських країн, а також США і Канади. Другу позицію довгі роки міцно утримує Америка. Європа та Америка, насамперед Північна, є ключовими туристичними регіонами. На них припадає 76 усіх прибуттів у світі. [82].

За минулі десятиліття найбільш динамічно розвивався Азійсько-Тихо-океанський регіон, у якому середні багаторічні темпи зростання кількості прибуттів у кілька разів випереджали середньосвітові. Африканський континент і Близький Схід, відвідуваність яких зростає порівняно швидко, за низьких абсолютних значень показника прибуттів досить слабо впливають на світову динаміку туризму.

Розвиток туристичного ринку американського регіону відбувається під впливом існуючих загроз терористичних актів, а тому для зменшення негативного впливу цього чинника, урядам країн регіону слід здійснювати координацію дій, забезпечити належне інформування та комунікацію, сприяти розвитку державно-приватного партнерства та регіонального співробітництва.

Африканський континент та країни Близького Сходу, відвідуваність яких збільшується порівняно швидкими темпами при низькому абсолютному значенні показника прибуттів, не суттєво впливають на світову динаміку туризму та його регіональну структуру [97, с. 374-377; 106].

Кількість прибуттів (вибуттів) є основним показником, що характеризує туристичний рух. Прибуття (вибуття) враховуються в абсолютному вираженні у формі кількості поїздок за той чи інший відрізок часу. Однак абсолютні показники туристських потоків не дають підстав судити про туристську активність, оскільки вони залежать від загальної чисельності населення. Тому для оцінки інтенсивності туристських обмінів кількість прибуттів (вибуттів) розраховується на 100 осіб населення, тобто виражається як відносна величина.

За даними UNWTO, на 100 осіб припадає в середньому 10 поїздок. В окремих регіонах цей показник суттєво відрізняється від середньосвітового (від 0,5 прибуттів на 100 осіб населення в Центральній Африці і Південній Азії до 40 - у Карибському басейні та Океанії).

Здійснити вартісну оцінку розвитку міжнародного туризму дозволяє такий показник як надходження від міжнародного туризму. В цілому, регіональний розподіл надходжень в основному збігається з географією туристських прибуттів найбільший обсяг доходів серед туристичних регіонів мала Європа. Однак її частка в загальному обсязі надходжень постійно коливається і має тенденцію до зменшення, що пояснюється розвитком туризму в інших макрорегіонах і регіональним перерозподілом фінансового ринку.

Прогнозується, що у ХХІ ст. регіональна структура міжнародного туризму продовжуватиме змінюватись при збереженні колишніх тенденцій розвитку. За прогнозами ВТО на 2020 р., основними дестинаціями за кількістю прибуттів буде Європа (44,8%), Східно-Азіатський і Тихоокеанський регіон (27,3%) і Американський регіон (17,8%). Прогнозується, що показники приросту туристських прибуттів у Східно-Азіатський і Тихоокеанський регіон, Південну Азію, Близький Схід і Африку становитимуть 5% на рік порівняно з середньосвітовим показником (4,1%). Очікується, що в більш розвинених країнах Європи й Америки показники зростання будуть нижчими за середні [103].

Чинники, що формують такий регіональний розподіл світових туристичних прибуттів та надходжень від міжнародного туризму, можна віднести до двох ключових груп: економічного (валютна політика, державне стимулювання розвитку галузі) та неекономічного характеру (старіння туристських продуктів, зміни попиту потенційних туристів.

В останні роки стає більш наявною тенденція впливу коливань обмінних курсів на динаміку туристських прибуттів. Так, за останні роки основними туристичними напрямками, які виграли від девальвації національних валют, стали США (у 2004 р. через деяке падіння курсу американського долара по відношенню до євро), Мексика, країни Карибського басейну, Центральної та Південної Америки, Південно-Східної та Східної Азії та Середнього Сходу. Укріплення національних грошових одиниць Канади, Австралії, Нової Зеландії, більшості країн Південної Африки призвело до певного скорочення туристських прибуттів в дані регіони. Незважаючи на відносно високий курс євро по відношенню до американського долару європейський регіон не втрачає свої позиції на світовому туристичному ринку, хоча європейським туристичним дестинаціям стає все складніше конкурувати з відносно дешевими туристичними напрямками світу. Особливо це стосується країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, які намагаються розвивати як рекреаційний, так і діловий туризм, що на сьогодні є одним із найбільш перспективних у світі: перебування однієї особи в країні призначення з діловою поїздкою оцінюється в середньому у 1200 дол. США [11, с. 125].

Надходження від міжнародного туризму так само, як і туристські прибуття, концентруються на групі розвинутих країн, а також тих, що розвиваються дуже високими темпами. Порівняльний аналіз даних стосовно чисельності туристських прибуттів та обсягу валютних надходжень дозволяє стверджувати, що лідерами за туристськими прибуттями та надходженнями від міжнародного туризму є одні й ті самі країни, виключення становлять лише Мексика, яка не увійшла до країн-лідерів за валютними надходженнями, та Австрія, яка відповідно не увійшла до десятки провідних туристичних центрів світу. Слід зазначити також, що на десятку країн-лідерів за надходженнями від міжнародного туризму припадає більше 50% загальносвітових валютних надходжень в галузі.

Таким чином, зростання кількісних та вартісних індикаторів розвитку світового ринку туристичних послуг зумовлено загальним рівнем економічного розвитку туристичного центру та регіону в цілому. Так, на промислово-розвинуті країни припадає більше 60% всіх прибуттів іноземних туристів і 70-75% здійснюваних поїздок. При цьому на частку ЄС припадає близько 40% прибуттів туристів і валютних надходжень. Функціонування економік промислово розвинутих країн, з одного боку, обєктивно сприяло укріпленню світогосподарських звязків, а, з іншого боку, - створило працівникам матеріальні можливості для здійснення внутрішніх та закордонних поїздок. Однак в аналізі якісних показників слід враховувати ряд чинників, що прямо не повязані із туристичної сферою, але без врахування яких неможлива обєктивна оцінка показників таблиці. До таких чинників відносяться розмір країни, чисельність населення, економічний потенціал країни.

