Топонімія в англійській та українській мовах


ТОПОНІМИ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ТОПОНІМИ

1.1 Загальне поняття про топоніми

.2 Підходи до класифікації топонімічної лексики

.3 Висновки до розділу

РОЗДІЛ 2. ТОПОНІМИ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

2.1 Топоніми в англійській мові на прикладі топонімії Англії

.2 Топоніми в українській мові

.3 Структура англійських та українських топонімів

.4 Етимологія англійських та українських топонімів

.5 Висновки до розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

топонім лексика український англійський

Географічні назви певної території мають неабияке смислове значення. Саме через місцеві назви прослідковується історія певної території - історія мов, якими на ній розмовляли, народів та етносів, що на ній проживали, культур, які на ній існували. Саме лінгвістичний аспект топоніміки і становить для нас основний інтерес. Топоніміка - одна з тих наукових галузей, де безпосередньо перетинаються мовознавство, історична наука, культурологія, етнографія, і географія. Вивчаючи склад географічних назв, ми відкриваємо не тільки старі та прадавні назви, але й спостерігаємо історію тої чи іншої місцевості, території, країни у комплексі, загалом.

В процесі вивчення англійської мови основний інтерес для нас становить, насамперед, англійська топоніміка. Дослідження топоніміки Британії і, зокрема, Англії дає уявлення про багату історію народів та культур, що існували на території сучасної Великобританії, і нерозривно пов'язане із дослідженням історії англійської мови взагалі.

Географічні назви України пройшли складний шлях розвитку і утворення. Значна їх частина успадкувала топонімічну систему цілого ряду епох, починаючи від доісторичної (дописемної) і кінчаючи нашим періодом. Упродовж тривалого історичного часу вони розвивалися в тісному зв'язку з топонімією багатьох племен і народів Євразії, залишаючись у своїй основі слов'янськими.

Топонімія України, як і інших країн, знаходилася в постійному русі і зміні, під мовним впливом інших народів. Особливо позначились на її формуванні російська, білоруська та польська топонімії. Українську мову, як і будь-яку іншу, не можна розглядати поза системою споріднених з нею мов, а в топонімічній лексикографії не бачити слідів попереднього розвитку.

Об'єктом дослідження є топоніміка англійської мови на прикладі топоніміки Англії та топоніміка української мови.

Предмет дослідження - визначення особливих етимологічних, структурних та семантичних рис в топоніміці Англії та в топоніміці України.

Актуальність дослідження полягає у тому, що, не дивлячись на довгу історію досліджень англійської топоніміки, все ще залишається значна кількість проблем із їх тлумаченням, а топоніміці взагалі не приділяється значної уваги в процесі вивчення англійської мови. Українська ж топоніміка перебуває у стані бурхливого розвитку, але попри значний обсяг досліджень української топоніміки вона все ще не вивчена досконально, а топоніміці також не приділяється уваги в процесі вивчення української мови.

Мета дослідження - вивчення топоніміки англійської(на прикладі топонімії Англії) та української мов, структури топоніміки англійської та української мов, їх етимології.

Завдання дослідження - розглянути загальні поняття про топоніми, місце топоніміки в лексиці, підходи до класифікації топонімічної лексики, структуру та етимологію англійських топонімів на прикладі топонімії Англії, та розглянути загальні поняття про українську топоніміку, її структуру та етимологію.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури, що налічує 23 джерела. Загальний обсяг роботи становить 31 сторінку.

В першому розділі розглядаються загальні поняття про топоніми, місце топоніміки в лексиці та підходи до класифікації топонімічної лексики.

В другому розділі розглядаються структура та етимологія англійських топонімів, на прикладі топонімії Англії, та українських топонімів.

У висновках наводяться узагальнені результати дослідження топоніміки та топонімів, підходи до їх класифікації, а також дослідження англійських та українських топонімів, їх структури, етимології та історичного походження.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ТОПОНІМИ


.1 Загальне поняття про топоніми


Топо?нім (від грец. ????? - місце і грец. ????? - назва) - власна назва місцевості, регіону, населеного пункту, об'єкту рельєфу, будь-якої частини поверхні Землі, тобто географічна назва [Воробьева И. А., 1973; 13]. Топоніми, тобто назви місць, часто даються автохтонним населенням певної території, для якої кожний з топонімів має смислове значення. Це дозволяє встановити, наприклад, що на певній території колись проживав народ, що відрізняється від того, який живе там на теперішній час. Таким чином, топоніми часто описують територію з точки зору тих народів, які колись населяли ту чи іншу місцевість.

Топоніми - це вираз світовідчуття людей, культури, побуту, звичаїв, повсякденного їх оточення, психологічного стану і спілкування [Рылюк Г.Я., 1999; 7-8]. Топоніми є продуктами соціального пізнання. Вони виникають у процесі освоєння обєктивних явищ в географічному середовищі і етномовному складі населення. Оскільки географічні назви мають лінгвістичну природу, топоніміка є розділом мовознавства і має тісні зв'язки з: ономастикою - наукою про виникнення та поширення власних назв; історичною лінгвістикою; етимологією - наукою, що займається вивчення походження слів; семантикою; морфологією; фонетикою та діалектологією.

Вивченням топонімів займається наука топоніміка.

Топоніміка - наука, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання і вимову. За Е. М. Мурзаєвим, ...топоніміка є інтегральною науковою дисципліною, яка розташована на стику трьох наук і використовує дані з трьох областей знань цих наук: географії, історії та лінгвістики [Мурзаев Е. М., 1974; 25].

Топоніміка є складовою частиною ономастики - розділу мовознавства, що вивчає місцеві назви [Янко М.Т., 1998; 3]. Термін "топоніміка зявився у вітчизняній літературі в 1920-і рр., пізніше її конкуруючим терміном, на думку Н.В. Подольської, стала топономастика, створюючи непотрібну дублетність [Подольская Н.В.; 1970, 46-53]. У роботі "Словник російської ономастичної термінології дано поняття: ...ономастика (топономастика) - розділ мовознавства, будь-які власні імена [Подольская Н.В.; 1978, 97].

Топонімія являє собою сукупність географічних назв, які формувалися протягом певного історичного часу. У мовознавстві географічні назви нерідко служать єдиним свідченням давно зниклих мов, а в інших випадках, складаючи частину мовного багатства народу, дозволяють виявити важливі факти історичної фонетики, граматики, словотворення. Сучасні топонімічні дослідження обовязково базуються на даних археології, історії, географії, палеонтології, без яких топоніміка не мала б необхідного наукового підґрунтя.

Географічні назви виконують адресну функцію щодо конкретних географічних обєктів, а закладена в них інформація містить відомості про форму, величину, властивості цих обєктів та їх значення в житті людини.

