Фінансовий аналіз

План


1.Поняття фінансів. Предмет науки про фінанси

2.Поняття фінансів, їх суспільне призначення

.Фінансові ресурси як матеріальні носії фінансових стосунків

4.Поняття фінансів, їх функції

5.Характеристика видів фінансового контролю

.Поняття фінансової системи і теоретичні основи її побудови

.Поняття фінансової системи та її внутрішня побудова

.Поняття фінансової системи та її організаційна структура

.Фінансова політика. Складові та завдання фінансової політики

.Поняття фінансової політики. Стратегія і тактика фінансової політики

.Зміст напрямків фінансової політики. Характеристика бюджетної та кредитно-грошової політики України

.Зміст напрямків фінансової політики. Характеристика митної, міжнародної та валютної політики

.Поняття та склад фінансового механізму

.Методи фінансового впливу на розвиток суспільства

.Характеристика форм фінансового забезпечення розширеного відтворення

16.Фінансове регулювання як підсистема фінансового механізму. Методи фінансового регулювання

17.Фінансове стимулювання

18.Фінансове планування: сутність фінансовою планування, завдання та принципи фінансового планування

19.Фінансове планування: методи планування та види планів

.Суть і функції податків

.Класифікація податків, її ознаки

.Податкова система: поняття, основи побудови

.Прямі та непрямі податки, їх сутність

.Елементи системи оподаткування

.Поняття "податок". Загальнодержавні та місцеві податки

26.Суть і наукові принципи побудови податкової системи

27.Бюджет як економічна і правова категорія

28.Бюджетна система: поняття і принципи побудови

29.Бюджетна система: будова бюджетної системи України

30.Поняття бюджетного процесу і його етапи (зміст кожного, задіяні органи і їх функції)

31.Державний бюджет. Економічний зміст доходів бюджету, їх класифікація

32.Державний бюджет. Економічний зміст видатків бюджету, їх класифікація

33.Бюджетний дефіцит: суть, причини виникнення і заходи по зменшенню його розміру

34.Бюджетний дефіцит: джерела фінансування бюджетного дефіциту, економічні наслідки їх застосування

35.Розпорядники бюджетних коштів

36.Необхідність створення і призначення державних цільових фондів. Принципи їх організації

37.Загальнодержавні соціальні фонди і їх значення для забезпечення системи соціального страхування. Порядок їх формування і використання

.Пенсійний фонд. Порядок його формування і використання

.Економічна сутність державного кредиту. Види державного кредиту. Форми внутрішнього державного кредиту

.Державний борг. Управління державним боргом і його обслуговування

фінансовий податок борг пенсійний

1. Поняття фінансів. Предмет науки про фінанси


Фінанси - це економічні відносини, повязані з формуванням, розподілом, використанням та перерозподілом централізованих і децентралізованих грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави, забезпечення розширеного відтворення та задоволення інших суспільних інтересів і потреб.

Фінанси - це такі економічні відносини, функціонування яких пов'язане з об'єктивною необхідністю розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту і національного доходу.

Фінанси - це така економічна категорія, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави та забезпечення виконання державою її функцій.

Фінанси - це продукт наявності держави і товарно-грошових відносин. Предмет науки про фінанси - це сукупність фінансових відносин, що виникають у процесі формування і використання грошових доходів і фондів на різних рівнях економічної системи:

-загальнодержавний (макрорівень)

-регіональний (рівень адміністративно-територіальних одиниць)

рівень окремих суб'єктів господарювання (мікрорівень)

міжнародні фінанси.


. Поняття фінансів, їх суспільне призначення


Фінанси - це економічні відносини, повязані з формуванням, розподілом, використанням та перерозподілом централізованих і децентралізованих грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави, забезпечення розширеного відтворення та задоволення інших суспільних інтересів і потреб.

Фінанси - це такі економічні відносини, функціонування яких пов'язане з об'єктивною необхідністю розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту і національного доходу.

Фінанси - це така економічна категорія, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави та забезпечення виконання державою її функцій.

Суспільне призначення фінансів

В сфері господарювання саме завдяки фінансам забезпечується задоволення виробничих потреб, які постійно змінюються. Фінанси є незамінними тому, що дозволяють пристосувати пропорції виробництва до потреб споживання. Отже, призначення фінансів полягає в наступному: забезпечити розподіл і перерозподіл ВВП, вираженої у грошовій формі, між різними суб'єктами господарювання і напрямами цільового використання. Це досягається шляхом створення і використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємств, кожного громадянина, призначених для задоволення суспільних інтересів та потреб. Фінанси необхідні, оскільки обумовлені потребами суспільного розвитку. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати швидке впровадження науково-технічних досягнень та задовольняти інші суспільні потреби.


. Фінансові ресурси як матеріальні носії фінансових стосунків


Матеріальними носіями фінансових відносин виступають фінансові ресурси.

Фінансові ресурси - це фонди коштів, що перебувають в розпорядженні держави, господарських суб'єктів і населення, утворені в процесі розподілу вартості ВВП у грошовій формі й призначені для забезпечення відтворювального процесу й задоволення загальнодержавних потреб.

Централізовані фінансові ресурси зосереджені в державному бюджеті та державних цільових позабюджетних фондах. Джерела їх утворення:

податкові надходження;

неподаткові надходження;

обовязкові відрахування;

надходження від населення;

державні кредити;

емісія грошей.

Децентралізовані фінансові ресурси знаходяться в розпорядженні суб'єктів господарської діяльності різних форм власності і населення. Створюються за рахунок прибутків і накопичень резидентів:

прибутку;

амортизаційних відрахувань;

приросту стійких пасивів;

кредитів банку - позикових коштів;

кредиторської заборгованості - позикових коштів;

коштів, отриманих від випуску цінних паперів;

коштів, долучених в порядку перерозподілу (засоби асоціацій, асигнування з бюджету , та ін.).


. Поняття фінансів, їх функції


Фінанси - це економічні відносини, повязані з формуванням, розподілом, використанням та перерозподілом централізованих і децентралізованих грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави, забезпечення розширеного відтворення та задоволення інших суспільних інтересів і потреб.

Основні функції фінансів: розподільна та контрольна.

Розподільна функція фінансів реалізується у процесі первинного розподілу і перерозподілу вартості ВВП і національного доходу; в ході цих розподільних процесів, організованих державою, формуються фонди грошових коштів суспільного призначення.

Ця функція має 2 стадії: первинний розподіл, вторинний перерозподіл.

Первинний розподіл - це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб'єктів, які беруть участь у створенні ВВП. Первинними доходами на цій стадії є: заробітна плата (у фізичних осіб), прибуток (в юридичних осіб), прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті, надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки (у держави).

