Словотвірні елементи розмовності в ідіолекті Григора Тютюнника


Словотвірні елементи розмовності в ідіолекті Григора Тютюнника


Шидловська О.В., магістрантка філологічного факультету

Науковий керівник: проф. Бойко Н.І., кафедра української мови


У статті розглядаються елементи розмовності в художньому мовленні Григора Тютюнника, а саме типові народнорозмовні словотвірні моделі.

Сучасний стан розвитку української лінгвостилістики визначає пріоритетність одного з актуальних напрямків дослідження - характеристики взаємовідношень художнього мовлення із загальнолітературною мовою і, зокрема, з розмовним стилем як одним із її функціональних різновидів. Ця проблема тісно повязана з історією української літературної мови, а також визначенням основних тенденцій розвитку художнього стилю. Проблема естетичного потенціалу елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно перебуває в полі зору українських мовознавців (І. Білодід, В. Ващенко, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюх, В. Русанівський, Н. Сологуб, І. Чередниченко). Серед російських лінгвістів це питання досліджували В. Виноградов, Т. Винокур, К. Кожевникова, О. Лаптєва, О. Сиротиніна та інші. У звязку з розширенням у мові художньої літератури семантико-стилістичних функцій розмовних елементів виникли обєктивні передумови для утвердження розмовності як стилістичного явища. Оскільки розмовний компонент став виразною ознакою художнього стилю, у полі зору студій зі стилістики художньої мови постала потреба теоретичного обґрунтування й практичного дослідження лінгвостилістичної категорії розмовності.

Мета статті полягає у визначенні та аналізі народнорозмовних словотвірних моделей.

Матеріалом дослідження є мова оповідань та повістей Григора Тютюнника.

Розмовність є складною й поліфункціональною категорією в історії української літературної мови та в її стилістичній системі. Зайнявши визначальне місце в процесі становлення нової української літературної мови та її нормуванні, більшість розмовних елементів зазнали значного олітературнення, стали літературною нормою, але рівночасно й розмовності не втратили (принаймні частина з них). Компоненти розмовного стилю стали засобом створення колориту розмовності в художній мові, елементом стилізації усномовних структур у системі художнього тексту.

За визначенням С. Єрмоленко, "розмовність - характер висловлювання, ознака мовного стилю, яка полягає в невимушеному тоні спілкування, використанні емоційних форм називання явищ, предметів, експресивних синтаксичних конструкцій, що виявляють безпосередні оцінки, ставлення до повідомлюваного. Розмовність реалізується в розмовній лексиці, словотвірних типах, у розмовному синтаксисі. Крім безпосередньої розмовності в усному спілкуванні, розмовність існує як стилістична категорія в художньому стилі" [4, с.149].

У мові художньої літератури письменники використовують розмовно марковану лексику і фразеологію, окремі слова, властиві живій усній мові, експресивно виразні типи словотвору, певну, часто компресовану, синтаксично-інтонаційну будову речень. Індивідуальна мовотворчість письменника також нерідко спрямовується в загальне русло народнорозмовності [6, с.29].

Л. Мацько пропонує таке визначення стилізації - це "всеохоплююче, свідоме насичення тексту ознаками певного стилю і жанру для створення відповідного стильового враження у читача" [5, с.385]. Якщо увиразнюються художні тексти за допомогою слів та висловлень живої народної мови, йдеться про народнорозмовну стилізацію, тобто стилізацію розмовності.

Кожен художній текст містить елементи стилізації. До її прийомів письменник звертається з метою індивідуалізувати мовлення персонажів, показати їхнє життя в певному просторі, часі, в етнографічному середовищі. Завдяки відтворенню територіальних і часових відмін живої мови автор максимально досягає реальності й правдивості звучання діалогів і монологів. Митець відтворює характерні матеріальні та ідеальні реалії, передає розмовний колорит мовлення персонажів [3, с.18].

Словотвірна народнорозмовна модифікація антропонімів представлена моделями "власні імена, прізвища, прізвиська", "назви осіб за родом занять", "назви осіб за манерою поведінки. звичками", "назви осіб за віком" тощо.

Словотвірна модель розмовних нейтральних варіантів жіночих та чоловічих власних імен реалізується в словоформах з формантами -к-, -ко- на зразок: Інші стовпилися біля кухні і загукали в одчинені двері: "Зінко, винеси мняса!" [7, с.62]; "Ги, - здивувався Андрійко. - Я свій давно уже змегелив!" [7, с.114].

Модель "назви осіб за манерою поведінки, звичками" модифікується в експресивних народних лексемах за допомогою суфікса - ун: Було чути скрадливий голос відомого на всю сільраду брехуна Самійла Шкурпели [7, с.159].

