МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Державний вищий навчальний заклад
«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА
ЕСЕ
По статті Дементьєва В.В., Вишенського В.П. «Чому Україна не інноваційна держава: інституційний аналіз»
Підготувала:
Лисик Н.С.
КИЇВ 2012
Головною проблемою обраних мною статей є відсутність у вітчизняній економіці необхідного інвестиційного попиту на інновації. Я вважаю, що вона є доволі актуальною у сучасних умовах, адже інновації - це єдине джерело зростання підприємств і підвищення їх конкурентоздатності, а в свою чергу від того як вони розвиваються залежить доля держави та суспільства.
Світовий досвід свідчить, що у сучасних умовах стійкий довгостроковий розвиток економіки залежить більшою мірою не від ресурсних можливостей, які, зрештою, є обмеженими, а від інноваційної активності суспільства та окремих його елементів. Завдяки інноваціям наука стала безпосередньою продуктивною силою, а знання у вигляді нематеріальних активів - основним капіталом економічного розвитку. До того ж уже «на протязі останніх 20 років економісти стали пов'язувати економічний розвиток із інноваційним» [3, c.105].
Як пишуть усі автори, назвати Україну інноваційною державою дуже важко, адже навіть якщо на підприємстві вводиться нове обладнання, то воно не обов'язково є інновацією. В цьому випадку віра в статистичні дані відноситься на задній план, проте і вони зовсім невтішні, тому що «в загальному обсязі реалізованої промислової продукції тільки 9,8 % мають ознаки інноваційної, тоді як в Євросоюзі цей показник перевищує 75%» [2, c.185].
Серед переглянутих мною статей можна виділити наступні причини виникнення даної проблеми:
1.Обмеженість централізованого фінансування. На мою думку, це є однією із головних проблем, адже якщо вірити статистиці навіть якщо обсяг фінансування інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету протягом 2007-2008 рр. зростав, та у 2009 р. становив 336,9 млн. грн.., все це перекреслила негативна тенденція у 2010 р., при якій порівняно з 2009 р., стало зменшення у два рази обсягів фінансування інноваційної діяльності за рахунок іноземних інвесторів [2, c.185]
2.Брак власних коштів підприємств. З цим я згодна, тому що частка власних коштів підприємства у загальному обсязі фінансування становить більшу половину, проте в останні роки спостерігається тенденція до її зменшення.
.Низький розвиток відповідної інфраструктури. Як відомо необхідною передумовою розвитку інновацій є наявність системи підготовки кадрів, ринкових структур (технопарків, технополісів, бізнес-центрів) і наукового підґрунтя. «Проте максимізація прибутку шляхом заниження витрат, унаслідок чого освіта і наукові розробки стали якраз тими витратами, на яких, як здавалося, можна безболісно заощадити, мала наслідком відсутність інвестицій, необхідних для відтворення сфери підготовки кадрів і наукових досліджень» [4, c.16].
.Короткозорість інтересів. Тепер довгострокова перспектива нікого не цікавить, тому що навіщо думати про капітал у майбутньому, якщо його можна отримати просто зараз? Люди зосереджують свою увагу на прибутках, які вони можуть отримати незабаром, а не через десятки років. До того ж і віддача від інновацій потребує часу, тому мало хто хоче мати із ними справу,а якщо нововведення все ж таки встановлюються, то «основна увага надається фінансуванню безпосередньо процесів впровадження нововведень, здатних у відносно короткий строк забезпечити окупність вкладених коштів». [3, c.62]
5.Високі витрати на впровадження інновацій. Майже у всіх випадках замість того, щоб витратити частину прибутку на «хорошу» справу, підприємці краще положать їх у свій карман, або витратять менше коштів на взятку певним людям для підвищення свого статусу чи влади у суспільстві.
6.Потяг до ВЛАДИ. На мою думку, це найголовніша причина такої інноваційної незацікавленості, адже саме вона зменшує стимул у підприємців до нововведень, саме вона є першоціллю кожного, саме «величина економічної влади виступає як головна конкурентна перевага на даних ринках» [4, с.12]
Отже, можна підкреслити за словами Дементьєва В.В. та Вишневського В.П., що основна перешкода до інноваційної діяльності - не відсутність коштів чи недостатнє державне управління відповідним процесом, а асиметрія економічної влади, при якій віддається перевага рентному шляху максимізації доходу, що є головною перешкодою економічного розвитку.
Варіанти вирішення даної проблеми можуть бути різноманітні, але більшість авторів зводять все до здійснення заходів інноваційної політики. Проте я вважаю, що запровадження законів, стратегій розвитку - ніщо, якщо підприємці самі не захочуть «оновитися». Тобто головною передумовою розвитку інновацій є правильна мотивація, а законодавчі акти вже всі знають як можна обійти.