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на: загальнодержавні, регіональні, відомчі й корпоративні. Результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина перерозподілених грошових ресурсів через механізм бюджетного фінансування знову переходить у сферу матеріального виробництва, щоб почати новий цикл первинного розподілу з наступним перерозподілом, інша частина перерозподілених грошових ресурсів переходить у сферу споживання (освіта, охорона здоров'я, культура, оборона, держуправління тощо).

Контрольна функція проявляється в контролі за розподілом ВВП між відповідними грошовими фондами і каналами розподілу та їх цільовим використанням. Вона здійснюється за допомогою фінансового законодавства, яке регламентує введення, використання і стягування платежів. Здійснюють контрольну функцію контролюючі органи. Залежно від суб'єктів, які здійснюють контроль, розрізняють такі види контролю:

-загальнодержавний

-муніципальний

відомчий

внутрішньогосподарський

громадський

аудиторський.

Додаткові функції фінансів:

оперативна, регулююча, стимулююча, перерозподільна, відтворювальна, формування грошових фондів, використання грошових фондів, стабілізаційна функція, а також виробнича.


. Характеристика видів фінансового контролю


Фінансовий контроль - це особлива діяльність з перевірки формування та використання фондів фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу й споживання валового внутрішнього продукту з метою оцінювання обґрунтованості й ефективності прийняття рішень, результатів їх виконання і доцільного використання грошових ресурсів.

Залежно від суб'єктів, що здійснюють контроль, розрізняють такі види контролю:

-загальнодержавний

-муніципальний

відомчий

внутрішньогосподарський

громадський

аудиторський.

Загальнодержавний контроль: здійснюється державними органами законодавчої і виконавчої влади і спеціальними державними органами контролю: Рахункова палата, Міністерство фінансів, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, Державна комісія по коштовним паперам і фондовому ринку, Аудиторська палата й аудиторські фірми.

Кожний з цих органів фінансового контролю має свої функціональні обов'язки і завдання. Основна особливість цього виду контролю полягає в тому, що він є позавідомчим, проводиться стосовно будь-якого суб'єкта незалежно від його відомчої належності й підпорядкування.

Муніципальний: контроль органів місцевого самоврядування, який здійснюють органи представницької та виконавчої влади місцевих рад через відповідні комісії і місцеві фінансові органи. Об'єктом цього виду контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди, господарсько-фінансова діяльність підприємств і організацій комунальної власності.

Відомчий: поширюється на підвідомчі підприємства, організації та установи. До функцій цього контролю належать: перевірка законності господарських і фінансових операцій; контроль за використанням матеріальних і фінансових ресурсів; перевірка збереження грошових коштів і матеріальних цінностей; правильність постановки бухгалтерського обліку, а також достовірність бухгалтерської звітності; проведення перевірок на підвідомчих підприємствах і в організаціях.

Внутрішньогосподарський: здійснюється економічними службами підприємств, організацій, установ (бухгалтерія, фінансовий відділ тощо). Об'єкт контролю: господарська і фінансова діяльність самого підприємства та його структурних підрозділів. Громадський: здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації). Він може проводитись групами спеціалістів, які створюються при комітетах Верховної Ради, комісіях Рад народних депутатів, а також безпосередньо на підприємствах.

Аудиторський: незалежний фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах, здійснюється аудиторами або аудиторськими фірмами. Такі перевірки можуть проводитися з ініціативи керівництва або власників, засновників, суб'єкта господарювання. Крім того, для певного переліку підприємств і організацій чинним законодавством установлений обов'язковий аудит, зокрема для: банків, інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, бірж, страхових компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів тощо.

6. Поняття фінансової системи і теоретичні основи її побудови


В історичному плані свого становлення і розвитку фінансова система була покликана, насамперед, забезпечити державу фінансово-грошовими ресурсами, необхідними їй для виконання своїх політичних, економічних і соціальних функцій. Джерелом цих ресурсів є ВВП. Тому в основі функціонування фінансової системи є фінанси підприємств усіх форм власності. Існують певні особливості у створенні й використанні фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, підприємницьких структур, певних фінансових інституцій для фінансового забезпечення їхньої діяльності.

Фінансова система визначається як сукупність окремих сфер і ланок фінансових відносин, що мають особливості у створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, а також фінансових органів й інститутів, які здійснюють управління грошовими потоками.

Фінансова система розглядається з двох сторін:

-за внутрішньою будовою

-за організаційною структурою.

За внутрішньою структурою фінансова система є сукупністю дещо відособлених взаємозв'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи обміну, розподілу і перерозподілу ВВП.

Принципи побудови фінансової системи:

принцип розподілу фінансових ресурсів на централізовані і децентралізовані;

принцип самостійності (кожна ланка фінансової системи є самостійною і відмінною від іншої);

принцип єдності (ланки фінансової системи тісно зв'язані між собою за допомогою системи фінансових відносин у зв'язку з розподілом і перерозподілом фінансових ресурсів);

принцип функціонального призначення ланок фінансової системи;

адміністративно-територіальний принцип.

За організаційною будовою фінансова система є сукупністю фінансових органів та інститутів, які керують грошовими потоками в економіці та характеризують систему управління фінансами в країні.

До органів управління фінансовою діяльністю в Україні належать: Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Рахункова палата, Аудиторська палата, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Українська державна інноваційна компанія та інші.

До фінансових установ належать: Національний банк України, комерційні банки, страхові компанії, небанківські кредитні установи (кредитні спілки, ломбарди тощо), міжбанківська валютна біржа, фондові біржі, інвестиційні установи.


. Поняття фінансової системи та її внутрішня побудова


Фінансова система визначається як сукупність окремих сфер і ланок фінансових відносин, що мають особливості у створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, а також фінансових органів й інститутів, які здійснюють управління грошовими потоками.

Фінансова система розглядається з двох сторін:

за внутрішньою будовою

за організаційною структурою.

За внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність відносно відособлених взаємозв'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи розподілу і перерозподілу ВВП.

Ланка фінансової системи є відособленою частиною фінансових відносин, її відокремлення проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.

Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи:

рівень мікроекономіки - фінанси суб'єктів господарювання;

рівень макроекономіки - державні фінанси;

рівень світового господарства - міжнародні фінанси;

забезпечуюча сфера - фінансовий ринок.

Фінанси підприємницьких структур: базова ланка фінансової системи, до якої належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Вони обслуговують створення ВВП.

Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети, державні фонди цільового призначення, державний кредит, фінанси підприємств і організацій державної форми власності. У сфері державних фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП. Провідне місце у державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються в Україні у зведеному бюджеті держави.

Фінансовий ринок як сфера фінансової системи включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Страхування відіграє важливу роль у фінансовій системі. У цій сфері формуються фонди фінансових ресурсів, основне призначення яких - покрити втрати економіки та окремих громадян, що виникли з непередбачених причин. Страхові фонди перебувають у розпорядженні страхових компаній і можуть бути використані також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку.

Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільні відносини на світовому рівні. Міжнародні фінансові відносини характеризують грошові потоки між суб'єктами різних країн, між урядами, між підприємствами, громадянами й урядами. Міжнародні фінансові організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з метою формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм, на фінансову допомогу окремим країнам, на утримання апарату цих організацій.


. Поняття фінансової системи та її організаційна структура


Фінансова система визначається як сукупність окремих сфер і ланок фінансових відносин, що мають особливості у створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, а також фінансових органів й інститутів, які здійснюють управління грошовими потоками.

Фінансова система розглядається з двох сторін:

за внутрішньою будовою

за організаційною структурою.

За організаційною структурою фінансова система є сукупністю фінансових органів і інститутів, які здійснюють управління грошовими потоками. Управління фінансовими потоками забезпечується фінансовим апаратом. Фінансовий апарат - це сукупність фінансових установ, на які покладено управління фінансовою системою держави.

До організаційного складу фінансової системи України відносяться:

.органи управління: Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Рахункова палата, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Аудиторська палата, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування та ін.;

.фінансові інститути: Національний банк України, комерційні банки, небанківські кредитні установи, страхові компанії, фондові біржі, міжбанківська валютна біржа, фінансові посередники на ринку цінних паперів.

Розподіл функцій в управлінні фінансами між органами державної влади й управління:

Верховна Рада України ухвалює закони, затверджує Держбюджет України та вносить зміни до нього; здійснює контроль за його виконанням; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.

Президент України створює у межах коштів, передбачених у Держбюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та ін. допоміжні органи і служби; підписує закони, ухвалені Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.

Міністерство фінансів відіграє провідну роль в управлінні фінансами, бо саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою

Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів, проводить реєстрацію випуску цінних паперів і регулює їх кругообіг, забезпечує формування інфраструктури ринку.

Фондова біржа проводить операції з цінними паперами; основне її призначення - організація функціонування вторинного ринку.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат.

Фонд соціального страхування виконує аналогічні функції стосовно відповідного цільового фонду.


. Фінансова політика. Складові та завдання фінансової політики


Фінансова політика це - особлива сфера економічної діяльності держави, спрямованої на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.

Фінансова політика це - сукупність фінансових державних заходів щодо використання фінансових відносин для забезпечення економічного і соціального розвитку.

Фінансова політика це - спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства; вона знаходиться в безпосередній залежності від характеру виробництва й сутності виробничих відносин; проявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу.

Основні завдання фінансової політики:

забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

встановлення раціонального розподілу й використання фінансових ресурсів;

організація регулювання й стимулювання економічних і соціальних процесів фінансовими методами;

розробка фінансового механізму і його розвиток відповідно до змін мети і завдань стратегії;

створення ефективної і максимально ділової системи керування фінансами.

Складові фінансової політики:

·бюджетна політика

·податкова політика

·кредитно-грошова політика

·міжнародна фінансова політика

·митна політика

·валютна політика


. Поняття фінансової політики. Стратегія і тактика фінансової політики


Фінансова політика це - особлива сфера економічної діяльності держави, спрямованої на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.

Фінансова політика це - сукупність фінансових державних заходів щодо використання фінансових відносин для забезпечення економічного і соціального розвитку.

Фінансова політика це - спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства; вона знаходиться в безпосередній залежності від характеру виробництва й сутності виробничих відносин; проявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу.

Складові фінансової політики: бюджетна політика, податкова, кредитна, інвестиційна, валютна та ін.

Залежно від тривалості періоду й характеру завдань, що вирішуються, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію й фінансову тактику.

Фінансова стратегія - це довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною й соціальною стратегією. У процесі її розробки прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формуються концепції їх використання, визначаються принципи організації фінансових відносин.

Фінансова тактика спрямована на розв'язання завдань конкретного етапу розвитку суспільства за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв'язків.


. Зміст напрямків фінансової політики. Характеристика бюджетної та кредитно-грошової політики України


Фінансова політика - спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства; вона знаходиться в безпосередній залежності від характеру виробництва й сутності виробничих відносин; проявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу.

Основні напрямки державної фінансової політики:

бюджетна політика

податкова

кредитна

інвестиційна,

валютна та ін.

Під бюджетною політикою розуміють визначення державою:

джерел формування доходів державного й місцевих бюджетів;

пріоритетних напрямів видатків бюджету;

допустимих меж розбалансованості бюджету;

джерел фінансування бюджетного дефіциту;

принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.

У свою чергу, в складі бюджетної політики набуває відносну самостійність податкова політика, що визначає вибір складу податків, розмір їх ставок, пільг і санкцій по кожному виду податків. Податкова політика реалізує інтереси держави, її головне призначення - вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби, перерозподіл цих коштів через бюджет.

Кредитно-грошова політика: це забезпечення стабільності грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків у народному господарстві й у різних ланках фінансової системи через регламентацію та регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії та розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх доходності.

У кредитно-грошовій політиці відносну самостійність мають емісійна політика, цінова політика, валютна політика, кредитна політика, а в ній, у свою чергу, наприклад, процентна політика та інвестиційна політика.


. Зміст напрямків фінансової політики. Характеристика митної, міжнародної та валютної політики


Фінансова політика - це спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства; вона знаходиться в безпосередній залежності від характеру виробництва й сутності виробничих відносин; проявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу.

Основні напрямки державної фінансової політики: бюджетна політика, податкова, кредитна, інвестиційна, валютна та ін.

Міжнародна фінансова політика. В її основу покладено управління валютно-фінансовими й кредитними відносинами в сфері міжнародних відносин. Особливо великого значення в сучасних умовах набуває фінансова політика таких міжнародних фінансових організацій, як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції й розвитку, Європейський банк реконструкції й розвитку, Лондонський клуб кредиторів, Паризький клуб кредиторів та ін.

Через митну й валютну політику держава захищає свої інтереси. Сьогодні відповідно до чинного законодавства України митними органами при переміщенні товарів та інших предметів через митний кордон справляються: митні збори, мито, акцизний збір (при ввезенні), ПДВ (при ввезенні), єдиний збір (при ввезенні).

Ввізне та вивізне мито нараховується митною службою України і вноситься до Державного бюджету України. Транзитне мито стягується з товарів, які перетинають національну територію транзитом.

Відповідно до заінтересованості держави в розширенні або скороченні свого експорту чи імпорту застосовується система митних платежів або конкретний митний режим. Головним завданням митної й валютної політики є забезпечення примноження золотовалютних резервів держави.

Валютна політика передбачає регулювання валютного курсу національної грошової одиниці. Встановлення та регулювання валютного курсу - одна з найважливіших частин валютного регулювання і зовнішньоекономічної політики, оскільки відбиває міру втручання держави у ринкові відносини. Обмінний курс валюти та його стабільність, передбачуваність його змін можуть створювати додаткові витрати, або навпаки, переваги від зовнішньоекономічної діяльності і таким чином стимулювати або обмежувати її.


