Механізм підвищення економічної ефективності підприємства по переробці молокопродукції в сучасних умовах

МІНІСТЕРСТВО освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

Факультет аграрної економіки і менеджменту

Кафедра економіки, організації і планування в АПК

Магістерська робота

на тему:

"МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ПО ПЕРЕРОБЦІ МОЛОКОПРОДУКЦІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ"

Спеціальність 8.050107 - "Економіка підприємства"

Магістерська програма "Економіка і фінанси підприємств агропромислового виробництва

Тернопіль - 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні та методологічні основи економічної ефективності переробки молока

1.1 Поняття економічної ефективності та методи її визначення

1.2 Молокопереробна промисловість - важлива складова АПК України

1.3 Продовольче значення молокопереробної продукції

Розділ 2. Економічна ефективність виробництва на ПРАТ "Тернопiльський молокозавод"

2.1 Організаційно-економічна характеристика досліджуваного підприємства

2.2 Економічна діагностика фінансових показників ПрАТ "Тернопільський молокозавод"

2.3 Фінансово-економічний аналіз господарської діяльності молокозаводу

Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності переробки молока

3.1 Механізм забезпечення зростання прибутку на ПрАТ "Тернопільський молокозавод

3.2 Державне регулювання фінансової діяльності підприємства

3.3 Основні засади забезпечення економічної ефективності на ПрАТ "Тернопільський молокозавод

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Одним із важливих завдань національної економіки є нарощування виробництва продуктів харчування, зокрема молока та продукції його переробки, поліпшення їх якості та забезпечення збалансованості за поживними речовинами. Нестабільність аграрного сектора економіки України в умовах ринкової трансформації негативно вплинула на таку пріоритетну галузь, як молочне скотарство.

Актуальною проблемою досягнення ефективного розвитку молочної промисловості є оптимізація рівня різних форм організації суспільного виробництва в її галузевих господарських ланках, зокрема, таких із них, як концентрація, спеціалізація, кооперування та комбінування виробництва. Як свідчить аналіз, розвиток цих основних форм організації суспільного виробництва у молочній промисловості не відповідає вимогам науково-технічного прогресу, він суттєво відстає від їх оптимального рівня, в результаті чого значно зменшується розмір економічного ефекту від діяльності цієї галузі.

Досвід підтверджує, що оптимізація форм організації суспільного виробництва в молочній промисловості є важливою передумовою забезпечення стабільного прискорення науково-технічного прогресу як вирішального матеріального фактора підвищення ефективності виробництва молочних продуктів.

Оскільки розвиток ринку молока та молочної продукції в умовах членства України в СОТ характеризується складними звязками між субєктами внутрішніх і зовнішніх ринків, потрібний комплексний аналіз ринку молочної продукції, розробки напрямів його вдосконалення. З одного боку сировинна сфера молокопереробної галузі перебуває в кризовому стані: щорічно скорочується поголівя тварин, залишається низькою його продуктивність, руйнується й занепадає матеріально-технічна база галузі, у результаті чого виробництво молока в Україні є збитковим. З іншого боку, у складному економічному становищі опинились і молокопереробні підприємства, які змушені скорочувати виробництво продукції через дефіцит сировини, низьку купівельну спроможність населення та втрату зовнішніх ринків молочної продукції. Актуальність поставленої проблеми обумовлює вибір теми, визначення мети й постановку завдань дослідження.

Огляд літератури з теми дослідження. Науковими дослідженнями економічних проблем розвитку і територіальної організації молочної промисловості присвячені наукові праці відомих учених П.П. Борщевського, Величко Є., А.Ф. Гончара, В.Д. Гончарова, Д.В. Гака, В.І. Грушка, Герасимчука М., Б.М. Данилишина, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, С.Л. Дусановського, Демяненка М., Музиченка А., Дейнеко Л., А.О. Заїнчковського, Кваші С., Кісіля М., І.І. Лукінова, Л.О. Мармуль, О.М. Онищенка, Л.В. Опацького, М.М. Паламарчука, П.П. Руснака, П.Т. Саблука, Пересади А., Савчука В., Трегобчука В., В.Д. Слюсаря, Л.Г. Чернюк та ін. У дослідженнях вчених порушувались і аналізувалися різні аспекти становлення та інтенсифікації молочної промисловості, її підгалузей в різні періоди часу, а також пропонувалися теоретичні і практичні рекомендації щодо піднесення рівня господарювання у цій провідній галузі господарського комплексу країни. Слід також зазначити, що не дивлячись на наявність наукових робіт з окресленої проблематики, їх високу наукову і практичну цінність, існує потреба в системному і комплексному дослідженні організаційно-економічного механізму розвитку молочної промисловості, недосконалість якого є, на наш погляд, першопричиною багатьох сучасних негараздів в галузі. Цим зумовлений вибір теми магістерської роботи.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності переробки молока. У відповідності до поставленої мети було визначено і реалізовано такі завдання:

·дослідити та поглибити теоретичні та практичні питання розробки науково-методичного забезпечення підвищення ефективності переробки молока та виходу галузі із кризового стану;

·обґрунтувати організаційно-економічні засади формування та ефективного використання виробничого потенціалу в галузі та висвітлити питання інноваційного розвитку;

·проаналізувати сучасний стан галузі та ПрАТ "Тернопільський молокозавод, визначити фактори, які впливають на ефективність переробки молока;

·дослідити ефективність державної підтримки розвитку молочної галузі та розробити пропозиції щодо її поліпшення;

·розробити концептуальні підходи та визначити заходи стимулювання розвитку підприємств молочної промисловості.

Обєктом дослідження є ПрАТ "Тернопільський молокозавод, який функціонує в ринкових умовах господарювання.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади вдосконалення організаційно-економічного механізму розвитку молочної промисловості України в контексті реалізації соціально орієнованої моделі суспільно-економічного розвитку країни.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є фундаментальні положення теорії економічної ефективності виробництва, основи її формування в молочній промисловості, принципи регулювання в ринкових умовах

При виконанні магістерської роботи автором використані сучасні загальнонаукові та спеціальні методи економічних досліджень, зокрема: системний підхід - для вивчення звязків між явищами та процесами економічної дійсності; статистичний аналіз - для визначення динаміки, структури та результативності розвитку молочної промисловості; порівняльний - для зіставлення особливостей економічних процесів розвитку молочної промисловості в світовій та українській економіці; діалектичний - для розгляду явищ у їх взаємозвязку і розвитку, єдності та боротьбі суперечностей. Індексний, графічний та картографічний методи - для висвітлення тенденцій та закономірностей розвитку та розміщення галузі. Метод експертних оцінок - для виявлення причин, що породжують окремі проблеми у функціонуванні організаційно-економічного механізму та визначенні шляхів і способів їх розвязання.

Інформаційну базу дослідження становлять статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства аграрної політики України, інформаційні звіти інших міністерств та відомств, науково-дослідних інститутів, центрів і фондів, підприємств молочної промисловості, які оприлюднені і не становлять службової чи комерційної таємниці, а також інформаційні матеріали, опубліковані в періодичних виданнях. Поряд з статистичними даними, інформаційну базу дослідження складають закони України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, монографії та науково-аналітичні статті вітчизняних та зарубіжних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних положень та практичних рекомендацій, які в сукупності вирішують проблему формування ефективного організаційно-економічного механізму розвитку молочної промисловості України в ринкових умовах. Основними науковими результатами дослідження, що характеризують його новизну, є такі:

• збагачено понятійний апарат економічної науки щодо сутності, поняття "молочна промисловість";
• досліджено суть організаційно-економічного механізму розвитку галузі, який являє собою систему організаційних, технічних, економічних та правових важелів і методів, що застосовуються у сферах: забезпечення, виробництва та збуту продукції і забезпечують отримання синергетичного ефекту за рахунок внутрішньо системної взаємодії;
• розкрито особливості ринкових трансформацій, їх позитивні та негативні наслідки для розвитку молочної промисловості України та її регіонів, тенденції і закономірності розвитку та розміщення галузі, які дають можливість наукового обґрунтування заходів державного впливу на продовольче забезпечення регіонів та оптимізацію міжрегіональних господарських звязків;
• визначено галузеві пріоритети в інвестуванні молочної промисловості, обґрунтовано необхідність відновлення регулюючих, стимулюючих, контролюючих та інформаційних функцій держави в інвестиційній сфері та сформульовано принципи інвестиційної політики на найближчу перспективу;
• запропоновано систему заходів, спрямованих на реалізацію інноваційної моделі розвитку підприємств молочної промисловості.

Практичне значення отриманих результатів. Здобуті автором під час підготовки дослідження обгрунтовані положення, висновки і пропозиції поглиблюють теоретико-методологічні основи розвитку молочної промисловості України та побудови ефективного організаційно-економічного механізму її функціонування.

Структура та обсяг роботи. Магістерська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи складає ____ сторінок компютерного тексту, містить 18 таблиць, 5 рисунків, список використаних джерел з 73 найменувань.

Розділ 1. Теоретичні та методологічні основи економічної ефективності переробки молока

1.1 Поняття економічної ефективності та методи її визначення

Ефективність виробництва - це складне і багатогранне поняття, тому для її визначення необхідно використовувати систему показників, спроможних водночас відображати специфіку і особливості сільського господарства, повязані з функціонуванням у цій галузі головного засобу виробництва землі. Показники ефективності повинні характеризувати ступінь результативності виробництва і давати змогу здійснювати порівняльну оцінку її в динаміці її територіальному аспекті за окремими підприємствами і регіонами. З цього випливає, що в систему показників ефективності не можна включати показники, які є умовами або факторами її підвищення [10, с.450].

Методологічно правомірно вимірювальну систему ефективності сільськогосподарського виробництва будувати таким чином, щоб вона була здатна зі всією повнотою розкривати дві взаємоповязані і взаємодоповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведених до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої показували б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане, для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств треба широко використовувати показники ефективності використання авансового капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці.

Проте для всебічної оцінки ефективності виробництва і поглибленого їх аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники рентабельності. В них акумулюється вплив усіх факторів природних, економічних і організаційно-господарських. Водночас на них істотно відбивається дія зовнішнього середовища, і насамперед тих його ланок, на які аграрні підприємства не мають будь-якого впливу.

Дохідність підприємства є одним із найголовніших показників, що відображають фінансовий стан підприємства (фірми). Такий показник визначає мету підприємницької діяльності. Крім керівництва фірми і колективу, він цікавить вкладників капіталу (інвесторів, кредиторів), а також державні органи, і, передусім, податкову службу, фондові біржі, що здійснюють купівлю-продаж цінних паперів.

Основний результат діяльності підприємства визначається за допомогою низки показників, що поділяються на абсолютні і відносні. До абсолютних показників належить прибуток підприємства, а до відносних - рентабельність підприємства.

Ототожнювання ринку з прибутком підприємства неправильне. Таке поняття, як "дохід", широко застосовується як у загальному, економічному розумінні, так і на побутовому рівні. Можна говорити про національний дохід держави; дохід громадянина, дохідність підприємства та інше. Але зміст доходу неоднозначний. Досить часто цим поняттям визначають загальну суму грошових надходжень підприємства від реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг. Разом з тим під доходом розуміють фінансовий показник, що визначається, як різниця між виручкою, отриманою від підприємницької діяльності; та матеріальними і прирівняними до них витратами.

З практичного погляду показник "дохід" визначається тим, що він характеризує загальну суму коштів, що надходить на підприємство за певний період і за врахуванням податків, може бути використана на споживання та інвестування. Отже, дохід є виручкою підприємства від реалізації продукції, надання послуг та виконання робіт без врахування податку на додану вартість та акцизного збору.

Загальна сума доходу визначається так:

(1.1)

де - сумарне значення доходу від усіх видів діяльності підприємства;

Д1 - виручка від реалізації виготовленої підприємством продукції (надання послуг) або кошторисна вартість зданих замовнику обєктів;

Д2 - кошти, отримані підприємством від компенсацій замовником втрат, не передбачених кошторисом, від пайової участі в спільних підприємствах, здачі майна в оренду, операцій з цінними паперами, товарного кредиту тощо;

Д3 - виручка, одержана від реалізації матеріальних цінностей підприємства та послуг невиробничого характеру. Сюди входять також штрафи та пеня, що отримує підприємство від інших організацій та за зірвані поставки.

Крім такого трактування загальної суми доходу, є ще одне, коли джерела утворення доходу розподіляються так:

дохід від реалізації продукції, робіт, послуг Д1;

дохід від нереалізаційних операцій Д2;

дохід від іншої реалізації, реалізації матеріальних цінностей, матеріалів, основних фондів і нематеріальних активів Д3.

Але в такому трактуванні дохід від реалізації продукції (робіт, послуг) обчислюється, як різниця між виручкою і матеріальними та прирівняними до них витратами і собівартості реалізованої продукції. До матеріальних належать витрати, що є складовими відповідних елементів кошторису виробництва. Прирівняними до матеріальних вважаються витрати на такі потреби:

амортизація основних фондів;

відрахування на соціальні погреби;

платежі та витрати, що обєднуються в кошторисі виробництва під назвою "інші витрати".

Таким чином, до матеріальних і прирівняних до них витрат належать усі елементи витрат кошторису виробництва за винятком заробітної плати.

Співвідношення її і матеріальних витрат у кошторисі виробництва дає змогу розрахувати матеріальні витрати у собівартості реалізованої продукції. Інші види доходу визначаються як різниця між виручкою від продажу залишковою (ліквідаційною) вартістю і матеріальними витратами на демонтаж та реалізацію. Друге трактування доходу дає можливість визначити загальну суму коштів, що можна використати на подальший розвиток виробництва та оновлення робочої сили, але воно вносить певну плутанину у визначення як балансового, так і чистого прибутку. Прибуток підприємства в загальному розумінні являє собою частину вартості прибуткового продукту, створеного працею, і є складовою частиною доходу підприємства. Всі підприємства здають замовнику готові обєкти або реалізують продукцію, відшкодовують витрати на виробництво, купують основні виробничі фонди і нормовані обігові засоби, та для нормальної діяльності вони мають отримувати, крім того, ще й певний прибуток.

Таким чином, прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Загальна величина прибутку має ті самі джерела утворення, що й дохід:

прибуток від реалізації послуг (продукції);

прибуток від позареалізаційних операцій;

прибуток від іншої реалізації.

Згідно із законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", загальний прибуток визначається так:

П = ВД-ВВ-А, (1.2)

де ВД - валовий дохід підприємства, ідентичний першому трактуванню поняття "дохід підприємства";

ВВ - валові витрати виробництва, що за своїм змістом ідентичні поняттю "собівартість виробництва", тобто загальна сума витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства;

А - амортизаційне відрахування на повне оновлення основних фондів підприємства.

Такий прибуток називається балансовим прибутком фірми. При більш детальному розгляді балансовий прибуток обчислюється за формулою:

Пб = (Д1 - С1) + (Д2 - С2) + (Д3 - С3) - А (1.3)

де С1, С2, С3 витрати виробництва відповідно від реалізації продукції (послуг), позареалізаційних операцій, інших реалізацій.

Таким чином, балансовий прибуток підприємства - це прибуток, що одержала фірма в результаті діяльності всіх господарств, виробничих підрозділів, що перебувають на його балансі:

Пб = Пр + Ппр + Піп (1.4)

де Пр - прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг);

Ппр - прибуток від позареалізаційних операцій;

Піп - прибуток від іншої реалізації.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) є основною складовою частиною загального прибутку.

У загальному вигляді прибуток від реалізації:

Пр = ВД - Sвир - ПДВ - Азб (1.5)

де Sвир - витрати виробництва на виготовлення продукції і заробітна плата працівників (повна собівартість виробництва);

ПДВ - податок на додану вартість;

Азб - акцизний збір.

Прибуток від позареалізаційних операцій знаходять як різницю між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій, і витратами на їх використання Sп. p.:

Ппр = Ф2 - Sп. p., (1.6)

Прибуток від іншої реалізації обчислюється як різниця між ціною продажу і ціною придбання матеріальних цінностей та майна підприємства:

Пік = Упр - Уприд, (1.7)

де Упр, Уприд - ціна відповідно продажу і придбання майна. За другим трактуванням доходу балансовий прибуток визначається дещо інакше:

(1.8)

де - сумарне значення доходу підприємства, підраховане за другим трактуванням;

ЗП - заробітна плата працівників підприємства.

Приблизна схема використання прибутку на підприємствах молочної промисловості України наведена на рис 1.1.

Із загального балансового прибутку сплачується податок на прибуток. Величина, що залишилась, називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини:

) прибуток, що розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства, спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески в благодійні фонди, формування фондів соціального заохочення та матеріального стимулювання);

) прибуток, що залишається на підприємстві та використовується на інвестиційні потреби (фонд розвитку виробництва) і створенні резервного фонду.

Рис. 1.1 Приблизний розподіл прибутку на підприємствах молочної промисловості України [36, с.91]

Сьогодні підприємства дістали повну самостійність у формуванні власних фондів. Якщо раніше існували нормативи відрахувань на фонди, то тепер підприємства можуть розпоряджатися прибутком на власний розсуд, вилучаючи з нього такі суми по річних фондах, які вони вважають за потрібне.

На прибуток, як економічний показник впливає багато факторів, їх можна поділити на зовнішні і внутрішні

До зовнішніх належать фактори, що не залежать від розвитку підприємства: інфляційні процеси, законодавство, політика, науково-технічний та соціальний розвиток регіону, політика оподаткування та інше.

До внутрішніх факторів належать ті, що залежать від діяльності окремо взятого підприємства. Вони можуть впливати на формування прибутку як безпосередньо, так і опосередковано. Ступінь впливу безпосередніх факторів обчислюється простим арифметичним способом. До них належать такі:

обсяги продукції, що випускається;

ціна продукції, що випускається;

найменування (асортимент) продукції, що випускається.

Ступінь впливу опосередкованих факторів обчислюється за допомогою регресійно-кореляційної залежності. До таких факторів належать:

після продажний сервіс;

збільшення або зменшення зносу основних виробничих фондів;

реклама;

співвідношення між власним і позичковим капіталом. Прибуток від реалізації товарної продукції можна визначити двояко: по-перше, методом прямого розрахунку.

При використанні даного методу всі розрахунки ґрунтуються на прямому підрахунку виручки від реалізації за оптовими цінами підприємства і собівартості продукції всього асортименту, тобто за формулою:

(1.9)

де і = 1 - n - назва видів продукції, які випускаються;

Аі - кількість продукції і-го роду в натуральних одиницях вираження;

Ці - ціна одиниці продукції і-го виду;

Сі - собівартість одиниці продукції і-го виду [24, с.171].

Отже, виручка від реалізації це дохід підприємства, а прибуток менший від доходу на величину затрат на виробництво продукції.

По-друге, по факторному методу.

На величину прибутку можуть впливати такі фактори:

а) залежні від роботи підприємства:

б) зростання обсягу продукції (вплив прямо пропорційний), зниження собівартості продукції, зміна асортименту.

Даний метод має переваги перед методом прямого рахунку, оскільки він дає можливість конкретно встановити напрямки росту прибутку, виявити його ресурси.

Основними функціями прибутку в сучасних умовах є:

прибуток, як основа інноваційних рішень;

мірило успіху діяльності підприємства;

джерела самофінансування розвитку;

винагорода власникам, працівникам [13, с, 175]

Для визначення ефективності використання основних виробничих фондів розраховують показник норми прибутку:

(1.10)

де П - прибуток від реалізації робіт, послуг;

Фа, Фоб - середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних засобів.

Для характеристики ступеня ефективності сільськогосподарського виробництва і подальших перспектив його розвитку цей показник має дуже велике значення, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще однакових умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва. Важливо також зазначити, що фактично досягнута норма прибутку використовується як критерій для оцінки ефективності інвестицій за простими (недисконтованими) показниками.

Можливими шляхами збільшення прибутку є ріст виручки і зменшення затрат, тобто зниження собівартості продукції. Для цього слід досконало володіти ринковою ситуацією, своєчасно реагувати на зміну конюнктури ринку, проводити організаційно-управлінські реорганізації тощо.

Рентабельність ведення виробництва означає, що підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво і одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому що його слід доповнювати показником рентабельності.

Рентабельність - це відносний показник, що характеризує рівень ефективності (дохідності) роботи підприємства.

Залежно від мети аналізу діяльності підприємства розрізняють:

. Загальний рівень рентабельності підприємства:

(1.11)

де Пб - балансовий прибуток;заг - загальновиробнича собівартість.

Такий показник демонструє загальну ефективність діяльності підприємства.

. Рентабельність виробничих фондів називається рентабельністю виробництва, що не зовсім вдало, оскільки у формуванні прибутку беруть участь всі види діяльності підприємства, що і не були повязані з його основними виробничими фондами:

(1.12)

. Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства:

(1.14)

де Сак - середня сума активів балансу підприємства.

. Рентабельність власного (акціонерного) капіталу показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

(1.15)

де П - чистий прибуток підприємства за вирахуванням оплати відсотків за кредит;

Свк - сума власного капіталу.

. Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на виробництво і збут продукції і обчислюється за формулою:

(1.16)

де Sng. - повна собівартість товарної реалізованої продукції, або за формулою

(1.17)

де Q - обсяг реалізованої продукції.

У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції визначається рентабельність окремих її різновидів. Рентабельність певного виробу:

(1.18)

де Ці - ціна і-го виробу;- собівартість і-го виробу.

Усі показники рентабельності можуть бути плановими і фактичними. Відмінність полягає в тому, що для визначення планової рентабельності беруть заплановані дані, а для визначення фактичної - фактичні.

Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливим фактором, що забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, є підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія матеріальних ресурсів, рівень технічного прогресу, а саме механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та інше. Урахування підприємством таких факторів дасть змогу підвищувати ефективність його діяльності.

При формуванні методики оцінки ефективності функціонування підприємства провідне місце займає методологічна сумісність усіх видів показників на різних рівнях і у різних умовах. Нині може бути використана нова система оцінки й управління економічною ефективністю діяльності підприємства, побудована шляхом інтегрування в існуючу систему нового узагальнюючого показника.

На вхід системи оцінки надходять фактичні та прогнозні дані про прибутки та збитки і дані за балансом підприємства. У звіті про прибутки і збитки підприємства є дані про планування обсягів продажу у натуральному та грошовому виразі. Ці величини можна також визначити на основі екстраполяції існуючих тенденцій до прогнозів продажу за підрозділами і за окремими видами продукції. Звіти містять відомості про елементи виробничих витрат реалізованої продукції, витрати на заробітну плату, матеріали, амортизаційні відрахування, накладні витрати, витрати на транспортування.

Алгоритм управління економічною ефективністю виробництва передбачає використання двох форм вартості і відповідно не менш як двох методів оцінки. Для розрахунку показників ефективності необхідно визначити ринкову вартість підприємства та ринкову вартість його майна, що задіяне в бізнесі.

На виході алгоритму аналізу можливо отримати результати про ефективність чи неефективність діяльності підприємства та впровадити заходи щодо поліпшення ефективності.

Алгоритм управління економічною ефективністю виробництва містить логічні блоки, блоки, що реалізують аналіз, блок адаптації моделей.

Логічні операції виконуються економістами та фінансистами. Вони передбачають, по-перше, розробку питань перспективної діяльності підприємства, по-друге, вибір способів досягнення передбачених обсягів виробництва і фінансових результатів, по-третє, вирішення питань інвестицій. Розробка цієї частини схеми потребує вирішення питань, повязаних з інформаційним забезпеченням і формалізацією обчислювальних та логічних операцій, необхідних для подальшого розрахунку. До них належать розрахунок обсягів виробництва і генерування прогнозів, заснованих на аналізі минулого досвіду та можливих ситуацій при розвязанні поставлених задач.

Перший етап - формування кількісних показників розвитку підприємства. Розробка планових цифр проводиться з використанням підходів перспективного планування. Цілі стратегії підприємства можуть бути визначені динамічними нормативами, які мають особливості, по-перше, повязані з вигідним рівнем виробництва та його матеріально-технічною структурою, по-друге, з необхідністю відображення концепції науково-технічного і економічного розвитку виробництва.

Вихідна інформація про обсяги продажу і витрати отримуються на основі статистичного підходу та перспективної оцінки розвитку підприємства, можливих варіантів розвитку, очікуваних результатів при вибраних варіантах розвитку.

Шляхи коригування розрахунків визначаються на підставі теорії і практики проектування планів підприємств. Оскільки міра зміни критерію при різних варіантах коригування розрахунків не завжди піддається обчисленню, а, отже, і вимірюванню, то ранжування вихідних даних треба виконувати з елементами евристики. Вони полягають в оцінці перспективності дій підприємства на основі логічного аналізу з використанням функціональної залежності технологічних параметрів.

Другий етап містить основний зміст процедури визначення вартісних показників. На ньому відбувається процес визначення ринкової вартості підприємства. Для подальших розрахунків треба також визначити вартість майна підприємства, тобто матеріальних активів, зайнятих у бізнесі, а також ринкову вартість підрозділів підприємства.

Третій етап передбачає розрахунок показників ефективності. Порівняння ринкової вартості підприємства з вартістю майна підприємства, задіяного у бізнесі, дозволяє визначити ефективність роботи підприємства. Чим більша ринкова вартість підприємства порівняно з вартістю майна, задіяного у бізнесі, тим вища економічна ефективність виробництва. Саме визначення цього показника передбачає попереднє визначення вартості майна підприємства, задіяного у бізнесі.

Додатковим показником ефективності виробництва може слугувати зіставлення ринкової вартості підприємства із сумою ринкових вартостей підрозділів.

Як зазначалося, визначальний показник ефективності - це показник відношення ринкової вартості підприємства, як сукупності бізнес-ліній, до вартості майна, задіяного в бізнесі. Показником динаміки ефективності є динаміка визначеного показника. Оцінка заміни ефективності, яка відбиває характер і напрям її зміни в часі, ґрунтується на порівнянні значень результативних показників ефективною і у дані періоди часу.

Ефективність результатів роботи характеризується показниками абсолютного та відносного відхилення підприємства.

Визначення динаміки ринкової вартості підприємства проводиться з метою оцінки перспектив його розвитку. Використання методу динамічного порівняння значень показника ефективності передбачає обчислення абсолютних величин приростів та темпів зростання показника і дозволяє сформувати оцінку, яка відбиває поведінку субєкта у наступному періоді і на перспективу.

Показник, за яким порівнюють ринкову вартість підприємства з вартістю майна, задіяного в бізнесі, показує структуру вартості підприємства, тобто дозволяє чисельно визначити нематеріальні її компоненти. Межею нижнього порогу ефективності є вартість майна підприємства. Ринкова вартість підприємства не повинна бути нижчою за вартість його майна.

економічна ефективність молокопереробна діагностика

Якщо на основі визначених показників буде зроблено висновок про ефективну діяльність підприємства та позитивну чи нейтральну динаміку ефективності, можна вважати, що мета дослідження досягнута. Якщо ж буде визнано, що підприємство працює неефективно чи динаміка ефективності негативна, необхідно зясувати причини такого стану та визначити доцільність і напрями поліпшення ситуації. Саме вирішення зазначених питань відповідають наступні етапи.

Четвертий етап передбачає проведення аналізу господарської діяльності за традиційною схемою з метою визначення причин неефективної роботи. Аналіз повинен охоплювати показники рентабельності; платоспроможності та ліквідності підприємства. За результатами аналізу роблять висновок про конкретні показники, що мають негативне значення на динаміку і, відповідно, до їх походження визначають слабкі місця у діяльності підприємства.

Пятий етап передбачає прийняття рішення про доцільність та можливість оздоровлення підприємства. Рішення приймає аналітик на основі результатів детального аналізу господарської діяльності.

Останній етап передбачає реакцію на результати аналізу та рішення аналітика.

Якщо приймається позитивне рішення, то необхідно розробити заходи щодо оздоровлення діяльності підприємства та напрямків реалізації. Такі заходи розробляються і приймаються за участю керівництва, яке повинно організувати їх здійснення та проконтролювати виконання рішень.

Якщо ж приймається рішення про неможливість і недоцільність оздоровлення підприємства, то необхідно здійснити заходи щодо його ліквідації.

Для підвищення економічної ефективності галузі необхідна інтенсифікація. Більшість економістів-аграрників розуміють під інтенсифікацією форму розширеного відтворення, при якій на основі додаткових вкладень відбувається збільшення виробництва сільськогосподарської продукції при одночасному підвищенні його економічної ефективності. У силу цього інтенсифікація тваринництва повинна характеризуватися додатковими вкладеннями. Одним з основних показників рівня інтенсивності в скотарстві є витрата кормів на одну корову. Як правило, господарства з більш інтенсивним рівнем годівлі вкладають більше засобів у розрахунку на одну корову й одержують більш високу їхню продуктивність. Інтенсифікацію галузі молочного скотарства варто починати зі зміцнення й удосконалювання кормової бази. Мається на увазі поліпшення якісного складу раціонів, забезпечення їх повноцінним перетравлюваним протеїном, мінеральними речовинами і мікроелементами. Однак ріст економічної ефективності спостерігається не при всякім підвищенні рівня годівлі, а тільки в тих випадках, коли ріст продуктивності худоби значно випереджає додаткова витрата кормів

Рівень інтенсивності скотарства характеризується також таким загальним економічним показником, як величина витрат у вартісній формі в розрахунку на одну корову. Збільшення витрат, як правило, дозволяє збільшити споживання ресурсів і інших факторів виробництва, що роблять найбільш істотним вплив на рівень молочної продуктивності. Однак приріст продукції в грошовому вираженні повинний випереджати величину витрат, що обумовили цей процес. Інакше кажучи, даний процес повинний забезпечувати зниження собівартості виробництва одиниці продукції. У цьому випадку процес інтенсифікації буде супроводжуватися ростом економічної ефективності.

Рівень інтенсивності молочного скотарства тісно звязаний із сезонністю виробництва молока. Чим менше виявляється сезонність, тим інтенсивніше працює галузь. Усунення різко вираженої сезонності надходження молока протягом року є одним з важливих резервів збільшення виробництва молока в країні. Сезонність у закупівлях молока породжує додаткові вкладення в збільшення потужностей молочних заводів у розрахунку на безперебійне приймання молока в період максимального надходження, знижує рівень використання основних фондів промисловості. Рівномірне одержання молока протягом року досягається гарною годівлею корів, змістом їх у сприятливих приміщеннях і правильній організації отелень по місяцях року. При екстенсивному молочному скотарстві різниця між виробництвом молока в літні і зимові місяці дуже значна. Основна кількість молока одержують у літній період. Узимку в таких господарствах відчувається недолік кормів і приходиться забезпечувати корів підтримуючим кормом до нового пасовищного сезону.

Сезонність виробництва молока в основному залежить від двох факторів: розподілу отелень і організації годівлі корів. Для рівномірного одержання продукції протягом року отелення рекомендується проводити в основному в осінньо-зимовий період. Корови, в цей час, мають більш високу продуктивність. збільшується середня жирність молока. Перші місяці їхньої лактації проходять узимку. Повноцінна годівля, гарний зміст забезпечують високу молочну продуктивність корів у ці місяці. В останні місяці лактації, коли в звязку з тільністю продуктивність звичайно значно знижується, корови переходять на пасовища і тому зберігають високі удої (стимулююча дія зелених кормів). У корів, отелившихся у весняно-літній період, перші місяці лактації проходять під час пасовищного змісту, і в цей час вони дають найбільшу кількість молока. До кінця лактації, коли корова одержує стійлові корми, спостерігається різке падіння продуктивності. У результаті удої за лактацію в цьому випадку виявляються набагато нижче, ніж у корів, що отелилися в осінньо-зимовий період. Переклад корів на цілорічні отелення зі зрушенням на осінньо-зимовий період благотворно відбивається на розвитку молодняку. Телята, що народилися в осінньо-зимовий період, більш міцні. Вони при повноцінній годівлі добре розвиваються. Післямолочний період їхнього вигодовування збігається з пасовищним змістом, що забезпечує повноцінне харчування й одержання високих приростів живої маси.

Таким чином, підвищення економічного розвитку молочної промисловості України можна досягти шляхом розробки і впровадження ефективних регіональних програм, які б дозволили регулювати діяльність всіх учасників кооперації та інтеграції з питань виробництва, переробки молока та реалізації конкурентоспроможної.

1.2 Молокопереробна промисловість - важлива складова АПК України

Молочна промисловість - одна з найбільших та найважливіших галузей промисловості України. Від рівня її розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення.

Виробництво і споживання продовольства є однією з головних умов суспільного розвитку. М.І. Туган-Барановський, розкриваючи сутність і зміст поняття господарства, відзначав зокрема роль і значення продовольства в суспільному людському розвитку: "Щоб жити, людина повинна пити, їсти, мати одежу, хату і т. ін. Все це треба приготувати і здобути. В готовій формі ми на світі потрібних нам речей не знаходимо - смажені куріпки тільки в казках падають людині прямо до рота. Отже, для того, щоб жити, ми повинні попрацювати над речами, котрі нас оточують. Щоб здобути хліба, потрібного для життя, треба зорати поле, засіяти його і т.д. Або, коли ми самі поля не обробляємо, то ми повинні купити хліб у того, хто його обробляє. Це все й буде господарством" [71, с.59].

Виходячи з особливої ролі і значення молочної промисловості в структурі економіки, набуває пріоритетної ваги розробка і обґрунтування теоретичних, методологічних і методичних засад визначення та розкриття суті і змісту розвитку цієї галузі індустрії як провідної сфери агропромислового комплексу.

Молочна промисловість - це сукупність підприємств, що характеризуються такими основними ознаками:

) єдністю економічного призначення продукції - виробництвом продуктів харчування для задоволення безпосередніх потреб населення в них;

) однорідністю сировини й матеріалів, що використовуються на них для виробництва продуктів харчування;

) спільністю матеріально-технічної бази і технологічних процесів виробництва продуктів харчування;

) особливим професійним складом робітничих кадрів;

) специфічними особливостями розміщення і розвитку.

Особлива роль молочної промисловості у розвитку продуктивних сил будь-якої країни визначається як великою соціальною значущістю продукції, що виробляється на її підприємствах, так і тим, що в процесі виробництва на її підприємствах специфічно поєднуються природні, кліматичні, економічні, геополітичні, соціальні та екологічні умови кожної країни. Вона значно впливає на спеціалізацію окремих країн та їх регіонів на виробництві продовольства, розвиток міждержавних та міжрегіональних звязків, формування ефективних структур народногосподарських, агропромислових та промислових комплексів.

Молокопродуктовий підкомплекс АПК України займає одне з найважливіших місць в економіці країни, він охоплює виробництво, заготівлю, переробку та реалізацію молока.

Молочна промисловість АПК України обєднує такі основні підгалузі: цільномолочну, маслоробну, сироробну і молочноконсервну.

До складу цільномолочної продукції включають районні і міські молокозаводи. Вони зайняті закупівлею молока, його первинною обробкою (очищення, охолодження, пастеризація) та виробництвом широкого асортименту цільномолочної продукції, яку після відповідного розфасування і пакування відправляють в торгову мережу та інші ринки збуту.

Маслоробна галузь включає первинні молочні цехи і основні маслоробні заводи. Тут, після первинної обробки молока, виробляють масло, а із знежиреного молока - казеїн, знежирений сир тощо. Крім масла, головні маслозаводи виготовляють сухе або згущене знежирене молоко, а також цільномолочні продукти, розраховані на місцевого споживача.

Сироробна промисловість виробляє різноманітні види натуральних сирів і бринзи. Більша частина сироробних заводів виробляє також і масло. Такі підприємства відносяться до маслосироробних або сиромаслоробних заводів. Сироробні заводи виготовляють також ряд цільномолочних продуктів, а найбільші - виробляють із сироватки молочний цукор, суху і згущену сироватку.

Молочноконсервна промисловість охоплює заводи з виробництва згущеного молока, сухого молока і сухих вершків, сухих сумішей для виготовлення морозива, сухого молока з вітамінами для дітей грудного віку, а також цільномолочної продукції, масла тощо в залежності від попиту.

Молочна промисловість відіграє вагому роль у розміщенні та розвитку продуктивних сил країни, що зумовлено її специфічними особливостями, зокрема тим, що вона забезпечує потреби населення як головної продуктивної сили в продуктах харчування, формує пропозиції їх як важливу складову ринку продовольчих товарів, сприяє розвитку і розміщенню складових елементів продуктивних сил як вагомий споживач продукції інших галузей народного господарства, виступає організатором та інтегратором розвитку і розміщення продуктивних сил агропромислового комплексу.

Особливі роль і значення молочної промисловості у розвитку і розміщенні продуктивних сил визначаються її тісними виробничо-економічними звязками з іншими галузями народного господарства, зокрема з сільським господарством, промисловістю, транспортом і звязком, будівництвом, торгівлею, матеріально-технічним постачанням та заготівлею, а також з галузями невиробничої сфери.

Молочна промисловість має тісні виробничо-економічні звязки з підприємствами оптової і роздрібної торгівлі. З одного боку, підприємства оптової і роздрібної торгівлі вивчають і формують попит на продукцію, що виробляється на підприємствах молочної промисловості, визначають обсяги її виробництва та асортимент, суттєво вливають на якість продуктів харчування, формують ринок їх збуту ї доводять їх до безпосередніх споживачів. З другого боку, підприємства молочної промисловості через підприємства торгівлі формують пропозиції для ринку продовольчих товарів, забезпечують шляхом їх виробництва задоволення потреб населення в продовольчих товарах.

Асортимент продукції молочної промисловості України має близько 250 найменувань, в тому числі понад 170 видів незбираної молочної продукції, близько 30 видів сирів та майже 20 видів молочних консервів.

Виробнича потужність підприємств це максимальна кількість виробленої продукції певного асортименту за одиницю часу, тобто за зміну, при заданому технічному оснащенні, повному використанні устаткування і виробничих площ, впровадження передових технологій в організації господарських процесів. Слід зазначити, що виробничі потужності молокопереробних підприємств не є постійними величинами, а змінюються рік у рік або протягом року за рахунок впровадження нового устаткування, модернізації діючого, розширення виробничих площ, вдосконалення організації виробничого процесу, вибуття устаткування з різних причин. Отже, потужність один з важливих показників оцінки діяльності підприємства, на основі якого обґрунтовується виробнича програма обсягів переробки, здійснюється пошук резервів, збільшення виробництва готової продукції.

Народногосподарське значення молочної промисловості зумовлене багатьма факторами. По-перше, молочна промисловість у кожній державі є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки вона формує фонд споживання повноцінних і незамінних продуктів харчування.

Встановлено, що молокопродукти майже повністю засвоюються організмом людини, є прекрасним лікувальним засобом. Дорослій людині, як підтверджує наука, необхідно споживати щодня таку кількість молокопродуктів: молока - 500 г, масла вершкового - 15 г, твердого сиру - 18 г, сиру - 20 г, сметани та вершків - 18 г, згущеного і сирого молока - 11 г, всього за добу у перерахунку на незбиране молоко - 1,5 кг, за рік - близько 500 кг.

л молока задовольняє добову потребу дорослої людини у тваринному жирі, кальції, фосфорі; на 53% - у тваринному білку; на 35% -біологічно активних незамінних жирних кислотах і у вітамінах А, С, тіаміні; на 12,6% - в фосфоліпідах і на 26% - в енергії. Енергетична цінність молока складає 2720· 103 Дж/кг.

1.3 Продовольче значення молокопереробної продукції

Молоко - унікальний продовольчий продукт, який досі не синтезований у світі. Цінність молока полягає в тому, що до його складу входить понад 100 компонентів: жири, вуглеводи, вітаміни, ферменти, гормони, мінеральні речовини тощо. За складом з ним не може конкурувати жоден з харчових продуктів. У коровячому молоці міститься 12,5-13% сухих речовин, з них жиру - 3,8, білку - 3,3, молочного цукру, - 4,8, макро - і мікроелементів - 1%. (табл.1.1) Основні компоненти молока майже повністю засвоюються організмом людини та не повторюються в жодному іншому продукті харчування.

Молокопродукти є прекрасним лікувальним засобом від шлунково-кишкових захворювань, отруєнь. Дорослій людині необхідно споживати на добу таку кількість молокопродуктів: молока-500, масла-15, твердого сиру-18, сиру - 20, сметани та вершків - 18, згущеного і сухого молока - 11г, всього ж за добу в перерахунку на незбиране молоко - 1,5 кг, а за рік приблизно - 500 кг. За науково обґрунтованими нормами молоко і молокопродукти повинні становити 1/3 харчового раціону людини.

Таблиця 1.1

Хімічний склад молока

Вид молокаВодаБілкиЖириЛактозаМінеральні речовинивсьогоу тому числіказеїнАльбумін і глобулінКоровяче Козяче Овече Кобиляче85-89 85-88 80-84 87-912,9-4,1 2,7-3,9 5,2-6,7 1,8-2,62,4-3,2 2,2-3,0 4,2-5,0 1,0-1,40,5-0,9 0,5-0,9 1,0-1,7 0,8-1,23,0-5,1 4,0-5,3 5,0-8,5 1,4-2,34,5-5,0 4,1-5,3 4,1-4,7 6,2-7,00,6-0,8 0,7-0,9 0,7-1,1 0,2-0,5

Як відомо, Україна має одні з найкращих умов у світі для виробництва молока та молокопродуктів, але проблему насиченості ринку ними нашій країні не вдалось повною мірою вирішити навіть у найсприятливіші для розвитку молочного господарства роки. За виробництвом та споживанням молокопродуктів на душу населення Україна відстає від високорозвинутих країн світу в 2-3,5 рази, а за асортиментом та якістю - ще більше. Виробництво молока на душу населення за останні роки значно скоротилося.

Зниження споживання молока і молокопродуктів пояснюється зменшенням валового виробництва молока, скороченням його надходжень до державних і регіональних фондів, а також зниженням товарних запасів на кінець року, збільшенням витрат і під час зберігання, зменшенням обсягів промислової переробки молока, катастрофічним зниженням платоспроможності населення.

