Становлення та розвиток засад ринкової економіки України (друга половина 90-х років)

Кафедра історії та теорії господарства <#"justify">На сьогодні минуло вже 24 роки з моменту проголошення України незалежною державою, але можна стверджувати, що в національній економіці й досі відбуваються трансформаційні процеси з метою побудови ефективної ринкової системи. В умовах інтеграції українського ринку до європейського важливо розуміти особливості ринкового середовища в Україні, а також його становлення в перше десятиліття незалежності, наслідки чого можна спостерігати й до тепер. Саме тому обрана мною тема є актуальною для розгляду сьогодні і має неабияке значення для формування мого світогляду як фахівця у сфері національної економіки.

Аби розглядати становлення та розвиток засад ринкової економіки України у другій половині 90-х років, на мою думку, необхідно розуміти причини стану, в якому перебувала економіка на той момент. Тому я зупинюсь на особливостях економічного розвитку українських земель до незалежності та перших реформах у господарській сфері незалежної України.

Передусім зазначу, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Становлення їх по суті на більшості територій розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Значним було втручання держави в економіку. Після 1917 р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок.

Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики економічного відособлення від світового ринку. До того ж в Україні була відсутня визначальна ринкова інституція - економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме вона гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі, управлялись її органами, що зумовлювало високий ступінь монополізму. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні мало і те, що її великомасштабна економіка з незавершеним циклом виробництва відбивала спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це відтворювало нестачу товарів народного споживання національного виробництва, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість - з іншого.

Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було прийняття «Декларації про державний суверенітет України» 16 липня 1990 року. Ще перебуваючи в складі СРСР, Україна в такий спосіб заявила про свій намір створення самостійної держави з незалежною і міцною економікою. Практична реалізація цього наміру відбулася з прийняттям «Акта проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 року.

Лібералізація цін в Україні була початковою важливою частиною реформ і як визначають більшість дослідників, ціни в Україні були значно лібералізовані до початку 1992 року. Однак, також є загальновизнаним той факт, що лібералізація цін в Україні була спричинена економічною політикою Росії, а помилки в українській економічній політиці призвели до гіперінфляції в державі. У 1992 році підприємства, що виробляли споживчі товари, окрім продуктів, були вільними встановлювати ціни без прямого втручання уряду. Регульовані ціни, хоча й не були закріплені органами центральної влади, піддавалися прямому впливу уряду. Енергія, комунальні послуги, транспорт та основні продукти були тими споживчими товарами, ціни на яких залишалися під контролем держави.

Після лібералізації цін у 1992 р. в Україні здійснюється відверто проінфляційна політика, для якої характерні величезний бюджетний дефіцит, необмежена грошово-кредитна емісія, зростання цін, обвальне падіння реальних доходів значної більшості населення. Уряд практично не намагався вдатися до жорсткої грошово-кредитної політики. Підраховано, що перед лібералізацією цін, Україна мала «приховану» інфляцію приблизно 200 % у 1991 році. Однак, після того, як ціни було лібералізовані, вони підвищилися до 2000 % у 1992 році. Звідси найбільш важливі дискусії в Україні щодо економічної політики були направлені на вирішення питання, як ізолювати Україну від інфляції в Росії та запровадити незалежну українську валюту. На початку 1992 року «карбованець» був запроваджений в Україні як її власний «перехідний» купон. Незважаючи на це, в країні виникла гіперінфляція. З 1992 року до грудня 1993 року ціни в Україні підвищилися на 10200%. Тож монетарна емісія була основною причиною гіперінфляції в Україні, бо лише поглибила кризу, сприяла подальшому падінню виробництва і за відсутності конкуренції закономірно спричинила могутнє зростання цін, що у свою чергу призвело до різкого зниження рівня життя більшості населення.

Потрібно визначити ще один фактор гіперінфляції в Україні - підвищення цін на імпортовану енергію. У 1993 році Росія не очікувано підняла ціни на енергію і, як наслідок цього, відбулися декілька драматичних моментів, коли поставки енергії з Росії до України були раптово призупинені: у жовтні 1992 року, лютому та листопаді 1993 року і березні 1994 року.