. Поняття та склад фінансового механізму


Фінансовий механізм - це сукупність фінансових форм і методів утворення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних потреб держави, суб'єктів господарювання і населення.

Структура фінансового механізму:

фінансові методи: спосіб впливу фінансових відносин на господарський процес (планування, прогнозування, інвестування, кредитування, оподатковування, страхування, оренда та ін.);

фінансові важелі: інструмент, за допомогою якого здійснюється утворення й розподіл централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів (прибуток, дохід, норми амортизаційних відрахувань, фінансові санкції, орендна плата, ціна, дивіденди, процентні ставки, внески, штрафи та ін.);

правове забезпечення функціонування фінансового механізму включає закони, Укази Президента, постанови Кабміну, накази й листи міністерств і відомств, устав підприємства;

нормативне забезпечення утворять інструкції, нормативи, норми, методичні вказівки й роз'яснення та ін.

інформаційне забезпечення: інформація різного виду й роду.

Головні методи впливу фінансового механізму на процеси суспільного розвитку:

) фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;

) фінансове регулювання економічних і соціальних процесів;

3) фінансове стимулювання.


. Методи фінансового впливу на розвиток суспільства


Головні методи впливу фінансового механізму на процеси суспільного розвитку:

) фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;

) фінансове регулювання економічних і соціальних процесів;

3) фінансове стимулювання.

Фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення - це покриття затрат за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих суб'єктами господарювання і державою. Воно здійснюється в наступних формах:

самофінансування (передбачає відшкодування видатків суб'єктів господарювання з основної діяльності та її розвитку за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування допускає залучення кредитних ресурсів)

кредитування (надання коштів на принципах повернення, платності, строковості й забезпеченості)

бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах)

Державне фінансування (асигнування з бюджету) може мати вигляд дотацій, субсидій, субвенцій.

Фінансове регулювання економічних і соціальних процесів відбувається насамперед через перерозподіл частини доходів підприємств і організацій, а також населення і спрямування цих коштів у бюджети й державні цільові фонди для задоволення державних потреб. Існують 2 методи розподілу:

сальдовий (розподіл здійснюється за елементами, серед яких один є результативним - сальдовим, а інші визначаються на підставі самостійних розрахунків)

податковий (вся сума прибутку розподіляється за встановленими законом ставками і термінами).

Фінансове стимулювання - це сукупність фінансових відносин, за допомогою яких можна впливати на матеріальні інтереси суб'єктів господарювання.

Воно складається з:

бюджетних стимулів;

ефективного інвестування фінансових ресурсів;

фінансових пільг і санкцій.


15. Характеристика форм фінансового забезпечення розширеного відтворення


Фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення - це покриття затрат за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих суб'єктами господарювання і державою. Воно здійснюється в наступних формах:

самофінансування (передбачає відшкодування видатків суб'єктів господарювання з основної діяльності та її розвитку за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування допускає залучення кредитних ресурсів)

кредитування (надання коштів на принципах повернення, платності, строковості й забезпеченості)

бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах)

Державне фінансування (асигнування з бюджету) може мати вигляд дотацій, субсидій, субвенцій.

Дотація - форма державного централізованого регулювання доходів підприємств галузей народного господарства, окремих бюджетів, у яких планові витрати перевищують отримані доходи. Дотації не мають строго цільового призначення й виділяються по поточному бюджету.

Субсидія - допомога в грошовій формі, має цільовий адресний характер. Характер цього виду бюджетного фінансування є одноразовим або змінним, кошти виділяються також по бюджету поточних витрат.

Субвенція - вид допомоги місцевим бюджетам з боку держави, має строго цільовий характер, виділяється по бюджету розвитку на основі участі на паях у фінансуванні передбачених видатків.


16. Фінансове регулювання як підсистема фінансового механізму. Методи фінансового регулювання


Фінансове регулювання економічних і соціальних процесів відбувається насамперед через перерозподіл частини доходів підприємств і організацій, а також населення і спрямування цих коштів у бюджети й державні цільові фонди для задоволення державних потреб.

Джерелами фінансового регулювання є резервні фонди, надлишкові фінансові ресурси, невикористані бюджетні асигнування. Крім цього, фінансове регулювання спрямоване на узгодження зовнішніх та внутрішніх суперечностей, що виникають у процесі забезпечення стійкого функціонування підприємства та проявляється в узгодженні економічних інтересів учасників фінансово-кредитного ринку у межах внутрішнього середовища підприємства на основі прийняття рішень стосовно джерел формування та визначення напрямів використання фінансових ресурсів.

Методи фінансового регулювання:

сальдовий (розподіл здійснюється за елементами, серед яких один є результативним - сальдовим, а інші визначаються на підставі самостійних розрахунків. Як правило, саме цей сальдовий елемент несе в собі основне стимулююче навантаження. Так, прибуток підприємств є різницею між доходами і витратами, саме він стимулює зростання доходів і зниження витрат. Проміжні елементи розподілу за сальдовим методом визначаються на основі окремих розрахунків. Ці розрахунки можуть мати нормативний характер, але нормативи встановлюються не до обєкта розподілу (виручки, доходу, прибутку), а до інших показників)

податковий (вся сума прибутку розподіляється за встановленими законом ставками і термінами. Ставка податку на прибуток поділяє його на дві частини: перша вноситься до бюджету держави, друга становить чистий прибуток, яким підприємство розпоряджається самостійно).

17. Фінансове стимулювання


Фінансове стимулювання тісно пов'язане з регулюванням, причому обидва ці процеси дуже впливають один на одного. Для того, щоб впливати на відтворювальний процес, будь-який фінансовий стимул повинен бути органічно ув'язаним з виробничою діяльністю підприємств.

Фінансове стимулювання - це сукупність фінансових відносин, за допомогою яких можна впливати на матеріальні інтереси суб'єктів господарювання. Воно складається з:

бюджетних стимулів;

ефективного інвестування фінансових ресурсів;

фінансових пільг і санкцій.

Бюджетні стимули: тут суб'єктом стимулювання є держава. Виступаючи інструментом перерозподілу національного продукту, бюджет, з одного боку, виступає фондом, де акумулюються фінансові ресурси, вилучені в субєктів господарювання через систему оподаткування, з іншого - фондом, ресурси якого спрямовуються безпосередньо на забезпечення прискорення розвитку того чи іншого сектору економіки. Таким чином, бюджетні стимули - це фінансові стимули, які спонукають субєкт господарювання до вступу у відносини перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему.