Серед країн, що розвиваються, в яких туризм отримав бурхливий розвиток, слід виділити знову ж таки країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Деякі країни цього регіону зовсім нещодавно (а точніше у минулому десятилітті) почали розвивати індустрію туризму. В основному це нові індустріальні країни регіону - експортери товарів: Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Таїланд, Індонезія, Тайвань. В цих країнах експорт товарів і експорт послуг взаємно доповнюють одне одного. Розвиток цих секторів базується на стрімкому зростанні телекомунікації, міжнародного транспорту, зокрема повітряного, та банківської сфери. Так, експорт товарів призводить до збільшення ділових поїздок в ці країни, які, в свою чергу, стимулюють розвиток готельного бізнесу та індустрії розваг, тобто вїзного туризму. Останній збільшує резерви іноземної валюти та стимулює зростання економіки. Тобто нові індустріальні країни привабливі для ділових подорожей. Розважальний туризм добре розвинутий в Південній Кореї та Тайвані. Гонконг і Сінгапур пропонують шоппінг-туризм. Однією із важливих туристичних країн в регіоні став Таїланд, особливо після того, як почав освоювати нові пляжі на південному узбережжі країни і організовувати культурно-пізнавальні поїздки на північ країни. Однак саме він найбільше постраждав від повені, що призвело до різкого скорочення туристських прибуттів та закриття деяких туристичних центрів країни. Серед країн, що розвиваються, у Тихоокеанському регіоні туризм особливо розвивається в країнах Меланезії (Фіджі, Нова Каледонія, Вануату, Соломонові острови та ін.), Мікронезії (Гуам, Маршаллові острови, Маріанські острови та ін.) і Полінезії (острови Кука, Французька Полінезія та ін.), на частку яких припадає 4% туристів. Острови в Тихому океані виграють від відносної близькості австралійського та новозеландського ринків і, що є більш важливим, мають високий імідж у світі, зокрема в Європі [103].

Головним барєром розвитку туризму в країнах, що розвиваються, є неможливість забезпечення достатнього рівня фінансування туристичної інфраструктури. Ця проблема особливо гостро стоїть внаслідок скорочення запасів природних ресурсів даних країн, доходи від продажу яких формують їх бюджети. Крім того, перешкодою розвитку туризму в них є значний часовий лаг між моментом вкладення цих коштів із власного бюджету на розвиток туризму та моментом отримання доходів від туристичного сектору. Ця проблема часто вирішується за рахунок міжнародних позичок цільового характеру, гарантами яких виступають уряди країн, що, у свою чергу, негативно впливає на стан зовнішньої заборгованості країни та стає дорогим заходом внаслідок великих відсотків за позичками та зростання курсу іноземної валюти.

Країна може генерувати додатковий дохід від туристів через фіскальну систему, не руйнуючи свою власну індустрію туризму. Це досягається прямим та непрямим оподаткуванням доходів від туризму.

Вклад міжнародного туризму в платіжний баланс країни виражається у вигляді різниці між витратами іноземних туристів в країні та витратами резидентів цієї країни за кордоном. Міжнародний туризм може суттєво вплинути на політику, що проводять держави із стабілізації платіжного балансу.

Вплив міжнародного туризму на платіжний баланс країни залежить від решти складових платіжного балансу, тобто від поточного платіжного балансу та балансу руху капіталів. В результаті різних комбінацій цих складових сумарний баланс може бути як позитивним, так і негативним. В свою чергу, туризм може впливати на рух капіталів, і, як наслідок, останній також повинен детально аналізуватися для точного визначення туризму на платіжний баланс і на всю економіку. Тому для туристичного напрямку дуже важливо визначити чисті валютні надходження від різних видів туристичної діяльності. За часткою чистих валютних надходжень від туризму країни можуть бути класифіковані наступним чином:

·Менш ніж 10%: повністю залежні від імпорту (Мавританія);

·10-50%: в значній мірі залежні від імпорту (менш розвинуті країни Карибського басейну та Південно-Тихоокеанські острови);

·50-70%: імпорт предметів розкоші та деяких товарів першої необхідності (більш розвинуті країни Карибського басейну);

·70-90%: імпорт предметів розкоші; в країнах функціонують високо розвинуті виробничі сектори з власною ресурсною базою (Кенія, Танзанія, Греція, Югославія) [38, с. 43-44; 85, с. 240; 88; 94].

Важливу роль туризм відіграє в розвитку економічно відсталих регіонів окремих країн (наприклад, південь Італії). Розвиток туризму у відносно відсталих районах дає можливість на місці реалізовувати продукцію сільського господарства, місцевих ремесел і, тим самим, стимулювати ділову активність місцевого населення [70, с. 27-28].

Таким чином, роль та значення міжнародного туризму для розвитку світового господарства в останні десятиліття важко переоцінити. Сфера міжнародного туризму, з одного боку, має значний позитивний ефект на стан і розвиток національної і світової економіки, а з іншого, - вона сама знаходиться під впливом багатьох чинників різного характеру, що можуть як прискорити, так і уповільнити її розвиток. На розвиток туристичного сектора, в першу чергу, впливає загальна економічна конюнктура світової економіки. До основних тенденцій, що будуть визначати розвиток світового туристичного ринку в майбутньому, слід відзначити більш значний вплив політичних та природних, аніж економічних чинників на кількість туристських прибуттів; вплив соціодемографічних змін, вдосконалення електронної інформації та комунікаційних систем на формування та розвиток світових туристичних ринків; подальше зростання показників міжнародної туристичної діяльності та деякі структурні зміни у регіональному розподілі туристських прибуттів.

Серед основних перспективних тенденцій розвитку міжнародного туризму слід виділити розвиток внутрішньорегіонального туризму, зростання залежності окремих туристичних дестинацій від певних видів туризму, і, як наслідок, прагнення урядів країн до диверсифікації туристичного ринку. Цінова політика стане однією з основних, що будуть визначати розвиток туристичних дестинацій та їх рівень конкурентоспроможності. В умовах трансформації світового ринку туристичних послуг цілком логічно постає питання про роль перехідних суспільств на даному сегменті світового ринку. Тому більш детального розгляду потребує дослідження особливостей та закономірностей розвитку міжнародного туризму в країнах з перехідними економіками, до яких належить і Україна.


3. Удосконалення механізму розвитку ринку міжнародного туризму в умовах глобальної кризи


3.1 Шляхи вдосконалення механізму подальшого функціонування світового ринку туристичних послуг


Міжнародний туризм розвивається в тісному взаємозвязку з іншими сторонами міжнародного життя і реагує підйомом або спадом темпів росту на загальне політичне і економічне становище не тільки в окремих країнах, але й у світі. Цим пояснюється нерівномірність розвитку міжнародного туризму в різні періоди та його специфіка по регіонах. До чинників, що впливають на трансформацію світового ринку туристичних послуг, належать політичні зміни останнього часу, рух країн колишнього соціалістичного табору до ринкової економіки.

Як було відзначено у п. 2.2, сучасний етап розвитку світового ринку туристичних послуг характеризується значними змінами у регіональній структурі, тому з метою визначення подальших напрямків механізму розвитку світового ринку туристичних послуг спрогнозуємо основні показники, що характеризують сферу міжнародного туризму - кількість туристських прибуттів та валютні надходження від світової туристичної галузі, в тому числі і в регіональному аспекті. Згідно із прогнозом протягом 2013-2020 рр. буде спостерігатися зростання як обсягів міжнародних туристських прибуттів, так і обсягів валютних надходжень від міжнародного туризму. Протягом 2013-2020 рр. буде спостерігатися помірне стабільне збільшення валютних надходжень від міжнародного туризму. Що стосується міжнародних туристських прибуттів, то вони будуть збільшуватися на 25-26 млн. осіб щорічно. Слід також відзначити, що тенденція перевищення показника темпу приросту валютних надходжень від міжнародного туризму (20,8%) над показником темпу приросту туристичних прибуттів (15,7%) збережеться протягом цих років.

