Бірманський шлях до соціалізму

Міністерство освіти та науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин


Кафедра країнознавства та міжнародних відносин


Бірманський шлях до соціалізму

(індивідуальна робота)


Виконав:

студент 21 групи

Корнійчук Вадим Іванович


Луцьк - 2008

Зміст


1. Мянма ( Бірма ). Є про шо сказати

. Військовий переворот та проголошення бірманського шляху до соціалізму

. Внутрішні зміни в країні в 70 - х рр..

. Конституційні перетворення

. Міжнародне становище Мянми (Бірми) сьогодні

Висновки

Література


1. Мянма ( Бірма ). Є про що сказати

бірма соціалізм військовий

Довгий час перебуваючи під суцільно корумпованим військовим режимом, Мянма (колишня Бірма) є однією з найбідніших країн планети, де, здавалося би, час зупинився на століття. Південь Мянми не забезпечений навіть усепогодною автотрасою. Політична географія Мянми є надзвичайно вдалим прикладом впливу форми території на внутрішню структуру держави. Мянма не лише має подовжену форму, - її обидва серцевинні ареали ще оточені із заходу, півночі та сходу підковою великих гір, де до британської окупації мешкали 11 меншин країни. Коли британці відійшли і Бірма стала незалежною у 1948 р. , меншини лише змінили одного правителя на іншого.

Десятиліттями репресивна політика військового режиму утримувала Мянму в покорі та сповільнювали її розвиток. Інфраструктура країни у вкрай жахливому стані (в 1993 р. У Янгоні був лише один працюючий телефон, по якому можна було дзвонити за кордон). Крім того, що понад 80% дорослого населення неписьменне, існує дуже мала кількість робочих місць для освічених людей. Сьогодні спостерігаються деякі ознаки змін, зокрема звільнення з вязниці кількох політичних дисидентів і зародження туризму. Але це ще не скоро перевжить наслідки політики, яка утримує знедолену Мянму серед найбідніших країн цілого світу[2].

У колоніальний період Бірма стала найбільшим постачальником рису на світовий ринок. Провідну роль в економіці грало сільське господарство, далі слідували лісове господарство і гірництво. Перед початком Другої світової війни в цих трьох секторах створювалося понад 50% національного прибутку і 2/3 експортної продукції. Військові втрати, розруха і відсутність матеріально-технічної бази привели до спаду економіки, а її відновленню перешкоджали заколоти в післявоєнні роки. До 1949-1950 виробництво в країні скоротилося на 40% в порівнянні з довоєнним рівнем, а річний експорт рису скоротився з 3 млн до 1 млн т. В кінці 1950-х років завдяки восьмирічній програмі розвитку, схваленій урядом У Ну, національний прибуток зріс на 75% порівняно з показником кінця 1940-х років і на 7% перевищив довоєнний рівень, а обсяг експорту рису досяг 2 млн т на рік. Однак проголошений в 1962 Не Віном націоналістичний «Бірманський шлях до соціалізму», що передбачав обмеження діяльності не тільки іноземного, але і вітчизняного приватного капіталу, змусив багатьох індійських і китайських підприємців покинути країну. У подальші роки всі банки і зовнішня торгівля перейшли під контроль держави; були націоналізовані провідні змішані компанії, зайняті видобутком нафти і інших корисних копалин, обмежені площі землекористування[4].

р.у Бірмі відбувся військовий переворот про країну в цей період 6уло майже нічого не відомо. Єдиним політиком тогочасної Бірми, який яскраво засвітився на міжнародній арені, 6ув генеральний секретар ООН У Тан, що перебував на своїй посаді з 1962 по 1971 рік. Цікаво, що після його смерті військова хунта відмовилася поховати його з належною пошаною, ймовірно через ревнощі до його міжнародного успіху. М'янма, відокремлена від своїх сусідів непрохідними тропічними джунглями, залишалась „чорною діркою" регіону аж до початку 90-х років, коли світові агенції новин вперше прорвали інформаційну блокаду й отримали доступ до даних про заворушення, що охопили в цей період країну[5].