Ефективне інвестування фінансових ресурсів: для того, щоб безпосередньо впливати на виробництво, варто вибрати і забезпечити найбільш ефективні напрямки вкладення фінансових ресурсів. Завдяки такому інвестуванню коштів розширюються можливості випуску продукції з високою фінансовою віддачею, створюються умови для розвитку нових технологій і екологічно чистих виробництв, удосконалюється відтворювальна, галузева і територіальна структури суспільного відтворення і т. п.

Фінансові пільги і санкції: пільги розширюють можливості найбільш ефективного інвестування грошових ресурсів у виробництво і тим самим створюють сприятливі умови для його зростання й удосконалювання. Санкції ж підсилюють матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за кінцеві результати діяльності, порушення вимог договірної, розрахункової й фінансової дисципліни.


. Фінансове планування: сутність фінансовою планування, завдання та принципи фінансового планування


Фінансове планування - діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому.

Об'єкт фінансового планування - фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу й перерозподілу ВВП.

Завдання фінансового планування:

) визначення обсягу і джерел фінансових ресурсів по всіх централізованих і децентралізованих фондах, їх розподіл між матеріальною і нематеріальною сферами;

) стимулювання зростання виробництва;

) концентрація фінансових ресурсів на найбільш важливих напрямках економічного і соціального розвитку держави;

) узгодження основних параметрів фінансових планів зі всіма іншими показниками плану економічного і соціального розвитку, забезпечення збалансованості матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

) визначення фінансових взаємовідносин суб'єктів економічної діяльності з фінансово-кредитною системою.

Принципи фінансового планування:

наукова обґрунтованість планів, що припускає збалансованість усіх фінансових, матеріальних і трудових ресурсів;

предметно-цільовий принцип, що передбачає визначення конкретного призначення фінансування, забезпечує цільову спрямованість у використанні фінансових ресурсів.


. Фінансове планування: методи планування та види планів


Фінансове планування - діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому.

Методи фінансового планування:

нормативний метод (під час розрахунку фінансових показників за основу беруться фінансові нормативи, до яких належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельність окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми витрачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо);

розрахунково-аналітичний метод (ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності в попередні звітні періоди. На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності, розраховують фінансові показники на плановий період. Це досить трудомісткий метод, потребує значної аналітичної роботи, але на сьогодні його застосування є найреальнішим);

балансовий метод (передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, внаслідок чого досягається збалансованість плану);

метод економіко-математичного моделювання (ґрунтується на розробці математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави в плановому періоді).

Результатом фінансового планування є різні види фінансових планів і прогнозів. Фінансовий план - це план формування і використання фінансових ресурсів. Всі фінансові плани поділяються на дві великі групи:

зведені (поділяються на: загальнодержавні, плани окремих господарських об'єднань та територіальні).

індивідуальні (це фінансові плани окремих підприємницьких структур).

За тривалістю дії розрізняють такі плани: перспективні (на період понад 1 рік); поточні (на 1 рік); оперативні (на квартал, місяць).


. Суть і функції податків


Податок - це індивідуально безоплатний, безповоротний, нецільовий платіж, що вноситься платником податків у бюджет відповідного рівня в порядку, розмірах й у строки, установлені законодавством.

Податки - це обов'язкові збори, що стягує держава з господарюючих суб'єктів і із громадян за ставкою, установленою в законодавчому порядку. Податки є необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжуються перетворенням податкової системи.

Економічна сутність податків проявляється в грошових відносинах, які складаються в державі з юридичними й фізичними особами з приводу примусового вилучення частини створеної вартості й формування фонду фінансових ресурсів держави. Матеріальною основою податків є реальна сума коштів, які мобілізуються державою.

Функції податків:

·Фіскальна функція (є важливою в характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення; з її допомогою утворяться державні грошові фонди, тобто матеріальні умови для функціонування держави; саме ця функція забезпечує реальну можливість перерозподілу частини вартості національного доходу на користь найменш забезпечених соціальних верств суспільства);

·Стимулююча функція (через неї держава впливає на процес відтворення, стимулюючи його розвиток, посилюючи нагромадження капіталу, розширюючи платоспроможний попит населення, створюючи додаткові стимули для ділової й інвестиційної активності, мотивації до роботи, підтримуючи рівень зайнятості; у процесі реалізації цієї функції стимулюючий вплив на суспільне виробництво забезпечується через диференціацію податкових ставок, встановлення системи пільг та ін.);

·Регулююча функція (держава, маневруючи податковими ставками, пільгами, штрафами, умовами оподатковування, створює умови для прискореного або сповільненого розвитку тих чи ін. виробництв і галузей економіки).


. Класифікація податків, її ознаки


Для кращого поняття сутності податків та їхнього впливу через податковий механізм на економіку слід знати класифікації податків за певними ознаками.



22. Податкова система: поняття, основи побудови


Податкова система - це сукупність взаємоповязаних і взаємообумовлених податків, зборів, внесків і платежів до бюджету та державних фондів, механізм їх нарахування й вилучення, права та обовязки податкових служб і платників податків, яка дає змогу досягти поставленої мети стосовно конкретного відрізку часу.

Принципи побудови податкової системи:

1)стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

2)стимулювання підприємницької та інвестиційної активності (цьому служить введення пільг з оподатковування прибутку, спрямованого на розвиток виробництва)

)обов'язковість сплати податків усіма субєктами економічної діяльності (впровадження норм щодо сплати податків і зборів, визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства);

)рівнозначність і пропорційність;

)рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

)соціальна справедливість (забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі й надвисокі доходи);

)стабільність (забезпечення незмінності податків, зборів і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року);

)економічна обґрунтованість (встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами);

)рівномірність сплати (встановлення строків сплати податків і зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат);

)компетенція (встановлення і скасування податків і зборів здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою АР Крим, сільськими, селищними, міськими радами);

)єдиний підхід (забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору, об'єкта оподаткування, джерела сплати, податкового періоду, ставок, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг);

)доступність (забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів).

Обовязкові якості податкової системи:

-максимально можлива для платників податків простота сплати податків;

-"соціальна справедливість" - порядок сплати податків повинен бути прогресивним, тобто особи, що одержують великі прибутки, мають, відповідно, сплачувати податків більше, ніж особи з мінімальним або низьким обсягом прибутків;

неможливість ухилення від сплати податків.


. Прямі та непрямі податки, їх сутність


Загальнодержавні податки й збори за формою оподаткування розділяються на 2 групи: прямі й непрямі податки. Прямі податки - такі, що стягуються державою безпосередньо з доходів або майна платника податків. Історично є найбільш ранньою формою оподатковування. Вони поділяються на:

·реальні (майнові), якими обкладаються продаж, покупка або володіння майном;

·особові.