Для більшості країн Заходу, навпаки, нагальною є проблема перевищення виробництва молока. У жодній з розвинутих країн світу на виробничі потреби, як в Україні, не використовується тільки 20-30% виробленого молока. Так, у США, Нідерландах на промислову переробку йде 97-98% молока. Передбачається, що з розвитком ринкових відносин відбудуться суттєві зміни у сфері формування ресурсів молока і молокопродуктів та регіональних ринків, що зумовить певні зміни у спеціалізації і кооперації виробництва та переробки в окремих зонах держави і дозволить вирівняти споживання молока та молокопродуктів до рекомендованих норм.

З молока виробляють різноманітні молокопродукти: сири, масло, кисломолочні вироби, вершки, сметану, молочні консерви і сухі молочні продукти, морозиво та інші.

Вершкове масло - високожирний харчовий продукт, який виготовляється із вершків молока. Крім жиру, в масло переходять всі складові частини вершків - фосфатиди, білки, лактоза, вітаміни, вода.

За структурою вершкове масло являє собою жирове середовище з вкрапленнями плазми і бульбашками повітря. Масова частка жиру в маслі складає від 50 до 82,5%. У десертних видах масла міститься більше білків, цукрів та інших речовин, оскільки для їх виготовлення використовуються різні наповнювачі. Дуже багато жиру є в складі топленого масла (99%). Залежно від виду масла масова частка білків складає від 0,5 до 3,5%. У маслі без добавок цукру практично немає. Вміст його в маслі з наповнювачами коливається від 1 до 8% (масло дитяче). Жир та інші речовини вершкового масла мають дуже високу засвоюваність (96-97%). Енергетична цінність масла складає, ккал/100 г: бутербродного 590-600, солодко вершкового 740-750, топленого 850-870. Отже, масло належить до продуктів харчування з високою енергетичною цінністю. Біологічну цінність його визначають жиророзчинні вітаміни (A, D, Е). З водорозчинних вітамінів у незначній кількості містяться вітаміни групи В і вітамін С. Масло з літнього молока багатше на вітаміни. Вершкове масло характеризується високими органолептичними властивостями: смаком, ароматом, консистенцією, кольором. Його широко застосовують у кулінарії, хлібопекарській і кондитерській галузях промисловості, для приготування бутербродів тощо. Деякі види масла мають дієтичне і лікувальне значення.

Асортимент і хімічний склад деяких видів вершкового масла подано в табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Хімічний склад вершкового масла

Вид масла (несоленого) Хімічний склад, %жирводасухий знежирений залишок молокаСолодко - і кисловершкове Любительське солодко- і кисловершкове Селянське солодко- і кисловершкове Бутербродне солодко- і кисловершкове Шоколадне Медове Фруктово - ягідне82,5 78,0 72,5 61,5 62 52 5216 20 25 35 16 18 251,5 2,0 2,5 3,5

Сири - один з найбільш живильних і калорійних харчових продуктів. Живильна цінність його обумовлена високою концентрацією білка і жиру, наявністю незамінних амінокислот, вітамінів, солей кальцію і фосфору, необхідних для нормального розвитку організму людини. Сир корисний для людей будь-якого віку і особливо для дітей.

У сирі міститься від 18 до 25% білка, причому значна його частина знаходиться в розчинній формі, тому добре засвоюється організмом. У сухій речовині багатьох видів сирів міститься 45-55% жиру, від 1,5 до 3,5% мінеральних солей. Калорійність сиру коливається від 2500 до 4500 калорій. Вміст вітамінів в зрілих сирах (мкг в 100г сира) складає: вітаміну А - 600-1300, В1 - 40-80, В2 - 300-900, РР - 20-40, пантотенової кислоти - 200-850. Сири є: сирі великі, сири дрібні пресовані, тверді сири, плавлені сири, екзотичні сири.

Молочна промисловість належить до провідних у харчовій і переробній промисловості та формує достатньо привабливий за обсягами ринок. Це повязано з тим, що продукція молочної галузі займає важливе місце у споживанні. Частка витрат на молочні продукти становить 15% від загальних витрат на харчування (це четверте місце після витрат на хлібобулочні, мясні, борошняні та макаронні вироби).

Криза української економіки, що торкнулася всіх галузей народного господарства, не обминула і молочну промисловість. Серед основних проблем молочної галузі можна назвати такі: низький рівень технологічного оснащення молокозаводів, застаріле обладнання; нерозвиненість ринкової інфраструктури; невисокий рівень забезпеченості сировиною та завантаженості потужностей; невисоку якість кінцевої продукції підприємств молочної промисловості; обмеженість можливості широкої диференціації асортименту через низьку якість сировини; зниження попиту на продукти переробки в звязку із низькою купівельною спроможністю населення області, зокрема сільських районів; високий рівень конкуренції з боку потужних підприємств, оснащених сучасним обладнанням і технологіями, які випускають молочну продукцію під відомими товарними марками "Президент", "Ласуня", "Баланс", "Кремез" "Фані", "Danone", "Веселий молочник" та ін. На сировинному ринку підприємствам районного масштабу велику конкуренцію складають провідні підприємства великих міст, які можуть запропонувати вищі закупівельні ціни сільськогосподарським товаровиробникам. У результаті районні молокозаводи втрачають місцеву сировинну базу і змушені закуповувати сировину за межами району, що призводить до додаткових витрат на транспортування, а отже, підвищує витрати виробництва та відпускні ціни на готову продукцію.

Маючи одні з найкращих природних умов для виробництва молока, Україна все не вирішила проблему насичення ринку конкурентоспроможними молокопродуктами. Незважаючи на те, що асортимент вітчизняної молокопродукції включає близько 300 найменувань, обсяги переробки молока за останні роки зменшилися в декілька разів. За науково обґрунтованими нормами НДІ харчування Міністерства охорони здоровя України, молоко й молокопродукти мають становити до 30% харчового раціону. Проте рівень їх вживання на душу населення в Україні становив 275кг на рік, або 52,5% від норми (табл.1.3).

Таблиця 1.3

Споживання молока по областях України за 2010 рік

ОбластьСпоживання молока та молокопродуктівКоефіцієнт споживання молока і молокопродуктівАвтономна Республіка Крим2140,78Вінницька2490,9Волинська3221,17Дніпропетровська258,30,94Донецька222,20,81Житомирська405,21,47Закарпатська2590,94Запорізька255,50,93Івано-Франківська320,81,16Київська308,71,11Кіровоградська2540,92Луганська245,50,89Львівська299,91,09Миколаївська293,71,06Одеська234,90,85Полтавська304,81,1Рівненська341,81,24Сумська301,71,09Тернопільська343,31,24Харківська264,40,96Херсонська266,10,96Хмельницька313,71,14Черкаська275,80,99Чернівецька300,21,08Чернігівська3481,26Україна275,91

Як свідчать дослідження, низький рівень споживання молокопродукції залежить не тільки від недостатнього обсягу її виробництва, а й від таких чинників, як ціна та якість. Щодо ціни, то за останні роки середні роздрібні ціни на молокопродукти зросли на 55,5%.

За результатами проведеного анкетування 86 вітчизняних молокопереробних підприємств різних форм власності встановлено, що серед чинників, які визначають підвищення роздрібних цін на молокопродукти, основними є негативні тенденції розвитку молочного скотарства, яке постачає основну сировину - молоко (90% респондентів) відсутність державної підтримки підприємств галузі (95%), високі ставки оподаткування (100%) та висока собівартість виробництва молокопродуктів (89%).

Дослідження показують, що низький обсяг постачання молока на переробку обумовлює дефіцит цієї сировини (92% респондентів відчувають його дефіцит). В результаті наявні потужності молочної промисловості в середньому використовують лише на 25%, по виробництву продукції з незбираного молока - на 12,2, масла на 36,7, сирів сичужних - на 53,3, плавлених сирів - на 50,4%.

Слід зазначити, що в останні роки значно знизилася роль держави в оновленні матеріально-технічної бази галузі, зменшена підтримка не тільки на безповоротній основі, а й на поворотній, у вигляді інвестиційних кредитів.

Керівники всіх анкетованих молокопереробних підприємств вважають, що податкова політика держави не сприяє зниженню цін на молокопродукцію. Ставка податку на додану вартість на вітчизняні молокопродукти порівняно з іншими країнами набагато більша. Відсутність єдиного державного регламентування рівня торговельних націнок (на окремі види молокопродукції в деяких регіонах України рівень торговельних націнок досягає 100%.

Аналіз тенденцій та перспектив розвитку українського ринку молока та молочних продуктів дозволяє зробити висновок, що ця ринкова ніша одна з найбільш, динамічних та рентабельних, а, отже, і найбільш перспективних. Тому першочергове завдання держави полягає у створенні законодавчої бази, яка б забезпечувала умови для ефективної діяльності молокопереробних підприємств, створення конкурентного середовища у галузі та захист споживачів від неякісної молочної продукції.

Розділ 2. Економічна ефективність виробництва на ПРАТ "Тернопiльський молокозавод"

2.1 Організаційно-економічна характеристика досліджуваного підприємства

Тернопiльський молокозавод введений в дiю 01 лютого 1956 року. В 1968 роцi було проведено реконструкцію заводу, побудовано новий виробничий комплекс, розширено промплощадки. Внаслiдок реконструкцiї потужнiсть заводу збiльшилася з 25 до 50 тонн молока в змiну. В 1994 роцi загальними зборами трудового колективу було вирiшено створити ВАТ "Тернопiльський молокозавод". В статутний фонд новоутвореного пiдприємства ввійшли напрацьованi кошти та майновi сертифiкати працiвникiв заводу.11 липня 1994 року ВАТ "Тернопiльський молокозавод" було зареєстровано Тернопiльською мiською держадмiнiстрацiєю, а 30.01.1996 було перереєстроване в Тернопiльськiй райдержадмiнiстрацiї. З 2010р. досліджуване підприємство перейменоване в ПрАТ "Тернопiльський молокозавод".

На сьогоднішній день асортимент Тернопiльського молокозаводу включає 32 найменування. Всю продукцію можна поділити на такі основні види:

функціональні кисломолочні продукти (біфілайф, кефір та йогурти, збагачені лактулозою, кефір з йодованим білком);

лінія "Гармонія" (молоко пастеризоване 3,4% жирності під торговою маркою "Казкове", молоко пастеризоване 2,5% жирності, збагачене вітамінами та лактулозою);

молочні продукти, збагачені йодованим білком (молоко, кефір, кисломолочні сири-5% жирності, 9% жирності, 18% жирності);

класичні молочні продукти (молоко 2,5% жирності, кефіри 1% жирності, 3,2% жирності, сметана 15,20 і 30% жирності, ряжанка 2,5% жирності, йогурт 2,5% жирності - полуничний, лісова ягода, ананасовий та абрикосовий, кисломолочні сири - напівжирний і жирний);

тверді сири - "Чеддер" та "Російський";

масло фасоване 72,5% та 82,5 % жирності (фольга та паргамент), вагове.

На підприємстві проходить реконструкція та ремонт існуючих виробничих потужностей, обновлюється обладнання, створюються нові технологічні лінії. Ведеться робота по розробці та запровадженню у виробництво нових видів продукції, які відповідають сучасним вимогам ринку та потребам споживачів.

На сьогодні ПрАТ "Тернопільський молокозавод" є лідером з виробництва цільно - та кисломолочної продукції на Тернопіллі. Її знають і полюбляють і в сусідніх областях. Адже керівництво заводу і весь його персонал постійно працюють над тим, щоб давати споживачам максимально корисний продукт за доступною ціною.

Рівень ефективності господарської діяльності будь-якого підприємства, зокрема, і Тернопiльського молокозаводу визначають фінансові результати, отримані внаслідок цієї діяльності. Це можуть бути як прибуток, так і збитки.

Головними завданнями аналізу фінансових результатів Тернопiльського молокозаводу є:

• вивчення обсягів, складу і динаміки фінансових результатів діяльності підприємства;
• перевірка обґрунтованості й напруженості планового прибутку;
• загальна оцінка виконання плану, прогнози, динаміка;
• визначення відхилення фактичного прибутку від передбаченого планом (розрахунком, прогнозом), вивчення динаміки зміни прибутку за кілька звітних періодів;
• виявлення чинників впливу на формування прибутку оцінка їх динаміки та розрахунки їх впливу;
• вивчення напрямів і тенденцій розподілу прибутку;
• виявлення резервів збільшення прибутку;
• розробка заходів, спрямованих на реалізацію виявлених резервів.

Позитивний фінансовий результат діяльності Тернопiльського молокозаводу характеризується абсолютними і відносними показниками; сумою отриманого прибутку і рівнем рентабельності.

Абсолютний показник прибутковості - це сума прибутку. Відносний показник прибутковості - це рівень рентабельності.

У збільшенні прибутку та високій рентабельності зацікавлені і підприємства, і держава, оскільки, з одного боку, це є прямим джерелом виробничого і соціального розвитку підприємства, а з другого - вони забезпечують сталі й зростаючі надходження до державного бюджету.

Разом з тим відомо, що приросту прибутку можна досягти не лише шляхом збільшення внеску трудового колективу підприємства, а і в результаті певних порушень державної дисципліни (найчастіше - порушенням порядку встановлення цін), іншими протиправними діями, що тягнуть за собою карну відповідальність, бо викликають негативні явища в розвитку економіки держави.

З огляду на це на кожному підприємстві необхідно систематично проводити аналіз формування, використання і розподілу прибутку, щоб знати величину чистого прибутку, його складові частини і основні тенденції їх зміни.

Основними цілями аналізу прибутку є:

. Перевірка обґрунтованості і напруженості планового прибутку.

. Загальна оцінка виконання плану, прогнози, динаміка.

. Визначення відхилення фактичного прибутку від передбаченого планом (розрахунком, прогнозом). Вивчення динаміки прибутку за ряд звітних періодів.

. Вивчення впливу на зміну суми прибутку факторів, які одночасно є і складовими частинами прибутку.

. Визначення суми резервів зростання прибутку і розробка рекомендацій щодо використання їх у виробництві.

. Вивчення основних напрямків розподілу прибутку.

В процесі діяльності підприємства використовують такі показники прибутку: валовий прибуток; загальна сума прибутку; прибуток від іншої звичайної діяльності; прибуток від надзвичайних подій; неоподаткований прибуток (цільовий); чистий прибуток; нерозподілений прибуток.

З прийняттям Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" підприємства визначають прибуток-збиток на різних стадіях його формування. Схематично загальний фінансовий результат подано на рис. 2.1.

Рис. 2.1 Класифікація доходів (прибутків) і витрат (збитків)

Виділяють валовий, операційний прибутки, прибуток від звичайної діяльності після оподаткування і чистий прибуток.

Послідовність формування фінансових результатів подано на рис 2.2.

Рис. 2.2 Формування фінансових результатів

Аналіз результатів діяльності підприємства включає такі обовязкові елементи:

. Горизонтальний аналіз фінансових результатів за звітний період - дослідження змін кожного показника за аналізований період;

. Вертикальний аналіз - дослідження структури відповідних показників і їх змін;

. Трендовий аналіз - дослідження у загальному вигляді динаміки зміни показників фінансових результатів за кілька звітних періодів.

2.2 Економічна діагностика фінансових показників ПрАТ "Тернопільський молокозавод"

Проаналізуємо сучасний фінансово-економічний стан ПрАТ "Тернопільський молокозавод".

В процесі аналізу прибутку необхідно визначити і оцінити основний показник, що характеризує валовий прибуток.

Основним показником, що характеризує валовий прибуток, є коефіцієнт валового прибутку, який визначається за такою формулою:

(2.1)

Коефіцієнт валового прибутку характеризує рівень, за якого підприємство може збільшити прибуток, знижуючи накладні витрати. Так, якщо коефіцієнт валового прибутку 50%, це означає, що продажна ціна у два рази більша, ніж виробництва.

Коефіцієнт валового прибутку може змінюватись з таких причин:

збільшення або зменшення обсягу продажу;

збільшення або зменшення собівартості реалізованої продукції (наприклад, у результаті збільшення торгових знижок, інфляції, економії матеріалів тощо);

підвищення або зниження цін збуту (наприклад, у результаті інфляції, конкуренції, зміни розміру знижок тощо);

зміна класифікації витрат (не порівнянність).

Після аналізу загальної суми валового прибутку необхідно ознайомитися з порядком визначення валового прибутку на одиницю продукції. Валова виручка від реалізації одиниці продукції розраховується множенням продажної ціни на кількість реалізованих одиниць. При зростанні обсягу реалізації продукції на одиницю виручка збільшується на однакову чи постійну суму, а змінні витрати також зростають на постійну величину.

Отже, різниця між продажною ціною та змінними витратами на кожну одиницю продукції також має бути сталою величиною. Ця різниця між продажною ціною та змінними витратами і буде валовим прибутком на одиницю продукції.

Інформацією для здійснення аналізу загальної суми прибутку є дані бухгалтерського обліку (рахунок 79 "Фінансові результати" та його субрахунки).

На основі даних цих рахунків визначаються загальна сума прибутку підприємства, що переноситься до ф. № 2 "Звіт про фінансові результати", а також сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку), що переноситься до ф. №.1 "Баланс". Форма № 1 "Баланс" і ф. №.2 "Звіт про фінансові результати" - це основні джерела аналізу фінансових результатів.

Аналіз загальної суми прибутку підприємства здійснюють за таким алгоритмом: спочатку розраховують темп зростання прибутку за звітний рік у порівнянні з минулим роком, а потім цей показник з даними плану (прогнозу) прибутку за звітний період. Такий аналіз доповнюють вивченням складових частин загальної суми прибутку, напрямів розвитку їх у звітному періоді, аналізом структури прибутку за звітний період.

Аналіз рівня і динаміки фінансових результатів, здійснюється на основі даних форми № 2 "Звіт про фінансові результати".

Аналіз прибутку проводиться методом порівняння фактичних даних за звітний період з фактичними даними за попередній період.

Чистий прибуток Тернопiльського молокозаводу у 2010р. у порівнянні з базисним (попереднім) збільшився на 7,6 тис. грн., або на 17,8%, і становив 52,6 тис. грн. Цей приріст повністю обумовлений зростанням прибутку від звичайної діяльності. Темп зростання прибутку від операційної діяльності у звітному періоді у порівнянні з попереднім - 125%. Фінансові результати від надзвичайних подій не вплинули на прибуток ні в попередньому, ні в звітному періоді.

У звітному періоді у порівнянні з попереднім зросла собівартість реалізованої продукції у виручці від реалізації на 1,2 відсоткових пункти. В цілому такі зміни є позитивними, проте потрібно зясувати вимірювання частки собівартості реалізованої продукції, здійснити більш докладний аналіз. На наступному етапі виявляють причини, чинники, що вплинули на зміни розміру прибутку, проводиться вивчення впливу різних чинників на фінансові результати.

Факторний аналіз - це методика комплексного системного вивчення і вимірювання впливу чинників на величину результативних показників.

На основі даних табл.2.1 визначимо вплив кожного чинника на прибуток від реалізації Тернопiльського молокозаводу.

Таблиця 2.1

Факторний аналіз прибутку Тернопiльського молокозаводу за 2009-2010

ПоказникПопередній (базисний) рік ХоЗвітний рік Х1Зміни ?Х1. Виручка від реалізації продукції без урахування ПДВ, акцизного збору та інших відрахувань з доходів (В) 250300502. Собівартість реалізованої продукції (С) 80100203. Адміністративні витрати (АВ) 455274. Витрати на збут (ВЗ) 2018,9 - 1,15. Інші операційні витрати (ІОВ) 2325,53,56. Фінансові доходи (ФД) 62,5 - 3,57. Фінансові витрати (ФВ) 2530,058. Податок на прибуток (ПНП) 1822,54,59. Чистий прибуток (ЧП) 4552,67,6

У нашому випадку вплив факторних показників на прибуток (результативний показник) Тернопiльського молокозаводу можна подати у вигляді адитивної моделі

П = В - С - АВ - ВЗ - ІОВ + ФД - ФВ - ПНП, (2.2)

де В - виручка від реалізації продукції;

С - собівартість реалізованої продукції;

АВ - адміністративні витрати;

ВЗ - витрати на збут;ОВ - інші операційні витрати;

ФД - фінансові доходи;

ФВ - фінансові витрати;

ПНП - податок на прибуток;

ЧП - чистий прибуток.

Як відомо, розмір виручки від реалізації залежить від таких коефіцієнтів, як ціна реалізованої продукції, частка кожного виду продукції в загальному обсязі реалізації та кількість реалізованої продукції. Таку залежність можна відобразити за формулою

В = N · УД · Ц, (2.3)

де УД - показник структури реалізованої продукції;

N - обсяг реалізованої продукції;

Ц - ціна продукції.

Факторна модель собівартості реалізованої продукції матиме такий вигляд:

С = N · УД · Вз, (2.4)

де Вз - змінні витрати на виробництво одиниці продукції (собівартість одиниці).

Звіт про фінансові результати не дає змоги визначити вплив усіх перелічених чинників на фінансовий результат з причини відсутності даних про частку реалізованої та виробленої продукції, обсягу випуску й реалізації, ціни, собівартості одиниці продукції. Однак це можна зробити на основі середнього індексу ціни (визначити вплив на розмір чистого прибутку зміни цін, обсягів реалізованої та виробленої продукції).