2. Військовий переворот та проголошення бірманського шляху до соціалізму


В ніч на 2 березня 1962 року армійські частини зайняли всі ключові позиції в країні і арештували членів уряду і лідерів Союзної партії, включаючи премєр - міністра У Ну, президента Бірми У Він Мауна, а також вождів сепаратистів.

О 9 годині ранку 2 березня по радіо було оголошено, що армія контролює становище в країні і влада знаходиться в руках Революційної ради на чолі з генералом Не Віном. В історії незалежної Бірми настав новий етап.

Звертаючись до народу по радіо 2 березня 1962 р. , голова Революційної ради генрал Не Він заявив, що збройні сили Бірманського Союзу взяли владу у звязку з крайнім погіршенням положення в країні. В послідуючих поясненнях було підкреслено, що втручання армії викликане, зокрема, загрозою втрати єдності Бірманського Союзу, яка виходила від реакційних сепаратистських сил, що діяли на національних окраїнах.

Революційна рада одразу ж сформувала Революційний уряд на чолі з генералом Не Віном. Вся система управління була оновлена і централізована.

В державному перевороті 2 березня 1962 р. Ні народні маси, ні політичні партії участі не брали. Але вже через кілька днів після зміни влади нові керівники Бірми заявили, що збираються слідувати соціалістичній орієнтації, провести глибокі перетворення в країні і спиратися перш за все на робітничі маси. Це надало досить широку демократичну підтрмку новому режиму.

Той факт, що з 2 березня 1962 р. В Бірмі розпочався новий етап розвитку, був продемонстрований опублікуванням 30 квітня 1962 р. прийнятої Революційною радою політичної декларації Бірманський шлях до соціалізму, що стала основоположним документом нового режиму. Ця декларація відкинула суспільні систеси експлуатації людини людиною і буржуазно - парламентську форму політичної організації.

Буде засновано соціалімтичну демкратичну державу, - говорилось в декларації, - з метою створення передової соціалістичної економіки...Авангардом і стрижнем соціалістичної демократпчної депжави є головним чином селяни та робітники. Життєво важливі засоби виробництва підлягали націоналізації, передбачався розвиток кооперації, при цьому державна форма власності проголошувалась провідною. Приватне підприємництво дозволялось із справедливими і розумними обмеженнями В суспільно - політичній сфері передбачалось створення нових масових організацій і нової політичної організації.

червня 1962 р. Революційна рада зробила заяву про утворення нової політичної партії для приведення в життя соціалістичної програми за активної участі всьог народу. Згідно статуту вона була названа Партією бірманської соціалістичної програми (ПБСП).

Вже в 1962 р. Революційна рада прийняла деякі політичні та економічні міри, спрямовані на укріплення незележності крайни. Найбільш помітним соціально - політичним перетворенням стала націоналізація приватної промисловості: великих і середніх промислових підприємств, банків, торгівлі, інфраструктури. Основні заходи в цій галузі були проведені в 1963 - 1966 рр.

В жовтні 1963 р. Революційна рада прийняла спеціальний закон про націоналізацію підприємств, що став легальною оснвою подальших широких заходів націоналізації та одержавлення а Бірмі. Були націоналізовані різні іноземні, іноземно - бірманські та націоналбні підприємства. В1964 р. було завершено націоналізацію зовнішньої торгівлі і проведено націоналізацію внутрішньої торгівлі. Одночасно вводилась державна монополія на торгівлю найважливішими сільськогосподарськими продуктами. Були введені нові ставки подоходного податку, які підривали приватне накопичення. Була також проведена демонетизація - вилучення з обороту крупних купюр з метою позбавлення заможних прошарків великої грошової готівки. Бірма вийшла із стерлінгової зони (1966). В кілька кроків були націоналізовані приватні школи, лікарні, газети, ряд типографій, кінотеатри, морські сухопутні компанії, страхові агенства, багато промислових підприємств.

Одчасно з проведенням націоналізації розпочались перетворення в сфері земельних та трудових відносин. Було обмежено діяльність лихварів і прийняті два важливих аграрних закони - про захист селян і про оренду землі (1963). Революційна рада стала дотримуватися установки, що верховним власником землі є держава і тільки вона має право розпоряджатися нею. На цій основі новий режим обмежив крупне землекористування і здійснив деякий перерозподіл землі, наділивши нею частину безземельних і малоземельних селян і сільськогосподарських робітників. Було також розпочато в експериментальному порядку до створення кооперативних сіл для безземельних. Було збільшено щорічні кредити селянству, а в 1963 р. значні суми було виділено сільськогосподарським робітникам.