Серед реальних податків найбільш поширені:

земельний: обєктом оподаткувався с площа земельної ділянки; диференціація ставок залежить від родючості ґрунту i місця розташування ділянки;

промисловий: стягують з різних видів промислів, що приносять прибуток; він не передбачає точного обліку прибутків, а оподатковування здійснюється за зовнішніми ознаками майна, що звязано з одержанням прибутку; в Україні сплата податку на промисел здійснюється у вигляді плати за патент на право разової торгівлі фізичними особами.

а) прямі податки:

податок на прибуток підприємств;

податок на доходи фізичних осіб;

податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

податок на нерухоме майно (нерухомість);

плата (податок) за землю;

податок на промисел;

Непрямі податки - податки на товари і послуги, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу, оплачуються покупцями при купівлі товарів та отриманні послуг, а в бюджет вносяться продавцями чи рідше виробниками цих товарів та послуг.

б) непрямі податки:

податок на додану вартість: одна з найхарактерніших форм непрямого оподаткування; величина ПДВ залежить не від величини доходу платника, а від обсягу його споживання; обєктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створена на даному конкретному етапі руху товару; за економічною суттю, доданою вартістю є частина ВВП, створеного (виробленого) певною господарською одиницею;

акцизний збір: є найактивнішим інструментом державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі);

мито: встановлюється при ввозі й вивозі товарів через кордон держави; мито буває: статистичне, фіскальне, протекціоністське антидемпінгове, преференційне, зрівняльне;

Перевага непрямих податків: вони формують прибутки державного бюджету.

Недолік непрямих податків: їх сплата не залежить від розміру прибутків платників, що негативно впливає на рівень та якість умов життя вразливих верств населення.


24. Елементи системи оподаткування


Оволодіння основами податкової теорії вимагає чіткого й точного розуміння податкової термінології, тобто понять, які є елементами податку.

Об'єкт податку вказує на те, що саме обкладає податками (доход, земля, транспортний засіб і т.п.). Назва податку майже завжди походить від об'єкта оподатковування. Об'єкт оподатковування ще називають податковою базою.

Суб'єкти оподатковування - це особи (юридичні або фізичні), на які покладені обов'язки платити, утримувати й перераховувати податки в бюджет.

Джерело податку - це доход (заробітна плата, прибуток, відсоток), з якого платник платить податок.

Одиниця оподатковування (або масштаб виміру) - одиниця виміру (фізичного або грошового) об'єкта оподатковування.

Ставка податку - це законодавчо встановлена величина податку на одиницю виміру бази оподатковування.

Існують 2 підходи до встановлення податкових ставок:

універсальний (встановлюється єдина для всіх платників ставка)

-диференційований (встановлюються декілька ставок).

За способом побудови ставки податку діляться на:

-тверді (встановлюють у грошовому вимірі на одиницю оподатковування в натуральному обчисленні);

-процентні (встановлюють щодо об'єкта оподатковування, який має грошовий вимір.

Податкова квота - частка податку в доході платника. Вона характеризує рівень оподатковування і може бути як в абсолютному, так і у відносному вимірах. У податковій справі податкові квоти законодавчо не встановлюються.


. Поняття "податок". Загальнодержавні та місцеві податки


Податок - це індивідуально безоплатний, безповоротний, нецільовий платіж, що вноситься платником податків у бюджет відповідного рівня в порядку, розмірах й у строки, установлені законодавством.

Загальнодержавні податки й збори складаються з 4 груп:

а) прямі податки: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); плата (податок) за землю; податок на промисел.

б) непрямі податки: податок на додану вартість; акцизний збір; мито.

в) ресурсні платежі та ін. обов'язкові платежі: збір за спеціальне використання природних ресурсів; плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин; відрахування на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збір на розвиток виноградарства, садівництва й хмільництва; державний мито; плата за торговельний патент на деякі види підприємницької діяльності

г) внески в цільові фонди: збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір на страхування у випадку безробіття; збір у фонд від нещасних випадків.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів до Держбюджету України, бюджету АР Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно із законами України.

Місцеві податки: на рекламу; комунальний.

Місцеві збори (обов'язкові платежі): готельний; збір за паркування автотранспорту; ринковий збір; за видачу ордера на квартиру; курортний; за участь та виграш у перегонах на іподромі; з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі; за право використання місцевої символіки; за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що направляється за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі й сфери послуг; збір із власників собак і т. д.

Механізм справляння та порядок сплати місцевих податків і зборів встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.


27. Бюджет як економічна і правова категорія


Державний бюджет є централізованим грошовим фондом, являє собою загальнодержавні фінансові ресурси.

Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Бюджетні відносини - це фінансові відносини, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами. Бюджетні відносини зі створення й використання централізованого фонду грошових ресурсів організовуються і реалізовується у вигляді основного фінансового плану держави.

Правова характеристика бюджету пов'язана з його законодавчим регулюванням. Бюджет виступає документом (фінансовим планом), в якому дається розпис доходів і видатків держави та органів місцевого самоврядування на бюджетний період. Державний бюджет України затверджується у формі закону.


. Бюджетна система: поняття і принципи побудови


Бюджетна система держави - це сукупність різних видів бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Структура бюджетної системи, принципи її побудови і організація функціонування визначаються бюджетним устроєм, що ґрунтується на адміністративно-територіальному поділі держави.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

) принцип єдності, що забезпечується єдиними: правовою базою, грошовою системою, регулюванням бюджетних відносин, бюджетною класифікацією, порядком виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

)принцип збалансованості: повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

) принцип самостійності: Держбюджет України та місцеві бюджети є самостійними; їх самостійність забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства;

) принцип повноти: до складу бюджетів включаються всі надходження до бюджетів і витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обґрунтованості: бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності: при складанні й виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнути запланованих цілей, залучаючи мінімальний обсяг бюджетних коштів, і максимального результату, використовуючи визначений бюджетом обсяг коштів;

) принцип субсидіарності: розподіл видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

) принцип цільового використання бюджетних коштів;

) принцип справедливості й неупередженості;

) принцип публічності та прозорості: Держбюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою АР Крим та відповідними радами;

)принцип відповідальності учасників бюджетного процесу.


29. Бюджетна система: будова бюджетної системи України


Бюджетна система держави - це сукупність різних видів бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Структура бюджетної системи, принципи її побудови і організація функціонування визначаються бюджетним устроєм, що ґрунтується на адміністративно-територіальному поділі держави.

Складові бюджетної системи України:

державний бюджет

місцеві бюджети.

Відповідно до Бюджетного кодексу України, ухваленого Верховною Радою України 22 березня 2001 р., місцевими бюджетами визнаються: бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань).


. Поняття бюджетного процесу і його етапи (зміст кожного, задіяні органи і їх функції)


Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему України.

Учасниками бюджетного процесу є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Національний банк України, Рахункова палата, головні розпорядники і розпорядники бюджетних коштів та інші органи, на які законодавством України покладені бюджетні, податкові та інші повноваження.