Основне значення та головне призначення будь-якої географічної назви - фіксування місця на поверхні Землі.


1.2 Підходи до класифікації топонімічної лексики


Сьогодні існує кілька схем розподілу географічних назв за категоріями залежно від параметрів класифікації. Географічна класифікація за категоріями обєктів у найбільш доступному вигляді виконується за обєктами номінації. О. В. Суперанська [Суперанська О.В., 1967; 96] виокремлює наступні категорії об'єктів:

Ороніми - назви гір;

Гідроніми - назви водних об'єктів:

а) Пелагоніми - назви морів;

б) Лімноніми - назви озер;

в) Потамоніми - назви річок;

Гелоніми - назви боліт;

Біоніми - назви представників органічного світу:

а) Фітоніми - назви представників флори;

б) Зоотопоніми - назви представників фауни;

Ойконіми - назви населених місць:

а) Комоніми - назви сільских поселень;

б) Полісоніми - назви міських поселень;

Антропоніми - назви географічних об'єктів, утворених від власного імені людини;

Хороніми - назви країн і областей;

Теоніми - назви релігійних об'єктів;

Дромоніми - назви доріг, шляхів;

Урбаноніми - назви міських об'єктів;

Більш складною є класифікація за семантичними принципами, коли досліджується змістовне значення топонімів з послідовним підрозділом їх на групи. Така класифікація характеризує наявність принципів присвоєння назв, інакше - принципів номінації.

Семантична класифікація топонімів, розроблена В. Жучкевичем [Жучкевич В.А., 1980; 287], ґрунтується на дослідженні змістовного значення топонімів з послідовним підрозділом їх за групами принципів присвоєння назв:

Топоніми, повязані з фізико-географічними особливостями місцевості;

- Топоніми, що вказують на місце розташування обєктів;

Фітотопоніми:

а) За назвами дикорослих рослин,

б) За назвами культурних рослин;

- Зоотопоніми;

Топоніми релігійного і культового походження;

Топоніми меморіального походження;

Антропоніми:

а) Утворені від особистих жіночих імен,

б) Утворені від особистих чоловічих імен;

Топоніми, повязані з відносним часом їх виникнення;

Топоніми, повязані з розмірами обєктів;

Перенесені топоніми;

Топоніми, повязані з соціально-економічними явищами;

Етноніми, повязані з назвами народів;

Топоніми незясованого значення.

Лінгвістична класифікація за морфологічним принципом ґрунтується на вивченні морфології слова, реченні, словосполученні та їх формах. Прикладом такої систематизації є класифікація О.В. Суперанської, створена на матеріалах російської топонімії [Суперанська О.В., 1985; 176]. Російська дослідниця звернула увагу на сучасну морфологію географічних назв, уникаючи історичного розрізу й етимології. Її класифікаційна схема передбачає:

Топоніми-іменники:

а) Суфіксальні назви;

б) Безсуфіксальні назви;

Складні топоніми;

Двоскладні слова;

Топоніми-словосполучення;

Топоніми-прикметники:

а) Безпрефіксальні;

б) Префіксальні;

Ще одним засобом класифікації топонімів є класифікація, що формується за етимологічним принципом, ґрунтується на легкості інтерпретації назви того чи того обєкта, її походження, словотвірної структури, встановленні вихідного, первинного смислу назви тощо. Однією з найперших класифікацій топонімів за етимологічним принципом була класифікація чеського вченого Франтішека Полоцького, викладена в його праці Етимологічний розбір чеськословацьких назв 1834 року.

Під етимологією розуміють походження назв, зіставлення топонімів зі спорідненими словами тієї чи тієї мови. У такій класифікації топоніми поділяються на:

топоніми з ясним етимологічним значенням;

топоніми, зміст яких розкривається в результаті етимологічного аналізу;

топоніми, зміст яких розшифрувати неможливо.

Лінгвістична класифікація, створена за мовним принципом, містить групи топонімів, що розрізняються між собою за мовною належністю. При цьому, чим більше мовне різноманіття певної території, тим складніша топонімічна класифікація їй відповідає.


.3 Висновки до розділу


В цьому розділі нами було розглянуто загальні поняття про топоніми, дано визначення топоніму, топоніміки та ономастики. Ми розглянули різні підходи до класифікації топонімів, зокрема географічну класифікацію за обєктами номінації О. Суперанської, семантичну класифікацію топонімів В.А. Жучкевича, лінгвістичну класифікацію топонімів за морфологічним принципом О. Суперанської та класифікацію топонімів за етимологічним принципом, вперше викладену чеським вченим Ф. Полоцьким.


РОЗДІЛ 2. ТОПОНІМИ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ


2.1 Топоніми в англійській мові на прикладі топонімії Англії


Топоніми в англійській мові вирізняються значним різноманіттям, насамперед через значне поширення англійської мови в світі. Так, потрібно відрізняти топоніми Англії від топонімів Сполучених Штатів, Канади, Австралії тощо. У цій роботі топоніми в англійській мові будуть розглядатися на прикладі топонімії Англії.

Сам термін "toponym" вперше зустрічається в англійській мові в 1876 році; з того часу він замінив собою термін "place-name" в якості професійного терміну географів. [Cameron, 1961; 7]

Місцеві назви в Англії походять із різних лінгвістичних джерел, насамперед через історичні зміни в мовах і культурах, які в різному об'ємі впливали на різні регіони.


.2 Топоніми в українській мові


Термін "топоніміка" з'явився у вітчизняній літературі в 1920-і рр., пізніше її конкуруючим терміном, на думку Н.В. Подольської, стала топономастіка, створюючи непотрібну дублетність [Подольская Н.В., 1970; 47]. У роботі "Словник російської ономастичної термінології дано поняття "ономастика (топономастіка) - розділ мовознавства, будь-які власні імена" [Подольская Н.В., 1978.; 97].

Розвиток східнословянської топоніміки припадає на другу половину ХІХ - початок ХХ ст. Стихійне вивчення топонімії без відповідних управлінських постанов поступово набуває більш науково обґрунтованого й системного характеру. У 1904 році була створена Картографічна Комісія при Російському географічному товаристві, яка здійснила переклад іншомовних назв російською мовою, розробила словник географічних термінів та ін.

Загалом розвиток топонімії в Україні у ХХ ст. можна поділити на три етапи:

1) до середини ХХ ст. - переважали регіональні роботи, питання загальної теорії розроблялися слабко;

) 50 - 70-і роки ХХ ст. - роботи з топонімії А. Дульзона, Е. Мурзаєва, В. Никонова, А. Попова. З цього часу зростає інтерес до проблем топоніміки;

3) кінець ХХ ст. - поч. ХХІ ст. - відрізняється найбільш результативними дослідженнями, формуються наукові топонімічні школи, видаються перші топонімічні посібники.