Згідно з прогнозами ВТО, до 2020 р. кількість міжнародних туристських прибуттів складатиме 1,56 млрд. осіб, з яких 1,18 млрд. буде припадати на внутрішньорегіональний туризм, 377 млн. - на міжрегіональний, тобто подорожі на далекі відстані. Прогнози ВТО для регіональних трендів показують, що встановлені зміни в розподілі туристських потоків між регіонами, що були зазначені у розділі ІІ, збережуться і до 2020 р. Частки Європейського і Американського регіонів скоротяться до 2020 р., тоді як частка Східної Азії та Тихоокеанського регіону значно збільшаться. Слід відзначити, що прогнозуєма частка даного регіону збільшиться настільки, наскільки частка Європи скоротиться. Прогнозуємий рівень річного зростання у 2000-2020 рр. складе 6,5% для Європи і 6,2% для Східної Азії та Тихоокеанського регіону. В інших регіонах світу прогнози на цей період також демонструють зростання. В Південній Азії - 7,1%, в Африці - 5,5%, на Близькому Сході - 3,0% [107].

За даними прогнозу кількість туристів, що прибуває до Європи, збільшиться до 2020 р. - до 717 млн., що зображено на рисунку 3.1. Це повязано, передусім, із зростанням рівня доходів, збільшенням кількості вільного часу, спрощенням візового контролю між країнами Європейського Союзу, а також можливими наступними хвилями розширення даного інтеграційного угрупування. Відносне уповільнення темпів зростання може бути причиною сильної залежності Європи від певних видів туризму. Особливо це стосується берегових зон Середземного моря. Тренди зростання туризму в Американському регіоні свідчать, зокрема, про слабке падіння темпів зростання, однак вони залишаються на рівні середньосвітових. Кількість туристів, що прибувають до Американського регіону, збільшилося у 2010 р. до 190 млн., осіб, а до 2020 р. збільшиться - до 282 млн. [46, с. 189].

Згідно з прогнозами ВТО найбільше зростання кількості туристів серед туристогенеруючих країн буде в Японії, а найменшим - в США. Незважаючи на стрімке зростання ділових поїздок, подорожі з метою відпочинку залишаться основними в структурі туристських потоків за метою поїздки. Важливими сегментами ринку до 2020 р., як передбачає ВТО, будуть спортивний, пригодницький, сільський (екотуризм), культурний, міський, конгресійний туризм, а також тематичні парки та круїзи. Крім того, глобалізаційні процеси, що відбуваються у сучасному світовому господарстві, будуть сприяти більш активному включенню у світові туристські обміни груп країни, що розвиваються, та країн з перехідними економіками.

Таким чином, основними чинниками, які будуть впливати на розвиток світового туристичного ринку, є:

·Глобалізація. Збільшення торговельних та інвестиційних потоків між країнами та поступова лібералізація та інтеграція виступають головними чинниками, що сприяють розширенню туризму. Ці процеси призводять до зростання ділових поїздок, які, в свою чергу, сприяють збільшенню поїздок з метою відпочинку та приватних поїздок. Ще одним важливим аспектом глобальних економічних тенденцій є зростання торгівлі послугами в цілому, одним із засобів надання яких, виступають переміщення фізичних осіб. Глобалізація надає великі можливості, але наслідки залежать від того, як цими можливостями скористатися. Так, глобалізація в економіці тісно повязана з посиленням на світовому ринку конкурентної боротьби за контроль над природними ресурсами і інформаційним простором за допомогою використання новітніх технологій. Останні створюють реальну можливість для різкого прискорення економічного, наукового, культурного розвитку.

·Коливання обмінних курсів, які значно впливали на обсяг і спрямованість потоків економічно активного і пасивного туризму, особливоі Латинської Америки.

·Зміни у візовому режимі, які суттєво впливають на потоки як економічно активного, так і пасивного туризму.

·Антропогенні катастрофи та стихійні лиха. Такі чинники як громадянські війни, проблеми безпеки, урагани, виверження вулканів, засухи, повені, призводять до різкого скорочення потоку туристів або перешкоджають розвитку туризму в країнах, де вони мають місце. Проблема таких катастроф, як правило, особливо гостро стоїть в країнах, що розвиваються, а в останні роки і в деяких розвинутих країнах (США, Німеччина, Франція та інші країни ЄС).

В рамках вищезазначених тенденцій, а також з урахуванням економічного ефекту, який забезпечує розвиток міжнародного туризму у системі світового господарства та його впливу на стан національних економік, можна зробити припущення, що розвиток світового ринку туристичних послуг буде коригуватися з огляду реалізації політики міжнародних організацій у сфері міжнародного туризму, урядів основних туристогенеруючих та приймаючих країн як субєктів механізму регулювання світового ринку туристичних послуг. Тобто сукупність інститутів та інструментів системи регулювання міжнародного туризму трьох основних рівнів буде визначати загальні тенденції розвитку світового ринку туристичних послуг.

Туристичні організації глобального рівня створюються та функціонують з метою визначення основних напрямків розвитку індустрії туризму, розробки принципів туристичної діяльності, встановлення міжнародних норм та стандартів, сприяння співробітництву в сфері туризму [85; 92].

З метою удосконалення механізму розвитку світового ринку туристичних послуг організації даного рівня мають сконцентрувати зусилля у сфері пошуку шляхів розширення участі населення в міжнародному туризмі, особливо країн, що розвиваються. Для цього необхідно робити кроки по скороченню або навіть усуненню тарифних бар'єрів, що стримують розвиток міжнародного туризму. Наприклад, диференційований для жителів країни і відвідувачів податок при виїзді не стимулює закордонні поїздки жителів країни, а обмежені суми, що туристи можуть вивозити з країни при поїздках за кордон, не тільки негативно впливають на розвиток закордонного туризму, але й обмежують купівельну спроможність громадян країни під час закордонних поїздок.

Необхідно в контексті Генеральної угоди по торгівлі послугами (ГАТС) виробити подальші обставини щодо лібералізації торгівлі послугами. Крім цього необхідно забезпечити повне здійснення відповідних положень ГАТС або розробити, якщо це необхідно, нові положення, для того, щоб виключити можливість використання несправедливих методів ведення конкурентної боротьби, зокрема, дискримінаційної практики видачі віз туристам, що віддають перевагу певним туроператорам і турагентам.

В області розвитку інфраструктури міжнародне співтовариство відіграє важливу роль шляхом надання фінансових коштів для здійснення проектів, повязаних з розвитком туризму. У число цих фінансових установ входять, наприклад, різні відділення Всесвітнього банку й установи Організації Об'єднаних Націй, такі, як ПРООН. Інші міжнародні організації, включаючи Світову організацію торгівлі, часто беруть участь у наданні технічної допомоги як установи-виконавці. Багатобічним і регіональним фінансовим установам варто приділяти пріоритетну увагу відповідним стратегіям стійкого - в екологічному і фінансовому відношенні - розвитку туризму і суміжних галузей, зокрема фінансуванню проектів із розвитку інфраструктури, забезпеченню сучасних телекомунікаційних послуг у рамках регламентаційних режимів, що сприяють розвитку конкуренції, і заходам щодо розвитку людських ресурсів.