Етапи бюджетного процесу:

) складання проектів бюджетів;

) розгляд та прийняття закону про державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

) виконання бюджету, в тому числі в разі необхідності внесення змін до закону про Держбюджет України, рішення про місцеві бюджети;

) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Складання проекту Державного бюджету:

а) Визначення основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період (Кабмін України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; Верховна Рада приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період (Бюджетна резолюція);

б) Підготовка й аналіз бюджетних запитів (Міністерство фінансів розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкцію щодо підготовки бюджетних запитів);

в) Схвалення Кабінетом Міністрів України проекту Державного бюджету та проекту закону про Державний бюджет та подання їх Верховній Раді України (не пізніше 15 вересня року, що передує плановому);

Розгляд та прийняття закону про державний бюджет України

а) Розгляд проекту закону про державний бюджет України народними депутатами України, а також у комітетах, депутатських групах та фракціях Верховної Ради України;

б) Розгляд Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету спільно з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів України пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України і підготовка Висновків та пропозицій до нього, а також підготовка таблиці пропозицій суб'єктів законодавчої ініціативи;

в) Обговорення проекту Держбюджету на пленарному засіданні Верховної Ради.

Закон про Державний бюджет України повинен бути прийнятий Верховною Радою України до 1 грудня року, що передує плановому.

Виконання бюджету: полягає в мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Забезпечення виконання бюджету покладено на Кабінет Міністрів, а загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету здійснює Міністерство фінансів.


. Державний бюджет. Економічний зміст доходів бюджету, їх класифікація


Державний бюджет - це централізований грошовий фонд, що являє собою загальнодержавні фінансові ресурси.

Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Доходи бюджету - частина централізованих фінансових ресурсів держави, необхідних для виконання його функцій. Доходи виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

Доходи бюджету - це ті грошові кошти, що надходять у розпорядження держави на безвідплатній і безповоротній основі згідно з чинним бюджетним і податковим законодавством.

Формою прояву категорії доходи бюджету є різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням - грошові кошти, що мобілізуються в бюджет. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно відзначити, що бюджетні доходи, з одного боку, є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого - об'єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

Згідно з Бюджетним Кодексом України доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1)податкові надходження

2)неподаткові надходження

)доходи від операцій з капіталом

)трансферти.


. Державний бюджет. Економічний зміст видатків бюджету, їх класифікація


Державний бюджет - це централізований грошовий фонд, що являє собою загальнодержавні фінансові ресурси.

Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави. Формою прояву цих відносин е конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна - їх величину.

Видатки державного бюджету розподіляються за наступними ознакам:

-за економічним змістом;

-за функціями, які виконує держава;

за галузями й видами діяльності;

програмно-цільовим призначенням.

За економічним змістом операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на:

поточні (пов'язані з наданням бюджетних коштів юридичним і фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб; у своїй сукупності поточні видатки формують звичайний (поточний) бюджет, на який припадає основна частина всіх бюджетних витрат);

капітальні (пов'язані з інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів; сукупність цих видатків формує бюджет розвитку).

За функціональною класифікацією видатки поділяються на: управлінські, соціальні, економічні та оборонні.


. Бюджетний дефіцит: суть, причини виникнення і заходи по зменшенню його розміру


Бюджетний дефіцит - це перевищення видатків бюджету над його доходами, та виникнення від'ємного бюджетного сальдо. Його рівень належить до найважливіших індикаторів фінансової безпеки будь-якої держави.

Основна причина виникнення бюджетного дефіциту: відставання темпів зростання бюджетних доходів порівняно зі зростанням бюджетних видатків. Конкретними причинами такого відставання можуть бути:

кризові явища в економіці, що супроводжуються спадом виробництва, зниженням ефективності функціонування окремих галузей, інфляційними процесами;

мілітаризація економіки в мирний час;

надзвичайні обставини (війна, масштабні стихійні лиха);

здійснення значних централізованих вкладень у розвиток виробництва і зміну його структури;

надмірне зростання соціальних видатків порівняно з темпами зростання валового внутрішнього продукту.

Основні причини виникнення дефіциту державного бюджету в Україні: зниження обсягів виробництва й скорочення доходів бюджету, низька податкова дисципліна, наявність значного тіньового сектора в економіці, надмірні державні витрати за окремими статтями бюджету.

Шляхи зменшення бюджетного дефіциту: необхідно ефективніше розподіляти кошти по видаткових статтях бюджету, краще їх використовувати, а також зменшити обсяг сукупних державних видатків (до менш як 39% ВВП у середньостроковій перспективі). Значної економії можна досягти шляхом раціоналізації та скасування неефективних програм. Більш того, частину отриманих заощаджень можна використати на фінансування пропонованих урядом реформ і підвищення низького рівня капіталовкладень (з наданням пріоритету продуктивним інвестиціям).


. Бюджетний дефіцит: джерела фінансування бюджетного дефіциту, економічні наслідки їх застосування


Бюджетний дефіцит - це перевищення видатків бюджету над його доходами, та виникнення від'ємного бюджетного сальдо. Його рівень належить до найважливіших індикаторів фінансової безпеки будь-якої держави. Основна причина виникнення бюджетного дефіциту: відставання темпів зростання бюджетних доходів порівняно зі зростанням бюджетних видатків. Джерела фінансування бюджетного дефіциту:

-внутрішні позики;

-зовнішні запозичення;

доходи від приватизації.

Бюджетним кодексом України встановлена заборона на використання емісійних коштів Національного банку України на покриття дефіциту державного бюджету.

Фінансування дефіциту бюджету розраховується на чистій основі, тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі з погашення основної суми боргу:


Фінансування дефіциту = запозичення - погашення боргу + зміна залишків.


В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна визначити таким чином:


BD = MB + D + e · D*


де BD - показник дефіциту бюджету; МВ - грошова база; D - внутрішній борг; D* - зовнішній борг в іноземній валюті; е - валютний курс.

Між дефіцитом бюджету та його фінансуванням існує рівновага, тобто перше дорівнює другому: дефіцит = видатки - доходи = фінансування дефіциту.


35. Розпорядники бюджетних коштів


Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи, надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

Залежно від ступеня підпорядкованості та обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на:

головних (бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень)

нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

) за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України: органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабміну України, в особі їх керівників;

) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим: уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами: керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.


. Необхідність створення і призначення державних цільових фондів. Принципи їх організації


Державні цільові фонди - форма перерозподілу й використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб та комплексного їх використання на основі самостійності. Державні фонди цільового призначення створюються на основі відповідних законодавчих актів вищих органів влади, якими регламентується їх діяльність, вказуються джерела формування, визначаються порядок та напрямки використання коштів, що ними залучені.

Залежні від цільового призначення державні цільові фонди поділяються на: екологічні й соціальні.