Найбільше пожвавлення в галузі топонімічних досліджень спостерігалося на другому етапі. Свідченням чого було проведення топонімічних конференцій, що відбулися в 1959 та 1962 рр. у Києві та у 1962 р. у Москві [Янко М.Т., 2000; 23-27].

Дослідження топоніміки України до недавнього часу здійснювалося в основному за певними територіями, найчастіше - окремими адміністративними одиницями - областями.


2.3 Структура англійських та українських топонімів


За структурою англійські місцеві назви поділяються на два типи: прості та складені. Прості складаються із одного елемента; складені - із двох або трьох [Cameron, 1961; 27].

Прості назви - це, зазвичай, назви місцевого походження, що застосовувалися до однієї видатної риси ландшафту, наприклад, пагорба, долини, або залишків доісторичного або римського форту. Інші прості назви існують тому, що колись вони були поодинокою фермою або залежною територією близького села або фермерського господарства. В цьому випадку, місцеві жителі не бачили сенсу у більш точній ідентифікації місця.

Складені назви складаються із прикметникового елементу та хабітативного або топографічного елементів. Такі складені назви становлять більшість місцевих назв в Англії [Cameron, 1961; 27].

Хабітативними є елементи, що спочатку позначали місця проживання людей - помешкання, ферми, огорожі та маєтки. Так, наприклад, Хайхем (Higham, Кент) означає високе помешкання, Нортон (Norton, Чешир) - північна ферма, селище; де перший елемент - описовий прикметник, а другий - вказує на тип місця проживання. Топографічні елементи спочатку описували якусь визначну рису ландшафту, природню або рукотворну, наприклад Грінхілл (Greenhill, Дорсет) - зелений пагорб, Блекберн (Blackburn, Ланкашир) - темний струмок. Сюди також можна віднести Еллстрі (Ellstree, Херефордшир) - дерево Етельхарда (Æðelhard), Теплоу (Taplow, Бакінгемшир) - курган Теппи (Tæppa), що також, по суті, є топографічними назвами, не дивлячись на те, що перший елемент позначає особове ім'я [Cameron, 1961; 25].

За семантикою можна вирізнити три типи англійських місцевих назв. Перший тип - це народні назви, утворені за самоназвою народу або етносу, що стала назвою їх поселення. Так, наприклад, Ессекс (Essex) означає (територія) східних саксів (East Saxons) [Mills, 1991; 124]. Ці назви, зазвичай, достатньо старі. Другий тип - це хабітативна назва, що може бути як простою, так і складеною. Уік (Wick, Ейвон) - це приклад простої хабітативної назви, що означає житло, спеціалізована ферма або торгове поселення [Mills, 1991; 358]. Складена хабітативна назва - Кросбі (Crosby, Камбрія): селище, в якому є хрести [Mills, 1991; 97]. Хабітативні назви мають якийсь елемент, що позначає місце проживання людей. Третій тип - це топографічні назви, що також можуть бути простими, наприклад, Уаун (Wayne, Хамберсайд), тряске болото або трясовина [Mills, 1991; 349], або складеними, наприклад, Оттершоу (Ottershow, Суррей), що означає маленький ліс, часто відвідуваний іншими [Mills, 1991; 250]. Топографічні назви описують якусь рису ландшафту. Часто топографічні назви стали з часом позначати близьке поселення.

Народні назви - невеликий, але значний тип місцевих назв. Багато з них залишаються як назви важливих адміністративних одиниць сучасної Англії. Вони стали місцевими назвами тому, що перейшли від народу, який вони називали, до території проживання цього народу. Народна назва, що містить елемент saete - поселенці, або folc - народ, зазвичай є часткою більшої групи. Так, наприклад, Саффолк (Suffolk) - це "south folk, південний народ (англів) [Reaney, 1960; 99]; Дорсет (Dorset) - поселенці на Дорні, де Дорн, в свою чергу - скорочена форма давньоанглійської назви Дорчестера (Dorchester) [Mills, 1991; 108]. Корнуолл - англіцизована форма кельтської племінної назви із додаванням староанглійського елементу walh, що перекладаеться як брітон, валлієць [Reaney, 1960; 93]. Уессекс (Wessex) - "the west Saxons", західні сакси [Mills, 1991; 352]; а Нортумберленд (Northumberland) - це "люди із півночі від річки Хамбер [Reaney, 1960; 100]. Назви деяких менш видатних народів також продовжують існувати в місцевих назвах. Так, наприклад, тільки маючи детальні знання про назви ранніх англосаксонських племен, можна дізнатися, що Джерроу (Jarrow), що в Тайн-енд-Уір (Tyne and Wear), походить від племінної назви, що означала жителі боліт [Mills, 1991; 190].

Окремий тип народних назв представляють Гастінгс (Hastings) та Редінг (Reading); давньоанглійське закінчення ingas означає нащадки, послідовники або люди когось [Cameron, 1961; 64]. Ці дві назви означають люди Гести та люди Реади. У випадку Гастінгcа, можна побачити збереження форми множини, тоді як в Редінгу помітна більш звична модель, де множина втрачається. Раніше вчені вважали, що назви із закінченням ingas представляють собою найстаріші поселення в Англії, але нещодавні відкриття піддають цю теорію сумніву [Gelling, 1978; 106-109]. Деякі складні слова з ingas були сформовані із топографічним терміном замість особового імені. В цьому випадку, народ брав своє ім'я від якогось визначного елементу ландшафту навколо їх поселення, і назва цього елементу ставала назвою поселення. Так, Ейвенінг (Avening, Глочестершир) бере свою назву від людей, що живуть на берегах річки Ейвон (Avon) [Mills, 1991; 18], а Еппінг (Epping, Ессекс) - від люди з нагір'я [Reaney, 1960; 107].

Більшість хабітативних назв зустрічаються в складених формах, але деякі елементи можуть зустрічатися і у простих назвах. Так, burh - укріплення, фортеця та ceaster - римський табір або укріплене містечко, стара фортеця або мур [Mills, 1991; 380], зазвичай, слугують для ідентифікації римських або прадавніх укріплень. Таким чином вони були досить рідкісними у якійсь окремо взятій місцевості, і не мали потреби у окремому прикметниковому елементі для відрізнення від інших подібних. Burh дало початок таким назвам, як Бург (Burg) в Саффолку (Suffolk) [Mills, 1991; 58] і Бері (Bury) в Кембріджширі (Cambridgeshire) [Mills, 1991; 61]. Честер (Chester) в Честерширі (Chestershire) [Mills, 1991; 75] та Кастор (Castor) в Кембріджширі [Mills, 1991; 68] походять від ceaster.