Більш того, більшість державних підприємств України залежали від ринків Радянського Союзу, переважно Росії; багато з них також залежали й від поставок сировини від колишніх республік Радянського Союзу. Зрозуміло, що розпад Радянського Союзу і, як наслідок цього, перебої в поставках товарів, встановлення світових цін та запровадження національних валют, мали дуже негативний ефект на виробництво в Україні та на загальну продуктивність підприємств. Вчений М. Дичок у своїй роботі «Рух без зміни, зміни без руху» (2000 року) звертає увагу на проблему теоретичного знання про торгівлю в Україні: «вся торгівля і комерція управлялася з центру Радянського Союзу, тому українці почали працювати самостійно практично без знань і досвіду бізнес справи поза межами їх республіки».

Підсумовуючи щодо аспекту лібералізації економіки в Україні, можна говорити про те, що деяка лібералізація цін та внутрішньої торгівлі була проведена у період з 1992 до 1994 року. Однак, на мою думку, залежність від Росії, монетарні емісії, інші сумнівні дії уряду, а також відсутність стабілізаційних заходів призвели до гіперінфляції та глибокої рецесії української економіки.

У 1991 році Україна мала приблизно 18,000 державних великих та середніх підприємств і 45,000 державних невеликих підприємств. Лише 2,9% працівників працювали у приватному секторі економіки на той час, а 94% української робочої сили було залучено до роботи у державному секторі економіки. Отже, основними цілями приватизаційної програми були «зміна власності на засоби виробництва, створення нової соціальної групи приватних власників, заохотити конкуренцію та обмежувати монополії».

Перший етап приватизації в Україна офіційно почався у 1992 році. У деяких галузях легкої промисловості, зокрема в харчовій, здійснюються спроби переорієнтації на ринкову економіку. Згідно з прийнятим Законом «Про приватизацію майна державних підприємств» та іншими нормативними документами в Україні створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств, найвідомішими з яких є «Укрцукор», «Укрмясо», «Укрмолпром», «Укрпродспілка» тощо. В Україні зареєстровано понад 30тис. малих підприємств і майже стільки саме кооперативів із загальною чисельністю зайнятих у них осіб - 670 тис., а 114 підприємств передано в оренду трудовим колективам. Усе це призвело до дезорганізації керівництва харчовою промисловістю, що поряд з некомпетентністю управлінського апарату не сприяло підвищенню рівня життя населення. За даними Міністерства статистики, споживання основних продовольчих товарів жителями України на душу населення з року в рік невпинно скорочувалось.

У 1992-1993 рр. дедалі більше концернів, асоціацій, окремих підприємств за умов нестримного зростання цін на нові технології стають неплатоспроможними. Таким чином, вони не можуть здійснити технічного переоснащення, приділити належну увагу технічному розвитку, впровадженню у виробництво найновіших досягнень науки і техніки з причини відсутності фінансових можливостей. Більшість промислових підприємств стали боржниками, а їхні борги становили 247 трлн. крб. Держава ж неспроможна була надати належну допомогу розвитку важкої промисловості, оскільки 2/3 бюджетних асигнувань вона сплачувала Росії та іншим країнам за енергоносії. Ситуація, що склалася, була дуже небезпечною, адже 68% загального обсягу товарного виробництва припадало саме на важку промисловість.

Національний дохід у 1993 р. порівняно з 1992 р. скоротився на 15%, реальна зарплата - майже на 52%. У найгіршому становищі опинилася легка індустрія, де падіння виробництва відбулося майже на 1/3, і транспорт, де товарообіг скоротився на 29%. За 1990-1993рр. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на 25%.

Такі вчені, як Заєць П., Ісхак М. і Естрин С. у своїй роботі «Спадщина централізованого планування і переходу до ринкової економіки в сучасній Україні: динаміка пострадянської трансформації» (1998 року) виділяють ще одну причину занепаду української економіки на початку 90-х років: в Україні не вистачало кваліфікованих спеціалістів та навичок у всіх сферах побудови нової держави, особливо у сфері економіки. Після проголошення незалежності Україна «просто мала занадто мало людей, особливо на керівних посадах, які розуміли принципи роботи ринкової економіки та могли використати це ефективно».