Зміна політики в робітничому питанні призвело до прийняття заходів для захисту матеріальних і правових інтересів робітників міста. Було підтверджено і збільшено мінімум заробітної пліти для робітників держсекретаріату. Влада підтримала робітників і службовців в багаточисельних трудових супоречках з підприємцями. В 1964 р. був прийнятий закон про основні права та обовязки робітників та службовців.

Новий режим запровадив прогресивні нововведення в шкільну, вищу та середню освіту, намагаючись поставити її в службу розвитку країни.

Антиімперіалістичні, антикапілістичні та антифеодальні перетворення, проведені в Бірмі після 1962 р. , призвели до значних змін у співвідношенні соціально - класових сил. Був піднятий соціальний і політичний статус робітників, які почали розглядатися як головна сила і головний обєкт революційних перетворень. Поряд з цим відбулося серйозне послаблення Суспільних та економічних позицій заможних верств. Допуск іноземного капіталу в Бірму на приватній основі було взагалі припинено. Що стосується національної буржуазії, то її позиції були серйозно послаблені, і вона була витіснена з ряду галузей. Її політичні представники всередині країни і в еміграції почали вести проти режиму підривну роботу, а згодом і збройну боротьбу.

На основі націоналізованих підприємств в Бірмі вже до середини 60 - х років було створено великий державний сектор, що повністю охоплював фінанси, нафтову промисловість, енергетику та звязок, майже всю гірськорудну промисловість, крупну і середню обробну промисловість і торгівлю, крупний транспорт та будівництво, основні послуги.

Проведені реформи вцілому сприяли посиленню політичної та економічної самостійності країни, створили важливі умови для її розвитку шляхом прогресу. Особливо важливими факторами були витіснення старого, колоніального за походженням, Іноземного капіталу та формування крупного державного сектору господарства. Однак , недивлячись на досягнення, ряд істотних проблем економічного розвитку Бірми не були вирішені. Обєктивні та субєктивні труднощі вплинули на темпи економічного зростання, загальмувавши їх на тривалий період. Не було знайдено оптимальних в умовах економічного розвитку Бірми пропорцій державного та приватного секторів, співвідношення власних зусиль і зовнішніх факторів, в тому числі і співробітництво з країнами світової соціалістичної системи. Негативно вплинули кризові явища в світовій капітплістичній системі.

Прийшовши до влади, Революційна рада проголосила курс на досягнення внутрішнього миру і створення політичної єдності всіх патріотичних і прогресивних сил на базі програми „Бірманський шлях до соціалізму. 1 квітня 1963р. був виданий указ про всзагальну амністію, що повною мірою поширювався на учасників повстанського руху. Революційна рада пішла на прийняття 28 березня 1964р. Закону про захист національної єдності. Згідно до цього закону, в країні вводилася однопартійна система. Всі політичні партії, крім сформованої Революційною радою Партії бірманської соціалістичної програми (ПБСП), розпускались. Це також стосувалось профспілок, християнських та інших масових організацій, виключенням були релігійні. Ряд деталей лівої опозиції і центра, виходячи з інтересів єдності і прогресу, прийняли рішення про підтримку ПБСП і входження в неї.

Прийняття закону про захист єдності було важливим поштовхом до прискорення нової політичної структури країни, хоча різні її елементи створювались не одночасно. Перш за все ускорився процес створення ПБСП, а поті в другій половині 60-х років-під егідою Революційної ради і ПБСП стали створюватися нові масові організації - народні трудові і християнські ради. Формуванню цих організацій сприяла практика періодичного скликання Революційною радою в перші роки після приходу до влади загальнонаціональних християнських і трудових семінарів. На них обговорювалися поставлені керівництвом злободенні питання політики і положення християн і працівників.