Ціни на продукцію Тернопiльського молокозаводу у 2010році зросли на 5%, тобто індекс цін (Іц) становить 1,05. Визначимо вплив чинників на зміну виручки від реалізації. Загальну зміну виручки від реалізації обчислимо за формулою

? Взаг = В1 - В0 = 300 - 250 = 50 тис. грн., (2.5)

де В1, В0 - відповідно виручка за звітний і базовий періоди.

Отже, за звітний період виручка від реалізації продукції збільшилася на 50 тис. грн. Ця зміна є результатом впливу двох чинників: ціни реалізації й обсягу реалізованої продукції (з урахуванням структури). Вплив цих чинників можна визначити так:

? ВЦ = В1 - В1: Іц = 300 - 300: 1,05 = 300 - 285,71 = 14,29 тис. грн.; (2.6)

? ВNУД = В1: Іц - В0 = 300: 1,05 - 250 = 285,71 - 250 = 35,71 тис. грн., (2.7)

де Іц - індекс цін.

Отже, зростання цін сприяло збільшенню виручки від реалізації продукції на 14,29 тис. грн., а збільшення обсягу випуску продукції - на 35,71 тис. гривень. Як випливає із розрахунків, на підприємстві спостерігається розширення виробництва.

Аналогічно розраховують вплив чинників на зміну собівартості реалізованої продукції Тернопiльського молокозаводу:

? Сзаг = С1 - С0 = 100 - 80 = 20 тис. грн., (2.8)

де С1, С0 - відповідно собівартість у звітному і базовому періодах.

Припустимо, що собівартість одиниці продукції змінилася лише за рахунок зовнішніх чинників, а саме за рахунок загальної зміни цін. Тоді

? С (Nз пер.) = C1 - С1: Iц = 100 - 100: 1,05 = 4,76 тис. грн.; (2.9)

? СNИУД = C1: Iц = ? С (Nз пер.) = Cзаг - ? С (ц з пер.) = 20 - 4,76 = = 15,24 тис. грн. (2.10)

Отже, за рахунок збільшення обсягу випуску собівартість продукції зросла на 15,24 тис. грн., за рахунок зміни цін - на 4,76 тис. грн.

Як видно із розрахунків, зміна цін вплинула на чистий прибуток через виручку і собівартість. З урахуванням цього, вплив зміни цін на розмір чистого прибутку можна визначити так:

? Пц = ? Вц - ? Сц (з пер.) = 14629 - 4,76 = 9,53 тис. грн. (2.11)

За рахунок зростання цін чистий прибуток підприємства збільшився на 9,53 тис. грн. Розрахуємо вплив на зміну розміру чистого прибутку інших чинників - вплив зміни розмірів адміністративних витрат, витрат на збут і інших операційних витрат Тернопiльського молокозаводу.

Вплив зміни величини фінансових доходів на зміну розміру чистого прибутку визначають за формулою

? ПФД = ФД1 - ФД0, (2.12)

де ? ПФД - зміна чистого прибутку за рахунок зміни суми фінансових доходів;

ФД1, ФД0 - відповідно фінансовий дохід звітного й базового періодів.

Вплив цього показника розрахуємо за даними табл.2.2

? ПДФ = 2,5 - 6 = - 3,5 тис. грн. (2.13)

Розмір чистого прибутку знизився за рахунок зменшення суми фінансових доходів на 3,5 тис. гривень.

Вплив зміни величини фінансових витрат можна визначити за формулою

? ПФВ = - (ФВ1 - ФВ0), (2.14)

де ? ПФВ - зміна чистого прибутку за рахунок зміни розміру фінансових витрат; ФВ1, ФР0 - відповідно фінансові витрати у звітному й базовому роках.

За даними табл.2.1 вплив цього чинника становить:

? ПФВ = - (30 - 25) = - 5 тис. грн. (2.15)

Отже, чистий прибуток за рахунок збільшення суми понесених фінансових витрат зменшився на 5 тис. грн.

Вплив суми сплаченого податку на чистий прибуток можна визначити за формулою:

? ППП = - (ПП1 - ПП0), (2.16)

де ? ППП - зміна чистого прибутку за рахунок змін величини сплаченого податку на прибуток.

За даними табл.2.1 цей вплив становить:

? ППП = - (22,5 - 18) = - 4,5 тис. грн. (2.17)

Збільшення розміру сплаченого податку на прибуток призвів до зниження розміру чистого прибутку на 4,5 тис. грн.

Узагальнимо вплив чинників, що впливають на розмір чистого прибутку Тернопiльського молокозаводу (табл.2.2).

Таблиця 2.2

Зведена таблиця впливу факторів на чистий прибуток звітного періоду

№ пор. ПоказникиСума, тис. грн. 1Зміна цін9,532Обсяг реалізованої продукції35,713Обсяг виробленої продукції - 15,244Адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати - 9,45Фінансові доходи - 3,56Фінансові витрати - 57Податок на прибуток - 4,5Усього7,6

Аналіз показників рентабельності є важливим для оцінки потенційних можливостей Тернопiльського молокозаводу щодо формування прибутку та оцінки фінансового стану. Тому в складі фінансового аналізу обовязковим є проведення порівняльного їх аналізу.

Оскільки на рентабельність підприємства впливає сукупність різних чинників, таких як: рівень організації виробництва й управління, структура капіталу та його джерела формування, ступінь використання виробничих ресурсів, обсяг, якість і структура продукції, витрати на виробництво виробів, прибуток за видами діяльності та спрямування його використання, то рентабельність розраховують за різними алгоритмами, що дає змогу врахувати вплив цих чинників та рівень і динаміку, а також оцінити рівень ефективності управління і розробити необхідні управлінські рішення.

Аналіз рентабельності на Тернопільському молокозаводі здійснюють за системою показників, використання кожного з яких залежить від характеру оцінки ефективності діяльності підприємства. Від поставленої мети аналізу залежить вибір оціночного показника (прибутку), що використовується у розрахунках. Найчастіше використовують чотири таких показники: валовий прибуток (рядок 060 ф. № 2), операційний прибуток (рядок 100 ф. № 2), прибуток до оподаткування (рядок 170 ф. № 2), чистий прибуток (рядок 220 ф. № 2).

Спочатку здійснимо загальну оцінку активів за даними балансу.

Як видно з Балансу, розмір активів Тернопiльського молокозаводу в 2010 р. порівняно з 2009 р. збільшився на 6,4% (6100: 5735 · 100 = 106,4). Разом з тим відбулося зменшення необоротних активів на 13,8% (3606: 4148 · 100 = 86,2), а оборотні активи збільшилися на 60,8%, що й зумовило збільшення розміру активів підприємства. Щодо пасиву Балансу, то в 2010 р. розмір власного капіталу збільшився на 70,3% в основному за рахунок поповнення статутного капіталу, який, у свою чергу, зріс на 81,8%, що матиме вплив на рентабельність власного капіталу. Відбулося суттєве зменшення на (70,5%) поточних зобовязань підприємства та збільшились довгострокові зобовязання (на 21,2%).

Для розрахунку рентабельності активів з Балансу Тернопiльського молокозаводу використовують такі дані: валюта балансу для розрахунку рентабельності власного капіталу, розмір власного капіталу (рядок 380) для розрахунку рентабельності виробництва - вартість основних засобів та вартість запасів (рядок 100).

За даними Звіту про фінансові результати проаналізуємо, які чинники вплинули в звітному періоді на валовий прибуток підприємства (чистий дохід від реалізації та собівартість реалізованих товарів), на фінансовий результат від операційної діяльності підприємства (валовий прибуток, інші операційні доходи та витрати, адміністративні витрати, витрати на збут), на фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування (фінансовий результат від операційної діяльності та інші фінансові доходи). Дані Звіту про фінансові результати свідчать, що підприємство в 2009 р. не мало надзвичайних доходів та витрат, і його кінцевий результат був результатом звичайної діяльності, а в 2010 р. у підприємства зявилися надзвичайні доходи = 50 тис. грн.

Майже всі позиції Звіту про фінансові результати Тернопiльського молокозаводу будуть використані в подальших розрахунках. Аналізуючи структуру фінансових результатів, слід зазначити, що виручка від реалізації в 2010 р. порівняно з 2009 р. зросла на 33,3% (1200: 900 · 100 = 133,3), собівартість продукції збільшилася на 38,6% (610: 440 · 100 = 138,6). Для інших показників також характерним є зростання. При цьому чистий прибуток підприємства збільшився на 100 %.

На основі даних Балансу та Звіту про фінансові результати Тернопiльського молокозаводу складемо аналітичну таблицю для проведення розрахунків (табл.2.3).

Таблиця 2.3

Дані для проведення розрахунків показників рентабельності Тернопiльського молокозаводу, тис. грн.

№ Показник20092010Відхилення, (+) - збільшення, (-) - зменшення1Усього активів 57356100+3652Виробничі запаси171184+ 133Власний капітал17152920+12054Довгострокові зобовязання10402300+12605Виручка від реалізації продукції9001200+3006Собівартість реалізованої продукції 440610+1707Інші операційні доходи60100+408Адміністративні витрати5090+409Інші операційній витрати1020+1010Прибуток від операційної діяльності430510+8011Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування260470+21012Чистий прибуток100200+ 100

Розрахуємо та узагальнимо показники рентабельності на початок і кінець періоду (табл.2.3) на основі таких вихідних даних для розрахунків:

витрати на виробництво і збут (рядок 040 + рядок 070 + рядок 080 (ф. № 2)):

р.: 440 + 50 + 30 = 520 тис. грн.;

р.: 610 + 90 + 70 = 770 тис. грн.;

прибуток від реалізації (рядок 100 + рядок 090 + рядок 060 (ф. № 2))

р.: 430 + 10 - 60 = 380 грн.;

р.: 510 + 20 - 100 = 430 тис. грн.

Як свідчать дані табл.2.4, спостерігалося зростання рентабельності активів на 1,54 пункти, рентабельності виробництва - на 9,99, рентабельності власного капіталу - на 1,02, рентабельності вкладень - на 2,42, рентабельності діяльності на 5,56 пункти, але при цьому відбулося зниження рентабельності продукції на 17,24 пункти.

Таблиця 2.4

Розрахунок показників рентабельності Тернопільського молокозаводу, %

№. Показник20092010Відхи-лення1Рентабельність активів: +1,542Рентабельність виробництва: +9,993Рентабельність власного капіталу: +1,024Рентабельність вкладень (інвестицій): +2,425Рентабельність діяльності: +5,566Рентабельність продукції: -17,24

Розрахунок основних показників рентабельності підприємства дає змогу дійти висновку, що загалом підприємство має непогані результати, адже за всіма показники рентабельності, крім показника рентабельності продукції, спостерігається зростання в звітному році. Щодо рентабельності активів, то вона зросла лише на 1,54 пункти. Зростанню рентабельності активів не сприяло зниження дохідності продукції. Проте все-таки в 2010 р. підприємство отримало 3,28 коп. прибутку на кожну гривню активів.

Найбільше зростання характерне для показника рентабельності виробництва. Він збільшився на 9,99 пункти за звітний рік. Цей показник свідчить про те, що на підприємстві в 2010 р., на кожну гривню виробничих ресурсів припадало 22,3 коп. прибутку.

Невеликим було зростання показника рентабельності власного капіталу. При його збільшенні на 1,02 пункти, на 1 грн., власного капіталу підприємства у 2010 р., припадало 6,85 коп., прибутку. Він зріс на 2,42 пункти. Досить непоганий у 2010 р., був рівень показника рентабельності вкладень (інвестицій), що мало привернути увагу інвесторів: 11,12 коп., прибутку на 1 грн., інвестицій.

Якщо оцінити ефективність звичайної діяльності підприємства за показниками рентабельності, то слід зазначити, що в 2010 р., у порівняно з 2009 р., підприємство стало працювати більш ефективно. До того ж цей показник свідчить, що в звітному році на одиницю виручки припадало 16,7 коп., чистого прибутку.

Єдиним серед показників, для якого характерне зниження в звітному періоді, є показник рентабельності продукції. Він зменшився на 17,24 пункти. Швидше всього це було наслідком зниження рентабельності якогось виду продукції, що випускає підприємство. Хоча в цілому в 2009 р., з 1 грн., реалізованої продукції підприємство отримувало 55,8 коп., прибутку замість 73,1 коп., у 2009 р. Для виявлення причини зниження показника необхідно здійснити більш докладний аналіз за видами продукції підприємства.

2.3 Фінансово-економічний аналіз господарської діяльності молокозаводу

З позиції фінансової діяльності Тернопiльського молокозаводу, як і будь-якого підприємства, доводиться вирішувати такі завдання:

• підтримання спроможності своєчасно відповідати за своїми поточними фінансовими зобовязаннями;
• забезпечення фінансування в необхідних обсягах.

Ці завдання формуються з позиції коротко - та довгострокової перспектив.

Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які в загальному вигляді характеризують його спроможність своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки за короткостроковими зобовязаннями перед контрагентами. Короткострокова заборгованість підприємства, що відокремлена у відповідному розділі пасиву балансу, погашається різними способами, зокрема забезпеченням такої заборгованості можуть виступати будь-які активи підприємства, у тому числі необоротні. Разом з тим очевидно, що ситуація, коли, наприклад, частина основних засобів продається для того, щоб розрахуватися за короткостроковими зобовязаннями, є небажаною. Саме тому, говорячи про ліквідність та платоспроможність підприємства як характеристики його поточного фінансового стану і оцінюючи, зокрема, його потенційні можливості розраховуватися із кредиторами за поточними операціями, цілком логічним є зіставлення оборотних активів та короткострокових пасивів.

Ліквідність балансу виражається в ступені покриття боргових зобовязань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошову готівку відповідає строку погашення платіжних зобовязань. Ліквідність балансу досягається встановленням рівності між зобовязаннями підприємства та його активами.

Ліквідність підприємства характеризує наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобовязань навіть з порушенням строків погашення, які передбачені контрактом. Зміст визначення полягає в тому, що якщо процеси виробництва і реалізації продукції відбуваються в нормальному режимі, то грошових коштів, які надходять від покупців продукції, буде достатньо для розрахунків з кредиторами, тобто розрахунків за поточними зобовязаннями. Застереження про порушення строків погашення означає, що в принципі не є винятком збої в надходженні грошових коштів від дебіторів, однак у будь-якому разі ці кошти надійдуть і їх буде достатньо для розрахунків з кредиторами.

Досліджуючи взаємозалежність ліквідності та платоспроможності, слід зазначити, що ліквідність є менш динамічною категорією, ніж платоспроможність. Справа в тім, що в міру стабілізації виробничої діяльності підприємства в нього поступово складається певна структура активів і джерел коштів, різкі зміни якої порівняно рідкі. Тому показники ліквідності звичайно варіюють у певних цілком передбачуваних межах, що й дає підстави аналітичним агентствам розраховувати та публікувати середньогалузеві і середньогрупові значення цих показників для використання у міжгосподарських порівняннях і як орієнтири при відкритті нових напрямів виробничої діяльності.

Навпаки, фінансовий стан з погляду платоспроможності може бути досить змінним: незважаючи на те, що підприємство на конкретну дату характеризується як платоспроможне, вже наступного дня ця ситуація може кардинально змінитися внаслідок настання строків розрахунку, з одного боку, і відсутності коштів, наприклад, у результаті їх не надходження за відвантажену раніше продукцію - з другого.

За ступенем ліквідності статті активів умовно можна розподілити на чотири групи:

Перша група (А1) - це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.

Друга група (А2) - активи, що швидко реалізуються. Це готова продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнаходження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання комерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.

Третя група (А3) - це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво.

Четверта група (А4) - це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові вкладення, незавершене будівництво.

Оскільки в складі короткострокових пасивів можна виділити зобовязання різного ступеня строковості, то одним зі способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву.

У звязку з цим усі зобовязання підприємства залежно від строковості їх погашення поділяють на чотири групи:

Перша група (П1) - найбільш строкові зобовязання (кредиторська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).

Друга група (П2) - середньострокові зобовязання (короткострокові кредити банку).

Третя група (П3) - довгострокові зобовязання (довгострокові кредити банку та позики).

Четверта група (П4) - власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства.

Схематично процедура порівняння статей активів з відповідними статтями пасивів подана на рис 2.3.

Рис. 2.3 Класифікація статей активу і пасиву балансу для аналізу ліквідності

Баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо: А1 ? П1; А2 ? П2; А3 ? П3; А4 ? П4.

При цьому, якщо виконуються перші три обовязкові умови ліквідності А1 ? П1; А2 ? П2; А3 ? П3, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобовязання підприємства, то виконується і остання нерівність А4 ? П4, яка має балансуючий характер та підтверджує наявність у субєкта господарювання власних оборотних коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.

Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація за вартісною величиною. Однак у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою буде відрізнятися від абсолютної.

Зіставлення найбільш ліквідних активів і тих їх елементів, що швидко реалізуються, з найбільш строковими зобовязаннями і короткостроковими пасивами дає змогу оцінити поточну ліквідність. Порівняння активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобовязаннями відображує перспективну ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу Тернопiльського молокозаводу наведено в табл.2.5, дані якої свідчать про те, що в цілому по підприємству поточні активи перевищують його поточні пасиви як на початок (на 23 868 грн.), так і на кінець періоду (на 19 623 грн.).

Таблиця 2.5. Аналіз ліквідності балансу Тернопiльського молокозаводу в 2009-2010 рр.

На початок періоду (грн.) На кінець періоду (грн.) ПасивНа початок періоду (грн.) На кінець періоду (грн.) Платіжний надлишок (+) або нестача (-) на початок періоду (грн.) на кінець періоду (грн.) Група А1 (грошові кошти) 10571243Група П1 (кредиторська заборгованість, кредити банку, строк повернення яких настав) 56817150 - 4624 - 5907Група А2 (дебіторська заборгованість, готова продукція) 14 61520 190Група П2 (короткострокові кредити банку) 876313 83058526360Група А3 (виробничі запаси, незавершене виробництво) 33 14041 620Група П3 (довгострокові кредити і позики) 10 50022 450 38 31219 171Група А4 (необоротні активи) 12 20312 914Група П4 (постійні пасиви) 36 07132 537 - 23 868 - 19 623Баланс61 01575 967Баланс61 01575 967--

Що стосується зіставлень по окремих групах, то по параметрах А2 ® П2, а також А3 ® П3 баланс відповідає критеріям абсолютної ліквідності. По параметру А1 ® П1 має місце платіжна нестача, яка до кінця досліджуваного періоду зростає на 1283 грн.: з 4624 грн. на початок до 5907 грн. на кінець періоду.

У результаті уповільнення надходжень коштів від покупців за реалізовану продукцію збільшується величина поточних боргів, які потребують негайного погашення. Разом з тим відбувається зростання величини виробничих запасів, сформованих за рахунок залучених коштів, а також дебіторської заборгованості. Водночас збільшення розмірів груп А2 і А3, а також П2 і П3 не впливає на знаки в цих нерівностях і ситуація, коли очікувані надходження від дебіторів перевищують величину короткострокових пасивів, а величина запасів - тобто довгострокові зобовязання, продовжує зберігатися.

Наявний платіжний надлишок по цих групах, як зазначалося вище, теоретично можна спрямувати на покриття нестачі коштів для погашення найбільш строкових зобовязань. Однак на практиці без додаткового аналітичного обстеження поточних активів цього зробити не можна. Основна причина полягає в тому, що до складу дебіторської заборгованості та виробничих запасів входять також низьколіквідні їх елементи, такі як сумнівна дебіторська заборгованість, залежані виробничі запаси. Урівноважити ж активи групи 1 з пасивами аналогічної групи можна лише за рахунок дебіторської заборгованості підприємств зі стійким фінансовим станом, а також тих елементів виробничих запасів, які легко реалізуються.

Продовжує аналіз ліквідності - дослідження відповідних фінансових коефіцієнтів, яке здійснюється поетапним зіставленням окремих груп активів з короткостроковими пасивами на основі даних балансу.

Узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття), який визначається співвідношенням усіх поточних активів до поточних зобовязань і характеризує достатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобовязань:

, (2.18)

де ОА - оборотні активи;

КП - короткострокові пасиви.

Багаторазове перевищення оборотних активів над короткостроковими зобовязаннями дає змогу зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які формуються з власних джерел. З позиції кредиторів така ситуація є більш прийнятною, оскільки посилює їх упевненість у погашенні боргів. Однак з погляду ефективності діяльності підприємства значне накопичення запасів, відволікання коштів у дебіторську заборгованість спричиняє уповільнення оборотності його коштів, а отже, призводить до зменшення маси прибутку. Тому необхідно встановити оптимальний розмір такого перевищення.

В економічній літературі наводиться теоретичне значення коефіцієнта поточної ліквідності - від 1,5 до 2. Проте це лише орієнтовне значення, яке вказує на порядок показника, а не його точне нормативне значення.