Іншою особливістю було те, що правлячі еліти приділяли набагато більше уваги створенню національних символічних інститутів,ніж економічних. Проблема також поставала в тому, що створення нових інститутів призвело до процвітання державного апарату - бюрократії. Переважно стара комуністична еліта та номенклатура, яка лише формально змінила свої погляди на українську національну ідею, залишалася на основних позиціях в країні як на національному, так і на локальному рівнях.

На мою думку, Україні не вистачало також добре функціонуючої нормативно-правової та інституційної бази для створення ринкової економіки та, не викликає здивувань те, що така ситуація відкрила шляхи до численних можливостей для чорного ринку та напівлегальної економічної діяльності.

На цю ситуацію також вплинуло реформування системи оподаткування, адже, незважаючи на те, що податкові реформи проводилися у 1992 та 1993 роках, на підприємства, особливо приватні, накладалися дуже високі податки, яких було більше 100. У цей період в Україні податки були вищими, ніж у будь-якій іншій країні колишнього Радянського Союзу. У результаті цього, податки, ставки яких складали до 90% прибутку, не заохочували виробництво, спричинили масову несплату податків та підштовхували більшість фірм до переходу в тіньову економіку. За підрахунками спеціалістів, 60% підприємств в той час було у тіньовій економіці.

За таких умов влітку 1994 р. відбулися президентські вибори, що принесли перемогу Л.Кучмі, який виступив з програмою виведення економіки з кризи. Суть нової соціально-економічної стратегії зводилася до формули «прискорене реформування як єдина умова і основний засіб виходу з кризи та економічної стабілізації». У соціально-економічній політиці було визначено такі основні напрями та пріоритетні завдання:

1.фінансова стабілізація - послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи;

2.регульована та контрольована державою лібералізація цін;

3.докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки на основі розширення приватного сектору;

4. децентралізація управління економікою;

5.лібералізація зовнішньоекономічних звязків, чітке визначення пріоритетів у регіональному спрямуванні зовнішньоекономічної політики;

6. соціальний захист, який передбачав докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування, передання через акції в приватне користування населення державного майна.

Із цієї програми, по суті, починається другий етап економічних перетворень в Україні, який можна розглядати як спробу змін в економіці (прискорення приватизації, фінансова стабілізація, створення ринкової інфраструктури тощо). Перші кроки на шляху здійснення нового реформаційного курсу були швидкими і рішучими. Одна за одною вийшли урядові постанови про підвищення зарплат, пенсій і стипендій; про лібералізацію цін та експорту. Національний банк України видав постанову про уніфікацію курсу валют та стримування інфляції. Таким чином, Президентом була запропонована ліберально-монетаристська модель виходу із кризи.

Але вже скоро стає зрозумілим, що реалізація нового соціально-економічного курсу виявила суттєві недоліки запропонованої моделі реформування:

по-перше, ринок не міг регулювати ціни новоутворених монополістів;

по-друге, глибокі структурні зміни неможливі лише на основі ринкових стимулів, вони мають відбуватися за допомогою державного програмування;

по-третє, ринок неналежною мірою розвязує соціальні проблеми, а також проблеми невиробничої сфери.

Тому недосконалий механізм соціальних компенсацій, повязаний з лібералізацією цін, не тільки не розширив соціальну базу ринкових реформ, а й суттєво підірвав її, зробив проблематичною масову підтримку нового реформаторського курсу. Ситуація в економіці країни продовжувала погіршуватися. За межею бідності опинилися ще мільйони громадян. Ускладнювалися взаємовідносини з Росією і Туркменією з приводу розрахунків за енергоносії. Борг України цим країнам перевищив 1 млрд дол. Втративши близько третини свого ринку в Росії, Україна не змогла отримати його на Заході. Президент взяв курс на радикальні економічні перетворення.