Наступний рівень регулювання сфери міжнародного туризму - міждержавний - представлений діяльністю урядових органів у сфері туризму різних країн та їх взаємодією. Інструментами механізму регулювання світового ринку туристичних послуг на даному рівні виступають двосторонні угоди. Тому урядам країн слід більше уваги приділити реалізації заходів в рамках підписаних двосторонніх угод у сфері авіатранспорту, готельного господарства та на суто туристичному ринку про лібералізацію вїзду-виїзду громадян та спрощення туристичних формальностей [92]

На державному (макро-) рівні основним субєктом механізму регулювання туристичного ринку виступають центральні та місцеві органи державної влади у сфері туризму. Реалізація покладених на них функцій відбувається шляхом застосування таких інструментів, як бюджетно-податкова, грошово-кредитна, амортизаційна, валютна, митна політики, система державних замовлень, цільове державне фінансування центрів дитячо-юнацького туризму, державних підприємств туризму та регіональних і цільових програм розвитку туризму. З метою вдосконалення розвитку світового ринку туристичних послуг саме державні органи сфери туризму кожної окремої країни повинні будувати свою туристичну політику в розрізі стимулювання розвитку інфраструктури, впровадження маркетингових заходів, контролю над процесом розвитку територій, включаючи розробку нормативно-правових актів із зонування, забезпечення реалізації законодавчих актів із охорони здоровя, безпеки та зайнятості, ліцензування фізичних та юридичних осіб: туроператорів, турагентств, готелів, ресторанів та ін. Діяльність державних органів влади у сфері туризму повинна відбуватись в напрямку уніфікації стандартів послуг, туристського продукту і тим самим підвищення рентабельності туристичної інфраструктури [55; 85].

Таким чином, розвиток світового ринку туристичних послуг буде визначатися загальними тенденціями розвитку світового господарства, а також політикою світового співтовариства у сфері міжнародного туризму. Задля забезпечення максимального позитивного ефекту від розвитку світового туристичного ринку з метою удосконалення механізму розвитку світового ринку туристичних послуг необхідна координація зусиль міжнародних організацій, органів регіональних інтеграційних угрупувань та обєднань, урядових та неурядових структур, корпоративного сектору, оскільки саме вони виступають у ролі субєктів даного сегменту ринку. Для досягнення рівнозначного успіху у світі нові інструменти механізму стимулювання розвитку туризму повинні базуватися на міжнародній кооперації, тому міжнародна кооперація та угоди між ключовими компонентами туризму (готелі, транспорт, турфірми) повинні гарантувати майбутнє розвитку індустрії. З метою забезпечення стабільних темпів росту міжнародного туризму слід визнати цей вид відпочинку пріоритетним; забезпечувати його міжвідомчу координацію; покращувати безпеку туристів; розвивати інфраструктуру й транспортні звязки; спрощувати формальності; створювати та реалізовувати продукти й послуги, які мають попит на світовому ринку; розвивати та впроваджувати швидкішими темпами нові технології, у тому числі користування Інтернет. Однак оскільки основними субєктами світового ринку туристичних послуг виступають саме країни, то найбільшої уваги потребує пошук ефективних напрямків та інструментів стимулювання їх участі на світовому ринку туристичних послуг відповідно до загальносвітових тенденцій розвитку світового господарства.


3.2 Напрями оптимізації участі України у світовому ринку туристичних послуг


За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Розширення міжнародних зв`язків відкриває нові шляхи для просування національного турпродукту на світовому ринку, залучення до світового інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності.

В умовах глобалізації світового господарства, лібералізації міжнародних економічних відносин процеси регіональної інтеграції стають важливою ланкою на шляху повної інтеграції регіональних економік до глобальної системи. Інтеграція країни до системи світового господарства відбувається шляхом включення кожного окремого ринку товарів та послуг до глобального світового ринку. Механізм включення України до світового ринку туристичних послуг має враховувати сучасні тенденції, повязані з інтернаціоналізацією, транснаціоналізацією та інтеграцією, що відбувається на регіональному та глобальному рівнях.

Процес включення до світового ринку туристичних послуг повинен одночасно відбуватися на двох рівнях: на рівні конкретних господарюючих субєктів туристичного бізнесу (мікрорівень) та на загальнодержавному рівні (макрорівень).

Лише за умови успішних паралельних дій субєктів мікро- та макрорівня можливий вихід України до світового туристичного ринку з конкурентоспроможним національним турпродуктом. Розглянемо більш детально механізм інтеграції, що повинен відбуватися на мікро- та макрорівнях.

Якщо розглядати туристичну індустрію України в цілому, то такими субєктами є великі туроператори, готельні підприємства, що надають якісний продукт, та транспортні підприємства, передусім, авіаперевізники [92].

Основною передумовою інтеграції України до світового ринку туристичних послуг є наявність високорозвиненої туристичної інфра- та супраструктури. Основну увагу тут слід звернути на необхідність модернізації існуючої виробничо-технічної бази. В Польщі після приватизації готелів і проведення ринкових реформ кількість готельних номерів збільшилась приблизно на 50% внаслідок появи нових підприємств, особливо у складі мереж. Розширення останніх підвищує продуктивність праці завдяки покращенню структури галузі та укріпленню конкурентних позицій на ринку. В таких умовах готелі, які не входять в ту чи іншу мережу, будуть докладати більше зусиль для підвищення ефективності праці. З огляду на польський досвід, можна припустити, що продуктивність праці в українському секторі готельних послуг протягом 10 років могла б сягнути 60-65% [74]. Але реалізація наведених розрахунків потребує конкретних дій на загальнодержавному рівні. Чинне законодавство України нечітко визначає готельне господарство, його належність до сфери турпослуг та відомче підпорядкування. Тому для розвитку готельного господарства України, підвищення попиту на ринку споживання готельних послуг, створення і входження на ринок малих готельних підприємств доцільною є розробка проекту Закону України «Про готельне господарство». Положення Закону мають визначати правові, економічні та організаційні засади створення і подальшого розвитку конкурентних відносин на цьому ринку.

Наступний етап інтеграції - процес транснаціоналізації - відповідно процесу інтернаціоналізації також буде відбуватися в рамках функціонування підприємств готельного господарства, транспортних перевізників та на туроператорському ринку. Транснаціоналізація може відбуватися на двох рівнях. За умов сприятливого економічного та політичного клімату в країні, лояльності до іноземних субєктів господарювання - шляхом відкриття в Україні представництв відомих світових ТНК. Цей рівень вже сьогодні реалізується у сфері авіатранспортних перевезень, коли на національному рівні присутні представництва таких відомих компаній, як KLM, Lufthhansa, Аэрофлот та інші, які входять до складу світових стратегічних альянсів. Однак, на жаль, національні авіаперевізники на входять до складу жодного стратегічного альянсу, а тому не можуть користуватися перевагами від участі в них. В цілому даний рівень транснаціоналізації є найбільш вірогідним при виході України до світового ринку туристичних послуг;

На другому рівні за умов функціонування сильних національних корпорацій можливе формування ТНК, для яких країною базування може стати Україна. Цей рівень є більш бажаним для України, але з огляду на те, що в Україні взагалі немає жодної ТНК з країною базування Україною, формування такої компанії на туристичному ринку майже неможливе. Така корпорація може сформуватися лише за умов значної державної підтримки, великих обсягів інвестиційних коштів та конкурентоспроможного національного турпродукту.