Застосування такого нормативного значення коефіцієнта поточної ліквідності до всіх підприємств є економічно недоцільним. Навіть якщо не враховувати галузеві особливості (коли зміна нормативного значення коефіцієнта є обєктивною, оскільки відбиває структуру активів і пасивів, що змінюється залежно від сфери діяльності), на одному й тому самому підприємстві в різні періоди його діяльності нормативний рівень коефіцієнта може суттєво відрізнятися.

До факторів, що впливають на нормативне значення цього показника, як правило, відносять:

а) зіставлення умов надання і отримання комерційного кредиту: якщо оборотність дебіторської заборгованості перевищує оборотність кредиторської заборгованості, то рівень коефіцієнта поточної ліквідності може бути нижчим від орієнтовного його значення. Якщо має місце зворотна ситуація, то критичний рівень цього коефіцієнта має бути вищим за теоретично встановлений норматив;

б) ефективність роботи підприємства відносно управління запасами: деякі компанії за рахунок високої культури організації технологічного процесу, наприклад упровадженням системи постачання сировини та матеріалів, відомої під назвою "точно в строк" (just-in-just), можуть суттєво скоротити рівень запасів, а отже, знизити значення коефіцієнта поточної ліквідності до нижчого рівня, ніж у середньому по галузі, без негативних наслідків для свого поточного фінансового стану;

в) високу оборотність грошових коштів, коли підприємство може дозволити собі відносно невисокий рівень коефіцієнта покриття. У даному разі прийнятна ліквідність забезпечується за рахунок більш інтенсивного притоку грошових коштів у результаті поточної діяльності.

Отже, аналізуючи поточний фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності, потрібно врахувати ці та інші фактори, що впливають на рівень цього показника.

При використанні коефіцієнта поточної ліквідності в процесі аналізу слід урахувати також його недоліки, до яких належать:

статичність (цей показник розраховують на основі балансових даних, які характеризують майновий стан підприємства за станом на конкретну дату і відповідно одноманітний. Тому виникає потреба в аналізі його динаміки за низку періодів);

можливість завищення показника внаслідок включення до складу поточних активів низьколіквідних або неліквідних їх статей;

недостатня інформативність для прогнозування майбутніх грошових надходжень і витрат, що є головним завданням аналізу поточної платоспроможності;

наявність потенційних зобовязань, які не відображуються в балансі і не враховуються при розрахунку коефіцієнта поточної ліквідності;

ігнорування перспективних виплат, які можуть спричинити значний відтік грошових коштів у майбутньому.

З метою підвищення достовірності аналізу показників ліквідності традиційно рекомендується враховувати специфіку виробничої діяльності та індивідуальних компонентів поточних активів і поточних зобовязань. Крім того, в сучасній економічній літературі висловлюється думка про доцільність у цьому звязку зіставлення дисконтованих за середньостроковими ставками дохідності зобовязань і оборотних активів підприємства.

Дисконтована вартість поточних активів дає відповідь на запитання про теперішню вартість активів з урахуванням можливих строків їх продажу для перетворення на гроші, а дисконтована вартість короткострокових пасивів - про теперішню їх вартість з урахуванням строків виконання всіх короткострокових зобовязань підприємства. Для розрахунку коефіцієнта поточної ліквідності запропоновано таку формулу:

(2.19)

де PV (OA) i - теперішня вартість активів підприємства з урахуванням строків можливої реалізації (перетворення на гроші);(OA) j - теперішня вартість короткострокових зобовязань підприємства з урахуванням строків їх виконання;

Вн. л - ліквідна вартість низьколіквідних (неліквідних) поточних активів.

Незважаючи на зазначені недоліки показника, які певною мірою обмежують його застосування, його все-таки широко використовують в аналітичних дослідженнях завдяки позитивним рисам, які:

• характеризують упевненість зовнішніх субєктів аналізу в спроможності підприємства розраховуватися за своїми короткостроковими зобовязаннями;
• визначають резерв ліквідності засобів, які можна використовувати як гарантію безпечності;
• полягають у легкості отримання інформації для розрахунку, зручності та простоті обчислення.

За своїм змістом, аналогічним коефіцієнту поточної ліквідності, є коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховують по більш вузькому колу оборотних активів, коли з їх загальної величини вилучають найменш ліквідну частку - виробничі запаси за формулою:

, (2.20)

де ВЗ - виробничі запаси.

Логіка такого вилучення полягає не тільки в значно меншій ліквідності запасів, а й у тому, що грошові кошти, які можна отримати на випадок змушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути значно менші за витрати на їх придбання.

Аналізуючи динаміку цього показника, слід звертати увагу на фактори, що зумовили його зміну. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було повязано в основному зі збільшенням величини невиправданої дебіторської заборгованості, то навряд чи така тенденція може бути охарактеризована як позитивна.

Орієнтовним значенням показника вважається рівень від 0,5 до 1, але для цього показника, як і для попереднього, підприємство самостійно встановлює норматив, ураховуючи різні фактори впливу.

Найбільш жорстким критерієм ліквідності є коефіцієнт абсолютної ліквідності, який визначається відношенням найбільш ліквідних активів (грошових коштів) до поточних зобовязань.

, (2.21)

де ГК - грошові кошти.

Цей коефіцієнт показує, яка частка короткострокової заборгованості в разі потреби може бути погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів. Теоретично достатнім вважається, якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності вищий як 0,2 - 0,35. Це означає, що 20 - 30% своїх короткострокових боргів підприємство може погасити в поточний момент. Ось чому цей показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.

При оцінці ліквідності та платоспроможності крім відносних використовують також абсолютні показники. Одним із основних показників є власні оборотні кошти. Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів (тобто активів, що мають оборотність менш як один рік). Він є розрахунковим показником і залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Величину власних оборотних коштів розраховують за формулою:

ВОК = ОА - КП. (2.22)

Економічна інтерпретація показника полягає в тому, що він показує, яка сума оборотних коштів залишається в розпорядженні підприємства після розрахунків за короткостроковими зобовязаннями. У певному розумінні це характеристика свободи маневру та фінансової стійкості підприємства з позиції короткострокової перспективи. У практиці фінансового аналізу цей показник також називають чистими оборотними активами, робочим капіталом, функціонуючим капіталом.

Крім розглянутих вище фінансових показників визначається коефіцієнт, що характеризує ступінь забезпеченості поточної діяльності власними оборотними коштами. Його розраховують за формулою:

. (2.23)

Цей коефіцієнт показує, яка частка оборотних активів фінансується за рахунок коштів підприємства.

Значущість коефіцієнта пояснюють тим, що у фінансовому плані поточна діяльність виражається в постійній трансформації короткострокових активів і пасивів. Очевидно, будь-який актив має два джерела покриття: власні й позикові кошти. При укладанні кредитних угод і договорів постачання кредитори завжди звертають увагу на кредитоспроможність контрагента, у тому числі з позиції забезпеченості наданого кредиту (товарного, комерційного, банківського) власними коштами постачальника (одержувача коштів). Чим вища частка власних коштів позичальника в покритті оборотних активів, тим безпечнішим для кредитора є укладання кредитних угод.

Наступним показником є маневреність власних оборотних коштів (функціонуючого капіталу), який характеризує частку власних оборотних коштів, яка знаходиться у формі грошових коштів, тобто коштів, що мають абсолютну ліквідність:

. (2.24)

За інших однокових умов зростання показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах. Ще одним показником, який досліджується в процесі аналізу ліквідності та платоспроможності, є частка власних оборотних коштів у покритті запасів. Цей коефіцієнт являє собою поодинокий випадок попереднього показника, коли в знаменнику замість загальної величини оборотних активів залишається лише їх частина - запаси і витрати:

. (2.25)

Логіка показника полягає в тому, що дебіторська і кредиторська заборгованість приблизно урівноважують одна одну, а інші оборотні кошти покриваються двома джерелами - власними й позиковими коштами. Оскільки в цій частці оборотних коштів запаси домінують, саме з ними доцільно порівнювати величину власних оборотних коштів. Нижня межа, що рекомендується по цьому показнику, - 50 %.

Показником, який також являє певний інтерес для аналітика, є коефіцієнт покриття запасів. Його розраховують як співвідношення величини "нормальних" джерел покриття запасів до суми запасів.

До "нормальних" відносять джерела, які можуть розглядатися як джерела покриття запасів. До них належать:

• власні оборотні кошти;
• короткострокові кредити та позики банків під товарні запаси;
• кредиторська заборгованість за отримані сировину, матеріали.

Якщо значення цього показника менше за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають нестійким. Логіка розрахунку коефіцієнта покриття запасів полягає в тому, щоб перевірити, які джерела коштів і в якому обсязі використані для покриття виробничих запасів. Залежно від того, яке із джерел коштів використовують для формування запасів, можна з певною часткою впевненості судити про рівень платоспроможності господарюючого субєкта.

Безумовно, наведеними показниками не обмежується різноманітність способів оцінки ліквідності та платоспроможності. Це повязано насамперед з тим, що всі вони не враховують розміру джерел притоку і відтоку грошових коштів у короткостроковій перспективі, а отже, не дають змоги визначити спроможність підприємства стабільно забезпечувати перевищення коштів над платіжними зобовязаннями.

Тому з метою оперативного внутрішнього аналізу поточної платоспроможності, щоденного контролю за надходженням коштів від продажу продукції, погашення дебіторської заборгованості та іншими надходженнями грошових коштів, а також для контролю за виконанням платіжних зобовязань перед постачальниками, банками та іншими кредиторами складають платіжний календар, в якому, з одного боку, розраховують наявні та очікувані надходження грошових коштів, а другого - розмір їх витрачань на той самий період.

Для оцінки платоспроможності на підприємстві складається платіжний баланс (календар). (табл.2.6)

Таблиця 2.6

платіжний баланс (календар) Тернопільського молокозаводу в 2010р.

АктивПасивНаявні кошти для покриття заборгованостіНа початок рокуНа кінець рокуНегайні та інші платежіНа початок рокуНа кінець року 1. Грошові кошти на розрахунковому рахунку, в касі і ін. рахунках 3124 29789 1. Заборгованість по позичці 25679 2881872. Розрахунки з дебіторами112232104692. Заборгованість кредиторів28320615161Всього14346240285Всього53999903348Сальдо39653663063Баланс53999903348Баланс53999903348

Таким чином, оскільки в активі платіжного балансу Тернопільського молокозаводу - сальдо, то це означає, що дане підприємство неплатоспроможне. Відомо, що оцінка рівня платоспроможності дається за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх у готівку. Отже, є три рівні платоспроможності підприємства, оцінку яких проводять за допомогою трьох коефіцієнтів: грошова, розрахункова і ліквідна.

Методика визначення кожного з цих коефіцієнтів наведена в таблицях 2.7 - 2.9.

Таблиця 2.7

Грошова платоспроможність Тернопiльського молокозаводу у 2010р.

Засіб платежуНа початок рокуНа кінець рокуПлатіжні зобовязання продавцяНа початок періодуНа кінець періоду1. Каса241. Короткострокові кредити158017742. Розрахунковий рахунок1023092. Кредити, не погашені в строк1203. Валютний рахунок200200106015464. Інші рахунки та грошові кошти1662663. Кредитори--5. Короткострокові фінансові вкладення300Всього4701160Всього27603320Коефіцієнт грошової платоспроможності (гр.2: гр.5), (гр.3 гр.6) 0,1700,349

З наведених даних видно, що коефіцієнт грошової платоспроможності Тернопiльського молокозаводу на кінець періоду становив 0,349, що вище порівняно з початком року на 0,179 пункту, тобто платоспроможність зросла на 105,3% (0,179/0,170 ´ 100). Цей показник свідчить, що на звітну дату може бути погашено тільки 34,9% короткострокових платіжних зобовязань продавця. для оцінки цього показника необхідно вивчити конкретну обстановку з термінами платежів по підприємствах, бо терміни погашення заборгованості настають не водночас. Можна сказати, що на даному підприємстві - середній рівень платоспроможності.

Таблиця 2.8

Розрахункова платоспроможність Тернопiльського молокозаводу у 2010р.

Засіб платежуНа початок рокуНа кінець рокуПлатіжні зобовязання продавцяНа початок періодуНа кінець періоду1. Грошові кошти47011601. Короткострокові кредити158017742. Готова продукція5424562. Кредити, не погашені в строк1203. Дебітори82012203. Кредитори106015464. Інші активи324. Інші пасивиВсього18642836Всього27603320Коефіцієнт розрахункової платоспроможності0,6750,854

Як свідчать дані таблиці, коефіцієнт розрахункової платоспроможності також збільшився на 0,215. Тобто, якщо на покриття платіжних зобовязань взяти не тільки грошові кошти, але і кошти в розрахунках, готову продукцію, відвантажені товари, дебіторську заборгованість та інші активи, які реально можна реалізувати, на кінець періоду платіжні засоби на 85,4% покривали б платіжні зобовязання. Це свідчить про позитивні модифікації фінансового стану підприємства;

Таблиця 2.9

Ліквідна платоспроможність Тернопiльського молокозаводу у 2010р.

Засіб платежуНа початок рокуНа кінець рокуПлатіжні зобовязання продавцяНа початок періодуНа кінець періоду1. Грошові кошти, розрахунки та ін. активи176428361. Кредити під запаси і затрати 2. Запаси і затрати268823762. Кредити, не погашені в строк3. Кредити та інші пасиви4. Власні оборотні кошти43624898Всього44525212Всього43624898Коефіцієнт ліквідної платоспроможності1,0211,064

Аналіз таблиці показує, що коефіцієнт ліквідної платоспроможності є найбільш узагальнюючим показником. У чисельнику його відображаються всі оборотні кошти, а в знаменнику - позикові та власні джерела їх формування. Цей показник перевищував одиницю і становив на кінець періоду 1,06, тобто ліквідна вартість оборотних коштів була на 0,06 вища за платіжні зобовязання. Негативною буде ситуація, якщо коефіцієнт ліквідної платоспроможності менше одиниці. Таке підприємство вважається банкрутом і може бути ліквідоване, а його майно продане.

Отже, всі три коефіцієнти платоспроможності свідчать про те, що підприємство відповідає параметрам, необхідним для здійснення з ним кредитних та інших фінансових відносин.

Запорукою виживання підприємств в умовах кризи та основою їх фінансово стійкого стану є фінансова стабільність.

Фінансова стабільність підприємства є однією із найважливіших характеристик фінансового стану підприємства і повязана з рівнем його залежності від кредиторів та інвесторів. За різних умов, у яких функціонує підприємство, останнє для досягнення фінансової стабільності проходить різні етапи. Так, в умовах кризи підприємство може досягати фінансової стабілізації за такими етапами:

) ліквідація поточної неплатоспроможності підприємства;

) відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги у короткостроковому періоді);

) забезпечення фінансової рівноваги у довгостроковому періоді.

У системі складових елементів фінансової стабільності підприємства фінансова стійкість займає одне із головних місць. Тому необхідним є пошук шляхів досягнення певного ступеня фінансової стійкості підприємства. Для забезпечення фінансової стабільності функціонування підприємства у перспективі необхідно визначати конкретний рівень фінансової стійкості та здійснювати її кількісну оцінку.

Наявність власного оборотного капіталу в кожний конкретний період часу буде характеризувати фінансову залежність підприємства та його стан.

За даними балансу Тернопiльського молокозаводу визначимо наявність власних оборотних коштів (НВОК).

НВОК на поч. 2010 року = 59 702,7 - 23 611,1 = 36 091,6 тис. грн.

НВОК на кінець 2010 року = 83 819,5 - 48 438,8 = 35 380,7 тис. грн.

За результатами розрахунків можна побачити, що на початок 2009 року поточні активи в сумі 36 091,6 тис. грн., були сформовані за рахунок власного капіталу, на кінець року цей показник зменшився на 710,9 тис. грн., що оцінюється негативно. Якщо на початок року у підприємства після повного погашення поточних зобовязань залишиться ще 36 091,6 тис. грн., то на кінець року тільки 35 380,7 тис. грн. (табл.2.10).

Як видно із розрахункових показників табл.2.10, частка власного капіталу в сумі поточних активів на початок року становила 60,4%, а на кінець року зменшилась на 18,2%, що відповідає 42,2%. Відповідно зросла частка позикового капіталу з 39,6% на початок року до 57,8% на кінець року, що свідчить про посилення фінансової залежності підприємства і погіршення його фінансового стану. Для успішної діяльності Тернопiльського молокозаводу необхідно забезпечити зростання власних оборотних коштів.

Таблиця 2.10

Аналіз власних оборотних коштів Тернопiльського молокозаводу в 2010р.

№ пор. ПоказникНа початок рокуНа кінець рокуВідхилення (+, - ) 1Загальна сума поточних активів59 702,783 819,5+ 24 116,82Загальна сума короткострокових зобовязань23 611,148 438,8+ 24 827,73Величина власних оборотних коштів36 091,635 380,7 - 710,94Частка в сумі поточних активів, %: - власного капіталу (рядок 3: рядок 1) × 100 60,442,2 - 18,2 - позикового капіталу (рядок 2: рядок 1) × 10039,657,8+ 18,2

Таким чином, якщо в процесі аналізу причин неплатоспроможності підприємства встановлено, що основною причиною, яка викликала значне погіршення фінансового стану і призвела до неплатоспроможності, є заборгованість держави перед підприємством, то в цьому випадку таке підприємство не може бути визнаним платоспроможним і не може бути оголошеним підприємством-банкрутом. В решті випадків необхідно детально вивчати шляхи поліпшення структури балансу підприємства і його платоспроможності.

Підприємству потрібно постійно слідкувати за порогом рентабельності та запасом фінансової стійкості, бо коли виручка зменшиться ще більше, то підприємство стане збитковим.

Господарська діяльність кожного підприємства складається з господарських операцій - фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан активів, капіталу, зобовязань і фінансових результатів.

Комплексне і взаємоповязане вивчення показників фінансової звітності підприємства здійснюється за допомогою спеціальних прийомів економічного аналізу. Тільки вивчивши всю різноманітність факторів, які діють взаємоповязано на фінансовий стан підприємства, можна зробити економічно обґрунтовані висновки і виявити наявні резерви господарювання. Показники фінансової звітності підприємства є обєктом вивчення, аналізу й контролю з боку багатьох внутрішніх та зовнішніх аналітичних служб.

Рівень рентабельності - це узагальнюючий, якісний показник використання активів підприємства, який залежить від двох факторів. Так, на рівень рентабельності впливають зміни в розмірі чистого прибутку: чим більша його сума, тим вищий рівень, і навпаки. Водночас, чим більший обсяг активів, тим нижчий рівень рентабельності, і навпаки.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо сума поточних активів (грошових коштів, виробничих запасів, дебіторської заборгованості) більша або рівна його зовнішнім поточним зобовязанням (заборгованості).

Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона залежить від структури зобовязань підприємства і характеризується співвідношенням власного і залученого капіталу.

Підвищення рівня платоспроможності Тернопiльського молокозаводу залежить від поліпшення результатів його виробничої і комерційної діяльності. Разом з цим надійний фінансовий стан залежить також від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому в умовах ринкової економіки здійснюється не тільки оцінка активів і пасивів балансу, а також і поглиблений щоденний аналіз стану і використання господарських засобів.

Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності переробки молока

3.1 Механізм забезпечення зростання прибутку на ПрАТ "Тернопільський молокозавод

Щоб постійно забезпечувати зростання прибутку на ПрАТ "Тернопільський молокозавод, треба шукати невикористані можливості його збільшення, тобто резерви зростання. Резерв - це кількісна величина. Резерви виявляються на стадіях планування та безпосереднього виробництва продукції і її реалізації. Визначення резервів збільшення прибутку базується на науково обґрунтованій методиці розробки заходів з їх мобілізації. У процесі виявляння резервів виділяють три етапи:

)аналітичний - на цьому етапі виявляють і кількісно оцінюють резерви;

2)організаційний - тут розробляють комплекс інженерно-технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів, які повинні забезпечити використання виявлених резервів;

)функціональний - коли практично реалізують заходи і контролюють їх виконання.

Резерви збільшення прибутку є можливими:

·за рахунок збільшення обсягу випуску продукції (робіт, послуг);

·за рахунок зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;

·за рахунок економії і раціонального використання коштів на оплату праці робітників та службовців;

·за рахунок запровадження досягнень науково-технічного прогресу, в результаті чого зростає продуктивність праці.

Розгляньмо деякі з цих напрямків детальніше.

Резерв зростання прибутку (РЗо) за рахунок збільшення обсягу продукції розраховується за формулою:

, (3.1)

де - планова сума прибутку на одиницю і-ї продукції;

Р - додатково реалізована продукція (тис. грн.). Якщо прибуток розраховано на 1 грн. продукції, то сума резерву його зростання в результаті збільшення обсягу реалізації визначатиметься за формулою:

, (3.2)

де - фактичний прибуток від реалізації продукції;

Рф - фактичний обсяг реалізації;

Р (рз) - резерв збільшення реалізації продукції.

Визначення резервів зростання прибутку за рахунок збільшення обсягу реалізації здійснюється так (табл.3.1).