В 1968-1969рр. Революційна рада У Ну, У Ба спробувала привернути до співпраці політичних діячів минулого періоду. Деякі з них, влючаючи Све, У Чжо Нейна, ще в 1966-1967рр. були звільнені з увязнення. Тепер був створений радницький орган з 33 чоловік, в який увійшли колишні міністри, включаючи У Ну, представники правих партій і лівої легальної опозиції. Цей орган повинен був висловитись по питанням укріплення національного єдинства і майбутнього устрою країни. Однак протиріччя серед його членів не дозволили виробити спільний конструктивний підхід. Більш того, багато з них, в тому числі У Ну, виступили проти курсу Революційної ради з правих, реставраторськич позицій. Самі непримиримі із правих різними особами втікали з Бірми і в серпні 1969рю створили в суссідньому Тайланді опозиційний емігрантський центр - Партію парламентської демократії (ППД), яка поставила ціллю збройне поверження існуючого режиму і стала співпрацювати з рядом повстанських організіцій національних меншин в збройній боротьбі проти бирманського керівництва. Таким чином, для Бірми 60-70-х років були характерні не тільки продовження, а і розширення і інтенсифікація антиправлячих повстанських рухів. Вони відволікали великі матеріальні і людські ресурси від і без того випробувавши труднощі економічного розвитку, вели до розрухи і жертв[1].


. Внутрішні зміни в країні в 70 - х рр.


Великою подією в політичній історії Бірми був 1 зїзд ПБСП, який відбувся в кінці червня - початку липня 1971р. Серед рішень зїзду була постанова про створення нової конституції країни. Революційна рада, зберігаючи за собою державну владу до прийняття нової конституції, визнала керівну роль ПБСП. У вищі органи ПБСП увійшли діячі Революційної ради і арміїю

В березні 1972 р. була введена нова система управління країною. Був ліквідований секретаріат, який складав постійне ядро правлячої машини і міг протистояти міністерствам. Разом з ліквідацією секретаріату була відмінена система громадянської служби, в яку входив контингент вищих чиновників, користувавшихся, особливими привілеями. Тим самим був покладений кінець архаїчній колоніальній структурі організіції виконавчої влади в країні.

Перша половина 70-х років була ознаменована прийняттям нової конституції Бірми, проведення всезагальних виборів і завершенням створення основних елементів нової суспільно - політичної і державної структури. Нова конституція готувалась в 1971 - 1973рр. и заходи, зцим повязані, реалізовувались як найважливіша загальнонаціональна політична кампанія. В жовтні 1973р. заверщальний проект конституції був одобрений на другому зїзді ПБСП, ав грудні тогож року - на всенародному референдумі. 3 січня 1974р. вона була затверджена Революційною радою і введена в дію. Тоді ж країна отримала нову назву - Соціалістична Республіка Бірманський Союз. З 27 січня по 10 лютого 1974р. відбулись перші після 1960р. всезагальні вибори в Народні збори народні ради різних ступенів. 2 березня 1974р., в дванадцяту річницю свого приходу до влади, Революційна рада на першому ж засіданні Народних зборів передав йому всю повноту влади і на цьому завершив своє існування.

Перша половина 70-х років була відмічена погіршенням економічної ситуації в країні. Це було наслідком розвитку внутрішніх негативних процесів і частково результатом несприятливого впливу на Бірму економічної кризи капіталізму 1974 - 1975 рр. В квітні - червні 1974 р. відбулися стихійні заворушення і страйки робітників, що захопили найбільші промислові і транспортні підприємства державного сектору в Рангуні та інших містах.

В грудні 1974 р. , під час поховання колишнього генерального секретаря ООН У Тана, в Рангуні відбулися великі студентські заворушення, що мали антиурядовий характер. Вони також супроводжувалися актами насилля, підпалами, псуванням державного та суспільного майна. Влада ввела в столичному регіоні військове становище, що тривало з невеликими перервами до вересня 1976 р. На тривалий термін було закрито ВУЗи країни. Сотні людей були заарештовані. Вчервні 1975 р. , в річницю подій 1974 р. , в Рангуні знову відбулися студентські демонстрації, учасники яких протестували проти дорожнечі життя і вимагали звільнення заарештованих в грудні 1974 р. Були знову здійснені арешти. Навесні 1976 р. також мали місце антиурядові маніфестації.