Виходячи зі світового досвіду, транснаціоналізація на туристичному ринку проявляється в таких організаційних формах як туристичні ТНК, яких в світі нараховується невелика кількість, оскільки туризмом паралельно займаються корпорації інших галузей; готельні ланцюжки, консорціуми, а також стратегічні альянси у сфері готельного господарства та в сфері авіатранспортних перевезень. Для українських компаній участь у стратегічних альянсах є достатньо перспективною, оскільки до їх складу входять компанії з метою узгодження і координації зусиль в вирішенні таких задач, як проведення маркетингових досліджень, розробка, виробництво і збут послуг та підготовка персоналу [55].

Наступний етап є завершальним при виході України до світового ринку туристичних послуг - це етап безпосередньої інтеграції мікро- та макрорівня. На мікрорівні в сфері міжнародного туризму, як і в інших галузях, існують різні засоби інтеграції - від поглинання конкурента до купівлі його контрольного пакету акцій. Широко практикуються перехресне володіння акціями різних компаній, обєднання зусиль в області менеджменту, укладення договорів про консорціум. Вони роблять інтеграцію більш гнучкою і тому отримують домінуюче значення в туристичній індустрії. З цим повязана ще одна особливість інтеграції в туризмі. Туристична компанія має більше економічних переваг за рахунок економії від масштабів виробництва, якщо вона розширюється не шляхом нарощування виробництва на своєму єдиному підприємстві, а створює ланцюжок господарських одиниць. Такий підхід одночасно відповідає потребам клієнтів. По-перше, ці ланцюжки «стягують» просторово розділені райони, які генерують туристські потоки, і напрямки, які приймають їх. По-друге, краще виробляти турпродукт частково, що відповідає комплексному його сприйняттю споживачами, ніж концентрувати зусилля на наданні одного виду туристичних послуг. Цей підхід доцільно було б використовувати в українській практиці.

Процеси інтеграції в Україні можуть також супроводжуватися створенням та функціонуванням фінансово-промислових груп туристичного характеру, які через залучення банківського капіталу, компаній, що займаються просуненням турпродукту, можуть мати значний успіх на світовому ринку. Вітчизняна практика свідчить, що фінансово-промислові групи, що функціонують сьогодні в Україні, створені, переважно за участю російського капіталу. З огляду на те, що Росія залишається основним інвестором в туристичну галузь України, можна вважати доцільним та найбільш вірогідним формування туристичних фінансово-промислових груп саме за участю російських компаній. З іншого боку, аналіз інвестиційного ринку України свідчить, що одним з основним інвесторів в економіку України є Кіпрська Республіка, яка є однією із світових лідерів у сфері міжнародного туризму. Тому доцільним є залучення інвесторів в туристичну галузь України саме з цієї країни, оскільки разом з інвестиціями Україна може отримати новітні технології ведення міжнародного туристичного бізнесу та досвід управління та регулювання туристичною галуззю на всіх рівнях.

Поряд із інтеграцією на мікрорівні вихід України до світового ринку туристичних послуг повинен відбуватися за активної участі державних органів влади, тобто на макрорівні. Інтеграція на макрорівні повинна відбуватися шляхом підписання двосторонніх угод про співробітництво в галузі туризму; розширення участі України в спеціалізованих комітетах та інших органах, що діють в структурі інтеграційних угрупувань, членами яких Україна є і до членства в яких Україна прагне; розширення участі України у міжнародних спеціалізованих туристичних організаціях. Тобто в даному випадку мова йде про рівень міжнародного співробітництва, який слід розглянути більш детально [74].

Активно повинна розвиватися співпраця у складі численних спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо з країнами, з якими створено правову базу співробітництва, метою якої є формування в їх межах робочих груп по туризму. Реалізуючи положення укладених міжнародних угод про співробітництво в галузі туризму, повинні створюватися міжвідомчі робочі групи по туризму, регулярно проводитися їх засідання з метою аналізу та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, визначення шляхів активізації туристських обмінів.

Співробітництво у сфері туризму в Україні також відбувається на рівні інтеграційних угрупувань. Основними напрямками такого співробітництва виступають наступні:

·Розробка спільних концепцій розвитку туризму в регіонах та довготермінових програм розвитку туризму;

·Розвиток єдиного інформаційного простору;

·Створення централізованих туристичних банків даних, які повинні охоплювати нормативно-правову базу, інформацію про туристські потоки, заклади розміщення туристів, візовий режим для туристських груп, інформацію про діяльність туристичних агентств, транспортну інфраструктуру та приблизну вартість туристичних послуг;

·Видання періодичної літератури, що буде популяризувати туристичні напрямки країн, що входять до інтеграційного угрупування;

·Технічна та технологічна кооперація;

·Дослідження ринку;

·Стандартизація якості послуг;

·Спрощення візових, прикордонних та митних формальностей;

·Лібералізація торгівлі туристичними послугами;

·Безпека туристів;

·Узгодженість законодавчої бази та цінової політики, приведення у відповідність до світових стандартів і сертифікація матеріальної бази та туристичних послуг;

·Впровадження навчальних програм та стажувань для спеціалістів туризму;

·Оснащення міжнародних транспортних коридорів;

·Фінансування міжнародних туристичних проектів;

·Створення спільного турпродукту, міжнародних туристичних маршрутів;

·Участь єдиним стендом у міжнародних туристичних ярмарках, салонах, біржах, інших рекламно-інформаційних заходах на міжнародному рівні з метою просування спільного туристського продукту [55].

Невід`ємною складовою інтеграції України до світового ринку туристичних послуг є поглиблення співпраці з іншими міжнародними органами в галузі туризму. Активізується співпраця з Європейським Союзом, Радою Європи, Радою держав Балтійського моря з питань визначення та реалізації світової туристичної політики, включення України у перспективні програми фінансової та технічної допомоги, а також інвестиційні проекти ЄС у сфері туризму, зокрема, в межах програми TAСIS тощо. Членство в ЄС відкриває великі можливості використання організаційно-фінансових механізмів цього органу для підвищення економічної ефективності національної туристичної галузі.

Безумовною складовою міжнародних зв`язків є розвиток інституційного співробітництва. Через безпосередню участь у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів практично повинні реалізовуватися договірні відносини, активізуватися входження України в світовий туристичний простір.