У 1994 р. економічній політиці відбувається перехід до комбінування монетаристських та адміністративних заходів. Скасовуються дотації на виробництво збиткової продукції, затримуються і скорочуються виплати пенсій, зарплат, стипендій, відпускаються ціни, запроваджується фіксований курс карбованця до твердих валют. Незважаючи на певне зниження інфляції, її рівень становив понад 400%. Проголошується необхідність тотальної приватизації, суттєвого скорочення бюджетного дефіциту. Це призвело до найсильнішого за всі роки незалежності падіння виробництва. У промисловості воно скоротилося на 28,2%, у сільському господарстві - на 16,5%. Реальна зарплата знижується на 16,8% і становить 1/3 від рівня 1990 р. У кінцевому підсумку ВВП 1994 року скоротився на 44% порівняно з 1990 р. економіка лібералізація приватизація соціальний

У 1995 р. відбувається певна стабілізація грошово-кредитної сфери. У першому півріччі зафіксовано зниження рівня інфляції,який в Україні став майже вдвічі нижчий, ніж у Росії, і становив 181,7% за рік. Це дозволило зміцнити грошову одиницю країни, забезпечити довіру до неї, і, таким чином, створити передумови для подальшого проведення грошової реформи.

Позитивні тенденції у ході фінансової стабілізації супроводжувалися суттєво зрістоячими темпами приватизації. У підсумку за 3,5 роки частка державної власності в Україні скоротилася з 96% до 62%. Але, як свідчить аналіз, ефективність роботи приватизованих підприємств залишається низькою. Вона істотно не відрізняється (за деяким винятком) від підприємств державного сектора економіки. В процесі приватизації допущено чимало грубих порушень чинного законодавства, зловживань службовим становищем.

Повільно відбувалося становлення фермерських господарств. На мою думку, причинами цього є в першу чергу відсутність матеріальних і фінансових ресурсів, недостатня підтримка з боку держави, а також психологічне неприйняття більшістю селян, що виросли за умов колгоспного ладу, індивідуальних господарств, непідготовленість, а часто і нездатність багатьох із них вести самостійне господарство. Крім того, за умов жорсткої економічної кризи, падіння життєвого рівня більшість сільських жителів вбачають у колективному господарстві певний соціальний захист.

За роки кризи більше ніж у двічі знизилась продуктивність праці, у два рази зросла собівартість промислової продукції. Україні постійно знижувалися попит і пропозиція. При цьому попит знижувався швидше порівняно з пропозицією. А це призвело до того, що промислові підприємства не могли реалізувати вироблену продукцію. Майже половина її залишалися на складах. Крім того, низька продуктивність праці, невідповідність якості окремих видів продукції світовим стандартам, високі ціни впливали на конкурентоспроможність вітчизняних підприємств. І як наслідок, вітчизняного виробника з ринку у власній країні витісняють іноземні виробники. Усе це за відсутності державної підтримки виробника посилювало процес падіння виробництва.

У 1996 р. в Україні починається новий, третій етап реформ, який характеризується проголошенням коригування курсу реформ на створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки. Або, іншими словами, проголошено курс на побудову соціально-ринкового господарства, яке давно вже є реальністю в промислово розвинутих країнах. Важливою подією стала грошова реформа. У вересні в обіг запроваджено сучасну грошову одиницю - гривню. Обмінний курс становив 100 тис. купоно-карбованців за одну гривню. Нові гроші було видрукувано в Англії та Канаді. У 1996-1997 рр. валютний курс гривні до долара складав 1,75-1,9. У 1998 р. для гривні було встановлено «валютний коридор», тобто крайні величини співвідношення з американським доларом - 1,95-2,25. Для нормального розвитку економіки потрібні стабільні гроші, тому Національний банк України запровадив жорстке планування і регулювання грошового обігу. Кількість грошей в обігу визначалася відношенням суми цін товарів до числа оборотів однойменних грошових одиниць. Я вважаю, що внаслідок грошової реформи, зросла довіра до нової валюти, адже упродовж тривалого часу валютний курс гривні залишався практично незмінним (особливо з вересня 1996 р. до кінця 1997 р.).