Таблиця 3.1

Резерви зростання прибутку за рахунок збільшення обсягу реалізації продукції ПрАТ "Тернопільський молокозавод

ПродукціяРезерв збільшення обсягу реалізації, грн. Сума прибутку за планом, грн. Резерв збільшення суми прибутку, тис. грн. Молоко 150101,5Сметана 230153,45Кефір 210204,2Ряжанка80302,4Йогурт120455,4Усього--16,95

Дані таблиці показують, що резерви збільшення прибутку за рахунок збільшення обсягу реалізації всіх видів продукції становитимуть 16,95 тис. грн. Іншим важливим напрямком пошуку резервів збільшення прибутку є зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Для пошуку й підрахунку резервів зростання прибутку за рахунок зниження собівартості аналізують звітні дані щодо витрат на виробництво за калькуляціями, користуючись методом порівняння фактичного рівня витрат з прогресивними науково обґрунтованими нормами і нормативами за видами витрат (сировини і матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів), нормативами використання виробничих потужностей, обладнання, нормами непрямих матеріальних витрат, капітальних вкладень тощо. Кількісна величина резервів визначається порівнянням досягнутого рівня з нормативною величиною:

, (3.3)

де С (рз) - резерв зниження собівартості продукції за рахунок і-го виду ресурсів;

Сli - фактична величина використаного і-го виду ресурсу;

Сні - нормативна величина використаного і-ro виду ресурсу.

Тоді загальна величина виявлених резервів зниження собівартості продукції визначатиметься за такою формулою:

, (3.4)

Резерви зниження собівартості продукції будуть водночас і резервами збільшення прибутку, а отже, розрахунки резерву зростання прибутку проводять за формулою:

, (3.5)

де - резерв зростання прибутку;

См - можливе зниження витрат на 1 грн. продукції;

Рl - реалізована продукція за звітом;

Рn - можливе зростання обсягу реалізації.

Визначення резервів зростання прибутку за рахунок зниження собівартості реалізованої продукції (табл.3.2).

Після розрахунку загальної величини резервів зниження собівартості продукції за всіма калькуляційними статтями необхідно деталізувати резерви збільшення прибутку за рахунок зниження затрат живої та уречевленої праці за окремими напрямками.

Таблиця 3.2

Резерви зростання прибутку за рахунок зниження собівартості реалізованої продукції ПрАТ "Тернопільський молокозавод

ПродукціяРезерви зниження собівартості, грн. Можливий обсяг реалізації продукції, грн. Резерв збільшення суми прибутку, тис. грн. Молоко 89007,2Сметана 68605,16Кефір 103003,0Ряжанка114304,73Йогурт95204,68Усього--24,77

Після розрахунку загальної величини резервів зниження собівартості продукції за всіма калькуляційними статтями необхідно деталізувати резерви збільшення прибутку за рахунок зниження затрат живої та уречевленої праці за окремими напрямками.

Економія затрат живої праці досягається за рахунок здійснення таких заходів: підвищення продуктивності праці і зниження трудомісткості; скорочення витрат за понаднормові години роботи, виплат за цілоденні та внутрішньозмінні простої тощо. Підрахунок зростання прибутку за рахунок виявлених резервів зниження собівартості можна проводити за такими напрямами:

. Здійснення організаційно-технічних заходів. За рахунок цього можна одержати економію протягом 12 місяців з моменту повного впровадження цих заходів.

РЗс= (С1-С2) *ВП, (3.6)

де ЕРЗС - економія від здійснення організаційно-технічних заходів, грн.;

С1, С2 - собівартість одиниці продукції відповідно до і після здійснення даного організаційно-технічного заходу, грн.;

ВП - річний обсяг випуску продукції після здійснення організаційно-технічного заходу, грн.

. Зменшення кількості робітників. Цей захід може забезпечити економію за багатьма напрямками через те, що він передбачає:

·збільшення продуктивності праці, а отже, збільшення обсягу виробництва з меншою кількістю робітників;

·зміну трудомісткості продукції;

·більш повне використання фонду робочого часу.

Для всіх цих напрямків можна користуватися формулою:

рзч = (ч * зо) + фс, (3.7)

де РЗЧ - резерв, одержаний за рахунок зменшення чисельності робітників, грн.;

Ч - середньорічна чисельність скорочених робітників, осіб;

З0 - середня заробітна плата звільненого робітника, грн.;

Фс - сума відрахувань у соціальні та інші фонди.

. Економія коштів на оплату праці за рахунок запровадження досягнень науково-технічного прогресу (зниження трудомісткості) розраховується за такою формулою:

РЗнтп= (Р0-Р1) ВПнат, (3.8)

де РЗнтп - резерв за рахунок запровадження заходів науково-технічного прогресу, грн.;

З0, З1 - витрати на оплату праці стосовно одиниці продукції до і після впровадження науково-технічних досягнень, грн.;

ВПнат - обсяг виробництва продукції після впровадження досягнень до кінця року в натуральних одиницях виміру.

4. Зменшення прямих матеріальних витрат. Для розрахунку суми можливого прибутку користуються формулою:

, (3.9)

де

- сума прибутку, одержана за рахунок зниження матеріальних витрат, грн.;

- норма витрат прямих матеріальних ресурсів до і після впровадження науково-технічних досягнень у натуральних одиницях виміру;

Цм - ціна прямих матеріальних витрат, грн.;

ВП - обсяг виробництва продукції після впровадження досягнень НТП, грн.

. Зниження умовно-постійних витрат також може бути резервом збільшення прибутку. Таке зниження може статися у звязку зі зростанням обсягу випуску продукції. Цю залежність можна виразити такою формулою:

, (3.10)

де РЗуп - сума збільшення прибутку за рахунок зниження умовно-постійних витрат, грн.;

Скс - сума витрат за однією з комплексних статей, грн.;

ПВул - питома вага умовно-постійних витрат у статтях витрат;

Аб - сума амортизаційних відрахувань у собівартості базового періоду, грн.;

Куп - темп приросту обсягу випуску продукції, коефіцієнт.

. Підвищення якості продукції. Це значний резерв збільшення прибутку (табл.3.3).

Таблиця 3.3

Резерви збільшення прибутку за рахунок підвищення якості продукції молока на ПрАТ "Тернопільський молокозавод

Сорт Відпускна ціна за одиницю продукції, тис. грн. Вироблено продукції фактично, тис. грн. Питома вага, %Відхилення у питомій вазі, (±) Зміна середньої ціни реалізації, тис. грн. фактичнаможлива за підвищення якості11030049,260+ 10,8+ 108,02921034,440+ 5,6+ 50,43810016,4--16,4-131,2Усього-610100100-+ 27,2

Дані таблиці показують, що у звязку зі зростанням питомої ваги продукції першого сорту до 60%, другого - до 40%, зниженням випуску виробів третього сорту, середня ціна реалізації виробу зросте на 27,2 тис. грн.

Після закінчення аналізу пошуку резервів збільшення прибутку результати узагальнюються. Під час пошуку резервів прибутку протягом звітного року можуть раптово виявлятися резерви короткострокової дії.

Процес збільшення прибутку ПрАТ "Тернопільський молокозавод" відбувається під впливом факторів внутрішнього та зовнішнього характеру. Внутрішні фактори впливу на прибуток підприємства - це фактори, які залежать від діяльності підприємства:

·обсяг діяльності підприємства;

·стан та ефективність використання ресурсів підприємства;

·рівень доходів;

·рівень витрат;

·ефективність цінової та асортиментної політики.

Зовнішні фактори впливу на зростання прибутку підприємства - це фактори, які не залежать від діяльності підприємства:

·державне регулювання цін в сучасних умовах на товари, які входять до споживчого кошика (хлібобулочні вироби, мясні та молочні продукти);

·подорожчання послуг інших галузей народного господарства - зростання цін на електроенергію, тарифів на паливо-мастильні матеріали, теплову, парову енергію, транспортні послуги, послуги звязку, що приводить до збільшення поточних витрат;

·система оподаткування - залежність між прибутком та податками обернено-пропорційна - чим менше податків заплатить підприємство, тим більше прибутку залишиться в його розпорядженні;

·зміна нормативних документів по кредитуванню, збільшення облікової ставки за користування кредитними ресурсами - збільшує поточні витрати та негативно впливає на формування прибутку;

·політика держави по формуванню доходів, відсутність індексації доходів населення залежно від темпів інфляції впливає на зниження купівельної спроможності населення, що приводить до зниження обсягів реалізації продукції, а отже, - зниження прибутків.

Розмір прибутку залежить від взаємовпливаючих факторів. До них відноситься:

·кількість проданих товарів. Кожна одиниця товару при продажі приносить певний прибуток, тому чим більше товару реалізовано, тим більше прибутку отримує підприємство від реалізації товарів.

·розмір встановленої націнки. Встановлення граничного рівня націнки на регульовані ціни не дозволяє встановити більш високий рівень. По вільних цінах націнка залежить від попиту та пропозицій на товар та від цін підприємств-конкурентів.

·цінова політика. При укладанні торговельних угод підприємство повинно користуватися золотим правилом бізнесу - закупити товар по більш низькій ціні, а продати його - по більш високій ціні. Такого результату можна добитися шляхом скорочення посередників при закупівлі товарів. Збільшення бартерних угод сприяє при вигідному співвідношенні рівня цін, отримати товар по нижчих цінах, ніж у посередників.

·обсяг діяльності. Розмір прибутку залежить від обсягу виробничої діяльності по реалізації товарів. Збільшити прибуток можна шляхом вивчення попиту на ринку на даний товар, розширення асортименту за рахунок взаємодоповнюючих та взаємозамінних товарів, надання додаткових платних послуг.

·валові витрати. Залежність між прибутком та валовими витратами обернено-пропорційна. По-перше, чим менший рівень комерційних витрат, тим більший прибуток може отримати підприємство при реалізації товарів. По-друге, чим менша сума витрат обігу, тим більше зниження витрат. Зниження витрат обігу можливе при: виборі найбільш оптимального місцезнаходження підприємства; зниження тарифів на транспортні послуги; посилення режиму економії; ефективне використання трудових ресурсів; ефективне використання матеріальних ресурсів.

·оборотність обігових активів. Чим більше оборотів здійснюють обігові кошти за місяць, тим швидше вивільняються грошові кошти і тим самим збільшується товарообіг та прибуток.

·склад капіталу. Співвідношення між власними та позиковими коштами на різних етапах діяльності підприємства змінюється, але треба завжди памятати, що позикові кошти мають бути нижчі від власного капіталу.

·фондоозброєність працівників. Чим вищий технічний розвиток підприємства, тим вища продуктивність праці і відповідно більший обсяг реалізації, тим вищий розмір прибутку.

·чисельність працівників. Чим більше працюючих в штатному розписі підприємства, більші витрати на оплату праці, більші витрати, а отже, нижчі прибутки.

·податкомісткість. Чим більший фонд оплати праці, тим вищий розмір податків, які нараховуються на фонд оплати праці. А це в свою чергу приводить до збільшення витрат, а отже зниження рівня прибутку.

·затрати, що фінансуються з прибутку. Розмір чистого прибутку залежить від розміру економічних санкцій, повязаних з порушенням чинного податкового законодавства, цінової політики, санітарного режиму, техніки безпеки та охорони праці.

Своєчасне дослідження та аналіз даних факторів на розмір прибутку, виявлення позитивних та негативних причин зміни прибутку, дозволяє підприємству скоригувати розмір прибутку та відповідно управляти ним в майбутньому періоді.

В процесі підвищення прибутковості ПрАТ "Тернопільський молокозавод" важливим є визначення оптимізації структури капіталу підприємства.

Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється по наступних етапах:

. Аналіз капіталу підприємства.

. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу.

. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Проведення різноманітних розрахунків з використанням механізму фінансового лівериджа дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, що забезпечує максимізацію рівня фінансової рентабельності.

. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес цієї оптимізації заснований на попередній оцінці вартості власного і позикового капіталу при різних умовах його залучення і здійсненні різноманітних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

Структура капіталу відіграє провідну роль у формуванні ринкової вартості підприємства. Цей звязок опосередковується показником середньозваженої вартості капіталу. Тому концепцію структури капіталу доцільно досліджувати разом з концепцією вартості капіталу та концепцією ринкової вартості підприємства (рис.3.1).

Рис.3.1 Система взаємозвязку показників структури капіталу, середньозваженої вартості капіталу і ринкової вартості підприємства

Використання зазначеної системи дозволяє оптимізувати структуру капіталу з одночасною мінімізацією середньозваженої його вартості і максимізації ринкової вартості підприємства.

Оптимальну структуру капіталу можна визначити, користуючись ефектом фінансового важеля, або фінансовим важелем.

Фінансовий важель характеризує використання підприємством позикових засобів, що впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, фінансовий важель являє собою обєктивний фактор, що виникає з появою позикових засобів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому дістати додатковий прибуток на власний капітал.

Визначення максимальних розмірів залучення позикових ресурсів може проводитись на основі оцінки впливу структури капіталу на кінцеві результати діяльності підприємства та інтереси його власників, які повязані з максимізацією прибутковості власного капіталу підприємства.

Вплив структури капіталу на кінцеві результати діяльності підприємства можна розглянути на такому прикладі.

Припустимо, що є три варіанти структури капіталу:

-підприємство фінансує свою діяльність лише за рахунок власних коштів - варіант А;

-варіант Б - підприємство на 50% своєї потреби у фінансуванні покриває за рахунок позикових коштів, 50% - власних;

варіант В - підприємство використовує 30% власних коштів та 70% - позикових коштів.

Простежимо формування кінцевого результату за перелічених вихідних передумов і покажемо результати у таблиці 3.4.

Таблиця 3.4

Залежність результатів господарсько-фінансової діяльності від структури капіталу підприємства (тис. грн.)

№ п/пПоказник фінансово-господарської діяльностіГрошові одиниціВаріант АВаріант БВаріант В1Загальний обсяг коштів (капіталу), що використовуються у тому числі2920292029201.1Власний капітал292014608761.2Позиковий капітал-146020442Доходи від реалізації товарів1200120012003Витрати обігу, усього у тому числі110402518,83.1Відсотки за кредит при умові 20% річних-292408,83.2Інші витрати1101101104Прибуток від господарської діяльності1090708681,25Чистий прибуток після сплати податків (30%) 763635,6476,846Рентабельність власного капіталу %26,143,554,4

Щоб пояснити одержані результати необхідно ввести нові економічні поняття, повязані з характеристикою результатів господарської діяльності:

.Нетто-результат експлуатації інвестицій у підприємство (НР), який характеризує ту частину прибутків підприємства, яка залишається в його розпорядженні після покриття всіх господарських витрат.

Господарські витрати дорівнюють витратам обігу за мінусом фінансових витрат, тобто відображають витрати підприємства на здійснення господарської діяльності без урахування структури капіталу, що використовується. Кількісно нетто-результат експлуатації - дорівнює балансовому прибутку плюс фінансові витрати.

.Економічна рентабельність активів (ЕР), яка характеризує відношення нетто-результату експлуатації до всієї суми коштів, які використовуються підприємством, незалежно від джерел формування (А).

ЕР = НР / А = (П + ФВ) / А (3.11)

/ 2920 х 100 = 26,1

. фінансова рентабельність (ФР), яка відображає розмір прибутку (ЧП) на одиницю власних коштів після розрахунків з бюджетом (Под) та кредиторами підприємства (ФВ):

ФР= (НР - ФВ*Под) /ВК=ЧП/ВК (3.12)

. Ефект фінансового важеля (ЕФВ), який характеризує приріст рентабельності власних коштів, тобто фінансової рентабельності (ФР) за рахунок використання кредиту, незважаючи на платність останнього.

Розрахунок ефекту фінансового важеля варіантів, які нами аналізуються, наведені в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5. Розрахунок ефекту фінансового важеля

№ п/пПоказникиВаріант А 100Варіант Б 50: 50Варіант В 30: 701Нетто-результат1090109010902Економічна рентабельність, %37,337,337,33Фінансові витрати-292408,84Податки з прибутку327272,4204,365Чистий прибуток763635,6476,846Фінансова рентабельність, %26,143,554,47Ефект фінансового важеля, %012,1127,85

Отже, підприємства мають різну фінансову рентабельність за однакової економічної рентабельності через ефект фінансового важеля.

Ефект фінансового важеля характеризує приріст рентабельності власних коштів, тобто фінансової рентабельності за рахунок використання кредиту, незважаючи на платність останнього.

Величина ефекту фінансового важеля залежить від структури капіталу підприємства, різниці між його економічною рентабельністю та вартістю кредиту, а також рівня оподаткування підприємства.

Різницю між економічною рентабельністю і ставкою відсотків за позикою називають диференціалом фінансового важеля:

ДВ = ЕР-СВ. (3.13)

Плече важеля характеризує дії важеля. Його величина визначається співвідношенням між позиковими та власними коштами:

ПВ = ПК/ВК. (3.14)

Прибуток, який залишається у підприємстві після сплати податків визначається за формулою:

ПГ = 1-Пс, (3.15)

де ПГ - податковий гніт;

Пс - ставка податку.

Таким чином, ефект фінансового важеля може бути представлений у вигляді:

ЕФВ = ПГДВПВ. (3.16)

Таким чином, варіанти мають різну фінансову рентабельність за однакової економічної рентабельності через ефект фінансового важеля.

Величина ефекту фінансового важеля залежить від структури капіталу підприємства, різниця між його економічною рентабельністю та вартістю кредиту, а також рівня оподаткування підприємства.

Таким чином, завдання фінансового менеджменту полягає в тому, щоб забезпечити:

.Максимізацію диференціалу.

2.Регулювання плеча важеля залежно від зміни величини диференціалу.

.Зростання фінансової рентабельності, її максимальне наближення до економічної рентабельності.

Вирішення першого завдання повязане з розробкою комплексу заходів, направлених, з одного боку, на мінімізацію вартості кредиту (шляхом вибору оптимальних кредиторів, залучення поза банківських форм кредиту, оптимізації умов кредиту), з другого боку, на підвищення ефективності господарської діяльності за рахунок оптимізації ресурсного потенціалу, зменшення витрат, збільшення прибутків та їх рівня, розширення обсягів діяльності та її диверсифікація.

Друге завдання - регулювання плеча важеля - передбачає встановлення співвідношення між позиковими та власними коштами, яке компенсувало б зменшення диференціалу і сприяло б зростанню ефекту фінансового важеля. Проте слід памятати, що нескінченне збільшення плеча посилює ризики неплатоспроможності підприємства при погіршенні економічної конюнктури.

Третє завдання полягає в тому, щоб оптимізувати ефект фінансового важеля та забезпечити мінімізацію відхилення між економічною та фінансовою рентабельністю.

Це досягається при такому значенні ефекту фінансового важеля, коли він здатний компенсувати величину витрат економічної рентабельності в результаті оподаткування:

ЕФВОПТ = П х ЕР (3.17)

Оптимальне значення ефекту фінансового важеля має відповідати рівневі оподаткування прибутку підприємства і таким чином забезпечити віддачу власним коштам, не нижчу за економічну рентабельність.

Податковий коректор фінансового важеля практично не залежить від діяльності підприємства, тому що ставка податку на прибуток встановлюється законодавчо. Разом з тим, у процесі керування фінансовим важелем диференційований податковий коректор може бути використаний у наступних випадках:

а) якщо по різних видах діяльності підприємства встановлені диференційовані ставки оподаткування прибутку;

б) якщо по окремих видах діяльності підприємство використовує податкові пільги по прибутку;

в) якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у вільних економічних зонах своєї країни, де діє пільговий режим оподаткування прибутку;

г) якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у державах з більш низьким рівнем оподаткування прибутку.

У цих випадках, впливаючи на галузеву чи регіональну структуру виробництва (а відповідно і на склад прибутку за рівнем її оподатковування), можна знизивши середню ставку оподаткування прибутку підвищити вплив податкового коректора фінансового важеля на його ефект (за інших рівних умов).

Диференціал фінансового важеля є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового важеля. Цей ефект виявляється тільки у тому випадку, якщо рівень валового прибутку, генерується активами підприємства, перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит (включаючи не тільки його пряму ставку, але й інші питомі витрати по його залученню, страхуванню та обслуговуванню), тобто якщо диференціал фінансового важеля є позитивною величиною. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового важеля, тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

У звязку з високою динамічністю цього показника він вимагає постійного моніторингу в процес керування ефектом фінансового важеля. Цей динамізм обумовлений дією ряду факторів. Насамперед, у період погіршення конюнктури фінансового ринку (у першу чергу, скорочення обсягу пропозиції на ньому вільного капіталу) вартість позикових засобів може різко зрости, перевищивши рівень валового прибутку, генеруюмого активами підприємства.

Крім того, зниження фінансової стійкості підприємства в процесі підвищення частки використовуваного позикового капіталу приводить до збільшення ризику його банкрутства, що змушує кредиторів збільшувати рівень ставки відсотка за кредит з урахуванням включення в неї премії за додатковий фінансовий ризик. При визначеному рівні цього ризику (а відповідно і рівні загальної ставки відсотка за кредит) диференціал фінансового важеля може бути зведений до нуля (при який використання позикового капіталу не дасть приросту рентабельності власного капіталу) і навіть мати негативну величину (при який рентабельність власного капіталу знизиться, тому що частина чистого прибутку, генеруємої власним капіталом, буде іти на обслуговування використовуваного позикового капіталу по високих ставках відсотка).