Україна співпрацює в рамках членства у Всесвітній туристській організації (ВТО). Основними напрямками багатостороннього співробітництва країн-членів Всесвітньої туристської організації є питання глобальної координації туристичної діяльності, вироблення світової туристичної політики, узгодження статистичної методології [12].

Членство України у Всесвітній туристській організації створило передумови подальшого розвитку національного туризму відповідно до тенденцій світового туристичного ринку з залученням до інформаційної мережі, прогресивних технологій, інвестиційних пропозицій, системи професійної підготовки, наукових досліджень, передових надбань найбільш розвинутих туристичних держав світу, відкрило нові можливості налагодження взаємовигідної співпраці з країнами-членами на всіх рівнях - двосторонньому, багатосторонньому, регіональному.

Зважаючи на те, що Україна є порівняно молодим членом ВТО, можна говорити про визнання зростаючої ролі туристичного потенціалу України на світовому туристичному ринку, сприйняття її світовою спільнотою як європейської держави з багатими природно-рекреаційними та історико-культурними ресурсами, потужною туристичною інфраструктурою. Взаємовідносини з ВТО повинні поглиблюватися по таких основних напрямках як співробітництво з метою розвитку; розвиток людських ресурсів; сталий розвиток туризму; якість розвитку туризму; статистика та економічний вимір ринку; дослідження ринку та просування туризму; комунікації та документація; розвиток співробітництва в рамках Ділової ради ВТО. В цілому, на даний час в Україні відсутні обмеження щодо доступу до ринку послуг, повязаних з туризмом: в туристичній галузі не існує перешкод для вступу України до Світової організації торгівлі.

Перспективним напрямком розвитку міжнародного туристичного співробітництва є активне створення в Україні недержавних громадських туристичних організацій, а саме асоціацій по різних напрямках туристичної діяльності, їх входження у світові об`єднання, міжнародні організації та асоціації різного спрямування. Результатом має стати запровадження міжнародних стандартів якості туристичних послуг, розвиток рекламної діяльності та бізнесових партнерських стосунків.

Для інтеграції регіонів України у світовий ринок туристичних послуг потрібні цілеспрямовані комплексні дії, що потребують значних коштів. Але деякі заходи слід вживати саме зараз:

·Підготовка та розповсюдження базового пакету туристичного ринку регіонів України;

·Проведення рекламних кампаній у вітчизняній та зарубіжній пресі, на радіо і телебаченні з метою позиціювання туристичних можливостей регіонів України;

·Активна участь туристичних підприємств регіонів країни у міжнародних туристичних виставках і ярмарках;

·Створення й підтримка у межах глобальної світової інформаційної мережі WEB-сайту з постійно поновлюваною інформацією щодо туристичних пропозицій регіонів України.

З метою забезпечення інтеграції України до світового туристичного ринку, покращення просунення національного турпродукту на світовому ринку, проведення широкомасштабної та комплексної реклами туристичного потенціалу, залучення туристів до країни, підвищення іміджу та авторитету України в туристичному світі, її інтеграції в європейське співтовариство, розвитку національної економіки, ефективного використання туристичних ресурсів, створення інфраструктури, включення у світовий інформаційний простір можна виділити наступні заходи із розширення міжнародного туристичного співробітництва. По-перше, потребує вдосконалення договірна та правова бази зовнішніх відносин. При укладанні угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітництво в галузі туризму перевага повинна віддаватися встановленню договірних відносин з країнами, які є перспективними туристичними ринками для України, вивченню та впровадженню практики створення нормативно-правової бази туризму, організаційних засад функціонування високорентабельної туристичної індустрії країн розвинутого туризму, прогресивного досвіду державного регулювання та стимулювання галузі. Важливим кроком для збільшення турпотоків у державах колишнього СРСР може стати запровадження єдиної туристичної візи для в`їзду до країн СНД, що сприяло б відродженню спільного турпродукту - так званих туристичних «трикутників» і наскрізних маршрутів по цих країнах, що користувалися б попитом і відповідали б міжнародним стандартам.

Слід також активізувати співробітництво у складі спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо із країнами, з якими створена правова база про співробітництво, формування в їх складі робочих груп з туризму з метою аналізу та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, визначення шляхів збільшення обсягів туристських обмінів [12].

Актуальним на даному етапі розвитку міжнародного туризму в Україні є розробка дійового механізму взаємодії з міністерствами, відомствами, іншими галузями виконавчої влади України, а також обласними та міськими державними адміністраціями з оптимізації спільної діяльності з розвитку міжнародного співробітництва України в галузі туризму.

Стратегічною метою розвитку туристичного співробітництва України в рамках зазначених міжнародних регіональних органів є забезпечення національних інтересів у глобалізаційних та інтеграційних процесах європейського туристичного ринку через участь у створенні єдиного туристичного простору Єврорегіону як зони вільної торгівлі турпослугами та свободи туристського руху, ефективне використання туристично-рекреаційного потенціалу для інтенсифікації туристських потоків, розробку спільного конкурентоспроможного туристичного продукту країн-учасниць, насамперед, міжнародних туристичних маршрутів, таких як «Туризм по Шовковому шляху», а також по рекреаційних зонах Чорноморського узбережжя, річок Дунай та Дніпро, спільне просування турпродукту на міжнародному ринку з метою збільшення обсягів туристських обмінів, підвищення економічної ефективності туризму як передумови соціально-економічного розвитку країн.

Таким чином, Україні як країні із значним туристичним потенціалом слід розробити і впровадити ефективну стратегію, яка повинна ґрунтуватися на покращенні та диверсифікації туристського продукту, розвивати регіональний туристський маркетинговий продукт для світового ринку, та посилити кооперацію між туроператорами та турагентами з інших країн, що призведе до формування конкурентоздатного національного турпродукту.


Висновки


В результаті проведеного дослідження вирішено важливу наукову задачу обґрунтування та розробки науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення розвитку світового ринку туристичних послуг в умовах трансформації світового господарства. Це дало можливість зробити наступні висновки.

. Дослідження теоретико-методологічних засад міжнародної торгівлі туристичними послугами дозволило запропонувати визначення міжнародного туризму як специфічної форми міжнародних економічних відносин, що виникають між країнами, які виробляють, просувають і споживають туристичні продукти, супутні товари та послуги. Світовий ринок туристичних послуг розглядається як сфера стійких відносин між субєктами світового господарства у галузі туризму із приводу виробництва, реалізації, розподілу та споживання туристичних послуг та супутніх товарів. Світовий ринок туристичних послуг класифікується за такими ознаками, як загальноекономічний рівень розвитку країн, роль країни на світовому туристичному ринку та за регіональною приналежністю.

. Аналіз особливостей функціонування світового ринку туристичних послуг свідчить, що подальший його розвиток відбуватиметься відповідно до загальносвітових тенденцій розвитку світового господарства і міжнародних економічних відносин - транснаціоналізації та глобалізації. Глобалізація світового ринку туристичних послуг проявляється через функціонування транснаціональних корпорацій трьох основних форм - готельні ланцюжки, повітряні альянси та транснаціональні туроператори.