Менш уживаними є форми із суфіксом -ак: Не всім, щоправда, а тим, кого знав Свирид за людей путніх - не хитрих, не підлабузливих, роботящих, яким був і сам: у роботі - віл, у пораді - мудрець, у компанії - співака та веселун [7, с.191].

Непродуктивною є модель із суфіксом -ач: "Шмаркач!" - незлостиво промовив з-під долоні швець, дивлячись, як і раніше, мимо поліцая [7, с.84]; -ок, наприклад, вишкварок, які поєднані, як правило, з основою, розмовний характер якої має емоційне значення зневаги чи іронії: Ей ти, вишкварок! Іди поїж! [7, с.115].

Модель "назви осіб за віком", яка функціонує як естетичний знак усномовної характеристики, є непродуктивною, об'єднує утворення з -інк/о/: Прийшов якось до Свирида завклубом Семен, рудий довготелесий парубійко [7, с.198]; -н/я/: А ми, дітлашня, теж принишкли, сьорбаємо тільки: чого ті люди плачуть? [7, с.92].

Імена-демінутиви зі здрібніло-пестливими суфіксами -атк/о/, -к-, -ик- мають здебільшого емоційно-позитивний характер, наприклад: З останньої парти підвелося кирпатеньке дівчатко, невстріливо закліпало очицями [7, с.25].

Типові словотвірні моделі лексико-семантичної групи "природа" /жива та нежива/ представлені словоформами із суфіксами здрібнілості та пестливості. Іменникові демінутиви є найвиразнішими естетичними знаками нейтрально-розмовного побутового мовлення. Наприклад, словоформи з -к-, -ик-, -ок-, -ець-, -ичк-, -чик-, -очк-: Ми сидимо під кручею, поклавши вудочки на хиткі рогачики, і гомонимо [7, с.54]; "Береться морозець", - хваляться мати і, зсутулившись, довго хукають у долоні [7, с.213]; Обіч неї на травах сіріла курявичка, збита людськими ногами [7, с.27]; І пліточки, і дерунчики є [7, с.44]. Хоча найменування такого типу мають у словниках позначку "зменш." чи "зменш.-пестл.", але в текстах, як і в розмовному мовленні, їх маркованість дорівнює словниковому "розм.", наприклад: "А до сільбуду прийдеш увечері?" - запитала Палажечка, граючись дубчиком [7, с.85].

Більшою мірою демінутивність виражена в найменуваннях малих за віком тварин із суфіксом -атк: Арсен знав, що то вепри з виводками вепреняток вертаються з нічного пасовиська у свої сховища [7, с.225].

Часто назви із суфіксами пестливості -к-, -ок- у мікропейзажних емоційно-психічних замальовках створюють інтимно-ліричну модальність, наприклад: І в реготи, і в реготи: і з того, що в Юхима, крім хирлявої яблуньки, нічого більше не росте (скільки не садив - вимокає), і з того, що сіно в нього родить, і з добрих буряків, і з риби [7, с.312]. А вітер обтріпував з молодих топольок прижовкле листя і розкидав поміж могил [7, с.82].

Розмовною маркованістю позначені лексеми, що передають збірність і вживаються для номінації рослинних реалій із суфіксами -иц-, -инн-: Обіч неї на облогах ронила зерно кущувата падалишня мішаниця: жито, просо, гречка - а то більше стояли безлисті од спеки буряни та сухо блищала павутина поміж ними [7, с.185]; Запахло баклажанячим огудинням [7, с.25], а також назви одиничних помешкань з контекстним семантичним прирощенням "невеликий за розміром" із суфіксом -ин- : Біля сторожки, прибудованої до гаража хатчини, Помазан сказав: "То хоч тепер згадав, що ми разом учепилися один в одного - ти в мене, а я в тебе?" [7, с.163]; А Юхим засунув коня в комірчині і вночі вже не виходить - боїться [7, с.24].

Як розмовні еліптичні словоформи з дериватами -ак-, -як-, функціонують назви на зразок первак, товарняк : А Степан, побуряковілий після склянки перваку, часто закліпав очима й одвернувся в куток [7, с.143]; Доки він біг, доки проліз попід трьома товарняками, пасажирський уже пройшов [7, с.207].

Типове народнорозмовне прикметникове словотворення також відзначається поширеністю лексичних варіантів із суфіксами суб'єктивної оцінки -еньк-, -есеньк-, наприклад: Прийде до пошти, сяде на поріжку - тонесенька, тендітна, у благенькій вишиваній сорочині й рясній спідничині над босими ногами - і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки: втекла від молотарки або від косаря, за яким вязала, або з лук, де сіно скиртують [7, с.282].

Залежно від лексичного значення основи, суфікс -еньк- може надавати словам значеннєвого відтінку зверхньої поблажливості: - Навіщо ж ти… аж за вухо, дурненький …- видихає Соня і сміється якось похмуро й лагідно [7, с.15]; чи інтимної доброзичливості: - Де ж ви його, доцю, хрестили, онучка мого сахарненького? [7, с.178].