Інші прості назви зустрічаються в такій формі тому, що вони колись були залежними територіями або віддаленними поселеннями вже давно заснованого поселення. Таким чином, для місцевих мешканців вони були спочатку чітко виділені. Berentun та berewic - складені назви, що означають, по суті, ячмінна ферма або віддалена частина маєтку [Mills, 1991; 379]. Від них беруть свій початок різноманітні Бартони (Barton) [Mills, 1991; 25] та Бервіки (Berwick) [Mills, 1991; 33]. Stoc, що означає місце, віддалена ферма або хутор, вторинне або залежне поселення [Mills, 1991; 384], перетворилося на поширену місцеву назву Сток (Stoke) [Cameron, 1961; 28].

Складені англійські хабітативні назви зазвичай закінчуються елементом, що позначає поселення людей. Двома найбільш поширеними староанглійськими елементами цього типу є tun - обгорожене місце, ферма, селище, маєток [Mills, 1991; 384], та ham - садиба, селище, маєток [Mills, 1991; 381]. Ham вважається більш старою формою, але вона не використовувалася однаково на всій території Англії і часто плутається із hamm [Gelling, 1978; 112]. Ham рідко поєднується із топографічними елементами, наприклад clif (cкеля), ea (річка), hyll (пагорб), mersc (болото), mor (трясовина) та ofer (над, сучасне over) [Ekwall, 1960; xvi]. Tun - найбільш поширений хабітативний елемент староанглійської мови. Він спочатку означав огорожа, ферма, але потім став означати також селище, хутір, а в назвах, створених після норманського завоювання, міг означати маєток [Cameron, 1961; 141]. Правильне значення tun у тій чи іншій місцевій назві залежить від її віку. Вік можна визначити по письмовим свідченням, якщо місцева назва в них згадується, але більшість місцевих назв не згадується в записах одразу після того, як вони були створені. Така ж сама невизначеність значення відноситься і до усіх інших англійських елементів місцевих назв, що використовувалися на протязі значного проміжку часу.

Хабітативні елементи англійських місцевих назв зазвичай використовуються в якості другого елемента складеної місцевої назви. Проте, відомі приклади хабітативних елементів, що знаходяться на першій позиції. Наприклад, Тонбрідж (Tonbridge, Кент), що складається із староанглійських елементів tun і brycg, означає, як вважається, міст, що належить маєтку [Mills, 1991; 332]. Вікмер (Wickmere, Норфолк) складається із староанглійських елементів wic та mere, що означає водоєм біля житла або молочної ферми [Mills, 1991; 358].

Перший елемент у типовій хабітативній назві - прикметниковий. Прикметникові елементи походять із широкого асортименту слів: особових імен, народних імен, прикметників, що позначають вік, розмір, колір, або ситуацію, напрямок; топографічні елементи, включаючи річки; рослини, дикі та свійські, тварини, дикі та свійські, промисел або будівлі, що асоціюються із поселенням. Із особових імен ми маємо місцеві назви, такі як Хільдершем (Hildersham, Кембріджшир), що означає житло чоловіка, якого звуть Хільдрік [Mills, 1991; 370], та Хомертон (Homerton, Великий Лондон) - ферма жінки, яку звуть Хунбур [Mills, 1991; 132]. Народні назви часто містять елемент inga: наприклад Еффінгем (Effingham, Суррей) - це житло сім'ї або послідовників чоловіка на ім'я Еффа [Mills, 1991; 118], а Фремінгем (Fremingham, Норфолк) - житло сім'ї або послідовників чоловіка на ім'я Фрем [Mills, 1991; 136]. Приклади складених назв із прикметниками в якості першого елемента - це Бреденхем (Breadenham, Бакингемшир), де перший елемент означає широкий [Mills, 1991; 46], Глаттон (Glatton, Кембріджшир), що означає чудова ферма [Mills, 1991; 144], і Хорхем (Horham, Саффолк), що означає брудна ферма [Mills, 1991; 178]. Хабітативними назвами, що містять напрямок, є Нарборо (Narborough, Лестершир), що означає північна фортеця [Mills, 1991; 238], та Уесткот (Westcote, Глостершир) - західна хатина [Mills, 1991; 352]. Колір в хабітативних назвах зустрічається рідко, але одним із прикладів може слугувати Уітбі (Whitby, Чешир), що означає біла фортеця або помешкання маєтку [Mills, 1991; 178]. Поширені деталі ландшафту: Фенвік (Fenwick, Нортумбрія) означає житло або (молочна) ферма на болоті [Mills, 1991; 130], Комптон (Compton, Глочестершир) - ферма або селище у долині [Mills, 1991; 88], а Дантон (Dunton, Норфолк) - ферма на пагорбі [Mills, 1991; 112]. Назви річок зустрічаються у Екстоні (Exton, Сомерсет) на річці Ексе [Mills, 1991; 125], та у Фрамптоні (Frampton, Дорсет) на річці Фроме [Mills, 1991; 136]. Рослини зустрічаються у таких формах, як Ешвік (Ashwick, Сомерсет), через присутність ясенів [Mills, 1991; 15], Мейплдархем (Mapledurham, Оксфордшир), через присутність кленів [Mills, 1991; 222], і Бромптон (Brompton, Північний Йоркшир) через присутність дріку [Mills, 1991; 54]. Зернові рослини представлені Бартоном (Barton, Кембріджшир) - ячмінна ферма та Флакстоном (Flaxton, Північний Йоркшир) - бавовняна ферма [Cameron, 1961; 144]. Хабітативні назви із назв тварин включають в себе Шіпдхем (Shipdham, Норфолк) від стад овець [Mills, 1991; 294], та Фокстон (Foxton, Кембріджшир) від присутності лисиць [Mills, 1991; 135]. Промисли представлені Саппертоном (Sapperton, Лінкольншир) - ферма миловарів або торговців милом [Mills, 1991; 285]. Мілтон (Milton, Камбрія) - ферма або селище із млином [Mills, 1991; 231], і Бархем (Burham, Кент) - житло біля фортеці [Mills, 1991; 59], демонструють появу у хабітативній назві видатної будівлі.