. Динамічний розвиток міжнародного туризму спостерігається з другої половини ХХ ст. і характеризується випереджаючим зростанням валютних надходжень від туризму над туристськими прибуттями. Багатофакторний кореляційно-регресійний аналіз довів, що основними факторами, які впливають на формування валютних надходжень від міжнародного туризму, є кількість туристських прибуттів, експорт товарів, частка міського населення, що відображають позитивний звязок з результативною ознакою, а також ціни на нафту, рівень світового ВВП та кількість населення, які за результатами аналізу свідчать про зворотний характер звязку з обсягами валютних надходжень.

. Дослідження регіональних трансформацій світового ринку туристичних послуг дозволяє стверджувати, що характерною ознакою сучасного світового ринку туристичних послуг є значні регіональні зрушення як у структурі туристських прибуттів, так і в структурі валютних надходжень: посилюються місце і роль країн Східної Азії та Тихоокеанського регіону за рахунок значного зменшення відповідного показника у країнах американського регіону, а також в Європі.

. Аналіз розвитку міжнародного туризму в Україні як країні з перехідною економікою показав неналежне використання туристично-рекреаційного потенціалу. Внутрішній та виїзний туризм на початкових стадіях формування відкритого характеру економіки України та виходу країни на міжнародний ринок (1995-2000 рр.) можуть бути віднесені до взаємозамінних послуг. Починаючи з 2001 р. уповільнення темпів розвитку виїзного туризму вже не забезпечує зростання внутрішнього туризму, оскільки основним чинником його розвитку стає збільшення реального ВВП.

. Чинники, що гальмують розвиток міжнародного туризму в Україні, слід розглядати в контексті віднесення їх до трьох ключових груп: внутрішні, що повязані безпосередньо зі специфікою функціонування туристичних підприємств; галузеві, які виникли внаслідок недостатньої уваги з боку управлінських структур у галузі туризму; та зовнішні, які характерні для більшості інших сфер національної економіки.

. Механізм розвитку світового ринку туристичних послуг формується під впливом діяльності його субєктів - туристів, туристогенеруючих та приймаючих країн, а також міжнародних організацій, які за допомогою комплексу інструментів регулюватимуть сферу міжнародного туризму на глобальному, регіональному, міжнародному, міждержавному, державному та корпоративному рівнях. Механізм подальшого розвитку світового ринку туристичних послуг функціонуватиме під впливом таких чинників, як глобалізація, коливання обмінних курсів, зміни у візовому режимі та антропогенні катастрофи і стихійні лиха. Негативні наслідки впливу останніх чинників можна уникнути за умов ефективного функціонування всіх субєктів такого механізму при одночасному:

·розширенні участі населення в міжнародному туризмі, особливо в країнах, що розвиваються;

·лібералізації міжнародної торгівлі туристичними послугами;

·впровадженні нових технологій у сферу туристського обслуговування;

·впровадженні єдиних стандартів і правил функціонування підприємств туристичного обслуговування;

·підтримці, в тому числі і фінансовій, національних туристичних секторів міжнародними організаціями та відповідними органами інтеграційних угрупувань;

·розширенні можливості участі великих корпорацій у національних туристичних ринках.

. Провідну роль в удосконаленні механізму розвитку світового ринку туристичних послуг мають зайняти заходи щодо оптимізації участі на ньому країн. Оптимізація участі України на світовому ринку туристичних послуг повинна відбуватися через діяльність субєктів мікро- та макрорівня одночасно.

. Вперше застосована модель М. Портера для оцінки конкурентоспроможності туристичної галузі країни на світовому ринку туристичних послуг дозволила поділити чинники, що визначають рівень конкурентоспроможності туристичної галузі України, на наявні та стримуючі, основні з яких знайшли відображення у роботі. Провідну роль в удосконаленні механізму розвитку світового ринку туристичних послуг відіграватимуть заходи з оптимізації участі в ньому країн. Оптимізація участі України в світовому ринку туристичних послуг повязана з активізацією діяльності субєктів мікро- та макрорівня одночасно.


Список літератури


1.Абуков А.Х. Туризм сегодня и завтра. - М.: Профиздат, 1978. - 268 с.

2.Агафонова Л.Г. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання. - К.: Знання України, 2002. - 352 с.

.Азар В.И. Экономика и организация туризма. - М.: «Экономика», 1972. - 184 с.

4.Алейникова А. Законодательное обеспечение туризма в Украине: состояние, проблемы и их разрешение // Туристические новости. - 2003. - №1. - С. 12-13.

.Александрова А.Ю. Международный туризм. - М.: Аспект Пресс, 2001. - 464 с.

6.Ананьев М.А. Невидимый экспорт и международные отношения. - М.: «Международные отношения», 1971. - 272 с.

.Барчукова Н.С. Международное сотрудничество государств в области туризма. - М.: Международные отношения, 1986. - 176 с.

.Богославська А.В., Чернега О.Б. Готельна індустрія України: тенденції та перспективи розвитку // #"justify">.Борисов К.Г. Международный туризм и право: Учебное пособие. - М.: «НИМП», 1999. - 352 с.

10.Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. - К.: Основи, 1996. - 241 с.

11.Ващенко Н.П., Горохова О.В. Сучасні тенденції розвитку міжнародного туризму // Громадське харчування і туристична індустрія у ринкових умовах: Зб. наук. праць. - Київ: КНЕУ, 2001. - 240 с.

12.Виноградська А.М. Туризм та сучасні технології // Ресторанне господарство і туристична індустрія в сучасних умовах. - 2002. - С. 91-96.

.Гаврилюк С.П. Конкурентоспроможність підприємств на ринку туристичних послуг. - Київ: КНЕУ, 2001. - 20 с.

.Гайдук А. Процеси глобалізації та концентрації як фактор розвитку європейського та світового туристичного господарств // Регіональна економіка. - 2003. - №1. - С. 227-232

.Гатилова Л.И. Развитие туризма в Украине: статистическая оценка // Вестник ДИТБ. Серия «Предпринимательство, менеджмент и маркетинг (в туристической сфере)», 2001. - №5. - С. 28-31.

.Геншафт Л. Особливості функціонування туристичного ринку // Регіональна економіка. - 2002. - №4. - С. 287-293

17.Герасименко В.Г. Формування і розвиток теорії туризму // Науковий вісник Одеського державного економічного університету. Науки: економіка, політологія, історія. - 2005. - С. 3-10

.Дубенюк Я.А. Аналіз тенденцій розвитку світового туристичного ринку // Перспективи розвитку туризму і сфери послуг на міжнародному і національному рівнях: І Міжнар. наук.-практ. конф. Луганськ, 22-24 лютого 2006 р. - Луганськ: Знання, 2006. - Вип. 1. - С. 100-103

.Дубенюк Я.А. Оцінка конкурентоспроможності туристичної галузі України // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: - Сб. науч. тр. - Донецк: ДонНУ, 2007. - С. 754-761

.Дубенюк Я.А. Процеси концентрації у світовій туристичній індустрії // Актуальні проблеми науки та освіти: VIII підсумкова (2006 р.) наук.-практ. конф. викладачів МДГУ. Маріуполь, 2 лютого 2006 р. - Маріуполь: МДГУ, 2006. - Ч. 1. - С. 35-37

.Дубенюк Я.А. Туристичний мультиплікатор як комплексний показник розвитку туристичної галузі // Регіональні проблеми розвитку туризму та рекреації: Зб. наук. пр. Ін-ту економіко-правових досліджень НАН України. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2005. - С. 61-69

22.Жукова М.А. Индустрия туризма: менеджмент организации. - М.: Финансы и статистика, 2004. - 200 с.