Влітку 1976 р. були розкриті плани організації державного перевороту. Його готувала група молодих армійських офіцерів ( заколот капітанів ). До спроби перевороту виявився причетним генерал Тін У, колишній міністр оборони і керівник штабу армії, який був знятий зі своєї посади за кілька місяців до розкриття змови. Ціллю змови, згідно з офіційними повідомленнями, Була зміна політичної орієнтації Бірми, лібералізація економіки, розпуск ПБСП.

Таким чином антиурядові настрої поширились і на армію - історичне ядро і опору режиму.

Той факт, що керівництво країни розуміло всю серйозність становища, був підкреслений скликанням приблизно протягом одного року - з кінця 1976 до кінця 1977 - трьох зїздів правлячої партії ( них два надзвичайних), на яких обговорювались політичні та організаційні питання.

В період підготовки до зїзду світова буржуазна преса разгорнула небачену раніше кампанію тиску на Бірму. Будь - яким чином підкреслюючи економічні труднощі країни і граючи на її потребі розширення своїх зовнішньоекономічних звязків, ця преса виступила за зміну ідеологічного та політичного курсу Бірми, за її відмову від соціалістичної орієнтації. Зїзд, однак, підтвердив курс соціалістичної орієнтації. Разом з тим він піддів різкій критиці стан справ в країні, особливо в економіці, та прийняв ряд рішень, які повинні були допомогти Бірмі вийти з кризи. Зїзд висловився за розширене залучення іноземної допомоги і навіть створення змішаних ( за участю іноземного капіталу ) підприємств для розробки природних багатств країни за умови, що це не нанесе збитків соціалістичній орієнтації Бірми. Було заявлено про розширення діяльності приватного сектору як частини політики використання всіх продуктивних сил країни 9 при збереженні провідної ролі державного сектору ). Було піддано зміні ст. 135 Статуту ПБСП. В той час як попередня редакція цієї статті робила опору на заборону приймати поправки, що суперечать основним принципам ПБСП, нове формулювання дозволяє вносити поправки в інтересах соціалістичного будівництва у відповідності зі зміною обставин.

В серпні 1981 р. відбувся IV зїзд ПБСП, що підтвердив соціалістичну орієнтацію Бірми.

В результаті зїздів ПБМП 1976 - 1981 рр. були форсовані заходи щодо покращення роботи держсектору ( з допомогою переведення його на держрозрахунок ) і певним чином лібералізована політика по відношенню до приватного сектору однією з найбільш значних змін було позитивне ставлення до іноземної допомоги та капіталовкладень. Тенденція до цих змін зявилась дещо раніше, в 1973 - 1974 рр. , коли бірманський уряд вступив у контракт з Міжнародним банком реконструкції та розвитку ( МБРР ) і запросив його місію в Бірму для розробки доповіді з рекомендаціями. В кінці 1976 р. під егідою МБРР був створений консорціум допомоги Бірмі, в який увійшли провідні капіталістичні країни ( Японія, США, Великобританія, ФРН, Франція та Австралія )[1].

Економічні показники Бірми в кінці 70- х - початку 80- х років покращились. Певною мірою стабілізувалась внутрішньополітична ситуація, якщо не враховувати продовження повстанських рухів.

В травні 1980 р. в Рангуні відбувся перший Всебірманський буддистський собор. Він схвалив ряд заходів, прийнятття яких уряд домагався вже кілька років.

травня 1980 р. , відразу після закінчення собору, Державна рада Бірми прийняла указ про амністію строком дії до 28 серпня того ж року. Вона поширювалась головним чином на політичних противників режиму, особливо повстанців, і була оголошена в інтересах єдності і миру в Бірмі.

Одночасно з амністією було прийнято указ про запровадження звання Гордість країни , яке почали присвоювати активним учасникам боротьби за незалежність Бірми Дещо пізніше їм була призначена також особлива пенсія[11].

В 1980 р. в Бірмі неодноразово обговорбвався проект нового закону про громадянство, який готувався вже кілька років. Закон такого роду має для Бірми особливе значення, оскільки в ній історично склались великі общини вихідців з півострова Індостан та з Китаю, в країну продовжується значна нелегальна міграція, в тому числі із півночі, а деякі племена продовжують кочувати по обидві сторони кордонів Бірми з сусідніми країнами. Основну складність при виробленні нового закону про громадянство становить визначення статусу різних груп населення імігрантського походження[1].