Топографічні назви - третій основний тип англійських місцевих назв. Спочатку це були назви елементів ландшафту. Ті, що перетворилися на назви поселень, перейшли від деталей ландшафту до поселення поблизу. В ранніх англосаксонських документах це позначувалось постановкою староанглійського прийменника æt, або латинського ad перед місцевою назвою [Ekwall, 1960; xix]. Так, Стретфорд-он-Ейвон (Stratford-upon-Avon) зустрічається у документі 691 року як Ætstretfordæ, що означає (поселення) на переправі, де римська дорога пересікає річку [Ekwall, 1960; 449]. Таке еліптичне застосування в деяких випадках продовжувалося і у середньоанглійській мові (період розвитку з 11 по 15 століття). Коли прийменник від Аттен-аше (Atten-ashe) було відкинуто, утворилася назва Неш (Nash), так як останній приголосний прийменника став початковим приголосним нової назви [Ekwall, 1960; 336]. Той самий процес відбувся у назві Нейленд (Nayland) [Ekwall, 1960; 337].

Топографічні назви спостерігаються як у простих, так і у складених формах. Прикладами простих форм є Леа (Lea, Дербішир) та Ейе (Eye, Кембріджшир), від староанглійського leah - ліс, лісова поляна або роща, пізніше - пасовисько, луг, та eg, що може означати острів, півострів, суха земля в болоті, добре политий водою край, приток [Mills, 1991; 382]. Більшість топографічних назв - складені назви, що складаються із початкового прикметникового та топографічного елементів, наприклад, leah або eg. Прикметникові елементи включають в себе особові імена, кольори, типи грунту, положення, місцезнаходження або стан, назви дерев, диких рослин або сільгоспкультур, а також диких та свійських тварин та птахів. Топографічним елементом назви може бути природною деталлю ландшафту, такою як пагорб, долина або рівнина, тип місцевості - болото, ліс або болотіста місцевість, водойма - річка, струмок, озеро або море, невеликі частини землі, що визначені ландшафтом, або рукотворні елементи - кургани або броди.

Приклади топографічних назв нескладно знайти. Топографічні назви, що містять особисте ім'я, включають в себе Едгмонд (Edgmond, Шропшир) - пагорб чоловіка на ім'я Екгмунд та Едінгейл (Edingale, Стаффордшир) - глушина сім'ї або послідовників чоловіка на ім'я Еадін [Mills, 1991; 117]. Блекмур (Blackmoor, Гемпшир) - темного кольору озеро [Mills, 1991; 39], та Грінлоу (Grinlow, Дербішир) - зелений пагорб [Mills, 1991; 149] є прикладами топографічних назв, що містять кольори. Приклади типів грунтів - Клейхенгер (Clayhanger, Західний Мідленд), глиняний схил, що поріс деревами [Mills, 1991; 82], та Стенфілд (Stanfield, Норфолк) - кам'яниста відкрита місцевість [Mills, 1991; 306]. Положення вказано, наприклад, у Апвуді (Upwood, Кембріджшир), що означає високий ліс [Mills, 1991; 340]. Делвуд (Dalwood, Девон) вказує на місцезнаходження - ліс у долині [Mills, 1991; 102]. Стан показується у Уіндлі (Windle, Ланкашир), Деффорді (Defford, Херефордшир та Уорчестершир) та Хендоні (HendonВеликий Лондон), вказуючи, відповідно, на вітряний пагорб [Ekwall, 1960; 552], глибокий брод [Mills, 1991; 103] та (місце на) високому пагорбі [Mills, 1991; 168]. Назви дерев містяться в Оуклі (Oakley, Бедфордшир) - ліс або галявина, де ростуть дуби [Mills, 1991; 246], Уітайкомб (Withycombe, Сомерсет) - долина, де ростут верби [Mills, 1991; 366], та Бірчовер (Birchover, Дербішир) - хребет, де ростуть берези [Mills, 1991; 37]. Прикладами топографічних назв за іменуванням диких рослин можуть бути Горслей (Gorsley, Глочестершир) - лісова галявина, де росте дрік [Mills, 1991; 146] та Редмайр (Redmire, Північний Йоркшир) - зарослий очеретом ставок [Mills, 1991; 270]. Флакслі (Flaxley, Глочестершир) - топографічна назва, утворена із назви сільгоспкультури [Mills, 1991; 133]. Імена диких тварин можна знайти в Дірхерсті (Deerhurst, Глочестершир) [Mills, 1991; 103] та Фоксті (Foxt, Стаффордшир) [Mills, 1991; 135]. Імена свійських тварин зустрічаються, наприклад, у Каллертоні (Callerton, Нортумбрія) та Шіплейку (Shiplake, Оксфордшир), що означає пагорб, де пасуться корови [Mills, 1991; 64] та овечий струмок [Mills, 1991; 294]. Назви птахів можна знайти в Даннокшоу (Dunnockshaw, Ланкашир) - маленький ліс або гай, що часто відвідують горобці [Mills, 1991; 111], та Оусден (Ousden, Саффолк) - долина, яку відвідують сови [Mills, 1991; 250]. Айсліп (Islip, Нортхемптоншир) демонструє використання назви річки в топографічній назві, що означає слизьке місце біля річки Айс (Ise) [Mills, 1991; 188].

Українські топоніми утворюються або від загальних назв (апелятивів), наприклад, назва села Берег від апелятива берег, назва річки Ріка - від апелятива річка, або від власних назв (антропонімів), наприклад, назва міста Івано-Франківськ - від власного імені Івана Франка. Значна частина географічних об'єктів має опосередковані назви. Так, місто Сіверськ дістало свою назву від річки Сіверський Донець, яка, в свою чергу, означувальну частину одержала від назв слов'янського племені сівери, сівера, що жили у верхній течії річки, а іменникову - через найменування річки Дон від іранського don «вода», «річка».

Топоніміка українських географічних назв говорить або про їхнє слов'янське походження (Біла Церква, Поділля, Монастирище, Вишгород, або про сліди неслов'янського субстрату (порівняйте сарматські гідроніми - назви річок: Хорол, Сула). Топоніми Криму свідчать про їхнє тюркське походження (Бахчисарай - «Палац-сад», Карадаг - «Чорна гора») або ж грецьке (Ай-Петрі - «Святий Петро»). Сама назва Криму (тюркськими мовами «Къырым») означає «рів».

Топоніми розрізняються за ознаками природи:

особливостями рельєфу (вершина Стіг, підвищення Гостра Могила, Нагольний кряж тощо);

особливостями водних об'єктів (річка Біла, місто Жовті Води),

видами рослин (місто Дубно, село Березівка, річка Рогозянка),

видами тварин (вершина Кобила, річка Щучна).

Характерною особливістю давньоєвропейських гідронімів - давніх європеїзмів, тобто тих, які існували до виникнення індоєвропейської мовної спільності, є наявність у них основ на означення «вода», «джерело», «текти», «потік», а також кольорів - «білий», «блискучий» тощо.