Також однією із перепон на шляху до інновацій стає ризик. «Ринок венчурного фінансування обмежується десятком фондів, які вкладають кошти не в сферу високих технологій та інновацій, а в будівельну галузь, аргументуючи це порівняно низьким рівнем ризику» [6, c.268].
Вихід із цієї ситуації, на мою думку, найкраще висловив Великий Ю.В., сказавши, що для забезпечення життєздатності механізму стимулювання інноваційної діяльності необхідно використовувати державні гарантій і впровадити державне страхування інновацій [1, c.106]. Це було б дуже доцільно, оскільки відповідні заходи змогли б зменшити ризик і забезпечити виробникам інновацій ефективність вкладення капіталу, що стимулювало б підприємців не вкладати кошти у владу, а забезпечувати конкурентоспроможність за допомогою нововведень.
Забезпечення сприятливого клімату для впровадженні інновацій - варіант вирішення проблеми низької інноваційної активності українських підприємств. Я вважаю, що якщо підприємцям створити відповідні умови, то це стимулюватиме їх діяльність до впровадження інновацій. Перепоною до цього стає лише звичка людей до задоволення в першу чергу власних інтересів за допомогою грошей. Просто потрібно не запроваджувати заходи для зменшення корупції чи інших негативних тенденцій, а їх повністю знешкодити!
Виходячи із причин низької інноваційної активності українських підприємств можна сказати, що покращення інноваційної інфраструктури стимулювало б відповідні процеси. До того ж це сприяло подальшій інтеграції України у світовий ринок інновацій за допомогою «створення інтегрованих підприємницьких структур, локальних міжнародних обєднань в рамках транснаціональної співпраці, спеціальних зон високих технологій із залученням прямих іноземних інвестицій, спільних з іноземними інвесторами підприємств, територіальних і галузевих структур бізнесу». [5, c.9]. І саме така форма економічної інтеграції посилить економічне зростання на основі науково-технічної та технологічної компоненти.
Щодо головної статті, то Дементьєв В.В. та Вишневський В.П. вважають, що для переходу на інноваційний шлях розвитку недостатньо ухвалити чергову інноваційну стратегію чи збільшити інвестиції в науку чи освіту для створення ще одного органу управління інноваціями. В підтвердження вищесказаного вони наводять в приклад СРСР, коли відбувалися «колосальні» витрати на науку, але економіка СРСР так і не стала інноваційною. Політика, на їх думку, має можливість тільки захистити інноваційну економіку від влади і сформувати такі інституційні умови, «за яких саме інновації виступають основним джерелом максимізації індивідуального доходу власника» [4, c.18].
Я з цим повністю згідна, оскільки ми знаємо, що являють для українського народу закони, нормативні акти чи впровадження будь-якої стратегії розвитку. Потрібно починати все з початку, з умов становлення, а не з прогнившого вершка.
Все це можна зробити за допомогою «усунення свавілля і надлишку приватної влади з економічного життя як доступного і порівняно дешевого економічного блага і як чинника створення прибутку. І, по-друге, "творче руйнування" існуючого господарського порядку, заснованого на ієрархії економічної влади, і створення нового. Лише таким шляхом можна, з одного боку, створити гарантії отримання інноваційної ренти і, тим самим, стимули до інвестицій в інновації та знання». [4, c.18].
У якості висновку можу сказати, що все знаходиться у наших руках : у руках людей, які ще не знають, що таке влада і не відчули на собі її впливу. Інноваційне майбутнє залежить на від політики, законів, стратегій інноваційного розвитку, а від власних мотивів підприємців і якщо вони захочуть впроваджувати інновації для покращення своєї конкурентоздатності, як основи економічного зростання і подальшої інтеграції у світову економіку, то ніяка влада чи капітал у власних кишенях не стануть їм на дорозі.
економіка інновація фінансування
Список використаної літератури
1.Великий Ю.В. Проблеми інноваційного розвитку економіки України [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/NvChdieu/2011_2/104-108.pdf
.Вівчар О.Й. Інноваційна діяльність в Україні та напрямки її розвитку [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/21_9/183_WIW.pdf1
.Гаврилова О.А., Фріцберг М.В., Чередниченко В.І. Сучасний стан та проблеми розвитку інноваційної активності промислових підприємств України Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nppdaa/econ/2011_2_t1/060.pdf
.Дементьєв В.В., Вишенський В.П. Чому Україна не інноваційна держава: інституційний аналіз Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/et/2011_3/Zmist.pdf
.Жаворонкова Г.В., Янчур М.Б., Дегтяр Н.В. Інноваційна складова інтеграції високотехнологічних підприємств України у світову промисловість [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/inek/2012_1/3.pdfhttp://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/inek/2012_1/3.pdf
.Мельник О.Г. Проблеми формування інноваційної моделі розвитку України Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/21_14/266_Mel.pdf