Під тиском незадоволеного населення в 1981 р. Не Він пішов у відставку, передавши владу У Сан Ю (1918-1996). Новий кабінет не зумів виправити економічної ситуації, тому демонстрації, страйки та мітинги - тривали. Додатковим фактором нестабільності стало посилення сепаратистського руху.

У вересні 1987 р. масовими студентськими демонстраціями започатковано майже річний безупинний марафон щоденних антиурядових виступів. Армія та поліція застосували репресії проти незадоволених, у результаті чого майже 9000 студентів втекли в прикордонні провінції, де приєдналися до місцевих партизанських формувань національних меншин. 12 національних партизанських формувань зуміли домовитися між со6ою й створити Національно-демократичний фронт, який висунув вимогу перетворення Бірми на федеративну державу з широкою автономією регіонів.

вересня 1988 р., після чергового державного перевороту владу в Бірмі захопив генерал Ман Ман (1925-1994). Уведено воєнний стан, розпущено всі партії. Влада 6ула зосереджена в руках створеної з 19 найвищих військових командирів Ради державного права і відновлення порядку (СЛОРК), яку невдовзі очолив Сун Ман (1928-1997). Колишній вiйськовий диктатор та президент країни Не Він, що на той час не займав жодних офіційних посад, зберіг визначальний вплив на внутрішню та зовнішню політику держави[6].

червня 1989 р. Бірма офіційно змінила назву, ставши М'янмою. На початку 90-х рр. у М'янмі остаточно сфрормувалася військова олігархія. Нове керівництво країни вдалося до значної лібералізації економіки, що дало змогу покращити економічні показники[10].

Після деномінації місцевої грошової одиниці к'яту в 1988 році, яка відбувалася без належної компенсації населенню, в країні почалися масові вистyпи протесту. демонстранти, серед яких велику активність виявляли студенти i монахи, вимагали усунення від влади і, врешті-решт, домоглися відставки „довічного керманича" військового режиму-генерала Не Віна. Побоюючись втратити владу, військові у 1988 році здійснили переворот i зміцнили свое становище завдяки створенню вищого колегіального органу держави - так званої Державної ради з відновлення права та порядку. Не змінюючи суті, їі в 1997 році перейменували на Державну раду з питань миру i розвитку. Вся повнота влади сконцентрувалась у дій організації, повноваження якої були надзвичайно широкими, очолив її генерал Тан Шве. Було запроваджено надзвичайний стан; під загрозою ув'язнення заборонялись критика правлячого режиму, свобода слова та зібрання, на невизначений термін були закриті університети i навіть деякі школи країни.

Події 1988 року викликали хвилю обурення у світі, внаслідок чого було припинено будь-яку допомогу М'янмі з боку міжнародних організацій та країн- донорів. У травні 1990 року військові, відчувши економічні наслідки міжнародної ізоляції, дозволили проведення вільних виборів до парламенту країни та деяку лібералізацію політичного житгя. Менш ніж за півроку було сформовано 233(!) партії i громадські рухи, які залучились до політичної боротьби[5].


4. Конституційні перетворення


До 2 березня 1962 року в Бірмі діяла конституція, прийнята Установчими зборами 24 вересня 1947 р. в своїй основі вона мала буржуазно- демократичний характер, але містила значні поступки феодалам національних окраїн, на котрі буржуазно - демократичні принципи, викладені в конституції, майже не поширювались. За своїм устроєм Бірма була державою феодального типу і називалась Бірманським Союзом (Пьідаунзу мянма найнган ).

Після приходу до влади Революційної ради дія конституції 1947 р. була призупинена, парламент - розпущено. Нова конституція була прийнята в 1974 р. Вона внесла великі зміни у весь державно - адміністративний устрій, відобразивши новий етап розвитку країни, що розпочався після 2 березня 1962 р. Нова конституція зафіксувала соціалістичну орієнтацію Бірми і утвердила нові унітарні централізовані форми державного устрою. Розроблена цілісна система нового механізму влади з його юридично чіткими і взаємоповязаними центральними та місцевимим компонентами. Положення конституції, що безпосередньо відображають соціалістичну орієнтацію країни, мають програмний характер, і ряд з них викладають завдання, які ще потрібно вирішити ( повністю або частково ).