Окрему групу становлять антропонімічні назви, що походять від імен, прізвищ; етнонімічні - від найменування народів, родів, племен (село Дуліби, село Поляни, село Ятвяги, село Деревляни, смт Печеніги, місто Ківерці, смт Торчин, смт Узин, село Серби). З минулого дійшла до нас група топонімів, які відображають соціальну нерівність (село Бортники, місто Бровари); збереглися топоніми культового походження, пов'язані з релігійними святами, храмами, церквами, мечетями тощо [Кононенко П., 1996; 26].


.4 Етимологія англійських та українських топонімів


Перші місцеві назви в Англії - це досить невелика кількість назв, що можуть бути навіть докельтського походження, включаючи назви річок Кольн (Colne), Хамбер (Humber), Ітчен (Itchen), Оус (Ouse) та Вей (Wey). Вважається, що ці назви використовувалися ще до того, як на Британські острова в 4 ст. до н.е. прибули кельти, і деякі можуть відноситься до епохи неоліту [Mills, 1991; xvii]. Вони зберіглися через те, що були перейняті спочатку бриттами, а потім англо-саксами.

Наступними по давності йдуть бриттські назви, що використовувалися бриттами. Вони нерівномірно розподілені по Англії, будучи достатньо рідкими на сході і більш поширеними на заході, до самого Корнуоллу та місцевостей біля Уельсу, де бритти залишались панувати на землі більше усього. На сході збереглися лише назви великих річок, таких як Темза (Thames) та Йєр (Yare), та важливих римських міст, таких як Лондон, Йорк та Лінкольн. Далі на захід, деякі маленькі річки, пагорби, ліси та поселення все ще зберігають назви кельтського походження.

Багато бриттських назв, що збереглися - топографічні назви, що були прийняті англо-саксами та стали вказувати на поселення неподалік. Бриттські назви річок, пагорбів, лісів та долин збереглися. Два бриттських слова для пагорба - bre та pen - зберігаються у багатьох місцевих назвах, зазвичай із доданням староанглійського значення пагорб. Bre - це перший елемент в Брілл (Brill, Бакінгемшир), із додаванням hyll [Mills, 1991; 52]. Також прикладами можуть слугувати Брідон (Breedon, Херефордшир та Ворчестершир), та Брідон-он-зе-Хілл (Breedon on the Hill, Лейчестершир), із доданням dun, що також означає пагорб [Mills, 1991; 49], і також у Брівуд (BrewoodСтаффордшир), разом із wudu [Mills, 1991; 52]. Пендл-Хілл (Pendle Hill, Ланкашир) складається із pen із додаванням староанглійського hyll, що перетворилися у Pendle, до якого було знову додано Hill [Ekwall, 1960; 361].

Значний вплив на британські місцеві назви становила латина. Особливий інтерес викликає клас британських імен, що походить від запозичених із латинської слів. Перше місце серед них займають egles від латинського ecclesia (церква), wic від vicus (село) і camp від campus (табір). Egles зберігається і по цей день у назвах міст, таких як Екклс (Eccles) в Ланкаширі, Норфолку, Великому Манчестері та Кенті. Воно зустрічається у складених назвах із староанглійським елементом у Йоркширі, Стаффордширі, Чеширі, Ланкаширі, Херефордширі та Мерсісайді. Вважається, що egles позначав присутність ранньої церкви [Mills, 1991; 381].

Деякі романо-британські місцеві назви збереглися в якості першого елементу у складеній назві із давньоанглійським елементом ceaster, що насправді походить із латинського castra (табір). Прикладами є Манчестер (Manchester, Ланкашир), від британського Mamucion, Уроксетер (Wroxeter, Ланкашир) від Viroconion, та Уінчестер (Winchester, Гемпшир), від Venta Belgarum. Інші британські назви збереглися у древніх записах, але були замінені назвами староанглійського походження. Вони включають в себе річки Хайл (Hyle) та Лаймен (Limen), та британську назву Кентербері (Canterbury) - Durovernon [Reaney, 1960; 77-80].

Деякі кельтські назви містять в собі так звані інверсійні поєднання, де прикметниковий елемент знаходиться на другому місці, а не на першому. Це характеризує кельтські назви, що сформувалися у Середньовіччя. Вони часто зустрічаються у Корнуоллі і деколи у інших місцях, де довгий час мав місце кельтський вплив. Ланріт (Lanreath, Корнуолл) - назва такого типу, що означає місце церкви в Рейдхог (Reydhogh) [Mills, 1991; 204]. Інший приклад - Пенсакс (Pensax, Херефордшир та Уорчестершир), що означає пагорб англо-саксів [Mills, 1991; 256].

Переважна більшість англійських місцевих назв походить із давньоанглійської мови. Поява англо-саксів викликала численні порушення у номенклатурі місцевих назв Англії. Назви давньоанглійського походження відносяться до усіх трьох типів місцевих назв. Народні назви використовувалися у ранніх стадіях англо-саксонського заселення. Хабітативні та топографічні назви формувалися протягом усього англосаксонського періоду.

Прихід данів та норвежців, що розпочався у середині 9 cт., становив другий по потужності вплив на англійські місцеві назви. Обидві групи розмовляли на діалектах давньоскандинавської мови. Вони вплинули насамперед на місцеві назви північної Англії, де дани селилися здебільшого у східних областях, а норвежці - у західних. Точні деталі данських та норвезьких поселень є приводом суперечок серед вчених, але ефект, що вони мали на місцеві назви Англії, очевидний. Скандинави створили нові назви, заміщували свої слова схожими на них англійськими відповідниками, та змінювали звуки у існуючих англійських місцевих назвах.

Більшість скандинавських місцевих назв в Англії - хабітативні. Значну частину них становлять складені назви, що закінчуються на by та thorp. By, під час його використання у Англії, означало селище [Fellows Jensen, 1972; 6], а thorp - вторинне поселення, залежна віддалена ферма або хутір [Mills, 1991; 384]. В цілому, назви, що закінчуються на by - старіші за ті, що закінчуються на thorp. Обидва зазвичай комбінуються із особовими іменами, але також можуть бути скомбіновані з іншими категоріями слів, включаючи в себе групи людей, топографічні терміни та прикметники. Thorp також використовується як проста назва, через його значення вторинного поселення.

Скандинавські хабітативні назви зазвичай формуються із давньоскандинавських особових імен, але існує невелика кількість таких, що містять англійські або ірландські імена. Типовими є Кеттлторп (Лінкольншир), що містить давньоскандинавське ім'я Кетіл (Ketil) [Mills, 1991; 194], та Асенбі (Asenby) (Північний Йоркшир), що містить ім'я Ейстеінн (Eysteinn) [Mills, 1991; 13]. Староанглійське ім'я Балдгер (Baldhere) спостерігається в Балдерсбі (Baldersby) у Північному Йоркширі [Mills, 1991; 21].