Нарешті, у період погіршення конюнктури товарного ринку скорочується обсяг реалізації продукції, а відповідно і розмір валового прибутку підприємства від операційної діяльності. У цих умовах негативна величина диференціала фінансового важеля може формуватися навіть при незмінних ставках відсотка за кредит за рахунок зниження коефіцієнта валової рентабельності активів.

Формування негативного значення диференціала фінансового важеля по кожній з перерахованих вище причин завжди приводить до зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. У цьому випадку використання підприємством позикового капіталу дає негативний ефект.

При позитивному значенні диференціала будь-який приріст коефіцієнта фінансового важеля буде викликати ще більший приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, а при негативному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового важеля буде приводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, приріст коефіцієнта фінансового важеля мультиплікаціонує ще більший приріст його ефекту (позитивного чи негативного в залежності від позитивної чи негативної величини диференціала фінансового важеля). Аналогічне зниження коефіцієнта фінансового важеля буде приводити до зворотного результату, знижуючи в ще більшому ступені його позитивний чи негативний ефект.

Таким чином, при незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового важеля є головним генератором, як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансового ризику втрати цього прибутку. Аналогічним образом, при незмінному коефіцієнті фінансового важеля позитивна чи негативна динаміка його диференціала генерує як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик її втрати.

3.2 Державне регулювання фінансової діяльності підприємства

Безпосередній вплив на фінансову діяльність підприємства здійснюється через фінансовий механізм державного регулювання (ставки податків, різноманітні стимули і санкції), але, у свою чергу, ефективна організація та функціонування фінансів підприємства впливають на рівень державних фінансів (наповнюваність державного й місцевих бюджетів, позабюджетних фондів) і на економічне зростання взагалі.

Фінансовий механізм, обовязковим учасником якого є держава, доцільно було б розмежувати залежно від того, на які сфери впливає держава в процесі управління, - на державні фінанси чи на фінанси підприємств, на загальний макроекономічний фінансовий механізм і фінансовий механізм державного регулювання, до складу якого входили б форми й методи, спрямовані на підвищення ефективності взаємозвязків між державою і виробничою сферою як визначальною ланкою фінансової системи. Незаперечність взаємозвязку й взаємозалежності між фінансами підприємств і фінансовою системою держави, а також необхідність налагодження ефективніших фінансових відносин між цими двома основними ланками фінансової системи і зумовили, на нашу думку, актуальність цього підходу до розстановки акцентів у структурі директивного фінансового механізму. І як самостійну ланку слід, безумовно, виділити фінансовий механізм підприємства.

Оскільки суспільний продукт є результатом економічної діяльності підприємства, детальнішої уваги потребує саме фінансовий механізм підприємства. З урахуванням вищевикладеного доцільно розглядати його як внутрішньогосподарський, а фінансовий механізм державного регулювання - як зовнішній щодо фінансового механізму підприємства. Фінансовий механізм підприємства доцільно з точки зору впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства поділити на зовнішній і внутрішній. До зовнішнього належать усі регулювальні важелі держави, за допомогою яких вона створює відповідне економічне, правове й нормативне середовище, в якому працюють підприємства.

Так, до правового і нормативного забезпечення належать відповідні закони, постанови, нормативна документація, які регламентують діяльність підприємства.

До фінансового регулювання входить система інструментів, за допомогою яких держава впливає на фінансову діяльність підприємства. З одного боку, це ставки податків і зборів та механізм їх стягнення, а з другого - інструменти державної фінансової підтримки у вигляді бюджетних позик або дотацій. Ця частина фінансового механізму не залежить від внутрішніх зусиль підприємства і має бути прийнятою підприємством як умова зовнішнього середовища, до якої воно має пристосуватися у процесі своєї господарської діяльності.

Вплив податків на фінансову діяльність, фінансовий стан субєктів підприємництва залежно від сфери їхньої діяльності і виявляється по-різному.

Податки впливають на платоспроможність та фінансову стійкість підприємства, формування його фінансових ресурсів та інвестиційну діяльність, конкурентоспроможність продукції і загалом на поведінку підприємців щодо будь-якої діяльності - операційної, інвестиційної чи фінансової. Рівень цього впливу залежить від системи оподаткування - самих податків, рівня їх фіскальності, методів їх справляння, стабільності та досконалості системи.

Від сумарної величини податків, які сплачує підприємство за певний календарний період, залежить, по-перше, чистий прибуток підприємства і, по-друге, його потреба в обігових коштах для обслуговування процесу виробництва та реалізації.

Податкова система значною мірою визначає платоспроможність підприємства - з одного боку, правильна побудова цієї системи, її адекватність фінансовому стану більшості платників податків спроможні хоча б не збільшувати їхню заборгованість перед бюджетом; з іншого - застосування до підприємств з нестійким фінансовим станом норм податкового законодавства, а надто тих, які регламентують штрафні санкції за недоїмки та протермінування платежів, може дуже швидко спричинити їхнє банкрутство. Проте неплатоспроможність багатьох українських підприємств зумовлена не податковою системою.

Ставки основних податків в Україні не перевищують аналогічних ставок в інших державах, а для окремих податків є нижчими. Важкий фінансовий стан українських підприємств пояснюється обвальною втратою ними власних обігових коштів, особливо через інфляційні процеси 1990-х років.

Податкова система також може суттєво впливати на формування підприємствами власних фінансових ресурсів, основними джерелами яких є прибуток та амортизаційні відрахування. Проте якщо стосовно прибутку цей вплив є прямий і реалізується через прямі податки, що їх підприємство сплачує з прибутку, то на амортизацію податки впливають опосередковано - через вимоги податкового обліку, який регламентує норми амортизаційних відрахувань та можливості використання прискорених норм амортизації.

Низькі норми амортизації (значно нижчі, ніж у західноєвропейських державах, США, Японії та інших високорозвинутих державах), а також обмеження щодо використання субєктами підприємництва прискореної амортизації, регламентовані податковим законодавством, не дають змоги без залучення позикових коштів вчасно і в необхідних масштабах оновлювати виробничий потенціал, проводити ефективну інвестиційну політику, запроваджувати нові технології, розширювати виробництво, що, у свою чергу, суттєво знижує конкурентоспроможність продукції національних товаровиробників.

На конкурентоспроможність продукції також впливає нерівномірний розподіл податкового тягаря між різними секторами економіки та необґрунтований розподіл податкових пільг (більшість пільг призначена для стагнуючих галузей економіки, а для прогресивних галузей, які забезпечують якісне економічне зростання на інноваційній основі, за рахунок якого й підвищується конкурентоспроможність продукції на світовому ринку, пільг практично немає).

Нестабільність податкової системи як за видами податків, базою оподаткування, податковими ставками, так і за методами обчислення податків, термінами їх сплати, а також громіздкість податкового законодавства негативно впливають на діяльність субєктів господарювання, оскільки, з одного боку, не дають змоги достовірно планувати основні фінансові показники (виторг, прибуток), а з іншого - призводять до великих штрафних, часто не зовсім обґрунтованих санкцій. Адже якщо якась норма податкового закону допускає двозначності та різночитання, то податківець і підприємець завжди будуть тлумачити її по-різному, так, як це вигідно кожному з них. А помилки податківців нерідко завдають підприємницьким структурам великі збитки і навіть призводять до їх банкрутства. Недосконалість податкової системи впливає на поведінку підприємців, змушує їх відмовлятися відлегальних методів господарювання, ухилятись від сплати податків.

Іншими недоліками наявної в Україні податкової системи є:

брак достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин, насамперед для платників податків;

відсутність у податковій системі податків на майно чи нерухомість (власність), які в умовах ринкової економіки є важливим її регулятором і стабільним джерелом доходів бюджетів різного рівня;

податкова система не стимулює підприємницькі структури накопичувати фінансовий капітал та інвестувати його в основні й оборотні активи;

надмірна кількість податкових пільг зумовлює необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створює неоднакові економічні умови для господарювання, знижує конкурентоспроможність товаровиробників;

недосконалість системи місцевих податків і зборів, які практично не виконують ні фіскальної (частка місцевих податків і зборів у дохідній частині абсолютної більшості сільських і селищних бюджетів не досягає навіть 1%), ні економічної функцій;

брак чіткого розмежування податків, що зараховуються до місцевих і державних бюджетів.

З огляду на аналіз підходів до визначення фінансового механізму й на наведену структуру фінансового механізму визначено, що фінансовий механізм підприємства - це сукупність форм і методів зовнішнього й внутрішнього впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства, призначених для підвищення ефективності фінансових результатів виробництва.

3.3 Основні засади забезпечення економічної ефективності на ПрАТ "Тернопільський молокозавод

Зважаючи на проведений аналіз, ми можемо стверджувати, що досліджуване підприємство не характеризується стабільністю та високими результатами діяльності. Зважаючи на це, діяльність провідних спеціалістів, та й всього персоналу молокозаводу спрямована на пошук шляхів підвищення ефективності господарювання.

Основними факторами зниження собівартості є наступні: використання нових технологій; економія сировини, палива, енергії; підвищити продуктивність праці; зниження втрат від браку і простоїв; зниження втрат по збуту продукції; впорядкування затрат на апарат управління; скорочення умовно-постійних витрат.

Також для зниження собівартості виробництва керівництво молокозаводу потребує достовірної га своєчасної інформації:

про відхилення фактичних витрат від нормативних;

стосовно динаміки прямих та комплексних витрат;

оптимальності витрат на впровадження нових видів продукції;

оперативність інформації про повну собівартість продукції для встановлення відпускних цін.

Щодо продуктивності праці то основним шляхом її підвищення на ПрАТ "Тернопільський молокозавод" є.

комплексна механізація, автоматизація та електрифікація виробництва;

поліпшення організації праці;

зміцнення трудової дисципліни праці;

підвищення інтенсивності праці;

підвищення матеріальної заінтересованості;

підвищення кваліфікації працівників.

Економічно обґрунтованим для підприємства є випуск лише рентабельних видів продукції. Саме при функціонуванні підприємства за таким принципом досягається основна мета його діяльності - отримання прибутку.

Збільшення рентабельності на наш погляд, можливо за двома шляхами:

) завдяки підвищенню рівня відпускних цін;

) зменшенню собівартості продукції.

Альтернативним, на нашу думку є другий напрям, тобто зменшення собівартості продукції.

Для підвищення прибутковості досліджуваного підприємства планується:

збільшити обсяги закупки сировини;

зменшити розхід паливно-енергетичних ресурсів за рахунок холодильно-компресорного обладнання згідно розроблених графіків:

економне використання газу за рахунок регулювання температурного режимів опалювальної системи, скорочення часу на переробку сировини;

зупинка ліній по тепловій обробці молока;

збільшення виробництва молочної продукції в плавках;

збільшення виробництва продукції вторинної сировини;

зменшити заготівельну ціну на сировину до рівня заготівельних цін інших районів і зо рахунок цього збільшити реалізацію цільномолочної та нежирної продукції.

Виходячи з вищесказаного, для підвищення економічної ефективності переробки молока та розширення асортименту виготовлення високоякісної продукції ПрАТ "Тернопільський молокозавод" пропонуємо здійснити наступні заходи:

по-перше: економічно зацікавити виробників молока у збільшенні обсягів продажу його підприємству, що дасть змогу в свою чергу підвищити коефіцієнт використання виробничих потрібностей підприємства, а це потрібно здійснити шляхом укладання контрактів, особливо з населенням, які виробляють більше 80% молока, а продають лише біля 15-20 % від виробленого;

по-друге: здійснити оновлення основних виробничих фондів шляхом впровадження нових технологій за рахунок залучення інвестицій;

по-третє: слід активніше використовувати вторинну продукцію;

по-четверте: для взаємовигідного поєднання інтересів товаровиробників і підприємства доцільно в рамках адміністративного району організовувати на принципах кооперації кооперативи з виробництва, переробки та реалізації мол око продуктів. А це дасть можливість обєднати економічні інтереси його учасників для збільшення обсягів виробництва сировини, впровадження ресурсозаощадливих і безвідходних технологій їх переробки, розширити асортимент готової продукції конкурентоспроможної якості і на цій умові підвищити економічно-соціальні умови проживання населення. Науково-технічний прогрес на підприємстві є важливим фактором для:

збільшення виробництва високоякісної продукції

скорочення витрат на її виробництво;

підвищення ефективності суспільного виробництва;

вирішення інших соціально-економічних проблем.

Вважається за необхідне на ПрАТ "Тернопільський молокозавод" підвищити такі основні напрямки НТП:

комплексну механізацію. електрифікацію і автоматизацію виробництва;

впровадження Інтенсивних технологій;

підвищення науково-технічного рівня кадрів підприємства.

А це в свою чергу, на нашу думку, вплине на поліпшення якості молокопродукції.

Існуючі і вже широко застосовані на підприємстві технології будуть значно вдосконалені по відношенню до підвищення виробництва, масштабів економіки.

Це може бути здійснено за рахунок:

) покращення органолептичних характеристик, оскільки, приймаючи рішення про покупку, споживач перш за все надає перевагу смаку.

Тому підприємству потрібно для покращення смакових властивостей використовувати наступні перспективні процеси: - низькотемпературна (високий тиск електричного поля, тонне викручення, передова мембранна технологія) обробка; - фракціонування жирів; - виділення молочного білка; - захист антиокислювачам її; - нові упаковки.

Також на даному заводі потребують вдосконалення аналітичні засоби виміру смаку, запаху і консистенції, що надає привабливість молочним продуктам.

) безпека. На нашу думку, безпека продуктів харчування - це зона постійної турботи, тому що вона впливає на довіру споживача до щоденної їжі. З метою виключення можливого ризику хвороби від вживання продукту варто було б обєднатися всім виробничим лініям, починаючи від виробництва кормів і закінчуючи випуском продукції.

Тому підприємству потрібно вдосконалити методи і техніку, що забезпечують контроль молока і молокопродуктів на всьому шляху до споживача.

) ефективність виробництва.

З огляду на це пропонуємо наступні завдання;

розширення зон збору додадуть більшу економію при умові зменшення обємів транспортованого молока. Для цього доцільно використовувати розподіл з допомогою мембран, концентрування, заморожування і (або) низькотемпературний підігрів;

прискорення визначення мікробіального забруднення. Для забезпечення безпеки продуктів пропонуємо ряд заходів, включаючи діалектрофарез (використання електричного поля, що виникає між рядом мікромеханічних електродів для розподілу груп клітин);

своєчасний контроль за процесом. Багатообіцяючим є використання датчиків для вимірювання біохімічних і реологічних властивостей. Потрібне також використання близької інфрачервоної спектроскопії

чи також деяких датчиків з топкою плівкою;

біосепарування. Для вдосконалення нубріцевтичних продуктів потрібно покращити методи біосепарування. Труднощами, в даному процесі, є дороговизна іонообмінних і мембранниз технологій;

збільшення розміру заводу, як засобу підвищення ефективності;

солезабезпеченІсть.

Необхідність задоволення попиту в результаті збільшення доходів виробництва потребують технологій, більш сприятливіших для оточуючого середовища. На нашу думку такими технологіями є малі енергоємні методи виділення води з молока. Наявні в даний час на підприємстві технології сушіння залишаються достатньо енергоємними.

Тому підприємству необхідно значно скоротити вживання енергії, особливо зважаючи на теперішню проблему із енергоносіями. Для цього ми пропонуємо наступні підходи:

. Ефективніше повторне використання твердих відходів - при більш ефективній первинній і вторинній переробці стічних вод тверді відходи, що утворюються, потрібно знищувати не дорогим для оточуючого середовища способом, тому дослідження потрібно направити на розробку більш ефективних як в фінансовому так і в природоохоронному відношенні методів;

. Рециркулювання води на підприємстві - це означає що на даному заводі для обробки сировини необхідно використовувати мембранні процеси. Вони на нашу думку допоможуть створити економічну і надійну систему обробки для повторного використання води. А щодо окремих продуктів, то високу рентабельність виробництва сирів, сухого молока і морозива можливе за підрахунками підприємства, до 100% рентабельності.

Зважаючи на жорстку конкуренцію, яка формується в галузі, досліджуваному підприємству слід значно активніше працювати над втіленням нових технологій у виробництво. Це дозволить створити продукти з використанням унікальних властивостей. Технології, що покращують смак, свіжість, харчову безпеку молочних продуктів і підвищують рентабельність виробництва, на нашу думку, будуть ключовими для забезпечення життєво-стійкості і прибутковості заводу.

Перспективним, в плані підвищення ефективності переробки молока, є використання сучасних наукових розробок в системі виробництва молокопродуктів. Вони представляють собою молочні продукти нового покоління з доданням про - і пребіотиків, біологічно активних речовин І харчових добавок. При створенні таких продуктів виробники разом з науковцями широко використовують біотехнологічні процеси.

У світі ведеться інтенсивний пошук нових можливостей використання ферментів мікробного походження по таких основних напрямках, як поліпшення якості наявних ферментів, розробка нових і використання їх для одержання окремих інгредієнтів. Застосування ферментів, продукованих мікроорганізмами, - один з основних напрямків біотехнології для розробки нового покоління дитячих, дієтичних і лікувально-профілактичмих харчових продуктів.

За кордоном розвинене виробництво молочних продуктів з низькокалорійними підсолоджувачами, замінниками молочного жиру, інгредієнтами, що виводять з організму шкідливі для здоровя речовини.

Серед пріоритетних напрямків у біотехнології для харчової промисловості важливе місце відведено генній інженерії. Однак генно модифікована продукція для харчування людини сприймається в світі неоднозначне. Проблема формування системи безпеки використання й споживання генно модифікованих продуктів - ключова як для окремих країн, так і для міжнародних організацій і економічних союзів. Один з елементів державного регулювання поставки й реалізації таких харчових продуктів - маркування. Нині нею послуговуються у 130 країнах світу. Це особливо важливо для виробників продуктів для дітей, значна частина яких - на молочній основі, де використовуються інгредієнти з рослинної сировини.

Важливо вдосконалювати традиційні технології, створювати на їх основі молочні продукти підвищеної біологічної і харчової цінності, що сприяють виведенню з організму шкідливих речовин.

Інженерні служби наполегливо працюють над розробкою нового технологічного обладнання, що функціонує в автоматичному режимі й забезпечує одержану продукцію. Це - компактна високоефективна теплообмінна техніка, високошвидкісні установки для розфасовки й упаковки рідких і пастоподібних молочних продуктів у нові види упаковок з екологічно чистої сировини, автоматизовані лінії безрозбірного миття обладнання тощо. У цьому ж ряду - вдосконалення пакувальних матеріалів і устаткування для упаковки й маркування молочних продуктів, посилення контролю безпеки нових пакувальних матеріалів.

Таким чином підвищення економічного розвитку ПрАТ "Тернопільський молокозавод". можна досягти шляхом розробки і впровадження ефективних програм, які б дозволили регулювати діяльність підприємства з питань переробки молока та реалізації конкурентноспроможної продукції в конкретних місцевих умовах даного регіону.

Головною проблемою ПрАТ "Тернопільський молокозавод". є постійна нестача сировини через різке зниження чисельності поголівя худоби сировинної зони підприємства по відомих причинах.

З метою відновлення поголівя корів можна запропонувати наступні заходи:

збільшити виробництво кормів та підвищити їх якість;

застосовувати нові технології годівлі;

покращити селекційні роботи;

сприяти використанню ветеринарних засобів.

Всі вище сказані заходи, а також ряд інших вплинуть на підвищення поголівя корів, виробництво молока, а отже і на виробництво цих видів молокопродуктів. Є інші шляхи, які слід використовувати разом Із названими.

Тому для вирішення цієї проблеми необхідно шукати напрямки щодо зростання обсягів закупок молока за рахунок наступних заходів:

відновлення поголівя;

підвищення продуктивності корів;

дальшого розширення зони заготівель;

підвищити вартість молокосировини на 5%.

Здійснення всіх цих заходів можна здійснити за рахунок інтеграції зусиль виробників молока та його переробників. Ця інтеграція може проявлятися в наступних формах:

обєднання матеріальних баз виробників та переробних підприємств, що дасть змогу збільшити свою платоспроможність та можливість забезпечення кредитів;

допомога домогосподарствам з боку переробних підприємств спрямована на забезпечення їх якісним селекційним матеріалом, ветеринарної допомоги, та проведення інформаційної роботи серед населення стосовно питань раціонів годівлі, догляду за тваринами та їх утримання;

формування спільних із сільськогосподарськими підприємствами інвестиційних проектів, спрямованих на відновлення тваринницьких комплексів, поголівя тварин та матеріальної бази.

Окрім цього, засобом підвищення ефективності переробки молока є підвищення рівня його товарності, оскільки, все-таки, значна частина молока використовується на годівлю молодняку та особисте споживання домогосподарствами. Збільшити товарність молока можна наступними шляхами:

шляхом заключення контрактів, особливо з селянами, які виробляють біля 70% молока, а продають лише біля 6-7% від виробленого;

погасити заборгованість по виплаті населенню за молоко;

стимулювати заготівельників сировини;

збільшити кількість молокопунктів по селах;

Необхідність застосування сучасних систем маркетингу на ПрАТ "Тернопільський молокозавод". зумовлюється істотними територіальними відмінностями у виробництві поточної сировини та молокопродукції, спричинені великою залежністю трудомісткого і негнучкого молочного скотарства.