Офіційна назва Бірми, згідно з конституцією 1974 р. , - Соціалістична Республіка Бірманський Союз ( Пьідаунзу соушелі тамада мянма найнгандо). Столиця - м. Рангун.

Конституція Соціалістичної Республіки Бірманський Союз складається з преамбули, 46 глав і 209 статей.

В преамбулі сказано про давнє прагнення народів Бірмидо демократії і соціалізму, про їх соціалістичний вибір, про наміри слідувати керівництву ПБСП у здійсненні програми Бірманський шлях до соціалізму , вічно жити в згоді, єдності та національній рівності, постійно боротися за мир в усьому світі і встановлення дружніх відносин між народами.

Згідно з ст. 1 конституції, Соціалістична Республіка Бірманський Союз є суверенною, незалежною соціалістичною державою робітників . Окремою статею (5) соціалізм проголошується метою держави. Економічною системою держави, йдеться далі, є соціалістична економічна система, а державний устрій засновується на соціалістичній демократії ( ст. 6 -7 ). Підтверджується завдання ліквідації людини людиною та однієї нації - іншою ( ст. 8 ). Держава захищає інтереси робітників ( ст. 9 ). В Бірмі конституційно встановлюється однопартійна система; Партія бірманської соціалістичної програми проголошується єдиною політичною партією, вона й керує державою ( ст. 11 ).

В ст. 12 сказано, що суверенна законодавча, виконавча та судова влада належить народу, включаючи всі національні групи, основу яких складають селяни та робітники. Народні збори, обрані громадянами країни, приймають суверенну владу від народу, здійснює її та ділить з іншими органами влади. Лише Народні збори здійснюють законодавчу владу; в той же час вони наділяють виконавчою та судовою владою центральні та місцеві органи влади ( ст. 13 ). Органи державної влади різних рівнів ведуть свою діяльність у відповідності з практикою соціалістичної демократії [1].


. Міжнародне становище Мянми ( Бірми ) сьогодні


Хоча в 50 - 60 рр. минулого століття, ця далека азіатська країна, що тоді називались Бірмою, виступали як активний учасник світових подій, один з ініціаторів руху неприєднаня сьогодні ця держава мало кому відома. Бірма стала Мянмою в 1989 році. Її столиця рангун відома з того ж часу як Янгон[7].

Грубе порушення правлячим режимом основних прав людини викликало гостру критику міжнародних правозахисних орнізацій та ocуд дій військових урядами та парламентами західних країн. До „досягнень" 6ірманського уряду відносили широке викорисгання примусової праці, релігійну нетерпимість, застосування у внутрішніх конфлікгах протипіхотних мін, тортyри, відсутність свободи слова та вільної преси, наявність у країні тисяч політичних в'язнів, жахливі умови утримання їх у в'язницях, які абсолютно не відповідають мінімальним вимогам стандартів, що застосовуються до карних злочинців у цивілізованому світі[8].

У відповідь на систематичне порушення прав людини країни ЕС i США запровадили проти військового режиму інвестиційний бойкот. Починаючи з 1997 року, офіційний Вашингтон також повністю припинив продаж зброї, надання фінансової допомоги та кредитів, видачу віз членам правлячої верхівки та призупинив контакти з дипломатами з М'янми. Зі свого боку держави ЕС зайняли в 2000 році спільну позицію щодо офіційного Янгону (так звана „Common Position of the EU"), суть якої зводиться до відмови від обміну міждержавними візитами та припинення торговельних пільг для М'янми, що надавались їй як одній iз найменш розвинених країн Азії. Впродовж 90-х років Генеральна Асамблея ООН прийняла понад 20 резолюцій, в яких критикувались грубі порушення прав людини у країні. А генеральний секретар ООН Кофі Аннан проголосив 2006 рік роком повернення демократії до М'янми та Судану.