Давньоскандинавська та староанглійська мови мали багато слів зі схожим звучанням та схожим значенням, наприклад, їх слово камень - Stan в староанглійській та Steinn в давньоскандинавській. Давньоскандинавські відповідники заміщувались староанглійськими елементами в деяких назвах. Наприклад, Стайнтон (Stainton) - скандинавізована форма від Стантон (Stanton) [Ekwall, 1960; 436], і обидві форми мають спільне значення - tun (селище) на кам'янистій землі [Ekwall, 1960; 382]. Давньоскандинавське rauthr, як вважається, було замінено староанглійським read, що мають спільне значення - червоний, у таких назвах як Роукліфф (Rawcliffe) та Роумарш (Rawmarsh) [Ekwall, 1960; 382].

Давньоскандинавська мова також викликала фонетичні зміни у суто англійських місцевих назвах. Хоча давньоскандинавська та староанглійська мови споріднені, деякі англійські звуки викликали проблеми у скандинавів. Найбільшу проблему становили два звуки - sh та ch. Звичний звук, що передається староанглійським sc, спостерігається на початку Shipton, але у скандинавських місцевостях це саме ім'я перетворилося на Skipton. Так само, Cheswick - звичайна англійська форма назви, що в скандинавських місцевостях Англії виглядає як Keswick [Ekwall, 1960; xxv].

Одним з значних чинників впливу на англійські місцеві назви було норманське завоювання 1066 року. Так як воно в цілому було переселенням політичних володарів, на противагу великим групам населення, воно не спричинило значних перейменувань ані загальнонаціонального, ані місцевого масштабів. Звісно, деяка кількість перейменувань та нових найменувань мала місце, але найбільший ефект був спричинений фонетичними змінами.

Багато нових французьких назв були складеними назвами за схемою, що демонструє, наприклад, Бюмон (Beaumont) - чарівний пагорб та Бюшеф (Beauchief) - чарівний мис [Mills, 1991; 28]. Інші були французькими місцевими назвами, що були перенесені та надані англійським місцям, такі як Річмонд (Richmond) та Гросмонд (Grosmont), хоча у випадку із Річмондом в Північному Йоркширі назва також може означати міцний пагорб. Ружмонт (Rougemont) та Ріджмонт (Ridgmont) - французькі описові назви селищ. Монастир Ріевольс (Rievaulx) став комбінацією річки Рай із старофранцузьским vals - долина [Reaney, 1960; 194]. Заміщення французькими елементами англійських елементів також мало місце, наприклад заміна feld на ville, що була найбільш поширеною [Cameron, 1961; 89]. Енвілль (Enville, Стаффордшир) можна побачити в Книзі Судного Дня (Domesday Book) як Ефнефельд (Efnefeld) [Mills, 1991; 123], а Турвілль (Tourville) в 796 році зустрічається у формі Тайрфельд (Thyrefeld) [Mills, 1991; 336]. Деякі інші назви були утворені від норманських імен або прізвищ та англійських елементів, наприклад, Уілліамскот (Williamscot) у Оксфордширі [Mills, 1991; 360], та Джонбі (Johnby) в Камбрії [Mills, 1991; 190], що являють собою яскраві приклади піздніх формацій такого типу.

Найбільш значним впливом норманського завоювання на англійські місцеві назви стали зміни вимови та написання. Це сталося тому, що в англійських назвах було багато звуків, що були невідомі норманам. Вони вирішили цю проблему, модифікувавши англійські назви для полегшення вимови. Ці зміни утворюють добре розпізнавані схеми, але ці схеми не застосовувалися рівномірно; в кінці кінців залишилося багато англійських форм.

Наведений далі список - лише декілька прикладів змін, що відбулись. Норманський вплив спостерігається у багатьох назвах, що містять ceaster, де с було замінено на ch, наприклад в Gloucester, а t - на st, як в Exeter в Девоні. Втрата початкового s спостерігається у Nottingham, який спочатку мав вигляд Snotingham [Ekwall, 1960; xxviii]. Th було замінено на t в Turville (Бакінгемшир), що в 796 році мало форму Thyrefeld. Jarrow (Тайн-енд-Уір) показує зміну g на j. В 1048 році воно має вигляд Gyruum або Girwe, а в 1228 - Jarwe [Ekwall, 1960; 268]. Норманський вплив також сприяв зміні n на r в Durham, що спочатку виглядало як Dunholme [Cameron, 1961; 92].

Дослідження, проведені в порівняльно-історичному мовознавстві, дозволили досить точно визначити територію формування кількох десятків первинних етносів, переважна частина яких або під впливом різних природних та історичних обставин розвинулися в сучасні нації, або, незважаючи на ці обставини, утримали свою етнічну окремішність до теперішнього часу. Сліди їх перебування на територіях давніх поселень часом збереглися у вигляді топоніміки або мовного субстрату, про що вже йшла мова.

В даній роботі буде розглянуто етимологію українських топонімів на прикладі деяких місцевих назв Волинської області, зокрема - таких, що мають германське походження.

Як і всюди в Україні, на Волині переважна більшість топонімів словянського походження, і це закономірно, але можна спробувати відшукати тут і сліди більш давніх поселенців. Оскільки іллірійська мова нам майже невідома, надії на успіх міг мати тільки пошук слідів топонімів німецького (точніше тевтонського) походження. І ці сподівання здійснилися. Як виявилося, найбільше німецьких топонімів збереглося в районі Шацьких озер, місцевості із давнім, сталим населенням. Сама назва озер може походити від двн. scaz, гроші, худоба, нім. Schatz скарби. Більш впевнено можна говорити про тевтонське походження назв села Пулемець та Пулемецького озера. Іх можна розшифрувати як повна міра зерна (нім. volle Metze, двн. fulle mezza). Химерну назву іншого озера - Люцемер слід розуміти як мале море (нім. lütt, lütz, двн. luzzil малий, двн. mer, нім. Meer, море). Треба зазначити, що, хоча подібні наведеним слова інколи є і в інших германських мовах, тут і далі ми здебільшого маємо справу із типово німецькими рисами германських мов (зокрема, з наявним тільки в німецькій перехідом t > z). Германське походження можуть мати також назви озера Світязь та села Пулмо на його березі, але є якась імовірність і того, що слова мають словянські корені.