Основними завданнями маркетингового підходу до розвитку продовольчого ринку мають стати аналіз і регулювання господарських процесів на підприємстві виключно з позиції ринкової економіки.

При цьому основними службами маркетингової служби підприємства повинні стати:

вивчення і прогнозування попиту і пропозиції на молоко продукти;

розробка рекомендацій щодо економічного регулювання ринку молокопродуктів за допомогою таких важелів як: податки, ціни, кредит, пільги, субсидії;

формування пропозицій щодо регулювання експорту та імпорту молокопродуктів на певній території;

інформаційне забезпечення субєктів ринкової діяльності, включаючи надання комерційної, статистичної та іншої необхідної інформації.

Службі маркетингу на ПрАТ "Тернопільський молокозавод". необхідно насамперед добре підлагодити систему дослідження продовольчого ринку, вивчити особливості функціонування та можливі переваги та недоліки у діяльності конкурентів, відібрати потенційних партнерів у посередницько-збутовій роботі, знайти надійних постачальників сировини та обладнання, добре організувати та продумати стратегію просування власних товарів на внутрішньому та зовнішньому ринку молокопродуктів.

Пропонуємо розробку таких основних елементів маркетингової діяльності ПрАТ "Тернопільський молокозавод". як:

розробка та впровадження товарних концепцій підприємства;

вибір адекватних форм насичення і диверсифікації товарного асортименту;

розширення номенклатури виробництва, а також доведення своєчасної і потрібної інформації до потенційних споживачів з

метою забезпечення максимального збуту своєї продукції.

Вважаємо за необхідне на ПрАТ "Тернопільський молокозавод" стимулювати нарощування обсягів виробництва молокопродукції, яка може успішно поглинатися продовольчим ринком, забезпечуючи при цьому належну дохідність підприємства, що дозволить нарощувати його виробничий потенціал.

У звязку з цим, управління маркетингу на підприємстві має зводитися до забезпечення наступних функцій:

прийняття господарських і комерційних рішень на основі ґрунтовного аналізу споживчого попиту;

підвищення ефективності функціонування підприємства за рахунок максимального пристосування їх виробничо-збутової діяльності до вимог ринку;

втілення сучасних інструментів стимулювання збуту, реклами на пропаганди, особистого продажу молочних продуктів.

Маркетинговий підхід на підприємстві вимагає орієнтацію його на обмеження виробництва невигідної продукції, яка не користується попитом, з максимальним постачанням на ринок вигідної для себе, та корисної для споживачів високоякісної продукції, що відзначається стабільним попитом.

Підприємству потрібно при переході до маркетингової діяльності враховувати як неконтрольовані чинники зовнішнього середовища, так і внутрішньогосподарські фактори, що визначають внутрішню структуру, організацію та особливості технологічного процесу.

Відповідно до цього маркетинговій службі підприємства пропонуються наступні завдання:

виявлення потенційного споживчого попиту населення на молочну продукцію за допомогою комплексного підходу до вивчення стану ринку і перспектив його подальшого розвитку;

втілення системи сучасного технічного обслуговування виробництва та розповсюдження товарів, включаючи заходи в області пакування, транспортування, рекламування, та просування товарів на ринку;

створення і розвиток комплексу маркетингових заходів, повязаних з розробкою стратегічного планування у маркетингу;

забезпечення належного контролю та управління основними маркетинговими процесами.

Дієвим інструментом маркетингової діяльності ПрАТ "Тернопільський молокозавод". є бізнес-планування, яке повинно містити відповідні комерційні програми, орієнтовані на одержання та максимізацію прибутків, шляхом втілення системи цільових заходів, спрямованих на досягнення конкретної мети.

Вважається за необхідне на ПрАТ "Тернопільський молокозавод". є втілення потужної системи рекламної діяльності.

Виходячи з цього пропонуємо наступні заходи щодо розвитку рекламної діяльності на підприємстві:

встановлення мети рекламної діяльності;

дослідження спонукальних чинників споживачів у процесі придбання певного виду поточної продукції;

розробка проекту рекламного звернення та вибір каналів його розповсюдження;

формування рекламного бюджету та затвердження кошторису витрат на різні види рекламної діяльності;

оцінка ефективності рекламної компанії з погляду досягнення поставлених перед нею цілей.

Використовуючи досвід капіталістичних країн підприємству варто було б активно стимулювати виробництво за допомогою відповідних важелів цінової політики. Основне її завдання:

забезпечити створення належних умов для ведення експортно-імпортної діяльності;

гарантування продовольчої безпеки підприємства.

У діяльності вважається необхідним задіяння ринкового важеля формування розвинутого конкурентного середовища. Тому маркетинг повинен виступати саме тією ланкою господарського управління, яка здатна істотно вплинути на підвищення ефективності підприємства.

Таким чином, досліджуване підприємство, яке на даний момент має ще багато недопрацювань як в сфері забезпечення сировини так і в сфері збуту продукції має значні резерви в даних напрямах, реалізація яких дозволить значно підвищити ефективність як господарювання, а також конкурентоспроможність товарів та всього підприємства.

Висновки і пропозиції

. Економічна ефективність - це одна з ключових категорій економічної науки, але вона ще не остаточно досліджена й сформульована. Навколо цього поняття ведуться дискусії і різні вчені-економісти вкладають у нього дещо відмінний зміст. Немає одностайного погляду й на те, що саме вважати ефектом або результатом діяльності, якими показниками можна його оцінити.

Найпоширеніше визначення, з яким погоджується більшість економістів, таке: "ефективність виробництва - відносний показник, що характеризує результативність виробництва у зіставленні з використаними виробничими ресурсами.

2. Молочна промисловість - одна з найбільших та найважливіших галузей промисловості України. Від рівня її розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення.

Особлива роль молочної промисловості у розвитку продуктивних сил будь-якої країни визначається як великою соціальною значущістю продукції, що виробляється на її підприємствах, так і тим, що в процесі виробництва на її підприємствах специфічно поєднуються природні, кліматичні, економічні, геополітичні, соціальні та екологічні умови кожної країни. Вона значно впливає на спеціалізацію окремих країн та їх регіонів на виробництві продовольства, розвиток міждержавних та міжрегіональних звязків, формування ефективних структур народногосподарських, агропромислових та промислових комплексів.

3. Криза української економіки, що торкнулася всіх галузей народного господарства, не обминула і молочну промисловість. Серед основних проблем молочної галузі можна назвати такі: низький рівень технологічного оснащення молокозаводів, застаріле обладнання; нерозвиненість ринкової інфраструктури; невисокий рівень забезпеченості сировиною та завантаженості потужностей; невисоку якість кінцевої продукції підприємств молочної промисловості; обмеженість можливості широкої диференціації асортименту через низьку якість сировини; зниження попиту на продукти переробки в звязку із низькою купівельною спроможністю населення області, зокрема сільських районів; високий рівень конкуренції з боку потужних молокопереробних підприємств,

. Сучасний стан ринку молока та молокопродуктів в Україні характеризується такими небажаними явищами як: - скорочення обсягів виробництва молочної сировини і молокопродуктів; - низька платоспроможність споживачів; - зниження рівня споживання молокопродуктів; - збільшення кількості та частки дрібних та низькоякісних операторів ринку; - застосування бартерних операцій; - порядок сільськогосподарської продукції в рахунок оплати праці та видача працівникам заробітної плати у вигляді натуральної оплати; - локалізація регіональних ринків, що проявляється у значному коливанні цін на молокопродукти в різних районах країни.

. Основні перешкоди зниження економічної ефективності на ПрАТ "Тернопільський молокозавод" повязані з нижче наведеними чинниками:

) неадекватне та нестійке забезпечення якісною сировиною. Трансформаційні перетворення призвели до скорочення поголівя, низький надоїв та відсутності сировини. Тому переробне підприємство працює з високими втратами та в середовищі з високим ступенем ризику. Загалом ці чинники призводять до високої собівартості продукції та низької прибутковості. Тому підприємство не спроможне залучати інвестиційний капітал та конкурувати з іншими підприємствами.

) низька якість технологічного оснащення молокозаводу;

) відсутність стандартів на молочну продукцію, які б відповідали вимогам європейського ринку

) недостатнє бюджетне фінансування підприємства;

) нестача обігових коштів, зумовлена низькою купівельною спроможністю населення, заборгованість з боку бюджетних установ, високими відсотками за надані кредити комерційних банків, високою собівартістю молочної продукції.

. Для підвищення економічної ефективності ПрАТ "Тернопільський молокозавод" необхідно здійснити такі заходи:

створити ресурсозберігаючі технології виробництво масла, сиру та інших продуктів, які забезпечували б поліпшення їх біологічних і споживчих якостей, зниження витрат молочної сировини;

пошук технічних і технологічних прийомів зниження витрат сировини і оптової продукції за рахунок модернізації виробничих потужностей;

використання найновіших досягнень науки і техніки для забезпечення комплексної переробки вторинної молочної сировини (знежиреного молока, маслини, сировини);

пошук нових раціональних шляхів використання знежиреного молока і сироватки з метою ефективнішого витрачання ресурсів білка і жиру для виготовлення продуктів харчування;

вдосконалення партнерських відносин з постачальниками сировини з метою створення стабільної сировинної зони, забезпечення виробничих потужностей;

поліпшення використання основних фондів, матеріально-трудових ресурсів, і на цій основі зниження собівартості готової продукції;

нарощування економічного потенціалу підприємства за рахунок вдосконалення виробничої інфраструктури;

забезпечення підприємства сучасними тароподібними матеріалами;

проведення постійних маркетингових досліджень;

поліпшення режиму економії всіх видів затрат.

Отже, на нашу думку, всі вище сказані пропозиції можуть вплинути і значно покращити становище, в якому опинилося ПрАТ "Тернопільський молокозавод".

Список використаної літератури

1.Закон України "Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини // Урядовий курєр. - 1998. - 24 січня.

2.Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від 24 червня 2004 року №1877 - ІV // Офіційний вісник України. - 2004. - №30.

.Наказ 24.03.2006 № 144 "Про затвердження Заходів щодо розвитку мясного та молочного тваринництва".

.Агропродовольчий ринок: 36. наук. пр. / НАН України. Ін-т економіки; Редкол.: Ю.Б. Василенко (відп. ред. ) та ін. - К.: 1995. - 97 с.

.Агропромисловий комплекс України: стан та перспективи розвитку (1990-2000) / За ред.П.Т. Саблука, М.Я. Демяненка, М.Ф. Кропивка. - К.: ІАЕ УААН, 1999. - С.335.

.Алексійчук В.М., Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва, - К.: ІАЕ, 1999. - 532 с.

.Амоша О. Реструктуризація промисловості (організаційно-економічний аспект) // Вісник НАН України. - 1998. - № 9-10. - С.33-41.

.Андрейчук В.Г., Вихор Н.В. Повышение эффективности агропромышленного производства. - К.: Урожай, 1990. - 217 с.

.Антоньєв Г.К. Основні напрямки державної фінансової підтримки агропромислового комплексу // Фінанси України. - 1999. - № 6. - С.3-7.

.Бабич АО. Світові земельні, продовольчі і кормові ресурси. - К.: Аграрна наука, 1996. - 570 с.

.Балабанов Г.В. Территориальная сегментация продовольственного рынка Украиньї // Аналитические исследования ЦПЗР. № 46. - К.: ЦПЕР, 1998. - 50 с.

.Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - К.: ІЗМН, 1996 р.

.Білик М.Д. Сутність і оцінка фінансового стану підприємств // Фінанси України. - 2005. - №3. С.117-128.

.Блаж И.Д. Экономико-математическое моделирование в пищевой промышлености. - М.: Агропромиздат, 1986. - 288 с.

.Біттер О. Функціонування агропродовольчого ринку в умовах низької платоспроможності населення // ЕкономікаУкраїни. - 1998. - № 2. - С.60-62.

.Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. - Львів: в-во "Сподом", 1998р.

.Борщевский П, П., Заинчковский АА, Кучук В.С. / Под ред. Борщевского П.П. Совершенствование хозяйственного механизма в пищевой промышлености. - К.: Техника, 1984. - 157 с.

.Борщевський П.П., Дейнеко Л.В. Актуальні проблемивдосконалення оподаткування субєктів господарювання продовольчого комплексу // Проблеми та шляхи розвитку податкової системи: Матер. всеукр. наук. - практ. конф. - Ірпінь, 1998. - С. 200-202.

.Борщевський П.П., Дейнеко Л.В. Важливі проблеми галузі // Харчова і переробна промисловість. - 1996. - N 1, - С.3-5.

.Борщевський П.П., Дейнеко Л.В. Інвестиційний процес: стан і перспективи // Харчова і переробна промисловість. - 1997. № 12. - С.14-15.

.Данилишин Б.М., Боженар В.Я. Лисецький А.С. Сільське господарство України: сучасний стан і перспективи розвитку. - К.: РВПС НАН України, 1998. - 32 с.

.Горянський В.Ф. Економіка підприємства - К.: Знання, 2006. - 615с.

.Дерій В.А., Ронселюк В.М. Організаційно-технологічні особливості молокопереробного виробництва та облік витрат. // Економіка АПК. - 2000. - №1.

.Деревянко О. Основні напрями системного трансформування харчової промисловості України // Економіка України. - 2000. - № 1. - С.45-50.

.Дудар Т.Г. Економічні проблеми поліпшення якості сільськогосподарської продукції. - Львів: Світ, 1991р.

.Дейнеко Л.В. Екологічна ефективність розвитку харчової промисловості // Вісник аграрної науки. - 1999, - № 9.

.Дейнеко Л.В. Економічні проблеми інвестиційного забезпечення розвитку харчової промисловості // Науковий вісник УФЕІ. - 1999. - № 1.

.Дейнеко Л.В. Ефективність діяльності харчових підприємств різних форм власності в Закарпатській області // Економіка Закарпаття сьогодні і завтра: шляхи виходу з кризи: Матер. наук. - прак. конф. - Ужгород, 1997. - С, 214-216.

.Дейнеко Л.В. Методологічні засади визначення і оцінки резервів регіонального розвитку харчової промисловості // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України: міжнар. наук. - практ. конф. Ч.2. - К.: Знання, 1999. - С.22-23. Дейнеко Л.В. Методологічні основи оцінки регіонального розвитку харчової промисловості // Регіональна політика України; наукові основи, методи, механізми: 36. наук, праць. Ч.2. - Львів, 1998. - С.79-83.

.Економіка Підприємств. // Під ред. Вихруща В.П., Харіва П.С. - Тернопіль, 1995.

.Дейнеко Л.В. Науково-технологічний фактор відновлення і прискорення розвитку харчової і переробної промисловості // Сучасний стан, напрями відновлення та перспективи розвитку переробної і харчової промисловості: Матер. всеукр. наук. - прак. конф. - Ужгород, 1998. - С.188-197.

.Дейнеко Л.В., Цимбалюк А.В. Ефективність розвитку харчової промисловості в регіоні. - Ірпінь; УФЕІ, 1998. - 284 с.

.Жипинас Е.А. Молочные реки украинской экономики. // Украинская инвестиционная газета. - 2000. - №20.

.Економіка підприємств харчової промисловості / А.О. Заїнчковський, Г.М. Решетнюк, Г.А. Болдуй та ін. / За ред.А.О. Заїнчковського. - К.: Урожай, 1998. - 272 с.

.Заїнчковський А.І. Економіка, організація, та управління підприємствами харчової промисловості України // Наукові праці НУХТ. - 2006. - №18. - С.68-72.

.Зинов В.Г. Управление интеллектуальной собственностью - М.: Монолит, 2002. - 552 с.

.Зимовець В.М. Економічні проблеми розвитку виробництва та ринку молокопродуктового підкомплексу // Економіка АПК. - 2002. - №5. - с.126-128.

.Іваненко Ф.В., Технологія зберігання і переробки сільськогосподарської продукції. - К.: КНЕУ, 2005. - 221с.

.Котков В.Г. Подолання кризової ситуації в молоко продуктовому під комплексі // Економіка АПК. - 1999. - №8.

.Котков В.П. Основні методологічні положення розробки моделі розвитку регіонального молокопродуктового підкомплексу // Економіка АПК. - 2000. - №5. - с.11-15.

.Котков В.П. Формування цінового механізму в інтегрованому молокопродуктовому виробництві // Економіка АПК. - 2000. - №1. - с.69-72.

.Калініченко В. Енергетика майбутнього // Харчова і переробна промисловість. - 2000. - № 7. - С.9.

.Краснова В.В. Економіка підприємства. - Донецьк: Альфа-прес, 2005. - 160с.

.Кримковський Р.Б. Іноземне інвестування переробних агропромислових підприємств // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України. Вип.13/Наук. ред.І.К. Бондар - К., 2001. С.245 - 251.

.Кримковський Р.Б. Роль іноземних інвестицій у розвитку харчової промисловості // Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції - в 3-х томах / За. ред.В.Г. Ткаченко. - Луганськ: Вид-во "Элтон-2", 2002. - №14 (26). С.434 - 437.

.Кримковський Р.Б. Детермінанти інвестування в іноземне виробництво харчових продуктів компаніями США // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України. Спеціальний вип.17.Ч. ІІ. / Наук. ред.І.К. Бондар - К., 2002. С.56 - 64.

.Кримковський Р.Б. Чинники інвестування іноземного виробництва харчових продуктів // Ринкова трансформація економіки АПК: кол. монографія у 4-х частинах / За ред.П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г. Є. Мазнєва. Ч.3 - К.: Ін-т аграрної економіки, 2002. - С.261-264.

.Крисанов М.Ф., Черненко Н.М. Методичні підходи рейтингової оцінки галузей агропродовольчого комплексу України // Економіка АПК. - 2006. - №1. - С.99-106.

.Кириченко О. До проблеми розвитку харчової промисловості // Економіка України. - 2000. - № 10. - С.82-84.

.Макаренко І.С. Культурні пасовища. - К.: Урожай, 1999.

.Малиновський Б.К. Чому саме переробка молока приваблює інвесторів. // Галицькі контракти. - 2000. - №36.

.Марич С.М. Основні аспекти й тенденції розвитку українського ринку молока і молокопродуктів // Сільський господа. - 2002. - №5-6

.Мостенська Т.Л. Проблеми розвитку молочного виробництва в Україні // Економіка АПК. - 2001. - №6. - с.40-45.

.Наумов О.Б. Визначення економічної ефективності виробництва за узагальнюючими показниками // Економіка АПК. - 2005. - №5.

.Лиськов В. Харчова промисловість у системі АПК // Економіка України. - 2000. - № 8. - С.55-61.

.Основи економічної теорії. / С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко та ін. / За ред. С.В. Мочерного. - К.: Академія, 1997. - 463 с.

.Островська Г.Й. Фінансовий менеджмент: Навч. - метод. Посібник. - Тернопіль: ТДЕУ, 2005. - 360с.

.Пархомець М.К. Економічний механізм розвитку молоко продуктового підкомплексу АПК Західного регіону України // Тернопіль "Економічна думка" Ерудит 2001.

.Панченко А.І. Узагальнення моделі статистичної оцінки основних показників діяльності підприємства // Фінанси України. - 2005. - №3. - С.133-137.

.Пильник Л. Наукове забезпечення і конкурентоспроможність харчової продукції // Харчова і переробна промисловість. - 2000. - № 5-6. - С.10-11.

.Производство молока (под. ред. и предословием А.В. Барабанщикова, А.П. Бегучева.,-М.: Колос, 2003.

.Примак Т.О. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - К.: Вікар, 2001. - 178 с.

.Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Cтародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 496 с.

.Саблук П.Т. Основні напрямки розроблення стратегії розвитку АПК в Україні. // Економіка АПК. - 2004-№12. - С.3-15.

.Савицька В.П. Актуальні проблеми розвитку ринку молока та "молочних продуктів" // Економіка АПК, 2002,№11.

.Савицька В.Г. Молоко і молокопродукти у споживчому балансі населення України // Економіка АПК. - 1999. - №12. - с.39-44.

.Сичевський М.П. Стан та пріоритетні напрями розвитку харчової промисловості в Україні // Економіка АПК. - 2004. - №1. - С.38-42

.Соколенко С.І. Кластери в глобальній економіці. - К.: Логос, 2004. - 848с.

.Ситуація на пинку молока та молокопродуктів: стан і проблеми, рішення // Маркетинг в Україні, 2007,№3.

.Уланчук В.С., Мудрак Р.П. Шляхи підвищення ефективності виробництва молока // Економіка АПК. - 2005. - №11.

.Туган-Барановський М.І. Політична економія. - К.: Наукова думка, 1994. - 256 с.

.Чагаровский В. Молочные ручки // Бизнес. - №30. - 25.07.09. с.18-19.

.Юрченко К.Г. Стан та перспективи розвитку молокопереробної промисловості України // Економіка АПК. - 2002. - №10. - с.55-56.