Поряд з тим, починаючи з 1995 р. фіксується вповільнення темпів зниження ВВП у понад два рази. Уповільнився спад виробництва в сільському господарстві. Але означився процес економічної стабілізації в експортно-орієнтованих і базових галузях. Зявилися позитивні тенденції у зовнішній торгівлі. У 1997 р. її обсяг становив близько 30,5 млрд. дол., з яких близько 14 млрд. припадав на експорт. Негативне сальдо торгового балансу у 1997р. порівняно з 1996 р. зменшилося з 3 млрд. до 2,5 млрд. дол. Однак структура українського виробництва, в якій важливе місце займали енергомісткі експортно-орієнтовані галузі, ускладнювала вихід із кризи.

Наприкінці 1997 р. почала втрачати позиції українська валюта, що проявилось у зниженні курсу гривні (до вересня 1999р. курс гривні до долара США впав понад у 2,5 рази - з 1,76грн. до 4,50 грн. за 1 долар США). Насамперед, це було повязано зі світовою фінансовою кризою. Україна виявилася нездатною сплачувати свої як внутрішні, так і зовнішні борги. Але завдяки умілому керівництву НБУ обвального падіння курсу не відбулося. Зниження курсу гривні відбулося повільно. Зрештою курс вдалося стабілізувати на співвідношенні 1$ = 5 грн. Економічна ситуація залишалася складною. Вкрай важким було становище населення: виплата пенсій, заробітних плат, стипендій відбувалися несвоєчасно. Практично були згорнуті всі соціальні програми. Після спаду світової фінансової кризи в Україні окреслилося поступове зростання базових економічних показників.

Болючим місцем в економіці України наприкінці 90х років залишалась бюджетно-податкова система, яка поки продовжувала зберігати репресивну спрямованість, не створюючи потрібної мотивації для субєктів економіки у підвищенні результатів їхньої діяльності, насамперед у виробничій сфері, а навпаки - спонукала до приховування прибутку від оподаткування. На «тіньовий» сектор економіки України припадало понад 50% (!) усіх економічних операцій (у США - 8%). Отже реальний ВВП приблизно удвічі більший від офіційного, а економіка функціонує не стільки завдяки державі, а скоріше всупереч їй.

Таким чином, перетворення в народному господарстві України в 90-х роках мають досить складний і суперечливий характер. Останнє десятиліття ХХ сторіччя виявилися вкрай тяжкими для мільйонів українців і, на жаль, ряди проведених реформ не створили ефективну національну ринкову систему, а навпаки ввели країну в середині 90-х років в глибоку кризу. Справжньою причиною того, на мою думку, є помилковий початково обраний монетаристський шлях перетворень. А саме те, що Україна, копіюючи Росію, пішла шляхом класичного дикого капіталізму, який вичерпав себе ще на початку ХХ століття, а західні країни прийняли концепцію змішаної економіки з метою побудови соціального ринкового господарства. Перехід до ринкової економіки передбачає не одномоментний стрибок, а поступовий, еволюційний процес глибоких перетворень існуючої економічної системи за регулюючої діяльності держави. Перетворення обовязково повинні здійснюватися поетапно. Саме про це свідчить світовий досвід, і саме це не було враховано під час здійснення реформ в Україні.

На зустрічі вчених-економістів України і Росії в Києві у вересні 1993 р. українці підкреслювали, що катастрофічний стан української економіки обумовлено тими самими причинами, що і в Росії, - прорахунками у виборі стратегії і тактики реформ, що виявилися в непідготовленій лібералізації цін, відсутності активної структурної політики, розладі фінансово-грошової системи, відсутності дієвого управління державними підприємствами. Підкреслювалось, що лібералізація цін була фатальною помилкою, що реформи слід здійснювати не революційним, а еволюційним шляхом.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинуті країни, для яких характерна змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому має бути корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інституцій, науково обґрунтовані правові засади. Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу. Я вважаю, що для України найприйнятнішою є модель соціально орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб українця.


Теги: Становлення та розвиток засад ринкової економіки України (друга половина 90-х років)  Эссе  Экономическая теория
Просмотров: 36849
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Становлення та розвиток засад ринкової економіки України (друга половина 90-х років)
Назад