Однак найпереконливішим свідченням перебування тевтонів на Волині є загадкова назва села Вельбівно (Вельбовно) у Рівненській області на правому березі Горині, як раз навпроти Острога. Назва складається з двох давніх німецьких слів двн. welb-en виводити склепіння і двн. ovan піч. Пічка у вигляді склепіння, викладена з каменю, цілком природна річ, але вона могла мати і спеціальне призначення. В цьому місці вздовж правого берега Горині і тепер на багато кілометрів простягнулися непрохідні багниська. Отож, спеціальна піч могла служити для виплавки заліза з болотної руди. Поруч з Вельбовним розташоване місто Нетішин, назва якого теж може бути німецького походження. В усіх давніх германських мовах net означає рибальська сітка (в сучасній німецькій мові Netz). A друга частина назви дає кілька можливостей для розшифрування, щоправда, фонетично не бездоганних. Ситуативно, для місцевості з металургійними печами найбільше підходить двн. asca зола (нім. Asche), але в цьому випадку нема логічного звязку між обидвома частинами слова. Більше підійшло би пояснення для назви міста рибальські човни з огляду на двн. asc- посуд, яке могло мати значення човен, бо зафіксовано двн. ascman матрос. Непогано підходить і ясенева верша (нім. Esche ясень), бо гнучкі ясеневі гілки дуже добре надаються для вироблення верш, але сумнів викликає те, що означення мало би стояти на першому місці [Стецюк В., 2000; 55-62].


2.5 Висновки до розділу


У цьому розділі ми розглянули топоніми в англійській мові, на прикладі топонімії Англії, та топоніми в українській мові, їх структуру та етимологію. Нами було встановлено, що за структурою топоніми Англії можна поділити на прості та складені, а за семантикою - на народні, хабітативні та топографічні. За етимологією топоніми Англії мають різне історичне походження; на території Англії зустрічаються топоніми, що походять від мови стародавніх бриттів, латинські назви, давньоанглійські, давньоскандинавські та французькі назви, що вплинули на формування топонімії регіону.

Нами також було розглянуто топоніми в українській мові, їх структуру, семантику та етимологію. Українські топоніми утворюються або від загальних назв (апелятивів), або від власних назв (антропонімів). Етимологія українських місцевих назв свідчить або про їх словянське походження, або їх походження від залишків неславянського субстрату. Такі залишки спостерігаються, зокрема, в деяких топонімічних назвах Волині, де простежуються сліди германських мов.

ВИСНОВКИ


Топоніміка англійської мови становить неабиякий інтерес при вивченні англійської мови. Це обумовлено тим, що топоніми становлять собою значну частину лексичного фонду будь-якої мови.

В даній роботі нами було розглянуто загальні поняття про топоніми і топоніміку, підходи до класифікації топонімічної лексики та безпосередньо топоніміку англійської мови на прикладі топонімії Англії, та топоніміку української мови, її структуру, етимологію та семантику.

Під час проведення дослідження нами було встановлено, що топоніми Англії можна умовно поділити за структурою, етимологією та семантикою. За структурою топоніми Англії поділяються на прості та складені, а за семантикою - на народні, хабітативні та топографічні. Ми розглянули схеми формування таких топонімів із окремих елементів.

В ході дослідження ми також встановили, що переважну більшість топонімів Англії становлять складені назви.

Нами було встановлено, що за етимологією топоніми Англії мають різне історичне походження. На території Англії існують назви, що використовувалися ще стародавніми бриттами, латинські назви, утворені після завоювання Англії римлянами, староанглійські назви, що виникли після появи англо-саксів, назви скандинавського походження, поширені після приходу норвежців та данів до Англії, та французькі назви, що набули поширення після норманського завоювання Англії. Ми також дізнались, що деякі вже існуючі назви набули значних змін, у першу чергу - фонетичних, із появою в Англії нових мов та їх носіїв (наприклад, давньоскандинавської та французької).

Нами також було встановлено, що топоніми української мови утворюються або від загальних назв (апелятивів), або від власних назв (антропонімів). Етимологія українських місцевих назв свідчить або про їх словянське походження, або їх походження від залишків неславянського субстрату. Зокрема такі залишки прослідковуються в деяких місцевих назвах Волині, де лишаються сліди германських мов.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1.Воробьева И.А. «Язык Земли» // Западно-Сибирское книжное издательство, Новосибирск, 1973 - 151 с.

2.Жучкевич В. А. Общая топонимика / В. А. Жучкевич. - Минск : Высшая школа, 1980 - 288 с.

.Кононенко П. Свою Україну любіть / П.Кононенко. - К.: Твім інтер, 1996. - 224 с.

.Методы топонимических исследований: сборник научных трудов (под ред. А. К. Матвеева). - Свердловск : УрГУ, 1983 - 136 с.

.Мурзаев Э. М. Очерки топонимики. - М., 1974 - 384 с.

.Подольская Н.В. О развитии отечественной топонимической терминологии - М., 1970 - 278 с.

.Подольская Н.В. Словарь русской ономастической терминологии - М.: Наука, 1978 - 248 с.

.Рылюк Г.Я. Истоки географических названий Беларуси с основами общей топонимики - Минск: Веды, 1999 - 247 с.

.Суперанская А. В. Имя через века и страны / А. В. Суперанская. - М. : Наука, 1967 - 192 с.

.Суперанская А. В. Что такое топонимика / А. В. Суперанская. - М. : Наука, 1985 - 182 с.

.Стецюк Валентин. 2000. Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі. Друга книга. Львів-Київ - 100 с.

12.Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. - К.: «Знання», 1998 - 432 с.

.Янко М. Методичні поради щодо вивчення топоніміки своєї області - 2000 - 119 с.

14.Adams, G.B., Placenames from pre-Celtic languages in Ireland and Britain, 1980 - 110 с.

15.Cameron, Kenneth. English PlaceNames. London: B. T. Batsford, 1961 - 268с.

.Coates, R, Toponymic Topics - Essays on the early toponymy of the British Isles - 1991 - 144 c.

17.Ekwall, Eilert. The Concise Oxford Dictionary of English PlaceNames. 4th edition. Oxford: Oxford University Press, 1960 - 546 с.

.Fellows Jensen, Gillian. Scandinavian Settlement Names in Yorkshire. Copenhagen, 1972 - 406 с.

.Gelling, Margaret. Signposts to the Past. London: J. M. Dent & Sons, 1978 - 256 с.

.Mills, A. D., A Dictionary of English Placenames. New York: Oxford University Press, 1991 - 533 с.

.Nicolaisen, W.F.H.; Gelling, Margaret; Richards, Melville. The Names of Towns and Cities in Britain. London: B.T. Batsford Ltd - 215 с.

22.Nicolaisen, W.F.H., Old European names in Britain, 1982 - 42 c.

23.Reaney, P. H. The Origins of English PlaceNames. London: Routledge and Kegan Paul, 1960 - 277 с.


Теги: Топонімія в англійській та українській мовах  Курсовая работа (теория)  Английский
Просмотров: 21562
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Топонімія в англійській та українській мовах
Назад