Вищий ступень експресивності тексту надають демінутивні утворення, виражені у структурах "іменник + прикметник" - природних усномовних інтимізованих найменуваннях, наприклад: По дну вибалка поміж камінням справді біг струмок, мив боки тому камінню, полоскав зеленісіньку травицю, що клалася на воду рівними чубчиками, і ніс жовте листя [7, с.91], Ото як скрутно з одежею - полотна та сірячина, а вона йому, чуєш, хусточки шовковенькі вишила [7, с.23].

Григір тютюнник для створення стримано-ліричної модальності оповідань часто моделює лексеми із суфіксом неповноти ознаки -уват- : - Причинуватий! - відштовхнула його дівчина [7, с.92]; Тихий був Степан у товаристві й мовчкуватий, як тінь [7, с.79].

Неповноту ознаки мають віддієслівні означення із префіксом при- на зразок прив'ялий; Я дивлюся на небо, приоране рожевими скибами хмар - сонце зійшло [7, с.139].

В окремих мовленнєвих ситуаціях таке означення може бути вмотивоване необхідністю відзначити соціальний, матеріальний чи віковий статус персонажа, наприклад: І серед тих запахів Андрій ніяк не міг упізнати одного, що нагадував йому дитинство, пасьбу на купині з пляшкою холодного молока і окрайцем хліба в торбині, перший вечір з Клавою отут, посеред лук, клечані святки в бабусиній хаті, примазаній ради празника і струшеній різучою осокою - запах нагадував йому все життя, крім служби на морі [7, с.55], Не з'явишся ж у поношеному [7, с.176].

Із народнорозмовними словотвірними елементами побутового характеру пов'язані дієслова, експресивність вираження ознаки, підкреслення видо-часових відтінків, які тяжіють до префіксів з-, по-, за-, по-, на-: Додому не поспішав, хоч за день добре зголоднів і виморився біля трактора: возив до корівника підстилку [7, с.19]; Олесь нагріб чобітками снігу під окоренок, утрамбував його гарненько і, вирішивши, що тепер сосна не впаде, погицав через замети до школи [7, с.138]; Воно вже спiвало свою тиху червону пiсню вечорову, i Климко заозирався довкола: треба ж на нiч стати, бо в мiстi де притулишся? [7, с.22].

Отже, словотвірні елементи розмовності - одна з визначальних рис індивідуального стилю Григора Тютюнника. Розмовні елементи не сприймаються в мові персонажів та авторській як щось вторинне, стороннє, іностильове. Вони належать до загальної системи репрезентантів мовлення письменника. Залученням до мови персонажів специфічних елементів розмовного стилю сприяє створенню реалістичних образів. Більшість розмовних елементів слугують засобом індивідуально-авторської характеристики персонажів. Зазвичай розмовні елементи передають стани мовців у момент мовлення, допомагають виділенню особливо важливих для мовця подій. Елементи розмовного мовлення, які в художньому тексті є відображенням безпосередності спілкування, ситуативності й діалогічності, слугують також для соціальної характеристики персонажів.

лінгвостилістика мова тютюнник літературний

Література


1.Баранник Д.Х. Народнорозмовний складник лексичної та фразеологічної систем національної мови (на захист розмовного стилю) / Д.Х. Баранник // Мовознавство: Науково-теоретичний журнал / Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні; Український мовно-інформаційний фонд НАН України. - К.:Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, 1967. - 2008. - № 4-5. - С.18-31.

2.Бибик С.П. Розмовність як текстова категорія (на матеріалі гумористичних творів Г. Квітки-Основ'яненка та Є.Дударя) / С.П. Бибик // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія 8. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2009. - Вип.2. - С.146-151.

.Єрмоленко С.Я., Гримич Г.М. Народнорозмовна традиція в літературно-художньому мовленні (на матеріалі сучасної української прози) / Г. М.Гримич, С.Я. Єрмоленко // Питання мовної культури. - 1968. - Вип. 2. - С. 14-32.

.Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови) / С.Я. Єрмоленко. - К.: Довіра, 1999. - 431 с.

.Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови: Підручник / За ред. Л.І. Мацько. - К.: Вища шк., 2003. - 462 с.

.Ткаченко Т.В. Засоби стилізації розмовності в прозі Михайла Стельмаха: дис. канд. філол. наук / Т.В. Ткаченко; НПУ ім. М.П. Драгоманова - К., 2006. - 196 с.

.Тютюнник Григір: Вибрані твори. - К.: Дніпро, 1981. - 607 с.


Теги: Словотвірні елементи розмовності в ідіолекті Григора Тютюнника  Эссе  Английский
Просмотров: 28746
Найти в Wikkipedia статьи с фразой: Словотвірні елементи розмовності в ідіолекті Григора Тютюнника
Назад