.Історія економічних учень. У 2 ч. - Ч. 1 / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2005. - 567 с.

24.Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учебное пособие. - Мн.: БГЭУ, 1999. - 644 с.

.Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. - Ч.І. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. - М.: Междунар. отношения, 1998. - 416 с.

.Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2003. - 300 с.

27.Коваленко Ю. Как вырастить сад в пустыне? Очень просто - дать возможность развиваться туризму // Туризм и отдых, #"justify">28.Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. - К.: Знання-Прес, 2002. - 406 с.

29.Крачило М.П. Іноземний туризм в Україні: стан і шляхи розвитку // Розвиток туризму в Україні. Проблеми і перспективи: Збірник наукових статей. - К.: ІВЦ «Словянський діалог», 1995. - С. 39-46.

30.Левицька Є.В. Організація підприємництва в туризмі: Навчальний посібник. - Донецьк: ДІТБ, 2000. - 312 с.

31.Левковская Л., Чабан Р., Мунин Г. Состояние и перспективы развития туризма и гостиничного бизнеса в Украине // Экономика Украины. - 2003. - №6. - С. 31-35.

.Лихоманова О.В. Стан і перспективи регіонального розвитку туризму в Україні // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - №6 (36). - С. 149-155

.Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. Пер. с англ. 11-го изд. - К.: Хагар-Демос, 1993. - 785 с.

34.Максименко С.В. Туристическая деятельность: международно-правовые аспекты. - Одесса: Латстар, 2001. - 176 с.

35.Мальков Э. Экономические аспекты международного туризма // Внешнеэкономический бюллетень. - 2001. - №7. - С. 50-56

.Маршалл А. Принципы экономической науки, т. ІІ. Пер. с англ. - М.: Издательская группа «Прогресс», 1993. - 312 с.

.Мельник О. Інтегральний показник туристичної привабливості території: поняття та теоретичні аспекти // Регіональна економіка. - 2004. - №4. - С. 197-205

38.Менеджмент туризма: Учебное пособие / Под общ. ред. Н.И. Кабушкина. - Мн.: Новое знание, 2003. - 632 с.

39.Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 320 с.

.Михайлов А. Въездной (иностранный) туризм: нереализованные возможности // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1997. - №8. - С. 29-32

.Муковський І.Т. Міжнародний туризм як складова глобальної економіки // Актуальні проблеми міжнародний відносин. Випуск 51 (Частина І), 2005. - С. 38-40

42.Немоляева М.Э., Ходороков Л.Ф. Международный туризм: вчера, сегодня, завтра. - М.: Международные отношения, 1985. - 176 с.

.Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003. - 948 с.

.Организация туризма: Учеб. пособие / Под общ. ред. Н.И. Кабушкина. - Мн.: Новое знание, 2003. - 632 с.

.Основы туристской деятельности: Учебник / Под ред. Е.Н. Ильина. - М.: Советсткий спорт, 2000. - 224 с.

46.Охрименко А. Политика развития туризма // Бизнес-информ. - 1998. - №20. - С. 42-44.

.Папирян Г.А. Международные экономические отношения: экономика туризма. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 208 с.

48.Прейгер Д., Малярчук И. Иностранный туризм в Украине в контексте развития международных транспортных коридоров // Экономика Украины. - №6. - С. 20-28

49.Про туризм - Закон України // Голос України. - 1995. - 25 травня.

.Розвиток україно-польського транскордонного співробітництва у сфері туризму // #"justify">.Сидорова А.В. Статистика внешнеэкономической деятельности: Учебное пособие. - Донецк: «КИТИС», ДонГУ, 1998. - 200 с.

52.Сидорова А.В. Экономико-статистические методы в управлении сферой услуг. Монография. - Донецк: ДонНУ, 2002. - 239 с.

53.Статистичний щорічник України за 2003 рік/ за ред. О.Г. Осауленка. - К.: Видавництво «Консультант», 2004. - 632 с.

54.Статистичний щорічник України за 2004 рік/ за ред. О.Г. Осауленка. - К.: Видавництво «Консультант», 2005. - 592 с.

.Сырчина М. Год упущенных возможностей // Комп&ньоН. - 2005. - 30 сентября - 6 октября. - С. 30

.Темный Ю.В. Введение в экономику туризма. - М.: Советский спорт, 2001. - 184 с.

.Ткаченко Т., Мельниченко С. Тенденції розвитку світового туризму // Вісник КНТЕУ. - 2004. - №6. - С. 80-85

58.Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу: Монографія. - К.: Київ.нац. торг.-екон. ун-т, 2006. - 537 с.

.Украина в мировой экономике / Под ред. Ю.В. Макогона. - Донецк: ООО «Юго-Восток», 1999. - 496 с.

60.Устименко Л. Пріоритети розвитку туризму в Західній Європі. (Друга половина ХХ ст.) // Рідна школа. - №4. - С. 78-80

61.Федорченко В.К., Дворова Т.А. Історія туризму в Україні: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 2002. - 196 с.

.Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія. К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 312 с.

63.Фомичев В.И. Международная торговля: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 466 с.

64.Цибух В. Туризм в Україні: проблеми та перспективи // Економіст. - 2000. - №6. - C. 34-35.

.Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 488 с.

66.Чудновский А.Д., Жукова М.А. Менеджмент туризма. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 288 с.

.Школа І.М. Перспективи розвитку туристичного бізнесу на Буковині // Вісник Хмельницького національного університету «Економічні науки». - 2006. - №3. - С. 160-167

.Шмагина В.В., Харичков С.К. Рекреация и туризм в системе современных приоритетов социально-экономического развития. - Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2000. - 70 с.

.Штогрин А.Б. Основы управления туристическими ресурсами // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология. - 2000. - №4. - С. 128-135

.Шульгіна Л. Мегачинники маркетингу туристичних послуг підприємств України // Вісник КНТЕУ. - 2005. - №1. - С. 23-32

71.Экономика современного туризма /под ред. Г.А. Карповой. - М.: Герда, 1998. - 412 с.

.Экономика туризма и оценки ее динамики // Экономист. - 2004. - №12. - С. 72-75

73.Юрьев А.П. Планирование туризма. - Донецк: ДИТБ, 2001. - 195 с.


Теги: Світовий туристичний ринок в умовах кризи  Диплом  Мировая экономика, МЭО
Просмотров: 5518
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Світовий туристичний ринок в умовах кризи
Назад