Раптова міжнародна ізоляція країни почала лякати бірманський генералітет ще більше, ніж серйозні внутрішні проблеми. Тому М'янма, опинившись один на один із західним світом, вирішила подолати свою ізольованість завдяки вступу до АСЕАН-розраховуючи, таким чином, на підтримку серед своїх авторитарних азійських сусідів. Були підстави вважати, що членство в ACEAН частково захистить країну від західної критики, адже особлива позиція організації щодо порушення прав людини пов'язана з тим, що члени угруповання розглядають це питання як інструмeнт тиску Заходу в конкретній боротьбі та як засіб підриву єдності членів організації[5].

Сьогодні у міжнародному житті М'янма, котра після 1962 р. почала проводити політику самоізоляції, не відіграє, значної ролі. 3важаючи на постійні порушення прав людини та владні зловживання, країни 3аходу запровадили проти М'янми низку економічних санкцій, що насамперед стосуються заборони інвестування в економіку країни. В цих умовах головними економічними партнерами М'янми стали Сінгапур та Таїланд[3].

Як показав досвід повоєнного розвитку М'янми, "буддистський соціалізм" не виправдав покладених на нього надій. Усі спроби здійснити соціально-економічні реформи на основі традицій буддистського економічного укладу виявилися невдали- ми. Зберігаючи культурну та соціальну самобутність, країна так i не змогла здійснити модернізації своєї економіки. Разом з тим, посилення державного апарату та автори- тарні методи правління військових перетворили М'янму на типову східну диктатуру[6].


Висновки


Якщо сьогодні запитати що за держава Мянма, часто можна не почути логічної відповіді. Відмітять, можливо, що Мянма відноситься до числа найменш розвинутих країн світу, а править в ній авторитарний військовий режим.

Проте Мянма має населення близько 50 млн. осіб та за територією є найбільшою державою Південно - Східної Азії, що становить більше, ніж будь- яка країна Європи. Вона має досить важливе геополітичне положення знаходячись на стику регіонів Південної та Південно - Східної Азії. Крім того Мянма знаходиться на стику ісламського та буддистського світів. Також вона розташована на межі розселення двох рас - європеоїдної та монголоїдної. Це одна знайбагатших країн Азії. Проте проголошена після військового перевороту 1962 р. програма Бірманський шлях до соціалізму та й саме перебування при владі військового авторитарного режиму тривалий час гальмували економічний тф соціальний розвиток держави. Реформування країни з метою побудови соціалізму породжувало численні масові заворушення та бунти. Вільні вибори були дозволені лише в 1990 р. після економічних санкцій з боку світового співтовариства. Спроба побудови соціалізму в країні фактично зазнала краху.


Література


1.Бирма. Справочник. - М.: Наука, 1982. - 391 с.

2.Блій Г. де Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти/ Пер. з англ. - К.: Либідь, 2004. - 740 с.

.Волкова Е. Мьянма: движение к демократии или видимость движения? // Азия и Африка сегодня. - 2007. - № 8. - с. 21 - 25.

.Гірничий енциклопедичний словник / За ред. В.С. Білецького. - Т3. - Донецьк: Східний видавничий дім,2004. - 752 с.

5.Ігнатьєв В. П. Країнознавство: Країни Азії: Навч. пос. - Чернівці: Книги - XXI, 2006. - 424 с.

.Козицький А. М. Новітня історія Азії та Африки: Посібн. - Л.: Афіша, 2003. - 430 с.

.Листопадов Н. Мьянма. Есть о чем сказать // Международная жизнь. - 2003. - № 2. - с. 89 - 96.

.Мянма: військові проти ченців // Дзеркало тижня. - 2007. - 6 жовтня. - с. 5.

9.Симония А. Мьянма: жаркий сентябрь 2007 года // Азия и Африка сегодня. - 2008. - № 1. - с. 2 - 9.

.Симония А. Нейпьидо - новая столица Мьянми // Азия и Африка сегодня. - 2007. - № 10. - с. 60 - 62.

.У Кхин Ньюнт: Общество, которое мы строим, не обязательно будет таким же как на Западе // Азия и Африка сегодня. - 1999.- № 3. - с. 8 - 9.


Теги: Бірманський шлях до соціалізму  Контрольная работа  Мировая экономика, МЭО
Просмотров: 46240
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Бірманський шлях до соціалізму
Назад