За допомогою цільових державних фондів можна:

-впливати на процеси виробництва шляхом фінансування і субсидування субєктів господарської діяльності;

-забезпечити природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення навколишнього середовища;

здійснювати соціальні послуги населенню шляхом виплати субсидій, допомоги, пенсій та фінансування соціальної сфери;

надавати позики, в тому числі зарубіжним партнерам чи державам.

Принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів:

відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;

відрахування до фондів є обов'язковими платежами й можуть стягуватися примусово;

витрати з фондів здійснюються лише на певні потреби, передбачені законом.

Основні державні цільові фонди в Україні:

Пенсійний фонд;

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

Фонд соціального страхування від нещасних випадків;

Фонд захисту інвалідів.


. Загальнодержавні соціальні фонди і їх значення для забезпечення системи соціального страхування. Порядок їх формування і використання


Фонд соціального страхування України створено з метою забезпечення надходження та акумуляції збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на соціальні потреби, здійснення організаційно-управлінських заходів щодо забезпечення соціальних витрат та контролю за цільовим використанням.

Джерела доходів бюджету фонду:

страхові внески роботодавців;

страхові платежі найманих працівників;

страхові платежі осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;

страхові платежі громадян України, які працюють за межами України;

донараховані страхові внески, пеня і штрафи;

благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

асигнування з Державного бюджету України та інші надходження.

Кошти фонду спрямовуються на:

) виплату застрахованим особам допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, у разі народження дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на поховання;

) фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей;

) утворення резерву страхових коштів у розрахунку на місяць для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб;

) забезпечення поточної діяльності та утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-технічної бази.

Фонд соціального страхування на випадок безробіття створено для сприяння і оперативного вирішення фінансових та управлінських проблем зайнятості населення. Джерела доходів бюджету фонду:

страхові внески страхувальників - роботодавців;

страхові внески застрахованих осіб;

асигнування з Державного бюджету;

суми фінансових санкцій і адміністративних штрафів;

благодійні внески підприємств, організацій, установ та фізичних осіб та інші надходження.

Кошти Фонду використовуються на:

виплату допомоги у зв'язку з безробіттям;

фінансування витрат на перекваліфікацію робітників і службовців;

фінансування витрат на працевлаштування;

фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, розвиток матеріальної та інформаційної бази;

створення резерву коштів Фонду.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків створений з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування їм завданої матеріальної і моральної шкоди. Страхування від нещасного випадку може бути обов'язковим і добровільним.

Джерела доходів бюджету фонду: внески роботодавців у розмірі 0,84 - 13,8% фактичних витрат на оплату праці найманих працівників залежно від класу професійного ризику виробництва; прибуток від розміщення тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; штрафні санкції за порушення законодавства з безпеки праці; добровільні внески та інші надходження.

Кошти Фонду використовуються на: виплату пенсії з інвалідності; виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника; виплати втраченого заробітку; виплати одноразової допомоги потерпілому і членам його сім'ї; фінансування витрат на медичну і соціальну допомогу потерпілим.


. Пенсійний фонд. Порядок його формування і використання


Пенсійний фонд відображає страхування на випадок постійної втрати працездатності. Формою страхового відшкодування є пенсії. Пенсійний фонд функціонує як самостійна фінансова структура, його кошти не входять до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги. Бюджет цього фонду формується передусім за рахунок коштів, що вносять роботодавці. Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, особи, які наймають для роботи громадян за угодами, а також ті, що ведуть підприємницьку діяльність, засновану на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, релігійні громади сплачують страхові внески до Пенсійного фонду у розмірах, установлених чинним законодавством. Відрахування до Пенсійного фонду відносять на собівартість продукції, а в бюджетних установах це передбачено окремою статтею кошторису - на утримання установи. Крім того, до надходжень фонду належать обов'язкові страхові внески громадян, які працюють, у розмірі 1-5% від нарахованої заробітної плати, а також кошти державного бюджету на виплату окремих видів пенсій та допомоги, добровільні внески та пожертвування підприємств, організацій, населення, інші надходження.

Пенсійний фонд України є центральним органом державної виконавчої влади і підвідомчим Кабінету Міністрів України. Він забезпечує, насамперед, збір та акумуляцію зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування та фінансування витрат на виплату пенсій.

Доходи бюджету Пенсійного фонду України формуються за рахунок:

зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування;

коштів державного і місцевих бюджетів;

коштів, що надходять за регресивними вимогами;

добровільних внесків підприємств, установ і організацій та громадян;

сум фінансових санкцій, стягнених за порушення порядку сплати зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування;

інших надходжень.

Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів:

виплата пенсій за віком (у тому числі працюючим пенсіонерам), за інвалідністю, у разі втрати годувальника, за вислугу років, соціальних та Інших пенсій, установлених законодавством України;

виплата допомоги з догляду за дитиною і щомісячної допомоги на кожну дитину до досягнення нею віку, встановленого чинним законодавством;

підвищення пенсій у зв'язку зі зміною Індексу споживчих цін і зростанням заробітної плати;

реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій населення;

забезпечення поточної діяльності та утримання органів управління фонду;

відтворення коштів фонду, зміцнення його матеріально-технічної бази, проведення масово-роз'яснювальної роботи.


. Економічна сутність державного кредиту. Види державного кредиту. Форми внутрішнього державного кредиту


Для покриття своїх витрат держава може залучати вільні фінансові ресурси господарських структур чи кошти населення. Головним способом їхнього одержання є державний кредит. Державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не мас ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави, тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит виражає відносини між державою і численними фізичними та юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду в руках держави поряд з бюджетом. При здійсненні кредитних операцій всередині країни держава звичайно є позичальником коштів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Проте й держава може виявитися у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішньому фінансовому житті, використовуючи казначейські кредити.

Отже державний кредит за своєю економічною сутністю - це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами - з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Види державного кредиту: внутрішній і зовнішній.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.


. Державний борг. Управління державним боргом і його обслуговування


Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Державний борг - це сума заборгованості за всіма борговими зобов'язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов'язання держави перед суб'єктами економіки.

Управління державним боргом - це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави. В управлінні державним боргом України можна виділити такі принципи:

безумовності (забезпечення безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава як позичальник взяла на себе, оформляючи договір запозичення коштів);

єдності (урахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими Радами);

зниження ризиків (розміщення і погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань);

оптимальність структури (підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави за строками обігу і погашення, пом'якшення "піків" платежів);

збереження фінансової незалежності (підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами й інвесторами-нерезидентами, поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім);

зниження вартості обслуговування державного боргу;

прозорості (дотримання відкритості і повної прозорості запозичень, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище в країні-позичальнику.

Етапи процесу управління державним боргом: залучення коштів; використання коштів; повернення боргу і виплата відсотків.


Теги: Фінансовий аналіз  Вопросы  Финансы, деньги, кредит
Просмотров: 28804
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Фінансовий аналіз
Назад